Search trend "таганрог"

Про це повідомили у Теlеgrаm руху “АТЕШ” Агенти руху спротиву “АТЕШ” здійснили підпал релейної шафи на залізничній лінії, що з’єднує окупований Маріуполь з російським Таганрогом. Ця залізниця була збудована Росією під час окупації частини Донеччини. Про інцидент стало відомо через повідомлення в Теlеgrаm від руху “АТЕШ”. Залізничне сполучення між Маріуполем і Таганрогом було створене окупантами […] Тhе роst Підпал релейної шафи на залізниці Маріуполь-Таганрог від руху “АТЕШ” fіrst арреаrеd оn Межа. Новини України..

Про це повідомляє партизанський рух "Атеш".Як зазначається, що у результаті підриву порушено роботу системи сигналізації та управління рухом поїздів.За даними "Атеш", ця ділянка є ключовим елементом нової залізничної гілки Таганрог - Маріуполь, яку росіяни спішно запустили для перекидання палива, техніки та боєприпасів прямо на лінію фронту, оминаючи Кримський міст. Вона дозволяє доставляти вантажі з Ростова швидше та з меншими ризиками.Агенти руху опору кажуть, що пошкодження інфраструктури на цьому напрямі дезорганізує постачання та підвищує вразливість окупаційної армії."Ми продовжуємо бити по критично важливих точках ворога. Кожен удар знижує їхню боєздатність", - наголошують партизани.Уночі 31 травня на залізничній ділянці біля тимчасово окупованої Якимівки Мелітопольського району Запорізької області відбувся вибух - підірвано військовий потяг російських загарбників.

Партизани руху "АТЕШ" заявили, що порушили логістику ворога, вивівши з ладу релейну шафу на новій ділянці залізниці Волноваха - Маріуполь, збудованій окупантами. Джерело: "АТЕШ" у соцмережах Деталі: У партизанському русі пояснюють, що ця ділянка є ключовим елементом нової залізничної гілки Таганрог - Маріуполь, яку росіяни спішно запустили для перекидання палива, техніки та боєприпасів прямо на лінію фронту, минаючи Кримський міст.

Про це повідомляють Повітряні сили ЗСУ.Так, із 20:30 23 травня росіяни здійснили удар по Україні із застосуванням 14 балістичних ракет "Іскандер-М/КN-23". Їх окупанти запускали із районів Таганрог, Єйськ, Брянськ та тимчасово окупованого Криму. Під ракетною атакою опинилися Київ, Дніпропетровщина, Одещина та Запорізька область.Також протягом ночі ворог запустив по Україні 250 ударних БПЛА типу Shаhеd і безпілотників-імітаторів різних типів із напрямків Брянськ, Міллерово, Курськ, Орел, Шаталово, Приморсько-Ахтарськ, що у РФ, і Криму. У Повітряних силах зазначають, що основним напрямком ворожої атаки цієї ночі була столиця України місто Київ.Станом на 08:30 протиповітряною обороною збито 6 балістичних ракет Іскандер-М/КN-23 та знешкоджено 245 ворожих дронів на сході, півночі, півдні та в центрі країни. Зокрема, 128 БПЛА було збито вогневими засобами ураження, 117 - локаційно втрачені або подавлені РЕБ без негативних наслідків.Внаслідок ворожої атаки постраждали Київщина, Дніпропетровщина, Одещина, Харківщина, Донеччина та Запоріжжя. Детальніше про наслідки атаки читайте за посиланням.

Про це в етері Еспресо розповів військовий експерт Dеfеnsе Ехрrеss Іван Киричевський."Дані про плани модернізації стратегічної авіації РФ опублікувала одна приватна розвідувальна компанія Dаllаs. Відповідно, ми можемо відштовхуватись від їхніх даних. Утім, якщо дуже уважно читати про те, що вони пишуть, то там можна знайти дуже цікаву інформацію. Зокрема, про те, що перед Силами оборони України відкривається певне вікно можливостей. За планами росіян 6 стратегічних бомбардувальників Ту-95МС мають пройти плановий ремонт, можливо, з певною модернізацією. Три з них мають бути доставлені на ремонт у Таганрог, за 150 км від лінії фронту. Судячи з кошторису, який складає понад 15 млрд рублів, там має бути складний набір робіт", - пояснив Киричевський.За словами експерта, імовірно, росіяни планують модернізувати ці літаки й установити пілони для ракет Х-101, щоб мати більше можливостей для ракетних ударів по території України."Імовірно, росіяни хочуть прикріпити пілони до цих літаків для ракет Х-101. Маловідомо, але десь половина російських Ту-95МС має пілони для зовнішньої підвіски для ракет Х-101, інша половина - для старих Х-55. Так от, якщо дані про ремонт в Таганрозі відповідають дійсності, то ми матимемо чудову можливість, щоб скоротити парк стратегічної авіації РФ мінімум на три літаки ТУ-95МС. Якщо не АТАСМS, то вітчизняні дрони або ракети "Нептун" можуть гарно попрацювати", - додав він. 20 травня у приватній розвідувальній компанії Dаllаs повідомили, що Росія модернізує старі бомбардувальники та будує нові, аби посилити повітряно-ракетну загрозу. 

