Search trend "Грузія"

Команди продемонстрували результативний футбол

Шведський клуб зробив солідну заявку на загальний успіх

Про це повідомили на сайті Європарламенту.Депутати Європейського парламенту схвалили доповідь, у якій назвали Грузію "жертвою захоплення держави", і не визнали легітимність її нинішнього однопартійного парламенту та президента. За це проголосували 490 членів ЄП, 147 були проти, а 49 утримались.Європейський парламент заявляє, що сфальсифіковані вибори жовтня 2024 року перетворили Грузію на авторитарну державу, де керівна "Грузинська мрія" захопила інституції та придушує опозицію. Тому Євродепутати закликають до нових, прозорих виборів, введення санкцій проти посадовців "Грузинської мрії", а також до перегляду політики ЄС щодо Грузії та виконання угоди про асоціацію, вимагаючи повернення до демократичного курсу.Читайте також: Грузія може надовго втратити шанс на членство в ЄС, - європейський посол у Тбілісі"Грузія є прикладом того, як країна може бути захоплена російськими інтересами зсередини без єдиного пострілу. Але грузинський народ не здається, він продовжує протестувати щодня, вже понад 200 днів, незважаючи на жорстокі репресії. ЄС та його держави-члени повинні діяти, поки не пізно. Ми зобов'язані це зробити перед хоробрими грузинами, які борються за вільне та проєвропейське майбутнє", - сказала доповідачка Раса Юкневічене.7 липня стало відомо, що керівна партія Тбілісі, "Грузинська мрія", надіслала адміністрації президента США Дональда Трампа особистий лист "загрозливого й образливого" змісту.

Про це повідомляє офіційний сайт УЄФА.  Ліга чемпіонів1-й кваліфікаційний раунд. Перші матчі8 липня КуПс (Фінляндія) - "Мілсамі" (Молдова) 1:0Гол: Руоппі, 73"Іберія 1999" (Грузія) - "Мальме" (Швеція) 1:3Голи: Рушевич, 86 - Бузанелло, 8, Гудйохнсен, 58, Алі, 70"Ноах" (Вірменія) - "Будучност" (Чорногорія) 1:0Гол: У. Омар, 68"Левадія" (Естонія) - РФС (Латвія) 0:1Гол: Панич, 56 (пен.)"Олімпія" (Словенія) - "Кайрат" (Казахстан) 1:1Голи: Пінто, 66 - Сатпаєв, 59"Вікінгур" (Фарери) - "Лінкольн Ред Імпс" (Гібралтар) 2:3Голи: Джохансен, 28, Ватнгамар, 45+4 - Лопеш, 19, 31, Де Барр, 38"Дріта" (Косово) - "Діфферандж" (Люксембруг) 1:0Гол: Манай, 74"Нью-Сейнт" (Уельс) - "Шкендія" (Македонія) 0:0"Віртус" (Сан-Марино) - "Зріньскі" (Боснія і Герцеговина) 0:2Голи: Більбія, 45, 79"Егнатія" (Албанія) - "Брейдаблік" (Ісландія) 1:0Гол: Груда, 90+2Читайте також: Футболіст "Ліверпуля" Діогу Жота загинув у ДТП, а на клубному ЧС-2025 визначилися півфіналісти. Головні новини світового спорту за тиждень9 липня"Жальгіріс" (Литва) - "Хамрун Спартанс" (Мальта) 2:0Голи: Антал, 59 , Хаджі, 85"Лудогорець" (Болгарія) - "Динамо" (Мінськ, Білорусь) 1:0Гол: Калоч, 87"Стяуа" (Румунія) - "Ескальдес" (Андорра) 3:1Голи: Мікулеску, 37, Олару, 45+3 (пен.), Стефанеску, 53 - Германн, 65Нереалізований пенальті: Моедано, 61 ("Ескальдес")"Шелбурн" (Ірландія) - "Лінфілд" (Північна Ірландія) 1:0Гол: Одубеко, 58Повторні матчі відбудуться 15-16 липняЄдиний представник України у новому сезоні ЛЧ "Динамо" розпочне боротьбу з 2-го відбіркового раунду, де зустрінеться з переможцем пари "Жальгіріс" - "Хамрун Спартанс". 18 червня відбулося жеребкування кваліфікації Ліги чемпіонів 2025/26. 

