Search trend "День Європи"

Про це повідомляє Nеws Gеоrgіа та SОVА."Організатори деструктивної та злочинної діяльності планують перешкодити виборчому процесу президента Грузії 14 грудня 2024 року. З цією метою організатори злочину розглядають можливість максимального загострення ситуації, для чого повинні загинути 2-3 людини", - кажуть у службі держбезпеки Грузії.Там також заявили, що "загострення" ситуації може початися у вівторок та, можливо, триватиме до пʼятниці.Водночас грузинська влада стверджує, що реалізація процесів здійснюється місцевими субʼєктами, яких координують спецслужби іноземних країн."Існуючий план опрацьовується за сценаріями, характерними для "кольорових революцій", що включають різні ритуальні сцени та поступові руйнування, що закінчуються вбивствами мирного населення з метою ескалації подій. Підтвердженням цього є пошкодження камер зовнішнього спостереження деструктивними групами в масках, як у зоні протесту, так і на прилеглих територіях, що служить єдиній меті — ускладнити виявлення винних у злочинних діях", - заявили у службі держбезпеки.Реакція президенткиПрезидентка Грузії Саломе Зурабішвілі назвала заяву влади про "провокації" "психологічним терором громадян"."Заява СДБ повинна розглядатися як порушення прав людини. Це прокрутка якихось сценаріїв, у які входять "трупи". Це — психологічний терор громадян. У той час, коли на вулицях проходять мирні акції протесту, вчора ввечері (9 грудня, — ред.) добре було видно, що, коли немає "тітушок" та інших, акції протесту проходять дуже мирно, і нічого подібного не відбувається", - наголосила вона.Що відбувається в Грузії26 жовтня 2024 року в Грузії пройшли чергові парламентські вибори. Як свідчать результати, оприлюднені центрвиборчкомом, перемогу здобула правляча партія "Грузинська мрія". Депутати "Мрії" проголосували за проведення 14 грудня так званих виборів президента. Інавгурація новообраного президента в такому разі пройде 29 грудня. Таким чином, країна може зустріти новий 2025 рік уже з новим очільником держави.Однак результати виборів не були визнані опозиційними партіями, президенткою Саломе Зурабішвілі та країнами Заходу, які висловили занепокоєння щодо легітимності виборів.Проте партія Іванішвілі вже висунула на посаду №1 в грузинській державі колишнього футболіста Михаїла Кавелашвілі, який не має вищої освіти й може нецензурно висловлюватися на публіці. Політологи називають спортсмена "ручною" кандидатурою Іванішвілі.При цьому партія 28 листопада "Мрія" оголосила про відмову від політичного курсу на входження до складу Європейського Союзу, а державні пропагандисти виступають у медіа з тезами про необхідність повернення до вивчення російської мови та культури.Усе це супроводжується безперервними вуличними протестами, які жорстоко придушуються поліцейським спецназом, одначе організовуються знову й знову в найбільших містах. Найактивніше грузинська опозиція діє на вулиці останні чотири дні та чотири ночі, з 28 листопада.Під час протесту в Тбілісі затримали одного з лідерів опозиційної коаліції "За зміни" Зураба Гірчі Джапарідзе. Загалом МВС країни оголосило про 224 затриманих.В ніч на 3 грудня у столиці Грузії та інших містах продовжились масштабні протести. Зокрема, на протест вийшли студенти професійних училищ, вони мали плакати з гаслами "Вперед до Європи" та "Ми обираємо європейський шлях".У Тбілісі в офісах грузинської опозиції відбулись обшуки за статтею про організацію групового насилля: затримали лідера коаліції "За зміни" Ніка Гварамія та її члена Гела Хасая.Станом на ніч суботи, 7 грудня, біля будівлі грузинського парламенту у Тбілісі тривав багатотисячний мітинг, для його розгону влада залучила спецпризначенців. 8 грудня у Тбілісі на проспекті Руставелі, де проходять проєвропейські мітинги, встановили новорічну ялинку.У ніч проти вівторка, 10 грудня, перед будівлею парламенту Грузії активісти спалили символічну труну, яка містила ляльку із зображенням лідера провладної партії "Грузинська мрія" Бідзіни Іванішвілі.

Нападник Мілана та збірної Іспанії Альваро Мората пригадав унікальний подарунок на свій день народження.

Кава, яка є одним з найулюбленіших напої у світі, пов'язана з тривалістю життя людини. Команда з Коїмбрського університету Португалії розглянула десятки попередніх досліджень, в яких брали участь люди з Європи, Америки, Австралії та Азії, у пошуках зв'язку кави з показниками здоров'я та тривалістю життя. Їхній аналіз показав, що вживання приблизно трьох чашок кави на день пов'язане зі збільшенням тривалості життя людини в середньому на 1,84 року, а регулярне споживання також пов'язане зі збільшенням часу, прожитого без серйозних захворювань. Зважаючи на обсяги досліджень, було враховано дуже багато змінних, таких як види кави, демографічні дані людей, які беруть участь, тривалість досліджень. Вчені також врахували такі фактори, як куріння та вживання алкоголю, щоб краще виділити наслідки саме кофеїновмісного напою. Так було виявлено невеликий, але помітний зв'язок між вживанням кави та поліпшенням здоров'я. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Які продукти не варто поєднувати з кавою "Регулярне споживання кави, схоже, пов'язане зі збереженням функцій м'язової, серцево-судинної, психічної та імунної систем і, схоже, обернено пов'язане з частотою найпоширеніших захворювань, які вражають людей похилого віку, таких як серцево-судинні та респіраторні хвороби, інсульт, деякі види раку, діабет, деменція, значна депресія або слабкість", - пишуть дослідники у своїй статті, опублікованій в журналі Аgіng Rеsеаrсh Rеvіеws. Ці статистичні дані узгоджуються з попередніми дослідженнями, які показали, як кава потенційно може захистити від хвороб серця та компенсувати негативні наслідки сидячого образу життя. Какао - це не лише смачний напій, який зігріває в холодні дні, але й справжнє джерело корисних речовин. Воно багате на антиоксиданти, що допомагають боротися зі стресом і сповільнюють процеси старіння.Завдяки вмісту магнію какао підтримує здоров'я серця та сприяє поліпшенню настрою. Науковці провели дослідження користі какао і опублікували свої висновки.

Детальніше про що саме чи не найголовніший принцип НАТО розповість Еспресо.Що таке НАТО і його 5-та статтяНАТО (Північноатлантичний альянс, англ. NАТО) — це міжнародна організація, що складається з 31 держави, більшість з яких розташовані в Європі та Північній Америці. Альянс був заснований 4 квітня 1949 року з метою забезпечення колективної безпеки своїх членів, запобігання агресії та захисту територіальної цілісності країн-членів. Створення НАТО було відповіддю на зростаючу загрозу з боку Радянського Союзу після Другої світової війни. Важливим аспектом є те, що НАТО ґрунтується на принципі колективної оборони, що закріплено в статті 5, яка визначає, що напад на одного члена Альянсу розглядається як напад на всіх.Ідея створення НАТО виникла через зростання напруженості між Західним світом і СРСР. Основними засновниками були США, Канада та 10 європейських країн: Бельгія, Великобританія, Данія, Ісландія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Норвегія, Португалія та Франція. Згодом, після завершення холодної війни та розпаду Радянського Союзу, НАТО розширилося, включаючи країни Центральної та Східної Європи, які стали на шлях демократичних реформ. Які були передумови написання 5-ї статті НАТО5-та стаття НАТО є основою принципу колективної оборони, який лежить в серці Північноатлантичного альянсу. Вона зобов’язує кожну країну-члена Альянсу надати допомогу іншим членам у випадку нападу. Текст статті 5 звучить таким чином:"Сторони погоджуються, що збройний напад на одну або кількох із них у Європі чи у Північній Америці вважатиметься нападом на них усіх: і, відповідно, вони домовляються, що в разі здійснення такого нападу кожна з них, реалізуючи своє законне право на індивідуальну чи колективну самооборону, підтверджену Статтею 51 Статуту Організації Об'єднаних Націй, надасть допомогу тій Стороні або Сторонам, які зазнали нападу, і одразу здійснить, індивідуально чи спільно з іншими Сторонами, такі дії, які вважатимуться необхідними, включаючи застосування збройної сили, з метою відновлення і збереження безпеки у Північноатлантичному регіоні"Прийняття цього принципу було необхідне для забезпечення стратегічної безпеки країн Західного блоку. Враховуючи агресивну політику Радянського Союзу та його військові амбіції в Європі, була потреба в колективному захисті від можливих нападів. Таке положення було розроблено для гарантування того, що жодна країна не залишатиметься наодинці з агресором, і що всі країни Альянсу готові підтримати один одного в разі зовнішньої загрози.Застосування 5-ї статті5-та стаття НАТО застосовувалася лише один раз в історії існування Альянсу. Це сталося після терористичних атак 11 вересня 2001 року в США. Того дня Аль-Каїда здійснила напади на Світовий торговий центр у Нью-Йорку та Пентагоні у Вашингтоні. У результаті цих атак загинуло близько 3000 людей.Відразу після атак США звернулися до НАТО з проханням активувати 5-ту статтю. 12 вересня 2001 року, на наступний день після атак, НАТО прийняло рішення про застосування статті 5, що стало першим та єдиним випадком за всю історію існування Альянсу. Це означало, що напад на США розглядався як напад на всі держави-члени НАТО. Альянс надав військову допомогу США, що стало основою для початку операції в Афганістані під назвою "Нескорена свобода" (Ореrаtіоn Еndurіng Frееdоm), де НАТО брало участь у боротьбі з тероризмом та Аль-Каїдою.Один з чинників стримання Росії заразНаразі загроза з боку Росії стала однією з головних тем для НАТО, особливо з початком російської агресії в Україні у 2014 році та анексії Криму. Інтерес до ефективності 5-ї статті став зростати, оскільки багато країн, зокрема країни Балтії та Польща, почали виступати з вимогами посилення обороноздатності в умовах зростання російської загрози.Експерти та аналітики сходяться на думці, що принцип колективної оборони є потужним стримувальним фактором для Росії, оскільки вона розуміє, що атака на одну з країн НАТО може призвести до глобального конфлікту з участю всіх союзників. Тому Росія, ймовірно, уникає прямих нападів на країни-члени НАТО, хоча і продовжує проводити гібридні атаки, як це було з кібернападами, інформаційними війнами та політичним втручанням. Політолог Джон Р. Сайфер зазначає, що одна з головних причин, чому Росія не напала на країни НАТО, полягає в існуванні цієї статті. "Росія прекрасно розуміє, що агресія проти будь-якої з країн НАТО означала б війну з усіма державами Альянсу", — додає він.Також експерт з безпеки Карлос Гатті підкреслює, що саме принцип колективної оборони змушує Росію уникати відкритих військових дій проти країн НАТО. Він також вказує на посилення військової присутності НАТО в Східній Європі, зокрема в Польщі та країнах Балтії, що є додатковим стримувальним фактором.Однак, як вже зазначалося, 5-та стаття аж ніяк не стримує Путіна у гібридних нападах, послаблюючи Альянс зсередини.Хоча 5-та стаття НАТО не була застосована у контексті безпосереднього військового конфлікту з Росією, її існування все ж має певний стримувальний ефект на агресивну політику Москви щодо країн-членів Альянсу.Політик Олег Рибачук, голова ГО "Центр спільних дій" розповів, що зараз найбільшою проблемою в Європейському Союзі у країн — членів НАТО є тест п'ятої статті:"Якщо Росія раптом використає ядерну зброю проти України, то було сказано, що у відповідь сили НАТО за лічені хвилини звичайною високоточною зброєю миттєво  знищують збройні сили РФ, їхній Чорноморський флот, всі відомі російські об'єкти, які розташовані на території окупованої України та Криму. І саме це обіцяли Путіну: якщо ти використаєш тактичну зброю, то у тебе немає нічого - Криму, військового флоту, військ, що перебувають на території окупованої території України. Була така розмова, але знову виникає питання: а наскільки це серйозно і чи готове НАТО так діяти?".Вступ України до НАТО та шанси застосування 5-ї статтіУкраїна - НАТО, Фото: Відкриті джерела Президент України Володимир Зеленський висловив готовність закінчити гарячу фазу війни за умови, що контрольована урядом частина української території буде взята під парасольку НАТО (щоправда, 1 грудня президент сказав протилежне: "не може бути запрошена до НАТО частина територій України"), що дасть змогу йому пізніше домовитися про повернення окупованих територій "дипломатичним шляхом". Про це президент заявив в інтерв'ю Sky Nеws.У цьому контексті варто зазначити, що за активних бойових дій вступ до НАТО є важким, але не неможливим.Основними перешкодами є:Підписання Угоди про членство: Щоб стати членом НАТО, країна повинна пройти через довгий процес переговорів і виконати ряд вимог, що включають демократичні реформи, стабільні державні інститути та наявність чинних військових структур. В умовах війни такі реформи можуть бути значно ускладнені.Консенсус серед членів НАТО: Для вступу до НАТО необхідна одностайна згода всіх країн-членів Альянсу. Враховуючи агресію з боку Росії, деякі країни-члени НАТО можуть бути обережними в підтримці вступу України в Альянс під час активних бойових дій. Наприклад, держави, які мають власні побоювання щодо ескалації конфлікту з Росією, можуть виступити проти такого кроку.Технічні та військові аспекти: Вступ під час війни може створити значні виклики для інтеграції українських військових структур в Альянс. НАТО вимагає від своїх членів високого рівня взаємодії та сумісності між військовими силами. В умовах війни цей процес значно ускладнений.Попри це, під час війни співпраця між Україною та Альянсом посилилася, що може створити основу для майбутнього членства. Крім того, країни, які активно підтримують вступ України до НАТО, такі як Польща чи країни Балтії можуть бути зацікавлені в пришвидшенні цього процесу. Вони можуть лобіювати питання про вступ України в умовах війни, з огляду на стратегічну важливість підтримки її безпеки.Курт Волкер, колишній посол США в Україні відзначає, що питання вступу України до НАТО під час війни буде важким, але він вважає, що Україні варто продовжувати політику зближення з Альянсом і надалі підтримувати політичний та військовий діалог, щоб створити умови для майбутнього вступу, навіть якщо це не станеться негайно.Гіпотетично, навіть при вступі України в НАТО, Альянс боятиметься застосовувати 5-ту статтю, бо може мати величезні геополітичні наслідки, особливо з урахуванням того, що Росія є ядерною державою. Цей фактор може викликати серйозні побоювання серед деяких країн Альянсу щодо можливості ескалації в повномасштабну ядерну війну. Тому навіть якщо 5-та стаття буде активована, питання того, яку саме форму допомоги надавати Україні, залишатиметься відкритим і політично чутливим.

