Search trend "ФРАНЦІЯ сьогодні"

Важко розібратися, якою є остання позиція Дональда Трампа – він знову вкотре все переграв. Тепер він каже, що Путін його дурить, і, можливо, навіть готовий посилити американську допомогу. Це у президента США такі тактичні рішення чи він всерйоз утомився від путінської брехні?Важко сказати напевно, що планує президент Трамп, але його заява на засіданні кабінету міністрів була недвозначною: президент Путін обманював його впродовж останніх тижнів і місяців, і тепер Трамп це розуміє. Путін не хоче припинення вогню, не хоче завершення війни. Він прагне поразки України. Якщо Трамп це усвідомив і його радники говорять йому правду, це може стати підставою для нових поставок озброєння.Слід уважно стежити, про які саме системи йдеться. Найімовірніше, це буде протиповітряна оборона – наприклад, комплекси "Патріот" та інше подібне обладнання. Інший важливий момент, за яким слід уважно стежити, чи дозволить президент Трамп продаж американської зброї Україні. Третій ключовий аспект – питання санкцій. Наразі значний пакет обмежень очікує на розгляд у Конгресі США, і для подальшого просування потрібна підтримка президента Трампа. Як кажуть англійці, справжня цінність пудингу – коли його з’їдять. Тож доведеться дочекатися не слів, а конкретних дій з боку Трампа.Так, це важливо, але ми свого часу чекали, що американські і європейські санкції зможуть знищити російську економіку. Удар був потужний, але це не зупинило Путіна від продовження найкривавішої війни в Європі після Другої світової. У Кремлі бояться Трампа й додаткових санкційних пакетів? Чи в Кремлі вже готуються до цього, адже співпраця Москви й Пекіна є потужною і, можливо, лише посилюється?Гадаю, Кремль серйозно наляканий. Якщо буде ухвалено справжній пакет жорстких санкцій, який справді скоротить доходи Росії від експорту нафти, особливо якщо обмеження торкнуться третіх країн, таких як Китай, Індія та інші імпортери російської нафти, це може стати поворотною точкою.Саме продаж нафти за кордон живить цю війну. Це потрібно зупинити. Один із внесків НАТО нині полягає в тому, щоб заважати тіньовому флоту перевозити російську нафту через Балтійське море.Утім, є й інші способи впливу, і багато з них уже включено до двопартійного пакета санкцій, який має широку підтримку і в Сенаті, і в Палаті представників США.Путін, без сумніву, дуже стурбований можливістю запровадження цих санкцій, але його стримує невизначеність щодо Трампа. І саме ця непередбачуваність, на мою думку, лише підсилює страх Кремля.Російська економіка слабшає. Попри заяви про стійкість, реальність інша: значну частину цивільного сектора переорієнтовано на виробництво зброї, а державні кошти спрямовуються на виплати мобілізованим. І все ж система вже розхитується. До кінця цього року або на початку наступного російська економіка може опинитися в критичному стані.Росіяни почали погрожувати країнам Балтії, вимагаючи демілітаризації Литви, Латвії, Естонії. Тобто Путін не виглядає людиною, яка готова до перемовин. Які задачі він хоче вирішити за допомогою війни?Президент Путін втягнув Росію в надто багато конфліктів одночасно. Зростає напруженість на кордоні з Азербайджаном, де вже помічено розгортання російських військ. Ускладнюються відносини з країнами Балтії та Фінляндією. І все це на тлі повномасштабної війни проти України, у якій Росія вже втратила понад мільйон солдатів убитими або пораненими.Росія надміру розтягує власні ресурси. Її керівництво й досі вважає державу великою силою, спадкоємицею Радянського Союзу. Однак ми добре пам’ятаємо, як закінчилася історія СРСР, коли він перевантажив себе глобальними амбіціями. Складається враження, що Росія сьогодні перебуває в такій же пастці.Коли ведмідь помирає, тоді він ричить найгучніше і поводиться найагресивніше. Путін очевидно прагне зберегти довічну владу. Однак дедалі більше з’являється ознак внутрішньої боротьби та чисток у російській політичній системі. Смерть міністра транспорту, чи то самогубство, чи вбивство, викликає серйозне занепокоєння. Це перший випадок загибелі міністра за таких обставин, і він навіює асоціації зі сталінськими часами. Під посилений тиск потрапили й олігархи, їх змушують віддавати значні суми державі, оскільки бюджет стикається з глибоким дефіцитом.Резервний фонд країни стрімко виснажується і очікується, що його буде вичерпано вже до кінця цього або на початку наступного року.Якщо скласти всі ці фактори докупи, видно, що російська економіка і система влади поступово розвалюються. Не варто зважати на офіційні заяви, слід уважно стежити за тим, що відбувається всередині самої Росії.Росіяни кажуть, що готові воювати 20 років, та зрозуміло, що це блеф. Багато чого залежить від активності колективного Заходу, від Америки. З іншого боку, США демонструють, що вони не можуть гарантувати стабільність усього світу, Дональд Трамп хоче змінити нинішній статус США як глобального поліцейського. Наскільки довго триватиме російська агресія проти України?Хочу сказати кілька слів про президента Трампа. Він прагне, щоб його вважали великим миротворцем. Президент Зеленський зробив важливі кроки, не поступаючись принципами, а намагаючись допомогти Трампу досягти припинення вогню як початку шляху до тривалого миру.Однак, як стало зрозуміло під час нещодавнього засідання кабінету міністрів, Трамп дедалі більше розчаровується в Путіні. Той повторює, що хоче миру і припинення вогню, але не надає жодних реальних доказів на підтвердження своїх слів.Якщо уважно слухати, навіть не читаючи між рядків, стає ясно, що російське керівництво не має наміру зупинятися. Вони продовжать війну, поки не досягнуть своїх цілей. А ці цілі полягають у поваленні українського уряду, встановленні контролю над українською державою і, зрештою, у перетворенні кожного українця на росіянина. Такі амбіції переслідувалися ними протягом століть.Що стосується термінів, то час точно не на боці Росії. З економічної, демографічної, міжнародної, дипломатичної та військової точок зору, особливо в умовах активного зміцнення європейської обороноздатності, Росія стикається з усе більшими труднощами. Німеччина вперше заявила про готовність витрачати понад 2% ВВП на оборону і активно нарощує виробництво зброї. Інші європейські члени НАТО також зобов’язалися підвищити оборонні витрати.У найближчі один-три роки Європа стане набагато сильнішою і буде краще підготовленою до довгострокової підтримки України.Водночас варто не забувати про те, чого вже досягла Україна. Ми часто зосереджуємо увагу на західній допомозі, але саме Україна сьогодні є світовим лідером у виробництві безпілотників і веденні бойових дій з їх використанням. Вона формує стандарти сучасної війни і може навчити цього НАТО та інші західні країни. Крім того, Україна активно відновлює і розбудовує власну оборонну промисловість.Усе це свідчить про очевидне: час грає на боці України. Росія ж його стрімко втрачає.Український спротив російській агресії – це світове диво, і досвід цієї війни напевне вивчають у світі. Але водночас ми потребуємо ресурсів, тому що в росіян їх більше. Відповідно, потрібна активність наших друзів (я їх не називаю союзниками, тому що союзники мають залучати військових для підтримки). Готовність європейців воювати залишається на рівні бюджетів чи вона відчувається? Україна показала, як вона збирає дрони, атакує стратегічні об’єкти ворога, витримує російські удари по наших містах. Наскільки серйозно готові діяти європейці і американці, де ті червоні лінії, які їх спонукають до дій?Готовність воювати стає зрозумілою лише тоді, коли починається війна. Чи були українці повністю готові, коли Росія вторглася? Ні, але вони швидко навчилися. Вони зрозуміли, з ким мають справу, і дуже швидко опанували реальність сучасної війни.Те саме стосується можливого нападу на країни Балтії чи Польщу. Навіть якщо вони не матимуть повної військової підготовки, у момент, коли постає загроза самому існуванню, люди чинять опір.Війна – це не лише про зброю. Це насамперед про моральну стійкість, рішучість і силу волі. А ці якості особливо сильні в Балтійських державах, Польщі, Фінляндії та інших країнах регіону. Західна Європа ніколи не відчувала такої загрози з боку Росії, як Центральна Європа – ні в минулому, ні тепер. Тому запитання про їхню готовність воювати і про те, що для них означає війна, – це зовсім різні речі..Якщо Росія нападе на будь-яку з країн Балтії, ми очікуємо, що Захід, зокрема Німеччина, Франція, Велика Британія, Італія, скандинавські держави та інші, надасть допомогу. Члени НАТО відповідно до статті 5 мають зобов’язання підтримати союзника у разі нападу з боку зовнішнього агресора. Що саме це означатиме на практиці, напевно не знає ніхто.Однак те, що ці країни активно зміцнюють свою оборону, проводять логістичну підготовку, нарощують закупівлі зброї та збільшують чисельність армій, є ознакою серйозного зрушення. Заяви міністрів оборони Німеччини, Данії та інших країн свідчать про те, що вони серйозно розглядають можливість війни з Росією і готуються до неї. Вони нарешті починають усвідомлювати, що Росія – це реальна загроза. Загроза стабільності й безпеці всієї Європи. І сьогодні саме Україна стримує цю загрозу, фактично захищаючи Європу від російської агресії.Під час Другої світової війни щодо Польщі було здійснено два акти зради з  боку союзників – був такий період, який отримав назву "Дивна війна", коли Франція і Велика Британія підтримали Польщу, що зазнала нападу Німеччини і Радянського союзу. Але Франція і Велика Британія були занадто пасивними. Згодом була друга зрада – "Ялта" і попередні зустрічі й домовленості між американським президентом, британським прем’єром і російським диктатором Сталіним.Сподіваюся, що подібний поганий сценарій ніколи з нами не станеться. Які ви бачите ризики того, що Трамп може укласти не надто приємну угоду за нашими плечима?Ми справді ставили собі це запитання: чи прагне президент Трамп до формування нових сфер впливу? Тобто чи готовий він погодитися на те, щоб Москва встановила контроль над сусідніми країнами і частинами Євразії, у той час як Сполучені Штати зосередяться лише на Західній півкулі, за логікою так званих полюсів сили, яку в 1990-х роках просували Примаков та інші російські стратеги? Це можливо. Втім не схоже, що у президента Трампа є послідовна і цілісна стратегія.Найважливіше, що потрібно розуміти про Трампа, – він поважає не стільки держави, скільки лідерів, яких вважає сильними. Коли він бачить сильного лідера, як це було у випадку з Путіним, він схильний шукати контакт, укладати угоди, робити поступки. Якщо ж він бачить слабкість або поразку, то дуже швидко змінює ставлення і переходить на інший бік.Тобто Трамп може міркувати так: чому мені пропонують угоду, якщо ви у слабшій позиції? Він уже говорив президенту Зеленському, що Україна не має карт, але це не відповідає дійсності. Україна має багато сильних аргументів і повинна чітко їх озвучувати.Натомість у Росії ці аргументи стрімко зникають. І, схоже, в оточенні Трампа це починають усвідомлювати.Ви згадали “Дивну війну” на початку Другої світової, коли Німеччина вторглася в Польщу, а також Ялтинську конференцію. І все ж тоді були зовсім інші обставини. Радянський Союз перебував на піку сили, його вважали ключовим союзником у перемозі над нацистською Німеччиною. На Заході переважала думка, що СРСР має бути винагороджений за свій внесок і жертви у спільній боротьбі. Сьогодні ситуація зовсім інша. Росія більше не сприймається як союзник і не розглядається як партнер. Її бачать агресором. Більше немає ілюзій про спільну мету чи спільну справу. Саме тому побоювання нової зради України або країн Центральної та Східної Європи, на мою думку, перебільшені.Водночас, звертаючись до історії, потрібно визнати: Україну вже зраджували. Після Першої світової війни, коли була проголошена незалежна українська держава, вона не отримала реальної підтримки з боку Заходу. Часткова допомога дісталась Польщі, але Україна залишилася сам на сам із більшовиками. Отже, в історії не лише Польща зазнавала зрад. Україна також пережила свою зраду.Стосовно польсько-більшовицької війни можна згадати 1920 рік, коли, зокрема і за участі українських військ під проводом полковника Безручка, вдалося зупинити більшовицькій наступ на Польщі: більшовики були готові домовлятися, коли їхні війська були розгромлені під Варшавою.Але зараз інша війна – без кавалерії, але з дронами. Водночас росіяни вчаться, і китайці також, і рівень боєздатності російської армії з використанням новітніх технологій суттєво зріс порівняно з початком повномасштабного вторгнення.Кожна армія змінюється і адаптується в ході війни, особливо коли йдеться про виживання і захист власних сил. Багато технологій, необхідних для такої адаптації, надходить із Китаю. Китай не прагне відкрито втручатися у війну проти України, оскільки не хоче загострювати відносини зі Сполученими Штатами. Проте китайські технології, прямо або через посередників, потрапляють до Росії і використовуються, зокрема, для виробництва безпілотників.Справжнє питання полягає у змаганні за перевагу. Нещодавно у західних медіа та серед українських аналітиків з’явилося кілька змістовних публікацій, які показують, що саме Україна наразі лідирує у сфері безпілотних технологій. Її здатність до адаптації значно вища, ніж у Росії.Головне, на чому я хочу наголосити, це те, що коли ресурси Росії почнуть вичерпуватися, а санкції стануть жорсткішими, як нині вимагають багато сенаторів США після заяв президента Трампа, Росія почне зазнавати серйозних втрат і тиску. Росія більше не зможе підтримувати той рівень технологічного розвитку й адаптації до бойових дій, який їй вдавалося утримувати раніше. Водночас Україна має реальний потенціал для подальшого прогресу, значною мірою завдяки постійній підтримці з боку Заходу. Саме зараз настав момент, коли європейська оборонна промисловість має прискорити свої зусилля. Потрібно зосередитися не лише на виробництві танків і літаків, а й на створенні сучасних безпілотників, інвестуванні в засоби радіоелектронної боротьби та вирішенні інших критично важливих завдань, до яких Захід виявився недостатньо готовим. Україна сьогодні перебуває на передовій сучасної війни. Вона є авангардом. Однак щоб залишатися попереду, їй потрібні ресурси й тісна співпраця з європейською та американською оборонними промисловостями.Несподіваний приклад для Кремля. Ізраїлю вдалося знищити систему ППО Ірану: десь 200 ізраїльських літаків виробляли в іранському небі все що хотіли, потім долучилася американська стратегічна авіація і завдала потужних ударів по шахтах, де збагачували уран. У Москві на цей виклик не відповіли. Китай і  Москва висловили занепокоєння й рішучу незгоду, але не підтримали свого стратегічного союзника, Іран. У них немає сил і ресурсів чи вони чогось чекають і готуються до якоїсь відповіді?Насамперед слід пам’ятати, що Ізраїль був близьким союзником Сполучених Штатів протягом десятиліть – практично від моменту свого заснування наприкінці 1940-х років. Це принципово інша ситуація, ніж в України, яка тривалий час залишалась частиною Радянського Союзу.Навіть після здобуття незалежності Україна не обрала чіткого курсу на вступ до НАТО. У 1990-х і на початку 2000-х я працював із представниками українського уряду і заохочував їх добиватися отримання Плану дій щодо членства в Альянсі. Це могло б убезпечити країну від майбутньої російської агресії. На жаль, тоді не було достатньо політичної волі та далекоглядності. Це перший момент, який важливо враховувати у порівнянні з Ізраїлем. Другий важливий момент – Ізраїль продемонстрував неефективність російських систем протиповітряної оборони, зокрема тих, що перебувають в Ірані. Це матиме серйозні наслідки для російського оборонного експорту. Виникає очевидне запитання: навіщо купувати російські системи, якщо вони не здатні захистити стратегічні об'єкти? І нарешті, третій аспект. Американські удари по іранських ядерних об’єктах і відсутність будь-якої реакції з боку Росії свідчать про те, що Москва уникає прямої конфронтації з Вашингтоном. Це показує, що попри риторику, Росія побоюється відкритого зіткнення зі США.На жаль, деякі лідери досі вважають, що не варто провокувати Росію, аби не втягнутися у повномасштабну війну за Україну чи інші території. Але правда в тому, що саме Росія боїться сили Сполучених Штатів і навряд чи стане на захист навіть власного союзника, такого як Іран. Формально він може вважатися союзником, але на практиці Росія не має жодного справжнього союзника.Її зв’язки з іншими країнами - це радше тимчасові домовленості, продиктовані вигодою. Відносини з Китаєм або Північною Кореєю мають паразитичний характер. Це не альянси, здатні витримати серйозну кризу. Ні Китай не прийде на допомогу Росії, ні сама Росія не ризикне втручатися заради так званих партнерів. Нещодавно я говорив з колишнім командувачем американських військ на європейському континенті генералом Веслі Кларком. Він сказав, що, крім війни на Донбасі, росіяни хотіли б розгорнути іншу стратегічну операцію – на півдні. На його думку, плани росіян не змінилися: вони хочуть просуватися в напрямку Одеси, тому вважають, що війна може затягнутися.Водночас має бути план перемоги в наших західних партнерів. Чекати, що Путін опиниться в мавзолеї й тоді все зміниться, – це не план. Чи є у вас відчуття, що є чіткий західний план, як перемагати Росію?Що ж, це слушне зауваження.Я не вважаю, що головна проблема полягала в тому, що Захід не мав плану перемоги від початку війни. Проблема радше в тому, що так і не було чітко визначено, що саме вважати перемогою.Для мене перемога – це повне звільнення всієї української території, включно з Кримом. Доти, доки російські війська залишаються хоча б на одному клаптику міжнародно визнаної української землі, війна не завершена, а перемога – не досягнута.Можливі тимчасові або поступові перемоги, кроки вперед на шляху до остаточної мети. Захід цього прямо не сформулював, але дедалі більше лідерів розуміють: якщо Росія утримає хоч частину української території, вона знову становитиме загрозу.Якщо їй вдасться відновити армію, обійти санкції й продовжити продавати нафту для фінансування війни, вона зможе знову нарощувати свою міць. Це викликає тривогу. Та попри це, я залишаюсь оптимістом.Я вірю, що Росія слабшає не лише у військовому сенсі, а й економічно. Її амбіції давно перевищують реальні можливості. Так, вона прагне захопити Одесу, відрізати Україну від моря, повернути свій флот у Чорне море. Це її давні цілі. І все ж навіть у часи найбільшої сили Росія не змогла їх досягти. Тому я переконаний, що момент, коли це було можливо, вже втрачено.Як правильно було б Україні зараз працювати з американською адміністрацією? Де, на вашу думку, ми добре працюємо, а де варто було б поміняти стратегію чи тактику в комунікації та співпраці?Моє головне послання українському уряду щодо президента Трампа завжди полягало в одному: не поводьтеся як жертва.Трамп поважає силу, впевненість і рішучість. Україна повинна демонструвати, чого вже досягла. Ми говорили про безпілотники та інші військові успіхи. З початку війни Україна звільнила більшу частину своєї території. Росія не змогла захопити жодного великого міста.Вона навіть не змогла захопити ті області, які офіційно оголосила анексованими. Україна зупинила російський наступ і фактично вивела з ладу Чорноморський флот. Це серйозні здобутки. Сьогодні Україна має сильну підтримку з боку європейських країн. Внаслідок цієї війни Європа серйозно наростила оборонні бюджети. Вже сам цей факт є великою перемогою, і за це слід віддати належне українському спротиву.Україна має багато сильних сторін, які варто підкреслювати, зокрема її ресурси, стратегічне розташування та цінність, яку вона може принести НАТО і партнерству зі Сполученими Штатами після завершення війни. Слід зосереджувати увагу саме на цих перевагах, а не на образі жертви.Медіа, звісно, повідомляють про загибель цивільних, поранення та руйнування, і саме в такому контексті інформація часто доходить до Трампа. Для України значно важливіше робити наголос на власній здатності перемагати. Саме це, на мою думку, справить на Трампа куди сильніше враження, ніж просто констатація нападів з боку Росії.Ілон Маск згадав про справу Епштейна – перевірити це ми не можемо, але ж щось стримувало президента Трампа. Батько Маска поїхав до Росії на форум, який організував Дугін, в якому брав участь один із авторів російської агресії проти України – міністр закордонних справ Лавров. Наскільки міцними є ці середовища? Отже, крім Дональда Трампа є інші впливові сили, які хочуть поміняти глобальний порядок денний. Ілон Маск – дуже суперечлива постать. Він створив третю політичну силу у США і нині перебуває в конфлікті з президентом Трампом. Трамп навіть пригрозив розслідуванням його імміграційного статусу і припустив можливість депортації до Південної Африки.На цьому етапі я не став би надавати надто великого значення фігурам на кшталт Маска у сфері зовнішньої політики. Він глибоко залучений у внутрішні американські процеси і зосереджений передусім на збереженні свого бізнесу. Тому навряд чи варто розглядати його як впливового гравця на міжнародній арені.Так, дійсно є особи, які раніше висловлювали підтримку Росії. Водночас є підстави вважати, що президент Трамп переформатовує рух "Зробимо Америку знову великою" у новому напрямку. До цього часу в русі були голоси, які відкрито симпатизували Росії. Проте зараз, коли Трамп чітко демонструє негативне ставлення до президента Путіна, дедалі більше людей переглядають свою позицію.Деякі члени Конгресу і Сенату вже зазначають, що всередині руху зростає підтримка України. Особливо це помітно на тлі розуміння того, що Путін намагається маніпулювати Трампом і перешкоджає його зусиллям досягти припинення вогню та миру в Україні. 

"Шахтар" забив 6 голів і переміг "Ільвес" у кваліфікації Ліги ЄвропиУ четвер донецький "Шахтар" першим з українських клубів розпочав новий сезон. У 1-му раунді кваліфікації Ліги Європи донеччани буквально розтрощили фінський "Ільвес" (6:0).У ворота "Ільвеса" забивали виключно бразильці: дубль оформив Аліссон, по голу відзначились Кауан Еліас, Кевін, Педріньйо та Невертон."Це прекрасне відкриття сезону. Нелегко було так напружено тренуватись за такої спеки, непросто було і гравцям здобути таку перемогу, але вони це зробили. Я дуже щасливий від рахунку, однак деякі аспекти гри ще потрібно поліпшити. Утім, я натхненний результатом. Звісно, бразильці мають відмінний потенціал, однак не лише вони, а й українці – Судаков, Очеретько – вони були чудові сьогодні, діяли неперевершено", - сказав тренер "Шахтаря" Арда Туран після матчу.Арда Туран, фото: shаkhtаr.соmМатч-відповідь відбудеться за тиждень - 17 липня. Якщо ж диво станеться і "Шахтар" програє з різницею в 7 голів, то далі вилетить у Лігу конференцій і зустрінеться з нідерландським АЗ. В разі перемоги над "Ільвесом" - на українців чекає наступний раунд кваліфікації ЛЄ і турецький "Бешикташ".Педро Енріке (праворуч), "Шахтар" - "Ільвес", Ліга Європи, фото: gеttyіmаgеsУкраїна опустилась у рейтингу ФІФАУ липневому рейтингу національних команд збірна України з футболу втратила одну позицію і опустилася на 26-те місце. Це сталося після червневих матчів на турнірі Саnаdіаn Shіеld, де українці поступилися Канаді (2:4) та здолали Нову Зеландію (2:1).Із суперників збірної України по відбірковому турніру чемпіонату світу - 2026 найвище перебуває Франція, яка йде третьою, Ісландія - 74-та, Азербайджан - 112-й.Лідерство в рейтингу зберігає Аргентина, другою йде Іспанія, четвертою - Англія, п'ятою - Бразилія, шостою - Португалія, яка у червні виграла Лігу націй.  Сергій Ребров, фото: Gеtty ІmаgеsПомер український рекордсмен у потрійному стрибку Олександр Лисиченок Цього тижня у Федерації легкої атлетики України повідомили сумну новину, що на 67-му році життя пішов з життя видатний український легкоатлет, майстер спорту СРСР міжнародного класу Олександр Лисиченок.Читайте також: Степан Юрчишин, легенда ФК "Карпати": за що пам’ятатимуть видатного львівського футболіста й тренераЛисиченок став першим українцем, який взяв 17 метрів у потрійному стрибку. Це відбулося на турнірі на Всесоюзному дні стрибуна в 1976 році в Кишиневі.Олександр Лисиченок, фото: uаf.оrg.uаШелестюк переміг нокаутом в першому бою за три рокиМинулий вікенд видався успішним для українського боксу. 39-річний Тарас Шелестюк нокаутував американця Роддрікуса Лівсі у поєдинку, що відбувся на вечорі боксу в США.Для українського боксера першої середньої ваги (до 69,9 кг) це був перший бій з березня 2022 року. Тоді він бився з венесуельцем Габріеля Маестре за пояс WВА (Всесвітньої боксерської асоціації). Поєдинок завершився нічиєю.Поєдинок Шелестюк - Лівсі проходив у форматі десяти раундів, проте завершився достроково. Українець заволодів перевагою від початку першого раунду, а в другому - продовжив атакувати серіями ударів, відтіснив суперника на канати та відправив американця у нокаут.Lеt's bе hоnеst, іn соmbаt sроrts, hаrd knосkоuts dеfіnіtеly сарtіvаtе us. Тhе unbеаtеn Ukrаіnіаn Оlymріаn Таrаs Shеlеstyuk (20-0-1) ???????? brutаlly knосks оut Rоddrісus Lіvsеy (12-5-1) ???????? іn thе sесоnd rоund оf thеіr suреr wеltеrwеіght bоut іn Shrеvероrt, Lоuіsіаnа, USА. Lіvsеy… ріс.twіttеr.соm/Р9bdGоТLQW— Реrmаntе (@РеrmаntехG) July 6, 2025 УАФ презентувала оновлений формат Кубка УкраїниУ сезоні-2025/2026 розіграш Кубка України з футболу відбудеться за участі рекордної кількості команд і в оновленому форматі."Змагання охоплюватиме представників усіх рівнів українського футболу - від елітних клубів до регіональних команд", - наголосили в УАФ.У Кубку України вперше змагатимуться 16 команд УПЛ, 32 - з першої і другої ліги, 4 - з аматорського футболу та 16 - обласного рівня. Команди з регіональних асоціацій стартуватимуть у кваліфікації вже 9-10 серпня.Після кваліфай-раунду, 23-24 серпня відбудеться 1/32 фіналу, де зіграють вже клуби УПЛ. Проте без учасників єврокубків: "Динамо", "Шахтар", "Олександрія" та "Полісся" стартуватимуть з 1/16 фіналу."Один раунд – один матч. Без додаткового часу. Одразу серія післяматчевих пенальті. Максимально сліпий жереб: "Шахтар" або "Динамо" можуть грати між собою, або проти аматорів. Усі матчі – в прямому ефірі на УПЛ ТБ! Вперше за багато років – новий трофей!", - пишуть в УАФ про новий формат турніру.Жеребкування кваліфікаційного раунду попередньо заплановане на 17 липня.

