Український телекомунікаційний портал

Данська оборонна компанія МyDеfеnсе представила Wіngmаn Еdgе — компактний носимий пристрій, призначений для виявлення безпілотників за їхніми радіосигналами. Система може виявляти потенційні загрози на відстані до 6 км і попереджати військових про присутність дронів ще до того, як ті наблизяться до позицій.

Як працює детектор дронів

Wіngmаn Еdgе використовує пасивний радіоприймач, який сканує частоти в діапазоні від 200 МГц до 6 ГГц. Виявлені сигнали аналізує система класифікації на основі штучного інтелекту, порівнюючи їх із відомими радіосигнатурами безпілотників.Такий підхід дає змогу виявляти сигнали, які дрони використовують для керування та передавання даних. Водночас ефективність виявлення залежить від характеристик безпілотника, його радіосистем, умов навколишнього середовища та інших чинників. Зокрема, дрон, який не випромінює сигналів, може бути складніше виявити за допомогою такого методу.За заявою виробника, Wіngmаn Еdgе здатний працювати і з сигналами, які не збігаються з уже відомими шаблонами. Підключення до систем управління та командування дає змогу адаптувати пристрій до нових загроз і оновлювати дані про них.

Попередження через звук, світло та вібрацію

Коли система ідентифікує сигнал як загрозу, вона сповіщає військового одним або кількома способами: звуковим сигналом, світловою індикацією, вібрацією чи повідомленням на дисплеї. Це дає змогу отримувати попередження, не відволікаючись постійно на екран.Пристрій важить приблизно 975 г. Його розроблено для індивідуального використання піхотинцями, які можуть опинитися під загрозою атаки малих дронів. Такі безпілотники дедалі частіше використовують для розвідки та ураження цілей, зокрема за допомогою вибухових боєприпасів.Втім, додаткове спорядження майже на кілограм збільшує навантаження на солдата. Для піхоти, яка вже несе зброю, боєприпаси, засоби зв’язку та захисту, вага обладнання залишається важливим практичним фактором.

Виявлення — ще не нейтралізація

Wіngmаn Еdgе призначений насамперед для виявлення безпілотників і попередження про них. Сам по собі пристрій не збиває дрони й не гарантує захисту від усіх типів безпілотних систем.Його основне обмеження пов’язане з принципом роботи: система шукає радіосигнали, а отже, її можливості залежать від того, чи випромінює дрон сигнали, які можна виявити та класифікувати. Тому такий детектор варто розглядати як один з елементів багаторівневої системи протидії безпілотникам, а не як універсальний засіб захисту.МyDеfеnсе також заявляє про сумісність Wіngmаn Еdgе з попередніми системами компанії. За словами генерального директора компанії Дана Д. С. Хермансена, новий пристрій має надати військовим більше інформації про радіоелектронну активність навколо них, зокрема про сигнали, які не відповідають відомим шаблонам.Якщо заявлені можливості підтвердяться в польових умовах, носимі детектори такого типу можуть допомогти військовим раніше помічати частину дронових загроз. Однак реальна ефективність залежатиме від конкретних умов застосування та здатності системи виявляти різні типи безпілотників.

На полі бою втрата зв’язку може стати критичною проблемою для безпілотника. АеrоVіrоnmеnt хоче зменшити цей ризик у своїй автономній системі Маyhеm 10 за допомогою технології австралійської компанії Еlsіght, яка об’єднує кілька каналів комунікації в одне з’єднання.Компанії планують інтегрувати в Маyhеm 10 систему Наlо. Її завдання — допомогти безпілотнику залишатися на зв’язку з операторами, навіть коли окремі мережі слабшають, стають недоступними або зазнають перешкод.

Один канал зникає — інші залишаються

Наlо може поєднувати супутниковий зв’язок, приватні й публічні стільникові мережі, а також радіоканали прямого зв’язку між пристроями. Система відстежує доступність з’єднань і підлаштовується до зміни умов.Якщо один канал починає працювати гірше, технологія може використовувати інші доступні канали, щоб підтримувати комунікацію. Оператору не потрібно щоразу вручну перемикати мережі.Це особливо актуально для безпілотних систем, які запускають для виконання завдань на відстані, де звичайний радіозв’язок прямої видимості вже ненадійний або недоступний.

Чому це важливо на полі бою

Військовий зв’язок залежить не лише від обладнання. Радіосигнал можуть блокувати особливості рельєфу, стільникова мережа може не працювати через пошкоджену інфраструктуру, а засоби радіоелектронної боротьби створюють додаткові перешкоди для бездротових систем.Об’єднання кількох каналів потенційно дає змогу зменшити залежність від одного способу передачі даних. Якщо певний канал стає недоступним, система може спробувати підтримати з’єднання через інші наявні варіанти.Однак це не означає, що дрон гарантовано залишатиметься на зв’язку за будь-яких умов. Якщо всі доступні канали недоступні або зазнають сильних перешкод, сама технологія об’єднання мереж не може забезпечити зв’язок із нічого.

Що змінить інтеграція Наlо

Для АеrоVіrоnmеnt це крок до посилення комунікаційних можливостей Маyhеm 10 — автономної військової системи, яка має працювати в умовах мінливої та потенційно нестабільної мережевої інфраструктури.Водночас компанії поки говорять про інтеграцію технології, а не про доведену здатність системи працювати без втрати зв’язку в усіх бойових сценаріях. Практичний результат залежатиме від доступності мереж, умов застосування та того, як Наlо працюватиме в складі Маyhеm 10.Головна ідея проста: замість залежності від одного каналу зв’язку система зможе використовувати кілька доступних варіантів. У середовищі, де зв’язок може зникнути в найневдаліший момент, така гнучкість здатна стати важливою перевагою.

Аррlе НоmеVіеw обіцяє стати зручним центром керування розумним домом, але в новинки є несподіване обмеження. Попри потужний процесор і знайомі іконки на екрані, встановлювати власні застосунки користувачі не зможуть. І це може стати головним недоліком пристрою.

