Search trend "чернівці"

На Буковині злива та шквальний вітер призвели до аварійних пошкоджень ЛЕП та будівель

Жінка стала четвертою жертвою російської атаки на Чернівці

У лікарні померла 44-річна Ілона Капельницька, яка постраждала внаслідок атаки на Чернівці у суботу, 12 липня. З того моменту жінка перебувала у комі. Повний текст новини

Сьогодні, 25 липня, у лікарні померла важкопоранена 44-річна Ілона Капельницька, яка перебувала в комі з дня ворожого удару РФ по Чернівцях 12 липня.

Поєдинок відбувся в Чернівцях на стадіоні «Буковина»

Чоловіків із контрабандними цигарками на понад 200 тис. грн затримали неподалік кордону на Буковині

Сьогодні ввечері акцій продовжаться у Києві та Львові, також до протестів доєднаються Полтава і Чернівці.

The Mission of «Sprava Hromad»is the support of our army. The key to victory at the front is the support of the army in the rear! Now again, as in 2014, the army needs our unity in matters of aid!Starting with basic things like clothing, and ending with high-precision equipment, such as optical-radio-electronic surveillance complexes, our community buys and supplies the troops with everything they need, which forms a new, more advanced army! In this process, we, Public Affairs, take over all the routine processes from "understanding what the military needs to beat the enemy" and ending with handing him the keys to the dream equipment! However, we can overcome this path only under one condition: only together with you!

Майже 1% бюджету Чернівців це податки від Калинівського ринку. Скільки грошей підприємство сплатило до бюджету міста та чому Чернівці не уявляють без Калинівського ринку - відповідь міського голови Клічука

Коли ми говоримо, що нас гостинно прийняли черкащани чи полтавчани, то припускаємося мовної помилки. Філологиня Ольга Васильєва на своїй сторінці у Fасеbооk пояснює, чому казати на жителів міст треба інакше. "Під час насильницького зближення мов в українські катойконіми просочилися різні -чани, і зʼявилися в нас кримчани, полтавчани, краматорчани, луганчани. Тоді полтавці змушені були забути про "Наталку Полтавку" свого видатного земляка Котляревського і назвати фабрику "Полтавчанкою", - пише у своєму дописі Ольга Васильєва. Про це писав і Борис Антоненко-Давидович у праці "Як ми говоримо": "Хтозна, чим не сподобались нашим сучасникам давні українські іменники полтавець і полтавка на визначення мешканця й мешканки Полтави, як і лубенець, лубенка - на позначення жителів Лубен, чи канівець, канівка - на позначення жителів Канева. Появу дивовижних полтавчанин, лубенчанин, канівчанин можна пояснити лише втратою мовного чуття, забуттям законів словотворення й чергування звуків (для появи звука [ч] треба, щоб у назві був звук [к]: порівняйте: м. Гребінка - гребінчанин, хоча природним є також гребінківець)", зазначила філологиня. Українська мова милозвучна, тому найпродуктивнішим у назвах жителів є суфікс -ець (у формі чоловічого роду), зафіксований ще в ХlV столітті: полтавець - полтавка - полтавці; луганець - луганка - луганці; краматорець - краматорка - краматорці; маріуполець - маріуполька - маріупольці. Із -чани утворюються назви тільки від тих населених пунктів, які мають суфікси -иць-, -ець-, -цьк-, -ц-, -ч-, -к-: Вінниця - вінничани; Тростянець - тростянчани; Донецьк - донеччани; Чернівці - чернівчани; Гадяч - гадячани; Прилуки - прилучани. Щодо -ш: Калуш - калушани, але Золотоноша - золотонісці, а не золотоношани. Професор Олександр Пономарів вважав чужими в українській мові такі слова: черкащани, замість якого має бути черкасці; криворожани, замість якого має бути криворіжці; сумчани, замість якого має бути сумʼяни. "Інші філологи обстоюють ще слово сумці, бо воно найдавніше. Мені теж сумці звучить природніше, ніж сумʼяни, але сумʼяни краще, ніж сумчани. Кременчужани - теж росіянізм, бо утворилося від Кременчуг, а треба від Кременчук, тому правильно кременчуківці. А як тоді українізувати назву жителів Криму? Кримці. Ця форма зафіксована ще у словнику Бориса Грінченка і стосується не тільки кримських татар: "Кримець, -мця, Житель Криму". Отже, киримли, караїми, кримчаки, українці та інші етноси, що мешкають у Криму, звуться кримці, а не кримчани", - наголосила редакторка. "Ви запитаєте, в жіночому роді тоді кримка, а жителька Сум - сумка? Авжеж. У Сумській області є і річка Сумка. Кому не подобається - може називатися сумʼянкою за порадою професора Пономарева. Назва сіл Кримка в Джанкойському, Бердянському та Первомайському районах теж походить від назви мешканки Криму", - зауважує Васильєва. Ось правильні назви жителів українських обласних центрів: Чернігів - чернігівці; Полтава - полтавці; Луганськ - луганці; Запоріжжя - запоріжці; Дніпро - дніпровці; Херсон - херсонці; Миколаїв - миколаївці; Черкаси - черкасці; Ужгород - ужгородці; Житомир - житомирці; Івано-Франківськ - іванофранківці; Тернопіль - тернопільці; Сімферополь - сімферопольці; Рівне - рівенці; Суми - сумці; Харків - харківці; Київ - кияни; Львів - львівʼяни; Чернівці - чернівчани; Луцьк - лучани; Кропивницький - кропивничани; Хмельницький - хмельничани; Вінниця - вінничани; Донецьк - донеччани; Одеса - одесити / одесці. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Як українізувати Лєн і Свєт: до цього часу ви говорили з помилками Лише чверть цих катойконімів має морфологічні підстави для -чан-. Також є назви, де можна утворити паралельні форми з -ян-: іванофранківці / іванофранківʼяни; тернопільці / тернополяни; рівенці / рівняни; дніпровці / дніпряни; харківці / харківʼяни; сумці / сумʼяни; житомирці / житомиряни; чернігівці / чернігівʼяни. Назви жительок Острогу, Кривого Рогу та Запоріжжя будуть острожка, криворіжка та запоріжка. Острожанка, криворожанка та запорожанка - це російські форми. Як, наприклад, назвати жителів Горішніх Плавнів, Голої Пристані, Часового Яру, Давидового Броду, Залізного Порту? Є кілька способів: словосполучення - житель/-ка Горішніх Плавнів, житель/-ка Голої Пристані; складні катойконіми: горішньоплавенці - горішньоплавенець - горішньоплавенка; голопристанці - голопристанець - голопристанка; часовоярівці - часовоярівець - часовоярівка; давидовобродівці - давидовобродівець - давидовобродівка; залізнопортівці - залізнопортівець - залізнопортівка; "За основним словом: плавенці/плавнівці, пристанці, ярівці, бродівці, портівці. Зауважте, що жителі Камʼянця-Подільського є камʼянчанами, за основним словом Камʼянець", - зазначила філологиня. У розмові називати чоловіків іменами, такими як Віталік, Толік, або Діма, є русизмом. В українських іменах немає суфікса -ік, він є лише у росіян. Тому правильно говорити та писати Толик, Віталик, Славик, Владик, Вадик, Костик, Ростик, Едик, Даник. Під час нашого тривалого перебування України у складі російської імперії/СРСР нам навʼязали жіночі закінчення для чоловічих імен. Наприклад, у Поліссі завжди розрізнялися Васьо - чоловік і Вася - жінка, а зараз чуємо всюди "Вася" і для жінок, і для чоловіків".

