Тренд пошуку "Бахмут"

Усі цивільні, хто залишається в Покровську, не живуть, а виживають  Як там небо? Можемо стартувати? Зупиняємося за десяток кілометрів від Покровська на Донеччині міста, на яке росіяни наступають понад рік. Маємо дізнатися, чи можна рухатися далі, чи ліпше перечекати десь у посадці. Якщо небо брудне, тобто над містом висять російські дрони-розвідники "Орлани", "Зали" чи "Суперками", заїжджати туди не можна. Миттєво змалюють і автівка стане ціллю номер один для ударних БпЛА. А на пікап із військовими окупанти не пошкодують стільки дронів, скільки потрібно, щоб принаймні підбити авто. А далі вже справа техніки й… добивання  Чисто.  Плюс. Віталій з Олександром бійці 68 окремої єгерської бригади, яка вже не перший місяць тримає оборону міста, виходять із машини, щоб надіти броню й каски. Я вже "одягнута" сиджу позаду, налаштовую камеру. Дорога в Покровськ важлива частина знімання. І не тільки тому, що шляхом можна зафільмувати розбиті та спалені російськими дронами автівки та зруйновані людські оселі. Часом можна зняти й сам дрон, який летить у твоє авто. Так було в попередній мій заїзд до Покровська. Це була ніч. Їхала з "Білими янголами" ­поліцейським підрозділом евакуації. Нас врятувала косо­окість російського оператора БпЛА. Вочевидь, він орієнтувався на фари, коли бив по автівці. Дрон влупив у бампер, пошкодив його. Але якимось дивом не зачепив колеса. Ми змогли повернутися в місто й забрати цивільних, які чекали на нас.  Й… ний голуб! ми влітаємо в Покровськ на шаленій швидкості. Не менш як 140 кілометрів на годину FPV-шки не здатні її досягти. Усім тілом, а особливо п'ятою точкою ти відчуваєш кожну, навіть найменшу ямку. А кожна пташка, яка не так вже й швидко летить, сприймається як дрон. Хоча Віталій не повинен моніторити небо. Це завдання Олександра сапера. Вєталь, як називають командира екіпажу БпЛА Vampire, повинен цинкувати (армійське продивлятися, дивитися) дорогу. Останнім часом росіяни активно мінують шляхи до міста. Роблять це вночі. Міни скидають дронами, маскують їх у пакети, коробки й навіть мертвих тварин. Міни скидають дронами, маскуючи їх у пакети, коробки й навіть мертвих тварин  Ого-го! так спершу Сашко, а потім і я реагуємо на величезну вирву посеред шляху. Праворуч гора цегли. Донедавна це був чийсь будинок.  Свіженька. Чути запах горілого, вочевидь, КАБ керована російська авіабомба прилетіла вночі.  Та куди ж ти? Віталій ледь встигає різко крутанути ліворуч кермо, щоб не наїхати на цивільного на велосипеді, який раптово виникає з-за повороту. Ми повільно їхати не можемо. Швидкий рух тут це життя. Дорогою ми зустрінемо ще багато цивільних. Хто поспішатиме кудись пішки, але більшість на тих-таки великах. Двоколісний основний транспорт прифронтових міст. Особливо тих, де важко в'їхати-виїхати.  Приїхали! Швиденько все з авто! Ми, здається, за хвилину вивантажуємо все, що привезли. Я рюкзак із технікою і водою. Бійці важкі боєприпаси для свого гіганта гексакоптера Vampire. Щойно стемніє, цей велетенський дрон вилетить на полювання. Гучний, як паровоз, багатофункціональний, як мультиварка. Та спершу хлопці доставлять піхоті воду, цигарки, ліки, їжу. Хто що замовляв.  Це основна частина нашої роботи. Нагодувати й напоїти піхоту. І головне дати їй зрозуміти: вони не самі. Про них пам'ятають, дбають. Сьогодні за оператора Віталій, і він акуратно доставляє воду й усе необхідне тим, хто на нулі. Спускає велику пташку якомога ближче до землі. Щоб не пошкодити "доставку".  Прямісінько в руки! сміються зі штабу. Віталій і сам задоволено усміхається. Видно: любить цю частину роботи.  Ну що, з доставкою все, переходимо в режим полювання?  Ага. Давай щось важкеньке. Там розвідники бліндаж знайшли. Здається, є ворожа піхота. Треба розпакувати, цілі "вампіристам" надходять зі штабу. А там теж із почуттям гумору все Ок.  Сань, давай готуй ТМ-ку. Я вибираюся з маленького тісного підвалу разом із сапером Олександром і прямую у святая святих склад боєприпасів. Чого тут тільки немає! Міни різного калібру від 82 до 120 міліметрів. Саморобні "бімби" кардани. Чомусь так їх називають бійці. Тонкі, важкі, схожі на гігантські смертельно небезпечні олівці боєприпаси, начинені сотнями різного роду уламків. Добра та потужна зброя. Особливо проти ворожої піхоти. Розліт уламків щонайменше 50 метрів. Це якщо не смерть, то майже стовідсоткове поранення. Якщо влучно кинути. Заворожено крокую між рядами акуратно складеної смерті. Круглі, довгасті, витягнуті, сплюснуті яких тільки форм не навигадували. Серед них і ТМ-ки протитанкові міни, перероблені під скид із великої пташки. Цей боєприпас улюб­ленець усіх "вампіристів". Він не лише феєрично підривається, коли торкається землі. Якщо поставити затримку, ця потужна "бімба" вибухне не раніше, ніж закотиться в бліндаж. Звісно, якщо пілот ас. Це й називається "розпаковка". Після неї нічого живого в землянці, як правило, не залишається.  Давай туди, на край посадки. Там їх бачили, голос зі штабу пояснює Віталію, де шукати ціль. Хоча, як визнають "вампіристи", шансів знищити ворожу піхоту вночі все менші. "Вампіри" навели на московитів таких жах, що в темну пору доби майже ніхто не пересувається. Ідуть удень. Перебіжками, повзуть, роблять відволікальні маневри. І просочуються. По одному, по два. І закріплюються. І знайти їх та вибити складніше і складніше. А ці розвідники потім цинкують усе довкола. І наводять на наші позиції та логістику арту, ударні дрони, КАБи.  Тут? Віталій хрестиком на екрані показує точку, куди планує скидати ТМ-ку.  Давай, видихають зі штабу.  На! в нору чи щось схоже на неї летить 10-кілограмовий боєприпас. Вибух красивий. Навіть у чорно-білому варіанті. На весь екран розповзається щось на зразок полум'я. І зостається позаду, коли "Вампір" спішно залишає цю територію. Я і не підозрювала, що в Покровську так багато людей  Диви, загорілося! Ну що, можемо відпечатати? Павло молодий, високий, стрункий, із великими карими очима й кучерявим волоссям боєць хапає зі столу печатку.  Ооооо, несподівано! люблю будь-які цікаві та нестандартні речі, які часто оточують захисників. Хоч убий, ніколи не здогадаєшся, для чого вони. І чому тут. Приміром, щодо печатки я точно не здогадалася. І навіть уявити не могла таке її застосування.  Коли вбиваємо під….ра, ставимо печатку на стіну! гордо повідомляє Павло. Одночасно гучно залишаючи на стіні підвалу черговий відбиток.  Шість. Це за вчора? І плюс один сьогодні?  За вчора-позавчора. Ми лише почали, каже блондин Віталій. На ранок, коли "вампіристи" завершать свої польоти, на стіні додасться ще дві синього кольору прямокутні форми з на­звою чиєїсь фірми. Три окупанти за ніч добрий результат, підсумує Віталій. Коли світатиме, захисники занесуть борт у надійне місце й ляжуть спати. Удень "Вампір" не літає. Надто гучний і помітний. Збити його за денного світла неважко навіть зі стрілецької зброї.  Саш, я піду пройдуся Покровськом. Де тут базар? я щойно прокинулась і "рвусь у бій". Олександр сапер не спав узагалі. Хтось повинен залишатися на чергуванні. Покровськ місто непередбачуване. Тут і ДРГ ворожі просочуються час від часу. Та й місцеві можуть принести "сюрприз" під двері. Виставлений на певний час боєприпас. Таке вже було з побратимами "вампіристів". На щастя, вибух не зачепив армійців.  Тебе підстрахувати? Сашко стурбовано дивиться на мої збори.  