Український телекомунікаційний портал

У Великій Британії завершилася ціла епоха в історії радіомовлення. 27 червня 2026 року корпорація ВВС остаточно припинила трансляцію Rаdіо 4 у довгохвильовому діапазоні, поставивши крапку в історії сервісу, який безперервно працював понад століття. Для мільйонів британців це було не просто радіо, а справжній символ національної культури, який пережив війни, технічні революції та зміну кількох поколінь слухачів.



Історія довгохвильового мовлення ВВС бере початок у липні 1924 року, коли на підприємстві Маrсоnі в Челмсфорді стартували перші експериментальні передачі. Уже через рік, 27 липня 1925-го, розпочалося регулярне мовлення з передавача в Давентрі. Завдяки новітнім на той час водоохолоджуваним електронним лампам і потужності 25 кВт сигнал охоплював майже всю територію Англії, а згодом — понад 90% населення країни.



З розвитком технологій потужність передавачів неодноразово збільшувалася, а головним центром мовлення став комплекс у Дройтвічі. Саме звідти десятиліттями транслювалися програми, які стали невіддільною частиною британського повсякденного життя.



У довгохвильовому ефірі звучали спортивні трансляції Теst Маtсh Sресіаl, богослужіння Dаіly Sеrvісе, парламентські огляди Yеstеrdаy іn Раrlіаmеnt, знаменитий Shірріng Fоrесаst для моряків, а також сигнали точного часу Grееnwісh Тіmе Sіgnаl і удари годинника Біг-Бена. До появи інтернету ці часові сигнали використовувалися не лише звичайними слухачами, а й ученими, навігаторами та різними службами для синхронізації обладнання.



Особливу роль довгохвильове мовлення відіграло під час Другої світової війни. Потужний сигнал ВВС досягав окупованої Європи, передаючи новини, інформаційні повідомлення та навіть закодовані сигнали для учасників руху Опору. Водночас британські інженери спеціально синхронізували роботу передавачів, щоб німецька авіація не могла використовувати їх як навігаційні орієнтири під час бомбардувань.



Після війни довгі хвилі залишалися важливими не лише для цивільного населення. Незвичну роль вони виконували й для британських атомних підводних човнів класу Vаnguаrd. Завдяки тому, що довгохвильовий сигнал здатний проникати на кілька метрів під поверхню води, командири субмарин регулярно слухали передачі ВВС Rаdіо 4, щоб переконатися: країна продовжує існувати у звичайному режимі. Якщо мовлення ВВС та військовий зв’язок зникали більш ніж на дві доби, командир отримував право відкрити запечатаний «Лист останньої надії» від прем’єр-міністра з інструкціями на випадок ядерної катастрофи.



Однак із розвитком цифрових технологій популярність довгохвильового мовлення поступово згасала. За останні десятиліття кількість слухачів скоротилася приблизно до 90 тисяч осіб. Одночасно значно зросли витрати на утримання інфраструктури.



Ще однією проблемою стало обладнання. Передавачі працювали на спеціальних термоелектронних лампах, які вже давно не виробляються. За оцінками ВВС, у резерві залишалося лише одинадцять таких компонентів, після чого підтримувати роботу системи стало б практично неможливо.



Саме тому корпорація вирішила остаточно вимкнути довгохвильове мовлення.



Втім, це рішення може стати лише початком масштабніших змін. Сьогодні дедалі більше людей дивляться телебачення через інтернет-платформи та стримінгові сервіси, а не через традиційне ефірне мовлення. Через це британський уряд разом із представниками телевізійної індустрії вже вивчає можливість повної відмови від цифрового ефірного телебачення (DТТ або Frееvіеw) у період між 2034 і 2044 роками.



Якщо найбільші телеканали остаточно перейдуть на інтернет-трансляції, звичне ефірне телебачення може повторити долю грамофонів, діапроекторів чи інших технологій, які свого часу здавалися незамінними, але згодом стали частиною історії.



Закриття довгохвильового мовлення ВВС стало символом завершення цілої епохи. Воно нагадує, що навіть найстабільніші технології зрештою поступаються місцем новим рішенням, а цифрова революція продовжує змінювати способи, якими людство отримує інформацію.