Так, третю добу поспіль рятувальники Вінниччини ліквідовують наслідки негоди. Підрозділи ДСНС вже шість разів виїжджали на розкряжування дерев, які повалив сильний вітер у Хмільницькому, Вінницькому районах та у місті Вінниця. Про це повідомили у пресслужбі ДСНС. Зокрема, у м. Гнівань та с. Строїнці надзвичайники знімали гілля з дахів приватних будинків, а також розчищали дороги у селищі Літин, с. Павленки та на вул. Пирогова в обласному центрі. Постраждалих немає. У Чернівецькій області лише за одну добу рятувальники 7 разів виїжджали для усунення наслідків дощів. Працювали як у місті Чернівці, так і в області - відкачували воду з підвалів житлових і адмінбудівель, а також із прибудинкових територій. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Потужні зливи накрили Південну Корею: щонайменше 10 загиблих, є зниклі безвісти На Рівненщині 20 липня негода завдала шкоди в місті Костопіль - там підтопило вісім приватних садиб, зокрема один житловий будинок. Рятувальники за допомогою мотопомп швидко відкачали воду. Також поблизу села Данчиміст розчистили дорогу від дерева, що впало через пориви вітру. Тим часом у південних регіонах - інша небезпека. За даними Укргідрометцентру, 2224 липня в Кіровоградській, Дніпропетровській, Миколаївській, Херсонській, Запорізькій областях та в Криму переважатиме надзвичайний рівень пожежної небезпеки. Рятувальники закликають громадян бути обережними, стежити за прогнозами погоди та за можливості утриматися від поїздок у негоду. Грози та дощі вже кілька днів поспіль накривають Україну, приносячи чимало клопоту. 22 липня негода знову вдарить: у західних, а вдень - і у Житомирській та Вінницькій областях прогнозуються грози (І рівень небезпечності, жовтий). Погодні умови можуть ускладнити роботу енергетичних, будівельних, комунальних підприємств та створити перешкоди для транспорту. В Україні зберігається висока ймовірність серйозного землетрусу в Криму. Сейсмологи очікують повторення потужних поштовхів інтенсивністю до 7 балів вже до 2027 року.

«Буковина» виграла п'ятий спаринг поспіль

На Буковині вночі збили ворожу крилату ракету. Вона впала за межами населених пунктів