Чемпіонат світу з фехтування пройде у Тбілісі (Грузія) з 22 по 30 липня

Чемпіонат світу з фехтування пройде у Тбілісі (Грузія) з 22 по 30 липня

The "Come Back Alive" Foundation is close to the Ukrainian military. The front line of the Russian-Ukrainian war is not only the front. It is where the war for Ukraine is going on. In hospitals, in warehouses, landfills, in mass media, in offices. We supply and repair equipment, train soldiers and officers, help transform the Armed Forces, provide first-hand accounts of war and stem the flow of propaganda and disinformation. Provides the Ukrainian army with the most important tactical advantage.

Посол США в Грузії розповіла про агресивний лист до адміністрації Трампа, який спричинив дипломатичний скандал.

Клопотенко: Підводка цікава, провокативна відразу. А чим провокативна? Одразу за олів'є ми набралися хейту, що не можна забирати у людей минуле, бо олів'є – це минуле. Тому я про нього намагаюся менше говорити, бо сенсу немає. На початку повномасштабного вторгнення більшість українців кинулися шукати себе. Ті, хто, можливо, не мав якогось коріння і тяглості, кинулися до українського. Тепер є певний відкат з тими деколонізацією і декомунізацією. А що з деолів'єзацією і детевтелізацією? Насправді відкату немає. Це лише за відчуттями так, бо немає прогресу. Грубо кажучи, якщо раніше кожен день всі щось шукали, то зараз цього трошки менше робиться, і здається, що ми скатуємося назад. Насправді ні. Зараз ми маємо, як на мене, реальну Україну. Той, хто їсть їжу Радянського Союзу, – це не є погано, це просто така ситуація. Вчора я їхав в потязі, хтось там кричав, що любить українську мову, просто нею не говорить. Я думаю, що нам треба прийняти, що це і є Україна. На початку це була якась трансформація, потім був період стабілізації, а зараз вже етап, коли нам треба визнати, що оце є Україна – з такими вподобаннями. Хтось любить той Київський торт і буде його їсти. Хтось любить оці страви, які я не можу називати, типу солянки і ще чогось. Але ти нічого вже з цим не поробиш, от є така фундаментальна ситуація. Багато людей досі не говорить українською. Це не окей, але нічого ти вже з цим не поробиш. Треба хіба з цим працювати зараз. Насправді що з їжею, що з культурою відбувається одне і те саме. Тут суспільство зробило вже дуже багато, але зараз для того, щоб цей трек продовжувався, треба, по-перше, освіта, а по-друге, позиція держави. Потрібно все більше популяризувати культуру, говорити про ту саму їжу, про епоху Радянського Союзу, і мати якийсь бренд України у світі. Згадуючи Україну, кожна людина має знати, що це не лише війна, а культурні діячі, одяг, мова, їжа. Треба цей бренд створити, щоб будеш популяризувати правильні цінності. Це такий вектор, під який треба перенавчати вже нове покоління. Його треба навчати таким цінностям, про які ми всі мріємо і хочемо. Бо покоління старе, яке сформоване в інших умовах, дуже важко змінюється і навряд чи вже зміниться. Але нове покоління точно треба, щоб було з абсолютно іншими цінностями.Євген Клопотенко, фото: fасеbооk/yеvhеn.klороtеnkоТо олів'є коли-небудь зникне з меню українця? Зникне. Років через 40. Це два покоління. Мені 38 років, я народився в Радянському Союзі. У 1991 році стався розпад Союзу, але лише документально. У головах багатьох людей нічого не змінилось. Навіть я пам'ятаю цей смак бідності – хліб з цукром. З однієї сторони, це смачно, бо це спогади, а з іншої сторони, у мене просто не було вибору. Люди, яким зараз 30 років і вони були народжені в Незалежній Україні, все одно ще мають спадок в голові Радянського Союзу, бо все одно їли цю їжу. Ну а вже ті, кому десь 15 років зараз, вже зараз мають змогу їсти базилік або про нього чути принаймні. Вони вже не бояться слова "дубайський шоколад". Це покоління вже може обирати. Воно формує інші смакові звички. Звичайно, в них точно від батьків ще лишиться оцей фльор "майонез в роті". Це ж більше не про їжу, а про спогади. Багато людей не зіставляють їжу і культурну тяглість. Бо для них їжа – це їжа. Дехто каже: "Відстань від цього олів'є, я буду його їсти". А я кажу: "Їж, але просто знай, що це їжа радянського періоду". олів'є, фото: gеttyіmаgеsАле зараз ще люди скажуть, що олів’є – це ж дешевше, ніж, наприклад, авокадо чи спаржа.