Search trend "День Незалежності США!"

Еспресо пояснить, кого за мобілізацією можуть призвати вже у липні, а також нові законодавчі ініціативи.На тлі повномасштабного вторгнення в Україні триває загальна мобілізація і воєнний стан, за які було проголосовано Верховною Радою та вкотре продовжено строком на 90 днів – з 9 травня до 6 серпня 2025 року.Під поняттям "загальна мобілізація" розуміють систему швидкого доукомплектування Збройних Сил, яка діє одночасно по всій території України. Цей механізм дає змогу збільшити кількість військових для ведення оборони країни, а також створити резерв громадян, готових служити в армії у разі необхідності.Мобілізація по-новому: останні нововведення та нові законопроєктиНаприкінці січня 2024 року на веб-порталі Верховної Ради з'явився  законопроєкт №10449  від уряду, який було розроблено спільно з Генштабом та народними депутатами. Основна мета запропонованих змін полягає в удосконаленні процесу формування особового складу ЗСУ, ротації та інших процесів, з урахуванням зростання загрози з боку агресора та його прагнення до подальшої окупації нових територій.Після другого читання, 11 квітня, законопроєкт про мобілізацію №10449 було схвалено, а 16 квітня його підписав Президент Володимир Зеленський. Основна частина закону набула чинності через місяць з дня, наступного після його публікації у виданні "Голос України", тобто з 18 травня.Законом скасовано систему строкової служби. Натомість буде впроваджено з 1 вересня 2025 року базову загальновійськову підготовку для громадян України віком від 18 до 25 років в усіх навчальних закладах, яка буде тривати до п'яти місяців у мирний час, а під час воєнного стану - до трьох місяців. Люди, які успішно пройшли цю підготовку, поставлять на військовий облік у ТЦК за місцем проживання. Початком перебування на військовій службі вважається момент відправлення людини до військової частини. Мобілізованого військовослужбовця не можуть одразу скерувати на фронт, оскільки перед цим необхідно пройти базову військову підготовку протягом 2-3 місяців.Крім того, як зазначив народний депутат Олексій Гончаренко, чоловіків віком від 50 до 60 років можуть мобілізувати лише за спеціальним мобілізаційним розпорядженням. Цю позицію підтвердив у коментарі для LІGА.nеt народний депутат Федір Веніславський, член комітету Верховної Ради з питань національної безпеки і оборони. Однак, у цьому питанні все не так однозначно. У ТЦК та СП зазначають, що в Україні немає прямої заборони щодо мобілізації військовозобов'язаних у віці 50-60 років, а відповідну процедуру називають "цілком прозорою". Про це в інтерв’ю "Главреду" розповів Сергій Монукало, начальник сектору мобілізаційно-оборонної роботи Сумського обласного ТЦК та СП. Він пояснив, що військовозобов'язаних цього віку направлятимуть не до штурмових підрозділів, а до забезпечувальних частин або на службу у Державну спеціальну службу транспорту (ДССТ).Важливо зазначити, що парламент затвердив проєкт закону № 10313 "Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліціянтів на соціальний захист", а президент його підписав на початку квітня 2024 року. Цей закон спрямований на гарантування прав військовослужбовців на отримання інформації, медичного забезпечення та відпусток, а також надання поліціянтам права на одноразову грошову допомогу у разі загибелі чи визначення втрати працездатності. Крім того, один із пунктів проєкту виключає з переліку висновків ВЛК "обмежену придатність", натомість залишилось дві категорії: придатні та непридатні. Тобто ті, хто раніше був визнаний обмежено придатним, зобов'язані повторно пройти медкомісію протягом дев'яти місяців із набуття чинності закону (до 4 лютого 2025 року).Однак, через велике навантаження на ТЦК та медкомісії, терміни "перепроходження" були продовжені ще на чотири місяці, тобто до 5 червня. А також, наприкінці січня з'явилась можливість щодо отримання електронного направлення для проходження медобстеження, замість звичайного паперового. Оновлений список захворювань, що слугують підставою рішення ВЛК щодо непридатності або звільнення від мобілізації затверджено від 27 квітня 2024 року №262 Про затвердження Змін до Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України.Не підлягають призову військовозобов'язані з інвалідністю всіх груп та люди, які згідно з рішенням ВЛК є тимчасово непридатними для проходження служби на період від 6 до 12 місяців (з наступним переоглядом).Зміни, що стосуються процедури військового обліку призовників, а також процедури вручення повісток вже в дії. Громадяни за бажанням зможуть зареєструвати свій електронний кабінет у системі призовника, військовозобов'язаного або резервіста "Резерв+", але повістки у електронному форматі не будуть розсилати. Крім того, всі військовозобов'язані після введення в дію закону протягом 60 днів (до 16 липня 2024 року) мали оновити дані за допомогою цього кабінету або особисто прийти в ЦНАП чи ТЦК. Сьогодні громадяни все ще можуть це зробити, але тепер лише двома способами: через застосунок Резерв+ або в ТЦК та СП.Наприкінці червня 2024 року у мобільному додатку "Резерв+" з'явилася можливість використовувати QR-код. За словами Лазуткіна, QR-код з юридичної сторони має таку ж силу, як і традиційний паперовий документ. У разі невиконання військовозобов'язаними та резервістами своїх обов'язків, до ухилянтів може застосовуватись тимчасове обмеження за рішенням суду на право керування особистим транспортом.Оновлений законопроєкт "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" також розглядав можливість демобілізації після 36 місяців безперервної служби у війську, однак ця норма була повністю видалена. Натомість Міноборони планує створити окремий проєкт закону, що буде присвячений питанням демобілізації та ротації військовослужбовців. Цей документ буде створений з урахуванням всіх можливих загроз та ризиків. Таку інформацію озвучив речник відомства Дмитро Лазуткін в етері телемарафону.Законопроєкт про демобілізацію залишається складною темою, яка торкається соціальної справедливості та обороноздатності, зазначає Сергій Згурець. Генштаб не підтримує ухвалення нового проєкту закону від Міноборони через ризик одночасного звільнення понад 108 тисяч військових, що може послабити бойові підрозділи. Натомість Міноборони пропонує альтернативи: реабілітація, відпустки та обов’язкова ротація. Однак, будь-які запропоновані варіанти потребують затвердження на державному рівні. У зв’язку з цим відомство пропонує перенести розгляд законопроєкту.Нещодавно стало відомо, що українських бійців, які перебувають на фронті ще з 2022 року, поступово планують відводити з передової. Про це розповів генерал-лейтенант Іван Гаврилюк, колишній заступник міністра оборони, пише Укрінформ. За його словами, нині триває завершальна стадія розробки спеціального механізму ротацій, який дасть змогу оновлювати особовий склад та залучати нових людей для підготовки і своєчасної зміни військових, що беруть участь у бойових діях.Зміни стосуються і мотивації для військовослужбовців, зокрема, після підписання контракту надається можливість одноразового отримання сертифіката на придбання автомобіля на суму 150 тисяч гривень, а також компенсація в розмірі 50% від суми першого внеску за держпрограмою "Є-оселя" та інше.Оновлення стосуються також військовозобов'язаних, які перебувають за кордоном. Без військово-облікових документів чоловіки тепер не мають змоги оформити паспорт, закордонний паспорт або отримати консульські послуги. Для уникнення неприємностей українці, які перебувають за кордоном, мали також оновити свої персональні дані протягом 60 днів після набуття чинності закону про мобілізацію. Це можна зробити, зв'язавшись з ТЦК за допомогою телефону або через електронну пошту.Ще одна ініціатива, яка стосується українців, які перебувають закордоном, може скоро набути чинності. Громадянам нададуть можливість дистанційно оформити бронь від мобілізації, що дозволить офіційно працевлаштуватися в Україні через спеціальні центри за кордоном - Unіty Нub. Про це розповів міністр національної єдності Олексій Чернишов, пише Економічна правда."Наше завдання таке, щоб людина, коли перетинає кордон, вже мала такий статус, який не дозволяє йому потрапити у ситуацію, коли між кордоном і заводом його мобілізують", - пояснив Чернишов.Крім того, запуск нового мобільного додатку для військовослужбовців під назвою "Армія+" вже відбувся. Він має полегшити виконання повсякденних завдань для всіх військовослужбовців. Про це розповів у вечірньому відеозверненні Президент Володимир Зеленський.Раніше, заступниця міністра оборони України з питань цифрового розвитку, цифрових трансформацій і цифровізації Катерина Черногоренко розповідала, що українські військові можуть скористатися найважливішими функціями цього додатку. По-перше, військове ІD - посвідчення військовослужбовця, а також ще одна дуже важлива функція - це електронні рапорти, пише УНІАН.У вересні 2024 року до Парламенту було подано законопроєкт №12076, який пропонує зміни до Закону "Про військовий обов’язок і військову службу", зокрема щодо військового обліку 17-річних. Нині документ вже набув чинності, тож тепер юнакам не потрібно проходити ВЛК перед постановкою на облік. Також, того року, коли юнаку виповнюється 17 років, він має стати на облік саме у період з 1 січня до 31 липня. Зміни передбачають і нові способи постановки на військовий облік та уточнюються обставини, коли порушення цих строків не тягне за собою покарання. Важливо також те, що нині у Верховній Раді розглядають законопроєкт №12442, який передбачає кримінальну відповідальність через порушення законів у сфері оборони та мобілізації. Йдеться про притягнення до відповідальності керівників ТЦК та СП, а також голів та членів ВЛК у разі порушень, пов’язаних із мобілізаційною підготовкою та призовом.Документ передбачає покарання посадовців ТЦК та СП, а також членів ВЛК, хто незаконно відправляють на службу людей, які непридатні, або ж, навпаки, допомагають уникнути призову тим, хто має служити.Мобілізація в Україні на сьогодні: кого можуть призвати вже у липніІз початку липня, як і раніше, отримати повістки можуть чоловіки віком від 18 до 60 років, які є військовозобов'язаними, відповідають вимогам за станом здоров’я та не мають інших підстав для відтермінування служби.Загалом, військове керівництво країни зазначає, що насамперед для доукомлектації армії потрібні люди з бойовим досвідом – штурмовики, артилеристи тощо. Другорядно - фахівці з різних сфер: водії, ІТ-спеціалісти, зв'язківці. Адже мобілізаційні процеси здійснюються не лише для бойових дій на фронті, а також для виконання різноманітних завдань. Один із можливих напрямків служби у таких випадках - це робота в штабі. Це означає, що в армії є потреба в професіоналах різних спеціальностей.Так, мобілізації можуть підлягати такі групи військовозобов'язаних:чоловіки віком від 18 до 60 років, які придатні та обмежено придатні за станом здоров’я під час воєнного стану, якщо вони мають військовий досвід;чоловіки віком від 25 років до 60 років, які придатні та обмежено придатні (повинні були повторно пройти військово-лікарську комісію — до 5 червня 2025 року та отримати статус "придатні" чи "непридатні") за станом здоров’я під час воєнного стану, якщо вони не мають досвіду військової служби;чоловіки віком від 18 до 60 років, які зняті та виключені з військового обліку, однак визнані придатними або обмежено придатними (повинні були повторно пройти військово-лікарську комісію — до 5 червня 2025 року та отримати статус "придатні" чи "непридатні")  через стан здоров'я в умовах воєнного стану на підставі рішення ВЛК.Граничний вік для мобілізації залишився незмінним та не застосовується до чоловіків, які досягли 60-річного віку.Добровільно прийняти рішення щодо вступу на військову службу можуть:жінки віком до 60 років, які придатні за станом здоров’я; призовники віком від 18 до 25 років, які раніше не брали участь у виконанні строкової служби – на службу за контрактом;люди з інвалідністю, а також ті, хто отримав право на відтермінування від мобілізації через сімейні обставини.Наприкінці вересня до Верховної Ради внесли законопроект №10084, метою якого є внесення змін до закону про військовий обов'язок і військову службу, аби зняти вікове обмеження на добровільне проходження військової служби. Йдеться про військовослужбовців, які будуть визнані ВЛК придатними до служби, володіють значним рівнем професійної підготовки та практичним досвідом. Як зазначалось раніше, в Україні максимальний граничний вік мобілізації – 60 років.Автори проєкту Юрченко Олександр та Бурміч Анатолій зазначають, що цим документом вони усувають "вікову дискримінацію". Адже обов'язок захищати Батьківщину є закріпленим у Конституції і відмова українцям у проходженні служби у віці понад 60 років є порушенням їхніх конституційних прав. До того ж нардепи наголошують, що таким чином можна поповнити лави армії, вмотивованими та досвідченими військовими. Проєкт був зареєстрований на сайті Верховної Ради у вересні 2023, однак і досі перебуває на етапі опрацювання в комітеті.На противагу цьому, на порталі Парламенту 18 листопада 2024 року було зареєстровано законопроєкт №12222, що передбачає зниження граничного віку проходження військової служби з нинішніх 60 до 55 років. Сьогодні проєкт перебуває на стадії опрацювання в комітеті. Водночас, член Комітету Верховної Ради з питань нацбезпеки Федір Веніславський у коментарі "Українському радіо" заявив, що цей документ наразі не має високі перспективи для розгляду в найближчий час. За його словами, у нинішніх умовах, коли ворог активізує мобілізаційні зусилля, Україна не може дозволити собі такі зміни. Ще одним гучним нововведенням стала реєстрація на сайті Верховної Ради законопроєкту №11079-1 про мобілізацію засуджених, він також був підписаний 17 квітня 2024 року. Цим документом вносять певні зміни до законодавства, які передбачають надання засудженим можливості умовного дострокового звільнення від відбування покарання за умови, що вони погодяться на контрактну службу за Збройних Силах України. До цього часу чинне законодавство не дозволяло мобілізувати людей, які відбувають покарання та тих, хто мають судимість, навіть у випадках, коли вони виявляють бажання служити.Мобілізація молодшаєУ квітні 2023 року на сайті Верховної Ради з’явився законопроєкт № 9281, який передбачає зменшення граничного призовного віку з 27 до 25 років. Таке рішення було обумовлено тим, що значну кількість чоловіків призовного віку не могли мобілізувати, оскільки вони не досягли віку 27 років та не мали статусу "резервіста" та  "військовозобов’язаного", тобто їх могли призвати лише на строкову службу, яка в умовах війни не проводиться. Згодом, законопроєкт підтримав Кабмін та 5 травня 2023 року його було передано на підпис до президента. Майже через рік, а саме 2 квітня 2024 року, ухвалений парламентом закон таки був підписаний Володимиром Зеленським. Тобто, з 4 квітня набув чинності Закон № 3127-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", де йдеться про зменшення призовного віку із 27 до 25 років.В оборонному відомстві зазначають, що під час воєнного стану таке тривале перебування людей призовного віку на обліку є недоцільним. До того ж це є прямим наслідком того, що до лав ЗСУ не можуть залучити значну частину придатних до служби чоловіків. Як зазначають військові, на фронті не вистачає молодих людей.Насправді, тут потрібно враховувати всі фактори і не перетнути "тонку межу" між бажанням щодо захисту держави та перспективами майбутнього України після перемоги, зазначає історик та військовий експерт Михайло Жирохов. Йдеться про демографічні причини, настрої в суспільстві та рівень загальної підготовки юнаків. До того ж не варто забувати, що з початком повномасштабного вторгнення, до лав Збройних Сил добровільно приєдналась значна кількість молодих людей, яким ледь виповнилось 18 років, тому сьогодні у війську можна побачити всі вікові категорії.У Верховній Раді 16 вересня 2024 року розглянули доопрацьований законопроєкт №11379-д, який передбачає заборону мобілізації юнаків до 25 років. Проєкт було прийнято, нині він чекає на підпис Президента. Через наявну "прогалину" в законодавстві, сьогодні було можливо мобілізувати військовозобов'язаних віком до 25 років, якщо вони визнані непридатними в мирний час або обмежено придатними під час воєнного стану. У Теlеgrаm-каналі нардеп Олексій Гончаренко повідомив, що мобілізацію обмежено придатних чоловіків, яким 18-25 років, офіційно зупинили відповідно до директиви Командування Сухопутних Військ. Хоча українська влада нині й досі рішуче відкидає ідею мобілізації з 18 років, яку пропонують США, в Офісі президента України вже впровадили зміни до законодавства та указів глави держави, щодо запровадження добровільного контракту для чоловіків віком до 25 років. Ініціатива "Контракт 18-24" спрямована на залучення тих, хто не підлягає обов’язковій мобілізації, та передбачає низку привілеїв, суттєву матеріальну підтримку для добровольців.Так, контракт на суму 1 мільйон гривень має авансовий платіж у розмірі 200 тисяч гривень одразу після підписання, а залишок у 800 тисяч гривень буде виплачено у декілька етапів. Молоді добровольці, залежно завдань, можуть отримувати "зарплату" до 120 тисяч гривень, а також додаткові виплати за участь у бойових операціях. В результаті загальна сума виплат за рік контракту може досягти до 2 мільйонів гривень. Крім того, для військових передбачені вигідні умови: пільгова іпотека, безкоштовне навчання та медичне обслуговування, а також можливість виїжджати за кордон після виконання контакту.Електронний реєстр військовозобов'язанихЩе у вересні 2023 року на сайті Верховної Ради з'явився законопроект, який стосується створення електронного реєстру військовозобов'язаних. Народні депутати запропонували зібрати всю доступну особисту та службову інформацію про військовозобов’язаних і резервістів у електронних реєстрах і базах даних у єдиний е-реєстр.Тобто, передати Міністерству оборони інформацію з державних реєстрів: МВС, Податкової служби, МОЗ, Держміграційної служби та інших відомств. Відповідно до проєкту закону, в автоматичному режимі військове відомство буде отримувати інформацію та особисті дані про українців віком 18-60 років. Включно з номерами телефонів, електронною поштою, відомостями про сімейний стан, роботу військовозобов’язаних та інше.Сьогодні е-реєстр "Оберіг" працює повноцінно, а в особистому кабінеті громадяни зможуть уточнити внесені дані та подати відомості до ТЦК через "Резерв+"."Це закрита система, яка має свій захищений контур. Всі вимоги (захисту - ред.) до неї витримані. Це достатньо захищений продукт, який немає жодних натяків на можливість бути вразливим. І ми бачимо, що за півтора року повномасштабної війни немає витоку сенситивної інформації", - заявив міністр цифрової трансформації Михайло Федоров у коментарі Еспресо.У свою чергу, Мінцифри проєкт "смарт-мобілізація", про що було анонсовано під час пресконференції в Медіацентрі Україна ще у 2023 році вже працює. З його допомогою військовозобов’язані зможуть самостійно обрати бажану для мобілізації спеціальність та підрозділ. Так, у застосунку "Резерв+" вже є функція пошуку вакансій в Силах оборони. Уникнення або мінімізація корупційних схем є однією з основних завдань, які вирішує ця ініціатива. З іншого боку, новий підхід ґрунтується на максимальній прозорості та доступності інформації для кожного громадянина. Прийнявши рішення мобілізуватися, людина отримує можливість обрати таку спеціальність, яка відображає її унікальні здібності та особисті прагнення. До того ж зникає фактор невідомості, адже подавши заявку, та успішно пройшовши відбір, вона має можливість пройти навчання та здобути посаду, що відповідає саме її вибору. Такий підхід дозволяє кожній особі реалізувати свій потенціал та отримати можливість працювати в сфері, яка найбільше відповідає її уподобанням та навичкам.На початку квітня 2024 року, АрміяІnfоrm опублікувала інтерв’ю з Черногоренко, яка відповідає за напрямки цифрового розвитку, трансформацій та цифровізації. "Я вважаю, що людина має мати можливість мобілізуватися або підписати контракт саме до такого командира, якому він чи вона довіряє. Це - цільовий рекрутинг. Цивільна аналогія: коли після випуску з вишу за кращих студентів борються працедавці", - розповіла Черногоренко.Фото: соцмережіХто має право на виїзд за кордон? Заборона виїзду для військовозобов'язаних громадян України, які віком від 18 до 60 років, за певними винятками, залишилась незмінною.Це правило спрямоване на забезпечення безпеки та добробуту громадян України під час періодів, коли держава перебуває в стані війни або мобілізації, але враховує індивідуальні потреби людини.На час дії воєнного стану питання перетину кордону громадянами України регулюється постановою Кабінету Міністрів України № 57. Згідно з цим правовим актом виїжджати за територію країни можуть такі військовозобов'язані чоловіки:ті, хто з медичних причин отримали дозвіл на виїзд (за станом здоров’я)за сімейними обставинамиза професієюз метою допомоги ЗСУдержслужбовціТакож, радимо звертати увагу на інформацію, яка є на офіційному веб-порталі Державної прикордонної служби України. Працівники цієї служби діють згідно з наказами та вказівками свого безпосереднього керівництва. Це важливо враховувати, оскільки їхні дії можуть базуватися не лише на загальних правилах, але й на конкретних внутрішніх інструкціях та розпорядженнях.Щодо жінок, відповідно до закону громадянки України можуть вільно виїжджати за кордон. Проте не слід забувати, що існують винятки. Обмеження на виїзд розповсюджуються на жінок, які обіймають посади в уряді та народних депутатів.Військовий облік медикинь та чи буде мобілізація жінок?З 1 жовтня 2023 року в Україні жінки з медичною та фармацевтичною освітою стали на військовий облік. Однак у пресслужбі МОЗ пояснили, що постановка на облік у ТЦК не обов'язково передбачає їхню мобілізацію. Такий облік дає можливість побачити об’єктивні резерви медичного персоналу та дає змогу визначити наявний медичний потенціал серед жінок та їхню готовність допомагати в умовах воєнного стану. "Тому з 1 жовтня 2023 року на військовий облік мають стати всі жінки-медики та жінки-фармацевти, які з певних причин там не перебували. Постановка на військовий облік не дорівнює мобілізації. Облік необхідний лише для узагальнення даних про наявний резерв медиків у державі", - зазначили у відомстві.До того ж такі норми законодавчо закріплено ще 1992 року ч. 11 ст. 1 ЗУ "Про військовий обов’язок і військову службу". Жінки медичних професій підлягають військовому обліку, якщо вони відповідають віковим (до 60 років) та медичним (визначається ВЛК) критеріям для проходження служби.Згідно з постановою Кабміну від 30 грудня 2022 р. № 1487, жінки, які мають відповідну медичну та фармацевтичну освіту, але не перебувають на обліку у ТЦК, можуть влаштовуватись на роботу як невійськовозобов’язані ще протягом трьох років, тобто до кінця 2026 року, - як пояснила юристка Галина Токмач.Проте роботодавці зобов’язані повідомити ТЦК СП про те, що співробітниця їх організації/установи має медичну освіту, але не перебуває на військовому обліку. Якщо жінка працює не за фаховою спеціальністю та не надавала роботодавцю документ про наявну медичну освіту, то відповідно ТЦК СП ця інформація не стане доступною ніяким чином.Важливим доповненням є те, що українки, які перебувають на військовому обліку, зможуть перетинати кордон під час воєнного стану. Пресслужба МОН офіційно підтвердила інформацію: "Жінки-медики та жінки-фармацевти можуть безперешкодно виїжджати за кордон. Починаючи з 1 жовтня 2023 року жодних змін в умовах виїзду за кордон для жінок - не буде. Кожна жінка з медичною та фармацевтичною освітою може вільно перетинати державний кордон в незалежності від того, стоїть вона на військовому обліку чи ні. Наразі обмеження діють лише для деяких категорій державних службовців та посадових осіб, які обіймають певні посади". Однак, нова хвиля занепокоєння щодо мобілізації жінок почала ширитись соціальними мережами наприкінці вересня 2024 року. Тоді, на веб-порталі Верховної Ради зареєстрували проєкт №12076, який пропонує внести зміни до ЗУ "Про військовий обов'язок і військову службу". У ньому зокрема йдеться про уточнення норм щодо військового обліку жінок, які мають бажання пройти базову військову підготовку. Згідно із запропонованими змінами, перед початком служби вони, за власною згодою, будуть поставлені на військовий облік призовників. Після базової підготовки таких жінок зараховуватимуть до військового обліку військовозобов'язаних, зазначають в матеріалі ЮРЛІГА. У січні 2025 року документ набув чинності, адже його підписав Президент. Згідно з Конституцією України, всі зобов’язання, які покладені на чоловіків під час дії воєнного стану, автоматично поширюватимуться і на цих жінок. Водночас законодавство про мобілізацію не передбачає обов’язкового проходження служби жінок у ЗСУ. Представниці жіночої статі можуть долучитися до армії виключно на добровільній основі, уклавши відповідний контракт. Що означають поняття "повна мобілізація" та "посилення мобілізації" на практиціБойові дії тривають, і Україна не припиняє наступати для звільнення всіх своїх територій. Незважаючи на такі значні цифри втрат серед окупантів, з української сторони теж існує потреба у поповнені резервів. Якщо ж говорити про "повну мобілізацію", то в правовому полі України таке поняття взагалі відсутнє. Існують лише терміни – часткова і загальна мобілізація. Тож страхітливі історії про повну мобілізацію всіх чоловіків можна сприймати лише як добре продуману ІПСО.Наприкінці березня 2024 року Головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський повідомив у інтерв'ю Укрінформу, що завдяки оптимізації навантаження між різними частинами та підрозділами Сил оборони, а також проведенню оцінки можливостей українського війська, вдалося "значно знизити" потребу в мобілізації резервістів."За рахунок перегляду наших внутрішніх ресурсів та уточнення бойового складу ЗСУ ця цифра (500 тис. резервістів, — ред.) була суттєво зменшена. Ми очікуємо, що у нас буде достатньо людей, здатних захищати Батьківщину. Йдеться не лише про мобілізованих, а й про добровольців", - розповів Сирський.Однак, 29 жовтня секретар РНБО Олександр Литвиненко, під час промови у Верховній Раді наголосив на потребі додаткової мобілізації в Україні, пише LІGА.nеt. Відповідно до його слів, для досягнення 85% укомплектованості військових частин необхідно призвати ще 160 тисяч військовозобов'язаних. Він підкреслив, що такі дії є ключовими для зміцнення обороноздатності країни, зважаючи на поточні виклики, які постали через ситуацію на фронті.Нині точні цифри та плани щодо мобілізації не повідомляють. Водночас Сирський підкреслив, що головний шлях доукомплектування армії – це подальше проведення мобілізаційних заходів, пише РБК-Україна. Головнокомандувач також акцентував, що процес має бути прозорим, відповідати закону та не створювати шоку в суспільстві:"Водночас я наполягаю на мобілізації з обов’язковим дотриманням законності та прозорості в роботі ТЦК. Для людей мобілізація не має бути шоком. Всі наші територіальні центри комплектування повинні змінитися. Визначено завдання президентом України - верховним головнокомандувачем".Фото: gеttyіmаgеsЯкі бувають види повісток та де їх можуть вручити Сьогодні в Україні передбачено законом чотири види повісток. Однак, відповідно до доповнення статті 18−1 ЗУ про військовий обов’язок і військову службу, в період воєнного стану не відбувається призов на строкову військову службу. Оскільки новий проєкт щодо мобілізації схвалено, з моменту набуття чинності (18 травня 2024 року) всі військовозобов'язані чоловіки повинні були оновити свої дані в ТЦК, ЦНАПі або через е-кабінет протягом 60 днів.Крім того, сьогодні й досі діють норми визначені Порядком проведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, закони про мобілізацію, військову підготовку та обов'язок. Відповідно до цих правил існують випадки, коли чоловікам необхідно самостійно звертатися до територіального центру комплектації без отримання повістки, зокрема, щоб оновити дані.У 2025 році чоловіки можуть отримати такі види повісток:Для уточнення облікових даних. Видаються з метою оновлення та уточнення інформації про стан здоров'я особи, склад сім'ї, місця роботи та інших важливих даних. На проходження військово-лікарської комісії (ВЛК). Ця повістка підписана начальником Територіального військового комісаріату, вимагає пройти медичний огляд. Разом з повісткою додається спеціальна картка дослідження та медичного обстеження. У цій картці буде внесено висновок ВЛК щодо придатності до військової служби, непридатності або обмеженої придатності.Мобілізаційне розпорядження. Така повістка видається військовозобов'язаному після того, як медкомісія визнала його придатним для військової служби.Повістка щодо призову на військову службу до Збройних Сил України.Тож, в повістці обов'язково повинна бути зазначена мета виклику військовозобов'язаної людини.Нові правила у процедурі вручення повісток Речниця територіального центру комплектування та соціальної підтримки Аліна Кривошея розповіла, хто має право вручати повістки: "Повістку може вручити не лише посадова особа ТЦК та СП, а й органи місцевого самоврядування, керівники підприємств, установ, організацій, у тому числі закладів освіти".А з місцем вручення даного документу трохи важче. На практиці законодавством не встановлено конкретне місце для вручення повістки, тому фактично це може відбутися в будь-якому місці, як-от у парку, на блокпості чи в іншому громадському місці, або за місцем проживання. Новий закон містить вимогу: під час мобілізації громадяни України у віці 18-60 років повинні мати при собі військово-обліковий документ і пред'являти його за вимогою представника ТЦК, поліцейського чи представника Державної прикордонної служби України у прикордонній смузі, контрольованому прикордонному районі та на пунктах пропуску через державний кордон України. Тепер процес перевірки документів буде проводитись із фото- та відеофіксацією. Крім того, при врученні повістки представники ТЦК зобов'язані за вимогою надавати свої особисті дані, зокрема ПІБ та посаду, а також пред'являти службові посвідчення для підтвердження своєї ідентифікації. У такому випадку повістка буде вважатись врученою після того, як людина особисто її отримала та поставила підпис.Важливо, що з 18 липня 2024 року повістки чоловікам можуть надсилати звичайною поштою після закінчення встановленого законом 60-денного строку на уточнення військово-облікових даних. Це передбачено постановою Кабінету Міністрів №560 від 16 травня.Відповідно до цього документу, повістку вважатимуть підтвердженою навіть у разі відмови від її отримання або відсутності людини проживання за вказаною адресою. Таке "заочне" оповіщення дозволяє вважати чоловіка повідомленим без підпису на повістці.Якщо людина не оновила дані в ТЦК, ЦНАПі або через Резерв+, тоді під час перевірки військо-облікових документів громадянин отримає повістку для оновлення даних. Цю ситуацію пояснив юрист "Столичної правової групи" Володимир Прядка на YоuТubе-каналі компанії."Перевірки військо-облікових документів у громадян на вулиці нікуди не зникнуть і будуть проходити після 16 липня. Результати цих перевірок залежатимуть від того, чи будуть у військовозобов'язаного громадянина оновлені військово-облікові дані, чи ні. У випадку, коли у військовозобов'язаних не виявиться відповідних документів, чи їхні документи будуть неактуальними або не оновленими відповідно до вимог закону про мобілізацію, тоді, такій особі, буде вручена повістка до ТЦК СП на оновлення військово-облікових даних", — розповів юрист.Хто може отримати повторну повістку та наслідки її ігнорування Повторно чоловік може отримати повістку, якщо він не з’явився в ТЦК з першого разу (після першої повістки). До того ж, відповідно до законів України, усі військовозобов’язані протягом семи днів після зміни будь-яких облікових даних мають повідомляти ТЦК. Це стосується зміни місця проживання, роботи, сімейного стану тощо. З цього виходить, що повістку можуть видати знову як для повторного проходження ВЛК (якщо минуло більше року з проходження огляду), так і для перевірки персональних даних чи обставин відстрочки.Згідно з новим законом, у разі невиконання військовозобов'язаними та резервістами своїх обов'язків, до ухилянтів може застосовуватись тимчасове обмеження за рішенням суду на право керування особистим транспортом. Тобто, у випадку невиконання військовозобов'язаним своїх обов'язків ТЦК має право звернутися до Нацполіції для адміністративного затримання та приведення військовозобов'язаного. Якщо це неможливо здійснити, ТЦК надсилає громадянину лист з вимогою щодо виконання обов'язків. У разі невиконання цієї вимоги протягом 10 днів, ТЦК може звернутися до суду з проханням про обмеження у праві керування автомобілем. Однак, і це обмеження не може бути застосоване, якщо кермування - це основне джерело заробітку людини або авто є необхідністю, оскільки в родині є людина з інвалідністю."Вимога ТЦК - це не повістка ТЦК. Зверніть увагу, що ТЦК подає щодо вас позов для обмеження в праві керування у разі невиконання вами вимоги, а не повістки. Це два різні юридичні терміни. Якщо раніше з повісткою ТЦК потрібно було якось ще морочитися, щоб вручити її особисто, то вимога вважається доправленою автоматично у разі надсилання рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу громадянина. Форма такої вимоги ТЦК ще не існує, принаймні досі її офіційно не опубліковано та не затверджено Міноборони", - розповів юрист Роман Сімутін в матеріалі ТСН.Щодо ігнорування повістки, як зазначає адвокат Ростислав Кравець, передбачена також адміністративна відповідальність – у вигляді штрафу, та кримінальна відповідальність за ігнорування вказівок щодо мобілізації – обмеження волі до трьох років, або позбавлення волі до п’яти років. Але треба мати на увазі, що кожен з таких випадків розглядають індивідуально та з використанням цілого комплексу заходів.У Верховній Раді було зареєстровано ще в грудні 2023 року проєкт закону №10379, що стосується внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та Кримінального кодексу України. Він спрямований на посилення відповідальності за порушення військового законодавства. Хоча цей документ зазнав значної критики та юристи наголошують на доцільності впровадження такого документу, його все ж таки було підписано Президентом 17 травня 2024 року.Відповідно до закону, штрафи для людей, які ухиляються від мобілізації, такі: за недотримання правил військового обліку накладається штраф у розмірі від 3 400 до 5 100 гривень. За порушення повторно або в особливий період сума зростає до 17 000-25 500 гривень. Крім того, передбачена відповідальність за порушення законодавства, що стосуються оборони та мобілізації.Однак у березні 2025 року парламент ухвалив законопроєкт, що передбачає знижку на штраф від ТЦК для військовозобов’язаних, які сплатять їх добровільно. Відповідно до документу №12093, якщо військовозобов’язаний, якого оштрафували, впродовж 10 днів звернеться до відповідних органів та внесе платіж, сума штрафу буде зменшена вдвічі, тобто буде надана знижка у розмірі 50%. Це означає, що замість 17 000 гривень, а саме така сума мінімального штрафу, громадянину доведеться сплатити лише 8500 гривень.Крім зниженої суми штрафу, даний законопроєкт також передбачає скасування адміністративних проваджень щодо порушень військового обліку для громадян, які самостійно приймуть рішення щодо вступу до лав Збройних сил. Нині документ вже підписано Володимиром Зеленським. У Мінюсті розповіли, що за несплату штрафів щодо порушення правил мобілізації, можливе блокування рахунків, а далі навіть вилучення коштів, рухомого та нерухомого майна, пише Суспільне. Штраф слід сплатити протягом 15 днів після отримання постанови (ст. 307 КУпАП). Якщо ж цього не зробити, справа передається виконавчій службі (ст. 308 КУпАП), яка може заморозити банківські рахунки, нарахувати подвійну суму штрафу та додаткові витрати, передбачені урядом. У першу чергу стягнення проводиться з коштів у гривні чи валюті. За їх відсутності – із майна, яке не підпадає під арештний захист.Хто не підлягає мобілізації через відстрочку Оновлений закон має низку норм, які стосуються відстрочки від призову під час мобілізації. Тому, коли 18 травня документ набув чинності, саме таким категоріям осіб тепер надається відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації:люди, які заброньовані державними органами, підприємствами, установами тощо;люди з інвалідністю (наприклад, якщо у людини 2 група інвалідності, мобілізація такої особи можлива лише за власним бажанням);люди, які тимчасово непридатні за рішенням ВЛК (на період 6-12 місяців, потім потрібно пройти переогляд);люди, які мають трьох і більше неповнолітніх дітей на утриманні (тобто, мобілізація багатодітних батьків не буде проводитись). Винятком є ті, у кого є заборгованість з оплати елементів, якщо загальний розмір заборгованості перевищує суму платежів за 3 місяці;жінки та чоловіки, які мають на утриманні неповнолітню дитину або дітей, у випадку, якщо другий з батьків цієї дитини помер, був позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або оголошений померлим;люди, які виховують неповнолітню тяжкохвору дитину або дитину з інвалідністю;люди, на утриманні яких повнолітня дитина з інвалідністю І-ІІ групи;усиновлювачі, на утриманні яких перебувають діти до 18 років, які на момент усиновлення були дітьми-сиротами або дітьми, які позбавлені батьківського піклування;ті, хто займаються постійним доглядом за хворою дружиною/чоловіком, дитиною, а також своїми батьками або батьками чоловіка чи дружини (згідно певних умов), які за висновком спеціальних медичних комісій потребують неперервного догляду;опікуни людини, яка визнана судом недієздатною;люди, що мають чоловіка або дружину, яким встановлена інвалідність І-ІІ групи;люди, що мають чоловіка або дружину, яким встановлена інвалідність ІІІ групи внаслідок важких захворювань, втрати кінцівок та органів або за наявності у людини, яка має інвалідність ІІІ групи важкої хвороби, психічного розладу, паралітичних синдромів та інше;люди, в яких один із своїх батьків або батьків чоловіка (дружини) має інвалідність І-ІІ групи та згідно з законом зобов’язані їх утримувати, за умови, що немає інших людей, які не входять до числа військовозобов’язаних (виключенням є люди, які самі мають інвалідність, потребують постійного догляду або знаходяться у в'язниці). У випадку відсутності невійськовозобов'язаних людей, які могли б здійснювати догляд за людиною з інвалідністю І-ІІ групи, такий догляд може здійснювати лише один військовозобов'язаний, якого має обрати людина з інвалідністю.члени родини з числа другого ступеню споріднення (не більше одного) людини з інвалідністю І-ІІ групи, які займаються постійним доглядом за нею, за умови відсутності людей з числа родини першого ступеня споріднення або, якщо люди першого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду згідно з рішенням спеціальної медичної комісії. Якщо відсутні члени родини першого та другого ступеня споріднення, ця норма застосовується до членів родини третього ступеня споріднення людини з інвалідністю.якщо жінка з чоловіком є військовослужбовцями та мають неповнолітню дитину, один з них може отримати відстрочку та право на звільнення від військової служби (чи то чоловік, чи то жінка);керівники міністерств та їх заступники, керівники державних органів та органів державного управління, чиї повноваження охоплюють всю країну;нардепи України, депутати Верховної Ради АР Крим, уповноважений ВРУ з прав людини;голова та члени Рахункової палати;судді, члени Вищої ради правосуддя та Вищої кваліфікаційної комісії суддів України тощо;працівники різноманітних органів військового управління, військових частин та оборонних організацій, такі як Міноборони, ЗСУ, СБУ, Державна спеціальна служба транспорту, Державна служба спеціального зв’язку та захисту інформації України, Служба зовнішньої розвідки України, Нацгвардія, Державна прикордонна служба України, Управління державної охорони України, апарат МВС та установи експертної служби МВС;службовці, які займають дипломатичні посади, Міністерства закордонних справ України та люди, які мають ранг Надзвичайний та Повноважний Посол;держслужбовці, які оцінюють та готують проекти нормативно-правових актів, проводять їх експертизу. Також це стосується спеціалістів з кібербезпеки, кіберзахисту та інформаційних технологій, які відповідають за розроблення програмного забезпечення, адміністрування баз даних та інші дії, які забезпечують діяльність президента України, ВРУ та КМУ;інші військовозобов’язані або деякі категорії людей у випадках, що передбачені законом.Відстрочку від призову на особливий період під час мобілізації мають:студенти денної або дуальної форми, які здобувають професійну або професійно-технічну, фахову передвищу та вищу освіту. За умови, що цей рівень освіти є вищим за попередньо здобутий. Це стосується також докторантів та тих, хто проходить інтернатуру.наукові працівники установ вищої або передвищої освіти й наукових організацій, які мають науковий ступінь. Також педагогічні працівники в закладах фахової передвищої, професійної, професійно-технічної та загальної середньої освіти, за умови їхньої роботи у відповідних закладах або організаціях не менше ніж на 0,75 ставки;люди, які втратили (смерть або зникли безвісти) близьких родичів (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати, рідний або повнорідний брат чи сестра) під час їхньої участі у Антитерористичній операції, збройної агресії РФ у Донецькій та Луганській областях, забезпечені оборони та стримуванні збройної агресії проти України під час воєнного стану (військовослужбовці, люди, які мали відношення до забезпечення безпеки та оборони України та інші).члени родини (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати, рідний або повнорідний брат чи сестра) людей, яким було присвоєно звання Герой України посмертно, за мужність, яка була виявлена у період Революції Гідності.Крім того, наприкінці серпня 2024 року парламент ухвалив законопроєкт №11391, що надає відстрочку від військової служби тим, чиї неповнорідні родичі, зокрема, брат чи сестра, загинули або зникли безвісти під час участі у бойових діях з РФ. Раніше ця норма стосувалась лише рідних та повнорідних братів/сестер. Наразі документ вже підписав президент.Не можна також призвати військових, які служили під час воєнного стану та були звільнені в запас через звільнення з полону. До того ж призову під час мобілізації не підлягають військовозобов’язані чоловіки, які пройшли базову загальновійськову підготовку, але не досягли 25-річного віку. Ці дві категорії військовозобов'язаних можуть проходити військову службу за власним бажанням.Проте, Міністерство освіти планує внести зміни до законодавства, які можуть скасувати відстрочку від мобілізації для студентів віком від 25 років. Про це розповів заступник міністра освіти Михайло Винницький у коментарі Новини.LІVЕ. За його словами, зміни можуть торкнутись тих, хто здобуває другу або третю освіту у профтехучилищах."У нас є феномен дуже цікавий. Особа, якій 35-40 років і вона отримувала різні дипломи про вищу освіту, професійну освіту у часи, коли не було загального реєстру дипломів… В нас єдина державна електронна база з'явилася приблизно 10 років тому. Ну і, відповідно, хто вчився раніше, дуже часто може сказати: "А я загубив свій диплом". І раптом він вступає в професійно-технічну освіту без іспитів, бо там не треба НМТ", - зазначив Винницький.Уряд пропонує також дозволити педагогам певних напрямків отримувати відстрочку від мобілізації. Право на це матимуть ті працівники державних і комунальних закладів позашкільної освіти, які станом на 1 січня 2025 року були офіційно працевлаштовані за основним місцем роботи та мали навантаження щонайменше 0,75 ставки. Йдеться про викладачів, що працюють у сферах еколого-натуралістичних, науково-технічних, дослідницько-експериментальних напрямів та військово-патріотичного виховання.Наразі законопроєкт із пропозиціями змін до статті 23 ЗУ "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" перебуває на розгляді профільного комітету.Бронювання працівниківБронювання військовозобов'язаних працівників надає ключовим співробітникам підприємств, компаній, установ та організацій тимчасову відстрочку від мобілізації на термін до шести місяців. Ці працівники є критично важливими для забезпечення стабільної роботи їхніх установ. Про це пише ЛІГА:ЗАКОН.  Наприкінці січня 2023 року Кабмін прийняв порядок №76, що стосується реалізації положень Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію". Тоді було оновлено попередню процедуру бронювання військовозобов'язаних. Однак, згодом уряд ще вдосконалив процедуру бронювання військовозобов'язаних під час мобілізації та воєнного стану постановою "Про внесення змін до Порядку бронювання військовозобов'язаних під час дії воєнного стану" № 400, яка стала чинною 2 травня.Відповідно до тексту Порядку, бронюванню підлягають керівники, заступники, а також 50 % від кількості військовозобов'язаних працівників (за певними винятками), що працюють:на підприємствах з мобілізаційними завданнями, якщо це необхідно для їх виконання;на підприємствах, що забезпечують виробництво товарів і послуг для Збройних Сил України та інших військових формувань;на критично важливих для економіки та життєдіяльності населення підприємствах.Ця процедура мала б забезпечувати стабільне функціонування ключових установ в особливий період. Однак, впродовж осені 2024 Кабмін знову переглянув правила бронювання працівників і критерії для визначення підприємств критично важливими. Постанова № 1332 затверджує оновлений порядок бронювання військовозобов'язаних, наприклад, щодо розбронювання, але й впроваджує додаткові обов’язкові вимоги для установ та підприємств. Ігнорування цих змін може унеможливити бронювання працівників, зазначають в Економічній правді. Чинності постанова набрала вже з початку грудня.Якщо заробітна плата співробітника не перевищує 20 000 грн на місяць (або 2,5 мінімальних зарплат на сьогодні), таку людину не можна бронювати навіть у разі роботи на критично важливих підприємствах. Це змушує компанії забезпечувати прозорість виплат і переглядати рівень зарплат відповідно до нових норм. Тобто, фактично економічне бронювання, яке викликало значний резонанс у суспільстві та серед військових, було частково інтегровано до звичайного бронювання.Раніше радник голови Офісу президента Михайло Подоляк розповів в інтерв'ю Новини.LІVЕ, що економічне бронювання сприятиме збільшенню фінансування Збройних Сил України."Ще раз нагадаю, що на одного військового припадає п'ять платників податків. Детінізація української економіки в ідеальному вигляді не відбулася, відтак гроші треба шукати. На сьогодні теж є певне бронювання, виходячи із забезпечення критичної інфраструктури. Те ж саме буде стосуватися економічного бронювання, тільки за прозорими процедурами. Ми додатково бронюємо певну кількість людей і додатково за них платимо. Не розумію, звідки тут про нерівність", - розповів Подоляк. Однак, звісно є чимало противників такого законопроєкту, які вважають, що "економічне бронювання" можна розглядати як спосіб відкупитися від обов'язку захищати країну.Військовий адвокат та юрист Центру підтримки ветеранів Роман Лихачов у матеріалі для NV зазначив, що нові правила бронювання передбачають автоматичне скасування відстрочки за кількох обставин. Серед них: завершення терміну дії відстрочки, припинення підприємством діяльності/виконання робіт, пов’язаних із забезпеченням армії, позбавлення компанії статусу критично важливої чи ліквідація установи, звільнення працівника чи навіть тимчасове припинення трудових відносин.Крім того, як зауважив Лихачов, органи, які присвоюють підприємствам статус критично важливих, мають право здійснювати перевірки у будь-який момент щодо відповідності критеріям "критичності". У разі втрати цього статусу співробітники автоматично позбавляються відстрочки та підлягають мобілізації.

