Search trend "день незалежності україни"

Еспресо пояснить, кого за мобілізацією можуть призвати вже у травні, а також нові законодавчі ініціативи.На тлі повномасштабного вторгнення в Україні триває загальна мобілізація і воєнний стан, за які було проголосовано Верховною Радою та вкотре продовжено строком на 90 днів – з 9 травня до 6 серпня 2025 року.Під поняттям "загальна мобілізація" розуміють систему швидкого доукомплектування Збройних Сил, яка діє одночасно по всій території України. Цей механізм дає змогу збільшити кількість військових для ведення оборони країни, а також створити резерв громадян, готових служити в армії у разі необхідності.Мобілізація по-новому: останні нововведення та нові законопроєктиНаприкінці січня 2024 року на веб-порталі Верховної Ради з'явився  законопроєкт №10449  від уряду, який було розроблено спільно з Генштабом та народними депутатами. Основна мета запропонованих змін полягає в удосконаленні процесу формування особового складу ЗСУ, ротації та інших процесів, з урахуванням зростання загрози з боку агресора та його прагнення до подальшої окупації нових територій.Після другого читання, 11 квітня, законопроєкт про мобілізацію №10449 було схвалено, а 16 квітня його підписав Президент Володимир Зеленський. Основна частина закону набула чинності через місяць з дня, наступного після його публікації у виданні "Голос України", тобто з 18 травня.Законом скасовано систему строкової служби. Натомість буде впроваджено з 1 вересня 2025 року базову загальновійськову підготовку для громадян України віком від 18 до 25 років в усіх навчальних закладах, яка буде тривати до п'яти місяців у мирний час, а під час воєнного стану - до трьох місяців. Люди, які успішно пройшли цю підготовку, поставлять на військовий облік у ТЦК за місцем проживання. Початком перебування на військовій службі вважається момент відправлення людини до військової частини. Мобілізованого військовослужбовця не можуть одразу скерувати на фронт, оскільки перед цим необхідно пройти базову військову підготовку протягом 2-3 місяців.Крім того, як зазначив народний депутат Олексій Гончаренко, чоловіків віком від 50 до 60 років можуть мобілізувати лише за спеціальним мобілізаційним розпорядженням. Цю позицію підтвердив у коментарі для LІGА.nеt народний депутат Федір Веніславський, член комітету Верховної Ради з питань національної безпеки і оборони. Однак, у цьому питанні все не так однозначно. У ТЦК та СП зазначають, що в Україні немає прямої заборони щодо мобілізації військовозобов'язаних у віці 50-60 років, а відповідну процедуру називають "цілком прозорою". Про це в інтерв’ю "Главреду" розповів Сергій Монукало, начальник сектору мобілізаційно-оборонної роботи Сумського обласного ТЦК та СП. Він пояснив, що військовозобов'язаних цього віку направлятимуть не до штурмових підрозділів, а до забезпечувальних частин або на службу у Державну спеціальну службу транспорту (ДССТ).Важливо зазначити, що парламент затвердив проєкт закону № 10313 "Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліціянтів на соціальний захист", а президент його підписав на початку квітня 2024 року. Цей закон спрямований на гарантування прав військовослужбовців на отримання інформації, медичного забезпечення та відпусток, а також надання поліціянтам права на одноразову грошову допомогу у разі загибелі чи визначення втрати працездатності. Крім того, один із пунктів проєкту виключає з переліку висновків ВЛК "обмежену придатність", натомість залишилось дві категорії: придатні та непридатні. Тобто ті, хто раніше був визнаний обмежено придатним, зобов'язані повторно пройти медкомісію протягом дев'яти місяців із набуття чинності закону (до 4 лютого 2025 року).Однак, через велике навантаження на ТЦК та медкомісії, терміни "перепроходження" були продовжені ще на чотири місяці, тобто до 5 червня. А також, наприкінці січня з'явилась можливість щодо отримання електронного направлення для проходження медобстеження, замість звичайного паперового. Оновлений список захворювань, що слугують підставою рішення ВЛК щодо непридатності або звільнення від мобілізації затверджено від 27 квітня 2024 року №262 Про затвердження Змін до Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України.Не підлягають призову військовозобов'язані з інвалідністю всіх груп та люди, які згідно з рішенням ВЛК є тимчасово непридатними для проходження служби на період від 6 до 12 місяців (з наступним переоглядом).Зміни, що стосуються процедури військового обліку призовників, а також процедури вручення повісток вже в дії. Громадяни за бажанням зможуть зареєструвати свій електронний кабінет у системі призовника, військовозобов'язаного або резервіста "Резерв+", але повістки у електронному форматі не будуть розсилати. Крім того, всі військовозобов'язані після введення в дію закону протягом 60 днів (до 16 липня 2024 року) мали оновити дані за допомогою цього кабінету або особисто прийти в ЦНАП чи ТЦК. Сьогодні громадяни все ще можуть це зробити, але тепер лише двома способами: через застосунок Резерв+ або в ТЦК та СП.Наприкінці червня 2024 року у мобільному додатку "Резерв+" з'явилася можливість використовувати QR-код. За словами Лазуткіна, QR-код з юридичної сторони має таку ж силу, як і традиційний паперовий документ. У разі невиконання військовозобов'язаними та резервістами своїх обов'язків, до ухилянтів може застосовуватись тимчасове обмеження за рішенням суду на право керування особистим транспортом.Оновлений законопроєкт "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" також розглядав можливість демобілізації після 36 місяців безперервної служби у війську, однак ця норма була повністю видалена. Натомість Міноборони планує створити окремий проєкт закону, що буде присвячений питанням демобілізації та ротації військовослужбовців. Цей документ буде створений з урахуванням всіх можливих загроз та ризиків. Таку інформацію озвучив речник відомства Дмитро Лазуткін в етері телемарафону.Законопроєкт про демобілізацію залишається складною темою, яка торкається соціальної справедливості та обороноздатності, зазначає Сергій Згурець. Генштаб не підтримує ухвалення нового проєкту закону від Міноборони через ризик одночасного звільнення понад 108 тисяч військових, що може послабити бойові підрозділи. Натомість Міноборони пропонує альтернативи: реабілітація, відпустки та обов’язкова ротація. Однак, будь-які запропоновані варіанти потребують затвердження на державному рівні. У зв’язку з цим відомство пропонує перенести розгляд законопроєкту.Нещодавно стало відомо, що українських бійців, які перебувають на фронті ще з 2022 року, поступово планують відводити з передової. Про це розповів генерал-лейтенант Іван Гаврилюк, колишній заступник міністра оборони, пише Укрінформ. За його словами, нині триває завершальна стадія розробки спеціального механізму ротацій, який дасть змогу оновлювати особовий склад та залучати нових людей для підготовки і своєчасної зміни військових, що беруть участь у бойових діях.Зміни стосуються і мотивації для військовослужбовців, зокрема, після підписання контракту надається можливість одноразового отримання сертифіката на придбання автомобіля на суму 150 тисяч гривень, а також компенсація в розмірі 50% від суми першого внеску за держпрограмою "Є-оселя" та інше.Оновлення стосуються також військовозобов'язаних, які перебувають за кордоном. Без військово-облікових документів чоловіки тепер не мають змоги оформити паспорт, закордонний паспорт або отримати консульські послуги. Для уникнення неприємностей українці, які перебувають за кордоном, мали також оновити свої персональні дані протягом 60 днів після набуття чинності закону про мобілізацію. Це можна зробити, зв'язавшись з ТЦК за допомогою телефону або через електронну пошту.Ще одна ініціатива, яка стосується українців, які перебувають закордоном, може скоро набути чинності. Громадянам нададуть можливість дистанційно оформити бронь від мобілізації, що дозволить офіційно працевлаштуватися в Україні через спеціальні центри за кордоном - Unіty Нub. Про це розповів міністр національної єдності Олексій Чернишов, пише Економічна правда."Наше завдання таке, щоб людина, коли перетинає кордон, вже мала такий статус, який не дозволяє йому потрапити у ситуацію, коли між кордоном і заводом його мобілізують", - пояснив Чернишов.Крім того, запуск нового мобільного додатку для військовослужбовців під назвою "Армія+" вже відбувся. Він має полегшити виконання повсякденних завдань для всіх військовослужбовців. Про це розповів у вечірньому відеозверненні Президент Володимир Зеленський.Раніше, заступниця міністра оборони України з питань цифрового розвитку, цифрових трансформацій і цифровізації Катерина Черногоренко розповідала, що українські військові можуть скористатися двома найважливішими функціями цього додатку. "Армія+" - це застосунок для військовослужбовців. Перші дві найголовніші функції, які ми будемо робити доступними - військове ІD, фактично посвідчення військового, військовослужбовця. Друга, дуже важлива функція - це електронні рапорти", - зазначила Черногоренко, пише УНІАН.У вересні 2024 року до Парламенту було подано законопроєкт №12076, який пропонує зміни до Закону "Про військовий обов’язок і військову службу", зокрема щодо військового обліку 17-річних. Нині документ вже набув чинності, тож тепер юнакам не потрібно проходити ВЛК перед постановкою на облік. Також, того року, коли юнаку виповнюється 17 років, він має стати на облік саме у період з 1 січня до 31 липня. Зміни передбачають і нові способи постановки на військовий облік та уточнюються обставини, коли порушення цих строків не тягне за собою покарання. Важливо також те, що нині у Верховній Раді розглядають законопроєкт №12442, який передбачає кримінальну відповідальність через порушення законів у сфері оборони та мобілізації. Йдеться про притягнення до відповідальності керівників ТЦК та СП, а також голів та членів ВЛК у разі порушень, пов’язаних із мобілізаційною підготовкою та призовом.Документ передбачає покарання посадовців ТЦК та СП, а також членів ВЛК, хто незаконно відправляють на службу людей, які непридатні, або ж, навпаки, допомагають уникнути призову тим, хто має служити.Мобілізація в Україні на сьогодні: кого можуть призвати вже у травніІз початку травня, як і раніше, отримати повістки можуть чоловіки віком від 18 до 60 років, які є військовозобов'язаними, відповідають вимогам за станом здоров’я та не мають інших підстав для відтермінування служби.Загалом, військове керівництво країни зазначає, що насамперед для доукомлектації армії потрібні люди з бойовим досвідом – штурмовики, артилеристи тощо. Другорядно - фахівці з різних сфер: водії, ІТ-спеціалісти, зв'язківці. Адже мобілізаційні процеси здійснюються не лише для бойових дій на фронті, а також для виконання різноманітних завдань. Один із можливих напрямків служби у таких випадках - це робота в штабі. Це означає, що в армії є потреба в професіоналах різних спеціальностей.Так, мобілізації можуть підлягати такі групи військовозобов'язаних:чоловіки віком від 18 до 60 років, які придатні та обмежено придатні за станом здоров’я під час воєнного стану, якщо вони мають військовий досвід;чоловіки віком від 25 років до 60 років, які придатні та обмежено придатні (повинні повторно пройти військово-лікарську комісію — до 5 червня 2025 року та отримати статус "придатні" чи "непридатні") за станом здоров’я під час воєнного стану, якщо вони не мають досвіду військової служби;чоловіки віком від 18 до 60 років, які зняті та виключені з військового обліку, однак визнані придатними або обмежено придатними (повинні повторно пройти військово-лікарську комісію — до 5 червня 2025 року та отримати статус "придатні" чи "непридатні")  через стан здоров'я в умовах воєнного стану на підставі рішення ВЛК.Граничний вік для мобілізації залишився незмінним та не застосовується до чоловіків, які досягли 60-річного віку.Добровільно прийняти рішення щодо вступу на військову службу можуть:жінки віком до 60 років, які придатні за станом здоров’я; призовники віком від 18 до 25 років, які раніше не брали участь у виконанні строкової служби – на службу за контрактом;люди з інвалідністю, а також ті, хто отримав право на відтермінування від мобілізації через сімейні обставини.Наприкінці вересня до Верховної Ради внесли законопроект №10084, метою якого є внесення змін до закону про військовий обов'язок і військову службу, аби зняти вікове обмеження на добровільне проходження військової служби. Йдеться про військовослужбовців, які будуть визнані ВЛК придатними до служби, володіють значним рівнем професійної підготовки та практичним досвідом. Як зазначалось раніше, в Україні максимальний граничний вік мобілізації – 60 років.Автори проєкту Юрченко Олександр та Бурміч Анатолій зазначають, що цим документом вони усувають "вікову дискримінацію". Адже обов'язок захищати Батьківщину є закріпленим у Конституції і відмова українцям у проходженні служби у віці понад 60 років є порушенням їхніх конституційних прав. До того ж нардепи наголошують, що таким чином можна поповнити лави армії, вмотивованими та досвідченими військовими. Проєкт був зареєстрований на сайті Верховної Ради у вересні 2023, однак і досі перебуває на етапі опрацювання в комітеті.На противагу цьому, на порталі Парламенту 18 листопада 2024 року було зареєстровано законопроєкт №12222, що передбачає зниження граничного віку проходження військової служби з нинішніх 60 до 55 років. Сьогодні проєкт перебуває на стадії опрацювання в комітеті. Водночас, член Комітету Верховної Ради з питань нацбезпеки Федір Веніславський у коментарі "Українському радіо" заявив, що цей документ наразі не має високі перспективи для розгляду в найближчий час. За його словами, у нинішніх умовах, коли ворог активізує мобілізаційні зусилля, Україна не може дозволити собі такі зміни. Ще одним гучним нововведенням стала реєстрація на сайті Верховної Ради законопроєкту №11079-1 про мобілізацію засуджених, він також був підписаний 17 квітня 2024 року. Цим документом вносять певні зміни до законодавства, які передбачають надання засудженим можливості умовного дострокового звільнення від відбування покарання за умови, що вони погодяться на контрактну службу за Збройних Силах України. До цього часу чинне законодавство не дозволяє мобілізувати людей, які відбувають покарання та тих, хто мають судимість, навіть у випадках, коли вони виявляють бажання служити.Мобілізація молодшаєУ квітні 2023 року на сайті Верховної Ради з’явився законопроєкт № 9281, який передбачає зменшення граничного призовного віку з 27 до 25 років. Таке рішення було обумовлено тим, що значну кількість чоловіків призовного віку не могли мобілізувати, оскільки вони не досягли віку 27 років та не мали статусу "резервіста" та  "військовозобов’язаного", тобто їх могли призвати лише на строкову службу, яка в умовах війни не проводиться. Згодом, законопроєкт підтримав Кабмін та 5 травня 2023 року його було передано на підпис до президента. Майже через рік, а саме 2 квітня 2024 року, ухвалений парламентом закон таки був підписаний Володимиром Зеленським. Тобто, з 4 квітня набув чинності Закон № 3127-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", де йдеться про зменшення призовного віку із 27 до 25 років.В оборонному відомстві зазначають, що під час воєнного стану таке тривале перебування людей призовного віку на обліку є недоцільним. До того ж це є прямим наслідком того, що до лав ЗСУ не можуть залучити значну частину придатних до служби чоловіків. Як зазначають військові, на фронті не вистачає молодих людей.Насправді, тут потрібно враховувати всі фактори і не перетнути "тонку межу" між бажанням щодо захисту держави та перспективами майбутнього України після перемоги, зазначає історик та військовий експерт Михайло Жирохов. Йдеться про демографічні причини, настрої в суспільстві та рівень загальної підготовки юнаків. До того ж не варто забувати, що з початком повномасштабного вторгнення, до лав Збройних Сил добровільно приєдналась значна кількість молодих людей, яким ледь виповнилось 18 років, тому сьогодні у війську можна побачити всі вікові категорії.У Верховній Раді 16 вересня 2024 року розглянули доопрацьований законопроєкт №11379-д, який передбачає заборону мобілізації юнаків до 25 років. Проєкт було прийнято, нині він чекає на підпис Президента. Через наявну "прогалину" в законодавстві, сьогодні було можливо мобілізувати військовозобов'язаних віком до 25 років, якщо вони визнані непридатними в мирний час або обмежено придатними під час воєнного стану. У Теlеgrаm-каналі нардеп Олексій Гончаренко повідомив, що мобілізацію обмежено придатних чоловіків, яким 18-25 років, офіційно зупинили відповідно до директиви Командування Сухопутних Військ. Хоча українська влада нині й досі рішуче відкидає ідею мобілізації з 18 років, яку пропонують США, в Офісі президента України підготували пропозиції щодо змін у законодавстві та указах президента, які стосуються добровільного контракту для чоловіків до 25 років. Ініціатива "Контракт 18-24" спрямована на залучення тих, хто не підлягає обов’язковій мобілізації, та передбачатиме низку привілеїв, суттєву матеріальну підтримку для добровольців.Так, контракт на суму 1 мільйон гривень передбачає авансовий платіж у розмірі 200 тисяч гривень одразу після підписання, а залишок у 800 тисяч гривень буде виплачено у декілька етапів. Молоді добровольці, залежно завдань, можуть отримувати "зарплату" до 120 тисяч гривень, а також додаткові виплати за участь у бойових операціях. В результаті загальна сума виплат за рік контракту може досягти до 2 мільйонів гривень. Крім того, для військових передбачені вигідні умови: пільгова іпотека, безкоштовне навчання та медичне обслуговування, а також можливість виїжджати за кордон після виконання контакту.Електронний реєстр військовозобов'язанихЩе у вересні 2023 року на сайті Верховної Ради з'явився законопроект, який стосується створення електронного реєстру військовозобов'язаних. Народні депутати запропонували зібрати всю доступну особисту та службову інформацію про військовозобов’язаних і резервістів у електронних реєстрах і базах даних у єдиний е-реєстр.Тобто, передати Міністерству оборони інформацію з державних реєстрів: МВС, Податкової служби, МОЗ, Держміграційної служби та інших відомств. Відповідно до проєкту закону, в автоматичному режимі військове відомство буде отримувати інформацію та особисті дані про українців віком 18-60 років. Включно з номерами телефонів, електронною поштою, відомостями про сімейний стан, роботу військовозобов’язаних та інше.Сьогодні е-реєстр "Оберіг" працює повноцінно, а в особистому кабінеті громадяни зможуть уточнити внесені дані та подати відомості до ТЦК через "Резерв+"."Це закрита система, яка має свій захищений контур. Всі вимоги (захисту - ред.) до неї витримані. Це достатньо захищений продукт, який немає жодних натяків на можливість бути вразливим. І ми бачимо, що за півтора року повномасштабної війни немає витоку сенситивної інформації", - заявив міністр цифрової трансформації Михайло Федоров у коментарі Еспресо.У свою чергу, Мінцифри проєкт "смарт-мобілізація", про що було анонсовано під час пресконференції в Медіацентрі Україна ще у 2023 році вже працює. З його допомогою військовозобов’язані зможуть самостійно обрати бажану для мобілізації спеціальність та підрозділ. Так, у застосунку "Резерв+" вже є функція пошуку вакансій в Силах оборони. Катерина Черногоренко розповідала, що із жовтня минулого року понад 36 тисяч українців вже скористалися цим сервісом рекрутингу. Уникнення або мінімізація корупційних схем є однією з основних завдань, які вирішує ця ініціатива. З іншого боку, новий підхід ґрунтується на максимальній прозорості та доступності інформації для кожного громадянина. Прийнявши рішення мобілізуватися, людина отримує можливість обрати таку спеціальність, яка відображає її унікальні здібності та особисті прагнення. До того ж зникає фактор невідомості, адже подавши заявку, та успішно пройшовши відбір, вона має можливість пройти навчання та здобути посаду, що відповідає саме її вибору. Такий підхід дозволяє кожній особі реалізувати свій потенціал та отримати можливість працювати в сфері, яка найбільше відповідає її уподобанням та навичкам.На початку квітня 2024 року, АрміяІnfоrm опублікувала інтерв’ю з Черногоренко, яка відповідає за напрямки цифрового розвитку, трансформацій та цифровізації. "Я вважаю, що людина має мати можливість мобілізуватися або підписати контракт саме до такого командира, якому він чи вона довіряє. Це - цільовий рекрутинг. Цивільна аналогія: коли після випуску з вишу за кращих студентів борються працедавці", - розповіла Черногоренко.Фото: соцмережіХто має право на виїзд за кордон? Заборона виїзду для військовозобов'язаних громадян України, які віком від 18 до 60 років, за певними винятками, залишилась незмінною.Це правило спрямоване на забезпечення безпеки та добробуту громадян України під час періодів, коли держава перебуває в стані війни або мобілізації, але враховує індивідуальні потреби людини.На час дії воєнного стану питання перетину кордону громадянами України регулюється постановою Кабінету Міністрів України № 57. Згідно з цим правовим актом виїжджати за територію країни можуть такі військовозобов'язані чоловіки:ті, хто з медичних причин отримали дозвіл на виїзд (за станом здоров’я)за сімейними обставинамиза професієюз метою допомоги ЗСУдержслужбовціТакож, радимо звертати увагу на інформацію, яка є на офіційному веб-порталі Державної прикордонної служби України. Працівники цієї служби діють згідно з наказами та вказівками свого безпосереднього керівництва. Це важливо враховувати, оскільки їхні дії можуть базуватися не лише на загальних правилах, але й на конкретних внутрішніх інструкціях та розпорядженнях.Щодо жінок, відповідно до закону громадянки України можуть вільно виїжджати за кордон. Проте не слід забувати, що існують винятки. Обмеження на виїзд розповсюджуються на жінок, які обіймають посади в уряді та народних депутатів.Військовий облік медикинь та чи буде мобілізація жінок?З 1 жовтня 2023 року в Україні жінки з медичною та фармацевтичною освітою стали на військовий облік. Однак у пресслужбі МОЗ пояснили, що постановка на облік у ТЦК не обов'язково передбачає їхню мобілізацію. Такий облік дає можливість побачити об’єктивні резерви медичного персоналу та дає змогу визначити наявний медичний потенціал серед жінок та їхню готовність допомагати в умовах воєнного стану. "Тому з 1 жовтня 2023 року на військовий облік мають стати всі жінки-медики та жінки-фармацевти, які з певних причин там не перебували. Постановка на військовий облік не дорівнює мобілізації. Облік необхідний лише для узагальнення даних про наявний резерв медиків у державі", - зазначили у відомстві.До того ж такі норми законодавчо закріплено ще 1992 року ч. 11 ст. 1 ЗУ "Про військовий обов’язок і військову службу". Жінки медичних професій підлягають військовому обліку, якщо вони відповідають віковим (до 60 років) та медичним (визначається ВЛК) критеріям для проходження служби.Згідно з постановою Кабміну від 30 грудня 2022 р. № 1487, жінки, які мають відповідну медичну та фармацевтичну освіту, але не перебувають на обліку у ТЦК, можуть влаштовуватись на роботу як невійськовозобов’язані ще протягом трьох років, тобто до кінця 2026 року, - як пояснила юристка Галина Токмач.Проте роботодавці зобов’язані повідомити ТЦК СП про те, що співробітниця їх організації/установи має медичну освіту, але не перебуває на військовому обліку. Якщо жінка працює не за фаховою спеціальністю та не надавала роботодавцю документ про наявну медичну освіту, то відповідно ТЦК СП ця інформація не стане доступною ніяким чином.Важливим доповненням є те, що українки, які перебувають на військовому обліку, зможуть перетинати кордон під час воєнного стану. Пресслужба МОН офіційно підтвердила інформацію: "Жінки-медики та жінки-фармацевти можуть безперешкодно виїжджати за кордон. Починаючи з 1 жовтня 2023 року жодних змін в умовах виїзду за кордон для жінок - не буде. Кожна жінка з медичною та фармацевтичною освітою може вільно перетинати державний кордон в незалежності від того, стоїть вона на військовому обліку чи ні. Наразі обмеження діють лише для деяких категорій державних службовців та посадових осіб, які обіймають певні посади". Однак, нова хвиля занепокоєння щодо мобілізації жінок почала ширитись соціальними мережами наприкінці вересня 2024 року. Тоді, на веб-порталі Верховної Ради зареєстрували проєкт №12076, який пропонує внести зміни до ЗУ "Про військовий обов'язок і військову службу". У ньому зокрема йдеться про уточнення норм щодо військового обліку жінок, які мають бажання пройти базову військову підготовку. Згідно із запропонованими змінами, перед початком служби вони, за власною згодою, будуть поставлені на військовий облік призовників. Після базової підготовки таких жінок зараховуватимуть до військового обліку військовозобов'язаних, зазначають в матеріалі ЮРЛІГА. У січні 2025 року документ набув чинності, адже його підписав Президент. Згідно з Конституцією України, всі зобов’язання, які покладені на чоловіків під час дії воєнного стану, автоматично поширюватимуться і на цих жінок. Водночас законодавство про мобілізацію не передбачає обов’язкового проходження служби жінок у ЗСУ. Представниці жіночої статі можуть долучитися до армії виключно на добровільній основі, уклавши відповідний контракт. Що означають поняття "повна мобілізація" та "посилення мобілізації" на практиціБойові дії тривають, і Україна не припиняє наступати для звільнення всіх своїх територій. Незважаючи на такі значні цифри втрат серед окупантів, з української сторони теж існує потреба у поповнені резервів. Якщо ж говорити про "повну мобілізацію", то в правовому полі України таке поняття взагалі відсутнє. Існують лише терміни – часткова і загальна мобілізація. Тож страхітливі історії про повну мобілізацію всіх чоловіків можна сприймати лише як добре продуману ІПСО.Наприкінці березня 2024 року Головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський повідомив у інтерв'ю Укрінформу, що завдяки оптимізації навантаження між різними частинами та підрозділами Сил оборони, а також проведенню оцінки можливостей українського війська, вдалося "значно знизити" потребу в мобілізації резервістів."За рахунок перегляду наших внутрішніх ресурсів та уточнення бойового складу ЗСУ ця цифра (500 тис. резервістів, — ред.) була суттєво зменшена. Ми очікуємо, що у нас буде достатньо людей, здатних захищати Батьківщину. Йдеться не лише про мобілізованих, а й про добровольців", - розповів Сирський.Однак, 29 жовтня секретар РНБО Олександр Литвиненко, під час промови у Верховній Раді наголосив на потребі додаткової мобілізації в Україні, пише LІGА.nеt. Відповідно до його слів, для досягнення 85% укомплектованості військових частин необхідно призвати ще 160 тисяч військовозобов'язаних. Він підкреслив, що такі дії є ключовими для зміцнення обороноздатності країни, зважаючи на поточні виклики, які постали через ситуацію на фронті.Фото: gеttyіmаgеsЯкі бувають види повісток та де їх можуть вручити Сьогодні в Україні передбачено законом чотири види повісток. Однак, відповідно до доповнення статті 18−1 ЗУ про військовий обов’язок і військову службу, в період воєнного стану не відбувається призов на строкову військову службу. Оскільки новий проєкт щодо мобілізації схвалено, з моменту набуття чинності (18 травня 2024 року) всі військовозобов'язані чоловіки повинні були оновити свої дані в ТЦК, ЦНАПі або через е-кабінет протягом 60 днів.Крім того, сьогодні й досі діють норми визначені Порядком проведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, закони про мобілізацію, військову підготовку та обов'язок. Відповідно до цих правил існують випадки, коли чоловікам необхідно самостійно звертатися до територіального центру комплектації без отримання повістки, зокрема, щоб оновити дані.У 2025 році чоловіки можуть отримати такі види повісток:Для уточнення облікових даних. Видаються з метою оновлення та уточнення інформації про стан здоров'я особи, склад сім'ї, місця роботи та інших важливих даних. На проходження військово-лікарської комісії (ВЛК). Ця повістка підписана начальником Територіального військового комісаріату, вимагає пройти медичний огляд. Разом з повісткою додається спеціальна картка дослідження та медичного обстеження. У цій картці буде внесено висновок ВЛК щодо придатності до військової служби, непридатності або обмеженої придатності.Мобілізаційне розпорядження. Така повістка видається військовозобов'язаному після того, як медкомісія визнала його придатним для військової служби.Повістка щодо призову на військову службу до Збройних Сил України.Тож, в повістці обов'язково повинна бути зазначена мета виклику військовозобов'язаної людини.Нові правила у процедурі вручення повісток Речниця територіального центру комплектування та соціальної підтримки Аліна Кривошея розповіла, хто має право вручати повістки: "Повістку може вручити не лише посадова особа ТЦК та СП, а й органи місцевого самоврядування, керівники підприємств, установ, організацій, у тому числі закладів освіти".А з місцем вручення даного документу трохи важче. На практиці законодавством не встановлено конкретне місце для вручення повістки, тому фактично це може відбутися в будь-якому місці, як-от у парку, на блокпості чи в іншому громадському місці, або за місцем проживання. Новий закон містить вимогу: під час мобілізації громадяни України у віці 18-60 років повинні мати при собі військово-обліковий документ і пред'являти його за вимогою представника ТЦК, поліцейського чи представника Державної прикордонної служби України у прикордонній смузі, контрольованому прикордонному районі та на пунктах пропуску через державний кордон України. Тепер процес перевірки документів буде проводитись із фото- та відеофіксацією. Крім того, при врученні повістки представники ТЦК зобов'язані за вимогою надавати свої особисті дані, зокрема ПІБ та посаду, а також пред'являти службові посвідчення для підтвердження своєї ідентифікації. У такому випадку повістка буде вважатись врученою після того, як людина особисто її отримала та поставила підпис.Важливо, що з 18 липня 2024 року повістки чоловікам можуть надсилати звичайною поштою після закінчення встановленого законом 60-денного строку на уточнення військово-облікових даних. Це передбачено постановою Кабінету Міністрів №560 від 16 травня.Відповідно до цього документу, повістку вважатимуть підтвердженою навіть у разі відмови від її отримання або відсутності людини проживання за вказаною адресою. Таке "заочне" оповіщення дозволяє вважати чоловіка повідомленим без підпису на повістці.У другій половині вересня 2024 року також стало відомо, що Кабмін виділив майже 72 мільйони гривень на відправлення повісток "Укрпоштою". До кінця року мали надіслати загалом 900 тисяч повісток.Якщо людина не оновила до 16 липня дані в ТЦК, ЦНАПі або через Резерв+, тоді під час перевірки військо-облікових документів громадянин отримає повістку для оновлення даних. Цю ситуацію пояснив юрист "Столичної правової групи" Володимир Прядка на YоuТubе-каналі компанії."Перевірки військо-облікових документів у громадян на вулиці нікуди не зникнуть і будуть проходити після 16 липня. Результати цих перевірок залежатимуть від того, чи будуть у військовозобов'язаного громадянина оновлені військово-облікові дані, чи ні. У випадку, коли у військовозобов'язаних не виявиться відповідних документів, чи їхні документи будуть неактуальними або не оновленими відповідно до вимог закону про мобілізацію, тоді, такій особі, буде вручена повістка до ТЦК СП на оновлення військово-облікових даних", — розповів юрист.Хто може отримати повторну повістку та наслідки її ігнорування Повторно чоловік може отримати повістку, якщо він не з’явився в ТЦК з першого разу (після першої повістки). До того ж, відповідно до законів України, усі військовозобов’язані протягом семи днів після зміни будь-яких облікових даних мають повідомляти ТЦК. Це стосується зміни місця проживання, роботи, сімейного стану тощо. З цього виходить, що повістку можуть видати знову як для повторного проходження ВЛК (якщо минуло більше року з проходження огляду), так і для перевірки персональних даних чи обставин відстрочки.Згідно з новим законом, у разі невиконання військовозобов'язаними та резервістами своїх обов'язків, до ухилянтів може застосовуватись тимчасове обмеження за рішенням суду на право керування особистим транспортом. Тобто, у випадку невиконання військовозобов'язаним своїх обов'язків ТЦК має право звернутися до Нацполіції для адміністративного затримання та приведення військовозобов'язаного. Якщо це неможливо здійснити, ТЦК надсилає громадянину лист з вимогою щодо виконання обов'язків. У разі невиконання цієї вимоги протягом 10 днів, ТЦК може звернутися до суду з проханням про обмеження у праві керування автомобілем. Однак, і це обмеження не може бути застосоване, якщо кермування - це основне джерело заробітку людини або авто є необхідністю, оскільки в родині є людина з інвалідністю."Вимога ТЦК - це не повістка ТЦК. Зверніть увагу, що ТЦК подає щодо вас позов для обмеження в праві керування у разі невиконання вами вимоги, а не повістки. Це два різні юридичні терміни. Якщо раніше з повісткою ТЦК потрібно було якось ще морочитися, щоб вручити її особисто, то вимога вважається доправленою автоматично у разі надсилання рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу громадянина. Форма такої вимоги ТЦК ще не існує, принаймні досі її офіційно не опубліковано та не затверджено Міноборони", - розповів юрист Роман Сімутін в матеріалі ТСН.Щодо ігнорування повістки, як зазначає адвокат Ростислав Кравець, передбачена також адміністративна відповідальність – у вигляді штрафу, та кримінальна відповідальність за ігнорування вказівок щодо мобілізації – обмеження волі до трьох років, або позбавлення волі до п’яти років. Але треба мати на увазі, що кожен з таких випадків розглядають індивідуально та з використанням цілого комплексу заходів.У Верховній Раді було зареєстровано ще в грудні 2023 року проєкт закону №10379, що стосується внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та Кримінального кодексу України. Він спрямований на посилення відповідальності за порушення військового законодавства. Хоча цей документ зазнав значної критики та юристи наголошують на доцільності впровадження такого документу, його все ж таки було підписано Президентом 17 травня 2024 року.Відповідно до закону, штрафи для людей, які ухиляються від мобілізації, такі: за недотримання правил військового обліку накладається штраф у розмірі від 3 400 до 5 100 гривень. За порушення повторно або в особливий період сума зростає до 17 000-25 500 гривень. Крім того, передбачена відповідальність за порушення законодавства, що стосуються оборони та мобілізації.Однак у березні 2025 року парламент ухвалив законопроєкт, що передбачає знижку на штраф від ТЦК для військовозобов’язаних, які сплатять їх добровільно. Відповідно до документу №12093, якщо військовозобов’язаний, якого оштрафували, впродовж 10 днів звернеться до відповідних органів та внесе платіж, сума штрафу буде зменшена вдвічі, тобто буде надана знижка у розмірі 50%. Це означає, що замість 17 000 гривень, а саме така сума мінімального штрафу, громадянину доведеться сплатити лише 8500 гривень.Крім зниженої суми штрафу, даний законопроєкт також передбачає скасування адміністративних проваджень щодо порушень військового обліку для громадян, які самостійно приймуть рішення щодо вступу до лав Збройних сил. Нині документ вже підписано Володимиром Зеленським. Хто не підлягає мобілізації через відстрочку Оновлений закон має низку норм, які стосуються відстрочки від призову під час мобілізації. Тому, коли 18 травня документ набув чинності, саме таким категоріям осіб тепер надається відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації:люди, які заброньовані державними органами, підприємствами, установами тощо;люди з інвалідністю (наприклад, якщо у людини 2 група інвалідності, мобілізація такої особи можлива лише за власним бажанням);люди, які тимчасово непридатні за рішенням ВЛК (на період 6-12 місяців, потім потрібно пройти переогляд);люди, які мають трьох і більше неповнолітніх дітей на утриманні (тобто, мобілізація багатодітних батьків не буде проводитись). Винятком є ті, у кого є заборгованість з оплати елементів, якщо загальний розмір заборгованості перевищує суму платежів за 3 місяці;жінки та чоловіки, які мають на утриманні неповнолітню дитину або дітей, у випадку, якщо другий з батьків цієї дитини помер, був позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або оголошений померлим;люди, які виховують неповнолітню тяжкохвору дитину або дитину з інвалідністю;люди, на утриманні яких повнолітня дитина з інвалідністю І-ІІ групи;усиновлювачі, на утриманні яких перебувають діти до 18 років, які на момент усиновлення були дітьми-сиротами або дітьми, які позбавлені батьківського піклування;ті, хто займаються постійним доглядом за хворою дружиною/чоловіком, дитиною, а також своїми батьками або батьками чоловіка чи дружини (згідно певних умов), які за висновком спеціальних медичних комісій потребують неперервного догляду;опікуни людини, яка визнана судом недієздатною;люди, що мають чоловіка або дружину, яким встановлена інвалідність І-ІІ групи;люди, що мають чоловіка або дружину, яким встановлена інвалідність ІІІ групи внаслідок важких захворювань, втрати кінцівок та органів або за наявності у людини, яка має інвалідність ІІІ групи важкої хвороби, психічного розладу, паралітичних синдромів та інше;люди, в яких один із своїх батьків або батьків чоловіка (дружини) має інвалідність І-ІІ групи та згідно з законом зобов’язані їх утримувати, за умови, що немає інших людей, які не входять до числа військовозобов’язаних (виключенням є люди, які самі мають інвалідність, потребують постійного догляду або знаходяться у в'язниці). У випадку відсутності невійськовозобов'язаних людей, які могли б здійснювати догляд за людиною з інвалідністю І-ІІ групи, такий догляд може здійснювати лише один військовозобов'язаний, якого має обрати людина з інвалідністю.члени родини з числа другого ступеню споріднення (не більше одного) людини з інвалідністю І-ІІ групи, які займаються постійним доглядом за нею, за умови відсутності людей з числа родини першого ступеня споріднення або, якщо люди першого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду згідно з рішенням спеціальної медичної комісії. Якщо відсутні члени родини першого та другого ступеня споріднення, ця норма застосовується до членів родини третього ступеня споріднення людини з інвалідністю.якщо жінка з чоловіком є військовослужбовцями та мають неповнолітню дитину, один з них може отримати відстрочку та право на звільнення від військової служби (чи то чоловік, чи то жінка);керівники міністерств та їх заступники, керівники державних органів та органів державного управління, чиї повноваження охоплюють всю країну;нардепи України, депутати Верховної Ради АР Крим, уповноважений ВРУ з прав людини;голова та члени Рахункової палати;судді, члени Вищої ради правосуддя та Вищої кваліфікаційної комісії суддів України тощо;працівники різноманітних органів військового управління, військових частин та оборонних організацій, такі як Міноборони, ЗСУ, СБУ, Державна спеціальна служба транспорту, Державна служба спеціального зв’язку та захисту інформації України, Служба зовнішньої розвідки України, Нацгвардія, Державна прикордонна служба України, Управління державної охорони України, апарат МВС та установи експертної служби МВС;службовці, які займають дипломатичні посади, Міністерства закордонних справ України та люди, які мають ранг Надзвичайний та Повноважний Посол;держслужбовці, які оцінюють та готують проекти нормативно-правових актів, проводять їх експертизу. Також це стосується спеціалістів з кібербезпеки, кіберзахисту та інформаційних технологій, які відповідають за розроблення програмного забезпечення, адміністрування баз даних та інші дії, які забезпечують діяльність президента України, ВРУ та КМУ;інші військовозобов’язані або деякі категорії людей у випадках, що передбачені законом.Відстрочку від призову на особливий період під час мобілізації мають:студенти денної або дуальної форми, які здобувають професійну або професійно-технічну, фахову передвищу та вищу освіту. За умови, що цей рівень освіти є вищим за попередньо здобутий. Це стосується також докторантів та тих, хто проходить інтернатуру.наукові працівники установ вищої або передвищої освіти й наукових організацій, які мають науковий ступінь. Також педагогічні працівники в закладах фахової передвищої, професійної, професійно-технічної та загальної середньої освіти, за умови їхньої роботи у відповідних закладах або організаціях не менше ніж на 0,75 ставки;люди, які втратили (смерть або зникли безвісти) близьких родичів (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати, рідний або повнорідний брат чи сестра) під час їхньої участі у Антитерористичній операції, збройної агресії РФ у Донецькій та Луганській областях, забезпечені оборони та стримуванні збройної агресії проти України під час воєнного стану (військовослужбовці, люди, які мали відношення до забезпечення безпеки та оборони України та інші).члени родини (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати, рідний або повнорідний брат чи сестра) людей, яким було присвоєно звання Герой України посмертно, за мужність, яка була виявлена у період Революції Гідності.Крім того, наприкінці серпня 2024 року парламент ухвалив законопроєкт №11391, що надає відстрочку від військової служби тим, чиї неповнорідні родичі, зокрема, брат чи сестра, загинули або зникли безвісти під час участі у бойових діях з РФ. Раніше ця норма стосувалась лише рідних та повнорідних братів/сестер. Наразі документ вже підписав президент.Не можна також призвати військових, які служили під час воєнного стану та були звільнені в запас через звільнення з полону. До того ж призову під час мобілізації не підлягають військовозобов’язані чоловіки, які пройшли базову загальновійськову підготовку, але не досягли 25-річного віку. Ці дві категорії військовозобов'язаних можуть проходити військову службу за власним бажанням.Проте, Міністерство освіти планує внести зміни до законодавства, які можуть скасувати відстрочку від мобілізації для студентів віком від 25 років. Про це розповів заступник міністра освіти Михайло Винницький у коментарі Новини.LІVЕ. За його словами, зміни можуть торкнутись тих, хто здобуває другу або третю освіту у профтехучилищах."У нас є феномен дуже цікавий. Особа, якій 35-40 років і вона отримувала різні дипломи про вищу освіту, професійну освіту у часи, коли не було загального реєстру дипломів… В нас єдина державна електронна база з'явилася приблизно 10 років тому. Ну і, відповідно, хто вчився раніше, дуже часто може сказати: "А я загубив свій диплом". І раптом він вступає в професійно-технічну освіту без іспитів, бо там не треба НМТ", - зазначив Винницький.Уряд пропонує також дозволити педагогам певних напрямків отримувати відстрочку від мобілізації. Право на це матимуть ті працівники державних і комунальних закладів позашкільної освіти, які станом на 1 січня 2025 року були офіційно працевлаштовані за основним місцем роботи та мали навантаження щонайменше 0,75 ставки. Йдеться про викладачів, що працюють у сферах еколого-натуралістичних, науково-технічних, дослідницько-експериментальних напрямів та військово-патріотичного виховання.Зараз ще зарано коментувати дані або робити будь-які висновки, адже офіційні тексти законопроєктів ще не оприлюднені. Бронювання працівниківБронювання військовозобов'язаних працівників надає ключовим співробітникам підприємств, компаній, установ та організацій тимчасову відстрочку від мобілізації на термін до шести місяців. Ці працівники є критично важливими для забезпечення стабільної роботи їхніх установ. Про це пише ЛІГА:ЗАКОН.  Наприкінці січня 2023 року Кабмін прийняв порядок №76, що стосується реалізації положень Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію". Тоді було оновлено попередню процедуру бронювання військовозобов'язаних. Однак, згодом уряд ще вдосконалив процедуру бронювання військовозобов'язаних під час мобілізації та воєнного стану постановою "Про внесення змін до Порядку бронювання військовозобов'язаних під час дії воєнного стану" № 400, яка стала чинною 2 травня.Відповідно до тексту Порядку, бронюванню підлягають керівники, заступники, а також 50 % від кількості військовозобов'язаних працівників (за певними винятками), що працюють:на підприємствах з мобілізаційними завданнями, якщо це необхідно для їх виконання;на підприємствах, що забезпечують виробництво товарів і послуг для Збройних Сил України та інших військових формувань;на критично важливих для економіки та життєдіяльності населення підприємствах.Ця процедура мала б забезпечувати стабільне функціонування ключових установ в особливий період. Однак, впродовж осені 2024 Кабмін знову переглянув правила бронювання працівників і критерії для визначення підприємств критично важливими. Постанова № 1332 затверджує оновлений порядок бронювання військовозобов'язаних, наприклад, щодо розбронювання, але й впроваджує додаткові обов’язкові вимоги для установ та підприємств. Ігнорування цих змін може унеможливити бронювання працівників, зазначають в Економічній правді. Чинності постанова набрала вже з початку грудня.Якщо заробітна плата співробітника не перевищує 20 000 грн на місяць (або 2,5 мінімальних зарплат на сьогодні), таку людину не можна бронювати навіть у разі роботи на критично важливих підприємствах. Це змушує компанії забезпечувати прозорість виплат і переглядати рівень зарплат відповідно до нових норм. Тобто, фактично економічне бронювання, яке викликало значний резонанс у суспільстві та серед військових, було частково інтегровано до звичайного бронювання.Раніше радник голови Офісу президента Михайло Подоляк розповів в інтерв'ю Новини.LІVЕ, що економічне бронювання сприятиме збільшенню фінансування Збройних Сил України."Ще раз нагадаю, що на одного військового припадає п'ять платників податків. Детінізація української економіки в ідеальному вигляді не відбулася, відтак гроші треба шукати. На сьогодні теж є певне бронювання, виходячи із забезпечення критичної інфраструктури. Те ж саме буде стосуватися економічного бронювання, тільки за прозорими процедурами. Ми додатково бронюємо певну кількість людей і додатково за них платимо. Не розумію, звідки тут про нерівність", - розповів Подоляк. Однак, звісно є чимало противників такого законопроєкту, які вважають, що "економічне бронювання" можна розглядати як спосіб відкупитися від обов'язку захищати країну.Військовий адвокат та юрист Центру підтримки ветеранів Роман Лихачов у матеріалі для NV зазначив, що нові правила бронювання передбачають автоматичне скасування відстрочки за кількох обставин. Серед них: завершення терміну дії відстрочки, припинення підприємством діяльності/виконання робіт, пов’язаних із забезпеченням армії, позбавлення компанії статусу критично важливої чи ліквідація установи, звільнення працівника чи навіть тимчасове припинення трудових відносин.Крім того, як зауважив Лихачов, органи, які присвоюють підприємствам статус критично важливих, мають право здійснювати перевірки у будь-який момент щодо відповідності критеріям "критичності". У разі втрати цього статусу співробітники автоматично позбавляються відстрочки та підлягають мобілізації.