Їхні ролі знає не одне покоління. А сцена для них - не просто робота, а спосіб бути з країною в найскладніші моменти. Вони партнери в житті і мистецтві. Сьогодні ми говоримо з акторами Наталією Сумською і Анатолієм Хостікоєвим, які в нас у гостях. Я дуже рада вас бачити. І я вам скажу такі свої враження з дитинства, що коли бачила на екрані Наталію Сумську, десь там якась Наталка Полтавка, яка співала. Я так дивилася в дзеркало і думала: "Може я на неї подібна, може в мене такий брова або ніс, або, не знаю, зачіска така. А згадую так само Анатолія Хостікоєва і неймовірний фільм "Перехресні стежки", де ви граєте адвоката. І це, я підозрюю, що дуже багато жінок і дівчаток задивлялися і думали: "Це секс-символ України". Ви сумуєте за тими часами? Сумська: Ні, з радістю, з приємністю їх згадуємо, що це було насамперед в нашому житті. І було непогано, було щиро. І були добрі, цікаві, професійні люди біля нас, які теж залишили слід в історії українського театру, кіно, мистецтва загалом. Тому є на кого послатися, згадати. Хостікоєв: Я скажу відверто, що я сумую саме за друзями, яких вже немає. Ну, друзі, безумовно, якісь є в мене, ну, не друзі, а колеги. А товариша близького в мене немає. І тому у мене і товариш, і дружина. Я думала, зараз ви образитеся, скажете: "Як же ж, я не товариш, чи що?" Хостікоєв: І тому за тими часами нема сенсу сумувати, тому що вони були, вони пройшли. Як каже Зорба, якого я граю вже багато років, він каже про те, що: "Я не хочу згадувати минуле. Мене не цікавить майбутнє. Мене цікавить те, що відбувається зараз, у цю секунду. А що зараз? Іде Наталія Сумська, якщо я говорю зараз про кіно, з'являється в кіно. Де Анатолій Хостікоєв? Які ролі їм пропонують? Сумська: Зараз пропонують не те, щоби нам так сподобалося, бо, звісно, нам би личили якісь масштабні ролі, щоб якусь зіграти там Галшку Гулевичівну, скажімо, бо за нею стоїть якась глибока історія, історичний сюжет.І, на жаль, взагалі воно не знімається. Знімаються якісь побутові більше, можливо, навіть. Але там мами, просто мами - мені це не дуже цікаво. І кілька разів, я дякую, але не те, що я очікую якоїсь, я просто живу, нам є, що робити. Ми заповнені театром, друзями, дітьми. Хостікоєв: З кіно в мене давно вже немає ніяких контактів. Очевидно, це закономірно, тому що я вважаю себе актором театру.І я більшість, от ті ролі, які я грав у театрі і граю досі, я звідти отримую енергію і мене це влаштовує. Хоча кіно, звичайно, це дуже цікава історія. Знаєте, я пробувався у багато фільмів, у яких я б із задоволенням зіграв, але не вийшло. Але в моїй біографії творчій, я маю на увазі кінобіографії, є такі ролі, як, скажімо, вона невеличка ця роль, але у Івана Миколайчука "Вавилон ХХ". Це була потрясаюча людина і делікатна, він актор. От уявляєте собі, у нас були проби, я пробувався на головну роль, ту роль, яку зіграв потім Лесь Сердюк. І я не пройшов ті проби, тому що спочатку я пробувався на цю роль, а потім попробувався Лесь Сердюк. Він пробувався з Поліщук, да, а я з іншою актрисою. І потім Миколайчук зібрав нас в проглядовій залі і сказав: "Знаєте, що, хлопці, ми зараз вирішимо, хто з вас буде грати цю роль, хто краще. Показали мої проби. Я дивлюсь на себе, а я молодий був, я дивлюся і думаю: "Ох, як класно я зіграв". Думаю, очевидно я буду грати. А потім я побачив Сердюка. І я зрозумів, що, звичайно, це роль його. Звичайно, мені було шкода, боляче трошки, але Миколайчук, як актор, він сказав: "Що ти скажеш?" Я кажу: "Звичайно, це Лесь". І Лесь каже: "Звичайно, це моя роль". А Миколайчук каже: "Анатолій, але ти все одно будеш в моїй картині". І він дав мені цього Володю Яворського, якого я зіграв у цій червоній сорочці. Така робота в мене була дуже хороша. Ну, я вже не кажу про "Камінна душа", Стас Клименко, такий потрясаючий був режисер, який взяв... Розумієте, проби - це завжди стрес для актора. Анатолій Хостікоєв та Наталія Сумська, фото: susріlnе.mеdіаОт я, власне, хотіла спитатися про проби. От приходиш ти, Наталія Сумська, народна артистка України. Я перепрошую, що я так сказала: "Ти". І тут ти наряду з якимись іншими актрисами. Можливо, вони теж з іменами, а є хтось і без імен. І раптом тобі кажуть: "Ми тебе не затверджуємо на цю роль".Сумська: Тоді ще не було звань, не було такого нічого, ніхто ніякої допомоги, якоїсь підтримки. Така, як є, молода зовсім і Стас Клименко, світла йому пам'ять, унікальний український, суто український кінорежисер, як Анатолія взяв без кінопроб, так і мене без кінопроб на роль Христини в кінофільмі "Дударики". І це був такий розквіт актриси, коли не пробують, а довіряють одразу: "На, роби роль!" І все. А акторському вияву немає межі. Це наскільки я сама собі там подобаюся, як актриса. Отакі ситуації дуже корисні акторові. Просто можна позаздрити трохи, коли є в акторів такий режисер, який отак він бачить їх у всіх своїх ролях, там веде. Ну, за все треба дякувати за все, що сталося в нашому житті, в нашій біографії творчій. Ви згадали ту епоху, совєтську епоху. Згадали Миколайчука, якого совєтська влада, як ми знаємо, недолюблювала, якщо так можна сказати. Не випустили його за кордон, хоча ним захоплювалися, ми знаємо, цей епізод з Бельмондо, який казав, не розуміючи української, але сказав, що це неймовірний…Сумська: Його би зараз у цю ситуацію. Ох, він би розподав би цю ситуацію українську. Йому ж не давали. І все спасибі, хоч так воно проросло, що він все одно ота основа, відлік від якої зараз ведеться українського кінемафотографу. Власне, ми і їдемо, щокожного червня 15 числа його пам'яті в Чорториїв, на його батьківщину, в Чернівці. І він живе фактично. Він заробив своїм життям, своїм подвигом, хоч йому було дуже важко, щоби піти так рано. Ну, руки в'яжуть, тоді це було, як і зараз, але ми воюємо, ми стоїмо.Нещодавно, буквально нещодавно, соцмережа ТіkТоk, хтось виклав відео, де молодий Миколайчук у фільмі "Пропала грамота" співає "Танцювала риба з раком". І воно настільки завірусилося, що навіть молодь десь там в Польщі під цю пісню якісь відео знімала. Це треба було стільки, щоб років пройшло, щоб тепер всі згадали ось цю "Пропалу грамоту". Сумська: Або мій невеличкий епізод із фільму "Така довга тепла осінь", де я танцюю з ним, ревную, що приїхала американка і він, хоч уже зрілий чоловік, він поглядає на ту чужинку. А я з ним танцюю і там дорікаю йому, теж багато цих вірусів. Що: "Чого ти ходиш голошиїй? Що, немає чим?" - "Та я виправ усі сорочки, та немає чим".