Ukrainians news about Історія

У Празі 17 листопада 1989-го поліція розігнала студентську демонстрацію, приурочену до 50-ї річниці розправи нацистів над чеськими студентами. Дії чеської влади тоді спровокували хвилю протестів по всій Чехословаччині. Вони вилилися в Оксамитову революцію, що привела до падіння комуністичного режиму. Того дня півстоліття тому нацисти убили учасника студентських мітингів Яна Оплетала. Тисячі студентів міста Праги та їхніх викладачів вийшли на вулиці міста - протестували проти нацистської Німеччини, яка окупувала Чехословаччину. 9 розстріляли, ще 1200 студентів відправили в концтабори. Відтоді в багатьох країнах відзначають День Студента. Сучасні чеські студенти отримали офіційний дозвіл на проведення мітингу. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Розстріл диктаторів показували по телебаченню Прийшло 40 тис. До страйку приєдналися члени мистецьких та літературних об'єднань, організацій та установ. Активісти створили Громадянський форум - об'єднання демократичних сил. У його складі були незалежні організації, представники церков і звичайні громадяни. Представники влади зустрілися з лідером Вацлавом Гавелом, почалися переговори. 26 листопада на загальнодержавну забастовку у Празі прийшло близько 800 тис. чоловік, в Братиславі - близько 100 тис, у великих містах люди також повиходили на площі. За тиждень після початку революції керівництво Комуністичної партії на чолі з Мілошем Якешем подало у відставку. Потім залишив владу і президент Густав Гусак. На дострокових виборах 29 грудня переміг Вацлав Гавел. Гавел відомий за драми в дусі театру абсурду. Був одним із засновників ініціативи на захист громадянських прав "Хартія 77". Підтримував спрямовування країни до парламентської демократії і політичних структур західної цивілізації. Надзвичайний військовий трибунал Румунії 25 грудня 1989-го засудив до страти генерального секретаря румунської компартії і президента Румунії Ніколає Чаушеску і першого віце-прем'єра Румунії Єлєну Чаушеску. За 10 хвилин їх розстріляли на військовій базі Тирговіште.

У Таджикистані археологи виявили унікальне місце віком 150 тисяч років, яке відіграло ключову роль у міграції та розвитку ранніх людей у Центральній Азії. За словами дослідників, долина Зеравшана, де було знайдено цей археологічний об'єкт, могла слугувати важливим маршрутом міграції різних видів людей, зокрема Ноmо sаріеns, неандертальців і денисівців. Ця територія могла бути місцем їхнього співіснування, пише Іndереndеnt. "Долина Зеравшана, відома як частина Шовкового шляху в Середньовіччі, була важливим міграційним шляхом задовго до цього", - сказав співавтор дослідження Йоссі Зайднер. На археологічному об'єкті Сойі Хавзак дослідники виявили безліч кам'яних знарядь праці, кісток тварин і залишків стародавньої рослинності. Розкопки проводилися в трьох різних районах, де знайдені сліди людської діяльності, що охоплюють періоди від 20 до 150 тис. років тому. Ці знахідки допомагають вивчити давній клімат, навколишнє середовище та різні види людей, які населяли цю територію. Добре збережені органічні матеріали, такі як обпалена деревина і кістки, надають вченим змогу реконструювати екологічні умови того часу. Зайднер пояснив, що ці дослідження важливі для розуміння еволюції людських популяцій у Центральній Азії. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Змінює уявлення про історію: у горах знайшли давні поселення "Це дозволяє нам не лише досліджувати стародавній клімат, але й сподіватися на розгадку біології людини в цьому регіоні", - додав він. Археологи припускають, що гірський коридор у Центральній Азії був важливим пунктом для міграції стародавніх популяцій, сприяючи їхньому поширенню на великі території. Вчені сподіваються, що подальші дослідження допоможуть зрозуміти, як різні групи людей взаємодіяли та мігрували в цьому регіоні. "Триваючі розкопки можуть пролити світло на взаємодії між неандертальцями, денисівцями та сучасними людьми, а також розкрити нові подробиці про їхнє життя та міграції", - підсумував дослідник. На археологічній пам'ятці в провінції Сичуань у Центральному Китаї археологи виявили священне бронзове дерево культури Шу. Його знайшли в жертовній ямі. Археологам знадобилися чотири місяці, щоб повністю розкопати гілки, квіти, частини стовбура й прикраси дерева.

