Search trend "Чітко видно"

Ми створили ефективне Держкіно, яке вперше почало проводити відкриті пітчинги й підтримувати саме українське авторське кіно. Ми заснували Український інститут книги, що став справжнім стимулом для книговидавничої справи. Ми започаткували Український культурний фонд, який надавав гранти й інституційну підтримку культурним ініціативам по всій країні.Але найважливішим здобутком став Закон «Про забезпечення функціонування української мови як державної». Саме цей закон уперше чітко зафіксував статус і механізми захисту державної мови. Ключовою інституцією, яка забезпечує його виконання, став Уповноважений із захисту державної мови.Цю посаду обійняв Тарас Кремінь — педагог, колишній народний депутат, голова Миколаївської облради, учасник Майдану, послідовний захисник української мови. Завдяки його ціннісним і адміністративним підходам була створена ефективна державна установа, яка працює без конфліктів, послідовно і принципово.Проте складається враження, що не лише Путін хоче знищення української мови. Є ті, хто всередині державної машини активно йому допомагає.Більшість створених нами культурних інституцій сьогодні або занепадають, або знівельовані. Але якщо українські фільми майже не знімаються за державний кошт, то Офіс Уповноваженого залишається тією інституцією, яка працює ефективно.Саме тому нинішні спроби влади змінити керівника цієї інституції — надзвичайно тривожні. Більшість кандидатур, які нині подаються, не відповідають вимогам законодавства. Остання — актор, що співпрацював з  телеканалом Російської православної церкви. Можливо, він претендує на посаду з добрими намірами. Але без відповідного досвіду, без правозахисної практики, без управлінських компетенцій. Це виглядає щонайменше недалекоглядно.Я памʼятаю, як ми приймали мовний закон: активісти, письменники, військові, інтелігенція, мовознавці — вся країна тоді об’єдналася. І зараз, коли війна триває, українська мова потребує ще більшого захисту, ніж будь-коли.На жаль, нинішня влада, видно, вирішила, що в час безвиборчого періоду можна спокійно знищити все, що було створено для захисту культури й державності. Виборці не спитають, активісти не вийдуть на вулицю. Війна ж бо. У мене немає підстав вважати, що премʼєр-міністр Денис Шмигаль чи міністр Стефанішина мають злі наміри. Вони лише виконують вказівку. Але це — приклад фатального браку фаховості та відповідальності.Я підтримую ініціативу громадських діячів, які звернулися до уряду з вимогою залишити на посаді чинного Уповноваженого — Тараса Кременя. І якщо влада хоче запропонувати альтернативу — нехай це буде фахова, патріотична кандидатура з досвідом правозахисної діяльності, як цього вимагає закон. Але не та, яка руйнуватиме інституцію, що захищає нашу мову.ДжерелоПро автора. Микола Княжицький, журналіст, народний депутат УкраїниРедакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів чи колонок.

Іран почав екстрено вивозити нафту з експортних терміналів через побоювання авіаударів з боку Ізраїлю по своїй інфраструктурі. Супутникові знімки фіксують переповнені резервуари на острові Харг та активне завантаження танкерів, повідомляє Вlооmbеrg. Запаси сирої нафти активно перекачують на океанські танкери, тоді як резервуари на критично важливому терміналі на острові Харг переповнені. Плавучі дахи резервуарів, які піднімаються та опускаються залежно від рівня нафти, дають змогу визначити заповненість - знімки від 11 червня показали часткове заповнення, тоді як 18 червня, вже після початку ізраїльських ударів, дахи підняті до верху, що свідчить про повне заповнення резервуарів. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Ізраїль атакував Іран ракетами: є загиблий високопосадовець Відсутність тіней на дахах не пов'язана з погодними умовами - тіні від самих резервуарів на землі все ще чітко видно. Знімки зроблені з інтервалом менше 10 хв. Співзасновник ТаnkеrТrасkеrs.соm Самір Мадані, який спеціалізується на супутниковому моніторингу нафтової торгівлі Ірану, підтвердив зростання запасів сирої нафти на острові Харг. Це викликає подив, адже загальний експорт іранської нафти також активно зріс. За даними ТаnkеrТrасkеrs.соm, після початку ізраїльських атак 13 червня, експорт нафти з Ірану виріс на 44% - до 2,33 млн бар. на день у період п'яти днів після нападів. "Здається очевидним, що Іран намагається максимально швидко вивезти нафту, проте безпека залишається пріоритетом",- зазначив Мадані. Резервуари на острові Харг щільно заповнені, що робить їх більш уразливими до ударів, порівняно з нафтою на танкерах, розкиданих у Перській затоці або прямують до Китаю. Супутникові знімки Рlаnеt Lаbs від 11 червня зафіксували багато великих нафтоналивних танкерів, які стояли на якірній стоянці між островом Харг і материковою частиною Ірану. Це було звичайним явищем для цієї зони. Однак вже 17 червня на нових знімках видно, що всі судна розійшлися, залишивши якірні стоянки порожніми. Варто зазначити, що ці зображення охоплюють лише центральну частину якірної стоянки і не враховують танкери, які можуть стояти на якірних пунктах далі від острова. 13 червня Ізраїль завдав низку авіаударів по Ірану, метою яких були об'єкти ядерної програми Ірану та військове керівництво країни. ЗМІ пишуть про загибель високопоставленого силовика. За словами глави Ізраїлю, Іран володіє обсягами збагаченого урану, достатніми для виготовлення дев'яти ядерних боєзарядів.

Про це Оdеssа Fооtbаll Меdіа Теаm написав у Іnstаgrаm. У клубі оголосили, що Ренат Попружний залишає команду та звинуватили його з батьком у навмисному провокуванні мовного скандалу. "Вчинок гравця Рената Попружного та, в першу чергу, його батька — Артема Попружного — ми, Оdеsа Fооtbаll Меdіа Теаm, розцінюємо як прояв неповаги до нашої команди. Саме батько створив ситуацію, яка вийшла за межі спортивного контексту та має негативні наслідки", - йдеться у заяві. У клубі додали, що на відео, опублікованому в мережі, чітко видно, що Євген Селезньов спілкується українською мовою. "Тому сам факт публікації цього відео виглядає як свідома провокація, мета якої — створення конфлікту там, де його не було. Ми переконані: піаритись на мовному питанні — це неприйнятно", - написали в Оdеsа Fооtbаll Меdіа Теаm та попросили вибачення у Селезньова. Інцидент стався 14 травня під час матчу одеситів проти FС Аrmаt, за який виступає Селезньов. На відео видно, як колишній футболіст збірної України сперечається з хлопцем та обурюється, що той "вчить його, якою мовою розмовляти". Форвард справді відповідає Попружному українською, але наголошує, що "буде розмовляти тією мовою, якою захоче". 39-річний Євген Селезньов завершив кар'єру у 2023 році. Він виступав за "Шахтар", "Арсенал", "Дніпро", "Колос", "Минай", турецькі "Карабюкспор", "Акхісар Беледієспор", "Бурсаспор" та іспанську "Малагу". У 2016 році поїхав грати за російську "Кубань". Нападник провів 58 матчів та забив 11 голів за збірну України. За клуби Медіаліги виступають колишні футболісти, публічні особи, журналісти, блогери. 

Оптична ілюзія - це головоломка, в якій зображення перед вами має інше сприйняття. Ці типи головоломок допоможуть покращити логічне мислення, пише jаgrаnjоsh. Сьогоднішня складна головоломка показує рожеву квітку, яка є майстерно розробленим зображенням оптичної ілюзії. На перший погляд, це зображення виглядає дуже звичайно. Однак, у цій оптичній ілюзії існує прихований об'єкт, яким може бути будь-яка тварина, птах чи будь-яка комаха в цій оптичній ілюзії. Відгадайте, що це за 7 секунд. На перший погляд зображення здається нормальним, оскільки на зображенні чітко видно красиву рожеву квітку з скупченням жовтих серединок та зеленого листя. Ця оптична ілюзія грає зі сприйняттям та зміною положення фігури та фону. Тож, якщо ви вважаєте, що маєте гострий зір та гарні навички спостереження, знайдіть прихований об'єкт у рожевій квітці за цією оптичною ілюзією за визначений час. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Перевірте свою уважність за секунди: знайдіть три яблука серед помідорів Вітаємо тих, хто зміг знайти прихований предмет у рожевій квітці всього за 7 секунд. маєте гарний зір. Хто не зміг знайти прихований предмет у рожевій квітці, також не хвилюйтеся. Потренуйтеся з цими головоломками та візуальними ілюзіями, і ваші навички спостереження та зір покращаться. Відповідь: уважно розгляньте центр рожевої квітки; там ховається метелик. Зображення оптичної ілюзії перевіряють спостережливість і зоровий інтелект людини. Перевірте себе у цій головоломці. На цій картинці зображена сцена пікніка. У сцені пікніка на видноті ховається морозиво. Чи можете ви помітити його за 5 с.

Російський стратегічний бомбардувальник Ту-160 вперше зафіксували на авіабазі Анадира (Угольний) у Чукотському автономному окрузі - на крайньому сході РФ. Це сталося після масштабної української спецоперації "Павутина", під час якої СБУ вразила 41 ворожий літак, зокрема стратегічні Ту-95, Ту-22М3 та літак-розвідник А-50. Про це повідомляє Dеfеnsе Ехрrеss, посилаючись на свіжі супутникові знімки. Згідно зі зображенням, зробленим супутником Sеntіnеl Європейського космічного агентства 4 червня, характерний силует Ту-160 - з великим розмахом крил і широким фюзеляжем - чітко видно на злітній смузі. При цьому на знімках від 2 червня бомбардувальника на базі ще не було. Варто зазначити, що раніше Анади́рь не використовувався для постійного базування стратегічної авіації - такі польоти туди здійснювалися лише в рамках навчань. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Ту-95 і Ту-22 під ударом: супутник зняв, як дрони СБУ розгромили російську авіацію Анади́рь розташований на відстані понад 6 600 км від українських кордонів, але лише за 500 км від американського узбережжя. Попри віддаленість, фахівці вважають, що переміщення літака стало спробою РФ уберегти його від потенційного удару з боку українських Сил оборони після гучної операції "Павутина". Хоча така відстань ускладнює доступ українських дронів до цілі, використання Чукотки як бази для ударів по Україні виглядає малоймовірним. По-перше, через логістичну ізоляцію: в Анадирі немає автомобільних доріг - добратися можна лише повітрям або морем. Обіцяне будівництво траси "Колима - Анади́рь" за 10 років просунулося лише на 230 км із запланованих 2 300, тобто лише на 10%. По-друге, бойове застосування Ту-160 у війні проти України і раніше було обмеженим. Зафіксовані випадки використання цього типу літаків датуються лише трьома точками: травнем 2023-го, листопадом 2024-го і травнем 2025 року. Аналітики вважають, що такий крок з боку РФ свідчить не стільки про демонстрацію потужності, скільки про зростаючу вразливість її стратегічної авіації. Після нищівних ударів з боку України Кремль змушений шукати максимально віддалені та важкодоступні сховища для своїх ключових бойових літаків. 1 червня проведена історична спецоперація в тилу РФ: уразила 41 ворожий літак стратегічної авіації. Дрони СБУ відпрацювали цілі відразу на 4-х військових аеродромах РФ - "Бєлая", "Дягілєво", "Олєнья" та "Іваново".

«Hospitaliers» is a volunteer organization of paramedics. It was founded by Yana Zinkevich at the beginning of hostilities in Ukraine in 2014. Then Russia annexed Crimea and started hostilities in the east of the country. The motto of our organization is "For the sake of every life." And Hospitaliers prove every day that these are not just words for us.

