Search trend "Сі Цзіньпіна"

Що кажуть європейські експерти про можливий одночасний напад Росії на НАТО, а Китаю – на Тайвань

Схожу заяву президент США зробив і щодо Китаю, попередивши Сі Цзіньпіна про можливість «бомбардувати Пекін» у разі нападу на Тайвань.

"Служиві" Путіна мруть і мруть, та все за дивних обставин. Від початку його так званої СВО запрацював справжній конвеєр смерті. Gаzеtа.uа розповідає про низку самогубств, яка вже стала звичною для Росії. Те, що наклав на себе руки міністр транспорту РФ Роман Старовойт, нібито через кілька годин після його відставки, викликало інтерес у західних медіа. У DW звернули увагу, що Роман Старовойт за кілька днів до того з ентузіазмом доповідав Путіну про ідею створити опорні аеропорти для збільшення пропускної спроможності авіамережі. Жодних передумов чи сигналів про "високу немилість" не було. Речник Путіна Дмитро Пєсков заявив, що відставка "не пов'язана зі втратою довіри". Тому в офіційну версію, що посадовець не зміг пережити свого звільнення, мало хто повірив. Нараду проводив мрець На ранок 8 липня від зупинки серця (така офіційна версія) помер ще один чиновник мінтрансу РФ, заступник начальника відділу майна "Росавтодору" Андрій Корнейчук. Мабуть не зміг пережити новину про відставку шефа. Це дивує, бо Старовойт міг бути вже мертвим до виходу указу Путіна про відставку, заявив голова комітету Держдуми РФ Андрій Картаполов. Деякі наближені до Кремля пабліки стверджували, що насправді труп Старовойта знайшли ще 5 липня, хоча, за пресрелізом мінтрансу РФ, наступного дня "загиблий" проводив нараду в Усть-Лугу. "Хрещений батько" Кримського мосту Роман Старовойт був губернатором Курської області з 2018 по 2024 роки, саме він запропонував звести в регіоні укріплення "зуби дракона". Його наступник Олексій Смірнов виявився фігурантом кримінальної справи про розкрадання 19 мільярдів рублів для побудови укріплень. Старовойт теж міг проходити по справі. За словами політолога Іллі Шуманова, посадовець був людиною братів Ротенбергів із близького оточення Путіна. Старовойт є "хрещеним батьком" Кримського мосту, побудову якого активно лобіював. Через міст та низку інфраструктурних проєктів на тимчасово окупованих українських територіях він мав контакти з куратором цих регіонів Сергієм Кірієнком. За деякими даними, Старовойт був у напружених стосунках із чинним курським губернатором Олександром Хінштейном, а також із чинним керівництвом ФСБ та Служби зовнішньої розвідки РФ. "Страх у ваших колінах" Посадовці РФ вбачають у подвійній смерті у мінтрансі показове покарання за опозицію Путіну. У це складно повірити, адже Старовойт мав чудові стосунки з помічником Путіна і з наближеним до чинного господаря Кремля віце-прем'єром Маратом Хуснулліним. Але смерть як кара за необережне слово чи іншу думку почала гуляти чиновництвом буквально з перших днів "СВО", стверджує авторка книги про російських посадовців у часи війни "Служиві люди" (рос. "Служилые люди") Олександра Прокопенко. Смертельні вікна, згубні курорти Старовойт є таким собі послідовником міністра внутрішніх справ СРСР Бориса Пуго, котрий застрелився після провалу путчу ДКНС (рос. ГКЧП) у 1991 році. Від квітня 2022 року загинули колишній керівник Служби зовнішньої розвідки В'ячеслав Трубніков (обставини його досі невідомі) і його підлеглий Лев Соцков. В Індії "випадково" випав із вікна депутат "Єдиної Росії", найбагатший із держдумівців, Павло Антов. Порізав собі вени у СІЗО проректор Митної академії Залім Керефов. Від серцевого нападу пішли з життя міський голова Чебоксар Олег Кортумов і гендиректор "Корпорації з розвитку Далекого сходу та Арктики" Ігор Носов. Підлеглий Носова, директор із розвитку авіасполучення Іван Печорін, випав із катера. Ця серія смертей збіглася з переломом у війні з Україною, коли ЗСУ почали відтісняти російські війська. Від влади до бізнесу Згодом пішов з життя керівник президентської адміністрації Бориса Єльцина Сергій Філатов. Випала з вікна керівниця фінансового відділу Західного військового округу Марина Янкіна. Застрелився заступник керівника ГУ МВС РФ по боротьбі з екстремізмом Володимир Макаров. Нвйзагадковішою була смерть заступника міністра освіти РФ Петра Кучеренка, - у літаку рейсом з Куби. 2024 року російські чиновники гинули щомісяця 2024 року російські чиновники гинули щомісяця. Загадково помер у Таїланді заступник керівника адміністрації Владивостока Костянтин Клюєв, гра у хокей стала смертельною для заступника голови обладміністрації Архангельська Володимира Ананьєва. Застрелилися ще два посадовці з МВС та ФСВП. На конвеєр смерті потрапив і великий бізнес країни-агресорки. 4 липня 2025 року несподівано випав із вікна віце-президент "Транснафти" РФ Андрій Бадалов. У квітні 2022 року у власному помешканні знайшли мертвим колишнього віце-президента "Газпромбанку" Владислава Аваєва із дружиною і неповнолітньою донькою. За кілька днів в Іспанії теж знайшли мертвим колишнього топ-менеджера "Новатек" Сергія Протосеня із дружиною і донькою. У вересні 2022 року помер голова ради директорів "Лукойл" Равіль Маганов. Це далеко не повний перелік дивних смертей. "Дійшло до найтупіших" "Чиновники думатимуть, що або Старовойта вбили Ротенберги, або тюрма гірша за смерть, - припустила політологиня Катерина Шульман. - За період війни їхні прибутки стрімко зросли, а життя погіршилося. Вони виявилися зачиненими у склянці, з якої немає виходу. Навіть у Дубаї, якщо втечеш, можуть убити. Самовбивство Старовойта демонструє це із символічною наочністю. Дійшло до найтупіших". Смертельний марафон виявляє неспроможність системи функціонувати в умовах війни, наголосив політолог Аббас Галлямов. "Якщо Ротенберги не змогли чи не схотіли врегулювати все з правоохоронцями, то Путін, котрий має забезпечувати координацію елементів системи, самоусунувся. Маємо неспроможність системи, і це не українці організували, не ЦРУ. Старовойт не був опозиціонером. Це дедалі більше нагадує епоху Леніна", - зауважив він. Справа Сталіна Та у російських пабліках дедалі частіше згадують 1937 рік і Сталіна, коли викинутися з вікна або застрелитися для посадовців було привілеєм. У Кремлі, можливо, відчули ефект. Для пом'якшення ситуації Пєсков заявив, що Кремль "шокований" смертю Старовойта. До слова, наступник небіжчика Андрій Нікітін був цього ж дня затверджений Держдумою. Путін може наслідувати китайського лідера Сі Цзіньпіна, котрий проводить чистки під виглядом боротьби з корупцією. "Тому мені здається, що у Росії це більше для нагнітання страху, ніж системна робота правоохоронців, - припустив економіст Сергій Алексашенко. - Причиною транспортного колапсу в РФ, котрий міг стати приводом для невдоволення Старовойтом, є війна в Україні". Жоден з політологів не може припустити, чи підніметься чиновництво на бунт. Але розбалансованість системи завжди була в Росії передвісницею краху. Навіть за Сталіна.