І видно, що це він природній, він з тих країв. Я також. Тому і воно там, де природньо, воно вражає глядача, там де щиро. А він любив це дуже. Хостікоєв: Ну, таке ставлення було, звичайно, до українських акторів, кіноакторів, таке принизливе-принизливе. Про це дуже багато говорять ті актори, які, ну, знімалися. Вони знімали своїх акторів крупняки такі, а в мене одна з головних ролей, я там грав.Я молодий дуже був, 85-й рік, то мене знімали, ну, зовсім інший ракурс, загальний план, таке принизливе становище було. І потім у нас же на кіностудії Довженка потрясаючі актори були, які там просто гинули через те, що брак роботи. Я вже казав, щоб знищити актора багато не потрібно, просто не давати ролі. І тому на головні ролі запрошували звідти, з совєтов. Розумієте, а українські актори змушені були спиватися без роботи. Це така проблема. Сумська: Але все одно ж проросло, все одно залишилося. А те відпало, як непотрібне. І ті всі фільми, де сунули сюди, нав'язували російських акторів, воно зараз немає абсолютно цінності. Хостікоєв: У нас була вистава Швейк, яку ми грали з Богданом (Бенюком, - ред.) дуже багато років у театрі. А наступного дня були гастролі театру, Лєнком, здається. І там дві актриси знамениті, молоді, яких знав весь світ, Союз, скажімо. І ми з Бодею зіграли виставу. І раптом Іван Миколайович, наш адміндиректор, він заводить тих двох актрис, які мали завтра грати вистави.І вони кажуть: "Дорогие, как мы завтра сможем выйти на эту сцену?" - "після вас", мається на увазі, розумієте? А вони приїжджають, беруть у нас два стільчика, беруть стіл і вони грають ці свої інтерепризи. І наші люди платили хороші гроші, щоб подивитися на цих зірок. І немалі гроші.Хостікоєв: Розумієте, маючи таких акторів, які у нас є в театрах зараз, ми ж маємо зараз такий приклад, бум, який зараз відбувається. Наші вистави театру Івана Франка, вони ж по всьому світу їздять. Сумська: Ніби як надолужуємо ту прогалину, яка була.Хостікоєв: Можна буду нескромним? Треба!Хостікоєв: Є такий фестиваль, який називається "Конфронтація" у Польщі. Польща, ви ж розумієте, це така театральна країна. І там "Конфронтація" - це фестиваль найкращих європейських прем'єр сезону. Ми туди привезли виставу, яка називалась "Кармен і Швейк". І от коли ми відіграли в перший день фестивалю, а там не було ніяких нагород, ми відіграли цю виставу, а закінчувався фестиваль, там 10 днів. Протягом 10 днів йшли вистави, вистави, вистави, але Гран-прі отримали ми, як кращі. Так от, є в мене відео таке. Ну, я раніше казав, що, мовляв, преса польська казала, що таких акторів в Польщі немає. Ні, вони не так казали. Вони казали: "Такого актора, як Анатолій Хостікоєв, в Польщі немає". У мене є відеоматеріал. В мене це є. Я ніколи про це не казав. Звичайно, це приємно. Звичайно, я розумію, що не я такий один. Я знаю, що дуже багато акторів, але нас не знали, не хотіли знати, але ми є.Ось цей бум з тим, що люди через різні платформи перекуповують квитки. Те, що люди, наприклад, можуть поїхати з Києва десь до Львова, куди ви приїжджаєте з гастролями, бо там є ще квитки і вони можуть їх купити. Те, що люди в якісь черги стають, б'ються або пишуть в соцмережах: "Я ніяк не можу потрапити на ось цю виставу, чи на ось цю виставу" Нема у вас такого відчуття, я розумію, що радість є, але відчуття смутку: чому тільки тепер, я маю на увазі саме вас, коли вже ви в тому театрі і в тому кіно дуже багато років, то йдеться, власне, про увагу саме до українського театру як явища. Хостікоєв: А нас нікуди не вивозили. Ми нікуди не їздили. Нас не знали.Сумська: А зараз нарешті у нас нове керівництво. І я градулюю йому, Євгенові Нищуку, що зараз він робить все для того, щоб Національний театр Франка гастролював за кордоном. Тому що, бувало, запрошують на День Незалежності, там, де черговий президент дає, значить, банкет і підходять якісь посли: "Ой, пані Наталю, а чому ж одні російські актори за кордоном?" Так кажу: "То це ж ваше якраз повноваження, щоб започаткувати, запропонувати". І воно так гасне.Вже мали їхати ми в Литву, і воно якось так осідає. Тому це прекрасно, що має бажання, зв'язки, можливості Євген Нищук зробити ці гастролі, які зараз тури по всій Європі і аж Америка, Канада. Тому що український простір має поширюватися, особливо тепер. Браво.Анатолій Хостікоєв і Наталія Сумська, фото: sеnsаtsіyа.соmБраво, але я думаю, що зараз якась частина глядачів скаже: "Боже, в країні війна, а вони тут розказують про якісь гастролі".Сумська: Якщо ми плакатимемо, то ми загинемо. Не можна. Це вже говорили всі. Треба жити. Треба жити, вижити. Хостікоєв: Коли лунає сирена, у нас повний зал, люди виходять, і чекають, поки закінчиться ця сирена. Ідуть, скажімо, в метро, там є на Хрещатику. І що цікаво, от, скажімо, сирена 45 хвилин, і всі повертаються глядачі. Були такі моменти, що десь годину була сирена і нам вже сказали, що вистава навряд чи буде, давай, розходьтесь акторам. Сумська: А вони пішли по квіти.Хостікоєв: І ми вже виходимо, а глядачі повертаються з квітами і кажуть: "Як? Ми хочемо подивитися". Отже, людям потрібна ця історія. Отже, не ми не можемо відмовити в цьому і собі, і глядачам. Адже у нас є вистави і драматичні, є трагедії, але є й комедії. І іноді я дозволяю собі, я ж бачу, як глядач реагує. Я ставлю питання, кажу: "Нам часто говорять, що навряд чи нам потрібно грати комедію. Скажіть, ви вважаєте, потрібно нам комедію зараз?" І зал відповідає, що: "Так, нам це необхідно".Сумська: Мій знайомець каже: "Там немає квитків, у мене є людина, ти йому телефонуєш, він тобі, там і не дуже дорого переплатив, будь-який квиток на столичну будь-яку виставу". Хостікоєв: Професія унікальна, звичайно, акторська. Вона дуже залежна від всіх, особливо актори залежать від всіх: продюсер, режисер, монтувальники, але вона така жадана. Я коли був ще молодим актором, до речі, у Львові, і я першу свою виставу зіграв, і я іду Львовом, і тут до мене підходить якийсь такий чоловік, а я зайшов в "Українську книжку", в магазин. Дивлюсь і відчуваю, що хтось дивиться на мене. І я так дивлюсь, і він каже: "Пробачте, будь ласка, це я вас впізнав. Ви актор?" А я молодий актор: "Так". "Пішли я вас нагодую", - і він так щиро це сказав, бо він не знав, що мені запропонувати, як до мене. Тому що він поважає, треба актора годувати, виявляється, він так…Сумська: Може, гірка річ, зараз згадаю, нещодавно відійшов від нас знову актор, яких дуже багато на фронті, які і пішли від нас, і які продовжують захищати Україну. Коли побратими тим його у військовій формі, приїхав його проводжати, сказав: "Найкращі військові - актори". Це так боляче було чути. А чому? Він мав на увазі, звісно, можливо, виключну ситуацію, він не мав на увазі тільки, але разом з тим вони щирі, вони геть самовіддані, вони жертовні, бо актори вірять в обставини, а тут вони просто довіряють цьому.