Тренд пошуку "Чітко видно"

Закон зробив українську мовою обслуговування не лише в державних, а й у приватних структурах, каже історик і політолог Володимир Кулик Закону "Про забезпечення функціонування української мови як державної" виповнилося в липні шість років. Як оцінюєте його ефективність?  Для України цей закон був революційний. Хоча по суті він лише повторює підхід, який діє в інших країнах. Ініціатори закону надихалися прикладами Квебека, Латвії, де національну мову зробили мовою за замовчуванням у всіх сферах суспільного життя. Чому це важливо саме для України?  Бо мова це не тільки освіта чи державна служба. Сучасна держава не має повного контролю над усіма ділянками життя: приватний сектор, ринок, сфера послуг, медіа це величезний простір, де домінування мови колишньої імперської метрополії легко зберігається, якщо не втрутитися. Що з того, якщо у школі навчають українською, а на ринку праці переважає російська? Саме така була ситуація у Квебеку: в держсекторі впроваджували французьку, а приватні компанії продовжували працювати англійською. Яке завдання ставив перед собою цей закон?  Закон зробив українську мовою обслуговування не лише в державних, а й у приватних структурах. Тобто, коли приходите до кіоску, магазину чи банку, до вас звертаються українською. І цей підхід спрацював. Ми це бачимо щодня: супермаркети, книгарні, точки продажу українська стала стандартом. Кінотеатри були українізовані ще раніше, іншим механізмом, але після ухвалення закону українська мова стала домінантною в публічному просторі загалом. Чи виконують закон однаково в усіх регіонах?  Ні, не скрізь. На сході та півдні, в переважно російськомовних містах, забезпечити виконання закону складно. Якщо й надавач, і отримувач послуг хочуть спілкуватися російською, закон їм цього прямо не забороняє. Влада не зацікавлена в жорсткому дотриманні закону Але він захищає право кожного на обслуговування українською і тут працює механізм скарг. Це важливо: закон не лише встановлює норму, а й забезпечує інструмент її реалізації. Що саме змінив закон?  Він чітко окреслив правила. Також запровадив санкції за порушення. І найважливіше створив механізм кон­тролю: інститут Уповноваженого із захисту державної мови. Це не суд, не прокуратура до нього можна звернутися просто, без адвоката. Уповноважений сам проводить перевірку, реагує на порушення. Цей механізм працює. У Києві, наприклад, мовна норма вже здається природною. Прийти в магазин і почути українську це стандарт. В Одесі, Харкові, Запоріжжі ще не скрізь так, але тенденція є. А які проблеми ви бачите у виконанні цього закону?  Україна велика, а уповноважений працює здебільшого з порушеннями, на які є скарги. Системного нагляду поки що немає. По-друге, влада, схоже, не зацікавлена в жорсткому дотриманні закону. Термін Тараса Креміня, попереднього мовного омбудсмена, завершився, але його не продовжили. На мою думку, саме через те, що він вимагав реального, а не декоративного виконання закону. Нову уповноважену вже призначено. Які у вас очікування?  Перші заяви Олени Івановської, на жаль, не надихають. Вона, зокрема, хоче прибрати згадку про російську мову з Конституції. Але це, як на мене, хибний головний фокус. Таку зміну провести складно потрібно 300 голосів у парламенті. І навіть якщо це зробити, це не замінить щоденного контролю за виконанням чинного закону. Тобто питання в тому, що важливіше символічні кроки чи реальні механізми?  Саме так. У нас чимало добрих законів. Але якщо їх не виконують, якщо немає санкцій і відповідальних інституцій, то закон втрачає силу. Щодо Конституції, чи варто прибирати в ній згадку про російську мову?  Це питання складне. З одного боку, Конституція Основний закон, і важливо, що в ній написано. З ­другого, ми розуміємо, що ця норма була політичним компромісом. Її скасування не гарантує змін у мовній практиці, а голосів для такого рішення, найімовірніше, не вистачить. До того ж така ініціатива може викликати відчуття дискримінації, навіть якщо воно буде юридично необґрунтоване. Я нині не займався би цією нормою. Натомість зосередився б на чіткому й неухильному виконанні чинного мовного законодавства. Голосування за Зеленського як протест проти українізації часів Порошенка Можна змінювати Конституцію, і мабуть, колись це буде доцільно. Але тільки на додаток до суворого виконання мовного закону, а не замість нього. Чому мовний закон іноді саботують, бо пряму фінансову вигоду не дотримуватися законодавства тут важко знайти?  У нормальній державі так і діє: є норма вона працює автоматично. Коли йдеться про фінансові потоки, чиновники можуть ухилятися через власний інтерес. Але тут мовне питання, і прямої вигоди від саботажу немає. Не можна сказати, що державні службовці не володіють українською, це не так. На центральному рівні всі говорять державною мовою. Давно немає Авакова, який виступав "на слобожанском язикє". Так, є окремі фігури, як Труханов в Одесі. Але і він, і Терехов у Харкові вже змінили риторику й публічно здебільшого вживають українську. Я не бачу особистої зацікавленості в саботажі закону. Можливо, причина глибша в байдужості. У вкоріненому ставленні "какая разніца", з яким Зеленський прийшов до влади. Але й він змінився: тепер послідовно говорить українською, і рівень його мови помітно зріс. Але небажання чиновників підтримувати контрольні органи універсальне. Відомо, що мова та література були політичними інструментами в ХІХ та ХХ століттях. Чи залишається мова інструментом політики в ХХІ столітті?  Безумовно. Найвиразніше це видно в багатомовних країнах. Я спеціально написав книжку українською про мовну політику у світі, щоб її читали тут. У ній аналізую Швейцарію, Бельгію, Фінляндію, а також держави, які не асоціюються з багатомовністю, наприклад США. Там усе не так просто. Приміром, коли телефонуєш до банку, тобі пропонують: англійською натисни 1, іспанською натисни 2. Це ринкова логіка: банк не хоче втрачати клієнтів. Так само й у лікарнях є перекладачі, бо не всі пацієнти володіють англійською. Іспанську можна почути й на роботі, й на вулиці. Це викликає незадоволення частини англомовних американців. Вони реагують традиційно: "понаїхали", "говоріть своєю мовою вдома". Тож виникає політичний тиск десятки штатів уже оголосили англійську офіційною, а на федеральному рівні така ініціатива теж має підтримку серед багатьох республіканців. Українська мова стала панівною в Україні і це породило спротив?  Так. Ми бачимо це не лише у США, а й у Квебеку, Бельгії, Україні. Там, де носії пригнобленої мови є чисельною більшістю, вони раніше чи пізніше намагаються змінити закони й зробити свою мову панівною. В Україні довго домінувала російська, хоча більшістю залишалися українськомовні. І коли вони заявляють про своє право вживати свою мову в усіх ділянках, частина російськомовних відчуває себе ображеною. Саме з цим пов'язане голосування частини електорату за Володимира Зеленського як протест проти українізації часів Петра Порошенка. Але Зеленський нічого для них не зробив, як і Кучма, який 1994 року обіцяв надати російській мові офіційного статусу й не реалізував цього. Після війни можливі нові спроби політичної організації російськомовних не для захисту прав меншини, а для повернення втрачених привілеїв. Президента вони не оберуть, але пройти в парламент із гаслами про "захист російськомовного населення" зможуть. Чому російська важко вписується в Європейську хартію регіональних мов або мов меншин?  Тут є парадокс. У законі про ратифікацію Хартії російськомовних громадян ніби визнали меншиною. Але сама Європейська хартія це інструмент для захисту мов, що зникають або обмежено вживані. Вона не про права людей, а про збереження мов як культурного надбання. Тож захисники російської мови вдалися до маніпуляції: використали міжнародний інструмент для закріплення особливого статусу колишньої панівної мови. Конституцію змінити не могли не було голосів. Тому пішли через закон Ківалова Колесніченка, формально спираючись на Хартію. І швидко російська мова отримала статус регіональної в південних і східних областях. Чи коректно використовувати Європейську хартію регіональних мов у випадку з російською мовою?  Ні. Саме тому сьогодні з'являються ініціативи змінити закон про ратифікацію Хартії. Коли держава її ратифікує, вона сама визначає, які мови підтримувати й на якому рівні. Захисники російської спочатку прагнули надати їй максимального захисту. Потім знизили вимоги до середнього рівня і для прикриття додали ще 13 чи 15 мов. Але реальна мета саме російська. Підхід до мовної політики має бути не декларативний, а заснований на реаліях Обласні та місцеві ради швидко скористалися цією нормою й надали російській статусу регіональної. Ідея була така: якщо не можемо зробити її офіційною на рівні всієї країни, то закріпімо її там, де маємо більшість у радах. Чи завжди "російськомовний" означає "прибічник державної підтримки російської"?  Соціологія показує, що багато хто з людей, які спілкуються російською, вважає рідною українську й підтримує розвиток української мови. Але Партія регіонів про це не згадувала й намагалася подати себе захисницею всього російськомовного населення. Але зрештою Конституційний суд скасував цей закон 2018 року. Що варто змінити сьогодні, щоб більше на ці граблі не наступати?  Передусім вилучити російську з переліку мов, які підпадають під захист Хартії. Узагалі підхід до мовної політики має бути не декларативний, а заснований на реаліях. Наприклад, є мови, для вживання яких є інфраструктура: для угорської та румунської збережено систему освіти ще з радянських часів є педагоги, громади, культурні інституції. Там підтримка цілком можлива й ефективна. А от у випадку з греками Приазов'я чи гагаузами Бессарабії інша ситуація. Більшість членів цих меншин спілкується переважно російською. Тут немає умов для прямої мовної підтримки і підхід має бути гнучкий, а не зрівняльний. Який вигляд має мовна мапа України? Чи можна взагалі провести чіткі межі, як у інших країнах?  Майже неможливо. Це одне з питань, яке я намагався розв'язати у своїй книжці "Мовна політика в багатомовних країнах. Закордонний досвід та його придатність для України". Я описав досвід 17 країн від Швейцарії до Алжиру й Індонезії. І дійшов висновку: країн, подібних до України, мало. Основна наша відмінність саме розмиті мовні межі. В Україні велика частина населення говорить двома мовами. У багатьох людей мовна практика не відповідає мовній ідентичності: вони кажуть, що їхня рідна мова українська, але в побуті використовують переважно російську. Поширене в останні роки явище публічна українська, приватна російська. Багатьох людей не можна однозначно віднести до тієї чи тієї групи. У Бельгії простіше: Валлонія говорить французькою, Фландрія фламандською (нідерландською). Лише Брюссель двомовний. У Швейцарії теж, за винятком кількох кантонів, більшість одномовна. Якщо ви переїжджаєте з франкомовного кантону до німецькомовного дитина йде в німецьку школу. Там усе зрозуміло: яка мова, чиї права. А в Україні навіть у межах однієї області мовний ландшафт строкатий. Міста часто російськомовні, села українськомовні. А в містах іще складніше: якщо 25 відсотків містян говорять іншою мовою, ніж більшість, це вже значна група, яку не можна ігнорувати й не давати їй жодних прав. Наш випадок унікальний для Європи. Тому в нас має бути інша модель. Яка має бути модель?  На всій території України домінує українська, але для деяких категорій громадян, носіїв інших мов наприклад угорської чи російської слід передбачити право користуватися своєю мовою хоча б у певних сферах. Нині це непопулярна думка: більшість налаштована проти будь-яких поступок російській мові, вважаючи це загрозою сепаратизму й колаборації. І можливо, в умовах війни це справді не на часі. Який вигляд це може мати після війни?  Не бачу великої проблеми, якщо після війни, наприклад у місцеві органи влади в Одесі, можна буде звертатися російською. Звісно, це не повинно бути на загальнонаціональному рівні й не може супроводжуватися жодним формальним статусом російської мови. Цю ідею дискредитовано за часів президентства Віктора Януковича, і вона не має підтримки в суспільстві. Так само я не вважаю загрозою, якби в Одесі були одна-дві російськомовні школи. Бо якщо є люди, які цього потребують, то демократична держава має забезпечити їм таке право. Але потрібно враховувати воєнний контекст: нині будь-які ініціативи щодо російської мови зустрічатимуть спротив і суспільне обурення. Чи не суперечитиме це ситуації в РФ і на окупованих територіях, де Москва знищує українську мову?  Це правда: Росія знищує все українське. Але принцип симетричності "ми до вашої мови, як ви до нашої" не відповідає демократичній практиці. Важить не те, що робить інша держава, а те, як ми ставимося до власних громадян. Росія недемократична держава. Натомість завдання України пояснювати, що ми йдемо європейським шляхом. Є Фінляндія, яка забезпечує мовні права невеликої шведської меншини. Є школи й газети для угорців у Румунії та Словаччині. Якщо порівнювати нас не з Європою, а з постколоніальними країнами, то там теж видно унікальність України?  У світовому масштабі ми вже не такі унікальні. У багатьох країнах Азії та Африки також немає чистих мовних мап. Там поширена двомовність: багато людей, крім рідної, знає також мову колишньої метрополії. У цьому сенсі ми ближчі до постколоніального простору, ніж до типових європейських національних держав. Тоді які міжнародні приклади можуть бути для нас повчальні?  Квебек приклад того, як французька стала домінантною, навіть поруч з англомовною Америкою. У Бельгії фламандська більшість подолала диктат французької. У Латвії чи Естонії діяли радикальніше частині російськомовного населення не надали громадянства, аби реалізувати мовну політику більшості, що не завадило вступу в ЄС. Україна цим шляхом не пішла, й це добре. Наш шлях виконання чинного закону про мову. І грамотна комунікація: пояснення того, що йдеться не про дискримінацію російськомовного населення, а про реалізацію прав українськомовних громадян. Люди, які говорять російською, не завжди хочуть, щоб держава підтримувала саме цю мову. Вона мала переваги внаслідок імперського минулого, і цей спадок ми не зобов'язані зберігати.

У мережі з'явилися кадри перехоплення російським винищувачем патрульного літака P-8A Poseidon ВМС США, який здійснював розвідувальну місію над Чорним морем. На відео чітко видно підвісний контейнер з удосконаленим радіолокаційним датчиком AN/APS-154 (AAS) — система, яка вкрай рідко демонструється у відкритих джерелах.