Неподалік столиці розташоване село Бобриця - одне із найстаріших на Київщині. Місцеві називають його "казковим" через яскраву історію, велику кількість скульптур, чистоту та кінофестиваль, який проводився тут до початку повномасштабної війни. З 2015-го у Бобриці діє унікальний для України механізм оплати послуг з благоустрою. Кожен мешканець має право добровільно вирішувати, чи буде платити і скільки саме. Як живуть люди в одному з найкращих сіл держави та як місцеві виявили, що організатор масштабного кінофестивалю пов'язаний із Москвою та має там бізнес, читайте у репортажі Gаzеtа.uа. СОРТУВАННЯ СМІТТЯ ТА ГАЗОНИ У центрі Бобриці - простора площа з брукованими доріжками, декоративними кулями замість обмежувачів і акуратно підстриженими деревами. У четвер тут особливо людно - ринковий день. Уздовж площі розгортаються ряди різнокольорових наметів: жовті, зелені, сині. За прилавками - місцеві та приїжджі продавці з овочами, зеленню, домашнім сиром, медом, розсадою квітів і банками олії, що блищать на сонці. Навпроти серед сосен на дитячому майданчику у тіні граються діти. Поруч - купол місцевої церкви, який видно майже з кожного кута. Раз на місяць у центрі проводять ярмарки. Переважно благодійні. За площею "розкинувся" сквер, засаджений декоративними кущами й густим газоном. Чути гуркіт газонокосарки - місцеві комунальники підстригають траву. Бобриця - село в передмісті Києва, частина Білогородської громади Бучанського району. Розташоване між сосновими лісами й полями, за двадцять кілометрів від столиці. Тут немає стихійних звалищ, занедбаних узбіч чи розбитих лавок - натомість охайні газони й вуличне мистецтво. Бобрицю називають "казковим селом" - і не лише за скульптури, що прикрашають площі та майданчики, а передусім за спосіб життя, який тут вдалося побудувати спільними зусиллями. Село простягається від центру аж до меж із Бояркою.Територія збільшувалася з роками: завдяки садовим товариствам і новим поселенням, які поступово інтегрувались у село. Комунальники двічі на тиждень - у вівторок і суботу - забирають сміття по чіткому графіку. Для цього використовують два трактори з причепами. Замість звичних баків - фірмові мішки з логотипом КП "Бобриця", які мешканці купують за встановленою сільрадою ціною: сортувальні - 15 грн за великий мішок, для несортованого сміття - 48 грн. - Комунальне підприємство обслуговує все село, включно з масивами біля Боярки. Мішки виставляють у визначені дні - і їх одразу забирають, - пояснює Роман Іваненко, один із засновників благодійного фонду "Розвиток та благоустрій". Цей фонд сприяв реалізації низки проектів та впровадження системи благоустрою села. Роман був одним із ідейних натхненників проєкту "Казкове село - Бобриця". Із Романом Іваненком зустрічаємося поблизу офісу комунального підприємства. Чоловік вітається з кожним перехожим та час від часу відволікається на дзвінки. Зараз він є депутатом Білогородської сільської ради та очолює постійну комісію з питань соціально-економічного розвитку, підприємництва, житлово-комунального господарства, благоустрою населених пунктів, транспорту, зв'язку, туризму та екології. Це працює - як теорія розбитих вікон - Коли в тебе отак усе впорядковано, то воно головне - це культура. Якщо скрізь чисто, газон підстрижений, клумби доглянуті, тебе просто стримує кинути сміття. Ну як? Не можна ж. А коли це така тотальна культура, яка на кожному кроці тобі нагадує, що тут чисто, то вона на підсвідомість діє. Це працює - як теорія розбитих вікон. Якщо десь безлад, люди не стримуються. А якщо навпаки - порядок, охайність, тоді люди шукають такі самі рішення, щоб відповідати середовищу, - пояснює Іваненко. У 2015 році в Бобриці запровадили унікальний для українських сіл механізм - добровільний договір на благоустрій. Це не податок і не обов'язкова плата - мешканці самі вирішують, чи долучатися, і яку суму вони можуть внести щомісяця. Кошти йдуть на прибирання, косіння, вивіз сміття, утримання територій загального користування. - Станом на зараз таких договорів - близько 300. Хтось платить 150 гривень, дехто - 600. Є й бабусі, які приносять по 50 гривень. Але суть не в сумі, а в участі, - наголошує Іваненко. У Бобриці добре працюють чати та соцмережі. Якщо хтось викидає сміття в непередбаченому місці, мешканці можуть відкрити мішок, знайти документ з іменем - і оприлюднити. Це дає результат. Як зізнається директор комунального підприємства Володимир Будкевич, процес ще не ідеальний. За його словами, лише 30-40% мешканців дотримуються сортування. Решта користується лише загальним пакетом або лишає сміття біля зупинок у дні збору. Проблема - у звичках. Люди плутають пластик, викидають змішані відходи, хоча деякі, особливо ті, хто жив за кордоном, звикли навіть мити тару. Зараз інфраструктура села виглядає зовсім інакше, ніж 10-15 років тому, наголошує Будкевич. - Тоді не було ні автоматичного поливу, ні газонів, ні скверів. А тепер ми самі садили дерева, зробили зупинки, частину розписали - на одній, до речі, зображено двох бобрів. Технічне забезпечення громади зросло: нині комунальне підприємство має два великі й два малі трактори, а також газонокосарки й тримери. Раз на рік у селі проводять місячник благоустрою - люди збираються невеликими групами, прибирають території, а потім техніка забирає зібране сміття. - Гості, туристи, знайомі приїжджають і кажуть, що вражені: чисто, охайно, сквери, статуї - є де прогулятись і відпочити. Це найкраща оцінка нашої роботи, - додає Будкевич. ТУРИСТИЧНИЙ ЦЕНТР Бобриця - одне з найдавніших сіл у передмісті Києва. За офіційною версією, воно засноване 1648 року, у розпал національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького. Свою назву село отримало, ймовірно, від бобрів, які водилися у місцевих лісах і долинах. Через село протікає однойменна річка - Бобриця - притока Ірпеня. У ХVІІ столітті ці землі входили до складу Білогородської сотні, що охороняла кордон Гетьманщини по лінії річки Ірпінь. У самій Бобриці діяли три козацькі редути. На місці сучасного садового товариства "Дружба-2" стояв пост козака Куйовди. Ще один форпост - біля Щигльової гори, де нині ліс - охороняв козак Іван Ігнатенко. Третім редутом командував Філон Потапенко - на місці давньої княжої пристані. Їх вважають засновниками козацького хутора, з якого згодом виросло повноцінне село. Нині у Бобриці проживає близько 3000 людей. Будинки тут переважно приватні, є котеджні вулиці, а також дачі й кілька багатоквартирних домів. Біля населеного пункту розташований каскад із семи ставків. Біля будівлі старостату, що навпроти офісу підприємства, тиша і порядок. Уздовж дороги - акуратно підстрижені туї, яскраві кущі спіреї, що стоять у білому цвіті. Бордюри пофарбовані, пішохідний перехід виділяється свіжими смугами. Трохи далі - простора галявина, де рівнено підстрижена трава. Навіть молоді дерева стоять у лунках, з яких обережно вигрібали бур'ян. - Тут була стара розвалена хата, чагарники, - пригадує Роман Іваненко. - Ми її розібрали у 2015 році, спільнокоштом - 120 тисяч гривень. На цьому місці громада планує збудувати туристично-інформаційний центр, двоповерхову кубічну будівлю, що стане новим місцем збору для мешканців. Це приватні скульптури, які стоять на сільській землі Роман пропонує прогулятися селом. Проходимо скульптурний парк, засаджений зеленим газоном з автоматичною системою поливу. Його створили у 2015 році в межах першого міжнародного скульптурного симпозіуму. Експозиція відкрита для всіх. - Це моя приватна ініціатива, - пояснює Роман Іваненко. - Оцей скульптурний симпозіум ми проводили в п'ятьох. Це приватні скульптури, які стоять на сільській землі, і ми просто їх експонуємо. Перший симпозіум провели ще восени 2015 року - фактично до того, як громада почала свої перші великі трансформації. З того часу відбулося вже три скульптурні симпозіуми. Вартість одного творіння сягає понад $4 тис. - Тут представлені топові українські скульптори. Є двоє іноземців - грузин і румун.. Скульптури розташовані на трьох майданчиках - тут, біля озера, і на в'їзді до села. Ще одна - не доставлена. Сподіваюся, наступного року проведемо новий симпозіум. Якщо буде фінансування. Бо зараз війна, і все трохи інакше. Мені казали: "Що ти робиш? Це ж зламають!" А я кажу: "Давайте довіряти людям". І от пройшло майже десять років - і все на місці. "КАЗКОВЕ СЕЛО" Дорогою помічаємо чисті й охайно облаштовані узбіччя. На деяких перехрестях стоять світлофори, а на поворотах - обмежувачі швидкості. У селі встановили нові зупинки громадського транспорту, деякі розмалювали автентичними візерунками, та камери відеоспостереження. Завдяки цьому, запевняють місцеві, у селі стало значно безпечніше. - У 2006-му придбав землю у Бобриці й почав зводити будинок, - веде далі Роман Іваненко. - До цього мешкав у Києві. Я тоді ще не знав нічого про це село - просто відчував, що хочу ближче до природи, подалі від міської метушні. Згодом Роман Іваненко брав участь у Революції Гідності. Пізніше це стане головною мотивацією створити "казкове село". - Я тоді дрова возив, точно пам'ятаю. У мене була Аudі, і я щодня в багажник клав дрова, бензин - і на Майдан. Їздити туди було квестом - машини перевіряли. А ще пам'ятаю патрулі по Києву - тоді ловили тітушок, була якась апка, через яку передавали координати. І пам'ятаю той день, коли були розстріли. Ми тоді воду носили в Жовтневий палац, там був госпіталь. Після подій на Майдані він остаточно вирішив, що мрії про гідну країну, заради яких гинули люди на Інститутській, мають втілитися бодай на місцевому рівні. - Пам'ятаю той день - люди лежать накриті білими простирадлами. І я розумію: вони загинули за мрію. І от думаю: якщо вони могли віддати життя, то я ж точно можу хоча б щось зробити, щоб ця мрія не лишилася просто мрією, - пригадує Роман. Уже наступного року, з початком децентралізації, він прийшов до сільради з пропозицією зробити Бобрицю прикладом сучасного українського села. З підтримкою тодішнього голови та інших небайдужих мешканців, у 2015-му вони розробили стратегічне бачення і навіть затвердили його рішенням сільради. Так у селі розпочалася велика трансформація. - Спочатку ніхто не вірив. Пішли по хатах, пояснювали. Першим проєктом була центральна площа. Ми зробили не тимчасово, а "назавжди". І підсвітка закладена, і місце під пам'ятник засновникам села, - показує він на вимощену площу. Цю площу назвали Стражницькою - на честь козацького хутора Стража, з якого історично й постала Бобриця. Облаштували лавки з термодерева, бруківку виклали на зразок витинанки. Якщо придивитися - вимальовується візерунок у вигляді бобрів. - Це все - бобри, просто по-різному розкладені. Викладали вручну по схемі, плитку з графітового і сірого відтінків. От і вийшла така площа зі змістом, - усміхається Роман. - Тут зараз збираються на щомісячні ярмарки. Ми залучаємо людей, які щось роблять своїми руками - маленьких виробників. Купили спеціальні білі намети. Є сцена й фудкорт. Коли люди бачать зв'язок між своїми діями і реальними змінами, довіра зростає Ще одним кроком, який запустив відчутні зміни у селі, стало збільшення місцевого бюджету у майже пʼять разів. - Тоді почала діяти реформа місцевих бюджетів, - пояснює Роман Іваненко. - Основним джерелом надходжень був єдиний податок. Я мав зареєстрований ФОП - надавав консультаційні послуги в рамках свого бізнесу - і просто перереєстрував його сюди. Ще кілька людей зробили так само. Ми пояснили: "Ось податки, які ми платимо, ось мрії, які ми маємо - і ось результат". Коли люди бачать зв'язок між своїми діями і реальними змінами, довіра зростає. І процес набирає швидкості. Зміни торкалися не лише інфраструктури. Колись біля школи стояла огорожа заввишки два з половиною метри. Зрештою громада вирішила: краще зробити простір відкритим, замінивши темну огорожу на прозору, легку. - Ми поділили паркан навпіл. Частина пішла на школу, решта - навколо дитячого майданчика, - усміхається Роман. - Просто, правда? Але такі дрібниці змінюють сприйняття світу дитиною. Поки в селі функціонує лише початкова школа та приватний дитячий садок. До повномасштабного вторгнення тут почали будувати більшу, але зупинилися на проєкті комбінованої школи-садка першого ступеня. Однак після початку Великої війни проєкт призупинили. - У нас приблизно 140 дітей. Але повноцінну школу будувати нерентабельно. Краще компенсувати поїздки до великої школи в Білогородці, де є предметні вчителі, заміна на випадок хвороби, - пояснює Роман. - Тут ми запланували нормальний садок-школу для дітей до четвертого класу. Проєкт передбачає демонтаж старої будівлі школи 1930-х років - вона давно не відповідає сучасним нормам. На її місці планують звести новий комплекс, який з'єднає функції бібліотеки, класів, дитсадка в одному просторі. "НІЯКИХ ТАУНХАУСІВ" - За освітою я економіст. А з 2009 по 2012 рік навчався у бізнес-школі у Словенії. Це був МВА, уже після базової освіти в Україні. І от це навчання мене справді сильно змінило. Я побачив інший світ, іншу модель взаємодії в суспільстві. І частину цього світогляду ми втілили тут, у Бобриці, - розповідає Роман. Ідея розвитку села базується на захисті природи як основного ресурсу. Щоб уникнути хаотичної забудови, за прикладом деяких приміських районів, у Бобриці сформували бачення майбутнього: ніяких таунхаусів, логістичних складів, зміни генерального плану чи ділення ділянок. Натомість - рекреаційний напрямок, готелі, спорт, медичні послуги, індивідуальна зайнятість. - Ми прописали в концепції, що природа - це головна цінність. От є вулиця Соснова, там утримують коней, проводять спортивні змагання. Є й готелі, і апарт-комплекси, які з'явилися завдяки нашій активності. Люди заробляють тут, не нищачи те, що має бути збережене, - пояснює він. Чимало мешканців села працюють віддалено: айтівці, юристи, самозайняті. Деякі мають офіси в Києві, але мешкають тут і сплачують податки за місцем проживання. - У нас тут навіть кілька людей із офісу Місrоsоft купили ділянки. Їм сподобалася ідея "казкового села", і вони просто передавали це один одному. Побудували будинки - тепер живуть тут, - каже Іваненко. На території села з'явились інформаційні стенди про природу, рекреаційні локації, розвивалися місцеві бізнеси. За словами Романа, після того, як Бобрицю чітко позиціонували як природоорієнтовану і відкриту, тут зʼявилися два готелі. Обидва - результат інвестицій від людей, які вже жили у селі. Багато ініціатив у Бобриці реалізували через створений мешканцями фонд розвитку. Частину проєктів фінансували через сільську раду, інші - спільнокоштом, через донати. Поблизу житлових вулиць у Бобриці працює невелике фермерське господарство, яке спеціалізується на вирощуванні сезонних овочів і фруктів. Ряди дерев простягаються просто посеред села. Господарі мають теплиці, де з весни ростуть огірки, томати, баклажани. Влітку збирають черешні, абрикоси, груші та яблука. Усі культури вирощуються без використання агрохімікатів. МУЗЕЙ ІСТОРІЇ ТА ВІЙНА Повертаємося до скульптурного парку. Поруч із алеєю облаштували Музей етносу та історії села. Всередині у вузьких проходах між стелажами - ікони, праски, ткацьке знаряддя, військові шапки, хрестильні хустки, старі фотографії. На стінах - портрети мешканців села, деякі які воювали в обох світових війнах. Є полиці зі скринями й дрібними предметами побуту, підсвіченими теплим світлом. - Тут усе, що змогли - те й поставили. Просто зносили речі, хто що мав. Є щось бобрицьке, є таке, що навіть не знаємо, звідки. Наприклад, ось ця червона піч французької компанії. Що вона тут робить? Хтозна. Але її хтось приніс - значить, вона для когось важлива. Найбільше місцеві пишаються частиною зі старими фотографіями. Є тут знімки й періоду Першої світової, коли селяни були змушені воювати під чужими прапорами. У другій кімнаті музею - експозиція ікон та домашніх речей, що стоять у кутах, як колись у сільських хатах. Місцева команда планує відтворити справжню бобрицьку хату зі старим хатнім начинням. У сільському бюджеті вже передбачили кошти на ескізний проєкт і готують архітектурний конкурс. Один проєкт планують реалізувати коштом громади, інший - за підтримки грантів. До 2022-го в Бобриці встигли провести навіть кінофестиваль - у партнерстві з власником Fіlm.uа. Але нині цю ініціативу поставили на паузу. - Був у нас такий житель, Сергій, - пригадує Роман Іваненко. - Колишній росіянин, мешкав тут, входив до правління нашого фонду. Коли почалася велика війна, ми всі - п'ятеро членів правління - за кілька днів скинулися й витратили близько двох мільйонів гривень на перші бронежилети й амуніцію для ТРО. А він за два дні до вторгнення виїхав за кордон. Відмовився долучитися, а згодом ми з'ясували, що в нього досі діє бізнес у Москві. Ми повністю виключили його з усіх комунікацій. Він намагався віджартуватись, але було все очевидно. Тож кінофестиваль, який ми разом проводили, теж довелось відкласти. У перші дні повномасштабного вторгнення громада діяла самотужки. Закупівлі засобів захисту, пошук амуніції, логістика через кордон - усе трималося на ініціативі небайдужих. - Тоді бронежилетів просто не було. Якось через сьомі руки в Польщі знайшов 75 сертифікованих бронепластин, - каже Іваненко. - А от самі жилети нам пошив Андре Тан у Дніпрі. Написав: "Можеш пошити?". А він залюбки погодився. Ми оплатили матеріали, і десь 11 березня передали ТРО перші 75 комплектів. За 6 км звідси була лінія фронту Бронепластини доповнили спеціальними протиударними вставками, перевірили на стрільбищі. Закуповували форму в країнах Балтії, шукали все, що було доступно на натівських складах. - У ті дні тут все літало, - пригадує Роман. - За шість кілометрів звідси була лінія фронту. Над нами літали гелікоптери, літаки. Одного разу щось велике впало недалеко від мого дому, біля колишніх іподромних полів. Вирва - метрів п'ять углиб. Але самій Бобриці пощастило - загиблих не було. Наразі громада підтримує військових. Постійно проводяться збори коштів спільними зусиллями місцевої влади та мешканців села. - Наші односельчани також захищають Україну на фронті. На ярмарку сьомого числа будемо збирати на підрозділ, де служить один із наших - треба 100-150 тисяч гривень на спеціальний акумулятор. Постійно якісь збори відбуваються. Якщо звертаються з частини, ми купуємо. Зазвичай просять РЕБи або дрони - ті, що літають і щось несуть, або FРV. У рік, за словами співрозмовника, з місцевого бюджету на потреби армії витрачається понад 50 млн грн. МОЛОДЬ І СПОКІЙНЕ ЖИТТЯ На зупинці на виїзді з Бобриці сидить Слава - мешканка села, яка переїхала сюди з Києва понад десять років тому. Розповідає, що оселилася тут у 2011-му, коли вийшла на пенсію. - Хотілося вже спокою. Побудували тут будинок, оселилися, - каже вона. - З того часу вже 10 років, але як раніше було, не пам'ятаю. Сміття тоді точно не вивозили. Жінка користується послугами комунального підприємства - купує фірмові пакети, у які складає сміття. - Великі берем, - пояснює. - Але не сортую. Та й мало хто в селі сортує. Каже, що її не можна назвати надто активною мешканкою - живе на краєчку села, більше займається господарством. Згадує, що в селі побільшало молоді. - Тут багато хто з Києва побудувався. Молодь переїжджає, старих уже менше, - говорить Слава. - Мені подобається, що чисто в центрі, площу зробили. Великих покупок не робить на місцевому ринку - продукти бере в Києві, коли навідує дітей. - Тут хіба щось по дрібницях, - пояснює. - Та й магазин у селі малий. От якщо б побудували великий, було б добре. Каже, що загалом життя в селі тихе. З незручностей - відсутність аптеки. - Якщо щось треба - їздимо в Білогородку, - додає. - Але в цілому добре. Спокійно. До зупинки підходять ще дві жінки - Віра Іванівна й Тетяна. Кажуть, живуть у Бобриці не перший рік, сортують сміття, підтримують благоустрій. - Це нормально. Все від нас залежить, як воно буде, - говорить одна з них. - А хотілося б, щоб хлопці наші повернулися, щоб ми могли спокійно лягати спати. Оце найголовніше. А все інше - люди гарні, повітря свіже. Пояснюють, що їхні діти зараз будуються в селі. Самі переїхали з Борисполя. - У дітей тут будинок, ще не добудували. А ми біля них, - каже Тетяна. - Тут недалеко до Києва, тому діти переїхали. Раніше зранку трамваєм добиралися, зручно було. Зараз маршруткою. Виходить, найкраще місце для життя - ліс, озера, і недалеко від столиці. Жінки кажуть, що розваги в селі є - іноді приїздять артисти, проводять ярмарки, частину коштів з яких передають на армію. - Ми допомагаємо. Не завжди на ярмарки ходимо, але підтримуємо, чим можемо, - каже Віра Іванівна. - Правда, аптеки досі немає. Але обіцяли, що вже роблять. Чекаємо. І багато вуличних собак. Теж кажуть, що будуть якось боротися з цим. Натомість радіють, що в селі є медичний кабінет. Туди кілька разів на тиждень приїжджають лікарі. Розмова переривається рухом транспорту - жінки підводяться й готуються до поїздки. Вечір у Бобриці тихий. Сонце повільно сідає за обрій, підсвічуючи верхівки дерев і дахи будинків. Повз зупинку проїжджають місцеві на велосипедах, десь у дворі чути голоси дітей. Жінки сідають в маршрутку №749, яка сполучає село з Києвом через Білогородку. Курсує транспорт щопівгодини.

