Search trend "День місцевого самоврядування"

Еспресо пояснить, кого за мобілізацією можуть призвати вже у липні, а також нові законодавчі ініціативи.На тлі повномасштабного вторгнення в Україні триває загальна мобілізація і воєнний стан, за які було проголосовано Верховною Радою та вкотре продовжено строком на 90 днів – з 9 травня до 6 серпня 2025 року.Під поняттям "загальна мобілізація" розуміють систему швидкого доукомплектування Збройних Сил, яка діє одночасно по всій території України. Цей механізм дає змогу збільшити кількість військових для ведення оборони країни, а також створити резерв громадян, готових служити в армії у разі необхідності.Мобілізація по-новому: останні нововведення та нові законопроєктиНаприкінці січня 2024 року на веб-порталі Верховної Ради з'явився  законопроєкт №10449  від уряду, який було розроблено спільно з Генштабом та народними депутатами. Основна мета запропонованих змін полягає в удосконаленні процесу формування особового складу ЗСУ, ротації та інших процесів, з урахуванням зростання загрози з боку агресора та його прагнення до подальшої окупації нових територій.Після другого читання, 11 квітня, законопроєкт про мобілізацію №10449 було схвалено, а 16 квітня його підписав Президент Володимир Зеленський. Основна частина закону набула чинності через місяць з дня, наступного після його публікації у виданні "Голос України", тобто з 18 травня.Законом скасовано систему строкової служби. Натомість буде впроваджено з 1 вересня 2025 року базову загальновійськову підготовку для громадян України віком від 18 до 25 років в усіх навчальних закладах, яка буде тривати до п'яти місяців у мирний час, а під час воєнного стану - до трьох місяців. Люди, які успішно пройшли цю підготовку, поставлять на військовий облік у ТЦК за місцем проживання. Початком перебування на військовій службі вважається момент відправлення людини до військової частини. Мобілізованого військовослужбовця не можуть одразу скерувати на фронт, оскільки перед цим необхідно пройти базову військову підготовку протягом 2-3 місяців.Крім того, як зазначив народний депутат Олексій Гончаренко, чоловіків віком від 50 до 60 років можуть мобілізувати лише за спеціальним мобілізаційним розпорядженням. Цю позицію підтвердив у коментарі для LІGА.nеt народний депутат Федір Веніславський, член комітету Верховної Ради з питань національної безпеки і оборони. Однак, у цьому питанні все не так однозначно. У ТЦК та СП зазначають, що в Україні немає прямої заборони щодо мобілізації військовозобов'язаних у віці 50-60 років, а відповідну процедуру називають "цілком прозорою". Про це в інтерв’ю "Главреду" розповів Сергій Монукало, начальник сектору мобілізаційно-оборонної роботи Сумського обласного ТЦК та СП. Він пояснив, що військовозобов'язаних цього віку направлятимуть не до штурмових підрозділів, а до забезпечувальних частин або на службу у Державну спеціальну службу транспорту (ДССТ).Важливо зазначити, що парламент затвердив проєкт закону № 10313 "Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліціянтів на соціальний захист", а президент його підписав на початку квітня 2024 року. Цей закон спрямований на гарантування прав військовослужбовців на отримання інформації, медичного забезпечення та відпусток, а також надання поліціянтам права на одноразову грошову допомогу у разі загибелі чи визначення втрати працездатності. Крім того, один із пунктів проєкту виключає з переліку висновків ВЛК "обмежену придатність", натомість залишилось дві категорії: придатні та непридатні. Тобто ті, хто раніше був визнаний обмежено придатним, зобов'язані повторно пройти медкомісію протягом дев'яти місяців із набуття чинності закону (до 4 лютого 2025 року).Однак, через велике навантаження на ТЦК та медкомісії, терміни "перепроходження" були продовжені ще на чотири місяці, тобто до 5 червня. А також, наприкінці січня з'явилась можливість щодо отримання електронного направлення для проходження медобстеження, замість звичайного паперового. Оновлений список захворювань, що слугують підставою рішення ВЛК щодо непридатності або звільнення від мобілізації затверджено від 27 квітня 2024 року №262 Про затвердження Змін до Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України.Не підлягають призову військовозобов'язані з інвалідністю всіх груп та люди, які згідно з рішенням ВЛК є тимчасово непридатними для проходження служби на період від 6 до 12 місяців (з наступним переоглядом).Зміни, що стосуються процедури військового обліку призовників, а також процедури вручення повісток вже в дії. Громадяни за бажанням зможуть зареєструвати свій електронний кабінет у системі призовника, військовозобов'язаного або резервіста "Резерв+", але повістки у електронному форматі не будуть розсилати. Крім того, всі військовозобов'язані після введення в дію закону протягом 60 днів (до 16 липня 2024 року) мали оновити дані за допомогою цього кабінету або особисто прийти в ЦНАП чи ТЦК. Сьогодні громадяни все ще можуть це зробити, але тепер лише двома способами: через застосунок Резерв+ або в ТЦК та СП.Наприкінці червня 2024 року у мобільному додатку "Резерв+" з'явилася можливість використовувати QR-код. За словами Лазуткіна, QR-код з юридичної сторони має таку ж силу, як і традиційний паперовий документ. У разі невиконання військовозобов'язаними та резервістами своїх обов'язків, до ухилянтів може застосовуватись тимчасове обмеження за рішенням суду на право керування особистим транспортом.Оновлений законопроєкт "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" також розглядав можливість демобілізації після 36 місяців безперервної служби у війську, однак ця норма була повністю видалена. Натомість Міноборони планує створити окремий проєкт закону, що буде присвячений питанням демобілізації та ротації військовослужбовців. Цей документ буде створений з урахуванням всіх можливих загроз та ризиків. Таку інформацію озвучив речник відомства Дмитро Лазуткін в етері телемарафону.Законопроєкт про демобілізацію залишається складною темою, яка торкається соціальної справедливості та обороноздатності, зазначає Сергій Згурець. Генштаб не підтримує ухвалення нового проєкту закону від Міноборони через ризик одночасного звільнення понад 108 тисяч військових, що може послабити бойові підрозділи. Натомість Міноборони пропонує альтернативи: реабілітація, відпустки та обов’язкова ротація. Однак, будь-які запропоновані варіанти потребують затвердження на державному рівні. У зв’язку з цим відомство пропонує перенести розгляд законопроєкту.Нещодавно стало відомо, що українських бійців, які перебувають на фронті ще з 2022 року, поступово планують відводити з передової. Про це розповів генерал-лейтенант Іван Гаврилюк, колишній заступник міністра оборони, пише Укрінформ. За його словами, нині триває завершальна стадія розробки спеціального механізму ротацій, який дасть змогу оновлювати особовий склад та залучати нових людей для підготовки і своєчасної зміни військових, що беруть участь у бойових діях.Зміни стосуються і мотивації для військовослужбовців, зокрема, після підписання контракту надається можливість одноразового отримання сертифіката на придбання автомобіля на суму 150 тисяч гривень, а також компенсація в розмірі 50% від суми першого внеску за держпрограмою "Є-оселя" та інше.Оновлення стосуються також військовозобов'язаних, які перебувають за кордоном. Без військово-облікових документів чоловіки тепер не мають змоги оформити паспорт, закордонний паспорт або отримати консульські послуги. Для уникнення неприємностей українці, які перебувають за кордоном, мали також оновити свої персональні дані протягом 60 днів після набуття чинності закону про мобілізацію. Це можна зробити, зв'язавшись з ТЦК за допомогою телефону або через електронну пошту.Ще одна ініціатива, яка стосується українців, які перебувають закордоном, може скоро набути чинності. Громадянам нададуть можливість дистанційно оформити бронь від мобілізації, що дозволить офіційно працевлаштуватися в Україні через спеціальні центри за кордоном - Unіty Нub. Про це розповів міністр національної єдності Олексій Чернишов, пише Економічна правда."Наше завдання таке, щоб людина, коли перетинає кордон, вже мала такий статус, який не дозволяє йому потрапити у ситуацію, коли між кордоном і заводом його мобілізують", - пояснив Чернишов.Крім того, запуск нового мобільного додатку для військовослужбовців під назвою "Армія+" вже відбувся. Він має полегшити виконання повсякденних завдань для всіх військовослужбовців. Про це розповів у вечірньому відеозверненні Президент Володимир Зеленський.Раніше, заступниця міністра оборони України з питань цифрового розвитку, цифрових трансформацій і цифровізації Катерина Черногоренко розповідала, що українські військові можуть скористатися найважливішими функціями цього додатку. По-перше, військове ІD - посвідчення військовослужбовця, а також ще одна дуже важлива функція - це електронні рапорти, пише УНІАН.У вересні 2024 року до Парламенту було подано законопроєкт №12076, який пропонує зміни до Закону "Про військовий обов’язок і військову службу", зокрема щодо військового обліку 17-річних. Нині документ вже набув чинності, тож тепер юнакам не потрібно проходити ВЛК перед постановкою на облік. Також, того року, коли юнаку виповнюється 17 років, він має стати на облік саме у період з 1 січня до 31 липня. Зміни передбачають і нові способи постановки на військовий облік та уточнюються обставини, коли порушення цих строків не тягне за собою покарання. Важливо також те, що нині у Верховній Раді розглядають законопроєкт №12442, який передбачає кримінальну відповідальність через порушення законів у сфері оборони та мобілізації. Йдеться про притягнення до відповідальності керівників ТЦК та СП, а також голів та членів ВЛК у разі порушень, пов’язаних із мобілізаційною підготовкою та призовом.Документ передбачає покарання посадовців ТЦК та СП, а також членів ВЛК, хто незаконно відправляють на службу людей, які непридатні, або ж, навпаки, допомагають уникнути призову тим, хто має служити.Мобілізація в Україні на сьогодні: кого можуть призвати вже у липніІз початку липня, як і раніше, отримати повістки можуть чоловіки віком від 18 до 60 років, які є військовозобов'язаними, відповідають вимогам за станом здоров’я та не мають інших підстав для відтермінування служби.Загалом, військове керівництво країни зазначає, що насамперед для доукомлектації армії потрібні люди з бойовим досвідом – штурмовики, артилеристи тощо. Другорядно - фахівці з різних сфер: водії, ІТ-спеціалісти, зв'язківці. Адже мобілізаційні процеси здійснюються не лише для бойових дій на фронті, а також для виконання різноманітних завдань. Один із можливих напрямків служби у таких випадках - це робота в штабі. Це означає, що в армії є потреба в професіоналах різних спеціальностей.Так, мобілізації можуть підлягати такі групи військовозобов'язаних:чоловіки віком від 18 до 60 років, які придатні та обмежено придатні за станом здоров’я під час воєнного стану, якщо вони мають військовий досвід;чоловіки віком від 25 років до 60 років, які придатні та обмежено придатні (повинні були повторно пройти військово-лікарську комісію — до 5 червня 2025 року та отримати статус "придатні" чи "непридатні") за станом здоров’я під час воєнного стану, якщо вони не мають досвіду військової служби;чоловіки віком від 18 до 60 років, які зняті та виключені з військового обліку, однак визнані придатними або обмежено придатними (повинні були повторно пройти військово-лікарську комісію — до 5 червня 2025 року та отримати статус "придатні" чи "непридатні")  через стан здоров'я в умовах воєнного стану на підставі рішення ВЛК.Граничний вік для мобілізації залишився незмінним та не застосовується до чоловіків, які досягли 60-річного віку.Добровільно прийняти рішення щодо вступу на військову службу можуть:жінки віком до 60 років, які придатні за станом здоров’я; призовники віком від 18 до 25 років, які раніше не брали участь у виконанні строкової служби – на службу за контрактом;люди з інвалідністю, а також ті, хто отримав право на відтермінування від мобілізації через сімейні обставини.Наприкінці вересня до Верховної Ради внесли законопроект №10084, метою якого є внесення змін до закону про військовий обов'язок і військову службу, аби зняти вікове обмеження на добровільне проходження військової служби. Йдеться про військовослужбовців, які будуть визнані ВЛК придатними до служби, володіють значним рівнем професійної підготовки та практичним досвідом. Як зазначалось раніше, в Україні максимальний граничний вік мобілізації – 60 років.Автори проєкту Юрченко Олександр та Бурміч Анатолій зазначають, що цим документом вони усувають "вікову дискримінацію". Адже обов'язок захищати Батьківщину є закріпленим у Конституції і відмова українцям у проходженні служби у віці понад 60 років є порушенням їхніх конституційних прав. До того ж нардепи наголошують, що таким чином можна поповнити лави армії, вмотивованими та досвідченими військовими. Проєкт був зареєстрований на сайті Верховної Ради у вересні 2023, однак і досі перебуває на етапі опрацювання в комітеті.На противагу цьому, на порталі Парламенту 18 листопада 2024 року було зареєстровано законопроєкт №12222, що передбачає зниження граничного віку проходження військової служби з нинішніх 60 до 55 років. Сьогодні проєкт перебуває на стадії опрацювання в комітеті. Водночас, член Комітету Верховної Ради з питань нацбезпеки Федір Веніславський у коментарі "Українському радіо" заявив, що цей документ наразі не має високі перспективи для розгляду в найближчий час. За його словами, у нинішніх умовах, коли ворог активізує мобілізаційні зусилля, Україна не може дозволити собі такі зміни. Ще одним гучним нововведенням стала реєстрація на сайті Верховної Ради законопроєкту №11079-1 про мобілізацію засуджених, він також був підписаний 17 квітня 2024 року. Цим документом вносять певні зміни до законодавства, які передбачають надання засудженим можливості умовного дострокового звільнення від відбування покарання за умови, що вони погодяться на контрактну службу за Збройних Силах України. До цього часу чинне законодавство не дозволяло мобілізувати людей, які відбувають покарання та тих, хто мають судимість, навіть у випадках, коли вони виявляють бажання служити.Мобілізація молодшаєУ квітні 2023 року на сайті Верховної Ради з’явився законопроєкт № 9281, який передбачає зменшення граничного призовного віку з 27 до 25 років. Таке рішення було обумовлено тим, що значну кількість чоловіків призовного віку не могли мобілізувати, оскільки вони не досягли віку 27 років та не мали статусу "резервіста" та  "військовозобов’язаного", тобто їх могли призвати лише на строкову службу, яка в умовах війни не проводиться. Згодом, законопроєкт підтримав Кабмін та 5 травня 2023 року його було передано на підпис до президента. Майже через рік, а саме 2 квітня 2024 року, ухвалений парламентом закон таки був підписаний Володимиром Зеленським. Тобто, з 4 квітня набув чинності Закон № 3127-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", де йдеться про зменшення призовного віку із 27 до 25 років.В оборонному відомстві зазначають, що під час воєнного стану таке тривале перебування людей призовного віку на обліку є недоцільним. До того ж це є прямим наслідком того, що до лав ЗСУ не можуть залучити значну частину придатних до служби чоловіків. Як зазначають військові, на фронті не вистачає молодих людей.Насправді, тут потрібно враховувати всі фактори і не перетнути "тонку межу" між бажанням щодо захисту держави та перспективами майбутнього України після перемоги, зазначає історик та військовий експерт Михайло Жирохов. Йдеться про демографічні причини, настрої в суспільстві та рівень загальної підготовки юнаків. До того ж не варто забувати, що з початком повномасштабного вторгнення, до лав Збройних Сил добровільно приєдналась значна кількість молодих людей, яким ледь виповнилось 18 років, тому сьогодні у війську можна побачити всі вікові категорії.У Верховній Раді 16 вересня 2024 року розглянули доопрацьований законопроєкт №11379-д, який передбачає заборону мобілізації юнаків до 25 років. Проєкт було прийнято, нині він чекає на підпис Президента. Через наявну "прогалину" в законодавстві, сьогодні було можливо мобілізувати військовозобов'язаних віком до 25 років, якщо вони визнані непридатними в мирний час або обмежено придатними під час воєнного стану. У Теlеgrаm-каналі нардеп Олексій Гончаренко повідомив, що мобілізацію обмежено придатних чоловіків, яким 18-25 років, офіційно зупинили відповідно до директиви Командування Сухопутних Військ. Хоча українська влада нині й досі рішуче відкидає ідею мобілізації з 18 років, яку пропонують США, в Офісі президента України вже впровадили зміни до законодавства та указів глави держави, щодо запровадження добровільного контракту для чоловіків віком до 25 років. Ініціатива "Контракт 18-24" спрямована на залучення тих, хто не підлягає обов’язковій мобілізації, та передбачає низку привілеїв, суттєву матеріальну підтримку для добровольців.Так, контракт на суму 1 мільйон гривень має авансовий платіж у розмірі 200 тисяч гривень одразу після підписання, а залишок у 800 тисяч гривень буде виплачено у декілька етапів. Молоді добровольці, залежно завдань, можуть отримувати "зарплату" до 120 тисяч гривень, а також додаткові виплати за участь у бойових операціях. В результаті загальна сума виплат за рік контракту може досягти до 2 мільйонів гривень. Крім того, для військових передбачені вигідні умови: пільгова іпотека, безкоштовне навчання та медичне обслуговування, а також можливість виїжджати за кордон після виконання контакту.Електронний реєстр військовозобов'язанихЩе у вересні 2023 року на сайті Верховної Ради з'явився законопроект, який стосується створення електронного реєстру військовозобов'язаних. Народні депутати запропонували зібрати всю доступну особисту та службову інформацію про військовозобов’язаних і резервістів у електронних реєстрах і базах даних у єдиний е-реєстр.Тобто, передати Міністерству оборони інформацію з державних реєстрів: МВС, Податкової служби, МОЗ, Держміграційної служби та інших відомств. Відповідно до проєкту закону, в автоматичному режимі військове відомство буде отримувати інформацію та особисті дані про українців віком 18-60 років. Включно з номерами телефонів, електронною поштою, відомостями про сімейний стан, роботу військовозобов’язаних та інше.Сьогодні е-реєстр "Оберіг" працює повноцінно, а в особистому кабінеті громадяни зможуть уточнити внесені дані та подати відомості до ТЦК через "Резерв+"."Це закрита система, яка має свій захищений контур. Всі вимоги (захисту - ред.) до неї витримані. Це достатньо захищений продукт, який немає жодних натяків на можливість бути вразливим. І ми бачимо, що за півтора року повномасштабної війни немає витоку сенситивної інформації", - заявив міністр цифрової трансформації Михайло Федоров у коментарі Еспресо.У свою чергу, Мінцифри проєкт "смарт-мобілізація", про що було анонсовано під час пресконференції в Медіацентрі Україна ще у 2023 році вже працює. З його допомогою військовозобов’язані зможуть самостійно обрати бажану для мобілізації спеціальність та підрозділ. Так, у застосунку "Резерв+" вже є функція пошуку вакансій в Силах оборони. Уникнення або мінімізація корупційних схем є однією з основних завдань, які вирішує ця ініціатива. З іншого боку, новий підхід ґрунтується на максимальній прозорості та доступності інформації для кожного громадянина. Прийнявши рішення мобілізуватися, людина отримує можливість обрати таку спеціальність, яка відображає її унікальні здібності та особисті прагнення. До того ж зникає фактор невідомості, адже подавши заявку, та успішно пройшовши відбір, вона має можливість пройти навчання та здобути посаду, що відповідає саме її вибору. Такий підхід дозволяє кожній особі реалізувати свій потенціал та отримати можливість працювати в сфері, яка найбільше відповідає її уподобанням та навичкам.На початку квітня 2024 року, АрміяІnfоrm опублікувала інтерв’ю з Черногоренко, яка відповідає за напрямки цифрового розвитку, трансформацій та цифровізації. "Я вважаю, що людина має мати можливість мобілізуватися або підписати контракт саме до такого командира, якому він чи вона довіряє. Це - цільовий рекрутинг. Цивільна аналогія: коли після випуску з вишу за кращих студентів борються працедавці", - розповіла Черногоренко.Фото: соцмережіХто має право на виїзд за кордон? Заборона виїзду для військовозобов'язаних громадян України, які віком від 18 до 60 років, за певними винятками, залишилась незмінною.Це правило спрямоване на забезпечення безпеки та добробуту громадян України під час періодів, коли держава перебуває в стані війни або мобілізації, але враховує індивідуальні потреби людини.На час дії воєнного стану питання перетину кордону громадянами України регулюється постановою Кабінету Міністрів України № 57. Згідно з цим правовим актом виїжджати за територію країни можуть такі військовозобов'язані чоловіки:ті, хто з медичних причин отримали дозвіл на виїзд (за станом здоров’я)за сімейними обставинамиза професієюз метою допомоги ЗСУдержслужбовціТакож, радимо звертати увагу на інформацію, яка є на офіційному веб-порталі Державної прикордонної служби України. Працівники цієї служби діють згідно з наказами та вказівками свого безпосереднього керівництва. Це важливо враховувати, оскільки їхні дії можуть базуватися не лише на загальних правилах, але й на конкретних внутрішніх інструкціях та розпорядженнях.Щодо жінок, відповідно до закону громадянки України можуть вільно виїжджати за кордон. Проте не слід забувати, що існують винятки. Обмеження на виїзд розповсюджуються на жінок, які обіймають посади в уряді та народних депутатів.Військовий облік медикинь та чи буде мобілізація жінок?З 1 жовтня 2023 року в Україні жінки з медичною та фармацевтичною освітою стали на військовий облік. Однак у пресслужбі МОЗ пояснили, що постановка на облік у ТЦК не обов'язково передбачає їхню мобілізацію. Такий облік дає можливість побачити об’єктивні резерви медичного персоналу та дає змогу визначити наявний медичний потенціал серед жінок та їхню готовність допомагати в умовах воєнного стану. "Тому з 1 жовтня 2023 року на військовий облік мають стати всі жінки-медики та жінки-фармацевти, які з певних причин там не перебували. Постановка на військовий облік не дорівнює мобілізації. Облік необхідний лише для узагальнення даних про наявний резерв медиків у державі", - зазначили у відомстві.До того ж такі норми законодавчо закріплено ще 1992 року ч. 11 ст. 1 ЗУ "Про військовий обов’язок і військову службу". Жінки медичних професій підлягають військовому обліку, якщо вони відповідають віковим (до 60 років) та медичним (визначається ВЛК) критеріям для проходження служби.Згідно з постановою Кабміну від 30 грудня 2022 р. № 1487, жінки, які мають відповідну медичну та фармацевтичну освіту, але не перебувають на обліку у ТЦК, можуть влаштовуватись на роботу як невійськовозобов’язані ще протягом трьох років, тобто до кінця 2026 року, - як пояснила юристка Галина Токмач.Проте роботодавці зобов’язані повідомити ТЦК СП про те, що співробітниця їх організації/установи має медичну освіту, але не перебуває на військовому обліку. Якщо жінка працює не за фаховою спеціальністю та не надавала роботодавцю документ про наявну медичну освіту, то відповідно ТЦК СП ця інформація не стане доступною ніяким чином.