Як змінилася безпекова ситуація у світі після застосування США своєї стратегічної авіації в ірано-ізраїльській війні? Трамп уперше продемонстрував, що вона в нього є і що він готовий її застосувати. Ясно, що це не спричинить відступу росіян, ситуація надзвичайно складна, але США починають чіткіше окреслювати свою позицію.Я вважаю, що президент Трамп ухвалив це рішення, оскільки побачив, що Ізраїль демонструє певні успіхи у своїй повітряній кампанії проти Ірану.Хоч удар бомбардувальника В-2, на мою думку, і справді завдав серйозної шкоди ядерній програмі Ірану, мене турбує те, що ми досі не знаємо, де Іран зберігає 400 кілограмів урану, збагаченого до 60%, і не впевнені, чи має він інші центрифужні об’єкти. Тому наразі складно оцінити, наскільки серйозною була завдана шкода.Одні вважають, що цей удар відкинув програму на кілька років назад, інші – що лише затримав її на кілька місяців. Тож головне питання залишається: що президент Трамп зробить далі?Як зараз поводитиметься адміністрація президента Трампа стосовно Росії та Китаю? Митна війна з Китаєм була дещо стабілізована. Назріває питання великих санкцій щодо держав, які закуповують за демпінговими цінами російські ресурси і в такий спосіб дозволяють Путіну вести війну й нарощувати виробництво у військово-промисловому комплексі.За останні п’ять місяців відносини між США і Китаєм пережили чимало злетів і падінь. Представники адміністрації Трампа чітко дали зрозуміти, що розглядають Китай як головний стратегічний виклик для Сполучених Штатів. Водночас на економічному фронті спостерігалося постійне коливання – тарифи запроваджувалися, скасовувалися, а згодом знову вводилися. Тож хоча нині торговельні відносини виглядають стабільними, складно передбачити, що може змінитися через місяць чи два.Абсолютно слушно зазначено, що Китай надає суттєву підтримку російській військовій та оборонній промисловості. На жаль, адміністрація Трампа досі не вжила жодних серйозних кроків для посилення економічного тиску на Росію. Саме в цій сфері я неодноразово критикував її дії. Попри заяви  Трампа про невдоволення окремими вчинками президента Путіна та відсутністю поступок з боку Росії в переговорах, він так і не використав значні важелі впливу, якими володіють Сполучені Штати.Він міг би звернутися до Конгресу з проханням надати додаткове фінансування для підтримки України. Міг би посилити чинні санкції проти Росії. Міг би активно співпрацювати з країнами G7 та Європейським Союзом, аби вжити заходів щодо арешту заморожених активів Центрального банку Росії й спрямування їх до спеціального фонду для України.Такі дії поставили б Путіна перед фактом: якщо він продовжить війну, військові, економічні та політичні втрати для Росії лише зростатимуть. Проте Трамп не зробив жодного з цих кроків. На мою думку, це означає, що його спроба виступити посередником у припиненні війни між Росією та Україною, або, точніше, війни, яку Росія розв’язала проти України, не матиме шансів на успіх, якщо він не скористається наявними у нього важелями впливу.Що ви думаєте щодо можливої зустрічі Сі Цзіньпіна з Путіним 2 вересня? Розуміємо, що найближчі два місяці буде надзвичайно складно, росіяни бомблять наші міста. Сі Цзіньпін свого часу закликав світову спільноту поважати суверенітет, кордони, – але це все китайська риторика, дипломатична мова. Тому що, з іншого боку, якби не Пекін, то Північна Корея не допомагала б Росії військовими, щоб атакувати наші позиції. Що, на вашу думку, лежатиме на столі під час розмови Путіна і Сі Цзіньпіна? Путін проситиме допомагати більше, але й китайці теж можуть сформулювати свою позицію, реагуючи насамперед на пропозиції американської адміністрації.Так, ви маєте рацію. Ми дійсно бачимо, як Китай підтримує Росію. Водночас складається враження, що за останні роки Росія, а точніше президент Путін, поставив країну в позицію, коли вона фактично стала молодшим партнером Китаю.Путін зробив Росію вкрай залежною від Китаю, і ця залежність дала Пекіну значний простір для маневру. Хотілося б, аби Захід знайшов ефективний спосіб тиску на Китай, щоб спонукати його обмежити підтримку Росії. Схоже, що певні рамки вже є: зокрема, ми не спостерігали, щоб Китай постачав Росії завершену зброю.Однак цілком зрозуміло, що Китай суттєво допомагає російській оборонній промисловості нарощувати виробничі потужності. У Сенаті США наразі розглядається низка ініціатив, зокрема законопроєкт, який передбачає санкції щодо країн, що продовжують купувати російські нафту та газ. Таке рішення могло б завдати Китаю серйозного економічного удару.Наразі, наскільки мені відомо, 82 зі 100 сенаторів підтримують цей законопроєкт, однак з причин, імовірно пов’язаних із Білим домом, республіканське керівництво поки що не винесло його на голосування.Одне з ключових питань, яке, на мою думку, має розглянути Захід, полягає в тому, чи існують реальні механізми впливу на Китай, щоб спонукати його ще більше скоротити підтримку Росії. Це могло б суттєво посилити економічний тиск на Кремль і змусити Росію або припинити війну, або принаймні погодитися на більш конструктивну позицію в переговорах щодо мирного врегулювання.Позицію американської адміністрації важко збагнути, вона занадто плинна, вона трансформується, змінює колір, наче хамелеон. Ми звикли до стійкої американської позиції, яка полягала в тому, що США є нашим другом, партнером і, можливо, навіть союзником. Більше ста днів тому Трамп змінив Америку на негоціатора, посередника, учасника мирних перемовин, а не на безпосереднього донатора і проєктора сили, міці та засобів ураження нашого ворога.Ми вдячні адміністрації Байдена за всю надану допомогу, але зараз – момент невизначеності. То Піт Геґсет обіцяє, що Україна отримуватиме менше, бюджет США, зокрема щодо України, є незатвердженим. Також Україну та Росію недоречно прирівняли: мовляв, це як діти, які на вулиці б’ються, – а ця війна забрала сотні тисяч життів, мільйонні втрати, включно з пораненими. Як зараз може з нами повестися теперішня американська адміністрація?Передусім я категорично не згоден із тим, як адміністрація Трампа, зокрема сам Трамп, говорить про російсько-українську війну. Яка це бійка між двома дітьми? Це неоімперіалістична війна, яку Росія розв’язала проти України. І це не викликає сумнівів.Мене глибоко турбує те, що адміністрація Трампа, схоже, не вважає цю війну такою, що стосується інтересів Сполучених Штатів. Навіть якщо відкинути важливість двосторонніх відносин із Україною, перемога Росії у цій війні означатиме суттєве зростання загрози як для Європи, так і для самих Сполучених Штатів. Складається враження, що Трамп цього не визнає.Зупинити Путіна в Україні – це не лише в інтересах самої України, це безпосередньо відповідає інтересам національної безпеки США. Втім знову виникають серйозні сумніви щодо того, чи Трамп це розуміє. Я всерйоз занепокоєний тим, що американську підтримку України може бути суттєво скорочено або навіть повністю припинено.Озираючись на останні п’ять місяців і зважаючи на те, як Трамп висловлюється про цю війну, стає очевидним, що він не використав наявні в нього важелі впливу для того, щоб змусити Росію перейти до більш гнучкої та відповідальної переговорної позиції.Замість цього він зробив низку поступок Росії. Зокрема, дав принципову згоду на зустріч із Путіним, хоча протягом останніх трьох років лідери Заходу уникали таких контактів. Він також працює над відновленням нормальних відносин із Росією.Протягом останніх чотирьох місяців на Генеральній Асамблеї ООН Сполучені Штати голосували разом із Росією проти резолюцій щодо війни в Україні лише тому, що ці документи прямо називають Росію агресором.Попри всі ці сигнали та інші поступки на адресу Кремля, Сполучені Штати не отримали жодних реальних результатів. Росія не змінила свою переговорну позицію, яка, як і раніше, залишається набором вимог, що фактично дорівнюють капітуляції України. Це не відповідає національним інтересам США, і мене непокоїть, що Трамп не усвідомлює вплив цієї війни на американську безпеку та стратегічні позиції.Я все ж сподіваюся, що він перегляне свою позицію, адже підтримка, яку Сполучені Штати надавали Україні за адміністрації Байдена, хоч і була меншою, ніж хотілося б, цілком відповідала як американським, так і українським інтересам.З Путіним домовлятися надзвичайно важко, це починає усвідомлювати Дональд Трамп. Він, мабуть, ще не стикався за таких критичних обставин із людьми з історіософським мисленням і не знає, що це так само, як Черчилль або Чемберлен намагалися домовитися з Гітлером - це неможливо, бо в Гітлера були інші цілі. Коли Трамп робить оферту Путіну, що він може запропонувати в обмін, коли Путіну потрібно реалізувати свою схиблену історіософську модель – знищити Україну? Трампу, з урахуванням інтересів Америки, доведеться підняти градус стримування і можливої ескалації – це означає додаткову зброю і авіацію для України, щоб рятувати громадян, яких убивають у наших містах.Де закінчується терпіння Дональда Трампа, чи не розтягуватиметься воно нескінченно? Чи в певний момент він скаже: окей, раз так не працює, то ми даємо Україні "томагавки"?Я щиро сподіваюся, що позиція Трампа зміниться і він продовжить підтримку, яку Сполучені Штати надавали Україні протягом останніх трьох років. На мою думку, Трамп не терпить, коли його сприймають як слабкого. І в контексті російсько-української війни за останні п’ять місяців президент Путін зробив усе, щоб виставити його саме таким – слабким і нерішучим.Складається враження, що Путін відверто маніпулює Трампом. Він розмовляє з ним, запевняє, що Росія прагне миру, але при цьому не робить жодних конкретних кроків  – ані до припинення війни, ані до початку змістовних переговорів, ані навіть до оголошення перемир’я.Пригадайте: майже чотири місяці тому адміністрація Трампа запропонувала режим припинення вогню. Україна погодилася майже одразу, тоді як Росія цю пропозицію відкинула, і це не мало жодних наслідків. Видається, що Путін успішно водить Трампа за ніс, не даючи нічого взамін і лише зміцнюючи власні позиції.Залишається лише здогадуватися, чи настане момент, коли Трамп усвідомить, що його просто використали, що Путін не має жодного наміру змінювати курс і продовжуватиме агресивну військову кампанію. Цікаво, чи дійде до нього, що в столицях по всьому світу його дедалі більше сприймають як слабкого,  і чи зможе це усвідомлення стати поштовхом до зміни його позиції.Та ця ситуація триває вже чотири місяці, і, на жаль, поки що немає жодних ознак того, що Трамп зробив відповідні висновки. Хотілося б вірити, що це ще можливо, але впевненості в цьому немає.Нещодавно я спілкувався з колишнім командувачем американських військ Сил НАТО в Європі генералом Веслі Кларком. Легендарний військовий сказав, що в росіян є стратегічні плани щодо захоплення Одеси й просування на півдні. Наші бійці напоготові.Але війна – це не лише лінія фронту, це ще й ресурси і гроші. Наскільки довго Путін збирається вести інтенсивну війну проти України, наскільки йому стане сил на це?Сьогодні, спостерігаючи за розвитком війни, вважаю, що першочерговою метою Росії цього року є повна окупація Донецької, Запорізької та Херсонської областей. Ми пам’ятаємо, що ще у вересні 2022 року Путін оголосив про їхню анексію, хоча насправді Росія так і не змогла встановити повний контроль над цими територіями. Саме тому, як видається, зараз це його головний пріоритет.Якщо подивитися ширше на перебіг війни, головна складність для України полягає в тому, що Росія є значно більшою державою з більшими людськими й військовими ресурсами. Але Україна має те, чого Росії бракує, – справжню мотивацію. За останні три роки ми бачили, як російська армія діє без ентузіазму, часто змушуючи своїх солдатів воювати за допомогою страху й примусу з боку власного командування. У той час як українські військові мають глибоку внутрішню переконаність.Українці воюють за своє право захищати власну землю та самостійно визначати як внутрішню політику, так і зовнішньополітичний курс. На моє переконання, саме ця мотивація стала визначальним чинником у цій війні протягом останніх трьох років.Згадайте, що ще у лютому 2022 року майже всі на Заході, у Вашингтоні та в кожній столиці країн НАТО, очікували, що російські війська здобудуть перемогу впродовж кількох місяців. Однак Україна здивувала світ, і, на мою думку, ключову роль у цьому відіграла саме її мотивація.Нині ж усе впирається в питання ресурсів.Гадаю, Владімір Путін продовжує цю війну, бо вірить, що має більше ресурсів і зможе виснажити Україну. Саме тут особливо помітною є нездатність Трампа використати потужні американські важелі впливу, що, по суті, дозволило Путіну зберегти впевненість у власній перевазі та шансах на перемогу.А що, якби Трамп звернувся до країн Великої сімки та Європейського Союзу з ініціативою заарештувати 300 мільярдів доларів заморожених активів Центрального банку Росії та спрямувати ці кошти до спеціального фонду на підтримку України?Якщо ці кошти, разом із подальшою підтримкою з боку Заходу, дадуть Україні змогу воювати ще два, три, чотири чи навіть п’ять років, Путіну доведеться серйозно замислитися: чи варто продовжувати війну, якщо вона означатиме для Росії триста або чотириста тисяч втрат щороку. Саме такий сценарій може змінити хід думок у Кремлі.Ось чому мене глибоко розчаровує те, що Трамп не задіяв жодного з доступних важелів. Він нічого не зробив для того, щоб змінити розрахунки Путіна чи переконати його в тому, що підтримка з боку США та Заходу не припиниться, що Україна матиме все необхідне для оборони і надалі завдаватиме Росії відчутних військових та економічних втрат.Саме тому я розчарований поточним курсом політики моєї країни. Переконаний, що ми мали можливість зробити кроки, які могли б докорінно змінити очікування Путіна. Однак Трамп цього так і не зробив.Уже відбулося кілька засідань у рамках переговорів з Росією, наслідком яких було звільнення полонених, тобто врятовані життя. Водночас відбуваються негласні консультації між американською адміністрацією і Путіним, зустрічаються радники, комунікують між собою. Коли, на вашу думку, може настати перемовний момент, у якому форматі?І якою може бути рамка, адже напад Путіна на Україну починався з ультиматуму євроатлантичній спільноті: Путін вимагав повернення НАТО до кордонів 1997-2005 років? Зараз Путін через представників свого МЗС почав вимагати демілітаризації країн Балтії, що означає, що він не готовий до мирного процесу.Гадаю, справжні переговори мають відбуватися між Москвою та Києвом. Сполучені Штати не можуть і не повинні вести переговори від імені України. Цілком очевидно, що Путін хотів би обійти українську сторону і вийти на прямий діалог із Дональдом Трампом. Такий формат переговорів, на мою думку, був би приречений на провал, оскільки привів би до результату, неприйнятного для України –  і це цілком зрозуміло.Путін час від часу заявляє про необхідність усунення так званих першопричин війни. Коли він вживає цей термін, мається на увазі дві речі. Перша – він не визнає права України бути суверенною державою, самостійно визначати свій внутрішньополітичний курс і зовнішньополітичну орієнтацію. На його переконання, саме прагнення України до незалежності і стало джерелом конфлікту.Друга нібито першопричина – трансформація європейської архітектури безпеки, яка відбулася за останні тридцять років. Уявлення, що нині можна повернути хід історії назад і відкотити ситуацію до рівня 1997 року, здається мені повною ілюзією.Світ, і особливо Європа, протягом останніх п’ятнадцяти років, ще до незаконної анексії Криму, спостерігали за дедалі агресивнішою зовнішньою політикою Росії, яка супроводжувалася масштабним нарощуванням її військового потенціалу. Починаючи з 2014 року, ми бачимо, що Росія не лише готова застосовувати силу для досягнення політичних цілей, а й робить це навіть тоді, коли проти неї не було жодного нападу чи жодної легітимної провокації.У нинішній ситуації країни НАТО в Балтійському регіоні та Північній Європі, як виглядає, всерйоз занепокоєні можливістю військової загрози з боку Росії. Помітно, що й інші члени Альянсу, зокрема Велика Британія, Німеччина та Франція, вже почали робити конкретні кроки з посилення своїх збройних сил, оскільки дедалі більше побоюються, що Росія може не зупинитися на Україні, а амбіції Путіна матимуть продовження.Коли я міркую про подальші плани Росії, не можу не поставити собі запитання: чи справді Владімір Путін наважився б напасти на країну-члена НАТО?Якщо сьогодні запитати більшість західних експертів із питань Росії, вони, найімовірніше, скажуть, що Путін ніколи не наважиться напасти на таку країну, як Естонія. Це було б нелогічно, вважають вони. І, можливо, вони мають рацію. Однак я додав би важливе застереження.У 2018 чи 2019 році ці ж експерти заперечували б можливість того, що Путін розпочне повномасштабне вторгнення в Україну. Вони вважали б це неймовірним, майже немислимим. Та саме це й сталося у 2022 році.Отже, існує цілком реальний ризик. Ризик для НАТО, для Сполучених Штатів і для Заходу загалом. Він полягає у тому, щоб знову недооцінити масштаби і рішучість путінських амбіцій.Саме тому вважаю надзвичайно важливим, щоб Захід вжив реальних, системних заходів для гарантування своєї безпеки. І ця стратегія, без сумніву, має включати допомогу Україні у її боротьбі. Адже оборона України, на моє глибоке переконання, є водночас і обороною Заходу.Про що могли говорити президент Трамп і президент Зеленський у Гаазі? 50 хвилин розмови між президентами в подібній ситуації – це надзвичайно серйозно. Після розмови у Ватикані позиція Трампа покращилась. Але досі немає розуміння, що могли сказати Дональд Трамп і Володимир Зеленський.Які речі можуть дратувати теперішню американську адміністрацію? Мова навіть не про Трампа, але ж, мабуть, є речі, які напевно хотіли б чути у Вашингтоні, і дії, які хотіли б бачити з боку України. Вважаю, що зустрічі між президентами Зеленським і Трампом, і у Ватикані, і в Гаазі, пройшли досить конструктивно.Схоже, обидві сторони доклали чималих зусиль, щоб подолати наслідки серйозного інциденту в Овальному кабінеті наприкінці лютого, коли, на мою думку, віце-президент Венс навмисно поставив президента Зеленського у складне становище й намагався зірвати саму зустріч. Зараз ситуація, вочевидь, дещо врегульована, але залишається відкритим питання: чого саме прагне Трамп від України. Так само неясно, які ще кроки може зробити Київ, аби змінити його підхід до російсько-української війни, якщо такі кроки взагалі ще залишилися.Президент Зеленський та інші українські посадовці неодноразово публічно і щиро висловлювали подяку Сполученим Штатам і всьому Заходу за надану допомогу. Крім того, Україна погодилася на угоду щодо розвідки та розробки рідкісноземельних копалин на своїй території, ініціативу, яка має потенціал бути вигідною для американських інвесторів.Не бачу, що ще Україна могла б зробити. Здається, справа вже не в діях Києва, а в тому, чи усвідомлює Трамп, що став об’єктом маніпуляцій з боку Путіна. Якщо це розуміння прийде, воно може стати переломним і змінити його ставлення до війни.Мене серйозно турбує, що Путін уже понад чотири місяці використовує його у своїй грі, і Трамп або не бачить цього, або готовий миритися з тим, що в очах Москви виглядає слабким. Саме це викликає найбільше занепокоєння. Україна самотужки цього не змінить.Тепер завдання полягає в тому, щоб у самих Сполучених Штатах знайшли спосіб переконати Трампа, адже шлях, яким він рухається, не просто шкодить Україні, він підриває інтереси самих США і завдає шкоди його власному авторитету. Якщо він продовжить діяти у тому ж напрямку, дедалі більше світових лідерів бачитимуть у ньому слабкого політика, і це враження може переслідувати його ще довго.Кілька днів тому ми записували інтерв’ю з Девідом Ігнатіусом, легендарним американським журналістом, і він порадив нам розглядати в разі чогось і погані сценарії, якщо оптимістичні й добрі сценарії не будуть реалізовані. Наскільки високою є вірогідність поганих сценаріїв для нас? Якщо можна, назвіть їх.У найкращому випадку я щиро сподіваюся, що підхід Трампа зміниться в суттєвий спосіб і Сполучені Штати продовжать надавати Україні ту підтримку, яку ми бачили у 2022–2024 роках. Це мало б ключове значення не лише для України, але й могло б змінити розрахунки Кремля щодо того, чи варто далі вести цю виснажливу і руйнівну війну.На мою думку, сьогодні в Європі існує потужна й стабільна підтримка України. Відверто кажучи, ще три роки тому я не міг передбачити такого рівня відданості. Складається враження, що європейські держави готові продовжувати допомагати Україні, навіть якщо Сполучені Штати згорнуть свою участь. Це дуже обнадійлива тенденція.Проте проблема полягає в тому, що Європа наразі, ймовірно, не має достатнього оборонно-промислового потенціалу, щоб самостійно забезпечити Україну всім необхідним для тривалого опору. Тому найгіршим сценарієм, як на мене, було б припинення американської допомоги. Я дуже сподіваюся, що цього не станеться, адже переконаний: підтримка України повністю відповідає інтересам національної безпеки США. Йдеться не лише про Україну, йдеться про стабільність і безпеку в ширшому сенсі.Є серйозні підстави вважати, що адміністрація Трампа може вирішити не ініціювати нове фінансування для України. У такому разі майже весь тягар підтримки автоматично перейде на Європу. Можливо, Вашингтон усе ж залишить відкритими можливості для продажу певних видів озброєння. Після зустрічі в Гаазі Трамп, зокрема, заявив, що розгляне надання додаткових систем Раtrіоt.Попри бажання бачити продовження масштабної американської підтримки, Україна повинна мати запасний план. Потрібно вже сьогодні готуватися до того, як продовжувати опір у разі, якщо допомога з боку США в період президентства Трампа припиниться.Щиро сподіваюся, що цей сценарій не справдиться. Та все ж існує ризик, що саме в цьому напрямі нині рухається американська зовнішня політика.  

