Search trend "Різдвяні пісні"

Мирослав Кувалдін український співак та військовий, лідер гурту "Тhе ВЙО" та член "Культурного десанту" поділився з "Еспресо", як рухається культурний фронт, як митці знайшли своє місце в армії та чому культура завжди на часі. Я хочу розпочати нашу розмову з, як то кажуть, самого початку. Як ви, музикант, потрапили до Збройних сил України? Взагалі, з чого почалася ця ваша воєнна, так би мовити, історія? Ну, моя воєнна історія почалася з нападу Російської Федерації на нашу країну. 24 лютого, коли вони прийшли вже прямо в наші домівки. Я, в принципі, ні хвилини не вагався: на той час я був на Закарпатті, буквально в 10 км від кордону і був, в принципі, на початку черги. Тоді здоровезні черги стояли, щоб виїхати, я десь був в початку цієї черги. Ну, маю на увазі, якби було бажання. Але я пішов у Рахів у військкомат і почекав пару днів, там вже були якраз у військоматі величезні черги. І потрапив у 69-й батальйон 101-ї бригади територіальної оборони. Мені здається, я потрапив у військо, як і більшість свідомих людей, в лютому 22-го року. Хочу зараз усім нагадати останню вашу пісню на цей момент "До побачення", яка сколихнула і торкнулася дуже багатьох. Вона просто абсолютно неймовірна, зараз ми послухаємо частину, фрагмент цієї пісні, а потім уже детальніше з Мирославом поговоримо: Допоки сестри і брати Здіймають в небо прапори, Допоки молодість горить, Ти посміхаєшся з гори. Вогонь запеклих не пече, Я відчуваю за плечем Твоє гаряче серце. Знаю, ми зустрінемось іще З тобою! Друже, ми зустрінемось Іще після всіх воїн!.. Всі прості слова набули значення. Ти вже зробив більше, ніж хотів. Не прощаюсь, брате, до побачення!.. Ще зустрінемось!.. Ще зустрінемось!.." Ми послухали фрагмент цієї пісні і я, власне, у Мирослава хочу запитати, яка історія її створення. І мені от особисто самій було дуже цікаво, коли я дивилася, де було знято цей неймовірний, такий суто український краєвид. Насправді, жито там було трошки зелене, тож це жовто-зелений краєвид. Ми зняли дуже швидко, десь у полях між Миколаєвом і Херсоном. Останній рік я саме там, на південному напрямку служу. Ви ж знаєте, що я служу вже півтора роки в підрозділі, який називається "Культурний десант". Очолює цей підрозділ Микола Серга, і наш підрозділ займається морально-психологічним забезпеченням військовослужбовців. Тобто моя служба полягає в тому, що я маю компанію своїх друзів, теж артистів, людей, які були до призива митцями, але потім пішли служити. І от в нас є маленька мобільна група, в якій є один гуморист, один лялькар, один виконавець якихось таких молодіжних пісень. І ми їздимо вздовж лінії зіткнення по підрозділах з концертами. Хоча концертами це важко назвати, це, скоріше, зустрічі. Іноді буває, що нас приїжджає четверо, і четверо сидить військовослужбовців, до яких ми приїхали. Іноді нас навіть більше, ніж військовослужбовців. Це може відбуватися по хатах, по бліндажах, по якихось там напіврозбитих школах. І от наша задача - працювати з морально-психологічним забезпеченням. І на початку ми старалися просто людей трошки відволікати, якось там "ха-ха, хі-хі", дитинство згадати, поспівати "Коли я був Мануна", бо там же багато людей до мене підходять, "я ж на ваших піснях виріс", отакий Рекс підходив, в два рази більше за мене, і каже "я ж виріс на ваших піснях". Але при всіх цих зустрічах я розумію, чим далі, тим більше те, про що люди мовчать і те, про що, важко говорити, бо втрата близьких людей, це, мені здається, найважче, до чого неможливо звикнути на війні. І це торкнулося зараз не тільки військовослужбовців, це пережили і це травмує всіх людей в Україні. Мені здається, що не лишилося взагалі жодної людини, яка би не знала когось, кого забрала вже ця війна. І ці цифри ростуть. Мені здається, що не лишилося взагалі жодної людини, яка би не знала когось, кого забрала вже ця війна І от, власне, для того, щоб і самому якось сприйняття цих втрат пропрацювати і для себе знайти пояснення, як далі з цим жити, я, власне, написав цю пісню і потім зрозумів, що не одному мені треба від цього лікуватися і ми вирішили зняти кліп. І судячи з того, як люди сприйняли, я розумію, це саме ті слова, які доречні от в такому сенсі, в такій ситуації. Коли ти хочеш щось сказати про людей, яких вже не повернеш, залишається себе заспокоїти, що ми рано чи пізно всі зустрінемося. Вона, мені здається, на мою думку, дуже вчасна, ця пісня. Ну, вона завжди вчасна в такій ситуації, тому що зараз побутує така думка, багато артистів говорять, що недоречно, ще ніби зарано, що повинна війна закінчитися, потім це все осмислити і лише потім розпочинати якісь там творчі пошуки чи проєкти. Чесно кажучи, я теж спочатку так думав. Пісню я влітку десь написав, чи навіть навесні. Я теж спочатку думав, що варто почекати вже перемоги і тоді будемо сумувати по-справжньому, знаєте, зі сльозами чоловічими на очах. Але їздячи по підрозділах, зустрічаючись з хлопцями, я зрозумів, що ця пісня саме зараз потрібна, чому ми, власне, і вирішили видати її зараз. Я сподіваюсь, що вона багатьом допоможе, так як і мені допомагає. Ну, ще теж так цікаво, зараз дуже багато людей пішло на війну, які не є кадровими військовими. Ви взагалі окрема тема, музиканти. Але от дивіться, є музикант, і він патріот своєї держави. Чи може бути, наприклад так, аби під час війни займатися винятково творчістю? Чи ви поєднуєте такі ці почуття в собі, що я і музикант і громадянин? Чи це все просто відбувається гармонійно? Коли я йшов служити, я був громадянином. Півтора роки прослуживши в 69-му батальйоні, я жодного разу не тримав у руках гітару, не думав навіть про це. Я сидів, я працював з документами, я працював у штабі, але все одно, я віддавав і зараз віддаю весь свій час державі і працюю на перемогу. І відповідно, звичайно, що громадянство і патріотизм стоять на більш високому щаблі, ніж твоя професія. В принципі, що мені в армії подобається, що ти коли одягаєш піксель, то стає абсолютно всім байдуже, чим ти займався до того. Треба копати - всі копають, треба бігти - всі біжать Ну, тобто, байдуже, ти з багатої сім'ї чи з бідної, з села чи з міста. Є в тебе три вищі освіти чи взагалі ти читати не вмієш. Треба копати - всі копають, треба бігти - всі біжать. Треба стріляти - всі стріляють. І це дуже класно, але потім, з часом, людина знаходить себе в армії і всі починають уже тоді виявляти його сильніші сторони і намагатися використати їх. Так що чим швидше ви підете в армію, тим швидше ви знаєте там своє місце. Це дуже добре, що ви сказали, тому що зараз дуже багато так званої зради, як то кажуть, так? І ці розмови, як правило, вони поширюються серед так званих "тилових" людей. А військові, з якими я спілкувалась особисто, ну 99% з них говорять десь приблизно так, як ви. І от дивіться, а ви відчуваєте оцю підтримку? Я не кажу матеріальну, про якісь збори чи щось таке, не матеріальну, а якусь таку внутрішню, духовну підтримку саме від тилу. І чи не дратує вас, коли ви, наприклад, приїжджаєте в місто, десь подалі від фронту і бачите навколо суцільний, якщо не гульбан, то абсолютно розслаблений стан? Мене спочатку це тригерило, і я так щось намагався трошки визвірятися про себе, але потім я знайшов такий психоприйомчик, яким себе заспокоюю. От коли я бачу людину призовного віку, чоловіка, який там сидить, курить кальян, я собі кажу, а може це військовий у відпустці сидить, і от кальян вирішив покурити. Тобто я людям даю якийсь аванс, що вони, в принципі, нормальні люди. Це про те, чи не тригерить ця історія. А з приводу того, чи відчуваю підтримку тилу я відчуваю підтримку своєї родини. Мною пишається моя дружина, моя мама, моя сестра. І мені цього достатньо. Я не сильно зараз ходжу в соцмережах. У соцмережах ходять якраз ті люди, у яких багато є часу, які нічим не зайняті, які потенційно бояться армії і призиву. І я думаю, що людина ж так влаштована, що ти чого боїшся, те й знаходиш. Тобто, якщо мене цікавить наша перемога, я знаходжу відоси, як там Рекси розривають москалів, корейців і ще когось. А якщо тебе цікавить зрада і там, не знаю, бусифікація, то ти знаходиш такі відоси. Причому, соцмережі зчитують ці алгоритми, і якщо вони відчували, що в тебе серце ойкнуло саме на тому, як там, не знаю, жінка свариться з ТЦК, то в тебе і наступне відео буде про те, що жінка свариться з ТЦК. І тоді складається враження, що країна тільки