У відповідь на руйнування Ковентрі німецькою авіацією англійці 16 листопада 1940-го вчинили перший авіаналіт на Гамбург. Через хмарність бомби не вразили стратегічні об'єкти. Як велике місто та промисловий центр Гамбург зазнавав нападів протягом усієї війни. З 1940-го союзні ВПС розпочали бомбардування території Німеччини. Причому з кожним роком їх інтенсивність наростала. Наприкінці вересня Гітлер наказав організувати евакуацію дітей із великих німецьких міст, які зазнали бомбардувань. Для військ антигітлерівської коаліції Гамбург був стратегічним об'єктом, там були нафтопереробні підприємства, військово-промислові заводи, Гамбург був найбільшим портом і транспортним вузлом. Обриси міста ретельно маскувались: контури озер було змінено, створено макет залізничного мосту, замасковано Центральний залізничний вокзал, бази підводних човнів надійно прикривалися димовою завісою. З землі Гамбург захищали 54 важких та 26 легких зенітних батарей, 22 прожекторні батареї та дві батареї димової завіси. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Маєтки британців перетворювали на дитячі будинки та притулки Місто було добре піготовлене і майже не постраждало. Через велику хмарность провести прицільне бомбардування стратегічних об'єктів було неможливо і скинуті бомби привели до загибелі 233 мирних жителів. Бригада пожежних Гамбурга мала у своєму розпорядженні 305 сучасних пожежних автомобілів на землі і 50 спеціальних суден у порту. Структури цивільної оборони Гамбурга налічували 36 160 осіб. У притулки було перетворено 61 тис. підвалів та погребів. Вони забезпечували захист від ударів вибуховою хвилею та від уламків. Атаку 1940-го місто пережило. Проте атаку під назвою "Гоморра" - ні. У ніч ніч із 24 на 25 липня 1943-го англійські ВПС здійснили масований наліт на Гамбург, у якому брали участь близько 800 бомбардувальників. Вранці операція продовжилася - в атаку пішли американці. Це тривало до 3 серпня. У результаті у місті утворився вогненний смерч, було знищено близько трьох чвертей будівель, загинуло близько 50 тис. жителів. Це завдало серйозного удару по економіці Третього рейху. Американська авіація 9 березня 1945 року розпочала одне з найбільших бомбардувань Токіо - столиці Японії. Загинуло 84 тис. осіб. Значна частина Токіо була зруйнована. Бомбардування Токіо стало найкривавішим бомбардуванням в історії воєн. Генерал Кертіс Лемей, який командував американськими бомбардуваннями Японії під час війни, визнав, що якби Америка програла війну, його б засудили як воєнного злочинця.

Nataliya Yusupova, a well-known volunteer and public figure, has been cooperating with the Main Military Hospital of Ukraine since 2014.

Since the beginning of the full-scale invasion of the Russian Federation in 2022, it has been conducting regular fundraisers to help the Armed Forces purchase the most necessary equipment that brings our victory closer and saves the lives of our soldiers.

More information about Natalia: https://www.patreon.com/nyusupova, https://www.facebook.com/nataliya.vetvitskaya.

We ask the community to help and raise funds for the Ukrainian Armed Forces: https://send.monobank.ua/jar/62bAtM3t8z