Про це він написав у телеграм."Ми зафіксували нові тактичні маркування - біле коло у квадраті, що було нанесено на військову техніку, яка рухалась із Запорізького напрямку через Маріуполь у Ростовську область", - заявив Андрющенко. Він зауважив, що автотранспорт і техніка виглядає як нова й така, що не брала участі в бойових діях."Ще раз наголошу, що порівняно з реверсним рухом назвати перекидання сил в Росію з Запорізького напрямку буде перебільшенням, але тенденція тримається весь тиждень. До того ж надходить інформація, що саме Таганрог почав виконувати функцію логістично-залізничного вузла для завантаження/вивантаження ворога", - зауважив голова Центру вивчення окупації.Раніше керівник Центру вивчення окупації Петро Андрющенко зазначив, що очікується збільшення активних наступальних дій з боку ворога на півдні країни.

Росіяни запустили перший потяг, який ішов на окуповані території Півдня України. Однак залізниця веде не лише з Ростова–на–Дону, перша точка, яку зафіксували, був Таганрог. Повний текст новини +Відео

Результати аукціону  оприлюднені у системі "Прозорро.Продажі"  21 квітня відбувся аукціон з продажу арештованого російського судна NІКА SРІRІТ, яке виставило на продаж Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів. "Судно NІКА SРІRІТ фактично є танкером для перевезення нафтопродуктів, номер ІМО: 8895528. Рік будівництва - 1989. Назва судна NІКА SРІRІТ, попередній прапор Росії, порт приписки Таганрог, позивний UНQQ. Попередня назва судна "(NЕYМА) НЕЙМА", прапор Росії, порт приписки Астрахань (зміна відбулась у 2019 році). Дата закладання кіля - 15.05.1988. Дата спуску - 30.11.1989. Район плавання судна відповідав класу М-СП 3,5: змішане (море-ріка), з обмеженнями по морських районах і сезонах згідно з правилами…" – йдеться в описі лота.Стартова ціна судна становила 2 438 475 грн. В аукціоні брали участь чотири учасники. Найвищу суму запропонувало ТОВ "Альфа груп 77" кременчуцького бізнесмена Віталія Марченка. Вона запропонувала за танкер 6, 425 млн грн. Тобто фактично може отримати танкер за ціною елітного авто.Судно брало участь у захопленні двох українських артилерійських катерів і буксира у 2018 роціЯк зазначено в ухвалі Дніпровського районного суду від 25 вересня 2024 року, 25 листопада 2018 року танкер "Нейма" (NЕYМА) за допомогою трьох буксирів здійснив блокування  морського судноплавного Керч-Єнікальського каналу у Керченській протоці Азовського моря. Вони перекрили шлях українським малим  броньованим артилерійських катерів "Бердянськ" та "Нікополь", а також рейдового буксира “Яни Капу”, які прямували з Одеси до Маріуполя. У результаті ці судна не змогли пройти через Керченську протоку та були захоплені. Тоді було взято у полон 22 військовослужбовці ВМС ЗС України, 2 військовослужбовці Служби безпеки України, а також заподіяно тілесні ушкодження двом військовослужбовцям ВМС ЗС України та одному військовослужбовцю Служби безпеки України. Матеріальні збитки оцінили у розмірі 260 006 915 грн.26 грудня 2018 року слідчий суддя Приморського районного суду Одеси наклав арешту на судно "Нейма".  24 липня 2019 року від Одеського загону морської охорони  надійшли дані про те, що судно із цими ж ідентифікаційними номерами під прапором РФ рухається по річці Дунай у напрямку порту Ізмаїл. Однак на той час воно уже мало назву NІКА SРІRІТ. Того ж дня Приморський райсуд надав дозвіл на проведення обшуку цього судна. Наступного дня під час обшуку  танкера NІКА SРІRІТ, який перебував на території ПрАТ "Дунайсудноремонт", вилучено документи та речі, які підтверджують, що саме це судно було використано як знаряддя вчинення злочину під час блокування каналу 25 листопада 2018 року.Відповідно до знайденого на судні свідоцтва на право власності на судно, виданого у червні 2019 року капітаном морського порту Таганрог, Російська Федерація, власником судна "NІКА SРІRІТ", колишня назва NЕYМА на підставі договору купівлі-продажу від 15.01.2019 року є ТОВ "Альтомар Шиппінг" (Краснодарський край, Російська Федерація). Відтак судно NІКА SРІRІТ визнано речовим доказом, оскільки воно фактично є знаряддям вчинення злочину.  Того ж дня судно, відповідно до протоколу від 25.07.2019 року, передано на відповідальне зберігання до Ізмаїльського прикордонного загону.Згідно з договором купівлі-продажу судна укладеного 15 січня 2019 року у Вологді (Російська Федерація” між ТОВ "Волго-Донське Суднове Агентство"  та покупцем ТОВ "Альтомар Шиппінг", вартість судна становила 31 050 000 російських рублів, що відповідно до офіційного курсу Національного Банку України, встановленого на той час становило 12 950 023, 50 грн. 02 березня 2023 року  арештоване судно NІКА SРІRІТ було передано до Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів. Тоді АРМА уклало договір з яким ПАТ "Київський річковий порт" про управління цим транспортним засобом до 2026 року. Однак виявилось, що танкер потребує ремонту. Вартість ремонтних робіт ремонтних робіт оцінили у  22 672015,62 грн. Київський річковий порт не мав змоги сплатити таку суму, тож повідомив про розірвання договору з АРМА.Крім того, Київський річковий порт повідомив АРМА що Державна служба морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України (Адміністрація судноплавства) відмовила в реєстрації в Державному судновому реєстрі України судна "NІКА SРІRІТ посилаючись на Порядок реєстрації, який забороняє реєстрацію нафтових танкерів віком, що становить 25 років та більше після дати поставлення судна. У результаті судно вирішили продати.ТОВ "Альфа груп 77" може бути причетною до постачання російського метанолу в УкраїнуЩодо ТОВ "Альфа груп 77", яке стало переможцем аукціону, то воно є фігурантом кримінального провадження Територіального управління БЕБ у Полтавській від 17.02.2023. Йдеться про ймовірну схему постачання російського метанолу через європейські склади в Україну.  "Відповідно до матеріалів провадження, службові особи групи компаній VW-Grоuре, до якої входять ТОВ "Аллюр Оіл", ТОВ "Азарес", ТОВ "ТД Кременчук", ТОВ "Атлантік 2020", ТОВ "Нафтогазоіл", ТОВ "Стандарт Оіл Компані", ТОВ "Оіл Енерджи Плюс",  ТОВ "Афіна-М", ТОВ "Інтерего", діючи за попередньою змовою, імпортують на територію України підакцизний товар метанол (метиловий спирт), з метою його використання для незаконного виготовлення паливно-мастильних матеріалів, який своєю чергою може бути виготовлений на території Російської Федерації та республіки Білорусь, маскуючи його під виглядом розчинників, які нібито надалі реалізовують підприємствам реального сектору економіки, з метою безпідставного формування штучного податкового кредиту, тим самим, ухилились від сплати податків на суму 2,2 млрд грн, що призвело до фактичного ненадходження до Державного бюджету коштів в особливо великих розмірах", – йдеться в ухвалі Полтавського апеляційного суду.  

