Search trend "Трамп про Україну"

Еспресо пояснить, історичний контекст конфлікту на Кіпрі, чи може розділений острів вступити в НАТО і чому це також важливо для України. Історичний контекст: чому Кіпр розділений і не може помиритися Розділений Кіпр, південь - Республіка Кіпр, північ - Турецька Республіка Північного КіпруКіпр має довгу і багату історію, що сягає найдавніших часів. Розташований на перехресті торгових шляхів між Європою, Азією та Африкою, він був важливим центром різних цивілізацій. Та найважливіші події, які досі впливають на життя острова та висять над ним як Дамоклів меч, вони сталися відносно недавно.Якщо грецька колонізація та поширення елліністичної культури на Кіпр почалися приблизно ще 3,5 тис. років тому, то турецьке нав’язування своїх традицій та людей стартувало лише 450 років тому, коли Османська імперія захопила острів. Якщо спершу дві культури співжили у відносному балансі, то за останні століття все змінилося. Етнічний розкол між греками й турками особливо поглибився в час в британського правління (1878–1960 роки). Грецька більшість прагнула об'єднання з Грецією (або енозіс), тоді як турецька меншість виступала за розподіл острова (чи таксим) і тісніші зв'язки з Туреччиною.Після здобуття незалежності в 1960 році Кіпр став республікою зі складною системою розподілу влади між греками-кіпріотами і турками-кіпріотами. Однак міжетнічні напруження швидко загострилися. У 1963 році спалахнули заворушення через суперечки щодо конституції, що призвело до створення буферної зони під егідою ООН. Греція і Туреччина, країни-гаранти незалежності Кіпру, активно втручалися у справи острова. Тодішня грецька військова хунта підтримувала ідею енозісу, що викликало занепокоєння Туреччини.У липні 1974 року на Кіпрі стався переворот, організований грецькою хунтою. Новий уряд прагнув об'єднання з Грецією. У відповідь на переворот Туреччина здійснила військову операцію під назвою "Аттіла". Турецькі війська висадилися на півночі Кіпру, заявивши, що діють для захисту турецької громади. Протягом кількох тижнів Туреччина захопила приблизно 37% території острова.Війна завершилася створенням фактичної лінії розмежування, відомої як "Зелена лінія" (контроль здійснюють миротворчі сили під егідою ООН), що розділила Кіпр на північну частину, контрольовану Туреччиною (близько 35 тис. турецьких військових перебувають на острові), та південну частину, де збереглася Республіка Кіпр, яка має тісні зв’язки з Грецією, США та Великою Британією (остання володіє 2% території острова, де розташовані британські військові бази Акротирі і Декелія).На сьогодні офіційно визнана міжнародною спільнотою держава, член Європейського Союзу є Республіка Кіпр. Вона контролює близько 63% території острова. Натомість Турецька Республіка Північного Кіпру – це самопроголошена держава, визнана лише Туреччиною, вона контролює близько 37% площі Кіпру. Чому конфлікт триває десятиліттями, найперше через відсутність компромісу. Грецька та турецька громади мають принципово різні погляди на майбутнє Кіпру. Греки-кіпріоти прагнуть єдиної держави, а турки-кіпріоти — визнання їхньої незалежності. До ого ж Туреччина вважає Кіпр стратегічно важливим і виступає проти інтеграції острова з Грецією. ЄС підтримує Республіку Кіпр, що додає складності у переговорах. Туреччина також має сильний військовий контингент на півночі Кіпру, а це викликає напругу. З іншого боку, Республіка Кіпр спирається на підтримку ЄС, Греції Великої Британії та США. Найближчим до компромісу був план Кофі Аннана у 2004 році, але він провалився на референдумі, бо греки-кіпріоти не підтримали ідеї, що на острові збережеться турецька військова присутність. Якщо провести паралель, то конфлікт у Кіпрі може частково нагадувати і ситуацію в Україні. Коли є українська більшість, та проросійська меншість на сході, яка виникла там внаслідок імперської політики Росії. Як Туреччина, так і  Росія заявили про введення війська для "захисту своїх громадян", однак насправді важливішими є приховані політичні мотиви таких дій, які пов’язані з імперськими амбіціями зберегти свої зони впливу. НАТО для підконтрольних територій: зміна у стратегії Зеленського та одночасне нагадування Кіпром про свою проблему Володимир Зеленський і Марк Рютте,Одна з останніх заяв президента Володимира Зеленського, яка викликала хвилю обговорення як в Україні, так і за кордоном, пов’язана з його інтерв’ю Sky Nеws. Він запропонував взяти підконтрольні урядом частини України "під парасольку НАТО", щоб таким чином спробувати зупинити "гарячу фазу" війни з росіянами. Зеленський уточнив, що таке запрошення має визнавати також міжнародно визнані кордони України, щоб тоді "окуповані території можна було повернути дипломатичним шляхом"."Схоже, він визнав, що окуповані східні частини країни наразі не підпадають під таку угоду про захист НАТО", - пишуть у Sky Nеws.  Хоча варто відзначити, що вже у неділю, 1 грудня, президент сказав протилежне: "не може бути запрошена до НАТО частина територій України", бо це "автоматичне визнання, що усі інші території не є українськими", тому Україна "ніколи на це не піде".  У будь-якому випадку, заява про вступ частини території країни у НАТО була зроблена не просто так. Раніше Зеленський завжди відкидав таку можливість, щоб взамін на щось – окуповані росіянами території залишилися під владою Кремля, наголошуючи, що єдиний спосіб припинити війну – силою повернути всі втрачені землі. Однак повернення до Білого дому Дональда Трампа, можливо, змінило дипломатичну стратегію Офісу президента. Зокрема, попередня заява Зеленського виданню Fох Nеws, що Крим можна повернути дипломатичним шляхом, теж може свідчити про таку зміну парадигми. Читайте також: Мирна угода в обмін на що: які сценарії завершення війни розглядає Дональд Трамп. ПояснюємоПро це відзначають у Роlіtісо, мовляв, президент Зеленський говорить про пошуки дипломатичних рішень, бо треба "відкалібрувати свою політику" під догоду Трампу, який хоче посадити обидві сторони за стіл переговорів та зупинити війну. Хоча Путін і не поспішає це робити, маючи успіхи на полі бою. Читайте також: Критичний момент війни: чому росіяни просуваються все швидше і чи може Україна їх зупинити. Пояснюємо"Хитрість Зеленського в його відносинах з Трампом полягає в тому, щоб переконатися, що саме на Путіна покладуть провину за будь-яку невдалу мирну ініціативу", - кажуть у виданні.  У будь-якому разі, як тільки виникли думки в української влади про альтернативні варіанти вступу в НАТО, щоб унеможливити повторення вторгнення у разі припинення військових дій, водночас прозвучали подібні заяви з боку президента Республіки Кіпр Нікоса Христодулідіса. Він заявив, що острів може претендувати на членство в НАТО, коли його збройні сили отримають необхідну підготовку та оснащення за підтримки США, щоб відповідати вимогам Альянсу. Христодулідіс також підкреслив, що Кіпр найближча країна ЄС до Близького сходу, де вирують свої конфлікти (180 км до Лівану), тому це важливо для зміцнення безпеки всієї Європи. Хоча Христодулідес не уточнив, як можна вирішити дискусію з Туреччиною щодо потенційного членства Кіпру в НАТО, але вказав "на триваючі зусилля під керівництвом ООН для відновлення мирних переговорів між громадами греків-кіпріотів і турків-кіпріотів". Ці слова стали першою публічною заявою Хрістодулідеса про те, що Кіпр робить кроки з підготовки до можливого запиту на вступ до Альянсу, пишуть грецькі журналісти видання Skаі. Раніше Нікос Христодулідіс представив свій план президенту США Джо Байдену під час жовтневого візиту до Вашингтону (тобто зробив це після президента України і його "плану перемоги").