Були часи, коли людська сеча була одним із найцінніших товарів. У Стародавньому Римі її збирали та продавали пральням — фуллонікам (на фото). Під час її розкладання утворювався аміак, який допомагав видаляти жир і бруд із тканин. Працівники замочували одяг у резервуарах і топтали його ногами, а для відбілювання використовували дим від спалювання сірки. Сеча була настільки затребуваною, що імператор Веспасіан запровадив податок на її збирання. Звідси походить вислів «Гроші не пахнуть».

Сечу використовували також для обробки шкір: замочування допомагало розм’якшувати їх і видаляти шерсть. У фарбуванні тканин вона сприяла закріпленню барвників. У Середньовіччі та пізніше сечу змішували з гноєм та іншими органічними речовинами для отримання селітри — одного з трьох основних компонентів чорного пороху.