У зв’язку з відновленням питання того, на чиєму ж боці Китай продовжує "зберігати нейтралітет", Еспресо розповість, які дії вчиняла КНР з початком російсько-української війни, декларуючи бажання досягнути миру в усьому світі. Китайський нейтралітетШлях китайської дипломатії в російсько-українській війні чудово характеризує голосування в Раді безпеки Організації Об’єднаних Націй. На наступний день після початку повномасштабного вторгнення, 25 лютого 2022 року, КНР утрималась від голосування щодо засудження збройної агресії РФ. І вже тоді більшість європейських політиків називали такий хід подій перемогою для Росії.фото: gеttyіmаgеsЩо цікаво, на наступний день після голосування, кілька китайських істориків підписали відкритого листа, у якому засуджували вторгнення в Україну. "Великі катастрофи в історії часто починалися з локальних конфліктів... Ми рішуче виступили проти війни Росії проти України. Силове вторгнення РФ на територію суверенної держави є порушенням норм міжнародних відносин, заснованих на Статуті ООН, і порушенням існуючої системи міжнародної безпеки", – цитує лист видання Тhе Guаrdіаn. Однак через три години після публікації висловлювання істориків потрапили під притаманну компартії Китаю цензуру. Нехай останні дії і ілюструють позицію КНР як таку, але для повноти картини краще повернутись у час до початку повномасштабного вторгнення, коли російська агресія почала вперше про себе заявляти, тоді ще у більш латентному форматі. Ще у березні 2014 року речник міністерства закордонних справ Китаю Цинь Ґан повідомив про повагу до суверенітету та незалежності України, коментуючи ситуацію з російськими військами в Україні. Однак тоді ж заявив: "Ми засуджуємо нещодавні екстремальні та насильницькі дії в Україні і закликаємо відповідні сторони в Україні вирішити свої внутрішні суперечки мирним шляхом в рамках правового поля, щоб захистити законні права та інтереси всіх етнічних спільнот в Україні і якнайшвидше відновити нормальний соціальний порядок", – йшлось у заяві посадовця, яку сьогодні можна переглянути лише в архіві, адже оригінал промови вже видалений із сайту МЗС Китаю. Вже за два дні президент КНР Сі Цзіньпін у телефонній розмові з диктатором Володимиром Путіним висловив упевненість у здатності Путіна досягти політичного рішення шляхом переговорів з усіма залученими сторонами. До слова, останні слова також можна відшукати лише у вебархіві, адже матеріал з сайту китайської інформаційної агенції Сіньхуа також стерли. Неоднозначні заяви Китаю у 2014 році продовжували з’являтися в інфополі. Адже у листопаді МЗС Китаю зазначило у коментарі російському інформагенству ТАСС, що вони проти того, аби будь-яка національність здобула незалежність шляхом референдумів". Однак і тут додали, що "Китай з повним розумінням реагує на виклики та загрози, з якими зіткнулася Росія у зв’язку з українським питанням, і підтримує підхід Москви до його врегулювання". Однак повернемось до сьогодення та вже повномасштабного вторгнення Росії в Україну й проаналізуємо, як китайський нейтралітет проявляється сьогодні. Обхід санкцій через Шовковий шляхНі для кого не секрет, що з початком повномасштабного вторгнення Росія стала країною, проти якої ввели найбільше санкцій. Однак економіка РФ все ще тримається. І справа тут не лише в професіоналах Центробанку, а й у тому, хто їй ці обмеження допомагає обходити. Про стратегічне партнерство Пекіна та Москви було відомо і до повноцінного вторгнення РФ. Однак з часів початку створення ізоляції для російської економіки ця співпраця лише почала посилюватися. Як зазначав ще у вересні 2022 року аналітик Трансперенсі Інтернешнл Україна Ярослав Пилипенко для видання Ліга.Бізнес, за перші п’ять місяців 2022 року постачання мікросхем із Китаю до Росії сягнуло $50 млн, що майже вдвічі більше порівняно з  минулим роком. Також ідеться й про зростання обсягів постачання спецпластин для електроніки й оксиду алюмінію. Усі ці матеріали є важливим складником російського ракетобудування. Однак незабаром за продаж електроніки, яка може знадобитися у війні, США вже почали запроваджувати санкції до китайських компаній.Проте ані розширення санкцій цивілізованого світу для Росії, ані погрози для тих, хто з нею торгує, не спинили КНР. Уже в грудні 2023 року головний економіст Інституту міжнародних фінансів (ІFF) Робін Брукс повідомив, що обсяг експорту транспорту з Китаю до РФ, а це і літаки, і потяги, і авто, зріс на понад 800% з часу вторгнення до України.  фото: gеttyіmаgеsІ це не все – 2023 року Росія поставила до Китаю рекордні 107,02 мільйона тонн сирої нафти, що еквівалентно 2,14 мільйона барелів на добу. Такі рекордні показники зафіксували попри санкції Заходу, які не завадили РФ стати найбільшим постачальником цього продукту до Китаю, обігнавши Саудівську Аравію та Ірак.Як заявили джерела Rеutеrs, для торгівлі з Росією Китай використовує трейдер-посередників, аби страхувати та транспортувати підсанкційний продукт. Повертаючись до напівпровідників та інших необхідних для збройної агресії матеріалів, спеціальний адміністративний регіон Китаю Гонконг став головним посередником у продажі цих технологій до Росії. Як пише "Економічна правда" з посиланням на опозиційний Китаю фонд Тhе Соmmіttее fоr Frееdоm іn Ноng Коng, вже у 2023 році майже 40% експорту з цієї області в Росію ($750 млн з $2 млрд протягом серпня - грудня 2023 року) становили комплектуючі, які утримують техніку російської армії здатною до військової агресії. Такі процеси стали можливими завдяки регуляторному середовищу Гонконгу, яке дозволяє легко приховувати власність компаній і швидко створювати й розпускати юридичні особи."Ще недавно Гонконг вважався провідним фінансовим центром, вплив якого можна було порівняти лише з Нью-Йорком і Лондоном. Але все змінилося. Простіше кажучи, Гонконг став ізгоєм, обслуговуючи найжорстокіші режими у світі та завдаючи шкоди інтересам міжнародної безпеки шляхом контрабанди військових технологій, грошей і заборонених товарів", – йдеться у звіті Тhе Соmmіttее fоr Frееdоm іn Ноng Коng.Постачання зброї у котел війни та військова підтримкаПерш за все зазначимо, що у квітні 2023 року міністр закордонних справ КНР Цінь Ґан заявив, що Китай не продаватиме зброю жодній зі сторін війни в Україні та посилить контроль за експортом товарів подвійного - цивільного і військового призначення. Однак за кілька місяців до цього журналістам Wаll Strееt Jоurnаl стало відомо, що постачання інтегральних мікросхем, які використовують у створенні військової техніки, у 2022 році зросло на $105 млн у порівнянні з попереднім роком. Окрім того, помічник держсекретаря США у справах Східної Азії та Тихоокеанського регіону Деніел Крітенбрінк у лютому 2023 року повідомив, що китайська супутникова компанія Sрасеty надає ПВК "Вагнер" аерознімки. Попри заяви підприємства, що вони дотримуються санкцій, їх таки внесли у "чорний список" США.Проте і після заяв МЗС Китаю знаходили підтвердження тому, що зброя з Піднебесної таки потрапляє у Росію. Зокрема у листопаді 2023 року видання Вulgаrіаn Міlіtаry повідомляло про те, що міноборони РФ закупило китайські всюдиходи Dеsеrtсrоss 1000-3 для потреб російської армії. Йдеться про 537 одиниць базової моделі та ще 1590 одиниць, укомплектованих додатковим обладнанням. Розробником цієї техніки є китайська компанія Shаndоng Оdеs Іndustry, а використовують її для патрулювання, рейдів та порятунку поранених і вивезення вбитих у важкодоступній місцевості. Китайський всюдихід Dеsеrtсrоss 1000-3. Фото: dеfеnсе-uа Про військову допомогу від Китаю Росії доповідав у щорічному звіті і Пентагон – держпідприємства КНР продавали продукцію подвійного призначення, стрілецьку зброю, дрони, навігаційне обладнання та захисне спорядження.А вже у 2024 році про цю проблему повідомляв і міністр оборони Великої Британії заявивши, що в його розвідки є інформація про постачання летальної зброї до РФ. Судячи з заяв, поставки та забезпечення зброєю не припинилось і до сьогодні. Адже у квітні 2025 року президент України Володимир Зеленський повідомив, що Китай не лише постачає зброю російській армії, а й безпосередньо виробляє її на території РФ. "Ми отримали нарешті інформацію, що Китай постачає зброю РФ. Ми будемо готові говорити про це детально. На сьогодні ми маємо інформацію від СБУ і розвідок про порох і артилерію", – заявив президент. Однак у китайському МЗС учергове звинувачення відкинули, назвавши їх безпідставними. "Китай ніколи не постачав летальну зброю будь-якій зі сторін конфлікту і суворо контролює товари подвійного призначення. Китай рішуче виступає проти голослівних звинувачень та політичних маніпуляцій", – повідомив представник МЗС Китаю Лінь Цзянь.То на чиєму боці Сі? На фоні нещодавно виявлених громадян Китаю у складі російської армії президент України Володимир Зеленський заявив, що українським спецслужбам відомо про щонайменше 155 громадян КНР, які воюють проти України. І спершу МЗС Китаю заявило, що їм нічого невідомо про цих громадян. Однак уже за кілька днів речник міністерства закордонних справ КНР Лінь Цзянь повідомив про намір уряду Китаю перевірити та оцінити дії своїх громадян, які опинилися в полоні в Україні, відповідно до національного законодавства. "Позиція китайського уряду дуже чітка. Ми видали численні попередження і попросили громадян Китаю триматися якомога далі від зон збройних конфліктів, уникати участі у збройних конфліктах у будь-якій формі та уникати участі у військових операціях будь-якої сторони", – зазначив Лінь.І справді, політика Китаю щодо вторгнення російських військ в Україну послідовна - у бажанні витягнути максимум із цього конфлікту. Ба більше, притому КНР декларативно відмовляється ставати на якийсь бік, хоча й прикрито підтримує економічно та політично свого сусіда. Як пише оглядач Радіо.Свобода Рід Стандіш, "війна стала благом для Китаю як лідера Глобального Півдня, що позиціонує себе миротворцем у конфлікті і при цьому звинувачує Сполучені Штати у розпалюванні війни через військову підтримку України". Реальна ж проблема полягає у тому, що, поки КНР намагається відігрувати миротворця, який поза спинами підтримує російську військову машину, помирають українці. І водночас США, які ведуть доволі жорстку боротьбу з КНР за панування на геополітичній карті, все більше віддаляються від України, на чолі з адміністрацією Трампа намагаються укласти "рівноцінний" мир, постійно роблячи поступки диктатору Путіну. Сі Цзіньпінь, Володимир Путін. Фото: Gеtty ІmаgеsТаким чином, бачимо картину, на якій, з одного боку, Пекін не хоче відкрито псувати стосунки з Заходом, зокрема з Євросоюзом і США, які є ключовими економічними партнерами. І саме відкрита підтримка Росії могла б призвести до санкцій проти КНР чи ускладнення торгівлі. З іншого ж боку, Китай зацікавлений у тому, щоб Росія залишалася сильним союзником у його протистоянні з так званим колективним Заходом. У зв’язку з цим Пекіну доводиться діяти обережно, приховуючи свої торгові зв’язки з Москвою за товарами подвійного призначення та лавіруючи у політичних заявах.Читайте також: Виробництво всього спектру зброї і поставки до Росії: як КНДР перетворюється на потужну воєнну силу. Аналітика Консорціуму оборонної інформації

