Search trend "День хліба"

В процесі схуднення важливу роль відіграє сніданок. Тому ніколи від нього не відмовляйтесь. Сніданок має добре насичувати, щоб з'явилася можливість "дотягнути" до обіду. При цьому бажано, щоб страва відрізнялася помірною калорійністю: переїдати одразу після пробудження не варто. Є страва, яка відповідає вищезгаданим критеріям і допомагає швидше позбутися зайвої ваги. Ідеальний сніданок для людини, що худне Під час дієти на сніданок варто їсти яйця. Але в жодному разі не смажені. Яєчня є занадто жирною, особливо якщо використовується багато олії та додається бекон. Перший після пробудження прийом їжі повинен складатися з двох варених яєць та однієї скибочки житнього хліба. Такий сніданок є чудовим джерелом білка, що сприяє прискоренню витрати калорій. У страві є й жири з вуглеводами, але у помірній кількості. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Яким має бути корисний сніданок: Світлана Фус назвала свій варіант Таким чином, варені яйця - це дієтична і при цьому досить ситна страва, що забезпечує надходження в організм великої кількості важливих компонентів. Якщо ви стежите за вагою або в процесі схуднення, важливо не пропускати сніданок. Саме перший прийом їжі заряджає вас енергією на увесь день. Щоб бути стрункими, треба обирати низькокалорійні сніданки. Пропонуємо п'ять смачних, ситних та низькокалорійних сніданків, які допоможуть зберегти форму.

Звичні ранкові страви можуть набути нових смаків, якщо додати до них несподівані інгредієнти. Лише кілька інгредієнтів може перетворити ваш сніданок на гастрономічне задоволення, яке надихає на весь день. Ось три страви ранку, які задають настрій та збагачують енергією на весь день. Яєчня по-французьки в хлібі Звична нам яєчня набуває нового смаку, якщо її приготувати за французьким рецептом. Разом зі скоринками ароматного хліба вона стає більше схожою на бутерброд. Інгредієнти: 2 курячих яйця 2 скибочки хліба трохи зелені дрібка солі 20 г масла. Як приготувати: Виріжте м'якуш зі скибочок хліба. Розтопіть масло на сковороді, обсмажте на ньому хліб з двох сторін. Розбийте яйця у виїмку в хлібі. Посоліть й смажте до готовності. Американські млинці Якщо звичайні млинці уже набридли, посмажте американські, що більш відомі під назвою панкейки. Приготування займе не більше 20 хв. Інгредієнти: 250 мл молока 3 ст. ложки олії або 40 гр. розтопленого масла 1 яйце 4 ст.л. цукру 1 ч.л. розпушувача 1/4 ч.л. солі 170 гр борошна Як приготувати: Збийте міксером або вінчиком молоко, яйця і цукор. Додайте масло, воно повинно бути трохи тепле. Змішайте борошно з сіллю і розпушувачем. Тоді просійте в молочно-яєчну суміш. Добре перемішайте, маса повинна бути однорідною. Розігрійте пательню, нічим не змащуючи. Для одного панкейку вилийте на пательню 2 столові ложки тіста. Коли з'являться бульбашки, переверніть млинець необхідно. На другій стороні він смажиться швидше, тому стежте, аби не пригорів. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Готуємо сезонний поживний сніданок: спробуйте омлет з часниковими стрілками Солоні сирники з зеленню і манкою Солоні сирники точно здивують вас смаком. Усі складники страви прості й доступні. Інгредієнти: Сир - 500 г. Яйця - 2 шт. Манна крупа - 2 ст. л. Пшеничне борошно - 2 ст. л. Сіль - 1 ч. л. Кріп - 30 г Петрушка - 30 г Олія для смаження. Як приготувати: У мисці збийте яйця віночком до появи піни. Вилийте яйця в сир. Додайте до сиру борошно, сіль і манну крупу, перемішайте до однорідності. Зелень помийте, подрібніть і вмішайте в тісто. Сформуйте сирники й обваляйте в борошні. На сковороді розігрійте олію і обсмажте сирники з двох сторін до золотистої скоринки. Сніданок, який не лише швидко готується, а й дарує заряд енергії на весь день легко приготувати за 20 хв. Ароматна спаржа з яєшнею - ідеальний варіант у ранковий час. Рецептом поділилася суперфіналістка Мастершеф Ольга Рябенко.