Важливим доповненням є те, що українки, які перебувають на військовому обліку, зможуть перетинати кордон під час воєнного стану. Пресслужба МОН офіційно підтвердила інформацію: "Жінки-медики та жінки-фармацевти можуть безперешкодно виїжджати за кордон. Починаючи з 1 жовтня 2023 року жодних змін в умовах виїзду за кордон для жінок - не буде. Кожна жінка з медичною та фармацевтичною освітою може вільно перетинати державний кордон в незалежності від того, стоїть вона на військовому обліку чи ні. Наразі обмеження діють лише для деяких категорій державних службовців та посадових осіб, які обіймають певні посади". Однак, нова хвиля занепокоєння щодо мобілізації жінок почала ширитись соціальними мережами наприкінці вересня 2024 року. Тоді, на веб-порталі Верховної Ради зареєстрували проєкт №12076, який пропонує внести зміни до ЗУ "Про військовий обов'язок і військову службу". У ньому зокрема йдеться про уточнення норм щодо військового обліку жінок, які мають бажання пройти базову військову підготовку. Згідно із запропонованими змінами, перед початком служби вони, за власною згодою, будуть поставлені на військовий облік призовників. Після базової підготовки таких жінок зараховуватимуть до військового обліку військовозобов'язаних, зазначають в матеріалі ЮРЛІГА. У січні 2025 року документ набув чинності, адже його підписав Президент. Згідно з Конституцією України, всі зобов’язання, які покладені на чоловіків під час дії воєнного стану, автоматично поширюватимуться і на цих жінок. Водночас законодавство про мобілізацію не передбачає обов’язкового проходження служби жінок у ЗСУ. Представниці жіночої статі можуть долучитися до армії виключно на добровільній основі, уклавши відповідний контракт. Що означають поняття "повна мобілізація" та "посилення мобілізації" на практиціБойові дії тривають, і Україна не припиняє наступати для звільнення всіх своїх територій. Незважаючи на такі значні цифри втрат серед окупантів, з української сторони теж існує потреба у поповнені резервів. Якщо ж говорити про "повну мобілізацію", то в правовому полі України таке поняття взагалі відсутнє. Існують лише терміни – часткова і загальна мобілізація. Тож страхітливі історії про повну мобілізацію всіх чоловіків можна сприймати лише як добре продуману ІПСО.Наприкінці березня 2024 року Головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський повідомив у інтерв'ю Укрінформу, що завдяки оптимізації навантаження між різними частинами та підрозділами Сил оборони, а також проведенню оцінки можливостей українського війська, вдалося "значно знизити" потребу в мобілізації резервістів."За рахунок перегляду наших внутрішніх ресурсів та уточнення бойового складу ЗСУ ця цифра (500 тис. резервістів, — ред.) була суттєво зменшена. Ми очікуємо, що у нас буде достатньо людей, здатних захищати Батьківщину. Йдеться не лише про мобілізованих, а й про добровольців", - розповів Сирський.Однак, 29 жовтня секретар РНБО Олександр Литвиненко, під час промови у Верховній Раді наголосив на потребі додаткової мобілізації в Україні, пише LІGА.nеt. Відповідно до його слів, для досягнення 85% укомплектованості військових частин необхідно призвати ще 160 тисяч військовозобов'язаних. Він підкреслив, що такі дії є ключовими для зміцнення обороноздатності країни, зважаючи на поточні виклики, які постали через ситуацію на фронті.Нині точні цифри та плани щодо мобілізації не повідомляють. Водночас Сирський підкреслив, що головний шлях доукомплектування армії – це подальше проведення мобілізаційних заходів, пише РБК-Україна. Головнокомандувач також акцентував, що процес має бути прозорим, відповідати закону та не створювати шоку в суспільстві:"Водночас я наполягаю на мобілізації з обов’язковим дотриманням законності та прозорості в роботі ТЦК. Для людей мобілізація не має бути шоком. Всі наші територіальні центри комплектування повинні змінитися. Визначено завдання президентом України - верховним головнокомандувачем".Фото: gеttyіmаgеsЯкі бувають види повісток та де їх можуть вручити Сьогодні в Україні передбачено законом чотири види повісток. Однак, відповідно до доповнення статті 18−1 ЗУ про військовий обов’язок і військову службу, в період воєнного стану не відбувається призов на строкову військову службу. Оскільки новий проєкт щодо мобілізації схвалено, з моменту набуття чинності (18 травня 2024 року) всі військовозобов'язані чоловіки повинні були оновити свої дані в ТЦК, ЦНАПі або через е-кабінет протягом 60 днів.Крім того, сьогодні й досі діють норми визначені Порядком проведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, закони про мобілізацію, військову підготовку та обов'язок. Відповідно до цих правил існують випадки, коли чоловікам необхідно самостійно звертатися до територіального центру комплектації без отримання повістки, зокрема, щоб оновити дані.У 2025 році чоловіки можуть отримати такі види повісток:Для уточнення облікових даних. Видаються з метою оновлення та уточнення інформації про стан здоров'я особи, склад сім'ї, місця роботи та інших важливих даних. На проходження військово-лікарської комісії (ВЛК). Ця повістка підписана начальником Територіального військового комісаріату, вимагає пройти медичний огляд. Разом з повісткою додається спеціальна картка дослідження та медичного обстеження. У цій картці буде внесено висновок ВЛК щодо придатності до військової служби, непридатності або обмеженої придатності.Мобілізаційне розпорядження. Така повістка видається військовозобов'язаному після того, як медкомісія визнала його придатним для військової служби.Повістка щодо призову на військову службу до Збройних Сил України.Тож, в повістці обов'язково повинна бути зазначена мета виклику військовозобов'язаної людини.Нові правила у процедурі вручення повісток Речниця територіального центру комплектування та соціальної підтримки Аліна Кривошея розповіла, хто має право вручати повістки: "Повістку може вручити не лише посадова особа ТЦК та СП, а й органи місцевого самоврядування, керівники підприємств, установ, організацій, у тому числі закладів освіти".А з місцем вручення даного документу трохи важче. На практиці законодавством не встановлено конкретне місце для вручення повістки, тому фактично це може відбутися в будь-якому місці, як-от у парку, на блокпості чи в іншому громадському місці, або за місцем проживання. Новий закон містить вимогу: під час мобілізації громадяни України у віці 18-60 років повинні мати при собі військово-обліковий документ і пред'являти його за вимогою представника ТЦК, поліцейського чи представника Державної прикордонної служби України у прикордонній смузі, контрольованому прикордонному районі та на пунктах пропуску через державний кордон України. Тепер процес перевірки документів буде проводитись із фото- та відеофіксацією. Крім того, при врученні повістки представники ТЦК зобов'язані за вимогою надавати свої особисті дані, зокрема ПІБ та посаду, а також пред'являти службові посвідчення для підтвердження своєї ідентифікації. У такому випадку повістка буде вважатись врученою після того, як людина особисто її отримала та поставила підпис.Важливо, що з 18 липня 2024 року повістки чоловікам можуть надсилати звичайною поштою після закінчення встановленого законом 60-денного строку на уточнення військово-облікових даних. Це передбачено постановою Кабінету Міністрів №560 від 16 травня.Відповідно до цього документу, повістку вважатимуть підтвердженою навіть у разі відмови від її отримання або відсутності людини проживання за вказаною адресою. Таке "заочне" оповіщення дозволяє вважати чоловіка повідомленим без підпису на повістці.Якщо людина не оновила дані в ТЦК, ЦНАПі або через Резерв+, тоді під час перевірки військо-облікових документів громадянин отримає повістку для оновлення даних. Цю ситуацію пояснив юрист "Столичної правової групи" Володимир Прядка на YоuТubе-каналі компанії."Перевірки військо-облікових документів у громадян на вулиці нікуди не зникнуть і будуть проходити після 16 липня. Результати цих перевірок залежатимуть від того, чи будуть у військовозобов'язаного громадянина оновлені військово-облікові дані, чи ні. У випадку, коли у військовозобов'язаних не виявиться відповідних документів, чи їхні документи будуть неактуальними або не оновленими відповідно до вимог закону про мобілізацію, тоді, такій особі, буде вручена повістка до ТЦК СП на оновлення військово-облікових даних", — розповів юрист.Хто може отримати повторну повістку та наслідки її ігнорування Повторно чоловік може отримати повістку, якщо він не з’явився в ТЦК з першого разу (після першої повістки). До того ж, відповідно до законів України, усі військовозобов’язані протягом семи днів після зміни будь-яких облікових даних мають повідомляти ТЦК. Це стосується зміни місця проживання, роботи, сімейного стану тощо. З цього виходить, що повістку можуть видати знову як для повторного проходження ВЛК (якщо минуло більше року з проходження огляду), так і для перевірки персональних даних чи обставин відстрочки.Згідно з новим законом, у разі невиконання військовозобов'язаними та резервістами своїх обов'язків, до ухилянтів може застосовуватись тимчасове обмеження за рішенням суду на право керування особистим транспортом. Тобто, у випадку невиконання військовозобов'язаним своїх обов'язків ТЦК має право звернутися до Нацполіції для адміністративного затримання та приведення військовозобов'язаного. Якщо це неможливо здійснити, ТЦК надсилає громадянину лист з вимогою щодо виконання обов'язків. У разі невиконання цієї вимоги протягом 10 днів, ТЦК може звернутися до суду з проханням про обмеження у праві керування автомобілем. Однак, і це обмеження не може бути застосоване, якщо кермування - це основне джерело заробітку людини або авто є необхідністю, оскільки в родині є людина з інвалідністю."Вимога ТЦК - це не повістка ТЦК. Зверніть увагу, що ТЦК подає щодо вас позов для обмеження в праві керування у разі невиконання вами вимоги, а не повістки. Це два різні юридичні терміни. Якщо раніше з повісткою ТЦК потрібно було якось ще морочитися, щоб вручити її особисто, то вимога вважається доправленою автоматично у разі надсилання рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу громадянина. Форма такої вимоги ТЦК ще не існує, принаймні досі її офіційно не опубліковано та не затверджено Міноборони", - розповів юрист Роман Сімутін в матеріалі ТСН.Щодо ігнорування повістки, як зазначає адвокат Ростислав Кравець, передбачена також адміністративна відповідальність – у вигляді штрафу, та кримінальна відповідальність за ігнорування вказівок щодо мобілізації – обмеження волі до трьох років, або позбавлення волі до п’яти років. Але треба мати на увазі, що кожен з таких випадків розглядають індивідуально та з використанням цілого комплексу заходів.У Верховній Раді було зареєстровано ще в грудні 2023 року проєкт закону №10379, що стосується внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та Кримінального кодексу України. Він спрямований на посилення відповідальності за порушення військового законодавства. Хоча цей документ зазнав значної критики та юристи наголошують на доцільності впровадження такого документу, його все ж таки було підписано Президентом 17 травня 2024 року.Відповідно до закону, штрафи для людей, які ухиляються від мобілізації, такі: за недотримання правил військового обліку накладається штраф у розмірі від 3 400 до 5 100 гривень. За порушення повторно або в особливий період сума зростає до 17 000-25 500 гривень. Крім того, передбачена відповідальність за порушення законодавства, що стосуються оборони та мобілізації.Однак у березні 2025 року парламент ухвалив законопроєкт, що передбачає знижку на штраф від ТЦК для військовозобов’язаних, які сплатять їх добровільно. Відповідно до документу №12093, якщо військовозобов’язаний, якого оштрафували, впродовж 10 днів звернеться до відповідних органів та внесе платіж, сума штрафу буде зменшена вдвічі, тобто буде надана знижка у розмірі 50%. Це означає, що замість 17 000 гривень, а саме така сума мінімального штрафу, громадянину доведеться сплатити лише 8500 гривень.Крім зниженої суми штрафу, даний законопроєкт також передбачає скасування адміністративних проваджень щодо порушень військового обліку для громадян, які самостійно приймуть рішення щодо вступу до лав Збройних сил. Нині документ вже підписано Володимиром Зеленським. У Мінюсті розповіли, що за несплату штрафів щодо порушення правил мобілізації, можливе блокування рахунків, а далі навіть вилучення коштів, рухомого та нерухомого майна, пише Суспільне. Штраф слід сплатити протягом 15 днів після отримання постанови (ст. 307 КУпАП). Якщо ж цього не зробити, справа передається виконавчій службі (ст. 308 КУпАП), яка може заморозити банківські рахунки, нарахувати подвійну суму штрафу та додаткові витрати, передбачені урядом. У першу чергу стягнення проводиться з коштів у гривні чи валюті. За їх відсутності – із майна, яке не підпадає під арештний захист.Хто не підлягає мобілізації через відстрочку Оновлений закон має низку норм, які стосуються відстрочки від призову під час мобілізації. Тому, коли 18 травня документ набув чинності, саме таким категоріям осіб тепер надається відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації:люди, які заброньовані державними органами, підприємствами, установами тощо;люди з інвалідністю (наприклад, якщо у людини 2 група інвалідності, мобілізація такої особи можлива лише за власним бажанням);люди, які тимчасово непридатні за рішенням ВЛК (на період 6-12 місяців, потім потрібно пройти переогляд);люди, які мають трьох і більше неповнолітніх дітей на утриманні (тобто, мобілізація багатодітних батьків не буде проводитись). Винятком є ті, у кого є заборгованість з оплати елементів, якщо загальний розмір заборгованості перевищує суму платежів за 3 місяці;жінки та чоловіки, які мають на утриманні неповнолітню дитину або дітей, у випадку, якщо другий з батьків цієї дитини помер, був позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або оголошений померлим;люди, які виховують неповнолітню тяжкохвору дитину або дитину з інвалідністю;люди, на утриманні яких повнолітня дитина з інвалідністю І-ІІ групи;усиновлювачі, на утриманні яких перебувають діти до 18 років, які на момент усиновлення були дітьми-сиротами або дітьми, які позбавлені батьківського піклування;ті, хто займаються постійним доглядом за хворою дружиною/чоловіком, дитиною, а також своїми батьками або батьками чоловіка чи дружини (згідно певних умов), які за висновком спеціальних медичних комісій потребують неперервного догляду;опікуни людини, яка визнана судом недієздатною;люди, що мають чоловіка або дружину, яким встановлена інвалідність І-ІІ групи;люди, що мають чоловіка або дружину, яким встановлена інвалідність ІІІ групи внаслідок важких захворювань, втрати кінцівок та органів або за наявності у людини, яка має інвалідність ІІІ групи важкої хвороби, психічного розладу, паралітичних синдромів та інше;люди, в яких один із своїх батьків або батьків чоловіка (дружини) має інвалідність І-ІІ групи та згідно з законом зобов’язані їх утримувати, за умови, що немає інших людей, які не входять до числа військовозобов’язаних (виключенням є люди, які самі мають інвалідність, потребують постійного догляду або знаходяться у в'язниці). У випадку відсутності невійськовозобов'язаних людей, які могли б здійснювати догляд за людиною з інвалідністю І-ІІ групи, такий догляд може здійснювати лише один військовозобов'язаний, якого має обрати людина з інвалідністю.члени родини з числа другого ступеню споріднення (не більше одного) людини з інвалідністю І-ІІ групи, які займаються постійним доглядом за нею, за умови відсутності людей з числа родини першого ступеня споріднення або, якщо люди першого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду згідно з рішенням спеціальної медичної комісії. Якщо відсутні члени родини першого та другого ступеня споріднення, ця норма застосовується до членів родини третього ступеня споріднення людини з інвалідністю.якщо жінка з чоловіком є військовослужбовцями та мають неповнолітню дитину, один з них може отримати відстрочку та право на звільнення від військової служби (чи то чоловік, чи то жінка);керівники міністерств та їх заступники, керівники державних органів та органів державного управління, чиї повноваження охоплюють всю країну;нардепи України, депутати Верховної Ради АР Крим, уповноважений ВРУ з прав людини;голова та члени Рахункової палати;судді, члени Вищої ради правосуддя та Вищої кваліфікаційної комісії суддів України тощо;працівники різноманітних органів військового управління, військових частин та оборонних організацій, такі як Міноборони, ЗСУ, СБУ, Державна спеціальна служба транспорту, Державна служба спеціального зв’язку та захисту інформації України, Служба зовнішньої розвідки України, Нацгвардія, Державна прикордонна служба України, Управління державної охорони України, апарат МВС та установи експертної служби МВС;службовці, які займають дипломатичні посади, Міністерства закордонних справ України та люди, які мають ранг Надзвичайний та Повноважний Посол;держслужбовці, які оцінюють та готують проекти нормативно-правових актів, проводять їх експертизу. Також це стосується спеціалістів з кібербезпеки, кіберзахисту та інформаційних технологій, які відповідають за розроблення програмного забезпечення, адміністрування баз даних та інші дії, які забезпечують діяльність президента України, ВРУ та КМУ;інші військовозобов’язані або деякі категорії людей у випадках, що передбачені законом.Відстрочку від призову на особливий період під час мобілізації мають:студенти денної або дуальної форми, які здобувають професійну або професійно-технічну, фахову передвищу та вищу освіту. За умови, що цей рівень освіти є вищим за попередньо здобутий. Це стосується також докторантів та тих, хто проходить інтернатуру.наукові працівники установ вищої або передвищої освіти й наукових організацій, які мають науковий ступінь. Також педагогічні працівники в закладах фахової передвищої, професійної, професійно-технічної та загальної середньої освіти, за умови їхньої роботи у відповідних закладах або організаціях не менше ніж на 0,75 ставки;люди, які втратили (смерть або зникли безвісти) близьких родичів (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати, рідний або повнорідний брат чи сестра) під час їхньої участі у Антитерористичній операції, збройної агресії РФ у Донецькій та Луганській областях, забезпечені оборони та стримуванні збройної агресії проти України під час воєнного стану (військовослужбовці, люди, які мали відношення до забезпечення безпеки та оборони України та інші).члени родини (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати, рідний або повнорідний брат чи сестра) людей, яким було присвоєно звання Герой України посмертно, за мужність, яка була виявлена у період Революції Гідності.Крім того, наприкінці серпня 2024 року парламент ухвалив законопроєкт №11391, що надає відстрочку від військової служби тим, чиї неповнорідні родичі, зокрема, брат чи сестра, загинули або зникли безвісти під час участі у бойових діях з РФ. Раніше ця норма стосувалась лише рідних та повнорідних братів/сестер. Наразі документ вже підписав президент.Не можна також призвати військових, які служили під час воєнного стану та були звільнені в запас через звільнення з полону. До того ж призову під час мобілізації не підлягають військовозобов’язані чоловіки, які пройшли базову загальновійськову підготовку, але не досягли 25-річного віку. Ці дві категорії військовозобов'язаних можуть проходити військову службу за власним бажанням.Проте, Міністерство освіти планує внести зміни до законодавства, які можуть скасувати відстрочку від мобілізації для студентів віком від 25 років. Про це розповів заступник міністра освіти Михайло Винницький у коментарі Новини.LІVЕ. За його словами, зміни можуть торкнутись тих, хто здобуває другу або третю освіту у профтехучилищах."У нас є феномен дуже цікавий. Особа, якій 35-40 років і вона отримувала різні дипломи про вищу освіту, професійну освіту у часи, коли не було загального реєстру дипломів… В нас єдина державна електронна база з'явилася приблизно 10 років тому. Ну і, відповідно, хто вчився раніше, дуже часто може сказати: "А я загубив свій диплом". І раптом він вступає в професійно-технічну освіту без іспитів, бо там не треба НМТ", - зазначив Винницький.Уряд пропонує також дозволити педагогам певних напрямків отримувати відстрочку від мобілізації. Право на це матимуть ті працівники державних і комунальних закладів позашкільної освіти, які станом на 1 січня 2025 року були офіційно працевлаштовані за основним місцем роботи та мали навантаження щонайменше 0,75 ставки. Йдеться про викладачів, що працюють у сферах еколого-натуралістичних, науково-технічних, дослідницько-експериментальних напрямів та військово-патріотичного виховання.Наразі законопроєкт із пропозиціями змін до статті 23 ЗУ "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" перебуває на розгляді профільного комітету.Бронювання працівниківБронювання військовозобов'язаних працівників надає ключовим співробітникам підприємств, компаній, установ та організацій тимчасову відстрочку від мобілізації на термін до шести місяців. Ці працівники є критично важливими для забезпечення стабільної роботи їхніх установ. Про це пише ЛІГА:ЗАКОН.  Наприкінці січня 2023 року Кабмін прийняв порядок №76, що стосується реалізації положень Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію". Тоді було оновлено попередню процедуру бронювання військовозобов'язаних. Однак, згодом уряд ще вдосконалив процедуру бронювання військовозобов'язаних під час мобілізації та воєнного стану постановою "Про внесення змін до Порядку бронювання військовозобов'язаних під час дії воєнного стану" № 400, яка стала чинною 2 травня.Відповідно до тексту Порядку, бронюванню підлягають керівники, заступники, а також 50 % від кількості військовозобов'язаних працівників (за певними винятками), що працюють:на підприємствах з мобілізаційними завданнями, якщо це необхідно для їх виконання;на підприємствах, що забезпечують виробництво товарів і послуг для Збройних Сил України та інших військових формувань;на критично важливих для економіки та життєдіяльності населення підприємствах.Ця процедура мала б забезпечувати стабільне функціонування ключових установ в особливий період. Однак, впродовж осені 2024 Кабмін знову переглянув правила бронювання працівників і критерії для визначення підприємств критично важливими. Постанова № 1332 затверджує оновлений порядок бронювання військовозобов'язаних, наприклад, щодо розбронювання, але й впроваджує додаткові обов’язкові вимоги для установ та підприємств. Ігнорування цих змін може унеможливити бронювання працівників, зазначають в Економічній правді. Чинності постанова набрала вже з початку грудня.Якщо заробітна плата співробітника не перевищує 20 000 грн на місяць (або 2,5 мінімальних зарплат на сьогодні), таку людину не можна бронювати навіть у разі роботи на критично важливих підприємствах. Це змушує компанії забезпечувати прозорість виплат і переглядати рівень зарплат відповідно до нових норм. Тобто, фактично економічне бронювання, яке викликало значний резонанс у суспільстві та серед військових, було частково інтегровано до звичайного бронювання.Раніше радник голови Офісу президента Михайло Подоляк розповів в інтерв'ю Новини.LІVЕ, що економічне бронювання сприятиме збільшенню фінансування Збройних Сил України."Ще раз нагадаю, що на одного військового припадає п'ять платників податків. Детінізація української економіки в ідеальному вигляді не відбулася, відтак гроші треба шукати. На сьогодні теж є певне бронювання, виходячи із забезпечення критичної інфраструктури. Те ж саме буде стосуватися економічного бронювання, тільки за прозорими процедурами. Ми додатково бронюємо певну кількість людей і додатково за них платимо. Не розумію, звідки тут про нерівність", - розповів Подоляк. Однак, звісно є чимало противників такого законопроєкту, які вважають, що "економічне бронювання" можна розглядати як спосіб відкупитися від обов'язку захищати країну.Військовий адвокат та юрист Центру підтримки ветеранів Роман Лихачов у матеріалі для NV зазначив, що нові правила бронювання передбачають автоматичне скасування відстрочки за кількох обставин. Серед них: завершення терміну дії відстрочки, припинення підприємством діяльності/виконання робіт, пов’язаних із забезпеченням армії, позбавлення компанії статусу критично важливої чи ліквідація установи, звільнення працівника чи навіть тимчасове припинення трудових відносин.Крім того, як зауважив Лихачов, органи, які присвоюють підприємствам статус критично важливих, мають право здійснювати перевірки у будь-який момент щодо відповідності критеріям "критичності". У разі втрати цього статусу співробітники автоматично позбавляються відстрочки та підлягають мобілізації.

