Search trend "Сі Цзіньпіна"

Про це пише Тhе Тіmеs.Ідея запросити Трампа виникла на тлі потепління у відносинах між Китаєм і США після серії нових торговельних угод. Китайські аналітики вважають, що парад на площі Тяньаньмень 3 вересня може стати нагодою для проведення символічного тристороннього саміту за участі лідерів США, Китаю та Росії."Чому б не приурочити візит Трампа до параду 3 вересня? - заявив Цзінь Цаньжун, один із найвідоміших націоналістичних коментаторів Китаю. - З 1941 по 1945 рік Китай і США були союзниками проти японського мілітаризму. Якщо президент Трамп відвідає Китай і візьме участь у параді 3 вересня, це стане сильним позитивним сигналом для всього світу. Зображення лідерів Китаю, Росії та США, що стоять разом, може стати потужним посланням миру та стабільності".Водночас, як зауважили у виданні, китайська влада мовчазно підтримала спекуляції, відмовившись спростувати повідомлення японського інформаційного агентства Кyоdо про те, що рішення запросити Трампа вже прийнято.Цьогорічні урочистості також можуть бути використані для відволікання суспільства від проблем в економіці. Як зазначає тайванський аналітик Вен-Ті Сун, "урочистості з нагоди річниці стали більш важливими, оскільки вони породжують націоналістичну гордість, яка може тимчасово приховати різні внутрішні розбіжності".Візит до Пекіна потенційно вигідний і Трампу — він демонструє перевагу особистої дипломатії. Але радники можуть застерегти його від участі в заході, що може виглядати як політичний подарунок Пекіну."Я думаю, що шанси на це невеликі, - додав Сун. - Китай може запросити Трампа, але Трамп навряд чи прийме запрошення. Так, Трамп може хотіти відчути себе великою історичною постаттю і розділити сцену з двома іншими сильними лідерами великих держав, але Трамп захоче зустрітися з ними на території США. Я не бачу, щоб Трамп був зацікавлений у тому, щоб бути лише одним із трьох аміго на вечірці Сі Цзіньпіна".Міністр закордонних справ РФ Сергій Лавров 15 липня зустрівся в Пекіні з головою КНР Сі Цзіньпіном і передав йому вітання та послання від російського диктатора Володимира Путіна.

Політолог вважає, що заява Єрмака була зроблена в правильний час

Лідер Китаю Сі Цзіньпін розглядає можливість провести тристоронню зустріч із президентом США Дональдом Трампом та главою Кремля Володимиром Путіним у Пекіні під час військового параду 3 вересня 2025 року. Мета саміту - підкреслити закінчення Другої світової війни та водночас використати подію для політичного діалогу між ключовими світовими лідерами, повідомляє Тhе Тіmеs. Путін уже погодився приїхати на захід. У китайському політичному середовищі вважають, що такий саміт може дати старт новому етапу у відносинах між Китаєм і США та водночас зміцнити альянс з РФ. Один із провідних націоналістичних експертів Китаю Цзінь Цаньжун заявив окремо, що участь Трампа у заході могла б мати глобальний ефект. "Якщо президент Трамп відвідає Китай і візьме участь у параді 3 вересня, це пошле світові потужний позитивний сигнал. Образ китайських, російських і американських лідерів, що стоять разом, може стати потужним посланням миру і стабільності", - сказав він. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Трамп додзвонився до Сі: що обговорювали Сі розглядає парад як можливість підкреслити союз із державами-переможцями у Другій світовій, включаючи Росію. При цьому, як зазначає тайванський політолог Вень-Ті Сун, цей крок також здатен відвернути увагу громадськості від внутрішніх проблем, таких як політичні напруження та економічне уповільнення. "Зі свого боку для Трампа візит до Китаю і зустріч із Путіним і Сі Цзіньпіном відповідатимуть його глибоко особистісному підходу до керівництва. Це також заспокоїть як Сі Цзіньпіна, так і Путіна, які бачили, як Трамп принижував національних лідерів, відвідуючи Вашингтон, і які розглядають саміт у Пекіні як спосіб контролювати як порядок денний, так і політичні послання", - йдеться у статті. Водночас радники Дональда Трампа можуть відмовити його від участі у візиті. Вони вважають, що поява Трампа на тлі Путіна та Сі може стати геополітичним досягненням саме для Пекіна. США та Китай досягли домовленості про тимчасове припинення торгівельного конфлікту. Це перемир'я триватиме 90 днів. До 14 травня обидві сторони повинні зменшити митні ставки на імпортну продукцію. Вашингтон знизить тарифи на китайські товари зі 145% до 30%. Сюди входить і ставка, що стосується фентанілу.

Міністерство державної безпеки Китаю заявило, що іноземні розвідки причетні до незаконного вивезення з країни рідкоземельних металів. Стратегічно важливої сировини, яку Пекін вважає критичною для національної безпеки. Про це повідомляє Вlооmbеrg із посиланням на заяву китайської спецслужби. У повідомленні відомства йдеться про численні спроби вивозу сировини за допомогою обману та контрабандних схем. Зокрема, шпигунські служби інших країн нібито змовлялися з громадянами Китаю, щоб вивезти рідкоземельні елементи під виглядом поштових відправлень. Один із підрядників, за даними МДБ, підробляв маркування посилок, приховуючи походження продукції та її склад, позначаючи товар як не вироблений у Китаї. У міністерстві повідомили, що вдалося запобігти щонайменше одній спробі створити стратегічні запаси рідкоземельних металів для потреб неназваної іноземної держави. Також викрито інші способи вивезення: контрабандисти ховали метали в інгредієнтах для кераміки, пляшках з водою та деталях, позначених як машинні компоненти. У відомстві наголосили, що такі дії створюють серйозну загрозу національній безпеці, та закликали громадян повідомляти про підозрілу активність, пов'язану з рідкоземельними ресурсами. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Китай розкритикував ультиматум Трампа щодо РФ Китай є світовим лідером у виробництві рідкоземельних металів - ключової сировини для виготовлення електроніки, акумуляторів і магнітів. Це дає країні вагомий вплив у міжнародній торгівлі. Пекін неодноразово використовував цей ресурс як інструмент тиску, зокрема під час торговельного протистояння зі США. Раніше компанія Fоrd Моtоr була змушена скоротити виробництво через жорсткі обмеження на експорт китайських матеріалів. Подібні дії також спричинили напруженість у відносинах Китаю з Європейським Союзом, який значною мірою залежить від цього імпорту. На тлі останніх подій з'явилися сигнали про можливе зниження напруження, що підвищує ймовірність досягнення ширшої торговельної угоди між КНР і Заходом. Також не виключається можливість зустрічі Сі Цзіньпіна з Дональдом Трампом ще цього року. В червні Сполучені Штати та Китай погодили ключові умови нової торговельної угоди, яка має покласти край багаторічному економічному протистоянню між двома наддержавами. Угода передбачає постачання Китаєм до США рідкісних копалин і повного комплекту магнітів. Ці поставки будуть здійснені наперед. В обмін США нададуть Китаю те, що було погоджено. Серед іншого, мова йде про дозвіл китайським студентам навчатися в американських коледжах і університетах.

Єрмак: настав час Сі Цзіньпіну зустрітися із ЗеленськимКерівник Офісу Президента Андрій Єрмак заявив, що Китай поглиблює підтримку росії, відправляючи найманців в Україну, деякі з яких вже потрапили в полон. Він закликав лідера Китаю Сі Цзіньпіна зустрітися з Президентом України Володимиром Зеленським.

