Search trend "11 січня"

Sign up, for leave a comments and likes
News filter
These news items are translated using machine learning and machine translation technologies. We apologize for any inaccuracies or errors in the text. Switch to the Ukrainian language to read the news in the original.
The argument is not to rebuild the Ukraine as described in 1970, it is necessary to build Ukraine as an example of 2030, a public actor in Beijing
Ми говоритимемо про перспективи та бачення відбудови України: як вона має відбуватися загалом, як її пропонуємо світові ми і як світ, можливо, пропонує нам наше майбутнє амплуа. Я б хотіла звернутися зараз до ваших, зокрема, праць. У березні минулого року ви писали про так званий інерційний сценарій для України, не найкраща траєкторія нашого руху після війни в разі, якщо ми не вдамося до росту навіть через кризу, якщо ми не будемо продовжувати боротися з корупцією, долати недоліки наших державних інституцій. Просто не продовжуємо реформуватися і змінювати щось в головах суспільства. Пройшло менш як рік, і як думаєте, імовірність цього сценарію зросла чи навпаки зменшилася?  Я б почав із того, що другу річницю великого вторгнення українське суспільство зустрічає не в найкращому стані. Скоріше навпаки - в такій найнижчій емоційній точці. Це викликано завищеними очікуваннями від 2023 року, які виявилися марними. Зараз на цих американських гірках ми хитнулися в інший бік - зараз низька емоційна точка, а з іншого боку, об'єктивно мало чим можна похвалитися, тому що і ситуація на фронті складна, і в економіці все не дуже добре, і українські державні інституції продовжують занепадати, і західна підтримка під питанням. Це все ставить перед нами питання, чи загалом варто говорити зараз про відновлення. Тут треба сказати кілька речей. По-перше, ми люди: ми втомлюємося, ми вигораємо, і для того щоб далі нормально жити, працювати та боротися, нам потрібна картинка майбутнього. Без картинки майбутнього дуже важко, і саме картинка майбутнього об'єднує людей, дає їм силу. По-друге, найбільшою проблемою України після війни буде людський капітал - не відомо, чи повернуться люди, які виїхали. Вони будуть вирішувати, виходячи з того, якою буде Україна на той момент, і нам дуже важливо зараз дати їм цю картинку майбутнього, щоби вона приваблювала їх повернутися сюди. По-третє, наші іноземні партнери фінансують, по суті, нашу війну, вони фінансують наші реформи та вони хочуть розуміти, яку країну ми побудуємо на їхні гроші. А четвертий фактор полягає в тому, що вікно можливостей завжди дуже коротке і нам треба добре підготуватися до того, щоб в той момент, коли воно відкриється, ми були готові.         Ось чотири причини, чому говорити про відновлення треба просто зараз, попри те що нам здається, що відновлення десь далеко. Є ще п'ятий фактор: є такі речі, без яких ми просто не зможемо перемогти, тому що є дороги, мости, енергетика, які треба відновлювати негайно.         І тут я б ще поговорив трошечки про слова, слова важливі. Почалося все зі слова "відбудова". І це слово не є оптимальним, тому що воно скоріше асоціюється з тим, щоби побудувати назад все те, що зруйнували російські окупанти. Саме через це вже у 2022 році з'явився англійський вислів, який можна перекласти як "побудувати краще, ніж було" або "відбудувати краще, ніж було". На це українські інтелектуали, наприклад Роман Зінченко, сказали: а чому побудувати краще, ніж було минуле? Будуймо вперед, а не назад. Отже, вже через пів року після початку роботи над планами відбудови стало зрозуміло, що правильне слово це не відбудова, а відновлення, бо воно поєднує в собі і побудувати те, що було зруйновано, але побудувати його краще, ніж було, і побудувати те, чого немає. Нам не треба відбудовувати Україну зразка 1970–1980-х років, нам треба побудувати Україну зразка 2030 року. Нарешті є ще третє, дуже важливе слово - модернізація. Потрібно перевести країну на наступний щабель розвитку. Не просто відновитися, а зробити крок вгору. Тут треба сказати, що війна завжди створює шанс на якісний економічний стрибок. Хоча війна - це завжди кров, смерть, руйнація і страждання, самою своєю природою вона створює шанс на стрибок. Є країни та нації, які цей шанс використали. Є країни та нації, які цей шанс змарнували. Варто подивитися на те, що об'єднує успішні історії та що об'єднує неуспішні історії. Країни, які використали, які не змарнували шанс на якісний економічний стрибок, об'єднані одними й тими ж, значною мірою післявоєнними факторами, але на них треба дивитися вже зараз.     Перший фактор - це парасолька безпеки. Хтось має розкрити над країною парасольку безпеки, як розкрив НАТО, а по суті США, над західною Європою після 1945 року; як розкрилася парасолька безпеки над Південною Кореєю після корейської війни. Якщо немає парасольки безпеки, країна витрачає на власну безпеку всі свої ресурси, а на відновлення, розвиток та модернізацію нічого не залишається.     І тут дуже добре, що Україна почала, не очікуючи прийому в НАТО, укладати двосторонні угоди. Скажу відверто: всі, хто має якісь ілюзії стосовно того, що дуже швидко нам світить НАТО, - навряд чи. Головна задача НАТО - це відвернути велику війну між західною цивілізацією та іншими, а отже, поки війна не завершилася, нам немає чого чекати. Ми можемо бути інтегровані в НАТО повністю, але не бути членом Альянсу, тобто на нас не буде розповсюджуватися їхнє правило про захист. Тому прекрасно, що Україна почала підписувати двосторонні угоди, так ми будемо дивитися на цю годину і розуміти, хто є справжній наш союзник. Ми дуже чітко розуміємо, що наш союзник номер один - це Велика Британія, яка сьогодні у світі фактично є інтелектуальним лідером в питаннях підтримки демократії та міжнародного порядку. З нею була укладена перша угода. Тепер ще є Німеччина.     Сподіваюся, що далі ми побачимо угоди з такими важливими для нас країнами Скандинавії. Наприклад, Норвегія має величезні кошти, які можуть бути витрачені на модернізацію України, звичайно, з користю для Норвегії та норвезьких інвесторів. Швеція, наприклад, виробляє всі види озброєнь, а Фінляндія, наприклад, не боїться Росії. Отже, нам дуже важливо, щоби такі країни були нашими союзниками. Тут хочеться трошечки додати негативу, тому що в нас поки що немає послів у Британії, Норвегії, Чехії, які є нашими важливими союзникам. Сподіваємося, що це все скоро виправиться.  Тож перше - парасолька безпеки. Друге - верховенство права. Воно є нашим безперечним ключем до євроінтеграції, до НАТО, до будь-яких сценаріїв розвитку. Тут ситуація поганенька - Україна просувається по шляху запровадження, набирає якісь позитивні бали, але падає в рейтингах. Наприклад, за минулий рік ми впали на 11 позицій: з 78-го на 89-те місце. Тут варто згадати "Алісу в країні див", бо у цій книзі була фраза: "Є такі місця, де треба дуже швидко бігти, щоб стояти на місці. І треба ще швидше бігти для того, щоб рухатися вперед". Ми кудись рухаємося, але весь світ рухається ще швидше, тому ми падаємо.   Третій фактор - економічна свобода. Тут ситуація достатньо неприємна, оскільки станом на 1 січня 2022 року ми посідали жахливе 130-те місце у світовому рейтингу економічної свободи. Це означає, що ми не тільки не потрапляємо на жодні радари якихось достойних людей, а в принципі перебуваємо десь там, в країнах третього-четвертого світу. 130-те місце у світі в рейтингу економічної свободи означає, що країна не має шансів з такими результатами ні на відновлення, ні не перемогу - ні на що. Хороша новина - уряд це добре розуміє і планує заходи, які кардинально покращать цю ситуацію. Погана новина - не уряд ухвалює рішення стосовно того, що з ними буде. Рішення ухвалюють, як зараз кажуть, "п'ять-шість ефективних менеджерів" десь там за зачиненими дверима, куди урядовців не запрошують. Отже, нам треба кардинально покращити економічну свободу і верховенство права. Це ті речі, які ми не тільки можемо, а мусимо робити зараз під час війни. Без економічної свободи ми не переможемо, у нас просто не вистачить ресурсів для того, щоб досягти нашої перемоги. Для перемоги нам потрібно більше грошей в державному бюджеті, а для цього потрібна більша економіка. Нам потрібно сильно збільшити нашу економічну спроможність, для того щоб збирати більше грошей в державний бюджет, для того щоб профінансувати такі, наприклад, важливі речі, як мобілізація. Всі говорять про мобілізацію, але розглядають її виключно як військовий інструмент, проте це також економічний інструмент, бо на мобілізацію потрібні також гроші, які наша економіка не здатна забезпечити. Нагадаю, що наші союзники та партнери оплачують нам цивільні рахунки, а війну ми ведемо на свої власні гроші, на гроші платників податків. Їх має бути більше: не таким способом, щоб різати курку, яка несе золоті яйця, або общипувати гусей, як у нас певні державні діячі намагаються, а таким, щоб збільшити економіку. Для цього нам потрібна економічна свобода. Тут і зараз - у 2024 році, бо інакше може статися так, що економіка не доживе до перемоги.    Четвертий фактор - це демократія. Чи може бути економічне зростання без демократії? Очевидно, може. Є численні приклади таких країн: та сама Південна Корея, Чилі, Туреччина. Але це зростання, по-перше, нетривке і не стійке, а, по-друге, ми ж говоримо не про абстрактну країну в якийсь абстрактний момент її існування, ми говоримо про Україну тут і зараз. Україна давно індустріалізована, Україна давно урбанізована, тобто міста сформовані. Україна вже давно сучасна модерна індустріальна країна, яка вже у себе розвинула частково і постіндустріальну економіку, в якій головним джерелом доданої цінності, а значить, доданої вартості є вільна творча людина. Якщо зараз, наприклад, зникне така серйозна галузь української економіки, як інформаційні технології, то ми побачимо достатньо жалюгідні економічні результати, оскільки талановиті люди - це та частина нашої економіки, яка найшвидше зростає і найбільш стійка до воєнних потрясінь, попри всі негаразди. Якби тут були колеги з цієї індустрії, вони б сказали, що і на них війна дуже сильно впливає, але все-таки менше, ніж, наприклад, на агросектор або металургію. Отже, якщо основою економіки є вільні творчі люди, без демократії ніяк не обійтися.     Останній фактор - це людський капітал, це люди, які є найбільшою проблемою України після війни. І ось нарешті, коли у вас є це все: парасолька безпеки, верховенство права, економічна свобода, демократія і людський капітал, - тоді приходить найголовніше слово - інвестиції. Часто кажуть, що от, є активи Росії, але чи вистачить їх на відновлення? Чи дадуть нам наші західні партнери грошей на відновлення? Чи буде план Маршалла? До речі, що цікаво, дотепер ми у своєму спілкуванні та журналісти в публікаціях називають відбудову іменем давно-давно померлого американського державного діяча. Це означає, що поки що немає ніякого плану Маршалла, бо якби він був, то з'явилося б реальне прізвище живої людини, чоловіка чи жінки, нинішнього активного державного діяча чи діячки. Коли воно з'явиться, ми будемо розуміти, що план вже є.     Так от, план Маршалла насправді дав західноєвропейським економікам не дуже великі кошти для їхнього відновлення, іноді кажуть, від 4% до 7% необхідних сум. Понад 90% коштів, які потрібні для відновлення будь-якої країни після будь-якої війни - це інвестиції, це приватні інвестиції, зовнішні та внутрішні інвестиції. А чого хочуть інвестори? Вони хочуть усе вищеперелічене: парасольку безпеки, економічну свободу, верховенство права, людський капітал. Це відповідь на багато наших запитань.       Ви зараз по пунктах фактично зауважили, що є важливим для відновлення і модернізації нашої країни. Але деякі з цих пунктів напряму залежать від військової, безпекової ситуації в країні. Але чи можемо ми взагалі говорити про відновлення та модернізацію, проводити форуми з нашими партнерами, формувати якісь візії, поки ми не розуміємо, що власне для нас буде перемогою у війні? Знову ж таки точиться дискусія і люди по-різному бачать це: хтось каже, що вихід на кордони 1991 року - це те, що нам потрібно. Але це не виключає ситуації з безпекою, коли Російська Федерація продовжує ракетні обстріли наших територій. Хтось каже, що, в принципі, припинення активних бойових дій можна б було назвати завершенням цієї фази нашої довгої війни з Росією. Чи можемо ми в такому разі розпочинати відновлення? Фог Расмуссен, данський політик, колишній Генсек НАТО висунув можливість парасольки НАТО над нами, але не над всією територією. Тобто є різні формати, про які можна говорити і поки ми з ними не розберемося, хіба можна говорити про відновлення і модернізацію?            