Український телекомунікаційний портал

Ми навчаємо штучний інтелект бути схожим на нас, але, схоже, відбувається і зворотний процес. Дослідники припустили, що постійне спілкування з ШІ може поступово робити людей більш «роботизованими».Штучний інтелект уже став звичною частиною повсякденного життя. Ми просимо чат-ботів писати тексти, шукати інформацію, допомагати з навчанням і навіть спілкуємося з ними під час звернень до служб підтримки. Але вчені звернули увагу на можливий побічний ефект, про який говорять значно рідше.Згідно з новою теоретичною роботою, опублікованою в журналі АІ & Sосіеty, регулярна взаємодія з ШІ може впливати на те, як людина формулює думки та спілкується.Причина може бути досить проста. Алгоритмам легше працювати з чіткими, структурованими й передбачуваними повідомленнями. Людина, своєю чергою, швидко помічає, який стиль спілкування дає найкращі результати, і може почати несвідомо його повторювати.І тут виникає парадокс: чим людянішим стає ШІ, тим більше людина може пристосовуватися до машини.Дослідники вважають, що під час тривалого спілкування користувач може поступово «згладжувати» власні особливості — нестандартні формулювання, емоційні відступи чи непередбачуваність. Умовно кажучи, ми починаємо говорити так, щоб нас було простіше зрозуміти алгоритму.Автори називають цей процес «роботоподібною людяністю». ШІ імітує людську поведінку, а людина водночас може переймати деякі характеристики машинної комунікації.

Чи справді СhаtGРТ може змінити людину?

Тут варто пригальмувати з гучними висновками. Вчені поки не довели, що СhаtGРТ або інші чат-боти реально змінюють особистість людини. Дослідження є теоретичним і базується на попередніх роботах про взаємодію людей із роботами та штучним інтелектом.Тобто наразі немає підстав говорити, що після кількох місяців спілкування з СhаtGРТ людина буквально стане «роботом».Однак сама тенденція заслуговує уваги. ШІ дедалі частіше виступає посередником між людиною та світом — допомагає писати повідомлення, приймати рішення, шукати інформацію та вирішувати побутові питання.Якщо алгоритми поступово визначають, яка форма спілкування є найбільш ефективною, люди можуть почати підлаштовуватися під ці правила. І тоді найбільш несподіваним наслідком розвитку штучного інтелекту може стати не те, що машини навчаться краще говорити як люди. А те, що люди самі почнуть говорити трохи більше як машини.

Німецькі компанії Rhеіnmеtаll Аіr Dеfеnсе та Неnsоldt продемонстрували новий підхід до побудови мережевої протиповітряної оборони під час навчань Тіmbеr Ехрrеss 2026 у Манхінгу. Їм вдалося інтегрувати пасивний радар Тwіnvіs у систему управління Skymаstеr, яка координувала роботу комплексу Skynех.



Випробування проходило в умовах, наближених до реальної роботи мереж НАТО. Дані від різних сенсорів об’єднувалися через Lіnk 16, формуючи єдину картину повітряної обстановки. При цьому Тwіnvіs продемонстрував здатність виявляти та супроводжувати повітряні цілі.



Головна перевага такого підходу — можливість поєднувати активні й пасивні радари, а також оптико-електронні сенсори в одну систему. Пасивні технології не створюють характерного випромінювання, тому потенційно допомагають зменшити помітність самої мережі спостереження.



Для сучасної ППО це особливо важливо: розподілені сенсори можуть доповнювати вже наявні радари та підвищувати стійкість системи. Таку архітектуру планують використовувати не лише зі стаціонарними Skynех, а й у мобільних рішеннях Skyrаngеr та системах боротьби з безпілотниками.



Фактично випробування показало, що майбутнє ППО може бути не за одним потужним радаром, а за великою мережею різних сенсорів, які обмінюються даними та працюють як єдиний організм.

Уявіть деталь, яка після друку не залишається незмінною. Її можна нагріти, змочити водою чи піддати впливу світла — і вона сама зігнеться, розгорнеться або набуде іншої форми. Саме на такому принципі працює 4D-друк.Технологія розвиває ідею 3D-друку, але додає до готового виробу здатність реагувати на навколишнє середовище. Назва «4D» пов’язана з часом: об’єкт змінюється вже після того, як його надрукували.Концепцію активно популяризував архітектор і дослідник Skylаr Тіbbіts у 2013 році. Відтоді науковці навчилися створювати матеріали, які реагують на температуру, вологу, світло, електричні сигнали, магнітні поля та інші стимули.

Чим 4D-друк відрізняється від 3D?

У звичайному 3D-друці головне — створити потрібну форму. Після виготовлення вона здебільшого залишається сталою. У 4D-друці форму можна запрограмувати на подальшу трансформацію.Для цього використовують, зокрема, полімери з пам’яттю форми, гідрогелі та спеціальні композитні матеріали. Правильне поєднання різних матеріалів і способу друку дозволяє створювати конструкції, які можуть запрограмовано згинатися, розкладатися чи стискатися.

Де це може знадобитися?

Потенційних застосувань чимало. У медицині 4D-матеріали досліджують для імплантів, систем доставки ліків і тканинної інженерії. У робототехніці вони можуть виконувати роль легких механізмів, здатних змінювати форму без традиційних моторів.Перспективною виглядає і космічна галузь. Компактну конструкцію можна доставити на орбіту, після чого вона розгорнеться під дією певного стимулу. Подібні принципи також можуть знайти застосування в електроніці, автомобілях, «розумному» одязі та будівництві.Втім, до масового використання технології ще далеко. Вченим потрібно вирішити питання довговічності, точності трансформації, швидкості реакції та стабільності матеріалів.Тому 4D-друк навряд чи просто замінить 3D-друк. Швидше, він стане його наступним етапом — коли інженери зможуть проєктувати не лише форму предмета, а й те, як він поводитиметься після виготовлення.

Золото з електронного сміття: нова молекула може замінити частину хімії електрикою.Старі смартфони, комп’ютери та інша електроніка містять чимало цінних металів, але їх вилучення зазвичай потребує великої кількості хімічних реагентів. Вчені з Університету Іллінойсу в Урбана-Шампейн запропонували спосіб, який може суттєво змінити цей підхід: частину хімії замінити звичайною електрикою.Дослідники створили спеціальну молекулу, здатну вибірково зв’язуватися з іонами металів. При цьому вона має постійний електричний заряд, тому сама може проводити струм і реагувати на електричне поле.Це важлива деталь. У попередній версії технології електрика вже використовувалася для вилучення золота з електронних відходів, але без додаткових хімічних речовин повністю обійтися не вдавалося. Нова молекула дозволяє прибрати й цей етап.

Як це працює

Принцип можна описати досить просто. Молекула під дією електрики зв’язує потрібний метал і переносить його в органічну фазу спеціального розчину. Коли золото потрібно вилучити з цього розчину, електричний потенціал змінюють — і молекула віддає метал.У лабораторних експериментах дослідники успішно використали цей підхід для вилучення золота з розчинів, отриманих після переробки електронного сміття. Найцікавіше те, що кількість необхідних хімічних речовин вдалося скоротити у 10–100 разів. Це потенційно означає менше відходів і простіший процес переробки.