Ні, дякую. Спробую сама. Без військових за плечима цивільні геть по-іншому розмовляють. А саме такі чесні розмови мені й потрібні. Дивовижно, але в кожному прифронтовому місті, на яке наступали росіяни, базар завжди працював до останнього. Доти, доки туди не заходили окупанти. Так було в Бахмуті, в Часовому Яру. Хіба в Авдіївці інакше. Тому, що там окупанти рознесли базар на друзки ще задовго до того, як зайшли в місто.  Добрий день. Вам допомогти? Зустрічаю його на шляху до базару. Ми розмовляємо зверху вниз. Я стою, чоловік лежить горілиць. У нього довга сиво-брудна борода. Чорна тепла шапка. І такого ж кольору фуфайка та ватні, здається, штани. Попри те, що на вулиці +30°C, цьому чоловіку, схоже, холодно. В руках у нього палиця. На ній прив'язано якийсь пакет. Він лежить на дош­ках, які викинуло на вулицю після енного удару ракетою чи КАБом по території, де раніше був чи то склад, чи то якесь підприємство. Іду до нього, щоб спробувати підвести й дізнатися, чим допомогти.  Усе в мене добре. Їсти нічого немає. Ось розкидали собачкам хлібчик, то я позбирав. Буду їсти. Мені б іще молочка. Але немає грошей. Чоловік підтягує до себе пакет, і я справді бачу крізь целофан недогризки хліба, булок, якогось печива.  Ходімо, я куплю вам молока! Віталій так звати цього чоловіка, більше схожого на діда, поволі підводиться, і я бачу, наскільки він худий. Саме про таких кажуть: вітром зносить. Вулиця виявляється жвавою. Велосипедисти, пішоходи, цивільні на мопедах. Я і не підозрювала, що в Покровську так багато людей. За офіційними даними, станом на початок серпня, в місті перебувала майже тисяча цивільних. Від несподіванки в мене ледь камера не випадає з рук назустріч біжить жінка в яскраво-синій сукні, акуратно підперезаній коричневим ремінцем. Її голову прикрашає світло-сірий капелюшок. На руці годинник і браслет. На вигляд років 60.  Добрий день!  Добрий день, дівчатка. Добрий день!  Ви така красива! Я не можу не сказати їй цього. Бо вона справді красива. Особ­ливо на тлі тих руїн, які довкола. Така собі краса серед жаху.  А бабі вже 73 роки! сміється у відповідь жінка.  Куди це ви?  Рідним дзвонити, в Покровську давно вже немає ні світла, ні газу, ні централізованої води, ні зв'язку.  А чого не виїжджаєте? До них, до рідних?  Та куди! 73 роки. Вони за кордоном. А мене туди не пустять. Паспорта немає.  Так страшно ж.  Дуже страшно. Але що поробиш? Ну все, дівчатка, побігла. Бо треба встигнути. Куди саме встигнути, я не запитала. Але за хвилину розумію, чому вона не йде, біжить. Небо спершу тихо, потім гучніше й гучніше розрізає різкий звук. Так у мирні часи до війни звучала авіація. І так тепер тут, у прифронтових містах, звучать КАБи та ФАБи. Керовані та некеровані російські авіабомби вагою від 250 кілограмів до 3 тонн. Б'ють тут росіяни крепко. І переважно цивільних  Ранок час КАБів у Покровську, кажу сама собі. Бо одразу ж за першим летить другий, потім третій. І глухо приземляються, руйнуючи чергову оселю. Над тим місцем, де падають бомби, росте гриб характерна ознака авіабомб. Я озираюся, щоб сказати щось Віталію худому чоловікові, якому пообіцяла купити молока. Але його вже немає. А шукати його не найкраща ідея. Взагалі гуляти Покровськом теж ідея так собі. Треба постійно дивитися під ноги щоб не наступити на міну. І в небо щоб не проґавити ударного дрона. Або КАБ. Хоча якщо від першого можна втекти перевірено! то від другого навряд.  Доброго ранку! це я худенькій жіночці, яка їде з базару на велосипеді. Їй на вигляд чимало років. Але вона вправно крутить педалі.  Доброго. Що ти, рідненька, знімаєш, як нас б'ють? це питання жінка вимовляє без сліз та гіркоти. Швидше як констатацію факту. Бо б'ють тут росіяни крепко. І переважно цивільних. Я не знаю, що відповісти, тому зітхаю і прямую на базар, який уже видно на горизонті.  О, диви, знімає вона! Зараз прилетить! Цю російську тезу, що там, де працюють журналісти (що характерно українські), одразу прилітає, я чую не вперше. Майже всюди на прифронтових територіях перебувають місцеві, які повторюють цю мантру. У мене вже є неприємні спогади з Костянтинівки, де я так само блукала містом, фільмувала руйнування. І зайшла на базар. Вийти звідти цілою мені вдалося дивом.  А нічого, що тут довкола все вже розбите? І давно. Це я кажу швидше в порожнечу. Просто тому, що мовчати теж не можу.  Иди, войну останавливай! Снимает она! Я бачу, хто це говорить, і хвиля обурення накриває мене з головою. Цю фразу мені кидає молодий здоровий призовного віку років так 40 чоловік. Який, розвалившись на стільці, чекає на клієнтів. Продає фрукти-овочі.  А може, ви підете у Збройні сили й зупините? логічно відповідаю.  Хватит, что ты там есть! накидаються у відповідь жіночки бальзаківського віку.  Я не в Збройних силах, спокійно відповідаю і розвертаюся. Розмови не вийшло. Треба йти за хлопцями. Коли тебе супроводжують військові, у цивільних геть інша манера спілкування. Черговий КАБ приземляється десь недалеко. Ранок у Покровську гучний. Певне, такий, як завжди, якщо судити з того, що бачу навколо. Руїни, покручені дахи, які валяються на дорозі, скло, бетон, шматки арматури. Місто добивають.  Ти в порядку? Олександр зустрічає мене далеко від підвалу, з якого працюють "вампіристи". КАБи падали. Поруч. Я і злякався: як ти, де ти?  Усе нормально. Зараз проситиму хлопців піти зі мною. Вони вже прокинулися?  Так, п'ють каву. На території зустрічаю заспаних Віталія та Павла. Вислухавши моє прохання, вони мовчки натягують на себе броню, Віталій закидає за спину дробовик. Ми повертаємося на базар. Обурених криків уже не чути. Можу спокійно працювати. З тими, хто йде на контакт.  Домашня? Звертаю увагу на красиву велику малину у прозорих лотках. Її продає худенька невисока блондинка жінка років 6070 з правильними рисами обличчя. "Колись вона, певне, була красунею", думаю я.  Звичайно, домашня. Збираємо під дронами! Її звати Ліна. І вона налаштована на розмову. Не ховається й не намагається відмовчатися. Відчувається, Ліна скучила за спілкуванням.  Як, під дронами?  Ось так. Під деревами ховаємося. Треба ж якось виживати. Що всі цивільні, хто залишається в Покровську, не живуть, а виживають, я зрозуміла давно. І в цьому мені допомогли не лише картини руйнувань. А й самі люди. Більшість худі, виснажені та смертельно втомлені. Микола сусід Ліни по базару колишній учитель праці, а згодом історії. Він не залишає Покровська, щоб не кидати на поталу мародерам оселю, яку багато років зводив власноруч.  Он сусіди поїхали, то в них щодня алкоголіки й наркомани щось тягнуть і тягнуть із хати. Я такого не хочу… Він їсть лише хліб. І п'є молоко та солодку воду боїться розпалювати багаття в дворі. Хтось Миколі сказав, що дим притягує дрони. Так воно і є. Хоча окупантам все одно, по чому бити.  Як ваше здоров'я?  Плохо… Ми ще поспілкуємося кілька хвилин. Поки прямо над нашими головами зі страшним ревом не пролетить КАБ. І ми всі дружно повалимося на асфальт. Він упаде за пів кілометра. У будівлю поліції, яку вже неодноразово били до цього. По сусідству запалає багатоповерхівка. Яскраво-помаранчеве полум'я довго вижиратиме її зсередини. З Миколою попрощаємося, самі ще пройдемося з військовими розбитим містом. Містом-апокаліпсисом. Зруйнованим, побитим, випаленим, пошматованим. Ще не геть схожим на Бахмут, Вовчанськ, Часів Яр. Але з кожним новим КАБом чи ФАБом ця схожість наближається…

