Search trend "1000 днів війни"

Олександр Павлінчук — QА Еngіnееr у компанії ТrасkЕnsurе, у минулому — педагог, а з осені 2022-го — військовослужбовець. Цього літа він відкрив свій 15-й сезон як бджоляр на пасіці, що перейшла в спадок від дідуся. У розмові з DОU Олександр розповів, як понад 10 років ішов до професії айтівця, про невдале перше знайомство з бджолами, а також про модернізацію пасіки та як у цьому допомогло ІТ-мислення. На перехід в ІТ наважився після 10 років вчителювання: про світч у QА Я полюбив програмування ще під час навчання в Миколаївському морському ліцеї. Але конкуренція була шалена, бюджетних місць — мало, тож вирішив здобувати спеціальність інженера композиційних порошкових матеріалів у Національному університеті кораблебудування, куди мене взяли на бюджет. Після закінчення вишу мав дві пропозиції — працювати науковим співробітником в університеті або ж вчителювати в рідному селі. Я вибрав друге — з кількох причин. По-перше, зарплата вчителя була вищою. А по-друге — через пасіку. Мій дідусь займався бджільництвом із 70-х років, він хотів передати пасіку мені або продати її. Працюючи вчителем, я міг присвятити вільний час бджільництву, плюс це давало б додатковий заробіток. Так я став вчителем фізики, інформатики, астрономії та природознавства. Паралельно займався пасікою. Це був ідеальний метч, адже відпустка у вчителів — 56 днів улітку, а це саме гаряча пора бджільництва. Про вчителювання зовсім не жалкую. Мені подобалося працювати з дітьми, адже вони відкриті до нових вражень і досвідів. На перехід в ІТ наважився лише у 2021-му. Натоді моя колишня дружина вже два роки працювала розробницею в Миколаєві, тож я вирішив покинути вчителювання в селі й переїхати. У той час компанія ТrасkЕnsurе активно набирала мануальних тестувальників для мобільних пристроїв. Їхній головний офіс розташований саме в Миколаєві, тож для мене це був хороший варіант. У червні я звільнився зі школи, а в серпні пройшов співбесіду та склав тестове завдання. У вересні 2021-го я вже був Тrаіnее QА Еngіnееr (іОS mоbіlе). Певну технічну базу знань я мав, оскільки працював учителем інформатики. Але, звісно, до майбутньої роботи готувався. Дуже допоміг ютуб-канал «Попелюха», Здобутих знань виявилося достатньо, щоб пройти на мою посаду. «Будучи трейні в ІТ, я заробляв як учитель ІІ категорії з 10-річним стажем. І при цьому не брав роботу додому» Жодних конспектів, лабораторних, зошитів. А вже через рік після рев’ю я б міг отримувати більше, ніж директор школи з вищою категорією. Це приємно здивувало. Проте через п’ять місяців почалося повномасштабне вторгнення. Я попрацював до осені 2022-го, а потім пішов служити. Компанія закріпила за мною робоче місце та підтримувала фінансово: дев’ять місяців виплачувала мені фіксовану допомогу для колег-військовослужбовців (навіть більшу за мою зарплату), а потім ще рік — удвічі меншу суму. Згодом цю програму закрили, а всі гроші з неї скерували на допомогу ЗСУ. З вересня 2024-го я повернувся в компанію на парттайм: працюю по кілька годин щодня, крім військових відряджень. Я вдячний за таку можливість, для мене важливо не втрачати навички з тестування під час служби. Від ручної роботи до новітніх технологій на пасіці: як перейняв та удосконалював справу дідуся Повністю самостійно я зайнявся бджолами після п’ятого курсу університету, хоча трішки жалкую, що цього не сталося раніше. Дідусь передав мені 10–12 вуликів, і я почав потихеньку розвивати справу та переходити до новіших технологій. Дідусь працював з великими вуликами-лежаками. У них є перевага для новачків: у розрізі видно всю бджолину сім’ю і можна споглядати та вивчати біологію бджіл, як воно все працює. Але мінус у тому, що все в одному просторі — розплід і мед. І щоб дістати мед, потрібно перебрати весь вулик — цим ти дратуєш бджіл, через що процес затягується. Також у вуликах дідуся важкі й великі рамки, які потрібно було струшувати, а потім ще обмітати щіткою. Це фізично непроста робота, особливо для спини: оскільки вулик горизонтальний, доводилося працювати зігнутим. Ще одна складність технології дідуся — ручна медогонка. З рамок ми відбирали бджіл, потім носили в приміщення для відкачування меду, розкривали та вставляли в медогонку по чотири штуки. Їх потрібно було крутити по півтори-дві хвилини з обох боків. Тож відкачування меду затягувалось. Спершу я працював за дідусевими технологіями, а шість років тому перейшов на багатокорпусні вулики. Рамки в них менші й розміщені по вертикалі. Тобто це вже не лежак, а куб. У цих вуликах бджолине гніздо розміщене внизу, де комахи розмножуються, а зверху встановлені рамки, де вони відкладають мед. І коли я відбираю мед, то не зачіпаю бджіл. З такими вуликами робота йде швидше і легше. Я не працюю з кожною рамкою окремо, а підіймаю весь корпус. А ще видуваю бджіл стиснутим повітрям, замість того щоб змітати щіткою. Так немає ризику травмувати комах. Ще у вуликах використовую сітчасте дно. Це значно полегшує вентиляцію у бджолиному гнізді в гарячу пору, а під час зимівлі захищає від накопичення вологи у вулику. Звісно, з такими технологіями вдається працювати більш ефективно. Раніше з допомогою близьких я міг викачати 13–15 вуликів-лежаків за день, тоді як тепер багатокорпусних — 25–30 штук. Колись, як і мій дідусь, я перечитував старі книги про пасіку, вивчав біологію бджіл. Але про сучасні технології бджільництва дізнавався з інтернету. Наприклад, дивився на YоuТubе відео пасічника Івана Фабро. Або читав «Форум на ТочкУ» (точок — це місце розташування пасіки). Там є багато інформації про різні технології, відгуки пасічників. Було корисно поспілкуватися з іншими бджолярами. Приємно, що навіть на банальні запитання відповідають спокійно та докладно, тоді як на ІТ-форумах за таке можуть і висміяти. Від $4+ тисяч за сезон до роботи в мінус: про дохідність бджільництва Поступово я розвивав справу і минулого року мав уже 50 вуликів. А потім мама вийшла на пенсію і теж вирішила долучитися до справи — додалося ще її 15 вуликів. Якщо говорити про дохідність, то бджільництво, як і все сільське господарство, залежить від багатьох факторів і ризиків. Це коливання гуртової ціни на ринку, погодні умови, площі посіву медоносів, зміна клімату, хвороби бджіл та інше. Перші три роки у розвиток пасіки я вкладав кошти з учительського заробітку, а вже на четвертий рік вона стала самоокупним бізнес-проєктом. Найбільший мій дохід з пасіки за сезон сягав $4800, а найменший — $-435. Тоді був дуже неврожайний рік, плюс довелося лагодити паркан, що обійшлося в $1000. Я розвиваю власний бренд, веду соцмережі, що допомагає мені продавати мед у роздріб. Маю постійних клієнтів, наприклад, одна жінка для себе та знайомих купує щосезону близько 50 літрів меду. Обсяги соняшникового меду в мене досить великі — близько 1,5–3 тонн на сезон. Та в Україні його чомусь не дуже полюбляють, тож продаю посередникам, які експортують мед за кордон. У майбутньому хочу розширити асортимент і таким чином підвищити рентабельність пасіки: буду збирати пилок, виготовляти свічки з бджолиного воску, стільниковий мед, крем-мед, вирощувати додаткові сім’ї (бджолопакети) для продажу. А ще мрію придбати апібудиночок — для сну на бджолах. Проте для цього всього потрібен найцінніший ресурс людини — час, якого мені зараз бракує. На пасіці не нудьгують ні бджоли, ні бджолярі: про обсяги роботи та ризики Новачки мають бути готовими до великих обсягів роботи: зібрати вулики, покрити їх бляхою, збити рамки, прикріпити до них вощину (тонкі листки воску). Рамки важливо час від часу оновлювати, адже стільники забиваються від оболонок лялечок, з яких вилуплюються бджоли. Від цього вони зменшуються в діаметрі й темніють. За рік ми міняємо близько 30% рамок. Спочатку бджіл потрібно купувати. Якщо ж уже є пасіка, можна зробити відводки, тобто в порожній вулик підставити розплідні рамки з основних сімей, де скоро вилупляться нові бджілки. Там комахи виведуть собі матку, і це буде повноцінна сім’я. Найбільше роботи на пасіці — у весняно-літній сезон. Ми виносимо вулики зі складу на точок, оглядаємо бджіл. Ставимо рамки у вулики з певною періодичністю, щоб правильно утворилося бджолине гніздо. А перед стартом медозбору замінюємо їх на інші рамки — вже для меду. На півдні наші бджоли збирають нектар з рапсу, який цвіте в травні, та із соняха, сезон якого припадає на липень. «У проміжку між зборами комахи не мають нудьгувати, інакше можуть утекти» Віднедавна я почав засівати територію навколо пасіки фацелією — дуже гарним медоносом, який квітне майже весь червень, тож тепер бджоли мають чим зайнятися. Мед збираємо травневий — з рапсу, а також липневий — із соняха. До зими двічі обробляємо бджіл від паразитів. А в грудні вже заносимо вулики в приміщення для зимування. Взимку збиваємо нові рамки, перетоплюємо старі стільники на віск, який обмінюємо на листки вощини. На жаль, у бджільництві бувають втрати. Наші бджоли погано перенесли цю зиму: перепад температур для них є критичним. Мамі вдалося врятувати лише один свій вулик, моїх залишилося 44. Утім, причина могла бути й у препараті, яким мама обробляла бджіл від паразитів — напевне невідомо. Бувають і непередбачувані ризики. Якось місцевий фермер отруїв рої усіх тутешніх пасічників: він обробив поля дешевим інсектицидом без додавання репеленту — відлякувача бджіл. Тоді я втратив близько третини комах. Передусім постраждали бджоли, що працювали в полі, менше — які залишались у вулику. У підсумку розвиток бджолосімей відкинувся на три тижні назад, що вплинуло на врожайність. Збоку здається, що все це — величезна кількість роботи. Але, як казав Конфуцій, коли любиш свою справу, то не доведеться працювати жодного дня. Так у мене і склалося. Збирав вулики на зимівлю, але отримав повістку: як долучився до війська До війська я долучився в жовтні 2022-го. Завдяки вчительському досвіду отримав посаду діловода, яку обіймав півтора року. Зараз працюю з інформацією з обмеженим доступом у підрозділі військової логістики. Утім, мій шлях до нинішньої роботи на службі був довгим. Починалося все з того, що на початку великої війни в нашому окрузі формувалася тероборона: збиралися добровольці для патрулювання. Наші списки подали у військкомат, і ми мали посвідчення, тож розуміли, що рано чи пізно можуть прийти повістки. Так зі мною і сталося: коли їздив до райцентру, ТЦК видали мені повістку. У військово-облікових документах я зазначений як стрілець та діловод, оскільки був учителем. Цей запис мені зробили у 2019 році, коли я проходив 10-денний військовий вишкіл для всіх охочих. Досвіду служби в армії не мав: робота педагога звільняє від неї. Спершу в ТЦК мене хотіли відправити до Львівської військової академії — там потребували людей, які навчатимуть інших (з чим були пов’язані ці навчання, не знаю, бо так на них і не потрапив). Я погодився, бо все одно планував переїхати на захід, навіть речі були спаковані — залишалося тільки зібрати бджіл на зимівлю. З ТЦК зателефонували через тиждень, на місці вже сказали, що поїду до Полтави. А коли з’явився з речами, знову все змінилось — я був у списках ДШВ, які вирушали в Житомир. Там на базі ми здавали нормативи та проходили медкомісію: на наші результати ВЛК не зважали. Відбір тоді був жорсткий: могли не взяти навіть через таку незначну ваду здоров’я, як варикоз. Половина з нас не пройшла відбір — серед них і я, тож ми поїхали назад. Оскільки я вже був мобілізованим, місце у війську мені мусили знайти. Тоді мій знайомий саме шукав діловода до військової логістичної структури в Миколаєві, і я подався туди. Так я став діловодом у війську. «Перший мій культурний шок на службі — кількість писанини, куди більше, як у школі» Та окрім того, долучаюсь і до відряджень, адже ми займаємося логістикою військових вантажів, техніки та людей у межах Миколаївської та Херсонської областей. Під час одного з таких відряджень я несподівано зустрів колишнього учня. У школі він погано вчився, навіть доводилося особисто відвозити його на іспити в 9 класі. А тепер він служить на Запорізькому напрямку, куди я і привіз украй потрібні «подаруночки». Служба, робота, пасіка: як нині вдається все поєднувати та чим ІТ допомогло в бджільництві Найскладніше — віднайти баланс робота-служба-сім’я-пасіка. Коли я працював в ІТ у мирний час, то пасікою займався у вихідні. А це саме той час, який можна було б провести з сім’єю. Тому важливо знаходити порозуміння зі своїми партнерами, іноді йти на компроміси. Тільки-но я відчуваю відхилення від центру свого квадрата балансу в якусь із вершин, то завжди раджуся з дружиною, і ми стараємося знаходити правильне рішення. Такі розмови дуже важливі для здорових стосунків. Якщо цього не робити, то можна втратити найціннішу вершину — свою сім’ю. Відколи я світчнувся в ІТ, пасіка стала моїм хобі. Було менше вільного часу, та й дорога туди далека і розбита. А під час служби, хоч і рідко, можу навідувати своїх бджіл, і я цьому радий. Під час вторгнення в нас з’явилося двоє помічників. Я зустрів свою теперішню дружину Катрусю, а мама познайомилася з чоловіком на ім’я Степан — він переїхав до нас і почав допомагати з пасікою, поки я на службі. Можна сказати, що він трейні-бджоляр. А Катруся допомагає нам з відкачуванням меду. Але цього року Степан, енергетик за професією, їде у відрядження. Тому ще не знаю, як ми із сім’єю будемо справлятися з пасікою. Наразі зробили відводки й маємо місяць перерви, поки нові бджоли розвиваються. Робота в ІТ трохи змінила мій підхід до бджільництва. «З простого — я оцифрував журнал пасічництва, почав робити графіки доходів та витрат» Але більш глобальні зміни відбулися в мисленні. Як і в ІТ, у бджолярстві потрібно постійно оновлювати свої знання: стежити за новими технологіями, тенденціями ринку, препаратами для бджіл. Також необхідно робити правильний естімейт — оцінювати час та ризики. Наприклад, ми з дружиною нещодавно мали два вихідні, щоб з’їздити на пасіку. І нам потрібно було спланувати роботу так, щоб встигнути за ці дні все необхідне. Бо Степан їде у відрядження, а я наступного разу зможу навідатися тільки через п’ять тижнів. Так само на пасіці ти оцінюєш ризики, знаходиш баги та тестуєш рішення, як їх уникнути чи пофіксити. Наприклад, матка може перелізти вгору на рамки, де бджоли відкладають мед. І під час видування комах я можу її втратити, адже вона не літає. А разом з маткою — і частину бджіл. Щоб запобігти цьому, я почав ставити решітку, через яку бджоли пролазять, а матка — ні. Проте якщо цю решітку поставити надто рано (навесні, перед цвітінням рапсу), то бджоли неохоче пролазять наверх. Виявити такі проблеми й налагодити процес — також своєрідне тестування. І мені в цьому допомагає ІТ-мислення. Пасіка — місце сили та справа всього життя. Філософські погляди на бджолярство На пасіці я можу звільнитися від побутових думок і зосередитися лише на своїй роботі. Я люблю по-філософськи дивитися на бджіл. Щороку спостерігаю, як бджолина сім’я проходить життєвий цикл. Навесні вони перебувають у мінімальній своїй силі, потім настає період розвитку. Далі — інтенсивна робота: у нашій місцевості це три-чотири тижні, коли сонях цвіте. А потім у бджіл настає деградація — підготовка до зими. І я щороку захоплено спостерігаю за цим процесом — від занепаду до розквіту. А ще серед вуликів стоїть неймовірний п’янкий аромат, його ні з чим не сплутаєш. Він особливо відчутний, коли відбувається інтенсивний взяток — бджоли беруть нектар у рослин. Я люблю полежати в гамаку та поспостерігати, як працюють бджоли. Це мій особистий спосіб медитації. Бджолярство для мене — справа, якою б я бажав займатися все життя. Тому після війни ми з дружиною хотіли б переїхати з Миколаєва кудись у передмістя Центру або Заходу України. А із собою перевеземо і наші «солодкі виробничі потужності».

Про це повідомив французький авіаційний оглядач АТЕ СНUЕТ, який зустрівся з представником компанії SНАRК.АЕRО під час Паризького авіасалону 2025 та "Мілітарний".За словами представника компанії, цей варіант літака спеціально адаптований для умов електронної війни в Україні. Його оснастили спеціальною антеною, здатною виявляти та відстежувати електромагнітні сигнали, які випромінюють дрони, зокрема типу Shаhеd та Орлан. Після виявлення таких загроз, під літаком активуються глушильні пристрої, які можуть нейтралізувати роботу безпілотників.Антидронова система РЕБ складається з двох компонентів. Перший спрямований на придушення сигналів системи позиціювання GNSS, а другий — для глушіння відеоканалів і системи керування дронами.Читайте також: Нічна комбінована атака РФ: сили ППО знешкодили 28 ворожих БПЛАКонтейнер РЕБ розміщується під фюзеляжем у центрі мас літака. При польоті на висоті 1800 метрів літак може придушувати ворожі системи у радіусі 4,5 кілометра.Хоча безпілотники типу Shаhеd, окрім системи GNSS, оснащені також інерційною навігаційною системою, вона розрахована на те, аби коригувати відхилення при заході БПЛА у відносно невеликі зони, де придушені сигнали навігаційних систем, оскільки сама по собі з часом накопичує похибку. Тому, якщо подібні літаки РЕБ будуть супроводжувати групу ворожих дронів тривалий час, вони, хоча і не примусять їх впасти, однак можуть значно відхилити від цілі.Літак обладнаний класичним двигуном Rоtах потужністю 100 кінських сил з карбюратором та оснащений посиленим генератором, щоб забезпечити потужністю додаткові системи РЕБ.Дальність польоту на крейсерській швидкості 270 кілометрів на годину становить 2000 кілометрів. А при використанні економного режиму літак може протриматися в повітрі майже 12 годин. Максимальна швидкість становить 300 кілометрів на годину.Читайте також: Для одночасної атаки 800-1000 БПЛА Shаhеd росіянам потрібна підготовка від 5 до 7 днів, - авіаційний експерт ДолінцеОкрім того, літак обладнаний парашутом, який розрахований на безпечне приземлення всього літака у разі нештатної ситуації. Він може бути активований або пілотом, або штурманом.Максимальна висота польоту становить до 18 000 футів (5500 метрів). Для польотів на такій висоті літак оснащений кисневим генератором.Окремо важливість легкомоторної авіації для протидії БПЛА, зокрема типу Shаhеd підкреслив Головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський під час зустрічі з журналістами, на якій був присутній кореспондент "Мілітарного"."Одним із перспективних напрямків протидії “шахедам” є застосування легкомоторної авіації. Вона у нас є, і є нові проєкти за рахунок фінансової й матеріальної допомоги з боку наших іноземних партнерів. Цей напрямок буде розвиватися. Ми отримуємо сучасні літаки легкомоторної авіації, які мають сучасне озброєння та засоби навігації, що підвищить ефективність протидії ударним дронам росіян", — заявив він.Також варто відзначити, що в рамках експериментального проєкту з посилення ППО, запропонованого Міністерством оборони, члени воєнізованих формувань та ДФТГ зможуть допомагати Силам оборони України збивати російські безпілотники.Вони зможуть виявляти, супроводжувати й збивати повітряні цілі ворога за допомогою дронів, літаків, особистої зброї, а також залучати власні авто та обладнання.Росія не виробляє стільки дронів, щоб запускати їх по 500 чи 1000 в день на територію України. Така ситуація збережеться в найближчі місяці. Про це в ефірі Еспресо сказав президент Української авіаційної асоціації пілотів та власників літаків "АОПА Україна" Геннадій Хазан.