Чи може все це бути просто збігом обставин? Сумнівно, грецькі-кіпріоти розуміють, що вступ в НАТО може стати ключовим фактором у забезпеченні безпеки острова, особливо в теперішній час загострення конфліктів. Вони бачать у цьому не лише спосіб посилити свій захист від Туреччини, а й можливість інтегруватися у структури, що гарантують стабільність у регіоні на покоління вперед. Подібно до ситуації з Україною, Кіпр, попри розділення території, прагне використати міжнародну ситуацію та міжнародні механізми для стабілізації ситуації та стримування потенційної агресії. Заяви президента Кіпру Нікоса Христодулідіса та спроби України знайти нові моделі співпраці з НАТО вказують також на можливий початок переосмислення підходів до прийняття нових членів у Альянс. Це водночас сигналізує про зміну міжнародного консенсусу щодо затяжних конфліктів, що раніше блокували безпекову євроатлантичну інтеграцію країн із частковою втратою територій. Єдиним винятком тут є Німеччина, адже вона вступила до НАТО в 1955 році, попри те, що була поділена на ФРН і НДР. Це стало можливим завдяки контексту холодної війни та важливості Західної Німеччини для стримування радянського впливу в Європі.Які шанси для Кіпру та України стати членами НАТО без контролю над всіма своїми територіямиВійськові навчання НАТОЗараз багато розмов про західнонімецьку модель інтеграції, яка показує, що Альянс може адаптувати свої принципи до конкретних геополітичних умов. У нинішніх реаліях, коли світ стикається з новими загрозами та конфліктами, досвід інтеграції Німеччини може слугувати прикладом для України та Кіпру. Вступ цих країн до НАТО, навіть за умов часткової окупації, може стати сигналом того, що Альянс готовий модернізувати свої підходи, щоб забезпечити безпеку в усьому євроатлантичному просторі, а не чекати на посилення загроз.  Але чи погодяться з цим ті, хто найбільше виступає проти? В українському випадку – це Росія, а в кіпрському – Туреччина. Це питання і є найбільш дискусійним. Та одразу варто сказати, що немає очевидної відповіді і все це залишається площиною заяв та переговорів без сигналів про офіційну зміну підходів. Так, Кіпр почав активно обговорювати можливість вступу до НАТО, проте цей процес наштовхується на серйозні перешкоди, головною з яких є позиція Туреччини, яка є членом НАТО. Відповідно, навіть, якщо питання вступу в Альянс дійде до фінальної частини, Анкара матиме право вето, адже всі країни НАТО мають погодити вступ нового члена. Звісно, що США та інші країни можуть натиснути на Туреччину, однак, щоб це сталося, політики мають знайти якесь компромісне рішення по розділеному Кіпру. Тобто цей конфлікт блокує зусилля Кіпру з інтеграції до НАТО, оскільки для прийняття нових членів потрібна одностайна згода всіх країн-членів Альянсу. Тому наразі влада Республіки Кіпр робить лише спроби підняти це питання на міжнародну площину. Тим більше, що МЗС Туреччини прокоментувало відповідні плани Кіпру та передбачувано назвали їх "неприйнятними". "Наразі греко-кіпрська адміністрація Південного Кіпру не подавала заявки на членство в НАТО, але навіть така спроба є неприйнятним розвитком подій для Туреччини", – сказали у МЗС Туреччини виданню СNN Тurk.Попри це, Кіпр співпрацює з НАТО через програми Партнерства заради миру та зміцнює оборонну співпрацю зі США та ЄС. Наприклад, уряд вкладає значні кошти в модернізацію військової інфраструктури, включаючи військово-морські та повітряні бази. Президент Нікос Христодулідес заявив, що робота над вступом в Альянс ведеться, але не розголосив деталей, щоб уникнути політичного тиску. Український вступ у НАТО ще складніший через триваючу повномасштабну війну з Росією. Умови вступу до НАТО передбачають контроль над територією країни-заявника, що ускладнює ситуацію та потребує погодження певних винятків. Однак саме відкрита військова агресія росіян змінили підходи Альянсу, члени якого фінансово та військово підтримують Україну, яка де-факто, як про це люблять казати українські чиновники, вже в НАТО. Та щоб це сталося юридично, знову таки всі члени організації мають мати спільну думку. Однак цього не було раніше і немає зараз. Фактично, це і було однією з причин нападу Путіна, бо він побачив слабкість з боку Заходу, який нібито залишив двері для України відкритими, але не дозволяв зайти в Альянс. Та й зараз Кремль постійно сигналізує, що вступ України в НАТО "становить загрозу безпеки Росії". Ба більше, за словами експертів, вступ України до НАТО зведе нанівець усі потуги Путіна. Бо за такої ситуації путінська "СВО" втрачає сенс, як сказав в ефірі на Радіо NV директор Nеw Gеороlіtісs Rеsеаrсh Nеtwоrk Михайло Самусь. "Україна ж не може відмовитися від ідеї НАТО, оскільки іншої реальної альтернативи для досягнення стабільного миру, окрім повної інтеграції до ЄС і Північноатлантичного Альянсу, не існує. У разі будь-якого перемир'я з РФ чи формальних припинень вогню, якщо цей крок не буде зроблено, війна, за умови збереження російського режиму, постійно відновлюватиметься", - відзначив в етері Еспресо співзасновник та виконавчий директор Українського центру безпеки та співпраці Дмитро Жмайло.Під час повномасштабної війни президент Зеленський неодноразово наголошував, щоб НАТО офіційно надало гарантію Україні для набуття повноправного членства в НАТО, однак обережна позиція США та Німеччини гальмують цей процес. Вашингтон та Берлін бояться, що це призведе до безпосередньої війни Альянсу з Росією. Іншу думку може мати новообраний президент США Дональд Трамп, який після інавгурації 20 січня почне втілювати свою політику. Тому Україна та Кіпр намагаються донести свою позицію в цей час, коли світова спільнота стоїть перед зміною ідей та підходів у найсильнішій державі світу.Хоча Трамп відомий своїм прагненням скоротити роль США у глобальних конфліктах, він також акцентував увагу на необхідності для європейських країн брати більшу відповідальність за власну безпеку. Це може створити можливість для України та Кіпру аргументувати свої позиції, підкреслюючи, що їх інтеграція до НАТО посилить безпеку всього Альянсу та відповідатиме його стратегічним інтересам.Проте будь-які нові ініціативи залежатимуть від того, чи зможе Трамп знайти баланс між його бажанням зупинити конфлікти шляхом переговорів і зобов’язаннями перед союзниками. Підхід нового президента США до НАТО стане вирішальним фактором для України, яка прагне якнайшвидше отримати безпекові гарантії, і для Кіпру, який хоче подолати десятиліття замороженого конфлікту з Туреччиною.Читайте також: Зміна правил гри: чому Байден дозволив Україні удари АТАСМS по РФ та коли очікувати результату. Пояснюємо

