Search trend "Антонов"

Окупанти націлилися захопити цей населений пункт та провести там інженерне обладнання позицій, щоб потім накопити резерви і висунутись на Сіверськ з метою його оточення, говорить Максим Антонов.

Війна скалічила безліч доль та принесла страшні трагедії. Але навіть на фоні багатьох інших втрат ця моторошна історія виділяється. В Чернігові поховали 47-річного Костянтина Антонова. Чоловіка знайшли мертвим лісники біля полігону. Закопаного в землі. Без документів і шевронів. У кишені лежала банківська картка на його ім'я. Для підтвердження, що це саме Костянтин, родичі здали аналіз ДНК. Результатів чекали чотири місяці. Костянтин був військовим. Отримав повістку і пішов служити в липні минулого року. А в жовтні того ж року зник з військової частини. Тривогу забили рідні, оскільки Костянтин не виходив на зв'язок. Батько, Олександр Антонов написав заяву до поліції. Додому прийшли слідчі, провели обшук. А в частині Костянтина Антонова визнали сзчшником (самовільне залишення військової частини ч. 4 ст. 407 Кримінального кодексу. Gаzеtа.uа). 19 липня минулого року сина мобілізували, розповідає 77-річна Ніна Антонова, мати Костянтина. Добре запам'ятала, бо це був мій день народження. Забіг додому, каже: "Я вже у формі, їду". Від служби не відмовився. Додому приїздив на вихідні. Жили десь у лісі, простудився, поклали в госпіталь, потім перевели в частину. Останній раз спілкувалися з ним у кінці вересня. А потім - жодного дзвінка. Телефон не відповідав. Чоловік пішов до військкомату, написав заяву. Відповіді чекали місяць, а її так і не було. Вирішили звертатися в поліцію. Подзвонила, перепитала: чи можу до них звернутися? А вони сказали, що самі прийдуть. Прийшли, обійшли всі кімнати. Можливо, думали, що ми його тут ховаємо. Писали до обласного військкомату, військової частини, поліції Родина найняла адвоката. - І з того часу нам йшли відписки: одні писали, що сам залишив військову частину. Інші, що не вийшов на шикування, Ніна Іванівна показує сфотографовані документи на телефоні. І ксерокопії заяв, що писали до обласного військкомату, військової частини, поліції. "11.10.2023 молодшого сержанта на шикуванні не було виявлено&hеllір; в шпиталі, куди був направлений на лікування, не було виявлено&hеllір; на телефонні дзвінки не відповідав, місцеперебування невідоме". Так написано у відповідях на запити адвоката із військової частини. Лісник у лісі знайшов могилу, в ній - труп У відповіді від командира військової частини від 10 грудня написано, що Антонов 10 жовтня самовільно залишив військову частину. За даним фактом проводиться службове розслідування. Матеріали справи будуть направлені до органів досудового розслідування. - І тут, більш ніж через півроку приходять і кажуть, що лісник у лісі знайшов могилу, в ній - труп. І жодних документів, лише банківська карта на Костіне ім'я та прізвище, - веде далі жінка. - Експерти після огляду казали: попередньо смерть настала приблизно в кінці вересня. Сказали, що треба їхати на впізнання і здавати зразок ДНК. Набрала номер слідчої. А вона каже: "Ніякого опізнання. Він дев'ять місяців пролежав у землі". Щось іще почала казати. Чи то я її неправильно зрозуміла, чи мені так здалося. Кажу: "Виходить, він сам себе пристрелив, викопав могилу, ліг і закопав?". Костянтин у частині був не один, але родина стверджує поки вони самі не звернулися у поліцію військового ніхто не шукав. - Син був молодшим сержантом у розвідці, - продовжує Ніна Антонова. - До мобілізації працював у чернігівській фірмі "Основа", проводив інтернет. Коли отримав повістку, сам пішов. В голові у нього була гематома, міг лягти на операцію. Відмовився від лікування .Під час навчання дзвонив, казав, що командування його хвалить. Із 10 потрапив 9 разів у мішень. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Окупанти завдали удару по Чернігівщині Ніна Іванівна показує останні фото сина, де він у військовій формі. Онук надіслав. Коли приходив додому, хотіли з ним сфотографуватися, а він казав: "Мені не можна". Родина у нас військова. Чоловік військовий льотчик, 30 років стажу, підполковник запасу. Пройшов Афганістан. Уявляєте, як йому зараз, коли кажуть, що син самовільно залишив військову частину? Компенсації на поховання не отримали В середині жовтня батькам подзвонили з моргу, каже Марина Шевцова, сестра Костянтина Антонова. Сказали, що результат ДНК позитивний, можна привозити речі та забирати тіло для поховання. Ховали не як військового. Бо офіційно його вважають сзчшником. Компенсації на поховання не отримали. Хоча на це і не розраховуємо. Не треба нам ті гроші. Хочемо, аби було справедливе розслідування. Щоб зняли з брата тавро сзчшника. Бо він не тікав. Востаннє розмовляли з ним 14 чи 15 вересня. Запитував, чи немає військового юриста для консультації. Але що сталося, не сказав. Що вказано у висновку судово-медичної експертизи? Орієнтовна дата смерті з 14 по 23 вересня минулого року. У свідоцтві написано, що встановити причину смерті неможливо. Але в описі стану тіла написано, що в нього численні внутрішні травми грудної клітки та шиї. Ми розуміємо, що там щось сталося. Можливо, брата вбили. Жодного папірця від військової частини не отримали. З нами ніхто не зв'язався. Їхати туди не хочу. Уже минув рік. Мабуть, тих, хто там міг бути і міг бути причетний до цього, немає в тій частині. Можливо, декого і в живих. У документі від них, який отримав адвокат, написано, що на шикування Костя не з'явився 11 жовтня 2023 року. Останню зарплату (грошове забезпечення) отримав за серпень - на початку вересня. Частину лишив батькам, частину собі. За вересень, наскільки нам відомо, нарахувань на картку не було. Не повернули його речі. Що кажуть слідчі? Мати подзвонила. Сказали, що справу не закривають. Та я припускаю, що її можуть закрити за строками давності. Поліція знайшла таксиста, який 20-го чи 21-го вересня віз його з Чернігова до військової частини. Якщо людина хоче втекти, то не їде до частини і не у військовій формі. Інколи бувають думки: мабуть, Бог робить так, щоб ми не знали правди. Не знали, що там насправді відбулося. Батюшка сказав: "Дайте Богу робити його роботу". Якщо продовжувати щось ворушити, добиватися правди, треба повторно робити незалежну судово-медичну експертизу. Наймати адвокатів. Справу можуть розглядати роками. Краще тими грошима допоможу Костіному сину. Мені шкода батьків. Уже у віці. Можуть не пережити цього. Мати ще більш-менш намагається триматися. Тато переносить дуже важко. Для нього це як плювок в обличчя. Не просимо робити з Костянтина героя, але і тавро сзчшника він не заслужив. Я вже не кажу про те, що десь по світу ходить чи ходять його вбивці і залишаються непокараними. Від редакції Якщо прийняти версію командування частини, що Костянтин Антонов залишив частину самовільно, залишається безліч питань, на які немає відповіді. Зокрема: - Чому він не з'явився вдома?; - Де перебував весь цей час?; І головне, факт його загибелі та факт самого вбивства означає, що вбивство справді не розкрито і вбивці не покарані. Крім того, очевидно, потребує ретельної перевірки і сама версія того, що військовий саме самовільно залишив частину, адже без цього слідство ніколи не буде проведено об'єктивно. Сьогодні кримінальне провадження ведеться за статтею 407 ("Самовільне залишення військової частини або місця служби), розслідує справу Державне Бюро розслідувань під процесуальним керівництвом Чернігівської обласної військової прокуратури. На запит редакції про хід розслідування Оксана Згіблова, начальниця відділу організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів Управління забезпечення діяльності ДБР відповіла, що Кримінальний процесуальний кодекс України встановлює особливий порядок ознайомлення з матеріалами досудового розслідування для сторін та учасників кримінального провадження. За цим порядком редакція належить до "інших учасників кримінального провадження, і може реалізувати своє право "на отримання відповідної інформації" лише "з письмового дозволу слідчого або прокурора і в тому обсязі, в якому вони визнають можливими". Іншими словами - таємниця слідства. Виходить, замкнуте коло: якщо військовий самовільно залишив військову частину, або загинув не на фронті, розслідування проводить Державне бюро розслідувань, а не поліція. А якщо версія про самовільне залишення частини не відповідає дійсності, хто перевірить її? Редакція звернулась до прокурора Чернігівської обласної військової прокуратури за письмовим дозволом про надання редакції інформації про хід слідства. Можливо, це зрушить справу з місця.

