Тренд пошуку "День Ракетних Військ І Артилерії"

Зареєструйтесь, щоб залишати коментарі та вподобайки
Актуалізуйте Ваші інтереси
Також, Ви можете змінити вподобання в налаштуваннях Стрічки
Український тиждень на we.ua
Кожні кілька місяців російська пропаганда, використовуючи західні ЗМІ, повертається до однієї й тієї самої погрози: можливість ядерного удару. Спершу про це говорять на російських каналах, потім тезу підхоплюють закордонні коментатори, а вже за добу тези про «неминучість ядерного удару» та «фінального паті на горі Щекавиця» лунає у моїй стрічці від багатьох людей.
То чи справді Росія може застосувати ядерну зброю проти України? І що це змінить на фронті? Питання абсолютно нормальне, і на нього варто відповідати спокійно, без істерики та зайвих переживань.
Коли людина чує слова «ядерна зброя», вона уявляє знищене місто і гриб над горизонтом. Тактичний заряд працює за схожою методикою. Його головна особливість полягає в тому, що він значно менший за потужністю. Мова йде про частки кілотонни або про кілька десятків кілотонн. Бомба, яка зруйнувала Хіросіму, мала близько п’ятнадцяти кілотонн. Виходить, що найпотужніші тактичні заряди приблизно дорівнюють тій самій Хіросімі. А найслабші здатні накрити площу в кілька кварталів. Тому слово тактична означає тільки одне – те, що військові планують бити не по місту. Ціллю стає вузол оборони, скупчення техніки або переправа через річку. Тому межа між тактичним і стратегічним зарядом умовна і проводиться не за потужністю, а за носієм і за задачею. Один і той самий заряд вважається тактичним, якщо він летить на двісті кілометрів по польовому складу боєприпасів. Той самий заряд стає стратегічним, якщо ціллю призначено енергетику чи столицю сусідньої держави. Тому розмови про якусь окрему безпечнішу категорію ядерної зброї є переважно мовною грою. Фізика в обох випадках залишається абсолютно однаковою.
Ядерний арсенал Шредінгера
Це найголовніше питання, і саме його зазвичай пропускають у публічних дискусіях. За оцінками західних дослідницьких центрів, Росія має близько двох тисяч нестратегічних ядерних боєзарядів. Цифра виглядає лячно рівно доти, доки ви не поставите наступне питання. Де саме ці заряди фізично перебувають просто зараз і в якому вони стані? Так от, вони не стоять на ракетах у бойових частинах, а лежать на складах по всій території Росії. Радянська, а потім і російська система побудована на жорсткій централізації зберігання. Заряди утримуються на спеціальних об’єктах, підпорядкованих Дванадцятому головному управлінню Міністерства оборони. Це окрема структура зі своєю охороною, своїм транспортом і своїми процедурами передачі. Звичайна ракетна бригада не має ядерних боєголовок у себе на складі. Щоб застосувати заряд, його треба фізично вивезти з центрального сховища, доставити до району розгортання, пристикувати до носія і провести довгу низку процедур перевірки.
Тут починається те, чого росіяни бояться значно більше за санкції. Усі великі об’єкти зберігання давно нанесені на карти. Вони перебувають під постійним супутниковим наглядом розвідувальної спільноти «Пʼяти очей», тобто Сполучених Штатів, Британії, Канади, Австралії і Нової Зеландії (роботу системи ми описували у попередньому матеріалі). Тож йдеться не про один знімок раз на тиждень, а про безперервне спостереження у різних діапазонах, від оптики до радіолокації. Разом із супутниками працює радіотехнічна розвідка, яка слухає канали управління відповідних частин. Додайте до цього агентурну складову і аналіз логістики, бо спеціальні ешелони і спеціальні борти мають дуже характерний почерк. Тому будь-який реальний рух зарядів зі сховищ у бік фронту буде помічений заздалегідь. Це важливо, оскільки питання підготовки удару займає не хвилини і навіть не години. Підготовка займає дні, а можливо і тижні, Тому Захід отримає час на політичну реакцію, на попередження, на демонстрацію власної готовності. Україна отримає час на розосередження і на додаткові заходи захисту військ.
Саме тому попередні кризи навколо ядерних погроз розвивалися за схожим сценарієм. Восени 2022 року американські посадовці публічно говорили, що бачать риторику, але не бачать руху арсеналу. Ця фраза була не дипломатичною ввічливістю, а прямим повідомленням Москві: «Ми дивимося на ваші сховища і ми бачимо, що ви нічого не робите. Погроза без фізичної підготовки залишається виключно словами».
А чим росіяни будуть доставляти заряди? Окремої ядерної пускової установки ви не побачите ніде. Носії давно відомі і нічим особливим не виділяються серед звичайної техніки. Це оперативно тактичні комплекси на кшталт Іскандера з дальністю до 500 кілометрів, авіаційні бомби вільного падіння, крилаті ракети морського і повітряного базування. Колись ядерні заряди робили навіть для великокаліберної артилерії. З тієї самої машини летить звичайна ракета і летить ракета зі спеціальною бойовою частиною. Ця подвійність створює окрему і дуже неприємну проблему для всього світу. Кожен пуск Іскандера теоретично може виявитися ядерним, і зовні відрізнити його неможливо. Розміщення частини носіїв на території Білорусі, про яке оголосили у 2023 році, було саме про це. Політичний жест мав розмити географію і додати невизначеності, а не створити реальну нову військову спроможність.
Хто ухвалює рішення і що змінилося у доктрині?
Восени 2024 року Росія оновила свої основи державної політики у сфері ядерного стримування. Формально поріг застосування було знижено, зокрема через згадку про агресію неядерної держави за підтримки ядерної. Пропаганда подала це як історичний поворот і як прямий сигнал Заходу. Насправді декларативна доктрина і реальна процедура ухвалення рішення є двома різними світами. Доктрину пишуть для зовнішньої аудиторії, і вона нікого фізично ні до чого не зобовʼязує. Реальне застосування вимагає ланцюжка технічних і організаційних дій, які неможливо приховати. Потрібне рішення першої особи, потрібна участь військового керівництва, потрібна робота Дванадцятого управління, потрібне залучення десятків людей на різних рівнях. Кожна ланка цього ланцюжка є потенційною точкою витоку і потенційною точкою відмови.
Хроніка погроз і ймовірні наслідки для світу
Пік ядерного залякування припав на осінь 2022 року, коли російський фронт сипався під Харковом і Херсоном. Тоді про можливість застосування говорили публічно і на найвищому рівні. Паралельно розігрувалася історія навколо Запорізької атомної станції, яка мала створити окремий канал ядерного страху. Далі були навчання нестратегічних ядерних сил, заяви про зміну доктрини, демонстративне застосування балістичної ракети середньої дальності по Дніпру у листопаді 2024 року. Складіть усі ці епізоди в один ряд, і побачите закономірність. Кожна наступна погроза працює гірше за попередню. Шантаж має сенс лише доти, доки жертва йому вірить. Росія витратила свій ядерний кредит довіри на десятки заяв, жодна з яких не була реалізована.
Але якщо таки удар відбудеться, якими будуть наслідки для світу? Цей розділ я вважаю найважливішим для європейського читача. Радіоактивний слід не тримається в межах адміністративних кордонів і не зупиняється на лінії фронту. Залежно від погоди він накриє сотні кілометрів у формі витягнутої плями, і ця пляма перетне державні кордони за кілька діб.
Далі починається ланцюжок, який неможливо зупинити політичними заявами. Заражені ґрунтові води йдуть у Дніпро або в Сіверський Донець, а звідти в Чорне море. Українське зерно втрачає ринки збуту миттєво і назавжди, бо жоден імпортер не купуватиме продукцію з підозрою на радіонукліди. За зерном ідуть Дунайська дельта, Молдова, Румунія і Болгарія, які фізично не можуть відгородитися від власної річки. Європейський Союз отримає не політичну кризу, а санітарну, з контролем продуктів, забороною на рибу і паніками в супермаркетах Варшави чи Софії. Окремо стоїть Запорізька атомна станція, яка перебуває під окупацією і потребує стабільного живлення для охолодження. Будь-який ядерний інцидент у регіоні створює другий сюжет, значно гірший за перший. Пошкоджені лінії, зруйнована логістика, персонал, який не може дістатися на робочі місця. У цьому сценарії тактичний заряд стає лише запалом для катастрофи цивільного масштабу.
