Search trend "24 серпня свято"

Еспресо.ТV згадує успішні операції Головного управління розвідки Міністерства оборони України у співпраці зі Збройними Силами, нацгвардійцями та бійцями СБУ. За час повномасштабної війни українські розвідники вийшли на новий якісний рівень підготовки. Від початку воєнних дій, 24 лютого 2022 року, вони перебувають на передовій, виконують спецоперації та успішно знищують ворога, показуючи свої мужність та героїзм. Серед останніх гучних операцій було вербування російського пілота Максима Кузьмінова, який у серпні перевіз гелікоптер Мі-8АМТШ на територію Вовчанської громади на Харківщині. Він вийшов на зв'язок з ГУР через телеграм-канал. Спецоперація "Синиця" тривала понад 6 місяців. Також у ніч на 24 серпня у тимчасово окупованому Криму відбулася спільна спецоперація Головного управління розвідки Міноборони за підтримки Військово-Морських сил України. Спецпідрозділи на плавзасобах висадились на берег в районі населених пунктів Оленівка і Маяк. Під час боєзіткнення наші захисники дали відсіч ворогу. В українському Криму знову замайорів державний стяг. А ось кадри битви за острів Зміїний показали лише за рік після спецоперації. Тоді, 8 травня 2022 року, групи спецпризначення ГУР та "Альфа" СБУ висадилися та штурмом забрали український острів. У вересні 2023 року Головне управління розвідки Міністерства оборони України повідомило про повернення під український контроль бурові платформи у Чорному морі, що відомі як "вишки Бойка". Вони були вісім років під окупацією РФ. Прес-служба ГУР розповіла про деталі цієї таємної операції та надала ексклюзивні кадри з місця бою. Попри складні умови в морі та шторм, українські військові досягли мети та як бонус, отримали дороговартісне розвідувальне обладнання та боєприпаси. Завдяки цій операції українська сторона отримала деяку перевагу щодо контролю значної ділянки акваторії у Чорному морі. Фото: ГУР У лютому 2024 року за повідомленням Головного управління розвідки стало відомо про вдалу операцію зі знищення російського ракетного катера "Івановєц", орієнтовна вартість якого оцінюється у 70-80 млн доларів. Українські воїни підрозділу "Grоuр 13", що відносяться до ГУР, успішно виконали операцію, в ході якої був знищений ракетний катер, що належав Чорноморському флоту РФ. Операція пройшла в районі озера Донузлав, що знаходиться біля тимчасово окупованого Кримського півострова. Військові застосували морські дрони, які завдали критичних пошкоджень катеру, після чого судно затонуло. Ця операція стала можливою завдяки співпраці спецпризначенців ГУР з Міністерством цифрової трансформації України, а також за підтримки Unіtеd24. Нещодавно, а саме 4 вересня, стало відомо про ще одне успішно виконане завдання розвідки, але вже за межами території України. Завдяки спільній роботі ГУР та МЗС України вдалось здійснити евакуацію 25 українців з Лівану. Воєнна розвідка реалізовує безліч критично важливих операцій, вони активно проводить розвідувальні та спеціальні місії по всій Україні, що суттєво підвищує оперативну ефективність та забезпечує стратегічну перевагу під час війни. Багато аспектів роботи ГУР залишаються засекреченими через їх важливість для національної безпеки, проте внесок цього органу в забезпечення безпеки та успіхів українських сил - неоціненний.

В українському кіновиробництві існує безліч стрічок, які помилково вважалися російськими. Це непорозуміння могло виникнути через те, що в цих фільмах часто використовувалася російська мова, а також через те, що головні ролі в них виконували російські актори. Повний текст новини

Збройні сили України провели надзвичайно успішний рейд у Курську область Російської Федерації. Цей рейд не закінчився, ситуація там дуже серйозна, водночас ворог не припиняє своїх спроб посилювати тиск на Донеччині. Тобто надзвичайно велика потуга задіяна як особового складу, так і техніки. Але є ще вимір міжнародної оцінки того, що відбувається на полі бою. Хотів би, щоб ви зараз комплексно охарактеризували поточний момент і спрогнозували, чого нам чекати найближчим часом. Як видно з ситуації, мовчазне оторопіння, яке наступило після 6 серпня, з початком операції, буде вона в підручниках Курською чи якось по-іншому називатися - це вже справа істориків і справа часу, але оторопіння це минає. І треба відзначити, що в середовищі партнерів воно пройшло набагато швидше, і там почалися дії. Ми бачимо, як зараз актуалізувалася допомога Україні, особливо наших найближчих партнерів - балтійських держав, центрально-європейських і так далі: вони краще, швидше, глибше усвідомлюють і, очевидно, проінформовані про те, що відбувається. І, очевидно на рівні керівників, вони були поінформовані про те, які ймовірні перспективи. А друге - як ви бачите, оторопіння в Кремлі не проходить. Бо, крім рефлексивного бомбардування 26 серпня, поки що в Кремлі не знаходять інструменти протидії цій операції. Те, що вони белькочуть, насправді свідчить про те, що в Кремлі не розуміють, що відбувається, для чого відбувається, які перспективи. Окрім того, що злякався Лукашенко білоруський і почав іпсошно підводити свої сили до кордону. Хоча треба розуміти, що погреби на сьогоднішній день із запасом боєкомплектів пусті, техніка майже вся перебуває в Росії й уже утилізована на російсько-українському фронті. Але вчиняти різного роду диверсійні речі й розкручувати інформаційно-психологічну атаку з появою там 2, 3, може, навіть 5 тисяч особового складу з певною бронетехнікою він може. Тепер декілька слів із цитуванням про те, як у міжнародному плані йде реакція. Найбільше здивувала світ рефлексія Дональда Трампа, який у Денвері зустрічався з Асоціацією національних гвардійців. Це була зустріч, присвячена відзначенню пам'яті загиблих американських армійців під час евакуації контингенту з Афганістану (всі пам'ятають обстріл аеропорту й бої на воротах, де загинуло 13 армійців). А 31 серпня - відзначення дати завершення виведення американських військ. І, зустрічаючись із Асоціацією ветеранів національних гвардійців, Трамп кинув таку фразу: бачите, українці рвуться в Росію, у вас буде Третя світова війна. Так, він сказав не «у нас». Ну, це завжди політикам притаманно - дистанціюватися від народу, особливо таким темпераментним, як Трамп. Що стосується реакції європейців, то вона позитивна. Особливо військових аналітиків - вони від самого початку не розуміли і не знали ні задуму, ні мети, але, побачивши швидкість просування й помірне відведення військ зі сходу для того, щоб урятувати ситуацію в районі Курської області, вони почали позитивно оцінювати. І навіть ЗМІ, які взяли цю цитату Трампа, - і ті