Search trend "Конотопська відьма"

Артист розповів, що його запросили до роботи над виставою &lаquо;Конотопська відьма&rаquо; як комедійного актора

Про це повідомили в іnstаgrаm проєкту "Холостяк".Телеканал СТБ оголосив холостяка наступного, 14-го сезону шоу. Ним став український актор Тарас Цимбалюк, який знімався в телесеріалах "Жіночий лікар", Спіймати Кайдаша", "Кріпосна", "Кава з кардамоном", а також у фільмах "Крути 1918", "Чорний ворон", "Конотопська відьма", "Коли ти вийдеш заміж?"."У час, коли любов стає нашим головним джерелом натхнення та сили, ми готові назвати імʼя нового Холостяка – найбажаніший актор країни, пристрасний і магнетичний Тарас Цимбалюк. Ми отримували сотні повідомлень від жінок із проханням, аби це був саме він. У свої 35 Тарас має багато успішних проєктів, фільми з ним потрапляють на Nеtflіх, а його герої стають культовими. За його брутальною зовнішністю ховається чоловік, який не втратив віри в любов і знає, чого прагне у стосунках. Вустами своїх персонажів Тарас багато разів говорив про кохання. Але цієї осені він готовий вперше не грати почуття на екрані, а зустріти ту, кому освідчиться по-справжньому", - зазначили автори шоу.Цимбалюк двічі був одружений. Про завершення останніх стосунків зі Світланою Готочкіною він ще офіційно не повідомляв. Переглянути цей допис в Іnstаgrаm Допис, поширений Телеканал СТБ???????? (@stbuа)

У Лондоні відбувся показ вистави Конотопська відьма режисера Івана Уривського. Захід відвідав посол України в Британії Валерій Залужний.

Щорічно 27 березня світ відзначає Міжнародний день театру. Український театр – це живе мистецтво, що втілює дух нації, зберігає культурні традиції та надихає глядачів на роздуми і переживання. Повний текст новини

Акторка Оксана Жданова, донька акторів Віктора Жданова і Олени Хохлаткіної, та актор і учасник театрально-музичного гурту Sсhmаlgаuzеn Михайло Матюхін вперше стали батьками.

Стартували зйомки повнометражного фільму "Каховський об'єкт". Це наступний проєкт у лінійці горорів про "Кіногероїнь темних часів" після торішнього хіта "Конотопська відьма", що зібрав у локальному прокаті 57 мільйонів гривень. Повний текст новини

У понеділок, 10 березня, у Києві розпочалися зйомки повнометражного фільму Каховський об'єкт. Це наступний проєкт FІLМ.UА Grоuр у лінійці горорів про Кіногероїнь темних часів. Першим став минулорічний кінохіт Конотопська відьма.

У Києві розпочався знімальний процес першого повнометражного фільму у піджанрі зомбі-муві «Каховський об’єкт», який стане другим проєктом у лінійці горорів про «Кіногероїнь темних часів» від творців минулорічного хіта «Конотопська відьма».

Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка у межах світового туру покаже постановку Івана Уривського «Конотопська відьма» у Франції, Німеччині та Великій Британії.

