Search trend "Українська правда"

Весілля доньки колишнього міністра екології Миколи Злочевського тривало три доби у замку Саstеl Fаlfі в Італії. Це середньовічна споруда з історією понад 800 років. Святкування відбулося у Тоскані, де розташовано готель класу люкс. За інформацією з відкритих джерел, доба проживання там коштує від 85 тис. грн. Загальні витрати на весілля, за підрахунками агентств, могли сягнути 1 млн. Про це пише "Українська правда". Ганна Злочевська вийшла заміж за Антона Фісталя. Він є родичем Германа Фісталя - фігуранта справи про розкрадання держкоштів на медичне обладнання для онкопацієнтів. Сам Антон, за даними джерел, мешкає на Кіпрі. Там же проживає й родина нареченої. Батько Антона помер. Герман Фісталь, його дядько, на весілля не приїхав, бо за кілька днів до події його затримало НАБУ. Герман Фісталь фігурує у справі про масштабну корупцію у сфері держзакупівель. За версією слідства, саме він організував схему. Йдеться про мільйонні тендери на закупівлю "швидких" та іншого обладнання. Компанії, пов'язані з ним, стабільно виграють великі державні контракти. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Поряд з місцем, де розстрілювали Небесну Сотню: колишньому "регіоналу" продали офіс за трикратною знижкою Микола Злочевський відомий як ексміністр і великий газовий бізнесмен. У 2020 році він передав $6 млн хабаря, намагаючись вплинути на керівників НАБУ та САП. За це отримав підозру. Після угоди зі слідством обійшовся штрафом 68 тис. грн. Газовий бізнес Злочевського представлений приблизно 20 компаніями. Формально він записаний на його доньок та кіпрські юрособи. Перед весіллям Ганна влаштувала дівич-вечір у Дубаї. Разом із подругами вона відпочивала на яхті. Наречена була в білому купальнику, подруги - в рожевих футболках і капелюшках. На святкування в Італії з'їхалося близько 150 гостей. Серед них був дід Антона Фісталя - Еміль. Після захоплення Донецька він залишився у місті, лікував бойовиків і навіть голосував на псевдореферендумі. Приїхав також Христос Сіліціотіс - чоловік колишньої директорки компанії Вurіsmа, яку пов'язують зі Злочевським. Він керує міграційними відділами в компаніях Рrоtеаs та Аndrеаs Sорhосlеus Grоuр. Обидві структури у жовтні 2024 року потрапили під українські санкції. Їх підозрюють у сприянні виведенню грошей з України та в ухиленні від податків. На другий день святкувань журналісти помітили також Крістіну Софоклеус. Це донька Андреаса Софоклеуса, одного із підсанкційних осіб. Вона працює адвокаткою в компанії батька. Імовірно, на весіллі був і брат Злочевського - Владислав. Його дружина виклала в соцмережі кілька фото з локації, але швидко їх видалила. Інші гості дотримувались повної тиші й нічого не публікували. Парковка готелю вказала на ще одну присутню - старшу доньку Злочевського Карину. Її авто з українськими номерами бачили поруч. Там же був і Ігор Лисенко - ексголова агентства земельних ресурсів часів Януковича. Сьогодні він очолює одеське підприємство Злочевського "Інфоксводоканал". Серед гостей журналісти зафіксували Станіслава Глімбовського. Це син тестя ексголови ДФС Романа Насірова. Він і його батько фігурують у розслідуванні НАБУ та САП щодо можливої легалізації доходів. Ще однією присутньою, ймовірно, була дружина Злочевського Наталія. Також на святі з'явилася вдова екснардепа Льва Миримського. Її супроводжував син Роман. У лобі готелю журналісти побачили Вадима Пожарського. Він є радником ради директорів Вurіsmа та очолює управління Асоціації газовидобувних компаній України. Микола Злочевський виїхав з України наприкінці 2014 року. 2015-го Генеральна прокуратура оголосила його в розшук. Ексміністра підозрювали в незаконному збагаченні. Прокуратура заявляла, що одна з фірм Злочевського ­ухилялася від сплати податків на 1 млрд грн. Торік у квітні Спеціалізована антикорупційна прокуратура направила до суду кримінальне провадження про $5 млн хабаря керівникам САП і НАБУ від колишнього міністра.

