Тренд пошуку "З Днем Місцевого Самоврядування"

"Вийти з буса ТЦК – 10 тисяч доларів, із приміщення ТЦК – 15 тисяч. А тепер з'явилася послуга "під ключ" за 50–70 тисяч доларів людину просто з буса переправляють за кордон", – розповідає уповноважений Верховної Ради з прав людини Дмитро Лубінець.
Він одним із перших публічно заговорив про порушення під час примусової мобілізації. Тому частина колег у правозахисному середовищі підозрює Лубінця у спробах використати антимобілізаційну риторику як політичний трамплін і навіть пропонує обмежити право омбудсменів балотуватися певний час. Сам уповноважений Верховної Ради з прав людини, чия каденція закінчується за рік, переконаний: війна – надовго, а вибори неможливі до повного завершення бойових дій.
В інтерв'ю "Українській правді" Лубінець пояснює, в чому полягає його пропозиція щодо мобілізації, розповідає про переговори з росіянами і катастрофічну ситуацію, в якій опинилися оборонці Маріуполя.
"Безкарність породжує безкарність"
– Розпочну з вашої ж нещодавньої цитати: "Напруга довкола мобілізації досягла небезпечного рівня. І до такої ситуації призвели, зокрема, недопрацювання попереднього керівництва Міністерства оборони". Що ви мали на увазі? І який рівень наступний, якщо нинішній ви розцінюєте як небезпечний?
– Суспільний супротив. Його випадки будуть траплятися на території всієї України і щодня. До цього призвели дії усіх попередніх міністрів оборони та командувачів Сухопутних військ, починаючи з 2022 року. Немає одного винуватця, є в цілому недопрацювання державної політики. У 2022 році до мене звернулися 18 людей щодо захисту їхніх прав під час мобілізації, вже за рік ця кількість зросла в рази, а на початку 2024 – у сотні разів.
– Що тоді сталося?
– У 2022–2023 більшість людей долучалися до Сил оборони добровільно. У 2024 почали затримувати примусово, навіть без повідомлень (про виклик у ТЦК – УП) затягати в буси – з'явилося саме поняття бусифікації. Тоді варто було запустити додаткову аргументацію для людей, чому треба долучатися до війська. Замість цього було ухвалене чергове просте рішення: давайте поставимо план, що нам треба приблизно 30 тисяч громадян України в місяць на території всієї України.
Виконуючи план, почали забирати всіх підряд і з'явилася тотальна корупція в системі мобілізації. Коли цілком придатна людина може відкупитися, її за фінансовий аргумент відпускають. А план же треба було виконувати. Почали брати всіх підряд: недужих, наркозалежних, людей старшого віку. Кількість порушень прав людини під час примусової мобілізації почала зростати.Суспільство для себе ухвалило рішення, що якщо наші права порушуються, то ми їх будемо відстоювати самостійно, вчиняючи кримінальні злочини.
Безкарність породжує безкарність. Я засуджую напади на службовців ТЦК та СП і так само засуджую з боку працівників ТЦК та СП скоєння кримінальних правопорушень. Не можна робити вигляд, що одним можна діяти поза законом, а іншим – ні.
– Який закон регулює силову мобілізацію і які саме його норми порушують військовослужбовці ТЦК?
– Одна з моїх перших ініціатив – юридичне врегулювання процедури через постанови уряду та внутрішні накази Міністерства оборони, встановлення порядку дій працівників ТЦК. Цього справді досі немає. Відсутність юридичного документа якраз і використовують працівники ТЦК та СП, кажуть: у нас же немає постанови, як діяти.
Але ніхто не відміняв Конституцію України і Кримінальний та Цивільний кодекси України. Ніхто не може затримати людину довше, ніж на 3 години. Затримуєте довше – складайте протокол про адміністративне затримання. Більше того, законом передбачено, хто це повинен робити – органи правопорядку: Національна поліція, Національна гвардія, Державна прикордонна служба України.
– Чому тоді згадані вами органи самоусунулися і переклали цю функцію на військових?
– У 2025 році юридично було врегульовано, що всі групи оповіщення повинні мати в складі представників Національної поліції. Почалося хоч якесь мляве реагування – наприклад, у ТЦК з'явився обов'язок носити бодікамери. Інша історія, що вони ніколи не працюють.
На мою думку, зараз ситуація почне поліпшуватися. Цього року за моїми матеріалами ДБР, Нацпол та СБУ почали відкривати провадження щодо порушень під час мобілізації. Це може трохи заспокоїти українське суспільство. Точку неповернення ми ще не пройшли, але дуже до неї наблизилися.
Чому в той час самоусунулися правоохоронні органи? На мій погляд, питання мобілізації настільки непопулярне, що до нього ніхто не хоче торкатися.
Хоча відповідно до закону, мобілізацією повинні займатися різні органи, зокрема й місцевого самоврядування. Парафією військових є лише облік та перевірка військово-облікових документів.

Лубінець: Громадянин України, згідно із законодавством України, може звернутися до омбусмана, де б він фізично не перебував. Із закордону я отримував багато звернень
Автор фото: Українська правда


– Як ви ділите повноваження з Офісом військового омбудсмана?
– Конституція визначає лише одного омбудсмана, до якого громадяни України можуть звертатися щодо захисту своїх прав. Інші омбудсмани, за всієї поваги, Основним законом не прописані.
– Але існує закон про військового омбудсмана, він не був оскаржений…
– До появи інституту військового омбудсмана всі громадяни України, зокрема і військові, зверталися до уповноваженого Верховної Ради з прав людини. Тепер вони просто пишуть дві скарги. Я не маю права їх не розглядати. Що має робити військова омбудсмен пані Ольга? Те саме – зобов'язана відкривати провадження і діяти в межах своїх повноважень.
У нас хороша комунікація, і ми ще думаємо, як врегулювати ситуацію, щоб не було дублювання.
Щодо ТЦК: туди потрапляють цивільні. Поки вони не мобілізовані, то не підпадають під мандат військового омбудсмана. Вся система порушень ТЦК та СП підпадає в першу чергу під мою діяльність. Скарги військових щодо проблем з переведеннями, штурмових військ, порушення статутів – це вже її парафія.
Хоча щодо проблеми штурмових військ, наприклад, зверталися і до мене, і до Решетилової (Ольга Решетилова, у шлюбі Кобилинська – військовий омбудсман – ред.). І обидва офіси реагували. За нашими матеріалами відкриті кримінальні провадження. Тобто ми з двох сторін робимо все, щоб ситуація покращилася.
– Ви публічно оприлюднили такі цифри: вийти з буса ТЦК – 10 тисяч доларів, вийти з приміщення ТЦК – 15 тисяч доларів, 2% доходить до фронту з усієї маси мобілізованих на місяць. Сумніви викликає остання цифра. Підтверджуєте її?
– Так. Більше того, я надав свої рекомендації, однією з яких був аналіз ефективності кожної обласної ТЦК. На мою думку, ефективність повинна визначатися не кількістю людей, яких для галочки мобілізували, а кількістю людей, які дійшли до лінії фронту. Саме це я рекомендую нинішньому головкому. Можливо, тоді буде потрібно не 30 тисяч на місяць, а менше. Бо коли буде перед керівником ТЦК стояти задача набрати людей, які здатні дійти до лінії фронту, він буде думати не про те, як обілетити.
Одна з останніх історій, яку ми поки що підтверджуємо: у прикордонній області з'явилася нова послуга "під ключ" – людина може заплатити від 50 до 70 тисяч доларів, і тоді її прямо з буса переправляють за межі України.
Причому чинник корупції максимально розвинувся на Закарпатті, але його практично немає у Запоріжжі чи в Харкові. Те саме з нападами на ТЦК – чим далі від фронту, тим більше це трапляється. Але знову ж таки, я це в першу чергу пов'язую з проваленою державною політикою.
Зараз у мене є сподівання, що ситуація буде виправлятися. Ми вже говорили з уповноваженими людьми нового головкома Михайла Драпатого, яких він визначив відповідальними за напрямок мобілізації.
– З його попередником Олександром Сирським були такі розмови?
– Я особисто добре знайомий як із Драпатим, так і з Сирським. Не було жодного разу, щоб попередній головком на реагував на мої звернення. Проблема в іншому. Головком повинен займатися війною, а не непритаманними функціями. Мобілізація і є такою непритаманною функцією. Мені немає за що критикувати попереднього головкома чи нинішнього, але деякі відповідальні особи в сухопутних військах робили дуже багато негативних історій.
Те, що ми встановили на Закарпатті, важко пояснити з точки зору законодавства і з точки зору людської – там все було поставлено на потік: "Спочатку ми, потім держава. Ні, держава не потім, а далі, далі, далі".
Була реакція СБУ, виявлено купу готівки. Після появи інформації в публічній площині, очільника Берегівської ТЦК звільняють. А через 2 місяці він повертається у статусі тимчасового виконувача обов'язків на 30 днів. Я знову пишу офіційні листи. Мені відповідають: він ефективний. Місяць ефективний, другий ефективний, третій. Ми проводимо перевірки, встановлюємо незаконні затримання, встановлюємо людей, у яких є законно оформлене право на відстрочку, це право відміняється якоюсь комісією.
Одна людина перебувала у приміщенні ТЦК 55 днів. Ще один – ветеран з посвідченням, який пройшов Бахмут. Його затримали, кажуть: ні, підеш воювати або вези кошти. Або: 1500 достатньо молодих людей в один день знято з військового обліку і протягом тижня частина з них виїжджають за кордон. Або забирають студентів і кажуть: або 15 тисяч не гривень (доларів – УП), і ми вас відпускаємо, або ми у вас забираємо відстрочку.
І це я публічно демонструю 1% від того, що ми знаходимо.
– Чи можете підтвердити, що посада очільника ТЦК коштує в середньому 50 тисяч доларів?
– За моєю інформацією, коштувала. Але зараз відбуваються зміни, я знаю людей, які зайшли на цей напрямок від нового головкома. Наскільки це можливо, вони наведуть порядок.
"Ми не впливаємо на те, кого росіяни повернуть з полону"
– Інший важливий трек вашої діяльності – обміни полоненими. 19 серпня відбувся крайній, як кажуть у ці часи. Додому повернулося 103 людини. Того ж дня між вами і новим російським омбудсменом Яною Лантратовою відбулися переговори. Про що вони були?
– Яна Лантратова була призначена в кінці травня 2026-го року. До того я з 2022 року вів переговори з Тетяною Москальковою. Моя перша комунікація з Лантратовою відбулася через добу після її призначення. Тоді ми домовилися про зустріч і вже 5 червня вона відбулася одночасно з обміном, про який ми домовилися. 26, 27 червня були обміни військовополоненими, 17-го – окремий трек щодо цивільних, і ми повернули сімох людей, які були в полоні з 2022-го.
19 серпня відбувся обмін 103 на 103, і ми аналізували відповіді на запити, один до одного – працюють апарати, визначена одна особа з мого боку, одна особа з її боку. У щоденному робочому режимі вони працюють над передачею інформації і додатковою верифікацією.
– Останній обмін відбувся за сприяння Сполучених Штатів і Об'єднаних Арабських Еміратів. Яка їхня роль?
– Як це відбувається? Приймається рішення на політичному рівні. Політичний трек – це не моя історія, це історія президента України. Залучаються посередники, які додатково тиснуть на російську сторону. І потім російська сторона в робочому режимі виходить на операційний рівень, я це так називаю. Це якраз рівень Лантратової, плюс – представники різних, як кажуть росіяни, компетентних органів. На операційному рівні комунікація відбувається щодня. Востаннє я вів переговори з Лантратовою вчора – ми обмінювалися списками, інформацією.
– Наскільки розумію, ви формуєте списки за складною схемою і за погодженням з різними сторонами, а віддають вам усе одно – кого вважають за потрібне?
– Це основна проблема. Ще з Москальковою я намагався вийти на фіксацію критеріїв формування списків. Перший пріоритет – важко поранені, важко хворі. Це визначено міжнародним гуманітарним правом, женевськими конвенціями. Якщо прямо читати третю Женевську конвенцію, то важко поранені і важко хворі військовополонені повинні взагалі репатріюватися в обхід обмінних процесів і без привʼязки до кількості. Росіяни на це ніколи не підуть.
Друга категорія пріоритетності – жінки. У нас досі їх дуже багато в полоні. Не розумію, чому росіяни не хочуть віддати українських героїнь. Перший спеціальний серйозний обмін, який ми довго пропрацьовували із Москальковою, стосувався повернення жінок, це відбулося 17 жовтня 2022 року. З Лантратовою зараз ми ведемо подібні перемовини.
І третій критерій – хто найдовше в полоні, має виходити найшвидше. У нас є окремий список тих, хто в полоні ще з 2014 року.
Росіяни спочатку сказали: так, ми не проти розглянути критерії. Потім це було винесено на політичний рівень. За моєю інформацією, на політичному рівні в Стамбулі росіяни спочатку погодилися з принципами формування списків. Але рівно на наступний обмін вони привезли людей, які не підпадають під ці принципи. Тому з нашого боку завжди це відбувається наступним чином: я передаю списки за категоріями, наполягаючи на пріоритетності. Але кого насправді росіяни віддають, ми не знаємо, не впливаємо, не можемо напряму тиснути. Можуть тиснути десь наші посередники, партнери, яких ми зокрема публічно згадуємо. Інколи це працює. Зверніть увагу, що більш-менш почали віддавати хлопців, які в полоні з 2022 року.
Зараз ми ведемо окремі перемовини щодо найбільш складної категорії – оборонців Маріуполя. Ці перемовини максимально важкі.
– Командир "Азова" Денис Прокопенко вважає, що нинішня переговорна стратегія України щодо військовополонених вичерпала себе, і запропонував визначати пріоритетність з огляду на тривалість перебування в полоні, стан здоров'я, умови утримання. Чи вичерпала, на вашу думку, переговорна стратегія України і в чому відмінність критеріїв?
– Він перелічує ті пріоритетні категорії, на яких ми наполягаємо. Щодо нових підходів... Знаєте, з перемовною групою з української сторони ми спілкуємося щоденно. Як правило, у нас щодня виникають нові ідеї: що додатково ми можемо зробити, кого залучити, кого запросити, через кого спробувати натиснути, куди ще треба поїхати, де можна залучити родини військовополонених, зниклих безвісти, до якого іноземця їх можна відправити.Тобто ініціативи з нашого боку народжуються щодня. Ми ніколи не сиділи і не думали, що ми максимально ефективно виконуємо свою роботу. Доки хоч один чи одна залишаються в російському полоні, наша робота буде неефективною в очах родин, які чекають своїх.
Немає проблем з ініціативами. Є проблема з російською позицією. І проблема в тому, що тільки одна людина в Росії може кардинально міняти принципи повернення.
– Путін особисто поставив на стоп повернення захисників маріупольського гарнізону?
– Я не скажу, що вони поставили на стоп. Я попросив би дочекатися наступних обмінів і дати тоді оцінку переговорній стратегії переговорної групи з української сторони.
"Ми верифікували 186 офіційних місць, де тримають громадяни України"
– Щодо цивільних полонених: на днях росіяни дали 15 років 70-річній мешканці окупованого Токмака за донат 1500 гривень на українську армію. Скільки станом на зараз таких полонених?
– У нас створений спеціальний реєстр зниклих безвісти за особливих обставин. На теперішній час там в районі 16 тисяч. Верифікованих через цивільних через Міжнародний комітет Червоного Хреста – 840. Верифікованих за нашими джерелами – 1850. За це окрема подяка СБУ, ГУРу, СЗР. Додатково ми зараз ведемо верифікацію щодо ще 2275 цивільних осіб в російському полоні.
Насправді цифра може бути набагато, набагато більша. Є випадок, коли ми дізналися про незаконне затримання конкретної особи з Маріуполя тільки тоді, коли одна з членів родини виїхала з непідконтрольної території і офіційно до нас звернулася. До того часу люди елементарно боялися повідомити, що ще в 2022 році член родини був затриманий імовірно ФСБ.
Багато хто вже загинув від тортур чи був убитий. Навіть коли закінчаться активні бойові дії, російська сторона ніколи офіційно нас не поінформує, що з цими людьми сталося.
Щодо Світлани Рой, жінки, яку росіяни засудили на 15 років, я офіційно направив лист на Лантратову і прошу поінформувати про стан здоров'я, можливість відвідання і прошу передати її в Україну. Чекаю на відповідь. Подібні листи я направляю чи не щодня на російську сторону.