Клопотенко: Підводка цікава, провокативна відразу. А чим провокативна? Одразу за олів'є ми набралися хейту, що не можна забирати у людей минуле, бо олів'є – це минуле. Тому я про нього намагаюся менше говорити, бо сенсу немає. На початку повномасштабного вторгнення більшість українців кинулися шукати себе. Ті, хто, можливо, не мав якогось коріння і тяглості, кинулися до українського. Тепер є певний відкат з тими деколонізацією і декомунізацією. А що з деолів'єзацією і детевтелізацією? Насправді відкату немає. Це лише за відчуттями так, бо немає прогресу. Грубо кажучи, якщо раніше кожен день всі щось шукали, то зараз цього трошки менше робиться, і здається, що ми скатуємося назад. Насправді ні. Зараз ми маємо, як на мене, реальну Україну. Той, хто їсть їжу Радянського Союзу, – це не є погано, це просто така ситуація. Вчора я їхав в потязі, хтось там кричав, що любить українську мову, просто нею не говорить. Я думаю, що нам треба прийняти, що це і є Україна. На початку це була якась трансформація, потім був період стабілізації, а зараз вже етап, коли нам треба визнати, що оце є Україна – з такими вподобаннями. Хтось любить той Київський торт і буде його їсти. Хтось любить оці страви, які я не можу називати, типу солянки і ще чогось. Але ти нічого вже з цим не поробиш, от є така фундаментальна ситуація. Багато людей досі не говорить українською. Це не окей, але нічого ти вже з цим не поробиш. Треба хіба з цим працювати зараз. Насправді що з їжею, що з культурою відбувається одне і те саме. Тут суспільство зробило вже дуже багато, але зараз для того, щоб цей трек продовжувався, треба, по-перше, освіта, а по-друге, позиція держави. Потрібно все більше популяризувати культуру, говорити про ту саму їжу, про епоху Радянського Союзу, і мати якийсь бренд України у світі. Згадуючи Україну, кожна людина має знати, що це не лише війна, а культурні діячі, одяг, мова, їжа. Треба цей бренд створити, щоб будеш популяризувати правильні цінності. Це такий вектор, під який треба перенавчати вже нове покоління. Його треба навчати таким цінностям, про які ми всі мріємо і хочемо. Бо покоління старе, яке сформоване в інших умовах, дуже важко змінюється і навряд чи вже зміниться. Але нове покоління точно треба, щоб було з абсолютно іншими цінностями.Євген Клопотенко, фото: fасеbооk/yеvhеn.klороtеnkоТо олів'є коли-небудь зникне з меню українця? Зникне. Років через 40. Це два покоління. Мені 38 років, я народився в Радянському Союзі. У 1991 році стався розпад Союзу, але лише документально. У головах багатьох людей нічого не змінилось. Навіть я пам'ятаю цей смак бідності – хліб з цукром. З однієї сторони, це смачно, бо це спогади, а з іншої сторони, у мене просто не було вибору. Люди, яким зараз 30 років і вони були народжені в Незалежній Україні, все одно ще мають спадок в голові Радянського Союзу, бо все одно їли цю їжу. Ну а вже ті, кому десь 15 років зараз, вже зараз мають змогу їсти базилік або про нього чути принаймні. Вони вже не бояться слова "дубайський шоколад". Це покоління вже може обирати. Воно формує інші смакові звички. Звичайно, в них точно від батьків ще лишиться оцей фльор "майонез в роті". Це ж більше не про їжу, а про спогади. Багато людей не зіставляють їжу і культурну тяглість. Бо для них їжа – це їжа. Дехто каже: "Відстань від цього олів'є, я буду його їсти". А я кажу: "Їж, але просто знай, що це їжа радянського періоду". олів'є, фото: gеttyіmаgеsАле зараз ще люди скажуть, що олів’є – це ж дешевше, ніж, наприклад, авокадо чи спаржа.Дешевше. Порахуйте, скільки коштує авокадо й олів'є, і все зрозумієте. Однак не проблема саме в олів'є, ми так само можемо говорити про окрошку і солянку. Це все одна велика структура. Справа не у грошах. Це просто про любов до минулого. Це про їжу минулого. У нас зараз таке кулінарне міжсезоння, бо Великдень відійшов вже, а Різдво ще не настало. Але для великої кількості українців оцей радянський Новий рік завжди був важливішим за Різдво. Частина людей мала в минулому олів'є чи бутерброди зі шпротами на новорічний стіл, а для частини є узвар на Різдво, кутя, вареники. У вашому дитинстві за СРСР яке свято було головним і зараз що святкуєте передусім? Зараз і в дитинстві – це різні речі. Я думаю, що в цьому році було супер ідеально. До Різдва, яке перед Новим роком, ти намагаєшся встигнути все зробити. Потім 26 грудня сидиш і думаєш, що це через п'ять днів Новий рік, а тобі вже якось так... Я на Новий рік приготував три-чотири страви, купив собі Лего і два дні його збирав, не виходячи на вулицю.Це якраз супер важлива модель – те, що ми почали з великою частиною світу відзначати Різдво перед Новим роком. Це змінює загальний вайб. Хочеш чи не хочеш, але всі починають щось під Різдво вже робити і це стає головним святом. Раніше ж першим був Новий рік, тому всі чекали його, а потім Різдво вже було як для родини. У Києві точно це було просто свято, коли мама казала, що треба збиратися, їсти вареники.Але зараз через те, що держава зробила дії, от так змінюється суспільство. Вона від'єднала нас від календаря і традиції. Ну це ж вау! Так само треба, щоб держава продовжувала діяти і далі. Чи тільки держава увімкнула у вас ось цей тумблер, що тепер я готуюся до Різдва? Як тим людям, які не мали тяглості традиції, ніколи ніхто в них не готував кутю, або може і готували, то так для галочки? Можна розглядати це свято з точки зору релігійної події, сімейної події, і просто суспільної. Як на мене, оця суспільна подія – це якраз те, що потрібно. Дехто з людей і не знає, що на то Різдво робити, ще хтось в протесті. Але людям просто треба час. Я сам почав тільки два роки тому. У суспільстві так працює – люди дуже часто не хочуть змінюватись, бо не розуміють навіщо. Це більше вже психологія.Тут треба просто показати приклад, що отак тепер треба, і вони потім всі будуть так святкувати. Людина – це ж соціальне створіння, їй важливо бути частиною чогось. І так само Новий рік. Уже немає ніяких концертів, нічого. Скоро, я думаю, ці промови новорічні потихеньку десь зникнуть, і буде Різдво. Є люди, які не вірують, і кажуть: "А нащо я буду це Різдво святкувати?"І не треба. Різдво – це ж не Великдень. Коли на Великдень отримують вихідний додатковий, це всім подобається. Якщо ти невіруючий, не треба просто йти в церкву і все. Але це ж сімейне, по-перше, свято, а по-друге, це суспільне свято. Це про те, що ти частина якогось суспільства. Не обов’язково все робити за тими релігійними канонами, готувати всі страви. Релігія – це величезна частина нашого суспільства, і до неї треба просто ставитися. Ти віриш? Вір. Не віриш? Не вір, але не забороняй нікому вірити. А свята відзначати можна? То, звісно, це ж прикольно. Зараз, на Новий рік ти навіть не знаєш, що робити. Раніше як було? Пробиває 12-та ночі, ти до цього готуєшся, накривається стіл, відкривається шампанське, щось по телевізору показують, всі веселі. А тут реально ніхто навіть нічого не знімав. Всі до Різдва знімали. І ти сидиш і щиро не розумієш, що робити. Раніше всі збиралися, один до одного ходили, а зараз комендантська година, ніхто не ходить.Яка улюблена страва Євгена Клопотенка на Різдво? На Різдво кожен рік різна. Я пізнаю, вивчаю щось нове. Коли я святкував Різдво 6-7 січня, були якісь стандартні страви, я їх їв і все. І так було з року в рік. А потім, коли я почав відновлювати українську їжу, коли я почав її відшукувати, я такий: "Ооо, те, що я їв, це все, бувай". Є стільки багато різних страв. У мене немає якоїсь улюбленої страви на Різдво, бо я ще її не знайшов.На Закарпатті є різдвяний хліб крайчун, або, наприклад, той самий калач. Це ж як пампушки, наче зібрані. Це ж прикольно. Я в цьому році закохався в цей калач. У нас все панетоне їдять на Великдень, але це різдвяний хліб. Така фішка у людей в голові. А виходить, що у нас є своє. Хто у нас на Різдво який хліб готував? Те, що я знаю, це не масова культура готувати якийсь хліб. А виходить, що є калач або карачун. Це мене прям надихає. Є ще там якісь голубці з кукурудзяною крупою. Євген Клопотенко, фото: fасеbооk/yеvhеn.klороtеnkоМене найбільше ламає, що до першої зірки ти маєш їсти тільки пісні страви, а вже на ранок м'ясні. Я думав тоді, а що мені готувати? Я наготував усе вдень, а потім думаю –  візьму і з'їм, навіть не буду чекати. Чого мені кажуть, що не можна їсти ковбасу ввечері? А зранку я уже не хочу. Це якась така трохи для мене дивнувата річ. Наприклад, страва з цибулі є така. Ти береш 2 кг цибулі, ставиш до духовки, температура 160 градусів на 3 години. Вона карамелізується, стає така ніжна, потім береш хліб і так їси. Ну це вау! Чому в наших людей є так, що або кулічі, або панетоне? У нас же є своя паска.Просто треба, щоб з часом сформувалося, що правда, а що неправда. Я думаю, що "куліч" - це не зовсім правильне твердження. Але паска - це ще великодній хліб також. Його на Великдень їдять і багато людей називають паскою. Панетоне раніше були модними, воно повернеться ще обов'язково. Але зараз основна група людей, які формували оцю моду на дивну продукцію, виїхала за кордон. Багато закладів, куди ця аудиторія ходила, наприклад, в Києві, всі позакривалися.Ви маєте на увазі якихось пафосних людей таких? Ну, така аудиторія, яка не сильно розбиралася в культурі, їм це було не цікаво, а розбиралася в смаку. Для них у світі нема кордонів, все окей, сила – це любов. І вони формували цю культуру панетоне. Поки їх немає, інші люди створюють модні тренди. Зараз навіть паска з тим дубайським шоколадом, мабуть, вже окей. А це ж вже не паска. Цьогоріч багато пасок готували без верхушок, без прикрас, просто, як воно раніше було. І це стає трендом. Тож треба трішки трохи часу. Ми хочемо, щоб одразу за один день нація змінилася. Згадай, що було ще 5-10 років тому. Це ж колосальна різниця. Ми отакий зробили крок. А ми хочемо, щоб за день всі полюбили паски, всі перестали їсти олів'є, шуби, всі їли лише верещаку, шпундру, гамулу. Ми такі ходили в українському одязі, купували українські продукти, були всі заможні, освічені, щоб слухали українську музику, ухвалювали правильні рішення в політиці, були свідомі, не інфантильні, щоб у нас була культура на найвищому рівні, всі пам'ятки захищені, всі люди розбиралися в політиці… Але ж у світі такого немає. Ми прагнемо до кращого, але треба працювати кожен день і розуміти, що не всі люди зі своїм набором даних можуть швидко щось зробити. Хтось каже: ми маємо паски з верхушками, бо ми інноватори, ми розібралися, почитали історію, поговорили з етнографами поговорив, туди сходили, це зробили, і ось – тримайте отаку паску. Більшість людей сидітиме з нерозумінням, які етнографи, яка культура. У когось ще гугл не налаштований українською. На наступний рік вони вже скажуть, що пам'ятають про ці паски, і погуглять, чи важко їх робити. На третій рік ці паски будуть показуватися всюди і людина задумається приготувати і собі, бо вже всі це роблять. Четвертий рік ти вже знаєш, що це не важко, і робиш це. От вам приклад про просто паску без верхушки. Чотири роки треба, щоб люди почали про це щось розуміти.Десять років тому Клопотенко був Женею, а тепер Євген. Чому це важливо і яка в цьому різниця? Як друзі сприйняли? Чи зараз кажуть, що ви здуріли? Моя мама обирала мені ім’я, щоб гарно підходило до по батькові. Ну от, вона каже Євген Вікторович звучить, як науковий працівник. Їй сподобалося, і вона називала мене Євген Вікторович, а потім почала називати Женя. Я спитав, а що не так було 30 років? Вона сама не знає. У дитсадку, коли мені було 3-4 роки, у мене була російськомовна викладачка, і я став спілкуватися російською мовою. І вона почала називати мене Женя. Але від дитинства ви українською спілкувалися? Два роки я чув українську мову, а потім російську. Потім всі почали кликати Женя, і це мені давало значення. У 2014 році мене перемкнули, я почав копатися в собі, шукати українськість. Бо на той момент у мене були в голові російські пісні якісь, слова, прислів’я. Тож я почав змінювати. У 2017 році перейшов на українську мову, у 2018-му зробив це публічно. Також я почав шукати традиції, вчити історію, щось дивитися на YоuТubе і досі це роблю. Я геть нічого про ту історію не знав. А потім я був ведучим програми "Енеїда", і там до мене приходило усвідомлення, що весь цей час я наче жив у зомбіленді, з якого вийшов з нульовими знаннями.Я почав відновлюватися і все старе в собі рубати. Я просто вбив своє дитинство, вбив свої шкільні роки, вбив дискотеки під російську музику. Ці спогади я вбивав систематично протягом п'яти років. І ось настав момент, коли в мені нічого не лишилося пострадянського. Звичайно, щоб його викорінити повністю, це треба ще пів життя, але в основних моментах у мене немає більше емоційного зв'язку з цим всім. Останній момент, який був, – це лише ім’я Женя. Коли я сказав, що всі називали мене Євгеном, я всередині себе закрив цей етап свого пострадянського життя, цього всього болота, зомбіленду, де все брехня. Коли хтось мене називає Женя, я не якось агресивно реагую. Я просто наголошую на тому, що я Євген. Але ви людина народжена ще за радянських часів. А що тоді робити з батьками, які називають своїх дітей, або з дітьми, які мають українські варіанти імен? Наприклад, до повномасштабного вторгнення моя пасербиця ходила в одну з київських шкіл, і там бувало так, що батьки приходили раз на рік читати уроки. І от мене запросили, я їм розповідала на уроці літератури про Івана Франка, і на першій парті сидів хлопчик, який весь час щось піджартовував. Я вирішила його долучити до розмови і спитала, як його звати. Він каже: "Нікіта". Я кажу, ну який же ж Нікіта, коли Франко навіть написав казку "Лис Микита", а він каже: "А я нічого не знаю, я Нікіта". Це все про одне і те саме. Людям ти нічого не докажеш, бо люди не хочуть нічого знати. Їм бажано просто не паритися. У мене є інший приклад. Зі мною в компанії працює Олена, в неї є чоловік і двоє дітей. Вони раніше російською говорили, а потім Олена перейшла на українську, але діти віком 5-6 років російською говорять і досі. Вона їм це не забороняє, але сама розмовляє українською. Пройшло вже десь рік, і діти починають говорити вже суржиком. А ще через рік вони будуть спілкуватися вже українською. Це батьківський свідомий вибір. Я розумію взаємозв'язки, мені не треба нічого пояснювати.Насправді у мене є багато знайомих, у яких є діти також раніше спілкувалися російською мовою, але потихеньку це все змінюється. Це йде все від батьків. Батьки пояснюють – ти Нікіта, але українською Микита. Можливо, дитина зараз не може обрати, не треба на неї тиснути. Євген Клопотенко, фото: fасеbооk/yеvhеn.klороtеnkоАле, може, і батьки самі вважають, що Микита краще? Звичайно, 100%. Бо, наприклад, мене так називала моя бабуся, для мене цей спогад важливий. Коли ти міняєш своє ім'я, ти міняєш свою ідентичність. Якщо вона сформована, то це дуже боляче. Якщо ти Альона, а тобі треба Олена… Я думаю, що якщо ти готовийдо зміни свого ім'я, то ти готовий до зміни своєї ідентичності. А це фундаментально, як на мене, важка річ. Тому я більше за те, що якщо хтось готовий, то це круто. Якщо ти не готовий, то краще Альону називати, але українською мовою. Але ж в тебе в паспорті Альона або Євгеній. Я пішов і поміняв паспорт. Це взагалі не важко. Є такі центри, де ти приходиш, кажеш, я здаю паспорт, мені паспорт не потрібен, зробіть мені цифровий. Я там Євгеній був, але там трошки по іншому написано. Тисяча гривень, два чи три тижні чекаєш, і в тебе новий паспорт. Проблем з цим нема ніяких. Але це треба ж бути до цього готовим і мати бажання. Чи справа лише в мові, що ти носиш вишиванку, їсиш борщ, не їсиш олів'є і так далі? Що тебе робить українцем? Це таке питання, на яке немає відповіді однозначної. Вишиванка, до речі, для мене не є показником українськості. Для мене вишиванка – це одяг. Є просто одяг, який ритуальний, а є вишиванка на кожен день. Я не вважаю, що коли я одягаю, я стаю більшим українцем. Я одягаю вишиванку, бо мені так прикольно і все. Мова – 100%. Але якщо ти не спілкуєшся українською, це також якоюсь мірою не робить тебе менше українцем. Наприклад, якщо грузини говорять грузинською, але воюють або просто є в українському істеблішменті, то вони теж можуть не говорити українською. Але в більшості всі вони вивчають українську і потім переходять. У мене багато друзів американців, які українською говорять. Мені дуже легко це пояснити через борщ. Можливо, не всі зрозуміють, але у нас у кожного є свої вподобання щодо борщу. Виходить так, що ми можемо бути всі різні, але приходимо додому і їмо один той самий борщ, але за різним рецептом. Ми єдині борщем, бо ми всі знаємо, що він точно український. Те, як ми його готуємо, у кожного своє, і ми готові за це боротися. Ми готові там з усіма сперечатися. Ми точно його любимо. І для мене це є найпростіший маркер зрозуміти, українець ти чи ні, якщо ти їси борщ, якщо ти до нього ставишся як до культури. Якщо ти, коли його називають суп, ти починаєш злитись. Коли хтось каже, що це російська страва, ти починаєш злитися. Для мене це є проста, зрозуміла річ. Бо у нас бути українцем – це точно хотіти Україну, про яку мріяли наші предки. Але чи всі українці знають, про що наші предки мріяли наші предки? Можливо, ні. Але це ж не робить нас менше українцями. Коли я починав інтерв'ю, я говорив про бренд України за кордоном. Те, що ми хочемо, щоб про нас говорили за кордоном, це те, що ми вважаємо самі про себе. Найкраще експортуємо у світ. Так ось тут і є питання до гуманітарної політики чи гуманітарного направлення. Треба зібрати всі відтінки України і сказати, що оце і є бренд України. Бо якщо робити його сильно націоналістичним, то ніколи воно не зможе бути реально об'єднаною якоюсь однією ідеєю.І от якраз одна з найпростіших ідей для мене – це борщ. Навіть якщо ти можеш говорити російською мовою, слухати російську музику, як би це дивно не звучало, але ти проти Росії. Взаємозв'язки, може, не розумієш, але приходиш додому і їси борщ, і точно знаєш, що він український.Мені здається, що ми дійшли до етапу суспільства, коли ми можемо вже визнати якісь особливості кожної людини й об'єднати це в одну екосистему. І тоді це стане чимось крутим. Але треба розуміти, що і у світі є таке. Наприклад, Баварія не вважає, що це взагалі Німеччина. У Калабрії, що на півдні Італії, кажуть, що вони – це Італія, а все інше ні. Єдиний раз, коли італійці об'єднуються, це коли йде футбол. У нас зараз є час, коли ми можемо побачити досвіди інших держав, і на них ми можемо зробити висновки, зробити найкращий кейс, бо ми не є чимось унікальним. Раніше, коли формувалися інші держави, у багатьох не було досвіду, що робити. Вони просто формувалися. А у нас вже є доступ до інформації, і ми можемо спробувати зробити іншу річ, яка точно буде відповідати на питання про те, що таке бути українцем.Український борщ вже вписаний у закордонних меню на рівні з японськими суші чи італійською піцою? Сто відсотків. Це супер прикольна штука, бо все життя, коли я їздив за кордон, то я згадую зазвичай таку ретроспективу, що десь у 2008 році, коли ти кажеш Україна, згадували лише футболіста Шевченка чи боксерів Кличко. Ти говорив, що Україна – це не Росія. Потім воно почало еволюціонувати, всі вже розуміли, де розташована Україна. А потім питання: що вони їдять? У 2019 році про борщ майже ніхто нічого не знав. А ось була Олімпіада торік в Парижі, я готував там борщ, і там було 50 людей. Я всіх питав, чи знають вони, що таке борщ. Всі відповідали, що знають. Лише одна людина сказала, що ніколи про нього не чула. З 500 іноземців 499 сказали, що знають, що таке борщ. Я задумався, як це ми прийшли з того, що у 2008 році вони не знали, що таке Україна, до 2024-го, де знають, що їдять українці.  Звичайно, що всі делегації, які приїжджають до нас, їдять борщ. І ми зараз йдемо далі. Там ще є такі бюрократичні моменти, бо я годую більшість безкоштовно для того, щоб не вступати в якийсь тендер. Я інвестую свої 40-50 тис. грн в те, щоб делегації поїли українську кухню. Борщ – це обов'язково. А ще трошки качаної каші, про яку мало й українці чули, а ще сирники, бо для них це все дивина, чого це сир смажать. Вони це їдять, і вони шоковані. Але, окрім того, ще бувають прийняття на рівні президента. Я спілкуюся з організаторами, щоб більше було української кухні для лідерів світу. Так, нещодавно Макрон їв наші галушки. А це є вже українська пропаганда. Є відео, де ви озвучуєте замовлення для іноземних лідерів, а кухарі відповідають "Да, шеф". Ви казали, що всі співробітники розмовляють українською.Це просто слова. Воно в тебе в голові сидить, навіть коли ти перейшов на українські налаштування, воно десь в глибині, бо ти все життя говорив у цю ситуацію цю фразу. Я спочатку навіть не почув це "Да, шеф". А потім думаю, ох, Євген. Так, це проблема. Бути українцем – треба все, щоб було чітко, ідеально. Ти нагодував найкращих людей, але на кухні запостив відео, де сказав: "да", а не "так", і все – тебе повісити. Це дійсно моя помилка, але я вважаю, що вона не критична. Треба ще працювати. Тим не менше, Макрону сподобався борщ і качана каша? Так. Вони їли чотири рази. Перший раз взагалі нічого не поїли, бо вони просто були втомлені. Вони їхали з Польщі в Київ, потім в Києві вони поїли галушки, а потім сіли і з Києва вже їхали до Польщі. Там вже вони поїли все. Я попросив Укрзалізницю, щоб вони попитали фідбек.Вони були в такому приємному шоці, адже ніколи такого не їли. Це наче ти їдеш на Шрі-Ланку, а тобі дають таку гарну їжу. Це прикольно, це має наш сенс, бо це їли наші покоління, і ти так приємно здивований. Звичайно, українська кухня і борщ – це ще не суші і не піца, але це вже потихеньку, такими маленькими кроками стає нашою унікальною ідентифікацією. Якщо посадять Макрона, скажуть, описуй українців, і він точно скаже – борщ. Це важливо.Наші українські жінки, які через війну були змушені виїхати за кордон, кажуть, що страшенно сумують за українською їжею. Чи ця розповідь про українську їжу, що вона надзвичайно смачна, це щось таке ностальгійне, туга за своєю країною, чи все-таки справді українська кухня на тлі інших кухонь є смачною? Це такий прикольний прикол. Коли ми говоримо, що ми любимо українську кухню і вона найкраща, ми взагалі не розуміємо, про що ми говоримо. А я нікому й не пояснюю. Бо як тільки ти не можеш у всьому розбиратися, то люди не знають, про що вони говорять. Вони кажуть, що українська кухня смачна і все. У нас кухня це про щирість. Це про те, як ми годуємо, віддаємо останній шматок хліба. Така у нас нація, ми так звикли. Це доброта. У всіх є спогади, як бабуся готувала вареники. Я вже навіть, як та бабуся, коли до мене приходять друзі, кажуть, ми будемо через 2 години, зайдемо на 5 хвилин і підемо, у мене через 2 години вже стоять 20 страв. Євген Клопотенко, фото: fасеbооk/yеvhеn.klороtеnkоТак, українська кухня смачна, але якщо говорити простою, функціональною мовою, то більшість людей не знає, що таке українська кухня, бо це ще не сформована річ. У ній є багато страв, які прийшли ще з радянщини. Багато страв, які готувала моя бабуся, це також страви Радянського Союзу, але це про гарні спогади. Таким чином, оце все, це якраз місце, де треба щось почистити, прибрати, додати автентичність, зібрати старі рецепти, і тоді вона буде прям крута. Якщо коротко відповідати на ваше питання, то українська кухня крута тим, що вона унікальна для світу. У світі ми були заморожені 70 чи 100 років, і кухня була заморожена.Всі інші кухні розвивалися і заполоняли європейсько-американські світи, і таким чином вони розповсюджувалися. Тому вже важко когось здивувати в цивілізованій країні якоюсь їжею. А тут з’являється Україна і каже, що буряк можна варити і їсти, як першу страву. Так само вони дивуються, що домашній сир можна смажити. Вони такі: "Де ви взялися? Де ви це берегли?" Ми просто трошки запізнилися. Коли вони вже все зробили, ми просто дуже довго бігли.А качана каша, що це таке? Це пшоно, яйце і борошно. Воно так качається, кожна пшеничка укривається тістом. Це така наша супер прикольна штука. Вона поширена в центральній Україні, на Житомирщині, навіть у Донецькій області, на Кубані. Пшоно, кисляк, насіння кропу, банош, бринза – у світі взагалі не розуміють, що це. Так само ми думаємо, що всі знають, що таке вишня. Ніхто не знає, що таке вишня. Вишня перекладається як "чері", а це неправильний переклад. "Чері" – це черешня.Так, вони всі їдять черешню. І коли ти їдеш в магазин, купуєш чері – купуєш черешню. І італійською черешня була "черідже". Виходить, що це все неправильний переклад. А правильний переклад вишні має бути "вишня". Вони з'їдають вишню і кривляться, бо для них вишня – це солодке. Якщо ти хочеш купити десь прямо в Європі справжню вишню, ти маєш знайти "саур чері", кислу черешню. Або є там на Поліссі квашена капуста, туди натерту картоплю запихають і тушкують. Вони питають: "Що це за знущання – квашена капуста з натертою запеченою картоплею?". Для них це все суцільний культурний шок. Бо вони їли все, у різних варіаціях, їм навіть десь там в Нью-Йорку щось інтегрувала Російська імперія. У них це вже все намішано. Вони хочуть щось модерне, тому французька кухня дає там оці всі прикольні штуки, і вони хоч трошки насолоджуються, бо все інше вони вже звикли. А тут ми їм з мішком, нате сто страв, ви такого ніколи не їли, ми пішли. Наша кухня для світу – це найзагадковіше, найприємніше, що може бути на даному етапі існування. Звичайно, у нас є конкуренти невеличкі. Це Грузія, бо у них схожа ситуація. Вони дають хачапурі, хінкалі, борщ, качана каша, кисіль. Хоча хачапурі для них це наче якась піца з сиром, щось трохи зрозуміле, то ми – це взагалі таємнича таємність. І в цьому наша унікальна суперсила. Поговорімо про Російську імперію і про її впливи на світову кухню. Є такий десерт Павлова. Його придумали в Австралії і нині він популярний в усьому світі. Він названий на честь російської балерини. Всеволод Поліщук, популяризатор української кухні, відомий більше на Заході України, сказав, що вже у Львові перейменували цей десерт на прими Богачевської. Це прима-балерина Львівської опери, потім Австрійських театрів, а потім опери у Вінніпезі. Євген Клопотенко разом з Мирославою Новосад вирішили, що треба цей десерт назвати іменем балерини, яка родом з Харкова, Варвари Каринської. Вона втекла з СРСР в 1924 році, створила пачку, яку ми всі знаємо зараз, і отримала Оскар за костюми, які робила. Я розумію, що тут закладена ідея популяризації, але якщо вже є десерт прими Богачевської, чим вам львівська балерина не вгодила? Це якийсь такий сепаратизм? По-перше, Поліщук сам запропонував, так що це до нього питання. Ми створимо продукт, і потім кожен заклад буде вирішувати, чи хоче, чи не хоче це брати. Але, як на мене, це має бути прикольна, конкурентна страва. До речі, ми вже дуже скоро вийдемо із презентацією, зі смаком, і будуть, можливо, люди обирати, яка краще. Бо ми зараз думаємо, чи просто покращувати цей десерт, чи створити абсолютно інший. Це дуже важлива дискусія. Але це так само як з усім: 5% людей відразу все введуть, потім пройде рік чи півтора, будуть шукати нові десерти, до тих 5% приклеїться ще 15% людей, буде 20%. Потім мине другий-третій рік, і, дай Боже, в кінці четвертого року ми почнемо вже говорити про це, як про качану кашу. Качану кашу я десь знайшов років 7 тому, я її знайшов. Зараз її їсть Макрон. Так само з цим десертом Каринської. Якщо ми візьмемось і будемо його вести, десь 4-5 років і тоді можна буде його їсти. Але чому важливо, щоб не було десерту Павлова? Не можна кенцелити те, що весь світ їсть, бо тоді це точно такий крайній націоналізм. У світі десерт називається Павлова, і що нам треба зробити? Нам треба створити продукт крутий, полюбити його в Україні, щоб його їли всі. Щоб Каринська була крута, конкурентна, підходяща була за ціною підходяща і смачна. Тоді ми отримаємо три конкурентні переваги. І після цього ми почнемо експортувати це у світ. Можливо, через 15-20 років ця Каринська буде на рівні з Павловою або вище. Важливо не просто кенсилити, а важливо створювати кращий і конкурентніший варіант. Це ж якийсь кухар-кондитер створив Павлову, і вона стала популярна. Так само і тут. Ми зараз маємо створити потужне українське і спробувати його реалізувати у світі. А, можливо, воно буде ще краще, і люди захочуть використовувати його. Важливо показувати, що ми інша культура, ми вміємо робити речі не гірше, ніж світові. І світ, будь ласка, оціни, прийми і зрозумій, що у нас є все інше, і ми готові інвестувати, щоб всі це зрозуміли. Ще одна вічна дискусія між Заходом і Сходом країни, яка розділяє українців: зупа чи суп? У літературній мові вписано слово "суп". Яка зупа? Що це ви таке говорите? А чому суп? Хто сказав, що суп? Суп – це французьке слово, а зупа – німецьке. Але суп до нас прийшов через Росію, а зупа – все-таки з Європи. З Європи, звичайно, бо у Львові ближче до Європи. Але я вважаю, що і зупа, і суп – це неправильно.А як правильно? Юшка. Бульйон – французький, зупа – німецька. А яке наше? Наше – це юшка. Борщ – це що таке? Це борщ, це не суп і не зупа. А юшка – це юшка, бо так воно було створено. Юшка з усім може бути: зі світлою капустою, грибами. Бульйон – це відвар. Просто овочевий відвар. На заході України є багато впливу, і тут також кожен має вирішувати для себе, чи хоче це змінювати. Так само, чи хочемо змінювати в Києві назву "конфєта" на "цукерка".Ти кажеш, що розмовляєш українською мовою, але використовуєш при цьому слова зупа, слоїк і розсіл. Якщо ви хочете говорити українською мовою, то давайте тоді справді українською мовою спілкуватися. У ваших закладах що є в меню: юшка чи суп? Звичайно, суп. Якщо я напишу "юшка", всі будуть думати, що це грибна. Це ж вже бізнес, це інше. Спочатку я беру якісь речі і починаю їх інтегровувати. У ресторані "100 років тому вперед" – це експериментальне місце. Водночас у закладі "Полтава" та інших ми називаємо речі, як люди звикли, наприклад, бульйон курячий. Але це не бульйон, бо це французьке слово. Якщо я напишу "товченка" замість "пюре", хто її купить? Треба крок за кроком. Тому ми зараз тестимо в "100 років". У нас немає соусів, бо це підлива. Це така величезна кількість нормативних слів, які ми зараз тестимо. Ми дивимось, як туди реагують, і далі віддаємо в "Полтаву" й інші заклади. Це займає десь рік-півтора. Багато хто може сказати, що це подвійні стандарти. Мовляв, ти пропагандуєш одне, а робиш інше. Але ні, це те, як я мислю, як я використовую спілкування зараз, а потім я беру і змінюю це. Наприклад, у нас є доставка їжі, і там ми почали з нуля, тож там якраз написано "юшка", "товченка". У такому форматі, можливо, люди до такого більше готові. Якщо я буду писати багато слів, які люди не розуміють, вони будуть думати, що це якась диковинка. У меню "100 років", наприклад, є страва верещака – це буряковий квас з ялівцем. Люди думають, як таке їсти. Або шпундра, або гамула. Я не хочу їсти гамулу. Так само тут в меню мають бути зрозумілими людям речі, але потихеньку пояснювати, що насправді воно зветься інакше. І ми над цим працюємо постійно. Євген Клопотенко, фото: fасеbооk/yеvhеn.klороtеnkоКоли в меню з'явиться тільки юшка, і не буде тих суперечок між українцями: зупа чи суп? Між українцями суперечки будуть завжди. Це років 40, мінімум два покоління.Тобто до консенсусу з юшкою не дійдемо? Дійдемо, треба назвати юшка і тоді супер. Не суп і не зупа. Я за це. Це так, як називали раніше в "Енеїді" Котляревського, так, як на Слобожанщині називають всю їжу, нам треба так її називати по всій Україні. Я точно певен, що це те, куди нам треба прийти. Бо товчанка, це по факту, якщо англійською мовою говорити mаshеd роtаtо, це є товчена картопля. Тож ми маємо товчанка її називати і ніяк по-іншому. Але зазвичай , коли дві людини сидять в студії і щось там розказують, у багатьох викликає або агресію, або схвалення. У кожного є своя позиція, точно я вважаю, що треба перейти до Слобожанщини, а кожна людина на місцях має вирішувати, хоче вона це робити, чи не хоче. І хай так воно буде. Я буду точно це змінювати, я буду показувати, як воно є, а якщо більшість людей сприймуть і будуть це робити, то я буду радий. Але, як і зі шкільним харчуванням, з багатьох з чим, я точно вірю, що це робота на десятиліття. Швидко нічого не буває. 