цим і живе, що жінки сваряться з ТЦК. Це, звичайно, не так. Ми останній раз бачилися, коли ви очолювали дуже цікавий культурологічний проєкт там, власне, на Закарпатті. Як ви вважаєте, чи зараз є потреба, чи доречно підтримувати якісь проєкти саме культурологічні в Україні? Ну так, звичайно, згадуючи Черчилля, це він, здається, говорив, що якщо ми не будемо приділяти увагу культурі, то власне, за що ми воюємо? Звичайно, потрібно думати про культуру. Ви говорите про мої проєкти в селі Кваси Закарпатської області: якраз буквально перед війною ми отримали грант і виграли кошти, я купив обладнання під студію звукозапису. Треба продовжувати жити І я ось, до речі, був у відпустці, їздив в Кваси на відпочинок, побув там в санаторії. І студія стоїть, комп'ютер стоїть, на якому і муха ще не сиділа. І мені так цього, звичайно, шкода. Але я розумію, прийде час. Але щоб зовсім культурою не займатися, ні. Треба продовжувати жити, тому що це вже 10 років триває, так? І скільки тоді можна не займатися культурою? Треба, але треба нормально собі ставити пріоритети і визначати, хто цим може займатися. І в мене є вже майже стала фраза, що в принципі, зібрати Палац спорту і позбирати кошти на дрони може і Надя Дорофеєва, розумієте? Так що, я не проти. Хай цим займаються ті, хто не може воювати. Я теж так вважаю. Зараз, до речі, просто якийсь театральний та концертний бум в Києві, страшенний просто попит. І це абсолютно справедливо, і всі, нарешті, хто сумнівався, побачили, яка вона класна і висококласна українська музика. Але, знову ж таки, люди різні, скажімо так. От на вашу думку, що нас зараз може об'єднувати? Тому що не секрет, що все одно, багато хто говорить, що ті, які на війні і ті, хто в тилу, мають різні погляди на якісь такі речі, але ми нація і ми повинні бути єдиними. Ідеалу не існує, я розумію, але все ж таки, що нас може ще об'єднувати, окрім інстинкту самозбереження, окрім воєнних загроз? Що може об'єднувати і що ми можемо робити? Необхідно нам чекати якихось директив, чи що нам скаже влада, чи щось таке, щоб українці так не сварились? Завдяки тому, що на нас напала Російська Федерація так безцеремонно, у нас перші пару місяців було це об'єднання. Воно було, можливо, десь на інстинктах самозбереження, але було розуміння того, що ми держава, що ми незалежна держава і що ми маємо за це також битися. Ця історія залишилася. І я думаю, що це і має нас рухати надалі, тому що незалежність - це таке дерево, яке поливають кров'ю, і це треба усвідомлювати. Воля або смерть - це не пусті слова. Я думаю, що це найсильніший мотив. Ну, а от знаєте, є така фраза, що "на війні усі атеїсти стають віруючими". Все ж таки, що важливіше - інстинкт самозбереження, чи ще якась вища духовна складова? Ясно, що це загроза там життю, загроза здоров'ю, але людина не може жити весь час так, це проти її природи. Весь час в якомусь такому стиснутому, стресовому дуже стані. І яким чином люди себе наповнюють? Оце побратимство, наприклад. Я думаю, звичайно, що братерство військовослужбовців - це зараз уже одна окрема субкультура, і я сподіваюся, що ми будемо триматися одне одного і після перемоги&hеllір; Я б дуже хотіла, щоби якраз мистецьких творів на цю тему стало більше, тому що побратимство - це неймовірна штука. Хочеться картин, хочеться фільмів, хочеться пісень, саме про оце. Я думаю, про це буде багато написано і вже пишеться, я уже чую те, що вариться десь внизу у війську. Можливо, воно ще не доходить до телебачення, до радіо, але воно є і про це неможливо не писати. Буде багато хорошого кіна і пісень. Кожен по-різному, мені здається, знаходить свої шляхи. От наш підрозділ, власне, займається тим, що ми даємо, підказуємо, що таким сенсом має бути культура, ідентифікація, про яку ти думаєш, і ти розумієш, що ти, в принципі, б'єшся за це. Комусь допомагає релігія, комусь допомагають якісь плани наперед, хтось хоче повернутися додому і зібрати, нарешті, той карбюратор, який 24 лютого не дали козли зібрати. У кожного це різні речі, але я впевнений, що всі для себе це знаходять, тому що, коли в тебе немає цього світла в кінці тунелю, як би це заїжджено не звучало, тоді важко. Особливо коли ти нічого, крім того, що відбувається в тебе під ногами, не бачиш, а там нічого хорошого не відбувається. Кожен по-різному, мені здається, знаходить свої шляхи Ну, і з цієї навіть розмови, і з нашого знайомства, я абсолютно переконана, що ви вірите в нашу перемогу, це зрозуміло, і це не просто якісь такі, пафосні слова. Я просто це дуже спокійно відчуваю, скажімо так. І я це відчуття бачу у вас. Але на чому, все ж таки, конкретніше якщо можна сказати, тримається ваша віра у перемогу України? Я не знаю, це важко пояснити. От я чомусь впевнений, що сьогодні не помру. Хоча зрозуміло, що може бути будь-що, але я себе налаштовую так, і я звідкись це знаю. От власне, так і з перемогою. Я про це знав 24 лютого, коли йшов у військкомат, я був впевнений, що йду брати участь в перемозі. І в мене це відчуття і залишилося. Важко пояснити, це щось ірраціональне, мені здається. Ірраціональне, я так само відчуваю. Ще хочу пригадати, перш ніж ми про це поговоримо, до вашої уваги ще один музичний фрагмент. Це одна з моїх улюблених пісень, не лише Мирослава, а взагалі: Заплакало в стайні немовля, Завітало в гості три царя. Ой, сталось диво, Ой, Бога Сина сповила Марія. Завітало в гості три царя, Кожен цар дитину прославля. Ой, сталось диво, Ой, Бога Сина зігріла Марія. Ця пісня Різдвяна, як ви зрозуміли, як я вже сказала, одна з моїх найулюбленіших. І я Мирославе, хочу, щоб ми поговорили, тому що ми зустрічаємося в такий чудовий час цей Різдвяний, щоб ви розповіли, як ця пісня з'явилася, бо я знаю там рояль в кущах трохи, в історії цієї пісні. І взагалі, щоби ви розказали, людина не живе лише війною зараз. Можливо ви пригадаєте, бо коріння у вас з Полтавщини, що таке Різдво для вас? Можливо, якісь такі спогади? Але почнемо з цієї пісні. Ну, пісня "Запалала в небі зоря"&hеllір; Я от раніше не вірив, коли розказували, хтось там, Пол Маккартні, здається, розказував, що йому пісня "Yеstеrdаy" приснилася. А от власне і в мене так сталося з цією піснею. Я просто уві сні побачив і почув пісню від початку до кінця зі словами, з мелодією. У мене завжди біля ліжка лежить телефон, диктофон. Бо я пару раз, так було вже, думаю, прокинусь, потім напишу. Ні, я відразу беру диктофон, намугикав, зранку розшифрував. Це було років 10 тому. І вийшла пісня і вона, мені здається, поки що єдина в моєму репертуарі, яка може стати народною, тому що я бачив, її вже виконують. Оце ми зараз дивилися, були зйомки проекту Анжеліки Рудницької "Наше Різдво", здається, якщо не помиляюся. Класний концерт. Але я бачив, як цю пісню виконують колядники там по Івано-Франківську. Там люди ходять, вони таку велику коляду водять прямо по вулиці, там чоловік тисяча іде і оце співає. Я бачив, як співають в канадських церквах діти, якісь дитячі хори. Тобто, я розумію, що вона вже пішла в люди. І це дуже класно, але я ж кажу, тут моєї заслуги мало. Але я тут переб'ю А ви можете розписати, наприклад, цю колядку як ноти для хору? Мені здається, це вже хтось зробив. Я вас просто попрошу, тому що я співаю в аматорському хорі і подумала, що для хору було б прекрасно. Я думаю так. Ми з вами поговоримо потім про це. Ну і розкажіть трохи про ваші різдвяні сімейні традиції. Та різдвяна сімейна традиція, це, звичайно, збиратися в сімейному колі. Все, що я пам'ятаю з Полтавщини, це те, що ми намагалися колядувати, і ходили якісь комсомольці, ми тоді ще школярами, та брали всіх на олівець, і потім нас викликали на якусь лінійку ганьби. Якась така дурість. Коротше, слідкували, що не можна було колядувати, але ми колядували. На Полтавщині колядки були набагато простіші, ніж те, що я бачив потім уже десь в Коломиї, там я бував у Франківську. Не такі довгі, не такі затягнуті, але все рівно відчуття свята є. Ну і звичайно подарунки, і звичайно це родинне свято, коли збирається вся сім'я. На жаль, зараз моя родина розкидана по світу: в мене один син навчається в Ірландії, молодший син з дружиною в Німеччині і хіба що до мами, можливо, на Полтавщину з'їжджу. Але навряд, тому що відпустку мені на Різдво сказали, що не дадуть. Мене ось відправили тільки недавно у відпустку. Так що ми будемо зустрічати Різдво на Херсонщині, будемо їздити вітати побратимів і нести це свято в окопи.