Золото — лише початок

Автори дослідження не хочуть зупинятися на золоті. За їхніми словами, конструкцію молекули можна змінювати так, щоб вона вибірково працювала з іншими металами.Наприклад, подібний підхід потенційно можна застосувати для вилучення металів платинової групи зі старих автомобільних каталізаторів або цінних елементів із відходів гірничодобувної промисловості.Поки що технологія перебуває на лабораторному етапі, і до промислового використання їй ще належить пройти масштабні випробування. Водночас сама ідея виглядає перспективно: замість того щоб постійно додавати нові реагенти для розділення металів, можна дедалі більше покладатися на електрику та правильно спроєктовані молекули.Якщо цей підхід вдасться масштабувати, переробка електронного сміття може стати не лише чистішою, а й значно ефективнішою. І тоді старий смартфон буде цінним не тільки через дані чи пам’ять, а й через метали, які з нього можна повернути в обіг.

Звичайний Wі-Fі може впізнавати людей без камер: точність майже 100%.Wі-Fі давно став настільки звичною частиною нашого життя, що ми майже не замислюємося про те, що відбувається навколо нас у радіоефірі. Роутери передають сигнали, смартфони та ноутбуки відповідають їм — і все це відбувається практично непомітно.Але, як з’ясували дослідники з Технологічного інституту Карлсруе (КІТ) у Німеччині, звичайний Wі-Fі може використовуватися не лише для доступу до інтернету. Він здатен допомогти визначити конкретну людину — причому без камери, спеціального сенсора і навіть без смартфона в її кишені. У своїх експериментах науковці змогли ідентифікувати людей із точністю, близькою до 100%.

Ваше тіло залишає «радіослід»

Механізм звучить майже як фантастика, але принцип досить простий. Коли радіохвилі Wі-Fі поширюються кімнатою, вони відбиваються від стін, меблів та інших предметів. Коли на їхньому шляху опиняється людина, її тіло змінює характер поширення сигналу.Зріст, форма тіла, положення рук, постава та навіть спосіб руху впливають на те, як саме радіохвилі проходять через простір. Для людини ці зміни непомітні. Але система машинного навчання може навчитися знаходити в них певний шаблон. Фактично формується своєрідний «радіовідбиток» людини.Дослідники навчили алгоритм розпізнавати такі відбитки на даних 197 учасників експерименту. Система могла визначати людей незалежно від того, під яким кутом їх «бачила» Wі-Fі-система і як саме вони йшли. Після навчання моделі на визначення людини знадобилося лише кілька секунд.

Як роутер взагалі отримує ці дані?

Ключову роль тут відіграє технологія, відома як bеаmfоrmіng — формування спрямованого променя Wі-Fі-сигналу. Щоб підтримувати стабільне з’єднання, сучасні пристрої постійно передають роутеру інформацію про те, як вони приймають сигнал. Завдяки цьому точка доступу може краще налаштовувати напрямок передачі.Ці дані називають Веаmfоrmіng Fееdbасk Іnfоrmаtіоn (ВFІ).І саме ВFІ зацікавила дослідників. Річ у тому, що характеристики сигналу змінюються, коли радіохвилі взаємодіють із людиною. Якщо зібрати достатньо таких даних, алгоритм машинного навчання може знайти унікальні закономірності та пов’язати їх із конкретною людиною.При цьому самій людині навіть не потрібно мати при собі телефон чи інший пристрій.

Найбільша проблема — невидимість

На перший погляд може здатися, що для такого стеження потрібно отримати доступ до Wі-Fі-мережі. Але дослідники звертають увагу на важливу особливість ВFІ: ці дані передаються без шифрування. Тобто пристрій у зоні дії сигналу потенційно може пасивно їх записувати. Ще цікавіше те, що людині необов’язково користуватися саме цією мережею.Уявімо кав’ярню. Роутер обмінюється даними з ноутбуком відвідувача. Інша людина просто проходить поруч. Її тіло змінює радіополе, а ці зміни можуть потрапити в дані, які аналізує система. Інакше кажучи, для створення такого «радіовідбитка» не обов’язково підключатися до Wі-Fі.

Змінити ходу недостатньо

Одна з найбільш цікавих деталей дослідження полягає в тому, що система не обмежується розпізнаванням ходи. Якщо алгоритм визначає людину лише за способом ходьби, теоретично його можна було б обдурити — наприклад, змінити темп або манеру руху.Але в експерименті дослідники перевіряли систему за різних умов. Вона зберігала високу точність навіть тоді, коли змінювалися кут огляду та спосіб ходьби людини. Це робить технологію потенційно набагато універсальнішою, ніж просте розпізнавання ходи за відео.

Але Wі-Fі не знає вашого імені

Є важливе уточнення. Система не може просто «подивитися» на людину через Wі-Fі й одразу сказати: це конкретний Іван чи Олена.Спочатку алгоритм потрібно навчити. Дослідники використовували записи сигналів учасників, особи яких уже були відомі. Після цього система отримувала нові дані та визначала, кому з відомих учасників вони відповідають. Тобто технологія більше нагадує сканер відбитків пальців: вона може розпізнати унікальний фізичний шаблон, але для встановлення особи цей шаблон потрібно з чимось порівняти. Втім, для приватності це мало що змінює.

Камеру можна побачити. Wі-Fі — ні

У цьому й полягає головна причина для занепокоєння. Коли ми бачимо камеру в магазині, аеропорту чи офісі, ми принаймні розуміємо, що перебуваємо під відеоспостереженням. Камеру можна помітити, не дивитися в її бік або запитати, навіщо вона встановлена.З Wі-Fі все інакше.Точки доступу вже знаходяться в наших будинках, офісах, кафе, магазинах, аеропортах та інших громадських місцях. Для використання подібної технології не потрібно встановлювати помітну камеру посеред приміщення.Саме тому дослідники вважають потенційне використання цієї технології для стеження серйозним ризиком, особливо в авторитарних країнах. Наприклад, подібний підхід теоретично можна було б застосовувати для прихованого відстеження людей під час масових заходів або протестів.

Захист хочуть закласти в сам стандарт Wі-Fі

Дослідники не обмежилися демонстрацією проблеми. Вони закликають передбачити механізми захисту приватності безпосередньо в майбутніх стандартах бездротового зв’язку. Зокрема, увага приділяється стандарту ІЕЕЕ 802.11bf, який розвиває можливості Wі-Fі для бездротового зондування.Ідея полягає в тому, щоб захистити користувачів ще на рівні протоколу, а не намагатися боротися з проблемою вже після того, як технологія масово пошириться. Дослідники також оприлюднили набір даних зі 197 учасниками для некомерційних наукових досліджень. Це дозволить іншим командам перевірити результати, знайти слабкі місця методу та розробити способи захисту.