В день сесії Київради у співголови фракції УДАР Дмитра Білоцерковця відбулися обшуки без ухвали суду та жодного супроводжуючого документу. В УДАРі вважають, що влада вдалася до терору команди мера Києва Віталія Кличка, щоб заблокувати його роботу.

Про це вона розповіла в етері Еспресо."На жаль, громади Сумщини, які межують з кордоном ворога, зазнають постійних обстрілів. Якщо раніше прикордоння обстрілювалося артилерією, дронами, то зараз відбуваються удари КАБами, що призводить до знищення цілих населених пунктів. В останні місяці з прикордонних громад виїхало близько 50 тис. людей. Наприклад, з Хотинської громади, в якій у 2022 році налічувало близько 17 тис. населення, а у Краснопільській громаді – приблизно 16 тис., то на сьогодні залишається по пів сотні людей. А в деяких населених пунктах взагалі пусто", - прокоментувала керівниця Центру соціальних досліджень.За її словами, у селах після евакуації місцевих мешканців залишається багато тварин, які шукають, куди прибитися, щоб жити поруч з людьми. Багато тварин не виходить зі свого подвір'я. Є багато випадків, коли зруйнована хата і лише залишаються ознаки, що там колись було життя, але собака продовжує охороняти обійстя, сподіваючись на повернення господарів."Однак є інша сторона цієї ситуації, про яку нам треба говорити. Люди, що евакуювалися, хвилюються про своє житло, яке вони залишили. Бо ж є такі "компанії", які їздять від села до села і лазять по хатах, виносять речі та й взагалі розбирають хати. Слід сказати, що люди похилого віку далеко не від'їжджають від своїх господарств і в день намагаються приїхати до своїх домівок, бо кажуть, що від КАБів хата встояла, а мародерами може бути розібрана. Про ці випадки треба говорити, тому що органи місцевого самоврядування там не можуть забезпечити порядок та охорону. І багато людей не наважується виїжджати, ночують у погребах, щоб зберегти свої хати, бо не знають, як інакше захистити свої господарства. Це не масові випадки, але вони трапляються, тому мають бути рішення щодо забезпечення правопорядку в таких населених пунктах", - резюмувала Андріана Костенко.2 квітня Сумської ОВА повідомила, що з 48 населених пунктів Конотопського, Сумського, Охтирського та Шосткинського районів Сумської області евакуювали всіх цивільних.

26 державних органів мають право перевіряти школи та дитячі садки, і це створює тиск на освітню сферу, заявила директорка Департаменту освіти і науки КМДА Олена Фіданян. Попри це та 135 кримінальних справ, які відкриті щодо діяльності Департаменту районних управлінь освіти та закладів освіти (найчастіше розслідування стосуються різних закупівель, ремонту укриттів, приміщень закладів освіти тощо. - Gаzеtа.uа) - система освіти продовжує навчати дітей, каже Фіданян. Сьогодні школи Києва не тільки навчають дітей, а й слугують укриттям під час повітряних тривог, стають пунктами тимчасового прихистку для громади міста тощо. Чи дійсно відкриті кримінальні справи і велика кількість перевіряючих органів є наслідком боротьби з корупцією, а не намаганням тиснути на освітню систему столиці, у тому числі політично, Олена Фіданян розповіла Gаzеtа.uа. Наскільки складно стало управляти столичною освітою з початком повномасштабної війни? Управляти освітою під час війни - це щоденний виклик. Працюємо в умовах, коли обстрілюють міста за сотні кілометрів від фронту, коли люди сплять у своїх ліжках і не знають, чи прокинуться завтра. Коли перебої з постачання електро-, теплоенергії. Коли вчителька отримує звістку, що з її сином, чоловіком чи донькою - щось сталося, а їй все рівно потрібно виходити на урок. Але у всіх нас є спільне - ми шукаємо рішення. Ми адаптували освітній процес так, як ніде у світі. Ми створили систему, яка працює в умовах війни. Попри всі складнощі - ми вчимо, розвиваємо дітей та підтримуємо громаду. Головний пріоритет у воєнний час - безпечне освітнє середовище. Департамент освіти координує роботу шкіл щодо створення укриттів, що включає їх облаштування, покращення санітарних умов. Але є технічні труднощі, для прикладу: не всі приміщення мають підключення до каналізації, що унеможливлює встановлення стаціонарних санвузлів. Вирішення цього питання потребує спеціальних електричних насосів, які під час відключень електроенергії не працюють. Деякі школи працюють у дві зміни, бо укриття не можуть вмістити всіх дітей одночасно. За ці роки вдалося перевести частину шкіл із двозмінного навчання на однозмінне за рахунок розширення укриттів. У 2022 році 41% дітей навчались дистанційно, 2025 році 3%) Сьогодні в Києві навчається понад 277 тисяч дітей, але лише 85% відвідують школи очно. Решта перебувають на дистанційному або індивідуальному навчанні. Щоб зробити цей процес ефективним, ми ще у 2023 році розмежували очні та дистанційні класи. Якщо у 2022 році вчителі змушені були одночасно працювати і з дітьми в класі, і з тими, хто підключався онлайн, то вже з 2023 року - ці формати відокремили. Управління освітою в Києві набуло додаткових функцій. Тепер це не просто організація освітнього процесу - школи стали прихистком для громади. Ми говоримо про роботу 24/7, коли ти маєш не тільки навчати дітей у безпекових умовах, а й приймати людей під час повітряних тривог, навіть вночі, в укриттях, а потім прибирати приміщення, щоб діти могли безпечно повернутися до навчання. Школи забезпечені і продовжують забезпечуватись генераторами Один з викликів - відключення електроенергії. Ми проаналізували ситуацію, і тепер школи забезпечені і продовжують забезпечуватись генераторами/накопичувачами електроенергії. На часі закупівля автономних ламп у класи. Скільки закладів Києва постраждали внаслідок ворожих атак з початку війни? З початку повномасштабної війни в Києві 158 закладів освіти зазнали пошкоджень внаслідок ворожих атак. Це кожен сьомий заклад освіти в Києві. Вони мають різні ступені пошкоджень - від вибитих вікон і пошкоджених фасадів до серйозних руйнувань, які вимагали капітального ремонту. На сьогодні 86% закладів вже відновлено, ще кілька залишаються на етапі завершення ремонтних робіт. Ви стверджуєте, що 26 органів мають право перевіряти школи. Це в останній час виросла їхня кількість, чи і до повномасштабної війни перевіряючих було так багато? 26 інституцій дійсно мають право перевіряти заклади освіти. Це не нова тенденція, і кількість перевіряючих органів була значною ще до повномасштабної війни. Однак із часом їхня активність суттєво зросла, а деякі з них почали діяти на власний розсуд, з'являючись із перевірками без чітко визначених підстав. А кожна така перевірка - це не один день роботи позапланової роботи. Візити контролюючих органів часто супроводжуються обшуками. За останні роки в Департаменті освіти було вже чотири обшуки. Я особисто пройшла 10 допитів. Підстави для таких дій часто абсурдні. Наприклад, один із допитів стосувався наказу, виданого у 2022 році, який забороняв стороннім особам заходити на територію шкіл під час воєнного стану. Це елементарна безпека дітей, але мене викликали пояснювати - чому я видала такий наказ. Ми нічого не приховуємо Під час обшуків вилучають величезну кількість документів, що не стосується питання з якого прийшли, до прикладу, хоча більшість із них уже є у відкритих електронних системах - таких як РrоZоrrо. Але попри це у нас все одно вимагають паперові копії. Також вилучають ноутбуки, іноді змушують працівників друкувати перелік вилучених документів. У нас забирали комп'ютери на пів року, а ми не забезпечені додатковими пристроями. Зрештою, нічого не знайшли. Але й не вибачилися. Крім того, у моєму кабінеті знайшли пристрої для прослуховування. Ми з колегами, як законослухняні громадяни, викликали поліцію, та на жаль їх більше цікавило - як саме ми виявили прослуховування, а не хто його встановив. І це не поодинокий випадок. Ми нічого не приховуємо. Але складається враження, що певні люди отримують зарплату з наших же податків, аби підглядати й підслуховувати. Що це за органи і які саме перевірки вони проводять? Мова йде про позапланові рейди? Так, зараз проводяться переважно позапланові перевірки. Серед тих 26 інституцій, які можуть перевіряти - є прокуратура, Державна аудиторська служба, фінансові органи, податкові органи, Держпраці, ДСНС, правоохоронні структури та інші контролюючі установи. Формально вони мають право перевіряти органи місцевого самоврядування, але фактично ці перевірки зачіпають і освітні заклади, оскільки всі запити спускаються вниз до виконавців. Коли, наприклад, приходить прокуратура чи силові структури - обшук у Департаменті освіти може тривати з 9:00 і до півночі. А от якщо це фінансові органи, то перевірка може розтягнутися на півроку. Причому ці перевірки нерідко накладаються одна на одну. Перевірки не просто займають час, вони відволікають від основної роботи Такі перевірки не просто займають час, вони відволікають від основної роботи. Ми невелика інституція, у нас немає стільки ресурсів, щоб цілодобово відповідати на запити-забаганки відповідних органів оформлювати довідки та пояснення. Але доводиться готувати інформацію по горизонталі, по вертикалі - так, як це бачать перевіряючі. В результаті вони виносять висновки, які часто базуються не на фактах, а на їхніх власних припущеннях. Наприклад, фінансові органи можуть провести перевірку, не виявити жодних порушень чи збитків, але написати: "Якщо не буде розроблено певну інструкцію, це потенційно може призвести до фінансових або юридичних порушень у майбутньому". Тобто за відсутності реальних збитків робляться припущення, які ні на чому не ґрунтуються. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Школа не має права забороняти" - омбудсменка розповіла про ґаджети під час навчання Хто направляє ці перевіряючі органи? Проблема в тому, що немає якогось єдиного центрального органу, який би координував перевірки цих 26 установ. Ніхто не знає, хто куди пішов із перевірками і чи накладаються вони одна на одну. Чи не дублюють роботу одна одної. Кожен бачить тільки свою зону відповідальності, але немає загальної картини тих навантажень, що лягають на плечі тих, кого перевіряють. Офіційно є Постанова КМУ №303, де вказано, що перевірки, зокрема закладів освіти, на час дії воєнного стану призупинені. Але чи вони дійсно призупинені? Ні. В реальності вони відбуваються безконтрольно. Наприклад, приходять правоохоронні органи, щоб вилучити наказ про заборону стороннім особам пересуватися закладом освіти. Водночас вони ходять по всіх кабінетах - щось вилучають, щось фотографують. А потім з'являється висновок про "можливі збитки". Це стає сигналом для інших органів: мовляв, "там щось є, потрібно йти перевіряти!". Такі перевірки стають ланцюговою реакцією. Один орган створює привід для приходу іншого, і ось уже нова перевірка, новий обшук. Однією з найбільших проблем є те, що перевірки різних органів можуть накладатися одна на одну, і виходить так, що одночасно працюють кілька установ. Наприклад, минулого року в департамент з перевіркою виходив Північний офіс Держаудитслужби, а разом із ним - ще й Рахункова палата України. Освітній процес постійно перебуває під адміністративним тиском Фізично ці установи одночасно перебували в Департаменті, займали кабінети, користувалися комп'ютерами, і ми змушені були їх забезпечувати всім необхідним для роботи, погіршуючи умови праці співробітникам Департаменту. Це при тому, що вони не узгоджують між собою свої перевірки, не координуються, і кожен орган працює окремо, створюючи додаткове навантаження на освітню сферу. Такі перевірки можуть тривати три-чотири місяці, а іноді й до пів року. Одні закінчують, інші починаються. Або ж працюють паралельно. В результаті - освітній процес постійно перебуває під адміністративним тиском. Перевіряючі органи приходять за чиїмись запитами чи наказами? Оскільки у період воєнного стану перевірки офіційно призупинено, то завжди знаходять певну підставу. Офіційно - це може бути доручення від центральних органів. Також - реакція на скарги чи звернення громадян, запити від громадських організацій або правоохоронних органів. Формально планові перевірки зараз призупинені, але це не заважає перевіряючим приходити за іншими формальними приводами. Наприклад, якщо є скарга або звернення, його передають на відповідний рівень - Міністерство освіти направляє запит до Департаменту освіти, а ми, своєю чергою, - до районних управлінь або безпосередньо до закладів освіти. Які це звернення, скарги і від кого? Щороку ми аналізуємо звернення і скарги, які надходять до Департаменту освіти. Останній аналіз за 2024 рік ми будемо заслуховувати на колегії Департаменту. Загалом, якщо порівнювати з 2021 роком, то не можна сказати, що їх стало набагато більше, але характер скарг дещо змінився. Основні питання, з якими звертаються громадяни, стосуються організації освітнього процесу в умовах війни, трудових відносин працівників освіти, порушення в роботі закладу освіти тощо. Ми розбираємо кожне звернення окремо - що саме стало причиною такої ситуації, як її намагалися вирішити, чи були процедурні порушення. Якщо людина пише звернення до Міністерства освіти або будь-якого іншого органу, воно надсилається нам у Департамент за регіональним принципом. Є випадки, коли людина пише одразу в кілька інституцій та декільком депутатам, до прикладу. У такому разі всі ці звернення пересилають нам за регіональним принципом. І ми змушені відповідати кожному з них окремо. Департамент освіти отримує величезний потік звернень Таким чином, Департамент освіти отримує величезний потік звернень, і велика частина роботи полягає не в тому, щоб вирішувати питання, а в тому, щоб поінформувати органи вищого рівня про результати розгляду. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Якщо культури не буде, то за що воювати?" - музикант та військовий Мирослав Кувалдін Чому відбувається така ситуація з перевірками? Україна зараз перебуває у непростій фінансовій ситуації. Значна частина підтримки надходить від наших міжнародних партнерів. Вони фінансують різні сфери, зокрема й освіту, та безумовно, хочуть бачити звітність, оскільки їм потрібно пояснювати своїм громадянам, на що витрачаються їхні податки. Це абсолютно нормальний і прозорий підхід. Але проблема в тому, що цей процес давно вийшов за межі здорового глузду. Він не має узгодженості, не існує єдиного органу, який координував би всі ці перевірки. До фінансового контролю додаються ще й правоохоронні органи, які реагують на будь-які економічні перевірки, навіть якщо результати не потребують їхньої участі, бо не містять порушень. Це створює хаос і постійний тиск. Замість того, щоб працювати над реальними проблемами освіти, ми змушені витрачати величезні ресурси на те, щоб відповідати на нескінченні вимоги, звіти й пояснення, які часто дублюють одне одного. Які конкретно складнощі в роботі виникають через таку кількість перевіряючих? Були випадки, коли освітній процес призупиняли через це? Найгірше, що таке навантаження спускається на освітні заклади. Коли доручення приходять до адміністрації міста - вони передаються Департаменту освіти, а ми - передаємо районним управлінням. Ті, у свою чергу, передають завдання на місця -директорам шкіл і садочків. Це означає, що директори освітніх установ мають надати інформацію для узагальнення, до прикладу - скільки було закуплено/ є в наявності матеріальних цінностей, скільки вчителів працює, які предмети викладаються, які були призупинення навчальних занять і так далі. Фінансові перевірки йдуть ще далі: "перевіряльники" можуть попросити порахувати, чи всі стільці на місці, чи всі відра в школі є, чи вистачає швабр. Але при цьому ніхто не запитує про головне - чи проходять уроки та хто поряд з учнями, коли вчитель рахує кількість стільців на вимогу перевіряючих. І це найбільш показове: замість того, щоб дбати про якість освіти, ми витрачаємо ресурси на нескінченні бюрократичні перевірки, які не мають жодного конструктивного сенсу. Є й інша проблема - неофіційні запити Є й інша проблема - неофіційні запити. У державній службі зараз зруйновано багато усталених процесів, і деякі питання вирішуються просто через WhаtsАрр, Vіbеr та Теlеgrаm. Наприклад, хтось створює групу, де без офіційного документа надсилає вимогу заповнити в хмарному сервісі величезні таблиці з даними про кожну школу: кількість вікон, квадратні метри даху, ушкоджені та неушкоджені приміщення - від підвалу до горища. Теоретично, це робиться для створення електронних баз даних і моніторингу матеріально-технічного стану закладів освіти. Але чому це відбувається неофіційно у країні де іде жорстка війна, у тому числі інформаційна? Заповнення цих звітів - окрема проблема. У Києві лише комунальних шкіл - 412, і кожна має подати дані про свої приміщення. Департамент передає запит на райони, райони - директорам, а ті, до прикладу, завгоспам. Якщо в наявності немає запитуваних даних, бо це не передбачено законодавством, завгоспи беруть у руки рулетку і міряють вручну стіни школи, дахи тощо. У нас були такі випадки. У кого вони можуть попросити допомогу? У вчителя інформатики? Позичити комп'ютер у приймальні? Адже жоден завгосп не ходить з планшетом для внесення даних у "хмарні ресурси". З іншого боку в останній час ми бачимо чимало скандалів пов'язаних з міською владою. То, можливо, центральна влада, збільшуючи кількість перевірок, хоче досконально перевірити і роботу Департаменту на рахунок зловживань? Те, що зараз відбувається, важко назвати просто перевірками. Це ціла система допитів, обшуків, кримінальних проваджень, які тривають роками і не мають фінальної крапки. У нас в освітній сфері з 2022 року відкрито 135 кримінальних справ. Вони стосуються закупівель генераторів, меблів для укриттів, ремонтних робіт, продуктів харчування, обладнання для шкіл, подовжувачів&hеllір; Але жодна з цих справ не доведена до логічного завершення. Складається враження, що окремі органи нарощують їх статистичну кількість для демонстрації своєї бурхливої діяльності. Департамент освіти не є розпорядником бюджетних коштів на місцях. 10 районних управлінь освіти мають свої власні бюджети і приймають рішення щодо фінансування закладів освіти. Наприклад, у Деснянському районі школи мають фінансову автономію. Тому коли відбувається закупівля чи ремонт укриттів, відповідальність несе саме директор і може отримати виклик на допит. Це не пошук правди, це - механізм постійного тиску та імітації бурхливої діяльності І все це відбувається при тому, що всі закупівлі проходять через систему РrоZоrrо. Тобто - повністю публічні й відкриті. Але це не заважає порушувати кримінальні справи, тягати людей на допити і створювати атмосферу, ніби в освіті відбуваються якісь масштабні зловживання. Тим самим паплюжити імідж нашої держави на міжнародній арені, викликати недовіру міжнародних партнерів до України. Це не пошук правди, це - механізм постійного тиску та імітації бурхливої діяльності. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Владна команда не навчилася державництву" - Климпуш-Цинцадзе про труднощі на шляху до ЄС та строки вступу Звідки ж тоді взялася така кількість кримінальних справ? 135 кримінальних справ з'явилися з 2022 року. Перші місяці війни всі були зосереджені навколо порятунку міста та підтримки киян, організації укриттів, створенні елементарних безпекових умов для дітей. Але ближче до зими, коли почали повертатися перевіряючі органи, почалася і хвиля відкриття справ. Наприклад, у Подільському районі, як і в багатьох інших - справи стосуються закупівлі генераторів. І тут підхід слідчих просто абсурдний. Я була на одному з судових засідань, де прокурор запитував: "Чому ви купили генератор у листопаді 2022 року за такою високою ціною? Подивіться, у лютому 2023 року вони вже дешевші!". А слідчий у цій справі на одному з допитів запитав: "І взагалі блекауту ж не було? Для чого було потрібно купувати генератори?" І ніякого слідчого не цікавить, що управлінці керувались дорученням центрального органу влади. Але давайте згадаємо, що відбувалося в листопаді 2022-го. Генератори були в дефіциті, постачання були обмежені, на кордонах був посилений пропускний режим та величезні черги, попит на генератори , у той час, був шалений. У лютому 2023 року ситуація вже стабілізувалася, ринок наповнився, попит зменшився, тому й ціни впали. Але як можна порівнювати ціни в умовах початку повномасштабної війни та більш стабільного періоду? Те саме було про навчання керуванню дронами: "А ви вважаєте, що старшокласників треба вчити цьому?" Це була окрема кримінальна справа, бо було знято навчальні відео, але частину матеріалів не виклали у відкритий доступ. І слідчий питав: "Чому вони не виставлені публічно?" На що я відповіла: "Ми маємо викладати інструкції для ворога, як ми навчаємо людей?" Економічні перевірки створюють підґрунтя для кримінальних справ, навіть якщо ніяких порушень не виявлено Такі справи часто не відкриваються за скаргами батьків чи громадськості. Їх ініціюють самі перевіряючі органи. Вони моніторять РrоZоrrо, закупівлі, фінансові звіти. Якщо, наприклад, Рахункова палата у своєму звіті напише хоча б одну фразу "можливі збитки" - це стає сигналом для правоохоронних органів. Вони одразу починають нові розслідування, допити, обшуки. Економічні перевірки створюють підґрунтя для кримінальних справ, навіть якщо ніяких порушень не виявлено. Але замість того, щоб довести ці справи до логічного завершення, вони просто тягнуться роками, накопичуються, створюючи фон ніби вся система освіти працює в умовах корупції. У державі абсолютно відсутній нагляд за коефіцієнтом корисної дії перевірок. Останній допит стосувався ремонтів в укриттях спортивного ліцею. Саме через цю справу мій заступник зараз під домашнім арештом. Його привезли до суду, на очах у всіх одягнули йому кайданки, сфотографували, бо це вже тренд правоохоронців своєчасно розмістити "красиву фотку". Після фотографуваня одразу зняли кайданки. Відправили ночувати в СІЗО, і тільки після цього, на наступний день під домашній арешт. Такі дії це приниження та нагадує почерк КДБ. Результат загальновідомий - усе завершується брудом на тг-каналах, частина з яких має ознаки рашиської пропаганди. Укриття в спортивному ліцеї відремонтоване. Діти в ліцеї перебувають цілодобово та мають належні безпечні умови. Але тепер правоохоронні органи будуть вести цю справу роками, бо їхня тактика однакова: знайти експертний висновок, в якому буде написано, що, "на думку експерта", мало місце завищення вартості робіт. Це вже у них відпрацьована схема. Ми по вчительські проаналізували експертні висновки в одній зі справ, і там було допущено понад 150 помилок, стилістичних, лексичних, пунктуаційних, а найстрашніше - арифметичних. Керівник закладу не відповідає за вибір підрядника Коли в ліцеї відбувається ремонт, рішення не приймається одноосібно: через РrоZоrrо визначається підрядник, і керівник ліцею не має впливу на те, яка компанія виграє тендер. Підрядник виконує роботи. Запрошують незалежного технічного експерта, який оцінює якість виконаних робіт. Платіжні документи проходять через кілька рівнів перевірок і тільки після цього передаються в казначейство на оплату. Тобто, керівник закладу не відповідає за вибір підрядника, а експерт, який оцінює якість робіт, не є представником цієї компанії - він працює незалежно. Отже, вся система контролю існує і працює. Але зараз її просто ламають, витягуючи з контексту цифри та підганяючи під потрібний висновок, щоб можна було порушити ще одну справу. Ви особисто можете бути впевненими на 100% у тому, що Департамент виконує свої функції і обов'язки прозоро та тут немає жодних підстав для підозр у зловживаннях? Впевнена у тих людях, з якими працюю. І завжди буду на боці начальників районних управлінь освіти. Це ті люди, які з 24 лютого не виїхали з міста. Які, коли почалося повномасштабне вторгнення - не рятували власне життя чи життя членів своїх родин, а щоденно виконували свою роботу та роботу іншого характеру: не просто навчали дітей, а підтримували громаду. Мої колеги не тікали, не сховалися, не займалися схемами. І коли зараз серед них опиняються ті, кого несправедливо звинувачують, оббріхують, топчуть їхню честь і гідність, як мого заступника - я не маю права мовчати. Як виправити цю ситуацію з перевірками? Чи повинні узагалі бути перевіряючі органи в освітній сфері? Скільки і які? Перевірки мають бути системними, координованими й не дублювати одна одну. Як це має працювати? Наприклад, у Польщі будь-який запит щодо освіти надсилається через Міністерство освіти. Воно бачить, скільки установ цікавляться освітньою сферою, які питання ставлять. І координує процес. А іноді, маючи певні статистичні дані, закривають запити на своєму рівні. Перевіряючі органи не виходять безпосередньо в освітніх інституції, а отримують необхідну інформацію централізовано. У нас такого механізму немає. Центральні органи та різні структури присилають купу звітів та запитів Зараз у нас все відбувається хаотично: центральні органи та різні структури присилають купу звітів та запитів. І кожному здається, що він ставить "лише одне питання", але ці "одне питання" сиплються десятками з різних структур до однієї інституції. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Армію перемогти можна. Народ непереможний": комбриг 59-ї бригади Богдан Шевчук Ви говорите про проблему незрілості кадрів у державних інституціях. Що маєте на увазі? Проблема в тому, що коли центральний орган влади слабший за тих, хто працює "внизу" - це руйнує всю систему. Людина приходить у центральний орган не для навчання, вона має вже володіти знаннями та мати досвід. Коли на високі посади призначають незрілих людей - це злочин. Це те саме, що давати людям незрілі або гнилі плоди й змушувати їх їсти. Не можна просто взяти людину без досвіду і віддати їй управління державними процесами. Не кажу, що ці люди погані. Вони можуть бути талановитими, перспективними, але їм потрібно пройти свій шлях, отримати професійний досвід, розуміння процесів. Не можна перестрибнути з першого класу одразу на перший курс університету і ще навчати інших, як працювати. Але саме це ми зараз бачимо - люди, які не знають, як усе влаштовано, ухвалюють рішення, що мають критичні наслідки для країни. Чи вважаєте ви перевірки Департаменту тиском особисто на Вас? Я не тримаюся за цей кабінет, він для мене не є цінністю. Але якщо говорити не про мене особисто, а про сам процес, про людей-професіоналів, то тиск безумовно є. Така ситуація нагадує принцип доміно: коли не можеш дотягнутися до першої особи, треба бити по тих, хто знаходиться нижче. Система слабшає, коли підривають її фундамент, а державна служба це основа державного механізму. Якщо є мета досягнути когось у вищих ешелонах міської влади, то логічно, що першими під удар потрапляють люди, які відповідають за стратегічні напрямки, зокрема освіту. Перевірки, які ми бачимо, - це спроба створити нестабільність Перевірки, які ми бачимо, - це спроба створити нестабільність. Я не можу назвати конкретні імена чи інституції, але впевнена, що це внутрішнє розхитування, яке не має нічого спільного із реальним контролем чи підвищенням ефективності життєдіяльності держави. Якщо відкинути історії з перевірками, то чи допомагає центральна влада освітній галузі столиці? Як саме? Центральна влада багато допомагає освітній сфері, але Київ традиційно не вважається містом, яке потребує підтримки. У держави діє принцип: якщо ти маєш достатньо ресурсів, тобі не потрібно допомагати. Тому ми не завжди потрапляємо в державні програми фінансування, а якщо і отримуємо субвенції, то не всі й не завжди. Втім, варто сказати, що Києву дійсно не потрібні деякі види підтримки. Наприклад, шкільні автобуси для перевезення дітей - це актуально для регіонів, але в столиці це не є необхідністю.