Спочатку була Аляска, згодом Вашингтон, а потім з’ясувалося, що все те, що озвучував Трамп, по-різному відчитується в голові у Дональда Трампа і в Кремлі. Можливо, не все так безхмарно, як нас запевняли американці.Це точно проблема розуміння. Недолугий Віткофф, який взагалі зовсім не так зрозумів, а на підставі спотвореного оптимістичного підходу Віткоффа Трамп радісно зробив Путіну зустріч на Алясці. Але потім уже навіть у Вашингтоні Трамп зіткнувся з тим, що він піднімає слухавку, говорить із Путіним, приходить до європейських лідерів дуже гордий і каже: ось я щойно розмовляв із Путіним, Путін а) погоджується на міжнародні гарантії для безпеки України і б) він готовий зустрічатися у форматі я (Трамп), Зеленський і Путін. Потім було уточнення, що Путін сказав, що йому треба спочатку двостороння зустріч.Ну, і все, натхненний Трамп відразу що? Завтра вже мала б бути зустріч двостороння Зеленський – Путін. А далі починається те, до чого ми вже давно звикли, ми це чудово пам’ятаємо, - далі починає працювати російська дипломатія. І виявляється, що не так зрозуміли, що взагалі розмови не було про зустріч лідерів – про це говорить міністр закордонних справ, старенька сумна кляча Лавров, про це говорять інші радники Путіна. Фактично дають зрозуміти Трампу те, що ми і європейці показали з самого початку, - що попри  те, що Трамп переконував Макрона, що це може здаватися божевільним, але Путін хоче заключити зі мною цю угоду, не хоче Путін угоду заключати.І у Трампа просто в руках горять його карти. Він уже двічі повівся на те, що Путін уникнув санкцій, бо пообіцяв якісь переговори. Зараз у Трампа підгорає, йому треба результат, він розраховував до кінця літа – на початку вересня вже мати щось, що можна презентувати як велику перемогу, як примирення України й Росії. А він попадає під шквал критики, його нещадно критикувала американська преса за провальний саміт в Алясці, який просто дав Путіну можливості стверджувати, що він вийшов з ізоляції, де Трамп просто висловлював захоплення, що Путін, такий світовий діяч, висловив таку честь Америці й прилетів на запрошення.Одним словом, американські морські піхотинці на колінах розстеляють килимову доріжку перед російським диктатором.А оті два саміти – це реальність чи ні? Зазвичай великим речам передували великі консультації багатосторонні на технічному рівні. Там питань було дуже багато. Трамп призначив два саміти: один – Зеленський і Путін, другий – плюс Дональд Трамп, де, він сподівався, поставить свій підпис, всі потиснуть руки і розійдуться. Цього не буде.Але стосовно технічних речей, які нас мали наближати до мети: Путін готовий піднімати рівень делегації – замість Мединського, наприклад, буде Медведєв чи Патрушев.Шойгу.І знову це може впертися в Рюриковичів або в історії, пов’язані з присутністю гарантів нашої безпеки. Рамка якась є тут?По-перше, Трамп узяв особисто на себе інтерпретацію, посередництво, організацію. І в захопленні самим собою від того, що йому зробив таку честь і прилетів сам Путін, Трамп не міг стримувати емоцій і аплодував, як підліток на концерті улюбленої рок-зірки. І це теж викликало хвилю обурення в Америці. І те, що він організував і просто демонстрував, у тому числі лідерам ЄС, "ось я набрав Путіна, і Путін і на те погодився, і на те, і тому через тиждень буде ще одна зустріч, і далі ми наближаємося до миру. Паралельно Трамп доручив держсекретарю Рубіо узгодити питання гарантій безпеки.Загалом Трамп звучав приблизно так, що Америка точно буде долучена, він розуміє, що гарантії безпеки – це важливо. Але ще цікаво, що Трамп стверджував, що Путін погодився з гарантіями безпеки, що Трамп буде одним із гарантів, що вони проводитимуть переговори і консультації.А далі пішло: виходить сумна кляча, він же міністр закордонних справ, і починає говорити, що ні, ніякої безпеки без Росії не буде. Economist взагалі пише про те, що Росія вимагає права вето. Тобто якщо проведе Рубіо добросовісні консультації з усіма країнами-членами НАТО й вони там щось вироблять, то це треба переслати окремо на затвердження, а якщо Кремль не затвердить, то ідіть ви зі своїми гарантіями безпеки, каже Росія, бо ну як же можна без Росії, без ґвалтівника обговорювати права захисту жінки.Росіяни це ще з совітських часів досліджували й випробовували в ООН, зокрема в Радбезі ООН, коли член Радбезу може накласти вето на будь-яке рішення, зокрема стосовно війни. І тут зараз росіяни – хтозна, чи хочуть вони влізти в гарантії на всеросійському рівні, чи хочуть делегувати КНР, яка раптом може бути присутньою. І гарантії безпеки – це не просто присутність людей у шоломах на бронетранспортерах, це структура, яка мала б вплив на ухвалення справді важливих рішень, пов’язаних із розміщенням ракетних систем. І в межах тих консультацій це б і вирішувалося. Так. Давайте простими словами скажемо, що означає для України гарантія безпеки від країн поза межами НАТО, поза межами нашої галактики: це означає, що у випадку, якщо Росія порушить – а Росія завжди порушує - міжнародні домовленості і спровокує акти агресії після формального досягнення всеосяжного перемир’я чи угоди про мир, яка буде реакція тих країн, що виступили гарантами. Чи будуть ті країни готові вступити в пряму збройну конфронтацію з Росією? Чи що – будемо знову мати обіцянки провести консультації? Ми вже ці обіцянки мали.І саме навколо цього йде мова. Тому що найкращою гарантією безпеки насправді є поява не дуже відомих в Україні "екзотичних птахів", як "Фламінго", які беруть тонну вибухівки й летять на три тисячі кілометрів із високою точністю, і цих "Фламінго" Україна може виробляти 7 штук на тиждень. Це означає для Путіна, що десь до жовтня, якщо Україна стверджує, що ми налагодили виробництво цих ракет (цей виток інформації дуже дивний – то фотографії, а тепер ледве не зйомка з цеху, показуючи російським партнерам, що до них уже може зараз прилітати) і ніхто нас не обмежить якимись зобов’язаннями. Оце і є додаткові гарантії безпеки, мало того – Україна зухвало каже, що це все виробляється в нас тут, на нашій рідній землі, глибоко під землею, і хрін ви щось із цим зробите.Оце гарантії безпеки. Європейці вкладаються саме в спільне виробництво зброї. Але найкраща гарантія безпеки – це коли Путін буде розуміти, що у випадку спроби повторно порушити кордони, що він завжди робить – перевіряти на слабкість, провокувати всіляко, - він отримає нищівний удар у відповідь. Тому про це йде розмова зараз. А не про те, що ми підпишемо ще тисячу договорів окремих і проведемо мільйон консультацій.Українці пам’ятають Будапештський меморандум. Мені дуже сподобалася заява Клінтона повторна про те, що це американська війна, що американці відповідають за те, що роззброїли Україну, що дали пустопорожні обіцянки, що не виконали свої зобов’язання. Тому ми навчилися. І ми розуміємо гарантії безпеки як щось таке, що спроможне зупинити цього патологічного маніяка Путіна, який хоче нас знищити в будь-який спосіб.Але їх не дають – такі гарантії безпеки, які можуть його зупинити. І ми вертаємося до наших реалій – на землі, фінансових і реалій, зумовлених міжнародною співпрацею. Ми бачили, як посідали чемно рядочком лідери найпотужніших європейських держав, а американський президент віртуозно грав перед ними на вербальному роялі "арію американського гостя".Європейські лідери розуміють, що станеться з європейською безпекою в разі відходу американських збройних сил. А в Дональда Трампа є свій вектор, свої дороговкази, вони нам не подобаються. І, можливо, нас будуть підтискати. Щось нам дадуть європейці, але деякі країни сказали, що військових своїх вони не пошлють, Трамп сказав, що можуть відправити в разі чогось авіацію на підмогу, але поки що нема конкретної розписки на кількості бригад, які будуть відправлені для контролю.В нашій Конституції чітко прописаний євроатлантичний курс, і міняти ми її під час війни не можемо. Водночас росіяни вимагають категорично виведення безпекових гарантій для України в інший формат. Американці на це погодилися, не зважаючи на нашу Конституцію. Про вибори Володимир Зеленський сказав, що він готовий їх проводити, але зрозуміло, що є обмеження Конституції. Чи можна ці суперечливі речі якось узгодити між собою?Зараз іде боротьба між Росією і європейцями, хто втримає ближче до себе Трампа. І Трамп піддається цим маніпуляціям. Можемо тільки уявити, як Путін танцював "Калінку-малінку" навколо Трампа в Алясці. Що він йому говорив у машині, коли вони сиділи один-на-один. Ми ж бачили "мову тіла" Трампа, як він аж стрибав від захвату, коли побачив живого Путіна. Тому Путін використовує цей прийом, цей прийом використовують європейці і Зеленський. Уже рахували, скільки разів Зеленський дякував і передякував Трампу, як уникав гострих моментів. Тому такий підхід був – ми маємо такого Трампа, американці обрали такого лідера, і ми з цим нічого не можемо зробити, якщо на нього все це діє і все це приводить до певних зобов’язань. Так, зобов’язання в нього міняються, але вони міняються в обидві сторони. Росіяни були шалено розчаровані тим, що вони почули після зустрічі у Вашингтоні, вони взагалі розгорнули кампанію про те, що європейські лідери хочуть відмовити, відірвати Трампа від тих домовленостей, які були досягнуті на Алясці.Ви кажете, що європейці не можуть чи недостатньо спроможні дати ці гарантії безпеки. Так. Європейцям треба виграти час. І оці "масажі точок самолюбства" Трампа, "бальзамування" Трампа допомагають європейцям утримати його в орбіті. Тому що Трамп, які б там не були інтерпретації його заяв, але загальна тональність його виступів, обіцянок, поглядів на європейську безпеку й на Україну принципово й помітно відрізняється від того, що він говорив на початку. Бо на початку він взагалі говорив про вихід із НАТО, і ми пам’ятаємо, скільки бальзаму витратили і як організували саміт європейці, щоб цього не сталося. І вони досягли результату.Потім Трамп говорив про те, що не буде військ американських на континенті. Там зараз якісь перестановки, переміщення є. А про Україну він узагалі не хотів говорити, про гарантії безпеки. Зараз він говорить, що обов’язково США будуть поруч з Україною, але основну роль має грати Європа. Ці танці будуть продовжуватися. Потрібно втримати Трампа в орбіті європейській.Яка проблема в Трампа виникає з Путіним – Путін кожний раз просто виставляє Трампа дурнем. Американська преса дуже зубаста. Вони після Аляски на шматки рвали Трампа за оті приниження – за американських солдатів, які навколішках притягали закривавлену червону доріжку, і взагалі за те, як це було організовано. Потім Трамп намагався доказати, що це не так, що він має великий вплив, і продемонстрував цей вплив європейцям: от я щойно розмовляв – Путін погодився і обіцяв, він сприймає гарантії і він готовий до зустрічі.Тому далі Трамп, який сказав, що зустріч буде декілька днів, і згадав через кому, що, можливо, питання санкцій традиційно виникне через два-три тижні. Через тиждень уже буде два тижні. А ми розуміємо, що Путін за жодних обставин до консультацій зі своїм куратором у Пекіні нічого не зробитьТобто до 3 вересня ви не бачите перспектив до позитивного зсуву.Абсолютно. Це важко собі уявити. Путіну буде 3-4 дні, щоб із товаришем Сі переговорити. Там гарантії потрібні Путіну – що Китай його не облишить, що він матиме підтримку. І фактично Путін має узгодити з Сі, продовжувати йому війну чи треба все-таки вже згортати.Істотний момент – відмова від тимчасового перемир’я, яке зупинило б удари по наших містах і гарячу фазу війни. Трамп погодився на путінську ініціативу, щоб цього не було, війна триватиме, незважаючи на ті чи інші розмови на тему миру й підготовку до можливого саміту. Росіяни мають свій план, вони хотіли б входити в мирні перемовини чи вони все це роблять, щоб вивести Україну впродовж найближчих місяців до надзвичайно шкідливих для нас результатів?Вони радісно входять у переговори, вони не хочуть із них виходити, для них важливий цей процес. Це абсолютно радянська практика – перемовини на озері в Женеві про ядерні обмеження проводили декілька поколінь радянських дипломатів, це була дуже престижна робота, вони там сім’ями жили, вже внуки могли продовжити ці переговори. У росіяни така стратегія давно була.Тепер ми думаємо: якби гіпотетично росіяни погодилися на перемир’я… Ви особисто вірите, що росіяни погодилися б на перемир’я? Ви особисто вірите, що вони його дотримувалися б? Або припинення вогню? Скільки ми таких припинень вогню підписували в Мінську – безліч. Вони рідко добу витримують після підписання або узгодження перемир’їв. Хлібне, Шкільне, Різдвяне, Пасхальне…Іловайський зелений коридор.Так. Але проблема в іншому – яка після цього наступає кара. Вони жодного разу по писку серйозно не отримали. Тому тут питання, чи Путін порушить, чи затягне переговори про всеосяжний мир, чи він буде регулярно порушувати перемовини про зупинення війни – немає особливої різниці. Тест зараз Росія насправді робить на те, чи насправді готовий Захід, зокрема Америка, дуже серйозно відповідати на порушення, провокації з боку Росії. А тут у нас із вами переконань немає. У Трампа є така можливість. Але фактично я не чув жодного експерта ні в Україні, ні в Америці, який сказав би, що він готовий ці санкції застосувати.Європейці вже сказали, що якщо будуть продовжуватися порушення й атаки на Україну, то європейці вже готують черговий пакет своїх санкцій. Європейські санкції суттєво болючіші, ніж американські. Але Трамп поки мовчить. Хоча, з іншого боку, у Трампа почнеться дуже непростий період, коли його просто будуть на кожній пресконференції допікати саме тим. Ті самі питання, які ми з вами обговорюємо, йому задають американські кореспонденти.А на папері як це виливається? Є безліч практик - слово пацана, що не нападу й не порушу, є підписані документи з гарантіями, є всеохопні домовленості, які сягають рівня міждержавних угод. Як це могло б виглядати в нашому випадку, чи є якісь паперові зобов’язання для наших партнерів, щоб вони діяли, а не лише консультувалися й висилали допомогу у вигляді лопат - щоб вони були змушені діяти. Прилетів "шахед" у районі Любліна – і що Польща? Підняла авіацію, але навіть його не збила.І в цьому виклик. Ми маємо НАТО, 5-ту статтю, де чітко виписано, що є ознакою нападу на одну з країн. Очевидно, що якщо туди залітає "шахед" на сто кілометрів, чи залітає російська ракета, чи літак, чи щось подібне відбувається, то це є приводом для того, щоб як мінімум зібратися й відповісти. Росія провокує – їй відповідають. Тобто ми з вами є свідками того, що все більше країн ставлять під сумнів готовність, зокрема США, відповісти на якусь гібридну агресію Росії проти, скажімо, Балтійських країн. Польща сама вже починає готуватися до такого сценарію. І є цілком серйозні сумніви, що США будуть готові з усією своєю могутністю військовою втрутитися в конфлікт. Бо всі ж думають, що це ж російські десантники будуть із неба падати, кораблі плисти, танки перти – що так Росія буде провокувати.Ні, вона буде робити гібридні атаки. Наприклад, вона блокує GPS-навігацію – це ж терористичний акт. Вона робить хакерські атаки й може залишити без електроенергії цілі міста. Вона робить заворушення соціальні – без своїх військових навіть, "зелених чоловічків", на території цих країн. І розвідки НАТО це знають. Але як далеко готові натівці дозволити Росії перевіряти їхню витримку?Тому будь-які угоди, що б ми там не заключили, якщо країни для себе не дають відповідь про готовність реально дати по писку дуже боляче Росії у відповідь на провокації, то це Росію не зупинить – що б ми там не підписали.Для мене показово, як веде себе Велика Британія. Росія говорила, що якщо дати українцям танки – то все, країна, яка дасть танки Україні, вона "ступає на мінне поле", і Росія такого не пробачить, відповідь буде рішуча. Ми бачили не раз, як британці оцю червону лінію відсовували. Тому для Заходу - зокрема, якщо в Коаліції рішучих буде дві-три країни, які реально будуть готові і Росія це буде відчувати, - зреагувати миттєво у випадку, наприклад, нападу на їхні контингенти в Україні чи ще якісь провокації, цього буде достатньо й не треба мати ніяких угод, 5-х статей і десятків міжнародних домовленостей.Потрібно насправді, щоб в Європі з’явилося відчуття, що це дуже серйозна гра, що якщо зараз цього маніакального Путіна не зупинити, він буде іти далі - він ніколи не реагував ні на які міжнародні угоди. І мені здається, що отут визріває та готовність, я це бачу по риториці Макрона, Стармера, зараз німецький канцлер. І президент Трамп приблизно таке й каже: якщо ви будете реально готові відстоювати, то я буду з вами, але я не буду перший, американські солдати не будуть на передовій в окопах.Чобіт американського солдата не ступить на українську землю, каже Трамп-Симоненко. Це така гірка іронія.А які зобов’язання хотіли накласти на нас американські і європейські друзі? Історію про вибори обговорюють. Технічно проведення виборів неможливе, але водночас цю тему мусолять, окремі штаби готуються. Така подвійна реальність: розуміємо, що не можна, але якось готуються.Інструменти у Трампа є, і це стосується не тільки росіян, а й України. Навіть не хочеться перелічувати всі американські "карти". Пам’ятаємо історію про "плівки Мельниченка" - американські хакери можуть володіти інформацією. Другий момент – наш бюджет значною мірою тримається на брюссельських друзях. Свого часу нам допомагали американці, ну але…По очах європейських лідерів, які посідали рядочком біля свого старшого друга й уважно слухали його, видно, що європейці можуть вчинити так, як порадять американці, тобто зменшити допомогу. Наскільки неспортивно може зіграти надзвичайно побожний американський президент?Тут не все так однозначно, коли ви говорите про дуже слухняних європейців. Тому що залежність Трампа від трансатлантичної солідарності дуже для нього важлива. Міжнародні агентства, я сьогодні дивився Economist, відверто пишуть, що країни, яким Трамп погрожував своїми тарифами, відверто саботують, ігнорують. У Трампа на носі перемовини з Китаєм, і, звичайно, Трампу дуже хочеться мати Європу в союзниках.Але ви зачепили тему виборів – тема виборів насправді дуже важлива для України. Так, ми розуміємо, що зараз це неможливо. Але якщо ми говоримо про те, що ми прагнемо до перемир’я й що на це націлені наші зусилля, ми шукаємо гарантій для цього перемир’я і проводимо консультації з європейцями і з американцями, то після того, як в Україні наступає формально цей період, відразу включається лічильник виборів. Це не тільки Путіну чи Трампу потрібно – в Україні суспільство чудово розуміє, що якщо буде можливість перезавантажити владу, українці це вміють і люблять робити.Інша справа – до цього треба готуватися. Верховна Рада мала б зараз проробити колосальну роботу, щоб найти гарантії для того, що мільйони українців за кордоном проголосують. Знову Британія виступила піонером, вона перша розпочала проєкт, який буде забезпечувати всім українцям, які проживають у Британії, можливість проголосувати, хоча Британія – не та країна, де найбільше українських виборців, але важливо створення прецеденту. І це виклик українській владі, тому що безкінечно цей період не можна затягувати. На цьому, звичайно, грає Путін. І тому Трамп поставив це питання недаремно, точніше Зеленському - американська преса, навіть не пам’ятаю хто. І Зеленський передбачувано сказав, що, звичайно, як тільки будуть технічні умови, вибори в Україні будуть.Для нас важливіше те, що українська влада, уже нова прем’єр-міністерка, яка демонструє відданість європейським ідеалам, - призначили багатостраждального директора Бюро з економічної безпеки, зараз уже мова йде про те, що треба проводити конкурс і призначати не лояльного, а ефективного керівника Антимонопольного комітету.Але вибори у світовій практиці – не просто вкидання бюлетенів у скриньки. Це супроводжується певними стандартами щодо свободи слова. (Глядачі каналу "Еспресо" знають, наскільки "легко" нас знайти). Це ціла низка інституцій – Верховний Суд, Конституційний Суд, градус у правовій атмосфері в країні, це дуже багато всього.Але ми офіційний кандидат у члени Європейського Союзу. Ми взяли на себе зобов’язання. У вересні ми мали почати, якби влада не спробувала ще більше зробити незалежними антикорупційні органи, захистити їх від російських впливів, ми мали б почати вже переговори по першому кластеру. А це той основний – верховенство права, незалежні суди, свобода слова. Зараз у мене таке відчуття, що у вересні ми можемо не почати ці переговори. Знову українська влада, по-моєму устами прем’єр-міністерки, заявила, що ми готові будемо до кінця року відкрити переговори по шести кластерах.Але я знову наполягаю, що це буде індикатором, чи Європейський Союз буде робити якісь дисконти або похибки на складну ситуацію, на війну в Україні. Європейський Союз говорив, що вони цього не будуть робити, що у випадку невиконання Україною взятих на себе зобов’язань будуть призупиняти переговори. Ми маємо підвішену ситуацію, де українська влада каже, що ми готові почати переговори про набуття членства, Україна тримає в заручниках Молдову, яка ще з січня місяця могла б закінчити ці переговори по багатьох кластерах. Але зараз новий уряд, дуже професійний віце-прем’єр з питань європейської інтеграції – це їхній виклик.Але ще більший виклик це для президента Зеленського і для його "потужних менеджерів" – чи вони розуміють, що те, що вони зробили, більше вони навіть думати не можуть про спроби не виконати свої зобов’язання, якось маніпулювати європейськими перспективами, шантажуючи Європу тим, що в нас тут війна і в нас своє бачення перспектив.Зараз у нас дуже жорстка ситуація. У нас є чіткі зобов’язання. Є механізми цього скринінгу. Європейський Союз зараз перевірив усе законодавство України, і все те, що не відповідає європейським стандартам, має бути змінено й проголосовано. Ми маємо демонструвати дуже велику ефективність. Для Зеленського це фактично єдиний шанс якось вижити, або дотягнути до наступних виборів, уже не мріючи про переобрання. Тому що для України якась пауза в євроінтеграції, якісь тріщини, які підуть між нами і Європейським Союзом, - це не тільки питання фінансів, це взагалі питання вибору – ми належимо до того табору чи попадаємо в сіру зону, автоматично в "русскій мир".І отут на наших очах за ці декілька осінніх місяців будуть дуже яскраво демонструвати, як українська влада вибудували ці стосунки з Європейським Союзом і як європейські політики будуть спонукати українську владу, яка, в принципі, скажемо чесно, цією своєю спробою захистити незалежність антикорупційних органів продемонструвала європейцям, що їх треба тримати на дуже короткому повідку, і моніторити, і контролювати.Будьмо реалістами: є такий угорський демократ Віктор Орбан, який розбудовує суверенну версію угорської демократії. Що він витворяв у Будапешті (ідеться про структури Сороса, про Центральний європейський університет у Будапешті), він куражився – і нічого, йому казали: не роби так більше. І він: я не буду більше. І додавав газку. І Угорщина рухається в напрямі так званої євразійської моделі. Є певні механізми, які її стримують, але…Чого нам чекати у законодавстві? Є Конституція, є законодавство і є війна. Можуть тиснути з перевиборами , які в теперішній ситуації можуть мати надзвичайно серйозні наслідки, тому що суспільство застресоване, реагує дуже гостро на соціальну несправедливість. А вибори в Україні – це окремий вид спорту, дуже непростий.От саме тому, що Європейський Союз отримав Орбана, отримав Фіцо, вони зробили урок із цього. І коли стало питання про розширення – вони років десять про це не хотіли навіть говорити, - коли вони прийняли рішення про глобальне розширення, більше десяти країн, вони про це говорили, що вони зробили висновки, і тому таких помилок більше не буде допущено. Той же Орбан був зразковим, коли був кандидатом, - він усе виконував, він не порушував, це потім почалися ці процеси.Європейський Союз із кожним розширенням міняє свої правила гри. І вони сказали, що цього разу теж зроблять після того, як ще десять країн стануть членами Європейського Союзу, зміниться механізм прийняття рішення.Повертаючись до виборів – а запитаймо в українців: ми реально готові безкінечно жити в країні з таким дивним урядуванням, з таким феноменом, з такими борцями з корупцією, з такими міністрами, віцепрем’єрами, депутатами, які під час війни відверто жирують і не можуть пояснити свої статки? Зрозуміло, що нам, українцям, як ніколи як нікому потрібна зміна цієї влади.Буде це для нас викликом? Звичайно, буде. Але в нас немає іншого шляху. Ми не можемо безкінечно відкладати вибори. Тому, не особливо довіряючи владі, це вже виклики до громадянського суспільства. У тому числі по свободі слова, я думаю, що це не перша й не остання спроба заткнути рота незалежним медіа. Але поки що картинка така, що цей "марафон" я не знаю, який відсоток українців дивляться. А молоде покоління, яке вийшло - з картонними, як вони кажуть зневажливо, - протестами, воно звідкісь інформацію бере. І не з контрольованого Банковою інформаційного медіапростору.Тому вибори в нас неминуче мають бути. Наша проблема, мій особисто сум від того, що ми знову будемо обирати - наливати молоде вино, просто вже протухше.Не вірите ви в Санта-Клауса, чи то в святого Миколая. А я вірю в диво, і якщо ми завершимо війну й почнемо вибори проводити, то в нас з’являться свої чергові месії з класними командами абсолютно прозорих людей, як уже було не один раз в українській історії.Сьомий президент уже точно буде іншим, 7 – це число, яке любить Господь.

