Тренд пошуку "Перемишль"

28 серпня частина пасажирських поїздів "Укрзалізниці" курсує із великими затримками через наслідки російських обстрілів, деякі рейси затримуються більш ніж на десять годин. Про це повідомили в Укрзалізниці.

"Все ще зберігаються затримки поїздів по всій країні, але відставання від графіка поступово скорочується. Втім, наслідки затяжних тривог і ворожих обстрілів будуть відчутними ще щонайменше протягом доби", – заявили у відомстві.

Там також зазначили, що жоден потяг далекого сполучення наразі не скасовано. Лише на деяких рейсах "останню милю" пасажирів довозитимуть із пересадкою.

"Це необхідно, щоб швидше обертати вагони та локомотиви й поступово повертати рух до графіка. Також низка поїздів вирушатиме із суттєвими затримками з Перемишля, Дніпра, Харкова, Києва та Львова", – додали у відомстві.

Станом на 12:30 згідно з електронним табло на сайті Укрзалізниці затримуються на понад 10 годин потяг №70/129/131 "Полтава–Мукачево", "Кременчук–Пшемисль", "Кременчук–Мукачево". Час затримки 12 годин і 36 хвилин.

На понад 11 годин затримується потяг №43/44 "Дніпро–Івано-Франківськ". А більш, ніж на 10 годин затримуються потяги №160/267 "Івано-Франківськ–Київ"; №103/104 "Лозова–Львів" та 15/143 "Суми–Рахів".

"Усі наші служби посилено працюють над скороченням відставання від графіка. Тож просимо поставитися з розумінням, якщо на вашому маршруті буде додаткова пересадка чи зміна способу довезення – це допомагає нам швидше повернутися до звичного руху", – заявили в Укрзалізниці.

У відомстві також повідомили, що до ранку суботи пасажири можуть безкоштовно перебувати у платних залах очікування на вокзалах – там можна зігрітися, випити чаю, зарядити телефон і дочекатися свого поїзда; ці зали працюють без повітряної тривоги, а при оголошенні загрози пасажирів просять перейти до укриття, де залізничники допоможуть із інформацією щодо рейсу та запропонують теплий чай.

"На рейсах, де затримки складають 5 годин, ми разом з партнерами World Central Kitchen організовуємо "Залізні перекуси", щоб пасажири, які затримуються у дорозі, могли поїсти та комфортно завершити свою подорож", – додали там.

Нагадаємо, 27 серпня, десятки потягів Укрзалізниці курсують із затримками через бойові дії, зокрема через масований обстріл України.

Найбільше відхилення від графіка зафіксовано у поїзда №775/776 "Суми–Київ-Пасажирський", який затримується на 15 годин 37 хвилин.

Читайте також: на Одещині під час евакуації пасажирів ворожий дрон влучив у локомотив потяга.

• Підтримайте журналістів "5 каналу" на передовій.

• Підтримайте "5 канал" на "Патреоні".

Друзі, підписуйтеся на "5 канал" у Telegram. Хвилина – і ви в курсі подій. Також стежте за нами у мережі WhatsApp. Для англомовної аудиторії маємо WhatsApp англійською.

Через масовані російські обстріли в низці областей України затримується рух поїздів. Про це повідомила Укрзалізниця.

Затримки окремих рейсів через вплив бойових дій становлять кілька годин. Зокрема, на момент перевірки поїзд №21/22 Харків – Львів затримувався на 9 годин 42 хвилини, №75/76 Кривий Ріг — Київ — на 7 годин 42 хвилини, а №285/286 Дніпро – Львів – на 6 годин 21 хвилину.

Також із затримками рухаються поїзди №147/148 Одеса – Житомир, №45/46 Харків – Ужгород, №51/52 Перемишль – Київ, №13/14 Солотвино — Київ та низка інших рейсів. Інформація на сервісі постійно оновлюється, тому час затримки може змінюватися.

“Ми продовжуємо рух там, де це дозволяє безпекова ситуація, уважно моніторимо повітряний простір і робимо все можливе, щоб ніхто не постраждав — ані пасажири, ані залізничники”, – зазначили в Укрзалізниці.

Пасажирам, які через затримку мають питання щодо посадки, радять стежити за push-сповіщеннями у застосунку Укрзалізниці, слухати оголошення диктора та стежити за інформаційними табло на вокзалах.

“Ситуація може змінюватися, затримка може скоротитися”, – йдеться у повідомленні.

Під час повітряної тривоги пасажирів закликають прямувати до укриттів та уважно слухати оголошення. Якщо посадка на поїзд триває, залізничники повідомлять про це окремо та підкажуть, як безпечно дістатися вагонів.

В Укрзалізниці також радять пасажирам, які вирушають у дорогу, взяти із собою запас води та перекус, оскільки через безпекову ситуацію подорож може тривати довше, ніж планувалося.

• 13 серпня на Одещині російський безпілотник атакував тепловоз “Укрзалізниці”, який виконував маневрові роботи для організації руху поїздів. Працівників локомотивної бригади заздалегідь попередили про загрозу, тому ніхто не постраждав.
• Аби підтримати український книжковий бізнес, який потерпає від численних російських атак, Укрзалізниця запустила нову послугу – замовлення книги під час оформлення квитка на поїзд.

Запис Через масовані обстріли РФ затримуються поїзди: деякі – на понад 9 годин спершу з'явиться на Букви.

Століттями українська рукописна книжність залишалася привласненою імперськими наративами, а наші найцінніші пам’ятки осідали в закордонних фондах із хибною атрибуцією. Сьогодні українські дослідники спонукають світові інституції змінювати каталожні описи і переатрибутовувати манускрипти, а видавництво «Горобець» відтворює їх у факсимільних виданнях.

«Проєкт “Повертаємо в Україну культурну спадщину” започаткований 2009 року видавництвом “Горобець”, покликаний пропагувати середньовічну й модерну українську рукописну книгу за кордоном як історико-культурну й мовну писемну спадщину Русі-України, а також повернути у факсимільних копіях унікальні манускрипти, які з різних обставин опинилися протягом століть поза межами сучасної України. Переважна більшість українських середньовічних рукописів перебуває далеко від тих центрів, у яких вони були створені. Нині ці рукописи є безцінними доповненнями до книжкових зібрань Австрії, Німеччини, Італії, Польщі, Росії, Франції та інших країн. Наша місія — повернути Україні її глибинний писемний спадок та репрезентувати значення української культури у світі», — зазначає в коментарі для Тижня Ганна Горобець, директорка видавництва «Горобець», засновниця проєкту «Повертаємо в Україну культурну спадщину».

Про те, як науковці викривають імперські міфи славістики, за якими критеріями відбирають рукописи, де пролягає межа між реставрацією та факсиміле і як ці видання стають інструментом культурної дипломатії, розповідає команда проєкту — мовознавець Віктор Мойсієнко, кодиколог Людмила Гнатенко, фахівець з епіграфіки В’ячеслав Корнієнко та керівниця проєкту Ганна Горобець.

Деколонізація спадщини Русі

Віктор Мойсієнко, член-кореспондент НАН України, доктор філологічних наук, професор, завідувач кафедри української мови Житомирського державного університету ім. Івана Франка, ветеран ЗСУ

— У російській славістиці всі пам’ятки з Києва, Володимира на Волині, Галича як називали «древнерусскими» та «церковнославянскими русской редакции», так і продовжують називати. На жаль, і в закордонних славістичних осередках зміни в цьому річищі майже не відбуваються. Що потрібно зробити українським медієвістам, щоб закордонні вчені змінили погляд на спадкоємність Русі і України?