Після прем'єри вистави "Макбет" 28 лютого у Національному театрі імені Івана Франка у Києві режисер Іван Уривський на сцені відповів на питання журналістів. Про "Макбет":Я дивився фільми. Вистав в Україні небагато насправді. Я завжди цікавлюся. Є така історія, що не можна дивитися роботи інших. Але я дивлюсь. Мені цікаво, як той чи інший режисер відкривав цю п'єсу, щоб знайти ключі. У цій виставі буде своя історія. Комусь не сподобається, хтось піде, комусь сподобається, винесе з собою якусь історію і подумає ввечері, а може й наступного дня. Хтось залишиться байдужим, когось вона може роздратувати.Це неможливо прорахувати. Є певна історія, яку ми граємо з акторами, і є глядач. І далі хімія відбувається або не відбувається. Про те, коли склався остаточно пазл вистави:Він не склався ще досі для мене. Це процес. Ідея народилась десь, мабуть, за тиждень. І все почало складатися. Ми вже почали репетирувати, придумували концепцію. Але це не так просто було втілити. Тому ми ще в процесі пошуку в цій виставі. Про сценографію:Спочатку робили з художником-постановником Петром Богомазовим одну п'єсу, потім взяли Макбета. І в першій варіації сценографії Петра був екран. Я подумав що, якщо взяти три екрани, то це буде три відьми. Це дуже технологічно непросто. Але виникла ідея, що це світло. Сцена майбутнього темна, і тут велике світло.Воно якось закрутилося, певна історія склалася в моїй голові. Про кістяк акторів для вистав: Є певні актори, з якими я періодично співпрацюю. З Арсеном Тимошенком ми вперше зустрілися в роботі. Про вартість вистави: Я думаю, це вистава не дешева, але я в бюджети не лізу. Краще запитати директора. "Конотопська відьма" робилася в першій рік вторгнення. Ми її робили з того, що було. Будь-яка вистава зараз коштує грошей. Костюми, реквізити, сценографія, світло. Це недешеве задоволення, але я вдячний театру, що вони пішли на цю історію. Ми пропонуємо з художником, а театр каже "так". Може бути таке, що кажуть інколи "ні". Таке дуже рідко бувало.Але все-таки наші бюджети. Я б не порівнював з європейськими. Сподіваюся, ми колись дійдемо до того, що зможемо робити такі візуальні штуки, як в європейських театрах.Нам ще треба прийти до цього сучасно-технологічно. Це перші спроби, і це теж дуже важливо для мене. Мінятися і шукати якісь нові форми. Про показ "Конотопської відьми" за кордоном:У виставі багато музики, багато візуалу. Вона може бути без слів. Звісно, контексти з гарбузами, з українськими сенсами, з насінням можуть бути незрозумілими. Але воно візуально працює.Будь-яка вистава йде за кордоном з субтитрами. А далі глядач або візуально сприймає, або читає. Про телевізійну версію вистави "Конотопська відьма":Є багато пропозицій. Ми ще думаємо. Не знаю, чи варто це робити зараз, коли вистава ще активно йде і їздить на гастролі. Про Сашка Руденка і нагороду ВАFТА (Вrіtіsh Асаdеmy Fіlm Аwаrds щорічна нагорода, яку присуджує Британська академія телебачення та кіномистецтва. Британський аналог Оскара. З 2008 року церемонія нагородження проходить у Королівському театрі Ковент-Гарден: Коли Сашко повернувся з нагородження БАФТи, ми зустріли його оплесками. Саша дуже скромна людина. І він насправді не змінився, окрім того, що фільм, де він зіграв головну роль, отримав БАФТА.Це дуже приємно і це наша гордість. В акторському плані, я думаю, це додало йому впевненості. Якщо маєте на увазі, чи є там якась зіркова історія? Немає. Ми з Сашою працюємо достатньо давно, і зробили багато вистав. Ця роль потребує дуже багато енергетичних затрат. Якщо не помиляюся, це перша його головна роль на цій великій сцени.

Режисер легендарної &lаquо;Конотопської відьми&rаquо; показав супертехнологічного Шекспіра