Цей матеріал — продовження історії Ірини Горобцової, тестувальниці з Херсона, яку росія викрала й засудила за сфабрикованими звинуваченнями до десяти з половиною років ув’язнення. У лютому цього року Ірина написала листа із СІЗО в тимчасово окупованому Криму і звернулася до української влади. У листі айтівиця просить урятувати всіх цивільних жінок, яких узяла в заручники російська влада. Зараз Горобцова перебуває на стадії етапування в московське СІЗО, де розглядатимуть апеляцію, тож рідні повністю втратили з нею зв’язок. Архівне фото Ірини Восени DОU розповідав про те, як у 2022 році Ірину в день її народження викрали озброєні росіяни, а потім два роки утримували без суду і слідства в сімферопольських СІЗО. Окупанти брехали сім’ї жінки, що не знають, де вона. Однак завдяки правозахисникам рідня дізналася, що Ірину утримують у Криму. У березні 2024 року росіяни сфабрикували проти Горобцової кримінальну справу, а в липні — засудили за статтею 276 кримінального кодексу росії про «шпигунство» до десяти з половиною років ув’язнення. Її звинуватили в «стеженні за російськими військами в Херсоні», оскільки вікна в Ірининій квартирі виходять на чорнобаївський аеродром. Про перебіг справи айтівиці, її фізичний і моральний стан DОU розповіли її колега Катерина Золотухина та батько Володимир. Також ми поспілкувалися з «Медійною ініціативною за права людини», що висвітлює проблему цивільних заручників, яких незаконно утримує росія. Цивільних заручників неможливо повернути під час обмінів полоненими — потрібен інший механізм, якого наразі не існує. З правового погляду їх повинні відпустити без жодних умов, проте росіяни цього не роблять. «Врятуйте нас!». Ірина розповіла про жінок, які вже загинули в полоні Разом з полоненою Іриною Горобцовою в компанії DаtаАrt працювала Катерина Золотухина. Після повномасштабного російського вторгнення айтівиці залишалися на зв’язку. Навіть коли Херсон був в окупації, Ірина писала Каті й розповідала про ситуацію в місті. Сама вона тоді активно волонтерила та ходила на проукраїнські мітинги. Коли Горобцову просто з батьківської квартири викрали росіяни, Катя, як і решта людей у компанії, про це не знали. Уже згодом жінка зв’язалася з рідними Ірини, й вони об’єднали свої зусилля з пошуку. Росіяни утримували Горобцову в СІЗО № 1 у Сімферополі без суду та слідства. За допомогою правозахисного проєкту «Пошук. Полон» Катерині вдалося передати Ірині листа — це був її перший контакт із зовнішнім світом після викрадення. «У той момент Ірина навіть не зрозуміла, від кого цей лист: я не зазначила свого прізвища, писала досить завуальовано. Та після цього ми іноді таємно передавали Ірині листи через правозахисні організації, а вона — нам. Росіяни не дозволяли листуватися, адже взагалі не підтверджували, що Іра в них», — сказала Катерина. Листуватися з рідними (через сервери російської служби виконання покарань) й отримували посилки Ірина змогла лише після того, як росіяни відкрили проти неї кримінальну справу. Це відбулося в березні минулого року. Та спершу вони тримали її в карцері, не дозволяли сидіти чи лежати — лише стояти. Так Горобцову змушували підписати абсурдні зізнання, щоб завести на неї справу. Зрештою жінка погодилася, адже окупанти пообіцяли, що лише так її зможуть обміняти. У лютому цього року Ірина написала листа зі зверненням до української влади, де благає повернути додому всіх цивільних українок, яких утримує Росія. Цим листом з нами поділилася Катерина Золотухина. Президенту України — Головнокомандувачу Збройних Сил України Голові Управління розвідки Міністерства оборони УкраїниМіністру реінтеграції України Уповноваженому з прав людини в Україні Я, Горобцова Ірина Володимирівна, 13.05.1985 року народження, перебуваю в російському полоні з 13.05.2022. Сьогодні я беру на себе відповідальність і публічно звертаюся до своєї Батьківщини від імені полоненого українського жіноцтва. Свого часу кожна з нас із готовністю відгукнулася на запит про допомогу від нашої країни, через що ми опинилися під вартою в російській федерації. Тепер ми самі потребуємо допомоги. Саме тому я звертаюся до осіб, уповноважених українським народом на захист інтересів кожного громадянина і громадянки нашої держави. Ми благаємо провести цивільний обмін і додати до нього всіх громадянок України, що перебувають у російській неволі. Це наш сигнал SОS, і ми хочемо бути почутими, адже ми занадто довго чекали можливості звернути увагу на нас і нашу біду. Звільніть українських жінок і поверніть їх додому! Україно, ненько, допоможи, врятуй нас! Твої вірні доньки Цей лист рідні Горобцової відправили в різні українські органи влади: Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими, СБУ, Офіс президента, Національне інформаційне бюро, Офіс уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Ці установи або скеровували в інші інстанції, або писали, що «вживатимуть заходів у межах компетенцій». У листах до рідних Ірина розповідала і про інших українок, яких викрала росія, — деякі з них уже мертві. Тетяну Мудренко жорстоко зґвалтували та вбили в Скадовську Херсонської області. Тетяна Плачкова померла від травм унаслідок катувань у Мелітополі. Наталя Рибальченко, не витримавши жорстокого поводження росіян, повісилася в СІЗО в селищі Приазовське Запорізької області. «Мігрень зводить мене з розуму». У Горобцової — аневризма головного мозку Ірина розповідала, що росіяни годують їх їжею, якої українські господарі не дали б навіть свиням. Лише завдяки посилкам від рідних Горобцова має доступ до нормальних продуктів. Також у неї є спеціальний рахунок, на який близькі переказують гроші. За ці кошти айтівиця може купувати щось у СІЗО, як-от мило для так званого банного дня. У камерах душу немає, тому раз на тиждень 40 жінок водять митися в спільний душ. З ліками — проблема. В Ірини аневризма головного мозку. Через це вона мусить приймати ліки на постійній основі, однак доступу до них немає. За словами Катерини, на ліки потрібен рецепт, а для цього російський лікар має поставити Ірині діагноз. Однак ніяких медичних оглядів у СІЗО не проводять, а проти мігрені Горобцовій пропонували звичайний «Анальгін». У листі до сестри Ірина писала, що головний біль зводить з розуму. Найчастіші причини її мігреней — брак сну та нервове перенапруження. Рідні пробували передавати необхідні ліки посилкою, однак через відсутність рецепта вони не дісталися адресатки. Якось в Ірини виник сильний біль у серці. Фельдшера тоді так ніхто й не докликався, а допомогу жінці надавали її співкамерниці. «Абсолютна невідомість». Чому етапування — один з найважчих процесів Щоб тримати справу на слуху, 10 вересня 2024 року Ірина подала апеляцію на рішення російського суду. Розгляд спершу призначили на 12 березня 2025-го, а потім перенесли на 31 березня. Однак суд відбуватиметься в Москві, тож на початку березня Горобцову почали етапувати в російську столицю. За словами Катерини, зараз — найгірший період, адже з Іриною немає жодного зв’язку. «Ми вже мали налагоджений процес, коли могли нарешті надсилати Ірі листи, передавати посилки. Але зараз усе припинилося. Ми не знаємо, скільки триватиме етапування, — настала абсолютна невідомість», — сказала Катерина. За словами керівниці напряму документування «Медійної ініціативи за права людини» Анастасії Пантелєєвої, етапування — це виснажливий процес, під час якого ніхто не дбає про права заручників. Яким маршрутом перевозитимуть людину і скільки часу це все займе — невідомо. «Їхній шлях з точки А в точку Б не є дуже логічним чи найкоротшим. Етапування може тривати місяцями, з зупинками в різних СІЗО і колоніях. Це психологічно важка процедура», — пояснила Пантелєєва. Архівне фото Ірини У кожному новому місці на шляху до пункту призначення цивільні заручники та військовополонені часто стикаються з так званою прийомкою. Працівники СІЗО та колоній знущаються з них: б’ють кийками, нацьковують собак, ставлять у крижану воду тощо. Такі знущання можуть тривати добу і здебільшого стосуються чоловіків. За словами Пантелєєвої, були випадки, коли українці не переживали «прийомку». Зараз рідні понад усе сподіваються, що після апеляції Ірину повернуть у сімферопольське СІЗО, аби вони й далі могли надсилати їй посилки через волонтерів. За словами Іриного батька, багатьох жінок, які були разом з його донькою в СІЗО, після апеляції повертали в Крим. Однак у «Медійній ініціативі за права людини» в такому сценарії впевнені менше: не існує жодного алгоритму чи чіткої системи, за якими діють росіяни. Пантелєєва навела приклад «херсонської дев’ятки» — це група чоловіків, яких росіяни викрали й звинуватили в «міжнародному тероризмі». Після катівень у Херсоні їх утримували в Сімферополі. Згодом перевели в СІЗО «Лефортово», а тоді — у Ростов. Зараз вони всі перебувають у ростовському СІЗО № 5, де очікують на суд. Та є і протилежна історія: жінку, імені якої Пантелєєва не називає, із Сімферополя возили на апеляцію в Москву, а згодом повернули назад. Сьогодні суди в Ростові переповнені українцями, яких доправили з різних місць утримання. Там вони очікують на вироки російських суддів. Міжнародний комітет Червоного Хреста досі не підтвердив, що Горобцову незаконно утримують Попри весь жах російського полону, Ірина не втрачає віри. Катерина щиро дивується та захоплюється духом колеги. У листах Горобцова постійно запитує про колег, рідних, знайомих. Її цікавлять усі деталі їхнього життя. «Листи від Іри — це щось таке прекрасне та ніжне! Вона ставить запитання, збирає інформацію, яка хоч трішечки повертає її до нормального життя. Іра знає, що у мене є два котики, а тому завжди про них питає. Пише: „Катюш, а розкажи мені, будь ласка, про своїх котиків. Що вони творять?“. Мене щиро дивує, як людина, яка переживає полон, може залишатися на позитиві й питати про моїх котів. У магазині в СІЗО вона купила кольорові олівці, тому тепер у кожному листі залишає нам малюнки», — розповіла Катерина Золотухина. Малюнки Ірини З активізацією переговорного процесу зміцнилася і віра Іриних батьків, що доньку невдовзі повернуть додому. Зараз рідні стукають в усі двері: Катерина та Олена, сестра Ірини, звернулися в різні правозахисні організації та періодично про себе нагадують. До речі, Міжнародний комітет Червоного Хреста станом на 6 березня 2025 року досі не підтвердив, що Горобцову незаконно утримують у росії. Це при тому, що самі росіяни писали про суд над нею та публікували відео з зали суду. Представники МКЧХ заявляють, що росія не надає інформації та не допускає їх до обвинувачених або засуджених. Офіційні відповіді від ФСБ чи документи із суду, які є в родичів, вони не беруть до уваги — розглядають лише відповіді на власні запити до російських органів. Правозахисники скептично оцінюють діяльність таких організацій, як МКЧХ чи ООН, однак наголошують: звертатися до них усе одно важливо. Україна працює над новою концепцією задля повернення цивільних заручників Проблема полягає в тому, що поняття «цивільні полонені» в міжнародному праві взагалі не існує. Немає обмінів цивільними, як це відбувається у випадку з військовими. Росія повинна просто повернути всіх утримуваних цивільних громадян України додому. Іноді вдається додати цивільних під час обмінів полоненими, та зазвичай це — ситуативні домовленості. Уже близько року існує робоча група при Координаційному штабі з питань поводження з військовополоненими, яка опікується питанням цивільних заручників. Повернення цивільних є й одним з пунктів «формули миру» президента Володимира Зеленського. За словами Пантелєєвої, нині влада разом з правозахисниками та громадськими активістами розробляє концепцію щодо подальшої роботи з повернення цивільних утримуваних. Тривають розмови про те, щоб адвокатувати звільнення окремих груп цивільних: тяжкохворих;людей віком понад 60 років;жінок;представників місцевого самоврядування;журналістів;колишніх атовців тощо. «Викрадених цивільних дуже багато, адвокатувати звільнення одразу всіх — дуже складно. Ми займалися цим три роки, але результату немає. Сьогодні робота над узгодженням такої концепції триває», — пояснила Анастасія Пантелєєва. За її даними, зараз держава-агресорка утримує 1908 цивільних заручників на тимчасово окупованих територіях або в росії. Однак ця статистика — неповна, адже складена на основі запитів рідних, зі слів колишніх в’язнів, які розповіли про своїх співкамерників, відкритих джерел тощо. Насправді таких людей значно більше. Раніше ми розповідали історію Івана Козлова — бізнес-аналітика, якого викрали, коли він намагався вивести сім’ю з окупованого Херсона, і незаконно засудили до 11 років колонії.