розкрили для команди Трампа позитивні наслідки й задуми, як вони вважають, цієї операції. Але важливість у тому, що більшість аналітиків серйозних на Заході показують ось на що: цей перебіг подій, ця операція в районі Курської області є багатоваріантна. І, власне, це багатьох ставить у ступор, а більшість не розуміє задуму, не бачить мети, яка не озвучується, а між тим позитивно дивляться на кількість військовополонених, на результати ведення бойових дій і ще більше зазначають про те, що далі вона може розвиватися в будь-якому напрямку з будь-якими наслідками. Частина говорить про те, що треба зважувати, що відбувається, скажімо, на східному, південно-східному напрямку на Донбасі і що відбувається в районі Курської області. Тут треба розуміти, балансувати цю ситуацію. Але, з моєї точки зору, те, що відбувається зараз на лінії фронту, яка розширилася і досягла вже майже 700 км, свідчить про те, що Генеральний штаб ситуацію контролює, вони розуміють загрозу, яка виникає в районі Донбасу, в районі Покровська, вони бачать цю загрозу і маневрують в районі Курської області. Видно, що ці кроки будуть поширюватися, в тому числі на Білгородську область, це показують останні дні, в тому числі і шанс оточення угруповання там у межах 3-5 тисяч, які попали в кільце в районі Курської області. Про це пишуть на Заході, пишуть дуже активно, роз’яснюючи можливі і позитивні, і негативні наслідки. Інформація, яка з'являється в Україні, зокрема те, що говорили на форумі - зустрічі керівників держави з засобами масової інформації на прес-конференції президента щодо превентивності цього удару, стосовно зриву ймовірного наступу в районі Харківської області, тобто все це все більше і більше розкриває задуми. Якщо робляться кроки - у цих кроках робиться дві ставки на дві-три мети зазвичай, коли проводиться щось - визначається одна мета, і ти можеш розуміти, що це буде результат. Наскільки я бачу, ці завдання, які вирішуються, -  лише завдання по реалізації мети. Яка мета стоїть - нам ще треба дізнатися. Про це, до речі, теж активно пишуть, особливо британські журналісти, які займаються питаннями подібних речей - військових операцій, тактичних операцій, стратегічних розробок і так далі. А в Америці ситуація спрощена тим, що вибори якби повернули аналіз будь-якої військової операції до рівня виборчих гасел. Свого часу кремлівський фюрер завжди посилався на ситуацію на землі, на певні реалії на полі бою. Ситуація з Курщиною дещо підкоригувала загалом бачення війни в Кремлі. Коли ми говоримо про певні тактичні, а можливо і не лише тактичні моменти, - це два населених пункти на території Російської Федерації: місто Курчатов, де розташована атомна станція, і місто Курськ як обласний центр. Ми розуміємо, що військова операція ще не завершилась, але й ставки в подібних операціях завжди збільшуються. Кремль зараз починає говорити про зміну своєї ядерної концепції, з другого боку, він негайно запросив делегацію МАГАТЕ, щоб вона відвідала Курчатов. Ми також розуміємо, що Кремль захопив дві українські свого часу атомні станції - це чорнобильський атомний об'єкт і Запорізька атомна станція. Захопив він їх з боями. В разі чогось, можливо, була би змога реалізовувати ті чи інші обмінні операції. Не знаю, наскільки це реалістично, тому що конспірологи про це говорять уголос чи пишуть у своїх твітах. А як ви бачите перспективи подібного? По-перше, всі речі, які пов'язані з завданнями, які по ходу вирішуються - до них я відношу створення фонду обміну військовополоненими, далі - тема обміну територіями, далі - тема такого ж самого обміну об'єктами атомної енергетики. Разом із тим поза увагою залишається те, що Курська область і територія - це один із поясів, де розміщені відповідні об'єкти протиракетної, протиповітряної оборони ще колишнього Радянського Союзу. Ці дані, які на сьогоднішній день з'являються в мінімальному об'ємі, про те, що там знайдені підземні бункери і так далі, - це лише початок розкриття великої правди. Бо з часом ці речі мають бути оприлюднені, з часом про них будуть знати. Бо я думаю, що, особливо франківці й тернополяни, в лісах і зараз можуть знайти якісь колодязі, глибину яких визначити неможливо. Ці об'єкти - колишні об'єкти системи Радянського Союзу. Ми маємо зараз ситуацію, в якій на території Білгородської, Курської, Воронезької, Брянської областей є цілі такі комплекси. І очевидно, що надалі ситуація буде розвиватися, і оце скуління собаче московського фюрера і втеча від тем, від ключової проблеми через обговорення економічних питань, бюджетних питань - це свідчення того, що зачепили і його особисто й усю систему, яку можна віднести до того, що іменувалася «друга армія світу». Як ви бачите, рефлексія і чеченських підрозділів, і офіцерського складу Росії незвична з точки зору 11 років війни, я вже не кажу про пресслужби генерального штабу. Тобто щось відбувається таке, що знаходиться за лаштунками, скажемо так, свідчень. І друге: зверніть увагу на настрій українського воєнно-політичного керівництва, який навіть у питаннях стосовно того, що необхідно домогтися максимальних дозволів і зняття обмежень щодо застосування зброї американської, британської, французької, - і то позитивний, чого ми не помічали раніше. Тобто насправді треба зазначити ще те, що в цій ситуації з'явилися аргументи, на які не чекали ні у Вашингтоні, ні в Лондоні, ні в Парижі, ні в Берліні, ні в Брюсселі. Вчорашнє зібрання послів НАТО й швидка відповідь на те, що НАТО збільшить, очевидно, є відповіддю на ту інформацію, яка… Я не можу визначити її природу, але я розумію, що щось відбувається те, що поки що не можна оприлюднювати для загалу. І дуже важлива річ, на яку теж не можна не звернути увагу, - цитати, кинуті московським фюрером на нараді в Москві про те, що зміцнення економіки є гарантом успішності СВО, як він сказав. Насправді це читається так: війна є гарантом росту економіки Росії. Тобто там взято, як у свій час нацистським фюрером Гітлером, курс на повну мілітаризацію Росії. Це дуже важливий компонент, бо це означає, що звідси йде загроза у 2025 році розпалення вогнищ війни Росією, в тому числі з державами НАТО. Бо для фюрера московського Україна лише частина війни проти отого злісного ворога - НАТО, Сполучених Штатів Америки і так далі. І коли оці речі між собою поєднати… Додайте сюди рефлексію Лукашенка, яка нагадує гру в солдатики, а не участь у війні, тим більше на боці ворога, тим більше, коли він усвідомлює… Тремтить голос у Лукашенка: у 2025 році він би хотів сам себе перепризначити, для цього він консультувався з китайцями, в Москві його не хочуть. А з другого боку, так наші