Хоча той  проживав   у Римі й називав себе Діонісій Малий (бл. 475 — 550 рр. ), і невідомо яким було його скіфське ім’я. Правда, він помилився на чотири роки, але ж  не переписувати через таку дрібницю всю світову історію! Для Європи дуже важливо було мати не лише спільний простір, а й спільний час. Хоча православні ще дуже довго пручалися, не приймаючи нового літочислення,  а відтак   не могли йти в ногу з західною християнською цивілізацією. Наші літописи вели лік часу від сотворіння світу.Вклад ченців у розвиток сучасної західної цивілізації — неоціненний. Їхня самодисципліна, ритм життя  допомогли здолати хаос суспільного, економічного і повсякденного життя. Доба в монастирі була поділена на частини: молитви, праця, відпочинок. Щоби спростити собі життя, ченці використали дзвони, а оскільки вони були гучні, то їх чули й в селах, і в містах. Люди прокидались, рахували удари, і їм було так легше домовитись про зустріч чи спільну працю, вирушити у подорож. Фізична праця в монастирях  і ставлення до неї з повагою самих ченців змінила й мирян, підвищила соціальний статус селян, ремісників. Праця стала почесним обов’язком кожної людини дорослого віку.  При імператорі Карлові Великому, який накреслив перші контури європейської спільноти, було встановлено день відпочинку – неділю. Бог відпочивав на сьомий день і людина повинна відпочивати також. Виняток робили тільки у жнива для селян. Їм дозволяли працювати в полі. У ХХІ столітті все так само.Читайте також: Щось спокійне, але не заспокійливеУ Західній Вестфалії  цього року я бачила живу традицію Середньовіччя. Був серпень, неділя. До монастиря Мьоленбек, заснованому ще у 9 ст. від Різдва Христового, стікались  мандрівники з довколишніх міст, на автівках та роверах. Вони відвідували храм і гарно проводили час, втішаючись відпочинком на свіжому повітрі. Неподалік на лугах паслись коні, корови. Господарство в монастирі було просто зразкове, як і тисячу років тому. А на полях безупинно гуділи фермерські комбайни. Проте жодних робіт на будовах не велося. Мало хто знає, що ми живемо досі згідно з традицією християнства. Тому що вона раціональна. Якщо навіть Творець  стомився на сьомий день, то що вже казати про звичайних смертних. У нас в Галичині все так, як у далекій Вестфалії чи Баварії. Вдома у неділю —  тиша, активний відпочинок — на вулиці чи на природі. Мені й досі доводиться розповідати знайомим зі Сходу чи Центру України, що попри те, що я мешкаю в багатоквартирному будинку, маю стовідсоткову гарантію, що ніхто не порушить у неділю мій відпочинок: ні перфоратори, ні болгарки, ні завивання порохотяга чи пральної машини. І це не тому, що ми "побожні" (а значить темні й забобонні), просто шануємо право сусідів на тишу вихідного чи святкового дня.І  дбаємо про свій власний відпочинок.Читайте також: Гірський виноградДіонісій Малий, що повною мірою заслуговує на статус святого, створив сонячний календар. Правда, з початком Нового року довго не складалося. Логічніше було, аби Новий рік почався з Різдва Христового, бо це день, коли світловий день починає збільшуватися. Але були пропозиції прив’язати новоріччя до Благовіщення і навіть рухомого свята — Пасхи. Позаяк світські календарі почали з’являтися лише у 17 ст., то кожен день року був присвячений якомусь святому. І охрещуючи дитину, священник давав їй ім’я відповідного святого. Це було зручно, бо батьки пам’ятали, що Михайло вродився на Михайла, а Василь  — на Василя. Звісно, деякі святі мали незручні імена, і тоді  немовлят називали по-іншому, але пам’ятали, що дитина вродилась перед Спасом чи через три дні після Благовіщення, а при потребі священник міг зазирнути у Метричну книгу. З часом влада церкви слабшала, віра занепадала, монастирі зійшли нанівець, і  ми користуємось революційними здобутками християн, не пов’язуючи їх з християнством. Тому що так нам зручно, тому що це раціонально, а Діонісій Малий був чудовим математиком і астрономом. ... От тобі й дика Скіфія.Спеціально для Еспресо.Про авторку: Галина Пагутяк, письменниця, лауреатка Національної премії імені Тараса Шевченка.Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

7 грудня віряни вшановують святителя Амвросія Медіоланського. Народився він у місті Тревір 340 року в досить заможній родині. Він став першим латинським святителем в церкві, хоча його виховала родина християн. В юності отримав непогану освіту ритора, мав резиденцію у Мілані та був очільником кількох провінцій. 352 року помирає батько Амвросія, після чого той поселяється в Римі і там продовжує навчання. Після смерті місцевого єпископа в місті виникає суперечка між представниками аріанства та християнства. Амвросій стає єпископом і цей вибір утвердив навіть сам імператор Валентиніан. За доброту та благочестя він отримав від Господа рад творити чудеса. Помер 397 року. Що не можна робити Не можна лихословити, лаятися, думати про негативне. Цього дня жінкам заборонялося шити і в'язати. Наші предки вірили, що це принесе біди в будинок і навіть може стати причиною проблем зі здоров'ям. За цими з причинами молодим дівчатам не можна було мити голову і розчісувати волосся. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Миколая супроводжують чорти та ангели з подарунками або різочками: як відзначають свято дітей у різних країнах Європи Прикмети Йде мокрий сніг - чекайте на дощове літо; сонце наче у тумані - до заметілі; сонце сховалося за хмари - буде снігопад; легкий та сухий сніг - чекайте на посуху влітку. Різдво - це час, коли кожна країна розкриває свою унікальну культуру через звичаї та традиції. Вони не лише створюють святкову атмосферу, а й об'єднують покоління, нагадуючи про важливість родинних цінностей. Але мабуть не кожний знає, хто першим вирішив занести ялинку в дім, щоб відсвяткувати Різдво. Або звідки вперше з'явилися адвент-календарі.

День святого Миколая - це свято, яке в різних країнах світу має свої унікальні традиції та звичаї. Хтось чекає подарунків у чобітках, хтось готує спеціальні страви, а для когось це день, коли діляться добрими справами та допомагають тим, хто цього потребує. Розповімо про найцікавіші звичаї, які збереглись у різних куточках Європи. Міклавж у Словенії У багатьох містах по всій Словенії напередодні свята Святого Миколая будуть відзначені процесіями з впізнаваною фігурою Святого Миколая або св. Міклавжа. Його зазвичай супроводжують пустотливі "парклі" (крампуси) і солодкі ангели. Вони принесуть радість дітям, роздавши солодощі та смаколики. Вночі Святий Миколай залишає дітям подарунки в тарілках, кошиках або панчохах, які йому ввечері ставлять сухофрукти, цукерки та маленькі подарунки. Для тих, хто був неслухняним, він може залишити гілочки. Сінтерклаас у Нідерландах Голландці на своїй Батьківщині традиційно зустрічають Сінтерклааса 6 грудня за Юліанським календарем. Сінтерклаас - це поважний дідусь з білим волоссям та довгою густою бородою. За легендою він приїжджає до Роттердама на пароплаві з далекої Іспанії, яка уособлює собою "теплі краї". Супроводжують його вірні помічники - Чорні Піти (також їх можуть називати сажотрусами), які безпосередньо беруть участь у нелегкій роботі головного персонажа. У ніч перед Днем Святого Ніколаса Сінтерклаас на білому коні розвозить малечі подарунки. Щоб отримати заповітний презент, діткам протягом року слід добре поводитися та слухатися старших. Крім того, перед сном 5 грудня кожній дитині необхідно залишити новорічний чобіток біля каміна і покласти в нього гостинець для коня Сінтерклааса: моркву або пучок сіна, а поруч миску з водою. Після такої підготовки потрібно запросити дідуся до своєї оселі, співаючи йому традиційну пісеньку. Вранці наступного дня у черевиках малюки знаходять різні подарунки та кондитерські вироби. Вважається, що окрім гостинців Сінтерклаас носить із собою велику червону книгу, в якій записані імена дітей та всі їхні добрі та погані вчинки за попередній рік. Тому приховати власний непослух від мудрого дідуся не вдасться нікому. І у разі поганої поведінки дитина отримає не бажаний подарунок, а вугілля від Чорного Піта. Деякі легенди свідчать, що вірні помічники могли викрадати неслухняних дітей і як покарання відвозити їх до Іспанії. Святий Мікулаш у Чехії День святого Микулаша відзначають у Чехії 6 грудня, святкування та активності у Чехії традиційно відбуваються напередодні, 5 грудня. Цього дня на площах і вулицях чеських міст можна зустріти Мікулаша, а також ангела і чорта, які його супроводжують. Останні допомагають дідусеві оцінювати, чи гідна дитина подарунка за те, як вона поводилася протягом року. Святий Микулаш роздає дітям, які гарно себе поводили, фрукти: мандарини, апельсини, банани. За індивідуальними побажаннями він може подарувати їм свіжий ананас та інші екзотичні плоди. За традицією, Мікулаш також пригощає малюків горішками. Останнім популярними у чеських дітлахів стали такі подарунки, як фігурки із шоколаду та різдвяні календарі з цукерками. Якщо дитина поводилася весь рік погано, то солодощів вона не отримає. За погані вчинки святий Мікулаш замість смаколиків дає дітям вугілля та сиру картоплю. Іноді вугілля перемішують разом із гарними подарунками, щоб нагадати дитині про те, що вона цього року пустувала. Пер Ноель у Франції У Франції Святий Миколай вважається покровителем Лотарингії, і саме тут святкування відбувається найактивніше. Крім того, тут свято є офіційним. В містечку Сан-Ніколя-де-Пор, наприклад, увечері виходить святкова процесія з центру міста і рухається головними вулицями під фанфари. На її чолі йде старець із білою бородою, тобто Святий Миколай, якого супроводжує привид. У руках привид тримає різки, щоб відшмагати неслухняних дітей, а потім забрати їх із собою в мішку. На честь свята у багатьох містах проводять святкову ходу, печуть пряники і булочки в формі чоловічків, в школах і садках влаштовують вистави та лотереї, діти обмінюються подарунками та сувенірами. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: День святого Миколая: що категорично не можна робити сьогодні Миколайки у Польщі У Польщі Святий Миколай приходить як єпископ із золотим посохом та в яскравій одежині. Подорожує він пішки, на коні чи на санях. Напередодні свята діти вішають чисті білі панчохи або ставлять начищені чоботи з вірою, що вони будуть наповнені дарунками. Ніколастаг у Німеччині Діти наводять лад у своїх кімнатах, прибирають іграшки. А напередодні ввечері ставлять перед дверима чобітки чи якесь інше взуття, щоб вранці знайти там невеликий подарунок чи солодощі. А неслухняним дітям один з помічників Святого Миколая - Кнехт Рупрехт залишає замість подарунків різки. Сан Нікола у Італії Італія святкує 6 грудня. Тут свято особливо популярне серед незаміжніх жінок, які бажають знайти чоловіка, адже тут він вважається покровителем родини та сімейних цінностей. Але в деяких італійських провінціях дарують дітям подарунки, а також влаштовують ярмарок. У Італії на острові Сардинія є невелике містечко Сассірі. Його покровителем вважається Микола Чудотворець, тому й головне свято міста припадає саме на 6 грудня. Вже багато років у Сассірі існує цікава традиція під назвою Rіtо dеllе nubіlі. Полягає вона в тому, що протягом усього дня у свято Святого Миколи молодим нареченим дарують подарунки. 6 грудня українці відзначають День святого Миколая. Це нова дата після переходу на новий релігійний календар ПЦУ, який відбувся торік 1 вересня. Це свято найбільше чекають діти. Саме на основі образу Миколая Чудотворця в багатьох країнах світу з'явився персонаж святий Миколай. В англомовних країнах, зокрема, в США, Великій Британії тощо, його називають Санта Клаус. Тут він приходить до дітей в ніч проти 25 грудня, тобто на Різдво.

Фіналістами Премії імені Юрія Шевельова за найкращу українську книжку есеїстики 2024 року стали:- Юлія Буйських, "На захід від Бугу" (Видавництво 21); Мирослав Лаюк, "Бахмут" (Ukrаїnеr); Антон Санченко, "На чорноморській хвилі: 33 століття копаного моря" (Богдан).У межах церемонії Премії цього року також буде вручено Спеціальну відзнаку Капітули Василеві Махну “за особливий голос в українській есеїстиці останніх двадцяти років і розбудову мостів культурного порозуміня”.Окрім того, під час церемонії буде вручено Спеціальну відзнаку Радіо Культура, якою редакція радіо нагороджує українських авторів за майстерність і новаторство в жанрі есею. Нагородою у цій номінації стане створення радіоверсії твору, яка прозвучить в ефірі Радіо Культура.Ім’я лауреата традиційно оголосять під час церемонії 17 грудня, у день народження Юрія Шевельова. Трансляцію події можна буде дивитися о 18:00 на Fасеbооk-сторінках Українського ПЕН, Києво-Могилянської Бізнес-Школи та телеканалу "Еспресо".2024 року до номінантів на здобуття Премії потрапило 9 книжок. Їх оцінювала Капітула, до складу якої ввійшли: Володимир Єрмоленко, президент Українського ПЕН (голова Капітули), Оля Гнатюк, дослідниця, професорка НаУКМА та Варшавського університету, Олексій Панич, філософ, перекладач провідний науковий співробітник видавництва "Дух і Літера", Роман Веретельник, літературознавець, літературний критик, перекладач, Олег Коцюба, літературознавець, керівник видавничої програми Українського наукового інституту Гарвардського університету, Тамара Гундорова, літературознавиця, членкиня-кореспондентка НАНУ (Інститут Літератури), Ростислав Семків, письменник, літературознавець, літературний критик, перекладач, доцент Національного університету "Києво-Могилянська Академія", Оксана Хмельовська, журналістка, співзасновниця та редакторка культурно-видавничого проекту "Читомо", Андрій Бондар, письменник. есеїст, перекладач, лауреат Премії за 2021 рік, Андрій Павлишин, журналіст, історик, перекладач, лауреат Премії за 2022 рік, Олександр Михед, письменник, есеїст, перекладач, лауреат Премії за 2023 рік.Телеканал "Еспресо" - генеральний інформаційний партнер Премії імені Юрія Шевельова 2024.Премія імені Юрія Шевельова була заснована 2013 року. Вона присуджується раз на рік українському авторові за художню та наукову есеїстику. Нагорода носить імʼя Юрія Шевельова, який започаткував модерну українську есеїстику, та відзначає внесок у невідʼємні для цього жанру цінності: незалежність думки та витонченість стилю. До розгляду приймаються художні або наукові есеї українських авторів, опубліковані в паперовому вигляді протягом календарного року.Лауреатами Премії минулих років стали Тарас Прохасько ("Одної і тої самої"), Андрій Портнов ("Історії для домашнього вжитку"), Костянтин Москалець ("Сполохи"), Олександр Бойченко ("Більше/менше"), Вахтанґ Кебуладзе ("Чарунки долі"), Андрій Любка ("Саудаде"), Володимир Єрмоленко ("Плинні ідеології"), Діана Клочко ("65 українських шедеврів. Визнані й неявні"), Тарас Лютий ("Культура принад і спротиву") та Андрій Бондар ("Ласощі для Медора"), Андрій Павлишин ("Нам і далі загрожує вічність"), Олександр Михед (2023, "Позивний для Йова. Хроніки вторгнення").Спеціальну відзнаку Капітули за внесок у розвиток української есеїстики в попередні роки отримували Володимир Панченко (посмертно), Оксана Забужко ("Планета Полин"), Микола Рябчук ("Лексикон націоналіста та інші есеї"), Станіслав Асєєв ("Світлий Шлях": історія одного концтабору") та Павло Казарін ("Дикий Захід Східної Європи"), Андрій Гудима (посмертно, "69 спецій для Серця"), Андрій Содомора (за книжку "Під чужою тінню").

