Search trend "Чітко видно"

Про це повідомила пресслужба Єлисейського палацу."Коли європейська єдність стає незручною, дезінформація заходить так далеко, що звичайна серветка виглядає як наркотики", - йдеться у повідомленні.Так у Франції прокоментували фейк, поширений російськими ЗМІ, зокрема, Теlеgrаm-каналом "RТ на русском", про нібито виявлення наркотичних речовин у лідерів Коаліції охочих - президента Франції Емманюеля Макрона, канцлера Німеччини Фрідріха Мерца та прем’єр-міністра Великої Британії Кіра Стармера - на столі в потязі по дорозі до Києва."Коли прийшли журналісти, президент Франції сховав білий згорток, а канцлер ФРН - специфічну ложку. Зазначається, що в цей момент лідери ніяково замовкли, - пише Теlеgrаm-канал. Користувачі запідозрили, що на відео могли потрапити пакетик із кокаїном і нібито спеціальна ложка для його вживання".Насправді ж, на фото та відео з потягу чітко видно, що на столі лежала звичайна серветка. Попри це, російська пропаганда продовжує поширювати неправдиві заяви про наркотики."Ці фейкові новини поширюють вороги Франції, як за кордоном, так і всередині країни. Ми повинні залишатися пильними проти маніпуляцій", - додали в Єлисейському палаці.Whеn Еurореаn unіty bесоmеs іnсоnvеnіеnt, dіsіnfоrmаtіоn gоеs sо fаr аs tо mаkе а sіmрlе tіssuе lооk lіkе drugs.Тhіs fаkе nеws іs bеіng sрrеаd by Frаnсе’s еnеmіеs, bоth аbrоаd аnd аt hоmе. Wе must rеmаіn vіgіlаnt аgаіnst mаnірulаtіоn. ріс.twіttеr.соm/хyХhGm9Dsr— Élyséе (@Еlysее) Маy 11, 2025 У суботу, 10 травня 2025 року, у Києві відбулася зустріч лідерів країн Коаліції охочих. За її результатами учасники підтримали безумовне й повне припинення вогню в Україні на 30 днів, що має розпочатися у понеділок, 12 травня.

Таку думку він висловив в етері Еспресо. "Я думаю, що сьогоднішня, промова після молитви "Ангел Господній" вчергове показала, що святіший Отець Лев ХІV, якого ось обрали декілька днів назад. Справді він є по стороні українського народу. І зараз ці останні декілька його промов, а зокрема сьогоднішня, де він досить чітко промовляє в імені українського народу", - зазначив він.Кардинал Микола Бичок вважає, що новообраний Папа Лев ХІV займає конкретну позицію українського народу. "Він займає конкретну позицію українського народу. Він закликає зупинити всі війни і навіть видно, що його голос, він немовби підкреслює цю чітку позицію щодо миру. Я вважаю, що ця сьогоднішня промова надає дуже велике натхнення для нашого зраненого українського народу, але й подає нам певний знак надії", - вважає Єпископ Мельбурнський УГКЦ.11 травня під час першої недільної молитви з вірянами новообраний Папа Римський Лев ХІV закликав до припинення воєн у світі та побажав якнайшвидшого справедливого миру для України.

Про це заявив полковник британської армії у відставці, військовий експерт Глен Грант в інтерв'ю ведучому програми "Студія Захід" Антону Борковському на телеканалі Еспресо."Сьогодні очевидно, що Сполучені Штати також не готові сприймати війну серйозно. Причина в тому, що вона не входить до політичного порядку денного Дональда Трампа. Його мета - повернути владу в країні, утримати її і, можливо, навіть зробити своє правління довічним. Якщо не для себе, то для свого сина", - вважає він.Грант додав, що США наразі не визначилися, чи справді готові вступити в повномасштабне протистояння з Росією. "Чи усвідомлює Трамп, що Путін ним маніпулює, чи його проросійська позиція залишиться незмінною - ми, ймовірно, дізнаємося лише за кілька тижнів. Нам залишається тільки чекати і спостерігати. Однак чого ми точно не можемо собі дозволити, то це зволікати у боротьбі з Росією", - зазначив експерт. Він наголосив, що удари дронів, особливо по російських авіабазах, дають результат."Їх потрібно посилити. Навіть якщо президент Зеленський вирішить не атакувати парад (інтерв'ю записувалося до 9 травня, - ред), у нього все ще є можливість завдати ударів по ворожих аеродромах і резиденціях Путіна", - заявив Грант.На думку експерта, існує безліч рішень, які Україна могла б реалізувати, щоб чітко продемонструвати: вона веде цю війну для перемоги. "Поки що цього не видно повною мірою. Україна здебільшого тримає оборону, замість того щоб активно завдавати Росії стратегічно болючих ударів на її території", - підсумував він.

9 травня блогери поділилися знімками іРhоnе 17 Аіr у захисному чохлі. Смартфон отримав горизонтально розміщений блок камер, за формою схожий на бігову доріжку — подібне дизайнерське рішення вже можна побачити в Gооglе Ріхеl 9. На фото чітко видно, що камера помітно виступає над корпусом, і за товщиною модуль майже дорівнює виступу в іРhоnе 17 Рrо […] Запис іРhоnе 17 Аіr показали у чохлі: тонкий корпус, нова кнопка камери та МаgSаfе-пауербанк спершу з'явиться на іТесhuа - Новини про смартфони, гаджети і різні девайси.

Про це він сказав під час спільної пресконференції з прем’єр-міністром Нідерландів Діком Схоофом, передає Укрінформ.За словами Туска, Європа не має права повторювати помилки минулого, виявляючи байдужість або неоднозначність у ситуаціях, де чітко видно, хто є агресором, а хто — жертвою. Він наголосив, що війна в Україні є прикладом такої ситуації, а європейські лідери повинні зберігати солідарність."Ми сьогодні тут, щоб чітко і голосно сказати: Європа, західна спільнота ніколи більше не може допустити таку помилку. В таких ситуаціях як Друга світова війна чи війна в Україні, де ситуація є чорно-білою, коли всі знаємо, де добро, а де зло, де агресор, а де жертва, і де всі знаємо, де джерело загрози й небезпеки – ми всі маємо бути солідарні та об’єднані. Якщо хтось цього не розуміє, то він себе ставить трохи поза спільнотою", - сказав він."Сьогодні вшановувати завершення Другої світової війни на Красній площі в тіні Кремля — це політична сліпота для європейців", - додав Туск.Він також зазначив, що це є проблемою для словацького керівництва, тоді як позиція Польщі та Нідерландів у цьому питанні чітка.Очільник словацького уряду Роберт Фіцо заявив про намір відвідати парад у Москві 9 травня. Аналогічне бажання висловив президент Сербії Вучич.

За офіційними даними, протягом 30 днів країна-агресор здійснила близько 140 атак на півторамільйонне місто. Це був місяць безперервного терору, масових руйнувань та болю. Безнастанні бомбардування тривали на тлі заяв Кремля про "готовність до перемир’я" та про "переговори без попередніх умов".Російський терор не лише не припиняється, а навпаки – наростає. Авіаудари, керовані бомби, ракетні обстріли та масовані атаки дронами охопили міста по всій Україні: Київ, Дніпро, Запоріжжя, Суми. Але найпекельніша ситуація – на Харківщині. Харків у вогні: місто як символ цілеспрямованого знищенняМайже щодня у квітні 2025-го Харків зазнавав нових ударів. Під вогнем опинилися житлові квартали, лікарні, школи, гуртожитки, ринки, транспортні вузли, об'єкти критичної інфраструктури. Росія застосовувала, зокрема, керовані авіабомби вагою 500 та 1500 кг – вони руйнували цілі будівлі, спричиняючи десятки жертв. 7 квітня ворожа ракета влучила в автомобіль швидкої допомоги – загинула медсестра, яка прямувала на виклик. 14 квітня росіяни вдарили по районній лікарні. 24 квітня – по гуртожитку педагогічного коледжу. 29 квітня внаслідок атаки дронами постраждало 47 людей, серед них – вагітна жінка та двоє дітей.Ці удари – не випадкові. Це методичний, системний терор цивільного населення, заявляють керівники міста та області."Цей квітень – найчорніший місяць з початку великої війни", - зазначив голова Харківської ОВА Олег Синєгубов. Міський голова Ігор Терехов підкреслив: "Місто зазнає ударів такого масштабу, яких не було навіть у 2022 році". За даними міськради, кожен третій день квітня 2025  року закінчувався загиблими цивільними.Масштаби атак на місто, руйнувань і втрат з лютого 2022 року Інтенсивність обстрілів (з лютого 2022 року):ракетні удари – понад 1700;атаки безпілотниками (БПЛА) – понад 900;авіаудари – понад 400;обстріли з артилерії та реактивних систем залпового вогню (РСЗВ) – понад 2000.Масштаби руйнувань :зруйновано або пошкоджено понад 5200 житлових будинків;пошкоджено 54 медичні установи;постраждали 123 школи та 78 дитячих садків;зазнали руйнувань 9 вищих навчальних закладів;знищено чи пошкоджено 22 об’єкти культури –  театри, музеї, філармонія;постраждали 17 храмів і культових споруд;виведено з ладу 68 об’єктів критичної інфраструктури.Цивільні втрати:загинуло понад 1430 мирних мешканців, серед них 74 дитини;поранення отримали понад 3660 людей, з них понад 250 – діти.Такі дії Росії – це не військова доцільність. Це – цілеспрямована стратегія страху. Харків, місто неподалік від кордону, перетворено на полігон терору. Але місто тримається. І саме його спротив стає наочним спростуванням кремлівської пропаганди.Кремль маніпулює миром, тримаючи палець на куркуПід час цієї нової ескалації Кремль заявляє про готовність до "перемир’я" – у період з 8 по 11 травня. У Москві кажуть, що готові до "переговорів без попередніх умов". Але Україна й міжнародна спільнота чітко бачать: це не шлях до миру, це – тактична гра.Бо насправді ці "умови" давно сформульовані. Росія прагне, аби світ визнав анексію Криму, щоб Україна відмовилась від окупованих частин чотирьох (а фактично – п’яти) областей, погодилась на нейтральний статус та припинила шлях до НАТО. Іншими словами – погодилася на свою капітуляцію. Президент Володимир Зеленський чітко назвав ці ініціативи "маніпуляцією" та "інформаційною грою". "Ми вимагаємо негайного, повного та безумовного припинення вогню – щонайменше на 30 днів, гарантовано і надійно. Це – єдине, що може дати основу реальній дипломатії", - наголосив він.Замість жестів доброї волі, ми бачимо авіаудари по лікарнях і торгових центрах. Замість припинення вогню – бомби на Салтівці. Росія не шукає миру. Вона просто хоче виграти час, перегрупуватися, закріпити окупацію і знову перейти в наступ. Усе це – вже було. І Україна не дозволить наступити на ці граблі вдруге. Така позиція країни, що чинить опір агресору.Харків – не виняток. Він попередження для всієї УкраїниТрагедія Харкова – це не окрема локальна драма. Це – дзеркало для всієї країни. Саме на прикладі Харкова видно, що Росія не відмовилася від жодної зі своїх цілей. Вона й далі хоче знищити Україну як державу. Відбити волю до спротиву. Вимкнути світло в головах. Посіяти страх.І саме тому Харків стоїть. І саме тому – важливо, щоб про це знав увесь світ. Україна сьогодні веде боротьбу не лише за території. Українці борються за право жити без диктату, без страху, без щоденного терору. Борються за свободу в її найглибшому значенні.Квітень 2025 року довів: Кремль не змінився. Він лише змінив тактику. Але цілі лишились тими самими. Харків став наочним, болючим та жорстким доказом цього.Харків вистояв. Україна вистоїть. Але перемога – це не просто вижити. Це – відновити справедливість. Для цього потрібно називати речі своїми іменами. Росія – не партнер у перемовинах. Вона – агресор. І поки вона не буде зупинена, миру не буде. Початок травня 2025. Атаки тривають, попри заяви Москви про "готовність до перемир’я"Поки готувався до друку цей матеріал, Росія вчинила новий тиждень терору:  1–2 травня: масовані ракетні удари (ймовірно "Іскандери" та С-300) по цивільній інфраструктурі. Щонайменше 12 поранених, 3 загиблих;3 травня: атака дронами-камікадзе (типу Shаhеd) по енергетичному об’єкту, унаслідок чого тимчасово було знеструмлено частину міста;4 травня: артилерійські обстріли північних околиць Харкова – без жертв, але пошкоджено житлові будинки;5 травня: чергова хвиля ударів БПЛА по об’єктах інфраструктури. Вибухи зафіксовано в Шевченківському та Київському районах. Постраждало щонайменше 5 осіб.Загалом за перших п’ять днів травня – щоденні атаки різними засобами. Зокрема, російські терористичні війська застосували ударні дрони з термобаричними боєприпасами, спричинивши значні руйнування, жертви та численні поранення серед цивільного населення.Спеціально для ЕспресоПро автора. Володимир Кравченко, журналістРедакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Попри різні дипломатичні конвульсії, Кремль вкотре різними голосами повторює свій старий ультиматум. Це говорять і Лавров, і Пєсков. Вони постійно вертаються до узаконення легітимізації окупованих українських територій. Американці в той самий час регулярно повторюють, що "ми рухаємось в правильному напрямку", а в разі чого погрожують виходом з переговорного процесу. Що взагалі зараз відбувається?Можна сказати коротку відповідь: Москва домагається, що і було її стратегічним планом, знищення України як держави та українців як нації. В який спосіб вона це робить? Бомбардує Україну, цивільне населення, здійснює операції на лінії фронту. Чи вона використовує для цього дипломатичні інструменти, переговорний процес, "гру в Дональда Трампа" - це не стільки важливо, як ми бачимо, бо мета не змінюється. Є лише певне домінування тих чи інших тактичних інструментів.Хочеться Дональду Трампу пограти в переговори - Москва затягує час, підсовуючи найрізноманітніші безглузді ідеї. Але вона не приймає ні конкретного, реального, безумовного, безстрокового, всеосяжного перемир'я, ні навіть означеного певними датами та обмеженнями безумовного, але 30-денного перемир'я.І тут ситуація, в яку грає ефесбешно-кадебешна система московського фюрера, з одного боку, тримає на прив'язі Дональда Трампа, використовуючи його нефаховість, нерозбірливість, непідготовленість його команди, а з іншого боку - використовує цей час для того, щоб готуватися для продовження війни як з Україною, так і з Європою. Стратегічні позиції, які висловлювалися Кремлем упродовж цього десятиліття, не змінюються.Однак змінюється ситуація навколо: приходять ті чи інші сили до влади в демократичних країнах, і це дозволяє Москві займатися маніпуляцією з використанням того чи іншого політика, тої чи іншої держави, тих чи інших кон'юнктурних моментів.Розуміючи, що сьогодні в Сполучених Штатах Дональд Трамп, з яким можна погратися, мізки його не так важко вправляти, відповідно, Кремль це робить, підігруючи мотивам, які на поверхні лежать у самого Трампа. А його мотивами та інтересами є мародерство, не просто бізнес, а мародерство. Ми ж бачимо, що він не хоче торгувати, тобто продавати зброю, а хоче мародерствувати: то йому подавай газу для забудови Рів'єри, то йому потрібна Запорізька АЕС, то переробні українські підприємства, то інфраструктура і так далі. Я вже не кажу там про Гренландію, Канаду, Панаму та все інше.Суть процесу є в тому, що Кремль тягне, розігруючи Дональда Трампа, впарюючи йому безумні ідеї. А Трамп замість того, щоб повернутися і працювати по ним же озвученій доктрині "мир через силу", приймає цю позицію Кремля і періодично гарчить то на Україну, то на Європу.Виходячи з того, що ви озвучили, не заповідається довгострокового перемир'я. Ми вже увійшли у весняну кампанію і входимо в літню, під час якої росіяни виставили собі кілька стратегічних цілей. Зокрема, йдеться і про південь нашої держави, який окупанти невпинно насичують своїм особовим складом і технікою. Пару днів тому президент України Володимир Зеленський сказав, що готується дещо і в Білорусі, зазначивши напрямок, можливо, це буде Литва, можливо, Польща. А, можливо, це буде північ нашої держави, але про це президент України не казав. Як ви думаєте, чого нам чекати в середньостроковій перспективі, коли ми говоримо про літню кампанію?Тут дуже важливо, перше, - об'єктивно оцінювати свої можливості й потенціал усіх складових, а також об'єктивно оцінювати можливості ворога, не переоцінюючи і недооцінюючи його. Це найважливіше.На даний час в Російської Федерації немає можливості проводити великі наступальні кампанії.Формується угрупування військ на території Білорусі та в сусідніх областях РФ. По цьому явно видно, що тези, які були оголошені президентом України, відповідають дійсності. Ці підрозділи з точки зору їхнього рівня і змісту підготовки, забезпеченості спрямовуються в Балтійському напрямку. Скорше за все, це той кулак, який з високою ймовірністю, за певних обставин буде використовуватися для удару по Балтійських державах і Польщі. Про це мова велася давним-давно. Яскраво про це скаже навчання "Захід-2025" - і по легенді, і по тому, що буде відбуватися. Але це не означає, що увага до українського північного напрямку має слабнути.Зрозуміло, що підтверджують це й офіційні заяви Пхеньяна і Москви про відкритість взаємодії між ними стосовно надання особового складу. Процедура завершилася ратифікацією угоди про стратегічне партнерство і, як відомо, Пхеньян і Москва офіційно заявили про те, що на боці Росії в цій війні воює КНДР. До речі, цей факт викликав не дуже зрозумілу реакцію навіть Вашингтона. Хоча зрозуміло, що Північна Корея несе в собі загрозу в першу чергу Південній Кореї, зрозуміло, і Сполученим Штатам Америки, бо і Кім Чен Ин, і його попередники неодноразово хвалилися, що завдадуть удар по США. І, власне, ця озвучка, могла б і мала б привести до тями, в тому числі Вашингтон, і дати йому зрозуміти, що Україна - перший партнер США, тому що сьогодні Україна в тому числі стримує потенціал і Північної Кореї, воюючи з представниками збройних сил КНДР на російсько-українському фронті.Тому в цьому відношенні те, що стосується можливості розгортання широкомасштабних операцій РФ, зрозуміло, що вони будуть тиснути. Однак я б все-таки наполягав на тому, щоб це питання детально коментували військові, тому що вони знають оперативну та стратегічну ситуацію, а також стратегічні плани, які виношує Росія.Щодо політичної площини, то вже очевидно, що нинішні слова, які продовжує проговорювати нескінченно Медведєв, заступник голови ради безпеки РФ, свідчать, що Москва серйозно розглядає ймовірність нападу на країни НАТО.До речі, у Вашингтоні все частіше почали говорити, що вони не збираються тратити гроші на захист Європи, бо в них великі борги, що Сполучені Штати можуть і відмовитися від гарантій стратегічної безпеки в Європі. І це якраз свідчення того, що це чують і в Кремлі, тому ведуть підготовку, в тому числі й на плацдармі, який називається Білорусь.Але ще раз хочу наголосити, що в цьому випадку не слід мінімізувати увагу з боку України до північного напрямку.І голова Євразійського центру Атлантичної Ради США Джон Гербст, і генерал Кларк говорять про стратегічний напрямок. Розуміємо, що це питання ресурсів ворога, яких явно недостатньо. Також помічник російського диктатора Патрушев також озвучив, зацікавленість Росії просуватися у південно-одеському напрямку. Як ви бачите ситуацію на півдні у середньостроковій перспективі? Наскільки серйозним може бути рух ворога?Це не вперше і не новина. Якщо повернутися до стратегічних планів Кремля 2014-2015 років, то там мова велася про відрізування півдня аж до Придністров'я. Це давні плани, Кремль продовжує реалізувати свій стратегічний план - знищення української держави й знищення українців як нації. Тобто в цьому відношенні нічого не міняється. Міняється тільки тактика залежно від того, як поводяться партнери України, зокрема такі, як США. Зверніть увагу, я не випадково, відповідаючи на попереднє питання, зв'язав повідомлення, які йдуть з Вашингтона, і те, що говориться в Кремлі та озвучується рупорами Кремля.Тепер, що стосується заяв Патрушева, який дуже рідко говорить у цій ситуації. І зазвичай це або не співпадає, або виходить за рамки того, про що говорить навіть сам московський фюрер. Такі речі розглядаються для того, щоб використовувати, як дезінформацію, з метою заплутати ворога. Наскільки на сьогодні Російська Федерація має можливості провести такі операції? Можу сказати, що з точки зору забезпеченості через Крим - мінімальна, і це відзначали всі. Щобільше, ми вже як два місяці чули з Кремля про те, що явно відчувається, що цей напрямок слабшає. Це може бути операцією прикриття чи фальшивими меседжами й повідомленнями.Однак я ще раз наполягаю на тому, що ці речі мають коментувати військові, бо вони розуміють розподіл тактичних сил, тактичний і стратегічний баланс як з точки зору ведення операцій на лінії фронту, так і стратегічного планування.На сьогодні абсолютно чітко зрозуміло, що меседжі, які були направлені останніми тижнями Дональду Трампу і НАТО, зводилися до того, що навіть позиція Вашингтона по Криму є помилковою.Чому? Бо позиція по Криму в разі того, якщо Крим буде використовуватися Росією як плацдарм для розгортання бойової одиниці, - дуже небезпечний для країн НАТО. І це НАТО акцептовано.Під час останньої поїздки до Вашингтона генсек НАТО Марк Рютте чітко зосереджувався на тому, що теза про Крим є недопустимою. У зв'язку з тим, що Крим завжди розглядався як плацдарм атаки й Радянського Союзу, і Російської імперії на Балкани та південь Європи. І це серйозний аргумент.Ситуація полягає в тому, що Європа це акцептує: Європа і нинішнє керівництво НАТО розуміють високу ймовірність такої стратегії РФ. Однак інша справа - це забезпеченість цих напрямків відповідною силою, боєздатністю і здатність української армії протистояти цьому, безумовно, з боку НАТО як у воєнно-політичному плані, так і військовому.На вашу думку, що відбулося у Ватикані? Була розмова двох глав держав, Володимира Зеленського та Дональда Трампа, навіть президента Макрона, так би мовити, вивели за дужки. І бачимо зараз пожвавлення американської дипломатії. Чи можуть послідувати ті чи інші якісь правильні конкретні кроки з боку США? Чи Дональд Трамп міг просто сказати: соррі, ми виходимо з гри?Перше - варіанту "вийти із гри", про що так багато говорять у Вашингтоні, немає. Якби Америка досягла мінімального успіху, хоча б в чомусь, тоді Дональд Трамп оголосив би себе героєм і передав би цю ситуацію Європі. Росія навмисне тримає Сполучені Штати у цьому процесі, в тому числі затягуючи ведення переговорного процесу. Тому в цьому відношенні шансів вискочити у США при такій диспозиції, тактиці сторін ніякого варіанту немає.Адже Дональд Трамп, абсолютно безглуздо влізши в Близький Схід, там зрозумів, що він має справу не стільки з "Хезболлою", ХАМАСом та Іраном, як з Росією. Точно так він це побачив в ядерній іранській програмі, бо вона не стільки іранська, скільки на даний час уже російська.Ситуація з агресією проти України й без того чітко зараз зав'язала і накинула на нашийник на голову і шию Дональда Трампа. Звідси очевидно, що нині Кремль буде тримати цей нашийник на Трампі, дурачити йому голову, затягуючи час, придумуючи найрізноманітніші способи для того, щоб Трампа перетягувати на свою сторону.І тут ситуація дуже сприйнятна, бо з одного боку Путін хворіє на гегемонізм і захоплення територій України, європейських територій і так далі. А Дональд Трамп мріє про Гренландію, Панаму, Канаду. У них однакові мрії. Один завойовує, знищуючи мирне населення, а інший у цей час мародерствує. І тому все це створює картину, ніби, погоджених дій. Зверніть увагу, Кремль готує групу в Білорусі, а з Вашингтона звучить про те, що США не будуть допомагати Європі фінансувати її оборону.Що стосується подій у Ватикані, то це був свого роду тимчасовий шок для Дональда Трампа. По-перше, в нього історія відносин була з покійним Франциском. По-друге, обставини, в яких він перебував, це були таким же шоком, де він, як людина в 78 років, думав в тому числі й про себе, і про вічне, що в такі роки вже має турбувати людину, в тому числі й Дональда Трампа. По-третє, рівень даних та інформації, яку він отримував.І четверте, маленький сюжет: ні Стармер, ні Макрон не збиралися говорити з ним на цю тему. Їхня робота, як і робота голови Ради міністрів Республіки Італія Джорджі Мелоні, зосереджувалася на підготовці та донесенні повідомлень, які готувалися в Лондоні, Парижі та Римі для президента України Володимира Зеленського і для змістовної розмови з Дональдом Трампом.Як ми бачили по результатах цієї зустрічі, що все-таки певні нюанси залишилися в голові Дональда Трампа. Але, по-перше, вони мали тимчасовий характер, а по-друге, Дональд Трамп - не та людина, яка б відмовлялася від власних переконань. Тим більше, що вони украдені й присвоєні самим Трампом. Частину він украв у московського фюрера, частину у Стіва Віткоффа і так далі. Ви ж бачите, що він фактично не користується розробками, які для нього готував, в тому числі Кіт Келлог. Він на сьогодні живе у світі плану і програми, якого насправді не існує.А озвучені тези щодо Криму та України, я вже не кажу про фразу, що відношення Трампа до України буде визначатися позицією московського фюрера. Цю белиберду, яку зморозив Трамп, ще треба зрозуміти. А що власне він вкладає? Як кажуть фахівці, Дональда Трампа необхідно постійно дешифрувати, або не спішити реагувати, бо за декілька хвилин він змінить свою позицію. Або як кажуть зовсім наближені - що вони живуть від повідомлення до повідомлення Дональда Трампа в Тruth Sосіаl (соціальна мережа, створена Тrumр Меdіа & Тесhnоlоgy Grоuр). Ось логіка його мислення.Тому, перебуваючи під шоком у Ватикані, Трамп робив певні судження, починаючи від того, що він би не проти бути Папою Римським, закінчуючи тим, що він може вийти з процесу. Але при цьому, мріючи вийти з процесу, він мріє про отримання Нобелівської премії за ініціативи миру на планеті Земля. І ці протиріччя він для себе ще не вирішив.Перше - я категорично наполягаю на тому, що в нього немає шансу вийти з процесу. Друге - він заплутався в тому, як йому далі рухатися по цьому треку. Третє - це те, що його юзає московський фюрер, використовуючи на свій інтерес.Як нам бути з історією про тимчасове перемир'я 8-9 травня? Україна висунула свою контрпропозицію, коли ми говоримо про повноцінне 30-денне перемир'я. Росіяни чомусь не хочуть йти на щось подібне. Якби передбачався той чи інший переговорний процес, то тимчасове перемир'я якраз сприяло б подібному. Але росіяни на це не йдуть, можливо, готуються якісь провокації на 8-9 травня. А з другого боку, якщо, наприклад, росіяни відкидають наші мирні пропозиції, тоді, можливо, можна і зіпсувати їхній парад перемоги?Вчергове повертаюся до своїх тез. У воєнній доктрині РФ війна ведеться зброєю, військом, переговорами, паузами в переговорному процесі. Тому це не ініціативи про перемир'я - це інструмент ведення війни. Перемир'я, як відомо, досягається в переговорному процесі та обставляється для гарантії певними підписаними документами. Ці документи мають містити визначений період, час, початок, завершення, механізми моніторингу і контролю для того, щоб розуміти та довіряти один одному.А те, що зробила зараз РФ вустами Путіна, є ніщо інше, ніж введення війни в інший спосіб. В односторонньому плані перемир'я ніким і ніколи не оголошувалися та не приймалися. Це результат, ще раз це підкреслю, переговорного процесу.Виходячи з тактичних інтересів, а тут мова йде про безпеку Сі Цзіньпіна на Червоній площі, про інші наміри, очевидно, що ворог у ці дні буде проводити диверсійні тактичні операції на лінії фронту. Він і прикриває їх відповідними тезами, тим самим морочачи голову насамперед Дональду Трампу.Україна за 11 років війни пройшла майже 50 цих перемир'їв. І нам дуже добре відомо, як РФ дотримувалася навіть двосторонньо досягнутих, підписаних, врегульованих відповідними процедурами перемирій, при цьому моніторинг здійснювався спільними групами, ОБСЄ, окремими фахівцями, але Російська Федерація на те завжди плювала і порушувала.Жодне із цих перемирій не було порушено українською стороною. Це завжди робила Російська Федерація. Тому на ці ініціативи, які висловлені Путіним, треба дивитися, перше - як на спосіб негативної відповіді на 30-денне безумовне перемир'я, про що говорить українська та американська сторона. Друге - на них треба дивитися, як на прикриття певних операцій, які будуть здійснюватися кремлівською воєнщиною. Третє - на них треба дивитися, як на спосіб впливу, в тому числі на американо-українські відносини, бо за цим ми почуємо фразу, як Путін скаже: а ми проаналізували ці три доби й виявляється, що українці їх порушили.А з ким ти дурню домовлявся у такій ситуації? Які документи й хто з тобою підписував? Тобі запропонували 30 днів, замість того, щоб сказати так чи ні, ти починаєш займатися різноманітними хитрощами та дурачити голову. І в першу чергу, чого не розуміють у Вашингтоні, він дурачить голову Трампу. На вашу думку, що привезе Сі Цзіньпін? Він же їде не для того, щоб погуляти по Красній площі, а відбудеться певна розмова і синхронізація з Кремлем. Як ви думаєте, яка буде позиція Пекіна?"Китаец и русский - братья навек". Ви таку пісню чули? Чули. І це буде всіляко підтримуватися, пропагуватися. Щобільше, у цій системі координат є збільшення постачання подвійних технологій, компонентів озброєння, що всі ці роки й продовжувалося. А мрії Трампа ще раз отримують відлуп у розмовах і діалогах і між московським фюрером і пекінським більшовиком, так само і в системних рішеннях, які будуть прийматися.А між Пекіном і Москвою, так само як між Москвою і Пхеньяном, між Москвою і Тегераном, нарощуються об'єми, структура взаємодії. І скільки раз уже говорилося про те, що немає різниці між  взаємодією Пекіна і Москви, Пхеньяна і Москви.Зараз, коли офіційно Москва отримує корейців, то за ними підуть і китайці, бо українець візуально не розпізнає китайця від корейця.І це буде всіляко використовуватися для того, щоб не 50, не 100, не 150 китайців з'явилися на лінії фронту, а набагато більше. Насправді це рішення по Північній Кореї, яке озвучено, це ще один момент формування того, що називається вісь зла.Якщо говорити про кількісний показник, скільки, на вашу думку, північних корейців чи, можливо, китайців, росіяни можуть долучити до російсько-української війни?Кількість їх буде зростати, тому що виникає проблема забезпечення війни через розширення, виникнення нових вогнищ війни. І тому для мене цілком очевидно, що Росія на сьогодні планує захоплення країн Балтії.