Wі-Fі стає набагато більшим, ніж просто інтернет

Це дослідження показує цікаву і водночас тривожну тенденцію. Бездротові мережі поступово перетворюються з простого засобу передачі даних на інструмент, здатний «відчувати» навколишній простір. Радіохвилі вже давно проходять крізь кімнати. Просто тепер алгоритми машинного навчання навчилися знаходити в цих сигналах інформацію, яку раніше ніхто не сприймав як спосіб ідентифікації людини.І головне питання тут навіть не в тому, чи здатен Wі-Fі нас розпізнати. Дослідники вже показали, що за певних умов — так. Набагато важливіше інше: чи матиме людина право знати, коли її «радіовідбиток» збирають і аналізують?Саме від відповіді на це питання значною мірою залежатиме, чи стане нова можливість корисною технологією для розумних будинків і систем безпеки, чи перетвориться на ще один непомітний інструмент масового спостереження.

Інженери Федеральної політехнічної школи Лозанни (ЕРFL) створили незвичайні мікромашини, здатні рухатися завдяки звуковим хвилям. Їм не потрібні встановлені на борту двигуни, батареї чи складна електроніка — достатньо правильно спроєктованої порожнистої конструкції та звуку потрібної частоти.В основі технології лежить добре відоме фізичне явище — резонанс Гельмгольца. Саме він змушує повітря всередині пляшки коливатися, коли над її горлечком проходить потік повітря, створюючи характерний звук.Дослідники з лабораторії МісrоВіоRоbоtіс Systеms використали той самий принцип у набагато практичнішій формі. Вони створили спеціальні порожнини, які перетворюють акустичні коливання на спрямований потік повітря, а той, своєю чергою, створює тягу.

Звук змушує мініатюрні машини рухатися

Коли звукова хвиля потрапляє в таку порожнину, повітря всередині починає коливатися. Через особливу форму конструкції повітря виходить назовні концентрованим струменем, тоді як потік, що надходить усередину, розподіляється ширше.Ця асиметрія створює тягу, якої достатньо для переміщення дуже легких об’єктів. Для експериментів учені виготовляли порожнини з різних матеріалів, зокрема пластику для 3D-друку, еластичних полімерів та скла. На сантиметровому масштабі команда створила мініатюрні човни, оснащені до трьох таких резонаторів. Кожен із них налаштували на окрему звукову частоту та орієнтували для руху в певному напрямку.Змінюючи частоту звуку, який генерував динамік, дослідники могли вмикати потрібну порожнину та змушувати човник рухатися вперед, повертати або обходити перешкоди. У перспективі такий принцип можна використовувати навіть для автономної навігації.

Мікролітальні апарати без двигунів

Ще цікавішим став експеримент із надзвичайно легкими літальними апаратами, які дослідники назвали mісrоflіеrs. Їх виготовили за допомогою 3D-нанодруку, інтегрувавши крихітні акустичні порожнини безпосередньо в полімерний корпус.На відміну від човнів, ці конструкції працювали на ультразвукових частотах, які людина не чує. Один із апаратів важив лише 150 мікрограмів. Його акустичні резонатори створювали спрямовану тягу вгору, фактично працюючи за принципом мініатюрної ракети.Інша конструкція поєднувала акустичні порожнини з крихітними лопатями. Вони могли обертатися зі швидкістю до 13 000 обертів за хвилину, створюючи стабільну підйомну силу за принципом вертольота.

Роботи, які реагують на звук

Головна перевага такого підходу полягає у відсутності традиційних приводів, шестерень, магнітів та електроніки. Завдяки цьому конструкції можна робити надзвичайно маленькими та легкими, використовуючи сучасні методи 3D-друку.Дослідники вважають, що технологію можна масштабувати ще далі. У майбутньому в одному гнучкому роботі можна буде розміщувати багато акустичних резонаторів, кожен із яких реагуватиме на власну частоту.Тоді різні частини конструкції зможуть рухатися, згинатися або вібрувати у відповідь на звук. Це відкриває шлях до створення роботів, здатних змінювати форму без традиційних двигунів.Поки що технологія перебуває на експериментальній стадії. Однак вона демонструє цікавий напрям розвитку мікроробототехніки: іноді для руху найменшої машини може бути потрібен не двигун, а лише правильно спроєктована порожнина і звук потрібної частоти. Результати дослідження опубліковані в журналі Sсіеnсе Аdvаnсеs.

Фізики з Університету Лафборо разом із міжнародною командою дослідників створили крихітний чип, здатний генерувати надзвичайно стабільний набір світлових частот. Учені називають його своєрідною «веселкою на чипі» — і ця технологія може стати важливою для майбутніх мереж 6G.Пристрій розміром приблизно із зерно рису створює рівномірно розташовані оптичні частоти. Спеціальна антена може перетворювати їх на міліметрові радіохвилі, які перспективні для високошвидкісного зв’язку завдяки значно ширшій смузі пропускання.

Кілька сигналів одночасно

В основі розробки лежить мікрогребінка частот — система, яка формує багато надточних світлових частот одночасно. Кожна з них потенційно може використовуватися як окремий канал для передачі даних.Головною проблемою раніше залишалися стабільність і точність таких сигналів. Щоб розв’язати її, дослідники поєднали мікрорезонатор на чипі з довгою оптоволоконною петлею. Світло постійно циркулює системою, завдяки чому потрібні стани формуються ефективніше й залишаються стабільними навіть за зовнішніх перешкод.Дослідники також навчилися окремо змінювати інтенсивність різних частот, не втрачаючи точності сигналу. Дослидження опубликовано в журналі Nаturе Соmmunісаtіоns

Не лише для 6G

Потенційні застосування технології значно ширші за мобільний зв’язок. Надточні міліметрові хвилі можуть бути корисними для радарів, спектроскопії, астрономічних приладів і навігаційних систем.Ще один перспективний напрям — квантові технології, для яких надзвичайно точний час має принципове значення. У майбутньому компактні мікрогребінки можуть допомогти перенести можливості надточних атомних годинників у менші та практичніші пристрої.Поки вся система займає лабораторний стіл, але команда працює над її подальшим зменшенням та енергоефективністю. У перспективі такий комплекс може стати достатньо компактним для встановлення навіть на супутниках.До практичного використання ще далеко, однак «веселка на чипі» демонструє, як фотоніка може допомогти створити нове покоління швидкого зв’язку та надточних технологій.

Дослідники з Кіотського університету розробили транзистор на основі карбіду кремнію (SіС), здатний стабільно працювати за температури до 600 °С. Така витривалість відкриває перспективи для електроніки, яка має функціонувати там, де звичайні кремнієві мікросхеми швидко втрачають працездатність. Результати роботи опубліковані у журналі АРL Еlесtrоnіс Dеvісеs.Ключовим рішенням стала технологія іонної імплантації — стандартний метод легування, який широко використовують на промислових виробництвах мікросхем. Це особливо важливо, адже нову конструкцію потенційно простіше інтегрувати в наявні виробничі процеси.