Пані Ірино, за фахом ви вчитель-логопед. Як так, воно якось усе зовсім не пов’язане?У мене дві освіти: логопедична і ще я юрист. Виходила на Майдан я як комерційний директор із кабінету з секретаркою. Я от сьогодні тільки згадувала цей епізод, що, так, своє життя я дійсно змінила на Майдані повністю.Ми згадаємо той початок волонтерського такого життя з Майдану, яке там стартувало. Згадаємо все-все, що ви пройшли, поговоримо про те, чим ви сьогодні займаєтеся. Ну і ще так само розповімо, чому ви не любите оте прізвисько, яке до вас прилипло — Королева гуманітарки. Я сказала "Королева гуманітарки" - а ви так закотили очі. Чому не подобається це? Так, це придумали у свій час люди, коли ми, дійсно, на початку повномасштабної війни отримували фури, вагони, машини гуманітарної допомоги, яку потім після цього треба було ще розібрати. А жили ми в той час у госпіталі, тому що мій чоловік був начальником приймального відділення військового госпіталю. Власне, так, у цьому кабінеті там було завжди… Не те що 12 метрів - там неможливо було розвернутися, тому що постійно розбиралася якась гуманітарна допомога.У перші дні привозили такі реліктові речі, що ти там міг знайти йод 1945 року. Я не жартую. Ліки, які бабуся якась їла, так, у 1970 році, пів таблетки. Це теж не жарти. Були дуже класні речі, потрібні, але коли гуманітарна допомога не розібрана, вона ось так вся-вся у цих великих коробках.І перші місяці повномасштабної війни я займалася тим, що постійно щось сортувала, десь сиділа і сортувала, потім знаходила, ґуґлила, що це взагалі, і передавала медикам уже у госпіталі за необхідності. А коли я почула презентацію… Насправді, приймальне відділення — проєкт почався у 2022 році.І в цьому році я вже просто не жартую, що три роки буде, і це проєкт, який дуже важливий і дуже всім потрібний. І всі кажуть: так, так, ми підтримуємо. Але це дуже довга реалізація. Цей проєкт почався з того, що, коли ми приймали поранених, і, власне, наше приймальне відділення — це насправді реєстратура. Це приймальне відділення в госпіталі в Києві. ТакІ ви змінюєте його концепцію. Ми будуємо нове приймальне відділенняВоно розташовано в абсолютно іншому місці, навпроти старого приймального відділення. Ми поєднуємо хірургічний корпус існуючий, тому що це хірургічне приймальне відділення еmеrgеnсy, яке має бути просто за нормами обов’язково в кожному медичному закладі. Тобто ми не робимо нічого такого, ми просто повертаємо те, що має бути.Мають бути зручні туалети для того, щоб поранені самі могли до них дістатися, а не три сходинки там і повороти. Має бути місце, в якому поранений чекає лікаря, і він не чекає в коридорі, а чекає спокійно в палаті, де він може поспати, відпочити, помитися, тобто отримати нормальні, гідні умови.І найголовніше, що в одному приміщенні збираються всі фахівці, у них є свої кабінети, є медичне обладнання, і все це дозволяє провести обстеження в одному місці. Не треба поранених ганяти по великому госпіталю, а київський госпіталь дуже великий за розмірами. Це щось таке, що є за кордоном, але в нас такого немає?Так і у нас є. У нас навіть у сільських амбулаторіях, вибачте, вже до повномасштабної війни намагалися повністю зробити так, щоб еmеrgеnсy було обов’язково в кожній лікарні. Ну, мається на увазі лікарні, яка забезпечує медичні послуги для декількох сіл чи міста. Це обов’язкова умова. А військовий госпіталь, оскільки він розташований на історичній території, в історичних будівлях, пристосованих до поранених, не має бути таким, тому що приймальне відділення – це те, що перше бачить поранений, коли його доставляють.  Його привозять нашими евакуаційними вагонами, автобусами, гвинтокрилами чи машинами швидкої допомоги. І він перебуває певний час саме в цьому приймальному відділенні.Специфіка в тому, що поранених багато, операцій багато. І, наприклад, якщо потрібен травматолог, а він у цей час на операції, то пораненому просто доводиться чекати дві, три, чотири, п’ять годин. Ну, це краще робити, звісно, там, де він може відпочити, а не там, де люди ходять по голові. У вас ще багато проєктів, які почали з’являтися, відколи почалася війна, і це не тільки з 2022-го, а з 2014 року. Але спочатку був Майдан, так? Який з вас зробив волонтерку Революції Гідності. Так.Дуже багато людей навіть зараз кажуть про те, що от якби не було Майдану, не було би того всього, що почалося в 2014 році, тобто війни на Донбасі й анексії Криму, не було би повномасштабного вторгнення. Наука "аякбиологія", так? Ну, по-перше, ми б стали… Ми були б другою Білоруссю. Це наш був би шлях. Якби цього не було - то поступове поглинання, так. Ну, всі кажуть про те, що це був такий виклик. Янукович при владі — це був виклик українському народу, який шляхетний, який поважає себе, і, власне, вибрати із всіх фігур абсолютно неадекватну — це треба було вміти.Насправді наша історія, все йшло до того, що в будь-якому випадку Росія чи намагалася б нас поглинути, чи це була б війна. Подивімося на Грузію. Якщо хтось чинив спротив Росії — це була війна.Коли почався Майдан, що для вас було тою поворотною точкою, що ви сказали: все, я виходжу? Чи ви до того були такою патріотичною, активною людиною, якій залежало, що відбувається в країні, що треба ще робити якісь зміни, і ці зміни можу робити я?Ці зміни ми пробували робити у 2004 році. Я, власне, ветеран Майданівського руху. І тоді в мене був свій бізнес. І я всім своїм працівникам, у мене був невеликий колектив, але я їм просто сказала, що ви можете ходити на Майдан, я не буду…Це ще в часи Помаранчевої революції?Так, це під час Помаранчевої революції. А сама я особисто кожен день готувала якісь там десь 40–50 порцій їжі, машиною привозила на Майдан і годувала, спілкувалася. Тобто мій вклад був от таким. Ну і брала участь там. Це був трохи інший формат. Коли починалася Революція Гідності, я чесно наврочила сама собі, тому що сказала, що в цей раз давайте без мене.Тобто після Помаранчевої революції у вас було розчарування?Так, це було розчарування. Тому що здавалося дуже наївним, що тобі треба там постояти на Майдані місяць, так? І всі докорінні зміни самі собою стануться. Прийдуть тільки хороші люди, а погані підуть. Ну, життя — це не казка. Нам це все зараз підтверджено було. І я поступово-поступово дивилася, мені було шкода, я підтримувала морально, я дивилася стрими. І, звісно, все змінилося з побиття студентів.Коли дітей побили — це був просто абсолютно… Ми йшли пішки, я взяла свою меншу дитину і несла на руках, ми йшли пішки. Це дійсно був мільйон, який ішов. Київ ішов на Майдан. І стало зрозуміло, що ми цього не пробачимо, ми будемо боротися. А всі наступні кроки — ви самі пам’ятаєте, що воно насправді було таке підливання бензину у вогонь, і тому все це розгоралося.Те, що Росія скористалася слабкістю України, вона зробила все за всі роки незалежності, щоб у нас не було своєї власної армії, щоб у нас не було Служби безпеки, щоб у нас не було нічого свого. Тому що коли ми дивимося - це все інспіровані Росією люди, які розвалювали абсолютно все у нас. І ця вся міфологія про те, що українці лише сало їдять і сміються…Тому самі росіяни вважали, що ми спокійно складемо лапки, і це буде легкою прогулянкою. Ну, як підтвердив уже 2022 рік, вони тоді так і не зробили висновків. Вони все рівно вважали, що ми не будемо боротися, а ми проявили характер.Але в 2014 році деякі люди відразу з Майдану включились у війну.Так.Чи зі зброєю в руках, чи волонтерством, чи інформаційною якоюсь підтримкою, так? А хтось розвернувся і почав собі жити аs usuаl. Ну, так завжди...Чому ви вирішили продовжити? Чи це хтось за вас вирішив, чи просто сама доля так повела вас?Знаєте, так вийшло, що з 18 по 20 лютого я була на вулиці. Я до цього просто допомагала в терапевтичному... Ну, ми таку приймальню зробили й просто приймали велику кількість поранених соматичних. Міряли тиск, робили якісь призначені лікарями уколи, давали пігулки, які були призначені. За добу було до 400 пацієнтів, щоб ви просто розуміли. Ми ще вели записи. А 18-го вже було відчуття, всі розуміли. Я взяла вихідний на роботі за свій рахунок, ішла на Майдан, така дівчача, наївна: якщо я вдягну підбори й блакитне, щось таке легке, світле, то нічого не буде.Ну, от, я прийшла, і зате мені потім було дуже легко бачити, де я бігаю, тому що своє світле пальто я зняла, і мені дали бушлат розміру ХХL чи ХХХL, але в ньому було тепло. Він був червоний. Ну, це ніяк ні в чому не врятувало, але хоч його перепачкала, а не своє пальто.І ці три дні змінили мене абсолютно, тому що кожен день виходити було дуже страшно. Кажуть: як ти не боялася?  Я дуже боялася. Але я просто розуміла, що там є люди, їх там потім уже почали вбивати, і не можна не прийти, тому що коли ти не приходиш, ти даєш більше шансів Майдану бути переможеним. Куля тоді влучила, десь якраз у ці дні?Куля 18-го — так, це було на Садовій, там все палало. До того часу я нічого подібного в житті не переживала, тому що я там озирнулася — рожевий водомет, із нього рожева вода, блакитне небо і чорний дим. І все це разом… Просто така страшна картинка в центрі нашого мирного, чудового міста. Там уже були всі ті перестрілки, там закидалися “Молотова”. Ну, власне, я не думаю, що вони цілили прям спеціально. Вони просто стріляли, щоб нас відігнати. Я думала, що це вже почалася зачистка і вже дубинками б’ють. Потім озирнулися — ще нікого немає, ну і продовжували робити те, що робили.А потім почалася війна?Так. І я пішла у військкомат. Записуватися?Так, я пішла, написала в Шевченківський військкомат по місцю проживання. Прийшла туди. Це було після 1 березня, коли захопили Крим… Коли ці гвинтокрили летіли, і це була теж така страшна чергова картинка,черговий крок. Я прийшла, але вони так посміхнулися, сказали: "Дякуємо вам дуже, але жінок із маленькими дітьми ми поки не потребуємо".І я тоді, власне, знайшла своє місце, тому що ми знову приходили на Майдан, коли наші друзі-майданівці готувалися до відправки вже на фронт. І вони, власне, ще якийсь певний час жили там, на Майдані. Потім вони об’єднувалися з ВВ. І це основа була Нацгвардії, коли все це прям будувалося на твоїх очах.Я приходила до них, а потім почула, як хтось сказав, що у військовому госпіталі є поранені й там потрібна допомога. Я записалася і прийшла. Так, оце вже стало такою долею.І що спочатку робили?Абсолютно все. Я прийшла туди, запитала, подивилася — там була бабуся, їй було далеко за 80, вона була санітарочкою, мила підлогу, а поранених хлопців привозили. Я подивилася і почала їй допомагати. Мила двері, мила вікна, мила підлогу.Там стався такий момент, тому що тоді Андрій Пишний, який очолював Ощадбанк, теж хотів чимось допомогти пораненим. Він прийшов туди, а ми були трохи знайомі. Він просто не зрозумів, що це я, тому що я була в халаті, у рукавичках гумових. Він запитав: "Ірина, це ви?" Я кажу: "Так". А він: "Давайте щось придумаємо для поранених".Ну от, із цього ми почали думати, як можна дієво допомогти пораненим, коли на той час не було коштів ні на що. Ні на протезування, ні на ліки, ні на якісні дороговартісні антибіотики. Ні на забезпечення реанімаційних пацієнтів. Так народилися художньо-благодійні проєкти "Мистецтво, що рятує".На той час 50 важкопоранених отримали кошти, які вони уже могли на свій розсуд використовувати. У подальшому життя просто для нас принесло таке розуміння, що давати кошти людям просто так — це абсолютно неефективно.Людям треба забезпечити системні зміни і доступ до всіх необхідних послуг, але не 50 там, не 100, не відбирати, тому що це жахливо, важко, це морально важко. Відбирати, хто заслуговує на лікування?Відбирати, хто більше важко поранений, так, хто більше потребує підтримки — усі потребують. І тому до мене теж прийшло таке розуміння, що треба змінювати систему.Тому те, що зараз робиться, — я намагаюся не затуляти дірки, а змінити систему. І тоді ти, в принципі, розумієш, як із цими ж вагонами було. Це знову-таки три роки, у травні ми приїжджаємо на евакуацію з госпіталю. Дивимось, як перевозять поранених, а Укрзалізниця на той час — це ж теж таке швидке рішення було. Вони теж не розуміли, як перевозити поранених.І в плацкартних вагонах вирізали боковушки для того, щоб туди заїжджала каталка. Але уявіть собі: коли каталка туди заїжджає, треба ж іще поранених витягнути з цих маленьких, незручних купе. І на це було боляче дивитися, тому що завантаження-розвантаження поранених займало півтори години. І самим пораненим було дуже важко.Їх неможливо було лікувати нормально, тому що там немає де повісити крапельницю, не підійти до них, не перев’язати. Тому, от туди прийшовши, я так подивилася і кажу: "Ми якраз були з головним анестезіологом Збройних сил України Олександром Олександровичем Бугаєм, вони чергували у приймальному, це була така група, вони завжди чергували у приймальному". І я кажу йому: "Олександр Олександрович, давайте змінимо це".Ну, він так втомлено махнув рукою, типу, "нічого не вийде". Ну, я цей виклик сприйняла і сказала: "Добре". І, власне, завдяки знайомим, в інтернеті я попросила у людини, яка працювала на Укрзалізниці": "Дай мені, будь ласка, всіх топменеджерів контакти". Це — я говорю — для хорошої справи. І він зараз кожен раз сміється і каже: "Дійсно для хорошої справи". І я написала одне повідомлення. Це була субота. Ну, я була в госпіталі, як зараз пам’ятаю, це 12 травня. Я написала велике-велике повідомлення і почала всім розсилати. Олександр Камишін, у принципі, бо він тоді керував залізницею, відповів через хвилину. Я думаю, що він навіть не дочитав до кінця. Він мене набрав і запитав: "Ви хто?" Тобто він вас не знав?Взагалі, це просто чужий номер, де я написала: "Добрий день, я Ірина Солошенко. Ну, от маю пропозицію до вас: будь ласка, давайте змінимо евакуацію поранених". І він просто запитав: "Ви хто?" Я кажу: "Я волонтер". Була секундна пауза, ну, дійсно, там секунда. І він такий: "Добре"."А командування медичних сил у курсі, що ви збираєтесь вагони змінювати?" А мій чоловік стоїть там у кабінеті, дивиться на мене уважно. Він уже чує всю цю розмову. Я кажу: "Так". Збрехала я абсолютно чесно. І він каже: "Добре, давайте в понеділок", призначив час. "У понеділок ви, кого вважаєте потрібним від КМС, берете і приїжджаєте на робочу нараду".Я кладу слухавку щаслива, значить, там уже все. І кажу: "Сергію, мені треба до командувачки". А тоді пані Остащенко, була командувачкою. І він на мене подивився і каже: "Ну добре". У неділю я з нею зустрічалася, я пояснила, у чому, власне, ідея. На що вона, в принципі, запитала тільки одне: "Ви будете цим займатися?" Я кажу: "В сенсі?" Вона: "ну, в сенсі, це ви не мені задачі даєте, а ви це зробите…" Я кажу так, якщо я прийшла, то я це зроблю.Але далі на волонтерських засадах?А далі це була складна історія, тому що Укрзалізниця — це неможливо на волонтерських засадах. Укрзалізниця — ти не можеш купити вагон. Багато людей потім хотіли купити вагони і зробити... Я кажу: "Це чудово, побудуйте собі там якийсь окремий бам, так. Якесь щось там копайте". Тому що це єдина система, це єдина інфраструктура.Причому інфраструктура, яка рятує нашу країну зараз цілком і повністю, коли закрите небо, коли все це — наша артерія, нашої країни. І, власне, тому вони на своїх заводах ремонтували. Це була реконструкція. Ми ж не переробили нічого такого.Ми просто взяли порожній вагон, викинули все зайве, поставили туди... Спочатку ми робили реанімаційний вагон, просто туди привезли фізичну каталку, яка була зручною. Вона була пневматичною, піднімалася вгору, вниз і могла замінити ліжко, тому що коли ти ставиш туди велике ліжко, ти з'їдаєш простір. Вагон має свої розміри, і, так, треба було все це враховувати.І лікарі обов'язково мають реанімаційне місце з усіх боків обходити, тому що коли працюють із важким пораненим, коли якісь ускладнення, то потрібен підхід з усіх боків. Тому ми все це привезли. Олександр Олександрович крейдою почав малювати, де будуть розташовуватися умовні ліжка. Взяли більші матраци, ми їх просто трохи більше взяли. Ну, от так от народився цей перший реанімаційний вагон. І, власне, з цього вже потім пішли всі інші, яких зараз майже п’ять десятків. Чи ви підраховували кількість військових, яких ви цими вагонами евакуйовували, довозили, рятували в дорозі? Так, і це абсолютно вражаюча цифра. Коли я кажу "цифра", я просто уявляю людей, тому що цифра – це цифра. Не можна цифрами вимірювати ні загиблих, ні поранених, ні травмованих, тому що це – людина. Є, але ми не можемо зараз називати ці числа, тому що ворогам ми не поліпшуємо життя, не робимо його легшим. Але насправді я вам хочу сказати, що 70% усіх поранених евакуйовувалися хоча б раз вагонами.Тому це річ, яка дійсно змінила якість, змінила можливість перевозити важких поранених на такі відстані. Тому що коли були літаки санавіації – це одна справа. Коли було АТО – це одна справа. А коли у тебе більше тисячі кілометрів активного фронту, то ти швидких стільки не напасешся, тому що швидка – це один лікар, один анестезіолог, тобто повна бригада.А у нас ця повна бригада забезпечує п’ять важких поранених у поїзді. Тобто ми ресурси, яких у нас, на жаль, не так багато, дуже сильно економимо. Поранені, які хоча б раз були евакуйовані цими вагонами, інколи хочуть подякувати вам публічно, написати про це, але ви кажете: "Ні, не смійте". Це зайва скромність чи зайва обережність?Насправді ми вже десь рік розповідаємо про вагони, але просимо поранених не робити прямі включення, тому що зараз багато блогерів, тіктокерів, усіх інших. І тому, так, їм дуже хочеться, я розумію це бажання у захисників і захисниць, потрапивши у вагон, здивувавшись, що таке є, показати всім, усьому світу.Але ми просто пояснюємо, що евакуація пораненого — це така ж військова операція, як і всі інші, і тому, власне, ворог може завдати підступного удару. Тому ми дуємо на холодне, але нехай так буде. А раніше, насправді, так, у нас була така установка, ніхто ж не розумів терміни у війні. І була установка, що ми не розповідаємо про евакуацію взагалі. Вона є, вона працює, і цього достатньо.І тому, власне, коли перший поранений виклав красивий пост, до мене прибігли всі, хто знав, і сказали: "А що, можна вже тепер писати про евакуацію?" Я кажу: "Ні, не можна". Але, знаєте, от із такого спілкування, коли я приходила до пораненого, просила. Часто він був у госпіталі, на той час він якраз і був. Я прийшла до нього і кажу: "Класно доїхав?". Він каже: "Так". Я кажу: "Я ж теж хочу, щоб усі інші доїхали теж добре. Прибери, будь ласка".І тому, ну, от тоді було так. Зараз, у принципі, іноді я бачу, що там пости, хтось відео знімає. Там, наприклад, їде хлопчик без ноги, грається іграшкою, яка там висить. І воно і смішно, і сумно, і під музику Петрика П’яточкіна, так? Я зберігаю їх для себе, тому що для мене це завжди важливо.І, знаєте, от здавалося б, іграшка. Я просто... То так, як у немовляток, іграшки висять?Так, так, а вони висять, тому що от над кожним ліжком є гусак. Ну, щоб підтягнутися там зручно. Там місце для трьох крапельниць і гусак для підтягування. І тоді іноді там і медсестри, чи хтось там санітари, ці іграшки туди підвішують.Теж я перші рази думала: "Ну, якось іграшки, якось незручно дорослим", тому що наш вік солдата все-таки — це 47 років, щоб просто всі розуміли.Але ти бачиш, як вони ставляться до цих іграшок, це таке тепло, це така річ, яка абсолютно антивійна. І тому оце переключення так спрацьовує, що викликає сльози у когось, а це дуже корисно просто поплакати, свої емоції просто висловити. І минулого року теж знайома... Багато людей про це вже потім знали, розуміли все це. І вона написала, що її племінника зараз везуть у вагоні, і він грається тигриком. І він от прямо написав, що тигрик і був у нього, коли він був маленьким. І каже: "Я його як побачив, то розплакався нарешті, значить, і мені стало легше, і заснув".І, ну, тобто такий шматочок тепла — це обов’язково, тому що ми передаємо, вже просто як супровід пораненого, ми теж передавали і пакунок пораненого, і елементарні речі. Тому що найчастіше все згорає, найчастіше все лишається там, в окопі. І людина без нічого. І, ну, просто дати йому звичайні речі, це вже наш просто обов’язок.Тому я теж щаслива, що, наприклад, коли Міністерство оборони приймало вагони, а я завжди в кожному абсолютно... У кожному вагоні є така невелика ємність для води, для речей. Укрзалізниця доробила такий великий кишеньковий відсік. І я туди складала адаптивний одяг, якісь шкарпеточки, якісь цукерки, щось. І вона подивилася і запитала: "А що ви зазвичай даєте?" Ну, ми зробили перелік.Тобто, як коли ми купуємо квиток у плацкартний потяг, чи там, не знаю, хтось у СВ, людям дають пляшечку води тощо, то у вас теж є свій пакунок?Так, так, тільки для пораненого. І, в принципі, з цього Юрій Гудименко, пройшовши шлях пораненого сам, теж на цьому наполягав. І, власне, тепер уже все — Кабінет Міністрів прийняв постанови всі, і розробили вже, власне, вибрали, який адаптивний одяг буде.І буде "пакунок пораненого" — 30 компонентів, перелік речей від зубної пасти, зубної щітки, гребінця, Господи, паперу... Ну, тобто елементарних речей, які просто даються пораненому, щоб ніхто не шукав ніде, не біг там, не купував усе це.І тепер це буде просто передаватися, тому що швейна сотня ще з 14-го року шила цей адаптивний одяг. Починала з трусиків на зав’язках, потім усе трансформувалося. От, власне, те, що я передаю, щоб забезпечити, поки немає державної програми забезпечення. І там наші конструктори, власне, агенції "Ми однієї крові" розробили класні шорти-штани, я їх називаю. Пам’ятаєте, як оце перетворюється, так?У нас вони нормально перетворюються. І це дуже зручно, коли ти там у палаті в шортах, а на вулицю — там палити, чи там холодно, ти доєднав, і все — у тебе штани. Тому от такий теж комплект народився. Ну, воно ж усе так: коли ти хочеш щось робити, то ти шукаєш, як його зробити. Коли не хочеш — шукаєш привід сказати, чому це неможливо зробити.А от ви кажете: "Коли ти хочеш і коли не хочеш". Чому все-таки це прийшло в голову вам, як волонтерці, а не комусь, хто є у владі і міг би теж про таке подумати? Ну, мені складно про це сказати, тому що, в принципі, я ж кажу, що мої проєкти, які я реалізую, це не просто проєкти, це не штучно придумана історія. Це те, що я почула в госпіталі і те, що я запитала: "А чому нам це не змінити?" Тому що, знову-таки, ті ж апарати гемодіалізу, які зараз є в Київському військовому госпіталі в кожній реанімації, — це, власне, ідея, коли була нарада, вийшли всі завідувачі і казали про те, що зараз у реанімації певна кількість пацієнтів потребує гемодіалізу.А їх неможливо перевести, тому що вони не на ШВЛ. Вони на кисні, вони просто, якщо їх відключити, їхній стан ускладнюється і погіршується. І тому я просто кажу: "А чому ми не можемо поставити гемодіаліз у реанімаційній палаті?". Він уже невеликий цей апарат, допомагає двом пораненим. На мене подивилися, і один із лікарів сказав: "Та у нас немає". Я кажу: "Ну, а якщо будуть, то поставимо?". Так.На сьогодні всі реанімаційні відділення мають цей гемодіаліз. Я теж знаю цифру. Це, ну, прямо тисячі поранених, які вижили завдяки цьому. А коли у людини посттурнікетний синдром, і, власне, вона потребує гемодіалізу, то це прогностично один із найважчих станів, які є. Тобто це навіть гірше, ніж інфаркт чи інсульт, якщо невчасно провести гемодіаліз.Якщо вчасно — все. Людина абсолютно спокійно одужає, буде травмована, так, буде щось, але вона одужає. Ви не знаєте слова "неможливо", так?Я не хочу його знати, знаєте чому? Тому що, в принципі, я кожен раз для себе просто знайшла спокійну, нормальну фразу: "Мені буває важко, але в окопі набагато важче". Тому що, насправді, 2014-2015 рік — це були інші окопи, це була інша війна. Але я просто бачила, і я ніколи себе не порівнюю з тими, хто прийняв присягу і виконує завдання. Це набагато важче, тому що ти собі не належиш. Я тут можу свої ініціативи реалізовувати, боротися.Мені буває важко, так, я просто іноді дуже втомлююсь, демотивуюсь. Потім я їду на евакуацію, бачу поранених, розумію, що, в принципі, для кого і для чого це робиться. А коли у тебе є певне завдання, ти можеш просто сидіти і чекати свого часу, а коли час настане, ти не можеш звернутися і піти сказати, що не сьогодні. Тому я чудово знаю, що в окопі завжди важче. Тому, власне, не складаю руки.Але волонтери — це теж живі люди. Знаєте, такий був жарт, я не знаю, напевно, він заснований на якихось реальних історіях. Як в анекдоті писали, що жінка казала: "А коли я матиму теж свого персонального волонтера?"(Сміється) Ну, таке теж бувало, так, бувало. Знаєте, це людський фактор абсолютно. Той же військовий — ми робимо якийсь збірний образ, але зараз у війську знаходиться мільйон людей. Це дуже широке представлення всього нашого суспільства. Тому є абсолютно різні люди, і їхні родичі — це теж окрема історія. Тому коли я була прям волонтером-волонтером, так, тобто приходила, з’ясовувала, кому що потрібно, то я стикалася з різними випадками.І я завжди питала: "А ви не хочете поволонтерити? Тому що, ну, от ваша рідна людина...". Це ж я не закінчувала ніяких шкіл волонтерства, так, університет волонтерства. Я просто розумію, пропоную якісь шляхи, ви теж можете це зробити, але треба просто встати і піти зробити. І поки не вийде — доводити, пояснювати. Знову-таки, як це все робиться?Ти приходиш і пояснюєш людям, чому ти це робиш і що це змінить. Тому що зараз всі знають, що з донатами стало набагато важче, але я хочу сказати, що, ну, я особисто і ми в нашому благодійному фонді, переключаємося на бізнес, працюємо з бізнесом. І наш бізнес, він, взагалі, сімейний. І вони, коли розуміють, що це змінює, знову-таки, я люблю працювати з айтішниками, тому що їм все це дуже зрозуміло.От на прикладах. Ми приходимо в центр крові, показуємо: стоять шість екстракторів. Не буду брехати. Екстрактори — це такі апарати, які кров розділяють на еритроцитарну масу і тромбоцити. Тобто кров треба підвісити, зафіксувати, потім дивитися на ці позначки, розуміти час, коли проходять процеси, потім усе це вручну контролювати.Тобто це шість таких апаратів. Ми приходимо, він дивиться на них… Не знаю, вони, мабуть, ще до тієї війни, до Другої світової, десь от десь приблизно так. Ну, така вічна техніка. Приходить і каже: "Так що це за машина?" Я кажу: "Один екстрактор, який ви зараз придбаєте, замінить усі шість. Тобто одній людині треба буде бігати. Вона собі зафіксувала, час виставила і все. І він це робить все сам. Він сповіщає людину".Тобто ми звільняємо людину від можливості помилитися, тому що у цій екстракції крові, розділенні на компоненти, одна секунда, трохи температура вище — і все, все пропало.А кров для нас зараз абсолютно на вагу золота, тому що не буде крові — це перший етап лікування при важких пораненнях, мінно-вибухових ураженнях, атаках дронів, чим завгодно. У цій війні це першочергова необхідність — майже всім важким пораненим переливають кров. Тому це дуже важливо зробити, враховуючи прильоти в усі міста. Господи, у нас же зараз немає безпечних місць.Тому завжди треба мати запас, завжди треба мати ті апарати, які дуже швидко зроблять аналіз крові на сумісність, і тоді не буде жахливих помилок. Але тим не менше, ви жива людина, а ми бачимо зараз історії про те, що не всі волонтери витримують. У когось здоров'я просто не витримує і починає сипатися, так? І тоді вже ти мусиш ту маску спершу на себе натягнути, а вже потім допомагати іншим. Або є історії, що люди закінчують своє життя, бо просто не можуть витримати всього цього. Де ви шукаєте сили, щоб якось себе тримати в рівновазі? Бо, напевно, є ями, у які ви провалюєтесь. Є…Як ви з них вибираєтесь? Моя стіна — це моя сім'я. Ми всі займаємося одним і тим самим. У мене чоловік військовий медик, навіть не дивлячись на те, що його здоров'я дуже сильно посипалося, і для мене це дуже важко. І він міг би йти мобілізуватися, але він цього не робить. Він просто допомагає. Мій зять сам особисто пішов, він айтішник, якого б не хапали. Власне, у нього був би "білий квиток", якби він цього захотів. Він сам пішов. І він тільки недавно повернувся на ротацію. Моя сім'я — це всі люди, які займаються одним і тим же. Моя донька працює, донатить постійно. Моя менша донька завжди допомагала, вона просила мене: "Не розповідай, нехай мене пробачать". Вона допомагала на тих же вагонах прибирати. Ну, це люди, які працюють.Моя мама, якій зараз уже 77 років, вона працює для того, щоб донатити і допомагати. Тому у мене в сім'ї нема такого розуміння, що хтось каже: "Ну що, давайте ми до понеділка, а з понеділка нехай уже хтось інший". Тому от у нас такого немає. А коли, ну, дійсно, Господи, всі живі люди, буває дуже важко, — я люблю квіточки вирощувати, наприклад. І це мене дуже тримало. От ми, коли в госпіталі всі жили, у нас санітари... Жили у прямому значенні слова? Так, ми перші чотири місяці взагалі безвилазно жили, тобто ми виїжджали лише один раз, щоб подивитися що з будинком. А так ми, в принципі, жили постійно, тому що це ж... Це коли почалося повномасштабне? Так, це повномасштабне, з 24 лютого, так. А потім, давали можливість раз на місяць брати один вихідний. І ми тоді уже починали в будинок виїжджати. А до цього наші санітари прекрасні, вони посадили там... Це ж українці. Цибулька, значить, у нас там... (сміється)Ні, справді, у нас на приймальному відділенні були стрільбища, тому що всі вже зразу почали готуватися, всі стріляли. Були стрільбища, а між стрільбищем і приймальним відділенням — цибулька, огірочки, все, значить, там помідорчики. Я свої помідори, значить, із квартири принесла. Ну, вони, на жаль, не витягнули, тому що самому приймальному воно ж таке напівпідвальне приміщення, їм просто не вистачило світла. А я намагалася їх врятувати. Тому просте заземлення, прості речі і просте розуміння. У нас просто немає іншого вибору. Ну, якщо ми здаємося, краще ж не стає, правда ж? Ви згадали чоловіка свого — військового медика, який теж, як ви кажете, зараз має вже проблеми зі здоров'ям. У вас є lоvе stоry, яка сталася на тлі цих, як би це страшно не звучало, смертельних історій, бо їх у госпіталі теж вистачає. Як це відбулося?Ну, це насправді так і відбулося на тлі того, що у нас у реанімації на той час, у 2014 році, влітку, я просто прийшла в реанімацію і почала запитувати. Спочатку до мене так дуже обережно ставилися. Ну, тому що волонтери ж теж різні є. Хтось наобіцяє і пішов собі. Ну, це ж залежить від того, чи ти це зробиш, так. А тебе ж нічого не зобов'язує, окрім якогось внутрішнього чогось.У нас помер хлопчик, за нього дуже довго боролися. І я зайшла в кабінет до головного хірурга. І якось мені так було сумно. І там сиділи військові, і я так обняла їх усіх, так? І мій чоловік був серед них. Майбутній?Так, майбутній. А на нього це таке враження справило, що от я чогось прийшла, от просто їх обняла, і всім було сумно, і якось... І після цього ми почали з ним розмовляти, і це, ну, не знаю, таке враження, що ця людина в моєму житті була завжди. І у мене ж діти дорослі, молодшій донці було сім років, але, не знаю, вона дуже швидко його прийняла. Це абсолютно була людина, яку вона там батьком називає. Ну, і просто, знаєте, це, мабуть, от такі історії знаходження людей, мабуть, єдине світло, що є у війні, що ти можеш серед цього знайти якихось людей, з якими ти все життя потім чи товаришуєш, чи вони просто... Навіть якщо ти з ними дуже коротко бачився, вони вплинули на тебе абсолютно, і от вже їхнє життя для тебе слугує тим, що не дає тобі опустити руки.Але медики військові теж втомлюються. От зараз є бронювання цивільних медиків. Як ви до цього ставитеся?Знаєте, це дивне рішення. Ну, я скажу так, тому що я бачу медиків військових всі ці роки, не три повномасштабної (війни —ред.), а значно більше. І, власне, коли ні у кого війни не було, у більшості не було війни. У них вона була.У них були операції. Травматологи постійно складали кінцівки, щось робили. Тому ці роки теж накопичили втому, тому що я чудово розумію, що вони іноді по 16 годин в операційній. Тут 16 годин просто попрацюєш і ти вже втомлюєшся. А вони живуть у госпіталі.Ми вже перестали жити у госпіталі давним-давно, а травматологи дуже часто, якщо, наприклад, сім'я за кордоном, то все, він собі в кабінеті облаштувався. Каже: "Ну, а чому мені втрачати там пів години чи годину на добирання додому? Я тут посплю чи щось поконструюю". Заходиш у кабінет, у них, значить, конструкції, вони придумують усе це, як зафіксувати. Ну, інсульти, інфаркти.Це наслідок того, що, по-перше, вони через себе пропускають. Дійсно, важко бачити важких поранених постійно і розуміти, що когось ти не зміг врятувати. Це ж ти не можеш просто сказати: "Ну, так сталося". Це все пропускається через себе.У нас дуже часто в країні кажуть про єдність, але коли ви розповідаєте про людей, які включені у війну, зараз це більша кількість людей, так? А є люди, які собі далі живуть, так, ніби війни немає. Ну, так, десь там бувають обстріли, трохи там гримлять, вікна трусяться. Але, в принципі, якщо не дивитися у стрічку новин, то більш-менш можна жити. Чи є ця єдність? Я боюсь, що ми на грані того, що у цьому намаганні зробити для більшості більш-менш нормальні умови життя і розраховувати тільки на тих, хто вже задіяний у цій війні, ми можемо покласти дуже-дуже великий розкол.У будь-якому випадку, людина, яка тут ховалася весь час, не може зрозуміти того, хто на війні. Ну, не може він, коли прийде людина, яка по частинах своїх побратимів збирала під КАБами, все це витримувала, воювала, отримала важке поранення. Все одно має бути ротація тих же медиків військових.Чому всіх цивільних забронювали, так? А військові — вони вже в "карти програні", так? Ну, тобто ти вже все, ти військовий медик… Навіть якщо його мобілізували на той час — він був цивільним, його мобілізували.Але от навіть наші медики, які у евакуаційних вагонах, вони дуже втомилися, тому що уявити собі, що ти п'ять днів на тиждень проводиш у вагоні... Так, навіть просто поїхати у вагоні, а ти маєш прийняти рішення про лікування. Хтось ускладнився, так?Ти приймаєш це рішення за долі секунди, тому що це поїзд, треба прийняти: чи ти зупиняєш поїзд, перевантажуєш цього пораненого, передаєш, чи ти починаєш його лікувати, щось робиш, якісь дії, перев'язуєш. Це відповідальність. Це виснаження, це втома. І я теж до них приходжу і просто питаю, вони кажуть: "Дуже би хотілося, щоб наші друзі цивільні приходили на наше місце, а ми поверталися".Тому що вони в цей час втрачають свій фах. Тому що коли ти три роки перев'язуєш рани, то ти, як лікар високого рівня, поступово втрачаєш фах. Чому тоді було зроблене бронювання цивільних медиків? Це ж не вони самі собі придумали. У нас, в принципі, така дилема… Всі кажуть, що треба скорочувати медиків, тому що нам дійсно треба скорочувати велику кількість ліжок, якими ми все ще рахуємо, тому що реформа ще не дійшла до свого кінця. Вона почалася на первинці, якось вона була зроблена, але далі по другому рівню вона не пішла. Ми не можемо утримувати таку кількість лікарень, у яких не кваліфіковані лікарі вважаються фахівцями, так?Ми маємо робити операції, але у нас для цього мають бути дороги і доставка дуже швидка екстреною допомогою до лікарні, щоби коли ти потребуєш, тобі чудові хірурги зробили операцію. Але до цього треба доїхати 100 км. У нас 100 км іноді проїхати... Не доїдеш. Абсолютно, так. Ну, тому тут таке питання. У нас дійсно велика кількість медиків. Я абсолютно тут дуже поважаю цивільних лікарів, тому що, насправді, якби не цивільні… Вони витягають 70% всіх поранених, тому що у нас єдиний простір зараз медичний, і екстренка залучена, і всі лікарні, всі лікарі, і дякую всім за це. Але просто робити якусь ротацію, заміняти своїх друзів, з якими ви працюєте разом, і просто... Ну, ніхто не каже про те, що тебе там пошлють у сухопутку. Зараз посилають. Але слухайте, я недавно розмовляла з Андрієм Жолобом, військовим медиком, у цивільному житті травматологом. І він сказав, що було так, що він у свою медроту витягував з інших підрозділів, бо вони там були якимись піхотинцями. Він каже, це дурна робота — мікроскопом забивати цвяхи. Я теж чула таких історій багато, коли судинного хірурга кидають у піхоту.Ну, на початках повномасштабної війни було так, що якщо людина зголошувалася, її брали куди завгодно. Тобто, було таке, що професор був солдатом. Ну, їх от просто в ручному режимі потім вихоплювали і знаходили, і казали: "Господи, у нього ні фізичної кондиції, нічого немає для того, ну, нащо це робити?". Насправді, коли зараз у нас з мобілізацією великі проблеми.Так, у нас і з лікарень забирають регулярно, з госпіталів забирають регулярно. При тому, що там не вистачає персоналу, їхзабирають і відправляють на фронт, окрім ротації. Це правда, абсолютно. Тобто нічого ж не змінилося. Ну, тобі потрібна якась певна кількість людей. Де ти їх візьмеш, якщо мобілізація провалиться? Ти береш їх із середини системи. Тут щось ущільнюєш, там, десь дірки закриваєш.Тому треба завжди визначатися. Ми щось робимо, так? Чи не можна отак от ми і тут хороші, ми і тут, значить, зробимо, і все отак от працює. Тому що ті, хто зараз пішли добровольцями, вони ж теж вважають себе людьми, які зробили власний вибір, не побоялися всього цього. А зараз до них яке відношення? Ну, от яке у держави? Ну, все, ви молодці, давайте, воюйте.До якої межі? Ти або 300, або 200? Це ненормально. Може, ще комусь треба там написати есемеску, як ви? Такої впливовості, я боюсь, у мене немає. Хоч насправді президент був присутній на всіх проєктах. Він і вагони бачив, і приїздив у госпіталь, йому лікарі показували гемодіаліз.Правда, забули сказати, за рахунок кого воно сталося, але це не важливо, головне, щоб працювало. Я не знаю, я чесно вам скажу, я не знаю. Я просто дивлюся, що в турбулентності світовій, так? Нам треба просто дуже певно зараз визначитися і чесно говорити з людьми, тому що люди дорослі, люди, які прийняли рішення. А не запізно?Оцього я не знаю. Ну, є побоювання, що так, може бути запізно. І коли звинувачують тільки ТЦК, тільки ВЛК, тільки МСЕК. Я кажу, ніколи не буває це таким однобічним рухом. Коли є попит, є пропозиція. І коли уже така кількість тих рішень народжувалась саме так, то вибачте мене.Ну, знаєте, я вам чесно скажу, що коли от ми в приймальному жили, 50% до мене коли зверталися: а ти не можеш? Я кажу: "Ні, не те, що не можу. Я навіть на ВЛК не переходжу туди взагалі". Говорю: "Це просто, я туди взагалі ніякого відношення не маю. Це окрема історія. Я до цього нікого не поведу". Ну, це ж як українці, так? Треба, щоб по закону, але щоб через кума можна було трошки порішати.А коли ви на тлі цього всього чуєте розмови про те, що в Україні можливі вибори, і ми спостерігаємо за певними процесами, що і ці процеси якось вказують на те, що все-таки готуються до виборів. Чесно кажучи, я поки взагалі не розумію, як це зробити, куди ми дінемо мільйон військових, як ми зупинимо фронт, так? І як вони будуть голосувати, чи вони взагалі будуть позбавлені цього права?А може, вони би хотіли теж взяти участь у виборчій кампанії?Так, і вони, може... Люди казали: "Хлопці прийдуть, наведуть порядок".Наведуть порядок. І вони заслужили точно своїм вчинком, тим, що вони, в принципі, ризикуючи всім, пішли. У мене є друзі, які, власне, повернулися на протезах, вони воюють. Він міг спокійно списатися.Ні, він повернувся до своїх хлопців, він там уже там не розвідник, він займається дронами, але він повернувся. Хоча міг спокійно не повертатися. Ці люди абсолютно мають бути і змінювати цю країну, тому що це уже їхній вчинок величезний. Я не знаю, я технічно не розумію і не бачу.Про дрони, про ракети, про все, Господи, ну, про що ми говоримо. Ну, як при цьому можна в тих же школах розгорнути (виборчі дільниці – ред.), накопичити людей, коли балістика прилітає там за 50 секунд, 3 хвилини? Я не знаю, я цього не бачу.Який новий проєкт Ірина Солошенко готує? Є щось таке нове? Ні, насправді я зараз от роблю "Сила крові". Це справді те, що змінює, в принципі, повністю систему забезпечення кров'ю в Збройних силах України і взагалі в Силах оборони.У нас головний центр крові ЗСУ у Києві, а зараз відкриваємо філії, які теж потребують, власне, забезпечення.Я хочу сказати, дуже дякую всім, хто долучався, тому що від маленьких, але, ну, відірваних, розумію, що відірваних, від останнього грошей, до бізнесових грошей, які дійсно теж там знімалися з чогось і передавалися нам, бозайвих зараз не дуже багато. Дуже вдячна всім, тому що на більше 30 млн зараз уже передано медичного обладнання, воно уже все працює.Передали машину Fоrd, яка забезпечує такі донації. І зараз робимо трансформер, який буде забезпечуватися донаціями до 100 донацій крові за один виїзд. І цей проєкт, який я зараз якраз і реалізую.                 