Напередодні Дня Незалежності Еспресо поспілкувався з прикордонником 7-го прикордонного Карпатського загону, бійцем комендатури швидкого реагування "Шквал" Володимиром Бердаком, який за час повномасштабної війни пройшов найскладніші ділянки фронту – Бахмут, Серебрянський ліс, Харківський напрямок і оборону Києва. Потрапити на війну було нелегко через натовпи на кордоніЩе бувши неповнолітнім, коли тривала Антитерористична операція, Володимир вже хотів потрапити на війну. Але через юнак вік не міг і згадувати про це. Далі сім'я, аби не відпускати сина на фронт, переконала замість АТО/ООС спробувати себе на строковій службі. Так потрапив у прикордонники у 2019-му.Під час строкової ніс службу на різних кордонах – із Польщею, Румунією, Білоруссю. Каже, що будь-який кордон важкий сам по собі: довгі піші обходи, нічні чергування та постійна пильність.Вже за декілька років ситуація змінилась і він таки почав захищати батьківщину в боях. Коли у лютому 2022 року Росія розпочала повномасштабне вторгнення, сотні тисяч українців поспіхом покидали країну. Та були й ті, хто повертався. Одним із них став саме Володимир Бердак зі Стебника, що на Львівщині. На той час йому було 22 роки та він перебував у Польщі на заробітках. Дізнавшись про повномасштабне вторгнення, відразу зібрав речі та вирушив в Україну. "Із транспортом і кордоном були проблеми через великий наплив людей, які їхали з України в Європу. 27-го лютого я приїхав додому, а вже 28-го пішов у військкомат. Добровільно призвався до сьомого Карпатського загону ДПСУ",  –  пригадує він.Після повернення з Польщі у березні 2022 року він погодився пройти навчання на ПЗРК, після чого їх із побратимами відправили на оборону Києва."Там тоді було, мабуть, найгарячіше. Ми копали окопи, хоча фронт був ще за 10 км. Хлопці спершу сміялися, а коли почали накривати артилерією, то вже не до жартів було", – пригадує Володимир.Перші загиблі, постійні обстріли й невідомість, каже, залишили у пам’яті лише мандраж, але не страх. "Саме тоді прийшло справжнє усвідомлення, що війна це  – не новини у телевізорі, а щоденна боротьба за життя", – зізнається військовослужбовець.фото: надав Володимир БердакБахмут, вода по коліна і вагнерівціПісля відступу росіян від Києва Володимира відправили на схід, до 81-ї бригади. Там він пробув майже п’ять місяців, зокрема біля села Довгеньке на Ізюмському напрямку."То була моя перша велика ротація. Ми сиділи на Харківщині – окопи, позиції, робота ППО. Було відчуття, що війна тільки набирає обертів", – пригадує військовий.Наприкінці 2022 року Володимир із загоном "Львів-2" опинився на Бахмутському напрямку. Саме там він уперше взяв участь у ближніх нічних боях."Попри те, що я був у ППО, доводилося воювати на землі. Пам’ятаю, як на нас йшли цілими натовпами зеки, а слідом заходили вагнерівці. Йшли по 50-60 чоловік, бігли полем ці зеки, а самі "вагнера" пробували пробиватися нам у фланги. Найважче було вночі. Холод, дощ, окопи у яких ти по коліна у воді. Для мене це були перші справжні ближні бої. Стукнуло тоді 23 роки, є що згадати", –  каже він.Саме за оборону Бахмуту Володимир отримав орден "За мужність" ІІІ ступеня. Нагороду йому вручив особисто президент України. "Я пишався собою і своїми побратимами. Родина теж дуже тішилася", – зізнається Володимир.фото: надав Володимир БердакНаприкінці ротації Володимир отримав контузію. "В нас ротація мала бути 20 січня, а ще 18-го ми заходили на позиції. Штурми були з самого ранку. А ближче до обіду по нас вже працювало все – снайпери, танки, ПТУРи, РПГ, росіяни лізли. Тоді був поранений, дістав контузію, після чого мене евакуювали", – розповідає воїн.На лікуванні перебував всього два дні, а далі з підрозділом повернувся на ротацію.Війна у лісі, якого по суті й немаєТа найважчий етап війни для нього був попереду. У 2023 році Володимир брав участь у боях у Серебрянському лісі. "Це був найважчий час, я вже мав з чим порівняти. Там складна логістика і саме пересування. Мій підрозділ займався евакуацією поранених і загиблих. Їхали по 200-их наших, виїжджали на багі. Одного разу машина підірвалася на міні, мій побратим дістав поранення. Дістатися до місця призначення ми не змогли, але змогли тоді врятувати життя", –  пригадує він.Вісім місяців у лісі, постійні дрони зі скидами, авіація, важка логістика, усе це стало випробуванням на міцність. "Там не було ні спокійних ночей, ні легких днів. Транспортом не доїдеш, тільки своїми ногами і то лісу, а його, як такого, вже немає, лише патики полишались. З перебіжками треба було долати відстань, вслухатись звідки постріли, бо ворог теж просувався, якраз сиділи за річкою", – пояснює Володимир Бердак.Особисте життя і мрії про мирУ цивільному житті Володимир працював на різних роботах – від бармена до прикордонника. У Польщу їздив на будівництво. Каже, що довго на одному місці не затримувався, завжди прагнув спробувати щось нове, лиш війна його надовго затримала на посаді – винищувача ворогів.Перед війною Володимир познайомився з дівчиною і зараз вони вже разом мріють про мир."Вона була проти того, щоб я йшов на фронт. Казала, що приїжджатиме до мене в Польщу, аби тільки я не їхав. Але зі мною важко сперечатися. Тепер вона підтримує мене, хоч і дуже втомилася від постійних відряджень", –  усміхається Володимир.Нині він, як і всі українці, мріє про спокійне життя після перемоги, хоче повернутися додому, працювати, бути поруч із близькими. фото: надав Володимир БердакДень Незалежності має цінувати кожен українецьНапередодні Дня Незалежності ми запитали Володимира, що для нього означає це свято."Це символ сильної та вільної країни, де живуть мужні люди. Люди, які не звикли жити за чужим сценарієм. Люди, які мають свою історію, свою національність та чітке бачення свого майбутнього. Кожен українець повинен пам’ятати й цінувати цей день, бо здобутий він надзвичайно великою ціною", – наголосив Володимир Бердак.