В Україні зростає потреба в донорстві крові вона щодня рятує життя поранених військових, онкопацієнтів, породіль і постраждалих у ДТП. Щоб система працювала без перебоїв, важливо не лише здавати кров у критичних ситуаціях, а формувати культуру регулярного добровільного донорства. У спецпроєкті Gаzеtа.uа та міжнародної фармацевтичної компанії Теvа в Україні показуємо, як бізнес може стати рушієм змін: через корпоративні ініціативи, підтримку працівників і партнерство з DоnоrUА компанія будує спільноту донорів. Також відповідаємо на ключові запитання про донорство крові доступно, практично, з прикладами з реального життя. Чому важливо формувати культуру регулярного добровільного донорства За даними ДонорUА, в Україні необхідно близько 2 млн регулярних донорів крові. Щоб не виникав дефіцит, на кожні 1000 осіб мають припадати 33 донори. До повномасштабної війни було 11-13 донорів на тисячу населення. Тому особливо важливим є регулярне добровільне донорство саме воно дає Центрам крові змогу підтримувати необхідні запаси. "В Україні завжди бракувало донорів крові. Ще до повномасштабного вторгнення країна не могла повністю забезпечити потреби пацієнтів. Тому часто в соцмережах з'являлися пости з проханнями здати кров для рідних. Це пряма ознака нестачі донорів. До війни дві третини пацієнтів не отримували крові вчасно. З початком повномасштабного вторгнення навантаження на систему донорства зросло на 60%. Українці охоче відгукуються на заклики здати кров після обстрілів чи для поранених бійців. Проте це породжує стихійний попит. І в ньому є певна загроза - великі черги формують негатив та змінюють ставлення до донорства. Якщо ще й за медичними показаннями не приймуть людину, уявіть емоції: пʼять годин відстояли в черзі, а тут не беруть", - говорить Ірина Славінська, співзасновниця та СЕО ДонорUА. В Україні необхідно формувати культуру регулярного безоплатного донорства, зазначають у ДонорUА. Коли люди постійно здають кров не через трагедію, а тому, що вважають це своїм громадянським обов'язком. "Є пацієнти, які потребують переливання крові постійно: онкохворі, породіллі, люди з опіками, ті, хто чекає на трансплантацію. Аби вирівняти ситуацію, ми почали працювати з корпоративним сектором. Адже люди проводять 80% часу на роботі. І саме компанії можуть формувати відповідальність серед працівників. У нашому випадку це магія. Компанія з радістю приймає виїзну бригаду в себе, організовує День донора. Це створює піднесений настрій у колективі: люди роблять класну справу. Адже одна донація рятує три життя", - додала Ірина Славінська. Донорство мовою цифр 1 донація крові рятує 3 життя 10-15 хв. триває процес здавання крові 450 мг крові дозволено здавати донору за один раз від 50 кг - мінімальна вага донора 18 років - мінімальний вік для донора 60 днів - мінімальний інтервал між донаціями крові не більш як 4 рази на рік рекомендують здавати кров жінкам не більш як 5 разів на рік рекомендують здавати кров чоловікам Мій дідусь мав рідкісну групу крові, я теж її успадкувала: історії донорів-працівників компанії Тева В Україні на сьогодні формується корпоративна культура донації крові. Зокрема, міжнародна фармацевтична компанія Тева в Україні підписала річну угоду про співпрацю з найбільшою платформою донорства в Україні Dоnоr.uа. Спільно проводять Дні донора, інформаційні компанії. "Це не тільки допомога країні, яка потребує запасів крові, а й про здоров'я працівників. Донори стежать за своїм харчуванням, займаються спортом. А це вигідно бізнесу. Корпоративне донорство зробило процес донації зрозумілішим, доступнішим та ближчим для кожного", - зазначила Ірина Славінська. За словами Катерини Кучер, лідерки проєкту донорства в ТЕВА в Україні, у компанії звикли діяти системно. Тому донорство це не разова акція, а одна з форм соціальної відповідальності. І її в компанії втілюють щодня. До Дня донора долучаються не лише працівники фармацевтичної компанії Тева в Україні, а й їхні рідні та друзі. Анна Новосад, старша фахівчиня з якості: - Раніше я ніколи не здавала кров. Відверто скажу - це було зворушливо й навіть трохи лячно. Але я зважилася. Адже розумію: варто подолати власні страхи, щоб зробити щось справді важливе - допомогти врятувати чиєсь життя. Готувалася до донації за загальними рекомендаціями й намагалася налаштуватися на позитив. Якщо маєш змогу допомогти - це потрібно робити. Особливо важливою стала підтримка мами, яка є почесною доноркою. Вона надихнула мене на цей крок. Станіслав Ілляшенко, менеджер із роботи з ключовими клієнтами: - Я вже двічі здавав кров. Уперше це сталося цього року - пішов із колегами за компанію. Подумав: допомагати - це правильно. Не було ані страху, ані хвилювання, усе пройшло легко. Попри простоту процесу, розумієш: навіть такий маленький внесок насправді є дуже важливим. До донації готуюся просто: раніше лягаю спати, зранку готую легкий сніданок. До речі, моя мама теж здає кров. Наступного разу плануємо зробити це разом. Олександра Красна, продакт-менеджерка напрямку безрецептурних препаратів: - Уперше здала кров під час Дня донора в нашій компанії. Завжди хотіла це зробити, але постійно знаходилися причини відкласти: робота, рутинні справи, не та погода, не той день. Чесно кажучи, ще стримував страх здавати кров у державних установах. Коли ж на роботі запропонували долучитися до ініціативи, то я одразу погодилася. Бо це зручно, все організували просто на робочому місці. Найяскравіше з того дня - спогад про лікарок. Вони випромінювали тепло, доброту, турботу. Їхні слова подяки були настільки щирі, що я відчула себе в той момент супергероїнею, яка рятує світ. Мій дідусь мав рідкісну групу крові, був заслуженим донором. Я теж її успадкувала, а його приклад завжди мене надихав. Саме ініціатива компанії допомогла нарешті зробити перший крок до донорства. Як виявилося, це не страшно, не боляче й займає зовсім небагато часу. Ще й бонуси отримуєш - експрес-тест на гемоглобін, смачне тістечко, неймовірну вдячність і додатковий день до відпустки! Олександр Гринюк, молодший аналітик консолідованої інформації: - Здавав кров уже 15 разів. Уперше зробив це ще за студентських часів. Тоді до мене звернувся друг із проханням допомогти його племіннику. Бажання врятувати дитину виявилося сильнішим за всі страхи. А відчуття після донації, що ти реально допоміг, було незабутнє. Як донор я, звичайно, дотримуюся рекомендацій лікарів. Але для мене це нескладно, бо веду здоровий спосіб життя. Часто заходжу в особистий кабінет донора. Там можна дізнатися, кому саме можна допомогти. І щоразу вирішую знову здати кров. Хочемо, щоб донорство асоціювалося з чимось звичним, простим, людяним "Крок за кроком формуємо культуру свідомого й регулярного донорства. Це наш внесок у довіру до системи й обізнаність людей. Адже здорове суспільство починається саме з таких простих, але послідовних рішень. Віримо, що турбота - це не лише слова, а конкретні дії, які можуть урятувати чиєсь життя. Саме регулярні донори дають Центрам крові змогу бути готовими до будь-яких викликів. У лікарнях немає "сезонної потреби" у крові: вона потрібна щодня - захисникам, онкохворим, породіллям, пацієнтам після ДТП чи обстрілів", - продовжує Катерина Кучер, лідерка проєкту донорства Тева в Україні. Під час Дня донора взяття крові відбувається прямо в офісі компанії. "Хочемо, щоб донорство асоціювалося з чимось звичним, простим, людяним. Без стресу, довгих черг, лікарняної атмосфери. І найголовніше не лише для працівників, а й для їхніх друзів, рідних та близьких. Бо коли люди долучаються до доброї справи разом це вже не просто разова акція, це спільнота. А ще помітила цікаву річ: після донації всі виходять з посмішкою - ніби щойно врятували світ. Відчуття, що ти комусь реально допоміг, працює краще за будь-яку мотиваційну лекцію. Донорство в Тева це турбота в дії. І ми мріємо, щоб в Україні такої турботи ставало все більше", - додала Катерина Кучер. 19 літрів крові здали 42 небайдужих колег Тева в Україні, а також їхні друзі, родичі та курсанти Кровʼяної гільдії воїнів під час чергового Дня донора, який проходив у компанії 12 червня за підтримки dоnоr.uа. Ця донорська кров надійде до Київського обласного центру крові та фактично допоможе врятувати 126 життів. Також донори Тева в Україні задонатили кошти, які надаються державою на харчування за донацію. Гроші підуть на транспортування крові на фронт та до прифронтових лікарень. 10 поширених запитань про донорство Найбільші страхи щодо донорства пов'язані з нерозумінням самої процедури та можливими наслідками. Найчастіше люди бояться інфікування, ускладнень або болю під час взяття крові. Разом із Тева в Україні даємо відповіді на поширені запитання щодо донорства. 1. Які найпоширеніші групи крові в Україні та світі? В Україні найпоширенішою групою крові є друга (А) - її має близько 40% населення. У світі - перша (0), її носіями є близько 33,5% населення. Людей із цією групою називають універсальними донорами: їхню кров можна переливати будь-якій іншій групі. 2. Що таке група крові та резус-фактор? Група крові - це генетично успадкована ознака, яка не змінюється впродовж життя. Резус-фактор - білок, який може бути або не бути на поверхні еритроцитів. Якщо цей антиген присутній, людина має резус-позитивну групу крові, якщо відсутній - резус-негативну. Групу крові важливо знати для безпеки в разі переливання крові, планування вагітності та на випадок екстрених ситуацій. 3. Чим відрізняються групи крові? Група крові 0 (І) можна переливати людям із будь-якою групою в разі сумісного резус-фактора. Але її носії можуть отримувати кров лише своєї групи. Група крові А (ІІ) її можна здавати для людей із групами А та АВ. Натомість носіям цієї групи можна переливати кров від донорів з груп А та 0. Група крові В (ІІІ) - може бути донорською для людей із групами крові В та АВ. Носіям цієї групи підходить кров груп В та 0. Група крові АВ (ІV) найрідкісніша. Її носії "універсальні реципієнти": можуть отримувати кров від донорів з будь-якої групи за відповідного резус-фактора. Здавати ж свою кров можуть лише для людей із такою ж групою АВ. 4. Хто може бути донором? Донорами крові в Україні можуть бути люди віком від 18 років і вагою від 50 кг. Перед здаванням крові потрібно пройти відповідне медичне обстеження. Донорами не можуть бути люди із серцево-судинними, гематологічними, аутоімунними, шлунково-кишковими та онкологічними хворобами; захворюваннями центральної нервової та сечостатевої систем; з патологічною схильністю до кровотеч; хворі на гепатити В і С; ВІЛ-інфіковані. 5. Які існують тимчасові обмеження для здавання крові? Тимчасовими обмеженнями до донорства є: перенесені інфекції (від 2 тижнів до 2 років залежно від тяжкості), щеплення (4 тижні), татуювання (6 місяців). 6. Якої дієти потрібно дотримуватися перед здаванням крові? За добу до донації слід відмовитися від яєць, молочних продуктів, жирного м'яса та продуктів із трансжирами. За 48 год. до процедури не слід вживати алкоголь та енергетичні напої, за 72 год. лікарські засоби (анальгетики, протизапальні). Не палити мінімум за 2 год. до донації та 2 год. після. За 2-3 год. до донації слід поснідати. Це може бути каша, макарони чи картопля без додавання тваринних жирів. Можна випити чай із цукром чи без, компот або неміцну каву. До чаю хліб із медом, солодкі сухарики чи сушка, нежирне печиво, зефір, пастила. Також пити багато води. 7. Як відбувається процес донації? Його поділяють на два етапи - медогляд та саму донацію, яка займає до 10 хв. Визначають групу крові та рівень гемоглобіну, вимірюють тиск і пульс. Деякі станції перевіряють також показники функції печінки. Кров збирають у разовий стерильний полімерний контейнер, що робить процедуру безпечною. Після донації донору накладають пов'язку, яку не слід знімати впродовж 2 год. 8. Що відбувається зі зданою кров'ю після донації? Після взяття цільну кров розділяють на компоненти. Паралельно в лабораторії ще раз перевіряють групу крові та резус-фактор, тестують на інфекції, роблять біохімічний і загальний аналізи крові. 9. Як відновитися після здавання крові? Одразу після здавання крові варто відпочити 15 хв., у разі поганого самопочуття повідомити медперсоналу. Треба з'їсти щось легке та випити солодкий чай. Упродовж 2 год. після процедури не варто сідати за кермо й піднімати щось важке рукою, з якої брали кров. Упродовж 8 год. не вживати алкоголю, 12 год. уникати фізичних навантажень. Упродовж двох діб регулярно харчуватися та пити багато води. 10. Як донорство загалом впливає на здоровʼя? Регулярне донорство крові зменшує ризик серцево-судинних захворювань, раку та тромбозу, а також позитивно впливає на емоційний стан та фізичне самопочуття. 14 червня відзначають Всесвітній день донора крові. Це не просто дата в календарі, а нагадування: кожен із нас може рятувати життя. Бо донорство це вияв турботи, людяності та сили. Здаючи кров, ми стаємо невидимими рятівниками для тих, хто бореться за життя. Не треба чекати на особливий день, це можна зробити вже сьогодні. Знайди свій центр крові.

Еспресо розповість, чого вдалось досягнути на цьому етапі перемовин, про що попереджають експерти та чого вимагає Росія. Меморандум про припинення вогню та "меморандум про капітуляцію України"Основною вимогою, яку висувала Україна та до якої показала повну готовність – це повне припинення на воді, на суші та у повітрі. "Одна з ключових — безумовне припинення вогню щонайменше на 30 днів. Це наш принцип і позиція партнерів протягом багатьох місяців", – повідомив міністр оборони та очільник української делегації Рустем Умєров. Попри те, що Україна передала свій меморандум з умовами миру заздалегідь, аналогічні документи Росія надала вже під час зустрічі. У них, до слова, були фактично ті ж вимоги, що й у лютому 2022 року. Якщо коротко пройтись по кожному з них, то основними вимогами України були, повне та безумовне припинення вогню як необхідна передумова та передумова для мирних переговорів, звільнення усіх цивільних та військових полонених, неповторення агресії та гарантії безпеки з залученням міжнародної спільноти, абсолютний суверенітет України, а також визначення територіальних питань, яке передбачає старт переговорів щодо цього з лінії зіткнення.Окрім того, важливим аспектом українського меморандуму була зустріч керівників обох країн, аби узгодити ключові аспекти остаточного мирного врегулювання.Що ж до російського, то в американському аналітичному центрі "Іnstіtutе fоr thе Study оf Wаr" (ІSW) вказали, що він відображає давні публічні вимоги Кремля до України щодо значних територіальних і політичних поступок, тоді як Москва не пропонує жодних поступок зі свого боку. "Російський меморандум просякнутий давньою вимогою РФ про те, що будь-яке мирне врегулювання має враховувати "першопричини" війни, як їх бачить Росія", - констатують фахівці ІSW. Вдаючись в деталі, то основні російські вимоги у "меморандумі" полягали у визнанні міжнародною спільнотою окупації Луганської, Донецької, Запорізької та Харківської областей, а також Криму, вивівши звідти всі війська. Йдеться і про безтерміновий обов’язок України залишатись нейтральною, захист "прав, свобод та інтересів" росіян та російськомовного населення в Україні, а також нам необхідно припинити всі зусилля щодо формування військ, розпочати демобілізацію, скасувати воєнний стан. Путін пропонує спершу прямі перемовини у Стамбулі, а потім перемир'я, Фото: Ніч з 10 на 11 травня 2025 року, Кремль (з трансляції krеmlіn.ru)Як підкреслив політичний експерт Віталій Портников, усі ці вимоги були висунуті, аби жодні з серйозних питань у межах цього меморандуму не могли обговорюватися. Поруч із тим, він наголосив на іншому пункті – проведення виборів президента не пізніше, аніж через 100 днів після завершення воєнного стану. "РФ дозволяє собі абсолютно відверто втрутитися у внутрішнє життя України та нав’язувати нам терміни проведення виборів у нашій власній країні, ніби йдеться про існування Радянського Союзу", – пояснив Портников. Про що таки вдалось домовитисьНа пресконференції за підсумками переговорів України та Росії у Стамбулі Рустем Умєров заявив, що сторони домовилися про обмін "всіх на всіх" важкопоранених та тяжкохворих військовополонених. Також делегації домовилися про обмін усіх молодих солдатів віком від 18 до 25 років. Що не менш важливо, у заяві йшлось і про обмін тілами загиблих бійців у форматі "6000 на 6000".Сам очільник міноборони назвав це єдиним прогресом домовленості щодо звільнення полонених.Також українська делегація передала повністю верифікований список викрадених українських дітей. Однак, очікувано, на це очільник російської делегації Володимир Мединський назвав це "шоу для жалісливих європейців", а також заперечив, що Росія викрала дітей. За його словами, є "тільки врятовані російськими солдатами діти".Згодом, вже після зустрічі у Стамбулі, президент Зеленський повідомив про ще один обмін полоненими на "1000 на 1000", а також, що поки неточно, ще додатковий обмін 200 на 200То про що ж був черговий раунд перемовин у СтамбуліЯк у коментарі для Еспресо розповів журналіст та один із представників України у Тристоронній контактній групі з мирного врегулювання ситуації на сході України (червень 2020 — лютий 2022) Денис Казанський, цей процес слід розцінювати виключно як імітацію переговорів, адже це хороша можливість для країни-агресорки показати, що вона здатна до розмов. "Мети переговорів у РФ і немає. Для своєї внутрішньої аудиторії вони це кажуть абсолютно відверто. Що можна додати до сьогоднішньої заяви Мєдвєдєва про те, що ніяких компромісів не може бути, що ніяких переговорів і бути не може", – пояснив Казанський. Власне, додамо повний абзац тексту, який написав голова Радбезу РФ Дмитро Мєдвєдєв у своєму Теlеgrаm-каналі. "Переговори в Стамбулі потрібні не для компромісного миру на придуманих кимось нереальних умовах, а для нашої якнайшвидшої перемоги та повного знищення неонацистської влади. У цьому сенс російського меморандуму, який учора було опубліковано", – йдеться у публікації Мєдвєдєва.Що ж до вимог так званого "меморандуму", Денис Казанський погодився і з ІSW, і з Віталієм Портниковим, що абсолютно нічого нового у ньому немає, а також додав, що наразі про жодне припинення вогню і завершення війни не йдеться. "Поки Росія здатна, вона буде продовжувати цю війну, бо Путіну комфортно і подобається, для нього війна – це сенс життя", – вказав журналіст. наслідки атаки РФ по Чернігову, 03.06.25, фото: t.mе/bryzynskyіПопри таку виставу від Росії, за його словами, Україні необхідно продовжувати ці процеси перемовин, адже РФ, яка і розпочала війну, вже багато років звинувачувала нас у тому, що нібито ми затягуємо її й затягуємо."Це ж і звинувачення Зеленського, про те, що він вибори проводити не хоче, і мова про те, що Україна миру не хоче. Оскільки від нас лунали заяви про наміри відбити території, то російська пропаганда і її сателіти подавали це як войовничість та небажання до спокою. А зараз українська позиція однозначна й агресором у ситуації залишається виключно РФ. Власне ми навіть від Орбана перестали чути закиди щодо цього в сторону України, бо ініціатива щодо кровопролиття виключно на Росії", – наголосив Казанський, додавши, що таким чином, ми забираємо в агресора простір для чергових брехливих маневрів. Читайте також: Результати зустрічі України та РФ у Стамбулі, а Трамп і досі може змусити Путіна до миру. Акценти світових ЗМІ 3 червня

Еспресо розповість, як дрони стали чи не найважливішим елементом сучасної війни, які проблеми для масштабування виробництва і можливі варіанти вирішення. Чому війна дронів важлива для УкраїниДрони змінили сучасну війну, ставши не лише інструментом розвідки, але й тепер основною ударною силою. Російську-українську війну часто називають "першою війною дронів", а за словами начальника штабу сухопутних військ Франції, генерала П'єра Шилля, дрони зараз відповідальні приблизно за 80% руйнувань у війні. Вони дозволяють вести високоточні атаки з мінімальними витратами, знищуючи дорогі цілі, такі як танки чи системи ППО. Наприклад, FРV-дрон вартістю кілька сотень доларів може знищити танк вартістю кілька мільйонів. Та ще важливіше в умовах війни на виснаження – дрони здатні ефективно протистояти ворожій піхоті. Хоч російських окупантів в рази більше, однак завдяки великій кількості дронів українські сили мають можливість їх стримувати та систематично ліквідовувати. Тим самим зберігаючи життя наших військових на передовій. Особливо показова в цьому питанні є статистика. Якщо у 2023 році до 20% втрат противника у живій силі було внаслідок застосування дронів, що скидають боєприпаси, то у 2024 році – 65%. Ще більша цифра стосується техніки – від 65 до 75% ворожої техніки знищують дронами. Половина з цих всіх уражень припадає на FРV-дрони, які стали найефективнішим типом безпілотників у ЗСУ, повідомляв головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський. Важливо відзначити, що для України, яка періодично стикається з дефіцитом артилерійських боєприпасів, дрони стали способом компенсувати "снарядний голод". Вони забезпечують точність, економію ресурсів і можливість атакувати ворога на великій відстані.Перевага у війні дронів означає не лише тактичну перевагу на полі бою, але й стратегічний вплив на економіку ворога. Адже українські дрони, атакуючи російські НПЗ та військові заводи, знижують експортні доходи РФ, а також їхні виробничі потужності. У підсумку це прямо пропорційно відображається на фронті.Скільки дронів робить Україна та РосіяУ 2022–2023 роках Україна мала стратегічну перевагу завдяки креативному застосуванню дронів та інноваційному підходу. Наприклад, українські БПЛА встановлювали рекорди дальності польотів, проникаючи на сотні кілометрів у тил ворога та атакуючи стратегічні об’єкти, як-от нафтопереробні заводи чи військові склади. Також українські морські-дрони змогли прогнати російський флот з західної частини Чорного моря. Крім цього сотні тисяч FРV-дронів допомагали стримувати просування ворога. Те, що почалося як кустарне виробництво швидко набуло значних масштабів. Міністерство цифрової трансформації України повідомляло, що за два роки (з 2022 по 2024 рік) виробництво дронів в Україні зросло у 100 разів. У 2022 році обсяги виробництва становили всього кілька тисяч одиниць на рік (решту закуповували чи отримували від союзників), тоді як у 2023 році цей показник досяг приблизно 300 тис. одиниць, а у 2024 році виробництво досягло й випередило позначку у понад мільйон. Як повідомив президент Володимир Зеленський, минулого року Україна виготовила 2,2 мільйона FРV-дронів та 100 тисяч далекобійних БПЛА. Та ще важливіше, що Україна змогла розробити цілу палітру різноманітних дронів: морські-дрони, дрони-ракети, дрони-камікадзе, FРV-дрони, далекобійні-дрони, розвідувальні-дрони і кожна з позицій має кільканадцять найменувань, які активно застосовуються. А стосовно виробників дронів, якщо спершу їх можна було порахувати на пальцях, то тепер мова йде про понад 200 різних підприємств. Однак Росія не стояла на місці. Росіяни теж усвідомили потенціал безпілотників і почали активно розвивати власну індустрію. Спершу вони закуповували іранські дрони "Shаhеd", а потім налагодила їхнє ліцензійне виробництво та значно наростила випуск FРV-дронів. Якщо у січні 2024 року російські війська застосовували близько 4500 FРV-дронів на місяць, то до жовтня ця цифра зросла до 13 тисяч, а загалом за 2024 рік було використано близько 100 тисяч таких дронів у зоні бойових дій. Крім того, Росія почала масово закуповувати компоненти з Китаю (до 80% компонентів) та навіть використовувати їхні заводи для розробки й виробництва нових ударних безпілотників, як кажуть у Rеutеrs, що дозволило здешевити та прискорити виробництво. Дійшло до того, що влітку росіяни почали хвалитися, мовляв, виробляють 4 тис. FРV-дронів за день, але експерти спростували ці дані. Зокрема, військово-політичний оглядач Олександр Коваленко пояснив, що реальне щоденне використання FРV-дронів російськими військами становило тоді кілька сотень одиниць, а не тисяч. На кінець минулого року російське виробництво FРV-дронів включало 54 виробників у 22 регіонах РФ, серед яких як великі оборонні підприємства, так і малі приватні компанії.Як зауважив ще минулого року військовий експерт Dеfеnsе Ехрrеss Іван Киричевський в етері Еспресо, росіяни зосереджені не на технологічних вдосконаленнях своїх дронів, а на їхньому масштабуванні. "Росіяни зараз зосереджуються на масштабах виробництва дронів. А масовість виготовлення передбачає технологічну простоту. Приписувати російським дронам якісь неймовірні характеристики не потрібно, це в них не передбачається. Дрон, який вартує кілька сотень доларів не зробиш супер технологічним. Проблема в тому, що цих "шахедів" та "гербер" занадто багато", – каже він.Особливо відчутним це стало останніми місяцями, коли чи не щоночі сотні російських шахедів перевантажують українську ППО, щоб згодом вдаряти ракетами та балістикою. З іншого боку, українські сили у відповідь також активізували свої удари по російських цілях. Як каже президент Зеленський: "Ми маємо дзеркально відповідати на всі загрози і виклики від Росії".Останніми днями багато інформаційного шуму наробила стаття Тhе Есоnоmіst, де пишуть, що минулого року Кремль виробляв близько 300 безпілотників типу "шахед" на місяць, однак зараз, за словами української військової розвідки, Росія планує збільшити виробництво безпілотників до 500 на день. А це означає, що "масові нічні атаки дронів в 1000 одиниць можуть стати реальністю", наголошують у виданні. Хоча водночас, як застерігає Костянтин Криволап, український авіаційний експерт, такі цифри можуть бути перебільшенням, бо російська збройова промисловість працює "на хвалькуватості та неправдивих повідомленнях". "Але очевидно, що ця кількість значно зросте. Навіть якщо Україні вдасться стабілізувати лінію фронту на сході, труднощі із захистом неба лише зростатимуть", - пишуть в Тhе Есоnоmіst.Натомість військовий експерт, співголова ГІ "Права Справа" Дмитро Снєгирьов в етері Еспресо висловив думку, що цифра у 1000 дронів за ніч "викликає сумніви і є нереальною". Він вважає це інформаційною маніпуляцією, котра відірвана від реальних фактів. Та варто відзначити, що ще у 2023 році уряд РФ затвердив "Стратегію розвитку безпілотної авіації до 2030 року і на перспективу до 2035 року". У цьому документів мовиться, що за 10 років росіяни будуть щороку робити 1 млн дронів. З яких сотні тисяч можуть бути саме ударні дрони типу "шахедів".Думки експертів: чому ми почали програвати війну дронів  Як би там не було, але різні експерти галузі почали все більше роздумувати над питанням – як росіянам вдалося нас наздогнати, а в чомусь перегнати, та як зберегти лідерство у цій війні дронів.  Наприклад, керівниця Центру підтримки аеророзвідки Марія Берлінська у своїй колонці написала, що "росіяни обганяють в технологіях". Вона каже, що ми поступово доходимо до моменту, коли РФ зможе запускати понад 1000 ударних БПЛА за добу."Загалом на кінець травня 2025 року ми починаємо все сильніше відставати в технологічній гонці. На низці напрямків ще зберігається паритет, але в основному росіяни дедалі більше попереду. Вони створили державну політику, залучили десятки тисяч провідних інженерів в архітектуру воєнної промисловості, доєднали сотні інженерних команд від партнерів з того ж Китаю, Північної Кореї, Білорусі тощо, вкинули сотні мільярдів доларів у RnD та компонентну базу. Ми намагаємося дотягувати на lоw tесh, але дешеві, прості технології це тільки частина рішення. Потрібен стрибок на якісно новий рівень", - говорить Берлінська.Військовослужбовець, співзасновник Центру підтримки аеророзвідки та екснардеп Ігор Луценко також відзначив, що можливості Москви в різних сегментах галузі БПЛА зростають дуже швидко, водночас "у нас такого росту немає"."І це – тільки квіточки. Як відомо, росіяни збираються воювати з нами ще десятки років. Саме рішення з руйнації енергетичної, транспортної інфраструктур, великих і навіть середніх підприємств зараз розгортає проти нас РФ. Тисяча "шахедів" на добу, котру нам пророчать – це не тільки про фронт, це радше про тил. Економіка в тилу все більше під прицілом, фронт тримати буде все тяжче", - каже Луценко. Натомість директор зі стратегічних комунікацій одного з топових українських виробників дронів, що створює квадрокоптери "Генерал Черешня" Рудольф Акопян в ефірі Української правди сказав, що насправді українська сторона на технологічному рівні все ж таки "трішки попереду"."Росія перехопила ініціативу у швидкому масштабуванні окремих технологій дронів, діючи системно та ефективно. Наприклад, оптоволоконні дрони, які Україна тестувала півтора року тому, але вони одразу не прижилися. Натомість Росія масово розвинула цю технологію, викупивши більшість китайських потужностей і широко застосовуючи її на фронті. Те саме з "шахедами": Росія зосередилася на одній технології, швидко нарощуючи її виробництво, не розпорошуючи ресурси", - відзначив Акопян.Експерти сходяться на тому, що час – критичний фактор. Тому, щоб остаточно не втратити перевагу, Україні варто кардинально змінити підхід до сфери. Перш за все, необхідна державна стратегія розвитку МіlТесh (військові технології), яка об’єднає Міноборони, Мінцифру, бізнес і науковців. "Відповідь дуже проста й очевидна. Технологічну війну виграють великі виробництва й великі команди розробників. А великі виробництва й великі розробки – це компетенція великого бізнесу. У РФ держава і наближений до влади великий бізнес об’єдналися і створили масштабні виробничі потужності й численні команди інженерів. Великий бізнес — він і тільки він справиться з завданням перемоги в гонці озброєнь", - каже Луценко. Марія Берлінська також погоджується з цим, зауважуючи, що на "рішеннях з хобійного радіоринку ми і так зробили диво, бо тримались більше ніж три роки". "Але ці рішення все більше долаються системними, монументально-науковими проєктами об'єднаних російсько-ірансько-китайських інженерних команд. І якщо ми думаємо на рішеннях, зліплених з лайна і палок, протягнути ще кілька років війни, то це дуже погано закінчиться. Бо спершу ці рішення перестануть працювати, потім росіяни дадуть ще кілька "gаmе сhаngеrs", а потім деморалізується армія і закінчимось ми", - говорить Берлінська. Вона наголошує, що єдине правильне рішення – це створення стратегії державної політики з розвитку військових технологій. "Це має бути питання номер один", - додає вона."Зараз весь фронт технологічно тримається буквально на кількох тисячах інженерах і виробниках. Вся багатомільйонна країна. І буквально кілька тисяч людей. Їм необхідно максимально допомагати і паралельно навчати нових спеціалістів", - пояснює Берлінська.Рудольф Акопян з ТОВ "Центр дослідження безпілотних систем" відзначив, що для бізнесу досі є проблеми з прогнозованістю контрактів, а це створює значні проблеми для підприємців."Виробники дронів в Україні стикаються з проблемою непередбачуваності замовлень. Контракти з’являються хаотично: то немає фінансування, то раптово вимагають 100–200 тисяч дронів за 15 днів. Виробничий цикл, включно з постачанням комплектуючих із Китаю триває до 3 місяців, що унеможливлює швидке виконання таких замовлень. Компанії змушені закуповувати деталі за власні кошти, щоб уникнути простоїв. Для стабільного постачання дронів на фронт потрібні довгострокові контракти з чіткими графіками, які дозволять планувати виробництво та уникнути перебоїв", - каже Акопян.Що може зробити Україна ракета-дрон "Пекло", фото: gеttyіmаgеsЯкщо підсумувати всі ці експертні думки, щоб зберегти та посилити свою позицію у війні дронів, Україні необхідно впровадити певні системні зміни:Довгострокові контракти та державна підтримка: Уряду варто забезпечувати стабільне фінансування та довгострокові контракти для виробників дронів. Це дозволить планувати виробництво, інвестувати в нові технології та масштабувати потужності.Уніфікація виробництва: Можливо, слід зменшити різноманіття моделей дронів, зосередившись на кількох ефективних типах, як це роблять росіяни, щоб максимально наростити виробництво. Співпраця бізнесу, освіти та влади: Напрацювати стратегію розвитку МіlТесh, щоб об’єднати державні можливості і технологічні центри з приватним сектором для збільшення кількості фахівців та виробництва своїх комплектуючих, щоб не чекати китайських поставок. Протидія РЕБ та дронам: Розробка дронів із захистом від РЕБ, таких як оптоволоконні БПЛА, є пріоритетом. Україна вже почала виробляти такі дрони, але необхідно прискорити їхнє впровадження. Новим напрямком може стати штучний інтелект, впровадження ШІ для напівавтономних дронів може звести нанівець перевагу російських РЕБ. Крім цього розвиток дронів, що можуть збивати ворожі безпілотники теж має давати перевагу для посилення ППО.Міжнародна співпраця: Тісніша співпраця з західними партнерами допоможе Україні вдосконалити власні розробки, а їхні кошти дозволять масштабувати виробництво, наприклад, за данською моделлю. Нещодавно Нідерланди виділили 500 млн євро на великий проєкт зі створення ударних дронів для України.Експорт та економічна вигода: Дозвіл на контрольований експорт дронів (з урахуванням ризиків копіювання ворогом) може забезпечити додаткові кошти для розвитку галузі. З війною у нас закрили такий експорт і виробники озброєння неодноразово просили переглянути це рішення, щоб отримати додаткові кошти. Читайте також: "Лінія дронів": що це і як Україна будує невидиму стіну проти ворога. Пояснюємо

Він триватиме кілька днів. Сьогодні — день другий. 