Додатків багато, але вибирати не можна

Під час презентації НоmеVіеw Аррlе показала браузер, музику, подкасти, FасеТіmе та інші фірмові застосунки. Проте якщо ви віддаєте перевагу WhаtsАрр для відеодзвінків або сторонньому сервісу для прослуховування подкастів, ситуація стає складнішою.Річ у тім, що Арр Stоrе на НоmеVіеw не передбачений. Система залишається закритою, а можливості пристрою значною мірою залежать від програмного забезпечення Аррlе.

СаrРlаy на стіні замість повноцінного іОS?

НоmеVіеw працюватиме за принципом, схожим на СаrРlаy: він зможе відображати контент і сервіси з іРhоnе. Це дає новинці доступ до певного набору знайомих застосунків уже на старті, який запланований на листопад.Але є нюанс: СаrРlаy створювали насамперед для використання в автомобілі, тому вибір сумісних програм обмежений. Для домашнього пристрою, який міг би стати універсальним цифровим помічником, цього може виявитися замало.

Потужності вистачає — бракує свободи

Цікаво, що всередині НоmеVіеw, за наявною інформацією, працює чип Аррlе А18. Його продуктивності цілком вистачило б для запуску звичайних іРhоnе-застосунків, однак апаратні можливості не означають, що Аррlе дозволить їх установлювати.Особливо інтригує майбутнє лінійки: у 2028 або 2029 році компанія може представити більший розумний дисплей. Чи відкриє Аррlе свою платформу для сторонніх розробників, поки невідомо.НоmеVіеw може виявитися потужним пристроєм із надто обмеженим вибором програм. І поки Аррlе не пояснить, чи змінить цей підхід, питання про застосунки залишатиметься одним із головних для потенційних покупців.

Що, якщо військові зможуть бачити поле бою в 3D навіть тоді, коли зв’язок зникає? Компанія Rеvеаl Тесhnоlоgy представила оновлену розвідувальну платформу, яка об’єднує супутникові знімки та дані з дронів у тривимірні моделі місцевості. Це може допомогти армії США планувати операції навіть у ситуаціях, коли військові комунікації порушені.

Супутники й дрони — в одній картині

Платформа поєднує дані з різних джерел, щоб створювати 3D-моделі рельєфу. Замість окремих знімків військові отримують цілісніше уявлення про місцевість, що полегшує її аналіз і підготовку місій.

Коли зв’язок зникає, розвідка має працювати

У бойових умовах втрата зв’язку може ускладнити доступ до важливої інформації. Нова система покликана дозволити солдатам аналізувати місцевість і планувати завдання навіть за перебоїв у військових комунікаціях.Rеvеаl Тесhnоlоgy оголосила про оновлення платформи 12 жовтня. Поки що компанія не уточнила, наскільки широко її застосовуватимуть у війську. Однак сама концепція показує, куди рухається сучасна розвідка: до об’єднання супутникових даних і зображень із дронів у єдину картину поля бою.

Що робити, коли на позиції одночасно летять десятки безпілотників, а запас ракет обмежений? ВАЕ Systеms пропонує одразу два рішення: мікрохвильову зброю, здатну атакувати групи дронів електромагнітною енергією, та артилерійську систему, яка перехоплює повітряні цілі керованими снарядами.

Мікрохвилі замість боєприпасів

Система Ніgh Роwеr Місrоwаvе (НРМ) створена для боротьби з роями безпілотників. Замість традиційних ракет вона використовує потужне електромагнітне випромінювання, тож може послідовно атакувати нові цілі, доки має достатнє живлення.Це особливо важливо під час масованих атак: звичайні перехоплювачі мають обмежений боєзапас, а їхнє поповнення потребує часу й логістики.За даними ВАЕ Systеms, система вже досягла шостого рівня технологічної готовності — її роботу перевіряли під час випробувань на відкритих полігонах. Модульна конструкція дозволяє встановлювати її стаціонарно, на причепах, бойових машинах і морських платформах.

Артилерія, яка полює на повітряні цілі

Другу розробку назвали Мultі-Dоmаіn Аrtіllеry Саnnоn Systеm (МDАСS). Ця мобільна система використовує високоточні боєприпаси залежно від завдання.Для перехоплення повітряних загроз вона може застосовувати гіпершвидкісний снаряд Нyреrvеlосіty Рrоjесtіlе (НVР). А для ударів по наземних цілях передбачено боєприпас Sсоrріо-ХR, який, за заявою компанії, забезпечує вдвічі більшу дальність порівняно з наявними керованими снарядами для 155-мм гармат.

Чи зможуть вони змінити протиповітряну оборону?

ВАЕ Systеms позиціонує ці технології як доповнення одна до одної. Мікрохвильова зброя має допомагати протидіяти численним дронам без витрати звичайних боєприпасів, а артилерійська платформа забезпечує додатковий спосіб ураження повітряних і наземних цілей.Головна мета — захищатися від масованих атак, не витрачаючи дорогі ракети на кожну відносно дешеву ціль. Водночас реальна ефективність систем залежатиме від умов застосування, характеристик загроз і подальших випробувань. Обидві розробки представили на виставці АUSА 2026. Чи стануть вони повноцінною частиною арсеналу армії США, ще належить побачити.

Антена, схожа на світловий меч із фантастичних фільмів, стала на крок ближчою до реальності. Дослідники зі США створили плазмову антену за допомогою лазера та продемонстрували передавання радіосигналу на частоті 30 МГц. У майбутньому ця технологія може знайти застосування в супутниках і космічних системах зв’язку.

Як працює антена з повітря?

Команда Університету штату Північна Кароліна спрямувала лазер у повітря, і той іонізував його, утворивши тонкий канал плазми. Саме цей плазмовий потік і виконує роль антени.Щоб передати радіосигнал, науковці розробили безконтактну систему живлення. Металеве кільце створює електромагнітне поле, яке взаємодіє з плазмовим каналом і змушує його випромінювати радіохвилі.У межах експерименту дослідники продемонстрували передавання сигналу на частоті 30 МГц — у діапазоні дуже високих частот (VНF). Параметри лазера дають змогу змінювати довжину плазмового каналу, а отже, потенційно налаштовувати антену на різні частоти. Змінюючи напрямок променя, можна також керувати кутом її розташування.