Влітку цього року у Київському політехнічному інституті імені Ігоря Сікорського змінився ректор. Його очолив 45-річний професор і кандидат філософських наук Анатолій Мельниченко, який раніше сам навчався у КПІ і пропрацював у виші 22 роки. Київський політехнічний є одним з лідерів з підготовки ІТ-фахівців. За рейтингом DОU, тут навчалися 13% українських айтівців. Нині в КПІ здобувають освіту майже 8000 майбутніх ІТ-спеціалістів. Та попри це нинішні та колишні студенти подекуди скептично відгукуються про свою альма-матер і не дуже охоче рекомендують сюди вступати іншим (на 6,4 бала з 10). DОU записав велике інтерв’ю з ректором КПІ про те, які є проблеми у виші і як їх планують розв’язувати, як університет буде заробляти, які є неочевидні тенденції в ІТ-освіті і чому ректора звинувачують у плагіаті. «Ці результати стали для нас несподіванкою». Про просідання рейтингів КПІ — Цього року відбувається зміна поколінь у середовищі ректорів. Ваш попередник Михайло Згуровський був на посаді 32 роки. І чимало колишніх студентів висловлювали побоювання, що нове призначення — це продовження попередньої політики й попереднього курсу, без реформаторства. Коли вас призначили на посаду у кінці червня 2024 року, за що ви взялися передусім, що вдалося реалізувати? Тут питання навіть не реформаторства, а назрілих змін зі збереженням традицій. Саме з цим ми з командою йшли на вибори. Одним з перших кроків стала підготовка до незалежного аудиту університету. Ведемо перемовини з низкою компаній, які мають провести управлінський аудит, щоб удосконалити адміністративні процеси та загалом привести нас до стандартів роботи європейських університетів. Важливий момент — кошти вишу не будуть йти на аудит. Це буде проведено або за принципом Рrо bоnо (тобто безплатно), або через спонсорську допомогу. Також ми декларували поглиблення міжнародної роботи. Так, КПІ став єдиним українським університетом, куди в листопаді завітали представники Аmаzоn. Нині активно формуємо нову стратегію університету на 2025–2030 роки, яку плануємо затвердити у грудні. Ми отримали пропозиції від усієї спільноти КПІ і презентували своє бачення. Окрім того, оновили команду. Проректори — це відносно молоді люди, наймолодшому з яких 32 роки. Вони раніше працювали у КПІ і готові брати на себе відповідальність за подолання проблем, відповідно до прописаних КРІ. За ці чотири місяці ми стикнулися з тим, що, окрім стратегічних завдань, є багато раніше не вирішених рутинних проблем, які треба «розгрібати». З допомогою партнерів встановлюємо відновлювальні джерела енергії. Найближчим часом наша бібліотека буде заживлена за допомогою сонячної станції. Це важливо, оскільки у бібліотеці є сервери з електронним архівом усіх наукових та навчальних видань. Щоб статті науковців КПІ індексувалися, має бути постійний доступ до мережі. Також стали збільшувати кількість місць в укриттях. Щоб усе більше студентів перейшли на змішаний формат навчання (нині їх 60%), коли лекції онлайн, а лабораторні та практичні — в очному режимі. До речі, після опитувань ми зрозуміли, що ІТ-факультети не дуже хочуть переходити в очний режим. Однак з наступного семестру автівці все ж будуть вчитися у змішаному форматі. — КПІ за рейтингом ЗВО DОU — аж на 8-й сходинці. Попри високі зарплати, студенти і випускники КПІ скептично відгукуються про свій університет. Їхня готовність рекомендувати його отримала 6,4 бала з 10, що нижче від середнього рівня за всіма університетами. Чому так, на вашу думку? Я думаю, що це питання вибірки, яку використовував DОU. Я ставлю її під сумнів. Коли до мене приходять представники ІТ-компаній, то кажуть, що хочуть брати на роботу лише випускників КПІ й нікого більше. Наш університет є одним з ключових за низкою інженерних спеціальностей. Я бачив рейтинги DОU, але дозволю собі не погодитися з ними. — Рейтинг вишів формувався на основі відгуків колишніх і нинішніх студентів. Але яких студентів? Ще раз скажу, що до нас звертаються провідні компанії, які просять лише випускників КПІ. Ми, своєю чергою, з 2005 року опитуємо роботодавців. Спершу студенти випускаються, пів року даємо на адаптацію, а тоді дізнаємося, де вони працюють, і намагаємося опитати безпосередньо керівника, який оцінює і фахові компетентності, і навіть софт-скіли. Тому у цьому плані ми маємо інші дані. Ми бачили рейтинг DОU, і результати стали для нас несподіванкою. — У рейтингу якраз і йдеться про те, що випускники отримують одні з найвищих зарплат на ринку, але у них є невиправдані очікування щодо університету. Будь-які об’єктивні зауваження ми приймаємо і намагаємося їх виправити. Так, ситуація така, що одним помахом чарівної палички усе не зробиш. Але ми вже суттєво оновили освітні програми та залучили роботодавців до формування програм. Я думаю, що, можливо, при нових опитуваннях і коректних вибірках результати будуть зовсім іншими. «Близько 40% абітурієнтів вступають за кордон». Про відплив студентів — За нашим дослідженням, цього року у КПІ вступило на 351 абітурієнта менше, ніж торік. Чому так, на вашу думку? Чи відчуваєте відплив студентів за кордон? Така статистика спостерігається загалом по Україні. Я спілкуюся з деякими директорами шкіл, і вони розповідають, що близько 40% їхніх випускників вступали за кордон. Це серйозний відплив дітей. Безпека — основна причина, чому їдуть вчитися за кордон, адже ми жодним чином не послаблювали взаємодію зі школами. Ба більше, суттєво оновили освітні програми та створили нові (серед них — «Робототехніка», «Гуманітарне розмінування», «Європейські студії» тощо), розширили переліки вибіркових дисциплін, залучаємо до викладання айтівців з бізнесу. Маємо постійну взаємодію з ЕРАМ, GlоbаlLоgіс, Іnfорulsе, Gеnеsіs, DаtаАrt, Nеtсrасkеr. Та додам, що серед усіх спеціальностей кібербезпека у нас має високий попит. Цього року було 7,6 заяви на одне бюджетне місце, прохідний бал на бюджет — 170,5. Ми зарахували 132 людини на бюджетну форму навчання і 92 — на контракт. — На вашу думку, чи є українська освіта є еквівалентом західної? Тут комплексне питання. Якщо ми говоримо про бакалаврську підготовку, то в Україні вона є цілком конкурентною. Наприклад, в КПІ є особливість — фундаментальність підготовки. Іноді її спершу критикують, але потім розуміють важливість. На перших курсах даємо поглиблено фундаментальні дисципліни — вищу математику, теорію ймовірностей, фізику, теоретичну механіку, електротехніку. Якщо мова про ІТ-спеціальності, то, крім матаналізу, комп’ютерної дискретної математики, студенти вивчають алгоритми й структури даних тощо. Якщо для підготовки магістра потрібне наукове обладнання, то, на жаль українські виші тут дещо програють. Ми зі свого боку робимо все, щоб у нас воно оновлювалося. Влітку отримали нове обладнання від USАІD для навчання фахівців, які забезпечують кіберзахист в автоматизованих системах критичної інфраструктури. А також від Sіеmеns для енергетиків, від Нuаwеі для фахівців у галузі електроніки та енергетики. Фото з лабороторії, відкритої кілька місяців тому Якість магістерської підготовки залежить від дослідницької компоненти та відповідного обладнання. Тобто це питання не еквіваленту, а конкурентоспроможності. Звичайно, українська та європейська освіти мають різні наукові підходи. Але я бачу, що наші бакалаври легко вступають на магістратуру в авторитетні європейські університети й отримують стипендії. — У світових рейтингах українські заклади вищої освіти поступаються європейським, але КПІ у міжнародному рейтингу не обійшов і українських «конкурентів». Зокрема, у Wоrld Unіvеrsіty Rаnkіngs 2025 він опинився після Сумського державного університету. Виші оцінювали за п’ятьма індикаторами: освітня діяльність, дослідницьке середовище, якість досліджень, співпраця з промисловістю та міжнародна відкритість. І в категоріях Rеsеаrсh Quаlіty, Іndustry і Теасhіng помітне падіння. Які проблеми вишу у цих сферах можете виділити? Ну, по-перше, наш університет вже досить давно у цьому рейтингу. По-друге, є питання формування рейтингу. Багато в чому все залежить від експертної оцінки і того, хто ці експерти. Переконаний, що це «просідання» — тимчасове. Для будь-яких рейтингів, які зараз формуються, дані збираються за рік і більше до оприлюднення. Тобто те, що називається свіжий рейтинг, — це, фактично, дані минулого року. Я думаю, що якраз ті аспекти, які ви назвали, ми починаємо виправляти. Нині в нас є понад 70 договорів дуальної освіти [вид навчання, коли теоретичний матеріал опановується в навчальному закладі, а практичний — на робочому місці — ред.], а це означає взаємодію з промисловістю. Зокрема, 5 листопада ми підписали меморандум з однією великою енергетичною компанією України. Щодо освітньої діяльності, то, думаю, найближчим часом станемо набагато кращими. Ми створили систему визнання результатів, отриманих і у формальній, і в неформальній освіті. Тобто зараховуємо кредити або модулі, здобуті поза основною навчальною програмою. Єдине, що студенти-інженери мають повернутися до роботи з обладнанням та очної взаємодії. — Чи достатньо в університеті ресурсів для забезпечення сучасного обладнання та лабораторій для ІТ-кафедр? Ті кошти, які виділяє Міністерство освіти і науки, передусім витрачаються на зарплати, стипендії, частково комунальні, з них мало що йде на обладнання. Його ми закуповуємо на кошти зі спеціального фонду. Однак їх недостатньо, адже комунальні витрати становлять левову частку витрат фонду. Проте ми цю проблему вирішуємо у взаємодії з партнерами. По-перше, нам передають обладнання. Наприклад, ДТЕК — для лабораторій відновлювальної енергетики. Допомагає Аjах, керівник компанії Олександр Конотопський — це випускник нашого університету. Він показує гарний приклад відповідального ставлення до альма-матер. Є закордонні компанії, які допомагають, — Sіеmеns, USАІD. Ми поступово рухаємося до оновлення. Ще в нас відповідальна студентська рада. Згідно із законодавством, ЗВО мають частину коштів [не менш як 0,5% — ред.], отриманих від основної