Дружина українського співака Віктора Павліка - Катерина Реп'яхова - заявила про планування другої вагітності. У своєму Іnstаgrаm блогерка показалась у сльозах після генетичного аналізу. "Колись, можливо, розповім все, через що я проходжу. Це сльози щастя після отримання генетичного аналізу. Планування другої вагітності виглядає вже зовсім інакше...", - поділилася жінка. Крім цього, Катерина вперше назвала діагноз трирічного сина Михайла. "На сьогоднішній день я чітко знаю діагноз сина, це нейрогенетичний розлад, який саме - не хочу озвучувати. Але він дуже рідкісний, в Україні з таким діагнозом приблизно людей 50. А на весь світ приходиться такий розлад 1 на 80000-100000 людей", - розповіла дружина артиста. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Зірка "Жіночого Кварталу" Оруджова сказала, яке весілля хоче з нареченим За словами Реп'яхової, це не аутизм, а порушення на рівні передачі сигналів у мозку, яке не видно без глибокої генетичної діагностики. "На жаль, таких дітей в Україні може бути значно більше, ніж ми думаємо. Просто замість справжнього діагнозу їм часто ставлять загальні діагнози - ЗПМР або РАС (розлад аутистичного спектру - Gаzеtа.uа), через те, що генетичні дослідження ще не так розвинуті і коштують багато. Найголовніше, що прогнози хороші. Ключовим в цій історії так само залишається корекція. Я знайшла американську спільноту батьків з таким самим діагнозом і надихаюся їхніми успішними історіями", - підсумувала жінка. Раніше Павлік прокоментував пластичні операції Реп'яхової. Артист зазначив, що кохана його не запитує.

Головоломки на визначення рівня інтелекту не просто розважають у вільний час. Вони допомагають ключовим ділянкам мозку, які відповідають за зорову пам'ять, логічне мислення та виявлення закономірностей, пише jаgrаnjоsh. Ось нова загадка. На зображенні показано три зелені валізи, які стоять поряд одна біля одної у жвавому аеропорту. Поруч троє людей чекають, щоб отримати свій багаж. Також у нас є один мандрівник із собакою. Чи можете ви визначити за 5 секунд, яка валіза кому належить? Це може бути складніше, ніж здається, тому вивчіть сцену. Тепер у вас є можливість продемонструвати свої детективні здібності, як у Шерлока Холмса. Зверніть пильну увагу на людей та їхні сумки. Зверніть увагу на дрібні деталі та спробуйте пов'язати знайдені підказки. Шукайте ледь помітні натяки, які чітко видно в оточенні. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Перевірте спостережливість за секунди: знайдіть замаскований крендель у кімнаті Деякі підказки можуть кидатися в око, але для пошуку інших може знадобитися трохи уважніше пошукати. Відповідь: Якщо ви помітили зв'язки менш ніж за 5 секунд, це означає, що у вас гострий зір та увага. Валіза А належить жінці з собакою, а валіза С з биркою безпеки належить чоловікові в синій сорочці. Залишається валіза Б, яка, ймовірно, належить жінці в рожевому капелюсі. Розв'язування головоломок стимулює мозок і покращує увагу до дрібних деталей. Науковці довели, чим більше хтось займається такими головоломками, тим краще він зосереджується. А регулярне вирішення таких складних головоломок покращує інтелект та зміцнює концентрацію. Ось тест на рівень інтелекту: знайдіть собаку серед овечок за 5 секунд.

Про це першою повідомила китайська газета Glоbаl Тіmеs.Згідно з повідомленням, офіцери китайської берегової охорони висадилася на риф для проведення огляду на місці та відеозйомки "незаконної діяльності" Філіппін.Крім того, на рифі було здійнято китайський національний прапор як "знак утвердження суверенітету".Чень Сянмяо, директор Центру досліджень світового військово-морського флоту при Національному інституті досліджень Південнокитайського моря, заявив, що це демонструє ефективний контроль ССG, регулярне патрулювання приналежної території і відповідальний підхід до захисту морського середовища відповідно до законів і нормативних актів.Читайте також: На чиєму боці Китайська Народна Республіка у війні РФ проти України, або Як партія Сі зберігає нейтралітет, підтримуючи РосіюЯк пише видання Тhе Jараn Тіmеs, ймовірно, висадка офіцерів китайської берегової охорони на Сенді-Кей може мати іншу мету. Захоплення територіальних вод навколо рифу це може стати підставою для Китаю претендувати на сусідній риф Субі - один із відновлених і мілітаризованих об'єктів у Південнокитайському морі, на якому розташовані ракети, глибоководний порт, ангари для літаків і 3000-метровий аеродром.Риф Субі, який був під водою під час припливу до початку робіт з меліорації, класифікується як височина з низьким рівнем води і не має права на статус територіального моря згідно з міжнародним правом."Одна з іроній полягає в тому, що інтерес Китаю до анексії Сенді-Кей полягає в тому, щоб підтвердити законність своїх претензій на сусідній риф Субі, де зараз розташований великий штучний порт і аеродром. Законність, що призводить до подальшого експансіонізму", - пояснив Юен Грем, експерт з регіональної безпеки Австралійського інституту стратегічної політики.Що передувалоЦей крок був зроблений на тлі суперечок між Китаєм та Філіппінами щодо територіальної приналежності низки островів та рифів у Південнокитайському морі. Китай наполягає на своєму "беззаперечному суверенітеті" над цими територіями, включно з рифом Сенді-Кей.Раніше, 24 січня, китайська берегова охорона вже повідомляла про перехоплення філіппінських суден, які, на думку Пекіна, без дозволу увійшли у води поблизу рифу. Китай звинуватив Філіппіни у спробі "незаконної висадки" та заборі зразків піску."Китай має беззаперечний суверенітет над Наньша Цундао, включаючи Тесянь Цзяо, і прилеглими до них водами, - заявив речник берегової охорони Китаю Лю Децзюнь. - ССG продовжуватиме здійснювати правоохоронну діяльність в юрисдикційних водах Китаю, щоб рішуче захищати національний територіальний суверенітет і морські права та інтереси".Від початку 2024 року Філіппіни неодноразово направляли судна до спірних районів, заявляючи про необхідність "моніторингу передбачуваної діяльності зі створення штучних островів" з боку Китаю. Крім того, Філіппіни оголосили про плани створення додаткових морських науково-дослідних станцій на островах у Південнокитайському морі. Натомість китайська сторона вважає дії Філіппін провокацією, що прикривається екологічними питаннями."Так званий захист морського середовища Філіппін є шарадою - використання екологічних проблем як прикриття для незаконних територіальних зазіхань, виправдання своїх все більш ізольованих односторонніх дій і очорнення Китаю", - зазначив Чен. - На фотографіях чітко видно, що корали, пісок і сміття природним чином розподіляються океанськими течіями, відповідно до морської динаміки, а не штучно".21 квітня США та Філіппіни розпочали щорічні спільні військові навчання "Балікатан" для перевірки бойової готовності за участю 14 тис. військовослужбовців.

На Гаваях, на вершині вулкана Халеакала, вчені змонтували найпотужніший у світі сонячний телескоп - Dаnіеl К. Іnоuyе Sоlаr Теlеsсоре (DКІSТ), що дозволило отримати надзвичайно детальне зображення поверхні Сонця. Про це повідомляє Рорulаr Sсіеnсе. На фотографії чітко видно велику сонячну пляму, включаючи всі її дрібні структури. Знімок зроблений у видимому спектрі хвиль довжиною 588,9 нанометрів, за допомогою так званої "лінії натрію NаD", яка є добре відомою астрономам. Кожен піксель зображення відповідає площі близько 10 км на поверхні Сонця. Ця сонячна пляма має площу близько 40 тис. кв. км, що дорівнює розміру Швейцарії. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: На "Тузлівських лиманах" помітили рідкісну рептилію, яка може прожити до 120 років Сонячні плями - це ділянки із надзвичайно сильними магнітними полями, що перешкоджають виходу гарячої плазми з надр зірки. Ці області часто викликають потужні викиди сонячного вітру, спалахи та корональні масові викиди, які можуть викликати перебої в роботі супутників, GРS-систем, зв'язку та навіть електричних мереж на Землі. Телескоп, розміром з гараж і вагою понад 5 тонн, складається з двох поверхів і був створений в Німецькому інституті фізики Сонця протягом понад 15 років. Його монтаж на Гаваях тривав кілька місяців. Головною метою цього унікального телескопа є вивчення фізики Сонця як джерела космічної погоди. Для цього використовуються новітні технології, зокрема видимий тюнер-фільтр (VТF), що дозволяє отримувати зображення з рекордною роздільною здатністю. Цей інструмент дає можливість вимірювати магнітні поля, температуру, тиск та швидкість потоків плазми на Сонці, що дає нові можливості для розуміння процесів на його поверхні. Вчені по всьому світу намагаються з'ясувати, чому одні види комах масово заселяють певні території, а в інших залишаються рідкістю. Для цього вони підраховують популяції та створюють мапи.