Що таке платформа "Меморіал"? Це є фактично цифрова пам'ять про людей, які загинули за ці три роки війни? Загалом так. Ми – громадська організація "Платформа пам'яті Меморіал". Першочергово, коли ми зібралися командою з 11 людей, ми почали документувати злочини Росії, писати історії про цивільних і військових загиблих. Їх можна прочитати у нас на сайті й у соціальних мережах. Але потім ми побачили великий запит від самих родин на цифрову форму збереження пам'яті, і зараз ми знімаємо відео, фільми про загиблих, трансляцію про загиблих героїв можна побачити на екрані торгового центру "Гулівер" у Києві, в потягах Інтерсіті, в деяких кінотеатрах перед оголошенням фільмів. Власне, ми доросли до того, що головним гаслом нашої платформи, стало "Пам'ять – це дія". Ми почали спільно з рідними загиблих формувати певні ритуали пам'яті, про які я розкажу більш детально. Це є перша велика війна з десятками тисяч жертв, зокрема і серед цивільного населення, яка відбувається в повністю цифрову епоху. Напевно, логічно, що також з'являються і нові способи запам'ятовування, актуалізації пам'яті для майбутніх поколінь. От до цифрового способу у мене, якщо чесно, є певна недовіра. Коли я бачу обеліск, я розумію, що, можливо, він переживе якісь століття, і наступні покоління українців будуть розуміти, про що йшлося тут. Як щодо цифрової пам'яті? Це спрямовано на сьогодні, чи це так само спрямовано на майбутнє?Коли ти бачиш обеліск, ти пам'ятаєш загалом про події, правда? Про те, що була війна, втрати, люди, які загинули, цивільні, військові. Тобто я максимум бачу такий збірний образ якогось героя. Так. Зараз тут є два важливі моменти. Перший, коли ми говоримо взагалі про збереження пам'яті, дуже важливо розуміти, що війна ще триває, і, на жаль, у нас ще будуть жертви. Але ми мусимо це розуміти. Головним завданням нашої команди зараз є фіксація злочинів. Тобто ми фіксуємо кожну загибель, і цей меморіал ми постійно доповнюємо. Власне, цифровий меморіал – це можливість доповнювати. Фіксація злочинів є важливою і для національної безпеки, адже ми формуємо величезну цифрову базу з конкретними іменами і конкретними злочинами. У кожній нашій історії зафіксовано, як і коли це сталося.Відповідно, якщо йдеться про військового, який загинув, ви так само маєте інформацію обставин, як це сталося?Більше того, всі наші історії є певного шаблону. Це зроблено для того, щоб не ображати рідних.Однак інформацію знають лише військові частини. Як ви її дістаєте?Коли рідним приходить сповіщення від ТЦК про загибель, у них чітко вказані обставини смерті. У нас є форма, яку заповнює родина загиблого. Це зроблено через те, що не всі рідні насправді готові комунікувати вживу. Будучи у цьому горі, вони не завжди можуть незнайомій людині, журналісту розповісти все.У нас є дві форми – для військових і для цивільних. Ми їх даємо рідним, розповсюджуємо через різні канали. Багато людей самі нам пишуть, питають, де знайти форми, щоб заповнити. Там є набір запитань. Але в нас єдина умова – це мають бути рідні. Тобто це не може бути побратим, сусід, ще хтось. Таке можливо лише у випадку з цивільними, коли загинула вся родина. Коли рідні заповнили цю форму, ми повністю перевіряємо в ній фактаж. Якщо зайти на наш сайт і відкрити кожну історію, там буде вказано ім'я, прізвище людини, дата, місце і обставини смерті.Повертаючись до питання про те, навіщо ми це робимо, – ми персоналізуємо цю пам'ять. Для мене, наприклад, найжахливіше, що може статися, – якщо ця війна перетвориться у статистику.Ми бачимо зараз Личаківське кладовище. Насправді вражає те, що на цьому самому місці понад 100 років тому були поховані, наприклад, австрійці, але ми не знаємо нічого про них. Нам в принципі все рівно, що з ними сталося. Це, мені здається, якраз те, про що ви кажете: як зберегти пам'ять, щоб кожен цей прапорець не залишився безіменним. Тобто через 100 років будь-хто може дослідити і побачити цю людину, яка загинула. Якщо ми говоримо про цвинтарі, зараз рідні встановлюють на могилах QR-код, і коли ти його скануєш, він переводить тебе на нашу Платформу з історією про загиблого. У Харкові до нас звернувся місцевий цвинтар. Коли вони ховали військових, сталося так, що багато рідних виїхало, і потім рідні почали до них приходити і питати, де мій син, де мій тато. Представники влади офіційно звернулися до нас, щоб ми допомогли зробити цифровий меморіал. Це виглядає дуже просто: там стоїть екран, на ньому є схема з фото й іменами та прізвищами загиблих. Людина приходить, клікає, їй показано, куди на цвинтарі йти, і є QR-код. Вона переходить за QR-кодом на нашу історію і читає. Я хочу зауважити, що такі QR-коди зараз ставлять на алеях пам'яті, люди роблять собі на браслети такі речі. Тобто ми живемо в епоху великих можливостей насправді. Україна має можливість стати першою країною, яка зробить такий величезний, перший у світі цифровий меморіал. Це цифровий меморіал чи це цифровий цвинтар? Чи є тут різниця? Коли я веду комунікацію з родинами, то ми називаємо це цифровим меморіалом. Рідні нам дають дуже великий фідбек на те, що ми робимо. Коли ми почали транслювати портрети військових на екрані "Гуліверу", ми повідомляли родині точний час, коли це буде. З усієї України та з-за кордону люди приїжджають, щоб побачити рідних на екрані. І от одна мама мені написала, що не має можливості поїхати на могилу до сина в Україну, але вона заходить на нашу платформу і ніби до сина прийшла. Для кожної родини це по-різному. Зараз ми почали, до речі, працювати вже із історіями військових до 2022 року. Їх дуже важко фіксувати, тому що є така думка, що ніби, коли людина у горі, до неї краще не приходить, їй треба дати час і пізніше з нею поговорити. Ми нещодавно випадково на вулиці зустріли знайому, в якої загинув син. Вона знала, що він зник безвісті, але у неї ще зберігалася якась зовсім примарна надія, бо його тіло не повернули. Жінка хотіла виговоритися, вона говорила пів години, і ми мусили її слухати. Ми не могли просто сказати, що поспішаємо.Для рідних ось ця видимість допомагає переживати горе. Наприклад, зараз ми почали співпрацю з органами місцевої влади, з громадами, з Координаційним штабом з питань поводження з військовополоненими. І ми почали розповідати історії загиблих у полоні. Спочатку ми це робили тільки для Платформи. Тобто є шаблон, і ми цю історію по ньому робимо. У кожній нашій історії нам дуже важливо персоналізувати цю статистику. Ми розповідаємо не просто, коли народився, де загинув, ким був. Для нас важливе спілкування з рідними. У нас є такі запитання: що любив або любила людина, про що мріяла, якісь фрази її. Коли ти читаєш таку історію, починаєш якось інакше дивитися. Ти починаєш бачити людину, а не одиницю, яка загинула на війні.Для рідних дуже важливо, коли люди не роблять вигляду, що їх немає. Їм справді важливо виговоритися. У мене, наприклад, половину робочого дня забирає комунікація з рідними загиблих. І для мене це пріоритет. Тобто у мене є величезний список завдань, які я маю зробити, він горить, але поки я не відповім кожному, хто написав, я не йду далі працювати. Мені дуже важко працювати з темою дітей. До нас звертаються багато правозахисних організацій. Щоб не турбувати рідних зайвий раз, вони приходять до нас, ми з рідними погоджуємо, чи можемо передавати цю історію, яку вони беруть для якихось інших проєктів. Одна мама якось написала, що не може піти на цвинтар до дитини, але відкриває нашу історію, читає, і от ніби до нього прийшла. Ще якось одна жінка скинула відео, коли на вокзалі транслювали ролики загиблих військових, її маленька донька стоїть просто перед екраном, а там фото її тата, і вона говорить до нього. Мене це відео настільки розірвало. Я тоді зрозуміла, наскільки важливо те, що ми зараз робимо. Але так само важливо розуміти, що зараз мета Платформи пам'яті Меморіал – зафіксувати це все. Ми працюємо у різних форматах, ми керуємося тим, що нам говорять рідні, який від них є запит. Нам важливо зафіксувати. Але переосмислити, чи буде воно працювати через 100 років, чи буде це цінно для наших дітей, ми зможемо пізніше.Ви також виходите і офлайн, тобто робите якісь практики, щоб перевести лише цифрову пам'ять також в ритуали. Як це виглядає і що це дає?Тут можна дуже багато прикладів навести, але я скажу про "Стіл пам'яті". Це акція, від якої у мене навіть зараз досі дрижаки. Є така Марія Грабер – дружина полеглого захисника. Вона зі своїм чоловіком познайомилася у кав'ярні. Коли він загинув, вона вирішила в день пам'ятування усіх загиблих захисників і захисниць зробити акцію "Стіл пам'яті", коли заклади громадського харчування резервують столик для наших захисників і захисниць. Вона написала нам просто лист на електронку, чи хотіли б ми доєднатися. Звичайно, що ми доєдналися і публічно звернулися до усіх закладів в Україні, розробили чітку інструкцію, у нас були листівки і такі підставочки до них, що цей стіл зарезервований. Можна було резервувати персоналізовано або загалом для захисників. Долучилися до акції 800 закладів в Україні і кілька за кордоном. Коли ця акція уже тривала по всій Україні, і всі заклади знімали відео, публікували у себе в соцмережах, дуже багато закладів до нас зверталися, що хотіли б теж доєднатися. Але ми вже не могли розсилати листівки, тоді вони просто на стінах крейдою писали, що цей стіл зарезервований для когось. По-перше, це об'єднало українців у процесі пам'ятування і створило певний ритуал. По-друге, багато родин навіть не знали, що хтось з їхніх рідних буде. Нам писали: "Мені скинули відео, а там стіл для мого сина, там його фото". Особисто мої друзі для наших загиблих друзів ставили фото, сервірували стіл. Ця традиція ніби запозичена зі Штатів, але якщо ми підемо глибинно в наше українське коріння, то, наприклад, на Святвечір в багатьох регіонах ми ставимо посуд для померлих, чи ложку для котів. Я скажу відверто: я плакала цілий день просто від такого піднесення, коли ми всі об'єдналися для збереження цієї пам'яті. Я кілька днів не могла говорити, я зірвала собі голос. Уже зараз у нас заклади питають, чи будемо ми це продовжувати. Я, наприклад, знаю, що коли у Львові загинула родина Базилевичів, то якийсь заклад так само засервірував для них стіл.Чи комфортно людям, які прийшли в кафе, можливо, забути про війну, раптом побачити, що поруч є нагадування того, що люди гинуть, і прямо зараз хтось за них стримує ворога?Так, це може бути певним тригером. Ніби от я прийшов чи прийшла відпочивати, а тут мені знову нагадують. Однак ми не зустрілись з жодною такою історією. Якби такі випадки були, ми би про них знали, бо нам багато пишуть. Це, здається, така проста річ – просто нагадувати в такий спосіб про найважливіше. Чи це може взяти на озброєння собі інша держава для того, щоб масштабувати якісь процеси до певної міри? У нас, мені здається, присутня якась незграбність, щоб вибудувати цей наратив щодо пам'яті. Я розумію, що ми ховаємо швидше, ніж встигаємо про це говорити. Але є ще один момент того, що втрати всі засекречені. Як у вас з цим справи, коли ви публікуєте певну статистику по загиблих?Це те, про що я говорила – тут має бути офіційний дозвіл родини. Офіційний дозвіл – це наша анкета. Передати комусь іншому цю історію без згоди родини ми не можемо. Рідні в анкеті зазначають, що дають згоду на те, те і те. А якщо до нас звертаються партнери із національних ЗМІ чи з-за кордону, або, наприклад, ми робимо виставки за кордоном, ми завжди питаємо згоди у рідних. Ми допомагали готувати один проєкт, який буде презентований 24 лютого, він стосується теми дітей, і я комунікувала із рідними. Одна родина сказала, що вони зараз не готові, і попросили цього не робити. Ми всюди зазначили, що цю родину турбувати не можна в жодному разі.Щодо статистики скажу, що у нас зараз стільки запитів по військових саме, настільки багато заповнених анкет, що команда просто не встигає їх опрацьовувати. Я не думаю, що тут ми якось підриваємо національну безпеку, тому що ці дані всі офіційно оприлюднені органами місцевого самоврядування. Так само у нас є окремий розділ про людей, які наближали перемогу, це теж дуже важливо. Коли гинуть поліцейські, рятувальники, самі ці структури про них розповідають. Їм важливо, щоб пам'ятали про їхній подвиг. У Радянському Союзі цей концепт героя, з одного боку, трансформувався в такого невідомого. Тобто це якийсь такий збірний Альоша, і він знеособлений. А з іншого боку, були певні персоналізовані герої, наприклад, Стаханов, за якого, як ми вже потім дізналися, цілі бригади виколупували вугілля, поки він на "Волзі" їздив десь по місту і напивався. Але факт того, що сам цей конструкт совєтського героя, це була така ідеальна в усьому людина. Так само Ленін був фактично таким ангелочком, особливо для жовтенят. Або, наприклад, Гагарін – абсолютно ідеальний, з ідеальної родини, бездоганний. Зараз ми маємо безліч героїчних історій. Чи це означає, що коли родини їх якось редагують, вони так само хочуть зробити дуже героїчні історії пр своїх загиблих рідних?Ні. Іноді я навіть дивуюсь, коли заповнюється анкета, і там запитання про захоплення і мрії загиблого, а люди не заповнюють цю графу. Коли журналіст звертається за уточненням, люди чомусь навпаки думають: "Та що там мій син, він лише перемагав на міжнародних змаганнях з кікбоксингу, але хіба це подвиг? Та він там опікувався дитячим будинком, але хіба про це варто говорити?" Тобто навпаки у людей є ця штука, що має бути "народився, загинув і все". А от відкрити, показати людину їм дуже важко. Я насправді дивуюся, як ти пропускаєш стільки історій через себе, наприклад, з дітьми, які загинули. Як ти відновлюєшся? Це важко чи ні? Чи до цього звикаєш? Я починала працювати лише з військовими. Я є військовою волонтеркою, але я можу від цього абстрагуватися. Я маю за день перевірити мінімум 10 військових історій, повністю все: дату, назву бригади, прізвище. Тобто кожну історію, окрім того, що опрацьовує журналіст, з нею працюю ще я. Для мене це було важко. Потім я собі виробила таку стратегію: на фото я дивлюся не в очі людині, а на задній фон. А якщо подивитеся в очі?Я потім сплю дуже погано. Бо для мене це все не статистика, це все забрані Росією життя. З дітьми я до сих пір не можу працювати. Крайній раз, коли я працювала над проєктом, після цього я два дні лежала, мені фізично було дуже погано. Я коли їхала до вас, то просила перенести теж цей ефір, бо я допрацьовувала проєкт з дітьми. Але я просто дуже вірю в те, що це все не даремно і це все потрібно. Я дуже вірю, що це важливо, і тому я пішла працювати в Платформу.А відновлююся я дуже натхненно і класно. Є така Наталка Рибка – лідерка гурту "Курбаси". Ми з нею проводимо співочі ретрити для дружин військовополонених та безвісті зниклих. Ми збираємося і співаємо українських народних пісень. От коли я співаю, мені стає легше. Ну і плюс у мене двоє дуже класних дітей, вони мене відновлюють дуже швиденько.Я ще хочу про цивільних сказати. Те, що ви говорили про героїзм, такого немає з військовими. Рідним навпаки навіть десь соромно розказати про це. Але з цивільними наша команда помітила таку річ, що родичі цивільних загиблих дуже часто соромляться говорити, тому що, мовляв, ну мій чоловік він їхав на велосипеді по воду для дітей, його розстріляли, але це ж не так важливо, напевно, як хтось, хто загинув на фронті. Звідки в нас є ось це применшення власного болю? Це ж теж щось радянське. На жаль, я спостерігаю в суспільстві, що люди більше думають про військових. Ми зараз дуже популяризуємо хвилину мовчання, і я бачу, що багато хто каже: "Зупинися, вшануй полеглих героїв". Я завжди додаю: і цивільних загиблих. Я кожного дня виголошую цю фразу, що вшановувати треба всіх, хто віддав своє життя за незалежність. Навіть якщо ти не був зі зброєю, навіть однорічна дитина, яка загинула під час бомбового удару, вона теж віддала життя за незалежність. Для нас дуже важливо, щоб ті жертви залишилися з нами в пам'яті. На Платформі є розділ військових і цивільних. Раніше наші журналісти їздили у пошуках в експедиції, працювали у прифронтових областях, просто ходили і шукали цих рідних, щоб з ними поговорити. Це дуже важка і клопітка робота була. Ми фактично по крупинках збирали оцих цивільних. Але зараз нам почали уже самі родичі писати, що у когось син загинув чи донька. Просять розказати про них. Тобто воно ніби трішечки зрушується, але ми все одно маємо ось це применшення. І це дуже боляче насправді. фото: zmіst.рl.uа Я знову повернуся до теми дітей. Про ці забрані життя потрібно кричати просто на весь світ. Нещодавно відбулася наша виставка "Втрачене дитинство", там було близько 35 історій. Ми презентували її за кордоном, де виставка не залишила байдужими жодну людину. Зараз до нас багато звернень, щоб ми далі це популяризували. Просто фізично у нас маленька команда і ми не встигаємо всюди, але стараємось.Насправді ми перебуваємо вже в тій точці історії, коли ми не знаємо, чим закінчиться ця війна. Це все вирішується просто зараз. Є прекрасний фільм українського походження Володимира Мули про канадських хокеїстів українського походження. Батько одного з хокеїстів був хорунжим Української Народної Республіки 1918-1919 років, а потім став одним з тих, хто вижив у війнах, й емігрував. Він був родом наче з черкаського невеличкого села, куди потім приїхала знімальна група. І виявилося, що ніхто в селі не знає цього чоловіка, який є в холі слави найбільших хокеїстів Канади. Найстрашніше, що може статися, наприклад, з тими територіями, які зараз захоплені Росією, це те, що ми не будемо пам'ятати тих людей, які боролися за волю України. Цифровий меморіал, як мені здається, дає нам можливість зберегти цю пам'ять в будь-якому випадку.Наше гасло: "Пам'ять – це дія". Платформа пам’яті Меморіал робила загальнонаціональну акцію "Калина пам'яті", до якої тоді доєдналося приблизно 200 навчальних закладів. Кожен учень висаджував калину в пам'ять про того, хто загинув з їхньої школи або з їхнього міста. Воно зараз підхопилося в Україні. Рідні висаджують клени чи інші дерева. У Львові, до речі, теж так вже роблять, бо до нас зверталися рідні із проханням зробити QR-коди із переходом на історії, які в нас є. Для мене взагалі важливо розуміти, що те, що ми робимо, є важливим. Спочатку я до того ставилася відверто упереджено, тому що це рослина, за нею потрібно доглядати, а якщо з нею щось станеться, можливо, для родини це буде травматично. Тоді я поспілкувалася з однією мамою, для якої ми готували історію. Я собі дозволила в неї запитати про це. Вона мені каже: "Ні, та ви що, це ж навпаки плекання пам'яті. Я приходжу до цього дерева, я за ним доглядаю". Вона сказала, що їй не потрібно, щоб за ним доглядала, наприклад, місцева влад, вона сама буде доглядати. Для неї це, як плекання. Була фраза, яка просто мене вразила: "Це дерево росте, і я з ним росту. Я не померла, я росту з ним, я живу". І тоді я повірила в таке пам'ятування. Я бачу, що зараз воно в багатьох регіонах є. Багато людей нам пишуть, просять зробити історію, бо вони хочуть QR-код встановити. Це допомагає теж пережити цей біль. Давайте згадаємо події Голодомору. У СРСР ця пам'ять стиралася, її всіляко намагалися забути. Але до чого ми дійшли? Наше суспільство дійшло до тієї точки, коли ми мусили це прожити. Так, було набагато важче фіксувати ті події й шукати очевидців. Проте все одно наше суспільство дійшло до того, що йому треба було це прожити. І зараз ми це ще проживаємо. Так само, як на мене, з тим, що робить Платформа пам’яті Меморіал, ми це все фіксуємо і створюємо базу. Зараз ми працюємо у тих форматах, на які є запит від родин. Але з роками можна буде просто взяти цю базу і використати так, як це буде доречно, комфортно й результативно. У мене є два сини – 7 і 10 років. Вони знають, чим я займаюся. Деколи я їм розказують історії про героїв у дуже легких формах, бо все-таки це ще діти. З моїх загиблих друзів є Андрій Гудима (Гудок), який написав книжку для своєї доньки. Ми з дітьми про це щось говорили, і старший син каже: "Мам, а Гудок любив в гори ходити. Так давай, коли ми в гори підемо, візьмемо його книжку і зробимо там її презентацію". Це говорить про те, що ми спонукаємо дітей до дії. Ця пам’ять – не обеліск, хоча я не применшую і не критикую ідею обелісків. Але ми показуємо дітям приклад. Дитина уже залучена у цю дію пам’ятування. Є загиблий герой, є його книга, я піду в гори і зроблю там презентацію. Можливо, для когось це буде дивно, але насправді це і є память-дія. Може, з роками ми перейдемо в інші формати пам’ятування, але саме зараз важливо все це зафіксувати і зберегти. Поки війна триває, треба продовжувати фіксувати і берегти. 