євроатлантичні друзі можуть раз і назавжди вирішити питання Сувальського коридору. Може статися та чи інша провокація - а чому б не підрівняти цей плацдарм, який Росія намагається використовувати для розпалення можливої агресії проти країн НАТО, проти країн Балтії? Чому б тоді проти Білорусі не зіграти так, як пасувало б? Так. Тим більше, що згідно з Потсдамськими домовленостями Калінінград мав бути ще в 1986 році повернутий законному власнику. І розміщення ядерної зброї на території Білорусі, денуклеаризованої свого часу, - Росія туди повернула, а це порушення дуже багатьох конвенцій. Плюс може статися та чи інша провокація військового плану. А Мінськ - хто йому що гарантує? Тут можна з повною впевненістю сказати: аргументом для Лукашенка, московського фюрера є й те, що Курська операція може ж повернути й на північ, а після того - і на захід. Тобто насправді розвиток подій навколо ситуації в Курській області настільки багатокомпонентний, багатоваріантний, і підходи до його реалізації, що ми ще не один раз побачимо мокрі штани і в Лукашенка, і в Путіна. Інша справа - що в цій ситуації дуже важливі зараз певні рішення, які мають бути реалізовані у Вашингтоні, в Брюсселі, в Лондоні, Парижі й Берліні. І якщо все це збіжиться - а для цього є ті аргументи, які отримані були в ході Курської операції, - то це означає, що можна говорити про певний перелом у розвитку подій. Але, ще раз кажу, для цього дуже важливо розуміти, щоб ні вибори у Сполучених Штатах Америки, ні якісь вітри в Європі не змогли поламати не просто плани - тут про плани не йде мова, тут мова йде про наполегливість позиції України врятувати Європу і світ від розгортання війни. Бо ще раз хочу повернути всіх до того, що сказав на нараді фюрер: він готується до того, щоб розпалювати вогнища війни в інших місцях. Це відчувається по риториці: він бачить провальність ситуації в Україні, він не може зрозуміти і дозволити собі прийняти те, що він не настільки сильний, але він не може справитися з ситуацію, яка складається, що аж в Україні президент під час брифінгу каже: ну, може, побачимо, хто там буде після Путіна, з ким треба буде домовлятися. Я думаю, що всі звернули увагу на цю зміну риторики. Хто хоче її детально проаналізувати, візьміть, будь ласка, попередній брифінг загальний українського військово-політичного керівництва з представниками ЗМІ українських і закордонних і цей - по риториці, по фразах видно, що є маса інформації, яка втримується. Не знаю, правильно - неправильно, це судити воєнно-політичному керівництву. Хотів би звернути увагу ще на один дуже характерний аспект: коли ми розпочали Курську операцію, куди поїхав Путін? Так, на Кавказ. Ушанувати пам'ять жертв Беслана, зустрітися з представниками чеченських влад і так далі. Тобто чому Путін поїхав у момент Курської операції на Північний Кавказ? Ми розуміємо, що там ті війська, які використовуються в першу чергу та є де-факто його лейбгвардією, яка мала б забезпечити той чи інший стабілізаційний сценарій. Тобто там немає якоїсь енної запасної армії. Перше: він тікає від проблем, і це теж сигнал. Насправді це в стилі КГБ, ФСБ. Взагалі тактика КГБ, ФСБ - це короткі диверсійні дії. Як тільки він попадає в ситуацію, з якою він зіткнувся під час наступу українських Збройних сил, - він буде тікати від проблем. Він утік спочатку в Беслан. Потім у Баку – ну, там хоч відповідь була, бо треба було забезпечити транспортування «шахедів» по Каспію, а в цьому відношенні Баку відіграє ключову роль. Тому він і переконував Алієва не перешкоджати. Плюс треба було завершити домовленість про те, щоб Азербайджан вступив до БРІКС, бо в Казані, зовсім близько, відбуватиметься форум БРІКС. Ну, і так далі. Тобто там хоч можна знайти словеса, якими прикрити власну втечу від проблематики. Але його нечіткі фрази в Беслані з жінками щодо жертв Бесланської трагедії свідчили про те, що він не готовий був. Як і обмеженість інформації по Азербайджану. Я вже не кажу про розмови про те, що він із Дуровим зустрічався для того, щоб Дуров попередив його про те, що він, ймовірно, буде затриманий і тому телеграм треба вичистити від спецслужби й інформації, яка там міститься, бо вона може попасти до рук потенційного ворога Росії. Вся ця інформація потребує розбору, детального аналізу ситуації. Тепер стає зрозумілим, що розмови в Тегерані, які в свій час вів Шойгу, були спрямовані не на те, щоб зупинити рефлексію Ірану проти Ізраїлю, а на те, щоб домовитися по додаткових «шахедах» і ракетах. Пам'ятаєте, тоді всі відповіли в світі: та які ракети, які ракети? Тепер виявляється, що ситуація складається таким чином, що Росія таки потребує не тільки «шахедів», а в тому числі і ракет різних систем. Все це свідчить про те, що, як ото у відомій казці, чи не трапилося так, що під час Курської операції якщо не знайшли голку кащеєву, то знайшли качку чи гуску, в якій знаходиться яйце, в якому знаходиться голка. Але щось відбувається, що я не можу навіть пояснити, наскільки змінило радикально тональність. І цю тональність змінило і в Кремлі, і в Європі. А повернення рефлексивне Трампа до риторики про те, що він - тепер уже не за 24 години, а за місяць - вирішить проблеми всього світу, теж свідчить про те, що є якісь речі, які дуже серйозно вплинули на перебіг подій. Я можу сказати, що, так, сама по собі операція здатна впливати на такі речі. Але, даруйте, демократичний журналіст - на те він і демократичний, але коли я бачу, як в унісон розгортається інформаційна операція сьогодні, в мене таке враження, що є речі, які чомусь, в силу якихось причин не оприлюднюються. А це говорить про те, що розвиток подій як у Курській області, так і на Донбасі, які сьогодні більшість розкриває як супертрагічні, має - скажемо помірковано, щоб ми не дуже наводили жаху чи сподівань, - інші перспективи. Це говорить про те, що далеко не вичерпано потенціал тієї ситуації, яка є на сьогоднішній день. Потенціал ситуації, який мав би перспективу відбитися в другому Саміті миру. Підстав для того, щоб говорити, що він буде успішнішим за перший, нема. Але пролунала історія про те, що Росія чи російські представники могли би - могли би, наголошую, бути на ньому присутніми. Також пролунала історія про те, що Путін був би готовий до якихось перемовин, але 30% українських територій він хоче загарбати. Ми, звісно, на це не підемо, і навряд чи на це погодяться наші заокеанські і європейські союзники. Але, як ви сказали, в цій історії є ще так звані підкилимні важелі, і один із них перебуває в Курській області. Можливо, він не є лише одним. Важливо, що перша реакція - млява, гальмонута реакція фюрера була