Тепер найцікавіше питання, яке чомусь майже не звучить у публічній дискусії. Над Україною панують західні і північно західні вітри, і це не питання думки, а питання кліматології. Удар по східних областях означає, що хмара піде рівно туди, звідки прилетіла ракета. Ростовська, Бєлгородська і Воронезька області опиняться під ядерним слідом протягом доби чи двох. Історія вже дала нам готову ілюстрацію, і вона надзвичайно незручна для Москви. Після Чорнобиля найбільш забрудненими виявилися не українські регіони, а південь Білорусі і Брянська область. Гомельщина досі має зони відселення, а брянські ліси досі дають гриби з підвищеним фоном. Реактор стояв в Україні, а платили здоровʼям люди за кордоном, які взагалі не розуміли, що з ними відбувається.
Земля справді одна, і атмосфера в неї теж одна. Ізотопи не читають паспортів, не питають про громадянство і не звіряються з картою окупованих територій.
Держава, яка застосує ядерну зброю за 50 кілометрів від власного кордону, влаштує ядерну аварію самій собі. Різниця лише в тому, що цього разу вона зробить це свідомо і за власним рішенням.
Далі йде подвійний парадокс, і обидві його частини варто проговорити вголос. Росія оголосила окуповані області своїми і вписала їх до власної конституції. Це означає, що формально вона завдаватиме ядерного удару по власній території, за власним же законом. Юридична конструкція, вибудувана заради анексії, перетворюється на пастку для того, хто її створив. Друга частина парадоксу лежить у площині простої тактики. Російські підрозділи стоять за кілька кілометрів від будь-якої можливої точки удару, у тій самій кіл зоні, що і наші. Радіус ураження заряду і глибина власних бойових порядків приблизно збігаються. Той, хто бʼє по передньому краю, накриває власну піхоту разом із чужою.
Складіть це в одну картину і подивіться на результат збоку. Виходить держава, яка застосовує ядерну зброю на землі, яку сама називає своєю, проти населення, яке сама називає своїм, накриваючи при цьому власні штурмові підрозділи і власні прикордонні області. Пояснити таке рішення власному суспільству неможливо в принципі. Пояснити його власній армії ще складніше.
Радянська мрія про ядерний прорив
Щоб зрозуміти, звідки взагалі взялася ідея тактичного ядерного удару, треба повернутися у 1950-ті роки. У вересні 1954 року на Тоцькому полігоні Радянський Союз провів навчання з реальним ядерним вибухом. Через район епіцентру пропускали війська, відпрацьовуючи наступ у щойно утвореному коридорі. Десятки тисяч військовослужбовців отримали дози опромінення, а сама подія лишалася засекреченою десятиліттями. Концепція виглядала логічно і навіть красиво на папері. Ядерний удар пробиває коридор у щільній обороні, у пролом заходять механізовані колони, наступ розвивається у глибину. Схема мала сенс проти суцільної оборони з чітко визначеним тилом, який можна накрити одним ударом. Саме під таку війну проєктувалася вся радянська сухопутна доктрина. Але ця схема не працює на сучасному фронті
Давайте поясню. Припустімо на секунду найгірший сценарій і уявімо що удар таки нанесуть. Давайте розберемо його наслідки. На дистанції у 100 чи 300 кілометрів політ триває лічені хвилини. Супутники раннього попередження фіксують сам факт пуску практично миттєво, радари підхоплюють ціль і рахують траєкторію. Але вони бачать ракету, а не її начинку. Це означає, що весь світ протягом кількох хвилин перебуватиме у стані повної невизначеності. Що саме стояло в головній частині, стане відомо тільки після підриву. Але чи буде це ефективно? Підрив може бути або повітряний або наземний.
Військові знають, що у першому випадку 20 кілотонн виносить техніку та живу силу в радіусі кількох кілометрів. Додайте засвітку оптики, потужний електромагнітний імпульс і повне вигоряння незахищеного звʼязку. Проте піхота у правильно обладнаних укриттях цілком здатна вижити навіть відносно недалеко від епіцентру. Наземний підрив дає інший результат і додає тривале зараження місцевості. Радіоактивна хмара піде туди, куди її понесе вітер, і прогнозувати це з точністю до кілометра не вміє ніхто. Погода стає повноцінним учасником операції, а результат залежить від хмарності, вологості і напрямку вітру. Військовий планувальник отримує зброю, наслідки якої він контролює лише приблизно.
Але чи дозволить це прорвати фронт? Ні, не дозволить. Сучасна лінія зіткнення влаштована принципово інакше, ніж уявляли радянські генерали. Оборона розтягнута на сотні кілометрів і не має єдиного вузла, вартого ядерного заряду. Командні пункти винесені, склади розосереджені, підрозділи тримають позиції малими групами. Ви можете витратити боєзаряд і не знайти під ним нічого, крім кількох порожніх лісосмуг. Та суцільної кіл зони безпілотників, яка тягнеться на 20 кілометрів углиб позицій обох сторін. Вона нікуди не подінеться після ядерного вибуху, бо оператори сидять поза радіусом ураження. Штурмові групи, які мали б увійти у пролом, підуть через ту саму зону ураження дронами. Тільки тепер вони робитимуть це ще й по зараженій місцевості, у засобах захисту, з обмеженим часом перебування і без нормальної евакуації поранених.
Ціна, яку доведеться платити не на фронті
Головними противниками такого сценарію є не Вашингтон і не Брюссель. Найжорсткіша реакція прийде з Пекіна і з Делі.
Китай роками повторює формулу про неприпустимість застосування і навіть погрози застосування ядерної зброї. Ця теза потрібна йому не заради України, а заради власного регіону, де ядерні держави стоять поруч і де прецедент зруйнує всю систему стримування.
Індія перебуває у схожому становищі і має ядерного сусіда за спірним кордоном. У Самарканді восени 2022 року Моді сказав Путіну в обличчя, що сьогодні не епоха воєн. Ця коротка фраза облетіла світ саме тому, що прозвучала не в ООН, а за столом переговорів навпроти самого Путіна.
Обидві держави чудово розуміють головний наслідок першого застосування. Порогові країни від Ірану до Південної Кореї отримають готовий аргумент на користь власної ядерної програми. Режим нерозповсюдження, який тримається на звичці і на страху, перестане існувати протягом кількох років.
Звідси випливають економічні наслідки, які добʼють російську економіку остаточно.
Китай і Індія сьогодні є основними покупцями російських енергоносіїв і головним каналом обходу санкцій. Жодна з цих країн не захоче публічно стояти поруч із державою, яка застосувала ядерну зброю першою за 80 років. Йдеться не про моральний вибір, а про репутаційні і фінансові ризики для їхніх власних банків і компаній. Вторинні санкції у такій ситуації перестануть бути предметом переговорів і стануть питанням виживання для будь-якого контрагента.
Варто нагадати і про попередження американської сторони, яке звучало ще у 2022 році. Відповідь на застосування ядерної зброї не обовʼязково буде ядерною. Захід має достатньо конвенційних інструментів, щоб знищити російське угруповання у Чорному морі і на окупованих територіях. Такий сценарій обговорювався публічно колишніми високопосадовцями саме для того, щоб Москва його почула.
Ядерна погроза не є чудо зброєю, яка допоможе росіянам виграти. Вона не пробʼє сучасну оборону, не зніме проблему кіл зони і не поверне Росії ініціативу на фронті. Вона не вирішує жодного оперативного завдання, яке росіяни не можуть вирішити звичайними засобами. Зате вона руйнує ті останні опори, на яких тримається російська економіка і російська дипломатія. Росія перетвориться з держави, яка шантажує світ погрозами, на державу ядерного терориста, яка одного разу вже застосувала ядерну зброю проти сусіда, і жити з цим тавром їй доведеться століттями.
Перейти на tyzhden.ua
5 канал на we.ua