Віктор Мойсієнко: Відповідь на це питання з одного боку дуже проста — україністам потрібно ґрунтовно й кваліфіковано робити свою справу. Але є інший бік: уся світова славістика перебуває під тиском авторитету російських учених-медієвістів. І лише декому із західних учених вдається мислити поза цим тиском. Прозріння настає дуже повільно, і для цього мають бути вагомі докази української академічної спільноти.

Для початку кілька прописних істин.

1. На час становлення держави Русь — друга половина Х — перша ХІ століття — відбулось об’єднання руських племен навколо Києва. Можна по-різному оцінювати й трактувати близькість / віддаленість літописних племен полян, деревлян, сіверян, дулібів, уличів, тиверців, білих хорватів, але не можна заперечити їхню протоукраїнську етнографічно-культурно-мовну основу. Основу Руси, етно-мовне ядро на час її становлення й перетворення в державу складали русини, предки майбутніх українців. Загалом цього не заперечують і росіїсти (фахівці з дослідження російської культури, мови, історії). Термін «русисти» свідомо не вживаю, бо це інша сфера наукових досліджень — Русь, яка до Московії, майбутньої Росії, має не безпосередню, а відносну дотичність.
2. Схема, запропонована російськими славістами в ХІХ столітті, коли Україна й Білорусь не мали держав і були позбавлені права називатись окремим народом: праслов’яни до V–VI ст., спільносхіднослов’яни (давньоруська народність) від VІІ/VIІІІ до ХІІІ ст., росіяни, українці, білоруси від ХІV ст., — виявилася настільки живучою, що й досі ще в багатьох славістичних осередках її послідовно дотримуються.

Читайте також: Євген Джиджора: «Дослідників літератури ХІ–ХV століть усього декілька на всю країну»

Для представлення мовного минулого східнослов’янських мов необхідно уточнити терміни для називання народів і мов, які мешкали на теренах первісної Русі-України та розширеної внаслідок експансії на північ і схід великої Руси.

Позиція перша.

Оскільки в науковому славістичному світі назва «Русь» з огляду на необґрунтовані й зовсім невиправдані з погляду етно- та глотогенезу претензії російських славістів ототожнюється з назвою «Росія», то відповідно й усі похідні від цих хоронімів з подачі російських гуманітаріїв також тотожні: російською мовою Русь — русский, Россия — русский. Назви нашої країни «Україна» та нашого народу «українці» ніби виводять це геополітичне утворення за часові межі Русі як щось нове, пізніше, похідне. Тому аби щоразу українському медієвістові, пишучи про найдавніші періоди своєї історії, не подавати підсторінкове покликання з поясненням, що Україна — це та сама Русь, але назва вперше з’являється від кінця ХІІ століття, а утвердилася на позначення народу лише за козацької доби, то необхідно прийняти й утвердити термін для називання нашої країни для періоду становлення державності — «Русь-Україна». Звідси, відповідно, мають утвердитися й мовоназви для періоду ХІ–ХІІІ століть: для некнижної світської — «давньорусько-українська мова», для книжної — «церковнослов’янська мова давньорусько-української редакції».

Позиція друга.

Славістика ніколи не вийде з глухого кута, до якого завели російські мовознавці з теорією спільної для східних слов’ян давньоруської мови, якщо не усвідомимо очевидне: новгородці зі своєю мовою на час підкорення Руссю північних слов’янських та неслов’янських племен, тобто в Х–ХІ століттях, були окремим слов’янським етномовним феноменом, а не частиною давньоруської народності або ще більш абсурдніше — частиною простору російської мови, про яку в цей час не можемо нічого певного сказати. Якою була її структура, що було на теренах Залісся в час становлення й розквіту русько-української та новгородської писемності в ХІ–ХІІ століттях неповторного власне московського в мові і чи взагалі до XIV століття це неповторне як слов’янське на Московії було?

Тому, говорячи про найдавніший період руської писемності ХІ–ХІІІ століть та поширення книгописання разом із церковнослов’янською мовою доречно говорити про її дві редакції — давньорусько-українську та давньоновгородську. Це ж стосується й східнослов’янських мов як окремих структур: після розпаду праслов’янської мовної спільноти на теренах, де тепер мешкають східні слов’яни, від ІХ століття є всі підстави говорити про існування двох мов: протодавньоукраїнської та протодавньоновгородської, в основі яких лежали протослов’янські діалекти. Таким річищем, найімовірніше, розвивалася й білоруська мова, але, на жаль, наразі славістика не має в розпорядженні давньобілоруських пам’яток до XIІІ століття, які б засвідчували мовну окремішність білорусів. Щодо теренів постання російського етносу — Залісся / Московія — то в мовному плані про цей регіон сказати щось певне до XIV століття взагалі неможливо. Передовсім тому, що слов’янське населення там було в цілковитій меншості.

Читайте також: Поза тінню Росії: як Україна переосмислює спадщину Русі

Позиція третя.

На теренах Русі-України, Білорусі, Новгородщини поряд із церковнослов’янською мовою відповідних редакцій функціювала говіркова мова місцевого слов’янського населення, яка впродовж усього історичного розвитку співіснувала з церковнослов’янською. Нічого подібного не можемо сказати про мовну ситуацію на Заліссі / Московії. Від часу заснування на підкорених Руссю землях Залісся місцевих єпархій, безперечно, туди проникає й русько-українська писемність та відповідно церковнослов’янська мова давньорусько-української редакції. Чи було на теренах Ростовської, а пізніше Володимиро-Суздальської й Рязанської єпархій слов’янське населення, а якщо було, то в якому зіставленні з місцевим фіно-угорським — наразі питання дискусійне. Незаперечним є один факт: слов’янську говірку на терени підкореного Залісся / Московії принесли київські князі та священники разом зі своєю прислугою. Підставою для такого висновку є те, що на сьогодні ніхто із росіяністів не навів жодного мовного факту, жодної мовної місцевої говіркової риси з московських (не русько-українських — київських, галицько-волинських, не новгородсько-псковських, не білоруських — полоцьких, смоленських) пам’яток до XIV століття, які б давали підґрунтя для висновку про мовну слов’янську окремішність Московії. Тобто, від часу приєднання північно-східних земель Залісся до Русі аж до завоювання Новгорода відбувалася постійна русифікація Московії: культурно-мовна експансія передовсім Русі-України, а згодом і Новгорода та Білорусі на Московію.

Проте Новгород і новгородці не розвинулися до окремого територіально-мовного утворення й були поглинуті (знищені) Московією. Відтоді й припинився розвиток новгородців як окремого народу зі своєю самобутньою східнослов’янською мовою. Отже, Московія від XVІ століття становить поєднання напівслов’янських москвинів з окремим слов’янським народом — новгородськими словенами. Уся багатюща писемно-мовна спадщина Новгорода після московського завоювання проголошена московською. Московія завдяки Новгороду значно ослов’янилася. Тому від XVІ століття ми вже не говоримо про чотири східнослов’янські народи і відповідно чотири мови, а про три: русини або українці, литвини або білоруси й москвини або росіяни. Після завоювання слов’янського Новгорода вся подальша історія Московії була спрямована на завоювання й підпорядкування двох інших східнослов’янських народів — українців і білорусів. Тобто, після падіння Новгорода та підпорядкування внаслідок Переяславської угоди в XVІІ столітті Русі-України почалася московізація або в річищі перейменування Московії на Росію — росіїзація України й Білорусі.