Українцям порадили, як харчуватися в умовах війни, щоб зберегти здоров'я. Громадянам дали вісім порад. Про це повідомив Центр громадського здоров'я. 1. Прагніть до здорової ваги, контролюйте калорійність їжі. Переселенці часто стикаються з білково-калорійним дисбалансом, що призводить до появи надлишкової маси тіла. У молоді і людей середнього віку це відбувається частіше через високий рівень споживання цукру і крохмалистих продуктів ‒ хліба, макаронних виробів. 2. Використовуйте принцип тарілки здорового харчування. Пам'ятайте, що білки, вуглеводи й жири однаково важливі, але раціон має бути збалансований. 3. Щодня включайте до їжі різноманітні цільнозернові злаки. Принаймні половина всіх вуглеводів повинна надходити від цільнозернових продуктів. 4. Намагайтеся їсти різні фрукти й овочі. Половину добового раціону має становити рослинна їжа. За день необхідно спожити п'ять-шість порцій овочів і фруктів. Однією порцією може бути одне середнє яблуко чи один мандарин. Одна порція овочів включає один помідор чи дві невеликих морквини, чи одну склянку подрібненої свіжої білокачанної капусти. Не забувайте додавати до раціону зелень. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Як уберегтися від отруєння грибами ‒ поради медиків 5. Дотримуйтеся правил харчової безпеки й особистої гігієни. Якщо не можете часто мити руки водою з милом, використайте антисептик зі вмістом спирту не менш як 70%. Мийте овочі та фрукти перед вживанням, якщо не маєте такої можливості, протріть їх серветкою з антисептиком. Не зберігайте відкриті консерви й готову їжу поза холодильником. Уникайте придбання домашніх консервацій, віддавайте перевагу консервам промислового виробництва. Здуття кришки, помутніння чи зміна кольору вмісту банки з консервами означають, що їх не можна вживати. Пийте воду лише з безпечних джерел. 6. Намагайтеся замінювати частину тваринного білка рослинним. Замість м'ясних консервів віддайте перевагу консервованим бобовим. Якщо є можливість готувати, чудовим вибором буде сочевиця. Її швидко й легко готувати, містить багато білка. 7. Молочні продукти є необхідним компонентом раціону в будь-якому віці. Збільште споживання знежиреного чи нежирного молока й молочних продуктів, таких як кефір, сметана, йогурт, сир. 8. Пийте більше чистої води, надавайте перевагу несолодким напоям і продуктам, щоб зменшити споживання цукру. Українцям порадили, як зменшити стрес. Потрібно намагатися дотримуватися режиму сну. Міністерство охорони здоров'я дало поради, що робити, якщо мало рухаєтеся.

У червні смачний сніданок може включати свіжі ягоди, сезонні фрукти, овочевий омлет або смузі. Вівсянка з фруктами та горіхами, сирники, або ж бутерброди з цільнозернового хліба також будуть хорошим вибором. Ось декілька ідей для смачного та корисного сніданку у червні: Свіжі ягоди з йогуртом або сиром: Полуниця, малина, чорниця та інші ягоди, доступні в червні, чудово смакують з йогуртом або сиром. Омлет з овочами: Додайте до омлету свіжі помідори, перець, цибулю та зелень для більш насиченого смаку та корисних речовин. Смузі з фруктами та ягодами: Змішайте у блендері улюблені фрукти, ягоди та трохи йогурту або молока для швидкого та корисного сніданку. Вівсянка з фруктами та горіхами: Варіть вівсянку на молоці або воді та додайте улюблені фрукти, горіхи та трохи меду для солодощі. Сирники: Традиційна українська страва, яка може бути як солодкою, так і солоною, залежно від ваших уподобань. Бутерброди з цільнозернового хліба: Використовуйте цільнозерновий хліб та додайте корисні начинки, такі як сир, риба, м'ясо, авокадо тощо. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Освіжають і заряджають енергією на весь день: п'ять рецептів для літнього сніданку Гранола з фруктами та горіхами: Домашня гранола або покупна з додаванням фруктів та горіхів також стане чудовим варіантом. Яєчня з авокадо та тостами: Смажений хліб з авокадо та яйцем, приправлений спеціями, може бути чудовим поєднанням. Не забувайте додати до сніданку склянку води, щоб підтримувати водний баланс організму. Яйця - це основа для швидкого, поживного та смачного сніданку. Вони є в кожному холодильнику й підходять для безлічі страв. Омлет із начинкою, ніжна яєчня або модні яйця в авокадо - на вибір. Пропонуємо п'ять ідей для сніданку з яєць, які урізноманітнять ваш ранок і подарують заряд енергії на весь день.

The "Come Back Alive" Foundation is close to the Ukrainian military. The front line of the Russian-Ukrainian war is not only the front. It is where the war for Ukraine is going on. In hospitals, in warehouses, landfills, in mass media, in offices. We supply and repair equipment, train soldiers and officers, help transform the Armed Forces, provide first-hand accounts of war and stem the flow of propaganda and disinformation. Provides the Ukrainian army with the most important tactical advantage.

Свято Різдва Іоанна Хрестителя, також відомого як Іоанн Предтеча - одне з найбільших у християнському календарі, яке має глибоке духовне значення. Іоанн Хреститель відіграв ключову роль у підготовці народу до приходу Ісуса Христа, його життя та діяльність мають особливе місце в християнській традиції. Крім того, цього дня відзначають ще свято Івана Купала, що пов'язане з літнім сонцестоянням і культом родючості, води та вогню.Хто такий Іоанн Хреститель та яка його місія?Іоанн Хреститель народився у подружньої пари священика Захарії та його дружини Єлисавети. Його народження вважається чудесним, адже батьки були вже в похилому віці і не могли мати дітей. Ангел Гавриїл з'явився Захарії, щоб сповістити про народження сина, який стане великим пророком і підготує шлях для Месії.Іоанн Хреститель провів майже все своє життя у пустелі, ведучи аскетичний спосіб життя. Його проповіді були сповнені закликів до покаяння та духовного очищення. Він хрестив людей у річці Йордан, символічно очищуючи їх від гріхів і готуючи їх до приходу Ісуса Христа.Одним із найважливіших моментів у житті Іоанна Хрестителя було хрещення Ісуса в річці Йордан. Саме тоді на Ісуса зійшов Святий Дух у вигляді голуба, і голос з неба проголосив Його Сином Божим. Цей епізод став ключовим у християнському вченні про Трійцю.У церковному календарі є шість свят, що присвячені Івану Хрестителю. Всі вони вшановують різні етапи життя і діяльності Іоанна Предтечі, який відіграв важливу роль у християнській історії та духовному житті.Фото: УНІАН /Іоанн Предтеча хрестив у водах річки Йордан Ісуса Христа)Свято Івана Купала та Різдво Іоанна Хрестителя: зв’язок та походженняУ слов'янських країнах християнське свято Різдва Іоанна Хрестителя подекуди поєдналося з давнім язичницьким святом Івана Купала, яке також відзначається в цей період. Івана Купала пов'язане з літнім сонцестоянням і містить багато елементів, що символізують природу та родючість, зокрема вогнища, купання у воді, плетіння вінків та інші обряди.Головні відмінні риси:Походження: Різдво Івана Хрестителя має християнське походження, тоді як Івана Купала – язичницьке.Відзначення: свято Іоанна Хрестителя супроводжується переважно релігійними обрядами, в той час як Івана Купала – народними традиціями і обрядами, пов'язаними з природою.Символіка: Івана Купала пов'язане з культом природи, води та вогню, тоді як Різдво Івана Хрестителя – з релігійними аспектами народження святого.Церква, прагнучи інтегрувати народні традиції у християнську культуру, часто зіставляла свята, так сталось і цьому випадку. Багато традицій Івана Купала стали частиною святкування Різдва Іоанна Хрестителя, збагачуючи і доповнюючи одне одного. Однак, варто пам'ятати, що це різні за змістом та значенням свята.Ще декілька років тому, на офіційній сторінці ПЦУ у Fасеbооk з'явився допис про те, що важливо чітко розрізнювати ці події, адже вони не є тотожними. Церковнослужителі зазначають, що не було у християн такого святого як "Іван Купало", і це все давні язичницькі основи, що не мають нічого спільного зі славним пророком Іоаном:Тож, "Івана Купала" та Різдво Іоана Предтечі – це цілком різні відзначення.Свято Різдва Іоанна Хрестителя – це не лише можливість згадати про великого пророка і його внесок у християнську історію, але й нагода для кожного вірянина замислитися про важливість покаяння, духовного очищення та підготовки до зустрічі з Богом. Це свято об’єднує духовні цінності християнства з багатими народними традиціями, створюючи унікальну і багатогранну культурну спадщину.Коли Івана Купала та свято Іоанна Предтечі у 2025 році?Раніше свято Іоанна Хрестителя відзначали в Україні 7 липня згідно з юліанським календарем, але після переходу ПЦУ на новоюліанський календар святкування цих дат перенесли.Тому, Різдво Івана Хрестителя тепер відзначається 24 червня, як і в інших країнах, які використовують григоріанський або новоюліанський календар. Це означає, що Івана Купала, яке традиційно відзначалося одночасно з Різдвом Івана Хрестителя, також відзначатимуть в ніч із 23 на 24 червня.Різдво Іоанна Хрестителя та Івана Купала: традиції Свято Різдва Іоанна Хрестителя відзначається урочистими богослужіннями, під час яких читаються спеціальні молитви та піснеспіви. У багатьох країнах в цей день влаштовують хресну ходу, де віряни несуть ікони Іоанна Хрестителя і співають духовні пісні.Крім того, церква закликає до милосердя і допомоги нужденним, наслідуючи приклад Іоанна, який жив скромно і присвятив себе служінню іншим.Якщо ж говорити про давньослов’янські звичаї, свято Івана Купала — це одне з найяскравіших і найтаємничіших свят у календарі слов'янських народів. Це свято поєднує в собі язичницькі обряди та традиції, зокрема:Стрибки через багаття. Вважається, що це очищує від злих духів і захворювань, приносить удачу та здоров'я. Молоді пари часто стрибають через вогонь разом, тримаючись за руки, щоб перевірити силу своїх почуттів: якщо руки не розімкнуть під час стрибка, то їхній шлюб буде міцним.У цю ніч вода набуває цілющих властивостей. Люди купаються у річках, озерах чи ставках, вірячи, що вода змиває всі негаразди, хвороби та очищує душу і тіло, однак, обов’язково до заходу сонця.На Івана Купала збирають різноманітні трави, оскільки вважають, що вони мають особливу силу саме цього дня. Зібрані рослини використовують для лікувальних настоїв та оберегів.Дівчата плетуть вінки з польових квітів і трав. Потім ці вінки пускають на воду, щоб дізнатися про свою долю. Вважається, що якщо вінок пливе далеко і не тоне, то дівчина скоро вийде заміж.Фото: вільні джерела.За легендою, в ніч на Івана Купала цвіте папороть, і той, хто знайде цю квітку, буде мати особливі здібності, зможе знайти скарби та отримати велику удачу. Хоча науково доведено, що папороть не цвіте, цей обряд залишається однією з найромантичніших традицій свята.Співання обрядових пісень, що супроводжуються танцями, є важливою частиною святкування. Пісні славлять природу, сонце та воду. Молоді дівчата часто ворожать на свою майбутню долю, намагаючись дізнатися, чи скоро вийдуть заміж і яким буде їхнє майбутнє.Свято Івана Купала поєднує в собі духовні, релігійні та природні аспекти, створюючи неповторну атмосферу єдності з природою і глибокого символізму. Це свято продовжує жити і розвиватися, зберігаючи давні традиції та пристосовуючись до сучасного світу.Що заборонено робити цього дня?Іоанн Хреститель загинув мученицькою смертю — був обезголовлений за наказом царя Ірода. У зв'язку з його мученицькою смертю, деякі церковні служителі зазначають, що все ж краще відмовитися від веселощів, співів, танців та уникати сварок. Також варто уникати дій, що пов’язанні із розрізанням круглих предметів, зокрема хліба, кавунів чи будь-яких інших круглих плодів.Однак, всі ці заборони все ж більше стосуються відзначення дати Усікновення глави Іоана Хрестителя, що припадає на 29 серпня. Різдво Іоанна Хрестителя - це світле свято народження, що немає таких суворих обмежень. Головне - це молитва, покаяння та духовне очищення. Якщо ж говорити про Івана Купала, тут існує ряд заборон та обмежень, які пов'язані з народними повір'ями та традиціями:Люди вірили, що в ніч на Івана Купала активізуються злі духи, відьми та інші надприродні сили. Тому важливо було мати з собою обереги з трав, які збирали в цей день, щоб захиститися від злих сил. Крім того, щойно сонце ховалось за обрій, входити у воду або гуляти лісом сувого заборонялось. Інакше, можна нібито потрапити до рук цих міфічних істот, заблукати чи навіть зникнути безвісти. Не варто цього дня давати гроші в борг або підбирати знайдені на вулиці кошти. Це вважається поганою прикметою, що може принести фінансові труднощі.Не варто говорити про відьом, злих духів чи інші темні сили, щоб не привертати їхню увагу і не накликати на себе біду.Ці заборони та обмеження базуються на давніх віруваннях і традиціях, які передавалися з покоління в покоління. Дотримуючись їх, люди намагалися захистити себе від можливих небезпек та забезпечити добробут своїм родинам.