Позиції Сил оборони на Донеччині будуть посилені завдяки двом оновленими угрупуванням. Їх очолять командири Денис Прокопенко та Андрій Білецький, який напередодні отримав звання Героя України. Про це заявив президент під час поїздки на Запоріжжя. Перед тим Володимир Зеленський повідомив: Сили оборони успішно відпрацювали по ракетному підрозділу, який постійно завдає ударів по території України. Подробиці – у хроніці 1645–го дня великої війни зібрала Ганна Рибалка. 

Санкціонували 16 об'єктів у росії. Президент Володимир Зеленський підтвердив, що Сили оборони завдали низки далекобійних ударів по території країни–агресорки. Прилетіло не лише по російському нафтовому гаманцю, що фінансує війну. А ще й по аеродромах, ракетному підрозділу та інфраструктурі, що постійно використовуються для ударів по Україні. А також воєнному підприємству та російській логістиці.

Військові оглядачі та осінтери пишуть: ймовірно, йдеться про ураження ракетного підрозділу, який кошмарить Україну саме балістикою. В умовах дефіциту Петріотів Київ просить США дозволити використовувати Starlink для операцій проти російських пускових установок. Це дало би змогу знищувати їх на землі. Раніше бізнесмен Ілон Маск, писали медіа, відмовився. Вважає, такий дозвіл сприятиме ескалації у війні. Утім, можливо, Київ знайшов спосіб піддобрити Маска. Президент нагородив американського мільярдера Орденом Свободи – за заслуги у захисті життів людей.

Президент у середу відвідує Олександрівський напрямок разом із головкомом Михайлом Драпатим. Анонсує рішення щодо оборони Донеччини та Запоріжжя.

"Перше: будуть посилені наші позиції на Донеччині завдяки двом оновленим угрупуванням. Командувачами будуть Герой України Денис Прокопенко та Герой України Андрій Білецький. Сьогодні я нагородив Андрія Золотою Зіркою Героя. Спілкувалися з командирами тут, на Запорізькому напрямку. Буде більше необхідних засобів", – заявив Зеленський. 

Окупанти знову брешуть про нові захоплення українських територій 

А от окупанти вправляються в жанрі "вигадка". Повідомили: нібито російська армія захопила село Писарівка на Сумщині за 15 кілометрів від обласного центру. В угрупованні військ Курськ вказали на брехню: населений пункт перебуває під контролем Сил оборони України, бої на цьому напрямку тривають.

"Показово, що це вже не перше "звільнення" Писарівки. 23 липня ворожі пропагандисти вже рапортували про "контроль над більшою частиною села". Тому ми не здивуємося, якщо їм доведеться "звільняти" його і втретє, і вчетверте. Приписувати собі неіснуючі досягнення – давня російська традиція.

Загроза зі сторони Білорусі?

Чи є загроза з іншого боку кордону? Білоруська служба Радіо Свобода повідомляє: режим Лукашенка будує  полігон із залізницею у Гомельській області, на кордоні з Україною. Будівництво нової військової бази триває з 2023 року, пише медіа. Ймовірно, там розмістять 37 десантно–штурмову бригаду армії білоруського диктатора. 

"Ми чудово розуміємо що для того щоб почати війну Білорусі потрібно провести певні мобілізаційні заходи. ми будемо бачити війська на тих напрямках, де Білорусь наступатиме. Ми ці війська бачимо? ні, не бачимо. ми бачимо лише план якийсь", – розповів військовий оглядач Денис Попович.