У Рахівському районі під час туристичного маршруту чоловік зірвався в урвище. Він помер під час реанімаційних заходів рятивальників. — Cуспільне Ужгород

У Донецькій області погасили поштову марку "Незламна Донеччина: місця спротиву", створену студентами Краматорського коледжу Варварою Карповою та Богданом Павловим. На марці — символи спротиву: Карачун, Азовсталь, Іловайськ, Бахмут

Сергій Лавров — головний російський дипломат і один зі стовпів режиму путінізму дав варте уваги інтерв’ю російському пропагандистському каналу "Россия 24". Там він сказав, що його державне утворення ніколи не ставило собі за мету захоплення Криму, Донбасу чи окупованих земель Півдня."Ми ніколи не вели мови про те, що нам просто треба захопити якісь території. Ні Крим, ні Донбас, ні Новоросія як території ніколи не були нашою метою. Нашою метою було захистити людей, "русскіх" людей", — сказав один із головних діячів Кремля.Варто сприймати це як розширення особистого прохання Путіна до Дональда Трампа на Алясці — нагнути Україну, аби та погодилась на офіційний статус російської мови та збереження позицій РПЦ в Україні. І те, й інше є головними мацаками "русского міра" та справді дієвим інструментом виплавки мізків на типову амебу без коренів та ідентичності.Для людей, які не думають головою, — треба просто піти на маленькі жертви. Тут в хід ідуть і агресивні атаки на "мовнюків, які заважають любителям жити своє одне-єдине життя", і залякування повторити долю відомої філологині Ірини Фаріон. І просто дешеві спекуляції про російськомовних воїнів в окопах зі взятими зі стелі цифрами, що не мають жодного стосунку до соціології. У реальних норах на передовій всі давно користуються або мовою, або суржиком — інакше можна і дружній вогонь отримати.Далі є дуже важливий контраргумент для них, хто прикриває власні лінощі та автентичність малороса торсом умовного військовослужбовця — йому точно є чим займатись на фронті. А от коли тиловик із заміського пляжного клубу, а то й і з Дубаї таке пише, — виникають питання. Так само легко спростувати тезу, з якою останнім часом бігають любителі "буду говорить, как удобно", про те, що захист російської буцімто записаний в Конституції, бо є у нас така нацменшина.Читайте також: Вливайся в "русскій мір". Що не так з українцями на російськомовних концертах у ВаршавіТут я витягну дуже важливий офіційний коментар-роз’яснення колишньої віцепрем'єрки з питань європейської та євроатлантичної інтеграції та одеситки Ольги Стефанішиної. Вона згадала свою розмову з колишнім послом ЄС в Україні Матті Маасікасом, за словами якого РФ багато років використовувала в Естонії методичку про "російську національну меншину". "Але в усій цій великій історії є великий лайфгак: в Україні немає російської меншини, її не існує. Немає жодної юридично оформленої спільноти, яка ідентифікує себе як російська меншина. Є громадяни України, які розмовляють російською мовою", — сказала Стефанішина.Тому можна сміливо сказати, що вимога російської мови як офіційної, питання вседозволеності для російської церкви — це політичні питання. Це пряме втручання держави-агресора у наші справи внутрішні, яке має на меті зламати будь-який опір у майбутньому. Щобільше — в нас уже було дві хвилі масштабного зросійщення, коли іріни дубцови та сєргєї сосєдови з сірьогами визначали, буде Монатік знаменитістю чи ні на наших талант-шоу. Так само звання народних артистів України отримували Філіп Кіркоров та Ніколай Басков. І чи зупинило війну це багаторічне розмивання культурних кордонів? Ні. Згадані типи побігли підтримувати повномасштабне вторгнення та розважати "наших мальчиков с СВО" по шпиталях. Так само гидко згадувати наших дів Таїсію Повалій, Анну Асті чи Ані Лорак, які навіть не писнули у час, коли Росія вбиває жінок у пологових, у власних спальнях і цілими родинами з дітьми в обіймах. Це добрий приклад, як "удобниє" рублі стають вищими за елементарну людську гідність. Тож варто констатувати, що лакшері-умови для російської мови та зелене світло для РПЦ — несуть для нашого суверенітету набагато більше загроз, ніж умовний Бахмут та Мелітополь в тимчасовій глухій окупації. Адже історія знає чимало прикладів, коли території повертались, головне, аби їх було кому повертати. Читайте також: Новинський у Такера намагався зірвати підтримку українців простими американцямиЯкщо ж українці надалі будуть малоросами, які слухатимуть рускій реп, дивитимуться серіал "Свати" та стоятимуть у чергах на концерти чи то Макса Коржа, чи то Басти — то російські війська продовжать захищати "російськомовних". А захищати власну ідентичність серед нас уже буде нікому. У сучасному світі ти можеш бути ким завгодно за походженням і кольором шкіри. Головне — як ти себе маркуєш. І тут визначальним фактором приналежності до політичної нації є мова і культура. Тому українська нація може пережити тимчасову втрату доступу до певних територій, утім не факт, що вигребе третю хвилю зросійщення. Для тих, хто може увірувати, що поступки в питаннях мови допоможуть зупинити війну. Я памʼятаю спічі Зеленського про те, що "нет никакой разницы на каком языке". Пригадую, як у період 2019-2020 українофоби з фракції "Слуга народу" — Бужанський, Дубінський, Брагар та Гетьманцев постійно атакували закон про мову, намагались зволікати з ухваленням норм у законі про україномовні школи. Такий ноунейм-красунчик як Георгій Мазурашу у квітні 2023 року, в розпал підготовки до контрнаступу пропонував скасувати закон про обов'язковість української мови у сфері обслуговування. Те ж було і з церквою. На зорі президентства Зеленського на Банковій серед заступників глави Офісу був Сергій Трофімов. Він досить активно гальмував процес переходів парафій із Московського патріархату до ПЦУ. А ще бігав у рясах прислужником Онуфрія. Тому цілком резонне питання — як ці прогинання перед всім російським від чинної влади допомогло відвернути повномасштабне вторгнення? Скоріше навпаки — з такою політикою Росія досить впевнено переконала західний світ, що українська державність чисто символічна й українські господині уже одягли пластикові віночки, аби варити холодець "освободітєлям". Виконання подібних політичних вимог — це повернення кодла Мураєва, це ренесанс карʼєри Юрія Бойка і шалена популярність персонажів на кшталт Анни Алхім та Кієвстонера — людей, яким фіолетово де і як. Аби на карту регулярно нафтові гроші капали. Згода на подібні політичні вимоги достатньо швидко перекроює державу і суспільство так, що суверенітет просто розмивається і зникає назавжди.Тоді Росія справді може зекономити на війні та "Орєшніку", яким регулярно погрожує Києву. Самі себе убʼємо і станемо Малоросією з такими ж лідерами — без коренів, роду і племені. Спеціально для ЕспресоПро авторку: Марина Данилюк-Ярмолаєва, журналісткаРедакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Кошти від продажу облігації підуть на підтримку Сил оборони