Я вам дуже вдячний за це запитання, тому що, схоже, що станом на сьогодні, на 24 лютого 2024 року - це є найголовніше запитання в Україні. А дійсно, що вважати перемогою? Розмови про кордон 1991 року, будемо відверті, наші партнери сміються над цим. Всередині країни це викликає не найкращі емоції, тому що всі прекрасно розуміють, що, по-перше, ЗСУ вже виходили на кордон 1991 року - це було в серпні 2014 року, проте війна продовжувалася і ще десь 10 років після того триває.            По-друге, критичні речі: обстріли українських міст, блокування портів, тобто експорту, та й власне зіткнення на фронті можуть тривати навіть після того. Тому нам здоровий глузд не допоможе зрозуміти, що таке перемога. Для цього нам потрібна класика стратегії. Один із класиків стратегії 20 століття сер Безіл Ліддел Гарт дуже чітко визначив, що перемога - це мир, кращий за попередній. Якщо війна триває, очевидно, це не мир, кращий за попередній - це загалом не мир. Якщо війна завершилася, але шаленими темпами почалася підготовка до наступної фази війни, а такий сценарій можливий, - це не мир, кращий за попередній. Якщо Україна втратила значну частину свого людського ресурсу, території, економічного потенціалу - це не мир, кращий за попередній. А що ж тоді мир, кращий за попередній? Відповідь дуже проста: мир, кращий за попередній - це тоді, коли війна завершилася надовго, це сталий мир, це тоді, коли Росія ніколи більше не загрожує Україні. Це є власне відповідь на ваше запитання. Щось внаслідок дій Збройних Сил України, наших союзників, міжнародних санкцій, зміни політичної ситуації всередині Росії, внаслідок дії різних суб'єктів, і нарешті реалізація міжнародної стратегії завершення війни. Щось має таке статися, що унеможливило б подальшу загрозу з російського боку Україні.            Хоча тут насправді відповідь дуже проста: поки Росія є імперією, вона не є федерацією, як ми розуміємо, тож поки Росія є імперією, Україна буде в небезпеці. Росія мусить припинити бути імперією і є різні варіанти, як це може статися. Найкращий для нас варіант називається деімперіалізація або деколонізація, тобто формування нових незалежних держав корінних поневолених народів. Я тут використовую термін, який вже фактично запроваджується в українське законодавство - корінні поневолені народи. Тому, коли Росія таким чином трансформується, вона вже не буде загрожувати Україні ніколи.        До речі, значна частина тих нових незалежних держав, будуть і політичними, і економічними союзниками України. Сьогодні певна їхня кількість значною мірою орієнтується на Україну, як на зразок того, як можна вистрибнути та стати успішною країною. Це ми всередині оцінюємо Україну, як загалом не дуже успішну країну і на сьогодні ми знаємо, величезна кількість українців і українок переконані, що все йде не туди куди треба. Але з погляду людей, які живуть, наприклад, в Якутії, Україна достатньо успішний приклад постімперської, постколоніальної, ліберальної демократичної трансформації. Отже, перемога - це коли Росія ніколи більше не загрожує Україні.       Але очевидно, що між тотальною перемогою і тотальною поразкою є певний спектр різних рішень. Сьогодні українському суспільству страшенно не вистачає відкритої публічної дискусії стосовно того, де є межа, де є червона лінія? Що прийнятно для України на цьому етапі, що не прийнятно? Тобто між поразкою і перемогою є ще купа інших різноманітних варіантів, в яких ми на сьогодні абсолютно не розібралися. У нас немає публічної дискусії про це. Я особливо вдячний окремим журналістам, які тільки починають про це говорити, але нам потрібна широка публічна дискусія, в тому числі за участю політичних лідерів, які безперечно мають висловити свою позицію; в тому числі за участю військових, ветеранів, публічних інтелектуалів, університетів і так далі. Наведу приклад: зараз на заході звучать думки про те, щоби Україні запропонувати щось на кшталт німецького сценарію після Другої світової війни: східна Україна та західна Україна, які потім через кілька поколінь якось об'єднаються або ні. Корейський сценарій, коли проводиться якась демаркаційна лінія і з однієї сторони розквіт, НАТО, Євросоюз, а з іншої - чорна діра. Хорватський сценарій, коли якісь території заморожені, а потім через ціле покоління вони повертаються, коли матінка Україна збільшила свою спроможність їх повернути та може провести відповідну операцію. Часом під цими словами ховаються якісь не дуже прийнятні для нас пропозиції. Нам про це все треба говорити, тому що очевидно, що так швидко ми на кордони не вийдемо. А навіть коли вийдемо, то отримаємо купу інших проблем.     Для того, щоб, наприклад, відновити Донбас потрібні астрономічні кошти: агресори зруйнували там майже все. Також дуже важливий Крим і яке його майбутнє. Всі ці речі треба публічно обговорювати, щоб суспільство нарешті для себе прийняло, що це добре, це можна прийняти на якийсь час, а оце червона лінія, яку ми не можемо перетинати і кожен політик, який запропонує нам те, що за червоною лінією, буде неприйнятний для українського суспільства, а отут ми можемо ввести переговори. Ми ж розуміємо, що українське суспільство таким чином влаштоване, що жоден український політик не зможе втілити жодне рішення, яке українське суспільство не прийме. І це є добре. Це прекрасно, хоча іноді трошки болісно всі ці речі відбуваються. Але це добре, тому що це все відрізняє нас від Росії, де про такі речі, не багато людей, але дехто лише б мріяв. Дивіться, ви сказали про Донбас, про відновлення економічного потенціалу Донеччини та Луганщини: чи можемо ми про це говорити, враховуючи, по-перше, знищенність, а, по-друге, чи потрібне повернення до тих практик, які там були насправді десятиліттями до широкомасштабного вторгнення?     Коли українська делегація відправляється на будь-які форуми, на яких йде мова про відновлення України, вже відбуваються підрахунки, скільки це коштуватиме, знову ж таки, на чому ми базуємося? Чи є у нас розуміння: потрібен нам індустріальний Донбас чи ми відступаємо від цього і даємо йому шанс на трошки іншу долю? Чи опрацьовуються ці всі стратегії та шляхи?   Я вважаю, що нам потрібен широкий суспільний діалог стосовно майбутнього і всієї України, і конкретно Донецької та Луганської областей, Криму, півдня. Уже зрозуміло, що український південь ніколи не буде таким, як раніше. І схід таким, як раніше не буде.      Нам також потрібна широка дискусія про Крим. Нагадаю, що під час форсайту, проведеного в межах Кримської платформи у 2021 році, було вироблено універсальну, але парадоксальну формулу, яка зараз багатьом здається дивною, а комусь навіть неприйнятною. Звучить вона так: Крим може бути українським лише тоді, коли він буде кримськотатарським. Але він може бути кримськотатарським лише тоді, коли він буде українським. Цей парадокс усвідомили не всі. І це означає, що ті або інші політичні рішення будуть гальмуватися, а це означає, що ми продовжимо тримати в голові картинку Криму таку, яка була раніше.     Ви сказали про практики, які існували на тих або інших територіях. Я би сказав, що нам не тільки в Донецьку треба практики міняти, нам в Києві треба. У Києві ті практики, які були раніше, вже неприйнятні. Я б сказав так: величезний страх, який в українському суспільстві пронизує всі соціальні групи, це страх того, що після війни все буде так, як до війни. Бо це тоді означає, що всі страждання, вся кров, вся смерть і всі руйнації були марними, і ми повернулися в ту точку, з якої ми вийшли.    Щоб трошечки додати гумору, розкажу жарт, який часом доводиться чути: "Український національний вид спорту - це біатлон. Не влучив у мішень і побіг зайве коло". От ми раз за разом біжимо це зайве коло і нам точно не треба повертатися в ту точку, де ми були раніше. Нам треба виходити в наступну точку. Тож, якщо ми говоримо про відновлення Донецької та Луганської областей, що наразі здається дуже далеким, хоча ніхто передбачити не може, то очевидно, що треба відновити не те що було. Не треба відновлювати економічні практики та технологічні цикли 50-річної давнини. Очевидно, що треба робити щось наступного покоління і дивитися на ті технології, які є.     "Україна має величезні ресурси, величезний потенціал", - фразу про український величезний потенціал я чую приблизно 32 роки. Проте, за цей час він слабенько реалізувався, бо ми залишалися пострадянською країною і, в принципі, залишаємося нею. От власне наш шанс на економічний стрибок. Але ми все ще достатньо бідна на сьогодні країна: бідна країна означає не тільки низькі зарплати та пенсії, бідна країна означає, що ми дуже мало грошей можемо виділяти на освіту, охорону здоров'я, культуру - всі ті речі, без яких ми не можемо жити у 21 столітті.         Хочу зараз поговорити про людський потенціал, на якому ми, як мені здалося, трохи спедалювали, коли ви описували фактори відновлення. Є така думка, що нам не вистачатиме людей. Демографічна катастрофа нашої країни полягає не лише в тому, що зараз гинуть люди, не лише в тому, що їх мало народжуються в нашій країні, але й в тому, що це запускає ланцюгову реакцію, яку ми будемо розгрібати десятиліттями. Є різні бачення, як можна вийти з цієї проблеми. Одне із них - це залучення мігрантів, людей з інших країн, які можуть знаходити себе в Україні та ставати у нас робочою силою або інтелектом. Як ви думаєте чи подужає українське суспільство в нинішньому складі таку новинку, такий підхід, враховуючи певну консервативність та традиціоналізм і так далі?     Демографічна проблема складається з кількох компонентів: очевидно, що тут є компонент еміграції та компонент імміграції. Імміграція - це повернення тих, хто виїхав. На сьогодні переважна більшість тих, хто виїхав, планує повернутися, але їхні плани наразі мало що важать, тому що важливо, що вони будуть думати в той момент, коли це рішення будуть ухвалюватись. Ми маємо розуміти, що ті, хто виїхав, наприклад, з дітьми, вони мислять не календарним роками, а навчальними роками і кожен рік зменшує ймовірність їхнього повернення.     Якщо розглядати сумний сценарій, то після української перемоги не жінки з дітьми повернуться в Україну, а чоловіки виїдуть до своїх сімей. Тоді країна ще більше знелюдниться. Чомусь, коли говорять про демографічну стратегію, зазвичай думають про народжуваність. Умовно, якщо всі одразу будуть шалено кохатися, це не вплине на ринок праці в найближчі 15 років. Отже, йдеться про максимальні зусилля для повернення людей.       Тут мають значення три ключові фактори. Перший - безпековий. Якщо люди виїхали через небезпеку, то вони повернуться, коли буде безпека. Другий фактор - це інфраструктура, тобто житло, дороги, школи, садочки, лікарні і так далі. Третій - це економічний фактор. Чи буде можливість працювати або створити власний бізнес? Чи буде достойна оплата праці? Тут ми повертаємося до економічної свободи, про яку вже говорили.     До речі, уряд зараз розробляє демографічну стратегію і я вітаю той факт, що цей документ, ця політика розробляється інклюзивно, тобто з широким залученням науковців, експертів, представників різних зацікавлених сторін. На жаль, у нас в уряді буває практика, коли багато документів розробляються за зачиненими дверима і тоді їхня якість викликає сумніви та вони стикаються з шаленою критикою від громадянського суспільства та інших зацікавлених сторін.         Отже, тепер повертаючись до імміграції: дійсно, за різними оцінками, від двох до чотирьох мільйонів людей уже не вистачає, тому що в нас давно перевернута демографічна піраміда, у нас давно старіє населення, тобто старших людей більше, ніж молоді. На кожного працівника припадає більше людей, яких він чи вона має утримувати і так далі.     Так чи інакше, якщо країна почне відновлюватися, вона стане привабливою для мігрантів. Теоретично, було б непогано, якби це були люди максимально схожі на нас. Але тут є одне але: такі люди є лише одні - це етнічні українці з російськими паспортами. І коли Росія буде розвалюватися, вони сюди всі тікатимуть з криками: "братики-сестрички, дайте хлібчика, бо їсти хочеться". Українське суспільство на сьогодні не готове прийняти цих людей - це дуже чітко показує соціологія. Українське суспільство вважає цих людей такими, що несуть свою частку колективної відповідальності за всі злочини війни. Ми ж не знаємо абсолютно точно, що у них в голові насправді, бо вони сформовані путінською пропагандою.      Однак, люди дійсно будуть приїжджати, різної мови, культури, раси, релігії. Наразі консервативна частина українського суспільства цього не приймає, але ситуація буде напружуватися, робочих рук не вистачатиме. Штучний інтелект тут не врятує, бо він здатний замінити якусь інтелектуальну роботу, але, наприклад, догляд за старими, яких все більше і більше - це здебільшого все-таки ручна робота. В Україні дуже багато ручної роботи. Та сама Нова Пошта потребує молодих та енергійних хлопців та дівчат, які не лише здатні щось зробити в інформаційній системі, а й можуть взяти руками велику коробку і кудись перенести з одного місця на інше. Це такий приклад з абсолютно нової економіки.      