Ворог атакує Україну: серед загиблих діти

Невідомо, як сильно росії вдасться втягнути Білорусь у війну проти України. Але атаки на цивільних агресорка не припиняє. У Чернігові оголосили день жалоби. З вечора вівторка росіяни атакують місто реактивними дронами. Є поранені та загиблі. Вранці середи стало відомо про загибель дитини та її матері у приватному будинку. Близько 4 ранку туди влучив дрон. 

Загибла жінка була працівницею аптеки, розповіли на сторінці закладу в соцмережі. Олена працювала асистенткою фармацевта. Загиблу доньку Олени звали Жанна. Дівчинці було лише чотири роки. Старша 14–річна дочка – в лікарні. 

Українські захисники нищать вороже залізяччя 

І якщо ворог зазіхає на нашу землю, то FPV–дрони українських прикордонників вільно працюють на території ворога. Виявлену та уражену ціль показує Державна прикордонна служба. Артилерія ворога, яка вже ніколи не стрілятиме.

Ганна Рибалка. 5 канал.

Нагадаємо, таємний візит директора ЦРУ до Москви. Джон Реткліфф прилетів до росії військово-транспортним літаком США, провів там декілька годин і так само непублічно залишив країну. Хто саме сидів із ним за одним столом і про що говорили, офіційно не повідомляють. кремль лише визнав: це були контакти американських і російських спецслужб. 

Читайте також: Американський військовий літак приземлився в Москві: кремль прокоментував подію – ЗМІ

  • Підтримайте журналістів "5 каналу" на передовій.
  • Підтримайте "5 канал" на "Патреоні".

Друзі, підписуйтеся на "5 канал" у Telegram. Хвилина – і ви в курсі подій. Також стежте за нами у мережі WhatsApp. Для англомовної аудиторії маємо WhatsApp англійською.

Перейти на 5.ua
Еспресо на we.ua
РФ атакувала Краматорськ 8 разівНачальник МВА Олександр Гончаренко заявив, що вдень росіяни атакували місто 8 разів. 11 людей зазнали поранень, серед них 2-місячне немовля.Станом на 13.40, за повідомленням обласної прокуратури, у Краматорську вже 12 поранених."За попередньою інформацією, використали авіабомби. Пошкоджено численні багатоповерхівки та інфраструктурний об'єкт. Остаточні наслідки цих ударів встановлюємо. На місці працюють всі відповідальні служби", – поінформував він.На 15:35 стало відомо про 24 поранених. Пошкоджено щонайменше 34 багатоповерхівки, 3 адмінбудівлі та інфраструктурний об'єкт.Усі відповідальні служби працюють на місці.Чернігівщина: зросла кількість поранених, серед них дітиСьогодні вдень росіяни атакували Чернігів і район безпілотниками. Як повідомила поліція Чернігівської області, попередньо відомо про трьох поранених людей: 55-річну жінку та двох чоловіків віком 51 та 57 років. У Чернігові ворог поцілив по складських приміщеннях, виникла пожежа. Також сталося загорання лісу в одному з мікрорайонів міста. У селі Старий Білоус  зафіксували падіння уламків на відкритій території. фото: поліція ЧернігівщиниПравоохоронці документують наслідки атак, фіксують руйнування та збирають докази. Відомості про події внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за статтею 438 Кримінального кодексу України (воєнні злочини).Як повідомила згодом поліція, ввечері 25 серпня росіяни знову атакували безпілотниками житловий район Чернігова. Унаслідок удару поранень зазнали 62-річна жінка, 73-річний чоловік і двоє хлопчиків віком 10 та 12 років. Один житловий будинок знищено вогнем, постраждали ще щонайменше пʼять навколишніх приватних домогосподарств.У Конотопі знищені колії та майно УкрзалізниціМіський голова Артем Семеніхін заявив, що внаслідок ранкової атаки в Конотопі росіяни поцілили в будинок цивільних. Постраждала 14-річна дівчинка.Водночас знищено агропідприємство – частина міста залишилася без газу. Також зруйнована залізнична колія та кілька об’єктів Укрзалізниці."Пошкоджено десятки будівель і споруд", – додав Семеніхін.Запоріжжя: загинули людиОчільник ОДА Іван Федоров повідомив про атаку керованої авіабомби на місто о 05:44. Попередньо, дві людини загинули. Водночас пошкоджена проїздна частина дороги, виникла пожежа на відкритій території, є руйнування. О 15:09 Іван Федоров написав, що через ворожу атаку по Запоріжжю поранено трьох людей.Росіяни атакували безпілотниками обласний центр. Сталося займання близько 10 автівок. Постраждалим надають медичну допомогу.фото: Запорізька ОВАфото: Запорізька ОВАфото: Запорізька ОВАРосіяни б'ють по відділеннях УкрпоштиПро це повідомив генеральний директор компанії Ігор Смілянський.За його словами, були атаковані поштові відділення у Мені на Чернігівщині та у Краматорську."Те, що залишилося від приміщення, можете побачити на фото. А ми хочемо сказати головне: ніхто з наших колег не постраждав! Стрес був однозначно, але головне — без поранень та жертв", - написав Смілянський про атаку на Мену.Наслідки атаки на поштове відділення у Мені (Чернігівщина), фото: Telegram Ігоря СмілянськогоО 14.30 Смілянський написав, що також було уражено наше відділення в Краматорську. "Але ми завчасно його зачинили, тож ані працівники, ані клієнти не постраждали. Починаємо ремонт та відновлення відділення", - повідомив керівник компанії.Київ: поранено жінкуМер Віталій Кличко заявив, що через ворожу атаку в Голосіївському районі 16-поверховому житловому будинку сталося руйнування стін та вибиті вікна на рівні 14 поверху. Пожежі немає.Згодом Кличко повідомив про одну поранену через російську атаку БПЛА. Медики надали допомогу постраждалій жінці амбулаторно.Упродовж дня РФ понад 50 разів атакувала ДніпровщинуУночі росіяни обстріляли торговельно-розважальний центр у Слобожанському Дніпровського району. Спалахнули пожежі."Пошкоджений вантажний автомобіль та внутрішнє оздоблення торговельно-розважального центру", – поінформували в ДСНС.Як повідомили у Дніпропетровській ОВА, а 18:30 25 серпня було відомо про чотирьох поранених унаслідок атак РФ протягом дня. Ворог атакував чотири райони понад 50 разів безпілотниками, артилерією й авіабомбами.На Нікопольщині Росія била по Нікополю, Марганецькій, Червоногригорівській, Покровській, Мозолевській громадах. Пошкоджені інфраструктура, магазини, автівки. Постраждали четверо людей.У Криворізькому районі ворог бив по Кривому Рогу та Зеленодольській громаді. Пошкоджене підприємство.На Синельниківщині потерпали Миколаївська та Васильківська громади. Пошкоджені приватні оселі. Сталися пожежі.Займання було й у Павлограді. Там пошкоджені гараж та автівка.Харків і область: через обстріли люди залишилися без газуЯк повідомив о 21:00 голова Малоданилівської громади, внаслідок ворожого прильоту пошкоджено газову інфраструктуру. У частині громади вимкнули газопостачання. Про ситуацію та можливі терміни відновлення людям пообіцяли повідомити завтра.Також через російські обстріли були змушені припинити постачання газу мешканцям Дергачівської громади.Увечері росіяни атакували Харків реактивними дронами. Унаслідок одного з ударів в Основʼянському районі було пошкоджено близько десяти приватних будинків, кілька авто. Згодом мер Харкова Ігор Терехов повідомив про двох постраждалих від ворожого удару по Основʼянському району.Пізно ввечері 25 серпня російський БПЛА влучив у приватному секторі Основʼянського району Харкова.Удень окупанти обстріляли Ізюм на Харківщині, — написав у Telegram очільник області Олег Синєгубов. За його словами, внаслідок цієї атаки 5 людей зазнали поранень, зокрема 16-річна дівчина. Ще 5 людей отримали гостру реакцію на стрес, серед них — 11-річна дівчинка. Після 16:00 росіяни атакували Слатине FPV-дронами, вбивши двох місцевих мешканців. Про це написав очільник Дергачівської міської військової адміністрації В'ячеслав Задоренко."Двоє чоловіків віком 50 та 51 рік прибирали придорожню територію від наслідків "прильоту" поблизу одного з домоволодінь. Близько 16:20 росіяни цілеспрямовано вдарили по них FPV-дроном. На жаль, від отриманих травм чоловіки загинули на місці", – написав Задоренко.Він також додав, що приблизно о 17:00 ще один FPV-дрон поцілив у приватний будинок, спалахнула пожежа. Обійшлося Без постраждалих. "Пожежа досі триває. Через надзвичайну небезпеку повторних ударів залучити підрозділи ДСНС для її ліквідації наразі неможливо", – зазначив Задоренко.У ніч на 25 серпня завдали по Основ’янському району міста ракетного удару, написав голова ОВА Олег Синєгубов. "Зʼясовуємо подробиці обстрілу. Наразі інформація про постраждалих не надходила", – додав він.Мер Ігор Терехов повідомив, що через удар загинула одна людина.Призупинено роботу пункту пропуску "Виноградівка" через атаку РФУ ніч на 25 серпня російські війська атакували ударними безпілотниками типу "шахед" міжнародний автомобільний пункт пропуску "Виноградівка", що на кордоні з Молдовою.Унаслідок атаки пошкоджено інфраструктуру пункту пропуску. Наразі пропуск людей та транспортних засобів через "Виноградівку" тимчасово призупинено. Про цю ситуацію поінформували молдовську сторону."Транспорт перенаправляється до інших пунктів пропуску. Просимо враховувати цю інформацію під час планування перетину державного кордону", – написали в ДПСУ.24 серпня окупанти атакували цивільну інфраструктуру Конотопа, АЗС на Чернігівщині та Полтавщині, "Епіцентри" в Одесі, завдали понад 500 ударів по Запорізькій області. Є постраждалі.
Перейти на espreso.tv
Еспресо на we.ua
Відповідні укази №731/2026 та №730/2026 були оприлюднені на сайті президента.Президент призначив Погрібного Юрія Івановича командувачем Сил логістики Збройних Сил України.Тим самим днем — 17 серпня 2026 року — датований і другий указ, яким Карпенка Володимира Володимировича звільнено з цієї посади.Обидва документи підписав особисто президент Володимир Зеленський.Що відомо про Юрія ПогрібногоЮрію Погрібному 41 рік, він народився на Сумщині та у 2007 році закінчив Сумський військовий інститут ракетних військ і артилерії імені Богдана Хмельницького. У 2016 році він став заступником командира 58-ї окремої мотопіхотної бригади з озброєння, а в 2020-му очолив 532-й окремий ремонтно-відновлювальний полк, що забезпечував Харківський, Донецький та Запорізький напрямки.У 2024 році Погрібного призначили начальником озброєння — заступником начальника з логістики оперативного командування "Схід", а згодом він очолив логістику Сухопутних військ ЗСУ, де впроваджував сучасні цифрові рішення для управління військовими перевезеннями та забезпеченням підрозділів."Логістика в умовах війни — це час, що рятує життя, цифри, що відображають боєздатність, і люди, які реалізують це щодня в найскладніших умовах", — так Погрібний описував свою роботу.З кінця липня 2026 року він фактично виконував обов'язки командувача Сил логістики — це стало одним із перших кадрових рішень нового Головнокомандувача ЗСУ Михайла Драпатого, який тоді ж звільнив Карпенка.Сили логістики ЗСУ відповідають за забезпечення армії озброєнням, боєприпасами, технікою, пальним і продовольством, а також за ремонт і відновлення озброєння.Нагадаємо, 17 серпня Володимир Зеленський провів нараду щодо ситуації на найгарячіших напрямках фронту на Донеччині за участю, зокрема, Головнокомандувача ЗСУ Михайла Драпатого та в. о. міністра оборони Євгенія Хмари — за її результатами анонсовано кадрові рішення для посилення захисту.29 лютого 2024 року президент Зеленський призначив Володимира Карпенка командувачем Сил логістики (тоді ще Сил підтримки) ЗСУ замість Олега Гуляка.
Перейти на espreso.tv
Рубрика на we.ua

17 серпня президент Володимир Зеленський призначив Юрія Погрібного командувачем Сил логістики Збройних сил України. Він замінив на цій посаді Володимира Карпенка, якого глава держави звільнив того ж дня.

Про це йдеться в указі президента Володимира Зеленського, пише Рубрика.

Відповідний указ №731/2026 Зеленський підписав 17 серпня. 

"Призначити ПОГРІБНОГО Юрія Івановича командувачем Сил логістики Збройних Сил України", йдеться у документі.

Іншим указом №730/2026 президент звільнив Володимира Карпенка з посади командувача.

Карпенко очолював Сили логістики з 29 лютого 2024 року. У липні його замінив Погрібний, який тимчасово виконував обов'язки командувача. Тепер його призначення стало офіційним.