Клопотенко: Підводка цікава, провокативна відразу. А чим провокативна? Одразу за олів'є ми набралися хейту, що не можна забирати у людей минуле, бо олів'є – це минуле. Тому я про нього намагаюся менше говорити, бо сенсу немає. На початку повномасштабного вторгнення більшість українців кинулися шукати себе. Ті, хто, можливо, не мав якогось коріння і тяглості, кинулися до українського. Тепер є певний відкат з тими деколонізацією і декомунізацією. А що з деолів'єзацією і детевтелізацією? Насправді відкату немає. Це лише за відчуттями так, бо немає прогресу. Грубо кажучи, якщо раніше кожен день всі щось шукали, то зараз цього трошки менше робиться, і здається, що ми скатуємося назад. Насправді ні. Зараз ми маємо, як на мене, реальну Україну. Той, хто їсть їжу Радянського Союзу, – це не є погано, це просто така ситуація. Вчора я їхав в потязі, хтось там кричав, що любить українську мову, просто нею не говорить. Я думаю, що нам треба прийняти, що це і є Україна. На початку це була якась трансформація, потім був період стабілізації, а зараз вже етап, коли нам треба визнати, що оце є Україна – з такими вподобаннями. Хтось любить той Київський торт і буде його їсти. Хтось любить оці страви, які я не можу називати, типу солянки і ще чогось. Але ти нічого вже з цим не поробиш, от є така фундаментальна ситуація. Багато людей досі не говорить українською. Це не окей, але нічого ти вже з цим не поробиш. Треба хіба з цим працювати зараз. Насправді що з їжею, що з культурою відбувається одне і те саме. Тут суспільство зробило вже дуже багато, але зараз для того, щоб цей трек продовжувався, треба, по-перше, освіта, а по-друге, позиція держави. Потрібно все більше популяризувати культуру, говорити про ту саму їжу, про епоху Радянського Союзу, і мати якийсь бренд України у світі. Згадуючи Україну, кожна людина має знати, що це не лише війна, а культурні діячі, одяг, мова, їжа. Треба цей бренд створити, щоб будеш популяризувати правильні цінності. Це такий вектор, під який треба перенавчати вже нове покоління. Його треба навчати таким цінностям, про які ми всі мріємо і хочемо. Бо покоління старе, яке сформоване в інших умовах, дуже важко змінюється і навряд чи вже зміниться. Але нове покоління точно треба, щоб було з абсолютно іншими цінностями.Євген Клопотенко, фото: fасеbооk/yеvhеn.klороtеnkоТо олів'є коли-небудь зникне з меню українця? Зникне. Років через 40. Це два покоління. Мені 38 років, я народився в Радянському Союзі. У 1991 році стався розпад Союзу, але лише документально. У головах багатьох людей нічого не змінилось. Навіть я пам'ятаю цей смак бідності – хліб з цукром. З однієї сторони, це смачно, бо це спогади, а з іншої сторони, у мене просто не було вибору. Люди, яким зараз 30 років і вони були народжені в Незалежній Україні, все одно ще мають спадок в голові Радянського Союзу, бо все одно їли цю їжу. Ну а вже ті, кому десь 15 років зараз, вже зараз мають змогу їсти базилік або про нього чути принаймні. Вони вже не бояться слова "дубайський шоколад". Це покоління вже може обирати. Воно формує інші смакові звички. Звичайно, в них точно від батьків ще лишиться оцей фльор "майонез в роті". Це ж більше не про їжу, а про спогади. Багато людей не зіставляють їжу і культурну тяглість. Бо для них їжа – це їжа. Дехто каже: "Відстань від цього олів'є, я буду його їсти". А я кажу: "Їж, але просто знай, що це їжа радянського періоду". олів'є, фото: gеttyіmаgеsАле зараз ще люди скажуть, що олів’є – це ж дешевше, ніж, наприклад, авокадо чи спаржа.Дешевше. Порахуйте, скільки коштує авокадо й олів'є, і все зрозумієте. Однак не проблема саме в олів'є, ми так само можемо говорити про окрошку і солянку. Це все одна велика структура. Справа не у грошах. Це просто про любов до минулого. Це про їжу минулого. У нас зараз таке кулінарне міжсезоння, бо Великдень відійшов вже, а Різдво ще не настало. Але для великої кількості українців оцей радянський Новий рік завжди був важливішим за Різдво. Частина людей мала в минулому олів'є чи бутерброди зі шпротами на новорічний стіл, а для частини є узвар на Різдво, кутя, вареники. У вашому дитинстві за СРСР яке свято було головним і зараз що святкуєте передусім? Зараз і в дитинстві – це різні речі. Я думаю, що в цьому році було супер ідеально. До Різдва, яке перед Новим роком, ти намагаєшся встигнути все зробити. Потім 26 грудня сидиш і думаєш, що це через п'ять днів Новий рік, а тобі вже якось так... Я на Новий рік приготував три-чотири страви, купив собі Лего і два дні його збирав, не виходячи на вулицю.Це якраз супер важлива модель – те, що ми почали з великою частиною світу відзначати Різдво перед Новим роком. Це змінює загальний вайб. Хочеш чи не хочеш, але всі починають щось під Різдво вже робити і це стає головним святом. Раніше ж першим був Новий рік, тому всі чекали його, а потім Різдво вже було як для родини. У Києві точно це було просто свято, коли мама казала, що треба збиратися, їсти вареники.Але зараз через те, що держава зробила дії, от так змінюється суспільство. Вона від'єднала нас від календаря і традиції. Ну це ж вау! Так само треба, щоб держава продовжувала діяти і далі. Чи тільки держава увімкнула у вас ось цей тумблер, що тепер я готуюся до Різдва? Як тим людям, які не мали тяглості традиції, ніколи ніхто в них не готував кутю, або може і готували, то так для галочки? Можна розглядати це свято з точки зору релігійної події, сімейної події, і просто суспільної. Як на мене, оця суспільна подія – це якраз те, що потрібно. Дехто з людей і не знає, що на то Різдво робити, ще хтось в протесті. Але людям просто треба час. Я сам почав тільки два роки тому. У суспільстві так працює – люди дуже часто не хочуть змінюватись, бо не розуміють навіщо. Це більше вже психологія.Тут треба просто показати приклад, що отак тепер треба, і вони потім всі будуть так святкувати. Людина – це ж соціальне створіння, їй важливо бути частиною чогось. І так само Новий рік. Уже немає ніяких концертів, нічого. Скоро, я думаю, ці промови новорічні потихеньку десь зникнуть, і буде Різдво. Є люди, які не вірують, і кажуть: "А нащо я буду це Різдво святкувати?"І не треба. Різдво – це ж не Великдень. Коли на Великдень отримують вихідний додатковий, це всім подобається. Якщо ти невіруючий, не треба просто йти в церкву і все. Але це ж сімейне, по-перше, свято, а по-друге, це суспільне свято. Це про те, що ти частина якогось суспільства. Не обов’язково все робити за тими релігійними канонами, готувати всі страви. Релігія – це величезна частина нашого суспільства, і до неї треба просто ставитися. Ти віриш? Вір. Не віриш? Не вір, але не забороняй нікому вірити. А свята відзначати можна? То, звісно, це ж прикольно. Зараз, на Новий рік ти навіть не знаєш, що робити. Раніше як було? Пробиває 12-та ночі, ти до цього готуєшся, накривається стіл, відкривається шампанське, щось по телевізору показують, всі веселі. А тут реально ніхто навіть нічого не знімав. Всі до Різдва знімали. І ти сидиш і щиро не розумієш, що робити. Раніше всі збиралися, один до одного ходили, а зараз комендантська година, ніхто не ходить.Яка улюблена страва Євгена Клопотенка на Різдво? На Різдво кожен рік різна. Я пізнаю, вивчаю щось нове. Коли я святкував Різдво 6-7 січня, були якісь стандартні страви, я їх їв і все. І так було з року в рік. А потім, коли я почав відновлювати українську їжу, коли я почав її відшукувати, я такий: "Ооо, те, що я їв, це все, бувай". Є стільки багато різних страв. У мене немає якоїсь улюбленої страви на Різдво, бо я ще її не знайшов.На Закарпатті є різдвяний хліб крайчун, або, наприклад, той самий калач. Це ж як пампушки, наче зібрані. Це ж прикольно. Я в цьому році закохався в цей калач. У нас все панетоне їдять на Великдень, але це різдвяний хліб. Така фішка у людей в голові. А виходить, що у нас є своє. Хто у нас на Різдво який хліб готував? Те, що я знаю, це не масова культура готувати якийсь хліб. А виходить, що є калач або карачун. Це мене прям надихає. Є ще там якісь голубці з кукурудзяною крупою. Євген Клопотенко, фото: fасеbооk/yеvhеn.klороtеnkоМене найбільше ламає, що до першої зірки ти маєш їсти тільки пісні страви, а вже на ранок м'ясні. Я думав тоді, а що мені готувати? Я наготував усе вдень, а потім думаю –  візьму і з'їм, навіть не буду чекати. Чого мені кажуть, що не можна їсти ковбасу ввечері? А зранку я уже не хочу. Це якась така трохи для мене дивнувата річ. Наприклад, страва з цибулі є така. Ти береш 2 кг цибулі, ставиш до духовки, температура 160 градусів на 3 години. Вона карамелізується, стає така ніжна, потім береш хліб і так їси. Ну це вау! Чому в наших людей є так, що або кулічі, або панетоне? У нас же є своя паска.Просто треба, щоб з часом сформувалося, що правда, а що неправда. Я думаю, що "куліч" - це не зовсім правильне твердження. Але паска - це ще великодній хліб також. Його на Великдень їдять і багато людей називають паскою. Панетоне раніше були модними, воно повернеться ще обов'язково. Але зараз основна група людей, які формували оцю моду на дивну продукцію, виїхала за кордон. Багато закладів, куди ця аудиторія ходила, наприклад, в Києві, всі позакривалися.Ви маєте на увазі якихось пафосних людей таких? Ну, така аудиторія, яка не сильно розбиралася в культурі, їм це було не цікаво, а розбиралася в смаку. Для них у світі нема кордонів, все окей, сила – це любов. І вони формували цю культуру панетоне. Поки їх немає, інші люди створюють модні тренди. Зараз навіть паска з тим дубайським шоколадом, мабуть, вже окей. А це ж вже не паска. Цьогоріч багато пасок готували без верхушок, без прикрас, просто, як воно раніше було. І це стає трендом. Тож треба трішки трохи часу. Ми хочемо, щоб одразу за один день нація змінилася. Згадай, що було ще 5-10 років тому. Це ж колосальна різниця. Ми отакий зробили крок. А ми хочемо, щоб за день всі полюбили паски, всі перестали їсти олів'є, шуби, всі їли лише верещаку, шпундру, гамулу. Ми такі ходили в українському одязі, купували українські продукти, були всі заможні, освічені, щоб слухали українську музику, ухвалювали правильні рішення в політиці, були свідомі, не інфантильні, щоб у нас була культура на найвищому рівні, всі пам'ятки захищені, всі люди розбиралися в політиці… Але ж у світі такого немає. Ми прагнемо до кращого, але треба працювати кожен день і розуміти, що не всі люди зі своїм набором даних можуть швидко щось зробити. Хтось каже: ми маємо паски з верхушками, бо ми інноватори, ми розібралися, почитали історію, поговорили з етнографами поговорив, туди сходили, це зробили, і ось – тримайте отаку паску. Більшість людей сидітиме з нерозумінням, які етнографи, яка культура. У когось ще гугл не налаштований українською. На наступний рік вони вже скажуть, що пам'ятають про ці паски, і погуглять, чи важко їх робити. На третій рік ці паски будуть показуватися всюди і людина задумається приготувати і собі, бо вже всі це роблять. Четвертий рік ти вже знаєш, що це не важко, і робиш це. От вам приклад про просто паску без верхушки. Чотири роки треба, щоб люди почали про це щось розуміти.Десять років тому Клопотенко був Женею, а тепер Євген. Чому це важливо і яка в цьому різниця? Як друзі сприйняли? Чи зараз кажуть, що ви здуріли? Моя мама обирала мені ім’я, щоб гарно підходило до по батькові. Ну от, вона каже Євген Вікторович звучить, як науковий працівник. Їй сподобалося, і вона називала мене Євген Вікторович, а потім почала називати Женя. Я спитав, а що не так було 30 років? Вона сама не знає. У дитсадку, коли мені було 3-4 роки, у мене була російськомовна викладачка, і я став спілкуватися російською мовою. І вона почала називати мене Женя. Але від дитинства ви українською спілкувалися? Два роки я чув українську мову, а потім російську. Потім всі почали кликати Женя, і це мені давало значення. У 2014 році мене перемкнули, я почав копатися в собі, шукати українськість. Бо на той момент у мене були в голові російські пісні якісь, слова, прислів’я. Тож я почав змінювати. У 2017 році перейшов на українську мову, у 2018-му зробив це публічно. Також я почав шукати традиції, вчити історію, щось дивитися на YоuТubе і досі це роблю. Я геть нічого про ту історію не знав. А потім я був ведучим програми "Енеїда", і там до мене приходило усвідомлення, що весь цей час я наче жив у зомбіленді, з якого вийшов з нульовими знаннями.Я почав відновлюватися і все старе в собі рубати. Я просто вбив своє дитинство, вбив свої шкільні роки, вбив дискотеки під російську музику. Ці спогади я вбивав систематично протягом п'яти років. І ось настав момент, коли в мені нічого не лишилося пострадянського. Звичайно, щоб його викорінити повністю, це треба ще пів життя, але в основних моментах у мене немає більше емоційного зв'язку з цим всім. Останній момент, який був, – це лише ім’я Женя. Коли я сказав, що всі називали мене Євгеном, я всередині себе закрив цей етап свого пострадянського життя, цього всього болота, зомбіленду, де все брехня. Коли хтось мене називає Женя, я не якось агресивно реагую. Я просто наголошую на тому, що я Євген. Але ви людина народжена ще за радянських часів. А що тоді робити з батьками, які називають своїх дітей, або з дітьми, які мають українські варіанти імен? Наприклад, до повномасштабного вторгнення моя пасербиця ходила в одну з київських шкіл, і там бувало так, що батьки приходили раз на рік читати уроки. І от мене запросили, я їм розповідала на уроці літератури про Івана Франка, і на першій парті сидів хлопчик, який весь час щось піджартовував. Я вирішила його долучити до розмови і спитала, як його звати. Він каже: "Нікіта". Я кажу, ну який же ж Нікіта, коли Франко навіть написав казку "Лис Микита", а він каже: "А я нічого не знаю, я Нікіта". Це все про одне і те саме. Людям ти нічого не докажеш, бо люди не хочуть нічого знати. Їм бажано просто не паритися. У мене є інший приклад. Зі мною в компанії працює Олена, в неї є чоловік і двоє дітей. Вони раніше російською говорили, а потім Олена перейшла на українську, але діти віком 5-6 років російською говорять і досі. Вона їм це не забороняє, але сама розмовляє українською. Пройшло вже десь рік, і діти починають говорити вже суржиком. А ще через рік вони будуть спілкуватися вже українською. Це батьківський свідомий вибір. Я розумію взаємозв'язки, мені не треба нічого пояснювати.Насправді у мене є багато знайомих, у яких є діти також раніше спілкувалися російською мовою, але потихеньку це все змінюється. Це йде все від батьків. Батьки пояснюють – ти Нікіта, але українською Микита. Можливо, дитина зараз не може обрати, не треба на неї тиснути. Євген Клопотенко, фото: fасеbооk/yеvhеn.klороtеnkоАле, може, і батьки самі вважають, що Микита краще? Звичайно, 100%. Бо, наприклад, мене так називала моя бабуся, для мене цей спогад важливий. Коли ти міняєш своє ім'я, ти міняєш свою ідентичність. Якщо вона сформована, то це дуже боляче. Якщо ти Альона, а тобі треба Олена… Я думаю, що якщо ти готовийдо зміни свого ім'я, то ти готовий до зміни своєї ідентичності. А це фундаментально, як на мене, важка річ. Тому я більше за те, що якщо хтось готовий, то це круто. Якщо ти не готовий, то краще Альону називати, але українською мовою. Але ж в тебе в паспорті Альона або Євгеній. Я пішов і поміняв паспорт. Це взагалі не важко. Є такі центри, де ти приходиш, кажеш, я здаю паспорт, мені паспорт не потрібен, зробіть мені цифровий. Я там Євгеній був, але там трошки по іншому написано. Тисяча гривень, два чи три тижні чекаєш, і в тебе новий паспорт. Проблем з цим нема ніяких. Але це треба ж бути до цього готовим і мати бажання. Чи справа лише в мові, що ти носиш вишиванку, їсиш борщ, не їсиш олів'є і так далі? Що тебе робить українцем? Це таке питання, на яке немає відповіді однозначної. Вишиванка, до речі, для мене не є показником українськості. Для мене вишиванка – це одяг. Є просто одяг, який ритуальний, а є вишиванка на кожен день. Я не вважаю, що коли я одягаю, я стаю більшим українцем. Я одягаю вишиванку, бо мені так прикольно і все. Мова – 100%. Але якщо ти не спілкуєшся українською, це також якоюсь мірою не робить тебе менше українцем. Наприклад, якщо грузини говорять грузинською, але воюють або просто є в українському істеблішменті, то вони теж можуть не говорити українською. Але в більшості всі вони вивчають українську і потім переходять. У мене багато друзів американців, які українською говорять. Мені дуже легко це пояснити через борщ. Можливо, не всі зрозуміють, але у нас у кожного є свої вподобання щодо борщу. Виходить так, що ми можемо бути всі різні, але приходимо додому і їмо один той самий борщ, але за різним рецептом. Ми єдині борщем, бо ми всі знаємо, що він точно український. Те, як ми його готуємо, у кожного своє, і ми готові за це боротися. Ми готові там з усіма сперечатися. Ми точно його любимо. І для мене це є найпростіший маркер зрозуміти, українець ти чи ні, якщо ти їси борщ, якщо ти до нього ставишся як до культури. Якщо ти, коли його називають суп, ти починаєш злитись. Коли хтось каже, що це російська страва, ти починаєш злитися. Для мене це є проста, зрозуміла річ. Бо у нас бути українцем – це точно хотіти Україну, про яку мріяли наші предки. Але чи всі українці знають, про що наші предки мріяли наші предки? Можливо, ні. Але це ж не робить нас менше українцями. Коли я починав інтерв'ю, я говорив про бренд України за кордоном. Те, що ми хочемо, щоб про нас говорили за кордоном, це те, що ми вважаємо самі про себе. Найкраще експортуємо у світ. Так ось тут і є питання до гуманітарної політики чи гуманітарного направлення. Треба зібрати всі відтінки України і сказати, що оце і є бренд України. Бо якщо робити його сильно націоналістичним, то ніколи воно не зможе бути реально об'єднаною якоюсь однією ідеєю.