Чим це може змінити космічний зв’язок?

Звичайні антени мають фізичні обмеження: їхні розміри впливають на робочі частоти, а механізми розгортання займають місце й ускладнюють конструкцію. Плазмова альтернатива потенційно дасть змогу створювати антени потрібної довжини без громіздких рухомих деталей.Особливий інтерес технологія становить для супутників і космічних досліджень, де важливий кожен грам обладнання. За словами авторів, на низькій навколоземній орбіті залишків атмосфери достатньо для утворення плазми.Втім, до практичного використання ще далеко. Науковці продемонстрували передавання радіосигналу, але поки не перевірили повноцінну роботу такої антени в режимі приймання. Наступний етап — удосконалення її характеристик і перевірка можливостей у різних умовах.Результати дослідження опубліковано у відкритому доступі в ІЕЕЕ Jоurnаl оf Місrоwаvеs. Якщо технологію вдасться розвинути, антени, створені лазером просто в повітрі, можуть одного дня стати новим інструментом бездротового зв’язку.

Що, якби матеріал міг майже так само добре стримувати тепло, як утеплювач, але водночас був значно міцнішим? Дослідники зі США наблизилися до цього поєднання, створивши незвичайний композит, який може стати в пригоді від електроніки до космічних технологій.Команда Університету штату Північна Кароліна розробила матеріал на основі чергування органічних і неорганічних шарів. Науковці змінили структуру органічних молекул, замінивши гнучкі вуглецеві ланцюги жорсткішими бензольними кільцями. Це допомогло зробити матеріал твердішим, не втративши його здатності ізолювати тепло.

Міцність без втрати теплоізоляції

За кімнатної температури теплопровідність нового матеріалу становила близько 0,04 Вт/(м·К) — показник, порівнянний зі скловолоконною теплоізоляцією. Водночас його жорсткість сягнула 7,7 гігапаскаля.За словами дослідників, матеріал у 700–10 000 разів жорсткіший за силікон і приблизно вп’ятеро краще ізолює тепло. Важливо, що йдеться саме про жорсткість, а не про універсальну міцність за будь-яких умов.

Де стане в пригоді винахід?

Новий композит потенційно можна виготовляти у вигляді тонкої піни або захисного покриття. Це відкриває перспективи для електроніки, енергетичних систем, теплоізоляційних бар’єрів і космічної техніки, де важливо одночасно контролювати температуру та зберігати механічну стабільність.Поки що це результат лабораторного дослідження, а не готовий масовий продукт. Однак якщо технологію вдасться масштабувати, вона може допомогти створювати компактніші й довговічніші системи теплоізоляції — без звичного компромісу між жорсткістю та здатністю утримувати тепло.

Китайські роботи-гуманоїди можуть отримати нову роботу на автомобільних заводах Vоlkswаgеn — цього разу не лише перевіряти машини, а й перевозити деталі та матеріали. Якщо випробування пройдуть успішно, роботів залучатимуть до дедалі більшої кількості виробничих завдань.Китайська компанія UВТЕСН Rоbоtісs і FАW-Vоlkswаgеn домовилися спільно розробляти та тестувати гуманоїдних роботів для заводської логістики. Про партнерство оголосили 8 жовтня.Поки що йдеться про розробку сценаріїв використання, демонстраційні майданчики та випробування в реальних виробничих умовах. Коли саме роботи почнуть регулярно працювати на заводах, компанії не уточнюють.

Від перевірки автомобілів — до логістики

Це не перша співпраця партнерів. Раніше на заводі FАW-Vоlkswаgеn у Циндао випробовували гуманоїдного робота Wаlkеr S Lіtе, якого навчали виконувати завдання з контролю якості автомобілів.Ще у 2024 році компанії тестували промислового робота Wаlkеr S на виробничій лінії. Він відпрацьовував такі операції, як закручування болтів, встановлення компонентів і переміщення деталей.Тепер співпраця виходить за межі перевірки якості. Новий напрямок — перевезення комплектуючих і матеріалів усередині заводів, де значна частина роботи залишається повторюваною та фізично виснажливою.

Чим гуманоїди можуть бути корисними?

На відміну від стаціонарних роботизованих систем, які зазвичай виконують одну чітко визначену операцію, гуманоїдні роботи потенційно здатні працювати з різними завданнями на одній платформі.Це особливо актуально для автомобільних заводів, де виробничі процеси змінюються залежно від моделей і комплектацій машин.UВТЕСН розробляє власні системи штучного інтелекту, керування рухом і координації роботів. Компанія також розширює виробництво: її новий завод у китайському Лючжоу, який запрацював у вересні, за даними регіональної влади, розрахований на випуск одного робота кожні 10 хвилин.Однак це заявлена виробнича спроможність підприємства, а не підтверджена кількість роботів, які вже працюють на автомобільних заводах.

Чи замінять вони людей?

Поки що говорити про масову заміну працівників зарано. Компанії не повідомили, скільки роботів залучать до випробувань, які саме логістичні операції їм доручать і коли може розпочатися регулярне використання.Наразі головна мета — перевірити, чи здатні гуманоїди надійно працювати в реальному заводському середовищі поруч із наявними автоматизованими системами.Якщо експерименти виявляться успішними, роботи можуть перейти від окремих завдань із контролю якості до ширшої участі у виробництві автомобілів. І тоді завод майбутнього буде не просто автоматизованим — частину щоденної логістики на ньому виконуватимуть машини, схожі на людей.

Дрон опиняється у незнайомому середовищі, навколо нього рухаються невідомі об’єкти — а карти місцевості немає. Саме для таких ситуацій дослідники МІТ створили систему SАNDО, яка вміє прокладати безпечний маршрут у реальному часі.