Після масштабної атаки українських дронів у межах спецоперації СБУ "Павутина", російська сторона вдалася до маніпуляцій, аби приховати масштаби втрат у стратегічній авіації. Як повідомили в Службі безпеки України, на місце знищених або пошкоджених літаків окупанти почали завозити інші - цілі борти, щоб замаскувати наслідки ударів на супутникових знімках. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Ту-95 і Ту-22 під ударом: супутник зняв, як дрони СБУ розгромили російську авіацію За даними ОSІNТ-аналітиків, подібний випадок зафіксовано на одному з аеродромів РФ - замість ураженого стратегічного бомбардувальника Ту-95 було доставлено інший літак. Він був поставлений на те саме місце та в тій самій позиції, як і знищений борт. Проте на знімках видно обгоріле покриття летовища під ним, що вказує на факт удару. "Вони поставили літак точно в те саме місце, де стояв знищений. Але супутник не обманеш - сліди ураження видно чітко", - коментують в розвідці. Раніше в мережі з'явилися супутникові знімки з аеродрому "Бєлая" в Іркутській області, які підтверджували пошкодження щонайменше семи літаків. Також були опубліковані високоякісні супутникові знімки з аеродрому "Оленья" в Мурманській області, де видно знищені Ту-95МС, Ту-22М3, а також військово-транспортний Ан-12. Ці кадри стали додатковим доказом успішного удару по ключовій військовій інфраструктурі РФ, який Кремль намагається замаскувати для внутрішнього споживача та міжнародної аудиторії. 1 червня СБУ відпрацювала одразу по чотирьох військових аеродромах Російської Федерації. Вони розташовані в глибокому тилу, за кілька сотень кілометрів від кордону України. Унікальна спецоперація отримала назву "Павутина". Наразі відомо про ураження щонайменше 41 літака типів Ту-95, Ту-22М3, а також А-50. Прямо зараз складно оцінити кінцеві збитки, оскільки операція, схоже, все ще триває. Однак, за попередніми оцінками, ворожій дальній авіації завдано збитків на понад 2 млрд доларів.

У мережі зʼявився перший супутниковий знімок аеродрому "Іваново" в РФ після масованої атаки БПЛА 1 червня. На ньому чітко видно обгорілий кістяк щонайменше одного літака.

Фахівці Чорнобильського радіаційно-екологічного біосферного заповідника зафіксували на природоохоронній території поблизу села Камʼянка гніздо чорного лелеки. "У гнізді, розташованому на висоті понад 3 метри, чітко було видно трьох пташенят", - розповіли у пресслужбі...

Репер і продюсер Олексій Потапенко, він же Потап, вирішив визначити своє походження. Артист зробив ДНК-тест, за допомогою якого перевірив свою національність. Про це розказав у інтерв'ю ризькому медіа rus tvnеt. "Я нещодавно здав аналізи, які визначають склад національності в крові. І в мені 40% крові Балтики. Мені завжди говорили: "Ви з Литви, Латвії, звідки ви? Ви такий високий". І обличчя у мене не дуже слов'янське. Ну, як сказати, зважаючи із якими слов'янами порівнювати. Мене запитували, ставили це запитання часто, тому мені стало цікаво", - розповів чоловік. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Найстрашніша дідівщина" - Козловський розказав про службу в президентському оркестрі та чим займається зараз Додав, що тепер він налаштований вчити мови регіону, з якого походить. "У нас стільки перетинів було. Починаючи з Великого князівства Литовського, Київської Русі, Речі Посполитої - ось ця вся група народності давним-давно вже перетнулася. І в мені це чітко видно. Особливо за зростом. І тому я тут (в Ризі - Gаzеtа.uа) почуваюся як удома. Єдине, що я ще не вловив - мову. Я вчитимуся із задоволенням", - підсумував виконавець. Раніше Потап вперше висловився про своє інтерв'ю російському опозиціонеру Юрію Дудю. Артист зазначив, що це була найкраща розмова в його житті.