такою: Україна піднімає ставки для переговорів. Так? Так. Звідки береться та реакція? Мені довелося бути на переговорах з росіянами, і в свій час ОБСЄ зробило графік, де перед початком кожного раунду переговорів вони дуже активно атакували, обстрілювали Україну. Таким чином вони створювали якби примус до певних дій, не розуміючи, що з українського боку знаходяться люди, яким плювать на те, скільки разів куди вони шмаляють. Але вони це робили. Оця реакція фюрера говорить про те, що він попався в капкан. Тому що очевидно, що ним були зроблені певні кроки, і ці кроки впустили фрагмент із Курською операцією. Тому він нічого іншого не міг сказати, як він здався, сказав: так, мене загнали, бо примус до миру, до переговорів - це не український спосіб, це спосіб фюрера. І зверніть увагу: він рефлексує, виходячи з того, що всі такі, як вони, як росіяни. Це свідчення того, що він попався в чомусь. Тепер результати. Я б звернув вашу увагу на посмішку на обличчі українського президента, коли його запитали про раунд переговорів щодо наступного Саміту миру - так він був чи не був? Він посміхнувся і сказав: так, онлайн відбувся. І поставив на цьому крапку. Причому він зробив це з посмішкою, типу: ну, що? Тобто все, що відбувається зараз навколо Катару, Саудівської Аравії, Об'єднаних Арабських Еміратів у питанні так званого саміту (я по-іншому його не можу називати - це річ, яка не має, з моєї точки зору, ключової мети, бо виходячи з того, про що я вам кажу, - це один із тактичних інструментів, як фюрера загнати в клітку), очевидно, що на додаток до того, що ми говорили про Курську операцію, тема цих діалогів, які веде Катар. Бо у брифінгу зі ЗМІ був ще один момент, який здивував мене: швидкий обмін. І це не через те, що до свята, а тому, що співпало так. Пам'ятаєте цю фразу – «тому що співпало так»? Даруйте, але мені відомо, як розвивалися перемовини, які веде Катар у цьому відношенні по багатьох напрямках, як вони довго велися, а тут дуже швидко закрутилися колеса. Тобто є якісь моменти, які половинчаті з точки зору доступу до інформації і які ми можемо принаймні читати як дво- чи тризначні, по яких навіть висновку я не наважуся зробити в нинішній ситуації. Але ця невизначеність для диктаторського режиму завжди є небезпечною, будь-який диктаторський режим уповає і колише себе на чіткій визначеності: ми вічні, те, що ми хочемо, робиться. А тут трапилося так, що виник перебіг подій і логіка процесу, який не розуміють у Кремлі. І він пов'язаний і з ситуацією на фронті, і з ситуацією в переговорному процесі. Тут дуже важливо, що, перше: є необхідність вирвати ситуацію для України в районі Покровська, в переговорному процесі є крайня необхідність - крайня необхідність вирвати ситуацію з бійцями «Азову». І при цьому фюрер сконцентрований на Покровську і на «Азову», а навкруги відбувається те, що смалить йому м'яке місце так, що він не знає, як на це реагувати. І оця багатозначність, яка настільки торпедує можливість Кремля реагувати, приводить його просто до рефлексії або до спонтанних кроків. Я не військовий, але з того, що відбувається в районі Курської операції з котлом, із залученням військ сюди з боку Росії, з призначенням осіб - то директора ФСБ начальником призначають, то охоронця колишнього призначають начальником. Ну, де проблема - а де ефесбешний начальник над армійською операціє чи охоронець, треба ж розуміти. Але ці кадрові рішення фюрера свідчать про те, що він не орієнтується, він не розуміє, що насправді відбувається. І якщо ці речі визначені як завдання операції по Курській області українською стороною, українським воєнно-політичним керівництвом, це мене радує. А якщо це така ж сама спонтанність – ну, тоді це змушує задуматись.

Фотографи Костянтин та Влада Ліберови в Іnstаgrаm поділилися світлинами українських воїнів, яких звільнили з російського полону 24 серпня.

«Hospitaliers» is a volunteer organization of paramedics. It was founded by Yana Zinkevich at the beginning of hostilities in Ukraine in 2014. Then Russia annexed Crimea and started hostilities in the east of the country. The motto of our organization is "For the sake of every life." And Hospitaliers prove every day that these are not just words for us.

Харків'яни 24 серпня по-особливому відсвяткували День Незалежності. Незламний Харків вперше провів цей важливий день так, як це було до повномасштабного вторгнення. Повний текст новини

Про це він розповів у етері Еспресо. "22-го були розмови, що будуть 23-го, 24-го (обстріли, - ред.). Тоді я спрогнозував і, слава Богу, не помилився, що обстрілів не буде,  принаймні масованих. Тому що росіяни останнім часом, може десь близько року, розуміють, що у важливі дати для нас, чи у важливі дати для них ми очікуємо від росіян потужних обстрілів і готуємось ретельно до цього. І вони обирають трохи іншу тактику - вичікують, коли свята закінчаться і наша пильність трошечки згасне. Через 2-3 дні, через 4, вони тоді зроблять вже якісь серйозні масовані обстріли. Думаю, що це прогноз того, що обстріли будуть, ми не сумніваємось. А те, що вони будуть у найближчі дні, це, на жаль, теж прогноз, але не такий вже приємний, що не буде 23-го, 24-го - у  День прапора і у День Незалежності", - розповів він.  Також майор запасу НГУ спрогнозував, скільки ракет може запустити ворог.  "Чим довше немає обстрілів, тим більше ракет вони змогли накопичити, вони ж виготовляють до сотні ракет на місяць. Те, що виготовили, вони по нас запустять, і можна очікувати, що удар може бути дуже сильним або ударів буде декілька. Удар може бути не менше ста ракет одночасно, або декілька ударів з інтервалом, може, в день по 30-40 ракет. Вони це зроблять в будь-якому випадку. Війна не припинилася, і їхні обстріли теж не припинилися. Обстріли прикордонних територій відбуваються переважно тими засобами, які не треба довго готувати. Щоб підготувати удар, наприклад, крилатими ракетами Ту-95, треба зібрати їх в одному місці, прописати льотне завдання і далі завантажити ракети -  вони непросто завантажуються, як мішки з картоплею в машину, там є певні технологічні процедури. Тому вони підготуються і будуть нападати, а по прикордонних областях вони можуть стріляти, що вони і роблять майже кожен день", - вважає Олексій Гетьман. 22 серпня повідомляли, що капітан запасу ВМС ЗСУ України Андрій Риженко вважає, що американці мають інформацію щодо підготовки Росії до масованих обстрілів території України найближчими днями. 22 серпня псольство США в Києві попередило громадян Сполучених Штатів, які перебувають в Україні, про підвищену небезпеку атак російських дронів і ракет до Дня Незалежності.