Протасів Яр став першою жертвою "закону Мазепи" (4292-ІХ), який набув чинності 9 квітня. Цю законодавчу ініціативу подав восени минулого року нардеп Ігор Фріс ("Слуга Народу") та ще кілька десятків його колег. Зрештою в березні цього року 273 нардепи проголосували за цей закон. Він передбачає дві ключові речі: якщо хтось отримав ділянку лісу чи узбережжя понад 10 років тому, а це за часів Януковича і раніше, то претензій у держави чи громади бути не може, а якщо упродовж останніх 10 років, то тоді треба з бюджету внести кошти на депозит суду.Коли суд таки вирішить повернути ділянку державі чи громаді, то тоді бюджет втрачає депозит – ринкову (!) вартість цієї землі. Бюджетні гроші забере той, хто зумів заволодіти майном громади чи держави. Такі зміни до законодавства почали лобіювати ще рік тому, коли ДБР затримало бізнесмена Ігоря Мазепу через будівництво котеджів поблизу Київської ГЕС. Згодом Мазепа наголосив, що претензії правоохоронців до бізнесу треба "обнулити". У соцмережах та ЗМІ з 2024 року велася кампанія на підтримку вимог бізнесмена, що підтверджують результати дослідження громадської ініціативи "Голка". Саме тому ЗМІ називають цей документ "законом Мазепи".Зрештою Володимир Зеленський підписав закон. Президент не зважив на петицію, яку подав Мішель Терещенко з вимогою ветувати закон і яку підтримали понад 25 000 громадян. Одразу після того, як закон набрав чинності, Господарський суд міста Києва відмовився відкривати провадження у справі щодо Протасового Яру. Цю зелену зону столиці захищав ще до повномасштабного вторгнення загиблий киянин-розвідник Роман Ратушний.Позовну заяву, яку в інтересах громади столиці подав заступник  Генпрокурора, Господарський суд міста Києва 10 квітня залишив без руху.Суддя Олександр Нечай у своїй ухвалі зазначив, що треба надати оцінку земельним ділянкам площею 1,6 га та майже 15 га і надати докази, що на депозитний рахунок надійшли гроші. Мова про бюджетні гроші міста Києва. Уривок з ухвали Господарського суду міста Києва, Фото: ГолкаЙдеться про ділянки, які у 2004 році купило у громади міста Києва товариство "Протасів Яр".Як Київрада за часів мера Олександра Омельченка порушила закон?Антон Дикань. юрист громадської організації "Захистимо Протасів Яр": "Громадських слухань не було проведено, територія мала статус земель рекреаційного призначення та не могла бути передана під забудову, також не було враховано історичну та археологічну цінність території. І ці ділянки зеленої зони столиці опинилися у власності товариства "Протасів Яр". Тут сліди ведуть до групи компаній АЗС WОG, яку пов’язують зі Степаном Івахівим. Бенефіціари товариства "Протасів Яр" ті самі, що і в WОG. У 2024 році Київрада визнала помилку та ухвалила рішення з викладом порушень, які були допущені при передачі землі у власність".Що потрібно розуміти, коли мова йде про доброчесність?Юрій Мельник, учасник громадської ініціативи "Голка", адвокат: "Треба розуміти, а які зв’язки були в нього з мером, депутатами, які виділяли землю. Далі варто простежувати зв’язок першого набувача з тим, кому він продавав ділянку. Треба аналізувати бізнес-зв’язки та родинні зв’язки, а це треба досліджувати всі реєстри. Та якщо обʼєкт, згідно з законом, не може перебувати у приватній власності, то і добросовісності набуття не може бути. Форма власності чітко визначена законом, такі обʼєкти не вибувають з власності держави чи громади, а отже і не набуваються. Окрім того, ті, хто таке майно оформив як приватну власність, не могли не бачити, скажімо, річку чи море біля ділянки".За чим потрібно стежити, коли справи дійдуть до Верховного Суду?Юрій Мельник, учасник громадської ініціативи "Голка", адвокат: "Фокус уваги може бути зміщений й на тлумачення слова "набувач", а не на спосіб набуття такого права власності. Цим поняттям тепер можуть грати, як і у справі з Протасовим Яром. Але чи до кожної справи буде така увага як до цієї? Про скільки справ ми не почуємо взагалі та скільки коштів з бюджету піде на "депозити" для забудовників?"Як вже суди неправильно трактують "закон Мазепи"?Софія Шутяк, заступниця голови комітету аграрного, земельного та довкільного права НААУ: "Рішення Київради, яке оскаржує прокуратура, не породило у товариства "Протасів Яр" набуття права власності на оспорювані ділянки. Доцільно також вказати, що новий закон можна буде застосовувати лише для добросовісних набувачів земель державної та комунальної власності, які вилучалися не на підставі рішень органів влади".Що доводить рішення Господарського суду міста Києва?Петро Тєстов, аналітик громадської організації "Українська природоохоронна група": "Це була просто казка, що, мовляв, він не буде поширюватись на землі які не можуть передаватись у приватну власність і захисникам природи немає про що турбуватись. Як видно, лобісти під куполом і в ЗМІ відверто брехали. Подивіться, як зараз це тлумачить суд. З тексту ухвали випливає, що вимога внести депозит може в очах суддів стосуватися абсолютно всіх земель. І не тільки на зелені зони, але й, наприклад, на землі Міністерства оборони. Певен що скоро нас очікують аналогічні рішення судів і про заповідні території. Цей закон треба скасовувати".Що має зрозуміти влада?Юлія Бартле, голова ГО "Захистимо Протасів Яр": "Важко збагнути, чому народні депутати дослухалися до недоброчесних забудовників і вирішили занулити претензії до дерибанників лісів та узбереж. Ця амністія стосується часів Януковича, а якщо строк дерибану менш як 10 років, то на депозит треба класти з бюджету немалі суми, які громада або держава мала б використати для того, щоб підтримувати збройні сили України. Коли повернуться наші з фронту, то з плакатами захищати зелені уже навряд чи хтось буде".Нагадаємо, що через "закон Мазепи" загроза вже з’явилася не лише для Протасового Яру, а й для Чернечого лісу на Київщині.Спеціально для ЕспресоПро авторку. Ірина Федорів, журналістка та викладачка, лідерка громадської ініціативи "Голка"Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Ми до кінця не розуміємо ні стратегічної позиції Дональда Трампа, ні того, як вона вплине на російську агресію проти України. Це викликає тривогу, тому що американський президент не є прогнозованим, його рішення й повідомлення для українців дуже болісні.Шановний пане генерал, що собою являє американська безпекова позиція і як вона може вплинути на ситуацію на Європейському континенті? Росія не лише воює в Україні – вона погрожує і країнам Балтії та Польщі. Ми сподіваємося, що президент Трамп зробить якісь сміливі кроки, але замість цього він робить кроки, які тривожать.Мені важко пояснити логіку дій президента Трампа, адже я не перебуваю поруч із ним. Я не в його оточенні, не в офісі, не чую, що він говорить, і не знаю, про що він думає.Втім, ось як я бачу ситуацію. Путін намагається чинити максимальний тиск, щоб використати на свою користь триваючий переговорний процес. Для нього дипломатія — це лише ще один інструмент для досягнення стратегічної мети. А мета ця — домінування і підкорення України, можливе захоплення країн Балтії, можливо — навіть Польщі, а зрештою — розвал НАТО. Це його чітко задекларована ціль, про яку він неодноразово заявляв у численних офіційних документах.Президент Трамп, схоже, вважає, що якщо запропонувати Путіну можливість повернення до світової спільноти, послаблення санкцій і відновлення нормальних торговельних відносин, це може переконати його припинити війну.Саме така позиція, схоже, формується у рамках переговорів президента Трампа та Стіва Віткоффа. Суть у тому, чи можна досягти бажаних результатів за допомогою особистої привабливості чи через тиск.Однак з огляду на мій досвід і знання переговорних процесів, я брав участь у багатьох переговорах з режимами, подібними до путінського, і мушу сказати: я не бачив жодних переконливих доказів того, що чарівність працює. У таких контекстах її зазвичай сприймають як слабкість. І що більше пропонується поступок, то більше висувається нових вимог.Цей шаблон повторювався в багатьох переговорах, починаючи з Північної Кореї у 1950-х роках, далі у В’єтнамі, а також у моєму досвіді з Мілошевичем та іншими. Негоціаційний переговірний процес може ще тривати, але видно, що росіяни дурять Дональда Трампа. Стався символічний момент – воєнний злочин: росіяни вдарили балістичними ракетами по місту Суми, у Вербну неділю загинули цивільні люди. І це не вплинуло на риторику президента Трампа. Зрозуміло, що росіяни готові продовжувати свої наступальні, агресивні дії. Питання до вашої інтуїції: чи Трамп зрозуміє, що йому доведеться вертатися у велику гру, щоб зупинити російську агресію? Донедавна він казав, що винні в усьому Джозеф Байден і президент Зеленський – якщо б він, Трамп, був би президентом, то війни не сталося б. Але це несерйозна відповідь.Риторика Трампа, безумовно, суперечлива. Гадаю, президент Трамп щиро вважає, що рухається у правильному напрямі. Не хочу критикувати обраний ним напрям, адже не належу до кола осіб, залучених до його комунікацій. Проте все, що я бачу, свідчить про одне: Путін переконаний, що здатен диктувати умови та продовжувати війну. Він може пропонувати переговори щодо ненанесення глибинних ударів по інфраструктурі, відкриття доступу до Чорного моря чи інші подібні теми — усе це дозволяє йому здобувати політичні дивіденди, отримувати схвальну реакцію у публічному просторі та створювати ілюзію дипломатичного поступу.Втім, на основі мого досвіду можу впевнено сказати: жодного реального прогресу не буде, поки Путін не усвідомить, що перемогти у війні військовим шляхом йому не вдасться.Удар по Сумах у Вербну неділю був очевидною спробою вдарити по моральному духу українського народу. Його метою було завдати шкоди мирному населенню, залякати людей і змусити український уряд до подальших поступок або, щонайменше, підготувати ґрунт для таких поступок під час майбутніх переговорів.Стратегія Путіна є цілком зрозумілою. Стратегія Трампа — значно менш прозора. Водночас важливо, що європейські союзники й надалі підтримують Україну.Українські війська залишаються боєздатними, і я переконаний: народ України має зберігати стійкість у цьому протистоянні й триматися доти, доки Путін не усвідомить, що перемоги військовим шляхом йому не здобути. Стратегія, якою послуговується Путін, зводиться до формули «ескалація заради деескалації». Тобто він готовий підвищувати градус напруги, градус воєнних злочинів, щоб потім виторговувати певні речі. Росія тисне на Трампа – через Віткоффа та інші канали комунікації, але зрозуміло, що вона не готова згортати свою агресію проти України. В Україні сприймають деякі зустрічі, чи меседжі типу того, що Путін молився за здоров’я Трампа, чи передачу портрета Трампа як сепаратні перемовини з противником. Ми не чекали нічого подібного від США. Як досвідчений американський політик і військовий, скажіть, де наші козирі, про які казав Дональд Трамп нашому президенту? Можливо, ви бачите наші сильні карти, крім нашої абсолютної моральної правоти.На мою думку, Україна не має чим поступатися в цій ситуації.Натомість їй слід зосередитися на максимальному посиленні власних Збройних Сил. Необхідно й надалі розвивати передові технології, здатні перевершити російські, зокрема  оптиковолоконні безпілотники, а також надавати пріоритет вітчизняному виробництву артилерійських боєприпасів, щоб скоротити відставання в ключових сферах, де Росія наразі має перевагу.Україна має продовжувати тактичні наступальні дії з метою дестабілізації противника, і водночас зміцнювати стратегічні відносини з європейськими партнерами.Я вважаю, що президент Трамп і надалі дотримуватиметься обраної ним стратегії, однак у підсумку саме від України значною мірою залежатиме, яким буде результат цього протистояння.Мені відомо, що нині тривають обговорення щодо угоди у сфері видобутку корисних копалин. Деталі поки що не оприлюднені. Час від часу з’являється інформація про внесені зміни або чорнові варіанти документа. Водночас суть залишається незмінною: надзвичайно важливо зберігати військову гнучкість і підтримувати силу, необхідну для ефективного захисту.Я бачив пропозиції, що передбачають певні поступки, зокрема передачу територій. На моє переконання, цього робити не варто. З практики знаю: кожна поступка лише провокує нові вимоги та посилює тиск.Росія перебуває під санкціями з 2014 року за незаконну анексію Криму — порушення, яке залишається грубим порушенням міжнародного права. Міжнародна спільнота чітко дотримується позиції: жодні кордони не можуть змінюватися силою. І Сполучені Штати, і Росія свого часу надали Україні гарантії безпеки та територіальної цілісності.Росія порушила свої зобов’язання. Сполучені Штати наразі залишаються непохитними у своїй підтримці України. Я з упевненістю можу сказати, що близько трьох чвертей американців розуміють: Україна веде боротьбу за ті самі цінності, які є основою американського суспільства. Вони щиро захоплюються мужністю, стійкістю українського народу та Збройних Сил.Більшість не вірить, що Росія готова повернутися до цивілізованого міжнародного співтовариства. Вона сприймається як держава-агресор, до якої слід застосовувати санкції, вимагати відповідальності та притягати до неї доти, доки не буде припинено окупацію українських територій.Саме тому я переконаний: американське суспільство підтримує Україну.Я вважаю, що президент Трамп діє відповідно до свого бачення найкращого шляху до припинення бойових дій. Але в підсумку він буде орієнтуватися на позицію України, оскільки саме їй визначати умови, які вона готова прийняти. Така реальність дипломатії. Моя вам порада: залишайтеся непохитними. Свого часу ви зупинили югославську війну. Тобто ви були готові надзвичайно високо підняти ставки, і, можливо, завдяки саме вашій сміливості, рішучості й послідовності вдалося зупинити розгортання російської провокації, яка називається «приштинський кидок». І значна частина тих людей, які стояли з російського боку проти вас, вони ще функціонують – це генерал Івашов і генерал Євкуров, заступник міністра оборони РФ. Я просив би вас проаналізувати сильні і слабкі сторони російського командування, російських генералів і російських військових загалом. Можливо, ми стоїмо на порозі Третьої світової війни, яка буде принципово іншою, адже ми бачимо застосування різних технологічних ноу-хау – безпілотників тощо.Я ніколи не став би недооцінювати якість російського командування або потужність військово-промислового комплексу, що його підтримує. Росіяни дотримуються інших принципів ведення війни. Вони роблять ставку на масовість, і життя їхніх солдатів не має для них такого значення, як для нас на Заході.Попри це, українські війська та військово-політичне керівництво з 2014 року демонструють вражаючу здатність адаптуватися до умов війни з Росією. Прогрес постійний, і у Сполучених Штатах, особливо серед військових аналітиків, уважно стежать за розвитком подій.Ми вивчаємо українські технології, переймаємо досвід інновацій, спостерігаємо за тим, як швидко впроваджуються модифікації й адаптації бойових систем. Україна проявляє виняткову гнучкість, рішучість і технічну кмітливість у цій війні. На моє переконання, зараз найважливіше — зберігати стійкість і продовжувати боротьбу.Важливо усвідомити, що Україна веде війну на двох фронтах — військовому й дипломатичному. Необхідно зберігати баланс між зусиллями в обох сферах і розуміти: події на одному фронті безпосередньо впливають на інший. Військові успіхи можуть змінювати умови дипломатії, так само як дипломатичні рішення здатні позначатися на перебігу бойових дій.Цей конфлікт, найімовірніше, буде тривалим. Я не бачу підстав очікувати швидкого завершення. Для прикладу: Сполученим Штатам знадобилося два роки — з 1951 по 1953 — щоб завершити переговори з Північною Кореєю й покласти край бойовим діям. Це був складний і виснажливий процес. І нинішня ситуація може мати схожий характер.Тож важливо чітко усвідомлювати: це боротьба на двох фронтах — військовому та дипломатичному. І в обох напрямках потрібно діяти рішуче й послідовно. Ми з вами робили інтерв’ю напередодні виборів. У теперішній геополітичній небаченості ми проводимо історичні паралелі з містами Сайгон і Кабул. США в певні моменти історії і війни відмовилися від узятих на себе зобов’язань. (На війні у В’єтнамі, нагадаю глядачам, Веслі Кларк був поранений, отримав чотири кулі, але продовжував командувати підрозділом.) Хотів би, щоб ви оцінили готовність США, нової американської адміністрації вчинити непорядно стосовно України – чи це неможливо?Вважаю, що коли у 2022 році розпочалася повномасштабна війна, Сполучені Штати чітко усвідомили свій обов’язок підтримати Україну, розуміючи: її оборона невід’ємно пов’язана з національною безпекою Америки. Цей зв’язок, на мою думку, зберігається й досі.Більшість громадян США визнають, що перед обличчям сучасних глобальних викликів країна має справу з кількома потенційними противниками — Іраном, Північною Кореєю, Китаєм і, звичайно, Росією. Ці держави дедалі активніше координують свої дії, і наразі саме Україна є головним полем боротьби між демократичним світом і цими авторитарними режимами.Усі ці супротивники уважно стежать за позицією США щодо України. Саме тому Америка повинна зберігати силу та рішучість у своїй підтримці. Будь-яке послаблення цієї позиції буде сприйнято як прояв слабкості — і це сприйняття може стати вирішальним чинником у формуванні стратегій інших противників. Я хотів би, щоб ви проаналізували наші сильні сторони. У нас був головнокомандувач генерал Залужний, зараз генерал Сирський на цій посаді. Проти нас ворог використовує величезну кількість особового складу, у нього достатньо балістичних ракет. Але ми встояли. Наші командувачі вправно проводять операції, як Курськ, Білгородська область, але війна заповідається бути довгою. Нам треба берегти особовий склад і структуру військ. Можливо, варто застосовувати якісь нестандартні кроки, типу глибинних ударів по російській інфраструктурі.Невідомо, чим закінчаться переговори між Віткоффом і Кремлем, Путіним і Трампом, – проговорювався варіант мораторію в Чорноморському басейні, щодо енергетичної інфраструктури. Але ударом двома балістичними ракетами по Сумах Росія показала, що виходить із перемовин. Які нестандарті речі ми могли б застосовувати, зокрема глибокі удари?Спостерігаючи за ситуацією на фронті в Україні, я не можу оцінювати конкретні рішення, які ухвалюють українські командири. Я не перебуваю на місці, не маю доступу до оперативної інформації, тож не можу знати, що саме впливає на їхні дії.Проте очевидно, що удари по російській енергетичній інфраструктурі завдають Росії відчутної шкоди. Якби це було не так, Москва не наполягала б на запровадженні мораторію на такі атаки.Ці удари обмежують здатність Росії отримувати доходи, отже, мають стратегічне значення, навіть якщо їхній вплив на полі бою не є миттєвим. Українське командування має враховувати ці чинники та правильно розставляти пріоритети.Очевидно, що удари вглиб території Росії змусили її звернутися з вимогою: «Не завдавайте ударів по нашій енергетичній інфраструктурі».Питання в тому, на що саме Росія готова піти в обмін на таку угоду. Поки жодна з подібних домовленостей не набула чинності, оскільки щоразу, коли починається обговорення комерційних чи дипломатичних рамок, Росія висуває нові вимоги, намагаючись добитися додаткових поступок. Втім, схоже, що удари на великій відстані створюють дипломатичний тиск і дають певні результати.Ключове питання — в ефективному балансі: чи не доцільніше зосередитися на оперативно важливих цілях? Наприклад, удари по складах боєприпасів демонструють свою ефективність — вони досяжні й дають конкретний результат. Однак усе, що стосується позиційної війни, по суті, зводиться до боротьби на виснаження.У маневреній війні мета полягає в тому, щоб зосередити удари на визначених напрямках, відкриваючи шлях мобільним силам для досягнення вирішального результату завдяки швидкості та гнучкості. У нинішніх умовах Україна веде переважно позиційну оборону. У такій ситуації основними завданнями на полі бою є недопущення концентрації ворожих сил і зриву спроб змінити характер бойових дій. Це досягається шляхом підриву спроможності противника підтримувати війну — через удари по запасах пального, боєприпасів, місцях зосередження військ та інших критичних логістичних об'єктах.Що саме вражається, яким чином і з якою частотою — поки що ми на Заході не маємо достатнього доступу до відкритої інформації, щоб робити точні або деталізовані висновки. А які моменти були б найбільш болючими для росіян? Не йдеться про атаки на цивільні об’єкти, але деякі речі були б для них дуже болючими.На мою думку, найважливіше зараз — це те, що Україна поступово виснажує російську військову машину.Варто чітко усвідомлювати ймовірну стратегію Росії. Її тактика полягає в створенні загрози Харкову та Сумам, щоб змусити Україну перекинути додаткові резерви на оборону північно-східного напрямку.Однак справжньою стратегічною метою Росії залишається Одеса. Основні зусилля, ймовірно, як і раніше, зосереджені на напрямках Запоріжжя, Херсона, Миколаєва — з подальшим просуванням на Одесу. З російської точки зору, захоплення Одеси означатиме завершення війни й фактичну перемогу.Тому на цьому етапі для України головним пріоритетом має стати стратегічна оборона. Усе, що здатне підірвати логістичні можливості противника, є надзвичайно важливим і доцільним.Наприклад, якщо вдасться порушити здатність Росії здійснювати операції з території Криму, завдавши ударів по залізничних сполученнях, мосту або інших маршрутах постачання, якими транспортуються ресурси, це значно ускладнить їхнє просування в напрямку Херсона.Водночас, на мою думку, передусім слід підходити до ситуації з військової точки зору. Не думаю, що наразі Київ має достатньо ресурсів, аби вести цю війну винятково з наміром завдати Росії болю.Головне завдання — переконати пана Путіна, що перемогти у цій війні військовим шляхом він не зможе.

Про це розповів політичний експерт, журналіст Вадим Денисенко в етері Еспресо."Єдине, про що ми зараз можемо чітко говорити, – це те, що робить Путін у стосунках із США і що насправді роблять США у стосунках із Путіним. На цьому етапі, якщо переговори зазнають краху, що є досить ймовірним, вже зараз видно, що США прагнуть вибудувати двосторонні відносини з Російською Федерацією з інших питань. Наприклад, щодо Ірану – це вже дуже чітко видно. Також спостерігаються певні економічні загравання. Це частина плану Дмитрієва, який, однак, неможливий без рішень Європейського Союзу", - зазначив він.Тим часом Путін підписав розпорядження російського уряду про розробку нових правил для повернення та залучення західних інвесторів до Росії. Це, знову ж таки, поки що залишається на рівні припущень, але спрямоване не на європейців, каже Денисенко.Читайте також: Зараз Трамп, як і Путін, робитимуть усе, щоб розірвати Європу, - Кульпа"Передусім це стосується кількох компаній зі Сполучених Штатів Америки, яким буде запропоновано досить високомаржинальний бізнес, якщо американці зможуть досягти зняття санкцій із Російської Федерації", - сказав політичний експерт.Отже, зараз ми спостерігаємо явну спробу налагодити двосторонні відносини, що викликає роздратування у Китаю. "Це дійсно дратує Китай, але він нічого не може зробити проти цього. Усе, що зараз робить Трамп, на мою думку, – це спроба якось залагодити проблеми на периферії, назвемо це так. Я маю на увазі Україну, Іран, Близький Схід загалом. І з тим, щоб потім, скажімо так, із прикритим тилом, вийти на переговори з Китайською Народною Республікою. Однак, станом на зараз, і тим більше за Путіна, я дуже сподіваюся на відрив Росії від Китаю", - додав Денисенко.17 квітня президент США Дональд Трамп заявив, що на цьому тижні Вашингтон отримає від Москви відповідь на пропозиції стосовно припинення вогню в Україні. 18 квітня у Вlооmbеrg повідомили, що з'явилася інформація, що США можуть пом'якшити санкції проти Росії. Це може відбутися в рамках мирних переговорів.