Про це повідомила кореспондентка Еспресо Катерина Галко.Акція проходить за підтримки ГО "Волю захисникам Маріуполя" та ГО "Фенікс Маріуполя".Учасники пройшли за маршрутом:  Майдан Незалежності → Михайлівська → Володимирський пров. → Володимирська → Б. Хмельницького → Хрещатик → Бесарабка → Шовковична → Богомольця → Пилипа Орлика → Липська → Верховна РадаМета заходу – привернути увагу суспільства, держави та світу до тяжкого становища українських полонених, більшість з яких — оборонці Маріуполя. Вже майже три роки вони перебувають у полоні, часто без медичної допомоги, у порушеннях Женевських конвенцій."Ми не маємо права мовчати. Ми будемо продовжувати говорити за тих, хто не може. Полон — це не тиша. Це біль, який не має залишитися непоміченим", - зазначили організатори акції.  Мати одного з полонених бійців офіцера військової частини 3057 на ім'я Ніна розповіла, що подібні акції в Києві проходять двічі на місяць. "Періодично два рази на місяць ми збираємось для того, щоб підтримати наших хлопців, які вже майже три роки в полоні. Їх там їм там дуже важко. Вони в різних містах Росії. Не всі рідні навіть знають, де вони знаходяться, але від тих, хто виходить з полону, ми знаємо настільки їм там важко. Їх катують. Вони морально вони тримаються", - зазначила вона.За її словами, акція спрямована на те, аби привернути увагу українців та міжнародної спільноти."Ми хочемо, щоб вся спільнота України і за кордоном почули нас, почули і допомогли нашим героям повернутися додому якнайшвидше, тому що кожний день - це втрата здоров'я, втрата життя", - додала пані Ніна.Пані Наталія, мати іншого військовополоненого, розповіла, що приїхала на акцію із Сумської області. Її син потрапив у полон у березні 2022 року, відтоді від нього не було жодної звістки."Немає, немає ніякої вісточки. Оце 24 квітня, останній раз, 24 квітня 2022 року він увечері подзвонив. Я його запитала: "Синочок, як ти?", на що він каже "Мене перевозять". Однак куди - невідомо. І після того ні дзвіночка, ні ніякої вісточки зовсім немає. Взагалі. Ми навіть не знаємо, де він, чи живий він", - зазначила пані Наталія.    У неділю, 30 березня, у Львові рідні полонених та зниклих безвісти українських військових зібралися біля Оперного театру, аби нагадати усім про тих, на кого чекають вдома. Слоганом акції були слова "Не мовчи! Полон вбиває".

Про це він написав у соцмережах.Він розповів, що Київська оборонна операція тривала 38 діб - від початку повномасштабного вторгнення до остаточного вигнання ворога з Київщини. Тоді Сирський очолював Сухопутні війська Збройних Сил України. "Маючи дані розвідки, розумів: одним із головних напрямків удару буде Київ. Запропонував свою кандидатуру для керівництва обороною столиці, і мені було довірено цю відповідальність та цю честь. Відтак, в дуже короткий термін до початку повномасштабного вторгнення  було вчасно проведено необхідну підготовку до оборони столиці - поділено Київ та область на сектори, призначено командувачів, організовано внутрішній і зовнішній рубежі оборони, виведено на позиції техніку та особовий склад, зроблено інженерне обладнання рубежів і позицій, створено укріплені райони та організовано систему вогню", - розповів чинний головком.Читайте також: 2 квітня - День звільнення Київщини від російських окупантів. Як це булоЗа його словами, на шляху до столиці загарбники зустріли запеклий опір у населених пунктах, які стали символами незламності, зокрема міста-герої Буча, Ірпінь, Гостомель. "Українці прийняли бій, бо кожен із нас розумів: захист Києва - це захист України, її незалежності та її майбутнього. Ще не було "хаймарсів", "бредлі" та іншої західної зброї, але вже стало очевидним, що українці можуть захистити свою державу і незалежність, та обовʼязково захистять", - наголосив Сирський.Він підкреслив, що завдяки безстрашності наших воїнів і добровольців, самовідданості волонтерів, активній підтримці цивільних людей, Україна не просто стримала ворога, але й вибила його з Київщини та створила умови для подальших контрнаступальних дій."Перемога в Київській операції стала не лише важливим військовим успіхом, а й могутнім сигналом усьому світові: Україна бореться. Україну не зламати. Україна здатна перемагати. І Україна переможе. Я пишаюся кожним солдатом, сержантом і офіцером, які у вирішальний момент нашої історії продемонстрували відвагу, військову майстерність і витримку. Схиляю голову перед пам’яттю тих, хто віддав свої життя за звільнення Київщини й звитягу України", - підсумував головнокомандувач ЗСУ.Нагадаємо, 2 квітня 2022 року українські військові визволили Київську область від російських загарбників. 

Пане Кшиштофе, я знаю, що колись ви мали можливість зустрічатися з Путіним і, звісно, спостерігати за ним як режисер. А чи мали ви можливість також зустрічатися з Трампом? Трамп актор, і чи він цікавий для вас - не тільки як актор і президент, але як людина?Не знаю, я не мав можливості зустрітися з Трампом. Не знаю, чи він такий актор, який був би мені найбільш потрібний, оскільки маю інше зацікавлення, але кілька, напевно, разів шість, я мав нагоду бути поблизу Путіна. Це – досвід, звичайно, але тільки психологічний, тому що я не маю що розповісти про його політичні погляди, які він сам представляє, а вони змінюються протягом років. Політики взагалі цікаві як особистості. Однак цікавіша їхня психологія, ніж їхні погляди. Погляди змінюються залежно від обставин.Якою була психологія Путіна, коли ви з ним зустрічалися? Я не знаю, я говорю лише як аматор. Сидячи, я спостерігав за його рухами, жестами, інтонацією, і маю певне враження, так, як мають враження усі, хто з ним стикався, - що це людина досить замкнена, яка дуже себе контролює, має багато характерних рис, притаманних кагебістам, що розвиваються в житті. Але це нічого не вирішує, оскільки з такою вдачею, таким темпераментом і характером  можна вчинити багато доброго і багато злого. А що зробить для світу Трамп, який він має характер? Знаєте, тут я вже боюся будь-що сказати, щоб не сказати нісенітниці, тому що щось глибоко змінилося. Людина, така як Трамп, я думаю, ще з двадцять років тому не зміг би стати президентом Сполучених Штатів Америки. Його електорат просто не наважився б на такий ризик або таку легковажність, тому що це людина, яка не політик, не справжній політик. Це певний тип очільника, який опирається не на програму, а на популістські гасла. І питання, як американська демократія, яка так добре стабілізована, як вона це витримає, чи має досить гальм, щоб не допустити, щоб таке президентство не перетворилося на шкоду для Америки і світу. Тому що так може трапитися. Але може виявитися, що ці його нетрадиційні дії щось зламають у цій безвихідній ситуації, яка тепер існує. Я не маю великих сподівань, але я б не виключав цього і не хотів би бути смішним, як через кілька років дивитимемося назад  на це президентство і тоді довідаємося, чи воно щось принесло світу  щось добре, чи підвело.Чому американці голосували за Трампа й обрали його? Ви часто буваєте в Сполучених Штатах і часто спілкуєтеся зі студентами, колегами, різними людьми - як це трапилося?Ви знаєте, я запитую, але розважливих відповідей не отримую. Звісно, що більшість моїх друзів голосує за демократів. Це середовище нью-йоркське, яке я знаю найліпше, є традиційно продемократичне, але цей вибір не був теж вибором республіканця. Це був вибір особливої особистості: з'явилася якась туга за іншою політикою – люди мають досить традиційної політики, такої, коли ми вибираємо представників, то дивимося, чи вони компетентні, чи добре підготовлені, чи мають програму – це все ніби відійшло вбік і з'явилися емоції. У політиці емоції дуже небезпечні. Здалося, що тут хтось такий, хто насправді розкидає опонентів, точно майбутній переможець. Я не до кінця розумію, як така сильно стабілізована демократія могла примиритися з так далеко поширеним популізмом, але примирилася. Навколо президента ціле гроно американських олігархів, яких ми раніше і не називали олігархами, але які є впливовими і казково багатими, як Маск. І тепер якщо таке відбувається, це означає, що це не виборець - важливіший гравець, а тільки акціонер, цей, який володіє акціями, вибирає наглядову раду своєї корпорації. Тобто щось зміщується цей тягар від загальних виборів до корпоративних виборів. Це, звичайно, таке досить спрощене пояснення, звісно, не з власної голови зачерпнуте, але я десь це читаю і, звичайно, щось таке видно. І такі особистості, дуже сильні в політиці, - це корпоративні особистості, а не постаті з політичного життя.Але більшість американців спокусилася, можливо, на те що вони почули Маkе Аmеrіса Grеаt Аgаіn («Зробимо Америку знову великою»), і ми бачимо цю ностальгічну прив’язаність не тільки в Сполучених Штатах, цю тугу за минулим життям, бо зрештою Путін теж хоче повернутися до колишніх часів і відродити Радянський Союз, і значна частина росіян підтримує це. Чи це може повернутися? Я думаю, що це сентиментальний погляд назад, це не пробуджує в мені жодних сподівань. Ніколи минуле не повернеться, буде по-іншому.  Отож, дійсно: Америка була великою і ніби перестає бути великою. Це «знову» - «Зробимо Америку знову великою» не є таким оптимістичним гаслом, як гасло китайців, які були великими вже тисячі років тому, але не говорять про повернення, однак говорять про повільне розширення свого впливу і свого значення у світі. Тож складно голосувати за таке простеньке гасло, оскільки виникає питання: зроби Америку великою, але як, в який спосіб можеш це зробити? А тут уся ця програма - досить нецілісна, і невідомо, чи виявиться ефективною. І не факт, що друга сторона політичної сцени Америки теж не мала заохочувальних пропозицій, і це теж було причиною, чому вони програли. Програли, але однак з честю, тому що кількість демократів була досить високою, нею не можна легковажити. Це не був стовідсотковий успіх, але це була перевага, що привела, що є така адміністрація, а не інша.Ви сказали, що світ не повернеться до того, яким був раніше. Але яким буде? Чи буде ліпшим?Напевно, не до цього часу. Можна сказати, що останнім часом світ був без великих війн між найбільшими країнами. Справді, це був певний поступ, але він був досить нетривалий. Тепер вже це закінчилося. Чи світ стає кращим? Так, звичайно, що ліпшим: за часів, коли люди билися на булавах, тоді був гірший, ніж сьогодні. Я не втрачаю віри, що світ повільно розвивається: часто спочатку робить кроки назад, а потім уперед. Але це не змінює факту, що немає тепер бачення, чого дійсно ми б хотіли. Нещодавно я отримав такі роботи від випускників шкіл у Польщі, тобто молодих людей, які складали іспити й писали про омріяний світ. Цей світ увесь був складений із суперечливих очікувань. Це означає, що такий світ не зміг би існувати, він одразу б завалився. Узагалі світ без перешкод, без труднощів, без зусиль, такий світ тільки з приємних речей неможливий, як і неможливо людині жити в таких умовах. Це світ, який самознищиться. До Ренесансу, відповідно, наша цивілізація жила таким прагненням порятунку. Це було найважливіше – бути зціленим. Тепер це зникло, але з'явилося прагнення бути багатим. Проте це теж закінчиться у певний момент, тому що не має сенсу бути багатим. Щоразу більше людей бачить, що не варто бути багатим, не варто мати п’ять кімнат і володіти чотирма автівками. Це не приносить  ані радості, ані задоволення. Шукатимемо щось інше. Ми хотіли б, щоб кожен вів цікаве багате життя, але багате не в матеріальному сенсі, тобто вистачить оминути біду і нещастя. Тоді людині не так багато потрібно. Скільки потрібно? Скільки треба мати метрів квадратних для проживання, скільки  треба проїхати чи використати енергії на одну людину – це певні маркери розвитку цивілізації. Але існує ще інший розвиток: задоволення життям, радість і сенс від того, що ми робимо, що це має якусь цінність. І власне з тим маємо певний клопіт, тому що як формуємо, що б ми хотіли, це найчастіше неможливо виконати, ба, гірше – це нищівне. Знаємо це з дослідів над тваринами: якщо мишам створити комфортні умови, то вони загинуть, просто не матимуть потомства. Кожного з нас «запрограмовано» так, щоб за щось боротися, клопотатися, докладати зусиль, долати труднощі, страждання – це все записано у програму кожного життя. І тільки є питання: на якому рівні це все відбувається? Оскільки якщо життя складається з  боротьби, то боротьба може бути на обухах чи булавах, але може бути боротьба на олімпіаді. А на олімпіаді це прекрасна боротьба. Ми б не хотіли жити без таких зусиль, яких, наприклад, від нас вимагає спорт. Але спорт – це певний виняток, бо так, як решту життя хочемо прожити, як бачу з тих анкет, надісланих  молодими людьми, у такій собі лінивій вигоді, але так не вдасться. Не вдасться так.Власне, бути багатим, нічого не робити - і бути щасливим…Власне, це не йде у парі з щастям, і багаті насправді часто мають проблеми і звертаються до психологів, щоб їм хтось пояснив, що в їхньому житті є хибне, плинне. Зрештою, дуже багато багатих людей кидаються у певні суспільні роботи, в якийсь «ремонт» світу, і це Білл Гейтс дав приклад, як можна допомагати багатьом фундаціям, бо лише тоді це матиме якийсь сенс. Ми говоримо такими гаслами, але це справді хороше гасло: «Багатий не тим, чим володіє, а тим, що віддає». І якщо людина зможе чогось позбутися, щоб дати іншому, тоді стає багатшою. Але це повинні розуміти ті, які є багатими…Але Путін – багата людина, має вплив на весь світ, як видно, і, напевно,  міг би заплатити найліпшому психологу, але не скористався послугами психолога і почав таку війну і такого масштабу… Навіщо, який у цьому сенс, щоб бути щасливим? Це робить його щасливим?Я не намагатимуся ввійти в голову очільника однієї з супердержав. Який мотив це має? Точно, це якесь суб’єктивне переконання, що це служить на благо. Об’єктивно здається, що це з точністю до навпаки. Ці дії – це пережиток минулого, повернуті назад, а не вперед, і нічого доброго не принесе в Росії. Але це мої передбачення, передбачення старшої людини, яка з досвіду пережитої історії знає, що такі починання не принесуть нічого доброго, але як буде – лише згодом побачимо. Справді, тут участь одиниці в історії неприпустима, якщо б це був хтось інший, з іншим темпераментом, з іншою психікою, то вів би Росію іншим шляхом.Чи може світ існувати без вільної України?Ви знаєте, може існувати… Це дуже сумно. Ми, поляки, це вже проходили, і це теж було неможливо уявити, що світ може існувати без Польщі, але однак майже 140 років існував. Уже пізніше, як добрі часи для Польщі були в минулому, отож це було б великим нещастям, і я думаю, що це завжди був би непостійний стан. Я не можу уявити собі, щоб українці на постійно відмовилися від своєї суверенності і щоб сказали: хай нами керують, ми не будемо собою керувати. Я не можу собі цього уявити. Але скільки це ще коштуватиме страждань, цього я теж не можу собі уявити. Оскільки вже так було багато страждань за останні роки, що це навіть не вкладається в голові. І викликає захоплення, що цей народ так сильно прагне волі і так сильно хоче самостановлення.Трамп звертається до європейців і говорить, що тепер ви, європейці, більше допомагайте Україні. За вашими спостереженнями в Польщі та інших країнах, де ви буваєте, чи видно, що європейці готові, я не говорю про політиків, а саме громадяни цих країн, чи вони готові, що, можливо, житимуть гірше, але витрачатимуть кошти на те, щоб Європа підтримувала Україну в цій війні?Я думаю, що вони не готові, але до прийняття таких рішень людей примушує страх. А той страх потенційно є, Європа пронизана страхом,  кілька сотень мільйонів людей в Африці, чия земля перетворюється на степи через зміни клімату, і вони хотіли б приїхати в Європу, але Європа не хоче поділитися і знизити свої стандарти, неймовірно сильно знизити. І тепер для того, щоб була вільна Україна, Європа теж муситиме щось цьому присвятити. А люди увесь час думають, що вдасться нічим не жертвувати. Звичайно, що не вдасться. І це усвідомлення, можливо, повільно прийде, якщо в такий конкретний спосіб про це говорити, бо люди починають згадувати, уявляти, що було з Європою після війни, коли вона збідніла, але відбудовувала свої цінності. І вільна Україна є частиною цих європейських цінностей, тому що становлення народу є чимось, що записане в загальноприйняте розуміння прав людини. І це триватиме постійно, доти, поки Україна не буде сама собою. Це буде постійне відчуття, що ми, в Європі, не допомогли у добрій справі. Де-не-де це вдається роз’яснити, але не усюди.Де-не-де, поволі, скільки ще часу, тому що ми, як українці, не маємо багато часу, оскільки також втратили багато людей, наше військо виснажене, і від цього, зокрема, теж залежить, де буде ця межа між Європою і російською імперією?Для нас, поляків, це дуже важливе тепер, і більшість у Польщі це розуміє. Натомість у Західній Європі чим далі від цієї межі, тим менше розуміння, що це справа життя. І я думаю, що це розуміння повільно до них доходить, але повільно. Оскільки людський егоїзм теж велика сила. Зручності, щоб було, як було, і щоб нічого не змінювалося. Це така спокуса, яка постійно повертається, але вона може бути деструктивною. Ми в Польщі  часто повертаємося, а я і сам собі пригадую, що розповідали мені батьки, як це було на початку війни, в 1939 році, як цей світ, який був таким безпечним, здається, що ми функціонуємо щоденно, може у будь-який день завалитися: неочікувано зачиняться банки, не виплачуватимуть грошей, раптом гроші перестануть мати якесь значення, також кардинально змінюється ієрархія, директор банку стоїть у черзі, щоб з’їсти тарілку супу, який видають безплатно... Це все такий досвід, коли згадується, то людина розуміє, що треба захищати те, що маємо, і чимось жертвувати, але якщо цього не пам’ятати, то охочих до жертовності немає. Ви тільки-но згадали про Другу світову війну, адже ви народилися через кілька місяців після того, як вона почалася, і вам було, напевно, з 6 років, як закінчилася та війна. Які ваші спогади про ту війну? Як це було?Світ не можна повернути, оскільки дуже змінюється оцінка, оцінювання людей. Після війни у нас раз на місяць, під час недільного обіду, бував якийсь чоловік, який був страшенно нудний, і завжди кожен з тих обідів був справжньою мукою. Я запитував батьків, маючи тих 7 чи 8 років, чому цей пан мусить до нас приходити? А батько говорив мені суворо, що ти не знаєш, як благородно поводився цей чоловік, коли ми були під утисками, і те, що він нудний, не має жодного значення. І ми будемо його запрошувати завжди, бо він на це дуже заслуговує. Це була та, інша оцінка. І як виявилося, що це не ті, які виявляли приязнь, були друзями, а ті, хто зміг довести цю приязнь і були справжніми приятелями, на них можна було розраховувати і їм вірити. І це залишилося у моїй пам’яті, що війна кардинально переоцінює наше ставлення, оцінки, як би кожен поводився і що б вибрав.Психологи говорять, що дитяча психіка має властивість забувати якісь переживання, якщо ці переживання негативні. Тепер, коли ви чуєте ці тривоги, можливо у якихось відео з України, чи викликає це у вас якісь емоції з дитинства?Звичайно, нагадує. Це ніколи не покидало, з часів, коли були  укриття,  бомбардування, а я мав 4-5 років, то я протягом усього життя усвідомлюю, що можуть бути загрози. І саме тому, можливо, коли я вранці завжди налаштовую радіо з таким занепокоєнням, чи світ існує надалі таким, яким був ще вчора, чи, можливо, протягом ночі щось трапилося і раптом виявиться, що житиму в іншому світі. Я завжди можу собі це уявити. Це, можливо, некомфортне уявлення, але відповідає істині: можливо, ліпше знати, ніж не знати.Справді, Варшаву знищили нацисти під час Другої світової війни. Я якось натрапила на такі світлини в соціальних мережах - відновлені, кольорові - Варшави, з укриття, де сидів один чоловік і  дві жінки, мали якусь їжу, біля них була дитина у візку. Мене зацікавило, що саме пишуть поляки під цією фотографією, і я думала, що побачу багато коментарів зі словами емпатії до українців. Але я була вражена, бо, можливо, це якісь інтернет-тролі, але дуже багато поляків писали, що, власне, ось такий вигляд має справжня війна, а не так, як  в українців, які живуть добре, і, відповідно, що українці разом із німцями, бо були там також і такі коментарі: знищили нам Варшаву і Польщу під час Другої світової війни. Я була шокована - навіщо так пишуть, пане Кшиштофе, як це пояснити?Я думаю, що ці тролі присутні і плекання таких низьковартісних почуттів у людях - це частина цієї пропагандистської війни. І, звичайно, якщо з'явився якийсь акт жертовності, а поляки насправді дуже багато зробили, допомагаючи Україні протягом останніх років, то пізніше прийшла така дзеркальна хвиля розчарування і висловлювання, що «вони невдячні і нас не люблять, живуть за наш рахунок». Це нещасне, невдале, морально досить принизливе. Я не вірю, бо не зустрічаю людей, які б думали подібне, а якщо і зустрічаю, то десь на околицях, зазвичай це маніяки, які постійно таким чином намагаються «потопити» свої комплекси. Натомість точно над тим, щоб порізнити українців з поляками, працює великий штаб пропагандистів, який блукає в Інтернеті  і вигукує так, як може. Але я не маю відчуття, щоб це було автентичне, хоч, звичайно, людська заздрість така універсальна, а окрім цього люди, часто буває, «дадуть, а потім шкодують». Це ганебне, і мені соромно за таких людей. І як кажуть польською, вони «марнославлять»: хто відбирає, той у пеклі поневіряється. Як ми даємо, то не повертаємося до цього і не можемо потім мати відчуття оплакування. Даємо - і кінець…Коли ви чуєте від поляків такі слова, що, мовляв, українці під час Другої світової чинили погано щодо Польщі і не переживають цю війну так, як поляки, не вірять їм, що українцям важко в цій війні, що ви тоді відповідаєте?Я перевіряю, яку шкалу цінностей вони сповідують. Якщо людина говорить такі речі, то що вона знає ще, крім цього, звідки черпає новини, і завжди виявляться, що тут є проблема у сфері почуттів, певні комплекси, почуття меншовартості. Це ганебні відчуття і мені соромно за таких людей, оскільки я також і таких зустрічаю. Але я думаю, що найбільшу роль у цьому відіграє пропаганда, маніпулювання і це під’юджування, яке спостерігаємо в інтернеті, і походить від тролів, а не від живих людей. Думаю, що це має вирішальне значення.Чому росіянам завжди хочеться розсварити українців з поляками? Це не лише тепер відбувається, так було і за радянських часів.Звісно, це є, як каже римське правило «розділяй і володарюй», щоб утримати імперію, яка має відцентрові традиції, то треба порізнити між собою ці народи,  які, можливо, хотіли б від цієї «матриці» усунутися. І поляки, які абсолютно в жоден спосіб не хотіли бути частиною цієї царської імперії, і українці, які прагнули незалежності, були цінним матеріалом для сварок. Якби це комусь вдалося, то на цьому б хтось мав зиск для Росії, але це за своєю суттю – короткозоре, тому що ці порізнені народи неохоче залишаться у своїй метрополії. Але своєю чергою метрополії - це велика відмінність. Там, де була колонізація - французька, англійська, там цивілізація з  метрополії перевищувала цивілізацію колонізованих країн. Ми, в Польщі, у ХІХ столітті не мали такого враження, тому що наша промисловість була ліпша, ніж російська, наш спосіб життя здавався нам як більш розвинутий і цивілізований. Ми не відчували ностальгії за товарами, які були Маdе іn Russіа, хоч тоді так про це і не говорили. Але ми були зацікавлені тим, що несе з собою Захід, бо Захід був більш розвинений. Нас тягнуло до Заходу.Я думаю, що  українці в цей момент теж мають таке відчуття, тяжіння до більш розвиненої цивілізації.Росія – це та цивілізація, якій ще багато треба надолужити. Як подумаю про цю «ґлубінку» російську, то вона, як модель хорошого життя, не притягує, а натомість замість хорошого життя можна мати імперську  ілюзію і сказати: що з того, що нас не люблять, що нічого не маємо, але зате нас бояться. Чи вистачає цієї мотивації? Я вважаю, що це намарно. Якось так я думаю.Але росіяни довго повторювали, що вони – європейці і, відповідно, ставилися до українців, як до простіших, гірших, неосвічених, з біднішою культурою, як до людей із села.Добре, але виявилося, що цінності, якими люди з села пишаються, - вищі цінності, ніж монгольська слухняність тиранам. Оскільки відомо, що Росія прийняла цю цивілізацію, яка розпочалася з Київської Русі, і що потім та Русь Московська, зокрема через перемогу під Новгородом, у такий спосіб «вбилася» таким клином азійства в Європу, але Україна набагато менш азійська, ніж решта Росії. В цьому  сенсі «азійське» -  це не про позитивні цінності. Звичайно, я не маю на увазі Японії чи навіть Китаю, з їхньою багатою культурою, тільки тих монголів, які нападали на Європу і не створили держави, створили найкоротше існуючу імперію, яка розпалася, бо не мала жодного з’єднувального елемента, жоден елемент не зліпив би імперії – маю на увазі, імперію Чингісхана.Європа досить довго і навіть тепер, як кажуть наші письменники, режисери, актори, митці, які виїжджають до європейських країн і там зустрічаються, то відчувають, що там існує це захоплення Росією і її великою культурою - чому це ще існує? Це також робота Росії чи просто такі люди? І, відповідно, як так, що Росія,  така країна, з такою великою культурою, виявилася не такою культурною, освіченою, з добрим вихованням?Ви знаєте, це те, про що ми теж запитували: як німці, звідки  походить Ґете і Бетховен, могли породити нацизм і Другу світову війну  з демократично вибраними урядами націонал-соціалістів? Це теж неможливо було зрозуміти, як  ця висока культура могла не відбитися на рівні виборця, який колись голосував за нацистську партію. Я думаю, що Росія все ще має свої великі поклади культури і, як бачу, більшість відомих російських митців опинилися в еміграції або мовчать. І я думаю, що вони не мають такого активного опору проти пропаганди, але я не мав відчуття, що багато з них допустилося своєрідної зради, тобто було доводом проти правди. Отож, я думаю, що це треба цінувати. І я думаю, що і надалі захоплюватимемося Достоєвським, хоч корені багатьох негативних явищ Достоєвський описав і можна, читаючи його, їх відгадати. Так що, я щодо російської культури не роблю жодних застережень, щоб якось її оминати чи недооцінювати. Це нерозумно, ми втрачаємо певне багатство, яке існує. Але однак це не змінює факту, що сьогодні російська політика є для нас живою загрозою.Українці повторюють, що Росія перестане бути для нас загрозою, для цивілізованого світу і для України, тоді, коли залишиться меншою державою. Але ми чуємо голоси з закордону, чуємо, що світ боїться, щоб Росія сталася меншою. І як тут нам відновити рівновагу, щоб знайти золоту середину? Як у цій ситуації діяти? Це питання політологічне, тому що треба подумати над тим, що доброго є в політиці і суспільному житті. Якщо це живий розвиток громадян, розвиток потенціалу кожної людської одиниці, то може, дійсно, виявитися, що Росія, якби не була такою великою країною, була б більшою країною у вимірі людської удачі, це могло б спрямуватися у ліпшу сторону для росіян. Якби не були пригнічені тим централізованим урядом, який не може впоратися з усією територією. І Росія ніколи не мала своєї чудової адміністрації чи зразкових судів – це все абсолютно ніколи не було їхні надбанням. Звичайно, що для росіян це страшна образа, якщо сказати, що замість однієї Росії могло б бути кілька, можливо, якісь федералізовані. Але на момент, коли об’єднувалися обидві Німеччини за часів Горбачова, президент Міттеран, який спочатку був проти об’єднання Східної та Західної Німеччини, сказав, що «так люблю Німеччину, що я хотів би, щоб було її якнайбільше». Німеччину, тобто йдеться про країну Німеччину, «так люблю німецькі країни, нехай їх буде більше». Потім він відмовився від цього речення, бо було це так неврівноважено, навіть несправедливо щодо німців, тому що  їм забороняли те, за чим вони сумували протягом кількох десятків років. Але можна сказати, що це було вираженням переконання, що об’єднання не завжди на добре. Натомість бажати комусь, щоб його держава розпалася на дрібніші держави, - це глибоке втручання в чужі справи. Якщо росіяни відчують, в якій моделі держави мали б більший потенціал, за якої моделі держави вони врешті б змогли дожити до цього золотого віку, до якого ніколи не дожили, але на який заслуговують точно як дуже потенційно сильний народ і сильна держава.Чи знаєте ви, чи маєте таке відчуття, що десь незабаром кінець цієї війни? Чи насправді цього кінця не видно?Не видно… для мене, я його не бачу. Я чекаю постійно, коли на цій півкулі, як говориться поетично, з’явиться якась нова фігура і щось зміниться, що надійде якийсь зовнішній чинник, який розблокує ситуацію. Я не політолог  і не можу собі уявити, але я читаю найрізноманітніші гіпотези, який може мати вигляд цей світ через рік, і всі непереконливі і незадовільні, з жодної я не був би задоволений.А як повинна закінчитися ця війна?Точно очікується більших поступок від України, а це передбачає, звичайно, що конфлікт тлітиме надалі. Які будуть поступки? Невідомо. Я б не здивувався, але це такий вимисел, якби я був письменником у стилі sсіеnсе fісtіоn, що раптово може змінитися ситуація на фронті, а президент Сполучених Штатів зненацька виявиться прихильником суворих санкцій щодо Росії, якщо це буде в інтересах Америки, і також цієї сировини, якої потребує. Тут все може обернутися з кожним днем – така  сутність політики.  Такий стиль політики тепер з'явився: жодних наслідків, але багато здивування. Отож, позитивного вирішення не бачу, тут Росія мусила б змінити свої наміри, а саме зрікаючись від своїх імперських цілей, а зосереджуючись на власному внутрішньому розвитку, що я їй і бажаю, але я не бачу таких реальних заповідей.Саме так, вони  і надалі говорять, що українців не існує, що це неправильна держава, що мова – не окрема, а подібна до російської, тож  нічого не змінюється, хоч вони і втратили багато своїх людей у цій війні, понад 900 тисяч загинули і поранені у цій війні… Це велика кількість…Це страшне число… Одна людина - і це  велика катастрофа, космічна, а що ж тоді, коли йдеться про десятки, сотні, тисячі – це вражаюче. І вражає те, як росіяни легко погоджуються з тим, що стільки з них гине в такій незрозумілій справі, бо це навіть не зветься війною у Росії, тільки якоюсь «операцією». Але що ж це за операція, навіщо ці люди гинуть і яка від цього буде користь у майбутньому? Це все разом – трагічне, і насправді ця трагічність проходить так, без загального крику обурення. Це дуже сумно, але так відбувається. Відомо, що ці жертви, яких зазнає Україна, вирішать долю майбутнього. Навіть коли б у цей момент були якісь великі поступки, то однак, як Майдан був безповортним, цей другий Майдан, це було щось, що не вдалося повернути назад. Так і тепер будь-що, що буде спеціальним рішенням, то прагнення до незалежності і самостановлення – це, напевно, не відмінити.  Я вже кілька років не був в Україні і  не пам’ятаю, як  з часів довоєнних це почуття лише росло, але, напевно, тепер воно розквітло. І я маю враження, що люди усвідомлюють, навіщо були ці жертви з українського боку.Якраз на початку ми говорили про сенс життя. Можливо, для росіян перебувати у стані війни - це і є сенсом їхнього життя?Складно сказати, чи так було. Як я читаю «Війну і мир» Толстого, це не так звучить. Звичайно, що це точка зору аристократа, тобто найвищих російських еліт, які мали у багатьох справах такі найвищі стандарти і в якийсь спосіб їх дотримувалися. Натомість як людина нічого не має, як я  думаю про тих монголів, які підкорювали світ і Європу, світ, також Китай, то вони, власне, мали сенс тільки у війнах, бо їм нічого було втрачати,  не мали ані будівель, ні університетів, ані жодних інституцій, які б утворили таку потужну державу, і тому ця імперія програла. Недовго проіснувала така імперія, як виявилося,  що це було слабке.А який сенс тепер для Китаю?Я думаю, що Китай надолужує цей період, коли він був позаду за більш розвиненою цивілізацією, тобто за Європою.Європа заслужила перед Китаєм на багато розчарувань і ненависті, бо принижувала Китай у ХІХ столітті в нечуваний спосіб, бо те, що французькі війська спалили Літній імператорський палац у Пекіні для розваги, напевно, це залишилося у пам’яті як міф «приниження», який тепер треба перекреслити. Отож, те, що тепер Китай так прагне домінування, це можна зрозуміти історично. Але чи це добре для світу і чи це добре для самого Китаю? Це якраз покаже історія. Я маю сумніви.Чи ми вже у Третій світовій війні, пане Кшиштофе?Напевно, так. Але я вже думаю, що холодна війна була третьою, а тепер уже говорять, що ця війна  є четвертою, бо так хочемо залякувати себе цією назвою, поки бомби не летять на наші домівки, то ми вважаємо, ця війна не є світовою. Але як подивимося, що коїться на Близькому Сході, що відбувається в тих далеких від нас місцях, то постійно десь палає недобрий вогонь. І це доказ, що війна - це ніби натуральний стан, в якому перебуває людство, хіба б не розійшлася на великий масштаб.Чи Польща готується до війни, яка може поширитися на територію Польщі?Так, мусимо реально брати це до уваги. Ніхто, звичайно, в це не вірить. Усі живемо з надією, що так не трапиться. Але це тільки сподівання. Розум говорить, що це може статися.Тепер Польща живе виборами, виборчою кампанією, і якраз багато кандидатів говорить: навіщо підтримувати Україну, це не наша війна, у нас свої проблеми. Чому саме так? Ваші відчуття - чи люди підтримують таких кандидатів і за кого голосуватимуть? Кого Польща вибере? Чи може бути якась несподіванка?У політиці завжди може бути якась несподіванка. Я думаю, що серед тих кандидатів, яких я поважаю і вважаю позитивними, ніхто з них таких речей не говорить: ні пан Тшасковський, ні пан Головня, ані пані Беят, а ці решта голосів, здаються мені, дуже підозрілими - опортуністичні, передусім немудрі, незгідні з національними інтересами, і я маю надію, що жоден з цих кандидатів, який ставить під сумнів усю серйозність війни в Україні і необхідність нашої допомоги, що жоден з них не виграє цих виборів. Я б цього дуже бажав.Дійсно, щодо відносин між Україною і Польщею, завжди або перед виборами, або на річниці Волинської трагедії, тоді починається пригадування нашої складної ситуації. І за ці три роки, вже 4-й рік великої війни, чи ми зробили кроки між нами в цьому питанні, щоб вирішити його? Наскільки я орієнтуюся, то існує така свідомість у пресі. Я повторюю, що в справі пам’яті Волині певний поступ є, якісь ексгумації стануть можливими. Це, очевидно, неймовірно трагічна і болісна сторінка нашої історії, але ми також намагаємося її зрозуміти і в далекій перспективі, як через минулі століття формувалися наші відносини. І тоді мусимо визнати, що тоді Польща не створила обіцяної Речі Посполитої трьох народів і що разом з литовцями ми не дали цій, українській, русинській стороні, не дали рівних прав. Як ми це пам’ятаємо, то незважаючи на те, що ця волинська різанина є абсолютною річчю, яку не можна захищати, але принаймні дає нам можливість зрозуміти, що там були такі глибокі мотиви, закоренілі у минулому, і що ми мусимо це подолати. З німцями ми маємо, відповідно, подібну ситуацію, оскільки також існують історичні минулості в минулому, хоч наш кордон з німцями був більш мирним, ніж кордони між німцями і французами. Відомо, що можна це подолати, такі  історії з минулого. Наш спільний інтерес наказує нам, що в майбутньому ми повинні бути близькими країнами, бо  у нас спільні інтереси.А скільки ще може тривати таке непорозуміння між нами, українці не розуміють поляків, а поляки не розуміють українців щодо цієї справи?Це походить з ХVІІІ-ХІХ століття, так як описано в літературі, і ми знаємо, що Річ Посполита дійсно не дала цієї рівності, передусім козаччині - не дозволила їй стати шляхтою. Це все було помилкою тодішньої історії.  Оскільки ми були на шляху створення такої багатонаціональної держави, яка була б певним прототипом об’єднаної Європи, що потім вчинила монархія Габсбургів, тільки певною мірою, теж не до кінця вдалим чином. Але до цього прагнула Європа: від єдності ще за часів Каролінзької імперії, а ще раніше за часів Римської імперії, до цієї сьогоднішньої єдності під керівництвом Брюсселя. І цей континент має багато спільних цінностей. І Україна повинна мати своє місце у цьому співтоваристві. Я б так  дуже бажав.Саме так, я теж нещодавно прочитала такий коментар, стосувався він мого рідного міста, що мене здивувало. Ви колись гостювали у Ходорові. Хтось написав, що був у Ходорові і там не побачив прапора Європейського Союзу, отож, чи маємо допомагати українцям, коли ж вони вважають, що борються за європейські цінності, а прапора не було. Я відповіла цьому коментаторові, що якраз я з Ходорова і такий прапор висить біля міської ради. Але чи дійсно українці вже заплатили таку високу ціну для того, щоб опинитися в Європейському Союзі?Ви знаєте, це справа ментальної трансформації, тому  що по-справжньому Європейський Союз є союзом Західної Європи і такі країни, як Греція, яка за своїм духом інша і не походить з Латинської імперії, Румунія, Болгарія, ці країни ментально досить віддалені від таких європейських ідеалів. І питання, як в цьому всьому віднайде себе набагато більша і потужніша Україна. Чи це «щось» нас єднає, робить міцнішим за те, що нас роз’єднує? Оскільки ділить нас добрий шмат історії й іншого способу  мислення, тобто мислення, яке походить з християнського православ’я. Це дуже відрізняється від того, що приніс Захід, тобто католицизм і протестантизм. Вони по-іншому моделювали образ світу, людини, суспільства, суспільної доктрини тощо, тому якраз тільки тоді і виявиться, чи ця європейська пропозиція буде достатньо «апетитна», щоб Україна захотіла її засвоїти, і чи почуватиметься в цьому добре. І якою буде гнучкість Європи? Адже Європа сама по собі великою мірою засумнівалася, що тепер і викидають нам американці, зрештою, це досить кумедно. Але так насправді й було, що найбільші ідеали Європи реалізовувалися в певний момент в Америці, це було так у час, коли звільнялися з-під британської колоніальної влади.Ви згадали про відмінність мислення, що ми мали іншу історію, бо у нас було православ’я. Отож, як виглядає це «інше» мислення? Це десятки речей, часто дуже дрібних речей. Скажімо так, Захід орієнтується на одиницю, наприклад, коли ми називаємо себе, то спочатку називаємо ім’я, а далі прізвище. Не дай бог навпаки, бо це слід російського гноблення. Натомість люди зі Сходу, починають із прізвища чи племені, бо найважливіше, до якого племені належать, а хто це – Іван чи хтось інший, - це вже другорядна справа. Це дріб’язок, але це формує мислення і ставлення до світу. Адже відрізняємося тим, що над нами тяжіє традиція хрестових походів, які створили так званий «етос лицаря». Схід цього не знав, бо  не брав участі у цих війнах у такій формі, як ми. Ми також були провінційними, але багато від цього навчилися, а відповідно, питання честі, втрата обличчя – це все напрацьовано протягом тих років. Люди на Заході гірше зносять таку брехню прямо у вічі, бо говориться «стати обличчя до обличчя», «я більше не віритиму йому». На Сході, здається, більше толерують брехню, я говорив тоді так, а тепер говорю навпаки. І так може залишитися. Отож, десятки речей, які переносяться з цього Сходу, не згадуючи вже про спадщину від більшовиків. А також те, що люди зі Сходу, як правило, наприклад, коли хочуть визначити певну суму, яку хотіли б отримати, за певну роботу чи предмет у торгівлі, то завжди дивляться, чи платитиме бідний, чи багатий. На Заході це взагалі не вирізняють: скільки це коштує, то стільки і коштуватиме – і від багатого, і від бідного оплата така ж сама. Це речі, які видно щодень і часто перешкоджають. Але це речі, які можна опанувати, тому, можливо, в об’єднаній Європі Україна почуватиметься зручно, бо відчуватиме, що, можливо, ці ідеали, за своєю суттю, вже і так є в голові.Ви також сказали, що у західній культурі було таке правило, що не б’ють лежачого…Так, це своєрідне рицарство, яке перенеслося до нас практично. Коли я зустрічаю азійських студентів, то вони здивовано запитують: чому? Бо якщо хтось лежить, то тим більше його треба бити, тому що і так не встане.Я думаю, що під час цієї великої війни те, що ми тепер спостерігаємо, як росіяни поводяться з українськими полоненими, а як ми, українці, поводимося з російськими полоненими. Тепер росіяни вчиняють так, що безпосередньо стріляють в українських полонених. Це, відповідно, те, що називається порушенням правила «лежачого не б’ють».Так, це трагічне. Оскільки весь світ прийняв Женевську Конвенцію, але її порушують. Нацисти, як тільки-но трохи ослабли, перестали її порушувати. Були тоді вже згодні з цим правилом, бо це правило гуманності, елементарне, в розвинутому світі.Дійсно, нацизм був покараний. Чи рашизм, як тепер називаємо те, що відбувається з Росією і що Росія робить з нами, нарешті теж буде покараний, тому що корені рашизму походять з радянських часів, а також з часів Другої світової війни, оскільки комунізм теж не був покараний.Напевно, це велика помилка нашої усієї Європи, що покарання Німеччини і нацизму було, але завдяки втручанню американської демократії, що союзники змусили німців, щоб вони відповіли за минуле. У Польщі ця відповідь за заподіяне, хоч невеликою мірою, але відбулася. Не можу сказати, що було це цілковито. Ця люстрація була в обмеженому вимірі, однак все ж була. Натомість у Росії навіть не визнали свою провину, не було сказано: «я припустився помилки, вчиняв погано, вірив в погані ідеали,  навчав дурниць» – це хотілося б почути від кожного університетського професора, який брав участь у радянський пропаганді. Цього не було ніколи, тоді говорилося: «що так треба було тоді, а тепер треба по-іншому». Це і є ця відмінність між Заходом і Сходом. Завжди є так само – правда є завжди правдою.    