Про це написав Денис Прокопенко з позивним Редіс, підполковник Національної гвардії України, командир бригади спеціального призначення "Азов". "Українці завжди повертають борги. Та чи завжди українці додержують слова та повертають своїх полонених? Путіну було необхідно знизити тиск всередині РФ та зберегти обличчя, повернувши захоплених на Курщині строковиків. Відповідальним за обміни з української сторони необхідно було за радянськими традиціями організувати до свята медійну "перемогу". Місця для полонених азовців, які вже понад 2 роки чекають на обіцяні обміни, у цій формулі не знайшлося", - пише Прокопенко. Редіс наголосив, що у суспільстві існує колосальний запит на повернення з полону азовців.  "Тих, хто у 2022 році у Маріуполі зробив все, аби Україна взагалі продовжила існування і сьогодні святкувала День Незалежності, а не "день народного единства". Попри те, що полонені росіяни самі просили обміняти їх на азовців. Попри те, що українська переговорна група мала колосальний важіль впливу під час цього обміну, виступаючи з позиції сили.  Усім цим не скористались. У сьогоднішньому обміні вкотре немає жодного азовця. Дорогоцінний шанс та час втрачені", - йдеться у дописі. Україна та Російська Федерація за сприяння ОАЕ сьогодні, 24 серпня, провели обмін полоненими уперше від початку операції Збройних Сил у Курській області.

Саме так у себе в телеграмі він прокоментував у суботу, 24 серпня 2024 року, підписання президентом Володимиром Зеленським закону щодо заборони діяльності Російської православної церкви та інших релігійних організацій, пов'язаних із країною агресором. "Дуже символічно, що Зеленський заборонив Православ'я саме у День незалежності України. Потрібно перейменувати цей день чи взагалі можна прибрати його з календаря і написати нове свято - День заборони Православ'я в Україні!", - написав російською мовою Дмитрук. При цьому слово "православ'я" у нього з великої літери, а "незалежності" з маленької. Читайте також: Громади УПЦ МП отримають 9 місяців на те, щоб "відскоблитися" від Москви, - Стефанчук Слід наголосити, що новий закон не забороняє Українську православну церкву Московського патріархату, до якої належить і яку всіляко підтримає та захищає депутат. Мова про РПЦ, тоді як для УПЦ МП прописано процедуру підтвердження відсутності зв'язків з Росією. Читайте також: Нардеп Дмитрук обурений "діями ЗСУ" в Курській області. У відповідь офіцер Карась оголосив "полювання" на політика Ранком 24 серпня Дмитрук казав, що за ним нібито стежать й готується обшук його помешкання з подальшим затриманням. Хто такий Артем Дмитрук 31 рік. Народився у місті Козятині на Вінниччині. Іподиякон церкви Московського патріархату. Спортсмен-пауерліфтер. Проросійський активіст. Антивакцинатор. Закінчив юридичний коледж. Обраний до парламенту від 133 мажоритарного округу (місто Одеса) за підтримки "Слуги Народу". Наразі позафракційний.

У суботу, 24 серпня, в Україні відзначають 33-й День Незалежності. З нагоди свята до Києва прибула прем'єрка Литви Інґріда Шимоніте. Повний текст новини

Йде третій рік повномасштабного вторгнення РФ. Якщо на початку вторгнення була тенденція, що люди бігли до Бога, приходили з молитвами чи з проханнями, то зараз десь люди не так часто приходять чи менше моляться, можливо, хтось втрачає надію. Ви спостерігаєте щось подібне? І як це пояснити або як людям зберегти те терпіння і надію, які мають бути присутні сьогодні за такої складної ситуації? Ми, як душпастирі, тримаємо руку на пульсі нашого народу або ще інше порівняння - ми уважно вслуховуємося в серцебиття нашого народу. І можу стверджувати, що справді початок цього повномасштабного вторгнення став для всіх великим потрясінням. Ми всі радикально змінилися. Хоча війна йде вже понад 10 років, але, можливо, так особисто це лихо торкнулося кожного українця, кожного громадянина України лише з тим повномасштабним вторгненням. Я не спостерігаю якогось, скажімо так, зачерствіння чи віддалення людей від теми вічного, від Бога, навпаки - ми бачимо колосальне навернення. Багато хто з інших галузей людського знання, медики та психологи, відзначили, що коли почалася війна, то всі людські стосунки обнулилися: ставлення людини до неї самої, до її особистого життя, стосунки між людьми, навіть ставлення до найближчих людей, до держави, церкви - все це перебуває в стані переосмислення. І в тому числі, коли людина шукає Бога або мала вже певний духовний релігійний досвід. Війна загострила пошук людини сенсів. Людина питає себе: "Чому це мені сталося, Боже? Де ти є, коли нас вбивають? Як обрати правильну дорогу, орієнтири під час такої великої дезорієнтації?" І це все штовхає людину шукати ці відповіді на такі дуже непрості питання. Ми всі розуміємо, що жодна людина на ці питання не може відповісти. Відповідь може дати лише той, в руках кого лежить доля людини й усього світу. Людина, навіть невіруюча, шукає тих вічних цінностей, без яких її життя немає сенсу. Очевидно, людина, переоцінюючи всі свої духовні й моральні орієнтири, у той чи інший спосіб наближається до Бога і до Церкви. Хочу вам сказати, в нас є досвід, що певні наші парафії, зокрема, у центральний, східній, південній Україні, помінялися на 100%.  От є такі громади, де 100% людей евакуювалися, але прийшли нові. Цього року, наприклад, усі наші прощі, паломництва, які ми мали, ми не могли їх організовано проводити, тому що живемо в умовах військового стану, але всі вони були дуже багатолюдними. Люди шукають, люди спраглі Бога, і та християнська спільнота, яка кормить людей справжньою духовною поживою, сьогодні користується величезною популярністю.  Можу сказати, що український народ сьогодні, в стані війни, переживає якісь такі особливо духовні навернення. Та спрага за Богом особливо є гострою, і всі наші храми переповнені.  Немає жодного священника, який би відчував себе безробітним. Ми всі справді працюємо на межі наших сил і можливостей, але ми з великою радістю служимо Господу Богу і нашому українському народові. Глава УГКЦ Блаженніший Святослав, фото: sоbоr.