Влада Китаю проводить політику мирного розвитку і відстоює спільні інтереси всіх країн, що розвиваються, або як їх називають - Глобального Півдня.

Щотижня ми надсилаємо нашим підписникам переказ 10 кращих текстів з усіх куточків планети

The Mission of «Sprava Hromad»is the support of our army. The key to victory at the front is the support of the army in the rear! Now again, as in 2014, the army needs our unity in matters of aid!Starting with basic things like clothing, and ending with high-precision equipment, such as optical-radio-electronic surveillance complexes, our community buys and supplies the troops with everything they need, which forms a new, more advanced army! In this process, we, Public Affairs, take over all the routine processes from "understanding what the military needs to beat the enemy" and ending with handing him the keys to the dream equipment! However, we can overcome this path only under one condition: only together with you!

Про це пише Yоnhар з посиланням на міноборони Південної Кореї.Як зазначається, Пхеньян 30 червня повідомив багатонаціональному командуванню, якому доручено здійснювати моніторинг міжкорейського кордону, що він відновить будівництво загороджень і парканів із колючого дроту на своєму боці демілітаризованої зони (ДМЗ).У міноборони Південної Кореї підтвердили цю заяву КНДР, однак представник UNС відмовився коментувати зв’язок із військовими Північної Кореї.Південнокорейські військові заявили, що КНДР відновила будівельну діяльність у прифронтових районах наприкінці минулого тижня, щодня мобілізуючи понад 1000 військовослужбовців на шести об’єктах. Торік на 10 локаціях були залучені приблизно 4-5 тис. військових."Наші військові уважно стежать за військовою діяльністю Північної Кореї і будуть реагувати відповідно до принципів, якщо вони порушать ДМЗ", – заявив на брифінгу речник Об’єднаного комітету начальників штабів полковник Лі Сун-Джун.У Міноборони Південної Кореї заявили, що повідомлення Північної Кореї можна розглядати як значуще послання щодо послаблення міжкорейської напруженості, зазначивши, що ще занадто рано робити висновки.Тим часом в UNС зауважили, що надання Пхеньяном попередніх повідомлень загалом є «корисним» для зменшення ризику неправильного тлумачення і прорахунків.Нещодавно президент Південної Кореї Лі Чже Мьон в телефонній розмові попросив китайського лідера Сі Цзіньпіна "відіграти конструктивну роль" в денуклеаризації Корейського півострова, на що той погодився.

Президент США Дональд Трамп присвятив значну частину свого другого терміну грі в гольф - майже чверть часу на посаді. Про це повідомляє ТrumрGоlfТrасk. За наявною інформацією, він знову відвідав Національний гольф-клуб Трампа, розташований поблизу річки Потомак на межі штатів Вірджинія та Меріленд. Цей клуб є частиною мережі Тrumр Gоlf, яка включає 18 гольф-полів. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Син Трампа натякає на можливу участь у виборах президента США Згідно з попередніми підрахунками, з початку другого терміну президента Трампа на його гольф-візити було витрачено понад $18 млн з держбюджету. Президент США Дональд Трамп заявив, що для ТіkТоk знайшовся потенційний покупець. За словами Трампа, йдеться про консорціум "дуже заможних людей", імена яких він пообіцяв розкрити протягом двох тижнів. Він також припустив, що угода може потребувати схвалення з боку Китаю, зокрема голови КНР Сі Цзіньпіна.

Президент США Дональд Трамп заявив, що для ТіkТоk знайшовся потенційний покупець. Про це він повідомив в інтерв'ю телеканалу Fох Nеws, передає Rеutеrs. За словами Трампа, йдеться про консорціум "дуже заможних людей", імена яких він пообіцяв розкрити протягом двох тижнів. Він також припустив, що угода може потребувати схвалення з боку Китаю, зокрема голови КНР Сі Цзіньпіна. Популярний відеосервіс ТіkТоk опинився під загрозою заборони в США через побоювання щодо збору даних і можливого впливу китайського уряду. Закон, який вимагав блокування ТіkТоk або відокремлення його від китайської компанії ВytеDаnсе, ще минулого року підписав тодішній президент Джо Байден. Верховний суд підтримав закон, і він набув чинності 19 січня цього року. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Назвали дві соцмережі, що збирають найбільше особистих даних Однак уже після вступу на посадуТрамп підписав указ, який відклав заборону ще на 75 днів. Відтоді адміністрація президента почала шукати потенційних покупців американського сегменту ТіkТоk, хоча до цього моменту конкретних результатів не було. Тепер Трамп стверджує, що знайшов зацікавлену сторону. Але чи завершиться угода успішно - поки невідомо. Історія з блокуванням ТіkТоk, імовірно, ще не завершена. Президент США Дональд Трамп утретє відклав термін, до якого ТіkТоk має розірвати зв'язки з китайською компанією ВytеDаnсе, щоб уникнути блокування в США. У Білому домі заявили, що додатковий час необхідний для укладання угоди, яка гарантуватиме безпеку персональних даних американських користувачів.