Зараз дуже чітко видно, що Росія насправді не бажає сідати за цей стіл переговорів, підкреслила очільниця дипломатії ЄС Кая Каллас.

Російські військові масово залишають свої позиції на запорізькому напрямку через постійні удари українських дронів. Військові тікають у тил, а оборона на передовій слабшає. Про це повідомили агенти руху "Атеш" зі складу 70-го мотострілецького полку. Вони наголосили, що причиною втеч є жорстоке і безвідповідальне командування, яке кидає особовий склад під безперервні атаки БпЛА. "Солдати масово кидають передові позиції. Командування абсолютно не рахується з їхнім життям і змушує залишатися під ударами дронів", - розповіли в "Атеш". На знімках, отриманих від військових, видно покинуті укріплення та ящики з боєкомплектом без охорони. Це не поодинокі випадки, а прояв системної проблеми. Усі зібрані дані разом із координатами вже передали Силам оборони України. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Севастополь під прицілом: "Атеш" вивчив логістику ворога у бухті Козача "Ми маємо докази, що такі втечі не є винятком. Це стає звичною картиною, адже на фото чітко видно залишені позиції і боєприпаси", - зазначили представники руху. Багато солдатів намагаються врятуватися втечею у тимчасово окупований Бердянськ, де вони ховаються від власного командування. На передових рубежах залишається лише невелика кількість російських військових. Це значно послаблює оборону на запорізькому напрямку. "Більшість прямує до Бердянська. Там вони намагаються уникнути відповідальності й сховатися від керівництва. В результаті на фронті залишається зовсім мало людей", - додали у русі "Атеш". Партизанський рух "Атеш" повідомили про успішну диверсійну операцію в тимчасово окупованому Криму. За їхніми даними, поблизу населеного пункту Уварове, що в Ленінському районі, був знищений релейна шафа на важливій ділянці залізниці, яка проходить через Керченський міст. У "Атеш" зазначили, що пошкоджена ділянка є стратегічно важливою для російських військових. Саме через цей залізничний маршрут, за словами агентів, окупанти регулярно транспортують техніку, пальне та особовий склад.

Інсайдер під ніком Majin Bu поділився коротким відеороликом, у якому показав зразок нового аксесуара – копію фірмового чохла Apple для iPhone 17, що має спеціальне кріплення під ремінець. На кадрах чітко видно пару невеликих отворів у нижніх кутах чохла, через які і пропускається ремінець. Така конструкція виглядає досить практичною, адже дозволяє закріпити смартфон на зап’ясті […] Запис Інсайдер показав фірмовий чохол iPhone 17 з кріпленням під ремінець спершу з'явиться на iTechua - Новини про смартфони, гаджети і різні девайси.

Знак, на якому зображено індіанського вождя, видно через огорожу за межами будівлі Big Chief Lewis у Massapequa, Нью-Йорк, станом на 1 травня. Фото Шеннона Степлтона/Reuters/файл. Як стало відомо з CNN Не секрет, що президент США Дональд Трамп чітко висловлює свою позицію щодо спортивних команд, які використовують зображення корінних народів у назвах та емблемах. Він неодноразово […] The post Позиція Дональда Трампа щодо логотипу Massapequa Chiefs і заборони маскотів у Нью-Йорку first appeared on Межа. Новини України..

