Тренд пошуку "Голокост"

Зареєструйтесь, щоб залишати коментарі та вподобайки
Фільтр новин
Зручна логістика. Рецензія на фільм Джонатана Ґлейзера Зона інтересу — про щастя на фоні Голокосту
В український прокат вийшов фільм Зона інтересу — хитро зроблена історична воєнна драма про сім'ю очільника Аушвіцу Рудольфа Гьосса.
we.ua - Зручна логістика. Рецензія на фільм Джонатана Ґлейзера Зона інтересу — про щастя на фоні Голокосту
Як Росія викрала Крим. Пояснює історик Сергій Громенко
Розмова відбулась на ютуб-каналі Каміла Грабчук | ЛЮДИ. Із дозволу пані Каміли ми наводимо текстову версію нижче. Сергій Громенко — кандидат історичних наук, експерт Українського інституту майбутнього. Він народився за кілька років до кінця радянської влади у Сімферополі, де закінчив школу та вступив на історичний факультет Таврійського національного університету. 2004-го вийшла його перша наукова стаття.  Якби не війна, я доріс би й до доктора наук, але 2014-му все пішло не так, як хотілося. Тому я й наголошую — зараз не 700 днів війни, а 10 років — адже війна почалась у далекому лютому 2014-го. Кілька мільйонів українців, серед яких є і я, відчули це на власній шкурі. З цього тексту ви дізнаєтесь: Як русифіковували Крим Що спричинило російсько-українську Холодну війну Чому Київ закривав очі на кримський сепаратизм Хто найбільше постраждав від автономії Криму Коли насправді почалась війна У чому винен Захід Чи варто очікувати четвертого Майдану Радянський період Почати варто з Другої Світової Війни. Внаслідок бойових дій, а особливо репресій, які здійснювали як нацисти, так і комуністи, Крим зазнав антропологічної катастрофи. Перед початком бойових дій його населяли приблизно 1 млн 200 тис. людей. Після залишилося приблизно 400 тисяч. Крим перетворився на пустку.  Одні корінні народи, передусім кримські татари, були депортовані в 1944-му році радянською владою, а інші, наприклад кримчаки (ред. спільнота єврейського населення, котрі говорять кримськотатарською мовою), майже всі загинули під час Голокосту на півострові. Кримчаки — стародавнє єврейське населення Криму. Фото: CJCC Зрештою, на 1945-й рік залишилися росіяни, трішки українців, можливо білорусів. Представників інших народів були лічені одиниці. І тоді ж, у 1944-45-му роках, починається масове переселення до Криму людей, які не мають жодного історичного зв'язку з півостровом. Крим масово у добровільно-примусовому порядку заселяли колгоспниками передусім з центральної Росії, також з України. Їм віддавали майно депортованих, надавали пільги, оплачували підйомні та, зрештою, упродовж кількох десятиліть, чисельність Криму вдалось відновити.  Але це вже був абсолютно інший Крим У 1948-му році в Криму майже не залишилося кримськотатарських і грецьких топонімів через третю хвилю перейменувань. Їх замінили всякі безликі російські назви, наприклад “Ізобільное”, “Счаслівое”, або “Цветочное”, які нічого ні для кого не означали.  Розпочалась тотальна русифікація. Росіян було найбільше у відсотковому відношенні. І очевидно, що мовою спілкування, стала російська.  Не було окремих українських сіл. Якщо в колгоспи й переселяли українські родини, то вони мешкали разом з російськими, тобто, русифікація відбувалася вже на етапі перемішування. Попри неідеальність радянської правової системи, передача Криму від Росії до України була законною. Фото: ілюстративне У 1954 році Крим передали зі складу Росії до складу Української СРР. Через багато років, російська пропаганда почне стверджувати, що передача відбулась незаконно, і порушила всі можливі норми радянського права. Але це абсолютна маячня! Насправді попри неідеальність радянської правової системи, передача Криму від Росії до України відбулася згідно з законами, які існували в Радянському Союзі. І якщо скасувати саме цю передачу, тоді потрібно скасувати ще й десятки інших адміністративних рішень такого ж роду.  Щобільше, те, що Крим належить Україні, було визнано Росією вже після розпаду Радянського Союзу. Понад 400 міжнародних і міждержавних договорів та урядових угод зафіксували, що Крим – це Україна.  Однак росіяни не цікавляться юридичною стороною, їм вигідно користуватись цією тезою, адже вона виправдовує політичні амбіції та агресію Росії. Проте люди, які де-юре жили у Радянській Україні не відчували цього: газети виходили російською мовою, а якщо і були українські, то як додатки з меншим накладом. Русифікація відбувалась по всьому Радянському Союзу, але в Криму вона була інтенсивнішою.  Крим це єдиний регіон України, де етнічних росіян було більше, ніж українців. Це те, що кардинально відрізняє Крим від Донбасу. Донбасу можна заявляти претензії, що, мовляв, там мешкають якісь денаціоналізовані, русифіковані українці, але з усім тим - це українці. А в Криму більшість - 60% - етнічні росіяни, причому з них три чверті були переселенцями або їхніми дітьми в першому поколінні. Їх абсолютно нічого не пов’язувало з Україною, вони не відчували якогось обов’язку перед цією державою.  Влада Криму не давала кримцям можливості будувати будинки, налагоджувати життя на рідній землі. Люди селилися в таборах біля півострова. Фото: український фотограф Олександр Клименко З 1989 року, коли депортація кримських татар була визнана недійсною та злочинною, почалося масове повернення. Місцева влада, звісно, ставила їм палки в колеса, але все ж таки кількасот тисяч людей упродовж декількох років повернулися. І їх не хотіли вписувати в оцю “пізньорадянську” модель розвитку Криму. В 1991-му році Крим був одним з тих регіонів, навколо якого почали сходитися хмари. Чи повторить Крим історію інших “проблематичних” регіонів Радянського Союзу? Нагірний Карабах, Осетія, Абхазія, от-от готувалось до “вибуху” Придністров'я. Крим був унікальним винятком у цій смузі нестабільності й не в останню чергу тому, що існував кримськотатарський національний рух.  