діяльності, віддавати органам студентського самоврядування. Ми це робимо. Коли у наших студентів накопичилося кілька мільйонів, вони віддавали 1,5 мільйона гривень на ЗСУ. Нині ж вирішили закупити обладнання для критично важливої лабораторії. «Це не про КПІ». Щодо корупції в університеті — За даними DОU у 2019 році майже половина студентів КПІ стикалися з корупцією — 49%. На вашу думку, що створює передумови для цього на прикладі вашого вишу і чи бореться з цим університет? Це взагалі цікава історія. Кого опитували? Чи коректні ці показники? Скільки з опитаних людей були студентами КПІ? Ми опитування проводимо постійно. Є чат-бот уповноваженого з антикорупційної діяльності. Ми можемо надіслати вам результати свого незалежного опитування, чи провести спільне опитування. Про яку корупцію йдеться? — Найбільший відсоток нинішніх чи колишніх студентів, які взяли участь в опитуванні — студенти КПІ. І з них є ті, які кажуть, що стикалися з корупцією у виші. Як ви це оцінюєте і як університет бореться з цим? В університеті є запобіжники від корупційних дій. Ще 2004 року ми опитали 9000 студентів, виявили окремі незначні речі й тоді створили механізми запобігання. На сьогодні ця історія взагалі унеможливлена. Якщо студенти стикалися з корупцією, то чому тоді жодного повідомлення до правоохоронних органів не було? — Мабуть, тому, що студенти не будуть з дрібною корупцією звертатися у поліцію. Питання корупції у відносинах викладач — студенти — це не про КПІ. — Ви говорили, що встановили антикорупційні запобіжники. Які саме? Ми створили електронну скриньку для звернень. І стали щорічно проводити опитування студентів, у яке входить антикорупційна частина. Разом зі студрадою подбали про громадський контроль, ввели посаду уповноваженого з протидії корупції. Створили комісію з антикорупції та дотримання законності. Коли я був проректором, то активно працював зі студентами. Якщо були підозри на зловживання повноваженнями, вони присікалися різко. Мені навіть незручно це коментувати. Подивіться наші результати, які репрезентативні, і тоді ми будемо про це говорити. «Такі питання мають вирішуватися у правовому полі». Про скандал з плагіатом — Яка у КПІ ситуація з плагіатом наукових робіт? Плагіат у наукових роботах — це проблема системи освіти всього світу. У 2015 році ми одні з перших в Україні створили в університеті кодекс честі, проаналізувавши кодекси честі багатьох вишів світу. Торік ми створили власну політику використання штучного інтелекту в академічній діяльності. Той, хто використовує його, повинен або задекларувати це, або використовувати його лише для розв’язання рутинних завдань, які не мають інтелектуального складника. Використовуємо програмне забезпечення, щоб виявити плагіат. Ще у 2009 році факультет прикладної математики розробив свій програмний продукт — «Запозичення». За його допомогою можна було порівняти дипломну роботу з роботами студентів попередніх курсів. Зараз ми використовуємо платні сервіси, які мають доступи до різних баз. Якщо плагіат виявляють, таку людину не допускають до захисту. Торік у нас був випадок, коли у законному порядку ми позбавили студента ступеня магістра, бо виявили плагіат у його роботі. Боротьба з плагіатом — це питання формування культури доброчесності. Треба навчитися апелювати до власних знань, а не просто боятися, щоб тебе не спіймали. Ми дуже зацікавлені в тому, щоб сформувати культуру академічної доброчесності. Чи це легко зробити? Аж ніяк. Однак університет намагається. Повірте, коли я вчився, про плагіат взагалі майже не говорилося, а зараз вже є ціла політика університету, щоб його не допускати. Академічна доброчесність — це не лише плагіат, це й фабрикація та фальсифікація. Коли підтасовуються дані — це, можливо, значно гірше. Уявіть, якщо в інженерії при розрахунках будуть сфальсифіковані результати. Це може призвести до трагедії. — Днями спалахнув скандал через плагіат у вашій науковій роботі. Колишній доцент Сумського державного університету Олег Смірнов опублікував у мережі уривки вашої дисертації за 2006 рік і заявив про плагіат з російських джерел без належного цитування. У порівняльній таблиці робіт видно, що слова «Росія» замінені на «Україна». Як ви можете це прокоментувати? Щоб уникнути будь-яких маніпуляцій в інформаційному полі, питання щодо плагіату повинні вирішуватися суто у правовому полі. «Не впевнений, що людину після курсів можна назвати архітектором системи». Про тенденції ІТ-освіти — Ми знаємо, що багато класних спеціалістів не хочуть викладати в університетах через велику кількість бюрократії, з якою стикаються на роботі. Це робота з паперами, нормативною базою. Як ви розвантажуєте їх у цьому? У КПІ понад вісім років тому запровадили електронний документообіг (спочатку це була АС «Документ», нині — СЕД Меgароlіs DосNеt). Я відповідав за цифровізацію, ще коли був проректором. Нині ми маємо різноманіття інформаційних систем — деякі самі створили, інші — придбали. Але їх дуже багато. Щоб було зручно, хочемо сформувати єдину інформаційну систему, яка б не змушувала викладача безліч разів заповнювати одне й те саме. Якщо інформаційні системи між собою не інтегровані, то полегшення від такої цифровізації не багато. Цей пункт є у нашій стратегії. Наприклад, хочемо зробити так, аби викладачам треба було звітувати лише раз в рік — заповнити рейтинг науково-педагогічного працівника. Або навіть не раз в рік, щоб пів дня не вводити інформацію, а при нагоді. Особистий профіль у системі з досягненнями зробимо відкритим для працівників, щоб вони могли вносити нові статті. Щоб останні потім автоматично підтягувалися. Наразі це все напрацьовується. До речі, ми зменшили кількість документів, які потрібні при обранні на конкурсні посади. Раніше викладач мав зібрати цілу папку. Кожні п’ять років приносити одні й ті самі документи. Хоча це можна робити автоматично. Я гарантую, що до нашої наступної зустрічі зможу похизуватися, що ці питання в університеті вирішенні. — Які неочевидні тенденції в ІТ-освіті ви бачите? ІТ-освіта має два сектори — університетська освіта та короткострокові курси, коли підготовка відбувається за конкретним напрямом. Багато хто каже, що вища освіта непотрібна, бо, наприклад, професію тестувальника можна освоїти швидше поза університетом. Однак коли йдеться про створення складних інформаційних систем, архітектури — то це університетська фундаментальна освіта. Ми готуємо інженерів-айтівців, а чи можна назвати людину, яка закінчила курси, конструктором чи архітектором системи, то я не впевнений. Сьогодні є тенденція до спрощення. Я б не дуже її заохочував. Окремі люди не розуміють, що на ринку праці вони швидко знеціняться. Ми бачимо, як змінюються мови програмування. Фахівця, який знає лише одну мову програмування, може замінити той, хто розуміє тонкощі алгоритмізації, конструювання систем тощо. Також це стосується підготовки фахівців у сфері ШІ — нам потрібні не користувачі технології штучного інтелекту, а розробники цих технологій. Про наглядові ради і те, як КПІ може сам на себе заробляти — Є думка, що найнеобхіднішою зміною для ЗВО є організаційно-управлінська реформа. Мова про перетворення університетів з бюджетних установ у державні некомерційні підприємства, як нині відбувається в НАУ. Про це говорив і очільник Мінцифри Михайло Федоров. Чи погоджуєтеся ви з цією тезою і чи плануєте зміни? Це дуже непросте питання. Освітнє середовище особливе. Це не бізнесова структура. Якщо ми говоримо про освіту суто як про послугу, то це одна ситуація, але освіта — це суспільне благо. Є речі, в які бізнес ніколи не буде вкладатися. Наприклад, у теоретичну фізику. Ви багато знаєте приватних університетів, які готують хіміків-технологів або представників атомної енергетики? Вони пропонують лише ті спеціальності, на які є попит — право, економіка, ІТ. Щоб ця країна вистояла, нам потрібні інженери. Якщо говорити про наглядову раду, то питання — хто саме її формує? Я хотів би вважати, що освітяни є елітарною частиною суспільства. В контексті знань, а не доходів. Вони можуть обирати того, за ким готові йти, з ким готові працювати. Чи не може статися так, що наглядова рада зробить ще гірше? Ризики є. Чим буде керуватися ця наглядова рада? Чи є люди, які розуміють освітній та науковий процеси? Чи це люди з бізнесу, які будуть думати лише про те, що університет має приносити гроші? У наглядовій раді повинен бути баланс людей з бізнесу, громадського сектору. Я погоджуюся, що комерціалізація сучасної наукової діяльності потрібна. Це нормальна тенденція, яка властива американським університетам. Сподіватися на те, що держава все забезпечить, не доводиться. Водночас, якщо не буде підтримки з боку держави для окремих спеціальностей, то ми втратимо цілі галузі знань, які бізнес не буде підтримувати. Бо для нього вони не прибуткові. Тоді ми станемо імпортозалежні. В якийсь момент ми вже не зможемо виробити технологічну річ, бо підготовка фахівців буде невигідною. Якась наглядова рада скаже: «Це невигідно, для чого нам цим займатися?». Освітню програму закриють і все. Наприклад, нам треба десятки тисяч хіміків для країни, а НМТ з хімії цього року складало всього лише 3300 осіб, і це ще не всі склали. Освіта — це державницька справа. Мають бути або гібридні моделі, або посилення ролі збалансованих за складом наглядових рад. Переводити освітню спільноту суто на бізнесові рейки, та ще й під час війни — дуже ризиково. (Зауважимо, що першим ЗВО України, який з бюджетної установи перетворився на державне некомерційне підприємство, став Національний авіаційний університет. Тепер університет самостійно розпоряджатиметься заробленими грошима, що дозволить розширити фінансову автономію. До наглядової ради ЗВО увійшли освітяни, працівники МОН та успішні випускники НАУ, серед яких — радник міністра освіти та науки Петро Чернишов, нардеп Роман Грищук, генеральний конструктор у ДП «Антонов» Владислав Власик та інші). — У передвиборчій програмі ви зауважували, що КПІ має заробляти