У травні пройдуть перші поховання полеглих воїнів на Національному військовому меморіальному кладовищі, яке добудовують у лісі біля села Мархалівка на Київщині. Із самого початку зведення цвинтаря супроводжувалося скандалами. Спершу - проти виступили місцеві мешканці та активісти. На мітингах вони заявляли, що затверджену Кабміном територію під цвинтар - не можна забудовувати, бо це знищить ліс та завдасть шкоди екосистемі. Підтримали місцевих і ряд екологічних організацій. Попри це, у лютому цьогоріч прем'єр-міністр Денис Шмигаль доручив Міндовкіллю та Міністерству у справах ветеранів, підготувати документи для виключення ділянки з охоронного статусу. Напруга зросла і після виходу розслідування Віhus.Іnfо, яке висвітлило потенційні зловживання під час виділення землі для будівництва цвинтаря. Йшлося, зокрема, про маніпуляції з межами громад, розподілом ділянок і прозорістю ухвалених рішень. За результатами розслідування кількох посадовців Київської міської адміністрації було звільнено. Нині частина активістів, селян, військових та родичів загиблих - вимагають призупинити добудову цвинтаря та провести архітектурний конкурс. Переможець мав би врахувати екологічні аспекти зведення некрополю. Кореспондентки Gаzеtа.uа побували у Мархалівці та поспілкувалися з місцевими мешканцями. СМАРАГДОВА МЕРЕЖА - Усе життя це був наш Боярський, - каже житель Мархалівки Петро, стишуючи голос. Сидить на передньому сидінні маршрутки, що поволі наближається до села. - Колись тут були болота, озера, ми дітворою знали кожну ямку. А тепер - вони все осушили, рівень води понизили. Бо треба, бачте, їм людей ховати. А живим як? Хоча кладовище межує із Мархалівкою - офіційно територія під ним відноситься до селища Гатного. Сам ліс належить до Смарагдової мережі - це землі, що мають природоохоронне значення в Європі. Вони засаджувалися в межах зобов'язань, які взяла на себе Україна, ратифікувавши Бернську конвенцію "Про охорону дикої флори і фауни та природних середовищ існування". Її головна мета - зберегти рідкісні або зникаючі види тварин і рослин, а також природні оселища, які є важливими на європейському рівні. На таких територіях діють обмеження на забудову, вирубку лісу, осушення боліт. Петро пригадує, як колись вода у лісі розходилась у різні боки - частина йшла в болота, інша - в озера. А нині, за його словами, напрям течій змінився. Будівельники проклали дренаж - місцями до п'яти метрів углиб - і воду спрямували до села Віта-Поштова. - У нас пів села користувалося джерелами. У криницях вода впала вже на два метри. Літа ще не було, а вже колодязі пересохли, - обурюється Петро. - Улітку що буде? Люди залишаться без води, а якщо вона й зʼявиться, то така, що й пити страшно - через ті труби, що лежатимуть просто у воді, ще й з трупними стоками. Каже, що на цій території проходять підземні річки, які могли бути порушені під час земляних робіт. - Якщо вода підніметься, стоки можуть піти в озера й криниці, - додає він. - А тут же низина, точка збору. То для чого було це місце вибирати? В нас є два кладовища в селі. І вода там глибоко, не дістає. А тут - усе порушили. Петро згадує, як торік почали вирубувати ліс. Старі дерева вивозили ночами, людей на територію будівництва не пускали, хоча були спроби протестів. Куди деревина поділась - ніхто не знає - Старий ліс уже вирубали, фурами вивозили. Залишився лише молодняк. Куди деревина поділась - ніхто не знає, - знизує плечима чоловік. У селі з повагою ставляться до військових, запевняє. Багато місцевих чоловіків наразі захищають Україну на фронті. Є й загиблі - їх ховають на місцевих кладовищах. - Біля своїх, як заведено. А хто ж захоче везти сюди? Тепер не знаємо, як воно буде далі. Петро просить водія зупинити автобус над дорогою. З одного боку тягнеться село, з іншого - розкинувся старий сосновий ліс. - Але це тільки тут видно дерева. Якщо пройти трохи вглиб - усе вже вирубали, - запевняє. ПРАЦЬОВИТИЙ НАРОД Мархалівка - село за 15 кілометрів на південь від Києва, розташоване між сосновими лісами та сільськими пагорбами. Має багату історію, що сягає часів Київської Русі. Археологічні дослідження виявили поблизу села три стародавні поселення періоду ранньої залізної доби. Уперше воно згадується в універсалі гетьмана Івана Мазепи від 1690 року під назвою Мархелювка - тоді ці землі було передано Київській митрополії. За іншою версією, у часи Речі Посполитої вони належали маршалку Будаївського повіту, і саме від цього титулу могла походити назва села. - Село засноване в 1711 році, - переповідає свою версію історії села Петро і повільно рушає тротуаром в бік вирубаного лісу. - Зі Звенигородки був монах, служив у Києві. Йому дали оцей наділ землі. Це були монастирські землі. Петро розповідає, що монаха звали Маркел. Сам він не мав права одружуватись, тому наділ передав брату й сестрі. Від його імені поселення спочатку називалось Маркелівка, потім - Маркалівка, а згодом зʼявилася сучасна назва села - Мархалівка. У селі нині живе багато людей, каже чоловік. А от із місцевим самоврядуванням стало складніше. - Село тепер об'єднане, голова - у Глевасі. У нього багато сіл. То руки сюди не доходять. А раніше у нас своя сільрада була. Біля в'їзду до лісу на новій асфальтованій дорозі стоять кілька чоловіків і молода жінка з малюком у візку. Петро називає їх активістами. За ними - накидані шини, сухе гілля й принесений звідкись зелений шлагбаум. - Місцеві. Борються з першого дня. Але поліція їх туди не пускала, сутички були. Зараз трохи послабили, дорогу вже прорізали, - додає Петро. Мешканці чергують тут від ранку до вечора. Деякі щойно повернулися з акції протесту під Офісом президента. Кажуть - марно. Президент прийому не веде - Ми постояли, але нам сказали, що воєнний стан і президент прийому не веде. Ну, ми листа передали - та й усе&hеllір;, - каже активістка Тетяна Яковська. Вона - переселенка з Донбасу. Її родина втратила будинок в Авдіївці і у 2023 році переїхала на Київщину. Сама Тетяна - росіянка за походженням, але каже: "В Авдіївці стала бандерівкою". Ідея будівництва кладовища саме в Гатненській громаді є абсурдною, переконана. - На мою думку і на думку матерів загиблих воїнів, треба будувати регіональні кладовища і фінансувати саме в них, - аргументує. - Сюди ніхто не буде їхати, це далеко, тут траса і весь час затори. Жінці 65 років, вона активно займається волонтерством і бере участь в акціях протесту. Допомагає військовим і згадує, як в травні минулого року почала розповідати їм про вирубку лісу. - Я коли почала їм скидати, що відбувається - вони були в шоці. Це військові з усіх напрямків, - каже Тетяна, - Розумієте, тут велика корупційна складова. По-перше, вирізають ліс стверджуючи, що це чагарник, але який же це чагарник, як це молоді дерева! Вже більше тисячі кубометрів вивезли. За словами Тетяни, місцеві чергували біля ділянки, де лежали зрубані колоди. Їх вивозили вночі зерновозами. Поліція фіксувала, але нічого не зробила. - У мене на очах змінювали номери автівок, які вивозили деревину, - каже вона. - Ставили чорні. Але все це фіксувала Чабанська поліція. Я в них питала: а де справа? Чому мене не викликають, якщо я написала десь пʼять заяв. Мені кажуть: усе збираємо в папочку. Рік це все тягнеться, - обурюється Тетяна. ПРОЄКТ НВМК Проєкт Національного військового меморіального кладовища (НВМК), розроблений Міністерством у справах ветеранів України, передбачає створення комплексу на земельній ділянці площею понад 260 га. Основні елементи проєкту містять військове кладовище, церемоніальну площу, будинок трауру, крематорій, музейно-виставковий комплекс, адміністративні та господарські будівлі, транспортну інфраструктуру та рекреаційну зону. Місцева мешканка Галина - одна з тих, хто постійно бере участь у протестах проти будівництва кладовища. Її син боронить Україну на фронті. Жінка згадує, як одного разу її забрали в поліцію просто з лісу. - У нас в лісі був герб і вшановуючи пам'ять всіх полеглих - я з корзинкою в руках стала перед гербом виконувати гімн України. Навіть не спом'янулася, як мене загрузили в поліцейську машину і повезли у фастівський РОВД, - каже тендітна кучерява жінка. Про те, що тут будуть будувати меморіальне кладовище, місцеві дізналися випадково. - Це було близько 20:00 - приїхав трактор і почав корчувати ділянку. Позбігалися люди і почали питати, що ж відбувається. Попередньо ніхто нічого не казав, не було громадських слухань, - каже Галина показуючи на нову дорогу, де колись росли молоді сосни. Жителі Мархалівки занепокоєні тим, що будівництво ведеться на болотистій території. Тут високий рівень ґрунтових вод, і, за словами людей, отруйні речовини з поховань можуть потрапити в колодязі та свердловини. Усе розповзеться, як картковий будинок - По закону дренажу на кладовищі бути не повинно. Це по санітарним нормам. Вони кажуть: "Зробимо дренаж, буде басейн, і все буде випаровуватись." Як може випаровуватись басейн, у який постійно надходитиме вода? - обурюється Тетяна. - Щоб це працювало, потрібна безперервна відкачка. Тут всюди пісок, немає глини. Вони намагаються опустити дренаж на три метри, але й там - пісок. Немає фільтрації. Місцеві кажуть, що на ділянку навезли тонни землі, щоб підняти рівень, але це, на їхню думку, ситуацію не змінить. - Ось зараз поставили паркан, засипали територію, підняли рівень, але як тільки будівництво завершиться і паркан приберуть - усе розповзеться, як картковий будинок. Це ж як пісочниця. Ми не проти кладовища - воно потрібне, але зробіть все правильно!, - каже місцева активістка. СУДОВІ ПРОЦЕСИ Й ЦІННИЙ ЛІС До дороги підʼїжджає активістка Людмила Морозова. Жінка переїхала сюди з чоловіком та дітьми в 2020 році. Коли в 2024-му році почалося будівництво, вона почала активно допомагати місцевим і стала учасницею ГО "Мархалівка. Підтримка". Сідаємо в автомобіль і прямуємо до будівельного майданчика. Дорогою Людмила ділиться деталями: - Замовником і розробником проєкту є Міністерство ветеранів. Архітектор - Сергій Дербін. Прийняли закон №3505, який скасував усі державні будівельні норми. А саме в них, у п'ятій главі, йшлося про кладовища і крематорії. Там були посилання на СНіПи - санітарні норми і правила. І чітко прописано: якщо високі ґрунтові води - будівництво заборонене, - пояснює вона. - Але тепер це скасовано. Тобто, населені пункти, які навколо, позбавили конституційного права на захист свого власного життя. Населені пункти в цій місцевості не мають централізованої системи водопостачання, чи каналізації. В таких умовах будівництво кладовища є неприпустимим, додає активістка. - Ми вже виграли три суди. Перемогли в першій інстанції, оскаржили постанову №225, яка дозволяла вирубку "чагарників" і "застарілих дерев". Але під цією постановою вирубали 32 гектари цінного лісу, - каже Людмила. - Формально - на потреби ЗСУ, але деревина не була маркована, і вирубкою займалися люди без відповідної кваліфікації, без лісничих паспортів. Постанову №225 ГО змогли оскаржити в адміністративному та шостому окружному апеляційному судах. Рішення набрало чинності, і вирубка лісу мала би припинитися. Однак, за словами Людмили, вона триває. Водночас Кабмін подав касаційну скаргу, намагаючись оскаржити рішення, яке підтвердило, що це - природоохоронна зона. Поблизу місця будівництва у ряд стоять вантажівки. Територія огороджена, вхід заборонено. Тому рухаємося через густий сосновий ліс. Із землі повсюди стирчить вирване коріння дерев. Викопані канави для відведення ґрунтових вод, які вже перетворилися на болота. - Коли копали перші котловани, будівельники були в шоці - скрізь вода. Вони самі казали: "Ми не знаємо, що з цим робити." Єдиний вихід - все бетонувати. Але куди подінеться ця вода? Вона ж десь вийде. І ніхто не знає - де саме. Це реальні екологічні ризики, - каже Людмила. - На цьому не можна заробляти. Якщо вважаєте, що тут можливо будувати - зробіть усе прозоро. Покажіть оцінку впливу на довкілля, зробіть гідрологію. А далі - ще гірше. Уся ця вода потече вниз Ми підходимо до центрального колектора, що виходить із території НВМК і веде в напрямку так званого "басейну", де, за планом, вода повинна випаровуватись. Це магістраль, якою має стікати централізована вода із тих гектарів, які зараз знаходяться під похованням. Біля люків уже видно ознаки несправності - деякі забилися піском і не працюють. - Вони просто розтечуться. Ви самі бачите, як тече вода. Труби вже забиті. А далі - ще гірше. Уся ця вода потече вниз, до Юрівки, Боярки, Конча-Заспи. А там - озера, і це швидко опиниться в Дніпрі, - каже Людмила, вказуючи на бурлячу воду у відкритому колодязі. - Тут немає централізованого водопостачання, ні кранів, ні фільтрації. Це фактично початок річки - вона бере початок тут і стікає вниз. Громада провела власні дослідження. Було зроблено 10 свердловин - у восьми з них рівень води перевищує допустимі норми. У середньому - вода стоїть на глибині до 2 м, а під час дощів піднімається ще на 0,5 м. Активістка каже, що місцева влада погодилася з будівництвом, а на заперечення місцевих мешканців ніхто не реагує. Підходимо до зони активного будівництва. За бетонним парканом - десятки працівників у спецодязі викладають плитку. Ділянка площею 2 га, яка ще недавно була лісом, перетворилася на масштабне будівництво. СТАРІ ДЕРЕВА - Оце дивіться, - 61-річний місцевий житель Олександр показує рукою на розриту лінію землі між соснами, - це центральний колектор. Йде просто з території поховань. Веде на ставок - той, що вони назвали "випарювальним". Старущенко казав: мовляв, природним способом вода випаровуватиметься, щоб зекономити. А ви подивіться самі. Це ж абсурд. Стоїмо в лісі за кількасот метрів від майбутнього кладовища. Уздовж стовбурів - свіжа піщана траншея, з якої вже пробивається волога. Тече вузький струмок, сходить униз, у бік бетонної конструкції - водовідвідної, з виходом у ставок. - Тут, де ми стоїмо, завжди була вода. Яр - природного походження. Раніше тут струмок був, далі - ставок. А вони прокопали глибше, щоб зібрати все в одну точку. І тепер тече, - говорить чоловік. На його обличчі вже посивілі вуса. Колись закручені на кінцях, зараз вільно спадають на підборіддя. - Навіть тепер, коли нема дощів. А уявіть, що буде, коли тут зʼявляться могили. Ставок виглядає глухим. Лише бетонний жолоб веде до нього від кладовища. Іншого виходу не видно. - Там, на Південному кладовищі, усе забетоноване. Тіло - у бетоні, в піску - розклад 140 днів. А тут дренаж - це два дні. Усе отруєння піде в ґрунти. Піде в усе. Вони самі прискорили те, що потім людям боком вийде. Олександр нахиляється, піднімає грудку землі - волога, глиниста. Поруч - берези й вільха. - Подивіться, які тут дерева ростуть. Це ж болото. Тут не можна було нічого робити. А вони взяли, торф вичистили, продали. І все засипали землею. Насипали два метри, щоб підняти рівень. Каже, він не місцевий - переїхав у 1991-му. Але в лісі працював. Допомагав садити, прокошував молоді посадки. Дерева поруч пофарбовані - частина з них, схоже, вже позначена під вирубку. Подекуди на стовбурах - сліди механічного зняття кори. Навколо - зрізане гілля, уламки коріння, свіже руде насипання з піску. - Оці сосни - їх садили в 1922 році. Сто років. А тепер кажуть - чагарники. "Чистять" ліс. Молодці. Син Олександра загинув на війні. Йому було 26 років. Похований на місцевому кладовищі. - Я сказав: не дам перепоховати. Не дай Боже. Він цей ліс садив разом зі мною. Якщо хтось доторкнеться до його могили - я підірву гранату. Бо це вже не просто земля. Це памʼять. І вона тут. - Та ви самі бачите, - долучається до розмови односельчанин Олександр Наботов. Чоловік і зупиняється біля насипу, - вивозять усе безконтрольно. Скільки деревини тут зрізали - ніхто конкретно не знає. А куди пішли гроші? У ЗСУ? Чи в чиюсь кишеню? Каже, чути звинувачення, що місцеві протестують, бо "не поважають військових". Зупиняється, вдивляється кудись убік. Ми стоїмо на колінах, коли труни проїжджають - Ви що! Ми стоїмо на колінах, коли труни проїжджають. Ми своїх ховаємо. Але ж не так. Не в болото, - додає Наботов. - На ці 7 мільярдів гривень можна було викупити будь-яке поле. Прийдіть до фермера, скажіть: от гроші - дайте ділянку. Кожен би погодився. А навіщо тоді знищувати ліс? Ми не проти кладовища. Але не тут. Тут болото. Ми з самого початку казали - тут вода. Він говорить повільно, з паузами. Здається, говорить не вперше. Каже, вони вимірювали обʼєм води в колодязях - за вісім секунд витікало десять літрів. За добу - більше ста тисяч. І ця вода кудись іде. - Раніше ставок був повен, зараз - рівень упав. Це означає, вода не туди стікає. Йде під землею. І проходить якраз через те місце, де буде кладовище. Ми не знаємо, куди точно. Але бачимо - вона є. Значить, і далі потече. Показує маршрут підземних річок - одна йде до Ірпеня, інша повертає в бік Дніпра. - Тут не одне джерело. Тут - мережа. І що потрапить у неї, піде далі. І ніхто вже не зупинить. БОЯТЬСЯ ТИСКУ Біля перекритої дороги з активістами спілкується Катерина Пряникова - депутатка Глевахівської громади. Каже, про будівництво Національного військового кладовища місцевих депутатів не повідомляли заздалегідь. - Ми знали, що буде меморіал у Гатненській громаді, але ніхто й гадки не мав, що йдеться саме про цей ліс, - говорить вона. - Думали, що мова про поле - отам, де високовольтна лінія, біля заправки. Там справді височина, суха ділянка, яка б підійшла для такого проєкту. А що це саме ця територія - не знали. Вона показує на вузьку смугу молодняка між дорогою і відкритим ґрунтом. - Це те, що лишилось. Те, що не встигли дорізати. На жаль, 1 квітня сюди вже завезли сині вагончики. Почали різати. Залишилися молоді дерева, але ми хоч це змогли зупинити. Зі слів Пряникової, дорога, що нині прокладена через ліс, раніше була піщаною. Її засипали, підняли рівень. Вона каже, що від межі забудови до Південного кладовища - 2,5 кілометри. Вимірювала особисто. - А як так вийшло, що ця ділянка опинилася у складі Гатенської громади? Якщо логічно дивитись, вона мала б або залишитися за Бояркою, або перейти до нашої, Глевахівської. А вони передали її в Гатне. Це перше порушення, - говорить жінка. Каже, що офіційних відповідей на ці питання немає. Основні запити - на Міндовкілля, на державні інстанції - надсилали громадські організації. Вона ж займалась дорожньою частиною - перевантаженням і неправильно встановленими тимчасовими знаками. - Усі робили, що могли. Хтось писав за воду, хтось за межі, хтось за екологію. Але системної відповіді - не було. Спершу йшлося про 137 тис. захоронень, але згодом цифру зменшили. - Можливо, побачили, що не так усе просто. Бо це не просто ліс. Тут вода, тут ґрунт, тут усе рухається. Серед депутатів громади Катерина - єдина, хто відкрито підтримав протест. - Бояться. Хтось далеко, когось це не стосується. Але багато хто боїться тиску - що знімуть із посади, притиснуть. Згадує, що спершу, коли люди тільки почали виходити, були провокації. - Приходили тітушки. Погрожували. Зараз цього нема. Але з'явились інші. Наприклад, замдиректор НВМК - він постійно розказує, які ми тут "погані". Що ми заважаємо, підбурюємо. А ми просто відстоюємо своє. У Мархалівці живе близько 3,5 тис. людей, зареєстровано - 1700. Під час Великої війни частина виїхала, але незначна. Більшість працюють у Києві або найближчих містечках. Попри невеликі розміри, тут функціонує державна Мархалівська гімназія. Там навчається близько 120 учнів. Також при гімназії діє дитячий садок з однією різновіковою групою. Крім державного закладу, у селі працює приватна початкова школа, що надає початкову освіту та має дошкільне відділення. "ЕКОЛОГІЧНА КАТАСТРОФА" Громадська організація намагається не допустити перших поховань, які планують провести вже цьогоріч на початку травня. На думку активістів, поховання на території з високими ґрунтовими водами загрожує не лише довкіллю, а й життю людей - могили можуть розмиватися. - Все одразу погниє і просто все перетвориться в жижу, ми ж туди вже потім не заліземо ніколи. І це все просто піде в річки, - каже активістка Людмила. Організація залучила до досліджень незалежних експертів. - У нас є гідрогеологи. Вони самі зголосилися допомогти. Кажуть, що ми на порозі екологічної катастрофи. Спочатку постраждають 14 громад довкола, а далі - Київ, річки, крани. Це буде як чума ХХІ століття, - пояснює Людмила. На думку активістки існують значно кращі рішення - зокрема, створення регіональних кладовищ. - Традиційні поховання мають бути по районах - там, де живуть люди. Уявіть: день народження, роковини, гробки - і вся Україна має їхати в одне місце? Це ж абсурд. Люди мають ховати героїв там, де ті жили. Це повинні бути невеликі, але облаштовані кладовища, - каже вона. - А ще: у плані - 137 тисяч традиційних поховань. Ми навіть не маємо стільки загиблих! І більшість уже похована. Це лише традиційні поховання - ще є колумбарії. Скільки років ми плануємо воювати? Це що - вся країна має лягти? Це ж ненормально. Людмила переконана, що значно доречнішим було б створення Національного меморіального комплексу в центрі столиці. - Навіть якщо це буде в Києві - як у Парку Слави. Зробіть пам'ятники, монументи, колумбарії - достойно, красиво, - говорить дорогою Людмила, - А не в болоті, в лісі. Подивіться на Південне кладовище: там теж лежать герої. Воно в такому стані, що просто жах. Його ж теж мали продовжити, але не продовжили - через високі ґрунтові води. Тобто там не подовжили, бо не можна, а тут рубати, будувати можна. ВІДПОВІДЬ МІНДОВКІЛЛЯ У листопаді минулого року громадська організація "Мархалівка. Підтримка" звернулась до Міністерства захисту довкілля з приводу будівництва Національного військового меморіального кладовища на території лісу, що входить до Смарагдової мережі. Відповідь надійшла 8 листопада 2024 року. "Зазначені земельні ділянки займають частину території Смарагдової мережі UА0000338 Рryіrріnnyа аnd Сhеrnесhyі Fоrеst, що становить 4,38% від загальної площі 6094,74 гектара", - йдеться в офіційному листі Міндовкілля. Міністерство підтвердило, що проєкт кладовища справді зачіпає природоохоронну територію, однак запевнило, що масштабне втручання не передбачене. "Проєкт Національного військового меморіального кладовища передбачає максимальне збереження екосистем", - зазначено в документі. За даними Мінветеранів, безпосередньо під будівництво планують вилучити 13 гектарів лісу. Це, як наголосили у відомстві, "становить 0,2% від території Смарагдової мережі". Згідно з поясненнями Міндовкілля, планується видалення лише "аварійних, сухостійних і фаунних" дерев, а загальний відсоток вирубки не перевищить 10% зелених насаджень на ділянці. У відповіді також ідеться про міжнародні зобов'язання України. Зазначається, що Смарагдова мережа створюється відповідно до Бернської конвенції, до якої Україна приєдналась ще у 1996 році. Там само нагадується, що кожна держава-учасниця зобов'язана ухвалювати "необхідні законодавчі та адміністративні заходи для забезпечення охорони природних середовищ існування". "У своїй політиці планування забудови і розвитку територій договірні сторони мають враховувати потреби охорони природних територій", - цитує Міндовкілля положення Конвенції. У міністерстві підкреслили, що ситуація перебуває в полі міжнародної уваги. "Питання щодо української частини Смарагдової мережі, розташованої на території Київської області, буде винесено на засідання Бюро Бернської конвенції у 2025 році", - йдеться у відповіді.