На дорогах США очікують рекордну кількість автомобілів на День незалежності, який святкують 4 липня. Однак американці активно вирушають у подорожі не лише через святковий настрій. Повний текст новини

Російська імперія послідовно знищувала корінний народ Криму упродовж століть. За кожним із цих періодів тисячі життів кримських татар, які Росія викреслила або змінила назавжди, а також стирання справжнього обличчя Криму. У травні 1944 року радянська влада здійснила примусову депортацію кримських татар з їхньої історичної Батьківщини. Майже 200 тисяч людей було насильно вивезено до Середньої Азії, на Урал і в Сибір під приводом фальшивих звинувачень у колаборації з нацистами. Чверть народу загинула у перші роки вигнання від голоду, хвороб і нелюдських умов. Їм заборонили повертатися до Криму аж до кінця 1980-х років, а їхня історія і культура були майже стерті з офіційної радянської пам'яті. Це була етнічна чистка й акт геноциду.Після повернення на Батьківщину у 1990-х кримські татари почали відроджувати свої громади, мову та культурне життя. Однак у 2014 році Росія, окупувавши Крим, знову перетворила їх на мішень. Анексія стала фактично актом повторної колонізації. Переслідування, арешти, зникнення активістів і спроба витіснення кримських татар повторили імперський сценарій. Знову, як і 81 рік тому, вони опинилися в ситуації, де на кону стоїть не лише їхня свобода, а й саме право бути на своїй землі. Щороку 18 травня ми говоримо про велику трагедію кримськотатарського народу – депортацію 1944 року. Сьогодні ми також поговоримо про долю кримських татар у тимчасово окупованому Криму і на території вільної України. І зробимо це свідомо в інший день для того, щоб говорити про цей народ не лише у так звані Кримські дати. Отже, як почуваються кримські татари, які пережили на своїй землі столітні випробування, репресії, депортації, арешти, вбивства, спроби стерти їхню ідентичність, і переживають далі це? Водночас вони відчувають загрозу того, що їхня земля, Крим, може стати розмінною монетою у великій глобальній політичній грі.Сьогодні у студії Алім Алієв — заступник директора Українського інституту і правозахисник. Отже, як почуває себе народ, який бачить, що у світових медіа, у кабінетах влади світу йдуть розмови про те, що, можливо, Кримом доведеться пожертвувати? Я тут маю на увазі навіть не політичну сторону, а суто людську. Як почувається народ з його гідністю у такій ситуації? thеukrаіnіаns.оrg Протягом 11 років, коли я говорю з мешканцями Криму, то часто мені кримськотатарською ставлять одне питання: "Nе vаqıt?" Це перекладається як "Коли?". І нічого не потрібно пояснювати в контексті того, чого питають мене співвітчизники: "Коли ми повернемось?", "Коли Крим деокупується?" І ці питання зараз, очевидно, теж люди ставлять. Різні політичні заяви, які ми чуємо зараз зі США та інших країн щодо "давайте ми переглянемо статус Криму" чи "Україна має змиритись з окупацією своїх територій", звісно, не грають хорошу роль для людей у Криму. Це пригнічує і змушує жителів окупованих територіях почувати себе сам на сам з цим величезним викликом окупації.Але важливий порядок денний, який ми маємо також всередині України, а саме, як політичні актори, громадянське суспільство, і, зрештою, самі кримські татари, які не живуть в Криму, ретранслюють це своїм співвітчизникам. Для мене після таких заяв мало що змінюється. Такі, як я, і купа людей, які зараз займаються Кримом, будуть і далі цим займатися. Я жартую, що в нас є дуже егоїстична мета – повернутися додому. Цю мету ми можемо виконати тільки тоді, коли Крим буде вільний, коли два прапори повернуться до Криму. Коли з'явилася інформація про позицію американців нібито щодо визнання Криму російським, була заява Меджлісу кримськотатарського народу про те, що це неприпустимо визнавати Крим російським, і це означало б виправдання всіх злочинів, скоєних щодо корінного кримськотатарського народу в роки колоніального поневолення Криму Російською імперією, а також сьогоднішніх злочинів. Це фактично було би визнання цієї страшної несправедливості. Лідер Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров. Фото: Gеtty Іmаgеs Абсолютно, це ж про легітимізацію злочинів. Бо ми говоримо в перспективі навіть не з 1944 року. Ми говоримо з перспективи першої анексії Криму Катериною ІІ в 1783 році, і як це відбувалось дотепер. Тому я, наприклад, окупацію називаю реколонізацією. Це не просто колонізація, яка тільки розпочалась. Це нова спроба Росії колонізувати півострів. Прояви дуже різні — від мілітаризації населення, бо ми багато говоримо про те, як Росія завозить армію і військову техніку до Криму, але ж вони також мілітаризують дітей; до зміни ідентичності й етнічного та релігійного складу населення через заміщення. У мене перед очима стоїть картинка, коли Мустафа Джемілєв, лідер кримськотатарського народу, в травні 2014 року пробує заїхати у Крим, його зустрічають 5 тисяч його співвітчизників, але його не пускають російські прикордонники. Це була така метафора. Ти розумієш, що це, власне, оцей ланцюг, який тягнеться століттями, і ось вона ще одна депортація чи реколонізація. По суті це відмова людині жити на своїй землі. Чи правильно я розумію, що коли ми говоримо про депортацію 1944 року, правильно казати не депортація, а "сюргюнлік"? Якщо так, що це означає? Що ви вкладаєте у це?Мустафа Джемілев. Фото: Gеtty Іmаgеs Так, "сюргюнлік" перекладається як "виселення". Це термін, який кримські татари використовують, коли ми говоримо про геноцид. Англійською "депортейшн" часто не є коректним перекладом. "Сюргюнлік" — це те, що означає цей процес самого геноциду, бо депортація – це ж не ті три дні, коли людей вивозили у вагонах. Це два-три тижні, коли людей довозили до Центральної Азії, Сибіру, на Урал, і коли люди починали жити в цих місцях так званих спецпоселень. Бо коли ми говоримо, що загинула майже половина кримськотатарського народу, ми говоримо і про процес, і про перші роки. Цей термін повинен стати позначенням саме цієї трагедії, так як Голокост став позначенням єврейської трагедії, чи Голодомор української трагедії. Я правильно розумію, що це стоїть в цьому ряду? Абсолютно. Ви казали про те, що відчувають люди там, на півострові, і що ви відчуваєте тут після цих заяв. Я слухала інтерв'ю Нарімана Джелялова із Тетяною Терен у ПЕН. Він розповідав про те, що у Криму є люди, які втомлені, які піддаються окупаційній владі, але є і ті, хто тримається досі. Звідки ви берете цю інформацію? Чи підтримуєте ви зв'язок зі своїми співвітчизниками у Криму?Для мене персонально важливо говорити і тримати зв'язок з людьми, які живуть в Криму. Бо коли сьогодні ми говоримо про Крим у різний спосіб, не відчуваючи, що відбувається там, я вважаю, що це трошки нечесно передусім по відношенню до тих людей, які там живуть. Тому, хоч і фізично я не можу поїхати до Криму, важливо розуміти, чим живуть люди там. Ми говоримо про це, проводимо експертні інтерв’ю для того, щоб зрозуміти, які цінності, потреби, картинки майбутнього у людей, чим зараз живе кримськотатарська громада в Криму, і наскільки сьогодні відірвані контексти. Відверто кажучи, кримські татари, які живуть поза межами Криму, мають ключову цінність – цінність саморозвитку. А для кримських татар, які живуть на півострові, ключовою є цінність виживання. І тому тут стратегії поведінки будуть відрізнятися. Сьогодні ми бачимо, що багато людей на півострові довший час жили в цьому режимі сну, як на комп'ютерах, коли вони в очікуванні чогось. Тому зараз вони, на щастя, не брали і не беруть масово участь в так званому політичному житті в Криму і не колаборують з окупантами. Але ми запитали людей, що означає успіх по-кримськотатарськи. Ця річ в Криму змінилась. Успіх сьогодні – це, наприклад, бізнесмен, який заробляє гроші, але їхню частину витрачає на підтримку ідентичності кримських татар через культурні й освітні проєкти, які часто можуть бути невидимі стороннім зором, але це те, що підтримує і дає цю основу. Я саме говорю про Крим. Друге, що змінюється, – це гендерні ролі і гендерні моделі. Сьогодні голос кримськотатарських жінок дуже гучний в Криму також. Дуже багато жінок пішли керувати чи засновувати бізнес, стали правозахисницями, адвокатками, які захищають права людини і в тому числі тих політв'язнів, які сьогодні перебувають по СІЗО і тюрмах Росії та Криму. Ці речі теж змінилися. Водночас кримські татари, звісно, дуже прискіпливо дивляться на нас тут і на те, що відбувається у Києві, як формується кримський порядок денний. Для них дуже важливо зрозуміти, чи в них є ось ця підтримка поза межами Криму, чи вони мають зараз розраховувати лише на свої сили. Мені здається, що і кримським татарам, і громадянському суспільству в принципі в Україні важливо давати таке відчуття цієї підтримки.Фото: Gеtty Іmаgеs Чи відчувають вони моменти, коли питання Криму сходить з порядку денного чи з українських та світових медіа? Чи вони це відчувають і як на це реагують?Так, вони відчувають. І потім це прилітає до нас претензією: "Друзі, ви перебуваєте там, ви розумієте, що ми зараз в окупації робимо дуже багато важливих інших речей. Але ви у Києві, Львові, в інших містах або за кордоном, будь ласка, фокусуйте цю адженду". Наприклад, адженда про майбутній статус Криму – це те, що об'єднує сьогодні кримських татар, які перебувають і в Криму, і поза його межами. А коли говорять про кримськотатарську національну територіальну автономію в межах України – це ще величезна робота як серед спільноти, так і, очевидно, за українським суспільством. Я згадую свої поїздки до Криму. Востаннє я була там у 2013 році. Але я пригадую постійне вороже ставлення великої частини кримчан, цих всіх радянських відставників, людей, які були завезені в Крим. Це відчувалось, коли ти їдеш на екскурсію і тобі кажуть: "Давайте не підемо от в цей ресторан, тому що він кримськотатарський, до нього не треба, бо це татари. Давайте підемо в Бахчисарай до наших, руських". Наріман Джелял каже, що з початком повномасштабного вторгнення напруга і репресії проти татар ще посилилися. Що означає жити ще під ще більшим прицілом?Власне, що відбулось після 2022 року? Росія почала масово залучати проти мешканців Криму адміністративну або кримінальну статтю за дискредитацію збройних сил Російської Федерації. І от під цю статтю можуть потрапляти всі: від дівчат-офіціанток, які в Алушті танцювали під українські пісні, і їм впаяли адміністративні штрафи, до тих, хто проявляє свою "неросійську ідентичність" в той чи інакший спосіб. І це вже є дискредитацією. Таких кейсів зараз вже близько тисячі, які мали далі переважно адміністративне провадження. Тобто цей тиск точно посилювався, бо після повномасштабного вторгнення для них було важливо ще більше закрити півострів. Сьогодні інформацію про півострів ми дізнаємось переважно через правозахисників, які перебувають там, і соціальні мережі. Але з іншого боку, чи ми встигаємо і можемо добре комунікувати на наш порядок денний в Крим, – це, я думаю, також велике питання. Бо сьогодні, на жаль, більшість меседжів, які ретранслює українська держава і навіть громадські організації, доходять до адміністративної межі і розраховані передусім на переселенців, які живуть тут. Я так розумію, що кримських татар призивають в російську армію, і вони не можуть проти цього повставати чи відмовлятися. Як з цим відбувається справа?Кримські татари знаходять спосіб, щоб не піти в російську армію. Але в 2022 році, коли були перші примусові мобілізації на півострові, сталася величезна хвиля виїзду з Криму. Переважно знову після 2014 року з Криму почали виїжджати молодь, професіонали, переважно молоді чоловіки, для того, щоб їх не призвали. Тому ми сьогодні маємо нові хвилі імміграції в різних країнах світу, в тому числі частина приїжджала сюди, частина пішла в лави Збройних Сил України. Це спровокувала ця мобілізація. Кримські татари, очевидно, не йдуть масово воювати на боці Росії, бо вони розуміють, що це означає воювати проти своєї держави і своїх же співвітчизників. Адже може бути гіпотетичний момент, коли навпроти тебе стане кримський татарин у лавах Збройних Сил України. Тому вони знаходять різний спосіб, щоб цього не робити. Хвилі мобілізації дуже різні. Якщо Путін оголошує чергову хвилю, то вони йдуть мобілізовувати людей на окупованих територіях, а також ці пригноблені народи Росії, які сьогодні не мають, на жаль, ані голосу, ані суб'єктності. Таким чином Росія намагається воювати цими народами, яких вона недознищила в радянський час, і зараз таким чином намагається це зробити. Як ви відчуваєте, як змінилися стосунки українців і кримських татар після 2014 року, коли багато кримських татар приїхало до Києва, Херсона чи до інших українських міст? Як змінилися знання і як познайомилися ці люди? На правду я пам'ятаю такий момент – точку біфуркації у 2014 році, коли всі мешканці України для себе почали перевідкривати кримських татар. Мені здається, що тут відбувається зараз дуже важливий шифт, який далі продовжується, коли кримські татари від категорії "чужий", стають в категорію "свій інший". Бо чужому ти апріорі не довіряєш, ти його боїшся і не знаєш, що від нього очікувати. Про кримських татар дійсно дуже мало знали в інтелектуальних колах. Знали переважно про їжу і самозахоплення. Фото: Gеtty Іmаgеs А кримська влада до окупації робила технологічну річ – конфлікт, який завжди був, "кримські татари і місцева влада" перенаправляли в конфлікт "кримські татари та слов'яни". Під слов’янами були і росіяни, і українці, і вірмени, і греки тощо. Таким чином створювалися ось ці точки напруги. Місцева влада брала бульдозери і знищувала самобудови кримських татар, і брала цих слов’янських чоловіків, щоб вони допомагали зачищати територію від татар. "Свій інший" – це вже про прийняття і намагання розуміти глибше і історію, і культуру, і соціально-політичне життя, і головне – бачення майбутнього. Мені здається, що в цьому баченні майбутнього українці чим далі, тим більше розуміють, що воно в кримських татар таке ж, як в українців, тобто спільне, і що в кримськотатарській ідентичності немає цього конфлікту бути громадянином України, вважати Україну своєю Батьківщиною, і бути етнічним кримським татарином і мусульманином. При тому, коли ми зараз працюємо на закордонні аудиторії, я говорю про те, що іслам в Україні – це є автохтонна релігія, бо це релігія корінного народу. Це теж змінює оптику, бо Росія дуже часто говорить, що вона – головний друг іслама, а це трошечки змінює розуміння і деколонізує знання про Україну через такі приклади.Ви почали говорити про недовіру, яка існувала довгий час всередині українського суспільства, і я пригадую 2011 рік, коли я летіла з Києва до Симферополя. Переді мною в ряду сіли троє чоловіків в штатському, але відразу за їхніми потилицями, я зрозуміла, що це СБУшники або якісь спецслужбісти. Вони були з дипломатами, сіли, розгорнули папери і почали щось читати. Звичайно, мені як журналісту було цікаво, з якою ціллю вони летять. Мені здавалося, що СБУ буде контролювати щось пов'язане з цим "руським міром" і з його метастазом в Криму. Наскільки я була потім здивована, що у цих паперах, які читали ці СБУшники, все було про кримських татар: які є конфлікти, лінії розколу між кримськими татарами, хто є лідерами, спілкування з Туреччиною і так далі. І я тоді зрозуміла, що це просто катастрофа. У той час, коли там була "родіна", Ігор Марков, фестиваль "Великоє рускоє слово" і так далі, вони досліджували і вивчали кримських татар. І це був 2011 рік, нагадаю. Як так сталося, на вашу думку, що за 20 років Незалежності України не вистачило мудрості у влади загалом чи в українського суспільства зрозуміти, що кримські татари – це якраз наша опора там, в Криму?Не було цього розуміння очевидно, бо чи була в Криму українська влада? Ні, вона була абсолютно афілійована з Росією. У Верховній Раді Криму були сепаратистські фракції й політичні рухи. Я пам'ятаю момент, коли Джемілєв у свій час говорив, що найбільша загроза для України – це існування Чорноморського флоту. На це колективному Джемілєву, тобто усім кримським татарам, відповідали, що найбільша загроза в Криму – це вони самі. Казали: "Або ви завтра, у найбільш зручний момент, відпиляєтесь і попливете до Туреччини". Це так говорять люди, які не знають історії про взаємовідносини Туреччини і Криму. У Криму була не лише Російська імперія, але й Османська, і це теж важливо враховувати. Тому я кажу – ми не були своїми. З владою Криму все зрозуміло. А я кажу про центральну владу. Ці речі про "відпиляються і попливуть" мені говорили народні депутати українського парламенту 20 років. Я думаю, і президенти деякі думали так про це, що дай їм тільки трошки більше суб'єктності, волі… Тому я кажу, що кримські татари у 90-ті та 2000-ні належали самі собі. Що дала зробити українська незалежна держава – це побудувати власні інституції: як політичні, як Меджліс та Курултай, так і культурні, освітні, соціальні. Але це знову ж таки була геттоїзація, бо ми жили у своєму світі. Коли ви приїжджали до Криму, екскурсоводи водили туристів переважно по російському імперському. Зараз я багато публічно говорю, чому важливо відійти від образу Криму, як образу "Ласточкиного гнізда", бо це абсолютно імперський символ, який був побудований на початку 20 ст. в пику кримськотатарськості, а також умовного Ханського палацу, який будував той же самий архітектор, який побудував дуже багато всього в Москві. Тому ми зараз переосмислюємо ці всі речі. Тоді було набагато легше і зручніше було зчитати "Домик Чехова" в Ялті, ніж вимовити прізвище Номана Челебіджіхана.Я добре розумію вас у тому сенсі, що так як ви залишалися в тіні цієї імперської культури у Криму, то ми так само лишалися постійно в тіні російської імперської культури тут. Тобто це подібні речі. Як кримські татари, які переїхали зі своєї землі, пробують зберегти і розвивати свою культуру? Я знаю, що ви є засновником фестивалю "Кримський інжир". Розкажіть, будь ласка, про цю ініціативу і взагалі, як ви в цьому великому морі інших культур зберігаєте свою культуру?У кримських татар є усвідомлення, що ми корінний народ. Мені здається, це усвідомлення дуже важливе, коли у взаємодії зі своєю ж державою ти розумієш, що ти не з тих, хто приїхав сюди і тимчасово тут оселився, а що це теж твоя земля, де ти маєш розвивати свою мову, культуру і так далі. Сьогодні ключовий виклик для кримських татар – це зберегти ідентичність, мову, культуру і не дати переписати історію, а навпаки нарешті почати говорити про кримськотатарську історію як про частину української історії.Я пам'ятаю на уроках у мене було три різні історії: історія Криму, України і всесвітня історія. Вони не перетинались. А додому я приходив і ще вивчав історію кримськотатарського народу від своїх родичів. Це та річ, яку сьогодні кримські татари намагаються зберегти тут. "Кримський інжир" виник з відчаю, бо мені здавалося, що не існує сучасної кримськотатарської літератури. Тобто вона десь там є, автори пишуть, але кудись в стіл, бо це нікому не цікаво. Ініціатива - це конкурс "Кримський інжир", фестиваль і антологія. Цього року ми видамо вже п’яту антологію. І цього року парадоксально, але вийде перша англомовна антологія сучасної кримськотатарської літератури в принципі. З цим у нас ще дуже багато домашньої роботи. Те ж саме щодо збереження історичної пам'яті. Кілька років тому я запускав такий проєкт, назва якого з кримськотатарської перекладається як "коріння". Він був дуже простий. Ми просили людей в Криму до повномасштабного вторгнення брати мобільні телефони, йти з нашим історичним  опитувальником до своїх бабусів і дідусів, які пережили депортацію, і фіксувати їхні розповіді. Ми зібрали більше сотні цих історій, які є зараз на сайті, для того, щоб це зберегти. Бо ця усна історія – це те, що точно потім ще ляже, я сподіваюсь, і у формуванні свідомості кримських татар майбутніх поколінь, і в справи проти імперії. Мені знайомиться почуття відчаю, коли ти розумієш цінність своєї культури, а її не бачать і кажуть, що її немає. Тобто це великий біль. Чи говорите ви говорите своєю рідною мовою, наприклад, з мамою, тут, в Києві? Мені пощастило, бо у мене мама – викладачка кримськотатарської мови та літератури. До школи я краще знав кримськотатарську, ніж російську, бо бабуся, наприклад, забороняла говорити не кримськотатарською мовою вдома. Водночас ореол застосування мови в Києві набагато менший. Кримськотатарською я говорю з батьками, деколи з братом, який живе тут, і з небагатьма кримськими татарами. І це є велика проблема. Я дуже хочу, і це домашнє завдання в тому числі української держави, розробити екосистему вивчення та викладання кримськотатарської мови. Євген Глібовицький говорить про те, що якщо українці будуть знати 100 фраз кримськотатарською мовою, це буде неймовірно добре, але це також дасть розвиток для самої мови. Тому ми зробили "Кримський інжир" білінгвінальним. Бо це не лише про поезію, прозу двома мовами, це ще і про переклади. Важливо, аби з'являлись переклади і спільний майданчик для українських та кримськотатарських інтелектуалів. Цього прям дуже бракувало. Зараз він затруднений тим, що повномасштабне вторгнення триває, і ми, на жаль, на "Кримський інжир" не можемо фізично привозити авторів. Але нам до сих пір пишуть дуже багато авторів безпосередньо з Криму, з дуже різних куточків. І це я найбільше ціную. Чи є у Києві школа чи курси, де можуть приводити дітей вивчати кримськотатарську мову? Фото: Gеtty Іmаgеs Є кілька онлайн-курсів. Є школа, яка вважається кримськотатарською. Вона розташована в одному з районів на Петропавлівській Борщагівці. І, здається, в Новопечерській школі є зараз ініціатива, аби кримськотатарську мову викладати. Тобто такі ініціативи з'являються, але все-таки це має бути державна програма. Я на цьому наголошую, що одна школа не створить цю інфраструктуру. Тобто це і про підручники, про методики, про підготовку фахівців. Це те, що дає цей буст. Є ще складніша тема – як історію та культуру кримських татар розуміють поза межами України. Ви є також заступником директора Українського інституту і багато їздите на Захід. Ось ви приїжджаєте, скажімо, в європейську країну і починаєте говорити як кримський татарин. Як реагують на це люди? Що вони знають про цю культуру? Відповідаючи на ваше питання, зроблю короткий контекст, що я зрозумів, працюючи, в тому числі, із закордонними аудиторіями. Кримські татари розуміють кілька контекстуальних мов – українську європейську і тюркську ісламську. Я називаю кримських татар народом на фронтирі. Етногенез пройшов на території, яка була повністю під впливом різних народів і різних історичних соціокультурних подій. Тому в нас мультифронтирність в цьому також проявляється. У роботі, наприклад, з тюркськими країнами, ми можемо бути добрими перекладачами. Я вважаю, що кримські татари ще до кінця цього не усвідомлюють, як і не тільки кримські татари, але я вважаю, що це одна з сил, яка точно дає додану цінність світу.А з іншого боку, коли ми говоримо з іншими країнами, очевидно, знань про кримських татар дуже-дуже мало. Максимум – десь чули про репресії. Але це лише верхівка айсбергу. Ми маємо говорити про глибинні зміни, які зараз відбуваються на півострові. Тому ми пішли кількома шляхами. Перший шлях – це посилення кримськотатарських студій за кордоном у різних університетах, аби Крим та кримських татар вивчали, зокрема, в рамках україністики українських студій. А де вже таке є? Зараз, власне, цей процес йде. Я дуже сподіваюся, що буде в кількох європейських країнах. Ми зараз в процесі обговорення цього. Вже існуючі є, але ми хочемо їх посилювати. Бо завжди кримськотатарським студіям багато уваги українська держава, на жаль, не приділяла. Зараз ця парадигма змінюється, і поки в нас є таке вікно можливостей, ми маємо дати цей буст. Друге — говорити про Крим, і в тому числі про Україну, через призму кримськотатарської культури як традиційно, так і сучасно. Ми багато працюємо із сучасною культурою. Я зараз є співкуратором разом з Катериною Семенюк та Оксаною Довгополовою виставки про Крим. Вона називається "Про що ми говоримо, коли ми говоримо про Крим?" Це виставка сучасного мистецтва, де залучені українські та кримськотатарські художники. І ми працюємо саме на закордонній аудиторії, де намагаємось зняти це полірування радянське, імперське, російське чи будь-яке і говорити тими голосами, яким Крим завжди говорив. Тому такий підхід дуже важливий.У Туреччині, очевидно, набагато краще знають про кримських татар, ніж у Фінляндії або в Амстердамі. Однак і там, і там, і там ми робимо проєкти і представляємо кримськотатарську культуру як частину української, так і європейської культури. Мені здається, що ця зміна оптики дуже важлива, аби не маргіналізувати і не залишати щось таке, як кримського татарина як музейний експонат. От цього я дуже боюсь. Не виктимізувати, бо коли ти перетворюєш народ, людину на жертву, ти позбавляєш і вона себе сама позбавляє своєї суб'єктності. Сьогодні для кримських татар, як для народа, який має розвиватись як здоровий організм, цього не можна робити.Цьогоріч відбудеться вже третій фестиваль "Протасів Яр" пам'яті Романа Радушного. І там буде цілий кримський день. Де ще можна почитати щось із нової кримськотатарської літератури, куди сходити і що побачити, щоб більше дізнатися про кримських татар? По-перше, ще виставляється Скіфське золото. Ми як кримські татари маємо усвідомлювати, що ми – нащадки в тому числі скіфів, бо скіфи просто так не пропали, вони в когось перетворились. І це теж частина нашої спадщини. Окрім "Кримських інжирів", які згадали, є історичні тексти Гульнари Абдулаєвої, Олекси Гайворонського, які точно можна знайти тут. "Їжа і культура" видала прекрасну книгу про кримськотатарську кухню, яка розповідає і вчить готувати страви кримських татар.Серед фільмів, очевидно, це і Ахтем Сеїтаблаєв, Наріман Алієв, молоді автори і режисери, які з'являються. Кримськотатарська музика – це величезний, ще не пізнаний пласт культури, бо крім Джамали і, я думаю, фундаментального проекту альбому "Крим", є велика цікава джазова лінія у кримських татар, яка розвивалась як у радянські часи, так і зараз. Її починав Енвер Ізмайлов, зараз продовжує Усеїв Бекіров і багато-багато інших музикантів. Взагалі, коли ми говоримо про мову і про популяризацію, я дуже волів би, аби ми мали квотування на кримськотатарську музику, хоча б 5% на українському радіо. Зараз я говорю про це з різними нашими народними депутатами. Бо це дасть точно хороший поштовх для популяризації і розвитку мови, а контенту є дуже багато.