Отже, уявіть собі, що в Україну намагатимуться приїхати люди іншої раси, релігії чи культури. Тут є два великих питання: перше - це питання потужності української мови та культури, тому що нам необхідно, щоб ці люди стали новими українцями. Українська нація - це дуже специфічне утворення, бо, звичайно, українцем треба народитися, але все-таки українцем можна стати, якщо дуже захотіти. Таких прикладів є багато. Саме потужність української мови та культури дає шанс новоприбулим з узбеків, філіппінців, арабів африканців перетворитися на афроукраїнців, арабоукраїнців, узбекоукраїнців і так далі. Без потужної української мови культури, без нашої власної соціальної бульбашки, в яку хочеться, яка є модною, так щоб, грубо кажучи, узбеки ще в Ташкенті сидячи складали екзамен з української мови та культури, а сюди вже приїжджали із сертифікатом, без цього ніяка українізація цих людей і набуття ними українськості неможливе.       Друге питання - це те, чи достатньо відкрийте та інклюзивне українське суспільство для того, щоб прийняти цих людей як нових українців. Скажемо одразу, якщо українське суспільство буде настільки відкритим і інклюзивним, що буде готове приймати цих людей без набуття ними українськості - це погано, бо це означає, що ці люди приїдуть сюди та залишиться тими хто є.       Ми уже бачимо на прикладі європейських країн, що мультикультуризм провалюється. Якщо турки приїжджають в Німеччину і залишаються турками, не стаючи при цьому німцями, не набувши німецькості, - це означає гетто, це означає конфлікти, це означає масу проблем для майбутнього України, зростання правого популізму і всі наслідки, які тільки можна собі уявити. Так само і американський плавильний казан щось дуже погано плавить. Він плавив нормально сотні років поки в цей казан приїжджали такі люди, як німці, шведи, шотландці, євреї, українці поляки, італійці. А коли туди стали приїжджати мексиканці, щось пішло не так.         Чи можлива у нас в Україні ця нова система ідентичності? Так, можлива, бо Україна ніколи не була імперію. Тут немає цих бар'єрів, але водночас, приймаючи людей без набуття ними українськості, ми створюємо собі і їм проблеми, а значить ми мусимо приймати тих людей, які хочуть і можуть набувати українськості.       Наступне питання вже в тому, чи готове буде наше суспільство тоді їх прийняти? На щастя, у нас ще є багато років, щоб побудувати цю систему, бо це не проблема завтрашнього дня, це проблема післязавтрашнього дня, але думати про неї треба вже сьогодні, тому що якщо ми сьогодні не будемо інвестувати в мову та культуру, завтра ми їх просто не матимемо й у нас не вийде зробити Україну магнітом для талантів з усього світу. Ким стане Україна? Тут варто знову повернутися до економічної свободи, бо вона як павук у центрі павутини і пов'язує все з усім. Економічна свобода визначає наші шанси на достойне життя, шанси наших дітей і онуків на достойне життя чи відсутність таких шансів. Теоретично, вже можемо сказати, що не кожна країна після кожної війни обов'язково відновлюється - є країни, які лежать у руїнах довго. Я можу навести дуже кричущий приклад: Ірак був місцем розташування найпотужніших, найбільш передових світових цивілізацій протягом тисячоліть, але після навали монголів, яка сталася понад 700 років тому, Ірак більше ніколи не відновився. Дивлячись на сучасний Ірак, ми сильно сумніваємося, що він здатен знову стати місцем розвитку великих цивілізацій. Отже, бувають місця, які ніколи не відновлюються і не хочеться стати таким місцем.           Тож, повертаючись до економічної свободи, економічна свобода визначає чи наша економіка є економікою з великою доданою вартістю - тоді ми магніт для талантів з усього світу. А якщо наша економіка є економікою з низькою доданою вартістю, то ми тоді зливний бачок для невдах усього світу. Тут власне криється відповідь на запитання, кого ми хочемо та мусимо приймати. Ще раз кажу - це проблема після післязавтрашнього дня, над якою ми мусимо думати вже зараз, бо коли кажуть, що культура не на часі сьогодні, вона вже завтра зранку буде на часі. Це означає, що сьогодні треба туди вкладатися. Серед пунктів, які ми з вами сьогодні обговорюємо є ті, які можна реалізовувати вже зараз: якщо там з безпекою і так далі велика невизначеність, то правоохоронна система, яка функціонує як сервіси, яка забезпечує справді дотримання прав всіх в цій країні, це те до чого можна прагнути та прямувати вже зараз. Але для цього потрібно, як часто кажуть, і політична воля. Можете сказати, якщо в Україні стануться зміни у політичній площині, обіцяні президентом, то чи думаєте ви, що ми зробимо інтенсивнішим рух щодо впровадження тих пунктів, які можна реалізовувати вже сьогодні? Я не бачу поки що змін в політичному керівництві, якщо ви маєте на увазі зміни в уряді.      А ніхто не знає: президент сказав, що це буде, а що це буде, ми не знаємо.        Єдине чого насправді варто очікувати, це відставки п'яти-шести ефективних менеджерів, які сьогодні перебрали на себе функції уряду, парламенту, правоохоронних органів, судів і всіх, хто по суті сконцентрував величезну владу в умовах тотальної безвідповідальності. Цих людей ніхто не обирав, за них ніхто не голосував, а вони підміняють собою конституційні органи України. Ця відставка навряд чи станеться, тому що є враження, що наразі президент вважає, що його співпраця з ними є успішною і що вони є його надійною підтримкою та опорою, тож їх міняти не можна. Але саме цього прагне сьогодні суспільство: щоби люди, які ніким не обрані і безвідповідально та антиконституційного, будемо відверто казати, керують усім в країні, щоб вони якимось чином зникли з політичної системи, щоб уряд відновив свою повноцінну спроможність ухвалювати ключові економічні рішення.  Це буде дуже добре, бо, як я вже сказав, уряд має потужні напрацювання у сфері збільшення економічної свободи, що є критичним. Водночас парламент є критично важливим у формуванні державної політики в багатьох сферах, де нас є прогалини в законодавстві. Український парламентаризм мусить повністю бути відновленим. Я нагадаю, що саме парламент в усі найважчі часи для України, був тією державною інституцією, яка рятувала Україну і відновлювала спроможність української держави далі розвиватися стабільно і передбачувано. В тому числі він був джерелом легітимності як для українських громадян, так і для всіх наших міжнародних партнерів.   Далі - судова реформа. Поки вона керується з Офісу президента, вона навряд чи буде успішною, бо успішна судова реформа - це судова реформа, в якій ключову роль грає українське суспільство і міжнародні партнери. Це власне ті політичні зміни, які прагне побачити українське суспільство.       Я не беруся оцінювати їхню ймовірність, бо здаються вони не дуже можливими поки що. Але буду радий помилитися. Якщо дійсно ці політичні зміни стануться і ми відновимо в Україні спроможність уряду і парламенту повноцінно працювати, відповідно до конституційних норм, це буде, скоріш за все, найбільше щастя, яке можна порівняти хіба що з величезними успіхами ЗСУ на полі бою. Це буде великий і потужний крок у майбутнє.
we.ua - The argument is not to rebuild the Ukraine as described in 1970, it is necessary to build Ukraine as an example of 2030, a public actor in Beijing
"They could fight": The air defense committee is looking at the issue of mobilizing prisoners
Speaking of this LIGA.net has reported a public deputation from the servants of the people, the member of the Juda Council Committee. "We've looked at this question, looking at it, and I think there's going to be some solution. There are some articles followed by those or other people, and these people can be involved in the military. They could fight, "he said. He said the question of getting rid of those who will go to war is even discussed because all these people need different approaches. "You have to understand who's in charge. It's the only way to decide whether to release this person from punishment, "explained the narbripe. He pointed out that mobilization issues are prisoners and people with the sentence "100 percent will discuss further, because there are people in the Armed Forces." "In the next week, we'll look at the bill, and we'll go into more detail on all the issues," said the Law. Let's remind ourselves that the former Mr. Dínäs' chief of Rome declared the need to mobilize the damned. According to him, thousands of condemned men have discovered wanting to join the ZPD. It is known to mobilize in Ukraine in December 19th, Zelsky at the conference of 2023 announced that Genestas has asked the question of mobilizing additional 450 to 500 Ukrainians. December 25, 2023, Cabin came to the Council with a bill on improving mobilization procedure. On January 8th, on the board of the Supreme Council on the questions of anti-corruption policy, a government bill on mobilization is something that contains corruption risks. On January 11, the mobilization bill returned the government to work without consideration in Parliament. The Ombudsman claims that some of the positions of the mobilization bill violates the Constitution, the international commitments of Ukraine and the rights of the people. But the E.U. committee on the question of anti-corruption policy in the five February meeting again recognized the document as containing corruption risks. The Supreme Council of Ukraine in the meeting of 6 February supported the continuation of the war state and total mobilization by 90 days until May 13, 2024. The 7th February BP supported in the first reading of the government bill, 10449, on an increase in mobilization
we.ua -
How Russia kidnapped Crime. Explains historian Sergei Gromenko
Розмова відбулась на ютуб-каналі Каміла Грабчук | ЛЮДИ. Із дозволу пані Каміли ми наводимо текстову версію нижче. Сергій Громенко — кандидат історичних наук, експерт Українського інституту майбутнього. Він народився за кілька років до кінця радянської влади у Сімферополі, де закінчив школу та вступив на історичний факультет Таврійського національного університету. 2004-го вийшла його перша наукова стаття.  Якби не війна, я доріс би й до доктора наук, але 2014-му все пішло не так, як хотілося. Тому я й наголошую — зараз не 700 днів війни, а 10 років — адже війна почалась у далекому лютому 2014-го. Кілька мільйонів українців, серед яких є і я, відчули це на власній шкурі. З цього тексту ви дізнаєтесь: Як русифіковували Крим Що спричинило російсько-українську Холодну війну Чому Київ закривав очі на кримський сепаратизм Хто найбільше постраждав від автономії Криму Коли насправді почалась війна У чому винен Захід Чи варто очікувати четвертого Майдану Радянський період Почати варто з Другої Світової Війни. Внаслідок бойових дій, а особливо репресій, які здійснювали як нацисти, так і комуністи, Крим зазнав антропологічної катастрофи. Перед початком бойових дій його населяли приблизно 1 млн 200 тис. людей. Після залишилося приблизно 400 тисяч. Крим перетворився на пустку.  Одні корінні народи, передусім кримські татари, були депортовані в 1944-му році радянською владою, а інші, наприклад кримчаки (ред. спільнота єврейського населення, котрі говорять кримськотатарською мовою), майже всі загинули під час Голокосту на півострові. Кримчаки — стародавнє єврейське населення Криму. Фото: CJCC Зрештою, на 1945-й рік залишилися росіяни, трішки українців, можливо білорусів. Представників інших народів були лічені одиниці. І тоді ж, у 1944-45-му роках, починається масове переселення до Криму людей, які не мають жодного історичного зв'язку з півостровом. Крим масово у добровільно-примусовому порядку заселяли колгоспниками передусім з центральної Росії, також з України. Їм віддавали майно депортованих, надавали пільги, оплачували підйомні та, зрештою, упродовж кількох десятиліть, чисельність Криму вдалось відновити.  Але це вже був абсолютно інший Крим У 1948-му році в Криму майже не залишилося кримськотатарських і грецьких топонімів через третю хвилю перейменувань. Їх замінили всякі безликі російські назви, наприклад “Ізобільное”, “Счаслівое”, або “Цветочное”, які нічого ні для кого не означали.  Розпочалась тотальна русифікація. Росіян було найбільше у відсотковому відношенні. І очевидно, що мовою спілкування, стала російська.  Не було окремих українських сіл. Якщо в колгоспи й переселяли українські родини, то вони мешкали разом з російськими, тобто, русифікація відбувалася вже на етапі перемішування. Попри неідеальність радянської правової системи, передача Криму від Росії до України була законною. Фото: ілюстративне У 1954 році Крим передали зі складу Росії до складу Української СРР. Через багато років, російська пропаганда почне стверджувати, що передача відбулась незаконно, і порушила всі можливі норми радянського права. Але це абсолютна маячня! Насправді попри неідеальність радянської правової системи, передача Криму від Росії до України відбулася згідно з законами, які існували в Радянському Союзі. І якщо скасувати саме цю передачу, тоді потрібно скасувати ще й десятки інших адміністративних рішень такого ж роду.  