Для кримських татар це був несправедливий рефрендум. Фото: ukrinform.ua 20 січня 1991 року в Криму відбувся референдум, на якому статус Криму було підвищено з області до Республіки. До Другої Світової Крим був автономною Республікою. Після війни, депортації кримських татар та заселення росіянами його понизили до області.  В 1991-му році Крим знову став республікою, а 12 лютого Верховна Рада України затвердила Кримську автономію в складі України. Кримські татари виступали проти, тому що це була змова комуністичної еліти Криму з державою Україна (фактично Українською соціалістичною Республікою). Місцеві еліти в Криму отримували своєрідну політичну недоторканність: російська мова і можливість контролювати внутрішні фінансові потоки залишалися. В мінусі залишались кримські татари, яким не дали національної автономії, тому що створили формально територіальну, а  по суті, російську автономію. Київ, своєю чергою, позбувався небезпеки цього вибухонебезпечного регіону.  Кримські татари проти референдуму. Фото з відкритих джерел Такі політичні ігри дали Україні фору приблизно на рік. Кримські еліти настільки задоволені своєю опозицією, що не протестували проти незалежності України. В Криму 54% проголосували за незалежність, тому що ситуація в Росії здавалася менш стабільною, ніж в Україні, в якій, на додачу до цього, була автономія. У 1992 році пакт був порушений, а в травні того ж року Крим оголосив фактично свою незалежність. Через два роки  з'явився й власний президент. Цей перший і, на щастя останній президент Криму - Юрій Мєшков - перевів Крим на московський час. Це, звісно, ані йому, ані його владі чи тим паче людям не додавало жодних бонусів. Холодна війна за Крим Період з 1992 по 1997 рік можна назвати Холодною війною за Крим.  1992 рік. В Севастополі ділять Чорноморський флот. Українські моряки вступають у рукопашні сутички з російськими, росіяни викидають українців з кораблів і казарм, засилають їх у гауптвахти чи на якісь далекі гарнізони.  Поки в Криму розквіт сепаратизму, в Москві парламент ухвалює рішення про визнання передачі Криму в 1954 нелегітимною. Через рік ухвалюють постанову, яка декларує Севастополь - “городом федерального значения РФ”.  Фото: Прихильники СРСР в Криму. Фото: ukrinform.ua 1993 рік. Українські піхотинці зіткнулися з російською береговою охороною, в результаті чого поранили трьох росіян. Звинувативши Україну в намаганні присвоїти собі Чорноморський флот, Росія запустила процес відокремлення Криму від України, роздаючи російські паспорти працівникам об'єктів Чорноморського флоту та ведучи антиукраїнську інформаційну кампанію по всій території Криму. 1994 рік. У квітні росіяни намагалися вивезти радіонавігаційне обладнання з Одеси на суді ЧФ «Челекен». Вранці 9 квітня зупинити «Челекен» відправили українські прикордонні катери. У повітря були підняті чотири штурмовики Су-25. Конфлікт ставав все більш небезпечним, і, щоб уникнути відкритого зіткнення, в Києві вирішили перевірити судно в Севастополі. Але росіяни перевантажили все обладнання на інші судна, і українці не змогли довести факт пограбування. Після цього у Крим, а особливо в Севастополь  вводять підрозділи Національної Гвардії (приблизно 60 тис. солдатів), щоб  запобігти заворушенням.  До 1997 року загроза війни зберігалась. Росія роздмухувала і підживлювала напруження. Нарешті стався програш Росії в Чеченській війні, який призвів до того, що в неї просто вже не вистачало ресурсів воювати проти України в Криму гібридно і тому в 1997 році нарешті був підписаний так званий “Большой договор” - 80% суден забрали росіяни. Це були найкращі кораблі. Ще частину Москва вкрала навіть не дочекавшись поділу. Найважливіший з них - “Адмірал Кузнецов”, який будували в Миколаєві. Вкраденими були літаки, які росіяни просто підіймати з аеродромів в Україні й перелітали в Росію. Фото: Фото: Борис Єльцин (зліва) і Леонід Кучма підписують «Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією», Київ, 31 травня 1997 року Якою була роль Заходу Американці разом з росіянами тиснули на Україну, щоб позбавити нас стратегічних бомбардувальників і ядерних ракет. Україна під західним тиском віддала Росії ракети, які зараз вбивають наших же людей.  Хочете сказати, що Захід не має за це жодної відповідальності нести? Жити й не здогадуватись, що Крим – це Україна В Криму розквіт сепаратизму. З Росії йдуть гроші — мільйони. Росія веде політику неоколоніалізму. Вона відкриває тут різні “дома русской культури”, розвішує всюди російські прапори, роздає паспорти.  Не було такого року, щоби не приїхав якийсь московський "балабол" з високим чином і не казав, що "Севастополь — русский город", "Русский Крым не отдадим" і т.д.. Навіть після того, як напруження зменшилось, залишились фестивалі на кшталт "Великое русское слово", де пушкіністи з усього світу збиралися в Криму, особливо на Південному березі, щоб випити, закусити та поговорити "о величии русской культури". Кримчанин міг жити й не здогадуватись, що Крим – це Україна, через абсолютне домінування російської мови.  Формально українців на півострові чверть, але на момент анексії у 2014, на території півострова працювали приблизно 600 шкіл, з яких лише одна була цілком україномовна - гімназія в Сімферополі. Ще в шістьох школах  викладання формально велось двома мовами: російською та українською.  