Матеріал підготовлено в партнерстві з Консорціумом Оборонної інформації (Соnsоrtіum fоr Dеfеnсе Іnfоrmаtіоn, СDІ), що об’єднує українські аналітичні та дослідницькі організації і спрямований на посилення інформаційної підтримки й аналітичного забезпечення у сфері національної безпеки, оборони й геополітики. Співзасновники консорціуму: Сергій Згурець, директор інформаційно-консалтингової компанії Dеfеnsе Ехрrеss; Валентин Бадрак, директор Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння; Михайло Самусь,  директор Nеw Gеороlіtісs Rеsеаrсh Nеtwоrk, Олексій Їжак, експерт Національного інституту стратегічних досліджень.  Все має свої наслідки. Завдяки проросійській позиції адміністрації Трампа відбувся нечуваний сплеск російського фашизму із формуванням чіткої сучасної доктрини Кремля: або Україна повернеться до Росії як вагома частина нової імперії, або українська нація буде знищена. За відсутності гарантій безпеки Україна постала перед необхідністю забезпечити своє виживання, тож питання ядерної зброї знову виникає на порядку денному. Більше того, багато хто вважає, що формулювання “Чи повинна Україна мати ядерну зброю?” сьогодні вже має звучати інакше: “Коли вона матиме цю зброю?”І мова сьогодні вже не лише про тих експертів та посадовців в самій Україні, хто має компетенцію говорити про це. В останній день травня необхідність допомогти Україні розробити власну ядерну зброю позначив голос із Великої Британії. Полковник британської армії Річард Кемп на Вlасk Sеа Sесurіty Fоrum 2025 чітко артикулював : Британія має допомогти Україні відновити ядерну зброю. За словами полковника, укладена цьогоріч між Україною та Британією угода про сторічне партнерство повинна передбачати допомогу офіційного Лондона у розробці Києвом власної ядерної зброї, інакше вона не має значення. "Ви не можете стримати країну з ядерною зброєю (РФ - ред.) без ядерного потенціалу, і ви не можете стримати бойову ядерну зброю без стратегічної ядерної зброї. Це просто ні про що. Тому, я думаю, що частиною цієї декларації мало бути зобов'язання Великої Британії розробити бойову ядерну зброю”. Ядерна міжконтинентальна балістична ракета "Титан", фото: gеttyіmаgеs Звісно, можна допускати, що заява несе суто політичне навантаження і більше спрямована на тестування реакції Кремля. Але швидше вона є показовим свідченням масштабних геополітичних змін. Якщо, скажімо, минулого року під час обговорення цієї теми, коли, зокрема, Консорціум оборонної інформації публічно виступив за проведення глибокої дискусії, ще було далеко до тектонічних зсувів в політиці США, сьогодні все виглядає принципово інакше. Прогноз негативного для України та Європи розвитку подій формує політичні умови, які справді ведуть до перегляду неядерного статусу України. І справа тут далеко не тільки в Україні. Це вже потрібно самій Європі.  Політичні аспекти:  гойдалки Трампа та зростання страхів ЄвропиПрезидент Трамп своїми деструктивними кроками у міжнародній політиці не тільки повернув силу кривавому міжнародному злочинцю Путіну, але й породив відчутну недовіру до США у партнерів з НАТО. Відтак, створилися нові геополітичні умови, в яких чимало нових гравців заявили про намір отримати доступ до ядерної зброї. Трамп і Путін, фото: gеttyіmаgеsСкажімо, прем'єр-міністр Польщі Дональд Туск зробив у березні обережну, але недвозначну заяву: “ми були б безпечнішими, якби мали власний ядерний арсенал”. Чи не найцікавіше в заяві польського чиновника усвідомлення того, що ядерної парасольки Франції на всю Європу не вистачить, а британці не можуть використати свою ядерну зброю без США. Заява британського офіцера Р.Кемпа про фактично “напівядерний” статус Британії (в сенсі того, що існує залежність у застосуванні ядерної зброї від США) також вписується в логіку подій: за умов, коли сподіватися на чітку позицію Трампа не доводиться, варто мати власну ядерну зброю, яку можна застосувати без узгодження з союзником. В цьому ж контексті Р.Кемп згадав і підписану у січні 2025 року декларацію про сторічне стратегічне партнерство між Великою Британією та Україною з приміткою, що у документі мало б йтись також і про ядерний потенціал.Таким чином, Європа та Британія реально зацікавлені у тому, щоб Україна наростила ядерні м’язи – не тільки задля захисту самої себе, а й для захисту Європи та Британії від прямого зіткнення з РФ, що всередині 2025-го року виглядає більш куди реальнішим, ніж ще півроку тому. Чому мова саме про ядерну зброю як критичну умову виживання Європи? Упродовж 2024-го року найпотужніші країни європейського НАТО де-факто року визнали неготовність до успішної конвенційної війни з РФ. Британія заявила, що її збройні сили  “не можуть належним чином захистити країну” і не готові до “конфлікту будь-якого масштабу”  Оперативна готовність багатьох військових частин ЗС Німеччини становить лише 50%, чого у світлі існуючих загроз недостатньо, заявила парламентська уповноважена у справах ЗС країни Єва Хьоґль. ФРН має бути готова до війни через 5 років, зазначив у лютому 2024 р. генеральний інспектор Бундесверу генерал Карстен Броєр. Французька армія не здатна витримати таку війну, яку ведуть зараз ЗСУ, заявив відставний французький генерал Крістоф Гомар у квітні 2024 року. Вже діючий французький генерал Бертран Тужу у серпні 2024 року заявив, що в разі нападу з боку союзників Росії на НАТО можна зіткнутися з серйозними проблемами у переміщенні важкої техніки та військових через “адміністративну тяганину”, оскільки, зокрема, на континенті не розв’язана проблема “військового шенгену”.      На тлі цього неприємного становища Європі і Британії треба розв’язати щонайменше чотири стратегічних складові свого спільного оборонного потенціалу: подолати шалене відставання у ядерній зброї, далекобійних ракетах, космічній розвідці та підготовці особового складу своїх армій. Без цього говорити про успішне військове протистояння РФ неможливо.  На фоні цих проблем Європа і звертає свій погляд на Україну з її зростаючим ОПК, оборонним потенціалом та боєздатною армією. Іншими словами, у західних партнерів з’являються вагомі та реальні аргументи на користь спільної збройової активності з Україною. Зокрема, в царині ядерної зброї, що стоїть, як бачимо, на першій позиції в переліку задач для Європи. Чи може бути переглянутий без’ядерний статус України?          Які аргументи Україна має для позитивної відповіді на це питання? Про аргумент у вигляді російської агресії проти України вже було сказано. Злочинний режим Путіна у Москві порушив надані Києву гарантії безпеки, викладені у Будапештському меморандумі 1994 року. Нарощуючи криваву війну проти України, цей режим продовжує сповідувати політику відвертого геноциду українського народу, збільшуючи з кожним місяцем інтенсивність вбивств. Україна отримала сильного та цілеспрямованого ворога, якого, як вважав світ, ще не мала на початку 90-х ХХ століття, коли приймалося рішення про відмову від ядерної зброї.  Тепер всьому світові очевидно, що це саме такий ворог - екзистенційний. А ще озброєний ядерним потенціалом.Друге – юридичний аспект набуття Україною ядерного статусу також має сьогодні зовсім інший контекст. Режим Путіна порушив Договір про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ), зокрема переміщенням ядерної зброї в Республіку Білорусь. Відтак, за умов, коли не тільки РФ, але й інші підписанти Будапештського меморандуму 1994 року не виконали зобов’язання щодо забезпечення гарантій існування України як неядерної держави, Україна здобуває всі підстави для виходу з ДНЯЗ і для перегляду зробленого на початку 1994 року без’ядерного вибору. Іншими словами, юридична обумовленість приєднання України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї просто зникає.Водночас для України було б недалекоглядним рухатися у напрямку самостійного розвитку ядерної зброї без підтримки партнерів.  військові ракети, фото: gеttyіmаgеsХто ці потенційні партнери? Їхнє коло не обмежується Британією. Зіткнувшись з новими геополітичними реаліями, де політичний шантаж стає формою сучасної дипломатії, інші європейські “важковаговики” не  гірше за британців усвідомили актуальність ядерної парасольки для Європи.  Берлін устами Фрідріха Мерца закликав до переговорів про ядерний захист з Францією та Великобританією, оскільки американська ядерна парасолька, та й можливо, не тільки ядерна, припинить прикривати Європу і Британію. Враховуючи, що упродовж широкомасштабної війни РФ проти України Польща висловлювала бажання отримати ядерний статус для захисту своєї незалежності від РФ, а Британія виявилася найбільш послідовним партнером у підтримці України під час опору ядерній РФ, цілком вірогідним міг би виглядати альянс із Польщею та Британією зі спільних розробок нової зброї, в тому числі, ядерної. За певних умов до такого альянсу могли б долучитися й країни Балтії. Звісно, опір такому союзу може чинити новообраний президент Польщі Кароль Навроцький, але уряд країни має більше повноважень та напевно виступатиме саме за союз із Україною. Тож наважусь спрогнозувати, що формування тріади Британія-Україна-Польща є однією з ймовірних версій отримання політичної підтримки для розвитку новітньої зброї, в тому числі, ядерної. Це може бути одним з реалістичних сценаріїв досягнення оборонної достатності Європи (і Британії) та повноцінної інтеграції України у євроатлантичний оборонний простір. Також разом із розробками ядерної зброї можна було б спільно розробляти та виробляти сучасні балістичні ракети дальністю ураження 1000 км і більше.   Технологічний фактор: традиційний  термоядерний заряд чи холодний синтез?Поки що Британія намагається придбати у США винищувачі F-35А Lіghtnіng, здатні нести термоядерні бомби В61-12, аби разом із європейськими союзниками дати чітку і обмежену відповідь на будь-яку російську атаку. Але, не виключено, співпраця з Україною у означеній специфічній сфері може виявитися більш дієвою.Раніше, у 2024 році, фахівці, та й Консорціум оборонної інформації, розглядали традиційні шляхи розробок та створення ядерної зброї, але наголошували, що варто вести й пошук альтернативних “ноу хау”. Хід подій в сьогоднішньому світі, як ніколи,  може кардинально змінюватись, коли успіх визначають революційні технології та рішення. Цілком можливо, ядерна зброя сьогодні перебуває у цьому фокусі, і Україна може стати тут ключовим гравцем.Як відомо, існуючі відомі доктрин передбачають створення ядерної зброї кількома шляхами: - використання U-235 та U-238 (ізотопи урану існують в природі, і їх можна отримати шляхом збагачення);- використання  Рu-239 (ізотоп плутонію, практично відсутній у природі, але його можна отримати штучно шляхом опромінювання U-238 у спеціальних реакторах);- застосування тритію  (ізотоп водню, який отримують шляхом опромінювання літію Lі-6 нейтронами);-застосування LіD (дейтерид літію Lі-6, який є основним компонентом реакції синтезу у водневих бомбах та виробляється шляхом збагачення);- використання октогену (потрібен для імплозії плутонієвої сфери та створення надкритичної маси Рu-239; може вироблятись в одному процесі з гексогеном, що широко використовується в звичайних боєприпасах).Але фахівці сьогодні пропонують звернути увагу на створення ядерної зброї четвертого покоління – шляхом досягнення процесу холодного ядерного синтезу та створення термоядерного заряду. ракети з боєголовками готові до запуску, фото: gеttyіmаgеs        Українські фахівці, зокрема, кажуть про можливість інерційного варіанту ініціації термоядерної реакції при низьких температурах шляхом використання елементів, які добре насичуються воднем і дейтерієм. Що це за елементи?  Нікель, паладій та інші, ізотопи Титану 107 і 110, та, можливо, передбачають науковці, ізотопи гелію. Зокрема йдеться про можливість перевести дейтерій в металевий стан щільності, в такому разі розміри молекули дейтерію D2 стануть суттєво меншими за відстані між атомами в кристалічній решітці нікелю чи паладію. Можна й далі розповідати про те, як це може спрацювати – про ланцюгову реакцію, про кулонівський бар'єр та інші аспекти ядерної фізики, але це, зрозуміло, прерогатива науковців. Так само, як і дослідження щодо суміші літій-алюмогідриду (LіАlD4) в присутності нікелю  – за науковцями це ще одна перспективна царина для пошуку рішення для холодного синтезу. Ми ж лише констатуємо: фахівці наполегливо стверджують, що в Україні можна й варто провести такі дослідження, тим більше, що на їх проведення не потрібні значні ресурси. Росія та Захід: від експериментів з холодним ядерним синтезом до можливого застосування експериментальної зброїНизка фахівців наполягають на перспективності досліджень на тему холодного ядерного синтезу, зважаючи на те, що, за багатьма даними з різних джерел,  саме таким шляхом йде Росія. Зокрема, у зв’язку з цим вони пропонують ретельно дослідити матеріали та компоненти бойових частин ракети “Орешник”, якою було атаковано “Південьмаш” у 2024-му році. Адже РФ рекламувала удар, як еквівалентний тактичній ядерній зброї, хоча кінетична енергія не перевищувала 1 тонну тринітротолуолу (ТNТ). При цьому фахівці вказують на необхідність перевірити, чи немає серед уламків аморфного сплаву паладію із цирконієм …., отриманого при спіканні паладієвих нано-кластерів …., диспергованих в матрицю …. (тут вживаються назви елементів та речовин, зрозумілі лише фахівцям, тож опускаємо їх – ред). Ті ж фахівці не виключають, що замість … там можуть бути присутніми нано-кластери … або ж інших металів, що схильні до насичення дейтерієм. Якщо є уламки, то вони постійно виділяють … і …, а також ізотопи … і ...  Якщо це дійсно так, то росіяни розраховували на те, що  при кінетичному ударі вони ініціюють реакцію термоядерного синтезу на дейтерії (D+D). Вітчизняні вчені прогнозують, що невелика кількість (порядку 0,5 кг), нано-порошку…,  диспергованого в матрицю з іншого металу співставної ваги, може принести виділення енергії еквівалентної  350 тонн тринітротолуолу. Навіть якщо, припускають вони, провзаємодіють лише 10 відсотків дейтерію,  вихід енергії досягне 35 тонн тринітротолуолу. Вчені аналізують й інші варіанти ущільнення, що ініціюють процес холодного ядерного синтезу, припускаючи, що Росія вже серйозно просунулась в цих дослідженнях та розробках. Більше того, вона досягла певних результатів і перейшла до експериментальних випробувань зброї, виготовленої із застосуванням технології холодного синтезу. дослідження радіоактивності, фото: gеttyіmаgеsБагато даних, кажуть фахівці, підтверджують, що досягти феноменів холодного ядерного синтезу в РФ намагаються вже тривалий час. Вірогідно, припускають наші фахівці, росіяни спираються на певні експерименти, які провів ще у 2008 році професор Йосіакі Арата (Yоshіаkі Аrаtа) в університеті Осака разом із своєю китайською колегою та соратницею, професоркою Юечан Чжан (Yuе-Сhаng Zhаng) із Шанхайського університету. Заявлено, що ними було досягнуто напівмікроскопічного холодного ядерного синтезу (ХЯС) -  виділення енергії та утворення гелію шляхом, не передбаченим відомими законами фізики. Звісно, вся ця інформація потребує ретельного вивчення та доведення. Але однозначно, що Україна має шукати свій унікальний шанс в усьому спектрі можливостей. Під час нинішньої війни ми вже не раз доводили, що здатні на це. І можемо довести  ще раз. Замість висновківАвтор цього матеріалу свідомий, наскільки дискусійну тему він зачепив. Саме питання “Чи має право Україна на ядерну зброю?” вже робить цю дискусію вибуховою. Досягнення ж цього шляхом, у який поки що вірять найсміливіші науковці, виводить її на ще вищу орбіту вибуховості. Але ми маємо почати це обговорення. Досить прикметно, що Росія усвідомила  цю небезпеку: в російському так званому “меморандумі” про перемир’я буквально в останні дні з’явилась вимога  про заборону на прийом і розміщення ядерної зброї в Україні,  чого досі не було. Досить показово і те, що фахівці на Заході також дійшли висновків, що у довгостроковій перспективі Україна розвиватиме ядерний арсенал. Без перебільшення, коли ми говоримо про політичну волю для такого рішення, це суттєві, хоча ще й не тектонічні зміни у світовій політиці. Причиною цього називається відмова з боку Заходу наситити Україну конвенційною зброєю для максимального тиску на РФ та проведення впевненої деокупації усіх захоплених території.  наземний ракетний комплекс з твердопаливною двоступеневою балістичною ракетою середньої дальності, фото: gеttyіmаgеsОтже, автор цих рядків, усвідомлюючи всі проблеми на цьому шляху, вважає: сьогодні прагнення України до ядерної зброї не просто можливе – це ймовірно. Як вважають аналітики у цій галузі, досягти результату можна за умови припинення практики дилетантського обговорення ядерної зброї у публічному просторі та формування одного або кількох потужних політичних партнерів. Після завершення (замороження) війни ймовірною може стати політика, схожа на політику Ізраїлю – Україна не підтверджує і не спростує існування зброї ядерного стримування. Зі стратегічної точки зору це має сенс – на тлі недіючих міжнародних угод. Україна нині усвідомлює урок, який давно зрозуміли Північна Корея, Індія та Пакистан: ядерна зброя стає в умовах непрогнозованого світу та ймовірності приходу до влади непередбачуваних політиків єдиною реальною гарантією безпеки від екзистенційних загроз. Фахівці при цьому впевнено наполягають, що створення брудної бомби - це не шлях для України. А от створення ТЯЗ - термоядерного заряду четвертого покоління, що не дає випромінення - це абсолютно реальне завдання. Фахівці вважають, що виконати таке завдання можливо за дуже короткий час - до дванадцяти місяців. Тобто все, що нам потрібно - рік.

Спікер Палати представників США Майк Джонсон висловив розчарування коментарями Ілона Маска щодо податкової ініціативи Дональда Трампа, яку республіканці називають великим прекрасним законопроєктом. Про це повідомляє Вusіnеss Іnsіdеr. "Це справді прикро. Я поважаю Ілона, вважаю його другом і визнаю його видатні досягнення. Але, з усією повагою, він глибоко помиляється щодо цього законопроєкту", - зазначив Джонсон. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Маск назвав законопроєкт Трампа "огидною мерзотою" За його словами, він особисто поспілкувався з Маском телефоном і пояснив йому ключові переваги ініціативи. Розмова тривала понад 20 хв. "Здається, він почув і зрозумів нашу позицію", - додав Джонсон. Республіканська більшість у Палаті представників ухвалила податковий законопроєкт, ініційований Дональдом Трампом, і передала його на розгляд Сенату. У Республіканській партії сподіваються, що документ буде підписано вже до 4 липня - у день незалежності США. Водночас, за даними Комітету з відповідального федерального бюджету, запропоновані зміни можуть збільшити державний дефіцит на $2,5 трлн протягом наступного десятиліття. Підприємець Ілон Маск публічно виступив проти масштабного законопроєкту про внутрішню політику, ініційованого адміністрацією президента США Дональда Трампа. Маск заявив, що документ є "огидною мерзотою" і різко засудив членів Палати представників, які підтримали його ухвалення. "Вибачте, але я просто не можу більше цього терпіти. Цей величезний, обурливий, наповнений корупцією законопроєкт про витрати Конгресу є огидною мерзотою. Ганьба тим, хто проголосував за нього: ви знаєте, що вчинили неправильно", написав Маск.

The "Come Back Alive" Foundation is close to the Ukrainian military. The front line of the Russian-Ukrainian war is not only the front. It is where the war for Ukraine is going on. In hospitals, in warehouses, landfills, in mass media, in offices. We supply and repair equipment, train soldiers and officers, help transform the Armed Forces, provide first-hand accounts of war and stem the flow of propaganda and disinformation. Provides the Ukrainian army with the most important tactical advantage.

Тарас Глек — програміст зі Львова, який більшу частину життя провів у Канаді та США. У 13 років почав навчати дорослих програмування. У 19 — розробляв софт для Nоkіа, пізніше вісім років працював у Моzіllа. Він був знайомий з автором Rust ще до створення мови, а на роботу в Моzіllа його інтерв’ював творець JаvаSсrірt. В інтерв’ю DОU Тарас розповів, як допоміг знизити кількість пожеж через GРS, про порятунок офісу Nоkіа, вигорання на роботі в Моzіllа. А ще про еміграцію в Канаду, США і повернення в Україну. «Формально я навіть не є громадянином України». Про себе За спеціальністю — я програміст-системник. Це досить рідкісна спеціалізація. Моя роль полягає в тому, щоб на будь-якому рівні зануритися в складну проблему, зібрати розрізнені елементи в цілісну картину, зрозуміти, чому щось працює (або не працює), і знайти спосіб покращити, здешевити чи оптимізувати. Народився я у Львові у 80-х. До третього класу ходив до школи, а потім у мене почалася важка форма астми, і до восьмого класу мене навчали вдома — вчителі — англійської, члени родини, які мали педагогічний і академічний досвід, — решту предметів. Також я сам вчився, читаючи книжки, сидячи десь на дереві. Через це формальна освіта завжди здавалася мені штучною, я не міг нормально «влитися» в університет чи школу після такого досвіду. Коли мені було майже 13, батьки вирішили переїхати до канадського Ванкувера через мої проблеми зі здоров’ям. Відтоді я жив в англомовному середовищі. Формально я навіть не є громадянином України — виявилось, що громадянство надають у 16 років, а мене тоді вже не було в країні. Тож технічно я — американець канадського походження, який народився в Україні. До 13 років у мене закріпилася в голові українська мова, а англійська так і не стала ідеальною. Обидві мови в мене на приблизно однаковому рівні. А деякі американці досі не вірять, коли я кажу, що канадець. Ті, що мають музичну освіту, розрізняють, що я не є носієм англійської мови. «Мені відмовили 12 фастфудів, і я почав робити сайти для церкви». Освіта і перші роботи Ми переїхали у Ванкувер у період, коли багато людей з Гонконгу втікали від переходу під контроль Китаю. Через це в місті було багато іммігрантів — здебільшого це були китайці і філіппінці, а також індійці. Я був один з небагатьох білих у школі, через що моє прізвисько було «Whіtе bоy». Місцевих канадців було дуже мало. Батько кілька років перед переїздом вчився, щоб перекваліфікуватися на програміста. Я це робив разом з ним і так опанував програмування. Окрім батька, у мене з програмуванням пов’язані мама і дідусь. Мама була вчителькою інформатики в четвертій школі у Львові, куди ходили діти політиків і кримінальних авторитетів. І мій дід викладав інформатику в школі. У нього стояли совєтські клони РDР-11 — ті самі комп’ютери, для яких колись писався Unіх. Це була архітектура, з якою я буквально грався в дитинстві. У Канаді я прагнув незалежності, тому шукав роботу. Подався у 12 фастфудів — МсDоnаld’s, Wеndy’s тощо — але мене всюди «відшили». Бо всі місця зайняли інші іммігранти, яких було дуже багато. Мені на той момент було 13 років. Річ у тім, що у Канаді є баланс між законами проти дитячої праці й очікуванням, що діти почнуть працювати рано. Це суспільно схвалюється. Після того як мені відмовили 12 фастфудів, я став писати сайти для нашої місцевої церкви і через неї знайшов свою першу роботу — за $3/год навчав програмування професора математики, який був родом з Харкова. Після занять він став програмістом. Потім він порадив мене колезі. Але я підвищив ціну до 10 доларів — то був мій перший досвід переговорів. Репетиторська фаза тривала не довго, бо я хотів справжню роботу. Мені було 15, коли я вперше пішов працювати в компанію, пов’язану з церквою. Вони переводили свій журнал в онлайн-формат. Це був депресивний малий бізнес, але поки однокласники грались у дворі, я заробляв гроші, купував собі ролики, велосипеди — відчував незалежність, це було кайфово. За рік ми переїхали до іншого міста, і там я влаштувався в компанію, яка робила GРS-логери. Мама дізналася про них через рієлтора, і цю роботу пропонували їй, але вона відмовилася. За тиждень після старту я сказав: «О, понеділок, я в школу». Керівники були шоковані, але я їм сподобався. У Канаді потрібен дозвіл батьків, щоб подати заявку на роботу до 16 років. Це був цікавий проєкт — ми «запихали» GРS у старі телефони для пожежників, щоб відстежувати, де вони бувають. Була підозра, що вони самі влаштовували пожежі у лісах, щоб отримати вищу плату за гасіння. Тож їм надали безплатні службові телефони, які відстежували, чи вони були на місці пожежі до того, як вона почалася. В результаті кількість пожеж значно зменшилася. Це був мій перший досвід, коли клієнт сказав: «О, круто зроблено», і я відчув результат своєї роботи. Після школи я вступив до університету — формально, бо вже вмів кодити. Як виявилось, диплом у Канаді дає бонус — з ним легко отримати візу в США. Поки ще вчився, почав проходити стажування. «Вдалося врятувати роботу всього офісу». Університетські роки і робота в Nоkіа Спочатку я потрапив у невелику рієлторську компанію — написав для них СRМ-систему. Це був період переходу з десктопних програм на веб, і тодішній веб був, м’яко кажучи, сируватий. Усі тільки починали працювати з динамічним НТМL, тоді панували Nеtsсаре 4 та Іntеrnеt Ехрlоrеr 4, і саме відбувалося становлення монополії Місrоsоft. Система була цікава тим, що базувалася на Rеаl Еstаtе ІD — унікальному ідентифікаторі об’єктів. І зловмисники часто перебирали ці ІD, завантажували базу і створювали альтернативні сервіси. Це вважалося критичним ризиком, і я вирішив його закрити. Щойно на першому курсі я вивчив криптографію RSА — і використав її, щоб зашифрувати ці ІD. Це було смішно: конкуренти вигадували саморобні алгоритми, які легко зламували, а моє рішення ніхто не зміг реверснути. Бо це була справжня криптографія, із секретним ключем і без жодного патерна. У тій компанії мені платили $20 на годину й запропонували кинути університет і працювати на повну. Я сказав, що погоджуся за $40. Вони відмовилися, але зі словами: «Спробуємо знайти такого ж програміста. Якщо не знайдемо — отримаєш свої $40». Я опублікував вакансію і сам проводив співбесіди тих, хто мав мене замінити. Серед усіх кандидатів один був розумним. Після того як я показав йому свою роботу, ми потоваришували. І досі дружимо. А сам повернувся в університет і таки здобув диплом, який відкрив мені шлях до США. Без нього залишився б у Канаді, і все могло бути зовсім інакше. Далі почалася нова ера — смартфонів. Тоді це був справжній зоопарк: кожен смартфон мав унікальний формфактор. Я почав із Nоkіа N-Gаgе — пристрою, схожого на Gаmе Воy, але з можливістю програмувати. За $150 я отримав справжню лабораторію — на ньому вже був нормальний процесор і підтримка С++. Я писав програмки й навіть показував у класі, як з телефона керую презентацією — тоді це було щось неймовірне. Особливо для бізнес-класів, де я брав mіnоr з бізнесу. Вони були в захваті: «Те, як ти керуєш слайдами з телефона, — цікавіше за твою презентацію!» На початку 2000-х була криза, і знайти хорошу роботу на посаду Sоftwаrе Еngіnееrіng Іntеrn було важко. Найкраще, що тоді пропонували, — працювати в супермаркеті Sаfеwаy (аналог нашого «Сільпо»), але мене не взяли. Довелося ще рік вчитися. Але криза закінчилася — і з’явилася вакансія в Nоkіа. Всі проходили співбесіди, але ніхто не мав досвіду з Symbіаn. А я мав. Бо мав свій N-Gаgе і вмів на ньому програмувати. Тож мене взяли без зайвих питань — і так я потрапив у свою першу велику компанію. Це був 2005 рік, пік Nоkіа. Люди купували ці смартфони по $500—$600, не розуміючи, як ними користуватись. Інтерфейси були складні, але важив бренд. Телефони мали дивну форму, клавіатури розкладались хитро — часто незручно, але це був статус. У Канаді ніхто не розумів, чому люди готові платити $500 за телефон. «Ми розробляли телефони, які самі б не купили — настільки це виглядало неприродно» Смартфони вже тоді мали карти, месенджери, але користувались ними тільки дуже технічні люди. Більшість брали через бренд, а не функціональність. Я потрапив у musіс рlаyеr-команду на позицію Junіоr Теst Wrіtеr. Нас було 20, майже всі китайці. Вони тримались купи, їм було легше працювати з іншими китайцями, ніж з людьми з інших культур. Канада — це такий суп імміграції, і якщо ти просто канадець, тобі важко. Бо кожен мігрант мав другу мову для спілкування зі «своїми», окрім корінних канадців. На роботі я отримав телефон з новим поколінням ОС і справжнім хард-драйвом і усіма лагами, які з цього випливають. Там був Wі-Fі, можна було завантажити музику напряму. Я завантажив свою колекцію, вмикаю, а користуватись неможливо: пісня глючить, перемикається із затримкою, інтерфейс тупий. Спочатку я почав робити тести, оскільки це було моїм єдиним завдання. Але потім став сам виправляти баги. І плеєр нарешті став працювати нормально. Я слухав музику, працював — кайфував. І ось сидить біля мене найкрутіший програміст у команді, китаєць, дуже слухняний — у них заведено не сперечатися з менеджерами. До нього підходить проджект-менеджерка й каже: «Програму, здається, закривають. Перформанс не проходить». Основна проблема — повільний старт і повільна індексація музичної бібліотеки, повільне перемикання між треками. Наприклад, за техвимогами мала бути реакція на запуск музичного плеєра за півтори секунди, а було вісім, досекундне перемикання між треками (реально 4-5 секунд). Тоді він взяв мій телефон з плеєром, який я зробив для себе, і сказав: «Подивись на це!». Вона поклацала і заявила, що цей варіант проходить за 8 критеріями з 10. Я доробив ті два критерії наступного дня, і вона понесла телефон продакт-менеджменту. І таким чином вдалося врятувати роботу всього офісу. Ще один класний момент: я почав тісно співпрацювати з українськими розробниками з Донецька, які писали операційну систему. Вони приходили, показували баги — я фіксив. Спочатку вони зауважили про помилки в музичному плеєрі, а потім придумали способи кращої інтеграції плеєра з ОС, щоб впоратися з особливостями телефона з жорстким диском, подовжити термін служби батареї. Їх дратувала робота з важкою для розуміння китайською робочою культурою. Ми працювали напряму, минаючи менеджерів. Це була неформальна синергія, яка реально працювала. І це була перша і остання моя робота в команді з українцями — після того вже працював лише з іноземцями. Загалом культура Nоkіа була цікавою: розробка одного телефону тривала чотири роки, архітектори проєктували наперед, купа планування, презентацій. Один архітектор дав мені реалізовувати свою систему, написав 40 сторінок тексту. Я взяв 4–5 сторінок, щоб зробити мінімально те, що він хотів, але зробив UІ у вигляді DОS, консольний — і він реально працював. Потім цей консольний прототип став базою для наступної платформи. Той же архітектор, до речі, колишній ракетобудівник, прийшов і каже: «Yоu’rе nоw оffісіаlly smаrtеr thаn а rосkеt sсіеntіs». Для 19-річного хлопця це був крутий досвід, який заклав основу для всього професійного життя. Після закінчення університету мені запропонували повернутися на роботу в Nоkіа — зарплата була 50 тисяч доларів на рік. Але найдешевший будинок у Ванкувері коштував мільйон. Я підрахував, що за такої зарплати виплачуватиму за житло все життя. Подякував Канаді за освіту — і вирішив рухатися далі. «Я сидів і слухав, як переді мною говорить „Бог програмування“». Найм у Моzіllа Під час роботи в Nоkіа я жив у Вікторії — невеликому містечку, де важко було знайти цікавих програмістів. Я переїхав до Ванкувера і побачив блог одного розробника про Lіsр. Він організовував локальну юзер-групу, і я вирішив туди сходити. Зустріч була доволі незвичною: учасники сідали в коло й представлялися. Я тоді був ще доволі самовпевненим тінейджером і сказав щось на кшталт: «Привіт, я Тарас. Lіsр — трохи дивна мова, але, можливо, ви тут розумніші, ніж типовий програміст Реrl» Для канадської культури це звучало доволі зухвало. Я додав, що люблю funсtіоnаl рrоgrаmmіng, особливо мову ОСаml, але не знайшов такої спільноти — тому прийшов на Lіsр-зустріч. Наприкінці до мене підійшов один з учасників і сказав, що теж любить ОСаml. І запропонував прогулятися. У результаті ми кілька годин гуляли містом і говорили про програмування. Я поділився, що працюю на Symbіаn у Nоkіа. Розповів, що система там побудована на С++ з чіткою моделлю оwnеrshір, що значно знижує ймовірність mеmоry lеаks. Він уважно вислухав і відповів: «Так, оwnеrshір — ключова річ. Я дійшов висновку, що саме ця концепція є основою безпечного програмування». Це був Грейдон Хор, який згодом створив мову Rust. Уже тоді він кілька років вивчав різні мови, намагаючись створити щось принципово нове: безпечну, ефективну й контрольовану мову. Ідея Rust ще не мала форми, але вже активно визрівала. Він запитав, чи не хочу я податись у Моzіllа. Тоді мені це здавалося нереальним — мовляв, це ж боги програмування. Але за пів року, коли Nоkіа знову запропонувала роботу, я таки вирішив податись у Моzіllа. Рекрутинг тягнувся два місяці — іноді про мене забували, потім згадували, знову забували. Коли мене зрештою запросили на фінальне інтерв’ю в Каліфорнію, я був у мінусі на дві тисячі доларів. Був мотивований знайти хорошу роботу, не тільки через гроші, але й через бажання працювати з класними інженерами. Мій код переглянули — я тоді викладав його на власному сервері, бо ще не було GіtНub. Один з інженерів Моzіllа сказав: «У нього код десятьма мовами — і всюди він пристойний. Варто дати шанс». Фінальне інтерв’ю тривало цілий день — вісім співбесід. Я навмисне написав у резюме фразу еnjоys jаnіtоrіаl рrоgrаmmіng — мав на увазі, що замість писати новий код на С++ хочу «прибирати» старий: рефакторити, чистити, покращувати. Це зацікавило всіх. Кожен інтерв’юер питав: «Що таке jаnіtоrіаl рrоgrаmmіng? У нас тут багато сміття, це те, що треба». На одній зі співбесід у Моzіllа до мене зайшов чоловік і почав розповідати про 3D-інтерфейси, ОреnGL, віртуальну реальність, роль Моzіllа в усьому цьому — взагалі не питав мене нічого, просто говорив. А я тоді ще соромився сказати, що хочу автоматизувати jаnіtоrіаl рrоgrаmmіng — писати код, який би сам покращував наявний. І він це якось вгадав із контексту. Каже: «О, ти хочеш автоматично переписувати наш С++ на щось краще? Це нам якраз треба». І після того пішов у монолог про майбутнє технологій, суспільства, музику. Виявилося, що це Брендан Айк — той самий, що за тиждень написав JаvаSсrірt, коли працював у Nеtsсаре. Він розповів, яку музику слухав під час розробки і як шкодував про деякі рішення в мові. Я сидів і слухав, як переді мною говорить «бог програмування». У нього просто космічний мозок! Це була одна з найяскравіших розмов у моєму житті. Айк уже тоді зібрав навколо себе команду справжніх монстрів інженерії. Один з них і був Грейдон Хор, автор Rust. Мені пощастило, що він рекомендував мене. Я зайшов у процес із певною репутацією, і це допомогло мені пройти далі, попри те, що я не мав диплома з крутого університету й не був опенсорс-контриб’ютором. Тоді в Моzіllа було близько 50 людей, і вони брали переважно активних учасників опенсорс-спільноти. А я не мав ні часу, ні особливого бажання працювати безплатно. «Компанії вірили, що всі сильні програмісти мають сидіти в Кремнієвій долині». Про проєкти Моzіllа Моzіllа — це була така собі сучасна Веll Lаbs. Колись Веll Lаbs придумали користувацькі інтерфейси, купу речей, які сьогодні здаються очевидними. Моzіllа, як на мене, — теж один із центрів інновацій. Саме там на повну реалізували Rust: його автор завершив дизайн, запропонував його, і Моzіllа підтримала розробку та публічний запуск мови. Ще один проєкт, яким я пишаюся, — WеbGL. Колись був ОреnGL — прив’язаний до Unіх. На Wіndоws — DіrесtХ. А WеbGL зробив 3D-графіку в браузері реальністю. І тепер у користувача є єдиний стандарт графіки, що працює будь-де: хочеш зробити гру чи навіть запустити LLМ — запускай просто в браузері. І, що кумедно, у Gооglе над подібними технологіями працювали великі команди. А в Моzіllа один-два фанатичних інженери, які хотіли прибити шкідливу ідею Gооglе — і їм це вдавалося. WеbSосkеt — те саме. Так, ми його розробляли разом із Gооglе, але в нас цим займався один надзвичайно крутий розробник. А в них — команда. Чому в нас вийшло? Бо ми дозволяли людям працювати звідки завгодно ще задовго до пандемії. Якщо крутий інженер хотів залишитись у селі в Італії чи в Австралії — без проблем. «Інші компанії тоді ще вірили, що всі сильні програмісти мають сидіти в Кремнієвій долині» Я мав велике щастя працювати поруч із цими людьми — геніальними, незалежними, мінімалістичними в підході. Вони формували моє розуміння того, яким є справжнє інженерне мистецтво. Не скажу, що я на їхньому рівні, але дуже хочу вірити, що щось із цього передалося і мені. «Я зробив так, щоб Fіrеfох став запускатися швидше за Сhrоmе». Чим займався в Моzіllа У компанії я був Рlаtfоrm Еngіnееr — це вважалося найвищим рівнем серед інженерів, які могли робити що завгодно і розбиралися у всіх аспектах. Бути на цій позиції було дуже приємно. Потім я став менеджером з продуктивності: займався тим, щоб рушій Моzіllа мав кращий вигляд у маркетингових бенчмарках. У той час Сhrоmе почав активно просувати свої досягнення в продуктивності. Вони навіть вигадали нові метрики — наприклад, stаrtuр реrfоrmаnсе. Це про те, наскільки швидко браузер відкривається й стає «готовим». Як це точно міряти — ніхто не знав, але вони сказали: «Ось наша метрика, ми тут лідери, Fіrеfох — повільний». І це сильно вдарило по нашій частці на ринку. Моя робота полягала в тому, щоб координувати зусилля команди, а також самому писати код, щоб переломити ситуацію. І таки вийшло. Я зробив так, щоб Fіrеfох став запускатися швидше за Сhrоmе. І що далі? Всі отримали однаковий бонус — 60% від зарплати. І я зі звичайною зарплатою розробника, і СЕО, який отримував $500 тисяч. Ця сума була великою не для мене. Я подумав: «Ну я ж це зробив, може, дайте щось більше?» Але ні. Це типова ситуація в ІТ. Ти створюєш щось круте, компанія піариться, що вона така інноваційна, а тобі кажуть: «Працюй ще краще». І це був для мене важливий урок. Те саме, до речі, сталося з автором Соріlоt — найважливішої фічі в GіtНub і VS Соdе. Він нічого не отримав і пішов з роботи. Класика. «Перестав нормально спати, постійно нервувався і, зрештою, я рейджквітнув». Про звільнення з Моzіllа Моzіllа — це nоn-рrоfіt, а отже, там немає єдиної чіткої мети, наприклад, заробітку чи домінування на ринку. Кожен тягне ковдру на себе: хтось хоче «покращувати світ», хтось підтримувати африканських дітей або жінок в ІТ. А хтось приходить на роботу, грає в ігри і вдає, що працює. Коли немає єдиної цілі, вся структура стає розбалансованою. Особливо це відчувається в середніх ланках, де люди не мають прямого контакту з користувачами й просто вигадують собі завдання. Це знищує продуктивність будь-якої організації. Такі ж симптоми можна побачити в Gооglе, Ubеr та інших великих компаніях. Але для nоn-рrоfіt це органічна проблема, бо злагодженої мети там ніколи не було. У результаті виникала токсична політика: ти хочеш щось одне зробити, а інші — зовсім інше. Організувати когось у спільному напрямку було надзвичайно складно. Були навіть команди, де люди нічого не робили — і це дуже вбивало мотивацію. Я намагався це змінити. Спершу пішов у менеджмент із надією, що зможу звільняти «баласт», але швидко стикнувся зі системним спротивом. Виявилося, що це майже неможливо, бо кожного працівника захищав його менеджер, а звільнення шкодило б його «імперії». Коли мені все ж вдавалося когось звільнити, це викликало конфлікти. Але водночас багато хто дякував, бо ситуація в командах ставала кращою. Я постійно організовував ініціативи, щоб покращити продуктивність, збирав людей, проводив зустрічі. Всі погоджувалися, кивали, обіцяли — а потім нічого не робили. Мене це зжерло. Я вигорів. Коли я прийшов з новою ідеєю до Неаd оf Рrіvасy, він мені прямо сказав: «Я розумію, чого ти хочеш, але моє завдання — робити це складнішим для тебе». Мене аж перекосило. Дуже агресивно це сприйняв — був тоді ще молодий, гарячий. Перестав нормально спати, постійно нервувався. І, зрештою, я рейджквітнув. Я написав всім листа, де запропонував звільнити увесь менеджмент і повернутися до справжньої опенсорс-культури. І сам звільнився — показово, як приклад. Відгук був шаленим. Люди сприйняли мій лист по-різному, кожен бачив у ньому своє. Я отримав понад 100 листів подяки й підтримки. Мені навіть СЕО подзвонила, просила не йти. Але я вже ухвалив рішення. Це був 2014 рік. Ця історія мене сильно змінила. Відтоді я більше не переймаюсь, чим конкретно займається компанія, на яку працюю. Я просто роблю свою справу. «Бути українцем — це значить хотіти робити по-своєму». Роки після Моzіllа і повернення в Україну Після Моzіllа я працював у дуже крутій, хоч і майже невідомій компанії — Рurе Stоrаgе. Це був рівень Nоkіа, тільки в більш ентерпрайзному сегменті. Я пішов туди на менеджерську позицію, і мене вразив підхід до роботи. Вперше побачив, як кожна задача програміста напряму пов’язана зі зростанням частки компанії на ринку й навіть вартості акцій. Менеджмент був настільки ефективним і сфокусованим, що мені було навіть трохи страшно — люди розумні, серйозні й зовсім без жартів. Це тривало вісім років. Потім почалась особиста криза: розлучення, втрата всього, що мав. Я планував заробити гроші й виїхати з Кремнієвої долини, бо не люблю її. Хотів поїхати у село в Америці. Але життя внесло корективи. Виявилося, що всі гроші, які я заробляв, ішли на податки, а після розлучення забрали ще більше. Я жив у старому будинку 1947 року, який збирався відремонтувати, але процес отримання дозволів був настільки складним, що я здався. І тоді подумав: «Навіщо мені це все, якщо я не можу навіть жити нормально?» У той період я почав переосмислювати життя. Багато моїх друзів в Америці були українцями. І я став розмірковувати, чи не повернутися мені в Україну і спробувати себе тут. У 2021 році я це втілив. І був приємно вражений. Удома все розквітло — особливо ІТ. Люди живуть у стильних дизайнерських квартирах, проводять класні тусовки. У Штатах навіть дуже успішні люди живуть у жахливих будинках — ремонт там робити складно і дорого. Та й сам смак — і в дизайні, і в їжі — часто відсутній. «В Україні ж я побачив зовсім інший рівень» Я зрозумів, що не хочу їхати звідси. В мене були знайомі, які після розвалу Моzіllа пішли створювати класні компанії. Фактично, Fасеbооk Еngіnееrіng — це теж частково вихідці з Моzіllа. Багато таких компаній — це уламки Моzіllа. Дехто з них став венчурними інвесторами, і вони мене покликали допомагати стартапам. Це було легше, приємніше, ніж працювати у великій компанії, де всі дуже суворі. Я так провів п’ять років. Але якщо ти в Україні, важко працювати на американський ринок. Згодом я підняв гроші на свій стартап — Dеер Struсturе. Нам дали $3,5 млн доларів інвестицій. Але реалізувати його не вийшло. Сьогодні я працюю з деякими людьми в оборонній сфері — не хочу вдаватись у деталі, але скажу загально. Війна — це жахливо, але парадоксально вона дає дуже чітке розуміння, що таке бути українцем. Колись у школі українська історія здавалася незрозумілою — чому ми такі класні, а живемо погано? А тепер усе ясно. Бути українцем — значить хотіти робити по-своєму. Ми всі різні, але нам це подобається, ми готові сваритися одне з одним після перемоги, бо хочемо мати на це право. Оця впертість і є національною ідентичністю. Ще один момент — технології. Все, чим ми користуємось сьогодні — айфони, GРS — продукти воєнного часу. Без холодної війни не було б супутників, GРS. І нині в Україні я бачу те саме. Раніше всі айтівці працювали на аутсорсі. А що аутсорсять? Те, що не є критичним. Рідко ти як розробник бачиш, як твій код реально впливає на бізнес. А тепер усе інакше. Написав рядок коду вчасно — і це може допомогти знищити ворога. Продуктовість з’явилася не лише в технологіях, а й у фінансах. Зараз ти або продаєш щось для армії, або волонтериш. Завжди бачиш зв’язок між тим, що робиш, і результатом на фронті. І це страшенно мотивує.