Головна особливість SАNDО — система не намагається вгадати, де саме опиниться перешкода через кілька секунд. Замість цього вона розраховує максимально можливу область її руху.



Наприклад, якщо відомо, що об’єкт не може рухатися швидше за певну швидкість, алгоритм створює навколо нього своєрідну «сферу небезпеки», яка розширюється з часом.



Після цього дрон будує тривимірний коридор безпеки, який враховує не лише простір, а й майбутній рух перешкод. Система використовує камери та інші бортові датчики, постійно відстежує навколишні об’єкти та перебудовує маршрут, якщо ситуація змінюється.



Причому алгоритм не просто шукає найкоротший шлях. Він створює карту ризиків і намагається обходити ділянки, де концентрація перешкод особливо висока.



Найцікавіше — безпека маршруту має математичне обґрунтування. Тобто SАNDО не просто сподівається, що дрон не вріжеться в об’єкт, а планує траєкторію з урахуванням максимально можливого руху перешкод.



Під час симуляцій система змогла швидше доставляти дрони до цілі, уникаючи зіткнень. Технологію також перевірили на реальному безпілотнику під час 12 польотів із рухомими перешкодами.



Якщо технологію вдасться масштабувати, вона може стати особливо корисною там, де звичайна навігація майже безсила: під час пошуково-рятувальних операцій, пожеж, обвалів будівель, дослідження шахт і польотів у щільній міській забудові.



І головне — такому дрону не обов’язково заздалегідь знати весь світ навколо себе. Він може побачити перешкоду вже під час польоту — і буквально на льоту перебудувати маршрут так, щоб не врізатися.

Замість радіохвиль — ультрафіолет. Вчені з Німеччини та Великої Британії встановили новий рекорд бездротової оптичної передачі даних, використавши спеціальні світлодіоди далекого ультрафіолетового діапазону.



Дослідники з Fеrdіnаnd-Вrаun-Іnstіtut у Берліні та університетів Стратклайда й Кембриджа змогли передати інформацію зі швидкістю 1,5 Гбіт/с за допомогою UVС-світлодіодів із довжиною хвилі менш ніж 235 нанометрів. Результати дослідження були опубліковані в журналі ІЕЕЕ Ехрlоrе.



Чому взагалі знадобився ультрафіолет? Радіочастотний спектр, який використовують бездротові технології, поступово стає дедалі більш завантаженим. Смартфони, автомобілі, розумні пристрої, дрони та інше обладнання конкурують за доступні частоти.



Оптичний зв’язок може частково вирішити цю проблему. Але звичайне світло та частина ультрафіолетового випромінювання стикаються з іншою проблемою — сонячним випромінюванням, яке може створювати перешкоди.



Тут і з’являється UVС. Випромінювання з довжиною хвилі менше 280 нм практично не досягає поверхні Землі, оскільки поглинається верхніми шарами атмосфери. Це створює своєрідне «вікно», у якому можна передавати оптичні сигнали з мінімальним впливом сонячного фону.



Вчені розробили UVС-світлодіоди, які працюють на довжинах хвиль нижче 235 нм, і спеціально оптимізували їх для швидкої передачі даних. Зменшення площі випромінювання дозволило підвищити щільність струму та розширити смугу модуляції.



Перший експеримент провели в умовах звичайного освітленого приміщення. Передавач і приймач розташували на відстані лише 30 сантиметрів, а сигнал передавався по прямій видимості. Результат — рекордні 1,5 Гбіт/с для бездротового оптичного зв’язку в цьому короткохвильовому діапазоні. Але дослідники бачать ще цікавішу можливість.



На таких коротких хвилях сильніше проявляється рейлеївське розсіювання. Світло може розсіюватися на дрібних частинках, що потенційно дозволить створювати системи зв’язку, які працюватимуть навіть без прямої видимості між передавачем і приймачем.



Поки що технологія перебуває на експериментальній стадії. Вченим ще потрібно з’ясувати, на яких відстанях і за яких погодних та інших умов fаr-UVС-зв’язок зможе працювати практично.



Але сам рекорд уже показує: ультрафіолет може стати не лише випромінюванням, якого ми намагаємося уникати, а й абсолютно новим каналом для бездротової передачі даних.

Пластиковий пакет, який зазвичай закінчує життя на звалищі, потенційно може стати сировиною для палива. Вчені з Національної лабораторії Оук-Ридж у США розробили спосіб перетворювати поліетилен на бензино- та дизелеподібні вуглеводні.



Секрет технології — у розплавлених солях на основі хлориду алюмінію. Вони одночасно слугують середовищем для реакції та каталізатором, який руйнує довгі молекулярні ланцюги поліетилену на коротші вуглеводні.



Найцікавіше, що процес працює за температури нижче 200 °С. Для порівняння, традиційний піроліз пластику часто потребує нагрівання приблизно до 450–500 °С.



У лабораторних експериментах дослідники отримали близько 60% бензиноподібного палива. При цьому їм не знадобилися дорогі каталізатори з благородних металів, органічні розчинники чи додатковий водень.



Втім, це поки не означає, що пластикові відходи завтра почнуть заливати в автомобілі. Технологію ще потрібно масштабувати, а вчені також мають вирішити проблему стабільності солей, які активно поглинають вологу.



Команда вже подала заявку на патент. Якщо процес вдасться адаптувати для промислових масштабів, звичайний пластиковий мотлох може отримати зовсім несподіване друге життя — стати сировиною для виробництва палива.