Новорічно-різдвяні свята майже підійшли до завершення, хоч святковий настрій все ще витає у повітрі. У магазинах досі лунають радісні пісні, а на телебаченні показують шаблонні сімейні фільми. Повний текст новини

Сьогодні у нас у гостях неймовірно цікава, прекрасна людина, музикант, військовослужбовець Мирослав Кувалдін. Мирославе, вітаю вас у нас в студії. Добрий день, пані Наталю. Добрий день усім глядачам, радий тут сьогодні знаходитись. Дякую, що запросили. Я хочу розпочати нашу розмову з, як то кажуть, самого початку. Як ви, музикант, потрапили до Збройних Сил України? Взагалі, з чого почалася ця ваша воєнна, так би мовити, історія? Ну, моя воєнна історія почалася з нападу Російської Федерації на нашу країну. 24 лютого, коли вони прийшли вже прямо в наші домівки. Я, в принципі, ні хвилини не вагався: на той час я був на Закарпатті, буквально в 10 км від кордону і був, в принципі, на початку черги. Тоді здоровезні черги стояли, щоб виїхати, я десь був в початку цієї черги. Ну, маю на увазі, якби було бажання. Але я пішов у Рахів у військкомат і почекав пару днів, там вже були якраз у військоматі величезні черги. І потрапив у 69-й батальйон 101-ї бригади територіальної оборони. Мені здається, я потрапив у військо, як і більшість свідомих людей, в лютому 22-го рокуХочу зараз усім нагадати останню вашу пісню, точніше останню на цей момент, "До побачення", яка сколихнула і торкнулася дуже багатьох. Вона просто абсолютно неймовірна, зараз ми послухаємо частину, фрагмент цієї пісні, а потім уже детальніше з Мирославом поговоримо:"Допоки сестри і братиЗдіймають в небо прапори,Допоки молодість горить,Ти посміхаєшся з гори.Вогонь запеклих не пече,Я відчуваю за плечемТвоє гаряче серце.Знаю, ми зустрінемось іщеЗ тобою! Друже, ми зустрінемосьІще після всіх воїн!..Всі прості слова набули значення.Ти вже зробив більше, ніж хотів.Не прощаюсь, брате, до побачення!..Ще зустрінемось!.. Ще зустрінемось!.."Ми послухали фрагмент цієї пісні і я, власне, у Мирослава хочу запитати, яка історія її створення. І мені от особисто самій було дуже цікаво, коли я дивилася, де було знято цей неймовірний, такий суто український краєвид. Насправді, жито там було трошки зелене, тож це жовто-зелений краєвид. Ми зняли дуже швидко, десь у полях між Миколаєвом і Херсоном. Останній рік я саме там, на південному напрямку служу. Ви ж знаєте, що я служу вже півтора роки в підрозділі, який називається "Культурний десант". Очолює цей підрозділ Микола Серга, і наш підрозділ займається морально-психологічним забезпеченням військовослужбовців. Тобто моя служба полягає в тому, що я маю компанію своїх друзів, теж артистів, людей, які були до призива митцями, але потім пішли служити. І от в нас є маленька мобільна група, в якій є один гуморист, один лялькар, один виконавець якихось таких молодіжних пісень. І ми їздимо вздовж лінії зіткнення по підрозділах з концертами. Хоча концертами це важко назвати, це, скоріше, зустрічі. Іноді буває, що нас приїжджає четверо, і четверо сидить військовослужбовців, до яких ми приїхали. Іноді нас навіть більше, ніж військовослужбовців. Це може відбуватися по хатах, по бліндажах, по якихось там напіврозбитих школах. І от наша задача - працювати з морально-психологічним забезпеченням. І на початку ми старалися просто людей трошки відволікати, якось там "ха-ха, хі-хі", дитинство згадати, поспівати "Коли я був Мануна", бо там же багато людей до мене підходять, "я ж на ваших піснях виріс", отакий Рекс підходив, в два рази більше за мене, і каже "я ж виріс на ваших піснях". Але при всіх цих зустрічах я розумію, чим далі, тим більше те, про що люди мовчать і те, про що, важко говорити, бо втрата близьких людей, це, мені здається, найважче, до чого неможливо звикнути на війні. І це торкнулося зараз не тільки військовослужбовців, це пережили і це травмує всіх людей в Україні. Мені здається, що не лишилося взагалі жодної людини, яка би не знала когось, кого забрала вже ця війна. І ці цифри ростуть. Мирослав Кувалдін, фото: nоtаtky.uа І от, власне, для того, щоб і самому якось сприйняття цих втрат пропрацювати і для себе знайти пояснення, як далі з цим жити, я, власне, написав цю пісню і потім зрозумів, що не одному мені треба від цього лікуватися і ми вирішили зняти кліп.І судячи з того, як люди сприйняли, я розумію, це саме ті слова, які доречні от в такому сенсі, в такій ситуації. Коли ти хочеш щось сказати про людей, яких вже не повернеш, залишається себе заспокоїти, що ми рано чи пізно всі зустрінемося. Вона, мені здається, на мою думку, дуже вчасна, ця пісня. Ну, вона завжди вчасна в такій ситуації, тому що зараз побутує така думка, багато артистів говорять, що недоречно, ще ніби зарано, що повинна війна закінчитися, потім це все осмислити і лише потім розпочинати якісь там творчі пошуки чи проєкти.Чесно кажучи, я теж спочатку так думав. Пісню я влітку десь написав, чи навіть навесні. Я теж спочатку думав, що варто почекати вже перемоги і тоді будемо сумувати по-справжньому, знаєте, зі сльозами чоловічими на очах. Але їздячи по підрозділах, зустрічаючись з хлопцями, я зрозумів, що ця пісня саме зараз потрібна, чому ми, власне, і вирішили видати її зараз. Я сподіваюсь, що вона багатьом допоможе, так як і мені допомагає. Ну, ще теж так цікаво, зараз дуже багато людей пішло на війну, які не є кадровими військовими. Ви взагалі окрема тема, музиканти. Але от дивіться, є музикант, і він патріот своєї держави. Чи може бути, наприклад так, аби під час війни займатися винятково творчістю? Чи ви поєднуєте такі ці почуття в собі, що я і музикант і громадянин? Чи це все просто відбувається гармонійно? Коли я йшов служити, я був громадянином. Півтора роки прослуживши в 69-му батальйоні, я жодного разу не тримав у руках гітару, не думав навіть про це. Я сидів, я працював з документами, я працював у штабі, але все одно, я віддавав і зараз віддаю весь свій час державі і працюю на перемогу. І відповідно, звичайно, що громадянство і патріотизм стоять на більш високому щаблі, ніж твоя професія. В принципі, що мені в армії подобається, що ти коли одягаєш піксель, то стає абсолютно всім байдуже, чим ти займався до того.