Щобільше, те, що Крим належить Україні, було визнано Росією вже після розпаду Радянського Союзу. Понад 400 міжнародних і міждержавних договорів та урядових угод зафіксували, що Крим – це Україна.  Однак росіяни не цікавляться юридичною стороною, їм вигідно користуватись цією тезою, адже вона виправдовує політичні амбіції та агресію Росії. Проте люди, які де-юре жили у Радянській Україні не відчували цього: газети виходили російською мовою, а якщо і були українські, то як додатки з меншим накладом. Русифікація відбувалась по всьому Радянському Союзу, але в Криму вона була інтенсивнішою.  Крим це єдиний регіон України, де етнічних росіян було більше, ніж українців. Це те, що кардинально відрізняє Крим від Донбасу. Донбасу можна заявляти претензії, що, мовляв, там мешкають якісь денаціоналізовані, русифіковані українці, але з усім тим - це українці. А в Криму більшість - 60% - етнічні росіяни, причому з них три чверті були переселенцями або їхніми дітьми в першому поколінні. Їх абсолютно нічого не пов’язувало з Україною, вони не відчували якогось обов’язку перед цією державою.  Влада Криму не давала кримцям можливості будувати будинки, налагоджувати життя на рідній землі. Люди селилися в таборах біля півострова. Фото: український фотограф Олександр Клименко З 1989 року, коли депортація кримських татар була визнана недійсною та злочинною, почалося масове повернення. Місцева влада, звісно, ставила їм палки в колеса, але все ж таки кількасот тисяч людей упродовж декількох років повернулися. І їх не хотіли вписувати в оцю “пізньорадянську” модель розвитку Криму. В 1991-му році Крим був одним з тих регіонів, навколо якого почали сходитися хмари. Чи повторить Крим історію інших “проблематичних” регіонів Радянського Союзу? Нагірний Карабах, Осетія, Абхазія, от-от готувалось до “вибуху” Придністров'я. Крим був унікальним винятком у цій смузі нестабільності й не в останню чергу тому, що існував кримськотатарський національний рух.  Для кримських татар це був несправедливий рефрендум. Фото: ukrinform.ua 20 січня 1991 року в Криму відбувся референдум, на якому статус Криму було підвищено з області до Республіки. До Другої Світової Крим був автономною Республікою. Після війни, депортації кримських татар та заселення росіянами його понизили до області.  В 1991-му році Крим знову став республікою, а 12 лютого Верховна Рада України затвердила Кримську автономію в складі України. Кримські татари виступали проти, тому що це була змова комуністичної еліти Криму з державою Україна (фактично Українською соціалістичною Республікою). Місцеві еліти в Криму отримували своєрідну політичну недоторканність: російська мова і можливість контролювати внутрішні фінансові потоки залишалися. В мінусі залишались кримські татари, яким не дали національної автономії, тому що створили формально територіальну, а  по суті, російську автономію. Київ, своєю чергою, позбувався небезпеки цього вибухонебезпечного регіону.  Кримські татари проти референдуму. Фото з відкритих джерел Такі політичні ігри дали Україні фору приблизно на рік. Кримські еліти настільки задоволені своєю опозицією, що не протестували проти незалежності України. В Криму 54% проголосували за незалежність, тому що ситуація в Росії здавалася менш стабільною, ніж в Україні, в якій, на додачу до цього, була автономія. У 1992 році пакт був порушений, а в травні того ж року Крим оголосив фактично свою незалежність. Через два роки  з'явився й власний президент. Цей перший і, на щастя останній президент Криму - Юрій Мєшков - перевів Крим на московський час. Це, звісно, ані йому, ані його владі чи тим паче людям не додавало жодних бонусів. Холодна війна за Крим Період з 1992 по 1997 рік можна назвати Холодною війною за Крим.  1992 рік. В Севастополі ділять Чорноморський флот. Українські моряки вступають у рукопашні сутички з російськими, росіяни викидають українців з кораблів і казарм, засилають їх у гауптвахти чи на якісь далекі гарнізони.  Поки в Криму розквіт сепаратизму, в Москві парламент ухвалює рішення про визнання передачі Криму в 1954 нелегітимною. Через рік ухвалюють постанову, яка декларує Севастополь - “городом федерального значения РФ”.  Фото: Прихильники СРСР в Криму. Фото: ukrinform.ua 1993 рік. Українські піхотинці зіткнулися з російською береговою охороною, в результаті чого поранили трьох росіян. Звинувативши Україну в намаганні присвоїти собі Чорноморський флот, Росія запустила процес відокремлення Криму від України, роздаючи російські паспорти працівникам об'єктів Чорноморського флоту та ведучи антиукраїнську інформаційну кампанію по всій території Криму. 1994 рік. У квітні росіяни намагалися вивезти радіонавігаційне обладнання з Одеси на суді ЧФ «Челекен». Вранці 9 квітня зупинити «Челекен» відправили українські прикордонні катери. У повітря були підняті чотири штурмовики Су-25. Конфлікт ставав все більш небезпечним, і, щоб уникнути відкритого зіткнення, в Києві вирішили перевірити судно в Севастополі. Але росіяни перевантажили все обладнання на інші судна, і українці не змогли довести факт пограбування. Після цього у Крим, а особливо в Севастополь  вводять підрозділи Національної Гвардії (приблизно 60 тис. солдатів), щоб  запобігти заворушенням.  До 1997 року загроза війни зберігалась. Росія роздмухувала і підживлювала напруження. Нарешті стався програш Росії в Чеченській війні, який призвів до того, що в неї просто вже не вистачало ресурсів воювати проти України в Криму гібридно і тому в 1997 році нарешті був підписаний так званий “Большой договор” - 80% суден забрали росіяни. Це були найкращі кораблі. Ще частину Москва вкрала навіть не дочекавшись поділу. Найважливіший з них - “Адмірал Кузнецов”, який будували в Миколаєві. Вкраденими були літаки, які росіяни просто підіймати з аеродромів в Україні й перелітали в Росію. Фото: Фото: Борис Єльцин (зліва) і Леонід Кучма підписують «Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією», Київ, 31 травня 1997 року Якою була роль Заходу Американці разом з росіянами тиснули на Україну, щоб позбавити нас стратегічних бомбардувальників і ядерних ракет. Україна під західним тиском віддала Росії ракети, які зараз вбивають наших же людей.  Хочете сказати, що Захід не має за це жодної відповідальності нести? Жити й не здогадуватись, що Крим – це Україна В Криму розквіт сепаратизму. З Росії йдуть гроші — мільйони. Росія веде політику неоколоніалізму. Вона відкриває тут різні “дома русской культури”, розвішує всюди російські прапори, роздає паспорти.  Не було такого року, щоби не приїхав якийсь московський "балабол" з високим чином і не казав, що "Севастополь — русский город", "Русский Крым не отдадим" і т.д.. Навіть після того, як напруження зменшилось, залишились фестивалі на кшталт "Великое русское слово", де пушкіністи з усього світу збиралися в Криму, особливо на Південному березі, щоб випити, закусити та поговорити "о величии русской культури". Кримчанин міг жити й не здогадуватись, що Крим – це Україна, через абсолютне домінування російської мови.  Формально українців на півострові чверть, але на момент анексії у 2014, на території півострова працювали приблизно 600 шкіл, з яких лише одна була цілком україномовна - гімназія в Сімферополі. Ще в шістьох школах  викладання формально велось двома мовами: російською та українською.  Сепаратистські настрої в Криму Це — культурна катастрофа. На Крим не звертали увагу, а на ситуацію там київська влада закривала очі. Так, правильної політики не було ні на Донбасі, на в Криму, ні в умовній Кіровоградщині. Але Крим – єдиний регіон в Україні, в якому етнічних росіян більшість,  з тих 25% українців на півострові — половина денаціоналізована.  СБУ і міліція замість того, щоб викорінювати проросійських сепаратистів, вовком дивилися на кримськотатарських активістів, бо боялися, що вони будуть головною загрозою.  Конфлікт щодо острова Тузла У 2003 році Путіну потрібна була маленька "побєдоносна" війна, щоб консолідувати владу в парламенті.  Путін велів збудувати з російського берега до українського острова Тузла дамбу для того, щоб перекрити Керченську протоку і з'єднати Тузлу з російськими землями. Розпочали все тоді, коли Кучма поїхав в турне Латинською Америкою, з якого був змушений терміново повертатись.  Фото: Кучма на острові Тузла На щастя, в цьому конфлікті українці показали зуби та чітко стояли на позиції, що  Тузла належить Україні. На Тузлі встановили стаціонарний блокпост, збудували укріплення. Гармати з Керчі направили на російський бік і стріляли в бік російських прикордонників і будівничих. Зрештою, за 100 метрів від берега російська дамба зупинилася. Хоча в води українські, вони таки зайшли.  Путіну було потрібно, щоб це було азовські води були спільним володінням РФ і України, як врешті-решт стало, хоча найважливіше, що тоді Тузлу ми зберегли за собою, як і Керченську протоку. Якби тоді ми прогнулися і втратили Тузлу, російські вторгнення сталося б набагато раніше.  З мовчазної згоди Заходу По всьому Криму знаходилися воєнні містечка російської армії, і об'єкти, куди не пускали українських прикордонників, не кажучи вже про цивільних. У 2008 році Росія здійснювала агресію проти Грузії не тільки зі своєї території, а ще й з території України. Це колоніалізм в чистому вигляді. І тоді мало хто на це звернув увагу, але це факт. Україна була співучасником війни проти Грузії через це.  Фото: Зустріч Обами і Путіна Фото: Associated Press Коли війна в Грузії 2008 року закінчилася для Росії тріумфом, що зробили західні країни? Що зробив демократ Обама, на якого моляться сьогоднішні ліберали? Він не тільки пробачив Росію, але  й дозволив "перезавантажити" відносини. Росія, не отримавши покарання за агресією проти Грузії, втрутилася в війну в Сирії, де також не постраждала. Той самий Обама заявляв, що застосування хімічної зброї - це червона лінія, яку не можна переходити. Але коли Росія перейшла і її - ніякої реакції не було. Звісно, що у 2014 Путін пішов захоплювати й Крим, адже хто його міг зупинити? Захід систематично закривав очі на російську агресію. Якби ті санкції, які діють проти Росії зараз, були введені у 2014 році, цієї третьої фази війни російсько-української взагалі б не було.  Анексія Криму  Рішення про анексію Криму було ухвалено ще до остаточних сутичок на Майдані. 18 лютого, коли тільки починався мирний наступ Майдану на урядовий квартал, кримський спікер Володимир Константинов, відлітаючи до Москви на пресконференцію, оголошує, що “якщо там щось в Києві піде не так, то ми поставимо питання про статус Криму з 1954 року”. І це не єдина сепаратистська заява.Наступного дня, 19 лютого, Константинов зустрічається з Сергієм Шойгу, який ухвалює рішення про введення військ до Криму. Можливо, початково до Севастополя, але шанс був занадто жирним, щоб ним не скористатись. Тобто Путін постійно брехав про час ухвалення рішення. То він казав, що “нас там нет”, то, що це  відповідь на  праворадикальний терор. Останньою датою, яку він визнав,  було 22 лютого. Але це все брехня. Ввечері 19 лютого він був поінформований, і саме тому на медалі за повернення Криму стоїть дата 20 лютого.  Медаль за повернення Криму. Фото: radiosvoboda.org 20 лютого в Києві розстрілюють Небесну Сотню, Янукович веде переговори з лідерами опозиції, а російська воєнна машина вже починає діяти.  23 лютого було організоване народне віче в Севастополі, на якому народним мером Севастополя обирають російського громадянина -  Олексія Чалого. Це відвертий ляпас Україні, який демонструє наскільки глибоко Росія була вкорінена в Криму в цілому. Тим часом у Сімферополі починають формуватися загони проросійської самооборони, а на 26 лютого збирається позачергова сесія Верховної Ради Криму, на якій мають голосувати за те саме, що й в Севастополі: про статус, про росіян, про запрошення військ і т.д.  Акція біля пам'ятника Леніну в Сімферополі, 23 лютого 2014 року. Фото: Радіо Свобода Однак в цей день збирається великий мітинг під Верховною Радою Криму і завдяки потужній злуці кримськотатарського та українського національних рухів, Верховна Рада Криму не ризикнула проголосувати за сепаратистський закон.  Якби вони це зробили, ситуація в Криму зараз була б набагато гірша, бо це стало б можливим приводом для Європи визнавати Крим російським. Беззбройна анексія була зірвана, тому в ніч на 27 лютого російським військовим довелося захопили кримський парламент, і раду міністрів. Тоді, з 27 лютого, й почалася відкрита фаза війни. Україна зробила максимум, що могла, в тих умовах, адже досягти більшого, коли три чверті кримських силовиків зрадили присязі України, було просто неможливо. Війна почалася 20 лютого з рішення Росії захопити Севастополь і Крим, якщо вийде. 