сам на себе. Як? Має бути врегульоване питання захисту інтелектуальної власності та отримання доходу від цього, зокрема роялті для науковця та університету. Потрібно продавати ліцензії на створювані технології і отримувати доходи. Це стосується не лише КПІ, а всієї науково-освітянської спільноти. У нас до цього ще трошки радянський підхід. За кордоном хтось створює технологію, захищає її, а потім може продавати. Від цього кошти отримують і науковець, і університет. Крім того, нам треба більше залучати студентів платної форми (Зауважимо, що цього року на ІТ-спеціальності було 2650 місць, з них бюджетних — 1752 — ред.). Під час війни це трохи складніше, але сподіваємося, що після її закінчення буде збільшуватися частка людей, які навчатимуться за власні кошти. Також науковці КПІ беруть участь у конкурсах РrоZоrrо. Подаються, виграють, а тоді проводять дослідження. Ми підписали договори на проведення оплачуваних експертиз, які проводитиме виш. Це цивілізований підхід, адже університет має зберігати за собою роль експертного середовища. Університети можуть бути технологічними центрами. КПІ має кілька наукових парків, від яких теж можуть бути надходження. — Чи треба, на вашу думку, зменшувати кількість бюджетних місць в Україні, щоб підвищити фінансування та якість освіти для найкращих студентів? Це не питання зменшувати чи збільшувати. Можливо, наступного року у нас не буде стільки дітей, скільки буде бюджетних місць. Тоді, звичайно, що треба зменшувати. Кількість бюджетних місць повинна бути такою, щоб підготувати кадри для економіки, вона має забезпечити сталий розвиток держави на майбутнє. А він не буде забезпечений тільки юристами та економістами. Потрібно, щоб була розвинена високотехнологічна промисловість. Мене дуже бентежить те, що держава вкладає кошти у підготовку фахівців, а потім вони виїжджають за кордон. Виходить, що «бідна» Україна готує людей для «багатої» Європи. Якщо ми вже готуємо спеціалістів за бюджетні кошти, то вони повинні розвивати нашу державу. «Треба було доносити свої ідеї наполегливіше». Про попередню посаду і плани — Якщо підсумувати, які зараз, на вашу думку, основні проблеми в КПІ? Це зростання комунальних витрат і поки що неповне фінансування, адже нам треба утримувати великі площі. Ми не здаємо їх в оренду й можемо утримувати велику площу заради кількох науковців, які роблять певні дослідження. Також є проблеми, про які я вже говорив, — формування культури захисту інтелектуальної власності та поводження з нашими винаходами. Ми повинні це інституалізувати і ментально вкорінити. Безпековий фактор залишається дуже важливим. На початку листопада ми бачили, як Інститут міжнародних відносин КНУ імені Тараса Шевченка залишився без вікон через російську атаку. Тобто зараз ми змушені вкладати більше коштів не в обладнання чи ремонти приміщень, а в джерела живлення та укриття. У нас, сподіваюсь, виникнуть інші виклики — як інтегруватися у європейський освітній простір через інтеграцію України в ЄС. Якщо це станеться, треба буде навчитися конкурувати з європейськими університетами. Щоб не сталося так, як з Польщею, де студенти виїжджають в Німеччину чи інші країни Європи. Ми повинні бути готовими до того, щоб показати, що українські університети — на рівні. Крім того, за прогнозами Інституту демографії, скоро українців залишиться 30 мільйонів, при тому, що на початку 90-х було 52 мільйони. Університети стикнуться з наслідками демографічної кризи, вони будуть конкурувати між собою за кожного абітурієнта. Це означає, що треба показувати якість наукової школи, оснащеність обладнанням та актуальність освітніх програм. — Ви працювали ще в попередній адміністрації КПІ, чи просували ви ідеї, про які говорите зараз? Частина моїх ідей, яка стосувалася освітнього процесу та цифровізації, була реалізованою. Але не все було виконано. Зараз я намагаюся активніше це робити й дослухатися до факультетів і колег. Так, я представник попередньої адміністрації, але з мого боку некоректно казати, що там щось робилося не так. Я знаю, які проблеми накопичилися за попередні роки, але й не хотів би говорити щось погане про попередній ректорат. Можливо, тоді мені треба було серйозніше доносити ті проблеми, які я зараз бачу, бути наполегливішим. Та нині моя перевага в тому, що я знаю їх і бачу, як розв’язувати це по-іншому.

Житомирянин Вадим Антонов – учасник Революції гідності, який у 2014 році став на захист України. Цьогоріч виповнюється 10 років з моменту, як 38-річний Вадим загинув під Іловайськом

Понад 100 років тому червоний терор в Україні влаштував Володимир Антонов-Овсієнко, активний учасник Жовтневого перевороту, якому дуже довіряв Ленін, а Сталін «віддячив» розстрілом.

На російсько-українській війні загинули двоє захисників з Кіровоградської області. Це – Олег Оліхнович з Вільшанської громади Новоукраїнського району та Олександр Антонов з міста Олександрія

Україна відзначає трагічну та водночас героїчну дату 19 листопада – 1000 днів із початку повномасштабного вторгнення Росії. Цей період став справжнім випробуванням для кожного українця, змусивши переосмислити цінності, подолати страх і об'єднатися заради перемоги. Ці 1000 днів – саме той час, коли кожен українець, незалежно від свого віку, професії чи місця проживання, став невід'ємною частиною боротьби за незалежність та гідність. Цей період нерівного протистояння, де ворог переважає за чисельністю та ресурсами, але не здатний подолати нашу незламність, віру та готовність боротися до перемоги.З нагоди 1000 днів війни в Україні, 19 листопада Європарламент проведе позачергове пленарне засідання, яке включатиме спеціальне звернення президента України Володимира Зеленського. Про це повідомила президентка Європарламенту Роберта Мецола, пише Радіо Свобода.Світ визнав Росію агресором, що сіє терор і хаос, та відповів їй санкціями та ізоляцією. Натомість Україна стала прикладом незламного духу, об’єднавши довкола себе країни, що підтримують її прагнення до свободи. Наша боротьба уособлює глобальні цінності: перемоги світла над темрявою, демократії над тиранією, людяності над варварством.Болючі втрати Тисячі життів мирних людей та військових було втрачено через агресію РФ. Кожна смерть - це невимовний біль та трагедія, яка залишає рани у серцях близьких та народу загалом. Війна не оминає жодного регіону та населеного пункту, залишаючи по собі руїни та ріки сліз. У лютому 2024 року президент України вперше відкрито заявив про втрати серед наших захисників на пресконференції за підсумками форуму "Україна. Рік 2024". За його словами, станом на 25 лютого армія втратила близько 31 000 військових. Водночас втрати російської сторони, за оцінками, становили приблизно 180 000 осіб (загиблих та поранених - до 500 тисяч).Втім, у вересні 2024 року американське видання Wаll Strееt Jоurnаl опублікувало матеріал, де зазначалося, що кількість загиблих українських військових сягнула 80 000, а ще 400 000 зазнали поранення. Щодо російських втрат, оцінки дещо різняться: за одними даними, загинуло 200 000 окупантів, а поранених — також близько 400 000. За даними Генерального штабу Збройних сил України, станом на сьогодні росіяни втратили понад 717 тисяч військових. Проте, визначити реальну кількість загиблих і поранених сьогодні неможливо. Україна та РФ не розкривають повних даних про свої втрати, зокрема, з міркувань безпеки та задля протидії маніпуляціям.Ми всі пам’ятаємо, як проводжали в останній шлях Дмитра Коцюбайла на позивний "Да Вінчі", який став символом нескореності, Олександра Мацієвського, чий вигук "Слава Україні" перед лицем смерті став уособленням нашої сили, льотчика Валентина Коренчука на позивний "Бджоляр", відомого своєю майстерністю та відданістю небу. Нажаль, із кожним днем війни таких історій стає все більше. Кожного полеглого захисника українці проводжають в останній путь, стоячи на колінах. Перелічити всіх героїв складно, однак на їх честь переназивають вулиці та сквери, встановлюють пам'ятники та закарбовують імена у мистецьких творах. Пам’ятаймо про кожного військового, їх жертва ніколи не буде забута, бо вони боролися за наше сьогодення та наше майбутнє.Людина – це найцінніший скарб нашого народу. Багато цивільних сьогодні також пройшли нелегкий шлях, так, лише з серпня 2024 року понад 170 000 людей були змушені залишити свої оселі на сході України через активні бойові дії. Деякі з них знайшли безпеку в інших регіонах України, де вже перебуває близько 4 мільйонів внутрішньо переміщених осіб, а інші - приєдналися до 6,7 мільйона біженців, які знайшли прихисток за кордоном.З початку 2024 року майже 400 000 українців перетнули кордони ЄС у пошуках захисту від вибухів та небезпеки. Ці цифри — не просто статистика, за ними приховуються долі, історії та мрії тих, хто був змушений залишити рідні місця. На підконтрольній частині нашої країни нині проживає близько 25-27 мільйонів людей. Руйнування інфраструктуриЗагарбники цілеспрямовано знищують критичну інфраструктуру: школи, лікарні, житлові будинки, електростанції. Особливо складним став опалювальний сезон 2022–2023 років через масовані обстріли енергетичної системи.