Помста за СумиСили оборони України продовжують удари по місцях базування російських ракетних бригад, відповідальних за злочинний напад на Суми балістичною зброєю.  Сьогодні з'явилось відео, як українські безпілотники атакують базу дислокації 112-ї ракетної бригади, відповідальної за удар "Іскандерами" по Сумах. Місце дислокації цієї бази - Шуя, Іванівської області Росії. Це 700 км від кордону з Україною.Атаки почалися десь із трьох години ночі. Для цього використовувались наші безпілотні далекобійні ударні комплекси  "Бобер" та "Лютий", а саме Ан-196, який розроблений КБ "Антонова". Кадри досить гарні. Ми бачили відео, як на ціль здійснює атаку безпілотник "Лютий", а також були й інші зразки наших ударних дронів.А вчора, нагадаю, підрозділи безпілотних систем, Сил спеціальних операцій, Служби безпеки здійснили удар по місцю базування 448-ї ракетної бригади, це був пункт "Клюква" в Курській області, за 100 км від державного кордону. Про підсумки ударів по Курській області знаємо, що була детонація боєприпасів. Щодо ударів по Шуї поки інформація не надходила. Відомо, що начебто постраждали казарми. Сподіваюсь, що підсумки удару будуть більш результативними. Але в будь-якому разі, дійсно, зараз далекобійна зброя, безпілотні комплекси, FРV-дрони на лінії фронту знищують значну кількість озброєння і особового складу противника. Та все-таки не забуваємо про артилерію, яка також вкрай важлива, і яку повністю дрони замінити не можуть. Тут важливе значення має кількість боєприпасів, які використовують сили ворога і наші Збройні Сили. Сьогодні з'явилося цікаве дослідження британського Ореn Sоurсе Сеntrе, який здійснив аналіз постачання боєприпасів з Північної Кореї до Російської Федерації.Аналітики цієї структури проаналізували постачання з вересня 2023 року по березень 2025 року всіх рейсів, які здійснювалися з Північної Кореї з використанням контейнеровозів до двох російських портів. Вони відстежили, що було перекинуто аж 16 тис. контейнерів. Загалом це означає, що Росія отримала від Північної Кореї від чотирьох до шести млн. артснарядів за 20 місяців.Якщо ми говоримо про рік, то це десь від 2,8 млн до 3,8 млн боєприпасів. Це досить значні показники, тому що сама Російська Федерація за рік виготовляє десь трошки більше 2 млн снарядів великого калібру. Ми знаємо, що північнокорейські снаряди не є якісними, але в будь-якому разі вони навіть в такому стані є системною загрозою.Головнокомандувач Збройних Сил Олександр Сирський днями говорив про те, що зараз на лінії фронту співвідношення у використанні боєприпасів між Україною та Росією є один до двох на користь ворога, хоча раніше ця перевага була набагато суттєвішою. Виникає питання, як з боєприпасами для Сил оборони України? Поки що тут можемо згадувати про такі заяви. Зокрема знаємо про те, що буквально в березні представниця ЄС з питань закордонних справ Кая Каллас говорила про те, що Брюссель вважає реальним цього року поставити Україні десь 2 млн боєприпасів. І днями вона також говорила про те, що майже 1,3 млн з цих боєприпасів вже є такими, що можуть бути поставлені до України. Це суттєвий прогрес у порівнянні з минулим роком.І також знаємо, що існує чеська ініціатива, де минулого року було поставлено більше 1 млн боєприпасів до Збройних сил України, а цього року Чехія планує і далі реалізувати цю програму, і Збройні Сили мають отримати десь 1,6 млн боєприпасів.Це значні показники, вони дещо поступаються російським, але в будь-якому разі прогрес помітний, якщо ми до цього додамо ще і спробу України самостійно виготовляти боєприпаси. Хоча тут, є нюанси, тому що буквально минулого тижня ми писали матеріал про те, що домовленість між Сzесhоslоvаk Grоuр - це потужний чеський консорціум, який виготовляє боєприпаси, і українською компанією “Українська Бронетехніка” досі не реалізується через те, що Агенція оборонних закупівель не законтрактувала боєприпаси, які готова постачати українська компанія.Загалом був план, що цього року буде виготовлено 100 тис. боєприпасів, а наступного - 300 тис.  У будь-якому разі незаконтрактування цих обсягів з боку Міністерства оборони виглядає м'яко кажучи, дивним.Чи продаватимуть США зброю для УкраїниА далі ми будемо говорити про те, що нам постачають наші партнери. Яким чином забезпечити взаємодію з нашими європейськими партнерами, які зараз виглядають набагато надійнішими, ніж Сполучені Штати, які, якщо вірити публікації видання Віld, відмовляються нам навіть за гроші продавати комплекси Раtrіоt.Ця інформація, як на мене, досить критична, з огляду на те, що був варіант, що якщо Сполучені Штати не будуть постачати власне озброєння в рамках попередніх пакетів або нових рішень, то використання заморожених російських активів або отримання коштів від наших партнерів і купівля на них американської зброї виглядало цілком реалістичним.Але поки що перші публікації говорять про те, що навіть такий формат Сполучені Штати не зовсім влаштовує, що насправді абсолютно є неадекватною, як на мене, політикою з боку наших партнерів. Ситуація на лінії фронтуЗагалом, буквально декілька останніх днів, таке враження, що динаміка бойових зіткнень дещо зменшилася. Буквально була статистика, де декілька днів поспіль кількість бойових зіткнень на лінії фронту зменшилася до сотні бойових зіткнень.Це на тлі 250 чи 150 зіткнень виглядає, дійсно, зменшенням інтенсивності. Але у будь-якому разі ми розуміємо, що це пов'язано з одного боку зі значними втратами противника, ймовірно перегрупуванням, хоча по багатьох напрямках навіть разом з живою силою противник став все активніше використовувати бронетехніку.Ці спроби можна пояснити тим, насамперед, що ворог зараз намагається максимально більше загарбати нашої території, потенційно готуючись до того, аби більше територій було під контролем противника, з огляду ймовірно на подальші перемовини.Але насправді, ми чітко усвідомлюємо, що системно Російська Федерація не налаштована на будь-які перемовини. І зараз якраз реалізує тривалу стратегію виснаження, де за рахунок переваги в живій силі намагається якраз тиснути по всій протяжності лінії фронту. Якщо є тимчасове зменшення інтенсивності на лінії фронту, воно насправді дійсно є тимчасовим.А з іншого боку якраз збільшується кількість використання зокрема керованих авіаційних боєприпасів з боку противника. Динаміка свідчить, що кількість КАБів, які ворог починає скидати на наші позиції, суттєво збільшується. Декілька днів тому були навіть пікові показники близько 294 КАБів, які були за день скинуті на нашій позиції.Це говорить про те, що ворог намагається використовувати ті засоби враження, які він вважає найбільш ефективними. І це дійсно так, тому що збивати таке ми не можемо. А з огляду на те, що кількість виготовлення КАБів противника зростає, цього року ворог намагається їх виготовити за планом 70 тис., то, дійсно, це якраз один з тих складових бойових дій, які ворог і далі буде активно використовувати на лінії фронту.Щодо нашої відповіді, то насамперед це посилення нашої протиповітряної оборони, про що я казав раніше, і пошук варіантів боротьби з носіями КАБів - це вкрай складно. І також спроби пошуку варіантів нанесення ударів по місцях базування або складах, де зберігаються КАБи. Це один з варіантів, яким чином можна зменшувати потенціал використання противником цих засобів ураження.У будь-якому разі розуміємо, що тема зброї і військової техніки вкрай важлива з точки зору того, що саме зараз мають отримувати наші Збройні Сили. І буквально днями, як ми знаємо, було заявлено, що Україна розробляє системи протиповітряної оборони, які можуть суттєво посилити наш потенціал, говорилося це навіть про комплекс стратегічного призначення.Насправді тут ми можемо говорити, що напрацювання, які сьогодні є в українському ОПК, реалізуються на основі потенціалу тих розробок, які були раніше.Насамперед знаємо про те, що наше КБ "Луч", яке відоме тим, що розробляє і виготовляє ракети "Нептун" і цілу серію протитанкових ракетних комплексів, так само має проєкти, які стосуються створення зенітно-ракетного комплексу середньої дальності. Він якраз ґрунтується на тих напрацюваннях, які є в КБ, і, звісно, є розробки в КБ “Південмаш”, які так само стосуються зенітно-ракетних комплексів.Але в будь-якому разі, попри заяви наших лідерів, військових керівників про те, що ми можемо зробити комплекс не гірше ніж Раtrіоt, думаю, що це певне перебільшення. Це потребуватиме кооперації зусиль з нашими партнерами, це вкрай важливо."2025-й рік для Путіна залишається останнім шансом"А далі ми будемо говорити про те, що зараз відбувається на лінії фронту, яким чином посилювати фронт, і як співпрацювати з Європою. Про це розповів співзасновник Консорціуму оборонної інформації, керівник аналітичної організації Nеw Gеороlіtісs Rеsеаrсh Nеtwоrk Михайло Самусь. Начебто динаміка на лінії фронту дещо зменшується, попри те, що ворог використовує бронетехніку, на деяких напрямках у противника є просування, але є наші контратаки по окремих ділянках фронту, і таке враження, що відбувається певне балансування сил і можливостей. "Практична ситуація на полі бою, демонструє певний баланс. Але якщо подивитися на наміри та плани Путіна, Кремля, Росії стосовно демонстрації адміністрації США і особисто Трампу, що Росія перемагає в цій війні, то російська армія буде намагатися продовжувати ці інтенсивні атаки. І те, що ми бачимо за останні кілька днів, росіяни намагалися запускати і механізовані штурми, а не виключно "м'ясні" так звані хвилі. Тому я думаю, що в найближчий час росіяни будуть продовжувати інтенсивні спроби і на Сумському напрямку, і навіть пробувати заходити ДРГ на Чернігівському напрямку. Очевидно, Куп'янськ, Лиманський напрямок буде активний, Торецьк, Часів Яр, Покровський напрямок, Новопавлівський. Все це буде дуже активно намагатися "прощупувати" нашу оборону. Я впевнений, що ніякого результату це не принесе російській армії, але те, що інтенсивність може знову зростати, це однозначно. Тому що фактично 2025 рік для Путіна залишається останнім шансом для того, щоб продемонструвати, що вони щось можуть показати на полі бою", - сказав він. Водночас військовий експерт вважає що результати будуть мінімальними і протягом літа цього року, попри всі спроби, росіянам не вдасться досягти того, чого вони хочуть. Це вони постійно демонструють і декларують під час своїх контактів з американською стороною: захопити всі ті області, які вони включили собі в конституцію, і таким чином зафіксувати свої забаганки, враховуючи "ситуацію на землі"."Але це не вийде, і тому, на мою думку, все ж таки найактивнішим інструментом чи найактивнішим способом тиску на Україну, вимагаючи від України капітуляції, і тиску на американську адміністрацію стосовно демонстрації якраз сили позиції Росії будуть якраз удари балістикою по цивільному населенню, по українцях. Тобто оця проблема відсутності достатньої кількості тих же самих систем Раtrіоt відкриває таке вікно можливостей для росіян, щоб тероризувати українців, цивільне населення. Оскільки, ще раз повторюся, на фронті окупувати ще одне село, Трампа це навряд чи якось буде вражати. А ось вбити десятки цивільних, Трамп тим чи іншим способом буде реагувати на це. Його це насправді весь час якось так дратує. Фактично він говорить прямим текстом: "Чому Україна досі не здалася, вони просять в мене ракети, не треба було починати війну, якщо ви не можете воювати проти у 20 разів сильнішого противника". От його ці фрази і демонструють в принципі те, над чим росіяни будуть працювати: тероризування українських міст і при цьому, дійсно, намагання максимально використати останній шанс 2025 рік для пролому українського фронту", - вважає Михайло Самусь. Я раніше згадував про те, що зараз європейські партнери начебто активізуються в плані постачання боєприпасів для України, але по інших складових бувають бюрократичні лабіринти, які дещо зменшують ефективність роботи європейських країн в наданні нам військової допомоги. Військовий експерт пояснив, чи існують інші формати взаємодії з європейськими партнерами, зокрема, нові формати, які дозволять подолати ці бар'єри і забезпечити ефективнішу взаємодію з Україною у постачанні озброєння, створення нових проєктів, пов'язаних зі зброєю і підготовкою особового складу. "Купа планів, і біла книга випущена, і є нові, начебто, пропозиції, і склад Єврокомісії абсолютно проукраїнський. Купа всіляких стратегій. Насправді і "концепція дикобраза", як вони кажуть - перетворення України на потужну країну, напад на яку буде вартувати занадто багато. Тому агресор не буде навіть намагатися нападати на такого "дикобраза". Але при цьому, я хотів би відзначити, що дуже багато часу втрачено. З 2014 року йде війна, європейська оборонна промисловість займалася в принципі в основному експортними проектами. Не переймалася тим, що відбувається з боку Росії, і таким чином не було нарощення тих самих виробничих потужностей. Так само і з 2022 року начебто включилися європейці, але тільки зараз починає приходити розуміння, що, наприклад, випуск тих же самих далекобійних ракет на мінімальному рівні. Немає випуску, наприклад, сотень ракет на місяць. Абсолютно і не видно цього. І це ще в цьому році точно не буде досягнуто. Немає виробництва масового тих же самих зенітно-ракетних комплексів. Якщо ми говоримо про SАМР/Т, тобто комплекс, який може теоретично заміняти Раtrіоt, то тут мова знову про одиниці на рік, і це ще, я думаю, оптимістично зараз кажу", - розповів він.Михайло Самусь зауважив, що планів багато, і начебто вже достатньо вироблено механізмів, але це все горизонт 2030 року."Зараз, на жаль, дійсно, українська оборонна промисловість, незважаючи на всі проблеми і негаразди, які ми знаємо, все-таки більший показує прогрес, ніж вся європейська оборонна промисловість разом взята. Тому що, не зважаючи на те, що начебто і все зрозуміло і проблеми, і недоліки в європейській оборонній промисловості. Начебто шляхи вже знайшли, але ми ж розуміємо, щоб запустити завод чи збудувати новий завод з виробництва ракет, це треба певний час, скажімо так, не тижні, а місяці, а може і роки, і інвестиції, які з'являться знову ж таки в найближчий час. Але ми ж розуміємо, щоб це все запустити, потрібні потрібні певні зусилля і знову таки досить довгий період часу", - зауважив він."Українські корпуси можуть стати ядром майбутніх європейських Збройних Сил"Консорціум оборонної інформації і Михайло Самусь особисто неодноразово заявляли про необхідність створення Європейської армії, а точніше структури, яка може інтегрувати потенціал європейських держав. Це передбачає, власне, і сили, і засоби. Засоби - це техніка, про яку ми поговорили, а сили - це спроможність ефективно взаємодіяти підрозділам різних армій. Зараз в Україні говорять про створення корпусів. Михайло Самусь пояснив, чи можна ініціативу з корпусами зробити загальноєвропейською, де знайти точки дотику з європейськими країнами, аби отримати якусь синергію за цим напрямком."Коли ми говоримо про всі ці програми оборонної промисловості європейської і коли ми говоримо про 800 млрд, 150 млрд і так далі, називаються величезні начебто суми, які Європа вже готова витрачати на оборонну промисловість. Залишається одне питання: а хто буде замовником цього обладнання, зброї, досліджень і виробництва нової техніки або ракет, або зенітно-ракетних комплексів? Адже ми говоримо постійно, що це потрібно Україні, а кому ще це потрібно, окрім України? Чи буде це замовляти Міністерство оборони Франції, чи це буде замовляти Міністерство оборони Італії? Очевидно, що якщо не буде створено, грубо кажучи, Генеральний штаб Збройних сил Європи і Міністерство оборони Європи. Навіть не Європейського Союзу, а Європи, бо Україна, Норвегія, Велика Британія - це не члени Європейського Союзу, але дуже активні учасники всіх оборонних військових процесів. І тому насправді тут дійсно стає питання, хто ж замовник, хто буде визначати ті обсяги, хто буде контролювати, власне, виробництво і надходження цих всіх озброєнь. Можливо, навіть і в національні компоненти країн-учасниць нового формату, але все ж таки має бути інтегратор. Абсолютно вірно", - сказав він.Військовий експерт вважає, що своєю синергетичною спроможністю корпуси врятують Україну влітку, не дозволивши росіянам проломити фронт. "Це один посил, дійсно, я думаю, що українські корпуси, як самостійні одиниці, бойові, можуть стати ядром майбутніх Європейських Збройних сил. Тобто на основі вже українських корпусів, які будуть мати відпрацьовані в сучасних умовах, на сучасному полі бою можливостях. В тому числі, доктрину застосування і дронів, і доктрину застосування нових систем РЕБ, взагалі нового підходу до ведення бойових дій в умовах й інтеграції інформаційних потоків, і управління, і нових засобів ураження і так далі, якраз і стануть, можливо, тим ядром, на якому будуть будуватися майбутні європейські Збройні сили. Хоча, звісно, тут має бути ще наявна і політична воля з боку самих європейських країн. Я думаю, що, можливо, ці процеси, наприклад, якщо буде активізовано процес створення так званих сил стримування, які начебто матимуть певну роль при гіпотетичному припинені вогню, і ці сили стримування країн Європи можуть розташовуватися в Україні. Вони можуть стати разом з українськими Збройними силами, нашими корпусами, отим прообразом нових Збройних сил Європи. Але знову ж таки тут потрібен і політичний компонент, політична воля країн Європи", - вважає Михайло Самусь. Також він прокоментував інформацію про те, що начебто Сполучені Штати не занадто оптимістично відреагували на нашу пропозицію можливості закупівлі у них Раtrіоt або іншої зброї. "Чесно кажучи, я би виходив базовим сценарієм, що Сполучені Штати не будуть нам більше поставляти озброєння і військову техніку. У всякому разі під час перебування при владі Трампа. Це базовий сценарій. Можуть бути зміна в позитивному напрямку. Наприклад, якщо ми говоримо про ситуацію, коли Росія, дійсно, буде вже дратувати Трампа. Він провалиться в своїх зусиллях, Віткофф зазнає фіаско, і тоді певні партії всередині вже трампістів і республіканців, які будуть говорити, що: “Якщо ми продовжимо в такому напрямку рухатися, ми взагалі зазнаємо катастрофи на виборах у Конгрес у 26-му році, треба щось робити. І тому давайте вже все ж таки допоможемо Україні хоча би Раtrіоt, тому що це не наступальна зброя, тут взагалі жодних проблем”. А може бути ще й гірше, коли Трамп може припинити ту допомогу, яка йде ще з часів адміністрації Байдена. Тому наразі я би базовий сценарій все ж таки бачив продовження реалізації оцих пакетів допомоги Байдена, а нових пакетів допомоги, швидше за все, не буде. Хоча, знову ж таки, йдуть начебто позитивні сигнали стосовно підписання чи укладання оцієї угоди про рідкоземельні метали. Можливо, через це нам вдасться знайти шлях до більш позитивного розвитку відносин з Трампом", - зауважив Михайло Самусь, керівник аналітичної організації Nеw Gеороlіtісs Rеsеаrсh Nеtwоrk, а також співзасновник Консорціум оборонної інформації.