Дешевше. Порахуйте, скільки коштує авокадо й олів'є, і все зрозумієте. Однак не проблема саме в олів'є, ми так само можемо говорити про окрошку і солянку. Це все одна велика структура. Справа не у грошах. Це просто про любов до минулого. Це про їжу минулого. У нас зараз таке кулінарне міжсезоння, бо Великдень відійшов вже, а Різдво ще не настало. Але для великої кількості українців оцей радянський Новий рік завжди був важливішим за Різдво. Частина людей мала в минулому олів'є чи бутерброди зі шпротами на новорічний стіл, а для частини є узвар на Різдво, кутя, вареники. У вашому дитинстві за СРСР яке свято було головним і зараз що святкуєте передусім? Зараз і в дитинстві – це різні речі. Я думаю, що в цьому році було супер ідеально. До Різдва, яке перед Новим роком, ти намагаєшся встигнути все зробити. Потім 26 грудня сидиш і думаєш, що це через п'ять днів Новий рік, а тобі вже якось так... Я на Новий рік приготував три-чотири страви, купив собі Лего і два дні його збирав, не виходячи на вулицю.Це якраз супер важлива модель – те, що ми почали з великою частиною світу відзначати Різдво перед Новим роком. Це змінює загальний вайб. Хочеш чи не хочеш, але всі починають щось під Різдво вже робити і це стає головним святом. Раніше ж першим був Новий рік, тому всі чекали його, а потім Різдво вже було як для родини. У Києві точно це було просто свято, коли мама казала, що треба збиратися, їсти вареники.Але зараз через те, що держава зробила дії, от так змінюється суспільство. Вона від'єднала нас від календаря і традиції. Ну це ж вау! Так само треба, щоб держава продовжувала діяти і далі. Чи тільки держава увімкнула у вас ось цей тумблер, що тепер я готуюся до Різдва? Як тим людям, які не мали тяглості традиції, ніколи ніхто в них не готував кутю, або може і готували, то так для галочки? Можна розглядати це свято з точки зору релігійної події, сімейної події, і просто суспільної. Як на мене, оця суспільна подія – це якраз те, що потрібно. Дехто з людей і не знає, що на то Різдво робити, ще хтось в протесті. Але людям просто треба час. Я сам почав тільки два роки тому. У суспільстві так працює – люди дуже часто не хочуть змінюватись, бо не розуміють навіщо. Це більше вже психологія.Тут треба просто показати приклад, що отак тепер треба, і вони потім всі будуть так святкувати. Людина – це ж соціальне створіння, їй важливо бути частиною чогось. І так само Новий рік. Уже немає ніяких концертів, нічого. Скоро, я думаю, ці промови новорічні потихеньку десь зникнуть, і буде Різдво. Є люди, які не вірують, і кажуть: "А нащо я буду це Різдво святкувати?"І не треба. Різдво – це ж не Великдень. Коли на Великдень отримують вихідний додатковий, це всім подобається. Якщо ти невіруючий, не треба просто йти в церкву і все. Але це ж сімейне, по-перше, свято, а по-друге, це суспільне свято. Це про те, що ти частина якогось суспільства. Не обов’язково все робити за тими релігійними канонами, готувати всі страви. Релігія – це величезна частина нашого суспільства, і до неї треба просто ставитися. Ти віриш? Вір. Не віриш? Не вір, але не забороняй нікому вірити. А свята відзначати можна? То, звісно, це ж прикольно. Зараз, на Новий рік ти навіть не знаєш, що робити. Раніше як було? Пробиває 12-та ночі, ти до цього готуєшся, накривається стіл, відкривається шампанське, щось по телевізору показують, всі веселі. А тут реально ніхто навіть нічого не знімав. Всі до Різдва знімали. І ти сидиш і щиро не розумієш, що робити. Раніше всі збиралися, один до одного ходили, а зараз комендантська година, ніхто не ходить.