За 2023 рік українська енергетика зазнала значних втрат внаслідок цілеспрямованих атак російських окупантів. Було зафіксовано 271 удар по об’єктах генерації, що призвело до масштабних руйнувань та пошкоджень. Як зазначив прем’єр-міністр Денис Шмигаль, в Україні не залишилося жодної теплоелектростанції (ТЕС) чи гідроелектростанції (ГЕС), яка б не постраждала від ворожих обстрілів упродовж зими. Низка населених пунктів залишались протягом декількох діб без електроенергії та водопостачання. За декількох років війни масштаби пошкоджень настільки великі, що відновити повну потужність енергетичної системи до початку нового опалювального сезону виявилося неможливо. Україна зазнала масштабних втрат у сфері енергетики також у 2024 році, адже близько 65% енергогенеруючих потужностей було зруйновано через масовані обстріли РФ. Загроза й досі залишається високою, оскільки обстріли тривають, ускладнюючи зусилля щодо відновлення енергетичної системи та забезпечення стабільності в умовах наближення холодної пори року. Навіть за умови, якщо більше не буде пошкоджень енергетичних об'єктів, експерти прогнозують, що за сильних морозів в українських оселях не буде світла щонайменше до чотирьох годин на добу. Енергетики та уряд продовжують працювати над мінімізацією наслідків для населення, відновлюють пошкоджені об'єкти та запроваджують нові технологічні моделі, однак всі ці процеси потребують значних ресурсів та часу. Сьогодні енергетичний терор – це ще один психологічний прийом агресора, що не полишає спроби дестабілізувати життєво важливі системи країни та посилити гуманітарну кризу. Вплив на довкілляВійна завдала Україні колосальних екологічних втрат, які мають довгострокові наслідки, деякі з них зараз навіть складно повністю оцінити.Через військові дії, на місці тисяч гектарів природних зон залишились вигорілі ліси та поля. Це не лише знищує природне середовище тварин, а й збільшує рівень СО2 у атмосфері. Заміновані поля, ліси та річки перетворюють величезні площі в зони екологічної катастрофи, роблячи їх небезпечними для використання людиною та природою. Сумна статистка говорить про те, що сьогодні Україна є найбільш замінованою країною у всьому світі. Станом на 1 липня 2024 року понад 144 тисячі квадратних кілометрів України вважаються потенційно небезпечними через вибухонебезпечні предмети, тобто замінованими. Цю інформацію оприлюднило Міністерство внутрішніх справ України.Війська РФ окупували та знищили десятки національних парків та заповідників.  Так, відомий своєю унікальною фауною та флорою регіональний ландшафтний парк "Кінбурнська коса", був просто спалений. Нелюдське ставлення до довкілля загарбники показали також в заповіднику "Асканія-Нова", знищуючи рослини та вивозячи тварин із їх природного ареалу. Однак, справжній екоцид та техногенну катастрофу світ побачив 6 червня 2023, вночі окупанти підірвали машинну залу Каховській ГЕС зсередини, повністю знищивши станцію. За даними "Укргідроенерго", відновлення ГЕС неможливе через масштабність руйнувань. Цей акт агресії завдав Україні збитків на суму майже 14 мільярдів доларів США, як зазначають на веб-порталі ООН України.Цей удар не лише завдав значної шкоди енергетичній інфраструктурі. Під воду пішли десятки населених пунктів, а в небезпеці опинились цивільні як на підконтрольній частині України, так і на окупованій. Підрив греблі має серйозні екологічні наслідки, адже знищено екосистеми, назавжди втрачено ендемічні види тварин, а купи сміття та відходів були змиті у Чорне море.Підрив Каховської ГЕС, Фото: Колаж Еспресо ТVВажливі досягнення та перемогиУкраїнська армія вразила світ своєю мужністю та професіоналізмом. Відбиття російського наступу на Київ, звільнення Харківщини, Херсона та багатьох інших населених пунктів — це перемоги, які увійдуть до підручників історії.Битва за Київ, де умовною точкою відправки є початок повномасштабного вторгнення, тривала приблизно до квітня 2022 року. Цей етап війни мав надзвичайно велике значення, оскільки окупанти були впевнені, що зможуть захопити столицю без супротиву. Російські війська почали наступ на столицю з декількох напрямків, зокрема через Ірпінь, Ворзель і Бучу, з метою стрімко прорватися до центру Києва і захопити урядові будівлі. ЗСУ та тероборона продемонстрували надзвичайну стійкість і рішучість, зірвавши плани агресора.Особливу важливість мали бої за ключові об'єкти, такі як аеропорт "Антонов" у Гостомелі, де війська агресора зазнали великих втрат, намагаючись захопити стратегічний пункт. Стійка оборона Києва та злагоджені дії українських сил, змусили ворога відступити. Ця перемога мала вирішальне значення для подальшого розвитку ситуації в країні, адже поставила російське командування в скрутне становище.Харківську стратегічну наступальну операцію можна назвати однією з найбільш значущих та яскравих подій у контексті російсько-української війни. Завдяки стратегічній майстерності та чітким військовим діям, українські сили змогли обманути противника, створивши враження, що наступ відбудеться в іншому напрямку. Цей маневр дозволив українським військам не тільки здобути стратегічну перевагу, а й розгромити деморалізовані російські підрозділи, які відступили до лінії державного кордону України.У вересні Сили оборони України звільнили від ворога важливі населені пункти, зокрема Богородичне та Святогірськ, що на півночі Донецької області. За результатами операції було звільнено понад 300 сіл та міст, а також очищено 3800 кв. км території, на яких проживає понад 150 тисяч українців. Ця невелика перемога стала важливим кроком у контексті звільнення окупованих територій і зміцнення українських позицій на Сході країни.Операція зі звільнення правобережжя Херсонської області стала важливою віхою в боротьбі України. Російські війська укріплювали свої позиції на цьому напрямку протягом місяців, зокрема, створюючи потужні фортифікації: бетоновані укриття, окопи та добре організовані вогневі точки. Однак завдяки майстерності українських командирів та точно спланованим тактичним маневрам, ЗСУ змогли провести серію ефективних операцій.А 11 листопада 2022 року Херсон був звільнений. Тисячі громадян зустрічали своїх визволителів з українськими прапорами, що стало символом великої перемоги та надії для всіх, хто пережив окупацію. Херсонці з українським військовим на площі Свободи, 11 листопада 2022 р. Фото: Ігор Цуркан/Fасеbооk, Ще однією новиною, яка задавалась просто неможливою на початку повномасштабного вторгнення РФ – це те, що українці наважаться перенести військові дії на територію ворога. Курська наступальна операція стала однією з найбільш значущих в історії війни, продемонструвавши відвагу та стратегічне планування Сил оборони. Операція розпочалася орієнтовно 6 серпня 2022 року, саме тоді Росія заявила, що українські війська прорвали кордон і зайшли на територію Курської області. Однак, "прорив" не став кінцевою точкою, а українські підрозділи продовжували ефективно просуватися вглиб території та закріплюватись на цих територіях.До кінця серпня ЗСУ досягли значних результатів, зокрема, взяли під контроль 100 населених пунктів, це близько 1294 кв. км території, та захопили в полон майже 600 солдатів РФ. Ця наступальна операція надала Україні деякої стратегічної переваги та значно зміцнила моральний дух на фронті.Крім того, всі пам'ятають запеклу боротьбу та звільнення острова Зміїний, блискавичне знищення флагмана російського Чорноморського флоту - крейсера "Москва", ретельно сплановане повернення під контроль України "вишок Бойка" та інше. Насправді, наші військові щодня виконують важливі завдання, як крок за кроком допомагають наближати нашу перемогу. Дуже багато місій та операцій сьогодні засекречені, їх подробиці ми зможемо дізнатись лише після закінчення війни. Вишки Бойка, Фото: Головне управління розвідкиВажливо згадати, що наші люди показали унікальний приклад згуртованості: волонтери, медики, підприємці та звичайні люди стали до лав опору. Кожен робить свій внесок у перемогу. Якщо росіяни намагались розколоти наше суспільство, тоді можна з впевненістю сказати, що війна стала поштовхом для піднесення української культури.Крім того, світова спільнота об’єдналася навколо України, надаючи фінансову, військову та гуманітарну допомогу. Постачання сучасної зброї, санкції проти РФ та політична підтримка стали важливими для нашої країни у цій війні.Що чекає українців попереду?Найбільша мрія всіх українців – перемога у війні та повернення всіх військових і цивільних додому, до мирного життя. Експерти зазначають, що війна в Україні найімовірніше буде продовжуватися і в 2025 році. Найближчими місяцями прогнозується зниження активності російського наступу на Донбасі, хоча це не означає завершення бойових дій. Залежно від подій, можливий розвиток низки сценаріїв. Серед низки варіантів розглядаються як нові контрнаступальні дії Збройних Сил України, так і політичні зміни, що вплинуть на хід війни. Зокрема, йдеться про потенційні переговори з Росією, адже міжнародна політична ситуація також відіграє важливу роль.Останніми місяцями інфопростір переповнений можливими сценаріями розвитку війни у зв'язку з обранням нового президента США. Дональд Трамп неодноразово наголошував на тому, що зможе зупинити війну в Україні "за один день". Деякі фахівці зазначають, що Трамп може ініціювати укладення мирного договору між Україною та РФ. На думку колишнього спеціального радника з російських і євразійських питань при головнокомандувачі сухопутних військ США в Європі Марка Войгера, такий договір може бути досягнутий "не заради справедливості, не заради відновлення суверенітету України та покарання російської агресії", а шляхом посиленого тиску на Київ. Однак, існують інші думки, зокрема, військово-політичного оглядача групи "Інформаційний спротив" Олександр Коваленко припустив, що Путін не погодиться на пропозицію Трампа про заморожування конфлікту на нинішній відмітці фронту. Це пов’язано з тим, що Росія претендує на території, які залишаються підконтрольні Україні, тому такий план може викликати внутрішню критику в РФ. Коваленко вважає, що за таких умов, Трамп буде змушений активніше постачати Україні озброєння, навіть більше, ніж це відбувалось за адміністрації Байдена. Володимир Зеленський і Дональд Трамп, Фото: Gеtty ІmаgеsІнтерпретацій та сценаріїв розвитку подій дуже багато, напевно ніхто не може точно передбачити події, які будуть відбуватись. Однак кожен українець вірить, що Росія відповість за свої злочини: міжнародний трибунал, репарації та покарання винних. Це питанням не лише справедливості, а й безпеки.Сьогодні 1000 днів війни показали незламність українців, які вірять у свою перемогу, незважаючи на неймовірні труднощі. Попереду ще чекає багато випробувань, але об'єднана нація, яку підтримує цивілізований світ, зможе подолати всі перешкоди. Слава Україні! Героям слава!