Варто зауважити, що в липні в Командуванні Сил логістики ЗСУ заявили про погіршення системи матеріально-технічного забезпечення армії у першому півріччі 2026 року. Там стверджують, що армія зіткнулася з дефіцитом фінансування, затримками закупівель, проблемами із якістю окремих поставок і бюрократичними перепонами. Також у повідомленні зазначається, що ситуацію вдалося стабілізувати після кадрових змін у Міністерстві оборони.

Що відомо про Погрібного

Юрію Погрібному 41 рік, він родом із Сумщини. У 2007 році закінчив Сумський військовий інститут ракетних військ та артилерії. Погрібний служив у 55-й окремій артилерійській бригаді, а згодом обіймав керівні посади у сфері озброєння та військової логістики.

Юрій Погрібний з 2014 року воював проти російських окупантів у складі артилерійської бригади, визволяв Слов'янськ, Краматорськ та Лиман. У 2016 році обійняв посаду заступника командира 58-ї окремої мотопіхотної бригади з озброєння. У 2020 році очолив 532-й окремий ремонтно-відновлювальний полк. Забезпечував технічне обслуговування військ на Харківському, Донецькому та Запорізькому напрямках.

У 2024 році став начальником озброєння — заступником начальника з логістики оперативного командування "Схід". Згодом керував логістикою Сухопутних військ ЗСУ, де успішно впроваджував натівську систему автоматизації транспортних перевезень (TMS).

Після призначення Михайла Драпатого Головнокомандувачем ЗСУ Юрій Погрібний став тимчасовим виконувачем обов'язків командувача Сил логістики Збройних Сил України.

↓Читайте також Драпатий спростував заяву, яку поширюють соцмережі від імені його дружини Зеленський анонсував кадрові рішення у ЗСУ та нові кроки проти російських дронів

The post Зеленський змінив командувача Сил логістики: хто очолив війська appeared first on Рубрика.

Перейти на rubryka.com
АрміяInform на we.ua

Він ще не знав маршруту, не розумів, що саме потрібно брати із собою, і лише приблизно уявляв, якою буде його перша ніч на фронті.

За наступні три роки старший лейтенант із позивним «Таксист» пройшов шлях від першого виходу в окопи до командира підрозділу протитанкових ракетних комплексів 30-ї окремої механізованої бригади. Він виконував завдання на кулеметних, гранатометних і піхотних позиціях, командував окремим кулеметним підрозділом, тимчасово виконував обов’язки командира роти, пережив тривалі бойові виходи, важкі контузії та втрату побратимів.

У його історії є й епізод самовільного залишення частини. Після семи місяців на позиціях, трьох зруйнованих укриттів і двох місяців лікування він отримав наказ знову заходити на передову. Олександр пояснював, що фізично ще не відновився, однак, за його словами, його не почули.

Він поїхав додому. Через два з половиною місяці сам зібрав речі, одягнув форму, сів в автобус і повернувся до підрозділу.

— Я просто зібрався і приїхав. Що буде, те й буде, — згадує «Таксист».

Його особиста історія дозволяє побачити одразу кілька важливих процесів: як стрілецька війна поступово стала війною дронів, як бойовий досвід змінює підготовку новоприбулих, чому виснажені військовослужбовці можуть опинятися в СЗЧ і що допомагає їм повернутися.

Історик, будівельник і таксист

До війська Олександр устиг спробувати багато професій. Працював на будівництві, займався торгівлею, мав власну будівельну бригаду, таксував. Саме остання професія дала йому позивний.

— Комбат запитав, чим займався до служби. Кажу: свиней різав, будував, торгував, таксував. Так і став «Таксистом», — розповідає офіцер.

За освітою він історик та експерт із культурних цінностей для митної служби України. Досвід управління людьми здобув ще в цивільному житті, коли керував власною бригадою.

Раніше у війську не служив. Війна на сході України існувала поруч — серед його знайомих і родичів були учасники АТО, — але особисто його життя вона майже не змінювала.

У лютому 2022 року все стало інакше.

— У 2022 році війна мене вже безпосередньо торкнулася. Хлопців, які служили, забрали до армії, а мені сказали: «Ти нам зараз не потрібен». Потім знайомий із ТЦК запитав, чи піду вчитися. Я погодився.

Після п’яти місяців підготовки Олександр потрапив до 30 ОМБр.

Він мав офіцерське звання, і спочатку припускав, що працюватиме переважно з документами. Проте ще під час навчання зрозумів, що опиниться в піхоті.

— Казали: командир — це штаб, папери. Але я бачив, як БТРи їздять, БМП штурмують, як зачищають позиції. Уже знав, що папірці не робитиму. Потраплю в піхоту й піду вперед.

«Увечері сів у пікап і поїхав»

8 березня 2023 року «Таксист» прибув до села Рай-Олександрівка, яке нині перебуває під російською окупацією.

Того ж дня йому запропонували йти на позицію.

— Хлопці питають: «Ідеш?» Я кажу: «Куди?» — «Наперед». Кажу: «Ну так, треба. А що брати?» Вони відповіли, що все розкажуть. Увечері сів у пікап і поїхав. Це був мій перший захід.

Під час першого виходу він майже не боявся — ще не розумів, чого чекати. Перед наступним страх уже з’явився, тому що з’явився досвід. На позиції Олександр уперше побачив загиблих російських військових, яких довелося ховати. Згодом став до кулемета.

— Була відкрита ділянка, на яку я постійно дивився. Біля мене лежала рація. Вони (ворог. — Ред.) забігали й вибігали, а моє завдання було не пропустити їх. Коли кулемет сіє, не кожен побіжить.

Він працював на піхотних, гранатометних і кулеметних позиціях. Командував окремим кулеметним підрозділом, який використовував великокаліберні ДШК, Browning та інші системи.

Війну 2023 року «Таксист» називає більш безпосередньою.

— Тоді була стрілецька війна. Нашими очима були ми самі. Ти сам бачив і чув противника. Дрони переважно дивилися за технікою або великими переміщеннями.

«Зараз ми нічого не бачимо — за нас бачать дрони»

Між війною 2023-го і війною 2026 року, за словами Олександра, утворилася принципова різниця. Піхотинець дедалі рідше самостійно спостерігає за полем бою. Інформацію про рух противника передають оператори безпілотників. Дрони знаходять групи, супроводжують їх, коригують вогонь або самі завдають ударів.

— Нині піхота закопалася і сидить. Ми нічого не бачимо — за нас бачать дрони. Якщо вони помітили, що до нас хтось іде, тоді вже дають команду працювати.

Це не означає, що роль піхоти зникла. Саме вона фізично утримує позиції й має зупинити противника, якщо він подолає дистанційні засоби ураження.