соm.uа Що таке свобода у християнському сенсі, яку дає Христос? Ісус сказав, що "я даю вам свободу". А суть свободи, як тієї Незалежності, яку відзначає Українська держава, - політична, культурна, духовна? Чи як би ви її характеризували? Ми незалежні від чого? Як ретранслює нас оця незалежність, як її пояснити? Дозвольте мені скористатися цією нагодою та привітати всіх наших читачів з Днем Незалежності України. Цей день сьогодні є особистим святом кожного українця, кожної української родини, тому що ми відчуваємо, що від того, чи ми будем мати вільну, соборну, незалежну державу, залежить наше життя. Питання нашої незалежності, нашої свободи - це питання життя і смерті цілого народу, тому це особисте свято. Я пригадую, як тоді, коли тільки ми отримали цю Незалежність у 1991 році, в усіх наших храмах 24 серпня спонтанно став духовним днем, майже релігійним святом. Пам'ятаю, що ті перші роки Незалежності, того дня люди відклали все, і перше, що цього дня робили - ішли до церкви молитися. Це якийсь такий був дуже спонтанний рух. Ця незалежність, в першу чергу, мала духовне значення, і тут є кілька вимірив цього духовного значення нашої державної Незалежності. Перше, ми всі зрозуміли, що Незалежність України є Божим даром. Ми тоді бачили, як на зорі, коли ця незалежність лише ось показувалося, як сонце, що стає з горизонту, вийшла з підпілля Українська греко-католицька церква і стала начебто цим камінцем, який вдарив по тих глиняних ногах того радянського колосу, і він просто розсипався. Ми розуміли, що незалежність, наша держава є Божим даром, як відповідь Господа Бога на оці столітні змагання нашого народу, які ми називаємо сьогодні національно-визвольними. А вінцем цих змагань, властиво, було мучеництво Української греко-католицької церкви, зокрема за часів комуністичного режиму. Тому народ дякував. Але цей дар треба було ще втримати. Ми всі побачили, що ця держава, яка народилася після розпаду Радянського Союзу, ще є постсовєцька держава, що свобода - багатозначне поняття, яке має не тільки якісь юридичні чи політичні значення, а й моральне. В християнській філософії та богослов'ї ми завжди звикли говорити про свободу в подвійному значенні - "свобода від" і "свобода для".  Говорячи про нашу національну свободу, ми говоримо спочатку про незалежність, це і "свобода від": від поневолення, від тих неоколоніальних зазіхань Москви, які особливо сьогодні проявилися в усій своїй кровожерності під час цього повномасштабного вторгнення. Але це й теж "свобода для", цю свободу потрібно ще правильно вміти використати. Ми як християни багато разів пересвідчилися: якщо свобода це є здатність, можливість чинити добро, якщо цю можливість обирати добро ми використовуємо для злого, тоді ми цей дар свободи легко можемо втратити. Тому цей період був дуже тяжким, який ми називаємо - молодої незалежної Української держави 1990-х років. Тоді перед нами відкрився шлях переходу від постсовєтської України до справді демократичної держави. Той період був позначений кількома Революціями, коли народ не захотів втрачати свою незалежність, але брав відповідальність за свою свободу.  Справжня свобода завжди пов'язана з відповідальністю. І тут показалося, що ми всі дуже хочемо користати з плодів тої незалежності, але брати відповідальність за неї не всі готові. Я думаю, що дуже важлива роль церкви й церков, тому це процес трансформації України. Зокрема, наша церква одразу почала займатися вихованням свого народу, вихованням його гідності та свободи, відповідальності за свою державу. Я пригадую слова свого попередника блаженнішого Любомира в перших днях Помаранчевої революції, бо дехто у владі казав: "Ось, натовп вийшов на майдани". Вірніше Любомир сказав: "Ні, це не натовп, це відповідальні громадяни, які не тільки здійснили свій свобідний і вільний демократичний вибір, прийшовши голосувати, це громадяни, які готові захищати свій голос". Блаженніший Любомир, фото: оsbm-kyіv.соm.uа А коли сталася подія, яку ми звемо Революція Гідності, ця відповідальність проявилася навіть на вищому рівні, ніж в часи Помаранчевої революції.  Виховати громадян до усвідомлення своєї гідності - це вже революція.  Тому цей процес трансформації України від постсовєтської держави до вільної демократичної держави ще триває, як і будівництво суспільства, яке не лише є "вільне від", але "вільне для". Я думаю, що війна, яку ми сьогодні переживаємо, це ще один етап цього процесу.  Але в мене таке відчуття, що всі ті попередні роки будівництва незалежної України були лише приготуванням до іспиту, а справжнім іспитом, на жаль, стала оця жахлива війна.  Спостерігаючи, як сьогодні мій народ цей іспит складає, ми всі дякуємо Господу Богу за те, що наші люди, навіть в контексті цієї трагедії, творять політичну націю нового типу. І нашу Незалежність сьогодні по-новому оцінює не тільки звичайний українець, не тільки українське суспільство, але теж світове співтовариство. Як ви поясните, що спершу протягом понад 30 років величезний вплив на уми українців чинила московська церква. У нас є от і така православна церква Московського патріархату. Однак навіть повномасштабне вторгнення, тисячі вбитих українців, вбитих священників, до речі, з благословіння зброї московською церквою - все це не одразу дало рішення про заборону цієї церкви в Україні. Чому так довго це все не могло розродитися? Чому не могли однозначно поставити крапку? А щодо людей, які позбулися чи позбудуться цього московського слова, як довго їх мучитиме його відсутність? Чи вони, якщо хочуть Бога, то прийдуть до вас чи до інших священнослужителів, слухатимуть слово Боже і все буде нормально? Бачите, духовне поневолення України почалося відразу, відколи Російська імперія почала крок за кроком колонізувати територію України, починаючи із ХVІІ століття. Історія нашої церкви тут є яскравим прикладом. Крок за кроком, як тільки Російська імперія приєднувала нові українські землі, вона починала нищити нашу церкву.  І ось остаточне знищення нашої церкви в тодішніх російських кордонах сталося 1839 року. Очевидно, що тоді Росія намагалася русифікувати цю територію за допомогою різних символів, навіть пам'ятників. Тобто використовувала все, що можна було, для того, щоб утвердити оцю просто вбивчу ідеологію - "православіє, самодєржавіє, народность". І вже тоді російська імперська влада бачила церкву як інструмент поневолення. Мені це дуже прикро говорити, як людині, яка представляє церкву. Це була така, я б сказав, безсоромна інструменталізація церкви в ім'я імперських інтересів. І тоді, очевидно, та церква, яка навіть втратила право мати свого патріарха, перетворилася на департамент державної машини. Митрополит Андрей Шептицький назвав це "казьонним православієм". Тут, очевидно, було мінімум духовності та релігії, а максимум вєрноподданічеського, такого казьонного, державного контролю над сумлінням мільйонів людей. Для прикладу, коли це самодєржавіє впало під час Лютневої революції 1917 року, я пригадую, цю статистику - вперше під час Першої світової війни російські солдати на фронті не мали обов’язку іти до сповіді. Бо до цього часу всі мали йти до сповіді й від батюшки отримувати "сертифікат благонадьожності". А тут вперше - царя нема і такого обов'язку вже нема. Тоді у 1917 році перед Пасхою в російському війську пішли до сповіді лише кілька відсотків солдатів, що спричинило величезний обвал можливості цієї церкви контролювати сумління людей. А потім все йшло зі швидкістю снігової лавини, яка просто змела цю церкву вже у більшовицькій революції. На жаль, всі ті наслідки повною мірою на собі відчули українці. Зокрема, коли Сталін відродив інструмент маніпулювання релігійними почуттями віруючих в Совєтському Союзі, відроджуючи російську православну церкву, однак фактично підім'явши її, тоді вона стала інструментом вже не царського, а комуністичного режиму.  