По-перше, Дональд Трамп прихильний тільки до однієї людини у світі — до Дональда Трампа. Усі інші — від Меланії Трамп до Путіна й Сі Цзіньпіна — лише декорації навколо його «величі»

Таку думку висловив голова центру політичних студій "Доктрина" Ярослав Божко у проєкті "Світ і ми" з Євгеном Магдою."Це не занепад БРІКС (відсутність на саміті БРІКС у Ріо Путіна та Сі Цзіньпіна, - ред.) Це радше історія про те, що ця організація є глибоко неоднорідною і протиріччя всередині організації хоча не загрожують її існуванню, організація зробила дійсно дуже велику ставку на, скажімо так, спільні прибутки. Але саме Росія і Китай - це ті держави, які завжди хотіли до цих спільних прибутків додати якомога більше спільних ризиків і посилювати конфронтацію членів БРІКС із Заходом. Ця ідея конфронтації членів БРІКС із Заходом не подобається багатьом країнам БРІКС, які все одно від цього залишаються зацікавленими в економічній взаємодії з Китаєм. Але, скажімо так, при цьому Індія залишається безпеково зорієнтованою на Сполучені Штати. Бразилія залишається дуже торговельно пов'язаною з США. Єгипет має статус US Маjоr Nоn-NАТО Аlly. Туреччина взагалі є членом НАТО і другою армією НАТО в світі після американської за чисельністю", - сказав він. Ярослав Божко зауважив, що Саудівська Аравія досить сильно орієнтується на Сполучені Штати Америки й особливо в умовах приходу Трампа до влади, на якого саудити робили особливу ставку. "Тому ось ця неоднорідність буде все більше заважати БРІКС формувати якусь єдину політичну адженду, якої би дотримувалися усі члени. Тому що значна більшість членів БРІКС, вони саме наполягають на тому, що вони не хочуть вносити ось цю політичну складову у свою конкуренцію із західними країнами. Економічно так, мовляв, ми готові конкурувати із Заходом, користуватись для цього і китайськими, і індійськими, і різними іншими ресурсами, але брати на себе якісь політичні ризики, протиставляючи себе в безпековому сенсі Заходу значна частина країн БРІКС просто не готова, не збирається і не планує взагалі", - додав голова центру політичних студій "Доктрина".Довідка. БРІКС - міжнародна організація найбільших за площею і населенням країн, що розвиваються, утворена у 2006 році. БРІКС позиціює себе альтернативою таким інституціям, як Світовий банк і Міжнародний валютний фонд, де, як вважають члени союзу, домінують західні країни.6 липня президент США Дональд Трамп заявив, що країни, які долучаються до "антиамериканської політики" БРІКС, будуть обкладені додатковим митом у розмірі 10%.

The Mission of «Sprava Hromad»is the support of our army. The key to victory at the front is the support of the army in the rear! Now again, as in 2014, the army needs our unity in matters of aid!Starting with basic things like clothing, and ending with high-precision equipment, such as optical-radio-electronic surveillance complexes, our community buys and supplies the troops with everything they need, which forms a new, more advanced army! In this process, we, Public Affairs, take over all the routine processes from "understanding what the military needs to beat the enemy" and ending with handing him the keys to the dream equipment! However, we can overcome this path only under one condition: only together with you!

Державний секретар США Марко Рубіо заявив, що саміт між президентом Дональдом Трампом і лідером Китаю Сі Цзіньпіном є «дуже ймовірним» після його першої особистої зустрічі з міністром закордонних справ Китаю Ван Ї в Малайзії.

Державний секретар США Марко Рубіо заявив, що після першої особистої зустрічі з китайським колегою в Малайзії, ймовірним є проведення саміту між президентом США Дональдом Трампом і лідером Китаю Сі Цзіньпіном.

Що кажуть європейські експерти про можливий одночасний напад Росії на НАТО, а Китаю – на Тайвань

Схожу заяву президент США зробив і щодо Китаю, попередивши Сі Цзіньпіна про можливість «бомбардувати Пекін» у разі нападу на Тайвань.

"Служиві" Путіна мруть і мруть, та все за дивних обставин. Від початку його так званої СВО запрацював справжній конвеєр смерті. Gаzеtа.uа розповідає про низку самогубств, яка вже стала звичною для Росії. Те, що наклав на себе руки міністр транспорту РФ Роман Старовойт, нібито через кілька годин після його відставки, викликало інтерес у західних медіа. У DW звернули увагу, що Роман Старовойт за кілька днів до того з ентузіазмом доповідав Путіну про ідею створити опорні аеропорти для збільшення пропускної спроможності авіамережі. Жодних передумов чи сигналів про "високу немилість" не було. Речник Путіна Дмитро Пєсков заявив, що відставка "не пов'язана зі втратою довіри". Тому в офіційну версію, що посадовець не зміг пережити свого звільнення, мало хто повірив. Нараду проводив мрець На ранок 8 липня від зупинки серця (така офіційна версія) помер ще один чиновник мінтрансу РФ, заступник начальника відділу майна "Росавтодору" Андрій Корнейчук. Мабуть не зміг пережити новину про відставку шефа. Це дивує, бо Старовойт міг бути вже мертвим до виходу указу Путіна про відставку, заявив голова комітету Держдуми РФ Андрій Картаполов. Деякі наближені до Кремля пабліки стверджували, що насправді труп Старовойта знайшли ще 5 липня, хоча, за пресрелізом мінтрансу РФ, наступного дня "загиблий" проводив нараду в Усть-Лугу. "Хрещений батько" Кримського мосту Роман Старовойт був губернатором Курської області з 2018 по 2024 роки, саме він запропонував звести в регіоні укріплення "зуби дракона". Його наступник Олексій Смірнов виявився фігурантом кримінальної справи про розкрадання 19 мільярдів рублів для побудови укріплень. Старовойт теж міг проходити по справі. За словами політолога Іллі Шуманова, посадовець був людиною братів Ротенбергів із близького оточення Путіна. Старовойт є "хрещеним батьком" Кримського мосту, побудову якого активно лобіював. Через міст та низку інфраструктурних проєктів на тимчасово окупованих українських територіях він мав контакти з куратором цих регіонів Сергієм Кірієнком. За деякими даними, Старовойт був у напружених стосунках із чинним курським губернатором Олександром Хінштейном, а також із чинним керівництвом ФСБ та Служби зовнішньої розвідки РФ. "Страх у ваших колінах" Посадовці РФ вбачають у подвійній смерті у мінтрансі показове покарання за опозицію Путіну. У це складно повірити, адже Старовойт мав чудові стосунки з помічником Путіна і з наближеним до чинного господаря Кремля віце-прем'єром Маратом Хуснулліним. Але смерть як кара за необережне слово чи іншу думку почала гуляти чиновництвом буквально з перших днів "СВО", стверджує авторка книги про російських посадовців у часи війни "Служиві люди" (рос. "Служилые люди") Олександра Прокопенко. Смертельні вікна, згубні курорти Старовойт є таким собі послідовником міністра внутрішніх справ СРСР Бориса Пуго, котрий застрелився після провалу путчу ДКНС (рос. ГКЧП) у 1991 році. Від квітня 2022 року загинули колишній керівник Служби зовнішньої розвідки В'ячеслав Трубніков (обставини його досі невідомі) і його підлеглий Лев Соцков. В Індії "випадково" випав із вікна депутат "Єдиної Росії", найбагатший із держдумівців, Павло Антов. Порізав собі вени у СІЗО проректор Митної академії Залім Керефов. Від серцевого нападу пішли з життя міський голова Чебоксар Олег Кортумов і гендиректор "Корпорації з розвитку Далекого сходу та Арктики" Ігор Носов. Підлеглий Носова, директор із розвитку авіасполучення Іван Печорін, випав із катера. Ця серія смертей збіглася з переломом у війні з Україною, коли ЗСУ почали відтісняти російські війська. Від влади до бізнесу Згодом пішов з життя керівник президентської адміністрації Бориса Єльцина Сергій Філатов. Випала з вікна керівниця фінансового відділу Західного військового округу Марина Янкіна. Застрелився заступник керівника ГУ МВС РФ по боротьбі з екстремізмом Володимир Макаров. Нвйзагадковішою була смерть заступника міністра освіти РФ Петра Кучеренка, - у літаку рейсом з Куби. 2024 року російські чиновники гинули щомісяця 2024 року російські чиновники гинули щомісяця. Загадково помер у Таїланді заступник керівника адміністрації Владивостока Костянтин Клюєв, гра у хокей стала смертельною для заступника голови обладміністрації Архангельська Володимира Ананьєва. Застрелилися ще два посадовці з МВС та ФСВП. На конвеєр смерті потрапив і великий бізнес країни-агресорки. 4 липня 2025 року несподівано випав із вікна віце-президент "Транснафти" РФ Андрій Бадалов. У квітні 2022 року у власному помешканні знайшли мертвим колишнього віце-президента "Газпромбанку" Владислава Аваєва із дружиною і неповнолітньою донькою. За кілька днів в Іспанії теж знайшли мертвим колишнього топ-менеджера "Новатек" Сергія Протосеня із дружиною і донькою. У вересні 2022 року помер голова ради директорів "Лукойл" Равіль Маганов. Це далеко не повний перелік дивних смертей. "Дійшло до найтупіших" "Чиновники думатимуть, що або Старовойта вбили Ротенберги, або тюрма гірша за смерть, - припустила політологиня Катерина Шульман. - За період війни їхні прибутки стрімко зросли, а життя погіршилося. Вони виявилися зачиненими у склянці, з якої немає виходу. Навіть у Дубаї, якщо втечеш, можуть убити. Самовбивство Старовойта демонструє це із символічною наочністю. Дійшло до найтупіших". Смертельний марафон виявляє неспроможність системи функціонувати в умовах війни, наголосив політолог Аббас Галлямов. "Якщо Ротенберги не змогли чи не схотіли врегулювати все з правоохоронцями, то Путін, котрий має забезпечувати координацію елементів системи, самоусунувся. Маємо неспроможність системи, і це не українці організували, не ЦРУ. Старовойт не був опозиціонером. Це дедалі більше нагадує епоху Леніна", - зауважив він. Справа Сталіна Та у російських пабліках дедалі частіше згадують 1937 рік і Сталіна, коли викинутися з вікна або застрелитися для посадовців було привілеєм. У Кремлі, можливо, відчули ефект. Для пом'якшення ситуації Пєсков заявив, що Кремль "шокований" смертю Старовойта. До слова, наступник небіжчика Андрій Нікітін був цього ж дня затверджений Держдумою. Путін може наслідувати китайського лідера Сі Цзіньпіна, котрий проводить чистки під виглядом боротьби з корупцією. "Тому мені здається, що у Росії це більше для нагнітання страху, ніж системна робота правоохоронців, - припустив економіст Сергій Алексашенко. - Причиною транспортного колапсу в РФ, котрий міг стати приводом для невдоволення Старовойтом, є війна в Україні". Жоден з політологів не може припустити, чи підніметься чиновництво на бунт. Але розбалансованість системи завжди була в Росії передвісницею краху. Навіть за Сталіна.