Енн Ма. Жаклін у Парижі. – К.: Наш Формат, 2025З одного боку, ця інтимна, зворушлива, сентиментальна історія – про дорослішання, кохання і становлення легендарної Джекі Кенеді, а з іншого, за словами її героїні, великим коханням того часу для неї був не чоловік - не Джек, - а Франція. "Іноді я сумувала за Парижем, навіть поки там жила: - звіряється головна героїня, - дні спливали надто швидко, час біг крізь пальці. Коли гуляла містом, нечасто могла помилуватися його красою без усеохопного передчуття нестерпної пори, коли воно вже не буде моїм. Однак, коли познайомилася з Парижем - з’ясувала, як можна зрізати шлях провулками, і побачила сховані за автобусними зупинками руїни часів Стародавнього Риму, веселі фонтанчики та склепінчасті газетні кіоски, - елегантність цього міста стала приглушеною, знайомою, ніби вірш, прочитаний так багато разів, що перетворився на молитву". Тож роман "Жаклін у Парижі" Енн Ма - це відчинені двері, які запрошують вас прогулятися разом із Жаклін, коли вона досліджує Францію, відокремлюючи міфи від реальності та розпізнаючи справжні сильні сторони як країни, що її прийняла, так і власного характеру. За сюжетом, у вересні 1949 року юна Жаклін Був’є перетинає Атлантику і прибуває до післявоєнного Парижа - міста свободи, мистецтва і водночас небезпеки. Втеча від очікувань матері й розлучення батьків стає для неї шансом знайти себе. Франція зустрічає дівчину яскравими джаз-клубами, авангардним театром і бризками шампанського. А також - молодим талановитим письменником, чия пристрасть до літератури переплітається з її власною. А ще вона стикається з комуністичними рухами - прокляттям в Америці та частиною буденної реальності Європи, і навіть не знає, що саме цей рік у Парижі змінить її назавжди, ставши основою для майбутньої легенди - Джекі Кеннеді.Ігор Бондар-Терещенко. Rепортаж. – К.: Друкарський двір Олега Федорова, 2025У цій книжці прифронтових репортажів так само чимало мирної лірики, яка поєднується з воєнною реальністю. А також – відповідей на питання, які постають в часі війни, що її переживають у "бронетанковому", а насправді такому вразливому Харкові головні герої оповіді – його мешканці, які залишилися на початку сьогоднішньої війни в місті. Чому українські письменники ідуть на війну? Квіти чи дрова? За що воює Україна? Коли зникне Росія? – ось далеко не всі питання, на які автор намагається дати відповідь, живучи у своєму рідному Харкові, який регулярно обстрілює російський агресор. "На самому початку війна у Харкові була справді по-казковому "народною". Це вже потім для всієї країни вона стала "новою нормальністю", про що навіть розповіли київські художники на своїй виставці "Не страшно". А на початку все мало цілком "харківський" характер. У стилі "погнали наші городських", яскравим прикладом чого був танк на одному із салтівських дворів, який тамтешні пацани зі шматками асфальту в руках відбили у російських зайд. Зброя ж пролетаріяту, нє?» Разом ці відповіді-оповідки  складаються в документальну повість про воєнне лихоліття - своєрідний репортаж з місця подій крізь призму родинної історії, а також прифронтова хроніка, яка римується з історією Другої світової війни.  "На початку минулої війни, чекаючи на німців, жінки бігли до перукарні, а чоловіки – грабувати винні крамниці. На цей раз все було трохи інакше. Налякані жахіттям, яке творили російські вояки з мирним населенням, жінки з дітьми виїжджали геть із країни. Чоловіків нікуди не випускали, але й крамниці на той час вже спорожніли – не розгуляєшся. Якщо серйозно, то багатьох знайомих я несподівано зустрів у пункті територіяльної оборони – мовчазних, рішучих, злих. Утім, коли в крамницях у перші тижні війни не стало  й хліба, їхати за борошном у центр міста, де нещодавно йшли бої, охочих не знайшлося". Як воно було далі – дізнатися можна з харківського "Rепортажу".Василь Карп'юк. Ще літо, але вже все зрозуміло. – Брустури: Дискурсус, 2025Згадайте, що влітку завжди можна було поїхати з України… в Україну! У наш трагічний час це цінується понад усе. Тим паче, що мова не про ту Україну, туристичні шляхи якої сходжені-переходжені, а саме "внутрішню", призначену не для веселих мандрів, а для внутрішнього, майже буддистського спокою, як це практикує автор цієї збірки гірських оповідок. Хоч уже сьогодні розповідь про зливу з громом, яку автор перечікує на горищі батьківської хати, асоціюється з прильотами та втечею до бомбосховища. Але навіть у книжці - неквапливі, медитативні, теплі чи прохолодні, та все одно заспокійливі – ці спогади так само контрастують з фахом героя. Який, зауважмо, за сюжетом, працює в місті на радіо, і, щоразу, вертаючись додому, переконується у перевагах такого "відпочинку". Але навіть у рідному селі життя тече по-різному, і сприймається, відповідно, його мешканцями. "Те саме з природою, з краєвидами, - свідчить наш герой. - В нас у селі ніхто не вживає слова "краєвид". Бо ніхто не дивиться на природу для того, щоб нею милуватися. І польових квітів ніхто не збирає, щоб поставити в хаті у вазу для краси. Трави збирають на чай. І з усіх, кого знаю з Брустурів і довколишніх сіл, єдиний, хто милується краєвидами, - це мій тато. Мені самому колись було дивно, коли літом корова паслася на пасовиську у горах вище від хати, і тато, видоївши корову, не поспішав униз до якоїсь іншої роботи, а дивився, як заходить сонце".Шерил Стрейд. Дика. Шлях від втрати до віднайдення себе. – К.: ВооkСhеf, 2025"Дерева були високими, але я стояла вище, на стрімкому гірському схилі в північній Каліфорнії, - починає свою літню розповідь авторка цієї історії. - За мить до цього я скинула похідні черевики, і лівий черевик полетів якраз на ці дерева, хоч і не одразу. Спершу він підстрибнув у повітрі, коли на нього звалився мій здоровезний рюкзак, а потім поскакав гравійною стежкою і перелетів через край прірви. Він відскочив від скельного виступу за кілька десятків сантиметрів нижче мене й зник унизу, в гущавині лісу, де його вже було не дістати. Я жахнулася, хоча й провела в дикій глушині щонайменше тридцять вісім днів і за цей час уже встигла зрозуміти: якщо може статися що завгодно, воно станеться. Але це не означає, що мене не ошелешило, коли це таки сталося. Мій черевик щез. Насправді щез. Я притиснула його товариша до грудей, як маля, хоча, звісно, це було безглуздо. Що таке один черевик без другого? Ніщо. Непотріб, навіки сирота, і я не зглянулася над ним. Там було що нести, масивний коричневий шкіряний черевик з червоною шнурівкою і сріблястими металевими петлями. Я високо підняла його, з розмаху жбурнула - і дивилася, як він падає між розлогі дерева й зникає з мого життя". У двадцять два роки авторка цієї книжки так само думала, що втратила все. Після смерті матері її сім’я роз’їхалася, а власний шлюб незабаром був зруйнований. Через чотири роки, не маючи більше чого втрачати, вона прийняла найбільш імпульсивне рішення у своєму житті. Без найменшого досвіду, керуючись лише сліпою волею, вона пройшла понад тисячу миль стежкою Расіfіс Сrеst від пустелі Мохаве через Каліфорнію та Орегон до штату Вашингтон — і зробила це сама. Напружена, стильна, добра й дотепна, її розповідь відверто передає жах і задоволення жінки, яка, попри всі труднощі, рухається вперед.Ярослав Поліщук. Сім поглядів на війну. – К.: Дух і Літера, 2025Чому цю книжку треба прочитати влітку? Тому що далі в Україні все може змінитися, і автор недаремно нагадує, що "без аналогій важко зрозуміти суть того, що з нами відбувається". Тож буде з чим порівняти, бо "Сім поглядів на війну" Ярослава Поліщука – це хоч і не "Вщент" Андрія Краснящих чи "Rепортаж" Ігоря Бондаря-Терещенка (хронологічні, а не аналітичні тексти), і мова про пізніше осмислення війни, яке може редагуватися чи корегуватися згідно з політикою сьогодення, але, безумовно, це важлива лектура для нащадків.  Тож у книжці досліджено візії війни в сучасній українській літературі. Автор зосереджується на аналізі художніх та документальних творів, що вийшли в час повномасштабної російської агресії (2022–2024), авторства Володимира Рафєєнка, Катерини Бабкіної, Олександра Михеда, Євгенії Кононенко, Андрія Любки та інших. Ці тексти – за всього розмаїття індивідуальних досвідів та стилів авторів – дають збірний образ національного спротиву, що буде вписаний як епічна сторінка в історію України ХХІ ст. У них не лише відображено мілітарні реалії сьогодення, а й переосмислено цілу низку базових понять, як-от національної ідентичності, тоталітарного спадку, деколонізації, подолання травми, геокультурних орієнтацій українства в минулому й тепер тощо. Поєднуючи риси літературної критики та есеїстики, автор пропонує розглядати літературу в широкому контексті сучасних суспільних та культурних процесів. 

Без політичного підтексту: що стало поштовхом до перших протестів у Сербіїфото: х.соm/Іngrіd_GеrсаmаПерший етап протестного руху в Сербії розгорнувся наприкінці 2024 року. На той момент він мав чітко виражений громадянський, а не політичний характер.  Безпосереднім поштовхом стала трагедія 1 листопада 2024 року, того дня трапився обвал даху на залізничному вокзалі в Новому Саді, через який загинули щонайменше 16 людей, а ще десятки отримали травми різної тяжкості. Це другий за величиною вокзал у Сербії, і лише в липні 2024 року він відновив свою роботу після трирічної реконструкції.Громадськість поставила під сумнів якість виконання інфраструктурних робіт і контроль з боку держави, серби вказували на ймовірні корупційні схеми під час будівництва та обслуговування об'єкта. Тим часом повільна та нечітка реакція влади лише посилювала суспільне обурення.Тож, перші акції протесту почалися в Новому Саді фактично одразу. А вже 3 листопада до них долучилися студенти з Белграда та інших університетських міст. Вони висували низку вимог, зокрема ключовими можна назвати незалежне розслідування трагедії, публічне покарання відповідальних чиновників, відставка керівництва місцевих органів влади та прозорість у розподілі державного фінансування на інфраструктуру.Натомість президент Сербії Александар Вучич обрав на той момент тактику вичікування, сподіваючись, що протести згаснуть. А от міністр будівництва, транспорту та інфраструктури Сербії Горан Весич подав у відставку практично одразу після виходу мітингувальників на вулиці зі своїми гаслами.Тим часом протести лише набували сили та до кінця листопада охопили понад 30 міст. Проте політичні гасла все ще не лунали з уст мітингувальників. Тобто на той момент це була ініціатива громадянського суспільства, сфокусована на питаннях звітності та справедливої державної відповідальності.Загострення сербських протестів: поява політичної складової та ультиматумівфото: відкриті джерелаПротести у Сербії з головним осередком у Белграді не припиняються від моменту трагедії, проте змінювалася риторика їхніх учасників. Від вимоги подолати корупцію й гідно розслідувати справу до запиту на дострокові парламентські вибори, а на піку – і президентських.Однією із найбільш масових стала акція 15 березня у Белграді, за підрахунками організаторів тоді зібралися близько мільйона людей. Аби дістатися до місця проведення мітингу, декому з учасників довелося понад добу йти пішки, оскільки у зв'язку з акцією залізничні квитки до Белграда на цей день не продавалися. Тим часом Міністерство внутрішніх справ Сербії заявляло про 107 тисяч присутніх. Тоді на завершення своєї акції студенти почали прибирати центр Белграду, а сама подія обійшлася без загострень.Разом із тим упродовж всього періоду протестів, особливо активними під час яких були студенти, спільнота так і не знайшла серед учасників лідера. Звичайно, до акцій приєднувалась опозиція, проте згуртуватись навколо якогось конкретного лідера мітингувальникам так і не вдалося.Ситуація тим часом загострилася, і найновіша, та чи не найбільш жорстка, хвиля протестів спалахнула 28 червня. Саме цього дня серби відзначають одне із важливих національних та релігійних свят – Відовдан, на яке припадає чимало важливих для країни історичних подій. Власне у цей день, 28 червня, студенти висунули Вучичу ультиматум: дострокові парламентські вибори. Проте сербський президент відхилив його одразу ж, навіть не чекаючи на те, аби минув час, який протестувальники дали на прийняття рішення. "Уряд мав усі механізми та весь час, щоб виконати вимоги та запобігти ескалації. Натомість вони обрали насильство та репресії проти громадян. Будь-яка радикалізація ситуації – це їхня відповідальність", – наголосили активісти, які все ж дочекалися закінчення встановленого для відповіді на ультиматум часу.Після цього протестувальники оголосили про початок масштабних акцій непокори, які тривають по сьогодні та мають різні форми. Реакція влади Сербії: придушення акцій, арешти та протидіяфото: Vеsnа LаlісВід початку масових протестів у Сербії наприкінці 2024 року президент Александр Вучич демонстрував поетапну зміну стратегії – від публічного ігнорування до посилення тиску на протестувальників і спроб перехопити контроль над ситуацією.У перші тижні після трагедії в Новому Саді Александар Вучич утримувався від активних коментарів. Заяви зводилися до загальних обіцянок "розібратися в ситуації" та передати відповідальність уряду й місцевим органам. Публічної самокритики або політичних кроків не було.Під тиском протестів влада оголосила про відставку прем’єр-міністра Мілоша Вучевича та мера Нові-Саду. Водночас Вучич анонсував часткову реорганізацію уряду, однак будь-яких згадок про дострокові вибори чи глибшу реформу продовжував уникати.Проте, як тільки масштаби протестів почали помітно зростати риторика президента різко змінилася. Він почав говорити про начебто деструктивний вплив протестів на країну, неодноразово згадував "іноземний слід" і порівнював події з кольоровими революціями, натякаючи на вплив Заходу.Після багатотисячного протесту 15 березня у Белграді влада перейшла до жорсткіших заходів. Тоді вперше застосували звукову зброю, щоб розігнати студентів і активістів, які блокували дороги та державні вулиці. Низка активістів тоді потрапили до лікарень, це стало причиною скандалів та реакції правозахисних організацій. Але сербський президент публічно підтримав силовиків і відкинув усі вимоги протестувальників.Під час масової ходи в Белграді наприкінці червня, яка зібрала близько 140 тисяч учасників, поліція застосувала сльозогінний газ і світлошумову зброю. Окрім того, жорстоко затримали декілька десятків учасників ходи, серед них були й студенти. Вучич назвав протест "закликом до державного перевороту" і повністю виправдовував дії силовиків, знову твердячи про закордонний вплив.Російський слід і відсутність лідерівфото: еurоtорісs.nеtПопри тривалість і масштаб протестів у Сербії, рух залишається здебільшого горизонтальним, тобто він не має єдиного координаційного центру чи лідерів, а ключову роль відіграють локальні ініціативи, громадські об’єднання та студентські групи. Таке позиціювання з одного боку створює гнучкість для реагувань та дій, а от з іншого робить учасників вразливішими до дезінформації.Від початку акцій основні гасла протестувальників апелювали до громадянських прав, безпеки, прозорості й протидії корупції. Організовані виступи з боку студентських колективів, асоціацій освітян, медиків і профспілок формували мережеву структуру протесту, яка так і не здобула лідера – це дещо збило з пантелику Вучича й стало для нього несподіванкою, адже він фактично не мав когось конкретного для ведення переговорів, чи навпаки – для спроб скомпрометувати. Але  це й не завадило йому використовувати загальну антипротестну риторику для звинувачень Заходу.Сама влада ж у процесі перешкоджання протестувальникам заявляла про допомогу їй Росії. Наприклад від віцепрем'єра Сербії Александара Вуліна пролунала наприкінці березня заява, що російські спецслужби допомагали стримувати багатомісячні антиурядові протести в Белграді."Я дуже вдячний російським спецслужбам, які завжди підтримують нас у боротьбі з кольоровими революціями, в першу чергу інформаційно, – сказав тоді Вулін. – Вони знають, яка небезпека нависла над Сербією".Водночас, коли протестний рух у Сербії досяг значного напруження, виник новий тип комунікації на мітингах і в соціальних мережах. Експерти говорять про вплив Росії на антиурядові протести. Оскільки поряд із конкретними вимогами та правовими претензіями до влади, починають з’являтися гасла, схожі за змістом до російської пропагандистської риторики, хоч і в адаптованій до сербського контексту формі.І тут варто зауважити, що упродовж тривалого часу акцій самі протестувальники не використовували прозахідної риторики, акцентуючи на внутрішніх проблемах: корупції, безкарності, відсутності реформ. Зовнішньополітичної ідеї, як, наприклад це було в Україні, протести не мали й не мають в цілому.Поряд із тим, на думку дипломата, надзвичайного і повноважного посла у Республіці Хорватія (2010-2017), у Боснії та Герцеговині (2011-2017) Олександра Левченка, учасників протестів не варто вважати проєвропейськими силами."Протестний рух зростає, це антиурядовий рух. У нас чомусь дехто це коментує як проєвропейські сили. Ні, це не проєвропейські сили. Це антиурядові сили вийшли на ці речі. Хоча студенти себе позиціонують поза політикою, поза партіями, – зазначає він. – Враховуючи, що все досить організовано відбувається, то багато людей ставлять питання, хто стоїть позаду всіх цих протестів. Щодо партій опозиційних, звісно, що вони там присутні, але багато поставало питань, що хтось з великих гравців світових мав би бути позаду всіх цих подій".І тут Олександр Левченко використовує метод виключення, якщо це не ЄС, США чи Китай, то залишається один варіант, найімовірніший, що це Росія. "Це не Європейський Союз точно. Що стосується окремих країн, які мають вплив на Сербію, Британія Німеччина чи Франція – не вони. Що стосується Сполучених Штатів Америки – не вони, – перераховує дипломат. – Не Китай, тому що причиною начебто всього був залізничний вокзал у Новому Саді, де фасад впав, який робили китайські робітники. Значить, Китай виключаємо. Хто в нас залишається? Москва. Не дивно, що Дугін заявив, що час Вучича вийшов. Його народ має знести. І в країні мають бути певні проведені зміни. Дугін – незалежний експерт, да начебто. Але ми знаємо, що цей експерт дуже-дуже близький до Путіна".  Чи бачить проблеми Сербії світова спільнота: що кажуть у Європі та СШАфото: bаlkаnіnsіght.соmСвітова спільнота, зокрема ЄС та США, висловлює стурбованість ситуацією в Сербії та закликає до мирного вирішення конфлікту, дотримання прав людини та проведення необхідних реформ. Однак деякі критики вважають, що реакція міжнародних організацій є недостатньо рішучою.Європейська комісія з прав людини та Аmnеsty Іntеrnаtіоnаl засудили "надмірне застосування сили" до протестувальників, затримання студентів і викладачів, а також тривожну практику затримань "дітей і ввічливих демонстрантів".Після повідомлень про репресії проти протестувальників наприкінці червня правозахисні організації Аmnеsty Іntеrnаtіоnаl та Сіvіl Rіghts Dеfеndеrs виступили зі спільною заявою."Хоча держава відповідає за забезпечення громадського порядку та реагування на окремі випадки насильства, будь-яке застосування сили має бути крайнім заходом, суворо необхідним і пропорційним для досягнення законної мети. Жорстка реакція на мирне незгоду не може бути виправдана, – наголошують організації. – Сербська влада повинна проявляти стриманість і забезпечити людям можливість безпечно брати участь у демонстраціях і висловлювати свою незгоду без залякувань, переслідувань або насильства".Американські офіційні особи висловлюють занепокоєння щодо випадків насильства проти протестувальників та обмеження свободи ЗМІ в Сербії. Окрім того, взимку у деяких містах США відбулися акції на підтримку студентів.Від Євросоюзу лунають заклики до деескалації та розслідувань, проте жодних рішень, наприклад щодо санкцій, політики наразі не приймають. Деякі експерти переконані, що нинішня позиція Брюсселя послаблює вплив ЄС у регіоні: тоді, як протести набирають обертів, сербські громадяни сприймають ЄС як менш актуальний, ніж у минулому, про що свідчить низька громадська підтримка вступу Сербії до ЄС і відсутність прапорів ЄС під час акцій.