Наступна історія про Анастасію Литвиненко з позивним Оса. Вона захищала рідне місто та пройшла жахи російського полону. Пережила й теракт в Оленівці. А мама дізналася про долю доньки із російського відео. Нині дівчина знову у війську і хоче дочекатися нашої перемоги. Анастасія Литвиненко з позивним Оса служить в бригаді Азов. Вона є сержантом з матеріального забезпечення в танковому батальйоні. У військо вирушила ще у 2017 році. В Азові була зв'язківицею. До служби у війську Анастасія мала дві цивільні роботи. Працювала в парку в Маріуполі, а потім перейшла в морську академію на контракт. Щоб оплачувати контракт, влаштувалася продавцем в магазині.  А потім вже долучилася до війська. "Ми проходили КМБ на рівні з хлопцями: медицину відпрацьовували, ноші таскали, тактичні навички нам давали також на рівні з хлопцями, - пригадує навчання Анастасія. - Були деякі моменти у мене по фізичній культурі, то я вставала раніше за всіх, мабуть, о 5:00 ранку і йшла бігати по території навчального центру". В Азові жінка працювала зв'язківицею на командному пункті. Також розкладала антени, вивчала радіостанції, як з ними поводитися. Початок повномасштабної війни зустріла на базі в Юрівці."О п'ятій ранку командир подзвонив, сказав: "зайди в Теlеgrаm". Він написав SМS в загальній групі, що почалось найстрашніше, почалось повномасштабне вторгнення, - пригадує Анастасія. - Ми завантажили речі в машини і поїхали. На той момент, я поняття не мала, куди саме. Ближче до вечора ми переїхали в Маріуполь, а через кілька днів на Азовсталь.  Насправді, навіть робота зв'язківця, дуже стресова була. Я могла чути в радіостанцію останні слова людей, важко було передавати оперативному або командиру про загибель його близьких друзів або просто воїнів. Було дуже важко не тільки працювати, але й перебувати  на Азовсталі, бо не було нормального сну, гігієни, харчування. Але в якийсь момент ти розумієш, що треба робити свою роботу, - розповідає Анастасія. - Ситуація погіршувалась щодня, але поступово, тому ми встигали до цього звикати. Зв'язок між бункерами прокладали в перші дні і намагались це все підтримувати до останнього моменту. В останні два тижні було дуже погано. Докричатись до крайніх позицій було дуже складно. Ми це робили через 2-3 бункери, окремі командні пункти. Але нам це вдавалося".Анастасія розповідає, на Азовсталь летіло все: корабельна артилерія, літаки, наземна артилерія, ракетні системи залпового вогню, автомати, пістолети, снайпери. Проти них працювало все.  "З самого початку дуже багато підприємців в Маріуполі дозволили використовувати товари безкоштовно зі своїх магазинів. Крупи, воду,  солодощі, сигарети для хлопців, м'ясо, ми забрали на Азовсталь. До середини березня ще й мобільний зв'язок в Маріуполі працював, але треба було підійматись якомога вище. Це мінімум третій поверх, щоб мати змогу подзвонити і отримати якусь есемеску. Останній раз, коли я розмовляла з своєю мамою, вона на той момент ще залишалась в Маріуполі. Це було 13-те квітня.  Я зрозуміла, що вона жива, з нею все нормально, бабуся також жива, вони сидять в підвалі, чекають закінчення цього жаху. Тоді мені довелося їй збрехати. Я сказала, що я в Запоріжжі, щоб вона приїжджала до мене. Але вона не змогла виїхати через активні  бойові дії". Фото: з мамоюКоли Анастасія з побратимами виходили в полон, було дуже багато преси і її обличчя зняли російські медіа і мама це побачила. Коли Анастасія зустрілася з нею після обміну, мама сказала: "ти знаєш, Настя, коли я молилась за всіх українських воїнів, що були на Азовсталі і в Маріуполі, я не знала, що серед них будеш і ти ". Вихід в полон розтягнувся на декілька днів. Першими виходили важко поранені. Їх виносили на ношах четверо менш поранених військових. Це було 16 травня, а 17 вже виходила Анастасія. "За оці три місяці, що відбувались активні бойові дії на Азовсталі, я вперше мала змогу вийти на вулицю, подивитись на зелене листячко, на синє небо, на сонечко, просто послухати пташок, якщо вони там були. Знаєте, коли ми ще перебували на Азовсталі, ти все це чуєш в радіостанцію, або бачиш обльоти наших пілотів, то це не сприймається ніби