Як змінилася безпекова ситуація у світі після застосування США своєї стратегічної авіації в ірано-ізраїльській війні? Трамп уперше продемонстрував, що вона в нього є і що він готовий її застосувати. Ясно, що це не спричинить відступу росіян, ситуація надзвичайно складна, але США починають чіткіше окреслювати свою позицію.Я вважаю, що президент Трамп ухвалив це рішення, оскільки побачив, що Ізраїль демонструє певні успіхи у своїй повітряній кампанії проти Ірану.Хоч удар бомбардувальника В-2, на мою думку, і справді завдав серйозної шкоди ядерній програмі Ірану, мене турбує те, що ми досі не знаємо, де Іран зберігає 400 кілограмів урану, збагаченого до 60%, і не впевнені, чи має він інші центрифужні об’єкти. Тому наразі складно оцінити, наскільки серйозною була завдана шкода.Одні вважають, що цей удар відкинув програму на кілька років назад, інші – що лише затримав її на кілька місяців. Тож головне питання залишається: що президент Трамп зробить далі?Як зараз поводитиметься адміністрація президента Трампа стосовно Росії та Китаю? Митна війна з Китаєм була дещо стабілізована. Назріває питання великих санкцій щодо держав, які закуповують за демпінговими цінами російські ресурси і в такий спосіб дозволяють Путіну вести війну й нарощувати виробництво у військово-промисловому комплексі.За останні п’ять місяців відносини між США і Китаєм пережили чимало злетів і падінь. Представники адміністрації Трампа чітко дали зрозуміти, що розглядають Китай як головний стратегічний виклик для Сполучених Штатів. Водночас на економічному фронті спостерігалося постійне коливання – тарифи запроваджувалися, скасовувалися, а згодом знову вводилися. Тож хоча нині торговельні відносини виглядають стабільними, складно передбачити, що може змінитися через місяць чи два.Абсолютно слушно зазначено, що Китай надає суттєву підтримку російській військовій та оборонній промисловості. На жаль, адміністрація Трампа досі не вжила жодних серйозних кроків для посилення економічного тиску на Росію. Саме в цій сфері я неодноразово критикував її дії. Попри заяви  Трампа про невдоволення окремими вчинками президента Путіна та відсутністю поступок з боку Росії в переговорах, він так і не використав значні важелі впливу, якими володіють Сполучені Штати.Він міг би звернутися до Конгресу з проханням надати додаткове фінансування для підтримки України. Міг би посилити чинні санкції проти Росії. Міг би активно співпрацювати з країнами G7 та Європейським Союзом, аби вжити заходів щодо арешту заморожених активів Центрального банку Росії й спрямування їх до спеціального фонду для України.Такі дії поставили б Путіна перед фактом: якщо він продовжить війну, військові, економічні та політичні втрати для Росії лише зростатимуть. Проте Трамп не зробив жодного з цих кроків. На мою думку, це означає, що його спроба виступити посередником у припиненні війни між Росією та Україною, або, точніше, війни, яку Росія розв’язала проти України, не матиме шансів на успіх, якщо він не скористається наявними у нього важелями впливу.Що ви думаєте щодо можливої зустрічі Сі Цзіньпіна з Путіним 2 вересня? Розуміємо, що найближчі два місяці буде надзвичайно складно, росіяни бомблять наші міста. Сі Цзіньпін свого часу закликав світову спільноту поважати суверенітет, кордони, – але це все китайська риторика, дипломатична мова. Тому що, з іншого боку, якби не Пекін, то Північна Корея не допомагала б Росії військовими, щоб атакувати наші позиції. Що, на вашу думку, лежатиме на столі під час розмови Путіна і Сі Цзіньпіна? Путін проситиме допомагати більше, але й китайці теж можуть сформулювати свою позицію, реагуючи насамперед на пропозиції американської адміністрації.Так, ви маєте рацію. Ми дійсно бачимо, як Китай підтримує Росію. Водночас складається враження, що за останні роки Росія, а точніше президент Путін, поставив країну в позицію, коли вона фактично стала молодшим партнером Китаю.Путін зробив Росію вкрай залежною від Китаю, і ця залежність дала Пекіну значний простір для маневру. Хотілося б, аби Захід знайшов ефективний спосіб тиску на Китай, щоб спонукати його обмежити підтримку Росії. Схоже, що певні рамки вже є: зокрема, ми не спостерігали, щоб Китай постачав Росії завершену зброю.Однак цілком зрозуміло, що Китай суттєво допомагає російській оборонній промисловості нарощувати виробничі потужності. У Сенаті США наразі розглядається низка ініціатив, зокрема законопроєкт, який передбачає санкції щодо країн, що продовжують купувати російські нафту та газ. Таке рішення могло б завдати Китаю серйозного економічного удару.Наразі, наскільки мені відомо, 82 зі 100 сенаторів підтримують цей законопроєкт, однак з причин, імовірно пов’язаних із Білим домом, республіканське керівництво поки що не винесло його на голосування.Одне з ключових питань, яке, на мою думку, має розглянути Захід, полягає в тому, чи існують реальні механізми впливу на Китай, щоб спонукати його ще більше скоротити підтримку Росії. Це могло б суттєво посилити економічний тиск на Кремль і змусити Росію або припинити війну, або принаймні погодитися на більш конструктивну позицію в переговорах щодо мирного врегулювання.Позицію американської адміністрації важко збагнути, вона занадто плинна, вона трансформується, змінює колір, наче хамелеон. Ми звикли до стійкої американської позиції, яка полягала в тому, що США є нашим другом, партнером і, можливо, навіть союзником. Більше ста днів тому Трамп змінив Америку на негоціатора, посередника, учасника мирних перемовин, а не на безпосереднього донатора і проєктора сили, міці та засобів ураження нашого ворога.Ми вдячні адміністрації Байдена за всю надану допомогу, але зараз – момент невизначеності. То Піт Геґсет обіцяє, що Україна отримуватиме менше, бюджет США, зокрема щодо України, є незатвердженим. Також Україну та Росію недоречно прирівняли: мовляв, це як діти, які на вулиці б’ються, – а ця війна забрала сотні тисяч життів, мільйонні втрати, включно з пораненими. Як зараз може з нами повестися теперішня американська адміністрація?Передусім я категорично не згоден із тим, як адміністрація Трампа, зокрема сам Трамп, говорить про російсько-українську війну. Яка це бійка між двома дітьми? Це неоімперіалістична війна, яку Росія розв’язала проти України. І це не викликає сумнівів.Мене глибоко турбує те, що адміністрація Трампа, схоже, не вважає цю війну такою, що стосується інтересів Сполучених Штатів. Навіть якщо відкинути важливість двосторонніх відносин із Україною, перемога Росії у цій війні означатиме суттєве зростання загрози як для Європи, так і для самих Сполучених Штатів. Складається враження, що Трамп цього не визнає.Зупинити Путіна в Україні – це не лише в інтересах самої України, це безпосередньо відповідає інтересам національної безпеки США. Втім знову виникають серйозні сумніви щодо того, чи Трамп це розуміє. Я всерйоз занепокоєний тим, що американську підтримку України може бути суттєво скорочено або навіть повністю припинено.Озираючись на останні п’ять місяців і зважаючи на те, як Трамп висловлюється про цю війну, стає очевидним, що він не використав наявні в нього важелі впливу для того, щоб змусити Росію перейти до більш гнучкої та відповідальної переговорної позиції.Замість цього він зробив низку поступок Росії. Зокрема, дав принципову згоду на зустріч із Путіним, хоча протягом останніх трьох років лідери Заходу уникали таких контактів. Він також працює над відновленням нормальних відносин із Росією.Протягом останніх чотирьох місяців на Генеральній Асамблеї ООН Сполучені Штати голосували разом із Росією проти резолюцій щодо війни в Україні лише тому, що ці документи прямо називають Росію агресором.Попри всі ці сигнали та інші поступки на адресу Кремля, Сполучені Штати не отримали жодних реальних результатів. Росія не змінила свою переговорну позицію, яка, як і раніше, залишається набором вимог, що фактично дорівнюють капітуляції України. Це не відповідає національним інтересам США, і мене непокоїть, що Трамп не усвідомлює вплив цієї війни на американську безпеку та стратегічні позиції.Я все ж сподіваюся, що він перегляне свою позицію, адже підтримка, яку Сполучені Штати надавали Україні за адміністрації Байдена, хоч і була меншою, ніж хотілося б, цілком відповідала як американським, так і українським інтересам.З Путіним домовлятися надзвичайно важко, це починає усвідомлювати Дональд Трамп. Він, мабуть, ще не стикався за таких критичних обставин із людьми з історіософським мисленням і не знає, що це так само, як Черчилль або Чемберлен намагалися домовитися з Гітлером - це неможливо, бо в Гітлера були інші цілі. Коли Трамп робить оферту Путіну, що він може запропонувати в обмін, коли Путіну потрібно реалізувати свою схиблену історіософську модель – знищити Україну? Трампу, з урахуванням інтересів Америки, доведеться підняти градус стримування і можливої ескалації – це означає додаткову зброю і авіацію для України, щоб рятувати громадян, яких убивають у наших містах.Де закінчується терпіння Дональда Трампа, чи не розтягуватиметься воно нескінченно? Чи в певний момент він скаже: окей, раз так не працює, то ми даємо Україні "томагавки"?Я щиро сподіваюся, що позиція Трампа зміниться і він продовжить підтримку, яку Сполучені Штати надавали Україні протягом останніх трьох років. На мою думку, Трамп не терпить, коли його сприймають як слабкого. І в контексті російсько-української війни за останні п’ять місяців президент Путін зробив усе, щоб виставити його саме таким – слабким і нерішучим.Складається враження, що Путін відверто маніпулює Трампом. Він розмовляє з ним, запевняє, що Росія прагне миру, але при цьому не робить жодних конкретних кроків  – ані до припинення війни, ані до початку змістовних переговорів, ані навіть до оголошення перемир’я.Пригадайте: майже чотири місяці тому адміністрація Трампа запропонувала режим припинення вогню. Україна погодилася майже одразу, тоді як Росія цю пропозицію відкинула, і це не мало жодних наслідків. Видається, що Путін успішно водить Трампа за ніс, не даючи нічого взамін і лише зміцнюючи власні позиції.Залишається лише здогадуватися, чи настане момент, коли Трамп усвідомить, що його просто використали, що Путін не має жодного наміру змінювати курс і продовжуватиме агресивну військову кампанію. Цікаво, чи дійде до нього, що в столицях по всьому світу його дедалі більше сприймають як слабкого,  і чи зможе це усвідомлення стати поштовхом до зміни його позиції.Та ця ситуація триває вже чотири місяці, і, на жаль, поки що немає жодних ознак того, що Трамп зробив відповідні висновки. Хотілося б вірити, що це ще можливо, але впевненості в цьому немає.Нещодавно я спілкувався з колишнім командувачем американських військ Сил НАТО в Європі генералом Веслі Кларком. Легендарний військовий сказав, що в росіян є стратегічні плани щодо захоплення Одеси й просування на півдні. Наші бійці напоготові.Але війна – це не лише лінія фронту, це ще й ресурси і гроші. Наскільки довго Путін збирається вести інтенсивну війну проти України, наскільки йому стане сил на це?