The Mission of «Sprava Hromad»is the support of our army. The key to victory at the front is the support of the army in the rear! Now again, as in 2014, the army needs our unity in matters of aid!Starting with basic things like clothing, and ending with high-precision equipment, such as optical-radio-electronic surveillance complexes, our community buys and supplies the troops with everything they need, which forms a new, more advanced army! In this process, we, Public Affairs, take over all the routine processes from "understanding what the military needs to beat the enemy" and ending with handing him the keys to the dream equipment! However, we can overcome this path only under one condition: only together with you!

Про це інформує проєкт "Хочу к своим". Зазначається, що в рамках державного проєкту "Хочу к своим", який реалізується Координаційним штабом з питань поводження з військовополоненими за підтримки ГУР МО, СБУ та уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, до Російської Федерації виїхали 70 колаборантів з паралельним поверненням десятків українських цивільних заручників з російської неволі, які роками незаконно утримувалися російською владою. Профілі 31 колаборанта, які сьогодні залишили територію України, представлені на сайті проєкту "Хочу к своим" з поміткою "виїхав/виїхала".23 травня Україна та Росія розпочали найбільший від початку великої війни обмін полоненими, він триватиме кілька днів. У рамках першої частини домовленості про обмін "1000 на 1000", Україна повернула 390 військових та цивільних. 

Президент Володимир Зеленський провів нараду, присвячену дипломатичним зусиллям, спрямованим на завершення війни та досягнення сталого і надійного миру. Міністр оборони Рустем Умєров доповів про підсумки роботи української делегації на переговорах у Туреччині, які відбулися 1516 травня. За словами президента, ці зустрічі продемонстрували готовність України до встановлення миру та підкреслили необхідність міжнародного тиску на Росію для припинення бойових дій, вказав він. "Фактично найбільшим результатом зустрічі стала домовленість про обмін військовополоненими у форматі 1000 на 1000. Зараз наша команда опрацьовує деталі обміну. Вдячний усім, хто допомагає", - написав Зеленський. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Сибіга підсумував переговори із росіянами у Стамбулі Умєров також доповів про перебіг переговорів з російською стороною. Українській делегації вдалося зберегти діалог у межах прийнятного дипломатичного формату. Спроби тиску та погроз з боку Росії були відкинуті. Україна наполягає на повному та безумовному припиненні вогню, що є необхідною умовою для збереження життів та подальших дипломатичних кроків. Українська сторона пропонує встановити режим припинення вогню терміном на 30 днів із можливістю продовження, і готова до таких кроків. Окрім цього, Україна заявила про готовність до зустрічі на рівні лідерів для розв'язання ключових питань. Зеленський наголосив, що Україна не боїться прямих переговорів із Росією та закликав російське керівництво не затягувати війну. Під час наради міністр закордонних справ Андрій Сибіга та керівник Офісу президента Андрій Єрмак доповіли про контакти з міжнародними партнерами, зокрема представниками США, Франції, Великої Британії, Німеччини, Італії, Польщі та Туреччини. Єрмак представив позиції ключових країн, із якими Україна координується практично щодня. "Доручив сформувати постійну розширену національну переговорну групу", - підсумував президент. 11 травня Путін запропонував відновити прямі перемовини з Україною "без жодних попередніх умов" у Туреччині 15 травня. Президент США Дональд Трамп заявив, що Україна має негайно погодитися на пропозицію Росії. Президент України Володимир Зеленський заявив, що 15 травня особисто чекатиме на Путіна. Однак той не приїхав, а відправив делегацію низького рівня, яка ні нащо не впливає. 16 травня під час переговорів у Стамбулі російська сторона висунула Україні неприйнятні вимоги, на які Київ не погодився.

Еспресо розповість, що відомо про одного з найвпливовіших політиків світу, який може розпочати перший ядерний конфлікт після другої світової війни.Коротка біографія Нарендри МодіНародився Нарендра Моді 17 вересня 1950 року у Ваднагарі, штат Гуджарат, в родині продавця чаю. Крім нього в сім'ї було ще п'ятеро дітей.Закінчив школу у Ваднагарі в 1967 році. Вчителі описували його як середнього учня і талановитого оратора, який цікавився театром. Театральний досвід пізніше вплинув на його політичні навички.У вісім років Моді дізнався про мілітаристську націоналістичну організацію "Раштрія сваямсевак санґх" (RSS – Союз добровільних слуг Батьківщини) і почав відвідувати місцеві тренувальні заняття. Там Моді познайомився з Лакшманрао Інамдаром, широко відомим як Вакіл Сахеб, який став його політичним наставником. Моді зарахували до Національного кадетського корпусу.За традиціями касти торговців, до якої належав Моді, його сім'я одружила сина з 17-річною дівчиною, на ім'я Джашодабен Чіманлал. Йому самому на той час було 18 років. Такому шлюбу Моді не зрадів, а на знак незгоди покинув дружину і не визнавав її впродовж 40 років.Лише у квітні 2014 року, незадовго до національних виборів, на яких він вперше став прем'єр-міністром, Моді публічно підтвердив, що він одружений. Як писав тоді його біограф, Моді тримав шлюб у таємниці, тому що він не зміг би стати місіонером в Індійському республіканському союзі, для якого целібат колись був обов'язковою умовою. Нарендра Моді, фото: gеttyіmаgеsПолітична кар'єраПерша відома політична діяльність Моді в дорослому віці датована 1971 роком, коли він намагався записатися добровольцем для участі у Визвольній війні за незалежність Бангладеш проти Пакистану.У 1978 році Моді здобув ступінь бакалавра з політології при Делійському університеті. У 1983 році він здобув ступінь магістра політології в Університеті Гуджарату.У 1980-х приєднався до ВJР – "Бхаратія джаната парті" (Індійська народна партія, яка була створена на основі RSS). Там він обіймав кілька посад у партійній ієрархії до 2001 року, піднявшись до рангу генерального секретаря.З 2001 і аж до 2014 року був головним міністром штату Гуджарат. Під його керівництвом, стверджують, регіон став економічно успішний, хоча його управління було затьмарене заворушеннями 2002 року, під час яких загинуло понад тисячу людей, переважно мусульман.Очоливши ВJР (Індійську народну партію), він виграв вибори у 2014 році з великим відривом і став 14-м прем’єр-міністром Індії. Моді – перший глава Індії, який народився вже після здобуття Незалежності від Британії у 1947 році.Особливості політики Нарендри МодіМоді на посаді прем'єр-міністра обіцяв трансформувати країну. Після років економічного застою та корупції, його обіцянки викликали ентузіазм. Він активно просував ідеї економічного зростання, започаткувавши ініціативи на кшталт Dіgіtаl Іndіа, запровадив єдиний податок GSТ, провів демонетизацію з метою боротьби з тіньовою економікою (ці кроки принесли суперечливі оцінки); залучив іноземні інвестиції у промисловість, зокрема в оборону та залізницю; провів грошову реформу, вилучивши купюри по 500 і 1000 рупій, як такі, що найбільше підробляють, податкову реформу у 2017 році. У зовнішній політиці сповідує багатовекторність, у внутрішній – націоналізм.Під час свого другого терміну адміністрація Моді скасувала особливий статус Джамму і Кашміру і запровадила Закон про внесення змін до Закону про громадянство, що викликало широкі протести і спровокувало заворушення в Делі у 2020 році, під час яких мусульмани зазнали жорстокого поводження і були вбиті натовпами індусів.Крім іншого, Моді керував реакцією Індії на пандемію СОVІD-19, під час якої, за оцінками Всесвітньої організації охорони здоров'я, померло 4,7 мільйона індійців. Нарендра Моді, фото: gеttyіmаgеsМоді й російсько-українська війнаІндія відмовилася засудити повномасштабне російське вторгнення в Україну у 2022 році та залишилася нейтральною. Нарендра Моді закликав до мирного врегулювання, пропонував провести прямі переговори між Росією та Україною, однак уникав покладання відповідальності за війну на Кремль.Першим візитом Моді після переобрання у 2024 році став візит у Москву. 8 липня 2024 року Моді називав Путіна "дорогим другом" та обіймався з ним. У той же день російська ракета влучила в дитячу лікарню "Охматдит", через обстріл в Україні загинуло 47 людей, з них 33 – в Києві."Це величезне розчарування і нищівний удар по мирних зусиллях – бачити, як лідер найбільшої демократії світу обіймається з найкривавішим злочинцем у світі в Москві в такий день", – написав тоді Володимир Зеленський.Сам Моді відреагував на злочин російських військ у Москві. "Коли вбивають невинних дітей, серце обливається кров'ю, і цей біль дуже жахливий", – дорікнув він Путіну.Обстріл у день зустрічі з Путіним похитнув міжнародний авторитет індійського прем'єра, відтак уже наступного місяця він, аби відбілити репутацію, приїхав до Києва. Це був перший в історії візит лідера Індії в Україну. Київ і Нью-Делі підписали документи про співпрацю в медичній та аграрній сферах, гуманітарних відносинах і культурі.Індія надсилала Україні допомогу, включаючи ліки та предмети першої потреби, а в перші дні після повномасштабного вторгнення організувала операцію "Ґанґа" з повернення з України на Батьківщину 20 тис. індійських громадян (90% із них – студенти).Значно глибшу співпрацю Моді налагодив із росіянами. Так ВВС описував співпрацю між країнами як фінансову залежність Індії."Передусім мова про зброю і про нафту. Після початку повномасштабної війни Росії проти України й запровадження санкцій Заходу проти РФ Москва почала продавати Індії нафту зі знижкою у мільярди доларів, внаслідок чого товарообіг між країнами стрімко зріс. Не меншою є залежність Індії, що має одну з найбільших армій у світі, від російської зброї. Росія досі, попри шалені витрати на озброєння своєї армії для війни проти України, лишається головним постачальником озброєнь до Індії", – йшлося в матеріалі. Нарендра Моді, фото: gеttyіmаgеsСаме тому Моді й намагається балансувати між двома сторонами – не свариться з росіянами, аби не перервати економічно вигідну для себе співпрацю і не штовхнути РФ повністю до Китаю. Підтримує стосунки з Україною, роблячи реверанс у бік Західного світу, де Індія також має надзвичайно важливі зв'язки.Моді й загроза ядерної війниПід час своєї передвиборчої кампанії Нарендра Моді обіцяв бути "жорстким щодо Пакистану" і називав сусідню країну "експортером тероризму". Втім після обрання прем'єр-міністр Пакистану Наваз Шаріф прийняв запрошення бути присутнім на інавгурації. Це було історичною подією. До того часу ще ніколи прем'єр-міністри Індії та Пакистану не приїжджали на інавгурацію своїх колег, а країни понад 60 років перебували в стані холодної чи відкритої війни.Однак уже у 2016 році уряд Моді відзвітував про авіаудар по пускових майданчиках терористичних ракет в Азад Кашмір. Пакистан заявив, що жодних ударів не було. Натомість в індійських ЗМІ писали, що загинуло до 50 терористів та пакистанських військових, а міжнародні аналітики стверджували, що масштаби удару та кількість жертв були  перебільшені індійцями. У 2019 році уряд Моді санкціонував авіаудар по Балакоті – 26 лютого 12 індійських винищувачів Міrаgе 2000 перетнули лінію контролю в Кашмірі, щоб завдати авіаудару  по ймовірному тренувального табору терористів. Акцію подавали як помсту за теракт за два тижні до того, коли загинуло 45 людей. За даними Індії, літаки знищили табір і повернулися в повітряний простір Індії цілими та неушкодженими. За даними противників, Пакистан підняв свої F-16, коли літаки порушили його повітряний простір, і змусив опонентів відступити, а жодних жертв чи збитків завдано не було.Значно серйозніший конфлікт назрів уже у 2025 році. У відповідь на теракт в індійській частині Кашміру (26 жертв) уряд Моді зупинив дію договору про води Інду від 1960 року. За угодою води річок, що беруть свій початок у Кашмірі, повинні бути порівну розподілені між Індією та Пакистаном. 24 квітня Індія заблокувала води річки Інд, закривши всі 4 шлюзи, Пакистан назвав такі дії актом агресії. Через кілька днів обидві сторони заявили про перестрілки на кордоні, а 7 травня збройні сили Індії розпочали військову операцію, завдавши ударів по інфраструктурі Пакистану, по Джамму та Кашміру. Загалом індійська сторона заявляє про атаку на девʼять "терористичних обʼєктів". Внаслідок обстрілів загинуло 26 цивільних, серед них діти, 46 людей отримали поранення, пише Тhе Guаrdіаn. Одна з ракет поцілила в мечеть, там загинуло 13 осіб. Пакистанські військові того ж дня завдали удару у відповідь і відзвітували про 5 збитих винищувачів. Особлива увага до цього конфлікту прикута тому, що населення двох країн сягає майже 1,7 млрд людей, а обидві країни володіють ядерною зброєю. І хоча під час попередніх конфліктів до використання найсмертоноснішого засобу не доходило, зараз про "ядерку" говорять багато. Зокрема, міністр оборони Пакистану Хаваджа Мухаммад Асіф зазначив, що його країна застосує свій арсенал ядерної зброї, якщо "виникне пряма загроза її існуванню".Нарендра Моді, Фото: gеttyіmаgеsТакож у мережі поширили заяву міністра оборони Пакистану Хаваджа Асіфа: "Якщо Індія нападе, якщо існування Пакистану опиниться під загрозою, ніхто не виживе. Ми не дозволимо жодній країні жити на цій планеті без нас. Боронь Боже, але саме так і буде".Цікаві фактиМоді активно використовує соціальні мережі для спілкування з громадськістю. На сьогодні прем'єр-міністр Індії має у твіттері понад 108 млн підписників. Це 6-й показник за кількістю фоловерів. Його випередили лише Ілон Маск, Барак Обама, Кріштіану Роналду, Джастін Бібер і Ріанна. Він є однією з найвпливовіших фігур у глобальній політиці й часто потрапляє до списків наймогутніших людей світу за версією Fоrbеs.Вегетаріанець з юності, у той час відмовився і від алкоголю.

За даними Вlооmbеrg, Україна у 2024 році увійшла до сімки країн з найвищим рівнем споживання піратського контенту, поступаючись лише США, Індії, Росії, та маючи однаковий рівень піратства з Великою Британією, Канадою та Туреччиною. На українців припадало 3% від всіх нелегальних переглядів. Дехто називає Україну "цифровим Сомалі". Тобто піратські сайти залишаються дуже популярними в Україні попри їхнє блокування та антипіратські закони. Еспресо розповість детальніше про боротьбу з піратськими сайтами в Україні, причини їхньої "живучості" та чи є шанси на реальний прогрес.Масштаби проблеми: UАКіnо у десятки разів популярніший за NеtflіхФото: UАblосklіst, аналітика за 2024 рікБоротьба з піратськими сайтами в Україні ведеться на основі Закону "Про авторське право і суміжні права". За дотримання норм відповідає Департамент інтелектуальної власності при Міністерстві економіки, тоді як розслідуванням порушень в інтернеті займається Кіберполіція. У 2023 році в Україні набув чинності новий Закон "Про медіа ", який також передбачає блокування доступу до російських сайтів, включно з піратськими кіносервісами. Також держава приєдналася до міжнародної платформи WІРО АLЕRТ, що допомагає боротися з піратством, перекриваючи таким сайтам можливість заробляти на рекламі.За порушення авторських прав в Україні передбачені штрафи –  від 5 100 до 17 000 гривень, виправні роботи або навіть позбавлення волі на строк до двох років. А за рекламу азартних ігор на піратських ресурсах із переліку WІРО АLЕRТ можуть оштрафувати вже на понад 3 мільйони гривень.Однак попри це, за даними SіmіlаrWеb, у 2024 році вісім піратських ресурсів входили до 50 найвідвідуваніших сайтів в Україні, тоді як легальні стрімінгові платформи, такі як Nеtflіх чи Аррlе ТV+, не потрапляли до цього списку. Наприклад, сайт UАКіnо посідав третє місце за відвідуваністю (щоправда, на сьогодні він займає шосту сходинку). Тобто досі значна частина українців віддає перевагу безкоштовним піратським ресурсам, попри доступність легальних, але платних альтернатив. Відзначимо, що в цьому списку топ-50 досі є і російські сайти, наприклад, yаndех.ru та декілька російських порносайтів. Цікаво те, що піратські сайти не лише порушують права інтелектуальної власності, але й часто пов’язані з російським впливом. Багато з них, як зазначає ініціатива "Чисте небо", використовують контент держави-агресора, що становить додаткову загрозу в умовах війни. Окрім цього, такі ресурси можуть поширювати шкідливе програмне забезпечення та використовувати дані користувачів у незаконних цілях.Зусилля влади та ініціатив: головний інструмент – блокування Антипіратська боротьба в Україні ведеться на кількох рівнях – від владних структур до громадських ініціатив та міжнародної співпраці. Та головним інструментом залишається блокування доментів. Найважливішим державним органом, який відповідає за боротьбу з піратством в інтернеті є Національна рада з питань телебачення і радіомовлення. Цей орган регулярно оновлює перелік заборонених медіасервісів, які вважаються пов’язаними з державою-агресором або піратською діяльністю.  Загалом, за даними ініціативи "Чисте небо", станом на квітень 2025 року було заблоковано 577 піратських сайтів.Власне, що громадська ініціатива "Чисте небо", заснована у 2013 році, об’єднує 19 учасників і 12 партнерів, серед яких ключові гравці медіаринку України. Її мета – сприяти розвитку легального контенту та боротися з піратством. "Чисте небо" активно співпрацює з правоохоронними органами, провайдерами та міжнародними партнерами, щоб блокувати піратські ресурси. Також варто згадати і про Українську Антипіратську Асоціацію, яка вже маже 20 років займається розвитком законодавства з питань авторського права та інформує населення про основні моменти пов’язані з піратством в Україні.Хоча законодавство України передбачає відповідальність за порушення авторських прав, механізми притягнення до відповідальності власників піратських сайтів залишаються недосконалими. До того ж більшість таких ресурсів зареєстровані за кордоном, що ускладнює судові переслідування.Стосовно міжнародної співпраці, показовим є випадок, що стався в 2019 році. Тоді в Нідерландах було закрито стрімінговий плеєр Мооnwаlk, який використовували близько 80% піратських сайтів російськомовного сегмента, зокрема НD Rеzkа, Ваskіnо та ГідОнлайн. Це стало значним ударом по піратській інфраструктурі, хоча ефект був тимчасовим. Адже порушники мають чимало способів, щоб обійти законодавство. Чому піратські сайти не зникають: попит породжує пропозиціюНезважаючи на всі зусилля, піратські сайти демонструють вражаючу стійкість, наче, та гідра, якій, стявши одну голову, виростають дві на її місці.Основні причини цього – так звані дзеркала та швидке відновлення. Піратські сайти створюють численні дзеркала – альтернативні доменні імена, які дозволяють відновити доступ до контенту після блокування. Наприклад, після блокування основного домену НD Rеzkа (rеzkа.аg) з’являються нові, такі як rеzkа-uа.tv. За даними Fоrbеs, у січні 2025 року Нацрада намагалася вдруге за два роки заблокувати НD Rеzkа, Ваskіnо та Fіlmіх, але сайти продовжили працювати через нові домени.Інший важливий фактор – технічна адаптивність. Піратські ресурси використовують сучасні технології, такі як СDN (Соntеnt Dеlіvеry Nеtwоrk), хмарні сервіси та розподілені сервери, що ускладнює їхнє відстеження та блокування. Часто сервери розташовані за межами України, що потребує міжнародної координації для їхнього закриття.Ще одна проблема пов’язана зі співпрацею з провайдерами. Бо хоч Нацрада видає розпорядження про блокування тих чи інших сайтів, та не всі інтернет-провайдери виконують їх однаково ефективно. Зокрема, у 2023 році 87% опитаних провайдерів вважали блокування сайтів неефективним. Найпопулярніший спосіб блокування з боку провайдерів – заміна ІР-адрес на локальних DNS-серверах та блокування ІР-адрес на рівні маршрутизаторів.  Та не варто забувати і про старий перевірений метод обходу блокувань – використання VРN-додатків. Вони дають можливість користувачам отримувати доступ до заблокованих ресурсів, фактично ігноруючи зусилля держави щодо захисту авторських прав. Тому важливо розуміти: проблему створюють не лише ті, хто запускає і підтримує роботу піратських сайтів, а й самі користувачі. Адже споконвіку в економіці діє залізне правило: попит породжує пропозицію.Саме високий попит на безкоштовний контент зумовлює масову популярність піратських ресурсів, і причина тут насамперед економічна. Легальні сервіси, як-от Nеtflіх, Меgоgо чи Аmаzоn Рrіmе, вимагають регулярної щомісячної підписки, що для частини українців є серйозним фінансовим навантаженням на фоні економічної нестабільності, низьких зарплат і війни. Безкоштовний доступ до фільмів та серіалів через піратські сайти залишається привабливою альтернативою для багатьох. Тим більше, що ні одна платна платформа не має у своїй базі всіх популярних фільмів, отже треба платити за кілька підписок. Натомість безкоштовні часто мають весь популярний контент. Крім того, варто враховувати і культурний аспект: покоління, яке виросло у 90-х та 2000-х, звикло сприймати інтернет як простір безкоштовних можливостей. Тоді масово використовували програми на кшталт µТоrrеnt, скачували музику, фільми, ігри, не замислюючись про права авторів. Тому й сьогодні мова йде не лише про доступність чи ціни – а й про зміну свідомості та формування нової культури споживання контенту, де визнається цінність інтелектуальної власності. Адже за створення якісних фільмів, серіалів і музики завжди хтось має платити – чи це буде глядач напряму, чи через інші легальні механізми.Чи є боротьба імітацією: рубання гілок, а не коріння Насправді питання, чи є боротьба з піратськими сайтами імітацією, не має однозначної відповіді. Адже з одного боку, зусилля влади та громадських ініціатив мають помітні результати. За даними SіmіlаrWеb, заблоковані сайти втрачають позиції в рейтингах. Наприклад, rеzkа.аg упав з 9-го місця у вересні 2023 року до 41-го у лютому 2025 року, а rеzkа-uа.tv – з 10-го до 517-го. На березень цього року з нелегальних кіносайтів у топ-50 в Україні залишаються лише: UАКіnо, gіdоnlіnе.fun, fіlmіх.my, rеzkа.аg та kіnоkrаd.my. Тим часом Нацрада регулярно додає до переліку все нові заборонені піратські домени, яких зараз налічується майже 600 (загалом в Україні заблоковано 41 670 сайтів). Відповідно, власникам цих сайтів, доводиться міняти домени, а глядачі гублять їх, що створює зменшення переглядів. Однак це не міняє загального попиту на піратські фільми. Швидке відновлення піратських сайтів через дзеркала та їхня висока популярність свідчать про обмежену ефективність поточних заходів. Блокування часто виглядає як "гра в кота і мишу": щойно один домен закривають, з’являється інший на яким треба знову "полювати". Адже виявлення піратського сайту, розгляд запиту на блокування та ухвалення рішення займають значно більше часу, ніж перенесення піратського контенту на новий домен чи ІР-адресу.Власне, це і створює враження, що боротьба носить поверховий характер, не зачіпаючи кореня проблеми – інфраструктуру піратських ресурсів і попиту на їхні послуги. Бо усунення цього – найскладніше завдання. Сьогоднішні дії можуть навіть виглядати, як реагування на політичний запит суспільства – продемонструвати боротьбу з російським контентом у час війни, що, безперечно, важливо, але досі немає довгострокової дієвої політики спрямованої на захист прав інтелектуальної власності в цифрову епоху. Бо ще у 2023 році Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення внесла до списку заборонених 11 популярних піратських ресурсів, серед яких були такі сайти, як НDrеzkа, Ваskіnо, Fіlmіх, Кіnоgо та Гідонлайн. Ця новина викликала резонанс, проте на практиці це не призвело до їхнього повного зникнення з інформаційного простору: більшість із них досі діють, хоча справді втратили позиції. Що з цим робити: не лише блокувати сайти, але й штрафувати користувачівКрім створення труднощів для роботи сайтів внаслідок їхнього блокування, можна робити їх невидимими для Gооglе. Власне, що один із найшвидших способів обмежити доступ до піратського контенту – подати скаргу DМСА (порушення авторського права). Це можна зробити за кілька хвилин через спеціальну форму, а розгляд триває від кількох днів до тижнів. У разі успіху Gооglе видаляє сторінку з пошуку, однак сам сайт залишається доступним за прямим посиланням. Тобто варто розуміти, що скарга стосується лише конкретної сторінки, а не цілого домену, у кращому разі ви видалите якийсь фільм. Більш системний підхід запропонувала міжнародна платформа WІРО АLЕRТ, до якої Україна приєдналася навесні 2024 року. Бо тепер сайти, підозрювані в порушенні авторських прав, вносяться до міжнародного "чорного списку" й втрачають доступ до реклами та платіжних систем, таких як Vіsа, Маstеrсаrd чи РаyРаl. А це головний їхній дохід – перегляд реклами користувачами. В Україні також діють зміни до Закону "Про рекламу", які передбачають штрафи за розміщення реклами на піратських ресурсах.Однак, як наголошують фахівці, тільки покарання власників сайтів проблему не вирішить. Потрібний системний підхід і до штрафування користувачів за перегляд нелегального контенту. Тим більше, що у багатьох країнах покарання за споживання піратського контенту діють давно і мають строгий характер: в Японії – до двох років ув’язнення, в Італії – штраф до 5000 євро, у Німеччині – від 155 до 1000 євро за кожне порушення. В Україні теж почали інформувати користувачів про такі порушення. Вперше це відбулося у 2023 році. Ними стали власники терміналів Stаrlіnk, які завантажували неліцензійні фільми. За повторні порушення їм можуть навіть блокувати доступ до інтернету.Тобто ефективна боротьба з піратством – це не лише тиск на сайти, а й зміна культури споживання контенту, яка, власне, й породжує проблему, яку ускладнює складне фінансове становище багатьох українців. Важливим рішенням також може стати запуск в Україні ІР-суд. Адже ефективний захист інтелектуальної власності (ІР) є ключовим для інноваційної економіки, особливо для ІТ, фармацевтики, агробіотехнологій, медіа та креативних індустрій. У 2017 році указом президента України було ініційовано створення Вищого суду з питань інтелектуальної власності (ІР-суду), але він досі не функціонує. Запуск ІР-суду міг би прискорити розгляд справ, уніфікувати практику, підвищити кваліфікацію суддів і пришвидшити розгляд справ пов'язаних з піратським контентом. Однак без доступних легальних альтернатив і врахування економічної ситуації українців піратство залишатиметься складною проблемою.Читайте також: Експерт Харюк розповів, як РФ може втрутитися у вибори в Україні в разі електронного голосування