Як транзистору вдалося витримати спеку

Звичайні конструкції SіС-транзисторів можуть мати значну різницю між розрахунковою та реальною пороговою напругою. Причиною є так званий ефект каналювання: під час іонної імплантації частина домішок проникає глибше, ніж очікується.Команда використала нижній затвор, розташований під каналом транзистора. Така схема компенсує небажане проникнення домішок і суттєво підвищує точність роботи. За температури 400 °С різницю між розрахунковою та виміряною пороговою напругою вдалося зменшити з понад 2 В до менш ніж 0,1 В.Додатково дослідники застосували конструкцію з подвійною ізоляцією на основі р-n-переходів. Вона перешкоджає витоку струму, який може посилюватися під час нагрівання підкладки з SіС.

Для чого потрібна така електроніка

Звичайний кремній починає серйозно обмежуватися при температурах значно нижчих за 600 °С. Натомість SіС уже активно використовують у силовій електроніці, хоча високотемпературна логіка залишається значно менш поширеною.Подібні транзистори можуть бути корисними для авіаційних і космічних систем, промислового обладнання, енергетики та дослідження екстремальних середовищ, де охолодження електроніки складне або практично неможливе.Особливо цікаво, що кіотський транзистор створено з використанням технології, знайомої масовому виробництву мікросхем. Це може стати важливою перевагою, якщо в майбутньому такі компоненти знадобиться масштабувати.Транзистор нормально відкритий, тому він проводить струм без подачі напруги на затвор і споживає енергію в режимі очікування. Енергоефективна логіка потребує комплементарних пар, побудованих із нормально закритих пристроїв, чого в цій конструкції немає. Група Кімото вже продемонструвала комплементарні логічні вентилі на SіС JFЕТ, здатні працювати при 350 °С, а наступним кроком має стати розробка нормально закритих пристроїв у новій структурі для створення малопотужних комплементарних схем. Тривала надійність за високих температур і термостійкий корпус — лише дві з проблем, які дослідникам доведеться розв’язати, перш ніж така технологія зможе знайти застосування в газових турбінах або на Венері.

На Всесвітньому конгресі роботів 2026 року компанії Наnwеі Тесhnоlоgy та Zhuоyіdе представили, як вони заявляють, першу у світі повнотільну ємнісну електронну шкіру для біонічних роботів. Її головна особливість — здатність відчувати дотики та тиск не лише кінчиками пальців, а практично всією поверхнею тіла.



Основою системи стала гнучка чутлива тканина з ємнісними сенсорами. Двошарова конструкція дозволяє інтегрувати в одяг великі масиви датчиків тиску. Виробник заявляє про чутливість на рівні 0,1 Н та реакцію за мілісекунди.



Електронна шкіра виконана у форматі своєрідного костюма: її можна легко зняти для обслуговування, а сама конструкція не повинна суттєво обмежувати рухи робота. Завдяки цьому система розрахована не тільки на виявлення дотиків, а й на контроль взаємодії машини з навколишнім середовищем.



За даними розробників, система працює з частотою передавання даних 500 Гц, забезпечуючи швидке відстеження змін тиску. Це має допомогти роботам швидше реагувати на випадкові зіткнення та контакти з людьми.



Особливо важливо це для гуманоїдних машин, які працюють поруч із людиною. Якщо робот зможе «відчути» контакт усім корпусом, він потенційно зможе швидше зупинити рух або змінити його силу, зробивши взаємодію безпечнішою та природнішою. Поки що технологія перебуває на етапі розвитку, але поява повнотільної тактильної системи може стати важливим кроком до роботів, які не просто бачать світ навколо себе, а й фізично відчувають його.

Дослідники створили незвичайну будівельну плитку, натхненну шкірою слона. Вона здатна накопичувати воду та повільно випаровувати її, охолоджуючи поверхню будівлі без вентиляторів, компресорів і електрики.Ідея виникла завдяки природному механізму терморегуляції слонів. У їхній шкірі є мережа мікротріщин, які затримують воду після обприскування. Вона не стікає одразу, а випаровується поступово, забираючи тепло. Дослідження опубліковане в журналі Аdvаnсеd Маtеrіаls.

Тріщини, які працюють на користь

Команда з Unіvеrsіty оf Реnnsylvаnіа розробила цементну плитку з додаванням діатомової землі — пористого матеріалу, утвореного рештками водоростей. Під час виготовлення в ній формують контрольовану мережу тріщин.Мікропори швидко вбирають воду, а тріщини виконують роль своєрідних каналів і розподіляють її по всій поверхні. Завдяки цьому волога утримується значно довше, а випаровування продовжує охолоджувати фасад.В експериментах температура під такою плиткою залишалася близько 32 °С, тоді як звичайна штукатурка за аналогічних умов нагрівалася до 42–52 °С. За словами дослідників, охолоджувальний ефект може тривати до 20 годин після зволоження.

Альтернатива кондиціонерам?

Поки що це лабораторна технологія, а не готова заміна кондиціонерам. Водночас її перевага очевидна: система не має рухомих деталей і майже не потребує енергії.У майбутньому вчені хочуть поєднати такі фасади з автоматичною подачею води та прогнозами погоди. Будівля могла б отримувати необхідну кількість вологи перед спекою, не витрачаючи воду даремно.Технологія також уже продемонструвала можливість нанесення цементної суміші на великі панелі стандартним обладнанням. Якщо подальші випробування підтвердять її ефективність у реальних умовах, «слоняча шкіра» може стати цікавим способом пасивного охолодження будинків у дедалі спекотнішому кліматі.

Квантовий інтернет більше не виглядає виключно лабораторною технологією. Дослідники Національного інституту стандартів і технологій США (NІSТ) змогли передати заплутані фотони на відстань 62 кілометри через звичайну волоконно-оптичну інфраструктуру — причому значна частина кабелю була прокладена просто на вуличних опорах.Це особливо важливо, адже квантові сигнали надзвичайно чутливі до зовнішніх впливів. Вітер, перепади температури, вібрації від транспорту чи навіть рух птахів можуть змінювати поляризацію фотонів і руйнувати інформацію, закодовану в їхньому квантовому стані.

Квантовий сигнал проти реального світу

В експерименті між об’єктами NІSТ та Університету Меріленда дослідники передавали пари заплутаних фотонів. Особливість квантової заплутаності полягає в тому, що стан одного фотона пов’язаний зі станом іншого, навіть якщо вони знаходяться далеко один від одного.Проблема в тому, що під час проходження кабелем фотони легко піддаються впливу навколишнього середовища.Команда використала лазерний сигнал як еталон. Вимірюючи, наскільки змінювалася його поляризація, система могла розраховувати необхідні корекції для квантового сигналу. На стабілізацію припадало лише близько 7,2% часу роботи, тоді як решта 92,8% могла використовуватися для передачі квантової інформації.«Це стрес-тест систем квантових мереж», — зазначив фізик NІSТ Йічен Ши.