Ну, тобто, байдуже, ти з багатої сім'ї чи з бідної, з села чи з міста. Є в тебе три вищі освіти чи взагалі ти читати не вмієш. Треба копати - всі копають, треба бігти - всі біжать. Треба стріляти - всі стріляють. І це дуже класно, але потім, з часом, людина знаходить себе в армії і всі починають уже тоді виявляти його сильніші сторони і намагатися використати їх. Так що чим швидше ви підете в армію, тим швидше ви знаєте там своє місце. Це дуже добре, що ви сказали, тому що зараз дуже багато так званої зради, як то кажуть, так? І ці розмови, як правило, вони поширюються серед так званих "тилових" людей. А військові, з якими я спілкувалась особисто, ну 99% з них говорять десь приблизно так, як ви. І от дивіться, а ви відчуваєте оцю підтримку? Я не кажу матеріальну, про якісь збори чи щось таке, не матеріальну, а якусь таку внутрішню, духовну підтримку саме від тилу. І чи не дратує вас, коли ви, наприклад, приїжджаєте в місто, десь подалі від фронту і бачите навколо суцільний, якщо не гульбан, то абсолютно розслаблений стан? Мене спочатку це тригерило, і я так щось намагався трошки визвірятися про себе, але потім я знайшов такий психоприйомчик, яким себе заспокоюю. От коли я бачу людину призовного віку, чоловіка, який там сидить, курить кальян, я собі кажу, а може це військовий у відпустці сидить, і от кальян вирішив покурити. Тобто я людям даю якийсь аванс, що вони, в принципі, нормальні люди. Це про те, чи не тригерить ця історія. А з приводу того, чи відчуваю підтримку тилу – я відчуваю підтримку своєї родини. Мною пишається моя дружина, моя мама, моя сестра. І мені цього достатньо. Я не сильно зараз ходжу в соцмережах. У соцмережах ходять якраз ті люди, у яких багато є часу, які нічим не зайняті, які потенційно бояться армії і призиву. І я думаю, що людина ж так влаштована, що ти чого боїшся, те й знаходиш. Тобто, якщо мене цікавить наша перемога, я знаходжу відоси, як там Рекси розривають москалів, корейців і ще когось. А якщо тебе цікавить зрада і там, не знаю, бусифікація, то ти знаходиш такі відоси. Причому, соцмережі зчитують ці алгоритми, і якщо вони відчували, що в тебе серце ойкнуло саме на тому, як там, не знаю, жінка свариться з ТЦК, то в тебе і наступне відео буде про те, що жінка свариться з ТЦК. І тоді складається враження, що країна тільки цим і живе, що жінки сваряться з ТЦК. Це, звичайно, не так. Ми останній раз бачилися, коли ви очолювали дуже цікавий культурологічний проєкт там, власне, на Закарпатті. Як ви вважаєте, чи зараз є потреба, чи доречно підтримувати якісь проєкти саме культурологічні в Україні? Ну так, звичайно, згадуючи Черчилля, це він, здається, говорив, що якщо ми не будемо приділяти увагу культурі, то власне, за що ми воюємо? Звичайно, потрібно думати про культуру. Ви говорите про мої проєкти в селі Кваси Закарпатської області: якраз буквально перед війною ми отримали грант і виграли кошти, я купив обладнання під студію звукозапису. І я ось, до речі, був у відпустці, їздив в Кваси на відпочинок, побув там в санаторії. І студія стоїть, комп'ютер стоїть, на якому і муха ще не сиділа. І мені так цього, звичайно, шкода. Але я розумію, прийде час. Але щоб зовсім культурою не займатися, ні. Треба продовжувати жити, тому що це вже 10 років триває, так? І скільки тоді можна не займатися культурою? Треба, але треба нормально собі ставити пріоритети і визначати, хто цим може займатися. І в мене є вже майже стала фраза, що в принципі, зібрати Палац спорту і позбирати кошти на дрони може і Надя Дорофеєва, розумієте? Так що, я не проти. Хай цим займаються ті, хто не може воювати.Я теж так вважаю. Зараз, до речі, просто якийсь театральний та концертний бум в Києві, страшенний просто попит. І це абсолютно справедливо, і всі, нарешті, хто сумнівався, побачили, яка вона класна і висококласна українська музика. Але, знову ж таки, люди різні, скажімо так. От на вашу думку, що нас зараз може об'єднувати? Тому що не секрет, що все одно, багато хто говорить, що ті, які на війні і ті, хто в тилу, мають різні погляди на якісь такі речі, але ми нація і ми повинні бути єдиними. Ідеалу не існує, я розумію, але все ж таки, що нас може ще об'єднувати, окрім інстинкту самозбереження, окрім воєнних загроз? Що може об'єднувати і що ми можемо робити? Необхідно нам чекати якихось директив, чи що нам скаже влада, чи щось таке, щоб українці так не сварились?Завдяки тому, що на нас напала Російська Федерація так безцеремонно, у нас перші пару місяців було це об'єднання. Воно було, можливо, десь на інстинктах самозбереження, але було розуміння того, що ми держава, що ми незалежна держава і що ми маємо за це також битися.Ця історія залишилася. І я думаю, що це і має нас рухати надалі, тому що незалежність - це таке дерево, яке поливають кров'ю, і це треба усвідомлювати. Воля або смерть - це не пусті слова. Я думаю, що це найсильніший мотив. Ну, а от знаєте, є така фраза, що "на війні усі атеїсти стають віруючими". Все ж таки, що важливіше - інстинкт самозбереження, чи ще якась вища духовна складова? Ясно, що це загроза там життю, загроза здоров'ю, але людина не може жити весь час так, це проти її природи. Весь час в якомусь такому стиснутому, стресовому дуже стані. І яким чином люди себе наповнюють? Оце побратимство, наприклад. Я думаю, звичайно, що братерство військовослужбовців - це зараз уже одна окрема субкультура, і я сподіваюся, що ми будемо триматися одне одного і після перемоги… Я б дуже хотіла, щоби якраз мистецьких творів на цю тему стало більше, тому що побратимство - це неймовірна штука. Хочеться картин, хочеться фільмів, хочеться пісень, саме про оце. Я думаю, про це буде багато написано і вже пишеться, я уже чую те, що вариться десь внизу у війську. Можливо, воно ще не доходить до телебачення, до радіо, але воно є і про це неможливо не писати. Буде багато хорошого кіна і пісень. Кожен по-різному, мені здається, знаходить свої шляхи. От наш підрозділ, власне, займається тим, що ми даємо, підказуємо, що таким сенсом має бути культура, ідентифікація, про яку ти думаєш, і ти розумієш, що ти, в принципі, б'єшся за це. Комусь допомагає релігія, комусь допомагають якісь плани наперед, хтось хоче повернутися додому і зібрати, нарешті, той карбюратор, який 24 лютого не дали козли зібрати. У кожного це різні речі, але я впевнений, що всі для себе це знаходять, тому що, коли в тебе немає цього світла в кінці тунелю, як би це заїжджено не звучало, тоді важко. Особливо коли ти нічого, крім того, що відбувається в тебе під ногами, не бачиш, а там нічого хорошого не відбувається. Ну, і з цієї навіть розмови, і з нашого знайомства, я абсолютно переконана, що ви вірите в нашу перемогу, це зрозуміло, і це не просто якісь такі, пафосні слова. Я просто це дуже спокійно відчуваю, скажімо так. І я це відчуття бачу у вас. Але на чому, все ж таки, конкретніше якщо можна сказати, тримається ваша віра у перемогу України? Я не знаю, це важко пояснити. От я чомусь впевнений, що сьогодні не помру. Хоча зрозуміло, що може бути будь-що, але я себе налаштовую так, і я звідкись це знаю. От власне, так і з перемогою. Я про це знав 24 лютого, коли йшов у військкомат, я був впевнений, що йду брати участь в перемозі. І в мене це відчуття і залишилося. Важко пояснити, це щось ірраціональне, мені здається. Мирослав Кувалдін, фото: ukr.rаdіоІрраціональне, я так само відчуваю. Ще хочу пригадати, перш ніж ми про це поговоримо, до вашої уваги ще один музичний фрагмент. Це одна з моїх улюблених пісень, не лише Мирослава, а взагалі:  Заплакало в стайні немовля,Завітало в гості три царя.Ой, сталось диво,Ой, Бога Сина сповила Марія.   