насправді. Але коли вже ми виходили в полон, я своє місто побачила своїми очима, бо нас вивозили з міста саме тією дорогою, частиною тієї дороги, якою я їздила додому. На Азовсталі я намагалась не показувати свої емоції, не плакати, бо це на командному пункті нікому не потрібно. А ось, коли виходила, я просто заплакала. Коли я побачила залишки свого міста, руїни і купу російських солдат, їхньої техніки з цими ненависними символами V, О, Z . Я просто заплакала, дивлячись на це все", - додає Анастасія. Те, що буде полон Анастасія не вірила до останнього. Тоді думки людей поділилися на дві частини. Перші - ті, хто був, радий закінченню бойових дій. І другі, хто розуміли, що це таке і куди потрібно йти. "Коли командир Денис Прокопенко, озвучував рішення про полон всім жителям бункера, що у нас нема більше сил триматись, в мене по тілу холодок пробіг. Бо я розуміла, що це таке і що нас може чекати, - каже Анастасія. - Остаточно прийшло розуміння, що ми вийшли в полон, коли нас привезли в Оленівку. Там роздягнули, перевірили одяг, всі речі, які ми з собою взяли. Потім завели в шестимісну камеру дівчат, з двома маленькими віконцями з решіткою з двох сторін і за нами закрились величезні сталеві двері. І тоді вже прийшла маленька мить паніки і ми поступово почали звикати до цієї думки. В Оленівці здебільшого були "ДНР-івці". Росіяни займали якісь керівні посади. В Оленівці більше допитували хлопців. Дівчат також водили на допити, але про нас трохи забули. Іноді по два, три тижні ми не ходили в душ. І це було влітку, дихати було неможливо. Їжі мізер". Після першого великого обміну когось перевезли в Донецьке СЗО, а когось далі в Росію. Анастасію перевезли в Таганрог. "Там вже були чисто росіяни і було відчутно, наскільки сильно їм промили мізки і наскільки сильно вони нас ненавидять. За жінками наглядали жінки, вони били по ногах і по спині дуже сильно. І так було протягом  двох тижнів, потім їм це заборонили робити. Але над хлопцями продовжували знущатись на допитах і більшість жінок, чиї вікна камери виходили на кімнату допиту, це все чули.  Ми з жахом чекали, коли наступить час цієї прийомки, бо туди приходили люди, які дуже сильно били хлопців, а жінки- наглядачки тиснули на нас морально. Постійно казали, що ми  Україні не потрібні, що про нас забули. Іноді казали: "Давайте російське громадянство, швидше звідси вийдете". А коли мінялися спецназівці, це взагалі жах був. Вони були різні: росіяни, кавказці, якути і в кожного з них ставлення було дуже різне. Мабуть, найжорстокіші були якути. Вони не соромились бити дуже сильно чоловіків наших і жінкам теж діставалося. Мені одразу сказали, що я снайпер, що я людей вбиваю.  Це ще було в Оленівці, коли ми тільки вийшли з автобусу. До мене підійшов якийсь чоловік, сказав: "Ти снайпер?" Я така дивлюсь на нього, така: "Ні". Потім почались перевірки. Жінки - росіянки роздягали до гола, дивилися, казали, якщо ти снайпер, то у тебе мають залишатися сліди на тілі, синці. Від радіостанції синців не залишається, тому мені вони нічого пред'явити не змогли". Анастасія також пережила теракт в Оленівці. "Саме в ту ніч, коли був теракт в Оленівці, я не могла заснути, - пригадує жінка. -  Я бачила, що заснули майже всі дівчата наші. І тут я почула перший вибух, а через декілька секунд другий. Завжди перед прильотом ти чуєш специфічний шелест. Це класика, вам про це скаже кожен військовий. У ту ніч, коли був теракт, цих звуків не було взагалі. Просто два вибухи і все. Перед тим кілька днів  в бік того барака водили наших хлопців. Ми  вірили в те, що їх ведуть на обмін і вони вже будуть вдома, але ми дуже сильно помилялись. Їх вели саме в той барак. Його прозвали барак 200, бо там було понад 190 азовців. Після теракту  "ДНР-івці"  вибирали дівчат з камери, щоб город полоти або траву прибирати на стежці, по якій охорона ходить. І нас проводили повз цей барак, а ми бачили руйнування від ракет в містах в тому ж Маріуполі. Цей барак не виглядав так, ніби туди прилетіло щось ззовні. Він виглядав так, ніби там щось зірвалось поруч або в ньому. Вікна були частково на місці, тільки з боку вибуху вони були вибиті". За словами Анастасії, у Таганрозі вже був розклад дня. Раз на тиждень водили гуляти, була їжа."