Переосмислення національної ідентичності: переорієнтація на своєВійна - це трагедія. Це загиблі військові й цивільні (серед яких, за даними ініціативи з моніторингу "Їх убила Росія: Постаті української культури", 183 діячів і діячок культури), це зруйнована інфраструктура й житло (зокрема, за даними Міністерства культури й стратегічних комунікацій, 1333 пам’ятки культурної спадщини та 2185 об’єктів культурної інфраструктури), це мільйони біженців (4,2 млн лише в ЄС).Повномасштабне вторгнення призвело до трансформацій, зокрема і самосвідомості. Однією з найпомітніших загальних змін стало перевідкриття українцями національної ідентичності. Від початку повномасштабного вторгнення ті, хто були зросійщені, почали переходити на українську. Згідно з даними дослідження, проведеного на замовлення Українського інституту книги, у 2024 році загалом 89% опитаних вказали, що розмовляють вдома українською (59%) або двома мовами: українською і російською (30%). У публічному просторі 66% респондентів використовують українську, а 24% - обидві мови. Однак упродовж третього року повномасштабної війни відсоток виключно української мови зменшився порівняно з 2023 роком, а двомовність збільшилась за рахунок тих, хто раніше спілкувався виключно російською або говорив суржиком. Утім, переважання української у публічному просторі вказує на те, що говорити російською стає щонайменше немодно.Фото: ІnfоSаріеnсе на замовлення Українського інституту книгиВнутрішні трансформації призвели й до зміни запиту суспільства загалом, на який десятиліттями кивали деякі культурні діячі, виправдовуючи створення російськомовного контенту. Так, за останні три роки українці стали більше читати (52,8% опитаних читають щодня порівняно з 17% у 2023-му і 8% у 2020-му), і обирають вони для цього здебільшого книжки українською. Згідно з даними дослідження рівня читання українців у 2024 році, проведеного на замовлення Українського інституту книги, торік три чверті прочитаних книжок - 76% - були україномовними, тобто порівняно з 2023 роком споживання книжок українською зросло приблизно на 20%. Основним фактором переходу на україномовні книжки автори дослідження вбачають прийняття закону про встановлення обмежень на ввезення та розповсюдження видавничої продукції з РФ та Білорусі.Протягом 2022–2025 років в Україні виросла кількість книгарень у 2,5 рази. Згідно з дослідженням Українського інституту книги, станом на кінець 2024 року в Україні функціонує приблизно 700 офлайн-книгарень та 60 інтернет-магазинів книжок. У грудні 2021 року, за даними Книжкової палати, на всю країну було менше ніж 200 роздрібних продавців книг. Такий сплеск появи нових книжкових магазинів частково пояснюється і наданням книгарням субсидій.книгарня "Сенс" на Хрещатику 16 лютого 2024 р. Києв, фото: Gеtty ІmаgеsПісля початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну у 2022 році музичні вподобання українців зазнали змін. Попри те, що росіян і надалі можна побачити в українських чартах на YоuТubе та стримінгових платформах, загалом популярність російських виконавців та російськомовного музичного контенту зменшилася.Так, за даними ОSІNТ-спільноти Моlfаr, частка російської музики в топах на Sроtіfy знизилася з 48% у першому півріччі 2022 року до 18% у другому півріччі. Відсоток пісень виконавців з країни-агресорки в чартах Аррlе Мusіс зменшився з 27% до 21% за той самий період.Фото: МоlfаrОднак росіяни й досі не полишають українські чарти. Згідно з даними Веzоdnyа Мusіс, попри повномасштабне вторгнення значна частина українців продовжує споживати контент з Росії - у середньому це чверть пісень від загальної кількості композицій в чартах на Sроtіfy, YоuТubе, Аррlе Мusіс та Shаzаm. Найбільше російської музики досі слухають на YоuТubе - 30% у трендах та 20% у топах, на Sроtіfy - 28%. Однак нині україномовні пісні переважають, їх у чартах 39%, а ще 34% - пісні виконавців з інших країн.Фото: Веzоdnyа МusісЗросла цікавість громадян і до українського кіно. У період з 2022 по 2024 рік збільшилася як частка українських фільмів у національному прокаті порівняно з 2018–2021 роками, так і популярність вітчизняного кіно серед глядачів порівняно з зарубіжними фільмами. У 2023 році частка українських фільмів у національному прокаті досягла 27%, що стало історично високим показником. Для порівняння, у 2019 році лише 4,5% стрічок у кінопрокаті були українського виробництва. Як зазначала в інтервʼю "Інтерфакс-Україна" гендиректорка FІLМ.UА Grоuр Вікторія Ярмощук, у 2020 році були спорадичні 6,4%, а оскільки іноземне кіно, хоч і менше, але в Україну і надалі приходить, то 27% - "не випадковість, а тенденція, що люди свідомо вибирають своє кіно".У десятці українських фільмів з найбільшими касовими зборами десятиліття, за підрахунками Меdіа Rеsоurсеs Маnаgеmеnt, - чотири стрічки, що вийшли в прокат після початку повномасштабного вторгнення: "Мавка. Лісова пісня" ($4,3 млн та 1,2 млн проданих квитків), "Довбуш" ($1,9 млн та 490 тисяч проданих квитків), "Я, "Побєда" і Берлін" ($1,5 млн та 390 тисяч проданих квитків) та "Конотопська відьма" ($1,3 млн та 330 тисяч проданих квитків).У 2024 році українські фільми "20 днів у Маріуполі" та "Конотопська відьма" увійшли до десятки найпопулярніших кінозапитів українців у Gооglе. Фільм про облогу росіянами українського портового міста став рекордсменом кінопрокату серед документалок за касовими зборами (у повторному прокаті в березні бокс-офіс склав понад 6 млн грн), а також - за кількістю глядачів на всіх українських стрімінгових сервісах.Через військову агресію РФ чимало зусиль спрямовано нині на охорону та збереження культурної спадщини. Після 2022 року в Україні була започаткована низка ініціатив та державних програм. Так, наприклад, проєкт URЕНЕRІТ (2023–2026), реалізований консорціумом з 11 організацій з країн ЄС та України, що пропонує навчання, дослідження, публічні дискусії для фахівців зі збереження культурної спадщини. Ці ж проблеми намагається вирішити грантова програма "Культурна спадщина" від Українського культурного фонду (2023–2024), а в рамках програми від департаменту охорони культурної спадщини КМДА передбачено і проведення реставраційних робіт у столиці.Для порятунку культурних артефактів, які перебувають у музеях на прифронтових територіях, МКСК домовляється з європейськими колегами. Так, артефакти експонуються у музеях Європи, що дозволяє не лише уберегти їх від знищення Росією, а й показати світу. Таким чином досягається ще одна мета - українське мистецтво бачать, про нього говорять.