1. Йти у річищі Трампа на словах, а на ділі — нажухувати його і сподіватися, що як Афганістан він нас не здасть. Бо ж він не хоче бути як Байден.2. Знімати чорний кеш на вибори та чорний же день всюди, де можна. Де не можна — теж. Без будь-яких вже попередніх пестощів. Будуть продовжувати красти на Міноборони, дронах, митниці тощо. Покладуть з прибором на будь-що і будь-кого, хто заважатиме вийти в кеш миттєво. Ціль — закумулювати гроші й бути готовим до виборів миттєво. Часу на дотримання хоч якоїсь видимості благопристойності — нема.3. Повісити відповідальність за неготовність до війни та катастрофічні територіальні втрати передовсім на Півдні - на військових. На них же — за всі невдачі, провалену мобілізацію, втрати та всі трабли з ТЦК. Читайте також: Келлог привезе у Київ ультиматум Зеленському?Магістральна мета — збити Залужного і не допустити його висування в президенти. Мінімальна — зняти із Зе тавро "шашличків на травневі".4. Максимальний прес з використанням всіх можливих засобів всіх потенційних конкурентів на потенційних виборах.Обрізання можливості фінансування через олігархів чи незгодного бізнесу.Тиск на незалежні ЗМІ та масова закупівля балакучих дуп/політологів/телеграм-помийок.Дотискання мерів та місцевого самоврядування через кримінальні справи, обмеження фінансування та відповідальність за зрив мобілізації. Вибори виграти Зе може тільки в умовах відсутності реальної конкуренції. От на це і будуть кинуті всі сили Татарова і Ко.5. Спроба налагодити зв'язки та, в ідеалі, затягти в список побільше медійних військових. Комусь пообіцяти владу, комусь — нарешті реальні можливості щось змінити, не суть. Головне — не допустити появи організованої сили проти Зе у формі.Читайте також: Хто сказав, що коней на переправі не міняють?А всіх решту розмити серед кількох сил. Або ще краще — зробити під себе. На базі якоїсь військової частини чи роду військ.6. Поступовий відкат у внутрішній політиці щодо проросійських сил. Цим хочуть і торгануть з пуйлом, і зіграти у вічно бажану для всіх українських влад гру: якщо не я — то Путін. Тому так — вата підійматиме голову з одобрямса з Банкової. Якій знову потрібен зручний спаринг-партнер.7. Поступова білорусизація/грузинізація країни із поки не дуже відчутним, але віддаленням від Заходу. Симпатій до Китаю у арахамій стало тільки більше. Р.S. Єдине, що лишає хоч трохи оптимізму — що ці кінчені настільки бездарні, що знов прос*уть більшість полімерів. Не вміють вони у складні ігри. Однак й недооцінювати небезпеку я б не став. Зе є що втрачати. І він буде гризтися зубами за владу. До останнього. Не кажучи вже про його оточення, для якого це — буквально питання життя чи смерті.*Публікується зі збереженням стилю автораДжерелоПро автора. Богдан Буткевич, журналістРедакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Як ми втрачаємо воду За літр водогінної води українці платять усього 4 копійки, тож витрачати її не шкода. Нам здається: вода була завжди й ніколи не закінчиться. Однак це ілюзія. Вода є надзвичайно цінним ресурсом планети, а проблеми з водою серед найбільших загроз, що їх несе зміна клімату. Брак чистої питної води нині стає однією з глобальних проблем людства. 2,2 мільярда осіб у світі не мають доступу до чистої води, йдеться у звіті ООН про водні ресурси за 2023 рік. Щоб навчитися цінувати воду, нам варто підвищувати культуру водокористування та обізнаність про те, як надходить вода до наших осель і куди вирушає після того, як потрапить до каналізації Водоспоживання заведено рахувати в метрах кубічних, тобто в кубах, і хоч як дивно, далеко не кожен українець одразу може відповісти на запитання, скільки літрів в одному кубічному метрі води, й тому багатьом складно уявити, скільки ж води ми використовуємо щодня. Тож пропоную ознайомитись з деякою інформацією, зокрема зі свого професійного досвіду. Кожен із нас у середньому споживає 3 кубометри води за місяць це 3 тисячі літрів, тобто 100 літрів щодня. Уявімо 1 куб, тобто 1 тисячу літрів води, це 100 відер, за які ми сплачуємо лише 40 гривень. Для порівняння: вартість 1 літра води з крана 4 копійки, а в магазині майже 10 гривень. Системи водопостачання та каналізування в Україні перебувають переважно у критичному стані. Це конструкції із залізобетону, сталі та чавуну, яким 30 або й 50 років. Працівники водоканалів ледве встигають реагувати на аварії й підтримувати системи в робочому стані. А що ж споживачі? Хтось вчасно сплачує рахунки за воду, хоч і нарікає на постійні пориви труб і вічні ремонтні роботи, хтось накопичує борги, а дехто навіть намагається мудрити з показниками лічильника, аби не платити. Значна частина українців вже так звикла до аварійних ситуацій на трубопроводах чи скидання неочищених стічних вод у відкриті водойми, що ставиться до цього як до різновиду норми. 100 літрів води для однієї людини на день, це багато чи мало? Чи варто економити воду, наприклад стежити, щоб крани не протікали, або використовувати обладнання з ощадливим водокористуванням? Усе це робити варто, щоб не збільшувати й без того колосальних втрат води. Але використання 100 літрів води на одного споживача на день у мегаполісах і 80 літ­рів у менших містах, це небагато порівняно з нашими європейськими сусідами. І навіть якщо ми ретельно економитимемо воду на побутовому рівні й завжди закручуватимемо кран, чистячи зуби, то цим ми не розв'яжемо проблеми великих втрат води. Бо найбільші втрати відбуваються не в оселях, а дорогою до споживача. Цифри втрат вражають. Щоб доправити 80 чи 100 літрів на день споживачеві, водоканал через зношеність систем втрачає ще стільки ж у процесі доставки. Тобто якщо місто-мільйонник споживає 80 тисяч кубометрів води за добу, то ще стільки ж піде в ґрунт. Це величезні обсяги втраченої води. Україна завжди мала й досі має достатні запаси питної води, тож ми ще не відчули на собі всіх бід, які приносить її дефіцит. Щоб припинити втрачати воду, нам потрібно модернізувати старі мережі водопостачання та водовідведення і тут ідеться про інвестиції, що становлять сотні мільйонів євро. Якщо всі українці сумлінно і вчасно сплачуватимуть рахунки за воду за нинішніми тарифами, то цього не вистачить, навіть аби обслуговувати й підтримувати нові системи в робочому стані, не кажучи вже про те, щоб ці нові системи збудувати. Тож надія на міжнародну допомогу. Із 2008 року чимало українських міст, особливо великих, скористалося кредитами і грантами від міжнародних фінансових організацій. Але ще більше наших міст ними не скористалося, а ці організації між іншим мають бажання фінансувати такі проєкти. Це дає можливість модернізувати міські системи водопостачання, уникнути втрат води й забути про постійні аварії, але не скасовує необхідності в майбутньому піднімати тарифи для громадян, щоб якісно обслуговувати нові системи. Керівники міст бояться рішень про підняття тарифів, бо такі заходи непопулярні. От і виходить, що такий цінний ресурс планети, як вода, досі занадто дешевий в українських містах, бо органи місцевого самоврядування воліють ліпше надавати дотації, ніж міняти тарифи та й саму філософію водокористування. Парадоксально, але підняття вартості інтернету на 100 гривень за місяць не спричинить такого обурення, як підняття на кілька гривень тарифу на водопостачання чи водовідведення. Хоча без води ми ніяк не можемо обходитися. Постачання води до осель спри­ймається чомусь, як щось дешеве, майже безкоштовне. Ці стереотипи потрібно змінювати. Більшість людей вважає, що коли вони спустили воду в систему каналізації, то це кінцевий етап. Насправді це тільки середина шляху. Стічні води, що надходять до каналізацій­них очисних споруд, пройшовши очищення, скидаються у водойми, з яких інші міста беруть цю воду для своєї системи водопостачання, очищаючи її до необхідної якості. І від того, наскільки якісно буде очищено воду в містах вище за течією, залежатиме і якість води тих міст, які розташовані нижче. Культура поводження з питною водою це не лише ощадливе водокористування та вчасна сплата рахунків, а і свідоме користування каналізаційними стоками. Адже далеко не все можна скидати в каналізацію. Так служби водоканалів у сезон дозрівання кавунів і черешні щороку змушені регулярно чистити й ремонтувати насосні станції, що перекачують каналізаційні стоки на очисні споруди. Адже кісточки від ягід виводять із ладу робочі механізми насосів. Оператори насосних станцій вмикають резервні насоси, а ті, що вийшли з ладу, якомога швидше ремонтують спеціалісти водоканалу, адже стоками вже несуться нові потоки насіння, які блокують уже й резервні насоси. І так по колу весь ягідний сезон. Ще один приклад жир. Коли ми миємо посуд теплою водою, жир розчиняється, а потім у приймальних камерах насосних станцій жир, а разом з ним і сміття, яке люди скинули в систему каналізації, застигає, як крига на воді. Цього можна уникнути, протираючи жир на посуді серветкою, яку потрібно викидати в побутові відходи, й уже потім мити посуд. Споживачі повинні знати, наскільки дорогими і складними є системи водопостачання та водовідведення, як добувається вода, як вона проходить всі етапи очищення, як доправляється в наші оселі й що з нею відбувається, коли вона потрапляє в каналізаційну мережу. І тоді зростають шанси, що, усвідомивши це, люди цінуватимуть воду та не кидатимуть сміття в каналізацію, додаючи проблем. Передплатити журнал "Країна"

Напевно, більшість українців до розпаду Радянського Союзу мали одну картину Криму, після 1991 року ландшафт Криму – людський, демографічний – змінився. Ви особисто пам’ятаєте, як виглядав Крим до того, коли кримські татари почали повертатися? Як ви помітили, що Крим стає іншим, що тут з’явилися нові люди? Коли ви звернули на це увагу?Я не можу сказати, що я часто бував у Криму. У дитинстві, коли мені було три-чотири роки, ми приїжджали до Криму та знімали кімнату в будиночку в Судаку. Люди, які там жили, казали нам, що це татарський будинок, що колись тут жили татари. Таким чином, про татарів я знав ще змалку – це був своєрідний міф. До того ж, видавались різні книги, в яких часто згадували про кримських татар, – починаючи від історій про античні часи, легенд Криму. Кримськотатарська нотка була присутня постійно.Через це я ще дитиною знав, що там існував народ, який кудись зник. Однак у нас було замало інформації про те, що відбувалося. Лише на початку 90-х стало відомо, що народ був депортований. Радянський Союз поширював міф про те, що кримські татари підтримали Гітлера, і тому їх виселили. Це видавалося мені абсурдним – як ціла нація могла підтримати Гітлера? І навіщо якимось татарам в Криму підтримувати Гітлера? У мене це не вкладалося в голові... Але я ще дитиною слухав "ворожі голоси»", як тоді казали. Насправді це були дружні голоси: "Голос Америки", Бі-Бі-Сі. Тому історія кримських татар була мені відома з юності, коли я почав слухати ці передачі. І тоді ж я дізнався про Мустафу Джемілєва.Я стежив за долею дисидентів, які були в увязненні – таких як В’ячеслава Чорновола, так і Мустафи Джемілєва. Так само я читав романи Олександра Солженіцина: "Архіпелаг ГУЛАГ", "Один день Івана Денисовича". Вже потім він став великим імперцем, а тоді він був політв’язнем і емігрантом, тобто людиною, яка постраждала від цієї системи. Отже, я знав про долю кримських татар саме з цих джерел – так само, як і про долю українців, які перебували в таборах. А коли ви познайомилися з Мустафою Джемілєвим? Коли відбувся ваш особистий контакт із ним? Які були ваші враження, сформовані на основі підліткових уявлень або вже пізнішого особистого досвіду? Важко сказати точно. Очевидно, коли я потрапив до парламенту, де і він був депутатом, я почав бачити його частіше, більше спілкувався. Але я ж працював політичним журналістом, тому знав усіх політиків того часу.Не можу сказати, що багато спілкувався з Мустафою Джемілєвим. Натомість були люди, які постійно контактували з кримськими татарами. Колишні дисиденти. Наприклад,  Мирослав Маринович. Для них Мустафа був символом стійкості й мужності. Вони ставилися до нього та до кримськотатарського народу з великою повагою, співчуттям і любов’ю. І я думаю, що від цих українських дисидентів ця повага передалася й мені. Чи було природним те, що кримськотатарський національний рух йшов пліч-о-пліч з українськими спершу  шістдесятниками, потім національно-демократичними партіями? Що Джемілєв і Григоренко, а згодом Чорновіл. Чи було цілком закономірно, що ці два народи та їхні лідери стали союзниками? Так, це було природним з багатьох причин. Як сказав мені один молодий кримський татарин: "Кримські татари – це українці мусульманської віри". У нас дуже багато спільного. Ми були сусідами, іноді воювали одне з одним, але так само разом боролися. Нас виховала одна культура.Попри існуючі стереотипи про мусульман як про надто традиційних і закритих людей, кримськотатарське суспільство мало свої особливості. Наприклад, у кримських татар було честю давати освіту дівчатам – на відміну від інших країн, де переважала мусульманська віра або інші фундаменталістські погляди.Їхні традиції та одяг тісно перепліталися з українськими. Багато кримськотатарських слів увійшли до нашої мови, і ми часто їх використовуємо. Так, їх часто називають турецькими, але насправді вони кримськотатарські. Тобто ми – сусіди, між якими відбувався взаємовплив. У нас є спільна велика державна історія. Кримські татари мають давнішу державну історію, ніж ми. Це також варто відзначити, адже вони мали Кримське ханство — могутню державу в той час, коли на наших землях існували лише протодержави, пропри те, що були їхніми союзниками.Тож ми походимо з однієї території, поділяємо спільні цінності, і саме тому я завжди стежив за цим. До того ж, цей народ зазнав геноциду. Для мене було великою честю бути автором першої постанови українського парламенту, яка визнала депортацію кримських татар геноцидом, хоча геноцид був і раніше.Так само, як українці пережили геноцид – Голодомор, так і кримські татари зазнали геноциду. Ми – дві нації, що пережили геноцид, жили разом і співіснували на одній землі. Саме тому ця тема завжди була для мене важливою. Очевидно, є паралелі із Західною Україною: ті ж самі депортації, повоєнне збереження ідентичності.Абсолютно вірно. В усіх, хто з Західної України, - а я із Західної України, - в кожній родині є історії про переселення. Одних депортували до Сибіру чи Росії, інших – на схід України або до на північні території Польщі. Немає такої родини в Західній Україні, де не було переселених родичів. І з тих чи інших причин – чи то антиукраїнська акція в польські часи, чи операція "Вісла", чи репресії з боку НКВД, або боротьба НКВД і КДБ з українцями. Чи це було пов’язано з німцями, які депортували українців на примусові роботи. Українці зазнали масових переселень, і багато з них сильно постраждали. До того ж, не лише українці – поляки, які мешкали в Західній Україні, також зазнали примусового виселення, так само як і українців виселяли поляки, а поляків – радянська влада.  Усі ці події так чи інакше стали злочинами Гітлера і Сталіна. У результаті від сталінських репресій постраждали всі – і ми, і кримські татари, і поляки, і всі народи, які жили на цій території.Є ще один цікавий момент. Коли після смерті Сталіна українці почали повертатися із заслання, за більш ліберального режиму Хрущова – у більшості випадків їм відмовляли у поверненні саме додому. Наприклад, вихідцям із Дрогобиччини чи Сокальщини дозволяли оселятися лише у Східній Україні. Кримським татарам, як цілій нації, взагалі заборонили повернення. Це дуже цікавий випадок. Як ви вважаєте, чому, наприклад, чеченцям та інгушам дозволили повернутися, а кримським татарам – ні? Вони стали єдиною депортованою нацією, якій навіть за часів горбачовської лібералізації та перебудови не дали можливості повернутися.  Чому саме вони викликали таку неприязнь у Москві? Чим вони так загрожували радянській владі?Вони мали історію державності, внутрішню силу, своїх героїв. Вони багато в чому дуже нагадують мені українців, ви абсолютно праві. Є ще одна паралель: під час перебудови кримські татари поїхали на Красну площу в Москву. Точно так само діяли підпільні вірні та священники Української греко-католицької церкви – вони теж їхали туди, голодували, зупинялися на Красній площі, щоб привернути увагу влади.Отже, ці дві групи діяли абсолютно однаково. На той час церкву уже дозволяли, а греко-католицька все ще була заборонена, її легалізували лише в період перебудови. Так само і цій, насправді, нечисленній нації, оскільки їх залишилося небагато, справді забороняли повертатися на батьківщину. Мабуть, тому, що вони зберегли свою ідентичність та цінності, які суперечили радянській ідеології, але насправді були глибоко європейськими. Мустафа ага, лідер кримськотатарського народу, завжди мав підтримку свого народу. Коли відбувалися суди над ним чи провокації, кримські татари з’їжджалися, щоб його захистити, навіть у радянські часи. Це були молоді люди, які вже тоді не боялися переслідувань, для них тоді було нормою демонструвати силу свого народу й не піддаватися страху. Я не знаю іншого народу, який у радянські часи виявляв таку сміливість. Коли читаєш про це, постає питання: як вони не боялися? Але вони це робили. І те саме вони зробили під час російської окупації: 26 лютого вони вийшли на площу з протестом, і були єдиними, хто відкрито захищав Україну та її інтереси. Вони тисячами зустрічали Мустафу агá, коли він повертався до Криму і не боялися, навіть коли Крим уже був окупованим. Вони справді сміливі й ціннісні. І саме цього боїться імперія.Цікавий момент: і комуністична влада, і згодом українська в особі того ж Януковича, і тепер кремлівська влада, постійно намагаються розколоти кримськотатарське суспільство, знайти зрадників, висмикнути окремих людей. Наприклад, Чийгоз розповідав, що йому буквально пропонували стати "кримськотатарським Кадировим". Вони також ініціювали репресивні процеси проти Меджлісу та Курултаю. Але, попри це, Меджліс все одно зберігає свою внутрішню легітимність для кримськотатарського народу, якій, мабуть, українці могли б позаздрити. Чому так? На якому рівні це відбувається? Чому кримські татари так міцно тримаються своєї єдності?У них дуже сильні інститути демократії, що є досить парадоксальним. Наприклад, під час створення національного руху їм вдалося об’єднати численні громадські та політичні кримськотатарські організації, які існували окремо, і згуртуватися заради спільної мети – національного відродження та майбутнього своєї нації. Мустафа ага тоді не був загальновизнаним лідером – його обрали представники цих організацій, хоча він очолював лише одну з них.  У них також є конкуренція, у тому числі політична, але вони шанують демократичні інститути, ставляться один до одного з повагою та дотримуються прав людини. Ніхто не намагається узурпувати владу. Це справді унікально, і я вважаю, що нам варто вчитися демократії у кримських татар. На вашу думку, чи вповні нині Меджліс представляє інтереси кримськотатарського народу? Чи є він легітимним представником цього народу, незважаючи на те, що більшість лідерів Меджлісу наразі проживають на неокупованій території України?Є лідери, які хотіли повернутися, але їх арештовували там. Наприклад, Наріман Джелял, який приїхав до Києва на міжнародний захід, знаючи, що його заарештують після повернення: його дійсно затримали. Згодом його передали Україні під час обміну, а нещодавно з’явилася інформація про його можливе призначення послом до Турецької Республіки. Він – надзвичайно інтелігентна, глибоко освічена молода людина, і це дуже позитивний крок.Так, я вважаю, що вони представляють інтереси народу. Це складно, адже частина лідерів справді відірвана від Криму, а сам народ розпорошений. Не варто забувати, що значна кількість кримських татар виїхала з Криму після 2014 року, а ще більше – після 2022-го, переважно до України та інших європейських країн. Їх дуже багато по всьому світу. Окрім того, є кримські татари, які змушені були тікати від росіян ще раніше. Наприклад, у Туреччині їх налічується мільйони.Безсумнівно, Меджліс є легітимним органом, що представляє інтереси цієї нації. У мене немає жодних сумнівів у цьому. Україна зробила надто мало, щоб запобігти тому, що сталося в Криму. Ми мали ще на початку надати кримським татарам національно-територіальну автономіюМи зволікали, адже в Україні, на жаль, досі існують сильні ксенофобські настрої. Навіть зараз у Верховній Раді багато хто боїться надавати кримським татарам автономію. Побутує безліч міфів, що вони нібито продадуть Крим Туреччині, зрадять Україну. Багато людей побоюються представників інших культур. Одним словом, ця ксенофобія та політична недалекоглядність і досі присутні в українському політикумі.  Але нам, безумовно, потрібно це змінювати, адже ми маємо реальну можливість повернути Крим законним шляхом – за підтримки кримськотатарського народу. Вони бачать Крим лише в складі України й лише в Україні бачать своє майбутнє. Це народ, який зазнав геноциду, народ, який знищує Росія, і який має право заявити світові, що це їхня земля. Саме тому ця територія не може залишатися окупованою.  Український політикум і влада або не використовують цей потенціал або роблять це недостатньо. Світ знає про це вкрай мало. Наше завдання – розповідати про це міжнародній спільноті, щоб захистити кримських татар від зникнення. Адже якщо Крим залишиться окупованим, їхня нація може зникнути. Насамперед, ми повинні боротися за їхні права та права кожного представника цього народу. Адже кримські татари, як і українці, поляки чи євреї, мають право на свою землю.Я розумію, що історія не має умовного способу, але тим не менше, якби українська влада надала кримськотатарську автономію саме в тому вигляді, в якому її просили ще в Москві в 1987 році, а не ту, яку фактично виборола партійна номенклатура в Криму у 1991, - це могло б стати гарантією того, що кримські татари не допустили б анексії Криму? Якби вони мали повноцінні політичні права на своїй землі, то стали б тим запобіжником, який зірвав би сценарій Москви?Дивіться, принаймні їх було б там більше, тому що набагато більше людей повернулося б. Їм не довелося б самостійно захоплювати землю та будувати на ній будинки, а вони б повноцінно брали участь в управлінні своєю землею. Для тих, хто повертався, були б забезпечені квартири, будинки, нормальні умови для життя.  А якби їх було більше, то 26 лютого їхня присутність на площі була б значно чисельнішою. Вони були єдиними, хто тоді вийшов на захист України. Більше людей стало б на захист держави, окупувати Крим було б набагато складніше, а можливо, і взагалі неможливо.  Ми не можемо точно сказати, як би розвивалися події, адже історія не має умовного способу. Але без сумніву, у такому разі Україна була б значно сильнішою.Але чому українська влада діяла саме так? Я не питаю про Януковича – це зрозуміло. Тоді і міністр оборони, і голова Служби безпеки фактично призначалися з Москви. Але ж Кравчук і Кучма були досвідченими політиками з великим бекграундом. Чому вони цього не розуміли?  Вони мали контакти з кримськими татарами, ті заходили до них у кабінет, пропонували різні варіанти. Чому ж українська влада тоді не зробила ставку на кримських татар?Вони справді зробили багато в той час. Вони дозволили кримським татарам повернутися, і я не можу їх засуджувати. Але вони так і не усвідомили повною мірою, наскільки важливо було надати кримськотатарському народу право управляти своєю землею в межах України.  Чому так сталося? По-перше, тому що тоді формувався новий олігархічний клас. Кожен із олігархів бачив Крим як свою вотчину.Вони хотіли привласнити найкращі землі, будувати на них елітне житло, створювати розважальні комплекси. Адже Крим – це справжня перлина, прекрасний курорт. Віддати його кримським татарам багатьом здавалося загрозливим.  Другий аспект – наша пострадянська ксенофобія. Вона була і залишається серед українців. Як я вже казав, навіть зараз я бачу її в українському парламенті. Ми досі не завжди сприймаємо інших. Ми набагато толерантніший народ, ніж усі наші сусіди. Я абсолютно переконаний, що в нас менше ксенофобії, ніж у росіян, які взагалі є народом, що знищує інші народи. Менше, ніж у поляків, серед яких ксенофобія теж існує, або угорців. Зрештою, вона є у всіх наших сусідів. Ми - демократичний і відкритий народ, але ще недостатньо, щоб повністю усвідомити: якщо ми говоримо про своє право на землю, на життя на ній, на свою культуру, то й інші народи, зокрема кримські татари, мають такі ж права.  Захищаючи їх, ми захищаємо себе і своє право. Якби ми від самого початку послідовно їх підтримували, то зараз могли б сильніше заявляти про себе на міжнародній арені у боротьбі проти російської агресії, яка заперечує наше право на існування.  Ми мали б бути лідерами у сфері захисту прав різних народів, особливо тих, для кого українська земля є корінною і рідною, як і для нас, зокрема для кримських татар.Ми вже вдруге торкаємося теми ксенофобії, і я з вами згоден – вона справді існує. Парадоксально, але якщо раніше її ретранслювали проросійські сили, то зараз ці наративи лунають уже від правих, навіть крайніх правих: у них є певний страх. Як, на вашу думку, кримські татари могли б спростувати цей страх? Адже існує побоювання, що якщо вони отримають автономію, то Україна вдруге втратить Крим, а півострів дрейфуватиме в бік Туреччини, яка зрештою забере його собі. Ці страхи є, будьмо відверті.По-перше, коли вони говорять про автономію, вони мають на увазі те, що в органах місцевого самоврядування кримські татари становитимуть до 30% представників. Вони навіть не претендують на більшість – їм важливо, щоб їхній голос був почутий.  Я вважаю, що цього замало, але вони кажуть, що більше не потягнуть, не впораються. Треба зрозуміти їхню мету та цілі. Це народ, який прагне зберегти свою культуру і віру. Вони розуміють, що можуть зробити це лише в Україні, тому що в іншому разі самі опиняться під загрозою асиміляції.  Так, їхня мова дуже близька до турецької, так само, як і їхня релігія. Але це не турецький народ. Це народ, що сформувався з представників різних етносів. Серед них є багато колишніх італійців, греків. Це колишня імперія. Італійці, генуезці там жили, вони стали великою частиною цього народу, так само як і греки, так само як і вірмени, так само, як і євреї. Це була багатонаціональна держава, справжня багатонаціональна спільнота. І саме такими є кримські татари. Навіть етнічно вони суттєво відрізняються від турків.  По-друге, їх там є занадто мало. По-третє, вони прагнуть свободи, і це важливий момент, який багато хто в Україні не розуміє або не відчуває. Кримські татари хочуть бути частиною України, служити в українській армії, працювати в українських силових структурах. Вони мріють захищати Україну.  Вони бачать свою роль подібною до тієї, яку колись виконували українські козаки для інших імперій. Або яку зараз виконують черкеси, наприклад, які свого часу були переселені в Йорданію. Це основа йорданського війська, або друзи, які сміливо воюють в ізраїльському війську. Вони для себе бачать таке майбутнє. Для них автономія – це не тільки збереження культури та віри, а й захист їхніх прав та їхнього народу через органи місцевого самоврядування. Це єдине, на що вони претендують, і це абсолютно справедливо.Але ми зараз чуємо багато спекуляцій. Втім, це триває постійно, просто зараз активізувалося. Мустафа-ага згадує, Чийгоз говорить про якийсь «турецький двір», мовляв, кримські татари представляють інтереси Туреччини.  Але з іншого боку, чому б Україні не скористатися цим фактором? Якщо кримські татари мають таку довіру в Анкарі та Стамбулі, чому не використати їх як українських послів?Питання не лише в послах. Наприклад, українсько-польські відносини є складними, але водночас Україна має найбільшу громаду іноземців саме в Польщі. Ще до повномасштабного вторгнення українці масово їхали туди працювати. Чому? Тому що мова близька, культура подібна. Попри всі непорозуміння, Польща залишається нашим найбільшим адвокатом у питаннях членства України в НАТО та інтеграції в Європейський Союз. Поляки підтримують ці процеси, тому що це відповідає їхньому державному інтересу, адже ми – близькі народи, і поляки цю близькість відчувають.  Так само турки і кримські татари є різними народами, але вони близькі народи. Їм легше знайти спільну мову. Існує так званий тюркський світ. Ніхто собі не уявляє, як ставляться до Мустафи Джемілєва в Туреччині. Вони ставляться до нього майже як до пророка. Вони йому руку цілують, - високі державні посадовці, лідери держави. В нас це скромний літній чоловік, який, скромненько в скромному піджаку, приходить в Раду. А для них це - духовний лідер.Це через його історію, через його страждання? Він є духовним лідером і мав би бути таким і для нас. Ми просто замало знаємо про нього. Це людина, яка боролася не лише за права свого народу – він повернув свій народ на рідну землю, він на це наважився і зробив це мирним шляхом. Він завжди виступав на захист інших народів. Він захищав чехів і словаків від радянського вторгнення в 1968 році. Протестував проти цього. Один з небагатьох. Він захищав афганців від радянського вторгнення. Він захищав єврейських дисидентів. Він завжди стояв на захисті незалежності України, підтримував Чорновола і багатьох українських політиків.  Ним захоплювалися навіть російські політики, зокрема академік Сахаров, який прагнув деімперіалізації та демократизації Росії. Це велика людина, яку ми недооцінюємо. І якщо кримськотатарський народ має такого лідера, це свідчить і про силу самого народу, про його чесноти, яких ми ще до кінця не бачимо і не розуміємо.  Але ці чесноти – і наші також, тому що кримські татари бачать себе частиною України. Вони вважають себе українцями кримськотатарського походження. Це важливо усвідомити всім.  А решта – ксенофобія, страхи, міфи – вони виникають лише через те, що кримські татари мають іншу мову, дещо іншу зовнішність, сповідують іншу віру. Це звичайна, природна ксенофобія недалекоглядних людей, яка дісталася нам у спадок від Російської імперії.Буквально останнє запитання про практичні кроки. Закон про корінні народи було ухвалено, він уже працює. Щодо визнання Меджлісу повноправним представником кримськотатарського народу та питання автономії.  Хто має ухвалювати ці рішення – Кабмін, Верховна Рада? Який зараз статус цих документів?Має їх ухвалювати Верховна Рада, Кабінет міністрів над ними працює. Більшість їх не виносить в зал, затягує ці процеси. Я вважаю, що це ганебно. Саме зараз ми маємо ухвалити всі необхідні закони. Чому? Тому що зараз багато говорять про перемовини, мир і можливе замороження конфлікту. Але що буде із цими землями? Що буде з Кримом?  Чи ми усвідомлюємо, що якщо Крим залишиться під контролем Росії, кримськотатарський народ буде знищений? І чи розуміємо, що це буде нашою відповідальністю? Адже ми, українці, не захистили їхні права і не зробили це питання глобальним.Ми можемо винести це питання на міжнародний рівень лише тоді, коли самі покажемо, що діємо. Коли ми визнали їхнє примусове виселення геноцидом, почали звертатися до світу – і вже десятки держав визнали цей факт. Буде ще більше, і так світ дізнається про кримських татар та їхні права.  І коли ми кажемо світові, що Крим – це частина України, тому що це українська і кримськотатарська земля, а не російська, то світ нас почує, бо ми захищаємо права нації. Але якщо ми мовчимо, то світ може заплющити очі.  Ніхто не зацікавлений у захисті прав кримськотатарського народу, у їхній національно-територіальній автономії більше, ніж ми, українці, хоча самі цього до кінця не усвідомлюємо. 