Лубінець: Сплеск скарг на ТЦК почався у 2024 році
Автор фото: Українська правда


– Вам відома достеменна кількість незаконних місць утримання українців на кшталт тих, у яких спочатку перебувала журналістка "Української правди" Вікторія Рощина?
– Ми верифікували 186 офіційних місць, де утримуються громадяни України – як військовополонені, так і цивільні. За нашими даними, неофіційні місця – такі як ями, гаражі, підвали – це як мінімум ще 150.
Місць, в яких перебувають наші громадяни України, більше 300. Насправді російський закон – це дуже умовна річ. Те, що вони роблять з громадянами України, є прямим порушенням міжнародного гуманітарного права. Навіть російський закон забороняє катування, але вони це роблять свідомо і системно. Росіяни публічно страчують українських військових на передовій з чітким розумінням, що це фіксується органами влади України. Це черговий сигнал світу – "ви з нами нічого не зробите, ми свідомо порушуємо Міжнародне гуманітарне право".
Затримали трьох офіційних співробітників ОБСЄ з дипломатичним імунітетом, піддали катуванням, засудили ще до початку повномасштабної агресії. Російська Федерація – член ОБСЄ. Коли Міжнародний кримінальний суд видав ордер на арешт президента Російської Федерації і уповноваженого російського президента із захисту прав дитини, Путін спеціально поїхав в одну з країн, яка ратифікувала Римський статут. На жаль, міжнародне співтовариство не зрозуміло, що Путін воює не проти України, він воює проти всього демократичного світу. І воює не сам, а з союзниками – Північною Кореєю, Іраном, країнами, які допомогають обходити санкції.
Переконаний, що російська армія почне в найближчому майбутньому робити прямі атаки на країни, які є членами НАТО. Якщо дрон залетів з Росії в Румунію, значить, він туди і планував. Це випробування реакції, вона була млява, отже для росіян це сигнал робити більше.
"Юридично у нас зафіксовано страту 345 українських військових. В реальності ця цифра щонайменше у 5 разів більша"
– Змінюється поле бою – зростає кілл-зона. Як змінюється ситуація зі стратами полонених на полі бою?
– 345 вбитих наших військових на лінії зіткнення. Останній випадок 22 липня. Хлопець у Донецькій області потрапив у полон, це було зафіксовано, після цього зафіксували, що його розстріляли. По кожному випадку я надсилаю окремі листи до Організації об'єднаних націй, МКЧХ, міжнародних, європейських інституцій, які повинні досліджувати, фіксувати ці злочини. Окремо працює Офіс Генерального прокурора України. Для нас дуже важливо, щоб у майбутньому у нас були юридичні підстави засудити конкретних російських військових.
Є військові частини, яким, таке враження, поставили задачу брати в полон якомога більше українців. Інші – просто розстрілюють наших хлопців.
Юридично у нас зафіксовано страту 345 українських військових, відкриті кримінальні провадження, це фіксується Офісом Генерального прокурора. В реальності ця цифра набагато більша – щонайменше у 5 разів.
– Які шанси, що росіяни будуть притягнуті за ці воєнні злочини відповідно до норм Міжнародного права?
– Дуже складна історія з наданням юридичної оцінки, дуже забюрократизована неефективна система. МКС відкрив кримінальне провадження, видав 2 ордери на арешт. Але МКС досліджує виключно воєнні злочини, злочини геноциду. На мій погляд, все, що роблять росіяни по відношенню до українських дітей – підпадає під 6 статтю Римського статуту про геноцид. МКС відкрив кримінальне провадження за 8 статтею – це скоєння воєнних злочинів, злочинів проти людяності.
У нас є позитивний трек – це створення спецтрибуналу. Це те, що не може юридично охопити МКС. Мова йде про оцінку вищому політичному і військовому керівництву Російської Федерації за сам факт розпочинання війни проти України. Скільки мине часу, поки ми отримаємо судове рішення, за яким буде засуджений президент Російської Федерації, я не знаю і не знає ніхто. Але наша задача – створити спецтрибунал рішенням Ради Європи і зробити це терміново. Принаймні в цьому році треба юридично запустити спецтрибунал, починати збирати докази і переходити до судового процесу.
Третє, що, на мій погляд, має зараз максимально розповсюдитися як практика – універсальна юрисдикція, щоб національні суди і органи правопорядку могли судити за воєнні злочини.
Вже є перший прецедент – Фінляндія засудила громадянина Російської Федерації, хоча у нього був фінський паспорт, за злочин 2014 року. Зокрема і розстріл українського військовополоненого. Ми просили про екстрадицію цього громадянина в Україну. Нам відмовили на підставі рішення Європейського суду прав людини про факти катування в українській пенітенціарній системі. Наскільки я знаю, Офіс Генерального прокурора шукає юридичний шлях, як все-таки цього громадянина забрати в Україну. Він нам треба як свідок в першу чергу.
Польща, Литва також роблять перші кроки з відкриття кримінальних проваджень. Фінляндія – це пілотне судове рішення. Я б дуже хотів, щоб усі країни Європи, почали це робити. У нас є купа фактів, які вони можуть брати до роботи.
Перший генеральний прокурор, який це зробив – генеральний прокурор Німеччини. Після початку повномасштабної агресії він відкрив перше кримінальне провадження за скоєння воєнних злочинів та злочинів проти людяності проти окремих представників російської армії. Є сподівання, що з одного боку вони будуть надавати оцінку цим фактам, з іншого боку, правильно розбиралися, що відбувається.
Бо коли затримали нашого Сергія Кузнєцова в Італії, якого підозрюють у підриві Північних потоків, Німеччина його забрала до себе. За моєю інформацією, там порушуються його права. Я піднімав це питання на найвищому рівні серед своїх європейських колег, європейського керівництва, європейської мережі національних інституцій захисту прав людини. Ми вимагаємо, щоб мені надали доступ до нього. Мені відомо, що до Кузнєцова негативне, ганебне ставлення. Це при тому, що Німеччина розуміє, що Росія скоїла цю агресію, є рішення Великої Британії про те, що ця газова гілка підпадає під ознаки військової інфраструктури. А отже – може бути ціллю для української армії.
На жаль, затриманий і другий хлопець. Спочатку у Польщі, де за рішенням польського суду його відпустили. Його дії були проаналізовані і визнані як законні. Для нас стало абсолютною несподіванкою, що він був затриманий у Хорватії. І зараз Німеччина звернулася за екстрадицією вже другого нашого громадянина.

Лубінець: Моя помилка, що мені треба було в публічність вийти ще в 2024 році
автор фото: Українська правда


"Зніміть, врешті-решт, рожеві окуляри. Без припинення бойових дій організувати вибори не тільки неможливо, це прямо забороняє Конституція"
– Цікава ваша думка як омбудсмана щодо виборів. Екс-міністр оборони Михайло Федоров фактично до цього закликав. За його словами, неефективна система потребує перезавантаження. На шальках терезів з одного боку – право громадян на зміну владу, з іншого – неможливість гарантувати можливість як голосувати, так і бути обраними. Ви за який варіант?
– Найлегше у цій ситуації – зробити публічний пост на мільйон лайків.
Чи можете уявити, що під час продовження бойових дій можна забезпечити право кожного голосувати чи бути обраним? 4,6 млн громадян України зі статусом ВПО зараз по всій території України. 8,5 млн громадян України виїхали за кордон, їх окремо треба перерахувати і передати бюлетені. Приміщення, організація голосування військових, створення реєстру виборців і ризик витоку інформації – кібератаки не припиняються.
Я організовував президентські і парламентські вибори у Волновасі у 2014-му. Забезпечити право голосу значної частини військових не вийшло. Без припинення бойових дій організувати вибори не тільки неможливо, це прямо забороняє Конституція.
Нам треба усвідомити, що війна надовго. І навіть припинення вогню не означатиме, що війна закінчилася. Зніміть, врешті-решт, рожеві окуляри.
– Низка правозахисних організацій вважає, що людина на посаді омбудсмена повинна бути позбавлена права обиратися на політичні посади певний час після закінчення каденції. Це має убезпечити посаду від перетворення на майданчик для піару. Чи підтримаєте цю ініціативу?
– Слухайте, я готовий підтримати будь-яку ініціативу, яка посилить інституцію. Якщо, на думку правозахисників це допоможе, я готовий підтримати. Але я не переконаний, що це нас посилить. І не тому, що маю політичні плани.
Проти нас воює сильний, підготовлений, підступний, заможний, сильний ворог. Це не закінчиться швидко. До цього треба готуватися в першу чергу.
Влада нарешті повинна зрозуміти, що із суспільством треба говорити. Говорити відверто і на серйозні теми. Час популярних рішень закінчився у перший день вторгнення. Зараз усі повинні займатися лише тим, щоб держава вижила і не зникла з політичної мапи світу.
Тетяна Даниленко

Президент Володимир Зеленський ввів у дію рішення РНБО щодо підготовки регіонів і Києва до опалювального сезону 2026-2027. Серед вимог – резерви пального, додаткове живлення та захист критичної інфраструктури.
Відповідний указ №838/2026 глава держави підписав 31 серпня. Більша частина документа має гриф "для службового користування", відкритим є пункт 10 рішення Ради нацбезпеки.
РНБО попередила посадовців обласних і Київської міської адміністрацій, мерів і керівників підприємств про особисту відповідальність за невиконання комплексних планів стійкості та неналежну підготовку до осінньо-зимового сезону (ОЗП).
"Попередити посадових осіб обласних, Київської міської державних (військових) адміністрацій, міських голів, керівників підприємств, установ та організацій про особисту відповідальність за невиконання Комплексних планів стійкості", - йдеться у рішенні Ради.
Київ: для столиці затвердили окремий план підготовки до опалювального сезону
РНБО схвалила Комплексний план стійкості територіальної громади Києва. До його виконання разом з керівництвом столиці мають бути залучені профільні міністерства, ДСНС, СБУ, Генштаб ЗСУ, "Нафтогаз", "Укренерго" і інші структури.
Частину передбачених робіт необхідно завершити до старту ОЗП 2026-2027. Про перебіг підготовки столиця має щомісяця звітувати РНБО і уряду.
Окремий пункт документа стосується відповідальності київського міського голови.
"Звернути увагу Київського міського голови на персональну відповідальність за підготовку та стале проходження опалювального сезону 2026/2027 року в м. Києві", – йдеться у рішенні.
Кабмін також має продовжити співфінансування київського плану і знайти додаткові джерела грошей для реалізації планів стійкості, зокрема за рахунок допомоги міжнародних партнерів.
Резервне живлення для тепла і води збільшать на 20%
До початку опалювального сезону області і Київ мають наростити передбачений планами обсяг резервного живлення на 20%. Додаткові потужності необхідні насамперед для об'єктів тепло- та водопостачання.
"Забезпечити до початку опалювального сезону 2026/2027 року нарощування на 20 відсотків відповідно до показників, визначених Комплексними планами стійкості, обсягу резервного живлення для забезпечення сталого функціонування об’єктів життєзабезпечення", – постановила РНБО.
Крім того, протягом місяця в регіонах мають провести командно-штабні навчання. Під час них відпрацьовуватимуть дії у разі надзвичайних ситуацій на об'єктах електро-, тепло-, газо- та водопостачання.
Міста мають створити запас пального щонайменше на два тижні
До зими органи місцевого самоврядування повинні мати реальний, а не лише передбачений документами резерв пального для підтримки систем життєзабезпечення.
У рішенні йдеться про необхідність забезпечити "фактично (фізично) наявний резерв пального в обґрунтованому обсязі, але не менше ніж на два тижні".
Місцева влада також має працювати з ОСББ, управителями та житловими кооперативами над автономністю багатоповерхівок. Зокрема, документ передбачає "облаштування систем незалежного резервного живлення у багатоквартирних будинках".
Такі системи мають підтримувати роботу життєзабезпечення будинків у разі проблем з основним електропостачанням.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Відключення світла взимку: Шмигаль відповів, що буде з будинками на електроопаленні
Захист енергооб'єктів і підготовка запасу обладнання
До початку зими підприємства повинні забезпечити захист критичних елементів об'єктів, які виробляють тепло і світло, із застосуванням технічних рішень першого рівня.
Паралельно Кабмін має додатково опрацювати можливість застосування третього рівня інженерного захисту критичної інфраструктури та протягом місяця визначити подальші кроки.
Енергетичним і газовим компаніям також доручено заздалегідь сформувати резерв обладнання, матеріалів і комплектуючих для оперативного ремонту пошкоджених об'єктів протягом опалювального сезону.
Окремо уряд має разом з учасниками ринку нафтопродуктів подбати про достатні фактичні запаси пального.
"Укрзалізниця" отримає допомогу з відновленням рухомого складу
До рішення РНБО увійшла і підготовка залізничної інфраструктури. Уряду за участю "Укрзалізниці" доручено підтримати відновлення і поповнення рухомого складу, пошкодженого або втраченого внаслідок війни.
Особлива увага приділена локомотивам. Серед можливих рішень названі держпрограми допомоги, міжнародне фінансування, спрощення закупівель, а також оренда чи придбання рухомого складу, який уже був у користуванні.
Контроль за виконанням рішення РНБО Зеленський поклав на секретаря РНБО Рустема Умєрова. Указ набирає чинності з дня опублікування.
Як писав "Ми-Україна" раніше, президент назвав три ключові напрями роботи з міжнародними партнерами на найближчі тижні.

Отримання житлового ваучера допомагає ВПО вирішити питання з житлом, але водночас може вплинути на право родини на допомогу на проживання. Зокрема, після придбання квартири за кошти державного бюджету виплати ВПО можуть припинити. Це стосується і ситуацій, коли допомогу отримує дитина.

Про це повідомляє Новини.LIVE з посиланням на Юридичний порадник для ВПО.

У такій ситуації опинилася військовослужбовиця зі статусом ВПО та УБД, яка отримала державний житловий ваучер і придбала за ним квартиру в іншій області. Жінка поцікавилася, чи продовжать її 8-річній доньці, яка навчається за денною формою, виплачувати допомогу на проживання ВПО.

Що пояснили юристи

Варто знати, що у такій ситуації виплату допомоги на проживання ВПО припиняють. Порядок надання допомоги на проживання ВПО затверджений постановою Кабінету Міністрів №332. У ньому передбачені майнові критерії, за якими визначається право родини на виплати.

Однією з підстав для припинення допомоги є забезпечення родини житлом для постійного проживання за рахунок коштів державного бюджету. Саме до такого випадку належить придбання житла за житловим ваучером. Виплату припиняють із місяця, наступного за місяцем придбання житла.

Які ще майнові умови діють для ВПО

Право на допомогу залежить також від того, яким житлом володіє родина. ВПО можуть отримувати допомогу, якщо вони не мають у власності житла на безпечній території України — тобто за межами територій, включених до відповідного переліку територій активних або можливих бойових дій чи тимчасової окупації.

Тому придбання квартири за ваучером може змінити майновий стан родини і, відповідно, вплинути на право на допомогу.

Коли виплату можуть зберегти

Є випадки, за яких придбане житло саме по собі не призводить до припинення виплат. Так, допомога може зберігатися, якщо придбане житло:

• непридатне для проживання, що підтверджено органом місцевого самоврядування;
• має площу менш як 13,65 кв. м на одного члена сім'ї;
• придбане в кредит, якщо перший внесок становив менш як 100 000 гривень.

Про купівлю житла потрібно повідомити

Після зміни майнового стану отримувач допомоги має повідомити про це відповідні органи. Пункт 9 Порядку №332 передбачає, що про зміни, які можуть вплинути на право на отримання допомоги, потрібно повідомити протягом 14 календарних днів. Це можна зробити через орган Пенсійного фонду, ЦНАП або відповідний виконавчий орган місцевої ради.

Придбання житла належить до таких змін, тому після оформлення квартири за ваучером ВПО варто своєчасно повідомити про це.

Раніше Новини.LIVE писали, що ВПО з п’яти областей України можуть отримати грошову допомогу від благодійного фонду. За програмою "Єдність" виплачують 1 800 гривень на місяць або 10 800 гривень за пів року. Для евакуйованих родин передбачена інша виплата — 4 100 гривень на людину щомісяця протягом трьох місяців. 

Також Новини.LIVE розповідали, чи можуть ВПО отримувати субсидію у чужому житлі. Якщо власник квартири чи будинку бере участь у програмі "Прихисток", це не позбавляє переселенця права на допомогу. Головна умова — власник не має одночасно отримувати субсидію або пільгу за цією адресою, а компенсація за "Прихисток" не вважається його доходом. 