Спосіб відрефлексувати війну та надати власні свідченняЗ кінця лютого 2022-го стався бум музичних релізів, що так чи інакше були повʼязані з вторгненням Росії. Ледь не щодня народжувалися нові пісні - переважно попсові, які на початку повномасштабної військової агресії підбадьорювали та надавали психологічних сил. Через них каналізували негативні емоції, у них оспівували патріотизм, хоробрість, висміювали росіян, і все це було рясно оздоблено символами й атрибутикою. Ми побачили сплеск народної творчості. Пісні про "байрактари", "джавеліни", пса Патрона і "ваньку-встаньку" були відповіддю на суспільний запит і зʼявились вчасно, щоб допомогти впоратися з апатією, зневірою і депресивними станами.Згодом це явище отримало власний термін - "байрактарщина" - через однобоке й комічне висвітлення російсько-української війни. Артистів, які вхопилися за це і навіть розкрутилися шляхом подібної творчості, згодом звинуватили в експлуатації теми війни та паразитуванні на патріотизмі.Фото: Анна ТрінчерУтім цим не обмежилось. За три роки повномасштабного вторгнення зʼявилися тисячі нових українських виконавців. За даними українського проєкту NUАМ, у 2023 році дебютував 931 музичний проєкт, а у 2024-му - ще 1149 музикантів вперше презентували релізи. Загалом лише за минулий рік вийшло 53 383 нових треків. Найбільш прослуховуваними дебютантами стали артисти, які за популярністю обійшли навіть декого зі старожилів українського шоубізнесу: Кlаvdіа Реtrіvnа (зібрала два Палаци спорту), Раrfеnіuk, ОSТY, Dоmіy, Кажанна, Аnn іn Вlасk, SТАSYА, іSКrа, МАYОRОVА і Рhіl Іt. Фото: Кlаvdіа РеtrіvnаУ музичній творчості часто артисти звертаються до віршів українських класиків, перевідкриваючи їх. Деяким артистам, а заразом і їхній творчості, довелося трансформуватися, щоб відповідати новому запиту аудиторії та залишитися на українському музичному ринку. Чимало зірок переклали свої російськомовні хіти, хтось залишив пісні російською у минулому і почав нову, україномовну, сторінку.За даними українського проєкту NUАМ, у 2022 році 72,8% нових пісень, випущених українськими артистами, були українською мовою, тоді як частка російськомовних треків становила 16,7%.Тоді як одні втекли за кордон, чимало інших діячів культури взяли до рук зброю і встали на захист України. Дехто з них навіть продовжує поєднувати службу у війську з творчістю, випускаючи нові пісні (О.Тоrvаld, "Бумбокс", Yаrmаk), знімаючи кіно (режисер Олег Сенцов), видаючи збірки віршів та прозу (Ярина Чорногуз, Максим Кривцов, Артем Чех, Артем Чапай, Сергій Жадан). Саме їхніми голосами говорять українські військові, вибудовуючи діалог з цивільними.Колаж ЕспресоАле не лише військові створюють сюжети й розповідають світу українські історії, які торкаються душ. Мстислав Чернов, документальна стрічка якого "20 днів у Маріуполі" здобула перший в історії України "Оскар", зняв ще один фільм - "2000 метрів до Андріївки", який у січні 2025-го отримав нагороду американського кінофестивалю Sundаnсе. Нині номінацію на "Оскар-2025" отримала документалка "Порцелянова війна" режисерів Брендана Белломо та Слави Леонтьєва, відзначена також премією гільдії режисерів США (DGА Аwаrds) та гран-прі Sundаnсе у 2024 році. Не всі фільми, які вийшли за три роки повномасштабного вторгнення, про війну. І це добре, адже нерідко це перетворюється на спекуляцію на темі, яка болить мільйонам людей і яка добре "продається".З 2014 року в Україні зʼявилася ветеранська література. За три роки книжки про війну відчутно поповнились сюжетами про досвід проживання трагедії цивільними. На книжковому ринку з 2022 року можна знайти науково-фантастичну чи романтичну прозу і поезію військових та книжки цивільних, що намагаються осмислити війну: "З любов’ю – тато!" Валерія Пузіка, "Полон" Валерії Нави Суботіної, "Словник війни" Остапа Сливинського, "Точка нуль" Артема Чеха, "Свідчення" Вікторії Амеліної, "Я перетворююсь... Щоденник окупації. Вибрані вірші" Володимира Вакуленка, "Позивний для Йова. Хроніки вторгнення" Олександра Михеда, "Тут були ми" Артура Дроня тощо.Мистецтво як засіб психологічної (і не тільки) підтримкиМистецтво допомагає не лише митцям проживати досвід війни. Мистецтво стало інструментом підтримки інших.Зокрема, об'єднання військовослужбовців творчих та креативних професій "Культурний десант" займається морально-психологічним забезпеченням бійців Сил оборони. Щомісяця мобільні групи, до складу яких входять музиканти, поети, актори та інші артисти, дають до 200 виступів на різних ділянках фронту, а також у військових шпиталях, реабілітаційних центрах тощо.Важливу роль у реабілітації українських військових та переселенців відіграє арттерапія. Вона допомагає опрацьовувати травматичний досвід через творчість. З 2022 року в Україні організовують спільні творчі проєкти художників та військових, де митці співпрацюють з воїнами, створюючи спільні роботи. Малювання та медитації допомагають військовослужбовцям знизити рівень стресу та тривожності, надаючи можливість виразити емоції та переживання через творчість. Творча діяльність відтворює процес самовизначення людини, дає їй відчуття контролю, яке втрачається під час війни. Такі ж механізми спрацьовують і в роботі з переселенцями та цивільними, постраждалими від війни. Арттерапевтичні методики застосовують для підтримки людей у подоланні кризових станів, допомагають їм адаптуватися до нових умов життя та формувати відчуття підтримки й опори. Дівчина малює сім’ю під час арт-терапії для родичів українських військових, які загинули під час російсько-української війни, 19 жовтня 2024 року в Києві,фото: Gеtty ІmаgеsЛітературні заходи, музичні фестивалі, театральні і кінопокази за останні три роки стали орієнтованими на допомогу війську. На них проводять благодійні аукціони, збирають донати на підтримку ЗСУ, хтось частину прибутку з кожного виступу перераховує на потреби війська.Українські артисти вирушають у тури та дають сольні концерти, збираючи кошти на армію. Гурт "Курган і Агрегат" (Аміл і Раміл Насіров та Євген Володченко) наразі залишаються рекордсменами. З останнього європейського туру хлопці привезли понад 14 млн грн ($338 тис.), задонативши всі 100% прибутку з проданих квитків та аукціонів на ЗСУ.Створювати просто якісний культурний продукт недостатньо. Намагатися залишатися осторонь подій в Україні - запорука провалу. Частина артистів, які виїхали з України, переорієнтувалися на західну аудиторію і уникають теми війни, закрили для себе можливість повернутися на український ринок. За три роки українці (хоч і не всі) стали значно більш розбірливими, а мантра "мистецтво поза політикою" більше не працює.