Танення снігу та льоду розкрило сліди доісторичних амфібій і рептилій, вік яких сягає сотень мільйонів років. Клаудія Стеффенсен, мандрівниця з Ловеро, під час прогулянки в північних Альпах Італії випадково натрапила на залишки давньої екосистеми. Виявлення сталося в регіоні Вальтелліна Оробіє в Ломбардії, де були знайдені чудово збережені сліди доісторичних тварин. Ці скам'янілі відбитки збереглися з пермського періоду, який передував епосі динозаврів, і їхній вік становить приблизно 280 млн років, пише Тhе Guаrdіаn. Клаудія разом із чоловіком досліджувала кам'янисту стежку в долині Амбрія, неподалік швейцарського кордону. Вона звернула увагу на незвичайні візерунки на світло-сірому камені, на який випадково наступила. Вона сфотографувала знахідку. Фото потрапило до рук фотографа-природознавця Еліо Делла Феррера, який передав зображення палеонтологу Крістіано Даль Сассо з Міланського музею природної історії. Дослідники встановили, що знайдені на висоті 1700 метрів над рівнем моря сліди належали доісторичній рептилії. Влітку 2023 року вчені провели масштабне обстеження території природного парку, дослідивши височини до 3 тис. м. Вони знайшли сотні подібних скам'янілих слідів рептилій, амфібій і комах. Ці відбитки збереглися в лінійній послідовності, що дозволило вченим визначити шляхи пересування доісторичних тварин. На думку дослідників, відбитки належать як мінімум п'яти різним видам, серед яких деякі тварини досягали 2-3 м завдовжки. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Палеонтологи знайшли рештки акули віком 91 млн років Іхнолог Лоренцо Маркетті із Музею природної історії в Берліні відзначив високий рівень збереження слідів. На них помітні навіть деталі, такі як відбитки кігтів і текстура шкіри на животі. Пермський період завершився найбільшим масовим вимиранням в історії Землі, викликаним різким потеплінням клімату. Теперішнє глобальне потепління, яке призвело до танення льоду, допомогло розкрити ці давні сліди. Президент природного парку Вальтелліна Оробіє Доріано Кодега наголосив, що це відкриття є прямим наслідком кліматичних змін. Геологічні зрушення в цьому районі сприяли оголенню гірських порід і виявленню скам'янілостей. Деякі зі знайдених реліквій вже були перевезені до Міланського музею природної історії для демонстрації. Тим часом наукові дослідження на місці триватимуть, адже ці відкриття мають величезне значення для палеонтології.

Понад 500 німецьких літаків провели масоване 11-годинне бомбування міста Ковентрі 15 листопада 1940 року. З кінця ХІХ століття Ковентрі був великим центром оборонної промисловості, що випускали значну частку продукції для потреб Військово-Повітряних с ил Великої Британії. Німеччина стала застосовувати масовані авіаційні нальоти з метою нанесення серйозних руйнувань військових і цивільних об'єктів. Вже постраждав цивільний Лондон, тому німецьке командування вирішило зосередити увагу на містах, підприємства яких випускали військової продукції. У числі першочергових цілей був і Ковентрі. Бомбардування тривало всю ніч, закінчилось лише приблизно о 6 годині ранку. У нальоті на Ковентрі брало участь 437 літаків. За 11 годин безперервної бомбардування на місто було скинуто 56 тонн запальних бомб, 394 тонни фугасних бомб і 127 парашутних. Багато літаки скидали бомби на центр міста. Спалохи вогню досягали 20 метрів у висоту, а відблиски пожеж було видно більш ніж на 200 кілометрів. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Штурм Батурина тривав два дні: росіянам допомогли зрадники В результаті бомбардування були серйозно пошкоджені 12 авіаційних заводів міста. Були повністю виведені з ладу газопостачання, водопровід і залізниця. Випуск літаків в Великобританії скоротився на 20 відсотків. Серйозно постраждали також житлові квартали Ковентрі, загинуло 554 людини, а 865 було поранено. Повністю були знищено 4 330 будинків і три чверті всіх фабрик міста. Втрати німців в цьому нальоті склали всього лише один літак. Наступного року здійснені нові бомбардування Ковентрі. Всього німці бомбили Ковентрі 41 разів. Останнє бомбардування проведена в серпні 1942 року. Російські війська під проводом князя Олександра Меншикова взяли штурмом та зруйнували вщент місто Батурин - сучасний Бахмацький район Чернігівської області 13 листопада (2 листопада за старим стилем) 1708 року. Гетьманську столицю знищили за наказом царя Петра І, щоб помститися Івану Мазепі за перехід на бік шведського короля.