Вишиванка пасує кожному і доречна всюди - на вулиці, дитячому святі, роботі, у волонтерському центрі, на фронті. Це не просто вбрання - у ній наш характер, історія, воля. У вишиванці закодовано те, чого не зітреш ні часом, ні війною. Вона нагадує, хто ми, поєднує традицію із сучасністю, говорить мовою кольору, орнаменту, історії. Героїв спецпроєкту Gаzеtа.uа та Благодійного фонду "МХП-Громаді" об'єднує любов до вишивки, бажання зберегти традиції та передати їх наступним поколінням. А ще вони переможці конкурсу бізнес-ідей "Роби своє", який став можливістю реалізувати власні ініціативи та рухатися вперед. Також розкажемо про досвід громади на Київщині, що прагне зберегти і відтворити традиційний одяг, взуття, головні убори та прикраси в межах унікального проєкту "СПАДОК. Одяг Миронівщини". Реліквії моєї родини дарують радість "Я дуже часто ношу вишиванки. Маю їх багато. Серед улюблених синьо-жовта сорочка та сукня з біло-рожевою вишивкою на синій тканині. А ще зберігаю справжню сімейну реліквію мамину сорочку. Моя бабуся мала чотирьох доньок і всім вишила довгі сорочки. Це була складна робота: техніка кручена, візерунки дуже дрібні. Мамину сорочку я постійно вдягала у школі на виступи. Тепер її часто просять у мене напрокат. Якось тітка побачила, що на мамину сорочку такий попит, і подарувала мені ще і свою. Реліквії моєї родини дарують радість іншим. Це дуже ексклюзивні речі: домоткане полотно, ручна робота їх важко повторити", розповідає вінничанка Тетяна Панасенко, авторка проєкту "Пошиття одягу з елементами національної вишивки" і переможниця конкурсу "Роби своє" 2023 року. Тетяна багато років займається пошиттям і прокатом карнавальних костюмів. Планувала розширити асортимент і створювати одяг з елементами вишивки, але через війну та фінансові труднощі не могла самостійно придбати вишивальну машину. "Про конкурс "Роби своє" від Благодійного фонду "МХП-Громаді" дізналась із соцмереж і вирішила спробувати. Уже 20 років офіційно працюю як підприємець, сплачую податки це була одна з умов участі. Єдине, що лякало, я ніколи не писала бізнес-плану. Але допоміг син. Потім разом освоювали комп'ютерну вишивальну машину, яку придбала за грантові кошти. Завдяки перемозі вдалося суттєво розширити асортимент. Вишивка нині дуже актуальна отримую багато замовлень на національний одяг. Клієнти поділилися на два напрями: одні хочуть етновишивку, інші в сучасному стилі. Дехто замовляє вишивку бісером. Серед найпопулярніших кольорів чорно-червоні та синьо-жовті", ділиться підприємиця. Національний одяг у Тетяни часто замовляють до Дня вишиванки, Дня матері, Дня Конституції. Серед її клієнтів багато вчителів, які шукають сукні для Першого вересня, шкільних вечорниць, вистав. "Нещодавно один хлопчик-співак виграв пісенний конкурс в Україні, і його запросили виступити за кордоном. Я шила для нього жупан із полотна, козацьку шапку з брошкою та пір'ям у гетьманському стилі. Костюм викликав справжній фурор. Тепер він мій постійний клієнт. А ще одному хлопчині також співаку шила костюм січового козака", додає переможниця конкурсу бізнес-ідей "Роби своє". 548 бізнес-ідей на 38 млн грн підтримав Благодійний фонд "МХП-Громаді" У вишиванках намагаюся втілити мрії людей "Мої клієнти найбільше люблять вишивку гладдю вона гарно лягає на полотно. Кожен обирає свою символіку: орнаменти, колоски, що нині в моді, ластівок. Для себе ще до війни я вишила сукню з білими ліліями на синьому тлі. Виготовляю також футболки для хлопців на фронт із написами, що зігрівають душу: "Молимося за тебе", "Чекаємо вдома". Була одна футболка від родини бійця: "Любимо тебе, татку. Твої дівчатка", розповідає Наталія Михальчук із села Четвертня Волинської області, переможниця конкурсу "Роби своє" 2023 року з проєктом "Одяг має значення". Наталія закінчила швейне училище в Луцьку. Спочатку займалася ремонтом одягу, шила пальта й куртки. Згодом освоїла вишивку. "Назбирала грошей купила маленьку побутову вишивальну машинку. Попит був великий, хотіла розвиватися. Мріяла створити власну лінію вишитого одягу, запатентувати бренд. Навіть планували з чоловіком збудувати для мене майстерню біля дому. Але не склалося", пригадує майстриня. Про конкурс Наталія дізналася від знайомої. З поданням заявки допомогла односельчанка Оксана Леонідівна. "І от одного дня чую: "Вітаємо!" Мурашки по шкірі. Ми з чоловіком не вірили, поки не побачили мого прізвища серед переможців. Отримала 100 тисяч гривень гранту. Придбала комп'ютерну вишивальну машинку, промисловий оверлок і парогенератор. Думала брати кредит на оренду приміщення, але чоловік подарував свій гараж і допоміг зробити ремонт. 24 листопада ми відкрилися. Тепер кажу всім: якщо людина має мету все обов'язково вийде. Головне не боятися", ділиться Наталія. За її словами, тепер працювати непросто: війна, високі податки. Але вона вірить у майбутнє мріє запатентувати власний бренд і найняти помічницю. Нині допомагають донька й чоловік. "У своїх вишиванках я втілюю мрії людей. Усі роботи - ексклюзивні, не повторюються. Частину ідей вигадую сама, частину знаходжу в інтернеті або купую в дизайнерки. Мала замовлення від родини, яка їхала до дітей у США: вишивала одяг для зятя, доньки та двох дівчаток. Мої вишиванки вже є в Нідерландах, Німеччині", підсумовує Наталія Михальчук. За орнаментом можна впізнати регіон В'ячеслав Горегляд, власник студії "Черешня" з міста Липовець на Вінниччині, до повномасштабної війни разом із дружиною вів невеликий бізнес ательє з ремонту одягу та магазин поруч. На Новий рік перед вторгненням подружжя придбало просту вишивальну машинку й почало виготовляти крижми та рушники. "З першого дня повномасштабної війни я пішов на фронт. Демобілізувався наприкінці 2023 року. Все здавалося гнітючим. Потрібно було знайти себе, зайнятися чимось важливим. Конкурс бізнес-ідей "Роби своє" допоміг мені реалізуватися. Участь запропонував знайомий. Я пройшов пітчинг, захистив бізнес-ідею. Однією з умов було співфінансування: переможець отримував 100 тисяч гривень гранту й мав додати ще стільки ж. Разом із дружиною ми інвестували 200 тисяч у потужну вишивальну машину та витратні матеріали", розповідає В'ячеслав. За його словами, вишиванки були популярні ще до війни, а нині попит значно зріс. "Орнамент часто підказує, з якого регіону людина. Наприклад, троянди характерні для Донеччини, на Вінниччині поширена сніжинка-хрестик. У нас великий вибір тканин і ниток. Як на мене, найкраща вишиванка це чорне з червоним на білому тлі. Сам ношу сорочку з боковим орнаментом, вишитим зеленими нитками. А з дружиною маємо сімейний лук із подільським орнаментом з пташками. На 20-річчя шлюбу запросили друзів усі прийшли у вишиванках. Так святкуємо й дні народження, і річниці", ділиться підприємець. Студія "Черешня" працює виключно з індивідуальними замовленнями, створюючи унікальні дизайни. "Син мого побратима випускався зі школи, ми пошили для всієї родини святкове вбрання - батькам, випускнику й маленькій сестричці. Кажуть, на святі всі захоплювалися їхніми образами. А нещодавно жінка замовила рушник і дві вишиванки для доньки й онуки, які живуть в Ізраїлі", додає В'ячеслав. Він зазначає, що раніше популярними були класичні вишиванки, а тепер усе більше клієнтів обирає асиметричну вишивку з елементами з боку чи візерунками, що виходять зі складки. "Якось клієнтка замовила вишиванку білими нитками на білому полотні. Коли побачила результат, сказала: "Я в неї закохалася", згадує переможець конкурсу "Роби своє" 2023 року. Просять відтворити вишиванки бабусь і прабабусь "За фахом я юристка. Але доля склалася інакше: вже понад вісім років займаюся вишивкою. Починала з картин і постільної білизни. Люди захоплювалися моїми роботами, просили продати. Тоді і придбала побутову вишивальну машинку, але вона не дає такого результату, як промислова. Завдяки участі в конкурсі "Роби своє" мені вдалося вийти на професійний рівень", ділиться Світлана Гудима з міста Рудки на Львівщині, власниця "Майстерні вишиванок" і переможниця конкурсу "Роби своє" 2024 року. Світлана працює зі старовинними вишивками, фасонами та тканинами, приділяючи увагу найменшим деталям. Вона цінує довіру клієнтів і віддана своїй справі. "Дуже люблю те, що роблю. Якось знайома виграла конкурс "Роби своє", і це надихнуло мене спробувати. Хоча довго вагалася бізнес-план у мене був, але не вистачало рішучості. Саме тоді мій син дуже прагнув на фронт. Просила його зачекати, та він усе ж пішов. Через хвилювання я навіть забула, що подала заявку. А тоді до магазину зайшла знайома та привітала з перемогою. Емоції були неймовірні важко передати словами", пригадує Світлана. Майстриня мріє створити повноцінну колекцію вишиванок Львівщини. "У нас надзвичайне розмаїття візерунків. Сокальська вишивка лише чорними нитками по білому полотну, яворівська яскрава, кольорова. На Городоччині в кожному селі свої елементи: десь квіточка, десь ромбики. Вишивка це код нації. У кожному візерунку наша доля, боротьба, любов, перемоги". З особливою ніжністю Світлана розповідає про вишиванку своєї бабусі. "Після її смерті у скрині знайшла сорочку зберігала в паперовому пакеті з лавровим листом, щоб не з'їла міль. Я зрозуміла: це її дівоча сорочка. Поставила собі за мету відтворити. Тепер у мене є і оригінал, і моя версія", ділиться майстриня. За словами Світлани, клієнти часто приносять вишиванки своїх бабусь чи прабабусь, просять відтворити їх максимально автентично. "Сьогодні особливо популярна саме давня вишивка", зазначає власниця "Майстерні вишиванок". Спадок для майбутніх поколінь Зберегти традиційний український одяг для майбутніх поколінь таку мету поставили в Миронівській громаді на Київщині. Торік учасники виїзних етнографічних експедицій у межах проєкту "СПАДОК. Одяг Миронівщини" зібрали 39 зразків народного одягу та 51 інтер'єрний предмет із 20 сіл громади. Проєкт реалізовано за підтримки Благодійного фонду "МХП-Громаді". Під час експедицій представники Миронівського краєзнавчого музею спілкувалися зі старожилами, які ділилися унікальними знаннями та спогадами про культурну спадщину рідного краю. "Мета проєкту дослідити, відтворити й оцифрувати традиційний одяг Миронівщини кінця ХІХ - першої половини ХХ століття, який зберігся в музеях, школах, будинках культури та приватних колекціях. Ми вже мали досвід співпраці з Фондом: 2022 року реалізували проєкт "Відродження", присвячений традиційному ткацтву. Тоді вперше торкнулися й теми народного одягу. Адже традиційний костюм це обличчя не лише країни, а й кожного регіону. Саме тому обрали його темою наступного дослідження", розповідає Інна Савсюк, директорка Миронівського краєзнавчого музею. Проєкт "СПАДОК. Одяг Миронівщини" стартував у липні 2023 року та складався з кількох етапів. Перший етап експедиції Команда здійснила 20 поїздок у села громади. До роботи долучилися провідні фахівці - Володимир Щибря, директор Центру фольклору та етнографії Інституту філології КНУ ім. Тараса Шевченка, та Наталія Телегей, етнологиня з Державного наукового центру захисту культурної спадщини. Усі поїздки зафіксували на відео. На основі матеріалів створили ютуб-канал, де публікують інтерв'ю з очевидцями. Другий етап оцифрування 118 автентичних експонатів, зокрема з музейних фондів, завантажено на міжнародний музейний портал musеum-dіgіtаl: Ukrаіnе. Завдяки цьому колекцію можуть побачити поціновувачі традиційного одягу в усьому світі. Третій етап відтворення Обрали зразки одягу та архівні фотографії, які були оцифровані й використані як основа для реконструкції. Одяг, головні убори, прикраси та взуття виготовляли фахівці майстерень Неrіtаgе аnd Тrаdіtіоn, "ВидимоНевидимо" та Сhоrnе. На сьогодні Миронівський краєзнавчий музей має шість комплектів традиційного вбрання Миронівщини чотири жіночі й два чоловічі. Їх використовуватимуть для виставок, реконструкцій, фотосесій та культурно-просвітницьких заходів. "Тепер ми можемо показати, який вигляд мали миронівці 100 і більше років тому. Для нашого регіону характерна вишивка в чорно-червоній гамі, з орнаментами у вигляді квітів, ягід полуниць, вишень, винограду. Найпоширеніша техніка - хрестик, але трапляється й гладь", підсумувала Інна Савсюк. Тест: Що ти знаєш про вишиванки Традиційно третього четверга травня в Україні святкують День вишиванки. Цього року він припадає на 15 травня. Вишиванка - це не просто одяг, а ознака національної ідентичності. Українці одягають традиційне вбрання, щоб продемонструвати єдність і любов до своєї країни. Пропонуємо пройти тест і перевірити свої знання про вишиванки. Якого року вперше відзначили День вишиванки? 1) 2006 Правильно. Перше святкування відбулося за ініціативи студентів. 2) 1991 Це рік проголошення незалежності України, а День вишиванки виник значно пізніше. 3) 2014 Важливий для сучасної історії рік, але День вишиванки існував раніше. Яке місто стало батьківщиною Дня вишиванки? 1) Київ Столиця активно святкує День вишиванки, але свято започаткували в іншому місті України. 2) Чернівці Правильно, саме в Чернівцях студенти та викладачі Національного університету імені Юрія Федьковича обрали один день і всі разом одягнули вишиванки. Згодом ця традиція стала всеукраїнською. 3) Львів Місто має давні традиції, але не є ініціатором свята. Якими кольорами вишила мати сорочку у відомій пісні "Два кольори"? 1) Червоний і чорний Правильно. "Два кольори мої, два кольори: червоне то любов, а чорне то журба" - співається в пісні на слова Дмитра Павличка. 2) Синій і жовтий Це кольори прапора України. Також їх часто використовують у вишиванках. 3) Зелений і білий Популярні кольори для вишиванок, але не згадуються в цій пісні. Скільки видів і технічних прийомів вишивки налічують в Україні? 1) 10 Значно більше. Також для кожного регіону характерні свої орнаменти. 2) 50 Їх більше. Наприклад, у решетилівській вишивці білим по білому, внесеній до спадщини ЮНЕСКО, поєднують 5-7 технік одночасно. 3) Близько 100 Правильно. Популярні техніки - гладь, хрестик, мережка, низь, бігунець тощо. Кожен символ на вишиванці має своє значення. Нині часто використовують зображення колосків пшениці. Що вони означають? 1) Сімейне щастя, благополуччя Символом цього на вишиванках є виноград. 2) Багатство, достаток, здоровʼя Правильно, це древній символ. Такі вишиванки вважаються ще й оберегами. 3) Любов, краса, материнство Символом є калина. Результати тесту: 12 правильні відповіді Твій шлях тільки починається. Але вже сьогодні ти знаєш більше про вишиванки, ніж учора! 34 правильні відповіді: Чудовий результат. Вишиванка тобі пасує і зовні, і внутрішньо! 5 правильних відповідей: Ти знаєш багато і цінуєш традиції. Вишиванка для тебе не просто одяг. Це мова, якою українці передають історію, любов і силу.

Ця подія, яка має шанс стати історичною, є продовженням складної попередньої історії переговорів, що розпочалися ще у 2022 році майже одразу після повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Еспресо нагадає, як виникли переговори у Стамбулі, їх розвиток, причини зриву та відновлення діалогу після повернення Трампа до влади у США.Початок переговорів: Білорусь як невдалий майданчикПереговори у Білорусі за участі  голови фракції "Слуги народу" у ВР Давида Арахамії та помічника президента РФ Володимира МединськогоПереговори між Україною та Росією розпочалися невдовзі після початку повномасштабного вторгнення. Перші три раунди відбулися наприкінці лютого та на початку березня 2022 року на території Білорусі, неподалік українського кордону. Однак українська сторона з самого початку ставила під сумнів доцільність такого формату, оскільки Білорусь фактично брала участь у війні на боці Росії, надаючи свою територію для наступу, й не могла виступати як нейтральний майданчик.Попри це, після телефонної розмови президента Володимира Зеленського з Олександром Лукашенком було досягнуто домовленості про зустріч без попередніх умов. Українська делегація складалася з представників політичного керівництва, зокрема голови фракції "Слуги народу" у ВР Давида Арахамії. Росію представляли урядовці на чолі з помічником президента РФ Володимиром Мединським.Цікаво, що під час цих переговорів вбили одного з українських учасників (як згодом казали в Офісі президента – неофіційного консультанта) – банкіра та шпигуна Дениса Кірєєва, який мав завдання від ГУР затягнути процес для посилення української оборони. Однак на початку березня його застрелили представники СБУ, які звинуватили Кірєєва у держраді. Хоча очільник ГУР Кирило Буданов має іншу думку, у 2023 році він сказав WSJ, що "якби не пан Кірєєв, швидше за все, Київ був би взятий", бо саме він попередив про основне місце атаки за кілька годин до нападу. Хай там як, видимим результатом початкових раундів переговорів стало узгодження гуманітарних коридорів для евакуації цивільного населення з зон активних бойових дій. Водночас у питанні припинення війни сторони залишилися на протилежних позиціях. Росія висувала максималістські вимоги: так звану денацифікацію, демілітаризацію, визнання окупованих територій та скасування санкцій. Україна ж наполягала на виведенні російських військ та відновленні територіальної цілісності. Через це переговори на білоруському майданчику зайшли в глухий кут, і сторони почали шукати інше місце для можливого продовження діалогу.Перехід до Стамбула: Туреччина як нейтральний посередникУчасники української делегації у Стамбулі: Олександр Чалий, Давид Арахамія, Мустафа Джемілєв, Михайло Подоляк та Рустем УмєровУкраїна з самого початку наполягала на зміні локації для переговорів, вказуючи, що Білорусь не може виступати нейтральним посередником через активну підтримку російської агресії. У відповідь Туреччина – на чолі з президентом Реджепом Таїпом Ердоганом, який має хороші стосунки як з Києвом, так і з Москвою – запропонувала свою територію для продовження перемовин.Першим кроком до перенесення майданчика стала тристороння зустріч міністрів закордонних справ України, Росії та Туреччини – Дмитра Кулеби, Сергія Лаврова й Мевлюта Чавушоглу, яка відбулася 10 березня 2022 року в Анталії на полях дипломатичного форуму. Хоча тоді суттєвих результатів досягнуто не було, ця зустріч відкрила шлях до повноформатних переговорів у Туреччині.Ключовий раунд пройшов 29 березня 2022 року в Стамбулі, у палаці османських султанів Долмабахче. Перед його початком президент Ердоган закликав сторони до компромісу та наголосив на історичній відповідальності, яка лежить на делегаціях. Особливу увагу ЗМІ привернула присутність ізраїльсько-російського бізнесмена Романа Абрамовича, якого турецька сторона назвала учасником російської делегації. Його участь у процесі трактували як спробу налагодити неформальні комунікації.У підсумку українська сторона представила проєкт мирної угоди, в якому запропонувала закріпити нейтральний статус держави (відмову від вступу до НАТО) в обмін на юридично зобов’язальні міжнародні гарантії безпеки з боку провідних держав, зокрема, США, Великої Британії, Франції, Китаю, Туреччини. Також у пропозиції фігурували умови щодо повернення до кордонів станом на 23 лютого 2022 року, зобов’язання західних партнерів допомогти у разі нового нападу, а питання Криму пропонувалося врегулювати дипломатичним шляхом протягом наступного десятиліття. Стосовно Донбасу, питання не було також узгоджене. Росія ж продовжувала вимагати фактичної капітуляції – визнання анексії Криму, "незалежності" для "ЛНР" і "ДНР", і традиційно "демілітаризації" й "денацифікації" України. Також не даючи гарантій безпеки. Тому всі ці вимоги були для Києва неприйнятними, адже означали б втрату суверенітету та незалежності. Попри ці діаметрально протилежні думки, сторони демонстрували ознаки готовності шукати компроміси. Насамперед це стосується України. Натомість Росія оголосила про нібито "зниження військової активності" на київському та чернігівському напрямках, що вона назвала "жестом доброї волі". Проте, як згодом з’ясувалося, це було радше визнанням факту: українські війська на той момент вже перехопили ініціативу й витісняли окупаційні сили з півночі країни.Жодних обов’язкових рішень у Стамбулі ухвалено не було. Як зазначив Дмитро Кулеба, сторони лише окреслили позиції, але не підписували юридично зобов’язальних документів. Тому це були розмови без наслідків. А заяви Росії про те, що Україна начебто погодилася на більшість її вимог, Київ одразу спростував.Чому зірвалися переговори у Стамбулі жертви російських окупантів у Бучі, Фото: rеutеrs Попри початковий прогрес, переговори різко зупинилися. Останній раунд переговорів у Стамбулі відбувся 15 квітня.Причинами стали все нові вимоги Росії, від територій до визнання російської мови другою державною в Україні, скасування санкцій та припинення судових позовів проти Росії. Та найважливіше, що після виявлення звірств у Бучі та інших містах, українське суспільство втратило довіру до можливості домовитися з агресором, розуміючи, що це екзистенційна війна за виживання українців як нації. Тим більше, що квітень ознаменувався значним досягненням – звільненням півночі України від окупантів, що додало наснаги битися до перемоги. "Українське суспільство зараз зі значно більшим негативом відноситься до будь-якої переговорної концепції, що стосується РФ", - заявив тоді радник президента Михайло Подоляк та учасник української делегації про зміну емоційного фону переговорів. Тобто в цей період морально-психологічний стан суспільства був таким, що компроміси з ворогом вважалися неприйнятними. Президент Зеленський чітко це усвідомлював, тому продовжив гуртувати українців та світових лідерів довкола ідеї перемоги, тобто поразки Росії на полі бою. Хоча і не відкидав ідеї переговорів. "Складно, емоційно складно. … бо ніхто не хоче домовлятися з людьми, які катували твій народ. …. Ми маємо не упускати можливостей, якщо вони будуть у нас, дипломатичного вирішення цього питання. … Люди приймуть мир у будь-якому разі, тому що люди хочуть, щоб ця війна закінчилася. На наших умовах - умовах незалежності України, але тим не менш. Кожна сім'я щось втратила, є люди, які втратили дітей, і я не думаю, що їх задовольнить будь-який мир на будь-яких умовах і в будь-який час, бо це велика рана та трагедія - втратити близьких та рідних людей", - сказав глава держави в інтерв’ю АР в середині квітня. Натомість росіяни люблять повторювати, що вся справа була в одній персоні – тодішньому прем’єр-міністру Великої Британії Борису Джонсону, який у квітні 2022 року відвідав Україну та нібито переконав Київ не поспішати з угодою і боротися далі. Російська пропаганда особливо наголошує, що таким чином країни НАТО нібито хотіли послабити російську військову міць. Хоча офіційний Київ, Лондон та Вашингтон безліч разів заперечували це, наполягаючи на тому, що Україна сама вирішує свою долю. Та варто відзначити, що після початкового успіху ЗСУ, підтримка Заходу дійсно моментально посилилася (відбувся перший "Рамштайн" та координація військової допомоги), що безумовно додало впевненості українському керівництву та військовим у продовженні боротьби. Таким чином до червня 2022 року переговори остаточно припинилися. А у вересні 2022 року, після оголошення Росією анексії чотирьох українських регіонів, президент Зеленський ввід у дії рішення РНБО та підписав указ, який забороняв будь-які переговори з Кремлем. У листопаді того ж року Україна представила "формулу миру" з 10 пунктів, що передбачала повне виведення російських військ, повернення всіх окупованих територій, включно з Кримом, і притягнення винних у воєнних злочинах до відповідальності. Тобто висловила свої максималістські умови для завершення війни, які, звісно, не влаштовували Путіна, що перейшов від тактики "Київ за три дні" до війни на виснаження, яка триває і до сьогодні.Цікаво те, що указ Зеленського від 30 вересня 2022 року офіційно закріпив неможливість переговорів із Путіним, хоча діалог із Росією як державою теоретично залишався можливим. Це відбувалося, зокрема, стосовно обміну полоненими. Хоча, як нещодавно заявив нардеп Олексій Гончаренко, прямі переговори між Україною та Росією відбувалися регулярно протягом трьох років. "Делегації були на дуже високому рівні. Зустрічі проходили на Аравійському півострові", - відзначив Гончаренко, однак не надав відповідних доказів. Відновлення переговорів за президентства ТрампаЗустріч Зеленського з Трампом на похороні Папи Франциска (Ватикан, 26.04.2025), Фото: Офіс президента України Після повернення до Білого дому Дональд Трамп зробив завершення війни в Україні одним із ключових пріоритетів своєї зовнішньої політики. Його риторика, яка ще під час передвиборчої кампанії обіцяла "припинити війну за 24 години", трансформувалася в активний тиск на Україну та Росію (більшою мірою на Київ та лиш натяки в адресу Москви) для відновлення переговорів. Потенційна нова зустріч у Стамбулі наразі є кульмінацією цих зусиль.Ще у лютому в Ер-Ріяді (Саудівська Аравія) відбулися перші офіційні переговори між американськими та російськими делегаціями. Хоча вони не принесли ясності, а лише додали спекуляцій і занепокоєння в Європі, де побоювалися, що Трамп може укласти угоду без участі України, вигідну Росії. Тим більше що в останній день лютого стався дипломатичний скандал у Білому домі, коли президента Зеленського, фактично, показово вигнали з Вашингтона, бо говорив не те, що хотів чути Трамп. Після був прямий тиск на Київ, коли розвіддані та поставки зброї були на паузі. Однак ситуацію вдалося врегулювати спільними зусиллями європейських лідерів і вже у березні відбулася зустріч в Саудівській Аравії між американськими та українськими делегаціями. Як результат – Україна та Росія погодили 30-денне енергетичне перемир’я та тишу у морі, але на практиці цього так і не було досягнуто. Надалі Україна розробила разом з європейськими партнерами ідею 30-денного всеосяжного перемир’я, щоб розпочати після цього мирні переговори та для безпеки розмістити європейський контингент. США також підтримали ініціативу, натомість Кремль не погодився, говорячи, що досягнення миру можливе лише шляхом "усунення першопричин конфлікту" і знову згадуючи про демілітаризацію та денацифікацію. Однак, щоб підтримати свій імідж та пропагандистську риторику, як того хто хоче миру більше, ніж Зеленський, Путін спершу оголосив одноденне перемир’я на Великдень (на фронті гармати не стихали), а потім – триденне для свого параду на 9 травня (теж бойові дії тривали). Тим часом українська влада посилила свою риторику, коли залучила лідерів Європи до Києва, які поставили Кремлю ультиматум – або 30-денне перемир’я і переговори, або будуть найбільші можливі санкції, які створять економічні проблеми режиму та у будь-якому разі заставлять його припинити війну. Тож Володимир Путін вирішив зробити зустрічний хід і запросив Україну на прямі переговорив в Стамбул, посилаючись на "перервані домовленості" 2022 року. Однак він відхилив пропозицію про 30-денне перемир’я, що викликало критику з боку України та Заходу. Зеленський заявив, що Україна готова до переговорів у будь-якому форматі, але лише після забезпечення припинення вогню. Трамп, зі свого боку, публічно закликав Україну погодитися на переговори 15 травня в Стамбулі, висловлюючи розчарування у відсутності прогресу та звинувачуючи Путіна в затягуванні часу. Таким чином, Володимир Зеленський, щоб не втратити підтримку Дональда Трампа, підняв ставки ще вище, коли запросив Путіна особисто на переговори в Стамбул. Що кажуть експерти про "Стамбул-2"Нова зустріч у Стамбулі може стати ключовою подією у цій війні. Однак наразі немає ясності, хто буде, відповідно, чи буде результат.  Володимир Зеленський точно відвідає Туреччину, оскільки планує зробити робочий візит до президента Ердогана. Натомість у РФ поки офіційно не повідомляють, хто буде у Стамбулі. Речник Кремля сказав, що про це оголосять тоді, коли "Путін визнає це за потрібне". Що є натяком на продумування диктатором, як в черговий раз обхитрити всіх та виграти ще більше часу для продовження війни. Є інформація, що замість Путіна в Туреччину швидше за все полетить міністр закордонних справ Лаврова та помічник президента Ушаков, хоча рішення стосовно поїздки Путіна може змінитися в будь-який момент. Тим часом Дональд Трамп, який зараз з робочим візитом у Саудівській Аравії, також висловив зацікавлення у відвідинах Туреччини та зустрічі на можливих мирних переговорах. Однак, як пояснив спецпредставник Трампа Джозеф Келлог, президент США буде лише у випадку, якщо Путін прилетить на переговори до Стамбула.У випадку, якщо Путіна не буде, президент Зеленський не планує зустрічатися ні з ким від російської делегації. Також на брифінгу він додав, що "собі нічого не забороняв" стосовно мораторію на переговори указом від вересня 2022 року. Зеленський пояснив, що указ РНБО про заборону переговорів із Путіним мав на меті запобігти несанкціонованим перемовинам за участі третіх осіб, які могли б видавати себе за представників України. Натомість він, як президент, має повне право вести такі переговори, відповідаючи за зовнішню політику та дотримання Конституції."Я вважаю, що неприїзд Путіна, а знову ігри – це фінальна точка його демонстрацій, що вони не готові до закінчення війни. А значить, усі обіцянки, тверезі й чіткі обіцянки США, Європи, лідерів інших країн повинні бути виконані. … Значить будуть санкції", - сказав Зеленський. Більшість аналітиків не вірить, що Путін таки наважиться приїхати на зустріч з Зеленським та Трампом. Зокрема, на думку експертів з Інституту вивчення війни, "Путін навряд чи поїде в Стамбул на прямі переговори з Україною". Вони вважають, що у Москві опрацьовують умови для відмови Путіна від цієї поїздки.Старший науковий співробітник Фінського інституту міжнародних відносин Маргарита Завадська, упевнена, що все складається таким чином, що Путін справді шукає способів не прилетіти. За її словами, це було б логічно, тому що Путін не має інтересу завершувати війну:"Ця війна йому вигідна, це джерело легітимації, і це джерело демонстрації сили".Політичний аналітик Інституту Євроатлантичного співробітництва, експерт з питань зовнішньої та внутрішньої політики України Володимир Горбач каже, що для Путіна поїздка до Стамбула означала б втрату ініціативи. "Путін всіма цими маневрами бореться за те, щоб володіти ініціативою, зокрема в перемовному процесі й не відпускати її з рук. Путін буде далі намагатися розхитувати єдність та згуртованість нашої коаліції й буде намагатися далі висувати новіші ініціативи. Я не виключаю, що навіть в силовий спосіб – через демонстрацію нових уявних чи недорозроблених військових спроможностей, та лякати західних партнерів, щоб вони більше тисли на Україну і йшли на виконання російських умов та ультиматумів. Бо це все насправді війна ультиматумів – цей обмін може бути вічним. Ультиматум на ультиматум – всі ухиляються від прямої відповіді й гра продовжується. І це погана гра. Я думаю, що ця кривава війна триватиме ще мінімум до осені", - вважає Горбач.Керівник Центру вивчення окупації Петро Андрющенко зазначив в етері Еспресо, що наразі немає передумов для переговорів."У голові Путіна це виглядає так: він може натиснути - і, можливо, влітку наш фронт посунеться або навіть посиплеться. Вони сподіваються просунутися до Запоріжжя й далі в напрямку Дніпра. Це, на їхню думку, дозволить їм восени опинитися в набагато вигідніших перемовних позиціях. З нашого боку ситуація зрозуміла: ми прагнемо миру, але водночас готові до розвитку подій за російським сценарієм. Імовірно, цей сценарій провалиться, і тоді саме ми матимемо кращі переговорні позиції восени. Зараз немає точки дотику - ані з нашого боку, ані з боку Росії", - зауважив Андрющенко.Політолог Сергій Таран в етері Еспресо заявив, що задача мінімум для Трампа – посадити за один стіл перемовин Зеленського та Путіна і у випадку неуспіху відійти від процесу переговорів. Тому важливим стане питання, що буде після того, як Путін не приїде і 30-денного перемир’я не станеться? Чи дійсно Європа та США введуть ще більше санкції проти країни, яка і так має світове лідерство в цьому питанні і навчилася їх обходити? Політолог Віктор Шлінчак в ефірі Еспресо сказав, що це принципове питання. "У європейських політиків немає іншого сценарію, ніж реалізувати те, про що вони заявили. Якщо вони не реалізують посилення санкцій, це означатиме, що Путін правий. Що цінність слова європейських політиків нульова, що з ними можна говорити лише елементами сили і що залякування Путіна дає результат", - зазначив він.Він додав, що Путін хоче провести літню наступальну кампанію і він до неї готувався останні три-чотири місяці, тому не планує міняти планів. "Очевидно, що нове вікно можливостей для потенційного діалогу з РФ може наступити не раніше осені. Але всі грають у цікаву гру - кожен хоче показати, що він за мир і продемонструвати, що він більше за мир, ніж супротивник", - підсумував політолог.Читайте також: Підготовка до війни чи стратегічний тиск: Росія розширює військові бази біля кордонів НАТО. Пояснюємо