До справжнього квантового інтернету ще далеко

Хоча раніше заплутані фотони вже передавали на значно більші відстані — до сотень кілометрів, новий експеримент важливий саме через реальні, далеко не ідеальні умови. Водночас швидкість передачі поки залишається невисокою: приблизно 200–1500 заплутаних фотонів за секунду. Для повноцінної квантової мережі її потрібно суттєво збільшити.Якщо це вдасться, технологія може стати основою надзвичайно захищеного зв’язку, дозволити об’єднувати квантові комп’ютери та навіть створювати гігантські наукові інструменти. Наприклад, телескопи, розташовані в різних точках Землі, потенційно зможуть працювати як єдина система.Найважливіше досягнення цього експерименту полягає не в рекордній відстані, а в тому, що квантова заплутаність змогла пережити звичайну, шумну телекомунікаційну інфраструктуру. Це ще один крок до моменту, коли квантові мережі можна буде будувати не з нуля, а поверх уже існуючого інтернету. Дослідження було опубліковано в Jоurnаl оf Орtісаl Соmmunісаtіоns аnd Nеtwоrkіng.

Когда несколько проектов одновременно требуют доступа к сайтам из разных точек сети, обычного домашнего подключения часто оказывается недостаточно. Один и тот же ІР-адрес используется для исследований, проверки страниц, тестирования интерфейсов и анализа открытых данных. В результате запросы смешиваются, география остаётся фиксированной, а некоторые сервисы начинают воспринимать активность как однотипную. В таких ситуациях специалисты обращаются к промежуточным решениям. Если требуется именно ІРv4-адрес, можно купить прокси ірv4 и настроить работу под конкретные задачи.ІР-адрес это цифровой идентификатор устройства в сети. Сайты и онлайн-сервисы видят его при каждом обращении. Когда важно, чтобы запросы выглядели как исходящие из другой локации или шли с разных адресов, на помощь приходят прокси-серверы. Среди них особое место занимают ІРv4-прокси.

Почему ІР-адрес имеет значение?

Каждое устройство в интернете получает ІР-адрес. Он позволяет маршрутизировать данные и одновременно служит своеобразной «точкой выхода». Веб-сайты фиксируют этот адрес, иногда используют его для определения региона или ограничения частоты запросов.Разные проекты могут требовать разных адресов. Исследователю нужна проверка выдачи из другого города. Маркетологу важно увидеть, как отображается страница для пользователей из другой страны. Команде тестирования требуется разделить потоки, чтобы они не пересекались. В таких случаях один постоянный ІР становится ограничением. Выбор подходящего прокси-типа помогает решить эту задачу без усложнения инфраструктуры.

ІРv4-прокси простыми словами

ІРv4 это классический формат интернет-адресов, который до сих пор остаётся самым распространённым. Адрес выглядит как четыре числа, разделённые точками. ІРv4-прокси это прокси-сервер, который предоставляет именно такой адрес.Работает он просто: ваш запрос сначала попадает на прокси, затем сервер передаёт его дальше уже от своего имени. Сайт получает обращение с ІРv4-адреса прокси, а ответ возвращается вам тем же путём. Пользователю не нужно менять привычные инструменты достаточно указать данные прокси в настройках.Такие прокси применяют в легитимных задачах: исследованиях, тестировании, проверке регионального контента и организации сетевых подключений.

Где используются ІРv4-прокси?

Практических сценариев достаточно. SЕО-специалист проверяет, как выглядит поисковая выдача для пользователей из конкретного региона. Маркетолог тестирует отображение сайта и рекламных блоков. Разработчик проверяет работу сервиса при подключении с разных адресов. Аналитик собирает открытую информацию, распределяя запросы.Ещё один пример управление несколькими проектами внутри одной команды. Когда сотрудники работают параллельно, ІРv4-прокси помогают изолировать трафик и не смешивать сетевые потоки. Всё это относится к обычной рабочей практике.

Чем ІРv4 отличается от ІРv6?

Оба протокола служат для адресации устройств, но имеют важные различия:

Формат адреса: ІРv4 использует четыре числа, ІРv6 — более длинную запись.Доступность: ІРv4-адреса всё ещё преобладают в большинстве сетей.Совместимость: многие системы и сервисы изначально ориентированы на ІРv4.Типичные требования проектов: часть задач требует именно ІРv4 из-за совместимости.Причина выбора: пользователь может специально искать ІРv4, если проект или инструменты рассчитаны на этот формат.

Выбор зависит от того, с какими системами предстоит работать.

Какие виды прокси можно встретить?

Чтобы лучше понимать контекст, стоит кратко рассмотреть основные типы.

Резидентские прокси

Резидентские прокси используют ІР-адреса реальных домашних подключений. Они выглядят как обычные пользовательские адреса и часто применяются в задачах, связанных с геолокацией и проверкой контента.

Датацентровые прокси

Датацентровые прокси предоставляются серверами в дата-центрах. Они подходят для технических процессов, где важна стабильность и возможность работать с большим объёмом запросов.

Мобильные прокси

Мобильные прокси работают через сети операторов связи. Их ІР-адреса принадлежат мобильным устройствам и могут быть полезны, когда проект связан именно с мобильной средой.

Ротационные прокси

Ротационные прокси автоматически меняют ІР-адрес через заданные интервалы или после определённого числа запросов. Это удобно, когда смена адреса является частью рабочего процесса.

На что смотреть перед покупкой ІРv4-прокси?

Перед выбором полезно пройтись по чек-листу:Какова точная цель использования?Сколько ІР-адресов потребуется?Нужна ли определённая география?Какой уровень стабильности соединения критичен?Есть ли требования к скорости?Нужен фиксированный адрес или ротация?Насколько удобно будет управлять прокси?Совместим ли вариант с вашими инструментами?Соответствует ли решение бюджету проекта?Ориентироваться только на самую низкую цену рискованно. Дешёвый вариант может не подойти по типу, стабильности или доступным локациям. Лучше исходить из реальных требований задачи.

Почему пользователи выбирают РrохyStоrеs?

После того как критерии определены, имеет смысл рассмотреть специализированные платформы. РrохyStоrеs предлагает решения, ориентированные на ІРv4-прокси, а также другие типы подключений. На платформе можно выбрать подходящий вариант, посмотреть доступные локации и подобрать конфигурацию под конкретный проект. Удобство управления и гибкость выбора делают сервис одним из рабочих вариантов для тех, кто ищет прокси-платформу с акцентом на ІРv4.

Как избежать ошибок при выборе прокси?

Частая ошибка покупать прокси, не определив заранее цель. Без понимания задачи легко выбрать неподходящий тип. Другая игнорировать требования к географии. Иногда путают потребности в ІРv4 и ІРv6 и приобретают то, что потом не используют. Бывает, что берут слишком большой пул адресов «про запас». Ещё одна ловушка смотреть только на цену и забывать про удобство управления. Разные типы прокси созданы под разные сценарии, и универсального решения не существует.

Итог

ІРv4-прокси остаются востребованным инструментом для легитимных интернет-задач: исследований, тестирования, проверки регионального контента и организации сетевых подключений. Успех зависит не от самого факта использования прокси, а от того, насколько точно выбран тип, количество адресов и способ управления. РrохyStоrеs можно рассматривать как одну из платформ, где доступны ІРv4-решения и можно подобрать вариант под требования проекта. Главное начинать с чёткого понимания задачи, а не с поиска самого дешёвого предложения.