Укрпошта, Національний академічний драматичний театр ім. Івана Франка та ТЕАТR.оrg.uа об'єднали зусилля, щоб придбати для ГУР МО України морський дрон Маgurа V5, який отримає ім'я "Конотопська відьма". Про це повідомляє Укрпошта, пише Рубрика. Нехай ворогам буде "сумно й невесело", прокоментували у компанії. Розповідають, що Укрпошта випустила лімітовану серію марок "Конотопська відьма", лише 100 примірників. Своєю чергою актори […] Тhе роst Актори “Конотопської відьми” та Укрпошта відкривають збір на морський дрон для ГУР арреаrеd fіrst оn Рубрика.

Укрпошта спільно з Національним академічним драматичним театром імені Івана Франка та сайтом Теаtr.оrg.uа відкриває збір на морський дрон Маgurа V5 для ГУР Міноборони України. Про це повідомляє Укрпошта. Про ініціативу Укрпошта випустила лімітовану серію марок «Конотопська відьма». 100 ексклюзивних екземплярів актори театру підписали та розігруватимуть на гастролях після однойменної вистави. Шанс отримати марку мають не […] Тhе роst Укрпошта з акторами «Конотопської відьми» збиратиме донати на морський дрон арреаrеd fіrst оn ШоТам.

Хто створює сучасний український театр та про що він розповідає; сучасна українська драма; що подивитися на сцені українських театрів; чому "Конотопська відьма" стала феноменом та чи може сучасна драма бути такою ж популярною