Ситуація надзвичайно складна: світовий порядок дав величезні тріщини. Розуміємо, ці тріщини почалися з окупації Криму, згодом було повномасштабне вторгнення РФ. То на Близькому Сході, то в Європі відбувається поглиблення певних тріщин. З'явилися нові потужні гравці, які хотіли б змінити світову безпекову конструкцію. Відбувався саміт у Гаазі, ми б хотіли бачити консолідацію дуже багатьох різних еліт для того, щоб спільно давати відповідь на виклик, який кинув світовій спільноті Іран, і той виклик, який кинув Путін. Як ви бачите зараз теперішню велику трансформацію і наслідки її?Атака Ізраїлю на Іран і рішення Сполучених Штатів приєднатися до цієї операції - нового виміру.З української точки зору, ключове питання полягає в тому, наскільки цей розвиток подій змістить акценти порядку денного саміту. Очевидно, що лідери НАТО приділятимуть значну увагу ситуації на Близькому Сході.Утім остаточні наслідки цього спалаху насильства визначатимуть події, що ще попереду. Якщо застосування сили з боку США та Ізраїлю виявиться ефективним, це може стати вагомим сигналом щодо потужності американського військового потенціалу – сигналом, який Росія та Путін не зможуть ігнорувати.Якщо після саміту конфлікт на Близькому Сході переросте у ширшу та затяжну війну, яка втягне Сполучені Штати та охопить увесь регіон, це неминуче відверне ресурси й увагу від України, особливо з боку США. Це також може створити враження слабкості та виснаженості Сполучених Штатів і посилити розкол у трансатлантичному Альянсі.Такий розвиток подій безперечно зашкодить інтересам України і зменшить здатність Заходу, передусім США, зберігати фокус і підтримку в питанні допомоги Україні.У цьому й полягає головний ризик. Саме тому конфлікт на Близькому Сході вже сьогодні кидає тінь на події в Гаазі.Як ірано-ізраїльська війна може відбитися на ситуації з російською агресією проти України та й загалом на російсько-українській війні? Адже частина уваги світової спільноти зараз переключена на Близький Схід. Іран має союзників - це Російська Федерація і, можливо, Китай. Розуміємо, що Близький Схід завжди буде вагітний війнами. Як це зараз може вплинути на російську агресію і на допомогу для України?Як я щойно зазначив, остаточний вплив цієї кризи на Близькому Сході, зокрема військових ударів Ізраїлю та Сполучених Штатів по Ірану, на хід російсько-української війни ще належить оцінити.Якщо ці удари виявляться ефективними у припиненні конфлікту та стримуванні ядерної програми Ірану, це стане яскравою демонстрацією сили, ефективності та рішучості Сполучених Штатів. Такий сигнал обов’язково буде почутий у Москві.Водночас, якщо конфлікт затягнеться та набуде масштабів широкої регіональної війни, це може втягнути США у складну й тривалу ситуацію. Ресурси, які могли б бути спрямовані на підтримку України, зокрема оборонна допомога, політична увага та фокус керівництва, будуть частково розпорошені. І саме це найімовірніше підштовхне Росію до ще більшої агресивності.Ситуація і надалі розвивається, і її остаточний вплив на Україну залишається невизначеним. На цей момент, з огляду на військову ефективність ударів, особливо бомбардувань США по ядерних об'єктах Ірану, це виглядає як потужна демонстрація американського військового потенціалу.Утім ситуація на місцях на Близькому Сході ще далека від завершення. Її можливі наслідки для російсько-української війни досі залишаються неясними. Я не знаю, що собою являє в теперішній фазі президент Дональд Трамп та якою є його теперішня політика щодо України. З'являється дуже багато різних повідомлень. Дуже часто ті повідомлення взаємосуперечливі, але розуміємо, що у Трампа лежать певні сценарії на столі, які він розглядає. Свого часу президент Трамп озвучував готовність США вийти з переговорного процесу. Перед тим він поміняв статус Сполучених Штатів з друга і партнера України до посередника. Це надзвичайно серйозна зміна статусу. Якщо говорити про теперішню фазу, які сценарії є вірогідними?Щоб зрозуміти підхід президента Трампа до вторгнення Росії в Україну, необхідно поглянути ширше й поставити запитання: що він вважає життєво важливими інтересами Сполучених Штатів у Європі?Складається враження, що він не бачить на європейському континенті справжніх інтересів національної безпеки США. Натомість він розглядає Європу насамперед як ринок для американських товарів і послуг, а також як центр економічної конкуренції, зокрема з боку Європейського Союзу.У його розумінні європейські країни тривалий час користувалися американськими гарантіями безпеки, не беручи на себе достатньої відповідальності за власну оборону. Він не сприймає Європу як спільноту, віддану ідеї колективної безпеки. Коли він дивиться через Атлантику, його, схоже, більше цікавить перспектива нормалізації відносин з Росією, ніж посилення того, що багато хто вважає фундаментальними трансатлантичними інтересами. Я не поділяю такої точки зору, але, на мою думку, саме вона лежить в основі його мислення.Дивлячись на Україну, він не вбачає там життєво важливих інтересів Сполучених Штатів. Він переконаний, що європейці не докладають достатніх зусиль для підтримки України, і навряд чи сам піде далі, ніж готові піти союзники в Європі.Під час передвиборчої кампанії він пообіцяв завершити війну. Я чув, як після обрання президентом він заявляв, що візьме на себе відповідальність за хід російсько-української війни протягом 100 днів – або як за власне досягнення, або як за провал під час свого перебування на посаді.Загалом існує три можливих шляхи, якими він міг би піти у цій війні. Найбільше мене турбував той варіант, який він, здається, почав реалізовувати відразу після інавгурації: використання сили США для нав'язування Україні несправедливого й нестабільного миру. За такий крок довелося б заплатити високу ціну не лише Україні, а й усьому трансатлантичному співтовариству – як у Європі, так і в Північній Америці.Другий шлях – повна відмова від переговорів.Третій варіант, можливо найнеочікуваніший, – рішуча підтримка України, протилежна до підходу Байдена, а саме активне використання американського впливу та відновлення лідерства у трансатлантичній спільноті.Наразі він, схоже, обрав другий шлях. Трамп не вірить у можливість швидкого досягнення миру. Сотий день його президентства вже минув, і війна перетворилася на політичний тягар. Складається враження, що зараз він намагається знайти шлях до виходу з переговорного процесу.На мою думку, це особливо помітно у тому, як адміністрація поступово зменшує акценти саміту НАТО на питанні війни. Це тривожний сигнал, який свідчить, що він активно шукає спосіб дистанціюватися від цієї теми.Американський дипломат Майкл Карпентер в нашому етері сказав, що не бачить причин, щоб Дональд Трамп і його адміністрація змінювали ставлення до російсько-української війни. І водночас пару днів тому я спілкувався з Девідом Ігнатіусом, заступником головного редактора Тhе Wаshіngtоn Роst, який сказав, що нам в Україні варто розглядати критичні сценарії, якщо адміністрація Трампа буде реалізовувати погані для нас варіанти. Просив би вас прокоментувати, які можливі погані сценарії?Спершу окреслю найгірший сценарій, а потім перейду до більш позитивного, який, на мою думку, є цілком реалістичним.У найгіршому випадку Трамп може ухвалити рішення вийти з переговорного процесу і припинити надання Україні безпекової допомоги — зброї, ракет та іншого озброєння, необхідного для самозахисту. Це стало б серйозним ударом по обороноздатності України, хоча й не критичним. Україна все ще здатна тримати оборону, однак зробити це буде набагато складніше й дорожче.Путін, без сумніву, сприйме це як сигнал і отримає певне моральне підживлення. Проте це аж ніяк не означатиме швидкого завершення війни на російських умовах, принаймні не у найближчій перспективі. У такому сценарії на європейців ляже ще більша відповідальність за підтримку України та посилення тиску на Росію. Вони мають для цього всі ресурси — питання лише в наявності політичної волі.А тепер щодо обнадійливого сценарію. Гадаю, якщо європейські країни значно посилять свої зусилля на підтримку України, нарощуючи безпекову допомогу, використовуючи свій економічний потенціал для запровадження жорсткіших санкцій і завдаючи серйозного удару по російській військовій економіці, це може суттєво змінити хід війни.Паралельна підтримка російської опозиції, як проти самого режиму, так і проти війни, здатна ще більше підірвати спроможність Кремля продовжувати агресію. Такий комплексний підхід може дати Україні реальну перевагу і послабити російську військову машину.Якби Трамп побачив, що Європа діє рішуче й активно сприяє перемозі України, я переконаний, що він не захотів би залишитися осторонь. Він не побажає виглядати слабким, а тим більше співучасником підтримки Росії. Мені здається, саме так він сприймає ситуацію. Тож якщо Європа зробить більше, дуже ймовірно, що і він діятиме активніше.Одна з великих трагедій цієї війни полягає в тому, що трансатлантична спільнота має колосальну перевагу над Росією, але досі не використовує її в повному обсязі. У сценарії, який я описую, Трамп міг би очолити Альянс із сукупним ВВП у 55 трильйонів доларів проти лише 2 трильйонів у Росії. Це колосальна економічна міць, яка наразі залишається незадіяною.Країни Альянсу витрачають на оборону приблизно 1,5 трильйона доларів щороку, тоді як Росія – лише близько 200 мільярдів і при цьому не здатна формувати справді високопродуктивні війська. У Заходу є всі можливості, бракує лише політичної волі.З огляду на нинішнє бачення Трампа щодо Європи та трансатлантичного партнерства, ініціатива сьогодні має перейти до Європи. Саме вона має активізуватися і задіяти свій економічний, військовий та дипломатичний потенціал, щоб допомогти Україні переломити ситуацію. Якщо Європа справді візьме на себе цю роль, дуже ймовірно, що Трамп долучиться до цих зусиль. Якщо ж ні, то він навряд чи зробить більше, ніж робить зараз.Єдине, що я хотів би додати, – коли безліч американських чи європейських політиків та аналітиків говорять про Путіна і про Кремль, то не враховують такого елемента, як ірраціональність. Питання російсько-української війни для Путіна є пріоритетним і формулюється як екзистенційна війна. Ми в Україні регулярно зазнаємо звірячих бандитських обстрілів, російські ракети вбивають простих пересічних українців. І треба казати "Стоп!". Певний час тому була реалізована надзвичайно цікава спеціальна операція, яка вивела з ладу частину російської стратегічної авіації за допомогою наших дронів. І в Кремлі відчули цей біль. Якщо говорити про траєкторію цієї екзистенційної війни, ви взагалі бачите якісь перспективи, що щось могло б зупинити Путіна в теперішній ситуації, адже він завжди погрожує термоядерною війною?Я вважаю, що існує кілька ключових елементів, які можуть сформувати ефективну стратегію завершення війни на умовах України або принаймні наближених до них.Перш за все, йдеться про значне посилення безпекової допомоги з боку Заходу. По-друге, рішуче застосування економічних санкцій проти російської економіки. Досі більшість заходів мали поступовий характер. Такий інкрементальний підхід дозволив Росії адаптуватися й підготуватися до наступних кроків. По суті, це тільки підвищило її стійкість до майбутнього тиску. Нині потрібне повномасштабне й рішуче використання економічної сили. Мета – зупинити російську військову машину. Це в наших силах. Ми здатні запровадити справді жорсткі санкції проти тих, хто досі підтримує російські військові зусилля через торгівлю.Третій ключовий напрям – активізація підтримки тих, хто всередині Росії виступає проти війни та режиму. Це інформаційна боротьба, і ми повинні використовувати силу правди, щоб посилити опір війні в самому російському суспільстві.Отже, йдеться про комплексну стратегію: військова допомога, потужні економічні санкції, м’яка сила.Четвертий компонент – чітка перспектива членства України в НАТО. Це складне питання, враховуючи нинішню позицію окремих союзників, але якщо Сполучені Штати візьмуть ініціативу і відкрито заявлять про підтримку якнайшвидшого вступу України, це кардинально змінить міжнародне сприйняття як і з боку друзів, так і з боку ворогів.Це був би чіткий сигнал, що Україна більше не є сірою зоною для геополітичних маніпуляцій Путіна. Це підтвердило б її належність до трансатлантичної спільноти, її захищеність і недоторканність перед загрозами імперської агресії.Путін, схоже, визнає лише силу – зокрема, дію статті 5 НАТО. Коли Україна залишається поза межами цієї гарантії, Захід мимоволі залишає простір для подальшого наступу Росії.Саме тому Захід має ухвалити стратегію, що поєднує економічний тиск, військову підтримку та ідеологічну рішучість, щоб зупинити Путіна та забезпечити перемогу України.Хотів би вас розпитати про Китай. Майже за два місяці - 2 вересня має відбутися в Пекіні великоформатна зустріч Путіна і лідера китайських комуністів Сі Цзіньпіна. Розуміємо, що роль Китаю є комплексною, він підставив потужне плече Росії в її агресії проти України, але не перейшов певної червоної лінії. Однак якби позиція Китаю була б іншою, то російська агресія була б на порядок слабшою і ми б не побачили на лінії фронту північнокорейських солдатів. Чого нам зараз чекати від Китаю і чого хоче досягнути Сі Цзіньпін? Він використовує Путіна як інструмент, яким торпедує світовий лад. Китай хоче значно більше, ніж хоче Путін, який прагне дуже конкретних речей. Чого нам чекати від 2 вересня? На мою думку, Китай уже перетнув червону лінію. Його підтримка військової економіки Росії – це прямий акт агресії проти України та трансатлантичної спільноти.Що стосується російсько-китайських відносин, то Сі Цзіньпін отримує все, чого хоче. Росія фактично перетворилася на випробувальний полігон для Китаю. У цій війні Росія тестує свою зброю проти західних систем, а Китай спостерігає, аналізує і вчиться. Він оцінює технічні можливості західного озброєння, ефективність тактики й політичну реакцію Заходу.До того ж війна поступово виснажує ресурси США, європейських союзників і партнерів в Індо-Тихоокеанському регіоні. Вичерпуються запаси озброєнь, спалюються ракети та артилерійські снаряди.По-третє, ця війна виснажує Росію. Вона вже зазнала катастрофічних втрат і невдовзі, ймовірно, перетне межу в мільйон убитих і поранених солдатів. Водночас Китай отримав безцінну інформацію про військові можливості та доктрину Заходу. Захід дещо послабився, але Росія – значно більше. І це очевидна стратегічна перевага для Пекіна.Саме тому мене вражає, що Росія добровільно дозволила себе використати як інструмент для зміцнення глобальних позицій Китаю. Генерал Кіт Келлог, який є уповноваженим Дональда Трампа з питань України, прибув у Білорусь на перемовини з Лукашенком. Було звільнено кількох політичних в'язнів білоруського режиму. Але чому генерал Келлог, який пов'язаний з Україною, за своїми посадовими обов'язками поїхав до Білорусі? Які погані сценарії можуть розгортатися у Білорусі? Розуміємо, що Путін хотів би використати Білорусь як плацдарм, можливо, для того щоб відкрити північну ділянку фронту в російсько-українській війні, а можливо, для того щоб тиснути та провокувати Литву, Польщу, а можливо, і готуватись до ще якихось форматніших дій проти держав Балтії.Гадаю, ви майже відповіли на своє запитання. Я досі не зовсім розумію, навіщо Келлог поїхав до Білорусі. Це дуже добре, що йому вдалось звільнити кілька білоруських дисидентів з тих жахливих в’язниць. Проте в Білорусі досі залишаються тисячі політичних в’язнів, які продовжують гнити в тюрмах Лукашенка. Тож, хоч це й була позитивна подія, ми не можемо ігнорувати серйозну та триваючу проблему репресій проти опозиції.Маю підозру, що Келлог намагався оцінити, чи можливо хоч якось послабити вплив Путіна на Білорусь. Але, якщо чесно, це виглядає малоймовірно і навряд чи є реалістичним у нинішніх умовах.Водночас я не вважаю, що Келлог припустився помилки, поїхавши до Білорусі. Принаймні, ця поїздка дала йому змогу глибше зрозуміти поточний стан стосунків між Лукашенком і Путіним.Однак я не бачу в цьому візиті сигналу про якісь суттєві зрушення в ширшому геополітичному контексті чи зміни у фундаментальній динаміці, яка визначає хід російсько-української війни.Якщо ми говоримо про перспективи україно-ізраїльської співпраці, наскільки це б було реалістично і чи це могло б стати певним геополітичним геймченджером?Думаю, обом країнам було б вигідно істотно зміцнити співпрацю.Ізраїль і Україна мають унікальний досвід у веденні сучасної війни — зокрема у використанні дронів, спецоперацій та нових бойових тактик. Таке партнерство могло б бути цінним. Проте я не думаю, що воно кардинально змінить перебіг війни. Воно може дати Україні додаткові тактичні переваги, але не стане стратегічно визначальним.Путін неодноразово посилав сигнали на Захід, зокрема до американської адміністрації стосовно готовності використати ядерну зброю. Була неофіційна чітка і безкомпромісна відповідь з боку представників і Пентагону, і Білого дому – якщо Путін застосує ядерну зброю, можливо, тактичну ядерну зброю проти України, відповідь буде надзвичайно жорсткою. Відповідь буде, зокрема і військовою. Але іранська ядерна програма знов повернула та актуалізувала проблему використання ядерної зброї. Наскільки ми наблизились до подолання цього юридично-військового і морального порогу використання ядерної зброї?У новинному просторі більше уваги зараз приділяється ударам США по Ірану, але в контексті російського вторгнення саме ядерний шантаж був ключовим елементом стратегії Путіна.На мою думку, хоча адміністрація Байдена згодом рішуче відреагувала на загрозу можливого застосування ядерної зброї, сам факт використання Путіним ядерного примусу виявився досить ефективним.Згадаймо, наскільки часто лунала фраза про необхідність уникати безпосередньої участі.  Усе це з остраху спровокувати ядерну відповідь.Постачання західного озброєння Україні від самого початку супроводжувалося обмеженнями. Спершу не надавали танків, обмежували дальність ударних систем – усе це продиктовано страхом перед ескалацією.У результаті ці рішучі зусилля на підтримку російської опозиції були послаблені, розмиті або заблоковані через побоювання ескалації з боку Путіна. Він зумів ефективно використати ядерний шантаж для досягнення своїх цілей, створивши небезпечний прецедент, який тепер потребує серйозної протидії.Такий прецедент заохочує Путіна і надалі вдаватися до ядерних погроз. Це вже саме по собі є небезпечним, адже коли ядерний шантаж спрацьовує, зростає ймовірність його повторення. Саме це ми спостерігаємо впродовж останніх трьох років. І я б сказав, що така повторюваність, через саму людську природу, лише підвищує ризик реального застосування ядерної зброї.Це тривожний прецедент не лише у контексті цієї війни, а й у глобальному масштабі. Інші держави уважно стежать за подіями. Зокрема, Китай, який має амбіції щодо Тайваню. Вони бачать, що ядерна зброя може стати інструментом для реалізації імперських або гегемоністських прагнень. Це викликає серйозне занепокоєння.Зараз ми ризикуємо стати свідками того, як ядерний примус підживлює нову хвилю розповсюдження, оскільки інші країни розмірковують над тим, як використати ядерну зброю, якою вони вже володіють, для досягнення своїх стратегічних цілей, або, якщо вони її ще не мають, то чи варто їм її придбати. Прикладом є нинішні дискусії в Південній Кореї.Ядерний шантаж, який Путін використав проти України, уже вплинув на хід війни та заклав небезпечні прецеденти, що резонують далеко за межами Європи.Є питання 5-ї статті Євроатлантичного договору, на якій будувалась вся Європа після Другої світової війни. І тут з'являються сумніви, безліч народів на європейському континенті переживають. Якщо говорити про 5-ту статтю НАТО і загалом переосмислення ролі Альянсу, то це вже не просто політичний клуб на континенті, а об'єднання держав, яким, можливо, доведеться захищатись без американської присутності.5-та стаття є основою НАТО, ключовим елементом Північноатлантичного договору. Це серйозне і глибоке зобов’язання.Попри певну невизначеність, яку створив Трамп, я досі вважаю, що Сполучені Штати загалом залишаються надійними у виконанні цього обов’язку – стати на захист союзника у разі нападу.Так, Трамп часом озвучував сумніви, але можу сказати одне: істеблішмент у сфері національної безпеки у Вашингтоні твердо вважає, що цей обов’язок є священним. І ця думка практично одностайна на Капітолійському пагорбі, незалежно від партійної належності.Це переконання поділяє переважна більшість американців. За даними нещодавнього опитування Інституту Рональда Рейгана, 69% респондентів вважають, що США повинні захистити союзника по НАТО в разі нападу, навіть якщо агресором буде Росія. Це чітка й послідовна позиція.Ще цікавіший результат цього опитування полягає в тому, що, коли його проаналізували за політичними групами в США, з’ясувалося: 69% прихильників МАGА, основної електоральної бази Трампа, тих самих людей у червоних кепках за його спиною на мітингах, вважають, що Америка повинна дотриматися цього зобов’язання у разі нападу на союзника.Тому я глибоко переконаний, що США виконають свої обіцянки. Водночас розумію, чому деякі заяви Трампа викликають стурбованість.