П'ятий рік повномасштабної війни мав би, здавалося, привчити суспільство до слова "мобілізація". Натомість заголовки про сутички біля ТЦК, відео із затриманнями та скарги на "бусифікацію" не зникають – вони лише міняють географію. За даними Нацполіції, з 24 лютого 2022 по квітень 2026 року в Україні зафіксували понад 620 нападів на представників ТЦК та СП, причому динаміка залишається загрозливою: лише за кілька перших місяців цього року – 118 нових випадки. Найбільше атак – на Харківщині, у Києві та на Дніпропетровщині. У результаті цих нападів загинуло кілька військовослужбовців ТЦК, також постраждали цивільні.Але це лише одна половина картини. Друга – це скарги на самі ТЦК: незаконні затримання, утримання людей без судових рішень, побиття, порушення прав тих, хто мав чинну відстрочку. У серпні 2026-го омбудсман Дмитро Лубінець повідомив про масові порушення в Берегівському районному ТЦК на Закарпатті – за його даними, представник омбудсмена зафіксував випадки незаконного утримання чоловіків, у тому числі з дійсними відстрочками, і навіть звільнив 11 незаконно утримуваних осіб просто під час моніторингового візиту. Після цього омбудсман заявив про тиск і спробу сфабрикувати кримінальну справу проти свого представника.У програмі "По живому" ми поставили одне запитання двом людям, які дивляться на цю проблему, так би мовити, з протилежних боків барикади – речниці Оперативного командування "Захід" Катерині Литвинчук і правозахиснику, ексзаступнику генпрокурора Олексію Баганцю: чому конфлікт між ТЦК і суспільством не згасає, а розгорається?"Мама народила не для війни"Катерина Литвинчук, фото: armyinformКатерина Литвинчук говорить про це без дипломатичних застережень. За її словами, в основі конфліктів – вимушений і непопулярний характер самої мобілізації, яка сьогодні лишається головним інструментом поповнення війська. Люди на фронті виснажуються, хворіють, отримують поранення, і тому потребують заміни, бо "це живі люди, а не роботи". За цим стоїть питання справедливості: чому одні воюють, а інші – ні?"Чому одні воюють, а інших, перепрошую, мама народила не для війни. Так не може бути, на мою думку", – каже речниця. І додає ще різкіше: "Якщо війна прийшла в наш дім, то ніхто не має права переховуватися за спинами інших".Але найбільше вразило саму Литвинчук – офіцерку з дев'ятирічним стажем служби, яка ще півроку тому перебувала в бойовій бригаді, – не поведінка чоловіків призовного віку, а погляди цивільних на людину у формі. Коли вона почала службу у відносно тиловому місті, її "неприємно вразили" пересторога і неприязнь у поглядах перехожих. За її спостереженням, ця напруга посилюється саме в тилу – і слабшає що ближче до лінії фронту: там військові – це "опора в будь-яких ситуаціях", і люди самі йдуть до них по допомогу, а не тікають від них.Окремо Литвинчук звертає увагу на те, хто саме сьогодні служить у ТЦК. За її даними, близько половини військовослужбовців центрів комплектування – це не "тиловики за покликанням", а бійці, які повернулися з фронту після поранень і за висновком військово-лікарської комісії визнані придатними лише до служби в частинах забезпечення. Сам факт поранення, наголошує вона, не є підставою для демобілізації – рішення ухвалює виключно ВЛК, і за неповної непридатності військовослужбовець проходить повторну комісію через півроку чи рік. Повне звільнення з військового обліку можливе лише за визнання повної непридатності.Саме тому, каже речниця, у людей, які повернулися з передової, "дуже загострене почуття справедливості" – і на провокації чи агресію з боку цивільних вони можуть реагувати різко, "емоційно, вибухово". При цьому вона наголошує: у разі підозри на порушення з боку самих військовослужбовців ТЦК призначається службове розслідування, яке може завершитися дисциплінарним стягненням або, за серйозніших порушень, – передачею справи правоохоронцям.Головну причину незгасання конфлікту Литвинчук бачить не в комунікаційному провалі ТЦК як такому, бо на її думку, комунікаційники центрів комплектування працюють на "високому рівні", а в тому, що мобілізація хибно сприймається як виключно завдання ТЦК, тоді як це, за її словами, спільна відповідальність суспільства, органів місцевого самоврядування та інших структур."Держава сама не хоче дотримуватися закону, якого вимагає від громадянина"Олексій Баганець, фото: naspravdi.todayОлексій Баганець підходить до тієї самої проблеми з протилежного кута – з боку скарг, які щодня надходять до правозахисників. За його словами, найпоширеніші порушення – це фактичні затримання громадян працівниками ТЦК, часом за участю поліції, а також доставлення й утримання мобілізованих у приміщеннях центрів комплектування "без судових рішень, без складання навіть адміністративних протоколів і без будь-якої іншої належної правової підстави".Баганець не заперечує саму необхідність мобілізації: "Проти цього спорити ніхто не може, я як правозахисник, проти цього сперечатися не можу". Але формулює головний принцип, який, на його переконання, і є коренем конфлікту: "Сила держави полягає і в тому, що треба не тільки вимагати громадянина дотриматись вимог закону, але й самим забезпечувати дотримання вимог закону відносно будь-кого із таких громадян".За спостереженнями правозахисника, у 2026 році кількість звернень щодо неправомірних затримань зросла порівняно з попередніми роками війни. Причини він бачить у системній відсутності органів воєнної юстиції – пропозиції про їх створення він подавав ще у 2022–2023 роках, але "на це ніхто не звернув увагу".Найбільш незручний факт, на якому наполягає Баганець, що людину, доставлену до ТЦК, там часто фактично позбавляють можливості захищати свої права. Адже забирають телефон, не дають викликати адвоката, не повідомляють родину. "Звичайно, що в цій ситуації йому складно захищатися… він обмежений в своїх правах, він не може повноцінно себе захистити", – каже він, додаючи, що згоден з оцінкою омбудсмана: подібні випадки є "грубими порушеннями прав людини".Саме на цьому тлі Баганець згадує серпневий скандал у Закарпатському обласному ТЦК, про який заявив омбудсман Дмитро Лубінець, тобто про випадки, коли людей забирали з вулиці "з підставою чи без" і не відпускали, доки не оформлять у військо, попри чинні відстрочки.Окремо правозахисник звертає увагу на інцидент, який особисто вразив його найбільше. Мова йде про випадки, коли мобілізацією у формі, без розпізнавальних знаків і в масках, "займаються 3-4-5 чоловік" і б'ють мобілізованих: "От відкіля людина можна знати, що це представники ТЦК, а раптом це якісь невідомі особи, може злочинці і тому подібне".Військова поліція, якої немаєфото: Національна поліціяКлючова структурна пропозиція Баганця – створення повноцінних органів воєнної юстиції: військової поліції, військової прокуратури та військових судів. За його логікою, ці інституції мали б розташовуватися ближче до лінії фронту й реагувати на порушення оперативніше, ніж цивільні суди чи Національна поліція, розташовані "за 200 кілометрів від передньої лінії фронту". При цьому Баганець уточнює, що воєнна поліція мала б працювати не з військовозобов'язаними цивільними, а забезпечувати правопорядок усередині Збройних сил і, зокрема, контролювати законність дій самих ТЦК."Я переконаний, якби вони були, в нас би не було стільки ні СЗЧ, ні дезертирів. І в нас би не було такого безпредєлу, який творять деякі працівники ТЦК", – стверджує він.Другий елемент його рецепту – чіткіше розмежування повноважень між ТЦК і Національною поліцією під час мобілізаційних заходів, а також наведення порядку у військово-лікарських комісіях, які, на його думку, не повинні "поголовно всіх визнавати придатними до військової служби". Бо інакше на фронт потрапляють люди, які фізично не можуть бути ефективними бійцями і не приносять користі ні собі, ні побратимам.Де сходяться дві правдиПопри протилежні позиції – речниця війська і правозахисник – обоє співрозмовники, по суті, описують одну й ту саму структурну проблему: державі бракує механізму, який одночасно і забезпечував би комплектування армії, і гарантував би дотримання закону з боку самих ТЦК. Литвинчук наголошує на несправедливості ухилення й недооціненому статусі поранених військових, переведених у центри комплектування. Баганець – на тому, що держава не має права вимагати від громадянина закону, сама його порушуючи.Обоє також фіксують один і той самий емоційний фон, який очевидний всім. Суспільство, стомлене війною і дедалі частіше налаштоване проти людей у формі – попри те, що значна частина цих людей самі пройшли фронт. "Такого відношення вони до себе не заслуговують", – каже про це Баганець. "Чому на п'ятому році повномасштабної війни у цивільних громадян таке ставлення, такі погляди на людей у формі", – задається тим самим питанням Литвинчук.Різниця – у тому, звідки, на їхню думку, походить це відчуження. Для речниці ОК "Захід" це передусім проблема сприйняття суспільством військової служби як такої і поширення "хвилі ухилянства". А для правозахисника – наслідок конкретних, задокументованих порушень процедури, які держава роками залишає без системного інституційного вирішення."За ці роки війни людей зуміли переконати, що є люди, для яких це важливо, а є люди, для яких це не важливо. Це, звичайно, шлях у нікуди", – підсумовує Баганець, згадуючи чергу добровольців перших днів вторгнення, коли такого розколу не існувало.Цей матеріал підготовлено в межах проєкту за фінансової підтримки IMS (International Media Support) та Фонду медіа-інтегритету. Зміст публікації є виключною відповідальністю редакції "Еспресо" і не обов’язково відображає погляди чи позицію IMS або її донорів.Читайте також: "Доведи, що ти гідний": що заважає системі протезування ветеранів стати ефективнішою

Про це у коментарі Еспресо заявив член Економічного дискусійного клубу Олег Пендзин."Я є великим противником безадресної допомоги. Те, що на сьогоднішній пропонується зі шкільним харчуванням – це яскравий приклад того, що ми мали в "Українському кешбеку”, єБачку, Зимовій підтримці. Я це сприймаю виключно як політичну підготовку до передвиборчого процесу. Голосувати ж ходять не тільки малозабезпечені. І от треба якимось чином сформувати позицію допомоги всім підряд. Щоби принаймні якась там морквочка засвітилась перед кожним виборцем", – каже він. На забезпечення безплатного гарячого харчування для учнів усіх класів усіх комунальних шкіл уряд виділив 7,4 мільярда гривень субвенції. На думку економіста, варто було б сформувати групи дітей, які потребують соціальної підтримки – учні з сімей з низьким рівнем доходів, з багатодітних сімей тощо. І саме цих учнів забезпечити справді якісним харчуванням.  "Увесь світ живе за принципом адресної підтримки. Навіщо давати харчування учням в преміальних школах, де навчаються діти батьків, які мають абсолютно інакшу систему харчування, і вони в стані фінансувати своїх дітей абсолютно в іншому асортименті. Зрештою, ці учні просто  їсти того не будуть, це будуть викинуті гроші. При тому, що є велика кількість людей, які дійсно ледь зводять кінці з кінцями, і для них безплатне харчування дітей в школі є життєво необхідним", – каже економіст. За його словами, будь-які намагання роздати залишки коштів, що є сьогодні в Україні, всім порівну –  це абсолютно хибна позиція. "Розумію, що це робиться під певними політичними гаслами, які формуються в офісі президента. Але вони неправильні", - каже економіст.Другий негативний момент цієї ініціативи – навантаження на самі школи, вважає він. Особливо, коли йдеться про великі навчальні заклади, яким треба буде видавати більше тисячі порцій гарячої їжі щодня."Школа перетворюється, не в місце, де люди отримують знання, а на місце, де люди харчуються. Бо графік навчань буде підпорядковуватися необхідності нагодувати учнів, щоб виконати завдання уряду", – каже він.Ще один аспект – закупівлі продуктів і витрати на приготування чи доставку їжі (вони лягають на органи місцевого самоврядування)."Уявіть собі, який обсяг закупівель продуктів має бути,  хто це все має готувати, і скільки це буде коштувати для влади. І головне – скільки в цій ситуації з'явиться корупційних скандалів чергових. Навіщо це робити, для мене є абсолютно незрозумілим", – каже він. З 1 вересня учні усіх державних та комунальних шкіл повинні бути забезпечені гарячим харчуванням. На це уряд виділив субвенцію у розмірі 7,4 млрд грн. Держава фінансуватиме вартість продуктів із розрахунку 50 гривень на день для одного учня початкової школи та 60 гривень — для учнів базової і профільної середньої освіти. 

Благодійна організація ADRA Ukraine, що є частиною глобальної мережі Адвентистського агентства розвитку та допомоги (ADRA), здійснює оформлення фінансової допомоги на опалювальний період 2026/27 років. Зокрема, такою можливістю зможуть скористатися жителі ще однієї громади прифронтового регіону та отримати виплати, за які можна буде купити паливо для майбутньої зими. 

Про те, кому доступна фіндопомога, розповідають Новини.LIVE.

Кому гарантують допомогу на зиму від ADRA на зиму 

За інформацією благодійної організації, вже понад 500 родин почали готуватися до зими за фінансової підтримки програми допомоги на тверде паливо у Дніпропетровській та Харківській областях.

Йдеться про домогосподарств, які зареєструвались на отримання грошової допомоги для підготовки до нового опалювального сезону.

"Для мешканців прифронтових територій можливість завчасно придбати паливо — це передусім можливість підготувати оселю до холодів і подбати про тепло взимку", — пояснюють організатори.

Наразі реєстрацію здійснили у Новоолександрівській, Мирівській громаді на Дніпропетровщині, а також Куньєвській громаді на Харківщині.

Роботу з оформлення проводять у координації із Shelter Cluster, органами місцевого самоврядування та іншими гуманітарними організацями, що дає змогу узгоджувати підтримку та спрямовувати у ті громади, де її потребують найбільше.

Ключові умови для отримання допомоги:

1. Проживання у прифронтових громадах;
2. Опалення оселі відбувається твердим паливом;
3. Наявність у домогосподарства категорії вразливості.

Розмір грошової допомоги та де ще можна отримати

Згідно з повідомленням, найближчим часом команда благодійного фонду ADRA Ukraine також планує здійснити реєстрацію домогосподарств у Савинській громаді Харківської області, розширюючи підтримку перед зимовим періодом. За оголошенням щодо її відкриття необхідно слідкувати на сторінці фонду у соцмережі Facebook.

У рамках програми, вразливим родинам, які опалюють оселі твердим паливом, нададуть по 19 400 гривень на домогосподарство для його купівлі. Відповідна підтримка для жителів прифронтових громад дасть можливість завчасно подбати про тепло і краще підготуватися до зими.

Громадяни мають підготувати для оформлення деяку інформацію. Зокрема, потрібні банківські реквізити (IBAN) очільника домогосподарства для нарахування грошової допомоги. 

Також на кожну особу у домогосподарстві необхідно буде надати: 

• індивідуальний номер платника податків;
• інші документи, що посвідчать особу (паспорт/посвідку на проживання); 
• контактні дані очільника родини (номер телефону). 

Допомога стала можливою завдяки підтримці уряду Сполучених Штатів у співпраці з Польською Гуманітарною Акцією (PAH).

Раніше Новини.LIVE розповідали про програму від Данської ради у справах біженців, що охоплює Харківський регіон. Кошти можна буде витратити на освіту. Безповоротна фіндопомога у розмірі 44 000 грн передбачена на професійно-технічне навчання та підвищення професійної кваліфікації. Відповідна можливість відкрита для постраждалих від вибухонебезпечних предметів та людей з І-ІІІ групою інвалідності. 

Ще Новини.LIVE писали про те, де наприкінці літа доступна фіндопомога від УВКБ ООН. За програмою, кожному члену родини нададуть по 10 800 грн (3 600 грн/три міс.) або 12 300 грн (4 100 грн/три міс.). Взяти участь у програмі зможуть ВПО, які переїхали через загрози/вимушену евакуацію за останні 45 днів, а також біженці, які повернулись додому не раніше трьох місяців тому та не пізніше одного року тому. 