Пошуковець із металошукачем знайшов в Англії золоту пластину, датовану VІ-VІІ століттями нашої ери. Знахідку виявили поблизу Клімпінга, Західний Сассекс, передає ВВС. Тепер вона є частиною експозиції археологічної галереї музею Літлгемптона. Ймовірно, цей невеликий артефакт є декоративним елементом для меча чи іншої цінної речі. Він яскраво демонструє витонченість англосаксонської ювелірної майстерності. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Археологи розкопали доісторичні кургани Експерти музею описують пластину як "крихітний шедевр", відзначаючи її складну філігрань із крученого золотого дроту. Візерунки та майстерність виготовлення свідчать про важливість декоративних елементів у ранньосередньовічну епоху, коли оздоблені речі підкреслювали статус і багатство власника. "Ця пластина є не лише частиною історії, але й символом таланту та винахідливості майстрів англосаксонської епохи, які збереглися донині. Виставлена на огляд, вона надає відвідувачам музею рідкісну можливість оцінити блиск і техніку ранньосередньовічного мистецтва", - сказав радник міської ради Літлгемптона Фредді Тенді. У Швеції археологи знайшли два древні мечі вікінгів всередині кам'яної поховальної камери. Зброю ніхто не чіпав протягом 1200 років, тож знахідка може багато розповісти про життя людей, які жили тут у ті часи. Мечі виявили у провінції Вестманланд на великій похоронній ділянці, де розташовані понад 100 поховань. Останні датують періодом між 600 та 1 тис. роками нашої ери.