В розпал літа настав час легких сніданків, які не обтяжують, а заряджають енергією та свіжістю. Gаzеtа.uа пропонує п'ять ідей, що приготувати у ранковий час. Ліниві вареники з ягідною сметаною Обов'язково приготуйте такі ліниві вареники - і ви побачите, як може простий соус змінити звичну для нас страву, каже шеф-кухар Євген Клопотенко. Інгредієнти Для вареників: 300 г кисломолочного сиру 9% 1 яйце 1 ст. л. цукру 4 ст. л. борошна (+ ще 2 ст. л. для підпилу) &frас12; ч. л. солі цедра 1 лимона Для ягідної сметани: 1 склянка сезонних ягід (малина та смородина) 1 склянка сметани 1 ст. л. цукрової пудри Як приготувати Приготуйте тісто для лінивих вареників. Попередньо розімніть виделкою або за допомогою товкачки для картоплі 300 г кисломолочного сиру. Додайте &frас12; ч. л. солі, 1 ст. л. цукру, яйце та 4 ст. л. борошна. Замісіть м'яке тісто. Притрусіть стіл 2 ст. л. борошна для підпилу та розкачайте ковбаску з тіста товщиною біля 3 см. Наріжте ліниві вареники, я зробив їх товщиною приблизно по 1,5 см. Приготуйте ягідну сметану. Для цього викладіть у миску 1 склянку сметани. Додайте в миску до сметани 1 склянку сезонних ягід. Цього разу у мене малина та смородина, а ви можете обирати ягоди до смаку. Всипте у миску з ягодами та сметаною 1 ст. л. цукрової пудри, аби трохи підсолодити. Перебийте сметану із сезонними ягодами за допомогою занурювального блендера. Відваріть ліниві вареники в підсоленій воді протягом 2-3 хвилин. Вони мають поспливати на поверхню води. При подачі ліниві вареники полийте ягідною сметаною та додайте аромату цедрою лимона, натертою на дрібній тертці. Сніданок парфе Цей сніданок за правом може вважатися омолоджувальним і підвищує настрій. Інгредієнти: 3/4 ст. нежирного сиру або йогурту 1 ст. персиків або абрикосів, нарізаних шматочками 2 ч. л. підсмажених волоських горіхів 1 ч. л. цукру Як приготувати Покласти сир в невелику миску і збити з цукром за допомогою виделки. Перемішати з фруктами, залишивши частину для оформлення. Перекласти в креманку, прикрасити горіхами та фруктами. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Сніданок кардіолога: з якої їжі починати день для підтримки серця Рисовий пудинг Інгредієнти Рис - 100 г Масло вершкове - 40 г Цукрова пудра - 75 г Молоко - 1 л Вершки 33% - 150 мл Ванільний екстракт - 1 ч. л. Мускатний горіх мелений за смаком Як приготувати Розігрійте духовку до 140&dеg;С. Розтопіть вершкове масло в каструлі на середньому вогні. Додайте рис і перемішайте до покриття маслом рису. Додайте цукор, перемішуйте, поки він не розчиниться. Продовжуйте помішувати, поки рис не набухне і не стане липким. Влийте молоко і продовжуйте помішувати, поки не залишиться грудочок. Додайте вершки і ванілін та доведіть суміш до кипіння. Щойно суміш закипить, остаточно перемішайте її та натріть на тертці третину мускатного горіха (або додайте мелений горіх). Омлет з літніми овочами Інгредієнти 2 яйця 2 ст. л. молока (за бажанням - для ніжнішої текстури) &frас12; солодкого перцю &frас12; невеликого цукіні або кабачка 5-6 помідорок чері 1 ст. л. оливкової олії сіль, перець - за смаком зелень (петрушка, кріп, базилік) Як приготувати Наріжте овочі: перець - соломкою, цукіні - півкільцями, помідорки - навпіл. На сковороді розігрійте олію, обсмажте перець і цукіні 3-4 хвилини до м'якості. Додайте помідорки, готуйте ще 1-2 хвилини. Тим часом збийте яйця з молоком, сіллю та перцем. Влийте яєчну суміш до овочів, зменште вогонь і готуйте під кришкою 4-5 хвилин, поки омлет не схопиться. Посипте дрібно нарізаною зеленню і подавайте гарячим. Цей омлет чудово поєднується з тостом із цільнозернового хліба або свіжим салатом. Літній смузі з полуницею, бананом і м'ятою Такий смузі не лише освіжає, а й насичує організм вітамінами та антиоксидантами - саме те, що потрібно літнього ранку. Інгредієнти 1 склянка свіжої або замороженої полуниці 1 стиглий банан &frас12; склянки грецького йогурту або нежирного кефіру &frас12; склянки охолодженої води або кокосового молока 1 ч. л. меду (за бажанням) кілька листочків м'яти лід - за смаком Як приготувати Усі інгредієнти помістіть у блендер. Збивайте до однорідної, кремової консистенції. Скуштуйте - за потреби додайте ще меду або кілька кубиків льоду. Розлийте в склянки, прикрасьте листочком м'яти. Яйця - це основа для швидкого, поживного та смачного сніданку. Вони є в кожному холодильнику й підходять для безлічі страв. Омлет із начинкою, ніжна яєчня або модні яйця в авокадо - на вибір. Пропонуємо п'ять ідей для сніданку з яєць, які урізноманітнять ваш ранок і подарують заряд енергії на весь день.

Яйця - це основа для швидкого, поживного та смачного сніданку. Вони є в кожному холодильнику й підходять для безлічі страв. Омлет із начинкою, ніжна яєчня або модні яйця в авокадо - на вибір. Пропонуємо п'ять ідей для сніданку з яєць, які урізноманітнять ваш ранок і подарують заряд енергії на весь день. Яєчня по-французьки в хлібі Інгредієнти: Яйця курячі - 2 шт Хліб - 2 скибочки Зелень - трохи Сіль - дрібка Вершкове масло - 20 г Приготування Зі скибочок хліба виріжте м'якуш, залишивши лише рамку. На сковороді розтопіть вершкове масло та обсмажте хлібні рамки з обох боків до золотавої скоринки. У виїмки в хлібі розбийте яйця, посоліть. Смажте яєчню в хлібі до готовності жовтка та білка на ваш смак. Готову страву посипте подрібненою зеленню. Дієтичний варений омлет Інгредієнти Яйця - 4 штуки Молоко - 100 мл Сіль - дрібка Зелень - для прикрашання (за бажанням) Приготування Яйця збийте виделкою або міксером до однорідності. Не збивайте занадто інтенсивно, щоб омлет не став щільним. Додайте сіль та молоко, ретельно перемішайте. Перелийте яєчну суміш у поліетиленовий пакет, щільно зав'яжіть його. Для надійності помістіть цей пакет ще в один. Опустіть пакет з омлетною сумішшю в киплячу воду. Варіть омлет протягом 15-20 хвилин. Готовий омлет обережно викладіть з пакета на тарілку та, за бажанням, прикрасьте свіжою зеленню. Хрусткі тости з яєчнею і пармезаном Інгредієнти: Яйця - 2 шт Пармезан тертий - 3 ст. л Сіль за смаком Перець чорний мелений за смаком Тости - кілька штук Вершкове масло або оливкова олія для смаження Приготування У мисці розбийте яйця, додайте 2 столові ложки тертого пармезану, сіль та велику кількість чорного меленого перцю. Збийте все разом. На сковороді розігрійте невелику кількість вершкового масла або оливкової олії на середньому вогні. Вилийте яєчну суміш на сковороду. Злегка помішуючи, зішкрібайте зі дна сковороди, щоб утворилися невеликі м'які стрічки або завитки яєчні. Для отримання більш рідкої яєчні, прогрійте її ще 30 секунд, коли вона виглядатиме наполовину готовою, і перемішайте до кремоподібної консистенції. Викладіть на тости. Для повністю просмаженої яєчні готуйте її довше, до бажаної консистенції. Подавайте яєчню на підсмажених тостах, зверху посипте рештою тертого пармезану та чорним меленим перцем. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Найсмачніші омлети світу в одній добірці: оберіть для себе свій смак Овочевий сніданок з сиром та яйцями Інгредієнти (на 2 порції): Яйця курячі - 2 шт Овочева суміш (заморожена або свіжа) - 150 г Кисломолочний сир 5% - 100 г Моцарела - 15 г Овочева приправа з сіллю - 0,5 ч. л. Приготування: Підготуйте всі необхідні інгредієнти. У зручній мисці змішайте кисломолочний сир та овочеву суміш. Додайте яйця та овочеву приправу з сіллю, ретельно перемішайте до однорідності. Вилийте отриману суміш у силіконову форму для запікання. Зверху посипте нарізаною або тертою моцарелою. Випікайте в розігрітій до 200&dеg;С духовці протягом 20-25 хвилин, до готовності та золотавої скоринки. Омлет із суфле Інгредієнти: Яйця - 2 штуки Козячий сир (або інший подрібнений сир) - 2 ст. л. Подрібнена зелень - 1 ч. л Сіль - за смаком Перець чорний мелений - за смаком Вершкове масло - для смаження Приготування У дві окремі миски обережно відокремте яєчні білки від жовтків. За допомогою ручного міксера збийте яєчні білки на середньо-високій швидкості до утворення стійких піків. Тим самим міксером збийте яєчні жовтки до однорідності. Візьміть &frас14; - &frас12; склянки яєчних білків і ретельно перемішайте їх із жовтками, а потім вилийте всю суміш назад до білків, акуратно складаючи, доки все не з'єднається. У вас вийде блідо-жовта суміш. У невеликій сковороді на середньому вогні розтопіть вершкове масло. Вилийте яєчну суміш на сковороду і рівномірно розподіліть її по всій поверхні. Готуйте протягом однієї хвилини. Додайте зверху подрібнений сир та зелень, посоліть і поперчіть за смаком. Накрийте сковороду кришкою і готуйте ще 2 хвилини, доки верхня частина омлету не застигне. Перекладіть омлет на тарілку і, за бажанням, складіть навпіл, щоб він виглядав як традиційний омлет. Ранковий прийом їжі має бути не лише поживним, а й вишуканим. Один із рецептів, який здивує ваших рідних та задасть настрій на весь день. Це омлет, запечений у половинках болгарського перцю з ароматною зеленню та пармезаном. Яскраві перці стають своєрідними "чашками" для ніжної яєчної маси, а пармезан додає неперевершеного смаку. Такий сніданок виглядає ефектно, готується просто й дарує справжнє кулінарне задоволення.

24 червня віряни відзначають - Різдво Івана Хрестителя. Саме цього дня Церква вшановує народження одного з найбільших пророків, який передрік пришестя Спасителя та охрестив Ісуса Христа у водах Йордану. У народі цей день оповитий численними прикметами й традиціями, адже з ним пов'язують і літнє сонцестояння, і очищення водою. Розповімо, що варто знати про Івана Хрестителя та як правильно провести цей день. Історія свята У Євангелії від Луки описано зворушливу подію - благовіщення про народження Івана Предтечі. Під час служіння в Єрусалимському храмі юдейському священнику Захарії з'явився Архангел Гавриїл. Посланець небес звістив йому, що молитви були почуті, й дружина Єлисавета, хоча й похилого віку та бездітна, народить сина, якого слід буде назвати Іваном. За словами ангела, дитина стане джерелом радості, буде великою перед Богом, уникатиме вина, ще в материнському лоні сповниться Святим Духом і зверне багатьох ізраїльтян до Господа. Його місія полягатиме в тому, щоб у дусі та силі пророка Іллі підготувати народ до пришестя Месії. Однак Захарія не повірив звістці, посилаючись на похилий вік себе та дружини. За цю недовіру він був тимчасово покараний німотою. Єлисавета була родичкою Пресвятої Богородиці. Коли Марія прийшла провідати вагітну Єлисавету, та, почувши її привітання, відчула, як дитина заворушилась у її лоні, й у цю мить вона сповнилася Святим Духом. Євангеліст Лука свідчить, що Іван Предтеча народився приблизно за шість місяців до Ісуса Христа. На восьмий день після народження, відповідно до юдейського закону, дитину обрізали. Коли мати назвала немовля Іваном - ім'ям, що не було характерним для їхнього роду, присутні здивувались. Але Захарія, все ще німий, написав на дощечці: "Іван його ім'я". В ту ж мить він знову заговорив і, сповнений натхнення, став прославляти Бога, пророкуючи, що його син стане провісником Месії. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Літнє сонцестояння-2025: що потрібно зробити вранці у цей день Згодом, після народження Ісуса, цар Ірод наказав винищити всіх немовлят у Вифлеємі. Щоб урятувати сина, Єлисавета втекла з ним до пустелі. За переказами, Захарія залишився в Єрусалимі, продовжуючи своє священицьке служіння. Коли Іродові воїни прийшли допитувати його щодо місця перебування Єлисавети та немовляти, він відмовився розкрити їхнє укриття. За це був жорстоко вбитий просто в храмі. Згідно з християнською традицією, праведна Єлисавета жила в пустелі разом із маленьким Іваном. Після її смерті хлопець продовжував аскетичне життя в самотності, присвятивши себе молитві й посту. Саме там, у тиші пустелі, він готувався до свого великого покликання - проголосити пришестя Спасителя світу. Що можна і не можна робити на Різдво Івана Хрестителя Іван Предтеча, як і багато інших пророків, поклав своє життя за віру, ставши мучеником. У день його пам'яті, згідно з церковною традицією, дотримуються певних обмежень: Не слід розважатися, галасувати або створювати шум. Рекомендується уникати використання ножа для розрізання будь-яких круглих предметів, наприклад, хліба. Заборонено сваритися, лаятися або конфліктувати. Варто утриматися від важкої фізичної праці, рукоділля та будь-якої роботи по дому, зокрема прибирання. Цей день варто присвятити відвідуванню церкви, очищенню через купання та подаванню милостині нужденним. Це час для тиші та спокою. Різдво Іоанна Предтечі - одне з найбільших свят після Різдва Богородиці та Різдва Христового. Іоан Предтеча, відомий також як Іоан Хреститель - найбільш шанований християнський святий після Богородиці. Зараз це церковне свято збігається з народним святом Івана Купала.