27 лютого це переросло у відкриту фаза, і потім росіяни пробували захопити всю Україну аж до самого 2 травня - до сутичок в Одесі.  Насправді ми вийшли з мінімальними втратами з цієї ситуації. Українці не відчували війну Україна вистояла. Навіть у 2014 році після правління Януковича і його російських посіпак вона виявилася міцнішою, ніж про неї думав світ, росіяни та самі українці. Так, ми програли перший етап з початку 2014 по 2015 - ми втратили територію Криму та частину Донбасу. Проте це було не настільки катастрофічно, адже плани Росії були значно масштабніші - розчленування України. Потім настав етап війни низької інтенсивності від других мінських домовленостей до 23-го лютого 22 року.  Війну вдалося нормалізувати. Обрання українцями Зеленського свідчить про те, що попередня влада впоралася з цим завданням. Українці не відчували війну настільки, що взялися боротися з внутрішніми проблемами: поганим президент, корупцією і т.д..  Мінськ, Білорусь, 11 лютого 2015 року Війна не відбивалася на українському суспільстві. Я був розчарованим в 19-му році, бо бачив, що загроза не зникла, а українці ставляться до неї надзвичайно легковажно. Мені хотілося б, щоб українці були ідеальними, такими, як в українських піснях. Щоб голосували розумом, а не серцем, бо серцями ми вже понаобирали.  З іншого боку, це не вина українців. Це тенденція. Подивімося на угорців і словаків, які, незважаючи ні на що - корупцію, убивства, зв'язок з Росією - все одно, обирають собі Орбана і Фіца. Чим це відрізняється від тих, хто обирає в Україні Януковича?  Сполучені Штати Америки — світоч демократії, переживають таку кризу, яку не бачили з 60-х років, з часів боротьби за громадянські права. Які перспективи? Я песимістичний реаліст. Якщо ми говоримо про необмежену в часі перспективу, то Крим, очевидно, повернеться до складу України. Але теперішня російська влада його просто так не відпустить. Ми бачимо, як з року в рік  доходи Росії падають, тому що її нафту і газ більше не купують. Росія дожилася до того, що мусить імпортувати куряче яйце.  Це, з одного боку, наче невелика втрата, але це дуже важливий індикатор, що "сверхвеличность и сверхдержавие" Росії навіть не можуть бути забезпечені яйцями. Радянський Союз, коли розпочав імпортувати продовольство зі Сполучених Штатів, ступив на шлях кінець.  Росія значно слабша за Радянський Союз. Вона була значно сильніше інтегрована в світ. І тепер, коли ці зв'язки розрубують — наслідки неминучі.  Росія втратила велетенські частки нафтового і газового ринків в Європі, а Китаю чи Індії потрбіно не так багато, як  росіяни сподівалися. Зрештою, колись перед новою владою в Росії постане питання про нормалізацію стосунків і першою умовою буде припинення бойових дій, а другою — повернення території.  Я не бачу такого внутрішнього ресурсу, який би дозволив Росії ще 30 років існувати в стані війни не проти України, а у протистояння з усім світом.  Я думаю, Росії залишилось недовго, якщо брати до уваги те, якими темпами витрачаються їхні ресурси і падає продаж нафти і газу закордон. Вона вже закуповує артилерійські снаряди і навіть стволи в Північній Кореї. Якщо вона вже не може сама себе забезпечувати воєнними технологіями, то очевидно, що справи її йдуть не найкращим чином і через два роки ми побачимо кардинальні переміни на полі бою. Фото: Нафтові резервуари у Клинцях Брянської області Росії після влучання українського безпілотника, 19 січня 2024 р. Фото: телеграм-канал губернатора Брянської області Олександра Богомаза AV BogomaZ через AP Теперішні українські удари по нафтових базах — це просто місяці прискорення падіння Росії, тому що іншого способу заробітку для неї, ніж торгівля газом та нафтою просто не існує. Песимізм в тому, що Росія набагато більше ресурсів зосередила і тому розпад станеться не завтра, але через 2 роки. Ми мусимо не впасти самі за цей час.  Історичний аналіз — це 10-12 років мінімум. Якщо подивитися на історію України останніх 30 років, то ми побачимо, як дуже повільно, але все-таки її демократизація і європейзація відбувається.  Електоральна мапа України з 1991 по 2014 рік показує цей прогрес. У 1991 році за європейські сили голосували тільки мешканці трьох західних областей, 1998 році вже весь захід України голосував за проєвропейські партії. У 2002-2004 відбувся розкол України на дві частини Ющенко-Янукович. Коли в 2014 році обирали Порошенка, тільки на неокупованих частинах Донбасу, він програв в першому турі.  Фото: Відхилення результатів голосування в громадах від загальноукраїнських на виборах президента 2004-2019 років (чим темніше, тим більше відхилення від результатів по країні). Джерело: Українська Правда Попри все, у 2019-й Україна голосує як єдина, за винятком Львівської області голосує як єдина. Оцей внутрішній поділ між українцями, про який так багато сперечалися, зникає. Україна більш згуртована, ніж була раніше і значно сильніше орієнтована на Захід, ніж на Схід. Жодна проросійська партія не має перспективи отримати владу. Тепер у нас боротьба не між Заходом і Сходом, а між популістами і технократами. Абсолютно нормальна ситуація для будь-якої європейської країни. Якби не війна, Україна зараз була би найєвропейськішою країною з усіх європейських.  Війна вносить свої корективи. Тому, безумовно, той, хто буде після Зеленського, отримає в спадок просто колосальні проблеми і під тиском розчарування в них також вилетить зі своєї посади з мінімальним рівнем довіри. Але наступники зможуть отримати вже набагато кращу ситуацію. По-іншому оцінюватимуть і Порошенка, і Зеленського. Ми не можемо дати остаточну оцінку Зеленському, тому що його каденція не завершилась. А без оцінки Зеленського ми не в силі оцінити каденцію Порошенка. Януковичу ми вже дали свій вирок. Доведеться ще трошки почекати перед тим, як давати остаточні висновки, і, сподіваюся, Зеленський це розуміє. А якщо не розуміє, то можу сказати, що після війни Україну чекає Майдан. Так само, як це відбулося в Японії в 1905 році. Японія перемогла Росію. але японці палили урядові будівлі, поліцейські відділки та церкви, бо їх не влаштовували результати миру. Вони були не співмірними з ресурсом, витраченим на здобуття. Постійні майдани — це погано? У Франції було чотири революції і ледь не сталося п'яти упродовж 200 років. Французи і частково іспанці проходять через таке надзвичайно часто. В деяких країнах революцій взагалі нема, тому що там влада випереджає реформами створення революційної ситуації. Наприклад, Данія, Швеція, Норвегія. Вони аналізують загальні настрої і на законодавчому рівні запобігають масовим протестам. На сході Європи чекають до останнього, провокуючи щораз сильніший спротив. Хочеться вірити, що четвертий майдан не буде більший, ніж Революція Гідності. Фото: Революція Гідності. Фото: DT.UA У нас мільйони людей зі зброєю і  навичками, тому владі варто розуміти: або реформи, або революція, з величезними наслідками.  Над текстовою версією працювала Рура Ольга
we.ua - How Russia kidnapped Crime. Explains historian Sergei Gromenko
The IMF has been commented with the capacity to confiscate Russian assets
She reported it during the briefing. It says that what to do with frozen assets depends on the countries holding them and discussions between them. "From our view, it is important that any action has sufficient legal background to avoid potential risks. They have the risk of trial, the risk of concessions and risks for the international currency system, "said Kozak. According to the confiscation of Russian assets, November 30, the United States has presented a bill of confiscation of Russian assets. On January 11, Bayden's administration supported the confiscation of RF's assets to transfer Ukraine. Meanwhile, Europe has a plan to attract 15 billion euros from Russia's frozen assets to send them as financial assistance for Ukraine. At the same time, Russia estimated that the West could lose assets and investment at least $288 billion if it confiscates frozen Russian assets to help restore Ukraine, and said that Moscow would succeed. On 23 January, Ambassador Belgium to the United States of the United States, Jean-Arthur Regio announced that Western countries need to make a collective decision about confiscating the frozen Russian assets, most of which are held in the state of the Euroclar. On January 24th, the United States Senate Committee approved a bill for confiscating Russian assets and transferring them to Ukraine. On January 30, the Committee of the political questions of Parliament has adopted a resonant proposal which aims to confiscate the frozen Russian assets and provide a new foundation to restore Ukraine. In Europe we have 191 out of 260 billion foreign assets of Russia, a profit from which in 2023 was 4.4 billion euros that want to be transferred to Ukraine. The countries of the Great Seven and the EU are discussing the plans to use the frozen assets of the Russian Central Bank for over US $250 billion as collateral to finance Ukraine's recovery. The EU's 12-year-old Council has decided to regulate the future mechanism using revenue from frozen Russian assets in the EU's favor of Ukraine
we.ua - The IMF has been commented with the capacity to confiscate Russian assets
In February of 2022, if our community survived, this war was over in a week or two, Paul
Інтерв'ю взято для проєкту "Донбас Реалії" ("Радіо Свобода") і продемонстровано в ефірі телеканалу Еспресо. Сайт Espreso.TV пропонує його текстову версію. На момент запису розмови генерал-лейтенант Павлюк обіймав посаду першого заступника міністра оборони. На момент початку повномасштабної війни Росії з Україною - очолював Операцію об'єднаних сил (ООС). 11 лютого 2024 року він був призначений командувачем Сухопутних військ ЗСУ. Із Павлюком розмову провів кореспондент "Радіо Свобода" Роман Пагулич. Фото: facebook/General.Pavlyuk   Ви два роки тому очолювали штаб Операції об’єднаних сил (ООС). Коли вам стало відомо, що повномасштабна війна невідворотна? Це була якась телеграма чи інша комунікація, як це було? Командувачем ООС я був призначений ще в липні 2021 року і, провівши аналіз, вже восени ми зрозуміли велику ймовірність повномасштабної війни. Масштаби війни тоді важко було зрозуміти, але було очевидно, що вона захопить території Луганської та Донецької областей. Ми аналізували дії противника, його превентивні заходи, розвідувальні функції, які вони виконували вздовж кордону. Всі ознаки були, що ми зустрінемо ворога не тільки з так званих ДНР та ЛНР, а і з території Росії. Тому, починаючи з осені, ми взялися до виконання певних дій для того, щоб успішно зустріти та завдати загарбнику максимального ураження. Розуміли, що співвідношення сил та зобів було і буде не на нашу користь, але у нас варіантів не було, ми повинні були вистояти, тому що за нами була вся Україна. Протягом п'яти місяців ми готувалися до відбиття повномасштабної агресії. Вже у січні-лютому 2022 року ми отримували телеграми від ГУР, передбачалося, що такий варіант можливий. На лютий було зроблено, я думаю, максимально все, щоб гідно зустріти ворога. Всі позиції були посилені, прораховані та програні всі можливі варіанти дій, переміщені всі резерви, як мінімум два рази проводилися повномасштабні тренування напередодні вторгнення попри те, що локальних тренувань було проведено багато – це зіграло вирішальну роль. Бо у перший день, коли був завданий удар по всіх командних центрах, пунктах управління, місцях, де мали б бути скупчення наших військ та склади, ці удари пішли в пусте місце. У перші дні Генштаб повідомляв, що на територію України зайшли 90 батальйоно-тактичних груп, а яка частина цих ворожих сил була задіяна у вашій зоні відповідальності? Точно не скажу. Крім 1-го та 2-го армійського корпусу "ЛНР", "ДНР", ще були підрозділи 1-ї танкової армії, 20-ї танкової армії та 8-ї загальновійськової армії противника, тобто перевага була величезна. Фото: reuters   Є інформація з відкритих джерел, що угруповання 1-го та 2-го армійських корпусів складало десь 35 тис. особового складу, а по факту за вашими оцінками, скільки десятків тисяч військових армії РФ було проти вас на той момент? Якщо брати тільки угруповання 1-го та 2-го корпусу, то 35 тисяч було до початку мобілізації. Десь приблизно стільки ж вони й призвали, які потім пішли на посилення переднього краю, щоб скувати наші дії. А все, що було у противника боєздатне протягом 8 років бойових дій, стало кістяком тих угруповань, які вдарили по Луганській області та в напрямку між Волновахою та Маріуполем. Однак ці корпуси не виправдали тієї довіри, яка на них покладалася російськими окупаційними військами. Навіть при посиленні цих корпусів російськими штатними підрозділами, вони не змогли виконати всі поставлені перед ними задачі. Але воювали вони все-таки досить потужно. Я скажу, що непросто було, враховуючи величезну перевагу противника та повний його контроль повітря, втримати лінію оборони, коли тебе луплять зі всіх сторін, це дуже