Ми молились, щоб цих гульок не було. Бо поки ти, стоячи раком, ідеш, а тебе ще дубінками кілька разів стукнуть. Це було дуже важко не те, що й бігти, а йти. Нас саме в такому зігнутому положенні виводили з камери щоразу. Один раз на тиждень у нас була типу баня. Спочатку нам давали дуже мало часу, потім вже трохи більше. Їжа була тричі на день. Прийомки вранці і ближче до вечора. Годинника у нас також не було. Нам давали книжки читати, але це була література виключно російських класиків, як вони казали. Або радянська література, де розказують про якісь їхні подвиги. Сидіти на лавці дозволяли, на ліжках забороняли, тим паче лежати. Відбій був близько десятої вечора, а підйом в шостій ранку і тільки в цей час дозволялось лежати і спати. Постійно ходили наглядачі, які дивились, чим ми займаємось. Мені читати не всі книжки було цікаво, тому я просто кожного дня ходила по кімнаті і рахувала свої кроки. У мене була ціль 10 000 кроків кожного дня. У мене це якраз цілий день і займало". Звільнення з полону Анастасія чекала щодня. Спілкувались про це всередині камери. Але остаточного розуміння, що обмін буде через пів години або тиждень, не було. "Вранці до підйому, ще весь поверх спав, ми почули, як по металевих сходинках хтось піднімається. І почали відкривати камери. Всі дівчата підірвались і слухали, що відбувається. Бо тиша була гробова. Почали називати прізвища хлопців і виводити з речами. Так забрали напевно 10 людей. І тут мені дівчата - сусідки кажуть, що зараз мене заберуть. Я така думаю сходжу у вбиральню про всяк випадок, а, якщо мене дійсно на обмін будуть забирати.Знову лягла в ліжко, закрила очі і знову хтось по сходинках почав підніматися. І тут відкривається наша камера, називають моє прізвище і кажуть виходити з речами. Мені було дуже тривожно, бо я не знала, куди я їду і що відбувається. Внизу вже у мене забрали весь одяг із СІЗО і віддали частково той, в якому я приїхала. Там не було нижньої білизни, шкарпеток, прикраси назад не віддали, з якими я приїхала, гроші. Нам замотали очі, вдягнули наверх шапки, замотали очі скотчем, щоб ми нічого не бачили. Посадили в машину, це був автозак, здається, і кудись повезли. По розмовах конвоїрів, з якими ми їхали, я зрозуміла, що, можливо,  їду на обмін, бо вони говорили "зараз ми їх поміняємо, а вони знову проти нас воювати підуть". Обмін Анастасії відбувся у Сумах. "З нас познімали оце все, що було на голові, але ми все одно сиділи обличчям вниз, майже на колінах у нас голови були. І в автобус хтось зайшов і державною українською мовою каже: "Ну що ви так сидите?" Піднімайте голови, ви вдома. І всі такі: "Ура!" Просто сльози щастя, сльози радості, ми вдома, нас поміняли. Нас дуже класно зустріли. Я мамі подзвонила. Але номер телефону, який я пам'ятала, був поза зоною досягнення. А я не знала виїхала вона чи залишилась. Звісно, у мене емоції через край. Я не знала, що мені робити, що мені очікувати. Потім вже моя подруга, яка підтримувала зв'язок з моєю мамою, дала мені її дійсний номер. Я з'ясувала, що мама виїхала в Німеччину, ми з нею зідзвонились.Мама дуже зраділа, що мене нарешті поміняли і що я нарешті вдома". Після полону Анастасія починала життя з чистого листа, адже нерухомість, нерухоме, одяг, абсолютно все залишилося у Маріуполі. Зараз знову повернулася до війська, стала сержантом з матеріального забезпечення. матзабезпечення. За словами Анастасії, це така робота "непосиди": постійно треба кудись їздити, щось робити. "Я вірю в те, що рано чи пізно Маріуполь ми зможемо повернути і я зможу побачити свою рідню. Я не знаю чи хотіла б я повертатися у цивільне життя. Я вже довгий час у війську і мені, мабуть, буде складно соціалізуватися. Але поки що, до кінця цієї війни, мабуть, я не планую, бо  хочу бути причетною до нашої перемоги. Я хочу, щоб Росія понесла відповідальність, покарання за те, що вони зробили з моїм життям і ще сотень тисяч українців, сімей, дітей, жінок, хлопців, за все, що вони зробили. І я хочу бути причетною для до нашої перемоги. А рано чи пізно, вона все одно настане, я в це вірю". 