Зараз Україна і весь світ входить в зону великої турбулентності на 60-90 днів поки адміністрація Дональда Трампа не "вгніздиться" на своїх посадах. Розуміємо, що ключовий план Путіна полягає в тому, щоби довести ситуацію до максимальної ескалації. Найстрашнішу роботу Путіним буде зроблено впродовж найближчих кількох місяців. Можливо, я помиляюсь щодо плану Путіна. А якби ви прокреслили теперішню драматичну турбулентність?Насправді команда Трампа вже фактично "розсілася по гілках", це вони роблять досить швидко. Є певні уточнення, коли, наприклад, кандидатура прокурора не пройшла на офіс президента, але загалом імена ключових посадовців вже відомі.Оскільки ми зараз говоримо про Україну, то стало відомо і прізвище основного радника Трампа з питань  України та Росії, саме щодо нашої війни. І це добре відома для Трампа фігура - людина, яка пройшла війни, кадровий військовий, не молодий, 80 років, але він провів в Україні певний час.Цікаво, що ряд ключових фігур в оточенні Трампа українські аналітики ділять на два етапи. Тобто, в якийсь період вони були дуже-дуже-дуже проукраїнські, а коли ближче до виборів, то або не голосували, якщо були за допомогу України в Конгресі чи в Сенаті, або міняли риторику. Я на це доволі скептично дивлюсь, тому що це називається "підлаштовуватись під флюгер", і така практика дуже відома в Україні.Можна з впевненістю сказати, що основний скелет команди Трампа - це "яструби", тобто люди, які налаштовані войовниче, які не люблять диктаторські режими, а основний їхній ворог - Китай, для деяких - Іран і Північна Корея. Основна лінія критики цієї команди була в тому, що вони, зокрема і радник з питань у Росії та України, робили свої публікації. І хтось сказав, здається, на СNN я бачив цей сюжет, що фактично всі номінанти на ключові посади в адміністрації Трампа, видавали по 2-3 книги, а деякі більше, тому про їхні позиції можна взяти й почитати.Але зараз стає зрозуміло, що ті попередні аналізи, які ми робили, - як Трамп бачить закінчення війни на другий день після "перебування на престолі", вже десь вималювалися. Якщо раніше ми робили припущення на основі публікацій і думали, що ці радники, можливо, не отримають місце в команді. Що буде робити зараз адміністрація Трампа? Будуть чекати чи будуть намагатись вже вступати в ті чи інші перемовини з нашим ворогом, чи це буде відбуватися, можливо, через посередників з третіх країн? Путін налаштований за найближчі 60-100 днів завдати нам найбільшої, найдраматичнішої шкоди.Тут іде таке випробовування. Ми бачимо, що собою являє система Путіна. Він же йде в цей наступ не один - корейці, зброя з Китаю, Ірану, Кореї та ще свої "Орешники" подіставали із загашників. І вони дійсно ідуть як бульдозер. Але Трамп обіцяв, що з його приходом до влади, світ зміниться, війн не буде і буде справедливий мир. І найбільший виклик буде, звичайно, у цій дефініції, хто і як з нас розуміє цей справедливий мир.Я впевнений, що контакти з Москвою вже йдуть, я думаю, що вони навіть раніше почалися. У Трампа чи в членів його команди є свої якісь комунікаційні лінії. Найімовірніше, вони не втрачали контакт з Москвою. Зокрема, і Трамп з Путіним говорив, як стало вже відомо після того, як втратив президентство. Тому в мене нема сумніву, що вони тримають ці комунікації, причому тримають їх на різному рівні - бізнес, лобісти, якісь агенти впливу, офіційні канали комунікації.В цьому сенсі дуже показовим було інтерв'ю американського чиновника, який декілька років був послом Сполучених Штатів в Москві, якраз у тому числі в той момент, коли Путін розпочав повномасштабну агресію. І суть виступу цього посла була в тому, що не варто та й взагалі неможливо собі уявити, що з Путіним можна проводити переговори в класичному розумінні цього слова, про щось домовлятися. З Путіним ні про що не можна домовлятися.Думаю, що команда Трампа це розуміє. Тому є формула, яка мені подобається, і її Зеленський повторював, - примус до миру, як колись росіяни робили в Грузії, або мир з позиції сили. І отут виникають питання - який це матиме вигляд?І кого будуть примушувати? Є ще поганий сценарій щодо примушування до миру, але шляхом, наприклад, ненадання своєчасної допомоги в належній кількості, тут ідеться про конкретні ракетні системи, можливо, додаткові дозволи. А все решта буде робити наш ворог на полі бою, тобто концентрувати живу силу та кидати в м'ясорубку північних корейців і ще кого вони довербують.Але ключові люди, які зараз зайняли посаду радника з Нацбезпеки, особливого радника з питань Росії та України, нещадно критикували адміністрацію Байдена саме за те, що не додавала вчасно зброю, затягувала і робила недостатньо для того, щоб зупинити Путіна. Тут не дуже логічно. Байден і його команда, з одного боку, зараз відчайдушно намагаються догнати, і це, звичайно, дуже напружує, тому що вони стільки часу профукали, а зараз виявляється, що логістично не встигають до кінця передачі влади надати Україні ту зброю, яка була обіцяна – $6 млрд, чи скільки там їх залишилось.Ми вже чули ці закиди й особливо заяви "улюбленця" українських експертів Саллівана, який радить там понизити призовний вік. Це просто виглядає дивовижно, тобто "зброї ми не додамо, а давайте ви більше неозброєних людей кидайте на протистояння з Росією".Але для команди Трампа важливо грати на протидії, щоб вони врахували те, чим дорікали Байдену - незрозуміла кінцева ціль, недостатньо зброї, невчасно і так далі. Проблема буде в той момент, коли треба буде формально Трампу визначатися, бо всі ці речі, про які ми говоримо, ми в основному гадаємо на кавовій гущі, намагаємося проаналізувати, спрогнозувати.Люди, які добре знають Трампа, розуміють, що він сам собі менеджер і його думка може сформуватися вранці, а на вечір вже може помінятися, тобто йде певний кастинг якихось кращих сюжетів, способів вирішення цієї проблеми. А з іншого боку, Трамп уже як президент-елект або обраний президент, або який ще не приступив до своїх обов'язків, все одно вже отримує брифінги від всіх спецслужб і має повну картинку. Ймовірно, йому зараз вже так легко не здається посадити одну сторону і посадити іншу сторону, щоб за 24 години вирішити проблему. Це відчувається, тому Трамп буде далі аналізувати ті пропозиції, які додаються, і буде слідкувати за тим, що відбувається.Мені зрозуміло одне - уявімо собі, що цей дурнуватий Путін реально вирішив використати оцю свою "диво-зброю", яка там летить з якоюсь неміряною швидкістю та несе вибухівку, як він сказав по центрах ухвалення рішень. І сам же Путін сказав, що це практично той же ефект, як ядерна зброя, тільки "краще", бо немає радіації, але все, що потрапляє в зону ураження, перетворюється на попіл. Зрозуміло, це колосальний виклик для тої позиції, якої дотримується демократичний світ. Нема ніякого сенсу у використанні такої зброї, немає можливості використати її тільки по військових об'єктах. А що означає по центрах ухвалення рішень? По урядовому кварталу? Річ у тім, що та зброя дуже неточна. Вона може замість, умовно кажучи, урядового будинку влупити зовсім в інше місце, в житлові квартали. І на цьому тлі все більше і більше європейських країн розуміють, що Путін - це щось непередбачуване, і американські посадовці кажуть, що він розуміє тільки мову сили, тому дозволити зараз таку ескалацію, це просто дивно.