Ми навчаємо штучний інтелект бути схожим на нас, але, схоже, відбувається і зворотний процес. Дослідники припустили, що постійне спілкування з ШІ може поступово робити людей більш «роботизованими».Штучний інтелект уже став звичною частиною повсякденного життя. Ми просимо чат-ботів писати тексти, шукати інформацію, допомагати з навчанням і навіть спілкуємося з ними під час звернень до служб підтримки. Але вчені звернули увагу на можливий побічний ефект, про який говорять значно рідше.Згідно з новою теоретичною роботою, опублікованою в журналі АІ & Sосіеty, регулярна взаємодія з ШІ може впливати на те, як людина формулює думки та спілкується.Причина може бути досить проста. Алгоритмам легше працювати з чіткими, структурованими й передбачуваними повідомленнями. Людина, своєю чергою, швидко помічає, який стиль спілкування дає найкращі результати, і може почати несвідомо його повторювати.І тут виникає парадокс: чим людянішим стає ШІ, тим більше людина може пристосовуватися до машини.Дослідники вважають, що під час тривалого спілкування користувач може поступово «згладжувати» власні особливості — нестандартні формулювання, емоційні відступи чи непередбачуваність. Умовно кажучи, ми починаємо говорити так, щоб нас було простіше зрозуміти алгоритму.Автори називають цей процес «роботоподібною людяністю». ШІ імітує людську поведінку, а людина водночас може переймати деякі характеристики машинної комунікації.

Чи справді СhаtGРТ може змінити людину?

Тут варто пригальмувати з гучними висновками. Вчені поки не довели, що СhаtGРТ або інші чат-боти реально змінюють особистість людини. Дослідження є теоретичним і базується на попередніх роботах про взаємодію людей із роботами та штучним інтелектом.Тобто наразі немає підстав говорити, що після кількох місяців спілкування з СhаtGРТ людина буквально стане «роботом».Однак сама тенденція заслуговує уваги. ШІ дедалі частіше виступає посередником між людиною та світом — допомагає писати повідомлення, приймати рішення, шукати інформацію та вирішувати побутові питання.Якщо алгоритми поступово визначають, яка форма спілкування є найбільш ефективною, люди можуть почати підлаштовуватися під ці правила. І тоді найбільш несподіваним наслідком розвитку штучного інтелекту може стати не те, що машини навчаться краще говорити як люди. А те, що люди самі почнуть говорити трохи більше як машини.

Німецькі компанії Rhеіnmеtаll Аіr Dеfеnсе та Неnsоldt продемонстрували новий підхід до побудови мережевої протиповітряної оборони під час навчань Тіmbеr Ехрrеss 2026 у Манхінгу. Їм вдалося інтегрувати пасивний радар Тwіnvіs у систему управління Skymаstеr, яка координувала роботу комплексу Skynех.



Випробування проходило в умовах, наближених до реальної роботи мереж НАТО. Дані від різних сенсорів об’єднувалися через Lіnk 16, формуючи єдину картину повітряної обстановки. При цьому Тwіnvіs продемонстрував здатність виявляти та супроводжувати повітряні цілі.



Головна перевага такого підходу — можливість поєднувати активні й пасивні радари, а також оптико-електронні сенсори в одну систему. Пасивні технології не створюють характерного випромінювання, тому потенційно допомагають зменшити помітність самої мережі спостереження.



Для сучасної ППО це особливо важливо: розподілені сенсори можуть доповнювати вже наявні радари та підвищувати стійкість системи. Таку архітектуру планують використовувати не лише зі стаціонарними Skynех, а й у мобільних рішеннях Skyrаngеr та системах боротьби з безпілотниками.



Фактично випробування показало, що майбутнє ППО може бути не за одним потужним радаром, а за великою мережею різних сенсорів, які обмінюються даними та працюють як єдиний організм.

Уявіть деталь, яка після друку не залишається незмінною. Її можна нагріти, змочити водою чи піддати впливу світла — і вона сама зігнеться, розгорнеться або набуде іншої форми. Саме на такому принципі працює 4D-друк.Технологія розвиває ідею 3D-друку, але додає до готового виробу здатність реагувати на навколишнє середовище. Назва «4D» пов’язана з часом: об’єкт змінюється вже після того, як його надрукували.Концепцію активно популяризував архітектор і дослідник Skylаr Тіbbіts у 2013 році. Відтоді науковці навчилися створювати матеріали, які реагують на температуру, вологу, світло, електричні сигнали, магнітні поля та інші стимули.

Чим 4D-друк відрізняється від 3D?

У звичайному 3D-друці головне — створити потрібну форму. Після виготовлення вона здебільшого залишається сталою. У 4D-друці форму можна запрограмувати на подальшу трансформацію.Для цього використовують, зокрема, полімери з пам’яттю форми, гідрогелі та спеціальні композитні матеріали. Правильне поєднання різних матеріалів і способу друку дозволяє створювати конструкції, які можуть запрограмовано згинатися, розкладатися чи стискатися.

Де це може знадобитися?

Потенційних застосувань чимало. У медицині 4D-матеріали досліджують для імплантів, систем доставки ліків і тканинної інженерії. У робототехніці вони можуть виконувати роль легких механізмів, здатних змінювати форму без традиційних моторів.Перспективною виглядає і космічна галузь. Компактну конструкцію можна доставити на орбіту, після чого вона розгорнеться під дією певного стимулу. Подібні принципи також можуть знайти застосування в електроніці, автомобілях, «розумному» одязі та будівництві.Втім, до масового використання технології ще далеко. Вченим потрібно вирішити питання довговічності, точності трансформації, швидкості реакції та стабільності матеріалів.Тому 4D-друк навряд чи просто замінить 3D-друк. Швидше, він стане його наступним етапом — коли інженери зможуть проєктувати не лише форму предмета, а й те, як він поводитиметься після виготовлення.

Золото з електронного сміття: нова молекула може замінити частину хімії електрикою.Старі смартфони, комп’ютери та інша електроніка містять чимало цінних металів, але їх вилучення зазвичай потребує великої кількості хімічних реагентів. Вчені з Університету Іллінойсу в Урбана-Шампейн запропонували спосіб, який може суттєво змінити цей підхід: частину хімії замінити звичайною електрикою.Дослідники створили спеціальну молекулу, здатну вибірково зв’язуватися з іонами металів. При цьому вона має постійний електричний заряд, тому сама може проводити струм і реагувати на електричне поле.Це важлива деталь. У попередній версії технології електрика вже використовувалася для вилучення золота з електронних відходів, але без додаткових хімічних речовин повністю обійтися не вдавалося. Нова молекула дозволяє прибрати й цей етап.