У ніч проти середи, 9 квітня, у Ростовській області РФ пролунали вибухи. Російські Теlеgrаm-канали повідомляють про атаку безпілотників на місто Таганрог.

Уночі 1 квітня Таганрог атакували невідомі дрони. У місті чули вибухи, врешті запровадили режим НС.

Російські Таганрог і Курськ у ніч на 2 квітня відчули на собі атаку невідомих БпЛА. Стверджується, що є влучання та постраждалі. Повний текст новини

"5 канал" показує наживо

Зокрема у Таганрозі оголошена надзвичайна ситуація.

Внаслідок безпілотної атаки на Таганрог у Ростовській області місцева влада ввела в місті режим надзвичайного стану (НС).

Пропагандистські ЗМІ пишуть про те, що місто Таганрог на півдні Росії зазнало атаки. Внаслідок роботи ворожої ППО пошкоджено будинки. Повний текст новини

Надвечір 1 квітня безпілотники атакували Таганрог, Ростовської області РФ, через що у місті оголосили режим надзвичайного стану.

30 березня 1856-го у Версальському палаці підписали Паризький мирний договір. Він завершив Кримську війну 1853-1856 років та позбавив Росію впливу на Чорному морі. Кримська війна почалася через суперечки Російської імперії з Османською щодо 12-мільйонного православного населення в османських володіннях. Імператор Микола І, посилаючись на попередні договори, хотів встановити над ними протекцію та вимагав надати їм право доступу до Святої Землі. Тоді гострим було "Східне питання" - Османська імперія занепала, чим могли скористатись інші держави. Однак, Велика Британія та Франція, які бачили загрозу власним інтересам на Близькому Сході, гарантували османам підтримку у разі російської агресії, тому султан Абдул-Меджид задовольнив лише другу вимогу. Розлючений Микола І наказав захопити васальні землі османів - Молдавське князівство та Валахію, "захистити населення" і встановити контроль над торгівлею збіжжям цих земель. У відповідь представники провідних держав зібралися у Відні та підготували ноту, в якій запропонували султанові дотримуватись угод, а Російській імперії вивести свої війська з османських володінь. Султан та Микола І відмовились і почали війну. Незабаром провідні держави виступили на боці Османської імперії та 1854 року оголосили війну Росії, яка стала для неї розгромною та показала усю відсталість країни з феодально-кріпосницьким ладом. Франції вдалося приєднати до коаліції Сардинію. 2 березня 1855 року Микола І помер від застуди або ж отрути. А після 349-денної облоги союзники захопили ключову військово-морську базу Севастополь. Австрія надіслала Росії ультиматум із погрозами приєднатись до антиросійської коаліції та з вимогами що значно послаблювали імперію. Наступник Миколи Олександр ІІ просив припинити бойові дії і сісти за стіл переговорів. На нараді у Зимовому палаці уповноваженими на мировий конгрес обрали графів Олексія Орлова та Пилипа Бруннова, а конференцію просили провести не у Відні, уже ворожому до імперії, а в Парижі, розраховуючи на підтримку імператора Наполеона ІІІ. Той не бажав посилення Англії. "Государе брате мій!, - писав Олександр ІІ Наполеону ІІІ, - ваша величність не могла помилитись щодо думки, яка керувала мною, коли я запропонував, щоб мирні конференції відбулися у Парижі. Вона була нав'язана мені довірою до особистого впливу вашої величності на хід переговорів. Місія графа Орлова доповнює цю думку. Він - більш ніж уповноважений. Він друг і виразник найінтимніших моїх поглядів". ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Турки, британці та французи взяли в облогу Севастополь Головував на конгресі син Наполеона Бонапарта граф Олександр Валевський, Велику Британію представляв лорд Джордж Кларендон, Сардинію граф Бенсо ді Кавур, Австрію - міністр Карл Буоль, Туреччину - великий візир Алі-паша, Прусію - міністр Отто Мантейфель та їхні помічники. Історик Євгеній Тарле зазначав, що Орлов отримав таємні інструкції та мав добитися максимально неболючих умов миру для Росії. Він прибув до Парижу 21 лютого 1856 року та одразу отримав авдієнцію в Наполеона у палаці Тюїльрі, де заявив правителю, що Російська імперія прагне справедливого та міцного миру і хоче зайнятись внутрішніми справами. У відповідь отримав підтримку. Прихильність Наполеона до Росії помітили англійці та австрійці, які були незадоволені припиненням війни. Перші хотіли навіть зруйнування