Яка улюблена страва Євгена Клопотенка на Різдво? На Різдво кожен рік різна. Я пізнаю, вивчаю щось нове. Коли я святкував Різдво 6-7 січня, були якісь стандартні страви, я їх їв і все. І так було з року в рік. А потім, коли я почав відновлювати українську їжу, коли я почав її відшукувати, я такий: "Ооо, те, що я їв, це все, бувай". Є стільки багато різних страв. У мене немає якоїсь улюбленої страви на Різдво, бо я ще її не знайшов.На Закарпатті є різдвяний хліб крайчун, або, наприклад, той самий калач. Це ж як пампушки, наче зібрані. Це ж прикольно. Я в цьому році закохався в цей калач. У нас все панетоне їдять на Великдень, але це різдвяний хліб. Така фішка у людей в голові. А виходить, що у нас є своє. Хто у нас на Різдво який хліб готував? Те, що я знаю, це не масова культура готувати якийсь хліб. А виходить, що є калач або карачун. Це мене прям надихає. Є ще там якісь голубці з кукурудзяною крупою. Євген Клопотенко, фото: fасеbооk/yеvhеn.klороtеnkоМене найбільше ламає, що до першої зірки ти маєш їсти тільки пісні страви, а вже на ранок м'ясні. Я думав тоді, а що мені готувати? Я наготував усе вдень, а потім думаю –  візьму і з'їм, навіть не буду чекати. Чого мені кажуть, що не можна їсти ковбасу ввечері? А зранку я уже не хочу. Це якась така трохи для мене дивнувата річ. Наприклад, страва з цибулі є така. Ти береш 2 кг цибулі, ставиш до духовки, температура 160 градусів на 3 години. Вона карамелізується, стає така ніжна, потім береш хліб і так їси. Ну це вау! Чому в наших людей є так, що або кулічі, або панетоне? У нас же є своя паска.Просто треба, щоб з часом сформувалося, що правда, а що неправда. Я думаю, що "куліч" - це не зовсім правильне твердження. Але паска - це ще великодній хліб також. Його на Великдень їдять і багато людей називають паскою. Панетоне раніше були модними, воно повернеться ще обов'язково. Але зараз основна група людей, які формували оцю моду на дивну продукцію, виїхала за кордон. Багато закладів, куди ця аудиторія ходила, наприклад, в Києві, всі позакривалися.Ви маєте на увазі якихось пафосних людей таких? Ну, така аудиторія, яка не сильно розбиралася в культурі, їм це було не цікаво, а розбиралася в смаку. Для них у світі нема кордонів, все окей, сила – це любов. І вони формували цю культуру панетоне. Поки їх немає, інші люди створюють модні тренди. Зараз навіть паска з тим дубайським шоколадом, мабуть, вже окей. А це ж вже не паска. Цьогоріч багато пасок готували без верхушок, без прикрас, просто, як воно раніше було. І це стає трендом. Тож треба трішки трохи часу. Ми хочемо, щоб одразу за один день нація змінилася. Згадай, що було ще 5-10 років тому. Це ж колосальна різниця. Ми отакий зробили крок. А ми хочемо, щоб за день всі полюбили паски, всі перестали їсти олів'є, шуби, всі їли лише верещаку, шпундру, гамулу. Ми такі ходили в українському одязі, купували українські продукти, були всі заможні, освічені, щоб слухали українську музику, ухвалювали правильні рішення в політиці, були свідомі, не інфантильні, щоб у нас була культура на найвищому рівні, всі пам'ятки захищені, всі люди розбиралися в політиці… Але ж у світі такого немає. Ми прагнемо до кращого, але треба працювати кожен день і розуміти, що не всі люди зі своїм набором даних можуть швидко щось зробити. Хтось каже: ми маємо паски з верхушками, бо ми інноватори, ми розібралися, почитали історію, поговорили з етнографами поговорив, туди сходили, це зробили, і ось – тримайте отаку паску. Більшість людей сидітиме з нерозумінням, які етнографи, яка культура. У когось ще гугл не налаштований українською. На наступний рік вони вже скажуть, що пам'ятають про ці паски, і погуглять, чи важко їх робити. На третій рік ці паски будуть показуватися всюди і людина задумається приготувати і собі, бо вже всі це роблять. Четвертий рік ти вже знаєш, що це не важко, і робиш це. От вам приклад про просто паску без верхушки. Чотири роки треба, щоб люди почали про це щось розуміти.