У травні пройдуть перші поховання полеглих воїнів на Національному військовому меморіальному кладовищі, яке добудовують у лісі біля села Мархалівка на Київщині. Із самого початку зведення цвинтаря супроводжувалося скандалами. Спершу - проти виступили місцеві мешканці та активісти. На мітингах вони заявляли, що затверджену Кабміном територію під цвинтар - не можна забудовувати, бо це знищить ліс та завдасть шкоди екосистемі. Підтримали місцевих і ряд екологічних організацій. Попри це, у лютому цьогоріч прем'єр-міністр Денис Шмигаль доручив Міндовкіллю та Міністерству у справах ветеранів, підготувати документи для виключення ділянки з охоронного статусу. Напруга зросла і після виходу розслідування Віhus.Іnfо, яке висвітлило потенційні зловживання під час виділення землі для будівництва цвинтаря. Йшлося, зокрема, про маніпуляції з межами громад, розподілом ділянок і прозорістю ухвалених рішень. За результатами розслідування кількох посадовців Київської міської адміністрації було звільнено. Нині частина активістів, селян, військових та родичів загиблих - вимагають призупинити добудову цвинтаря та провести архітектурний конкурс. Переможець мав би врахувати екологічні аспекти зведення некрополю. Кореспондентки Gаzеtа.uа побували у Мархалівці та поспілкувалися з місцевими мешканцями. СМАРАГДОВА МЕРЕЖА - Усе життя це був наш Боярський, - каже житель Мархалівки Петро, стишуючи голос. Сидить на передньому сидінні маршрутки, що поволі наближається до села. - Колись тут були болота, озера, ми дітворою знали кожну ямку. А тепер - вони все осушили, рівень води понизили. Бо треба, бачте, їм людей ховати. А живим як? Хоча кладовище межує із Мархалівкою - офіційно територія під ним відноситься до селища Гатного. Сам ліс належить до Смарагдової мережі - це землі, що мають природоохоронне значення в Європі. Вони засаджувалися в межах зобов'язань, які взяла на себе Україна, ратифікувавши Бернську конвенцію "Про охорону дикої флори і фауни та природних середовищ існування". Її головна мета - зберегти рідкісні або зникаючі види тварин і рослин, а також природні оселища, які є важливими на європейському рівні. На таких територіях діють обмеження на забудову, вирубку лісу, осушення боліт. Петро пригадує, як колись вода у лісі розходилась у різні боки - частина йшла в болота, інша - в озера. А нині, за його словами, напрям течій змінився. Будівельники проклали дренаж - місцями до п'яти метрів углиб - і воду спрямували до села Віта-Поштова. - У нас пів села користувалося джерелами. У криницях вода впала вже на два метри. Літа ще не було, а вже колодязі пересохли, - обурюється Петро. - Улітку що буде? Люди залишаться без води, а якщо вона й зʼявиться, то така, що й пити страшно - через ті труби, що лежатимуть просто у воді, ще й з трупними стоками. Каже, що на цій території проходять підземні річки, які могли бути порушені під час земляних робіт. - Якщо вода підніметься, стоки можуть піти в озера й криниці, - додає він. - А тут же низина, точка збору. То для чого було це місце вибирати? В нас є два кладовища в селі. І вода там глибоко, не дістає. А тут - усе порушили. Петро згадує, як торік почали вирубувати ліс. Старі дерева вивозили ночами, людей на територію будівництва не пускали, хоча були спроби протестів. Куди деревина поділась - ніхто не знає - Старий ліс уже вирубали, фурами вивозили. Залишився лише молодняк. Куди деревина поділась - ніхто не знає, - знизує плечима чоловік. У селі з повагою ставляться до військових, запевняє. Багато місцевих чоловіків наразі захищають Україну на фронті. Є й загиблі - їх ховають на місцевих кладовищах. - Біля своїх, як заведено. А хто ж захоче везти сюди? Тепер не знаємо, як воно буде далі. Петро просить водія зупинити автобус над дорогою. З одного боку тягнеться село, з іншого - розкинувся старий сосновий ліс. - Але це тільки тут видно дерева. Якщо пройти трохи вглиб - усе вже вирубали, - запевняє. ПРАЦЬОВИТИЙ НАРОД Мархалівка - село за 15 кілометрів на південь від Києва, розташоване між сосновими лісами та сільськими пагорбами. Має багату історію, що сягає часів Київської Русі. Археологічні дослідження виявили поблизу села три стародавні поселення періоду ранньої залізної доби. Уперше воно згадується в універсалі гетьмана Івана Мазепи від 1690 року під назвою Мархелювка - тоді ці землі було передано Київській митрополії. За іншою версією, у часи Речі Посполитої вони належали маршалку Будаївського повіту, і саме від цього титулу могла походити назва села. - Село засноване в 1711 році, - переповідає свою версію історії села Петро і повільно рушає тротуаром в бік вирубаного лісу. - Зі Звенигородки був монах, служив у Києві. Йому дали оцей наділ землі. Це були монастирські землі. Петро розповідає, що монаха звали Маркел. Сам він не мав права одружуватись, тому наділ передав брату й сестрі. Від його імені поселення спочатку називалось Маркелівка, потім - Маркалівка, а згодом зʼявилася сучасна назва села - Мархалівка. У селі нині живе багато людей, каже чоловік. А от із місцевим самоврядуванням стало складніше. - Село тепер об'єднане, голова - у Глевасі. У нього багато сіл. То руки сюди не доходять. А раніше у нас своя сільрада була. Біля в'їзду до лісу на новій асфальтованій дорозі стоять кілька чоловіків і молода жінка з малюком у візку. Петро називає їх активістами. За ними - накидані шини, сухе гілля й принесений звідкись зелений шлагбаум. - Місцеві. Борються з першого дня. Але поліція їх туди не пускала, сутички були. Зараз трохи послабили, дорогу вже прорізали, - додає Петро. Мешканці чергують тут від ранку до вечора. Деякі щойно повернулися з акції протесту під Офісом президента. Кажуть - марно. Президент прийому не веде - Ми постояли, але нам сказали, що воєнний стан і президент прийому не веде. Ну, ми листа передали - та й усе&hеllір;, - каже активістка Тетяна Яковська. Вона - переселенка з Донбасу. Її родина втратила будинок в Авдіївці і у 2023 році переїхала на Київщину. Сама Тетяна - росіянка за походженням, але каже: "В Авдіївці стала бандерівкою". Ідея будівництва кладовища саме в Гатненській громаді є абсурдною, переконана. - На мою думку і на думку матерів загиблих воїнів, треба будувати регіональні кладовища і фінансувати саме в них, - аргументує. - Сюди ніхто не буде їхати, це далеко, тут траса і весь час затори. Жінці 65 років, вона активно займається волонтерством і бере участь в акціях протесту. Допомагає військовим і згадує, як в травні минулого року почала розповідати їм про вирубку лісу. - Я коли почала їм скидати, що відбувається - вони були в шоці. Це військові з усіх напрямків, - каже Тетяна, - Розумієте, тут велика корупційна складова. По-перше, вирізають ліс стверджуючи, що це чагарник, але який же це чагарник, як це молоді дерева! Вже більше тисячі кубометрів вивезли. За словами Тетяни, місцеві чергували біля ділянки, де лежали зрубані колоди. Їх вивозили вночі зерновозами. Поліція фіксувала, але нічого не зробила. - У мене на очах змінювали номери автівок, які вивозили деревину, - каже вона. - Ставили чорні. Але все це фіксувала Чабанська поліція. Я в них питала: а де справа? Чому мене не викликають, якщо я написала десь пʼять заяв. Мені кажуть: усе збираємо в папочку. Рік це все тягнеться, - обурюється Тетяна. ПРОЄКТ НВМК Проєкт Національного військового меморіального кладовища (НВМК), розроблений Міністерством у справах ветеранів України, передбачає створення комплексу на земельній ділянці площею понад 260 га. Основні елементи проєкту містять військове кладовище, церемоніальну площу, будинок трауру, крематорій, музейно-виставковий комплекс, адміністративні та господарські будівлі, транспортну інфраструктуру та рекреаційну зону. Місцева мешканка Галина - одна з тих, хто постійно бере участь у протестах проти будівництва кладовища. Її син боронить Україну на фронті. Жінка згадує, як одного разу її забрали в поліцію просто з лісу. - У нас в лісі був герб і вшановуючи пам'ять всіх полеглих - я з корзинкою в руках стала перед гербом виконувати гімн України. Навіть не спом'янулася, як мене загрузили в поліцейську машину і повезли у фастівський РОВД, - каже тендітна кучерява жінка. Про те, що тут будуть будувати меморіальне кладовище, місцеві дізналися випадково. - Це було близько 20:00 - приїхав трактор і почав корчувати ділянку. Позбігалися люди і почали питати, що ж відбувається. Попередньо ніхто нічого не казав, не було громадських слухань, - каже Галина показуючи на нову дорогу, де колись росли молоді сосни. Жителі Мархалівки занепокоєні тим, що будівництво ведеться на болотистій території. Тут високий рівень ґрунтових вод, і, за словами людей, отруйні речовини з поховань можуть потрапити в колодязі та свердловини. Усе розповзеться, як картковий будинок - По закону дренажу на кладовищі бути не повинно. Це по санітарним нормам. Вони кажуть: "Зробимо дренаж, буде басейн, і все буде випаровуватись." Як може випаровуватись басейн, у який постійно надходитиме вода? - обурюється Тетяна. - Щоб це працювало, потрібна безперервна відкачка. Тут всюди пісок, немає глини. Вони намагаються опустити дренаж на три метри, але й там - пісок. Немає фільтрації. Місцеві кажуть, що на ділянку навезли тонни землі, щоб підняти рівень, але це, на їхню думку, ситуацію не змінить. - Ось зараз поставили паркан, засипали територію, підняли рівень, але як тільки будівництво завершиться і паркан приберуть - усе розповзеться, як картковий будинок. Це ж як пісочниця. Ми не проти кладовища - воно потрібне, але зробіть все правильно!, - каже місцева активістка. СУДОВІ ПРОЦЕСИ Й ЦІННИЙ ЛІС До дороги підʼїжджає активістка Людмила Морозова. Жінка переїхала сюди з чоловіком та дітьми в 2020 році. Коли в 2024-му році почалося будівництво, вона почала активно допомагати місцевим і стала учасницею ГО "Мархалівка. Підтримка". Сідаємо в автомобіль і прямуємо до будівельного майданчика. Дорогою Людмила ділиться деталями: - Замовником і розробником проєкту є Міністерство ветеранів. Архітектор - Сергій Дербін. Прийняли закон №3505, який скасував усі державні будівельні норми. А саме в них, у п'ятій главі, йшлося про кладовища і крематорії. Там були посилання на СНіПи - санітарні норми і правила. І чітко прописано: якщо високі ґрунтові води - будівництво заборонене, - пояснює вона. - Але тепер це скасовано. Тобто, населені пункти, які навколо, позбавили конституційного права на захист свого власного життя. Населені пункти в цій місцевості не мають централізованої системи водопостачання, чи каналізації. В таких умовах будівництво кладовища є неприпустимим, додає активістка. - Ми вже виграли три суди. Перемогли в першій інстанції, оскаржили постанову №225, яка дозволяла вирубку "чагарників" і "застарілих дерев". Але під цією постановою вирубали 32 гектари цінного лісу, - каже Людмила. - Формально - на потреби ЗСУ, але деревина не була маркована, і вирубкою займалися люди без відповідної кваліфікації, без лісничих паспортів. Постанову №225 ГО змогли оскаржити в адміністративному та шостому окружному апеляційному судах. Рішення набрало чинності, і вирубка лісу мала би припинитися. Однак, за словами Людмили, вона триває. Водночас Кабмін подав касаційну скаргу, намагаючись оскаржити рішення, яке підтвердило, що це - природоохоронна зона. Поблизу місця будівництва у ряд стоять вантажівки. Територія огороджена, вхід заборонено. Тому рухаємося через густий сосновий ліс. Із землі повсюди стирчить вирване коріння дерев. Викопані канави для відведення ґрунтових вод, які вже перетворилися на болота. - Коли копали перші котловани, будівельники були в шоці - скрізь вода. Вони самі казали: "Ми не знаємо, що з цим робити." Єдиний вихід - все бетонувати. Але куди подінеться ця вода? Вона ж десь вийде. І ніхто не знає - де саме. Це реальні екологічні ризики, - каже Людмила. - На цьому не можна заробляти. Якщо вважаєте, що тут можливо будувати - зробіть усе прозоро. Покажіть оцінку впливу на довкілля, зробіть гідрологію. А далі - ще гірше. Уся ця вода потече вниз Ми підходимо до центрального колектора, що виходить із території НВМК і веде в напрямку так званого "басейну", де, за планом, вода повинна випаровуватись. Це магістраль, якою має стікати централізована вода із тих гектарів, які зараз знаходяться під похованням. Біля люків уже видно ознаки несправності - деякі забилися піском і не працюють. - Вони просто розтечуться. Ви самі бачите, як тече вода. Труби вже забиті. А далі - ще гірше. Уся ця вода потече вниз, до Юрівки, Боярки, Конча-Заспи. А там - озера, і це швидко опиниться в Дніпрі, - каже Людмила, вказуючи на бурлячу воду у відкритому колодязі. - Тут немає централізованого водопостачання, ні кранів, ні фільтрації. Це фактично початок річки - вона бере початок тут і стікає вниз. Громада провела власні дослідження. Було зроблено 10 свердловин - у восьми з них рівень води перевищує допустимі норми. У середньому - вода стоїть на глибині до 2 м, а під час дощів піднімається ще на 0,5 м. Активістка каже, що місцева влада погодилася з будівництвом, а на заперечення місцевих мешканців ніхто не реагує. Підходимо до зони активного будівництва. За бетонним парканом - десятки працівників у спецодязі викладають плитку. Ділянка площею 2 га, яка ще недавно була лісом, перетворилася на масштабне будівництво. СТАРІ ДЕРЕВА - Оце дивіться, - 61-річний місцевий житель Олександр показує рукою на розриту лінію землі між соснами, - це центральний колектор. Йде просто з території поховань. Веде на ставок - той, що вони назвали "випарювальним". Старущенко казав: мовляв, природним способом вода випаровуватиметься, щоб зекономити. А ви подивіться самі. Це ж абсурд. Стоїмо в лісі за кількасот метрів від майбутнього кладовища. Уздовж стовбурів - свіжа піщана траншея, з якої вже пробивається волога. Тече вузький струмок, сходить униз, у бік бетонної конструкції - водовідвідної, з виходом у ставок. - Тут, де ми стоїмо, завжди була вода. Яр - природного походження. Раніше тут струмок був, далі - ставок. А вони прокопали глибше, щоб зібрати все в одну точку. І тепер тече, - говорить чоловік. На його обличчі вже посивілі вуса. Колись закручені на кінцях, зараз вільно спадають на підборіддя. - Навіть тепер, коли нема дощів. А уявіть, що буде, коли тут зʼявляться могили. Ставок виглядає глухим. Лише бетонний жолоб веде до нього від кладовища. Іншого виходу не видно. - Там, на Південному кладовищі, усе забетоноване. Тіло - у бетоні, в піску - розклад 140 днів. А тут дренаж - це два дні. Усе отруєння піде в ґрунти. Піде в усе. Вони самі прискорили те, що потім людям боком вийде. Олександр нахиляється, піднімає грудку землі - волога, глиниста. Поруч - берези й вільха. - Подивіться, які тут дерева ростуть. Це ж болото. Тут не можна було нічого робити. А вони взяли, торф вичистили, продали. І все засипали землею. Насипали два метри, щоб підняти рівень. Каже, він не місцевий - переїхав у 1991-му. Але в лісі працював. Допомагав садити, прокошував молоді посадки. Дерева поруч пофарбовані - частина з них, схоже, вже позначена під вирубку. Подекуди на стовбурах - сліди механічного зняття кори. Навколо - зрізане гілля, уламки коріння, свіже руде насипання з піску. - Оці сосни - їх садили в 1922 році. Сто років. А тепер кажуть - чагарники. "Чистять" ліс. Молодці. Син Олександра загинув на війні. Йому було 26 років. Похований на місцевому кладовищі. - Я сказав: не дам перепоховати. Не дай Боже. Він цей ліс садив разом зі мною. Якщо хтось доторкнеться до його могили - я підірву гранату. Бо це вже не просто земля. Це памʼять. І вона тут. - Та ви самі бачите, - долучається до розмови односельчанин Олександр Наботов. Чоловік і зупиняється біля насипу, - вивозять усе безконтрольно. Скільки деревини тут зрізали - ніхто конкретно не знає. А куди пішли гроші? У ЗСУ? Чи в чиюсь кишеню? Каже, чути звинувачення, що місцеві протестують, бо "не поважають військових". Зупиняється, вдивляється кудись убік. Ми стоїмо на колінах, коли труни проїжджають - Ви що! Ми стоїмо на колінах, коли труни проїжджають. Ми своїх ховаємо. Але ж не так. Не в болото, - додає Наботов. - На ці 7 мільярдів гривень можна було викупити будь-яке поле. Прийдіть до фермера, скажіть: от гроші - дайте ділянку. Кожен би погодився. А навіщо тоді знищувати ліс? Ми не проти кладовища. Але не тут. Тут болото. Ми з самого початку казали - тут вода. Він говорить повільно, з паузами. Здається, говорить не вперше. Каже, вони вимірювали обʼєм води в колодязях - за вісім секунд витікало десять літрів. За добу - більше ста тисяч. І ця вода кудись іде. - Раніше ставок був повен, зараз - рівень упав. Це означає, вода не туди стікає. Йде під землею. І проходить якраз через те місце, де буде кладовище. Ми не знаємо, куди точно. Але бачимо - вона є. Значить, і далі потече. Показує маршрут підземних річок - одна йде до Ірпеня, інша повертає в бік Дніпра. - Тут не одне джерело. Тут - мережа. І що потрапить у неї, піде далі. І ніхто вже не зупинить. БОЯТЬСЯ ТИСКУ Біля перекритої дороги з активістами спілкується Катерина Пряникова - депутатка Глевахівської громади. Каже, про будівництво Національного військового кладовища місцевих депутатів не повідомляли заздалегідь. - Ми знали, що буде меморіал у Гатненській громаді, але ніхто й гадки не мав, що йдеться саме про цей ліс, - говорить вона. - Думали, що мова про поле - отам, де високовольтна лінія, біля заправки. Там справді височина, суха ділянка, яка б підійшла для такого проєкту. А що це саме ця територія - не знали. Вона показує на вузьку смугу молодняка між дорогою і відкритим ґрунтом. - Це те, що лишилось. Те, що не встигли дорізати. На жаль, 1 квітня сюди вже завезли сині вагончики. Почали різати. Залишилися молоді дерева, але ми хоч це змогли зупинити. Зі слів Пряникової, дорога, що нині прокладена через ліс, раніше була піщаною. Її засипали, підняли рівень. Вона каже, що від межі забудови до Південного кладовища - 2,5 кілометри. Вимірювала особисто. - А як так вийшло, що ця ділянка опинилася у складі Гатенської громади? Якщо логічно дивитись, вона мала б або залишитися за Бояркою, або перейти до нашої, Глевахівської. А вони передали її в Гатне. Це перше порушення, - говорить жінка. Каже, що офіційних відповідей на ці питання немає. Основні запити - на Міндовкілля, на державні інстанції - надсилали громадські організації. Вона ж займалась дорожньою частиною - перевантаженням і неправильно встановленими тимчасовими знаками. - Усі робили, що могли. Хтось писав за воду, хтось за межі, хтось за екологію. Але системної відповіді - не було. Спершу йшлося про 137 тис. захоронень, але згодом цифру зменшили. - Можливо, побачили, що не так усе просто. Бо це не просто ліс. Тут вода, тут ґрунт, тут усе рухається. Серед депутатів громади Катерина - єдина, хто відкрито підтримав протест. - Бояться. Хтось далеко, когось це не стосується. Але багато хто боїться тиску - що знімуть із посади, притиснуть. Згадує, що спершу, коли люди тільки почали виходити, були провокації. - Приходили тітушки. Погрожували. Зараз цього нема. Але з'явились інші. Наприклад, замдиректор НВМК - він постійно розказує, які ми тут "погані". Що ми заважаємо, підбурюємо. А ми просто відстоюємо своє. У Мархалівці живе близько 3,5 тис. людей, зареєстровано - 1700. Під час Великої війни частина виїхала, але незначна. Більшість працюють у Києві або найближчих містечках. Попри невеликі розміри, тут функціонує державна Мархалівська гімназія. Там навчається близько 120 учнів. Також при гімназії діє дитячий садок з однією різновіковою групою. Крім державного закладу, у селі працює приватна початкова школа, що надає початкову освіту та має дошкільне відділення. "ЕКОЛОГІЧНА КАТАСТРОФА" Громадська організація намагається не допустити перших поховань, які планують провести вже цьогоріч на початку травня. На думку активістів, поховання на території з високими ґрунтовими водами загрожує не лише довкіллю, а й життю людей - могили можуть розмиватися. - Все одразу погниє і просто все перетвориться в жижу, ми ж туди вже потім не заліземо ніколи. І це все просто піде в річки, - каже активістка Людмила. Організація залучила до досліджень незалежних експертів. - У нас є гідрогеологи. Вони самі зголосилися допомогти. Кажуть, що ми на порозі екологічної катастрофи. Спочатку постраждають 14 громад довкола, а далі - Київ, річки, крани. Це буде як чума ХХІ століття, - пояснює Людмила. На думку активістки існують значно кращі рішення - зокрема, створення регіональних кладовищ. - Традиційні поховання мають бути по районах - там, де живуть люди. Уявіть: день народження, роковини, гробки - і вся Україна має їхати в одне місце? Це ж абсурд. Люди мають ховати героїв там, де ті жили. Це повинні бути невеликі, але облаштовані кладовища, - каже вона. - А ще: у плані - 137 тисяч традиційних поховань. Ми навіть не маємо стільки загиблих! І більшість уже похована. Це лише традиційні поховання - ще є колумбарії. Скільки років ми плануємо воювати? Це що - вся країна має лягти? Це ж ненормально. Людмила переконана, що значно доречнішим було б створення Національного меморіального комплексу в центрі столиці. - Навіть якщо це буде в Києві - як у Парку Слави. Зробіть пам'ятники, монументи, колумбарії - достойно, красиво, - говорить дорогою Людмила, - А не в болоті, в лісі. Подивіться на Південне кладовище: там теж лежать герої. Воно в такому стані, що просто жах. Його ж теж мали продовжити, але не продовжили - через високі ґрунтові води. Тобто там не подовжили, бо не можна, а тут рубати, будувати можна. ВІДПОВІДЬ МІНДОВКІЛЛЯ У листопаді минулого року громадська організація "Мархалівка. Підтримка" звернулась до Міністерства захисту довкілля з приводу будівництва Національного військового меморіального кладовища на території лісу, що входить до Смарагдової мережі. Відповідь надійшла 8 листопада 2024 року. "Зазначені земельні ділянки займають частину території Смарагдової мережі UА0000338 Рryіrріnnyа аnd Сhеrnесhyі Fоrеst, що становить 4,38% від загальної площі 6094,74 гектара", - йдеться в офіційному листі Міндовкілля. Міністерство підтвердило, що проєкт кладовища справді зачіпає природоохоронну територію, однак запевнило, що масштабне втручання не передбачене. "Проєкт Національного військового меморіального кладовища передбачає максимальне збереження екосистем", - зазначено в документі. За даними Мінветеранів, безпосередньо під будівництво планують вилучити 13 гектарів лісу. Це, як наголосили у відомстві, "становить 0,2% від території Смарагдової мережі". Згідно з поясненнями Міндовкілля, планується видалення лише "аварійних, сухостійних і фаунних" дерев, а загальний відсоток вирубки не перевищить 10% зелених насаджень на ділянці. У відповіді також ідеться про міжнародні зобов'язання України. Зазначається, що Смарагдова мережа створюється відповідно до Бернської конвенції, до якої Україна приєдналась ще у 1996 році. Там само нагадується, що кожна держава-учасниця зобов'язана ухвалювати "необхідні законодавчі та адміністративні заходи для забезпечення охорони природних середовищ існування". "У своїй політиці планування забудови і розвитку територій договірні сторони мають враховувати потреби охорони природних територій", - цитує Міндовкілля положення Конвенції. У міністерстві підкреслили, що ситуація перебуває в полі міжнародної уваги. "Питання щодо української частини Смарагдової мережі, розташованої на території Київської області, буде винесено на засідання Бюро Бернської конвенції у 2025 році", - йдеться у відповіді.