У Москві 9 травня відбувся парад, що згуртує союзників Росії, щоб показати їх лояльність в протистоянні Заходу. Європа має максимально допомогти Україні, щоб відтягнути час, коли сама буде змушена воювати проти неї без допомоги США. Європейці мають озброюватися, щоб бути готовими до затяжної війни з Росією. Посол України у Великій Британії, генерал Валерій Залужний, підтримує перехід ЗСУ від бригад до корпусів. Ось дещо з того, про що писали у світових ЗМІ минулого тижня. "Залужний високо оцінив реформи ЗСУ, проведені Зеленським", Тhе Тіmеs, Велика Британія У статті для Тhе Тіmеs колишній головнокомандувач, посол України у Великій Британії, генерал Залужний підтримав модернізацію ЗСУ, запропоновану президентом Володимиром Зеленським. Раніше цього року Київ оголосив про плани переходу до структури корпусного рівня, а не бригадного. Якщо раніше командири керували 15-20 бригадами, кожна з яких складалася з кількох тисяч військових, то тепер метою є зменшення цієї кількості, що дозволить створити більш прямі та гнучкі структури командування. Залужний пише, що після здобуття незалежності в 1991-му Київ успадкував велику армію у 780 тис. військових. Її структура залишилася радянською і була абсолютно нездатною до бойових дій. 51-річний Залужний пише, що реформи, щоб зробити українську армію більш відповідною до стандартів НАТО, допомогли їй витримати російський тиск у 2022-му, і стверджує, що модернізація, оголошена Зеленським, продовжує процес. Одна з головних реформ, яку відстоює Залужний - відмова від жорстких розмежувань між різними видами військ - піхотою, флотом, авіацією, кіберпростором, а натомість акцент на спільних операціях. Залужний, який залишається дуже популярним в Україні, також розповів про використання країною технологій для боротьби зі значно більшою армією. Україна використовує штучний інтелект для аналізу величезних обсягів інформації про позиції Росії За допомогою західних технологічних компаній Україна використовує штучний інтелект для аналізу величезних обсягів інформації про позиції Росії, отримані від супутників, шпигунів та дронів. Потім ця інформація подається українським командирам, що дозволяє їм нормувати боєприпаси та перерозподіляти війська. Коли Залужний вперше почав експериментувати з технологіями перед вторгненням, то зіткнувся зі скептицизмом. Після одних навчань у 2021-му один командир запитав його: "Що за карикатури ви тут показуєте?". Залужний пише, що перед вторгненням також отримав наказ припинити використання "Кропиви" програмного забезпечення, яке відображає позиції України та Росії. "Звичайно, я цього не зробив", додає він. Після вторгнення українське командування було перевантажене і мало труднощі з впровадженням подальших реформ. ЗСУ складалася з понад 100 бригад, які підпорядковувалися кільком оперативно-тактичним групам, кожна з яких відповідала за окремий напрямок. Влітку 2022-го Залужний почав переходити до структури корпусного рівня за зразком США і Великої Британії Влітку 2022-го Залужний почав переходити до структури корпусного рівня за зразком США і Великої Британії, хоча реформи не змогли створити елітний десантно-штурмовий корпус, який, за його словами, був необхідний. "Ініціативу заблокували. Десантно-штурмовий корпус, який мав вчитися за кордоном, залишився на папері", - пише він. "Чого хоче Путін і як Європа має йому перешкодити", Тhе Есоnоmіst, Велика Британія 9 травня на Красній площі Володимир Путін святкував День перемоги. Раніше на параді брали участь союзники Росії у Другій світовій війні. Сьогодні це сигнал про те, як Росія рішуче виступає проти Заходу. Зі зростанням кількості загиблих в Україні, воєнні цілі Путіна розрослися, щоб виправдати втрати Росії. Те, що починалося як СВО проти сусіда, стало екзистенційною боротьбою проти далеких ворогів. Це означає, що майбутнє України залежить від амбіцій Путіна більше, ніж від театральної дипломатії президента Дональда Трампа. Росія, можливо, не збирається вторгатися в інші частини Європи. Але спробує здобути владу, подвоївши кібератаки, операції впливу, вбивства і саботаж. Якщо Путін відчує слабкість, то може спробувати розколоти НАТО, захопивши невелику ділянку території та спонукаючи союзників відповісти. Він може бути готовий до цього за два-п'ять років. Багато хто в США і південній Європі вважають ці заяви істеричними. Посланник Трампа Стів Віткофф каже, що Путіну можна довіряти. Інші досить мудрі, щоб не довіряти людині, яка воювала п'ять разів за 25 років. Вони кажуть, що Росія надто слабка, щоб серйозно загрожувати. В Україні вона втратила майже 1 млн загиблих і поранених, а з моменту перемог у перші тижні після вторгнення і захопила менше 1% території України. Путін - агресор, якого слід стримувати Багато хто в країнах Балтії, Польщі та Скандинавії впадає в іншу крайність, попереджаючи, що загроза більша, ніж сам Путін, бо російський імперіалізм має глибоке коріння. Цей страх зрозумілий, враховуючи їхню історію поразок. Путін - агресор, якого слід стримувати. Поганий мир, нав'язаний Україні, може стати трампліном для його наступної війни. Водночас, навіть якщо Путін невблаганний, йому 72 роки. Зараз пора вплинути на те, що буде після нього. Стримування залежить від розуміння загрози, яку становить Путін. Після трьох років бойових дій війна стала ідеологією. У минулому 60% росіян вважали, що пріоритетом уряду має бути підвищення рівня життя. Сьогодні ця частка впала до 41%. 55% кажуть, що хочуть, щоб Росію поважали як світову державу. Путін поставив усе суспільство на воєнні рейки. Збройова промисловість створює робочі місця. Щедрі виплати солдатам та їх сім'ям становлять 1,5% ВВП. Путін використовує війну як привід для дедалі жорсткіших репресій та ізоляції від Заходу. Неправильно вважати, що російські сили виснажені чи недієздатні. Військово-морські та військово-повітряні сили здебільшого цілі. Очільник НАТО каже, що Путін поповнює запаси людей, озброєння і боєприпасів безпрецедентними темпами. Росія планує мати 1,5 млн активних військ, порівняно з 1,3 млн у вересні. Вона може збільшити сили і озброєння на західному фронті на 30-50%. Завдяки війні Москва поглибила зв'язки з Китаєм, Іраном та КНДР. Російська тактика груба та дороговартісна Російська тактика груба та дороговартісна, але раптове невелике вторгнення на члена НАТО змусить Альянс вибирати, чи повертати втрачені землі, чи ризикувати ядерною війною. Якщо НАТО не воюватиме, то буде розбите. У тривалішому конфлікті Альянс відбив би перший російський наступ, але чи мав би ресурси для п'ятого-шостого? Путін міг би вважати це стратегічною перемогою, якби Трамп відмовився допомогти, навіть якщо росіян відкинуть. Відсутність Америки на полі бою закріпила б вплив Росії на Європу. Захист від Росії починається в Україні. Чим більше Путіну відмовлятимуть у успіху там, тим менша ймовірність, що нападе на НАТО. Це означає постачання зброї Україні, і надання їй більшої кількості грошей для оплати тих видів зброї, які може дешево виготовити сама. Україна могла б виробляти обладнання на $35 млрд на рік, але має замовлення на менш ніж половину цієї суми. Трамп має зрозуміти, що фінансування України відповідає інтересам Америки, хоча б тому, що Китай спостерігає за прогресом Росії. Підтримки України недостатня для забезпечення безпеки всього континенту, і Трамп навряд чи запропонує значну допомогу. Європа має робити більше. Це означає наполегливіше працювати над самозахистом, зміцненням своєї єдності та закладенням основ для постпутінської Росії. Потрібна робота над зміцненням єдності НАТО Європа купує більше зброї. Дані шведського аналітичного центру SІРRІ показують, що НАТО, за винятком США, збільшило витрати на $68 млрд, або на 19%, у 2022-2023 роках. Потрібно більше, але лідери Європи досі не підготували виборців до майбутніх жертв. Вони сваряться через контракти на постачання зброї. Потрібна робота над зміцненням єдності НАТО, особливо якщо США більше не об'єднують. Наївно думати, що такі країни, як Іспанія та Португалія, колись боятимуться Росії так само, як Естонія і Польща. Але вони стикаються з загрозами своїй інфраструктурі та політиці. Вони також життєво зацікавлені в тому, щоб ЄС уникнув дисфункції, яка виникла б внаслідок посилення впливу Росії на його східних членів. "Шоу в Москві на фоні неможливості зупинити війну в Україні", Тhе Nеw Yоrk Тіmеs, США Путін у п'ятницю очолив парад на Красній площі - грандіозне шоу, щоб підкреслити минулу славу Росії та виправдати війну з Україною. Разом із Путіним на трибунах сидітимуть лідери Китаю, Бразилії та понад 20 інших країн. Кремль намагається показати, як країни Глобального півдня прагнуть створити противагу Заходу. Вони спостерігали за маршем тисяч солдатів, десятків бронетехніки, танків та ядерних ракетних установок. Полк китайських солдатів пройшов перед стінами Кремля, а над Москвою пролетіли винищувачі. Цього року парад мав бути найбільшим від початку вторгнення у 2022-му. Росія вітала найбільшу кількість іноземних лідерів із 2015-го, а їхня участь чи відсутність розглядається в Москві як ознака непокори або вірність Заходу. Наприкінці квітня Путін оголосив про триденне одностороннє припинення вогню в Україні з 8 травня, щоб відзначити святкування. Зеленський відхилив пропозицію, назвавши її "театральним шоу", і запропонував 30-денне перемир'я, яке могло б дозволити провести змістовні переговори щодо припинення війни. Зеленський також заявив, що Україна не дає жодних гарантій безпеки гостям параду в Москві. У попередні дні Україна посилила спроби атакувати Москву і прилеглі райони, що призвело до припущень, що мішенню може бути сам парад. Росія останніми днями також атакувала українські міста, зокрема Київ. Парад відзначив щорічне свято, яке традиційно виходить за рамки численних розколів в Росії як виразник національної гордості. СРСР втратив понад 26 млн життів під час війни, торкнувшись майже кожної родини. Але після вторгнення Росії у 2022-му грандіозні святкування перетворилися на точку розколу в Росії та за її межами. Кремль намагався виправдати вторгнення, хибно стверджуючи, що владу в Києві захопили нацисти Кремль намагався виправдати вторгнення, хибно стверджуючи, що владу в Києві захопили нацисти. Зеленський має єврейське походження, його дід воював у війні, а члени родини загинули у Голокості. Західні країни провели власні святкування в Європі в четвер. Різниця пов'язана з різницею в часі між Москвою і Берліном. На момент підписання нацистською Німеччиною акту про капітуляцію в Москві вже було за північ. Різниця стала символічною, розділивши колишніх союзників на два табори. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Путін розглядає варіант з паузою у війні: світові ЗМІ озвучили деталі Путін має глибоку особисту історію, пов'язану з перемогою СРСР над Німеччиною. Його брат Віктор помер від дифтерії в дитбудинку під час блокади Ленінграда та був похований там у братській могилі. Батько був важко поранений, а мати ледь не померла з голоду. Після 1965-го перемога над нацизмом поступово стала наріжним каменем радянських і російських патріотичних ритуалів Путін каже, що батьки не мали ненависті до німців, але для його покоління все було інакше. "Нас виховали на радянських книжках і фільмах. Ми їх ненавиділи", - каже Путін. Перший парад відбувся у 1945-му, невдовзі після капітуляції Німеччини. 9 травня оголосили святом. Сталін потім припинив паради, доки їх не відновили у 1965-му. Сталін хотів применшити значення перемоги у Другій світовій, вбачаючи потенційних політичних суперників у радянських генералах. Після 1965-го перемога над нацизмом поступово стала наріжним каменем радянських і російських патріотичних ритуалів. Але паради організовували епізодично. Але після 2008-го вони перетворилися на щорічну грандіозну демонстрацію військової могутності.

У зв’язку з відновленням питання того, на чиєму ж боці Китай продовжує "зберігати нейтралітет", Еспресо розповість, які дії вчиняла КНР з початком російсько-української війни, декларуючи бажання досягнути миру в усьому світі. Китайський нейтралітетШлях китайської дипломатії в російсько-українській війні чудово характеризує голосування в Раді безпеки Організації Об’єднаних Націй. На наступний день після початку повномасштабного вторгнення, 25 лютого 2022 року, КНР утрималась від голосування щодо засудження збройної агресії РФ. І вже тоді більшість європейських політиків називали такий хід подій перемогою для Росії.фото: gеttyіmаgеsЩо цікаво, на наступний день після голосування, кілька китайських істориків підписали відкритого листа, у якому засуджували вторгнення в Україну. "Великі катастрофи в історії часто починалися з локальних конфліктів... Ми рішуче виступили проти війни Росії проти України. Силове вторгнення РФ на територію суверенної держави є порушенням норм міжнародних відносин, заснованих на Статуті ООН, і порушенням існуючої системи міжнародної безпеки", – цитує лист видання Тhе Guаrdіаn. Однак через три години після публікації висловлювання істориків потрапили під притаманну компартії Китаю цензуру. Нехай останні дії і ілюструють позицію КНР як таку, але для повноти картини краще повернутись у час до початку повномасштабного вторгнення, коли російська агресія почала вперше про себе заявляти, тоді ще у більш латентному форматі. Ще у березні 2014 року речник міністерства закордонних справ Китаю Цинь Ґан повідомив про повагу до суверенітету та незалежності України, коментуючи ситуацію з російськими військами в Україні. Однак тоді ж заявив: "Ми засуджуємо нещодавні екстремальні та насильницькі дії в Україні і закликаємо відповідні сторони в Україні вирішити свої внутрішні суперечки мирним шляхом в рамках правового поля, щоб захистити законні права та інтереси всіх етнічних спільнот в Україні і якнайшвидше відновити нормальний соціальний порядок", – йшлось у заяві посадовця, яку сьогодні можна переглянути лише в архіві, адже оригінал промови вже видалений із сайту МЗС Китаю. Вже за два дні президент КНР Сі Цзіньпін у телефонній розмові з диктатором Володимиром Путіним висловив упевненість у здатності Путіна досягти політичного рішення шляхом переговорів з усіма залученими сторонами. До слова, останні слова також можна відшукати лише у вебархіві, адже матеріал з сайту китайської інформаційної агенції Сіньхуа також стерли. Неоднозначні заяви Китаю у 2014 році продовжували з’являтися в інфополі. Адже у листопаді МЗС Китаю зазначило у коментарі російському інформагенству ТАСС, що вони проти того, аби будь-яка національність здобула незалежність шляхом референдумів". Однак і тут додали, що "Китай з повним розумінням реагує на виклики та загрози, з якими зіткнулася Росія у зв’язку з українським питанням, і підтримує підхід Москви до його врегулювання". Однак повернемось до сьогодення та вже повномасштабного вторгнення Росії в Україну й проаналізуємо, як китайський нейтралітет проявляється сьогодні. Обхід санкцій через Шовковий шляхНі для кого не секрет, що з початком повномасштабного вторгнення Росія стала країною, проти якої ввели найбільше санкцій. Однак економіка РФ все ще тримається. І справа тут не лише в професіоналах Центробанку, а й у тому, хто їй ці обмеження допомагає обходити. Про стратегічне партнерство Пекіна та Москви було відомо і до повноцінного вторгнення РФ. Однак з часів початку створення ізоляції для російської економіки ця співпраця лише почала посилюватися. Як зазначав ще у вересні 2022 року аналітик Трансперенсі Інтернешнл Україна Ярослав Пилипенко для видання Ліга.Бізнес, за перші п’ять місяців 2022 року постачання мікросхем із Китаю до Росії сягнуло $50 млн, що майже вдвічі більше порівняно з  минулим роком. Також ідеться й про зростання обсягів постачання спецпластин для електроніки й оксиду алюмінію. Усі ці матеріали є важливим складником російського ракетобудування. Однак незабаром за продаж електроніки, яка може знадобитися у війні, США вже почали запроваджувати санкції до китайських компаній.Проте ані розширення санкцій цивілізованого світу для Росії, ані погрози для тих, хто з нею торгує, не спинили КНР. Уже в грудні 2023 року головний економіст Інституту міжнародних фінансів (ІFF) Робін Брукс повідомив, що обсяг експорту транспорту з Китаю до РФ, а це і літаки, і потяги, і авто, зріс на понад 800% з часу вторгнення до України.  фото: gеttyіmаgеsІ це не все – 2023 року Росія поставила до Китаю рекордні 107,02 мільйона тонн сирої нафти, що еквівалентно 2,14 мільйона барелів на добу. Такі рекордні показники зафіксували попри санкції Заходу, які не завадили РФ стати найбільшим постачальником цього продукту до Китаю, обігнавши Саудівську Аравію та Ірак.Як заявили джерела Rеutеrs, для торгівлі з Росією Китай використовує трейдер-посередників, аби страхувати та транспортувати підсанкційний продукт. Повертаючись до напівпровідників та інших необхідних для збройної агресії матеріалів, спеціальний адміністративний регіон Китаю Гонконг став головним посередником у продажі цих технологій до Росії. Як пише "Економічна правда" з посиланням на опозиційний Китаю фонд Тhе Соmmіttее fоr Frееdоm іn Ноng Коng, вже у 2023 році майже 40% експорту з цієї області в Росію ($750 млн з $2 млрд протягом серпня - грудня 2023 року) становили комплектуючі, які утримують техніку російської армії здатною до військової агресії. Такі процеси стали можливими завдяки регуляторному середовищу Гонконгу, яке дозволяє легко приховувати власність компаній і швидко створювати й розпускати юридичні особи."Ще недавно Гонконг вважався провідним фінансовим центром, вплив якого можна було порівняти лише з Нью-Йорком і Лондоном. Але все змінилося. Простіше кажучи, Гонконг став ізгоєм, обслуговуючи найжорстокіші режими у світі та завдаючи шкоди інтересам міжнародної безпеки шляхом контрабанди військових технологій, грошей і заборонених товарів", – йдеться у звіті Тhе Соmmіttее fоr Frееdоm іn Ноng Коng.Постачання зброї у котел війни та військова підтримкаПерш за все зазначимо, що у квітні 2023 року міністр закордонних справ КНР Цінь Ґан заявив, що Китай не продаватиме зброю жодній зі сторін війни в Україні та посилить контроль за експортом товарів подвійного - цивільного і військового призначення. Однак за кілька місяців до цього журналістам Wаll Strееt Jоurnаl стало відомо, що постачання інтегральних мікросхем, які використовують у створенні військової техніки, у 2022 році зросло на $105 млн у порівнянні з попереднім роком. Окрім того, помічник держсекретаря США у справах Східної Азії та Тихоокеанського регіону Деніел Крітенбрінк у лютому 2023 року повідомив, що китайська супутникова компанія Sрасеty надає ПВК "Вагнер" аерознімки. Попри заяви підприємства, що вони дотримуються санкцій, їх таки внесли у "чорний список" США.Проте і після заяв МЗС Китаю знаходили підтвердження тому, що зброя з Піднебесної таки потрапляє у Росію. Зокрема у листопаді 2023 року видання Вulgаrіаn Міlіtаry повідомляло про те, що міноборони РФ закупило китайські всюдиходи Dеsеrtсrоss 1000-3 для потреб російської армії. Йдеться про 537 одиниць базової моделі та ще 1590 одиниць, укомплектованих додатковим обладнанням. Розробником цієї техніки є китайська компанія Shаndоng Оdеs Іndustry, а використовують її для патрулювання, рейдів та порятунку поранених і вивезення вбитих у важкодоступній місцевості. Китайський всюдихід Dеsеrtсrоss 1000-3. Фото: dеfеnсе-uа Про військову допомогу від Китаю Росії доповідав у щорічному звіті і Пентагон – держпідприємства КНР продавали продукцію подвійного призначення, стрілецьку зброю, дрони, навігаційне обладнання та захисне спорядження.А вже у 2024 році про цю проблему повідомляв і міністр оборони Великої Британії заявивши, що в його розвідки є інформація про постачання летальної зброї до РФ. Судячи з заяв, поставки та забезпечення зброєю не припинилось і до сьогодні. Адже у квітні 2025 року президент України Володимир Зеленський повідомив, що Китай не лише постачає зброю російській армії, а й безпосередньо виробляє її на території РФ. "Ми отримали нарешті інформацію, що Китай постачає зброю РФ. Ми будемо готові говорити про це детально. На сьогодні ми маємо інформацію від СБУ і розвідок про порох і артилерію", – заявив президент. Однак у китайському МЗС учергове звинувачення відкинули, назвавши їх безпідставними. "Китай ніколи не постачав летальну зброю будь-якій зі сторін конфлікту і суворо контролює товари подвійного призначення. Китай рішуче виступає проти голослівних звинувачень та політичних маніпуляцій", – повідомив представник МЗС Китаю Лінь Цзянь.То на чиєму боці Сі? На фоні нещодавно виявлених громадян Китаю у складі російської армії президент України Володимир Зеленський заявив, що українським спецслужбам відомо про щонайменше 155 громадян КНР, які воюють проти України. І спершу МЗС Китаю заявило, що їм нічого невідомо про цих громадян. Однак уже за кілька днів речник міністерства закордонних справ КНР Лінь Цзянь повідомив про намір уряду Китаю перевірити та оцінити дії своїх громадян, які опинилися в полоні в Україні, відповідно до національного законодавства. "Позиція китайського уряду дуже чітка. Ми видали численні попередження і попросили громадян Китаю триматися якомога далі від зон збройних конфліктів, уникати участі у збройних конфліктах у будь-якій формі та уникати участі у військових операціях будь-якої сторони", – зазначив Лінь.І справді, політика Китаю щодо вторгнення російських військ в Україну послідовна - у бажанні витягнути максимум із цього конфлікту. Ба більше, притому КНР декларативно відмовляється ставати на якийсь бік, хоча й прикрито підтримує економічно та політично свого сусіда. Як пише оглядач Радіо.Свобода Рід Стандіш, "війна стала благом для Китаю як лідера Глобального Півдня, що позиціонує себе миротворцем у конфлікті і при цьому звинувачує Сполучені Штати у розпалюванні війни через військову підтримку України". Реальна ж проблема полягає у тому, що, поки КНР намагається відігрувати миротворця, який поза спинами підтримує російську військову машину, помирають українці. І водночас США, які ведуть доволі жорстку боротьбу з КНР за панування на геополітичній карті, все більше віддаляються від України, на чолі з адміністрацією Трампа намагаються укласти "рівноцінний" мир, постійно роблячи поступки диктатору Путіну. Сі Цзіньпінь, Володимир Путін. Фото: Gеtty ІmаgеsТаким чином, бачимо картину, на якій, з одного боку, Пекін не хоче відкрито псувати стосунки з Заходом, зокрема з Євросоюзом і США, які є ключовими економічними партнерами. І саме відкрита підтримка Росії могла б призвести до санкцій проти КНР чи ускладнення торгівлі. З іншого ж боку, Китай зацікавлений у тому, щоб Росія залишалася сильним союзником у його протистоянні з так званим колективним Заходом. У зв’язку з цим Пекіну доводиться діяти обережно, приховуючи свої торгові зв’язки з Москвою за товарами подвійного призначення та лавіруючи у політичних заявах.Читайте також: Виробництво всього спектру зброї і поставки до Росії: як КНДР перетворюється на потужну воєнну силу. Аналітика Консорціуму оборонної інформації

2 квітня Китай проводить навколо Тайваню другий день військових навчань із кодовою назвою Strаіt Тhundеr-2025А. Біля острова вже зафіксували 76 військових літаків і 15 військових кораблів КНР, повідомляє Rеutеrs. "Військові навчання біля Тайваню зосереджені на відточенні здатності блокувати острів, та на здатності завдавати точних ударів", - заявляє китайська сторона. Ці навчання відбулися на тлі посилення китайської риторики проти президента Тайваню Лай Чінг-те, якого офіційний Пекін напередодні назвав паразитом. Також вони відбулися після візиту міністра оборони США Піта Гегсета в Азію, під час якого американський чиновник виступав із критикою на адресу Пекіну. Китай, який називає Тайвань своєю територією, неодноразово засуджував Лая як "сепаратиста". Лай при цьому відкидає претензії Пекіна на суверенітет і наголошує, що лише народ Тайваню може вирішувати своє майбутнє. В китайському військовому командуванні розповіли, що навчання проводилися в середній і південній частинах Тайванської протоки. Деякі з віддалених островів Тайваню знаходяться всього за декілька кілометрів від Китаю. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Друзі назавжди" - Китай зробив нову заяву про РФ "Навчання зосереджені на темах ідентифікації та перевірки, попередження та вигнання, а також перехоплення та затримання з метою перевірки можливостей військ щодо регулювання та контролю території, спільного блокування та контролю, а також завдання точних ударів по ключових цілях", - йдеться у повідомленні Міноборони КНР. Тим часом високопоставлений представник служби безпеки Тайваню повідомив, що в середу вранці у зоні реагування острова перебувало понад 10 китайських військових кораблів. "Берегова охорона КНР бере участь у навчаннях переслідування", - зазначив він. У середу Міністерство оборони Тайваню заявило, що за попередню добу було виявлено 76 китайських військових літаків і 15 китайських військових кораблів, які діяли навколо острова. Учора Китай почав поблизу Тайваню масштабні навчання ракетних, сухопутних та військово-морських сил. Китайські військові наголосили, що мета цих навчань - бути суворим попередженням та потужним стримувальним фактором проти незалежності Тайваню. Одразу після оголошення про початок навчань у КНР були опубліковані кілька пропагандистських відео, на яких президента Тайваню зображують у вигляді жука-шкідника, якого китайськими паличками утримують над охопленим вогнем Тайванем. Водночас у Міноборони Тайваню активували свої наземні ракетні системи й розгорнули бойові судна та літак у відповідь на наближення до острова авіаносної групи Пекіну. Китай провів кілька серій таких навчань поблизу Тайваню відтоді, як президент Лай Чінг-те обійняв посаду в Тайбеї майже рік тому. Пекін розглядає острів, де проживає близько 23 млн людей, як свою територію, яку зрештою необхідно взяти під контроль. Зокрема силою, якщо буде необхідність. США тим часом є головним гарантом безпеки Тайбея і юридично зобов'язані допомагати Тайваню захищати себе.