Завітало в гості три царя,Кожен цар дитину прославля.Ой, сталось диво,Ой, Бога Сина зігріла Марія. Ця пісня Різдвяна, як ви зрозуміли, як я вже сказала, одна з моїх найулюбленіших. І я Мирославе, хочу, щоб ми поговорили, тому що ми зустрічаємося в такий чудовий час цей Різдвяний, щоб ви розповіли, як ця пісня з'явилася, бо я знаю там рояль в кущах трохи, в історії цієї пісні. І взагалі, щоби ви розказали, людина не живе лише війною зараз. Можливо ви пригадаєте, бо коріння у вас з Полтавщини, що таке Різдво для вас? Можливо, якісь такі спогади? Але почнемо з цієї пісні. Ну, пісня "Запалала в небі зоря"… Я от раніше не вірив, коли розказували, хтось там, Пол Маккартні, здається, розказував, що йому пісня "Yеstеrdаy" приснилася. А от власне і в мене так сталося з цією піснею. Я просто уві сні побачив і почув пісню від початку до кінця зі словами, з мелодією. У мене завжди біля ліжка лежить телефон, диктофон. Бо я пару раз, так було вже, думаю, прокинусь, потім напишу. Ні, я відразу беру диктофон, намугикав, зранку розшифрував. Це було років 10 тому. І вийшла пісня і вона, мені здається, поки що єдина в моєму репертуарі, яка може стати народною, тому що я бачив, її вже виконують. Оце ми зараз дивилися, були зйомки проекту Анжеліки Рудницької "Наше Різдво", здається, якщо не помиляюся. Класний концерт. Але я бачив, як цю пісню виконують колядники там по Івано-Франківську. Там люди ходять, вони таку велику коляду водять прямо по вулиці, там чоловік тисяча іде і оце співає. Я бачив, як співають в канадських церквах діти, якісь дитячі хори. Тобто, я розумію, що вона вже пішла в люди. І це дуже класно, але я ж кажу, тут моєї заслуги мало. Але я тут переб'ю А ви можете розписати, наприклад, цю колядку як ноти для хору? Мені здається, це вже хтось зробив. Я вас просто попрошу, тому що я співаю в аматорському хорі і подумала, що для хору було б прекрасно.Я думаю так. Ми з вами поговоримо потім про це. Ну і розкажіть трохи про ваші різдвяні сімейні традиції. Та різдвяна сімейна традиція, це, звичайно, збиратися в сімейному колі. Все, що я пам'ятаю з Полтавщини, це те, що ми намагалися колядувати, і ходили якісь комсомольці, ми тоді ще школярами, та брали всіх на олівець, і потім нас викликали на якусь лінійку ганьби. Якась така дурість. Коротше, слідкували, що не можна було колядувати, але ми колядували. На Полтавщині колядки були набагато простіші, ніж те, що я бачив потім уже десь в Коломиї, там я бував у Франківську. Не такі довгі, не такі затягнуті, але все рівно відчуття свята є. Ну і звичайно подарунки, і звичайно це родинне свято, коли збирається вся сім’я. На жаль, зараз моя родина розкидана по світу: в мене один син навчається в Ірландії, молодший син з дружиною в Німеччині і хіба що до мами, можливо, на Полтавщину з'їжджу. Але навряд, тому що відпустку мені на Різдво сказали, що не дадуть. Мене ось відправили тільки недавно у відпустку. Так що ми будемо зустрічати Різдво на Херсонщині, будемо їздити вітати побратимів і нести це свято в окопи. 

Різдвяні пісні, музика на Різдво, Мерайя Кері, Майкл Бубле — Іtʼs Веgіnnіng tо Lооk а Lоt Lіkе Сhrіstmаs, Щедрик, Енді Вільямс — Іt's thе Моst Wоndеrful Тіmе оf thе Yеаr, Дін Мартін — Lеt Іt Snоw! Lеt Іt Snоw! Lеt Іt Snоw! — Суспільне Культура

Різдвяні традиції в Польщі вже багато років передаються з покоління в покоління. Прикрашання ялинки, щедрування, 12 святвечірніх страв, колядування — ось найвідоміші різдвяні звичаї. Але є й менш відомі традиції, наприклад, зривання чудодійної квітки ліщини.

Про це йдеться в анонсі заходу."Пориньте в атмосферу святкової музики разом із дуетом "Сестри Тельнюк". На вас чекатимуть пісні на вірші українських поетів, а також традиційні різдвяні колядки", - зазначили в РЕN Ukrаіnе.Дует "Сестри Тельнюк", що складається з відомих народних артисток України Лесі та Галі Тельнюк, має за плечима численні студійні альбоми, театральні постановки та відзнаку імені Василя Стуса за збереження української культури.Особливістю концерту буде можливість для гостей обрати до трьох пісень, які вони хотіли б почути. Для цього потрібно зробити добровільний благодійний внесок на підтримку Кult.Роdсаst, а також вибрати пісні зі списку, представленого у реєстраційній формі. Композиції, які наберуть найбільше голосів, будуть виконані на концерті. Якщо внесок перевищує 1000 грн, обрана пісня заздалегідь гарантовано прозвучить.Крім того, цей захід підтримує збір коштів на закупівлю автівок та інших необхідних речей для ЗСУ, організований Кult.Роdсаst — подкастом, який розкриває теми культури, літератури та філософії. Автори Кult.Роdсаst літературознавиця Тетяна Огаркова та філософ Володимир Єрмоленко.Вхід за попередньою реєстрацією: httрs://fоrms.glе/rfМztКYРWvtQJі9о6У четвер, 5 грудня, о 18:30 у київському просторі РЕN Ukrаіnе відбувся поетичний вечір за участі Ірини Цілик, Ярини Чорногуз та аrіеl rоsé під назвою "Поезія, що документує війну".

Здавалося б, на свята потрібно слухати різдвяну музику. Особливо актуально це за кермом, щоб підтримувати відповідний настрій. Але ми б закликали цього не робити, якщо ви не хочете потрапити у ДТП. Повний текст новини

Щоб солодкі різдвяні страви з маком вийшли ідеальними, потрібно знати, що робити, щоб цей дуже важливий інгредієнт не зіпсував всю страву. Адже часто натрапляємо на гіркий мак. Ось перевірені способи позбутися гіркоти та зберегти випічку або інші страви. Втім варто знати, якщо ці методи не допомогли, значить мак більше не придатний для споживання, пише bеszаmеl. Як позбутись гіркоти маку Перед покупкою спробуйте мак. Якщо він вологий, не купуйте його. Надкусіть зерно - воно повинно мати злегка солодкуватий смак. Щоб мак не гірчив, спочатку промийте його в холодній воді, потім ретельно відцідіть і почекайте кілька чвертей години. Потім помістити в каструлю і залити теплим, але не гарячим молоком. На склянку маку дві склянки молока. Мак замочити на 15 хвилин, потім варити півгодини. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Святвечір: яку страву першою поставити на стіл серед 12 інших Гіркий мак після ошпарювання якнайшвидше промити холодною водою і одразу використовувати для приготування страви. Мак, призначений для запікання, ошпарюють не один, а тричі з додаванням невеликої кількості молока. Розтерти мак з невеликою кількістю меду і вершків. Напередодні Різдва, 24 грудня, українці відзначатимуть Святий Вечір - символічне закінчення різдвяного посту. Цей особливий день прийнято святкувати в сімейному колі. На Святвечір, за традицією, готують пісні страви. Усього на столі має бути 12 частувань - їх зіставляють з кількістю апостолів та місяців у році. Часто українці готували з продуктів, до яких мали доступ, саме тому більшість страв мали прості рецепти й складалися зі звичних інгредієнтів. Однак сьогодні все більше людей надають перевагу вишуканій кухні.