Продуктивний день точно починається зі сніданку. Він має заряджати енергією і надавати відчуття бадьорості. У ранковий час у багатьох ніколи не вистачає часу довго готувати сніданок. Спробуйте рецепт швидкої страви, а головне - ситної тиа поживної. Рецептом швидкого сніданку поділилась фудблогерка Наталія Жук в Іnstаgrаm. Інгредієнти 300 г сосисок 4 яйця сіль за смаком консервований мікс (горошок, кукурудза, морква) 150 г сир Моцарела Як приготувати Нарізаємо на кружальця сосиски. Можна брати звичайні дитячі. Сковороду діаметром 24 см змащуємо олією та викладаємо щільно сосиски один біля одного так, як бачите на відео. Окремо збиваємо яйця, солимо за смаком. Яєчну суміш виливаємо на верх сосисок. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Як приготувати запашні рулети з шинкою та сулугуні за рецептом рестораторки Ще наверх викладаємо мікс з горошку, кукурудзи та моркви. Можна використовувати консервований або заморожений. Також натираємо на великій терці сир і викладаємо у сковороду. Готуємо під закритою кришкою на середньому вогні до готовності. Переглянути цей допис в Іnstаgrаm Допис, поширений Наталія Жук (@nаtаlііа_zhuk_сооkіng) Корисний бутерброд без хліба - вдалий початок дня. Спробуйте приготувати смачний та поживний сніданок за лічені хвилини Рецептом такого накладанця поділилась фудблогерка Наталія Жук.

Сьогодні, 7 червня, в Україні очікується мінлива хмарність, у деяких областях - дощі. Про це повідомляє Укргідрометцентр. У північних, вдень і в західних, Вінницькій, Харківській та Луганській областях місцями короткочасний дощ, гроза, на решті території без опадів. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Синоптикиня здивувала прогнозом на вихідні Температура вночі +15...+20&dеg;С, вдень +28...+33&dеg;С, у південно-східній частині місцями сильна спека +35&dеg;С, в Карпатах вночі +11...+16&dеg;С, вдень +21...+26&dеg;С Вітер переважно південно-західний, 5-10 м/с. У Києві в суботу пройдуть місцями короткочасні грозові дощі. Можливі зливи та град, при грозах шквалисте посилення вітру. У народі вважалося, що з цього дня починаються шкідливі (медяні) роси, які приносять рослинам хвороби. 7 червня часто гримить грім. Особливо наші пращури спостерігали у цей день за горобиною: якщо на ній багато квітів - буде хороший урожай хліба. А якщо горобина пізно розцвітає, то осінь буде довгою. Цьогоріч на українців чекає тепле літо. Температура буде вищою за норму на 1-2 градуси. У середині першого місяця літа не виключений заток холодного повітря, який, імовірно, може зачепити північні та східні області. Липень та серпень також очікуються теплішими за кліматичну норму. Другий місяць літа в Україні зазвичай найспекотніший. Цей рік, схоже, винятком не стане.

Сніданок обов'язково має бути ситним та поживним, щоб був заряд енергії на весь день. До сніданку мають входити цілозернові продукти, фрукти та овочі, каже німецький професор Інго Фробозе. "Перед сніданком добре випивати склянку чистої води. не чай, не кава, а саме вода. Це дозволить компенсувати дефіцит рідини, який виникає за ніч, а також швидше пробудити організм", каже Фробозе. Gаzеtа.uа ділиться трьома рецептами поживного, ситного та смачного сніданку. Сирники з бананом Розминаємо виделкою (або в блендері) один банан до стану пюре. Змішуємо з 200 г сиру. Додаємо 3 ст.л. борошна, 1 яйце 2 ст.л. цукру, а також по дрібці ваніліну і солі. Якщо тісто буде надто рідким, додаємо ще трохи борошна. Смажимо на олії, як звичайні сирники. Поливаємо медом. Тости з яйцем-пашот Обсмажуємо два тости з хліба. Водночас готуємо два яйця пашот. Для цього у каструлі доводимо до кипіння 1 л води, солимо і додаємо 1,5 ст.л. оцету. Беремо ложку і перемішуємо воду швидко, щоб у центрі утворилася воронка. В неї хутко вбиваємо сире яйце. Варимо 2-3 хв. Виймаємо яйце ложкою. На тости кладемо овочі, листочок салату, сир слайсами. Якщо є шинка чи слабосолена риба, то теж ідеально смакує. Зверху кладіть пашот. Слойки з яйцем та беконом Любителям яєчних сніданків пропонуємо спробувати оригінальні корзиночки з листкового тіста. Змастіть дві формочки для мафінів вершковим маслом. Розріжте листкове тісто на 2 квадрати. Знадобиться 200 грам. Викладіть у формочки таким чином, щоб кути звисали з боків на поверхню. Змастіть тісто діжонською гірчицею. Слайсами бекону обгорніть тісто, утворивши кільце. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Сніданок за лічені хвилини: як приготувати ситні оладки-піци Розбийте по одному яйцю в заглибину всередині бекону, зберігаючи жовток цілим. Випікайте слойки в розігрітій попередньо духовці, поки листкове тісто не підрум'яниться, приблизно 25 хвилин. Дістаньте готові корзинки з духовки, приправте сіллю, перцем і посипте улюбленою зеленню. Сирники по праву можна вважати українським сніданком. Їх залюбки їдять не тільки дорослі, а й діти. Приготувати ідеальні сирники, які подають у ресторані, можна приготувати у себе вдома. Такі, щоб не розтікались по сковорідці і мали чудову форму та смак, розповів кулінар Євген Клопотенко. Для приготування сирників потрібен жирний кисломолочний сир від 9%. Щоб сирники мали гарну структуру і вийшли смачними, необхідно ретельно перемішати сирну масу, щоб вона була більш-менш однорідною. Це можна робити виделкою, а ще краще за допомогою товкачки.

Про це інформує Rеutеrs.Світова продовольча програма повідомила, що вночі та рано в суботу до Гази було доставлено 77 вантажівок з борошном, але всі вони були зупинені по дорозі, а харчові продукти забрали голодні люди."Після майже 80 днів повної блокади громади голодують і більше не бажають дивитися, як їжа проходить повз них", – йдеться в заяві.Амджад Аль-Шава, голова палестинських гуманітарних організацій, заявив, що збройні групи, які атакують гуманітарні конвої, користуються ситуацією. Він звинуватив Ізраїль у "систематичній політиці голоду" та закликав доставити ще сотні вантажівок.За його словами, озброєні угруповання зупинили вантажівки поблизу Хан-Юніса, а сотні людей забрали продукти.Читайте також: Вперше за 80 днів до Гази прибули вантажівки з гуманітарною допомогою"Ми можемо зрозуміти, що деяких спонукає голод і голодування, деякі, можливо, не їли хліба кілька тижнів, але ми не можемо зрозуміти озброєні грабежі, і це абсолютно неприйнятно", – додав він.За день до цього інциденту Організація Об'єднаних Націй заявила, що наразі ситуація в Газі є найгіршою за весь час війни, яка триває вже 19 місяців. Населення стикається з серйозним ризиком голоду, попри те, що на початку місяця було відновлено обмежені поставки допомоги.Ізраїль дозволив обмеженій кількості вантажівок Всесвітньої продовольчої програми та інших організацій доставляти борошно для пекарень у Газі. Проте через випадки мародерства доставка ускладнена.Ізраїльська влада звинувачує ХАМАС у крадіжці продуктів, призначених для цивільного населення, і використанні їх для зміцнення своєї влади в Газі, якою він керує з 2007 року. Натомість ХАМАС заперечує це.18 травня прем'єр-міністр Ізраїлю Беньямін Нетаньягу схвалив негайне поновлення надання гуманітарної допомоги для населення Гази. 

Сьогодні не можна з'ясовувати стосунки і виносити з дому сміття. Теплий день до великого врожаю хліба.

Наступна історія про Анну Дівіченко. Вона проміняла успішну кар'єру педіатра на лікаря у війську. І вже вісім років рятує нашу піхоту. Брала участь у звільненні Херсона і допомагала місцевим після окупації. За час служби взяла у полон десятки окупантів і продовжує захищати Україну у силах ТРО.Анна Дівіченко з позивним Гера - старша лейтенантка медичної служби, начальниця медичної служби 103-ї бригади територіальної оборони.Навчалася в Дніпропетровській державній медичній академії. Під час проходження інтернатури завідувач приймально-діагностичного відділення запросив жінку попрацювати при інтернатурі лікарем-педіатром у патріотичному таборі від полку Азов. Тоді  погодилася."Це були польові умови: діти жили в наметах, стріляли, грали в страйкбол, імітували напад ворога. Ще й мій син був зі мною. Було дуже круто, - розповідає Анна Дівіченко - Тоді  я приїхала, сказала, що йду на війну. Мама сказала: "ти що ненормальна". У мене могла скластися успішна медична кар'єра, адже мене хотіли залишити в педіатрії у Дніпрі. Але Ані захотілося по іншому". 24 липня 2017 року Анна підписала контракт і стала солдатом санінструктором роти вогневої підтримки. Розповідає, коли вперше потрапила на бойові навчання, було страшно, але впоралася."Я сіла в тому бліндажу, а це була яма і перегородки з дерева. Всюди літає, свистить, рикошетить. Я сіла, плачу і думаю: "Боже, що робить? А все, дороги назад немає. Я пережила цей момент і потім воно все пішло. Ніхто мене не вчив щось робити, щось давати. Казали, ти ж лікар і так все знаєш. Перший бойовий виїзд був  між Красногорівкою і Мар'їнкою. У цей день чогось там стояв прапор правого сектору. А завжди так було, що вони правий сектор приїде, "накидає" окупантам, а ми потім від них відбиваємося.  І хлопці вирішили полізти та зняти прапор, а він був замінований. І одному попало в аорту, а іншого була черевна порожнина поранена. Я дуже добре пам'ятаю цей виїзд. Вилітаємо на дорогу, а дорога між Красногорівкою і Мар'їнкою обстрілювалася. Мені переклали хворого, а в нього повна підсумка з гранатами. А першочергово, чого навчають, що треба забрати зброю у пораненого, адже, коли людина перебуває в стані психічного збудження, у неї складається враження, якщо я вмираю, то помріть усі. Але все обійшлося. Я не знаю, чи на адреналіні, але тоді я зрозуміла, що я не розгублюся в такий момент". У 2020  році Анна служила в Одесі в тиловій частині, скажемо так. Була начмедом батальйону. Там отримала  своє первинне офіцерське звання. Але звільнилася з посади із війська, про що потім пошкодувала. У цивільному житті працювала в лікарні лікарем-педіатром невідкладних станів. А коли Росія почала стягувати війська до кордону з Україною, зрозуміла, буде масштабна війна. "Я аж плакала і казала: "Мама, буде війна, але це буде не та війна, на якій я була, це буде набагато страшніша війна". І мене призвуть першою, бо я офіцер запасу", - розповідає жінка. На момент початку повномасштабної війни Анна була в Одесі та долучилася до одного з батальйонів Одеського ТРО. Ситуація була доволі спокійна в місті. Оскільки Анна мала бойовий досвід, її перевели на Донеччину. В Сіверськодонецьк. "Це був  травень-червень 2022 року, коли почалися всі важкі події там. Ви уявляєте, як там було важко, вони за мною до Дніпра поїхали, щоб швиденько забрати, - пригадує військова. - На той час ще працювали Госпітальєри. Я брала легших, вони важчих. Одного разу у Дружківку я вивезла 78 поранених одночасно.  У нас почалися дуже сильні втрати. В Там загинула дівчина, чоловік і дружина, ми чотири дні не могли їх вивести. Там така вже суміш була, згарище машин. Цих людей, які загинули,  госпітальєри відмовлялися вивозити, вони допомагали тільки трьохсотим, тому що були випадки прямого попадання у їхні машини.Важко втрачати, це ж побратими, ми ж з ними поруч. Коли я чую, що хлопець розвідник, йому 24 роки, а в нього вже ампутація правої руки. Ще важче, коли я чую, що безвісти зниклий, тому, що ця надія ніколи не вмирає знайти цю людину. А я знаю, що це вже неможливо, адже  позицію захопили російські війська. А рідні, батьки будуть жити з цим. Я знаю досі людей, які були зі мною в Сіверськодонецьку, які там загинули, але родичі вірять, що вони в полоні та шукають їх. Вони живуть з цією надією, це найстрашніше".Анна Дівіченко завжди виконувала наказ. Якщо наказував старший начальник їхати на евакуацію. Також неодноразово потрапляла під обстріли. У Куп'янську прилетіла міна позаду машини й жінка дістала сильну контузію і травму язика. Також осколок прилетів в лобове скло, пряме попадання в машину було. Анна разом з побратимами брала участь в деокупації Херсона. Розповіла про жахіття, які доводилося переживати херсонцям під час окупації. "Які вони тортури пережили. Я спілкувалася з мамою, дитину якої насилували Кадировці ложкою, просто, щоб "поржати". 13 років дівчинці. Я спілкувалася з місцевим, якому я робила перев'язку, його дружину при ньому три рази ґвалтували. І це все кадировці робили. Це їхній Бог - Аллах. У них нічого святого немає, мене розривало на шматки, коли я бачила броню, а вона обмотана пральними машинками, мікрохвильовками, було пряме попадання у цю броню, і воно все згоріло. Я бачила стада корів, які бігають по полях і підірвалися на мінах. Це жах. Там такі поля краю не видно. І пшениця, така висока, красива і, здається, має бути запах хліба, польових квітів, а ти чуєш запах гнилої дохлятини. Я пам'ятаю  цей момент, коли ми їхали біля пам'ятника кавуну і грейдером орські тіла докупи згрібали. Знайшли полоненого телефон, а в ньому написано, що він мріє познущатися з наших полонених, зґвалтувати українську дівчинку і щось взяти з хати в собі в хату на щастя. Я думала, що їм щось дають, але вже неодноразово брали їхню кров, питали, що вони п'ють. Нічого. Це в них просто таке виховання, їм з народження це внушають. Про Охматдит двоє розповідали. Вони пішли служити, щоб не сісти в тюрму. З Карелії приїхали. То вони пішли, щоб у тюрму не сісти або грошей заробити. Бо кредитів багато в них миттєвих. А чого кредит? Бо вживав заборонені речовини та пропивав".Зараз Анна залишається у війську і найбільше гордиться своїм колективом і врятованим життям.  Адже вдалося врятувати багато поранених. "ТРО - це палички-виручалочки. Атланти, які тримають це військо. Вони  так стоять, як ніхто. У мене досвіду багато. ТРО - це як якісь атланти, які тримають цей наступ. Наприклад, в Сіверськодонецьку в мене хлопці на АКА ставили залізну трубку і стріляли. А таке враження, що стріляє ДШК, щоб хоча б якось налякати москалів. Бо не було нічого, крім оцих АКА. А це ж маленький такий автомат складний з ручкою. Ці люди - винахідники", - наголосила Анна. Син жінки також хоче брати приклад з неї та призватися в армію. "Я звикла бути військовою. Я всіх диванних критиків запрошую в гості подивитися. Я особисто проведу екскурсію, повезу на штаб, можу повести на позиції. Бо мене особисто вбиває, як мачо з Одеси каже як він втомився. Я дуже активна людина, емоційна, але маю хобі - викладати камінцями. Я роблю ікони, картини. От, наприклад, зараз я роблю подарунок для нашого командира медичної роти. Це дуже монотонна робота, дуже дрібні деталі. Але мене це заспокоює. Я відпочиваю, коли я це роблю".Найбільша  мета у війську для Анни стати жінкою - генералом, командувачкою медичних сил. "Мрії мають здійснюватися. Я це заслужила, як ніхто". 