Китай традиційно асоціюється з нестримним економічним зростанням, гігантськими інфраструктурними проєктами та нескінченними можливостями.

Трамп заявив, що є група багатих людей, готових купити ТіkТоkДональд Трамп заявив, що знайшов групу "дуже заможних людей", які готові придбати ТіkТоk. Він очікує схвалення Китаю та президента Сі Цзіньпіна, а імена розкриє приблизно через два тижні.

Свого часу Троцький породив формулу "ні війни, ні миру". І зараз Ізраїль та Іран пережили важкі воєнно-дипломатичні моменти. З одного боку, ніби на щось вийшли, Дональд Трамп нас запевнив, що буде мир, але відчуття такого немає. Розуміємо, що Іран – не та держава, яка зможе зупинити свою ненависницьку антиізраїльську державну програму.Я згоден із вами, дійсно так. Ситуація вийшла "ні миру, ні війни". З одного боку, добре, що закінчилися воєнні дії, тому що мешканцям Ізраїлю довелося пережити досить нелегкі часи.Вперше за всі війни були такі великі руйнування, загинуло 28 людей, пошкоджено 1000 будинків – це абсолютно нова ситуація для Ізраїлю.З іншого боку, ця невизначеність створює ситуацію, за якою війна може поновитись у будь-який момент. Якщо Іран зараз запустить якусь чергову ракету або якийсь безпілотник у бік Ізраїлю, відповідно, Ізраїль повинен буде відреагувати. І наново почнуться бойові дії, Іран вкотре почне відповідати, і знову буде потрібне втручання США, напевно, особисто президента Трампа, щоб припинити ці воєнні дії.Поки це перемир'я дотримується. В Ізраїлі скасовані обмеження для громадян, всі повернулися на свої робочі місця. Сьогодні частина шкіл почала працювати, а від завтра працюватимуть усі школи. Ось, така, я б сказав, ситуація.А Ізраїль же має реагувати на інформацію, що іранська ядерна програма не була знищена. Це Дамоклів меч, який висить не лише над державою Ізраїль, а й над усім цивілізованим Західним світом. Відпрацювали американці, ЦАХАЛ та всі можливі служби, але нема відчуття, що іранську ядерну доктрину згорнуто. Що собою буде являти іранська ядерна програма? І загалом, якщо вірити Медведєву, якщо Іран "в якомусь воєнторзі може купити ядерну бомбу"? Ми бачили, що на цю медведєвську маячню навіть особисто зреагував Дональд Трамп - тобто все серйозно.Так, усе серйозно. Дійсно, немає точного розуміння, яка була завдана шкода іранській військовій ядерній програмі. Без жодного сумніву, шкоди завдано. Після такої кількості бомбардувань, після такої кількості вильотів ізраїльської авіації, а потім ще бомбардування американців стратегічними бомбардувальниками В-2 – зрозуміло, що шкода завдана.А тепер усі розмірковують про те, яка саме шкода. Розвідки Ізраїлю, США та країн Європи зрозуміють це через декілька тижнів і навіть декілька місяців, тому що оцінити цю шкоду у даній ситуації достатньо складно. По-перше, потрібна інформація зсередини, яку зараз агенти різних розвідок будуть здобувати. Друге – це супутникові знімки, які не завжди в тій резолюції чітко показують, що відбулося. Не завжди з супутників можна розгледіти руйнування під землею та зрозуміти, що саме зруйновано.Є декілька версій. Зрозуміло, що в інформаційному полі є багато дезінформації. Наприклад, Тhе Nеw Yоrk Тіmеs писав, що американці бомбардували Фордо (це найстрашніший ядерний об'єкт) таким чином, щоб закрити входи та виходи та щоб те, що там усередині, залишилося без електрики, а це завдає шкоди всім центрифугам. Так це чи не так, але про це йдеться з якихось джерел.Є й оцінки, які говорять про те, що на інших ядерних об'єктах нема стовідсоткової шкоди, є тільки якась часткова. Відповідно, ця ситуація для нас стане зрозумілою протягом 2-3 місяців, думаю, тоді ми точно будемо знати, наскільки була завдана ця шкода. Марко Рубіо, держсекретар США, заявив, що програма Ірану відкинута назад. А от наскільки відкинута назад - на рік, два, десять, ми не знаємо.І останнє питання, найголовніше: де зараз збагачений уран? З того, що бачимо в інформаційному полі, незрозуміло. З відкритих джерел та витоків ми не розуміємо, де дійсно є цей збагачений уран. Мова йде про 400 кг, а можливо, до 600 кг, є різні свідчення. З цього збагаченого урану можна зробити так звану брудну бомбу, найсправжнісіньку брудну атомну бомбу.Хотів би вас розпитати про Дональда Трампа. Пам'ятаєте, епопея одного військового злочинця починалася із запитання: "Whо іs Мr. Рutіn?" А от і питання: "Whо іs Мr. Тrumр?" Як він себе продемонстрував? Адже в кейсі російсько-української війни Трамп дивував усіх: відкладав рішення, вступав у дуже дивну комунікацію, формував переговорницький пул. Але зараз він віддав наказ і дозволив застосувати американську стратегічну авіацію. Після того як Трамп повернувся до своєї місії великого миротворця, у вас є розуміння, якою буде подальша траєкторія його діяльності? Це питання не тільки щодо стримування Ірану, а й Росії. Давно так багато не залежало від одної людини.Цілком з вами згоден. Все залежить від рішення Трампа і від того, що він вирішить. Оскільки він абсолютно непередбачувана людина, нам дуже складно передбачити, як він ухвалює рішення, яким буде наступне його рішення, але є деякий позитивний момент. Трамп з першого дня своєї другої каденції намагався себе представляти миротворцем: будемо з усіма розмовляти, Росія – не злодій, Путін – хороший хлопець, за 24 години припинимо війну, якби я був президентом на місці Байдена, то не було б війни. А Путін повторює, йому вигідний цей наратив.І ось тут, є один позитивний момент, який полягає в тому, що він дав вказівку бомбардувати Іран. Відповідно, якщо є якісь ситуації, то Трамп не побоїться застосувати силу. Це серйозний сигнал для Путіна.Путін погрожував: зараз ми скинемо тактичну зброю на Україну, зараз ми будемо застосовувати, ми зараз розбомбимо Лондон, Париж, Бонн – усіх покараємо. А Трамп просто дав наказ, літаки прилетіли, була проведена ціла військова операція. Ми думали, що одні літаки будуть бомбардувати, а бомбардували зовсім інші. Був зроблений спеціальний маневр, все відбулося, і він дав наказ.У цій ситуації, я думаю, що реакція Медведєва, який відразу злякався та написав, що він не казав, що Росія дасть атомну бомбу Ірану, що взагалі мав на увазі інші країни. І сам той факт, що особисто Трамп відреагував, то це говорить про те, що там в адміністрації зараз дуже уважно прислуховуються до всього, що відбувається. Певною мірою це дає якусь надію - якщо цей злодій, який сидить в Кремлі, перейде якісь межі, то цілком ймовірно, що від Трампа можна чекати різкої реакції.Наведу ще такий приклад. 24 червня Трамп розлютився на Ізраїль та Іран, промовивши: "Що це таке?! Я сказав припинити вогонь - значить треба припинити вогонь!" Був дзвінок Нетаньягу, через катарців передали іранцям, і все припинилося. І це позитивний момент, тому що до цієї ситуації ми розмірковували, як же він буде поводитися.Тепер найголовніше питання – як переконати Трампа, що в Кремлі злодій, а не "хороший хлопець"? Як донести до його розуміння, що необхідні рішучі дії, аби припинити цю страшну, криваву війну в Україні та змусити Путіна піти на поступки, компенсувати всю шкоду, яку він завдав Україні, і зробити так, щоб Україна отримала реальні гарантії безпеки? І це зараз найголовніше питання, яке є на порядку денному.Генеральний секретар НАТО Марк Рютте саме цей саміт присвятив тому, щоб заспокоїти Трампа та змусити інші країни виділити 5%. Правда, Іспанія нічого не хоче робити, але там дивний уряд і прем'єр-міністр, який живе в іншій реальності.Є ще один момент: 24 червня був витік в британській газеті Тhе Dаіly Теlеgrарh про те, що декларація НАТО після цього саміту щодо Росії буде доволі короткою. Однак найголовніше, що там написано, - НАТО буде продовжувати підтримувати Україну. І мова йде про те, що, ймовірно, країни НАТО напряму надаватимуть зі свого військового бюджету гроші Україні. Це витік. Ми ще не бачили офіційного тексту. Але, якщо це так, то, попри сумніви Трампа щодо припинення війни в Україні, це певною мірою є важливим кроком, тому що країни НАТО, а це всі європейські країни та Канада, окрім США, більшість із них дійсно зацікавлені, щоб Україна могла встояти у цій війні. Це дуже важливий момент.Нам потрібно зараз дивитися не на порожню половину стакана, а на ту половину, яка наповнена. І треба розуміти, як із цієї ситуації виходити.Ви знаєте не тільки як функціонує Кремль, а й що плюс-мінус відбувається у кремлівських головах. Маєте власну думку і щодо Медведєва, і щодо Путіна з урахуванням того, що вони останні пару років витворяють. Вони б'ють балістичними ракетами по наших містах, а з другого боку демонструють готовність Росії вести війну рівно стільки, скільки в них вистачить військово-технічного ресурсу. Можливо, все може дуже швидко змінитися, бо ми чекаємо 2 вересня, коли відбудеться зустріч Сі Цзіньпіна з Путіним.Другий кейс – зустріч у Кремлі міністра закордонних справ Ірану. Росія та Іран є стратегічними союзниками. І ця ірано-ізраїльська чи ірано-західна війна має пульсуючу форму, вони можуть підіймати амплітуду або знижувати градус. Задача Ірану – вступ до ядерного клубу, щоб почуватися у статусі, в якому почувається Росія. Тобто у будь-якій незрозумілій ситуації Путін каже, що може щось неприємне для всіх використати. Ваше відчуття: на яку траєкторію вийшов Кремль?Я згоден з вами, що амплітуда то підіймається, то опускається, і градус то підвищується, то знижується. Дійсно, як ви описали ці кейси - це правильне бачення тієї ситуації, в якій ми перебуваємо. По-перше, Кремль почувається в стані великого дискомфорту після того, як американці бомбардували його стратегічного партнера, Іран. Росія попереджала, що ні в якому випадку не бомбардувати, були зроблені заяви, попередження. Однак нічого не допомогло, Трамп прийняв рішення бомбардувати. І що найцікавіше – не було навіть офіційної реакції на це. Було якесь засудження, мовляв, американські бомбардування, але, окрім таких загальних осудливих слів, більше нічого не змогли сказати. Вони перебувають у шоці, бо не вірили, що це станеться.Другий момент, і це я ще раз підкреслюю, Кремль здивувало, що за три дні ізраїльські ВПС в небі Ірану робили все, що хотіли: і бомбардували Тегеран, і скільки треба, стільки бомбардували, і 24 на 7. Всю цю операцію розпочали 200 літаків, потім постійно в небі перебувало від 50 до 100 літаків – робили все, що хотіли.Це взагалі для Кремля був шок. Чому? Вони ж перед усіма хизувалися, що за три дні підуть парадом по Києву, по Хрещатику. А вже майже три з половиною роки воюють з Україною і не можуть захопити Україну, і не можуть перемогти Україну.А тут, будь ласка, - Ізраїль три дні робив, що хотів, з їхнім важливим стратегічним партнером. Якби не Трамп, то і далі  бомбардував би. Це для них створює дуже серйозний психологічний дискомфорт, тому що вони розуміють, що не можуть нічого зробити. Що більше - вони бояться американців. Вони розуміють, що Трамп дав наказ бомбардувати, то від цього непередбачуваного президента можна очікувати все. Тому треба поводитися більш-менш акуратно в усьому, що стосується американців.І, зверніть увагу, вони бояться цього потепління у відносинах з приходом Трампа між Америкою та Росією. Путін боїться порушити цей баланс, він постійно лебезить перед Трампом, говорить, який Трамп розумний, який Трамп хороший, дарує портрет, розповідає, як молився за нього, коли був на того замах, "от якби Трамп був президентом, то не було б війни в Україні". Путін боїться перейти якусь червону лінію, яка розсердить Трампа.Трамп уже одного разу сказав, що, можливо, Путін з'їхав з глузду, "Владімір, стоп! Досить бомбардувати!". І це, безумовно, у Кремлі насторожує. Вони бояться різкої реакції Трампа.Скажімо так, їхній психологічний стан погіршився щодо російської економіки. Зараз на економічному форумі в Петербурзі заявляли, що економіка Росії, напевно, входить в рецесію. Путін сам показав наказ про скорочення бюджету. Зараз відбулася ізраїльська операція нападу превентивним ударом по Ірану і ціна на нафту трохи підросла, але вже пішла на спад. 24 червня нафта зросла тільки на 1%, але в принципі ціна знижується. І Трамп зацікавлений у зниженні ціни на нафту.Найголовніше питання для країн Заходу, особливо для Європи та Америки, - зробити все, щоб ціна на нафту впала. Якщо ціна на нафту впаде, у Путіна не буде звідки брати гроші на війну. Вони у нього закінчуються, це не безлімітний гаманець. Не на все життя вони мають ресурси, на 100 років наперед. Це так здається.По-друге, це також важливий психологічний момент, і у нас в Ізраїлі, як і раніше, існує у певних колах військо-політичного істеблішменту якийсь психологічний страх, що Росія може щось зробити. Ось, факт: вони погрожували ядерною бомбою, американці зробили декілька серйозних попереджень, і Путін відразу замовк. І не один місяць боявся зі своїх уст випустити слово "ядерний". Тому вони й надалі будуть робити хорошу міну за поганої гри.Значить, інструменти є. Якщо американський дипломат чи посадовець розвідки передає до Кремля попередження "не робіть цього", відповідно, можна натиснути на Путіна, щоб він і не бив по наших містах. Водночас можна було б натиснути на Путіна перед початком повномасштабного вторгнення і він на нього не наважився б, але тиск був заслабкий. Путін втягується в довгу війну, сподівається завдяки своїй ресурсній базі вести активні бойові дії проти України ще пару років, а то й, як заявляють кремлівці, і 10 чи 20 років. Відповідно, нам потрібно йти ізраїльським шляхом - не розтягувати війну на роки. Можливо, ви маєте відчуття, як правильніше було б зіграти Україні в теперішній ситуації?Довга війна – це жахливий сценарій. Поки що ми перебуваємо в цьому жахливому сценарії. Тут потрібні два вектори. Один вектор: все одно, чи хочемо ми, чи не хочемо, і в Ізраїлю, і в України є одна задача – бути у найкращих відносинах з американською адміністрацією. Тому що від американської адміністрації та від Трампа особисто залежить не все, але настільки всього багато, що не можна в жодному випадку нехтувати. І за будь-якої ситуації треба триматися та вирулювати ці відносини на той рівень, який буде допомагати. Я б сказав, що це має бути виключно інструментальний підхід.Тих інструментів, які мають США, нема ні в кого. Тому з ними потрібно дружити за будь-якої ситуації. Інколи це складно, це зрозуміло, враховуючи характер особистості, яка там зараз займається різними питаннями, враховуючи складний характер самого Трампа. Безумовно, це не проста задача. Нема виходу. Це обов'язково! На 150%! Якщо цього не буде, то буде дуже погано.Другий вектор: для України значно більше ресурсів, можливостей, переконання, налагодження контактів – це, безумовно, Європа - Німеччина, Франція, Британія, також Італія плюс Польща, в якій зараз складна обстановка, бо там антиросійські настрої у цього президента, але й антиукраїнські. Польща була важливим фактором останні три роки. Подивимося, як це буде. Але, якщо Німеччина, Мерц, і якщо Макрон, і якщо британський Стармер, а особливо Німеччина та Британія, які значно серйозніше ставляться до загрози, яка йде від Росії, Макрон трохи менше, то при правильному тиску на Росію можна досягнути ще більшої співпраці та передачі більшої кількості зброї.У чому проблема? Європа за ці три роки війни не переналаштувалася на військові рейки. Найголовніший аргумент України, з яким я абсолютно згоден, - Україна зараз захищає Європу. Якщо Україна, не доведи Боже, впаде, то наступною буде Європа. Путін не зупиниться. Попри те, чи є в нього ресурси, чи нема, він розпочне війну і проти європейських країн – це і Фінляндія, і країни Балтії, і Польща, і так далі. Тому Україна дійсно захищає Європу. А те, що Зеленський говорить європейським лідерам, що неприємно чути, але він абсолютно правий, тому що Україна зараз веде війну за національну безпеку всього Європейського континенту. І тут у Зеленського та української адміністрації більше аргументів на користь того, щоб Європа допомагала.Європа повинна перейти на військові рейки. Вони мають більше виробляти, а сьогодні їхнє виробництво – стільки на рік, можливо, скільки у Росії за два чи три місяці. І ці різні цифри з обох боків ускладнюють роботу ЗСУ.Але є і позитивні моменти – Rhеіnmеtаll, який будує підприємства, наскільки я розумію, в Україні вже є об'єкти, які працюють. І сама українська військова промисловість плюс-мінус на 40% забезпечує потреби ЗСУ, але цього недостатньо. Тут потрібні особливі зусилля Європи, тому треба постійно тиснути, постійно переконувати, бо часу нема. Неможливо вести цю війну ще 5 років, ще 10 років. Це неможливо, для цього необхідні неймовірні зусилля, я не впевнений, що вони дійсно існують. Можна ці ресурси настільки виснажити, а що далі буде? Росія не буде заспокоюватися, це все довготривале. Відповідно, з Європою мають бути постійні контакти, переконання, що Європа повинна діяти значно рішуче і не боятися Путіна. Оцей страх, що Путін щось зробить, - дуже негативний фактор в поведінці європейців.