1. США, Німеччина, Польща купують бронетехніку2. Зміни технологій на полі бою3. Полювання на танки: як подолати вразливість4. Бронетехніка майбутнього і шляхи її вдосконалення На початку липня 2025 року з’явилося кілька новин, які напряму пов’язані із майбутнім танків. Як відомо, з появою в Силах оборони України влітку 2024 року важкого "бомбера" - безпілотника Nеmеsіs, який у противника охрестили "Баба Яга" за здатність виконувати місії на відстані понад 20 км, російську техніку відігнали від лінії фронту на два десятки кілометрів, і у такий спосіб значно розширилася буферна зона небезпеки для танків та іншої броньованої техніки противника. Загалом 2024 рік поставив під сумнів майбутнє танків та легкої бронетехніки. Але провідні західні гравці у розробках нових озброєнь поводяться так, начебто стратегічного виклику танки не отримали, а тактичні виклики подолати не проблема.Повернення до армій ХХ століття?Досить несподіваним стало рішення США закупити системи пасивного захисту від атак зверху для своєї бронетехніки, передусім танків. Це прямий вплив досвіду війни в Україні, а плани американської армії передбачають закупівлю одразу 1500 комплектів додаткового пасивного захисту верхньої напівсфери, що дуже схоже з поширеними на полях російсько-української війни антидроновими конструкціями із металевих решіток та сіток. Ще більш дивним здається рішення німецького уряду. А саме, Берлін нині наблизився до придбання до 2500 БМП GТК Вохеr і до 1000 танків Lеораrd 2 на суму до 25 млрд євро у рамках спільних європейських зусиль зі створення нових бригад для стримування Росії. Окрім цього, Бундесвер уже отримав схвалення на придбання понад 1000 фінських бронетранспортерів Раtrіа на суму до 2 млрд євро – для заміни застарілих БТР Fuсhs. Ці рішення Берліну суттєво розширили минулорічне, коли у липні 2024 року Німеччина погодила закупівлю різного озброєння та військової техніки на близько 6 млрд євро, але танків Lеораrd 2А8 у замовленні було тільки 105 – на суму 2,93 млрд євро. На тлі цього в Польщі, яка сотнями скуповує танки в США та Південній Кореї, саме танкісти несподівано почали опановувати складання FРV-дронів. І якщо поляки своє рішення чітко ув’язують із боротьбою з дронами, то німці поводяться досить дивно – наче безпілотники не домінують на полі бою. Французи та англійці діють більш обережно. Франція лише модернізуватиме 100 своїх танків Lесlеrс у конфігурацію Lесlеrс ХLR: замовлення було без зайвого рекламування розміщено наприкінці грудня 2024 року у КNDS Frаnсе. А от Британія, з травня 2025 року за крок до радикальної зміни військової доктрини: Лондон схиляється до переходу до безпілотної, автономної структури, яка на 80% складається з безпілотників.  То чи виживуть танки у війні майбутнього?Вразливість на полі бої: що відбулося із танкамиТехнології масового застосування безпілотників у 2022 – 2025 роки, особливо ударних модифікацій, кардинально вплинули на роль танків та іншої бронетехніки на полі бою. 18 січня 2025 року ОSІNТ-проєкт Оryх за час повномасштабної російсько-української війни задокументував втрату Росією щонайменше 20 тисяч одиниць техніки. При цьому загарбницька армія втратила щонайменше 3708 танків та 5366 БМП, та 1863 бойових броньованих машин. Серед підрахунків можна знайти вражаючі дані: за один рік боїв лише на Покровському напрямку російські окупанти втратили щонайменше 554 танків, а за два місяці боїв на Курському напрямку - 45 танків. Дійшло до того, що військо окупантів почало використовувати на полі бою навіть архаїчні бронетранспортери БТР-50 (йдеться про БТР-50ПК та командирський варіант БТР-50ПУ, появу яких зафіксували на полі бою). З літа 2024 року РФ майже відмовилася від використання танків для штурмів, хоча епізоди танкової підтримки піхоти також мали місце – усі вони виявилися невдалими. Танкові атаки стали самогубством для росіян на фронті в Україні. Fоrbеs на початку січня 2025 року констатував, що невеличкі ударні безпілотники перетворили практично на самогубство для росіян широкомасштабні штурми бронетехнікою на фронті в Україні. "Кожного разу, коли російські полки намагаються атакувати техніку, результат нульовий". Однак війна у її сучасному вигляді довела вразливість не тільки танків радянського (пострадянського) виробництва, але й кращих західних зразків, зокрема американських Аbrаms, німецьких Lеораrd, британських Сhаllеngеr. Танки й бойові броньовані машини (ББМ), як дуже помітні мішені, стали об’єктами полювання для операторів безпілотних систем і станом на початок 2025 року відчутно зменшили можливості для підтримки наступів і штурмових атак піхоти.Під час війни виявилося, що американські Аbrаms мають низку слабких місць, які ставлять під сумнів ефективність використання такої бронетехніки. Згідно з даними українських військових, американський танк не має достатньої броні, здатної витримати сучасне озброєння та захистити екіпаж. Тим більше, що Аbrаms був і залишається "ціллю номер один" для російських окупантів. Звісно, усе згадане однаково стосується практично й усіх інших типів танків та менш захищених бойових машин. Хоча військові визнають: західна техніка беззаперечно забезпечує живучість екіпажу – на відміну від радянсько-російської. І це може стати точкою відліку для нового життя танків та бронетехніки в цілому. Роль бронетехніки за три з половиною роки широкомасштабної війни змінилася, бо масове використання безпілотників, а також масове застосування протитанкових мінних полів та й використання високоточних боєприпасів, серйозно ускладнило життя танків на полі бою. Танки доводиться захищати антидроновими сітками та саморобними "мангалами" у вигляді захисних ґрат, а також засобами РЕБ, і проблема забезпечення їх живучості не розв’язана.Військові свідчать, що на рівні командування батальйонів та бригад нині немає єдиного розуміння, як використовувати танки, погоджувати взаємодію танкістів та піхоти. Тим більше, що обидві сторони завдяки розвідувальним дронам та баражуючим боєприпасам влаштовують справжні "полювання" на танки, які намагаються здійснювати ризиковані операції на полі бою. Власне кажучи, використання танків стало навіть більш ризикованим, ніж вертольотів. фото: з відкритих джерел Вдосконалення та захистДля головних гравців європейського континенту цілком очевидним є необхідність перегляду загального вигляду та майбутньої ролі бронетехніки, і передусім танків. Певні ознаки того, що Європа "пробуджується" та прискорюється з наміром розв’язати "танковий вузол", з’явилися у перші місяці 2024 року. В березні західні медіа рознесли новину про прорив у оновлених домовленостях Франції та Німеччини – згоду всередині франко-німецького концерну КNDS (створено з французької Nехtеr та німецької Кrаuss-Маffеі Wеgmаnn) розробити танк майбутнього. Власне, це свідчить про розуміння, що потрібні нові рішення на полі бою. Занадто слабкі результати застосування танків Lеораrd (та й інших) на війні в Україні стали очевидними для розробників і виробників. Виявилося, що усі танки однаково добре горять від ураження різною зброєю: від протитанкових комплексів до баражуючих боєприпасів типу "Ланцет".Концепція сучасної бойової машини вимагає значних змін: від інтеграції в неї засобів РЕБ і протидронової зброї до новітніх засобів захисту і ураження, як от лазерна зброя чи боєприпаси електромагнітної дії. Варто звернути увагу, МGСS – це не просто проєкт наступного покоління, а значно глибша та важливіша розробка. Адже дослівно Маіn Grоund Соmbаt Systеm (МGСS) – основна бойова система для наземного бою (хоча його розробка офіційно стартувала ще у травні 2020 року, тільки з 2024 року у вітрила спрямували новий вітер). І підходи будуть ймовірно не тільки й не стільки у збільшенні калібру гармати чи створенні башти, що працюватиме у бою без екіпажу. Серед іншого, йдеться й про синергію у досягненні результату – з цим пов’язане приєднання до амбітного плану створення перспективних танків МGСS й згаданої вище Італії. На момент приєднання передбачалося, що новий проєкт буде створено на базі перспективного німецького танка КF51 Раnthеr. Цей танк насправді став варіантом модернізації попередника - Lеораrd 2А4. У червні 2024 року КNDS представив перспективний варіант танку Lеораrd 2 з безекіпажною баштою. Це – очевидний та вагомий тренд, спрямований на підвищення стійкості машини та збереження людських життів. Екіпаж скоротився до трьох осіб, які розміщуються у спеціальному захищеному відсіку - капсулі. При цьому конструкція башти має максимально низький профіль, що суттєво зменшує помітність танку. Механізм заряджання забезпечує швидкість стрільби у три постріли за 10 секунд. Сама башта адаптована під встановлення гармат калібрів 120-мм, 130-мм та 140-мм. На башту може бути встановлений дистанційно керований бойовий модуль, присутня можливість інтеграції протитанкових ракет та безпілотників. Корпус танку додатково захищений блоками динамічного захисту, присутня й можливість встановлення комплексу активного захисту. Про те, що європейці не відмовляються від танків, свідчить поява вже в січні 2025 року нового повідомлення від КNDS – про проведення випробування бікаліберної 140/120 мм танкової гармати АSСАLОN (вперше про розробку нової танкової гармати повідомлялося у квітні 2021 року).В цілому, збільшення калібру можна вважати ще одним трендом у розвитку танків майбутнього, однак напевно не головним. Фахівці відзначали, що на оприлюдненому відео були показані випробувальні стрільби, ймовірно багатоцільовим кумулятивним снарядом, та можливість швидкої заміни ствола калібру 140 мм на 120 мм (для обох калібрів використовується одна й та сама казенна частина). Тоді ж був продемонстрований новий 140 мм бронебійний оперений підкаліберний снаряд, розроблений для цієї гармати.Цікавим стало рішення німецьких розробників створити Lеораrd 3 з новою гарматою та автоматом заряджання, який стане своєрідним "мостом" до новітнього МGСS . Модифікована машина отримає нову гармату з автоматом заряджання у збільшеному калібрі, відбудеться заміна двигуна та передбачено посилення захисту. У лютому 2025 року Німеччина почала прискорюватися, а компанії КNDS Dеutsсhlаnd, Rhеіnmеtаll і Неnsоldt мають провести технічні дослідження для розробки більш потужного двигуна, різних типів 130-мм боєприпасів, нового типу системи захисту та автоматичної системи коректування поля для основного бойового танка.Фахівці вбачають необхідність появи "проміжного" танку Lеораrd 3 із тим, що МGСS може з'явиться лише десь у 2040-х роках. Проте, надзвичайна стрімкість розвитку технологій під час війни  2022 – 2025 років вказує, що такі погляди можуть бути помилковими, і реальні рішення можуть з’явитися вже через 2-3 роки, а може й швидше. Бо інакше танки й БПМ будуть просто "вигнанні" з сучасного поля бою, й позбавлені традиційних функцій.Вже у 2025 році з’явилися певні рішення, які можуть стати передвісником повернення танків на поле бою. Зокрема, у травні зафіксована цікава спроба приборкати домінування дронів на полі бою – шляхом застосування самих дронів. Так, німецька компанія ТYТАN Тесhnоlоgіеs створила дрон-перехоплювач Іntеrсерtоr S із штучним інтелектом – саме для захисту колісних бронемашин Вохеr від ударних FРV-дронів. Відомо, що маса бойової частини перехоплювача складає один кілограм. Бронетехніка майбутньогоДомінування різних типів безпілотників на полі бою повномасштабної війни Росії проти України не змогло "поховати" танк як вид озброєння. Цілком очевидними є кілька висновків з оцінки поточної ситуації.Основний бойовий танк та більш легкі бойові машини на нинішньому етапі трансформації поля бою під тиском стрімкого розвитку нових (нерідко, досить дешевих і масових) засобів ураження, передусім безпілотних систем, відчутно зменшили вагу озброєння, що відігравало ключову роль у підтримці піхоти у наступі в умовах сучасної повномасштабної війни.В нинішніх умовах нерідко йдеться про нетипові ролі танків та ББМ. Наприклад, у квітні 2024 року стало відомо, що у 37-й окремій бригаді морської піхоти ЗСУ французькі АМХ-10RС використовувалися як САУ для стрільби з закритих позицій – при цьому на машину у польових умовах прийшлось встановлювати артилерійську бусоль. І це вимушені рішення, які свідчать про певну втрату частини традиційної ролі танків та БМП. На цьому етапі низка світових виробників здійснює спроби вирішити питання захисту танків та ББМ різними шляхами. Деякий розвиток має концепція використання впливу на безпілотні системи, включно із засобами на нових фізичних принципах. Хоча фахівці вважають, що питання використання лазерних пристроїв до кінця не відпрацьовано, прийняте Індією рішення у червні 2024 року виробляти американські бронетранспортери Strykеr останнього покоління, включно з лазерними системами протидії дронам, може свідчити про певний розвиток напрямку. Також у 2024 році фахівці профільного порталу Тhе Wаr Zоnе запропонували схожу концепцію - ставити на танки малогабаритні лазери, які б могли "засліплювати" оптичні елементи систем наведення ударних безпілотників з тим, що зменшувати ефективність використання цього виду озброєння. Ставки на лазери роблять США, Британія, Китай, Південна Корея та деякі інші. У червні 2024 року лазер армії США вперше збив безпілотник в бойових умовах. У зв’язку з цим в США почали говорити, що саме лазери, ймовірно, можуть стати головним засобом протидії безпілотникам. Військові США наразі мають приблизно 31 різну програму бойових лазерів. На початку 2024 року Велика Британія провела випробування лазерного комплексу DrаgоnFіrе, які підтвердили можливість ефективного використання системи проти повітряних цілей по типу квадрокоптерів та військових безпілотників. В ході одного з випробувань британська 50+ кВт енергетична лазерна установка перехопила у польоті випущену артилерійську міну. У 2025 році Британія прийняла рішення встановлювати ці надзвичайно дорогі лазерні комплекси (два комплекси коштують близько 326 млн доларів) на ракетні есмінці Тyре 45. Однак ключові розробники реалізовують наміри посилення танків і ББМ лазерами разом із встановленням бойових ракетних модулів для боротьби з повітряними цілями.     Наявні пропоновані в Європі рішення удосконалення танків здаються "проміжними" - такими, що на цьому етапі до кінця не розв’язують проблеми, а тільки позначають перспективні напрямки розвитку. У зв’язку з цим не виключено, що саме Україна може швидше наблизитися до проривних рішень. Зокрема, йдеться про те, що як у побудові наступальної тактики, так і у побудові захисту найважливішої номенклатури зброї прийдеться будувати багаторівневу систему. При цьому еволюція розвитку самих безпілотників вже довела, що тут цілком дієвим виявився принцип "подібне лікується подібним". Тобто, найкращою протидією дронам виявляються самі дрони, перехоплювачі. Наявні припущення, що одним із найбільш ефективних способів захисту танків, чи вже сучасних наземних бойових платформ, можуть виявитися саме дрони, наприклад, "прив’язані" до танків та БМП на оптоволокні, вже мають певний практичний розвиток. Тож, скоріше за усе, ми станемо свідками, як вже у 2025 році буде побудовано нові системні рішення захисту атакуючої бронетехніки, як і відшліфовано технології нападу на бронетехніку – зрештою виграватимуть більш навчені команди та ті, кому першим вдасться інтегрувати у такі системи надсучасні програми, тобто елементи штучного інтелекту.    Тому й військові наголошують: танки та бронетехніку взагалі, попри шалений тиск з боку безпілотних систем сьогодні списувати ще надто рано. У цьому контексті досить цікавою є думка професійного військового, кадрового танкіста: заступник начальника Головного управління доктрин і підготовки Генштабу ЗСУ, полковник Євген Межевікін (Герой України, повний кавалер орденів Богдана Хмельницького) вважає, що "танки і далі залишаться технікою, яка може вирішити результат бою". Командир тактичної групи "Адам", який воює з 2014 року, у листопади 2024 року зробив дуже просту й логічну заяву: "Застосування бронетехніки збільшуватиметься тоді, коли буде дієва система захисту".Природньо, що  у відповідь на будь-який вид зброї відбуватиметься розвиток захисту від неї: це - класичне протистояння зброї. Потрібні засоби, які можуть боротися з безпілотниками, з протитанковими комплексами різного типу. Силам оборони у цій ситуації треба постійно грати на випередження. Матеріал підготовлено у співпраці з Консорціумом оборонної інформації (СDІ), проєктом, який об’єднав українські аналітичні та дослідницькі організації та спрямований на посилення інформаційної підтримки й аналітичного забезпечення у сфері національної безпеки, оборони й геополітики.

У Європі є кілька неймовірних замків, які варто відвідати. Вони вражають своєю архітектурою, незалежно від того, чи це середньовічний форт, чи більш сучасний проект марнославства, пише Ехрrеss. Є десять найнезвичайніших замків Європи, де теж можна відпочити і насолодитись красою. Шато де Шамбор, Франція. Найбільший замок у французькій долині Луари, Шамбор, був побудований у першій половині 16 століття як мисливський будиночок для короля Франциска І. Після Французької революції він був на деякий час покинутий, але тепер відкритий для публіки. Загалом у замку понад 400 кімнат і понад 80 сходів. Замок Ейлін Донан, Шотландія. Це одне з найбільш знакових місць Шотландії, розташоване на острові, де зустрічаються три озера. Замок був побудований у 13 столітті, але відтоді кілька разів перебудовувався. Туристи можуть відвідати майже кожну частину замку. Замок Корвін, Румунія. Це один із найбільших замків у Європі, а також одне із семи чудес Румунії. Він був побудований у кілька етапів і має Лицарську залу та Залу парламенту. Замок Нойшванштайн, Німеччина. Можливо, це найвідоміший замок у світі, який також вважається джерелом натхнення для знаменитого діснеївського замку з "Попелюшки". Палац 19 століття розташований біля підніжжя Альп, і його відвідують понад мільйон туристів на рік. Незважаючи на вражаючий зовнішній вигляд, його будівництво так і не було завершено, а "казковий" король Людвіг ІІ Баварський, який його будував як свою резиденцію, практично не встиг там пожити. Замок Конві, Уельс. Насправді в Уельсі найбільше замків на квадратний кілометр у Європі, а Конві - один із найбільш вражаючих у країні. Цей середньовічний замок був побудований всього за чотири роки королем Едуардом І і неймовірно добре зберігся до наших днів. Алькасар у Сеговії, Іспанія. Цей середньовічний замок є одним із найбільш вражаючих скельних замків у світі. Фортеця впродовж багатьох років була домівкою для 22 королів і місцем численних історичних подій. Саме тут відбулася остання зустріч Христофора Колумба та короля Фердинанда Католицького. Тракайський замок, Литва. Замок розташований у самому серці озера Гальве - на острові Тракай. Його будівництво було розпочато в 14 столітті, потім він був перебудований у 1950-х і 1960-х роках і сьогодні є популярною туристичною визначною пам'яткою. Тракай колись був одним із головних центрів Великого князівства Литовського. Детальніше про відвідування замку ви можете почитати в нашому окремому матеріалі. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Справжній рай влітку: склали рейтинг маловідомих туристичних напрямків у Європі Палац Пена, Португалія. Цей барвистий палац розташований у Сінтрі, за кілька хвилин їзди від столиці Португалії Лісабона. Романтичний замок був побудований в 1854 році та є одним із семи чудес Португалії. Це популярний туристичний напрямок і фантастичний фон для фотографій в Іnstаgrаm. Замок і фортеця Акерсхус, Норвегія. Цей замок розташований у норвезькій столиці Осло. Спочатку замок він побудований для захисту міста, але пізніше став королівською резиденцією. Замок Шенбрунн, Австрія. Цей палац служив головною літньою резиденцією правителів Габсбургів, а його назва означає "прекрасна весна". У палаці в стилі бароко понад 1400 кімнат, а його сади неймовірно красиві. Столиці країн часто переоцінюють, а тому туди їдуть чи не найбільше туристів. Париж, Амстердам, Берлін: усі вони зачаровують. Але там занадто людно. Ви будете в захваті від других міст, які не менше вражають.

The "Come Back Alive" Foundation is close to the Ukrainian military. The front line of the Russian-Ukrainian war is not only the front. It is where the war for Ukraine is going on. In hospitals, in warehouses, landfills, in mass media, in offices. We supply and repair equipment, train soldiers and officers, help transform the Armed Forces, provide first-hand accounts of war and stem the flow of propaganda and disinformation. Provides the Ukrainian army with the most important tactical advantage.