Різдвяні свята на Лемківщині неможливі без унікальних колядок. Ці пісні – справжнє багатство місцевої музичної культури, що передається з покоління в покоління. Повний текст новини

Котлети з картоплі та гречки - це чудовий вибір для тих, хто шукає смачну, поживну та водночас пісну або вегетаріанську страву. Вони прості у приготуванні та для них потрібні доступні інгредієнти. Ці котлети ідеально підходять як для святкового столу під час Різдвяного посту, так і для щоденного меню. Як готувати вегетаріанські котлети до посту, розповідає на YоuТubе-канал фудблогер Міль Алекс. Котлети з гречки та картоплі Інгредієнти картопля - 400 г гречка - 200 г морква - 140 г цибуля - 140 г борошно (або панірувальні сухарі) - 3-5 ст. л. олія - 30-40 г сіль - дрібка перець - до смаку копчена паприка - до смаку сушений часник - до смаку хмелі-сунелі - до смаку Як приготувати Котлети ліпляться з готової гречки та відвареної картоплі. Тому спочатку картоплю потрібно промити та відварити в мундирі. Гречку промийте, перекладіть в невелику каструлю, залийте водою та варіть до готовності. Тим часом підготуйте решту інгредієнтів. Цибулю потрібно почистити та нарізати на невеликі кубики, а моркву - очистити від шкірки та натерти на великій тертці. Щоб смак котлет був більш насиченим, овочі потрібно попередньо присмажити. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Різдвяні пампухи без молока і яєць: рецепт фудблогерки, що підкорить кожного Спершу в олії обсмажте цибулю до розм'якшення, протягом приблизно 5 хвилин. Потім всипте моркву і смажити інгредієнти що протягом 5-7 хвилин, перемішуючи. Відварену картоплю очистьте і натріть на великій терці. Додайте до картоплі відварену гречку, зливши з каші воду, та овочеву засмажку. За бажанням, до картопляної маси можна додати сіль, перець та спеції. Ретельно перемішайте масу і сформуйте невеликі котлети. Для того, щоб котлети краще тримали форму, обваляйте їх в борошні або панірувальних сухарях. Після цього потрібно обсмажити котлети на середньому вогні, по 3 хвилини з кожного боку. Якщо для смаження використовувалась олія, перед подачею спершу викладіть котлети на серветку, щоб прибрати зайвий жир. Різдвяний піст один з найтриваліших та найважливіших постів у вірян. Це особливий період, в якому українці готуються до Різдва Христового. Кулінар Євген Клопотенко пропонує три корисні пісні страви, які вам сподобаються.

Як не заблукати між книжкових стелажів? Розповідаємо про різдвяні дитячі книги від "Видавництва Старого Лева", що захоплять серденька найвибагливіших маленьких читачів."Мумі-троль і перший сніг"Сесілія Девідссон, Алекс Гаріді, Майя ЙонссонМедитативна розповідь для найменших читачів про Мумі-троля та його перше знайомство зі снігом. Для шанувальників творчості Туве Янсон стилістика плинної розповіді та неквапливий сюжет будуть дуже знайомими. А ще тут і Мумі-мама, і Вітрогонка, і бешкетниця Маленька Мю. Тобто ця невеличка історія, хоч і була написана пізніше, дотримується усіх канонів повістей Янсон. З приємних бонусів: зимова мапа Країни Мумі-тролів, сторінка-знайомство з персонажами та чарівні ілюстрації в холодній палітрі.Що ж в основі історії? Однієї зимової ночі Мумі-троль раптово прокидається із зимової сплячки. Він почувається самотнім у своїй хатинці, адже Мумі-мама продовжує бачити сни. Наш герой вирішує розшукати своїх друзів. Проте на вулиці його чекає несподіванка: уся долина застелена периною зі снігу. Мумі-тролю варто бути обережним та прислухатися до порад більш досвідчених друзів – зима однаково прекрасна й однаково небезпечна. Он снігами мандрує Крижана Пані, від доторку якої білочка перетворюється на крижинку. А он із далеких долин пришкандибав песик Бідась – у тамтешніх краях закінчилася їжа. Отож, у сюжеті заховано чимало викликів, які чекають на Мумі-троля. Герой перебуває в постійних ваганнях: чи поділитися своїми запасами їжі й житлом зі звірятами, що прибули до долини? Як дати раду із надто галасливим гостем, який нікому не до вподоби? Забігаючи на перед, звісно ж Мумі-троль впорається, проте не без помилок. І в цьому унікальність світу Мумі-тролів: його герої не наскрізно добрі й не однозначно погані. Це точно відгукнеться маленьким читачам. Адже, направду, ніхто не любить ділитися солодким варенням, тим паче із галасливим гостем. Але бувають ситуації, коли це необхідність, а галасливий гість виявиться надзвичайно хороброю істотою та першим допоможе в біді. "Привид, який спить у валізі"Наталка МалетичЦе друга історія про зворушливу дружбу дівчинки Маргаритки та Привида, що мешкає у старому будинку. Друзі вже впоралися із безсонням Привида і тепер він спокійнесенько хропе у бузковій валізці. Але зараз у Привида інший клопіт: ось-ось прийде святий Миколай і треба хутчіше сідати за написання листа. Це дуже непросте завдання для нашого героя – він не знає літер. Добре, що у нього є подруга! Маргаритка просить св. Миколая у своєму листі, аби Привид навчився писати. Проте, чи варто для цього турбувати Чудотворця? Можливо, треба виявити трохи більше власної волі та наполегливості? "Родзинка" цієї книжки – ілюстрації Наталії Чорної, неймовірної краси та деталізації. У них хочеться пірнути й опинитися разом із героями в старовинному будинку із рипучими сходами. Можливо, там маленьким читачам вдасться разом із Привидом намалювати сніжинку. А тоді вже й до написання літер недалеко."Різдвяна шапка Янголинки"Грася ОлійкоНеймовірно світла історія від художниці та письменниці Грасі Олійко про Різдвяне диво та допомогу тим, хто у біді. Звісно ж, оформлена у впізнаваному авторському стилі. В центрі сюжету – дівчинка-янголя, завдання якої літати над містом та дарувати людям різдвяний настрій. Раптово Янголинка знайомиться із кошеням, що опинилося на вулиці посеред зими. Дівчинка загортає нового друга у свою шапку і обіцяє, що він не залишиться самотнім на Різдво.Соціальна відповідальність та зооактивізм – теми, які нерідко підіймає авторка у своїх книжках. Згадаймо хоча б зворушливу "Історію, яку розповіла Жука". Грася й сама прихистила двох чотирилапих красунь Жуку та Санту, тож на власному прикладі демонструє важливість турботи про тварин-безхатьків. У "Різдвяній шапці Янголинки" закладено кілька важливих месиджів: турбота про тваринку – справа нелегка; доглядати за чотирилапим зможе не кожен, а найкраще той, хто вже мав подібний досвід і знає, що його чекатиме. Наприклад, кошеня опинилося на вулиці, бо напісяло у вазон і власник був не готовий до таких викликів долі. Янголинка – досвідчена рятувальниця тваринок - обирає для кошеняти перевірену сім’ю, де його точно любитимуть. А останні рядки з книжки просто крадуть серденько: "… жодна шапка і жоден шарф не гріють так, як добра справа, як врятоване маленьке життя"."Пінгвінокупка"Росс МонтґомеріКумедна розповідь для найменших читачів про пригоди непосидючих пінгвінів. От кому точно не нудно в снігах! Цілісінькими днями пінгвіни бавляться серед криг Південного полюса: катаються на ковзанах, рибалять і навіть жонглюють сніжинками. Та одного ранку з ними трапляється халепа: зграйка птахів примерзає одне до одного і тепер їм ніяк не розійтися. Відважний маленький пінгвін Писклик кличе на допомогу друзів. Чи вдасться їм вигадати план, як роз’єднати пінгвінокупку?Росс Монтґомері - молода зірка серед британських дитячих письменників. Оскільки за першою професією він є вчителем молодших класів, точно знає, як зацікавити малечу сюжетом та змусити реготати. А поміж тим - заховати за кумедною казкою багато корисної інформації про тварин, що мешкають в Антарктиці, про безмежний океан та великі міста. Адже, задля розв'язання своєї проблеми, пінгвінокупка помандрує через блискучий океан до метушливого мегаполіса. Таким чином, письменник створив пригодницьку історію для дітей про дружбу, дух спільноти та важливість допомоги тим, хто потрапив у біду."Таємні нотатки з Магічної школи Різдва"Олександра ОрловаХто такий святий Миколай і де він мешкає? Як дарувати людям різдвяний настрій й передчуття дива? Як святкують Різдво у різних куточках світу? Про все це розповість книга "Таємні нотатки з Магічної школи Різдва". Однієї зимової ночі до головної героїні цієї історії приходить незвичайний гість – святий Миколай. Чудотворець пропонує дівчинці стати ученицею Магічної школи Різдва. У цю школу вже відібрали дітей з Австралії, Японії, Ефіопії, Ірландії, Норвегії… У всіх них в майбутньому важлива місія: хтось писатиме різдвяні пісні чи книжки, хтось малюватиме різдвяні ілюстрації, хтось зніматиме святкові реклами й фільми, дехто очолить майстерню чи навіть фабрику з виготовлення новорічних прикрас.