Про це журналістка, авторка YоuТubе каналу "Обличчя Незалежності" Дарка Гірна сказала в інтерв'ю ведучому Еспресо Андрію Сайчуку. "Я б хотіла, щоб ми ці місця облаштовували таким чином, що туди хотілося б приходити, порефлексувати, подумати й вшанувати пам'ять. Не тому, що тебе до цього зобов'язує День Збройних Сил України, а тому, що ти хочеш туди піти. Бо це місця сили. І дуже часто ми перетворюємо ці місця на кіч, дуже інстинктивно їх організовуючи, хаотично, так, як ми звикли. І це дуже сумно, тому що в першу чергу йдеться про темні кольори: сірі, чорні. Ми ж говоримо про світлу пам'ять військових. Чому тоді ці місця такі похмурі?", - зазначила дослідниця.Читайте також: "У нас є до чого повертатися": розмова із журналісткою Даркою Гірною про культуру пам’яті й те, якими мають бути українські військові кладовища "Це про нашу скорботу, чи це все-таки про героїзм і подвиг людей, які віддали життя? Тобто, мені здається, що потрібно повертатися до нашої козацької традиції світлих хрестів, або з піщаника, або з вапняку, або з архітектурного бетону. Є дуже багато різних матеріалів світлого кольору. І це зовсім змінює атмосферу", - додала вона.Окремо Гірна зупинилася на "традиції все заливати бетоном"."Всю природу, всі газони заливати цими доріжками, так, щоб там неможливо було продихнути. Наприклад, в американській практиці зелені насадження - це окрема політика для проєктування таких військових кладовищ. І от кожна ця стаття, наприклад, зелені насадження, кольори каменю, з яких ми будуємо і чому вони, наприклад, світлі. Які ми меседжі туди закладаємо?", - підсумувала журналістка.Також вона розповіла, як Радянський Союз цілеспрямовано знищував в Україні поховання воїнів УНР.

Стратегія США залишається незмінною: за відсутності реальних важелів тиску на Путіна американці спробують переконати його хоча б увійти в переговорний процес. Фактично єдиний інструмент впливу, який США зараз використовують, — це створення враження позитивного тренду нормалізації відносин із Путіним і розрахунок на те, що сам по собі цей тренд становитиме окрему цінність.Саме це ми й бачимо останніми тижнями. Попри збереження продовження постачання зброї Україні й антиросійських санкцій (навіть Орбана примусили підтримати продовження санкцій ЄС), американці більше не називають Путіна вбивцею, Росію — державою-агресоркою, синхронно голосують із РФ в ООН і розповідають на телебаченні, який Путін мудрий і чудовий. Очевидно, що після трьох років повної ізоляції в глобальній політиці ставка була саме на це. І можна сказати, що ця американська ставка спрацювала — Москва демонструє бажання зберігати цю позитивну динаміку. Для України це створює додаткові ризики, але сам факт варто зафіксувати.Навіть фактична відмова Путіна на пропозицію Трампа щодо перемир’я все одно дозволяє американцям розцінювати цей процес як в цілому успішний. Путін не сказав "ні" і навіть показово "збив" над Україною кілька своїх "шахедів". Американці похвалили його за це публічно, і це цілком вписується в логіку створення позитивного фону.Читайте також: Таємні переговори Трампа та Путіна: що це означає для УкраїниСтратегія Кремля також не змінюється. З самого початку війни російська позиція полягає в тому, що завершення конфлікту можливе лише після демонтажу української незалежності (з різними варіантами реалізації) та "усунення першопричин конфлікту", тобто відведенням НАТО на позиції 1997 року. І вже зараз видно, як саме Кремль планує використовувати переговорний процес для досягнення цих цілей.Очевидно, що Путін займається переговорами не лише з бажання вийти зі статусу ізгоя світової політики. Безумовно, вони цю тактику американців розуміють і пробують використати з користю для себе. Тактика Путіна – "заговорити" тему України. Зробити її просто ще однією з багатьох тем у дискусіях зі США. Арктика, ядерне роззброєння, Близький схід та "у нас теж є рідкісноземельні метали" – таких потенційних тем багато. Подальший їхній розвиток буде поступово нормалізовувати відносини з Путіним, який хоч і продовжує вбивати десятки або сотні людей кожен день, але при цьому "реалізовує фантастичні економічні проєкти". Протягом останніх трьох років Україна залишалася центральною темою у відносинах між США і Росією. Але якщо Москва доб’ється зміщення акцентів, то підтримка України з боку Вашингтона може поступово згасати. І це якраз те, що потрібно росіянам.Читайте також: Будь-яка європейська оборонна система буде неможливою без УкраїниОчевидно, що поки що це лише плани Путіна, і реалізація цього сценарію — не факт. І не лише через фундаментальні розбіжності між США і РФ. Жорстка позиція наших союзників — Європи, Канади, Японії та інших теж має значення. Європа сьогодні єдина як ніколи. Європа, яка бореться проти Путіна, – це фактично весь континент. Велика Британія, яка після брекзиту позиціювала себе окремо, сьогодні повністю координується з ЄС. Навіть Марін Ле Пен, відома своєю симпатією до Кремля, нині відкрито підтримує Україну. Європа бачить в Україні ключовий елемент своєї безпеки — і діє відповідно. За даними опитувань, навіть 44% канадців хотіли б приєднання своєї країни до ЄС, бо розуміють, що Європа стає реальною силою, яка планує гарантувати свою безпеку самостійно.Європа збільшує військову підтримку України й не зважає на переговори США з Кремлем. І незалежно від того, як завершиться нинішній раунд перемовин, сьогодні вже ні в кого немає ілюзій: безпека Європи — в її власних руках. Точніше, в українських руках. Україна вже є і залишатиметься ключовим елементом нової системи європейської безпеки.Джерело Про автора. Микола Княжицький, журналіст, народний депутат УкраїниРедакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів чи колонок.

Президент України Володимир Зеленський підписав укази про вручення державних нагород триста одному військослужбовцю із різних бригад ЗСУ. Про це повідомляє Gаzеtа.uа з посиланням на сторінку глави держави у Теlеgrаm. "Щойно підписав укази про відзначення наших воїнів державними нагородами. 301 військовослужбовець із різних бригад Збройних сил України. П'ять Героїв України. І майже щодня такі укази. Це абсолютно заслужена вдячність і шана нашої держави нашим хлопцям і дівчатам, нашим чоловікам і жінкам, які встали на захист української держави й незалежності", - написав Зеленський. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Путін маніпулює перемир'ям - Зеленський Відповідні укази 13 березня опубліковано на сайті президента. Зеленський подякував усім українським воїнам, добровольцям, героям різних часів, які боролися заради того, щоб Україна була у світі. Президент наголосив, що незважаючи на три роки повномасштабної війни Росії проти України, понад 11 років намагань Росії знищити нашу державність. "Україна зберігає свою свободу, і ми робимо все, щоб гарантувати для України надійну безпеку й достойний мир. І це можливо виключно завдяки нашим людям усім тим українцям і українкам, хто пов'язав свою долю із захистом нашої держави, хто б'ється заради українського народу та нашої власної, незалежної держави", - додав він. Президент подякував усім українським воїнам, добровольцям, героям різних часів, які боролися заради того, щоб Україна була у світі. 14 березня щорічно в Україні відзначається День добровольців. Цю річницю встановила Верховна Рада України у 2017 році з метою вшанування мужності та героїзму тих, хто захищав незалежність, суверенітет і територіальну цілісність країни. 11 березня делегації США та України провели зустріч у Джидді. Команди України та США зробили спільну заяву за результатами зустрічі в Саудівській Аравії: США відновлюють військову допомогу, з РФ обговорять можливість припинення вогню на 30 днів.

Цей день присвячений вшануванню та підтримці людей, які добровільно вступають у лав військових чи територіальної оборони для захисту національних інтересів та безпеки України. Добровольці грають важливу роль у підтримці Збройних Сил та в утриманні обороноздатності країни. Цей день є відзначенням їхньої самовідданої праці, мужності та жертовності на благо України.Відвага та наполегливість добровольців інколи вражає навіть професійних та досвідчених військових. Вони не мали намірів обирати військову службу у ролі своєї професії чи покликання, але саме добровольці – це ті, хто свідомо покинули своє мирне життя та стали на захист, озброюючись за лічені місяці або навіть дні.Чому обрана дата 14 березня?Дата 14 березня для відзначення Дня українського добровольця має особливе символічне значення. Саме цього дня у 2014 році відбувся виїзд перших 500 бійців-добровольців Самооборони Майдану до тренувальної бази в Нових Петрівцях. Ці чоловіки та жінки, стали символами волі та патріотизму. Російська агресія спонукала безстрашних українців до самовідданого вступу у боротьбу за майбутнє своєї країни. Їх внесок неможливо переоцінити, адже вони дали змогу провести мобілізацію та забезпечити військо, що врятувало українську державність від поневолення.Згодом, у 2017 році було закріплено на законодавчому рівні відзначення цієї дати, відповідно до постанови парламенту № 1822-VІІІ від 17 січня. "З метою вшанування мужності та героїзму захисників незалежності, суверенітету і територіальної цілісності України, сприяння подальшому зміцненню патріотичного духу в суспільстві, підвищенню суспільної уваги і турботи про учасників добровольчих формувань та на підтримку ініціативи громадськості", - зазначено у тексті документу.Цей день вшановує героїзм, сміливість та непохитну віру в перемогу над злом, а також відзначає невмирущий внесок добровольців у становлення та збереження незалежності та суверенітету України.Фото: kyіvсіty.gоv.uаІсторія українського добровольчого рухуЗапорозька Січ є одним із перших та найвідоміших прикладів добровольчого об'єднання для захисту територіальних інтересів та боротьби проти загарбників. Вона була оборонною і військовою організацією козаків на території сучасної України.Перша світова війна стала періодом, коли українці вирішили скористатися можливістю для боротьби за незалежність своєї країни. Протистояння між Австро-Угорщиною й Росією створило сприятливі умови для цього. Багато українців добровільно приєдналися до військових формувань, зокрема до Українського Січового Стрілецького корпусу (УСС). Хоча лише обмежена кількість добровольців отримала дозвіл на прийняття присяги та створення легіону УСС, вони проявили величезну відвагу та героїзм, незважаючи на складнощі. Недостатнє озброєння та незадовільні умови життя не зупинили їх у боротьбі за свою країну. Ці добровольці заслужено здобули славу як найвідважніші воїни того часу.Якщо повернутись до подій сучасності, тоді відповідно до даних УІНП, під час бойових дій у 2014–2015 роках в ході українського супротиву російській агресії на сході України, активну участь брали орієнтовно 40 добровольчих батальйонів. Значна частина з них згодом з часом були переформатовані у військові частини та ввійшли до складу силових структур, продовжуючи свою боротьбу за мир та стабільність.Звісно, це лише декілька прикладів з безлічі історій. Протягом віків, значна кількість українців ставали добровольцями та брали зброю до рук, щоб боронити незалежність України. Тому, цьогоріч 12 березня Український інститут національної пам'яті (УІНП) спільно з Національним музеєм Революції Гідності, Інформаційно-виставковим центром Музею Майдану та істориками провели дискусію "Добровольці у боротьбі за незалежність України – від 1914 до 2024 року", де обговорювали феномен добровольчого руху та його розвиток протягом років.Нову віху розвитку українського добровольчого руху було отримано завдяки прийняттю Закону України "Про основи національного спротиву" у липні 2021 року. Згідно з цим документом, добровольчі формування територіальної громади тепер визнаються як важливий елемент національної оборони. Ці військові підрозділи формуються на добровільних засадах з громадян України, що проживають у відповідних територіальних громадах, та призначені для участі у підготовці та виконанні завдань на території громад. Це закріплює роль добровольців територіальної оборони як ключового елементу в системі захисту країни, забезпечує їм відповідний правовий статус та підтримку.У грудні 2021 року Уряд затвердив Положення про добровольчі формування територіальних громад. Так, почали з'являтися перші добровольчі об'єднання, які були покликані для захисту територіальної громади. Ця ініціатива викликала широкий резонанс, мережа формувань почала активно розвиватися. Вони діють під наглядом командувача військової частини Сил територіальної оборони ЗСУ з врахуванням територіального принципу.Коли у 2022 році російська армія почала повномасштабне вторгнення, у відповідь на цю військову агресію, українці з новою силою почали добровільно брати до рук зброю та вступати до ЗСУ або територіальної оборони. Тисячі людей вступили до армії, багато з них повернулися з-за кордону, готові захищати свою країну. Поряд з українськими патріотами у рядах добровольців також з'явилися іноземні громадяни. Уряд закликав світ об'єднатися з українцями у спільній боротьбі за мир та демократію, підтримуючи ідеали вільної та справедливої держави.Українські добровольці - це символ мужності, відваги і самопожертви. Їхні дії та рішення визначають майбутнє нашої держави. Дякуємо кожному та кожній, низький уклін та шана Героям!

14 березня відзначають День українського добровольця. Цю дату встановила 17 січня 2017 року Верховна Рада з метою вшанування мужності та героїзму захисників незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, сприяння дальшому зміцненню патріотичного духу в суспільстві, посиленню суспільної уваги та турботи до учасників добровольчих формувань та на підтримку ініціативи громадськості. Чому саме ця дата? 14 березня... Запис «Більше, ніж рішення»: сьогодні — День українського добровольця спершу з'явиться на Громадське радіо.

Про це інформує кореспондентка Еспресо Наталя Стареправо.Так, родини військовополонених пройшли від парку Шевченка до Бессарабської площі, майдану Незалежності, через Європейську площу, алею Магдебурзького права, Паркову дорогу та до вул. Грушевського, 26/1, де розташований готель "Київ".О 09:00 на перехресті біля парку Тараса Шевченка був зупинений рух авто, пролунала хвилина мовчання та гімн України. Фото: Наталія Стареправо/Еспресо"Вже близько трьох років перебувають у полоні. Вони витримують жахливі умови – голод, холод, тортури. Кожен день у неволі – це боротьба за виживання. Ми не маємо права мовчати! Ми маємо нагадувати світові про їхню долю та вимагати їхнього повернення додому. Ми вимагаємо активізації міжнародних процесів щодо звільнення наших військовополонених", – наголосили організатори. Наталія, чий син перебуває в полоні вже третій рік, зазначила, що цією акцією "хочемо сказати, що ми їх дуже чекаємо". "Ми звертаємося до всього світового товариства, щоб допомогли нам звільнити наших хлопців, повернути наших дітей, чоловіків. Таку акцію організували, щоб весь світ бачив і допомагав нашим хлопцям", – сказала Наталія.Фото: Наталія Стареправо/ЕспресоНа акції була присутня Світлана, чий син також уже третій рік у російському полоні. Окупанти засудили його до 22 років колонії суворого режиму торік 3 жовтня – в його день народження."Ми хочемо нагадати суспільству і світу, що наші рідні, а саме військова частина 357 полку "Азов" з перших днів стояли на захисті України й на захисті Маріуполя. 86 днів у повній облозі вони вели бої без їжі, без ліків, без води. Витримали 86 днів. Потім за наказом верховного головнокомандувача вони вийшли з Азовсталі для збереження життя поранених і цивільних, які знаходились теж в Азовсталі, і з того часу нічого не міняється, їх не повертають. Саме "Азов" не хочуть повертати, хоча вони знаходяться в дуже важких умовах, зі слів тих людей, яких уже обміняли", – розповіла Світлана.Фото: Наталія Стареправо/ЕспресоФото: Наталія Стареправо/ЕспресоВдень у неділю, 2 березня 2025 року, ініціативна група киян, яка вимагає визволення українських бранців РФ, зібралася на столичному житловому масиві Оболонь.

День Державного Гімну України — важлива дата, яка відзначається 10 березня. Це свято підкреслює значення національного гімну як символу незалежності, боротьби та єдності українців.

У результаті отриманого уламкового поранення в шию під час виконання бойового завдання поблизу Бахмута, 7 березня 2023 року загинув 27-річний Дмитро Коцюбайло. Через три дні, на Майдані Незалежності у Києві зібралися тисячі людей, щоб провести в останню путь лейтенанта, відомого за позивним "Да Вінчі".Перед труною воїна прощалися його побратими, а також вищі військові чини: Кирило Буданов, Олексій Резніков та Валерій Залужний. Президент України Володимир Зеленський також взяв участь у панахиді, яка відбувалась у Свято-Михайлівському Золотоверхому монастирі, щоб вшанувати пам'ять загиблого. "Сьогодні в бою загинув "Да Вінчі", герой України, доброволець, людина-символ, людина-хоробрість, - Дмитро Коцюбайло", - розповів у повідомлені президент.Фото: Дмитро ДідораЖиттєпис ГерояНародився 1 листопада 1995 року в Івано-Франківської області. Прадід Дмитра брав участь у боротьбі як член Української Повстанської Армії (УПА).Освіту здобув у загальноосвітній школі в селі Бовшів, де нині відкритий музей пам'яті Дмитра. Згодом навчався у професійному будівельному ліцеї. Дмитро дуже любив мистецтво та навчався на художника. Псевдонім "Да Вінчі" відображав його талант у малюванні.Да Вінчі активно долучився до подій Революції Гідності. Потім пішов як доброволець на фронт з початку війни у 2014 році, коли йому виповнилось лише 18 років. Того ж року отримав важке поранення в Пісках, що на Донеччині, однак після одужання одразу вирушив на поле бою. Із 2016 року він став командиром та очолив 1-шу окрему штурмову роту "Вовки Да Вінчі".За свою відвагу та військові заслуги він 2017 року отримав звання "Народного героя", а у 2021 році був нагороджений найвищим званням - Герой України. Цю нагороду йому особисто вручив Володимир Зеленський у залі Верховної Ради. Влітку 2023 року у віці 27 рокі, Да Вінчі приєднався до Збройних сил України та отримав звання молодшого лейтенанта.Повномасштабне вторгнення Росії застало Коцюбайла та його побратимів на Донбасі. З лютого підрозділ "вовків" активно брав участь у боях поблизу Щастя. Згодом їх підрозділ був переміщений на Криворізький напрямок. Після цього їх чекали битви на Харківщині, Луганщині та Донеччині. Дмитро відзначився також активною участю під час операції з деокупації територій Харківської області.Сьомого березня 2023 року близько п’ятої ранку, Да Вінчі вирушив на передові позиції батальйону, який очолював у зоні біля Бахмута. Це час, коли росіяни зазвичай починають свої обстріли. Однак того разу обстріл почався трошки пізніше, коли Дмитро вже перебував біля пункту спостереження.Заступник Коцюбайла – капітан Юрій Капустяк розповів, що Да Вінчі дав наказ всім бійцям сховатись в укритті, а сам чекав неподалік входу, щоб пересвідчитися, що всі встигли зайти.Саме у той момент, коли Да Вінчі майже збирався пройти в укриття, поруч із ним пролунав вибух мінометної міни, один із уламків вразив його в шию. Командиру надали першу допомогу і почали його евакуацію до стабілізаційного пункту.Коли його кохана Аліна, яка була керівником медичної служби спецпідрозділу "Вовки Да Вінчі", почула по рації щодо важкого пораненого, вона одразу зрозуміла, що мова йде по Дмитра. "У цей момент у мене все впало, я зрозуміла, що це він", - розповіла парамедикиня. У шпиталі Краматорська продовжували реанімацію, однак серце героя зупинилось.  "Наш підрозділ зветься "Вовки Да Вінчі" саме тому, що ми завжди йшли за ним у бій. Він був для нас найкращим командиром, побратимом, лідером і взірцевим націоналістом. Усе своє свідоме життя Дмитро Коцюбайло присвятив боротьбі. Він пішов на фронт, коли йому заледве виповнилося 18 років. Про його бойовий шлях промовисто говорить факт, що Да Вінчі став першим добровольцем і наймолодшим командиром, котрий прижиттєво отримав звання "Героя України". За Україну у 27 років він віддав своє життя", – зазначили у дописі Fасеbооk побратими Дмитра. Героя поховали на Аскольдовій могилі.Фото: іnstаgrаm.соm/сhrіstіаnguеmyСправа всього життяНезважаючи на те, що Дмитро Коцюбайло мріяв стати художником, він більше за все хотів звільнити Українські землі від загарбників, тому став справжнім професіоналом своєї справи.Коцюбайло був одним із перших на передовій, хто почав використовувати дрони, щоб коригувати артилерійський вогонь, згадує Римарук із "Повернись Живим".Різні бригади просили його допомоги, в той час як артилеристи з роти "вовків" швидко заробили репутацію ефективних та точних бійців. "Вони зважували кожен снаряд, зайві 50 грамів теж потребують корегування", – зауважує Римарук. Детальна розвідка позицій противника, пристрілка, корегування вогню – саме ці підходи, що використовував Да Вінчі, зараз використовуються багатьма військовими.Фото: Ян Доброносов, "Телеграф"Ще задовго до повномасштабного вторгнення, Да Вінчі здобув авторитет серед військових. Його підрозділ, який брав участь в оперативних діях майже у всіх гарячих точках зони АТО, був добре підготовлений і високо цінувався багатьма командувачами. Добровольча рота не входила до складу Збройних сил України, тому фактично не була підпорядкована нікому в армії. Це дратувало деяких генералів, але інші цінували сміливість та готовність до битв."Він пройшов шлях від звичайного хлопця до командира, який має авторитет, повагу, з яким ідуть бійці в бій, а це найголовніше на війні. І цей авторитет на війні допомогла здобути його сміливість, відповідальність та рішучість", - розповів в інтерв'ю Еспресо.ТV Василь Абрамів, побратим Да Вінчі у добровольчому корпусі.Важливим є також те, як Коцюбайло вибудовував комунікацію та дружбу серед військових. Да Вінчі влаштовував найкращі заходи без алкоголю для військових. Різні люди з підрозділів та частин приєднувалися до святкових обідів, де звучали патріотичні пісні та невимушені розмови. Бійці ділилися своїми досвідом та переживаннями. Він, як командир, був прикладом не лише для свого підрозділу, а й для інших військових керівників.Навіть Валерій Залужний був знайомий та товаришував із Дмитром. Саме генерал переконав Да Вінчі вступити до лав Збройних сил України у середині 2022 року. Хоча серед добровольців це відбувалось досить рідко. "У нас було багацько мрій і планів, які ми потроху реалізовували, – сказав він на прощання воїну, – але ти маєш бути впевнений, що ми не лише помстимося, а й переможемо", - сказав Залужний під час прощання із Дмитром Коцюбайло.Пам'ять про ГерояКрім музею, який був створений у рідній школі Дмитра, меморіалів та вулиць названих на честь Героя, у різних містах є ще низка ініціатив, які мають на меті закарбувати його ім'я. Так, в квітні 2023 року у Львові на Галицькій площі, відбулося урочисте відкриття фонтану, який став символом вшанування Дмитра Коцюбайла та всіх добровольців, які брали участь у війні з Росією.Про Дмитра Коцюбайла зняли документальний фільм під назвою "Да Вінчі". До його створення навіть долучився колишній головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний. Автори планували випустити стрічку у роковини смерті Героя, однак прем'єра відбулась 19 вересня 2024 року. Творці додали до фільму унікальні матеріали, які були вперше показані публічно. "Залізний Генерал поділився своїми спогадами про знайомство і дружбу з Дмитром Коцюбайлом! Вони постійно перебували на зв’язку та були дуже близькими, а коли Дмитра нагородили Зіркою Героя України він попросив, щоб саме Валерій Федорович одягнув йому цю нагороду", - повідомили у дописі на Fасеbооk-сторінці фільму.Фото: Fасеbооk-сторінка "Да Вінчі"Аліна Михайлова створила петицію на сайті президента України. Вона запропонувала створити на Аскольдовій Могилі національний Пантеон Героїв України. Ця ініциатива дуже швидко набрала потрібну кількість голосів, а президент висловив рішучу згоду та доповнив, що далі проєктом буде займатися Мінкульт спільно з Кабінетом Міністрів та КМВА.Варто зазначити, що петиція визначає Пантеон Героїв України як місце священного згуртування та вшанування пам'яті українського народу. Цей меморіальний комплекс призначений для проведення урочистих поховань та встановлення пам'ятних споруд для відзначення видатних історичних особистостей України: лідерів національно-визвольних змагань, військових керівників, та героїчних осіб, які відзначилися у боротьбі за незалежність України. У 2024 році у День Гідності та Свободи на Аскольдовій могилі відкрили пам'ятник Дмитру Коцюбайлу. "Дмитро "Да Вінч" Коцюбайло був учасником Революції Гідності і воїном який з 2014го року виборював незалежність України. Його подвиг надихає і нагадує нам про те, за що боролися і продовжують боротися герої України. Скульптура на його честь — це вічний символ пам’яті й вдячності", - зазначили на офіційній Fасеbооk-сторінці Окремого батальйону "Вовки Да Вінчі".Фото: vесhіrnіy.kyіv.uаКрім того, на початку березня 2024 року стало відомо, що КМДА на засіданні ухвалила рішення про облаштування земельної ділянки площею 0,17 га на Сквер імені Дмитра Коцюбайла. Мова йде про землю, яка розташована на вулиці Миколи Гайцана, 12/14, що у Печерському районі Києва. Архітектори вже підготували генеральний план, а сам простір матиме символічний дизайн, що відтворює удар снаряда. Центральним елементом стане бронзова скульптура вовка. "Генплан скверу – пряме віддзеркалення душі та подвигу Дмитра Коцюбайла, який загинув від осколкового поранення. Це місце буде символізувати удар снаряда, де кожен куток і кожна лінія нагадуватимуть про його служіння та відданість. Бронзова скульптура вовка, який відпочиває на щиті, буде доповнена композицією з грубого каміння", - поділився у Іnstаgrаm архітектор Артем Вахрін. 