Читайте також: У тисячолітніх руських літописах — код української ідентичності. Як його прочитати?

Які першочергові завдання стоять перед україністикою наразі?

1. Ґрунтовне й кваліфіковане дослідження своєї руської (не новгородської, не білоруської, не московської) писемної спадщини ХІ–ХІІІ століть та якнайширше оприлюднення результатів. Йдеться про видання писемних пам’яток, написаних або переписаних русинами-українцями передовсім найдавнішої доби становлення нашої державності — від ХІ століття. Над чим і працюють учасники проєкту «Повертаємо в Україну культурну спадщину».
2. Написання багатотомної академічної наукової праці «Українська писемність ХІ–ХІІІ ст.» із залученням провідних вітчизняних та закордонних славістів.
3. Укладання й видання багатотомного «Словника давньоукраїнської мови та церковнослов’янської русько-української редакції ХІ–XІV ст.».

Якщо видання окремої пам’ятки ще може бути посильне й такій приватній ініціативі, яку здійснюють учасники проєкту «Повертаємо в Україну культурну спадщину», то втілення другого й третього пунктів без підтримки держави неможливе. Це завдання для наукових установ НАН України, кафедр україністики університетів. Причому це треба робити негайно. Парадокс реформування вищої освіти, крім багатьох інших «позитивів», полягає і в тому, що з навчальних програм філологічних факультетів зникає предмет «Старослов’янська мова», а «Історія української мови» викладається з невеликою кількістю годин. За такого підходу ще два-три випуски українських філологів — і в Україні не буде фахівця, здатного прочитати пам’ятку української мови.

Пошук, атрибуція та цифровізація

Людмила Гнатенко, докторка історичних наук, старша наукова співробітниця відділу кодикології та кодикографії Інституту рукопису Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського

— Закордонним інституціям часто бракує розуміння українського походження рукописів у їхніх фондах. Наскільки зараз західні науковці та інституції готові до перегляду каталожних описів і відмови від усталеного імперського наративу, де східнослов’янська книжність за замовчуванням маркувалася як «російська»?

Людмила Гнатенко: Позиції західних науковців щодо цього питання поступово змінюються, на жаль, через війну РФ проти України, яка призвела до розуміння свідомою науковою спільнотою, що український народ є окремою нацією зі своєю давньою культурою й книжковою спадщиною.

Офіційна наука за замовчуванням продовжує використовувати імперські наративи спільної східнослов’янської спадщини й відповідно позначення рукописних пам’яток як давньоруських (= російських), або взагалі російських.

Західні інституції сьогодні ще не готові до перегляду каталожних описів і відмови від усталеного імперського російського й радянського наративу.

І це непросте питання, його вирішення безпосередньо не залежить від наукових інституцій. Відверто кажучи, закордонні наукові установи не будуть ініціювати зміни в суспільних поглядах щодо східнослов’янської спадщини. Вони зосереджені на вивченні своєї національної спадщини.

Розв’язання цієї проблеми потребує найперше державницького підходу самої України, дипломатичних та наукових зусиль щодо просування вирішення цього питання з країнами-зберігачами книг зі східнослов’янської спадщини. Це потребує змін в їхніх основних (юридичних, фахових) термінологічних положеннях щодо визначення самого поняття руський = російський, руська мова = російська мова, східнослов’янська (= російська) книжкова спадщина; визначення книг різного етнічного походження як руські (= російські). Відповідно, такі зміни потребують і зміни термінології, зафіксованої в закордонних енциклопедіях, словниках, підручниках тощо.

Читайте також: Як українська медієвістика пережила ХХ століття: колоніальна травма й інтелектуальна відвага

Сучасні фахові дослідження українських та західних вчених сприяють виокремленню давніх українських книг з т. зв. «спільного російського джерельного спадку». Та, на жаль, такі дослідження ще є одиничними.

Щоб це питання могло бути вирішене на міжнародному рівні, найперше українство має означити й зібрати свою давню культурну спадщину, безпосередньо писемну. Саме цьому сприяють сучасні електронні ресурси, такі як База даних УРК, які доступні з кожної країни світу й красномовно засвідчують національну належність книжкових джерел.

Саме для цього і створюється База даних українських рукописних книг XІ–XVI століть, яка з часом має наповнитися метаданими всіх виявлених книг українського походження. Щоб закордонні наукові інституції, інституції-зберігачі книг і дослідники мали змогу встановити, що певна збережена книга має саме українське, а не російське етнічне походження.

Створення Бази даних українських рукописних книг XІ–XVI століть спрямоване на деколонізацію давньої української спадщини.

— Як переконати іноземних утримувачів переатрибутувати рукопис як пам’ятку української писемності? Як «Флорентійський» (Луцький) Псалтир 1384 року став успішним прецедентом?

Людмила Гнатенко: Для цього закордонні фахівці повинні мати офіційні й наукові підстави. Цьому безпосередньо сприятиме й База даних УРК.

Щодо Луцького Псалтиря 1384 року, то в книзі зафіксовано його етнічне українське походження. Факсимільне видання рукопису видавництвом «Горобець» і його включення до Бази даних УРК посприяли тому, що на сьогодні в науковому обігу пам’ятка фіксується як українська, церковнослов’янської галицько-волинської мовної редакції, а не, як в імперських російських наукових каталогах і працях, давньоруської редакції (=російської), з вказівкою на галицько-волинські особливості.

Презентація Галицько Волинського Євангелія в НЗ Софія Київська

— Якщо пошук у державних бібліотеках спирається на каталоги, то як побудована робота з виявлення, атрибуції та отримання прав на копіювання пам’яток, що перебувають у закритих приватних зібраннях за кордоном?

Людмила Гнатенко: Залучення приватних зібрань є справою майбутнього. Але в нас вже сьогодні є зацікавлення деякими раритетними книгами у приватних, зокрема монастирських зібраннях, метадані яких включені до БД УРК. Зокрема, йдеться про Євангеліє XIV століття з румунського монастиря Путна.

Читайте також: Чи перевидають в Україні літературу від Русі до Гетьманщини: що читати

— На якій стадії наразі перебуває створення загального Реєстру української рукописної книги за кордоном, і за якими критеріями ви визначаєте черговість і пріоритетність видання пам’яток?

Людмила Гнатенко: У рамках багаторічного проєкту створюється База даних українських рукописних книг XІ–XVI століть, до якої вже включені книги, збережені як за кордоном, так і в Україні. Це необхідно для зібрання писемної спадщини та атрибуції книг. На кінець цього етапу роботи у проєкті, до Бази даних УРК буде включено метадані 1400 книг.

20 серпня 2024 у Вроцлаві, в Національному Закладі Оссолінських

Від початку проєкту основна увага приділена українським кириличним рукописним книгам, які зберігаються за межами України.

У проєктах 2025 та 2026 років, що здійснюються за грантової підтримки Українського культурного фонду, робота зосереджена на виявленні українських за походженням рукописів у книгосховищах РФ та Польші. В Росії наші національні рукописні раритети перебувають під фізичною й культурною анексією, ще й приховані під загальновизначеною фіксацією в каталогах, довідниках, наукових працях як давньоруські, руські (= російські).