Програма діяльності нового уряду та річниця Дня Незалежності України — це певна історична можливість не лише підбити проміжні підсумки, а й спробувати сформувати візії нашого майбутнього (незважаючи на дим війни, який це майбутнє наразі застилає).
Передусім варто проаналізувати характеристику регіонального розподілу продуктивних сил, адже ми живемо на економічній спадщині УРСР, економіку нового типу у нас так і не створили (крім посилення сировинної компоненти).
Поділ на області та райони часів УРСР можна порівняти з корпусно-дивізійною структурою радянської армії, де область — це військовий корпус, район — дивізія, відносно великий населений пункт — полк тощо. Тоді все підкорялося мобілізаційним потребам і необхідності жорстко охопити периферійні території «намісниками» із центру у вигляді секретарів райкомів та обкомів комуністичної партії.
ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





«Цариця полів» повертається. Мрія Хрущова здійснилася, але ми цьому не раді


Звісно, цю територіальну сітку розробляли без урахування принципів побудови ринкової економіки, і вона не відповідала завданням децентралізації.
До речі, польська економічна реформа почалася з масштабної реформи системи адміністративно-територіального поділу країни. З 1 січня 1999 року кількість польських воєводств зменшилася з 49 до 16, тобто більш як утричі. Водночас сама структура адміністративного поділу (воєводство—повят—гміна) збереглася.
Це дало змогу посилити місцеве самоврядування та зробило регіони економічно сильнішими.
В Україні цьому розподілу відповідають: область, район, ОТГ / місто / село.
Саме новий адміністративний поділ став базою розвитку регіональної економіки Польщі та слугував платформою для залучення внутрішніх і зовнішніх інвестицій.
Нині у Польщі найактивніше розвиваються саме регіональні технологічні та промислові кластери.
Що можна зробити в Україні?
Перша частина реформи в Україні вже відбулася: замість 490 старих районів створили 136 укрупнених районів і систему територіальних громад (ОТГ).
Після війни, не змінюючи загальної системи адміністративного поділу, можна надати областям можливість створювати економічні кластери, які б примножували зусилля регіональних управлінських систем із залучення інвестицій та розвитку місцевої економіки в межах територіально-економічних районів.
Така складна реформа має об’єднувати методологію розміщення продуктивних сил (територіально-економічних районів) і сучасного світ-системного аналізу.
Нині в нашій країні виділяють низку територіально-економічних районів, які поступово формувалися на основі різних чинників розміщення продуктивних сил, але зараз об’єднуються в межах єдиного українського історичного проєкту.
Система розміщення продуктивних сил в Україні зараз — це, з одного боку, «уламки» старих територіально-економічних районів часів УРСР, а з іншого — певною мірою хаотичне формування кількох економічних «протокластерів» зі своїм «надмістом».
Якщо брати захід України — це Львів, на півдні — Одеса, на південному сході — Дніпро та Харків, у центрі — Київ. Уся країна пов’язує всі ці «регіональні системи» в єдиний простір розвитку.
ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





Морські ворота на замку. Скільки Україна втратить через блокаду одеських портів


Так проявляється на нашому мікрорівні теорія «світ-системного» аналізу Ф.Броделя. Якщо скористатися світ-системним аналізом іншого теоретика — І.Валлерстайна, то можна побачити, що найбільший ризик для нас у плані економічної стагнації полягає у трансформації молодої ринкової економіки у формат місцевої «квазіімперії» — коли території об’єднані лише через панівний центр, який відповідає за централізований збір податків та їхній «ручний» перерозподіл.
Саме цю модель реалізовували за часів Кучми та Януковича, і саме вона спричинила тяжкі історичні наслідки.
Політика децентралізації має призвести до зовсім іншого результату: наша наразі неефективна економічна модель має поступово трансформуватись у систему економічних кластерів розвитку, як це сталось у європейських країнах, США і навіть у Китаї. До речі, саме цього не відбулося, наприклад, у РФ, де цілісність системи досі тримається на нестабільному антагонізмі «центр—периферія».
Для сталого розвитку розміщення в Україні продуктивних сил слід реформувати на основі ефективніших та адекватних ринковій економіці структур — таксонів, тобто територіально-економічних районів (у сучасному варіанті — кластерів), об’єднаних на підставі загальних властивостей та ознак.
За часів УРСР продуктивні сили формувалися у нас відповідно до трьох базових територіально-економічних районів:
Донецько-Придніпровського з декількома великими промисловими центрами (Дніпро, Донецьк і Харків) та трьома базовими промисловими протокластерами (Приазов’я, Наддніпрянщина, Слобожанщина);
Центрального (Київський та Львівський промислові кластери);
Південного (Одеський промисловий кластер).
З огляду на регіональні особливості економіки, ці територіально-економічні райони вимагають диверсифікованого економічного підходу та формування адаптованих до їхніх потреб економічних політик.
У Центральному районі необхідно розвивати логістичну й транспортну інфраструктуру для забезпечення транзиту товарів на ринок ЄС. Це дасть змогу створювати в центрі та на заході країни інноваційні й технологічні кластери, промислові полігони, вільні економічні зони.
З боку держави тут потрібна політика, спрямована на посилення ролі середнього бізнесу.
У цьому районі мають з’явитися нові точки інноваційного зростання економіки. А ще має помітно посилитися роль малого та середнього бізнесу у загальній структурі виробництва.
Також тут активно розвиватиметься транзитна логістика та інфраструктура.
У Центральному районі варто прогнозувати й значне посилення підприємницької ініціативи та ефективніший трансфер інновацій у реальний сектор економіки.
Це буде щось схоже на умовну «польську модель» зростання.
Щодо Донецько-Придніпровського району, то тут необхідні методи державного дирижизму та грамотного протекціонізму для відновлення індустріального ядра країни та посилення ефективності видобувної промисловості.
Об’єктивно в ньому зберігатиметься й роль великого бізнесу, а пул інвестицій і далі формуватиметься за активної участі держави та великих ФПГ у межах державно-приватного партнерства.
Це можна назвати умовно «південнокорейською» моделлю розвитку.
Щодо Південного економічного району, то тут суттєві перспективи відкриваються у секторі туризму та послуг, а також у частині створення вільних торгових безмитних транзитних зон і торгових терміналів.
Для активізації регіонального потенціалу потрібна максимальна дерегуляція й кредитне стимулювання малого та середнього бізнесу. Роль держави тут — лише в розвитку інфраструктурних проєктів, наприклад, портів.
Основні принципи формування ВЕЗ та вільних торгових терміналів у цьому територіально-економічному районі можна запозичити в Іспанії, де концентрація вільних економічних кластерів відбувається біля великих портових міст, розташованих на торговельних шляхах із Європи до Азії та Африки.
Такі «острівці підприємницької свободи» передбачають вільний митний простір, вільні склади, промислові полігони, технологічні парки та спеціальні торговельні центри.
Їхнім економічним розвитком керують не чиновники, а консорціуми компаній, що формують базовий промисловий кластер.
Таку модель можна назвати умовно «іспанською» або «турецькою».
ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





Троянський юань. Китай готує золоту пастку для долара


Кластерний економічний розвиток дає змогу забезпечити вектор інноваційного руху, нарощування експортного потенціалу, інтеграцію країни у світові технологічні та торговельні ланцюжки, створення нових робочих місць.
Щодо майбутнього створення економічних кластерів, то економічно доцільно формувати їх на основі наявних територіально-економічних районів (у межах теорії розміщення виробничих сил в Україні).
Сучасні науковці виділяють такі територіально-економічні райони України, які сформувалися за часів незалежності:
Донецький (Донецька, Луганська області)
Придніпровський (Дніпропетровська, Запорізька області)
Північно-Східний (Харківська, Сумська, Полтавська області)
Центральний (Черкаська, Кіровоградська області)
Північно-Західний (Волинська, Рівненська області)
Подільський (Вінницька, Тернопільська, Хмельницька області)
Причорноморський (Миколаївська, Одеська, Херсонська області, Крим)
Карпатський (Закарпатська, Львівська, Івано-Франківська, Чернівецька області)
Столичний (Київська, Житомирська, Чернігівська області)
За такої системи місцеве самоврядування зосередиться на базі ОТГ, а економічна політика, особливо в частині залучення інвестицій та формування якості підприємницького середовища — на рівні економічних кластерів.
Створення економічного кластера має регулюватися спеціальним законом, а ініціювати його повинне місцеве самоврядування на рівні обласних рад і великих міст.
Водночас частину функцій щодо саморегулювання таких кластерів слід делегувати радам / консорціумам інвесторів, залишивши за державою загальнодержавні функції та завдання інфраструктурного розвитку.
У такому разі від місцевих громад залежатиме якість не лише доріг і лікарень, а й підприємницького середовища, а отже й рівень життя простих людей та кількість робочих місць.
А центральні органи державної влади відповідатимуть за безпеку, оборону та соціальний захист населення, а не за перерозподіл економічних рент і корупційні оборудки.

Російський ранковий удар, 26 серпня, по Чернігову забрав життя двох людей — на місці зруйнованого будинку знайшли 49-річну жінку та чотирирічну дівчинку. Ще одну дитину, якій 14 років, ушпиталили. Через трагедію міська влада оголосила 26 серпня днем жалоби, скасувавши всі розважальні заходи.
Про це повідомляє Новини.LIVE, посилаючись на дані Чернігівської міської ради.
Росіяни вбили матір з дитиною у Чернігові 26 серпня
Трагедія сталася під ранок, коли росіяни здійснили удар по житловій забудові Чернігова. Епіцентром руйнувань виявився приватний будинок. Унаслідок прямого влучання на місці спалахнула масштабна пожежа, яка практично повністю знищила житло. За інформацією міської ради, вогонь також перекинувся на розташований поблизу магазин та пошкодив сусідні господарські будівлі.
Поліцейський документує наслідки атаки. Фото: Нацполіція України
Попередньо відомо, що на момент ворожої атаки всередині зруйнованого будинку перебували троє людей. Під час проведення пошуково-рятувальних робіт на місці згарища фахівці виявили тіла двох загиблих: 49-річної жінки та маленької дівчинки, якій було лише чотири роки.
Третю постраждалу, 14-річну дівчинку, вдалося врятувати, її оперативно госпіталізували до медичного закладу для надання необхідної допомоги.
Наслідки російського удару. Фото: Нацполіція України
Місцева влада оголосила 26 серпня днем жалоби через жахливі наслідки ранкового російського обстрілу, який призвів до загибелі цивільних мешканців. На знак скорботи за жертвами атаки державні установи, підприємства та органи місцевого самоврядування міста приспустили українські прапори, доповнивши їх чорними стрічками.
Як повідомляли раніше Новини.LIVE, Чернігів нещодавно опинився під російською атакою, яка була спрямована на цивільних. Так у понеділок, 24 серпня, російський ударний дрон влучив у багатоквартирний будинок у середмісті Чернігова, спричинивши пожежу. Унаслідок атаки постраждали 15 людей, серед яких двоє дітей.
Сьогодні, під час нічної атаки 26 серпня ворог запустив по Україні 162 безпілотники різних модифікацій із п'яти напрямків. Сили протиповітряної оборони та підрозділи РЕБ нейтралізували 134 дрони.

Росіяни 26 серпня атакували житловий будинок у Чернігові, внаслідок чого загинули двоє людей, серед яких 4-річна дитина.
Про це повідомили Державна служба України з надзвичайних ситуацій та голова Чернігівської міської військової адміністрації Дмитро Брижинський.
За даними рятувальників, окупанти вдарили по будинку в Чернігові рано-вранці. Внаслідок удару виникла пожежа.
Травмовано 14-річну дівчинку. Під час ліквідації пожежі рятувальники виявили тіла жінки та маленької дівчинки.
Брижинський уточнив, що в будинок влучив російський дрон, а загиблій дівчинці було чотири роки. У Чернігівській міськраді зазначили, що загиблій жінці було 49 років, а житловий будинок, у який влучили росіяни, був приватним і на момент удару там перебували троє людей.
Також загорівся розташований поруч магазин.
ДСНС повідомляє, що всі пожежі ліквідовано.
Ліквідація наслідків удару росіян по житловому будинку в Чернігові / Фото: ДСНС
Ліквідація наслідків удару росіян по житловому будинку в Чернігові / Фото: ДСНС
Ліквідація наслідків удару росіян по житловому будинку в Чернігові / Фото: ДСНС
Ліквідація наслідків удару росіян по житловому будинку в Чернігові / Фото: ДСНС
Ліквідація наслідків удару росіян по житловому будинку в Чернігові / Фото: ДСНС
У поліції повідомили, що в будинку на момент удару перебували жінка з двома доньками. Також там кажуть, що загиблій жінці було 39 років. Ці дані не збігаються з тими, які опублікувала міськрада (там повідомляли, що їй було 49 років).
Крім того, Чернігівська міськрада повідомила, що 26 серпня в місті оголосили день жалоби. На знак скорботи за загиблими на будівлях органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій буде приспущено Державний Прапор України з чорною стрічкою. У цей день заборонено проведення розважально-концертних заходів, а також трансляцію розважальної музики на ринках, у закладах торгівлі, ресторанного господарства та в громадському транспорті.
Нагадаємо, 24 серпня вдень російський дрон влучив у житловий будинок у центрі Чернігова.
Запис Через удар росіян по будинку в Чернігові загинули жінка з 4-річною донькою (ФОТО, ДОПОВНЕНО) спершу з'явиться на Громадське радіо.

Цьогоріч Україна відзначає 35 років незалежності. Сполучені Штати — 250. Ці дати розділяють понад два століття, а історичні шляхи двох країн суттєво різняться. Та обидві річниці об'єднує важлива істина: громадяни мають самі визначати своє майбутнє, а не живуть за чужою волею.

Америка сформулювала цю ідею 1776 року, проголосивши, що справедлива влада урядів походить зі згоди тих, ким вони управляють. Українці винесли її на всенародне голосування 1991 року, коли на грудневому референдумі понад 90 відсотків громадян підтримали незалежність, і більшість проголосувала за неї в кожному регіоні країни, у тому числі в Криму.

Та кожна декларація незалежності знаменує лише початок.

Найскладніша робота починається після проголошення незалежності: розбудовувати інституції, здатні захищати права і витримувати різні випробування, та переконувати наступні покоління, що самоврядування варте цих зусиль.

Сьогодні Збройні сили України захищають незалежність України на полі бою. Водночас громадяни щодня зміцнюють її, розбудовуючи інституції, вимагаючи підзвітності та відстоюючи свої демократичні свободи навіть в умовах війни. За цей захист українські військові, їхні родини й цілі громади заплатили надзвичайно високу ціну

Цього літа Рада директорів NED відвідала Україну. Ми приїхали, щоб бути поруч із нашими партнерами, почути їх і побачити, як незалежність України щодня проявляється у виборі та діях її громадян, навіть в умовах війни.

Рада директорів NED у Києво-Печерській лаврі Фото: Скотт М. Форман

У Бучі ми побачили, що це означає, на прикладі історії Юлії. Коли російські війська окупували місто, їй вдалося разом із дітьми виїхати в перші дні окупації. Повернувшись у травні 2022 року, Юлія побачила свій дім пограбованим російськими військовими, а свою громаду — глибоко травмованою масовими вбивствами та катуваннями.

Та свою лють Юлія перетворила на дію. Вона долучилася до добровольчого підрозділу протиповітряної оборони і тепер після робочого дня виходить на нічні чергування і разом із посестрами та побратимами захищає небо над своєю громадою від російських дронів.

Вона також започаткувала ініціативу, щоб зберегти творчий доробок і пам'ять про місцеву художницю, яка не пережила окупації. Юлія не дозволила російській агресії перетворити себе на жертву. Натомість вона обрала діяти, захищати свою громаду і відстоювати своє право впливати на майбутнє України.

Її історія нагадала мені про ідею, що відлунює і в українській, і в американській історії – свобода живе доти, доки громадяни готові її захищати.

Упродовж усієї поїздки ми бачили те саме прагнення діяти й серед наших партнерів. Від громад поблизу фронту до суспільних дискусій про підзвітність і реформи, українці не залишаються спостерігачами, а беруть на себе відповідальність за свою країну.

Усе, що ми почули й побачили під час поїздки, зміцнило наше переконання: одним із найбільших надбань України є її активне суспільство і та сила, якої воно додає самій державі. Але ця громадянська спроможність не виникла за одну ніч, і її не можна сприймати як належне.

Десятиліття роботи NED з українськими ініціативами переконливо свідчать, що громадянське суспільство є однією з основ демократичної інфраструктури України.

NED має за честь працювати з українськими громадськими організаціями з 1989 року, ще до проголошення незалежності України. Цей багаторічний досвід показує, що силу громадянського суспільства, яку світ так виразно побачив після лютого 2022 року, не породила війна. Вона формувалася десятиліттями, спираючись на прагнення українців жити вільно та відстоювати свої демократичні цінності попри радянські репресії, а сьогодні й попри жорстоку російську агресію.

Після Революції Гідності ця громадянська енергія дедалі частіше знаходила продовження не лише в протестах, а й у формуванні державної політики, роботі в державних інституціях та просуванні реформ.

За ці роки сформувалися громадянські навички й рефлекси, які стали особливо важливими з початком повномасштабного вторгнення. Мільйони українців уже мали досвід самоорганізації, вміли вибудовувати довіру й діяти спільно, не чекаючи вказівок згори.

Україна витримала перший шок вторгнення не лише завдяки тим, хто взяв до рук зброю. Десятиліття активного суспільного життя також виховали в українцях готовність брати відповідальність за свою країну.

Демократична стійкість не є розкішшю, яку можна відкласти до завершення війни. Навіть в умовах надзвичайних безпекових викликів активне суспільство зміцнює обороноздатність країни. Вимагаючи підзвітності від влади, громадяни допомагають вчасно помічати й виправляти помилки, а найголовніше, зберігати суспільну довіру в найскладніші моменти.

Демократична підзвітність не суперечить національній безпеці. Вона є одним із джерел її сили. Це саме та здатість, яку авторитарні системи прагнуть придушити, адже підзвітність обмежує їхній контроль. Сила України, навпаки, значною мірою спирається на громадян, які навіть під час війни не відмовляються від свого голосу та права впливати на життя країни.

Цю суб'єктність не можна поставити на паузу до перемоги. Вона сама є частиною сили, що наближає перемогу.

Американцям цей принцип добре знайомий. Двісті п'ятдесят років тому Декларація незалежності проголосила засадничу ідею, що влада іде від народу, а не від правителів. У 1776 році ця обіцянка ще далеко не стала реальністю. Але її сила в тому, що кожне наступне покоління американців знову повертається до цієї ідеї, прагнучи повніше втілити її в життя.