Програма "Власні назви з Мирославою Барчук" - це серія розмов з українськими та західними інтелектуалами, письменниками, митцями, правозахисниками, де обговорюються, з одного боку, події та суспільні явища сьогодення, а з іншого – історичний контекст, який ці явища сформував.Сьогодні говоримо про Миколу Зерова - це ключова постать, як на мене, національно-культурного відродження, національно-культурного Ренесансу 20-х років. І я кажу саме поговоримо, а не розповімо, тому що за 45 хвилин неможливо розказати про Миколу Зерова все, тому ми будемо говорити просто про свої враження і про якісь факти з його життя, які, можливо, вам невідомі. Мій гість сьогодні Ростислав Семків, літературознавець. Микола ЗеровУ мене в руках книжка чудова, моя улюблена, це найкраще, мені здається, що так, що написано про Миколу Зерова, це книжка Володимира Панченка “Повість про Миколу Зерова”. І я її коли прочитала, повністю змінила своє уявлення про цю людину. У мене в свідомості Микола Зеров - це людина у великих окулярах з великими шкельцями. Це такий якийсь сухар, який пише ці свої сухарі, як він казав. Це людина, яку дружина зраджувала із Віктором Петровим. Але коли ти читаєш оце, постає зовсім інша людина, постає жартівник, надзвичайно дотепний, надзвичайно блискучий лектор, в якого закохувалися жінки, зокрема студентки його.Це людина, яка там зовні є нібито ніби трішки закрита, а всередині, як казали про нього, живе срібло. Тобто це людина жвава і дуже світла, і якась із відбитком таланту величезного, про який всі говорять. От як ви уявляєте собі, коли чуєте Микола Зеров?Насправді обидві іпостасі правдиві, тобто він, справді, був академічним вченим дуже високого рівня. Він свого часу був у семінарії Перетца, до речі, як і Віктор Петров (Домонтович). Тобто це був елітний семінар при Київському університеті. Він не так довго протривав, але якраз в той час, коли вони там навчалися. Це був семінар, де займалися вивченням давніх текстів, але наскільки це було можливо, так чи так десь крізь призму української культури, бо це ж час, семінар існував десь 1906-14 роки. Потім Перетц, Володимир Перетц, переїхав у Петербург, і туди теж перемістився семінар. Але він починався у Києві і так чи так там була така українська оптика. І цей стереотип, що, мовляв, культура давньої Русі не київська, а якась інша, то там якраз це підважило. Словом Зеров був академічним вченим абсолютно.В цьому сенсі він мені дуже нагадує, можна це потім розвинути, Томаса Стернза Еліота. Так от Еліот - американо-англійський науковець, він буквально на два роки старший за Зерова, я спеціально перевірив, Еліот народився в 1888, а Зеров у 1890. В принципі однолітки, і це десь так на одній хвилі.Тобто з одного боку, це, дійсно, енциклопедичних знань, цю метафору застосуємо, людина. Дуже широкий погляд на літературу, він міг дозволити собі, тут десь він рідниться з Франком, зробити зріз в літературі, що відбулося, наприклад, 23-го року, є його стаття. Тобто це, справді, академічний вчений, але він явно жвавий. От саме це і робило його таким блискучим лектором. Бо це ж далеко не про всіх науковців говорять чи викладачів, що вони дуже добрі лектори.У книжці Володимира Євгеновича Панченка це відновлено, цю справедливість. Тобто, що він так само міг пожартувати, якийсь сонет про хворі зуби, чи ще щось. Тобто це якісь речі, які вказували на те, що в нього є почуття гумору. Що він грайливий, бо цей сонет надзвичайно грайливий. Чи я можу це цитувати, тому що коли ми кажемо, бачите, в мене тут закладочка, ми мислимо з вами в унісон, тому що в мене закладочка…І це саме той сонет?Так, тому що він мені страшенно сподобався. Отже, це сонет 1911 року він пише до Софії Зерової, але тоді її прізвище було Лобода. Він знайомиться з Софією Лободою, яка ще не є дружиною, але яка стане його дружиною. І він 26 жовтня пише такий довжелезний текст, який, власне, присвячений зубові. Прощай, навік прощай моє кохання!Позбувся зуба я… Щербатий і сумний,Я понесу в могилу сподівання На усміх твій рожево-золотий. Проклятий сир. І добрий, і твердий,Зламав без жалю зуб пломбірований мій. І я шепчу, шепчу на розставання.Прощай на вік, кохання, - до свідання.З'являється оптимізм: Ні-ні, я вставлю зуб, не хочу буть щербатимНе хочу, ні, позбутися тебе. Віддать мій рай кацапчукам проклятим, З доріг твого життя усунути себе. Ні, я хочу жить, щоб бути коло тебе. Кінець позитивний:Я вставив зуб із золота й фарфору, І не боюсь тепер кацапових інтриг. І певен я, що правда візьме гору,І що в бурні, я, власне, переміг. Я дуже раджу почитати, я просто реготала, коли читала цей сонет. Тому для того, щоб була зрозуміла його ця грайливість, про яку ми говоримо.Ну, власне, це навіть іроікомічна поема виходить. Тобто це насправді знову ж такий давній класицистичний жанр. Бо є бурлеск, коли про щось високе говорить дуже простосердно, як Котляревський про Олімпійських богів. А є зворотній бік, коли про щось дуже просте, наприклад, про зуб пишуть якось піднесено. Але це людині, яка це пише, 21 рік, це ще дуже юна людина насправді. Так, і відповідно це налаштування на життя таке іронічне. Справжні інтелектуали вочевидь іронічні, мали би бути іронічні, бо розуміють складність феноменів. Тобто життя не є таким простим. Ми можемо бачити його з різних боків, і це схиляє до певного іронічного погляду. От я би схарактеризував, мені так уявляється Зеров, він іронічний. Просто іронія може набувати дуже різних відтінків. Вона може бути веселою, грайливою, може бути гіркою. І якщо ми будемо читати його тексти вже 20-х, бо він, як людина справді інтелектуальна, яка осмислювала процеси, не міг не розуміти, куди все рухається. І його, наприклад, "Страсний четвер", його сонети ці дальші вже просякнуті такою гіркою іронією. Такі злі часи настають, і це певна відповідь їм, осмислення. Навіть коли він міркує загалом про поезію, то багато що з його текстів можна десь сприймати іронічно. Тобто ми маємо цю інерцію, визнаний класик, неокласик, і ми ніби маємо ставитися серйозно до його текстів. Але ми можемо припустити завжди, що десь там так само з'являється й іронія.І от це, звісно, робить його особистість в нашому сприйнятті багатшою. Тобто це справді було дуже добре коло неокласиків. Воно ширше, ніж оце гроно п'ятірне, до якого ми звикли. І це дійсно було дуже витончене розуміння мистецтва, науки, літератури загалом. І дуже шкода, що так воно було перервано, бо це справді було таке багате середовище. Я чула вашу розмову з Вірою Агеєвою, де ви говорите про українство Зерова. Його батько був російськомовним, він походив з Брянщини. І він тяжко сприймав навіть україномовність своїх дітей. Його батька дратувала навіть літера "І" і "ї", тому що треба було відривати перо при письмі. І ця українізація людей цього покоління для мене теж дуже цікавий феномен. Розкажіть про це, де він, власне, найбільше українізувався? Я думаю, що насправді тут ми мали би говорити навіть не про вибір ідентичності, а про повернення до ідентичності. Тому що ця інерція, вона вже якийсь час існувала, не інерція, а імпульс до такої зміни. Ми можемо подумати, скажімо, про Тадея Рильського, батько Максима Рильського. Тоді він належав до цього кола, їх так зневажливо називали, або вони себе трактували більш поважно, тобто тут подвійне прочитання, от "хлопомани".Тобто це з польського, від початку ніби польські роди і їхні нащадки навіть не те, що з польської переходять ідентичності в українську. Вони повертаються до української ідентичності, розуміючи, що на якомусь етапі їхні предки були сполонізовані. І вони повертаються, вони тепер вже належать до української культури. Це свідомий вибір, але це відновлення.Микола Зеров з дружиною і синомІ десь так само можна говорити і в цьому ключі, бо мати була з козацького роду десь, Зерова, але це вже було дворянство, вона десь намагалася віднайти оці корені, але ж від початку це був козацький рід. І відповідно Зіньків, Полтавщина, тобто ось це середовище довкола було питомо українське. Там він, коли в школі вчився, в одному класі з Остапом Вишнею був. Ми розуміємо, яке питоме українство низове, в сенсі, як є низові козаки, от так само низове розуміння цієї національної стихії в Остапа Вишні.У тому ж самому середовищі виростав і Зеров. Тобто насправді я думаю, що це відчувалося, що це зросійщення є штучним. І тоді за певних обставин, я думаю, що це вже, власне, з Києвом пов'язано, із приїздом в Київ. Університет Святого Володимира, який потім став Інститутом народної освіти, після того Національним університетом, то він ніколи до кінця не був таким повністю зрусифікованим. Тобто там існували якісь підводні течії, певна навіть традиція такого латентного дисидентства внутрішнього. І я думаю, що коли він потрапив у це середовище, бо це Київ, де ще триває Київська громада, як певний імпульс. Тобто є там Максим Рильський, там вони знайомляться.Косачі, Лисенко.Так, вони і далі собі є тут, тобто є висока українська культура. І я думаю, що ось цей перетин між питомо українським середовищем вдома і далі вже таким культурним середовищем у Києві дає свої наслідки.Мене зацікавили спогади Олександра Шульгина, його однокласника в першій Київській гімназії, це ще перед університетом. Олександр Шульгин, який потім стане міністром закордонних справ УНР, він згадує, власне, про те, що він був у собі, Микола Зеров, і що по ньому не можна було сказати, що відбуваються якісь внутрішні процеси. Якщо я правильно розумію, то українізації сприяв і, власне, Олександр Шульгин і його родина. Бо його батько був викладачем, і Олександр Шульгин наводить, власне, дуже цікаву фразу, яку написав Микола Зеров, таку нібито жартівливо, на своїй фотографії, коли вони закінчили гімназію. Це 1908 рік, Зеров пише Шульгіну: "Борцу и оратору от абсолютной беспринципности".Що це означає, як ви прочитуєте цей допис? Бо от Володимир Панченко пише, що цей запис повний гіркоти. А для мене це не повний гіркоти. Мені видається, він іронічним В будь-якому випадку видно, що він переживає якусь ситуацію критичного самоосмислення, це автоіронія вочевидь. Тобто він іронічно до себе ставиться в будь-якому випадку. І я думаю, що це насправді десь його супроводжувало. Тобто він був достатньо розумним, щоб осмислювати себе, щоб бути скромним в самооцінці. Я переконаний, що, власне, так і відбувалося, бо ми розуміємо, що є поети, він особливий поет в цьому сенсі.Є поети, які своє его страшенно підносять і всіляко рекламують. Наприклад, Семенко. От Семенко тільки з'явився, в якого енергії цілий ешелон, і він над цим працює, і він всюди, і кіно він знімає, і поезоопери пише. Тобто він вірші ці, збірки видає, якісь організації створює. Кобзаря палить. Кобзаря палить, тобто він от такий, він Семенко, він Михайль, Михайль, Михайль. Він просто от такий абсолютно самопіарний. Ну і на тлі цього є іронічний Зеров, який і до себе ставиться скромно, і відповідно до ось таких жестів також.Інтелектуал фактично.Так, і тому тут, власне, також може трохи іронічне оце “борцю”, тобто є ті, які…Людина з позицією якоюсь громадянською.Максим Рильський, Микола Зеров і Павло ФилиповичТак, ну і є Зеров насправді дуже добре, що от такі скептики чи автоіроніки, є така постать, тому що це робить процес об'ємним. Тобто добре, що є і такі, як Семенко, тому що він авангардист, тобто у нас є авангард. От є Семенко, є Шкурупій, є авангард, є неоромантика як Хвильовий, чи там з експресіоністичними нотками. А є от неокласик. Це неокласики, це така десь самоназва. Це показує весь спектр, є весь спектр різного бачення поезії, різного бачення літератури.Хтось від літератури хоче прокламацій, і це теж у певні моменти дуже правильно. А хтось намагається знайти рівновагу. Мистецтво рівноваги. Оце от Зеров. А рівновага ця все рівно дає цей момент іронії, тому що баланс.Я правильно розумію, що ще задовго до цієї літературної дискусії 1925 року, яку ми всі знали, вивчаємо, і це вже дуже все вивчено і відоме. Ще задовго до цього вже були дискусії всередині середовища українських інтелектуалів, про те, якою повинна бути культура. Була між Сергієм Єфремовим і Миколою Євшаном гостра дуже суперечка про те, чи це повинна бути патріархальна література і культура, чи це повинно бути щось, що пов'язане зі світовим культурним досвідом? Ще задовго до цього. І тоді Зеров стояв на позиції Євшана. Правильно я розумію? Так, тобто це, скажемо так, сугестори проти естетів або можна сказати етична проти естетичної функція. І це ще можна навіть раніше побачити, скажімо, у полеміці Франка і Молодої Музи. Тобто це від початку століття. Це така мітка визрівання вже певної зрілості літератури. Тому що все ХІХ сторіччя, ті, хто вирішували писати, писали українською, вони розуміли, що якщо вони вже говорять, якщо література вже говорить, то вона має говорити про якісь ґрунтовні речі, про буття нації, про якісь важливі вибори. Тобто це націєборонна функція.Оскільки є час бездержавності, то принаймні в слові, в літературі, от молодший брат Миколи Зерова - Михайло Зеров, Михайло-Орест, у нього є збірка “Держава слова”. Тобто якщо держави немає так, то її можна витворити у слові. Це відповідально. Отут є моменти відповідальності. І на тлі оцієї відповідальності за те, щоб культура трималася, за те, щоб національне осмислення тривало, кривди нації, перемоги нації. Оце все має бути національно українського, це все має бути наголошено і література має займатися перш за все цим.І на тлі цього якісь естетичні експерименти, гра формою: "Дивіться, як елегантно сказано", - воно виглядало якось не дуже відповідально. І саме це Франко закидав молодомузівцям, а Пачовський йому відповідав: "Все є штука, я не пхаю тут ідею".Те саме далі є Єфремов, який знову пише історію українського письменства, і вона у нього знову ж націєцентрична, що література може зробити для нації, для народу, от для оцього поступу. А є з іншого боку українська хата, де ось цей момент естетизму, пошук краси також проходить. І Зеров на боці цих модерністів. Він естет, безперечно, і знову ж це не означає, що це якось підважує національну культуру. Ні, навпаки, він же ж вибирає національну культуру. Це просто робить її багатшою, різноманітнішою. Цей розлам існував і далі, але потім, коли от Єфремов, просвітяни… Знову ж таки просвітянський імпульс, який вимагає від літератури, щоб вона слугувала просвіті, широкі маси, якомога більше письменників, письменники, які від плуга від станка, вони можуть стати письменниками, писати.Ну і на тлі цього, звичайно, Хвильовий, якого в принципі Зеров інфікував своїми ідеями, бо вони в 23-му році познайомилися. І Хвильовий в принципі стає рупором ідей, ну і своїх, звичайно, теж, вони співпадають просто поглядами. По суті це ідеї Миколи Зерова, які Хвильовий озвучував на маси.Є такий момент, просто снобізм - погане слово, але є момент елітарності. Проти культурної провінційності. Так, не все, що пишуть, є добра література. Має бути певний критерій. Багато хто сприймає цю ідею, що от він сьогодні селянин, потім він сільський кореспондент, а далі він вже письменник. Може так бути, але треба відповідати певному рівневі, і це така рафінована позиція. Тобто не все доростає до певного рівня, не все написане.Ну, знову ж неокласичність, в чому взагалі класицизм як такий. Існують певні зразки, от є певні зразки, чому Зеров багато перекладає римську поезію. Ось вам зразки. Ось зразки високого рівня. Він працює над своїми сонетами. Треба, щоб текст дійсно був збалансованим, естетичним, рафінованим. У нього більшість доробку сонети, і сонет має певну форму, тобто тут просто так не напишеш сонет, треба робити вже якісь зусилля. І от це певний рівень. Доростаємо до цього рівня, значить, це дійсно література.Не доростаємо - значить просто щось таке масове. Я просто хочу знову ж сказати, що в принципі це не є хороший і поганий підходи. Тобто просвітянство саме по собі не є поганим підходом. У нього інша мета, якраз добра література, коли є і елітарні зразки, і оце більш популярне мистецтво. Просто тут момент кітчу, коли щось не до кінця рафіноване, не до кінця естетичне, намагається видати себе за високий рівень. Це небезпечний момент. Так, і це справді не дуже вартує. Інша справа, що цю полеміку використали пізніше для фактично руйнування всього організму літературного. Тобто радянська влада навмисне використовувала цю дискусію, правильно?Так, вона використала цю дискусію, бо дуже легко тих, які виступають за, бо так виходить, що їх можна звинуватити, що от вони не хочуть, щоб робітники-селяни йшли в літературу. Це вже буржуазний ухил, якщо вони не хочуть, щоб пролетарі писали. Бо виходить так, що вони не хочуть, щоб пролетарі писали, бо вони кажуть, що для того, щоб пролетарі писали, треба вийти на певний рівень, треба освічуватися.Власне, дотягуватися, а не можна просто так сісти і написати, і це вже зразу літературний текст. Ну і виходить, що це буржуазний погляд, за який можна звинуватити в снобізмі, елітаризмі на тлі от цієї егалітарності, рівності, яку пропагували. Це й використали.Чи я правильно розумію, що Зеров був досить байдужий до революції, і йому це не було цікаво, що він далі продовжував працювати як справжній митець, як поет? Іін не сильно переймався революцією?Я думаю, це така стоїчна позиція, знову ж продиктована взоруванням на давніх, на давню філософію, на античну філософію. Оце мистецтво рівноваги та вміння зберігати рівновагу за всіх обставин. Тобто Зеров на Соловках продовжував перекладати Енеїду Вергілія. Він це вміє робити, там на початках є спогади, як він потрапив на Соловки, і спочатку його, як всіх, відправили якісь сосни пиляти чи що. Але він не став цього робити, тобто бачили, що він це не робить. Він прийшов, сів і читає якусь книжку. Він не боявся покарання, ще чогось.От він просто був на цій своїй хвилі і не буде робити то. Його перевели пізніше десь в бібліотеку, була своя бібліотека, і він там, не знаю, видавав книги, тобто там, де він може бути. І він там продовжив оце от перекладати, очевидно вона втрачена, або десь, можливо, ще десь випливе цей переклад Вергілія.Це базується на уявленні про те, що література, мистецтво - це про вічність. І тут є якісь повсякденні речі, і на них не дуже відволікаються. Тобто це так само, як і якісь побутові справи, він не дуже на цьому застановлявся. Тому що він має справу з вічними матеріями.Хочу повернутися до, власне, ось цих буремних подій української революції, і що сталося після них. Вони опиняються, він і ще кілька людей, яких ми називаємо, групу цю, неокласики, а вони опиняються в Баришівці. Розкажіть, будь ласка, що це за Баришівський період, чому вони всі там опинилися, і я так розумію, що саме це 19-й рік, правильно я розумію? Ні, це 20-й, 23-й, десь так. Тобто вони там три роки були. Ну, то його просто запрошують викладати в цю Баришівську школу. Бо в Києві голод, там ці роки, що вже нема боїв, якийсь 18-й, 19-й, вже радянська влада, але вона не може ще забезпечити взагалі, країна ще в розрусі. І от якийсь час не функціонує ще нічого, і в Києві це просто голодні роки. Відповідно з'являється ця нагода запрошувати Зарова, там опиняється так само Домонтович, Филипович, Бургардт, Якубський і Рильський, там тільки Драй-Хмари не було, є відома фотографія з Баришівки.І вони там викладають, хтось там історію, хтось латину, вочевидь Зеров латину викладає. Ця громада, там хтось багатший з господарів, от вони вирішують, що от вони запросять цих київських науковців викладати. І ці викладають, фактично це таке продовольче викладання, тобто вони там можуть вберегтися від голоду. І там, власне, формується оце середовище, бо це не група, правильно? А це середовище було неокласиків.Ну, це середовище, так. Там воно, дійсно, формується, бо це не було ніколи формальним, а вони так здружуються. Вочевидь, роман Домонтовича і Софії Зерової теж там починається. Тобто це тривалі такі взаємини між ними всіма, які довгий час тривають. І знову ж це про те, як Зеров ставиться до обставин, бо я переконаний, ми потім бачимо з "Болотяної Лукрози", що це осмислюється як певна можливість, можна сказати, як резиденція, сучасним лексиконом, така резиденція. Вони поїхали на таку багаторічну резиденцію. Кругом бідність, але от вони дістають таку можливість, і вони собі там викладають.Я переконаний, що для Зерова це було щось на зразок цієї касталії з гри в бісер, такий десь елітний клуб, вони точно мають про що поговорити. Їм там разом цікаво. І це якийсь спосіб подолати всі ці злигодні довкола і ці всі наслідки після світової війни, революції і тих важких обставин, в яких ціла спільнота опинилася. Це ніби такий вихід поза межі, такий ретрит або резиденція.Це був його найбільш плідний час, чи це пізніше прийде?Ну, щодо поезії, так. Тобто "Камена" з'являється, от закінчилася Баришівка, і в Києві після того в 24-му році з'являється оця його збірка єдина "Камена". Там трохи є перекладів, і там його всі ці основні сонети. Вже далі пізніше буде видавати аж Михайло-Орест, пізніше вже на еміграції. Він там видасть кілька книжок ще Зерова, а прижиттєва оця збірка одна, тобто це точно найбільш поетичний період. Ну, а дослідження, статті, він і до того писав, і після того писав ще, аж до арешту в 35-му році. Так що, напевно, найбільш поетичний період.Я знаю, що Зеров виступав як свідок на процесі СВУ 30-го року. Тоді його ніби це зачепило так несильно. Він виступав як свідок. І от зараз я запитаю вас так само, про що він і як свідчив. І це знову ж таки, це чудово описано у Володимира Панченка в повісті про Миколу Зерова. Закликаю вас прочитати цю чудову книжку. Але цього було мало для радянської влади. І, власне, моє наступне питання буде: за що формально, яку претензію до нього мала радянська влада? Якщо можна, почнімо, будь ласка, з процесу СВУ.Читайте також: "Ніякої Спілки визволення України не існувало - це витвір чекістів": розмова з істориком Мараєвим про перший процес проти української інтелігенціїУ процесі СВУ його змусили фактично свідчити, і його уявлення було завжди і пізніше, коли арештували в 35-му році, що хіба більше говорити про себе, ніж про когось. Але це ситуація, коли його справді штовхають до якихось отаких викриттів. Звичайно, він намагався якомога менше зашкодити. Але ситуація була отака, сумна ситуація, тут таке осмислення в нього, що це надумані всі звинувачення. Ще до СВУ, так, процесу СВУ?Так, тобто він чітко розуміє, що це все надумано, що змушують давати свідчення.І він пише, здається, комусь про це, так? Так, так, тобто це насправді усвідомлення от такої приреченості десь цілої епохи, брехливості цієї епохи. Але я кажу знову ж про такий стоїцизм. Вочевидь він цей принцип: "Що я можу змінити, що я не можу змінити". І якраз те, що він не вдався до активного конформізму, або радянській владі треба було на той час продемонструвати супер лояльність, і то це все нічого особливо не могло гарантувати, бо, наприклад, Семенко був дуже лояльний, але його, тим не менше, також розстріляли. Тут для Зерова це був певний жест не написати якісь речі про Сталіна, я не знаю, про вождя, про партію. Тобто це був свідомий вибір його? Я думаю, що так. Це просто свідоме ігнорування. Тобто це не те, з чим він буде солідаризуватися, і в цьому сенсі радянська влада, власне, дуже добре розуміла, що це нехай така глуха, але це опозиція. Ну, і загалом вони були надто розумні для того часу, тому що людина, яка начитана, яка інтелектуал, вона так чи так буде потенційно небезпечна для злочинної влади, для авторитарної влади, яка стає тоталітарною владою. Тоталітарна влада, це якраз от ті роки, від 30-х років ми можемо казати, що дуже пришвидшено формується цей тоталітарний уклад спільноти. А тоталітарна влада потребує цієї загальної рівності, загального схвалення, загальної підтримки. І тому вона буде винищувати тих, хто можуть мати, мають іншу думку.А ці, добре, вони не висловлювали це полум'яно, як Хвильовий. Але вони мали іншу думку. Звичайно, вони мали іншу думку і це владі, звісно, не підходило. Так що це не якась випадковість чи бездіяльність, тобто це є потенційна опозиція, яка так чи так ніколи не прийме їхніх постулатів, їхніх догм, ну і в тих роках ці люди підлягали знищенню.Я згадала зараз про, здається, в Домонтовича був цей принцип другої парти, коли ти і не сильно за першою партою, але і не сильно вислужуєшся. І принцип другої парти ніби де можна заховатися, то виходить, що Зеров не був, це все ж таки перша парта, і радянська влада усвідомлювала, що це перша парта. Ні, перша парта - це все-таки Хвильовий, так, тобто Хвильовий, який пише памфлети, який пише прямим текстом. і він настільки впливовий і настільки його постулати дієві, що Сталін починає особисто писати, що товариш Хвильовий помиляється і так далі.Але цей, можливо, був першою партою в сенсі свого значення і світогляду.В сенсі впливу на літературне середовище, тому що, звичайно, були письменники, яких знали більше, тобто Остап Вишня. Його справді всі знали, що є Остап Вишня, він пише ці кумедні штуки, і всі все кидали і йшли слухати радіо.Або Рильський, наприклад.Сосюра, якщо брати таких супер відомих, то це от Сосюра, які відомі, просто дістають таку загальну відомість. Там десь Головко. Потім відомі в літературних колах, отут вже тоді Рильський, все. А Зеров, він генерал такий літератури на той час. Тобто він моральний авторитет, естетичний авторитет, інтелектуальний авторитет. Тобто це був певний такий вплив.Можна сказати, що на відміну від просвітян, які намагалися все суспільство навчити, переконати і так далі, ці працювали на літературу. Тобто для того, щоб витворити жваве літературне середовище. І тут Зерев дійсно був такою центральною постаттю. Домантович також високого рівня інтелектуал. Але Домонтович все-таки, дійсно, десь перебував трошки в затінку, бо тут ще знову ж треба розуміти, що Зеров лектор, все-таки лектор - це певною мірою нарцистична позиція. І хоча він скептично десь, може, чи іронічно ставився до себе, але тим не менше… Я пригадую, як його дружина писала про те, який він піднесений повертався з лекції, де він отримував визнання. Так, навіть знову ж я кажу про його таку скромність щодо своєї особи, але це є певна велика втіха, коли якісь ідеї, якісь, знання, які ти транслюєш, працюють, тобто людям цікаво. Люди захоплено щось далі йдуть читати і щось осмислювати. От це захоплення, я думаю, це те, що його окрилювало, і це справді такий феномен.Робило дуже видимим його. Так, це справді такий феномен. Моє останнє питання буде про його арешт, і це сталося в Москві. Це була втеча до Москви свідома, так?Ну, він спробував, я думаю, заховатися, може, бо в Україні вже все було зрозуміло, що всіх, хто має власний голос будуть арештовувати. Хвилиному це стало зрозуміло після арешту Ялового і так далі. Тобто стало зрозуміло, що влада буде знищувати всіх яскравих. Тобто це так. Безвідносно, значить, наскільки вони відверто ворожі, невідверто ворожі, вона буде знищувати всіх яскравих, і треба було в якийсь спосіб десь спробувати врятуватися.Рильському пощастило, Бажану пощастило, Тичина дуже-дуже прийняв правила гри. Тобто їх всіх мало не репресували, так само, як і Сосюру, але от їм пощастило. Остапу Вишні пощастило наполовину, тому що все-таки він потрапив на заслання, на 10 років Сибір, але вижив. От Зеров спробував, напевно, заховатися, бо так теж могло трапитися. Наприклад, коли Багряний після арешту фактично тікає звідти і приїжджає в Київ, його другий раз арештовують, але за який час відпускають, бо не можуть зрозуміти хто це і так далі. Тобто якби це трапилось десь на далекому сході, це було би інакше. Так що, я думаю, що він намагався розчинитися десь, заховатися.Ну, але вже відповідно стежили, оця система стеження вже була достатньо сильною до 35-го року. Знову ж якось так виходить, і з Багряним так само, що тих, кого раніше арештували, вони встигли вже повернутися до 37-го і навіть, якщо їх другий раз арештували, то вони не встигли потрапити туди на Соловки, в цей табір смерті. Це сумна історія, бо насправді вони там і на Соловках мали ще якусь ілюзію, що так, вони будуть сидіти якийсь час і все, але оце ж 20 років октябрьскої революції, і їх тоді розстрілюють. Бо Курбас ставить вистави ще на Соловках. Зеров має великі плани щодо перекладів, він пише дружині. Так, тобто вони насправді не думали, що так трапиться. І взагалі, може, ніхто не думав. Просто тоталітарна країна - це там, де все залежить від волі однієї людини і відповідно якогось кола. І от вони вирішили отак відсвяткувати цей свій переворот.І це дуже сумний день, ну, там кілька днів, але оце особливо 3 листопада 37-го року, коли в один день розстріляно дуже-дуже багатьох талановитих людей. Я взагалі не знаю, чи є десь в історії ще такий день.І така трагедія, катастрофа, я би сказала, з національною культурою. Ростиславе, дякую вам за цю розмову. Я ще раз покажу цю книжку чудову Володимира Панченка про Миколу Зерова. Це не лише про Миколу Зерова, а взагалі це про той час національного, культурного українського ренесансу 20-х років, 30-х років. Прочитайте це. Ви знайдете дуже багато того, про що ви не знали раніше, і ви впізнаєте тут, можливо, багато фактів з нашої з вами біографії, з нашої українізації 90-х років, і багато паралелей з'явиться. 