Черговість видання пам’яток ми визначаємо за наявним атрибутивним комплексом метаданих, що засвідчують саме українське походження книги: точна дата й місце локалізації, мова (мовна редакція), письмо й художнє оздоблення, наявні записи книжників-писців та тогочасних державних і церковних діячів.

Пріоритет надаємо найдавнішим пам’яткам, але вже плануємо до видання й рукописи XV–XVI століть.

— Окрім випуску фізичних примірників, як проєкт розв’язує питання відкритого цифрового доступу для студентів та дослідників?

Людмила Гнатенко: Електронні копії факсимільних видань із дослідженнями вчених доступні на сайті «Українська рукописна книга», якщо видавництво отримало такий дозвіл від установи-зберігача рукопису.

Також для відкритого цифрового доступу до всіх зафіксованих у Базі даних УРК електронних копій книг студенти та дослідники можуть отримати електронну адресу розміщення книг на цифровому ресурсі установи, де зберігаються оригінали.

Наукова експертиза та природничі методи

В’ячеслав Корнієнко, доктор історичних наук, старший науковий співробітник, заступник генерального директора з наукової роботи Національного заповідника «Софія Київська». Дослідник та науковий упорядник книг проєкту. Започаткував онлайн-реєстр «База даних українських рукописних книг»

— Більшість відтворених пам’яток — це богослужбові книги, проте записи на берегах чи особливості створення (як у Лавришівському Євангелії) розкривають їх і як давні підручники, юридичні акти чи свідчення приватного життя. Як ви формуєте команду науковців під конкретний проєкт?

В’ячеслав Корнієнко: Дійсно, під час підготовки кожного проєкту дослідницька команда формується відповідно до специфіки кожного рукопису, який плануємо видати. Основу складають науковці, які досліджують ті чи ті аспекти рукопису. Вона практично незмінна у вивченні рукописів, написаних кирилицею: В’ячеслав Корнієнко, Людмила Гнатенко, Віктор Мойсієнко, Поліна Яницька. Дослідження цих науковців, відповідно, висвітлюють історію виявлення й вивчення манускрипту, його кодикологічних, мовних та мистецьких особливостей.

А вже до цієї основи долучаються інші фахівці, які здатні висвітлити деякі інші аспекти історії пам’ятки — літургійний, текстологічний, біографію пов’язаних із нею осіб тощо. Упорядники та відповідальні редактори на базі вивчення історіографії пам’ятки контактують із тими дослідниками, які вже її вивчали і мають із цієї теми наукові публікації, і запрошують узяти участь в проєкті. Головне, щоб це були нові дослідження, а не повторення вже давно опублікованих текстів. У разі публікації рукопису, написаного іншою мовою, наприклад, латиною, науковий редактор формує дослідницьку команду з урахуванням як наявних досліджень, так і потенційних можливостей науковців виконати ті чи і дослідницькі завдання. Наприклад, у виданому молитовнику Гертруди, що налічує надзвичайно багату бібліографію, головний акцент був зроблений на українському дискурсі пам’ятки та на перекладі написаних у Києві молитов Гертруди з латини на українську. Це було зроблено вперше — і так вони стали доступними українському читачеві.

— Яку роль відіграють природничі дослідження (аналіз складу чорнил, пігментів, структури паперу чи пергамену) для встановлення датування, локалізації та виявлення прихованих шарів тексту?

В’ячеслав Корнієнко: Для нашого проєкту надзвичайно важливо забезпечити можливість фахівцям безпосередньо побачити оригінал пам’ятки, що дозволяє краще простежити місця стертого тексту (як у випадку з Реймським Євангелієм). Водночас сучасні можливості сканування з високою роздільною здатністю дозволяють дослідити низку елементів — як-от послідовність накладання шарів фарби й висвітлення окремих тонів. Це надзвичайно важливо для дослідження художніх особливостей пам’ятки, адже дає змогу детально простежити етапи роботи середньовічного ілюмінатора. Можна виявити і деякі затерті тексти, зокрема й службового характеру. Наприклад, у Віденському октоїху це записи для переписувачів тексту з вказівкою, що переписувати, а чого не писати.

Важливу роль у дослідженні відіграють хіміко-технологічні аналізи чорнил та пігментів, проте такі роботи не завжди вдається провести. Адже українське видавництво не може забезпечити виконання таких досліджень на території країни, де ця пам’ятка зберігаються. Це можливо лише за наявності зацікавлення тих установ, у яких зберігаються ці пам’ятки. А вони не завжди хочуть це робити. Адже такі аналізи передбачають певне, хоч і невелике, втручання в цілісність пам’ятки (взяття частин чорнил та фарб, елементів пергамену). Там, де установа зацікавлена в дослідженні точними методами, такі дослідження проводяться й доволі успішно. Прикладом є наше видання Віденського октоїха, коли Австрійська національна бібліотека здійснила дуже цікаві й важливі дослідження — і їх результати були включені до наукової частини проєкту. Ці результати дозволили прояснити сенс деяких написів на берегах рукопису.

Поліграфічні технології та реставраційна естетика

— Де для вас пролягає межа між факсимільним відтворенням і реставраційно-видавничою реконструкцією? Що в пріоритеті відтворити точно, а коли доцільніше заповнити пошкодження?

В’ячеслав Корнієнко: Головним принципом видання факсимільного типу, якого ми дотримуємось в межах проєкту, є точне відтворення візуального образу сторінок. Для цього здійснюються і проби кольору — коли надруковані в кількох варіантах сторінки рукопису порівнюються з оригінальною пам’яткою, аби підібрати той баланс кольорів і тонів, який би відповідав її справжньому вигляду, передаючи колір пергамену й чорнил. Ми не «підтягуємо» вигляд сторінки зі слабким проявом тексту чи розмитим місцями — це все подається в тому вигляді, в якому наявне в оригіналі. А якщо такі місця потрібно реставрувати, то це подаватиметься саме в дослідницькій частині, у відтворенні тексту чи реконструкції мініатюри. Тож у факсимільній частині в пріоритеті — саме оригінальний вигляд пам’ятки, без додаткових доповнень.

— Як вирішується завдання відтворення оправи, якщо оригінальний оклад рукопису не зберігся, був втрачений або замінений у пізніші століття?

В’ячеслав Корнієнко: На сьогодні практично всі рукописи, які ми видавали, не мають первинних оправ, адже зазвичай за час використання пам’ятки оправа зношувалась, розтріпувались та рвалися шнури, якими зшивали аркуші пергамену. Внаслідок цього часто власники замовляли заміну оправи, і ця операція могла відбуватись не один раз. Виходячи з принципу повного відтворення вигляду пам’ятки, до факсимільної частини включені й фотографії наявної оправи рукопису, включаючи корінець та форзаци. Щодо історії самої оправи, якщо це можна чітко встановити, то в дослідницькій частині, в статті щодо історії рукопису та його кодикологічному описі потрібні відомості про неї наведені. А для обкладинки самого факсимільного видання художник виготовляє власний макет сучасної оправи, хоча й використовує давні зразки. Адже ми не імітуємо давнину, а видаємо сучасне книжкове видання, хоча й факсимільного типу.

Культурна дипломатія і представлення за кордоном

Ганна Горобець, директорка видавництва «Горобець», засновниця та керівниця проєкту «Повертаємо в Україну культурну спадщину»

— З якими юридичними й бюрократичними перешкодами ви стикаєтеся під час укладання угод про оцифрування, публікацію та право факсимільного відтворення рукописів із закордонними музеями й бібліотеками?