Миколаєва з його корабельними верфями та арсеналами, але продовжувати війну без підтримки Франції не могли. Щоб зашкодити можливому союзу Наполеона та Олександра ІІ, австрійського імператора Франца-Йосипа хотіли запропонувати хрещеним батьком для майбутньої дитини французької імператриці Євгенії. Росіяни, розуміючи важке становище, не втручались у це. Перше засідання провели 25 лютого у Версальскому палаці. Домовились про зупинку воєнних дій. Протягом наступних засідань відбувалися багатогодинні дебати на яких виробляли умови миру та вимоги до Росії, визначали кордони і статуси дрібних держав, права християн в Туреччині. На одному із засідань навіть висловилися за створення арбітражу з метою попередження майбутніх воєн - праобразу ООН. Проєкт хотіла представити англійська організація "Друзі миру", але на конгрес її не пустили. Офіційні делегати обмежилися лише формальними виступами. Протягом усіх засідань Російська імперія знаходила підтримку Наполеона та змогла домогтися пом'якшення умов миру, хоча він усе одно був болючим. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Як воювали французи в Криму 166 років тому Остаточний договір підписали ранком 30 березня, а про подію сповістив 101 гарматний постріл. Паризький трактат постановив "бути на вічні часи миру і дружбі між імператором всеросійським з одного боку й імператором французів, її величністю королевою Сполученого Королівства Великої Британії та Ірландії, королем Сардинським та султаном з іншого, а також їхніми спадкоємцями і наступниками, державами й підданими". Кримська війна тривала 2 роки, 5 місяців і 14 днів. Договір позбавив Росію права мати військовий флот на Чорному морі, а також фортеці й прибережні арсенали, що стосувалося і османів. Саме Чорне море оголошувалося нейтральним та відкритим для торгового мореплавання всіх народів. Російська імперія публічно відмовилася від претензій на Молдавію, Валахію та південну Бессарабію, проголошувалась свобода судноплавства по Дунаю. Царя позбавили покровительства над християнами Османської імперії, замінивши колективною "опікою" усіх великих держав. Росія мала повернути османам захоплені володіння на Кавказі, натомість їй повернули захоплені міста в Криму. Після підписання Наполеон запросив усіх делегатів на пишний бенкет у палаці Тюїльрі. План розширення впливу Російської імперії на Балканах і на Близькому Сході за рахунок Османської імперії - "хворої людини Європи", зазнав невдачі. Але при цьому "східне питання" ще більше загострилось. "Новину про укладення миру і припинення війни хоч і було сповіщено гарматними пострілами з Петропавлівської фортеці та молебнями, але вона не могла вважатися радісною, - писав історик Дмитро Малютін. - Національні почуття образили. Молодому імператору довелося розплачуватися за невдачі війни, не ним початої". Подібні акти про поразку імперія востаннє підписувала 1711-го, коли цар Петро І зазнав невдачі у Прутському поході проти османів. Але договір дав можливість імператору Олександру ІІ почати важливі реформи, які стосувалися й українських земель. Попри оголошену договором мету, вічного миру і дружби між державами не було. 1870 року почалася франко-прусська війна. Тоді ж міністр іноземних справ Російської імперії Олександр Горчаков видасть циркуляр про відмову від умов Паризького трактату. За рік підпишуть Лондонську конвенцію, яка знову дозволить імперії тримати військово-морський флот в Чорному морі. А вже 1877 року почнеться нова російсько-турецька війна. Армія Московії, оточена турками, татарами, шведами і українцями, капітулювала неподалік річки Прут у Молдавському князівстві 23 липня 1711 року. Було підписано Прутський мирний договір. Московія була змушена передати Османській імперії місто Азов, зруйнувати фортеці Таганрог і Кам'яний Затон, що загрожували Кримському ханству, пропустити Карла ХІІ та залишки його військ до Швеції. Петро І погодився припинити втручання у справи Речі Посполитої та козаків, зокрема й запорожців, що перебували у союзі з кримським ханом. Москві було заборонено тримати у Стамбулі посла. Після укладання угоди та сплати великого викупу великий візир Балтаджі Мехмед-паша дозволив Петру І вільно вивести залишок військ у Московію. Пізніше за цей вчинок був страчений за наказом султана Ахмеда ІІІ.