Сепаратистські настрої в Криму Це — культурна катастрофа. На Крим не звертали увагу, а на ситуацію там київська влада закривала очі. Так, правильної політики не було ні на Донбасі, на в Криму, ні в умовній Кіровоградщині. Але Крим – єдиний регіон в Україні, в якому етнічних росіян більшість,  з тих 25% українців на півострові — половина денаціоналізована.  СБУ і міліція замість того, щоб викорінювати проросійських сепаратистів, вовком дивилися на кримськотатарських активістів, бо боялися, що вони будуть головною загрозою.  Конфлікт щодо острова Тузла У 2003 році Путіну потрібна була маленька "побєдоносна" війна, щоб консолідувати владу в парламенті.  Путін велів збудувати з російського берега до українського острова Тузла дамбу для того, щоб перекрити Керченську протоку і з'єднати Тузлу з російськими землями. Розпочали все тоді, коли Кучма поїхав в турне Латинською Америкою, з якого був змушений терміново повертатись.  Фото: Кучма на острові Тузла На щастя, в цьому конфлікті українці показали зуби та чітко стояли на позиції, що  Тузла належить Україні. На Тузлі встановили стаціонарний блокпост, збудували укріплення. Гармати з Керчі направили на російський бік і стріляли в бік російських прикордонників і будівничих. Зрештою, за 100 метрів від берега російська дамба зупинилася. Хоча в води українські, вони таки зайшли.  Путіну було потрібно, щоб це було азовські води були спільним володінням РФ і України, як врешті-решт стало, хоча найважливіше, що тоді Тузлу ми зберегли за собою, як і Керченську протоку. Якби тоді ми прогнулися і втратили Тузлу, російські вторгнення сталося б набагато раніше.  З мовчазної згоди Заходу По всьому Криму знаходилися воєнні містечка російської армії, і об'єкти, куди не пускали українських прикордонників, не кажучи вже про цивільних. У 2008 році Росія здійснювала агресію проти Грузії не тільки зі своєї території, а ще й з території України. Це колоніалізм в чистому вигляді. І тоді мало хто на це звернув увагу, але це факт. Україна була співучасником війни проти Грузії через це.  Фото: Зустріч Обами і Путіна Фото: Associated Press Коли війна в Грузії 2008 року закінчилася для Росії тріумфом, що зробили західні країни? Що зробив демократ Обама, на якого моляться сьогоднішні ліберали? Він не тільки пробачив Росію, але  й дозволив "перезавантажити" відносини. Росія, не отримавши покарання за агресією проти Грузії, втрутилася в війну в Сирії, де також не постраждала. Той самий Обама заявляв, що застосування хімічної зброї - це червона лінія, яку не можна переходити. Але коли Росія перейшла і її - ніякої реакції не було. Звісно, що у 2014 Путін пішов захоплювати й Крим, адже хто його міг зупинити? Захід систематично закривав очі на російську агресію. Якби ті санкції, які діють проти Росії зараз, були введені у 2014 році, цієї третьої фази війни російсько-української взагалі б не було.  Анексія Криму  Рішення про анексію Криму було ухвалено ще до остаточних сутичок на Майдані. 18 лютого, коли тільки починався мирний наступ Майдану на урядовий квартал, кримський спікер Володимир Константинов, відлітаючи до Москви на пресконференцію, оголошує, що “якщо там щось в Києві піде не так, то ми поставимо питання про статус Криму з 1954 року”. І це не єдина сепаратистська заява.Наступного дня, 19 лютого, Константинов зустрічається з Сергієм Шойгу, який ухвалює рішення про введення військ до Криму. Можливо, початково до Севастополя, але шанс був занадто жирним, щоб ним не скористатись. Тобто Путін постійно брехав про час ухвалення рішення. То він казав, що “нас там нет”, то, що це  відповідь на  праворадикальний терор. Останньою датою, яку він визнав,  було 22 лютого. Але це все брехня. Ввечері 19 лютого він був поінформований, і саме тому на медалі за повернення Криму стоїть дата 20 лютого.  Медаль за повернення Криму. Фото: radiosvoboda.org 20 лютого в Києві розстрілюють Небесну Сотню, Янукович веде переговори з лідерами опозиції, а російська воєнна машина вже починає діяти.  23 лютого було організоване народне віче в Севастополі, на якому народним мером Севастополя обирають російського громадянина -  Олексія Чалого. Це відвертий ляпас Україні, який демонструє наскільки глибоко Росія була вкорінена в Криму в цілому. Тим часом у Сімферополі починають формуватися загони проросійської самооборони, а на 26 лютого збирається позачергова сесія Верховної Ради Криму, на якій мають голосувати за те саме, що й в Севастополі: про статус, про росіян, про запрошення військ і т.д.  Акція біля пам'ятника Леніну в Сімферополі, 23 лютого 2014 року. Фото: Радіо Свобода Однак в цей день збирається великий мітинг під Верховною Радою Криму і завдяки потужній злуці кримськотатарського та українського національних рухів, Верховна Рада Криму не ризикнула проголосувати за сепаратистський закон.  Якби вони це зробили, ситуація в Криму зараз була б набагато гірша, бо це стало б можливим приводом для Європи визнавати Крим російським. Беззбройна анексія була зірвана, тому в ніч на 27 лютого російським військовим довелося захопили кримський парламент, і раду міністрів. Тоді, з 27 лютого, й почалася відкрита фаза війни. Україна зробила максимум, що могла, в тих умовах, адже досягти більшого, коли три чверті кримських силовиків зрадили присязі України, було просто неможливо. Війна почалася 20 лютого з рішення Росії захопити Севастополь і Крим, якщо вийде. 27 лютого це переросло у відкриту фаза, і потім росіяни пробували захопити всю Україну аж до самого 2 травня - до сутичок в Одесі.  Насправді ми вийшли з мінімальними втратами з цієї ситуації. Українці не відчували війну Україна вистояла. Навіть у 2014 році після правління Януковича і його російських посіпак вона виявилася міцнішою, ніж про неї думав світ, росіяни та самі українці. Так, ми програли перший етап з початку 2014 по 2015 - ми втратили територію Криму та частину Донбасу. Проте це було не настільки катастрофічно, адже плани Росії були значно масштабніші - розчленування України. Потім настав етап війни низької інтенсивності від других мінських домовленостей до 23-го лютого 22 року.  