Український телекомунікаційний портал

Пластик ПВХ, який використовують у водопровідних трубах, віконних рамах та банківських картках, давно вважається одним із найскладніших для переробки матеріалів. Через високий вміст хлору та численні домішки значна частина такого пластику просто опиняється на звалищах.Дослідники з Vіrgіnіа Тесh запропонували несподіване рішення: вони навчилися перетворювати ПВХ на речовину, що є основою для синтетичних мастил і моторних олив.За словами керівника проєкту Грега Лю, мастила залишаються «тихими героями» сучасної техніки — вони працюють усередині автомобільних двигунів, газонокосарок і навіть авіаційних турбін, хоча ми рідко про них замислюємося.

Як це працює

Вчені перестали намагатися просто переплавляти ПВХ. Натомість вони використали його хімічну активність.Подрібнений пластик поміщають у розчинник, додають спеціальні реагенти та нагрівають приблизно до 70 °С протягом трьох годин. Під час реакції з полімеру видаляються атоми хлору, а довгі пластикові ланцюги розщеплюються на коротші молекули.У результаті утворюється густе бурштинове мастило.Перші спроби були невдалими — продукт виходив липким і занадто м’яким. Дослідники зрозуміли, що полімерні ланцюги потрібно розщеплювати ще сильніше, і після доопрацювання процесу вдалося отримати матеріал із набагато кращими властивостями.

Від сміття до цінної сировини

Зразки нової оливи перевірили фахівці з тертя та зношування в Техаs А&М Unіvеrsіty. Паралельно команда працювала з хіміками та інженерами над оцінкою можливостей промислового виробництва.Науковці вважають, що головне досягнення полягає у двох речах:

пластикові відходи справді можна використовувати для створення високоякісних мастил;отриманий продукт має потенціал бути екологічнішою альтернативою традиційним синтетичним оливам.

Світовий попит на мастильні матеріали продовжує зростати, а тому технологія може зацікавити не лише екологів, а й промисловість.Якщо процес вдасться масштабувати, старі труби, пластикові картки та інші відходи ПВХ зможуть отримати несподіване друге життя — не на звалищі, а в двигунах і механізмах, які щодня рухають сучасний світ.