Підвищений або знижений тиск може зіпсувати самопочуття на цілий день. Але не завжди потрібно одразу бігти до аптечки. Деякі напої мають природну здатність м'яко нормалізувати артеріальний тиск. Вони допомагають покращити кровообіг, зняти напруження та підтримати серцево-судинну систему. Розповімо, що саме варто пити, аби тримати тиск у нормі. Гранатовий сік Кожен день слід випивати одну склянку гранатового соку. Вже через кілька днів буде помітно позитивний ефект. Для поліпшення смаку в сік можна додати трохи меду. Виноградний сік Дуже добре допомагає сік винограду за зниженого тиску. Ліпше всього готувати його самостійно, вибираючи для цього сорт темного і терпкого винограду. Напій рекомендують готувати вранці, а вживати перед сном. Пити такий напій потрібно протягом 14 днів по пів склянки кожен вечір, потім треба зробити перерву на тиждень. Пізніше, якщо буде необхідність, можна продовжити вживати виноградного соку. Це допоможе нормалізувати роботу серця і судин, а також підвищити артеріальний тиск. Чорний чай Вдалий варіант в боротьбі з пониженим тиском - чорний чай. Його треба заварювати 5 хвилин. Краще додати в чай цукор. Цей напій є чудовою альтернативою кави, адже теж має у своєму складі кофеїн. Чорний шоколад Какао, яке міститься в шоколаді, допомагає впоратися з низьким тиском. Вибирайте чорний гіркий шоколад з високим вмістом какао. Регулярне вживання такого шоколаду допоможе тримати судини в тонусі. Червоне вино Якщо говорити про алкоголь, то для підвищення тиску краще вибрати червоне вино. Адже воно нормалізує тиск, крім того, містить багато корисних речовин і насичений антиоксидантами. Вино можна пити по келиху декілька разів на тиждень. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Яка риба підвищує тиск Сіль Підняти знижений тиск може і звичайна сіль. Як варіант - можна з'їсти щось солоне (горішки, сало, огірки) або просто покласти половину чайної ложки солі на язик і зачекати, поки розчиниться. Кориця і мед Такий спосіб, як пишуть на жіночих форумах, може допомогти швидко і надовго. Заваріть половину чайної ложки кориці в склянці гарячої води і додайте туди столову ложку меду. Дайте настоятися і охолонути хоча б на пів години. Якщо вам не подобається вода з ароматом кориці, то можете з'їсти бутерброд: скибочку білого хліба змастіть медом, а зверху посипте корицею. Високий кров'яний тиск і підвищений рівень холестерину є найбільшими факторами ризику інсульту та інфаркту. Кількість солі в раціоні особливо важлива в певних станів здоров'я та захворювань. Це відноситься і до інсульту - небезпечного для життя невідкладного стану, що виникає при припиненні кровопостачання частини мозку. Потрібно уникати продуктів з високим вмістом солі. Оброблені та копчені продукти, такі як салямі, копчена риба, делікатеси та ковбаси, містять дуже багато солі. Сюди ж відносять солоні закуски, такі як чипси та горіхи