Ганна Горобець: Проєкт масштабний і багатогранний за своїми завданнями. Реалізується він поступово, набираючи в останні роки значних обертів завдяки гуманітарній політиці держави, грантовому фінансуванню Українського культурного фонду, значній підтримці меценатів і спонсорів, завзятості праці залучених до проєкту науковців та небайдужих до давньої української писемної культури людей, як в Україні, так і по всьому світові.

Повернення рукописів у вигляді факсимільних копій відбувається доволі повільно, на підготовку до друку та на саме видання факсимільного типу одного манускрипта витрачається два-три роки. Видавництво укладає офіційні домовленості щодо співпраці, отримуємо електронні копії рукописних пам’яток і дозвіл на їхню публікацію факсимільним типом. Потім триває наукова робота: факсимільні видання супроводжуються новітніми науковими дослідженнями залучених до проєкту фахівців: істориків, кодикологів, палеографів, філологів, мистецтвознавців. Багато часу займають переговорні процедури та отримання цифрових копій і дозволу на публікацію. Добре, якщо дозвіл на публікацію надається безкоштовно, в межах культурного обміну між країнами. Інколи право на публікацію досить вартісне. І тоді, окрім витрат на підготовку факсимільного видання і друку, видавництво сплачує певну суму за право на публікацію закордонним інституціям, де зберігаються рукописи українського походження, що значно збільшує собівартість видання.

Презентація Реймського Євангелія в Центрі Анни Київської у Франції

Бувають випадки, наприклад, коли видавництво «Горобець» і партнер проєкту «Національний заповідник «Софія Київська» отримали право на факсимільне відтворення Реймського Євангелія, що зберігається в Реймсі (Франція) за сприяння Посольства України у Франції і особисто Посла Олега Шамшура. Але і це ще не все. Так як бібліотека муніципальна, то щоб надати право на публікацію, на сесії міської ради голосували за надання Україні прав на публікацію легендарного Реймського Євангелія, або ж Біблії Анни Ярославни.

Читайте також: Література Русі в оптиці українських медієвістів, російських пропагандистів і західної академії

— На кого насамперед орієнтований проєкт — на закордонну спільноту для деколонізації нашої спадщини чи на українського читача? Які ключові меседжі про українську книжність ви прагнете донести і які головні практичні зміни у сприйнятті цих пам’яток в Україні та світі вже вдалося вибороти?

Ганна Горобець: Цінність проєкту полягає в тому, що він робить українську культурну спадщину зрозумілою, доступною і корисною сьогодні для людей як в Україні, так і за кордоном.

Проєкт збирає та впорядковує інформацію про давні українські рукописні книги XI-XIV століть і відкриває до неї доступ. Завдяки цьому не лише науковці, а й студенти, викладачі та всі зацікавлені можуть дізнатися більше про історію української культури з перевірених джерел. Він допомагає краще зрозуміти, що українська культура має глибоке коріння і розвивалася на наших землях протягом століть. Це важливо для формування усвідомлення власної історії та відповідального ставлення до неї. Проєкт робить українську літописну спадщину видимою у світі — через матеріали англійською мовою та представлення міжнародній науковій спільноті Бази даних українських рукописних книг XI–XVI століть, що розміщена на сайті «Українська рукописна книга». Це відкриває можливості для співпраці та зацікавлення Україною за кордоном.

Переклад і видання аналітичних досліджень англійською мовою знакових рукописів XI століття — Реймського і Турівського Євангелій — додають вагомих аргументів українській культурній дипломатії. У цих давніх манускриптах помітні мовні особливості київської редакції церковнослов’янських богослужбових книг, які збережені і в сучасній українській мові. І це свідчить про те, що в XI столітті хоч і переписували книги церковнослов’янською мовою, а розмовна мова була українська, подібна до сучасної. Тоді коли, Московія, яка претендує на літописну спадщину Русі-України, ще не скоро з’явиться на мапі світу.

Ми прагнемо донести правдиву і надзвичайно цікаву інформацію про культуру України-Русі до української та світової громадськості. Українці мають знати і пишатися своєю історією, багатовіковою культурою і традиціями. Європейці — знати, що рукописи часів Київської Русі, переписані на її теренах, є спадщиною сучасної української держави.

Проєкт має надзвичайну державну вагу, тому що він окреслює такі поняття як самоідентифікація нації, українська культура та історія, які впродовж століть у нас намагаються вкрасти. Вивчення давніх фоліантів, їх ідентифікація, визначення часу і місця створення, а також з’ясування обставин та шляху мандрівки до останнього місця зберігання збагачують культуру України. Тому й надалі видавництво повертатиме українцям рукописи у вигляді факсимільних видань, послуговуючись Базою даних українських рукописних книг XI–XVI століть, яку ми створили за підтримки Українського культурного фонду. Саме База даних допоможе усвідомити, якою насправді великою колекцією рукописних видань ми володіємо, навіть якщо вони зберігаються за кордоном. Головне, що їх переписували українці на землях наших пращурів. Ми можемо пишатися, що багато музеїв, бібліотек і університетів світу мають у своїх колекціях рукописні перлини родом з України.

— Як відбуваються презентації в місцях зберігання рукописів, яку реакцію це викликає серед зарубіжної наукової спільноти? Чи є випадки, коли іноземні інституції змінили опис манускрипта в своїх каталогах?

Початок роботи над Христинопільським Апостолом

Ганна Горобець: Безпосередньому розвитку, дієвості й результативності проєкту сприяє багаторічна культурно-дипломатична діяльність видавництва «Горобець», у рамках якої здійснюються не лише переговорні процедури для отримання копій та дозволів на їхнє відтворення, а і презентація вже надрукованих книг, особливо за кордоном, що репрезентує на високому культурному й науковому рівні ці пам’ятки саме як твори української середньовічної книжності, рукописну книгу як бренд української культури.

Це особливо важливо відзначити, адже у свідомості багатьох людей, особливо за кордоном, ще й досі українська середньовічна культура сприймається саме як російська, тому подібні презентаційні заходи викликають велике зацікавлення, а нерідко й здивування, бо руйнується міф про спільне минуле «трьох братніх народів» та утверджується безпосередня належність писемної спадщини Русі-України до сучасної української держави.

Географія наших презентацій доволі широка. З 2011 року видавництво регулярно представляє українську рукописну книжність на Франкфуртському книжковому ярмарку. За ці роки наші факсиміле побачили у Франції, Італії, Австрії, Польщі, Сербії, Білорусі та інших країнах.

26 жовтня 2019 р. в бібліотеці Карнегі у місті Реймс (Франція) відбулася презентація Реймського Євангелія

З-поміж найважливіших віх відзначу такі:

• Італія: Луцький Псалтир 1384 року ми презентували в Бібліотеці Лауренціана Медичі у Флоренції, Посольстві України в Римі та Консульстві в Мілані.
• Франція: у 2019 році в бібліотеці Карнегі у Реймсі та Центрі Анни Київської у Санлісі ми презентували Реймське Євангеліє.
• Австрія: того ж року в Університеті Відня відбулася презентація Віденського Октоїха — із залученням австрійських науковців, які проводили мультиспектральні й хімічні дослідження рукопису. Це стало важливою подією в межах Року української культури в Австрії.
• Польща: наші презентації у Кракові та Перемишлі не лише відкрили пам’ятки місцевій спільноті, а й допомогли налагодити контакти для пошуку Лавришівського Євангелія.