Володимир Путін не прилетить до Бразилії на липневий саміт БРІКС через ордер на його арешт від Міжнародного кримінального суду

Іран вимагає від російського президента Путіна більшої підтримки. Аббас Аракчі привіз до російської столиці листа від лідера Ірану, Аятоли Хаменеї, який якраз і вимагає від Путіна бути більш активним у підтримці Тегерану.Однак, виникає питання, що реально може зробити російський президент в ситуації, коли мова йде про обмін ракетними ударами між Іраном та Ізраїлем, а також про американське бомбардування іранських ядерних об'єктів. Навіть, якщо уявити собі наземну операцію на території Ірану, Росія навряд чи стала б втручатися у те, що відбувалося.Тим більше, що ніяких зайвих військових в Росії на тлі продовження російсько-української війни просто немає. І про це свідчить послаблення позиції Москви у країнах Африки, чи у Сирії. Також є очевидним, що Росія не може допомогти Ірану і коли мова йде про обстріли аудиторії цієї країни з боку Ізраїля або Сполучених Штатів.Зрештою, це Росія розраховувала на іранські дрони й ракети, а не навпаки. Таким чином якогось додаткового військово-промислового потенціалу, який міг би допомогти Ірану у боротьбі з його ворогами, у Москві немає. При цьому росіяни ще й намагаються удати, що вони діють так, а не інакше в рамках домовленостей із самим Іраном.Представниця російського зовнішньополітичного відомства Марія Захарова зачитувала в ефірі відповідні статті російсько-іранської угоди про стратегічне партнерство. У цих статтях підкреслюється, що в разі, якщо одна з країн-учасниць угоди зазнає агресії, інша зобов'язується не надавати жодної перемоги країні-агресору.І саме так, з погляду Росії, зараз і вчиняє Кремль. “Ну і тоді виникає досить просте питання, — говорить Марія Захарова журналістам, - а хто ж ці провокатори, які закликають Росію більше допомогти Ірану?" Ну, очевидно, це ті самі провокатори, які наслухалися заяв Путіна і самої Марії Захаровій про видатну геополітичну роль Російської Федерації та повірили в усю цю балаканину.А, може, серед тих, хто повірив в усю цю балаканину, був і Аятола Хаменеї, який також тепер звертається із відповідними проханнями до російського президента. У Путіна дійсно непроста ситуація. Йому потрібно зберегти принаймні нормальну атмосферу у спілкуванні із президентом Сполучених Штатів Дональдом Трампом.Тому що саме ця нормальна атмосфера допомагає Путіну в його ударах по Україні і сподіванні на капітуляцію ненависної країни, на війну з якою Путін, можна сказати, поставив всі карти, пов'язані із власним політичним майбутнім. Путіну потрібно зберегти потенціал для подальших ударів по Україні та спробувати окупувати нові українські регіони.І Путіну разом із цим потрібно продемонструвати, що його країна залишається важливим глобальним гравцем. Але в умовах російсько-української війни і небажання сваритися з американським президентом, останнього досягти практично неможливо. Те, що Путін фактично кинув Іран напризволяще стало продовженням його попередніх геополітичних поразок.Нагадаємо, хоча б про те, що Росія фактично не змогла нічого зробити для режиму Башара Асада у Сирії. Коли сирійська опозиція почала рух у напрямку до Дамаску, росіяни швидше констатували ці події, які відбувалися, ніж допомогли сирійському президенту утримати владу.Вже той факт, що Башар Асад разом зі своєю сім'єю отримав притулок на території Російської Федерації, він може вважати великим політичним досягненням. І це при тому, що на території Сирії, на відміну від території Ірану, у Росії є бази, потрібні для логістики всіх її операцій на африканському континенті.І ми вже зараз бачимо, як фактична втрата цієї логістики дається взнаки на позиціях самої Росії в африканських державах, та на можливостях тих африканських воєнних режимів, які з'явилися на політичній мапі Африки, завдяки російській підтримці.Те ж саме можна говорити про пострадянський простір. Останні майже чотири роки вплив Російської Федерації на події у колишніх радянських республіках зменшується із кожним місяцем. Останньою великою акцією Кремля можна вважати появу російських військ на території Казахстану під егідою організації угоди про колективну безпеку взимку 2022 року. Однак, після початку великої російсько-української війни Москві, довелося вивести з території Казахстану цей контингент, як згодом довелося вивести та своїх так званих миротворців із території Нагірного Карабаху. І зараз ми бачимо, як лідери колишніх радянських республік орієнтуються на кого завгодно: на Сі Цзіньпіна, на Ердогана, тільки не на Путіна, який сприймається людиною, яка, по-перше, не поважає їхній суверенітет, а по-друге, не здатна за допомогою сили змінити політичну ситуацію на пострадянському просторі на свою користь. Так що ж тоді Путін може зробити для Аятоли Хаменеї? Якщо в Ірані може виявитися ситуація, в якій Аятола та його прибічники не зможуть утримати владу, і Корпус вартових Ісламської Революції буде змушений визнати поразку теократичних сил, які знущаються з іранців з часу перемоги так званої Ісламської Революції 1979 року.  Путіну доведеться тільки констатувати, що ще один режим, який був вагомою частиною так званої вісі зла, втратив свої можливості дестабілізувати цивілізований світ. Звичайно, це не сподобається російському президентові, але нічого реального для підтримки цього злочинного режиму він, на щастя, заподіяти не може. Так що питання навіть не в тому, що Путін холоднокровно кидає іранських аятол напризволяще на тлі ізраїльських і американських бомбардувань. А в тому, що ніяких реальних зусиль для того, щоб допомогти цим аятолам виграти в конфлікті та утримати владу в Ірані, Путін також запропонувати не може. Про роль Росії як глобальної держави сучасного світу можна забути назавжди.ДжерелоПро автора. Віталій Портников, журналіст, лауреат Національної премії України ім. ШевченкаРедакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Щоправда, невідомо, чи таке рішення буде ухвалене остаточно, адже парламентської резолюції тут недостатньо.Важливо, щоб за закриття Ормузької протоки поки висловилася Рада національної безпеки Ірану. Поки що Тегеран швидше шантажує інші країни можливістю такого рішення. Так військово-морські сили Корпусу вартових Ісламської революції вже повідомили, що Ормузька протока буде закрита буквально протягом кількох годин.А у Раді національної безпеки Ірану переконують, що остаточного рішення ще не ухвалено, однак воно може бути ухвалене у будь-який момент, потрібний Ірану. Втім виникає питання, кого саме Ісламська Республіка хоче покарати таким рішенням.Поза сумнівом, рішення про перекриття Ормузької протоки, через яку проходить до 20% світової нафти, викличе справжній енергетичний шок, який може призвести до тривалої економічної кризи у всьому світі. Однак, як і у кожній такій кризі, будуть країни, які від неї виграють. А будуть країни, які від неї суттєво програють. Серед тих, хто виграє, насамперед Російська Федерація.У разі значного підвищення ціни на нафту, президент Росії Путін може сподіватися на серйозне поповнення російського бюджету, продовження війни з Україною та розвиток військово-промислового комплексу своєї країни пришвидшеними темпами. З цього моменту Путін може не звертати жодної уваги на пропозиції американського президента Дональда Трампа щодо припинення вогню на російсько-українському фронті. А його геополітичні амбіції будуть зростати відповідно до ціни на паливо.Ми все це прекрасно знаємо за всією новітньою історією Росії та й за історією Радянського Союзу. Закриття Ормузької протоки створює для Путіна неабиякий шанс у його агресивних діях. Ще одна країна, яка може виграти від закриття Ормузької протоки - це Сполучені Штати. Попри те, що віцепрезидент США Джей Ді Венс говорив про те, що таке рішення може стати самовбивчим для Ірану, насправді Сполучені Штати також можуть розраховувати на значне подорожчання нафтових цін і таким чином на величезні прибутки для власного бюджету. Що своєю чергою покращить шанси республіканців на довиборах до американського конгресу. І з цього погляду Дональду Трампу вигідно продовжувати кризові дії стосовно Ірану, щоб провокувати цю величезну енергетичну кризу 21 сторіччя.Але разом із цим є країна, яка зазнає серйозних проблем, якщо енергетична криза відбудеться. Це Китайська Народна Республіка. Збільшення ціни на нафту, по-перше, поставить Китай у серйозну енергетичну залежність від Російської Федерації, а, може, і від Сполучених Штатів Америки і спровокує нову реальну кризу у китайській економіці.Після того, як голова Китайської Народної Республіки Сі Цзіньпін не зміг реально впоратися із попередніми кризовими явищами, це може поставити під сумнів авторитет Сі Цзіньпіна, як генерального секретаря комуністичної партії Китаю. Досить серйозні проблеми у зв'язку з підвищенням цін на нафту виникнуть і у європейських країн. Це може поставити під сумнів навіть програму переозброєння Європи на тлі очікування російської агресії.І це в ситуації, коли шанси на агресивні дії Росії, яка буде насолоджуватися результатами енергетичної кризи для Європи, будуть зростати з кожним новим місяцем російсько-української війни. У суперечливій ситуації будуть знаходитися такі країни, як Саудівська Аравія та інші держави затоки.З іншого боку вони можуть отримати преференції від подальшого збільшення нафтових цін, але разом із цим позбутися найбільш важливого для себе маршруту доставлення власної нафти. Таким чином можна говорити про те, що інтереси одних країн зараз будуть прямо суперечити інтересам інших.І у Пекіні можуть поставити іранським лідерам питання: за які такі гріхи Іран карає китайське керівництво і створює нові можливості для керівництва Сполучених Штатів Америки і Російської Федерації.Китай може бути на боці тих, хто вимагатиме, щоб Іран не вдавався до таких радикальних заходів у той час, як Росія буде робити все можливе, щоб посилити ескалацію на Близькому Сході. І створити для себе особливі економічні умови на подальші роки конфронтації не тільки із Росією, але й з європейськими країнами.У цій ситуації, якщо процес блокади Ормузької протоки дійсно буде запущений, Китайська Народна Республіка може вже у недалекому майбутньому задуматися про власну маленьку переможну війну, щоб зменшити наслідки від цієї економічної кризи, з якою зіштовхнеться Китай.І ми ще більше з вами можемо наблизитися до Третьої світової війни, яка, очевидно, вже є на порядку денному світової історії й може стати реальністю наступних років. Звісно, самі Сполучені Штати пропонують Тегерану припинити ескалацію і повернутися за стіл для перемовин щодо завершення іранської ядерної програми та відновлення стабільності у регіоні.Однак сказати, що іранські лідери схиляються до такого компромісу із Вашингтоном і готові відмовитися від збагачення урану, поки що, я б сказав, зарано. Міністр закордонних справ Ірану Аббас Аракчі підкреслив, що Іран і не відмовлявся від перемовин зі Сполученими Штатами в той час, як Вашингтон застосував силу проти Ірану якраз наступної ночі після того, як очільник іранського зовнішньополітичного відомства зустрічався із міністрами закордонних справ країн Європейської трійки.Але ми з вами прекрасно пам'ятаємо, що ці перемовини Аббаса Аракчі з його європейськими колегами не призвели до жодних реальних результатів. Як і консультації Аракчі зі спеціальним представником американського президента Стівом Віткоффом тільки продемонстрували, що Тегеран не збирається відмовлятися від своєї жорсткої позиції. І збирається зберегти своє право на збагачення урану, що в майбутньому може призвести до перетворення Ірану на ядерну державу.А от реальні відповіді Ірану на питання щодо реалістичної позиції на перемовинах будуть залежати зовсім не від зустрічі Аббаса Аракчі із міністрами закордонних справ країн Європи чи його перемовин зі Стівом Віткоффом. Багато що вирішиться вже завтра, коли міністра закордонних справ Ірану буде приймати президент Російської Федерації Путін.Очевидно, що російський лідер буде пропонувати своєму іранському співрозмовнику продовжувати дотримуватися жорсткої позиції з тих самих міркувань, про які ми вже говорили: високі ціни на нафту в інтересах російського керівництва. Яке продовжує сподіватися на продовження війни з Україною. Ну і, звісно, Путін, який говорить, що іранські підземні заводи не зазнали жодних ушкоджень, може також обмірковувати варіант передачі Ірану ядерної зброї від Росії з тим, щоб потім видати ці заряди, які Іран може застосовувати на власних носіях для удару по Ізраїлю, як такі, що були вироблені у самому Ірані. У Путіна вистачить підлості організувати цей величезний ядерний конфлікт із непередбаченими, хоча чому непередбаченими, це буде Третя світова війна, наслідками.ДжерелоПро автора. Віталій Портников, журналіст, лауреат Національної премії України ім. ШевченкаРедакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Ми не знаємо, чи розпочалася вже Третя світова війна, чи триває одна з її фаз, коли говоримо про ірано-ізраїльську війну, а у поєднанні з російсько-українською війною це дає загальний контур дестабілізації всієї світової системи. Чи нема у вас відчуття, що Путін зараз буде намагатися виторгувати україно-російський кейс у Дональда Трампа в обмін на іранський? Адже недарма після звірячих бомбардувань Києва та інших  українських міст, розмова Трампа з Путіним  відразу перейшла до іранської проблеми?По-перше, дійсно те, що відбувається, схоже на таку специфічну світову війну, яка розподілена, точкова і, скоріш за все, на жаль, дуже затяжна. Головна проблема цієї Третьої світової війни полягає в тому, що провідна держава Західного вільного світу, так би мовити, пішла на "лікарняний". І це відбулося завдяки тому, що волею 77 млн громадян США на чолі цієї наймогутнішої країни опинилася дуже специфічна людина на ім'я Дональд Трамп. Ця людина позбавлена хоч якихось ознак компетентності для того, щоб керувати абиякою країною, вже не кажучи про США. Людина, яка нічого не знає, ні в чому не розбирається, нічого не хоче знати та не збирається приймати якісь рішення щодо найважливіших питань.У відповідь на питання, чи знає він про жорстокіший удар по Києву, по Україні, то Трамп сказав:"А що там? Щось вдарило по чомусь? Я поки не знаю, не розбирався, не в курсі". Тобто це людина, яка дійсно зараз по факту грає на боці диктаторських, терористичних режимів, таких як Росія та Іран.Напевно ви бачили, що протягом всього минулого тижня до того, як Ізраїль завдав удару по Ірану, попри те, що було пряме попередження експертів МАГАТЕ, що Іран готовий запустити створення ядерної зброї, то Трамп говорив: "Не треба бити, ви все зіпсуєте. У нас тут угода готується". Це відбувалося буквально напередодні удару Ізраїлю по Ірану.