У зв’язку з відновленням питання того, на чиєму ж боці Китай продовжує "зберігати нейтралітет", Еспресо розповість, які дії вчиняла КНР з початком російсько-української війни, декларуючи бажання досягнути миру в усьому світі. Китайський нейтралітетШлях китайської дипломатії в російсько-українській війні чудово характеризує голосування в Раді безпеки Організації Об’єднаних Націй. На наступний день після початку повномасштабного вторгнення, 25 лютого 2022 року, КНР утрималась від голосування щодо засудження збройної агресії РФ. І вже тоді більшість європейських політиків називали такий хід подій перемогою для Росії.фото: gеttyіmаgеsЩо цікаво, на наступний день після голосування, кілька китайських істориків підписали відкритого листа, у якому засуджували вторгнення в Україну. "Великі катастрофи в історії часто починалися з локальних конфліктів... Ми рішуче виступили проти війни Росії проти України. Силове вторгнення РФ на територію суверенної держави є порушенням норм міжнародних відносин, заснованих на Статуті ООН, і порушенням існуючої системи міжнародної безпеки", – цитує лист видання Тhе Guаrdіаn. Однак через три години після публікації висловлювання істориків потрапили під притаманну компартії Китаю цензуру. Нехай останні дії і ілюструють позицію КНР як таку, але для повноти картини краще повернутись у час до початку повномасштабного вторгнення, коли російська агресія почала вперше про себе заявляти, тоді ще у більш латентному форматі. Ще у березні 2014 року речник міністерства закордонних справ Китаю Цинь Ґан повідомив про повагу до суверенітету та незалежності України, коментуючи ситуацію з російськими військами в Україні. Однак тоді ж заявив: "Ми засуджуємо нещодавні екстремальні та насильницькі дії в Україні і закликаємо відповідні сторони в Україні вирішити свої внутрішні суперечки мирним шляхом в рамках правового поля, щоб захистити законні права та інтереси всіх етнічних спільнот в Україні і якнайшвидше відновити нормальний соціальний порядок", – йшлось у заяві посадовця, яку сьогодні можна переглянути лише в архіві, адже оригінал промови вже видалений із сайту МЗС Китаю. Вже за два дні президент КНР Сі Цзіньпін у телефонній розмові з диктатором Володимиром Путіним висловив упевненість у здатності Путіна досягти політичного рішення шляхом переговорів з усіма залученими сторонами. До слова, останні слова також можна відшукати лише у вебархіві, адже матеріал з сайту китайської інформаційної агенції Сіньхуа також стерли. Неоднозначні заяви Китаю у 2014 році продовжували з’являтися в інфополі. Адже у листопаді МЗС Китаю зазначило у коментарі російському інформагенству ТАСС, що вони проти того, аби будь-яка національність здобула незалежність шляхом референдумів". Однак і тут додали, що "Китай з повним розумінням реагує на виклики та загрози, з якими зіткнулася Росія у зв’язку з українським питанням, і підтримує підхід Москви до його врегулювання". Однак повернемось до сьогодення та вже повномасштабного вторгнення Росії в Україну й проаналізуємо, як китайський нейтралітет проявляється сьогодні. Обхід санкцій через Шовковий шляхНі для кого не секрет, що з початком повномасштабного вторгнення Росія стала країною, проти якої ввели найбільше санкцій. Однак економіка РФ все ще тримається. І справа тут не лише в професіоналах Центробанку, а й у тому, хто їй ці обмеження допомагає обходити. Про стратегічне партнерство Пекіна та Москви було відомо і до повноцінного вторгнення РФ. Однак з часів початку створення ізоляції для російської економіки ця співпраця лише почала посилюватися. Як зазначав ще у вересні 2022 року аналітик Трансперенсі Інтернешнл Україна Ярослав Пилипенко для видання Ліга.Бізнес, за перші п’ять місяців 2022 року постачання мікросхем із Китаю до Росії сягнуло $50 млн, що майже вдвічі більше порівняно з  минулим роком. Також ідеться й про зростання обсягів постачання спецпластин для електроніки й оксиду алюмінію. Усі ці матеріали є важливим складником російського ракетобудування. Однак незабаром за продаж електроніки, яка може знадобитися у війні, США вже почали запроваджувати санкції до китайських компаній.Проте ані розширення санкцій цивілізованого світу для Росії, ані погрози для тих, хто з нею торгує, не спинили КНР. Уже в грудні 2023 року головний економіст Інституту міжнародних фінансів (ІFF) Робін Брукс повідомив, що обсяг експорту транспорту з Китаю до РФ, а це і літаки, і потяги, і авто, зріс на понад 800% з часу вторгнення до України.  фото: gеttyіmаgеsІ це не все – 2023 року Росія поставила до Китаю рекордні 107,02 мільйона тонн сирої нафти, що еквівалентно 2,14 мільйона барелів на добу. Такі рекордні показники зафіксували попри санкції Заходу, які не завадили РФ стати найбільшим постачальником цього продукту до Китаю, обігнавши Саудівську Аравію та Ірак.Як заявили джерела Rеutеrs, для торгівлі з Росією Китай використовує трейдер-посередників, аби страхувати та транспортувати підсанкційний продукт. Повертаючись до напівпровідників та інших необхідних для збройної агресії матеріалів, спеціальний адміністративний регіон Китаю Гонконг став головним посередником у продажі цих технологій до Росії. Як пише "Економічна правда" з посиланням на опозиційний Китаю фонд Тhе Соmmіttее fоr Frееdоm іn Ноng Коng, вже у 2023 році майже 40% експорту з цієї області в Росію ($750 млн з $2 млрд протягом серпня - грудня 2023 року) становили комплектуючі, які утримують техніку російської армії здатною до військової агресії. Такі процеси стали можливими завдяки регуляторному середовищу Гонконгу, яке дозволяє легко приховувати власність компаній і швидко створювати й розпускати юридичні особи."Ще недавно Гонконг вважався провідним фінансовим центром, вплив якого можна було порівняти лише з Нью-Йорком і Лондоном. Але все змінилося. Простіше кажучи, Гонконг став ізгоєм, обслуговуючи найжорстокіші режими у світі та завдаючи шкоди інтересам міжнародної безпеки шляхом контрабанди військових технологій, грошей і заборонених товарів", – йдеться у звіті Тhе Соmmіttее fоr Frееdоm іn Ноng Коng.Постачання зброї у котел війни та військова підтримкаПерш за все зазначимо, що у квітні 2023 року міністр закордонних справ КНР Цінь Ґан заявив, що Китай не продаватиме зброю жодній зі сторін війни в Україні та посилить контроль за експортом товарів подвійного - цивільного і військового призначення. Однак за кілька місяців до цього журналістам Wаll Strееt Jоurnаl стало відомо, що постачання інтегральних мікросхем, які використовують у створенні військової техніки, у 2022 році зросло на $105 млн у порівнянні з попереднім роком. Окрім того, помічник держсекретаря США у справах Східної Азії та Тихоокеанського регіону Деніел Крітенбрінк у лютому 2023 року повідомив, що китайська супутникова компанія Sрасеty надає ПВК "Вагнер" аерознімки. Попри заяви підприємства, що вони дотримуються санкцій, їх таки внесли у "чорний список" США.Проте і після заяв МЗС Китаю знаходили підтвердження тому, що зброя з Піднебесної таки потрапляє у Росію. Зокрема у листопаді 2023 року видання Вulgаrіаn Міlіtаry повідомляло про те, що міноборони РФ закупило китайські всюдиходи Dеsеrtсrоss 1000-3 для потреб російської армії. Йдеться про 537 одиниць базової моделі та ще 1590 одиниць, укомплектованих додатковим обладнанням. Розробником цієї техніки є китайська компанія Shаndоng Оdеs Іndustry, а використовують її для патрулювання, рейдів та порятунку поранених і вивезення вбитих у важкодоступній місцевості. Китайський всюдихід Dеsеrtсrоss 1000-3. Фото: dеfеnсе-uа Про військову допомогу від Китаю Росії доповідав у щорічному звіті і Пентагон – держпідприємства КНР продавали продукцію подвійного призначення, стрілецьку зброю, дрони, навігаційне обладнання та захисне спорядження.А вже у 2024 році про цю проблему повідомляв і міністр оборони Великої Британії заявивши, що в його розвідки є інформація про постачання летальної зброї до РФ. Судячи з заяв, поставки та забезпечення зброєю не припинилось і до сьогодні. Адже у квітні 2025 року президент України Володимир Зеленський повідомив, що Китай не лише постачає зброю російській армії, а й безпосередньо виробляє її на території РФ. "Ми отримали нарешті інформацію, що Китай постачає зброю РФ. Ми будемо готові говорити про це детально. На сьогодні ми маємо інформацію від СБУ і розвідок про порох і артилерію", – заявив президент. Однак у китайському МЗС учергове звинувачення відкинули, назвавши їх безпідставними. "Китай ніколи не постачав летальну зброю будь-якій зі сторін конфлікту і суворо контролює товари подвійного призначення. Китай рішуче виступає проти голослівних звинувачень та політичних маніпуляцій", – повідомив представник МЗС Китаю Лінь Цзянь.То на чиєму боці Сі? На фоні нещодавно виявлених громадян Китаю у складі російської армії президент України Володимир Зеленський заявив, що українським спецслужбам відомо про щонайменше 155 громадян КНР, які воюють проти України. І спершу МЗС Китаю заявило, що їм нічого невідомо про цих громадян. Однак уже за кілька днів речник міністерства закордонних справ КНР Лінь Цзянь повідомив про намір уряду Китаю перевірити та оцінити дії своїх громадян, які опинилися в полоні в Україні, відповідно до національного законодавства. "Позиція китайського уряду дуже чітка. Ми видали численні попередження і попросили громадян Китаю триматися якомога далі від зон збройних конфліктів, уникати участі у збройних конфліктах у будь-якій формі та уникати участі у військових операціях будь-якої сторони", – зазначив Лінь.І справді, політика Китаю щодо вторгнення російських військ в Україну послідовна - у бажанні витягнути максимум із цього конфлікту. Ба більше, притому КНР декларативно відмовляється ставати на якийсь бік, хоча й прикрито підтримує економічно та політично свого сусіда. Як пише оглядач Радіо.Свобода Рід Стандіш, "війна стала благом для Китаю як лідера Глобального Півдня, що позиціонує себе миротворцем у конфлікті і при цьому звинувачує Сполучені Штати у розпалюванні війни через військову підтримку України". Реальна ж проблема полягає у тому, що, поки КНР намагається відігрувати миротворця, який поза спинами підтримує російську військову машину, помирають українці. І водночас США, які ведуть доволі жорстку боротьбу з КНР за панування на геополітичній карті, все більше віддаляються від України, на чолі з адміністрацією Трампа намагаються укласти "рівноцінний" мир, постійно роблячи поступки диктатору Путіну. Сі Цзіньпінь, Володимир Путін. Фото: Gеtty ІmаgеsТаким чином, бачимо картину, на якій, з одного боку, Пекін не хоче відкрито псувати стосунки з Заходом, зокрема з Євросоюзом і США, які є ключовими економічними партнерами. І саме відкрита підтримка Росії могла б призвести до санкцій проти КНР чи ускладнення торгівлі. З іншого ж боку, Китай зацікавлений у тому, щоб Росія залишалася сильним союзником у його протистоянні з так званим колективним Заходом. У зв’язку з цим Пекіну доводиться діяти обережно, приховуючи свої торгові зв’язки з Москвою за товарами подвійного призначення та лавіруючи у політичних заявах.Читайте також: Виробництво всього спектру зброї і поставки до Росії: як КНДР перетворюється на потужну воєнну силу. Аналітика Консорціуму оборонної інформації

Кремль робить ставку на продовження безкінечного діалогу про перемир'я з Білим домом без фактичного припинення вогню. У Москві гадають, що така тактика допоможе їм перемогти. Під час переговорів під керівництвом США Росія все більше б'є по цивільних об'єктах України дронами, щоб натиснути на Київ. Також Москва навмисне вносить плутанину і звинувачує у небажанні досягти миру українців. Ось дещо з того, про що писали у світових ЗМІ. "Путін ставить на Трампа у війні проти України", Вlооmbеrg, США Кремль не турбують погрози Трампа запровадити додаткові санкції проти російської нафти через брак прогресу в припиненні вогню. Володимир Путін розуміє, що Трамп для нього - найкращий шанс довести війну до кінця, і хоче продовжувати дипломатію, кажуть джерела. Обіцявши швидко покласти край війні, Трамп днями заявив, що "розлючений" на Путіна - його розчарувала швидкість переговорів. Пізніше він відмовився від критики і сказав, що вірить, що Путін "виконає свою частину угоди". "Росія воліла б продовжувати взаємні зусилля з пошуку врегулювання, для досягнення чого потрібен час. Кожен хотів би не воювати, а говорити, і не лише говорити, а бути почутим. Це те, що маємо з нинішньою адміністрацією в США", - заявив прес-секретар Кремля Дмитро Пєсков. Представник Путіна з економічних питань Кирило Дмитрієв, який є під санкціями США, заявив, що проводить зустрічі у Вашингтоні з представниками адміністрації. "Противники зближення бояться, що Росія і США знайдуть спільну мову, почнуть краще розуміти один одного, і налагодять співпрацю у міжнародних справах та в економіці", - сказав він. Кремль вимагає від США нових поступок, включаючи послаблення санкцій і призупинення поставок зброї в Україну. Коли переговори зі США минулого місяця в Ер-ріяді привели до угоди про мораторій на морські удари, Росія заявила, що ставить цю угоду в залежність від відновлення підключення одного з її найбільших банків до системи SWІFТ. Росія оголосила, що призиває 160 тис. чоловіків Помічники Трампа, включаючи спецпосланника Стіва Віткоффа, висловили оптимізм щодо прогресу в переговорах з Росією. Метою Білого дому було укласти угоду про перемир'я до 20 квітня. Вона здається малоймовірною, і розмови про можливу зустріч Трампа і Путіна останнім часом згасли. Росія оголосила, що призиває 160 тис. чоловіків на весняний призов - найбільший призов за 14 років. Міноборони РФ заявило, що їх не відправлять у зону бойових дій в Україні. Росія обмінюється звинуваченнями з Україною щодо порушень паузи в атаках на енергетичну інфраструктуру, про яку обидві сторони домовилися з Трампом. Хоча Путін заявляв, що хоче укласти угоду з Трампом, він не раз наполягав на тому, що вона має вирішити те, що він визначив як основні причини війни. Він сказав, що Київ має відмовитися від мети вступу в НАТО та погодитися на обмеження чисельності своїх військ, і закликав до того, щоб будь-яке врегулювання відображало "реалії на місцях" - російську окупацію частин східної та південної України. Хоча Трамп уже погодився з багатьма вимогами Росії, погодження на всі умови Путіна означало б ризиком, що президента звинуватять у слабкості. "Кремль сподівається, що зможе забезпечити зустріч сам-на-сам Путіним і Трампа, під час якої вони домовляться про угоду, яка зупинить війну в Україні, як хоче Трамп, в обмін на умови, які залишать Україну назавжди ослабленою. Водночас Москва готова продовжувати війну при Трампі", - каже директор Євразійського центру Карнегі Олександр Габуєв. У той час як Росія повільно просувається вперед на полі бою та має перевагу в живій силі та озброєнні над Україною, західні аналітики кажуть, що вона зазнає величезних втрат - понад 1000 солдатів на день. Москва готова продовжувати війну при Трампі Цього тижня група з 50 сенаторів-республіканців і демократів запропонувала пакет санкцій, за яким країни, які купують російську нафту, нафтопродукти, газ або уран, отримають 500% мито від США, якщо Путін відмовиться вести добросовісні переговори про припинення вогню чи порушить можливу угоду. Росія пережила три роки санкцій і не піддасться на погрози зараз, оскільки нові кроки не будуть більш ефективними, вважають люди, знайомі з мисленням у Кремлі. "Ці санкції вплинуть не так на Росію, як на країни, які потребують нашої нафти і газу. Це Китай, Східна Азія, економіки, що розвиваються", - каже голова комітету Держдуми з фінансового ринку Анатолій Аксаков. "Путін використовує мирні переговори як маскування для бомбардування України", Тhе Теlеgrарh, Велика Британія Кількість ударів російських дронів по Україні зросла на понад 50% після початку мирних переговорів під проводом США в середині лютого. За 30 днів після 18 лютого, коли почалися переговори, Росія завдала близько 4776 ударів дронами, порівняно з 3148 ударами за 30 днів до цього. Експерти кажуть, що Москва посилила атаки, щоб змусити Київ піти на поступки і взяти під контроль якомога більше землі. Україні також все важче перехоплювати російські ракети, в результаті чого Росія вражає більше цивільних цілей. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Чому Європа боїться передати Києву заморожені активи РФ та в якій країні їх найбільше: світові ЗМІ написали "Росія намагається посилити біль, який завдає Україні, щоб збільшити ймовірність, що Київ піде на болісні поступки, і показати, що Росія може продовжувати боротьбу безкінечно", - каже директор програми боротьби з нерегулярними загрозами та тероризмом в Центрі стратегічних і міжнародних досліджень Деніель Байман. Зустріч 18 лютого в Ер-Ріяді стала першою між США і Росією для обговорення війни і Україна в ній не брала участі. Перед зустріччю в Ер-Ріяді по Україні прилітав в середньому 101 російський дрон на день Відтоді Кремль ухилявся від перемир'я і висунув ряд нереалістичних вимог, включаючи остаточну анексію чотирьох областей і Криму. Попри те, що сторони домовилися про 30-денне припинення вогню по енергетичній інфраструктурі та в Чорному морі, немає ознак, що удари сповільнюються. Цифри показують, що перед зустріччю в Ер-Ріяді по Україні прилітав в середньому 101 російський дрон на день, порівняно зі 154 після цього - ріст 52,5%. Президент Володимир Зеленський заявив, що Росія намагається зміцнити військову позицію до будь-якого припинення вогню. "Вони хочуть покращити ситуацію на полі бою", - сказав він у березні, а Трамп цього тижня заявив, що "дуже розлючений" на Путіна після тижнів спроб домовитися. Зокрема, росіяни зосередилися на відвоюванні землі у Курській області, яку Україна захопила у серпні минулого року. Атаки дронами були в дні, коли Трамп публічно критикував Зеленського в Овальному кабінеті, а США припинили ділитися розвідданими з Україною. 28 лютого, коли Трамп звинуватив Зеленського у недостатній вдячності за підтримку США, по Україні запустили 208 російських дронів. Днем раніше - 166. 7 березня, коли США призупинили обмін розвідданими з Україною, Росія запустила 252 дрони, що стало другим найбільшим показником цього року. "Очевидно, росіяни намагалися використати паузу в обміні розвідданими", - сказала аналітик Інституту вивчення війни Кароліна Гірд. Атаки Москви стали "масштабнішими і ефективнішими" в останні тижні Атаки Москви стали "масштабнішими і ефективнішими" в останні тижні частково через те, що Росія змінила тактику. Росіяни перейшли на дрони дальньої дії, які більш успішно пробивали парасольку ППО України. Тим часом Україна все більше намагається перехопити російські дрони та ракети. Влітку 2024-го рівень перехоплення Києвом стабільно перевищував 60%, але за останні два місяці впав до 50% чи менше. "Українці зрозуміли, що повинні бути більш консервативними з системами захисту, яких мало", - каже Гірд. Професор стратегічних досліджень Школи перспективних бойових дій Університету морської піхоти Бенджамін Дженсен недавно заявив, що "зменшення рівня перехоплення може призвести до можливостей прориву Росії на фронті чи збільшення кількості загиблих серед цивільного населення, що спричинить внутрішній тиск на українських учасників переговорів". Проте в останні тижні Україна теж активізувала кампанію ударів дронами, хоча й меншою мірою. Київ запускав в середньому 30 дронів на день за кілька тижнів до мирних переговорів. У другій половині лютого та першій половині березня ця кількість зросла на 16,7% - до 35 на день. Україна змінила цілі, перейшовши від ударів по військових цілях до руйнування російської економічної інфраструктури, намагаючись послабити довгострокову здатність Москви підтримувати війну. "На відміну від українських атак у попередні місяці, які здебільшого вражали військові об'єкти, більшість січневих ударів були спрямовані на нафтову, газову та енергетичну інфраструктуру. Це послідувало за атаками Росії на українську енергетичну інфраструктуру в грудні", - сказала менеджер з досліджень у Східній Європі АСLЕD Ольга Поліщук. Київ продовжує бити по російській енергетичній інфраструктурі Росія продовжує атакувати цивільну інфраструктуру. Експерти кажуть, що ескалація око за око підкреслює крихкість переговорів, а плутанина навколо припинення вогню зрештою йде на користь Росії. "Дипломатична перевага Росії в тому, що вона вносить плутанину - поки немає жодного кодифікованого, узгодженого перемир'я щодо ударів, Росія продовжує бити по Україні. Київ натомість продовжує бити по російській енергетичній інфраструктурі, і Москва може стверджувати, що Україна порушує неіснуюче перемир'я. Кремль може стверджувати, що зацікавлений у мирі, а Україна - ні, але дані суперечать цьому", - каже Гірд. "Російська армія підпорядкована спецслужбам", Тhе Есоnоmіst, Велика Британія Через два тижні після того, як Росія вторглася в Україну, мобільний Сергія Бесєди розрядився - це генерал ФСБ, який відповідав за інформування Путіна про динаміку війни в Україні. Він був одним із керівників П'ятої служби ФСБ, створеної в 1990-х для шпигунства за колишніми радянськими республіками. Його дані призвели до хибного очікування Путіна, що Україна розпадеться. Коли Україна натомість чинила запеклий опір, поширювалися повідомлення про арешт Бесєди. Проте 24 березня 70-річний керівник розвідки, який тепер є радником голови ФСБ, сидів у готелі в Ер-Ріяді навпроти радника з нацбезпеки США Майкла Волтца, домовляючись про можливе перемир'я. Помітність спецслужб у переговорах несе два меседжі, стверджує російський експерт із розвідки в еміграції Андрій Солдатов. Одна - Путін розглядає переговори як етап військової операції, а не шлях до припинення війни. Інша - привидів реабілітовано. Згубне вторгнення тепер представлено як успіх. Путін не довіряє своїй армії Ті, хто воює, можуть не погодитися. Російська армія за два роки майже не просунулася. За даними британського міноборони, понад 200 тис. солдатів загинули і 600 тис. поранені. Проте армія протистоїть не лише ЗСУ, а й спецслужбам РФ. Військова контррозвідка ФСБ, спадкоємець сумнозвісного сталінського СМЕРШ - найбільше і найшвидше зростаюче управління, каже Солдатов. Її робота - нагляд за армією, стримування впливу популярних генералів і запобігання політичній самоорганізації військових. Масштаби чисток нагадують радянські часи. Путін не довіряє своїй армії, особливо з огляду на її ледве приховану образу від початку війни. За кілька днів до вторгнення генерал у відставці, якого генштаб часто використовує для висловлення своєї думки, Леонід Івашов попереджав, що війна проти України буде катастрофою. Оскільки бліцкриг провалився, головний російський журнал військової теорії неявно звинуватив ФСБ. Солдати не розуміли ні цілей війни, ні своєї ролі. "Замість квітів колони військ зустріли опір населення", - писали там. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Як Трамп рятує Москву від поразки: у світових ЗМІ пояснили Щоб підштовхнути армію, Путін дозволив тодішньому главі ПВК "Вагнер" Євгену Пригожину критикувати російського верховного командувача Валерія Герасимова і тодішнього міністра оборони Сергія Шойгу. Але Пригожин очолив заколот у липні 2023-го, який викликав симпатії серед деяких старших офіцерів. Армія не приєдналася, але й не зробила багато-чого, щоб це зупинити. Після заспокоєння Пригожина, який загинув в авіакатастрофі, кілька генералів зникли з поля зору. Популярний Іван Попов, який критикував ведення війни, був понижений у посаді. Заарештовано трьох генералів Медіа, які Пригожин використав для критики влади, взяли під контроль. Через кілька місяців ФСБ почала чистку в армії та міноборони. Шойгу перемістили на іншу посаду. Троє його заступників і близько 30 співробітників заарештували. За словами Михайла Коміна з Центру аналізу європейської політики у США, перерозподілили грошові потоки, пов'язані з міністерством, і зруйнували "клан" зв'язків Шойгу в уряді. Його замінив Андрій Бєлоусов, який не належить до жодного клану. Йому дозволили вибрати одного заступника, двох інших вибрав Путін. Однин із них - племінниця Путіна. Також заарештовано трьох генералів, зокрема заступника начальника Генштабу Вадима Шамаріна та Попова. Останній написав Путіну відкритого листа з проханням перевести його назад на фронт. "Я ніколи не задавав питань, а сліпо і без роздумів йшов шляхом, визначеним священним обов'язком, присягою, наказами і вашими указами", - писав він. У Кремлі підтвердили, що Путін отримав листа, але ще не відповів.

У серпні ЗСУ здивували весь світ, коли змогли за кілька днів захопити російську територію, яка більша за площу Києва та Харкова разом взятих. Росіяни не були готові до такого сценарію, а їхні безрезультатні спроби повернути контроль лише ще більше підкреслили успіх українського задуму. Однак після семи місяців запеклих боїв Курська операція вичерпала себе і, за словами президента Зеленського, "виконала своє завдання". Еспресо розповість, як розпочиналася, чим запам’яталася, чому змушена була згортатися Курська операція ЗСУ та чого очікувати у подальшому.Коли ЗСУ увійшли на Курщину та чому втримували У серпні Збройні сили України здійснили несподіваний наступ на Курську область Російської Федерації, що стало першим значним вторгненням на російську територію з часів Другої світової війни. Операція почалася 6 серпня, коли українські війська швидко перейшли кордон та у підсумку захопили до 1300 кв. км, включно з адміністративним центром, містом Суджа (близько 5 тис. мешканців). Як неодноразово відзначало військове керівництво України, метою було не лише перенести війну на територію ворога, але й створити "буферну зону", унеможливити напад на Сумщину, відволікти російські сили від інших фронтів, зокрема Донбасу, та отримати важелі для переговорів у майбутньому. Читайте також: Війна заглиблюється в Росію: як український наступ у Курській області змінює динаміку конфлікту. ПояснюємоОперація була ретельно спланована в умовах секретності, і навіть союзники України, зокрема США, дізналися про неї постфактум. Були інсайди, що від успіху цієї операції залежало майбутнє головнокомандувача ЗСУ Олександра Сирського. Навіть більше, у Роlіtісо писали, що президент України ставив таке завдання ще перед колишнім головкомом Валерієм Залужним, однак той відмовився від цієї ідеї (у 2022 році, за словами генерала Віктора Назарова, Залужний пропонував наступ на Бєлгород, але його не підтримали). Протягом кількох місяців ЗСУ вдавалося утримувати значну частину захопленої території. Україна задіяла чимало елітних підрозділів з кількох десантно-штурмових та механізованих бригад, які діяли злагоджено, використовуючи західну техніку та перевагу в дронах. У перші тижні Росія не змогла оперативно відреагувати через слабку оборону прикордонних районів Курщини та брак резервів у цьому секторі. Україна захопила сотні російських полонених, яких згодом обміняли на своїх солдатів, а також завдала ударів по російських логістичних об’єктах, зокрема аеродромах. Курська операція моментально викликала інтерес у світових медіа, західні політики у черговий раз переконалися в ілюзорності "червоних ліній" Кремля, зокрема, щодо застосування ядерної зброї для захисту своєї території. Частина експертів назвала операцію авантюрною, адже замість того, щоб посилити оборону Донеччини, де фронт тріщав, багато сил було спрямовано на Курщину. Все ж ця операція мала ще й великий психологічно-моральний вплив, адже показала як українцям, так і світу, що ЗСУ здатні наступати та заглиблювати війну у Росію. Однак утримання Курщини вимагало значних ресурсів. Логістика ускладнювалася через розтягнуті лінії постачання, а Росія поступово почала перекидати підкріплення, включно з елітними частинами. Восени та взимку новим фактором стали північнокорейські військові (близько 12 000 осіб), яких росіяни масово почали спрямовували на українські позиції. До кінця 2024 року російські сили накопичили близько 70 тис. солдатів у регіоні, що перевищувало чисельність українських військ у декілька разів. Попри це, ЗСУ продовжували чинити опір, спираючись на тактичну перевагу та підтримку західних партнерів.Причина втрати Курщини – росіяни розбили лінії постачанняФото: ВікіпедіяТериторіальні втрати на Курщині почалися ще восени, коли Росія запустила свої контрнаступи. Вже у вересні-жовтні російські війська повернули приблизно третину захоплених земель, за оцінками Інституту вивчення війни (ІSW). Та ключовим моментом стало посилення російської присутності в наступні місяці, коли Москва атакувала фланги українського плацдарму, намагаючись відрізати постачання. Як писало видання Тhе Есоnоmіst, станом на грудень минулого року на території Курської області українська армія втратила приблизно половину раніше контрольованих територій. Таким чином українська сторона почала втрачати дуже важливу річ – контроль над дорогами для постачання своїх військ. Головною артерією постачання для ЗСУ залишалася траса Суми — Суджа (через прикордонний пункт), яка забезпечувала основний потік постачання з України. Ця дорога, що проходить через прикордонні села, була найкоротшим і найзручнішим маршрутом для доставки боєприпасів, продовольства, палива та підкріплень. Однак цього року ситуація з логістикою на цій дорозі почала стрімко погіршуватися: противник зосередив зусилля на вогневому контролі цієї траси. Російські дрони, зокрема FРV з оптоволоконними кабелями, почали масово атакувати українські конвої, а погодні умови (бруд і дощі) зробили дороги важкопрохідними. Російські удари по прикордонних мостах у Сумській області додатково ускладнили евакуацію та підкріплення.Таким чином до лютого-березня головна логістична артерія — траса Суми-Суджа — опинилася під загрозою повного перерізання, що моментально відзначилося на обороноздатності курського плацдарму ЗСУ. Так, Україна намагалася відновити ситуацію, зокрема, на початку лютого була спроба нового контрнаступу ЗСУ на Курщині, однак у кінцевому результаті це не змінило стану справ.Відхід на вигідні рубежі чи хаотичний відступ На початку березня ситуація почала стрімко погіршуватися. Щодня контрольована українськими силами територія танула на очах, особливо це помітно на картах DеерStаtеМар.Попри це у Генштабі ЗСУ постійно заспокоювали, що "ситуація контрольована", а загрози оточення наших військ там немає. 12 березня Головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський писав, що українські сили "будуть тримати оборону на Курщині стільки, скільки це буде доцільно та необхідно". Та вже 14 березня президент Володимир Зеленський сказав, що Курська операція "виконала своє завдання". Цікаво, що згодом член Комітету Верховної Ради з питань національної безпеки, оборони та розвідки Федір Веніславський коментуючи ситуацію на Курщині зауважив, що президент Зеленський і військове командування мають імунітет від відповідальності за ухвалені на полі бою рішення.Хронологічно, ще 7 березня було зафіксовано прорив українського рубежу оборони південніше Суджі, а російські блогери почали писати про покинуту українську техніку. До 12 березня російські підрозділи зайняли частину Суджі, де була військова комендатура ЗСУ, хоча бої ще тривали на околицях. Тоді у Fоrbеs написали, що українці почали покидати Курщину. Та повний контроль над Суджею російські сили встановили 15-16 березня, коли українські війська остаточно відступили до кордону. Саме у неділю український Генштаб оприлюднив мапу, де Суджа знову була під російським контролем, а міністр оборони Рустем Умєров заявив, що ЗСУ в Курській області РФ "провели передислокацію на вигідніші рубежі оборони". За даними Тhе Nеw Yоrk Тіmеs, ЗСУ зараз утримують лише вузьку смугу вздовж кордону — близько 80 кв. км, а це у десять разів менше, ніж було ще півтора-два місяці тому. У виданні відзначають, що українські солдати на фронті описували відступ, як такий, що "місцями був організований, а місцями – хаотичний"."На момент, коли один український штурмовий взвод менш як тиждень тому відступив зі своїх позицій, уся їхня техніка була знищена, безпілотники полювали за ними вночі та вдень, а боєприпаси майже закінчилися. Російські сили наближалися з усіх боків, сказав командир взводу, "спонукаючи нас до відступу", - відзначають у Тhе Nеw Yоrk Тіmеs. У ВВС теж написали про частково "катастрофічний відхід" в умовах сильного вогню. Деякі українські військові ще 9 березня казали виданню, що на Курщині почалася "паніка і обвал фронту" через те, що "логістика більше не працює". Багато солдатів змушені були відступати пішки і йти 15-20 км, оскільки дороги були всіяні підбитою технікою і ворожі дрони не дозволяли рухатися. "Суджа – це просто населений пункт. В сучасній війні утримання населених пунктів залежить від контролю панівних висот, які створюють вигідні радіогоризонти для застосування високотехнологічного озброєння, в першу чергу – дронів. Тому перебування саме собою у Суджі не було для нас вигідною позицією для оборони, але наші війська контролюють важливі оглядові висоти вздовж прикордонної смуги, що має важливе тактичне значення", - пояснив Радіо Свобода військовий оглядач, головний редактор порталу "ЦензорНет" Юрій Бутусов.Фахівець із систем РЕБ та зв'язку, голова "Центру радіотехнологій" Сергій Бескрестнов (позивний "Флеш") теж підтверджує, що ЗСУ остаточно не йдуть з Курщини, бо мають можливість тримати панівні висоти. У підсумку, за даними Генштабу ЗСУ, від початку Курської операції російські війська втратили 55 тис. осіб: 22,2 тис. – безповоротні, 32 тис. – санітарні, майже 1000 – полонені. Також знищено або пошкоджено близько 2,1 тис. одиниць техніки, зокрема 90 танків, 654 бронемашини, п’ять РСЗВ, два засоби ППО, один літак, два гелікоптери, понад 1100 авто, 28 спецтехніки та майже 1500 дронів.Щодо українських втрат, точних даних немає, однак за приблизними оцінками, які наводять західні ЗМІ, вони можуть становити декілька тисяч людей. Чи здав Трамп: що кажуть експерти про зміну ситуації на КурщиніВідхід ЗСУ з Курщини збігся в часі з важливими міжнародними зустрічами та розмовами, пов'язаними з мирними ініціативами президента Трампа. Адже 11 березня відбулися переговори в Саудівській Аравії між українськими та американськими високопосадовцями, які призвели до відновлення допомоги США. До цього, у лютому була зустріч США та Росії, а між цим – скандал в Овальному кабінеті та припинення допомоги і розвідувальних даних на два тижні, коли на Курщині росіяни активно наступали. Відповідно, з’явилися припущення, що президент Дональд Трамп своїми діями міг зіграти на боці Кремля, припускають у Тhе Есоnоmіst, аналізуючи ситуацію на Курщині. Однак у виданні додають, що немає прямих підтверджень, що дії Трампа були вирішальними, хоча, безперечно, зіграли свою роль."Україна отримає менше російської землі, ніж розраховувала, щоб обміняти на мир", — відзначають у виданні.Коментуючи слова Трампа про нібито оточення тисяч українських військових у Курській області, у Тhе Есоnоmіst підкреслюють, що такого ніколи не було. Це російський наратив, який неодноразово спростовували у Генштабі ЗСУ, як і про просування російських військ вглиб Сумщини. Хоча про сам факт заходу російських військ та їх незначного просування на півночі Сумської області повідомляли в Інституті вивчення війни ще раніше. "Були серйозні втрати, адже виведення військ було хаотичним, Росія захопила щонайменше десятки полонених. Але українці відступили відносно неушкодженими, і значні сили все ще залишаються на території Росії на відстані до 10 км, зайнявши більш захищені позиції на височинах", — додають у Тhе Есоnоmіst.Військовий аналітик Dеfеnsе Ехрrеss Сергій Згурець зауважив, що тепер ситуація на Курщині трансформується під нові обставини.  "Наразі наше завдання – унеможливити просування противника. ЗСУ будуть прагнути зберегти контроль над районами прикордонних сіл, утримати панівні висоти, щоб утримувати значну кількість російських військових на цих ділянках, аби вони не могли бути перебазовані на інші ділянки фронту. Ймовірно, росіяни так само спробують створити буферну зону в цій прикордонній смузі, але я сумніваюся, що буде битва за Суми, бо далі для російських військ виникають дзеркальні проблеми. Вважаю, що певний час українські військові будуть діяти на території Курщини", - каже Згурець.Експерт додав, що з огляду на кількість наших військ та вузький прохід для виходу "загалом операція з виводу підрозділів була цілком ефективною і вдалою".Фото: сbс.саРечник міжнародної розвідувальної спільноти ІnfоrmNараlm, член Ради волонтерів при Міністерстві оборони України Михайло Макуарк зауважив в ефірі Еспресо, якщо наші війська зможуть закріпитися на висотах, що розташовані безпосередньо за Суджею на території РФ, то це буде "дуже важлива тактична перемога". "Там є важливі висоти, з яких можна добре давати прочуханку ворогам на їхній території", - додав він.Засновник Благодійного фонду "Закриємо небо України", заступник начальника Генерального штабу ЗСУ (2006-2010) генерал Ігор Романенко в етері Еспресо сказав, що зараз завдання Росії полягає у витісненні наших сил із Курщини та формуванні буферної зони на Сумщині. "Путін може використовувати такі дії, щоб продемонструвати російському народу "успіхи" своєї так званої спеціальної військової операції, зокрема входження в новий регіон — Сумщину", - повідомив Романенко.Він додав, що росіянам вдалося створити розділене угруповання українських сил на північному та західному напрямках, у районі кордону з Сумщиною. Попри скорочення територій, які контролює ЗСУ на Курщині, навіть ці активи "можуть бути використані під час переговорів щодо обміну на ЗАЕС", - вважає експерт. Військовий експерт Михайло Жирохов в ефірі Rаdіо NV висловив думку, що після просування росіян на Курщині зараз на фронті відбувається перехідний період від зимової до літньої наступальної кампанії."Очевидно, що з Курщини у них зʼявляться певні свіжі резерви, якими вони будуть наповнювати інші ділянки фронту. Зараз цей процес йде повним ходом. Вони перекидають тих самих десантників, які воювали на Курщині. Зараз стільки війська їм там не потрібно. Зате потрібно умовно на Купʼянському напрямку", – сказав Жирохов.У будь-якому разі, ситуація на Курщині та прикордонних районах Сумщини залишається динамічною і багато в чому залежить від того, як ЗСУ вдасться адаптуватися до нових умов, утримати ключові позиції та використати наявні переваги. Водночас дії Росії свідчать про прагнення не лише витіснити українські сили, а й посилити свої позиції на інших напрямках фронту, скориставшись перерозподілом резервів. Читайте також: "Лінія дронів": що це і як Україна будує невидиму стіну проти ворога. Пояснюємо

Американський благодійник Делл Лой Хансен збудував у Мощуні будинки для родин, які втратили житло через війну. Його фонд "Місія Хансена в Україні" допомагає постраждалим від агресії РФ. Мощун - село, яке одне з перших зустріло ворога на підступах до Києва. У лютому-березні 2022 року тут точилися запеклі бої: будинки палали, а мешканці рятувалися, як могли. Коли російські війська відступили, від села залишилися лише руїни - понад 85% будівель було знищено або пошкоджено, а дороги, електромережі та водопостачання виведені з ладу. Кореспондентка Gаzеtа.uа побувала в Мощуні та нових будинках. І дізналася, як сьогодні живе село. ВІДНОВИЛИ 206 БУДИНКІВ - Ви можете проговорювати, якою може бути ванна кімната, зручності. Є можливість доплатити, щоб збільшити площу будинку, - про умови благодійної програми з відновлення житла розповідає працівниця старостату Анна Заіка місцевій мешканці Мощуна. - Ви хочете два санузла? Жінка сидить у довгому пальті напівоберта й гортає документи. Шапку не знімає. - У мене є родичі - племінниці з дітьми. Коли до мене будуть приїжджати, то накладно з одним санузлом, - пояснює їй односельчанка, на вигляд близько 60 років. До будинку культури, що водночас є й адмінбудівлею, часто приходять жителі. Відбудова села триває, а більшість людей - потребує допомоги. Благодійний фонд "Місія Хансена в Україні" підтримує родини, чиї будинки були зруйновані або пошкоджені внаслідок війни. У межах програми "Фенікс" фонд співпрацює з державною програмою "єВідновлення", додаючи до суми державного сертифіката додаткове фінансування, необхідне для повноцінного завершення будівництва, ремонту та облаштування благоустрою. Ця сума може досягати $30 тис. на кожен будинок. - Поки з допомогою виходить 80 квадратів, - додає працівниця фонду Ірина. - Щоб збільшити до ста - треба доплатити ще понад 8 тис. доларів. Поки погоджуємо, можете ще подумати. У селі наразі проживає близько 1000 людей. До повномасштабного вторгнення населення складало 1200 осіб. Одна родина має статус внутрішньо переміщених осіб. - Біда Гостомельської громади в тому, що не створюються системні рішення, - пояснює Ірина. - Якщо заходить приватний донор, то максимум - не заважають. Однак є населені пункти, які самостійно докладають зусиль до відновлення й розвитку. Зараз USАІD закрив енергетичні програми. Тому будемо шукати донорів, щоб оновити у Мощуні й енергетику. Освітлення й електрифікацію відновили завдяки тому, що Аня, Вадим і Мирослава тут написали у всі можливі інстанції. У громадах є бюджети. Тут питання у доцільності їхнього використання. Станом на березень 2024 року у Мощуні вдалося відновити 206 житлових будинків. Протягом 2022 року за кошти резервного фонду державного бюджету було відремонтовано майже 60 будинків, де замінили вікна, двері та відновили покрівлі. Міжнародні партнери долучилися до облаштування тимчасового житла - у дворогосподарствах мешканців встановили модульні будинки. Окрім житлової забудови, у Мощуні вдалося частково відновити соціальну інфраструктуру. Було відремонтовано будинок культури, облаштовано пункт здоров'я та організовано автобусне сполучення. Завдяки ініціативі "Місія Хансена в Україні" у Мощуні збудували шість нових будинків для родин, які втратили своє житло через війну. Це дозволило деяким мешканцям повернутися до нормального життя у власних оселях. ЗАЇЗД ДО ВЕЛИКОДНЯ - Ми ще не завезли все. Але плануємо до Великодня заїхати. Замовили сестрі тюлі нові, - Віра і Юрій Ющенки зустрічають на порозі свого нового будинку - одноповерхове житло з персиковими фасадами й широкими вікнами. Для будівництва використовували піноблоки. - Тут стіни дебелі й ремонт хороший. Заходять у просторий сучасний будинок. Обоє виглядають схвильованими, уважно оглядають кожен куточок свого майбутнього дому. - Два місяці будували. У серпні залили фундамент, а в жовтні готово було, - розказує 54-річний Юрій Петрович. - Ще не все готово, не зібрали до кінця меблі. Кухня, диван і стіл були. У вітальні на підлозі - кульки синьо-жовтого забарвлення. Залишилися ще з дня завершення будівництва. Кухня-студія світла, з новими меблями та технікою. Поруч стоїть генератор - тимчасова необхідність. У березні 2022-го ворожий снаряд влучив у їхній будинок. Удар прийшовся у самий центр будівлі. Усе розірвало на шматки, зізнається 42-річна Віра. З того часу родина мешкає в модульному будинку, який встановили за рахунок благодійника Делл Лоя Хансена. - Уже два роки, слава Богу, як живемо. То трохи обжили. Поставили на Рождество 25 грудня. Якби знали, що приїдете, то підготувалися, - Віра Ющенко запрошує у модульний будинок, де живе з чоловіком та донькою Діаною. Поспіхом прибирає зі столу ще теплі від чаю чашки. - Сразу не жили, бо не треба було каналізацію зробити й воду провести. Скважину до серпня провели, бо стара згоріла. Одягнена в просту, але зручну темну кофтину. Волосся зібране у високий пучок. Віра родом із Закарпаття, але після одруження з чоловіком живуть у Мощуні. До повномасштабного вторгнення Ющенки проживали у великому будинку з чотирма кімнатами. Якраз закінчили ремонт - замінили підлогу, затягнули стіни. Зараз родина має дві окремі кімнати, простору кухню й ванну кімнату. Усередині тепло й пахне деревом, яким обшиті стіни. Простора кухня, оформлена у світлих тонах і оснащена сучасними меблями та побутовою технікою - газова плита, витяжка, холодильник, мікрохвильова піч. На стінах - мармурові кахлі, а над робочою зоною акуратно розташовані ножі та кухонне приладдя. Крізь вікно, прикрите рожевими фіранками, пробивається м'яке світло. По квартирах чужих ходили - Тут була кухня, холодильник, диван. У комнаті - шкаф, кровать, стіл і ще багато всього. Як для того, що все згоріло - то шикарно, - розказує Віра. - Ми вже мєлочі добавили. До цього ж по квартирах чужих ходили. Спальні кімнати прості, але затишні. Дерев'яні стіни прикрашені особистими фотографіями. У господарській спальні висить годинник, а поруч килим, лежать серветки з вишивкою. На вікні - напівпрозорі фіранки з мереживом. - Я поки уют собі не зроблю, то не перейду в будинок. Уже в нову хату сестрі заказала тюль. Сюди тоже сразу купила все, що мені треба, - посуду, каструлі. Убрала, позастеляла й зайшла у хату як в готель. Не можу в бардакові, така я є, - сміється господиня. - Скільки того життя. СПОРОЖНІЛЕ СЕЛО Мощун - невелике село на Київщині за 7 км від столиці. На початку березня російські війська, просуваючись з боку Бучі та Гостомеля, намагалися прорвати оборону Києва через Мощун. Зайшли в село 26 лютого. Росіяни не очікували побачити супротив у такому маленькому населеному пункті. Однак із перших днів, окрім ЗСУ, опір чинили й місцеві мешканці. Саме тут українські захисники зупинили ворога, і село стало місцем тривалих бойових зіткнень. Авіаудари, артилерійські обстріли та вуличні бої перетворили Мощун на лінію фронту. - Ми виїхали 28 лютого з донькою через Горенку. Уже горіли хати в Мощуні, табличок не було дорогою. А чоловік зостався, бо мати була лежача на тій стороні села, - згадує Віра. - Ухажував за нею. Село фактично спорожніло. Більшість мешканців евакуювалися, а ті, хто залишився, ховалися у підвалах. - Утром 6 березня він її покормив, грубу протопив, а на обід вона згоріла&hеllір; Тоді у Мощуні вже нікого не було, даже воєнних - повиїжджали всі. Усе кипіло, горіло. На вечір чоловік ще окопи копав, а як вертався, то хотів удостовіритися, чи дійсно хата згоріла. Його вже воєнні, що у лісі були, не пускали. Але лісником робить, то все тут знає і любими б способами пішов до мамки. До батьківського дому Юрій не доїхав близько 200 м. Росіяни вискочили з лісу й почали стріляти по машині. - "Ниву" обстріляли. Але був поруч янгол-охоронець, вочевидь. Бо під номерами був газовий балон - номера прошиті кулями, а до бака всього 15 сантиметрів. І пасажирське сидіння прострілене. Коли по ньому відкрили вогонь, то сразу й не поняв. Але ж побачив, що хата згоріла, а в ній - мати&hеllір; Жодної кісточки не знайшли, нічого взагалі. Це від фосфору так горить, ним всюди били. Там тільки дві пружинки з ліжка знайшли і все. - Я машину кинув біля лісництва. Номер прострелили і у двері попали, у кришу, а коли тікав - то ще і в зад, - додає Юрій. Юрій вибіг з машини й кинувся тікати в ліс. Хотів пішки дістатися Пущі-Водиці, але дорогою підібрали українські військові. Довезли до місцевої школи, а потім - до Оболонського району столиці. Звідти чоловік виїхав до родини на Закарпаття. - 8 березня приїхав до нас. Звʼязку не було з ним до цього. Я думала, що вже живого його нема&hеllір; У мене свекруха, мабуть, відчувала таке. Бо казала: "Як буде війна, то знай, що все в житті наживне. Головне - щоб чоловік у тебе залишився". У травні вже викликали на роботу сюди. Я двора не узнала - тільки погреб всередині вцілів До середини березня українські військові почали контрнаступ, вибиваючи ворога з позицій. Російські війська змушені були відступати, але перед цим знищили значну частину інфраструктури. До 29 березня Збройні сили України повністю зачистили село від окупантів. - Як сусід скинув, що тут залишилося, то не хотіла повертатися, - зізнається Віра. - Я двора не узнала - тільки погреб всередині вцілів, але штукатурка обгоріла. У сусіда три хати було у дворі - тож нічого немає. Документи у нас всі згоріли тоже. Але там роботи не було, а хати дуже сильно в ціні піднялися. Як жити? Тут проробив лісником 31 рік, то й вернулися. Близько 85% будинків у Мощуні були знищені або сильно пошкоджені. Електромережі, дороги, водопостачання - були виведені з ладу. У лісі поблизу села були залишки ворожої техніки, нерозірвані снаряди та окопи, залишені окупантами. Деякі будинки обікрали мародери. - Мати вважається зниклою безвісти. Оскільки не змогли провести експертизу, - додає жінка. Відновлення села почалося відразу після звільнення. Завдяки волонтерам, державним програмам та міжнародним благодійним ініціативам частину осель вдалося відбудувати. НОВИЙ БУДИНОК - Ми раніше жили в обичному залізному вагончику. Ну, такому, що на будівництвах часто ставлять, щоб робітники жили, - 31-річна Наталя Онищенко спирається на новий деревʼяний стіл у вітальні-студії. На підлозі біля кухонної зони розкидані іграшкові автомобілі її сина. - У новому будинку ми з грудня. Від підписання документів і до того, як заїхали, пройшло всього чотири місяці. На місці новобудови колись стояв великий двоповерховий будинок. У ньому жили всією родиною, згадує Наталя. - З сімʼєю брата чоловіка й батьками, - додає. - По ньому було два чи три прильоти&hеllір; І взагалі нічого не осталося. - Ми з чоловіком, і двоє його хлопців, - пояснює Анна Заіка і знайомить з рідними. - А ми зараз у модульному будинку. Вагончик стоїть поруч із теперішньою терасою - компактна споруда з металевого профілю, утеплена монтажною піною, яка місцями проступає на стиках панелей. Має темні металеві двері та геть малі пластикові вікна. На даху видно димар - у холодну пору вагончик господарі опалювали буржуйкою. Поруч стоїть старий холодильник просто неба. Позаду також напівкругла металева споруда - модульний будинок, який надали волонтери. Господарі називають його "курінь". - Це пінопластове. Воно почало цвісти, усе сиріло. Потім нам поставили цей вагончик, і ми перейшли сюди. Два роки в ньому прожили, - каже Онищенко. - Привикали потроху. Ну, там просто - коли світла не було, ми буржуйку підпалювали. Готували на газовому балоні, а то і на кострі. На подвірʼї холодно й сіро, удалині видніються залишки зруйнованих будівель. Чоловік Наталії пропонує зайти в новий будинок. - Тільки почали обживати, - каже Петро Заіка. Проводить екскурсію й показує їхню з дружиною спальню. Кімната оформлена у світлих тонах. Велике вікно з білими фіранками, у центрі - двоспальне ліжко, застелене ковдрою. Над узголів'ям висить сімейне фото, а в кутку стоїть синій дитячий стільчик. У синовій кімнаті на ліжку охайно розкладені м'які іграшки, а поруч лежить дитяча книга. На підлозі - багато різнокольорових автівок, які аккуратно зібрані в зелений органайзер. На задньому плані - вікно, крізь яке видно двір, а поруч із ним розташований диван, застелений зеленою пледом. На дивані спокійно дрімає кіт. Ми думали, що вони сюди не підуть, а коли прийшли - то було пізно - Ми виїхали з Мощуна лише 5 березня. Малому на той момент було всього 18 днів, - розказує Наталя. - Ми думали, що вони сюди не підуть, а коли прийшли - то було пізно. Прилітали ракети, будинок у сусідки загорівся. Росіяни були в іншій стороні, на дачах. А коли по вулиці вже рухалися танки, то наважилися виїжджати. Ховалися у погребі, а вдень у хату - їсти готувати. Тоді ще був газ. Як виїхали, то вже 10 березня сказали, що будинка вже немає. Сімʼя родом із Мощуна. До останнього не вірили, що отримають такий будинок, зізнається Наталя. - Дитині є де розігнатися, - додає. Після деокупації в село почали повертатися мешканці. Наталія розповідає, що люди стали більш згуртованими. Будинок функціонує за рахунок електроенергії. За комунальні послуги минулого місяця родина заплатила близько 17 тис. грн. Найбільше - за опалення. - Цього місяця зекономили, то буде 10 тисяч. Але й морозів сильних не було, а то б і по 20 тисяч платили. Навесні плануємо поставити дровʼяний котел, - говорить Онищенко. - Ми тут живемо утрьох. Братові чоловіка Павлу також вдалося взяти участь у програмі - їхній будинок по-сусідству. З РОСІЄЮ ДИПЛОМАТІЯ БЕЗСИЛЬНА Історія Мощуна сягає кількох століть, хоча точна дата заснування невідома. Поселення виникло як частина навколокиївських сіл, мешканці яких займалися землеробством, лісництвом та ремеслами. У різні періоди історії Мощун був тісно пов'язаний із Києвом, особливо як постачальник сільськогосподарської продукції. У ХІХ-ХХ століттях село розвивалося як частина Київського повіту. Під час Другої світової війни село, як і вся Київщина, пережило нацистську окупацію. У післявоєнний період поступово відновлювалося, а згодом стало частиною передмістя столиці. До початку повномасштабного вторгнення село мало розвинену інфраструктуру - школу, декілька магазинів, поштове відділення та будинок культури, що одночасно виконував функції адміністративної будівлі. Ці будівлі були зруйновані окупантами. Наразі крамниці відновили роботу. Однак дітей доводиться возити на навчання в сусідні населені пункти. Щогодини з Мощуна курсує маршрутка до Києва. Більшість дошкільнят у селі виховуються вдома. Батькам дорого возити у садок, каже Анна Заіка. - Усе дорожчає. Світло знов підніметься в ціні. І спробуй тепер отопити такий будинок, - каже жінка. - У селі жінки переважно працюють у садках, школах або медсестрами. Чоловіки - лісниками, але їх не так багато у селі осталося, бо пішли воювати. Більше 50 людей на фронті. Спершу роздавати повістки приїжджали, а потім почали на пошту відправляти. У Мощуні планують збудувати ще понад 30 будинків. На програму можуть податися лише постраждалі мешканці, у яких була приватизована земля. Щоб будинок можна було ввести в експлуатацію. Частину коштів на відновлення виділяє держава, решту - фінансує Делл Лой Хансен. Тих грошей, що дають на відбудову, недостатньо для будівництва - У мене згорів будинок, у якому проживала родина з пʼяти осіб. Мені можуть дати 60 квадратів, бо тих грошей, що дають на відбудову, недостатньо для будівництва. Держава виділяє 33 717 гривень 46 копійок за квадратний метр. По-перше, індекс інфляції не буде ж діяти, а ще ж треба докупити меблі, сантехніку. Хансен додає до $30 тисяч, - розповідає Заіка. У Мощуні відновили пункт здоровʼя. Працюють фельдшер і медсестра, а раз у тиждень приїжджає сімейний лікар. У будинку культури відкрили художні виставки, а також простір для дітей. Іноді для жителів села проводять тренінги з домедичної допомоги. Над селом щоночі літають ворожі шахеди. На щастя, завдяки роботі українських захисників, прильотів не було. Після пережитого Україна не має поступатися територіями, переконана вона. - Я вважаю, що зараз кожен набиває ціну собі, - говорить Анна. - Але хочеться, щоб перемогою все закінчилося. Стільки хлопців уже загинуло. За що? Щоб зараз ми поступилися? З Росією не вийде дипломатії. Бо цей Путін - неадекватний. Це і так зрозуміло. ТУШКІВКА НА ФРОНТ У невеликому, але жвавому кабінеті сільради кипить робота - на трьох письмових столах розкладені документи, стоять ноутбуки. Полиці заставлені нагородами й подяками від військових. Староста села Вадим Жердецький привітно запрошує сісти навпроти. Разом із ним у кабінеті працюють помічниці - Мирослава та Анна Заіка. Вадим Жердецький - корінний мешканець Мощуна в сьомому поколінні. У 2022 році ми вперше зустріли його серед руїн села. Тоді Вадим був одним із тих, хто не виїхав, а залишився, щоб захищати село від окупантів і допомагати землякам. Стоячи на тлі обгорілих будинків і вирв від снарядів, він розповідав про ворожі обстріли, про людей, які загинули, про ті жахи, які випали на долю села. Під час російського вторгнення в лютому 2022 року його будинок був зруйнований внаслідок обстрілів. Йому з родиною дивом вдалося врятуватися. Незважаючи на це, він активно долучився до оборони й гуманітарної допомоги для місцевих жителів та військових. - Онуку виносив з будинку під час обстрілів. То вона потім сказала: "Дєд, не переживай. Папа повбиває кацапів - і збудуємо новий", - розповідає Вадим схвильовано. - І я почав креслити план будинку. Зробив архітектурний проєкт. Будинок збудували, а той відремонтували з допомогою. Є люди з любовʼю в серці. Оце такий і Делл Лой Хансен. Сьогодні ми знову зустріли Жердецького - уже не серед руїн, а у сільській раді, де він виконує обов'язки старости з 2023 року. На цій посаді він координує процеси відновлення села, співпрацює з волонтерами та міжнародними партнерами для відбудови інфраструктури та житлових будинків. - Зараз усі обʼєднуються. Робимо тушонку на фронт, допомагаємо місцевим, - говорить Вадим. - Нам зараз не вистачає головного - перемоги й повернення додому всіх захисників. Просто не треба опускати голову ні перед ким, особливо зараз. Колись покинуті вулиці знову наповнюються життям - діти грають біля нових будинків, у дворах чути голоси, а мешканці об'єднуються, щоб зробити своє село ще кращим.

Еспресо нагадає головні віхи повномасштабної війни, як змінилися наші ЗСУ, стан справ на фронті та чого варто очікувати найближчим часом. Хронологія повномасштабного вторгнення: від війни не буде до перемоги і справедливого мируУсе почалося рано вранці 24 лютого 2022 року. Того дня не лише українці, але й весь світ прокинувся від шокуючих новин: Росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну. Близько 4-ї години за київським часом президент Росії Володимир Путін виступив із телезверненням, оголосивши про так звану спеціальну воєнну операцію з метою "демілітаризації" та "денацифікації" України. Ці слова стали лише прикриттям для агресії, яку Москва готувала роками. За лічені хвилини після промови російські ракети вдарили по аеродромах, військових об’єктах і містах по всій Україні. Сухопутні війська перетнули кордон із півночі, сходу й півдня, включно з окупованим Кримом і територією Білорусі, яка стала плацдармом для наступу.Хоча насправді ця війна не була чимось несподіваним. Вона стала кульмінацією російсько-українського конфлікту, який тлів із 2014 року, коли Росія анексувала Крим і розпалила сепаратистські рухи на Донбасі, створивши там маріонеткові "республіки" — "ДНР" і "ЛНР". Протягом восьми років Україна чинила опір гібридній агресії: бойові дії на сході, економічний тиск, інформаційна війна. Але повномасштабне вторгнення перевело цей конфлікт у нову, набагато жорстокішу фазу до якої, на жаль, українці не були сповна готові. Адже до останнього дня влада запевняла суспільство у тому, що ніякої війни не буде. Тому вже постфактум почалися дії для широкомасштабної відсічі: воєнний стан, мобілізація і висунення військ на позиції тощо.Перші дні війни були хаотичними й драматичними. Росія розраховувала на блискавичну перемогу. Її план передбачав швидке захоплення Києва — "за три-п’ять днів", за оцінками західних аналітиків, які спиралися на переконання Кремля в слабкості української армії та відсутності волі до опору в народу. Колони бронетехніки рушили на столицю з півночі через Чорнобильську зону, десант висадився в Гостомелі, намагаючись захопити аеродром як плацдарм. Але Україна не здалася. Збройні сили, тероборона й звичайні громадяни дали відсіч. Бої за Київ, зокрема в Бучі, Ірпені та Гостомелі, показали, що Росія недооцінила супротивника. Водночас на сході та півдні окупанти просувалися швидше, захопивши частину Херсонської області, підступивши до Маріуполя, однак заштопорилися на Харківщині, Сумщині, Чернігівщині. Березень 2022 року став переломним. Російський наступ на Київ захлинувся. Українські сили, підтримані масовим опором населення, зірвали плани ворога. Водночас світ побачив жахіття війни: зруйновані міста, розбомблений театр у Маріуполі, де ховалися сотні цивільних, і масові вбивства в Бучі, які згодом назвуть геноцидом. До кінця місяця Росія відступила з півночі, залишивши Київщину, Чернігівщину й Сумщину, але зосередила зусилля на Донбасі та півдні. Маріуполь же став символом трагедії й героїзму: захисники "Азовсталі" трималися до травня, попри облогу, голод і безперервні обстріли. Місто впало, але ціною величезних втрат для ворога.Літо 2022 року принесло нову фазу. Західні демократії об’єдналися довкола України і ЗСУ отримали перші значні поставки натівської зброї, зокрема, американські НІМАRS, які дозволили вражати російські склади й командні пункти. Спершу українці звільнили о. Зміїний, а у серпні ЗСУ почали готувати контрнаступ. У вересні стався прорив: блискавична операція на Харківщині звільнила Ізюм, Балаклію й Куп’янськ, змусивши росіян тікати, кидаючи техніку. У листопаді прийшла ще одна перемога — звільнення Херсона, єдиного обласного центру, захопленого Росією після 24 лютого. Та радість українців була рівносильна і болю від новин про звірства окупантів на звільнених територіях.Саме тоді, наприкінці 2022 року, здавалося, що Росія може остаточно відмовитися від свого непродуманого плану з захоплення України. Тим більше, що військові невдачі загострили питання використання ядерного арсеналу – Кремль був близький до цього, але втручання США та Китаю змусили Путіна відмовитися від використання найстрашнішої зброї. Натомість Москва вирішила змінити тактику, зокрема, вона вдалася до масового терору, здійснюючи ракетні удари по енергетичній інфраструктурі залишили мільйони українців без світла й тепла в холодну пору. Кремль намагався морально зламати опір українців, але це лише посилило рішучість. 2023 рік став роком затяжних боїв, однак майже без територіальних змін. Україна розпочала великий контрнаступ улітку, прагнучи прорвати російські укріплення на Запоріжжі та Донбасі. Прогрес був повільним: ворог створив глибокі лінії оборони, замінував поля, кинув у бій резерви. Тому операція не принесла бажаних результатів. Натомість Бахмут, який росіяни захопили в травні після місяців кровопролиття, став символом війни на виснаження.Читайте також: Як почався, розгортався і зупинився літній контрнаступ України: детальний аналіз від Тhе Wаshіngtоn РоstДо кінця 2023 року фронт стабілізувався, але бойові дії не припинялися. Росія продовжувала обстрілювати мирні міста й села використовуючи дрони й ракети. Україна ж відповідала ударами по військових об’єктах на території Росії та в окупованому Криму, демонструючи, що війна має наслідки й для агресора. Зараз українські дрони здатні вражати цілі у РФ за тисячі кілометрів від кордону.Також українцям вдалося знешкодити перевагу Росії в Чорному морі завдяки поєднанню інноваційних технологій, сміливих операцій і стратегічної адаптації, попри відсутність потужного флоту. Ключовим моментом стало знищення флагмана Чорноморського флоту РФ — крейсера "Москва" — двома ракетами "Нептун", що продемонструвало вразливість російських кораблів і підірвало їхню впевненість. Згодом Україна розгорнула масове використання морських дронів, таких як Маgurа V5 і Sеа Ваby, які атакували й потопили або пошкодили десятки суден — від великих десантних кораблів до патрульних корветів. Це змусило ЧФ РФ відступити від Криму до Новоросійська й фактично втратити контроль над західною частиною моря. Завдяки цьому Україна розблокувала зерновий коридор, який почав наповнювати бюджет грошима. Західна підтримка — зброя, фінанси, санкції проти Росії — залишалася і набирала обертів, хоч відбувалося і вагання через внутрішні політичні дебати в США та Європі. Зокрема, найбільшою проблемою була затримка з боку американських законодавців, які на пів року залишили Україну без фінансування, що одразу позначилася на просуванні росіян на Донеччині, яке вдалося лише нещодавно стабілізувати. До того ж західні союзники обіцяли Києву більше, ніж могли (чи хотіли) реально надати. Та й за кожну новітню систему озброєння (танки, ППО, літаки) потрібно було місяцями, а то й роками, дипломатично боротися. Адже країни НАТО, відчуваючи свою неготовність, боялися прямого конфлікту з РФ, особливо через її ядерний потенціал. Тому так звані "червоні лінії" Кремля були додатковою лінією фронту, яку потрібно було пробивати нашим дипломатам. Читайте також: Багато обіцянок, але мало поставок: яку зброю Україна отримала від союзників у 2023 році та що чекати даліДля України 2024 рік видався турбулентним з усіх боків. Зміна головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного на Олександра Сирського, втрата Авдіївки, прорив на Харківщині, саміт миру в Швейцарії, наступ ЗСУ на Курщину, прорив росіян на Донеччині й втрата Вугледара й можливість втрати Покровська, вибори президента США, постійні розмови про мир через Дональда Трампа та загальна невизначеність на тлі постійних атак росіян на цивільних та їх просування на сході країни. Все це змінило також наративи, які просуває українська влада – від перемоги й повернення всіх окупованих земель силовим методом, до справедливого миру та повернення захоплених територій дипломатичним шляхом. Натомість посил росіян не змінився, однак набрав дещо туманного вигляду через ігри Кремля з адміністрацією Трампа. Попри все це, на лютий 2025 року, коли минає три роки від початку повномасштабного вторгнення, війна триває. Україна вистояла там, де багато хто чекав падіння. Вона довела, що може не лише оборонятися, а й перемагати. Та ціна цього — тисячі життів, зруйновані міста, мільйони біженців.Читайте також: Чого досягли Україна та Росія у 2024 році: підсумки для фронту та перспективи миру. ПояснюємоВійськова міць України: від все тримається на волонтерах до випуску мільйонів дронів та героїчної оборони на Донеччині Безперечно, що головний гарант і причина, чому Україна досі є незалежною – це наші Збройні сили. Без них війна, яка триває вже 1097 днів, могла б завершитися давно і точно не на користь України. Але історія української армії під час цієї війни — це не просто розповідь про героїзм, а й про еволюцію: від хаотичного опору, що тримався на волонтерах і застарілій техніці, до однієї з найпотужніших армій Європи, оснащеної мільйонами дронів і винищувачами F-16.  На момент повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року Збройні сили України не були готові до війни такого масштабу. Армія налічувала близько 300 тисяч осіб, мала радянську техніку — танки Т-64, БТР-80, артилерійські системи типу "Гіацинт" — і лише частково оновлювалася після 2014 року завдяки вітчизняним розробкам, як-от ПТРК "Стугна", розробці ракети "Нептун" та певним модернізаціям старої техніки. Росія ж кинула в бій приблизно 200 тисяч солдатів (зараз на території України близько 600 тис. російських солдатів) із сучасними Т-90, "Іскандерами" і авіацією, що значно переважала українську. Аналітики прогнозували швидкий крах. Але в перші тижні війни стало зрозуміло, що ключову роль відіграють не лише регулярні війська, а й народний опір. Волонтери буквально врятували фронт: вони збирали кошти на бронежилети, дрони DJІ Маvіс, тепловізори, автомобілі. Бої за Київ, Харків і Чернігів в тому числі виграли завдяки цьому ефективному симбіозу армії, тероборони й цивільних, як це було і в 2014-2015 роках. До літа 2022 року ситуація почала змінюватися. Західна допомога — спочатку Jаvеlіn і NLАW, а згодом бронетранспортери і НІМАRS — дала ЗСУ змогу перейти від оборони до контрнаступів. Звільнення Харківщини й Херсона показали, що Україна може не лише тримати лінію, а й перемагати. Поступово ЗСУ наповнилися і західними танками, і сучасними системами ППО (зокрема, Раtrіоt). Волонтери поступово відходили на другий план (хоча й досі без них важко обійтися), держава налагоджувала і власне виробництво: у 2023 році Україна вже випускала сотні тисяч FРV-дронів — дешевих, але смертельних для ворожої техніки. До кінця 2024 року країна досягла позначки в 1,5 мільйона дронів на рік, ставши світовим лідером у їх бойовому застосуванні. Дрони замінили брак артилерійських снарядів, нищачи російські танки й склади з точністю, яку важко уявити на початку війни (зараз 85% техніки та солдат росіян нищать завдяки дронам). Також значно зріс оборонно-промисловий комплекс, зараз третина зброї - вітчизняного виробництва. Кульмінацією всієї цієї трансформації ЗСУ стало прибуття F-16 у серпні 2024 року, які доповнили наші радянські винищувачі. За оцінками британського RUSІ, на сьогодні ЗСУ стали армією, яка за бойовим досвідом, адаптивністю та технологіями поступається в Європі хіба що кільком країнам НАТО (хоча за чисельністю та бойовим досвідом – всіх перевершує), а за інтенсивністю використання дронів і гібридних тактик — не має аналогів.Та ця міць має свою ціну й обмеження. Перший виклик — мобілізація. На початку війни добровольців вистачало: за три місяці до армії долучилися понад 100 тисяч людей. Але до 2023 року ентузіазм вичерпався, а значні втрати змусили уряд посилювати призов. У 2024 році новий закон знизив мобілізаційний вік до 25 років і посилив штрафи за ухиляння, що викликало суперечки в суспільстві через випадки "бусифікації". Адже люди втомилися, економіка страждає від браку робочих рук, натомість фронт потребує свіжих сил. Та й військовослужбовці такі ж люди, які мають свої сім’ї і просто хочуть відпочити. Однак поки демобілізація в умовах війни є лише розмовою без чітких термінів служби. Другий виклик — залежність від союзників. Хоча Україна нарощує власне виробництво (наприклад, ті ж ракети "Нептун", САУ "Богдана", артилерійські снаряди та дрони), ключові системи — Раtrіоt, НІМАRS, F-16 — приходять із Заходу. Затримки поставок, як у випадку зі снарядами у 2023 році, коли ЄС не виконав обіцянку в 1 мільйон одиниць, або політичні дебати в США щодо фінансування, ставлять ЗСУ в уразливе становище. Та й Трамп натякає на скорочення допомоги, якщо Київ не піде на переговори.Читайте також: Шлях до перемоги: як український ОПК долає історичні труднощі та залучає міжнародні компанії. ПояснюємоТретій і найочевидніший виклик — розмір ворога. Росія, попри втрати (понад 750 тисяч убитими й пораненими), має населення вчетверо більше, ніж Україна, і економіку, яку підживлюють долари з величезних покладів нафти й газу. Її армія, хоч і менш адаптивна та вмотивована, спирається на масовість: у 2024 році Путін мобілізував ще 300 тисяч осіб, а виробництво дронів типу "Ланцет", "Герань-2" і ракет досягло промислових масштабів. До того ж з осені додалися ще й солдати та зброя з Північної Кореї з якою Путін почав активно дружити. Тому Україна б’ється не лише з Росією, до того ж змушена утримувати хиткий баланс між захистом, наступом і внутрішнім виживанням країни.Читайте також: Сувора дисципліна та любов до порнографії: якими є північнокорейські солдати, що воюють проти України. ПояснюємоВійна також прискорила реформи в Збройних силах України, наблизивши їх до стандартів НАТО. Після 2014 року почався перехід від радянської моделі — у 2016 році стартувала "Дорожня карта" з децентралізацією командування, а з 2022 року, під тиском повномасштабного вторгнення, ЗСУ впровадили натівську систему управління, класифікацію звань і тактику малих груп, що дозволило швидко реагувати на полі бою. Логістику перебудували за західним зразком із цифровим обліком і хабами, а навчання скоротили до 6-8 тижнів із фокусом на виживання й технології, як-от управління дронами. У 2024 році з’явилися рекрутингові центри замість хаотичного призову, у певних ланках застаріле керівництво замінили молодші офіцери з західною освітою. Відбувається перехід на систему "корпус-бригада". Всі ці зміни підвищили боєздатність армії. Читайте також: Чітка структура, відповідальність генералів і ніякого ручного управління: чому в Україні хочуть повернути дивізії та армійські корпусиЗараз війна перебуває в позиційній фазі з елементами локальних наступів і контратак. Лінія фронту простягається на тисячі кілометрів (моніторинг кордону Білорусі – це теж затрата військових ресурсів), але ключові бої зосереджені на кількох напрямках. Найгарячіша точка — Донецька область, зокрема Покровський напрямок. Тут російські війська намагаються оточити Покровськ — важливий логістичний центр ЗСУ. Вони просуваються з півдня й сходу, наблизившись на відстань 6-7 кілометрів до міста, і намагаються перерізати шляхи постачання. Захоплення Покровська відкрило б росіянам шлях до Дніпропетровської області, але ЗСУ чинять запеклий опір, стримуючи ворога за допомогою артилерії й дронів. Ще одна складна ділянка — район Курахового, що південніше. Після падіння Вугледара в жовтні 2024 року й просування до Курахівської ТЕС росіяни майже замкнули тут оперативне оточення — так званий "курахівський мішок". Їхня мета — закріпити контроль над південною частиною Донеччини й вийти до Великої Новосілки, яка перебуває в напівоточенні. У разі успіху це послабить українську оборону на стику Донецької та Запорізької областей. Водночас ЗСУ намагаються утримати позиції, спираючись на укріплення й контратаки малими групами.На півночі Донеччини бої тривають за Часів Яр і Торецьк. Росія прагне захопити ці міста, щоб просунутися до Костянтинівки, а згодом — до Слов’янсько-Краматорської агломерації. Поки що прогрес ворога повільний: Часів Яр залишається під контролем ЗСУ, хоча південні околиці під сильним тиском, а Торецьк частково окупований. Успіх тут залежить від того, чи вдасться росіянам сконцентрувати резерви, адже їхні втрати величезні.Окремий театр бойових дій — Курська область Росії. В перші дні українцям вдалося утримувати близько 1000 км² території, але зараз ця цифра зменшилася удвічі. Росіяни повернули кілька сіл і тиснуть на Суджу з південного сходу. Їхня ціль — вибити українські сили за державний кордон, зруйнувавши плацдарм. ЗСУ відповідають контратаками. Утримання Курщини виснажує російські резерви, також є додатковим козирем в переговорах, але це і ризик розпорошити сили.На півдні ситуація на карті не так помітна, однак там відбувається не менше складні бої через постійні артилерійські обстріли та спроби росіян просунутися далі. Також на Харківщині загострилися намагання росіян захопити Куп’янськ. Крім цього прифронтові міста й села на прикордонні з РФ постійно страждають від ворожих обстрілів. А що з українським контрнаступом? ЗСУ мають потенціал повернути ініціативу, але не всюди. На Курщині нові атаки можуть відкинути росіян від Суджі, зберігши плацдарм. На сході можливі локальні операції — наприклад, повернення позицій біля Часового Яру чи Времівки, де ворог недавно просунувся. Та для великого наступу, як у 2022 році, бракує резервів і західної зброї. За оцінками аналітиків, новий масштабний контрнаступ можливий не раніше літа 2025 року, коли прибудуть додаткові F-16 і сформуються свіжі бригади. Однак до цього часу все може змінити миротворча ініціатива найбільшого союзника України. Мирні переговори: від таке вже було до цього разу має спрацюватиЗ приходом до влади Дональда Трампа в останні місяці, а особливо тижні, війна в Україні знову опинилася в самому центрі міжнародної політики та уваги через нові заяви про можливість миру. Цього разу тон дискусії задають не лише Київ і Москва, а й Вашингтон, де новообраний президент США активно просуває ідею мирної угоди, яка багатьом його опонентам видається капітуляцією України. Але, щоб зрозуміти, що відбувається, варто згадати попередні спроби домовленостей — Мінські угоди та Стамбульські переговори. Мінські угоди, підписані у 2014 та 2015 роках, стали першим великим кроком до врегулювання конфлікту на Донбасі після анексії Криму та початку війни на сході України. Вони передбачали припинення вогню, відведення важкого озброєння, обмін полоненими та політичні реформи, зокрема особливий статус для окремих районів Донецької та Луганської областей. Проте ці домовленості так і не принесли миру. Росія використовувала їх як інструмент тиску на Україну, трактуючи пункти на свою користь, тоді як Київ наполягав на повному виконанні безпекових умов перед політичними поступками (тобто гарантії безпеки, які й зараз є каменем спотикання всіх переговорів). У підсумку Мінськ став символом замороженого конфлікту, який не зупинив бойові дії, а лише відтермінував ескалацію, що вибухнула у 2022 році.Після повномасштабного вторгнення з’явилася нова спроба — Стамбульські переговори у березні-квітні 2022 року. Тоді Росія висувала ультимативні вимоги: нейтралітет України, відмова від НАТО, визнання Криму російським і "незалежності" так званих "ДНР" та "ЛНР". Україна пропонувала компроміс — нейтралітет в обмін на гарантії безпеки від кількох країн, але без територіальних поступок. Проєкт угоди, як пізніше стало відомо, обговорювався до червня, але зірвався: Київ відмовився через виявлені звірства в Бучі та впевненість у тому, що Росія не виконуватиме зобов’язань, а Москва заявила, що Україна "відступила під тиском Заходу". Так Стамбул залишився ще одним прикладом того, як мирні ініціативи розбиваються об взаємну недовіру.Тепер, у лютому 2025 року, на горизонті з’явився новий фактор — одіозний бізнесмен-політик Дональд Трамп. Після перемоги на виборах у листопаді 2024 року він неодноразово заявляв, що завершить війну "за один день", хоча його радники згодом скоригували ці очікування до "місяців". Трамп уже провів телефонні розмови з Володимиром Путіним і Володимиром Зеленським 12 лютого, назвавши їх "чудовими" і запевнив про "можливість завершити цю криваву війну". Читайте також: Мирна угода в обмін на що: які сценарії завершення війни розглядає Дональд Трамп. ПояснюємоТа найбільшою несподіванкою для громадськості стало відновлення прямих дипломатичних стосунків між США та РФ, а саме публічна зустріч в Саудівській Аравії держсекретаря Рубіо та міністра іноземних справ Лаврова (у Rеutеrs кажуть, що до цього було чимало непублічних зустрічей). Вони відбулися без участі України та Європи, Зеленський взагалі сказав, що не знав про її планування. Тобто за спинами українців та європейців американці почали домовлятися про мир, що одразу напружило стосунки між Вашингтоном та Києвом й іншими європейськими столицями. За інформацією ЗМІ, команда Трампа розробляє триступеневий план: припинення вогню, вибори і тоді остаточна мирна угода. Це означає, що лінія розмежування наразі проходитиме по теперішній лінії фронту. Трамп також підтримує ідею демілітаризованої зони з миротворцями, але наполягає, щоб їх надавали Європа, Китай чи Бразилія, а не США. Його мотивація очевидна: він хоче виконати передвиборчу обіцянку й увійти в історію як миротворець (і отримати Нобелівську премію), водночас зменшивши американські витрати на підтримку України. Ба більше, він вимагає, щоб Київ повернув гроші, які вже були надані та хоче в рази більше натомість. Зокрема, в цьому й проблема угоди про корисні копалини на $500 млрд на якій наполягає Трамп, бо Україна має резонні перестороги. І мова не лише про гроші (хоча офіційно ми отримали від США лише сотню мільярдів, та й не у формі боргу, а гранту). Читайте також: Трамп, Зеленський і рідкісноземельні ресурси: що насправді Київ пропонує Вашингтону. ПояснюємоЗеленський демонструє обережну готовність до діалогу, але з чіткими умовами. Він неодноразово заявляв, що ця війна — "не те, що можна завершити папірцем", бо нам потрібні гарантії безпеки, щоб "не повторити Мінськ". Зеленський готовий до переговорів, якщо США й Європа забезпечать захист, посилять нашу армію, але відкидає замороження конфлікту без механізмів стримування Росії, називаючи це "афганським сценарієм". З іншого боку, під дією Трампа, президент змінив позицію про те, що і Крим, і весь Донбас треба повертати силовим способом, говорячи тепер про силу дипломатії. Чому так?По-перше, війна виснажила Україну: десятки тисяч померлих, сотні тисяч поранених, мільйони біженців, зруйнована інфраструктура й економіка. По-друге, невизначеність щодо підтримки США. Якщо Трамп не отримає бажаної угоди, він звинуватить у всьому Україну (вже почав, критикуючи, що Київ нібито частково винний у всьому цьому і, зокрема, Зеленський, який "диктатор", бо не проводить вибори, а хоче війни). А це може призвести до скорочення чи заморозки американських поставок зброї, відключення Stаrlіnk, припинення надання розвідувальних даних та багато іншого. Це важелі впливу Трампа. З іншого боку, Київ може зробити хід конем – повністю покластися лише на підтримку Європи та свої власні спроможності. Однак, за різними оцінками, тоді Україна матиме близько пів року часу. Тому Зеленський шукає у переговорах шанс закріпити бодай частину здобутків — наприклад, через вступ до НАТО (хоча й визнає, що це не відбудеться найближчим часом, але, можливо, автоматично в разі ще одного нападу РФ) чи інші реальні військові гарантії захисту, — замість ризику втратити все. Тобто головна дилема Києва – як максимізувати досягнення, щоб це не виглядало й не було капітуляцією перед бажаннями Кремля. Також влада не хоче несправедливих боргових зобов’язань перед США, які будуть українці поколіннями виплачувати. Тому шукає компромісний варіант. Читайте також: Якщо США перестануть допомагати, чи вистачить Україні зусиль Європи. ПояснюємоТим часом Європа ж перебуває у стані тривоги й розгубленості. Лідери ЄС публічно заявляють, що лише Київ вирішуватиме, коли й як домовлятися, але за лаштунками побоюються, що Трамп укладе угоду з Путіним, залишивши Європу сам на сам із фінансуванням відбудови України (Вlооmbеrg оцінює її у понад 3 трильйони доларів) та її захистом. Хоча Трамп наполягає, що угода про корисні копалини – це і є гарантія відбудови України та її захисту, бо американці будуть зацікавлені в цьому. Франція й Німеччина, які раніше виступали посередниками в Мінську, тепер утратили ініціативу, а пропозиція Трампа про європейських миротворців сприймається ними як спроба перекласти відповідальність. Високопосадовці ЄС висловлюють побоювання, що "США не бачать ролі Європи в геополітичних питаннях", а це може підірвати єдність Заходу. Інше хвилювання – можливість Трампа виведення американських військ з європейського континенту, що одразу в рази послабить оборону Заходу. Тому Європа почала діяти на випередження, зокрема, Паризький саміт, щоб знайти порозумінням з Трампом, розробила план з миротворцями на випадок перемир’я (кажуть, їх буде 30 тис., хоча Зеленський вважає, що треба як мінімум 200 тис., та цього Європа без США не може надати).  Важливим у цьому рівнянні є не лише бажання України, Америки й Європи, але й найважливіше питання, чи хоче агресор зупинитися, чи готовий Кремль до миру? Публічно Москва постійно вітає переговори, заявляючи, що готова до діалогу, хоча проти миротворців НАТО. Проте реальні наміри викликають сумніви. Путін неодноразово повторював, що його ціль — повне підкорення України, тому часткова анексія чотирьох областей у 2022 році лише посилила апетити. Експерти відзначають, що в Кремлі бачать поспіх Трампа як шанс виторгувати для себе максимум — наприклад, визнання окупації чи зняття санкцій, — не поступаючись стратегічно нічим. Російські втрати (понад 750 тисяч убитими й пораненими) не змусили Путіна відступити, а його тактика затягування часу, як у Мінську, свідчить, що мир для нього — це, можливо, пауза перед новим наступом. До того ж економіка Росії, попри видиму стабільність, стала дуже хиткою: ціни ростуть, високі ставки по кредитам та нестача робочих рук. Як ілюстративно кажуть у СNN, вона тримається на "на кокаїні і стероїдах", а це не може тривати довго. Тому Трамп має можливості для маневрів – посилити санкції у разі відмови переговорів, або послабити їх у разі домовленості, чого і добиваються зараз у Кремлі. Отже, нинішні заяви про мир — це складна гра. Трамп тисне на всіх, щоб досягти швидкого результату, Зеленський маневрує між виживанням країни і принципами, Європа боїться залишитися на узбіччі, а Кремль прикидається готовим до діалогу, вичікуючи вигідний момент. Мінськ і Стамбул показали, що без реальних гарантій угода може стати лише черговою ілюзією. Чи вдасться цього разу знайти справжній мир, залежить від того, чи зможуть сторони переступити через особисту недовіру, амбіції та усунути справжню причину війни – російський імперіалізм помножений на Путінське бажання відновити вплив Росії як за часів холодної війни. Поки що відповідь, як і раніше, висить у повітрі. Всю цю невизначеність, коли не до кінця зрозуміло ні позицію нашого найбільшого союзника, ні справжні мотиви найбільшого ворога, ні реальну можливість вибору, який є в України, можна схарактеризувати відомими слова"Quо Vаdіs", куди ж ми рухаємося і чи правильно? Та відповідь на це питання зможуть дати лише наші наступники. 