Десять років тому Клопотенко був Женею, а тепер Євген. Чому це важливо і яка в цьому різниця? Як друзі сприйняли? Чи зараз кажуть, що ви здуріли? Моя мама обирала мені ім’я, щоб гарно підходило до по батькові. Ну от, вона каже Євген Вікторович звучить, як науковий працівник. Їй сподобалося, і вона називала мене Євген Вікторович, а потім почала називати Женя. Я спитав, а що не так було 30 років? Вона сама не знає. У дитсадку, коли мені було 3-4 роки, у мене була російськомовна викладачка, і я став спілкуватися російською мовою. І вона почала називати мене Женя. Але від дитинства ви українською спілкувалися? Два роки я чув українську мову, а потім російську. Потім всі почали кликати Женя, і це мені давало значення. У 2014 році мене перемкнули, я почав копатися в собі, шукати українськість. Бо на той момент у мене були в голові російські пісні якісь, слова, прислів’я. Тож я почав змінювати. У 2017 році перейшов на українську мову, у 2018-му зробив це публічно. Також я почав шукати традиції, вчити історію, щось дивитися на YоuТubе і досі це роблю. Я геть нічого про ту історію не знав. А потім я був ведучим програми "Енеїда", і там до мене приходило усвідомлення, що весь цей час я наче жив у зомбіленді, з якого вийшов з нульовими знаннями.Я почав відновлюватися і все старе в собі рубати. Я просто вбив своє дитинство, вбив свої шкільні роки, вбив дискотеки під російську музику. Ці спогади я вбивав систематично протягом п'яти років. І ось настав момент, коли в мені нічого не лишилося пострадянського. Звичайно, щоб його викорінити повністю, це треба ще пів життя, але в основних моментах у мене немає більше емоційного зв'язку з цим всім. Останній момент, який був, – це лише ім’я Женя. Коли я сказав, що всі називали мене Євгеном, я всередині себе закрив цей етап свого пострадянського життя, цього всього болота, зомбіленду, де все брехня. Коли хтось мене називає Женя, я не якось агресивно реагую. Я просто наголошую на тому, що я Євген. Але ви людина народжена ще за радянських часів. А що тоді робити з батьками, які називають своїх дітей, або з дітьми, які мають українські варіанти імен? Наприклад, до повномасштабного вторгнення моя пасербиця ходила в одну з київських шкіл, і там бувало так, що батьки приходили раз на рік читати уроки. І от мене запросили, я їм розповідала на уроці літератури про Івана Франка, і на першій парті сидів хлопчик, який весь час щось піджартовував. Я вирішила його долучити до розмови і спитала, як його звати. Він каже: "Нікіта". Я кажу, ну який же ж Нікіта, коли Франко навіть написав казку "Лис Микита", а він каже: "А я нічого не знаю, я Нікіта". Це все про одне і те саме. Людям ти нічого не докажеш, бо люди не хочуть нічого знати. Їм бажано просто не паритися. У мене є інший приклад. Зі мною в компанії працює Олена, в неї є чоловік і двоє дітей. Вони раніше російською говорили, а потім Олена перейшла на українську, але діти віком 5-6 років російською говорять і досі. Вона їм це не забороняє, але сама розмовляє українською. Пройшло вже десь рік, і діти починають говорити вже суржиком. А ще через рік вони будуть спілкуватися вже українською. Це батьківський свідомий вибір. Я розумію взаємозв'язки, мені не треба нічого пояснювати.Насправді у мене є багато знайомих, у яких є діти також раніше спілкувалися російською мовою, але потихеньку це все змінюється. Це йде все від батьків. Батьки пояснюють – ти Нікіта, але українською Микита. Можливо, дитина зараз не може обрати, не треба на неї тиснути. Євген Клопотенко, фото: fасеbооk/yеvhеn.klороtеnkоАле, може, і батьки самі вважають, що Микита краще? Звичайно, 100%. Бо, наприклад, мене так називала моя бабуся, для мене цей спогад важливий. Коли ти міняєш своє ім'я, ти міняєш свою ідентичність. Якщо вона сформована, то це дуже боляче. Якщо ти Альона, а тобі треба Олена… Я думаю, що якщо ти готовийдо зміни свого ім'я, то ти готовий до зміни своєї ідентичності. А це фундаментально, як на мене, важка річ. Тому я більше за те, що якщо хтось готовий, то це круто. Якщо ти не готовий, то краще Альону називати, але українською мовою. Але ж в тебе в паспорті Альона або Євгеній. Я пішов і поміняв паспорт. Це взагалі не важко. Є такі центри, де ти приходиш, кажеш, я здаю паспорт, мені паспорт не потрібен, зробіть мені