Теж саме – останні події, коли Трамп пішов з саміту G7, по суті перетворивши його у доволі безсилу "шестірку". Він відмовився не тільки зустрічатися із Зеленським, але й брати якусь участь у напрацюванні спільного рішення щодо санкцій проти Росії. По факту, Трамп витягує, рятує Путіна і рятує Алі Хаменеї, бо він наклав вето на ліквідацію верховного правителя Ірану, також прикриває своєю спиною Путіна і так само прикриває терористичне керівництво Ірану. Безумовно, Путін користується цим.Щодо вашої гіпотези, що Путін намагається розміняти Іран на безпеку стосовно якихось ударів по своїй економіці з боку Заходу, то тут достатньо сказати, що Трамп вийшов з ініціативою, щоб Путін був посередником між Іраном та Ізраїлем. Це настільки божевільна пропозиція, взагалі - пропозиція, яку неможливо собі уявити. Напевно з таким же успіхом можна було собі уявити Північну Корею, Кім Чен Ина як посередника між Україною та Росією.Іран має угоду з Росією, вони є військовими союзниками. Відповідно, яким чином Росія, тим більше Путін, який є міжнародним злочинцем, може бути посередником між Іраном та Ізраїлем? Це божевільна ідея, яка, звичайно, немає жодних шансів на втілення. Путін не мав би шансів при нормальній ситуації, якби на місці Трампа була притомна людина. Які ресурси у Путіна стосовно цього конфлікту між Іраном та Ізраїлем? Яким чином він може щось зробити?Путін відомий тим, що він ніколи нікому не допомагає. Він не допоміг жодному зі своїх союзників. Я зараз не розглядаю правову сторону військового конфлікту між Азербайджаном та Вірменією, але у Путіна з Вірменією була угода. Адже Вірменія є членом військового союзу ОДКБ. Путін не прийшов на допомогу Вірменії, коли вона програвала війну з Азербайджаном. Путін нічим не допоміг режиму Асада, з яким він був пов'язаний союзницькими відносинами. І таким же чином Путін нічим не допоможе Ірану.Єдине, що він може зробити, - це поповнити свою колекцію диктаторів, яку він зберігає у сухому, темному місці. Серед них є Янукович. Зараз в цій же кунсткамері перебуває Асад. Цілком можливо, що сюди приєднається аятола Алі Хаменеї. Це єдине, чим може Ірану допомогти Путін.Говорячи улюбленим виразом Трампа - у Путіна "нема жодних карт", за допомогою яких він зможе щось розміняти, окрім однієї – єдиної, але козирної. Я б сказав, що ця карта називається "Джокер на ім`я Дональд Трамп".Ще одна карта – ядерна зброя та нестримне бажання проводити агресивну кампанію проти України. Зараз ми увійшли в літню кампанію, виглядає так, що вона буде надзвичайно важкою і вже упроводжується звірячими бомбордуваннями цивільних міст. Яке ваше відчуття щодо траєкторії літньої, можливо, літньо-осінньої кампанії? Адже бачимо, що протягом трьох останніх років Росія стрімко фашизіє, а це означає, що Путін хоче залучати якомога більше ресурсу. Мова йде не лише про військову економіку, а й про людей.Я не думаю, що Путіна є ті карти, про які ви говорите. Щодо ядерної зброї, то це та карта, яка не може бути використана, і Путін це прекрасно розуміє. Так що ймовірність, що ця карта буде викладена на стіл та якось використана, дуже близька до нуля, а точніша рівна йому.Щодо мобілізаційного ресурсу, то це уявна карта. Дійсно, Росія має величезний людський потенціал, це як мінімум 20 млн людей, які теоретично можуть бути кинуті на фронт, але жодних шансів на те, що вони захочуть туди йти. Згадаємо про часткову мобілізацію восени 2022 року, коли на фронт було кинуто 320 тисяч. Тоді одномоментно мільйон виїхав за кордон, рятуючись від мобілізації, і як мінімум 5 млн ховалися всередині країни. Не дуже хочуть воювати ті люди, які формально підтримують війну.Друге – це те, що теоретично можна зібрати декілька сотень тисяч у якісь військові табори, але це стадо, яке не може бути використано на війні. Для того, щоб таке стадо перетворити у військові підрозділи, необхідні офіцери. На цей умовний мільйон людей, який теоретично якимось чином можна було б зібрати, потрібно декілька десятків тисяч офіцерів середнього та молодшої ланки. Але їх просто нема. І це те обмеження, яке повністю обнуляє всі людські ресурси Путіна. Так що, нема у Путіна жодних карт.Щодо літнього та осіннього наступу, то, власне, він вже йде. Не потрібно говорити про якесь майбутнє, наступ вже йде. Те, що зараз відбувається, коли за кожне мікроскопічне селище, яке вже зруйновано, доводиться укладати в український чорнозем десятки та сотні тисяч російських солдатів, так це йтиме і далі, ніяких інших можливостей у Путіна немає.Так, у Путіна зараз є можливість вбивати українських громадян, знищувати мирні міста, бомбардувати Київ, Одесу. Є такі можливості. Це жахливе злодіяння, яке жодним чином не наближає воєнну перемогу. Це вбивство мирних громадян ніяким чином не конвертується у воєнну перемогу, це тільки згуртовує український народ та змушує ЗСУ, СБУ, ГУР винаходити все нові й нові способи знищувати російський військовий потенціал. Нічим суттєвим, позитивним для Путіна цей наступ не закінчиться. Нічим! Нема жодних карт у Путіна, жодних козирів, жодних можливостей переломити війну на свою користь.Путін кілька днів тому дав розпорядження кратно збільшити кількість особового складу сухопутних військ РФ. Можливо, йдеться і про можливе розширення лінії фронту? Знову представники російського МЗС повторили щодо демілітаризації Естонії, Литви та Латвії, можливо, Фінляндії, а це означає, що Путін може готуватися до затяжної, довгої війни.Ви праві у тому, що Путін готується до затяжної та довгої війни. Його влаштовує довга та затяжна війна. 24 лютого 2022 року Путін перевів Росію в режим, коли війна - це єдина можлива форма існування цієї країни. Тобто нема війни – нема Росії. Ось, така формула зараз діє.Щодо кратного збільшення збройних сил РФ, то це утопія. Я вже це пояснив, бо у Путіна нема ресурсів для такого кратного збільшення збройних сил. Їх просто не існує. Це фантазії.Ще більш безглузде ствердження МЗС РФ про те, що необхідна демілітаризація країн Балтії, Фінляндії й так далі. Це така ж дуріть та безглуздість, як і вимога російської переговорної делегації на чолі з Мединським, щоб Україна добровільна пішла з тих територій, які Росія не може завойовувати. Або, наприклад, чудова пропозиція, яку висловив той самий Мединський, що Україна має сама ліквідувати ту зброю, яка у неї є. Тобто перемогти не можуть, тому пропонують: "Давайте, хлопці, самі.. самі….самі. Ми не можемо вас перемогти, тому самі знищіть свою зброю, самі йдіть з власних територій. Та й взагалі – самі вбийтеся об стіну". Це абсолютно абсурдна заява, яка передусім розрахована на внутрішню аудиторію.Приблизно те саме – вимога демілітаризації західних країн. Це такі ж безглузді заяви, як про те, що Україна виробляє якихось бойових комарів. Це все в стилі театру абсурду, яким займається російська пропаганда та міністерство іноземних справ, яке давно вже не є дипломатією, а стало частиною російської пропаганди. У вас є відчуття, що Путін розуміє, як він хоче розгортати ситуацію? Після зустріч із Сі Цзіньпіном 9 травня Путін почав стрімко видавати різні сигнали буцімто про готовність до певних перемовин. Однак за пару днів у нього вже відбулися в голові якісь зміни й він відправив технічну групу на чолі з Мединським. З якою метою Путін затягує час? Щодо переговорного Стамбульського процесу між Росією та Україною, то це процес, який має характер вистави на замовлення одного єдиного глядача.Давайте розберемося, чи потрібен цей псевдопереговорний процес Україні? Звісно, ні. Міністр оборони України, який сидить навпроти клоуна на прізвище Мединський, думаю, що більшого приниження уявити собі складно. Дивитися протягом години, навіть 40 хвилин в пусті, брехливі очі Мединського та вдавати, що можна про щось з ним домовлятися, - це повний абсурд. Відповідно, Україні це абсолютно не потрібно, особливо враховуючи характер переговорників. Та й взагалі, про що можна говорити з військовими злочинцями, їх треба знищувати або судити. Тому Україні це точно не потрібно.В принципі, цей переговорний процес не дуже потрібен і Росії. Єдиний, кому це потрібно, - Трамп. Оскільки він та людина, яка дійсно нічого не розуміє, окрім, можливо, гольфу. І Трамп вбив собі в голову, що може бути миротворцем та зупинити цю війну. Спочатку за 24 години, потім давав собі ще якісь терміни, а зараз він вигадав цей переговорний процес. Трамп волею долі, а точніше волею 77 млн американських громадян, очолює найбільш могутню країну на планеті, то заперечувати йому не дуже хочуть ні Україна, ні Росія, бо невигідно та не дуже цікаво, враховуючи наслідки. Тому вони й влаштовують оцей цирк.Єдиний корисний момент – обмін полоненими. Це, звичайно, не той захід, завдяки якому досягається обмін полоненими. Тому всі інше – це вистава, яка позбавлена жодного сенсу. Путін цим прикривається, насправді він і Трамп грають кожний у свою гру. Путін – вчиняє вбивства, а Трамп прикриває його цим переговорним процесом. Він же заявляв на цій Сімці, коли ще не втік звідти, що не потрібно ніяких санкцій проти Росії, тому що зараз йдуть переговори, мовляв, не заважайте домовлятися. Про що? З ким? Не зрозуміло. Це така ось гра, цей тандем, я б сказав, організований злочинною групою, яка складається із Путіна і Трампа - коли Путін вбиває, а Трамп прикриває.А чому Мединський? Чому, наприклад, не Дугін?У театрі абсурду, в якому ми перебуваємо, теоретично можна було б і Дугіна відправити. Але все-таки Мединський закінчив МДІМВ (МГИМО), а також, попри свою клоунську фактуру, перебуває у системі державних координат. Дугін, навіть з формально, не перебуває на державній службі. Однак, враховуючи театр абсурду, можна було відправити й Дугіна, але це неможливо собі уявити з точки зору табеля про ранги. Дугін не є державним службовцем і немає жодного відношення до дипломатії та переговорного процесу.Крім того, я маю сказати, що роль Дугіна дещо перебільшена. Він сам себе призначив головним філософом Путіна. Звичайно, його роль та вплив на Путіна дуже перебільшені. Я вважаю, що роль Дугіна значною мірою роздута, у тому числі західними експертами та медіа, бо він такий фактурний, такий бородатий. Коли потрібно показати такого російського мракобіса, то Дугін дуже підходить. Обличчя у нього дуже підхоже. Та й маячня, яку він несе, також дуже фактурна і викликає деяку гру уяви: "Дивіться, яке опудало виросло в Росії!".На мою думку, значною мірою це фігура дута.Однак папаша Ілона Маска відвідав цей Дугінський шабаш. Розуміємо, що син за батька не відповідає, але – чому вони затягнули батька Маска і чому він туди поїхав?Тут все достатньо просто. Еррол Маск, батько Ілона Маска, нічого собою не являє, окрім того, що він також, як і син, притримується протофашистських або квазіфашистських, або постфашистських поглядів. Це відомо. І один, і другий – різновид різного сорту фашизму. А те, що він приїхав на цей Дугінський шабаш, є більш-менш зрозумілим. Я вважаю, що тут нічого дивного немає.Інша справа - поведінка та фігура батька Ілона Маска мене не дуже цікавить. Мені здалося дуже кумедним те, що головною подією на цьому шабаші була присутність саме Еррола Маска. Хоча там був і Лавров, що називається "аж цілий міністр закордонних справ", але головною фігурою, яка висвітлювалася та надавала більшого розголосу цьому заходу, був батько Ілона Маска. Не сам Ілон Маск, а його батько.На мою думку, це потужний індикатор страшенного комплексу меншовартості. Ця американофобія, західнофобія, що пов'язана з великим комплексом меншовартості. Тобто - "До нас приїхав поважний американець, дивіться, які ми молодці", "Аж цілий батько Ілона Маска приїхав". Я думаю, якби приїхав сам Ілон Маск, то російське телебачення взагалі розірвало б від ажіотажу. І це показник другорядності. Всі ці патріоти, що б'ють себе п'яткою в груди та кажуть: "ми - найперші", "ми - найскрепніші", - вони насправді вторинні, хочуть хоч найменшого схвалення з боку Заходу - "Захід нас схвалив", "до нас приїхав" якийсь другосортний артист чи спортсмен, який вийшов в тираж вже давним-давно. І це подається, як головний доказ могутності Росії.Вся велич Росії сяє відбитим світлом. Всі чутки та розмови про якусь самостійність російської цивілізації - це абсолютна нісенітниця. Російське суспільство – глибоко другорядне, глибоко периферійне та повністю перебуває на задвірках європейської цивілізації. Нічого самостійного тут немає.Хотів би уточнити, чи європейської, чи китайської цивілізації? Особливо враховуючи те, наскільки Сі Цзіньпін активно використовує як інструмент або як торпеду Кремль. Розуміємо, що Китай зараз чекає, коли почнуть падати структури глобальної безпеки, зокрема це питання і до євроатлантичної безпеки, адже Дональд Трамп грає не лише пропутінську історію. Китай напоготові, останнє повідомлення від Сі Цзіньпіна свідчить, що китайці готові взяти на себе відповідальність - витіснити американців.Тут є два моменти. З одного боку – Росія, звісно, жодного відношення ніколи не мала, не має і не матиме до китайської цивілізації. Це просто мрії Путіна та його холуїв, які кажуть про те, що ми відвертаємося від Європи та повертаємося до Сходу, до Азії. Це повна маячня.А пельмені?О, так. Звісно, пельмені. Можна знайти багато причин та примазатися до китайської цивілізації, але не вдається. Окрім пельменів, ви навряд чи знайдете в Росії, що б якимось чином об'єднувало російську та китайську цивілізації.  Триває зовсім інший процес – йде перетравлення Китаєм Росії. Це не означає, що Росія стає частиною китайської цивілізації. Розумієте, кролик, якого з'їдає удав, не стає удавом, він просто перестає бути кроликом. Тому йде перетравлення Росії Китаєм. Знаєте, як у павуків – зовнішнє травлення. Цей процес триває: Китай, безумовно, використовує Росію. Звісно, Росія жодного відношення не має до китайської цивілізації, навіть близько не має. Це були, є і будуть глибокі задвірки європейської цивілізації, до тих пір поки Росія зберігається в цих кордонах. А що далі буде, то після розпаду імперії відбуваються зовсім інші процеси, куди заглядати дуже складно. Китай, звісно, використовує Росію по повній програмі - і як "торпеду" у своєму протистоянні з Заходом, і  як харчовий ресурс. Тобто у міжнародному харчовому ланцюгу Китай займає місце над Росією, а Росія займає нижчу сходинку. Мені здається, тут все зрозуміло та очевидно.А Путін також використовує Китай як ресурс, бо Китай  об'єктивно зараз є союзником Путіна у війні проти України, передусім використовуючи свої проксі – КНДР. Звісно, якби Китай хотів припинити війну, то почав би з того, що заборонив би Кім Чен Ину допомагати Путіну. Але цього не відбувається. Китай, звісно, просто використовує Путіна як харчовий ресурс і як "торпеду" у протистоянні із Заходом. 