Як змінилася безпекова ситуація у світі після застосування США своєї стратегічної авіації в ірано-ізраїльській війні? Трамп уперше продемонстрував, що вона в нього є і що він готовий її застосувати. Ясно, що це не спричинить відступу росіян, ситуація надзвичайно складна, але США починають чіткіше окреслювати свою позицію.Я вважаю, що президент Трамп ухвалив це рішення, оскільки побачив, що Ізраїль демонструє певні успіхи у своїй повітряній кампанії проти Ірану.Хоч удар бомбардувальника В-2, на мою думку, і справді завдав серйозної шкоди ядерній програмі Ірану, мене турбує те, що ми досі не знаємо, де Іран зберігає 400 кілограмів урану, збагаченого до 60%, і не впевнені, чи має він інші центрифужні об’єкти. Тому наразі складно оцінити, наскільки серйозною була завдана шкода.Одні вважають, що цей удар відкинув програму на кілька років назад, інші – що лише затримав її на кілька місяців. Тож головне питання залишається: що президент Трамп зробить далі?Як зараз поводитиметься адміністрація президента Трампа стосовно Росії та Китаю? Митна війна з Китаєм була дещо стабілізована. Назріває питання великих санкцій щодо держав, які закуповують за демпінговими цінами російські ресурси і в такий спосіб дозволяють Путіну вести війну й нарощувати виробництво у військово-промисловому комплексі.За останні п’ять місяців відносини між США і Китаєм пережили чимало злетів і падінь. Представники адміністрації Трампа чітко дали зрозуміти, що розглядають Китай як головний стратегічний виклик для Сполучених Штатів. Водночас на економічному фронті спостерігалося постійне коливання – тарифи запроваджувалися, скасовувалися, а згодом знову вводилися. Тож хоча нині торговельні відносини виглядають стабільними, складно передбачити, що може змінитися через місяць чи два.Абсолютно слушно зазначено, що Китай надає суттєву підтримку російській військовій та оборонній промисловості. На жаль, адміністрація Трампа досі не вжила жодних серйозних кроків для посилення економічного тиску на Росію. Саме в цій сфері я неодноразово критикував її дії. Попри заяви  Трампа про невдоволення окремими вчинками президента Путіна та відсутністю поступок з боку Росії в переговорах, він так і не використав значні важелі впливу, якими володіють Сполучені Штати.Він міг би звернутися до Конгресу з проханням надати додаткове фінансування для підтримки України. Міг би посилити чинні санкції проти Росії. Міг би активно співпрацювати з країнами G7 та Європейським Союзом, аби вжити заходів щодо арешту заморожених активів Центрального банку Росії й спрямування їх до спеціального фонду для України.Такі дії поставили б Путіна перед фактом: якщо він продовжить війну, військові, економічні та політичні втрати для Росії лише зростатимуть. Проте Трамп не зробив жодного з цих кроків. На мою думку, це означає, що його спроба виступити посередником у припиненні війни між Росією та Україною, або, точніше, війни, яку Росія розв’язала проти України, не матиме шансів на успіх, якщо він не скористається наявними у нього важелями впливу.Що ви думаєте щодо можливої зустрічі Сі Цзіньпіна з Путіним 2 вересня? Розуміємо, що найближчі два місяці буде надзвичайно складно, росіяни бомблять наші міста. Сі Цзіньпін свого часу закликав світову спільноту поважати суверенітет, кордони, – але це все китайська риторика, дипломатична мова. Тому що, з іншого боку, якби не Пекін, то Північна Корея не допомагала б Росії військовими, щоб атакувати наші позиції. Що, на вашу думку, лежатиме на столі під час розмови Путіна і Сі Цзіньпіна? Путін проситиме допомагати більше, але й китайці теж можуть сформулювати свою позицію, реагуючи насамперед на пропозиції американської адміністрації.Так, ви маєте рацію. Ми дійсно бачимо, як Китай підтримує Росію. Водночас складається враження, що за останні роки Росія, а точніше президент Путін, поставив країну в позицію, коли вона фактично стала молодшим партнером Китаю.Путін зробив Росію вкрай залежною від Китаю, і ця залежність дала Пекіну значний простір для маневру. Хотілося б, аби Захід знайшов ефективний спосіб тиску на Китай, щоб спонукати його обмежити підтримку Росії. Схоже, що певні рамки вже є: зокрема, ми не спостерігали, щоб Китай постачав Росії завершену зброю.Однак цілком зрозуміло, що Китай суттєво допомагає російській оборонній промисловості нарощувати виробничі потужності. У Сенаті США наразі розглядається низка ініціатив, зокрема законопроєкт, який передбачає санкції щодо країн, що продовжують купувати російські нафту та газ. Таке рішення могло б завдати Китаю серйозного економічного удару.Наразі, наскільки мені відомо, 82 зі 100 сенаторів підтримують цей законопроєкт, однак з причин, імовірно пов’язаних із Білим домом, республіканське керівництво поки що не винесло його на голосування.Одне з ключових питань, яке, на мою думку, має розглянути Захід, полягає в тому, чи існують реальні механізми впливу на Китай, щоб спонукати його ще більше скоротити підтримку Росії. Це могло б суттєво посилити економічний тиск на Кремль і змусити Росію або припинити війну, або принаймні погодитися на більш конструктивну позицію в переговорах щодо мирного врегулювання.Позицію американської адміністрації важко збагнути, вона занадто плинна, вона трансформується, змінює колір, наче хамелеон. Ми звикли до стійкої американської позиції, яка полягала в тому, що США є нашим другом, партнером і, можливо, навіть союзником. Більше ста днів тому Трамп змінив Америку на негоціатора, посередника, учасника мирних перемовин, а не на безпосереднього донатора і проєктора сили, міці та засобів ураження нашого ворога.Ми вдячні адміністрації Байдена за всю надану допомогу, але зараз – момент невизначеності. То Піт Геґсет обіцяє, що Україна отримуватиме менше, бюджет США, зокрема щодо України, є незатвердженим. Також Україну та Росію недоречно прирівняли: мовляв, це як діти, які на вулиці б’ються, – а ця війна забрала сотні тисяч життів, мільйонні втрати, включно з пораненими. Як зараз може з нами повестися теперішня американська адміністрація?Передусім я категорично не згоден із тим, як адміністрація Трампа, зокрема сам Трамп, говорить про російсько-українську війну. Яка це бійка між двома дітьми? Це неоімперіалістична війна, яку Росія розв’язала проти України. І це не викликає сумнівів.Мене глибоко турбує те, що адміністрація Трампа, схоже, не вважає цю війну такою, що стосується інтересів Сполучених Штатів. Навіть якщо відкинути важливість двосторонніх відносин із Україною, перемога Росії у цій війні означатиме суттєве зростання загрози як для Європи, так і для самих Сполучених Штатів. Складається враження, що Трамп цього не визнає.Зупинити Путіна в Україні – це не лише в інтересах самої України, це безпосередньо відповідає інтересам національної безпеки США. Втім знову виникають серйозні сумніви щодо того, чи Трамп це розуміє. Я всерйоз занепокоєний тим, що американську підтримку України може бути суттєво скорочено або навіть повністю припинено.Озираючись на останні п’ять місяців і зважаючи на те, як Трамп висловлюється про цю війну, стає очевидним, що він не використав наявні в нього важелі впливу для того, щоб змусити Росію перейти до більш гнучкої та відповідальної переговорної позиції.Замість цього він зробив низку поступок Росії. Зокрема, дав принципову згоду на зустріч із Путіним, хоча протягом останніх трьох років лідери Заходу уникали таких контактів. Він також працює над відновленням нормальних відносин із Росією.Протягом останніх чотирьох місяців на Генеральній Асамблеї ООН Сполучені Штати голосували разом із Росією проти резолюцій щодо війни в Україні лише тому, що ці документи прямо називають Росію агресором.Попри всі ці сигнали та інші поступки на адресу Кремля, Сполучені Штати не отримали жодних реальних результатів. Росія не змінила свою переговорну позицію, яка, як і раніше, залишається набором вимог, що фактично дорівнюють капітуляції України. Це не відповідає національним інтересам США, і мене непокоїть, що Трамп не усвідомлює вплив цієї війни на американську безпеку та стратегічні позиції.Я все ж сподіваюся, що він перегляне свою позицію, адже підтримка, яку Сполучені Штати надавали Україні за адміністрації Байдена, хоч і була меншою, ніж хотілося б, цілком відповідала як американським, так і українським інтересам.З Путіним домовлятися надзвичайно важко, це починає усвідомлювати Дональд Трамп. Він, мабуть, ще не стикався за таких критичних обставин із людьми з історіософським мисленням і не знає, що це так само, як Черчилль або Чемберлен намагалися домовитися з Гітлером - це неможливо, бо в Гітлера були інші цілі. Коли Трамп робить оферту Путіну, що він може запропонувати в обмін, коли Путіну потрібно реалізувати свою схиблену історіософську модель – знищити Україну? Трампу, з урахуванням інтересів Америки, доведеться підняти градус стримування і можливої ескалації – це означає додаткову зброю і авіацію для України, щоб рятувати громадян, яких убивають у наших містах.Де закінчується терпіння Дональда Трампа, чи не розтягуватиметься воно нескінченно? Чи в певний момент він скаже: окей, раз так не працює, то ми даємо Україні "томагавки"?Я щиро сподіваюся, що позиція Трампа зміниться і він продовжить підтримку, яку Сполучені Штати надавали Україні протягом останніх трьох років. На мою думку, Трамп не терпить, коли його сприймають як слабкого. І в контексті російсько-української війни за останні п’ять місяців президент Путін зробив усе, щоб виставити його саме таким – слабким і нерішучим.Складається враження, що Путін відверто маніпулює Трампом. Він розмовляє з ним, запевняє, що Росія прагне миру, але при цьому не робить жодних конкретних кроків  – ані до припинення війни, ані до початку змістовних переговорів, ані навіть до оголошення перемир’я.Пригадайте: майже чотири місяці тому адміністрація Трампа запропонувала режим припинення вогню. Україна погодилася майже одразу, тоді як Росія цю пропозицію відкинула, і це не мало жодних наслідків. Видається, що Путін успішно водить Трампа за ніс, не даючи нічого взамін і лише зміцнюючи власні позиції.Залишається лише здогадуватися, чи настане момент, коли Трамп усвідомить, що його просто використали, що Путін не має жодного наміру змінювати курс і продовжуватиме агресивну військову кампанію. Цікаво, чи дійде до нього, що в столицях по всьому світу його дедалі більше сприймають як слабкого,  і чи зможе це усвідомлення стати поштовхом до зміни його позиції.Та ця ситуація триває вже чотири місяці, і, на жаль, поки що немає жодних ознак того, що Трамп зробив відповідні висновки. Хотілося б вірити, що це ще можливо, але впевненості в цьому немає.Нещодавно я спілкувався з колишнім командувачем американських військ Сил НАТО в Європі генералом Веслі Кларком. Легендарний військовий сказав, що в росіян є стратегічні плани щодо захоплення Одеси й просування на півдні. Наші бійці напоготові.Але війна – це не лише лінія фронту, це ще й ресурси і гроші. Наскільки довго Путін збирається вести інтенсивну війну проти України, наскільки йому стане сил на це?Сьогодні, спостерігаючи за розвитком війни, вважаю, що першочерговою метою Росії цього року є повна окупація Донецької, Запорізької та Херсонської областей. Ми пам’ятаємо, що ще у вересні 2022 року Путін оголосив про їхню анексію, хоча насправді Росія так і не змогла встановити повний контроль над цими територіями. Саме тому, як видається, зараз це його головний пріоритет.Якщо подивитися ширше на перебіг війни, головна складність для України полягає в тому, що Росія є значно більшою державою з більшими людськими й військовими ресурсами. Але Україна має те, чого Росії бракує, – справжню мотивацію. За останні три роки ми бачили, як російська армія діє без ентузіазму, часто змушуючи своїх солдатів воювати за допомогою страху й примусу з боку власного командування. У той час як українські військові мають глибоку внутрішню переконаність.Українці воюють за своє право захищати власну землю та самостійно визначати як внутрішню політику, так і зовнішньополітичний курс. На моє переконання, саме ця мотивація стала визначальним чинником у цій війні протягом останніх трьох років.Згадайте, що ще у лютому 2022 року майже всі на Заході, у Вашингтоні та в кожній столиці країн НАТО, очікували, що російські війська здобудуть перемогу впродовж кількох місяців. Однак Україна здивувала світ, і, на мою думку, ключову роль у цьому відіграла саме її мотивація.Нині ж усе впирається в питання ресурсів.Гадаю, Владімір Путін продовжує цю війну, бо вірить, що має більше ресурсів і зможе виснажити Україну. Саме тут особливо помітною є нездатність Трампа використати потужні американські важелі впливу, що, по суті, дозволило Путіну зберегти впевненість у власній перевазі та шансах на перемогу.А що, якби Трамп звернувся до країн Великої сімки та Європейського Союзу з ініціативою заарештувати 300 мільярдів доларів заморожених активів Центрального банку Росії та спрямувати ці кошти до спеціального фонду на підтримку України?Якщо ці кошти, разом із подальшою підтримкою з боку Заходу, дадуть Україні змогу воювати ще два, три, чотири чи навіть п’ять років, Путіну доведеться серйозно замислитися: чи варто продовжувати війну, якщо вона означатиме для Росії триста або чотириста тисяч втрат щороку. Саме такий сценарій може змінити хід думок у Кремлі.Ось чому мене глибоко розчаровує те, що Трамп не задіяв жодного з доступних важелів. Він нічого не зробив для того, щоб змінити розрахунки Путіна чи переконати його в тому, що підтримка з боку США та Заходу не припиниться, що Україна матиме все необхідне для оборони і надалі завдаватиме Росії відчутних військових та економічних втрат.Саме тому я розчарований поточним курсом політики моєї країни. Переконаний, що ми мали можливість зробити кроки, які могли б докорінно змінити очікування Путіна. Однак Трамп цього так і не зробив.Уже відбулося кілька засідань у рамках переговорів з Росією, наслідком яких було звільнення полонених, тобто врятовані життя. Водночас відбуваються негласні консультації між американською адміністрацією і Путіним, зустрічаються радники, комунікують між собою. Коли, на вашу думку, може настати перемовний момент, у якому форматі?І якою може бути рамка, адже напад Путіна на Україну починався з ультиматуму євроатлантичній спільноті: Путін вимагав повернення НАТО до кордонів 1997-2005 років? Зараз Путін через представників свого МЗС почав вимагати демілітаризації країн Балтії, що означає, що він не готовий до мирного процесу.Гадаю, справжні переговори мають відбуватися між Москвою та Києвом. Сполучені Штати не можуть і не повинні вести переговори від імені України. Цілком очевидно, що Путін хотів би обійти українську сторону і вийти на прямий діалог із Дональдом Трампом. Такий формат переговорів, на мою думку, був би приречений на провал, оскільки привів би до результату, неприйнятного для України –  і це цілком зрозуміло.Путін час від часу заявляє про необхідність усунення так званих першопричин війни. Коли він вживає цей термін, мається на увазі дві речі. Перша – він не визнає права України бути суверенною державою, самостійно визначати свій внутрішньополітичний курс і зовнішньополітичну орієнтацію. На його переконання, саме прагнення України до незалежності і стало джерелом конфлікту.Друга нібито першопричина – трансформація європейської архітектури безпеки, яка відбулася за останні тридцять років. Уявлення, що нині можна повернути хід історії назад і відкотити ситуацію до рівня 1997 року, здається мені повною ілюзією.Світ, і особливо Європа, протягом останніх п’ятнадцяти років, ще до незаконної анексії Криму, спостерігали за дедалі агресивнішою зовнішньою політикою Росії, яка супроводжувалася масштабним нарощуванням її військового потенціалу. Починаючи з 2014 року, ми бачимо, що Росія не лише готова застосовувати силу для досягнення політичних цілей, а й робить це навіть тоді, коли проти неї не було жодного нападу чи жодної легітимної провокації.У нинішній ситуації країни НАТО в Балтійському регіоні та Північній Європі, як виглядає, всерйоз занепокоєні можливістю військової загрози з боку Росії. Помітно, що й інші члени Альянсу, зокрема Велика Британія, Німеччина та Франція, вже почали робити конкретні кроки з посилення своїх збройних сил, оскільки дедалі більше побоюються, що Росія може не зупинитися на Україні, а амбіції Путіна матимуть продовження.Коли я міркую про подальші плани Росії, не можу не поставити собі запитання: чи справді Владімір Путін наважився б напасти на країну-члена НАТО?Якщо сьогодні запитати більшість західних експертів із питань Росії, вони, найімовірніше, скажуть, що Путін ніколи не наважиться напасти на таку країну, як Естонія. Це було б нелогічно, вважають вони. І, можливо, вони мають рацію. Однак я додав би важливе застереження.У 2018 чи 2019 році ці ж експерти заперечували б можливість того, що Путін розпочне повномасштабне вторгнення в Україну. Вони вважали б це неймовірним, майже немислимим. Та саме це й сталося у 2022 році.Отже, існує цілком реальний ризик. Ризик для НАТО, для Сполучених Штатів і для Заходу загалом. Він полягає у тому, щоб знову недооцінити масштаби і рішучість путінських амбіцій.Саме тому вважаю надзвичайно важливим, щоб Захід вжив реальних, системних заходів для гарантування своєї безпеки. І ця стратегія, без сумніву, має включати допомогу Україні у її боротьбі. Адже оборона України, на моє глибоке переконання, є водночас і обороною Заходу.Про що могли говорити президент Трамп і президент Зеленський у Гаазі? 50 хвилин розмови між президентами в подібній ситуації – це надзвичайно серйозно. Після розмови у Ватикані позиція Трампа покращилась. Але досі немає розуміння, що могли сказати Дональд Трамп і Володимир Зеленський.Які речі можуть дратувати теперішню американську адміністрацію? Мова навіть не про Трампа, але ж, мабуть, є речі, які напевно хотіли б чути у Вашингтоні, і дії, які хотіли б бачити з боку України. Вважаю, що зустрічі між президентами Зеленським і Трампом, і у Ватикані, і в Гаазі, пройшли досить конструктивно.Схоже, обидві сторони доклали чималих зусиль, щоб подолати наслідки серйозного інциденту в Овальному кабінеті наприкінці лютого, коли, на мою думку, віце-президент Венс навмисно поставив президента Зеленського у складне становище й намагався зірвати саму зустріч. Зараз ситуація, вочевидь, дещо врегульована, але залишається відкритим питання: чого саме прагне Трамп від України. Так само неясно, які ще кроки може зробити Київ, аби змінити його підхід до російсько-української війни, якщо такі кроки взагалі ще залишилися.Президент Зеленський та інші українські посадовці неодноразово публічно і щиро висловлювали подяку Сполученим Штатам і всьому Заходу за надану допомогу. Крім того, Україна погодилася на угоду щодо розвідки та розробки рідкісноземельних копалин на своїй території, ініціативу, яка має потенціал бути вигідною для американських інвесторів.Не бачу, що ще Україна могла б зробити. Здається, справа вже не в діях Києва, а в тому, чи усвідомлює Трамп, що став об’єктом маніпуляцій з боку Путіна. Якщо це розуміння прийде, воно може стати переломним і змінити його ставлення до війни.Мене серйозно турбує, що Путін уже понад чотири місяці використовує його у своїй грі, і Трамп або не бачить цього, або готовий миритися з тим, що в очах Москви виглядає слабким. Саме це викликає найбільше занепокоєння. Україна самотужки цього не змінить.Тепер завдання полягає в тому, щоб у самих Сполучених Штатах знайшли спосіб переконати Трампа, адже шлях, яким він рухається, не просто шкодить Україні, він підриває інтереси самих США і завдає шкоди його власному авторитету. Якщо він продовжить діяти у тому ж напрямку, дедалі більше світових лідерів бачитимуть у ньому слабкого політика, і це враження може переслідувати його ще довго.Кілька днів тому ми записували інтерв’ю з Девідом Ігнатіусом, легендарним американським журналістом, і він порадив нам розглядати в разі чогось і погані сценарії, якщо оптимістичні й добрі сценарії не будуть реалізовані. Наскільки високою є вірогідність поганих сценаріїв для нас? Якщо можна, назвіть їх.У найкращому випадку я щиро сподіваюся, що підхід Трампа зміниться в суттєвий спосіб і Сполучені Штати продовжать надавати Україні ту підтримку, яку ми бачили у 2022–2024 роках. Це мало б ключове значення не лише для України, але й могло б змінити розрахунки Кремля щодо того, чи варто далі вести цю виснажливу і руйнівну війну.На мою думку, сьогодні в Європі існує потужна й стабільна підтримка України. Відверто кажучи, ще три роки тому я не міг передбачити такого рівня відданості. Складається враження, що європейські держави готові продовжувати допомагати Україні, навіть якщо Сполучені Штати згорнуть свою участь. Це дуже обнадійлива тенденція.Проте проблема полягає в тому, що Європа наразі, ймовірно, не має достатнього оборонно-промислового потенціалу, щоб самостійно забезпечити Україну всім необхідним для тривалого опору. Тому найгіршим сценарієм, як на мене, було б припинення американської допомоги. Я дуже сподіваюся, що цього не станеться, адже переконаний: підтримка України повністю відповідає інтересам національної безпеки США. Йдеться не лише про Україну, йдеться про стабільність і безпеку в ширшому сенсі.Є серйозні підстави вважати, що адміністрація Трампа може вирішити не ініціювати нове фінансування для України. У такому разі майже весь тягар підтримки автоматично перейде на Європу. Можливо, Вашингтон усе ж залишить відкритими можливості для продажу певних видів озброєння. Після зустрічі в Гаазі Трамп, зокрема, заявив, що розгляне надання додаткових систем Раtrіоt.Попри бажання бачити продовження масштабної американської підтримки, Україна повинна мати запасний план. Потрібно вже сьогодні готуватися до того, як продовжувати опір у разі, якщо допомога з боку США в період президентства Трампа припиниться.Щиро сподіваюся, що цей сценарій не справдиться. Та все ж існує ризик, що саме в цьому напрямі нині рухається американська зовнішня політика.  

Таку думку висловив американський дипломат, колишній посол США в Україні Стівен Пайфер в інтерв'ю ведучому програми "Студія Захід" Антону Борковському в етері Еспресо."У нинішній ситуації країни НАТО в Балтійському регіоні та Північній Європі, як виглядає, серйозно занепокоєні можливістю військової загрози з боку Росії. Помітно, що й інші члени Альянсу, зокрема Велика Британія, Німеччина та Франція, вже почали робити конкретні кроки з посилення своїх збройних сил, оскільки дедалі більше побоюються, що Росія може не зупинитися на Україні, а амбіції Путіна матимуть продовження", - зауважив Стівен Пайфер.За його словами, коли йдуть розмови про подальші плани Росії та чи справді Путін наважився б напасти на країну-члена НАТО, то сьогодні більшість західних експертів зазначають, що він ніколи не наважиться напасти на таку країну, як Естонія. Вони вважають, що це було б нелогічно."Однак я додав би важливе застереження. У 2018 чи 2019 році ці ж експерти заперечували можливість того, що Путін розпочне повномасштабне вторгнення в Україну. Вони вважали це неймовірним, майже немислимим. Але це сталося у 2022 році. Отже, існує цілком реальний ризик для НАТО, США і загалом для Заходу. І цей ризик полягає в тому, щоб знову недооцінити масштаби й рішучість путінських амбіцій. На мою думку, саме тому є надзвичайно важливим, щоб Захід ужив реальних, системних заходів для гарантування своєї безпеки. І ця стратегія, без сумніву, має включати допомогу Україні в її боротьбі. Адже оборона України, на моє глибоке переконання, є водночас і обороною Заходу", - підкреслив дипломат.10 червня очільник Федеральної розвідувальної служби Німеччини Бруно Кал попередив, що Росія має намір перевірити рішучість НАТО та розширити конфронтацію з Заходом за межі України. 30 червня генерал-майор, заступник начальника Головного управління розвідки Вадим Скібіцький сказав, що Росія може розпочати нову фазу агресії вже до 2030 року, спрямовану проти країни НАТО. 

Свого часу Троцький породив формулу "ні війни, ні миру". І зараз Ізраїль та Іран пережили важкі воєнно-дипломатичні моменти. З одного боку, ніби на щось вийшли, Дональд Трамп нас запевнив, що буде мир, але відчуття такого немає. Розуміємо, що Іран – не та держава, яка зможе зупинити свою ненависницьку антиізраїльську державну програму.Я згоден із вами, дійсно так. Ситуація вийшла "ні миру, ні війни". З одного боку, добре, що закінчилися воєнні дії, тому що мешканцям Ізраїлю довелося пережити досить нелегкі часи.Вперше за всі війни були такі великі руйнування, загинуло 28 людей, пошкоджено 1000 будинків – це абсолютно нова ситуація для Ізраїлю.З іншого боку, ця невизначеність створює ситуацію, за якою війна може поновитись у будь-який момент. Якщо Іран зараз запустить якусь чергову ракету або якийсь безпілотник у бік Ізраїлю, відповідно, Ізраїль повинен буде відреагувати. І наново почнуться бойові дії, Іран вкотре почне відповідати, і знову буде потрібне втручання США, напевно, особисто президента Трампа, щоб припинити ці воєнні дії.Поки це перемир'я дотримується. В Ізраїлі скасовані обмеження для громадян, всі повернулися на свої робочі місця. Сьогодні частина шкіл почала працювати, а від завтра працюватимуть усі школи. Ось, така, я б сказав, ситуація.А Ізраїль же має реагувати на інформацію, що іранська ядерна програма не була знищена. Це Дамоклів меч, який висить не лише над державою Ізраїль, а й над усім цивілізованим Західним світом. Відпрацювали американці, ЦАХАЛ та всі можливі служби, але нема відчуття, що іранську ядерну доктрину згорнуто. Що собою буде являти іранська ядерна програма? І загалом, якщо вірити Медведєву, якщо Іран "в якомусь воєнторзі може купити ядерну бомбу"? Ми бачили, що на цю медведєвську маячню навіть особисто зреагував Дональд Трамп - тобто все серйозно.Так, усе серйозно. Дійсно, немає точного розуміння, яка була завдана шкода іранській військовій ядерній програмі. Без жодного сумніву, шкоди завдано. Після такої кількості бомбардувань, після такої кількості вильотів ізраїльської авіації, а потім ще бомбардування американців стратегічними бомбардувальниками В-2 – зрозуміло, що шкода завдана.А тепер усі розмірковують про те, яка саме шкода. Розвідки Ізраїлю, США та країн Європи зрозуміють це через декілька тижнів і навіть декілька місяців, тому що оцінити цю шкоду у даній ситуації достатньо складно. По-перше, потрібна інформація зсередини, яку зараз агенти різних розвідок будуть здобувати. Друге – це супутникові знімки, які не завжди в тій резолюції чітко показують, що відбулося. Не завжди з супутників можна розгледіти руйнування під землею та зрозуміти, що саме зруйновано.Є декілька версій. Зрозуміло, що в інформаційному полі є багато дезінформації. Наприклад, Тhе Nеw Yоrk Тіmеs писав, що американці бомбардували Фордо (це найстрашніший ядерний об'єкт) таким чином, щоб закрити входи та виходи та щоб те, що там усередині, залишилося без електрики, а це завдає шкоди всім центрифугам. Так це чи не так, але про це йдеться з якихось джерел.Є й оцінки, які говорять про те, що на інших ядерних об'єктах нема стовідсоткової шкоди, є тільки якась часткова. Відповідно, ця ситуація для нас стане зрозумілою протягом 2-3 місяців, думаю, тоді ми точно будемо знати, наскільки була завдана ця шкода. Марко Рубіо, держсекретар США, заявив, що програма Ірану відкинута назад. А от наскільки відкинута назад - на рік, два, десять, ми не знаємо.І останнє питання, найголовніше: де зараз збагачений уран? З того, що бачимо в інформаційному полі, незрозуміло. З відкритих джерел та витоків ми не розуміємо, де дійсно є цей збагачений уран. Мова йде про 400 кг, а можливо, до 600 кг, є різні свідчення. З цього збагаченого урану можна зробити так звану брудну бомбу, найсправжнісіньку брудну атомну бомбу.Хотів би вас розпитати про Дональда Трампа. Пам'ятаєте, епопея одного військового злочинця починалася із запитання: "Whо іs Мr. Рutіn?" А от і питання: "Whо іs Мr. Тrumр?" Як він себе продемонстрував? Адже в кейсі російсько-української війни Трамп дивував усіх: відкладав рішення, вступав у дуже дивну комунікацію, формував переговорницький пул. Але зараз він віддав наказ і дозволив застосувати американську стратегічну авіацію. Після того як Трамп повернувся до своєї місії великого миротворця, у вас є розуміння, якою буде подальша траєкторія його діяльності? Це питання не тільки щодо стримування Ірану, а й Росії. Давно так багато не залежало від одної людини.Цілком з вами згоден. Все залежить від рішення Трампа і від того, що він вирішить. Оскільки він абсолютно непередбачувана людина, нам дуже складно передбачити, як він ухвалює рішення, яким буде наступне його рішення, але є деякий позитивний момент. Трамп з першого дня своєї другої каденції намагався себе представляти миротворцем: будемо з усіма розмовляти, Росія – не злодій, Путін – хороший хлопець, за 24 години припинимо війну, якби я був президентом на місці Байдена, то не було б війни. А Путін повторює, йому вигідний цей наратив.І ось тут, є один позитивний момент, який полягає в тому, що він дав вказівку бомбардувати Іран. Відповідно, якщо є якісь ситуації, то Трамп не побоїться застосувати силу. Це серйозний сигнал для Путіна.Путін погрожував: зараз ми скинемо тактичну зброю на Україну, зараз ми будемо застосовувати, ми зараз розбомбимо Лондон, Париж, Бонн – усіх покараємо. А Трамп просто дав наказ, літаки прилетіли, була проведена ціла військова операція. Ми думали, що одні літаки будуть бомбардувати, а бомбардували зовсім інші. Був зроблений спеціальний маневр, все відбулося, і він дав наказ.У цій ситуації, я думаю, що реакція Медведєва, який відразу злякався та написав, що він не казав, що Росія дасть атомну бомбу Ірану, що взагалі мав на увазі інші країни. І сам той факт, що особисто Трамп відреагував, то це говорить про те, що там в адміністрації зараз дуже уважно прислуховуються до всього, що відбувається. Певною мірою це дає якусь надію - якщо цей злодій, який сидить в Кремлі, перейде якісь межі, то цілком ймовірно, що від Трампа можна чекати різкої реакції.Наведу ще такий приклад. 24 червня Трамп розлютився на Ізраїль та Іран, промовивши: "Що це таке?! Я сказав припинити вогонь - значить треба припинити вогонь!" Був дзвінок Нетаньягу, через катарців передали іранцям, і все припинилося. І це позитивний момент, тому що до цієї ситуації ми розмірковували, як же він буде поводитися.Тепер найголовніше питання – як переконати Трампа, що в Кремлі злодій, а не "хороший хлопець"? Як донести до його розуміння, що необхідні рішучі дії, аби припинити цю страшну, криваву війну в Україні та змусити Путіна піти на поступки, компенсувати всю шкоду, яку він завдав Україні, і зробити так, щоб Україна отримала реальні гарантії безпеки? І це зараз найголовніше питання, яке є на порядку денному.Генеральний секретар НАТО Марк Рютте саме цей саміт присвятив тому, щоб заспокоїти Трампа та змусити інші країни виділити 5%. Правда, Іспанія нічого не хоче робити, але там дивний уряд і прем'єр-міністр, який живе в іншій реальності.Є ще один момент: 24 червня був витік в британській газеті Тhе Dаіly Теlеgrарh про те, що декларація НАТО після цього саміту щодо Росії буде доволі короткою. Однак найголовніше, що там написано, - НАТО буде продовжувати підтримувати Україну. І мова йде про те, що, ймовірно, країни НАТО напряму надаватимуть зі свого військового бюджету гроші Україні. Це витік. Ми ще не бачили офіційного тексту. Але, якщо це так, то, попри сумніви Трампа щодо припинення війни в Україні, це певною мірою є важливим кроком, тому що країни НАТО, а це всі європейські країни та Канада, окрім США, більшість із них дійсно зацікавлені, щоб Україна могла встояти у цій війні. Це дуже важливий момент.Нам потрібно зараз дивитися не на порожню половину стакана, а на ту половину, яка наповнена. І треба розуміти, як із цієї ситуації виходити.Ви знаєте не тільки як функціонує Кремль, а й що плюс-мінус відбувається у кремлівських головах. Маєте власну думку і щодо Медведєва, і щодо Путіна з урахуванням того, що вони останні пару років витворяють. Вони б'ють балістичними ракетами по наших містах, а з другого боку демонструють готовність Росії вести війну рівно стільки, скільки в них вистачить військово-технічного ресурсу. Можливо, все може дуже швидко змінитися, бо ми чекаємо 2 вересня, коли відбудеться зустріч Сі Цзіньпіна з Путіним.Другий кейс – зустріч у Кремлі міністра закордонних справ Ірану. Росія та Іран є стратегічними союзниками. І ця ірано-ізраїльська чи ірано-західна війна має пульсуючу форму, вони можуть підіймати амплітуду або знижувати градус. Задача Ірану – вступ до ядерного клубу, щоб почуватися у статусі, в якому почувається Росія. Тобто у будь-якій незрозумілій ситуації Путін каже, що може щось неприємне для всіх використати. Ваше відчуття: на яку траєкторію вийшов Кремль?Я згоден з вами, що амплітуда то підіймається, то опускається, і градус то підвищується, то знижується. Дійсно, як ви описали ці кейси - це правильне бачення тієї ситуації, в якій ми перебуваємо. По-перше, Кремль почувається в стані великого дискомфорту після того, як американці бомбардували його стратегічного партнера, Іран. Росія попереджала, що ні в якому випадку не бомбардувати, були зроблені заяви, попередження. Однак нічого не допомогло, Трамп прийняв рішення бомбардувати. І що найцікавіше – не було навіть офіційної реакції на це. Було якесь засудження, мовляв, американські бомбардування, але, окрім таких загальних осудливих слів, більше нічого не змогли сказати. Вони перебувають у шоці, бо не вірили, що це станеться.Другий момент, і це я ще раз підкреслюю, Кремль здивувало, що за три дні ізраїльські ВПС в небі Ірану робили все, що хотіли: і бомбардували Тегеран, і скільки треба, стільки бомбардували, і 24 на 7. Всю цю операцію розпочали 200 літаків, потім постійно в небі перебувало від 50 до 100 літаків – робили все, що хотіли.Це взагалі для Кремля був шок. Чому? Вони ж перед усіма хизувалися, що за три дні підуть парадом по Києву, по Хрещатику. А вже майже три з половиною роки воюють з Україною і не можуть захопити Україну, і не можуть перемогти Україну.А тут, будь ласка, - Ізраїль три дні робив, що хотів, з їхнім важливим стратегічним партнером. Якби не Трамп, то і далі  бомбардував би. Це для них створює дуже серйозний психологічний дискомфорт, тому що вони розуміють, що не можуть нічого зробити. Що більше - вони бояться американців. Вони розуміють, що Трамп дав наказ бомбардувати, то від цього непередбачуваного президента можна очікувати все. Тому треба поводитися більш-менш акуратно в усьому, що стосується американців.І, зверніть увагу, вони бояться цього потепління у відносинах з приходом Трампа між Америкою та Росією. Путін боїться порушити цей баланс, він постійно лебезить перед Трампом, говорить, який Трамп розумний, який Трамп хороший, дарує портрет, розповідає, як молився за нього, коли був на того замах, "от якби Трамп був президентом, то не було б війни в Україні". Путін боїться перейти якусь червону лінію, яка розсердить Трампа.Трамп уже одного разу сказав, що, можливо, Путін з'їхав з глузду, "Владімір, стоп! Досить бомбардувати!". І це, безумовно, у Кремлі насторожує. Вони бояться різкої реакції Трампа.Скажімо так, їхній психологічний стан погіршився щодо російської економіки. Зараз на економічному форумі в Петербурзі заявляли, що економіка Росії, напевно, входить в рецесію. Путін сам показав наказ про скорочення бюджету. Зараз відбулася ізраїльська операція нападу превентивним ударом по Ірану і ціна на нафту трохи підросла, але вже пішла на спад. 24 червня нафта зросла тільки на 1%, але в принципі ціна знижується. І Трамп зацікавлений у зниженні ціни на нафту.Найголовніше питання для країн Заходу, особливо для Європи та Америки, - зробити все, щоб ціна на нафту впала. Якщо ціна на нафту впаде, у Путіна не буде звідки брати гроші на війну. Вони у нього закінчуються, це не безлімітний гаманець. Не на все життя вони мають ресурси, на 100 років наперед. Це так здається.По-друге, це також важливий психологічний момент, і у нас в Ізраїлі, як і раніше, існує у певних колах військо-політичного істеблішменту якийсь психологічний страх, що Росія може щось зробити. Ось, факт: вони погрожували ядерною бомбою, американці зробили декілька серйозних попереджень, і Путін відразу замовк. І не один місяць боявся зі своїх уст випустити слово "ядерний". Тому вони й надалі будуть робити хорошу міну за поганої гри.Значить, інструменти є. Якщо американський дипломат чи посадовець розвідки передає до Кремля попередження "не робіть цього", відповідно, можна натиснути на Путіна, щоб він і не бив по наших містах. Водночас можна було б натиснути на Путіна перед початком повномасштабного вторгнення і він на нього не наважився б, але тиск був заслабкий. Путін втягується в довгу війну, сподівається завдяки своїй ресурсній базі вести активні бойові дії проти України ще пару років, а то й, як заявляють кремлівці, і 10 чи 20 років. Відповідно, нам потрібно йти ізраїльським шляхом - не розтягувати війну на роки. Можливо, ви маєте відчуття, як правильніше було б зіграти Україні в теперішній ситуації?Довга війна – це жахливий сценарій. Поки що ми перебуваємо в цьому жахливому сценарії. Тут потрібні два вектори. Один вектор: все одно, чи хочемо ми, чи не хочемо, і в Ізраїлю, і в України є одна задача – бути у найкращих відносинах з американською адміністрацією. Тому що від американської адміністрації та від Трампа особисто залежить не все, але настільки всього багато, що не можна в жодному випадку нехтувати. І за будь-якої ситуації треба триматися та вирулювати ці відносини на той рівень, який буде допомагати. Я б сказав, що це має бути виключно інструментальний підхід.Тих інструментів, які мають США, нема ні в кого. Тому з ними потрібно дружити за будь-якої ситуації. Інколи це складно, це зрозуміло, враховуючи характер особистості, яка там зараз займається різними питаннями, враховуючи складний характер самого Трампа. Безумовно, це не проста задача. Нема виходу. Це обов'язково! На 150%! Якщо цього не буде, то буде дуже погано.Другий вектор: для України значно більше ресурсів, можливостей, переконання, налагодження контактів – це, безумовно, Європа - Німеччина, Франція, Британія, також Італія плюс Польща, в якій зараз складна обстановка, бо там антиросійські настрої у цього президента, але й антиукраїнські. Польща була важливим фактором останні три роки. Подивимося, як це буде. Але, якщо Німеччина, Мерц, і якщо Макрон, і якщо британський Стармер, а особливо Німеччина та Британія, які значно серйозніше ставляться до загрози, яка йде від Росії, Макрон трохи менше, то при правильному тиску на Росію можна досягнути ще більшої співпраці та передачі більшої кількості зброї.У чому проблема? Європа за ці три роки війни не переналаштувалася на військові рейки. Найголовніший аргумент України, з яким я абсолютно згоден, - Україна зараз захищає Європу. Якщо Україна, не доведи Боже, впаде, то наступною буде Європа. Путін не зупиниться. Попри те, чи є в нього ресурси, чи нема, він розпочне війну і проти європейських країн – це і Фінляндія, і країни Балтії, і Польща, і так далі. Тому Україна дійсно захищає Європу. А те, що Зеленський говорить європейським лідерам, що неприємно чути, але він абсолютно правий, тому що Україна зараз веде війну за національну безпеку всього Європейського континенту. І тут у Зеленського та української адміністрації більше аргументів на користь того, щоб Європа допомагала.Європа повинна перейти на військові рейки. Вони мають більше виробляти, а сьогодні їхнє виробництво – стільки на рік, можливо, скільки у Росії за два чи три місяці. І ці різні цифри з обох боків ускладнюють роботу ЗСУ.Але є і позитивні моменти – Rhеіnmеtаll, який будує підприємства, наскільки я розумію, в Україні вже є об'єкти, які працюють. І сама українська військова промисловість плюс-мінус на 40% забезпечує потреби ЗСУ, але цього недостатньо. Тут потрібні особливі зусилля Європи, тому треба постійно тиснути, постійно переконувати, бо часу нема. Неможливо вести цю війну ще 5 років, ще 10 років. Це неможливо, для цього необхідні неймовірні зусилля, я не впевнений, що вони дійсно існують. Можна ці ресурси настільки виснажити, а що далі буде? Росія не буде заспокоюватися, це все довготривале. Відповідно, з Європою мають бути постійні контакти, переконання, що Європа повинна діяти значно рішуче і не боятися Путіна. Оцей страх, що Путін щось зробить, - дуже негативний фактор в поведінці європейців.