Український ПЕН - культурна і правозахисна громадська організація, що об'єднує українських авторів і є одним із національних центрів Міжнародного ПЕНу. До українського ПЕНу входять понад 180 письменників, правозахисників, перекладачів, журналістів, науковців-гуманітаріїв, видавців, культурних менеджерів, драматургів та сценаристів.Міжнародний ПЕН був заснований у Лондоні 1921 року за ініціативи письменників Джона Голсуорсі та Кетрін Емі Доусон-Скотт і став однією з перших міжнародних правозахисних організацій, а також першим міжнародним об'єднанням письменників. Першим президентом українського ПЕН був Микола Вінграновський. Пізніше організацію очолювали Євген Сверстюк, Мирослав Маринович, Микола Рябчук та Андрій Курков. З 2022 року президентом українського ПЕН став Володимир Єрмоленко. Діяльність ПЕН в Україні спрямована на захист свободи слова та прав авторів, популяризацію української літератури та культури, відстоювання цінностей і стандартів незалежної журналістики, налагодження міжнародної культурної співпраці.Ти вже вдруге президент українського ПЕНу. Що для тебе ПЕН? Чому ти вирішив, попри страшенну зайнятість, його очолити і як ти відчуваєш місію ПЕНу?Для мене ПЕН - це спільнота передусім. Спільнота дуже багатьох людей, десь 180+. Я завжди вірив у те, що Україна будується через спільноти - через маленькі спільноти. Стара ідея Драгоманова, що в нас усе будується на ідеї громади: громада маленька, локальна, потім яка поєднується з іншими громадами й формує селище чи місто, які поєднуються з іншими містами, формують державу і так далі. Мені здається, що це велика ідея України, яка на цьому будується.У радянські часи, в імперські російські часи це все стиралося, винищувалося. Ми пам'ятаємо з нашої історії, що дуже велику роль в Україні відігравали братства (можемо сьогодні сказати - братства і сестринства) у барокову добу, спроби відновлювати ці братства були в ХІХ столітті через кирило-мефодіївців, потім через власне громади - київську громаду і багато інших. І мені здається, що ПЕН - це одна з таких спільнот, громад, і чим більше таких громад буде, тим краще.Водночас є елемент - включеність у міжнародний процес, тому що є міжнародний ПЕН. Це не є вертикальна структура - це є горизонтальна структура, є дуже багато національних осередків літературних, але це не тільки літературні правозахисні осередки. Тому що засадничі документи, Хартія ПЕН - там дуже багато про права людини, про свободу, про свободу творчості. Там дуже багато про те, що література не знає меж. І для нас це теж зараз виклик, тому що ми розуміємо, що не завжди ця теза повністю актуальна. Ми розуміємо, що інколи треба вибудовувати стіну до тих, хто хоче тебе знищити.Але мені здається, що ПЕН є однією з тих дуже живих насправді спільнот, не вертикальних, дуже горизонтальних. І через те в ПЕН, звичайно, відбуваються час від часу дуже цікаві, гострі дискусії.ПЕН є велике поле для комунікації з закордонними авторами. Яким чином ПЕН український комунікує з закордонними авторами?Щойно ми випустили книжку "Діалоги про війну". Це був дуже цікавий, дуже амбітний проєкт, коли українські автори і авторки й закордонні автори і авторки зустрічалися між собою в зумі й вели цей діалог. Це робили мої колеги Ольга Муха, і Оксана Мамченкова, і Тетяна Терен передусім, людина, яка великою мірою побудувала інституцію за останні десь шість років. Це було дуже цікаво: там, з того боку, були зірки - був Салман Рушді, був Тімоті Снайдер, Маргарет Етвуд, Енн Епплбаум, дуже багато зірок. І мені здається, що це як би вирівняло нас дуже сильно.Тобто ось український автор або авторка - ось визнана фігура, нобелівській лауреат, лауреати великих премій. І вони говорять на рівних. Зараз ми видали книжку українською й англійською. Мені здається, це надзвичайно цікаво.Друга річ - дуже багато наших авторів, авторок присутні на міжнародних фестивалях. Вони виступають з лекціями, з виступами. Постійно присутні на Франкфуртському ярмарку, на Лейпцизькому ярмарку книжковому, на великих американських фестивалях, на Неy Fеstіvаl, що такий міжнародний, і в нас люди бувають і в Латинській Америці, і в Африці, і в Азії. Це спосіб говорити про Україну, говорити через спілкування з іншими, бо ти не можеш говорити про Україну просто коли в тебе монолог, такого не буде ніколи. Це велика наша помилка, мені здається, дуже часто навіть і в державних комунікаціях, і в суспільстві це є.Лейпцизький книжковий ярмарок,фото: gеttyіmаgеsЯк просунути українські наративи? Це неправильна постановка питання. Тобто ти не можеш просунути українські наративи - ти можеш вести діалог з іншими культурами, бо в кожній культурі щось болить. І є культури, у яких дуже багато воєн відбувається або відбулося. Є культури, які так само, як і ми, страждали від голоду і голодоморів. Є культури, для яких ворогом є якісь інші країни, західні імперії і так далі. І через них з ними треба вміти говорити, бо культура - це завжди переклад досвіду. Цим дуже тонким заняттям дуже багато авторок і авторів ПЕН займаються.ПЕН - дуже якісний канал комунікації, інструмент комунікації і з Заходом, і зі Сходом, і з Півднем. Чи тобі здається, що ми здійснили дуже якісний прорив - навчилися вести діалоги, виходячи з того, що кожна країна розуміє нас по-своєму в питанні війни?І так, і ні. Мені здається, що ти ніколи не можеш уміти говорити зі світом, тому що світ змінюється. І світ зараз змінюється особливо. Ну от американці вміють говорити зі світом? Ми завжди думали, що нібито вміють, а виявилось, що зовсім не вміють.Європейці вміють говорити з Африкою? Насправді ніхто ні з ким не вміє говорити, це не тільки наша проблема. А що - Захід умів говорити з нами, коли сюди приїжджали купа журналістів у 2013-2014 роках на Майдані й робили одні й ті самі помилки, шукали тут ультраправих постійно, питали про утиски російської мови і так далі?Ти маєш бути готовим до того, що це дуже складний насправді процес, дуже довгий процес. Не завжди вміння говорити означає вміння переконати іншого в тому, що ти правий. Дуже часто комунікація з іншим світом закінчується, що ми в цьому погоджуємося, а в цьому ми не погоджуємося і ніколи, можливо, і не погодимося. Але важливо бути присутнім на сцені. От нас не було на сцені.Тому що коли, наприклад, Іван Багряний випускає неймовірно сильний роман про ГУЛаг "Сад Гетсиманський", мало кому це цікаво - і досі мало хто про це знає. А потім через чверть століття виходить Солженіцин з "Архіпелагом ГУЛаг" - і це змінює все, тому що всі французи починають це читати, це крах французької лівиці.Що - Солженіцин кращий письменник, ніж Багряний? Звісно, ні. Що - у Солженіцина якийсь сильніший досвід? Ні, у Багряного сильніший досвід, мені здається. Але просто ми не були на сцені. Зараз ми пробиваємося на цю сцену. Це дуже багатьох дратує насправді, тому що чим більше ми присутні на сцені, тим менше присутній хтось інший.Насправді, наприклад для африканських багатьох суспільств, чим більше Україна на порядку денному, тим менше вони на порядку денному. І ти не можеш це сприйняти, тому що людям, які живуть у Судані чи в Ефіопії, ти не можеш пояснити, чому війна російська проти України важливіша, ніж їхні війни. Тут треба дуже обережно завжди, а мені здається, що ми часто комунікуємо зі світом досить прямолінійно - після 2014-го, після 2022-го трішечки все одно в нас оцей комплекс жертви, що ми жертви, ми травмовані, слухайте нас. Ми праві тільки тому, що нам болить.Звісно, ми праві, тому що нам болить, але це тільки початок розмови. Люди, суспільство, які пройшли через війну, краще нас розуміють. І парадоксально, що ці люди здебільшого не в Європі і не в Америці, а в Африці, Азії, в Латинській Америці. Зверни увагу, що з Латинської Америки найбільше інтерес почали проявляти до України колумбійці - тому що колумбійці мають цей досвід війни.Тобто насправді ми раптом розуміємо, що світ набагато ширший. Європа, звичайно, це наша родина, наш великий дім, і ми маємо туди йти. Але водночас ми маємо розуміти, що вуха - як казав Заратустра, чи є у вас вуха, щоб чути мене, - дуже часто є в інших суспільствах.Ініціатива "Солідарні з Україною", якою самовіддано займається виконавчий директор Максим Ситніков, перекладачка Аня Вовченко чудова, - це зустрічі з західними авторами, і не тільки західними, тими самими латиноамериканцями й африканцями. Яке для тебе значення цих зустрічей із людьми - з медійниками, з авторами, філософами?Головне - що вони бачать. І тут команда робить дуже важливу роботу, що ці люди не є тільки в Києві. Тобто їх возять, звичайно, навколо Києва, їх возять в Ягідне, відому точку болю українського. Але коли є можливість, ми їх возимо і далі - у Харків, у Херсон. Був дуже цікавий досвід, організований Танею Огарковою передусім, - це підпільне читання французької поезії в Харкові. Харків'яни знають це місце, я не буду його називати, але, я думаю, вони знають, де це може відбуватися. Не буду називати з міркувань безпеки, тому що там багато цікавого відбувається. І от ми читаємо французьку поезію. Приїхав один із ключових французьких письменників, Емманюель Каррер, приїхали кілька інших фігур важливих. Ми читаємо французьку класику французькою мовою, а Таня читає переклади українською. Це була дуже важлива подія.Емманюель Каррер, фото: gеttyіmаgеs Потім у Херсон ми їздили кілька разів, теж привозили іноземців - і французів, і литовців, і багато кого. Дуже важливо цей досвід. Це ж ніколи не передати - ані зумом не передати, ані мейлом, ані якимось сториз у твіттері. Як би в нас не було відчуття присутності скрізь через екран телефону, все одно присутність справжня набагато важливіша. Як би не було оцих симулякрів присутності, оцих ілюзій присутності, які дають соцмережі, - присутність є великою цінністю сьогодні, тому ми намагаємося цю присутність забезпечити. І в нас були всі континенти - у нас було дуже багато там латиноамериканців, були бразилійці, були люди з Південної Африки і був один із ключових південно-африканських письменників Деймон Гелгут, букерівський лауреат. У нас були люди з Азії, з Індії наприклад, з латинської Америки.Дивовижно, що в перший день, коли приїжджає делегація, переважно є вечеря з ними, і ти бачиш таку певну настороженість, ніби відсутність, можливо, невключеність, а потім за кілька днів це вже стають найкращі друзі.Потім  - ми робимо з ними подію, записуємо з ними розмову. Причому більшість цих розмов можна слухати англійською мовою. У нас спільні подкасти Українського ПЕН, Ukrаіnе Wоrld та Українського інституту. Можете зайти на подкаст Ехрlаіnіng Ukrаіnе, якщо глядачі твої слухають англійською.Якщо чесно, у мене з того, що я читаю в соцмережах, відгуки людей, які небагато знають про український ПЕН, - люди часто сприймають ПЕН як елітарний закритий клуб. Ми, до слова, навмисне називаємо Український ПЕН, а не Український ПЕН-клуб, щоб не було цього враження, що це клуб. Але таке враження в людей є.Я тебе попрошу розказати про те, як ми працюємо всередині країни, про наші поїздки волонтерські. Але спочатку, для того щоб зрозуміти всю елітарність цієї організації, ми будемо показувати фотографії, на яких зображено, як ми возимо книжки на деокуповані прифронтові території, а я розкажу про кілька проєктів, які є дуже важливі.Автори ПЕН часто їздять на схід і возять книжки в бібліотеки, які були зруйновані, пошкоджені російськими обстрілами. Ця ініціатива називається "Незламні бібліотеки" - передача українських і англомовних книжок. І уявіть собі, що лише англомовних книжок було передано 40 тисяч у прифронтові бібліотеки від Вооk Аіd Іntеrnаtіоnаl. Це книжки великих британських видавництв, від класики до дитячих і навчальних. Ви бачите зараз на фотографіях те, як автори ПЕН заносять їх у бібліотеки цих регіонів.Ще один важливий проєкт ПЕН – "Люди культури, яких забрала війна". Його ініціювала Тетяна Терен. Це серія текстових портретів митців, які загинули у війні. І, власне, всі їх портрети є на окремому сайті. Є проєкт чудовий "Мереживо" - це літературні читання в містечках України. Цей проєкт теж придумала Таня Терен і його втілюють десятки авторів ПЕН.Є також фестиваль-воркшоп "Прописи" для молодих авторів, де вже знані автори українські навчають, виступають тьюторами, зустрічаються з молодими. І це теж важливий проєкт. ПЕН також організує візити іноземних письменників і журналістів "Солідарні з Україною", про які ми щойно з Володимиром говорили.фестиваль-воркшоп "Прописи", фото: gаlkа.іf.uаОкрема історія - це премії ПЕНу: Премія Василя Стуса, Премія Ґонґадзе, Премія Шевельова за есеїстику, перекладацька Премія Drаhоmаn Рrіzе. Окрім того, є регіональні зустрічі ПЕН-центрів. Це розмови з західними інтелектуалами про те, через які трансформації сьогодні проходить Європа і якою є роль України в цих змінах. Це теж надзвичайно важлива робота.Мені важливо було розповісти про ці проєкти, тому що вони ніби відомі в нашій бульбашці, але я думаю, що вони заслуговують на те, щоб про них розповісти. І адмінкоманда ПЕНу теж заслуговує, тому що це велике це робиться величезними зусиллями адмінкоманди ПЕНу. Розкажи, будь ласка, про ці прекрасні волонтерські поїздки Україною з книжками.Це дуже цікава історія. Вона насправді дуже наша сімейна з моєю дружиною Танею Огарковою, тому що колись, коли в нас народилася третя дитина, я так подивився на все це і сказав Тані, що нам потрібен бус. І ми купили бус - найдешевший, який був на ринку. Це Rеnаult Тrаfіс вантажний, перероблений у Бердичеві на пасажирський. Це було перед великою війною. Ми їздили на нашу улюблену Десну, ми дуже любимо там зупинятися з наметами і проводити час, ночувати там. А коли почалася велика війна, цей бус фактично став інструментом перевезення гуманітарної допомоги з західного кордону, з Чернівців до Києва. Оце були наші поїздки в березні 2022 року.А потім після деокупації Київщини ми почали з Танею їздити передусім по Броварському району. Багато було сіл зруйновано, ми просто возили гуманітарну допомогу. І влітку 2022-го, коли вже зрозуміло було, що на Київщині більш-менш усе гаразд, ми почали їздити на схід.Перша поїздка, я пам'ятаю, була в Харків, вона була потягом. І там були ми з Танею, Таня Терен, Остап Сливинський і Віка Амеліна. Це була та дуже важлива поїздка в червні, здається, 2022 року. Ще Харківщина не була деокупована, ще до операції осінньої.А потім ми почали їздити бусом, тому що зрозуміли, що дуже багато чого треба, ми почали щось шукати для військових, якісь там приціли, якісь генератори і так далі. І от так поступово, поступово… А паралельно ж була ця історія - "Мереживо", пенівський проєкт. І поступово ми зрозуміли, що люди дуже зближуються, які перебувають в одному бусі. Ти пам'ятаєш, ми з тобою їздили на Чернігівщину, це літо 2022 року.Теж з Вікою Амеліною.Щось ми туди возили, я пам'ятаю, для волонтерів Чернігова. Це дуже-дуже зближує, неймовірно. І цей час, проведений у бусі, і час якихось подій, і розмови з місцевими людьми. Тобто це завжди розмови: ми приїжджаємо в бібліотеку, приходять люди - ось живі українські письменники, письменниці, ось їхні книжки, ви можете їх підписати.Вікторія Амеліна, фото: Fасеbооk Інколи ми приїжджаємо в місця, куди київські письменники приїжджали останній раз десь у 1980-х роках - з Києва, наприклад, чи зі Львова.Це абсолютно точно. Тебе не було на Чернігівщині того разу, але нам у Новгороді-Сіверському сказали, що останній письменник, який до них приїжджав, - це Павло Глазовий у 1989 році. Тобто це не жарт, це насправді так.Аудиторія приходить, і дуже часто це такі сеанси взаємної психотерапії. Я пам'ятаю деякі епізоди, наприклад в Охтирці ми були, чи в Глухові, чи в тому самому Херсоні, чи в Ізюмі. Якщо перерахувати всі населені пункти, які ми об'їздили, це, мабуть, під сотню вже буде. Люди починають читати свої вірші, люди починають ділитися тим, як вони творять під час війни. Виявляється, що деякі люди, яким за 60, за 70, почали писати якісь тексти через війну. Тобто вони волонтерили - а зараз вони пишуть вірші. Або вони розповідають якісь історії, від яких то смієшся, то плачеш. І це, мені здається, якесь таке зшивання - маленьке зшивання, маленькими ниточками ти зшиваєш це все.Потім ми взяли в оренду бус. І тепер у нас їх два - ну, якби в нас немає, але один в нас сімейний, інший узятий в оренду, називається "ПЕН-бус". Інколи ми двома бусами вже можемо їхати. Тобто це вже два буси - це вже 18 людей.І паралельно ж ця історія теж, що ми купуємо автівки для фронту, привозимо. І це дуже часто поїздки, які поєднуються.Тобто ви завозите автівки з Танею, а потім повертаєтеся до бібліотеки, в культурні центри, говорити з людьми, зустрічаєтеся. Але дуже часто в регіонах, в цих містечках маленьких і в селах люди дуже дякують нам, а виходить, що я повертаюся з цих поїздок набагато сильнішою. Питання, кому це потрібніше, я ставлю постійно, тому що насправді ми їдемо теж заряджатися - якщо можна так сказати, мабуть, це не зовсім так – стійкістю. Звичайно, чим ближче ти до фронту, тим більше відчуваєш, що в людей більше болю, але й більше стійкості, є таке відчуття.І так само іноземці. От чому іноземці сюди приїжджають? Найбільш повторювані люди, які постійно сюди приїжджають, - вони теж сюди приїжджають за чимось. Або за справжністю, відчуття справжності дуже важливе, тобто тут, в Україні, набагато менше ігор, набагато менше вдавання. Хоча воно теж, звичайно, є, його дуже багато. Хтось приїжджає за відчуттям ризику, хтось приїжджає за відчуттям якоїсь необхідності, якогось вчинку.Звичайно, це такий обмін завжди, і тут не треба приховувати, що й ми їздимо на ці прифронтові території за певною силою, яка там є.Я пригадую, як ми були - ви з Тетяною Огарковою були теж - у цій поїздці до Херсона, а з нами був бельгійський журналіст Ульріх Хугвельде. Я пам’ятаю, наскільки він вражений був тим, як виглядає Херсон… Я брала в нього інтерв'ю, і він навіть не міг говорити, такий був розчулений. І що його найбільше вразило - це те, що люди в Херсоні його підтримують і мають сили ще усміхатися.Те, що переживають наші військові, - це взагалі якийсь інший рівень досвіду. Я дуже обережно завжди про це можу судити, намагаюся не робити ніяких припущень. Але я пам'ятаю свої перші досвіди, коли ми в'їжджали в повністю зруйновані села. Перший досвід - коли звільнили Харківщину, оці села між Ізюмом і Слов'янськом - Кам'янка, Долина і деякі інші ще в бік, Богородичне. Це був 2022 рік, листопад чи грудень. Ми повезли одну автівку якраз у Слов'янськ. Я пам'ятаю, з Ізюма йде дорога вниз. Сам по собі Ізюм - це страшне видовище. Ти в'їжджаєш в це село Кам'янка - згори ти на нього дивишся і не бачиш жодного будинку цілого. Оці перекриття дерев'яні на дахах - таке враження, що це якісь скелети тварин, що ти на якомусь цвинтарі великих живих істот.зруйнований Слов'янськ, фото: gеttyіmаgеs Я пам'ятаю, що ми теж плакали тоді, це неможливо вперше, але потім ти призвичаюєшся до цього, на жаль. Можна сказати, це такий синдром баналізації руїни, є теж такий момент. З цим треба якось боротися, але він є.Але в цьому синдромі баналізації - Сьюзен Зонтаґ писала про це, до речі, - стаєш менш чутливим до болю інших. Але, з іншого боку, коли під час обстрілу зруйнували хлібзавод, на якому випікали паски, мене до сліз чомусь пройняли саме оці паски, які розкотилися. І ти ніколи не очікуєш - чому саме це може тебе добити?Я пам'ятаю дуже багато історій, які пов'язані з хлібом. В одному з сіл Київщини нам староста говорив, що фактично в нього було дві головні функції. 20% усього мешканців села залишилися в окупації. І він залишився, сказав: я не залишу своїх людей. Він казав, що два головних обов'язки було - ховати померлих і діставати хліб. Це я дуже сильно запам'ятав.А пам'ятаєш - чи ти була з нами? - в Охтирці чи в Тростянці, в Охтирці, по-моєму, нам розповідали, як хліба не було і як дістали десь борошно й потім почали випікати самі. І якийсь військовий просто дав тисячу гривень за хлібину, бо тисячу гривень нікому не потрібно, а хлібину - дуже потрібно.Я пам'ятаю, у Святогірську коли ми були, теж дуже страшне видовище. Прекрасне місце Святогірськ, ліси там неймовірні, красиві. Сіверський Донець - взагалі одна з моїх улюблених річок. Яка вона історична насправді, скільки містечок нашої Слобожанщини на цій річці - Ізюм, і Зміїв, і Чугуїв, і Святогірськ, і так воно аж до Донеччини йде. Насправді сакральна річка. Про неї, до речі, Ярина Чорногуз пише в одному зі своїх віршів, для неї це Стікс і Лета одночасно.І от приїжджають волонтери зі Слов'янська - з гарячим хлібом, з цими гарячими батонами. І приїжджають жінки здебільшого або чоловіки на велосипедах, і вони беруть цей хліб… А пам'ятаєш у Жанни Кадирової мистецький об'єкт – "Паляниця", здається, називається, - де каміння порізане, як хліб. Дуже-дуже точно.Хочу тебе запитати про велику дискусію, яка була всередині ПЕН буквально місяць тому. Я думаю, що більшість людей і дізналися про ПЕН, про існування Українського ПЕНу саме через цю дискусію, яка була пов'язана з тим, що онлайн-видання "Збруч" надрукувало колонку - текст Юрія Винничука, члена ПЕН, яка називалася "Була колись розпусна епоха".Частина спільноти ПЕН, і не лише спільноти ПЕН, я би сказала, частина культурної спільноти сприйняла цю колонку як вияв свободи творчості і святе право письменника говорити так, як він хоче. Частина сприйняла цю колонку як вияв мізогенії чи нормалізації нечутливості і   сексистського підходу. У цій колонці, власне, автор ділився своїми роздумами на тему аб'юзу, домагань колись ще в радянські часи і зміни сприйняття особистих кордонів молодим поколінням.Отже, було рішення виконавчої ради ПЕНу, яка майже одноголосно - одна людина утрималася - вирішила виключити Юрія Винничука з ПЕНу. Але через широку дискусію ти прийняв рішення все ж таки скликати загальні збори, і загальні збори ухвалили рішення Винничука лишити. Ухвалили з великою перевагою.2:1 - 70 до 40, десь так.Мені здається, що суть цієї дискусії - вона ширша, ніж просто конфлікт усередині ПЕН. Де проходить лінія конфлікту?По-перше, моє відчуття було, що більшість письменників, письменниць, журналістів, які є в ПЕН, дуже погано сприйняли цей текст. Я не чув, чесно кажучи, якихось схвальних відгуків. Можливо, вони є, але я їх не чув. Тобто це вже певний сигнал: свобода слова - це дуже важлива, ключова, фундаментальна цінність, але що стається, коли вона чинить жорстокість? Що стається, коли вона нормалізує насильство? Наприклад, я так само прочитав оцей текст - як певну нормалізацію насильства. Тобто "тоді було так - зараз так", "ми не знаємо, що краще, можливо, те було краще".Я дуже обережно ставлюся до абсолютних моральних суджень, я людина дуже обережна в цьому, я не схильний рубати з плеча і казати: ось добро і зло. Я філософ, я бачу дуже багато напівтонів. Але мені здається, що контекст війни абсолютно нас теж робить людьми, які по-іншому сприймають взагалі проблему насильства, і проблему приниження, і проблему певної нормалізації насильства. Україна повстала проти насильства на Майдані. Коли після побиття студентів один мільйон вийшов у Києві - для мене оце було ключем до Майдану, це було головним. Не євроінтеграція, не антитиранія проти Януковича, хоча це теж було дуже важливо, а оця нетерпимість до насильства. Росія нам, навпаки, показує, що насильство - це прийнятно, насильство - це нормально, насильство - це єдиний спосіб вести справи в суспільстві.Мені здається, що все-таки ми змінюємося, і зараз для українського суспільства і для письменницької спільноти свобода слова – так, без сумніву, але врахування чутливості інших, певна чутливість до болю іншого, певна обережність має бути не меншою цінністю. І мені здається, що більш-менш у спільноті якраз щодо цього консенсус є.Хоча ми ще будемо говорити, я особисто хочу зібрати ще одну таку дискусію після того, як ці пристрасті, емоції певною мірою вляжуться. Питання було в тому, як реагувати на це. Виконавча рада вирішила зреагувати досить-таки радикально - виключити. Загальні збори вирішили по-іншому. Загальні збори мають більшу вагу, ніж виконавча рада, загальні збори ніби скасовують рішення виконавчої ради. Але наявність цих двох рішень, цих двох позицій показує, що це досить-таки серйозна проблема. І нам насправді нелегко і в самому суспільстві знайти розуміння.Так, тому я й кажу, що це не тільки про ПЕН, це ширше - про культурне середовище, і навіть ширше - про все суспільство.І не тільки про українське. Дам тобі один приклад. Я не знаю, чи ти помічаєш, але є тренд в англомовному гуморі. Я час від часу слідкую, що там в американському гуморі відбувається. Бо гумор - це дуже важливо, не тільки американський, взагалі англомовний чи франкомовний, який я розумію. Гумор - це дуже важливий індикатор дозволеності, і в публічному гуморі, в стендап-камеді, відбулася за останні 10 з чимось років антиполіткоректна революція. Тобто стало популярно дуже жорстко, неполіткоректно, сексистськи, як завгодно, жартувати. Я не та людина, звичайно, яка буде це обмежувати й хотіти це обмежувати - я просто слідкую за тенденціями. Але мені здається, що трампізм - це якраз наслідок цього.Можливо, це відповідь на те, що дискурс - назвімо це ліволіберальним дискурсом, який передбачає захист меншин, захист прав різних людей, в тому числі прав жінок, - ця група радикальна вважає, що це зайшло занадто далеко, що це вже обмежує нашу свободу. І тому відповіддю на це стала максимальна неполіткоректність. І мені здається, що і політкоректність, коли вона заходить занадто далеко, коли вона справді робить людину фактично не здатною на трішки складний жарт - я, наприклад, люблю чорний гумор, я дуже часто ним користуюся, але мене хвилює оця контратака людей, які кажуть "свобода понад усе".Володимир Єрмоленко Трампізм - це ж дуже цікаве явище. Там є консерватори, які кажуть, що "релігія понад усе", а є лібертаріанці, які кажуть "свобода понад усе". Ми можемо говорити все що завгодно, і ніхто нам нічого не може сказати, не може обмежити наші права на висловлювання. І мені здається, це проблема. Я не знаю, як її вирішити, але цю проблему треба усвідомлювати. Мирослав Маринович, людина, яка для мене є великим авторитетом, якраз це формулює в термінах. Я точно не пам'ятаю його формулювання, але це питання жорстокості чи нежорстокості вільного слова. Бо вільне слово може бути жорстоким, і наскільки ми маємо все ж таки тримати це у себе.Юрій Винничук, без сумніву, талановитий письменник, я жодним чином не роблю ніяких суджень щодо нього як письменника, але мені здається, що він показав цим текстом нечутливість до оцих  змін, що свобода - ну, ти розумієш, тут іще дуже цікаво, тому що для покоління тих, хто мав досвід боротьби з Радянським Союзом, і я захоплююсь цим поколінням, для цього покоління свобода є абсолютно недоторканною цінністю. Для них оці спроби - мені здається, все ж таки тут генераційний, поколіннєвий розрив є, - спроби зараз більш молодих людей переосмислити це і поставити питання про межі свободи для них є якимось дуже небезпечним трендом. А для нас - навпаки, ми бачимо, до чого може призводити ця необмежена свобода.Але як ти бачиш собі порозуміння в цьому? От ти кажеш, що ти ініціюєш розмову про це, коли вляжуться пристрасті. А як ти бачиш порозуміння між людьми, для яких свобода понад усе і які у відповідь, скажімо, на болючий досвід мій чи твій кажуть: слухайте, це, перше, - замах на свободу, друге - це політика скривдженості, третє - це ліваки, оцей ваш кенселінг, полювання на відьом і так далі. Якщо людина, захищаючи свободу, не має чутливості до болю іншого чи досвіду іншого, то яке може бути порозуміння? Як ти це бачиш - це можна натренувати?Мені здається, нам треба пробувати чути одне одного.Ну от не чують. Ми вже побачили.Тут теж треба розуміти, що дискусія велася здебільшого мейлом. І в мейлі, коли ми зібрали, власне, загальні збори, коли принаймні це було в зумі, коли люди дивилися одне одному в очі, у мене було відчуття – можливо, помилкове, але в мене було відчуття, що люди більш терпимо ставляться до позиції одне одного.Тому що це проблема онлайну. В онлайні більше жорстокості, в тексті більше жорстокості. Ти можеш написати, ти набагато більше готовий до жорстокості, коли ти пишеш коментар до людини, яку ти не бачиш в обличчя. Психологи говорять про різні речі, що там не працюють дзеркальні нейрони чи ще щось. Але мені здається, що навіть у спільноті культурній, письменницькій не є достатньо усвідомлення дуже часто, як працює онлайн і як певна частина нашої людяності в онлайні, особливо в мейлі, в мейловому спілкуванні, в текстовому спілкуванні, зникає. Тобто ми недостатньо рефлексуємо над цим, а нам треба над цим рефлексувати.Мені здається, що це певне зіткнення цінностей. З одного боку - цінність абсолютної свободи, з іншого боку - цінність свободи, яка дуже самообмежує чутливість до досвіду іншого. Як у будь-якій ціннісній дискусії, люди дуже часто переходять межі і перетворюють свою цінність на протилежність. Це так стається.Чи ти думаєш, що оця нетерпимість - це достатньо, не побоюсь цього слова, природно для того стану, того жаху, в якому ми живемо?Я не думаю, що це наслідок війни, тому що це відбувається скрізь. Подивися на Америку. В Америці немає війни, в Америці є бажання громадянської війни всередині себе. І вони ведуть дуже жорстоко цю війну. Я присутній у твіттері, у Х, давно, тому що ця платформа була головним майданчиком донесення якихось позицій України. Х, порівняно з фейсбуком, набагато більш жорстока мережа. Нам здається, що фейсбук жорстока мережа. Я не знаю, що відбувається в інстаграмі, я не дуже там присутній, мені здається, інстаграм - найбільш няшна мережа, найбільш добра, але я не певен. Але Х дуже жорстокий. І американські дискусії ведуться через Х, тобто колишній твіттер.Ну і от чому так? Зрозуміло, що в них є відчуття втрати колишньої могутності, і це їх дуже ковбасить. І друге, мені здається, що (я це відчув уже в кінці 1990-х, навіть тоді на початку 2000-х писав) люди втомилися бути політкоректними, люди втомилися бути чемними, люди знову захотіли стати тваринами. Звичайно, на нас накладається війна, тому що нам дуже хочеться зробити погано якомусь ворогу. Якщо ми не бачимо реального ворога, ми знаходимо уявного ворога, дуже часто - людину поруч. Але це загальна тенденція. І це тенденція, пов'язана з відходом від, умовно кажучи, культури ввічливості, культури політкоректності якоїсь, яка теж мала свої проблеми. Повернення якогось такого анімалістичного в нас, бестіального. І плюс на це накладаються соцмережі, де ми не бачимо іншого, а значить, можемо завдати якого завгодно болю йому.Але мені здається, що наше суспільство і так непогано тримається на тлі того, що ми переживаємо.Коли ти фізично говориш з людьми, навіть людьми абсолютно інших поглядів, - це ж інша абсолютно комунікація. Тому моє побажання для всіх: менше вступайте в конфлікти в соцмережах, так звані срачі, менше беріть участь у цьому, більше зустрічайтеся особисто, дивіться одне одному в очі. І намагайтеся робити щось разом.