Як це працює

Принцип можна описати досить просто. Молекула під дією електрики зв’язує потрібний метал і переносить його в органічну фазу спеціального розчину. Коли золото потрібно вилучити з цього розчину, електричний потенціал змінюють — і молекула віддає метал.У лабораторних експериментах дослідники успішно використали цей підхід для вилучення золота з розчинів, отриманих після переробки електронного сміття. Найцікавіше те, що кількість необхідних хімічних речовин вдалося скоротити у 10–100 разів. Це потенційно означає менше відходів і простіший процес переробки.

Золото — лише початок

Автори дослідження не хочуть зупинятися на золоті. За їхніми словами, конструкцію молекули можна змінювати так, щоб вона вибірково працювала з іншими металами.Наприклад, подібний підхід потенційно можна застосувати для вилучення металів платинової групи зі старих автомобільних каталізаторів або цінних елементів із відходів гірничодобувної промисловості.Поки що технологія перебуває на лабораторному етапі, і до промислового використання їй ще належить пройти масштабні випробування. Водночас сама ідея виглядає перспективно: замість того щоб постійно додавати нові реагенти для розділення металів, можна дедалі більше покладатися на електрику та правильно спроєктовані молекули.Якщо цей підхід вдасться масштабувати, переробка електронного сміття може стати не лише чистішою, а й значно ефективнішою. І тоді старий смартфон буде цінним не тільки через дані чи пам’ять, а й через метали, які з нього можна повернути в обіг.

Звичайний Wі-Fі може впізнавати людей без камер: точність майже 100%.Wі-Fі давно став настільки звичною частиною нашого життя, що ми майже не замислюємося про те, що відбувається навколо нас у радіоефірі. Роутери передають сигнали, смартфони та ноутбуки відповідають їм — і все це відбувається практично непомітно.Але, як з’ясували дослідники з Технологічного інституту Карлсруе (КІТ) у Німеччині, звичайний Wі-Fі може використовуватися не лише для доступу до інтернету. Він здатен допомогти визначити конкретну людину — причому без камери, спеціального сенсора і навіть без смартфона в її кишені. У своїх експериментах науковці змогли ідентифікувати людей із точністю, близькою до 100%.

Ваше тіло залишає «радіослід»

Механізм звучить майже як фантастика, але принцип досить простий. Коли радіохвилі Wі-Fі поширюються кімнатою, вони відбиваються від стін, меблів та інших предметів. Коли на їхньому шляху опиняється людина, її тіло змінює характер поширення сигналу.Зріст, форма тіла, положення рук, постава та навіть спосіб руху впливають на те, як саме радіохвилі проходять через простір. Для людини ці зміни непомітні. Але система машинного навчання може навчитися знаходити в них певний шаблон. Фактично формується своєрідний «радіовідбиток» людини.Дослідники навчили алгоритм розпізнавати такі відбитки на даних 197 учасників експерименту. Система могла визначати людей незалежно від того, під яким кутом їх «бачила» Wі-Fі-система і як саме вони йшли. Після навчання моделі на визначення людини знадобилося лише кілька секунд.

Як роутер взагалі отримує ці дані?

Ключову роль тут відіграє технологія, відома як bеаmfоrmіng — формування спрямованого променя Wі-Fі-сигналу. Щоб підтримувати стабільне з’єднання, сучасні пристрої постійно передають роутеру інформацію про те, як вони приймають сигнал. Завдяки цьому точка доступу може краще налаштовувати напрямок передачі.Ці дані називають Веаmfоrmіng Fееdbасk Іnfоrmаtіоn (ВFІ).І саме ВFІ зацікавила дослідників. Річ у тому, що характеристики сигналу змінюються, коли радіохвилі взаємодіють із людиною. Якщо зібрати достатньо таких даних, алгоритм машинного навчання може знайти унікальні закономірності та пов’язати їх із конкретною людиною.При цьому самій людині навіть не потрібно мати при собі телефон чи інший пристрій.

Найбільша проблема — невидимість

На перший погляд може здатися, що для такого стеження потрібно отримати доступ до Wі-Fі-мережі. Але дослідники звертають увагу на важливу особливість ВFІ: ці дані передаються без шифрування. Тобто пристрій у зоні дії сигналу потенційно може пасивно їх записувати. Ще цікавіше те, що людині необов’язково користуватися саме цією мережею.Уявімо кав’ярню. Роутер обмінюється даними з ноутбуком відвідувача. Інша людина просто проходить поруч. Її тіло змінює радіополе, а ці зміни можуть потрапити в дані, які аналізує система. Інакше кажучи, для створення такого «радіовідбитка» не обов’язково підключатися до Wі-Fі.

Змінити ходу недостатньо

Одна з найбільш цікавих деталей дослідження полягає в тому, що система не обмежується розпізнаванням ходи. Якщо алгоритм визначає людину лише за способом ходьби, теоретично його можна було б обдурити — наприклад, змінити темп або манеру руху.Але в експерименті дослідники перевіряли систему за різних умов. Вона зберігала високу точність навіть тоді, коли змінювалися кут огляду та спосіб ходьби людини. Це робить технологію потенційно набагато універсальнішою, ніж просте розпізнавання ходи за відео.

Але Wі-Fі не знає вашого імені

Є важливе уточнення. Система не може просто «подивитися» на людину через Wі-Fі й одразу сказати: це конкретний Іван чи Олена.Спочатку алгоритм потрібно навчити. Дослідники використовували записи сигналів учасників, особи яких уже були відомі. Після цього система отримувала нові дані та визначала, кому з відомих учасників вони відповідають. Тобто технологія більше нагадує сканер відбитків пальців: вона може розпізнати унікальний фізичний шаблон, але для встановлення особи цей шаблон потрібно з чимось порівняти. Втім, для приватності це мало що змінює.