У додатку "Дія" з’явилася можливість придбати нову військову облігацію серії "Бахмут" із прибутковістю від 16,8% річних та виплатою 14 жовтня 2026 року.

Про це повідомив міністр з питань інновацій, розвитку освіти, науки і технологій України Михайло Федоров."У застосунку Дія доступна нова облігація — Бахмут із прибутковістю від 16,8% річних та виплатою 14 жовтня 2026 року", - йдеться у повідомленні. Щоб придбати облігацію потрібно: відкрити застосунок;обрати розділ "Військові облігації";обрати облігацію партнера та кількість; підписати й оплатити. "Кошти від облігацій спрямують на забезпечення провізією, логістичні потреби, виплати військовим і медикам, а також на розвиток економіки. Купуйте облігації в Дії — так ви не лише інвестуєте, а й підтримуєте країну та Сили оборони під час війни", - наголосив Федоров. Він додав, що українці вже придбали в Дії понад 20,9 мільйона військових облігацій. Це принесло Силам оборони майже 21,7 млрд грн допомоги. Про військові облігації в УкраїніУ липні 2022 року Міністерство фінансів розпочало продаж військових облігацій громадянам України з метою фінансування оборонної сфери.Військові облігації - це цінні папери, які випускає держава. Купуючи їх, можна підтримати економіку країни, допомогти армії та отримати гарантований прибуток. Чим більше облігацій, тим потужніша підтримка для країни та вищий прибуток.З жовтня 2022 року до 30 квітня 2025 року українці у Дії загально придбали військових облігацій на 13,5 мільярда гривень.   

Як повідомив Міністр цифрової трансформації України Михайло Федоров Міністерство цифрової трансформації України оголосило про запуск нової військової облігації під назвою «Бахмут» у застосунку Дія. Пропозиція пропонує прибутковість 16,8% річних, а виплата запланована на 14 жовтня 2026 року. Зібрані кошти спрямовуються на підтримку Збройних сил, медиків та економіки країни. “Українці вже придбали в Дії понад 20,9 […] The post Військова облігація «Бахмут» у Дії: прибутковість 16,8% та підтримка ЗСУ first appeared on Межа. Новини України..

У застосунку "Дія" можна придбати нову військову облігацію "Бахмут" з терміном погашення у жовтні 2026 року.

Українці придбали в застосунку «Дія» понад 20,9 млн військових облігацій на суму 21,7 млрд грн. Кошти спрямовують на підтримку армії, медиків та економіки. Доступна нова облігація «Бахмут» із прибутковістю 16,8% річних і виплатою

Кошти від продажу спрямовуються на підтримку Сил оборони та економіки, а інвестори отримують до 16,8% річних.

The post У «Дії» з’явилася облігація «Бахмут», завдяки якій фінансуватимуть потреби військових і медиків appeared first on #ШоТам. У «Дії» запустили нову облігацію «Бахмут» для підтримки військових та медиків. Її прибутковість — від 16,8% річних, які виплатять 14 жовтня 2026 року. Про це повідомив міністр цифрової трансформації Михайло Федоров. За його словами, кошти від облігації використають на провізію, логістичні потреби та виплати військовим і медикам. Також це сприятиме розвитку економіки. «Купуйте облігації в […]