І причому це відбувається на тлі постійних спроб не дратувати, не провокувати Росію, яка без жодних провокацій піднімає цю планку. В мене таке відчуття, що Путін, чудово розуміючи психологію багатьох американців, насправді використовує ці загрози для того, щоб налякати саме їх.А найбільша проблема, яка є зараз в Європейському Союзі у країн-членів НАТО - це тест п'ятої статті. Експерти просто моделюють ситуацію - Росія паралельно десь там стане на захист російськомовного населення в одній з сусідніх країн, які є членами НАТО, буде якась локальна операція з зеленими чоловічками. Ми давно говорили, що в Путіна мета - розвалити це відчуття безпеки та солідарності.В теперішній ситуації погрози Путіна термоядерною війною можуть спрацювати в окремо взятих неміцних західноєвропейських головах. А нам в Україні нема куди відступати. І ця історія про "Орешник" - про нібито готовність Путіна застосувати термоядерну зброю нехай навіть лише проти України. Яка б була відповідь? Путін усвідомлює, що навряд чи хтось би жахнув ядерними "томагавками" по його бункеру. І він знає, грає на цьому, бо розуміє, що відповідь буде, а, можливо, не буде прямої відповіді. І після того Путін збирається решту дотискати на землі.Це нагадує ситуацію, коли Обама казав сирійському диктатору Асаду, що, як не дай Боже, ви використаєте хімічну зброю, то вам мало не здасться. Ті використали хімічну зброю і не раз, мабуть, мало їм здалося.Декілька подібних ситуацій з погрозами про ескалацію були вже і раніше, коли, наприклад, Байден попереджав Путіна, - якщо ти підеш агресією на Україну, то будеш шукати п'ятого кута у своєму бункері. Теж не спрацювало. Правда, і зі зворотного боку - Путін багато кого чим лякав, щоб не допомагали Україні, кажучи, що зітремо в порошок.А щодо використання тактичної ядерної зброї, то тут грає роль Китай, який категорично стоїть проти цього. Але в НАТО моделювали сценарій - якщо Росія раптом використає ядерну зброю, локальну або тактичну, проти України, то було сказано, що у відповідь сили НАТО за лічені хвилини звичайною високоточною зброєю знищують миттєво збройні сили РФ, їхній чорноморський флот, всі відомі російські об'єкти, які розташовані на території окупованої України та Криму. І саме це обіцяли Путіну, - якщо ти використаєш тактичну зброю, то у тебе немає нічого - Криму, військового флоту, військ, що перебувають на території окупованої території України.Була така розмова, але знову виникає питання: А наскільки це серйозно і чи готове НАТО так діяти? Бо це вже об'єднані сили НАТО будуть завдавати подібні удари. Це дуже реально, тому що, якщо порахувати спроможність ракетоносіїв, які країни Альянсу можуть підняти в повітря, і американці зможуть використовувати зі своїх флотів, то це дуже-дуже реальний сценарій.Але ситуація хитка і є побоювання, що нас можуть намагатися до чогось схиляти в силовий спосіб. Тобто, звісно, цього ніхто не буде озвучувати, але просто пам'ятаємо, як Гітлер зі Сталіним проводили, так би мовити, свої операції проти Польщі. А полякам від того не було дуже солодко.Про це всі говорять. Очевидно, ці сценарії постійно обговорюються експертами на різних майданчиках. Але мова йде про те, що Трамп не просто обіцяв закінчити всі війни, а він фактично пообіцяв, що знову в світі буде порядок, бо, на відміну від слабкого Байдена, що Трамп - сильний політик і він не дасть слабинку, а Путін при ньому не може себе так поводити, як при Байдені, та й з іншими диктаторами він дуже швидко розбереться.Тут у Трампа величезний виклик, йому треба зберегти імідж або отримати лаври, можливо, Рейгана, якого американці обожнюють, бо це той політик, який розвалив імперію зла (СРСР). Ключові очікування американців у тому, що вони мають президента, який може змусити поганих хлопців поводитись гарніше. І ми вже бачимо приклади цього - європейці вже закуповують рідкий газ американського виробництва, ХАМАС присів, є серйозні можливості щодо "пригашення" Близького Сходу. Бачимо, що там на наших очах все затухає.Тому в Трампа зараз, на момент його коронації, залишається оця російсько-українська війна. І він точно не може ці проблеми вирішити так, як ми з вами удаємо. Він має показати, що він змусив Путіна теж йти на серйозний поступ.І тут для нас вигідний сценарій, щоб Путін спочатку уперся рогами й сказав, що Росія "велікая", і відмовився. Оце була б класна тема. Бо, якщо почнуться окремо й Україна, і Росія, то Путін може продати за поступки те, що насправді поступками для нього не є. Адже на столі будуть лежати й питання санкцій, і кордонів, і гарантій, і НАТО. Дуже дурна теза оцих всіх радників щодо 10 років невступу в НАТО, бо ж питання не в НАТО.Нагадаю, Ватикан не є членом НАТО, але він має достатні гарантії, крім Небесних.Але і для Путіна НАТО чи не НАТО - загроза. Путіну потрібно, щоб не було успішної України, щоб просто вона зникла. Його з цієї форми можна вибити тільки чимось дуже потужним. Його не можна за столом переговорів переконати у тому, що це демократична країна, що її народ має вирішувати свою долю, як йому бути та з ким бути. Два місяці минає, умовно кажучи, вже кінець січня і Трамп "інавгурнувся", а уповноважений до російсько-української війни Кіт Келлог зустрічається, наприклад, з Наришкіним, шефом російської розвідки, чи з Медведєвим, чи з Путіним і вони йому кажуть, що їхні апетити вимагають більшого. Ось, такий сценарій теж можливий.Я б такий сценарій вітав, тому що це зразу робить проблему для Путіна. Бо якщо Україна перша скаже, що ми не можемо, наприклад, через громадську думку чи ще щось, хоча зараз громадська думка в Україні все більше і більше підтримує заморозку цього конфлікту.Зрозуміло, люди втомлюються. А щодо найближчих місяців, то це також відстежуватимуть аналітики по всьому світу.І риторика Зеленського змінилася, тобто Україна говорить про те, що вона розуміє, готова до переговорів, але ставить певні передумови. Суть української позиції - які гарантії безпеки, що на тому кордоні або на тих межах, про які ми домовилися? Росія встоїть там, не нападе знову? Крім того, не підлягає дискусії та й ніхто в Україні не погодиться на те, щоб ми окуповані території визнали в Росії. Ми можемо прийняти формулу про те, що дипломатичним шляхом будемо вирішувати питання. Але якщо у нас буде достатня армія, хорватський сценарій дуже імпонує українцям, то ми можемо за допомогою гарного слова і "кольта" вирішити цю проблему пізніше, після того, як Путін в муках сконає. Тому цей шлях для України цікавий і зрозумілий.А якщо буде в України  така позиція, а Путін стане на тих умовах, про які вже Трамп сказав ще на дебатах, що ця позиція неприйнятна. Мова йшла про чотири області й НАТО. Я не розумію, чому вони беруть це НАТО, бо таке враження, що вони серйозно вірять в те, що Путіна турбує членство України в НАТО. Ні, Путіна турбує можливість України реалізуватися і бути успішною, щоб потім росіяни дивилися і казали: "У етіххохлов там всьо растьот, всьо благополучно". Адже в Росії зараз страшна економічна ситуація.Тому, якщо Росія зробить так, як ви кажете, то з такою позицією Україна заявить про готовність до дипломатичних переговорів на основі того, що, як росіяни кажуть "реалії", але ми не визнаємо територію окупованими, там ще якісь речі. А Росія скаже, що цього недостатньо, то це тоді просто змушує Трампа  весь свій потенціал тиску скеровувати на Росію, не на Україну. 