непросто. Наші люди зробили диво, це дійсно подвиг, тому що ніхто не очікував, що в такому стані, при такій перевазі, ми зможемо вистояти та багато чого до цього часу тримаємо того, що було у нас до початку війни. Найнебезпечніше було в Луганській частині нашої оборони, бо противник наступав і з півночі, і з півдня, і зі сходу. Бригади потрапляли в оточення, тому що сил та засобів, щоб зупинити навалу з трьох сторін, не було. Але ті резерви, які були, ми висунули по рубежу Щастя - Старобільськ - Біловодськ, вони зіграли свою роль, зупинили темпи, що нам дало можливість перегрупувати свої сили, засоби та зайняти рубіж, який ми й далі утримували. Ми зупинили навалу. За три дні вороже угруповання, яке йшло першочерговим, ми настільки його пошматували, що реально вже йшли мобілізовані. Мобілізованих було дуже багато. Вже 16 лютого було видно, що буде війна, тому що пішли заходи мобілізації на окупованих територіях. Всі бригади, які стояли по лінії зіткнення, тобто люди, які мали досвід, виводилися, формувалися ударні групи. Мобілізовані заводилися на передній край для того, щоб сковувати та стримувати наші дії. Нам вдалося їх зупинити, бо основні удари на Луганському напрямку та в напрямку Маріуполя в перші дні були відбиті. Як ви сприймали зіткнення планів, які були напрацьовані на картах та паперах, та реальності, коли це відбулося насправді? На папері ми розігрували дуже багато ситуацій. Найнебезпечніша для нас була та, що ми могли потрапити в оточення. Тому ми все робили, аби не допустити цього, щоб мати коридор, яким би постачалися боєприпаси, ресурси, евакуювалися поранені. І нам це вдалося. Ми не дали противнику раптово вийти на рубіж, який би не дав нам маневру. Я скажу, що і противник не очікував такої зустрічі, тому російські підрозділи, які йшли через Луганську область, зіткнувшись з нашими резервами, були зупинені. Загарбники зайнялись переплановуванням своїх дій, обходили наші підрозділи, намагалися їх брати в оточення. Один наш батальйон у Біловодську потрапив в оточення, але завдяки вмілим діям зміг знищити противника. Чотири опорних пункти ворога вони знищили відразу, і потім наші бійці вийшли до своїх основних сил. Решту підрозділів ми відвели та зайняли суцільну лінію оборони. Тому, в принципі, ми вгадали всі варіанти дій противника. Фото: GeneralStaff.ua Ми розуміли, що перший напрямок дій ворога буде від Луганська у бік Щастя. Другий – Маріупольський напрямок, щоб розсікти та оточити наше угруповання. В основному всі резерви я зосередив на цих напрямках, вони й спрацювали. Якби це не було розроблено, то на другий-третій день ми були б вже в глибокому оточенні, а далі було б тяжко приймати якісь рішення. А так ми зуміли не тільки розгромити те угруповання ворога, яке йшло безпосередньо на наші сили, а й стягнути на себе ворожі сили, які були в Харківській області та на півдні України. За яку зону ви відповідали станом на 24.02.2024, яка була протяжність лінії зіткнення? Зоною відповідальності угруповання ООС була Донецька та Луганська області. Протяжність на лінії зіткнення з противником становила до 400 км, але крім цього ще був кордон Луганської області безпосередньо з РФ, тому загроза була від 1-го та 2-го армійського корпусу противника, також працював підрозділ 8-го армійського корпусу. Зі сторони Луганської області була 1-ша танкова армія ворога, яка наступала в напрямку Куп'янська, а також підрозділи 20-ї армії, які наступали в напрямку Старобільська. Напрямки головних ударів противника були спрямовані на Луганському напрямку по рубежу Щастя і Трьохізбенка, щоб вийти на Сєверодонецьк, Луганськ, аби зайти у тил наших військ. Також був удар, який проходив по рубежу Волноваха - Маріуполь, щоб оточити Маріуполь і знову ж таки вийти в тил нашим військам. Крім цього, було ще декілька ударів, серед них на Попасну, Старобільськ та в напрямку Горлівки. По рубежу Сватове - Старобільськ - Біловодськ нами були створені відповідні буферні зони, це опорні пункти, які не допустили раптового проходу противника. Він був зупинений, почав перегруповуватися, оцінювати задачі, намагався обійти наші війська. Ми вийшли на рубіж Кремінна - Рубіжне - Старобільськ, щоб зімкнути лінію, зробити суцільну лінію оборони та вже однозначно утримати противника на цьому рубежі. Враховуючи наші сили та засоби, це була єдина можливість утримати ворога, стабілізувати ситуацію, перегрупуватися та вести далі бойові дії. Люди відпрацювали на всі 100 з тим, що нас тут було три батальйони, а наступали, ви самі розумієте, які російські угруповання. І це вороже угруповання було зупинено, бо маршем вони хотіли вийти нам в тил у напрямку Слов'янська, Краматорська, аби повністю замкнути кільце. Тоді це був би крах всього угруповання та й в принципі всієї України, тому що основні сили були там, а це половина ЗСУ, яка сконцентровувалася тоді на тій території. На початок війни ми мали 22 бригади, половина з яких виконувала задачі на лінії зіткнення, а половина відновлювала боєздатність. Всі наші бригади на відмінно виконали свої завдання, на долю деяких прийшлося більше. Так, 54-та бригада разом з 36-ю знищила до дивізії противника у перші дні. Це величезні цифри. Для розуміння наслідків, зазначу:якби наше угруповання потрапило в оточення, як планував ворог, то що б лишалося Україні, мені тяжко прогнозувати. Завершення цієї війни було б за тиждень-два. Що відбувалось у штабі ООС у перші дні? Чи була загроза втрати керованості? Що було в пунктах управління на вашому напрямку? Перші ракети якраз і прийшли на командний пункт, йшли вони точно в ціль, але стіни витримали. Весь особовий склад з вечора був розміщений у підземних укриттях, що й врятувало всім життя. Удар був дуже потужний, на невеликий час ми втратили зв'язок, це було не більш пів години. Втратили світло, але резервні джерела були ввімкнені, також працювали резервні джерела зв'язку, тому втрати управління не було. Ми мали постійний зв'язок і керували військами з першого дня. Особливо напруженими були перші три дні.  Це була цілодобова робота, напружена ситуація, де ми не розуміли скільки нам вистачить яких сил та засобів, відбувалися постійні авіаційні удари. Ми тоді були вимушені завдати удари по території противника, по аеродрому Міллерово (військовий аеродром у Ростовській області РФ), бо повна перевага ворога у повітрі не давала нашим військам підняти голову. Удари по аеродромах на території противника змусили його зробити паузу, перемістити свої літаки на інші аеродроми, що дало нам можливість розібратись та зосередитись,  надалі ми вже більш ефективно працювали по російських засобах повітряного напрямку. Фото: facebook/General.Pavlyuk   Це була ризикована операція, переміщати точки вперед, коли змінюється лінія зіткнення? Точки були переміщені буквально на лінію зіткнення з противником якраз коли йшла активна боротьба між підрозділами, які оборонялися і що наступали. І у тому хаосі було тяжко зрозуміти, де і який підрозділ. Артилеристи – молодці, вони чітко спрацювали. Паніка серед росіян була величезна, ніхто не очікував, що по території Росії завдадуть удар у перший же день війни. Це був превентивний удар, ми були вимушені це зробити, тому що варіанту іншого не було. У перший же день ми знищили сім літаків, багато літаків було знищено на російських аеродромах. Я думаю, що Росія тоді зрозуміла, що не все так буде просто, не буде два-три дні, попереду жорстока боротьба. Так два роки вже і є. Ви казали, що перші три дні були критичними. Поясніть це цивільним людям, що це дало? Російська армія зупинилась? Після трьох днів ми зупинили основні сили противника, завдали їм досить потужне ураження. Ми побачили, що у бій вже кидаються мобілізовані. Ми вибудували чітку лінію оборони. І, головне, пройшла хвиля паніки, бо застосування такої потужної кількості вогневих засобів, авіаційних засобів, у нас ще не було. Війна, починаючи з 2014 року по 2022 рік, проходила без застосування авіації, тому звикнути до моменту, що тебе постійно атакує повітряний противник, бути до цього готовим, відбивати ці напади – це теж треба мати певний досвід та певну практику. І буквально за три дні ми зуміли це подолати, розібратися як і що робити далі. Люди почали збивати повітряні цілі противника, у нього вже не було того нахабства, яке було у перші дні. Вже після третього-четвертого дня ворожі пілоти відстрілювалися на відстані, в основному не вражаючи цілі, і це нам дало можливості чітко виконати певні задачі. Фото: kpszsu   Як вдавалося людей мотивувати? Не таємниця, що бувають випадки, коли люди відходять з позиції. Цього явища вдалося уникнути? Ви знаєте, цього явища вдалося уникнути. Не було жодного випадку, коли люди кидали позицію, відступали, тому що, можливо, в першу чергу на позиціях стояли люди з бойовим досвідом, які не перший рік були на війні, всі були звичні до пострілів, до обстрілів, до смертей, до поранень. Всі вони пройшли досить хороший вишкіл. "Починаючи з 16 лютого та по 24 лютого у десятки разів збільшилась кількість обстрілів, тобто наші позиції утюжили дуже потужно, провокуючи, щоб ми завдали ураження по житлових об'єктах та населених пунктах за лінією зіткнення, і противник мав би привід для ведення повномасштабної війни" Наші артилеристи досить професійно знищували цілі, не обстрілюючи населені пункти, попри те, що інколи росіяни ставили гармати між різними будинками й звідти обстрілювали нас. Ми розуміли, якщо ми дамо привід, то це для світової спільноти буде виправдання РФ для того, щоб розпочати війну проти нас. Маю запитати про Маріуполь, місце, де відбувся прорив. Чи можете розповісти, як так сталось? Що пішло не так? Вдалося вийти, тому що ми отримали удар з заходу. Пройшовши перешийок, потужне угруповання противника вийшло в тил нашим підрозділам. Ми зуміли перегрупуватися, але все одно ті наші сили та засоби нездатні були зупинити таку армаду, яка пішла на нас. Вони перерізали основну дорогу й наше угруповання залишилось в оточенні. Ми негайно почали проводити заходи для створення угруповання, щоб пробити коридор. Я вивів 95-ту бригаду, зробивши перегрупування, і почав її готовити для проведення контрудару, але ми чітко бачили: три доби безперестанно йшли ворожі війська з заходу, щоб створити таку лінію, аби ми нічого не могли зробити. Те наше угруповання, яке було в Маріуполі, скувало напевно все, що було у ворога здатне воювати та йти далі. Маріупольське угруповання врятувало південь від повного відрізання України від Чорного моря. Удар ми не змогли зробити, тому що пішло інше угруповання зі сторони Харківської області. Знову противник перегрупувався, зосередився і через Ізюм завдав нам новий удар у спину. Я був вимушений цією бригадою закрити й цю щілину, яку вони знайшли для того, щоб ударити нам спину. Я скажу, що бригада чудово впоралася. Харківське вороже угруповання, яке йшло, було зупинено. Противник, зазнавши втрат, зупинився. Десь з середини березня ми перейшли вже до позиції, стабілізували лінію та перейшли до позиційної оборони, і вже ніяких проривів таких великих не було. Це дало змогу провести перегрупування, доукомплектувати свої війська та далі тримати цю лінію. Саме головне, це дало нам можливість скувати величезні сили противника навколо східного угрупування військ. Чи можливо було, на вашу думку, тими наявними силами та засобами, які були у вашому підпорядкуванні, врятувати місто у тій ситуації протистояння? Це було неможливо, тому що перевага противника була десь 7-10-кратна. Для прориву потрібно було як мінімум 3-4 бригади, щоб провести контрударну операцію, а у мене була одна бригада і та неповна, яку я зняв з переднього краю. Враховуючи удар з півночі, мені потрібно було врятувати бійців, тому що, якщо б вони не виконали свою задачу, то знову ж таки 10 бригад були б оточені. Я розумію, що речі непорівнянні, але, якщо порівнювати: на вашу думку, коли важче було, тоді чи зараз? Перші дні, перший тиждень було дуже важко, тому що вперше неможливо було оцінити все, що буде, не було розуміння, чи ми зможемо вистояти. Все-таки був страх, чи зможемо вистояти, бо нападник - величезна країна, величезна армія. Перші три дні показали, що можемо не тільки вистояти, а можемо вбивати ворога. Перші перемелені ворожі дивізії та бригади показали, що ми можемо стояти. З'явилася впевненість, що ми можемо не тільки оборонятися, а й наступати. Була проведена атака 95-ї бригади, у перші дні ми зайшли у Горлівку, але через те, що не було сил та засобів розвивати цей наступ, я дав команду це діло зупинити, тому що ця бригада потрібна була в якості резерву. Про Волноваху дуже мало інформації, її то відбивали, то ворог знову витискав. Протягом тижня місто щоденно переходило з рук в руки, його просто зрівняли землею. Волноваха була ключовим пунктом, з якого ми могли провести контрудар у бік Маріуполя. Противник зробив все для того, щоб її зруйнувати та вивести наші війська. Десь тиждень, до 10 днів, тривав бій саме за Волноваху, але все-таки величезна перевага у ворожих силах та засобах змогла дати їм можливість тримати Волноваху. Фото: getttyimages   Які бої, за які населені пункти, у ці перші дні були визначальними для утримування оборони? Перший бій - за міст у Щасті, там був замінований міст, який противник зумів подолати. Зайшов ворожий батальйон і танки, БМП, враховуючи, що я передбачав, що ДРГ противника можуть зробити, щоб міст не вибухнув. Було поставлено два потужних артилерійських дивізіони великого калібру, які просто розмололи ці ворожі батальйони. Після цього росіяни були вибиті, а міст вже підірваний. Загарбники тоді поміняли напрямок на Трьохізбенку, де дві доби йшли дуже жорстокі бої. За перший день там було знищено також два батальйони противника, але вони йшли, як сарана, тому і мали певний успіх на цьому напрямку. 