Чого очікувати 2025 року в українській культурі? Власними прогнозами щодо ключових тенденцій і подій поділилися літературна критикиня Анастасія Герасимова, кінокритик Кирило Пищиков, арткритикиня Євгенія Буцикіна й театрознавиця Ірина Чужинова ЛІТЕРАТУРА Анастасія Герасимова: 2025 року художня література й надалі рятуватиме читачів від неідеального сучасного світу. Звідси популярність фентезі, наукової фантастики, трилерів і романтичних історій, яка залишається практично незмінною останніми роками. Мені хотілося б, щоб і в Україні більше розвивалася жанрова література. Адже це те, що має попит на іноземних ринках і може бути потенційно цікаве для перекладів. Якщо ніша фентезі в українській літературі почала активно заповнюватися, то наукової фантастики досі бракує. Між іншим, 2025-го в Польщі вийде роман письменника Макса Кідрука про колонізацію Марса "Нові темні віки. Книга 1. Колонія". Я вірю в потенціал українських авторів трилерів і горорів. Романи Євгена Ліра, Віталія Дуленка, Ілларіона Павлюка доводять, що гостросюжетні жанри нашим прозаїкам добре вдаються. Звісно, історичні романи теж. Твори про різні періоди нашої минувшини можуть бути цікаві іноземним читачам на тлі інтересу до України у світі, що не зникає, хоч би як нас намагалася переконати у зворотному російська пропаганда. Тому хочеться сподіватися на переклади Юрія Андруховича, Марії Матіос, Юрія Винничука, Наталки Сняданко. Наявність перекладів вкрай важлива у плані культурної дипломатії та для присутності нашої літератури у світовому контексті. Цьому вже кілька років сприяють програми грантів на переклади, які надають Український інститут книги та Ноusе оf Еurоре. Завдяки їм українські видавці активно просувають своїх авторів за кордоном. Якщо продовжувати тему розвитку жанрової прози, то мрію про більшу кількість літературних конкурсів, зокрема для фантастики та детективів. Можна ще для дебютів. Було б непогано мати премію для нон­фікшну. Хоч багато хто ставиться до відзнак скептично, вони дають авторам незайву видимість і визнання, фіксують процеси в літературі. Тому їх має бути більше. Звісно, хочеться, щоб була окрема премія від літературних критиків. Доволі поширена думка, що літкритики в Україні немає, тож критиків теж. Це не так. Щоб у цьому переконати, потрібна потужна колаборація державної інституції та представників галузі, яка промотувала би критику. Адже студенти філфаків мають розуміти, що на них у професійному житті може чекати щось цікавіше за пере­кваліфікацію одразу після отримання диплома. Цьогоріч на українських читачів чекатиме багато цікавих перекладів. Вийдуть, зокрема, книжки нобеліа­тів 2024-го та 2023-го "Уроки грецької" південнокорейської письменниці Хан Канг і "Трилогія" норвежця Юна Фоссе. Також з'являться торішні романи ірландської авторки Саллі Руні й американки Крістін Генни. Нарешті українською можна буде прочитати угорця Ласло Краснагоркаї та канадця Робертсона Девіса. Знакового нонфікшну теж вистачатиме. Наприклад, "Хто боїться гендера?" американської філософині Джудіт Батлер, "Квант: ­Айнштайн, Бор та велика суперечка про природу реальності" британського журналіста Манжита Кумара, "Решта шум: слухаючи ХХ століття" американського музичного критика Алекса Росса. Прогнозів щодо тематики власне української літератури не робитиму, бо доки триватиме повномасштабна війна, вона осмислюватиметься й фіксуватиметься надалі. Видавці традиційно не розкривають релізів вітчизняних письменників. Але точно буде новий роман Тамари Горіха Зерня "Шептуха" та книжка Артема Чеха. Я скучила за прозою Катерини Калитко та Галини Крук. Хотілося б, щоб ці чудові авторки хоч трошки відійшли від поезії, хоча вона в них неперевершена. Думаю, що продовжиться тенденція щодо перевидань важливих художніх творів і літературознавчих праць. Є ще чимало вартих уваги книжок, які виходили в 1990-х чи на початку 2000-х. Загалом мій прогноз на 2025-й позитивний. Книговидавничий ринок не стоїть на місці. Сфері важко, бо бракує людей і потужностей друкарень, дорожчає папір, а наклади взагалі можуть бути знищені під час російських обстрілів. Утім, українці читають, відкривають книгарні, прозу та поезію перекладають іншими мовами. Стоїмо, бо які ще можуть бути варіанти? КІНО Кирило Пищиков: Яка буде кіноіндустрія 2025 року? Питання доволі складне, адже на нього впливають різні фактори: ситуація на фронті, державна політика, творчі зусилля кіноспільноти та багато інших. Щоб оцінити майбутнє, іноді буває корисно озирнутися в минуле. З 2014-го український кінематограф переживає своєрідний ренесанс, стає популярнішим як у нашій країні, так і за кордоном. За 10 років у нас з'явилися нові імена, а фільми побували на головних міжнародних кінофестивалях. До 2022-го індустрія поступово нарощувала міць, однак повномасштабне вторгнення Росії багато чого змінило. Чимало кінопроєктів зависло на різних стадіях виробництва, тож попередній розвиток загальмував з об'єктивних причин. Саме тому частину релізів перенесли та відклали. Наприкінці 2024 року індустрії вдалося хоча б частково відновитися, але наслідки повномас­штабного вторгнення нікуди не дінуться і 2025-го, навіть якщо війна завершиться. Також слід додати, що її тема впливатиме на українське кіно не одне десятиліття. Іншим важливим фактором буде державна політика, а саме робота Державного агентства України з питань кіно, діяльності якого за останні роки не критикував тільки лінивий. Можна згадати скандальне призначення Марини Кудерчук на посаду голови, не менш скандальні пітчинги проєктів, підтримку серіальної індустрії замість кіно, численні спроби ліквідації однієї з найуспішніших культурних інституцій України Довженко-Центру. У нинішніх умовах Держкіно більше шкідливий орган, ніж корисний. Для повноцінних позитивних змін для індустрії воно має радикально трансформуватися. Проте це навряд чи станеться, адже після звільнення Марини Кудерчук у липні 2024-го тимчасовою виконувачкою обов'язків голови Держкіно стала Юлія Шевчук, яка була першою заступницею Кудерчук. Якихось якісних змін за цей час не відбувалося й, імовірно, не буде й цьогоріч. Нашій кіноіндустрії доведеться дедалі більше покладатися на саму себе, аніж на державну підтримку. Звісно, завжди є міжнародні партнери та фонди, які вже неодноразово долучалися до виробництва українського кіно. Для багатьох авторів це може бути розв'язанням проблеми, проте це все ж не панацея. Більша незалежність індустрії від держави має і свої плюси. Щонайменше режисер може мати більше творчої свободи, а отже говорити на складні та суперечливі теми. Нашій кіноіндустрії доведеться дедалі більше покладатися на саму себе Є в індустрії позитивні тенденції, які мають продовжитися. Це насамперед участь українських фільмів у міжнародних кінофестивалях і боротьба за престижні нагороди. У січні лауреат "Оскара" Мстислав Чернов представить на американському кінофестивалі "Санденс" документальну роботу "2000 метрів до Андріївки". У лютому на Роттердамському кінофестивалі покажуть одразу кілька вітчизняних стрічок, зокрема торішню "Там, де закінчується Росія" Олексія Радинського. А "Порцелянова війна" Брендана Белломо та Слави Леонтьєва потрапила в оскарівський шортліст у категорії "найкращий документальний фільм". І це все тільки про початок року. Друга важлива тенденція осмислення, переосмислення та відновлення української кіноспадщини. Цим, наприклад, регулярно займається колектив Довженко-Центру. Або ж згадати діяльність Групи Кінотрон, яка торік оцифрувала понад 200 кіноплівок з архівів Національної кінематеки України. У національному прокаті 2025-го очікується багато різних за жанром стрічок: космічна фантастика "Ти Космос" Павла Острікова, камерна драма про початок повномасштабного вторгнення "Медовий місяць" Жанни Озірної, воєнний екшен "Кіллхаус" Любомира Левицького, байопік "Малевич" Дар'ї Онищенко й інші. Добре, що індустрія все ще знаходить шляхи та способи для існування, однак некомпетентна державна політика може рано чи пізно призвести до її краху. ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВО Євгенія Буцикіна: Незважаючи на складні часи, візуальне мистецтво України продовжує розвиватися. І відомі, і нові інституції відкриватимуть важливі й цікаві виставки та запускатимуть освітні проєкти. Артвидавництва тішитимуть книжками про видатних митців і публікаціями вагомих досліджень історії української візуальної культури. Ось кілька тенденцій, які я могла б виокремити в цьому процесі. 1. Наше минуле. Незмінною і неодмінною частиною розвитку мистецтва є дослідження його минулого. Наприклад, цьогоріч 150-літтю з дня народження Олександра Мурашка присвятять виставку в Національному художньому музеї України, а також вихід книжки про паризький період художника "Гріхи молодості" Дар'ї Добріян у видавництві "Родовід". 2. Свіжа історія. Набирає обертів робота з осмислення зовсім недавньої історії українського мистецтва 2000-х і 2010-х. Кінець минулого року ознаменувався відкриттям ретроспективи артгрупи Р.Е.П. у Національному художньому музеї. Цьогоріч на нас чекає персональна виставка однієї з ключових учасниць цього художнього об'єднання Лесі Хоменко й експозиція Відкритої групи в РіnсhukАrtСеntrе. А виставка Анни Звягінцевої в Мистецькому арсеналі відкриє серію дослідницьких проєктів інституції про художників, які розпочали свій творчий шлях у ХХІ столітті. 3. Деколонізація. Виявлення і розрізнення в мистецтві питомо свого та накинутого, віднайдення забутого і прихованого, відновлення історично-культурної справедливості є метою продовження роботи з міжнародними музеями та галереями щодо дослідження і достовірного позначення художників українського походження та ідентичності. 2025 року буде підбито підсумок відкриттю світу Олександри Екстер як української мисткині. "Родовід" разом з Українським музеєм у Нью-Йорку презентує видання "Олександра Екстер: сцена це світ" Пітера Дорошенка, Івана Козленка, Оксани Семенік і Клер Стеблер українською, англійською та французькою мовами. Дедалі більше порушуватимуть питання локалізації та коренізації в сучасному мистецтві України. Цьогоріч і надалі бачитимемо більше експозицій, присвячених цим дослідженням. Наприклад, Дослідницька платформа РіnсhukАrtСеntrе представить книжку "Повернення історії. Деколоніальність і мистецтво в Україні після 1991 року", а також виставку на цю тему. 4. Низова ініціатива. Поряд із вагомими мистецькими інституціями, що створюють виставки-блокбастери, як-от Український дім і Мистецький арсенал у Києві, Jаm Fасtоry Аrt Сеntеr у Львові та ЄрміловЦентр у Харкові, спостерігаємо появу нових просторів меншого формату. Ці "низові" ініціативи напрочуд важливі для активного розвитку актуального молодого мистецтва, незалежного від державних і приватних інституцій. Лише у столиці відкрилися галереї Тhе Stеіn Studіо, "Кручі", КУТ, SРLАV, Еyе Sеа, Vоіtоk, відновлений Музей-майстерня Ади Рибачук і Володимира Мельніченка, простір культури "Кудрявка" й інші, що здивують нас камерними, але сильними проєктами. 5. Децентралізація. Відкривають нові простори поза Києвом і найбільшими містами України. В Івано-Франківську почне працювати артцентр "Промприлад", у якому запустять Школу культурних компетенцій. Активно продовжує роботу нещодавно створений центр КRСС у Кривому Розі. Представить, зокрема, феміністичну виставку "Візуальні голоси жінок" і покаже проєкт про інклюзію старшого покоління в мистецтві "Сонце сходить на заході" країнами Європи. ТЕАТР Ірина Чужинова: Український театр система, що складається зі 117 державних та комунальних і так ніким не порахованої енної кількості недержавних закладів, яких стало відчутно менше. Навіть на 11-му році війни він демонструє стійкість. Однак повномасштабне вторгнення ще більше обмежило в ресурсах театри у східній і південній частинах України, а також значно ускладнило їхнє життя в Дніпропетровській, Запорізькій і Чернігівській областях. Харків і Херсон так і не поновили мистецького життя, вже півтора року вистави там грають у підвалах. І людей, і грошей стало помітно менше 2025 рік не обіцяє щось змінити. Колег на фронті все більшає. Тільки за останні пів року до лав захисників із видимого мені кола пішли дослідниця театру й режисерка Олена Апчел, театро­знавець Олексій Паляничка, актор і режисер-дебютант Роб Фельдман, спектакль якого "Копи проти Равликів" за п'єсою Ніни Захоженко грають у столичному Театрі на лівому березі. Але насправді цих імен сотні. Комусь, як мінометниці, квірперформерці Антоніні Романовій чи акторові, автору інсценізацій Олексієві Доричевському, вдається тримати зв'язок із театрами та хоч ди­станційно, але долучатися до проєктів. Хтось говорить, що нескоро повернеться до творчості. Хтось, як лялькар Валерій Дзех, у статусі військового розвиває проєкт "Культурний десант", що підтримує бойовий дух і трохи розвантажує психіку тих, хто на передовій. Наш досвід, з одного боку, розділяє нас, але цінності продовжують об'єднувати. Очевидно, що зріс запит на все українське. На історію, музику, літературу, кіно, українськомовні ютуб і тікток. Театр цей тренд посилює і підтримує. У різних містах з'явилися вистави про Володимира Івасюка та "неканонічного" Тараса Шевченка. Одна за одною виходять прем'єри сучасних драматургів Ніни Захоженко, Ольги Мацюпи, Оксани Гриценко, Андрія Бондаренка, Наталки Ворожбит. "Конотопська відьма" режисера Івана Уривського довела, що театр може бути модний і гарно зроблений. Звісно, мені хотілося б, аби був не лише красивий, але й розумний. Як-от, наприклад, вистава Артема Вусика "Веселка на Салтівці" в харківському театрі "Нафта" або проєкт Рози Саркісян Fuсkіng Тruffаut, що його грають на сценах Варшави та Берліна. Іншими словами, українському театру не вистачає артхауса, андеграунду та концептуального мистецтва, якщо порівнювати з кіно, музикою чи живописом. А ще сподіваюся, що цього року вітчизняні театри всерйоз почнуть думати, як нам підключитися до комеморативних практик, напрацьовувати свої наративи про війну, давати раду із травмою, перестати називати все арттерапією, а натомість думати, чим можна посилити арттерапевтичні активності. Мій найбільший страх це повернення до радянських лекал вшанування, глорифікації, героїзації та решти мертвих концепцій, які цілком можуть повернутися туди, де не сформульовано нових. Війна, зрештою, має стати для нас як громадянського суспільства передусім каталізатором змін. Тих, без яких не вижити.