Сьогодні, спостерігаючи за розвитком війни, вважаю, що першочерговою метою Росії цього року є повна окупація Донецької, Запорізької та Херсонської областей. Ми пам’ятаємо, що ще у вересні 2022 року Путін оголосив про їхню анексію, хоча насправді Росія так і не змогла встановити повний контроль над цими територіями. Саме тому, як видається, зараз це його головний пріоритет.Якщо подивитися ширше на перебіг війни, головна складність для України полягає в тому, що Росія є значно більшою державою з більшими людськими й військовими ресурсами. Але Україна має те, чого Росії бракує, – справжню мотивацію. За останні три роки ми бачили, як російська армія діє без ентузіазму, часто змушуючи своїх солдатів воювати за допомогою страху й примусу з боку власного командування. У той час як українські військові мають глибоку внутрішню переконаність.Українці воюють за своє право захищати власну землю та самостійно визначати як внутрішню політику, так і зовнішньополітичний курс. На моє переконання, саме ця мотивація стала визначальним чинником у цій війні протягом останніх трьох років.Згадайте, що ще у лютому 2022 року майже всі на Заході, у Вашингтоні та в кожній столиці країн НАТО, очікували, що російські війська здобудуть перемогу впродовж кількох місяців. Однак Україна здивувала світ, і, на мою думку, ключову роль у цьому відіграла саме її мотивація.Нині ж усе впирається в питання ресурсів.Гадаю, Владімір Путін продовжує цю війну, бо вірить, що має більше ресурсів і зможе виснажити Україну. Саме тут особливо помітною є нездатність Трампа використати потужні американські важелі впливу, що, по суті, дозволило Путіну зберегти впевненість у власній перевазі та шансах на перемогу.А що, якби Трамп звернувся до країн Великої сімки та Європейського Союзу з ініціативою заарештувати 300 мільярдів доларів заморожених активів Центрального банку Росії та спрямувати ці кошти до спеціального фонду на підтримку України?Якщо ці кошти, разом із подальшою підтримкою з боку Заходу, дадуть Україні змогу воювати ще два, три, чотири чи навіть п’ять років, Путіну доведеться серйозно замислитися: чи варто продовжувати війну, якщо вона означатиме для Росії триста або чотириста тисяч втрат щороку. Саме такий сценарій може змінити хід думок у Кремлі.Ось чому мене глибоко розчаровує те, що Трамп не задіяв жодного з доступних важелів. Він нічого не зробив для того, щоб змінити розрахунки Путіна чи переконати його в тому, що підтримка з боку США та Заходу не припиниться, що Україна матиме все необхідне для оборони і надалі завдаватиме Росії відчутних військових та економічних втрат.Саме тому я розчарований поточним курсом політики моєї країни. Переконаний, що ми мали можливість зробити кроки, які могли б докорінно змінити очікування Путіна. Однак Трамп цього так і не зробив.Уже відбулося кілька засідань у рамках переговорів з Росією, наслідком яких було звільнення полонених, тобто врятовані життя. Водночас відбуваються негласні консультації між американською адміністрацією і Путіним, зустрічаються радники, комунікують між собою. Коли, на вашу думку, може настати перемовний момент, у якому форматі?І якою може бути рамка, адже напад Путіна на Україну починався з ультиматуму євроатлантичній спільноті: Путін вимагав повернення НАТО до кордонів 1997-2005 років? Зараз Путін через представників свого МЗС почав вимагати демілітаризації країн Балтії, що означає, що він не готовий до мирного процесу.Гадаю, справжні переговори мають відбуватися між Москвою та Києвом. Сполучені Штати не можуть і не повинні вести переговори від імені України. Цілком очевидно, що Путін хотів би обійти українську сторону і вийти на прямий діалог із Дональдом Трампом. Такий формат переговорів, на мою думку, був би приречений на провал, оскільки привів би до результату, неприйнятного для України –  і це цілком зрозуміло.Путін час від часу заявляє про необхідність усунення так званих першопричин війни. Коли він вживає цей термін, мається на увазі дві речі. Перша – він не визнає права України бути суверенною державою, самостійно визначати свій внутрішньополітичний курс і зовнішньополітичну орієнтацію. На його переконання, саме прагнення України до незалежності і стало джерелом конфлікту.Друга нібито першопричина – трансформація європейської архітектури безпеки, яка відбулася за останні тридцять років. Уявлення, що нині можна повернути хід історії назад і відкотити ситуацію до рівня 1997 року, здається мені повною ілюзією.Світ, і особливо Європа, протягом останніх п’ятнадцяти років, ще до незаконної анексії Криму, спостерігали за дедалі агресивнішою зовнішньою політикою Росії, яка супроводжувалася масштабним нарощуванням її військового потенціалу. Починаючи з 2014 року, ми бачимо, що Росія не лише готова застосовувати силу для досягнення політичних цілей, а й робить це навіть тоді, коли проти неї не було жодного нападу чи жодної легітимної провокації.У нинішній ситуації країни НАТО в Балтійському регіоні та Північній Європі, як виглядає, всерйоз занепокоєні можливістю військової загрози з боку Росії. Помітно, що й інші члени Альянсу, зокрема Велика Британія, Німеччина та Франція, вже почали робити конкретні кроки з посилення своїх збройних сил, оскільки дедалі більше побоюються, що Росія може не зупинитися на Україні, а амбіції Путіна матимуть продовження.Коли я міркую про подальші плани Росії, не можу не поставити собі запитання: чи справді Владімір Путін наважився б напасти на країну-члена НАТО?Якщо сьогодні запитати більшість західних експертів із питань Росії, вони, найімовірніше, скажуть, що Путін ніколи не наважиться напасти на таку країну, як Естонія. Це було б нелогічно, вважають вони. І, можливо, вони мають рацію. Однак я додав би важливе застереження.У 2018 чи 2019 році ці ж експерти заперечували б можливість того, що Путін розпочне повномасштабне вторгнення в Україну. Вони вважали б це неймовірним, майже немислимим. Та саме це й сталося у 2022 році.Отже, існує цілком реальний ризик. Ризик для НАТО, для Сполучених Штатів і для Заходу загалом. Він полягає у тому, щоб знову недооцінити масштаби і рішучість путінських амбіцій.Саме тому вважаю надзвичайно важливим, щоб Захід вжив реальних, системних заходів для гарантування своєї безпеки. І ця стратегія, без сумніву, має включати допомогу Україні у її боротьбі. Адже оборона України, на моє глибоке переконання, є водночас і обороною Заходу.Про що могли говорити президент Трамп і президент Зеленський у Гаазі? 50 хвилин розмови між президентами в подібній ситуації – це надзвичайно серйозно. Після розмови у Ватикані позиція Трампа покращилась. Але досі немає розуміння, що могли сказати Дональд Трамп і Володимир Зеленський.Які речі можуть дратувати теперішню американську адміністрацію? Мова навіть не про Трампа, але ж, мабуть, є речі, які напевно хотіли б чути у Вашингтоні, і дії, які хотіли б бачити з боку України. Вважаю, що зустрічі між президентами Зеленським і Трампом, і у Ватикані, і в Гаазі, пройшли досить конструктивно.Схоже, обидві сторони доклали чималих зусиль, щоб подолати наслідки серйозного інциденту в Овальному кабінеті наприкінці лютого, коли, на мою думку, віце-президент Венс навмисно поставив президента Зеленського у складне становище й намагався зірвати саму зустріч. Зараз ситуація, вочевидь, дещо врегульована, але залишається відкритим питання: чого саме прагне Трамп від України. Так само неясно, які ще кроки може зробити Київ, аби змінити його підхід до російсько-української війни, якщо такі кроки взагалі ще залишилися.Президент Зеленський та інші українські посадовці неодноразово публічно і щиро висловлювали подяку Сполученим Штатам і всьому Заходу за надану допомогу. Крім того, Україна погодилася на угоду щодо розвідки та розробки рідкісноземельних копалин на своїй території, ініціативу, яка має потенціал бути вигідною для американських інвесторів.Не бачу, що ще Україна могла б зробити. Здається, справа вже не в діях Києва, а в тому, чи усвідомлює Трамп, що став об’єктом маніпуляцій з боку Путіна. Якщо це розуміння прийде, воно може стати переломним і змінити його ставлення до війни.Мене серйозно турбує, що Путін уже понад чотири місяці використовує його у своїй грі, і Трамп або не бачить цього, або готовий миритися з тим, що в очах Москви виглядає слабким. Саме це викликає найбільше занепокоєння. Україна самотужки цього не змінить.Тепер завдання полягає в тому, щоб у самих Сполучених Штатах знайшли спосіб переконати Трампа, адже шлях, яким він рухається, не просто шкодить Україні, він підриває інтереси самих США і завдає шкоди його власному авторитету. Якщо він продовжить діяти у тому ж напрямку, дедалі більше світових лідерів бачитимуть у ньому слабкого політика, і це враження може переслідувати його ще довго.Кілька днів тому ми записували інтерв’ю з Девідом Ігнатіусом, легендарним американським журналістом, і він порадив нам розглядати в разі чогось і погані сценарії, якщо оптимістичні й добрі сценарії не будуть реалізовані. Наскільки високою є вірогідність поганих сценаріїв для нас? Якщо можна, назвіть їх.У найкращому випадку я щиро сподіваюся, що підхід Трампа зміниться в суттєвий спосіб і Сполучені Штати продовжать надавати Україні ту підтримку, яку ми бачили у 2022–2024 роках. Це мало б ключове значення не лише для України, але й могло б змінити розрахунки Кремля щодо того, чи варто далі вести цю виснажливу і руйнівну війну.На мою думку, сьогодні в Європі існує потужна й стабільна підтримка України. Відверто кажучи, ще три роки тому я не міг передбачити такого рівня відданості. Складається враження, що європейські держави готові продовжувати допомагати Україні, навіть якщо Сполучені Штати згорнуть свою участь. Це дуже обнадійлива тенденція.Проте проблема полягає в тому, що Європа наразі, ймовірно, не має достатнього оборонно-промислового потенціалу, щоб самостійно забезпечити Україну всім необхідним для тривалого опору. Тому найгіршим сценарієм, як на мене, було б припинення американської допомоги. Я дуже сподіваюся, що цього не станеться, адже переконаний: підтримка України повністю відповідає інтересам національної безпеки США. Йдеться не лише про Україну, йдеться про стабільність і безпеку в ширшому сенсі.Є серйозні підстави вважати, що адміністрація Трампа може вирішити не ініціювати нове фінансування для України. У такому разі майже весь тягар підтримки автоматично перейде на Європу. Можливо, Вашингтон усе ж залишить відкритими можливості для продажу певних видів озброєння. Після зустрічі в Гаазі Трамп, зокрема, заявив, що розгляне надання додаткових систем Раtrіоt.Попри бажання бачити продовження масштабної американської підтримки, Україна повинна мати запасний план. Потрібно вже сьогодні готуватися до того, як продовжувати опір у разі, якщо допомога з боку США в період президентства Трампа припиниться.Щиро сподіваюся, що цей сценарій не справдиться. Та все ж існує ризик, що саме в цьому напрямі нині рухається американська зовнішня політика.  