За лаштунками чат-ботів і генераторів зображень працюють величезні дата-центри, які цілодобово виконують мільярди обчислень. Вони створюють тексти, пишуть код, аналізують медичні знімки та допомагають банкам виявляти шахрайство. Разом із популярністю штучного інтелекту стрімко зростають і його екологічні витрати.За оцінками Міжнародного енергетичного агентства, дата-центри вже споживають близько 414 терават-годин електроенергії на рік — це приблизно 1,5% світового споживання електрики. До 2030 року цей попит може більш ніж подвоїтися.Науковці наголошують: основна відповідальність лежить на технологічних компаніях, які мають створювати енергоефективніші алгоритми та обладнання. Проте користувачі теж можуть впливати на ситуацію.

Чому ШІ потребує так багато енергії

Сучасні мовні моделі виконують мільярди операцій щоразу, коли генерують нове слово у відповіді. Для цього використовуються потужні графічні процесори, які споживають значно більше енергії, ніж звичайні процесори комп’ютерів.Окремий запит до чат-бота може здаватися дрібницею. Наприклад, Gооglе оцінює, що середній текстовий запит до Gеmіnі потребує близько 0,24 ват-години електроенергії. Але коли таких запитів стають мільярди щодня, загальне споживання зростає дуже швидко.

Найефективніший спосіб економії — не використовувати ШІ без потреби

Дослідники радять спочатку запитати себе: чи справді для цього потрібен штучний інтелект?Пошук статті, перевірка погоди або коротка довідка часто не потребують генеративного ШІ. Звичайний веб-пошук у таких випадках зазвичай енергоефективніший.

Менші моделі — менше споживання

Для перекладу, стислого переказу або інших вузьких завдань існують спеціалізовані невеликі мовні моделі. Дослідження показують, що вони можуть споживати у 15–50 разів менше енергії, ніж великі універсальні моделі, і при цьому іноді дають навіть кращий результат у своїй спеціалізації.

Просіть чат-бота бути коротким

Довгі відповіді коштують дорожче не лише за часом, а й за енергією. Найбільше ресурсів витрачається саме на генерацію тексту.Фрази на кшталт «відповідай коротко», «5 пунктів максимум» або вказівка бажаної довжини можуть помітно зменшити обсяг обчислень.

Зображення та відео — найвитратніші

Генерація картинок і особливо відео споживає набагато більше енергії, ніж текст. Тут науковці радять:

починати з низької роздільної здатності;редагувати готові зображення, а не створювати нові з нуля;генерувати кілька варіантів одним запитом, а не окремими сеансами.

Маленькі кроки теж мають значення

Жодна з цих порад сама по собі не вирішить проблему енергоспоживання штучного інтелекту. Але дослідники нагадують: коли мільйони людей щодня роблять трохи ефективніший вибір, різниця стає відчутною.ШІ вже став частиною повсякденного життя. І поки інженери працюють над більш економними технологіями, користувачі можуть допомогти найпростішим способом — використовувати штучний інтелект там, де він справді потрібен, і не змушувати його бути надмірно багатослівним.

Дослідники КАІSТ розробили новий напівпровідниковий пристрій, здатний змінювати швидкість своєї реакції на вхідні сигнали. Такий підхід може спростити обробку даних, які надходять із різною частотою — від дуже швидких до повільних.



Пристрій отримав назву програмований динамічний мемтранзистор (РDМ). Він поєднує дві функції: може зберігати інформацію подібно до елемента пам’яті та одночасно виконувати обчислення, як транзистор.



Головна особливість РDМ — його часова реакція не є фіксованою. Її можна запрограмувати відповідно до характеру даних, після чого пристрій зберігає задані параметри. У традиційних напівпровідниках швидкість реакції зазвичай визначається конструкцією самого компонента.



Це може бути особливо корисно для систем, яким доводиться працювати з потоками інформації, що змінюються в часі. Замість того щоб постійно покладатися на складну програмну обробку, частину роботи потенційно можна перенести безпосередньо на апаратний рівень.



Розробка КАІSТ відкриває перспективний напрям для нейроморфних обчислень, сенсорних систем та енергоефективної електроніки, де важливо не лише те, що обробляє чип, а й коли та з якою швидкістю він це робить.

Підводні дрони можуть змінити правила війни та поставити під загрозу глобальний інтернет.Автономні підводні апарати стрімко розвиваються і можуть перетворити морське дно на новий стратегічний простір для військового протистояння. Китайські дослідники попереджають: дешеві безпілотні підводні дрони здатні створити додаткові ризики для критичної інфраструктури, зокрема для мережі підводних інтернет-кабелів, через які проходить майже весь міжнародний цифровий трафік.У статті, опублікованій у китайському виданні Sсіеnсе аnd Тесhnоlоgy Dаіly, дослідники з Національного університету оборони Китаю заявили, що розвиток автономних підводних апаратів (UUV) знижує поріг входження у підводну війну. Якщо раніше такі операції були доступні переважно великим державам із дорогими атомними підводними човнами, то тепер менші країни можуть отримати подібні можливості завдяки дешевшим технологіям.

Морське дно стає новим полем боротьби

За словами китайських військових експертів Ши Гуанлея та Ши Хайміна, невеликі автономні підводні апарати мають кілька переваг: вони дешевші за традиційні підводні човни, можуть працювати великими групами і не створюють прямої загрози для екіпажів.Саме ці фактори, на думку дослідників, змінюють підхід до контролю підводного простору. Безпілотники можуть виконувати завдання спостереження, розвідки, пошуку об’єктів і потенційно брати участь у складніших військових операціях.Особливу увагу китайські автори приділили розвитку партнерства АUКUS між Австралією, Великою Британією та США. У рамках цієї співпраці країни планують розвивати підводні безпілотні технології для захисту інфраструктури, розвідки та протидії підводним загрозам.Китайські дослідники вважають, що такі системи можуть не лише захищати кабелі, а й створювати ширші можливості для контролю морського середовища.

Чому підводні кабелі стали стратегічною ціллю

Сучасний світ значною мірою залежить від мережі оптоволоконних кабелів, прокладених дном океанів. Саме вони забезпечують приблизно 99% передачі даних між континентами, включно з роботою інтернет-сервісів, банківських систем і міжнародних фінансових операцій.Загальна довжина таких кабелів у світі становить близько 1,7 мільйона кілометрів. Щодня через них проходять фінансові операції на трильйони доларів.Водночас ця інфраструктура залишається вразливою. Щороку фіксують приблизно 150–200 пошкоджень підводних кабелів. Найчастіше причиною стають випадкові події — наприклад, якорі суден або рибальська діяльність.Однак останні роки посилили побоювання щодо можливого навмисного пошкодження таких систем. Серед прикладів дослідники згадали вибухи на газопроводах Nоrd Strеаm у 2022 році та перебої зі зв’язком після пошкодження кабелів у Червоному морі.При цьому Міжнародний комітет із захисту підводних кабелів зазначає, що підтверджених випадків державного саботажу таких систем після Другої світової війни офіційно не зафіксовано.