Конституція України має той самий принцип і визначає, що джерелом влади в країні є народ. Під час нашого візиту ми побачили, наскільки глибоким і живим залишається це джерело. Воно постійно живиться енергією громадян, їхньою ініціативою та прагненням змінювати країну на краще. Сильне й вільне у своєму русі, саме це джерело є вкрай важливим, щоб захистити незалежність України та забезпечити її сталість.

Деймон Вілсон, президент і головний виконавчий директор Національного фонду підтримки демократії (National Endowment for Democracy, NED) у США

Часто буває, що людина отримує на роботі одноразову допомогу на оздоровлення і переживає, що через цю виплату сім’я може втратити субсидію або її зменшать. Адже під час розрахунку субсидії Пенсійний фонд враховує доходи всіх членів домогосподарства. Але для разової допомоги є важливий нюанс: її можуть не включати до сукупного доходу, якщо виконані певні умови.
Про це повідомляє Новини.LIVE з посиланням на Пенсійний фонд України.
Які доходи враховують при призначенні субсидії
Під час розрахунку житлової субсидії Пенсійний фонд враховує середньомісячний сукупний дохід домогосподарства. До нього, зокрема, належать заробітна плата, грошове забезпечення військовослужбовців, пенсія, стипендія, соціальні виплати, допомога по безробіттю та інші страхові виплати. Також до доходу можуть включатися грошові перекази з-за кордону, дивіденди, кошти від оренди землі, продажу майна та інші доходи.
Тобто загальне правило полягає в тому, що під час визначення права на субсидію враховуються різні види доходів членів домогосподарства. Але законодавство передбачає винятки.
Чи входить до доходу допомога на оздоровлення
Ні, якщо йдеться саме про одноразову допомогу або компенсацію на оздоровлення, отриману протягом одного календарного року. Пенсійний фонд посилається на пункт 7 Порядку обчислення середньомісячного сукупного доходу сім’ї, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 липня 2020 року № 632.
Згідно з цим правилом, допомога або компенсація, яка надається за законом або за рішеннями органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ чи організацій, не враховується до середньомісячного сукупного доходу, якщо вона є одноразовою і отримана протягом одного календарного року.
На це правило Пенсійний фонд і звертає увагу у відповідях на запитання громадян, які отримали одноразову матеріальну допомогу на оздоровлення на роботі.
Субсидія не постраждає
Якщо людина отримала на роботі одноразову матеріальну допомогу на оздоровлення, ця сума не повинна додаватися до доходу домогосподарства при розрахунку субсидії за умови, що виплата відповідає зазначеним у пункті 7 Порядку критеріям.
Водночас інші доходи, які не підпадають під винятки, під час розрахунку субсидії враховуються.
Раніше Новини.LIVE розповідали, що ВПО можуть оформити житлову субсидію навіть за місцем фактичного проживання, якщо житло надане за програмою "Прихисток". Водночас отримання компенсації власником квартири чи будинку саме по собі не позбавляє його права на субсидію. Однак одночасно отримувати субсидію за зареєстрованою та фактичною адресами не можна.
Також Новини.LIVE писали, що субсидію можуть скасувати, якщо в родині або фінансовому становищі відбулися певні зміни. Пенсійний фонд потрібно повідомляти про них протягом 30 календарних днів, адже прихована інформація може стати причиною припинення виплат або виникнення переплати. 

Напередодні 1 вересня батькам дітей зі статусом ВПО варто перевірити, на яку підтримку від держави може розраховувати дитина. Пільги стосуються не лише школи чи садочка. Держава передбачає допомогу під час навчання, вступу, проживання в гуртожитку, оздоровлення та в окремих сімейних ситуаціях. 
Про це розповідає Новини.LIVE з посиланням на ГО "ВПО України".
Садочок і школа
Дітей з числа ВПО повинні зарахувати до закладів дошкільної освіти на пільгових умовах. Також вони мають право на безоплатне харчування. Для школярів-переселенців також передбачене пільгове зарахування до закладів освіти. Діти, які навчаються очно або у змішаному форматі, можуть отримувати безоплатні гарячі обіди.
Окрема допомога передбачена для першокласників. У 2026 році за програмою "Пакунок школяра" батьки або законні представники можуть отримати 5000 гривень на кожну дитину, яка йде до першого класу. Гроші призначені для підготовки до школи. Зокрема, на канцелярію, книжки, одяг і взуття.
Підтримка для учнів профтехів і студентів
Для студентів закладів професійної освіти з числа ВПО передбачені соціальна стипендія, першочергове поселення в гуртожиток, безоплатне проживання та харчування.
Студенти коледжів і закладів вищої освіти, які навчаються на бюджеті за денною формою, можуть розраховувати на соціальну стипендію та першочергове поселення до гуртожитку. Також передбачена можливість переведення на вакантні бюджетні місця під час навчання. В окремих закладах діють знижки на проживання.
Абітурієнти з тимчасово окупованих територій можуть вступати до вишів за спрощеною процедурою. Щоб скористатися цими пільгами, до документів, які вимагає навчальний заклад, потрібно додати довідку ВПО.
Оздоровлення дітей
Діти ВПО можуть скористатися і допомогою на на оздоровлення. Діти, зареєстровані як ВПО, належать до категорій, які можуть отримувати послуги з оздоровлення та відпочинку за державною програмою. Йдеться про дітей віком від 7 до 18 років.
За програмою "єОздоровлення" розмір допомоги становить 14 165 гривень на дитину. Кошти зараховують на спеціальну картку, а використати їх потрібно протягом трьох місяців із дня зарахування для оплати путівки до оздоровчого закладу.
Допомога для усиновлювачів
Окремі види підтримки передбачені для людей, які усиновили дитину. Усиновлювачі можуть отримати 41 280 грн на дитину, оплачувану відпустку та соціальний супровід. Якщо ж сім’я тимчасово взяла на виховання дитину, яка залишилася без батьківського піклування через війну, передбачена соціальна допомога "Дитина не одна".
Таку виплату призначають на шість місяців, а її розмір залежить від віку та стану здоров’я дитини.
Куди звертатися за допомогою
Для оформлення державної підтримки батькам, усиновлювачам, піклувальникам або іншим уповноваженим особам потрібно звертатися до органів соціального захисту, ЦНАПу або органу місцевого самоврядування.
Раніше Новини.LIVE писали, що ВПО можуть втратити допомогу на проживання через тривале перебування за кордоном. Верховний Суд підтвердив законність припинення виплат у випадку, коли людина перебувала за межами України понад 30 днів та не повернулася у встановлений строк.
Також Новини.LIVE розповідали, що для ВПО хочуть скасувати особливі умови щодо призначення та виплати пенсій. Нові правила мають гарантувати переселенцям отримання пенсій на загальних підставах, без додаткових процедур лише через статус ВПО.

Перенесений паркан, гараж, господарська споруда або прибудова на чужій території можуть стати причиною серйозного земельного конфлікту. Водночас багаторічне розташування огорожі ще не доводить, що саме вона визначає юридичну межу ділянки. Якщо сусід фактично зайняв частину вашої землі, не варто демонтувати паркан самостійно. Спочатку необхідно перевірити документи, кадастрові дані та встановити точні координати меж.
Про це пише "Судово-юридична газета", передають Новини.LIVE.
Як довести, що сусід зайняв вашу землю
Про порушення може свідчити ситуація, коли сусід без законних підстав користується частиною вашої ділянки: переніс огорожу, встановив гараж чи іншу споруду або облаштував на цій території господарський об'єкт.
Однак визначати межу лише за старим парканом не варто. Фактична лінія, якою сусіди користувалися роками, може відрізнятися від межі, офіційно встановленої в документах.
Тому перед будь-якими вимогами до сусіда необхідно перевірити:
документи, що підтверджують право на землю;
інформацію з Державного земельного кадастру;
кадастровий план;
технічну документацію із землеустрою;
фактичне розташування меж на місцевості.
Саме ці дані допоможуть з'ясувати, де юридично проходить межа між ділянками.
Які права має власник землі
Земельний кодекс України передбачає правила добросусідства. Власники та користувачі ділянок повинні використовувати землю таким чином, щоб завдавати сусідам якомога менше незручностей.
Зокрема, йдеться про вплив затінення, шуму, задимлення, неприємних запахів та інших факторів. Не допускається і таке використання ділянки, через яке сусід не може використовувати свою землю за цільовим призначенням.
Окремі норми стосуються спільної межі. Власники суміжних ділянок мають її дотримуватися, а спосіб закріплення межі визначається за домовленістю.
Відомості про межові знаки мають відображатися у відповідній документації із землеустрою, геодезичних матеріалах та кадастрових планах.
Що робити, якщо паркан стоїть на вашій території
Насамперед не варто самостійно ламати або переносити огорожу. Спочатку потрібно документально підтвердити, що вона дійсно розташована на вашій землі.
Для цього слід зібрати документи на ділянку та перевірити відомості в Державному земельному кадастрі.
Якщо наявних даних недостатньо, можна звернутися до сертифікованого інженера-землевпорядника та замовити геодезичні роботи. Фахівець визначить координати поворотних точок ділянки та допоможе встановити, де фактично проходить її межа.
Як зібрати докази порушення
Якщо є підстави вважати, що сусід користується частиною вашої землі, порушення необхідно зафіксувати.
Для цього можуть знадобитися:
фото та відео огорожі, споруд і території;
результати геодезичних вимірювань;
документи на землю;
кадастрові матеріали;
землевпорядна документація;
листування із сусідом;
показання свідків;
інші документи, які підтверджують обставини спору.
Зібрані матеріали особливо важливі, якщо конфлікт доведеться вирішувати в суді.
Чи варто спочатку домовлятися
Якщо ситуація дозволяє, краще спершу спробувати врегулювати питання мирним шляхом.
Після встановлення фактичних координат меж можна запропонувати сусіду добровільно усунути порушення: перенести огорожу, звільнити зайняту територію або прибрати споруду.
Це може допомогти уникнути тривалого судового процесу та додаткових витрат. Якщо ж сусід відмовляється, власник має право використовувати передбачені законом механізми захисту.
Куди звертатися
Питання у сфері земельних відносин у межах своїх повноважень можуть розглядати органи місцевого самоврядування.
У передбачених законом випадках до реагування на порушення земельного законодавства залучаються територіальні органи Держгеокадастру. Вони здійснюють державний контроль за використанням та охороною земель, можуть проводити обстеження, оформлювати відповідні матеріали та визначати розмір шкоди від самовільного зайняття землі.
Звернення громадян за загальним правилом розглядають протягом місяця. Якщо питання не потребує додаткового вивчення, відповідь мають надати невідкладно, але не пізніше 15 днів. У разі необхідності строк можуть продовжити, однак загалом він не має перевищувати 45 днів.
Водночас орган місцевого самоврядування чи державного контролю не замінює суд, якщо між власниками виник приватний спір щодо меж ділянок та необхідності звільнення землі.
Яка відповідальність загрожує за самовільне захоплення
За самовільне зайняття земельної ділянки стаття 53-1 КУпАП передбачає адміністративний штраф. Для громадян це від 10 до 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто від 170 до 850 гривень. Для посадових осіб — від 20 до 100 неоподатковуваних мінімумів, або від 340 до 1 700 гривень.
Крім штрафу, порушника можуть зобов'язати звільнити незаконно зайняту землю та привести її у придатний для використання стан.
Земельний кодекс передбачає, що самовільно зайнята ділянка повертається власнику або землекористувачу без компенсації витрат порушника за час незаконного користування. Якщо на території звели споруди, їх знесення та приведення землі до належного стану здійснюються за рахунок порушника. Повернення самовільно зайнятої землі відбувається за рішенням суду.
За наявності відповідних підстав власник також може вимагати компенсації завданих йому збитків.
Водночас сам по собі земельний конфлікт не означає автоматичного настання кримінальної відповідальності. Для цього мають бути ознаки конкретного кримінального правопорушення, передбаченого Кримінальним кодексом.
Як офіційно встановити межу ділянки
Для відновлення меж насамперед використовують дані земельно-кадастрової документації. Якщо за документами встановити межу неможливо, закон передбачає можливість визначення її з урахуванням фактичного користування землею.
На практиці власнику варто:
Перевірити документи на земельну ділянку та відомості Державного земельного кадастру.
За необхідності замовити геодезичні та землевпорядні роботи.
Винести встановлені межі в натуру відповідно до координат.
За можливості погодити спільну межу із власником сусідньої ділянки.
За потреби внести необхідні відомості до Державного земельного кадастру.
Якщо домовитися не вдалося — звернутися до суду.
Витрати на встановлення спільної межі, за загальним правилом, несуть власники суміжних ділянок порівну, якщо вони не домовилися про інший порядок.
Чи може суд змусити сусіда прибрати паркан
Якщо суд встановить, що огорожа або інший об'єкт розташовані без належних правових підстав і перешкоджають власнику користуватися своєю землею, можна вимагати усунення таких перешкод.
Залежно від обставин це може передбачати демонтаж паркану, знесення споруди або звільнення незаконно зайнятої частини ділянки.
Верховний Суд визнає усунення перешкод у користуванні майном одним зі способів захисту права власності. Водночас у позові необхідно чітко вказати, у чому саме полягає порушення та які конкретні дії має виконати відповідач.
Що головне запам'ятати власнику
Якщо здається, що сусід "відрізав" частину вашої землі парканом, не варто одразу переносити огорожу самостійно. Спочатку потрібно встановити юридичні межі за документами та кадастровими даними, а за необхідності
— провести геодезичні вимірювання.
Якщо порушення підтвердиться, його слід належним чином зафіксувати й запропонувати сусіду добровільно вирішити проблему. У разі відмови можна звертатися до компетентних органів або до суду.
Залежно від ситуації власник може вимагати усунення перешкод у користуванні землею, повернення самовільно зайнятої території, приведення ділянки до належного стану та, за наявності підстав, відшкодування завданих збитків.
Раніше Новини.LIVE розповідали, як відбувається спадкування земельної ділянки. Якщо заповіт відсутній, спадщина переходить до родичів відповідно до черговості, визначеної законом. Однак окремі категорії людей мають право на обов'язкову частку спадщини незалежно від змісту заповіту.
Також Новини.LIVE писали, коли не треба сплачувати податки при продажу ділянки. Українці, які отримали землю у спадщину й планують її продати, можуть заощадити. Закон передбачає пільгу зі сплати податку на доходи та військового збору, якщо виконуються певні умови.