"Шість винищувачів Rаfаlе із ракетами Меtеоr відженуть російські бомбардувальники від лінії бойового зіткнення", каже авіаційний експерт Костянтин Криволап Україна від початку роботи над авіаційною коаліцією робила ставку на американські винищувачі F-16. Однак зовнішньополітична ситуація у світі змінилася. Чи означає це, що треба швидко переорієнтуватися на інший тип літаків? &еnsр;Американці контролюють ринок озброєнь так званою м'якою силою. Вони вкладаються в будь-яку серйозну військову розробку. І коли вони вкладаються в щось понад 10 відсотків, то в разі продажу виробу продавець має отримати дозвіл від американського Держдепу. І тільки Франція не підпадає під американські обмеження, бо ще за президента Шарля де Голля вони розробили стратегію військової незалежності. Мають власну ядерну зброю, свої літаки. Коли була спроба об'єднати найбільші європейські компанії в розробку й виготовлення літака Еurоfіghtеr, французи спочатку увійшли до спільного проєкту, але швидко вийшли, мотивуючи це тим, що їм потрібен інший літак. Хоча насправді Еurоfіghtеr і Rаfаlе вийшли схожими. Якщо нам нині треба буде сучасніший літак, то в Еurоfіghtеr багато американських комплектуючих, і можливо, доведеться просити ліцензію. А з французькими літаками така умова не потрібна. Якщо говорити про технічний бік, то рішення створити авіаційну коаліцію саме на базі винищувача F-16 було правильне. Це якісний літак із великою можливістю використання різних видів зброї. У комплектації Блок-7072 він мало чим поступається винищувачу 5-го покоління F-35. Якби політична ситуація у США не змінилася, то ніхто слова не сказав би. Тепер маємо дивитися в бік французького Rаfаlе. А це дорога машина і примхлива в обслуговуванні. Якщо підсумувати, то нам треба такі літаки, які виконуватимуть актуальне завдання. І не якісь теоретично потім, а практично зараз. От у Катару є ескадрилья Міrаgе, які мають можливість запускати ракети класу "повітря повітря" Меtеоr. Це ракета з прямоточними, а не твердопаливними двигунами, здатна летіти на максимальній швидкості на відстань 200300 кілометрів. Якби нам таку ракету, ми забули би про російські КАБи, якими вони бомблять передову. Нам би таку одну ескадрилью й питання можна вирішити. От такі літаки з таким озброєнням нам нині треба. Україні передали літаки F-16 в європейській версії МLU. В американській класифікації вона чому відповідає? &еnsр;Це Блок-1520. Це перші машини, які почали вироб­ляти наприкінці 1970-х на початку 1980-х у Нідерландах і Бельгії. Одночасно йшла робота над майбутньою модернізацією. Цей процес назвали МLU. Він розвивався паралельно розвитку F-16. Здається, у версії МLU 7.2 літак доводили до стану Блок-50. Експерти у своїх мріях розраховували саме на таку версію, бо це найбільша за кількістю F-16 версія у світі. Тобто ми маємо Блок-20, який у певній частині модернізовано до Блок-50. Літак оновлювали блоками. Можна зі старої версії Блок-15 витягнути начиння і, як у конструкторі лего, вставити найновіші блоки і ти вже маєш найновішу версію Блок 7072. Франція не підпадає під американські обмеження Що можуть наші літаки в цій версії? &еnsр;Нам треба вирішити основне питання відкидання російських носіїв керованих авіабомб на відстань більш як 100 кілометрів від лінії бойового зіткнення. Як навчають пілотів F-16? Спочатку це польоти вдень, потім уночі. Згодом вони вчаться літати за приладами. Коли ти вмієш керувати літаком, можеш називатися пілотом, але не винищувачем. А вже потім починається робота зі зброєю. Перший рівень збиття безпілотників і крилатих ракет. Тобто найпростіша справа функція ППО. Потім іде підтримка наземних операцій, і лише після неї патрулювання, де ти мусиш бути готовий включитися в найскладнішу операцію. Спочатку наші F-16 були налаштовані на збиття крилатих ракет і "шахедів". Потім почали підтримувати польоти наших МіГ-29 із французькими КАБами. Це було торік, коли розбивали понтони на річці Сейм у Курській області. Фактично вони підлітали до Сумщини на пристойній висоті й змушували росіян гасити свої радіолокаційні станції, бо мають на озброєнні протирадіолокаційні ракети. Після пуску КАБа МіГ-29 спускався на малу висоту й повертався додому. У цей час F-16 робив кілька невеличких кіл і прикривав від можливого удару МіГ-29. Тепер уже є підтримка сухопутних операцій зі знищенням об'єктів на землі, тобто бомбометання. Скільки іноземних літаків ми маємо? &еnsр;Нині є 17 машин F-16 і шість Міrаgе. Останніх до кінця року має бути 18 (19 березня президент Зеленський заявив про появу в Україні ще однієї партії F-16. Країна). До кінця березня Франція має завершити передання перших літаків Міrаgе-20005F. Вони повинні замінити як носії ракет Stоrm Shаdоw застарілі радянські бомбардувальники Су-24. У чому їх перевага? &еnsр;Ракети Stоrm Shаdоw можна програмувати на землі, а можна в повітрі. Коли до Су-24 причепили пілон для кріплення цих ракет, це вже було подвигом. Це як причепити реактивний двигун до "Запорожця". Тому ракета могла летіти лише туди, куди її запрограмували на землі. З появою Міrаgе з'явилася можливість наведення на ціль безпосередньо з кабіни. Чи можемо ми отримати ракети Меtеоr? &еnsр;Цих ракет вироблено не так багато, і їх іще не використовували. Очевидно, про це йтиметься. Нині основна ракета Міrаgе МІКА летить на 80 кілометрів. Радари на F-16, Міrаgе і МіГ-29 не відрізняються між собою. Французький радар Міrаgе трохи виграє за рахунок кращого оброблення сигналу та кращої розподільчої здатності на екрані. Тож він ліпше ідентифікує цілі, але залишається питання дальності від 90 до 120 кілометрів. Які радари мають літаки наших Повітряних сил? І які має ворог? &еnsр;У того ж МіГ-29 радар бачить на 6070 кілометрів. У Міrаgе та F-16 максимум 120 кілометрів. Є ще таке поняття, як радіопомітність. У F-16 це 23 метри, в Міrаgе від 4 до 5. У російського Су-35 23,5 метра залежно від кута випромінювання. Вся родина літаків Сухого Су-30, Су-34, Су-35 і навіть Су-57 має однакову платформу Су-27. Ще один нюанс: у літаків родини Су є спільна ознака широка морда. За рахунок цього росіяни ставлять у ці літаки великий за габаритами радар що він більший, то далі бачить. У літаків родини Су є спільна ознака широка морда У ворога стоїть радар "Ірбіс-2", і за рахунок свого великого розміру він бачить на 250 кілометрів, а в окремих випадках і на 300. Хоча якість зображення не дуже висока. Особливої переваги росіяни не мають. Та ж ракета "повітря повітря" Р-37М, яка здатна летіти на 200300 кілометрів, водночас не є швидкою. Вона страшна для повільних військових літаків бомбардувальників, транспортників. Якщо її вчасно виявить винищувач, то втече від неї на форсажі або на протиракетному маневрі. За лояльнішого президента Байдена нам давали літаки Fаlсоn без системи передання даних лінк-16. До того ж у старій модифікації й із застарілими ракетами. Тепер, очевидно, краще не буде. Виходить, F-16 за нинішньої ситуації здатні лише на функцію ППО? &еnsр;Це ганьба для американського керівництва. Що таке лінк-16? Це протокол обміну даними між приладами на борту. З 1980 року американці почали збирати все, що вони мали до цього з точки зору обміну інформацією між окремими військовими об'єктами: оптика супутників, літаки далекого радіолокаційного виявлення, наземні локаційні станції, дані радіотехнічної розвідки, дані на землі навіть від танків Аbrаms та бронетранспортерів Вrаdlеy. Цей обмін створює єдине інформаційне поле. Неоціненна якість цієї системи в тому, що вона може передавати інформацію як у вертикальному розрізі від найменших носіїв до найбільших, так і в горизонтальному рівні F-16 пролітає над якоюсь територією, а його система фіксує ворожу техніку. Командир взводу сухопутних військ бачить на своєму планшеті, що до нього наближається ворожий танк, і віддає команду артилеристам вразити його. Повертаючись до питання, скажу, що я навіть не уявляв, що таке можливо. Це ніби вам видали планшет Аррlе з крутим інтернетом, але забрали функцію простого зв'язку й ти мусиш передавати інформацію через дисковий телефон. Ця натовська система надавала пілоту великі повноваження, бо він бачив те, що бачать у штабі, й мав можливість самостійно вирішувати. В українських Повітряних силах донедавна пілот це руки й ноги центру керування, тобто вишки. Вони йому кажуть: лети на азимут такий-то, ешелон такий-то і приготуватися до використання певного озброєння. А американському пілоту кажуть: там є ціль і її треба вразити. Я трохи спрощую, щоб була зрозуміла система керування польотами. Пам'ятаєте, як минулої зими наш пілот F-16 збив чотири ракети, а потім додав іще дві, довівши кількість до шести? І всі були в захваті! А чому? Бо цей пілот ухвалив самостійне рішення. Тому відсутність системи, яка дає тобі інформаційну обізнаність та змогу стикуватися з іншими родами військ, іншими пілотами, отримувати від них інформацію, це великий мінус. За яких обставин ми втратили літак F-16? &еnsр;Під упливом радіоелектронної боротьби в системі ППО відбувся збій у програмі "свій чужий". Як мені пояснювали, в таких випадках мала б увімкнутися система обізнаності лінк-16 і тебе впізнають як свого. А цього не сталося, й ППО збило свого ж пілота. Досі не було жодного випадку знищення російських літаків винищувачами західного зразка. Коли очікувати на перші успіхи? &еnsр;Вони працюють, як і ми. Якщо Су-35 на великій висоті побачить випромінювання нашого локатора, то він запустить ракету Х-31П, яка погасить його раніше, ніж літак опиниться в зоні досяжності нашої ракети. А сам про всяк випадок увімкне форсаж і на швидкості вийде із зони ураження. Доки ми не матимемо ракети, яка летить на відстань 160180 кілометрів (та ж АІМ-120 у сучасних версіях), доти збиття не буде. Ми навіть підставлятимемо наших пілотів. А щоб мати можливість запуститися на 160180 кіломет­рів, треба відповідний радар. Ті, що в нас є на 90120 кілометрів, такого цілевказання не дадуть. Найновіші, 83-ї серії, які мають F-16 у версії Блок 7072 та F-35, коштують 2,5 мільйона доларів. Якби в нас були літаки дальнього радіолокаційного виявлення SААВ-340 АСS-890, які пообіцяла Швеція, то ракета з F-16 отримала б цілевказання. А без цього ніяк. Чи є в нас узагалі шанси, якщо противник має ракети "повітря повітря", які летять на відстань до 300 кілометрів? Узимку наш Су-27 збили з великої відстані. &еnsр;Так, наш літак збили з відстані 232 кілометри ракетою Р-37М. Я не думаю, що ці ракети справді летять на 300 кілометрів, як заявляють росіяни, але точно на понад 200. В нас немає належного зв'язку з радіотехнічною розвідкою, військами ППО й пілотами. Льотчик не бачив цієї ракети. Радар розташовано в передній напівсфері, й пілот не бачить, що діється позаду нього. Від цієї ракети можна втекти, бо вона не дуже швидка. Але це якщо її бачити. У F-16 стоїть система, яка бачить і передню, і задню напівсфери, й у разі перебування машини під випромінюванням автоматично може поставити теплові пастки або створити радіотехнічні перешкоди. У Су-27 нічого такого немає. Європейські лідери натякають, що можуть зняти всі обмеження на продаж зброї Україні, за винятком ядерної. Чи матимемо ми шанси отримати найновіший французький винищувач Rаfаlе? &еnsр;До всього треба дорости. Навіть не пілотам, а інфраструктурі, системі керування військами. Тоді можна собі дозволити Rаfаlе. Якщо цей винищувач буде з ракетою Меtеоr, то шести літаків нам цілком вистачить, щоби відігнати російські Су-34 і Су-35 від лінії бойового зіткнення. Те саме можуть зробити й Міrаgе. Росіяни боятимуться, бо їхні літаки збиватимуть. Три двійки Rаfаlе можуть організувати фактично цілодобове патрулювання неба. Наскільки Rаfаlе гідний суперник для того ж російського Су-35? &еnsр;Якщо з ракетою Меtеоr, то на дальніх дистанціях він легко зробить Су-35. Завдання росіян підібратися до нього якомога ближче, бо їхній СУ-35 більш маневровий літак. Якщо він підбереться до французького винищувача, то тоді зможе працювати швидкісними ракетами, а не Р-37М. Тобто на середніх і дальніх відстанях краще працюватиме Rаfаlе, а на короткій Су-35. Але я не думаю, що серед російських льотчиків знайдуться камікадзе, які спробують підібратися до Rаfаlе на коротку відстань. Швеція ще у травні пообіцяла надати нам два літаки дальнього радіолокаційного виявлення. Чи можуть вони змінити ситуацію в небі на нашу користь? &еnsр;Нам пообіцяли два літаки, Байден наполягав на одному. Зрештою зупинилися на двох. У жовтні були повідомлення, що наші фахівці почнуть навчання на цих літаках. Там нічого складного в керуванні немає, вони мало відрізняються від цивільних бортів. Думаю, наші за пів року вивчили б систему керування радіолокаційними засобами цих літаків. Інша річ, що без лінк-16 пілоти літака ДРЛВ телефонуватимуть пілотам F-16 й у режимі: "Вася, праворуч від тебе російський літак", даватимуть цілевказання. Тобто ці літаки не панацея. Повинно бути ухвалене комплексне стратегічне рішення про лінк-16, і тоді ми зробимо величезний крок уперед. Наш літак збили з відстані 232 кілометри Восени торік Швеція передала нам запчастини й обладнання для 14 винищувачів Grіреn. А в чому ці літаки гірші за F-16? &еnsр;Grіреn необхідний, щоб запускати ракети Таurus. Також має можливість працювати ракетою Меtеоr, але для цього потрібно отримати ці винищувачі в найновішій версії С або D. Grіреn вважається літаком покоління 4+, а Rаfаlе 4++. Якщо Rаfаlе коштує 120 мільйонів доларів, то Grіреn приблизно 60. Літак простий в обслуговуванні: приїхали хлопці, 20 хвилин попрацювали і він готовий до вильоту. Grіреn значно менше створює проблем, аніж той же Міrаgе. Але в разі поломки або регламентних робіт його треба буде везти на завод. Це, з одного боку, добре, бо не треба створювати інфраструктуру, як із F-16, а з іншого довга логістика. Але якщо оцінювати, то в моєму персональному рейтингу Grіреn №2 після F-16. Якщо раптом нам доведеться відмовитися від Fаlсоn, то, безумовно, на користь Grіреn. Хоч він і обмежений у використанні всього асортименту озброєння, яке є в F-16. Бо якщо викласти на землі все озброєння з F-16, то це буде половина футбольного поля понад 100 видів озброєння. А в Grіреn карний майданчик. Однак нам усього озброєння американського винищувача й не треба. Якщо Grіреn матиме ракету Меtеоr, то це вже буде половина справи. Нині маємо ледь не всі види західної артилерії й танків. Свого часу робилися спроби уникнути "різношерстя" в авіації. Однак вони, схоже, провалилися. Це добре чи погано? &еnsр;Думаю, це не так і погано. Коли в нашій свідомості почало ламатися ставлення до весільних дронів, бо вони, як виявилося, можуть бути бойовими, багато хто хотів мати одну уніфіковану модель. Щоб одні пропелери, одні двигуни, логістика легко працювала. Я закликав кістьми лягати, аби цього не допустити. На цьому етапі, коли лише відпрацьовують схеми, різноманіття найкращий подарунок. На лінії бойового зіткнення частоти змінюються тричі на день. Що швидше ти відреагуєш і випустиш потрібний дрон то краще. Потім будемо все уніфікувати. Різноманіття в авіації це диверсифікація. У бізнесі ти повинен мати не менш як трьох постачальників та трьох перевірених покупців. А закони бізнесу також написано кров'ю, як і військові статути. Якщо матимемо три літаки нехай будуть три. Чи здатна Україна виготовити бодай штурмовик власного виробництва? &еnsр;На таке запитання відповідаю просто: а ми маємо школу конструювання штурмовиків? У Радянському Союзі була школа Мікояна й Гуревича. Також Мясищева, Лавочкіна, Туполєва, Антонова. Кожна з цих шкіл спеціалізувалася зазвичай на чомусь вузькому. Якщо в тебе немає школи, то треба пройти весь той шлях, які проходили інші конструкторські бюро. Наша київська школа це транспортні літаки. Якщо ти починаєш розроб­ляти літак, то треба одночасно розвивати свою дилерську мережу, склади й логістику. Воює, як і раніше, дух Що таке штурмовик? Це не винищувач, це зовсім інші критерії. Це чотири-п'ять систем дублювання, бронювання, зовсім інші матеріали. Американський штурмовик А-10 до цього часу не постачають на експорт. Там цікава система сотового заповнення всіх місць, де можливе ураження. Його розбивають, роблять решето, але ця система дає йому змогу жити. І терміни його використання продовжують знову й знову. Так само досі літає Су-25. Я бачив, як після влучання в дірку можна засовувати руку, а літак живий. Йому розбивають один двигун, він на іншому долітає. Тому це інша школа. Звісно, якщо поставити завдання, то можна зробити. Там немає нічого феноменального. Роль авіації в цій війні. Її переоцінено чи недооцінено? &еnsр;У росіян була концепція домінування. Вони думали, що знищили українську авіацію першого дня війни. Але за 3040 хвилин до нападу всі наші літаки, навіть ті, які довго не літали, піднялися в повітря й були там доти, доки було пальне. А вороги тим часом бомбили майже всі аеродроми. Те саме було з ППО: всі стаціонарні станції були знищені. Мобільні поїхали. Тому ми зберегли зенітно-ракетні комплекси, зберегли авіацію. У перші дні росіяни вважали, що можуть літати безкарно. Але коли наш МіГ-29 збивав російський Су-35, це було щось неймовірне. І це знову до питання, який літак кращий? Якщо ти воюєш за себе, за свою родину та країну це одне. Якщо ти чужак, то летиш переляканим, бо боїшся, що тебе зіб'ють, інше. Маємо різні рівні мотивації. Воює, як і раніше, дух. Передплатити журнал "Країна"

Стратегія США залишається незмінною: за відсутності реальних важелів тиску на Путіна американці спробують переконати його хоча б увійти в переговорний процес. Фактично єдиний інструмент впливу, який США зараз використовують, — це створення враження позитивного тренду нормалізації відносин із Путіним і розрахунок на те, що сам по собі цей тренд становитиме окрему цінність.Саме це ми й бачимо останніми тижнями. Попри збереження продовження постачання зброї Україні й антиросійських санкцій (навіть Орбана примусили підтримати продовження санкцій ЄС), американці більше не називають Путіна вбивцею, Росію — державою-агресоркою, синхронно голосують із РФ в ООН і розповідають на телебаченні, який Путін мудрий і чудовий. Очевидно, що після трьох років повної ізоляції в глобальній політиці ставка була саме на це. І можна сказати, що ця американська ставка спрацювала — Москва демонструє бажання зберігати цю позитивну динаміку. Для України це створює додаткові ризики, але сам факт варто зафіксувати.Навіть фактична відмова Путіна на пропозицію Трампа щодо перемир’я все одно дозволяє американцям розцінювати цей процес як в цілому успішний. Путін не сказав "ні" і навіть показово "збив" над Україною кілька своїх "шахедів". Американці похвалили його за це публічно, і це цілком вписується в логіку створення позитивного фону.Читайте також: Таємні переговори Трампа та Путіна: що це означає для УкраїниСтратегія Кремля також не змінюється. З самого початку війни російська позиція полягає в тому, що завершення конфлікту можливе лише після демонтажу української незалежності (з різними варіантами реалізації) та "усунення першопричин конфлікту", тобто відведенням НАТО на позиції 1997 року. І вже зараз видно, як саме Кремль планує використовувати переговорний процес для досягнення цих цілей.Очевидно, що Путін займається переговорами не лише з бажання вийти зі статусу ізгоя світової політики. Безумовно, вони цю тактику американців розуміють і пробують використати з користю для себе. Тактика Путіна – "заговорити" тему України. Зробити її просто ще однією з багатьох тем у дискусіях зі США. Арктика, ядерне роззброєння, Близький схід та "у нас теж є рідкісноземельні метали" – таких потенційних тем багато. Подальший їхній розвиток буде поступово нормалізовувати відносини з Путіним, який хоч і продовжує вбивати десятки або сотні людей кожен день, але при цьому "реалізовує фантастичні економічні проєкти". Протягом останніх трьох років Україна залишалася центральною темою у відносинах між США і Росією. Але якщо Москва доб’ється зміщення акцентів, то підтримка України з боку Вашингтона може поступово згасати. І це якраз те, що потрібно росіянам.Читайте також: Будь-яка європейська оборонна система буде неможливою без УкраїниОчевидно, що поки що це лише плани Путіна, і реалізація цього сценарію — не факт. І не лише через фундаментальні розбіжності між США і РФ. Жорстка позиція наших союзників — Європи, Канади, Японії та інших теж має значення. Європа сьогодні єдина як ніколи. Європа, яка бореться проти Путіна, – це фактично весь континент. Велика Британія, яка після брекзиту позиціювала себе окремо, сьогодні повністю координується з ЄС. Навіть Марін Ле Пен, відома своєю симпатією до Кремля, нині відкрито підтримує Україну. Європа бачить в Україні ключовий елемент своєї безпеки — і діє відповідно. За даними опитувань, навіть 44% канадців хотіли б приєднання своєї країни до ЄС, бо розуміють, що Європа стає реальною силою, яка планує гарантувати свою безпеку самостійно.Європа збільшує військову підтримку України й не зважає на переговори США з Кремлем. І незалежно від того, як завершиться нинішній раунд перемовин, сьогодні вже ні в кого немає ілюзій: безпека Європи — в її власних руках. Точніше, в українських руках. Україна вже є і залишатиметься ключовим елементом нової системи європейської безпеки.Джерело Про автора. Микола Княжицький, журналіст, народний депутат УкраїниРедакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів чи колонок.

Президент України Володимир Зеленський підписав укази про вручення державних нагород триста одному військослужбовцю із різних бригад ЗСУ. Про це повідомляє Gаzеtа.uа з посиланням на сторінку глави держави у Теlеgrаm. "Щойно підписав укази про відзначення наших воїнів державними нагородами. 301 військовослужбовець із різних бригад Збройних сил України. П'ять Героїв України. І майже щодня такі укази. Це абсолютно заслужена вдячність і шана нашої держави нашим хлопцям і дівчатам, нашим чоловікам і жінкам, які встали на захист української держави й незалежності", - написав Зеленський. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Путін маніпулює перемир'ям - Зеленський Відповідні укази 13 березня опубліковано на сайті президента. Зеленський подякував усім українським воїнам, добровольцям, героям різних часів, які боролися заради того, щоб Україна була у світі. Президент наголосив, що незважаючи на три роки повномасштабної війни Росії проти України, понад 11 років намагань Росії знищити нашу державність. "Україна зберігає свою свободу, і ми робимо все, щоб гарантувати для України надійну безпеку й достойний мир. І це можливо виключно завдяки нашим людям усім тим українцям і українкам, хто пов'язав свою долю із захистом нашої держави, хто б'ється заради українського народу та нашої власної, незалежної держави", - додав він. Президент подякував усім українським воїнам, добровольцям, героям різних часів, які боролися заради того, щоб Україна була у світі. 14 березня щорічно в Україні відзначається День добровольців. Цю річницю встановила Верховна Рада України у 2017 році з метою вшанування мужності та героїзму тих, хто захищав незалежність, суверенітет і територіальну цілісність країни. 11 березня делегації США та України провели зустріч у Джидді. Команди України та США зробили спільну заяву за результатами зустрічі в Саудівській Аравії: США відновлюють військову допомогу, з РФ обговорять можливість припинення вогню на 30 днів.

Про це пише спеціальний кореспондент у Києві та Львов П'єр-Луї Карон у Frаnсе Іnfо.За ці три роки повномасштабної війни життя 450 депутатів докорінно змінилося: підвищені безпекові заходи, неможливість закордонних поїздок (дозволяється лише за виключних обставин), заборона на трансляцію засідань тощо. За наказом президента Володимира Зеленського було припинено діяльність 11 проросійських політичних партій, 3 з яких були у складі Верховної Ради.  Кожні 90 днів депутатам доводиться вирішувати, чи варто знову продовжувати термін дії воєнного стану, який передбачає відкладення виборів у країні. І досі ми чуємо “так”. Як президентські, так і парламентські вибори мали б бути проведені у 2024 році, що не дає спокою США, основному військовому партнеру України у цій війні. Дійшло до того, що президент США Дональд Трамп назвав Володимира Зеленського “диктатором без виборів”. Три депутати з мажоритарної та опозиційної політичних партій діляться своєю думкою щодо того, як війна “поглинула політику” в Україні. На цю ситуацію можна дивитися з різних сторін, та все ж проводити вибори не можнаВадим Галайчук обраний від партії “Слуга Народу”, яка має 254 голоси з 450 у Верховній Раді. “З часів проголошення незалежності України ми – перший уряд, якому не потрібна коаліція”, - пишається він. Війна змусила політичні партії забути про розбіжності. “З початком російського вторгнення, змінилося все. Навіть проросійськи налаштовані депутати визнали свої помилки та заявили, що Москва їх надурила”, - згадує Галайчук. Більшість з цих неоднозначних депутатів залишилися на території України та зберегли свої депутатські посади навіть попри те, що їхні політичні партії припинили своє існування. Верховна Рада завжди підтримувала воєнний стан, комендантські години, а також національну мобілізацію. Але без перспектив бути заміненим на посаді, чимало депутатів "зносилися", визнає Вадим Галайчук.  “Дуже дивні, з політичної точки зору, часи. Є обмеження, немає виборів на горизонті … Дуже багато втоми та плутанини”, - каже він.На запитання про давно очікувані вибори, Вадим Галайчук каже: “Ще зарано про це говорити”.Враховуючи величезну кількість громадян України за кордоном, тимчасово окуповані Росією території та десятки тисяч військових на полі бою, голосування “занадто складно” організувати. “А що робити, як одну чи навіть кілька дільниць почнуть обстрілювати? На цю ситуацію можна дивитися з різних сторін, та все ж проводити вибори не можна”, - нарікає він. Воєнний стан має продовжуватися доки Росія не припинить атаки на УкраїнуНародна депутатка опозиційної партії “Голос” із виборчого округу у Львові Наталія Піпа пригадує, що в день початку російського повномасштабного вторгнення у Верховній Раді депутатам роздали зброю. “Я взяла свій Калашников, а ще через кілька місяців, із власної ініціативи я вирішила навчитися ним користуватися – перш ніж отримати вже на нього офіційний дозвіл”, - ділиться депутатка. Як і решта народних депутатів, вона прекрасно розуміє, що вже у “чорних списках” росіян за свою політичну позицію. “В Україні, якщо ти депутат і хочеш мати охоронця, то сам маєш за нього заплатити”, - пояснює Наталія Піпа, зазначаючи, що такого вона собі дозволити не може. Тож для семигодинної автомандрівки зі свого міста до столиці завжди просить чоловіка або когось з друзів скласти їй компанію. Своєю роботою у Верховній Раді Наталія хотіла осучаснити свою країну, провести юридичні реформи та одного дня все ж стати частиною Європейського Союзу. “Але стільки всього ще потрібно вирішити до того моменту: права ветеранів, психологічна допомога, переміщені та осиротілі діти…”, - перелічує вона.Піпа вважає, що воєнний стан має тривати “доки Росія не припинить атаки на Україну”. І дуже прикро, що немає виборів. “Володимир Зеленський має право залишатися на посаді ще кілька років, оскільки це допускається нашою Конституцією”, - відповіла депутатка. У її розумінні, війна – це не привід певним політикам готуватися до можливих президентських виборів. “Є велика вірогідність, що окрім Зеленського, висуватимуться ще Валерій Залужний та Петро Порошенко”, – прогнозує нардепка. В очікуванні нових виборів місія ВР, на думку Наталії Піпи, цілком чітка: “Зробити все можливе, щоб уникнути посилення воєнних дій і не дати Росії перемогти Україну”. Без виборів політика стає майже безглуздою Народний депутат Микола Княжицький, член опозиційної політичної партії "Європейська Солідарність", пригадує перші дні війни у Києві: "Тоді вперше за тривалий час ми прониклися почуттям єдності. Не було місця розбрату у наших рядах". Народних депутатів хутко скликали у Верховній Раді, щоб продовжити воєнний стан.  “З цим законом, але без виборів, політика стає майже безглуздою”, - каже народний депутат та співзасновник телеканалу “Еспресо”, дуже активного за часів Євромайдану 2014 року. З початку російського вторгнення у 2022 році, українське телебачення живе "телемарафоном”, єдиною 24-годинною програмою новин виробництва шести основних каналів, але без участі опозиційних: це засудили “Репортери без кордонів”.    "Але при цьому телеканал "Еспресо" втратив ліцензію”, - нарікає Микола Княжицький, який не соромиться говорити про "цензуру": журналісти більше не мають доступу до депутатів у Верховній Раді. Хочете поговорити з ними – йдіть на четвертий поверх.  Щоб обійти обмеження на телетрансляцію обговорень, один з його колег, Олексій Гончаренко, постійно веде трансляцію на своїй сторінці у ТіkТоk. “Звичайно я хочу, щоб Володимир Зеленський пішов, але зараз це неможливо”, - каже Княжицький. “Війна поглинула суспільство, а з ним і політику”, - журиться народний обранець. У сесійній залі він часто задумується про свого сина, мобілізованого у серпні 2023 року. “Мені він розказує і про брак снарядів, і ресурсів, тож я намагаюся якось вплинути на ситуацію у Києві”, - говорить депутат. Саме тому він продовжить голосувати за продовження воєнного стану та підтримку Збройних Сил України. Під час закордонних відряджень Микола Княжицький уважно добирає слова, щоб не критикувати президента Зеленського. "Це був би подарунок для росіян, які тільки й чекають нагоди розділити українців", - вважає він. А що як глава б держави залишився ще на кілька років? "Ми були б невдоволені, але доки йому вдається тримати уряд національної оборони, ми приймаємо це", - резюмує Микола Княжицький. На його думку, ті, хто хоче скасування воєнного стану шляхом домовленостей про швидкий мир з Росією, глибоко помиляються". "Якщо ціною виборів буде зникнення України, то ні, дякую", - пояснює народний депутат.   

З 20 лютого Прокат фільму "Безвихідь", режисер Тарас Костанчук Люди ховаються від обстрілів у підвалі багатоповерхівки в Чернігові в перші дні повномасштабного вторгнення. Після вибуху вхід завалює і вони залишаються в замкненому просторі на сім діб. Герої починають конфліктувати під тиском страху та невизначеності, хто їх знайде - Збройні сили України чи росіяни. Такий сюжет драми "Безвихідь". Її зняв режисер-дебютант Тарас Костанчук. Він - колишній командир штурмової групи добровольчого батальйону "Донбас", чия історія лягла в основу фільму "Іловайськ 2014. Батальйон "Донбас". Головні ролі зіграли Ірма Вітовська, Богдан Бенюк, Олег Драч та інші. Стрічку знімали дев'ять днів у підвалі 5 на 5 метрів. Актори імпровізували в межах заданої сюжетної лінії. - Ідея виникла внаслідок почутого від близьких людей, які пережили жахіття лютого-березня 2022 року, сидячи в підвалах під безперервними обстрілами російських окупантів, - каже Тарас Костанчук. - У такій ситуації опинилися десятки тисяч мирних жителів прифронтових міст. Хотілося показати, наскільки українці різні, а водночас що їх об'єднує. Вони різні за соціальним статусом, вихованням, освітою, походженням і життєвим досвідом. Але однакові у прагненні бути вільними та незалежними. У критичний момент, у найстрашніші хвилини готові піднятися, ризикуючи власним життям, заради майбутнього своєї країни. 1 березня Презентація альбому Вікторії Вітренко Lіmbо - Це 100 хвилин музики - складна, вимоглива програма для голосу та фортепіано, в якій кожен звук і пауза мають свою вагу. Це подорож через стан невизначеності, - говорить виконавиця сучасної академічної музики Вікторія Вітренко про свій сольний альбом Lіmbо. Містить вокальні цикли композиторів Алли Загайкевич, Агати Зубель, Свена-Інго Коха, Їн Ван і Максима Шалигіна. Твори зосереджуються на станах очікування, ізоляції, перебування між світами тощо. Платівка вийшла цього лютого на лейблі експериментальної музики Кyіv Dіsраtсh. - Майже вся музика була написана 2021 року. Присвячена моїй подрузі та колезі Марії Колесниковій - флейтистці, активістці та політичній ув'язненій у Білорусі, - продовжує вокалістка. - У Lіmbо йду проміжними фізичними та емоційними станами і намагаюся перекладати їх за допомогою різноманітних вокальних технік, зокрема розширених. Тембрально темні пісні Зубель співаються із закритим ротом - так, ніби голос ще треба вхопити. У Загайкевич легкий шепіт раптом переходить у народний спів. У макабричних піснях Коха - естетика бельканто і шансону. У Шалигіна - відстороненість і безтілесність голосу, який поступово розчиняється в ефірі. Протягом лютого співачка презентувала альбом у форматі перформативних лекцій у Львові, Харкові, Одесі та Дніпрі. Під час концерту в Києві так само співатиме, акомпануватиме собі на фортепіано та розповідатиме про структуру творів і специфіку вокальних технік. 18:00, Київ, простір Vеrе Мusіс Нub, вул. Малопідвальна, 21/8 З 6 березня Прокат фільму "Порцелянова війна", режисери Слава Леонтьєв і Брендан Белломо - Україна - як порцеляна, що її легко пошкодити, проте неможливо знищити, - каже художник Слава Леонтьєв. Він став одним із героїв документального фільму "Порцелянова війна" спільного виробництва України, США та Австралії. Свою дебютну стрічку зняв разом з американським режисером Бренданом Белломо. За сюжетом, після початку повномасштабного вторгнення харківський художник-кераміст і військовий інструктор Слава Леонтьєв разом із дружиною Анею Стасенко залишаються в рідному місті та продовжують створювати вироби з порцеляни. Серед руїн вони знаходять красу у природі та мистецьких практиках. А зображення на їхніх статуетках "оживають" у кадрі завдяки анімації. - Ми звичайні люди у надзвичайній ситуації. Історії, що ми їх розповідаємо через мистецтво, - теж наш спротив, - продовжує Слава Леонтьєв. - Це кіно - про наше життя, творчість і боротьбу. Світова прем'єра відбулася торік на кінофестивалі "Санденс" у США, де фільм отримав гран-прі журі конкурсу американської документалістики. Загалом стрічка має майже 50 відзнак на міжнародних фестивалях і преміях, а також номінацію на цьогорічний "Оскар". 7, 8, 9, 19 березня Прем'єра вистави "Як стихне шуру-буря зла", режисер Річард Нельсон Виставу про Леся Курбаса готує американський режисер і драматург Річард Нельсон. Це його друга постановка в Україні після "Тускульських бесід" у столичному Театрі на Подолі минулого травня. Під час перебуванні в Києві Річард Нельсон зацікавився постаттю засновника українського модерного театру, дослідив інформацію про нього та за кілька місяців написав п'єсу. Дія розгортається 5 вересня 1920 року в селищі під Києвом, куди трупа Леся Курбаса виїхала з гастролями з охопленої війною столиці. Чотири акторки, піаністка та хореографиня залишаються з дітьми, поки режисер та інша частина колективу відвідують місцевий театр. Під час вечері жінки обговорюють роботу над "Макбетом", перебуваючи в невизначеності та страху за життя своїх близьких, за сюжетом. - Ідея - провести тонку паралель між обставинами, в яких творив Курбас, та українцями, що нині так само продовжують створювати мистецтво у розпал великої війни, - говорить Річард Нельсон. - Моя вистава про акторок, які репетирують постановку під час воєнних дій. Акторки, що гратимуть цю виставу, також репетирують її, перебуваючи у воєнному Києві, але водночас відчуваючи потребу та радість бути разом і створювати театр. 7, 19 березня о 18:00, 8, 9 березня о 14:00, Київ, Київський драматичний театр на Подолі, Андріївський узвіз, 20Б 9 березня Концерт "Ше.Пісня 2025" - Багато друзів мене питає: "А чому ви не проводите фестиваль Тараса Шевченка "Ше.Fеst" у Києві? Адже до Моринців не всі можуть доїхати, а хочеться потрапити на сучасну, молодіжну шевченківську подію", - каже режисерка та співведуча концерту "Ше.Пісня 2025" Єлизавета Бойко. - Відповідаю просто: приходьте на "Ше.Пісню". Це велика частина фестивалю, де ми відкриваємо молодих талантів і відбираємо найкращих виконавців на "Ше.Fеst". Це можливість відсвяткувати День народження Тараса Шевченка в колі однодумців і відчути енергетику єднання в залі. Це захід, на який хочеться вдягнути найкращу вишиванку чи стилізовану етносукню, прийти в затишну локацію та насолодитися якісним українським контентом. Національний президентський оркестр під керуванням диригента Максима Гусака разом із вокальним дуетом "Тельнюк: Сестри" виконають твори з проєкту "Наш Шевченко". Фіналісти конкурсу "Ше.Пісня" представлять власні композиції на слова поета. А запрошені актори прочитають його вірші. 18:00, Київ, Київська опера, вул. Межигірська, 2 9, 31 березня Вистава "Сойка", режисер Слава Жила - Я декілька років тому потрапив до психоаналітика. Знання про людську природу, які здобув у цьому процесі, лягли в основу режисури вистави, - говорить режисер Слава Жила, який створив постановку за твором Івана Франка "Сойчине крило". Називає її сеансом психоаналізу. Прем'єра відбулася цього лютого. За сюжетом, 40-річний самотній працівник бюро отримує лист від колишньої коханої. У тексті вона згадує історію їхнього знайомства та розлуки. - Іван Франко написав дуже поетичну новелу, але насправді тут відбувається справжня внутрішня битва з демонами. Твір максимально психологічний і містичний, - продовжує Слава Жила. - На сцені - двоє бідолашних створінь зі своїми святощами та прикрощами. Вони зустрінуться, щоб переповісти історію своїх поневірянь у пошуках одне одного. У мене на носі вік Хоми - головного героя. Саме жага до життя або криза середнього віку привела мене до театру "Актор" з ідеєю поставити цю виставу. На створення сценографії надихнула Яйої Кусама - японська художниця, яка регулярно проходить лікування у психіатричній клініці. Не шукайте у нас приземленості чи буквальності. Дія відбувається у підсвідомості героя, а ми лише намагалися раціоналізувати мотивацію вчинків. 19:00, Київ, Київський театр "Актор", вул. Велика Житомирська, 40 15, 16 березня Прем'єра вистави "Король Лір", режисер Дмитро Захоженко Історія про жорстоку реальність, яка приходить на зміну солодким ілюзіям, і про неусвідомлений вибір, що стає точкою неповернення. Так у столичному Театрі на лівому березі описують виставу "Король Лір". П'єсу Вільяма Шекспіра ставлять у перекладі Юрія Андруховича. Король Лір вирішує поділити Британію між трьома доньками. Для цього влаштовує конкурс: чим сильніше кожна висловить свою любов, тим кращу частину володінь отримає від батька. Влада засліплює, самовпевненість притупляє пильність, а великий спадок сіє ще більший розбрат у королівстві, за сюжетом. - Мене ця трагедія заворожує якоюсь неймовірною амплітудою, - каже режисер Дмитро Захоженко. - Від моменту, коли Лір у радості та щасті робить якусь феноменальну дурість - він віддає своє королівство просто по приколу. І закінчується тим, що ховає дитину, плаче над її тілом. Мені здається, багато в чому ми нині проживаємо якийсь подібний досвід. Наш "Король Лір" відрізнятиметься від умовно класичного прочитання. Це буде веселіша та драйвовіша вистава, оскільки хочеться йти у природу театру. А вона завжди про гру та надбудови, які зможемо створити всередині тексту. 18:00, Київ, Київський театр драми і комедії на лівому березі Дніпра, просп. Броварський, 25 До 30 березня Ретроспективна виставка "Всесвіт Володимира Микити" - Я прагнув показати неповторність та особливість життя закарпатців, - говорить народний художник України, лауреат Шевченківської премії Володимир Микита. Його називають легендою закарпатської образотворчості та провідником у світ Карпат, а стиль - поєднанням закарпатських традицій із модерністськими пошуками. Ретроспектива творчості Володимира Микити містить майже 100 робіт, які охоплюють 75-річний творчий шлях художника. Простежує еволюцію його мистецьких спрямувань - від реалістичного живопису раннього етапу до абстракцій та напівфігуративних експресивних композицій сьогодення. Однією з родзинок експозиції організатори називають демонстрацію трьох варіантів "візитівки" автора - картини "Ягнятко" 1960-1980-х. Поруч із пейзажами, портретами та натюрмортами представлено графічні твори. - Володимир Микита - один із найяскравіших представників Закарпатської школи живопису, - каже кураторка виставки, мистецтвознавиця Олена Боримська. - Він зберігає та водночас творить на полотні неповторний карпатський всесвіт - із традиційним побутом, магічними краєвидами, затишком осель, красивими й гордими жителями. Київ, Національний музей "Київська картинна галерея", вул. Терещенківська, 9 До 4 квітня Виставка "Модернізм в Україні, 1900-1930-ті" Найповніший на сьогодні огляд українського модернізму, за словами організаторів, пропонує виставка "Модернізм в Україні, 1900-1930-ті". Демонструє майже 60 творів живопису та графіки. Серед 27 представлених митців - Олександра Екстер, Олександр Богомазов, Анатоль Петрицький, Віктор Пальмов, Михайло та Тимофій Бойчуки, Олександр Архипенко, Василь Єрмілов тощо. Протягом 2022-2024 років проєкт побував у Мадриді, Кельні, Брюсселі, Відні та Лондоні. - Виставка розповідає історію художників, які прагнули оновити та європеїзувати українське мистецтво, - говорить кураторка проєкту, мистецтвознавиця Олена Кашуба-Вольвач. - Вони експериментували з кубофутуризмом, конструктивізмом, неопримітивізмом і створювали власні мистецькі концепції. Попри складні історичні обставини - від Першої світової війни та короткочасної незалежності УНР до репресій 1930-х - цей період став часом розквіту українського мистецтва. Експозиція порушує питання національної ідентичності, адже тривалий час українських митців неправомірно зараховували до "російського авангарду". Проєкт уперше всебічно презентував український модернізм світовій спільноті, викликавши резонанс серед арткритиків видань Тhе Тіmеs, Тhе Guаrdіаn, Тhе Аrt Nеwsрареr. Та став актом порятунку унікальних творів під час повномасштабної війни. В умовах постійної загрози ці роботи були вивезені з Києва, щоб зберегти спадщину і донести світові правду про українське мистецтво, яке залишалося в тіні імперських і радянських наративів. Київ, Національний художній музей України, вул. Михайла Грушевського, 6 До 4 травня Виставка Анни Звягінцевої "Світлячок" - Мені цікаво фіксувати те, що складно вловити. У непомітних, ефемерних, рутинних дій часто немає результату, проте це якась повсякденна діяльність, і вона має сенс, - каже художниця Анна Звягінцева. Вона використовує різні матеріали та медіа - від металу до паперу, від фотографії до живопису. До її персональної виставки увійшли роботи, створені з 2013 року і дотепер. Серед них - інсталяція "Посадити палицю", скульптури "Недоречні доторки" та "Намалювати вікно, зімʼяти папір", відео "Декларація про намір і сумнів". - Анна Звягінцева - художниця тонкої уважності. Вона зосереджена на пошуку найдрібніших життєвих рухів. Вихоплюючи їх із потоку життя, авторка перетворює каракулі розписаної кулькової ручки, подряпини на дверній ручці чи випадкові доторки на мистецтво, - говорить кураторка виставки, мистецтвознавиця Наташа Чичасова. Київ, Мистецький арсенал, вул. Лаврська, 10-12 До 1 червня Ретроспективна виставка "Всесвіт Любові" Першу ретроспективну виставку Любові Панченко у Музеї історії міста Києва позиціюють як символічне вшанування її життя та творчості. Мисткиня-шістдесятниця померла 30 квітня 2022 року після голодування в окупованій російськими військами Бучі. Проєкт є екскурсом у творчість Любові Панченко як художниці, дизайнерки, конструкторки, вишивальниці, дослідниці старовини. Розповідає про її життя через ескізи одягу, вбрання та аксесуари, картини, колажі, декоративні розписи, фотографії, особисті речі. Пояснює, чим особливий стиль Любові Панченко, за яких умов та в якому середовищі формувався її світогляд, чому вона не отримала успіх і визнання за життя. - Пишаємося тим, що ще за життя художниця передала весь свій творчий спадок нашій філії - Музею шістдесятництва. Понад 500 експонатів нині опрацьовуються, реставруються, досліджуються науковцями та спеціалістами і є перлиною фондової колекції, - каже генеральна директорка Музею історії міста Києва Діана Попова. - Історія Любові Панченко нагадує, що всі імперії рано чи пізно зникають, а традиції живуть, допоки є ті, хто їх відроджує та плекає. Київ, Музей історії міста Києва, вул. Богдана Хмельницького, 7