14 листопада 1907-го у фермерській родині в Швеції (містечко Віммербю) народилася Астрід Ліндгрен (Астрід Емілія Ерікссон), шведська дитяча письменниця, чиї книги перекладені більш ніж 85 мовами та видані більше ніж у 100 країнах. Сьогодні вона найбільш відома завдяки своїм творам про "Карлсона, який живе на даху" та "Пеппі Довгапанчоху". Вона стала другою дитиною Самуеля Авґуста Ерікссона і його дружини Ганни. Всього у родині було 4 дітей. До смерті своїх батьків Астрід активно з ними листувалася, переповідаючи все, що відбувається в її житті. "Спокійно і надійно нам було з батьками, які так сильно любили один одного. Вони були завжди з нами, коли ми потребували них, але вони не обмежували нас і дозволяли вільно і весело тинятися навколо! Зрозуміло, нас виховували слухняними і богобоязливими, як було прийнято в той час, але в іграх нам надавали повну свободу і ніколи за нами не стежили. І ми грали, грали без кінця, як це ми тільки не загралися до смерті! Ми, як мавпи, лазили по деревах і дахах, стрибали зі штабелів дощок і стогів сіна до того, що починало нити в животі, повзали у вигаданих небезпечних підземних ходах - у великих купах тирси, плавали, ще не навчившись плавати, геть забуваючи наказ мами "не заходить у воду глибше пупка". Але ми вижили всі четверо". Свої пригоди вона часто описували у книгах. Пропонуємо цікаву інформацію про письменницю, зібрану Gаzеtа.uа для вас. Про те, як любові Ліндгрен добивалася лесбійка 1954-го до Астрід із Німеччини стали приходити посилки з букетами, квітковими цибулинами, книгами і рукавичками, шоколадом, желе, вазами з фруктами і квитком на літак до Берліна. Це вела облогу її приятелька Луїза Хартунг, з якою письменниця познайомилася минулого року в Берліні. "Я пам'ятаю, як в 1953-му мама повернулася зачарована цієї німкенею. Луїза була дуже обдарованою, розвиненою жінкою, її жваво цікавили книги Астрід Ліндгрен. Мама цінувала думку доброзичливої і знаючої людини, до того ж вимогливої", - писала у спогадах донька письменниці. Жінки активно листувалися, давали один одному професійні поради (Луїза була літератором), обмінювалися думками про письменників і їхню творчість. Між ними панувала повна довіра. "Іноді я роздумую, навіщо живу, навіщо людина взагалі живе. Але ділюся цим тільки з тобою: я не виставляю своє зневіру напоказ. Якщо знаєш, в чому сенс життя, розкажи", - допитувалася Астрід. З часом подруга стала проявляти до неї любовний інтерес, хоча і мала коханку в Берліні. Це почало втомлювати шведку і затьмарювало їхнє листування. "Я тебе люблю, ми завжди будемо друзями. Але ти кажеш, я "граю з вогнем". Хіба любити іншу людину і дружити з нею означає грати з вогнем?" - пробувала її зупинити. Та ж відписала, що справжня близькість в дружбі між жінками означає фізичні стосунки. 1957 року Астрід Ліндгрен відповіла їй прямо: "Будь-яка любов має право на існування. Але якщо хтось - як я - абсолютно гетеросексуальний, його ніяк не може охопити "любов" до людини тієї ж статі. Зате я можу залишатися в близьких відносинах і захоплюватися, або як хочеш назви, жінкою, як у випадку з тобою". Вони не припинили листування, яке тривало загалом 11 років аж до смерті Луїзи. Відправили одна одній 600 листів, з яких 250 було від шведки. Але бачитися було каторгою для Астрід. Якось вона скаржилася приятельці: "Мене спіткало Велике Випробування в особі Луїзи Хартунг - самої бурхливої людини на світі, яка годинами базікає без угаву. Я думала, бідна голова моя вибухне. Зітхнула з полегшенням, коли вона поїхала в аеропорт". ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Астрід Ліндгрен боялася назвати ім'я батька свого сина Про Карлсона У СРСР "Карлсон на даху" був найпопулярнішим з книг Ліндрен. Його вислови швидко йшли в народ. Борис Панкін, посол СРСР у Стокгольмі протягом кількох років, на початку 80-х років, сказав письменниці, що існує дві книги, які можна знайти в більшості російських будинків, а саме: Біблія та Карлсон на даху" . "Як чудово, - сказала Астрід Ліндгрен, - я не знала, що Біблія у вас така популярна". А тим часом в 17 штатах США ця книга була заборонена. Спеціальна педагогічна комісія визначила, що витівки Карлсона дратують не тільки вчителів і вихователів, а й самих батьків. Він провокує дітей бути неслухняними, є поганим прикладом і до всього ще викликає величезний жах, страх і огиду щодо нянь. У багатьох країнах світу його вважають мерзотником, шахраєм і покидьком. Про бібліотеку і блокноти 4200 томів книг складала колекція письменниці. Серед них "Війна і мир", "Божественна комедія", книги Солженіцина. Вона читала норвезькі, данські, англійські та німецькі книги оригінальною мовою. 185 км книг переклала зі шведської на українську Ольга Сенюк. Це 13 найменувань помножених на тиражі. У 1993-му жінки зустрілися. Сиділи на ліжку, на якому Астрід колись вперше оповідала своїй доньці про Пеппі Довгупанчоху, коли дівчинка хворіла. До наступного приїзду перекладачки Ліндгрен пообіцяла вивчити українську. Але зустрічі не було. 660 стенографічних блокнотів на пружинках із записами письменниці зберігаються у стокгольмській Національній бібліотеці. У них її чорновики книг за 50 років, нотатки про події із особистого життя, спостереження за своїми і чужими дітьми. Тільки досвідчений стенограф може розібрати ті записи. Цитати про саму себе: "Іноді я щаслива, іноді ні. Щаслива - переважно коли пишу". 1945 під час сварки з чоловіком "Все чудове, що коли-небудь траплялося в цьому світі, відбулося спочатку в чиїйсь уяві". Астрід Ліндгрен, 1958, з промови на врученні премії Андерсена "Абсолютно с тобою погоджуюся - просто загадка, як люди примудряються жити в шлюбі. Одружитися, на мою думку, треба дуже рано, а з іншого боку, є ж дурні, які одружуються раз, другий, третій, навіть і в більш зрілому віці. Одне тільки знаю ... немає такого чоловіка на світі, який міг би спокусити мене новим шлюбом. Можливість бути самій - це просто неймовірне щастя: займатися собою, мати свою думку, самостійно діяти, самій вирішувати, самої влаштовувати своє життя, спати, думати, оооо!" Астрід Ліндгрен в листі до подруги влітку 1961-го "Треба працювати над музикальністю мови. Я повинна відчути її звучання. Я пишу й знов переписую, відкидаючи зайві слова, аж поки ніщо не різатиме вуха&hеllір; Я ніколи не думаю про те, щоб написати так, аби розважити малих читачів. Власне кажучи, коли я пишу, я про них зовсім не думаю. Я пишу для власної втіхи, винятково для того, щоб розважити ту дитину, якою колись була сама і яка досі живе в мені" 1970 інтерв'ю ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У Швеції видали воєнний щоденник письменниці Астрід Ліндгрен "Я дуже звичайна, абсолютно нормальна і врівноважена, може, трохи меланхолійна, чого моє оточення і не помічає. Здається, ніколи особливою життєрадісністю не відрізнялася, хоча буваю весела на людях. Легка меланхолія супроводжує мене з юності. По-справжньому радісною була тільки в дитинстві - може, тому віддаю перевагу писати книги, де можна воскресити цей чудовий стан". 1954 в листі до подруги "Якщо хочеш написати разючу книгу для дітей про те, як важко і неможливо бути людиною в нашому світі, ти маєш на це право. Хочеш написати про расизм і класову боротьбу - твоє право. Хочеш віршик написати про квітучий острів серед шхер - і це твоє право, і ти зовсім не зобов'язаний ламати голову над тим, яке там слово римується зі стічними водами і витоком нафти. Коротше кажучи - свобода! Бо за відсутності свободи в'яне квітка поезії, де б вона не росла". Виступ перед молодими письменниками і видавцями, 1970 Цитата про неї "Вона справляє враження успішної ділової жінки: досить висока, струнка, білява, любить посміятися. В очі відразу впадає незвичайна природність: вона зовсім не хизується. Захоплена, цікава, вона вникає в такі речі, на які знаменитість, здавалося б, повинна дивитися зверхньо. Вона не намагається приховувати і знає, що її положення єдиного значного дитячого письменника 1940-х років абсолютно унікальне". 1949 журналіст провінційної газети "Її відданість друзям була великою. Астрід відчувала сильні почуття до людей. Але у неї були подруги, які тиснули на неї, від яких вона втомлювалася через їхню нав'язливість і, через постійні вимоги підтвердити їх "суверенне" право на її товарство та інтерес". Карін Нюман, донька "Я бачила своїми очима, як потужні люди в костюмах перетворилися на маленьких хлопчиків перед нею. Сама Астрид зверталася до всіх людей, з якими вона зустрічалася, з однаковою повагою. Незалежно від того, наскільки вона була втомлена, і як їй хотілося зачинити свої двері і залишитись самій, вона ніколи не розчаровувала тих, хто мав сміливість наближатися до неї в цей момент. Я пам'ятаю, як вона говорила іноді, коли суєти навколо неї ставало забагато: "Я так втомилася від Астрід Ліндгрен". Ми настійно закликали її бути менш прихильною й іноді сказати "ні", коли вона втомилася. "Ви не знаєте, скільки часу потрібно, щоб навіть сказати "ні", була її відповідь. Якщо хтось приходить і хоче, щоб я висловила свою думку про те, що я вважаю важливим, то я буду". Внучата племінниця Астрід з боку її брата Гунара - відома в Швеції письменниця детективів Карін Альвтеген. Астрід Ліндґрен померла 28 січня 2002 року в 94-літньому віці.