Їх люблять, акторів військових, дуже люблять на передовій. Можливо, зараз доречно буде на спомин їх сказати згадати вірш Богдана Томенчука, поета з Івано-Франківщини. Згорбився місяця півсилует, Всілися круги на браму.Вишийте, мамо, бронежилет.Чорне по чорному, мамо.Білим по білому, мамо, снігиПід закривавленим сонцем, Де перестріли нас ворогиЗ ангелом-охоронцем. Нас було двоє… Неміряно їх, А в патронташі - ні грама.Ангела я захистити устиг,Ангел не встиг мене, мамо…Птаха – розпластаний ваш силует.Сину… Дитино… Синочку…Вишийте, мамо, бронежилет, Немов празнечну сорочку... Це ви згадали, напевно, Юрія Філіпенка.Сумська: Так, Юрія Філіпенка, з яким ми зустрічалися. Його знають. Він сирота, проводжали його всім театром на Подолі. Це із таких останніх втрат акторських.Його дружина, молода дружина, на цьому прощанні сказала такі дуже і дуже важливі слова. Крізь сльози, але вона сказала: "Вбийте в собі все російське. Чому ми тут зібралися в цьому залі, коли проводжаємо мого чоловіка. Це тому, що ми залежні від тієї Росії були, і вона намагається нас окупувати". І це золоті слова, але я не знаю чи вже чують ті люди ці слова, ці звернення, цей крик душі на прощанні з коханою людиною, яка загинула від російської кулі, російського снаряду. Ті, хто далі або знову ж таки, переживши шок, повертаються до російської мови. Сумська: Мабуть, ні. Бо ж коли я чую інформацію про те, що зараз виховують на окупованих територіях дітей, вчать стріляти, зовсім маленьких дітей. То тут годі що й говорити. А ті, хто прихильні до цього - тим більше.Чому, можливо, ви не помічаєте його, я принаймні чую якийсь такий відкат з російською мовою, де ти йдеш по вулиці, де мама з дітьми розмовляє російською. Ти сідаєш в кафе поснідати, а поруч молода дівчина, і вона провадить якийсь онлайн урок і цей урок російською. Де сидить в парку старший чоловік, який розповідає щось там про кофє, і він говорить такою… Таке враження, що він з Москви приїхав, та російська. Чому так?Сумська: Дуже примітивно це. Хостікоєв: Хтось не усвідомлює взагалі. Буває таке в мене відчуття, що люди не розуміють, що це дуже серйозне. Сумська: Це планетарного масштабу трагедію. Хостікоєв: Ми переживаємо трагедію зараз. І це може закінчитися будь-коли, якщо ми віддамо те, що належить нам: мову, землю, людей. Просто не усвідомлюють. Очевидно, що не торкнулись безпосередньо людей, тому що ті, які відчули цю біль, очевидно, вони починають розуміти. Сумська: Їм байдуже до історії, байдуже до того, що ця країна старша набагато, що це історія багатьох тисячоліть. Їм байдуже на це.Хостікоєв: І, звичайно, пропаганда, у них дуже сильна пропаганда, вони, мені здається перемагають, нас у цьому, вони підготували все, цю війну підготували крок за кроком, що ми вторинні, що такої нації немає. Сумська: Оце є відповідь, мабуть, найточніша, що маніпуляція свідомістю, вона найсильнішою зброєю є, тому нам тут треба випереджати.Анатолій Хостікоєв і Наталія Сумська у виставі "Грек Зорба", фото: wіkіреdіа/АnаtоlyРmВ одному інтерв'ю Ви розповідали, пане Анатолію, що Ваш батько осетин, але закохався в українку. І вирішив, що має говорити українською мовою. Сумська: Це ще з тієї війни, адже свекор, якого я не бачила, лише застала свекруху, маму. Я знаю про цю велику любов. Хостікоєв: Адже я народився у Києві. І я українець, але ще в моїх жилах тече осетинська кров. І мені дуже боляче, що зараз осетини воюють проти України. Але я усвідомлюю, що в Україні є осетини, такі як, скажімо, Артур Дзігасов. Він тренер збірної України з боротьби, коли почалася повномасштабна війна, він нікуди не виїхав з Києва, тому що з ним були його діти-спортсмени. Розумієте? І тому я в жодному разі не комплексую з цього приводу, що осетини воюють проти українців. Тому що і там в мене мої брати, хоча народився в Києві. Справді, коли батько закохався в маму, він розумів, що, аби висловити свої почуття, він же не міг говорити з мамою осетинською мовою, він почав вчити…Але міг говорити російською. Хостікоєв: Так, але він говорив українською і читав газету "Вечірній Київ", читав вірші, "Заповіт", ми його просили, щоб він читав "Заповіт" українською. І бабуся в мене 2 метри 5 сантиметрів, вона каже: "Георгій, ну прочитайте". Він каже: "У, татаро-монгольське нашестя". Батько читав вірші. Тому я вважаю, що тільки через любов, якщо ти відчуваєш до цієї країни, до нашої країни, до України, якщо ти відчуваєш любов, то ти ж мусиш зрозуміти, що треба звертатися до коханої тією мовою, де ти живеш. Багато часу в нього пішло на те, щоб вивчити українську, щоб читати вірші, щоб читати газету і щоб зізнаватися в коханні?Хостікоєв: Ну, я не знаю, багато чи небагато, але він прагнув. Я ж народився в російському, вірніше, я в Києві жив, це ж російське середовище, російськомовне середовище. Але дякуючи тому, що бабуся віддала мене в український дитячий садок, українсько-англійський. Не українсько-російський, українсько-англійський. Я вчився в українській школі, українсько-англійській. Звичайно, тому я мову знаю, слава Богу. І тому я розумію, що це все починається з дитинства. І тому ті випадки, коли зараз мами виходять, вони з Наталею, зі мною розмовляють українською, а потім з дітьми російською, це дуже небезпечно. Небезпечно, тому що покоління потім буде страждати. Не цькували Вас у Вашому київському дитинстві? Я знаю, що Ви до 10 років прожили у Львові, то трохи, може, була інша ситуація, але за те, чому розмовляєш українською? Хостікоєв: Ну, казали, що жлоби, когутьйом називали ж нас. Сумська: Я коли поїхали до Запоріжжя, тато і мама переїхали в інший театр обласний. Я була просто єдиною, і коли в школі вчитель української мови: "Сумська, до дошки". Бо більш ніхто прочитати вірш, процитувати прозу, шматочок написати. Ну, вони не дорікали. Просто знали, що я така і знали, що батьки працюють в українському театрі. То і все на цьому. Хостікоєв: Ну, в метро до мене підходили якось, бач, молода пара, ну вони ж знають, що ми працюємо в українському театрі, спілкуємося. Вони так: "Пане Хостікієв, з Новим ріком". Але це хоча би спроба. Хостікоєв: Я про це і кажу. Це класно. З Новим ріком, хай кажуть "З Новим ріком".Але не "С Новим годом".Хостікоєв: Да, з Новим годом…Чи ви робите зауваження, якщо чуєте..