Представляю нашого гостя, нашого співрозмовника - це є повноважний надзвичайний посол України в Республіці Польща Василь Боднар.Пане Василю, менше року ви на цій позиції, і якщо б я вам запропонував, умовно кажучи, виставити якийсь рейтинг важливості такої країни, як Польща, для України, чи була би вона в десятці?Вона не тільки в десятці - вона у першій трійці серед країн, без яких Україні важко вижити у цій війні. Ми зараз звикли дивитись тільки на глобальний вимір, дивитись, хто скільки постачає і як забезпечує Україну під час війни. Але без Польщі ці постачання були би неможливими.Окрім того, мільйони українців, які знайшли свій прихисток з перших днів війни у Польщі і зараз проживають тут, приносять досить серйозний здобуток для самої Польської держави. Окрім того, вони ще й себе забезпечують, певним чином допомагаючи Україні.Крім того, ми зараз говоримо про те, що Польща була першою, хто надав досить суттєву військову підтримку, яка допомогла певним чином врятувати і Київ від оточення, і відбити перші атаки росіян. Тому Польща - це один із ключових стратегічних партнерів. Польща - це важливий логістичний хаб і Польща - це наш близький союзник і партнер, не тільки у двосторонньому вимірі, але і в контексті ЄС і НАТО.Власне для вас, як для посла, що означає бути представником України в настільки важливий час і в настільки важливий момент? Ну, якщо ми порахуємо тільки цифри, то найбільша кількість українців - раз, друге - це постачання і необхідне забезпечення для збройних сил, третє - це питання, пов'язані з політичним і історичним діалогами. Це також важлива тема, яка на двосторонньому рівні займає левову частку нашої роботи.І, звичайно, це найбільше на сьогодні посольство України за кордоном. Тобто це показує, наскільки Польща є важливою для України і яку роль вона відіграє в тому, щоби Україна вистояла, Україна боронилася. І давайте говорити чесно - у національному інтересі Польщі, аби Україна в цій війні вийшла переможцем, а не так, як деякі інші партнери бажають стосовно майбутніх перемовин з країною агресором.У 2022 році, після початку повномасштабної російської агресії, наші стосунки з Польщею були безхмарними. Тобто була величезна підтримка на рівні простих поляків, ті українські прапори, які майоріли на вулицях, які люди вивішували просто на балконах чи вікнах. Зараз, на четвертий рік війни, ми відчуваємо певну втому від українців, зростання антиукраїнських навіть настроїв - це те, про що говорять і самі поляки, і польські інтелектуали, і польські журналісти-колеги. Це очевидні речі. Як на це реагувати, звідки вони берутьсяь - ті настрої антиукраїнські? Дивіться, це природня реакція суспільства на присутність чужого елементу. Давайте називатимемо речі своїми іменами, тому що українці є іноземцями. У Польщі українців багато: традиційно ми говоримо про умовних 2 млн. Перший мільйон приїхав до війни - це трудові мігранти, які тут доволі сильно інтегрувалися: вони знають польську мову, мають працю, їхні діти навчалися в школах чи навчальних закладах вищих. І їх не було так помітно, оскільки це були здебільшого люди, які працювали на якійсь низькооплачуваній праці і в суспільстві їх не було видно.Другий мільйон, який вже офіційно зафіксований, там десь 988 000, - це біженці і це доволі різні люди з різних регіонів, з різним достатком. І це досить серйозний елемент, який певним чином якби впливає на суспільство, але з другого боку, також допомагає Польщі розвиватися. На сьогодні міжнародні організації дають оцінку, що десь до 3% ВВП приносять українці щороку для польської економіки.З іншого боку, давайте поставимо себе на місце поляків: коли б до нас приїхало 2 млн іноземців, і вони були б відчутні фактично в кожній сфері життя, починаючи від магазину чи кафе, куди ви заходите, до роботи, де ви працюєте і з вами працюють також іноземці. Зрозуміло, що це викликає певним чином зворотну реакцію після піднесених емоцій.Я б на статистику підтримки там чи ставлення до українців дивився трохи ширше. Давайте глянемо на 1991-й і 2025 рік та на цю синусоїду ставлення поляків до українців, ну і, звісно, українців до поляків. Завжди був пік, був спад, потім піднесення. Згадаємо 2004 рік, Помаранчеву революцію: ця підтримка була доволі великою.Потім Революція гідності, знову підтримка піднялася. Спад був перед війною, ви знаєте, які були проблеми, з якими ми стикалися, - це і історичний вимір, і багато інших незгод. І коли війна почалася, Польща показала безпрецедентну підтримку, без перебільшення, відкривши свої серця і двері своїх домівок для наших громадян. Але час минає, свої інтереси переважають, домінують політичні інтереси.Традиційно, опозиція завжди використовує ситуацію контрдій уряду. Тобто критикуючи дії уряду, в тому чи іншому напрямку. І, наприклад, на останніх виборах ми бачили, як пробували використовувати українську тему деякі політичні партії, зокрема антиімігрантського виміру. Що відповідним чином відбилося на суспільних настроях.Окрім того, якщо ми подивимось на напрямки того, як розвивається взагалі політика в Європейському Союзі чи в державах Європи - це тяжіння "вправо", і зрозуміло, що ці тенденції відображаються також на ставленні до українців. Безпосередньо якщо ви запитаєте громадян України, які проживають в Польщі, чи відчувають вони якийсь тиск чи особисті якісь там образи, булінг чи щось інше, - це у нечастих випадках трапляється. Насправді це більше в суспільних настроях, у політичному дискурсі. Але, на жаль, трапляються такі ситуації, наприклад які ті, що відбулися минулими вхідними на національному стадіоні, на концерті одного білоруського виконавця. Вони певним чином є такими наче запальничками до висловлення незадоволення українцями.Це, звичайно, трошки, може, з перебільшенням, але це такий елемент, який показує суспільний настрій і виливається у безпосереднє нагнітання від публічних медіа і в публічному дискурсі. Тому для нас це також важливий елемент - розуміти чутливість польського суспільства.Ну, насправді, навіть в Україні кадр цього стадіону, де, як повідомлялося, до 70 000 молодих людей, дуже багато чоловіків зовсім молодих, здорових стрибали разом, і я розумію, що якийсь відсоток серед них - це, напевно, росіяни, які проживають у Варшаві, їх немало там. Це білоруси ті самі, але також і, напевно, багато українців. І це, знаєте, це ставить питання: ми всі розуміємо, що Україна переживає дуже швидку трансформацію зараз тут. Дуже багато людей переходить на українську мову, читають українську історію, в принципі віднадходять себе як українці до певної міри, шукають власну ідентичність. І я розумію також, що люди, які опинилися на самому початку війни у Польщі, вони можуть бути відірвані від цих процесів, вони консервуються в тому, що було до 22-го року.Чи це виклик? Як, в принципі, Україна може впливати на своїх громадян, які десь залишаються в дуже російському середовищі? Насправді, дивіться, я, користуючись цією оказією, хотів би звернутись до наших громадян, зокрема тих, які перебувають за кордоном, в Польщі. Я не розумію, наприклад, мотивацію цих людей. Чого йти на російськомовний концерт, коли вас цією мовою вбивають? Я не розумію цієї мотивації.Тобто це ні для мене, ні для багатьох, навіть моїх польських знайомих, це взагалі незрозуміле пояснення. Як можна підтримувати такі рухи, які абсолютно не є українськими чи проукраїнськими і висловлювати свої якісь емоції там, де це не має жодного відношення до України. Це раз. Друге - ця людина, яка там, чи люди, які використовували символіку, яка в нас якби звична, але тут викликає роздратування. Це або свідомі провокатори, або, в що я менше вірю, можливо цей громадянин України, він десь приїхав і не він не проживає постійно в Польщі. Може він десь приїхав з іншої країни, і використовуючи ці прапори, ті, які в Польщі викликають досить серйозну реакцію, він просто не розуміє, що завдає шкоди мільйонам українцям, які на щодень важко працюють, заробляючи собі на життя тут в Польщі. Тому що цей хейт відіб’ється не на цій особі, а на багатьох інших, хто до цього відношення не має, хто відчуває цю чутливість і якби поважає законодавство, як ми кажемо, країни перебування.Тобто, що стосується збереження себе в оцих середовищах російськомовних, звичайно, якийсь відсоток консервується, але він невеликий. Насправді, в багатьох випадках, і це видно, наприклад, по українських школах, які функціонують чи в Варшаві, чи в Кракові, чи в інших містах, є досить серйозний елемент українізації навіть серед тих, хто раніше завжди спілкувався російською мовою.І тут можна сказати, що Польща певним чином сприяє цій українізації. Є частина, звичайно, хто з російської переходить одразу на польську. Але ідентифікація себе українцем, саме за кордоном, вона в багатьох випадках якраз зумовлена тим, що ти перебуваєш в чужому середовищі і тобі треба себе якось ідентифікувати.Ніхто себе не намагається ідентифікувати з російськомовними українцями, а навпаки, стараються показати, що вони представляють тут Україну, представляють тут народ, який бореться. І, звичайно, саме успіхи нашої оборони, як би ми до цього не ставилися, але це успіхи з точки зору закордоння. Жодна країна не дозволила собі стільки боротися з переважаючим ворогом.Вона також певним чином відображається на національній гордості, на мобілізації внутрішній, на допомозі Україні, тому що давайте не забувати про те, що ті ж закордонні українці також є частиною великої української спільноти, яка допомагає Україні, яка скидається на дрони, скидається на допомогу в закупівлі різного обладнання, постачання гуманітарки.Тільки в одній Варшаві функціонує понад 20 організацій, які навзаєм допомагають, а також допомагають і фронту, і регіонам, допомагають в розвитку бізнесу. Тобто, це все-одно українське життя. І його треба розуміти, його треба підтримувати і, звичайно, протидіяти тим проросійським чи російським тенденціям. Адже російська пропаганда, російська дезінформація, російські спецслужби надзвичайно тут активні, і вони намагаються використати будь-які, навіть самі невинні дії для того, щоби розпалювати ворожнечу. От подивіться, будь ласка, на прем'єра Туска, який чітко написав, що ті самі російські агенти використовують ситуацію для того, щоби вбити клин між Україною і Польщею.Власне, напевно, найкращі тут ліки, щоби було важче ці клинки вбивати - це краща обізнаність, аби українці краще розуміли поляків. Мені не йдуть з голови слова Романа Вощука про те, що українці досить погано розуміють польську політику і досить погано розуміють польську історію.Ми закидаємо це полякам, але ми так само… ну, от ми зараз з вами розмовляємо, і, в принципі, вчора була, наприклад, річниця сумнозвісного наказу Єжова, за яким понад 100 000 поляків і польських офіцерів були розстріляні в 39-му році. Це цифри, які більше, ніж навіть офіційні, які стосуються Волинської трагедії.У нас днями буде річниця битви за Варшаву 1920 року, де вся українська армія, яка на той час лишалася, нехай вона була в складі трошки більше дивізії, але в повному складі воювала на боці Польщі, і зробила свій внесок у те чудо над Віслою, коли армія Будьонова була зупинена.Я абсолютно з вами згодний. Дивіться, на жаль, чомусь завжди і медіа, і політики звертають увагу тільки на складні сторінки історії. Звичайно, ми не повинні забувати про Волинську трагедію чи Волинську різанину, про яку говорять в Польщі, але другою стороною цієї медалі є також десятки тисяч вбитих українців, які загинули як на Волині і Галичині, так і на території сучасної Польщі. Це також наше завдання, повертати собі історичну пам'ять, вшановуючи тих, хто там загинув. Звичайно, не виправдовуючи злочини, вчинені проти поляків. Тому що шлях до примирення, він іде тільки через взаємне вибачення і через вшанування пам'яті тих, хто загинув. Тобто питання ексгумації, питання пошуків, які ми з листопада минулого року розпочали. Це тоді міністр закордонних справ Андрій Сибіга взяв на себе політичну відповідальність, відписав відповідну заяву з польським колегою. Через майже місяць почала роботу відповідна робоча група і ми вже мали в травні перші ексгумації в Тернопільській області. На сьогодні триває черговий етап ексгумації в Львові, де поховані солдати війська польського з 39-го року. Я маю надію, що у вересні, у жовтні максимум почнуться пошукові роботи тут, на території Польщі, де наша група також приїде проводити відповідні дії.На черзі відповідні дозволи на певні місця на території Волині. Тобто, це шлях, яким правильно іти. Оскільки ми розділяємо спільні європейські цінності, ми маємо вшанувати пам'ять тих, хто загинув і гідно їх поховати. Звичайно, це чутлива тема, але в нас багато сторінок спільної історичної пам'яті, які мають досить серйозний вплив взагалі на становлення і розвиток наших народів.Давайте згадаємо Грюнвальд, давайте згадаємо про Гадяцьку угоду, давайте згадаємо про битву над Оршею. Є дуже багато історичних фактів, згадаємо ту ж другу Річ Посполиту. Не все ж так було, не все будувалося на протистоянні. Були українські депутати в польському сеймі, була діяльність "Просвіти", тобто українське життя на території Республіки Польської зовсім по-іншому розвивалося, ніж на території Радянської України. Про це також треба говорити.Наприклад, один з позитивних факторів, який прив'язаний до нашого з вами університету, це те, що в 30-му році було засновано дипломатичні студії, для вчилися і українці, і поляки, і пізніше ставали відомими дипломатами. В цьому році ми якраз від визначаємо 95 років від започаткування цих студій, які були ще раніше, ніж у Віденській дипломатичній академії. Таких речей дуже багато.Ми зараз говоримо про Львівський національний університет, я так розумію. Так, так, так. Якщо ми говоримо про Чудо над Віслою, то на цьому тижні, 14 серпня, ми проводимо акцію, яка називається "Полум'я братерства", де вшановуємо пам'ять українських військових, які воювали поруч з польськими військовими. Тут є в Варшаві цвинтар, де похований якраз генерал Безручко і багато інших козаків і офіцерів армії УНР. Це надзвичайно позитивний елемент українсько-польської історії.Я також закликаю наших громадян долучитись до цієї акції на території України, підтримати акції проведення вшанування пам'яті на кладовищах, де поховані польські військовослужбовці, Не секрет, що і сьогодні багато поляків воюють за Україну. Це також показник того, що Україна не є сама і що загроза зі сходу, вона нас об'єднує.Є ідея, яку висловила міністерка освіти Польщі про те, що Україна і Польща могли би узгодити підручники з історії. І це, напевно, конструктивна ідея, але там були такі нотки, що Польща буде вимагати якогось свого трактування, наприклад, фігури постаті Бандери і діяльності УПА, ну і операцій, звичайно, які УПА проводили в 40-х роках на Волині.Дивіться, насправді, в нас різне трактування історії, і в тому є якраз демократичний підхід, що кожен має представляти свою позицію. Там, де є факти беззаперечних злочинів, ще раз повторюсь, їх треба засуджувати, щодо обох народів. Але ніхто не зможе Україні, тим паче Україні сьогодні, яка доволі мобілізована і захищає себе в збройний спосіб, диктувати умови формування історичної пам'яті.Ми готові дискутувати, ми запропонували для цього створити чи відновити діяльність форуму істориків. Ми запропонували відновити діяльність так званого громадського форуму чи форуму партнерства, який існував до 2019 року. Ми очікуємо також на відновлення діалогу між інститутами національної пам'яті. Оскільки в нас є новий голова, я сподіваюсь, що в Польщі також буде новий керівник, оскільки колишній керівник Польського інституту Національної пам'яті став президентом Польщі, пан Навроцький. І це якби відкритість української сторони до діалогу. Звичайно, ми комунікуємо також на рівні міністрів освіти. Нещодавно резонансу набув якраз лист пані міністерки, стосовно одного з підручників українських, де, на думку польської сторони, було некоректно висловлено щодо якраз оцієї Волинської трагедії.Тобто, це питання діалогу. У нас є одна група, яка давно пробує найти спільні точки дотику для формування цього підручника. Зараз, я думаю, настав час для того, щоби активізувати роботу і, можливо, певним чином змінити підходи до роботи цієї спільної групи.Це, до речі, добра практика, оскільки в Європейському Союзі багато країн між собою домовлялися про те, як вони подають спільну історію, даючи просто факти без трактовки, які пізніше вчитель історії викладає під тією чи іншою конотацією, в залежності від країни. Звичайно, ми можемо на таку співпрацю піти, і українська сторона декларує повну готовність до такої взаємодії.Ви знаєте, у нас понад 30 років існували різні комісії істориків і були дуже непогані діалоги, ще Кошматика, наприклад, професор Гуть наш і так далі. І здається, були якісь консенсусні рішення, були якісь заяви, зрештою, жести президентів, але воно якось не приводить до якогось результату. І ми, мені здається, в той час живемо, коли дуже важливо, щоби була якась дискусія.Умовно кажучи, один фільм Волинь міг змінити більше громадську думку, ніж, наприклад, десяток важливих наукових конференцій, які залишалися там, у вузькому колі посвячених. От як нам перервати це?Дивіться, давайте подивимося на історичну політику Польщі. У Польщі існує суспільний консенсус щодо історії чи її польського бачення історії, і це підтримується не тільки істориками чи політиками, це підтримується всім суспільством.Тобто є певний моноліт. Цей моноліт збудований на сформованому баченні, і для того, щоби довести свою ідею, ми також маємо сформувати свій моноліт. Давайте подивимося на нашу історичну думку. Ми ж до 14-го року до історії ставилися як до чогось другорядного.У нас тільки зараз публічна, чи, вірніше, така популярна історія набула популярності завдяки тому, що ми використовуємо YouTube, інші можливості запису. Ми тепер розповідаємо про історію людською мовою, а не за книжками тими тих істориків, які давно писали ще історію КПРС. Перепрошую, при всій повазі до наших відомих істориків.Нам на сьогодні потрібно, насамперед для себе виробити консенсус історичної думки в Україні, який буде трансмітований до суспільства. Як ми ставимося до історії Другої світової війни, як ми ставимося до таких постатей, як Бандера, Шухевич і інші лідери національно-визвольного руху, як ми їх називаємо, і як цю ідею презентувати на закордон.Тому що у нас виникає, насамперед, проблема всередині суспільства - відсутність єдиної думки чи узгодженого підходу до цих подій. Але це наш елемент становлення і наше розуміння, щоб без основ, без історії, без ідентичності, немає держави, немає майбутнього. Тому це наше базове завдання, з яким ми потім маємо виходити на комунікацію з партнерами, також презентуючи свій підхід.Бо навіть в Україні мало хто знає… хтось може чув про акцію Вісла, хоча це не була кривава акція, це було переселення. Але ніхто не знає, наприклад, про село Сагринь, чи про Павлокому, чи про Березівці. От я вам чесно скажу, я поїздив зараз по східній Польщі, і на декількох цвинтарях я знайшов десятки могил з моїм прізвищем, з прізвищем Боднар.Це означає, що там жили українці якісь, можливо не мої родичі безпосередні, але точно однофамільці, які загинули чи трагічно, чи поховані там в наслідок природньої смерті. Це показує про те, що історичну пам'ять треба зберігати і опікуватись нею. І це також завдання не тільки держави, але й суспільства. І з цим якраз оцей меседж про те, що ми маємо формувати свою історичну політику, яка базується на наших національних інтересах.Один з таких польських популяризаторів, власне, українського погляду на ті складні сторінки - це професор-емерит Казімєж Вуйцицький, який дуже часто, до речі, буває в Україні, допомагає, волонтерить, щось привозить для фронту. І він автор книжки "Історія ОУН-УПА для поляків". На жаль, немає українського перекладу, він може бути корисний для нас, тому що це був би також погляд поляка, власне, на нашу історію, але приязного дуже до українців. І він каже, що, можливо, одна з проблем, чому українцям важко буває донести свій погляд на історію, окрім того, що в поляків, очевидно, також є комплекс жертв, це те, що поляки не звикли сприймати українців модерною нацією.Це його слова, достатньо дипломатичні. Наскільки це є проблема, наскільки поляки мають позитивний погляд на Україну, враховуючи те, що вони справді подолали дуже великий шлях, там, де Україна, умовно кажучи, з 90-х була менш успішною?Ну, тут трошки не так. Дивіться, я коли їхав з попереднього місця роботи, з Анкари до Польщі, мені здавалося, що я їду в полум'я, на мінне поле. Насправді це приязна, дружня країна, з якою треба працювати і якій доводити свою позицію. Поважають, звичайно, сильних. А Україна сьогодні сильна. Якими би ми не були збомбардованими і знекровленими, ми все-одно маємо найкращу, найсильнішу армію, найновіші технології.  нас великий потенціал до співпраці і є що запропонувати, від зброї і технологій до якихось певних смарт-рішень. Наприклад, як функціонують місцеві органи влади, як функціонують школи в час війни, як ми формуємо міжнародну політику чи міжнародний погляд на триваючу російську агресію проти України. Тобто багато речей, які вже сьогодні, навіть з погляду Варшави, є доданою вартістю.Я ні разу не чув, щоб до мене, як до посла, чи до України, як держави, ставилися як до чогось другорядного чи менш вартісного. Навпаки, всі політики, от буквально всі, може, я не спілкувався там з Брауном і його оточенням, але всі політики, з якими я спілкувався, вони говорять, що захоплюються силою духу України, переживають за нашу оборону і хто чим може допомагає.От чесно, я ще не зустрів жодного політика, який би сказав, що в 22-му році або не їздив на кордон помагати біженцям, або не приймав вдома когось. При чому, це не просто одна-дві сім'ї, це десятки людей, які проходили через допомогу того чи іншого політичного діяча. Я вже не говорю про звичайних громадян. Тому нам самим не треба формувати собі комплекси. Ми зараз велика європейська держава, яка показує, яка змінює, по-перше, геополітику і показує приклад іншим. І це те, що я зараз пробую формувати тут, мовляв, беріть наш досвід і ставте собі на озброєння. Бо якщо ви інвестуєте в сьогоднішні танки чи гелікоптери, вам завтра вони будуть не потрібні, вони просто будуть знищені в перший день війни. А новочасні технології, виробництво, десь, не знаю, під землею там чи децентралізоване, це набагато ефективніший спосіб протидіяти переважаючому ворогу. А ворог, ми всі бачимо, для нас один - це Російська Федерація. Я стежу за настроями в соцмережах, коли заходить мова про якісь скандали з Польщею, чи якийсь зірваний прапор з якоїсь установи української, чи це розсипане збіжжя, наприклад, на кордоні, які зразу викликають гостру реакцію.І кожного разу я побоююся, знаєте, ви сказали про комплекс неповноцінності, меншовартості, це те, що точно описує наші стосунки колись, принаймні, з Російською Федерацією. Але мені здається, що комплекс меншої вартості має, умовно кажучи, аверс і реверс, дві сторони. І з одного боку, це підвищення когось іншого і применшення себе, а з іншого боку це заперечення власних недоліків і що може так само заважати змінюватися.І Польща в цьому сенсі для нас в принципі готовий приклад того, щоби наслідувати якісь практики добрі. ЦЕ країна, яка, з рештою, в п'ять разів збільшила ВВП, в дуже короткий термін провела успішні реформи і яка в цілому має подібну ментальність і подібну мову. Польська мова ближче до української, це визнають і поляки, і лінгвісти.Тим не менше, чи цей комплекс меншовартості не запрацює зараз в інший бік в стосунках з Польщею, коли українці будуть відкидати нового старшого брата з його порадами?А в нас не буде старшого брата. Україна сьогодні пережила такий стрес війни, що старших братів у нас навіть в Вашингтоні не було.Те, що ми мусимо сьогодні, в умовах важкої війни і пресингу з різних сторін знаходити рішення, це не означає, що ми будемо собі обирати патрона. Багато хто до нас буде приходити за порадами, за допомогою. І нам треба себе представити, як велику європейську державу, яка має що сказати, голос якої чутний в міжнародній спільноті, і суб'єктність якого ніхто не знецінює.Звичайно, для декого з польських політиків, можливо, це і грає роль, що тепер Київ комунікує напряму зі всіма столицями і так далі. Але це, мені здається, вже видима історія з 22-го року і ніхто цьому не дивується. Навпаки, нам не треба собі нав'язувати, знову ж таки, вже майже неіснуючого комплексу меншовартості, оскільки ми його побороли, вибиваючи росіян з-під Києва. Нам треба собі будувати своє місце в Європі. А воно, при розумній політиці досить суттєве і важливе. Давайте просто порахуємо, ким ми можемо бути в Європі з поляками, якими ми можемо бути самостійно в Європі. Тобто, якщо ви подивитесь на домінуючий в Європі тандем франко-німецький, він може бути, як-то кажуть, збалансований Україною і Польщею, навіть з простими голосами в Європарламенті.Я не говорю вже про якусь конкретну участь в прийнятті рішень, у вирішенні тих чи інших проблем геополітичного характеру і так далі. Тобто сьогодні нам важливо не втратити оцю додану вартість, яку ми набули під час війни, нашу суб'єктність і те, чим ми можемо зміцнити і Євросоюз, і НАТО: тобто військову і технологічну спроможність.І якщо ми це правильно використаємо, то наше місце в Європі гарантоване. Ми швидкими темпами зможемо модернізувати країну, як це зробили зробила Польща, як це зробили деякі інші країни, які пройшли досить швидкий шлях трансформації. Ми говоримо зараз про взаємовигідні економічні або інші стосунки, питання безпекові, це очевидно, це зрозуміло і це те, що підштовхує дві країни до співпраці. Якщо казати про культуру, українські громадяни воленс-ноленс можуть назвати якихось відомих акторів російських. Та ми, з рештою, починали з того, що велика кількість українців, очевидно, пішла на цього білоруського репера у Варшаві. І ви не розумієте для чого, я не розумію для чого. Питання в тому, що більшість українців взагалі не знають, наприклад, польських кінозірок чи телезірок, не цікавляться польською музикою.У мене навіть є відчуття, що цікавляться менше, ніж поляки, які все-таки ходили на концерти того самого Вакарчука чи інших українських гуртів, які успішні всі ті 30 років в Польщі. Чи не настав час трошки нам розвернутися також і культурно, і більше пізнати польського ніж російського в даному випадку.Дивіться, це взагалі відкритість на Європу. Тобто в нас це не тільки з Польщею. Але давайте подивимося на об'єктивну, на фактичну сторону справи. Якщо ви прийдете сьогодні, наприклад, до "Книгарні Є", там є велика кількість перекладів польської літератури, яку можна купити, почитати, зрозуміти, чим зараз живе сучасна Польща.Ті українці, які перебувають в Польщі, хочеш-не хочеш, як ви сказали, воленс-ноленс, слухають радіо, телебачення, де, звичайно, частини польської культури присутні, ходять до польських кінотеатрів. Велика кількість українських акторів і представників різних театрів, естради, також виступають в Польщі. І це не тільки українці, які ходять на їхні концерти, але це також і польські громадяни.Деякі виконавці є доволі успішними, наприклад наші театральні трупи. Є українські гурти, які приїжджають. Звичайно, можливо, я не до кінця можу зрозуміти, наприклад, чи подобається комусь польська естрада, але мені здається, що зараз ми трошки в односторонній позиції, оскільки до України мало хто може приїхати. Є там десятки, можливо, волонтерів, які на постійно їздять, які відчувають Україну, які не бояться, але все-таки маса європейців тримається осторонь через війну, а декому, можливо, прямо заборонено приїжджати до України, щоб презентувати себе. Я сподіваюсь, що ця ситуація серйозно зміниться після війни, і оце взаємне культурне проникнення, воно якраз матиме двосторонній рух, аби Україна більше відчувала Європу. Європа, мені здається, вже доволі добре пізнала українську культуру, українську естраду. І, звичайно, наше завдання, як дипломатії, також формувати і українську мову, і українські культурні надбання, і вплив, і вклад України в світову культурну спадщину. От, власне, повертаючись до проблем українців в Польщі, до громади української в Польщі, точніше. Ми згадували чоловіків молодих, які прийшли на концерт, але величезна кількість громади, це є жінки, це є діти, які ходять до польських шкіл. Віднедавна вони мусять обов'язково ходити на заняття польською мовою, і завжди є питання: якщо дитина розмовляла російською мовою і мова також спілкування в родині, а також є обов'язково польська, чи вона мусить ще тягнути українську мов? Я маю особисто кілька прикладів, коли українськомовні діти, не тільки, до речі, у Польщі - це проблема і в Австрії, і в Німеччині, потрапляючи в українські ніби класи, змушені переходити на російську, вчити російську деколи навіть. Просто тому, що є тиск оточення, навколо всі розмовляють російською. Чи це є проблема і як можна на неї впливати? Чи ви як посол з цим стикаєтеся? Насправді, з російською мовою тут менше проблем. На сьогодні десь приблизно 148 000 дітей входить до польських шкіл українських. В основному вони навчаються польською мовою, бо це польська система освіти. Є десятки шкіл, зокрема в Варшаві є 10 шкіл українських, де хтось функціонує виключно на українській програмі, всі предмети викладаються українською мовою. Є школи, які зараз, після введення минулого року закону про обов'язковий шкільний обов'язок, мають партнерські школи польські і вони інтегруються. Фактично, це білінгвальна система українсько-польська: вони мають дві частини програми, і українську, і польську.І є частина виключно українських шкіл, які створені для української громади. Це для української меншини, це польські державні школи, які фінансуються з польського державного бюджету. Це чотири школи, де все викладання ведеться українською мовою з відповідними викладачами і програмним забезпеченням. Звичайно, проблем багато. Як в кожному суспільстві, яке приймає іноземців, перша проблема, звичайно, мовна. Діти, які йдуть до польської школи, вони стикаються, насамперед, з мовним бар'єром, який, в принципі, доволі швидко долається. Є деякі випадки булінгу, але, як правило, батьки дають собі раду разом з дітьми, як реагувати в тій чи іншій ситуації. Бувають, що переводять до інших шкіл або до українських шкіл, але здебільшого знаходять шляхи вирішення комунікації з іншими дітьми, з викладачами чи вчителями, з керівництвом шкіл.Зараз, наприклад, ми допомогли одному з наших професорів розробити програму викладання української мови як другої іноземної і, відповідно до польського законодавства, можна впроваджувати цю мову на вимогу батьків. Якщо певний процент батьків висловлює таке прохання, то дирекція школи мала би позитивно розглядати такі звернення і впроваджувати вивчення української мови як предмету, як другої іноземної.Це елемент збереження української ідентичності. Окрім того, є так звані суботні школи або позашкільні пункти навчання мови, які також використовуються досить сильно, як для меншини, так і для біженців, назвемо це так, розділимо. Для того, щоби вивчати і не забувати мову, вивчати основи літератури та україністики.Далі, якщо підемо до університетів, то ми зараз працюємо над тим, щоб сформувати чи залучити, вірніше, польські університети до коаліції українознавчих студій, які були засновані за ініціативою першої леді Олени Зеленської. І зараз вже є попередня згода шести навчальних закладів.Поки ми ще з ними угоди не підписали, не буду їх називати, але ми працюємо з ними, щоб ті заклади, Інститут україністики, кафедри, окремі викладачі, які викладають українську мову, вони якраз були тим балансом традиційній русистиці, традиційній славістиці, які певним чином займали свої ніші взагалі в європейських університетах, не тільки в Польщі.Ну і давайте подивимося на Польщу, як на країну, яка, скажемо так, не завжди толерує російськість і має певні свої історичні підстави для цього, щоб не допускати посилення російських впливів в своєму середовищі. Тому тут якраз проблем з російською мовою менше.Навіть є зворотня історія, коли деякі діти, які приїжджають з сходу України, відчувають певний пресинг з боку українськомовних дітей, тому це також треба враховувати, але, звичайно, це ці питання долаються шляхом діалогу. Діти повернуться в Україну? Що для цього треба? Якщо ви запитаєте біженців, то більш ніж 70% кажуть, що хочуть повернутися.Тому що більшість з них залишили частини сімей вдома, тобто батьки, як правило, або на фронті, або залишились в Україні, працюють чи займаються волонтерством. У доброї частини є, звичайно, житло, є колишня робота чи там бізнес якийсь.Мені здається, що тут та частина біженців набула певного додаткового досвіду і я не виключаю, що це зворотнє повернення до України якраз-таки буде з доданою вартістю, оскільки багато хто стикнувся з формами і методами функціонування держави, які у нас також треба буде запровадити.Тобто, деякі речі ми можемо запропонувати: візьміть навіть "Дію" чи будь-який інший застосунок, які є в нас доволі прогресивними, але, наприклад, у питанні функціонування державних установ нам треба багато чому у поляків ще вчитися. 