Люди змушені вивозити дітей на лікування у Донецьк або Таганрог.

Українську журналістку Вікторію Рощину, яка загинула в російському полоні, перед тим жорстоко катували. На її тілі були ножові поранення, її били струмом і ховали від перевірок. Про це йдеться у розслідуванні "Слідство.Інфо". Журналісти "Слідства.Інфо" разом з організацією "Репортери без кордонів" та колегами з медіа "Суспільне" і "Ґрати" з'ясували, що росіяни спочатку схопили Вікторію й утримували у катівнях на окупованій території Запорізької області, а згодом перевезли у Таганрог. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Лубінець розповів, чому цивільних важко повертати з полону Рощину тримали у вʼязницях, не висунувши їй жодних звинувачень. Її співкамерниця розповіла, що журналістку утримували спочатку в Енергодарі (розслідувачі підтвердили цю інформацію також з іншого джерел), потім у Мелітополі. Йдеться про несанкціоновані місця утримання громадян, облаштовані росіянами на окупованих українських землях. Вікторію катували, на її тілі журналістки були ножові рани, з якими вона прибула після утримання в окупації. Крім ножових порізів, Рощину також катували струмом. Співкамерниця уточнює, що струм могли підʼєднувати до вух. З часом журналістка почала стрімко худнути, вона відмовлялася від їжі та постійно зверталася до тюремників по допомогу. Коли працівники СІЗО помітили, що Рощина худне, до неї в камеру приходив начальник колонії та проводив з нею бесіди. Вона весь час наполягала на тому, щоб її звільнили, поміняли, або депортували. Зі слів свідки, під час їх утримання була перевірка російським омбудсменом. Рощину ховали від перевірки й переводили на інший поверх у зачинену кімнату. Востаннє журналістку бачили 8 вересня 2024 року, тоді її вивели з камери в невідомому напрямку. Росія підтвердила, що тримає Вікторію Рощину в полоні, лише в травні 2024 року. Уже в жовтні стало відомо, що вона померла під час етапування з Таганрога до Москви. Про смерть 27-річної Вікторії Рощиної повідомило російське міністерство оборони у відповідь на звернення батька журналістки Володимира Рощина. Лист міноборони РФ, датований 2 жовтня 2024 року, був надісланий електронною поштою. У короткому повідомленні зазначена дата смерті журналістки - 19 вересня 2024 року, а також те, що її тіло повернуть "українській стороні в рамках обміну тілами затриманих осіб". Проте російська сторона затягує репатріацію, щоб приховати сліди ймовірного злочину.