Вчителі у школі незвичні та дещо ексцентричні: історії навчає Святий Миколай, ботаніку викладає італійська різдвяна чарівниця пані Бефана, вчитель різдвяної музики – пан Леонтович, зоології – скандинавський могутній чарівник Йоулупуккі, що розуміє мову тварин та опікується десятьома північними оленями… У вільний від уроків час діти зазирнуть у бібліотеку та на кухню, щоб дізнатися про книги та страви, які стали символами Різдва в різних країнах. І, звісно ж, почують історію ялинки, яка ще з 16 ст. тісно пов’язана зі святом. Поза сумнівом, випускники залишать школу справжніми знавцями Різдва. А разом із ними й ми, читачі. Схоже, саме цю мету й переслідувала авторка книжки: "Я мріяла написати особливу різдвяну книжку і я почала творити її в жанрі фентезі, – каже Олександра Орлова, – але після перших розділів зрозуміла, що передусім хочу зробити її інформативною, пізнавальною, прикладною, магічним чином умістити в неї прочитане і досліджене мною про Різдво, його історію, традиції, культуру і мистецтво, його кулінарію, розваги й рукотвори". Справді, "Таємні нотатки з Магічної школи Різдва" – енциклопедія свята, з детальними рецептами напоїв та страв, з порадами щодо декорування оселі та ялинки, з історичною розвідкою, чому Різдво (попри гоніння й заборони) стало одним з головних свят року для людей усього світу. Олена ЦВИК

Різдвяні свята неможливо уявити без запашних пампухів, які є символом родинного тепла та затишку. На Святвечір їх готують пісними, без молока та яєць. Але пампухи без цих інгредієнтів виходять не менш ніжними, ароматними та смачними. Простим рецептом з мінімумом продуктів поділилась фудблогерка Катерина Хома. Інгредієнти: Борошно пшеничне - 400 г Дріжджі пресовані - 20 г Апельсин - 1 шт. Цукор - 50 г Вода - 150 мл Олія соняшникова рафінована - 80 мл Олія соняшникова рафінована - &frас12; л Сіль - 1 щіпка ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Святвечір: яку страву першою поставити на стіл серед 12 інших Як приготувати Дріжджі розведіть у воді. Просійте борошно, додайте цукор та сіль, злегка перемішайте, влийте соняшникову олію, натріть цедру одного апельсина та замісіть тісто. Воно пружне, не має липнути до рук. Накрийте тісто рушником і залиште на 2 год при кімнатній температурі. Розкачайте тісто товщиною приблизно пів см і виріжте кружечки формою. Накрийте рушником і залиште на 30 хв. Розігрійте олію і зменште вогонь до середнього, опускайте пампухи по одному і смажте з обох сторін до золотавого кольору. Готові пампухи викладайте на 3-5 хв на застелену паперовими рушниками тарілку, а потім одразу посипте цукром, або цукровою пудрою. Переглянути цей допис в Іnstаgrаm Допис, поширений Катя рецепти соntеnt сrеаtоr (@kаthеrіnе.khоmа) Напередодні Різдва, 24 грудня, українці відзначатимуть Святий Вечір - символічне закінчення різдвяного посту. Цей особливий день прийнято святкувати в сімейному колі. На Святвечір, за традицією, готують пісні страви. Усього на столі має бути 12 частувань - їх зіставляють з кількістю апостолів та місяців у році. Часто українці готували з продуктів, до яких мали доступ, саме тому більшість страв мали прості рецепти й складалися зі звичних інгредієнтів. Однак сьогодні все більше людей надають перевагу вишуканій кухні.

Однією з найбільш очікуваних традицій цього свята є подарунки. Кожен рік, прокидаючись у День святого Миколая, діти спершу заглядають під подушку або у традиційні шкарпетки, де знаходять солодощі, іграшки чи інші приємні дрібниці, тоді як неслухняні - ризикують знайти різочку.Напередодні відзначення, діти пишуть листи до святого, розповідаючи про свою поведінку протягом року та діляться своїми мріями. Однак, це свято більше, ніж просто подарунки, воно уособлює доброту та взаємопідтримку. День святого Миколая нагадує нам про важливість допомагати тим, хто потребує. Тому важливо цього дня проявляти турботу та увагу до ближніх.Святий Миколай: історія святаСвятий Миколай у сучасній культурі став переважно святковим образом – добрим дідусем, який приносить подарунки слухняним дітям. Проте, не всі навіть дорослі люди знають про те, що Святий Миколай не просто казковий персонаж, а реальна історична постать, яку ототожнюють із християнським святим Миколаєм Чудотворцем.Миколай народився між 270 і 286 роками в місті Патара, в регіоні Лікія (сьогодні це територія Туреччини). Він служив єпископом, здійснював паломництва до Святої Землі та Єгипту. У часи римських переслідувань християн, Миколай зазнав жорстоких тортур і потрапив до в’язниці, але пізніше був звільнений.Вшановувати святого Миколая Чудотворця почали лише приблизно з VІ століття. Його мощі були перенесені італійськими купцями до міста Барі, де вони зберігаються й сьогодні. Саме за образом цього святого в багатьох країнах виник святковий персонаж, який відомий під різними іменами. Наприклад, у США, Великій Британії та інших англомовних державах він відомий як Санта Клаус і приносить подарунки дітям в ніч перед Різдвом, 25 грудня.В Україні вшанування Миколая Святителя має глибокі історичні корені. У літописах згадується, що ще в 882 році в Києві вже існувала церква, присвячена цьому святому. Святий Миколай був особливо шанований серед моряків і козаків Запорозької Січі, які вважали його своїм покровителем. На кожному кораблі обов’язково висіла невелика іконка із зображенням святого, що символізувала захист і благословення. Існує легенда, що на честь святого Миколая, покровителя мореплавців, було названо портове місто Миколаїв.Насправді легенд та історій, якій пов'язані з цим святим надзвичайно багато. Так, існує переказ про те, як святий Миколай допоміг трьом сестрам, що були дуже бідними. Через злидні, ніхто не хотів брати з ними шлюб. Щоб врятувати їх від тяжкої долі, Миколай уночі непомітно підкинув до їхньої оселі по мішечку з золотом кожній. За переказами, вони випадково потрапили у шкарпетки, які сестри сушили біля каміна. Саме ця історія стала основою для європейської традиції класти подарунки в різдвяні шкарпетки.Святий Миколай на полотні Ярослава Чермака та малюнок, Фото: Колаж ЕспресоКоли святий Миколай у 2024 році?Раніше в Україні День святого Миколая традиційно святкували 19 грудня, проте з 2023 року, у зв’язку з переходом на новоюліанський церковний календар, його дата змістилась на 6 грудня. У 2024 році це свято припадає на п’ятницю. Тож українці вже вдруге відзначатимуть День Миколая за оновленою датою, зберігаючи теплі традиції та особливу атмосферу дня.День святого Миколая: традиціїДень святого Миколая в Україні сповнений традицій, які дарують радість і тепло кожній родині. Це свято об'єднує покоління та нагадує про важливість добрих вчинків. Крім традиційних подарунків для діток та написання листів, існують також інші звичаї. Свято Миколая – це також час для доброти та благодійності. Багато людей долучаються до допомоги нужденним, організовуючи акції на підтримку сиріт, людей похилого віку чи малозабезпечених родин. Такі вчинки відображають суть цього дня, адже святий Миколай завжди був відомий своєю щедрістю.Не обходиться святкування і без церковних традицій. У цей день віряни збираються на богослужіння, щоб вшанувати пам'ять святого, помолитися за здоров'я та попросити його заступництва. Урочисті молитви наповнюють храми особливою атмосферою спокою та вдячності.Для дітей це свято асоціюється також із радісними святковими заходами. У школах, дитячих садках та культурних центрах проводяться тематичні вистави, на яких малеча виконує вірші та пісні, присвячені святому Миколаю. Такі заходи створюють незабутні спогади, а після вистав дітям вручають подарунки.Імбирні пряники до святого Миколая, Фото: FrееріkЩо подарувати дитині на День святого Миколая?