Трамп цікавився думкою угорського прем'єра щодо припинення війни РФ проти України.

Після перемоги на президентських виборах у США новообраний президент Дональд Трамп провів кілька телефонних розмов з премʼєр-міністром Угорщини Віктором Орбаном.

Обраний президент США спілкувався з премʼєр-міністром Угорщини про Україну.

Дональд Трамп після голосування 5 листопада, коли у США відбулися вибори президента, провів кілька телефонних розмов із премʼєр-міністром Угорщини Віктором Орбаном.

Nataliya Yusupova, a well-known volunteer and public figure, has been cooperating with the Main Military Hospital of Ukraine since 2014.

Since the beginning of the full-scale invasion of the Russian Federation in 2022, it has been conducting regular fundraisers to help the Armed Forces purchase the most necessary equipment that brings our victory closer and saves the lives of our soldiers.

More information about Natalia: https://www.patreon.com/nyusupova, https://www.facebook.com/nataliya.vetvitskaya.

We ask the community to help and raise funds for the Ukrainian Armed Forces: https://send.monobank.ua/jar/62bAtM3t8z

Угорські урядові джерела повідомили, що Трамп цікавився думкою Орбана щодо припинення війни в Україні

Про це він розповів в інтерв'ю ведучому програми "Студія Захід" Антону Борковському на Еспресо."Європейці не будуть дивитися, хто переможе, чи змусить Маккол Трампа стати новим Черчиллем, і чи той відкине ці рекомендації та буде продовжувати свою політику Чемберлена. Вони розуміють безпосередню загрозу безпеці всієї Європи. Тому європейцям варто продумати сценарій Б. Припустімо, Трамп призначив якимсь чином своїх русофілів, навіть не зважаючи на думку сенату, і намагається реалізувати "план Венса – Путіна" - заморожування конфліктів і гарантій безпомічності України, накладання на Україну цілої низки умов: неприйняття в НАТО, обмежене озброєння тощо. Європа ж хоче забезпечити свою безпеку незалежно від результату боротьби у Вашингтоні. Я їм рекомендував би таке: якщо Трамп стане на шлях зради, то це практично вже дезорганізує будь-яку реакцію НАТО - як воно діятиме, коли основний член НАТО не бере участі? Я запропонував би їм такий виклик: створити Еurореаn Аrmy Оrgаnіzаtіоn", - розповів Піонтковський.За його словами, провідні європейські держави, які готові битися, - це насамперед Англія, Франція і Німеччина з канцлером Мерцем за два місяці. І Україна. Ця четвірка найсильніших у військовому плані держав створює європейську армію. "Є ще чотири держави, дуже серйозні у військовому плані, - Швеція, Фінляндія, Польща, Румунія, які створюють Еurореаn Аrmy Оrgаnіzаtіоn, коли всі їхні армії стають частиною європейської армії. Завдання -  приєднатися до вже наявної, яка блискуче функціонує, української європейської армії. Фінляндія, Польща і Румунія базують величезну кількість літаків на своїй території", - додав Піонтковський.Або Трамп почує Маккола і запропонує тоді Путіну не "план Путіна – Венса", а "план Помпео – Кіссінджера": так, заморожування, але жорсткі гарантії безпеки України аж до присутності там західних військ. Тобто, по суті, повторити ситуацію з ФРН, яку прийняли в НАТО в 1953 році, каже політолог."У чому від самого початку була злочинність "плану Венса"? Однією з умов він висуває відмову від прийняття в НАТО України, усі переговори взагалі можуть бути тільки щодо припинення вогню й визначення лінії розмежування. У жодному разі не можна обговорювати з Путіним внутрішній устрій України, питання її безпеки, її зовнішню політику. Адже в 1953 році не питали товариша Сталіна, чи хоче, чи дозволить він прийняти ФРН у НАТО -  просто західні держави прийняли й оголосили, що вони захищатимуть цю територію, як територію НАТО. "План Венса – Путіна", - це план зрадницький, заморожений конфлікт", - резюмував він.Раніше голова Громадської ліги "Україна-НАТО" Сергій Джердж заявив, що команда Дональда Трампа почала ретельно аналізувати реальну ситуацію та враховувати позицію кожної зі сторін перед початком ймовірних переговорів.Також у СNN із посиланням на власні джерела повідомили, що команда новообраного президента Сполучених Штатів Дональда Трампа наполягатиме на тимчасовому припинені вогню у разі можливих переговорів між Росією та Україною.

На вашу думку, хто такий Путін?Путін – це цілий режим, який продовжує сторіччя російського імперіалізму. Це трохи інша система, вона не комуністична і не царська. Але, тим не менше, – це централізована автократія, яка живиться за рахунок своїх сусідів. Це основа самого путінізму. На додачу до цього є корупція, а також перевага від того, що західні інституції такі політичні, і це створює враження що Російська Федерація така потужна.Сучасна Росія – це Путін? Чи можна говорити, що коли Путіна не стане, тієї Росії, яка була зібрана по шматочках протягом багатьох століть, не стане?Російська Федерація може зникнути в тому вигляді, в якому вона є навіть з Путіним, тому що російський диктатор бореться з останніх сил, як раніше Черненко, Андропов та інші радянські урядовці. Можливо, йому залишилося жити лише кілька років, але це не означає, що Російська Федерація виживе разом з ним. Очевидно, що РФ почне валитися навіть при Путіні, тому що росіяни будуть провалювати всі системи. І насправді, я вважаю, що це вже спостерігається. Минулого року ви приїжджали до України і представляли свою книгу "Неспроможна держава. Інструкція із розшматування Росії". У ній ви пишете, зокрема, про розпад Росії. А чи є якісь можливі сценарії цього розпаду? Скільки, наприклад, може утворитися національних республік? І взагалі, що могло б відбутися, якби Росія розпалася зараз? Насправді це не таке питання, яке може вирішитися за один день. Це цілий процес, і він вже розпочався. Шалені економічні проблеми, які виникли в Російській Федерації, особливо яскраво помітні перед Новим роком. Ми можемо побачити це на прикладі нафти. Шалені видатки на армію, що збільшилися з третини до половини... Звичайно, це впливає і на цивільну економіку, яка руйнується. І це вже тріщина. Ми бачили, як це відбувалося у Радянському Союзі. Там все почалося з цих самих військових видатків. Тож зараз у РФ ми вже спостерігаємо певні позначки. На тлі цього можуть бути повстання в армії, можуть з’явитися ті, хто не хоче віддавати ресурси в Москві і прагнутиме суверенності й автономії. Обурення підіймається серед людей, особливо серед тих ветеранів, які повертаються, а їх не раді бачити. Я думаю, що увесь цей розвиток подій вплине в подальшому на Росію. На який час це може розтягнутися? Мені здається, що російська репресивна машина Путіна дуже сильно подавлює усі ці події, про які ви говорите. Це дійсно так. Головний успіх Російської Федерації полягає саме в цьому подавленні. Ми спостерігали це ще за царських і комуністичних часів. Пам'ятаєте пропаганду успіху в ті часи? Те ж саме відбувається зараз в путінській системі. Всі вони проваляться, враховуючи ту економіку, ніякої диверсифікації та ніякого оновлення. Якщо дати Росії розвиватися так, як вона зараз є, рано чи пізно вона впаде. Якщо подивитися на той самий заколот Пригожина або на українське вторгнення в Курську область, ми не бачили ніякої прихильності до Путіна навіть у самій Росії. Росіяни поважають тих, хто сильніший, тому вони можуть дуже швидко обернутися проти Путіна. Це величезна країна, шалено різна, і не можна зібрати все це докупи військовими сили, особливо, коли люди їдуть на фронт воювати проти України. Тож я розглядаю це як провал занадто розтягнутої, гниючої та абсолютно корумпованої системи.