— Раніше я воював безпосередньо. А тепер як піхотинець просто сидиш, щоб ворог не пройшов. Але якщо він дійде до контакту, старі навички все одно потрібні. Стріляти й діяти доведеться тобі.

Тому в підрозділі продовжують проводити заняття на полігонах, відпрацьовувати стрільбу, пересування та взаємодію. Особливу увагу приділяють новоприбулим військовослужбовцям.

Їм показують, як у конкретному батальйоні організований зв’язок, як комплектують аптечки, як пересуваються до позицій, як пристрілюють особисту зброю і як поводяться під постійним спостереженням з повітря.

— Важливо, що їх навчають бойові люди. Не просто інструктор, якого самого десь навчили, але який на позиції не був. У нас офіцери й управління батальйону самі бігають, показують і діляться тим, що пережили.

Якість базової підготовки, за його спостереженнями, залишається нерівномірною. Одні військові прибувають із добрими практичними навичками. Інші розповідають, що в навчальному центрі переважно виконували фізичні вправи, але мало працювали зі зброєю та реальними бойовими сценаріями.

— Вони самі розуміють, куди приїхали. Кажуть: «Покажіть нам, як воно насправді». Щоб не вчитися вже на позиції.

Дрон, який сідає просто над бійницею

Одним із головних технологічних переломів «Таксист» називає 2024 рік.

Раніше безпілотник передусім знаходив позицію або коригував артилерію. Згодом російські підрозділи почали застосовувати апарати, здатні точно зависати або сідати над визначеною слабкою точкою укриття й скидати боєприпас безпосередньо в неї.

— Один дрон прилетів, розкрив позицію. Потім вони вже сідали саме там, де треба, і починали розбирати. На мою кулеметну бійницю сідає — вибух, і бійниці немає. Я вже сліпий, не можу нормально працювати, а вони можуть рухатися.

Це змусило піхоту змінити підхід до фортифікацій. Перекриття робили багатошаровими, насипали більше землі, зменшували розміри бійниць. Окремі укриття заглиблювали майже до шести метрів.

— Ми заглиблювалися, заглиблювалися і ще раз заглиблювалися. Розуміли: це вже не артилерія, яка може лягти трохи вбік. Дрон прилітає точно в конкретне місце.

24 вересня 2024 року російські війська провели на їхній ділянці великий штурм. Частина груп рухалася трасою на мотоциклах, відволікаючи увагу, а штурмовики одночасно атакували з кількох напрямків. На ділянці, яку обороняв Олександр, діяли близько 40 росіян.

— Вони бігли, як колись «вагнерівці»: падають одні — наступні все одно пруть. Те, що ми залишили маленькі бійниці, тоді нас урятувало. Ми могли вести вогонь і водночас не відкривати позицію повністю.

Від розосереджених обстрілів до знищення однієї позиції

Загальну логіку російської тактики офіцер вважає сталою: охопити позицію, відрізати логістику, виснажити особовий склад і лише після цього витіснити його. Проте спосіб концентрації засобів ураження змінився.

— Раніше вони могли одночасно обстрілювати кілька посадок. Зараз беруть одну позицію і працюють по ній, доки не зітруть. Туди летять усі дрони, працює ствольна артилерія. По інших ділянках можуть трохи накидати, щоб відволікати.

На одній з останніх позицій, яку військові називали «Рейхом», росіяни застосували близько 30 ударних дронів проти одного бліндажа.

— Тридцять дронів по одному укриттю. Я був настільки контужений, що кров пішла з очей і вух. Наступного дня довелося відходити. Сів туман — це нас урятувало.

Протягом одного тривалого періоду він перебував на позиціях близько семи місяців. Спершу росіяни зруйнували одне укриття. Підрозділ перемістився на інше — його також розбили. Те саме сталося і з третьою позицією. Після останнього ураження Олександр був важко контужений та дістав травму хребта. Погіршилися слух і зір, почав стрибати тиск.

— Одну позицію розбили, другу, третю. На третій уже дуже сильно. Я вийшов під час евакуації й потрапив до госпіталю.

«Два місяці лікувався, але здоров’я не повернулося»

Лікування тривало близько двох місяців. Після госпіталю Олександр повернувся до району зосередження підрозділу. За його словами, через нестачу людей йому повідомили, що потрібно знову заходити на позицію.

— Я пояснював, що ще не можу. Погано чув, зір погіршився, тиск стрибав, голова боліла, не міг спати. Два місяці лікувався, але воно мені майже нічого не дало.

Виник конфлікт. Олександр називає його взаємним нерозумінням: командування бачило потребу закрити позицію, а він відчував, що фізично не здатний виконати завдання.

— Мене не почули. Я теж їх не зрозумів, вони не зрозуміли мене. Зібрався і поїхав.

Так почався його епізод СЗЧ.

У своїй розповіді офіцер не намагається романтизувати цей вчинок або повністю перекладати відповідальність на командирів. Він визнає власне рішення, але наголошує на стані, у якому його ухвалював.

Історія «Таксиста» демонструє одну з проблем публічної розмови про СЗЧ: за однаковим юридичним формулюванням можуть стояти зовсім різні обставини.

Хтось залишає службу, не пробувши на фронті жодного дня. Інша людина може роками виконувати бойові завдання, пережити кілька контузій, місяцями не виходити з позицій і зірватися після чергового наказу, який уже не здатна виконати фізично чи психологічно.

Це не скасовує відповідальності військовослужбовця. Але без розуміння причин складно ані запобігати таким випадкам, ані повертати людей до служби.

Два з половиною місяці вдома — але постійно на зв’язку

Удома Олександр пробув близько двох із половиною місяців. Водночас він не припинив спілкуватися зі своїм особовим складом.

— Я постійно був із хлопцями на зв’язку. Питав, що там відбувається, переживав за них. Вони залишалися там ще на три-чотири місяці довше. Дехто був на позиціях майже рік.

Поступово він зрозумів, що все одно повернеться.

— Не можу правильно пояснити. Ти вже живеш із цим. Постійно думаєш, як там хлопці.

Олександр зателефонував другові з іншого батальйону й запитав, чи зможе той забрати його до себе. Хотів повернутися до війська, але не в ту саму конфліктну ситуацію.

Друг погодився. Тоді «Таксист» зібрав усе військове майно, яке залишалося в нього вдома: бронежилети, каски, спорядження. Склав рюкзак і вирушив назад.

— Машину залишив удома. Одягнув форму, сів на автобус і приїхав. Ніхто мене не затримував.