Як нам було не дивно, я пригадую своє дитинство, бачити православних батюшок з комуністичними нагородами. Тоді єпископи РПЦ отримували державні нагороди за те, що закривали свої власні храми. Ми тоді, діти підпільної переслідуваної церкви, на це дивилися з жахом. І ось, коли Україна стала незалежною, ця Незалежність почала все ж таки вимагати певних змін. Ми всі сьогодні пам'ятаємо і знаємо термін "декомунізація". Так, він у західній Україні стихійно почав відбуватися, той ленінопад відбувся ще в 1990-х роках. Але, на жаль, центральна, східна, південна Україна жила ще з іншими ритмами. А коли показалося усе неоколоніальне обличчя російської влади й обличчя Московського патріархату в Україні, тоді український народ поставив вимогу щодо декомунізації навіть московського православ'я на території України. ленінопад, фото: brd24.соm Я не хочу далі входити в аналіз цих процесів, бо мене можуть звинуватити, що я втручаюся у внутрішньо православні якісь події. Але звичайний громадянин України в певний момент собі сказав:"Ну, вистачить. Скільки можна нас дурити?". І, очевидно, що сьогодні Українська держава відчуває свій обов'язок, зокрема, в умовах повномасштабного вторгнення, дбати про державну безпеку навіть тоді, коли йдеться про загрози для державної безпеки, які виходять із лона адептів московського православ'я в Україні. Тому, я думаю, ми всі повинні бути чесні перед своїм власним сумлінням, перед Господом Богом і перед українським народом. Як ми справді будемо шукати Бога і хочемо жити духовним життям, то це буде дорогою до звільнення, до свободи, навіть до декомунізації церкви, навіть до тих нових вимог, які сьогодні віруючі українці ставлять до своїх духовних лідерів. Я це можу сказати не тільки про віруючих православних церков, а й про віруючих нашої церкви, протестантів та інших церков.  Ми хочемо бути вільним народом, і церква, як середовище визволення, тут повинна сповнити свою місію в нових історичних обставинах. Як людям коротко і просто пояснити, чому московське слово у наших церквах не потрібне? Повинні наші громадяни України відчути відповідальність за свою церкву. Якщо ви відчуєте відповідальність за свою церкву, тоді та церква зможе помінятись. Я з гордістю можу сказати про активних мирян Української греко-католицької церкви: ми тішимося, що ми як церква  змінюємося, ростемо, шукаємо нових способів, нових форм, як бути церквою, як послужити Богові й людям в новітніх обставинах. Ми тішимося, маючи мудрих, активних, свідомих, відповідальних мирян у нашій церкві, на яких можна покластися. І сьогодні Українська греко-католицька церква не є якась холодна ієрархічна структура -  це жива мережева спільнота, яка сьогодні охоплює тією мережею присутності багато країн світу. Ми б дуже хотіли нашим досвідом церковного буття поділитися навіть з нашими православними братами. Не бійтеся. Не бійтеся бути активними. Ваші батюшки не можуть бути вашими рабовласниками. Не раболєпствуйте перед духовними чиновниками. Вмійте бути відкритими, вільними й лише тоді ви зможете змінювати ту церкву, дітьми якої ви себе вважаєте. Я думаю, що миряни, звичайні православні віруючі, сьогодні можуть бути каталізатором змін у тих церквах. На жаль, так сталося, що Росія намагалася підім'яти ті пострадянські країни через корупцію. Те саме було і в Україні. Вони вважали, що політична корупція, фінансування різного роду проросійських політичних організацій і рухів, які займалися реставрацією різних історичних, так званих, подій - це був sоft роwеr, така м'яка сила, якою вони хотіли наново колонізувати, у тому числі, й Україну. І тут ми побачили, що Московський патріархат дуже активно почав відчувати себе складовою цієї всієї корумпованої системи. Ми бачимо, що в Росії відбулося злиття корумпованої світської влади та церковної влади, оця симфонія набула таких гидких форм. Злиття престолу і трону привело до кінцевої втрати морального авторитету тої самої церкви навіть в російському суспільстві. І це проєктувалося як модель державно-церковних стосунків для України, ішлося про московське православ'є як державну церкву. І ми бачили, як поводилися московські політики й поводяться сьогодні щодо такого типу церковного буття, зокрема, і в Україні. Я б хотів, щоб ще сьогодні згадали таку делікатну дійсність -  величезна кількість вірних Московського патріархату відчуває себе зрадженими своєю церквою.  Я спілкуюся з багатьма з них, і вони відчувають, що той, хто мав бути їхнім батьком, став їхнім ворогом. Той, хто мав дбати про них, остаточно їх зрадив. Це не означає, що ті зраджені, зранені люди відразу будуть чекати іншої конфесії, підуть до одної чи іншої церкви. Я маю тепер такі відчуття, що багато з тих зранених, зболених сердець взагалі відійдуть від церкви.  Україну може чекати дуже потужна хвиля секуляризації, тобто нового виду безбожництва та атеїзму.  