Поки не розгойдали човен Національного антикорупційного бюро, чомусь за бортом уваги залишались відверті колаборанти. Як от, народний депутат від забороненої ОПЗЖ, а нині позафракційний - Федір Христенко. Нещодавно йому оголосили підозру в державній зраді та зловживанні впливом. За даними слідства, народний обранець був агентом Федеральної служби безпеки Російської Федерації ще за часів експрезидента-втікача Віктора Януковича, а згодом начебто відповідав за посилення російського впливу в Національному антикорупційному бюро України. Федора Христенка обрали до Верховної Ради IX скликання від 46 округу на Донеччині (міста Бахмут, Лиман, частина Бахмутського району). Він балотувався від нині забороненої проросійської партії "Опозиційна платформа за життя". До цього кандидат займався підприємництвом. Цікаво, що на президентських виборах у 2014 році Христенко був довіреною особою Петра Порошенка в окрузі № 49 на Донеччині. Стелив соломку про всяк випадок. А вже під час виборчої кампанії в 2019 році співголова ОПЗЖ Юрій Бойко приїжджав на 46-ий округ агітувати за кандидата Христенка. Тоді, за словами нардепа, їм намагалися зірвати зустріч із виборцями нібито через проведення ремонтних робіт на міській площі. Під час виборчої кампанії Христенко обіцяв відновити мир на Донбасі, досягнути "відновлення торговельно-економічних зв'язків з Росією та країнами СНД" та надати Донбасу "автономного статусу у складі України". А в місті Часів Яр кандидат відвідав випускний вечір і пообіцяв випускникові єдиному медалісту оплатити його навчання в будь-якому закладі вищої освіти України. Загалом виборчий фонд Христенка становив орієнтовно 1,4 мільйона гривень. Найбільшу суму (понад 660 тисяч гривень) кандидат заплатив за ефірний час на місцевих ЗМІ. Майже 1,3 мільйона гривень йому пожертвували 9 осіб. Федір Христенко за час роботи Верховної Ради ІХ скликання подав лише два депутатських запити, обидва колективні. Нардеп надіслав запит до Кабміну щодо дефіциту питного водопостачання на Донеччині. Інший запит спрямував до Нацполіції щодо невідкладної передачі кримінального провадження до суду проти громадського діяча Сергія Стерненка. Прикметно, що автором цього запиту також був, ліквідований у Росії, нардеп Ілля Кива, якого визнали винним у держзраді. Виступав у сесійній залі в основному з місця. А в одному з них Христенко виступив проти ринкового обігу земель сільськогосподарського призначення та - за проведення всенародного референдуму щодо цього питання. За кілька днів до повномасштабного вторгнення Христенко звільнився з посади заступника голови Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України з питань перевірки АТ "Українська залізниця". За даними ЗМІ, він виїхав з дружиною рейсом "Київ Дубай". Навесні 2022 року Христенко не приєднався до жодного з нових утворень нардепів у парламенті (груп "ПЗЖМ" чи "Відновлення України") та залишається позафракційним. Водночас нардеп Ярослав Железняк зазначив, що майже всі депутати від ОПЗЖ, які виїхали з країни, - або написали заяву на складання мандата, або їх позбавили громадянства України втрачали депутатський мандат. Федір Христенко досі залишається у статусі нардепа, попри підозру Однак Федір Христенко досі залишається у статусі нардепа, попри підозру. Наразі він є членом Комітету з питань аграрної та земельної політики. Востаннє Христенко був на його засіданні ще в березні 2021 року. Також Христенко входить у топ прогульників парламенту. Картка Христенка востаннє була задіяна у засіданні 23 лютого 2022 року. Однак у той день нардеп висвічувався на табло як такий, що "не голосував". Нагадаємо, що відібрати в депутата мандат за прогули неможливо. За законом, прогульника можуть позбавити депутатських виплат, якщо він протягом місяця без поважних причин не брав участі у понад 30% голосувань на пленарних засіданнях або у більш як 50% засідань свого комітету. Проте в травні 2022 року нардепи зупинили цю норму на час дії воєнного стану. Окрім згаданої підозри, за даними слідства, Христенко перебуває в тісному зв'язку з Юрієм Іванющенком (відомим як Юра Єнакієвський), який є резидентом ФСБ та "смотрящим" від російської спецслужби, так званої "ДНР". Крім того, Христенко контактував із колаборантом Арменом Саркісяном, який загинув від вибуху в одному з елітних московських ЖК на початку 2025 року. Як стверджують слідчі, нардеп начебто спілкувався з частиною керівників Національного антикорупційного бюро. Серед них один із начальників міжрегіональних управлінь детективів НАБУ Руслан Магамедрасулов, якого СБУ затримала за підозрою у веденні бізнесу з РФ, та керівник підрозділу детективів НАБУ Олександр Скомаров. задіяв підконтрольних приватних перевізників, щоб доставляти на Майдан "тітушок" Відзначився Христенко й під час Революції гідності, він задіяв підконтрольних приватних перевізників, щоб доставляти на Майдан "тітушок", зокрема, для організації "Антимайдану". Ще один показовий факт: у 2021 році Христенко, користуючись статусом нардепа, просив Держприкордонслужбу провести службове розслідування щодо незаконного розголошення інформації про перетин кордону його дружиною та щодо її 10 візитів до Москви. У 2018 році дружина Христенка придбала в столиці Росії квартиру. Вочевидь саме це житло на 176 квадратних метрів, три паркомісця та комору Христенко вказував у декларації. А в 2020 році нардеп організував вечірку для дружини в центрі Москви на суму 1 мільйон доларів; на захід запросили й російських зірок. Зараз народний обранець переховується за кордоном. Як повідомлялось у проєкті "Схеми", за п'ять днів до повномасштабного вторгнення Росії він орендував квартиру в Польщі. Варто додати, що 15 нардепів поточного скликання отримали офіційні підозри в правопорушеннях проти національної безпеки. І, ймовірно, їхні історії не менш цікаві, ніж життєпис Федора Христенка.

На півночі Донецької області українські війська відновили контроль над селом Золотий Колодязь, яке раніше захопили російські сили під час спроби прориву в напрямку Добропілля. Про це повідомляє аналітичний ресурс DeepState, який оновив свою інтерактивну мапу бойових дій. За даними ресурсу, населений пункт було звільнено силами 3-го батальйону 79-ї окремої десантно-штурмової бригади. Військові також оприлюднили відео з деокупованої території. Золотий Колодязь знаходиться на північно-східному напрямку від Добропілля - саме там російські війська намагалися прорвати оборону ЗСУ. Українські сили не лише зупинили наступ противника, але й провели зачистку ворожих позицій. Стабілізаційні заходи в цьому районі тривають. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: За майже три роки росіяни окупували менше, ніж 1% території України - DeepState У Генеральному штабі ЗСУ підтверджують, що ситуація в Покровському напрямку залишається напруженою. Зокрема, у вечірньому зведенні повідомляється про бойові дії біля села Нове Шахове, яке розташоване поблизу району російського прориву. Впродовж доби противник здійснив 42 атаки на позиції ЗСУ у районах населених пунктів: - Полтавка, Вільне, Заповідне, Новоекономічне, Миролюбівка, Новоукраїнка, Лисівка, Звірове, Котлине, Удачне, Дачне. А також в напрямках Володимирівки, Родинського, Червоного Лиману, Покровська, Новопавлівки та Молодецького. Українські оборонці продовжують стримувати наступальні дії РФ та зміцнювати позиції на звільнених територіях. Аналітики порахували кілометри втраченої території України за час від 12 листопада 2022 року - тоді почались бої за Бахмут. Відтоді росіяни втратили багато своїх солдатів і не змогли захопити більше ніж 1% території України. Ворог до листопада 2022 року окупував 108 651 кв.км. української землі. На сьогодні ця площа складає 114 493 кв. км.