І от якраз одна з найпростіших ідей для мене – це борщ. Навіть якщо ти можеш говорити російською мовою, слухати російську музику, як би це дивно не звучало, але ти проти Росії. Взаємозв'язки, може, не розумієш, але приходиш додому і їси борщ, і точно знаєш, що він український.Мені здається, що ми дійшли до етапу суспільства, коли ми можемо вже визнати якісь особливості кожної людини й об'єднати це в одну екосистему. І тоді це стане чимось крутим. Але треба розуміти, що і у світі є таке. Наприклад, Баварія не вважає, що це взагалі Німеччина. У Калабрії, що на півдні Італії, кажуть, що вони – це Італія, а все інше ні. Єдиний раз, коли італійці об'єднуються, це коли йде футбол. У нас зараз є час, коли ми можемо побачити досвіди інших держав, і на них ми можемо зробити висновки, зробити найкращий кейс, бо ми не є чимось унікальним. Раніше, коли формувалися інші держави, у багатьох не було досвіду, що робити. Вони просто формувалися. А у нас вже є доступ до інформації, і ми можемо спробувати зробити іншу річ, яка точно буде відповідати на питання про те, що таке бути українцем.Український борщ вже вписаний у закордонних меню на рівні з японськими суші чи італійською піцою? Сто відсотків. Це супер прикольна штука, бо все життя, коли я їздив за кордон, то я згадую зазвичай таку ретроспективу, що десь у 2008 році, коли ти кажеш Україна, згадували лише футболіста Шевченка чи боксерів Кличко. Ти говорив, що Україна – це не Росія. Потім воно почало еволюціонувати, всі вже розуміли, де розташована Україна. А потім питання: що вони їдять? У 2019 році про борщ майже ніхто нічого не знав. А ось була Олімпіада торік в Парижі, я готував там борщ, і там було 50 людей. Я всіх питав, чи знають вони, що таке борщ. Всі відповідали, що знають. Лише одна людина сказала, що ніколи про нього не чула. З 500 іноземців 499 сказали, що знають, що таке борщ. Я задумався, як це ми прийшли з того, що у 2008 році вони не знали, що таке Україна, до 2024-го, де знають, що їдять українці.  Звичайно, що всі делегації, які приїжджають до нас, їдять борщ. І ми зараз йдемо далі. Там ще є такі бюрократичні моменти, бо я годую більшість безкоштовно для того, щоб не вступати в якийсь тендер. Я інвестую свої 40-50 тис. грн в те, щоб делегації поїли українську кухню. Борщ – це обов'язково. А ще трошки качаної каші, про яку мало й українці чули, а ще сирники, бо для них це все дивина, чого це сир смажать. Вони це їдять, і вони шоковані. Але, окрім того, ще бувають прийняття на рівні президента. Я спілкуюся з організаторами, щоб більше було української кухні для лідерів світу. Так, нещодавно Макрон їв наші галушки. А це є вже українська пропаганда. Є відео, де ви озвучуєте замовлення для іноземних лідерів, а кухарі відповідають "Да, шеф". Ви казали, що всі співробітники розмовляють українською.Це просто слова. Воно в тебе в голові сидить, навіть коли ти перейшов на українські налаштування, воно десь в глибині, бо ти все життя говорив у цю ситуацію цю фразу. Я спочатку навіть не почув це "Да, шеф". А потім думаю, ох, Євген. Так, це проблема. Бути українцем – треба все, щоб було чітко, ідеально. Ти нагодував найкращих людей, але на кухні запостив відео, де сказав: "да", а не "так", і все – тебе повісити. Це дійсно моя помилка, але я вважаю, що вона не критична. Треба ще працювати. Тим не менше, Макрону сподобався борщ і качана каша? Так. Вони їли чотири рази. Перший раз взагалі нічого не поїли, бо вони просто були втомлені. Вони їхали з Польщі в Київ, потім в Києві вони поїли галушки, а потім сіли і з Києва вже їхали до Польщі. Там вже вони поїли все. Я попросив Укрзалізницю, щоб вони попитали фідбек.Вони були в такому приємному шоці, адже ніколи такого не їли. Це наче ти їдеш на Шрі-Ланку, а тобі дають таку гарну їжу. Це прикольно, це має наш сенс, бо це їли наші покоління, і ти так приємно здивований. Звичайно, українська кухня і борщ – це ще не суші і не піца, але це вже потихеньку, такими маленькими кроками стає нашою унікальною ідентифікацією. Якщо посадять Макрона, скажуть, описуй українців, і він точно скаже – борщ. Це важливо.Наші українські жінки, які через війну були змушені виїхати за кордон, кажуть, що страшенно сумують за українською їжею. Чи ця розповідь про українську їжу, що вона надзвичайно смачна, це щось таке ностальгійне, туга за своєю країною, чи все-таки справді українська кухня на тлі інших кухонь є смачною? Це такий прикольний прикол. Коли ми говоримо, що ми любимо українську кухню і вона найкраща, ми взагалі не розуміємо, про що ми говоримо. А я нікому й не пояснюю. Бо як тільки ти не можеш у всьому розбиратися, то люди не знають, про що вони говорять. Вони кажуть, що українська кухня смачна і все. У нас кухня це про щирість. Це про те, як ми годуємо, віддаємо останній шматок хліба. Така у нас нація, ми так звикли. Це доброта. У всіх є спогади, як бабуся готувала вареники. Я вже навіть, як та бабуся, коли до мене приходять друзі, кажуть, ми будемо через 2 години, зайдемо на 5 хвилин і підемо, у мене через 2 години вже стоять 20 страв. Євген Клопотенко, фото: fасеbооk/yеvhеn.klороtеnkоТак, українська кухня смачна, але якщо говорити простою, функціональною мовою, то більшість людей не знає, що таке українська кухня, бо це ще не сформована річ. У ній є багато страв, які прийшли ще з радянщини. Багато страв, які готувала моя бабуся, це також страви Радянського Союзу, але це про гарні спогади. Таким чином, оце все, це якраз місце, де треба щось почистити, прибрати, додати автентичність, зібрати старі рецепти, і тоді вона буде прям крута. Якщо коротко відповідати на ваше питання, то українська кухня крута тим, що вона унікальна для світу. У світі ми були заморожені 70 чи 100 років, і кухня була заморожена.Всі інші кухні розвивалися і заполоняли європейсько-американські світи, і таким чином вони розповсюджувалися. Тому вже важко когось здивувати в цивілізованій країні якоюсь їжею. А тут з’являється Україна і каже, що буряк можна варити і їсти, як першу страву. Так само вони дивуються, що домашній сир можна смажити. Вони такі: "Де ви взялися? Де ви це берегли?" Ми просто трошки запізнилися. Коли вони вже все зробили, ми просто дуже довго бігли.А качана каша, що це таке? Це пшоно, яйце і борошно. Воно так качається, кожна пшеничка укривається тістом. Це така наша супер прикольна штука. Вона поширена в центральній Україні, на Житомирщині, навіть у Донецькій області, на Кубані. Пшоно, кисляк, насіння кропу, банош, бринза – у світі взагалі не розуміють, що це. Так само ми думаємо, що всі знають, що таке вишня. Ніхто не знає, що таке вишня. Вишня перекладається як "чері", а це неправильний переклад. "Чері" – це черешня.Так, вони всі їдять черешню. І коли ти їдеш в магазин, купуєш чері – купуєш черешню. І італійською черешня була "черідже". Виходить, що це все неправильний переклад. А правильний переклад вишні має бути "вишня". Вони з'їдають вишню і кривляться, бо для них вишня – це солодке. Якщо ти хочеш купити десь прямо в Європі справжню вишню, ти маєш знайти "саур чері", кислу черешню. Або є там на Поліссі квашена капуста, туди натерту картоплю запихають і тушкують. Вони питають: "Що це за знущання – квашена капуста з натертою запеченою картоплею?". Для них це все суцільний культурний шок. Бо вони їли все, у різних варіаціях, їм навіть десь там в Нью-Йорку щось інтегрувала Російська імперія. У них це вже все намішано. Вони хочуть щось модерне, тому французька кухня дає там оці всі прикольні штуки, і вони хоч трошки насолоджуються, бо все інше вони вже звикли. А тут ми їм з мішком, нате сто страв, ви такого ніколи не їли, ми пішли. Наша кухня для світу – це найзагадковіше, найприємніше, що може бути на даному етапі існування. Звичайно, у нас є конкуренти невеличкі. Це Грузія, бо у них схожа ситуація. Вони дають хачапурі, хінкалі, борщ, качана каша, кисіль. Хоча хачапурі для них це наче якась піца з сиром, щось трохи зрозуміле, то ми – це взагалі таємнича таємність. І в цьому наша унікальна суперсила. Поговорімо про Російську імперію і про її впливи на світову кухню. Є такий десерт Павлова. Його придумали в Австралії і нині він популярний в усьому світі. Він названий на честь російської балерини. Всеволод Поліщук, популяризатор української кухні, відомий більше на Заході України, сказав, що вже у Львові перейменували цей десерт на прими Богачевської. Це прима-балерина Львівської опери, потім Австрійських театрів, а потім опери у Вінніпезі. Євген Клопотенко разом з Мирославою Новосад вирішили, що треба цей десерт назвати іменем балерини, яка родом з Харкова, Варвари Каринської. Вона втекла з СРСР в 1924 році, створила пачку, яку ми всі знаємо зараз, і отримала Оскар за костюми, які робила. Я розумію, що тут закладена ідея популяризації, але якщо вже є десерт прими Богачевської, чим вам львівська балерина не вгодила? Це якийсь такий сепаратизм? По-перше, Поліщук сам запропонував, так що це до нього питання. Ми створимо продукт, і потім кожен заклад буде вирішувати, чи хоче, чи не хоче це брати. Але, як на мене, це має бути прикольна, конкурентна страва. До речі, ми вже дуже скоро вийдемо із презентацією, зі смаком, і будуть, можливо, люди обирати, яка краще. Бо ми зараз думаємо, чи просто покращувати цей десерт, чи створити абсолютно інший. Це дуже важлива дискусія. Але це так само як з усім: 5% людей відразу все введуть, потім пройде рік чи півтора, будуть шукати нові десерти, до тих 5% приклеїться ще 15% людей, буде 20%. Потім мине другий-третій рік, і, дай Боже, в кінці четвертого року ми почнемо вже говорити про це, як про качану кашу. Качану кашу я десь знайшов років 7 тому, я її знайшов. Зараз її їсть Макрон. Так само з цим десертом Каринської. Якщо ми візьмемось і будемо його вести, десь 4-5 років і тоді можна буде його їсти. Але чому важливо, щоб не було десерту Павлова? Не можна кенцелити те, що весь світ їсть, бо тоді це точно такий крайній націоналізм. У світі десерт називається Павлова, і що нам треба зробити? Нам треба створити продукт крутий, полюбити його в Україні, щоб його їли всі. Щоб Каринська була крута, конкурентна, підходяща була за ціною підходяща і смачна. Тоді ми отримаємо три конкурентні переваги. І після цього ми почнемо експортувати це у світ. Можливо, через 15-20 років ця Каринська буде на рівні з Павловою або вище. Важливо не просто кенсилити, а важливо створювати кращий і конкурентніший варіант. Це ж якийсь кухар-кондитер створив Павлову, і вона стала популярна. Так само і тут. Ми зараз маємо створити потужне українське і спробувати його реалізувати у світі. А, можливо, воно буде ще краще, і люди захочуть використовувати його. Важливо показувати, що ми інша культура, ми вміємо робити речі не гірше, ніж світові. І світ, будь ласка, оціни, прийми і зрозумій, що у нас є все інше, і ми готові інвестувати, щоб всі це зрозуміли. Ще одна вічна дискусія між Заходом і Сходом країни, яка розділяє українців: зупа чи суп? У літературній мові вписано слово "суп". Яка зупа? Що це ви таке говорите? А чому суп? Хто сказав, що суп? Суп – це французьке слово, а зупа – німецьке. Але суп до нас прийшов через Росію, а зупа – все-таки з Європи. З Європи, звичайно, бо у Львові ближче до Європи. Але я вважаю, що і зупа, і суп – це неправильно.А як правильно? Юшка. Бульйон – французький, зупа – німецька. А яке наше? Наше – це юшка. Борщ – це що таке? Це борщ, це не суп і не зупа. А юшка – це юшка, бо так воно було створено. Юшка з усім може бути: зі світлою капустою, грибами. Бульйон – це відвар. Просто овочевий відвар. На заході України є багато впливу, і тут також кожен має вирішувати для себе, чи хоче це змінювати. Так само, чи хочемо змінювати в Києві назву "конфєта" на "цукерка".Ти кажеш, що розмовляєш українською мовою, але використовуєш при цьому слова зупа, слоїк і розсіл. Якщо ви хочете говорити українською мовою, то давайте тоді справді українською мовою спілкуватися. У ваших закладах що є в меню: юшка чи суп? Звичайно, суп. Якщо я напишу "юшка", всі будуть думати, що це грибна. Це ж вже бізнес, це інше. Спочатку я беру якісь речі і починаю їх інтегровувати. У ресторані "100 років тому вперед" – це експериментальне місце. Водночас у закладі "Полтава" та інших ми називаємо речі, як люди звикли, наприклад, бульйон курячий. Але це не бульйон, бо це французьке слово. Якщо я напишу "товченка" замість "пюре", хто її купить? Треба крок за кроком. Тому ми зараз тестимо в "100 років". У нас немає соусів, бо це підлива. Це така величезна кількість нормативних слів, які ми зараз тестимо. Ми дивимось, як туди реагують, і далі віддаємо в "Полтаву" й інші заклади. Це займає десь рік-півтора. Багато хто може сказати, що це подвійні стандарти. Мовляв, ти пропагандуєш одне, а робиш інше. Але ні, це те, як я мислю, як я використовую спілкування зараз, а потім я беру і змінюю це. Наприклад, у нас є доставка їжі, і там ми почали з нуля, тож там якраз написано "юшка", "товченка". У такому форматі, можливо, люди до такого більше готові. Якщо я буду писати багато слів, які люди не розуміють, вони будуть думати, що це якась диковинка. У меню "100 років", наприклад, є страва верещака – це буряковий квас з ялівцем. Люди думають, як таке їсти. Або шпундра, або гамула. Я не хочу їсти гамулу. Так само тут в меню мають бути зрозумілими людям речі, але потихеньку пояснювати, що насправді воно зветься інакше. І ми над цим працюємо постійно. Євген Клопотенко, фото: fасеbооk/yеvhеn.klороtеnkоКоли в меню з'явиться тільки юшка, і не буде тих суперечок між українцями: зупа чи суп? Між українцями суперечки будуть завжди. Це років 40, мінімум два покоління.Тобто до консенсусу з юшкою не дійдемо? Дійдемо, треба назвати юшка і тоді супер. Не суп і не зупа. Я за це. Це так, як називали раніше в "Енеїді" Котляревського, так, як на Слобожанщині називають всю їжу, нам треба так її називати по всій Україні. Я точно певен, що це те, куди нам треба прийти. Бо товчанка, це по факту, якщо англійською мовою говорити mаshеd роtаtо, це є товчена картопля. Тож ми маємо товчанка її називати і ніяк по-іншому. Але зазвичай , коли дві людини сидять в студії і щось там розказують, у багатьох викликає або агресію, або схвалення. У кожного є своя позиція, точно я вважаю, що треба перейти до Слобожанщини, а кожна людина на місцях має вирішувати, хоче вона це робити, чи не хоче. І хай так воно буде. Я буду точно це змінювати, я буду показувати, як воно є, а якщо більшість людей сприймуть і будуть це робити, то я буду радий. Але, як і зі шкільним харчуванням, з багатьох з чим, я точно вірю, що це робота на десятиліття. Швидко нічого не буває. 