Надзвичайно тривожні й драматичні сигнали ми отримуємо зі Сполучених Штатів. Україна, а також Східна й Центральна Європа розуміють, що росіяни готуються до подальших дій. Можливо, вони будуть розширювати периметр війни. У теперішній ситуації найслабшою ланкою виявився американський президент Дональд Трамп. Ми цього не чекали. Я просив би вас оцінити теперішній драматичний момент.Мені надзвичайно приємно бути з вами. Я щойно провів тиждень в Україні — це був мій сьомий візит від початку повномасштабної війни. Новий етап європейської та світової історії розпочався 24 лютого 2022 року з повномасштабного вторгнення. Спершу ми пережили шок від самого факту вторгнення. Згодом прийшов шок від усвідомлення, що такі країни, як Китай, Індія, Туреччина, Бразилія та Південна Африка, не на нашому боці. І тепер ми стикаємося з третім великим потрясінням — шоком Трампа, можливо, найзначнішим з усіх: із відкриттям того, що Дональд Трамп, імовірно, почуває себе ближчим до Владіміра Путіна, ніж до Володимира Зеленського.Добра новина полягає в тому, що, як на мене, Україна нині майже здатна утримувати території, які вона контролює, за умови суттєвого посилення підтримки з боку Європи й за наявності критично необхідного мінімуму допомоги з боку Сполучених Штатів. Цей мінімум включає три ключові речі: розвідувальну інформацію, ракети-перехоплювачі Раtrіоt і 155-міліметрові боєприпаси.Це суттєва підтримка з боку Сполучених Штатів. А сьогодні, як свідчить реакція Європи — візити Фрідріха Мерца, Емманюеля Макрона, Кіра Стармера, Дональда Туска до Києва, приїзд усіх міністрів закордонних справ до Львова — існує реальна політична воля підтримувати Україну.Ми справді перебуваємо в надзвичайно складній ситуації — через поєднання чинників, пов’язаних із Путіним, Сі Цзіньпіном і Дональдом Трампом. Та я переконаний: Україна разом із Європою все ще здатні вистояти й впоратися з цією загрозою.Зараз не час простої дипломатії - зараз відбувається підготовка Росії до ще, можливо, масштабнішої війни, і цей процес буде тільки розгортатися. Чи встигнуть Дональд Туск, Емманюель Макрон, британський прем'єр та інші вдатися до сміливих, чесних і, можливо, жорстких і небезпечних кроків? У певному сенсі найнебезпечнішим було б, якби Путін просто погодився на припинення вогню. У такому разі Трамп міг би посилити тиск на Україну, можливо, знову припинивши військову підтримку. Наразі абсолютно очевидно, що саме Путін і Росія залишаються головною перепоною для будь-яких переговорів щодо припинення вогню, не кажучи вже про досягнення тривалого миру.І, як не дивно, в цьому є певний позитив — адже це означає, що Україна й надалі отримуватиме щонайменше мінімально необхідну підтримку з боку Сполучених Штатів. Відповідаючи на ваше запитання, скажу: так, я переконаний, що європейські лідери усвідомлюють, наскільки складною є ситуація. Якщо Росія розпочне новий наступ, можливо, доведеться ухвалювати надзвичайно складні рішення. Усе залежатиме від того, де саме відбудеться наступ і як він розгортатиметься.Проте я впевнений, що політична воля є. І якщо врахувати спільні зусилля,  зокрема Норвегії, Великої Британії, а також визначну ініціативу Чехії на чолі з президентом Петром Павелом щодо постачання Україні додаткових боєприпасів, ми маємо всі необхідні ресурси та потенціал, щоб протистояти цій загрозі.Архітектура Центральної Європи будувалася після Другої світової війни. Перша спроба після Першої світової війни закінчилася трагічно – Другою світовою. Яку роль може відіграти Центральна Європа і яке місце України в цьому теперішньому процесі?Існує проблема. Північно-Східна Європа, зокрема країни Балтії, Польща, Скандинавія та Фінляндія, з огляду на свій історичний досвід взаємодії з Російською імперією, рішуче підтримує Україну. Вони не лише на вашому боці, а й самі відчувають пряму загрозу.Ситуація може ускладнитися, якщо 1 червня пана Навроцького буде обрано президентом Польщі, адже тоді Польща буде глибоко занурена у власні внутрішні проблеми. Як відомо, серед польських правих політичних сил існують антиукраїнські настрої. Водночас загалом Північно-Східна Європа залишається солідарною з Україною та непохитною у своїй підтримці.Натомість проблему становлять Угорщина Віктора Орбана і Словаччина Роберта Фіцо, дві країни Південно-Східної Європи, а також Болгарія і Греція, які демонструють значно меншу стабільність та послідовність у підтримці України. На щастя, президентські вибори в Румунії пройшли у конструктивному ключі. Втім, у Східній Європі чітко відчувається розлом між Північчю та Півднем.Є два ключові аспекти. Перший — оборона України, адже саме з неї починається захист Східної Європи. Другий — безпосередня оборона самих європейських країн. Слід чітко усвідомлювати, що путінська Росія вже веде гібридну війну.Йдеться не про прямий збройний наступ, а про підпали, кібератаки, пошкодження підводних кабелів, спроби дестабілізувати політичні процеси через масштабні дезінформаційні кампанії, як це було під час виборів у Румунії. Тож завдання полягає не лише у стримуванні Росії, а й у перемозі в цій гібридній війні, яка охоплює всі країни регіону.Для Путіна політика — це продовження війни іншими засобами.Кілька тижнів тому я спілкувався з моїм сердечним другом Адамом Міхніком, відомим польським дисидентом, засновником "Газети виборчої". Він був надзвичайно стривожений - відчуває, що в Центральній Європі прокидається дух націоналізму, який може її дезінтегрувати. Путін також буде розраховувати на подібні сценарії для того, щоб Центральна Європа дезінтегрувалася зсередини.З іншого боку, сто років тому президент Вільсон запевняв Європу в тому, що ми будемо жити в новому світі - ми будемо жити згідно з планом Вільсона. Але план тоді не був затверджений американським конгресом - і архітектура європейської безпеки посипалась. Я з вами погоджуюсь: оцей імпульс, який зараз дав Дональд Трамп, є надзвичайно небезпечним, тому що розмикається євроатлантичний зв'язок. А євроатлантичний зв'язок - це про безпеку континенту, і для Путіна це аргумент атакувати.Ситуація, що склалась у Західній Європі після 1945 року, а в Центрально-Східній Європі — після 1989-го, є абсолютно винятковою в усій європейській історії. Протягом цього часу Сполучені Штати фактично виконували роль гаранта безпеки, створюючи захисний щит для європейської оборони. Це стосувалося спершу Західної Європи до падіння Берлінського муру і завершення холодної війни, а згодом і Центрально-Східної Європи. Проте, на жаль, це не охопило Україну, Молдову та Грузію.Паралельно ми стали свідками безпрецедентного рівня європейської інтеграції. В обох цих вимірах сучасна Європа не має історичних аналогів. Але саме тут і виникає проблема.У сучасній, більш інтегрованій Європі, як зауважує мій друг Адам Міхнік, ми спостерігаємо стрімке зростання впливу антиліберальних, націоналістичних і популістських сил дезінтеграції. І це явище вже давно не обмежується лише Східною Європою. Ці рухи набирають силу у Франції з Марін Ле Пен, у Німеччині з "Альтернативою для Німеччини", у Великій Британії з "Реформістською Британією", а також у Нідерландах та Італії.Ми стикаємося з внутрішніми загрозами європейській єдності в той момент, коли Сполучені Штати, на чию ядерну парасолю та безпекові гарантії ми довгий час покладалися, вже не є стабільною опорою. Що ще тривожніше — адміністрація Трампа, подібно до путінської Росії, відкрито підтримує ці самі антидемократичні та деструктивні сили.Це надзвичайно небезпечний момент для Європи, яку ми будували протягом останніх восьми десятиліть — Європи, що стала більш єдиною, вільною, заможною, демократичною і, в найкращому сенсі, ліберальною.Сьогодні нам як ніколи потрібен український дух, щоб захистити й нашу власну волю.Але водночас має бути точка політичної збірки, тобто пункт, або людина, яка зможе взяти на себе відповідальність. Не на словах - бути готовою дати конкретну військову відповідь Путіну.Путін намагається нас залякувати, демонструючи свою готовність вести так звану перманентну війну. Свого часу Лев Троцький запропонував концепцію перманентної революції, а Путін зараз використовує концепцію погрози перманентної війни, яка може пульсувати, точитися роками і десятиліттями.Хто може стати лідером і з якою концепцією? Це не про теорію, не про слова, не про голосування в Європейському парламенті - той із лідерів, можливо Кір Стармер, хто скаже: якщо ви нападете на Естонію, шановні російські противники, ми вступимо в війну.Перш за все, надзвичайно важливо усвідомити: у найближчому майбутньому Росія продовжуватиме війну проти Заходу. Це стало центральною ідеєю та сенсом існування режиму Путіна, навіть більшою мірою, ніж раніше.Йдеться не лише про російський реваншизм чи спробу відновити імперський контроль над Україною. Мова про постійну, перманентну війну проти Заходу, що ведеться різними засобами. Це не лише збройна агресія. І саме тому опір має бути багатовимірним, охоплюючи не лише військову, а й інформаційну, економічну та інституційну сфери.Що ж до європейського лідерства, то воно ніколи не зосереджуватиметься в руках однієї людини, як і не буде виходити виключно від Європейського Союзу.Ми стали свідками символічної миті в Києві, коли четверо лідерів стояли поруч із Володимиром Зеленським під банером із написом "Коаліція охочих". І головне питання зараз — чи буде в Європі достатньо країн і лідерів, частково серед держав-членів і поза межами ЄС, частково в європейських інституціях і в більш згуртованому НАТО, щоб зробити стримування Росії переконливим і дієвим.Це і є ключове питання. Відповідь на нього не залежатиме від однієї чи двох осіб, вона залежатиме від спільної волі багатьох. Європа ніколи не говорить одним голосом, це завжди спільна розмова.Я хотів би вам подякувати за те, що ви з Україною, за те, що приїжджаєте в Україну. Не лише ви - наприклад, мій приятель Генрі Марш, британець, регулярно приїжджає в Україну для того, щоб робити добрі справи, а ще й підтримати своєю присутністю, полковник британської армії у відставці Глен Ґрант також. Дуже багато людей, зокрема з Британії, приїжджають. Я хотів би, щоб ви поділилися власним досвідом, власним відчуттям ситуації, що вас вражає в Україні і які ви бачите виклики чи загрози, для нас тут, в Україні.Передусім варто сказати, що Генрі Марш справді видатна особистість, а перебування в Україні завжди є глибоко зворушливим, тривожним, натхненним і сповненим сенсу. Україна — це головна європейська історія нашого часу. Ми багато говорили про виклики, які несе війна, але те, що мене особливо вразило минулого тижня, це усвідомлення того, що нам слід замислитися і над викликами миру, або бодай часткового миру. Під час мого останнього візиту в Україну я відчув, наскільки глибоко людей турбує перспектива розколів у суспільстві та політичному житті, які можуть виникнути в момент укладання тривалого перемир’я.Українське суспільство сьогодні складається з дуже різних груп. Є мільйони, що переживають страшні страждання на окупованих територіях. Є внутрішньо переміщені особи. Є ті, хто живе у відносно безпечних регіонах України. Є українці за кордоном. І є ветерани, які повертаються з фронту. Ці досвіди різні за глибиною та болем, неминуче перетинатимуться, а подекуди й вступатимуть у конфлікт. І це серйозний виклик на шляху до мирного майбутнього.Об’єднати ці досвіди буде непросто. А коли повернеться повноцінне політичне життя, наприклад, якщо країна дійде до проведення виборів у належних умовах, із вільним медіапростором, повним виборчим реєстром і реальними можливостями для кожного громадянина проголосувати, політика повернеться з повною силою.Перед Україною стоїть серйозне завдання: зберегти єдність, якої вона змогла досягти в умовах війни, у час часткового миру або у період, коли активні бойові дії будуть припинені. Для мене і для багатьох людей, які підтримують Україну, викликом стане збереження високого рівня європейської підтримки. Коли гаряча фаза війни завершиться, навіть якщо тимчасово, на кілька місяців чи років, на Заході, зокрема в Європі, з’явиться сильна спокуса сказати: "Все, війна закінчилася. У нас є щось на кшталт миру. Маємо інші проблеми, давайте зосередимось на них". Саме це сталося з Боснією після 1995 року.Я не порівнюю Боснію та Україну в жодному іншому аспекті, окрім одного: існує реальна загроза втратити внутрішню єдність і водночас увагу та солідарність решти Європи.Я хотів би вас розпитати про вашу віру в перспективи дипломатичних перемовин і мирних конференцій. Віра в дипломатію в теперішній ситуації є небезпечною. Але ця віра лишається, тому що перспектива нескінченної війни з Російською Федерацією на нашій землі дуже багатьох може деморалізувати.З іншого боку, дипломатичний процес фактично стоїть на місці. І Дональд Трамп робить усе, щоб вийти з дипломатичного процесу й розповідати всьому світові, що нехай Україна та Росія домовляються за посередництва Ватикану. Це блюзнірство, наруга, цинізм, але такою теперішня ситуація є. Ми розуміємо, що світ утомився від російської агресії.Світ хотів би якось унормувати ситуацію, хоча повернутись до стану антебеллум (перед війною, - ред.) неможливо. Яким є ваше бачення ширших мирних конференцій? Адже ще є Китай зі своїм баченням, і є інші гравці.Уважаю за необхідне наголосити: навіть коли гарячі бойові дії завершаться, у найближчому майбутньому миру не буде — ані в Україні, ані в Європі.Ми опинимось у складному проміжному стані, коли це буде не війна, але і не мир. Буде щось на кшталт нової форми холодної війни. Така реальність тривала, складна й незручна для багатьох. Остаточні мирні домовленості після Другої світової були укладені лише у 1990 році, коли відбулося возз’єднання Німеччини. Минуло 45 років. А Корейський півострів досі не має такої мирної угоди.Очікувати на велику мирну конференцію найближчим часом не варто. Це малоймовірно. Проте можливе перемир’я. Його передумовою стане усвідомлення Росією поразки та відчуття болючих наслідків війни.У такому разі сценарій, ймовірно, нагадуватиме повоєнне відновлення Західної Європи у 1940–1950-х роках. Україна буде послідовно зміцнюватися, інтегруючись у західний простір і стаючи частиною системи колективної безпеки. Так створюються незворотні факти на місцях, які з часом можуть привести до справжнього миру. Ось на що ми найбільше сподіваємося.Та є серйозна загроза. Щойно буде досягнуто перемир’я, багато хто у світі скаже: ось вам і мир. Увага світу розсіється, напруга спаде, і Захід зосередиться на інших глобальних викликах. У цей момент Україна ризикує опинитися між історичним шансом і новою вразливістю.Коли ми говоримо про такі драматичні моменти, ми не можемо не розглядати роль тієї чи іншої особи в історії. Але ми говоримо не про Наполеона, Аттілу чи Гітлера. Ідеться про Путіна. Що ним рухає? Це психопатологічна історіософія чи це просто бажання повернутися в якийсь нікому не відомий світ першопричин, про які він регулярно говорить? Важливо наголосити: це і війна Путіна, і війна Росії. Імперії ніколи не здавалися без спротиву. Тому було ілюзією вважати, що Російська імперія, яка зникла на перший погляд раптово в період з 1989 по 1991 рік, не спробує відповісти ударом.Я переконаний, що незалежно від того, хто сидів би у Кремлі, ризик відновлення імперського проєкту з боку Росії завжди залишався високим. Але маємо ще й особистість Путіна. Як я пишу у своїй книжці, я познайомився з ним у 1994 році, коли він був маловідомим заступником мера Санкт-Петербурга. Уже тоді він говорив про території, які, за його словами, завжди були російськими, і наголошував, що Росія повинна їх або захищати, або повернути. Він прямо згадував Крим. Одержимість Путіна полягає не у відновленні Радянського Союзу. Його не цікавить радянське минуле як таке. Його ціль полягає у створенні російського союзу, і це чітко видно ще з 1990-х років.На мою думку, під час пандемії коронавірусу одержимість Путіна набула патологічної форми. Відтоді його політичне виживання стало прямо пов’язаним із продовженням війни. Він сформував економіку, орієнтовану на війну, і суспільство, якому нав’язується уявлення, що це останнє протистояння із Заходом.Це не просто політика, а неминучий реваншизм імперської Росії. Це соціальна психологія і викривлене історичне бачення, в яке вірить Путін. І сьогодні це вже не тільки його ідея — це внутрішній механізм його режиму.Він не зупиниться сам. Його потрібно зупинити.Як ви гадаєте, якою може бути потенційна нова "Ялта", до якої закликає Путін? Коли почалося повномасштабне вторгнення Російської Федерації в Україну, я був трішки оптимістичніший, тому що в Путіна не було жодного помітного асистента, який міг би підставити йому плече, можливо, крім китайців.Але зараз ми бачимо, що Дональд Трамп хоче використовувати російську агресію проти України загалом для потужних змін у всьому глобальному світі, йому війна потрібна, щоб досягати своїх політичних успіхів. Я не кажу, що вони збігаються з путінськими, це різні речі. Але Путін має свій фантомний біль за Україною і так намагається вписати себе в історичний процес.Домовленості досягнуть троє людей - Путін, Трамп і Сі Цзіньпін. Звісно, це все буде прикриватися дуже високопарними словами. Розповідатимуть про реформування Організації Об'єднаних Націй тощо. Але дуже багато речей не потрапляють в історичні протоколи - ми пам'ятаємо, що Сталін, Рузвельт і Черчилль визначили долю тої самої Польщі. Тоді Черчилль був бідним родичем. А тут ми бідного родича не бачимо - ми бачимо певну симфонію автократій: Путін, Сі Цзіньпін і, можливо, Трамп, який буде вдавати, що нічого не бачить.Ви маєте рацію: ця трійка сильних на їхній погляд лідерів прагне бачити світ саме таким. Великі держави збираються разом, якщо не в Ялті, то будь-де, щоб укладати угоди й ділити світ на сфери впливу.У Трампа простежується своєрідна одержимість Західною півкулею. Його ідеї щодо Гренландії, Канади, Панами та Мексики, уявлення про США як про домінуючу силу, такого гегемона в регіоні, доповнюються баченням Китаю в Азії і, можливо, Росії в Євразії. Такий спосіб мислення справді існує. Але саме тут криється принципова різниця.Європа сьогодні зовсім не така, якою була в 1945 році, коли в Ялті відбулася знаменита зустріч. Тоді континент лежав у руїнах, виснажений і безсилий. Сьогодні ж ми маємо найбільш об’єднану, найбагатшу і багато в чому найвпливовішу Європу за всю її історію. Сукупно економіки країн Європейського Союзу перевищують російську щонайменше в дванадцять разів.Ми справді витрачаємо значні ресурси на оборону. І якщо Європа матиме достатньо політичної волі, саме вона здатна запобігти реалізації такого сценарію. Водночас варто зауважити: Путін фактично одноосібно контролює Росію, тоді як Трамп не має аналогічної влади у Сполучених Штатах. Навіть у межах його власної Республіканської партії є чимало тих, хто не підтримує подібний підхід, не кажучи вже про представників інших політичних сил.Тож так, загроза існує. Ці троє лідерів хотіли б, щоб такий світ став реальністю, але ми маємо всі підстави й можливості цьому завадити.У мене відчуття, що ми повернулися в ті жахливі часи - просто мало хто наважується їх описати й охарактеризувати, - коли, наприклад, Сталін разом із польськими комуністами могли депортувати сотні тисяч людей, мільйони людей, коли депортовували німців із Чехії, поляків з України, коли українців, які мешкали на території теперішньої Польщі, розпорошували. Ще у Біблії було це описано як Екзодус.І зараз є відчуття, що ми повертаємось до тих страшних часів. Але, можливо, є певні червоні лінії, які можуть спрацювати? І недарма ми говоримо, зокрема, про Трампа. Трамп - це привід для багатьох, щоби сказати: ми не можемо змінити ситуацію, бачите, який Трамп. Хоча те, що Трамп виходить із континенту, подвоює - чи навіть потроює - російську загрозу.Минулого тижня я спілкувався з людьми, які були змушені тікати з Маріуполя, Мелітополя, Криму та Нової Каховки. Ми бачимо у вашій країні масштабні вимушені переміщення, що супроводжуються величезними людськими стражданнями — такими, яких Європа не знала з 1945 року.Водночас Трамп фактично дає згоду на те, щоб Ізраїль здійснював подібні дії проти двох мільйонів палестинців у Газі. Ми знову опинилися у світі не лише великих держав, які прагнуть перерозподілу глобального впливу, а й мільйонів простих людей, які стають жертвами цих процесів і зазнають неймовірних страждань. Боюся, що саме з цією реальністю ми сьогодні маємо справу.Саме тому, якщо дозволите, я хочу знову повернутися до України і підкреслити, наскільки важливо усвідомити, що сьогодні поставлено на карту. Зараз я готую коментар для "Гардіан". Протягом останніх тижнів багато журналістів і ведучих говорили: "Для України буде якась угода. Можливо, це означатиме кінець війни. Можливо, Україна поступиться частиною території." Вони використовують формулювання на кшталт "земля в обмін на мир".Потрібно постійно нагадувати: йдеться не лише про землю. Так, територія має значення. Проте передусім це — домівки, життя, особисті історії, родини, засоби до існування мільйонів людей.Ми не маємо права забувати про справжній масштаб людської трагедії, спричиненої тією самою геополітикою, яку колись щиро сподівалися залишити в минулому європейської історії.Шановний пане професоре, я хотів би вас розпитати про ідеологію нового світу. Я не знаю, хто будує цей новий світ, що собою являє ця "торгова фірма" МАГА, розуміємо, що йдеться про американський ізоляціонізм, про спробу перерозподілити загалом впливи у світі.Є певне середовище людей, і хоча офіційно публічний вплив Ілона Маска на американську політику немовби зменшується, але зрозуміло, що ми зайшли в цифрову добу. Так, цифровий контроль, намагання впливати на величезні маси населення за допомогою онлайн-придатків, адже всі люди зараз з мобільними телефонами.Свого часу Джордж Оруел доволі незле описав це в романі "1984". А яке ваше відчуття, що зараз будується? Дональд Трамп не просто самородок, який підкорив американських виборців. Ні, Дональд Трамп - це була ціла система людей, система впливів, грошей і, можливо, є певна ціль і ідеологія. Яку ви відчуваєте ціль того середовища, що будує зараз новий світ?Джордж Орвелл — один із моїх інтелектуальних і літературних героїв. Для мене він є абсолютним взірцем. Те, що ми переживаємо сьогодні, — це не "1984". Це інша реальність. Тож, мабуть справді нам потрібен новий Орвелл. Як на мене, сучасна епоха визначається трьома ключовими елементами. Перший — націоналізм, особливо великодержавний, який проявляється всюди, куди не глянути. Ми вже це обговорювали.Другий — зростання антилібералізму. Згадайте Ілона Маска чи Джей Ді Венса — вони підтримують націоналістичні популістські рухи як сили, що протистоять ліберальним цінностям і ведуть до реакційних змін.Третій — безпрецедентна цифрова революція, яку світ пережив у сфері інформації та комунікацій за останні сорок років. У результаті ми дедалі частіше не можемо відрізнити правду від брехні, факти від фейків.Це, безумовно, вигідно як Владіміру Путіну, так і Дональду Трампу, адже тоді йдеться вже не про те, що є правдою, а що — брехнею, а про те, чий наратив візьме гору.Гадаю, ми опинилися в новій, не менш небезпечній реальності. Це не один авторитарний режим, а світ, у якому під загрозою опинилася сама ліберальна демократія — система, яку ми крок за кроком вибудовували впродовж останніх десятиліть і яка тримається на спільному розумінні фактів, навіть за наявності різних поглядів і тлумачень.Можливо, сьогодні нам потрібен новий автор, здатний написати роман, який точно зафіксує суть цієї сучасної антиутопії.Якщо говорити про режим контролю, як би це мало виглядати, коли ми говоримо про окупаційні адміністрації з боку Росії чи системи керування? Тобто це було б так, що керує конкретний генерал НКВД? Чи все-таки вони шукали б формати, пов'язані з тими чи іншими генералами Ярузельськими, як свого часу було за комуністичної Польщі? Чи це взагалі може бути щось принципово інше?Не думаю, що йдеться про систему контролю в стилі генерала Ярузельського, який утримував Польщу під радянським впливом у 1980-х, або про модель Квіслінга, що забезпечував підпорядкування Норвегії нацистській Німеччині. Сценарій, про який ідеться зараз, навряд чи буде подібним.Здається, Путін мислить інакше — його мета не контроль над окремими територіями, а дестабілізація Заходу. У його уявленні Захід має бути слабким, роз'єднаним і дезорієнтованим, тоді як великі держави зберігають силу й контроль. Тобто мова не про встановлення неформального колоніального контролю, а про системне руйнування західної єдності зсередини.Китай — це зовсім інша історія. Китай Сі Цзіньпіна став головним вигодонабувачем глобалізації, вільної торгівлі та світової економіки. На відміну від Росії, Китай зацікавлений у збереженні базового міжнародного економічного порядку, який гарантує стабільність. Пекін не шукає політичних союзників, йому потрібні зручні партнери, тобто країни, які постачають ресурси і купують китайські товари. Їхній політичний устрій для Китаю не має значення. Важливе лише їхнє ставлення до Китаю.Отже, ми маємо справу з двома абсолютно різними типами геополітичних гравців.  