Особливими віхами стали дві аудієнції у Вселенського Патріарха Варфоломія I — у 2019 та 2024 роках, під час яких ми передали Його Всесвятості факсимільні видання наших манускриптів.

Прийом у Вселенського Патріарха Варфоломія

Презентації в провідних університетах і бібліотеках світу стають елементами дієвої культурної дипломатії, яка утверджує українську середньовічну книгу як окремий, самобутній бренд. Проєкт доносить до світової спільноти розуміння величезного внеску українського народу у скарбницю культурних і духовних цінностей людства.

Поїздка до Польщі обернулася арештом через підозру у викраденні електровелосипедів, хоча підприємець заявляє, що саме перебував у Києві.

Як повідомляє Facebook-сторінка Dmytro Karchuk.

Співвласник і директор CEO Club Ukraine Дмитро Карчук провів 18 днів у польському слідчому ізоляторі через європейський ордер на арешт, виданий Німеччиною. Його підозрювали у крадіжці 171 електровелосипеда загальною вартістю майже €127 тисяч.

Згодом німецька сторона відкликала ордер, після чого Карчук вийшов на свободу та повернувся в Україну. Чоловік вважає, що став жертвою ймовірної помилкової ідентифікації. Свою історію він описав у соцмережах, наголосивши, що розповідає про власний досвід і роботу системи, а не робить висновків щодо Польщі чи її громадян.

Затримання Дмитра Карчука на польському кордоні

Дмитро Карчук їхав до Польщі разом із дружиною через пункт пропуску Грушів – Будомєж. Під час перевірки документів польська прикордонниця запитала його про місце народження та попередні поїздки до Німеччини. Після цього українця попросили пройти до окремого приміщення.

Приблизно через три години йому повідомили про затримання та вилучили телефон. До цього Карчук встиг зв’язатися з адвокатами та дружиною.

Постанову про затримання надали польською мовою. Чоловік відмовився підписувати документ, оскільки не розумів його змісту. Основну частину звинувачень йому переклали за допомогою Google Translate.

Так Карчук дізнався, що німецькі правоохоронці підозрюють його у викраденні 171 електровелосипеда. За версією слідства, 18 вересня 2024 року він нібито приїхав вантажівкою на склад у Німеччині, забрав велосипеди за підробленими документами та не доставив їх за призначенням. Суму збитків оцінили майже у €127 тисяч.

Українець заявив про помилку в ідентифікації

Дмитро Карчук заперечив свою причетність до злочину. Він розповів, що востаннє був у Німеччині у 2020 або 2021 році, а в місті, де сталася крадіжка, ніколи не перебував.

За словами чоловіка, у вересні 2024 року він перебував у Києві. На початку місяця Карчуку зробили планову операцію на коліні через розрив хрестоподібної зв’язки. Після цього він проходив реабілітацію і приблизно два місяці не виїжджав навіть за межі столиці.

Карчук також зазначив, що не вміє керувати вантажівкою та не має водійських прав відповідної категорії.

Під час зустрічі з прокурором українець виклав ці аргументи та показав паспорт із відмітками про перетин кордону. Однак прокурор пояснив, що ордер видала Німеччина, тому польська сторона не розглядатиме обставини справи по суті.

Суд призначив 60 днів арешту

Через кілька годин після затримання відбулося судове засідання. Адвокат намагався довести, що його клієнт не міг бути причетним до крадіжки.

Прокурор попросив взяти українця під арешт на 60 днів, щоб Польща могла отримати необхідні документи від Німеччини. Захист натомість пропонував заставу або проживання Карчука за визначеною адресою на території Польщі.

Суддя пояснив, що польський суд у процедурі виконання європейського ордера фактично виступає посередником між німецьким запитом і його реалізацією. Він не розглядає кримінальну справу по суті.

За словами Карчука, засідання тривало близько семи хвилин. Після цього суд призначив йому 60 днів арешту, а чоловіка доправили до СІЗО в Перемишлі.

Умови утримання в СІЗО

Дмитро Карчук розповів, що перебував у шестимісній камері разом із 65-річним поляком і громадянином Мексики, який жив у Великій Британії.

Розпорядок дня в ізоляторі передбачав такий графік:

• підйом – о 6:00;
• сніданок – о 6:15;
• обід – о 12:00;
• вечеря – о 17:00;
• відбій – о 22:00.

Уночі світло в камері вмикали кожні дві години для перевірки. Щодня ув’язненим дозволяли одну годину прогулянки. Душ можна було приймати двічі на тиждень, але лише по п’ять хвилин.

Через проблеми з харчуванням за 18 днів у СІЗО Карчук схуд більш ніж на шість кілограмів. Це становило приблизно 10% його ваги.

Зателефонувати дружині офіційно він зміг лише через понад два тижні після ув’язнення. Для дзвінка була потрібна спеціальна картка, придбати яку можна було лише за наявності коштів на тюремному рахунку. Крім того, контакти мали пройти процедуру погодження.

Звільнення на 18-й день

На 17-й день перебування в ізоляторі Карчук отримав повідомлення про майбутнє судове засідання. Спочатку він припустив, що розглядатимуть апеляцію, однак засідання мало стосуватися можливої екстрадиції до Німеччини.

Наступного дня працівники СІЗО несподівано прийшли до камери та наказали йому зібрати речі. Чоловік до останнього не розумів, чи його звільняють, передають на поруки або готують до екстрадиції.

Працівники установи повернули Карчуку особисті речі та депозит. Після цього він опинився на волі. Загалом українець провів у польському СІЗО 18 днів.

У своєму дописі Дмитро Карчук не уточнив, яка саме юридична підстава стала причиною звільнення. Водночас згодом стало відомо, що німецька сторона відкликала європейський ордер на арешт.

Наступного ранку після звільнення чоловік знову прибув на пункт пропуску. Під час перевірки документів та сама працівниця знову запитала його, коли він востаннє перебував у Німеччині. Історія Карчука демонструє, що навіть помилка в ідентифікації може призвести до тривалого обмеження свободи, якщо йдеться про процедуру виконання європейського ордера на арешт.

Інші теми, які вам можуть сподобатися:

• Український консул відвідав у Перемишлі затриманого співвласника CEO Club Ukraine Дмитра Карчука. МЗС контролює дотримання його прав, а бізнесмен заперечує причетність до правопорушення.
• У Хорватії затримали громадянина України, якого Німеччина підозрює у причетності до вибухів на газопроводах «Північний потік».
• Міністерство оборони України не планує переглядати рішення щодо виплат родині військовослужбовця Назара Далецького, який повернувся з полону після помилкової ідентифікації.

Понад два тижні спільна команда працювала на межі можливого, залучивши адвокатів, дипломатів і десятки людей. Та тепер перед Дмитром постало нове важливе завдання.

Як повідомляє facebook.com.

Німецька сторона відкликала Європейський ордер на арешт Дмитра Карчука, а польський суддя ухвалив рішення про його звільнення. Тепер Дмитро не має перешкод для повернення в Україну.

Над справою з 28 липня працювала велика команда. До неї долучилися представники команди Arzinger, польські та німецькі адвокати, українське консульство, члени CEO Club, а також друзі, колеги й знайомі Дмитра. Фактично цілодобово діяв спільний штаб, який координував юридичну та дипломатичну роботу.