Національне антикорупційне бюро провело обшуки у колишнього міністра оборони Олексія Резнікова. Про це повідомляє Українська правда. За словами джерел, у ексміністра провели обшук і "знайшли лівий телефон і ще щось". Також про обшуки у Резнікова повідомили...

Про це повідомила пресслужба ДБР.Згідно з повідомленням його підлеглий, старший лейтенант, систематично бив і принижував військовослужбовців. Це тривало з лютого по липень 2024 року.Зазначений офіцер — син начальника штабу бригади та близький до комбрига."Це могло вплинути на рішення командира замовчати злочини й не передавати інформацію до правоохоронних органів", - припускає слідство.Таким чином командир, замість того щоб захистити підлеглих, фактично сприяв злочинам своєю бездіяльністю."Подібні дії становлять не лише порушення законодавства, а й серйозну загрозу внутрішній дисципліні Збройних Сил України в умовах збройної агресії", - зазначили правоохоронці.Командиру інкримінують бездіяльність військової влади в умовах воєнного стану (ч. 4 ст. 426 КК України).Примітка: згідно зі статтею 62 Конституції України особа вважається невинуватою в скоєнні злочину і не може бути кримінально покарана, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.Знущання з бійців у 211-й бригаді: що відомо"Українська правда" у грудні 2024 року оприлюднила матеріал на основі отриманих фактів від бійців 211-ї понтонно-мостової бригади про знущання з військових, кумівство, вимагання коштів та інші порушення в підрозділі.За інформацією видання, керівництво бригади вимагало гроші у військових, погрожуючи їм переведенням у піхоту, або ж застосовувало фізичну силу до тих, хто не платив.Зокрема, Владислав Пастух, який довгий час обіймав посаду командира у першому батальйоні бригади, погрожував бійцям тим, що "його батя – начальник штабу, а хрещений – комбриг, які можуть перевести військових у піхоту, де їх одразу кинуть "на м'ясо"".Після публікації матеріалів УП на ситуацію відреагували у Генеральному штабі ЗСУ. Відповідно до рішення головнокомандувача ЗСУ генерала Олександра Сирського до 211-ї понтонно-мостової частини буде направлено комісію Військової служби правопорядку в ЗСУ.Уже наступного дня правоохоронці розпочали кримінальне провадження щодо посадовців 211-ї понтонно-мостової бригади за фактом перевищення службових повноважень.