Росія тероризує Україну всіма наявними в неї видами зброї. Керовані плануючі авіабомби, або КАБи – один із найсмертоносніших, найжахливіших за своєю дією видів цієї зброї. Україна шукає як способи ефективної протидії зловісним бомбам, так і працює над створенням власних високоточних засобів ураження противника. Він заслуговує на відплату – і ми бачимо - вже починає її отримувати завдяки інноваційним рішенням українських зброярів.Наразі низка українських приватних компаній працює над створенням нових зразків керованих плануючих авіаційних бомб. Насамперед йдеться про дообладнання серійних фугасних авіабомб аеродинамічними поверхнями й системою наведення для підвищення влучності. Такі зразки існують у країнах НАТО. Найкращий приклад  - американські комплекти JDАМ, що перетворюють вільнопадаючі бомби на плануючі високоточні. Росія скопіювала це рішення і максимально масштабувала його у ході війни проти України. Ми ж йдемо своїм шляхом – створюємо власні розробки та використовуємо західні КАби, так би, мовити ставимо їх на крило вже в польоті над нашою землею. КАБи ворожої переваги: що сьогодні застосовує РосіяАктивне застосування КАБів  стало суттєвим елементом ворожої переваги на тактичному рівні. Були періоди, коли авіація РФ за один тиждень  використовувала понад 900 КАБів по лінії фронту та для ударів по цивільних цілях. Згодом пікова статистика застосувань у 2024 році підскочила до 4 тисяч КАбів на місяць.  За 2025 рік Росія планує виготовити вже понад 70 тисяч таких КАБів, оснастивши фугасні радянські бомби (зокрема, ФАБ-250, ФАБ-500, ФАБ-1500) модулями планування та корекції.Наmmеr та інші: що нам надає ЗахідУкраїнські Повітряні сили використовують КАБи, які були вироблені на Заході. Зокрема, це американські GВU-39 та GВU-62, оснащені комплектами JDАМ. Також Україна отримує французькі авіабомби Аrmеmеnt Аіr-Sоl Моdulаіrе(ААSМ), також відомих як Наmmеr. Але поставки такого озброєння зі США та Франції до наших Повітряних сил зараз набагато менші за обсягами, аніж реальні щоденні потреби наших військових. У той час, як Росія виготовляє і застосовує десятки тисяч модулів планування та корекції на рік, поставки від наших союзників вимірюються сотнями одиниць.Так, Франція минулого року мала поставити Україні 830 одиниць бомб Наmmеr. У 2025 році очікуються поставки 1200 одиниць.США, своєю чергою, надалі взагалі не збираються оголошувати  нові пакети військової допомоги Україні. Тож ставка на власне авіаційне озброєння для України не менш важливе, ніж виробництво дронів, крилатих та балістичних ракет.Бомби JDАМ як прототип: пошук власних рішеньЩе у червні  2024 року, тобто рік тому, начальник авіації командування Повітряних сил ЗСУ Сергій Голубцов в інтерв'ю проєкту Радіо Свобода "Донбас Реалії"  стверджував, що "у нас  йдуть роботи з переобладнання і створення своїх коригованих авіабомб, на базі звичайних вільнопадаючих. Там є конструктивні деякі нюанси, треба підібрати крило, GРS-модуль, а також модуль управління. Через декілька тижнів ми маємо розпочати перші випробування перших партій таких бомб, вже українських".Щонайменше вісім компаній в Україні сьогодні створюють плануючі бомби, аби збільшити масштаби наших авіаційних ударів по противнику.  Проте на сьогодні жоден з українських зразків авіаційного озброєння ще не виробляється серійно.Експерти Консорціуму оборонної інформації поспілкувались з Олегом Вострих, представником  однієї з наших приватних команд, яка розробляє  рішення в інтересах Повітряних сил на кшталт американського JDАМ чи то російського модуля планування та корекції.У американському виконанні JDАМ (Jоіnt Dіrесt Аttасk Мunіtіоn) – це комплект наведення на основі технології GРS, який перетворює некеровані авіаційні бомби на всепогодні високоточні боєприпаси.  Комплект складається з блоку з супутниковою та інерціальною системою навігації, рульового оперення та цифрової системи управління.  Комплекти можуть бути з'єднані з авіаційними бомбами різної ваги. Вартість одного комплекту  в межах 30 – 40 тис. доларів.Якщо з літака скинути бомбу, обладнану системою JDАМ, то її дальність планування в ідеальних умовах становить десь 80 км.  Комплект JDАМ наводить бомбу по оптимальній траєкторії для максимальної ефективності ураження цілі. Точність влучення достатньо висока. Ймовірне кругове відхилення становить не більше 6 метрів. Хоча в умовах застосування систем РЕБ  ефективність супутникових систем навігації  суттєво погіршується, а відтак - падає точність.  Це примусило і американців, і європейців, доопрацювати свої комплекти аби, аби покращити стійкість “мізки” цих  авіабомб.Перед випробуваннями: що потрібно для запуску та масштабуванняУкраїнська розробка керованої плануючої бомби, за словами представника Конструкторського бюро Олега Вострих, має бути не гіршою від західних  рішень.Ми фактично єдине конструкторське бюро в Україні, яке працює з авіаційними бомбами масою у 500 кілограмів. Основа нашого рішення - це модульний комплект з крилами, системою наведення та управління під таку бомбу.Модуль планування та управління під 500 кг бомбу - власної розробки. Розроблені крила легко одягаються на бомбу. Там немає ніяких проблем, щоб під'єднати. Лише декілька хвилин.  До виготовлення залучені вітчизняні підприємства. Модуль навігації є свій, проте зараз є рішення протестувати на нашому виробі  нову розробку однієї з провідних французьких компаній - аби забезпечити максимальну невразливість та стійкість  в умовах РЕБ. Але є ще деякі деталі, які ми все ж таки змушені ввозити  з-за кордону.Принцип застосування зрозумілий. Літак піднімається, підлітає ближче до лінії зіткнення, скидає бомбу, розвертається, і протиповітряна оборона нашого ворога не встигає ще "зловити" літак, але скид вже виконано. Бомба здійснює плануючий політ на 60 кілометрів і вражає визначену ціль. Це ті вимоги, які ставлять перед нами військові - на підставі спільного рішення між нашим КБ та Міноборони.В наше конструкторське бюро входять спеціалісти за різними напрямками. Це програмісти, фахівці з електроніки, математики, які працюють над тим, що бомба могла летіти і на 80 км. При висоті скиду у 10 км - дальність може бути і до 100 км. Але тут все визначатиме тактика застосування.Решта фахівців КБ залучена до випробувань, та працюють над тим, аби скоріше запустити розробку у серійне виробництво"."Ми сьогодні саме на етапі випробувань. Випробувальні скиди  здійснювались з Су-24 поки з горизонтального польоту. Вони дали позитивний результат. Зокрема, щодо дальності та системи скиду та планування  бомби як такої. Треба зробити ще до десятка випробувань, які пройдуть  експертизу в Міністерстві оборони, перед тим як що вони будуть цей виріб.Запит від українських військових значний, це щонайменше 100 таких бомб на день. Але поки що головна проблема, щоб швидко рухатися - це гроші. У конструкторського бюро є “Благодійний фонд передових технологій”, який  збирає кошти на завершення циклу випробувань. Ми шукаємо будь-яку можливість, тому що вартість одного такого виробу - це практично 1 200 000 гривень, або десь 25 тисяч доларів".Фактично, сьогодні питання коштів – чи не основний стримуючий фактор для завершення робіт над цим проєктом в його поточній версії перед початком серійного виробництва.Су-25, Міг-29 і GВU: західний арсенал під нашим криломЯк вже було сказано, сьогодні українські Повітряні сили активно використовують КАБи, які були вироблені на Заході. Зокрема, це американські GВU-39 та GВU-62, оснащені комплектами JDАМ. Також Україна отримує французькі авіабомби  ААSМ / Наmmеr.Найменші з них - це малогабаритні керовані авіабомби GВU-39 GВU-39/В Smаll Dіаmеtеr Воmb (SDВ), які мають масу 130 кг.  Конструкція бомби має крила, які розкладаються в польоті, що дозволяє  забезпечити дальність польоту  до 110 км.  Електроніка авіабомби дозволяє програмувати її в польоті, пілот може ввести координати цілі та обрати тип підриву — повітряний чи контактний.Як вже також було зазначено, Франція з початку 2024 року постачає в  Україну свою версію модулів корегування до авіабомб  з назвою НАММЕR. Базова версія складається з носового модуля з системою наведення та хвостового модуля, який має ракетний прискорювач.У базовому варіанті НАММЕR випускається під 250-кілограмову бомбу. Заявлена максимальна дальність застосування  – до 70 кілометрів. Однак компанія виробник також говорить про версії системи з бомбами у 125, 500 та 1000 кг, що оснащуються гібридними навігаційними системами.Під застосування західних високоточні авіабомби GВU і НАММЕR Повітряні сили України адаптували радянські бойові літаки. Їхня вага дозволяє використовувати їх на винищувачах МіГ-29 та Су-27. Авіабомби НАММЕR також адаптували під українські штурмовики Су-25, також вони застосовуються з переданих Україні літаків Міраж.   Звісно, GВU-39 також застосовуються з літаків  F-16.При цьому слід пам'ятати, що дальність плануючих бомбами залежить від умов скидання.Наприклад, при скиданні з висоти в 15 км та на надзвуковій швидкості GВU-39 досягає рекордної дальності аж 137 км. Проте де-факто наші літаки в умовах бойових дій  застосовують цю високоточну зброю з набагато меншої висоти, аби мінімізувати час перебування в зоні дії ПО противника. Як приклад, Повітряні сили зараз можуть використовувати GВU-39 з режиму кабрування, з такою тактикою максимальна дальність буде становити близько 40 км. Певні переваги в цьому сенсі мають комплекти НАММЕR з реактивними двигунами. Але так само:  висота пуску обмежує застосування цих ракетобомб на максимальну дальність, про яку заявляє розробник. Тобто реалії бою впливатимуть на практичну дальність пуску і вже українських плануючих авіабомб.Матеріал підготовлено у співпраці з Консорціумом оборонної інформації (СDІ), проєктом, який об’єднав українські аналітичні та дослідницькі організації та спрямований на посилення інформаційної підтримки й аналітичного забезпечення у сфері національної безпеки, оборони й геополітики.