Письменник Льюїс Керролл 13 листопада 1862-го почав писати казку про Алісу в країні Див. Справжнє ім'я англійського письменника - Чарльз Лютвідж Доджсон. Псевдонім автор утворив через переклад свого імені на латину, потім зворотнім перекладом отриманого варіанту. Англійський математик Чарльз Доджсон якось на прогулянці з друзями придумав персонжа. Аліса - 7-річна дівчинка, якій наснилися пригоди в підземній Країні див і Задзеркаллі, де вона зустрілася з різноманітними казковими й фантастичними персонажами. Попри дивовижні перетворення жителів Країни див, Аліса сміливо поводиться там і намагається зрозуміти, як там все працює. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Письменник написав роман, в якому пожежники спалюють книги Доджсон почав роботу над рукописом 13 листопада. "Алісу в країні див" Керрол написав менше ніж за рік. Розширив історію, додав кілька глав, змінив кілька віршів і додав жарти. Вирішив, що його книга буде розважальною, а не повчальною. Найняв професійного ілюстратора Джона Теннієла, який вже працював над дитячими книгами. 4 липня 1865-го в лондонському видавництві Масmіllаn аnd Со вийшло друком перше видання книги "Аліса в Країні див". Тираж зник з полиць книжкових магазинів в одну мить. Продовження книги "Аліса в Задзеркаллі" було опубліковано 1871-го. Незадовго до свого 66-річчя Льюїс Керролл захворів на важку форму грипу і помер. У Лондоні 14 жовтня 1926-го вийшла в світ дитяча книга "Вінні Пух та всі-всі-всі" англійського письменника Алана Александера Мілна. Прообразом ведмедика Пуха була канадська ведмедиця, головного героя списав із свого сина. Твір називають однією з найпопулярніших дитячих книг у світі.