Як повідомляє онлайн-медіа Суспільне. Національне антикорупційне бюро України (НАБУ) провело обшуки у колишнього міністра оборони Олексія Резнікова. Під час цих слідчих дій були вилучені телефон та ряд документів. Про це повідомили українські медіа, зокрема “Українська правда” та “Дзеркало тижня”. Згідно з інформацією “Дзеркала тижня”, обшуки, ймовірно, пов’язані зі справою про закупівлю продуктів для Збройних сил […] Тhе роst Обшуки у Резнікова: НАБУ розслідує завищені ціни в Міноборони fіrst арреаrеd оn Межа. Новини України..

Уточнено: У першій версії новини "Українська правда" написала, що вибух стався на АЗС. Втім згодом у Нацполіції уточнили, що точне місце вибуху ще встановлюють, заправка пошкоджена. Увечері середи на околиці Житомира стався вибух, двоє людей загинули, 24 постраждалих, є пошкодження житлових будинків.

Про це йдеться у матеріалі, який опублікували "Схеми". Зазначається, що заставу за Олексія Чернишова, якого підозрюють у зловживанні службовим становищем та хабарництві, внесли частинами у різні дні.Дружина Світлана Чернишова – 10 млн грн і ще 2 668 грн. Згідно з декларацією, її заощаджень вистачало на це.ТОВ "Форавто тор" з Дніпра – 66 млн грн. Компанія заснована у квітні 2025 року, торгує автозапчастинами. Її директор Едуард Мартиненко заявив, що вперше чує про внесення застави.Менеджерка групи компаній DІМ – 44 млн грн. Співвласники DІМ – забудовник Олександр Насіковський і, за даними ЗМІ, бізнесмен Максим Кріппа. Насіковський в коментарі "Схемам" сказав, що про це не знає і компанія його не уповноважувала.Що передувало? Попередньо про те, що за віцепрем’єр-міністра – міністра національної єдності Олексія Чернишова внесли заставу в повному розмірі – 120 млн грн писали РБК-Україна та "Українська правда" з посиланням на Вищий антикорупційний суд."Заставу внесли в повному обсязі, визначеному в ухвалі слідчого судді", – сказала речниця ВАКС Олеся Чемерис.Також посадовця зобовʼязали прибувати на вимогу до детектива, прокурора та суду, повідомляти про зміну місця проживання та місця роботи, не виїжджати за межі території України й утриматися від спілкування з іншими підозрюваними та свідками у справі.Напередодні Чернишов коментував внесення застави: "Що стосується застави, очевидно, що я маю виконувати рішення суду. Сума дуже значна, я сказав би, космічна. Я займаюся цим питанням".Що відомо про справу ЧернишоваНа початку червня в медіа з'явилася інформація, що Олексій Чернишов перебуває за кордоном на тлі корупційної справи. Водночас у пресслужбі віцепрем'єра наголошували, що він перебуває в плановому відрядженні.20 червня прем’єр-міністр України Денис Шмигаль повідомив, що підписав документи про відрядження Чернишова.Президент України Володимир Зеленський заявив, що віцепрем’єр-міністр – міністр національної єдності перебуває в закордонному відрядженні та має кілька завдань.  Уже 22 червня Чернишов повернувся в Україну після відрядження, проте НАБУ та САП повідомили йому про підозру. Міністра підозрюють у зловживанні службовим становищем й одержанні неправомірної вигоди в особливо великому розмірі для себе і третіх осіб. Чернишов став шостим підозрюваним у справі про масштабну корупційну схему.Урядовець заявив, що планує дотримуватися "принципу максимальної відкритості" у цій справі.27 червня у Вищому антикорупційному суді Чернишову обрали запобіжний захід у вигляді застави у 120 млн грн. Вищий антикорупційний суд 2 липня оголосив рішення не задовольнити клопотання про відсторонення з посади віцепрем’єр-міністра – міністра національної єдності Олексія Чернишова. Національне антикорупційне бюро та Спеціалізована антикорупційна прокуратура просили відсторонити посадовця на 2 місяці.

The Mission of «Sprava Hromad»is the support of our army. The key to victory at the front is the support of the army in the rear! Now again, as in 2014, the army needs our unity in matters of aid!Starting with basic things like clothing, and ending with high-precision equipment, such as optical-radio-electronic surveillance complexes, our community buys and supplies the troops with everything they need, which forms a new, more advanced army! In this process, we, Public Affairs, take over all the routine processes from "understanding what the military needs to beat the enemy" and ending with handing him the keys to the dream equipment! However, we can overcome this path only under one condition: only together with you!

За віцепрем'єра-міністра національної єдності Олексія Чернишова, якого підозрюють у зловживанні службовим становищем та одержанні хабаря, внесли заставу дружина та ще два суб'єкти. Джерело: співрозмовники УП, "Схеми" Деталі: Відомо, що дружина Світлана Чернишова внесла 10 мільйонів гривень, 44 мільйони внесла Дарія Бедя та 66 мільйонів - ТОВ "Форавто тор".

Про це він сказав журналістам після судового засідання, передає "5 канал"."Я повністю заперечую цю інформацію. Міністерство національної єдності - важливе міністерство в системі органів виконавчої влади, у системі уряду України", - заявив Чернишов.За його словами, це Міністерство за 7 місяців існування довело свою спроможність та суб’єктність у Європі.Раніше Українська правда з посиланням на власне джерело з партії "Слуга Народу" повідомляла, що Міністерство національної єдності можуть ліквідувати. Там назвали Мін'єдності "крафтовим" міністерством, яке уряд спробував реалізувати, але не вийшло.Нагадаємо, Вищий антикорупційний суд 2 липня оголосив рішення не задовольнити клопотання про відсторонення з посади віцепрем’єр-міністра – міністра національної єдності Олексія Чернишова. Національне антикорупційне бюро та Спеціалізована антикорупційна прокуратура просили відсторонити посадовця на 2 місяці.

Таку думку в етері Еспресо висловив український письменник, філолог і перекладач Остап Українець."Ми зараз вийшли на плато українізації, це не відкат до російської мови, а плато можливостей мовного законодавства. Ті люди, які через існування закону мали перейти на українську мову, вже перейшли. У всіх інших випадках, почасти ми самі, зайняли доволі консервативну позицію – "є закон, відповідно, всі мають перейти". Зрозуміло було з самого початку, що так не буде. Або ще один приклад - "у нас є стандартна мова за підручниками, тому говоріть нормативною українською, а суржиком не розмовляйте". Багато кому це зараз нав'язують, при чому самі україномовні люди, які кажуть, що треба говорити відразу правильно, мовляв, у нас нема ніяких транзитних станів у переході на мову", - прокоментував Остап Українець.За його словами, за останні роки частина нашого суспільства перехід на українську мову зробила самостійно, але тим людям, яким потрібно було поступово та послідовно робити цей крок, ми не допомогли ні на інституційному рівні, трохи більше на суспільному, але теж недостатньо."Я розумію мотивацію людей, які все життя україномовні, а зараз закочують очі, говорячи:"Скільки ще тепер чекати? Що ще має статися?". Однак правда в тому, що від того, що ми позакочуємо очі, ці люди на українську і не перейдуть. Нам потрібно – або шукати та знаходити інструменти, які зможуть мотивувати, допоможуть переходити на українську мову, або ж ми залишимося у стані стагнації. Частина людей зробила свій вибір з політичних чи індивідуальних міркувань, а люди, які не зробили цей вибір, то вони його і не зроблять. Все, що могло статися для добровільного переходу, сталося. Зараз ми приходимо до потреби використовувати додаткові інструменти до тих, які вже спробували", - зауважив філолог.На його думку, на це плато ми вийшли, тому що як офіційні сфери, так і ті, що охоплені законом про мову, квотами, на сьогодні вже українізовані. Але побут не є українізованим, тому що послідовне застосування мовного законодавства не йшло разом з адекватною комунікацією, популяризацією україномовності, зміною підходу до української мови. Тобто мав бути спрощений доступ до мови тих, хто раніше нею не володів або не користувався."Питання мови у родинах, приватної мови,  мови, якою розмовляють діти та підлітки, вирішується дуже довгою, важкою та наполегливою працею. Умовно кажучи, наша реалістична мета – щоб ті діти, яких сьогодні тільки вчать говорити російською, до 18 років перейшли та говорили українською. Перевести людей на іншу мову – надзвичайно довга історія. Росії протягом кількох поколінь через репресії на насилля не вдалося викорінити українську мову. Тому дивно, що за декілька років пікової українізації, кажуть: "Чому всі не заговорили українською?". Не минуло й одного покоління, а ми вже кажемо, що не впоралися. Але ми навіть і не починали, адже адекватно і цілеспрямовано ми не застосовували мовне законодавство, нема публічних, консенсусних державних комунікацій", - резюмував Українець.Раніше український письменник та перекладач Юрій Андрухович в етері Еспресо зазначив, що українська мова – це стратегічна цінність та понятійний бар’єр з ворогом.