Влада Китаю проводить політику мирного розвитку і відстоює спільні інтереси всіх країн, що розвиваються, або як їх називають - Глобального Півдня.

Щотижня ми надсилаємо нашим підписникам переказ 10 кращих текстів з усіх куточків планети

Про це пише Yоnhар з посиланням на міноборони Південної Кореї.Як зазначається, Пхеньян 30 червня повідомив багатонаціональному командуванню, якому доручено здійснювати моніторинг міжкорейського кордону, що він відновить будівництво загороджень і парканів із колючого дроту на своєму боці демілітаризованої зони (ДМЗ).У міноборони Південної Кореї підтвердили цю заяву КНДР, однак представник UNС відмовився коментувати зв’язок із військовими Північної Кореї.Південнокорейські військові заявили, що КНДР відновила будівельну діяльність у прифронтових районах наприкінці минулого тижня, щодня мобілізуючи понад 1000 військовослужбовців на шести об’єктах. Торік на 10 локаціях були залучені приблизно 4-5 тис. військових."Наші військові уважно стежать за військовою діяльністю Північної Кореї і будуть реагувати відповідно до принципів, якщо вони порушать ДМЗ", – заявив на брифінгу речник Об’єднаного комітету начальників штабів полковник Лі Сун-Джун.У Міноборони Південної Кореї заявили, що повідомлення Північної Кореї можна розглядати як значуще послання щодо послаблення міжкорейської напруженості, зазначивши, що ще занадто рано робити висновки.Тим часом в UNС зауважили, що надання Пхеньяном попередніх повідомлень загалом є «корисним» для зменшення ризику неправильного тлумачення і прорахунків.Нещодавно президент Південної Кореї Лі Чже Мьон в телефонній розмові попросив китайського лідера Сі Цзіньпіна "відіграти конструктивну роль" в денуклеаризації Корейського півострова, на що той погодився.