Понад 90% українців вважає свободу однією з головних цінностей, за даними опитувань. І три роки тому вся країна об'єдналася для її захисту. Українці стійко переживають важкі часи, не втрачають віри, демонструють сміливість, продовжують підтримувати одне одного. У спецпроєкті "Код свободи" ми розкажемо про цінності компанії ВАYАDЕRА GRОUР, її внесок у підтримку свободи та незалежності України. Покажемо, як компанія справляється з випробуваннями, підтримує захисників і працівників, долучається до відбудови країни, закладає основи майбутнього. ВАYАDЕRА GRОUР об'єднала понад 40 тисяч українців Ще до повномасштабного вторгнення, але вже під час анексії Криму та окупації частини Донбасу, ВАYАDЕRА GRОUР ініціювала створення першого віртуального ланцюга Соборності "Київ Сімферополь". Таким чином компанія змогла об'єднати понад 40 000 українців зі 101 країни світу і продемонструвати прагнення жити в єдиній соборній Україні. 22 січня, в День Соборності, українці традиційно об'єднуються в живий ланцюг, але 2021 року через пандемію коронавірусу масові заходи заборонили. Щоб підтримати єдність, прагнення до свободи, ВАYАDЕRА GRОUР закликала українців об'єднуватися віртуально. Результат вразив організаторів що три секунди додавався новий учасник. Маршрут і аватарки учасників можна було побачити на детальній супутниковій карті. Ініціативу активно підтримали жителі Криму, Донецької та Луганської областей, про що свідчать тисячі коментарів у інтернет-мережі. Протягом 21-22 січня 2021 року віртуальний ланцюг завдовжки 1058 км п'ять разів перетнув Дніпро. Тобто символічно об'єднав Україну в тих місцях, де щороку створювали живі ланцюги, на мосту Патона в Києві, на мостах у Дніпрі, Запоріжжі, біля Черкас, Кременчука. 2022: рік незламності Що вдалося зробити ВАYАDЕRА GRОUР за перші чотири місяці повномасштабної війни ВАYАDЕRА GRОUР сплачує податки до державної скарбниці: 14 300 000 грн компанія терміново сплатила для підтримки країни в перші дні війни 45 000 000 грн податки за березень 144 000 000 грн податки за квітень 180 000 000 грн податки за травень 3,7 млн грн витратили на запити військових: БпЛА "Бджола", квадрокоптер із тепловізором, портативний апарат для судинної хірургії, ліки, техніка, амуніція, засоби захисту тощо 5 млн грн перерахували для ЗСУ на офіційний рахунок у НБУ 01.03.2022 300 тис. грн перерахували для ЗСУ на офіційний рахунок у НБУ 26.04.2022 880 тонн питної води надало АТ "Радсад" для постраждалих на Миколаївщині 5,5 млн євро перерахували міжнародні партнери компанії для гуманітарної підтримки України та до Міжнародного комітету Червоного Хреста: LVМН (Lоuіs Vuіttоn Моеt Неnnеssy), КОSКЕNКОRVА, Rоyаl Wіnе Соrр (США) та інші Загалом 2022-й став роком незламності для ВАYАDЕRА GRОUР. Втративши внаслідок бойових дій майна, продукції, активів на суму до 100 млн грн, компанія продовжила працювати та підтримувати економіку України. Зокрема, запустили патріотичні лінійки в усіх категоріях напоїв, випустили першого року повномасштабної війни понад 20 нових продуктів. Людмила, НRD компанії ВАYАDЕRА GRОUР: Перші дні війни це паніка, тривога, але водночас відчуття єдності. Вмить життя стало іншим назавжди. 156 працівників невідкладно було мобілізовано до лав ЗСУ та в ТрО. У таких умовах холдинг прийняв усі ризики та збитки на користь збереження економіки країни та людей. Першою реакцією компанії була сплата податків до бюджету, перерахували 5 мільйонів гривень на рахунок ЗСУ в Нацбанку, виплатили зарплати. Також оперативно скасували ліцензію на виробництво горілки в Білорусі. З дня повномасштабного вторгнення і дотепер власники компанії та топменеджмент залишаються у країні разом із командою. Ганна, НR-менеджерка ВАYАDЕRА GRОUР: У компанії працюю з 2007 року. Спочатку шість років у філії в Горлівці, 2013-го перевелася до Донецька. Коли 2014 року почалася війна, вимушено переїхала до Дніпра. Рада, що ВАYАDЕRА GRОUР має філії по всій країні. Це дало змогу не втратити роботу. Ще й мала два варіанти на вибір Харків чи Дніпро. Скласти речі у валізу та поїхати непросте рішення, але я рада, що мій переїзд був усередині країни. Не було мовного бар'єру, й усі побутові питання розвʼязувалися досить швидко. Дуже вдячна своїй компанії за підтримку. Владислав, заступник директора департаменту продажів НоRеСа ВАYАDЕRА GRОUР: Я з Маріуполя, у компанії працюю з 2013 року. До повномасштабного вторгнення обіймав посаду заступника директора департаменту продажу регіону Південь. У липні 2022-го переїхав з родиною до Києва, бо окупанти захопили моє рідне місто. Довелося буквально починати все з чистого аркуша, звикати до нового темпу, облаштовувати житло. Але я вдячний компанії, що не втратив роботи, хоча й довелося змінити посаду, адже підпорядкована мені територія опинилася під окупацією. Найстрашніше для мене, коли гинуть люди. На півдні окупанти обстріляли цех первинного перероблення винограду АТ "Радсад" та потужності ТОВ "Миколаївський коньячний завод", зокрема й цех перекурювання коньячних спиртів. Було пошкоджено виробниче обладнання, системи кондиціонування та охолодження. Найболючіше це поранення працівників. Одна співробітниця загинула прямо під час збирання врожаю. Тетяна, спеціалістка зі зв'язків із громадськістю ВАYАDЕRА GRОUР: Свобода це виборювати право бути собою.У ці важкі часи я зрозуміла, що це не просто слово, а ціна, яку ми платимо щодня. Мені пощастило допомагати, бути корисною і відчувати, що ми разом будуємо майбутнє. Частина прибутку ВАYАDЕRА GRОUР на підтримку української армії У червні 2022 року керівництво холдингу ухвалює важливе рішення для підтримки свободи 10% від прибутку ВАYАDЕRА GRОUР перераховуватиме на підтримку української армії. Це один із пріоритетів компанії та громадянська позиція акціонерів, керівників і працівників. Анатолій Корчинський, СЕО ВАYАDЕRА GRОUР: Ми пишаємося тим, що ВАYАDЕRА GRОUР навіть у найскладніші для України часи залишається не лише лідером у своїй галузі, але й надійною опорою для держави. Від початку повномасштабного вторгнення неухильно дотримуємося принципу: бізнес має бути рушієм змін та підтримкою для країни. Відраховуючи 10% від прибутку на підтримку ЗСУ, організовуючи благодійні ініціативи та випускаючи патріотичні лінійки продукції, ми об'єднуємо наші зусилля заради спільної мети Перемоги. Разом із нашими працівниками, партнерами та споживачами щодня доводимо: українська єдність це сила, яка веде нас до кращого майбутнього та миру, на який заслуговують українці! 2023 року компанія відкрила європейське представництво ВАYАDЕRА РОLАND та увійшла до топ-2 експортерів горілки. В Україні ж вона зберігає безперечне лідерство в цій категорії з 2009 року. Понад 4 200 000 грн вдалося зібрати завдяки проєкту "За перемогу донать". 10 грн з кожної проданої пляшки горілки брендів КОЗАЦЬКА РАДА, НLІВNY DАR, ПЕРША ГІЛЬДІЯ перераховували протягом чотирьох місяців 2022 року до найбільшого фонду допомоги українським військовим "Повернись живим". На ці кошти фонд придбав квадрокоптери для 80-ї окремої десантно-штурмової бригади й сучасні радіостанції для 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади. Також закупили два радіолокаційні відеоекстрактори, що автоматично виявляють цілі та визначають їхні координати. Їх використовують сили ППО для захисту нашого неба. Крім того, для Сумської військової бригади придбали 26 наборів для розмінування, які дуже потрібні на фронті. ВАYАDЕRА GRОUР: Патріотичне виховання молоді ВАYАDЕRА GRОUР долучилася до організації освітнього проєкту для студентів "Захист України". Основне його завдання формування в молодого покоління патріотичної свідомості, любові до Батьківщини, поваги до захисників і захисниць. Також увічнення пам'яті про героїчну боротьбу України проти російської агресії. ВАYАDЕRА GRОUР: Допомога 2023 року Компанія продовжує фінансувати конкретні запити військових. Придбали два БпЛА, квадрокоптер із тепловізором, дизельні генератори, портативний апарат для судинної хірургії, ліки, техніку, амуніцію, засоби захисту тощо. 25 000 грн за таку суму продали на благодійному аукціоні прапор, який підписували військові в рамках туру "Між нами козаками". У ВАYАDЕRА GRОUР із гордістю зберігають грамоти, відзнаки та трофеї від командування ЗСУ, ССО, ГУР МО, 93-ї, 95-ї, 13-ї, 112-ї та інших славетних бригад, полку "Азов". 160 200 грн на лікування дитини загиблого військовослужбовця зібрали в грудні 2023 року під час благодійного ярмарку в компанії. Також закупили медичне обладнання для лікування проблем зі слухом. ВАYАDЕRА GRОUР постійно проводить акцію добровільного донорства серед працівників. Вони регулярно здають кров для підтримки поранених бійців ЗСУ. ВАYАDЕRА GRОUР: Допомога 2024 року Придбали необхідне обладнання для Київського інституту реабілітації: прилад для безперервного пасивного розробляння колінного й кульшового суглобів (АRТRОМОТ К1); електростимуляційний прилад Сhаttаnооgа Wрr максимальний 4-канальний; змінні електроди для міостимуляції DURА-SТІСК РLUS 5 см. Серед пацієнтів закладу: військові з полку "Азов", 3-ї ОШБ, 5-ї ОШБ, ГУР, спецпідрозділу "Альфа", Іноземного легіону, полку імені Кастуся Калиновського. Також тут лікуються цивільні, наймолодшою пацієнткою інституту реабілітації стала 7-річна дівчинка з ампутацією перша протезована дитина в Україні. 1 млн грн перерахувала ВАYАDЕRА GRОUР на офіційний рахунок дитячої лікарні "Охматдит", що постраждала під час ворожого ракетного обстрілу. ВАYАDЕRА GRОUР: Соціальний проєкт "Миколаїв Нескорений" 30 липня 2024 року в Миколаєві відкрили оновлений сквер Данської солідарності (колишній "Вітрильний"), який став прикрасою міста і затишним місцем для відпочинку жителів. Завдяки зусиллям Миколаївського коньячного заводу та бренду КОВLЕVО сквер зазнав значних змін. Доброустрій цього простору було присвячено українським захисникам і місцевій громаді, що додає парку особливого значення. Оновлення включає встановлення сучасних лав (деякі з яких обладнано сонячними панелями та USВ-портами для заряджання пристроїв), а також урн для сміття та зелених насаджень. Такі зручності зробили парк улюбленим місцем зустрічей, прогулянок і відпочинку для містян різного віку. Особливою гордістю стало перейменування простору на сквер Данської солідарності на знак партнерства з Королівством Данія, що підкреслює міжнародну підтримку та єдність громади. Депутати Миколаївської міської ради підтримали рішення передати облаштовану територію в комунальну власність, що гарантує її подальший догляд та збереження для наступних поколінь. Завдяки ініціативі бренду КОВLЕVО жителі Миколаєва отримали не лише простір для відпочинку, а й символічне місце, що зміцнює зв'язки громади, нагадуючи про солідарність і стійкість українців. ВАYАDЕRА GRОUР: Бути лідером у підтримці свободи ВАYАDЕRА GRОUР є ровесницею незалежності восени 2024 року компанії виповнилося 33 роки. Від початку повномасштабного вторгнення вона сплатила до держбюджету 12 млрд грн податків, на допомогу ЗСУ перерахувала 85 млн грн. За даними Державної податкової служби, ВАYАDЕRА GRОUР є найбільшим платником податків в алкогольній галузі України. На сьогодні компанія об'єднує 3500 талановитих працівників, відкриває нові вакансії, виплачує своєчасно зарплати, дбає про безпеку персоналу. Зокрема, починаючи з 2014 року, допомогли релокуватися 60 працівникам і їхнім родинам. Значну увагу приділяють створенню робочих місць для ветеранів. Адже люди є головною цінністю для ВАYАDЕRА GRОUР. 2025 рік ми зустрічаємо з чітким усвідомленням відповідальності за нашу команду, споживачів і країну. В умовах війни наш бізнес залишається надійним тилом для економіки України, і ми готові продовжувати підтримувати державу на шляху до перемоги та відновлення. Ми плануємо масштабні ініціативи для розвитку бізнесу, створення нових робочих місць і розширення благодійних проєктів, які допомагають захисникам. Віримо, що наша праця не лише сприяє економічній стійкості, а й додає людям упевненості в завтрашньому дні. Ми продовжимо інвестувати у виробництво та якість продукції, тому що саме ці цінності допомагають будувати майбутнє. Головне завдання для нас залишатися сильними, підтримувати одне одного та продовжувати боротьбу за свободу. Разом до перемоги! прокоментував плани компанії Анатолій Корчинський, СЕО ВАYАDЕRА GRОUР. МІСІЯ ВАYАDЕRА GRОUР Ми компанія-лідер і команда добрих людей, яка створює та розвиває улюблені бренди по всьому світу! СЛОГАН ВАYАDЕRА GRОUР Ми з вами в моменти вашого життя! БЛАГОДІЙНА ДОПОМОГА ВАYАDЕRА GRОUР Допомога армії, реабілітація, навчання військових, релокація працівників, допомога родинам військових, просвітницькі проєкти для молоді. ЦІННОСТІ ВАYАDЕRА GRОUР ЛЮДИ ВАYАDЕRА GRОUР повага до особистості, взаємодопомога, порядність, наставництво, вміння слухати та чути одне одного САМОРЕАЛІЗАЦІЯ ВАYАDЕRА GRОUР всебічний розвиток особистості, постійний драйв, участь у нових проєктах, прагнення вчитися ЧЕСНІСТЬ ТА ЕТИЧНІСТЬ БІЗНЕСУ ВАYАDЕRА GRОUР виконання зобов'язань, репутація компанії, соціальна відповідальність бізнесу, довгострокове та взаємовигідне партнерство, благодійність, чесна конкуренція УЛЮБЛЕНІ БРЕНДИ ВАYАDЕRА GRОUР стабільно висока якість за справедливою ціною, натуральність продукту, позитивні емоції ЛІДЕРСТВО ВАYАDЕRА GRОUР амбітні плани, капіталізація та глобалізація бізнесу, міжнародне визнання, розвиток інновацій ГІДНИЙ ДОХІД ВАYАDЕRА GRОUР стабільність, комфортні умови, мотивація, гідна оплата праці ПРОФЕСІОНАЛІЗМ ВАYАDЕRА GRОUР постійне професійне зростання та розвиток, на всіх посадах професіонали найвищого класу, кар'єрне зростання (вертикальне та горизонтальне)

Для наших глядачів: ми з Володею на "ти", тому що вже довго знайомі, робили колись один спільний історичний проєкт документальний "10 днів Незалежності", тепер… Володя записує 11-й День Незалежності. Власне, ми з тобою спілкувалися до 24 серпня. Ти був тоді після поранення на відновленні. Що з 24 серпня до 24 лютого у твоєму житті змінилося?Володимир Бірчак, сержант бригади Нацгвардії "Хартія", фото: ukrроhlіаd.оrg Тоді було поранення. Поранення було важке, пов'язане з коліном. Принципово нічого не змінилося — і далі військо. Однак дещо змінив, можливо, там свій військовий фах, бо я був кулеметником, розвідником, цікавився мінно-вибуховою справою. Зараз я після поранення не надто вже бігаю, скоріше просто ходжу спокійно, нормально. І зараз я, власне, в бригаді "Хартія". І я нагадався і собі нагадали, що до повномасштабного вторгнення я 20 років був істориком. І ми зараз в "Хартії", у нас є така служба як Хорунжа служба, ми займаємося національно-патріотичним вихованням. Хоча я не люблю цього слова, бо воно мені трошки тягне в якісь 90-ті. Я люблю казати "історико-ідеологічне виховання", хоча дехто вважає, що це якось занадто. Ми спілкуємося з нашими військовослужбовцями, рекрутами бригади "Хартія", з сержантським корпусом, з офіцерським корпусом. Ми відверто і щиро обговорюємо історію України, зокрема ХХ століття, одного з найскладніших, але я думаю, що це ми зараз так говоримо, ми ще не знаємо, чим закінчиться ХХІ століття.І це така робота, яка спрямована на те, щоб український військовослужбовець усвідомлював і розумів, чому відбувалися ті чи інші процеси, чому зараз ми маємо те, що маємо. Тобто, щоб не забувати про те, що Росія була споконвічним нашим ворогом, бо воно якось так чомусь виходить, ніби то короткотривала пам'ять в українців. Кажу, що виходить ніби, тому що у нас оцю пам'ять крали, і ми також це розбираємо. Бо коли була окупована більша частина України, маю на увазі і Наддніпрянська, і Волинь, була окупована Російською імперією, цю пам'ять забирали у вигляді чи то Валуєвських циркулярів, чи то Емських указів, таке інше. Коли совєти окупували Україну, після того, як ми 4-5 років були незалежними, знову ж таки, перше, що почали від нас красти і забирати, це нашу пам'ять. І тому вийшло, що у 90-му, у нульових, та навіть зараз, кожен з нас має таких знайомих, котрі, знаєш, з журбинкою, тримаючи чашку чаю або 50 грамів чогось там спиртного, згадують, "як у Радянському Союзі добре було". Ну є ж такі люди. Але це ознака чого? Тобто ми забули те, що у нас було 5 років незалежності і від нас цю незалежність забрали — поразка української революції. Ми забули три Голодомори. Ми забули Другу світову, де українців знищували свідомо. І тут люди, типу з журбинкою згадують, як добре було. Тобто забрали оцю національну пам'ять. Володимир Бірчак, сержант бригади Нацгвардії "Хартія", фото: ukrроhlіаd.оrg А нащо військовим історія? Людям, які прийшли, вони рекрутувалися самі.Це перше питання, яке я задаю на першій нашій вступній розмові. Кажу, чи треба українському військовослужбовцю історія? Бо як не треба, то все, я закриваю комп'ютер, йдемо чай, каву пити, там, переговоримо про щось інше. Всі кажуть: "так, треба". Ні, називають різні причини. Кажуть: "без історії немає майбутнього". Дуже часто говорять, що історія циклічна. Я це все об'єдную, потім ми з ними починаємо. Кажу: "ви кожен по-своєму праві, от, власне, тому ми з вами будемо говорити". У нас є такий напівжарт-напівправда, що на оцій БЗВП чи КМБ, тобто базова загальновійськова підготовка, чи курс молодого бійця, їх вчать вогневої підготовки, тактичної підготовки, тактмеду, мінновибухової справи, інженерки. І водночас ми маємо історію, цю історико-ідеологічну підготовку. Тому що ці всі попередні речі вчать їх воювати, умовно вчать їх стріляти. А історія пояснює їм, у котру сторону стріляти. Бо коли ти знаєш українську історію, ти точно знаєш, в яку сторону тобі треба стріляти.Фірсов розповідав про те, що у нього були військові, які були з тих регіонів, які казали "я не будуть стріляти в росіян, тому що не вважають їх ворогами". І він казав: "що з такими робити"?Ну насправді це дуже сумно. У нас таких випадків жодного не було. І при тому, навіть якщо виникне питання, який це соціальний зріст, тобто чи це прийшли добровольці, чи добровольці по рекрутингу, чи це люди, котрі були мобілізовані через ТЦК та СП, все рівно рівень свідомості є. Ми воюємо. Якщо ми починаємо з їхнього базового особистісного рівня "ми воюємо там за наші сім'ї, матерів, батьків, сестер, братів, дружин, дітей" і тому подібне, і потім ми з ними виходимо, що "ми воюємо водночас за державу, тому що держава це наша hіgh рrіоrіty, це одна з найвищих цінностей". Ми з ними, до речі, розбираємо оцю російську ІПСО, яка дуже класно зайшла в українське суспільство. Володимир Бірчак, сержант бригади Нацгвардії "Хартія", фото: ukrроhlіаd.оrg Я іноді, коли заходжу у Фейсбук чи в інші соціальні мережі, мене починає коробити, тому що українці повелися на російську ІПСО  "держава дорівнює влада". Це абсолютно так не є. Владу, ймовірно, що треба, можна сварити та таке інше. Іноді треба, звичайно, поважати, бо іноді, коли щось добре роблять, то й треба похвалити. Але влада не дорівнює держава. Держава це такий абсолют, за який нам треба боротися. І от, для прикладу, знову ж таки, ми зі всіма військовослужбовцями - від рекрута, який тільки починає свій шлях в бригаді, до офіцера - ми проходимо: друзі, давайте подивимось, що таке держава, яку цінність ми зараз маємо. І ми аналізуємо Першу світову війну. А тоді українці з Великої України, тобто з Наддніпрянської, котрі були у російській імператорській армії, воювали проти українців з території Заходу України, котрі були в цісарсько-королівському війську Австро-Угорської імперії. Що б ми мали? Братовбивчу війну. За що? За Україну, та не за чужі імперські інтереси. Друга світова війна — знову ж таки, ми маємо ті питання. Робітничо-селянська червона армія і умовно дивізія "Галичина". Що ті не хотіли України, що інші не хотіли України. Замальовували. Тобто, нарешті ми зараз маємо свою державу Україна. І часами про це проговорюю з нашими побратимами і посестрами. Це якщо вдуматися: ми, українці, сьогодні живемо найдовший період незалежності зі всіх наших предків і попередників. Ніхто в історії стільки незалежним не був, як ми. Тобто, ми вже унікальні у цьому відношенні. І водночас ми військові унікальні у тому відношенні, що ми зараз маємо свою державу. Наші попередники, умовно, період української революції, 5 років незалежності. Але, знову ж таки, якщо увійти в історію, та держава була то більша, то менша, з відступами, з наступами. Тут ми маємо повноцінну державу, так, з тимчасово окупованими територіями. Ще дуже важливий момент. Ми маємо міжнародну підтримку, якої ми не мали ніколи. Коли у період Української революції Антанта оголошувала ембарго на торгівлю з Україною - зараз ми маємо міжнародну підтримку. Ми сьогодні маємо найбільш реалістичні шанси з усіх українських вояків і воячок, усіх попередніх поколінь відстояти цю незалежність і цю територію.Але дивися: маючи ось цю унікальну можливість, звісно, що ми не жили у тих часах, тому ми не можемо порівняти, як це бути без незалежності. Хтось народився вже за незалежності і прожив ці 30 років у незалежній країні. Маємо третій рік війни. Є у нас люди, які з горняточком чаю, з журбинкою, як ти кажеш, кажуть: як же ж добре жилося за совка з росіянами. І от це все швиденько закінчиться і ми знову будемо добре жити. І нам на третій рік заходить російське ІПСО, і є просто якісь шалені кампанії соцмережами, які розганяються про те, що десь зловили насилу, а у нього не такі релігійні переконання. Я собі уявляю цей момент, коли хлопець вистрибує з автівки, якою його везуть, в частину, що він настільки не хоче воювати за цю державу. Як ми на третій рік до цього дійшли? Як з нами це сталося?Тут потрібно розібратися. Перший момент - і я не хочу зараз все валити на російські ІПСО, але вони досить добре присутні, плюс вони нащупали момент, на якому можна грати, і вони на ньому продовжують грати - зараз обговорюємо цю ситуацію з мобілізованим зі Львова, але буквально вчора я був у дорозі і помінявся з дівчиною, щоб вона мене трошки за кермом замінила. Я гортав новини. Якщо я не помиляюся, у Хмельницькому ТЦК і СП мобілізований покінчив життя самогубством. Розумієш, тут проблема з головою. Ти не йдеш воювати, але ти вкорочуєш собі віку, щоб не йти воювати. Я не бачу тут логіки. Тут проблема з головою. Другий момент. Це в переважній більшості поодинокі випадки, їх дуже сильно роздувають. І воно шириться мережею. Я, слава Богу, свого часу, навчився блокувати коментарі. Бо коли я, котрий третій рік воює, я не кажу про хлопців, які з 14-го року воюють, що вони можуть розказати, це просто-напросто можна диву датися. Але я розповідаю якусь одну конкретну річ, з котрою я зіштовхнувся з суспільством. Наші котики хай будуть тільки там, більше їх нам сюди не проводити, бо вони нам псують тут пейзаж, який у мирному місті в нас виглядає. То вони десь там у ресторан хочуть піти борщу поїсти, а у військовій формі придумали собі таке. І я пишу допис, і в мене починається просто... навіть мої друзі, друзі по фейсбуку, колеги, знайомі, яких я цілком і повністю адекватними вважаю, вони починають нести якусь таку єресь. І про це ТЦК, і про одне, друге, третє. Це я описував, як я гуляв по місту, котре я люблю, місто Дніпро, і на мене люди дивилися зі страхом, а дехто з огидою. Тому що я був по військовій формі, я маю право її носити. І я зобов'язаний її носити у тих чи інших випадках. Бо переживали, чи я не з ТЦК. Ну, і що? А якщо я з ТЦК, то що? Знаєш, і тут це ТЦК дуже сильно грає, і ця історія, яку роздули по львівському лаборанту, про якого його колега написав: "у чувака страшна хвороба, він  хропить". Капець в нього страшна хвороба. Він не годен воювати, бо він хропить. Ні, ну для побратимів це буде проблема, але нічого. У мене один товариш так хропів, що він перехропував прильоти 120-ї міни. Я в результаті не знав, чи це він хропить на нижніх нарах у бліндажі, чи це 120-ка десь впала. Чесно, був такий колега. Другий момент. Його побили ТЦК і викинули на Житомирській трасі. Ну і в людей немає простої інформаційної гігієни. Тобто люди не можуть скласти собі плюс на мінус, що хлопа мобілізували у Львові. Як це собі людина уявляє? Його мобілізували у Львові, відвезли на Житомирську трасу, львівські хлопці з ТЦК, там побили і лишили на обочині. Нема більше львівському ТЦК і СП, чим займатися, так? Ну, тобто, потім вже з'ясувалося, що його везли, він в 95-ку попав, мені здається, якщо я не помиляюся, в цю 95-ту Житомирську десантно-штурмову бригаду, славнозвісну бригаду, до слова. І він вистрибнув на ходу. Сам собі того всього не робив. Але ми ж знаємо, і ти знаєш, як людина, котра у медіа працює ого-го скільки років, що спростування фейку, міфу і тому подібне, воно завжди буде заходити набагато менше. Якщо фейк і міф розлітається суперово, то спростування прочитає відсотків 20. Буквально недавно я стрічку гортав, далі носиться, що лаборант, хропить, воювати не годен, і його побили львівські ТЦКшники і відвезли на Житомирську трасу. Ну, абсолютний ідіотизм, але ідіотизм, який розкручується. Добре, там трохи врегулювали цю ситуацію, ти бачила, мабуть, теж це відео, що співробітник поліції і представник ТЦК і СП зупинили хлопця просто для перевірки документів - він кинувся під машину, так втікав. Хто в тому винен? Оці двоє хлопців, що його зупинили? Ну це їхня робота. І коли закидують "вони не мають права носити військової форми". Чого? З якого переляку це?Чому ці хлопці вистрибують з автівок або перебігають дорогу і кидаються під автівки або кінчають життя самогубством? Але не готові брати зброю до рук і захищати свою країну. Може, історію треба було би, власне, отак, як ти зараз розказуєш своїм побратимам раніше розказувати. Я зараз розказую дуже-дуже суб'єктивно від себе, тому що у мене ця річ болить. І я знаю цілу купу людей, які воюють у війську, і вони десь такі самі титанові, як і я, може, ще більше титанові. Я маю на увазі, скільки в мені титану в організмі, тому що я з двома штирями у ногах, з г-подібною пластиною в руці, яка у мене працює на 70%, і з шурупами у коліні. Нічого, воюю. Хлопці воюють з протезами. Чи страшно на війні? Так. Там страшно, але просто-напросто, я як історик, і ми працюємо з військовослужбовцями, ми їм пояснюємо, що, друзі, зараз страшно воювати, але ми бодай стримуємо лінію, не завжди нам виходить. Їх набагато більше часами, іноді співвідношення 1 до 20. Але, якщо ми їх не стримаємо, друзі, буде не то, що страшно, буде просто капець. Тому що це вже все повторювалося, їм нічого не треба, у них методички готові. Вони нас перестріляють -  військових, сім'ї наші вивезуть у Сибір, частину інших проактивних, просто навіть тих, хто донатив, вони повивозять десь далі. Лишать ждунів відсотків 20, не колаборантів, і будуть будувати державу. То чи не страшніше от це? Я кажу, ідучи Росія, дуже класно почала працювати на цьому, що ТЦК заганяє людей. Слухайте, друзі, ми військові — це люди, котрі мають таку одну негативну здатність закінчуватися. От ми закінчуємося. Ми просто-напросто закінчуємося. І хтось має приходити далі. Якщо ми хочемо у Києві, у Харкові чи у Львові спокійно пити каву, чи щоб наша мама і наш тато, чи щоб наші діти спокійно пішли до школи. Так, з цією самою, з повітряною тривогою, але таки пішли до тої школи чи пішли подивилися кіно, більш-менш якесь мирне життя, то там на фронті мають бути хлопці і дівчата. Тому що вони так просто не зупиняться. Ну і тут відповідь проста, розумієш? А от росіяни, вони дуже нащупали цей момент, і вони його газують і дуже багато сильно стурбованих людей. Дуже часто це боти. Там же ж подивишся, що в тих профілях відбувається - мрак.Десять захисників України. Через складні поранення вони обмежено придатні до виконання бойових завдань. Тож командування військових підрозділів скерувало їх на службу до Самбірського РТЦК та СП. Фото: vаrtоnеws.соm.uа Так, але це треба на кожного профіль зайти і подивитися, хто він такий. І з'ясувати, чи це жива людина, чи це просто заслана.Ну, чесно, я розумію, що може бути страшно, що людина може загинути. Ну, так, ми всі усвідомлюємо. Колись хлопці з моїм дуже хорошим побратимом з попереднього підрозділу, коли ще служив у Збройних Силах України, ми так, знаєш, жартували собі серед ночі, каже: "Ну, ми, виходить, підписали договір зі смертю". Бо кожен день ти можеш загинути. У мене іноді зараз приходять флешбеки, що, а там розтяжку зняли, і вона зачепилася просто-напросто чекою, мало-мало, щоб вона розірвалася у нас під носом. Все, троє 200-х. Чи ще один момент, ще один, ще один, ще один... ТЦК вручають повістку. Фото: vіnnіtsа.іnfо Десятки тих флешбеків приходять. Ну, дякувати Богу, я якось вижив там. Завдяки молитвам матері, інших друзів, близьких, завдяки молитвам коханої моєї. Ну, типу, вижив, добре. Ну, так і ніхто не каже, що ти, друже, одразу загинеш. А от оце все накручується, накручується, накручується... М'ясні бригади, ще щось. Ну, тобто, люди забагато собі фантазують. Так, є де дуже тяжко, ну, це війна. Це не прогулянка, це війна. І тут до того моменту, я не можу говорити загальну оцінку, я можу сказати тільки свою особисто. Бо це повторилось. Я дуже багато друзів маю, котрі почали воювати ще у 2014 році. І ми з ними зідзвонюємося, списуємося, іноді пересікаємося, коли хтось у Дніпрі чи у Харкові, на чай, каву, кажуть: "Володь, ми тобі казали, що таке буде. Зараз повторюється 16-й рік. Про війну забувають. Війна десь там далеко. Хлопчики й дівчатка там собі воюють. У нас тут усе нормально". Ну тільки от єдине, чим це відрізняється від АТО і ООС, тоді проходили хвилі мобілізації. Поміняли ротацію, одні вернулися додому, рік відстояли, відвоювали, стримали, інші поїхали туди. Зараз же ж у нас йде повномасштабне вторгнення, ми воюємо на всіх фронтах. І зараз співробітники ТЦК і СП, вони змушені і вони зобов'язані виконувати одну цю роботу. Вони роблять ту роботу, яка потрібна нам, котрі знаходяться на фронті, тому що без людей фронт посиплеться. Але виходить, що військові, котрі вертаються з фронту, заважають тут мирному життю. ТЦК і СП, ті самі військові. Для мене це питання закрите, я не ставлю під жоден сумнів. Вони є військові, тому що там переважна більшість хлопців, які поранені, приходили з фронту і воювали, а зараз так продовжують свою службу. І виходить, що ми заважаємо мирному життю. Але просто якщо нас не стане, не буде мирного життя.Ось ці повідомлення про контракти з 18-річними — 25-річними і про те, що вони отримуватимуть гроші. Як ти і твої побратими, ті, що з 22-го чи ті, що з 2014-го, як ви сприйняли цю новину?Я скажу в першу чергу свою думку, не знаю, може хтось буде на мене ображатися, може не буде. Насправді, я противник мобілізації з 18-ти років, правда. Чому? У мене є і особисте по цьому і я дивлюся як історик. Я не хочу чергового втраченого покоління в Україні. Правда. Я просто дивлюсь на втрачене покоління після Першої світової війни. Я дивлюсь на втрачене покоління після Другої світової війни. Я би не хотів, щоб мобілізували  18-25 років цю категорію. Тобто, хто хотів мобілізуватися, ми вам зараз побратими, один з ліпших побратимів Рейн, хлопцю 21 рік, він воює з 22-го року, він з 18 років воює. Та, він захотів, він пішов. Інші хлопці теж. Цим зараз, можливо, треба дати паузу. Другий момент. Скільки? Це недавня статистика, десь, можливо, осіння. У нас потенційно ще 4 мільйони чоловіків, від 25 до 60, котрі можуть бути мобілізовані. Виключаємо 1 мільйон це критична інфраструктура. Я беру там по найвищій планці. Я говорю орієнтовні цифри. Нас залишається 3 мільйони. Але тут починається, в того кицька має трьох котенят, і він не годен служити, в того то, в того то… . І тут виходить, що в нас 3 мільйони не годні й піти служити, але ми зараз будемо малих мобілізувати. Хай не ображаються хлопці, я не з ейджизмом говорю, ну, просто, мені 37, а 18... Хоча абсолютно поважаю цих хлопаків і дівчат. У попередньому підрозділі у мене двоє дівчат по 19 років прийшли служити. Вона навіть підробила підпис батьків, щоб її ТЦК взяло, тому що ТЦК не хотів. Ну, пішла і воює, і добре воює. Але поки ще є оцей мобілізаційний резерв, я би не брав їх. От чесно, би не брав. Хай поживуть. Я до повномасштабки викладав в Українській академії лідерства. Ми якраз теж вчили і історію зі студентами пропрацьовували, і те, як історія впливає на сьогодення, вона справді впливає. Коротко, не зачіпаючи цієї теми, по крайніх історичних дискусіях з нашим західним сусідом, з Польщею, ми можемо бачити, як історія може впливати на сьогодення. Я пам'ятаю цих хлопців 18-19 років. І що? І кілька моїх студентів вже загинули. І знаєш, я просто дивлюся на себе, повторююся, мені 37, я трохи вже пожив. Ні, очевидно, мені хочеться жити далі. Мені хочеться жити далі, скільки я ще книжок не прочитав, скільки пташок не перефотографував, скільки ми там ще місць не побачили з дівчиною і тому подібне. Не пожили разом толком. Але я вже трохи життя пожив. А от той пацик, якого я недавно в Харкові вчив історії, ми з ним розбиралися, і він красунчик, розумашка, він так орієнтувався у цьому всьому. Все, його нема у 22-му році. Його нема, він загинув. От до цього я для прикладу не хочу. Трохи такої сумної, хоч і серйозної теми, на жартівливу...те, що ми зараз ходимо під кулі, якщо вони всі мільйонери поставали. Бо ми - то стара паторочь, нам вже мільйон ніхто не дає, а вони всі мільйонерами стануть, бо ті, хто підуть, то їм дадуть мільйон, ну і там я вже бачив, що є рішення уряду, ті, хто вже служать, але мають до 25 років, то вони все одно мають право  подати, їм мільйон теж. Мільйонери довкола нас, файно.Ти знаєш, я згадую наше інтерв'ю, яке ми з тобою записували влітку, до Дня Незалежності, і зараз. Я бачу у твоїх очах оцей біль від того, що цивільні люди дистанціюються від військових. Такого я не бачила влітку. Ти тоді ще сказав: як легко говорити, бо ти не ставиш тих запитань, які дуже часто я чую від людей, які не на війні, які не дотичні до війни. І є якийсь перелік запитань, які ти як військовий просто не можеш чути, бо вони вводять у ступори. Ти краще це опишеш. Що ти відчуваєш і що це за запитання, щоб люди їх не задавали?Може це і є біль, певний біль, може трохи злість. Я думаю, що я не один такий в Силах оборони України. Це в багатьох хлопців є, і ми списуємося, і перегукуємося. Але я вірю в те, що я роблю. Тобто стержень доволі міцний, його дуже важко буде погнути. Я вірю в те, що я роблю. Плюс маю підтримку від рідних і близьких, і це завжди. А три питання, я тут, мабуть, буду відповідати напівжартома, бо ми так свого часу з хлопцями сидячи в окопі на Донбасі придумали, як відповідати на ці питання. Перше класичне питання, я думаю, що тобі як журналістці його теж задають, бо ти ж десь там мало не біля Трампа, в уявлені декого, хоча най Бог боронить. І одне з питань — "Ну коли це все закінчиться?".Мене буквально вчора запитали, я прийшла до стоматолога.Знаєш, так як ти в уявлені десь біля Трампа, я коло Сирського ходжу, кожен день бутерброди йому роблю, і він мені каже. Коли це задають рідні, близькі, ти пробуєш щось там пояснювати, що я не знаю, але я аналізую, то відбувається, ще то... але це ще буде довго, друзі, приготуйтесь до цього. Коли це так тобі просто рандомно задають це питання, ми придумали в окопі на Донбасі, як відповідати. Це придумав товариш, він каже: "Треба зробити дуже серйозний вигляд обличчя, дивитися прямо в очі і казати: "нам заборонили про це говорити". Це питання номер один. Питання номер два, яке задають. Знову ж таки, ти не можеш описати, бо це, мабуть, різниця цих двох світів цивільного і військового — "Ну, як там?". Як ти можеш реченням, чи абзацом, чи якимось коротким монологом описати, як там людині, котра там не була? Насправді, це дуже складно. Але тут я використовую ще одну домашню заготовку з Мартіна Бреста, я дуже люблю його книжки. В нього є шикарна книжка "Піхота". Він розказує про одного бійця, який прийшов до психолога і казав, що у нього серйозні проблеми. Я так кажу: "У нас усіх серйозні проблеми". Кажуть, чого? Я кажу: "Мені здається, що я схожу з розуму". Люди питаються, чого? Кажу: "Мені третій рік здається, що хтось намагається мене вбити". Тут же розуміють, що щось я несерйозно відповідаю. І третє питання, це вже коли дуже інтимно так задають, коли там близькі стосунки, бо ну так просто тебе ніхто цього не спитається — "Чи важко вбити людину?". Я відповідаю, правда, словами одного снайпера, котрий, до речі, у Львові лікувався після важкого поранення, йому лікар задав це запитання, і снайпер, не моргнувши оком, сказав: "Ти знаєш, насправді, так, людину вбити дуже важко, бо вони без перестанку бігають і взагалі намагаються від тебе втекти". Ну, от якось такі три класичні запитання, котрі краще не задавати військовим, ну, і військовий вам сам розкаже, коли прийде час або коли він захоче.Просто коли ви будете це запитувати, то у військового може бути знову буря емоцій, можуть бути якісь флешбеки.Я сприймаю напівжартома, а для когось це може бути тригером і спровокувати там, чи якийсь депресняк, чи навпаки агресію, чи ще щось.На початку нашої розмови ти сказав про те, що ми зараз в унікальному часі, і цей унікальний час - це міжнародна підтримка. І вона є.Вона є.Але ми дивимося, що новини якісь такі стрімкі.Ти маєш час стежити за тими новинами? Як в тебе, як в історика? Не просто як в громадянина, не просто як в людини військової, а от все це, і громадянин України, і історик, і військовий. Як ти трактуєш усі ці події у світі? Де ми зараз, якщо історія циклічна? В якій ми точці? Чи була вже ця точка в нас? Чи ми зараз якийсь знову такий унікальний шлях проходимо?Ні, її не було ще ніколи в українській історії. Такої точки, де ми зараз, її ще не було ніколи в українській історії. Тобто, коли ми протистояли величезному, потужному агресору. Тому що ще один момент, на котрий повівся мудрий український нарід. Зараз я без лапок говорю мудрий український, тому що я люблю український нарід, але він повівся. Він повівся на всяких ідіотів, наголошую, ідіотів, типу Арестовича, котрі ходили і вливали в ухо, що 2-3 тижні, а потім звалили і сидять в батальйоні Монако і взагалі невідомо, що там триндять. Це людина, яка від ОЗМК вижила, і скільки він там разів за лінією фронту... Постидався б таке говорити перед обличчям справжніх розвідників.Він ще потім казав, що якщо він помилиться в своїх прогнозах, то він піде у військо.Я перепрошую, бо я зараз можу згадати те, що я інші слова іноді використовував. Треба себе тримати в руках. Те, що він розказував, 2-3 тижні. Люди розслабилися, люди слухали оцю всю дурницю, а насправді ми зробили катастрофічну помилку, яку не можна допускати ніколи. Ворога свого можна і певно треба ненавидіти. Ворога свого можна і треба вбивати, але ніколи в житті не можна недооцінювати. Та ж річ відбулася. Коли всі бігали і носилися за Арестовичем, я дивився на цього ідіота, що він несе, при тому, що він несе мало не від імені влади і держави. І всі подумали, що це так просто-напросто дається. Ну, бо проти нас воюють якісь там чмобіки. І Арестович каже, що в них там ракет вже лишилося якихось 5 штук, і то, певно, дві не долетять. І він каже, що це за 5 тижнів закінчиться. Ну, то все супер, прекрасно. ЗСУ на фронті, скоро буде перемога, і будемо всі святкувати. Та ні, це насправді все набагато складніше. Так, у них є чмобіки. Ну і в нас іноді трапляються. Так, у них є аватари, і в нас іноді трапляються. Це величезне військо, це зріз суспільства, який є, насправді. Але їх не можна недооцінювати. По-перше, вони мають дуже багато техніки. По-друге, вони добре вчаться. Так, вони часами йдуть суто по підручнику, і на цьому їх можна ловити. Іноді крадуть і в нас. Але річ у тому, що вони теж вишколюються, вони теж багато чого вміють, і найбільший момент - їх у рази більше за нас. Їх у рази більше за нас. І вони своїх не шкодують. Якщо я знаю, що є десь певні моменти, у певних частинах, де є проблема з командирами, але у переважній більшості, і я щасливий з того, що на всіх командирів, на котрих я потрапляв, дуже цінується людина. Особовий склад дуже цінується. Для прикладу, я у бригаді "Хартія", я маю з чим порівнювати, і я захоплююсь тими речами. Це зараз не для красивого слівця, абсолютно. Перехреститись можна, якщо це нікого не образить. Я дивлюся, як наше командування цінує людей і цінує кожну людину. Започатковується операція, можливо ти чула, перша дронова операція, перший дроновий наступ, який був проведений і повітряними дронами, і наземними дронами. Тобто це вже спрямовано на те, щоб берегти особовий склад. Бо залізо або зремонтується, або десь починається збиратися, купиться нове. Та людину ти вже не зремонтуєш, якщо вона вбита, 200-та. Ну все, її вже немає. Це ось цей епізод. Стосовно того, що ми з тобою говорили.Мені здається, що це справді унікальна точка, бо такого у нас ще не було. Тобто такого повномасштабного конфлікту з такими задіяними силами у нас ще не було. Тому що тут неможливо порівняти агресію більшовицької Росії проти УНР. Там сили були менші. Зараз і технології більші, і сил вони зараз задіяли більше. І другий момент, ми все-таки маємо міжнародну підтримку. Я знаю, за що ти, ймовірно, мене питаєшся, що буде з цим новообраним президентом і куди це все заведе, маю на увазі, президентом США. Я боюся щось тут прогнозувати. Після його першого терміну я прочитав дуже хорошу книжку його радника з питань нацбезпеки Джона Болтона. До речі, дуже любить Україну і досить такий толковий, як і військовий експерт, військовий аналітик і взагалі дуже хороший дипломат. Його книжка називається "Кімната, в якій це сталося". Він дуже цікаво описує Трампа, його психотип і взагалі що це за людина. Я боюсь тут зараз щось прогнозувати. Ну, наразі я бачу, що нас підтримують, тобто нас ще не здають. Але як ми з тобою говорили перед ефіром, тут кожен ранок заходиш у новини і там щось нове для себе відкриваєш. І я поки що не можу провести межу, де тут піар. Як було в попередній його каденції, коли він заявив секретній службі, що я хочу привезти талібів до себе в резиденцію. Там ЦРУшники, мабуть, за валідолом побігли чи його еквівалентом. Де в нього вибрики і піар, а де він направду. Я до кінця не знаю, чи в нього це все забавки з електоратом, а-ля Канада 51-й штат і Гренландія синьо-червона, зоряний острів, і Панама. Чи це в нього гра з електоратом, чи він насправді так думає? Бо якщо насправді так думає, то тут серйозні проблеми.