Про це в ефірі Еспресо сказав журналіст Віталій Портников."Інша небезпека - це рівень конфлікту і хаосу в цій ситуації, і це потоки біженців. Саме тому президент Франції Емманюель Макрон весь час говорить, що сама ідея знищити іранський режим просто без його еволюції - це катастрофічна ідея. Це не тому, що він дуже любить аятолу Хаменеї, а тому, що він розуміє, що саме на Францію прийдуть головні потоки біженців в разі такої ситуації. Він їх не зупинить.  І це буде означати, що до Єлисейського палацу на білому іранському коні в'їде Марін Ле Пен. Вона вже почала, так би мовити, сідати на цю тварину. І це реальність. Реальність нової великої мігрантської кризи в Європі", - вважає він.На думку Портникова, це серйозна проблема і в такій ситуації, вони не дуже розуміють, що їм робити. "З одного боку ясно, що це жахливий режим, з іншого боку. не ясно, як з ним впоратися. От такі проблеми, вони з усіх боків обступають. А з іншого боку сказати: "Ой, ну слухайте, не треба їх чіпати, хай вони зберігають там владу". Їхнє збереження влади - це дорога до атомної зброї. І вони частина цієї реальної антизахідної вісі, яку складають Росія, Іран і Північна Корея, а там тінь товариша Сі Цзіньпіна. В реальній ситуації - це дійсно створює величезні проблеми для всіх", - зазначив журналіст.Він додав, що ми можемо там говорити про те, що президент Трамп може екстравагантно до цього ставитися, але для цього разу - це дійсно його величезна задача, яку дуже важко виконати."І тому, до речі, він весь час і говорить: "Ніхто не знає, як я буду робити, щоб тримати хоча б сам іранський режим в стані невизначеності", сподіваючись, що ця невизначеність спрацює, вони підпишуть угоду, яка буде виключати збагачення урану і на цьому можна буде зупинитися. Але знову таки, як Трампу це робити, коли той самий Путін, який обіцяв йому бути посередником між Іраном і Ізраїлем, закликає Іран зберігати збагачення урану. Ви ж розумієте, що Путін насправді Іран провокує", - зазначив Портников.Журналіст вважає, що Путіну потрібно, щоб Іран не складав зброї і щоб ця ситуація дестабілізувалася далі. "І йому потрібно, щоб таким чином підвищувалася ціна на нафту. Вона не сильно підвищується, ви помічаєте? Чому? От, до речі, теж треба розуміти, що багато хто говорив, що ця історія може серйозно підвищити ціну на нафту. Але ж це і відбувається на тлі загальних кризах світової економіки. Ніхто не може робити якихось серйозних інвестицій в очікуванні якогось чергового апокаліпсису. І тому нафта, то менше стає, але і потреби в ній більше не стає. Тому що ніхто не знає, що буде завтра. Якщо немає промислових інвестицій, не може бути набагато більшої ціни на нафту. Тобто тут є мільйон отаких питань, вони дуже складні, кожен на них реагує так, як може", - підсумував він.

Під час перемовин Путін, ймовірно, спробує вплинути на Сі Цзіньпіна та звернутися з певними проханнями

Про це повідомляє пропагандистська держагенція ТАСС із посиланням на помічника Путіна із зовнішньополітичних питань Юрія Ушакова.За словами Ушакова, основна увага під час розмови була приділена загостренню ситуації на Близькому Сході. Путін, зокрема, підтвердив готовність Росії "здійснювати посередницькі зусилля щодо Ірану".Сторони також обговорили підсумки саміту G7, що відбувся в Канаді.Загалом розмова тривала близько години.Наступна зустріч Путіна і Сі Цзіньпіна, як зазначається, запланована в Китаї під час саміту Шанхайської організації співробітництва наприкінці серпня – на початку вересня. Повноформатні переговори сторін мають відбутися 2 вересня в Пекіні.Версія КитаюСNN із посиланням на МЗС Китаю зазначає, що Сі Цзіньпін під час телефонної розмови з Путіним закликав "провідні держави" сприяти зниженню напруженості в конфлікті навколо Ірану. Хоча Сі прямо не згадав США, його слова були тонким натяком на президента Трампа, який розмірковує про можливу участь США у конфлікті.Під час розмови Сі та Путін засудили дії Ізраїлю проти Ірану.Сі Цзіньпін наголосив, що міжнародна спільнота, особливо ті країни, які мають значний вплив на сторони конфлікту, мають сприяти деескалації, а не навпаки."Сторони конфлікту, особливо Ізраїль, повинні якомога швидше припинити вогонь, щоб запобігти ескалації ситуації та рішуче уникнути розширення війни", - сказав китайський лідер.8 травня у Кремлі відбулися переговори між російським диктатором Володимиром Путіним і лідером КНР Сі Цзіньпіном.