Українська співачка Оля Цибульська вперше за довгий час поділилась сімейним контентом. У своєму Іnstаgrаm артистка опублікувала фото з чоловіком Сергієм Грисюком і сином Нестором. Зіркова родина позувала на полі. Перед камерою постала в лляних костюмах. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Григорій Решетнік відповів, чи планує з родиною виїжджати за кордон "Я не шукаю винного. Я шукаю тебе - того, хто тримає, коли я розсипаюсь не по графіку. Того, хто не виправляє - а лишається. Бо правий не той, хто доказав. А той, хто дочекався. У нашій сім'ї не має бути тиші, яка ріже. Тільки та, яка заспокоює. Я не хочу бути сильною - поруч із тобою. Я хочу бути справжньою. Дозволь мені. Коли ми сваримось - не йди у гордість. Йди в кухню, заварюй чай. І мовчи поряд. Це буде більше за вибачення. Ти мовчиш - скажи очима, що ще тримаєшся. Я знаю - наші сварки не через злість. А через втому. Мені не потрібні ідеальні картинки для людей. Я хочу&hеllір; Щоб у слові "разом" було тепло, а не звичка. І якщо одного дня ми знову загубимось у турботах, просто торкнись мене плечем у ліжку. Я згадаю, для чого я в цьому домі. Я - жінка, яка вибрала тебе. І обиратиму ще тисячі разів, бо ти обираєш мене щодня", - написала жінка. Раніше Цибульська прокоментувала чутки про вагітність. Зірку запитали, чи правда, що вона чекає на другу дитину. На що артистка лаконічно відповіла: "Ні, я просто гладка".

У середині липня 2025 року планується голосування за зміну складу уряду. Орієнтовна дата засідання - 15 липня. Про це кажуть джерела у Кабміні та фракції "Слуга народу", передає "Українська правда". Найімовірнішими кандидатами на вихід називають очільників трьох міністерств. Це Оксен Лісовий з МОН, Віктор Ляшко з МОЗ та Микола Точицький, який керує Міністерством культури і стратегічних комунікацій. Міністр освіти й науки став мішенню критики з боку депутатів президентської фракції. Глава МОЗ отримав негативну оцінку від радника президента Дмитра Литвина. Основна претензія - затягування з відбудовою дитячої лікарні "Охматдит" після ракетного обстрілу у липні 2024 року. Наразі остаточні рішення щодо заміни Лісового та Ляшка не ухвалено. Нові кандидатури на їхні місця також ще не визначені. Точицький може перейти на дипломатичну службу. Обговорюється можливість його призначення послом у США. Лісовий перебуває на посаді з березня 2023 року. Його прихід до МОН супроводжувався резонансом через плагіат у дисертації. Документ, захищений у 2012 році, викликав сумніви у доброчесності. Згодом міністр самостійно відмовився від наукового ступеня. Він пояснив, що не мав щирого наміру будувати академічну кар'єру. За його словами, захист дисертації був формальністю. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Умєров може залишитись на посаді Ляшко став міністром у травні 2021 року. За час його роботи в МОЗ спалахувала низка конфліктів. Серед них - корупційні скандали, що стосувалися керівників МСЕК. Ці структури відповідають за присвоєння інвалідності, тож на них часто надходили скарги. Ще один гучний випадок - ситуація довкола тендера на реконструкцію "Охматдиту". Після атаки РФ у липні 2024 року будівля зазнала пошкоджень. Відновлення триває досі. Точицький очолив Мінкульт у вересні 2024-го. Через вісім місяців на нього обрушився шквал критики через звільнення Максима Остапенка. Той керував заповідником "Києво-Печерська лавра". Після конфлікту відкритий лист із вимогою відставки міністра надійшов до прем'єра Дениса Шмигаля. Під зверненням підписалися представники культурної спільноти. Вони навели сім аргументів. Серед претензій - неетична поведінка, перевищення повноважень та зневага до професійного середовища. Ймовірна ротація в уряді пов'язана не лише з репутаційними втратами. Деякі кадрові рішення можуть бути обумовлені зовнішніми призначеннями, як у випадку з Точицьким. У будь-якому разі липень обіцяє стати місяцем політичних змін. Прем'єр Денис Шмигаль та його уряд можуть бути звільнені вже найближчими тижнями. Причиною майбутніх кадрових рішень, за словами джерел у керівництві фракції "Слуга народу", є зростаюче невдоволення економічними результатами Кабміну. Зокрема, все частіше лунає критика через незадовільну ситуацію в економічній сфері.

Про це пише Українська правда з посиланням на власне джерело з партії "Слуга Народу".Там назвали Мін'єдності "крафтовим" міністерством, яке уряд спробував реалізувати, але не вийшло. "Може, не варто його далі і тягнути. Поки взагалі остаточної певності нема, що щось буде. Президент із Єрмаком повернулись зі своїх самітів НАТО і ЄС, і якось тихо. Нікого не смикають. Подивимось", - розповіло джерело УП.Видання нагадує, що це Міністерство створювали, щоб працевлаштувати в уряді Олексія Чернишова та спробувати налагодити активну роботу з українцями за кордоном на випадок виборів. Однак через те, що швидких виборів поки не намічається, а підтримка за кордоном "не відповідає очікуванням Банкової", то інтерес у влади до цієї теми дещо спав.До того ж нещодавно розгорнувся скандал щодо самого Чернишова, який може коштувати віцепрем'єру політичної кар'єри. Що відомо про справу ЧернишоваНа початку червня медіа з'явилася інформація, що Олексій Чернишов перебуває за кордоном на тлі корупційної справи. Водночас у пресслужбі віцепрем'єра наголошували, що він перебуває у плановому відрядженні.20 червня прем’єр-міністр України Денис Шмигаль повідомив, що підписав документи про відрядження Чернишова.Президент України Володимир Зеленський заявив, що віцепрем’єр-міністр – міністр національної єдності перебуває у закордонному відрядженні та має кілька завдань.  Уже 22 червня Чернишов повернувся в Україну після відрядження, проте НАБУ та САП повідомили йому про підозру. Міністра підозрюють у зловживанні службовим становищем й одержанні неправомірної вигоди в особливо великому розмірі для себе і третіх осіб. Чернишов став шостим підозрюваним у справі про масштабну корупційну схему.Урядовець заявив, що планує дотримуватися "принципу максимальної відкритості" у цій справі.27 червня, у Вищому антикорупційному суді Чернишову обрали запобіжний захід у вигляді застави у 120 млн грн.

Планована на 7 липня масштабна заміна урядовців не відбудеться у заплановані терміни. Рішення перенесли з кількох причин. Про це повідомляє "Українська правда" з посиланням на джерела в парламенті та уряді. Насамперед у країні немає достатньої кількості народних депутатів для проведення голосування. Улітку чимало парламентарів поєднують робочі візити на саміти та конференції з особистими відпустками за кордоном. Щоб не ризикувати провалом голосування, у владі вирішили зачекати. "Проголосують усе, але десь 15 липня - тоді буде плановий пленарний тиждень", - пояснив один зі співрозмовників УП у "Слузі народу". Другою причиною називають міжнародний графік: 10-11 липня в Римі пройде Ukrаіnе Rесоvеry Соnfеrеnсе. Як зазначають в уряді, їхати на конференцію всією делегацією у статусі тимчасово виконуючих обов'язки було б "плювком в лице" італійським партнерам. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Шмигаля можуть звільнити найближчими тижнями - ЗМІ Третя причина - кадрова невизначеність. Для деяких міністерств досі не знайдено кандидатів, зокрема для Міністерства національної єдності, створеного у 2024 році. Після скандалу з Олексієм Чернишовим бажаючих очолити відомство майже немає. За даними журналістів, у владі розглядають варіант ліквідації міністерства або його приєднання до МЗС. "Інтерес до цієї теми у влади спав: швидких виборів не видно, а підтримка за кордоном виявилася значно слабшою, ніж очікувала Банкова", - йдеться у статті. Міністр оборони Рустем Умєров, ймовірно, збереже свою посаду навіть після майбутніх кадрових змін в уряді. У політичних колах раніше активно обговорювали варіант, за яким Умєров міг би залишити Міністерство оборони й очолити посольство України у США. Такий сценарій мав сенс лише у випадку, якби нинішній керівник СБУ Василь Малюк перейшов у Міноборони, а близький до голови ОП Андрія Єрмака генерал Поклад став очільником Служби безпеки.