Пане Певкуре, рада вітати вас в Україні. Насамперед хочу подякувати вам за підписання пакету військової допомоги для України. Раніше Естонія заявляла, що на її складах практично не залишилося зброї та боєприпасів, які вона могла б передати Україні. Як вам вдалося організувати постачання цього пакету? Наші склади завжди мають обладнання та озброєння, тому справа не в цьому. Питання в тому, що ми можемо поставити оперативно. І, звичайно, ми повинні зважати на те, що Росія є ворожим сусідом для всіх нас, і ми маємо підтримувати власні можливості для захисту естонського народу та держави. Тож ми постійно аналізуємо, що ще можемо надати. Цей останній пакет цього року не був великим, але він включав те, що входило в запит від України. Зараз ми вже готуємо набагато більший пакет допомоги, який почнемо постачати з січня.Ханно Певкур, фото: gеttyіmаgеsМи знаємо, що інші пакети допомоги будуть доставлені наступного року. Естонія вирішила виділити частину свого внутрішнього  валового продукту для підтримки оборонних потреб України. Чи є інші країни НАТО або Європейського Союзу, які готові підтримати подібну ініціативу?Коли ми беремо на себе зобов’язання щорічно допомагати Україні виділяючи 0,25% нашого ВВП, ми сподіваємося, що більшість країн наслідуватиме цей приклад, що дозволить нам спільно досягти близько 120 мільярдів щорічно для України. Деякі країни вже зробили подібні кроки, наприклад, Латвія, Данія та Норвегія долучаються та наближаються до тієї межі, яку ми обіцяли. Однак ще є країни, які можуть зробити більше, і наше завдання — заохочувати всіх збільшити підтримку для України. Розуміємо, що Україна бореться не лише за свою свободу, а й за нашу свободу, за європейські цінності та цінності західного світу.Ви згадали, що цього року Україні можуть відправити два з половиною мільйони снарядів. Який внесок Естонії у цьому процесі? Отже, за естонською пропозицією, офіційно, в рамках Європейського Союзу, ми домовилися, що цього року буде поставлений один мільйон боєприпасів. Завдяки іншим пакетам підтримки ця цифра може навіть зрости до двох мільйонів. Основна увага була зосереджена на одному мільйоні, і я радий повідомити, що цей один мільйон снарядів буде доставлений до кінця року. Це вже майже офіційно. На даний момент ми досягли показника між 95 та 100 % від цього мільйона, і я вірю, що цей план буде виконано до кінця року.Нещодавно з’явилася новина, що Україна отримає оборонні ракети від естонської оборонної компанії Frаnkеnburg Тесhnоlоgіеs для тестування. Коли їх можна очікувати?У нас є різні компанії, багато з яких уже співпрацюють з українськими підприємствами, тому я б не хотів виділяти жодну з них окремо. Однак тут, в Україні, діють компанії, які навіть мають тут власні заводи. Для нас важливо знайти ефективні рішення. Під час цього візиту до Києва я відвідав завод "Антонов", який також співпрацює з естонськими компаніями. Тож так, Естонія присутня тут, в Україні. Ми працюємо з вашими компаніями та вашими Збройними Силами. Хоча я знаю більше деталей, вважаю за краще не ділитися ними, адже ця інформація не повинна потрапити до нашого спільного ворога.Пане міністре, чи могли б ви сказати, з якими країнами Естонія найбільше співпрацює в питанні оборони України?Для нас важлива кожна країна, яка допомагає Україні. Але, звісно, коли ми зважаємо на наших найближчих сусідів, таких як Латвія, Польща та Фінляндія, ми бачимо, що вони разом з Норвегією, Данією та Нідерландами зараз є серед тих країн, які допомагають найбільше.Я радий, що багато ініціатив, які ми просуваємо, наприклад, мільйон боєприпасів або 0,25 % ВВП для перемоги України, підтримуються і цими країнами. Скандинавський та Балтійський регіони нам найближчі, але це не означає, що ми не співпрацюємо з Францією чи Іспанією. Кожна країна, яка допомагає Україні, є цінною, і ми підкреслюємо це в Контактній групі з оборони України, у форматі "Рамштайн".Підтримка кожної країни є важливою, і ми постійно наголошуємо на тому, що Україні потрібна більша допомога. Це критично важливо саме зараз, інакше військовим ЗСУ на східних рубежах буде дуже складно протистояти росіянам на полі бою.Одним з найважливіших моментів, про які ви згадали, є намір Естонії реструктуризувати свою допомогу Україні, щоб у ній переважала продукція естонських компаній. Як це буде реалізовано?Мета дуже проста: обидві наші країни можуть отримати з цього користь, зокрема у довгостроковій перспективі. Ми отримуємо доступ до якіснішої продукції, яка потрібна тут, в Україні, наприклад, для спостереження, розвідки та і самі  безпілотні літальні апарати. Це важливо, і в цій сфері естонські компанії мають значну перевагу. Ми шукаємо високоякісне спорядження, яке здатне забезпечити перевагу  України.Простіше кажучи, спочатку ми зберемо всю інформацію в Естонії щодо того, що компанії можуть запропонувати та виробляти. Потім надішлемо цей список до Міністерства оборони України. Далі Міністерство оборони України звернеться до інших відповідних відомств, як-от Міністерство внутрішніх справ і, можливо, Міністерство стратегічних інвестицій, для отримання зворотного зв’язку. Після того, як отримаємо цей зворотній зв'язок з України, ми розпочнемо закупівлі згідно з визначеними пріоритетами.Також ми уточнюємо в естонських компаній, що вони зможуть поставити через три, шість, дванадцять і двадцять чотири місяці. На основі цих даних буде складений список пріоритетів, після чого з наступного року ми розпочнемо постачання обладнання.Наші союзники часто говорять про шлях України до НАТО. Ви згадали, що країни НАТО мають бути готовими до можливості нападу Росії. Як вони повинні готуватися?Ми працюємо над цим щодня, розвиваючи власні можливості та збільшуючи інвестиції в оборону. У НАТО затвердили нові регіональні плани, спрямовані на посилення оборони проти російської загрози. Для нас критично важливо, щоб Україна перемогла в цій війні, оскільки це стримає російські амбіції.На кожному рівні ми повинні забезпечувати безпеку наших країн і громадян, прагнучи жити в світі, де одна держава не вторгається в іншу та не захоплює території силою. Це не той світ, у якому ми хочемо жити у ХХІ столітті.Мушу зазначити, що Угорщина часто блокує ініціативи НАТО та Європейського Союзу, пов'язані з Україною. Чи існує спосіб пом’якшити цю ситуацію та виробити ефективну політику?Завжди є можливість знайти рішення, і за ці роки ми побачили, що Угорщина має свої інтереси, які нам вдавалося враховувати. Щодо членства України в НАТО, я більш ніж впевнений, що настане час, коли ми зможемо переконати Угорщину підтримати це рішення, адже Україна тільки зміцнить Альянс, як ми вже побачили на прикладі Фінляндії та Швеції. Україна в НАТО відповідає нашим спільним інтересам та інтересам нашої спільноти.Ханно Певкур, фото: gеttyіmаgеsВ Україні триває мобілізація, і точиться обговорення щодо повернення українців призовного віку з-за кордону. Чи готова до цього Естонія?Це питання належить до компетенції українського уряду та його планів. Як ми бачимо, Україна працює над тим, щоб повернути людей через Іноземний легіон або заохочуючи їх добровільно повернутися і стати на захист своєї країни. Тож це рішення належить зробити Україні, залежно від того, як вона захоче діяти. Наскільки мені відомо, Україна має намір робити це на добровільній основі, і, звісно, ми не накладаємо жодних обмежень на тих, хто бажає повернутися, щоб боротися за свій народ, свої родини та свою країну.Американські вибори завершилися перемогою Дональда Трампа. Які очікування в Європі та Естонії щодо політики безпеки нової американської адміністрації?Поки рано робити остаточні висновки до початку конкретних дій. Відомо, що Дональд Трамп прагне повернутися до традиційного республіканського підходу часів Рейгана в глобальній безпековій політиці.Ключовим моментом є те, що ми повинні мати позицію сили, щоб, коли Україна врешті вестиме переговори з Росією, а війни зазвичай завершуються певною домовленістю, це відбувалося з позиції української сили. Саме тут Сполучені Штати вже дуже багато допомогли, але вони можуть надалі відігравати вирішальну роль. Концепція "мир через силу" означає бути сильним.Щодо наступного запитання, то хотіла би повернутися до теми членства України в НАТО. Наскільки це реально у короткостроковій перспективі?