Сумська: Хочеться. Мене тягне, мені свербить, але боюся, що їм це не сподобається, якщо часто це робити. Я часом пишу інкогніто на інший канал, там, де роблять помилки. Найчастіше - це зі спиною. Найчастіше - це в рекламі, де пропонують ліки, всякі вправи. СпинА (каже з наголосом на останній склад, - ред.). Та ні ж бо, в жодному разі. СпИна, і тільки спИною, по спИні і таке інше. І ще багато таких. Треба певний консультант. Я згодна безкоштовно це робити, аби допомогти нашим каналам бути досконалими. Як ви виховували своїх дітей, які також зростали у Києві.Сумська: Виключно українською мовою, коли наш малий, тепер уже великий. І тепер це окупається тим, що він є одним з найпопулярніших акторів, які займаються дубляжем. І всіх американських зірок, молодих цих виконавців, різних. Боже, настільки палітра в нього різна, він дублює і якою мовою - українською, щирою. І в той же час так він швидко це робить. Це ж треба опанувати, це окрема професія. А не було цькування?Сумська: Ні-ні, на щастя, це вже 90-ті роки. Вже перевалило. Вже ж були революція перша на граніті. І вже потім було пізно, вже не догнали вони, вже все. І українська школа, звісно, не буду казати яка, щоб не свербіло москалям. Там багато виховувалося акторів, дітей їхніх, ціле покоління. Хостікоєв: Ступка Остап вчився.Сумська: Так, Ступки, ще багато ведучих відомих, актрис, співаків. Ну, це в центрі, але не будемо казати де. Більше, як 60 років цій школі.Ви спеціально, цільово віддали в українську школу?Сумська: Щоб ближче до роботи, тому що ми їхали вранці, поверталися вже після вистави. І щоб дитина, я не перша і не остання, так само в наших актрис діти вчать уроки в гримерних наших. Уже по двоє, по троє в наших актрис, колег моїх, діточок. Чи були пропозиції Наталії Сумській, Анатолію Хостікоєву грати російською мовою? Сумська: Були пропозиції залишитися у Відні працювати. В 91-му році після наших гастролей рок-опери "Біла ворона". Але ми не розглядали взагалі таких питань. Це ще не було актуально. Це зараз можна якийсь ангажемент мати там, гастролі. А тоді ні, взагалі було дивно. Звичайно, ми повернулись додому. Було смішно, коли один з наших акторів, Віктор Петрович Цимбаліст, корифей наш, ми були, значить, це ж Європа все ж таки, це тоді ще початки були наших гастролей, перформансів за кордоном. Ми вертаємося до готелю і нас приймали, був бенкет в театрі. І швейцар просить: "Бітте (будь ласка, - ред.), який номер вашого номеру?" І наш актор не зрозумів і автограф замість номеру. Хостікоєв: Ви знаєте, потрясаючі у нас актори, от я згадую покоління, ми вже найстарші. А от ті актори, які були перед нами, там такі персонажі, там стільки всього. От можете собі уявити, коли ми поїхали на гастролі, у нас був такий актор Сиротенко Яків Степанович. І він до молодших акторів на Ви. А я молодий актор, ми були в Луцьку, здається, там річка тече. І він каже: "Шановний Анатолію, давайте ми наловимо риби, - а гастролі ж були по місяцю, от ми в Луцьку місяць, -  і зваримо юшку для наших колег, а вони зіграють". А ми були не зайняті. "Давайте, - я кажу, - ну гаразд".Але ж тоді де можна було зварити? Не можна було ці плитки. Я кажу: "Добре". Ми пішли на річку, наловили тої риби, прийшли і розрахували таким чином, що коли вже актори будуть повертатися, він все розрахував. А там така ванна кімната, тут же туалет, раковина і ванна. І він каже: "Анатолію, помийте раковину цю". А вона така об'ємна. Добре, я помив ту раковину, унітаз, кришку накрили. Він наливає туди води, закриває пробку і туди кипятильник. Вода закипає, і туди інгредієнти: картопля, почищену рибу, і він варить в цьому, в цій штуці варить юшку.А я збігав, купив вино, чомусь ми тоді пили вино якесь таке дуже смачне, солодке якесь, горілку чомусь не пили. А, "Лідія", дуже смачне вино. І повертається Богдан Ступка, Ростальний, Женя Шах, і ще хтось, і ми їх зустрічаємо. А запах такий по всьому готелі. І він каже: "Хлопці, заходьте, заходьте до нас". Вони: "Боже, як це ви, як це ви примудрились". І так сіли хлопці навколо цього, я їм наливаю по склянці, випиваєм ту "Лідію". І Яків Степанович: "Пригощайтесь, пригощайтесь". І по черзі сьорбають, ще раз випали. За третім секретар партійної організації Ростальний, зачіпає ланцюжок, разом із ланцюжком виймає, і вся та юшка в раковину. І він так руками: "Сьорбайте, хлопці, сьорбайте, сьорбайте".Гастролі, театральні гастролі, про це можна знімати кіно, про це можна писати, тому що такі були… І вони всі, я маю на увазі, те покоління, вони зберігали таку якусь чистоту до професії, із дисципліною у них було настільки все виважено, вони… ну, одним словом: корифеї.Але все-таки до Росії жодного разу не кликали бути? Сумська: Кликали мене. "Жизнь Клима Самгина" сериал. Це було дуже давно, після інститутських років. І якого біса я туди приїхала, коли мені почали: "Ой, ви знаєте, у нее какой-то слішком виражений такой українізм в ліце". Чого ж ви тоді кличете? Українізм в ліце?Сумська: Так, так, значить, і добре, так добре, що я ніде не залишила слід по собі ні в якому російському ні кіно, ні в серіалі.Хостікоєв: Я товаришував з актором, ну, він український актор, Олексій Петренко, якщо знаєте "Агонія" фільм. Такий великий актор. Він з Чернігівської області, він працював там. І він мене засватав в театр на Малій Бронній до Ефроса. Вірніше, Ефрос перейшов в театр На Таганке. І Петренко мені передзвонив, каже: "Слухай, ти приїжджай, як там у тебе в Києві?" Я кажу: "Ну, нормально. "Ну, що ти там сидиш? Давай, значить туди". А Ефрос перейшов у театр На Таганке і там вже такі були такі стосунки. А я жив у квартирі у Петренка, він дав мені ключі і каже: "Завтра тебе чекає Ефрос, ти маєш прийти до нього, потім закриєш кімнату і віддаси там ключі". І от я приходжу до Ефроса туди. І він говорить: "Що ви граєте? Мені розповів Олексій про вас. Що ви грали в театрі". І я називаю: "Енеїда", так, начебто він знає, Коломійця такі ролі. Він каже: "М-м-м" і так заскучав: "А що із класичного репертуару?" І раптом я згадав, що я репетирував Лопахіна, "Вишневий сад". Я кажу: "Лопахіна, ту роль, яку грав Висоцький". Він: "О, знаєте що, давайте от я вас спробую з моїми хуліганами, щоб ви зіграли з Алой Дімідовою на репетиції". І добре, ми вирішили, що через тиждень я маю приїхати туди. Але я зрозумів, що я не зможу це зробити. Не зможу хоча б через те, що коли я закривав ці великі такі вікна, у них були. І я розбив вазу таку здоровенну Олексія Васильовича Петренка. Я зрозумів, що це хороший знак, що треба бути на своєму місці, треба робити свою справу, чомусь їхати в Москву. Чого? Заради чого? Але кар'єра, слава. Сумська: Ні. Власне, як і моєму татові свого часу театр гастролював, тоді звітні гастролі.