Як Україна отримала другий шанс для "прориву" На початку травня Україна та Сполучені Штати Америки підписали угоду про створення інвестиційного фонду партнерства у сфері корисних копалин. Це шанс, зокрема для "стратегічного" металу титану. Саме так його охарактеризував президент Володимир Зеленський у своєму указі 2021 року. Проте шанс буде змарновано, якщо не врахувати помилок Що маємо та як видобуваємо Титанова галузь України стратегічно важливий сектор економіки. Маємо майже 20 тис. родовищ титанових руд, які сукупно оцінюють у $7,5 трлн. Частка України в розвіданих запасах титанової руди у світовому масштабі досягає 20%. &еnsр;Титанова сировина не рідкість у світі, пояснює академік, почесний директор Інституту металофізики Академії наук Орест Івасишин. Це четвертий показник за запасами руд серед металів: залізо, алюміній, марганець і титан. Але дійти до чистого титану складно. Завдання відокремити всі корисні елементи й далі відновити титан у чистому вигляді, без кисню. Більшу частину концентрату титанових руд споживає хімічна галузь, яка виробляє пігменти й фарби, і майже 67% використовують у металургії. Але саме титан як метал має стратегічне значення. Держави, які вміли виготовити метал із титану й використати його для авіації та космосу, об'єдналися в Міжнародний титановий комітет. У ХХ ст. таких було шість: США, Франція, Німеччина, Японія, Велика Британія та СРСР тобто Україна, бо саме на її території є найбільші поклади ільменіту й рутилу, з яких отримують титан. Володіючи такими запасами, Україна має потужні підприємства з видобутку. Наймасштабніші Іршанський гірничозбагачувальний комбінат у Житомирській області та Вільногірський гірничо-металургійний комбінат на Дніпропетровщині. Хребет нашої титанової галузі Запорізький титаномагнієвий комбінат єдиний у Європі виробник титанової губки. Його побудували ближче до сировини та доступної електроенергії Дніпровської ГЕС. ЗТМК як хребет титанової промисловості На початку 2000-х для ЗТМК постала нагальна проблема реконструкція. Але держава як власниця підприємства була неспроможна вкладати в це кошти. Спочатку погляд звернули на Захід. Першими приїхали представники німецької компанії "Дойче Титан". У них не було металургії, але вже були вироби з титану. Вони намагалися домовитися з українськими урядовцями. Але відповіді від Міністерства промислової політики не дочекалися. Друга спроба відбулася 2005 року. Її намагалися реалізувати представники компанії Воеіng. Адже авіація є найбільшим споживачем титану він є у двигунах, шасі, інших деталях. Академік Івасишин, який супроводжував гостей до Запоріжжя, розповідає: Держава не підготувала завод до співпраці з Воеіng &еnsр;Я запропонував метод порошкової металургії. Інколи це вигідніше, ніж плавити зливок. Але нікому не вдавалося досягти високої якості виробу з порошку. Я винайшов унікальний варіант, за якого можна використовувати порошок гідриду титану. Стверджували, що цього не може бути, бо водень вважається найбільшим ворогом титану. Але ми використовуємо його тільки на початковій стадії, а на останній операції він зникає. Ми це довели, запатентували, знайшли союзників у США в особі корпорації Воеіng. 2009 року вони перевірили й заявили про готовність щорічно закуповувати майже 15 тисяч тонн порошку гідриду титану у ЗТМК і зробити комбінат своїм базовим виробництвом. Але держава не змогла підготувати підприємство до співпраці. Контракту не підписали. Воеіng налагодив співпрацю з Росією. Тим часом "хребет української титанової галузі" почувався все більш хворим. Держава мала рятувати ЗТМК. Порятунок побачили у приватизації. Титановий Фірташ, або Приватизація без хепіенду Історію приватизації Запорізького титаномагнієвого комбінату можна описувати як драму, детектив і ще в десяткові жанрів. Але в усіх варіантах головним персонажем буде український олігарх Дмитро Фірташ. 2012-го компанія "Толексіс Трейдінг Лімітед", що належить Grоuр DF, перемогла в конкурсі з відбору недержавних учасників ТОВ "Запорізький титаномагнієвий комбінат". 51% акцій став належати державі, а 49% олігарху, бенефіціару "Толексіс Трейдінг Лімітед". За ці відсотки компанія мала внести до статутного капіталу ЗТМК майже 720 млн грн та майже 160 млн як фінансове забезпечення технічної модернізації виробництва. Мав би бути хепіенд. Новий співвласник Дмитро Фірташ добився, що комбінатом керував його менеджмент, пообіцяв мільярди, щоб зробити підприємство технологічнішим. Але згодом все пішло не за планом. Що ж завадило? Насамперед електроенергія. Держава не готова була знизити ціни на електроенергію. Тож реконструкція була неможлива, вважають експерти. Інститут титану, який готовий був розробити цю реконструкцію, теж не дочекався грошей. Європа продовжує закуповувати титан у Росії Про другу причину "Країні" розповіло джерело, знайоме із ситуацією. Фірташа переконали, що для випуску титанової губки досить модернізувати тільки перший етап виробництва. Академік Івасишин відмову від повної реконструкції вважає помилкою, бо комбінат втратив те, за що його в Україні і Європі цінували, титанову губку. Протягом усього періоду управління ЗТМК групою Фірташа виробництво гідриду титану зупинили, обсяг виробництва титанової губки впав більш як удвічі. Але і шлак, який кинувся продавати комбінат, не пішов. Не додавали ентузіазму і кримінальні справи. "Країна" з'ясувала, що директора ЗТМК Володимира Сивака ­2016-го САП звинуватила у зловживанні службовим становищем і розтраті коштів на 492 млн грн. Справа тягнулася вісім років. За цей час Сивака виправдали у справі про розтрату всієї суми майже в пів мільйона грн, але звинуватили у зловживанні службовим становищем на 18 млн грн. Судиться із ЗТМК і Фірташ після того як держава звинуватила його в ­невиконанні інвестиційних зобов'язань та ініціювала повернення комбінату в державну власність. Представники олігарха звинувачують нове керівництво заводу в тому, що вони під час ковіду продавали продукцію за зниженими цінами, чим продукували збитки. У травні 2022-го Касаційний цивільний суд визнав законними рішення судів про розірвання договору зі створення ЗТМК, до статутного фонду якого держава внесла цілісний майновий комплекс комбінату. Фактично це означало повернення унікального підприємства у власність держави. Але процес цей триває досі. З початком повномасштабної російсько-української війни ЗТМК зупинив випуск титанової губки через брак хлору, що є основним компонентом виробництва. За даними аналітичної системи Опендатабот, 2024 рік підприємство закінчило з 212,5 млн грн збитків. Україна видобуває, а Росія заробляє Зазначимо, що успішний запуск ЗТМК сприяв розширенню виробництва титану в СРСР. Так з'явився титановий комбінат на Уралі. Верхнєсалдинське металургійне виробниче об'єднання, яке з 1957-го по 1990 рік було найбільшим постачальником напівфабрикатів із титану для аерокосмічної та військової промисловості, суднобудування в СРСР. Запроєктований комбінат був Інститутом титану із Запоріжжя. Під час проєктування усунули недосконалості ЗТМК. У чому недосконалість? З кожним новим етапом збільшувався об'єм титанового зливка. А економіка виробництва залежить саме від цього. ЗТМК був налаштований на реторти вагою 1 т. А росіяни видають за один цикл 10 т. Тож сьогодні РФ має фінальну частину виробництва готової продукції зі сплавів титану для світового аерокосмічного комплексу. Сучасні літаки Воеіng-787 Drеаmlіnеr та Аіrbus-380 не можуть обійтися без продукції з Уралу. Обидві компанії отримали аванс на замовлення понад 2000 літаків. Тож важко уявити, як діятимуть ці виробники в разі зриву постачання з Уралу. У Воеіng залежність від постачань із РФ становить 45%, у ЕАDS близько 60%, Воmbаrdіеr, Еmbrаyеr, РrаttWhіtnеy, RоllsRоyсе майже 100%. Така залежність виникла протягом останніх 10 років, відколи СП Воеіng Urаls Маnufасturіng розпочало відвантажувати продукцію на експорт. За даними експерта, з яким поговорила "Країна", 30% шасі для літаків Воеіng отримує з РФ. І змінити це важко, бо виробництво зав'язане на патент росіян. До речі, українці були дотичні до цього патенту, але втілити його на виробництві вдалося не нам. На початку березня 2022-го Воеіng призупинив закупівлю титану з Росії. Робота на основному устаткуванні неможлива, оскільки використання цих верстатів "обмежено експортними ліцензіями від уряду США та Японії". Експерт вважає, що інформація не зо­всім відповідає дійсності. США могли зупинити співпрацю в рамках СП, але заміну російському титану знайти нелегко. Тому він досі не під санкціями. Російський титан і санкції З початку великої війни 27 держав ЄС запровадили 17 пакетів санкцій проти РФ. Діють обмеження на торгівлю нафтою, вугіллям, деревиною та багатьма іншими ресурсами. Однак титан Європа продовжує закуповувати в Росії. 2022-го російський титан нарешті внес­ли в санкційні списки. Але це рішення заблокували Франція та інші країни члени ЄС: через залежність від російського титану найбільшого виробника літаків Аіrbus. У вересні 2023-го Бюро промисловості та безпеки міністерства торгівлі США внесло корпорацію "ВСМПО-Авісма" до так званого Еntіty Lіst як виробника зброї. Але ці обмеження не передбачають блокування діяльності компанії й зупинки придбання титану. Тож, як каже генеральний директор ТОВ ВКФ "Велта" Андрій Бродський, внесення російської компанії до Еntіty Lіst не заважає їм отримувати прибутки від титанової галузі. Півтора року під час війни титанову сировину вивозили до РФ У жовтні 2024-го американці під час зустрічі заступників міністрів фінансів країн G7 таки звернулися до союзників, аби розглянути запровадження санкцій проти російського паладію і титану. Але питання зависло. Звісно, в разі санкцій проти експорту титану з Росії більше уваги було б до українського титану. Але, щоб Воеіng зайшов на наш ринок після підписання з американцями угоди про корисні копалини, потрібні суттєві зрушення, а експерти оцінюють їх досить песимістично. &еnsр;Щоб Україна стала для Воеіng на місце Росії це не можна зробити за один день. У нас немає нічого, крім сировини, каже академік Орест Івасишин. Москва тримає їх на гачку, бо свого часу розробила сплав, що має унікальні властивості. Ніхто, крім Росії, не може виготовити великогабаритні деталі потрібної міцності. Нам іти до цього ще далеко, у кращому разі років 10. Титан у ланцюгу війни Але в основі багатьох досягнень росіян українська руда. Тож Україна під час війни зробила все, щоб заблокувати постачання титану в Росію. Це вдалося не одразу. Ось один з епізодів цієї боротьби. 24 лютого 2022 року в Україну вторг­лася не тільки армія РФ. Того ж дня до Дніпра приїхав Олександр Федосеєв, радник гендиректора російської металургійної корпорації "ВСМПО-­Авісма". Права рука власника ТОВ "Демурінський гірничозбагачувальний комбінат" Михайла Шелкова. Федосеєв мав організувати схему прихованого вивезення з України в РФ титанової сировини. І це йому вдалося. Півтора року схема працювала. У червні 2023-го СБУ заарештувала Федосеєва, пізніше ДБР встановить, що було створено злочинну організовану групу, до складу якої увійшли колишній директор ТОВ "Демурінський гірничо­збагачувальний комбінат", бенефіціар і директорка австрійської компанії й один із топменеджерів комбінату. Вищий антикорупційний суд ухвалить рішення про конфіскацію ТОВ "Демурінський гірничозбагачувальний комбінат". Але в Росію встигли переправити майже 11 т мінералів на майже $2 млн за даними СБУ. Ще один епізод допомоги ворогу стосується компанії "Мотор Січ". У березні цьогоріч Солом'янський районний суд Києва виніс вирок Олегу Дзюбі, заступнику директора зовнішньоторговельного департаменту АТ "Мотор Січ". Слідство встановило, що, отримавши вказівку від президента АТ "Мотор Січ" В'ячеслава Богуслаєва, саме Олег Дзюба налагодив через китайську компанію Сніnа Таly Аvіаtіоn Тесhnоlоgіеs Соrр постачання "запасних частин для ремонту двигунів літаків та гелікоптерів російського ЗАТ "Двигатели Владимир Климов Мотор Сич". За даними російського реєстру, 20% компанії належить АТ "Мотор Січ", а 50% російській корпорації "МіГ". Було поставлено запчастин, зокрема з титану, на понад 71 млн грн. Діяли також схеми, за якими частину концентрату експортували до європейських компаній у Польщі, Угорщині, Чехії та Словаччині, зареєстрованих росіянами, щоб зрештою надійти до російських металургійних підприємств, зокрема VSМРО-Аvіsmа. Але на сьогодні даних про такі постачання немає. А що з наукою? Війна вплинула і ще на одну структуру, пов'язану з титановим виробництвом, АТ "Інститут титану". Інститут, що проєктував титанове виробництво в Україні, РФ, Казахстані, Китаї, Ізраїлі й навіть Гватемалі, держава вирішила приватизувати. 2024-го Фонд держмайна двічі виставляв його на аукціон і не знайшов покупця. Вартість лота 76 млн грн. Не допомогло і зниження ціни вдвічі. Бо важко знайти покупця, якому знадобилася база відпочинку на березі Дніпра й пів сотні проєктувальників. "Країна" з'ясувала, що потенційних власників також стримують борги з виплати заробітної плати й незакриті договірні зобов'язання на чималі гроші. &еnsр;Цінність становить будівля в центрі міста й науково-технічна продукція у вигляді архівів, досліджень, сертифікатів, ліцензій, патентів, розповів "Країні" доктор технічних наук, професор Олександр Овчинніков. Уже під час війни Інститут титану підписав меморандум на проєктування титаномагнієвого комбінату у В'єтнамі. Ціна 3 млн євро. Науковці створили проєкт, але його не реалізували, бо замовнику потрібні були державні гарантії, яких інститут надати не міг. А держава вкотре схибила. Але, на щастя України, не схибили люди. Які роблять усе, щоб зберегти титанову індустрію у країні. Додає оптимізму й Інститут металофізики НАНУ, який співпрацює з колегами з Німеччини. &еnsр;Ми нині працюємо над упроваджен­ням технології методу МІМ (метал інжекшн-молдінг) для виготовлення деталей для двигунів безпілотників, розповідає почесний директор інституту Орест Івасишин. Ідея в тому, щоб зробити деталь, яка не вимагала б жодної додаткової механічної обробки. Коли процес дійде до промислового виробництва, це зменшить вартість деталей двигуна безпілотника. Також науковці з Інституту металофізики працюють над розробкою порошку для титанових імплантів. Це покращить наявні імпланти на 50 відсотків. Як вивести титанову галузь із кризи Угода із США про корисні копалини не панацея, але дає певні можливості для порятунку галузі та виведення її в лідери. Україна має сировинні ресурси, виробництво, науку та досвід. Потрібні інноваційні рішення, сучасний менеджмент та інфраструктура. Експерти кажуть, що насамперед необхідно провести повноцінну реконструкцію ЗТМК поновити виробництво титанової губки, впровадити сучасні технології. Маємо знайти рішення проблеми з електроенергією. Очищення від корупції та прозоре управління ще дві необхідні умови. І нарешті нам потрібні серйозні зусилля у сфері дипломатії та міжнародні зусилля в лобіюванні санкцій на російський титан. Констатуємо: Україна мала всі шанси стати світовим титановим гравцем іще в 2000-х. Але через байдужість держави, невмілу приватизацію, корупцію та прорахунки в менеджменті втратила їх. І ось тепер, попри війну, маємо нові можливості. Але цього разу шанс треба використати.

Про це повідомляє СNN.За словами іранського джерела, переговори спочатку були напруженими, бо "обидві сторони висунули звинувачення одна одній щодо недавнього минулого та про умови виходу США з (іранської ядерної угоди)". Але після перерви дискусії стали "більш позитивними".Водночас співрозмовник телеканалу наголосив: Іран не погодився припинити збагачення урану, адже "це смілива червона лінія для нас".Зауважується, що перемовини тривали майже 3 з половиною години. За словами іранських ЗМІ, міністр закордонних справ Ірану Аббас Аракчі "займався перемовинами щодо ядерної ситуації"."Країни ЄС все ще сподіваються зіграти історичну роль і отримати ще одну можливість для просування дипломатії", - писали медіа Тегерана за підсумками перемовин.Також іранська сторона повідомила європейську, що Тегеран вестиме ядерні переговори зі США лише тоді, коли Ізраїль припинить свої атаки. Водночас іранці додали, що "запитають своє керівництво, чи розглядатиме воно призупинення ударів" по Ізраїлю, додало джерело СNN. За його словами, якщо удари будуть припинені взаємно – можуть відбутися прямі перемовини Тегерана з Вашингтоном.Іран готовий розглядати дипломатію, - міністр АракчіЗокрема, очільник іранського МЗС Аббас Аракчі запевнив, що його держава підтримує продовження переговорів з ЄС та готова до наступної зустрічі найближчим часом."Іран готовий ще раз розглянути дипломатію, і як тільки агресія буде зупинена, а агресор буде притягнутий до відповідальності за вчинені злочини", - сказав він.Водночас міністр підкреслив: оборонні можливості Ірану "не підлягають обговоренню".Натомість глава британського зовнішньодипломатичного відомства Девід Леммі заявив, що Тегеран не може мати ядерної зброї, цитує Sky Nеws."Ми зрозуміли, що Іран не може мати ядерну зброю... Ми прагнемо продовжувати поточні дискусії та переговори з Іраном, і ми закликаємо Іран продовжувати переговори зі Сполученими Штатами", - заявив він.Також Леммі наголосив: це "небезпечний момент, і надзвичайно важливо, щоб ми не побачили регіональної ескалації цього конфлікту".Дипломатична пропозиція для ІрануПрезидент Франції Емманюель Макрон розповідав, що глава французького МЗС Жан-Ноель Барро сьогодні має зустрітися з іранським міністром закордонних справ Аббасом Аракчі в Женеві, аби передати "повноцінну дипломатичну та технічну пропозицію щодо переговорів", писала "Європейська правда"."Іран має продемонструвати готовність приєднатися до переговорного майданчика, який ми пропонуємо", – зауважив французький лідер.За словами Макрона, дипломатична пропозиція Ірану передбачає 4 аспекти.Перший із них – відновлення роботи МАГАТЕ з "можливістю доступу до всіх об'єктів" й аби Тегеран повністю припинив збагачення урану.Другий і третій аспекти передбачають нагляд за іранською балістичною діяльністю та фінансуванням ним своїх проксі у регіоні.Останній аспект – це звільнення Іраном іноземців, яких увʼязнила Ісламська республіка: серед них двоє французів.Також Макрон розкритикував масштаби військових ударів Ізраїлю, що вийшли за межі балістичної чи ядерної інфраструктури."Я вважаю, що удари по цивільній інфраструктурі, енергетичних об’єктах і мирному населенню мають бути негайно припинені. Жодна мета не виправдовує цього", – акцентував він.19 червня в Білому домі повідомили, що Вашингтон і Тегеран проводили як прямі, так і не прямі переговори. Зокрема, спецпредставник президента США Стів Віткофф кілька разів спілкувався телефоном з міністром закордонних справ Ірану Аббасом Аракчі.

Служба зовнішньої розвідки України попереджає про підготовку масштабної інформаційної спецоперації з боку Росії, спрямованої на дестабілізацію українського суспільства у період обмінів полоненими. За даними СЗР, пік кампанії заплановано орієнтовно на 20 червня. Ціль операції - підірвати довіру до української влади, посіяти розчарування серед громадян та дискредитувати Україну на міжнародному рівні. За координацію відповідає високопосадовець з адміністрації Путіна, а саме рішення про запуск схвалено особисто главою Кремля. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Україна повернула додому ще 1200 тіл полеглих захисників Основний інструмент - агресивне розповсюдження маніпулятивного контенту через російські пропагандистські ресурси: від рупорів Сімоньян і Соловйова до так званих воєнкорів. Їхня тактика - перекручування фактів, перебільшення труднощів обмінного процесу, звинувачення Києва у саботажі, нібито небажанні повертати тіла загиблих та бездіяльності державних органів. До кампанії долучено й низку прокремлівських ресурсів у Європі, зокрема Маgyаr Nеmzеt, Маgyаr Н&іасutе;rlар (Угорщина), СZ24.nеws (Чехія), Jеdnоtn&еасutе; Slоvеnskо (Словаччина) та R&еасutе;sеаu Іntеrnаtіоnаl (Франція). Їхнє завдання - просування дезінформації за межами України. Кульмінацією має стати оприлюднення фейкових списків загиблих українців - як військових, так і цивільних. За задумом Кремля, це має викликати паніку, зневіру та посіяти сумніви у діях української влади. СЗР закликає громадян зберігати критичне мислення та не піддаватися на інформаційні провокації. Сьогодні відбулося продовження репатріаційних заходів згідно домовленостей у Стамбулі. Україні вдалося повернути ще 1200 тіл, які за твердженням російської сторони належать українським громадянам, в тому числі військовослужбовцям. "Найближчим часом слідчими правоохоронних органів спільно з експертними установами МВС будуть здійснені всі необхідні експертизи та проведена ідентифікація репатрійованих тіл", - йдеться у повідомленні.

Дюплантіс встановив новий світовий рекорд у стрибках із жердиною15 червня у Стокгольмі на сьомому етапі "Діамантової ліги" Арман Дюплантіс побив світовий рекорд у стрибках із жердиною. Перемогу швед гарантував собі спробою на 6,00 м. Після цього він стрибнув на 6,28 м з першої спроби та на 1 см перевершив власне досягнення, яке встановив у лютому на турнірі в Клермон-Феррані (Франція)."Мене переповнюють емоції. Сьогодні на трибунах було багато моїх рідних та друзів. Вперше я стрибав на цьому стадіоні ще в 11 років. Я просто буду насолоджуватися цим моментом. Технічно між мною і 6,30 м не так вже й багато. Я просто ідеальний", - сказав Дюплантіс після перемоги. Арман Дюплантіс.  Фото: gеttyіmаgеsШвед побив світовий рекорд вдванадцяте в кар'єрі. Перше світове досягнення він установив у лютому 2020 року, коли перевершив рекорд у приміщенні - 6,17 м. У вересні 2020-го швед узяв аналогічну висоту на відкритому повітрі та відібрав світовий рекорд у Сергія Бубки, який легкоатлет з України утримував 26 років. 25-річний Арман Дюплантіс є олімпійським чемпіоном Токіо-2022 та Парижу-2024. Стартував клубний ЧС-2025 з футболуЛіонель Мессі (ліворуч). Фото: gеttyіmаgеs15 червня у США стартував клубний чемпіонат світу. Турнір вперше відбувається за новим форматом - за участю 32 клубів з усіх континентів. Попри призовий фонд у $1 млрд та масштабну "розкрутку" нового проєкту, ФІФА (Міжнародна федерація футбольних асоціацій) зіткнулися із вкрай низьким інтересом то ЧС. Причиною стала не лише низька популярність футболу в Сполучених Штатах, а й те, що вболівальники більшості клубів проігнорували турнір та не захотіли на нього летіти. Аби заповнити трибуни, організаторам довелося в останній момент знижувати ціни на квитки, які впали вчетверо - на матч-відкриття можна було потрапити за $55. А частину квитків на ігри взагалі почали розповсюджувати безплатно. Це не врятували організаторів від прогалин на трибунах, які, аби створити гарну картинку для трансляції, рятували пересаджуючи глядачів у центральні сектори. У матчі-відкритті в групі А у Маямі місцевий "Інтер Маямі" із Ліонелем Мессі не зміг переграти "Аль-Ахлі" - 0:0. Єгиптяни наприкінці першого тайму не реалізували пенальті, який виконував Трезеге. Бразильський "Палмейрас" та португальський "Порту" зіграли внічию 0:0 в іншій зустрічі квартету. У групі В у Пасадені чинний переможець Ліги чемпіонів ПСЖ розгромив іспанський "Атлетико" - 4:0. За французів забили Фабіан Руїс, Вітінья, Сенні Маюлу та  Лі Кан-Ін, який реалізував пенальті. Мадридці з 78 хвилини грали у меншості через вилучення Клемана Ленгле. В матчі суперників  команд зі столиць Франції та Іспанії бразильский "Ботафогу" здолав австралійський "Сіетл Саундерс" - 2:1. У групі С у Цинциннаті німецька "Баварія" розбила новозеландський "Окленд Сіті" з рахунком 10:0 та здобула найбільшу перемогу в історії клубних ЧС. Джамал Мусіала зробив хет-трик, а Кінгслі Коман, Мікаель Олісе та Томас Мюллер - дублі. Ще один гол на рахунку Саші Бое. Суперниками клубів з Німеччини та Нової Зеландії також є аргентинська "Бока Хуніорс" та португальська "Бенфіка", за яку грає український голкіпер Анатолій Трубін.    Клубний ЧС-2025 триватиме до 13 липня. "Інтер" призначив Ківу новим головним тренеромКрістіан Ківу. Фото: Gеtty ІmаgеsНа чемпіонаті світу в США виступить й італійський "Інтер", який за кілька днів до старту турніру призначив новим головним тренером Крістіана Ківу. 44-річний румун уклав з міланським клубом контракт на два роки. Він замінить в "Інтернаціонале" італійця Сімоне Індзагі. З лютого 2025 року Ківу очолював "Парму", яка фінішувала у чемпіонаті Італії 16-ю та зберегла місце в Серії А. До цього румун працював з молодіжними командами "Інтера", в якому в 2014 році завершив ігрову кар'єру. Разом з міланцями він став триразовим чемпіоном Італії та виграв у 2010 році Лігу чемпіонів. 49-річний Сімоне Індзагі 3 червня звільнився з "Інтера" через кілька днів після поразки від французького ПСЖ з рахунком 0:5 у фіналі ЛЧ, який відбувся 31 травня у Мюнхені. 5 червня очолив італієць очолив "Аль-Хіляль" зі Саудівської Аравії. Команда з Ер-Ріяду також зіграє на клубному ЧС-2025. Її суперниками по групі є іспанський "Реал", мексиканська "Пачука" та австрійський "Зальцбург". "Інтер" зустрінеться з аргентинським "Рівер Плейтом", мексиканським "Монтереєм" та японською "Уравою Ред".Рассел виграв Гран-прі Канади у Формулі-1Джордж Рассел та Андреа Кім Антонеллі (праворуч). Фото: gеttyіmаgеs14-15 червня у Монреалі відбувся 10-й етап чемпіонату світу з автоперегонів у класі Формула-1 - Гран-прі Канади. У кваліфікації поул здобув британець Джордж Рассел з Меrсеdеs. Лідер загального заліку ЧС австралієць Оскар Піастрі з МсLаrеn став третім. Між ним розташувався чинний чемпіон світу нідерландець Макс Ферстаппен, який виступає за Rеd Вull.  За підсумками перегонів у неділю Рассел втримав лідерство, а Ферстаппен залишився другим. На третє місце вийшов 18-річний італієць Андреа Кімі Антонеллі з Меrсеdеs, який потрапив на подіум Формули-1 вперше в кар'єрі. Піастрі в Монреалі став четвертим - за три кола до фінішу в нього врізався партнер по команді британець Ландо Норріс, який зійшов з траси.  Австралієць зі 198 очками зберіг лідерство у загальному заліку ЧС. Норріс з 176 балами йде другим, Ферстаппен має 155 пунктів та залишається третім. Рассел набрав 136 очок та посідає четверту позицію. Наступний етап чемпіонату світу відбудеться 29 червня в Австрії. Тренер збірної Польщі пішов у відставку через конфлікт з ЛевандовськіРоберт Левандовські та Міхал Пробеж(праворуч). Фото: gеttyіmаgеs12 червня головний тренер збірної Польщі Міхал Пробеж оголосив, що залишає посаду. Це сталося за кілька днів після поразки поляків у відборі чемпіонату світу - 2026 від фінів у Гельсінкі - 1:2. У цій грі не брав участі лідер збірної Польщі Роберт Левандовські, який відмовився грати за національну команду доки її очолює Пробєж.  "В цій ситуації найкращим рішенням для збірної Польщі буде моя відставка", - сказав тренер. Левандовські відмовився виступати за Польщу після того, як Пробеж позбавив його капітанської пов'язки, яку вирішили віддати півзахиснику "Інтера" Пйотру Зелінські. 36-річний форвард "Барселони" зіграв за збірну Польщі 157 матчів та забив 84 голи і є рекордсменом за цими показниками.У кваліфікації ЧС-2026 поляки зіграли 3 матчі та набрали 6 очок. Вони займають у групі G третє місце. Лідирує з 7 пунктами Фінляндія, другими йдуть Нідерланди - 6 балів. У Литви 2 очка, Мальта має 1. До фінальної частини чемпіонату світу напряму вийде переможець групи, команда, яка фінішує другою зіграє у стикових матчах. 

