Український телекомунікаційний портал

Система «Дуга», побудована неподалік сумнозвісної Чорнобильської АЕС, є гігантським реліктом часів Холодної війни. Чорнобильська зона відчуження насамперед відома реактором, який сорок років тому тримав у напрузі весь світ і який нині накритий величезним захисним саркофагом.



Але в зоні є ще одна споруда, що буквально височіє навіть над цим поспіхом зведеним ядерним укриттям. Якщо дивитися здалеку, списана радарна система «Дуга» нагадує складне переплетення антен, яке на перший погляд виглядає як інопланетна конструкція. Насправді ж її призначення було цілком земним — раннє виявлення міжконтинентальних балістичних ракет (МБР).



Гігантське завдання з виявлення ракет вимагало не менш гігантської системи. Радянський загоризонтний радарний комплекс «Дуга» складався з двох робочих вузлів: один знаходився біля Чорнобиля в Українській РСР, а другий — неподалік Комсомольська-на-Амурі на Далекому Сході росії.



Чорнобильський комплекс мав дві приймальні антенні решітки для різних діапазонів частот: більша сягала приблизно 140 метрів у висоту та майже 900 метрів у довжину, а менша — близько 90 метрів у висоту та 500 метрів у довжину. Передавальну антену побудували біля Чернігова, приблизно за 80 кілометрів від надчутливих приймальних антен. Разом ці елементи використовували відбиття радіохвиль від іоносфери, щоб виявляти плазмові сліди балістичних ракет на відстані до 4000 кілометрів і забезпечувати критично важливе раннє попередження у разі запуску МБР.



Систему будували одночасно з Чорнобильською АЕС і завершили в умовах суворої секретності у 1976 році. Однак будь-хто, хто мав аматорське радіо, міг уловити її характерний стукіт в ефірі. Тож назвати цей об’єкт ідеально прихованою таємницею було складно.




«Її називали “російським дятлом”», — розповів ВВС у 2020 році колишній радянський генерал-лейтенант Валерій Камінський. «Коли система працювала, вона створювала характерний стукіт у радіоефірі».




Радянський Союз створив систему біля Чорнобиля для перехоплення сигналів із боку США — головного суперника країни у часи Холодної війни. Східний комплекс був орієнтований на Китай та Японію, які тоді стрімко набирали силу. Звичайні радари не можуть бачити за горизонт, але надпотужний передавач «Дуги», здатний видавати до 10 мегават потужності, використовував відбиття сигналу від іоносфери. Саме тому характерне «стукотіння» можна було почути навіть у районі Тихого океану.




«Головна ідея полягала у тому, щоб встигнути відповісти… Тrіdеnt-2 потрібно лише 28 хвилин, щоб долетіти до Москви з Невади», — розповів ВВС чорнобильський гід Ігор Боднарчук. «Якщо вони бачать запуск, у них є 20–25 хвилин, щоб натиснути — або не натиснути — червону кнопку».




За словами Боднарчука, система була не надто ефективною у своєму головному завданні. Її спроєктували у 1960-х, а побудували у 1970-х, але вже у 1980-х вона значною мірою морально застаріла. Водночас радар «Дуга» чудово справлявся з іншим — заважав роботі радіоаматорів, цивільної авіації, морського зв’язку та навіть деяких телевізійних трансляцій.







Зрештою всі елементи системи демонтували, але величезна приймальна антена в Чорнобилі залишилася недоторканою лише тому, що аварія на АЕС у 1986 році не дозволила радянській владі її розібрати. Сьогодні ця конструкція височіє над ландшафтом як іржавий технологічний гігант із давно минулої епохи.