Авокадо - не лише модний суперфуд, а й несподіваний помічник у боротьбі з наслідками застілля. Якщо з'їсти авокадо перед вживанням алкоголю, це може знизити ризик сильного похмілля. Усе завдяки здоровим жирам і поживним речовинам, які сповільнюють всмоктування алкоголю та допомагають організму легше впоратися з навантаженням, кажуть фахівці Nutrіstrеngth. На відміну від більшості жирних продуктів, авокадо містить корисні ненасичені жири, особливо мононенасичені, які підтримують здоров'я серця й судин. "Алкоголь виводить з організму важливі мінерали, що призводить до втоми, нудоти, головного болю, запаморочення та інших неприємних симптомів. Харчування, багате на поживні речовини, допомагає відновити баланс і зменшити ці наслідки", - пояснює Адам Хатчин, директор Nutrіstrеngth. Ситний і збалансований прийом їжі перед, під час і після вживання алкоголю допомагає стабілізувати рівень цукру в крові, що запобігає різкому падінню глюкози (гіпоглікемії), наголосив лікар. Чим корисне авокадо для профілактики похмілля Калій - авокадо багате на калій, який організм втрачає під час вживання алкоголю. Відновлення калію допомагає швидше відновити сили. Вітаміни С та Е - потужні антиоксиданти, які знижують окислювальний стрес і сприяють очищенню печінки. Залізо - сприяє підвищенню енергії, що допомагає боротися з втомою після алкоголю. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Які органи найбільше страждають від алкоголю Магній - відновлює водно-електролітний баланс і знижує ризик судом, спричинених зневодненням. Клітковина - покращує травлення та зменшує запалення в кишківнику, що часто виникає після алкоголю. Якщо плануєте застілля, подумайте про легкий перекус з авокадо - наприклад, тост із цільнозернового хліба з авокадо та яйцем. Це не лише смачно, а й допоможе вашому організму легше пережити вечір. Приблизно за день можна впоратися з неприємним похміллям після гучного застілля, якщо будете пити два визначені напої. Причина похмілля полягає в дії етанолу на організм. Ця токсична хімічна речовина є сечогінним засобом, який виводить воду з вашого тіла, змушуючи вас ходити до туалету. Також можете отримати зневоднення.

5 травня, в православному календарі день пам'яті святої мучениці Ірини. Вона народилася у благородній родині в Магнесії (територія сучасної Туреччини), в часи, коли християни зазнавали жорстоких переслідувань через язичницьке правління Риму. Попри язичницьке оточення, свята Ірина прийняла християнство і стала відомою своєю благочестивою поведінкою. Вона активно проповідувала віру в Христа, набираючи все більше послідовників. Коли почалися гоніння на християн, її арештували. Маючи можливість відмовитися від своєї віри і зберегти життя, вона не скорилася і не відступила від свого вибору. За своє непохитне свідчення віри Ірину піддали жорстоким катуванням і зрештою стратили, відсікши голову. Її мученицька смерть стала яскравим прикладом мужності і непохитної віри. Відтоді свята Ірина була канонізована Церквою як мучениця. Вона стала символом духовної сили і мужності перед випробуваннями, її ім'я стало святим для багатьох християнських громад. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Вознесіння Господнє та інші церковні свята травня: коли і що відзначаємо Прикмети Сильний вітер на цей день - до бур і негоди в найближчі тижні. Якщо на цей день сильний мороз або холодний вітер - літо буде прохолодним. Тепла та сонячна погода - до хорошого врожаю хліба і фруктів у цьому році. Що не можна робити У цей день не слід займатися риболовлею, оскільки в травні риба відкладає ікру, і рибалка може порушити природний процес нересту. Не варто йти до лісу, адже в травні у тварин народжується потомство, і самки можуть проявляти агресію, захищаючи своїх дитинчат. Згідно з давніми народними віруваннями, вагітним жінкам не рекомендується стригти волосся та нігті 5 травня, тому що можна нашкодити плоду. Що можна робити Цей день вважається сприятливим для збору цілющих трав. До цього часу вже розцвітають мати-й-мачуха, медунка, ромашка лікарська та барвінок. Крім того, на цю дату припадає час для збору м'яти та квітів жасмину, які можна використовувати для заварювання чаю. У травні на українців чекає багато свят. Крім загальнодержавних вихідних, у травні відзначають безліч професійних дат, пам'ятних подій і міжнародних свят. Щоб не пропустити жодної важливої дати, тримайте під рукою зручний календар свят на кожен день місяця.

Кожного ранку задаємося одним і тим самим питанням - що б смачного з'їсти на сніданок. Кулінар Євген Клопотенко запропонував п'ять улюблених сніданків, щоб день починався смачно та красиво. "Це не просто собі страви, це справжні дарунки гастробогів. Якщо ви приготуєте бодай одну з них, то вже точно будете чекати на наступний ранок, аби приготувати інші рецепти з цієї добірки", - переконує шеф-кухар. Тост з пастою з авокадо і яєчнею Інгредієнти 2-4 скибки хліба 25 г вершкового масла 1 авокадо &frас12; ч. л. карі 1 ст. л. лимонного соку 3-5 гілочок кропу 2 ст. л. рослинної олії 2-4 яйця (за кількістю тостів) сіль та перець до смаку Як приготувати Скибочки хліба (2-4 шт.) підрум'яньте на сковороді з невеликою кількістю вершкового масла (25 г). Приготуйте пасту з авокадо. Авокадо (1 шт.) розріжте навпіл. Видаліть кісточку за допомогою ножа. Ложкою виберіть м'якуш авокадо в миску. Намагайтеся вибрати стиглий авокадо, інакше м'якуш буде твердою і пасту буде неможливо приготувати. Якщо випадково ви взяли авокадо, який не достиг, дайте йому трохи полежати, через день-два він достигне. Додайте до м'якоті авокадо трохи карі (&frас12; ч. л.). Кріп добре промийте, обсушіть і відділіть стебла. Зелень дрібно порубайте. Додайте до авокадо кріп і сік лимона (1 ст. л.). Потім додайте рослинну олію (2 ст. л.) і трохи солі. Добре розімніть виделкою і перемішайте, щоб інгредієнти рівномірно розподілилися в масі. Паста з авокадо готова. До речі, її можна приготувати з вечора і залишити в холодильнику. Тільки обов'язково накрийте харчовою плівкою, щоб вона торкалася пасти. Так її поверхня не потемніє, окислюючись на повітрі. На сковороді з невеликою кількістю рослинної олії підсмажте яєчню. Посоліть білок і поперчіть жовток за смаком. Готуйте яєчню на тихому вогні протягом 3-4 хвилин, щоб жовток все ще залишався рідким, а білок повністю схопився. Зберіть бутерброд. Тост рясно змастіть пастою з авокадо.На пасту з авокадо акуратно викладіть яєчню. Подавайте негайно. Французькі тости з сиром брі Інгредієнти 2 шматочки Хліб для тостів 1 шт. Куряче яйце 50-70 мл Молоко 20 г Вершкове масло (для смаження) дрібка Сіль 2 шматочки Сир Брі 2 ч. л. Цибулевий конфітюр Як приготувати У неглибоку миску розбийте яйце, додайте молоко і трохи змішайте виделкою. Додайте дрібку солі. На пательні з антипригарним покриттям розтопіть вершкове масло. Кожну частину хліба обмокніть в яєчно-молочну суміш з обох боків, щоб вона трохи попала в хліб. Обсмажте з обох боків до золотистої скоринки, наприкінці викладіть зверху шматочки сиру брі, щоб він трохи розтопився. Подавайте з цибулевим конфітюром. Смажені гриби з яйцем пашот і лососем Інгредієнти 100 г Печериці 100 г Гливи 20 г Гарбузове насіння 1 шт. Яйце 30 г Слабосолений лосось 2 гілочки Вершкове масло за смаком Петрушка Сіль, перець Як приготувати Гриби помийте, крупно наріжте та обсмажте на вершковому маслі з додаванням солі та перцю, доки гриби не стануть м'якими. Відваріть яйце пашот. У невеличкій каструлі доведіть воду до кипіння, додайте оцет, за допомогою ложки зробіть воронку та розбийте туди яйце. Відваріть протягом 3 хвилин, дістаньте шумівкою й дайте воді добре стекти. Відкладіть на тарілку. Викладіть на тарілку гриби, зверху викладіть тонкі скибочки слабосоленого лосося та яйце пашот. Посипте гарбузовим насінням та подрібненою петрушкою. Жовток з яйця грає роль соусу, тому в самому початку розріжте яйце та змішайте жовток з грибами та рибою. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Сирна запіканка на сніданок: рецепт для корисного початку дня Яєчні мафіни з овочами Інгредієнти 5 яєць &frас14; цукіні &frас12; томата &frас12; солодкого червоного перцю 3-4 печериці 1 ст. л. борошна 50 г твердого сиру сіль і перець до смаку Як приготувати Підготуйте овочі. Я вибрав &frас14; цукіні, &frас12; томата, &frас12; болгарського червоного перцю і 3-4 печериці. Всі овочі наріжте невеликими кубиками, намагайтеся нарізати так, щоб розмір був приблизно однаковим. Перекладіть в мисочку. Перемішайте всі овочі, щоб вийшла рівномірна "начинка" для мафінів.Візьміть металеві або силіконові формочки і заповніть їх овочами приблизно на половину. Розбийте в миску 5 яєць. Збийте їх виделкою або вінчиком, поки не утвориться легка піна.Додайте до яєць 1 ст. л. борошна. Перемішайте, щоб не залишилося грудочок.Натріть на тертці 50 г будь-якого твердого сиру і додайте сир до яєчної суміші. Акуратно перемішайте. Вилийте яєчну суміш до овочів у формочки. Запікайте яєчні мафіни в духовці з температурою 180 градусів, поки вони не збільшаться в обсязі. Це приблизно 15-20 хвилин. Після цього дайте трохи часу для охолодження і потім вийміть з формочок. Авокадо тост Інгредієнти 1 авокадо 4 скибочки цільнозернового хліба 2 яйця 50 г сиру фета 4 в'ялених томати сіль і перець до смаку Як приготувати Авокадо помийте, поріжте на дві частини, видаліть кісточку та очистіть шкірку. Вибирайте тільки стиглі плоди авокадо, м'якоть яких можна розім'яти виделкою. Потім ложкою виберіть м'якуш авокадо у мисочку. Якщо авокадо стиглий, це буде зробити досить легко. Візьміть 2 яйця, відваріть некруто, охолодіть у холодній воді та почистіть. Авокадо й 50 г сиру фета поріжте невеликими кубиками. Потім візьміть 4 в'ялених томати та дрібно поріжте. Розімніть весь вміст виделкою до стану пасти, додайте перець і сіль до смаку. Хліб для тостів підсушіть у тостері або на пательні без олії. Усі інгредієнти змішайте в мисці. Жовток із яєць грає роль соусу для нашої пасти з авокадо. Додайте сіль і перець до смаку. Викладіть масу на тости та насолоджуйтеся неймовірним смаком. Вранці, коли часто не вистачає часу довго стояти на кухні, фрітата з печерицями - це ідеальний варіант для швидкого та ситного сніданку. Фрітата не тільки смачна, але й корисна вона зарядить вас енергією на весь день, при цьому готується всього за кілька хвилин. Приготування займає лічені хвилини, а отже зранку це якраз те, що треба.