18 серпня ексміністр оборони Михайло Федоров закликав відновити виборчий процес, навіть якщо війна затягнеться. Його заява повернула в публічну дискусію і питання про те, як проводити вибори, коли на багатьох напрямках тривають бойові дії, мільйони виборців перебувають за кордоном, частина дільниць зруйнована, а військові не можуть залишити місця служби, щоб проголосувати чи балотуватися.
Одна з ідей, яка регулярно з’являється в таких дискусіях, — голосування онлайн, зокрема через «Дію». Сам Федоров ще кілька років тому припускав, що в майбутньому українці зможуть обирати президента онлайн. Проте для цього є низка перепон.
DOU розібрався, чому вибори під час війни не можна звести до голосування в застосунку, які законодавчі й технічні бар’єри стоять перед електронним бюлетенем і яку роль «Дія» все ж може відіграти у виборчому процесі.
Що Федоров раніше казав про вибори в «Дії»
У коментарі 2023 року Федоров називав шлях до електронних виборів довгим. Серед передумов він згадував реформи, підтримку суспільства та довіру до цифрової держави, судів і правоохоронних органів. Наприкінці 2024 року в парламенті повідомляли, що вивчають також електронне поштове голосування, а також розширення можливостей голосувати особисто за кордоном.
Проте зараз ані Мінцифри, ані команда «Дії» не розробляють систему для онлайн-виборів. Про це в міністерстві повідомили на запит DOU.
«Чутки про можливе проведення виборів у „Дії“ ходять ще від моменту запуску застосунку і екосистеми, проте ні зараз, ні в планах на найближче майбутнє це питання перед нашою командою не стоїть. Жодної підготовчої чи технічної роботи ми не ведемо».
У Мінцифри пояснили це відсутністю законодавчої бази: Верховна Рада й Кабмін не ухвалювали рішень, які дозволяли б готувати онлайн-голосування.
21 серпня Федоров детальніше пояснив свою позицію в інтерв’ю 24 Каналу. За його словами, йдеться не про негайне проведення виборів, а про підготовку механізмів, які дозволять відновити виборчий процес. Зрештою, на його думку, потрібно провести президентські, парламентські та місцеві вибори, однак їхню черговість ще мають визначити експерти.
Федоров також заявив, що після доручення президента у грудні 2025 року парламентська робоча група разом з експертами вже напрацювала значну частину необхідних змін. За його оцінкою, 60–70% відповідного законодавства вже написано.
Водночас у своїх пропозиціях Федоров не говорив про голосування через «Дію». Для українців за кордоном він запропонував заздалегідь запустити онлайн-реєстрацію, під час якої виборці повідомлятимуть, у якій країні планують голосувати. На основі цих даних держава зможе визначити, де і скільки потрібно відкрити виборчих дільниць. У країнах із великою кількістю українців голосування, за його словами, можна проводити протягом кількох днів.
Схожу модель Федоров пропонує розглядати й для військових. Частина військовослужбовців, які перебувають далеко від лінії фронту, за його словами, могла б голосувати на звичайних дільницях. Для військових у прифронтових містах він припустив можливість організувати голосування в захищених або підземних приміщеннях і також проводити його не один день. Конкретні механізми, наголосив Федоров, ще мають напрацювати разом з українськими та міжнародними експертами.
Чому однієї зміни до Виборчого кодексу недостатньо
Закон «Про правовий режим воєнного стану» забороняє проводити президентські, парламентські та місцеві вибори під час воєнного стану. У липні 2026 року Верховна Рада продовжила його ще на 90 діб із 2 серпня.
Стаття 71 Конституції вимагає, щоб будь-який спосіб голосування гарантував вільні, загальні, рівні, прямі вибори й таємницю голосу. Автори дослідження Ради Європи припускають, що окрема модель дистанційного голосування в неконтрольованому середовищі протягом кількох днів може потребувати змін до Конституції. Під час воєнного стану такі зміни забороняє стаття 157.
Правова заборона — лише частина питання. Під час активних бойових дій держава фактично не може гарантувати загальні, рівні й вільні вибори і таємницю голосування.
«Ми не маємо ототожнюватися з державами, де вибори зводяться лише до слова „вибори“, а не до принципів, які мають бути гарантовані», — каже Павло Романюк, радник з правових питань Громадянської мережі ОПОРА та доцент кафедри конституційного права України Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого.
Вибори під час воєнного стану не проводять, але чинні органи влади не втрачають повноважень. Президент, парламент і виборні органи місцевого самоврядування працюють, доки після виборів не сформують нові органи, пояснює Романюк.
Навіть після скасування воєнного стану проголосувати онлайн за чинними правилами не вийде. Виборчий кодекс описує паперовий бюлетень, роботу виборчих комісій, голосування на дільниці, підрахунок, протоколи та перерахунок. Про електронний бюлетень у ньому не йдеться.
Для запровадження електронного голосування серед іншого потрібно змінити процедури підрахунку, спостереження та встановлення результатів, каже юрист Іван Щеглаков.
Стаття 18 кодексу дозволяє ЦВК експериментувати з інноваційними технологіями на окремих дільницях, пояснює Романюк. Але результати таких експериментів не можна використовувати для встановлення підсумків голосування або результатів виборів.
«Буде недостатньо просто записати у Виборчому кодексі: „Голосувати можна через „Дію““. Законодавець повинен створити цілу систему гарантій. Потрібно врахувати правовий статус електронного бюлетеня, порядок ідентифікації виборця, недопущення повторного голосування, момент юридичного завершення голосування, анонімізацію бюлетеня, шифрування і зберігання голосів», — каже Романюк.
Тому зміни знадобляться не лише до Виборчого кодексу, а й до законів про ЦВК, Державний реєстр виборців, захист персональних даних і кібербезпеку, додає Романюк.
Окремо парламентська робоча група готує спеціальний закон про перші повоєнні вибори. За словами голови правління ОПОРИ Ольги Айвазовської, станом на березень законопроєкт був готовий приблизно на 65%, але у квітні робота зупинилася разом із перемовинами про припинення війни.
Конституція не вимагає, щоб бюлетень обов’язково був паперовим, тому електронне голосування як технологія саме по собі їй не суперечить, пояснює Романюк.
«На мій погляд, при електронному голосуванні найскладнішим питанням є дотримання таємниці голосування», — каже Щеглаков.
«Вибори не зводяться лише до голосування»
Онлайн-бюлетень не розв’язує організаційних питань: як оновити реєстр, забезпечити роботу комісій і спостерігачів, дати кандидатам доступ до агітації та організувати голосування військових.
«Вибори не зводяться лише до голосування. Вибори — це завжди процес. Принцип вільних виборів складається з двох аспектів: формування волі і вільне волевиявлення», — каже Романюк.
Вибори — це також дорого. За оцінкою заступника голови ЦВК Сергія Дубовика, наведеною у березні 2025 року, президентські вибори коштували б понад 6 млрд грн, парламентські та місцеві — приблизно по 4 млрд грн. Одночасне проведення всіх трьох кампаній він оцінював у понад $300 млн без витрат місцевої влади, МЗС і Міноборони на додаткову інфраструктуру.
Масштаб організаційної роботи видно з даних ЦВК за червень 2026 року. У Державному реєстрі є понад 34 млн виборців, але майже 1,47 млн не мають виборчої адреси. Ще 4–4,5 млн виборців перебувають за кордоном, де зараз є лише 104 дільниці в консульських установах. За такої мережі на одну дільницю припадало б у середньому понад 40 тисяч людей, тому ЦВК пропонує збільшити їхню кількість приблизно вдесятеро.
Проблема не обмежується кількістю дільниць. Українці за кордоном і внутрішні переселенці мають змінити виборчу адресу або під час виборчого процесу тимчасово змінити місце голосування, каже Романюк. Більшість не розрізняє цих процедур.
«Поки триває війна, триває міграція. Поки триває міграція, оновлені дані будуть швидко ставати застарілими», — продовжує експерт.
Сам електронний бюлетень реєстр не актуалізує. Перед виборами державі доведеться зіставити дані з кількох систем.
«Потрібно актуалізувати не тільки Державний реєстр виборців. Потрібно актуалізувати реєстр територіальних громад, реєстри Державної міграційної служби, реєстри ВПО, можливо, реєстри актів цивільного стану, Єдиний демографічний реєстр», — каже Романюк.
В Україні 393 дільниці зруйновані безповоротно, ще близько тисячі потрібно відновити.
Як голосувати військовим
Окремі правила потрібні для військових. ЦВК пропонує створювати спеціальні дільниці й передбачити голосування за місцем виконання завдань.
Чинний механізм формування списків враховує строковиків, однак строкову службу скасували, а мобілізовані зберігають виборчу адресу за попереднім місцем проживання. Державний реєстр виборців часто не знає, де вони проходять службу, пояснює Романюк.
Навіть після розв’язання цієї проблеми потрібно гарантувати доступ військових до агітації та можливість балотуватися. ОПОРА звертає увагу, що треба також врегулювати відпустки для, хто хоче запропонувати свою кандидатуру, участь в агітації та повернення до служби після виборів.
«Потрібно думати, як нівелювати вплив командирів на солдатів під час виборів. А якщо командири будуть балотуватися?» — додає Романюк.
На ці самі питання в реакції на заяву Федорова вказав народний депутат Ярослав Юрчишин: як голосуватимуть і балотуватимуться військові, як оновити реєстр та забезпечити участь українців за кордоном.
Після завершення воєнного стану до початку виборчого процесу потрібно щонайменше шість місяців підготовки, оцінює Романюк. Такий мінімальний строк, за його словами, підтримували представники парламентських фракцій і груп, ОПОРА та ЦВК. Але реальну тривалість підготовки можна буде визначити лише після завершення активної фази бойових дій.
Найсвіжіше опитування КМІС також не показує суспільної більшості за вибори до завершення війни. 15% респондентів підтримали голосування до завершення бойових дій, 23% — після припинення вогню та отримання гарантій безпеки, 57% — лише після остаточної мирної угоди. Опитування охоплювало громадян на підконтрольній території й не охоплювало українців за кордоном та на окупованих територіях.
Проблеми з анонімністю
Авторизація в «Дії» вирішує лише перше завдання — підтверджує особу. Для виборів цього недостатньо, оскільки бюлетень не повинен зберігати зв’язок із виборцем навіть для адміністратора системи.
«Ідентифікація та сам бюлетень мають бути технологічно і організаційно розділені. Умовно кажучи, система ідентифікації підтверджує — це виборець, і він має право голосувати, — і видає йому анонімне право подати бюлетень. Далі електронний бюлетень має існувати вже без персональних даних, що уникнути можливості деанонімізації», — пояснює Романюк.
На рівні архітектури для цього потрібні шифрування, розподіл ключів між кількома незалежними суб’єктами та відсутність адміністратора, який одноосібно може поєднати голос із виборцем.
Складність у тому, що анонімність не повинна знищити можливість перевірки. За вимогами Ради Європи, виборець має переконатися, що система зафіксувала саме його вибір, спостерігачі — що всі голоси записані й пораховані правильно, комісія — що проголосували лише люди з таким правом.
«Виборець може отримати підтвердження, що його голос потрапив до системи і був врахований. Але таке підтвердження не повинно дозволяти довести третій особі, за кого він проголосував. Інакше воно стане інструментом для купівлі голосів або контролю за голосуванням», — каже радник з правових питань ОПОРИ.
За висновком дослідження Ради Європи, жодна з наявних систем інтернет-голосування не виконує всі ці вимоги одночасно. Тому країни, які це практикують, одночасно використовують і інші механізми голосування.
Залишається й проблема неконтрольованого середовища, яку не розв’язує навіть надійна авторизація.
«Якщо людина голосує вдома зі смартфона, система не може встановити, чи стоїть там поруч роботодавець, командир, родич або людина, яка заплатила за голос. Face ID або електронний підпис можуть підтвердити особу, але вони не підтверджують свободу її волевиявлення», — каже Романюк.
На дільниці для захисту від такого впливу є кабінка, члени комісії та спостерігачі. Ризик можна зменшити, якщо дозволити переголосувати онлайн із зарахуванням останнього голосу або скасувати електронний голос наступним особистим голосуванням на дільниці. Але повністю усунути примус поза контрольованим середовищем технологічно надзвичайно складно, пояснює Романюк.
Фото ілюстративне
Як перевірити результат без паперового бюлетеня
Збій у звичайній держпослузі можна усунути, і запустити послугу повторно. Для виборів цього замало: після завершення голосування має залишитися незалежний доказ, за яким можна перевірити результат, провести перерахунок і розглянути скаргу.
Код виборчої системи має бути оприлюднений, щоб незалежні спостерігачі могли перевіряти його на вразливості, вважає Романюк.
«Мають бути визначені права спостерігачів, дії у разі кібератаки або масштабного збою, збереження електронних доказів, процедури оскарження, умови, за яких голосування або його частина можуть бути визнані недійсними», — каже він.
У січні 2026 року ЦВК назвала серед ризиків електронного голосування кібератаки та іноземне втручання, проблеми з ідентифікацією, неможливість перерахунку й втрату довіри. Комісія вважає, що новий спосіб голосування на перших повоєнних виборах може стати приводом для дискредитації всього результату.
Такий ризик для України не теоретичний. У грудні 2024 року російська кібератака на реєстри Мін’юсту зупинила пов’язані з ними сервіси «Дії». Повністю відновити роботу реєстрів вдалося приблизно за місяць. Це не була атака на виборчу систему, але вона показала, як збій у зовнішньому реєстрі може одночасно вимкнути низку цифрових послуг. Якщо подібне станеться в день голосування або під час підрахунку, результат потрібно буде довести незалежно від самої системи. Інакше під загрозою опиниться легітимність обраної влади.
Романюк вважає, що під час війни неможливість завершити й перевірити виборчі процедури створює для держави більші ризики, ніж відкладення виборів.
«Можливо, запровадити систему на основі блокчейну, яка б могла валідувати кожний голос і забезпечувала збереження результатів навіть у тому випадку, якщо буде здійснена кібератака», — припускає Щеглаков.
Комітет Національних академій наук, інженерії та медицини США у звіті про безпеку виборів пояснює, чому сам блокчейн проблеми не розв’язує. Якщо шкідлива програма змінила голос на смартфоні до запису, незмінність подальшого ланцюжка лише збереже вже підмінений вибір. Блокчейн також не гарантує таємницю голосу й не захищає від примусу.
Потрібна й незалежність адміністратора. Жоден суб’єкт не повинен одноосібно мати можливість розшифрувати голоси або поєднати їх з особами, наголошує Романюк.
«Вочевидь опікуватись цим процесом на центральному рівні повинна Центральна виборча комісія», — каже Щеглаков.
Валерій Пекар пише: «Вибори через Дію не є незалежними — „Дія“ контролюється урядом України». За чинним кодексом вибори організовує ЦВК, а не Мінцифри.
Навіть власну інформаційно-аналітичну систему ЦВК неможливо швидко підготувати перед голосуванням. У березні 2025 року заступник голови ЦВК Сергій Дубовик оцінював її модернізацію у 440 млн грн і три роки роботи. «Софт такого рівня не пишуть за три-чотири місяці», — казав він. Ішлося лише про систему адміністрування та оприлюднення результатів, а не про онлайн-бюлетені.
Чому «Дія» не може бути єдиним способом голосування
Наразі застосунком «Дія» користуються понад 24 млн українців. Але право голосу не може залежати від наявності смартфона, сумісного пристрою, зв’язку чи цифрових навичок.
Дослідження ПРООН, оприлюднене у квітні 2026 року, показало, що державними електронними послугами користуються 59% українців. Серед людей з інвалідністю їх 32%, серед людей старшого віку — 23%.
«Жодна норма закону не зобов’язує мати телефон, тим паче смартфон», — каже Щеглаков.
Цифрове голосування без письмової альтернативи створює майновий ценз для людей із вразливих соціальних груп, зокрема пенсіонерів і людей з інвалідністю, вважає юрист.
Фото ілюстративне
«„Дія“ не може бути єдиним способом, завжди має бути альтернатива», — каже Романюк.
Голосування лише через застосунок він називає цифровою дискримінацією. Тому навіть після можливого запровадження електронного голосування має залишитися паперовий або інший доступний спосіб. Так працює й Естонія, де поряд з онлайн-голосуванням працюють дільниці.
Чи корисний досвід Естонії
Естонія використовує інтернет-голосування з 2005 року. На парламентських виборах 2023-го онлайн проголосували 51,1% учасників. Для цього країна використовує окрему виборчу інфраструктуру, а не універсальний державний застосунок.
Для голосування потрібні ID-картка й захищений комп’ютер або Mobile-ID чи Smart-ID. Виборець може переголосувати онлайн, а паперовий бюлетень на дільниці скасовує електронний голос.
Перед підрахунком цифрові підписи відокремлюють від бюлетенів, а ключ для розшифрування розділений між членами виборчого комітету. Програмне забезпечення системи відкрите з 2014 року, а для мобільного голосування створили окремий застосунок.
Дубовик не вважає Естонію готовим шаблоном для України через різницю в масштабі, інфраструктурі, виборчій культурі та довірі. Рада Європи рекомендує Україні не запроваджувати інтернет-голосування принаймні в наступному виборчому циклі, а повернутися до нього після пілотів і тестування в стабільніших умовах.
Що «Дія» може зробити для виборів
Цифровізація виборчого процесу не дорівнює голосуванню в державному застосунку.
Напрацювання цифрових змін належить до відповідальності Мінцифри та ЦВК, а ухвалення законодавства — до відповідальності парламенту, пояснює Романюк.
«„Дія“ — це електронний сервіс для взаємодії з виборцем», — додає він. Через неї можна інформувати людей за допомогою push-повідомлень, перевіряти й оновлювати виборчі дані, змінювати виборчу адресу та подавати заяву про тимчасову зміну місця голосування. Такі сервіси також пропонує ОПОРА.
Для громадян за кордоном ЦВК пропонує активну реєстрацію: людина заздалегідь повідомляє країну й місто, де планує голосувати, а комісія та МЗС за цими даними відкривають додаткові дільниці. Робоча група ЦВК розглядала також інтернет- і поштове голосування, але відкинула їх для перших повоєнних виборів.
«„Для“ післявоєнних виборів Дія точно не місце для експериментів», — каже Романюк.
Електронне голосування можна запроваджувати лише поступово — після зміни законодавства, пілотів, незалежної перевірки та тестування в стабільніших умовах.
«Я бачу її тільки як утопічну ідею і вважаю, що зробити це правильно в наших умовах неможливо», — каже Щеглаков про можливість провести вибори через «Дію».
«Цифрові платформи потрібно використовувати для виборчих послуг, але не голосувань», — каже Романюк. «Демократичні вибори — це питання виживання України як держави», — підсумовує він.