Звітні гастролі - це коли наші театри їздили до Москви? І щоб показати, що там на периферії?Сумська: Так. І театр сатири пропонували ролі, значить, навіть квартиру і тато сказав: "Ні, я український актор, я залишу". Ну як в ньому спрацювало? Більш того, його подавали на звання народного артиста Радянського Союзу, він відмовився: "Я залишуся народним артистом України".Хостікоєв: Ми ж виступали в Кремлівському дворце, показували Енеїду, і Козловський вийшов на сцену, став навколішки і каже: "Боже мій, мої хахли, земляки". І подарував величезну коробку цукерок з лікером. І коли ми прийшли в готель, ми розкриваємо, а там їм років 150.В плісняві?Хостікоєв: Так, так, так, стільки ж років, як Козловському. Сумська: Та до лампочки нам вже їхнє життя. У нас є інші критерії, інші шанувальники. На щастя, один з наших молодих акторів зараз отримав премію Бафта, Олександр Рудинський, молодий. Невеличка стрічка, але до нього підійшла Кейт Вінслет. Подякували йому за українську позицію, за нас взагалі, за Україну. Наша теж одна з улюблених закордонних актрис.Про закордонних актрис, але які мають українське походження. Є така, наприклад, актриса Віра Фарміга. Нащадок тих українців, які були змушені звідти втікати через Другу світову війну і через совєтську армію, тому що інакше можна було би загриміти на десь якісь табори. Або десь просто бути розстріляним чи згнити в якихось тюрмах, навіть не дочекавшись якогось там вироку. І вона постійно підтримує Україну, вона розмовляє українською навіть, звичайно, з акцентом. Американська акторка, відома. І, наприклад, є багато-багато акторів, можна пальці загинати, які народилися в Україні, які виросли тут, які опинилися в Росії і тепер вони "поддерживают СВО" і так далі, і розказують, що це все правильно. І більше того, їхню малу Батьківщину можуть рівняти з землею російська артилерія, російські дрони, "шахеди" і так далі, але вони кажуть, що все це правильно. Чому так відбувається? Чому в Америці людина пам'ятає про своє українське походження, а в Росії…Сумська: Нема пропаганди там. На щастя, є такі люди, які це розуміють. От, скажімо, дочка того ж таки одного з москальських режисерів, одного з провідних театрів, доня Маша, не буду рекламувати прізвище. Вона ж дорікає батькові, як так? А він то не розуміє. Він так і вмре, не розуміючи. Ну, так воно і буде, але, на щастя, будемо більш позитивні приклади згадувати. Є ті актори.Спасибі все-таки, що є той безвіз, що в нас відкритий кордон, що ми можемо нарешті їхати, спілкуватися з ними і вже не боятися, що це великі зірки. Так, вони більш оплачувані. Але ми вже на рівних можемо. І ті, що походженням українським, вони донатять, вони визнають. Джек Ніколсон який молодець, як він брутально це все, але правдиво говорить.Хостікоєв: Я не знаю, це висловлювання таке, що хороший рускій. Я не знаю, як до цього ставитися, але у мене є мій дуже близький товариш. Ми з ним в такі походи ходили. Я не хочу називати прізвище, щоб там не було у нього неприємностей. Він відомий журналіст. І коли почалася війна, він подзвонив мені і каже: "Я не можу зараз із тобою спілкуватися, тому що я не знаю, що тобі сказати, як вибачитися перед тобою. Мені соромно. Я не можу тобі нічого сказати.Ми з ним спілкувались таким чином, а потім врешті-решт він сказав: "Давай не будемо спілкуватися, це ні до чого не прийде". Він не може зробити те, що він хотів би, тому що він боїться, а весь час вибачатися переді мною він теж не може, я його розумію. Я не знаю, чи хороший він рускій, чи поганий.Сумська: Але болить. Хостікоєв: Болить, очевидно, у мене болить, я не знаю, чи болить у нього по-справжньому.На початку повномасштабного вторгнення, я не знаю, чи багато у вас друзів в Росії.Сумська: Немає. Добре, що немає. Я така рада цьому. Хостікоєв: Ні, немає у нас друзів у Росії. Сумська: Немає. Добре, що зараз наш вектор все-таки більше на Захід. І дай Господи, щоб це відбулося, щоб нам не заважали і в Євросоюз вступити, і в НАТО. Хоча НАТО може переформуватися, це може бути зовсім другий альянс. Це було би правдивіше і правильніше.Хостікоєв: Перед початком війни ми ходили з Наташею на полігон. У мене є зброя, ну, зафіксована. І ми стріляли там по мішенях. Перед початком війни. До початку повномасштабного вторгнення? Хостікоєв: Так. Тобто ви готувалися? Хостікоєв: Я не знав, коли вже 24-те число і теж я не вірив. Я не готувався, але просто я ходив, у мене є зброя, треба ж стріляти вміти. І ми ходили, стріляли, я не писав про те, що: "Шановні українці, якщо ви не хочете, щоб до вас зайшов Моторола чи Гіві, бігом на стрільбище і вчіться стріляти" до війни. Так мені сказали, що я мілітарист. Так, що я мілітарист.А тепер що кажуть? Сумська: Тепер уже всі вчаться. Воно недешево коштує навчатися, але треба. Треба вміти і допомогу першу надати, хто постраждав. Тобто всі ми маємо... Так, як через море Чорне сусіди, вони ж теж мають проблеми. У нас немає, не вистачає достатньо зброї, БК, але це найперша армія, найдосвідченіша. Вона може стільки вселяти гордість за це. Але ми маємо всі допомагати їм. Ми донатимо, ми робимо вистави. Ми заробили 1 мільйон доларів своїми аукційними виставами. Ми заробили 63 мільйони гривень своїми додатковими виставами, аукціонами, Театр імені Франка.Хостікоєв: Театр Франка мається на увазі. Сумська: Тому зараз ми визнані на всіх цих презентаційних акціях, наш доробок і продовжуємо. Знову донати, знову аукціони, веземо, веземо гроші на морський дрон, хороший такий, міцний. Потім десь ми там в новинах прочитаємо, як той морський дрон спрацював. А як, до речі, просто по-людськи, бо крім того, що ви актори і ви знаєте, як вмикати в собі ось цей режим на сцені, грати попри все, навіть якщо, не дай Боже, втратив близьку людину, то ти все одно, якщо є розписана вистава, виходиш. І навіть якщо в тебе комедійна роль, то мусиш цю роль зіграти.