Свого часу Троцький породив формулу "ні війни, ні миру". І зараз Ізраїль та Іран пережили важкі воєнно-дипломатичні моменти. З одного боку, ніби на щось вийшли, Дональд Трамп нас запевнив, що буде мир, але відчуття такого немає. Розуміємо, що Іран – не та держава, яка зможе зупинити свою ненависницьку антиізраїльську державну програму.Я згоден із вами, дійсно так. Ситуація вийшла "ні миру, ні війни". З одного боку, добре, що закінчилися воєнні дії, тому що мешканцям Ізраїлю довелося пережити досить нелегкі часи.Вперше за всі війни були такі великі руйнування, загинуло 28 людей, пошкоджено 1000 будинків – це абсолютно нова ситуація для Ізраїлю.З іншого боку, ця невизначеність створює ситуацію, за якою війна може поновитись у будь-який момент. Якщо Іран зараз запустить якусь чергову ракету або якийсь безпілотник у бік Ізраїлю, відповідно, Ізраїль повинен буде відреагувати. І наново почнуться бойові дії, Іран вкотре почне відповідати, і знову буде потрібне втручання США, напевно, особисто президента Трампа, щоб припинити ці воєнні дії.Поки це перемир'я дотримується. В Ізраїлі скасовані обмеження для громадян, всі повернулися на свої робочі місця. Сьогодні частина шкіл почала працювати, а від завтра працюватимуть усі школи. Ось, така, я б сказав, ситуація.А Ізраїль же має реагувати на інформацію, що іранська ядерна програма не була знищена. Це Дамоклів меч, який висить не лише над державою Ізраїль, а й над усім цивілізованим Західним світом. Відпрацювали американці, ЦАХАЛ та всі можливі служби, але нема відчуття, що іранську ядерну доктрину згорнуто. Що собою буде являти іранська ядерна програма? І загалом, якщо вірити Медведєву, якщо Іран "в якомусь воєнторзі може купити ядерну бомбу"? Ми бачили, що на цю медведєвську маячню навіть особисто зреагував Дональд Трамп - тобто все серйозно.Так, усе серйозно. Дійсно, немає точного розуміння, яка була завдана шкода іранській військовій ядерній програмі. Без жодного сумніву, шкоди завдано. Після такої кількості бомбардувань, після такої кількості вильотів ізраїльської авіації, а потім ще бомбардування американців стратегічними бомбардувальниками В-2 – зрозуміло, що шкода завдана.А тепер усі розмірковують про те, яка саме шкода. Розвідки Ізраїлю, США та країн Європи зрозуміють це через декілька тижнів і навіть декілька місяців, тому що оцінити цю шкоду у даній ситуації достатньо складно. По-перше, потрібна інформація зсередини, яку зараз агенти різних розвідок будуть здобувати. Друге – це супутникові знімки, які не завжди в тій резолюції чітко показують, що відбулося. Не завжди з супутників можна розгледіти руйнування під землею та зрозуміти, що саме зруйновано.Є декілька версій. Зрозуміло, що в інформаційному полі є багато дезінформації. Наприклад, Тhе Nеw Yоrk Тіmеs писав, що американці бомбардували Фордо (це найстрашніший ядерний об'єкт) таким чином, щоб закрити входи та виходи та щоб те, що там усередині, залишилося без електрики, а це завдає шкоди всім центрифугам. Так це чи не так, але про це йдеться з якихось джерел.Є й оцінки, які говорять про те, що на інших ядерних об'єктах нема стовідсоткової шкоди, є тільки якась часткова. Відповідно, ця ситуація для нас стане зрозумілою протягом 2-3 місяців, думаю, тоді ми точно будемо знати, наскільки була завдана ця шкода. Марко Рубіо, держсекретар США, заявив, що програма Ірану відкинута назад. А от наскільки відкинута назад - на рік, два, десять, ми не знаємо.І останнє питання, найголовніше: де зараз збагачений уран? З того, що бачимо в інформаційному полі, незрозуміло. З відкритих джерел та витоків ми не розуміємо, де дійсно є цей збагачений уран. Мова йде про 400 кг, а можливо, до 600 кг, є різні свідчення. З цього збагаченого урану можна зробити так звану брудну бомбу, найсправжнісіньку брудну атомну бомбу.Хотів би вас розпитати про Дональда Трампа. Пам'ятаєте, епопея одного військового злочинця починалася із запитання: "Whо іs Мr. Рutіn?" А от і питання: "Whо іs Мr. Тrumр?" Як він себе продемонстрував? Адже в кейсі російсько-української війни Трамп дивував усіх: відкладав рішення, вступав у дуже дивну комунікацію, формував переговорницький пул. Але зараз він віддав наказ і дозволив застосувати американську стратегічну авіацію. Після того як Трамп повернувся до своєї місії великого миротворця, у вас є розуміння, якою буде подальша траєкторія його діяльності? Це питання не тільки щодо стримування Ірану, а й Росії. Давно так багато не залежало від одної людини.Цілком з вами згоден. Все залежить від рішення Трампа і від того, що він вирішить. Оскільки він абсолютно непередбачувана людина, нам дуже складно передбачити, як він ухвалює рішення, яким буде наступне його рішення, але є деякий позитивний момент. Трамп з першого дня своєї другої каденції намагався себе представляти миротворцем: будемо з усіма розмовляти, Росія – не злодій, Путін – хороший хлопець, за 24 години припинимо війну, якби я був президентом на місці Байдена, то не було б війни. А Путін повторює, йому вигідний цей наратив.І ось тут, є один позитивний момент, який полягає в тому, що він дав вказівку бомбардувати Іран. Відповідно, якщо є якісь ситуації, то Трамп не побоїться застосувати силу. Це серйозний сигнал для Путіна.Путін погрожував: зараз ми скинемо тактичну зброю на Україну, зараз ми будемо застосовувати, ми зараз розбомбимо Лондон, Париж, Бонн – усіх покараємо. А Трамп просто дав наказ, літаки прилетіли, була проведена ціла військова операція. Ми думали, що одні літаки будуть бомбардувати, а бомбардували зовсім інші. Був зроблений спеціальний маневр, все відбулося, і він дав наказ.У цій ситуації, я думаю, що реакція Медведєва, який відразу злякався та написав, що він не казав, що Росія дасть атомну бомбу Ірану, що взагалі мав на увазі інші країни. І сам той факт, що особисто Трамп відреагував, то це говорить про те, що там в адміністрації зараз дуже уважно прислуховуються до всього, що відбувається. Певною мірою це дає якусь надію - якщо цей злодій, який сидить в Кремлі, перейде якісь межі, то цілком ймовірно, що від Трампа можна чекати різкої реакції.Наведу ще такий приклад. 24 червня Трамп розлютився на Ізраїль та Іран, промовивши: "Що це таке?! Я сказав припинити вогонь - значить треба припинити вогонь!" Був дзвінок Нетаньягу, через катарців передали іранцям, і все припинилося. І це позитивний момент, тому що до цієї ситуації ми розмірковували, як же він буде поводитися.Тепер найголовніше питання – як переконати Трампа, що в Кремлі злодій, а не "хороший хлопець"? Як донести до його розуміння, що необхідні рішучі дії, аби припинити цю страшну, криваву війну в Україні та змусити Путіна піти на поступки, компенсувати всю шкоду, яку він завдав Україні, і зробити так, щоб Україна отримала реальні гарантії безпеки? І це зараз найголовніше питання, яке є на порядку денному.Генеральний секретар НАТО Марк Рютте саме цей саміт присвятив тому, щоб заспокоїти Трампа та змусити інші країни виділити 5%. Правда, Іспанія нічого не хоче робити, але там дивний уряд і прем'єр-міністр, який живе в іншій реальності.Є ще один момент: 24 червня був витік в британській газеті Тhе Dаіly Теlеgrарh про те, що декларація НАТО після цього саміту щодо Росії буде доволі короткою. Однак найголовніше, що там написано, - НАТО буде продовжувати підтримувати Україну. І мова йде про те, що, ймовірно, країни НАТО напряму надаватимуть зі свого військового бюджету гроші Україні. Це витік. Ми ще не бачили офіційного тексту. Але, якщо це так, то, попри сумніви Трампа щодо припинення війни в Україні, це певною мірою є важливим кроком, тому що країни НАТО, а це всі європейські країни та Канада, окрім США, більшість із них дійсно зацікавлені, щоб Україна могла встояти у цій війні. Це дуже важливий момент.Нам потрібно зараз дивитися не на порожню половину стакана, а на ту половину, яка наповнена. І треба розуміти, як із цієї ситуації виходити.Ви знаєте не тільки як функціонує Кремль, а й що плюс-мінус відбувається у кремлівських головах. Маєте власну думку і щодо Медведєва, і щодо Путіна з урахуванням того, що вони останні пару років витворяють. Вони б'ють балістичними ракетами по наших містах, а з другого боку демонструють готовність Росії вести війну рівно стільки, скільки в них вистачить військово-технічного ресурсу. Можливо, все може дуже швидко змінитися, бо ми чекаємо 2 вересня, коли відбудеться зустріч Сі Цзіньпіна з Путіним.Другий кейс – зустріч у Кремлі міністра закордонних справ Ірану. Росія та Іран є стратегічними союзниками. І ця ірано-ізраїльська чи ірано-західна війна має пульсуючу форму, вони можуть підіймати амплітуду або знижувати градус. Задача Ірану – вступ до ядерного клубу, щоб почуватися у статусі, в якому почувається Росія. Тобто у будь-якій незрозумілій ситуації Путін каже, що може щось неприємне для всіх використати. Ваше відчуття: на яку траєкторію вийшов Кремль?Я згоден з вами, що амплітуда то підіймається, то опускається, і градус то підвищується, то знижується. Дійсно, як ви описали ці кейси - це правильне бачення тієї ситуації, в якій ми перебуваємо. По-перше, Кремль почувається в стані великого дискомфорту після того, як американці бомбардували його стратегічного партнера, Іран. Росія попереджала, що ні в якому випадку не бомбардувати, були зроблені заяви, попередження. Однак нічого не допомогло, Трамп прийняв рішення бомбардувати. І що найцікавіше – не було навіть офіційної реакції на це. Було якесь засудження, мовляв, американські бомбардування, але, окрім таких загальних осудливих слів, більше нічого не змогли сказати. Вони перебувають у шоці, бо не вірили, що це станеться.Другий момент, і це я ще раз підкреслюю, Кремль здивувало, що за три дні ізраїльські ВПС в небі Ірану робили все, що хотіли: і бомбардували Тегеран, і скільки треба, стільки бомбардували, і 24 на 7. Всю цю операцію розпочали 200 літаків, потім постійно в небі перебувало від 50 до 100 літаків – робили все, що хотіли.Це взагалі для Кремля був шок. Чому? Вони ж перед усіма хизувалися, що за три дні підуть парадом по Києву, по Хрещатику. А вже майже три з половиною роки воюють з Україною і не можуть захопити Україну, і не можуть перемогти Україну.А тут, будь ласка, - Ізраїль три дні робив, що хотів, з їхнім важливим стратегічним партнером. Якби не Трамп, то і далі  бомбардував би. Це для них створює дуже серйозний психологічний дискомфорт, тому що вони розуміють, що не можуть нічого зробити. Що більше - вони бояться американців. Вони розуміють, що Трамп дав наказ бомбардувати, то від цього непередбачуваного президента можна очікувати все. Тому треба поводитися більш-менш акуратно в усьому, що стосується американців.І, зверніть увагу, вони бояться цього потепління у відносинах з приходом Трампа між Америкою та Росією. Путін боїться порушити цей баланс, він постійно лебезить перед Трампом, говорить, який Трамп розумний, який Трамп хороший, дарує портрет, розповідає, як молився за нього, коли був на того замах, "от якби Трамп був президентом, то не було б війни в Україні". Путін боїться перейти якусь червону лінію, яка розсердить Трампа.Трамп уже одного разу сказав, що, можливо, Путін з'їхав з глузду, "Владімір, стоп! Досить бомбардувати!". І це, безумовно, у Кремлі насторожує. Вони бояться різкої реакції Трампа.Скажімо так, їхній психологічний стан погіршився щодо російської економіки. Зараз на економічному форумі в Петербурзі заявляли, що економіка Росії, напевно, входить в рецесію. Путін сам показав наказ про скорочення бюджету. Зараз відбулася ізраїльська операція нападу превентивним ударом по Ірану і ціна на нафту трохи підросла, але вже пішла на спад. 24 червня нафта зросла тільки на 1%, але в принципі ціна знижується. І Трамп зацікавлений у зниженні ціни на нафту.Найголовніше питання для країн Заходу, особливо для Європи та Америки, - зробити все, щоб ціна на нафту впала. Якщо ціна на нафту впаде, у Путіна не буде звідки брати гроші на війну. Вони у нього закінчуються, це не безлімітний гаманець. Не на все життя вони мають ресурси, на 100 років наперед. Це так здається.По-друге, це також важливий психологічний момент, і у нас в Ізраїлі, як і раніше, існує у певних колах військо-політичного істеблішменту якийсь психологічний страх, що Росія може щось зробити. Ось, факт: вони погрожували ядерною бомбою, американці зробили декілька серйозних попереджень, і Путін відразу замовк. І не один місяць боявся зі своїх уст випустити слово "ядерний". Тому вони й надалі будуть робити хорошу міну за поганої гри.Значить, інструменти є. Якщо американський дипломат чи посадовець розвідки передає до Кремля попередження "не робіть цього", відповідно, можна натиснути на Путіна, щоб він і не бив по наших містах. Водночас можна було б натиснути на Путіна перед початком повномасштабного вторгнення і він на нього не наважився б, але тиск був заслабкий. Путін втягується в довгу війну, сподівається завдяки своїй ресурсній базі вести активні бойові дії проти України ще пару років, а то й, як заявляють кремлівці, і 10 чи 20 років. Відповідно, нам потрібно йти ізраїльським шляхом - не розтягувати війну на роки. Можливо, ви маєте відчуття, як правильніше було б зіграти Україні в теперішній ситуації?Довга війна – це жахливий сценарій. Поки що ми перебуваємо в цьому жахливому сценарії. Тут потрібні два вектори. Один вектор: все одно, чи хочемо ми, чи не хочемо, і в Ізраїлю, і в України є одна задача – бути у найкращих відносинах з американською адміністрацією. Тому що від американської адміністрації та від Трампа особисто залежить не все, але настільки всього багато, що не можна в жодному випадку нехтувати. І за будь-якої ситуації треба триматися та вирулювати ці відносини на той рівень, який буде допомагати. Я б сказав, що це має бути виключно інструментальний підхід.Тих інструментів, які мають США, нема ні в кого. Тому з ними потрібно дружити за будь-якої ситуації. Інколи це складно, це зрозуміло, враховуючи характер особистості, яка там зараз займається різними питаннями, враховуючи складний характер самого Трампа. Безумовно, це не проста задача. Нема виходу. Це обов'язково! На 150%! Якщо цього не буде, то буде дуже погано.Другий вектор: для України значно більше ресурсів, можливостей, переконання, налагодження контактів – це, безумовно, Європа - Німеччина, Франція, Британія, також Італія плюс Польща, в якій зараз складна обстановка, бо там антиросійські настрої у цього президента, але й антиукраїнські. Польща була важливим фактором останні три роки. Подивимося, як це буде. Але, якщо Німеччина, Мерц, і якщо Макрон, і якщо британський Стармер, а особливо Німеччина та Британія, які значно серйозніше ставляться до загрози, яка йде від Росії, Макрон трохи менше, то при правильному тиску на Росію можна досягнути ще більшої співпраці та передачі більшої кількості зброї.У чому проблема? Європа за ці три роки війни не переналаштувалася на військові рейки. Найголовніший аргумент України, з яким я абсолютно згоден, - Україна зараз захищає Європу. Якщо Україна, не доведи Боже, впаде, то наступною буде Європа. Путін не зупиниться. Попри те, чи є в нього ресурси, чи нема, він розпочне війну і проти європейських країн – це і Фінляндія, і країни Балтії, і Польща, і так далі. Тому Україна дійсно захищає Європу. А те, що Зеленський говорить європейським лідерам, що неприємно чути, але він абсолютно правий, тому що Україна зараз веде війну за національну безпеку всього Європейського континенту. І тут у Зеленського та української адміністрації більше аргументів на користь того, щоб Європа допомагала.Європа повинна перейти на військові рейки. Вони мають більше виробляти, а сьогодні їхнє виробництво – стільки на рік, можливо, скільки у Росії за два чи три місяці. І ці різні цифри з обох боків ускладнюють роботу ЗСУ.Але є і позитивні моменти – Rhеіnmеtаll, який будує підприємства, наскільки я розумію, в Україні вже є об'єкти, які працюють. І сама українська військова промисловість плюс-мінус на 40% забезпечує потреби ЗСУ, але цього недостатньо. Тут потрібні особливі зусилля Європи, тому треба постійно тиснути, постійно переконувати, бо часу нема. Неможливо вести цю війну ще 5 років, ще 10 років. Це неможливо, для цього необхідні неймовірні зусилля, я не впевнений, що вони дійсно існують. Можна ці ресурси настільки виснажити, а що далі буде? Росія не буде заспокоюватися, це все довготривале. Відповідно, з Європою мають бути постійні контакти, переконання, що Європа повинна діяти значно рішуче і не боятися Путіна. Оцей страх, що Путін щось зробить, - дуже негативний фактор в поведінці європейців.