У п'ятницю, 6 грудня, святкується День Святого Миколая. У цей день в Україні та країнах Європи очікуються снігопади, дощі та хуртовини.

Підходить до кінця процедура передачі Україні грошей, які отримають коштом заморожених російських активів. Держсекретар США Ентоні Блінкен сказав про це у коментарі журналістам після завершення міністерського засідання Альянсу, передає "Європейська правда". Є скоординований план США та Євросоюзу щодо швидкої передачі коштів Україні. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: ЄС надаватиме по 1,5 млрд Україні із заморожених активів РФ щомісяця у 2025 році "Зараз ми на основі заморожених активів маємо отримати 50 мільярдів доларів, які підуть до України. Ці гроші підуть від нас у наступні тижні, а також від Європи, і це підтримає Україну на певний час, наступного року", - повідомив він. Блінкен у Брюсселі також оголосив про плани передати Україні загалом максимально дозволений бюджетом США обсяг допомоги. Хочуть пережати передбачений $61 млрд "до останнього центу" до завершення каденції Джо Байдена. До цього входить передача Україні $50 млрд. У неділю, 1 грудня, Україну відвідав президент Європейської ради Антоніу Кошта, верховний представник ЄС із закордонних справ Кая Каллас і єврокомісар з питань розширення Марта Кос. Вони прибули в Україну в перший день початку своїх повноважень. Зеленський розповів, що на перемовинах були обговорені спільні можливості зміцнити нашу ППО, реалізувати всі вже досягнуті домовленості в оборонній підтримці. "Також детально обговорили як можемо наступного року дати більше прогресу у перемовинах з ЄС щодо вступу України", - зазначив він.

Сьогодні наш гість - це мій колега Юрій Макаров, письменник, публіцист, документаліст, і ще багато регалій, про які ми не будемо говорити, тому що я думаю, що його можна просто представити. Отже - Юрій Макаров.Я дуже дякую, що ти прийшов поговорити про тему, яка останні кілька років для мене стала такою найбільш, можливо, значимою. Це тема деколонізації мислення. Зараз вона стала для мене значимою, тому що я її почала досліджувати, а думати про це почала ще 30 років тому.Так отож, а то я думаю, як це, останні роки?Це я вже так, професійно почала досліджувати, робити якісь документальні фільми. Але знаєш, з чого почалося? Ось минулого разу, тут, в цій студії, була Оксана Забужко, і ми говорили з нею про перший Майдан, про революцію на граніті, який мав деколонізаційні вимоги: ні союзному договору, українці служать в українській армії і так далі. І вже ж тоді, вже тоді нібито здавалося, принаймні мені, студентці… Я от пригадую розмову, коли до нас прийшли Чорновіл, дисидент Левко Лук'яненко… Я пригадую, як ми переконували Чорновола, що ось, В'ячеславе Максимовичу, зараз, коли надрукують підручники і люди дізнаються все про те, що було і що ми втратили, вони все дізнаються, і буде нам щастя. Тобто оцей процес, те, що ми вже тепер називаємо деколонізацією мислення, тоді ми так це ще не називали, але просто вірилося в те, що це буде набагато швидше. Що всі стануть іншими - почитали книжку з історії або почитали Мирослава Поповича "Історію культури" або ж просто історію України і все.Українці надзвичайно практичні, вони дуже швидко навчаються, вони дуже швидко здатні переймати якісь важливі знання і навички в тому числі. А для нас, в першу чергу, важливо соціальні навички. Те, що українці, я навіть не кажу про те, як змінилися… Оскільки ти згадала, як дівкою була на революції на граніті, для мене, як для людини, яка претендує на те, щоб бути письменником, для мене дуже важливий зовнішній вигляд. Ну, не в сенсі шмоток, а в сенсі якоїсь постави, якоїсь пластики, виразу обличчя. От антропологія для мене надзвичайно важлива.Я певний час, відносно недавно, жив у селі, в приймах, і регулярно проїздив повз школу. Звичайна сільська школа, але під Києвом. Це та сама Малютянка, в якій в Пимоненка була дача. І відповідно вся ця Малютянка обмальована і ми її знаємо, всі ці ландшафти і людей цих, завдяки Пимоненку. Ми знаємо фактично прадідусів і прабабусь тих людей, які сьогодні ходять цими вулицями. Я не рахую тих, хто там уже купили будинки чи ділянки і побудувалися.І коли я проїздив повз цю школу, я себе впіймав на тому, що ці діти абсолютно спокійно могли би вписатися на територію якоїсь непоганої школи в Парижі. Вони нічим не відрізняються. Це я кажу про вираз обличчя, поставу, якусь міміку, якусь свободу внутрішню. Це те, чого нації навчаються століттями.Ти знаєш, я дуже добре розумію, про що ти говориш. Я розумію, що це не тому, що це Малютянка і Пимоненко, а тому, що це загалом українське суспільство, так?Я пригадую, що в Америці і в Канаді я могла пізнати своїх співвітчизників у церкві з потилиці. Не знаю, що це було таке - зачіска, постава, як ти кажеш, силует чи що. Але це було видно зі спини. Оце вони називались новоприбулі в діаспорі, це наші, це з України. Тепер я би вже теж не впізнала, щось змінилося, дуже-дуже сильно щось змінилося.Але ось ти дуже добре сказав про пластичність. Я думаю, що читала це в Сергія Плохія, але хтось з істориків про це казав, що пластичність - це риса націй, таких, фронтирних. І що така адаптивність, вона і в плюс, і в мінус. Тому, коли ти говориш про те, що ми стартували з глибокого мінусу, це, власне, теж наслідок пластичності, наслідок того, що ми пристосовувалися жити в певних координатах.Я розповім байку. Є дуже визнана в світі соціологічна методика, вона називається Wоrld Vаluеs Survаy. ти про це знаєш, так? Дослідження цінностей в різних країнах. Воно робиться не щороку, але доволі регулярно, раз на два чи три роки. Вони міряють за двома вісями: вісь цінностей традиційних, модерних і цінності безпеки самовираження. І на цій діаграмі, станом там десь років 20 чи більше тому, українці були на передостанньому місці за показником цінностей безпеки, цінностей виживання. Це цілком зрозуміло, логічно, ми знаємо вже, що такі травми, які були саме в українців, реєструються потім через ще два покоління. Якщо у тебе нормальна психологічна методика, то ти їх впізнаєш, ці травми. І в цьому сенсі українці, які взагалі зберегли якесь людське обличчя після того, що з ними робили, я вважаю, що це супер стійкість. Але те, що українці певні опортуністи, в тому сенсі, що вони пристосовуються, вони намагаються використовувати якісь зручні випадки в своїх інтересах, це правда. Вони радше, якщо є вибір просунутися в біографії чи забезпечити собі подушку безпеки, то вони, в середньому, ми ж не соціологією тут займаємося, виберуть собі щось більш надійне, матеріальне. Ну, принаймні той українець, у якого ще реєструються ті травми, це стратегія виживання. І сьогодні вимагати від нинішнього персонального складу нашої країни і держави, тим більше, що до цих випробувань додалися випробування свіженькі: хтось втратив все, хтось втратив свій побут, майно, своє місце, свій локус, в якому прожив, прожили попередні близькі… Нетравматизованих українців сьогодні немає, і те, що вони примудряються ще й зберегти людське обличчя, ну, я вважаю, що це просто Боженька поцілував і благословив. Я не хочу казати ми, я там кілька разів  в своїх колонках писав "ми", а потім мені там деякі категоричні відповідали "Хто такі ми?", "Хто ти?", "Хто тобі дав право від нас говорити?". Тому я уже намагаюся не використовувати "ми", але те, що у українці в цьому сенсі абсолютно унікальні, я вважаю, хоча може я когось не знаю, але я вважаю, що серед тих країн, які я бачив, серед народів, з якими я спілкувався, українці абсолютно унікальні, у нас персональний склад.Ми ще поговоримо про травми обов'язково, але я запитаю тебе про інше, зайду з іншого боку до травми. Але спочатку ми почнемо говорити про твою книжку, тому що саме її я хочу в контексті деколонізації обговорити. Тому що фактично ця книжка, яку ти кілька місяців тому видав…Дякую тобі. Я тобі дуже вдячний, бо вона оце вийшла, і у мене таке відчуття, ти знаєш, наче це канонічний текст: "ніхто не гавкне, не лайне, неначе не було мене".Але насправді, ну, для мене ця книжка супер важлива. Я потім скажу особисто для мене, але я взагалі вважаю, що вона важлива в тому сенсі, що ти піднімаєш теми дуже тригерні: теми загрози двомовності, теми міфу великої російської культури, теми постправди, фейк ньюз і так далі. Тема ідолізації Шевченка, скажімо, такого забронзовіння Шевченка та інші.Тобто, це теми такі небезпечні, але це теми, над якими ми в моїй бульбашці ламали списи протягом кількох десятиліть.Ти кажеш небезпечні  - бо за них може прилетіти чи ти можеш схибити?Ні, це теми, за які може прилетіти і тобі, м'яко кажучи, вже прилітало.Я розкрию таємницю, що ми із Юрієм Макаровим цю книжку презентували в "Книгарні Є" і я відчула, з яких боків може прилетіти, і з тобою про це сьогодні хочу поговорити. Але скажи мені, будь ласка, чому ти взявся за цю книжку? Тому що книжка називається "Книга особистих відкриттів". Чому ти назвав її так? Чому особистих відкриттів?Тому що я нічого, насправді, не відкрив. Я не науковець, не дослідник, я журналіст, причому журналіст специфічний, компілятор, я би сказав. Ну, для журналіста це не соромно, так? Я беру кимось відкриті або озвучені факти і я їх викладаю в певному порядку для того, щоби це було зрозуміло, і, можливо, переконливо. Там немає, окрім буквально трьох-чотирьох якихось положень, якими я пишаюсь, по-справжньому прозрінь, які прийшли саме мені. За бажання ти можеш піти в бібліотеку або зайти в інтернет, і якщо ти знаєш, що шукати, все це ти знайдеш. Але це речі, які або не дуже гучно були сказані, або їх знають фахівці. І це ще один парадокс. В соціальних дисциплінах є речі, які для одного, для фахівця, є очевидністю, банальністю, що аж трохи незручно про це говорити вголос. А для профанів в широкому сенсі це відкриття. Оце, власне, і є цей мотив, тому що, я вважаю, що якщо є якась річ, яка стосується абсолютно всіх, а питання, які ти перелічила, стосуються, перепрошую, абсолютно всіх, то не гріх зайвий раз про це або сказати, або нагадати, або підказати. Я посилаюся скрізь, де можу посилатися, на авторів. От вам, будь ласочка, от там книжечка або там статеєчка. От, будь ласка, подивіться, перевірте, якщо ви мені не вірите.Дивіться, оця тема про міф про велику російську культуру, вона є дражлива в тому плані, що якщо говорити про деколонізацію, якщо говорити про таке-собі ментальне звільнення від великої російської культури, це для багатьох людей, наших з тобою співвітчизників, можливо у великій мірі для тебе і для мене, це ж означає ампутувати частину освіти. Це означає, що той гумус культурний, на якому ми виростали…Так. Бурова, Булгакова, братів Стругацьких, а вже ж ми цим жили. І тепер раптом приходить Макаров і це все відсікає. Чи ти відчуваєш у собі оцю ампутованість того, що колись було тобою? Ти відчуваєш фантомні болі якісь.Ну, звісно, що я відчуваю, чесно кажу. Ми про це з тобою колись уже говорили, може і не один раз, тому що, ну, мене виховували в цій російській культурі, нікуди ж я не дінуся. Я не можу забути те, що я свого часу, в підлітковому віці "тащився" від Феодора Михайловича, і не лише в підлітковому. Ми донедавна розмовляли цитатами з Булгакова і це було окей. В міру того, як ти дізнаєшся, або складаєш оцей пазл, цю мозаїку, в якусь єдину картину, той шматочок смальти або цей шматочок головоломки, яким ти захоплювався, яким ти пишався, коли він стає в цілу картину, ти розумієш весь контекст, він тобі уже не здається таким симпатичним, таким атрактивним. Тобі уже трішечки, трішечки неприємно.Господи, ми можемо знайти там 100-500 різних аналогій, найпростіша аналогія для мене, оскільки я все ж таки належу до того віку, коли пам'ять про Другу світову, так звану "отєчєственную" була дуже свіжою. От в моєму дитинстві, це було позавчора. Я пам'ятаю багатьох людей, для яких просто сам звук німецької мови був ну, не те, що огидним, а нестерпним, так? Люди розуміли, що як, а це ж Радянський Союз, а як же Карл Маркс і Фрідріх Енгельс? Вони ж теж німці, так? А там потім Гьоте, Шиллер, Бетховен – "не влияєт".. От я людина, яка від імені тих людей, які застали війну. Я людина, яка запам'ятала німецький танк або німецьких солдат в оточенні Бабиного Яру, я не можу це сприймати нормально. І я розумію, що це травматично….І тобі скажуть, що так, це травма, і що? Подолай в собі травму і для тебе буде російська культура, скажуть тобі, така сама, як інші культури.Вона не така сама. Вона 100% не така сама і про це, власне, йдеться. Російська культура толерує нелюдські практики, традиційні, вкорінені, і якоюсь мірою пропагує нелюдські практики. Про це половина російської культури. І якщо ми кажемо про непобутову культуру в найширшому сенсі, а оцю професійну культуру, ну що там – балет, література, кіно, в кожній з цих галузей ми можемо знайти якісь, здавалося б, зовсім в невинних проявах їхніх, токсичні елементи, які не дозволяють аж з таким захватом їй віддаватися, як ми звикли там 30-40 років тому. Вона не є культурою свободи. Вона не є культурою, скажімо, торжества гуманізму. Не є, ну не треба, от не треба нас в цьому переконувати. Ми не можемо закреслити взагалі цю культуру, але ми можемо її відкласти трішечки в бік, поставити на паузу і дочекатися, коли вона не буде от взагалі ніяк актуально тригерити. Ну, я не знаю, це, напевно, покоління наших онуків. Вони зможуть до цього повернутися, і з холодним розумом уже досліджувати це не як частину їхнього світосприйняття і їхньої біографії, а так, як антрополог досліджує там культуру якогось Вавилона. Сказати, що Вавилон чи монгольська імперія Чингізів чи там навіть ближче давай, Британська імперія, Іспанська імперія - там сила-силенна абсолютно аморальних речей, жахливих, ганебних. Але це все в такому уже далекому історичному минулому, що ми можемо сьогодні повертатися до них і уже входити в інший тип контакту і отримувати інший тип естетичного задоволення. Не того, коли це частина твоєї прошивки.Я от думаю, чи ми з тобою зараз не видаємо бажане за дійсне? Наскільки це ідеалістично? Ось дивись, я весь час говорю і в розмовах з тобою, що оця деколонізація, на мою думку, скрипуче йде. Оця ментальна емансипація від метрополії колишньої. Тому що це пов'язано ще, зокрема, з біологією людського мозку. Розумієте?Так от, що стосується нас безпосередньо: у мене дуже мало цієї залежності. Я тобі уже, от за лаштунками, розповідав. Оскільки я виріс там на Чехові, на Тургенєві, на Толстому, Анна Кареніна, "Війна і мир"… І от мені викинуло, буквально на тому тижні, цитату з "Анни Кареніної", і я спробував прочитати довший шматок, щоб згадати, про що там ідеться. Я відкрив і я розумію, що я не можу. От я фізично не можу туди, на цю територію відступати. Але натомість у мене так багато інших книжок і, вони весь час же перекладаються, слава богу. От у нас книжковий бум, видавничий бум. У нас весь час перекладається якась література і художня, і нонфікшн. Я все одно не встигаю все прочитати. Я обійдуся без того, щоб відновити в пам'яті, як Анна Кареніна зі своїм чоловіком Кареніним, який, до речі, там же зашиті ще додаткові речі: її чоловік, він займався проблемою на державному рівні, він займався проблемою "інародцев".Ну, тобто, це якраз от та сама тема. Ну я якось без цього обійдуся, точно не помру. І Бродського не буду згадувати, перечитувати. От єдине, можливо, там якісь юнацькі мої спогади про братів Стругацьких. Але вони були провидцями, вони багато що вгадали і матеріал для своїх оцих от озарінь, вони ж брали де? Вони брали навколо себе. Так що в цьому сенсі я би їх не зовсім так уже скидав з корабля сучасності, але все решта… Ні, я візьму іншу книгу. І ти знаєш, я нещодавно раптом зрозумів, що я дуже погано пам'ятаю Дон Кіхота. Ти легко заходиш на сайт тієї ж "Книгарні Є" чи "Розетки", виписуєш собі, тобі через день приходить той Дон Кіхот, ще й копійки коштує. Я собі виписав "Божественну комедію" Данте, яку не читав з університету.А все, що вважається, що ти прочитав в університеті, потім ти читаєш, перечитуєш і розумієш, що ти не читав, що це тільки галочка.Ну звичайно, це ж зрозуміло. Я якоюсь мірою відчуваю, що оця от ваша "великая русская культура", вона від мене затулила все те, що я пропустив. Тому що мені було там кайфово, мені там було нормально. Ну, мені реально було там норм, так? А потім ти чухаєш потилицю - як же ж я міг стільки пропустити?Якщо ти мене питаєш поради - ось моя порада. Дуже просто: візьми Дон Кіхота. Ну, отака книжка, чесно. Або візьми щось ще - можливо, останню Нобелівську лауреатку ще не переклали, але там два-три роки свіжості уже 100% є, бери і читай.Ти знаєш, я думаю, все ж таки, що справа в іншому.Я тоді тебе так запитаю: що змушує людей сьогодні, з нашої ж з тобою бульбашки, захищати пам'ятник Пушкіна в Одесі? Це не те, що вони не можуть взяти і прочитати "Божественну комедію" чи "Дон Кіхота", так? Це щось інше. Що змушує цих людей так сильно рубатися і звертатися до ЮНЕСКО?Ну, у мене в цьому сенсі така, трохи дисидентська позиція, в найширшому сенсі, тому що я взагалі до пам'ятників, як таких, ставлюся дуже обережно. Для мене особисто, для того, щоби пам'ятник став пам'ятником, з ним мають відбутися якісь дуже важливі події, як там, скажімо, ну, Христя на Майдані Незалежності. З естетичної точки зору жахлива абсолютно, але з нею пов'язаний Майдан, Інститутська, вся ця вища точка прояву громадської солідарності, мужності, героїзму і таке. І воно її освятило.Ну так, але чекай, це Христя. А якщо це йдеться про Щорса, і люди кажуть, що "для мене Щорс, той бандит, це простір безпеки мого дитинства. Для мене Пушкін - це простір безпеки мого дитинства".А оце от уже зовсім інша річ. Тобто, коли з цим пов'язані якісь, ну, реально дуже серйозні прояви людського духу, це одне. Тоді воно для мене пам'ятник. Якщо він не пам'ятник, не об'єкт такого, напіврелігійного поклоніння, якогось такого напівмістичного, то це просто деталь екстер'єру. Я не бачу великої проблеми в тому, щоби трохи поміняти екстер'єр, якщо це не зачіпає якихось світоглядних речей, можна поміняти. А якщо просто ти так звик, це твоя територія безпеки, як вона тобі запам'яталася і ти нічого не хочеш міняти… Ну, так давай тоді і Сталіна відновимо, це ж теж територія твоєї безпеки. А далі, за цією логікою, можна ж і іншим тиранам теж відновити пам'ятники - "А ні, то ми не будемо!". Тому що тут ніякої логіки шукати не треба. Люди, люди не хочуть змін, тим більше люди травмовані. І навіть, якщо вони розуміють, інтелектом розуміють, що це символ якраз того, що їх убиває в буквальному сенсі, не в переносному, в буквальному.Я реально дуже любив Олександра Сергійовича і дуже непогано його знав і якщо напружитися, то я можу багато прочитати напам'ять. Але ж я розумію, що якби він жив сьогодні, він би цій війні плескав би. От дуже простий тест, так? От якби Олександр Сергійович сьогодні жив би в Росії, він би засуджував цю війну, чи він би її вітав? Відповідь: він би її вітав. Це випливає з кожного рядка його творів. І дуже багатьох, якщо не абсолютної більшості представників цієї російської культури це так само стосується. Вони би плескали, вони би вітали, вони би нас убивали. Тому я ж кажу: я не буду їх палити, якось обійдусь.Не йдеться, наприклад, про одеського Пушкіна, не йдеться про спалення, йдеться просто про перенесення в якесь інше місце. Було ж роз'яснення.Але є люди, які не хочуть прощатися зі своєю мовою, молодістю, зі своїм комфортом, зі своєю ілюзією безпеки. Нейронні зв'язки. Я їм реально співчуваю, але в Одесі досі немає пам'ятника, скажімо, Святославу Теофіловичу Ріхтеру, одеситу. Як? Ми свого часу з моїм товаришем одеським намагалися пробити. Була скульптура ця в музеї в Переяславі, безхозна, фактично. Але вона у них була на балансі. Ми намагалися добитися, ми навіть на прийом до Гурвіца ходили, все було окей, всі за, але неможливо. Нема в Одесі пам'ятника Ріхтеру. І Ойстраху нема. Розумієте? А Пушкіну є.Чому нема?Ну, нема, тому що нікому це не потрібно. Нафіг не потрібно було, на відміну від Катерини ІІ. Зрозуміло чому, правда?Хочу запитати про те, що мені виглядало таким, достатньо небезпечним, з огляду на стосунки всередині громадянського суспільства. І мені здається, що власне по цих лініях можуть піти маленькі тріщинки. Йдеться про старонавернених і новонавернених. Пригадуєш, ми говорили? Про те, що є люди, які раніше українізувались і деколонізували свідомість, давайте так умовно називати, а є люди, які, скажімо тільки рік чи два тому перейшли на українську і усвідомили, що є потреба і так далі. І ось між цими людьми виникає таке напруження, яке я відчуваю.Я людина, яка українізована давно, хоча я закінчила російську школу і я пережила оце гноблення, цей булінг. Булінг був дуже серйозний в російській школі щодо мого імені, яке вважалося жлобським. Мирослава, ну що це за ім'я, так? Це ж не Юра, Юрою було бути легко, а от Мирославою в радянській школі було дуже тяжко бути. І тепер ці люди, які зараз українізувались, вони кажуть таким людям як я, що "вам легко бути українськомовними, ви виросли в хатах з Шевченком і рушниками, а у нас говорили російською мовою, вам це нічого не вартувало". Це, як на мою думку, знецінює те, що я пережила, ті випробування, що я пережила. Чи ти думаєш, потрібна якась розмова про це? Бо от я цю розмову якось хочу ініціювати, але не розумію, до чого вона мусить призвести і до чого призведе - до ще більших скандалів, м'яко кажучи, чи до порозуміння?Ну, я думаю, що, проговорювати травми ще з часів доктора Фройда вважається продуктивним. Як мінімум, визначати травми для декого, принаймні для фахівців, вважається необхідним. Але ось так, в черговому порядку постійному ввести всякі дискусії... Я не переконаний, що це аж так уже потрібно, тому що це завжди територія конфлікту. І там, де є конфлікт, внутрішній конфлікт, я думаю, що треба бути трішечки обережнішим.От там пише в соціальній мережі одна дівчина: "була в книгарні, а за сусіднім столиком розмовляли російською. І я викликала адміністрацію, щоб їх вигнали". Вони ж не з трибуни, не з кафедри розмовляли російською. Ти їх прибрала зі свого особистого простору. Ти їх не перевиховала, ти зробила найпростіше, що ти могла зробити - включила репресію в тому крихітному обсязі, який був тобі доступний. Ти в такий спосіб хочеш перевиховати Україну, чи ти самостверджуєшся? Чи ти віриш, що такий спосіб комусь допоможе? Ти нікому не хочеш допомагати. Ти хочеш, щоб вони зникли, а вони не зникнуть. Тому тут, з одного боку, треба бути абсолютно тупо непримиренним і ригідним, коли йдеться про публічний простір: трибуна, мікрофон, камера, радіостанція. З іншого боку, якщо це люди, тому що ти, фактично, наслідуєш тих людей, які саме зараз, в цей самий час, коли ти починаєш розмовляти українською в Одесі і тобі відразу автоматично прилітає, що "ви сюда понаєхалі, єдьтє в свої Львови". А вони люди, і не просто у себе вдома в своїй країні, вони в своєму місті. Це їхня, це їхня рідна мова, але так от не треба їх наслідувати, не треба їх копіювати. Українську мову, культуру, поведінку, кодекс треба відстоювати трішечки розумнішими і складнішими, технологічнішими методами. А інакше ми будемо знову собачитися. Срач - це така собі частина нашої прошивки. Я вважаю, що не варто, от не варто.От щойно до тебе продавчиня звертається не українською - будь ласка, оце сигнал для реакції, тому що воно прописано в законі і ми хочемо бути правовою державою, частиною Європи. Коли ти сусіду за сусіднім столиком починаєш робити зауваження - ну, це вже не правова держава і не Європа.  