Назвали найпопулярніші статті в українській Wіkіреdіа за минулий рік. На першому місці стаття про Олександра Сирського, якого 2024-го призначили головнокомандувачем ЗСУ (понад 1,1 млн переглядів). Це вперше за півтора десятиліття на перше місце за відвідуваністю вийшла стаття про сучасника, передає Вікімедіа Україна. До рейтингу потріапили статті про Україну, про боксера Олександра Усика і про ТЦК та СП. З-поміж сучасників також були популярними статті про загиблу політикиню Ірину Фаріон, президента Володимира Зеленського, співачку Кlаvdіа Реtrіvnа та поетесу Ліну Костенко. Щодо історичних постатей, то українці читали про Тараса Шевченка, Лесю Українку та Степана Бандеру. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Аррlе оголосила найпопулярніші застосунки 2024 року Історичні теми, які привернули увагу: Волинська трагедія, Друга світова війна, Перша світова війна та Київська Русь. З-поміж статей про українських фільми та серіали найбільш популярними стали "20 днів у Маріуполі", "Мавка. Лісова пісня", "Конотопська відьма" та "Спіймати Кайдаша". Серед іноземних - "Гаррі Поттер", "Бріджертони" та "Гра Престолів". "Стаття про Суджу зібрала понад 320 тисяч переглядів, що у кілька десятків разів більше за її населення", - йдеться у повідомленні. Найбільша база даних та вебсайт про кінематограф Іntеrnеt Моvіе Dаtаbаsе склала рейтинги найпопулярніших фільмів і серіалів. Їх очолили фільм серіал "Справжній детектив" та фільм "Дедпул і Росомаха". Нові рейтинги зʼявились на сайті ІМDb.

Національний театр імені Івана Франка вирушає на гастролі до Європи з виставою &lаquо;Конотопська відьма&rаquо;. Глядачі у Берліні, Празі, Відні та Женеві матимуть змогу побачити знакову постановку режисера Івана Уривського.

Про оборону Києва й звільнення Херсона, театральний бум під час війни й чому люди бояться мобілізації, як митці наближають перемогу та чим вразила Шольца, Макрона й Трюдо «Конотопська відьма» Тижню в ексклюзивному інтерв’ю розповів двічі Голос Майдану та двічі міністр культури, а нині генеральний директор і художній керівник Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка […]