Search trend "День бабака"

Текст має визріти й настоятися, як наливка У письменницькій сфері ви давно. Як цей напрям творчості змінив вам життя? Адже ви працювали за іншим фахом і мрії були інші. &еnsр;Ким я лише не була. І баристою, і адміністраторкою, і менеджеркою з добору персоналу. Влаштовувала свята, вела "Школу фей", працювала музичним керівником у дитячому садку, але завжди мріяла про письменництво. Доводилося розриватися навпіл. Бо впродовж дня проводила співбесіди з нянями та гувернантками, а вночі писала романи та повісті. Але творчість не приносила заробітку. Якось поспішала з однієї роботи на іншу, зустріла Андрія (майбутнього чоловіка. Країна) й потрапила у справжню казку про Попелюшку. Він прочитав перший твір, швидко зметикував, що маю хист до літератури, й запропонував зосередитися на одній справі. Того дня ми довго дискутували. Я пояснювала, що маю за щось жити, а оповідання та саги вперто не перетворюються на срібники чи мідяки. Андрій вислухав, відкрив сейф, дістав солідний стосик банкнот і сказав: "Ось твоя річна платня, тож сконцентруйся на головному". У такий спосіб народилися романи "Залежні від життя", "Гінеколог", "Руда". Сьогодні чітко розумію, що відбулася в письменництві винятково завдяки своєму чоловікові. Якби не він не наважилася б, не зуміла б, не ризикнула б. Згідно з теорією особистості, я класичний інтроверт, отож праця на самоті саме те, що треба. З чого розпочалася ваша історія впізнаваної письменниці? &еnsр;З історії кохання. З великого та взаємного почуття. На момент знайомства з чоловіком власним коштом надрукувала два романи, але бракувало знань та вмінь просувати написане. Андрій мав складний бізнес, очолював компанію з продажу промислового обладнання й розумівся на маркетингу та менеджменті. Ми об'єднали свої зусилля й дотепер "шевцюємо" в парі. Андрій мій продюсер і літературний агент. Як працюється з близькою людиною? Чи не заважає це роботі і як поєднуєте себе ту, яка на роботі, й ту, яка вдома? Чи бувають розбіжності між вами і як делегуєте обов'язки? &еnsр;Складне запитання, оскільки працювати разом непросто. Ми сперечаємося, гучно дискутуємо, сваримося, гримаємо дверима та присягаємося, що це наш останній спільний проєкт. Я вразлива, болюче реагую на будь-які редакторські правки, а він у такі хвилини перетворюється на жорсткого комерсанта. Тому повсякчас у момент виходу книжки на фінішну пряму перебуваємо на межі розлучення. Варто відправити рукопис до друкарні, у стосунках знову запановує штиль. Щоразу як пристрасті досягають апогею, Андрій розповідає анекдот про пожежника, який дуже любить свою роботу, але під час пожежі хоч звільняйся. Так і ми. Доки занурена у свій черговий текст, життя нагадує прогулянку вздовж Дніпра чи Дунаю. Ставлю фінальну крапку і прожогом прямуємо на атракціон "американські гірки". Щодо хатніх справ, жодних проблем не виникає, бо вмію одночасно і працювати над діалогом, і місити тісто, і збирати розкидані іграшки. Та й Андрій не цурається домашніх клопотів. Частенько готує свій фірмовий плов, вигадує цікаві салати, водить дитину на прогулянку. Ось твоя річна платня, тож сконцентруйся на головному Що найбільше захоплює в літературній діяльності? &еnsр;Самотність, тиша, відсутність колективу та шефа. Я сама складаю план на день і сама себе контролюю. Захоплює повна свобода в діях, темах, манері письма. У результаті праця перестає бути працею й перетворюється на суцільне задоволення. Варто вмоститися за робочим столом, враз втрачається зв'язок із реальністю. Ти молишся зі своїми героями в церкві, що вросла у скелю, блукаєш вуличками дивного містечка Ідар-Оберштайн, страждаєш за турецьким шеф-­кухарем, що неперевершено готує улюблений десерт Роксолани, збираєшся на заробітки до Сицилії, а потім палиш очима той трикутний острів. Тобто мандруєш світом, не виходячи з кімнати. А ще стаєш свідком крихкого захоплення, яке переростає у справжнє кохання, перебуваєш разом із породіллею під час пологів, мчиш у Ізраїль у пошуках втрачених сенсів, пізніше падаєш навколішки, бо ті сенси сховані в рідній землі. Отож бути письменником це інтелектуальне й емоційне задоволення, а ще несамовита праця по 1012 годин на добу. З яких авторів розпочався поштовх до написання? Хто надихнув і кого любите читати? &еnsр;Нині читаю лише українських авторів або зарубіжних у пристойному українському перекладі. Захоплююся творчістю Володимира Винниченка, Миколи Вінграновського, дитячою поезією Ірини Жиленко. Із сучасних авторів віддаю перевагу Євгенії Кузнєцовій, Софії Андрухович, Люко Дашвар. Подобається, як пишуть Володимир Лис і його дружина Надія Гуменюк, як заплітає свої історії Ірен Роздобудько та хвацько працює зі словом Катерина Бабкіна. Знімаю капелюх перед талантом Юрія Винничука. Скільки часу приділяєте роботі? Коли краще пишеться вранці чи ввечері? &еnsр;Мій графік постійно змінюється. Якщо Тоня бадьора й почимчикувала на уроки, то день такий: будильник спрацьовує о 4:30, а о 5-й я вже за комп'ютером. Щось вичитую, допрацьовую й паралельно варю молочну кашу доньці та ладнаю сніданок для чоловіка. Потім збори до школи, заплітання, шукання зошитів, плачі. О 08:00 знову повертаюся до своїх есеїв та новел і не встаю з-за столу до 17:00. Коли в дитини чергове ГРВІ, то для роботи залишаються лише ранкові години. За хронотипом я жайворонок, тому найкращий час для творчості перша половина дня. Слів катастрофічно не вистачало, й доводилося безкінечно порпатись у словниках Наскільки прибутковою є професія письменника в Україні? &еnsр;Неприбутковою. Але якщо митець має свого фінансового директора, продюсера чи літературного агента, то на гонорари можна пристойно жити. Головна умова не давати собі попуску, писати щодня й видавати хоча б одну пристойну книжку на рік. Крім того, не втрачати зв'язку з читачами в реальному та віртуальному житті, періодично влаштовувати творчі зустрічі, давати інтерв'ю. Хто ваш читач? &еnsр;Жінка будь-якої професії та будь-якого віку. Це може бути студентка, пенсіонерка, бібліотекарка, медикиня, мати, яка перебуває в декретній відпустці, безробітна та викладачка етнографії чи краєзнавства. Незаміжня, наречена, одружена втретє. Бездітна, багатодітна, чайлдфрі. Затята городниця та пані, що не виростила за життя жодного огірка. Квітникарка, бухгалтерка, дизайнерка, продюсерка, офіціантка. Будь-яка жінка, що цікавиться взаєминами, родинними історіями й історіями кохання. До повномасштабного вторгнення ви писали й видавали книжки російською. Нині перейшли на українську. Чи було складно? &еnsр;Терпіти не можу брехні та лукавства й не збираюся приховувати, наскільки важкий був перехід на українську. Це те саме, що впродовж життя танцювати танго, а потім одним днем зав'язати пуанти та спробувати виконати партію Сплячої красуні чи Кармен. Звісно, в мене нічого не виходило. Не могла встояти ні в першій, ні в п'ятій позиції, тим паче виконати щось на зразок па-де-ша. Упродовж двох років намагалася опанувати мову й щодня зазнавала невдачі. Кожен текст нагадував спробу зрушити гору. Речення розповзалися: всі до одного незграбні та закошлані. Слів катастрофічно не вистачало, і доводилося безкінечно порпатись у словниках. Я плуталася у відмінках, припускалася купи лексичних та орфографічних помилок, не могла второпати порядок слів у реченні. Рятували щира любов до літератури й уперте бажання залишитись у професії. Врешті в якийсь момент мова до мене змилостивилася і я почала відчувати її глибину та фактуру. Її щедроти, оздоби, благодать. Виявляється, вона прикрашена дукачами та пацьорками, братками та барвінком, шавлією і татарзіллям. Напоєна медовухою, джерельною водою, духмяним узваром. Тепер кайфую від української мови. Нею тішуся, захоп­лююся, милуюся, насолоджуюся, смакую, втамовую спрагу та жагу. Звісно, опановуватиму мову ще довго, певно, скільки житиму. Як стверджував Вольтер: "Чужу мову можна вивчити за шість років, а свою треба вчити все життя". Уже під час великої війни вийшли ваші книжки "Плахта" й "Код нації". Скільки тривала робота, чи не важко було писати на такі непрості теми? &еnsр;Кожна книжка пишеться майже рік. Хотілось би швидше, але текст має визріти та настоятися, як наливка. Дитина теж не народжується одразу після зачаття, і слива не дає плодів наступного дня після висаджування. Кожну історію слід виносити, виколихати, виспівати. "Плахта" це моя довічна незагоєна рана. "Код нації" велика гордість за нашу спадщину. У ній викладено непересічні долі українських художників, поетів, лікарів, учених, співаків, танцюристів, меценатів. Великих людей, народжених великою Україною. Як гадаєте, чи може слово змінити щось в умовах війни? &еnsр;Якби мене про це запитали на початку повномасштабного вторгнення, я відповіла б чітко й твердо: так. Сьогодні з усією впевненістю можу заявити, що слова більше не мають жодного значення. Існують велика політика й масштабні політичні інтриги. Імперські амбіції, жадоба влади, позиція сили. Чи змінився стиль писання Ірини Говорухи під час війни? &еnsр;Звісно, змінилося абсолютно все. Бо неможливо залишатися безжурною в умовах тотального горя. Те, що раніше мало значення, сьогодні не має жодного сенсу. Моя мова стала стриманішою, теми глибшими, я більш дисциплінованою та сконцентрованою. Письменник завжди пише для людей, а не для себе, а мої читачі також зазнали незворотних змін. Тож описування подорожей (до речі, з лютого 2022 року жодного разу не виїздила з країни) розцінюю як знущання чи наругу над більшістю українців. Вихвалятися морями-пальмами, новим вбранням, віденським шніцелем чи вітряними млинами Кіндердайку вважаю недоречним та неприйнятним. Ось чому волію описувати наше сьогодення. Наші радощі, здобутки, втрати та жалі. Які виклики постають сьогодні перед письменником? Що найбільше демотивує? &еnsр;Встояти, не зламатися, не розбити своєї чорнильниці та не відкласти надовго пера. Не втрачати пильності й чітко розуміти, хто твій читач. Пам'ятати, де він живе, чим живе, якою кашею снідає та яку пісню співає. З якої причини плаче та в чому знаходить втіху. Щодо демотивації, то не дозволяю собі такої розкоші. Попри страшні ночі, невтішні новини, відсутність надії, я все одно працюю. 2017 року ви отримали національну премію "Людина року" в номінації "Нова генерація" за досягнення в літературі. Чи змінилося після цього життя? &еnsр;Життя не змінилося ні на йоту. Нагороду отримав мій чоловік, бо я тоді саме народжувала дитину. Наступного дня так само прокинулася, погодувала малечу та вмостилася за роботу. Скільки коштує видати книжку? &еnsр;Це астрономічні суми. Зазвичай беру позику в банку. А як працюється з видавництвами? Чого вони потребують від авторів? &еnsр;Упродовж 10 років у нас незмінний видавець ­"Саміт-книга". З Ігорем та Іваном Степуріними ми добрі друзі й розуміємо одне одного з півслова. А щодо потреб будь-якого видавництва, то це цікаві захопливі тексти, плідність, працьовитість, уміння доносити свою ідею до аудиторії, неабиякі ораторські здібності та любов до читача. Нагороду отримав мій чоловік, бо я тоді саме народжувала дитину Перед початком повномасштабного вторгнення ви почали працювати над новим романом. Але події змінили життя і самих нас, нині ви пишете на тему війни. Чи плануєте дописати роман? &еnsр;Він уже вийшов. Це історія кохання "Велетень з блакитними очима". Дія роману відбувається до великої війни. Як проходить ваш день і що вас мотивує? &еnsр;Мій день нагадує день бабака, бо маю однакові, як і в усіх жінок, клопоти. Нагодувати, вимити посуд, замочити білизну, спекти рогалики, зустріти дитину зі школи. Поговорити з нею про буденне, почитати разом цікаву книжку, пограти в настільну гру. Покупати, поспівати, вкласти. Сили черпаю із сім'ї. З того, як крутиться донька перед дзеркалом та заявляє: "Мені всього 7, але я маю вигляд на 17". З нічної тиші, коли нема обстрілів. З можливості щоденно донатити. З усвідомлення, що маю батька й можу йому допомагати, а ще жити вдома на своїй рідній землі. Що можете порадити молодим авторам? &еnsр;На жаль, порад немає. Не уявляю, як ступити на цю стежку у країні, яка четвертий рік поспіль захищає свої кордони. У країні, з якої поїхали мільйони читачів, а ті, які залишилися, зайняті важливішими справами, ніж читання белетристики. Тому початківцям можу лишень поспівчувати й підказати написати такий текст, за який змагатимуться вітчизняні та закордонні видавці. Створити багатогранний твір цікавий для жителів півночі й півдня. Зрозумілий і французові, і англійцеві, і українцю.

Про це й не тільки писали світові ЗМІ станом на ранок 7 липня.Україна модернізує укріплення через нову тактику РФ, але стикається з хаосом і нестачею військ фото: httрs://t.mе/dnірrореtrоvskаОDА У Роlіtісо написали лонгрід про те, як Україна модернізує укріплення на передовій, щоб зупинити наступ Росії. У виданні зазначають, що росіяни змінили тактику наступу, змушуючи Україну адаптувати оборону: скорочувати лінії та будувати низькопрофільні укріплення, менш помітні для дронів. Однак хаотичний підхід місцевих командирів і нестача військ ускладнюють цю реформу. За словами міністра оборони Умерова, Росія перейшла від великих атак із бронетехнікою до дій малими підрозділами з підтримкою дронів.Україна адаптує укріплення до менших підрозділів – від батальйонів (500 осіб) до взводів (20–50 осіб), створюючи компактні позиції з траншеями 60–70 м і захистом від дронів. За словами головнокомандувача Олександра Сирського, такі окопи ускладнюють атаки ударних безпілотників, зокрема на оптоволокні. Умеров зазначив, що нові опорні пункти менш помітні та ефективні проти FРV-дронів. Крім передової, будуються дві додаткові лінії оборони з "зубами дракона", мінними полями, окопами та сітками проти дронів. Укріплення зводять навколо лісосмуг для маскування, а не на відкритій місцевості, як раніше. Фортифікація, за словами Умерова, – це адаптивна система для захисту воїнів, що постійно вдосконалюється."Вище командування наполягає на тому, що військові добре виконують роботу з будівництва укріплень. Переважна більшість призначених планів були виконані минулого року, і понад половина запланованих на цей рік вже виконані, сказав Умеров. Але погляд з передової набагато критичніший, за словами аналітиків та солдатів, які поспілкувалися з Роlіtісо", - пишуть у виданні. У Дніпрі завдяки співпраці військових, місцевої влади та інших структур швидко збудували три лінії оборони для стримування наступу Росії з Донецької області. Проте на північному сході, зокрема в Сумській та Харківській областях, ситуація ускладнена безладом і нечітким розподілом відповідальності, зазначив Роман Погорілий із DеерStаtе. Він розкритикував хаотичне укріплення, зокрема в селі Юнаківка, де "зуби дракона" залишені без використання, а окопи будуються безсистемно. Міністерство оборони України наглядає за фортифікаціями, але їхнє будівництво розподілене між ЗСУ, Держспецтрансслужбою та місцевими адміністраціями. За словами Сирського, укріплення ефективні лише за наявності достатньої кількості військ, але Україна поступається Росії в чисельності на 1200-кілометровому фронті, попри мобілізацію. Він зазначив, що опорний пункт із двома-трьома солдатами не виконує своєї ролі. Солдати повідомили виданню, що російські війська шукають слабкі місця в обороні, а ефективність укріплень залежить від командирів: добре окопаний підрозділ змушує ворога атакувати сусідів. Українські солдати також скаржаться на неефективне використання часу для будівництва укріплень, щоб зупинити російські контратаки. У Курській області вони пів року стримували 60 000 російських військових, давши час на підготовку оборони Сумщини. Однак, за словами солдата Артема Карякіна, влада не використала цей час повною мірою: сітки від FРV-дронів на дорогах постачання встановили лише в січні 2025 року, коли атаки дронів уже були регулярними. Це знизило безпеку ключових маршрутів до 30–70%. Бліндажі та "зуби дракона" почали будувати лише після відступу з Курська, коли багато позицій втратили актуальність через наближення росіян. Карякін вважає, що відповідальні за укріплення втратили час і не виконали завдання. Трамп незадоволений Путіним, а Україна вперше робитиме зброю за кордономТрамп і Путін, фото: gеttyіmаgеs Тим часом президент США Дональд Трамп заявив, що не досяг жодного прогресу у переговорах з Путіним. Як відзначає Fох Nеws, Трамп сказав журналістам, що "не задоволений розмовою" з лідером Кремля і що він "дуже допомагає Україні". Натомість Тhе Guаrdіаn написав, що американські демократи стверджують – міністр оборони США Хегсет неправдиво посилався на дефіцит зброї, зупиняючи постачання до України. "Звіти свідчать про те, що міністр оборони односторонньо припинив постачання, навіть попри те, що Пентагон заявив, що американський арсенал укомплектований", - кажуть у виданні.А у Nеw Yоrk Роst підкреслили, що Україна та Данія "підписали знакову угоду про виробництво зброї на данській землі".  "Це перший випадок, коли Київ відкриває військові виробничі потужності за кордоном. Данія інвестує 5 мільйонів доларів у це підприємство, спрямоване на підтримку українських оборонних стартапів", - пишуть у виданні.Вони додають, що збільшення кількості виробників зброї в країнах-союзниках допомагає Україні зміцнити обороноздатність та побудувати міцніші ланцюги поставок.Українська ППО щодня має "День бабака"фото: ОСУВ «Хортиця» У Dеr Sріеgеl відзначають, що війна на виснаження в Україні невпинно триває. Найбільш запеклі бої знову точаться в районі навколо міста Покровськ. Водночас Росія продовжує свою агресивну війну з повітря. Протягом останніх тижнів повідомлялося про неодноразові масовані авіаудари по Україні. "Минулого тижня українська армія задокументувала найпотужніший російський авіаудар з початку війни. Тієї ночі військові нарахували 539 російських безпілотників та одинадцять ракет. Київ був однією з цілей обстрілу", - пишуть у виданні.А у ВВС кажуть, що захисники українського неба мають тепер постійний "День бабака", адже ведуть безперервну боротьбу з російськими дронами. Вони зауважують, що на Сумщині українські військові щовечора ведуть бій із російськими "шахедами" використовуючи кулемети часів Першої світової. Командир "Єгер" і його підрозділ 117-ї бригади тероборони, до якого входять фермер і будівельник, стежать за небом, намагаючись збити дрони, що атакують хвилями до 100 за ніч. Компактні позиції з траншеями та захистом від дронів ускладнюють атаки, але густий туман чи дощ приховують ворожі апарати. Попри зусилля, багато дронів прориваються до Києва, де вночі Росія нещодавно спрямувала понад 300 безпілотників, спричинивши жертви та руйнування. "Єгер" описує боротьбу як у фільмі "День бабака", коли головний герой щодня прокидався та завжди був один і той самий день, а солдат Курбан додає, що невідомість тривалості війни виснажує.Читайте також: Україна здивувала світ, бо має те, чого Росії бракує, – Пайфер

На передовій у Сумах українські вояки намагаються перехопити близько 100 російських безпілотників щоночі.

Обидві сторони все ще перебувають у смертельній гонці до продовження війни, обидві переконані, що рух уперед буде менш фатальним, ніж гальмування. Такий підсумок переговорів України та Росії підбиває оглядач Оуен Меттьюз у колонці для Тhе Sресtаtоr.

Денис на позивний «Хитрий» з дитинства страждав на аритмію, тому шлях до армії для нього, каже, був закритий. — По мирному часу мене просто комісували. Але...

The Mission of «Sprava Hromad»is the support of our army. The key to victory at the front is the support of the army in the rear! Now again, as in 2014, the army needs our unity in matters of aid!Starting with basic things like clothing, and ending with high-precision equipment, such as optical-radio-electronic surveillance complexes, our community buys and supplies the troops with everything they need, which forms a new, more advanced army! In this process, we, Public Affairs, take over all the routine processes from "understanding what the military needs to beat the enemy" and ending with handing him the keys to the dream equipment! However, we can overcome this path only under one condition: only together with you!

Пропозиція європейських лідерів про 30-денне перемирʼя в Україні, яку Кремль не міг ані прямо відхилити, ані прийняти, була спрямована на те, щоб змусити Путіна зробити незручний вибір. Про те, що це означає, розмірковує західна преса.

Росія хоче від України те, чого ще не здобула, зазначають аналітики.

Про це АрміяІnfоrm поспілкувалася з екіпажами роти ударних безпілотних комплексів «Катенята» 56 окремої мотопіхотної Маріупольської бригади. Я не пам’ятаю такого дня, щоб ми...

Як влаштований їхній побут та на яке майбутнє вони чекають

Українці 12 лютого дізналися про затримання топового "щура" ФСБ та вибухнули реакціями на подію. Як з'ясувалось, на ворога працював керівник Штабу Антитерористичного центру СБ України Дмитро Козюра, а затримував його особисто голова Служби безпеки України Василь Малюк. Про це повідомила пресслужба відомства. На фото керівник структури тримає "за шкірку" зрадника. Світлина облетіла мережу та виявилася популярною для створення мемів. Деякі з користувачів порівнюють затримання "щура" з фото, на якому колишній прем'єр-міністр України Володимир Гройсман розмовляв з невідомим працівником. На фотографії ексміністр чи то розлючений, чи то просто зосереджений. Водночас його співрозмовник збентежений або розгублений. Один з фолловерів запропонував затримати співака Потапа (Олексія Потапенка), який днями відзначився своїми розповідями в інтерв'ю російському журналісту Юрію Дудю. Інший мем нагадує всім знайому ситуацію, коли батьки повертались з батьківських зборів та починали "виховувати" своїх дітей після почутого. Ще порівнюють День бабака у США і День щура в Україні. У лютому стало відомо, що затримали керівника Штабу Антитерористичного центру СБУ. Через зрадника СБУ тривалий час передавала ворогу дезінформацію. Задокументували 14 епізодів протиправної діяльності "щура".

Бабак Філ із Пенсільванії передбачив пізню весну

Традиційно 2 лютого степовий бабак Тимко ІІІ, який живе на дослідницькій станції Харківського національного університету (ХНУ) ім. В. Каразіна в Нестерівці зробив прогноз, коли чекати на прихід весни. "Він каже, що цього року весна нікуди не йшла. Вона у нас є і буде. Каже, ще можуть бути морози невеликі і сніжок може вкрити землю. Але весна буде", - переклав віщування бабака завідувач станції Володимир Грубнік. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Метеоролог сказала, чи будуть морози в лютому Вперше за 21 рік, на біостанції ХНУ День бабака відбувся без відвідувачів і преси. Через теплу погоду цьогоріч Тимко і його родичі взагалі не впадали у зимову сплячку і, за словами науковців, гості могли завдати тваринам додаткового стресу. Але Грубнік передав Тимкові ІІІ подарунок від студентів університету - кошик із фруктами. У січні в Україні взагалі не було сильних морозів. Місяць був аномально теплий. Завідувачка відділу прикладної метеорології та кліматології Українського гідрометеорологічного інституту ДСНС Віра Балабух розказала, якої погоди чекати в лютому.

У День Бабака-2025 харківський бабак Тимко, який віщує на весну, вперше за 21 рік не вийшов із прогнозом до публіки. Який прогноз на весну навіщував бабак — дивіться у відео Суспільного

Уперше за 21 рік на День бабака 2 лютого представник династії «віщунів» Тимко у Харкові не вийшов до публіки — і традиційне «оголошення» ним прогнозу настання весни пройшло без журналістів і гостей.

2 лютого весь світ відзначає День бабака. Цей гризун здатен передбачити погоду на весну, тому люди з нетерпінням чекають на це свято. Повний текст новини

У День Бабака-2025 харківський бабак Тимко, який віщує на весну, вперше за 21 рік не вийшов із прогнозом до публіки. Який прогноз на весну дав Тимко — дивіться і читайте

День бабака святкують у США, Канаді, Європі та Україні.

Це свято є дуже популярним у США та Канаді

Сьогодні День бабака: що він означає та віщуєХарківський бабак-віщун Тимко цьогоріч через нестабільний стан передбачатиме прихід весни не виходячи з домівки. Традиційне віщування відбудеться на біостанції у Великобурлуцькій громаді лише у присутності біологів.

Найвідоміший з бабаків в усьому світу, Філ з Панксатоні, якого ми знаємо завдяки фільму "День бабака" 1993 року, посідає лише 17-ту сходинку в цьому рейтингу.