Вранці 28 червня ударні дрони Головного управління розвідки Міноборони України завдали атаки по військових об'єктах у російському Брянську. Про це повідомило джерело в українській розвідці виданню Українська правда. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Дрони ГУР атакували склади зберігання ракетного палива на Брянщині За інформацією місцевих ЗМІ, у місті пролунали потужні вибухи та тривала стрілянина, що викликало активні обговорення у російських Теlеgrаm-каналах - подію вже охрестили новим "ГУРкотом". Водночас офіційні російські структури вибухи не коментували, обмежившись нагадуванням про заборону на зйомку та публікацію відео роботи ППО. За даними української розвідки, удар було завдано по об'єктах 120-го арсеналу, що належить до Головного ракетно-артилерійського управління Міністерства оборони РФ. Наслідки атаки наразі уточнюються. Ударні дрони Головного управління розвідки Міністерства оборони України ввечері 26 червня вразили склади зберігання ракетного палива та паливно-мастильних матеріалів російської армії у Брянську. Причиною вибухів та пожежі на військових складах у Брянську стали дрони типу "Бобер", "Баклан" та "Обрій". Спочатку місцеві пабліки у соцмережах повідомили про прольоти невідомих БпЛА. Пізніше жителі Брянська почали скаржитися на вибухи та на пожежу в одному з районів міста. Дехто з місцевих не приховував точної локації та обʼєкту ураження.

Під час слідчих дій у справі активіста Назарія Гусакова щодо розпорядження коштами поліцейські затримали його друга Володимира Терлецького, той чинив опір правоохоронцям, повідомляє Українська правда із посилання на джерела.

Вищий антикорупційний суд призначив віцепрем'єру-міністру національної єдності Олексію Чернишову, якого підозрюють у зловживанні службовим становищем та одержанні неправомірної вигоди в особливо великому розмірі, запобіжний захід у вигляді застави.

Віцепрем'єру - міністру національної єдності Олексію Чернишову суд визначив запобіжний захід у вигляді 120 млн грн застави. Протягом найближчих двох місяців підозрюваний має дотримуватися низки обмежень, передає "Суспільне". Він зобов'язаний з'являтися за викликом, не залишати межі країни, уникати контактів зі свідками та іншими фігурантами провадження. Також йому необхідно повідомляти про будь-які зміни в місці проживання або працевлаштуванні. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Скандал про "втечу" віцепрем'єра Чернишова завершився врученням підозри Чернишову інкримінують зловживання службовими повноваженнями. У підозрі фігурує також обвинувачення у вимаганні хабаря у великому розмірі. Ідеться про період його керівництва Міністерством розвитку громад і територій. Сім'я віцепрем'єра та міністра національної єдності Олексія Чернишова виїхала з України. Про це пише "Українська правда" з посиланням на джерела у правоохоронних структурах. 11 червня він почав поїздку до Чехії. Після цього провів низку зустрічей у Відні. Там він спілкувався з дипломатами, представниками Федерального агентства з питань прийому та підтримки, а також з ініціативою Тrаіn оf Норе. Через два дні, 13 червня, НАБУ та САП оголосили про виявлення масштабної корупційної схеми у міністерстві розвитку громад. Йшлося про зловживання посадовими повноваженнями, отримання хабарів у великих обсягах. У справі фігурують кілька осіб, пов'язаних із колишнім керівництвом відомства. Серед них - ексдержсекретар міністерства, нинішній топменеджер НАК "Нафтогаз" та колишній радник міністра. ЗМІ зазначали, що ці посадовці раніше працювали з Чернишовим. 16 червня нардеп Олексій Гончаренко написав, що має інформацію про можливу підозру самому міністрові.

Віцепрем'єр-міністр національної єдності Олексій Чернишов під час засідання щодо обрання йому запобіжного заходу заявив, що нікуди не планує тікати з України. Джерело: Українська правда Пряма мова Чернишова: "Я нікуди не планую тікати.