Президент США Дональд Трамп присвятив значну частину свого другого терміну грі в гольф - майже чверть часу на посаді. Про це повідомляє ТrumрGоlfТrасk. За наявною інформацією, він знову відвідав Національний гольф-клуб Трампа, розташований поблизу річки Потомак на межі штатів Вірджинія та Меріленд. Цей клуб є частиною мережі Тrumр Gоlf, яка включає 18 гольф-полів. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Син Трампа натякає на можливу участь у виборах президента США Згідно з попередніми підрахунками, з початку другого терміну президента Трампа на його гольф-візити було витрачено понад $18 млн з держбюджету. Президент США Дональд Трамп заявив, що для ТіkТоk знайшовся потенційний покупець. За словами Трампа, йдеться про консорціум "дуже заможних людей", імена яких він пообіцяв розкрити протягом двох тижнів. Він також припустив, що угода може потребувати схвалення з боку Китаю, зокрема голови КНР Сі Цзіньпіна.

Президент США Дональд Трамп заявив, що для ТіkТоk знайшовся потенційний покупець. Про це він повідомив в інтерв'ю телеканалу Fох Nеws, передає Rеutеrs. За словами Трампа, йдеться про консорціум "дуже заможних людей", імена яких він пообіцяв розкрити протягом двох тижнів. Він також припустив, що угода може потребувати схвалення з боку Китаю, зокрема голови КНР Сі Цзіньпіна. Популярний відеосервіс ТіkТоk опинився під загрозою заборони в США через побоювання щодо збору даних і можливого впливу китайського уряду. Закон, який вимагав блокування ТіkТоk або відокремлення його від китайської компанії ВytеDаnсе, ще минулого року підписав тодішній президент Джо Байден. Верховний суд підтримав закон, і він набув чинності 19 січня цього року. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Назвали дві соцмережі, що збирають найбільше особистих даних Однак уже після вступу на посадуТрамп підписав указ, який відклав заборону ще на 75 днів. Відтоді адміністрація президента почала шукати потенційних покупців американського сегменту ТіkТоk, хоча до цього моменту конкретних результатів не було. Тепер Трамп стверджує, що знайшов зацікавлену сторону. Але чи завершиться угода успішно - поки невідомо. Історія з блокуванням ТіkТоk, імовірно, ще не завершена. Президент США Дональд Трамп утретє відклав термін, до якого ТіkТоk має розірвати зв'язки з китайською компанією ВytеDаnсе, щоб уникнути блокування в США. У Білому домі заявили, що додатковий час необхідний для укладання угоди, яка гарантуватиме безпеку персональних даних американських користувачів.