Війну вдалося нормалізувати. Обрання українцями Зеленського свідчить про те, що попередня влада впоралася з цим завданням. Українці не відчували війну настільки, що взялися боротися з внутрішніми проблемами: поганим президент, корупцією і т.д..  Мінськ, Білорусь, 11 лютого 2015 року Війна не відбивалася на українському суспільстві. Я був розчарованим в 19-му році, бо бачив, що загроза не зникла, а українці ставляться до неї надзвичайно легковажно. Мені хотілося б, щоб українці були ідеальними, такими, як в українських піснях. Щоб голосували розумом, а не серцем, бо серцями ми вже понаобирали.  З іншого боку, це не вина українців. Це тенденція. Подивімося на угорців і словаків, які, незважаючи ні на що - корупцію, убивства, зв'язок з Росією - все одно, обирають собі Орбана і Фіца. Чим це відрізняється від тих, хто обирає в Україні Януковича?  Сполучені Штати Америки — світоч демократії, переживають таку кризу, яку не бачили з 60-х років, з часів боротьби за громадянські права. Які перспективи? Я песимістичний реаліст. Якщо ми говоримо про необмежену в часі перспективу, то Крим, очевидно, повернеться до складу України. Але теперішня російська влада його просто так не відпустить. Ми бачимо, як з року в рік  доходи Росії падають, тому що її нафту і газ більше не купують. Росія дожилася до того, що мусить імпортувати куряче яйце.  Це, з одного боку, наче невелика втрата, але це дуже важливий індикатор, що "сверхвеличность и сверхдержавие" Росії навіть не можуть бути забезпечені яйцями. Радянський Союз, коли розпочав імпортувати продовольство зі Сполучених Штатів, ступив на шлях кінець.  Росія значно слабша за Радянський Союз. Вона була значно сильніше інтегрована в світ. І тепер, коли ці зв'язки розрубують — наслідки неминучі.  Росія втратила велетенські частки нафтового і газового ринків в Європі, а Китаю чи Індії потрбіно не так багато, як  росіяни сподівалися. Зрештою, колись перед новою владою в Росії постане питання про нормалізацію стосунків і першою умовою буде припинення бойових дій, а другою — повернення території.  Я не бачу такого внутрішнього ресурсу, який би дозволив Росії ще 30 років існувати в стані війни не проти України, а у протистояння з усім світом.  Я думаю, Росії залишилось недовго, якщо брати до уваги те, якими темпами витрачаються їхні ресурси і падає продаж нафти і газу закордон. Вона вже закуповує артилерійські снаряди і навіть стволи в Північній Кореї. Якщо вона вже не може сама себе забезпечувати воєнними технологіями, то очевидно, що справи її йдуть не найкращим чином і через два роки ми побачимо кардинальні переміни на полі бою. Фото: Нафтові резервуари у Клинцях Брянської області Росії після влучання українського безпілотника, 19 січня 2024 р. Фото: телеграм-канал губернатора Брянської області Олександра Богомаза AV BogomaZ через AP Теперішні українські удари по нафтових базах — це просто місяці прискорення падіння Росії, тому що іншого способу заробітку для неї, ніж торгівля газом та нафтою просто не існує. Песимізм в тому, що Росія набагато більше ресурсів зосередила і тому розпад станеться не завтра, але через 2 роки. Ми мусимо не впасти самі за цей час.  Історичний аналіз — це 10-12 років мінімум. Якщо подивитися на історію України останніх 30 років, то ми побачимо, як дуже повільно, але все-таки її демократизація і європейзація відбувається.  Електоральна мапа України з 1991 по 2014 рік показує цей прогрес. У 1991 році за європейські сили голосували тільки мешканці трьох західних областей, 1998 році вже весь захід України голосував за проєвропейські партії. У 2002-2004 відбувся розкол України на дві частини Ющенко-Янукович. Коли в 2014 році обирали Порошенка, тільки на неокупованих частинах Донбасу, він програв в першому турі.  Фото: Відхилення результатів голосування в громадах від загальноукраїнських на виборах президента 2004-2019 років (чим темніше, тим більше відхилення від результатів по країні). Джерело: Українська Правда Попри все, у 2019-й Україна голосує як єдина, за винятком Львівської області голосує як єдина. Оцей внутрішній поділ між українцями, про який так багато сперечалися, зникає. Україна більш згуртована, ніж була раніше і значно сильніше орієнтована на Захід, ніж на Схід. Жодна проросійська партія не має перспективи отримати владу. Тепер у нас боротьба не між Заходом і Сходом, а між популістами і технократами. Абсолютно нормальна ситуація для будь-якої європейської країни. Якби не війна, Україна зараз була би найєвропейськішою країною з усіх європейських.  Війна вносить свої корективи. Тому, безумовно, той, хто буде після Зеленського, отримає в спадок просто колосальні проблеми і під тиском розчарування в них також вилетить зі своєї посади з мінімальним рівнем довіри. Але наступники зможуть отримати вже набагато кращу ситуацію. По-іншому оцінюватимуть і Порошенка, і Зеленського. Ми не можемо дати остаточну оцінку Зеленському, тому що його каденція не завершилась. А без оцінки Зеленського ми не в силі оцінити каденцію Порошенка. Януковичу ми вже дали свій вирок. Доведеться ще трошки почекати перед тим, як давати остаточні висновки, і, сподіваюся, Зеленський це розуміє. А якщо не розуміє, то можу сказати, що після війни Україну чекає Майдан. Так само, як це відбулося в Японії в 1905 році. Японія перемогла Росію. але японці палили урядові будівлі, поліцейські відділки та церкви, бо їх не влаштовували результати миру. Вони були не співмірними з ресурсом, витраченим на здобуття. Постійні майдани — це погано? У Франції було чотири революції і ледь не сталося п'яти упродовж 200 років. Французи і частково іспанці проходять через таке надзвичайно часто. В деяких країнах революцій взагалі нема, тому що там влада випереджає реформами створення революційної ситуації. Наприклад, Данія, Швеція, Норвегія. Вони аналізують загальні настрої і на законодавчому рівні запобігають масовим протестам. На сході Європи чекають до останнього, провокуючи щораз сильніший спротив. Хочеться вірити, що четвертий майдан не буде більший, ніж Революція Гідності. Фото: Революція Гідності. Фото: DT.UA У нас мільйони людей зі зброєю і  навичками, тому владі варто розуміти: або реформи, або революція, з величезними наслідками.  Над текстовою версією працювала Рура Ольга