Еспресо нагадає головні віхи повномасштабної війни, як змінилися наші ЗСУ, стан справ на фронті та чого варто очікувати найближчим часом. Хронологія повномасштабного вторгнення: від війни не буде до перемоги і справедливого мируУсе почалося рано вранці 24 лютого 2022 року. Того дня не лише українці, але й весь світ прокинувся від шокуючих новин: Росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну. Близько 4-ї години за київським часом президент Росії Володимир Путін виступив із телезверненням, оголосивши про так звану спеціальну воєнну операцію з метою "демілітаризації" та "денацифікації" України. Ці слова стали лише прикриттям для агресії, яку Москва готувала роками. За лічені хвилини після промови російські ракети вдарили по аеродромах, військових об’єктах і містах по всій Україні. Сухопутні війська перетнули кордон із півночі, сходу й півдня, включно з окупованим Кримом і територією Білорусі, яка стала плацдармом для наступу.Хоча насправді ця війна не була чимось несподіваним. Вона стала кульмінацією російсько-українського конфлікту, який тлів із 2014 року, коли Росія анексувала Крим і розпалила сепаратистські рухи на Донбасі, створивши там маріонеткові "республіки" — "ДНР" і "ЛНР". Протягом восьми років Україна чинила опір гібридній агресії: бойові дії на сході, економічний тиск, інформаційна війна. Але повномасштабне вторгнення перевело цей конфлікт у нову, набагато жорстокішу фазу до якої, на жаль, українці не були сповна готові. Адже до останнього дня влада запевняла суспільство у тому, що ніякої війни не буде. Тому вже постфактум почалися дії для широкомасштабної відсічі: воєнний стан, мобілізація і висунення військ на позиції тощо.Перші дні війни були хаотичними й драматичними. Росія розраховувала на блискавичну перемогу. Її план передбачав швидке захоплення Києва — "за три-п’ять днів", за оцінками західних аналітиків, які спиралися на переконання Кремля в слабкості української армії та відсутності волі до опору в народу. Колони бронетехніки рушили на столицю з півночі через Чорнобильську зону, десант висадився в Гостомелі, намагаючись захопити аеродром як плацдарм. Але Україна не здалася. Збройні сили, тероборона й звичайні громадяни дали відсіч. Бої за Київ, зокрема в Бучі, Ірпені та Гостомелі, показали, що Росія недооцінила супротивника. Водночас на сході та півдні окупанти просувалися швидше, захопивши частину Херсонської області, підступивши до Маріуполя, однак заштопорилися на Харківщині, Сумщині, Чернігівщині. Березень 2022 року став переломним. Російський наступ на Київ захлинувся. Українські сили, підтримані масовим опором населення, зірвали плани ворога. Водночас світ побачив жахіття війни: зруйновані міста, розбомблений театр у Маріуполі, де ховалися сотні цивільних, і масові вбивства в Бучі, які згодом назвуть геноцидом. До кінця місяця Росія відступила з півночі, залишивши Київщину, Чернігівщину й Сумщину, але зосередила зусилля на Донбасі та півдні. Маріуполь же став символом трагедії й героїзму: захисники "Азовсталі" трималися до травня, попри облогу, голод і безперервні обстріли. Місто впало, але ціною величезних втрат для ворога.Літо 2022 року принесло нову фазу. Західні демократії об’єдналися довкола України і ЗСУ отримали перші значні поставки натівської зброї, зокрема, американські НІМАRS, які дозволили вражати російські склади й командні пункти. Спершу українці звільнили о. Зміїний, а у серпні ЗСУ почали готувати контрнаступ. У вересні стався прорив: блискавична операція на Харківщині звільнила Ізюм, Балаклію й Куп’янськ, змусивши росіян тікати, кидаючи техніку. У листопаді прийшла ще одна перемога — звільнення Херсона, єдиного обласного центру, захопленого Росією після 24 лютого. Та радість українців була рівносильна і болю від новин про звірства окупантів на звільнених територіях.Саме тоді, наприкінці 2022 року, здавалося, що Росія може остаточно відмовитися від свого непродуманого плану з захоплення України. Тим більше, що військові невдачі загострили питання використання ядерного арсеналу – Кремль був близький до цього, але втручання США та Китаю змусили Путіна відмовитися від використання найстрашнішої зброї. Натомість Москва вирішила змінити тактику, зокрема, вона вдалася до масового терору, здійснюючи ракетні удари по енергетичній інфраструктурі залишили мільйони українців без світла й тепла в холодну пору. Кремль намагався морально зламати опір українців, але це лише посилило рішучість. 2023 рік став роком затяжних боїв, однак майже без територіальних змін. Україна розпочала великий контрнаступ улітку, прагнучи прорвати російські укріплення на Запоріжжі та Донбасі. Прогрес був повільним: ворог створив глибокі лінії оборони, замінував поля, кинув у бій резерви. Тому операція не принесла бажаних результатів. Натомість Бахмут, який росіяни захопили в травні після місяців кровопролиття, став символом війни на виснаження.Читайте також: Як почався, розгортався і зупинився літній контрнаступ України: детальний аналіз від Тhе Wаshіngtоn РоstДо кінця 2023 року фронт стабілізувався, але бойові дії не припинялися. Росія продовжувала обстрілювати мирні міста й села використовуючи дрони й ракети. Україна ж відповідала ударами по військових об’єктах на території Росії та в окупованому Криму, демонструючи, що війна має наслідки й для агресора. Зараз українські дрони здатні вражати цілі у РФ за тисячі кілометрів від кордону.Також українцям вдалося знешкодити перевагу Росії в Чорному морі завдяки поєднанню інноваційних технологій, сміливих операцій і стратегічної адаптації, попри відсутність потужного флоту. Ключовим моментом стало знищення флагмана Чорноморського флоту РФ — крейсера "Москва" — двома ракетами "Нептун", що продемонструвало вразливість російських кораблів і підірвало їхню впевненість. Згодом Україна розгорнула масове використання морських дронів, таких як Маgurа V5 і Sеа Ваby, які атакували й потопили або пошкодили десятки суден — від великих десантних кораблів до патрульних корветів. Це змусило ЧФ РФ відступити від Криму до Новоросійська й фактично втратити контроль над західною частиною моря. Завдяки цьому Україна розблокувала зерновий коридор, який почав наповнювати бюджет грошима. Західна підтримка — зброя, фінанси, санкції проти Росії — залишалася і набирала обертів, хоч відбувалося і вагання через внутрішні політичні дебати в США та Європі. Зокрема, найбільшою проблемою була затримка з боку американських законодавців, які на пів року залишили Україну без фінансування, що одразу позначилася на просуванні росіян на Донеччині, яке вдалося лише нещодавно стабілізувати. До того ж західні союзники обіцяли Києву більше, ніж могли (чи хотіли) реально надати. Та й за кожну новітню систему озброєння (танки, ППО, літаки) потрібно було місяцями, а то й роками, дипломатично боротися. Адже країни НАТО, відчуваючи свою неготовність, боялися прямого конфлікту з РФ, особливо через її ядерний потенціал. Тому так звані "червоні лінії" Кремля були додатковою лінією фронту, яку потрібно було пробивати нашим дипломатам. Читайте також: Багато обіцянок, але мало поставок: яку зброю Україна отримала від союзників у 2023 році та що чекати даліДля України 2024 рік видався турбулентним з усіх боків. Зміна головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного на Олександра Сирського, втрата Авдіївки, прорив на Харківщині, саміт миру в Швейцарії, наступ ЗСУ на Курщину, прорив росіян на Донеччині й втрата Вугледара й можливість втрати Покровська, вибори президента США, постійні розмови про мир через Дональда Трампа та загальна невизначеність на тлі постійних атак росіян на цивільних та їх просування на сході країни. Все це змінило також наративи, які просуває українська влада – від перемоги й повернення всіх окупованих земель силовим методом, до справедливого миру та повернення захоплених територій дипломатичним шляхом. Натомість посил росіян не змінився, однак набрав дещо туманного вигляду через ігри Кремля з адміністрацією Трампа. Попри все це, на лютий 2025 року, коли минає три роки від початку повномасштабного вторгнення, війна триває. Україна вистояла там, де багато хто чекав падіння. Вона довела, що може не лише оборонятися, а й перемагати. Та ціна цього — тисячі життів, зруйновані міста, мільйони біженців.Читайте також: Чого досягли Україна та Росія у 2024 році: підсумки для фронту та перспективи миру. ПояснюємоВійськова міць України: від все тримається на волонтерах до випуску мільйонів дронів та героїчної оборони на Донеччині Безперечно, що головний гарант і причина, чому Україна досі є незалежною – це наші Збройні сили. Без них війна, яка триває вже 1097 днів, могла б завершитися давно і точно не на користь України. Але історія української армії під час цієї війни — це не просто розповідь про героїзм, а й про еволюцію: від хаотичного опору, що тримався на волонтерах і застарілій техніці, до однієї з найпотужніших армій Європи, оснащеної мільйонами дронів і винищувачами F-16.  На момент повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року Збройні сили України не були готові до війни такого масштабу. Армія налічувала близько 300 тисяч осіб, мала радянську техніку — танки Т-64, БТР-80, артилерійські системи типу "Гіацинт" — і лише частково оновлювалася після 2014 року завдяки вітчизняним розробкам, як-от ПТРК "Стугна", розробці ракети "Нептун" та певним модернізаціям старої техніки. Росія ж кинула в бій приблизно 200 тисяч солдатів (зараз на території України близько 600 тис. російських солдатів) із сучасними Т-90, "Іскандерами" і авіацією, що значно переважала українську. Аналітики прогнозували швидкий крах. Але в перші тижні війни стало зрозуміло, що ключову роль відіграють не лише регулярні війська, а й народний опір. Волонтери буквально врятували фронт: вони збирали кошти на бронежилети, дрони DJІ Маvіс, тепловізори, автомобілі. Бої за Київ, Харків і Чернігів в тому числі виграли завдяки цьому ефективному симбіозу армії, тероборони й цивільних, як це було і в 2014-2015 роках. До літа 2022 року ситуація почала змінюватися. Західна допомога — спочатку Jаvеlіn і NLАW, а згодом бронетранспортери і НІМАRS — дала ЗСУ змогу перейти від оборони до контрнаступів. Звільнення Харківщини й Херсона показали, що Україна може не лише тримати лінію, а й перемагати. Поступово ЗСУ наповнилися і західними танками, і сучасними системами ППО (зокрема, Раtrіоt). Волонтери поступово відходили на другий план (хоча й досі без них важко обійтися), держава налагоджувала і власне виробництво: у 2023 році Україна вже випускала сотні тисяч FРV-дронів — дешевих, але смертельних для ворожої техніки. До кінця 2024 року країна досягла позначки в 1,5 мільйона дронів на рік, ставши світовим лідером у їх бойовому застосуванні. Дрони замінили брак артилерійських снарядів, нищачи російські танки й склади з точністю, яку важко уявити на початку війни (зараз 85% техніки та солдат росіян нищать завдяки дронам). Також значно зріс оборонно-промисловий комплекс, зараз третина зброї - вітчизняного виробництва. Кульмінацією всієї цієї трансформації ЗСУ стало прибуття F-16 у серпні 2024 року, які доповнили наші радянські винищувачі. За оцінками британського RUSІ, на сьогодні ЗСУ стали армією, яка за бойовим досвідом, адаптивністю та технологіями поступається в Європі хіба що кільком країнам НАТО (хоча за чисельністю та бойовим досвідом – всіх перевершує), а за інтенсивністю використання дронів і гібридних тактик — не має аналогів.Та ця міць має свою ціну й обмеження. Перший виклик — мобілізація. На початку війни добровольців вистачало: за три місяці до армії долучилися понад 100 тисяч людей. Але до 2023 року ентузіазм вичерпався, а значні втрати змусили уряд посилювати призов. У 2024 році новий закон знизив мобілізаційний вік до 25 років і посилив штрафи за ухиляння, що викликало суперечки в суспільстві через випадки "бусифікації". Адже люди втомилися, економіка страждає від браку робочих рук, натомість фронт потребує свіжих сил. Та й військовослужбовці такі ж люди, які мають свої сім’ї і просто хочуть відпочити. Однак поки демобілізація в умовах війни є лише розмовою без чітких термінів служби. Другий виклик — залежність від союзників. Хоча Україна нарощує власне виробництво (наприклад, ті ж ракети "Нептун", САУ "Богдана", артилерійські снаряди та дрони), ключові системи — Раtrіоt, НІМАRS, F-16 — приходять із Заходу. Затримки поставок, як у випадку зі снарядами у 2023 році, коли ЄС не виконав обіцянку в 1 мільйон одиниць, або політичні дебати в США щодо фінансування, ставлять ЗСУ в уразливе становище. Та й Трамп натякає на скорочення допомоги, якщо Київ не піде на переговори.Читайте також: Шлях до перемоги: як український ОПК долає історичні труднощі та залучає міжнародні компанії. ПояснюємоТретій і найочевидніший виклик — розмір ворога. Росія, попри втрати (понад 750 тисяч убитими й пораненими), має населення вчетверо більше, ніж Україна, і економіку, яку підживлюють долари з величезних покладів нафти й газу. Її армія, хоч і менш адаптивна та вмотивована, спирається на масовість: у 2024 році Путін мобілізував ще 300 тисяч осіб, а виробництво дронів типу "Ланцет", "Герань-2" і ракет досягло промислових масштабів. До того ж з осені додалися ще й солдати та зброя з Північної Кореї з якою Путін почав активно дружити. Тому Україна б’ється не лише з Росією, до того ж змушена утримувати хиткий баланс між захистом, наступом і внутрішнім виживанням країни.Читайте також: Сувора дисципліна та любов до порнографії: якими є північнокорейські солдати, що воюють проти України. ПояснюємоВійна також прискорила реформи в Збройних силах України, наблизивши їх до стандартів НАТО. Після 2014 року почався перехід від радянської моделі — у 2016 році стартувала "Дорожня карта" з децентралізацією командування, а з 2022 року, під тиском повномасштабного вторгнення, ЗСУ впровадили натівську систему управління, класифікацію звань і тактику малих груп, що дозволило швидко реагувати на полі бою. Логістику перебудували за західним зразком із цифровим обліком і хабами, а навчання скоротили до 6-8 тижнів із фокусом на виживання й технології, як-от управління дронами. У 2024 році з’явилися рекрутингові центри замість хаотичного призову, у певних ланках застаріле керівництво замінили молодші офіцери з західною освітою. Відбувається перехід на систему "корпус-бригада". Всі ці зміни підвищили боєздатність армії. Читайте також: Чітка структура, відповідальність генералів і ніякого ручного управління: чому в Україні хочуть повернути дивізії та армійські корпусиЗараз війна перебуває в позиційній фазі з елементами локальних наступів і контратак. Лінія фронту простягається на тисячі кілометрів (моніторинг кордону Білорусі – це теж затрата військових ресурсів), але ключові бої зосереджені на кількох напрямках. Найгарячіша точка — Донецька область, зокрема Покровський напрямок. Тут російські війська намагаються оточити Покровськ — важливий логістичний центр ЗСУ. Вони просуваються з півдня й сходу, наблизившись на відстань 6-7 кілометрів до міста, і намагаються перерізати шляхи постачання. Захоплення Покровська відкрило б росіянам шлях до Дніпропетровської області, але ЗСУ чинять запеклий опір, стримуючи ворога за допомогою артилерії й дронів. Ще одна складна ділянка — район Курахового, що південніше. Після падіння Вугледара в жовтні 2024 року й просування до Курахівської ТЕС росіяни майже замкнули тут оперативне оточення — так званий "курахівський мішок". Їхня мета — закріпити контроль над південною частиною Донеччини й вийти до Великої Новосілки, яка перебуває в напівоточенні. У разі успіху це послабить українську оборону на стику Донецької та Запорізької областей. Водночас ЗСУ намагаються утримати позиції, спираючись на укріплення й контратаки малими групами.На півночі Донеччини бої тривають за Часів Яр і Торецьк. Росія прагне захопити ці міста, щоб просунутися до Костянтинівки, а згодом — до Слов’янсько-Краматорської агломерації. Поки що прогрес ворога повільний: Часів Яр залишається під контролем ЗСУ, хоча південні околиці під сильним тиском, а Торецьк частково окупований. Успіх тут залежить від того, чи вдасться росіянам сконцентрувати резерви, адже їхні втрати величезні.Окремий театр бойових дій — Курська область Росії. В перші дні українцям вдалося утримувати близько 1000 км² території, але зараз ця цифра зменшилася удвічі. Росіяни повернули кілька сіл і тиснуть на Суджу з південного сходу. Їхня ціль — вибити українські сили за державний кордон, зруйнувавши плацдарм. ЗСУ відповідають контратаками. Утримання Курщини виснажує російські резерви, також є додатковим козирем в переговорах, але це і ризик розпорошити сили.На півдні ситуація на карті не так помітна, однак там відбувається не менше складні бої через постійні артилерійські обстріли та спроби росіян просунутися далі. Також на Харківщині загострилися намагання росіян захопити Куп’янськ. Крім цього прифронтові міста й села на прикордонні з РФ постійно страждають від ворожих обстрілів. А що з українським контрнаступом? ЗСУ мають потенціал повернути ініціативу, але не всюди. На Курщині нові атаки можуть відкинути росіян від Суджі, зберігши плацдарм. На сході можливі локальні операції — наприклад, повернення позицій біля Часового Яру чи Времівки, де ворог недавно просунувся. Та для великого наступу, як у 2022 році, бракує резервів і західної зброї. За оцінками аналітиків, новий масштабний контрнаступ можливий не раніше літа 2025 року, коли прибудуть додаткові F-16 і сформуються свіжі бригади. Однак до цього часу все може змінити миротворча ініціатива найбільшого союзника України. Мирні переговори: від таке вже було до цього разу має спрацюватиЗ приходом до влади Дональда Трампа в останні місяці, а особливо тижні, війна в Україні знову опинилася в самому центрі міжнародної політики та уваги через нові заяви про можливість миру. Цього разу тон дискусії задають не лише Київ і Москва, а й Вашингтон, де новообраний президент США активно просуває ідею мирної угоди, яка багатьом його опонентам видається капітуляцією України. Але, щоб зрозуміти, що відбувається, варто згадати попередні спроби домовленостей — Мінські угоди та Стамбульські переговори. Мінські угоди, підписані у 2014 та 2015 роках, стали першим великим кроком до врегулювання конфлікту на Донбасі після анексії Криму та початку війни на сході України. Вони передбачали припинення вогню, відведення важкого озброєння, обмін полоненими та політичні реформи, зокрема особливий статус для окремих районів Донецької та Луганської областей. Проте ці домовленості так і не принесли миру. Росія використовувала їх як інструмент тиску на Україну, трактуючи пункти на свою користь, тоді як Київ наполягав на повному виконанні безпекових умов перед політичними поступками (тобто гарантії безпеки, які й зараз є каменем спотикання всіх переговорів). У підсумку Мінськ став символом замороженого конфлікту, який не зупинив бойові дії, а лише відтермінував ескалацію, що вибухнула у 2022 році.Після повномасштабного вторгнення з’явилася нова спроба — Стамбульські переговори у березні-квітні 2022 року. Тоді Росія висувала ультимативні вимоги: нейтралітет України, відмова від НАТО, визнання Криму російським і "незалежності" так званих "ДНР" та "ЛНР". Україна пропонувала компроміс — нейтралітет в обмін на гарантії безпеки від кількох країн, але без територіальних поступок. Проєкт угоди, як пізніше стало відомо, обговорювався до червня, але зірвався: Київ відмовився через виявлені звірства в Бучі та впевненість у тому, що Росія не виконуватиме зобов’язань, а Москва заявила, що Україна "відступила під тиском Заходу". Так Стамбул залишився ще одним прикладом того, як мирні ініціативи розбиваються об взаємну недовіру.Тепер, у лютому 2025 року, на горизонті з’явився новий фактор — одіозний бізнесмен-політик Дональд Трамп. Після перемоги на виборах у листопаді 2024 року він неодноразово заявляв, що завершить війну "за один день", хоча його радники згодом скоригували ці очікування до "місяців". Трамп уже провів телефонні розмови з Володимиром Путіним і Володимиром Зеленським 12 лютого, назвавши їх "чудовими" і запевнив про "можливість завершити цю криваву війну". Читайте також: Мирна угода в обмін на що: які сценарії завершення війни розглядає Дональд Трамп. ПояснюємоТа найбільшою несподіванкою для громадськості стало відновлення прямих дипломатичних стосунків між США та РФ, а саме публічна зустріч в Саудівській Аравії держсекретаря Рубіо та міністра іноземних справ Лаврова (у Rеutеrs кажуть, що до цього було чимало непублічних зустрічей). Вони відбулися без участі України та Європи, Зеленський взагалі сказав, що не знав про її планування. Тобто за спинами українців та європейців американці почали домовлятися про мир, що одразу напружило стосунки між Вашингтоном та Києвом й іншими європейськими столицями. За інформацією ЗМІ, команда Трампа розробляє триступеневий план: припинення вогню, вибори і тоді остаточна мирна угода. Це означає, що лінія розмежування наразі проходитиме по теперішній лінії фронту. Трамп також підтримує ідею демілітаризованої зони з миротворцями, але наполягає, щоб їх надавали Європа, Китай чи Бразилія, а не США. Його мотивація очевидна: він хоче виконати передвиборчу обіцянку й увійти в історію як миротворець (і отримати Нобелівську премію), водночас зменшивши американські витрати на підтримку України. Ба більше, він вимагає, щоб Київ повернув гроші, які вже були надані та хоче в рази більше натомість. Зокрема, в цьому й проблема угоди про корисні копалини на $500 млрд на якій наполягає Трамп, бо Україна має резонні перестороги. І мова не лише про гроші (хоча офіційно ми отримали від США лише сотню мільярдів, та й не у формі боргу, а гранту). Читайте також: Трамп, Зеленський і рідкісноземельні ресурси: що насправді Київ пропонує Вашингтону. ПояснюємоЗеленський демонструє обережну готовність до діалогу, але з чіткими умовами. Він неодноразово заявляв, що ця війна — "не те, що можна завершити папірцем", бо нам потрібні гарантії безпеки, щоб "не повторити Мінськ". Зеленський готовий до переговорів, якщо США й Європа забезпечать захист, посилять нашу армію, але відкидає замороження конфлікту без механізмів стримування Росії, називаючи це "афганським сценарієм". З іншого боку, під дією Трампа, президент змінив позицію про те, що і Крим, і весь Донбас треба повертати силовим способом, говорячи тепер про силу дипломатії. Чому так?По-перше, війна виснажила Україну: десятки тисяч померлих, сотні тисяч поранених, мільйони біженців, зруйнована інфраструктура й економіка. По-друге, невизначеність щодо підтримки США. Якщо Трамп не отримає бажаної угоди, він звинуватить у всьому Україну (вже почав, критикуючи, що Київ нібито частково винний у всьому цьому і, зокрема, Зеленський, який "диктатор", бо не проводить вибори, а хоче війни). А це може призвести до скорочення чи заморозки американських поставок зброї, відключення Stаrlіnk, припинення надання розвідувальних даних та багато іншого. Це важелі впливу Трампа. З іншого боку, Київ може зробити хід конем – повністю покластися лише на підтримку Європи та свої власні спроможності. Однак, за різними оцінками, тоді Україна матиме близько пів року часу. Тому Зеленський шукає у переговорах шанс закріпити бодай частину здобутків — наприклад, через вступ до НАТО (хоча й визнає, що це не відбудеться найближчим часом, але, можливо, автоматично в разі ще одного нападу РФ) чи інші реальні військові гарантії захисту, — замість ризику втратити все. Тобто головна дилема Києва – як максимізувати досягнення, щоб це не виглядало й не було капітуляцією перед бажаннями Кремля. Також влада не хоче несправедливих боргових зобов’язань перед США, які будуть українці поколіннями виплачувати. Тому шукає компромісний варіант. Читайте також: Якщо США перестануть допомагати, чи вистачить Україні зусиль Європи. ПояснюємоТим часом Європа ж перебуває у стані тривоги й розгубленості. Лідери ЄС публічно заявляють, що лише Київ вирішуватиме, коли й як домовлятися, але за лаштунками побоюються, що Трамп укладе угоду з Путіним, залишивши Європу сам на сам із фінансуванням відбудови України (Вlооmbеrg оцінює її у понад 3 трильйони доларів) та її захистом. Хоча Трамп наполягає, що угода про корисні копалини – це і є гарантія відбудови України та її захисту, бо американці будуть зацікавлені в цьому. Франція й Німеччина, які раніше виступали посередниками в Мінську, тепер утратили ініціативу, а пропозиція Трампа про європейських миротворців сприймається ними як спроба перекласти відповідальність. Високопосадовці ЄС висловлюють побоювання, що "США не бачать ролі Європи в геополітичних питаннях", а це може підірвати єдність Заходу. Інше хвилювання – можливість Трампа виведення американських військ з європейського континенту, що одразу в рази послабить оборону Заходу. Тому Європа почала діяти на випередження, зокрема, Паризький саміт, щоб знайти порозумінням з Трампом, розробила план з миротворцями на випадок перемир’я (кажуть, їх буде 30 тис., хоча Зеленський вважає, що треба як мінімум 200 тис., та цього Європа без США не може надати).  Важливим у цьому рівнянні є не лише бажання України, Америки й Європи, але й найважливіше питання, чи хоче агресор зупинитися, чи готовий Кремль до миру? Публічно Москва постійно вітає переговори, заявляючи, що готова до діалогу, хоча проти миротворців НАТО. Проте реальні наміри викликають сумніви. Путін неодноразово повторював, що його ціль — повне підкорення України, тому часткова анексія чотирьох областей у 2022 році лише посилила апетити. Експерти відзначають, що в Кремлі бачать поспіх Трампа як шанс виторгувати для себе максимум — наприклад, визнання окупації чи зняття санкцій, — не поступаючись стратегічно нічим. Російські втрати (понад 750 тисяч убитими й пораненими) не змусили Путіна відступити, а його тактика затягування часу, як у Мінську, свідчить, що мир для нього — це, можливо, пауза перед новим наступом. До того ж економіка Росії, попри видиму стабільність, стала дуже хиткою: ціни ростуть, високі ставки по кредитам та нестача робочих рук. Як ілюстративно кажуть у СNN, вона тримається на "на кокаїні і стероїдах", а це не може тривати довго. Тому Трамп має можливості для маневрів – посилити санкції у разі відмови переговорів, або послабити їх у разі домовленості, чого і добиваються зараз у Кремлі. Отже, нинішні заяви про мир — це складна гра. Трамп тисне на всіх, щоб досягти швидкого результату, Зеленський маневрує між виживанням країни і принципами, Європа боїться залишитися на узбіччі, а Кремль прикидається готовим до діалогу, вичікуючи вигідний момент. Мінськ і Стамбул показали, що без реальних гарантій угода може стати лише черговою ілюзією. Чи вдасться цього разу знайти справжній мир, залежить від того, чи зможуть сторони переступити через особисту недовіру, амбіції та усунути справжню причину війни – російський імперіалізм помножений на Путінське бажання відновити вплив Росії як за часів холодної війни. Поки що відповідь, як і раніше, висить у повітрі. Всю цю невизначеність, коли не до кінця зрозуміло ні позицію нашого найбільшого союзника, ні справжні мотиви найбільшого ворога, ні реальну можливість вибору, який є в України, можна схарактеризувати відомими слова"Quо Vаdіs", куди ж ми рухаємося і чи правильно? Та відповідь на це питання зможуть дати лише наші наступники. 

Про це він розповів в етері Еспресо."Щодо заяви Келлога (представник президента США з питань РФ та України – ред.) про завершення війни через 180 днів, то ця дата припадає на  24 серпня 2025 року. Путін хоче на День Незалежності України провести в себе у Москві парад перемоги над Україною. Ви ж чули повідомлення від італійського співака Аль Бано, якого вже запросили на так званий концерт миру? Тобто в уяві Путіна - 24 серпня 2025 року в Україні нічого не буде, бо Українська Незалежність закінчиться, а буде підмандатна територія Росії. А в Москві 24 серпня 2025 року буде парад та концерт, кидатимуть на Червоній площі прапори українських полків до ніг Путіна, який хоче до цього дотиснути Трампа за 180 днів", - прокоментував журналіст.За його словами, Путін вже зрозумів, що до травня реалізувати свої наміри не вийде, тому поки має плани заманити Трампа до Москви саме на 9 травня."Путін сподівається, що до серпня 2025 року не буде ніяких українців, будуть просто "русские люди", а Трамп має допомогти йому це забезпечити. Це нова маячня на рівні путінського бліцкригу лютого 2022 року. Але питання не в тому, що Путін у це щиро вірить, а в тому, що американські переговорники почали ці терміни озвучувати, і це небезпечно - щоб не грали одну оркестрову партію люди у команді Трампа та люди у команді Путіна. Одні, думаючи, що вони доб'ються миру до серпня 2025 року, а інші – остаточного знищення Української державності до серпня 2025 року", - зауважив Віталій Портников. 15 лютого спеціальний представник президента США з питань РФ та України Кіт Келлог заявив, що особисто бере 180 днів, щоб задіяти всі сторони для врегулювання війни в Україні.