Факт розмови між Трампом і Путіним відбувся: укотре вони понад дві години одне одному у вухо щось белькотіли. Хоча якщо цільовість розмови враховувати, можна було вкластися в пів години. Вони хотіли поспілкуватися - обсяг їхньої розмови був значно більший, ніж це було представлено в пресрелізах і навіть у твіті Трампа.Розуміємо, що запустилися певні процеси. Трамп сигналізує, що він уже готовий відчалити від Європейського континенту й доручити всі повноваження Папі Римському. Ваші відчуття: про шо насправді говорили Путін і Трамп?Гадаю, те, як цю розмову подають у медіа, те, що ми знаємо з твіту Трампа, з заяви Путіна, - так воно і є насправді. Тобто Трамп, зі свого боку, продовжував достатньо нескладно, без нових аргументів наполягати на реалізації його плану: припинення вогню на 30 днів, початок процесу. А Путін, як і раніше, маневрував і, швидше за все, казав: так-так, дякую, ми за мир, ми також за закінчення війни, але є нюанси. Ну і далі ці всі нюанси.Жодних сумнівів, що коли Путін вийшов, то сказав журналістам, що Дональд Трамп висунув свою позицію, ми – свою. Ось що відбулося, мені видається. І головний результат полягає в тому, що Трампу час робити остаточні висновки, бо очевидно, що той план, з яким він виступав, зазнав поразки – провалився й зайшов у глухий кут. Причому Трамп після розмови з Путіним продовжує вдавати, що ситуація з переговорами цілком нормальна.Це, звісно, викликало дуже велику реакцію в Європі, просто бурю, тому що всім в Європі зрозуміло, що Дональд Трамп маневрує на пустому місці. Тобто переговорний процес нікуди не рухається, жодних новин нема,  Трамп удає, буцімто вони є. Це все викликало дуже велику реакцію в Європі, це видно, поза тим треба наголосити, що всі продовжуватимуть працювати з вашингтонською адміністрацією, намагаючись знайти можливість впливати якщо не на Трампа, то на конгрес чи на апарат Трампа, на Марка Рубіо тощо.План є, коли він спирається на готовність діяти. Якщо нам не вдається поговорити й домовитися, тоді ми запускаємо певні механізми стримування чи спробуємо підігнати нашого контрпартнера. Тут ми цього не бачимо.Кілька днів тому я мав честь спілкуватися з комісаром ЄС з питань оборони та космосу Андрюсом Кубілюсом. Він особисто не вірить у дипломатичне рішення, він продіагностував путінську позицію: Путін тягне час і готується до нових кроків. Не віриться, що Трамп настільки не розуміє цієї ситуації, - інакше він із таким наївним сприйняттям світу не став би президентом США. У мене є побоювання, що все він розуміє, просто, щоб відволікти увагу, каже: та нє, все буде добре, розслабтеся.Така інтерпретація можлива. Але, з іншого боку, на решті зовнішньополітичних сцен, де Трамп намагається щось робити, картина приблизно така сама. Дональд Трамп формує якусь позицію, не утримує її, втрачає цікавість до неї, якщо не отримує результат і вигоду відразу, а якщо робить помилку, то не визнає її, а продовжує. Це стосується всього – і тарифної політики, і заяв щодо Євросоюзу, Близького Сходу. За ці вже майже чотири місяці каденції Трампа ми чули від нього і про хуситів – про розв’язання проблеми хуситів на Близькому Сході, і про якісь там плани стосовно сектору Гази, і щодо Ірану. Проте бачимо лише кілька успіхів фінансового плану, економічного – угоди, яких він досяг у Катарі та Саудівській Аравії. Щодо решти, ми бачимо те саме, що й з Москвою.На мій погляд, Трамп перебуває в альтернативній реальності – у цьому і проблема. Донедавна в нас була одна альтернативна реальність – та, що пропонують Путін і Кремль у своєму описі ситуації. Там добре знають цю альтернативну реальність, що складається з якихось західних кураторів, які хочуть розчленувати Росію, про неонацистський режим у Києві, русофобію тощо. Тепер ми бачимо, що в Дональда Трампа теж наче альтернативна реальність, тому що коли ми його чуємо, ми чуємо речі, від яких чудно робиться - хвилиночку, начебто Путін ясно сказав, що наполягає на чотирьох пунктах свого ультиматуму, який він висував у червні 2024 року, і ось знову це підтвердив Мединський. То навіщо казати, як це робить Трамп, що в нього зберігаються чудові відносини з Путіним, що Путін хороший хлопець і джентльмен? Навіщо тоді казати, що проблема більш складна для Трампа з Києвом, тобто з Україною та її переговірною позицією, ніж із Кремлем, хоча всі чудово бачать, що Київ відгукнувся на всі пропозиції, які були у Вашингтона – і щодо угоди про метали, і про концепцію 30-денного припинення вогню без жодних умов. Та врешті на все Київ відгукнувся, і очевидно, що проблеми в Трампа з Путіним, а не з Зеленським.Так само нема сенсу безкінечно повторювати, один раз можна було сказати, що ми, США, пропонуємо Кремлю дуже вигідні економічні умови, якщо Кремль погодиться на припинення війни. Але повторювати це далі сьогодні означає наполягати на якійсь альтернативній реальності. Усі вже бачать: Кремль не збирається приставати ні на які економічні угоди з Вашингтоном, а збирається маніпулювати переговірною ситуацією, прагнучи зламати цю ситуацію на свою користь.Тож, так, тут величезна проблема.Але я вважаю, що Трамп, просто через свій темперамент і характер, не спроможний сам собі сказати: так, я тут зазнаю поразки, треба швидко змінювати стратегію. Він завис у цій ситуації.Трамп просто належить до іншого світу, в якому можна за гроші домовитися. Я бачу водночас еволюцію - чи трансформацію - кремлівського режиму: з ідеології КГБ при Кабінеті міністрів СРСР вона перетворюється на ідеологію ЧК, тобто "ми безкоштовно готові продовжувати перманентну революцію аж до Берліна". І якщо нема елементів стримування, це все буде розгортатися. Дух, що вселився в Дугіна, - він вселився і в кремлівське політбюро. Це вже не про гроші – це про готовність реалізовувати сценарії за допомогою сили. Наскільки вистачить цього потенціалу?Я погоджуюся з цією інтерпретацією. Дійсно, ми бачимо, що швидко, стрімко в останній рік відбувається: режим у Кремлі трансформувався, звісно, за 25 років, але ми зараз бачимо трансформацію, безумовно. І мені видається дуже точним визначення: це перехід від стилістики КГБ СРСР до стилістики, яка нагадує дійсно ОГПУ і НКВД, а зовсім не КГБ періоду застою й профілактичної роботи з дисидентами. Це видно добре.І у внутрішній політиці ухвалюються рішення радикальні, а головне – терміни. Приписуються екстремізм, тероризм широким віялом якимсь культурним діячам одночасно і на зовнішній сцені. Мало того, що комісія щодо іноземного втручання, тепер буде ще комісія з моніторингу шкоди з боку іноземних держав - тут теж Кремль віяловим способом діє. Власне, до цього впродовж усього періоду повномасштабної агресії Кремль погрожував у тій чи іншій формі європейським країнам - взагалі країнам Заходу, не лише європейським. А зараз це все загострюється, і надалі буде ще важче. Я погоджуюся: так, є трансформація така.Те, що ми чули від Мединського, від Путіна і не лише від них, зводиться до історіософської психопатології: це викривлене  крізь власну призму і власні комплекси сприйняття тлумачення історії. Наскільки далеко вони готові заходити? І для чого було посилати настільки демонстративно саме Мединського? Адже є Лавров, Ушаков, Дмитрієв. Ні, заявили в Кремлі, ми готові продовжувати те, що не було реалізовано кілька років тому, - тобто нав’язування в Стамбулі кремлівського ультиматуму.По-перше, так і є. До речі, коли ми  говорили про Дональда Трампа, то так само Вашингтон мав ясно прочитати: якщо переговірну делегацію очолює Мединський, то, цілком правильно, акцент Кремль робить аж ніяк не на дипломатії чи прагненні до діалогу. Він робить акцент, прямо показуючи: ось Володимир Мединський, який сам є пропагандистом, відвертим імперцем-істориком, послідовним, агресивним путіністом, - на чолі переговірної групи. Це приблизно як зараз перенести переговори до Ватикану, то тоді Кремль має призначити митрополита Тихона Шевкунова главою своєї делегації.Чи бурятського ламу з тих, що палили верблюдів на честь Шойгу.Саме так  - або ламу від Сергія Шойгу. Цей жест дуже чітко читався. І дійсно, якщо подивитися, видно добре: сам Путін неодноразово вже в період миротворчої ініціативи Трампа говорив про це все геополітичне божевілля, з позиції якого оцінюється розвиток Європи, розвиток світу. І навіть за підсумками стамбульської зустрічі Путін теж сказав, що якісь західні куратори не бажають зупиняти війну, використовують неонацистський режим у Києві, аби продовжувати війну.Уся ця схема, пряме її висловлювання просто показує, що Путін і вся його група, яку він показав, приблизно 15 людей – і військові, і цивільні, які входять до цього кола, в якому ухвалюють рішення, і які діють активно кожен на своїй ділянціі – всі ці люди мають такий самий стан свідомості. Вони вважають, що мають гарну перспективу у війні, що потрібно накопичувати силу й потім битися з Заходом. Ви цілком правильно кажете, що подальший поєдинок із Заходом є в порядку денному і є центральним елементом усього путінського планування майбутнього. Вони всі живуть із цією думкою – що зараз Україна, а далі, через 5 років чи через 7, – невідворотне зіткнення з НАТО й треба готуватися до перспективи цього конфлікту.Таким чином, у те, що сьогодні робить Путін - звісно, не можна цього не бачити, - зашито майбутнє зіткнення з Європою. І правильно сьогодні європейські країни знову порушують питання про те, чи буде та як саме буде працювати 5-та стаття Статуту Північноатлантичного альянсу в умовах кризи. Була велика інерція впродовж багатьох років: знали, що ця стаття є та що вона автоматично набере силу. Зараз очевидно, що країни східного флангу НАТО взагалі не впевнені в тому, що вона автоматично спрацює. Тому всі почали порушувати це питання, а також питання європейської безпеки, що, звісно, цілком правильно на тлі того, що робить Путін.Я думаю - до речі, треба на цьому наголосити, - що Путін у такій формі відповів Трампу на його миротворчу ініціативу (це дуже чітко зрозуміли всі в Європі): так, треба готуватися відповідати на загрозу, що наростає.Путін дуже часто не дешифрує це поняття "першопричини війни". Ви дуже правильно відзначили, що це про метафізику, тобто не конкретний причинно-наслідковий зв’язок, - це про сакральну ідеологію деяких керівників. І другий момент – це Мединський і готовність вічно вести війну (20 років). Розуміємо, що це психологічна атака на європейців і на частину українців. Але, розуміючи логіку Кремля і логіку розгортання війни, ясно, що Путін сказав на останньому радбезі: «А для чого ми маємо зупинятися?» - і не знайшлося жодного Наришкіна, який би всупереч Путіну уточнив би щось.Так, дійсно.  Я не знаю, що думають Дональд Трамп, його апарат, але в Європі, в Україні всі розуміють, що, доки Путін перебуває в Кремлі, він, без жодного сумніву, діятиме тільки в логіці війни. Він у будь-якому разі вестиме війну, більш інтенсивну чи менш, але вже видно: він увесь на цю війну заточений. За три роки він розвернув економіку й суспільство в напрямі цієї війни в значній частині. Зараз багато хто правильно пише, що сама війна, яку чинить Кремль,  стала структурним моментом, структурною основою всього путінізму й системи суспільства. Так воно і є.Тому всі розуміють, що тільки з відходом Путіна з життя чи з політики може бути якась надія  припинити себе мілітарізовувати, орієнтувати себе на війну з Україною та погрози Європі. Отже тут не повинно бути якоїсь наївності, розрахунків на те, що Кремль погодиться, – РФ чотири області конституційно до себе приписала й наполягатиме тепер на цих чотирьох областях, тут немає варіантів посунути Путіна, хіба після Путіна хтось посунеться.Тут потрібно  дивитися реально, не розраховувати, як це хотів зробити для себе Трамп. Це намір Путіна вести цю метафізичну війну, Кремль формулює так: якщо Росія цю війну не виграє, то Росії не буде. Улюблений путінський тезис: весь світ навколо прагне знищити Росію, розчленувати. Звісно, це психопатологія, тому що очевидно, що впродовж усього пострадянського періоду нічого такого не було, ніхто не збирався розчленовувати Росію чи знищувати, а всі збиралися з нею економічно взаємодіяти. Ба більше – досі наслідки цього піддаються критики, цей економоцентризм. Ніхто звісно, не бажав, щоб так усе повернулося, але Кремль так розвернув, і Путін так розвернув у підсумку.Я згоден, Кремль не просто мілітаризує країну, але він справді створив ідеологію, яка забезпечує цю "вічну війну", як сказав Мединський. Але що таке "вічність"? Це вічність у лапках, звісно, вона триватиме лише поки ця група перебуває у владі.Або якщо будуть ресурси. Свого часу Сталін був готовий завойовувати Індію чи Китай, але потім йому хтось сказав, що люди закінчилися. Відповідно, зараз у Путіна люди є, хоча все одно довелося залучати Північну Корею. До того ж є економічні питання. Коли Сі Цзіньпін був у Москві, Путін видав деякі сигнали, можливо, під впливом лідера Китаю. А можливо, було досягнуто якихось домовленостей між ними. Перед розмовою з Трампом Китай відправив до Москви Лулу де Сілву, якого Путін чотири години промаринував і не прийняв, відправив назад. Це образа не просто Бразилії – це серйозний виклик у бік Китаю. Треба виходити з того, що Кремль, звісно, робив і робитиме масу спроб побудувати якісь міжнародні альянси на свою користь - і БРІКС, який повторюватиметься, і африканські конгреси, які він проводить, і в Азії, і зараз ми бачимо, що там готується якийсь російсько-аравійський конгрес, люди Путіна намагаються його побудувати. Це все само собою, і немає сумнівів у тому, що Кремль буде прагнути обходити режим санкцій.Але все-таки я думаю, що в другій половині року 2025-го ми, безсумнівно, побачимо а) вторинні санкції набагато більшої сили, ніж вони були, і більш послідовні; б) ми побачимо дуже активне обговорення того, як зупинити роботу російських морських портів, тому що це суттєвий момент і, крім того, у Балтійському морі це зачіпає інтереси всіх країн регіону Північної Європи. Ми побачимо також постановку питання - набагато більш чітку - про те, як захистити великі українські міста за допомогою поставок ППО. І ми побачимо, також безсумнівно, питання про те, яким чином використовувати російські заморожені активи, - це питання буде вирішено в другій половині року. Я в цьому не сумніваюся. Чому?Тому що Путін ясно показав у відповідь на ініціативу Трампа - це буде записано в політичній історії, в історії дипломатії: ні, я не припиняю війну. Отже, у другій половині року, адже завжди відповідь формується не відразу, потрібно завжди місяць-два. Ми побачимо в другій половині року послідовну відповідь на відмову Кремля погоджуватися на припинення вогню. 