we.ua - Як Росія викрала Крим. Пояснює історик Сергій Громенко
Благодійний фонд Сергія Притули
Фонд Притули закуповує екіпірування, обладнання, медичні засоби і транспорт для військових. Ще один наш напрямок роботи — гуманітарна допомога. Усі кошти, які надходять на рахунки благодійної організації, потрапляють у загальний волонтерський фонд коштів Сергія Притули разом з грошима з його інших рахунків, з Patreon і PayPal. На усі ці кошти фонд закуповує допомогу для потреб українських військових.
we.ua - Благодійний фонд Сергія Притули
Костін на слуханнях у Нюрнберзі закликав створити спецтрибунал проти Росії
Створення спеціального трибуналу проти РФ - єдиний спосіб запобігти повторенню жахіть, подібних до Голокосту.
we.ua - Костін на слуханнях у Нюрнберзі закликав створити спецтрибунал проти Росії
Не лише "Зона інтересу": 5 фільмів і серіалів з Крістіаном Фріделем для вечірнього перегляду
22 лютого в кінотеатрах України вийде історична драма "Зона інтересу", яка цього року претендує на Оскар одразу в п'яти номінаціях. Вона розповідає про Голокост, не показуючи жахи війни чи геноциду. Повний текст новини
we.ua - Не лише
Президент Бразилії відкликав посла на тлі суперечки з Ізраїлем
Президент Бразилії Луїс Інасіу Лула да Сілва відкликав посла в Ізраїлі після того, як Ізраїль оголосив главу держави персоною нон ґрата за те, що той порівняв війну Ізраїлю проти ХАМАСу в секторі Гази з Голокостом.
we.ua - Президент Бразилії відкликав посла на тлі суперечки з Ізраїлем
Якщо немає розуміння свого майбутнього, терпіння та зусиль воювати сьогодні, то ви програєте, - дипломат Яїр Лапід про війни в Україні та Ізраїлі
Сьогодні 725 день війни Росії проти України й 135 день війни на Близькому Сході (інтерв'ю вийшло на телеканалі Еспресо 18 лютого, - Ред.). Коли 725 днів тому починалася війна в нашій країні Ви були одним з очільників ізраїльського уряду, ухвалювали принципові рішення в ситуації, що тоді склалася у світі. Ви уявляли собі глобалізацію цього конфлікту і те, що події можуть розповсюдитися і на Близький Схід? Насправді всі розуміли, що це був початок такої нової епохи, дуже багато часу люди думали, що колись все ж таки держави будуть використовувати зброю для зміни світового порядку і думали, що цим займатимуться тільки терористи й злочинці. А коли сталася війна, коли Росія вдерлася в Україну, ми зрозуміли, що це призведе до змін у світі й ми переживали шок після цього. Якщо подивитися сьогодні геополітично на ці питання, то це така боротьба між авторитарними країнами та демократіями й історія з Україною. Це був тільки початок, сподіваюся, що ми не увійдемо в темні часи, але є вірогідність того, що трагедія українського народу це тільки початок чогось більшого. Я якраз про це хотів з Вами поговорити. Ми з вами майже ровесники, один з Ваших дідусів загинув у гетто в Будапешті під час Другої світової війни, один з моїх дідусів загинув на фронтах Другої світової війни десь на території Росії. От тепер ми бачимо, як гинуть люди, які молодші нас на 30-40 років, що можна зробити, щоб відвернути таку глобальну небезпеку? Звичайно, що у вас можуть через те виникати не дуже добрі думки щодо людської природи, дійсно, деякі мої родичі загинули, захищаючи свободу у світі й це частина історії, так було і на початку вторгнення Росії в Україну. Завжди будуть люди, завжди будуть країни, які вважають, що вони мають право на зміну світового порядку силою. І що ми побачили у лютому 2022 року - ми побачили, що інколи дійсно і свободу треба захищати силою. 7 жовтня, буквально кілька місяців тому, ми побачили підтвердження цьому, коли ХАМАС вдерся в Ізраїль. Інколи просто недостатньо лише говорити, інколи доводиться використовувати зброю і захищати себе силою, саме це робить Україна та Ізраїль також. Ми багато говоримо про паралелі між цими двома конфліктами й одна з цих паралелей - це наш пошук того, що означає реальна перемога. В Україні сподіваються на те, що наша держава повернеться до своїх міжнародно визнаних кордонів, однак це не просто зробити. В Ізраїлі говорять про остаточну перемогу над ХАМАСом у секторі Гази, однак це теж виглядає швидше сьогодні побажанням, ніж реальною можливістю. Де кордони наших реальних можливостей в цих конфліктах, наскільки ми можемо сподіватися на остаточний результат? Думаю, що в сучасному світі треба мати терпіння, це частина стійкості. Якщо подивитися на ситуацію в Україні, то можна сказати, якщо у вас немає розуміння свого майбутнього, немає терпіння, якщо немає розуміння, що треба воювати сьогодні, треба докладати багато зусиль, то ви програєте. Так само як і ми. ХАМАС - це жахлива організація і ми маємо перемогти, нам потрібен час, щоб перемогти, так само стосується усіх війн. Дійсно, під час війн є завжди жертви за якими ми страждаємо, але завжди потрібно розуміти, що це ситуація довгострокова і хто розуміє це, він перемагає. У нас в історії