Аналітики порахували кілометри втраченої території України за час від 12 листопада 2022 року - тоді почались бої за Бахмут. Відтоді росіяни втратили багато своїх солдатів і не змогли захопити більше ніж 1% території України, йдеться у повідомленні аналітичної спільноти DeepState. Ворог до листопада 2022 року окупував 108 651 кв.км. української землі. На сьогодні ця площа складає 114 493 кв. км. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Зелений Гай під контролем РФ, триває просування поблизу Лозової та Попового Яру Тобто за останні 1010 днів росіяни зайняли 5842 кв. км. української території. "Це становить 0,96781% від всієї площі Української держави у міжнародно визнаних кордонах", - повідомили аналітики DeepState. Росіяни мали серйозні успіхи на деяких відрізках фронту. У перші дні повномасштабного вторгнення російська армія захопила великі міста, такі як Херсон, Маріуполь і багато міст і сіл на півночі України. Однак повернути велику частину земель вдалося завдяки наступальним операціям.

Про це інформує інформаційний OSINT-проєкт DeepState.За підрахунками, станом на 12 листопада 2022 року під контролем РФ перебувало 108,6 тис. кв. км української території. Сьогодні ця цифра зросла до 114,5 тис. кв. км, тобто окупанти розширили контроль на 5,8 тис. кв. км. Це становить лише 0,96% від міжнародно визнаної площі України."На жаль, кацапи мали великий успіх в перші дні повномасштабного вторгнення. Але завдяки наступальним операціям на півночі країни, в Харківській та Херсонській областях, вдалося повернути велику частину", - йдеться у повідомленні.Аналітики DeepState зазначили, що після 12 листопада 2022 року російські війська продовжували активні наступальні дії, які з невеликими перервами тривають досі. Серед найбільш інтенсивних операцій у цей період DeepState згадує осінній наступ на Бахмут."Сподіваємося ці цифри дійдуть до наших американських партнерів, бо щось математика у них кульгає", - підсумували в DeepState.Російські окупаційні війська просунулися в напрямку селища Борова та Оскільського водосховища, що у східній частині Харківської області. 

На Покровському напрямку триває просідання української оборони, констатує військовий кореспондент Богдан Мірошников. І хоча фланги ЗСУ тримаються проти запеклих атак суперника, проглядаються перспективи перетворення Покровська і Мирнограда на черговий Бахмут.

Колишній Головнокомандувач ЗСУ, а нині дипломат Валерій Залужний написав колонку для гламурного видання Vogue. Цілком спокійні роздуми про русифіковані військові містечка 1970-х, знайомих волонтерок і першу вишиванку в дорослому віці укотре викликали бурхливі дискусії. Головний контраргумент, який я бачила від тих, хто слідкує за будь-якою публічною вилазкою Залужного звучав так: "Хтось гине, а хтось модель. Не на часі". Не забуваймо, що восени 2023 року тоді ще чинний Головнокомандувач ЗСУ дав розгорнутий матеріал для The Economist про виклики війни та потребу нових технологій. Тоді Банкова так заздрила шаленій цитованості того матеріалу, що врешті це вилилось у дуже підступне звільнення з подальшими нісенітницями та компанією хейту в придворних телеграм-каналах. Тому що б не робив Залужний — навіть, коли викладає сімейне фото без підписів, — воно бентежитиме уми, які захочуть знайти гниль і розказати її по білих стінах. Читайте також: Криза режиму одноосібної владиВихід Залужного з колонкою у видання, яке не асоціюється з будь-якою політичною силою, і яке точно почитають широкі верстви населення, — добра ідея. Адже головний меседж прочитають навіть ті, кого цікавлять нові моделі кросівок на осінній сезон та як прийти в офіс в стилі в джинсах і бути елегантним. Звучить ця теза так: "Кожний день у війні – це або новий урок, або смерть. Краще засвоювати ці уроки без війни. Інакше доведеться вивчати їх на досвіді тих, хто зміг їх пережити".А хто може це знати краще за генерала, який вигріб перші два роки великої війни й став жертвою кулуарних інтриг на тлі Авдіївки? Краще про це точно не сказав би ніхто — не засвоїмо уроки про те, що заміновані кордони та ефективні менеджери понад усе — можемо уже прощатися з новими окупованими територіями. Другий момент. Неетичне випилювання з посади Залужного у багатьох посіяло в душі враження "вкраденої перемоги", а ще спробу стерти ластиком нове лице української армії, яке почало промалюватись серед мазуту, поту і сажі. Тому Валерію Федоровичу пробачать багато, бо він асоціюється з людяністю. І плюс він порвав шаблон навʼязаного сприйняття військового часів ранньої незалежності. Коли об людину в формі було заведено витирати ноги, називати дармоїдом і заздрити тому, що вона дещо раніше йде на пенсію. Емпатія до солдата після Залужного стала модною. І, бачить Бог, ми таки матимемо потім на посадах у Генштабі людей, які переживають за солдатів, а не за те, що про них написав огрядний телеграмник Роман. Не варто забувати, що всі ті речі — непоказні та сумні виклики, про які Залужний писав у нашумілих матеріалах для The Economist — стали нашою реальністю. Росія справді зуміла адаптуватись до війни сучасних технологій. І наше горе, що за політичними амбіціями деякі речі ми бездарно розтринькали. Читайте також: Припиніть вважати людей дурнямиЯ щиро вітаю фотосесії та колонки військових у статусному глянці. Навесні 2024 року Vogue уже робив досить гарну фотосесію з курсантами Військового ліцею імені Івана Богуна та військовими волонтерками. Хоча тоді багато хто понаписував, що це романтизація війни, і як же так, цивільна модель посміла собі посміятися в компанії хлопчиків, які скоро поїдуть в окопи — то була корисна перша спроба. Бо врешті наш народ зберігся тому, що у нас була армія, і саме з війська у всіх його формах виходила справжня українська еліта. Так було і буде далі, бо ми войовничий народ, який знає, що вбивати того, хто хоче вбити тебе, — не гріх, а порятунок того, хто тобі найдорожчий, хто продовжить твій рід і піде далі нести стяг через віки. Наша армія знову стає впливовою в суспільстві — і хай скрегочуть єдині телемарафони, нафталін з каналу Інтер і втікачі з каналів Медведчука. Уроки, які дає Залужний прості й достатньо банальні, але їх бодай хтось сформулював. І за це респект генералу. Наостанок винесу той, що відгукнувся персонально мені: "Б’ючись із більшим ворогом наодинці, думай: яку перемогу ти хочеш і можеш отримати зараз, а яку — у майбутньому. Рішення мають свій час. Це не завжди зараз". Для себе розшифровую його так — ми достеменно не знаємо, як завершиться нинішня фаза війни з Росією. Але в наших силах змінити фінальну сутичку і вже зараз треба готуватися до неї. А не обіцяти людям швидкий і безболісний мир, а потім розводити руками, що тебе надурили.Всі невдалі рішення нинішньої війни мають бути проаналізовані. Аби ніколи знову нас не очікували ані "комунікаційні кейси Бахмут", ані юродиві Марʼяни, які намагаються прикрити своє втручання в армію ментальними проблемами. Спеціально для ЕспресоПро авторку: Марина Данилюк-Ярмолаєва, журналісткаРедакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