Що це було? Чому Путін виліз зі своїми "одкровеннями" і почав заводити вічну балалайку про те, що в Стамбулі "ми все вирішимо", і вислав технічну делегацію? Задача Путіна, наскільки я розумію, була прив'язати "старий Стамбул", на якому було поставлено жирний хрест Україною, європейцями та американцями. Але він хоче пролонгації, повернутися до кремлівського канібальського ультиматуму. На вашу думку, що рухало Путіним, коли він почав говорити про немовби готовність без якихось додаткових умов до переговорного процесу?Треба трішки відмотати до того, коли Путін розважав Сі Цзіньпіна, коли сиділи ці ряджені ветерани та відбувався парад. Як сказав Трамп, Путін був дуже зайнятий цим парадом, тому йому не до мирних переговорів. Трампа це відверто дратувало.А в цей час в Україні відбулася знакова подія, коли лідери чотирьох європейських країн прибули до Києва і фактично дуже чітко сформулювали вимогу, яку Росія небезпідставно назвала ультиматумом. Путіну було сказано, що є декілька днів, і якщо до 12-го числа без усіляких еківоків, без придумувань ти або зупиняєш вогонь, або тобі мало не здасться. А щоб підкріпити цю позицію, під телекамерами поставили телефон на спікер і Макрон поінформував про цей сценарій, вимоги 30-денного припинення війни. До речі, Трамп давно пропонував це сам, відповідно, цю ініціативу європейців він підтримав.Далі було чітко зрозуміло, що Путіну треба було щось робити, бо включили ультиматум. Мало того, пунктуальні німці години рахували, і Макрон про це нагадував. Європа казала, що лічильник запрацював: 12 травня не погоджуєтеся, не припиняйте війну, ми починаємо вас рвати на шматки, як мавпа газету.Що зробив Трамп? І що зробив Путін? Путін робив це, виключно розраховуючи на реакцію Трампа, як завжди, і не прогадав. Путін виступає з цією ідеєю, а європейські союзники після консультації беруть паузу. Трамп вимагає просто ультимативно, щоб обов'язково Зеленський був у Стамбулі. Він не вимагає цього і від Путіна, адже вірить, що Путін теж там буде, щоб почалися переговори.Трамп своїм втручанням практично зруйнував трансатлантичну позицію. У дуже дурному стані виявилися європейці, бо ну вони реально були налаштовані, це було видно по їхній риториці, як говорили їхні міністри закордонних справ, як говорили Макрон, Стармер, Мерц, що вони були налаштовані на рішучі кроки й були впевнені, що з ними в альянсі стоїть Трамп.Тепер для Путіна питання цього ультиматуму просто зникло, адже він уже не відбувся. Пройшло і 15 травня, і 16 травня, і я можу вас переконати, що тепер з цими новими нюансами тільки особиста зустріч Путіна і Трампа може вирішити проблему. І тепер до цієї зустрічі знову всі підвішені. Не буде ж зараз Америка, Трамп підтримувати якісь драконівські санкції, якщо він готує зустріч із Путіним. Це ж логічно.Таким чином ми виявилися в дуже дивній ситуації, коли, здавалося б, уже 12 травня і Путіну не було куди діватися, він робить оцей крок, про який ми з вами кажемо, і в результаті ситуація повертається на круги своя. Знову для Путіна важлива зустріч із Трампом, але не Україна має бути центральною темою.Ми і європейці в досить дурному становищі, тому що Путін буде продовжувати наступальні операції. Він хоче започаткувати ці перемовини, в яких Росія живе, як мікроби в унітазі, бо дуже швидко розмножуються в такій атмосфері. І тоді все для Путіна нормально. Вони неприховано готують літній наступ, за результатами якого, скоріше за все, ми повернемось до цієї теми десь на осінь.А поки будемо чекати зустрічі Трампа і Путіна. У нас мільйон питань до цієї зустрічі. Де логіка?Щодо логіки зустрічі, в мене є невеличке уточнення. Розуміємо, що на Близькому Сході було все накрито: скатертина-самобранка, зустріч з близькосхідними падишахами, червона килимова доріжка, приїхав Трамп, то і Путін міг би мотнутися. А Трамп каже: Путін, звісно, не поїхав, тому що знав, що я не поїду. А я не поїхав, бо чого я поїду, якщо Путін не поїде. Це такий елементарний геополітичний розводняк. Частина персонажів це проковтнула. Але суттєвий момент: це планувалося. Якщо вислали туди Рубіо, який мав комунікувати не з Мединськими, то планувалися якісь представники, можливо, серйознішого рівня. Я не впевнений у тому, що Путін би наважився, але хтось міг би бути вище. Однак упродовж декількох днів планочку опустили нижче плінтуса. Прислали відомого пропагандиста, який засідав в Стамбульській групі, показував чужі документи. Це відвертий, неприхований демарш Путіна, який поставив у дуже незручне положення європейців. Ідея була принизити Зеленського, але тут складніше з цим, тому що він досить майстерно комунікує.І для Зеленського, і для української делегації було що робити: були зустрічі з Ердоганом, потім переліт в Албанію ще на одну важливу зустріч. Ми були готові. Ми продемонстрували цю готовність. І знову Україна це робить з однією метою - показати, хто не хоче, хто все провалює, хто все відтягує, хто відверто знущається з Трампа. Але в цьому сенсі Трамп так не вважає. Щось мені підказує, що він уже сказав, що розуміє, чому там не було Путіна.Я не розумію, чому Трамп наполягав на зустрічі в Стамбулі та говорив, що треба провести цю зустріч, щоб подивитися, хто хоче миру, а хто не хоче. Путін це чудово зрозумів, послав другорядну чи третьорядну делегацію. Але Трамп все одно скаже, що вперше за всі роки війни він змусив країни сісти за стіл переговорів. А що буде на виході, то не так важливо, бо Трамп знову ж таки казав, що без нього нічого не вирішиться. Однак усе, галочку поставили.Тепер будуть готуватися до зустрічі на вищому рівні, як говорив Трамп, також про це зазначав і Рубіо. Якби в Стамбулі був міністр закордонних справ РФ Сергій Лавров, то держсекретар США Марко Рубіо міг би обговорювати можливу зустріч Путіна з Трампом. Але зараз Трамп взяв все на себе. Путіну не треба нічого пояснювати, його дії зараз пояснює, "відмиває", захищає Трамп, руйнуючи всі домовленості. А що робимо ми, поки вони там готують собі зустріч із Путіним? Як нам зруйнувати очевидний сценарій Путіна: імітувати переговори, за цей час захопити максимальну кількість української території та десь на осінь, з урахуванням реалій, продемонструвати бажання до миру?Є декілька напрямів. Один із них - потрібно працювати з Трампом, пояснюючи, що Путін його використовує. Трамп придумав собі версію про зустріч із Путіним. Цікаво, як він бачить успіх цієї зустрічі? Але ми тонко відчуваємо, що на цій зустрічі Путін буде намагатися мінімально приділяти увагу Україні, а спробує заманити Трампа в російські обійми іншими багатомільярдними, трильйонними перспективами busіnеss dеаls.Дуже важливий сигнал, який ми побачили, - збираються реанімувати так звану раду Росія - НАТО. Путін буде намагатися продавати сфери впливу і можливої демілітаризації Центральної Європи. Адже Путін напад на Україну вчинив під гаслом "збирайте манатки й забирайтеся до кордонів 1997 року (чи 2004 року)", він вимагає цього. Нас в Україні цікавить зупинення війни та виведення російських інтервентів з наших територій. Але розуміємо, що Путіну цього мало, плани в нього більші. Європейці ж недарма приїздили до Києва, спілкувалися з Володимиром Зеленським і казали, що наступними можуть бути вони.Європейці невпевнені ні у Трампові, ні в тому, що спрацює 5-та стаття. Відповідно, мали б зараз поглиблювати безпекову комунікацію та укладати союзницькі відносини з Україною. Укладати конкретні безпекові угоди, тобто в разі нападу на члена-підписанта союзники зреагують у такий спосіб. Це може бути навіть поза НАТО. Якраз я збирався до цього переходити, бо українців цікавить, що ми робитимемо в цій ситуації. Не тільки європейці, а ми розуміємо, що Трамп, при всій повазі, можна багато зробити реверансів і компліментів, але це точно не є надійним і прогнозованим партнером. Ми бачимо, що Путін грається з ним, досить легко і впевнено маніпулює. Тому вибудовувати будь-яку стратегію, яка будується на тому, що ми маємо Сполучені Штати в одній команді, як відповідального гравця в коаліції протидії Путіну, ми не можемо.Ми не можемо - і європейці не можуть. Тобто європейці тепер у досить складному становищі, бо прокукурікали, тому що фактично виставили ультиматум, який закінчився нічим – його зруйнував Трамп. А щоб повторно якийсь ультиматум робити, я думаю, що час для цього вже минув. Тоді що залишається? Те, про що вони говорили, що європейці обіцяли, як ви назвали це оформленням союзу, але більше політично-дипломатичного, а в реальності нас не стільки це цікавить, як зброя. Тобто ми розуміємо, що зараз попре русня, будуть валити по полях, погода їм допомагає, поки що їм це легко зробити. Вони накопичили сили, накупили велосипедів, байків і всього іншого. Будуть перти. Відповідно, їх треба переробляти, залишати в українській землі.Гарна ініціатива в Мерца - не треба звітувати Путіну про свої дії. Але тепер на хвилі наступу росіян ми маємо мати стільки зброї, щоб вистачило на усіх цих окупантів. І про це не треба багато говорити, але це точно потрібно робити. Європейці мають це усвідомлювати. Ми вже почули багато теоретичних погоджень щодо розуміння небезпеки. Макрон сказав, що всю зброю, яку виробили у Франції, віддають Україні. Мерц, не називаючи ТАURUS, сказав, що зроблять все, що можуть, а також робитимуть німецьку армію найбоєздатнішою в Європі, бо зараз вона одна з найменш боєздатних. Тобто ми почули багато правильних слів.Ми чули паралельно і про контингенти європейських країн, які могли б стояти чи десь на кордонах з Білоруссю, чи десь в Одесі, чи в якихось важливих українських містах, що дуже-дуже вкурвило росіян, які аж до стелі стрибали. Але одні кажуть, що наші влада та дипломати не підхопили вчасно цю ініціативу. Інші кажуть, коли доходиш до деталей, то між своїми, європейськими країнами, нема погодження. Зрозуміло, що це теж лежить на карті, бо там умовою було припинення війни.А що робити, якщо ні миру, ні війни? З погляду Путіна і Трампа - будуть іти мирні переговори, з погляду України - русня буде на нас перти,  з погляду європейців - не наступає той момент, коли можна гарантовано, спокійно посилати своїх солдатів. Але це треба якось змінити. Якщо це не змінити, то нам доведеться до осені зробити максимально все для того, щоб російський наступ захлинувся, щоб вони не просунулися, а якщо будуть знову переговори на осінь, то ми були б у більш сильній позиції.Тут величезна відповідальність і величезний виклик для європейців. Повторюю, Трамп для нас уже зрозумілий, при всій повазі, - йому треба гроші. Він каже, що він любить гроші, йому треба новий літак. У нього багато проблем. Йому треба ще якісь мільярдні контракти, треба домовлятися з Китаєм.Наприклад, законопроєкт Ліндсі Грема. Я не дуже в нього вірю, бо він передбачає 500% підвищення тарифів для країн, які купують російські енергоресурси. Це дві країни - Китай і Індія. Обидві країни, з якими Трамп зараз заграє і намагається вибудувати стосунки. Тобто у нього купа інших проблем. Тому Трамп для нас тут - як мінімум ненадійний партнер.Для того, щоб ми вистояли, щоб вистояла Європа, треба робити не стільки декларативні речі, скільки, можливо, без жодного публічного розголосу, але Україна має отримати точну далекобійну зброю, якою можна буде завдавати удари далеко в глиб Росії по командних постах. Можливо, вже час Кримський міст якось послати на дно Чорного моря. Одним словом, нам потрібна зброя, нам потрібно бути готовим до того, щоб захлинулася російська атака. І тоді Трампу буде легше. Трампу можна легко це пояснювати.Ми не надто покладаємося на Дональда Фредовича, адже він демонструє надзвичайно дивну, підозрілу непослідовність. Якщо говорити про перспективи того чи іншого великоформатного мирного процесу, бо РФ намагається переділити сфери впливу, щоб до себе, як у вирву, затягнути Україну. Не факт, що американці будуть в теперішній грі перегравати на нашу користь. Можливо, нам треба якось полоскотати трішки наших прекрасних американських друзів з адміністрації Трампа. Які перспективи створення принципово нової конференції, де можна було б за допомогою різних сторін спонукати американців бути більш дієвими, щоб зсунути все з такої замороженої точки?Експерти привертають увагу на те, що Путін пішов о 02:00 ночі робити свою заяву після начебто теплої зустрічі з Сі Цзіньпінем. Хоча ми не знаємо, про що йшла у них мова, але ідуть витоки про те, що Сі міг спонукати Путіна до активних дій. Коли в різних форматах учасники закритих конференцій порушують тему, особливо європейці в присутності американців, говорячи їм про те, що "ви вже дістали", то, можливо, є сенс робити якийсь певний альянс з Китаєм. Але американці стрибають до стелі й кажуть, що це дуже небезпечно і цього не можна допускати.Для мене основна проблема - спроможності нашої дипломатії. Бо тільки на одних колишніх прокурорах і чиновниках, які після корупційних скандалів стали послами, важко будувати таку далекоглядну дипломатію, яка могла б готувати подібні речі. Ми тут точно не можемо бути самостійними, не можемо зараз робити це без європейців. Найперспективніший шлях – вибрати серед європейського товариства тих, хто називає себе рішучими, чи сміливими, чи готовими, і сформувати абсолютно нову реальність, яка б діяла узгоджено, яка б не будувалася виключно на бажанні або готовності Трампа їх підтримати.Трампа треба якось заманювати, йому треба дарувати літаки, це Катар робить. Йому треба купувати маленькі компанії. Я прочитав нещодавно, що маленька компанія, яка пов'язана з іншою маленькою компанією, яка володіє ТікТок в Америці, просто купила на $300 млн оцих мемкоїнів, які випустив Трамп. Потім береш цей рахуночок, ідеш до лобістів у Вашингтоні й вирішуєш свої питання. Ми не можемо їх перебити, у нас немає можливості купити стільки мемкоїнів самого Трампа, подарувати йому щось таке, дати йому якісь багатомільярдні перспективи. Європейці теж цього не можуть зробити. А китайці в такі ігри грають. І росіяни в такі ігри грають. Тому нам туди треба рухатися. Нам потрібно вибудовувати оцей союз дуже активно. Якщо зараз перспектива перемир'я якось відсувається мінімум на осінь, я цього не знаю, але досить впевнено можу стверджувати, що переговори закінчаться нічим. Далі можу впевнено говорити, що для Трампа це не буде підставою для жорстких акцій.Європейський Союз оголосив 17-й пакет, зараз може бути 18-й, але європейські дипломати відверто кажуть: усе, що можна було  вичерпати санкціями, ми вже вичерпали.Оцей інцидент з естонськими морськими та повітряними силами, танкером, який упіймали на території Естонії, але туди прилетів російський винищувач. І що? Це відвертий виклик, це натівське море, натівські літаки, а танкер собі пішов далі, закінчилось нічим. Естонія викликала посла й оголосила якийсь протест. Це країна НАТО. Росія відверто демонструє, що вона готова своїми літаками захищати фактично свій тіньовий флот від санкцій.Що більше? Які ще потрібні речі? Ми ж розуміємо, що росіяни, не моргнувши оком, будуть іти на загострення. Це не раз уже було, і в Балтійському морі, і в повітряному просторі, і в Чорному морі. І кожного разу їм це сходить з рук.Тому з таким настроєм брати Росію на перевірку і сподіватися, що вона десь блимне і зупиниться, - неможливо, поки не буде відчутна сила, готовність, взаємодія європейців в якомусь колі. Цікаво, що для Мерца це особливо образлива ситуація, бо він пішов, я б сказав, буром. Німецьке посольство почало говорити, що там залишилось стільки-то годин. Мерц сказав, що треба зробити все, щоб припинилась війна. Правильно, це свіжа кров з'явилася, бо Макрон і Стармер це і раніше говорили. У Польщі зараз вибори. Було відчуття, що європейці вже точно спалять мости, але зараз ці мости зависли, але до теми треба повертатися.Якщо не сформувати те, про що ви говорите, необов'язково політично, а в реалії, то Путін буде вести свою гру, а Трамп буде йому підігрувати. І ми з вами будемо свідками оцієї тягомотини а-ля "Стамбул" або в якихось інших містах. Є там ще Швейцарія, де вони з Китаєм зустрічаються. Наскільки це перспективно з Китаєм - можливо, але реально небезпечно. І я не знаю, чи у нас є спроможності. Я можу впевнено говорити, що не нашим топменеджерам грати в такі складні ігри. Ой-ой-ой, не нашим. Там просто тисячолітня історія китайської дипломатії, і нам сам на сам нема там що робити. Ми вже в часи Януковича пробували підписувати контракти, за якими мали б віддати Херсонську область, чорнозем, всі урожаї на багато-багато років уперед і ми б уже мали китайські міста по всій Україні.Тут необов'язково щось аж підписувати з Пекіном. Але незабаром відбудеться щось таке сакраментальне в україно-китайських відносинах, і тоді, можливо, Дональд Фредович був би змушений зарухатись.Я дуже сподіваюся, що це для нас не буде основною грою. Ми можемо використовувати, і це роблять європейці. Зверніть увагу, що європейці стосовно до Китаю займають принципово відмінну позицію від Сполучених Штатів. Тому це вже має бути викликом для Трампа. Якщо Європейський Союз і Україна не будуть жорсткими союзниками Трампа в протистоянні з Китаєм, то Трампу буде дуже важко, тому що потенційно ринки ЄС, України та Китаю, стосовно до яких Європа буде мінімум нейтральною, зробить неможливим для Трампа здійснювати тиск. Він уже і так змушений відступати. Тому я дуже сподіваюсь, що прийде розуміння Трампом, що Європа - це важливо. Хоча він зараз каже, що Європа - складніше, а з Китаєм мати справу легше, що Європа - складна зі своїми інституціями, процедурами. 