Окупанти в Керчі продовжують будівництво величезного десантного корабля "Іван Рогов", однак його завершення ще далеко, і невідомо, чи цей корабель колись увійде в експлуатацію. Про це в ефірі "Еспресо" заявив представник Військово-Морських сил ЗСУ, капітан 3-го рангу Дмитро Плетенчук. "Наразі немає офіційних причин для припинення будівництва, адже це фінансування з державного бюджету, яке потрібно освоювати. Однак результат цього процесу, на жаль, поки не видно, як показав приклад з малим ракетним кораблем "Аскольд", який був знищений ЗСУ восени 2023 року. Можливо, вони сподіваються, що за кілька років, поки триватиме будівництво, ситуація зміниться. Але наразі цей корабель лише на стадії заготівлі, і він не є готовою бойовою одиницею або навіть наближеним до неї", - зазначив Плетенчук. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Перемир'я в Чорному морі: коли почнеться та які умови обговорюються Він також зауважив, що Росія розпочала будівництво двох кораблів за проєктом 23900, але з того ж таки Криму йдуть й інші проєкти, адже будівництво там значно вигідніше через м'якший клімат, ніж на півночі Росії. "Що стосується корабля "Іван Рогов", то до завершення цього проєкту ще дуже багато часу. Скоріше за все, Росія все ще намагається компенсувати втрати від неотриманих "Містралів" з Франції, адже цей корабель схожий за типом. Це важливий крок для розвитку їхніх морських спроможностей, але чи вдасться їм завершити будівництво, поки що питання з великим знаком питання", - наголосив представник ВМС ЗСУ. Також він звернув увагу на те, що основні заводи, які працюють на військові потреби Росії, розташовані в Татарстані. "Це близько до нас, і саме там будується більшість ракетних кораблів, які йдуть для Балтики, Каспію та Азово-Чорноморського регіону", - додав Плетенчук. Раніше Плетенчук заявив, що перемир'я в Чорному морі повинно початися з підписання офіційних документів, які чітко визначатимуть умови та вимоги. На сьогоднішній день таких документів ще не існує. "Наразі немає формалізованого документа, який би описував усі умови та вимоги. Тому говорити про дотримання якихось угод наразі складно. Нам слід дочекатися завершення переговорів і юридичного оформлення результатів", - зазначив він.

 Ви праві: європейці ще певний час не зможуть зробити у військовому плані все необхідне, аби допомогти Україні й гарантувати власну безпеку. Проте в них є інші можливості, і я сподіваюся, що вони зможуть об’єднатися й зробити більше для підтримки України в цей період.Також правильно, що, попри всі складнощі у спілкуванні з адміністрацією Трампа, президенту Зеленському та його команді варто продовжувати спроби налагодити діалог. Тим більше, що як у самій адміністрації, так і в Конгресі є люди, які підтримують Україну. Вони є, і хоча шлях буде непростим, він залишається відкритим.Водночас не варто виключати, що Трамп може розчаруватися у грі Путіна та його небажанні вести серйозні переговори. Саме тому найкраща стратегія для України — працювати з американцями, шукати союзників і зробити так, щоб відповідальність за зрив домовленостей лежала виключно на Кремлі. Якщо Трамп побачить, що саме Україна готова співпрацювати й підтримує його зусилля, а Путін блокує будь-які домовленості, це змінить динаміку.Звісно, цей шлях буде складним. Американці часом ухвалюватимуть рішення, які розчаровуватимуть українців. І все ж саме для цього існує дипломатія — щоб знаходити можливості там, де їх майже не видно. І я переконаний, що така можливість усе ще є. Перша пропозиція від адміністрації Трампа щодо корисних копалин була важкою, наступна – ще гіршою. Це нагадує ультиматум державі. Можливо, умовний Віткофф бачить ситуацію так: Україна відмовляється, відповідно з’являється привід дистанціюватися від України. Якщо ж Україна погоджується – ми стаємо керованими, напівколонією. Це не економічна пропозиція, а геополітичний ультиматум.Угода між США та Україною про економічне співробітництво, підготовлена до підписання 28 лютого, справді була вигідною для обох сторін. Сама ідея створити чіткі рамки для співпраці з американською стороною, залучити американські інвестиції в Україну та спільно розвивати українські природні ресурси є правильною та своєчасною. Водночас нинішній проєкт угоди порушує низку складних і чутливих питань, які потребують особливої уваги.Можна припустити, що Трамп загалом схильний підтримати укладення такої угоди, проте не обов’язково погоджується з усіма її деталями. Саме в цьому криється можливість для України. Вона може дати згоду на загальні положення угоди, а далі працювати над тим, щоб конкретні пункти були скориговані й більш збалансовані.Залучення Сполучених Штатів до економічного розвитку України — стратегічно правильне рішення. Водночас надмірна концентрація контролю в американських руках була б помилкою. Як я вже зазначав, проєкт угоди, підготовлений до підписання 28 лютого, був загалом доволі добрим, хоча й потребував доопрацювання. Поточний варіант також вимагає перегляду, і, як мені здається, Україна зараз саме шукає шляхи для його покращення. Тому, на мою думку, найкращим кроком зараз буде зосередити зусилля на тому, щоб зробити досягнення згоди можливим. Припустимо, президент Зеленський і Верховна Рада кажуть «ні» тій формі угоди – що це може означати для України в теперішній ситуації? Ця справа стала публічною, набула розголосу всередині Америки. Дональд Трамп хоче мати постійні успіхи, хоче показати американцям, що він «виправляє помилки» адміністрації Байдена. Американська допомога Україні була проведена по всіх інституціях – Конгрес, Сенат затверджували, президент США підписував. А тепер з’ясовується, що це було в борг. Це небачена історія, але вона є. То що буде, якщо Україна скаже «ні» в такій ситуації?Багато залежить від того, який підхід і яку тактику вибере Україна. Важливо не відмовлятися від переговорів. Якщо наразі немає можливості погодитися, слід шукати спосіб рухатися вперед — знайти спільні позиції, достатні для того, щоб перевести угоду на наступний етап і, зрештою, укласти її. У цій ситуації тактика має ключове значення.Сама ідея угоди правильна: українсько-американське партнерство задля розвитку економіки України. Проблема — у деталях, і ви справедливо звернули на них увагу. Проте ці моменти, ймовірно, можна скоригувати. Україні важливо діяти гнучко й креативно, щоб знайти прийнятне рішення. Водночас необхідно працювати з тими союзниками у Вашингтоні, які готові почути Україну та можуть донести її позицію до тих кіл навколо Трампа, які налаштовані на діалог.У підсумку Україна не повинна бути стороною, яка каже «ні». Це має бути Путін — саме він повинен залишатися тим, хто відмовляється. Я розумію, що подібні речі легше сказати, ніж зробити, особливо коли йдеться про цей проєкт угоди. Однак пошук шляху вперед завжди залишається важливим. А якщо, приміром, Путін захоче обманути Трампа, повестися не так, як той сподівається, – чи Трамп готовий загострювати відносини з росіянами? Поки що Трамп каже, що Україна та президент Зеленський «можуть мати великі проблеми». А Путін може мати великі проблеми, якщо не домовиться з Трампом? Чи це просто політичний театр?Путін намагатиметься маніпулювати Трампом — він вже робить це. Він майстер у таких іграх. Судячи з інтерв’ю, яке він дав Такеру Карлсону, видно, що Стів Віткофф уже сприйняв деякі російські аргументи, яких не слід було приймати. Небезпека полягає в тому, що Путіну вдасться переконати Трампа сприймати ситуацію крізь призму кремлівських інтересів і діяти відповідно до цього спотвореного аналізу.Водночас Путін надто самовпевнений, і ця зарозумілість може йому зашкодити. Трамп добре відчуває, коли хтось намагається використати його у власних інтересах, і йому це категорично не подобається. Він не хоче виглядати тим, ким маніпулюють, і терпіти не може, коли його сприймають як того, кого переграли.Серед людей у світі Трампа є ті, хто добре розуміє логіку та поведінку росіян, і ті, хто не має жодного уявлення про їхню тактику. Як правило, російські чиновники брешуть своїм співрозмовникам, оцінюючи рівень їхньої обізнаності. Іншими словами, коли починаєш розмову з росіянами, потрібно дуже добре знати, про що йдеться, бо діяти чесно вони не збираються.Це одна з головних проблем, з якою стикається адміністрація Трампа. Серед його оточення є люди, які добре розуміють, як мислять і діють росіяни, але далеко не всі поділяють це розуміння — і саме в цьому полягає слабкість. Водночас у Трампа достатньо інстинкту, щоб відчути, що Путін зволікає та намагається виграти час. І Трамп навряд чи сприйме це спокійно. Те, що почали з’являтися ознаки його роздратування, може бути обнадійливим сигналом. Путін збирається 9 травня влаштувати свій індивідуальний тріумф. Він намагається прив’язати це до перемоги над нацизмом, коли світова цивілізація перемогла Гітлера, – але Путін потребує символічних перемог. Та зрозуміло, що війна буде довга. Яким може бути поганий сценарій, коли ми говоримо про наслідки для України У США починаються процеси, які ніхто не міг спрогнозувати. Я це сприймаю як управлінський перекіс, який може мати наслідки як для всього світу, так і для США. Американська адміністрація робить часом дивні речі, наслідки яких  лякають. Що зараз відбувається з адміністрацією Дональда Трампа і так званим американським консенсусом? Частина сенаторів уже висловлює публічно своє занепокоєння.Ви поставили складні, але цілком слушні запитання. Досі незрозуміло, в якому напрямку Трамп веде Сполучені Штати — як загалом, так і в контексті війни РФ проти України. Можливо, він зрештою визнає, що саме Путін несе відповідальність за цю війну та за провал переговорів. І це буде правильним висновком, адже насправді все так і є. Президент України Володимир Зеленський погодився на 30-денне припинення вогню, тоді як Путін формально погодився на значно менше. Ба більше, він наклав на свою так звану згоду умови, які фактично означали повну відмову від будь-яких поступок.Нещодавно Трамп натякав на своє невдоволення Путіним. Але навіть якщо це так, його позиція залишається надто м’якою. Було б значно краще, якби Трамп відкрито визнав, що Путін — це головна проблема, а тиск на Росію потрібно посилювати. Саме такий підхід був би справді ефективним. На жаль, поки ми цього не бачимо. В Європі слушно переживають стосовно намірів Трампа про 5-ту статтю Євроатлантичного договору. Ідеться про колективну безпеку та потенційну російську агресію. Чи збирається Трамп виконувати різні міждержавні зобов’язання? Адже його наміри щодо Гренландії викликають дуже серйозне занепокоєння.Багато дій Трампа суперечать його власним заявам. Він говорить про «мир через силу», але натомість витрачає американську потугу на беззмістовні суперечки — наприклад, із Канадою та Данією щодо Гренландії. Такі конфлікти не мають жодного стратегічного сенсу. Натомість США повинні тісно співпрацювати з Європою, щоб протистояти агресії Путіна проти України та його загрозам європейській безпеці. Адміністрація Трампа демонструє непослідовність, проте вона все ще може дійти правильного висновку: на Росію потрібно чинити сильніший тиск. Сподіваюся, це станеться якнайшвидше. Можливо, Трамп також зрозуміє, що Європа нарешті серйозно ставиться до власної оборони. Зусилля Британії та Франції, спрямовані на відряджання військ в Україну для підтримки, є важливим і вчасним кроком. Водночас є підстави вважати, що Путін ніколи не погодиться на припинення вогню, якщо буде впевнений, що ці війська увійдуть до України. Саме тому Британія, її союзники та коаліція охочих повинні готуватися до цього кроку незалежно від його реакції. Ми повинні допомогти Україні зупинити російську агресію — лише тоді Путін, можливо, буде готовий до справжніх переговорів. Відбувається активізація двох офіційних і неофіційних переговірників – Стіва Віткоффа та Кирила Дмитрієва. Перший регулярно відвідує Москву, гадаю, окрім Путіна зустрічається ще з кимось. Зараз Дмитрієв вирушає до Вашингтона, і зрозуміло, що він є надійним, перевіреним емісаром від Кремля. Що може відбуватися в цих каналах зв’язку? Наскільки серйозною може бути розмова про нову «Ялту»?Ваша стурбованість цілком виправдана. Поки незрозуміло, чи адміністрація Трампа справді укладе сумнівну угоду з Путіним, нехтуючи інтересами України. Така ймовірність є, але це не точно. Очевидно, що Дмітрієв почувається впевнено. Його мета зрозуміла: спробувати схилити адміністрацію Трампа до співпраці з Росією, пропонуючи вигідні економічні домовленості в обмін на згортання підтримки України. Америці було б вкрай нерозумно піддатися на цей маневр. Ми не повинні дозволити себе ошукати. Водночас у команді Трампа є люди, які це добре розуміють. Держсекретар Марко Рубіо та радник з питань національної безпеки Майк Волц, на мою думку, чітко усвідомлюють загрозу таких пропозицій. Щодо Стіва Віткоффа, то він, безперечно, розумна та здібна людина. Однак його інтерв’ю з Такером Карлсоном продемонструвало тривожну наївність щодо Кремля — наївність, яка українцям і полякам знайома надто добре. І це розчаровує. Проте він не єдиний, хто впливає на ухвалення рішень.Генерал Келлог добре розуміє тактику Кремля та історію цього конфлікту. Проте, як ви слушно зазначили, в адміністрації Трампа, а також у тому, що я називаю «світом Трампа», серед його союзників і прихильників поза урядом існують різні, часом суперечливі погляди. Поки США не мають чіткої та послідовної позиції. Сподіваюся, що коли вона сформується, то буде значно кращою за найгірший сценарій, який ви окреслили, а саме нову ялтинську угоду, укладену за рахунок України. Ми ще не дійшли до цього, і я сподіваюся, що ніколи не дійдемо. Ялтинський сценарій передбачає трикутник: США – Росія – Китай. Європейський Союз випадає, принаймні бачимо, наскільки жорстко Трамп починає грати з європейцями – немовби йдеться про гроші, але насправді про безпеку й глобальну стабільність. Має відбутися розмова між Путіним і Трампом, може відбутися зустріч між Путіним і Сі Цзіньпіном, ідуть глобальні торги. Де можуть пролягати червоні лінії для нашого недавнього союзника – США? Ми занепокоєні, адже якщо зустрічаються росіяни, китайці й адміністрація Трампа, то серед тем буде не лише Тайвань, Гренландія чи Арктика – буде Україна.На жаль, ви праві – у світі Трампа та в самій його адміністрації дійсно є прихильники ідеї "сфер впливу" чи "нової Ялти". Вони вірять, що великі держави – Росія, Китай і ми – мають просто поділити світ на зони контролю. Так, ці люди існують. Вони вважають такий підхід правильним. Вони помиляються. Я з ними принципово не згоден. Але суть не в цьому. На щастя, це не єдина думка. Є й інші – ті, кого я називаю неорейганістами. Вони розуміють: Росія та Китай – це наші супротивники, і ми маємо їх перемогти. А для цього нам потрібна міцна співпраця з демократичними країнами світу. Це правильний шлях. І саме на ньому ми маємо зосередитись. Європейський Союз, Японія, Південна Корея, Австралія, Канада, Велика Британія та інші. Важко сказати, яка з цих стратегічних шкіл зрештою здобуде перевагу. Ялтинська школа наполягає на тому, щоб Україну здали Росії. Водночас європейці не залишать Україну. Вона здатна боротися й вистояти. Ба більше, якби Трамп спробував укласти невигідну угоду з Путіним, він виглядав би як фрірайдер, слабак — а він ненавидить, коли його сприймають як невдаху. Він хоче, щоб його вважали переможцем.Справа в тому, що якщо нео-рейганівська група в адміністрації зможе взяти гору, Сполучені Штати зможуть реально допомогти Україні, і від цього виграють усі. Нам потрібно посилити тиск на Росію та надати Україні більше підтримки, щоб унеможливити подальший наступ Москви й змусити Путіна сісти за стіл переговорів для досягнення справжнього завершення війни. Натомість зараз відбувається щось цілком протилежне.Ми розуміємо, що нам потрібно покращувати комунікацію з Вашингтоном, але це не допоможе, якщо буде ухвалено рішення між Китаєм, РФ і адміністрацією Трампа. Ми сподіваємося на європейців, але, на жаль, Європа не є настільки потужною мілітарно, вона готується до чогось великого за кілька років, коли для України ця ситуація настала вже. Після того, як домовляться Китай, Росія і Америка, Трамп може натиснути на Європу. Наскільки Велика Британія, Франція і Німеччина будуть готові всерйоз, не на словах, збільшити рівень фінансової та військової допомоги для України? певні терміни? Що може відбутися в найближчі пару місяців і куди ми можемо рухатися?Існує кілька потенційно небезпечних сценаріїв для України. Сполучені Штати можуть знову призупинити підтримку, як це вже було раніше. Після 28 лютого, як ви пам’ятаєте, була зупинена військова допомога та розвідувальне співробітництво з Україною. Тож це може повторитися. Не можна виключати й можливості залаштункової угоди з росіянами за рахунок інтересів України.Деякі представники Білого дому припускають, що Трамп очікує побачити певний прогрес до Великодня, тобто в межах перших трьох місяців свого перебування на посаді. Путін може прагнути гучної перемоги до 9 травня, як ви правильно зазначили. Водночас Трамп не хоче виглядати слабким чи програти. Його команда, або принаймні її частина, усвідомлює політичні ризики для нього, якщо він відмовиться підтримувати Україну.Тож негативні сценарії для України пом’якшуються тим, що Трамп розуміє політичні ризики, які виникнуть для нього, якщо він займе ворожу позицію щодо України. Крім того, європейські партнери демонструють достатню єдність у своїй підтримці. Новий уряд Німеччини налаштований підтримувати Україну, Польща залишається надійним союзником, а Франція та Німеччина роблять необхідні кроки.Україна не залишилася сам на сам із викликами. Вона має друзів, має союзників, і немає підстав виключати, що США знову активніше долучаться до підтримки. Кажу це без надмірного оптимізму, адже моя рідна країна могла б робити більше. Утім, як кажуть, ЩЕ НЕ ВМЕРЛА УКРАЇНА.