вже була шестиденна війна - це була надзвичайна перемога, яка була дуже швидкою, але сьогодні ці війни, які ми переживаємо - це комбінація війни й повстанських дій - потрібен буде час як для України, так і для Ізраїлю. Наша стійкість має бути також довгостроковою. Коли ми говоримо про початок цієї війни - війни Росії з Україною - ми часто говоримо про недооцінку небезпек і з боку українського керівництва, і з боку українського суспільства. Однак ця недооцінка може пояснюватися тим, що ми ніколи не стикалися з викликом такого масштабу, а Ізраїль стикався, ми знаємо - неодноразово. І як так вийшло, що недооцінка небезпеки з боку ХАМАС теж виявилася досить серйозною, як Ви на це дивитеся в ретроспективі? Ви маєте рацію, на жаль. Дійсно, я пам'ятаю зустріч засідання кабміну за декілька днів до вторгнення Росії в Україну, коли всі експерти зайшли в кімнату і сказали, що РФ не почне війну. Так само і нас здивував ХАМАС, ми недооцінили цю загрозу і вважали, що ми достатньо захищені й наша система - також. Ми не брали до уваги достатню безпеку, яку ми маємо забезпечити людям. Як сталося так, що ізраїльські армія, уряд і люди настільки були здивовані таким ходом подій - це вже питання, яке треба розв'язувати далі. Сьогодні нам потрібно виграти цю війну і замінити тих людей, які були керівниками, коли ХАМАС почав свій напад 7 жовтня. Коли ми говоримо про виграш у війні й про необхідність національної єдності, завжди виникає питання, яке Вам адресується, як досвідченому політику. Коли створювався військовий кабінет один з ваших колег Бені Ґанц вирішив піти на співробітництво із прем'єр-міністром Біньяміном Нетаньягу, а ви вирішили утримуватися від цієї участі й залишитися в опозиції. Чим ви керувались? У справжній демократії завжди є опозиція, навіть у воєнні часи, одна річ - це національна єдність на полі бою й інша річ - єдність в політичній сфері. Ми знаємо, що лунало дуже багато слоганів, що Росія - єдина, Афганістан єдиний тощо. Джерелом сили будь-якої демократії є можливість відверто розмовляти про речі. Я пам'ятаю досвід Другої світової війни, коли також тривала демократія, приміром, у Британії, коли на зміну уряду прийшов Невілл Чемберлен. Тобто нам потрібно обговорювати й нам потрібно мати змогу не погоджуватися - це не слабкість, це сила, перевага демократії, це робить нас потужними й відрізняє від наших ворогів.  Я б не боявся таких речей, як не погодження з позицією когось ще. Я знаю, люди вважають, що потрібно обов'язково думати однаково, але демократія полягає не в цьому і якщо ми стаємо такими, як наші вороги, то вони перемагають. Україна та Ізраїль - це демократії й вони мають залишатися демократіями попри все, це надає нам можливість проводити відверті дискусії, відкриті розмови навіть за часів війни. Я хотів запитати у Вас, чи змінюється взагалі навіть не ставлення ізраїльського суспільства до України, а взагалі наскільки з'явилася Україна, як окремий чинник у свідомості ізраїльського суспільства за цей час? Знаєте, це було вже давно, на жаль, за останні кілька місяців ми занурилися у свій власний біль, страх і потребу перемогти. Звичайно, що ми дуже співчуваємо Україні та розуміємо, що наші ситуації, наші війни схожі, але, дійсно, у наших головах ми думаємо про вас, молимося за вас, так само як і ви за нас, я певен. А скажіть, будь ласка, якщо поговорити про Росію і нинішнє ставлення до неї в Ізраїлі. Багато років вважалося, що Росія - це сусід Ізраїлю і хороші стосунки з РФ, навіть з президентом Путіним, гарантія певної безпеки для єврейської держави після того, як почалися відомі події в Сирії. Чи змінилося це ставлення на тлі того, що ми бачимо сьогодні й на тлі постійних візитів представників організації ХАМАС до Москви навіть після 7 жовтня? Звичайно, змінилося. Сьогодні дуже багато в Ізраїлі обурені цим. Той факт, що це злочинці та терористи, їх приймають у Москві, як шановних гостей, звичайно, що це терпіти не можна. ХАМАС - це терористична організація, її визнали такою і Євросоюз, і США, і будь-яка країна, яка розуміє свою гідність. Дуже багато молодих людей, які просто приїхали на концерт, були вбиті ХАМАСом, дуже багато жінок було зґвалтовано, дітей вбито. І людей, які це зробили, приймають у Москві, як дипломатів, або як повноправних учасників дискусій. Я думаю, що всі не приймають це в Ізраїлі, тобто це викликає обурення тим, як Росія поводиться в контексті цього. У перші дні після нападу на Ізраїль, ізраїльські прапори можна було побачити в багатьох країнах світу і була одностайна підтримка Ізраїлю в багатьох суспільствах і не тільки на Заході. Після цього ми побачили зміну інформаційного порядку денного: багато навіть не пропалестинських, а прохамасівських антисемітських демонстрацій. Я думаю, що ми з вами розмовляємо з єдиною країною, де таких очевидних демонстрацій навіть не було, але таких країн небагато у світі. Наскільки Ви можете вважати, що інформаційна ефективність Ізраїлю тут поступилися його опоненту? Цікаво, що дійсно це відбувалося в багатьох державах і дуже багато країн на початку підтримували Ізраїль. Але є річ така, як пропаганда, машина працює проти Ізраїлю, дуже багато антисемітських гасел лунають. Можливо, люди думають, що це походить все тільки з сектору Гази. Насправді сьогодні в цьому рівнянні, можна сказати, що Ізраїль є сильнішим, але ми маємо доводити, що в нас є право себе захищати, а люди в ХАМАСі слабкіші, але все ж таки це терористична організація і, ви знаєте, вбивати дітей, жінок - це екстремізм - його треба припинити. Я рекомендую всім вивчати факти, бо дуже багато автоматичного мислення, коли люди чують про ті мітинги. Я просто хочу насправді запитати у Вас навіть не, як у політика, а