«Так само повернувся, як і поїхав»

Спеціальною програмою спрощеного повернення Олександр, за його словами, не користувався. Повернувся він до того самого місця, звідки поїхав. Спочатку хотів перейти в інший батальйон, але командування його не відпустило.

— Сказали: «Ми розуміємо, що всі роблять помилки. Ти сам повернувся — залишайся тут».

З огляду на стан здоров’я та обставини повернення, Олександр отримав тилову посаду командира підрозділу протитанкових ракетних комплексів. Його підлеглі переважно виконують завдання як піхота, а він контролює їхню роботу, веде документацію, займається забезпеченням і приймає нове озброєння. Крім того, його залучають до підготовки новоприбулих.

— Як бойовий офіцер ділюся досвідом. Навчаю людей, проводжу адаптацію. Показую те, що їм реально знадобиться.

Після повернення до нього приїжджали представники поліції, а документи передало Державне бюро розслідувань. За словами військовослужбовця, на момент інтерв’ю справа перебувала на етапі закриття, а судове засідання мало відбутися онлайн.

Олександр пояснює, що повернувся добровільно та вперше, тому очікує завершення провадження без кримінальної відповідальності. Це його виклад поточного стану справ; остаточне процесуальне рішення має ухвалити суд.

Що він сказав би військовим, які зараз перебувають у СЗЧ

«Таксист» каже, що не засуджує військовослужбовців, які опинилися в СЗЧ, адже причини можуть бути різними.

— З різних причин — ми не засуджуємо.

Водночас він вважає, що повертатися варто, особливо людям, які вже мають бойовий досвід.

— Думаю, варто повертатися. Треба ділитися своїм досвідом і показувати, що ми реально чогось варті. Ми тут були стільки часу — і просто потім усе так кинути якось не хочеться.

На власному прикладі Олександр переконався, що добровільне повернення не обов’язково означає негайне направлення на передову. Після повернення йому дали тилову посаду, а також залучили до навчання новоприбулих.

— Якщо вони повернуться, їх одразу на позиції не відправлять. Подивляться: може, когось поставлять на тилову посаду. Хтось може керувати, щось ремонтувати. Зараз багато роботи з дронами. Я повернувся — усе добре, ставлення нормальне. Зараз трохи розвиваюся вже в іншому напрямі.

Його випадок показує, що повернення може бути не лише актом дисципліни, а й способом зберегти для війська накопичений досвід. Піхотинець, який роками прожив під дронами, артилерією та штурмами, здатен навчити новобранця того, чого немає в підручнику.

«Салют» — людина, яка навчила його воювати

Серед тих, хто найбільше вплинув на Олександра, він називає побратима з позивним «Салют». Разом вони проходили перші бойові виходи. «Салют» навчав його облаштовувати позиції, пересуватися, реагувати на обстріли й виживати в піхоті.

24 вересня 2024 року він загинув під час великого російського штурму. Олександр мав зайти на позицію днем раніше, але через обставини прибув пізніше. Коли дістався до підрозділу, йому довелося виносити тіло друга.

— Він мене всього навчив. Перші заходи всі були з ним.

Багатьох військовослужбовців із тієї групи вже немає. Інші стали головними сержантами, командирами бойових машин, офіцерами управління або перейшли до безпілотних систем.

— Ті, хто залишився, зараз уже тримають власні підрозділи. Але всі ми починали разом у тих окопах.

Тил, якого більше немає

На запитання, яку зміну у війні цивільне суспільство ще не встигло повністю усвідомити, «Таксист» відповідає одразу:

— Дальність дронів.

Раніше люди в тилових районах могли чути віддалені вибухи й сприймати війну як щось, що відбувається далеко. Тепер безпілотники можуть долати десятки кілометрів, а окремі системи — значно більше.

— Раніше люди думали: там воюють — нехай воюють. А зараз один дрон прилітає за 50 чи 100 кілометрів і вибухає там, де його ніхто не чекав. Це головна зміна. Тил уже не такий, як раніше.

Для піхоти наступний етап війни вимагатиме ще більшої фізичної витривалості, дисципліни та знання правил протидії безпілотникам.

— Якби я зараз ішов у піхоту, я б бігав і тренувався. Треба слухати все, що говорять бойові люди. Особливо про дрони. Якщо не готовий фізично й не слухаєш, можеш не пережити першого дня.

Піхотинець іде на позицію не лише в бронежилеті й зі зброєю. Він несе воду, боєкомплект, спорядження та інші вантажі. Висадка може відбуватися за два, а іноді й за п’ять кілометрів від укриття.

Страх, за словами офіцера, відчувають усі. Завдання підготовки — не переконати людину, що вона не боятиметься, а навчити її діяти, коли страшно.

«Покажіть, як воно було насправді»

Як історик за освітою, Олександр часто повертається до теми пам’яті. Він хотів би, щоб історію 30-ї бригади писали не лише через назви операцій, офіційні зведення та відео успішних уражень.

Передусім — через досвід піхоти.

Через людей, які копали землю, зміцнювали перекриття, несли воду та боєкомплект, витягували поранених, переживали десятки ударів по одному бліндажу й залишалися на позиціях, щоб не пропустити противника.

— Хотілося б, щоб написали більше про тих, хто там. Не показували, що все красиво. Так не буває. Треба показати, як воно робилося насправді. Як кожен намагався закріпитися, вижити й врятувати інших. Щоб побачили реальність — і тих, хто загинув, і тих, хто досі там.

Його власна історія теж не вкладається в простий героїчний сюжет.

У ній є сміливість і виснаження. Командування людьми й момент, коли він сам уже не міг виконувати наказ. СЗЧ і добровільне повернення. Війна 2023 року, яку він бачив через кулеметну бійницю, і війна 2026-го, яку замість піхотинця дедалі частіше бачить камера дрона.

А ще — усвідомлення, що людина, яка одного разу пішла, не обов’язково втрачена для війська назавжди.

Іноді їй потрібні лікування, пауза, інша посада і можливість повернутися не лише як порушнику дисципліни, а як носію досвіду, за який уже заплачено роками життя на фронті.

Фото з особистого архіву Олександра («Таксиста»)

 на we.ua

Приєднуйтесь до Платформи

Захисний код

Натискаючи на кнопку "Зареєструватись", Ви погоджуєтесь з Публічною офертою та нашим Баченням правил

Повернутись до авторизації

Понеділок 12 Жовтня
14°

Помірний дощ

11° — 16°

100 %

1014 мм

3.55 м/с

  • 20:00

    12°
  • 23:00

    14°
  • 02:00

    16°
  • 05:00

    10°
  • 08:00

    9°
Останні коментарі

Що не так з цим дописом?