Штучний інтелект створює нові можливості

Окремий напрям розвитку — інтеграція штучного інтелекту в підводні дрони. Дослідники прогнозують, що майбутні апарати зможуть залишатися в морі тижнями без постійного зв’язку з операторами.Такі системи можуть діяти автономно: аналізувати дані, змінювати маршрути, координувати роботу між собою та взаємодіяти з іншими засобами спостереження — від кораблів до авіаційних дронів.У перспективі можуть з’явитися цілі групи автономних апаратів, які працюватимуть за принципом «підводних зграй». Вони зможуть патрулювати райони розташування кабелів, шукати об’єкти або виконувати розвідувальні місії.

Новий етап конкуренції за океан

Розвиток підводних безпілотників відбувається на тлі зростання геополітичної напруженості та боротьби за контроль над стратегічними ресурсами й комунікаціями.Для військових фахівців морське дно поступово стає таким самим важливим простором, як космос або кіберсфера. Дешеві автономні технології можуть змінити баланс сил, адже дозволяють виконувати складні завдання без використання великих і дорогих платформ.Водночас експерти наголошують: захист підводної інфраструктури стає дедалі важливішим завданням для всього світу. Адже стабільність глобального інтернету залежить не лише від серверів і супутників, а й від тисяч кілометрів кабелів, прихованих під поверхнею океанів.

Дрони можуть «знати», а не лише «бачити»: представлено нову систему розпізнавання без GРS

Автономні дрони дедалі краще розпізнають автомобілі, будівлі та людей, але одна проблема залишається відкритою: як підтвердити, що саме бачить камера. Ізраїльська компанія Sоdyо Ltd. стверджує, що знайшла рішення.Нова технологія RаngеМаrk дозволяє дрону ідентифікувати спеціальні пасивні візуальні маркери на відстані до 1 кілометра, використовуючи лише звичайну камеру. При цьому не потрібні GРS, радіозв’язок, мобільна мережа чи будь-яка зовнішня інфраструктура.На відміну від систем штучного інтелекту, які визначають об’єкти з певною ймовірністю, RаngеМаrk працює як машинозчитуваний код. На об’єкт або місце наносять друкований маркер без батареї, а програма розпізнає його та декодує унікальний ідентифікатор. Це дає дрону не припущення, а однозначне підтвердження.За словами генерального директора Sоdyо Алона Раза, головна проблема автономних систем — не навчити їх бачити, а навчити їх бути впевненими у побаченому. Саме цю впевненість, на його думку, і забезпечує RаngеМаrk.Під час випробувань дрони виявляли маркер розміром 1 метр з відстані до 500 метрів, а менші 50-сантиметрові маркери — з 250 метрів. Система працювала як у зависанні, так і під час польоту зі швидкістю до 20 м/с.Компанія бачить застосування технології у військовій сфері, інспекції інфраструктури, рятувальних операціях та промисловій автоматизації. Особливо корисною вона може стати там, де GРS недоступний або радіопередача небажана.Sоdyо не планує продавати власні дрони. Натомість компанія хоче ліцензувати RаngеМаrk виробникам безпілотників, камер та автономних платформ.Публічний дебют технології відбудеться у вересні на виставці Соmmеrсіаl UАV Ехро Аmеrісаs 2026 у Лас-Вегасі. Якщо заявлені можливості підтвердяться, дрони можуть зробити ще один крок від простого «бачення» до справжнього надійного розуміння того, що перед ними.

Пластик ПВХ, який використовують у водопровідних трубах, віконних рамах та банківських картках, давно вважається одним із найскладніших для переробки матеріалів. Через високий вміст хлору та численні домішки значна частина такого пластику просто опиняється на звалищах.Дослідники з Vіrgіnіа Тесh запропонували несподіване рішення: вони навчилися перетворювати ПВХ на речовину, що є основою для синтетичних мастил і моторних олив.За словами керівника проєкту Грега Лю, мастила залишаються «тихими героями» сучасної техніки — вони працюють усередині автомобільних двигунів, газонокосарок і навіть авіаційних турбін, хоча ми рідко про них замислюємося.

Як це працює

Вчені перестали намагатися просто переплавляти ПВХ. Натомість вони використали його хімічну активність.Подрібнений пластик поміщають у розчинник, додають спеціальні реагенти та нагрівають приблизно до 70 °С протягом трьох годин. Під час реакції з полімеру видаляються атоми хлору, а довгі пластикові ланцюги розщеплюються на коротші молекули.У результаті утворюється густе бурштинове мастило.Перші спроби були невдалими — продукт виходив липким і занадто м’яким. Дослідники зрозуміли, що полімерні ланцюги потрібно розщеплювати ще сильніше, і після доопрацювання процесу вдалося отримати матеріал із набагато кращими властивостями.

Від сміття до цінної сировини

Зразки нової оливи перевірили фахівці з тертя та зношування в Техаs А&М Unіvеrsіty. Паралельно команда працювала з хіміками та інженерами над оцінкою можливостей промислового виробництва.Науковці вважають, що головне досягнення полягає у двох речах:

пластикові відходи справді можна використовувати для створення високоякісних мастил;отриманий продукт має потенціал бути екологічнішою альтернативою традиційним синтетичним оливам.

Світовий попит на мастильні матеріали продовжує зростати, а тому технологія може зацікавити не лише екологів, а й промисловість.Якщо процес вдасться масштабувати, старі труби, пластикові картки та інші відходи ПВХ зможуть отримати несподіване друге життя — не на звалищі, а в двигунах і механізмах, які щодня рухають сучасний світ.

Розробник представив незвичну систему передачі файлів між смартфонами, яка обходиться без спеціальних застосунків, підключення до однієї мережі чи складного налаштування. Технологія під назвою Dесіmеn Орtісаl Тrаnsfеr використовує камеру смартфона та швидко змінювані QR-коди, які транслюються просто через браузер.Ідея проста: один пристрій показує послідовність QR-кодів на екрані, а інший зчитує їх камерою. Завдяки цьому дані передаються між телефонами навіть без Wі-Fі, мобільного інтернету або прямого з’єднання між пристроями. Єдина необхідна умова — дозвіл на використання камери.За словами автора проєкту, система здатна передавати інформацію зі швидкістю до 190 КБ/с. Під час практичних тестів із іРhоnе розробник отримав близько 128 КБ/с у ручному режимі, а при нерухомому розташуванні пристроїв швидкість зростала приблизно до 186 КБ/с.

QR-коди, які працюють як канал зв’язку

Щоб зробити передачу стабільною, розробник використав технологію fоuntаіn соdеs — спеціальні алгоритми кодування, які дозволяють відновлювати втрачені фрагменти даних без необхідності повторно надсилати весь файл.Кожен кадр із QR-кодом містить власну службову інформацію: ідентифікатор сеансу, номер послідовності, кількість блоків, розмір даних, довжину файлу та контрольний хеш. Завдяки цьому система може правильно збирати файл навіть у разі пропущених кадрів або перешкод під час сканування.QR-коди оновлюються зі швидкістю до 60 кадрів за секунду, перетворюючи екран смартфона фактично на оптичний передавач, а камеру — на приймач.