Завдяки космічному телескопу Габбл астрономи отримали найдетальніше зображення міжзоряного об’єкта 3I/ATLAS. На фото чітко видно її кому, наповнену пиловими частинками, а також перші натяки на формування хвоста, тобто всі характерні ознаки комети. Щоб дізнатись останні новини, слідкуйте за нашим каналом Google News онлайн або через застосунок. Втім, 3I/ATLAS не звичайна комета. Її відкрили 1 липня […] Post Телескоп Габбл зробив найчіткіший знімок міжзоряної комети 3I/ATLAS at Root-Nation.com.

Про це пише РАР."Це не вперше, коли я як прем’єр слухаю виступ президента (...), у якому чітко видно прагнення заволодіти повноваженнями, які згідно з польською політичною системою належать прем’єру та уряду", – заявив Туск.Водночас він сподівається, що часом "досить конфронтаційний" тон Навроцького не матиме "практичних наслідків"."Але якщо потрібно буде, ми твердо стоятимемо як охоронці конституції та правил", – додав премʼєр, підкресливши, що польська конституція є "однозначною".За його словами, він слухав промову Навроцького "спокійно й з надією, що в таких ключових питаннях, як безпека, польська армія, буде простір для співпраці". "Він має бути, тут іншого виходу немає… Він швидко звикне до реальної ситуації в Польщі", – резюмував Туск.У середу, 6 серпня, Кароль Навроцький склав присягу президента Польщі й виступив з промовою щодо планів на посаді.

Тому народні месники з битами йдуть "визволяти" своїх друзів і родичів від повісток. А молоді люди, які були високооплачуваними політичними блогерами, з-за кордону закликають людей нападати на ТЦК та називають реальних ухилянтів "героями з мʼякою формою опору системі". Моє улюблене серед цього потоку маніпуляцій та підбурювання — заклики до "організаторів" картонних протестів вийти та показати кузькіну мать і державі, і армії в цілому. Що ж, розберімось до ладу. Майже одночасно в різних точках України стались надзвичайні та загрозливі події. У селі Бузьке на Миколаївщині місцеві чоловіки з битвами та металевими трубами напали на військовослужбовців ТЦК, коли ті проводили оповіщення про мобілізацію.У славному місті Вінниця виник конфлікт між працівниками Територіального центру комплектування та соціальної підтримки й місцевими жителями. Десятки людей штурмували стадіон, на якому перебували мобілізовані — при чому серед тилових штурмовиків явно були цілком здорові та придатні особи. Деяких особливо буйних поліція таки розшукала і їх відправили під домашній арешт — але чи довго так протримається наш власний фронт? З огляду на те що Путін не втрачає надію десь та проламати нашу передову та захопити місто-друге перед тим, як сідати за стіл переговорів. Читайте також: Напади на ТЦК: Зеленський має захистити військовихПочнемо з того, що комунікацію притомної мобілізації провалили ще в кінці 2022 року, коли стало очевидно, що добровольці не гумові, а мобілізація через "не хочу, але треба" — таки буде. Тоді, на тлі успіхів на Харківщині та Херсонщині, багато хто втратив голову і здоровий глузд, бо була свята віра, що перемогу здобудуть як не банки з квашениною, так гавкучий пес Патрон, або ж чашка з лицем тодішнього національного заспокійливого — Арестовича. Якщо уже бути прискіпливим, то за мобілізацію у нас відповідають не ТЦК. Вони формують оповіщення та рахують те, що підпало під нову хвилю. А от мобілізацією як такою — її формою та змістом займається держава. Чи намагались наші державники хоч якось налагодити систему більш-менш справедливої мобілізації за ці роки? Ідеї жеребкування — одразу затаврували та обплювали, питання термінів служби намертво зависло у повітрі. А лайфхак, яким користувались у минулі часи світових воєн, — мобілізація за лотереєю піддав сумніву сам президент і Верховний Головнокомандувач Володимир Зеленський. Зацитую його відповідь на пряме питання в інтерв'ю колумністці американського видання The Philadelphia Inquirer Труді Рубін від червня 2024 року, коли вона зауважила, що подібна форма активно практикувалась свого часу у США: "Я вважаю, що це не дуже етично щодо тих, хто на фронті вже і не дуже справедливо, якщо чесно, для всіх. Ця лотерейна історія була в США, але це була війна не на вашій території й не за існування США. Це не екзистенційний виклик, це інші речі. Україна бореться за виживання. І там, де стоїть "вижити" і "лотерея" — у мене немає знаку "дорівнює", більше знаків питання". Тож це питання залишилось невирішеним, переродилося у недавнє "військові будуть воювати до перемоги" — без уточнення, хто ж їх замінить, якщо вони будуть двохсоті або трьохсоті. Коли ми говоримо про комунікацію проблем мобілізації, тут чітко видно одну проблему — нашими стратегічними меседжами займаються профнепридатні особи, які навряд чи виходили на ближній ринок послухати голос народу. А ще ці люди категорично не хочуть приносити керівникам погані новини та банальне — просто якісно працювати. Так виникає соціальний розрив, коли низи варяться у своїх проблемах, і там наростає злість через те, що "почую кожного" — вкотре не спрацювало. А верхи — тішаться ілюзіями, що війна все спише. І корупцію, і броні від війни для хатньої обслуги. Саме тому останніми днями так широко зайшов соціальний ролик "А мій в Азові". Там нарешті показали ці соціальне тертя і несправедливість, коли хтось живе своє краще життя, а інший переформатовує його під потреби військового в сімʼї. І що там казати — другий варіант виснажує, ставить банальні життєві радості на "stop", без надії, що це ще буде колись. Читайте також: Напади на ТЦК: не забуваємо, хто у нас справжній ворогПрезидент та його свита, або той же супердорогий єдиний телемарафон могли б вийти й засудити напади з металевими трубами на ТЦК. Утім всі ми розуміємо, що в чаді підготовки до виборів ніхто не буде жертвувати тими, хто скоріше дійде до виборчих дільниць за тих, хто на самому краю ЛБЗ під Покровськом. Тому реальних ухилянтів будуть леліяти, обіцяти швидкий мир, ще і гречку опісля принесуть — цифрову або крупами. Але як же ставитись до цих актів "народного месництва" на Миколаївщині та у Вінниці? Згадуємо весну 2014 року, коли російсько-українська війна набирала обертів на Донбасі. Тоді організовані групи молодих та придатних чоловіків зупиняли колони української бронетехніки, яка прямувала розбиратися з "ополченцями Гіркіна". "Глуши танк. Глуши! Никак танки не хотят успокоиться. Вы в кого стрелять хотите? В свой же народ?"В інтернеті не бракує хронік, як то було. Інколи хочеться запитати: де ці мужні захисники Донбасу з відео? Гниють в сирій землі, бо згодом їх мобілізували до "армії "ДНР" або ж вчасно зметикували й втекли кудись до Німеччини під виглядом біженців з Донбасу? Спочатку ти зупиняєш 25-ту окрему повітряно-десантну бригаду, обпльовуєш її й забираєш зброю. Кажеш, що ти не хочеш, аби тут стріляли свої — і тому з часом туди з легкістю заходять зайди під чужим прапором. Раніше у тому ж Донецьку все було чудово — співи Бейонсе на стадіоні та розкішний аеропорт. Місто регулярно очолювало рейтинги найбагатших міст України та могло позмагатися понтами з самим Києвом. Утім — заклики "глушить танки" і "надо просто перестать стрелять" перетворили нинішній Донецьк на люту клоаку, де за щастя мати прозору воду в крані та ходити в туалет "по-великому" без "кульочка".І поки Вінниця тішиться в ілюзіях, що до них не прийдуть росіяни, бо вони начебто далеко, — Миколаївщина мала б згадати весну 2022 року. І що б було, якби не рішуча оборона генерала Дмитра Марченка. Цілком можливо, що тих чоловіків з трубами та битами уже б ніхто не питав — і вони б нині звільняли якусь Курщину чи Лиман як нікчемне мʼясо в російському пікселі. Спеціально для ЕспресоПро авторку: Марина Данилюк-Ярмолаєва, журналісткаРедакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Інсайдер Kosutami опублікував нове фото, яке демонструє акумулятор для майбутнього iPhone 17 Air. Найбільше уваги привертає товщина цієї батареї – вона становить лише близько 3 міліметрів. На знімку чітко видно, що елемент настільки тонкий, що здається, ніби ним можна різати папір. Це ще раз підтверджує чутки про те, що iPhone 17 Air стане надзвичайно тонким […] Запис iPhone 17 Air отримає дуже тонкий акумулятор спершу з'явиться на iTechua - Новини про смартфони, гаджети і різні девайси.