Розслідування обставин затримання Дмитра Карчука триває

Звільнення Дмитра не означає завершення історії. Наступним завданням має стати з’ясування в Німеччині, які саме персональні дані Дмитра використали, як вони потрапили до зловмисників і за якою схемою було скоєно злочин, що зрештою призвів до його затримання в Польщі.

Очікується, що відповідна інформація допоможе встановити механізм помилкової ідентифікації та пояснити, чому саме Дмитро опинився під дією ордера на арешт.

Консульська підтримка у Польщі

Важливу роль у справі відіграли Міністерство закордонних справ України та консульство України в Любліні. Консул постійно підтримував зв’язок, особисто відвідував Дмитра, взаємодіяв із польською стороною та допомагав вирішувати питання на дипломатичному рівні.

Для команди Дмитра було принципово важливо, що держава не залишила його сам на сам із ситуацією. Консульська допомога, за їхніми словами, була не формальною, а постійною та практичною.

Публічна підтримка допомогла привернути увагу до справи

Українські медіа та користувачі соцмереж активно підтримували Дмитра. За кілька тижнів з’явилися сотні публікацій, завдяки яким історія набула широкого розголосу. Це дозволило звернути увагу на абсурдність ситуації та наголосити, що за формальним ордером стоїть конкретна людина, її життя й репутація.

Люди, які багато років знають Дмитра, від самого початку вважали висунуті проти нього звинувачення несумісними з його репутацією, способом життя та професійною історією. Саме це стало однією з причин, чому навколо справи швидко об’єдналися друзі, колеги та представники різних професійних середовищ.

Серед доказів на підтримку Дмитра були 55 листів-рекомендацій від підприємців, політиків, інтелектуалів і лідерів думок. Крім того, 11 людей у Польщі висловили готовність особисто поручитися за нього.

Велика кількість людей, які погодилися поставити поруч із ім’ям Дмитра власну репутацію, стала важливим свідченням їхньої довіри до нього. Завдяки спільній роботі адвокатів, дипломатів і громадськості Дмитро Карчук тепер вільний та може повернутися додому.

Інші новини, які можуть вас зацікавити:

• Український консул відвідав у Перемишлі затриманого співвласника CEO Club Ukraine Дмитра Карчука. МЗС контролює дотримання його прав, а бізнесмен заперечує причетність до правопорушення.
• Іспанська поліція затримала підозрюваного у вбивстві ексзаступника голови адміністрації Януковича Андрія Портнова в Німеччині в рамках міжнародної операції.
• SpaceX пообіцяла Польщі зберегти доступ до спільної європейської зони роумінгу Starlink Roam після звернення польського міністра цифрових технологій.

Сьогодні, 13 серпня, реактивний "шахед" влучив у пасажирський поїзд на Одещині. Внаслідок атаки загинули двоє залізничників. Про це повідомляє Укрзалізниця.

"Реактивний шахед вдарив по пасажирському поїзду на Одещині. За попередньою інформацією, удар забрав життя двох наших колег – машиніста та його помічника. Наразі триває з'ясування всіх обставин", – йдеться в дописі.

В УЗ розповіли, що, попри загрозу, локомотивна бригада продовжувала вести поїзд, аби 340 пасажирів могли безпечно залишити вагони.

"Наші колеги до останнього виконували свою роботу й робили все, щоб захистити людей, за яких відповідали. Схиляємо голови перед відданістю наших колег та зберігаємо пам'ять про них. Ми поруч із їхніми близькими та зробимо все можливе, щоб підтримати їх у цей надзвичайно важкий час", – зазначили у пресслужбі.

Евакуація пасажирів триває.

[social type="telegram" url="https://t.me/lachentyt/66444"]

Оновлено

На Одещині завершили евакуацію пасажирів потяга, атакованого рф. Про це повідомляє голова Одеської ОДА Олег Кіпер.

"За координації Одеської обласної військової адміністрації та завдяки спільній роботі всіх відповідних служб людей оперативно евакуювали з місця удару. У подальшому 12 автобусами їх доправили до безпечного місця в місті Одеса. На маршруті евакуації для безпеки пасажирів чергували швидкі", – розповів він.

На місці події продовжують працювати відповідні служби. Правоохоронні органи документують черговий воєнний злочин рф проти мирної Одещини.

[social type="telegram" url="https://t.me/V_Zelenskiy_official/20379"]

Також через погіршення безпекової ситуації Укрзалізниця тимчасово змінює маршрути низки поїздів. У компанії зазначили, що йдеться про конкретні напрямки на Дніпропетровщині, Харківщині та Запорізькому напрямку.

Раніше повідомлялося: Російський БПЛА атакував поїзд Суми – Київ: Укрзалізниця повідомила про наслідки

Нагадаємо, що із 1 серпня українці можуть доїхати до Чехії та Німеччини новим залізничним маршрутом. Про це заявили в Укрзалізниці. Зі свого боку компанія гарантує зручні пересадки для тих, хто подорожує поїздами з України або до України.

Зокрема, зручні стикування будуть з наступними потягами:

• № 51/52 Київ – Перемишль;
• № 31/32 Запоріжжя/Дніпро – Перемишль;
• № 69/70 Кременчук – Перемишль;
• № 35/36 Одеса – Перемишль;
• № 89/90 Київ – Перемишль.

• Підтримайте журналістів "5 каналу" на передовій.
• Підтримайте "5 канал" на "Патреоні".

Друзі, підписуйтеся на "5 канал" у Telegram. Хвилина – і ви в курсі подій. Також стежте за нами у мережі WhatsApp. Для англомовної аудиторії маємо WhatsApp англійською.

Про це повідомили в пресслужбі Укрзалізниці, передає Новини.LIVE.

Книжки в потягах Укрзалізниці

В Укрзалізниці закликали підтримати українські видавництва. Лише за останній кілька місяців Росія по складах і друкарнях випала вже понад 10 мільйонів книжок.

"Хороша книжка в дорозі — це не лише спосіб провести час. Купуючи українську книжку, ви підтримуєте видавців, книгарні та всіх, хто продовжує працювати й створювати нові історії попри російські атаки", — йдеться в повідомленні.

В компанії зазначили, що замовити книгу в потяг нині можна міжнародних рейсах до Польщі (Перемишль, Хелм), Угорщини (Будапешт), Молдови (Кишинів) та Румунії (Бухарест), а також у флагманських поїздах внутрішнього сполучення:

• №81/82 "Сакура" (Київ — Ужгород);
• №95/96 "Гуцульщина" (Київ — Рахів);
• №01/02 "Єдність" (Харків — Рахів);
• №15/16 "Лесь Курбас" (Харків — Івано-Франківськ);
• №17/18 "Сковорода" (Харків — Ужгород);
• №79/80 "Січеслав" (Дніпро — Львів);
• №106/105 "Чорноморець" (Одеса — Київ);
• №43/44 "Стефанія" (Івано-Франківськ — Дніпро);
• №7/8 "Буковина" (Київ — Чернівці);
• №92/91 "Леополіс" (Львів — Київ).

Крім того, Укрзалізниця в рамках програми лояльності дарує пасаажирам приємні бонуси та знижки у Книголенді, Книгарні Є, "Майстерні історій "Мрієлов"" та інших.

Раніше Новини.LIVE розповідали, чи можливо відновити паперовий квиток на поїзд, якщо його забули. Якщо квиток купується в касі вокзалу, то він не підтягується до мобільного застосунку "Укрзалізниця". Наявність фото квитка на телефоні при відсутності паперового не дає право пасажирам на перевезення.