як у журналіста, чого ми не можемо пояснити зараз в західних суспільствах щодо природи авторитарних режимів, чому багато людей у демократичних державах не усвідомлюють небезпеки? Я не певний, що ми не можемо цього зробити. Думаю, проблема зі світом сьогодні полягає не в тому, що є правда і неправда, а полягає у спроможності слухати. Ми живемо у світі ТікТоку, де все має бути узагальнено впродовж 15 секунд, сьогодні - це тільки 15 секунд, а не 15 хвилин чи інший час. Якщо казати про війну, то не можна пояснити все за 15 секунд, але я б сказав, що і право Ізраїля, і право України захищати себе, підіймати наші голови проти авторитарних режимів або інших організацій, проти вторгнень, проти вбивств наших людей. Я думаю, що це визнається усім світом. Природа людства полягає в тому, що вони краще чують людей, які дуже голосно говорять. Я вважаю, що зокрема в західних країнах дуже багато людей підтримуватимуть нас і надалі, як для України, так і для Ізраїлю. Вас не лякає певна недосконалість того світового порядку, який ми зараз спостерігаємо, зокрема міжнародних організацій? Голосування в Організації Об'єднаних Націй, те, що ми дізналися зараз про ситуацію з агентством ООН у справах палестинських біженців, яким чином нам діяти, щоб міжнародні інституції виконували свої функції, а не ставали б черговим інструментом для пропаганди чи навіть для терористичної активності? Насамперед я наляканий цим і це проблема, яка є в соціальних мережах та інших джерелах, це упередження в таких дискурсах. Інколи люди забувають, що ООН - це не найбільш демократична інституція, багато країн в ООН не є демократіями й тому є автоматична більшість, яка складається з недемократичних країн. Крім того, є Рада Безпеки і у таких країн, як Китай чи Росія є право вето, які не обов'язково підтримують демократичні цінності. Тож нам дійсно треба перейматися цим і спільно працювати, щоб змінювати цю ситуацію, а також підтримувати один одного, так само як ми робимо сьогодні й робили впродовж останніх кількох років. Ви сподіваєтеся на відновлення співробітництва Ізраїлю з арабськими країнами після цього конфлікту. Наскільки взагалі можна вважати, що Ізраїль займатиме мирне і впевнене місце на Близькому Сході? Я справді радію цьому факту, що незгода, яка в нас була з Єгиптом, або Еміратами, Бахрейном - вже зникли. Так, інколи вони кажуть про сумніви, обурення, але у нас немає вже таких непорозумінь й це дуже добре. У нас є можливість з ними прямо обговорювати деякі речі, пояснювати що дійсно відбувається. Дуже багато країн чітко розуміють загрози, які походять з фундаменталістського ісламізму. У нас є вже фундамент, на якому ми можемо будувати наші перемовини з ними, співпрацю заради майбутнього. Тому, вважаю, що ми зможемо після цього конфлікту дійсно відновити наш вплив на Близькому Сході та зберегти домовленості з країнами арабського світу.  Наскільки Ви сподіваєтеся, що ця війна все ж таки буде локалізована, а не розповсюдиться на конфлікт з Хезболлою, на війну в Лівані, на інші такі виклики? Я сподіваюся, що цього не станеться. Ми звичайно, не хочемо, щоб Хезболла сиділа на наших кордонах, сьогодні ми евакуювали чимало ізраїльтян з цих регіонів і якщо не буде дипломатичного рішення конфлікту, то ми будемо брати до уваги, зокрема резолюцію ООН, яка вимагає від Хезболли відсунути свої війська від кордонів. Ми будемо змушені військово реагувати, ніхто цього не хоче, але якщо у нас не буде вибору, то це станеться. У секторі Гази ми воюємо саме з ХАМАСом, але в іншому випадку це буде війна саме з Ліваном. Я не хочу думати, що станеться з Ібалютом або Ліваном, якщо така війна почнеться; тобто всім буде краще, якщо ми зможемо знайти дипломатичне рішення з Хезболлою, а не доведемо все до війни. Скажіть, якщо говорити про те, як має виглядати в принципі співробітництво між Ізраїлем, Україною з одного боку і Сполученими Штатами - з іншого. В Україні зараз стежать за передвиборчою кампанією у США, дивляться на те, як можуть закінчитися листопадові вибори. В Ізраїлі теж вважають, що вибори в Америці - це певний політичний рубікон для співробітництва з США? Думаю, що підтримка Ізраїлю не залежить від партії. Ми співпрацюємо з республіканцями та демократами, звичайно, президент Байден найдружніший президент за всі часи, які в нас були у співпраці з Ізраїлем та Білим домом. Президент Трамп також був дружній до нас, він переніс посольство США в Єрусалим. Ви знаєте, що ми цього прагнули багато років, він підготував ці домовленості з Бахрейном, Еміратами та навіть Марокко в певному сенсі. Ми вважаємо, що можемо співпрацювати, як з республіканським президентом, так і демократичним президентом. США - завжди були найкращими для нас у партнерстві, сподіваюся, що так залишитися і в майбутньому. Я хочу повернутися до Європи та до стосунків України й Ізраїлю, можливо Ізраїлю з іншими країнами центральної, східної Європи. Ваш батько, коли очолював інститут Яд Вашем, вступив у полеміку з президентом України Віктором Ющенком з питань історичної пам'яті. Мене завжди цікавило, наскільки взагалі важлива для подальшої побудови стосунків між нашими народами, між нашими державами дискусія про національну пам'ять, яка відбувалася і з Україною, і з Польщею й не завжди була сприятливою для порозуміння, наскільки нам важливо це продовжувати? Якщо казати фундаментально, якщо потрібні стосунки, їх треба будувати на довірі й правді. Будь-яка країна мала такі розділи в історії, які ми хотіли б забути, але деякі з них ми забути не можемо, не будемо ігнорувати той факт, що в Україні також була історія антисемітизму. Я до того, що не треба думати, що вся історія була пофарбована в рожеві тони. Україна також