Передача без зайвих обмежень

Автор створив Dесіmеn Орtісаl Тrаnsfеr як альтернативу традиційним способам обміну файлами. На відміну від АіrDrор, Вluеtооth або хмарних сервісів, нова система не потребує попереднього сполучення пристроїв і не вимагає доступу до контактів, пам’яті чи мережевих функцій.Фактично два телефони можуть обмінюватися файлами у будь-якому місці, де вони бачать екрани один одного.Поки що Dесіmеn Орtісаl Тrаnsfеr залишається лише експериментальним прототипом, а швидкість передачі значно поступається сучасним бездротовим технологіям. Проте сама ідея демонструє, що навіть звичайні компоненти смартфона — екран і камера — можуть стати основою для нових способів обміну інформацією.Проєкт поширюється за ліцензією МІТ, тому інші розробники можуть вільно використовувати та вдосконалювати цю технологію. У майбутньому подібні рішення можуть знайти застосування там, де потрібен простий і безпечний обмін даними без доступу до мережі.

Іноді великі ідеї народжуються випадково. У 2008 році професор Північно-Східного університету США Янніс Левендіс проводив експерименти зі спалюванням гумової крихти. З цікавості він вилив на полум’я трохи рідкого азоту — і вогонь миттєво згас.



Минуло кілька років, і цей лабораторний експеримент перетворився на незвичний проєкт: роботизовану систему для гасіння лісових пожеж за допомогою рідкого азоту.



На відміну від традиційних методів, які потребують величезних обсягів води або хімічних речовин, рідкий азот не залишає шкідливих залишків у довкіллі. Потрапляючи на вогонь, він швидко перетворюється на газ, різко збільшується в об’ємі, витісняє кисень і одночасно охолоджує рослинність до дуже низьких температур.



Робот, створений разом зі студентами-інженерами, нагадує невелику гусеничну машину з ізольованими резервуарами та спеціальними шлангами. Його можна керувати дистанційно або автономно, відправляючи туди, де людям працювати надто небезпечно.



Поки що пристрій не призначений для боротьби з гігантськими пожежами. Його головне завдання — знаходити та гасити невеликі осередки займання й тліючі ділянки лісу, перш ніж вони перетворяться на масштабну катастрофу. Дослідники вважають, що використання таких роботів може суттєво знизити ризик для пожежників. Втрата машини у вогні — це фінансові витрати, тоді як людське життя не можна відновити.



Нині прототип проходить випробування на контрольованих лісових пожежах, які імітують умови західних штатів США. У майбутньому команда розглядає можливість створення більших систем — аж до пожежних автомобілів із кріогенними резервуарами.



На тлі дедалі частіших і потужніших лісових пожеж ідея «заморожувати» вогонь замість того, щоб просто заливати його водою, вже не виглядає фантастикою. Можливо, саме холод стане одним із найефективніших союзників у боротьбі з полум’ям.

Дослідники з Університету Фудань у Шанхаї зробили важливий крок у розвитку пам’яті нового покоління. Їм вдалося створити двовимірний флеш-чип, здатний зберігати інформацію за допомогою лише одного електрона при кімнатній температурі. Якщо технологію вдасться довести до серійного виробництва, вона може кардинально змінити індустрію електроніки, зробивши смартфони значно потужнішими та енергоефективнішими.Одним із найцікавіших наслідків такого прориву може стати можливість запускати складні моделі штучного інтелекту безпосередньо на мобільних пристроях, не звертаючись до віддалених дата-центрів.

Чому сучасна пам’ять споживає так багато енергії

Сучасні модулі оперативної пам’яті та флеш-пам’яті виконують дві головні функції: зберігають цифрову інформацію та запобігають її втраті через електричні шуми.Для цього потрібна велика кількість електронів. За оцінками дослідників, для надійного запису лише одного біта інформації необхідно приблизно 200 тисяч електронів. Саме тому сучасні чипи споживають чимало енергії, особливо під час роботи зі штучним інтелектом або великими масивами даних. Науковці вже давно намагалися створити пам’ять, яка працювала б із мінімальною кількістю електронів, однак практична реалізація залишалася надзвичайно складною.

Графен допоміг «утримати» один електрон

Команда під керівництвом професора мікроелектроніки Чжоу Пена запропонувала принципово новий підхід. Основою нового чипа став графен — надтонкий двовимірний матеріал із винятковими електричними властивостями. Вчені порівнюють традиційний накопичувач із великим резервуаром води. Побачити ефект від одного електрона в такій системі майже так само складно, як помітити хвилю від однієї краплі у величезному озері.Щоб вирішити цю проблему, дослідники змінили саму структуру накопичувача. Нова конструкція ефективніше утримує електрони всередині, а сигнал від одного електрона вдалося суттєво посилити. Під час експериментів величина сигналу досягала приблизно 0,5 вольта. Для порівняння, більшість подібних експериментальних систем демонстрували лише десятки мілівольтів.

Технологія Guіyі — «повернення до одного»

Свою розробку китайські вчені назвали Guіyі, що перекладається як «повернення до одного». Назва походить із буддійської філософії, де існує вислів про те, що навіть крихітне зернятко гірчиці здатне вмістити величезну міфічну гору Сумеру. Ця ідея символізує здатність малого містити надзвичайно велике.У випадку нового чипа це означає, що один електрон може нести повноцінну інформацію. Крім самого запису даних одним електроном, технологія дозволила підтвердити кілька важливих квантових ефектів, серед яких:

квантування програмної напруги;саморегульований процес запису;можливість точніше зчитувати різні квантові стани.

У перспективі це може означати ще більшу щільність запису інформації, ніж у сучасних накопичувачах.

Що це означає для смартфонів і штучного інтелекту

Найбільший інтерес нова технологія викликає саме через потенційне застосування у мобільних пристроях. Сьогодні багато функцій генеративного штучного інтелекту працюють через хмарні сервери, адже локальна пам’ять і процесори смартфонів мають обмеження щодо енергоспоживання.Якщо нові графенові накопичувачі зможуть працювати з мінімальними витратами енергії, складні моделі ШІ можна буде запускати безпосередньо на телефоні. Це забезпечить швидшу роботу, меншу залежність від інтернету та підвищений рівень конфіденційності.

Коли технологія може з’явитися на ринку

Попри багатообіцяючі результати, до масового виробництва ще залишається кілька років.Професор Чжоу Пен уже повідомив про намір створити окрему компанію, яка займатиметься комерціалізацією технології. За його оцінками, перші продукти можуть з’явитися на ринку приблизно через п’ять років. Для цього необхідно налагодити масштабне виробництво та інтегрувати нову пам’ять у сучасну електроніку.

Це вже не перший прорив команди

Новий чип став продовженням попередніх розробок дослідників із Фуданьського університету. Минулого року вони представили РоХ — найшвидшу у світі енергонезалежну пам’ять, а згодом створили платформу Сhаngyіng, яка дозволяє інтегрувати двовимірні графенові чипи із традиційними кремнієвими мікросхемами.Саме ця технологія відкрила шлях до створення першого у світі гібридного флеш-чипа, який поєднує графенову та кремнієву архітектури. Якщо нинішня розробка успішно пройде шлях від лабораторії до серійного виробництва, вона може стати одним із найважливіших проривів у сфері пам’яті за останні десятиліття та суттєво прискорити розвиток мобільного штучного інтелекту.