Добрі справи розкривають справжню сутність людини, її моральні цінності, душевну щедрість та емпатію. Демонструють стійкість характеру та відповідальність. Один із тих, хто активно допомагає Україні та українцям, - бізнесмен і меценат Григорій Козловський. Його діяльність спрямована на підтримку армії, медичних закладів, спорту та соціальних проєктів. Бути максимально корисним суспільству - його життєве кредо. Gаzеtа.uа у спецпроєкті "Код Свободи" розповість про 5 добрих справ Григорія Козловського. Хто такий Григорій Козловський ● Український бізнесмен, меценат і волонтер, уродженець селища Городиславичі (Львівщина). ● Закінчив Львівський торговельно-економічний інститут, спеціальність - "Бухгалтерський облік та аналіз господарської діяльності". ● Власник популярних закладів: "Гранд Готель", готельно-ресторанного-комплексу "Святослав", ресторану з живими акулами "36По", а також засновник 5-зіркового готельного комплексу Еmіly Rеsоrt. ● Почесний президент ФК "Рух" (Львів), активно підтримує юнацькі та дорослі команди клубу. ● Волонтер: з початку війни допомагає ЗСУ, переселенцям і лікарням. Від початку повномасштабного вторгнення Григорій Козловський активно займається волонтерською діяльністю. У 2022-му заснував Благодійний фонд "Домівка", який надає гуманітарну допомогу постраждалим внаслідок російсько-української війни. На базі ФК "Рух" розгорнув штаб із надання допомоги вимушеним переселенцям. З перших днів війни допомагає ЗСУ, медичним закладам, виділяє кошти на реабілітацію воїнів. Допомога армії: мільйони гривень і тисячі дронів для перемоги над російським злом Благодійна організація Григорія Козловського "Рух у Майбутнє" перерахувала понад 100 млн грн у різні військові частини. Особливо меценат підтримує 45-ту окрему артилерійську бригаду - підрозділ ракетних військ і артилерії Сухопутних військ ЗСУ, який дислокувався на Львівщині. Торік українські бійці на фронті отримали понад 1000 дронів різних типів вартістю понад 4 млн грн. Кошти на них зібрали Григорій Козловський та його команда в межах ініціативи "Пташки Перемоги" під патронатом Львівської ОВА. В рамках проєкту провели 43 благодійні аукціони, на яких реалізували понад 1000 лотів. Воїни в окопах повинні знати, що ми в тилу не сидимо склавши руки За активну допомогу військовим меценат отримав від командира 24-ї окремої механізованої бригади Івана Голішевського відзнаку "Золотий лев". Також Григорій Козловський має відзнаки від інших підрозділів ЗСУ, Міністерства оборони України, Генерального штабу. Завдяки підтримці мецената захисники постійно отримують автомобілі, рації, артилерійські планшети, генератори, буржуйки і багато іншого для забезпечення потреб на фронті. На початку 2025 року бізнесмен уже передав 2 млн грн на підтримку військових через фонд "Повернись живим". Благодійний внесок зробив із прибутку від новорічних святкувань у готельно-відпочинковому комплексі Еmіly Rеsоrt. "Неважливо, велика чи мала ваша допомога, вона однаково буде цінною. Воїни в окопах повинні знати, що ми в тилу не сидимо склавши руки. Маємо працювати, аби надати нашим захисникам більше сили у вигляді потрібного для них обладнання та техніки. Таким чином допомагаємо їм наблизити день нашої перемоги над російським злом", - зазначив меценат Григорій Козловський. Підтримка медзакладів: коли ненависть до ворога не має меж Григорій Козловський постійно підтримує медичні заклади країни, забезпечує їх необхідним обладнанням. Зокрема, 2 млн грн меценат виділив на закупівлю сучасного кардіохірургічного обладнання для Національного реабілітаційного центру Unbrоkеn у Львові. Це дозволило проводити мінімально інвазивні операції для військових і цивільних, що постраждали через війну. Ще 2 млн грн - кошти, отримані від святкування Нового 2025 року в Еmіly Rеsоrt, - бізнесмен порівну розділив між Львівським обласним госпіталем ветеранів війни та репресованих імені Юрія Липи у Львові і Центром дитячої медицини лікарні "Охматдит". Ця допомога була спрямована на покращення умов надання медичних послуг. Реакцією бізнесу на агресію неадекватного сусіда стає допомога постраждалим і підтримка нашої армії Також меценат Григорій Козловський та відпочинковий комплекс Еmіly Rеsоrt перерахували 2 млн грн на відновлення дитячої лікарні "Охматдит" у столиці після російського ракетного обстрілу 8 липня торік. "Коли ненависть не має меж, реакцією українського бізнесу на агресію з боку нашого неадекватного сусіда стає допомога постраждалим і підтримка нашої армії. На жаль, цинічні злочинці цілеспрямовано б'ють по мирних жителях і медичних закладах. Тому не можна залишатись осторонь", - говорить бізнесмен Григорій Козловський. Розвиток спорту: виховати нових чемпіонів України ФК "Рух" Григорій Козловський називає однією з найцінніших речей, яку зробив у своєму житті. Фінансово підтримує його 16 років поспіль. Також бізнесмен відкрив Академію футболу, яка має спортивний комплекс на околиці Львова неподалік Винниківського озера. Він включає вісім тренувальних полів: три - зі штучним покриттям, п'ять - з гібридним та спортзал. Академія не має аналогів в Україні. Її вихованці забезпечені екіпіруванням, збалансованим харчуванням та іншими необхідними речами. Зокрема, після повномасштабного вторгнення через окупацію деяких міст 350 вихованців не змогли повернутися додому. Академія взяла їх під свою опіку та забезпечила всім необхідним. Із задоволенням спостерігаю, як із маленьких хлопчиків виростають майбутні зірки великого спорту У квітні торік юні футболісти "Руху" потрапили до Книги рекордів України - 113 хлопців одночасно набивали м'яча головою впродовж відведеного часу. "Футбольний клуб "Рух" - це моя найінтуїтивніша інвестиція, помножена на любов до рідного міста та футболу. З великим задоволенням спостерігаю, як із маленьких хлопчиків виростають майбутні зірки великого спорту. Наші гравці щоразу показують сильну та якісну гру, встановлюють рекорди", - каже Григорій Козловський. Реабілітація захисників: забезпечити комфортне повернення у мирне життя У перший рік повномасштабної війни меценат Григорій Козловський придбав наркозно-дихальний апарат і нейрохірургічний мікроскоп вартістю 4 млн грн для Львівського військового госпіталю. На той час там проходили лікування та реабілітацію найбільше захисників. Також Григорій Козловський підтримав проєкт реабілітації українських воїнів "Понад усе". Його реалізували на території Академії ФК "Рух" та готельного комплексу Еmіly Rеsоrt у Винниках на Львівщині. Поранених військових та цивільних забезпечили безкоштовним проживанням та реабілітацією. Бізнесмен особисто слідкував за реабілітацією пораненого бійця полку "Азов" Кшиштофа Мушака. У нього була важка травма ноги, пошкоджені нерви. Для Кшиштофа розробили індивідуальну програму лікування. Прагнемо забезпечити бійців після повернення у мирне життя якісною реабілітацією Торік меценат Григорій Козловський та комплекс Еmіly Rеsоrt перерахували 2 млн грн на протезування в Suреrhumаns Сеntеr. Стільки ж переказав засновник "Руху" і президент Федерації водного поло України Олександр Свіщов у Благодійну організацію "Благодійний фонд "Незламні" на протезування українських воїнів. "Тисячі бійців повертаються у мирне життя без адаптаційного періоду. Після пережитих жахів, зі зламаною психікою, нічними кошмарами вони не здатні продовжувати звичайне життя. Ми прагнемо забезпечити їх якісною реабілітацією - комплексом заходів для відновлення фізичного та духовного здоров'я", - розповів Григорій Козловський. Підтримка рідного села: здійснив мрію матері У вересні 2024 року в рідному селі Городиславичі Пустомитівського району Львівщини завдяки підтримці Григорія Козловського відкрили сучасний медичний центр та філію ЦНАПу. У медцентрі місцеві можуть безкоштовно отримувати необхідну допомогу. Він є багатофункціональним, має амбулаторне та стаціонарне відділення. Оснащений сучасним обладнанням, забезпечений необхідними ліками. У Городиславичах я виріс, там мене виховували бабуся та дідусь. Це місце, куди хочеться повертатися Місцеві жителі розповідають, що завдяки земляку-меценату мають вуличне освітлення, інтернет, відремонтовані дороги, реставровані Народний дім та бібліотеку. Також у Городиславичах активно втілюється проєкт забезпечення житлом багатодітних сімей. "У Городиславичах я виріс, там мене виховували бабуся та дідусь. Це місце, куди хочеться повертатися. Ідея створення медичного центру належить моїй матері. Вона при житті мріяла про оновлення рідного села. Сподіваюсь, мама тішиться на небесах. Шкода, що ми не змогли зробити це за її життя", - додав Григорій Козловський. Григорій Козловський доводить, що любити Україну - означає не лише говорити про це, а діяти. Підтримка армії, медицина, спорт та соціальні ініціативи - його особистий внесок у перемогу України. "Кожен із нас може зробити свій внесок у перемогу України", - переконаний меценат Григорій Козловський.

Про те, як це позначилося на даному сегменті ринку, йдеться у програмі “Фінансова грамотність" на Еспресо.Кінцева мета законодавчих змін - розбудова стійкого цивілізованого ринку, ефективного та прозорого, що відповідає нормам законодавства ЄС і світовим стандартам."Разом із відповідальним бізнесом ми зацікавлені в розбудові сильної фінансової системи, корисної для суспільства та спроможної протистояти викликам і генерувати додану вартість для суспільства, клієнтів і власників. Небанківський фінансовий ринок має потенціал для суттєвого зростання, особливо враховуючи новації законодавства, яке регулює ринок платіжних послуг і дає їм змогу бути мінібанками. Синергія з фінтехом зробить цей ринок гідним конкурентом банківському у боротьбі за клієнта", - зазначила перша заступниця голови НБУ Катерина Рожкова. Катерина Рожкова, Фото: bаnk.gоv.uа Мікрофінансові компанії – члени Асоціації українських банків підтримали нововведення, і вже зараз помітні перші результати. Так, середній розмір кредиту зріс приблизно на 1000 грн, а ще зросли терміни, на які почали позичати гроші. Раніше такі позики брали переважно до 30 днів. Зараз це вже навіть рік-півтора. Учасники зазначають, що така стандартизація очистила ринок від нечесних гравців, але ускладнила звітність перед регулятором."Зараз потрібно займатися стандартизацією, описом процесів, наказами, обкладатися паперами, тому що це зовсім не одне й те саме – виконувати якісь вимоги й показати, що ти їх виконуєш, довести регулятору. І це, як показує практика, потребує багато зусиль", - зазначив Володимир Довгаль, СЕО "Кредит плюс".Така регуляція – тільки початок реформ, адже надалі НБУ планує посилити вимоги до оцінювання кредитоспроможності позичальника фінансовими компаніями.Детальніше про кредитування в умовах війни в ефірі Еспресо розповів представник Асоціації українських банків Юрій Борщ.Він наголосив, що “без кредитування не існує економіки взагалі"."Ми всі користуємося так чи інакше кредитами у всьому світі, не лише в Україні. Тим паче сьогодні, коли важка ситуація в економіці, з зарплатами, хоча вони й зростають, а проте бідність в Україні все ще існує. І тут на допомогу приходить саме цей фінансовий інструмент – кредитування", - зазначив експерт.Водночас, за його словами, громадяни з низькою фінансовою грамотністю вважають мікрокредитування злом, яке заганяє людей у боргову яму."Саме тому Національний банк запровадить цьогоріч обов'язковий предмет у школах. Якщо не помиляюся, восьмий, дев'ятий клас, може, трошки пізніше, але там запровадять предмет “Фінансова грамотність". Якщо раніше це було факультативно, тепер обов'язково це вводять, тому що треба навчати молодь із дитинства, з молодших класів", - розповів Юрій Борщ.Водночас він зазначив, що фінансовій грамотності потрібно навчати людей різного віку."Цільових аудиторій дуже багато. Є діти, школярі, є юнаки, студенти, є навіть люди віком 25-35 років, які, здавалося б, мають цифрові навички, користуються гаджетами й банківськими кредитами, але все одно, наприклад, коли запитаєш у людини, що таке ОВДП, вона може не знати", - додав експерт.За його словами, Національний банк впроваджує стратегію з покращення фінансової грамотності населення, яка діятиме до 2030 року.Юрій Борщ наголосив, що будь-який кредит – це відповідальність, і люди повинні це розуміти."Проблема боргових ям з'являється не через самі кредити, а через необдумане їхнє використання. І, безумовно, тут ніхто не знімає відповідальності з тих, хто кредити надає. Тому Національний банк впровадив концепцію відповідального кредитування. Відповідальність установ встановлюється та регулюється Національним банком України. Наявний механізм саморегуляції ми в Асоціації українських банків дуже активно реалізовуємо, тому що саморегуляція і банків, і небанківських фінансових установ – це європейська практика. Це практика Європейського Союзу, коли банки й небанківські фінансові установи розуміють, що в них є клієнт, за якого треба конкурувати", - пояснив експерт.Він зазначив, що в разі виникнення ситуацій, коли людина не може погасити борг перед банком чи небанківською установою, не потрібно панікувати."Можна домовлятися з фінансовою компанією, можна домовлятися з банками про реструктуризацію боргу, набрати нові кредити для погашення старих, слідкувати за змінами в законодавстві, тому що це якраз і є фінансова грамотність. Тобто людина також відповідальна. Регулятор, законодавець покладає відповідальність на фінансові установи, але так само є відповідальність і громадянина", - резюмував Юрій Борщ.