97-ма бригада попадала у повне оточення, тому було прийнято рішення про її вивід, хоча командир дуже не хотів. Ми вийшли буквально вже перед закриттям коридору, залишалася година-дві, коли противник з півночі вже закривав останнім дорогу. Вийшовши на рубіж Старобільська, комбриг тут же організував контрудар і вийшов знову на рубіж Новоайдар, де протягом тижня йшли динамічні дії. Ми і наступали, і відходили, у окупантів був шок напевно, тому що ми клали їх пачками. Ми дуже тут активно попрацювали, також активно працював і 15-й батальйон, який став на напрямок Кремінна - Сватове, і не тільки вбивав противника, а й проводив відповідні активні дії аж до Сватового. Однак ще раз кажу, що величезна перевага ворога у кількості сил та засобів нам давала один шанс - зайняти суцільну позиційну оборону і тримати її. Ми це зробили. Ворог зі Сватового йшов на Кремінну, а те угруповання, яке було в районі Харкова, пішло через Ізюм. Ми підірвали всі мости, не дали противнику можливості перейти та відразу вийти на Лиман. Єдине, окупанти в лісі зробили переправу через річку Оскіл і по ній спробували переправитися. І тут були основні бої за цю переправу. Хоча це не була зона відповідальності ООС, але я вимушений був перекинути резерв. Однак противник обійшов сили, які були виставлені по північній околиці Ізюма, і зайшов через ліси. Ворога провели місцеві лісники й він зайшов нам у тил. Ми встигли зреагувати та вийти на рубіж р. Оскіл. Північна частина міста трималася десь тиждень поки не була зрівняна землею літаками. Протягом тижня противник просто методично рівняв наші позиції. Ви казали, що приблизно в середині березня стабілізувалась лінія фронту, ви вже були переведені в Київ, а на момент вашого переведення, чи було розуміння, що російські війська можуть залишити Київщину та загалом північ України? Якраз коли я приїхав у Київ, була дуже небезпечна ситуація. Противник захопив плацдарм у районі Мощун (село у Бучанському районі Київської області), була дуже велика небезпека виходу на околиці та прориву їх до міста. Завдяки потужній обороні та стійкості наших військ, нам вдалося підірвати дамбу і змити всі переправи, які вони налаштували для переведення основних сил через річку Ірпінь. Нам вдалося відрізати те угруповання, яке пройшло річку та закріпилося, знищити його і далі вимотувати сили та засоби ворога на іншому березі, які були як кістяк для наступу на Київ. Важко було зрозуміти, що вони мають і як далі будуть діяти. Десь вже ближче до кінця березня, коли ми зрозуміли, що свіжі підкріплення до противника не надходять, були проведені ряд заходів, щоб перерізати ворожі логістичні шляхи надходження резерву, тому спробували оточити. І з початком цієї операції, яку проводив генерал Сирський, ворог панічно почав тікати, тому що більшість підрозділів за цей місяць боїв були настільки вимотані, що залишалось від них по 30- 40%. Для вас було несподіванкою, що противник відійшов? Для нас у першу чергу було несподіванкою, тому що ми думали, що ворог буде йти до кінця. Не було кроку по виводу російських військ, а була панічна втеча з нашої території. На мою думку, проаналізувавши сили та засоби, які у них були на той момент, їм треба було обирати, що робити далі: чи закінчувати операцію на сході, чи концентрувати все на Києві. Але через те, що на сході вони не могли закінчити, бо це була основна їхня ціль, як вони заявляли про звільнення Луганської та Донецької областей, тому всі ресурси були кинуті саме туди. І ті підрозділи ворога, які вивели з Київської області, після перегрупування та доукомплектування також пішли на той напрямок. У вас було розрахункове розуміння, скільки часу ви зможете протримати оборону, враховуючи наявні припаси? Ми розуміли, що повномасштабне вторгнення дуже вірогідне і при активних бойових діях декілька місяців можна було триматися. Так воно і вийшло. Десь на травень місяць у нас почали вже закінчуватися боєприпаси радянського зразка, які були на той час у наших запасах. Ми сподівалися, що допомога Заходу прийде дуже швидко. На жаль, це було не так, і ми втратили багато найбільш підготовлених хлопців, які своїм життям тримали ворога при недостатній кількості боєприпасів. Якби ми отримали боєприпаси своєчасно, то ці втрати були набагато менше. Оскільки і зараз, коли ми знову маємо певну проблему боєприпасах. Кожний день, коли нам надходить менше допомоги - це день, коли ми втрачаємо наших героїв. Керівництво держави все робить для того, щоб максимально забезпечити, зробити все можливе, аби наші війська отримали боєприпаси. Якщо подивитися на армії, які є в Європі, то я не думаю, що вони здатні вести подібні дії проти такої армії, всі мають надію на колективну безпеку в системі НАТО. Тому і забезпечення нашої країни стало перед такою проблемою, що немає такої кількості боєприпасів, яка нам потрібна, коли мільйони боєприпасів потребує українська армія, щоб стримувати ворога, а ще більше, щоб вести відповідні наступальні дії. Щодо потреби у боєприпасах, ви багато спілкуєтесь з закордонними представниками, а що вони говорять, чи є у них розуміння необхідності такої підтримки й чи готові вони це забезпечити? Ми спілкуємося і з військовими, і з цивільними, і розуміння всіх партнерів є у тому, що Україні потрібно допомагати, що в Україні вирішується доля всього цивілізованого світу. І від того, як закінчиться ця війна, залежить і майбутнє життя Європи, і майбутній світоустрій. Тому є бачення, що Україні треба допомагати. Друге питання – спроможності, це вже інше. Наскільки є спроможності, наскільки є відповідний необхідний ресурс - це питання вирішується, ми працюємо по всьому світу для того, щоб знайти той ресурс, який потрібен нашій армії. Чи можете приблизно сказати, коли на передовій стане легше, враховуючи брак боєприпасів? На жаль, я сам хотів би отримати таку відповідь. Це не від нас залежить. Війна переходить в іншу фазу, де воюють безпілотні засоби. Без людини не буде ніякого успіху, не буде ніяких реальних дій без солдата, який не виконав свою задачу, не зайшов на позицію противника, не знищив його там. Поки є безпілотні засоби, вони можуть максимально сприяти. Відсоток знищення противника дуже відрізняється від того, що був на початку війни та за останні місяці. Відсоток знищення безпілотними засобами в загальному становить десь 70% цілей. Але знову ж таки сама велика проблематика залишається – боєприпаси, крім засобів протиповітряної оборони й техніки, особливо артилерії. Фото: OperationalCommandSouth   Дуже багато запитів, враховуючи, що ми створюємо нові підрозділи, відповідно, повинні постійно доукомплектовувати ті підрозділи, які ведуть бойові дії. Запитів дуже багато, на жаль, не все ми можемо забезпечити, це можливості навіть не тільки нашої країни, а й наших партнерів. Чи є запаси, щоб забезпечити кількасот тисяч людей спорядженням, обладнанням, зброєю та іншим? Міноборони працює над цим питанням, я думаю, ні один мобілізований не піде в зону бойових дій неекіпірований, непідготовлений, незабезпечений. До підготовки особового складу ми дуже прискіпливо ставимося, особливо зараз. Людина, яка йде на війну, повинна отримати досвід, практику, щоб бути готовою до дій. Питання по екіпіровці, зброї зовсім не стоїть, тому, на мою думку, це ми вирішимо. Друге питання - по техніці та боєприпасах великого калібру, це ми вивчаємо, над цим працюємо.
we.ua - In February of 2022, if our community survived, this war was over in a week or two, Paul
Charitable Foundation «Come Back Alive»
The "Come Back Alive" Foundation is close to the Ukrainian military. The front line of the Russian-Ukrainian war is not only the front. It is where the war for Ukraine is going on. In hospitals, in warehouses, landfills, in mass media, in offices. We supply and repair equipment, train soldiers and officers, help transform the Armed Forces, provide first-hand accounts of war and stem the flow of propaganda and disinformation. Provides the Ukrainian army with the most important tactical advantage.
we.ua - Charitable Foundation «Come Back Alive»
needs to be very clear if the state of funding can support mobilization, - the drug dealer of Ukraine Fritz
Speaking of that, she said, "Espresso" on the channel. "The reason why we have to get an answer is whether the financial resource has the state to provide that amount of mobilization that they want to do through this bill. It is desirable that the authorities have changed the approach to the issue of mobilization, "said Fans. According to national security, defense and intelligence members of Ukraine, there must be clear queues of responsibility that can be called. "Then such disacceptance in society, this bill had no mobilization, and would not be necessary to fulfill this bill at all. I mean, if the state started to shut down about military accounting, it would be a clear understanding of how much government has a mobile resource. There is also a need for mobile storage. And then there must be financial support, which is not just providing form and product, but supporting weapons and warcomplex, "explained Fans. It is known to mobilize in Ukraine in December 19th, Zelsky at the conference of 2023 announced that Genestas has asked the question of mobilizing additional 450 to 500 Ukrainians. December 25, 2023, Cabin came to the Council with a bill on improving mobilization procedure. On January 8th, on the board of the Supreme Council on the questions of anti-corruption policy, a government bill on mobilization is something that contains corruption risks. On January 11, the mobilization bill returned the government to work without consideration in Parliament. The Ombudsman claims that some of the positions of the mobilization bill violates the Constitution, the international commitments of Ukraine and the rights of the people. But the E.U. committee on the question of anti-corruption policy in the five February meeting again recognized the document as containing corruption risks. The Supreme Council of Ukraine in the meeting of 6 February supported the continuation of the war state and total mobilization by 90 days until May 13, 2024. The 7th February BP supported in the first reading of the government bill, 10449, on an increase in mobilization. The constant on February 22 before reading the second bill was given over 4,000 shocks
we.ua - needs to be very clear if the state of funding can support mobilization, - the drug dealer of Ukraine Fritz
Plus, in Radie, we're going to look at military salary by 200,000. But after the mobilization bill
The following document is registered at Parliament. It's being processed at the committee now. Nardep from "Priests of Nature," a member of the Supreme Council Committee on national security, defense and intelligence of the Council announced LIGA.net, that the military's wages will probably be considered after the removal of a mobilization bill in the second reading. "There is a bill about the motivation of Roman Kostek. We have him at the committee. A document to motivate people who will be on the first line to get a proper salary -- $200,000. This bill was filed. It's not yet considered, but it's a mobilization bill. We'll consider it, most likely, after mobilizing, "he said. And he said, in need to raise the military's salary, which has been two years' worth of 0's, "said President Zielinski. Nardep said he supported the president, but he doesn't know where the money was going to go. It is known to mobilize in Ukraine in December 19th, Zelsky at the conference of 2023 announced that Genestas has asked the question of mobilizing additional 450 to 500 Ukrainians. December 25, 2023, Cabin came to the Council with a bill on improving mobilization procedure. On January 8th, on the board of the Supreme Council on the questions of anti-corruption policy, a government bill on mobilization is something that contains corruption risks. On January 11, the mobilization bill returned the government to work without consideration in Parliament. The Ombudsman claims that some of the positions of the mobilization bill violates the Constitution, the international commitments of Ukraine and the rights of the people. But the E.U. committee on the question of anti-corruption policy in the five February meeting again recognized the document as containing corruption risks. The Supreme Council of Ukraine in the meeting of 6 February supported the continuation of the war state and total mobilization by 90 days until May 13, 2024. The 7th February BP supported in the first reading of the government bill, 10449, on an increase in mobilization. The constant on February 22 before reading the second bill was given over 4,000 shocks