На фронті в Україні українські безпілотники фіксують численні випадки, коли російські військові вбивають поранених товаришів, замість того щоб надати їм допомогу. Згідно з аналізом військового оглядача Юліана Репке, російські солдати часто свідомо добивають своїх поранених побратимів, якщо ті не здатні самостійно повернутися на позицію, повідомляє Bild. "Поранених на передовій росіяни не транспортують до медичних пунктів. Їх добивають прикладами або розстрілюють. Це чітко видно на відео, отриманих із безпілотників", - заявив Репке. Журналіст вивчив низку записів, на яких помітно, як один із солдатів розбив голову пораненому прикладом гвинтівки. "Він просто перейшов через тіло убитого і пішов далі", - прокоментував оглядач. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Нове перехоплення від ГУР: російський командир погрожує підлеглим за відмову йти на штурм На багатьох інших відео, зокрема від жовтня 2024 року та березня 2025 року, зафіксовано аналогічні дії. У більшості випадків солдати були поранені раніше під час боїв. На одному з відео видно, як легко поранений російський солдат намагається повернутися, але його все одно добивають. Такі дії пояснюються повною відсутністю організованої евакуації в підрозділах російських штурмовиків, що діють в Україні. Як пояснив один із українських військових, який нині перебуває в Донецькій області, у росіян не передбачено рятувального ланцюга. "Для них існує лише один напрям. Вони або виконують завдання, або гинуть. Якщо ми їх ранимо, вижити можна тільки в разі самостійного повернення. Інакше - або вмирають у підвалах від втрати крові, або їх добивають свої ж", - сказав український офіцер, який побажав залишитися неназваним. Юліан Репке проводить паралелі з подіями Другої світової. У ті часи радянські загороджувальні загони, за наказами диктатора Йосипа Сталіна, так само ліквідовували поранених. Відомі також випадки вбивств "з милосердя" у вермахті та військах СС, коли евакуація була неможливою, а смерть - неминучою. Російські військовослужбовці доволі часто через небажання воювати проти України вдаються до різних дій щодо самих себе. Один із них наклав на себе руки після наказу йти на війну. У перехопленій українськими розвідниками розмові росіянка розповідає щодо самогубства військовослужбовця армії окупантів. Чоловік наклав на себе руки після наказу відправити його у зону бойових дій. З її слів, він служив на Камчатці.

Згідно з недавнім витоком від відомого інсайдера Евана Бласса, компанія Google планує розширити колірну гаму бездротових навушників Pixel Buds Pro 2, додавши новий варіант під назвою «Місячний камінь» (Moonstone). Інформація стала доступною завдяки опублікованим у мережі офіційним прес-рендерам майбутніх пристроїв Google. На зображеннях чітко видно навушники Pixel Buds Pro 2 у новій колірній варіації, яка [...]

У чат-рулетці спілкування це елемент шоу Передбачав, що Віталій Дрібниця відтермінує наше інтерв'ю у зв'язку з нічним рашистським прильотом на Білу Церкву 23 червня. Але він дотримався домовленості. Його автівка спізнилася лише на 5 хвилин. Він перепрошує. Спілкуємося в бібліотеці №5 Білої Церкви, де незабаром планується його зустріч із читачами й глядачами Нині ви найвідоміший у світі білоцерківець. Як використовуєте славу в побуті та роботі?  У роботі, в широкому сенсі цього слова, популярність більше допомагає. У побуті, звичайно, трохи заважає. Буває, поспішаю і маю свої плани, а люди ловлять за руку. Домашні вже звикли до цієї слави. Додому, дякувати Богу, фотографуватися не приходять. А на вулиці так. Хто мав найбільший вплив на формування вашої особистості?  Батько. Найкращий батько у світі й найкраща людина, яку я знав. Він закохав всю нашу родину в образотворче мистецтво, хоча сам був технарем, але з дитинства вирізнявся хистом до малювання. Під його впливом я закінчив художню школу й малював замолоду. За час служби в Чехословаччині оформив із чотири ленінські кімнати. Це допомагало косити в деяких речах. Після школи ви вступили на механіко-машинобудівний факультет Криворізького гірничорудного інституту. А після армії зрозуміли, що це не ваше. Наскільки шкодить економіці масовий неправильний вибір фаху школярами під впливом батьків і друзів?  Світовий досвід свідчить, що багато випускників вузів за спеціальністю не працює. І це нормально. Сучасне життя вимагає не стільки навчання, як було за радянських часів, скільки вміння постійно змінювати себе. Ми маємо підлаштовуватися під цей світ, щоб не перебувати на його задвірках. Треба попасти в мейнстрим, а не тягнути ярмо. У нас багато хто не хоче вчитись і не вміє. Школа має показати, як можна й перенавчатися. Учителю треба й самому постійно розвиватися. Оформив із чотири ленінські кімнати Учителям притаманна й виховна функція. Як виховати громадянина України, адже війна засвідчила, що немало людей позбавлено національної свідомості?  Важливо, щоб у школі було більше годин історії. Треба розуміти, що педагоги не є першими агентами впливу на дитину. Основними операторами її виховання є сім'я і оточення. Ми можемо допомогти з вихованням, але змінити стереотипи родини не вдасться. Суспільство має вимагати від держави шанобливого ставлення до учительської професії й забезпечити матеріальну підтримку. Цю професія знецінено. У мене була вища категорія і стаж понад 20 років, я вчитель-методист, а отримував 13 тисяч. За недавнім опитуванням, у побуті українською мовою користуються від 54% громадян. Як ви перейшли на українську?  Мої бабусі й дідусі говорили українською, а батьки переважно російською. У ті часи можна було подати заяву у школу й дитину звільняли від уроків української мови й літератури. Мої батьки, на щастя, такої заяви не подали. У мене були прекрасні вчителі. Але говорив я російською, бо дитсадок, школа, побут були російськомовні. У педінституті частина студентів була українськомовна. Я вчився в часи горбачовської перебудови й уже з другого-третього курсу викладачі стали питати, якою мовою викладати. Весь курс ревів, що лише українською. У Vox Veritatis дивуєте пам'яттю. Це від природи чи завдяки спеціальній техніці?  Пам'ять це набуте у вузі, бо у школі було проблемою вивчити вірш. У радянській системі вищої освіти вимагали не стільки практичних знань, скільки їх обсягу. ­Матеріал був перевантажений фактами й датами. Сучасна концепція "Нової української школи" від цього відходить. Дитину орієнтують на розвиток, розуміння, пошук матеріалів, а не завчання. Ви стали еталоном терплячості й толерантності в чат-рулетці. Це надбання характеру чи вимоги діяльності?  Я сам достатньо спокійна людина український характер: не чіпай мене і я нікого не зачеплю. І звичайно, професія вплинула. Криками нічого не досягнеш. Мені пощастило в тому, що я 10 років пропрацював у спеціалізованих педагогічних класах. Складно було, коли потрапляв у звичайні. А потім я викладав у педагогічному коледжі, де діти теж були вмотивовані. На жаль, важка хвороба виштовхнула мене із системи педагогіки. Але в мене не було ніяких сентиментів з приводу покинутості. Я доволі швидко переорієнтувався на блогерство. У чат-рулетці спілкування це елемент шоу. Я прекрасно розумію, що кричати й гарячкувати ні до чого. Мені треба врівноважено та спокійно пояснити елементарні речі українцям. Не росіянам. Проковтнути нас частково можливо, проте перетравити ні Під час повномасштабного вторгнення ви успішно спростовуєте ворожі наративи. Чи відчуваєте ефективність роботи в ютубі?  Так. За відгуками в соціальних мережах і на вулиці. У мене глядачі переважно віком 40 плюс. Вони часто кажуть: ми не цікавилися історією у школі, бо там ­по-­іншому її викладали й сенс був інший. Люди стали читати книжки, які рекомендую. Як педагог з історії я добре спрацював у масштабі ютубу. Кого з тих всесвітньовідомих особистостей, яких привласнив "русский мир", ви відстоюєте як українське гуманітарне надбання?  Народитися в Україні ще не значить бути українцем, який відчуває, знає і поважає українську культуру, що довгий час була колоніальна в межах імперій. У такій ситуації існує три види культур: національна, імперська та змішана креольська. Класичний приклад ­Гоголь, для якого існували й кацапщина, й гетьманщина, про що він писав Максимовичу. Перша версія "Тараса Бульби" була чітко проукраїнська. Академік Вернадський українець за народженням, проте він достатньо негативно ставився до Української Держави гетьмана Павла Скоропадського, хоч очолював Академію наук, яку організував гетьман. Або, наприклад, інженер Ігор Сікорський, який був поляк. Булгаков ніс у своїй творчості антиукраїнські, імперські сенси в "Білій гвардії" і у своїй публіцистиці. Хоча "Майстер і Маргарита", на мою думку, антитоталітарний роман. Ми не маємо забороняти читати Булгакова вдома й у бібліотеках, де має бути все. А шкільна програма повинна бути національна за духом. На захоплених територіях Росія формує з дітей і дорослих манкуртів і малоросів, відправляє їх воювати проти ЗСУ. Як запобігти людським втратам?  СРСР був набагато тоталітарніший за сучасну Росію, але української свідомості не знищили. Україна перевиховувала навіть більшовиків. Є приклад болгарина Християна Раковського, який очолив перший український совітський уряд. Він не знав України, а коли пожив тут, став проукраїнським. Перше покоління під совітами не підтримало радянської влади й чинило опір. Під час Другої світової війни воно пішло до УПА або навіть воювало на боці гітлерівського вермахту. Вони ще пам'ятали, що під час Першої світової німці на захоплених територіях поводили себе доволі коректно. А друге покоління українців, яке вже виросло за совітської влади, з дитячих садочків і шкіл всотувало совітський наратив, бо іншого практично не знало. Соціологи кажуть про специфіку третього покоління. Воно, як правило, може повернутися до коренів дідів і бабів і не підтримати своїх совітизованих батьків. Нині росіяни намагаються знищити українців фізично. Проковтнути нас частково можливо, проте перетравити ні. Ми великий народ, захопити й переформатувати під "русский мир" нас не вдасться. Чи можлива "дерашизація" Росії після путіна-капутіна на звільнених територіях?  Є приклад денацифікації Німеччини після Другої світової. Ні в Західній, ні у Східній Німеччині вона не пройшла так, як планувалося. Нам доведеться жити з людьми, отруєними російською пропагандою, але воєнні злочинці повинні сидіти в тюрмі. А людей, які не розуміли ситуації, не розстрілювати ж. У Федеративній Республіці Німеччина спочатку вигнали з державних установ усіх, хто працював за часів Гітлера, а через декілька років повернули, бо не було звідки брати службовців. Що треба, щоб наука історія не перетворювалася на актуальну ідеологію?  Тут спектр коливається від ототожнення історії з художньою літературою до повного розуміння, що історія прикладна наука. У ній неможливий експеримент, а всі інші компоненти науки вона має. Історія працює з писемними джерелами, але в джерелі вже присутня точка зору автора. Історик працює з певними міфами, закладеними в джерела. Історики можуть будувати різні концепції на основі тих самих джерел. Головне, щоб не брехали свідомо, що є в російській історіографії. У будь-якої науки на меті має бути досягнення істини. Назвіть найвизначніших діячів в історії України.  Володимир Святославич відомий як Володимир Великий. Він заклав засади християнської цивілізації на території сучасної України. Джерела не кажуть про щось точне, в "Повісті минулих літ" про нього лише п'ять-шість коротких розповідей. Богдан Хмельницький. Ним закладено ранньомодерну українську державність. Хоча ставлення до нього не­однозначне. Але однозначність це ознака тоталітарної держави. Іван Мазепа. Він намагався в умовах, коли українська державність йшла до занепаду, вирвати незалежність для України. Нам доведеться жити з людьми, отруєними російською пропагандою Діячі Центральної Ради, хай які вони були від федераліста Грушевського до самостійника Міхновського. Ми, на мою думку, недооцінюємо Симона Петлюру. Він півтора року воював за незалежність України, не уникаючи помилок. Важко визначити національного лідера в системі совітської влади. Можливо, В'ячеслав Чорновіл. З ним на чолі України був шанс піти шляхом Східної Європи, як із Валенсою в Польщі чи Гавелом у Чехії. Хоча наше населення було масово просовітським і Чорновола не вибрали б. Проте він став одним із тригерів становлення незалежності. У вашому рейтингу нема засновника Білої Церкви Ярослава Мудрого. Проросійські історики визнали його кульгавим, а сучасники-варяги називали скупим. Він напередодні татаро-монгольської навали роздав Русь синам у наділи, чим ослабив її.  Він людина Середньовіччя, яка мислила не так, як ми. Кульгав він, бо печенізька стріла поцілила в ногу. Так, він був жорстокий, що було нормально для тих часів. І оцінювати його за лекалами ХХІ століття неправильно. Він не роздавав земель. Після його смерті сини поділили державу. Не треба використовувати російську схему про централізовану руську державу на чолі з Ярославом Мудрим. Це була різношерста багатоетнічна держава, знана в Європі. Співвласником держави був увесь клан умовних Рюриковичів, а найімовірніше, Ігоровичів, бо Ігор реальна історична особа на відміну від Рюрика. Про що я не спитав?  Над якими темами працюю для блогу. Нині в РФ виходить 20-томне академічне видання про історію Росії. Уже вийшов 12-й том. Голова редколегії Микола Патрушев, який був директором ФСБ Росії у 19992008 роках. Академічна російська наука лягла під владу, що добре видно в цій роботі. Орієнтовно протягом року я це проаналізую і покажу.