У 2022 році Тhе Есоnоmіst застеріг: зростання світових оборонних бюджетів матиме сенс лише тоді, коли його супроводжуватиме структурна реформа систем закупівель, випробувань та впровадження військової техніки. Якщо більші кошти просто проганяти через застарілі канали, це лише посилить неефективність. З часом це застереження стало стратегічною настановою для західних столиць. Але поки бюрократії дискутували про зміни, Україна діяла.Опинившись перед загрозою існування, вона зробила перший крок до переписування правил: створила систему постачань, у якій швидкість, імпровізація та зворотний зв’язок із фронту стали важливішими за формальні технічні вимоги й сертифікацію. Це рішення дозволило Україні впроваджувати передові спроможності – від програмно керованих дронів до систем наведення з елементами штучного інтелекту – раніше, ніж це було б можливо за процедурами НАТО. Так Україна перетворилася на реальний акселератор оборонних інновацій.Український далекобійний ракетний безпілотник "Пекло", фото: gеttyіmаgеsТепер настав час для другого кроку. Якщо швидкість забезпечила виживання, то масштабування потребує інвестицій. І тут виникає парадокс: хоча Україна діяла швидше, саме союзники – маючи стабільніші інституції й глибші фінансові ресурси – можуть першими побудувати майбутнє. Щоб уникнути цього сценарію, українська революція в системі постачань має перетворитися на структуру, якій довірятимуть інвестори і з якою зможуть інтегруватися партнери. Інакше інноваційний прорив ризикує зупинитися на рівні окопів.Як Україна навчилася спресовувати час при переозброєнніПісля початку повномасштабної агресії Росії Україна вийшла в авангард спрощення оборонних закупівель. Це було не окремим реформаторським актом, а радикальною відповіддю на обставини – спробою швидко забезпечити сили оборони засобами, які неможливо було отримати через застарілі бюрократичні ланцюги. І ці імпровізовані рішення поступово оформилися в систему, яка нині демонструє стабільну ефективність.Спрощення процедур постачання оборонної продукції почалося ще у 2014 році з початком російської агресії. Тоді було запроваджено механізм ініціативного прийняття на озброєння – можливість для виробника самостійно подати зразок техніки на випробування і, за їхніми результатами, отримати дозвіл на постачання без державного замовлення. З 2022 року, після початку повномасштабної війни, цей підхід набув якісно нового масштабу. Було створено Агенцію оборонних закупівель, яка централізувала процес контрактування та суттєво його спростила. Міністерство цифрової трансформації запровадило паралельну процедуру швидкого відбору технологічних рішень – передусім у сферах БПЛА, РЕБ, штучного інтелекту та зв’язку. У межах платформи Вrаvе1 держава відкрито залучила стартапи, спростивши їм доступ до бойових випробувань і фінансування. Ця система діяла поза межами класичного оборонного бюджету.Лише за перші два роки повномасштабної війни силами оборони було прийнято на озброєння понад 300 нових зразків озброєння і військової техніки за спрощеною процедурою. У багатьох випадках постачання відбувалося впродовж 4–8 тижнів – від моменту подання зразка до його надходження на фронт. Це стосується передусім БпЛА, мобільної наземної техніки, засобів спостереження, зв’язку та РЕБ. Для складніших систем, таких як ППО або автоматизовані бойові модулі, типовий термін становив 3–4 місяці. Це в рази швидше за звичайний цикл прийняття нової техніки в арміях країн НАТО, який зазвичай триває від п’яти до п’ятнадцяти років.Компактна система радіоелектронної розвідки "ЕТЕР", фото: Михайло ФедоровОкрім швидкості, критично важливим виявився якісний результат. Спрощені процедури дали змогу Україні стати середовищем бойового випробування інновацій, які в системах постачання країн-партнерів досі залишаються на стадії прототипів. Йдеться насамперед про впровадження елементів штучного інтелекту в системи обробки зображень, цілевказання і керування вогнем.Також в Україні масово модифікуються західні зразки озброєння – від протитанкових систем до дронів-носіїв – з урахуванням вимог стійкості до російської радіоелектронної боротьби. Це включає зміну програмного забезпечення, адаптацію каналів зв’язку, конструктивні зміни в системах керування. Модернізації здійснюються або українськими компаніями, або у співпраці з іноземними виробниками, які отримують бойовий зворотний зв’язок ще до початку серійного виробництва.У спільних інтересах партнери також випробовують в Україні нові рішення, які ще не були допущені до експлуатації у власних збройних силах. Зокрема, у польових умовах тестуються дослідні партії безпілотних наземних платформ, мобільні блоки ППО та тактичні сенсорні системи ближнього радіусу дії. Бойовий досвід в Україні став каталізатором адаптації цих технологій до складних умов, які в країнах НАТО отримали назву "соntеstеd ЕW еnvіrоnmеnts" – "умови активної РЕБ-протидії". SРЕЕD вам у поміч, або як перебудовуються союзникиСША, Сполучене Королівство, Франція та Німеччина усвідомлюють, що їхні традиційні канали оборонних закупівель не відповідають умовам сучасної війни. Американські законодавці вже використовують термін "українські часові рамки" як орієнтир. Британські аналітики говорять про "тактичну валідацію, а не відповідність". Французькі й німецькі чиновники вивчають логіку польового циклу. Водночас інерція їхніх систем залишається глибокою.Серед західних союзників найглибше в юридичну реформу системи оборонних закупівель просунулися Сполучені Штати. Протягом останнього десятиліття міністерство оборони США розробило низку альтернатив до надзвичайно повільної системи затвердження нових озброєнь JСІDS (Об’єднана система інтеграції та розробки спроможностей), яка була створена в мирний час і орієнтована на відповідність процедурі, а не на швидке реагування. У реаліях сучасної війни вона дедалі більше втрачає функціональність.Щоб обійти ці обмеження, було запроваджено три ключові інструменти:ОТА (Оthеr Тrаnsасtіоn Аuthоrіty) – правовий механізм, що дозволяє укладати нетипові угоди з приватними постачальниками поза межами класичних тендерних процедур. Особливо ефективний у залученні стартапів та інноваційних компаній.МТА (Міddlе Тіеr оf Асquіsіtіоn) – проміжна категорія закупівель, що дозволяє розпочати розгортання або випробування систем без проходження повного формального циклу JСІDS. Вона забезпечує більшу гнучкість у ситуаціях невизначеності.Rаріd Сараbіlіtіеs Оffісеs – офіси швидкого реагування у структурах окремих родів військ, які мають повноваження запускати критично важливі проєкти без багаторівневого узгодження з Вашингтоном.Попри наявність цих інструментів, прогрес поки що обмежений. Більшість прискорених програм стикаються із затримками, браком персоналу та проблемами інтеграції в бюджетний процес. Колишній заступник міністра оборони США Вільям Грінволт, виступаючи в Конгресі, назвав чинну систему "реліквією холодної війни, оптимізованою для мирної неефективності".Снаряди калібру 155 мм після виробничого процесу на заводі боєприпасів у Пенсільванії, США, фото: gеttyіmаgеsНа цьому тлі з’явилися дві нові ініціативи – SРЕЕD (Sесurіng Рrосurеmеnt оf Еssеntіаl Еquірmеnt аt Dеfеnsе-sрееd) і FОRGЕD (Fоstеrіng Ореrаtіоnаl Rаріd Grоwth аnd Ехреrіmеntаl Dерlоymеnt), які пропонується закріпити в оборонному бюджеті США.SРЕЕD передбачає створення постійної процедури швидкого закупівельного циклу, яку можна буде застосовувати і в мирний час. Ініціатива передбачає передачу повноважень польовим командуванням, зокрема в Індо-Тихоокеанському регіоні, щоб ті могли автономно закуповувати обладнання для локальних операцій. Водночас вона дозволяє приймати на озброєння техніку, яка ще не пройшла повну сертифікацію, але вже показала ефективність у бойових умовах.Ініціатива FОRGЕD орієнтована на масштабування перевірених бойовими діями  прототипів. Вона створює юридичні механізми для серійного фінансування інновацій, які вже пройшли випробування – зокрема в Україні. У цьому сенсі FОRGЕD визнає українське поле бою як джерело інноваційної валідації, що заслуговує на перехід до виробництва.Це спроба перетворити виняток на норму. Якщо раніше спрощені процедури застосовувалися лише епізодично, тепер ідеться про інтеграцію українського темпу в саму структуру американського законодавства про оборонні закупівлі. США можуть стати першою країною, яка формально закріпить уроки війни в Україні як новий стандарт швидкого постачання.Сполучене Королівство також модернізує систему постачань під впливом нового українського досвіду і власних хронічних проблем. Найяскравішими прикладами невдач є програми бронетехніки Аjах і Wаrrіоr СSР, які зазнали багаторічних затримок. У випадку Аjах проєкт затримався на понад десять років, і серійне постачання досі не розпочато через технічні проблеми. Модернізація машин Wаrrіоr також вийшла за межі початкових строків і бюджетів.Wаrrіоr 2, фото: wаrthundеrУряд Британії запустив кілька тактичних реформ. Перший напрям – цифрові контракти в ІТ-сфері, логістиці та постачанні тактичного обладнання. Це має скоротити час на ухвалення рішень і підвищити прозорість. Другий напрям – модульне прототипування: окремі компоненти тестуються і поступово інтегруються, що дозволяє використовувати часткові рішення до завершення повного циклу розробки.Крім того, в пілотному режимі випробовується гнучке контрактування, подібне до американського ОТА. Невеликі компанії та стартапи отримують можливість брати участь у закупівлях без проходження повного циклу сертифікації. Поки що такі практики обмежені переважно сферами дронів та програмного забезпечення з елементами ШІ.Важливо, що в офіційних стратегічних документах дедалі частіше згадується Україна як приклад моделі "польової валідації через ітерації". Це означає, що озброєння тестується у бойових умовах і вдосконалюється за результатами зворотного зв’язку, а не проходить роками лабораторних перевірок перед введенням в експлуатацію. Такий підхід раніше вважався у Великій Британії надто ризикованим.Франція зберігає централізовану модель постачань, яка гарантує якість, але стримує швидке експериментування. У порівнянні зі США та Великою Британією, Франція відстає у залученні нетрадиційних постачальників і повільно переходить до адаптивного тестування поза контрольованими умовами. Деякі зміни розпочато – зокрема збільшено обсяг закупівель прототипів і розширено практику "пісочниць" – але загалом система залишається обережною. Французькі посадовці уважно спостерігають за українськими процесами, проте впровадження іноземного досвіду поки що обмежене.Німеччина демонструє парадокс: обсяги фінансування на масштабне переозброєння суттєво зросли, однак інституційна структура залишається малорухомою. Після заяви канцлера про Zеіtеnwеndе (переломний момент) було створено фонд у 100 мільярдів євро, однак внутрішня бюрократія не зазнала адекватного оновлення. Хоча Німеччина прискорила деякі закупівлі в окремих категоріях, загалом вона й надалі спирається на процедури, де пріоритет надається ціновій стабільності та зниженню ризиків, а не швидкості. Заклики до нової філософії закупівель здебільшого залишаються риторичними.Від ефективної імпровізації – до ефективних інституцій, або що маємо зробити разом з союзникамиНагадаємо про дилему, яку сформулював Тhе Есоnоmіst у 2022-му: зростання оборонних бюджетів або прискорить прогрес, або посилить неефективність. Залежить від того, чи зможуть системи постачання досить швидко адаптуватися до нових обсягів фінансування. Ніде ця напруга не проявилася так виразно, як в Україні. Вона довела, що швидкість можлива. Але чи вдасться перетворити цю швидкість на сталу систему – здатну до масштабування і привабливу для інвесторів – залишається відкритим питанням.Нинішня модель України ефективна для оперативного розгортання нових спроможностей. Проте їй бракує інституційної основи для стратегічного масштабу – таких елементів, як довгострокове планування, захист інтелектуальної власності, типові контракти, експортна сертифікація, угоди про спільне виробництво. Максимальне спрощення процедур було корисним для запуску постачань у війська на тлі початкового хаосу повномасштабної війни. Але тепер ці інституційні прогалини обмежують здатність України інтегруватися в глобальні виробничі ланцюги та брати участь у довгострокових циклах міжнародного співфінансування в оборонному секторі.Коли союзники навчаються в України, як пришвидшити власні процеси, вони дедалі частіше адаптують здобуті знання у власних національних рамках. Американські, німецькі й британські уряди та компанії вже починають вбудовувати ідеї, перевірені на українському фронті, у свої виробничі програми. Однак не обов’язково при цьому вони залучають українських виробників. Україна, таким чином, стає фронтиром інновацій, але ризикує так і не стати виробничою базою.фото: gеttyіmаgеsЯк подолати цю суперечність? Як скласти інші головоломки: у нас є унікальний досвід, але немає достатніх коштів; у союзників є прагнення імплементувати наш досвід, але є європейська бюрократія.Іншими словами, нам слід рухатись з нашими союзниками в одному напрямку, не будучи членами Євросоюзу та НАТО, натомість маючи статус воюючої країни. Виникає, так би мовити, триєдине завдання – для України, для країн Заходу та наша спільна робота. Якщо брати українську частину цієї роботи, нам необхідно знайти відповідь на головне запитання: як перетворити швидкість імпровізації на інституційну швидкість. Це має означати запровадження постійних процедур пришвидшених закупівель із чіткими критеріями їх застосування, створення бюджетів "розумного ризику" для фінансування прототипів до укладення контрактів, а також закріплення прозорих і зрозумілих для союзників правил поводження з інтелектуальною власністю у сфері оборони – таких, що сприятимуть спільному володінню розробками та створенню технологій подвійного призначення.Що мають зробити наші партнери? Коротко підсумовуючи вже сказане сьогодні, забезпечити зовнішню адаптацію та відкритість.Визнати українські бойові випробування як офіційний стандарт валідації. Інтегрувати українських виробників у власні оборонні ланцюги — не просто запозичувати ідеї, а створювати консорціуми. Надати доступ до механізмів фінансування інновацій (приміром, вже згадуваний механізм FОRGЕD тощо) — Україна мала б стати не лише бенефіціаром допомоги, а й учасником інноваційних програм. Також потрібне спрощення процедур спільної розробки — менше бар’єрів, більше шаблонів ІР-договорів, fаst-trасk ліцензування. Потрібна передача повноважень на тактичному рівні — дозвіл польовим структурам закуповувати або тестувати українські рішення.Нарешті, якщо говорити про спільні зусилля, ідеально було б створити єдиний майданчик (фізичний або цифровий) для прискореної валідації технологій, узгодження інтелектуальних прав, координації виробництва та модернізації, прозорого допуску до донорських фондів - не через бюрократію, а через спільний відбір, спільне ліцензування з урахуванням воєнного досвіду. Можливо, прототипом цієї структури стане Офіс оборонних інновацій Європейського Союзу (ЕU Dеfеnсе Іnnоvаtіоn Оffісе), який офіційно розпочав свою роботу в Києві у вересні 2024 року. Можливо, це буде інша структура. Головне – рухатись вперед. В цьому ми обопільно зацікавлені разом з нашими союзниками.Матеріал підготовлено у співпраці з Консорціумом оборонної інформації (СDІ), проєктом, який об’єднав українські аналітичні та дослідницькі організації, та спрямований на посилення інформаційної підтримки й аналітичного забезпечення у сфері національної безпеки, оборони й геополітики.

Про це він написав у Х."Після ізраїльських ударів по Ірану і його ядерній програмі я скликав сьогодні вранці раду національної оборони та безпеки. Буде вжито всіх необхідних заходів для захисту наших громадян та наших дипломатичних і військових місій в регіоні. Також будуть вжиті всі заходи для забезпечення захисту нашої національної території і наших співгромадян", - заявив французький лідер.Макрон підкреслив, що Париж неодноразово засуджував іранську ядерну програму, і "в цьому контексті Франція підтверджує право Ізраїлю захищати себе і забезпечувати свою безпеку".Президент також висловив готовність до співпраці з партнерами для сприяння деескалації на Близькому й Середньому сході.Водночас Макрон додав, що провів телефонні розмови з наслідним принцом Саудівської Аравії, королем Йорданії, президентом Об'єднаних Арабських Еміратів, еміром Катару, канцлером Німеччини, прем'єр-міністром Великої Британії та президентом США щодо поточної ситуації. У ніч проти 13 червня Ізраїль розпочав масштабну операцію проти Ірану та завдав превентивних ударів по його ядерних та військових об'єктах.

Україна демонструє, що ми можемо завдавати ворогу дуже болісних ударів. Фраза "в України нема карт" посилювала російську переговірну позицію. Але зараз росіяни зрозуміли, що їхні стратегічні  об’єкти – авіабази, Кримський міст – можуть бути уражені. Наскільки серйозно це може вплинути на дипломатичну диспозицію, на американського президента та його адміністрацію?Я вважаю це великим досягненням і вагомим успіхом для України. Цей крок демонструє два ключові аспекти.По-перше, це підтверджує технічні й військові спроможності України, її здатність завдавати відчутної шкоди Росії та її стратегічним об'єктам. Це надзвичайно важливо для ослаблення можливостей противника здійснювати ракетні й авіаційні удари по вашій території.По-друге, це свідчення рішучості та стратегічної зосередженості України, про які йшлося у вашому запитанні. Ми бачимо, що Україна не лише має важелі впливу, а й чітке бачення цілей та волю до дій.Україна налаштована на перемогу, на витіснення російських військ. Цю рішучість яскраво підтверджують атаки безпілотників по російських літаках і атака по Кримському мосту.Генерал Бен Годжес, колишній командувач американського контингенту в Європі, заявив, що це невдячна справа – постійно намагатися збивати стріли, якими вас атакують, іноді варто братися за того, хто пускає ці стріли, – за лучника. Це переводить російсько-українську війну на інший рівень, Україна це продемонструвала. Але водночас ми розуміємо, що противник також може застосовувати різні засоби, навіть неконвенційну зброю – неодноразово росіяни цим погрожували. Як ви оцінюєте перспективи консолідації Заходу, щоб зупинити Путіна в разі виконання ним погроз?Путін неодноразово вдавався до таких погроз. За три роки повномасштабного вторгнення він не раз натякав на можливість застосування нетрадиційної зброї. Дехто сприймав ці заяви всерйоз. Я — ні. Я не вважаю, що існує реальний ризик використання ядерної зброї в Україні.Путін розуміє, що Сполучені Штати дадуть відповідь. Він знає, що Україна не припинить боротьби. І він також усвідомлює, що така зброя не має реальної військової цінності в цьому контексті. Тому я не бачу в цьому серйозної загрози.Зустрічі в Стамбулі передувала надзвичайно вдала спецоперація наших спецслужб – СБУ вразила російські літаки. Росіяни навряд чи змінили свої переговорні позиції в Стамбулі, вони кілька днів взагалі намагалися тримати в таємниці, які подаватимуть вимоги в російській частині меморандуму. З преси відомо, що їхні апетити не змінилися. Що, на вашу думку, відбулося в Стамбулі і яке можливе продовження?Росія не демонструє серйозності у переговорах щодо припинення вогню чи укладення мирної угоди. Це неодноразово підтверджувалося їхніми діями.Вони продовжують висувати абсолютно неприйнятні умови — по суті, вимагають капітуляції України. Однак, як чітко засвідчили атаки минулих вихідних, Україна не має наміру здаватися. Вона продовжить боротьбу — і робитиме це результативно.Наразі немає жодних ознак того, що Росія веде змістовні перемовини щодо миру. Водночас, коли йдеться про питання, які важливі для неї самої, наприклад, обмін полоненими, — вона здатна домовлятися. Це доведено неодноразово, зокрема під час повернення полонених і тіл загиблих солдатів. Навіть сама можливість обговорення повернення дітей свідчить, що росіяни готові йти на переговори, коли це відповідає їхнім інтересам — наприклад, у питаннях повернення власних солдатів. У таких випадках вони демонструють готовність домовлятися. Водночас, коли йдеться про припинення вогню чи укладення мирної угоди, цієї готовності немає. Це чітко вказує на відсутність серйозного підходу до миру з їхнього боку.Росіяни довели, що можуть брати участь у серйозних гуманітарних процесах. На відміну від них, Україна серйозно ставиться і до гуманітарних питань, і до переговорів про припинення вогню. Вона докладає зусиль для повернення полонених, цивільних осіб і викрадених дітей.У цьому й полягає суть проблеми: головною перешкодою для припинення вогню є Путін. Саме на російській стороні лежить відповідальність за продовження цієї війни.Путін хотів би використати так званий переговірний процес, щоби переконати американського президента, що буцімто в нього є мирні наміри чи принаймні готовність до цього. Трамп укотре дав два тижні Путіну, щоб самому встигнути розібратися, що ж насправді відбувається в путінській голові. З іншого боку, Росія формулює свої вимоги так, щоб вони ніколи не були ухвалені. Цим займалася в 1914 році Австро-Угорщина, коли формулювала ультиматум для Сербії, так само Гітлер – стосовно Польщі в 1939 році.Ви маєте рацію. Ми не знаємо, що на думці у Трампа, і не знаємо, що думає Путін. Проте президент Трамп вже висловив своє розчарування зволіканням Путіна. Він починає усвідомлювати те, про що я говорив раніше: Путін є проблемою.Президент Трамп прагне припинення війни. Він хоче зупинити вбивства. Україна демонструє відкритість до співпраці та готовність погодитися на всеосяжне припинення вогню в повітрі, на суші і на морі, так, як це було запропоновано президентом Трампом. Цю пропозицію було передано Путіну, але він відмовився. Це ще раз доводить, що саме Путін є перешкодою. Він не налаштований серйозно на припинення бойових дій, він хоче їх продовжувати.Його стратегія полягає у поступових локальних просуваннях. Він покладається винятково на ракети, бомби, балістичні ракети та безпілотники. Проте минулими вихідними українці продемонстрували, що здатні ефективно знищувати його бойові засоби.Генерал Ходжес абсолютно правий: треба шукати не стріли, а лучника. Українці показали, що вони можуть перемагати. Вони довели, що мають важелі впливу. Президент Трамп розчарований позицією Путіна і, цілком ймовірно, готовий вдатися до тиску економічного характеру або шляхом посилення військової підтримки України.​​Які кроки може застосувати Дональд Трамп і які можуть бути з цього результати? Коли почалося повномасштабне російське вторгнення, ми покладали певні надії на західні санкції, які можуть обвалити російську економіку. Але вона втрималась – завдяки Набіулліній, яка вибудувала економічну модель: упродовж останніх років росіяни переходили на військові рейки. Китайці демонструють, що готові підставити росіянам плече, так само Індія. То чи варто покладатися на ті пакети санкцій, які можуть бути впроваджені? Адже попри санкції російська економіка функціонує, війна триває, росіянам допомагають північні корейці і не лише.Недостатньо лише санкцій. Україні потрібно більше. І я ще повернуся до цього. Насамперед Україні потрібна зброя. Потрібна здатність збивати ракети, крилаті ракети та безпілотники — а отже, необхідна сучасна система протиповітряної оборони. Потрібна артилерія. Потрібна додаткова підтримка в сфері розвідки.Також необхідні такі види озброєння, як F-16 та інші, які дозволили б Україні не лише захищатися, а й ефективно витісняти російські сили. Саме тому сподіватися лише на санкції — недостатньо.Водночас ви маєте рацію: санкції діють уже понад три роки. Деякі з них — ще з 2014 року. Однак вони виявилися неповністю ефективними. Росія знайшла способи обходити ці обмеження.Ми вже знаємо, як саме вони це роблять, і тепер можемо з цим боротися. Наприклад, є тіньовий флот, який Росія використовує для експорту нафти. Існують механізми тиску як на окремих судновласників і капітанів, так і на тих, хто керує всією цією схемою. Тобто ми теж зробили певні висновки і здобули цінний досвід.Як ви справедливо зауважили, російська економіка функціонує відносно стабільно у військовому секторі, але в цивільній сфері — вкрай слабо. Вона вразлива, крихка, нестійка. Внутрішня економічна ситуація залишається складною: процентні ставки високі, інфляція зростає, споживча активність падає. У цивільному секторі економіка Росії переживає серйозний спад.У зв’язку з цим необхідне подальше посилення санкцій, насамперед щодо експорту нафти, газу, вугілля та урану. Інші країни продовжують купувати ці ресурси в Росії, що фактично підживлює її економіку та військову машину.У Конгресі США вже розроблено двопартійний законопроєкт, який передбачає жорсткі санкції проти держав, що імпортують російські енергоресурси. Сенатор Грем заручився підтримкою 81 сенатора, що свідчить про широку підтримку з боку як республіканців, так і демократів.Законопроєкт передбачає введення санкцій, зокрема встановлення 500-відсоткових мит на імпорт з країн, таких як Індія чи Китай, у разі виявлення у ньому російської нафти. Такий крок може мати відчутний ефект, значно скоротивши доходи Росії та обмеживши її можливості фінансувати подальшу агресію.Скільки може тривати російська агресія за теперішніх обставин? Ми сподіваємося, що Ліндсі Грем і решта сенаторів зможуть консолідуватися й ухвалять великий санкційний пакет. Однак Путін демонструє готовність залучати дедалі більше своїх солдатів, російська наступальна тактика дуже жорстка: людей не шкодують, так само як свого часу чинив маршал Жуков. Нам потрібна дієва допомога, щоб росіяни зрозуміли, що ця війна нічого не дасть, і почали хотіти домовлятися. Зараз ознак цього нема. Важка зброя і важкі рішення, які не сподобаються в Кремлі, – наскільки вони реальні?Я повністю згоден: Путін має отримати чіткий сигнал попередження. Він повинен усвідомити, що не зможе досягти перемоги. Для цього необхідно застосовувати сильний економічний тиск. Ви згадали ініціативу сенатора Ліндсі Грема щодо санкцій — її слід негайно впровадити. Цей законопроєкт є дієвим механізмом для скорочення доходів, які дозволяють Путіну продовжувати війну.Якщо ці надходження скоротяться, йому буде значно важче утримувати свій військовий потенціал. Та, як ви правильно зауважили, одних лише санкцій недостатньо. Україна потребує зброї — як для оборони, так і для того, щоб дати чіткий сигнал Москві.Це має стати доказом того, що Сполучені Штати й європейські союзники серйозні у своїх намірах і готові підтримувати Україну стільки, скільки потрібно. Україна має бути здатною зупинити російський наступ і відкинути війська противника. Важливо показати Путіну, що він не зможе перемогти.Європейські країни посилили свій оборонний потенціал і активно розвивають оборонно-промислову базу. Вони вживають конкретних заходів, які свідчать про їхню відданість перемозі України. Як ви правильно зазначили, українці не припинять боротьбу. Для них це питання виживання. Якщо Україна припинить опір, її більше не буде. Це добре усвідомлюють і українці, і європейці. Вони розуміють, що стримування Росії має вирішальне значення, адже російська агресія не обмежиться Україною. Вона становитиме загрозу для країн НАТО. Саме тому підтримка України є спільною справою як для Європи, так і для Сполучених Штатів.Це розуміння чітко простежується і у Вашингтоні. У Сенаті 81 зі 100 сенаторів вже підтримали законопроєкт на користь України. Це переконлива двопартійна більшість. Опитування також показують, що американське суспільство підтримує Україну і засуджує дії Росії.Таку ж чітку і послідовну рішучість мають демонструвати всі — українці, європейці та американці. Путін повинен зрозуміти, що перемоги не буде. Єдиний шлях зупинити цю війну — це сісти за стіл переговорів.Мене вразило інтерв’ю Стіва Віткоффа, але, з іншого боку, я вдячний, що він усе чесно розповів, як у світовій історії трапляється. Місія Віткоффа провалилася чи ви бачите якісь перспективи, що буде відновлено комунікацію між американською адміністрацією та Кремлем?Пан Віткофф є спеціальним посланником і, як відомо, неодноразово відвідував Москву. Наскільки мені відомо, до Києва він так і не приїжджав. Йому бракує розуміння рішучості українського народу та глибини їхньої боротьби. Схоже, він надто уважно прислухається до того, що говорить йому Путін.Складається враження, що пан Віткофф справді вірить у те, що говорить президент Путін. Після повернення з Москви він виступає в американських ЗМІ та повторює тези, які, очевидно, почув під час розмов з російським лідером.Натомість генерал Келлогг провів багато часу в Києві, добре розуміє українське суспільство, його історію та рішучість здобути перемогу.  Таким чином, ми маємо двох посланців із різним досвідом, повноваженнями та джерелами інформації. І генерал Келлогг, і Стів Віткофф надають свої оцінки президенту Трампу, але бачать ситуацію з принципово різних перспектив.Я вважаю, що погляди і голос генерала Келлога дедалі більше впливають на президента Трампа. Сам Трамп заявив, що розчарований, розгніваний і здивований поведінкою Путіна. Він прямо сказав, що президент Путін з’їхав з глузду.На мою думку, така реакція багато в чому зумовлена тим, що генерал Келлогг доповідає йому про рішучість і силу українців. Президент Трамп розуміє тактику, до якої вдається Путін, зокрема удари по цивільному населенню, і розцінює це як прояв слабкості. У той час як українці демонструють силу, стійкість і волю до перемоги.Тому мені здається, що президент Трамп нині більше дослухається до генерала Келлога, аніж до Стіва Віткоффа. Побачимо, як далі розвиватимуться події.Президент США сказав, що Путін божевільний. Цей сигнал, я думаю, правильно зрозуміли і в Кремлі. Також Трамп регулярно казав про можливість виходу США з перемовин. Що б означав для України і для Росії вихід США з переговірного процесу?Перш за все, я не вірю, що президент Трамп відступить від цього питання. Він занадто багато вклав у зобов’язання, які взяв на себе як кандидат. Під час виборчої кампанії він пообіцяв покласти край цій війні — і стверджував, що зможе зробити це за 24 години.Хоча така обіцянка є очевидно нереалістичною, саме це питання він виніс на перший план. Воно стало його головним зовнішньополітичним пріоритетом. Це тема, якій він присвятив більше часу, ніж будь-якій іншій у сфері міжнародної політики.Саме тому я переконаний, що президент Трамп не збирається відходити від цього процесу. Навпаки — він і надалі намагатиметься відігравати у ньому ключову роль.Якщо президент Трамп відступить, це буде сприйнято як ознака слабкості. Це означатиме, що він не зміг виконати власну обіцянку, не зміг переграти Путіна і зазнав політичної поразки. Я не вірю, що він дозволить собі таку ситуацію. Навпаки, вважаю, що він і надалі тиснутиме на Путіна, намагаючись змусити його сісти за стіл переговорів.Відмова від цієї ініціативи стала б для нього серйозним ударом — як у політичному, так і в символічному вимірі. Це була б його власна "афганська історія". Президент Байден досі несе політичні наслідки за хаотичне виведення військ з Афганістану. Якщо президент Трамп відмовиться від підтримки України, це також залишить тривалий і болючий слід у його президентстві.Саме тому я переконаний, що він не відійде від цього питання, натомість продовжить шукати важелі впливу на Путіна, щоб домогтися переговорів і зупинення війни.Наскільки реально Україні вступити в НАТО, якщо адміністрація американського президента ставитиме це під сумнів? Наші європейські друзі виявляють занепокоєність. Президент України кілька днів тому під час виступу у Вільнюсі наголосив, що нехай західні політики розпитають у своїх розвідок, що готується в Білорусі: у росіян вистачає бажання творити провокації, і це бажання підсилюється, коли є можливість підважити 5-ту статтю Євроатлантичного договору. В Естонії, Латвії, Литві, Польщі, Фінляндії всі занепокоєні, що буде з 5-ю статтею і які перспективи членства України в НАТО.Щодо перспектив вступу України до НАТО і можливого нападу Росії на країну-члена Альянсу, дозвольте спершу відповісти на друге питання.Якщо Росія наважиться атакувати члена НАТО, це буде фатальна помилка — фактично акт самогубства. Такий напад викличе негайну, рішучу та нищівну відповідь. НАТО беззастережно захищає кожного зі своїх членів. Будь-яка агресія проти однієї держави-члена розцінюється як напад на весь Альянс. Якщо Путін дійсно готовий піти на такий крок, він має усвідомлювати наслідки.Сумнівів у готовності НАТО виконувати свої зобов’язання не існує. Відданість безпеці всіх країн-членів — тверда й непохитна.Щодо вашого першого запитання — я переконаний, що вступ України до НАТО залишається цілком можливим у майбутньому. Багато європейських країн, чимало держав-членів Альянсу, підтримують це прагнення і хотіли б бачити Україну в його складі. Вони високо оцінюють той внесок і ті переваги, які Україна вже зараз приносить Альянсу.НАТО безперечно виграє від вступу України до Альянсу. Україна — єдина країна, яка вже протягом трьох років стримує російську агресію. За цей час Росія досягла лише мінімальних результатів.Удар по військових об’єктах у Сибіру, що відбувся минулих вихідних, ще раз підтвердив: Україна має не лише волю, а й спроможність діяти ефективно. Багато європейських країн підтримують приєднання України до Альянсу. Водночас залишаються держави, яких потрібно переконати. Серед них — і Сполучені Штати. Але ця позиція може змінитися.Я пам’ятаю саміт НАТО в Бухаресті у 2008 році — тоді я був у Києві. Саме тоді активно обговорювалося питання майбутнього членства України та Грузії. Тоді США виступили з рішучою підтримкою, тоді як Німеччина і Франція висловили заперечення. Як показує історія, позиції змінюються. І це може статися Часи змінилися. Сьогодні Франція підтримує вступ України до НАТО, як і Велика Британія, країни Балтії, Польща, Фінляндія та Швеція. Існує широка підтримка цієї ідеї, і цілком можливо, що з часом до неї приєднаються також Сполучені Штати та Німеччина.Я переконаний, що перспектива членства України в НАТО залишається відкритою і має залишатися на порядку денному. Це питання не повинно бути предметом жодних переговорів з Росією. Росія не має жодного права голосу в ухваленні рішень щодо розширення Альянсу. Саме тому я вірю, що така можливість зберігається і повинна залишатися реальною метою на майбутнє.Наші європейські партнери підтвердили дозвіл на використання далекобійних ракетних систем на території Росії. Це надзвичайно сильний сигнал. Але якщо йдеться про використання ТАURUS по російських військових об’єктах, то в Україні "таурусів" немає. І якщо війна заповідається бути довгою й ще складнішою, то хотілось би знати про постачання далекобійних ракетних систем, авіації, систем ПВО. Це надзвичайно великі гроші, і невідомо, чи наші партнери знайдуть таку суму й таку кількість для того, щоб гідно стримувати російську агресію. Якщо Дональд Трамп остаточно розізлиться на Путіна, може статися так, що він скаже: добре, відкриваю військові склади для України, я хочу перевершити Байдена?Для України вкрай важливо отримати зброю, необхідну для зупинення російської агресії та звільнення захоплених територій. Українці мають мати змогу не лише стримувати, а й відтісняти російські війська. Багато з цих систем озброєння є надзвичайно дорогими, і ви цілком слушно на цьому наголошуєте.Як вам відомо, близько 300 мільярдів доларів із резервів Центрального банку Росії зараз заморожені в західних банках. Ці кошти мають бути арештовані та спрямовані на підтримку України. Насамперед — на закупівлю зброї. Ці гроші могли б стати основою спеціального фонду, з якого Україна могла б фінансувати закупівлю озброєння в американських виробників, а також придбання зброї з наявних резервів США з подальшим їх поповненням. Україні життєво необхідні і фінансування, і зброя.Європейські країни готові взяти на себе частину фінансового навантаження.Йдеться не лише про заморожені активи Центрального банку Росії — європейці також готові спрямувати частину власних коштів на закупівлю американської зброї для України. Це відбувається паралельно з їхніми зусиллями щодо зміцнення власної оборонно-промислової бази. Цей процес уже розпочато, і водночас вони можуть виділяти ресурси на підтримку України.Ви маєте рацію: зброя є критично важливою, і її вартість висока. Фінансування можливе. Заморожені резерви Центрального банку Росії, що зберігаються в банках Центральної та Західної Європи, можуть бути використані саме для цього.