Почнемо з визначення, що маємо на увазі під короткостроковим періодом. Якщо розглядати цей рік, то зрозуміло, що це неможливо, адже до кінця року залишилося лише півтора місяця. Якщо дивитися на наступний рік, то, на мою думку, варто робити все для того, щоб Україна отримала запрошення на членство в НАТО. Але це не швидкий процес. Бути членом НАТО означає мати військову структуру, стандарти зв’язку та кібербезпеку, приведені у відповідність до вимог Альянсу.Тут не йдеться просто про політичне рішення, тут важливі всі деталі. Перед ухваленням будь-яких політичних рішень потрібно забезпечити впровадження стандартів НАТО в Україні. Естонія також допомагає в цьому напрямку. Ми створили ІТ-коаліцію з Люксембургом, підтримуючи українську армію в галузі комунікаційних та ІТ-систем, щоб досягти рівня, необхідного для членства в НАТО.До речі, Дональд Трамп заявляв, що заблокує шлях України до НАТО. Чи має він на це повноваження?Знову ж таки, ми ще не на етапі, де хтось активно блокує чи просуває вступ України. По-перше, слід зосередитися на тому, щоб Україна здобула перемогу в цій війні. По-друге, коли війна завершиться, можливо, будуть потрібні тимчасові гарантії безпеки для України перед її повноправним членством у НАТО. Після отримання таких гарантій ми зможемо працювати над тим, щоб Україна досягла всіх необхідних стандартів Альянсу. І коли ці вимоги будуть виконані, Україна зможе стати членом НАТО.Кожна країна має свободу прагнути членства в НАТО, і НАТО дотримується політики відкритих дверей. Отже, кожна країна має право висловити своє бажання приєднатися, а країни-члени колективно вирішують, чи давати на це зелене світло.Ханно Певкур, фото: gеttyіmаgеsІ на завершення, пане міністре, президент Франції висловлював ідею створення європейських збройних сил, щоб зменшити залежність від присутності США. Як Ви ставитеся до цієї ідеї? Наскільки це можливо і чому?Фактично, ми вже маємо європейську армію в тому сенсі, що кожна країна має свої збройні сили, і разом ми формуємо європейські або колективні натівські сили. Головне, що у нас є регіональні плани НАТО, і я чітко розумію, що військове планування, операції та оборона країн мають залишатися в компетенції НАТО.Щодо зміцнення національних збройних сил, Європейський Союз може відігравати важливу роль. Є можливість спільного фінансування та співпраці над окремими проєктами, як-от боєприпаси, оборона та захист кордонів. Саме тут Європейський Союз може внести свій вагомий вклад. Однак я не бачу сенсу у створенні єдиної європейської армії, оскільки у нас є НАТО, і більшість європейських країн є членами Альянсу. Тому, на мою думку, не слід змішувати ці питання. Водночас Європейський Союз може значно сприяти зміцненню потенціалу кожної країни окремо. 

27 жовтня 2024 року на Трухановому острові в Києві відбувся фінальний забіг серії "Run4Vісtоry". Він зібрав майже тисячу учасників з усієї України. Головною метою стало підтримати 13-ту бригаду Національної гвардії України "Хартія". Організаторами виступили міжнародна компанія МХП, благодійний фонд "МХП-Громаді" та спортивна спільнота "Характер". Це був завершальний етап спортивно-благодійної ініціативи, яка пройшла в п'яти містах країни: Тернополі, Вінниці, Черкасах, Ладижині, а тепер і в Києві. Маршрут на Трухановому острові був добре відомий багатьом бігунам. Дистанції 2, 5 і 10 км проходили асфальтованими доріжками, а для 21 км маршрут складався з трьох кіл з пунктами гідратації кожні 4 км. Серед учасників були як професіонали, так і аматори, а також понад 100 бійців Національної гвардії. Загалом під час попередніх чотирьох забігів вдалося зібрати понад 2 млн грн. На київському заході задонатили близько 800 тис. грн, які будуть направлені на забезпечення потреб військових на фронті. Gаzеtа.uа поспілкувалася з учасниками забігу в Києві щодо важливості співпраці цивільних і військових задля перемоги. РЕКОРДНА КІЛЬКІСТЬ УЧАСНИКІВ У неділю вранці Труханів острів зустрічає учасників забігу осінніми барвами. На березі організатори облаштували сцену. Навколо розставили білі намети, де продавали каву, чай, спортивний одяг, сувеніри. Для гостей і учасників готували частування - курячі крильця, шаурму, пікантний плов. Серед організаторів - Ольга Олейник, операційна директорка спортивної спільности "Характер". - Уперше в історії наших забігів ми зібрали таку велику кількість учасників на одну подію. У Києві вже не вперше проводимо спортивні й благодійні заходи. Забіг на Трухановому острові особливий ще й тим, що запроваджено нагороди за віковими категоріями. До цього нагороджували тільки переможця в абсолюті, - пояснює Ольга Олейник. Дистанції забігу - 2, 5, 10 і 21 км. Для учасників з порушенням опорно-рухового апарату та людей з ампутаціями була доступна інклюзивна траса - 2 км. - Поранені військові та ветерани стартуватимуть першими на цій дистанції, - додала Ольга. - Наразі зареєстровано близько десяти учасників і для нас це велика честь. Лунає енергійна музика. Останні приготування перед відкриттям заходу контролює директор Благодійного фонду "МХП-Громаді" Олександр Пахолюк. Стоїть у неоновій спортивній формі поруч із дружиною й синами. Родина майже у повному складі братиме участь у марафоні. - Цього року ми планували зробити чотири забіги і вони відбулися. Але відгук людей виявився таким щирим, що вирішили завершити сезон п'ятим заходом у Києві. Це не просто про забіги, а про бажання людей допомагати нашим бійцям і долучатися до спільної перемоги, - ділиться Олександр Пахолюк. Наступний сезон Ліги благодійних забігів відбудеться вже наступного року, зізнається директор Благодійного фонду "МХП-Громаді". - Забіги цього року пройшли в Тернополі, Черкасах, Вінниці і Ладижині. На кожному з них збирали кошти для місцевих бригад, - пояснює Олександр Пахолюк. - Ми хотіли, щоб підтримка йшла саме в ті бригади, у яких містах ми біжимо, щоб більше людей долучалися. Цього разу зареєструвалася майже тисяча учасників. Також нацгвардійці вирішили пробігти, щоб підтримати 13-ту бригаду Національної гвардії України "Хартія". Маю надію, що зібрані під час забігу кошти допоможуть військовим виконувати важливі задачі на Харківському напрямку. Олександр Пахолюк уже традиційно долав 5-кілометрову дистанцію, як і у всіх попередніх забігах. - Такі заходи допомагають створювати ту єдність, яка була в українців на початку великої війни. Саме завдяки подібним заходам люди добровільно приходять, біжать і згуртовуються задля нашої перемоги. І ця згуртованість робить нас сильнішими, - зазначив директор Благодійного фонду "МХП-Громаді". ЗВ'ЯЗОК МІЖ ВІЙСЬКОВИМИ І ЦИВІЛЬНИМИ Біля пішохідного мосту свій намет розгорнули бійці Нацгвардії. Встановили прапори й інформаційні екрани. Військові потроху розминаються - присідають, розігрівають суглоби перед стартом. Родзинкою заходу буде робот-пес з розвідувального підрозділу "Хартія". Він бігтиме разом із нацгвардійцями дистанцію 2 км. Поруч із наметом збирається натовп - дорослі й діти із захватом реагують на робота. Просять сфотографуватися й діляться враженнями з бійцями. - Сьогодні військовослужбовці нашої бригади, серед яких і хлопці, і дівчата, бігтимуть на різних дистанціях, - розповідає Андрій Бабкін, офіцер секції цивільно-військового співробітництва штабу 13-ї бригади НГУ "Хартія". - І важливо, що наша співпраця з Благодійним фондом "МХП-Громаді" та організаторами не обмежується лише участю в цьому забігові. Завдяки таким заходам зростає спроможність наших сил оборони. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Це боротьба з собою, часом і віком: як біг допомагає підтримувати фізичну форму та справлятися зі стресом "Хартія" була створена влітку 2023 року. Раніше існувала як добровольчий підрозділ. Бригада брала участь у боях на Лиманському та Харківському напрямках. - Ми робимо акцент на підготовці, збереженні життя і використанні технологій, - продовжує Бабкін. - Такі забіги важливі не лише для збору коштів, а й для підтримки зв'язку між військовими та цивільними. Це дає нам відчуття, що суспільство поруч, що українська армія йде пліч-о-пліч з людьми. Війна навчила нас нових стандартів співпраці, а такі забіги створюють можливість посилити єдність і підтримку. Серед учасників забігу робопес - механічний чотириногий розвідник. Він здатен розвивати швидкість до 12 км на годину. Його основна функція на фронті - передавати якісний відеосигнал, що дозволяє розвідникам отримувати дані прямо з лінії бойового зіткнення, залишаючись у безпеці. - Цей робот - символ нашого фокусу на технологіях. Він уже не раз допомагав на передовій, передаючи відеосигнали в реальному часі і навіть "розмовляючи" нашими голосами. Для когось це виглядає кумедно, але точно не для ворога, - каже офіцер. ПІДТРИМАТИ ЗСУ ТА ПОПУЛЯРИЗУВАТИ ЗДОРОВИЙ СПОСІБ ЖИТТЯ О 9:00 учасники гуртуються біля сцени. Під звук метронома присутні схиляють голови у хвилині мовчання, вшановуючи памʼять загиблих. На марафон приїхали цілими сімʼями - із різних куточків України. Більшість учасників уже знайомі між собою, адже не вперше беруть участь "Run4Vісtоry". Сергій Доброгорський, заступник головного виконавчого директора з агробізнесу компанії МХП, готується до старту. Він бігтиме 21-кілометрову дистанцію вже вчетверте. - Менше року тому ми з командою сиділи й роздумували над ідеєю провести благодійний захід, який би мав дві цілі: підтримати Збройні сили України та популяризувати здоровий спосіб життя. І ось сьогодні ми стоїмо на старті вже п'ятого забігу, - говорить Сергій Доброгорський із захопленням. - Я надзвичайно пишаюся командою, що вдалося все організувати на такому рівні. Це неповторне відчуття енергії. Я бачу, як люди збираються, тренуються, готуються. Це заряджає! Загалом, на пʼяти забігах вдалося зібрати понад 4 тис. учасників. Наступного року організатори планують залучити ще більше людей. Музику вмикають гучніше. Перед сценою збираються учасники дистанцій у яскравих спортивних костюмах і кросівках. Вихиляються у різні боки, крутять руками, стегнами й роблять випади, щоб розігрітися перед початком змагання. Першими на старт виходять півмарафонці. Бігтиме 21 км і рятувальник Андрій Гречаний. Під час забігу в Черкасах чоловік встановив національний рекорд - подолав 21 км у повному спорядженні в пам'ять про загиблого побратима. - Пʼять! Чотири! Три! Два! Один! - кричать вболівальники під звуки відліку. Учасники півмарафону різко стартують і зникають за поворотом. Наступними готуються бігти учасники дистанції 10 км. Серед них - нацгвардійці у фірмових футболках кольору хакі. - Такі заходи наближають нашу перемогу, а також у такий спосіб можемо обʼєднатися з цивільними людьми, - зізнається боєць Олександр із позивним "Пархом". - Тут можемо бути разом. Сьогодні чи завтра цивільні стануть на наш шлях, тому це важливо. На подібних змаганнях ми можемо ще й показати, що військові не загрузли на фронті, а й беруть участь у спортивних заходах. "Пархом" вступив до Збройних сил у 2014-му. Тоді йому було 19 років. Брав участь у захисті Донецького аеропорту. - Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, одразу приїхав у Київ, щоб знову стати на захист держави. Воював у Часовому Яру, Бахмуті, Карлівці. Зараз у Харківській області, - говорить нацгвардієць. - У 2014-му не було дронів, роботизованої техніки, а зараз ворог активно використовує новітню зброю. Тому військові мають постійно вчитися. Працівниця компанії МХП Ольга Мартин чекає старту на дистанцію 2 км. Із донькою на руках стоїть біля паркану і зустрічає перших фінішерів. Взяти участь у забігові вирішила, щоб підтримати колег і допомогти військовим. - У мене брат у полоні більше двох років. Другий був на фронті, але зараз вдома вже, - розповідає Ольга. - Вони близнюки, обоє пішли у військо 25 лютого 2022 року. У серпні того ж року один із братів потрапив у полон. Ми понад рік не знали, де він. Потім статус підтвердили. Вірили, що він живий, та й побратими казали, що наче бачили брата. Тому зараз чекаємо на його повернення. Мені важливо було взяти участь у благодійному заході на підтримку ЗСУ. До марафону не готувалася, спортом востаннє займалася у шкільні роки. Однак сьогодні налаштована рішуче. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Пробіжка спалює близько 300-400 калорій: поради любителям бігу - Донька також бігтиме. Рідні нас підтримують, - додає з усмішкою Ольга Мартин. ДИСТАНЦІЯ ДЛЯ ВЕТЕРАНІВ Найбільше людей зареєструвалося на дистанцію у 2 км. На кілька хвилин раніше стартують учасники інклюзивної траси, серед них - ветерани з ампутаціями. Рушають на дистанцію під бурхливі оплески вболівальників. Уже після фінішу майор Ростислав Місяць - військовий із досвідом і непростим бойовим шляхом - прямує до наметів. Служить у військовій частині "Буревій. Гвардія наступу". - Прийшов у цю частину ще в 2020-му році командиром взводу. Але з початком повномасштабної війни в перший же день поїхав захищати завод "Антонов" в Києві, - згадує боєць. - Після того, як вибили противника з Київської області, мене відправили на схід. Виконував бойові завдання у Лисичанську, Сєверодонецьку, Метьолкіному в Луганській області. Потім нас перекинули в Харківську область. Після був у Бахмуті. Там Ростислав отримав важке поранення, втратив ногу. Снаряд танку прилетів на його позицію. Попри важке поранення й ампутацію вище коліна, майор залишається діючим військовим. - Десять місяців на відновлення, навчався ходити на протезі. Але продовжив службу. Тепер займаюся соцсупроводом військових, які отримали поранення, та підтримкою родин загиблих, - розказує Місяць. - Вирішив брати участь у забігові, щоб підтримати побратимів із "Хартії"'. Я знаю їх особисто, разом виконували бойові завдання, вчилися. Займаюсь кросфітом, навіть із такою травмою. На 2-кілометровій дистанції стартує також робот-пес. Ним за допомогою пульта керує нацгвардієць Володимир Скорик. На фініші військовий одягає свою медаль на шию робота-пса. - Ми колись назвали його Жоріком, але це був скоріше жарт. Намагаємося не давати їм імен, цей робот у нас не єдиний, - розповідає Скорик. - Він відбігає від пульта на 100 метрів і несе на собі до 10 кілограмів ваги. Може зайти туди, куди ризиковано відправляти людину. У ньому є камера та інші варіанти звʼязку. Зараз вони на модифікації, їх тестують і вдосконалюють. Це закордонна розробка, достатньо дорога. Навчитися керувати ним не складно, схоже на машинку на радіокеруванні. РОЗВАГИ ДЛЯ ДІТЕЙ І НАЙДОРОЖЧИЙ ЛОТ На Трухановому острові зібралися сотні людей. Із собою взяли дітей і друзів. Дехто на плечах носить український стяг. До намету, де проводять благодійну безпрограшну лотерею, стоїть чимала черга. За донат від 100 грн можна виграти солодощі, іграшки, речі для дому, павербанки. Для дітей організатори облаштували розважальну зону - із майстер-класами, мильними бульбашками, аніматорами. Розважав також малечу Сашко Лірник - український письменник і казкар. Найменші учасники забігу долали дистанції 200, 400 чи 800 м. Дітлахи бігли у костюмах звірів, незвичних капелюшках. Дехто разом із батьками, як от тримісячний Лука - наймолодший учасник забігу. Його тримав на руках батько - Олександр Пахолюк. Це вже другий благодійних забіг малюка. Перед нагородженням переможців забігу зі сцени розігрували унікальні лоти - авторські фотографії українського фотохудожника Сергія Михальчука, що були створені у межах проєкту "Тhе Wіll tо Wіn - Воля до Перемоги!" до Олімпійських ігор в Парижі. На фото - автографи видатних спортсменів і самого фотохудожника. На благодійному аукціоні найдорожчим лотом стала гільза. Її продали за 13 тис. грн. НАГОРОДЖЕННЯ ПЕРЕМОЖЦІВ Переможців по черзі починають запрошувати на пʼєдестал. Вітають подарунками від партнерів та грошовими сертифікатами. Окремо нагороджують учасників за віковими категоріями. На дистанції 5 км перемогла 58-річна Оксана Бухтоярова з Миколаївської області. Приїхала у столицю спеціально на марафон. - Я волонтерка, допомагаю нашим хлопцям - роблю консервацію, доначу. Багато моїх знайомих воює, багато, на жаль, уже загинуло. Тому вирішила приїхати на забіг й підтримати ініціативу. Я родом з Тернопільщини. Бігала ще в школі, перемагала в районних змаганнях і брала участь в обласних. Потім навчалася в технікумі спортивного профілю. Там бігала 3, 5 і 10 кілометрів. Зараз бігаю щодня - підтримую форму, - розповіла Оксана Бухтоярова. Оксана виходить щодня на пробіжки по 5-6 км. Двічі на рік їздить в Карпати й ходить у гори. - Дистанція на Трухановому острові була незнайома, тож не відразу розрахувала сили. А от настрій маю чудовий! Щодо здоров'я - як у всіх під 60, буває по-різному. Але впевнена, що фізична активність і правильне харчування дуже важливі. Дивлюся на своїх однокласників, знайомих - багато з них слабші, хоча й молодші за мене, - каже Оксана. - Мені потрібен рух. Люблю бігати, грати в баскетбол, плавати. Раджу займатися спортом усім, не тільки одноліткам. Спорт - це життя. Учасники й відвідувачі після завершення марафону залишаються насолодитися сонячною погодою та скуштувати смаколики на фудкорті. Київський забіг став фінальним у серії "Run4Vісtоry" у 2024 році. Проте організатори вже активно готуються до нового сезону та запрошують усіх охочих долучатись до нових забігів.