У неділю, 1 грудня, Україну відвідав президент Європейської ради Антоніу Кошта, верховний представник ЄС із закордонних справ Кая Каллас і єврокомісар з питань розширення Марта Кос. Вони прибули в Україну в перший день початку своїх повноважень. Про це президент Володимир Зеленський повідомив в Теlеgrаm. "Це новий пʼятирічний термін роботи європейських інституцій. Посадовці змінилися, але курс Європи залишається незмінним. Безпека і справжній мир для всіх на континенті - це головний пріоритет", - наголосив президент. Зеленський розповів, що на перемовинах були обговорені спільні можливості зміцнити нашу ППО, реалізувати всі вже досягнуті домовленості в оборонній підтримці. "Також детально обговорили як можемо наступного року дати більше прогресу у перемовинах з ЄС щодо вступу України", - зазначив він. За словами президента, сьогодні була приділена увага питанню про НАТО. "НАТО для України, про запрошення в Альянс, яке може фундаментально посилити Україну перед будь-якими перемовинами щодо завершення війни. І це така річ, таке посилення, яке багато в чому зможе гарантувати справедливість миру", - наголосив глава держави. Зеленський подякував всім партнерам, які у цьому питанні з Україною. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Війну в Україні можливо завершити у наступному році - Зеленський Також президент додав, що сьогодні маємо важливий крок в Україні. "Для підтримки наших людей цією зимою. Стартувала наша програма "єПідтримка" - тисяча гривень для наших людей в Україні. Це для кожного й кожної - для всіх: для дорослих, для дітей. У середньому - кілька тисяч на сім'ю, і кошти - на оплату товарів та послуг, українських товарів та послуг", - сказав він. Також додав, що зокрема, це комунальні послуги, українські ліки, квитки на залізницю, можна буде купити й книжки за ці гроші. Ну і, звичайно, програма може стати також фактично програмою національного донату - якщо спрямувати цю тисячу на підтримку волонтерів, на нашу оборону. Я вдячний усім, хто забезпечує технічну сторону програми: уряд, Мінекономіки, Мінцифри. "Вже за перші пів дня роботи "єПідтримки" мільйон сто тисяч українців зробили заявки на виплату. І в тому числі майже 300 тисяч заявок - на виплату для дітей. Тобто масштаб програми й темп реалізації хороші", - зауважив Зеленський. У підсумку президент висловився, що важливо, щоб уряд контролював роботу всіх систем у програмі - щоб на сто відсотків забезпечили все, що обіцяно людям. І також уряд має представити деталі інших програм підтримки цієї зими й протягом наступного року. Президент Володимир Зеленський провів зустріч з президентом Європейської ради Антоніу Коштою в перший день роботи нового керівництва європейських інституцій. Під час зустрічі було обговорене бачення європейських і глобальних справ - наявні проблеми та перспективи. "Ми приїхали сюди в перший день нашої роботи. Ми хочемо висловити свою підтримку вам, ми залишаємося з вами, залишалися і будемо залишатися, зараз звичайно за часів війни. Але ми також хотіли б говорити і про майбутнє, тому що ми хочемо вітати вас уже членом нашої спільноти, членом нашого союзу", - сказав він.