"Мамай" з 2022 року брав участь у боях за Бахмут. Тоді він був простим гранатометником у 5 ОШБр і "накидував" російським штурмовикам з американського гранатомета Мк 19. Його підрозділ тримав позиції на в'їзді до міста напроти "літачка" та здійснював штурмові дії у напрямку Кліщіївки. Тепер "Мамай" - головний сержант роти. У цивільному житті Сиротюк був вчителем історії, журналістом, закінчив аспірантуру з філософії, був депутатом. Розповідає, що у 2014 році брав участь у боях під Донецьким летовищем, за селище Піски. А коли почалося повномасштабне вторгнення росіян, то разом зі старшим 17-річним сином у складі ДФТГ захищав Київ. Брав участь у звільненні села Лукʼянівка Броварського району від російського танкового батальйону. На початку формування 5-го окремого штурмового полку увійшов до роти вогневої підтримки. - На Донбас ми прибули вже як гранатометний взвод, маючи на озброєнні американський Мк 19. Цей АГС (автоматичний гранатомет станковий. Gazeta.ua) є гарною зброєю для піхотного підрозділу та розрахований на ураження ворога в зоні прямої видимості. Однак війна примусила нас навчитися використовувати Мк 19 і з закритої позиції, для ведення навісного вогню. Перші таблиці стрільби ми складали за допомогою будівельного кутоміра, планшета та одиночних пострілів з поступовим підняттям ствола. Згодом організували вишкіл розрахунків Мк 19 для інших бригад. Під час повномасштабного вторгнення також брав участь у боях за Лисичанськ, Сіверськ, Торецьк, Майорське, Нью Йорк. Це були ще ті часи, коли можна було вести вогонь сидячи на башті американського бронетранспортера М113, який постійно змінював позиції, не боячись усюдисущих дронів. Поступово взвод реорганізувався у дві роти вогневої підтримки та наземних роботизованих комплексів. Тож і ви отримали нову посаду? Війна активізувала соціальні ліфти в армії. У нашому підрозділі всі офіцери не кадрові, а добровольці, основна частина яких виросла з солдатів. Стати сержантом було моє особисте рішення, яке підтримало командування. Якось подумав: "Однаково ж керую на позиціях, то чому б не отримати для цього відповідне звання та повноваження". Мій ротний також з солдатів разом починали солдатами службу в бригаді. Якщо є хист та бажання стати лідером, будувати кар'єру, то в ЗСУ ви точно отримаєте можливість. У 5-й штурмовій офіцер це побратим, який власними вчинками та характером доказав своє вміння ефективно керувати та має моральне право посилати людей у бій, бо сам є досвідченим вояком. Ми розуміємо, що ця війна надовго, тому маємо постійно адаптуватися до змін, які відбуваються на лінії бойового зіткнення Ми стали професійними вояками. Ми розуміємо, що ця війна надовго, тому маємо постійно адаптуватися до змін, які відбуваються на лінії бойового зіткнення. Кожен з нас має бути максимально універсальним - мати хоча б мінімальні навички вправляння зі будь-якою зброєю, керувати автівками, а як треба то й дроном чи розумітися на РЕБах. Яким має бути сержант? Хочеш мати авторитет, бути справжнім молодшим командиром на бойових, то покажи власним прикладом, що ти того вартий: вискакуй перший з бліндажа, біжи першим до зброї, щоб почати вести вогонь, йди першим по замінованій ділянці, виноси пораненого під вогнем. Якось отримали наказ переміститися у сусідню посадку. Треба було здійснити розвідку нової позиції. Звичайно, що я зголосився та почав шукати солдата, який погодився б піти зі мною. І ось один каже мені: "Миколайовичу, ти старший за мене, маєш вже двох діточок, я також мрію мати дітей, то йди першим, а я за тобою". Поки добиралися, знайшли під три десятки протитанкових та протипіхотних мін Вирушили через поле, заросле високою травою. Я - попереду, метрах в 20-25 за мною напарник. Поки добиралися, знайшли під три десятки протитанкових та протипіхотних мін, потрапили під обстріл, який перечекали у якійсь заглибині, обстежили майбутню позицію та повернулися. Тоді підходить до мене мій напарник по розвідці та зізнається: "Миколайовичу, якщо такий худий, малий, вже похилого віку дядько і тримаєшся, то що я гірший за тебе?". В таких жорстких умовах до нас ще ніхто не воював. Бригада ні разу не виводилася із зони бойових дій, тому морально-психологічний стан у людей непростий. Надзвичайно важливо бути людяним у спілкуванні - цікавитися самопочуттям підлеглих, їх відносинами з рідними, пам'ятати про дні народження, в разі необхідності організувати короткочасний відпочинок, своєчасно надати відпустку тощо. Якщо поранений на лікуванні, то варто телефонувати. Війна для вас це ж не суцільна смута? Веселе здебільшого пов'язане з бойовими ситуаціями. Без сміху на війні ніяк психологічно важко. Ось, наприклад, є у нас побратим на псевдо "Льоха-Війна", яке він отримав під час одного бою з вагнерами. Ми тоді стояли під Соледаром, розпочався ворожій штурм. Льоха, використовуючи для розвідки Мавік, мав коригувати вогонь. Кричать йому хлопці: "Льоха, кажи, куди стріляти? Лівіше 50 чи 100 метрів?" Він, замість того, щоб просто відповісти, кидає пульт, біжить до гранатомета та починає вести вогонь з АГСа. З руїн сусіднього будинку запитують: "Де саме вагнера? Коригуй напрямок, відстань!". Він, знову, мчить до іншої позиції та припадає вже до кулемета. Ви спостерігаєте як змінюється поле бою і що піхотинець - це вже не просто вояк з автоматом… Для тих, хто ховається від війни це не сама війна, не погані командири, не загроза життю, а їх власний страх. Завжди знайдуться добровольці, які зголосяться йти на штурм. Однак в армії потрібні не тільки стрільці та штурмовики, але й технічні спеціалісти, айтівці, водії, навіть діловоди. Війна стає все більше технологічною. Це вже війна мізків. Тому сьогодні ворожому штурмовику дійти до наших позицій зовсім непросто. На перешкоді йому стає розвідка, пункти управління боєм, різні вогневі підрозділи. Піхотинець перебуває під захистом РЕБів, гармат, РСЗВ, танків, БпЛА, НРК, спеціального екіпірування, інженерних засобів захисту тощо. Якось нашу позицію атакувало десять одиниць броньованої техніки при підтримці піхоти. Ні один з них не добрався до наших окопів всі були знищені.