У Державній службі України з питань праці пояснили, скільки може тривати відпустка без збереження заробітної плати за сімейними обставинами у 2026 році. Раніше роботодавець міг надавати додатково до 30 календарних днів на рік без оплати, однак під час воєнного стану це правило перестало діяти.
Про те, скільки можуть відпочивати громадяни цього року, розповідає видання Новини.LIVE. 
Скільки днів відпустки надається за свій рахунок у 2026 році
Як повідомили у Держпраці, за загальними правилами роботодавці можуть надавати відпустки без збереження зарплати з сімейних причин до 30 календарних днів на рік, окремо від щорічної оплачуваної відпустки, однак під час воєнного стану відповідне обмеження не діє. 
Згідно зі статтею 26 закону №504/96-ВР "Про відпустки" за сімейними обставинами та з інших причин працівникам можуть надавати відпустки без збереження зарплати за згодою між працівником і роботодавцем на термін, обумовлений відповідною угодою.
У випадках, передбачених частиною третьою статті, відпустку за свій рахунок можуть надавати без обмеження терміну, передбаченого частиною першою цієї статті. Її тривалість має визначатися угодою сторін.
При цьому норми законодавства не мають вимоги щодо її використання єдиним безперервним періодом. З огляду на це, за згодою працівника та роботодавця додаткові дні відпочинку без збереження зарплати можуть надавати окремими періодами.
Кожен такий період має бути оформлений окремо на підставі заяви та наказу. А саме:
Виключно на основі заяв працівників;
За згоди керівництва, закріпленої у наказі;
Оформлюється будь-яку кількість разів;
Може надаватися на будь-який термін упродовж воєнного стану.
Водночас керівництво наділене правом як погоджуватися, так і відмовляти працівникам у наданні другої неоплачуваної відпустки.
Які існують щорічні оплачувані відпустки 
Під час воєнного стану змінилися терміни і щодо щорічних оплачуваних відпусток. Звичайним працівникам щорічну основну відпустку обмежено 24 календарними днями.
Водночас деякі сфери дозволяють претендувати працівникам на більш тривалий відпочинок. Зокрема:
Промислово-виробничий персонал вугільної, сланцевої, металургійної, електроенергетичної промисловості — 24 дні із збільшенням за кожні два відпрацьовані роки на два дні, до 28 днів;
Працівники лісової промисловості та господарства, держзаповідників, нацпарків — до 28 днів;
Воєнізований особовий склад гірничорятувальних частин — до 30 днів;
Працівники освітніх закладів — до 56 днів за порядком, затвердженим урядом;
Особи з інвалідністю I-II групи — 30 днів, особи з інвалідністю III групи — 26 днів.
Також під час воєнного стану роботодавці мають право відмовити працівникам у наданні відпусток.
Раніше Новини.LIVE розповідали, що в Україні деякі працівники держорганів та органів місцевого самоврядування можуть отримувати щорічно матдопомогу (на оздоровлення). Відомо, які діють правила призначення таких виплат та як здійснюється розрахунок. Розмір дорвінює середньомісячній зарплаті. Проте окремо без відпустки такої допомоги не виплачується. 
Ще Новини.LIVE писали, кому урізали право на компенсації за лікарняними 100% середньої зарплати. Цього року діють нові умови надання виплат з тимчасової непрацездатності. За новим підходом, втратила чинність одна з норм, що давала право донорам претендувати на лікарняні у повному розмірі середньої зарплати без страхового стажу. 

У спекотні дні власники собак часто шукають можливість охолодити своїх улюбленців у річці, озері чи іншій водоймі. Однак дозволено це не всюди. Загальної заборони на купання собак в Україні немає, проте місцева влада або адміністрація конкретної території може встановлювати власні обмеження. За їх порушення власнику може загрожувати штраф.
Про це повідомила "Судово-юридична газета", передають Новини.LIVE.
Чи можна собакам купатися у водоймах
Українське законодавство не містить загальної заборони на купання домашніх тварин у відкритих водоймах. Це означає, що сам факт перебування собаки у річці, озері чи іншій водоймі не є автоматичним порушенням.
Стаття 47 Водного кодексу України визначає правила загального водокористування. Громадяни можуть безоплатно користуватися водними об'єктами без отримання спеціальних дозволів. Серед видів такого користування закон називає, зокрема, купання, плавання на човнах, любительське та спортивне рибальство, а також водопій тварин.
Водночас районні та міські ради можуть визначати території, де окремі види загального водокористування заборонені або обмежені. Такі рішення можуть ухвалюватися для захисту здоров'я людей, довкілля та з інших передбачених законодавством підстав.
Тому перед тим, як дозволити собаці купатися, варто переконатися, що на конкретній водоймі або прилеглій території немає відповідної заборони.
Де можуть діяти окремі правила
Особливі вимоги можуть встановлюватися для міських пляжів, парків та інших громадських місць. Органи місцевого самоврядування мають право затверджувати правила утримання та поводження з домашніми тваринами.
Наприклад, у Києві заборонено купати тварин на території міських пляжів і у фонтанах. Відповідне правило міститься в правилах утримання та поводження з домашніми тваринами, затверджених рішенням Київської міської ради від 25 жовтня 2007 року №1079/3912.
Таким чином, купання собаки у водоймі, де така активність не заборонена, і купання тварини на території пляжу, де діє відповідне обмеження, — це різні ситуації з юридичного погляду.
Тому перед відвідуванням громадського пляжу чи іншої території з домашнім улюбленцем краще заздалегідь ознайомитися з місцевими правилами. Вони можуть відрізнятися залежно від населеного пункту та конкретної території.
Які штрафи загрожують власникам собак
Відповідальність за порушення правил утримання собак і котів передбачена статтею 154 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Зокрема, йдеться про утримання тварин у місцях, де це заборонено відповідними правилами, вигулювання собак без повідка та намордника у випадках, коли вони необхідні, або в непередбачених для цього місцях. Також порушенням є перебування в громадських місцях із незареєстрованою собакою чи неприбирання її екскрементів.
За таке порушення громадянину можуть винести попередження або призначити штраф від 10 до 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян — від 170 до 340 гривень.
Якщо протягом року людина повторно вчинить таке саме порушення, за яке вже отримувала адміністративне стягнення, штраф становитиме від 20 до 30 неоподатковуваних мінімумів — від 340 до 510 гривень.
Якщо порушення спричинило шкоду здоров'ю людини або її майну, розмір штрафу для громадянина може становити від 100 до 200 неоподатковуваних мінімумів — від 1 700 до 3 400 гривень. У такому випадку також передбачена конфіскація тварини.
Чи штрафують саме за купання собаки
Важливо, що стаття 154 КУпАП не містить окремої норми, яка передбачала б відповідальність безпосередньо за купання собаки у водоймі.
Тобто для притягнення власника до відповідальності має бути встановлене конкретне порушення, передбачене законодавством або правилами, які діють на відповідній території.
Якщо, наприклад, місцевими правилами заборонено перебування з тваринами на певному пляжі, власник зобов'язаний дотримуватися такого обмеження. Водночас під час перебування із собакою у громадському місці необхідно виконувати й інші вимоги щодо вигулу, зокрема використовувати повідок та, у передбачених випадках, намордник.
Раніше Новини.LIVE розповідали, що в Україні запровадили нові ветеринарні паспорти для домашніх тварин. Документ оформлюється за єдиним затвердженим зразком і має унікальний ідентифікаційний номер. Отримати паспорт нового зразка власники котів та собак поки що можуть лише в державних ветеринарних установах.
Також Новини.LIVE писали, які правила перевезення домашніх тварин діють в поїздах Укрзалізниці. За правилами компанії, в окремих випадках маленькі тварини можуть перебувати в купе без переноски. Водночас у вагонах "Люкс" та міжнародних вагонах RIC власник може подорожувати зі своїм улюбленцем лише за умови викупу всього купе.

Нагородження вже другий рік поспіль проводить міжнародна спільнота Women Leaders for Ukraine. Цього разу заявки подали близько 300 організацій – майже вдвічі більше, ніж у 2025 році. Наразі їх опрацьовує експертна комісія, а результати оголосять 22 вересня під час конференції у Національній філармонії України.Для громад запровадили окрему номінацію та сформували окреме журі. Воно оцінюватиме, наскільки жінки залучені до управління, чи мають можливості впливати на рішення та які практики розвитку жіночого лідерства впроваджують на місцевому рівні.До складу журі номінації для громад увійшли представники парламенту, місцевого самоврядування та експертного середовища. Серед них - Олена Шуляк, народна депутатка України, голова Комітету Верховної Ради з питань організації державної влади та місцевого самоврядування; Павло Козирєв, голова Асоціації малих міст України; Сергій Чернов, президент Конгресу самоврядування України, доктор наук з державного управління.Бізнес і громадські організації оцінюватимуть за десятьма напрямами – від гендерного балансу в керівництві та справедливої оплати праці до підтримки ветеранок і працівниць в умовах війни. Заявки аналізує експертна комісія з дев’яти фахівців, яка передає свої рекомендації фінальному журі. До складу журі входять українські та міжнародні експерти, зокрема правозахисниця, лауреатка Нобелівської премії миру Олександра Матвійчук та головна редакторка "Української правди" Севгіль Мусаєва.22 вересня церемонія нагородження стане частиною конференції у Національній філармонії України. У програмі - три дискусії: про сучасне лідерство та рівні можливості в Україні, роль бізнесу у розвитку інклюзивної корпоративної культури та зміни, які можуть впроваджувати громади.Дискусія, присвячена ролі громад у створенні рівних можливостей та участі жінок в ухваленні рішень, є частиною проєкту «Гендерно-відповідальне відновлення у громадах: участь жінок у прийнятті рішень» та реалізується в межах проєкту «Фенікс: Сила спільнот», що виконується Фондом Східна Європа за підтримки Європейського Союзу.Окремий блок присвятять гендерній рівності у війську. Протягом дня також вручатимуть нагороди у різних категоріях, а завершить програму оголошення володаря Головної відзнаки 2026 року.Торік церемонія зібрала понад 250 учасників, а нагороди отримали 18 організацій. Серед них — Starlight Media, MetLife, DXC Luxoft, Ощадбанк, SoftServe, Scatec Ukraine, Суспільне Мовлення, Carlsberg Ukraine, "Добробут", Miller Law Firm, Capgemini Engineering Ukraine та Mercy Corps.Окремо відзначили військову частину 3101 Національної гвардії України та підрозділ А7400 225-го окремого штурмового полку. Головну нагороду отримала мережа мультимаркетів «Аврора».Women Leaders for Ukraine — міжнародна спільнота, заснована у 2022 році. Вона об’єднує понад 110 лідерок із бізнесу, державного управління, громадського сектору, науки, культури та медіа у 19 країнах.W4U проводить дослідження, міжнародні конференції, освітні програми та професійні зустрічі, присвячені жіночому лідерству й рівному доступу до можливостей. За чотири роки спільнота провела понад 60 подій, вісім міжнародних конференцій, 3 соціологічні дослідження та заснувала Академію Жіночого Лідерства. 

Про це повідомляє Спеціалізована антикорупційна прокуратура в Facebook."17 серпня 2026 року колегія суддів ВАКС оголосила вирок колишньому в.о. Голови Комінтернівського райсуду Одещини. Його викрили на одержанні майже 50 тис. грн неправомірної вигоди. Встановлено, що за ці кошти суддя обіцяв посприяти у прийнятті рішення про забезпечення позову у цивільній справі на користь громадянина, а також звернути до виконання раніше ухвалене рішення про витребування доказів", - йдеться в повідомленні. Вироком суду обвинуваченого визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України.  Колишньому судді призначено покарання у виді 7 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади та місцевого самоврядування на строк 3 роки, з конфіскацією всього належного йому на праві власності майна. Вирок суду набирає законної сили через тридцять днів із дня проголошення, якщо його не буде оскаржено в апеляційному порядку. Примітка: відповідно до частини першої статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Після оголошення вироку екссуддя не опинився під вартою, але отримав низку жорстких обмежень до завершення розгляду в апеляції.

Про це повідомляє Вищий антикорупційний суд у Facebook.

Вищий антикорупційний суд 17 серпня 2026 року оголосив вирок колишньому судді Комінтернівського районного суду Одеської області у справі про одержання неправомірної вигоди.

Колегія суддів визнала його винуватим за частиною третьою статті 368 Кримінального кодексу України. Йдеться про одержання неправомірної вигоди службовою особою.

Яке покарання призначив ВАКС

Екссуддю засудили до семи років позбавлення волі. Суд також ухвалив конфіскувати все майно, яке належить обвинуваченому.

Окрім ув’язнення, йому на три роки заборонили обіймати посади в органах державної влади та місцевого самоврядування.

Запобіжний захід до набрання вироком законної сили

До остаточного набрання вироком законної сили для колишнього судді зберегли запобіжний захід у вигляді застави на суму 1 мільйон гривень.

На час дії цього запобіжного заходу він зобов’язаний:

• здати паспорти для виїзду за кордон та інші документи, що дозволяють виїзд з України і в’їзд до країни;
• не виїжджати за межі Одеси без дозволу суду;
• носити електронний засіб контролю.

Строк подання апеляції

Рішення Вищого антикорупційного суду може бути оскаржене протягом 30 днів із дня його проголошення. Апеляцію слід подавати через ВАКС до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду.

Рекомендуємо звернути увагу:

• Апеляційна палата ВАКС 19 серпня розгляне скаргу захисту Ольги Стефанішиної на запобіжний захід у справі про незаконне збагачення та недостовірне декларування.
• ДБР затримало на Дніпропетровщині начальника підрозділу поліції охорони. Його підозрюють в організації щомісячних поборів із понад 100 підлеглих.
• Двох жителів Миколаївщини засудили за спробу вивезти до Молдови стародавні монети, сховані у корпусі вольтметра. Суд призначив по п’ять років ув’язнення, але звільнив чоловіків від відбування покарання з випробуванням.

The post ВАКС засудив екссуддю Одеської області до семи років ув’язнення та конфіскував майно first appeared on Межа. Новини України..