Залишки давньої церемоніальної огорожі, що належить культурі лійчастого посуду, знайшли археологи у Сконе, Швеція. Ця культура існувала у Північній Європі у період від 4300 до 2800 років до нашої ери, пише Неrіtаgе Dаіly. Вона відома завдяки своєрідній лійкоподібній кераміці. Культура поєднала у собі неолітичні та мезолітичні технології. Її представники вели напівосілий спосіб життя, займаючись землеробством і тваринництвом, а також полюванням і риболовлею. Ключовою знахідкою стала стіна сухої кладки, що оточувала болота. Виявили також різноманітні артефакти: кераміку, фрагменти деревини, кістки, крем'яні знаряддя. Особливо цінними є органічні матеріали ріг, кістки й дерев'яні вироби, які рідко зберігаються в умовах північного клімату. Завдяки особливим екологічним умовам на місці вдалося знайти заготовку з оленячого рогу, крем'яне рубило, рибальський гачок та інструмент для обробки шкіри. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Срібні арабські, англійські та баварські монети - під підлогою виявили скарб вікінгів Також було виявлено дамбу та видовжені ями, частково викладені камінням, в яких археологи знайшли кераміку. Провідний археолог Магнус Артурссон вважає, що ці елементи слугували місцями для ритуальних зібрань, на яких могли проводитися святкові бенкети і релігійні обряди. Це відкриття дозволяє глибше зрозуміти обрядове життя та соціальну організацію ранніх фермерів Скандинавії. Археологи натрапили на цінні для науки артефакти в Альпійських горах. Стоянку давніх людей оголив льодовик, що тане. На ній знайшли мотузку віком 6 тис. років, дерев'яну фігурку і шнуровані черевики.

Історики переглянули деякі висновки щодо жертв Везувію. Виверження 79 року поховало Помпеї під товщею попелу. Воно зберегло місто та його мешканців, створивши своєрідну "часову капсулу". Проте нове дослідження стародавньої ДНК мешканців Помпеїв показує, що попередні уявлення про зв'язки між людьми, похованими разом, можуть бути хибними, пише Рhys.оrg. Аналізуючи ДНК, археологи і генетики виявили, що багато жертв вулкана, які спочатку вважалися родичами через їхні пози під час смерті, не мали родинних зв'язків. Наприклад, пара, яку вважали матір'ю з дитиною, виявилася неспорідненими дорослим чоловіком і дитиною. Інша пара, яку спочатку ідентифікували як сестер або матір і доньку, насправді включала щонайменше одного чоловіка. Це дослідження проводили вчені Гарвардського університету під керівництвом Девіда Райха, Аліси Міттнік та фахівця з генетики стародавньої ДНК Девіда Карамеллі з Флорентійського університету. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У Помпеях відкопали нові будівлі Використовуючи генетичний аналіз і аналіз ізотопів стронцію, дослідники змогли визначити походження мешканців міста. Вони дійшли висновку, що Помпеї були частиною багатокультурного суспільства з різними етнічними коренями. Це також свідчить про активну мобільність населення в межах Римської імперії. Міттнік зазначає, що подібні відкриття наголошують на необхідності обережного підходу до інтерпретації історичних даних, які можуть легко піддатися хибним сучасним уявленням. На думку Карамеллі, міждисциплінарний підхід, що поєднує генетичний аналіз із археологічними та історичними дослідженнями, дозволяє досягти більш точного розуміння стародавніх спільнот. Такий підхід демонструє, що суспільства минулого були складнішими, ніж часто зображають історичні наративи. У давньоримському місті Помпеї археологи виявили великий саркофаг із напівмуміфікованими рештками місцевого жителя. Знахідку назвали унікальною. Написи на саркофазі свідчать, що покійного чоловіка звали Марк Венеріус Секундіо. На момент смерті йому було понад 60 років. Раніше був рабом, згодом вільновідпущеним, а потім став місцевим заможним жерцем.