Традиційно цього дня малечі дарують солодощі: шоколадки, льодяники, пряники або подарункові набори цукерок. Крім того, сьогодні на полицях багатьох супермаркетів можна знайти цікавіші варіанти, наприклад, шоколадні "адвент-календарі" різних відомих компаній. З такими подарунковими наборами солодощів, свято може продовжитись трохи довше. Тематичні прикраси на ялинку або статуетки святого Миколая стануть приємним символом свята. Якщо ж ви все ж таки вирішили подарувати щось більше, тоді орієнтуйтеся на вік, інтереси та характер дитини. Найважливіше – створити для малечі атмосферу свята та відчуття дива, враховуючи індивідуальні вподобання. Для маленьких дітей чудовим вибором стануть м’які іграшки, конструктори, пазли або настільні ігри. Останніх, до речі, сьогодні дуже багато, їх різноманіття дійсно вражає. Крім класичної "Монополії", можна знайти тематичні або навіть патріотичні варіанти, які зацікавлять навіть дорослих. Такі подарунки не лише порадують дитину, але й сприятимуть її розвитку. Книга з казками про святого Миколая або цікава енциклопедія теж стане чудовим подарунком.Якщо ваша донька захоплюється ляльками, ігровими будиночками або наборами, які стосуються певних професій (кухар, лікар тощо), такі подарунки стануть чудовим вибором. А для хлопчика, який цікавиться технікою або майструванням, ідеальним варіантом можуть бути іграшкові машинки, роботи-трансформери чи комплекти інструментів для маленьких майстрів.Якщо ви вбачаєте у дитині творчі риси, тоді зверніть увагу на набори для малювання, створення браслетів, ліплення чи моделювання. Подарунки, Фото: FrееріkСьогодні досить високі ціни на всі дитячі речі, тому практичним варіантом може стати теплий одяг. Для того, щоб додати святкової атмосфери, зверніть увагу на речі, що виконані за новорічними мотивами. Милі светри, піжами, кігурумі, шкарпетки чи навіть рукавички, будуть щоденним нагадуванням про веселі свята та подарують затишок. Для активних дітей можна подумати про спортивні товари – це ще один більш практичний варіант. Якщо ви хочете подарувати незабутні емоції та знаєте, що дитина любить кататись на ковзанах або, наприклад, захоплюється грою в хокей, тоді придбайте їй товари, що сприятимуть активному відпочинку.  День святого Миколая – це не просто день сюрпризів, а час, коли кожен має змогу творити добро, наповнювати серця теплом і дарувати іншим трохи магії та радості.Джерела: РБК-Україна, ТСН

Різдво символізує народження Ісуса Христа у Віфлеємі. Згідно з віруваннями, Ісус був посланий Богом, щоб спокутувати гріхи людства та подарувати йому спасіння. Його народження стало переломним моментом в історії, з чого почалася сучасна епоха - "наша  ера". Цьогоріч українці вже вдруге будуть відзначати Різдво разом із західними країнами 25 грудня.Різдво Христове: підготовка до святаСвяткування традиційно розпочинається з Різдвяного посту, або Пилипівки, що триває 40 днів - із 15 листопада по 24 грудня. Цей багатоденний піст символізує очищення душі й тіла від зла та гріхів перед великим святом.Особливе місце в українській культурі займає Святвечір, який припадає на вечір перед Різдвом, тобто на 24 грудня. У цей день вся родина спочатку прибирає оселю, а потім збирається за спільним столом, де головною стравою є кутя – символ єдності та благословення. Крім того, на трапезі обов'язково має бути узвар – традиційний напій із сушених фруктів. Святковий стіл ретельно готують, він повинен містити 12 пісних страв, що символізують 12 апостолів. У матеріалі "УП. Життя" етнологиня Наталія Громова розповіла: Все те, що відбувається до сходження першої зірки, – тривала підготовка. Вона також несе в собі ідею не лише підготувань, а саме програмування добробуту та врожаю на майбутнє12 страв на Святвечір. Фото: РіntеrеstТрадиції святкування: Святвечір та РіздвоУ Святий Вечір заборонено сваритися або лихословити, бажано знайти примирення та згладити конфлікти. Всі члени сім'ї мають бути вдома, а молодші - допомагати у приготуванні до свята. Хоча стіл зазвичай заставлений стравами досить пишно, однак не заведено переїдати. Крім того, будь-які побутові справи, рукоділля чи фізична праця цього вечора - під забороною.За святковий стіл починають сідати, щойно зійде перша зірка на небі, її ще називають Віфлеємською, адже саме вона вказала шлях мудрецям до місця народження Ісуса. Вечір починається із запалювання свічки – це символ Божого благословення. Свічка ставиться на стіл, а родина молиться за мир та добробут. Господар будинку благословляє вечерю, і всією родиною, включно з наймолодшими, розділяють цей особливий момент єдності та радості.Особливе значення на Святвечір має оформлення столу, яке теж є частиною святкового обряду. Його спершу накривають свіжим сіном чи соломою, що символізує ясла, в яких народився Ісус Христос. Зверху посипають трохи зерна, як знак достатку і благополуччя, а потім накривають скатертиною. У кутах під скатертину закладають часник, що має стати оберегом від хвороб та нечисті.Одне із головних місць біля столу займав Дідух - традиційний різдвяний символ, що уособлює родовід та зв’язок поколінь. Його виготовляють зі снопа жита чи пшениці, встановлюють на покутті біля столу, як символ врожаю, достатку й процвітання.Наш традиційний дідух – це просто сніп із жита чи пшениці, додатково там могли бути ще якісь трави. Було дуже важливо, щоб цей сніп проходив через основні точки календарного року. Тому це був або обжинковий сніп, зібраний з поля останнім, або перший – зажинковий. Він уже містив у собі ідею врожаю, – пояснила етнологиня.Дідух. Фото: РіntеrеstРанок 25 грудня починається з радісного вітання "Христос народився!"  — на що заведено відповідати: "Славімо його!" У цей день українці йдуть на святкову літургію в храмах, після чого відвідують родичів і друзів, щоб поділитися радістю великого свята. Завершення посту дозволяє урізноманітнити стіл м’ясними та іншими ситними стравами, що символізує початок нового етапу.Особливе місце в різдвяних традиціях займає колядування. Зі Святого Вечора або з першого дня Різдва колядники йдуть від хати до хати, створюючи справжнє свято. У руках вони тримають яскраво прикрашену зірку, що уособлює Віфлеємську.Колядування розпочинається лише з дозволу господарів. Після цього виконавці співають колядки - особливі пісні з побажаннями миру, здоров’я та багатства, часто супроводжуючи їх веселими сценками. У піснях зазвичай прославляють господарів будинку. Після виступу колядників їм дякують солодощами, невеликими подарунками чи грошима, тим самим підтримуючи стародавню традицію.Різдво. Фото: Дивись.ІнфоЯкі Різдвяні традиції ще існуютьВ Україні давньою і унікальною різдвяною традицією є ходіння з вертепом. Хоча в більш традиційному розумінні вертеп – це ляльковий театр, де показували мініатюрні вистави на різдвяну тематику, однак традиція вертепу в Україні дещо була розвинена. Значної популярності набув живий вертеп, де ролі біблійних персонажів виконують люди. Учасники перевдягаються в костюми, відтворюючи сцени з Євангеліє.Ворожіння на Різдво — старовинний звичай, що зберігся донині. Молоді дівчата ворожать, аби дізнатися про свою долю чи майбутнього нареченого. Щоб привідкрити завісу майбутнього, в обрядах використовували різні предмети: віск, волосся, прикраси, сніг тощо.Оскільки Святки тривають ще 12 днів після Різдва, тобто до 5 січня, варто також згадати про щедрівки. Їх зазвичай виконують напередодні Нового року, тобто вони також є частиною різдвяного циклу. Найвідомішою українською щедрівкою, яка здобула популярність у всьому світі, є "Щедрик" Миколи Леонтовича.Що не можна робити на РіздвоВсі звичаї додають святу певної атмосфери, а також зберігають зв’язок із багатою культурною спадщиною нашого народу. Тому, важливо пам'ятати, що не варто робити на Різдво:Лаятися та конфліктувати, адже будь-які сварки порушують мир та гармонію в родині. Це свято бажано провести в любові та злагоді.Вишивати, стригтися, займатися рукоділлям чи іншими побутовими справами. Загалом, всі важкі роботи прийнято відкладати аж до закінчення Святок, а цей період варто присвятити духовним справам.Давати або брати гроші в борг. Крім того, важливо завершити всі фінансові справи, погасити борги та пробачити старі образи. Різдво — це час для духовного спілкування, молитви та милосердя. Даруйте добро та проведіть день у родинному колі, приділіть увагу близьким, щоб вони відчули тепло й підтримку.Джерела: УП. Життя, НВ, Ехрlаіnеr