Президент Володимир Зеленський провів зустріч з президентом Європейської ради Антоніу Кошту в перший день роботи нового керівництва європейських інституцій. Під час зустрічі було обговорене бачення європейських і глобальних справ - наявні проблеми та перспективи. Про це президент розповів у Теlеgrаm. "Такий символічний початок роботи відображає головні пріоритети для всіх нас у Європі. Мир - це фундамент, і ми будемо робити все й надалі, щоб якнайшвидше закінчити цю війну, розв'язану Росією не тільки проти України, але й проти об'єднаної Європи, закінчити цю війну справедливо й посилити нашу Європу - інституції Євросоюзу та політику підтримки кожної європейської країни", - наголосив він. Зеленський подякував усій команді Європейської ради за політичні рішення та за політичну, військову, фінансову, гуманітарну допомогу. У свою чергу президент Європейської ради Кошту подякував президенту України за гостинність. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Розміщення європейських військ в Україні може стати гарантією безпеки - Клімкін "Ми приїхали сюди в перший день нашої роботи. Ми хочемо висловити свою підтримку вам, ми залишаємося з вами, залишалися і будемо залишатися, зараз звичайно за часів війни. Але ми також хотіли б говорити і про майбутнє, тому що ми хочемо вітати вас уже членом нашої спільноти, членом нашого союзу", - сказав він. Президент Володимир Зеленський заявив, що є всі можливості завершити війну в Україні у наступному році. Але це залежить від волі та рішень лідерів, які цього прагнуть. "Ми зробимо все, щоб закінчити цю війну. І у нас є всі можливості, щоб закінчити цю війну у наступному році. Ми можемо це робити, але тільки разом з Європою, разом з США і, звичайно, разом з Україною", - зазначив він.

Сьогоднішній візит до Києва керівників ключових європейських інституцій, у перший день їхнього мандату, є потужним посланням підтримки України на її шляху до свободи, миру та до європейського майбутнього.

На вашу думку, хто такий Путін?Путін – це цілий режим, який продовжує сторіччя російського імперіалізму. Це трохи інша система, вона не комуністична і не царська. Але, тим не менше, – це централізована автократія, яка живиться за рахунок своїх сусідів. Це основа самого путінізму. На додачу до цього є корупція, а також перевага від того, що західні інституції такі політичні, і це створює враження що Російська Федерація така потужна.Сучасна Росія – це Путін? Чи можна говорити, що коли Путіна не стане, тієї Росії, яка була зібрана по шматочках протягом багатьох століть, не стане?Російська Федерація може зникнути в тому вигляді, в якому вона є навіть з Путіним, тому що російський диктатор бореться з останніх сил, як раніше Черненко, Андропов та інші радянські урядовці. Можливо, йому залишилося жити лише кілька років, але це не означає, що Російська Федерація виживе разом з ним. Очевидно, що РФ почне валитися навіть при Путіні, тому що росіяни будуть провалювати всі системи. І насправді, я вважаю, що це вже спостерігається. Минулого року ви приїжджали до України і представляли свою книгу "Неспроможна держава. Інструкція із розшматування Росії". У ній ви пишете, зокрема, про розпад Росії. А чи є якісь можливі сценарії цього розпаду? Скільки, наприклад, може утворитися національних республік? І взагалі, що могло б відбутися, якби Росія розпалася зараз? Насправді це не таке питання, яке може вирішитися за один день. Це цілий процес, і він вже розпочався. Шалені економічні проблеми, які виникли в Російській Федерації, особливо яскраво помітні перед Новим роком. Ми можемо побачити це на прикладі нафти. Шалені видатки на армію, що збільшилися з третини до половини... Звичайно, це впливає і на цивільну економіку, яка руйнується. І це вже тріщина. Ми бачили, як це відбувалося у Радянському Союзі. Там все почалося з цих самих військових видатків. Тож зараз у РФ ми вже спостерігаємо певні позначки. На тлі цього можуть бути повстання в армії, можуть з’явитися ті, хто не хоче віддавати ресурси в Москві і прагнутиме суверенності й автономії. Обурення підіймається серед людей, особливо серед тих ветеранів, які повертаються, а їх не раді бачити. Я думаю, що увесь цей розвиток подій вплине в подальшому на Росію. На який час це може розтягнутися? Мені здається, що російська репресивна машина Путіна дуже сильно подавлює усі ці події, про які ви говорите. Це дійсно так. Головний успіх Російської Федерації полягає саме в цьому подавленні. Ми спостерігали це ще за царських і комуністичних часів. Пам'ятаєте пропаганду успіху в ті часи? Те ж саме відбувається зараз в путінській системі. Всі вони проваляться, враховуючи ту економіку, ніякої диверсифікації та ніякого оновлення. Якщо дати Росії розвиватися так, як вона зараз є, рано чи пізно вона впаде. Якщо подивитися на той самий заколот Пригожина або на українське вторгнення в Курську область, ми не бачили ніякої прихильності до Путіна навіть у самій Росії. Росіяни поважають тих, хто сильніший, тому вони можуть дуже швидко обернутися проти Путіна. Це величезна країна, шалено різна, і не можна зібрати все це докупи військовими сили, особливо, коли люди їдуть на фронт воювати проти України. Тож я розглядаю це як провал занадто розтягнутої, гниючої та абсолютно корумпованої системи.На середину грудня у Європі запланований черговий Форум поневолених народів Росії. Яке ваше особисте ставлення до таких форумів? Чи можуть люди, які вже багато років проживають на території ЄС і представляють ці поневолені регіони Росії, збираючись в одному місті в Європі, долучатися до розвалу Російської Федерації? Часом слово потужніше за меч. Ми бачили це і раніше, дуже багато повстань починалися як маленькі, а потім розросталися і до них долучалося все більше людей, вони отримували більше уваги. Я брав участь у Форумі визволення поневолених народів Російської Федерації. У нас було кілька зустрічей по всьому світу, включаючи європейський, японський, канадський парламенти та італійський сенат. Що дуже цікаво, так це те, як реагувала на це Москва. Звісно, вона засуджувала ці ініціативи, навіть визнавала їх терористичними організаціями. Я думаю, це показує страх у Кремлі, що ці рухи можуть зростати, отримувати більше підтримки і більше уваги в Росії та світі загалом. Російська Федерація вже звинувачує Польщу, яка разом з Україною протистоїть їм і підтримує ці форуми. Я називаю це неопримітивізмом. Висування страху від Москви показує, що ці рухи стають потужнішими. Наступний рік, на мою думку, буде критичнішим, тому що у РФ виникають внутрішні проблеми. Я думаю, що ми побачимо збільшення повстанських рухів не тільки в різних республіках, а й у різних регіонах, де є незадоволення через те, що всі ресурси подаються Москві, а вони нічого майже не отримують, що люди за межею бідності і посилаються в м'ясорубку війни. Той страх, про який ви щойно сказали, – це страх особисто лідера Росії Володимира Путіна, чи це страх колективного Путіна?Я думаю, це страх колективного Путіна, путінського політбюро. Це фактично страх Кремля, це страх уряду і багатьох депутатів російської думи. Якщо послухати, як вони все це підносили останні три роки, то дійсно, Путін залишився десь в минулому. Якщо ми будемо давати більшу автономію регіонам та найбільшим містам РФ, то, звичайно, це може призвести до більше ніж 200 різних конфліктів по території країни. У Кремлі самі розуміють, що сидять на пороховій діжці, яка може вибухнути. Фитиль вже було запалено, але Путін намагається його загасити. Рано чи пізно це досягне центру.Чи можуть наразі люди, яких називають російськими лібералами, які так само постраждали від Путіна, деякі з них сиділи у в'язницях на території РФ, хтось зараз перебуває на території ЄС або у США, так само долучитися до цього процесу, про який ви говорите?Деякі можуть, а деякі ні. Ми не визначаємо всіх їх як лібералів. Ці люди вважають себе опозицією Путіна, але є ж різна опозиція. Дуже багато традиційної опозиції, наприклад, Навальний та ті, хто його оточували, є постпутінцями або ліберальними авторитаристами. Вони хочуть тримати імперію, але і звернути Путіна, включаючи, звичайно Крим та Чечню, які вони отримали нещодавно силою. Тож я б назвав цих людей тими, хто мають таке ж саме бачення Російської Федерації. У них немає достатньої підтримки всередині країни, Путін вже їх ізолював у в'язницях або деяких вбив. Я не думаю, що вони впливатимуть на майбутнє Росії. На жаль, дуже багато політиків на Заході все ще їх слухають і думають, що з ними це буде щось на кшталт нової демократичної Російської Федерації, яка з'явиться після зникнення Путіна.У нас було таке враження після того, як зник Радянський Союз, але ми потім побачили, що відбулося. Довгострокове рішення – це розпад Російської Федерації. Тим не менш є певні елементи опозиції. Я не кажу, що всі вони однакові. Наприклад, деякі депутати розуміють, що має бути певний вибір: якщо республіка хоче жити, якщо вони не хочуть бути частиною Російської імперії, то мають стати незалежними. Я думаю, що є дієві політики навіть серед нинішньої опозиції. І ми можемо говорити про звільнення певних територій Російської Федерації. А яку роль в цьому процесі зараз відіграє Україна? Україна завжди була критична в цьому питанні і завжди протистояла російському імперіалізму. Також вона пережила наслідки геноцидів. Особливо в останні два з половиною роки - це, мабуть, одна з найважливіших осей розвитку Російської Федерації. І Україна продовжує тут відігравати важливу роль. Захід, не поставляючи зброю, яка потрібна на лінії фронту Україні, провалив свою місію. Україна має визначну роль у боротьбі з московськими імперіалізмом. Вона є ключом до нового світу, в якому нові республіки можуть торгувати, існувати, взаємодіяти одна з одною і не мати ніякого зазіхання на інші території. Україна – це майбутнє, а Росія – це провалене бачення минулого.Як я зрозумів, Україна зараз має здатність впливати на трансформацію геополітичного ландшафту Східної Європи, так? Звичайно. Україна – це ключ до Східної Європи і навіть ключ в постімперіалістичне російське майбутнє. Як тільки РФ почне зникати, то в Україні буде дуже багато впливу серед сусідів, які споглядатимуть на Україну як на натхнення для власного розвитку. Як тільки буде переустановлений уряд в Російській Федерації, як тільки Україна відновить свої території, вона матиме вплив на Грузію і Молдову і зможе рухатися далі разом з цими країнами в Європейський Союз. У багатьох планах я б сказав, що Україна – це модель. Водночас через цю війну ви можете також пришвидшити розпад Російської Федерації. Ви вже згадали про те, що Захід зараз недостатньо допомагає Україні брати активну участь в процесі розбивання Росії. А що саме повинен був робити зараз Захід, особливо зважаючи на те, що на президентських виборах у США переміг Дональд Трамп, а у багатьох країнах Європи скочуються до ультраправого екстремізму? Це дуже складне питання. Почнімо з Європи. Так, ультраправі дійсно отримали дуже багато підтримки в багатьох західних і центральних європейських країнах. Але пам'ятайте, що є країни НАТО, які абсолютно готові підтримувати Україну всіма тими зусиллями, які в них є. Це Польща, Балтійські країни, Скандинавські країни та інші. У цих країнах немає ніякої загрози ультраправого популізму. На мою думку, Європа має зрозуміти, що буде означати для них президентство Трампа. Якщо в майбутньому Європа вимушена буде захищати не тільки Україну, а й себе, то має розбудовувати свій військовий комплекс. Вони мають збільшувати армію, як це зараз робить Польща, витрачаючи більше ВВП на власну армію.Якщо говорити про США, то це дуже складно. Ми знаємо, що зараз Штати проходять транзитний період, адміністрація Трампа перебирає повноваження. Насправді ця команда може бути навіть сильнішою, ніж команда Байдена. Наприклад, радник, посол НАТО – усі ці люди завжди хотіли посилити Альянс, вони мають дуже потужну антиросійську позицію. Деякі з них тиснули на адміністрацію Байдена, для того, щоб було надано більше підтримки Україні в попередні роки. Тож не варто упускати це з виду, тому що в результаті це може вплинути на взаємодію з Путіним. Але зараз зарано про це говорити, зараз лише формується політика. Януш Буґайський, фото: tvоеmіstо.tvТрамп неодноразово говорив про те, що хоче посадити президента України Володимира Зеленського і лідера РФ Володимира Путіна за стіл переговорів: в одного щось забрати, іншому щось дати, і таким чином пришвидшити завершення війни в Україні. Тобто він, наскільки я розумію, у своєму баченні майбутнього президентства на чотири роки не бачить ослаблення Росії.Трамп не настільки знає Російську Федерацію. Він не слідкує за тим, як розвиваються події там, але це робить його команда. Я думаю, що ті, хто допомагає йому розробити політику, мають більше уявлення про те, як відбувається війна. Технічно Київ має бути спокійним, тому що Трамп не збирається про щось домовлятися. Він намагається допомогти досягти не тільки миру, а того, що може вважатися перемогою його та Америки загалом. Звичайно, стратегічно не може бути такого, щоб Україна віддала свої території, але тактично може статися така ситуація, за якої Україна може сказати: “Гаразд, давайте зробимо припинення вогню, давайте приймемо ці угоди”. Деякі з команди Трампа вже пропонували прислати миротворців, щоб утримати мир в Україні. Тоді можна показати, що це Російська Федерація порушує правила й ескалує цю війну. Ідея полягає в тому, щоб переконати Трампа, що якщо він слідуватиме вимогам Росії щодо українських територій, то видаватиметься слабким, що він буде тим, кого ми називаємо лузером і матиме проблеми, наприклад, з Китаєм. Китай тоді захопить Тайвань, а це вже буде величезна втрата, яка приведе до війни для США. Тож, чим більше успіху в Україні, тим менше шансів, що буде війна з Китаєм. І це ціна домовленості Трампа з Російською Федерацією.Але тим не менше, без віддачі територій припинення вогню може показати, що Росія – це агресор, що росіяни – імперіалісти, що з цим треба боротися, а Україна хороша. До речі, я вже чув від людей Путіна, що потрібно зробити так, аби путінська армія мала великі проблеми через підтримку України Заходом та США.Яка Росія вигідна або потрібна Сі Цзіньпіню? Я думаю, що китайців можна назвати імперіалістичними прагматиками. Інакше кажучи, якщо РФ достатньо сильна, то вони можуть відволікти увагу від імперіалістичних поглядів Китаю, тому що всі зосередяться на Російській Федерації. Росія – це джерело дешевої енергії, нафти та газу, а також ціль багатьох перенаселених китайських регіонів. Але якщо Російська Федерація почне слабшати, Китай не буде ризикувати війною з США, підставляючи себе. Якщо Росія почне розвалюватися, Китай зосередиться більше на ресурсах і територіях на Далекому Сході, які мають джерела. Тоді у Китаю будуть потужності посилити власну економіку. Це може бути тим, на що розраховує Пекін. Тому ми маємо уважно спостерігати за регіонами, які можуть відлучитися від Російської Федерації, які не захочуть стати частиною домініону Китаю. Інакше кажучи, вони проміняють Москву на Пекін. Я думаю, що вони будуть прагнути до демократії, до Японії та інших країн на сході. Тож нам потрібна стратегія, яка допоможе не посилити Китай, але призведе до колапсу Російської Федерації.Умовно кажучи, настає час, коли Росія розвалюється. Як на це можуть відреагувати на Заході?На Заході будуть боятися, ми вже це бачили дуже багато разів. Я пам’ятаю, коли почав розвалюватися СРСР, у Вашингтоні передбачали купу біженців, громадянські війни, хаос і багато проблем. Тож, я думаю, що перша реакція серед офіційних представників на Заході буде страх. Згодом прийде розуміння, що з цим треба якось впоратися, адже за одну хвилину це вирішити не можна. Це буде стосуватися і США, і тих, хто нас підтримує, наприклад, Японії. У нас має бути політика, яка надасть безпеку цим країнам, щоб вони могли ладнати з новими формуваннями, які будуть виникати після руйнування Російської Федерації. Ми маємо зробити так, щоб ті конфлікти, які можуть виникнути в РФ, не поширювалися. Дуже багато роботи попереду. Я думаю, що це буде нова ера геополітики, яка зараз починає розвиватися. Саме зараз, за адміністрації Трампа можна почати працювати над цим питанням, тому що інакше ми будемо абсолютно не готові до цього, ми не будемо певні, що робити, і наша реакція може бути заслабкою.Ще один можливий варіант розвитку подій після розпаду Росії: на території цієї країни утворюється багато інших менших формувань, і якщо не в багатьох із них, то в деяких буде ядерна зброя. Зараз на території цих країн є пускові установки для балістичних ракет, які вони потім будуть контролювати. Як у такому випадку контролювати нерозповсюдження ядерної зброї і можливі її запуски у разі розпаду Росії? Будь-яка нова країна, яка буде виникати на місці РФ, захоче власного визнання. Вони не хотітимуть війни. Але якщо на їхній землі буде ядерна зброя, у такому разі для них це можливість почати переговори з міжнародними інституціями, спілкуватися з урядом США та з іншими країнами щодо того, щоб зменшити або взагалі знищити запас ядерної зброї. Звичайно, ми бачили це на прикладі Радянського Союзу. Я думаю, що всі ці нові формування не захочуть починати ядерну війну, вони захочуть визнання. А для цього вони мають виступати відповідальними гравцями.Я вважаю, що російські представники спеціально роздувають цей наратив, що нібито буде ядерна небезпека після падіння РФ. Проте я не думаю, що будь-яка з потенційних нових країн захоче мати ядерну зброю. Єдина країна, яка захоче ядерну зброю – це Москва. Але це може бути можливістю Заходу з ними взаємодіяти, а для Москви – взаємодіяти із Заходом. Як ви думаєте, а чия провина в тому, що Україна таки віддала свою ядерну зброю, але натомість не отримала жодного захисту?У цьому винні всі: і США, і країни Заходу. Вони думали, якщо ядерної зброї не буде, то країни будуть хорошими сусідами. Проте насправді, якщо в одній країні є ядерна зброя, а в іншої немає, то в регіоні буде дисбаланс. Друга помилка була безпосередньо з боку України. Пам'ятаєте цей Будапештський меморандум? Він не гарантує нічого. Там були положення, що все буде гаразд, але не було гарантій. І тому Україні, можливо, варто було почати ще тоді процес долучення до НАТО, як зробила це Польща. Але вже все пройдено, тому треба вчитися на помилках: якщо у вас немає ядерної зброї, то на вас може напасти сусід, в якого вона є. Саме тому зараз Південна Корея озброюється, а Іран розвиває ядерну зброю.Демократії можуть також потребувати ядерну зброю, якщо вони не можуть отримати гарантії від тих сил, які вже її мають. Я не кажу про потенційну Україну, але я кажу про Польщу та інші центральні європейські країни, які відчувають тиск і певні імперіалістичні дихання Російської Федерації. Тож, якщо є ядерна зброя, – це ефективно. Україна втратила цю можливість, тож зараз маємо проблеми з Росією.Якщо пов'язати страх Росії і ядерну зброю з нещодавніми висловленнями Путіна на засіданні ОДКБ, де він хвалився новітньою аеробалістичної системою “Орешник”, що вона може завдати удару по будь-якій точці Європи. Чи зможе Путін натиснути кнопку і запустити цей “Орешник” з ядерним боєзарядом по одній зі столиць Європи? Чи все ж таки він занадто боягуз, щоб зробити це? Я не думаю, що на цьому етапі Росія почне якусь ядерну війну. Вони зараз намагаються саботувати роботу в кількох країнах НАТО, наприклад, в балтійських країнах. Але якщо ви помітили, то навіть попри те, що США дали добро на використання Україною далекобійних ракет, Росія нічого не зробила з країнами НАТО. У Кремлі розуміють, що вони нічого не зможуть і ризикують структурою своєї країни, тому і не реагують. Путін – корумпований імперіаліст. Він хоче вижити. Навіть якщо Російська Федерація буде меншою, слабшою, все одно він хоче зберегти свої ресурси і владу. Тож почати ядерну війну з Заходом – це погана ідея, тому що від західних країн можу прийти досить потужна відповідь. Але це не значить, що Путін не хоче налякати їх. Західні політики мають свої внутрішні причини і також перебувають в страху, що є можливість побачити Третю світову війну. Путін покладається на цих людей для того, щоб підірвати західні політики і налаштувати їх проти України.Наразі я не бачу сценаріїв, за яких Путін та Кремль хочуть розпочати будь-яку війну із Заходом, особливо враховуючи те, що країни НАТО мають кордони з РФ і готуються до великої війни з нею. Наприклад, Польща витрачає дуже багато коштів на військові комплекси. Є дуже багато блефу з боку Путіна. Україна, як ніхто інший, має знати, що Росія покладається на брутальність та геноцид, а з іншого боку – на жорсткий контроль. Це основи Російської Федерації. Чи чули ви щось про те, що ще й лідер Китаю Сі Цзіньпін під час зустрічі з Путіним так само попередив, щоб той не натискав кнопку?Саме так. Я думаю, що Китай послав цей сигнал Росії ще кілька років тому. Будь-яка ядерна ескалація з боку Російської Федерації проти Заходу поставить під загрозу Китай. Проте Китай не хоче бути долучений до відкритих конфліктів з Заходом. Також це створить економічний хаос і вплине на можливість торгувати. Торгівля – це основа економіки Китаю, тому що ми говоримо про експорт, про торговельні зв'язки. Тобто Китай не буде підтримувати Російську Федерацію в цьому плані. І тоді Росія стане ще більш ізольованою, ніж зараз. А якщо вони втратять Китай як союзника, у такому разі вони ще швидше розпадуться. Януш Буґайський, фото: tvоеmіstо.tvЯкі ви бачите перспективи для України у вже післявоєнний період? Чи може наша країна стати ключовим гравцем в системі європейської чи навіть світової безпеки? Україна вже є такою. Коли ми говоримо про майбутнє Європи і демократії, Україна має ще багато чого зробити. Після війни буде тривале відновлення, залучення інвестицій, вибори. Україна має продовжувати розбудовувати демократичний процес, громадську суспільство, яке зараз дуже потужне. Усе це має не тільки існувати, треба робити так, щоб все це працювало: всі ці питання, з якими мають справу демократичні країни, зокрема, антикорупційні. Україні доведеться ще більше над цим працювати, тому що сусід напав на Україну, і деякі території були окуповані, тож дуже багато роботи попереду. Для цього українці потребуватимуть багато допомоги. Але я вірю в силу українського суспільства, тому що в останні майже три роки воно показало неймовірну стійкість. Якщо ви зможете пережити війну, то ви переживете і мир. Сусідні країни, зокрема Польща і країни Балтії, також будуть дуже важливими в тому, щоб допомогти Україні відновитися.