Також Новини.LIVE писали, на яких потягах українці можуть безплатно подорожувати в серпні. Йдеться про програму "3000 км Україною", що діє на внутрішні рейси протягом року. Найбільше маршрутів доступно у позапіковий період — в січні-лютому.

Джерело: Укрзалізниця

Аби підтримати український книжковий бізнес, який потерпає від численних російських атак, Укрзалізниця запустила нову послугу – замовлення книги під час оформлення квитка на поїзд.

“Хороша книжка в дорозі – це не лише спосіб провести час. Купуючи українську книжку, ви підтримуєте видавців, книгарні та всіх, хто продовжує працювати й створювати нові історії попри російські атаки“, – зауважили в компанії.

Так, на окремих рейсах Укрзалізниці пасажири можуть замовити книгу під час оформлення квитка та отримати її безпосередньо на своїй полиці під час старту маршруту.

Послуга доступна на міжнародних рейсах до Польщі (Перемишль, Хелм), Угорщини (Будапешт), Молдови (Кишинів) та Румунії (Бухарест). А також – у флагманських поїздах внутрішнього сполучення:

• №81/82 “Сакура” (Київ – Ужгород);
• №95/96 “Гуцульщина” (Київ – Рахів);
• №01/02 “Єдність” (Харків – Рахів);
• №15/16 “Лесь Курбас” (Харків – Івано-Франківськ);
• №17/18 “Сковорода” (Харків – Ужгород);
• №79/80 “Січеслав” (Дніпро – Львів);
• №106/105 “Чорноморець” (Одеса – Київ);
• №43/44 “Стефанія” (Івано-Франківськ – Дніпро);
• №7/8 “Буковина” (Київ – Чернівці);
• №92/91 “Леополіс” (Львів – Київ).

Також у програмі лояльності УЗ є знижки від книгарень, які можна отримати за “Обіймашки”.

• Російська ракета вдруге влучила в склад видавництва BookChef. Знищено ще 100 тисяч книг.
• Внаслідок удару російських безпілотників-камікадзе 1 серпня по автоматизованому логістичному центру видавництва “Ранок” у вогні опинилися понад 8 мільйонів книжок. Серед знищеного – шкільні підручники, нонфікшн, комікси, дитячі видання, класика та новинки української літератури.

Запис Укрзалізниця пропонує замовляти книги при оформленні квитка й отримувати їх у вагоні спершу з'явиться на Букви.

Пасажири Укрзалізниці тепер можуть замовити книжку разом із квитком на низку міжнародних та внутрішніх рейсів. На початку подорожі замовлення вже чекатиме на пасажира на його полиці у вагоні.

Про це повідомляє Укрзалізниця.

Послуга працює на міжнародних рейсах до Польщі – Перемишля та Хелма, а також до Будапешта, Кишинева та Бухареста.

Замовити книжку разом із квитком також можна на десять флагманських поїздів Україною:

• №81/82 Сакура – Київ – Ужгород;
• №95/96 Гуцульщина – Київ – Рахів;
• №01/02 Єдність – Харків – Рахів;
• №15/16 Лесь Курбас – Харків – Івано-Франківськ;
• №17/18 Сковорода – Харків – Ужгород;
• №79/80 Січеслав – Дніпро – Львів;
• №106/105 Чорноморець – Одеса – Київ;
• №43/44 Стефанія – Івано-Франківськ – Дніпро;
• №7/8 Буковина – Київ – Чернівці;
• №92/91 Леополіс – Львів – Київ.

В Укрзалізниці пояснили, що таким чином хочуть підтримати український книжковий ринок, який зазнав значних втрат через російські атаки. За даними компанії, лише протягом останніх місяців удари РФ по складах і друкарнях знищили понад 10 мільйонів книжок.

“Купуючи українську книжку, ви підтримуєте видавців, книгарні та всіх, хто продовжує працювати й створювати нові історії попри російські атаки”, – наголосили в компанії.

Укрзалізниця також пропонує книжкові бонуси учасникам своєї програми лояльності. Накопичені Обіймашки можна обміняти на знижки, бонуси та доступ до електронних і аудіокнижок від партнерів.

Зокрема, пасажири можуть отримати 300 гривень бонусами в Readeat, безплатний доступ до аудіокниг в Абук, знижку 15% у Книголенді, 20% у майстерні історій Мрієлов, 25% на електронні та аудіокниги в Librarius та 12% на паперові видання у Книгарні Є.

Також серед партнерських пропозицій є знижки від MEGOGO BOOKS, книголав та Ukraїner.

The post Книжка в дорогу: Укрзалізниця запустила нову опцію під час купівлі квитка appeared first on Прямий.

The post В «Укрзалізниці» можна буде замовити книгу та отримати її під час поїздки appeared first on #ШОТАМ.

На окремих рейсах пасажири «Укрзалізниці» зможуть замовити книгу під час оформлення квитка та отримати її вже на початку своєї поїздки. Про це повідомили у фейсбуці компанії. Послуга стане доступною на міжнародних рейсах до Польщі (Перемишль, Хелм), Угорщини (Будапешт), Молдови (Кишинів) та Румунії (Бухарест). Книги можна буде замовити й у флагманських поїздах внутрішнього сполучення, зокрема: Крім […]

Про те, чому не можна заздалегідь повідомляти пасажирів про затримки, розповіла пресслужба Укрзалізниці у відповідь на дописи користувачів в Threads, передають Новини.LIVE.

Попередження про затримку рейсів УЗ

Одна з пасажирок поскаржилася на затримку рейсу з Перемишля до Києва. Вона поцікавилась, чому про те, що потяг запізнюється не можна повідомляти заздалегідь, хоча б за годину до запланованого часу прибуття.

"Ви ж мільйон відсотків розумієте, що потяг затримується раніше, зважаючи на те, що від кордону до Львова ну не 15 хвилин, зараз 10:06. Потяг має прибути о 10:15, а повідомлення про спізнення зʼявилось кілька хвилин тому", — написала вона.

В УЗ пояснили, що інформування пасажирів про запізнення поїздів здійснюється відповідно до чинних Правил перевезень та технологічних процесів.

"Інформація про зміну часу прибуття подається орієнтовно за 20 хвилин до часу прибуття поїзда за графіком. Це пов'язано з тим, що прогноз затримки може неодноразово змінюватися", — зазначив перевізник.

В компанії додали, що поїзд може скоротити відставання, надолужити частину часу в дорозі або, навпаки, зіткнутися з новими обставинами, які вплинуть на графік. 

Перевізник підкреслив, що попри постійні складнощі пасажирам надається максимально актуальна інформація, а не попередній прогноз, який вже може бути неточним. 

Раніше Новини.LIVE розповідали, що Укрзалізниця втрачає контроль над пасажирами. Зокрема, лише троє з десяти пасажирів електричок купують квитки або пред'являють пільгові документи, інші залишаються "невидимими". Через це перевізник не бачить реальної картини попиту, а також втрачає частину прибутку.

Також Новини.LIVE писали, чи можливо відновити паперовий квиток на поїзд, якщо його забули. Якщо квиток купується в касі вокзалу, то він не підтягується до мобільного застосунку "Укрзалізниця". Наявність фото квитка на телефоні при відсутності паперового не дає право пасажирам на перевезення.