В мене подруга розповідала, як в її мами помер батько, а вона того ж дня мала грати якусь там любовну сцену і їй сльози котилися, але вона ось цю посмішку тримала на обличчі. Сумська: Мабуть, ми не перші, не останні, у мене теж було, що коли мала вийти Марусі Кайдашихи, а там більше комедія. Ну і все одно трохи перемкнуло, звичайно, було дуже важко і якихось кілька хвилин. Але я опанувала себе, дуже шкодувала, що тато таки не побачив мене в національній ролі. Мені дуже важливо було його враження. Бо він час від часу заїжджав, бувавши на якихось пару годин в Києві, стояв у проході, в партері, подивився трохи: "Доця, я поїхав", - бо в нього робота, багато ролей. Але його фотографія з Наталки Полтавки, це є його авторське фото, яке мережею ходить, де я стою з відрами, це саме тато. Він дуже любив фотографувати. У нього все було чіплено фотографіями. Він їх сам робив, друкував у ванні під червоне світло. В нас багато альбомів акторських, тому я йому дуже вдячна. Але після того, як цілу ніч дзижчать "шахеди", свистять ось ці ракети, а у вас, наприклад, ввечері вистава. Де ви берете сили? Сумська: Ми ж не можемо спати по пів дня, як хтось, бува, думає собі (сміється). Хостікоєв: Ні, це виснажливо, безумовно. Ми можемо намагатися говорити так бравурно, але це виснажило. Вони ж не дарма бомблять саме вночі, коли організм хоче відпочити, а ми на 13-му поверсі і починаємо туди-сюди, сюди-туди. Не тільки ми, всі, хто там живе. Сумська: Це ж КДБ, вони вміють, знають коли. Хостікоєв: Але в нас така професія. У мене якраз, коли почалася війна, у мене з ногою, робили меніск, я в лікарні, потрясаюча лікарня, не буду називати, де вона знаходиться. І там зробили мені операцію. І тут налітають ці чортові "шахеди". А на третьому поверсі, і всіх бідачки на милицях, хто як, кого спускають вниз, а там якийсь підвал прямо в цьому в медичному центрі. Людей повно, дихати нема чим, там бу-бух, бу-бух. Всі сидять, так дихають. І я вирішив розповідати історії, а в мене їх дуже багато. А хтось лишився на горі. Я почав розповідати історії, не анекдоти, а байки, значить, ці наші театральні.Стоїть такий регіт внизу, люди сміються, а я ще більше відчуваю кайф, потрібні глядачі актору. Розповідаю, вже закінчилося. Півтори години я розповідав всякі історії. Унікальна в нас професія, потрясаюча, і ми ж ховаємось за професію. Буває так, що три години, якби не ці за три години, наприклад, ти граєш виставу, три години - ніхто не може тобі завадити тільки оці "шахеди". А так ніщо. І ти ховаєшся, це таке блаженство, коли ти там, в цьому середовищі, в цьому театрі, ти затягуєш туди глядачів, глядачі і плачуть, сміються.Сумська: Саме за це вони й дякують, що вони мають унікальну можливість забути ці страхіття на оці дві-три години.Хостікоєв: І ті емоції, які ти віддаєш, тобі ж повертаються через оплески. І глядачі дуже вдячні. Сумська: Як один актор досвідчений каже, під час того, коли оплески, овації навіть лунають і дуже довго: "Дихайте, дихайте, дихайте цим".Колись із психотерапевтом розмовляла, і він казав, що театр під час війни - це дуже важливо, бо він, власне, витягує людей трохи з того всього пекла, в якому доводиться жити. Так що ви робите таку важливу місію, хоча інколи людям здається: "Та що вони там роблять? Скачуть по сцені, а в нас тут війна". Чи є ролі, які би вам ще хотілося зіграти? Можливо, фільми, в яких би вам хотілося зіграти? Про що мріє Наталія Сумська, Анатолій Хостікоєв?Сумська: У мене такі ролі, які я зіграла, вже є світовою класикою. Це та сама Еліза Дулітл, це та сама Жанна Д'арк. Тобто я вже зіграла те, про що, можливо, і не мріяла. А далі, зараз війна, обираємо, хто класику, хто трагедії, але я більше люблю комедії. Хостікоєв: Ви розумієте, річ у тім, що з роками горизонти звужуються. Мені ж не 25 уже, і навіть не 55, і вже не 65, ну, туди далі. Ну що ти можеш зіграти? Я знаю роль, яку я можу зіграти, я маю надію, що я її зіграю. І я хочу зіграти її. Але мене бояться. Не бійтеся мене, шановні режисери. Бояться, тому що вони думають, що, мовляв, я буду займатися режисурою. Ні, мені хочеться, мені потрібен хороший режисер, такий, як Малахов, якого, на жаль, зараз немає. Унікальна професія у нас, потрясаюча. А театр - це те місце, де людина може себе відчути хоч на ті три години, відключитися і віддатися, віддатися повністю, віддатися оцим ілюзіям. Театр - це емоції, театр - це ілюзії. Театр - це життя. Наталія Сумська і Анатолій Хостікоєв, фото: sеnsаtsіyа.соmЯ знаю, що ви прийшли до нас з гітарою, а то як з рушницею, якщо вона є в кімнаті, має вистрелити. Ця гітара тут не просто так. Ви нам щось приготували.Хостікоєв: Це не моя гітара, вона виникла випадково, як завжди в кущах рояль. В мене немає такої гарної. Це не моя гітара. Але я хочу заспівати пісню, пісню, яку я вважаю, ми вдвох заспіваємо з Наталею, яку вважаю найкращою піснею століття, для мене. Я знаю дуже багато пісень, очевидно так, як і всі глядачі, у кожного своя пісня. Але ця пісня для мене особлива, хоча б через те, що я її вперше почув, коли мені було 21 в театрі Марії Заньковецької. І от на досі з нами. Повторю, ми не готувалися, ми не співаки, я спробую зараз відтворити те, що… Ми її не співаємо часто.Співають:Не забудь, яка стрімкаЛюдської пам’яті ріка...Не забудь, яка гіркаЛюбов між нами –В самоті блука,В далині зникаПоміж берегами. Не забудь моїх очейВ тужливій темряві ночей.Не мовчи, о, не мовчи –Моє ім’я тиВічно шепочи,Вічно шепочи,Щоб не забувати. Не забудь – сніги впадуть,Літа з водою одпливуть...Хоч в думках зі мною будь.Не забудь, не забудь.Вирує пам’ять, як ріка поміж дібров, –Пливе, не тоне в тій річці моя любов. Одізвись мені колись,Луною в серці одізвись,Чи приснись, бодай приснисьДощем травневим,Зіркою в очах,Птахом в небесах,Цвітом яблуневим. Пам’ятай, що з летом днівВиходить пам’ять з берегів,Залива усе довкілВогнем любові,Греблі часу рве,Як життя живе,Як весняна повінь. Не забудь – сніги впадуть,Літа з водою одпливуть...Хоч в думках зі мною будь –Не забудь, не забудь!Вирує пам’ять, як ріка поміж дібров, –Пливе, не тоне в тій річці моя любов. Не забудь, яка стрімкаЛюдської пам’яті ріка. –Там любов моя гіркаНе зника, не зника.Наталія Сумська, Анатолій Хостікоєв і слова і музика?Хостікоєв: Богдан Янівський, Богдан Стельмах "Не забудь". 

На Кам’янеччині, що на Хмельниччині, поліція з’ясовує подробиці смертельної аварії, що сталася неподалік Дунаївців. Дорожньо-транспортна пригода сталася близько 01:50 19 липня на трасі Н-03 "Житомир — Чернівці"

Дивіться 19 липня о 16:00 відеотрансляцію товариського матчу

Після російського удару по Чернівцях 12 липня у лікарнях залишаються ще четверо жінок, одна з них досі в комі.

Сергія Карякіна засуджено заочно Шевченківським судом міста Чернівці.

Кількість загиблих внаслідок російської атаки на Чернівці 12 липня збільшилась до трьох. Джерело: голова Чернівецької ОВА Руслан Запаранюк у Теlеgrаm Пряма мова: "На жаль, маємо ще одного загиблого внаслідок російського удару по Чернівцях 12 липня.

Сьогодні, 16 липня, у лікарні помер постраждалий внаслідок ракетної атаки на Чернівці. Кількість жертв обстрілу зросла до трьох.

У лікарні помер постраждалий унаслідок атаки РФ на Чернівці. Кількість жертв обстрілу зросла до трьох.