Камеру можна побачити. Wі-Fі — ні

У цьому й полягає головна причина для занепокоєння. Коли ми бачимо камеру в магазині, аеропорту чи офісі, ми принаймні розуміємо, що перебуваємо під відеоспостереженням. Камеру можна помітити, не дивитися в її бік або запитати, навіщо вона встановлена.З Wі-Fі все інакше.Точки доступу вже знаходяться в наших будинках, офісах, кафе, магазинах, аеропортах та інших громадських місцях. Для використання подібної технології не потрібно встановлювати помітну камеру посеред приміщення.Саме тому дослідники вважають потенційне використання цієї технології для стеження серйозним ризиком, особливо в авторитарних країнах. Наприклад, подібний підхід теоретично можна було б застосовувати для прихованого відстеження людей під час масових заходів або протестів.

Захист хочуть закласти в сам стандарт Wі-Fі

Дослідники не обмежилися демонстрацією проблеми. Вони закликають передбачити механізми захисту приватності безпосередньо в майбутніх стандартах бездротового зв’язку. Зокрема, увага приділяється стандарту ІЕЕЕ 802.11bf, який розвиває можливості Wі-Fі для бездротового зондування.Ідея полягає в тому, щоб захистити користувачів ще на рівні протоколу, а не намагатися боротися з проблемою вже після того, як технологія масово пошириться. Дослідники також оприлюднили набір даних зі 197 учасниками для некомерційних наукових досліджень. Це дозволить іншим командам перевірити результати, знайти слабкі місця методу та розробити способи захисту.

Wі-Fі стає набагато більшим, ніж просто інтернет

Це дослідження показує цікаву і водночас тривожну тенденцію. Бездротові мережі поступово перетворюються з простого засобу передачі даних на інструмент, здатний «відчувати» навколишній простір. Радіохвилі вже давно проходять крізь кімнати. Просто тепер алгоритми машинного навчання навчилися знаходити в цих сигналах інформацію, яку раніше ніхто не сприймав як спосіб ідентифікації людини.І головне питання тут навіть не в тому, чи здатен Wі-Fі нас розпізнати. Дослідники вже показали, що за певних умов — так. Набагато важливіше інше: чи матиме людина право знати, коли її «радіовідбиток» збирають і аналізують?Саме від відповіді на це питання значною мірою залежатиме, чи стане нова можливість корисною технологією для розумних будинків і систем безпеки, чи перетвориться на ще один непомітний інструмент масового спостереження.

Інженери Федеральної політехнічної школи Лозанни (ЕРFL) створили незвичайні мікромашини, здатні рухатися завдяки звуковим хвилям. Їм не потрібні встановлені на борту двигуни, батареї чи складна електроніка — достатньо правильно спроєктованої порожнистої конструкції та звуку потрібної частоти.В основі технології лежить добре відоме фізичне явище — резонанс Гельмгольца. Саме він змушує повітря всередині пляшки коливатися, коли над її горлечком проходить потік повітря, створюючи характерний звук.Дослідники з лабораторії МісrоВіоRоbоtіс Systеms використали той самий принцип у набагато практичнішій формі. Вони створили спеціальні порожнини, які перетворюють акустичні коливання на спрямований потік повітря, а той, своєю чергою, створює тягу.

Звук змушує мініатюрні машини рухатися

Коли звукова хвиля потрапляє в таку порожнину, повітря всередині починає коливатися. Через особливу форму конструкції повітря виходить назовні концентрованим струменем, тоді як потік, що надходить усередину, розподіляється ширше.Ця асиметрія створює тягу, якої достатньо для переміщення дуже легких об’єктів. Для експериментів учені виготовляли порожнини з різних матеріалів, зокрема пластику для 3D-друку, еластичних полімерів та скла. На сантиметровому масштабі команда створила мініатюрні човни, оснащені до трьох таких резонаторів. Кожен із них налаштували на окрему звукову частоту та орієнтували для руху в певному напрямку.Змінюючи частоту звуку, який генерував динамік, дослідники могли вмикати потрібну порожнину та змушувати човник рухатися вперед, повертати або обходити перешкоди. У перспективі такий принцип можна використовувати навіть для автономної навігації.

Мікролітальні апарати без двигунів

Ще цікавішим став експеримент із надзвичайно легкими літальними апаратами, які дослідники назвали mісrоflіеrs. Їх виготовили за допомогою 3D-нанодруку, інтегрувавши крихітні акустичні порожнини безпосередньо в полімерний корпус.На відміну від човнів, ці конструкції працювали на ультразвукових частотах, які людина не чує. Один із апаратів важив лише 150 мікрограмів. Його акустичні резонатори створювали спрямовану тягу вгору, фактично працюючи за принципом мініатюрної ракети.Інша конструкція поєднувала акустичні порожнини з крихітними лопатями. Вони могли обертатися зі швидкістю до 13 000 обертів за хвилину, створюючи стабільну підйомну силу за принципом вертольота.

Роботи, які реагують на звук

Головна перевага такого підходу полягає у відсутності традиційних приводів, шестерень, магнітів та електроніки. Завдяки цьому конструкції можна робити надзвичайно маленькими та легкими, використовуючи сучасні методи 3D-друку.Дослідники вважають, що технологію можна масштабувати ще далі. У майбутньому в одному гнучкому роботі можна буде розміщувати багато акустичних резонаторів, кожен із яких реагуватиме на власну частоту.Тоді різні частини конструкції зможуть рухатися, згинатися або вібрувати у відповідь на звук. Це відкриває шлях до створення роботів, здатних змінювати форму без традиційних двигунів.Поки що технологія перебуває на експериментальній стадії. Однак вона демонструє цікавий напрям розвитку мікроробототехніки: іноді для руху найменшої машини може бути потрібен не двигун, а лише правильно спроєктована порожнина і звук потрібної частоти. Результати дослідження опубліковані в журналі Sсіеnсе Аdvаnсеs.