На середину грудня у Європі запланований черговий Форум поневолених народів Росії. Яке ваше особисте ставлення до таких форумів? Чи можуть люди, які вже багато років проживають на території ЄС і представляють ці поневолені регіони Росії, збираючись в одному місті в Європі, долучатися до розвалу Російської Федерації? Часом слово потужніше за меч. Ми бачили це і раніше, дуже багато повстань починалися як маленькі, а потім розросталися і до них долучалося все більше людей, вони отримували більше уваги. Я брав участь у Форумі визволення поневолених народів Російської Федерації. У нас було кілька зустрічей по всьому світу, включаючи європейський, японський, канадський парламенти та італійський сенат. Що дуже цікаво, так це те, як реагувала на це Москва. Звісно, вона засуджувала ці ініціативи, навіть визнавала їх терористичними організаціями. Я думаю, це показує страх у Кремлі, що ці рухи можуть зростати, отримувати більше підтримки і більше уваги в Росії та світі загалом. Російська Федерація вже звинувачує Польщу, яка разом з Україною протистоїть їм і підтримує ці форуми. Я називаю це неопримітивізмом. Висування страху від Москви показує, що ці рухи стають потужнішими. Наступний рік, на мою думку, буде критичнішим, тому що у РФ виникають внутрішні проблеми. Я думаю, що ми побачимо збільшення повстанських рухів не тільки в різних республіках, а й у різних регіонах, де є незадоволення через те, що всі ресурси подаються Москві, а вони нічого майже не отримують, що люди за межею бідності і посилаються в м'ясорубку війни. Той страх, про який ви щойно сказали, – це страх особисто лідера Росії Володимира Путіна, чи це страх колективного Путіна?Я думаю, це страх колективного Путіна, путінського політбюро. Це фактично страх Кремля, це страх уряду і багатьох депутатів російської думи. Якщо послухати, як вони все це підносили останні три роки, то дійсно, Путін залишився десь в минулому. Якщо ми будемо давати більшу автономію регіонам та найбільшим містам РФ, то, звичайно, це може призвести до більше ніж 200 різних конфліктів по території країни. У Кремлі самі розуміють, що сидять на пороховій діжці, яка може вибухнути. Фитиль вже було запалено, але Путін намагається його загасити. Рано чи пізно це досягне центру.Чи можуть наразі люди, яких називають російськими лібералами, які так само постраждали від Путіна, деякі з них сиділи у в'язницях на території РФ, хтось зараз перебуває на території ЄС або у США, так само долучитися до цього процесу, про який ви говорите?Деякі можуть, а деякі ні. Ми не визначаємо всіх їх як лібералів. Ці люди вважають себе опозицією Путіна, але є ж різна опозиція. Дуже багато традиційної опозиції, наприклад, Навальний та ті, хто його оточували, є постпутінцями або ліберальними авторитаристами. Вони хочуть тримати імперію, але і звернути Путіна, включаючи, звичайно Крим та Чечню, які вони отримали нещодавно силою. Тож я б назвав цих людей тими, хто мають таке ж саме бачення Російської Федерації. У них немає достатньої підтримки всередині країни, Путін вже їх ізолював у в'язницях або деяких вбив. Я не думаю, що вони впливатимуть на майбутнє Росії. На жаль, дуже багато політиків на Заході все ще їх слухають і думають, що з ними це буде щось на кшталт нової демократичної Російської Федерації, яка з'явиться після зникнення Путіна.У нас було таке враження після того, як зник Радянський Союз, але ми потім побачили, що відбулося. Довгострокове рішення – це розпад Російської Федерації. Тим не менш є певні елементи опозиції. Я не кажу, що всі вони однакові. Наприклад, деякі депутати розуміють, що має бути певний вибір: якщо республіка хоче жити, якщо вони не хочуть бути частиною Російської імперії, то мають стати незалежними. Я думаю, що є дієві політики навіть серед нинішньої опозиції. І ми можемо говорити про звільнення певних територій Російської Федерації. А яку роль в цьому процесі зараз відіграє Україна? Україна завжди була критична в цьому питанні і завжди протистояла російському імперіалізму. Також вона пережила наслідки геноцидів. Особливо в останні два з половиною роки - це, мабуть, одна з найважливіших осей розвитку Російської Федерації. І Україна продовжує тут відігравати важливу роль. Захід, не поставляючи зброю, яка потрібна на лінії фронту Україні, провалив свою місію. Україна має визначну роль у боротьбі з московськими імперіалізмом. Вона є ключом до нового світу, в якому нові республіки можуть торгувати, існувати, взаємодіяти одна з одною і не мати ніякого зазіхання на інші території. Україна – це майбутнє, а Росія – це провалене бачення минулого.Як я зрозумів, Україна зараз має здатність впливати на трансформацію геополітичного ландшафту Східної Європи, так? Звичайно. Україна – це ключ до Східної Європи і навіть ключ в постімперіалістичне російське майбутнє. Як тільки РФ почне зникати, то в Україні буде дуже багато впливу серед сусідів, які споглядатимуть на Україну як на натхнення для власного розвитку. Як тільки буде переустановлений уряд в Російській Федерації, як тільки Україна відновить свої території, вона матиме вплив на Грузію і Молдову і зможе рухатися далі разом з цими країнами в Європейський Союз. У багатьох планах я б сказав, що Україна – це модель. Водночас через цю війну ви можете також пришвидшити розпад Російської Федерації. Ви вже згадали про те, що Захід зараз недостатньо допомагає Україні брати активну участь в процесі розбивання Росії. А що саме повинен був робити зараз Захід, особливо зважаючи на те, що на президентських виборах у США переміг Дональд Трамп, а у багатьох країнах Європи скочуються до ультраправого екстремізму? Це дуже складне питання. Почнімо з Європи. Так, ультраправі дійсно отримали дуже багато підтримки в багатьох західних і центральних європейських країнах. Але пам'ятайте, що є країни НАТО, які абсолютно готові підтримувати Україну всіма тими зусиллями, які в них є. Це Польща, Балтійські країни, Скандинавські країни та інші. У цих країнах немає ніякої загрози ультраправого популізму. На мою думку, Європа має зрозуміти, що буде означати для них президентство Трампа. Якщо в майбутньому Європа вимушена буде захищати не тільки Україну, а й себе, то має розбудовувати свій військовий комплекс. Вони мають збільшувати армію, як це зараз робить Польща, витрачаючи більше ВВП на власну армію.Якщо говорити про США, то це дуже складно. Ми знаємо, що зараз Штати проходять транзитний період, адміністрація Трампа перебирає повноваження. Насправді ця команда може бути навіть сильнішою, ніж команда Байдена. Наприклад, радник, посол НАТО – усі ці люди завжди хотіли посилити Альянс, вони мають дуже потужну антиросійську позицію. Деякі з них тиснули на адміністрацію Байдена, для того, щоб було надано більше підтримки Україні в попередні роки. Тож не варто упускати це з виду, тому що в результаті це може вплинути на взаємодію з Путіним. Але зараз зарано про це говорити, зараз лише формується політика. Януш Буґайський, фото: tvоеmіstо.tvТрамп неодноразово говорив про те, що хоче посадити президента України Володимира Зеленського і лідера РФ Володимира Путіна за стіл переговорів: в одного щось забрати, іншому щось дати, і таким чином пришвидшити завершення війни в Україні. Тобто він, наскільки я розумію, у своєму баченні майбутнього президентства на чотири роки не бачить ослаблення Росії.