Заміна начальника Київської міської військової адміністрації (КМВА) Сергія Попка на Тимура Ткаченка уже має перші наслідки. І "гайки затягують" не тільки Віталію Кличку. Про спробу розбалансувати владу та знищити місцеве самоврядування нещодавно Віталій Кличко заявив у відкритому зверненні до президента України Володимира Зеленського. Очільник столиці звинувачує новопризначеного начальника КМВА Тимура Ткаченка у блокуванні ключових господарських питань та в намаганні перебрати на себе повноваження мера. За словами Віталія Кличка, ці процеси стають критичними. Це дестабілізує управління містом і створює загрозу життєзабезпеченню столиці "Новий начальник КМВА, без військової освіти й досвіду, який замінив на посаді бойових генералів, блокує вирішення ключових господарських питань. Відновлення пошкоджених будинків, компенсації постраждалим мешканцям, відновлення інфраструктури та інші. Це дестабілізує управління містом і створює загрозу життєзабезпеченню столиці. Водночас, начальник КМВА намагається перебрати повноваження мера, міської ради та КМДА, порушуючи закон. Кияни обрали мера міста, в якому живуть. І я продовжу захищати їхні інтереси", так окреслив нову ситуацію міський голова. Віталій Кличко попросив президента як гаранта Конституції, не допустити руйнування місцевого самоврядування основи демократії. Зміни для підміни Показово, що окреслюючи менше тижня тому свої першочергові кроки на новій посаді, новопризначений начальник Київської міської військової адміністрації Тимур Ткаченко теж згадував главу держави, наголошуючи, що "мав плідну розмову з президентом України". Столиця України володіє найбільшим бюджетом та ресурсами в країні Начальник КМВА тоді заявив, що "питання безпеки та ефективної роботи Києва залишається стратегічно важливим", що "столиця України володіє найбільшим бюджетом та ресурсами в країні, однак навіть за таких переваг кияни стикаються з проблемами, які вимагають негайного вирішення". Вихід з цієї ситуації, за словами Тимура Ткаченка, один зміни. "Тому починаємо з того, що кияни зможуть відчути одразу заміни очільників районних державних адміністрацій", зазначив начальник Київської міської військової адміністрації. Чи кияни відчули й що саме питання. А ось столичний голова, судячи з його заяви, зміни вже відчув. Не столицею єдиною Як відомо, Віталій Кличко є головю Правління Асоціації міст України. Наприкінці січня Правління АМУ також поширило звернення до президента України із закликом захистити права громадян на місцеве самоврядування та демократію. В Асоціації навели приклади порушення законодавства, процедур і справедливості при проведенні процесуальних дій правоохоронними та судовими органами проти голів невеликих громад уже в 2025 році. Як приклад, у справі очільника Нетішинської міської ради (Хмельниччина) Олександра Супрунюка, голови Ірпінської міської ради (Київщина) Олександра Маркушина, голови Дрогобицької міської ради (Львівщина) Тараса Кучми. Отже міський голова Нетішина Олександр Супрунюк отримав від прокуратури звинувачення у службовій недбалості, суд відправив посадовця під нічний домашній арешт, а потім ще й відсторонив від посади. У звинуваченні йдеться про те, що у 2024 році міська рада провела закупівлю тисячі квадрокоптерів на понад 16 млн грн для забезпечення Сил оборони. Підрядник начебто заволодів частиною суми, встановив на дрони удвічі дешевше й нижчої якості навігаційне обладнання, а міський голова підписав акти приймання-передачі, не переконавшись у відповідності поставленої підрядником техніки обумовленим характеристикам. Олександр Супрунюк називає докази правоохоронців сфабрикованими Сам Олександр Супрунюк називає докази правоохоронців сфабрикованими й каже, що жодної скарги на ті дрони, які військовим передавала Нетішинська міська рада, не надходило. Серйозно розхитує місто Ірпінь, що на Київщині, ситуація довкола провадження проти його мера Олександра Маркушина. Цьому "кримінальному детективу" вже більше року. А нещодавно суд відсторонив міського голову від виконання обов'язків на час розслідування його виїзду за кордон у 2022 році. Про це Маркушин повідомив у своєму Теlеgrаm-каналі. У минулому році Печерський суд Києва відправив міського голову Ірпеня під варту до 22 березня з можливістю внести заставу у 30 млн гривень. Справа була порушена через те, що він був за кордоном з 24 по 30 серпня 2022 року. За даними правоохоронців, Маркушин нібито їхав в Італію не за допомогою військовим, а щоб побачити свого 2-річного сина. Сам Олександр Маркушин заявляє, що "виїхав за кордон на декілька днів після дозволу Київської ОВА, побачив сина, повернувся і привіз два дрони". Він називає справу проти себе "заполітизованою та замовною". Ще одна гучна історія щодо міського голови вже Дрогобича Тараса Кучми, якого оштрафував на 34 тисячі гривень місцевий ТЦК за буцімто "невиконання мобілізаційних заходів на належному рівні". Так, є постанова уряду про те, що відповідальність за мобілізаційні процеси лежить на органах місцевого самоврядування. "Але я говорив на всіх рівнях, у тому числі й віцепрем'єру про те, що немає бази даних. Може, в нас мобілізаційний резерв уже вичерпався? Усіх, кого могли забрати забрали. Це - повний нонсенс", так прокоментував у відео претензії ТЦК міський голова Дрогобича. Він має намір оскаржувати штраф у суді. До речі, за словами Тараса Кучми, оштрафували не тільки його, а й мерів Трускавця, Борислава та інших міст Львівщини. Шлях протистояння з Банковою Нагадаємо, популярність Віталія Кличка, найдосвідченішого з мерів у протистоянні з офісом президента, тривалий час трималась за рахунок молодіжного електорату. Однак його чималу частину підібрав на виборах президент Володимир Зеленський, як загалом в Україні, так і, зокрема, в Києві. На сьогоднішній день, зважаючи на чимале розчарування Зеленським у середовищі молодих виборців, Кличко почав повертати собі втрачену симпатію молоді. Однак, зазначимо, що про реальність виборів серйозно сьогодні не йдеться. Точно не навесні. А рейтингове сіпання всіх партій швидше вказує на замір середньої електоральної "температури по палаті". Хоча запущена репресивна машина щодо бунтівних органів місцевого самоврядування. І працює вона прицільно. Адмінресурс і його помічну силу на виборах кандидатам від влади нічим якіснішим поки що не замінили. І подальша сила позиції київського мера залежатиме від того, на скільки правильними та адекватними в протистоянні з Банковою будуть його кроки. Овації може отримати кожен. І прихильників може додатись кожному. Але у Зеленського важливий козир всеохопна влада. Хоча козир сумнівний, зважаючи на те, що близьке оточення президента помістило його в інформаційну бульбашку. Він не має альтернативної інформації, окрім тієї, яку йому пережованою подають з ОП. Чужий смак чужий несмак. А це означає відсутність об'єктивності й свободи волі та вибору. Тому Володимир Олександрович і не помічає як опинився у комфортному самоорганізованому безмежному полі свого дуже суб'єктивного права. До місцевої влади є питання, без сумніву їх треба задавати, але точно не більше, аніж до центральної. Бо виходить однобока й не сприятлива ситуація щодо органів місцевого самоврядування - глузування над демократією та утвердженням цивілізаційних норм правління на місцях. То, хто ж у нашому домі господар?

Про це він сказав в етері телеканалу "Еспресо"."На жаль, в уряду немає "плану Б". І треба враховувати специфіку різних проєктів, і це не "Офіс простих рішень", а "попросимо у європейців". Є відповідні процедури й підходи, і проєкти USАІD є трьох видів", - зауважив Слобожан.За словами виконавчого директора Асоціації міст України, основними отримувачами допомоги USАІD є органи місцевого самоврядування, а також відповідні благодійні фонди та інші організації. Це стосується укриттів і бомбосховищ, обладнання для медичних закладів, ліків, а також спеціалізованого обладнання для ветеранських хабів. Крім того, комунальна техніка, когенераційні установки та котельні. Це великий спектр напрямків. USАІD також активно адаптував свої проєкти, започатковані ще з березня 2022 року. На 2024 рік планується понад $7 млрд допомоги."Але не вперше, коли в Україні та світі відбувається зупинка проєктів і проводиться аудит. Але слово "аудит" містить не тільки фінансовий аудит. Це ще юридичний та політичний компонент. За результатами аудиту деякі проєкти насправді можуть бути закриті, деякі об'єднані, а можуть з'явитися нові, ще масштабніші проєкти, але з іншим напрямом спрямування, з іншими отримувачами та з іншою метою. За результатами аудиту буде оприлюднено, наскільки ефективно одержувачі використали допомогу від USАІD', - пояснив Слобожан.Припинення фінансування USАІD: що відомоПрезидент США Дональд Трамп у перший день правління ухвалив рішення тимчасово зупинити всі програми зовнішньої допомоги США на 90 днів для проведення перевірок.Американські дипломати попросили терміново виключити програми, пов’язані з Україною, з програми заморожування іноземної допомоги на 90 днів, виданої держсекретарем Марко Рубіо.26 січня ЗМІ з посиланням на джерела написали, що USАІD отримало вказівку зупинити всі проєкти в Україні.Наступного дня USАІD офіційно підтвердило зупинку фінансування всіх програм і проєктів в Україні. Агентство фінансувало в Україні різноманітні освітні, наукові, медійні та культурні проєкти, закуповувало медичне обладнання та ліки громадам, які прийняли переселенців, фінансувало мобільні бригади медиків, які виїжджали у віддалені райони, програми з вакцинації, реабілітації, психологічної допомоги."Люди просто не усвідомлюють масштабів діяльності такої агенції як USАІD та інших американських програм, бо вони ніколи не робили з цього самореклами", - цитує ВВС  нардепа Микиту Потураєва, який очолює комітет ВР з питань гуманітарної та інформаційної політики.За його словами, USАІD також було системним донором для багатьох міжнародних програм, як-от ПРООН та ЮНІСЕФ."USАІD міг вказуватися як один із партнерів, а насправді він був головним, системним партнером. Тому насправді втрати для України через замороження цієї допомоги набагато більші, ніж ми можемо собі уявити", - наголосив Потураєв.Заступниця керівника ОП Ірина Верещук назвала тимчасове припинення фінансування USАІD неочікуваною та неприємною новиною, яка не може не бентежити.

Про це "Суспільному" повідомили у пресслужбі агентства.Як зазначає видання, українські організації та органи місцевого самоврядування отримують повідомлення щодо необхідності припинити активності, котрі фінансувало USАІD або організації, залежні від американського фінансування.Як повідомив журналістам перший заступник міського голови Миколаєва Луков, Миколаївська міська рада отримала телефонний дзвінок від USАІD щодо припинення всіх проєктів у місті. За словами посадовця, йдеться про десятки проєктів міської ради та громадських організацій Миколаєва — від енергонезалежності й до безпекових проєктів.Співзасновниця Vеtеrаn Нud Івона Костина повідомила, що організація змушена закрити Лінію підтримки ветеранів та Хаб у Вінниці.USАІD підтримує проєкти у понад 100 країнах світу, зокрема в Україні — відбудову шкіл, надання медичних послуг, ремонт критичної енергетичної системи.Реакція владиОчільниця Мінсоцполітики Оксана Жолнович на пресконференції 27 січня назвала некритичним припинення фінансування USАІD проєктів у соціальній сфері."Зупинка невійськової допомоги з боку США поки не вплинула особливо на фінансування наших проєктів в Україні. У нас велика кількість домовленостей із партнерами з Європи, з Великою Британією, зі Світовим банком. А зупинка американського фінансування не стосується великих проєктів, які заходять у бюджет, вона стосується підтримки громадського сектору", - цитує чиновницю Укрінформ.За словами Жолнович, окремі проєкти в Україні отримували ресурси від Агентства США з міжнародного розвитку, але поки що у міністерстві триває аналіз, хто саме з великої кількості підрядників залишився без фінансової підтримки."Оскільки ми маємо велику кількість партнерів, я поки не можу сказати, для кого з них припиниться фінансування, ми тільки це з'ясовуємо. Але загалом ситуація для нас не критична", - резюмувала вона.Президент США Дональд Трамп у перший день правління ухвалив рішення тимчасово зупинити всі програми зовнішньої допомоги США на 90 днів для проведення перевірок.У ЦПД заявили, що цей указ не стосується військової допомоги Україні.ЗМІ 24 січня писали, що державний секретар США Марко Рубіо зупинив на 90 днів видачу більшості грантів іноземної допомоги, і зазначили, що відповідний наказ може стосуватися України.Президент України Володимир Зеленський спростував інформацію про те, що США зупинили військову допомогу для України.Американські дипломати попросили терміново виключити програми, пов’язані з Україною, з програми заморожування іноземної допомоги на 90 днів, виданої держсекретарем Марко Рубіо.26 січня ЗМІ з посиланням на джерела написали, що USАІD отримало вказівку зупинити всі проєкти в Україні.