Натомість це додало ентузіазму українській стороні, оскільки крім довгоочікуваних нових санкцій, Трамп пообіцяв і співпрацю у військовій допомозі, зокрема, з ЗРК Patriot. Загалом вперше під час свого президентства він зайняв найбільш проукраїнську позицію, хоча сам це й заперечує, бо й далі хоче бути нейтральним задля "досягнення миру". Еспресо пояснить, що стоїть за цими заявами та чи варто очікувати зрушень наприкінці серпня, коли мине 50 днів, які Трамп дав Путіну.Передумови ультиматумуЗ поверненням до президентського крісла Трамп неодноразово заявляв про намір швидко завершити війну в Україні, спираючись на свою репутацію "генія з укладання угод". Ще під час передвиборчої кампанії він обіцяв зупинити війну "за 24 години", хоча згодом його команда скоригувала цей термін до 100 днів. За цей час Вашингтон відновив переговори з росіянами та навіть пообіцяв їм не лише зупинити вступ України в НАТО, але й визнати Крим російським. Все, щоб зупинити війну Кремля. Натомість росіяни продовжили говорили ультиматумами, вимагаючи, фактично, капітуляції України і не готові шукати компромісів. У підсумку Дональд Трамп почав все більше натякати, що не задоволений Путіним і кілька разів давав йому 2-3 тижні, кажучи, подивимося, що буде далі. А далі час минав, росіяни продовжували регулярно атакувати українські цивільні міста та вбивати людей. Столиця пережила кілька найбільших повітряних атак з початку війни, до того ж запаси українського ППО почали вичерпуватися, насамперед до Patriot, які поставляють американці. Єдиним видимим результатом стало відновлення прямих мирних переговорів між Україною та РФ у Туреччині, які хоч не завершили військових дій, однак принесли багато обмінів, що дозволило понад 1000 українським військовим повернутися додому з полону. Тож липень став переломним у сприйнятті Трампа того, що гарними словами не вдасться зупинити путінську агресію. Адже, як сам сказав президент США, він кілька разів "чудово говорив" з Путіним, а потім той одразу віддавав накази робити масові атаки по українських містах та селах. Трамп також зізнався, що його дружина Меланія вплинула на нього, кажучи, що Росія продовжує бомбити Україну. Загалом лідер США почав відзначати ірраціональну позицію Путіна, не розуміючи його нав’язливої думки пов’язаної з демонтажем самостійної української державності та небажанням укладати вигідну угоду. Можливо, що ключовим моментом, що передував трампівському ультиматуму, стала крайня телефонна розмова між Трампом і Путіним 3 липня. Як зауважив професор Мангеттенського університету Ігор Айзенберг в етері Еспресо, саме тоді Трамп образився на Путіна, бо той ніяк не хоче йти на будь-які поступки, а продовжує говорити мовою зброї. За даними Axios, під час цієї розмови Путін нібито повідомив Трампа про плани Росії завершити окупацію чотирьох регіонів України протягом 60 днів. Через десять днів після цієї розмови, 14 липня, Трамп виступив на пресконференції разом із генеральним секретарем НАТО Марком Рютте, де й оголосив про 50-денний дедлайн. Тобто фактично цей термін дає Путіну можливість завершити запланований наступ, оскільки 50 днів від 14 липня збігаються з 60-денним періодом, озвученим Путіним. Як кажуть у CNN РФ може почати свій великий літній наступ уже за кілька днів чи тижнів і він буде націлений на три важливі міста сходу України – Покровськ, Костянтинівку і Куп’янськ.З іншого боку, Кремль вже 3,5 роки намагається захопити повністю ту ж Донецьку область, але поки платить величезну ціну за свої дії, втрачаючи щодня понад тисячу солдат та велике число техніки. За підрахунками аналітиків, з такими темпами росіянами треба понад 70-80 років, щоб повністю окупувати Україну. Тому деякі експерти припускають, що Трамп вирішив знову довіритися обіцянкам Путіна, мовляв, тобі треба ще 60 днів, добре, але після поговоримо серйозно. У чому суть ультиматуму фото: Getty ImagesУльтиматум Трампа передбачає, що Росія має припинити бойові дії та укласти мирну угоду з Україною на умовах, які, за словами Трампа, будуть "справедливими". Якщо цього не станеться, тоді США запровадять вторинні мита у розмірі 100% на товари та послуги країн, які купують російську нафту і газ (Китай, Бразилія, Індія та інші країни). На думку Вашингтону, це може мати значний економічний вплив на Росію, яка значною мірою залежить від експорту енергоносіїв."Санкції будуть дуже, дуже потужними та дуже поганими для країн, що беруть участь, і я сподіваюся, що нам не доведеться смикати за цю нитку, побачимо", - прокоментував Трамп у традиційній для себе манері.А сенатор-республіканець Ліндсі Грем ще яскравіше висловився, що Трамп "збирається надерти дупу Путіну". Однак зміст "справедливої угоди" між Україною та Росією досі залишається нечітким. Трамп раніше заявляв, що його втручання нібито змусило Путіна відмовитися від амбіцій захопити всю Україну, але конкретні умови угоди не повідомлялися публічно. Тому деякі критики припускають, що насправді цей ультиматум може бути лише бажанням Трампа зберегти обличчя після невдалих спроб швидкого завершення війни. Відповідно, нова риторика Трампа щодо України – швидше імітація підтримки, відзначає Foreign Policy. Адже 50 днів – це багато і, по суті, сприймається Росією як продовження її "вікна можливостей" для ескалації бойових дій, щоб покращити свої позиції перед реальними переговорами, які можуть відбутися в кінці року. За цей час Путін може захопити ще більше територій, щоб ускладнити мирний процес. Крім того, ультиматум Трампа не містить чітких механізмів примусу, окрім економічних санкцій, що викликає сумніви в його ефективності. Адже Росія вже роками живе з найбільшим числом санкцій у світі, однак навчилася їх обходити. Яка реакція КремляУ Росії відреагували на ультиматум із демонстративною байдужістю. Заступник голови Ради безпеки РФ Дмитро Медведєв назвав заяву Трампа "театральною" і заявив, що Росія не реагуватиме на такі погрози. Це відповідає попередній риториці російських посадовців, які ігнорують всі західні ультиматуми та наполягають на власних умовах.А міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров заявив, що Європейський Союз "намагається втягнути США у вир санкцій", але відкинув погрозу Трампа як черговий ультиматум. "П’ятдесят днів – раніше це було 24 години; раніше це було 100 днів; ми все це пережили. Проти нас вже запроваджено безпрецедентну кількість санкцій. Ми справляємося. Я не сумніваюся, що ми впораємося", – сказав він. У BBC відзначили, що фондова біржа в Москві навіть піднялася на 2,7% після ультиматуму Трампа, бо "Росія готувалася до ще жорсткіших санкцій з боку президента Трампа". Переваги покращення відносин зі США поступаються максималістським воєнним цілям Путіна, кажуть у The Guardian. "Володимир Путін, схоже, не збентежився першим відчутним розривом Дональда Трампа з Москвою – ознака, як кажуть аналітики та кремлівські інсайдери, що російський лідер давно очікував погіршення відносин після очевидного покращення на початку другого терміну Трампа", – пишуть у виданні. Як відреагували у ЄС та УкраїніВолодимир Зеленський та Дональд Трамп, фото: gettyimagesУльтиматум Трампа викликав скепсис не лише в Москві, але й в Києві та західних союзників України. Європейські лідери вважають його недостатньо жорстким. Адже вони побоюються, що 50-денний період може дати Росії час для перегрупування сил, а не для реального припинення війни. "Дуже позитивно, що президент Трамп займає тверду позицію щодо Росії. З іншого боку, 50 днів – це дуже довгий термін, якщо ми бачимо, що вони щодня вбивають мирних жителів", - заявила представниця Євросоюзу з питань закордонних справ Кая Каллас.Президент України Володимир Зеленський також висловив стурбованість, зазначивши, що кожен із 50 днів може принести додаткові руйнування та втрати для українців. Він підкреслив, що для припинення війни потрібні "серйозні важелі впливу" на Путіна, якого він вважає неготовим до компромісів. Хоча Зеленський тепер не забуває спершу постійно дякувати Трампу, який нарешті почав говорити те, чого від нього хоче чути Україна. У The Washington Post кажуть, що саме задля Дональда Трампа Зеленський й реорганізувала уряд – для нових відносин з США, зокрема, для реалізації так званої угоди про мінерали. З іншого боку, як європейські, так і українські політики відзначають, що цей тактичний зсув позиції Трампа щодо Путіна є дуже важливим. Адже незабаром після ультиматуму президент США заявив про нову схему: американці вироблятимуть зброю, яку європейські країни НАТО купуватимуть і передаватимуть Україні. Цей план, за словами Трампа, має забезпечити Україну "величезною кількістю військової техніки", включаючи 17 систем Patriot. Однак анонс викликав здивування серед європейських союзників, які, за даними Reuters, дізналися про нього лише під час оголошення. Так само Пентагон публічно дистанціювався від цих заяв. Щобільше, Трамп сказав, що Patriot доставлять дуже швидко в Україну. Однак потім з’ясувалося, що швидше за все Трамп мав на увазі не про повноцінні 17 батарей Patriot, а про 17 пускових установок. Про це сказав заступник начальника ГУР МО генерал-майор Вадим Скібіцький. Кожна система Patriot складається з 5-6 пускових установок. Тобто мова про три батареї. Скібіцький нагадав, що дві системи вже погодилася надати Німеччина, а третю – Нідерланди. Однак і тут є нюанс, бо вони погодилися за умови, що їм за 6-8 місяців дадуть заміну за них. Отже, без участі США ні як не обійтися. Наразі головнокомандувач НАТО в Європі підтвердив, що повним ходом йде підготовка до постачання ракетних комплексів Patriot Україні, але знову таки без термінів. Інше пояснення слів Трампа – це  домовленість зі Швейцарією, яка змушена тепер поступитися своєю чергою на отримання п’яти комплексів Patriot, замовлених ще кілька років тому. Ці системи, які ще доробляє американська компанія Raytheon, будуть спрямовані Україні коштом Німеччини, але їхня готовність очікується не раніше ніж на початку наступного року. Та й швейцарський контракт передбачав, що поставки мали закінчитися лише у 2028 році, тому отримання всіх п'яти систем може тривати доволі довго.Військовий експерт Іван Киричевський в ефірі "Еспресо" відзначив, що найкращим варіантом для України було б закупити ЗРК Patriot на $10 млрд, виділених США, а не перенаправляти системи, замовлені Швейцарією. Адже Швейцарія замовила ці комплекси ще у 2021 році для захисту важливих логістичних маршрутів НАТО, тому їх вилучення може мати негативні наслідки. "В принципі, ми опиняємось у не дуже хорошій дилемі, коли озброювати Україну Трамп хоче коштом Європи. І ми як країна в цій ситуації жодної ініціативи не проявляємо. Що стосується збігу в тому, що Трамп говорив про 17 пускових установок Patriot і Швейцарія замовила таку ж кількість, то це якось теж стикується. Тому виходить, що американці самі не до кінця розуміють, коли говорять про системні установки й тому подібне", - додав він.З іншого боку навіть згадка Трампом про військову допомогу Україні викликала критику в його ж прибічників, які стверджують, що це "не їхня війна". Та й перед виборами Трамп обіцяв, що більше не робитиме, як Байден і не виділятиме мільярдів доларів "найкращому у світі торговцю", як він називав Зеленського. Однак президент США стверджує, що його "союз з НАТО" не є відходом від політики "Америка понад усе".Що кажуть експерти про ініціативу Трампафото: Getty ImagesАвстрійський військовий експерт Маркус Райснер розповів DW, що розворот Трампа не треба сприймати надто оптимістично, адже ці 50-денні рамки "занадто розмиті, а рішення недостатньо чітко сформульовано". "Якщо уважно послухати Трампа, то, по-перше, він обіцяв постачання лише оборонних систем озброєння. Що стосується систем наступального озброєння - тут не було жодного рішення, лише зауваження, що він розгляне це питання. Але, як на мене, цей 50-денний період дуже довгий; тут може статися багато", - сказав Райснер.Справді, була інформація, що під час телефонної розмови Трамп натякав Зеленському, що українцям треба наступати і питав, чи може Україна вдарити по Москві? Але згодом президент США публічно сказав: "Зеленський не повинен атакувати Москву".Варто розуміти, що за словами посадовців Білого дому, Трамп переконаний, що Росія виграє у війні, мовляв, це питання часу, бо та має більшу економіку і більше людей. Тому він бачить своє завдання в одному – зупинити вбивства. Все інше, крім вигідних угод, його мало цікавить.Власне, що з грошима пов’язує ультиматум Трампа і журналіст Віталій Портников. Бо вичерпується допомога Україні, затверджена ще за Байдена."Трамп змушений визначитися з подальшою тактикою у російсько-українській війні. Очевидно, що він хоче завершити війну – хоча б на рівні припинення вогню. І завершити її так, щоб уникнути нових рішень, передусім фінансових. Саме тому його стратегічне завдання – переконати Путіна припинити вогонь ще до того, як вичерпається допомога, затверджена Конгресом ще за президентства Джо Байдена. Від цього пакету залишилося лише кілька мільярдів доларів – і, ймовірно, вони будуть витрачені саме за наступні 50 днів", – пише Портников і додає, що 50 днів – це не стільки ескалація на українському фронті, скільки можлива ескалація між США та Росією. Дехто припускає, що Трамп дійсно може запровадити санкції, тобто вдарити по російській економіці, як і обіцяв. Адже з Іраном він дотримався свого слова, коли разом з Ізраїлем атакував ядерну програму Тегерана. "До закінчення дедлайну Росія має відчути, що не лише вона може бомбити столицю іншої держави", - сказав колишній міністр закордонних справ Володимир Огризко в ефірі Radio NV, натякаючи, що Україна може накопичувати зброю для масштабної атаки, щоб переконати Кремль і додати впевненості США щодо санкцій.Однак, як кажуть експерти CNN, цей американський удар по російській нафті може різко підвищити ціну на енергоносії у всьому світі. А це точно не сподобається виборцям Трампа, які голосували за нього, бо той обіцяв дешевший бензин. "За даними Міжнародного енергетичного агентства, минулого року Росія заробила близько 192 мільярдів доларів на продажу нафти. Припинення цього може бути ефективним, але також дорогим, і не лише для Москви. Ціни на нафту можуть різко злетіти в усьому світі, якщо понад 7 мільйонів барелів нафти, що експортується Росією на день, раптово зникнуть", - відзначають у виданні. Тому насправді, як зауважує старший науковий співробітник Інституту Хадсона Люк Коффі, Трамп не знає, як примусити Путіна закінчити війну. Відповідно, всі ці заяви про 50 днів – це чергові страшилки Трампа, які не діють на росіян, але це також інструмент для його політики, щоб не виглядати беззубо у медіа перед ультимативною позицією Путіна. Можливо, тому президент Трамп нещодавно сказав, що хоч він і розчарований з Путіним, але "не закінчив з ним", тобто готовий й далі говорити (кажуть, що особиста зустріч буде вже на початку вересня, де буде і лідер Китаю). З огляду на це, цілком можливо, що гра у нові 2-3 тижні, чи ще якийсь "до кінця року" ультиматум може продовжитися у кінці серпня. Але поки американці очікують, росіяни вперто продовжують наступ і здійснюють масштабні повітряні атаки. З всім цим доводиться щодня давати раду українцям у війні, в якій поки, на жаль, не видно краю.Читайте також: Путін не прагне миру. Його може зупинити лише сила, - дипломат Брайза

Уряд Франції хоче, щоб офіційний Брюссель посилив тиск на Вашингтон, у той час, як торговельні переговори Євросоюзу та США наближаються до завершення, а досягнення угоди не видно. Джерело: Politico з посиланням на анонімних французьких посадовців, "Європейська правда" Деталі: Париж вважає, заявило одне з джерел видання, що європейські переговорники повинні "чітко дати зрозуміти, що ми готові натиснути червону кнопку", якщо Дональд Трамп відмовиться погодитися на прийнятні торговельні умови.