Трамп не настільки знає Російську Федерацію. Він не слідкує за тим, як розвиваються події там, але це робить його команда. Я думаю, що ті, хто допомагає йому розробити політику, мають більше уявлення про те, як відбувається війна. Технічно Київ має бути спокійним, тому що Трамп не збирається про щось домовлятися. Він намагається допомогти досягти не тільки миру, а того, що може вважатися перемогою його та Америки загалом. Звичайно, стратегічно не може бути такого, щоб Україна віддала свої території, але тактично може статися така ситуація, за якої Україна може сказати: “Гаразд, давайте зробимо припинення вогню, давайте приймемо ці угоди”. Деякі з команди Трампа вже пропонували прислати миротворців, щоб утримати мир в Україні. Тоді можна показати, що це Російська Федерація порушує правила й ескалує цю війну. Ідея полягає в тому, щоб переконати Трампа, що якщо він слідуватиме вимогам Росії щодо українських територій, то видаватиметься слабким, що він буде тим, кого ми називаємо лузером і матиме проблеми, наприклад, з Китаєм. Китай тоді захопить Тайвань, а це вже буде величезна втрата, яка приведе до війни для США. Тож, чим більше успіху в Україні, тим менше шансів, що буде війна з Китаєм. І це ціна домовленості Трампа з Російською Федерацією.Але тим не менше, без віддачі територій припинення вогню може показати, що Росія – це агресор, що росіяни – імперіалісти, що з цим треба боротися, а Україна хороша. До речі, я вже чув від людей Путіна, що потрібно зробити так, аби путінська армія мала великі проблеми через підтримку України Заходом та США.Яка Росія вигідна або потрібна Сі Цзіньпіню? Я думаю, що китайців можна назвати імперіалістичними прагматиками. Інакше кажучи, якщо РФ достатньо сильна, то вони можуть відволікти увагу від імперіалістичних поглядів Китаю, тому що всі зосередяться на Російській Федерації. Росія – це джерело дешевої енергії, нафти та газу, а також ціль багатьох перенаселених китайських регіонів. Але якщо Російська Федерація почне слабшати, Китай не буде ризикувати війною з США, підставляючи себе. Якщо Росія почне розвалюватися, Китай зосередиться більше на ресурсах і територіях на Далекому Сході, які мають джерела. Тоді у Китаю будуть потужності посилити власну економіку. Це може бути тим, на що розраховує Пекін. Тому ми маємо уважно спостерігати за регіонами, які можуть відлучитися від Російської Федерації, які не захочуть стати частиною домініону Китаю. Інакше кажучи, вони проміняють Москву на Пекін. Я думаю, що вони будуть прагнути до демократії, до Японії та інших країн на сході. Тож нам потрібна стратегія, яка допоможе не посилити Китай, але призведе до колапсу Російської Федерації.Умовно кажучи, настає час, коли Росія розвалюється. Як на це можуть відреагувати на Заході?На Заході будуть боятися, ми вже це бачили дуже багато разів. Я пам’ятаю, коли почав розвалюватися СРСР, у Вашингтоні передбачали купу біженців, громадянські війни, хаос і багато проблем. Тож, я думаю, що перша реакція серед офіційних представників на Заході буде страх. Згодом прийде розуміння, що з цим треба якось впоратися, адже за одну хвилину це вирішити не можна. Це буде стосуватися і США, і тих, хто нас підтримує, наприклад, Японії. У нас має бути політика, яка надасть безпеку цим країнам, щоб вони могли ладнати з новими формуваннями, які будуть виникати після руйнування Російської Федерації. Ми маємо зробити так, щоб ті конфлікти, які можуть виникнути в РФ, не поширювалися. Дуже багато роботи попереду. Я думаю, що це буде нова ера геополітики, яка зараз починає розвиватися. Саме зараз, за адміністрації Трампа можна почати працювати над цим питанням, тому що інакше ми будемо абсолютно не готові до цього, ми не будемо певні, що робити, і наша реакція може бути заслабкою.Ще один можливий варіант розвитку подій після розпаду Росії: на території цієї країни утворюється багато інших менших формувань, і якщо не в багатьох із них, то в деяких буде ядерна зброя. Зараз на території цих країн є пускові установки для балістичних ракет, які вони потім будуть контролювати. Як у такому випадку контролювати нерозповсюдження ядерної зброї і можливі її запуски у разі розпаду Росії? Будь-яка нова країна, яка буде виникати на місці РФ, захоче власного визнання. Вони не хотітимуть війни. Але якщо на їхній землі буде ядерна зброя, у такому разі для них це можливість почати переговори з міжнародними інституціями, спілкуватися з урядом США та з іншими країнами щодо того, щоб зменшити або взагалі знищити запас ядерної зброї. Звичайно, ми бачили це на прикладі Радянського Союзу. Я думаю, що всі ці нові формування не захочуть починати ядерну війну, вони захочуть визнання. А для цього вони мають виступати відповідальними гравцями.Я вважаю, що російські представники спеціально роздувають цей наратив, що нібито буде ядерна небезпека після падіння РФ. Проте я не думаю, що будь-яка з потенційних нових країн захоче мати ядерну зброю. Єдина країна, яка захоче ядерну зброю – це Москва. Але це може бути можливістю Заходу з ними взаємодіяти, а для Москви – взаємодіяти із Заходом. Як ви думаєте, а чия провина в тому, що Україна таки віддала свою ядерну зброю, але натомість не отримала жодного захисту?У цьому винні всі: і США, і країни Заходу. Вони думали, якщо ядерної зброї не буде, то країни будуть хорошими сусідами. Проте насправді, якщо в одній країні є ядерна зброя, а в іншої немає, то в регіоні буде дисбаланс. Друга помилка була безпосередньо з боку України. Пам'ятаєте цей Будапештський меморандум? Він не гарантує нічого. Там були положення, що все буде гаразд, але не було гарантій. І тому Україні, можливо, варто було почати ще тоді процес долучення до НАТО, як зробила це Польща. Але вже все пройдено, тому треба вчитися на помилках: якщо у вас немає ядерної зброї, то на вас може напасти сусід, в якого вона є. Саме тому зараз Південна Корея озброюється, а Іран розвиває ядерну зброю.Демократії можуть також потребувати ядерну зброю, якщо вони не можуть отримати гарантії від тих сил, які вже її мають. Я не кажу про потенційну Україну, але я кажу про Польщу та інші центральні європейські країни, які відчувають тиск і певні імперіалістичні дихання Російської Федерації. Тож, якщо є ядерна зброя, – це ефективно. Україна втратила цю можливість, тож зараз маємо проблеми з Росією.Якщо пов'язати страх Росії і ядерну зброю з нещодавніми висловленнями Путіна на засіданні ОДКБ, де він хвалився новітньою аеробалістичної системою “Орешник”, що вона може завдати удару по будь-якій точці Європи. Чи зможе Путін натиснути кнопку і запустити цей “Орешник” з ядерним боєзарядом по одній зі столиць Європи? Чи все ж таки він занадто боягуз, щоб зробити це? Я не думаю, що на цьому етапі Росія почне якусь ядерну війну. Вони зараз намагаються саботувати роботу в кількох країнах НАТО, наприклад, в балтійських країнах. Але якщо ви помітили, то навіть попри те, що США дали добро на використання Україною далекобійних ракет, Росія нічого не зробила з країнами НАТО. У Кремлі розуміють, що вони нічого не зможуть і ризикують структурою своєї країни, тому і не реагують. Путін – корумпований імперіаліст. Він хоче вижити. Навіть якщо Російська Федерація буде меншою, слабшою, все одно він хоче зберегти свої ресурси і владу. Тож почати ядерну війну з Заходом – це погана ідея, тому що від західних країн можу прийти досить потужна відповідь. Але це не значить, що Путін не хоче налякати їх. Західні політики мають свої внутрішні причини і також перебувають в страху, що є можливість побачити Третю світову війну. Путін покладається на цих людей для того, щоб підірвати західні політики і налаштувати їх проти України.