Ситуація надзвичайно складна: світовий порядок дав величезні тріщини. Розуміємо, ці тріщини почалися з окупації Криму, згодом було повномасштабне вторгнення РФ. То на Близькому Сході, то в Європі відбувається поглиблення певних тріщин. З'явилися нові потужні гравці, які хотіли б змінити світову безпекову конструкцію. Відбувався саміт у Гаазі, ми б хотіли бачити консолідацію дуже багатьох різних еліт для того, щоб спільно давати відповідь на виклик, який кинув світовій спільноті Іран, і той виклик, який кинув Путін. Як ви бачите зараз теперішню велику трансформацію і наслідки її?Атака Ізраїлю на Іран і рішення Сполучених Штатів приєднатися до цієї операції - нового виміру.З української точки зору, ключове питання полягає в тому, наскільки цей розвиток подій змістить акценти порядку денного саміту. Очевидно, що лідери НАТО приділятимуть значну увагу ситуації на Близькому Сході.Утім остаточні наслідки цього спалаху насильства визначатимуть події, що ще попереду. Якщо застосування сили з боку США та Ізраїлю виявиться ефективним, це може стати вагомим сигналом щодо потужності американського військового потенціалу – сигналом, який Росія та Путін не зможуть ігнорувати.Якщо після саміту конфлікт на Близькому Сході переросте у ширшу та затяжну війну, яка втягне Сполучені Штати та охопить увесь регіон, це неминуче відверне ресурси й увагу від України, особливо з боку США. Це також може створити враження слабкості та виснаженості Сполучених Штатів і посилити розкол у трансатлантичному Альянсі.Такий розвиток подій безперечно зашкодить інтересам України і зменшить здатність Заходу, передусім США, зберігати фокус і підтримку в питанні допомоги Україні.У цьому й полягає головний ризик. Саме тому конфлікт на Близькому Сході вже сьогодні кидає тінь на події в Гаазі.Як ірано-ізраїльська війна може відбитися на ситуації з російською агресією проти України та й загалом на російсько-українській війні? Адже частина уваги світової спільноти зараз переключена на Близький Схід. Іран має союзників - це Російська Федерація і, можливо, Китай. Розуміємо, що Близький Схід завжди буде вагітний війнами. Як це зараз може вплинути на російську агресію і на допомогу для України?Як я щойно зазначив, остаточний вплив цієї кризи на Близькому Сході, зокрема військових ударів Ізраїлю та Сполучених Штатів по Ірану, на хід російсько-української війни ще належить оцінити.Якщо ці удари виявляться ефективними у припиненні конфлікту та стримуванні ядерної програми Ірану, це стане яскравою демонстрацією сили, ефективності та рішучості Сполучених Штатів. Такий сигнал обов’язково буде почутий у Москві.Водночас, якщо конфлікт затягнеться та набуде масштабів широкої регіональної війни, це може втягнути США у складну й тривалу ситуацію. Ресурси, які могли б бути спрямовані на підтримку України, зокрема оборонна допомога, політична увага та фокус керівництва, будуть частково розпорошені. І саме це найімовірніше підштовхне Росію до ще більшої агресивності.Ситуація і надалі розвивається, і її остаточний вплив на Україну залишається невизначеним. На цей момент, з огляду на військову ефективність ударів, особливо бомбардувань США по ядерних об'єктах Ірану, це виглядає як потужна демонстрація американського військового потенціалу.Утім ситуація на місцях на Близькому Сході ще далека від завершення. Її можливі наслідки для російсько-української війни досі залишаються неясними. Я не знаю, що собою являє в теперішній фазі президент Дональд Трамп та якою є його теперішня політика щодо України. З'являється дуже багато різних повідомлень. Дуже часто ті повідомлення взаємосуперечливі, але розуміємо, що у Трампа лежать певні сценарії на столі, які він розглядає. Свого часу президент Трамп озвучував готовність США вийти з переговорного процесу. Перед тим він поміняв статус Сполучених Штатів з друга і партнера України до посередника. Це надзвичайно серйозна зміна статусу. Якщо говорити про теперішню фазу, які сценарії є вірогідними?Щоб зрозуміти підхід президента Трампа до вторгнення Росії в Україну, необхідно поглянути ширше й поставити запитання: що він вважає життєво важливими інтересами Сполучених Штатів у Європі?Складається враження, що він не бачить на європейському континенті справжніх інтересів національної безпеки США. Натомість він розглядає Європу насамперед як ринок для американських товарів і послуг, а також як центр економічної конкуренції, зокрема з боку Європейського Союзу.У його розумінні європейські країни тривалий час користувалися американськими гарантіями безпеки, не беручи на себе достатньої відповідальності за власну оборону. Він не сприймає Європу як спільноту, віддану ідеї колективної безпеки. Коли він дивиться через Атлантику, його, схоже, більше цікавить перспектива нормалізації відносин з Росією, ніж посилення того, що багато хто вважає фундаментальними трансатлантичними інтересами. Я не поділяю такої точки зору, але, на мою думку, саме вона лежить в основі його мислення.Дивлячись на Україну, він не вбачає там життєво важливих інтересів Сполучених Штатів. Він переконаний, що європейці не докладають достатніх зусиль для підтримки України, і навряд чи сам піде далі, ніж готові піти союзники в Європі.Під час передвиборчої кампанії він пообіцяв завершити війну. Я чув, як після обрання президентом він заявляв, що візьме на себе відповідальність за хід російсько-української війни протягом 100 днів – або як за власне досягнення, або як за провал під час свого перебування на посаді.Загалом існує три можливих шляхи, якими він міг би піти у цій війні. Найбільше мене турбував той варіант, який він, здається, почав реалізовувати відразу після інавгурації: використання сили США для нав'язування Україні несправедливого й нестабільного миру. За такий крок довелося б заплатити високу ціну не лише Україні, а й усьому трансатлантичному співтовариству – як у Європі, так і в Північній Америці.Другий шлях – повна відмова від переговорів.Третій варіант, можливо найнеочікуваніший, – рішуча підтримка України, протилежна до підходу Байдена, а саме активне використання американського впливу та відновлення лідерства у трансатлантичній спільноті.Наразі він, схоже, обрав другий шлях. Трамп не вірить у можливість швидкого досягнення миру. Сотий день його президентства вже минув, і війна перетворилася на політичний тягар. Складається враження, що зараз він намагається знайти шлях до виходу з переговорного процесу.На мою думку, це особливо помітно у тому, як адміністрація поступово зменшує акценти саміту НАТО на питанні війни. Це тривожний сигнал, який свідчить, що він активно шукає спосіб дистанціюватися від цієї теми.Американський дипломат Майкл Карпентер в нашому етері сказав, що не бачить причин, щоб Дональд Трамп і його адміністрація змінювали ставлення до російсько-української війни. І водночас пару днів тому я спілкувався з Девідом Ігнатіусом, заступником головного редактора Тhе Wаshіngtоn Роst, який сказав, що нам в Україні варто розглядати критичні сценарії, якщо адміністрація Трампа буде реалізовувати погані для нас варіанти. Просив би вас прокоментувати, які можливі погані сценарії?Спершу окреслю найгірший сценарій, а потім перейду до більш позитивного, який, на мою думку, є цілком реалістичним.У найгіршому випадку Трамп може ухвалити рішення вийти з переговорного процесу і припинити надання Україні безпекової допомоги — зброї, ракет та іншого озброєння, необхідного для самозахисту. Це стало б серйозним ударом по обороноздатності України, хоча й не критичним. Україна все ще здатна тримати оборону, однак зробити це буде набагато складніше й дорожче.Путін, без сумніву, сприйме це як сигнал і отримає певне моральне підживлення. Проте це аж ніяк не означатиме швидкого завершення війни на російських умовах, принаймні не у найближчій перспективі. У такому сценарії на європейців ляже ще більша відповідальність за підтримку України та посилення тиску на Росію. Вони мають для цього всі ресурси — питання лише в наявності політичної волі.А тепер щодо обнадійливого сценарію. Гадаю, якщо європейські країни значно посилять свої зусилля на підтримку України, нарощуючи безпекову допомогу, використовуючи свій економічний потенціал для запровадження жорсткіших санкцій і завдаючи серйозного удару по російській військовій економіці, це може суттєво змінити хід війни.Паралельна підтримка російської опозиції, як проти самого режиму, так і проти війни, здатна ще більше підірвати спроможність Кремля продовжувати агресію. Такий комплексний підхід може дати Україні реальну перевагу і послабити російську військову машину.Якби Трамп побачив, що Європа діє рішуче й активно сприяє перемозі України, я переконаний, що він не захотів би залишитися осторонь. Він не побажає виглядати слабким, а тим більше співучасником підтримки Росії. Мені здається, саме так він сприймає ситуацію. Тож якщо Європа зробить більше, дуже ймовірно, що і він діятиме активніше.Одна з великих трагедій цієї війни полягає в тому, що трансатлантична спільнота має колосальну перевагу над Росією, але досі не використовує її в повному обсязі. У сценарії, який я описую, Трамп міг би очолити Альянс із сукупним ВВП у 55 трильйонів доларів проти лише 2 трильйонів у Росії. Це колосальна економічна міць, яка наразі залишається незадіяною.Країни Альянсу витрачають на оборону приблизно 1,5 трильйона доларів щороку, тоді як Росія – лише близько 200 мільярдів і при цьому не здатна формувати справді високопродуктивні війська. У Заходу є всі можливості, бракує лише політичної волі.З огляду на нинішнє бачення Трампа щодо Європи та трансатлантичного партнерства, ініціатива сьогодні має перейти до Європи. Саме вона має активізуватися і задіяти свій економічний, військовий та дипломатичний потенціал, щоб допомогти Україні переломити ситуацію. Якщо Європа справді візьме на себе цю роль, дуже ймовірно, що Трамп долучиться до цих зусиль. Якщо ж ні, то він навряд чи зробить більше, ніж робить зараз.Єдине, що я хотів би додати, – коли безліч американських чи європейських політиків та аналітиків говорять про Путіна і про Кремль, то не враховують такого елемента, як ірраціональність. Питання російсько-української війни для Путіна є пріоритетним і формулюється як екзистенційна війна. Ми в Україні регулярно зазнаємо звірячих бандитських обстрілів, російські ракети вбивають простих пересічних українців. І треба казати "Стоп!". Певний час тому була реалізована надзвичайно цікава спеціальна операція, яка вивела з ладу частину російської стратегічної авіації за допомогою наших дронів. І в Кремлі відчули цей біль. Якщо говорити про траєкторію цієї екзистенційної війни, ви взагалі бачите якісь перспективи, що щось могло б зупинити Путіна в теперішній ситуації, адже він завжди погрожує термоядерною війною?