Про це пише спеціальний кореспондент у Києві та Львов П'єр-Луї Карон у Frаnсе Іnfо.За ці три роки повномасштабної війни життя 450 депутатів докорінно змінилося: підвищені безпекові заходи, неможливість закордонних поїздок (дозволяється лише за виключних обставин), заборона на трансляцію засідань тощо. За наказом президента Володимира Зеленського було припинено діяльність 11 проросійських політичних партій, 3 з яких були у складі Верховної Ради.  Кожні 90 днів депутатам доводиться вирішувати, чи варто знову продовжувати термін дії воєнного стану, який передбачає відкладення виборів у країні. І досі ми чуємо “так”. Як президентські, так і парламентські вибори мали б бути проведені у 2024 році, що не дає спокою США, основному військовому партнеру України у цій війні. Дійшло до того, що президент США Дональд Трамп назвав Володимира Зеленського “диктатором без виборів”. Три депутати з мажоритарної та опозиційної політичних партій діляться своєю думкою щодо того, як війна “поглинула політику” в Україні. На цю ситуацію можна дивитися з різних сторін, та все ж проводити вибори не можнаВадим Галайчук обраний від партії “Слуга Народу”, яка має 254 голоси з 450 у Верховній Раді. “З часів проголошення незалежності України ми – перший уряд, якому не потрібна коаліція”, - пишається він. Війна змусила політичні партії забути про розбіжності. “З початком російського вторгнення, змінилося все. Навіть проросійськи налаштовані депутати визнали свої помилки та заявили, що Москва їх надурила”, - згадує Галайчук. Більшість з цих неоднозначних депутатів залишилися на території України та зберегли свої депутатські посади навіть попри те, що їхні політичні партії припинили своє існування. Верховна Рада завжди підтримувала воєнний стан, комендантські години, а також національну мобілізацію. Але без перспектив бути заміненим на посаді, чимало депутатів "зносилися", визнає Вадим Галайчук.  “Дуже дивні, з політичної точки зору, часи. Є обмеження, немає виборів на горизонті … Дуже багато втоми та плутанини”, - каже він.На запитання про давно очікувані вибори, Вадим Галайчук каже: “Ще зарано про це говорити”.Враховуючи величезну кількість громадян України за кордоном, тимчасово окуповані Росією території та десятки тисяч військових на полі бою, голосування “занадто складно” організувати. “А що робити, як одну чи навіть кілька дільниць почнуть обстрілювати? На цю ситуацію можна дивитися з різних сторін, та все ж проводити вибори не можна”, - нарікає він. Воєнний стан має продовжуватися доки Росія не припинить атаки на УкраїнуНародна депутатка опозиційної партії “Голос” із виборчого округу у Львові Наталія Піпа пригадує, що в день початку російського повномасштабного вторгнення у Верховній Раді депутатам роздали зброю. “Я взяла свій Калашников, а ще через кілька місяців, із власної ініціативи я вирішила навчитися ним користуватися – перш ніж отримати вже на нього офіційний дозвіл”, - ділиться депутатка. Як і решта народних депутатів, вона прекрасно розуміє, що вже у “чорних списках” росіян за свою політичну позицію. “В Україні, якщо ти депутат і хочеш мати охоронця, то сам маєш за нього заплатити”, - пояснює Наталія Піпа, зазначаючи, що такого вона собі дозволити не може. Тож для семигодинної автомандрівки зі свого міста до столиці завжди просить чоловіка або когось з друзів скласти їй компанію. Своєю роботою у Верховній Раді Наталія хотіла осучаснити свою країну, провести юридичні реформи та одного дня все ж стати частиною Європейського Союзу. “Але стільки всього ще потрібно вирішити до того моменту: права ветеранів, психологічна допомога, переміщені та осиротілі діти…”, - перелічує вона.Піпа вважає, що воєнний стан має тривати “доки Росія не припинить атаки на Україну”. І дуже прикро, що немає виборів. “Володимир Зеленський має право залишатися на посаді ще кілька років, оскільки це допускається нашою Конституцією”, - відповіла депутатка. У її розумінні, війна – це не привід певним політикам готуватися до можливих президентських виборів. “Є велика вірогідність, що окрім Зеленського, висуватимуться ще Валерій Залужний та Петро Порошенко”, – прогнозує нардепка. В очікуванні нових виборів місія ВР, на думку Наталії Піпи, цілком чітка: “Зробити все можливе, щоб уникнути посилення воєнних дій і не дати Росії перемогти Україну”. Без виборів політика стає майже безглуздою Народний депутат Микола Княжицький, член опозиційної політичної партії "Європейська Солідарність", пригадує перші дні війни у Києві: "Тоді вперше за тривалий час ми прониклися почуттям єдності. Не було місця розбрату у наших рядах". Народних депутатів хутко скликали у Верховній Раді, щоб продовжити воєнний стан.  “З цим законом, але без виборів, політика стає майже безглуздою”, - каже народний депутат та співзасновник телеканалу “Еспресо”, дуже активного за часів Євромайдану 2014 року. З початку російського вторгнення у 2022 році, українське телебачення живе "телемарафоном”, єдиною 24-годинною програмою новин виробництва шести основних каналів, але без участі опозиційних: це засудили “Репортери без кордонів”.    "Але при цьому телеканал "Еспресо" втратив ліцензію”, - нарікає Микола Княжицький, який не соромиться говорити про "цензуру": журналісти більше не мають доступу до депутатів у Верховній Раді. Хочете поговорити з ними – йдіть на четвертий поверх.  Щоб обійти обмеження на телетрансляцію обговорень, один з його колег, Олексій Гончаренко, постійно веде трансляцію на своїй сторінці у ТіkТоk. “Звичайно я хочу, щоб Володимир Зеленський пішов, але зараз це неможливо”, - каже Княжицький. “Війна поглинула суспільство, а з ним і політику”, - журиться народний обранець. У сесійній залі він часто задумується про свого сина, мобілізованого у серпні 2023 року. “Мені він розказує і про брак снарядів, і ресурсів, тож я намагаюся якось вплинути на ситуацію у Києві”, - говорить депутат. Саме тому він продовжить голосувати за продовження воєнного стану та підтримку Збройних Сил України. Під час закордонних відряджень Микола Княжицький уважно добирає слова, щоб не критикувати президента Зеленського. "Це був би подарунок для росіян, які тільки й чекають нагоди розділити українців", - вважає він. А що як глава б держави залишився ще на кілька років? "Ми були б невдоволені, але доки йому вдається тримати уряд національної оборони, ми приймаємо це", - резюмує Микола Княжицький. На його думку, ті, хто хоче скасування воєнного стану шляхом домовленостей про швидкий мир з Росією, глибоко помиляються". "Якщо ціною виборів буде зникнення України, то ні, дякую", - пояснює народний депутат.   

З 20 лютого Прокат фільму "Безвихідь", режисер Тарас Костанчук Люди ховаються від обстрілів у підвалі багатоповерхівки в Чернігові в перші дні повномасштабного вторгнення. Після вибуху вхід завалює і вони залишаються в замкненому просторі на сім діб. Герої починають конфліктувати під тиском страху та невизначеності, хто їх знайде - Збройні сили України чи росіяни. Такий сюжет драми "Безвихідь". Її зняв режисер-дебютант Тарас Костанчук. Він - колишній командир штурмової групи добровольчого батальйону "Донбас", чия історія лягла в основу фільму "Іловайськ 2014. Батальйон "Донбас". Головні ролі зіграли Ірма Вітовська, Богдан Бенюк, Олег Драч та інші. Стрічку знімали дев'ять днів у підвалі 5 на 5 метрів. Актори імпровізували в межах заданої сюжетної лінії. - Ідея виникла внаслідок почутого від близьких людей, які пережили жахіття лютого-березня 2022 року, сидячи в підвалах під безперервними обстрілами російських окупантів, - каже Тарас Костанчук. - У такій ситуації опинилися десятки тисяч мирних жителів прифронтових міст. Хотілося показати, наскільки українці різні, а водночас що їх об'єднує. Вони різні за соціальним статусом, вихованням, освітою, походженням і життєвим досвідом. Але однакові у прагненні бути вільними та незалежними. У критичний момент, у найстрашніші хвилини готові піднятися, ризикуючи власним життям, заради майбутнього своєї країни. 1 березня Презентація альбому Вікторії Вітренко Lіmbо - Це 100 хвилин музики - складна, вимоглива програма для голосу та фортепіано, в якій кожен звук і пауза мають свою вагу. Це подорож через стан невизначеності, - говорить виконавиця сучасної академічної музики Вікторія Вітренко про свій сольний альбом Lіmbо. Містить вокальні цикли композиторів Алли Загайкевич, Агати Зубель, Свена-Інго Коха, Їн Ван і Максима Шалигіна. Твори зосереджуються на станах очікування, ізоляції, перебування між світами тощо. Платівка вийшла цього лютого на лейблі експериментальної музики Кyіv Dіsраtсh. - Майже вся музика була написана 2021 року. Присвячена моїй подрузі та колезі Марії Колесниковій - флейтистці, активістці та політичній ув'язненій у Білорусі, - продовжує вокалістка. - У Lіmbо йду проміжними фізичними та емоційними станами і намагаюся перекладати їх за допомогою різноманітних вокальних технік, зокрема розширених. Тембрально темні пісні Зубель співаються із закритим ротом - так, ніби голос ще треба вхопити. У Загайкевич легкий шепіт раптом переходить у народний спів. У макабричних піснях Коха - естетика бельканто і шансону. У Шалигіна - відстороненість і безтілесність голосу, який поступово розчиняється в ефірі. Протягом лютого співачка презентувала альбом у форматі перформативних лекцій у Львові, Харкові, Одесі та Дніпрі. Під час концерту в Києві так само співатиме, акомпануватиме собі на фортепіано та розповідатиме про структуру творів і специфіку вокальних технік. 18:00, Київ, простір Vеrе Мusіс Нub, вул. Малопідвальна, 21/8 З 6 березня Прокат фільму "Порцелянова війна", режисери Слава Леонтьєв і Брендан Белломо - Україна - як порцеляна, що її легко пошкодити, проте неможливо знищити, - каже художник Слава Леонтьєв. Він став одним із героїв документального фільму "Порцелянова війна" спільного виробництва України, США та Австралії. Свою дебютну стрічку зняв разом з американським режисером Бренданом Белломо. За сюжетом, після початку повномасштабного вторгнення харківський художник-кераміст і військовий інструктор Слава Леонтьєв разом із дружиною Анею Стасенко залишаються в рідному місті та продовжують створювати вироби з порцеляни. Серед руїн вони знаходять красу у природі та мистецьких практиках. А зображення на їхніх статуетках "оживають" у кадрі завдяки анімації. - Ми звичайні люди у надзвичайній ситуації. Історії, що ми їх розповідаємо через мистецтво, - теж наш спротив, - продовжує Слава Леонтьєв. - Це кіно - про наше життя, творчість і боротьбу. Світова прем'єра відбулася торік на кінофестивалі "Санденс" у США, де фільм отримав гран-прі журі конкурсу американської документалістики. Загалом стрічка має майже 50 відзнак на міжнародних фестивалях і преміях, а також номінацію на цьогорічний "Оскар". 7, 8, 9, 19 березня Прем'єра вистави "Як стихне шуру-буря зла", режисер Річард Нельсон Виставу про Леся Курбаса готує американський режисер і драматург Річард Нельсон. Це його друга постановка в Україні після "Тускульських бесід" у столичному Театрі на Подолі минулого травня. Під час перебуванні в Києві Річард Нельсон зацікавився постаттю засновника українського модерного театру, дослідив інформацію про нього та за кілька місяців написав п'єсу. Дія розгортається 5 вересня 1920 року в селищі під Києвом, куди трупа Леся Курбаса виїхала з гастролями з охопленої війною столиці. Чотири акторки, піаністка та хореографиня залишаються з дітьми, поки режисер та інша частина колективу відвідують місцевий театр. Під час вечері жінки обговорюють роботу над "Макбетом", перебуваючи в невизначеності та страху за життя своїх близьких, за сюжетом. - Ідея - провести тонку паралель між обставинами, в яких творив Курбас, та українцями, що нині так само продовжують створювати мистецтво у розпал великої війни, - говорить Річард Нельсон. - Моя вистава про акторок, які репетирують постановку під час воєнних дій. Акторки, що гратимуть цю виставу, також репетирують її, перебуваючи у воєнному Києві, але водночас відчуваючи потребу та радість бути разом і створювати театр. 7, 19 березня о 18:00, 8, 9 березня о 14:00, Київ, Київський драматичний театр на Подолі, Андріївський узвіз, 20Б 9 березня Концерт "Ше.Пісня 2025" - Багато друзів мене питає: "А чому ви не проводите фестиваль Тараса Шевченка "Ше.Fеst" у Києві? Адже до Моринців не всі можуть доїхати, а хочеться потрапити на сучасну, молодіжну шевченківську подію", - каже режисерка та співведуча концерту "Ше.Пісня 2025" Єлизавета Бойко. - Відповідаю просто: приходьте на "Ше.Пісню". Це велика частина фестивалю, де ми відкриваємо молодих талантів і відбираємо найкращих виконавців на "Ше.Fеst". Це можливість відсвяткувати День народження Тараса Шевченка в колі однодумців і відчути енергетику єднання в залі. Це захід, на який хочеться вдягнути найкращу вишиванку чи стилізовану етносукню, прийти в затишну локацію та насолодитися якісним українським контентом. Національний президентський оркестр під керуванням диригента Максима Гусака разом із вокальним дуетом "Тельнюк: Сестри" виконають твори з проєкту "Наш Шевченко". Фіналісти конкурсу "Ше.Пісня" представлять власні композиції на слова поета. А запрошені актори прочитають його вірші. 18:00, Київ, Київська опера, вул. Межигірська, 2 9, 31 березня Вистава "Сойка", режисер Слава Жила - Я декілька років тому потрапив до психоаналітика. Знання про людську природу, які здобув у цьому процесі, лягли в основу режисури вистави, - говорить режисер Слава Жила, який створив постановку за твором Івана Франка "Сойчине крило". Називає її сеансом психоаналізу. Прем'єра відбулася цього лютого. За сюжетом, 40-річний самотній працівник бюро отримує лист від колишньої коханої. У тексті вона згадує історію їхнього знайомства та розлуки. - Іван Франко написав дуже поетичну новелу, але насправді тут відбувається справжня внутрішня битва з демонами. Твір максимально психологічний і містичний, - продовжує Слава Жила. - На сцені - двоє бідолашних створінь зі своїми святощами та прикрощами. Вони зустрінуться, щоб переповісти історію своїх поневірянь у пошуках одне одного. У мене на носі вік Хоми - головного героя. Саме жага до життя або криза середнього віку привела мене до театру "Актор" з ідеєю поставити цю виставу. На створення сценографії надихнула Яйої Кусама - японська художниця, яка регулярно проходить лікування у психіатричній клініці. Не шукайте у нас приземленості чи буквальності. Дія відбувається у підсвідомості героя, а ми лише намагалися раціоналізувати мотивацію вчинків. 19:00, Київ, Київський театр "Актор", вул. Велика Житомирська, 40 15, 16 березня Прем'єра вистави "Король Лір", режисер Дмитро Захоженко Історія про жорстоку реальність, яка приходить на зміну солодким ілюзіям, і про неусвідомлений вибір, що стає точкою неповернення. Так у столичному Театрі на лівому березі описують виставу "Король Лір". П'єсу Вільяма Шекспіра ставлять у перекладі Юрія Андруховича. Король Лір вирішує поділити Британію між трьома доньками. Для цього влаштовує конкурс: чим сильніше кожна висловить свою любов, тим кращу частину володінь отримає від батька. Влада засліплює, самовпевненість притупляє пильність, а великий спадок сіє ще більший розбрат у королівстві, за сюжетом. - Мене ця трагедія заворожує якоюсь неймовірною амплітудою, - каже режисер Дмитро Захоженко. - Від моменту, коли Лір у радості та щасті робить якусь феноменальну дурість - він віддає своє королівство просто по приколу. І закінчується тим, що ховає дитину, плаче над її тілом. Мені здається, багато в чому ми нині проживаємо якийсь подібний досвід. Наш "Король Лір" відрізнятиметься від умовно класичного прочитання. Це буде веселіша та драйвовіша вистава, оскільки хочеться йти у природу театру. А вона завжди про гру та надбудови, які зможемо створити всередині тексту. 18:00, Київ, Київський театр драми і комедії на лівому березі Дніпра, просп. Броварський, 25 До 30 березня Ретроспективна виставка "Всесвіт Володимира Микити" - Я прагнув показати неповторність та особливість життя закарпатців, - говорить народний художник України, лауреат Шевченківської премії Володимир Микита. Його називають легендою закарпатської образотворчості та провідником у світ Карпат, а стиль - поєднанням закарпатських традицій із модерністськими пошуками. Ретроспектива творчості Володимира Микити містить майже 100 робіт, які охоплюють 75-річний творчий шлях художника. Простежує еволюцію його мистецьких спрямувань - від реалістичного живопису раннього етапу до абстракцій та напівфігуративних експресивних композицій сьогодення. Однією з родзинок експозиції організатори називають демонстрацію трьох варіантів "візитівки" автора - картини "Ягнятко" 1960-1980-х. Поруч із пейзажами, портретами та натюрмортами представлено графічні твори. - Володимир Микита - один із найяскравіших представників Закарпатської школи живопису, - каже кураторка виставки, мистецтвознавиця Олена Боримська. - Він зберігає та водночас творить на полотні неповторний карпатський всесвіт - із традиційним побутом, магічними краєвидами, затишком осель, красивими й гордими жителями. Київ, Національний музей "Київська картинна галерея", вул. Терещенківська, 9 До 4 квітня Виставка "Модернізм в Україні, 1900-1930-ті" Найповніший на сьогодні огляд українського модернізму, за словами організаторів, пропонує виставка "Модернізм в Україні, 1900-1930-ті". Демонструє майже 60 творів живопису та графіки. Серед 27 представлених митців - Олександра Екстер, Олександр Богомазов, Анатоль Петрицький, Віктор Пальмов, Михайло та Тимофій Бойчуки, Олександр Архипенко, Василь Єрмілов тощо. Протягом 2022-2024 років проєкт побував у Мадриді, Кельні, Брюсселі, Відні та Лондоні. - Виставка розповідає історію художників, які прагнули оновити та європеїзувати українське мистецтво, - говорить кураторка проєкту, мистецтвознавиця Олена Кашуба-Вольвач. - Вони експериментували з кубофутуризмом, конструктивізмом, неопримітивізмом і створювали власні мистецькі концепції. Попри складні історичні обставини - від Першої світової війни та короткочасної незалежності УНР до репресій 1930-х - цей період став часом розквіту українського мистецтва. Експозиція порушує питання національної ідентичності, адже тривалий час українських митців неправомірно зараховували до "російського авангарду". Проєкт уперше всебічно презентував український модернізм світовій спільноті, викликавши резонанс серед арткритиків видань Тhе Тіmеs, Тhе Guаrdіаn, Тhе Аrt Nеwsрареr. Та став актом порятунку унікальних творів під час повномасштабної війни. В умовах постійної загрози ці роботи були вивезені з Києва, щоб зберегти спадщину і донести світові правду про українське мистецтво, яке залишалося в тіні імперських і радянських наративів. Київ, Національний художній музей України, вул. Михайла Грушевського, 6 До 4 травня Виставка Анни Звягінцевої "Світлячок" - Мені цікаво фіксувати те, що складно вловити. У непомітних, ефемерних, рутинних дій часто немає результату, проте це якась повсякденна діяльність, і вона має сенс, - каже художниця Анна Звягінцева. Вона використовує різні матеріали та медіа - від металу до паперу, від фотографії до живопису. До її персональної виставки увійшли роботи, створені з 2013 року і дотепер. Серед них - інсталяція "Посадити палицю", скульптури "Недоречні доторки" та "Намалювати вікно, зімʼяти папір", відео "Декларація про намір і сумнів". - Анна Звягінцева - художниця тонкої уважності. Вона зосереджена на пошуку найдрібніших життєвих рухів. Вихоплюючи їх із потоку життя, авторка перетворює каракулі розписаної кулькової ручки, подряпини на дверній ручці чи випадкові доторки на мистецтво, - говорить кураторка виставки, мистецтвознавиця Наташа Чичасова. Київ, Мистецький арсенал, вул. Лаврська, 10-12 До 1 червня Ретроспективна виставка "Всесвіт Любові" Першу ретроспективну виставку Любові Панченко у Музеї історії міста Києва позиціюють як символічне вшанування її життя та творчості. Мисткиня-шістдесятниця померла 30 квітня 2022 року після голодування в окупованій російськими військами Бучі. Проєкт є екскурсом у творчість Любові Панченко як художниці, дизайнерки, конструкторки, вишивальниці, дослідниці старовини. Розповідає про її життя через ескізи одягу, вбрання та аксесуари, картини, колажі, декоративні розписи, фотографії, особисті речі. Пояснює, чим особливий стиль Любові Панченко, за яких умов та в якому середовищі формувався її світогляд, чому вона не отримала успіх і визнання за життя. - Пишаємося тим, що ще за життя художниця передала весь свій творчий спадок нашій філії - Музею шістдесятництва. Понад 500 експонатів нині опрацьовуються, реставруються, досліджуються науковцями та спеціалістами і є перлиною фондової колекції, - каже генеральна директорка Музею історії міста Києва Діана Попова. - Історія Любові Панченко нагадує, що всі імперії рано чи пізно зникають, а традиції живуть, допоки є ті, хто їх відроджує та плекає. Київ, Музей історії міста Києва, вул. Богдана Хмельницького, 7

Понад 90% українців вважає свободу однією з головних цінностей, за даними опитувань. І три роки тому вся країна об'єдналася для її захисту. Українці стійко переживають важкі часи, не втрачають віри, демонструють сміливість, продовжують підтримувати одне одного. У спецпроєкті "Код свободи" ми розкажемо про цінності компанії ВАYАDЕRА GRОUР, її внесок у підтримку свободи та незалежності України. Покажемо, як компанія справляється з випробуваннями, підтримує захисників і працівників, долучається до відбудови країни, закладає основи майбутнього. ВАYАDЕRА GRОUР об'єднала понад 40 тисяч українців Ще до повномасштабного вторгнення, але вже під час анексії Криму та окупації частини Донбасу, ВАYАDЕRА GRОUР ініціювала створення першого віртуального ланцюга Соборності "Київ Сімферополь". Таким чином компанія змогла об'єднати понад 40 000 українців зі 101 країни світу і продемонструвати прагнення жити в єдиній соборній Україні. 22 січня, в День Соборності, українці традиційно об'єднуються в живий ланцюг, але 2021 року через пандемію коронавірусу масові заходи заборонили. Щоб підтримати єдність, прагнення до свободи, ВАYАDЕRА GRОUР закликала українців об'єднуватися віртуально. Результат вразив організаторів що три секунди додавався новий учасник. Маршрут і аватарки учасників можна було побачити на детальній супутниковій карті. Ініціативу активно підтримали жителі Криму, Донецької та Луганської областей, про що свідчать тисячі коментарів у інтернет-мережі. Протягом 21-22 січня 2021 року віртуальний ланцюг завдовжки 1058 км п'ять разів перетнув Дніпро. Тобто символічно об'єднав Україну в тих місцях, де щороку створювали живі ланцюги, на мосту Патона в Києві, на мостах у Дніпрі, Запоріжжі, біля Черкас, Кременчука. 2022: рік незламності Що вдалося зробити ВАYАDЕRА GRОUР за перші чотири місяці повномасштабної війни ВАYАDЕRА GRОUР сплачує податки до державної скарбниці: 14 300 000 грн компанія терміново сплатила для підтримки країни в перші дні війни 45 000 000 грн податки за березень 144 000 000 грн податки за квітень 180 000 000 грн податки за травень 3,7 млн грн витратили на запити військових: БпЛА "Бджола", квадрокоптер із тепловізором, портативний апарат для судинної хірургії, ліки, техніка, амуніція, засоби захисту тощо 5 млн грн перерахували для ЗСУ на офіційний рахунок у НБУ 01.03.2022 300 тис. грн перерахували для ЗСУ на офіційний рахунок у НБУ 26.04.2022 880 тонн питної води надало АТ "Радсад" для постраждалих на Миколаївщині 5,5 млн євро перерахували міжнародні партнери компанії для гуманітарної підтримки України та до Міжнародного комітету Червоного Хреста: LVМН (Lоuіs Vuіttоn Моеt Неnnеssy), КОSКЕNКОRVА, Rоyаl Wіnе Соrр (США) та інші Загалом 2022-й став роком незламності для ВАYАDЕRА GRОUР. Втративши внаслідок бойових дій майна, продукції, активів на суму до 100 млн грн, компанія продовжила працювати та підтримувати економіку України. Зокрема, запустили патріотичні лінійки в усіх категоріях напоїв, випустили першого року повномасштабної війни понад 20 нових продуктів. Людмила, НRD компанії ВАYАDЕRА GRОUР: Перші дні війни це паніка, тривога, але водночас відчуття єдності. Вмить життя стало іншим назавжди. 156 працівників невідкладно було мобілізовано до лав ЗСУ та в ТрО. У таких умовах холдинг прийняв усі ризики та збитки на користь збереження економіки країни та людей. Першою реакцією компанії була сплата податків до бюджету, перерахували 5 мільйонів гривень на рахунок ЗСУ в Нацбанку, виплатили зарплати. Також оперативно скасували ліцензію на виробництво горілки в Білорусі. З дня повномасштабного вторгнення і дотепер власники компанії та топменеджмент залишаються у країні разом із командою. Ганна, НR-менеджерка ВАYАDЕRА GRОUР: У компанії працюю з 2007 року. Спочатку шість років у філії в Горлівці, 2013-го перевелася до Донецька. Коли 2014 року почалася війна, вимушено переїхала до Дніпра. Рада, що ВАYАDЕRА GRОUР має філії по всій країні. Це дало змогу не втратити роботу. Ще й мала два варіанти на вибір Харків чи Дніпро. Скласти речі у валізу та поїхати непросте рішення, але я рада, що мій переїзд був усередині країни. Не було мовного бар'єру, й усі побутові питання розвʼязувалися досить швидко. Дуже вдячна своїй компанії за підтримку. Владислав, заступник директора департаменту продажів НоRеСа ВАYАDЕRА GRОUР: Я з Маріуполя, у компанії працюю з 2013 року. До повномасштабного вторгнення обіймав посаду заступника директора департаменту продажу регіону Південь. У липні 2022-го переїхав з родиною до Києва, бо окупанти захопили моє рідне місто. Довелося буквально починати все з чистого аркуша, звикати до нового темпу, облаштовувати житло. Але я вдячний компанії, що не втратив роботи, хоча й довелося змінити посаду, адже підпорядкована мені територія опинилася під окупацією. Найстрашніше для мене, коли гинуть люди. На півдні окупанти обстріляли цех первинного перероблення винограду АТ "Радсад" та потужності ТОВ "Миколаївський коньячний завод", зокрема й цех перекурювання коньячних спиртів. Було пошкоджено виробниче обладнання, системи кондиціонування та охолодження. Найболючіше це поранення працівників. Одна співробітниця загинула прямо під час збирання врожаю. Тетяна, спеціалістка зі зв'язків із громадськістю ВАYАDЕRА GRОUР: Свобода це виборювати право бути собою.У ці важкі часи я зрозуміла, що це не просто слово, а ціна, яку ми платимо щодня. Мені пощастило допомагати, бути корисною і відчувати, що ми разом будуємо майбутнє. Частина прибутку ВАYАDЕRА GRОUР на підтримку української армії У червні 2022 року керівництво холдингу ухвалює важливе рішення для підтримки свободи 10% від прибутку ВАYАDЕRА GRОUР перераховуватиме на підтримку української армії. Це один із пріоритетів компанії та громадянська позиція акціонерів, керівників і працівників. Анатолій Корчинський, СЕО ВАYАDЕRА GRОUР: Ми пишаємося тим, що ВАYАDЕRА GRОUР навіть у найскладніші для України часи залишається не лише лідером у своїй галузі, але й надійною опорою для держави. Від початку повномасштабного вторгнення неухильно дотримуємося принципу: бізнес має бути рушієм змін та підтримкою для країни. Відраховуючи 10% від прибутку на підтримку ЗСУ, організовуючи благодійні ініціативи та випускаючи патріотичні лінійки продукції, ми об'єднуємо наші зусилля заради спільної мети Перемоги. Разом із нашими працівниками, партнерами та споживачами щодня доводимо: українська єдність це сила, яка веде нас до кращого майбутнього та миру, на який заслуговують українці! 2023 року компанія відкрила європейське представництво ВАYАDЕRА РОLАND та увійшла до топ-2 експортерів горілки. В Україні ж вона зберігає безперечне лідерство в цій категорії з 2009 року. Понад 4 200 000 грн вдалося зібрати завдяки проєкту "За перемогу донать". 10 грн з кожної проданої пляшки горілки брендів КОЗАЦЬКА РАДА, НLІВNY DАR, ПЕРША ГІЛЬДІЯ перераховували протягом чотирьох місяців 2022 року до найбільшого фонду допомоги українським військовим "Повернись живим". На ці кошти фонд придбав квадрокоптери для 80-ї окремої десантно-штурмової бригади й сучасні радіостанції для 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади. Також закупили два радіолокаційні відеоекстрактори, що автоматично виявляють цілі та визначають їхні координати. Їх використовують сили ППО для захисту нашого неба. Крім того, для Сумської військової бригади придбали 26 наборів для розмінування, які дуже потрібні на фронті. ВАYАDЕRА GRОUР: Патріотичне виховання молоді ВАYАDЕRА GRОUР долучилася до організації освітнього проєкту для студентів "Захист України". Основне його завдання формування в молодого покоління патріотичної свідомості, любові до Батьківщини, поваги до захисників і захисниць. Також увічнення пам'яті про героїчну боротьбу України проти російської агресії. ВАYАDЕRА GRОUР: Допомога 2023 року Компанія продовжує фінансувати конкретні запити військових. Придбали два БпЛА, квадрокоптер із тепловізором, дизельні генератори, портативний апарат для судинної хірургії, ліки, техніку, амуніцію, засоби захисту тощо. 25 000 грн за таку суму продали на благодійному аукціоні прапор, який підписували військові в рамках туру "Між нами козаками". У ВАYАDЕRА GRОUР із гордістю зберігають грамоти, відзнаки та трофеї від командування ЗСУ, ССО, ГУР МО, 93-ї, 95-ї, 13-ї, 112-ї та інших славетних бригад, полку "Азов". 160 200 грн на лікування дитини загиблого військовослужбовця зібрали в грудні 2023 року під час благодійного ярмарку в компанії. Також закупили медичне обладнання для лікування проблем зі слухом. ВАYАDЕRА GRОUР постійно проводить акцію добровільного донорства серед працівників. Вони регулярно здають кров для підтримки поранених бійців ЗСУ. ВАYАDЕRА GRОUР: Допомога 2024 року Придбали необхідне обладнання для Київського інституту реабілітації: прилад для безперервного пасивного розробляння колінного й кульшового суглобів (АRТRОМОТ К1); електростимуляційний прилад Сhаttаnооgа Wрr максимальний 4-канальний; змінні електроди для міостимуляції DURА-SТІСК РLUS 5 см. Серед пацієнтів закладу: військові з полку "Азов", 3-ї ОШБ, 5-ї ОШБ, ГУР, спецпідрозділу "Альфа", Іноземного легіону, полку імені Кастуся Калиновського. Також тут лікуються цивільні, наймолодшою пацієнткою інституту реабілітації стала 7-річна дівчинка з ампутацією перша протезована дитина в Україні. 1 млн грн перерахувала ВАYАDЕRА GRОUР на офіційний рахунок дитячої лікарні "Охматдит", що постраждала під час ворожого ракетного обстрілу. ВАYАDЕRА GRОUР: Соціальний проєкт "Миколаїв Нескорений" 30 липня 2024 року в Миколаєві відкрили оновлений сквер Данської солідарності (колишній "Вітрильний"), який став прикрасою міста і затишним місцем для відпочинку жителів. Завдяки зусиллям Миколаївського коньячного заводу та бренду КОВLЕVО сквер зазнав значних змін. Доброустрій цього простору було присвячено українським захисникам і місцевій громаді, що додає парку особливого значення. Оновлення включає встановлення сучасних лав (деякі з яких обладнано сонячними панелями та USВ-портами для заряджання пристроїв), а також урн для сміття та зелених насаджень. Такі зручності зробили парк улюбленим місцем зустрічей, прогулянок і відпочинку для містян різного віку. Особливою гордістю стало перейменування простору на сквер Данської солідарності на знак партнерства з Королівством Данія, що підкреслює міжнародну підтримку та єдність громади. Депутати Миколаївської міської ради підтримали рішення передати облаштовану територію в комунальну власність, що гарантує її подальший догляд та збереження для наступних поколінь. Завдяки ініціативі бренду КОВLЕVО жителі Миколаєва отримали не лише простір для відпочинку, а й символічне місце, що зміцнює зв'язки громади, нагадуючи про солідарність і стійкість українців. ВАYАDЕRА GRОUР: Бути лідером у підтримці свободи ВАYАDЕRА GRОUР є ровесницею незалежності восени 2024 року компанії виповнилося 33 роки. Від початку повномасштабного вторгнення вона сплатила до держбюджету 12 млрд грн податків, на допомогу ЗСУ перерахувала 85 млн грн. За даними Державної податкової служби, ВАYАDЕRА GRОUР є найбільшим платником податків в алкогольній галузі України. На сьогодні компанія об'єднує 3500 талановитих працівників, відкриває нові вакансії, виплачує своєчасно зарплати, дбає про безпеку персоналу. Зокрема, починаючи з 2014 року, допомогли релокуватися 60 працівникам і їхнім родинам. Значну увагу приділяють створенню робочих місць для ветеранів. Адже люди є головною цінністю для ВАYАDЕRА GRОUР. 2025 рік ми зустрічаємо з чітким усвідомленням відповідальності за нашу команду, споживачів і країну. В умовах війни наш бізнес залишається надійним тилом для економіки України, і ми готові продовжувати підтримувати державу на шляху до перемоги та відновлення. Ми плануємо масштабні ініціативи для розвитку бізнесу, створення нових робочих місць і розширення благодійних проєктів, які допомагають захисникам. Віримо, що наша праця не лише сприяє економічній стійкості, а й додає людям упевненості в завтрашньому дні. Ми продовжимо інвестувати у виробництво та якість продукції, тому що саме ці цінності допомагають будувати майбутнє. Головне завдання для нас залишатися сильними, підтримувати одне одного та продовжувати боротьбу за свободу. Разом до перемоги! прокоментував плани компанії Анатолій Корчинський, СЕО ВАYАDЕRА GRОUР. МІСІЯ ВАYАDЕRА GRОUР Ми компанія-лідер і команда добрих людей, яка створює та розвиває улюблені бренди по всьому світу! СЛОГАН ВАYАDЕRА GRОUР Ми з вами в моменти вашого життя! БЛАГОДІЙНА ДОПОМОГА ВАYАDЕRА GRОUР Допомога армії, реабілітація, навчання військових, релокація працівників, допомога родинам військових, просвітницькі проєкти для молоді. ЦІННОСТІ ВАYАDЕRА GRОUР ЛЮДИ ВАYАDЕRА GRОUР повага до особистості, взаємодопомога, порядність, наставництво, вміння слухати та чути одне одного САМОРЕАЛІЗАЦІЯ ВАYАDЕRА GRОUР всебічний розвиток особистості, постійний драйв, участь у нових проєктах, прагнення вчитися ЧЕСНІСТЬ ТА ЕТИЧНІСТЬ БІЗНЕСУ ВАYАDЕRА GRОUР виконання зобов'язань, репутація компанії, соціальна відповідальність бізнесу, довгострокове та взаємовигідне партнерство, благодійність, чесна конкуренція УЛЮБЛЕНІ БРЕНДИ ВАYАDЕRА GRОUР стабільно висока якість за справедливою ціною, натуральність продукту, позитивні емоції ЛІДЕРСТВО ВАYАDЕRА GRОUР амбітні плани, капіталізація та глобалізація бізнесу, міжнародне визнання, розвиток інновацій ГІДНИЙ ДОХІД ВАYАDЕRА GRОUР стабільність, комфортні умови, мотивація, гідна оплата праці ПРОФЕСІОНАЛІЗМ ВАYАDЕRА GRОUР постійне професійне зростання та розвиток, на всіх посадах професіонали найвищого класу, кар'єрне зростання (вертикальне та горизонтальне)