Точно так, як сталося в царській Росії після повалення царського трону, а разом з тим влади чи сили над людьми російської православної церкви. Поясніть позицію Глави Римо-католицької церкви, який сидить на Святому Престолі у Ватикані, тому що не всі люди розуміють, чому у нього не така однозначна заява щодо засудження дії Росії? У чому сьогодні складність ролі, яку виконує Папа Римський Франциск? Можливо, ті речі, які ми не бачимо, але він їх теж робить, і вони дуже вагомі та важливі. Вся складність сьогодні ролі та місії Святішого Отця Папи Римського як Вселенського Архієрея - "як бути проповідником миру в часі, коли починається Третя світова війна в частинках", - це його слова. Тобто, як сьогодні бути тим, який має служити примиренню між народами, коли народи між собою починають воювати. Це й та складність, можливо, певна напруга між локальним і вселенським. Очевидно, багато проблем цілого світу в Україні виглядають по-іншому. Папа Франциск, фото: gеttyіmаgеs Ми сьогодні розуміємо, що примирення між агресором і жертвою можливе лише тоді, коли той агресор зупиниться, коли світове співтовариство його засудить, коли агресор буде змушений відшкодувати завдану кривду. Лише тоді може бути діалог, який колись, сподіваюся, увінчається тим, що ми називаємо загоєнням ран, а відтак примиренням. Тому це все дуже такі складні питання, але давайте залишимо Папу бути Папою, а українці будьмо українцями. Я думаю, що всі все зрозуміють і нас в тому числі, коли ми справді переможемо у тій війні, яку ведемо. Можливо, це наша така місія - здемаскувати того диявола, який сьогодні накидається на нас, здемаскувати ту Москву, яка сьогодні вже більше не є носієм високої культури, а є носієм новітньої геноцидальної ідеології. Бо, на жаль, сьогодні світ має таку саму небезпеку, в якій перебував перед початком Другої світової війни. Пригадаємо собі той час у Європі: всі хотіли запобігти ескалації світового конфлікту. Пам'ятаєте Чемберлена (прем'єр-міністр Великої Британії, один з підписантів Мюнхенської угоди у 1938 році про приєднання Судетської області Чехословаччини до складу Третього Рейху), який так тішився тим папірчиком, мовляв, задовольнили апетити агресора і віддали частину якоїсь країни. Тоді в пересічного європейця Німеччина асоціювалася з високою культурою, філософією, музикою, хоч при владі були нацисти. А потім у кінці Другої світової війни всі з жахом питали себе: "Як це стало можливим, що такий цивілізований, культурний народ допустився до злочинів Аушвіца (один із найбільших нацистських концтаборів, - ред.) і вчинив геноцид проти цілого народу?". Те саме сьогодні діється щодо Росії, яка після розпаду Радянського Союзу вкладала величезні гроші для того, щоб поширювати ілюзію своєї високої культури. Сьогодні, коли хто-небудь шукає якогось експерта по Росії, завжди наткнеться на адепта, який був вихований на ілюзії величі російської культури. Тому завжди, коли сьогодні чутимуть про Росію, будуть передусім звертати увагу на категорії свого власного ілюзорного мислення, не питаючи себе, що реально діється в Росії. В Росії реально сьогодні, я б сказав, неоколоніальний геноцидальний режим, який нічого не має спільного з взірцями високої російської культури, з Достоєвським чи іншими так званими класиками російської культури.  Цієї культури прямо сьогодні більше вже нема. І це певний шок, який, можливо, сьогодні переживає Захід, всі ті, які називають себе експертами. А наша, можливо, історична роль - все це здемаскувати, попередити світ, закрити його перед цією величезною небезпекою. Тому, я сподіваюся, ми свою роль виконаємо. Ми переможемо, а тоді всі нас зрозуміють. Я переконаний, що Господь Бог завжди є по стороні того, хто є жертвою несправедливої агресії, що Господь Бог сьогодні є поруч, поруч нас. Ви сказали, що Бог поряд з нами, однак багато людей запитує сьогодні: "А де Бог і чому з нами це так?". Як Ісуса питали: "Чи батьки його згрішили, чи він? Чому він сліпий?". Так, а хто згрішив? Статті пишуть розумні люди, пояснюють, чому ми "заслужили" цю війну. Щоб ви сказали, бо тут важливо людям розуміти, де Бог, якщо я його не бачив, не відчуваю, і це все відбувається? Чому нам це? До кінця на це питання ми відповімо, можливо, в кінці історії, коли весь процес відбудеться, тоді ми побачимо все у цілісності.  Зараз саме християни мають ключ для інтерпретації цієї дійсності. Чому? Тому що ми віримо в страждаючого Бога.  Не того Бога, який десь там далеко, десь на небесах у своєму царстві, ні. А Бога, який став людиною. Ми віримо в Сина Божого, який увійшов в людську історію, взяв на себе людське тіло і добровільно вийшов на хрест. Тобто сьогодні ми, християни, бачимо страждаючого Христа в стражданнях кожної людини. Я хочу поділитися своїм таким власним духовним досвідом. Коли я відвідую наших славних хлопців чи навіть цивільних, які зазнали травм внаслідок бомбардування, знаєте, то просто якийсь справді благоговійний трепет перед стражданнями людини в Україні, в яких реально присутній Бог.  Себе зловив на думці, бачачи ті рани, я кажу собі: "Ісусе це ти. Я бачу тебе у цій людині". І справді сьогодні Христос страждає в тілі страждаючого українського народу, тому ті болі й страждання нашого Спасителя в тілі страждаючого українця так мотивують християн до діл милосердя, кличуть нас не просто шанувати страждання людини, але захищати людське життя. Тобто це якийсь справді релігійний мотив усього нашого соціального служіння, це те, що ми робимо для захисту порятунку людського життя в ім'я Боже. Це не є якась така звична, я б сказав, філантропія, а це є справді дияконія, тобто служіння Богові через служіння потребуючій людини. Фото: gеttyіmаgеs І цей досвід не тільки мій особистий, але цілої нашої церкви. Ніхто ніколи не питався в наших громадах, в наших парафіях: "До якої ти церкви ходиш? Якою мовою ти говориш?", - коли ми бачили потребуючу людину, пораненого біженця, людину, яка потребує, щоб їй допомогти, зігріти чи, можливо, навіть порадити, як далі їй в житті поступати. А це є секрет стійкості. Я переконаний, що не абстрактна, але дуже конкретна присутність Бога між нами, зокрема, через його страждання в ранах України, це є дуже-дуже глибокий фундамент для проголошення Христового Євангелія сьогодні в Україні. Саме тому ми кажемо: "З нами Бог". Бог є завжди у тому, хто страждає. Є така одна ранньохристиянська проповідь з ІІ століття, то ще з переслідуваної церкви, яка говорить про те, що Христа вбивають в кожному, кого будуть вбивати аж до кінця світу. Христос був присутній і в Йосипі, якого в Єгипет продали. Христос був присутній і в Авелі, якого вбив Каїн у Старому Заповіті. Сьогодні він є присутній у кожній людині, яка є потребуюча, немічна. Тому-то ми читаємо в Євангелії від Матея про Страшний суд. Каже Христос: "Те, що ви зробили одному з моїх найменших, ви мені зробили". Тому ми, християни, знаємо, де є присутній Бог. Ми бачимо його. Ми хочемо послужити Господу Богу і нашому багатостраждальному, але героїчному народові. Довідково: Спецпроєкт "День Незалежності: світлі люди в темні часи" - це спеціальний медіамарафон до Дня Незалежності України, присвячений людям, які не лише надихають українців своїм прикладом, але й активно борються за незалежність країни на фронті, в культурній, волонтерській, дипломатичній та інших сферах життя. Проєкт висвітлює історії тих, хто своїми щоденними діями та незламним духом наближає перемогу України.