Насамперед хотів би вас розпитати про надзвичайно дивну поведінку американського президента. З одного боку Дональд Трамп продемонстрував, що в нього закінчується терпіння, а з другого – вирішив подарувати Путіну ще 50 днів. Однак з'явилася інформація, що Трамп запитав Зеленського, а чому не вдарити по військових об'єктах в Москві чи в Санкт-Петербурзі. А пізніше Трамп дезавуював, сказавши, що проти ударів по Москві. Оцініть вашим професійним оком дивну для багатьох поведінку президента США.Так, вірно ви говорите, - виходить дивна траєкторія, Трамп не припиняє дивувати. Мабуть, цей стиль ним обраний вже надовго. Ми вже зрозуміли, що надавати велику увагу цим всім висловам, доволі складно. І попри це все, публіка з великою цікавістю спостерігає за цим шоу "Trump TACO" (TACO — Trump always chickens out (Трамп завжди здає назад), його вже називають TACO в Америці - боягузливий Трамп. Мається на увазі - надовго боягузливий Трамп.Як ви вірно зазначили, - якщо дивитися з позиції спецслужб, то явно видно, що Трамп всіляко показує, що він залежить від Росії. Всі його дії за останній час, за ці пів року, свідчать про те, що він йде повністю на поводі у Путіна, російських спецслужб, російського криміналітету. Як відомо, майже всі 2000-ні та 1990-ті роки Трамп був на певній дотації з боку і криміналітету, і спецслужб Росії, і уряду Російської Федерації, яка у тому числі допомагала в обидвох передвиборчих президентських кампаніях у США на користь Трампа.Тому серйозно дивитися на його викрутаси вже не можливо. Чітко видно, як неодноразово з'являлося, що він є стратегічним активом Росії, але при цьому він вимушений робити найменші дії в інтересах справедливості, в інтересах протидії агресії Російської Федерації проти України. З одного боку він йде на якісь висловлювання негативного характеру на адресу Путіна, і водночас боїться, що Путін якимось чином може вплинути на нього, використати якийсь компромат.Взагалі дивна ситуація. Чому він боїться Путіна? Не зрозуміло, чому він боїться російських спецслужб. Людина, яка є засудженим злочинцем у США і при цьому плював на всі види компроматів, які є на нього у США: досьє Епштейна про педофілію, численні хабарі, корупція, аморальні вчинки - при цьому всьому він боїться якогось компромату з боку РФ. Мені це абсолютно не зрозуміло.Людина, яка здатна відкидати будь-які види компрометуючих матеріалів, а стосовно Росії діє таким чином, що намагається бути на боці РФ. Але пропри це все він всупереч особистим корисливим інтересам буде вимушений здійснювати власну політику, яка відповідатиме хоча б якимсь нормативам міжнародних відносин.І це в першу чергу стосуватиметься допомоги Україні у захисті від агресії Росії. Він вимушений буде надавати озброєння. Як ми знаємо, сьогодні ще зберігається велика сума грошей – $32 млрд, які торік були виділені конгресом США. І в рамках цих грошей, достатньо серйозних грошей, США вимушені будуть постачати. Від цього він нікуди не подінеться.Він, звісно, перед Путіним буде вдавати: "Ні, ми не постачаємо. Ми тільки продаємо своїм партнерам в НАТО, а в Україну не постачаємо". Але при цьому всі ці гроші Трамп вимушений буде реалізовувати. Він буде ставити перепони, виконувати всі доручення, які надходять від спецслужб РФ, особисто від Путіна, але при цьому його дії будуть в рамках надання допомоги Україні – і далекобоєм, і системами Patriot, та іншими видами дуже важливих для України озброєнь. Я б це так оцінив.А те, що ви кажете про вислів, що він спершу говорив про удар по Москві та Санкт-Петербургу, то в одній з розмов, здається, 4 липня з президентом Зеленським, а потім різко дезавуював, то я чудово розумію, що він реально міг запитати у Зеленського про удари по цих основних містах РФ. Він однозначно це запитував, не почали б журналісти підіймати цю тему. І потім, звісно, з переляку почав дезавуйовувати цю ситуацію.Взагалі – мав би промовчати. Нормальний політик у такій ситуації, на ці всі пересуди власних промов, не повинен реагувати. Однак Трамп - шоумен, він буде продовжувати цю гру, як він каже про гру в карти - "є в нього козирі чи нема козирів". Сьогодні козирі є в Зеленського, завтра якісь козирі – у Путіна, і в цих рамках він весь час буде продовжувати свою зовнішньополітичну риторику.Я б з вами погодився, але є невелике уточнення – Путін категорично відмовляється підігравати Трампу. Замість цього він постійно підставляє Трампа. Поговорив Путін з Трампом і тієї ж ночі почав бомбардувати українські міста, є загиблі. Це змушує Трампа реагувати. Просив би вас проаналізувати цей момент.Знову таки, хочу оцінити цю ситуацію з позиції спецслужб. Путін поводить себе як оперпрацівник з агентом, тобто з одного боку він його нахвалює, говорить йому приємні речі, а в реальності виконує ту задачу, яка перед ним поставлена. Оскільки це його джерело інформації, наприклад, агент-стукач, то він до нього дуже зневажливо ставиться. Достатньо чітко було зазначено, що з одного боку він з ним добре розмовляє, і сам Трамп це так оцінює, а другого боку він повність нехтує інтересами свого підопічного. Путін до Трампа ставиться як до свого підопічного. І тому він повністю ігнорує інтереси Трампа. Трамп міг реально обуритися на Путіна, надати Україні озброєння, посилити санкції проти Росії, ще якісь дії. Але він не може це зробити. В їхніх взаєминах Путін – ведучий, Трамп – підлеглий, по всіх параметрах це видно. Тому Путін і поводить себе так: з одного боку нахвалює його, підтримує бажання бути на одній дошці з Путіним, а з іншого боку – повністю нехтує його інтересами.Інтерес Трампа – бути миротворцем, досягнути перемир'я та інших питань, це все відкрита інформація. І при цьому Путіну наплювати на інтерес Трампа і він веде власну гру.Яка ваша думка щодо стратегічного задуму Путіна у теперішній ситуації, адже він публічно отримав 50 днів "на подумати". Триває наступ. У всьому світі відбувається переформатування ВПК: змінюються технології безпілотників, РЕБ – сталася військова революція. Водночас Путін намагається усіляко просувати свої інтереси як у військовий спосіб, так і коаліційний, зокрема це співпраця з Північною Кореєю та Китаєм. У Путіна є своя конкретна ціль, але він не має ресурсів з того, що ми бачимо і розуміємо. У РФ можуть мобілізувати 50 тис. або 200 тис. росіян, однак це не створює переломного моменту на полі бою, бо сьогодні показало себе питання технологій. Наприклад, дронова війна – дуже і дуже серйозно, і в Москву прилітає, і була реалізована наша операція "Павутина". Тобто Кремлю не вдається, але він продовжує.Питання важливе і серйозне. У мене невеличке зауваження – в теперішній час наявність у Путіна якогось великого стратегічного задуму прогнозувати достатньо складно. Багато хто з політологів, військових, діячів спецслужб чудово оцінили те, що Путін – не стратег, він максимум, на що здатен, - тактик. На початок війни у 2022 році у нього була стратегічна задача – захопити Україну, зробити її васалом Росії.А після провалу цієї так званої стратегії Путін просто зав'яз у своїй агресивній війні, кінця якої на сьогодні не видно. Ніхто не бачить кінця. І сам Путін не бачить кінця. Він в черговий раз сказав Трампу, що за 60 днів захопить всі чотири регіони, які записав собі в конституцію. Трамп вимушений був піти йому на зустріч і сказати: "Так, даю тобі час до вересня. Будь ласка, захоплюй". Сьогодні ситуація абсолютно змінилася. На мій погляд, у Путіна немає якоїсь стратегії. У нього є бажання в цей черговий сезон організувати великий наступ по всіх напрямках, але реалізація, за оцінками багатьох фахівців, - дуже складна ситуація для Путіна. Україна нині здатна стримувати цей наступ.Наступ триває, ми це чудово розуміємо і знаємо, що на сході України, на Донбасі, йдуть бої, на півночі в районі Сум зайняли якийсь плацдарм, здійснюють спроби наступати на Запоріжжя – все це ми помічаємо. За оцінкою військових фахівців, готується якийсь удар, який, можливо, буде протягом трохи більше, як двох найближчих місяців. Тому стратегії якоїсь нема. А використати цих 50 днів, які він сам і випросив у Трампа, якщо офіційно виходити з цієї ситуації, то за цей час ситуація також змінюється.Мені дає надію те, що Україна в будь-якому випадку буде вже застосовувати далекобій. Як заявляють німецькі кола, особливо Rheinmetall, про те, що готують на території України далекобійні ракети. Тому далекобій буде. Масове виробництво безпілотників вже йде. Америка буде надавати снаряди. У ЗСУ є можливість відбити літній наступ Росії на Україну, така відсіч цілком можлива.Дуже є малоймовірним, що Путін зможе захопити повністю якісь регіони – Херсон, Запоріжжя або остаточно добити свої проблеми, які є в Донецькій області. Тому говорити про якусь стратегію сьогодні майже неможливо. Це затяжна, на жаль, довга війна, зі змінним успіхом, але вона буде продовжуватися поки Трамп буде там сидіти та вдавати все, що він вдає останніх пів року: і наче допомога Україні, і наче допомога Путіну, і не знає що, якби тільки люди не вмирали. Для того, щоб люди не помирали, він має зупинити агресора. І США мають для цього всі можливості. Але, на жаль, Трамп при владі.Просив би вас прокоментувати операцію "Павутина". Як ця операція вплинула на психоемоційний стан російського генералітету та самого Путіна? І чи можна в тій чи іншій комбінації повторювати подібні речі?Це дуже серйозний психологічний удар. Якщо відкинути всю матеріальну складову, яка була надефективною щодо ударів по стратегічній авіації Росії, то по генералітету, політичному керівництву Росії завданий серйозний психологічний удар.Сьогодні всім силовим структурам в Росії дана команда – періодично перевіряти вантажні транспортні засоби, також і на залізниці. Я точно знаю, що у масовому порядку перевіряються залізничні вантажні вагони. А про те, що перевіряються вантажівки, була вже інформація. Ця ситуація буде постійно продовжуватися та напружувати всі російські силові структури на всій території РФ, від Далекого Сходу до Краснодара. Це і є головний ефект – напружити всі силові структури РФ. Це один з головних ефектів, не кажучи про психологічний стан не тільки генералітету, а й найвідбитіших побєдобєсов, зетніков та інших військкорів. Приблизно так оцінюю.Якщо дивитися з позиції спецслужб, то це просто унікальніша річ. Ми в Казахстані неодноразово розглядали свого часу, правда, не такого масштабу операції, але навіть теоретично припустити, що в умовах, коли між двома державами йде війна, проводити на території противника подібні операції, це найскладніша штука.Я думаю, що на цьому Україна не зупиниться, українські спецслужби відчули смак не тільки від цієї операції. "Павутина" - це як апогей в діяльності спецслужб. Вони отримали смак, відчули, як кажуть, кров ворога, і однозначно, на мій погляд, і СБУ, і військова контррозвідка, і ГУР – всі займаються підготовкою подібних надскладних операцій на території РФ.Сьогодні відчувають загрозу особистої безпеки і політичне керівництво РФ. У нас в Європі кажуть: "Ніхто не піде на вбивство керівництва Росії". Можливо, і не піде. На мою думку, Україна – обережна держава, мова про керівництво України, але при цьому Путін та його найближче оточення дуже бояться можливих операцій. Особливо після "Павутини" особиста безпека керівництва Росії перебуває у достатньо напруженому положенні, а особливо служби, які займаються охороною керівництва Росії, – все це сьогодні у великій напрузі.Тому Росія може чекати удару подібного до "Павутини" звідки завгодно, як завгодно, в будь-якому вигляді – всі варіанти прораховуються ФСБ. А результат, на мій погляд, буде досить неочікуваним.Щодо консультацій між Москвою та Пекіном, адже знаємо нещодавно була зустрічі Лаврова з очільником Китаю, а у вересні має відбутися зустріч Путіна із Сі Цзіньпіном, хоча вони регулярно комунікують. Можливо, саме термін в 50 днів, які Трамп подарував Путіну, для того, щоб вони звірили геополітичні годинники.Останній політичний вітер з боку Китаю, я б закцентував на тому, що Пекін заявив, що він проти будь-якої поразки Росії в цій війні. На мій погляд, з боку китайців це не дуже добре оціночне судження, яке виникає на фоні того, що США показують свою слабкість передусім і щодо війни в Україні, і щодо економічних відносин зі всім світом: то вводять мита, то не вводять, то проти Китаю ввели жорсткі мита, потім все це пом'якшили. На фоні слабкості США Китай укріплює власні політичні позиції, а це і підтримка свого васала – Росії. Це зараз перебуває на першому місці у взаємодії Росії та Китаю – це, однозначно, потепління відносин. І, як ви сказали, Лаврова приймає Сі Цзіньпін, це достатньо серйозна позиція.Але Китай буде триматися осторонь, така у них політика: вони не лізуть якимись серйозними вкладеннями у РФ, якимись інвестиціями, якоюсь найсерйознішою військовою підтримкою – це все не в стилі Китаю і цього не буде. Однак на фоні ослаблення США політична підтримка буде відчуватися.Водночас Китай весь час озирається на Європу, бо для Пекіна ці взаємовідносини є важливими. Я прогнозую, що до того терміну, який ви назвали, - у вересні візит Сі Цзіньпіна до Москви, європейці обов'язково будуть будувати відносини з Китаєм. Однозначно, якісь високі делегації поспілкуються, європейські посадові особи зустрінуться з китайцями, і ця ситуація буде урівноважена. Тільки Європа може урівноважити цю ситуацію. Китай буде з оглядкою дивитися і на Європу, яка прямо та відкрито підтримує Україну.А для Китаю позиція Європи також є важливою. Тому цей китайський баланс буде продовжуватися. Жодної відкритої допомоги Росії не буде, крім політичної підтримки у контактах, у взаємодіях, в якихось заявах – таке буде.А Сі Цзіньпін не може передати через Лаврова Путіну меседж: "Припинити бити по мирних українських містах"? Чи все це по-іншому працює?Китай – авторитарна держава, приблизно так, як і в Росії, "м'ясо" ніхто не цінить, а тим більше іншої країни.Для них неважливо мирне населення. Для них інколи важливо – Палестина, Китай щось говорить, і то дуже обережно. Здавалося, вони могли б стати в якусь конфронтацію з Ізраїлем та США, але все одно не звертають уваги. Тому подібний меседж на адресу Путіна через Лаврова, на мій погляд, неможливий. Не будуть вони дивитися, демонструвати як Трамп, що він переживає за життя людей і при цьому не може зупинити агресора, то в такі ігри Сі Цзіньпін не буде грати. Це не в його стилі. Треба визнати, він достатньо серйозний політик. 

Таку думку висловив діяч радянських і казахстанських спецслужб, голова Комітету національної безпеки Казахстану у 1999-2001 роках, а нині опозиціонер та політемігрант генерал-майор Альнур Мусаєв в інтерв'ю ведучому програми "Студія Захід" Антону Борковському на Еспресо."Путін поводиться з Трампом, як оперпрацівник з агентом, тобто з одного боку нахвалює Трампа, говорить йому приємні речі, а в реальності виконує те завдання, яку собі поставив. Оскільки це його джерело інформації, наприклад агент-стукач, то він до нього дуже зневажливо ставиться. Достатньо чітко було зазначено, що, з одного боку, Путін добре розмовляє з американським президентом, і Трамп також це так оцінює, а з другого боку, він повністю нехтує інтересами свого підопічного. Путін до Трампа ставиться, як до свого підопічного. І тому він повністю ігнорує інтереси Трампа", - зауважив генерал.На його думку, Трамп міг би реально обуритися на Путіна, надати Україні озброєння, посилити санкції проти Росії, ще ухвалити якісь дії, але він не може цього зробити. В їхніх взаєминах Путін – ведучий, Трамп – підлеглий, по всіх параметрах це видно. Тому Путін і поводиться так: з одного боку, нахвалює його, підтримує бажання бути на одній дошці, а з іншого боку – повністю нехтує його інтересами."Інтерес Трампа – бути миротворцем, досягнути перемир'я та інших питань, це все відкрита інформація. Путін веде власну гру, йому  наплювати на інтерес Трампа", - резюмував Альнур Мусаєв.14 липня Дональд Трамп заявив, що запровадить вторинні мита для РФ, які можуть сягнути 100%, якщо протягом 50 днів не буде досягнуто мирної угоди з Україною.

На метеокартах чітко видно жовті та червоні плями, тож погода розділить Україну навпіл