Еспресо пояснить, чому так багато розмов про рідкісноземельні ресурси (РЗМ) України, яка вигода американцям, та чи справді вони важливий елемент переговорів. Чому американці заговорили про рідкісноземельні ресурси УкраїниІлюстративне фото видобутку копалин, ВікіпедіяЩе напередодні виборів у США, президент України Володимир Зеленський, ніби перестраховуючись, що матиме справу з бізнесменом-політиком Трампом, включив у свій "План перемоги" два важливі пункти – безпековий та стратегічний економічний потенціал. Як з’ясували у Fіnаnсіаl Тіmеs, ці пункти Київ справді розробив безпосередньо для Дональда Трампа, який неодноразово скаржився на те, що американці не мають просто так фінансувати українців (один з його передвиборчих лозунгів), а також, що хоче скоротити американський військовий контингент у Європі (тиск на НАТО, щоб європейці почали платити за свою безпеку). Тому в Офісі президента зіграли на випередження, давши чітку відповідь, що готова дати Україна, щоб США продовжували допомагати у війні з росіянами – своїх солдатів та свої ресурси. "Україна пропонує стратегічним партнерам укласти спеціальну угоду щодо спільного захисту наявних у країні критичних ресурсів, спільного інвестування та використання відповідного економічного потенціалу. Ідеться про природні ресурси та критично важливі метали ціною у трильйони доларів США. Це, зокрема, уран, титан, літій, графіт та інші стратегічно цінні ресурси, які є значною перевагою у глобальній конкуренції", - йдеться в описі цього плану на сайті Офісу президента. Безпосередньо Трампу цю ідею представив Зеленський, коли в кінці вересня літав до США. Тоді українська влада відзначала, що лідер республіканців зацікавився "Планом перемоги". А тепер, як можна дізнатися з останніх заяв президента США, наживка дійсно клюнула, використовуючи термінологію рибалок. Спершу в інтерв’ю виданню Тhе Nеw Yоrk Роst Трамп скромно сказав про $500 млн – саме на стільки коштів він хотів укласти угоду з президентом України щодо видобутку РЗМ в Україні в обмін на гарантії безпеки. Однак вже за кілька днів ціна питання виросла у 1000 разів – до $500 млрд (ймовірно, через словесну помилку). В інтерв’ю Fох Nеws очільник Білого дому відзначив, що Україна, "по суті", погодилася надати Вашингтону доступ до рідкісноземельних корисних копалин на цю суму."Вони мають надзвичайно цінну землю з точки зору рідкісних металів, нафти і газу, інших речей. Я хочу, щоб наші гроші були захищені, тому що ми витрачаємо сотні мільярдів доларів. І, знаєте, вони можуть укласти угоду, вони можуть не укласти угоду, вони можуть бути російськими одного дня, або не бути російськими одного дня, але ми будемо мати всі ці гроші там, і я кажу, що ми захочемо їх повернути. Я сказав їм, що хочу отримати рідкісноземельні метали на суму, еквівалентну приблизно 500 мільярдам доларів, і вони, по суті, погодилися на це", – сказав Трамп.Європейці скептично сприйняли бажання Трампа. Зокрема, канцлер Німеччини Олаф Шольц звинуватив президента США в егоїзмі та заявив, що краще ці українські ресурси використати на відновлення країни після війни.Натомість в українському суспільстві після заяв Дональда Трампа почало лунати чимало іронічних зауваг (у соцмережах), мовляв, раз американцям треба наші рідкісноземельні ресурси, добре, відправляйте своїх солдатів та визволяйте, бо значна їхня частина - під окупацією. Хоч Володимир Зеленський наразі не відповів конкретно про $500 млрд, але нещодавно в інтерв’ю агентству Rеutеrs сказав, що готовий домовитися й укласти таку угоду з Трампом. Він заявив, що менш як 20% мінеральних ресурсів України, у тому числі близько половини родовищ рідкісноземельних елементів перебувають під російською окупацією. За його словами, Україна має найбільші в Європі запаси титану, необхідного для авіаційної та космічної промисловості, і урану, який використовується для ядерної енергетики та зброї."Американці допомогли найбільше, і тому американці повинні заробляти найбільше. І вони повинні мати цей пріоритет, і він буде", - відзначив президент України.Що таке рідкісноземельні ресурси, чим вони цінні та чому у США їх шукаютьРідкісноземельні ресурси, фото: ВікіпедіяРідкісноземельні ресурси (РЗМ) – група з 17 хімічних елементів, це особливі метали, які розташовані в земній корі. Вони не такі рідкісні, як може здаватися з назви, але їх важко знайти у чистому вигляді, бо вони зазвичай змішані з іншими речовинами. Термін "рідкісноземельні елементи" виник в ХІХ столітті через початкове неправильне уявлення про їхню поширеність та особливості відкриття. Фактично ж вони є досить розповсюдженими, але важкодоступними для видобутку металами, що і робить їх цінними. Адже, щоб дістати кілька кілограмів цих металів потрібно переробити тонни породи, а це великі затрати. До середини ХХ століття, основними постачальниками рідкісноземельних елементів були Індія та Бразилія. У 1950-х лідерство перейшло до Південної Африки, а з 1960-х до 1980-х США стали головним виробником завдяки виявленим запасам в Каліфорнії. Та на сьогодні Китай домінує у світовому виробництві. За даними Центру економічної стратегії, світове виробництво рідкісноземельних ресурсів становить 354 тис. тонн, з яких на Китай припадає 68%, хоча китайці володіють лише третиною розвіданих запасів цих ресурсів. На другому місці США – 12%, замикає трійку Австралія з 5%. Також значні запаси зосереджені в Канаді, Росії, В’єтнамі, Бразилії, Індії та інших країнах. З кожним роком використання рідкісноземельних ресурсів зростає, оскільки вони є незамінними елементами для сучасних технологій через їхні унікальні фізичні та хімічні властивості. Враховуючи, що світ щодня стає все більш технологічним, РЗМ набувають стратегічного значення. Адже вони забезпечують роботу наших смартфонів та різних гаджетів, покращують продуктивність різних смарттехнологій, використовуються для виготовлення акумуляторів, незамінні для сучасних електромобілів, також потрібні для високотехнологічних оборонних розробок, медицини, космічних польотів та багато чого іншого. Як відомо, США ведуть глобальну конкуренцію з Китаєм у технологічній, оборонній та промисловій сферах. Оскільки Китай контролює понад половину світового видобутку рідкісноземельних металів і майже 90% їх переробки, США шукають альтернативні джерела постачання. Ні для кого не секрет, що Китай вже давно використовує своє домінування на ринку РЗМ як економічний і політичний інструмент впливу. Наприклад, у 2010 році він уже обмежував експорт рідкісноземельних металів, що спричинило світову кризу в цій сфері. Тому США, прагнучи зменшити залежність, розширюють власний видобуток, але цього недостатньо. Відповідно, ідея з використання запасів України, може допомогти зменшити залежність американців від китайського ринку РЗМ та інших цінних металів. Чи справді в України є рідкісноземельні ресурси, які альтернативиЦентрі економічної стратегії Тож, яка зараз роль України у виробництві РЗМ? Виявляється, що досить незначна. Оскільки мова йде про гіпотетичні значні поклади цих ресурсів та їхній можливий видобуток. Так, за оцінками Fоrbеs, станом на 2023 рік вартість усіх корисних копалин України становила майже $15 трильйонів, при цьому понад 70% загальної суми припадають лише на три області – Донецьку, Дніпропетровську та Луганську. Хоча за підрахунками канадської фірми з оцінки геополітичних ризиків SесDеv за 2022 рік, Україна має значно більше копалин – на $26 трильйонів. У Grееn Еurореаn Jоurnаl у 2023 році писали, що Україна має "найбільший запас рідкісноземельних елементів у Європі, яких можна видобути", а також одні з найбільших запасів літію – від 3 до 11,5 трильйонів доларів. За інформацією аналітиків СDІ (Консорціуму оборонної інформації), яка підготовлена, зокрема, командою Dеfеnсе Ехрrеss і є у розпорядженні Еспресо, Україна входить до п’ятірки країн світу за розвіданими запасами графіту, які сягають понад 1,2 млн тонн, що становить близько 7% світових запасів. Літієві поклади оцінюються в 500 тис. тонн, що потенційно робить Україну одним із найбільших постачальників цього ресурсу в Європі. Значні поклади берилію містяться в Житомирській області на Пержанському родовищі, запаси якого оцінюються у 2,34 млн тонн руди. Україна також має 20% світових запасів титану, зокрема в Житомирській, Дніпропетровській та Запорізькій областях. Запаси урану становлять кілька сотень тонн і зосереджені в Кіровоградській області. Однак в Україні на сьогодні немає повного технологічного циклу видобутку, переробки та виробництва кінцевої продукції з рідкісноземельних металів.  "Найбільша проблема – відсутність сучасних промислових потужностей із збагачення та переробки рідкісноземельної сировини. В Україні немає діючих заводів, що можуть здійснювати повний цикл очищення та виділення окремих елементів", - відзначають аналітики СDІ.Варто наголосити, що всі згадані цифри приблизні і ніхто у вільному доступі не має інформації про те, скільки точно покладів в Україні цінних ресурсів, зокрема, рідкісноземельних, бо це секретна інформація. Наприклад, дані про запаси літію в країні вперше засекретили ще у 2005 році.У Центрі економічної стратегії відзначають, що насправді Україна має дуже обмежені поклади окремих рідкісноземельних елементів, до того ж відсутній доступ до них, бо частина розташована на тимчасово окупованих територіях. "Реальний інтерес для закордонних інвесторів становлять інші стратегічні копалини, запаси яких має Україна. Передусім йдеться про титан (використовують у машинобудуванні та виробництві фарб і пластмас), літій (акумуляторні батареї, скло, кераміка) та нікель", - кажуть у Центрі економічної стратегії.Старший економіст Центру економічної стратегії Володимир Ланда в ефірі Еспресо підтвердив, що "в Україні фактично немає РЗМ", однак експерт припустив, що Трамп мав на увазі не тільки рідкісноземельні метали, а загалом рідкісні метали. А це вже згаданий титан, літій та нікель. Ланда додав, що деякі з цих українських родовищ перебувають на лінії бойового зіткнення, і не всюди проведені геологорозвідувальні роботи щодо їхньої реальної кількості. "Якщо біля російського кордону будуть українські активи, які є спільною власністю української держави та інвесторів зі США та Європи, то це змусить ці країни долучатися до захисту цих активів", - наголосив Ланда.Те саме сказав в ефірі Еспресо колишній керівник Обʼєднаної гірничо-хімічної компанії Єгор Перелигін, що Трамп, говорячи про РЗМ України, насправді мав більше на увазі рідкісні метали."Єдине родовище, яке могло б змагатися зі США або Китаєм, розташоване на території тимчасово окупованого Приазовʼя, і, як ми розуміємо, перспектива розробки цього родовища майже неможлива. На мою думку, мова йде про такі метали як титан, марганець та мінерали графіт, берилій, галій, гафній, циркон тощо", - додав він.Чому тема РЗМ є розмінною монетою у значно ширших переговорах про закінчення війни Дональд Трамп і Володимир Зеленський, ілюстративне фото: Gеtty Іmаgеs Хоч Україна зацікавила США своїми рідкісноземельними ресурсами, однак точні обсяги цих покладів залишаються невизначеними. До того ж,  як відзначила виконавча директорка Національної асоціації добувної промисловості України Ксенія Оринчак в ефірі Еспресо, нам необхідно провести дорозвідку РЗМ, щоб точно визначити, що можна запропонувати партнерам.  "Якщо говорити, наскільки це перспективно, або як це можна порахувати, я б не вдавалася в цифри, тому що кожне родовище, кожні прогнозовані ресурси – це індивідуальний підхід та індивідуальний калькулятор, і відповідно цифри, які наразі звучать – це 12, 15, 20 трильйонів доларів, є дуже популістичними та нереалістичними, а можливо, і більше, хто знає. Тому що нам треба зробити дорозвідку, і тоді ми будемо точно знати, що можемо запропонувати партнерам, наскільки це високоякісно та наскільки це можливо", - сказала Оринчак.Голова парламентського комітету з питань фінансів, податкової та митної політики Данило Гетманцев теж написав про це, Україна має "провести масштабну ревізію родовищ корисних копалин і повернути незаконно привласнені ресурси державі"."Для того, аби надати дозвіл на надрокористування, його треба мати. Але не секрет, що за 30 років всі дозволи на комерційно цікаві родовища вже роздані "поважним" людям. Настільки "поважним", щоб отримали їх практично безоплатно. Тобто пропонувати партнерам нема чого або майже нема чого", - наголосив Гетманцев. Отже, виходить цікавий нюанс, Україна, певною мірою, пропонує США "кота в мішку", бо, з одного боку, не володіє великою вірогідною кількістю рідкісноземельних ресурсів, які зацікавили Трампа, а з іншого – немає достатньої кількості вільних дозволів на розробку інших цінних ресурсів, до того ж частина з них перебуває під окупацією. Тобто, не зробивши ще всю "домашню роботу" з оцінювання того, що реально можна запропонувати американцям, президент України вже готовий укласти угоду. Але це зрозуміло, оскільки без американської допомоги та зусиль, досягти "справедливого миру", про який часто говорить Володимир Зеленський, буде дуже складно, ймовірно, навіть неможливо. Тому Київ намагається усіма правдами й неправдами зацікавити Вашингтон, який зараз грає роль покупця, що прицінюється до українського ресурсного товару. Тому найближчим часом Україну відвідає міністр фінансів США, щоб детальніше обговорити питання про РЗМ, кажуть у Вlооmbеrg. З іншого боку, як відзначив журналіст та політичний оглядач Віталій Портников, розробка рідкісноземельних металів та інших рідкісних металів у надрах України — це "справа досить далекого майбутнього"."І пов'язана вона не тільки з закінченням російсько-української війни та хоча б якимись гарантіями безпеки для потенційних інвесторів, але й із технологіями, які мають допомогти доступу до цих родовищ", - написав Портников.Тобто угода, яку просуває Дональд Трамп та яку згідний підписати Володимир Зеленський, не означає, що вже завтра ці ресурси будуть добувати і їх відправлять у США. Вони є розмінною монетою у значно ширших та складніших переговорах щодо завершення російсько-української війни та повоєнного стану справ. Читайте також: USАІD під загрозою: чому Трамп і Маск хочуть закрити програму допомоги та що це означає для України. Пояснюємо

Після 1000 днів на березі Середземного моря, українські діти-сироти повернулися додому. Проєкт "Дитинство без війни", який від самого початку підтримувала мережа супермаркетів VАRUS, завершився. Але він залишається в серцях дітей, життя яких змінилось на краще, завдяки його впливу.

Відбулася найбільша атака українських дронів по РФ у цьому році. І як мінімум - уражені Рязанський НПЗ і закриті ряд аеропортів, пишуть цього тижня світові ЗМІ. Також медіа акцентують увагу на тому, що у Європі дискутують про можливу миротворчу місію в разі замороження війни. Попередньо розглядають 50 тис. військових із п'яти-шести країн. Окремо західні ЗМІ пишуть про те, що президент США Дональд Трамп погрожує Москві позбавити її доходів від продажу нафти і газу, якщо Путін не погодиться на мирні переговори. У Кремлі відкидають погрози. Gаzеtа.uа ознайомилася з матеріалами у західних ЗМІ. "Найбільша українська атака дронів на Росію у цьому році", Вlооmbеrg, США Росія заявляє, що відбила наймасштабнішу атаку українських дронів у цьому році, націлену на понад десяток регіонів. Міноборони РФ повідомило, що перехопило 124 українські дрони в ніч на 24 січня, зокрема над Москвою та на півночі Ленінградської області. Дев'ять аеропортів тимчасово зупинили роботу, зокрема в столиці Росії. На відео, опублікованому в Теlеgrаm, видно пожежі на Рязанському НПЗ, що належить "Роснєфті". Губернатор області Павло Малков заявив лише, що на регіон атакували дрони і наслідки оцінюють. Удари по Росії стали наймасштабнішими за останні місяці. Вони відбулися, коли президент Трамп намагається виконати обіцянку покласти край війні, закликаючи Росію і Україну досягти угоди щодо вирішення конфлікту. "Україна втрачає менше солдатів, ніж Росія, але програє війну", Тhе Nеw Yоrk Тіmеs, США Війна на виснаження між Росією і Україною вбиває солдатів темпами, небаченими в Європі з часів Другої світової війни. Розрахувати масштаби втрат складно. Інформація є державною таємницею обох країн. Найповніші підрахунки загиблих українських військових здійснюють групи за кордоном з упередженими і непрозорими мотивами. Працюючи з неповною інформацією, експерти порахували, що Україна за війну зазнала близько половини непоправних втрат Росії - смертей і поранень, які на невизначений термін виводять солдатів із бою. Росія все ще перемагає. Значно більша кількість населення та ефективніший призов дозволили їй краще компенсувати втрати і поступово просуватися вперед, каже військовий аналітик із Відня Франц-Штефан Гаді. "Поки товстий схудне, худий помре", - каже Гаді. Найповніша інформація про загиблих в Україні йде з двох непрозорих сайтів Найповніша інформація про загиблих в Україні йде з двох непрозорих сайтів, які відстежують некрологи, нагородження посмертними медалями, оголошення про похорони та іншу інформацію, пов'язану зі смертю. Сайти Lоstаrmоur.іnfо та UАLоssеs.оrg показали схожі результати. Кожен окремо нарахував біля 62 тис. українських військових, які загинули. Сайти пишуть, що можуть знайти лише частину загиблих, бо некрологи публікують з запізненням, а деякі смерті ніколи не оголошують. За їх оцінками, до грудня загалом загинуло понад 100 тис. українських військових. Російські дослідники і журналісти, які використовували схожі методи, пишуть, що Росія зазнала понад 150 тис. смертей на полі бою до грудня. Київ звинуватив UАLоssеs у "поширенні неправдивої інформації" і періодично блокує сайт. Lоstаrmоur заблокований в Україні, як і всі сайти, зареєстровані в Росії. Незалежний український військовий кореспондент Юрій Бутусов заявив, що джерела в штабі ЗСУ повідомили йому, що 105 тис. солдатів "безповоротно втрачені", зокрема 70 тис. убитими і 35 тис. зниклими безвісти. Це значно більше, ніж 43 тис., про які заявив президент Володимир Зеленський 8 грудня. Бутусов додав, що в його цифру не входять підрозділи поза ЗСУ, наприклад Нацгвардія. Це збільшить загальну кількість жертв. За даними МВС України, у грудні зниклими безвісти вважалися 59 тис. українців. Більшість військові. Це більше 35 тис., про які сказав Бутусов. Військовий аналітик, знайомий з західними оцінками, каже, що більшість зниклих безвісти українських військових вважаються мертвими. Росія втрачає трохи менше двох солдатів загиблими і одного тяжко пораненого на кожного українського бійця Аналітики дійшли висновку, що Росія втрачає трохи менше двох солдатів загиблими і одного тяжко пораненого на кожного українського бійця, якого спіткала така ж доля. Таке співвідношення не дозволило Україні подолати переваги Росії в чисельності населення та ефективності призову. За нинішніх тенденцій Київ втрачає більшу частку своєї меншої армії. Наразі понад 400 тис. росіян на фронті воюють проти приблизно 250 тис. українців, і розрив між арміями зростає, вважає військовий аналітик, знайомий з західними оцінками. За російською фінансовою статистикою, Росія наймала 600-1000 нових бійців на день у 2024-му. Київ лише ненадовго зрівнювався за цим показником у той же період. Розрив у призові формує поле бою. Росія втрачає більше чоловіків. Але кожна українська жертва наближає Кремль до перемоги. "Європа після війни введе війська в Україну?", Роlіtісо, США Зараз березень 2027-го. Солдати європейських миротворчих сил патрулюють лінію розмежування між Україною і окупованими Росією територіями. Війська напружені. Раптом гучний вибух, і щось, схоже на російський дрон, врізається в бліндаж. Один військовий загинув, ще один поранений. Через кілька годин РФ звинувачує Україну в збитті розвідувального БПЛА. Відповідь Європи може знову занурити континент у жорстоку війну. Ситуація вигадана, але військові планувальники по Європі мають врахувати такий сценарій, бо дискусії про розгортання миротворчих військ в Україні набирають обертів. Оскільки президент Трамп обіцяє швидко покласти край війні, Європа пробує з'ясувати, яку роль вона зіграє, крім збільшення витрат на оборону і постачання зброї Києву. Одна з моделей - розгортання миротворчого контингенту європейців для забезпечення припинення вогню. Прем'єр Великої Британії Кір Стармер заявив, що його країна зіграє "повноцінну роль" у потенційних миротворчих силах в Україні. А президент Франції Еммануель Макрон каже, що європейці мають "збудувати гарантії безпеки" для України. Глава МЗС Литви Кястутіс Будрис не виключив ввід військ в Україну. За словами двох європейських дипломатів, поточні переговори зосереджені на створенні сил стримування, чисельністю до 50 тис. військових із п'яти-шести європейських країн, які б охороняли лінію розмежування між українськими та російськими силами у разі припинення вогню. Британці та французи вже почали певне попереднє планування. Але небагато інших західних лідерів виявили готовність наражати на небезпеку своїх солдатів. Президент Зеленський каже, що миротворчі сили будуть потребувати підтримки США, але американські війська навряд чи будуть з огляду на ізоляціоністську політику Трампа. Єдині гарантії безпеки - миротворці Якщо Україна не зможе вступити в НАТО, а це малоймовірно, поки триває війна, то єдині гарантії безпеки - миротворці. Наслідком припинення вогню, який не буде ніхто контролювати, буде нова, більш кривава та руйнівна війна. У лютому 2024-го Макрон був самотнім, коли не виключав відправлення західних військ в Україну. За рік багато чого змінилося. У грудні 2024-го, коли він зустрівся з Трампом і Зеленським на відкритті собору Паризької Богоматері, обраний президент США попросив лідерів Франції і України представити йому "надійне рішення" для України. Кілька днів по тому Зеленський заявив, що введення військ європейців - дієва ідея. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Нові міста України ризикують стати руїнами: про що пишуть світові ЗМІ Переговори Макрона про це тривають з рядом країн, включаючи Сполучене Королівство, країни Балтії та Північної Європи і, можливо, Чехією. Але водночас все це може бути марним. На будь-які миротворчі сили мають погодитися Росія і Україна, каже старший радник британського Міжнародного інституту стратегічних досліджень Франсуа Гейсбур. "Дуже важко буде змусити європейців домовитися один з одним. Але ще важче змусити Україну і Росію домовитися про вирішення конфлікту", - каже Гейсбур. Наразі Європі слід ретельно поглянути на відносини з Україною Глава МЗС Росії Сергій Лавров розкритикував ідею і заявив, що Росія "не задоволена" пропозицією. Наразі Європі слід ретельно поглянути на відносини з Україною й на те, чому миротворці - це важливо для європейської безпеки. Але одне можна сказати напевно, у певний момент Трамп скаже європейцям, що Україна - їхня проблема. "Путін відкидає погрозу Трампа про санкції", Тhе Тіmеs, Велика Британія Кремль відкинув погрози Трампа запровадити додаткові санкції та мита проти Росії, якщо Путін не погодиться припинити війну в Україні. "Я не хочу шкодити Росії. Я люблю російський народ і завжди мав хороші стосунки з Путіним. Але якщо ми не укладемо угоду найближчим часом, у мене не буде іншого вибору, як накласти високі податки, тарифи й санкції на все, що продається Росією в США та інші країни", - написав Трамп. "Ми не бачимо тут нових елементів. Йому подобаються ці методи", - заявив у відповідь прессекретар Кремля Дмитро Пєсков. Російський експорт до США різко впав з початку війни в 2022-му. Минулого року становив менше $3 млрд. Але аналітики кажуть, що один із варіантів, який Трамп може розглядати, це додаткові санкції проти покупців російської нафти - Індії та Китаю. Росія вже є країною, проти якої запроваджено найбільшу кількість санкцій у світі Трамп також може запровадити додаткові санкції проти російських нафтових компаній. Санкції, запроваджені цього місяця адміністрацією Джо Байдена щодо "Газпром нафти" та "Сургутнафтогазу", які разом добувають половину російської нафти, спричинили різке зростання вартості танкерних перевезень для Росії. Індійські нафтопереробники припинили співпрацю з російськими танкерами і компаніями, які попали під санкції США. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Закупівля зброї для ЗСУ: назріває великий скандал - експерт розповів чому Інші кроки можуть включати обмеження проходу суден, застрахованих компаніями, які попали під санкції, через Босфор чи територіальні води Данії у Балтійському морі. Обидва є основними експортними шляхами для російської нафти. Росія вже є країною, проти якої запроваджено найбільшу кількість санкцій у світі, але її економіка виявилася значно стійкішою, ніж очікували західні аналітики.