Український телекомунікаційний портал

Майже 28% дорослих жителів США хоча б раз навмисно перебільшували або вигадували симптоми хвороби, щоб лікар призначив їм антибіотики. Про це свідчать результати дослідження, опублікованого в журналі JАМА Nеtwоrk Ореn. Водночас нижча обізнаність про ризики антибіотиків та антибіотикорезистентність була пов’язана з більшою ймовірністю такої поведінки.



Дослідники провели онлайн-опитування з 8 січня до 13 лютого 2026 року. Із 1371 учасника, які розпочали його проходження, до фінального аналізу включили 959 осіб. Середній вік респондентів становив 50,7 року.



Загалом 268 людей повідомили, що хоча б раз вводили лікаря в оману. 108 із них перебільшували тяжкість або тривалість реальних симптомів, 19 вигадували неіснуючі прояви хвороби, а 141 вдавалися до обох способів. При цьому 206 респондентів заявили, що завдяки такій поведінці хоча б раз отримували антибіотики, а 85 робили це неодноразово.



Найчастіше люди перебільшували симптоми, схожі на застуду: підвищену температуру, кашель і біль у горлі. Також згадували проблеми зі шлунком, суглобами та м’язами. Деякі учасники опитування дізнавалися, які саме симптоми варто називати, з власного досвіду, від друзів і родичів, медичних працівників, а також із соціальних мереж і чатботів зі штучним інтелектом.



Чому пацієнти вводять лікарів в оману



Мотиви були різними. 167 опитаних пояснили свою поведінку тим, що почувалися дуже хворими, 144 боялися серйозної інфекції, а 139 повідомили про тривалі симптоми. Ще 166 вважали антибіотики єдиним засобом, який допоможе одужати.



Важливу роль відігравали й повсякденні обов’язки: 163 людини хотіли швидше повернутися до роботи або догляду за дітьми, а 153 непокоїлися, що можуть заразити інших. Частина респондентів також вважала, що краще за лікаря розуміє власні медичні потреби.



Серед тих, хто перебільшував або вигадував симптоми, 108 осіб не бачили жодних недоліків у прийманні антибіотиків, а 86 не вірили в реальність антибіотикорезистентності. Водночас 77 респондентів шкодували про свою поведінку. Дехто пояснював це побічними ефектами препаратів, відсутністю користі або усвідомленням того, що вчинив неправильно.



Які чинники пов’язані з такою поведінкою



Аналіз показав, що молодші учасники частіше повідомляли про введення лікарів в оману. У вікових групах 18–33 та 34–55 років шанси такої поведінки були приблизно втричі вищими, ніж серед людей віком від 65 років.



Понад удвічі вищі шанси спостерігалися серед тих, хто вважав, що лікарі не сприймають їхні симптоми серйозно, або переконаний, що антибіотикорезистентність — вигадка. Підвищені показники також виявили серед людей, яким було складно самостійно читати медичні матеріали, тих, хто мав більше хронічних захворювань, і тих, хто вважав брехню прийнятним способом отримати необхідне лікування.



Натомість кращі знання про антибіотики та негативне ставлення до їх приймання були пов’язані з нижчою ймовірністю викривлення симптомів. Статистично значущих відмінностей залежно від статі, раси чи етнічного походження дослідники не виявили.



Проблема може бути не лише в пацієнтах



Автори наголошують, що навмисне викривлення симптомів може свідчити не тільки про недоброчесність пацієнтів, а й про проблеми у взаємодії з медиками. Люди, які відчувають, що лікар їх не чує або применшує їхні скарги, можуть перебільшувати симптоми, щоб домогтися серйознішого ставлення до свого стану.



Дослідники вважають, що поліпшення комунікації між лікарями та пацієнтами, а також доступніша інформація про користь і ризики антибіотиків можуть допомогти зменшити такі випадки.



Це важливо для громадського здоров’я: у США щороку виписують близько 255,9 млн рецептів на антибіотики для амбулаторного лікування. Їх необґрунтоване застосування підвищує ризик побічних ефектів, алергічних реакцій та інфекції Сlоstrіdіоіdеs dіffісіlе, а також сприяє поширенню стійкості бактерій до препаратів.



Водночас автори застерігають від надмірних узагальнень. Опитування не було репрезентативним для всього населення США, спиралося на спогади самих учасників і охоплювало поведінку протягом усього життя. Оскільки дослідження мало поперечний та пошуковий характер, виявлені зв’язки не доводять причинно-наслідкових залежностей. Отже, результати потребують подальшої перевірки.