Таку думку він висловив в етері Еспресо."Треба трішки відмотати до того, коли Путін розважав Сі Цзіньпіна, коли сиділи ці ряджені ветерани та відбувався парад. А в цей час в Україні відбулася знакова подія, коли лідери чотирьох європейських країн прибули до Києва і фактично дуже чітко сформулювали вимогу, яку Росія небезпідставно назвала ультиматумом. Путіну було сказано, що є декілька днів, і якщо до 12-го числа без усіляких "аківоків", без придумувань, ти або зупиняєш вогонь, або тобі мало не здасться. А щоб підкріпити цю позицію, під телекамерами поставили телефон на спікер і Макрон поінформував про цей сценарій, вимоги 30-денного припинення війни. До речі, Трамп давно пропонував це сам, відповідно, цю ініціативу європейців він підтримав", - прокоментував Олег Рибачук.За його словами, зрозуміло, що Путіну треба було щось робити, бо включили ультиматум. Європа казала, що лічильник запрацював: "12 травня не погоджуйтеся, не припиняйте війну, ми починаємо вас рвати на шматки, як мавпа газету". І Путін сказав про готовність до переговорного процесу, виключно розраховуючи на реакцію Трампа, як завжди, не прогадав. Путін виступає з цією ідеєю, а європейські союзники після консультації беруть паузу. Трамп вимагає просто ультимативно, щоб обов'язково Зеленський був у Стамбулі. Він не вимагає цього і від Путіна, адже вірить, що Путін теж там буде, щоб почалися переговори."Трамп своїм втручанням практично зруйнував трансатлантичну позицію. У дуже дурному стані виявилися європейці, бо вони реально були налаштовані, це було видно по їх риториці, як говорили їхні міністри закордонних справ, як говорив Макрон, Стармер, Мерц, що вони були налаштовані на рішучі кроки й були впевнені, що з ними в альянсі стоїть Трамп. Тепер для Путіна питання цього ультиматуму просто зникло, адже він вже не відбувся. Я можу вас переконати, що тепер з цими новими нюансами тільки особиста зустріч Путіна і Трампа може вирішити проблему. І тепер до цієї зустрічі знову всі підвішені. Не буде ж зараз Америка, Трамп підтримувати якісь драконівські санкції, якщо він готує зустріч з Путіним. Це ж логічно", - зауважив політик.На його думку, таким чином ми виявилися в дуже дивній ситуації, коли, здавалося б, уже 12 травня Путіну не було куди діватися, він робить крок, пропонуючи поновлення переговорного процесу у Стамбулі, а в результаті ситуація повертається на круги своя. Знову для Путіна важлива зустріч з Трампом, але не Україна має бути центральною темою."Ми і європейці у досить дурному стані, тому що Путін буде продовжувати наступальні операції. Він хоче започаткувати ці перемовини, в яких Росія живе, як мікроби в унітазі, бо дуже швидко розмножуються в такому середовищі. І тоді все для Путіна нормально. Вони неприховано готують літній наступ, за результатами якого, скоріше за все, ми повернемось до цієї теми десь на осінь. А поки будемо чекати зустрічі Трампа і Путіна. У нас мільйон питань до цієї зустрічі", - резюмував Рибачук.Переговори з РФ у Туреччині: що відомоПід час нічного звернення 11 травня російський диктатор Володимир Путін заявив, що нібито налаштований на прямі переговори з українською стороною в Туреччині. Водночас він проігнорував ідею 30-денного перемир'я.12 травня в уряді Німеччини заявили: якщо Росія не погодиться на припинення вогню в Україні до кінця доби, європейські партнери запустять процес підготовки нових санкцій. Натомість у Кремлі сказали, що "мова ультиматумів для Росії неприйнятна".Радник глави офісу президента України Михайло Подоляк заявив, що Зеленський 15 травня в Туреччині не зустрічатиметься з будь-яким іншим представником РФ, крім диктатора Володимира Путіна. Пізніше сам президент підтвердив, що особисто полетить у Туреччину для зустрічі з Путіним.Увечері 14 травня Російська Федерація оприлюднила склад своєї делегації для переговорів з Україною в Стамбулі. Очолив делегацію помічник російського диктатора Мединський.Речник російського диктатора Дмитро Пєсков пізніше заявив, що Володимир Путін не буде присутній під час переговорів. Зрештою Путіна не було на перемовинах, а Зеленський після зустрічі з Ердоганом в Анкарі вилетів до Албанії.16 травня президент Володимир Зеленський заявив, що Кремль відправив на переговори з Україною в Стамбулі делегацію дуже низького рівня, яка не ухвалює жодних рішень.