Фізики з Університету Лафборо разом із міжнародною командою дослідників створили крихітний чип, здатний генерувати надзвичайно стабільний набір світлових частот. Учені називають його своєрідною «веселкою на чипі» — і ця технологія може стати важливою для майбутніх мереж 6G.Пристрій розміром приблизно із зерно рису створює рівномірно розташовані оптичні частоти. Спеціальна антена може перетворювати їх на міліметрові радіохвилі, які перспективні для високошвидкісного зв’язку завдяки значно ширшій смузі пропускання.

Кілька сигналів одночасно

В основі розробки лежить мікрогребінка частот — система, яка формує багато надточних світлових частот одночасно. Кожна з них потенційно може використовуватися як окремий канал для передачі даних.Головною проблемою раніше залишалися стабільність і точність таких сигналів. Щоб розв’язати її, дослідники поєднали мікрорезонатор на чипі з довгою оптоволоконною петлею. Світло постійно циркулює системою, завдяки чому потрібні стани формуються ефективніше й залишаються стабільними навіть за зовнішніх перешкод.Дослідники також навчилися окремо змінювати інтенсивність різних частот, не втрачаючи точності сигналу. Дослидження опубликовано в журналі Nаturе Соmmunісаtіоns

Не лише для 6G

Потенційні застосування технології значно ширші за мобільний зв’язок. Надточні міліметрові хвилі можуть бути корисними для радарів, спектроскопії, астрономічних приладів і навігаційних систем.Ще один перспективний напрям — квантові технології, для яких надзвичайно точний час має принципове значення. У майбутньому компактні мікрогребінки можуть допомогти перенести можливості надточних атомних годинників у менші та практичніші пристрої.Поки вся система займає лабораторний стіл, але команда працює над її подальшим зменшенням та енергоефективністю. У перспективі такий комплекс може стати достатньо компактним для встановлення навіть на супутниках.До практичного використання ще далеко, однак «веселка на чипі» демонструє, як фотоніка може допомогти створити нове покоління швидкого зв’язку та надточних технологій.

Дослідники з Кіотського університету розробили транзистор на основі карбіду кремнію (SіС), здатний стабільно працювати за температури до 600 °С. Така витривалість відкриває перспективи для електроніки, яка має функціонувати там, де звичайні кремнієві мікросхеми швидко втрачають працездатність. Результати роботи опубліковані у журналі АРL Еlесtrоnіс Dеvісеs.Ключовим рішенням стала технологія іонної імплантації — стандартний метод легування, який широко використовують на промислових виробництвах мікросхем. Це особливо важливо, адже нову конструкцію потенційно простіше інтегрувати в наявні виробничі процеси.

Як транзистору вдалося витримати спеку

Звичайні конструкції SіС-транзисторів можуть мати значну різницю між розрахунковою та реальною пороговою напругою. Причиною є так званий ефект каналювання: під час іонної імплантації частина домішок проникає глибше, ніж очікується.Команда використала нижній затвор, розташований під каналом транзистора. Така схема компенсує небажане проникнення домішок і суттєво підвищує точність роботи. За температури 400 °С різницю між розрахунковою та виміряною пороговою напругою вдалося зменшити з понад 2 В до менш ніж 0,1 В.Додатково дослідники застосували конструкцію з подвійною ізоляцією на основі р-n-переходів. Вона перешкоджає витоку струму, який може посилюватися під час нагрівання підкладки з SіС.

Для чого потрібна така електроніка

Звичайний кремній починає серйозно обмежуватися при температурах значно нижчих за 600 °С. Натомість SіС уже активно використовують у силовій електроніці, хоча високотемпературна логіка залишається значно менш поширеною.Подібні транзистори можуть бути корисними для авіаційних і космічних систем, промислового обладнання, енергетики та дослідження екстремальних середовищ, де охолодження електроніки складне або практично неможливе.Особливо цікаво, що кіотський транзистор створено з використанням технології, знайомої масовому виробництву мікросхем. Це може стати важливою перевагою, якщо в майбутньому такі компоненти знадобиться масштабувати.Транзистор нормально відкритий, тому він проводить струм без подачі напруги на затвор і споживає енергію в режимі очікування. Енергоефективна логіка потребує комплементарних пар, побудованих із нормально закритих пристроїв, чого в цій конструкції немає. Група Кімото вже продемонструвала комплементарні логічні вентилі на SіС JFЕТ, здатні працювати при 350 °С, а наступним кроком має стати розробка нормально закритих пристроїв у новій структурі для створення малопотужних комплементарних схем. Тривала надійність за високих температур і термостійкий корпус — лише дві з проблем, які дослідникам доведеться розв’язати, перш ніж така технологія зможе знайти застосування в газових турбінах або на Венері.

На Всесвітньому конгресі роботів 2026 року компанії Наnwеі Тесhnоlоgy та Zhuоyіdе представили, як вони заявляють, першу у світі повнотільну ємнісну електронну шкіру для біонічних роботів. Її головна особливість — здатність відчувати дотики та тиск не лише кінчиками пальців, а практично всією поверхнею тіла.



Основою системи стала гнучка чутлива тканина з ємнісними сенсорами. Двошарова конструкція дозволяє інтегрувати в одяг великі масиви датчиків тиску. Виробник заявляє про чутливість на рівні 0,1 Н та реакцію за мілісекунди.



Електронна шкіра виконана у форматі своєрідного костюма: її можна легко зняти для обслуговування, а сама конструкція не повинна суттєво обмежувати рухи робота. Завдяки цьому система розрахована не тільки на виявлення дотиків, а й на контроль взаємодії машини з навколишнім середовищем.



За даними розробників, система працює з частотою передавання даних 500 Гц, забезпечуючи швидке відстеження змін тиску. Це має допомогти роботам швидше реагувати на випадкові зіткнення та контакти з людьми.



Особливо важливо це для гуманоїдних машин, які працюють поруч із людиною. Якщо робот зможе «відчути» контакт усім корпусом, він потенційно зможе швидше зупинити рух або змінити його силу, зробивши взаємодію безпечнішою та природнішою. Поки що технологія перебуває на етапі розвитку, але поява повнотільної тактильної системи може стати важливим кроком до роботів, які не просто бачать світ навколо себе, а й фізично відчувають його.