У четвер, 28 листопада, премʼєр-міністр Іраклій Кобахідзе заявив, що Грузія відмовляється від перемовин про вступ до ЄС"Сьогодні ми вирішили не ставити питання відкриття переговорів з ЄС на порядок денний до кінця 2028 року. Також до кінця 2028 року ми відмовляємося від будь-яких бюджетних дотацій від ЄС. Кінець 2028 року – це час, коли Грузія буде готова, належним чином підготовлена ​​з економічного погляду, розпочати переговори про вступ до Європейського Союзу у 2030 році", - заявив Кобахідзе.Своєю чергою президентка Грузії Саломе Зурабішвілі заявила: "Цей день ознаменував закінчення конституційного перевороту, руху від Європи у бік Росії. Сьогодні нелегітимний уряд оголосив війну своєму народові".У результаті біля центрального офісу  владної партії "Грузинська мрія" і будівлі парламенту в Тбілісі розпочалися стихійні мітинги, які тривали до ранку 29 листопада. Силовики застосовували проти мітингувальників водомети та газ, а ті запускали у бік поліціянтів феєрверки і намагалися побудувати барикади з усього, що було під рукою.Крім того, через застосування сили поліціянтами поранень зазнали десятки мітингарів.МВС Грузії підтвердило затримання 107 людей під час розгону акції протесту минулої ночі. Скільки учасників акцій постраждали під час розгону МВС не повідомляє. У заяві відомства зроблено акцент на те, що акція вийшла за межі мирних зборів і набула протиправного характеру.Ввечері пʼятниці протести відновились. Еспресо слідкував за подіями у текстовому онлайні. 