Але почати потрібно не з історії. Почати потрібно з усвідомлення того, у який момент ми опинилися.Криза у стосунках між Україною і Польщею виникла, здавалося б, у найнезручніший і найневигідніший для обох країн час.Війна Росії проти України стала затяжною, і коли вона завершиться, сьогодні не знає ніхто. Росія послідовно намагається руйнувати українську економіку, логістику, енергетику, промисловість і можливості експорту. В таких умовах польський напрямок залишається для України одним із ключових коридорів зв’язку з Європою і світом.Через Польщу проходить значна частина допомоги Україні, зокрема військової. Мільйони українців через війну опинилися за межами своєї держави. Українська армія відчуває серйозні проблеми з мобілізаційним ресурсом. Європейська фінансова підтримка допомагає українському суспільству й державі вистояти, але в умовах, коли Росія знищує підприємства, склади та енергетичну інфраструктуру, економічні труднощі й міграційні ризики лише зростатимуть.Росія робить це не випадково. Її мета — примусити Україну до капітуляції, створивши такі умови, за яких саме українське суспільство почне вимагати від влади припинити боротьбу будь-якою ціною.Але капітуляція України означала б пряму загрозу для Польщі.По-перше, кількість українських біженців у такому разі не зменшилася б, а різко збільшилася — і в Польщі, і в інших європейських країнах.По-друге, окупована або політично підкорена Україна колосально посилила б Росію. Російські війська, російські спецслужби й російська військова інфраструктура опинилися б безпосередньо біля польських кордонів у зовсім іншому масштабі.І немає підстав вважати, що Росія на цьому зупинилася б.Москва вже сьогодні веде проти Польщі та інших країн Європейського Союзу гібридну війну, намагаючись послабити європейську єдність, припинити підтримку України і зробити окремі європейські держави слабшими, роз’єднаними та вразливішими до російського впливу.Саме тому українсько-польський конфлікт — це не просто двостороння суперечка. Це питання безпеки Європи.Росії потрібна сварка між українцями і полякамиНа початку повномасштабного вторгнення Росія не змогла передбачити кількох речей.Вона не очікувала, що українська влада залишиться в Києві.Не очікувала, що українське суспільство масово стане на захист своєї держави.Не очікувала спроможності української армії чинити опір.Але, мабуть, найбільше Москва прорахувалася в оцінці реакції Заходу і, зокрема, Польщі.Росіяни не очікували, що польська держава настільки відкрито підтримає Україну. І тим більше не розраховували на реакцію польського суспільства, коли мільйони поляків допомагали українцям, приймали їх у своїх домівках, збирали гуманітарну допомогу, підтримували наших військових і наших біженців.Ця допомога була надзвичайно важливою для того, щоб Україна вистояла.І, зрештою, вона була важливою для самої Польщі, бо Україна сьогодні захищає не лише себе.Саме тому зараз для Росії принципово важливо зруйнувати українсько-польські відносини.Якщо Москві вдасться переконати поляків, що найбільшою загрозою для них є Україна, а українців — що Польща перетворюється на ворога, Росія досягне того, чого не змогла досягти танками у 2022 році: стратегічно ізолює Україну від одного з її найважливіших сусідів.Ми бачимо різке збільшення кількості гібридних операцій у соціальних мережах. Про російський вплив говорять польські політики, спецслужби, дослідники та журналісти. Ми бачимо політичні сили, представники яких не соромляться контактів із російською дипломатією і шукають можливостей політичної співпраці з Москвою.Чим закінчується така співпраця з Росією, українці й поляки добре знають з історії.Ми не повернемося до УРСРВодночас маємо чесно побачити й інший бік проблеми.Серед частини українців поширюється думка, що Польща дедалі більше починає поводитися з Україною так, як колишня імперія: намагається визначати, кого українці мають вважати героями, як повинні оцінювати власну історію, які назви можуть мати їхні вулиці і кого вони мають право вшановувати.Для нації, яка сьогодні веде екзистенційну війну проти Росії саме за право бути собою, будь-які такі вимоги викликають природний спротив.Жодна держава, яка себе поважає, не погодиться передати іншій державі право визначати власну історичну пам’ять.Саме тому дедалі більше українців починають згадувати давні історичні образи і говорити про нібито польський реваншизм.Я вважаю таке бачення хибним.Попри наявність радикальних настроїв, польське суспільство залишається частиною демократичної Європи. Мільйони поляків підтримували й продовжують підтримувати Україну. Українці пам’ятають цю підтримку і вдячні за неї.Але саме тому Росія зацікавлена в тому, щоб переконати українців у протилежному.Не випадково Москва роками поширює тези про те, що західні землі України нібито можуть бути «повернуті» Польщі, Угорщині чи Румунії. Російська концепція проста: України як самостійної політичної нації не існує, а її територію мають поділити Росія та сусідні держави.Польське керівництво багато разів чітко заявляло, що Польща не має жодних територіальних претензій до України і що такі твердження є російською провокацією.Але пропаганда працює особливо ефективно тоді, коли накладається на реальні болючі події.Українське суспільство шокують випадки насильства й агресії проти українських трудових мігрантів, біженців, жінок і дітей лише через їхнє походження, через українську мову на вулиці або навіть через східний акцент у польській.Польський уряд, поліція, органи місцевого самоврядування протистоять таким проявам. Важливими є позиції польських міст, зокрема Сопота, де місцева влада публічно виступила проти ксенофобії.Українці бачать і цінують це.Але хвиля повідомлень про антиукраїнські інциденти водночас накриває український інформаційний простір.Ще тривожнішим є те, що частина польського суспільства, особливо молоді, дедалі частіше починає бачити загрозу в Україні, а не в Росії.З точки зору польської безпеки це абсурд.Представники радикальних правих називають Польщу «Укропольщею», українців — «бандерівцями», Україну — державою, де нібито панує нацистська ідеологія.Це практично дослівно відтворює ключові наративи Кремля, якими Москва виправдовує напад на Україну.Для українців особливо шокуючим стало й проникнення в польський політичний мейнстрим формули: «З Бандерою до Європи не увійдете».Бо ніхто не може до кінця пояснити, що конкретно це повинно означати на практиці.Згодом до Бандери в цих дискусіях додали Українську повстанську армію, назви українських вулиць, питання перепоховання окремих діячів визвольного руху.Якщо довести цю логіку до кінця, Україна мала б фактично відмовитися від значної частини власного національно-визвольного руху першої половини ХХ століття.Це неможливо.Бо якщо Україна повинна шанувати лише тих діячів минулого, яких однаково позитивно оцінюють і Польща, і Росія, то вибір у нас буде невеликий.Нам залишиться повернутися до історичної парадигми УРСР.А там нас давно чекають Путін і його посіпаки.Чи відповідає це національним інтересам Польщі?Очевидно, що ні.Безпека неподільнаУкраїну і Польщу не розділяє жодна фундаментальна суперечність інтересів, яку неможливо було б подолати.Польща є членом НАТО і Європейського Союзу.Україна бореться за те, щоб стати частиною цих організацій.Для України цей вибір екзистенційний: або ми стаємо частиною демократичного Заходу, або Росія намагатиметься знищити нашу державність.Шлях до НАТО складний. Україну не приймуть до Альянсу завтра. Але стратегічно цей шлях має бути незворотним.Жодні тимчасові військові союзи з окремими європейськими державами не можуть повністю замінити НАТО.І Сполучені Штати, попри всі зміни американської політики, залишаються визначальною силою трансатлантичної безпеки.НАТО має змінюватися. Умовно кажучи, нам потрібне НАТО 3.0 — Альянс, здатний відповідати на нову реальність і нову російську загрозу.І Україна має що запропонувати такому Альянсу.Українські Сили оборони сьогодні є одними з найдосвідченіших у світі у веденні сучасної сухопутної та дронової війни.Українська армія навчається щодня.Зростає український військово-промисловий комплекс.Україна навчилася завдавати ударів по російській військовій інфраструктурі на великих відстанях.Українське суспільство демонструє виняткову стійкість.Це серйозні активи.І саме тому в стратегічних інтересах Польщі підтримувати майбутнє членство України в НАТО.Бо безпеку Європи неможливо розділити.Ми досі не використовуємо величезний потенціал співпраці українського та польського оборонно-промислових комплексів.Українці зацікавлені в тому, щоб Варшава була присутня у всіх форматах, де вирішуються питання допомоги Україні та майбутньої системи європейської безпеки.Ми зацікавлені, щоб голос Польщі звучав сильно.Проте сама Польща не завжди використовує свою вагу відповідно до свого реального потенціалу.Однією з причин є гостре внутрішньополітичне протистояння.І дуже прикро, що українсько-польські відносини стали його заручником.Але помилки робить і українська влада, яка часом недооцінює значення Польщі, підміняє довгострокову дипломатію внутрішнім піаром і не використовує всіх можливостей для посилення польсько-українського стратегічного партнерства.Виклики європейської інтеграції УкраїниУспіх європейської інтеграції України залежить від Польщі так само, як від усіх інших держав Європейського Союзу.Ми вже побачили на прикладі Угорщини, наскільки одна країна може сповільнювати рішення всього Союзу.Якщо Польща вирішить системно блокувати членство України, наш шлях до ЄС стане набагато складнішим.Українцям боляче усвідомлювати, що Варшава вже не є безумовним адвокатом України, яким її називали протягом попередніх десятиліть.Особливо парадоксально це виглядає тепер, коли Україна зробила однозначний європейський вибір і платить за нього кров’ю.Опитування громадської думки в Польщі демонструють значний рівень скепсису щодо членства України в Євросоюзі.Але раціональні економічні причини для такого страху далеко не очевидні.Від початку повномасштабної війни Польща отримала значні економічні переваги від торгівлі з Україною. Переважна більшість українців, які мешкають у Польщі, працює, сплачує податки та бере участь у створенні польського ВВП.Українські працівники й підприємці стали одним із факторів економічного зростання Польщі.Водночас є реальні суперечності.Після зернової кризи 2023 року Польща запровадила обмеження на імпорт низки українських сільськогосподарських товарів.Україна розуміє чутливість цієї теми для польських фермерів.Ми розуміємо, що сільське господарство, перерозподіл європейських аграрних фондів, політика вирівнювання регіонального розвитку, доступ українських перевізників до ринку ЄС будуть предметом важких переговорів.Але саме тому ці переговори потрібно починати не після вступу України до ЄС, а зараз.Потрібно вже сьогодні разом із Польщею шукати моделі, за яких виграватимуть обидві економіки.На нас чекають суперечки про перехідні періоди — так само, як вони були під час попередніх хвиль розширення Європейського Союзу.Україна вже довела під час переговорів про Угоду про асоціацію, зону вільної торгівлі, безвізовий режим і початок переговорів про членство, що здатна до компромісів.Потрібне бажання рухатися назустріч одне одному.Недостатньо використаним ресурсом залишається співпраця місцевого самоврядування і громадянського суспільства.І ми на рівні української парламентської групи співпраці з Польщею та польської групи співпраці з Україною повинні робити все, щоб кількість таких горизонтальних зв’язків лише зростала.Сильний український потенціал служитиме розвитку ПольщіЧленство України в Європейському Союзі вигідне Польщі не лише економічно, а й з безпекової точки зору.Світ дедалі більше структурується навколо глобального суперництва Сполучених Штатів і Китайської Народної Республіки.Головне питання для нас: яке місце у цьому світі займе Європа?Якщо вона хоче зберегти суб’єктність, їй потрібні сильна економіка, інновації, технології та власна оборонна спроможність.Україна може стати одним із ключових елементів цієї нової європейської сили.Український оборонний досвід, промисловість, технології, людський капітал і величезний ринок післявоєнної відбудови можуть працювати не проти Польщі, а разом із Польщею.Європа при цьому повинна залишатися вірною фундаментальним цінностям: свободі, верховенству права, демократії, гідності кожної людини і кожної нації.Саме тому Європі потрібна більша єдність, а не дезінтеграція і повернення до старого «концерту великих держав», у якому Росія знову претендуватиме на роль жандарма Центральної та Східної Європи.Росія не змінила ані своїх імперських цілей, ані авторитарної суті.Її ідеальна модель «порядку» — це мовчання підкорених.Якщо Європа не збереже суб’єктність, її може втратити і Польща.Саме тому Польща й Україна однаково зацікавлені у сильній, інноваційній, демократичній і здатній себе захищати Європі.Європа — це УкраїнаУкраїнське суспільство щиро дивується зростанню впливу проросійських і антиєвропейських настроїв у Польщі.Адже для багатьох українців саме Польща десятиліттями була прикладом успішної модернізації.«Солідарність» стала символом боротьби з комуністичною диктатурою.Польські економічні реформи показали, що країна Центральної Європи може швидко модернізуватися.Вступ Польщі до Європейського Союзу став історією успіху.Польща багато років була для українців не лише прикладом, а й союзником.І ми вірили, що разом Україна і Польща здатні створити один із найпотужніших центрів сили в Європі, зберігши власні культури, ідентичності й національні інтереси.Навіщо в такій ситуації добровільно повертатися у сферу впливу Москви?Це межує з національним самогубством.Польські популісти, які одночасно виступають проти Європейського Союзу і проти України, не хочуть бачити очевидного: у разі поразки України російський тиск на Польщу і весь східний фланг НАТО лише зросте.Гаслом українських революцій 2004 і 2013–2014 років було: «Україна — це Європа».Сьогодні його потрібно доповнити:«Європа — це Україна».Тому що український опір російській агресії і поразка агресора є однією з головних гарантій безпеки всієї Європи.З польськими демократами нас об’єднує розуміння екзистенційної загрози імперської Росії, необхідності захищати Європу, демократію, свободу та верховенство права.З українського боку до цього додається надія на польську підтримку нашої європейської інтеграції.Проте останнє десятиліття, а особливо нинішня криза, показали, наскільки глибоко нас може розділяти історія.Дехто з польських політиків і експертів пропонує «винести історію за дужки».На жаль, це вже неможливо.Минуле стало сьогоденнямЯ вважаю великою стратегічною помилкою відхід від формули «прощаємо і просимо пробачення», яка визначала українсько-польське примирення протягом багатьох років після відновлення незалежності України.Відмова від цієї формули зробила минуле частиною сучасної політики.Республіка Польща встановила 11 липня державний день пам’яті поляків — жертв насильства, вчиненого українськими націоналістичними формуваннями.Історична пам’ять таким чином стала частиною чинного законодавства і сучасної політики.Польські законодавчі та політичні дискусії дедалі частіше торкаються української національної символіки, ОУН, УПА та діячів українського визвольного руху.Водночас в Україні існує власна правова й суспільна традиція вшанування людей, які боролися за українську незалежність.У 2015 році Україна законодавчо визнала учасників ОУН і УПА борцями за незалежність України у ХХ столітті.Для значної частини українців вшанування діячів визвольного руху є абсолютно природним елементом державної пам’яті, який існував ще з кінця радянської доби.Українські рішення щодо назв вулиць, пам’ятників чи перепоховань водночас регулярно викликають гостру реакцію в Польщі.У польському публічному просторі тривають суперечки щодо кількості польських жертв українсько-польського конфлікту. Називаються різні цифри — від десятків тисяч до понад ста тисяч загиблих.В Україні відновлено пошукові роботи, встановлюються місця поховань польських жертв і проводяться ексгумації.До цих процесів прикута величезна суспільна увага обох країн.А історичні питання вже стали інструментом внутрішньополітичної боротьби і, без сумніву, залишатимуться ним у наступних виборчих кампаніях.Отже, історію ми вже не зможемо винести за дужки.А тому повинні навчитися з нею жити.Історію не можна вивести за дужки: п’ять принципівЯ пропоную п’ять принципів, якими, на мою думку, повинні керуватися Україна і Польща.Перший принцип. Мертві мають право на ім’я і могилу.Право на пошук, ексгумацію та гідне поховання жертв українсько-польського протистояння не може заперечувати жодна зі сторін.Не може існувати політичних причин, через які родина не має права дізнатися, де похована близька їй людина.Пошуки, ексгумації, ідентифікація та перепоховання мають відбуватися відповідно до законів обох держав, наукових стандартів і релігійних традицій.Другий принцип. Кожна нація має право на власну історичну пам’ять — але це право має бути взаємним.Польща має право критично оцінювати українських історичних діячів і формулювати власне бачення минулого.Але це не може означати права ігнорувати злочини, скоєні поляками проти українців, і пам’ять про тисячі українських жертв.Так само Україна має право на власну оцінку своїх історичних постатей.Водночас ми повинні бути готові чесно говорити і про темні сторони діяльності людей, яких вважаємо героями.Але робити це маємо не в рамках радянських і російських пропагандистських міфів, створених для дискредитації та дегуманізації всіх, хто боровся за незалежність України.Нам потрібен власний, сучасний, науковий і чесний погляд на минуле.Третій принцип. Ми повинні пам’ятати не лише про конфлікти, а й про союзи.Сьогодні суперечки про минуле майже витіснили пам’ять про ті моменти, коли українці і поляки боролися разом.Один із найважливіших прикладів — 1920 рік, Варшавська угода між Українською Народною Республікою та Польщею, союз Симона Петлюри і Юзефа Пілсудського та участь українських військових у війні проти більшовицької Росії.Ми не повинні пам’ятати лише про те, коли українці і поляки вбивали одне одного.Ми зобов’язані пам’ятати і про те, коли разом боролися проти спільного ворога.Четвертий принцип. Українська історична пам’ять має бути частиною європейської історичної пам’яті.Росія представила своє вторгнення в Україну як нібито боротьбу з «нацизмом» і «бандерівщиною».Українці блискуче зруйнували цю пропагандистську конструкцію.Самоіронічні означення на кшталт «бандеро-москаль» або «жидо-бандерівець» стали способом висміяти російську пропаганду і показати, що сучасні українці є політичною нацією, яку Кремлю не вдалося розділити за етнічною, мовною чи релігійною ознакою.Але наша інтеграція до європейського історичного простору потребує ще одного кроку.Ми повинні показати не лише героїзм української боротьби за свободу, а й місце України в історії Європи.Нагадувати про роль сталінського Радянського Союзу в початку Другої світової війни.Про спільний поділ Польщі нацистською Німеччиною і Радянським Союзом.Про історичне коріння сучасних російських закликів знову ділити Україну між сусідніми державами.Українська історія — це частина європейської історії.П’ятий принцип. Потрібно повернутися до формули «прощаємо і просимо пробачення».Ця формула стала основою великих європейських примирень, насамперед польсько-німецького.Але для її відновлення між українцями і поляками потрібно змінити сам центр історичної дискусії.Перенести увагу з героїв — на жертв.З політичних суперечок — на людські імена.З конкуренції національних правд — на гідність конкретної людини.Меморіал пам’яті жертвПрем’єр-міністр Польщі Дональд Туск оголосив про намір створити у Варшаві мур пам’яті з іменами польських жертв українсько-польського протистояння.Йдеться про десятки тисяч людей, і точне встановлення їхніх імен потребує величезної подальшої роботи істориків.Україна має чим доповнити цю ініціативу.В Українському католицькому університеті вже багато років ведеться робота над встановленням імен жертв українсько-польського протистояння 1939–1947 років. Історики збирають інформацію про українських і польських загиблих, звіряють джерела, відновлюють долі конкретних людей.На мою думку, настав час запропонувати польській стороні спільне спорудження в Україні Меморіалу пам’яті жертв українсько-польського протистояння з поіменним переліком загиблих.Саме в Україні.Тому що саме на українській землі спочивають останки великої частини польських та українських жертв цього протистояння, а також представників інших національностей.Це не повинен бути меморіал української правди проти польської.І не польської правди проти української.Це повинен бути передусім Меморіал людей.Місце, де поруч стоятимуть імена невинно вбитих поляків і невинно вбитих українців.Де не буде змагання цифр.Не буде передвиборчої кон’юнктури.Не буде спроб використати мертвих у сучасній політичній боротьбі.Імена повинні встановлювати історики.Факти — перевіряти науковці.Ексгумації мають проводитися з повагою до законів, релігійних традицій і гідності померлих.А завдання політиків — створити умови, за яких ця робота стане можливою.Переконаний, що така ініціатива здатна отримати підтримку громадянського суспільства, церков, істориків, політиків та органів влади обох держав.Вона могла б стати доказом нашої спроможності не забути трагічне минуле, але подолати його.Ми не змінимо історію.Ми, напевно, ніколи не домовимося про однакову оцінку всіх її постатей.І не повинні вимагати цього одне від одного.Але ми можемо домовитися про значно важливіше.Кожна жертва має право на ім’я. Кожна родина — на пам’ять. А наші народи — на майбутнє.Спільний Меморіал пам’яті жертв міг би стати першим великим кроком до нового українсько-польського примирення.Примирення, яке сьогодні потрібне не лише Україні і Польщі.Воно потрібне Європі.