У переліку свят, які в Україні відзначали 7 грудня: День місцевого самоврядування, день цивільної авіації і день української хустки, знайшлося ще одне. В цей день українцям жартома пропонували відзначити день собутильника.

Секретар Чернігівської міськради, виконуючий обов&rsquо;язки міського голови, Олександр Ломако в День місцевого самоврядування заявив, що подає заяву про звільнення. За його словами, керівники військових адміністрацій взяли місто в облогу, заблокувавши роботу дитячих садочків, лікарень, громадського транспорту, виділення допомоги для ЗСУ. Ломако полишає обрану посаду, щоб розблокувати роботу міста

Про це він сказав у відеозверненні в день місцевого самоврядування.За словами посадовця, керівники військових адміністрацій взяли місто в облогу, заблокувавши роботу дитячих садочків, лікарень, громадського транспорту, виділення допомоги для ЗСУ. "Чиновники з військових адміністрацій за вказівкою Офісу взяли місто в заручники. Їх умова — Ломако має піти з обраної посади. Мені передали простими словами: якщо я цього не зроблю, вони занурять місто в хаос", - написав в. о. мера Чернігова.Ломако зазначив, що полишає обрану посаду, щоб розблокувати роботу міста."Щоб звільнити із заручників Чернігів, сьогодні, в День місцевого самоврядування, я подаю заяву про звільнення з посади секретаря міськради. Залишаю посаду з бюджетом на 2025 рік, теплом та світлом в оселях, програмами захисту та відновлення, пристойними темпами відбудови міста та рекордною допомогою для Збройних Сил. Продовжу працювати та боротися. Проти негідників та за краще майбутнє для Чернігова", - додав посадовець.Що передувалоОлександр Ломако розпочав виконувати обов'язки міського голови 2 лютого 2023 року, після відсторонення Владислава Атрошенка за рішенням суду. Згодом у місті утворили військову адміністрацію, яку очолив Дмитро Брижинський, з яким Ломако неодноразово конфліктував протягом першого року на посаді.У травні цього року на вулиці Чернігова не виїхав жоден маршрутний автобус приватних перевізників. Причиною такої ситуації стало блокування міською військовою адміністрацією виплат перевізникам автобусних маршрутів.Вже у вересні правоохоронці вчергове провели обшуки у приміщеннях міської ради Чернігова та вдома у її керівників у справі про незаконне відчуження землі. Тоді Ломако заявив, що вбачає в цьому політичний тиск.

Секретар Чернігівської міськради, виконувач обов’язків міського голови Олександр Ломако в день місцевого самоврядування заявив, що подає заяву про звільнення.

Щорічно 7 грудня в Україні відзначають День місцевого самоврядування

Сьогодні, 7 грудня, День місцевого самоврядування в Україні. Віряни вшановують пам'ять святого святителя Амвросія, єпископа Медіолянського. До Нового року залишилося 24 дні.

Порушники Закону про державну мову загрожують національній безпеці, особливо під час воєнного стану, каже уповноважений із захисту державної мови Тарас Кремінь Секретаріат уповноваженого із захисту державної мови розташований у самому центрі столиці. За словами Кременя, місце має значення. За сприяння Кабміну та наполегливості Тараса Кременя розташування офісу уповноваженого в центрі Києва, на Хрещатику, символізує провідну роль української мови в державі як чинник буття незламної нації. Перед інтерв'ю Тарас Кремінь проводить екскурсію відомством це два великі приміщення, розділені перегородками, в різних кінцях коридору. На дверях одного стікер "Тут говорять українською". За штатним розкладом у секретаріаті мовного омбудсмена мало би працювати, якби не війна, 50 осіб. Нині їх трохи більш як 30 разом із мобілізованими до Збройних сил України, а також кількома представниками уповноваженого по Україні. На полицях книжкової шафи в кабінеті не лише наукові праці з літературознавства, мовознавства й історії, словники, довідники та енциклопедії, а й Пересопницьке Євангеліє, Шевченківська енциклопедія, Енциклопедія сучасної України та книги віршів батька Дмитра Кременя Закон "Про забезпечення функціонування української мови як державної" запрацював п'ять років тому. Кожні пів року набувають чинності його положення. 16 липня 2024-го набрала чинності 25-та стаття закону, за якою всі друковані медіа у країні зобов'язані мати українськомовну версію. &еnsр;Була масштабна дезінформаційна кампанія мовляв, закон, як і його окремі норми, розколюватиме суспільство. Були політики, які намагалися звинуватити закон у намірах знищити бізнес, бо сфера обслуговування нібито не готова перейти на українську. Був час, коли всупереч закону телеканали транслювали фільми й серіали недержавною мовою. Засилля музики, книжок, газет, реклами, вивісок, оголошень, сайтів, інтернет-магазинів, екскурсій недержавною все це колись було нормою, яку не поспішали змінювати. Але ж весь світ знає, кому було вигідно зафіксувати двомовність, захистити "російськомовних громадян" і піти війною проти України. Наше суспільство, особливо з повномасштабним вторгненням, чітко знає, що означають державна мова, національна ідентичність, безпека й оборона. Упевнений, що мовний закон, як і створення нашої інституції, за ці п'ять років пройшов найбільші випробування і продемонстрував свою державницьку місію. Українізація, яка активізувалася 24 лютого 2022 року під бомбами й ракетами, неоднорідна. Більшість перейшла на спілкування українською, але навіть у столиці можна почути мову країни-агресора. Невже люди не бачать зв'язку між мовою та путінським "захистом" так званого російськомовного населення? &еnsр;Звісно, можна все списати на багаторічне зросійщення, що призвело до синдрому манкуртства, меншовартості. Є і проблема диглосії це про світоглядні пріоритети, національну самосвідомість і гідність. Тож для переважної більшості громадян України війна стала й мовним Рубіконом. Але для деяких чиновників ні. Ми й тепер маємо порушників закону серед керівників адміністрацій, депутатів, керівників комунальних установ. Я переконаний: період лагідної українізації минув, щойно набули чинності всі норми мовного закону. Тому початок наступальної українізації в умовах війни цілком природний і виправданий. Нам варто боротися із засиллям антиукраїнської пропаганди, когнітивного спотворення, шкідливих спроб применшити значення державної мови. Закон повинні виконувати всі Концепт наступальної українізації полягає в тому, щоб надати кращі законні можливості громадянам України захистити свої права й бути захищеними державою. Закон працює, і його повинні виконувати. Усе, що стосується нових можливостей розвитку, популяризації та поширення української мови, це питання Державної мовної програми, підтриманої урядом. Мої завдання як омбудсмена захищати українську мову як державну та право громадян України на інформацію і послуги державною мовою на всій території держави в усіх сферах суспільного життя. Водночас ми сприяємо й тому, щоб масштабувалися нові можливості для опанування державної мови, підвищенню правової культури, зміцненню мовної стійкості, утвердженню національних інтересів. За цим законом, людина, яка відмовляється вивчати мову, використовувати її в публічних місцях, фактично перебуває на маргінесі суспільного життя? &еnsр;Можливість призначення на визначені законом посади передбачає наявність сертифікату про рівень володіння державною мовою. Українська це запорука громадянства нашої держави, доступ до освітньої траєкторії та професійного зростання. Закон про мову поширюється на всі сфери, крім приватного спілкування і релігійного життя. Водночас що більше української буде в неофіційних сферах, то більше її буде в офіційних. Тобто якщо батьки частіше спілкуватимуться українською з дітьми вдома, спонукатимуть їх до читання, перегляду фільмів чи вистав, то більше її буде в садках і школах, на подвір'ях між дітьми та в інтернеті. Упевнений і в тому, що рівень присутності державної мови на регіональному рівні визначає збільшення частки української і у світі. Війна показала, що наші громадяни, опинившись за кордоном, стали на шлях українізації світу: відкривають школи, розмовні клуби, вимагають обслуговування рідною мовою. Українізація має бути наступальна і в Україні, і за кордоном. Бо наш шлях до Євросоюзу, на якому ми здобудемо статус української як мови ЄС, це про наш цивілізаційний, закріплений у Конституції України свідомий вибір. Якщо українська стане офіційною мовою ЄС, що це дасть? &еnsр;Україна неодмінно стане членом ЄС, а українська мова набуде статусу офіційної мови співтовариства. Гарантовано стане мовою діловодства та документообігу, мовою виступів і заяв, актів та резолюцій. Водночас це дасть доступність інформації та послуг українською на всій території ЄС від школи до університету, від муніципалітету до органів влади. І це нормально. Скажімо, для прикордонних областей України володіти мовами ЄС це питання доступу до нових можливостей. Так мої родичі із Закарпаття володіють щонайменше п'ятьма-шістьма мовами англійською та німецькою, які викладають у школі, а також угорською, словацькою, румунською, чеською. Хіба ж це погано в сучасному світі? Усе це потужний сигнал громадянам України, що в цьому багатомовному, глобальному світі володіння державною мовою, а також взаємодія з громадянами країн-членів ЄС це додаткові можливості для посилення нашої безпеки та оборони, акаде­мічної мобільності, міжнародної спів­праці, економічного зростання, транскордонних комунікацій. Антиреклама була нам на користь Хто сказав, що в Німеччині не володіють англійською мовою? Але німці базово забезпечили громадянам своєї країни права на німецьку мову в усіх сферах суспільного життя. Хто сказав, що французи в північних чи південних регіонах не спілкуються іншими мовами? Спілкуються, але насамперед вони дбають про чистоту, якість і вивчення мови, тому що захист мови від слів іншомовного походження (пуризм) це питання їхньої національної безпеки. Які інструменти впливу на суспільство має секретаріат уповноваженого із захисту державної мови? Розкажіть про ваш "пиріг" і "батіг"? &еnsр;У період лагідної українізації ми користувалися здебільшого пирогами. Напередодні набуття чинності 30-ї статті мовного закону 16 січня 2021 року ми зробили акцент на медійній складовій, проводили зустрічі, виступи, заяви, роз'яснювали людям, як працює закон, які інституції задовольняють їхні права, в яких сферах обов'язкова українська, як легше на неї перейти, які сфери охопить закон за певний період часу, куди звертатися, як зафіксувати порушення. Пів року ми мало не щодня говорили про важливість спілкування українською в супермаркетах, кав'ярнях, у центрах надання правових послуг, тренажерних залах, на заправках, на вулиці, якщо ви купуєте фрукти-овочі. Я працював із керівниками найбільших торговельних мереж, комунікував із бізнесом, неодноразово зустрічався з транснаціональними компаніями, Американською торговельною палатою в Україні, Європейською бізнес-­асоціацією, Українською ТПП, пояснюючи тисячам компаній пріоритети й норми мовного закону. Ірма Вітовська, Коzаk Sysеm, Ахтем Сеїтаблаєв на наше прохання знялися в соціальних роликах, які виготовив телеканал Еспресо. Ми погодили їх із Нацрадою з питань ТБ і радіомовлення і також безоплатно розмістили на провідних телеканалах. Тобто робили те, що мали робити. За особисті кошти ми друкували рекламу для бігбордів, оголошення в метро чи на зупинках громадського транспорту. Це був складний процес. Треба було досягти потрібних результатів. 16 січня 2021 року, в день, коли запрацювала 30-та стаття закону, інформація про важливість української мови у сфері обслуговування була третьою за статистикою запитів в Україні після інформації про вибори президента у США та пандемію. Українські ресурси писали про важливість українізації однієї з наймасовіших сфер, російські чи проросійські писали про знищення цим законом малого й середнього бізнесу, про Кременя як поліцая, про те, що закон порушує права російськомовних, що він іде супроти Хартії про міноритарні мови. Але ця антиреклама пішла на користь на нашу інституцію, яка пройшла становлення і завдяки суспільному резонансу, і завдяки запиту суспільства, і через протистояння з боку п'ятої колони, звернуло увагу суспільство. А "батіг"? &еnsр;Батіг це набуття чинності змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення, за які ми штрафуємо. Восени 2022-го я наклав перший штраф на доцента авіаційного університету, відтоді в нас були сотні попереджень і десятки штрафів. Є дві опції в ­КУпАП попередження чи санкції. За перший проступок є можливість накласти попередження. Скажімо, зовнішню рекламу, вивіску чи оголошення, чи стартову сторінку інтернет-­ресурсу виконано недержавною мовою. Після попередження традиційно ситуація виправляється. Штраф наступний крок. Якщо порушення відбувається повторно, штрафуємо. 3400 гривень перший штраф, кожен наступний збільшується в геометричній прогресії 6800 гривень, і так далі. Є інтернет-ресурси, які ми штрафували тричі, від 3400 до 20&thіnsр;000 вони заплатили до місцевого бюджету. Українська мова стала голосом свободи у світі У нас є алгоритм взаємодії на випадок, якщо викликають поліцію за фактом порушення мовних прав громадян України, вона фіксує фото, відео і відповідно до процедури може передавати нам або здійснювати свої провадження. Якщо дія підпадає під Кримінальний кодекс це їхня парафія, якщо підпадає під дію мовного закону, передають матеріали нам. Російська пропаганда каже, що всі штрафи йдуть у наш бюджет. Насправді ці гроші поповнюють місцевий бюджет за місцем правопорушення. Те, що російська у прямому й у переносному значенні вбиває, бачимо, на жаль, мало не щодня. Двомовність так само вбиває. Вона, на жаль, зберігається в містах-мільйонниках. За шість місяців 2024-го до нас надійшло понад тисячу скарг. Серед таких міст-лідерів залишаються Київ, Одеса й Харків. Це говорить про те, що продовжуються порушення мовного закону, але водночас і те, що активність громадян зростає, вони вимагають у місцевої влади виконувати свої повноваження. Вимагають від мерів розібратися з вивісками, адже найбільше звернень стосується зовнішньої реклами, стартових сторінок інтернет-ресурсів, обслуговування, освіти й охорони здоров'я. Чи розробляєте ви якісь програми на майбутнє спільно з іншими державними інституціями для людей із деокупованих територій, які 10 років не чули української? &еnsр;Відповідно до закону про мову, кожен громадянин України зобов'язаний вільно володіти державною мовою. Це означає, що, звільнивши Севастополь, Донецьк, Луганськ, Мелітополь, Маріуполь й інші населені пункти, першими заходять Збройні сили України, далі правоохоронні органи, відновлюється діяльність органів державної влади, місцевого самоврядування, суддів, прокуратури тощо. Кожен із них зобов'язаний вільно володіти державною мовою, тобто здійснювати свої повноваження українською. Щоб на звільнених територіях не виникало мовних конфліктів, ми працюємо над посиленням присутності української у при­фронтових областях. Наприклад, на території Херсонської області разом із керівником ОВА Олександром Прокудіним розробили 37 місцевих мовних програм, які віддалено діють і на тимчасово окупованих територіях. Тобто є курси, збираємо літературу, готуємо вчителів, проводимо заходи з популяризації мови, культури, ідентичності. 64 мовні програми в кожній громаді Закарпаття. Недавно на запрошення керівництва Запоріжжя я взяв участь у розробці місцевої мовної програми. Наша мета: кожній громаді, особливо на півдні та сході, свою мовну програму. На окупованих територіях виросли діти, які ніколи не чули української мови, бо вони жили в "русском мире". Як їх перевчити? &еnsр;А як таке могло бути, що з моменту набуття мовного закону і навіть в умовах повномасштабного вторгнення пів мільйона школярів навчалося російською мовою чи вивчало російську як іноземну на території Дніпропетровської, Запорізької, почасти Харківської областей? Як так сталося, що в місцях компактного проживання болгар на півдні Одещини навчальний процес здійснювався російською мовою? Це ж нонсенс. А як так сталося, що з деокупа­цією частин Донецької та Луганської областей 2014 року громади продемонстрували найбільший рівень переходу закладів освіти на українську мову? Прекрасно пам'ятаю Сіверськодонецьк 2015-го, Волноваху, Краматорськ, Авдіївку, де ми проводили виїзні засідання нашого комітету, Маріуполь, Мелітополь, Нову Каховку, коли ще не було Закону "Про освіту". Я був один з авторів цього закону, де ми вперше в національному законодавстві визначили українську як обов'язкову мову освітнього процесу. Ми пояснювали, переконували, що українська мова дає можливість для професійного зростання, кар'єри, професійного вдосконалення. Тому ми повинні відійти від того, що там буде складно. Там справді є запит, і цей запит забезпечуватимемо в тій інфраструктурі, яку вибудовуємо вздовж лінії розмежування. Тим паче, в законі про мову нічого про перехідне законодавство не написано. Закон забезпечив нас підставами вимагати державної мови, але активісти на своєму рівні вирішують це питання в рамках закону, мають більше впливу. Як вважаєте? &еnsр;Кожен обирає для себе шлях. Ті, хто навчився захищатись і захищати, співпрацювати з нами й демонструвати приклад іншим, заслуговують на повагу. Громадські активісти це й ті, хто були на мовному Майдані, й ті, хто готували до голосування закон про мову, й ті, хто виступали на підтримку нашої інституції, щоб нарешті відбувся конкурс і призначили уповноваженого. Громадські активісти це й ті, які щорічно готували звіт до Дня української мови про стан української мови в Україні. Це тривало десяток років поспіль, ті, хто заявляли про порушення мовного закону або бачили ризики у виконанні мовного закону в контексті тих або тих проєктів. Це ті, хто працюють у громадському секторі за внутрішнім переконанням. Серед таких я назвав би Володимира Василенка на жаль, нині покійного, Тараса Шамайду, Сергія Оснача, Наталку Федечко, Святослава Літинського, Івана Капелюшника. З такими громадськими лідерами ми співпрацюємо, тож їхній досвід і конкретні дії слушні. Водночас мені важливе слово авторитетних закарпатців, особливо в контексті міжнародної мовної комунікації. Так мій приятель Вадим Сухаревський Герой України, командувач Сил безпілотних систем уродженець Берегова, а також поет і волонтер, директор Інституту Центральноєвропейської стратегії Андрій Любка ужгородець. Кожен із них надійний союзник нашої команди. Усі, хто зловживає питаннями державної мови, можуть нести загрозу національній безпеці та обороні, особливо під час воєнного стану. Тому, коли на окремі суспільно-­резонансні виступи чи заяви реагують правоохоронні органи або правозахисні організації, включаючи уповноваженого з прав людини, суспільство повинно почути відповідь: було порушення чи ні. Якби у вас була можливість зробити з офісу уповноваженого інституцію своєї мрії, які функції, важелі, повноваження, сфери додали б? &еnsр;Наявність у країні з єдиною державною мовою такої інституції, як наша, нонсенс. Такої посади немає в жодній країні, натомість у всіх країнах є інституції, які займаються дослідженнями, кодифікацією, стандартами, лексикологією, правописом. Тому, сподіваюся, що колись зникне потреба в захисті прав українців на українську мову. Але в умовах війни підтримка нашої інституції повинна бути одним із найбільших пріоритетів. Сьогодні ми потребуємо інституційної підтримки. Ми шукаємо потужних представників у всіх регіонах України. Нам треба можливість максимально комунікувати на міжнародному рівні. Важливо запустити державні мовні курси. Тому в перспективі я бачу Національний мовний центр, де має бути вільний доступ усім охочим до словників, термінологічних баз, іспитів, до всього, що становить основу української мови та її конституційного статусу. І це буде вільний простір, де кожен зможе відкрити для себе Україну, мову, культуру тощо. Питання української мови це питання нашого сталого майбутнього, тому що в ній дух національної пам'яті, нашої ідентичності й культури, наша боротьба, єдність і гідність. Українська мова в умовах бездержавності була носієм пам'яті, тому так багато портретів Шевченка було в домівках, а великий пласт українського фольклору, літератури та духовності про наші здобутки й перемоги. Прекрасно пам'ятаємо, наскільки важливо було толерувати українську мову та відстоювати національні інтереси в 19201930-ті, яку роль зіграло Розстріляне відродження, що обстоювали українські шістдесятники, яка роль національного дисидентства, про що мріяли українці світу. Але боротьба сьогодні вийшла на інший рівень, і вона повинна відбуватися з тією ж одержимістю і рішучістю, адже питання незалежності Української держави на порядку денному світу. Сьогодні чи не вперше українська мова стала не тільки явищем культурним, вона стала міцним голосом свободи у світі. І наше "Слава Україні!" викликає захоплення в багатьох людей світу. Нація незламних переможе, адже українська мова Героїв!