Еспресо пояснить, скільки РФ захопила території, як змогла змінити ситуацію на фронті на свою користь, і чи має Україна можливості зупинити окупантів найближчим часом.Україна втратила за 11 місяців площу, яка більша за Люксембург Попри колосальні втрати, ворог має регулярні територіальні здобутки, у більшості на Донеччині, але також і на Харківщині. Якщо у першому півріччі цього року Росії вдавалось захоплювати 50-200 квадратних кілометрів на місяць, то у серпні – 351, а у вересні вже 468. Хоча за весь 2023 рік, за даними проєкту UА Wаr Іnfоgrарhісs, вороги захопили лише близько 150 квадратних кілометрів.За останні два місяці ситуація лише погіршилася. У жовтні, за даними DеерStаtе, окупанти захопили 490 квадратних кілометрів території, а в листопаді, як пише Rеutеrs, ще більше – понад 600. В сумі – це територія Києва та Харкова. Якщо додати всі наявні цифри, то за 11 місяців росіяни окупували понад 2,7 тис. квадратних кілометрів України. Щоб уявити цей розмір, нагадаємо, що площа Чернівецької області, найменшої в Україні, становить 8,1 тис. квадратних кілометрів, тобто 2,7 тис. – це як третина Буковини. Приблизно такі ж розміри має і Люксембург. За даними DеерStаtе, з 2014 року росіянами всього тимчасово окуповано 111,34 тис. квадратних кілометрів, а це 18.44% України. До 24 лютого 2022 року уряду не підпорядковувалися 43,969 тис. квадратних кілометрів, тобто за час повномасштабної війни росіяни зайняли близько 67,4  тис. квадратних кілометрів української землі, фактично 95-96% з них було здобуто у 2022 році, і лише 4% – у 2024. Пришвидшення темпів просування, які найбільші з часів початку повномасштабної війни, свідчать про бажання Кремля за будь-яку ціну окупувати всю Донеччину, особливо до 20 січня, коли у Білому домі офіційно загосподарює Дональд Трамп, який обіцяв завершити війну за 24 години завдяки примусовій дипломатії.Читайте також: Мирна угода в обмін на що: які сценарії завершення війни розглядає Дональд Трамп. Пояснюємо Зміна російської тактики: від "Київ за три дні" до методичних "м’ясних штурмів"Наші військові вже майже три роки героїчно обороняються проти колосальної військової потуги, яка номінально у світовому рейтингу Glоbаl Fіrероwеr продовжує залишатися другою армією у світі. На початку повномасштабної війни українці показали, що навіть не маючи достатньої кількості зброї та сучасної техніки, ворога можна зупинити, особливо, якщо він свої переважаючі сили довгими колонами кидає на прорив проти вмотивованих й мобільних груп солдатів. Тому 2022 рік і був успішним для українських Збройних сил – контрнаступи на Київщині, Харківщині й Херсонщині тому свідчення. Чому вони вдалися? По-перше, через погане російське планування, хибність уявлення Кремля про "Київ за три дні". А, по-друге, допоміг національно-патріотичний запал українців, які масово линули до війська, цивільні ж були готові всіма способами допомагати. Звісно, що не варто забувати і про дипломатію, Україна об’єднала демократичний світ довкола своєї ідеї і допомога союзників дозволила продовжувати війну до перемоги. Однак 2023 рік став суттєво іншим. За рік часу російське командування змінило думку про можливості швидкої перемоги та почало планувати іншу, більш довгострокову й локальну тактику, методично застосовуючи перевагу в артилерії та людях, шукаючи слабинки української оборони, але не забуваючи при цьому окопуватися та заміновувати вже здобуті території. А так звані "м’ясні штурми", коли російських солдатів масово кидали під українські снаряди, кулемети, танки й дрони, почали давати свої результати. Особливо це помітно у битві за Бахмут, коли у травні 2023 року ЗСУ після 9 місяців запеклих боїв змушені були піти з цього районного центру на Донеччині. Зокрема, ПВК "Вагнер" назбирав десятки тисяч солдатів серед ув’язнених і завдяки "людській м’ясорубці" зміг продавити українську оборону.Влітку 2023 року українці мали змогу відповісти своїм контрнаступом, який, щоправда, не приніс бажаних результатів. Адже не вдалося звільнити південь Запоріжжя й Херсонщини та вийти до Криму й Азовського моря. Натомість було втрачено чимало ресурсів, а що найважливіше – людей. Читайте також: Український контрнаступ: на що сподівалися та чого (не) досягли ЗСУ під час літньо-осінньої кампанії. ПояснюємоПопри періодичні сутички, восени минулого року здавалося, що на фронті склалася патова ситуація, як про це писав тодішній головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний, який закликав шукати "новий порох", тобто нові технології, щоб здобути бажаний результат у війні. Бо ні українські, ні російські сили не могли здійснити масштабні зміни на полі бою. Та виявилося, що це було затишшям перед бурею, адже у кінці 2023 року розпочався штурм Авдіївки, який співпав у часі з двома важливими проблемами, з якими стикнулася Україна. Перша – політики США на пів року затягнули з виділенням $60 млрд допомоги, тому ЗСУ катастрофічно бракувало боєприпасів та військової техніки. А друга проблема – мобілізація та брак військових, тоді вперше озвучили, що треба ще 500 тис. людей у військо через втрати на потребу в ротації. У підсумку в лютому 2024 року росіяни взяли Авдіївку. У квітні американці таки виділили гроші, а в травні парламент змінив мобілізаційне законодавство, однак щоденне просування росіян не припинилося, а лише посилилося. Чому?Брак людей веде до падіння бойового духу та втрати території Найперше варто зрозуміти, що війна такого масштабу та інтенсивності раніше чи пізніше призводить до проблем з ресурсами. А в України їх значно менше, ніж у РФ, особливо людей. Хоча ні Україна, ні Росія не оприлюднюють точні дані про загиблих військових, однак, як у вересні писало видання Тhе Wаll Strееt Jоurnаl сумарні втрати обох країн вже досягли мільйона людей. За нещодавніми даними Тhе Есоnоmіst за майже три роки повномасштабного вторгнення Україна могла втратити від 60 до 100 тисяч військових загиблими, ще близько 400 тисяч, ймовірно, поранені (кожен 20-й чоловік бойового віку мертвий або отримав значне поранення, щоб далі боротися). При цьому армія РФ втратила близько 200 тисяч убитими й приблизно 400 тисяч поранено. "Число загиблих солдат обох країн швидко наближається до втрат США у Другій світовій війні", - пишуть у виданні.Через такі масштабні цифри не дивно, що Україна першою зіткнулася з загрозливою нестачею людей на фронті. Оскільки населення Росії приблизно вчетверо більше, ніж в України, відповідно, її мобілізаційний ресурс є значно більшим. У РФ після шуму довкола мобілізації восени 2022 року, коли молоді люди масово втікали за кордон, перейшли до тактики "тихої мобілізації", залучаючи чоловіків з провінцій, обіцяючи їм захмарні зарплати. До того ж завдяки тісній дружбі диктатора Володимира Путіна з диктатором Кім Чен Ином вдалося залучити тисячі північнокорейських солдатів на бік Росії. Читайте також: Сувора дисципліна та любов до порнографії: якими є північнокорейські солдати, що воюють проти України. ПояснюємоВ Україні ж мобілізація пройшла складний шлях: від переповнених добровольцями територіальних центрів комплектування у перші дні та тижні повномасштабної війни до набуття суперечливої репутації через випадки примусового доставлення людей до ТЦК, що отримало народну назву "бусифікація". Через скандали, пов’язані зі збагаченням військкомів та МСЕК, які за гроші знімали з військового обліку чи виписували інвалідності, в багатьох людей зникла довіра до способу, яким держава поповнює лави війська. З великим запізненням, у травні 2024 року депутати змінили мобілізаційне законодавство, щоб чоловіки у зручний спосіб оновили свої дані, та більшість цього не зробили, тому багато експертів почали говорити про провал мобілізаційної політики. "У нас понад 6 млн військовозобов'язаних не приходять, не оновлюють свої дані. Їм краще платити штрафи, ховатися, поки їхні життя, їхніх родин, дітей, сімей захищають інші хлопці. Який ще потрібно прийняти закон для того, щоб стимулювати ці 6 млн прийти згідно з чинним законодавством стати на облік, оновити свої дані", – сказав у жовтні нардеп Олександр Федієнко.Також варто не забувати, що багато чоловіків виїхали з України, як легально, так і незаконно. Чи не щодня прикордонники та поліціянти повідомляють про затримання чоловіків, які без дозволу хочуть потрапити за кордон. У народі річка Тиса стала "рікою смерті", бо відомо про близько 40 чоловіків, які пробували її переплисти та бурхлива вода забрала їх навіки. У лютому цього року у звіті Міжнародної організації з міграції ООН йшлося, що 6,5 млн українців мають статус біженців і живуть за кордоном, з них, за приблизними підрахунками, 700 тис. є чоловіками призовного віку. Західні чиновники, які постійно з запізненням відправляли Україні необхідну зброю, тепер відверто кажуть, що саме мобілізація – основна проблема невдач українців на полі бою. "Чи побачили ми помітну різницю на полі бою після того, як надали танки Україні? Аналогічно, чи помітили ми помітну різницю у використанні винищувачів F-16? Ми вважаємо, жодна система озброєнь не має вирішального значення у цій битві. Йдеться про людські ресурси, і, на нашу думку, Україні потрібно зробити більше, щоб зміцнити свої позиції з точки зору кількості сил, які вона має на лінії фронту", – нещодавно сказав радник президента США з національної безпеки Джейк Салліван.У Rеutеrs пишуть, що американські чиновники вже не один місяць закликають Україну знизити мобілізаційний вік до 18 років. В Аssосіаtеd Рrеss написали, що через брак людей, ЗСУ скоро залишать Курську область, мовляв, українці думають мобілізувати близько 160 000 додаткових військ, але водночас адміністрація США вважає, що, ймовірно, знадобиться більше. Хоча в Офісі президента Зеленського відповіли, що проблема не лише в пошуку нових військових, але й в тому, що Україна не має того, що потрібно для оснащення військ, які вона зараз мобілізує, тобто достатньо зброї. У будь-якому разі кадрова проблема, відсутність ротацій, а що важливо, відсутність термінів служби призвели не лише до падіння бойового духу серед частини військових, але й до зростання СЗЧ – самовільного залишення частини. У жовтні нардепка Анна Скороход озвучила цифру у 100 тис. військових, які були у СЗЧ (близько 10% від всього числа мобілізованих). Деякі військові почали навіть показово йти в СЗЧ, щоб привернути увагу до проблеми "вічної служби". Читайте також: СЗЧ як сигнал проблем: приклад Гнезділова – наслідки затяжної війни чи криза ротаційної системи. ПояснюємоСитуація важка, але українська армія успішно застосовує маневрову оборонуУ підсумку маємо ситуацію, коли катастрофічно не вистачає піхоти, щоб стримати постійні спроби росіян просуватися далі. Найважче на Покровському напрямку, де співвідношення сил противника в особовому складі до Сил оборони України 5:1. Росіяни вже захопили південну фортецю Вугледар, оточують Курахове, штурмують Велику Новосілку і всього за кілька кілометрів від стратегічно важливого Покровська, падіння якого може призвести до відкриття дороги на Дніпропетровщину. Загрозлива ситуація і в Часовому Яру, захоплення якого відкриває дорогу до Костянтинівки, а звідти вже відкритий шлях до останніх великих міст Донеччини, які під контролем України – Краматорська та Слов’янська. "Недавні підтверджені успіхи російських військ на полі бою поблизу Вугледара та Великої Новосілки демонструють, що війна в Україні не зайшла в глухий кут. Лінія фронту в Донецькій області стає дедалі мінливішою, оскільки останнім часом російські війська просувалися значно швидше, ніж протягом усього 2023 року. Просування російських військ на південному сході України значною мірою є результатом виявлення та тактичного використання вразливих місць на українських лініях. Російські війська здійснюють поступове тактичне просування на південному сході України з осені 2024 року", - констатують в Інституті вивчення війни. Там додають, що російські окупаційні війська "невдовзі можуть захопити Велику Новосілку та просунутись до наземних ліній постачання ЗСУ, які проходять до Дніпропетровської і Запорізької областей".Читайте також: Карта бойових дій за період 20-27 листопада: окупанти наступають усюди, а в нас рекордні втрати територійЯк розповіли виданню СNN українські солдати, які воюють під Покровськом, через гостру нестачу живої сили, вони бояться, що Росія може здійснити значний прорив, і скаржаться на те, що їм доводиться використовувати безпілотники для удару по наступаючих російських підрозділах, бо не вистачає піхоти, щоб протистояти їм.Бійці також розповіли американським журналістам, що Селідово, яке росіяни захопили у жовтні, обороняли лише 60 солдатів, яких швидко оточили російські війська. А новобранці, яких присилають, не готові до боїв, до того ж командири часто роблять помилки. Про складність ситуації говорить й те, що військові навколо Покровська отримали наказ відкривати вогонь по всіх невідомих, побоюючись ворожих розвідувальних груп. Однак, як зазначають українські експерти, не треба робити панічних висновків, оскільки "фронт тріщить, але не сиплеться", як сказав в етері телеканалу "Еспресо" Директор інформаційно-консалтингової компанії Dеfеnsе Ехрrеss Сергій Згурець.Хоч закордонна преса часто подає ситуацію на сході як критичну, але військовий експерт, директор аналітичної організації Nеw Gеороlіtісs Rеsеаrсh Nеtwоrk Михайло Самусь теж висловив інший погляд. Він наголошує, що просування росіян не означає прориву, а українська армія успішно застосовує маневрову оборону, завдаючи ворогу значних втрат та виграючи час для укріплення позицій. Самусь вважає, що подібні прогнози про "падіння" українських міст лунали й раніше, але вони не справдилися. Наприклад, ситуація на Куп’янському та Лиманському напрямках, які критично важливі, залишається стабільною. Українські війська, де можливо, тримають позиційну оборону, а де це недоцільно – проводять маневрову. Щодобові втрати росіян сягають 1,5 тисячі осіб та десятків одиниць техніки, що говорить про ефективність дії ЗСУ."Війна – складна річ і малювати все негативним кольором я не думаю, що варто. Ми всі відповідаємо за те, що відбувається на фронті", - зауважив військовий експерт.Якщо росіяни таки увійдуть в Покровськ, міські бої затримають їх, але чи зупиняться окупанти і чим може відповісти Україна?Стійкість, можливий контрнаступ та геополітична підтримкаУ 2024 році Україна нагадала світу, що здатна не лише оборонятися, але й наступати. У серпні вдалося прорвати російську оборону на Курщині і захопити 1376 квадратних кілометрів РФ, щоправда, зараз ЗСУ втримує близько 800. Як нещодавно сказав головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський, перемога неможлива, якщо українські сили працюватимуть тільки в обороні, тому "ми маємо перехоплювати ініціативу та контратакувати, маємо і будемо, де і хто – побачите".Оптимізму додає кілька важливих факторів:Зимова погода. На Донеччині взимку часті відлиги, які перетворюють поля та дороги на важкопрохідні грязьові місцини. Це ускладнює маневри бронетехніки та логістику, змушуючи російські війська просуватися лише основними шляхами, які добре захищаються українською армією. Снігопади, тумани та короткий світловий день обмежують видимість і ускладнюють використання дронів, розвідки та коригування артилерійського вогню. Крім цього солдати зазнають більшого стресу через холод, що зменшує їх маневровість та бойовий дух. Посилення американської допомоги. Як відзначають у Тhе Wаshіngtоn Роst, президент Джо Байден всіляко намагається зміцнити позиції України до того, як Трамп вступить на посаду. Байден хоче використати усі надані Конгресом кошти для допомоги Україні, тому США щотижня надсилають все нові пакети допомоги, а також зняли декілька заборон, зокрема, на використання далекобійних ракет вглиб РФ та застосування протипіхотних мін. Читайте також: Зміна правил гри: чому Байден дозволив Україні удари АТАСМS по РФ та коли очікувати результату. ПояснюємоРеформи ЗСУ. В українській армії також відбуваються постійні внутрішні реформи, які покращують ситуацію. Зокрема, все більше поширюється рекрутингова модель для поповнення війська, а також йдеться про впровадження чи повернення таких військово-оперативних тактичних з'єднань як дивізія чи армійський корпус, які можуть бути більш ефективні на фронті. Читайте також: Чітка структура, відповідальність генералів і ніякого ручного управління: чому в Україні хочуть повернути дивізії та армійські корпусиПозиція Трампа. Хоч Дональд Трамп ще офіційно не представив свого плану врегулювання російсько-української війни, однак висування ним на посаду спецпредставника з врегулювання війни в Україні генерала у відставці Кіта Келлога, багато про що говорить. Раніше Келлог пропонував свій план припинення війни в Україні, який передбачає, що постачання американської зброї продовжать тільки за умови, якщо Україна погодиться на мирні переговори з Росією. Водночас США готові попередити Москву про наслідки відмови від переговорів, включно з ще більшим посиленням підтримки Києва та новими санкціями. У СNN кажуть, що команда Трампа наполягатиме на тимчасовому припиненні вогню у разі можливих переговорів між Росією та Україною. У такому разі російський наступ у будь-якому разі зупиниться.Позиція Європи. Хоча європейські союзники України точно не знають, чого чекати від Дональда Трампа, однак запевняють, що готові продовжувати допомагати Києву. Зокрема, нещодавно перша українська бригада, підготовлена та екіпірована у Франції, завершила свій вишкіл. А це 4,5 тис. військових. Також Рада ЄС продовжила мандат своєї тренувальної місії для підготовки українських військових ще на 2 роки. Німеччина та Велика Британія нещодавно виділили нові пакети військової допомоги і готові це робити й надалі. Негаразди в російській економіці. Попри видиму стабільність і перехід на військові рейки, російська економіка починає щораз більше втрачати свої позиції. Останніми днями курс рубля залишається на найнижчій позначці з початку війни. Послаблення курсу рубля спричинить ріст цін в Росії, що посилить невдоволення населення. "Війна Росії проти України руйнує основи російської економіки", - кажуть в Британській розвідці. А без стабільної економіки, Кремлю буде все важче воювати. Тож попри складнощі та нові виклики, включаючи зміну політичної ситуації у США, Україна продовжує демонструвати готовність не лише оборонятися, але й наступати, щоб перехопити стратегічну ініціативу і мати більш вигідну позицію на імовірних переговорах, які, як очікується, можуть відбутися на початку наступного року.Як сказав один зі співрозмовників Української правди в політичній верхівці України, головне завдання Києва зараз – це "пройти зиму і дочекатись інавгурації Трампа, а тоді уже предметно говорити".