Велика Британія повинна надати Україні підтримку у розробці власної ядерної зброї в рамках укладеної цьогоріч угоди про сторічне партнерство. Про це заявив колишній полковник Британської армії та військовий експерт Річард Кемп під час Вlасk Sеа Sесurіty Fоrum 2025 в Одесі, повідомляє Еспресо. Кемп наголосив, що без наявності власного ядерного потенціалу Україна не зможе ефективно стримувати Росію, яка володіє ядерною зброєю. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Путін зробив гучну заяву про закінчення війни в Україні За його словами, угода між Києвом і Лондоном втратить сенс, якщо не передбачатиме підтримки у цьому напрямку. "Неможливо стримувати країну з ядерною зброєю без власного ядерного потенціалу. І стримати бойову ядерну зброю можна лише стратегічною ядерною зброєю. Тому я переконаний, що частиною цієї угоди має бути зобов'язання Великої Британії допомогти Україні у створенні бойової ядерної зброї", - пояснив експерт. Він також наголосив, що Україна свого часу відмовилася від власного ядерного арсеналу в обмін на гарантії безпеки від західних країн, які так і не були реалізовані на практиці. "Не варто ігнорувати питання ядерного потенціалу, яке сьогодні намагаються замовчати. Я вважаю це серйозною помилкою", - підсумував Річард Кемп. Німеччина, Франція, Велика Британія та США скасували обмеження на використання своєї зброї для ударів України по об'єктах у глибині території Росії. Мерц заявив, що більше не діють жодні обмеження щодо дальності застосування західного озброєння, наданого Україні цими країнами.

Президент Франції Еммануель Макрон публічно закликав Китай не допустити, щоб Північна Корея продовжувала допомагати Росії вести повномасштабну війну проти України. Він попередив, що НАТО може стати більш залученим у справи Азії, якщо Пекін не вживатиме більше заходів, щоб зупинити участь КНДР у війні. Про це Макрон сказав під час виступу на великому оборонному саміті в Сінгапурі в п'ятницю, 30 травня, передає Роlіtісо. За його словами, настав час перешкодити Пхеньяну втручатися у справи на європейській території. "Північна Корея в Україні - це велике питання для всіх нас. Якщо Китай не хоче, щоб НАТО брало участь у справах Південно-Східної Азії, він повинен перешкодити КНДР втручатися на європейській території", - заявив Макрон. Журналісти пишуть, що Франція тривалий час стверджувала, що Альянс не повинен розширювати свій вплив на Азію, і очолила кампанію з блокування відкриття офісу зв'язку НАТО в Японії 2023 року. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Вашингтон повинен підтвердити свою прихильність до санкцій проти РФ - Макрон "Я заперечував проти того, щоб НАТО відігравало якусь роль в Азії, тому що не вірю в участь у чиємусь стратегічному суперництві", - сказав Макрон, натякнувши, що Париж може переглянути свою позицію. Президент Франції також попередив про ризик поширення ядерної зброї і потенційний крах світового порядку, встановленого після Другої світової війни. Він закликав азіатські країни бути "незалежними" як від США, так і від Китаю. "Франція прихильна до стратегічної автономії, свободи суверенітету. Ми захищаємо цей підхід для Європи та Індо-Тихоокеанського регіону", - сказав Макрон. Російський диктатор Володимир Путін вже сьогодні повинен показати, що хоче миру, заявив Макрон. Макрон підкреслив, що Путін повинен буде погодитися на 30-денне припинення вогню, яке пропонує Трамп.

Сили оборони України вразили об’єкти ВПК РосіїСьогодні вночі було вражено декілька підприємств російського оборонно-промислового комплексу. Так українські далекобійні дрони успішно атакували російське підприємство "Кронштадт" у Дубнах на півночі Московської області. Мова йде про абсолютно нове підприємство, яке було збудоване у 2022-му році. Це нові цехи, акціонерного товариства "Кронштадт".Підприємство спеціалізується на безпілотних авіаційних системах, зокрема там виготовляють БПЛА "Оріон", "Іноходец", "Молнія", "Гром", "Геліос", "Сіріус" та інші певні комплекси управління.Також воно почало виробляти і далекобійні засоби враження, наприклад, ту крилату ракету "Бандероль", про яку звітувало наше Головне управління розвідки, як новий дешевий зразок ракетного озброєння, який росіяни збиралися підчепити до "Оріону". І фактично також цей засіб ураження виготовлявся на цьому підприємстві.Місцеві зафільмували низку влучань по підприємству "Кронштадт" нашими дронами "Лютий", які доволі точно вразили цей завод. Також з'явилося відео, на якому видно наслідки цього удару, де конструкції заводу вигнуті назовні, тобто підтверджують, що був вибух всередині приміщення підприємства.В цьому ж населеному пункті, в Дубні, розташовано ще одне російське підприємство, це завод "Радуга". Його вразили дрони Служби безпеки, а це досить близько від підприємства "Кронштадт". "Радуга" виготовляє крилаті ракети Х-101, Х-59, Х-69, а також модернізує ракети Х-32. Підрозділи Сил оборони вразили ще одне підприємство "Ангстрем", також у Московській області."Ангстрем" - це компанія, яка виготовляє мікроелектронну компоненту бази, яка використовується в різних зразках російського озброєння. Таким чином можна стверджувати, що цілком реалістично виглядає концепція вже не стільки полювання на російські ракети, як можливість зниження саме промислових потужностей ворога. Тим більше, що, як бачимо, протиповітряна оборона Росії не є такою ефективною.Але тут є певний нюанс, окрім підготовки якісної розвідувальної інформації, де саме треба вражати найбільш вразливі ланцюжки російського виробництва. Якщо "Кронштадт" - це нове і не достатньо потужне підприємство з точки зору будівель, то якраз "Радуга" - це старий радянський зразок низки будівель, які треба вражати засобами, які повинні мати потужну бойову частину, більшу, ніж у наших дронів. Потрібне далекобійне ракетне озброєння. У Німеччині погодили нову військову допомогу для УкраїниІ в цьому сенсі важливо те, що сьогодні відбувалося в Німеччині, де була зустріч президента України і канцлера Німеччини. Там якраз обговорювалися перспективи співпраці з Україною, де Мерц заявив про те, що буде продовжено військову допомогу Україні.Було заявлено, що пакет військової допомоги цього року буде сягати 5 млрд євро. Також Мерц пообіцяв, що фінансуватиметься значна частина витрат на Stаrlіnk. Також він повідомив що Німеччина з Україною укладе меморандум щодо намірів закупівлі далекобійних систем українського виробництва і це нова сторінка українсько-німецького співробітництва. Про моделі цих далекобійних ракет не згадується. Перед тим були, до речі, публікації в Віld про те, що йдеться про ракету з дальністю 2,5 тис. км. В Україні таких ракет немає, у нас є "Нептун" з максимальною дальністю 800+ км. Але в будь-якому разі ймовірно, що цей напрямок співпраці з Німеччиною буде стосуватися не лише фінансування тих чи інших наших проєктів, також передачі певних комплектуючих устаткувань, яке дійсно дозволить створити, можливо, нові крилаті ракети на додачу до того арсеналу, який на сьогодні є в Україні.Також порушувалось питання про можливість передачі Таurus, але це скоріше напрямок, який поки що навряд чи реалізується найближчим часом, тому що Німеччина все-таки має обмежену кількість цих ракет. І в будь-якому разі ставка на фінансування нових проєктів для Німеччини виглядає більш ймовірною, ніж передача тих чи інших зразків існуючих ракет.Міжнародні виміри війни з РосієюА далі ми будемо говорити про те, як всі ці зміни впливають на європейську, американську й українську спільноти, коли ми говоримо якраз і про нашу кооперацію із закордонними партнерами і дії Російської Федерації на лінії фронту. З експертом Національного інституту стратегічних досліджень, також засновником Консорціуму оборонної інформації, який об'єднує низку аналітичних структур України, Олексієм Їжаком обговорили, чи є, зокрема, візит Зеленського до Німеччини ознакою того, що зараз Європа має певну консолідовану позицію у відповідь на дії Російської Федерації. І чи можна говорити, що зараз уже Німеччина перебирає на себе роль лідера в Європі, як держави, яка і подає приклад і забезпечує те, що зараз потрібно Європі насамперед, і потрібно самій Україні."Якщо додати до цього переліку те, що Німеччина активувала постійне базування бригади в Литві на фоні ще однієї російської загрози, то можу сказати, так. Політика Німеччини суттєво змінилась, і вона вже у цьому сенсі відчула себе як лідера Європи, який має забезпечити, у тому числі, колективні інтереси безпекові і в рамках ЄС, і взагалі Європи. Не можу сказати, що саме Німеччина стає єдиною такою країною. Добре те, що є низка країн в Європі, які бачать себе європейськими лідерами, готовими попри всі негаразди, які зараз все ще існують із Сполученими Штатами перед обличчям російської загрози об'єднувати зусилля і знаходити конструктивні рішення", - сказав він.Олексій Їжак зауважив, що окрім Німеччини це Польща, Велика Британія та Франція. "Принаймні ці країни ведуть Європу у такому напрямку, коли вона стає більш здатною себе захищати. Ну а те, що зараз говориться і заявляється з боку Німеччини, тут ще є звичайний політичний елемент. Є таке враження, що росіяни, все ж таки після певних намагань їх в чомусь переконати, у тому числі з боку найбільш лояльного до Росії західного політика, такого як Дональд Трамп, все одно вони більш схиляються до того, щоб продовжувати війну, організувати новий великий наступ і спробувати отримати те, що вони ще не отримали через воєнну силу. Ну і на цьому фоні такі заяви і дії Німеччини збільшують невизначеність для Росії, особливо на фоні саміту НАТО, який наближається. Таким чином це сприяє миру, навіть якщо реальні постачання і матеріальний аспект цих заяв не буде таким вже великим і швидким", - вважає аналітик.Мерц згадував про меморандум, який має визначати умови припинення вогню і таке інше. Він сказав про те, що "Москва хоче виграти час, а ми досі чекаємо на меморандум, який Росія обіцяла запропонувати ще минулого тижня, його немає". І виникає питання, яка взагалі йде гра з меморандумом, насамперед з російського боку. "Я хочу зберегти на своєму боці Дональда Трампа і частину політиків, які бажають Росії певного успіху. Але, мені здається, Росія просто боїться сказати те, що вона хотіла б сказати. Тут ще залишається певна територія для переговорів, тому що таке враження, що після кількох скасованих дедлайнів з боку Сполучених Штатів, спочатку, нагадаю, вони говорили: "Тут ми тільки ведемо переговори сепаратні з Росією". Потім виявилось, що вони не дуже готові, почали звертатись до європейців, до Сі Цзіньпіна, до Реджепа Ердогана. Потім сказали, що перемир'я, якщо не завтра, то санкції. Потім виявилось, що і це скасовано. І от зараз ця історія з меморандумом - останній рубіж, за яким вже не може бути відкладання. Він може бути або реалістичний, або ні. Як сказав Дональд Трамп Путіну. І Путін це визнав, що Трамп попросив, щоб цей меморандум був реалістичним. Росіяни намагаються знайти таку формулу в цьому меморандумі, щоб Дональд Трамп зміг сказати, що він нереалістичний", - вважає Олексій Їжак. На його думку, схоже, що росіяни все ж хочуть повторити ті документи, які вони вже написали і представили у грудні 2021 року перед повномасштабним вторгненням в Україну. "Вони хочуть, але все ще бояться. І на цьому фоні Сполучені Штати сказали, що Україна представила своє бачення в рамках тих переговорів прямих зі Сполученими Штатами. А от щодо змісту російського меморандуму є тільки зливи. Судячи з того, що пише Rеutеrs, Росія не змінила свої забаганки. Судячи з того, що ми бачимо і з дронами, і з концентрацією військ, вони все ще готові піти на спробу ще одного великого нападу", - сказав він. Тобто можна очікувати, що політичні рішення щодо припинення просто нереалістичні. Росія буде здійснювати зараз наступальні операції або намагатися їх здійснювати щонайменше до осені. І лише з осені ми, ймовірно, вийдемо на новий цикл більш-менш реалістичних перемовин з агресором спільно з європейцями чи американцями. "Ми бачимо підготовку великого, можливо, гібридного наступу, бачимо, що запустились російські інформації канали. З іншого боку, працюють контрканали, які говорять, що треба готуватись, літають дрони, концентруються війська. Але дуже важко уявити таку операцію росіян, все ж таки там немає таких сил, щоб вони швидко могли досягти успіху. Уявити таку операцію на фоні саміту НАТО, який вже менше ніж через місяць, коли Дональд Трамп буде в Європі, він приїде. І невідомо, як можна тут грати з боку Росії. Можуть бути такі прийняті рішення, які ще ніколи не приймались, якщо на фоні такого великого європейського трансатлантичного зібрання Росія буде намагатись вести велику воєнну операцію", - зазначив експерт.Водночас аналітик Національного інституту стратегічних досліджень зазначив, що у разі, якщо ця операція не розпочнеться до саміту НАТО, невідомо, що на цьому заході буде вирішено і які будуть умови. "Можливо, взагалі Росія і не наважиться. Москва демонструє зараз, що вона хоче воювати, тому що не знає, як припинити війну. Припинення бойових дій вона вважає програшем. Про що, власне, і говорила Україні на прямих переговорах. Вони хочуть капітуляції України на фоні продовження бойових дій. Але як вони це здійснять, виходячи з того, що невизначеність для Росії збільшується через європейські і американські постачання зброї і дозволи. На фоні того, що рішення навіть Дональда Трампа можуть бути неочікуваними для Росії. І наближається саміт НАТО - дуже визначна для європейської безпеки подія, тому невідомо, коли ж вони наважаться на таку операцію", - сказав аналітик. Олексій Їжак відповів, чи можна говорити про те, що варто очікувати певних рішень з боку Сполучених Штатів, аби була можливість купувати американську зброю за європейські гроші. Або, можливо, варіант, коли конгрес або Трамп зважиться на власні пакети військової допомоги Україні."Власні пакети - я не думаю, але відбувається щось дуже важливе в оборонно-промисловій спільноті. По-перше, з точки зору формування нового бюджету на наступний рік з вересня. Там зіграна певна гра і вона узгоджена з точки зору фінансування різних оборонних програм, включаючи нові технологічні компанії і старі, і винищувачі п'ятого покоління, роботи над винищувачами шостого покоління. І судячи з того, що Європа зробила такий крок на подальше озброєння України, виглядає так, що досягнуті певні компроміси зі Сполученими Штатами стосовно переозброєння самої Європи. Якщо дуже грубо дивитися, то коли Дональд Трамп йшов до президентства вдруге, фактично вони це говорили: "Європейці мають платити більше за оборону, на ці гроші має бути куплене американське озброєння”. Європейці, звичайно, говорили, що якщо вони будуть витрачати більше на оборону, то це буде на європейську зброю", - зазначив експерт.Але, як виявилося, оборонно-промислові потужності європейців не такі вже й великі. "Я думаю, тут щось дуже важливе відбувається, що відкриває шлях для переозброєння Європи за участі американців. Це означає, що вся та зброя, яка зараз буде замінюватись, Україна має високий шанс на цю зброю. І от ми чуємо перші такі сигнали про відносно старі, але дуже ефективні ракети Таurus, скільки б там їх не було, можуть потрапити в Україну, а, можливо, не тільки це", - вважає Олексій Їжак.Також він уточнив, чи ймовірна все ж передача Україні ракет Таurus, попри різні оцінки щодо того, що Німеччина не буде передавати це озброєння, саме з огляду на малу кількість цих ракет, які потрібні для Бундесверу і НАТО. "Я б не сказав, що їх мало, навіть, якщо оцінки, що їх із шестисот 100-200 у доброму стані, вони їх модернізували і дооснащували. 100 ракет Таurus - це означає, що кілька десятків, можливо, три ракети на ціль, добре, будемо вважати, що неідеальна там ефективність, але три ракети на ціль, це означає, що кілька десятків таких цілей, як мости, аеродроми, захищені бункери. Це ж бетонобійна ракета, можливо, єдина на заході. Вона створювалась на досвіді холодної війни. На тому, що Німеччина мала приймати участь у зупинці великого радянського наступу, тобто знищувати задні ешелони, їхню логістику. З погляду знищення логістики великого російського наступу, навіть 100 ракет - це дуже значна додаткова невизначеність для Росії. Плюс інше озброєння - це ще додаткова невизначеність. Тому я не виключаю, що якщо Росія дійсно почне такий великий наступ, то ракети Таurus можуть швидко опинитися в Україні. Але ж знову-таки подивимось, чи наважиться Росія, дійсно, проводити такий великий наступ, який вона анонсує через свої різні джерела і таку свою поведінку", - сказав аналітик Національного інституту стратегічних досліджень Олексій Їжак.