Для наших глядачів: ми з Володею на "ти", тому що вже довго знайомі, робили колись один спільний історичний проєкт документальний "10 днів Незалежності", тепер… Володя записує 11-й День Незалежності. Власне, ми з тобою спілкувалися до 24 серпня. Ти був тоді після поранення на відновленні. Що з 24 серпня до 24 лютого у твоєму житті змінилося?Володимир Бірчак, сержант бригади Нацгвардії "Хартія", фото: ukrроhlіаd.оrg Тоді було поранення. Поранення було важке, пов'язане з коліном. Принципово нічого не змінилося — і далі військо. Однак дещо змінив, можливо, там свій військовий фах, бо я був кулеметником, розвідником, цікавився мінно-вибуховою справою. Зараз я після поранення не надто вже бігаю, скоріше просто ходжу спокійно, нормально. І зараз я, власне, в бригаді "Хартія". І я нагадався і собі нагадали, що до повномасштабного вторгнення я 20 років був істориком. І ми зараз в "Хартії", у нас є така служба як Хорунжа служба, ми займаємося національно-патріотичним вихованням. Хоча я не люблю цього слова, бо воно мені трошки тягне в якісь 90-ті. Я люблю казати "історико-ідеологічне виховання", хоча дехто вважає, що це якось занадто. Ми спілкуємося з нашими військовослужбовцями, рекрутами бригади "Хартія", з сержантським корпусом, з офіцерським корпусом. Ми відверто і щиро обговорюємо історію України, зокрема ХХ століття, одного з найскладніших, але я думаю, що це ми зараз так говоримо, ми ще не знаємо, чим закінчиться ХХІ століття.І це така робота, яка спрямована на те, щоб український військовослужбовець усвідомлював і розумів, чому відбувалися ті чи інші процеси, чому зараз ми маємо те, що маємо. Тобто, щоб не забувати про те, що Росія була споконвічним нашим ворогом, бо воно якось так чомусь виходить, ніби то короткотривала пам'ять в українців. Кажу, що виходить ніби, тому що у нас оцю пам'ять крали, і ми також це розбираємо. Бо коли була окупована більша частина України, маю на увазі і Наддніпрянська, і Волинь, була окупована Російською імперією, цю пам'ять забирали у вигляді чи то Валуєвських циркулярів, чи то Емських указів, таке інше. Коли совєти окупували Україну, після того, як ми 4-5 років були незалежними, знову ж таки, перше, що почали від нас красти і забирати, це нашу пам'ять. І тому вийшло, що у 90-му, у нульових, та навіть зараз, кожен з нас має таких знайомих, котрі, знаєш, з журбинкою, тримаючи чашку чаю або 50 грамів чогось там спиртного, згадують, "як у Радянському Союзі добре було". Ну є ж такі люди. Але це ознака чого? Тобто ми забули те, що у нас було 5 років незалежності і від нас цю незалежність забрали — поразка української революції. Ми забули три Голодомори. Ми забули Другу світову, де українців знищували свідомо. І тут люди, типу з журбинкою згадують, як добре було. Тобто забрали оцю національну пам'ять. Володимир Бірчак, сержант бригади Нацгвардії "Хартія", фото: ukrроhlіаd.оrg А нащо військовим історія? Людям, які прийшли, вони рекрутувалися самі.Це перше питання, яке я задаю на першій нашій вступній розмові. Кажу, чи треба українському військовослужбовцю історія? Бо як не треба, то все, я закриваю комп'ютер, йдемо чай, каву пити, там, переговоримо про щось інше. Всі кажуть: "так, треба". Ні, називають різні причини. Кажуть: "без історії немає майбутнього". Дуже часто говорять, що історія циклічна. Я це все об'єдную, потім ми з ними починаємо. Кажу: "ви кожен по-своєму праві, от, власне, тому ми з вами будемо говорити". У нас є такий напівжарт-напівправда, що на оцій БЗВП чи КМБ, тобто базова загальновійськова підготовка, чи курс молодого бійця, їх вчать вогневої підготовки, тактичної підготовки, тактмеду, мінновибухової справи, інженерки. І водночас ми маємо історію, цю історико-ідеологічну підготовку. Тому що ці всі попередні речі вчать їх воювати, умовно вчать їх стріляти. А історія пояснює їм, у котру сторону стріляти. Бо коли ти знаєш українську історію, ти точно знаєш, в яку сторону тобі треба стріляти.Фірсов розповідав про те, що у нього були військові, які були з тих регіонів, які казали "я не будуть стріляти в росіян, тому що не вважають їх ворогами". І він казав: "що з такими робити"?Ну насправді це дуже сумно. У нас таких випадків жодного не було. І при тому, навіть якщо виникне питання, який це соціальний зріст, тобто чи це прийшли добровольці, чи добровольці по рекрутингу, чи це люди, котрі були мобілізовані через ТЦК та СП, все рівно рівень свідомості є. Ми воюємо. Якщо ми починаємо з їхнього базового особистісного рівня "ми воюємо там за наші сім'ї, матерів, батьків, сестер, братів, дружин, дітей" і тому подібне, і потім ми з ними виходимо, що "ми воюємо водночас за державу, тому що держава це наша hіgh рrіоrіty, це одна з найвищих цінностей". Ми з ними, до речі, розбираємо оцю російську ІПСО, яка дуже класно зайшла в українське суспільство. Володимир Бірчак, сержант бригади Нацгвардії "Хартія", фото: ukrроhlіаd.оrg Я іноді, коли заходжу у Фейсбук чи в інші соціальні мережі, мене починає коробити, тому що українці повелися на російську ІПСО  "держава дорівнює влада". Це абсолютно так не є. Владу, ймовірно, що треба, можна сварити та таке інше. Іноді треба, звичайно, поважати, бо іноді, коли щось добре роблять, то й треба похвалити. Але влада не дорівнює держава. Держава це такий абсолют, за який нам треба боротися. І от, для прикладу, знову ж таки, ми зі всіма військовослужбовцями - від рекрута, який тільки починає свій шлях в бригаді, до офіцера - ми проходимо: друзі, давайте подивимось, що таке держава, яку цінність ми зараз маємо. І ми аналізуємо Першу світову війну. А тоді українці з Великої України, тобто з Наддніпрянської, котрі були у російській імператорській армії, воювали проти українців з території Заходу України, котрі були в цісарсько-королівському війську Австро-Угорської імперії. Що б ми мали? Братовбивчу війну. За що? За Україну, та не за чужі імперські інтереси. Друга світова війна — знову ж таки, ми маємо ті питання. Робітничо-селянська червона армія і умовно дивізія "Галичина". Що ті не хотіли України, що інші не хотіли України. Замальовували. Тобто, нарешті ми зараз маємо свою державу Україна. І часами про це проговорюю з нашими побратимами і посестрами. Це якщо вдуматися: ми, українці, сьогодні живемо найдовший період незалежності зі всіх наших предків і попередників. Ніхто в історії стільки незалежним не був, як ми. Тобто, ми вже унікальні у цьому відношенні. І водночас ми військові унікальні у тому відношенні, що ми зараз маємо свою державу. Наші попередники, умовно, період української революції, 5 років незалежності. Але, знову ж таки, якщо увійти в історію, та держава була то більша, то менша, з відступами, з наступами. Тут ми маємо повноцінну державу, так, з тимчасово окупованими територіями. Ще дуже важливий момент. Ми маємо міжнародну підтримку, якої ми не мали ніколи. Коли у період Української революції Антанта оголошувала ембарго на торгівлю з Україною - зараз ми маємо міжнародну підтримку. Ми сьогодні маємо найбільш реалістичні шанси з усіх українських вояків і воячок, усіх попередніх поколінь відстояти цю незалежність і цю територію.Але дивися: маючи ось цю унікальну можливість, звісно, що ми не жили у тих часах, тому ми не можемо порівняти, як це бути без незалежності. Хтось народився вже за незалежності і прожив ці 30 років у незалежній країні. Маємо третій рік війни. Є у нас люди, які з горняточком чаю, з журбинкою, як ти кажеш, кажуть: як же ж добре жилося за совка з росіянами. І от це все швиденько закінчиться і ми знову будемо добре жити. І нам на третій рік заходить російське ІПСО, і є просто якісь шалені кампанії соцмережами, які розганяються про те, що десь зловили насилу, а у нього не такі релігійні переконання. Я собі уявляю цей момент, коли хлопець вистрибує з автівки, якою його везуть, в частину, що він настільки не хоче воювати за цю державу. Як ми на третій рік до цього дійшли? Як з нами це сталося?Тут потрібно розібратися. Перший момент - і я не хочу зараз все валити на російські ІПСО, але вони досить добре присутні, плюс вони нащупали момент, на якому можна грати, і вони на ньому продовжують грати - зараз обговорюємо цю ситуацію з мобілізованим зі Львова, але буквально вчора я був у дорозі і помінявся з дівчиною, щоб вона мене трошки за кермом замінила. Я гортав новини. Якщо я не помиляюся, у Хмельницькому ТЦК і СП мобілізований покінчив життя самогубством. Розумієш, тут проблема з головою. Ти не йдеш воювати, але ти вкорочуєш собі віку, щоб не йти воювати. Я не бачу тут логіки. Тут проблема з головою. Другий момент. Це в переважній більшості поодинокі випадки, їх дуже сильно роздувають. І воно шириться мережею. Я, слава Богу, свого часу, навчився блокувати коментарі. Бо коли я, котрий третій рік воює, я не кажу про хлопців, які з 14-го року воюють, що вони можуть розказати, це просто-напросто можна диву датися. Але я розповідаю якусь одну конкретну річ, з котрою я зіштовхнувся з суспільством. Наші котики хай будуть тільки там, більше їх нам сюди не проводити, бо вони нам псують тут пейзаж, який у мирному місті в нас виглядає. То вони десь там у ресторан хочуть піти борщу поїсти, а у військовій формі придумали собі таке. І я пишу допис, і в мене починається просто... навіть мої друзі, друзі по фейсбуку, колеги, знайомі, яких я цілком і повністю адекватними вважаю, вони починають нести якусь таку єресь. І про це ТЦК, і про одне, друге, третє. Це я описував, як я гуляв по місту, котре я люблю, місто Дніпро, і на мене люди дивилися зі страхом, а дехто з огидою. Тому що я був по військовій формі, я маю право її носити. І я зобов'язаний її носити у тих чи інших випадках. Бо переживали, чи я не з ТЦК. Ну, і що? А якщо я з ТЦК, то що? Знаєш, і тут це ТЦК дуже сильно грає, і ця історія, яку роздули по львівському лаборанту, про якого його колега написав: "у чувака страшна хвороба, він  хропить". Капець в нього страшна хвороба. Він не годен воювати, бо він хропить. Ні, ну для побратимів це буде проблема, але нічого. У мене один товариш так хропів, що він перехропував прильоти 120-ї міни. Я в результаті не знав, чи це він хропить на нижніх нарах у бліндажі, чи це 120-ка десь впала. Чесно, був такий колега. Другий момент. Його побили ТЦК і викинули на Житомирській трасі. Ну і в людей немає простої інформаційної гігієни. Тобто люди не можуть скласти собі плюс на мінус, що хлопа мобілізували у Львові. Як це собі людина уявляє? Його мобілізували у Львові, відвезли на Житомирську трасу, львівські хлопці з ТЦК, там побили і лишили на обочині. Нема більше львівському ТЦК і СП, чим займатися, так? Ну, тобто, потім вже з'ясувалося, що його везли, він в 95-ку попав, мені здається, якщо я не помиляюся, в цю 95-ту Житомирську десантно-штурмову бригаду, славнозвісну бригаду, до слова. І він вистрибнув на ходу. Сам собі того всього не робив. Але ми ж знаємо, і ти знаєш, як людина, котра у медіа працює ого-го скільки років, що спростування фейку, міфу і тому подібне, воно завжди буде заходити набагато менше. Якщо фейк і міф розлітається суперово, то спростування прочитає відсотків 20. Буквально недавно я стрічку гортав, далі носиться, що лаборант, хропить, воювати не годен, і його побили львівські ТЦКшники і відвезли на Житомирську трасу. Ну, абсолютний ідіотизм, але ідіотизм, який розкручується. Добре, там трохи врегулювали цю ситуацію, ти бачила, мабуть, теж це відео, що співробітник поліції і представник ТЦК і СП зупинили хлопця просто для перевірки документів - він кинувся під машину, так втікав. Хто в тому винен? Оці двоє хлопців, що його зупинили? Ну це їхня робота. І коли закидують "вони не мають права носити військової форми". Чого? З якого переляку це?Чому ці хлопці вистрибують з автівок або перебігають дорогу і кидаються під автівки або кінчають життя самогубством? Але не готові брати зброю до рук і захищати свою країну. Може, історію треба було би, власне, отак, як ти зараз розказуєш своїм побратимам раніше розказувати. Я зараз розказую дуже-дуже суб'єктивно від себе, тому що у мене ця річ болить. І я знаю цілу купу людей, які воюють у війську, і вони десь такі самі титанові, як і я, може, ще більше титанові. Я маю на увазі, скільки в мені титану в організмі, тому що я з двома штирями у ногах, з г-подібною пластиною в руці, яка у мене працює на 70%, і з шурупами у коліні. Нічого, воюю. Хлопці воюють з протезами. Чи страшно на війні? Так. Там страшно, але просто-напросто, я як історик, і ми працюємо з військовослужбовцями, ми їм пояснюємо, що, друзі, зараз страшно воювати, але ми бодай стримуємо лінію, не завжди нам виходить. Їх набагато більше часами, іноді співвідношення 1 до 20. Але, якщо ми їх не стримаємо, друзі, буде не то, що страшно, буде просто капець. Тому що це вже все повторювалося, їм нічого не треба, у них методички готові. Вони нас перестріляють -  військових, сім'ї наші вивезуть у Сибір, частину інших проактивних, просто навіть тих, хто донатив, вони повивозять десь далі. Лишать ждунів відсотків 20, не колаборантів, і будуть будувати державу. То чи не страшніше от це? Я кажу, ідучи Росія, дуже класно почала працювати на цьому, що ТЦК заганяє людей. Слухайте, друзі, ми військові — це люди, котрі мають таку одну негативну здатність закінчуватися. От ми закінчуємося. Ми просто-напросто закінчуємося. І хтось має приходити далі. Якщо ми хочемо у Києві, у Харкові чи у Львові спокійно пити каву, чи щоб наша мама і наш тато, чи щоб наші діти спокійно пішли до школи. Так, з цією самою, з повітряною тривогою, але таки пішли до тої школи чи пішли подивилися кіно, більш-менш якесь мирне життя, то там на фронті мають бути хлопці і дівчата. Тому що вони так просто не зупиняться. Ну і тут відповідь проста, розумієш? А от росіяни, вони дуже нащупали цей момент, і вони його газують і дуже багато сильно стурбованих людей. Дуже часто це боти. Там же ж подивишся, що в тих профілях відбувається - мрак.Десять захисників України. Через складні поранення вони обмежено придатні до виконання бойових завдань. Тож командування військових підрозділів скерувало їх на службу до Самбірського РТЦК та СП. Фото: vаrtоnеws.соm.uа Так, але це треба на кожного профіль зайти і подивитися, хто він такий. І з'ясувати, чи це жива людина, чи це просто заслана.Ну, чесно, я розумію, що може бути страшно, що людина може загинути. Ну, так, ми всі усвідомлюємо. Колись хлопці з моїм дуже хорошим побратимом з попереднього підрозділу, коли ще служив у Збройних Силах України, ми так, знаєш, жартували собі серед ночі, каже: "Ну, ми, виходить, підписали договір зі смертю". Бо кожен день ти можеш загинути. У мене іноді зараз приходять флешбеки, що, а там розтяжку зняли, і вона зачепилася просто-напросто чекою, мало-мало, щоб вона розірвалася у нас під носом. Все, троє 200-х. Чи ще один момент, ще один, ще один, ще один... ТЦК вручають повістку. Фото: vіnnіtsа.іnfо Десятки тих флешбеків приходять. Ну, дякувати Богу, я якось вижив там. Завдяки молитвам матері, інших друзів, близьких, завдяки молитвам коханої моєї. Ну, типу, вижив, добре. Ну, так і ніхто не каже, що ти, друже, одразу загинеш. А от оце все накручується, накручується, накручується... М'ясні бригади, ще щось. Ну, тобто, люди забагато собі фантазують. Так, є де дуже тяжко, ну, це війна. Це не прогулянка, це війна. І тут до того моменту, я не можу говорити загальну оцінку, я можу сказати тільки свою особисто. Бо це повторилось. Я дуже багато друзів маю, котрі почали воювати ще у 2014 році. І ми з ними зідзвонюємося, списуємося, іноді пересікаємося, коли хтось у Дніпрі чи у Харкові, на чай, каву, кажуть: "Володь, ми тобі казали, що таке буде. Зараз повторюється 16-й рік. Про війну забувають. Війна десь там далеко. Хлопчики й дівчатка там собі воюють. У нас тут усе нормально". Ну тільки от єдине, чим це відрізняється від АТО і ООС, тоді проходили хвилі мобілізації. Поміняли ротацію, одні вернулися додому, рік відстояли, відвоювали, стримали, інші поїхали туди. Зараз же ж у нас йде повномасштабне вторгнення, ми воюємо на всіх фронтах. І зараз співробітники ТЦК і СП, вони змушені і вони зобов'язані виконувати одну цю роботу. Вони роблять ту роботу, яка потрібна нам, котрі знаходяться на фронті, тому що без людей фронт посиплеться. Але виходить, що військові, котрі вертаються з фронту, заважають тут мирному життю. ТЦК і СП, ті самі військові. Для мене це питання закрите, я не ставлю під жоден сумнів. Вони є військові, тому що там переважна більшість хлопців, які поранені, приходили з фронту і воювали, а зараз так продовжують свою службу. І виходить, що ми заважаємо мирному життю. Але просто якщо нас не стане, не буде мирного життя.Ось ці повідомлення про контракти з 18-річними — 25-річними і про те, що вони отримуватимуть гроші. Як ти і твої побратими, ті, що з 22-го чи ті, що з 2014-го, як ви сприйняли цю новину?Я скажу в першу чергу свою думку, не знаю, може хтось буде на мене ображатися, може не буде. Насправді, я противник мобілізації з 18-ти років, правда. Чому? У мене є і особисте по цьому і я дивлюся як історик. Я не хочу чергового втраченого покоління в Україні. Правда. Я просто дивлюсь на втрачене покоління після Першої світової війни. Я дивлюсь на втрачене покоління після Другої світової війни. Я би не хотів, щоб мобілізували  18-25 років цю категорію. Тобто, хто хотів мобілізуватися, ми вам зараз побратими, один з ліпших побратимів Рейн, хлопцю 21 рік, він воює з 22-го року, він з 18 років воює. Та, він захотів, він пішов. Інші хлопці теж. Цим зараз, можливо, треба дати паузу. Другий момент. Скільки? Це недавня статистика, десь, можливо, осіння. У нас потенційно ще 4 мільйони чоловіків, від 25 до 60, котрі можуть бути мобілізовані. Виключаємо 1 мільйон це критична інфраструктура. Я беру там по найвищій планці. Я говорю орієнтовні цифри. Нас залишається 3 мільйони. Але тут починається, в того кицька має трьох котенят, і він не годен служити, в того то, в того то… . І тут виходить, що в нас 3 мільйони не годні й піти служити, але ми зараз будемо малих мобілізувати. Хай не ображаються хлопці, я не з ейджизмом говорю, ну, просто, мені 37, а 18... Хоча абсолютно поважаю цих хлопаків і дівчат. У попередньому підрозділі у мене двоє дівчат по 19 років прийшли служити. Вона навіть підробила підпис батьків, щоб її ТЦК взяло, тому що ТЦК не хотів. Ну, пішла і воює, і добре воює. Але поки ще є оцей мобілізаційний резерв, я би не брав їх. От чесно, би не брав. Хай поживуть. Я до повномасштабки викладав в Українській академії лідерства. Ми якраз теж вчили і історію зі студентами пропрацьовували, і те, як історія впливає на сьогодення, вона справді впливає. Коротко, не зачіпаючи цієї теми, по крайніх історичних дискусіях з нашим західним сусідом, з Польщею, ми можемо бачити, як історія може впливати на сьогодення. Я пам'ятаю цих хлопців 18-19 років. І що? І кілька моїх студентів вже загинули. І знаєш, я просто дивлюся на себе, повторююся, мені 37, я трохи вже пожив. Ні, очевидно, мені хочеться жити далі. Мені хочеться жити далі, скільки я ще книжок не прочитав, скільки пташок не перефотографував, скільки ми там ще місць не побачили з дівчиною і тому подібне. Не пожили разом толком. Але я вже трохи життя пожив. А от той пацик, якого я недавно в Харкові вчив історії, ми з ним розбиралися, і він красунчик, розумашка, він так орієнтувався у цьому всьому. Все, його нема у 22-му році. Його нема, він загинув. От до цього я для прикладу не хочу. Трохи такої сумної, хоч і серйозної теми, на жартівливу...те, що ми зараз ходимо під кулі, якщо вони всі мільйонери поставали. Бо ми - то стара паторочь, нам вже мільйон ніхто не дає, а вони всі мільйонерами стануть, бо ті, хто підуть, то їм дадуть мільйон, ну і там я вже бачив, що є рішення уряду, ті, хто вже служать, але мають до 25 років, то вони все одно мають право  подати, їм мільйон теж. Мільйонери довкола нас, файно.Ти знаєш, я згадую наше інтерв'ю, яке ми з тобою записували влітку, до Дня Незалежності, і зараз. Я бачу у твоїх очах оцей біль від того, що цивільні люди дистанціюються від військових. Такого я не бачила влітку. Ти тоді ще сказав: як легко говорити, бо ти не ставиш тих запитань, які дуже часто я чую від людей, які не на війні, які не дотичні до війни. І є якийсь перелік запитань, які ти як військовий просто не можеш чути, бо вони вводять у ступори. Ти краще це опишеш. Що ти відчуваєш і що це за запитання, щоб люди їх не задавали?Може це і є біль, певний біль, може трохи злість. Я думаю, що я не один такий в Силах оборони України. Це в багатьох хлопців є, і ми списуємося, і перегукуємося. Але я вірю в те, що я роблю. Тобто стержень доволі міцний, його дуже важко буде погнути. Я вірю в те, що я роблю. Плюс маю підтримку від рідних і близьких, і це завжди. А три питання, я тут, мабуть, буду відповідати напівжартома, бо ми так свого часу з хлопцями сидячи в окопі на Донбасі придумали, як відповідати на ці питання. Перше класичне питання, я думаю, що тобі як журналістці його теж задають, бо ти ж десь там мало не біля Трампа, в уявлені декого, хоча най Бог боронить. І одне з питань — "Ну коли це все закінчиться?".Мене буквально вчора запитали, я прийшла до стоматолога.Знаєш, так як ти в уявлені десь біля Трампа, я коло Сирського ходжу, кожен день бутерброди йому роблю, і він мені каже. Коли це задають рідні, близькі, ти пробуєш щось там пояснювати, що я не знаю, але я аналізую, то відбувається, ще то... але це ще буде довго, друзі, приготуйтесь до цього. Коли це так тобі просто рандомно задають це питання, ми придумали в окопі на Донбасі, як відповідати. Це придумав товариш, він каже: "Треба зробити дуже серйозний вигляд обличчя, дивитися прямо в очі і казати: "нам заборонили про це говорити". Це питання номер один. Питання номер два, яке задають. Знову ж таки, ти не можеш описати, бо це, мабуть, різниця цих двох світів цивільного і військового — "Ну, як там?". Як ти можеш реченням, чи абзацом, чи якимось коротким монологом описати, як там людині, котра там не була? Насправді, це дуже складно. Але тут я використовую ще одну домашню заготовку з Мартіна Бреста, я дуже люблю його книжки. В нього є шикарна книжка "Піхота". Він розказує про одного бійця, який прийшов до психолога і казав, що у нього серйозні проблеми. Я так кажу: "У нас усіх серйозні проблеми". Кажуть, чого? Я кажу: "Мені здається, що я схожу з розуму". Люди питаються, чого? Кажу: "Мені третій рік здається, що хтось намагається мене вбити". Тут же розуміють, що щось я несерйозно відповідаю. І третє питання, це вже коли дуже інтимно так задають, коли там близькі стосунки, бо ну так просто тебе ніхто цього не спитається — "Чи важко вбити людину?". Я відповідаю, правда, словами одного снайпера, котрий, до речі, у Львові лікувався після важкого поранення, йому лікар задав це запитання, і снайпер, не моргнувши оком, сказав: "Ти знаєш, насправді, так, людину вбити дуже важко, бо вони без перестанку бігають і взагалі намагаються від тебе втекти". Ну, от якось такі три класичні запитання, котрі краще не задавати військовим, ну, і військовий вам сам розкаже, коли прийде час або коли він захоче.Просто коли ви будете це запитувати, то у військового може бути знову буря емоцій, можуть бути якісь флешбеки.Я сприймаю напівжартома, а для когось це може бути тригером і спровокувати там, чи якийсь депресняк, чи навпаки агресію, чи ще щось.На початку нашої розмови ти сказав про те, що ми зараз в унікальному часі, і цей унікальний час - це міжнародна підтримка. І вона є.Вона є.Але ми дивимося, що новини якісь такі стрімкі.Ти маєш час стежити за тими новинами? Як в тебе, як в історика? Не просто як в громадянина, не просто як в людини військової, а от все це, і громадянин України, і історик, і військовий. Як ти трактуєш усі ці події у світі? Де ми зараз, якщо історія циклічна? В якій ми точці? Чи була вже ця точка в нас? Чи ми зараз якийсь знову такий унікальний шлях проходимо?Ні, її не було ще ніколи в українській історії. Такої точки, де ми зараз, її ще не було ніколи в українській історії. Тобто, коли ми протистояли величезному, потужному агресору. Тому що ще один момент, на котрий повівся мудрий український нарід. Зараз я без лапок говорю мудрий український, тому що я люблю український нарід, але він повівся. Він повівся на всяких ідіотів, наголошую, ідіотів, типу Арестовича, котрі ходили і вливали в ухо, що 2-3 тижні, а потім звалили і сидять в батальйоні Монако і взагалі невідомо, що там триндять. Це людина, яка від ОЗМК вижила, і скільки він там разів за лінією фронту... Постидався б таке говорити перед обличчям справжніх розвідників.Він ще потім казав, що якщо він помилиться в своїх прогнозах, то він піде у військо.Я перепрошую, бо я зараз можу згадати те, що я інші слова іноді використовував. Треба себе тримати в руках. Те, що він розказував, 2-3 тижні. Люди розслабилися, люди слухали оцю всю дурницю, а насправді ми зробили катастрофічну помилку, яку не можна допускати ніколи. Ворога свого можна і певно треба ненавидіти. Ворога свого можна і треба вбивати, але ніколи в житті не можна недооцінювати. Та ж річ відбулася. Коли всі бігали і носилися за Арестовичем, я дивився на цього ідіота, що він несе, при тому, що він несе мало не від імені влади і держави. І всі подумали, що це так просто-напросто дається. Ну, бо проти нас воюють якісь там чмобіки. І Арестович каже, що в них там ракет вже лишилося якихось 5 штук, і то, певно, дві не долетять. І він каже, що це за 5 тижнів закінчиться. Ну, то все супер, прекрасно. ЗСУ на фронті, скоро буде перемога, і будемо всі святкувати. Та ні, це насправді все набагато складніше. Так, у них є чмобіки. Ну і в нас іноді трапляються. Так, у них є аватари, і в нас іноді трапляються. Це величезне військо, це зріз суспільства, який є, насправді. Але їх не можна недооцінювати. По-перше, вони мають дуже багато техніки. По-друге, вони добре вчаться. Так, вони часами йдуть суто по підручнику, і на цьому їх можна ловити. Іноді крадуть і в нас. Але річ у тому, що вони теж вишколюються, вони теж багато чого вміють, і найбільший момент - їх у рази більше за нас. Їх у рази більше за нас. І вони своїх не шкодують. Якщо я знаю, що є десь певні моменти, у певних частинах, де є проблема з командирами, але у переважній більшості, і я щасливий з того, що на всіх командирів, на котрих я потрапляв, дуже цінується людина. Особовий склад дуже цінується. Для прикладу, я у бригаді "Хартія", я маю з чим порівнювати, і я захоплююсь тими речами. Це зараз не для красивого слівця, абсолютно. Перехреститись можна, якщо це нікого не образить. Я дивлюся, як наше командування цінує людей і цінує кожну людину. Започатковується операція, можливо ти чула, перша дронова операція, перший дроновий наступ, який був проведений і повітряними дронами, і наземними дронами. Тобто це вже спрямовано на те, щоб берегти особовий склад. Бо залізо або зремонтується, або десь починається збиратися, купиться нове. Та людину ти вже не зремонтуєш, якщо вона вбита, 200-та. Ну все, її вже немає. Це ось цей епізод. Стосовно того, що ми з тобою говорили.Мені здається, що це справді унікальна точка, бо такого у нас ще не було. Тобто такого повномасштабного конфлікту з такими задіяними силами у нас ще не було. Тому що тут неможливо порівняти агресію більшовицької Росії проти УНР. Там сили були менші. Зараз і технології більші, і сил вони зараз задіяли більше. І другий момент, ми все-таки маємо міжнародну підтримку. Я знаю, за що ти, ймовірно, мене питаєшся, що буде з цим новообраним президентом і куди це все заведе, маю на увазі, президентом США. Я боюся щось тут прогнозувати. Після його першого терміну я прочитав дуже хорошу книжку його радника з питань нацбезпеки Джона Болтона. До речі, дуже любить Україну і досить такий толковий, як і військовий експерт, військовий аналітик і взагалі дуже хороший дипломат. Його книжка називається "Кімната, в якій це сталося". Він дуже цікаво описує Трампа, його психотип і взагалі що це за людина. Я боюсь тут зараз щось прогнозувати. Ну, наразі я бачу, що нас підтримують, тобто нас ще не здають. Але як ми з тобою говорили перед ефіром, тут кожен ранок заходиш у новини і там щось нове для себе відкриваєш. І я поки що не можу провести межу, де тут піар. Як було в попередній його каденції, коли він заявив секретній службі, що я хочу привезти талібів до себе в резиденцію. Там ЦРУшники, мабуть, за валідолом побігли чи його еквівалентом. Де в нього вибрики і піар, а де він направду. Я до кінця не знаю, чи в нього це все забавки з електоратом, а-ля Канада 51-й штат і Гренландія синьо-червона, зоряний острів, і Панама. Чи це в нього гра з електоратом, чи він насправді так думає? Бо якщо насправді так думає, то тут серйозні проблеми.