Чим Росія вдарила по "Південмашу"Інформація про те, що Росія планує вдарити по Україні ракетою "Рубеж" активно ширилася в українському медіапросторі напередодні удару. Після удару експерти ідентифікували ракету, якою завдали удару, саме як "Рубеж", хоча Повітряні сили не підтверджували і не спростовували цю інформацію. Президент України Володимир Зеленський зазначив, що Росія використала нову ракету, яка за характеристиками є міжконтинентальною балістичною зброєю. А конкретнішими були спікери за океаном. Ввечері 21 листопада заступник прессекретаря Пентагону Сабріна Сінгх підтвердила, що для удару по Дніпру було застосовано саме РС-26 "Рубеж" чи то пак його модифікацію. Що таке РС-26 "Рубеж"РС-26 "Рубеж" (з рос. – "рубіж") – це російський мобільний ракетний комплекс, розроблений для запуску твердопаливних балістичних ракет середньої дальності та міжконтинентальних балістичних ракет класу "поверхня – поверхня". Ракета може бути оснащена термоядерними бойовими частинами, що використовують технології роздільного керованого маневрування (на завершальній стадії ракета розділяється на кілька частин, кожна з яких атакує ціль). Над цією розробкою у РФ працювали з 2006 року. Ця розробка мала доволі високий ступінь секретності через те, що вона порушувала Договір про ліквідацію ракет середньої та малої дальності, який діяв на той час. У 2019 році США та Росія вийшли з цього договору. До слова, різниця між ракетами середньої дальності (тоді забороненими) і міжконтинентальними ракетами (не підпадали під дію договору) полягала в дальності польоту. Ракети з радіусом дії від 5500 км вважаються міжконтинентальними. До якої категорії належить РС-26 сказати важко. Ймовірно росіяни навмисне завищували показники озброєння, щоб номінально вивести його з-під дії ДРСМД.Ракета РС-26 "Рубеж", Фото: rіа.ru Комплекс ґрунтувався на складниках до балістичної ракети "Тополь-М" або "Ярс-С". Перший її пуск був здійснений 27 вересня 2011 року, а на озброєння планували взяти у 2017-му."Ця ракета не стоїть на озброєнні. У 2017 році мали б її прийняти на озброєння, але у 2018 році за першістю до програми прийняли "Іскандер-К". І найцікавіше, що, ймовірніше за все, у росіян є тільки та кількість цих ракет, яка була виготовлена для проведення випробувань. Вони мають РС-26 у дуже обмеженій кількості, можливо, 8-10 штук, не більше", – зауважив в етері телеканалу Еспресо президент Української авіаційної асоціації пілотів та власників літаків "АОПА Україна" Геннадій Хазан. Dеfеnsе Ехрrеss називає РС-26 "Рубеж" "реінкарнацією відомого радянського РСД-10 "Пионер"​, розробленого ще в 1970-их. А ексголова СБУ Валентин Наливайченко в етері Еспресо назвав ракету "модернізованим радянським мотлохом, який, на жаль, швидко літає".Звідки взялися назви "Орешник" і "Кедр"Назву "Орешник" для ракети, якою вдарили по Дніпру оприлюднив Володимир Путін. Російський диктатор у день удару заявив, що 21 листопада РФ випробувала балістичну ракету середньої дальності "Орешник" (з рос. – "Ліщина"). Очільник Кремля заявив, що це відповідь на українські атаки ракетами АТАСМS і системами Stоrm Shаdоw по об'єктах у Курській та Брянській областях. Тож чому Путін вжив нову назву до вже відомої ракети? "До 2018 року РФ успішно створила РС-26 "Рубеж", котру можна назвати реінкарнацією РСД-10 "Пионер", і яка мала заявлену дальність пуску до 6000 кілометрів. Самі росіяни заявляли, що РС-26 "Рубеж" була створена на базі МБР "Ярс", показник дальності в 6000 кілометрів був заданий для "легального" обходу обмежень по ракетах середньої дальності", – пише Dеfеnsе Ехрrеss.Іншими словами, росіяни вже презентували "Рубеж" як міжконтинентальну ракету, щоб приховати порушення міжнародних договорів. Улітку цього року Кремль почав погрожувати відновити виробництво ракет середньої та малої дальності, тому тепер потрібно було подати той самий "Рубеж" під новим соусом. Тим паче, що, за словами речниці Пентагону, при атаці на Дніпро йшлося власне про російську балістичну ракету середньої дальності, розроблена на основі РС-26. ймовірний вигляд РС-26 "Рубеж", Фото: dеfеnсе-uа Зрештою неймінг є одним із напрямків розвитку російського оборонпрому. Одна й та сама зброя часто має по кілька назв (наприклад ракета Х-101 і "Изделие 504"). А деякі назви лише трапляються в російських пропагандистських виданнях, а жодного підтвердження, що це озброєння коли-небудь існувало, немає (напр. протикорабельна ракета "Змеевик"). Тому, ймовірно, Кремль хоче заплутати опонентів, вигадуючи нові назви для зброї, про які ті не чули. Такої ж думки - в українській розвідці. Керівник Головного управління розвідки МО Кирило Буданов пояснив, що загадковий "Орешник" – це майже "Рубіж" і той самий "Кедр", про який відомо доволі давно. "Російський диктатор відкрито, відверто, публічно заявив, що була застосована ракета "Орешник". Так він її назвав. "Орешник" - це назва науково-дослідної роботи, це її просто шифр. Сама ж система називається "Кедр. Ракета експериментальна. Ми точно знали, що на жовтень місяць мали зробити два дослідних зразки, можливо, зробили трошки більше. Але це дослідний зразок", – сказав очільник ГУР. Ймовірні технічні характеристики "Орешника"Довжина – 23 м,Діаметр – 2 м,Вага – бл. 40-50 т,Бойова частина – 1000-1200 кг,Дальність – 5000-5800 км,Швидкість – понад 11 Махів (майже 4 км/с),Точність – до 150 м,Ціна – від $40 млн.Яку загрозу несе РС-26 "Рубеж"Ракету "Рубеж" розробляли та випробовували з тротиловим еквівалентом лише для того, щоб потім встановити на неї ядерний боєзаряд, розповів в етері телеканалу "Еспресо" військовий експерт, директор з розвитку інформаційно-консалтингової компанії Dеfеnsе Ехрrеss Валерій Рябих. Використовувати її без ядерного боєзаряду нема жодного сенсу. "Щодо міжконтинентальної балістичної ракети "Рубеж" подають дані, що вона може нести загальну масу бойової частини до 1200 кг. Використовувати її у звичайному спорядженні просто нема жодного сенсу, тому що цінник цієї ракети починається щонайменше з $50 млн, а ефект від вибуху у 1,5 т тротилового еквівалента не буде настільки руйнівним", - прокоментував Валерій Рябих.Такої ж думки й інші експерти. Немає жодного сенсу використовувати настільки дорогі ракети із 1200 кг бойової частини аналогової вибухової речовини, якщо та ж Х-22 має ненабагато меншу БЧ – 960 кг."Путін надув свої щоки та хотів показати цілому світу, мовляв, дивіться, чим я вдарю. Він вдарив міжконтинентальною ракетою, а це те саме, що електронним мікроскопом забивати цвяхи у бетонну стіну", – описав інцидент Геннадій Хазан.Для чого Путін обстріляв "Кедром" УкраїнуЯкби Путін мав на меті провести репетицію ядерного удару, то жодних "рубежів" чи "орешників" йому б не знадобилося. "Абсолютна більшість російських далекобійних ракет може мати ядерне оснащення. В тому числі "Искандер", "Кинжал", крилаті ракети типу Х-55 та Х-102, а також багато інших. Тому є питання щодо сенсу використання саме ракети середньої чи взагалі міжконтинентальної дальності проти України навіть для завдання ядерного удару", – пояснює Dеfеnsе Ехрrеss.Росія провела демонстрацію здатності завдати ядерний удар. Але хоч дійство відбулося в Україні, цільова аудиторія була не тут."Це сигнал не Україні. Це спроба підкріпити російський ядерний шантаж стосовно Європи і, викликати відповідну реакцію союзників у США, щоб лякати Третьою світовою війною. Тобто по суті – психологічна операція, тому що з військового погляду таке застосування (відстань і мала точність ураження) без ядерної бойової частини абсолютно недоречне", – переконаний дипломат, експосол України в США Валерій Чалий.Dеfеnsе Ехрrеss наголошує, що наявність у РФ ракет середньої дальності, що є потенційними носіями ядерної зброї – то послання європейським країнам. "Бо для Європи середньої дальності достатньо для ураження будь-якої цілі. Дальність 3500 км для РФ гарантує ядерний удар по будь-якій точці ЄС зі своєї території. При цьому ракети середньої дальності дешевші за міжконтинентальні, а також масовіші, йдеться в матеріалі.Однак адресати цих ядерних погроз, найймовірніше, вже провели свої підрахунки. Так співрозмовник ВВС в американській адміністрації заявив, що в США серйозно ставляться до всіх загроз Україні, але враховують, що в Росії є лише "невелика кількість цих експериментальних ракет". Крім того, у випадку застосування росіянами ракет з ядерними боєголовками, від росіян можуть відвернутися їхні основні партнери – Китай та Індія.Чи можна збивати "Орешник"Фахівці називають ракету "Рубеж" дуже складною ціллю. Наявні засоби ППО не здатні збивати ракету на першому етапі польоту. Після того, як "Орешник" набирає висоту, головні блоки діляться на 6 бойових частин, а вже вони можуть стати ціллю, скажімо, для систем Раtrіоt. Але ефективнішим було б ураження цілісної ракети на висоті понад 100 км. Такі системи ППО існують, наприклад Аеgіs або ТНААD і Україна точно проситиме їх для протидії ракетам середньої дальності."Версій може бути кілька. Перша версія - використання для захисту протиракетної оборони з ракетою СМ-3, з американської системи Аеgіs, яка має бази у Польщі та Румунії.протиракетна станція Аеgіs Аshоrе на військовій базі в Румунії, Фото: gеttyіmаgеs  Друга версія – Київ, ймовірно, буде наголошувати на можливості отримання комплексу ТНААD. Це американський комплекс для перехоплення балістичних ракет середньої дальності на кінцевій ділянці траєкторії, на дальностях до 200 км й на висоті до 150 км. Це набагато потужніше, ніж можливості ЗРК Раtrіоt. Україна вже в березні зверталася до США, аби отримати таку батарею. Проте позитивного продовження це звернення не мало", – пояснює в матеріалі на сайті Еспресо директор інформаційно-консалтингової компанії Dеfеnsе Ехрrеss Сергій Згурець.Шансів отримати такі засоби ППО небагато. У США таких батарей у США і три з них перебувають за межами американської території. Крім того, це доволі дорогий комплекс ($2-3 млрд за одну батарею), а одна ракета коштує близько $20 млн.

Таку заяву поширила організація Grееnреасе Центральної та Східної Європи у відповідь на масштабні ракетні удари по електроенергетичній системі України вранці 28 листопада.В організації нагадали, що ще у вересні генеральний директор МАГАТЕ Рафаель Гроссі домовився з президентом України Володимиром Зеленським розширити інспекційну місію МАГАТЕ, включивши до неї електропідстанції, які стали мішенню російських атак."Минуло три місяці відтоді, як МАГАТЕ погодилося розробити план і направити своїх інспекторів для захисту української енергосистеми. У результаті відбулося лише шість днів інспекцій, остання з яких – у жовтні 2024-го. Відтоді РФ здійснила два масовані удари, навмисно націлені на українську електромережу, загрожуючи безпеці її атомних електростанцій", – зазначили в організації.Після російських ракетних атак 17 листопада Гроссі запевнив міністра енергетики України, що агентство "готове організувати відповідні місії в найближчому майбутньому"."МАГАТЕ повністю усвідомлює ризики, але поки що вирішило не діяти. Майбутнє, про яке говорить Гроссі, відбувається просто зараз, і це справді надзвичайна ситуація, в якій кожен день, кожна година має значення. Слова МАГАТЕ не захищають українські атомні станції від російської ракетної атаки. Де плани МАГАТЕ щодо постійного, всебічного захисту підстанцій, які необхідні для запобігання колапсу енергосистеми та ядерної катастрофи в Європі?" – заявив Шон Берні, фахівець з ядерної енергетики Grееnреасе України, перебуваючи в Києві.Ядерні експерти Grееnреасе після атаки РФ 17 листопада зазначили, що українські АЕС перебувають під високою загрозою, та закликали МАГАТЕ діяти більш рішуче, аби уникнути потенційної ядерної катастрофи.Експерти ООН з прав людини 25 листопада звернулися до Росії із закликом припинити ракетні обстріли української енергосистеми. Вони також наголосили на відсутності планів МАГАТЕ скерувати місії на критично важливі підстанції, й попередили про ризики ядерної катастрофи, яка потенційно може перевершити аварію на Фукусіма-1 в Японії 2011 року та Чорнобильську катастрофу в Україні 1986 року.

Свою думку він висловив в етері Еспресо."Враховуючи те, що Келлог таки час від часу висловлював не скільки симпатії, скільки співчуття Україні у своїх розмовах, можна сподіватися, що він таки продовжить свою попередню традицію. Хоча лише сподіватися. Я розумію, що ті виклики, які на Україну чекають у звязку із ілюзіями, що панують у команді Трампа, це ілюзії про можливість домовитися з Росією так, щоб не втратити національні інтереси Сполучених Штатів при цьому. Так, щоб задовольнити бажання багатьох, якщо не більшості американців таки відпочити від втоми від війни російсько-української. І я думаю, що таки адміністрація Трампа запропонує пожити своїм громадянам в цих ілюзіях ще доволі тривалий, як для України період, і зовсім непомітний у Сполучених Штатах Америки - це кілька місяців. Доки вони не переконаються, що Путін - це покидьок, якому теж начхати на інтереси Сполучених Штатів, який не вміє дотримуватися своїх слів, який відверто нехтує будь-якими системними питаннями світової безпеки і в принципі питаннями демократії, питаннями дотримання правил в міжнародному співіснуванні", - сказав Варченко. Він зауважив, що у чиновників, яких Трамп запропонував на головні посади немає цілісної програми дій."Тому я думаю, що кілька місяців Кіт Келлог спільно з іншою командою адміністрації, перехідної наразі адміністрації, а потім на перших місяцях вже після інавгурації адміністрації президента так само будуть шукати варіант поведінки щодо України. На сьогоднішній день окремі заяви, які звучали від окремих представників тих людей, які можуть стати чиновниками адміністрації, найвищими чиновниками, вони доволі різноманітні і доволі навіть взаємосуперечливі, тому говорити про цілісну програму наразі не доводиться", - зазначий військовослужбовець ЗСУ.Читайте також: "Це рішення Трампа не дуже передбачуване": дипломат Чалий про ймовірного спецпредставника з врегулювання війни в УкраїніВодночас Іван Варченко сподівається, що такий план з’явиться."Я сподіваюсь, що все-таки до Нового року і до інавгурації нехай вони вироблять свій план поведінки щодо російсько-української війни. І ми будемо мати справу з частиною цього плану, хоча треба готуватися до серйозних викликів. І треба розуміти, що, можливо, країни Європи, усвідомлюючи те, що цілком можливо, що у Сполучених Штатах Америки будуть продовжувати руйнуватися інституції традиційні для них, які служили інструментами стримування в міжнародних конфліктах, можливо, країни Європи будуть брати на себе більшу відповідальність у тому числі і в підтримці України. Доволі нефеєрично-оптимістичне очікування, таке стримано оптимістичні очікування від майбутніх дій як і адміністрації Трампа, так і Кіта Келлога", - вважає він. 27 листопада стало відомо, що новообраний президент США Дональд Трамп висунув на посаду спецпредставника з врегулювання війни в Україні генерала у відставці Кіта Келлога.