we.ua - Plus, in Radie, we're going to look at military salary by 200,000. But after the mobilization bill
CBU has confirmed the use of Russia by North Korean missiles to hit Ukraine
And what they're talking about here is they're giving you the contestant of the SBU. We're talking about ballistic missiles like Hwasong-11 (KN-23 / 24) produced in the PRC territory. The police have established that the Russian troops released more than 20 North Korean missiles in Ukraine. As a result of that, at least 24 citizens died, more than 100 civilians, suffered severe injuries. "One of the first factors of applying XNDR ballistics is covering December 30th, 2023 during Zaporizozhye. The next hit of the North Korean occupants was done at the beginning of January this year at the apartment house in Kyiv, "is a message. Also, the occupants were struck by the KNDR ballistics on living houses by five front-door settlers, which led to the dead of 17 peaceful citizens. The invaders also released North Korean missiles on private residents of Kharkiv, resulting in three Ukrainians. More than 60 dogmas have suffered severe injuries. The SBU has documented these facts within the criminal trial for two years of the Criminal Code of Ukraine: A professional. 111-2 (possession-aggression); A professional. 438 (law violations and war customs). Russia shoots Ukraine with weapons from KNDR 16 February General General Inspector Andrew Consten announced that Russia was used at least 24 ballistic missiles in North Korean production. Recently, a member of the GDR Vaius Squicki announced that North Korea had already passed Russia about a million artillery projectiles around 122 mm and 152 mm. An independent research organization called Confidential Research (CAR) found that the missile that Russia hit on Ukrainian Hark 2 January was produced in North Korea. The head of the GED Cyril Budden later announced that RF is going to make a deal with the PRC about increased gun supply, the biggest need for ammunition. The United States prime minister at UN Robert Wed announced that Russia at least nine times started in the territory of Ukraine by the ballistic missiles of North Koreans
we.ua - CBU has confirmed the use of Russia by North Korean missiles to hit Ukraine
According to the mobilization bill, more than a thousand tips have been removed
According to this RBK-Ukraine secretary of the EP Committee on national security, defense and intelligence of Roman Konstanko. February 21st is the last day when public deputions can amendment to Ukraine's mobilization bill. "The present is now over 1,000 pups. By my estimation, the committee will need at least a week on their work. So I suppose this document might be made out of voting into the hall until the second reading was early in March, "said Konstanko. It is known to mobilize in Ukraine in December 19th, Zelsky at the conference of 2023 announced that Genestas has asked the question of mobilizing additional 450 to 500 Ukrainians. December 25, 2023, Cabin came to the Council with a bill on improving mobilization procedure. On January 8th, on the board of the Supreme Council on the questions of anti-corruption policy, a government bill on mobilization is something that contains corruption risks. On January 11, the mobilization bill returned the government to work without consideration in Parliament. The Ombudsman claims that some of the positions of the mobilization bill violates the Constitution, the international commitments of Ukraine and the rights of the people. But the E.U. committee on the question of anti-corruption policy in the five February meeting again recognized the document as containing corruption risks. The Supreme Council of Ukraine in the meeting of 6 February supported the continuation of the war state and total mobilization by 90 days until May 13, 2024. The 7th February BP supported in the first reading of the government bill, 10449, on an increase in mobilization. The Supreme Council offers the ability to mitigate the norms of using agricultural and construction techniques written in government Law of mobilization. These fixes have already been applied to the document. They're needed to not paralyze the Afghan
we.ua - According to the mobilization bill, more than a thousand tips have been removed
The International Society will benefit for years to close eyes on the torture of the Russian Ukrainians, Alexander Mazur, with the "Autonomic Family of Onion."
One of them was an act of genocide in the Orienka colony, temporarily occupied territory of the Danica region. There are Ukrainian military prisoners burned alive, and the Russians didn't even give them the first healthcare, did Ukraine learn and the international community counteract Russian aggression, which are security mechanisms, or do they even exist? This is what Espresso was talking to a representative of "The Inventory" by Alexander Mazur. She was very close to the man who died in the lamb of the UFO, and she herself began to do public activities associated with mass murder. There was a picture planned in the Alonov massacre: Reers Terract in the Oennika prison cancer during the night on July 29, 2022. In a building where the Ukrainian military held prisoners, there was a huge explosion. As of October, the terrorist information in Onion was: 193 people in the barracks at the time of the explosion, According to the Russians. There were also DNA tests of 52 dead and returned 11 people to Ukraine. In January, the briefing told me they were returning 23. Alexander Mazur says that a specific number cannot be called because the data changes all the time and the investigation continues. Information checks and checks. Neither public activists nor the guys who were in the barracks have no access to confidential information. We can only talk about the dead, the ones who have confirmation, and only if the families agreed. Because you have to understand that not all families see the fact of death. Even if there's a DNA test. So when we take responsibility to say that this person died, there's a difficult ethical moment about a family who doesn't believe in death, "says Alexander," The fate is over a hundred people of cancer, where the explosion occurred, today, is unknown. They have no connection, and one information can be obtained from those who come back from the canvas. "Sometimes the prisoners who came back," said they saw a few people from that cancer. But it's just seen -- there's no detail about their physical state or their moral state. Someone who comes back from the canvas just says they saw a person, let's say, a month before they return. I mean, he was alive that month. So there's hope and now we know about those people. But there aren't many. Let's say that if there are more than 100 people in the canvas, the information was about a few dozen of them that have been seen at this time, "says Mazur. There's no activist, no sign of the Onion prison, coming back from the apartment, only when they're being published for general access. Alexander thinks it's right to keep privacy here very important. The Russians came and took people in front of July 28 from other barracks to the cancer scene. It was these people, not others, "emphasized the activist, and Ukraine returned from the magazine, and the secret services were not aware of it two years ago, when the full size of Russian invasion, the philiousist Alexander didn't realize that it would soon be to meet the officers, speaking to the U.N., or to support the families of the military prisoners. Says he hoped there would be no full-scale war. "But the war lasted since 2014. The Russian army was already in the territory of Ukraine and it was clear that they were checking our reaction and response to the international community. The Russians trained and trained to interact with our army in order to win. So all these years have been training for a full-blown war -- a collection of knowledge, information and strength from Russia, "says Alexander Mazur. And from the working of Ukrainians by 2022, for example, for the liberation of prisoners, the opinion of activists, were small. So some people are still in jail from time to full-scale invasion. For example, the policeman Stanislaw Asoev told me how they were returning to Ukraine, people who worked with the Russians. Our services already had that information, but they either didn't care about it, or they didn't want to worry about it. Now, during a full-blown war, there may have been something different. But then the mechanism was certainly not tested, because, first of all, not everyone turned in all years to a full-scale invasion, but by returning to one, they weren't paying attention to the disturbing messages of the other former prisoners, and that explains the representative of the Oenka Society. People who don't know where they're close today, Mazur is advising to phone at the National Information Office, which will tell the action algorithm. But Alexander recognizes, often the state has no information about the missing human beings. Then, it happens that the family is running into the "Russian information manipulation." They're starting to look for their resources, TV channels. These telegram channels exist not just by putting photos and videos there. They pass some amiji to find out the situation within our country. This is to disseminate people, and to affect domestic conflict, "explains Mazur, and she says that Ukrainians need to work their resources, take filtered information from there, and then give it to their families, so that they won't be able to manipulate them on enemy resources. The Russians have always been so cruel, just before they tortured some dude at the RF Alexander Mazur doesn't think that the Russians at a large stage of war started to detect more violence than before. It's probably not so much about aggressive behavior in the world. In particular, an activist remembers the book of the Shenchenko award of the Stanisłev "Light Way: The story of one concentration camp Alexander gave shortly before the full-blown invasion. This book describes the torture of the Russians of prisoners. "Did they try to preserve their face, or some international image? I don't think so. Because there are a lot of information about the torture of the Russians as well. They also torture each other in their country, their prisoners, and there's a very resonant case. But when you talk about the reaction of an international community, my subjective opinion is that it was just worth financial conflict with Russia. I think just a lot of countries today don't think Russia can attack them. And even countries like Poland's neighbors or the Baltimore countries. They are members of NATO and they believe that the Alliance will protect them, they often talk about it. But it may be different, not the fact that will protect you. But the citizens of these countries think that you don't have to worry too much, "says Mazur. As Alexander suggests, economically developed countries, their authorities and activists, knew about the torture and torture of the Russians over Ukrainians in the RF territory and in occupied territories, but do nothing, because economically, they were not able to do anything, "As well as they could remember, in Chechen they torture people. There was information that had been sent to the LBT representatives, where they were retrained by torture. For some reason, I haven't seen a strong response from the world's powerful LBS communities. So Russia is actually a country like this, Google. And no one saves those people who are there between themselves and the victims and the whales, "was summing up a public activist
we.ua - The International Society will benefit for years to close eyes on the torture of the Russian Ukrainians, Alexander Mazur, with the
Friday 23 February

8

°

Хмарно

7° - 8°

81 %

1003 mm

7.1 m/s

  • 19:00

    8°
  • 22:00

    8°
  • 01:00

    8°
  • 04:00

    7°
  • 07:00

    8°

What is wrong with this post?

Forgot password?
Captcha code

By clicking the "Register" button, you agree with the Public Offer and our Vision of the Rules