Наразі я не бачу сценаріїв, за яких Путін та Кремль хочуть розпочати будь-яку війну із Заходом, особливо враховуючи те, що країни НАТО мають кордони з РФ і готуються до великої війни з нею. Наприклад, Польща витрачає дуже багато коштів на військові комплекси. Є дуже багато блефу з боку Путіна. Україна, як ніхто інший, має знати, що Росія покладається на брутальність та геноцид, а з іншого боку – на жорсткий контроль. Це основи Російської Федерації. Чи чули ви щось про те, що ще й лідер Китаю Сі Цзіньпін під час зустрічі з Путіним так само попередив, щоб той не натискав кнопку?Саме так. Я думаю, що Китай послав цей сигнал Росії ще кілька років тому. Будь-яка ядерна ескалація з боку Російської Федерації проти Заходу поставить під загрозу Китай. Проте Китай не хоче бути долучений до відкритих конфліктів з Заходом. Також це створить економічний хаос і вплине на можливість торгувати. Торгівля – це основа економіки Китаю, тому що ми говоримо про експорт, про торговельні зв'язки. Тобто Китай не буде підтримувати Російську Федерацію в цьому плані. І тоді Росія стане ще більш ізольованою, ніж зараз. А якщо вони втратять Китай як союзника, у такому разі вони ще швидше розпадуться. Януш Буґайський, фото: tvоеmіstо.tvЯкі ви бачите перспективи для України у вже післявоєнний період? Чи може наша країна стати ключовим гравцем в системі європейської чи навіть світової безпеки? Україна вже є такою. Коли ми говоримо про майбутнє Європи і демократії, Україна має ще багато чого зробити. Після війни буде тривале відновлення, залучення інвестицій, вибори. Україна має продовжувати розбудовувати демократичний процес, громадську суспільство, яке зараз дуже потужне. Усе це має не тільки існувати, треба робити так, щоб все це працювало: всі ці питання, з якими мають справу демократичні країни, зокрема, антикорупційні. Україні доведеться ще більше над цим працювати, тому що сусід напав на Україну, і деякі території були окуповані, тож дуже багато роботи попереду. Для цього українці потребуватимуть багато допомоги. Але я вірю в силу українського суспільства, тому що в останні майже три роки воно показало неймовірну стійкість. Якщо ви зможете пережити війну, то ви переживете і мир. Сусідні країни, зокрема Польща і країни Балтії, також будуть дуже важливими в тому, щоб допомогти Україні відновитися.

Ймовірно, для значущих боїв на фронті в Україні залишилося ще сім тижнів - до інавгурації новообраного президента США Дональда Трампа. Тому зараз кожна зі сторін докладає значних зусиль, щоб саме її дії стали останнім великим поштовхом у війні, пише Роlіtісо. Видання нагадує, що Трамп обіцяв припинити війну в Україні протягом дня після вступу на посаду. Він призначив колишнього помічника з питань національної безпеки та генерал-лейтенанта у відставці Кіта Келлога спеціальним представником у справах Росії та України з мандатом на переговори про перемир'я. Українські Сили оборони та російська окупаційна армія нині напружуються, щоб захопити територію та отримати будь-яку тактичну перевагу, щоб посилити свій вплив до початку переговорів. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Яким буде шлях до замороження війни в Україні: світові ЗМІ озвучили сценарії "Скоро з'явиться пропозиція, яка змінить правила гри у вигляді Дональда Трампа", - сказав Джеймс Ніксі, керівник програми "Росія-Євразія" мозкового центру Сhаthаm Ноusе у Лондоні. Це робить наступні два місяці до його інавгурації потенційно небезпечним моментом, оскільки на карту поставлено дуже багато для обох сторін. "Усі припускають, що мають відбутися переговори, і українці, і росіяни хочуть бути в найкращому для них місці. Оскільки обидві сторони докладають більше зусиль, ризик прорахунку стає гострішим", - сказав високопоставлений західний чиновник на умовах анонімності. Видання зазначає, що ескалацію можна побачити не тільки на полі бою, куди Росія перекинула тисячі північнокорейських військових, а й у погрозах Кремля. РФ послабила запобіжник щодо використання своєї ядерної зброї та атакувала Україну новим типом ракети. Москва також пригрозила, що американська протиракетна база в Польщі буде "пріоритетною ціллю для потенційної нейтралізації". "Київ і Москва мають різні причини бажати швидкого завершення війни. Вони обоє борються з часом не лише через Трампа, а й тому, що в обох є системні ендемічні проблеми", - зазначив Ніксі. На його думку, Україні не вистачає робочої сили, і, схоже, вона "на шляху до програшу у цій війні". Росія ж хоча й знайшла допомогу з боку КНДР та Китаю, має інші серйозні проблеми - тиск на її економіку, послаблення рубля та відмову Путіна проводити мобілізацію. У НАТО вважають, що Росія завойовує позиції, але дорогою ціною, втрачаючи, ймовірно, по 1500 військових на день. Водночас Україна тримається, хоч і важко. "Це непросто, але це ще не кінець. Це не програна справа", - каже адмірал Роб Бауер, голова військового комітету НАТО. Водночас міністр закордонних справ Норвегії Еспен Барт Ейде прогнозує, що останні тижні війни можуть стати критичними, оскільки умови перемир'я можуть визначати життя людей в Україні на покоління. "Ці історичні рішення між країнами завжди залишатимуть щось", - сказав Ейде. Видання наголошує, що визначальним є також вибір Трампом свого посланника. У квітні 80-річний Келлог став співавтором стратегічного документа, в якому закликав продовжувати озброювати Україну, але лише за умови, що Київ погодиться брати участь у мирних переговорах з Росією. За його словами, США "повинні запропонувати відкласти членство України в НАТО на тривалий період в обмін на всеосяжну мирну угоду з гарантіями безпеки, яку можна перевірити". Однак мирні переговори мають і свої підводні камені. "Мало доказів того, що Путін справді хоче вести переговори по-справжньому. Він може бути терплячим там, де це в його власних інтересах", - сказав один з співбесідників видання. Міністр закордонних справ Канади Мелані Жолі попередила, що ризик переговорів з Путіним полягатиме в тому, що він перегрупується та знову вторгнеться в Україну. На думку Ніксі з Сhаthаm Ноusе, Путін прагне розширення війни. "Він справді вірить, що перебуває у стані війни з широким Заходом, і він знайшов новий спосіб впоратися з нею, звернувшись до того, що він називає "глобальною більшістю", і об'єднавши зусилля з ним. Путін справді хоче привести заснований на правилах міжнародний порядок, пошарпаний і недосконалий, який він є, до руйнування", - додав експерт. У найближчі два місяці втрати російських загарбників на фронті будуть рекордними. Причиною стане очікування інавгурації новообраного президента США Дональда Трампа, вважає голова Ради резервістів Сухопутних військ Іван Тимочко. За словами військового, перед інавгурацією нового американського президента Кремлю потрібно здобути кращі переговорні позиції.