Я вважаю, що існує кілька ключових елементів, які можуть сформувати ефективну стратегію завершення війни на умовах України або принаймні наближених до них.Перш за все, йдеться про значне посилення безпекової допомоги з боку Заходу. По-друге, рішуче застосування економічних санкцій проти російської економіки. Досі більшість заходів мали поступовий характер. Такий інкрементальний підхід дозволив Росії адаптуватися й підготуватися до наступних кроків. По суті, це тільки підвищило її стійкість до майбутнього тиску. Нині потрібне повномасштабне й рішуче використання економічної сили. Мета – зупинити російську військову машину. Це в наших силах. Ми здатні запровадити справді жорсткі санкції проти тих, хто досі підтримує російські військові зусилля через торгівлю.Третій ключовий напрям – активізація підтримки тих, хто всередині Росії виступає проти війни та режиму. Це інформаційна боротьба, і ми повинні використовувати силу правди, щоб посилити опір війні в самому російському суспільстві.Отже, йдеться про комплексну стратегію: військова допомога, потужні економічні санкції, м’яка сила.Четвертий компонент – чітка перспектива членства України в НАТО. Це складне питання, враховуючи нинішню позицію окремих союзників, але якщо Сполучені Штати візьмуть ініціативу і відкрито заявлять про підтримку якнайшвидшого вступу України, це кардинально змінить міжнародне сприйняття як і з боку друзів, так і з боку ворогів.Це був би чіткий сигнал, що Україна більше не є сірою зоною для геополітичних маніпуляцій Путіна. Це підтвердило б її належність до трансатлантичної спільноти, її захищеність і недоторканність перед загрозами імперської агресії.Путін, схоже, визнає лише силу – зокрема, дію статті 5 НАТО. Коли Україна залишається поза межами цієї гарантії, Захід мимоволі залишає простір для подальшого наступу Росії.Саме тому Захід має ухвалити стратегію, що поєднує економічний тиск, військову підтримку та ідеологічну рішучість, щоб зупинити Путіна та забезпечити перемогу України.Хотів би вас розпитати про Китай. Майже за два місяці - 2 вересня має відбутися в Пекіні великоформатна зустріч Путіна і лідера китайських комуністів Сі Цзіньпіна. Розуміємо, що роль Китаю є комплексною, він підставив потужне плече Росії в її агресії проти України, але не перейшов певної червоної лінії. Однак якби позиція Китаю була б іншою, то російська агресія була б на порядок слабшою і ми б не побачили на лінії фронту північнокорейських солдатів. Чого нам зараз чекати від Китаю і чого хоче досягнути Сі Цзіньпін? Він використовує Путіна як інструмент, яким торпедує світовий лад. Китай хоче значно більше, ніж хоче Путін, який прагне дуже конкретних речей. Чого нам чекати від 2 вересня? На мою думку, Китай уже перетнув червону лінію. Його підтримка військової економіки Росії – це прямий акт агресії проти України та трансатлантичної спільноти.Що стосується російсько-китайських відносин, то Сі Цзіньпін отримує все, чого хоче. Росія фактично перетворилася на випробувальний полігон для Китаю. У цій війні Росія тестує свою зброю проти західних систем, а Китай спостерігає, аналізує і вчиться. Він оцінює технічні можливості західного озброєння, ефективність тактики й політичну реакцію Заходу.До того ж війна поступово виснажує ресурси США, європейських союзників і партнерів в Індо-Тихоокеанському регіоні. Вичерпуються запаси озброєнь, спалюються ракети та артилерійські снаряди.По-третє, ця війна виснажує Росію. Вона вже зазнала катастрофічних втрат і невдовзі, ймовірно, перетне межу в мільйон убитих і поранених солдатів. Водночас Китай отримав безцінну інформацію про військові можливості та доктрину Заходу. Захід дещо послабився, але Росія – значно більше. І це очевидна стратегічна перевага для Пекіна.Саме тому мене вражає, що Росія добровільно дозволила себе використати як інструмент для зміцнення глобальних позицій Китаю. Генерал Кіт Келлог, який є уповноваженим Дональда Трампа з питань України, прибув у Білорусь на перемовини з Лукашенком. Було звільнено кількох політичних в'язнів білоруського режиму. Але чому генерал Келлог, який пов'язаний з Україною, за своїми посадовими обов'язками поїхав до Білорусі? Які погані сценарії можуть розгортатися у Білорусі? Розуміємо, що Путін хотів би використати Білорусь як плацдарм, можливо, для того щоб відкрити північну ділянку фронту в російсько-українській війні, а можливо, для того щоб тиснути та провокувати Литву, Польщу, а можливо, і готуватись до ще якихось форматніших дій проти держав Балтії.Гадаю, ви майже відповіли на своє запитання. Я досі не зовсім розумію, навіщо Келлог поїхав до Білорусі. Це дуже добре, що йому вдалось звільнити кілька білоруських дисидентів з тих жахливих в’язниць. Проте в Білорусі досі залишаються тисячі політичних в’язнів, які продовжують гнити в тюрмах Лукашенка. Тож, хоч це й була позитивна подія, ми не можемо ігнорувати серйозну та триваючу проблему репресій проти опозиції.Маю підозру, що Келлог намагався оцінити, чи можливо хоч якось послабити вплив Путіна на Білорусь. Але, якщо чесно, це виглядає малоймовірно і навряд чи є реалістичним у нинішніх умовах.Водночас я не вважаю, що Келлог припустився помилки, поїхавши до Білорусі. Принаймні, ця поїздка дала йому змогу глибше зрозуміти поточний стан стосунків між Лукашенком і Путіним.Однак я не бачу в цьому візиті сигналу про якісь суттєві зрушення в ширшому геополітичному контексті чи зміни у фундаментальній динаміці, яка визначає хід російсько-української війни.Якщо ми говоримо про перспективи україно-ізраїльської співпраці, наскільки це б було реалістично і чи це могло б стати певним геополітичним геймченджером?Думаю, обом країнам було б вигідно істотно зміцнити співпрацю.Ізраїль і Україна мають унікальний досвід у веденні сучасної війни — зокрема у використанні дронів, спецоперацій та нових бойових тактик. Таке партнерство могло б бути цінним. Проте я не думаю, що воно кардинально змінить перебіг війни. Воно може дати Україні додаткові тактичні переваги, але не стане стратегічно визначальним.Путін неодноразово посилав сигнали на Захід, зокрема до американської адміністрації стосовно готовності використати ядерну зброю. Була неофіційна чітка і безкомпромісна відповідь з боку представників і Пентагону, і Білого дому – якщо Путін застосує ядерну зброю, можливо, тактичну ядерну зброю проти України, відповідь буде надзвичайно жорсткою. Відповідь буде, зокрема і військовою. Але іранська ядерна програма знов повернула та актуалізувала проблему використання ядерної зброї. Наскільки ми наблизились до подолання цього юридично-військового і морального порогу використання ядерної зброї?У новинному просторі більше уваги зараз приділяється ударам США по Ірану, але в контексті російського вторгнення саме ядерний шантаж був ключовим елементом стратегії Путіна.На мою думку, хоча адміністрація Байдена згодом рішуче відреагувала на загрозу можливого застосування ядерної зброї, сам факт використання Путіним ядерного примусу виявився досить ефективним.Згадаймо, наскільки часто лунала фраза про необхідність уникати безпосередньої участі.  Усе це з остраху спровокувати ядерну відповідь.Постачання західного озброєння Україні від самого початку супроводжувалося обмеженнями. Спершу не надавали танків, обмежували дальність ударних систем – усе це продиктовано страхом перед ескалацією.У результаті ці рішучі зусилля на підтримку російської опозиції були послаблені, розмиті або заблоковані через побоювання ескалації з боку Путіна. Він зумів ефективно використати ядерний шантаж для досягнення своїх цілей, створивши небезпечний прецедент, який тепер потребує серйозної протидії.Такий прецедент заохочує Путіна і надалі вдаватися до ядерних погроз. Це вже саме по собі є небезпечним, адже коли ядерний шантаж спрацьовує, зростає ймовірність його повторення. Саме це ми спостерігаємо впродовж останніх трьох років. І я б сказав, що така повторюваність, через саму людську природу, лише підвищує ризик реального застосування ядерної зброї.Це тривожний прецедент не лише у контексті цієї війни, а й у глобальному масштабі. Інші держави уважно стежать за подіями. Зокрема, Китай, який має амбіції щодо Тайваню. Вони бачать, що ядерна зброя може стати інструментом для реалізації імперських або гегемоністських прагнень. Це викликає серйозне занепокоєння.Зараз ми ризикуємо стати свідками того, як ядерний примус підживлює нову хвилю розповсюдження, оскільки інші країни розмірковують над тим, як використати ядерну зброю, якою вони вже володіють, для досягнення своїх стратегічних цілей, або, якщо вони її ще не мають, то чи варто їм її придбати. Прикладом є нинішні дискусії в Південній Кореї.Ядерний шантаж, який Путін використав проти України, уже вплинув на хід війни та заклав небезпечні прецеденти, що резонують далеко за межами Європи.Є питання 5-ї статті Євроатлантичного договору, на якій будувалась вся Європа після Другої світової війни. І тут з'являються сумніви, безліч народів на європейському континенті переживають. Якщо говорити про 5-ту статтю НАТО і загалом переосмислення ролі Альянсу, то це вже не просто політичний клуб на континенті, а об'єднання держав, яким, можливо, доведеться захищатись без американської присутності.5-та стаття є основою НАТО, ключовим елементом Північноатлантичного договору. Це серйозне і глибоке зобов’язання.Попри певну невизначеність, яку створив Трамп, я досі вважаю, що Сполучені Штати загалом залишаються надійними у виконанні цього обов’язку – стати на захист союзника у разі нападу.Так, Трамп часом озвучував сумніви, але можу сказати одне: істеблішмент у сфері національної безпеки у Вашингтоні твердо вважає, що цей обов’язок є священним. І ця думка практично одностайна на Капітолійському пагорбі, незалежно від партійної належності.Це переконання поділяє переважна більшість американців. За даними нещодавнього опитування Інституту Рональда Рейгана, 69% респондентів вважають, що США повинні захистити союзника по НАТО в разі нападу, навіть якщо агресором буде Росія. Це чітка й послідовна позиція.Ще цікавіший результат цього опитування полягає в тому, що, коли його проаналізували за політичними групами в США, з’ясувалося: 69% прихильників МАGА, основної електоральної бази Трампа, тих самих людей у червоних кепках за його спиною на мітингах, вважають, що Америка повинна дотриматися цього зобов’язання у разі нападу на союзника.Тому я глибоко переконаний, що США виконають свої обіцянки. Водночас розумію, чому деякі заяви Трампа викликають стурбованість.

Китай традиційно асоціюється з нестримним економічним зростанням, гігантськими інфраструктурними проєктами та нескінченними можливостями.