Еспресо нагадає головні віхи повномасштабної війни, як змінилися наші ЗСУ, стан справ на фронті та чого варто очікувати найближчим часом. Хронологія повномасштабного вторгнення: від війни не буде до перемоги і справедливого мируУсе почалося рано вранці 24 лютого 2022 року. Того дня не лише українці, але й весь світ прокинувся від шокуючих новин: Росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну. Близько 4-ї години за київським часом президент Росії Володимир Путін виступив із телезверненням, оголосивши про так звану спеціальну воєнну операцію з метою "демілітаризації" та "денацифікації" України. Ці слова стали лише прикриттям для агресії, яку Москва готувала роками. За лічені хвилини після промови російські ракети вдарили по аеродромах, військових об’єктах і містах по всій Україні. Сухопутні війська перетнули кордон із півночі, сходу й півдня, включно з окупованим Кримом і територією Білорусі, яка стала плацдармом для наступу.Хоча насправді ця війна не була чимось несподіваним. Вона стала кульмінацією російсько-українського конфлікту, який тлів із 2014 року, коли Росія анексувала Крим і розпалила сепаратистські рухи на Донбасі, створивши там маріонеткові "республіки" — "ДНР" і "ЛНР". Протягом восьми років Україна чинила опір гібридній агресії: бойові дії на сході, економічний тиск, інформаційна війна. Але повномасштабне вторгнення перевело цей конфлікт у нову, набагато жорстокішу фазу до якої, на жаль, українці не були сповна готові. Адже до останнього дня влада запевняла суспільство у тому, що ніякої війни не буде. Тому вже постфактум почалися дії для широкомасштабної відсічі: воєнний стан, мобілізація і висунення військ на позиції тощо.Перші дні війни були хаотичними й драматичними. Росія розраховувала на блискавичну перемогу. Її план передбачав швидке захоплення Києва — "за три-п’ять днів", за оцінками західних аналітиків, які спиралися на переконання Кремля в слабкості української армії та відсутності волі до опору в народу. Колони бронетехніки рушили на столицю з півночі через Чорнобильську зону, десант висадився в Гостомелі, намагаючись захопити аеродром як плацдарм. Але Україна не здалася. Збройні сили, тероборона й звичайні громадяни дали відсіч. Бої за Київ, зокрема в Бучі, Ірпені та Гостомелі, показали, що Росія недооцінила супротивника. Водночас на сході та півдні окупанти просувалися швидше, захопивши частину Херсонської області, підступивши до Маріуполя, однак заштопорилися на Харківщині, Сумщині, Чернігівщині. Березень 2022 року став переломним. Російський наступ на Київ захлинувся. Українські сили, підтримані масовим опором населення, зірвали плани ворога. Водночас світ побачив жахіття війни: зруйновані міста, розбомблений театр у Маріуполі, де ховалися сотні цивільних, і масові вбивства в Бучі, які згодом назвуть геноцидом. До кінця місяця Росія відступила з півночі, залишивши Київщину, Чернігівщину й Сумщину, але зосередила зусилля на Донбасі та півдні. Маріуполь же став символом трагедії й героїзму: захисники "Азовсталі" трималися до травня, попри облогу, голод і безперервні обстріли. Місто впало, але ціною величезних втрат для ворога.Літо 2022 року принесло нову фазу. Західні демократії об’єдналися довкола України і ЗСУ отримали перші значні поставки натівської зброї, зокрема, американські НІМАRS, які дозволили вражати російські склади й командні пункти. Спершу українці звільнили о. Зміїний, а у серпні ЗСУ почали готувати контрнаступ. У вересні стався прорив: блискавична операція на Харківщині звільнила Ізюм, Балаклію й Куп’янськ, змусивши росіян тікати, кидаючи техніку. У листопаді прийшла ще одна перемога — звільнення Херсона, єдиного обласного центру, захопленого Росією після 24 лютого. Та радість українців була рівносильна і болю від новин про звірства окупантів на звільнених територіях.Саме тоді, наприкінці 2022 року, здавалося, що Росія може остаточно відмовитися від свого непродуманого плану з захоплення України. Тим більше, що військові невдачі загострили питання використання ядерного арсеналу – Кремль був близький до цього, але втручання США та Китаю змусили Путіна відмовитися від використання найстрашнішої зброї. Натомість Москва вирішила змінити тактику, зокрема, вона вдалася до масового терору, здійснюючи ракетні удари по енергетичній інфраструктурі залишили мільйони українців без світла й тепла в холодну пору. Кремль намагався морально зламати опір українців, але це лише посилило рішучість. 2023 рік став роком затяжних боїв, однак майже без територіальних змін. Україна розпочала великий контрнаступ улітку, прагнучи прорвати російські укріплення на Запоріжжі та Донбасі. Прогрес був повільним: ворог створив глибокі лінії оборони, замінував поля, кинув у бій резерви. Тому операція не принесла бажаних результатів. Натомість Бахмут, який росіяни захопили в травні після місяців кровопролиття, став символом війни на виснаження.Читайте також: Як почався, розгортався і зупинився літній контрнаступ України: детальний аналіз від Тhе Wаshіngtоn РоstДо кінця 2023 року фронт стабілізувався, але бойові дії не припинялися. Росія продовжувала обстрілювати мирні міста й села використовуючи дрони й ракети. Україна ж відповідала ударами по військових об’єктах на території Росії та в окупованому Криму, демонструючи, що війна має наслідки й для агресора. Зараз українські дрони здатні вражати цілі у РФ за тисячі кілометрів від кордону.Також українцям вдалося знешкодити перевагу Росії в Чорному морі завдяки поєднанню інноваційних технологій, сміливих операцій і стратегічної адаптації, попри відсутність потужного флоту. Ключовим моментом стало знищення флагмана Чорноморського флоту РФ — крейсера "Москва" — двома ракетами "Нептун", що продемонструвало вразливість російських кораблів і підірвало їхню впевненість. Згодом Україна розгорнула масове використання морських дронів, таких як Маgurа V5 і Sеа Ваby, які атакували й потопили або пошкодили десятки суден — від великих десантних кораблів до патрульних корветів. Це змусило ЧФ РФ відступити від Криму до Новоросійська й фактично втратити контроль над західною частиною моря. Завдяки цьому Україна розблокувала зерновий коридор, який почав наповнювати бюджет грошима. Західна підтримка — зброя, фінанси, санкції проти Росії — залишалася і набирала обертів, хоч відбувалося і вагання через внутрішні політичні дебати в США та Європі. Зокрема, найбільшою проблемою була затримка з боку американських законодавців, які на пів року залишили Україну без фінансування, що одразу позначилася на просуванні росіян на Донеччині, яке вдалося лише нещодавно стабілізувати. До того ж західні союзники обіцяли Києву більше, ніж могли (чи хотіли) реально надати. Та й за кожну новітню систему озброєння (танки, ППО, літаки) потрібно було місяцями, а то й роками, дипломатично боротися. Адже країни НАТО, відчуваючи свою неготовність, боялися прямого конфлікту з РФ, особливо через її ядерний потенціал. Тому так звані "червоні лінії" Кремля були додатковою лінією фронту, яку потрібно було пробивати нашим дипломатам. Читайте також: Багато обіцянок, але мало поставок: яку зброю Україна отримала від союзників у 2023 році та що чекати даліДля України 2024 рік видався турбулентним з усіх боків. Зміна головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного на Олександра Сирського, втрата Авдіївки, прорив на Харківщині, саміт миру в Швейцарії, наступ ЗСУ на Курщину, прорив росіян на Донеччині й втрата Вугледара й можливість втрати Покровська, вибори президента США, постійні розмови про мир через Дональда Трампа та загальна невизначеність на тлі постійних атак росіян на цивільних та їх просування на сході країни. Все це змінило також наративи, які просуває українська влада – від перемоги й повернення всіх окупованих земель силовим методом, до справедливого миру та повернення захоплених територій дипломатичним шляхом. Натомість посил росіян не змінився, однак набрав дещо туманного вигляду через ігри Кремля з адміністрацією Трампа. Попри все це, на лютий 2025 року, коли минає три роки від початку повномасштабного вторгнення, війна триває. Україна вистояла там, де багато хто чекав падіння. Вона довела, що може не лише оборонятися, а й перемагати. Та ціна цього — тисячі життів, зруйновані міста, мільйони біженців.Читайте також: Чого досягли Україна та Росія у 2024 році: підсумки для фронту та перспективи миру. ПояснюємоВійськова міць України: від все тримається на волонтерах до випуску мільйонів дронів та героїчної оборони на Донеччині Безперечно, що головний гарант і причина, чому Україна досі є незалежною – це наші Збройні сили. Без них війна, яка триває вже 1097 днів, могла б завершитися давно і точно не на користь України. Але історія української армії під час цієї війни — це не просто розповідь про героїзм, а й про еволюцію: від хаотичного опору, що тримався на волонтерах і застарілій техніці, до однієї з найпотужніших армій Європи, оснащеної мільйонами дронів і винищувачами F-16.  На момент повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року Збройні сили України не були готові до війни такого масштабу. Армія налічувала близько 300 тисяч осіб, мала радянську техніку — танки Т-64, БТР-80, артилерійські системи типу "Гіацинт" — і лише частково оновлювалася після 2014 року завдяки вітчизняним розробкам, як-от ПТРК "Стугна", розробці ракети "Нептун" та певним модернізаціям старої техніки. Росія ж кинула в бій приблизно 200 тисяч солдатів (зараз на території України близько 600 тис. російських солдатів) із сучасними Т-90, "Іскандерами" і авіацією, що значно переважала українську. Аналітики прогнозували швидкий крах. Але в перші тижні війни стало зрозуміло, що ключову роль відіграють не лише регулярні війська, а й народний опір. Волонтери буквально врятували фронт: вони збирали кошти на бронежилети, дрони DJІ Маvіс, тепловізори, автомобілі. Бої за Київ, Харків і Чернігів в тому числі виграли завдяки цьому ефективному симбіозу армії, тероборони й цивільних, як це було і в 2014-2015 роках. До літа 2022 року ситуація почала змінюватися. Західна допомога — спочатку Jаvеlіn і NLАW, а згодом бронетранспортери і НІМАRS — дала ЗСУ змогу перейти від оборони до контрнаступів. Звільнення Харківщини й Херсона показали, що Україна може не лише тримати лінію, а й перемагати. Поступово ЗСУ наповнилися і західними танками, і сучасними системами ППО (зокрема, Раtrіоt). Волонтери поступово відходили на другий план (хоча й досі без них важко обійтися), держава налагоджувала і власне виробництво: у 2023 році Україна вже випускала сотні тисяч FРV-дронів — дешевих, але смертельних для ворожої техніки. До кінця 2024 року країна досягла позначки в 1,5 мільйона дронів на рік, ставши світовим лідером у їх бойовому застосуванні. Дрони замінили брак артилерійських снарядів, нищачи російські танки й склади з точністю, яку важко уявити на початку війни (зараз 85% техніки та солдат росіян нищать завдяки дронам). Також значно зріс оборонно-промисловий комплекс, зараз третина зброї - вітчизняного виробництва. Кульмінацією всієї цієї трансформації ЗСУ стало прибуття F-16 у серпні 2024 року, які доповнили наші радянські винищувачі. За оцінками британського RUSІ, на сьогодні ЗСУ стали армією, яка за бойовим досвідом, адаптивністю та технологіями поступається в Європі хіба що кільком країнам НАТО (хоча за чисельністю та бойовим досвідом – всіх перевершує), а за інтенсивністю використання дронів і гібридних тактик — не має аналогів.Та ця міць має свою ціну й обмеження. Перший виклик — мобілізація. На початку війни добровольців вистачало: за три місяці до армії долучилися понад 100 тисяч людей. Але до 2023 року ентузіазм вичерпався, а значні втрати змусили уряд посилювати призов. У 2024 році новий закон знизив мобілізаційний вік до 25 років і посилив штрафи за ухиляння, що викликало суперечки в суспільстві через випадки "бусифікації". Адже люди втомилися, економіка страждає від браку робочих рук, натомість фронт потребує свіжих сил. Та й військовослужбовці такі ж люди, які мають свої сім’ї і просто хочуть відпочити. Однак поки демобілізація в умовах війни є лише розмовою без чітких термінів служби. Другий виклик — залежність від союзників. Хоча Україна нарощує власне виробництво (наприклад, ті ж ракети "Нептун", САУ "Богдана", артилерійські снаряди та дрони), ключові системи — Раtrіоt, НІМАRS, F-16 — приходять із Заходу. Затримки поставок, як у випадку зі снарядами у 2023 році, коли ЄС не виконав обіцянку в 1 мільйон одиниць, або політичні дебати в США щодо фінансування, ставлять ЗСУ в уразливе становище. Та й Трамп натякає на скорочення допомоги, якщо Київ не піде на переговори.Читайте також: Шлях до перемоги: як український ОПК долає історичні труднощі та залучає міжнародні компанії. ПояснюємоТретій і найочевидніший виклик — розмір ворога. Росія, попри втрати (понад 750 тисяч убитими й пораненими), має населення вчетверо більше, ніж Україна, і економіку, яку підживлюють долари з величезних покладів нафти й газу. Її армія, хоч і менш адаптивна та вмотивована, спирається на масовість: у 2024 році Путін мобілізував ще 300 тисяч осіб, а виробництво дронів типу "Ланцет", "Герань-2" і ракет досягло промислових масштабів. До того ж з осені додалися ще й солдати та зброя з Північної Кореї з якою Путін почав активно дружити. Тому Україна б’ється не лише з Росією, до того ж змушена утримувати хиткий баланс між захистом, наступом і внутрішнім виживанням країни.Читайте також: Сувора дисципліна та любов до порнографії: якими є північнокорейські солдати, що воюють проти України. ПояснюємоВійна також прискорила реформи в Збройних силах України, наблизивши їх до стандартів НАТО. Після 2014 року почався перехід від радянської моделі — у 2016 році стартувала "Дорожня карта" з децентралізацією командування, а з 2022 року, під тиском повномасштабного вторгнення, ЗСУ впровадили натівську систему управління, класифікацію звань і тактику малих груп, що дозволило швидко реагувати на полі бою. Логістику перебудували за західним зразком із цифровим обліком і хабами, а навчання скоротили до 6-8 тижнів із фокусом на виживання й технології, як-от управління дронами. У 2024 році з’явилися рекрутингові центри замість хаотичного призову, у певних ланках застаріле керівництво замінили молодші офіцери з західною освітою. Відбувається перехід на систему "корпус-бригада". Всі ці зміни підвищили боєздатність армії. Читайте також: Чітка структура, відповідальність генералів і ніякого ручного управління: чому в Україні хочуть повернути дивізії та армійські корпусиЗараз війна перебуває в позиційній фазі з елементами локальних наступів і контратак. Лінія фронту простягається на тисячі кілометрів (моніторинг кордону Білорусі – це теж затрата військових ресурсів), але ключові бої зосереджені на кількох напрямках. Найгарячіша точка — Донецька область, зокрема Покровський напрямок. Тут російські війська намагаються оточити Покровськ — важливий логістичний центр ЗСУ. Вони просуваються з півдня й сходу, наблизившись на відстань 6-7 кілометрів до міста, і намагаються перерізати шляхи постачання. Захоплення Покровська відкрило б росіянам шлях до Дніпропетровської області, але ЗСУ чинять запеклий опір, стримуючи ворога за допомогою артилерії й дронів. Ще одна складна ділянка — район Курахового, що південніше. Після падіння Вугледара в жовтні 2024 року й просування до Курахівської ТЕС росіяни майже замкнули тут оперативне оточення — так званий "курахівський мішок". Їхня мета — закріпити контроль над південною частиною Донеччини й вийти до Великої Новосілки, яка перебуває в напівоточенні. У разі успіху це послабить українську оборону на стику Донецької та Запорізької областей. Водночас ЗСУ намагаються утримати позиції, спираючись на укріплення й контратаки малими групами.На півночі Донеччини бої тривають за Часів Яр і Торецьк. Росія прагне захопити ці міста, щоб просунутися до Костянтинівки, а згодом — до Слов’янсько-Краматорської агломерації. Поки що прогрес ворога повільний: Часів Яр залишається під контролем ЗСУ, хоча південні околиці під сильним тиском, а Торецьк частково окупований. Успіх тут залежить від того, чи вдасться росіянам сконцентрувати резерви, адже їхні втрати величезні.Окремий театр бойових дій — Курська область Росії. В перші дні українцям вдалося утримувати близько 1000 км² території, але зараз ця цифра зменшилася удвічі. Росіяни повернули кілька сіл і тиснуть на Суджу з південного сходу. Їхня ціль — вибити українські сили за державний кордон, зруйнувавши плацдарм. ЗСУ відповідають контратаками. Утримання Курщини виснажує російські резерви, також є додатковим козирем в переговорах, але це і ризик розпорошити сили.На півдні ситуація на карті не так помітна, однак там відбувається не менше складні бої через постійні артилерійські обстріли та спроби росіян просунутися далі. Також на Харківщині загострилися намагання росіян захопити Куп’янськ. Крім цього прифронтові міста й села на прикордонні з РФ постійно страждають від ворожих обстрілів. А що з українським контрнаступом? ЗСУ мають потенціал повернути ініціативу, але не всюди. На Курщині нові атаки можуть відкинути росіян від Суджі, зберігши плацдарм. На сході можливі локальні операції — наприклад, повернення позицій біля Часового Яру чи Времівки, де ворог недавно просунувся. Та для великого наступу, як у 2022 році, бракує резервів і західної зброї. За оцінками аналітиків, новий масштабний контрнаступ можливий не раніше літа 2025 року, коли прибудуть додаткові F-16 і сформуються свіжі бригади. Однак до цього часу все може змінити миротворча ініціатива найбільшого союзника України. Мирні переговори: від таке вже було до цього разу має спрацюватиЗ приходом до влади Дональда Трампа в останні місяці, а особливо тижні, війна в Україні знову опинилася в самому центрі міжнародної політики та уваги через нові заяви про можливість миру. Цього разу тон дискусії задають не лише Київ і Москва, а й Вашингтон, де новообраний президент США активно просуває ідею мирної угоди, яка багатьом його опонентам видається капітуляцією України. Але, щоб зрозуміти, що відбувається, варто згадати попередні спроби домовленостей — Мінські угоди та Стамбульські переговори. Мінські угоди, підписані у 2014 та 2015 роках, стали першим великим кроком до врегулювання конфлікту на Донбасі після анексії Криму та початку війни на сході України. Вони передбачали припинення вогню, відведення важкого озброєння, обмін полоненими та політичні реформи, зокрема особливий статус для окремих районів Донецької та Луганської областей. Проте ці домовленості так і не принесли миру. Росія використовувала їх як інструмент тиску на Україну, трактуючи пункти на свою користь, тоді як Київ наполягав на повному виконанні безпекових умов перед політичними поступками (тобто гарантії безпеки, які й зараз є каменем спотикання всіх переговорів). У підсумку Мінськ став символом замороженого конфлікту, який не зупинив бойові дії, а лише відтермінував ескалацію, що вибухнула у 2022 році.Після повномасштабного вторгнення з’явилася нова спроба — Стамбульські переговори у березні-квітні 2022 року. Тоді Росія висувала ультимативні вимоги: нейтралітет України, відмова від НАТО, визнання Криму російським і "незалежності" так званих "ДНР" та "ЛНР". Україна пропонувала компроміс — нейтралітет в обмін на гарантії безпеки від кількох країн, але без територіальних поступок. Проєкт угоди, як пізніше стало відомо, обговорювався до червня, але зірвався: Київ відмовився через виявлені звірства в Бучі та впевненість у тому, що Росія не виконуватиме зобов’язань, а Москва заявила, що Україна "відступила під тиском Заходу". Так Стамбул залишився ще одним прикладом того, як мирні ініціативи розбиваються об взаємну недовіру.Тепер, у лютому 2025 року, на горизонті з’явився новий фактор — одіозний бізнесмен-політик Дональд Трамп. Після перемоги на виборах у листопаді 2024 року він неодноразово заявляв, що завершить війну "за один день", хоча його радники згодом скоригували ці очікування до "місяців". Трамп уже провів телефонні розмови з Володимиром Путіним і Володимиром Зеленським 12 лютого, назвавши їх "чудовими" і запевнив про "можливість завершити цю криваву війну". Читайте також: Мирна угода в обмін на що: які сценарії завершення війни розглядає Дональд Трамп. ПояснюємоТа найбільшою несподіванкою для громадськості стало відновлення прямих дипломатичних стосунків між США та РФ, а саме публічна зустріч в Саудівській Аравії держсекретаря Рубіо та міністра іноземних справ Лаврова (у Rеutеrs кажуть, що до цього було чимало непублічних зустрічей). Вони відбулися без участі України та Європи, Зеленський взагалі сказав, що не знав про її планування. Тобто за спинами українців та європейців американці почали домовлятися про мир, що одразу напружило стосунки між Вашингтоном та Києвом й іншими європейськими столицями. За інформацією ЗМІ, команда Трампа розробляє триступеневий план: припинення вогню, вибори і тоді остаточна мирна угода. Це означає, що лінія розмежування наразі проходитиме по теперішній лінії фронту. Трамп також підтримує ідею демілітаризованої зони з миротворцями, але наполягає, щоб їх надавали Європа, Китай чи Бразилія, а не США. Його мотивація очевидна: він хоче виконати передвиборчу обіцянку й увійти в історію як миротворець (і отримати Нобелівську премію), водночас зменшивши американські витрати на підтримку України. Ба більше, він вимагає, щоб Київ повернув гроші, які вже були надані та хоче в рази більше натомість. Зокрема, в цьому й проблема угоди про корисні копалини на $500 млрд на якій наполягає Трамп, бо Україна має резонні перестороги. І мова не лише про гроші (хоча офіційно ми отримали від США лише сотню мільярдів, та й не у формі боргу, а гранту). Читайте також: Трамп, Зеленський і рідкісноземельні ресурси: що насправді Київ пропонує Вашингтону. ПояснюємоЗеленський демонструє обережну готовність до діалогу, але з чіткими умовами. Він неодноразово заявляв, що ця війна — "не те, що можна завершити папірцем", бо нам потрібні гарантії безпеки, щоб "не повторити Мінськ". Зеленський готовий до переговорів, якщо США й Європа забезпечать захист, посилять нашу армію, але відкидає замороження конфлікту без механізмів стримування Росії, називаючи це "афганським сценарієм". З іншого боку, під дією Трампа, президент змінив позицію про те, що і Крим, і весь Донбас треба повертати силовим способом, говорячи тепер про силу дипломатії. Чому так?По-перше, війна виснажила Україну: десятки тисяч померлих, сотні тисяч поранених, мільйони біженців, зруйнована інфраструктура й економіка. По-друге, невизначеність щодо підтримки США. Якщо Трамп не отримає бажаної угоди, він звинуватить у всьому Україну (вже почав, критикуючи, що Київ нібито частково винний у всьому цьому і, зокрема, Зеленський, який "диктатор", бо не проводить вибори, а хоче війни). А це може призвести до скорочення чи заморозки американських поставок зброї, відключення Stаrlіnk, припинення надання розвідувальних даних та багато іншого. Це важелі впливу Трампа. З іншого боку, Київ може зробити хід конем – повністю покластися лише на підтримку Європи та свої власні спроможності. Однак, за різними оцінками, тоді Україна матиме близько пів року часу. Тому Зеленський шукає у переговорах шанс закріпити бодай частину здобутків — наприклад, через вступ до НАТО (хоча й визнає, що це не відбудеться найближчим часом, але, можливо, автоматично в разі ще одного нападу РФ) чи інші реальні військові гарантії захисту, — замість ризику втратити все. Тобто головна дилема Києва – як максимізувати досягнення, щоб це не виглядало й не було капітуляцією перед бажаннями Кремля. Також влада не хоче несправедливих боргових зобов’язань перед США, які будуть українці поколіннями виплачувати. Тому шукає компромісний варіант. Читайте також: Якщо США перестануть допомагати, чи вистачить Україні зусиль Європи. ПояснюємоТим часом Європа ж перебуває у стані тривоги й розгубленості. Лідери ЄС публічно заявляють, що лише Київ вирішуватиме, коли й як домовлятися, але за лаштунками побоюються, що Трамп укладе угоду з Путіним, залишивши Європу сам на сам із фінансуванням відбудови України (Вlооmbеrg оцінює її у понад 3 трильйони доларів) та її захистом. Хоча Трамп наполягає, що угода про корисні копалини – це і є гарантія відбудови України та її захисту, бо американці будуть зацікавлені в цьому. Франція й Німеччина, які раніше виступали посередниками в Мінську, тепер утратили ініціативу, а пропозиція Трампа про європейських миротворців сприймається ними як спроба перекласти відповідальність. Високопосадовці ЄС висловлюють побоювання, що "США не бачать ролі Європи в геополітичних питаннях", а це може підірвати єдність Заходу. Інше хвилювання – можливість Трампа виведення американських військ з європейського континенту, що одразу в рази послабить оборону Заходу. Тому Європа почала діяти на випередження, зокрема, Паризький саміт, щоб знайти порозумінням з Трампом, розробила план з миротворцями на випадок перемир’я (кажуть, їх буде 30 тис., хоча Зеленський вважає, що треба як мінімум 200 тис., та цього Європа без США не може надати).  Важливим у цьому рівнянні є не лише бажання України, Америки й Європи, але й найважливіше питання, чи хоче агресор зупинитися, чи готовий Кремль до миру? Публічно Москва постійно вітає переговори, заявляючи, що готова до діалогу, хоча проти миротворців НАТО. Проте реальні наміри викликають сумніви. Путін неодноразово повторював, що його ціль — повне підкорення України, тому часткова анексія чотирьох областей у 2022 році лише посилила апетити. Експерти відзначають, що в Кремлі бачать поспіх Трампа як шанс виторгувати для себе максимум — наприклад, визнання окупації чи зняття санкцій, — не поступаючись стратегічно нічим. Російські втрати (понад 750 тисяч убитими й пораненими) не змусили Путіна відступити, а його тактика затягування часу, як у Мінську, свідчить, що мир для нього — це, можливо, пауза перед новим наступом. До того ж економіка Росії, попри видиму стабільність, стала дуже хиткою: ціни ростуть, високі ставки по кредитам та нестача робочих рук. Як ілюстративно кажуть у СNN, вона тримається на "на кокаїні і стероїдах", а це не може тривати довго. Тому Трамп має можливості для маневрів – посилити санкції у разі відмови переговорів, або послабити їх у разі домовленості, чого і добиваються зараз у Кремлі. Отже, нинішні заяви про мир — це складна гра. Трамп тисне на всіх, щоб досягти швидкого результату, Зеленський маневрує між виживанням країни і принципами, Європа боїться залишитися на узбіччі, а Кремль прикидається готовим до діалогу, вичікуючи вигідний момент. Мінськ і Стамбул показали, що без реальних гарантій угода може стати лише черговою ілюзією. Чи вдасться цього разу знайти справжній мир, залежить від того, чи зможуть сторони переступити через особисту недовіру, амбіції та усунути справжню причину війни – російський імперіалізм помножений на Путінське бажання відновити вплив Росії як за часів холодної війни. Поки що відповідь, як і раніше, висить у повітрі. Всю цю невизначеність, коли не до кінця зрозуміло ні позицію нашого найбільшого союзника, ні справжні мотиви найбільшого ворога, ні реальну можливість вибору, який є в України, можна схарактеризувати відомими слова"Quо Vаdіs", куди ж ми рухаємося і чи правильно? Та відповідь на це питання зможуть дати лише наші наступники. 

Росіяни б'ють по Україні, коли їм заманеться. Бо в окупантів є свій план ударів. Тому не варто прив'язуватися до дати третіх роковин повномасштабного вторгнення Росії (24 лютого - Gаzеtа.uа). Про це сказав речник Повітряних Сил ЗСУ Юрій Ігнат в інтерв'ю "Радіо Свобода". ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Росіяни атакували Київ ударними дронами "Говорити про якийсь конкретний день не можна. Бо Росія має свій чіткий план, вони мають визначені об'єкти, по яких хочуть ударити. І планують свої удари відповідно до задумів стратегічних. Також враховують різні фактори, навіть погодні умови. Це теж дуже впливає, щоб планувати удар в той чи інший регіон", пояснив речник. Він вважає, що українці мають бути готовими до ворожих ударів у будь-яку хвилину. "Новий рік, будь-яка символічна дата для окупанта чи символічна дата для України, приміром, День незалежності. Очікувати ми вже очікуємо три роки щодня. Пережили різні очікування, "Орєшніки" і так далі. Звичайно, треба бути готовими", сказав він. І додав, що має на увазі навіть курси надання першої медичної допомоги. "Кожна родина, організація повинна мати якийсь план в екстреній ситуації, коли критична ситуація наступає. Удар, чи то "Шахед", чи ракета, треба знати, де аптечка лежить, як діяти, першу допомогу надати. Тактична медицина це дуже важливо. Багато сімей записують підлітків на такі курси, це може врятувати життя батькові чи матері. Тому готуватися. Ми живемо в такий час", порадив речник. Близько четвертої години за київським часом 24 лютого 2022 року президент Російської Федерації Володимир Путін оголосив про "спеціальну воєнну операцію" з метою нібито "демілітаризації та денацифікації України". Уже за кілька хвилин почалися ракетні удари по всій території України, у тому числі неподалік від Києва. Російські війська вдерлися до України поблизу Харкова, Херсона, Чернігова, Сум, увійшовши з Росії, Білорусі й тимчасово окупованого Росією Криму. Це була найбільша атака у Європі з часів Другої світової війни. Завдяки спротиву української армії та сил самооборони в перші дні агресії російська армія зазнала значних втрат у живій силі та техніці. Однак навалу росіян повністю зупинити не вдалося.