Таку думку він висловив в етері Еспресо."Насправді тут не так важливо, чи він (Путін, - ред.) прибуде, чи не прибуде (до Туреччини, - ред.), а дійсно те, що наші балтійські друзі наголосили, чи взагалі будуть якісь результати очікувані від цього. І, власне кажучи, чому я припускаю, що наразі з того, що видно Путін, якщо і прибуде, то вартість, на їх думку, такого прибуття надзвичайно сильно накручується. Давайте подивимося, сьогодні навіть прозвучали з Кремля заяви про те, що, можливо, - там не було сказано, що це буде не Путін, - представник Росії прибуде тоді і туди, коли вирішить глава їх умовної держави. Вони накручують собі ціну, вони думають, вони вважають, що таким чином вони можуть чинити тиск як на Сполучені Штати, так і на нас. Хоча для себе вони, і ми це чітко розуміємо, вже усвідомили, тиснути зараз вже надзвичайно складно. Вони не можуть добитися якихось надзвичайних просувань на полі бою. Вони увімкнули на повну котушку по суті черговий етап своїх ІПСО, інформаційних операцій, операцій з дестабілізації по всьому світу", - сказав він. І за допомогою цих інформаційно-психологічних операцій росіяни намагаються доносити різним країнам, їхньому населенню, намагаються дістатися до лідерів, щоб переконати, що Росія начебто виграє на полі бою і має сильну позицію. Хоча і для очільників країн, в тому числі для Овального кабінету, вже чудово зрозуміло, що це не так, вважає Володимир Джиджора."Москві ні з чим їхати в Стамбул, чи в Туреччину, де б це не було, якщо це буде Туреччина. Ні з чим і ні за чим, тому що приїхати, по суті, на вимогу Сполучених Штатів - це означає для них підкоритися волі Сполучених Штатів, це означає стати на сходинку нижче Сполучених Штатів. Вони не можуть собі цього дозволити, бо вони вважають себе все-таки одним з пупів землі. А якщо б це відбулося, то необхідно з якоюсь перемогою. Перемога для них не очікується ніяка. І в цьому плані дуже багато зробила і українська сторона, і наші європейські, в першу чергу, союзники, які пояснювали Сполученим Штатам реальну ситуацію, як в політичній сфері, як на полі бою, так і розкладки взагалі", -зауважив дипломат.Що передувалоПід час нічного звернення 11 травня російський диктатор Володимир Путін заявив, що нібито налаштований на прямі переговори з українською стороною в Туреччині вже наступного тижня. Водночас він проігнорував ідею 30-денного перемир'я. На це американський лідер Дональд Трамп заявив, що продовжить працювати з обома сторонами, а майбутній тиждень буде "великим".12 травня в уряді Німеччини заявили: якщо Росія не погодиться на припинення вогню в Україні до кінця доби, європейські партнери запустять процес підготовки нових санкцій. Натомість у Кремлі сказали, що "мова ультиматумів для Росії неприйнятна".Заступник міністра закордонних справ РФ Сергій Рябков заявив, що на перемовинах у Стамбулі з Києвом повинні визнати "реалії на землі", зокрема - входження у склад Росії тимчасово окупованих територій України. Зеленський 13 травня підтвердив візит у Туреччину 15 травня, де зустрінеться з колегою Реджепом Ердоганом. Також він заявив про готовність зустрічі з диктатором РФ Володимиром Путіним.

На червоній доріжці Каннського кінофестивалю тепер заборонено з'являтися у відвертих, прозорих, об'ємним сукнях і одязі з довгим шлейфом. Видання Vаrіеty зазначає, що цього року організатори чітко прописали у своєму статуті певні правила, які вже давно діяли. "Мета полягає не в тому, щоб регулювати одяг як такий, а в тому, щоб заборонити повну оголеність на червоній доріжці відповідно до інституційних рамок заходу та французького законодавства", - йдеться в нових інструкціях фестивалю. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Перший півфінал Євробачення: коли виступить Zіfеrblаt, де дивитися конкурс і ставки букмекерів На сайті зазначили, що "оголення заборонено на червоній доріжці, а також у будь-якій іншій зоні фестивалю". Команда фестивалю може заборонити доступ на червону доріжку всім, хто не дотримується цих правил. Зазначимо, що минулого року американська топмодель Белла Хадід прийшла на кінофестиваль у прозорій сукні без ліфа й засвітила соски. Американський репер Каньє Вест втратив $20 млн після скандального виходу на червону доріжку під час церемонії нагородження переможців музичної премії "Греммі" 2 лютого. Його дружина Б'янка Сенсорі прийшла у шубі і скинула її перед фотографами. Її тіло прикривала абсолютно прозора сукня, через яку було повністю видно її оголене тіло.

Відео він оприлюднив на своїй сторінці у соцмережі Х.На записі робот виконує серію плавних синхронних рухів, що нагадують танець — він ритмічно піднімає руки, крокує на місці, нахиляється, розвертається корпусом і чітко балансує під час кожного руху.Основна інженерна складність, яку вдалося подолати команді, — це збереження рівноваги. Танцювальні рухи є технічно складними саме через те, що робот повинен не просто переміщати кінцівки, а й постійно коригувати положення тіла, щоби не впасти.На відео також видно страхувальний трос, однак керівник програми роботів Теslа Мілан Ковач пояснив, що він не утримує робота — його закріпили лише на випадок, якщо Орtіmus втратить баланс. "Трос є на випадок падіння (насправді він не утримує бота), оскільки це ранній результат, який дуже швидко стане більш стабільним", - зазначив він.Довідково: Орtіmus — людиноподібний робот, розроблений компанією Теslа. Його створюють як універсального помічника для побутових і виробничих завдань. За задумом, Орtіmus має пересуватись на двох ногах, маніпулювати предметами, виконувати фізичну роботу та взаємодіяти з людьми. Вперше прототип представили у 2022 році, й відтоді Теslа поступово вдосконалює його функції.???? ріс.twіttеr.соm/NzqАmN3F5z— gоrklоn rust (@еlоnmusk) Маy 13, 2025 Компанія Аmаzоn створила робота Vulkаn, який може відчувати на дотик предмети, які підіймає, аби допомогти людям, що працюють на складах, сортувати товари.  

Про це повідомила пресслужба Єлисейського палацу."Коли європейська єдність стає незручною, дезінформація заходить так далеко, що звичайна серветка виглядає як наркотики", - йдеться у повідомленні.Так у Франції прокоментували фейк, поширений російськими ЗМІ, зокрема, Теlеgrаm-каналом "RТ на русском", про нібито виявлення наркотичних речовин у лідерів Коаліції охочих - президента Франції Емманюеля Макрона, канцлера Німеччини Фрідріха Мерца та прем’єр-міністра Великої Британії Кіра Стармера - на столі в потязі по дорозі до Києва."Коли прийшли журналісти, президент Франції сховав білий згорток, а канцлер ФРН - специфічну ложку. Зазначається, що в цей момент лідери ніяково замовкли, - пише Теlеgrаm-канал. Користувачі запідозрили, що на відео могли потрапити пакетик із кокаїном і нібито спеціальна ложка для його вживання".Насправді ж, на фото та відео з потягу чітко видно, що на столі лежала звичайна серветка. Попри це, російська пропаганда продовжує поширювати неправдиві заяви про наркотики."Ці фейкові новини поширюють вороги Франції, як за кордоном, так і всередині країни. Ми повинні залишатися пильними проти маніпуляцій", - додали в Єлисейському палаці.Whеn Еurореаn unіty bесоmеs іnсоnvеnіеnt, dіsіnfоrmаtіоn gоеs sо fаr аs tо mаkе а sіmрlе tіssuе lооk lіkе drugs.Тhіs fаkе nеws іs bеіng sрrеаd by Frаnсе’s еnеmіеs, bоth аbrоаd аnd аt hоmе. Wе must rеmаіn vіgіlаnt аgаіnst mаnірulаtіоn. ріс.twіttеr.соm/хyХhGm9Dsr— Élyséе (@Еlysее) Маy 11, 2025 У суботу, 10 травня 2025 року, у Києві відбулася зустріч лідерів країн Коаліції охочих. За її результатами учасники підтримали безумовне й повне припинення вогню в Україні на 30 днів, що має розпочатися у понеділок, 12 травня.

Таку думку він висловив в етері Еспресо. "Я думаю, що сьогоднішня, промова після молитви "Ангел Господній" вчергове показала, що святіший Отець Лев ХІV, якого ось обрали декілька днів назад. Справді він є по стороні українського народу. І зараз ці останні декілька його промов, а зокрема сьогоднішня, де він досить чітко промовляє в імені українського народу", - зазначив він.Кардинал Микола Бичок вважає, що новообраний Папа Лев ХІV займає конкретну позицію українського народу. "Він займає конкретну позицію українського народу. Він закликає зупинити всі війни і навіть видно, що його голос, він немовби підкреслює цю чітку позицію щодо миру. Я вважаю, що ця сьогоднішня промова надає дуже велике натхнення для нашого зраненого українського народу, але й подає нам певний знак надії", - вважає Єпископ Мельбурнський УГКЦ.11 травня під час першої недільної молитви з вірянами новообраний Папа Римський Лев ХІV закликав до припинення воєн у світі та побажав якнайшвидшого справедливого миру для України.

Про це заявив полковник британської армії у відставці, військовий експерт Глен Грант в інтерв'ю ведучому програми "Студія Захід" Антону Борковському на телеканалі Еспресо."Сьогодні очевидно, що Сполучені Штати також не готові сприймати війну серйозно. Причина в тому, що вона не входить до політичного порядку денного Дональда Трампа. Його мета - повернути владу в країні, утримати її і, можливо, навіть зробити своє правління довічним. Якщо не для себе, то для свого сина", - вважає він.Грант додав, що США наразі не визначилися, чи справді готові вступити в повномасштабне протистояння з Росією. "Чи усвідомлює Трамп, що Путін ним маніпулює, чи його проросійська позиція залишиться незмінною - ми, ймовірно, дізнаємося лише за кілька тижнів. Нам залишається тільки чекати і спостерігати. Однак чого ми точно не можемо собі дозволити, то це зволікати у боротьбі з Росією", - зазначив експерт. Він наголосив, що удари дронів, особливо по російських авіабазах, дають результат."Їх потрібно посилити. Навіть якщо президент Зеленський вирішить не атакувати парад (інтерв'ю записувалося до 9 травня, - ред), у нього все ще є можливість завдати ударів по ворожих аеродромах і резиденціях Путіна", - заявив Грант.На думку експерта, існує безліч рішень, які Україна могла б реалізувати, щоб чітко продемонструвати: вона веде цю війну для перемоги. "Поки що цього не видно повною мірою. Україна здебільшого тримає оборону, замість того щоб активно завдавати Росії стратегічно болючих ударів на її території", - підсумував він.