мала досвід й інший - захисту євреїв і приховуванні їх від нацизму. Нам потрібно вміти обговорювати всі ці моменти не через те, що ми не є друзями, а навпаки через те, що ми є друзями, що ми дійсно не пишаємося такими сторінками історії, але ми готові їх обговорити для того, щоб вони не повторювалися. Звичайно, я пам'ятаю ту полеміку з моїм батьком й думаю, що вже покоління по тому, сказав би, що нам не потрібно намагатися відновити ту історію, а обговорювати те, якою вона має бути. Я хотів, щоб Ви наприкінці нашої розмови сказали кілька слів нашим глядачам, які зараз дивляться цю програму і, можливо, поділилися б досвідом ось такого, я б сказав, психологічного виживання в умовах перманентної війни. Ви згадали про мого батька, я скажу наступне. Мій батько був дитиною під час Голокосту і в нього забрали його батька і мій дідусь, як вже ми казали, був убитий в концтаборі. Мій батько втратив своє дитинство через це, але, втім, він завжди був щасливою особою, любив сміятися, поїсти, любив свою дружину. Ми завжди можемо для себе вирішувати, як ми подолаємо гіркий досвід чи ми будемо більш розумними, чи депресивними, чи ми будемо більше радіти, тому що вижили, чи будемо наповнені горем через який ми пройшли, чи будемо розуміти красу життя, чи будемо все ж таки занурюватися в це горе, яке пережили. Думаю, чому він мене навчив, це тому, що у нас є завжди вибір. Україна вже кілька років бореться в цій несправедливій війні й пам'ятаймо про те, за що ми боремося. Боремося за те, що ми матимемо свободу танцювати, посміхатися, мати вільні родини й ми боремося за оптимізм в нашому житті, а не за песимізм, через те, що ми пройшли.
we.ua - Якщо немає розуміння свого майбутнього, терпіння та зусиль воювати сьогодні, то ви програєте, - дипломат Яїр Лапід про війни в Україні та Ізраїлі
Ізраїль оголосив президента Бразилії персоною нон грата після його скандальної заяви
Ізраїль оголосив президента Бразилії персоною нон грата після його скандальної заявиІзраїль оголосив президента Бразилії персоною нон грата після того, як він порівняв війну Ізраїлю проти Хамасу з Голокостом.
we.ua - Ізраїль оголосив президента Бразилії персоною нон грата після його скандальної заяви
Ізраїль оголосив персоною нон ґрата президента Бразилії, який порівняв війну в Газі з Голокостом
Ізраїль оголосив президента Бразилії Луїса Інасіу Лулу да Сілву персоною нон ґрата після того, як він порівняв війну Ізраїлю проти ХАМАСу в секторі Гази з Голокостом.
we.ua - Ізраїль оголосив персоною нон ґрата президента Бразилії, який порівняв війну в Газі з Голокостом
Ізраїль оголосив президента Бразилії персоною нон ґрата через порівняння війни в Газі з Голокостом
Міністр закордонних справ Ізраїлю Ісраель Кац оголосив президента Бразилії Лулу да Сільва персоною нон ґрата через те, що він прирівняв операції в секторі Гази до політики диктатора Адольфа Гітлера під час Голокосту.
we.ua - Ізраїль оголосив президента Бразилії персоною нон ґрата через порівняння війни в Газі з Голокостом
Ізраїль назвав президента Бразилії персоною нон ґрата, після того як Лула прирівняв війну з ХАМАС до Голокосту
Про це повідомляє Reuters. У понеділок, 19 лютого, міністр закордонних справ Ізраїлю Кац  заявив, що президент Бразилії Лула не буде бажаним гостем в Ізраїлі, поки не забере свої заяви, в яких він порівнює війну проти бойовиків ХАМАС в Газі з нацистським геноцидом під час Другої світової війни. "Ми не забудемо і не пробачимо. Це серйозний антисемітський напад. Від мого імені та від імені громадян Ізраїлю - скажіть президенту Лулі, що він є персоною нон ґрата в Ізраїлі, поки він не візьме свої слова назад", - зазначив Кац, звертаючись до посла Бразилії. Окрім того, Ізраїль звинуватив Лулу в тривіальному трактуванні Голокосту та образі єврейського народу у своєму виступі.  Кац викликав бразильського посла до меморіалу Голокосту "Яд Вашем" в Єрусалимі, щоб винести йому догану за ці висловлювання. Раніше, виступаючи на конференції перед журналістами в Ефіопії, президент Бразилії порівняв війну Ізраїлю проти ХАМАС з Голокостом. Про це повідомляє Bloomberg. "Те, що відбувається зараз, не відбувалось у жодний інший час в історії, окрім того, коли Гітлер вирішив вбивати євреїв", - заявив Лула. Він наголосив, що Бразилія, яка, зокрема, є економічним союзником РФ та входить до БРІКС, буде відстоювати визнання Палестини як суверенної держави в ООН. Читайте також: Команда Лаврова збере на нараду в Москві воєнізовані формування Палестини Ізраїль відкинув звинувачення, заявивши, що він дотримується міжнародного права і намагається мінімізувати жертви серед цивільного населення в секторі Гази, воюючи з угрупуванням ХАМАС, яке визнане терористичною організацією США і Євросоюзом. "Слова бразильського президента ганебні та серйозні, - зазначив у своїй заяві ізраїльський міністр закордонних справ Ізраїль Кац. - Ніхто не зашкодить праву Ізраїлю на самозахист". Прем'єр-міністр Ізраїлю Беньямін Нетаньягу приєднався до висловлювань Каца. "Порівняння Ізраїлю з нацистським Голокостом і Гітлером перетинає червону лінію", - підкреслив Нетаньягу. Ізраїль офіційно оголосив про свою незгоду з одностороннім визнанням палестинської державності та заявив, що будь-яка подібна угода має бути досягнута шляхом прямих переговорів.
we.ua - Ізраїль назвав президента Бразилії персоною нон ґрата, після того як Лула прирівняв війну з ХАМАС до Голокосту
П'ятниця 23 Лютого

8

°

Хмарно

7° - 8°

81 %

1003 мм

7.1 м/с

  • 19:00

    8°
  • 22:00

    8°
  • 01:00

    8°
  • 04:00

    7°
  • 07:00

    8°

Що не так з цим дописом?

Захисний код

Натискаючи на кнопку "Зареєструватись", Ви погоджуєтесь з Публічною офертою та нашим Баченням правил