цифровий. Я там Євгеній був, але там трошки по іншому написано. Тисяча гривень, два чи три тижні чекаєш, і в тебе новий паспорт. Проблем з цим нема ніяких. Але це треба ж бути до цього готовим і мати бажання. Чи справа лише в мові, що ти носиш вишиванку, їсиш борщ, не їсиш олів'є і так далі? Що тебе робить українцем? Це таке питання, на яке немає відповіді однозначної. Вишиванка, до речі, для мене не є показником українськості. Для мене вишиванка – це одяг. Є просто одяг, який ритуальний, а є вишиванка на кожен день. Я не вважаю, що коли я одягаю, я стаю більшим українцем. Я одягаю вишиванку, бо мені так прикольно і все. Мова – 100%. Але якщо ти не спілкуєшся українською, це також якоюсь мірою не робить тебе менше українцем. Наприклад, якщо грузини говорять грузинською, але воюють або просто є в українському істеблішменті, то вони теж можуть не говорити українською. Але в більшості всі вони вивчають українську і потім переходять. У мене багато друзів американців, які українською говорять. Мені дуже легко це пояснити через борщ. Можливо, не всі зрозуміють, але у нас у кожного є свої вподобання щодо борщу. Виходить так, що ми можемо бути всі різні, але приходимо додому і їмо один той самий борщ, але за різним рецептом. Ми єдині борщем, бо ми всі знаємо, що він точно український. Те, як ми його готуємо, у кожного своє, і ми готові за це боротися. Ми готові там з усіма сперечатися. Ми точно його любимо. І для мене це є найпростіший маркер зрозуміти, українець ти чи ні, якщо ти їси борщ, якщо ти до нього ставишся як до культури. Якщо ти, коли його називають суп, ти починаєш злитись. Коли хтось каже, що це російська страва, ти починаєш злитися. Для мене це є проста, зрозуміла річ. Бо у нас бути українцем – це точно хотіти Україну, про яку мріяли наші предки. Але чи всі українці знають, про що наші предки мріяли наші предки? Можливо, ні. Але це ж не робить нас менше українцями. Коли я починав інтерв'ю, я говорив про бренд України за кордоном. Те, що ми хочемо, щоб про нас говорили за кордоном, це те, що ми вважаємо самі про себе. Найкраще експортуємо у світ. Так ось тут і є питання до гуманітарної політики чи гуманітарного направлення. Треба зібрати всі відтінки України і сказати, що оце і є бренд України. Бо якщо робити його сильно націоналістичним, то ніколи воно не зможе бути реально об'єднаною якоюсь однією ідеєю.І от якраз одна з найпростіших ідей для мене – це борщ. Навіть якщо ти можеш говорити російською мовою, слухати російську музику, як би це дивно не звучало, але ти проти Росії. Взаємозв'язки, може, не розумієш, але приходиш додому і їси борщ, і точно знаєш, що він український.Мені здається, що ми дійшли до етапу суспільства, коли ми можемо вже визнати якісь особливості кожної людини й об'єднати це в одну екосистему. І тоді це стане чимось крутим. Але треба розуміти, що і у світі є таке. Наприклад, Баварія не вважає, що це взагалі Німеччина. У Калабрії, що на півдні Італії, кажуть, що вони – це Італія, а все інше ні. Єдиний раз, коли італійці об'єднуються, це коли йде футбол. У нас зараз є час, коли ми можемо побачити досвіди інших держав, і на них ми можемо зробити висновки, зробити найкращий кейс, бо ми не є чимось унікальним. Раніше, коли формувалися інші держави, у багатьох не було досвіду, що робити. Вони просто формувалися. А у нас вже є доступ до інформації, і ми можемо спробувати зробити іншу річ, яка точно буде відповідати на питання про те, що таке бути українцем.Український борщ вже вписаний у закордонних меню на рівні з японськими суші чи італійською піцою? Сто відсотків. Це супер прикольна штука, бо все життя, коли я їздив за кордон, то я згадую зазвичай таку ретроспективу, що десь у 2008 році, коли ти кажеш Україна, згадували лише футболіста Шевченка чи боксерів Кличко. Ти говорив, що Україна – це не Росія. Потім воно почало еволюціонувати, всі вже розуміли, де розташована Україна. А потім питання: що вони їдять? У 2019 році про борщ майже ніхто нічого не знав. А ось була Олімпіада торік в Парижі, я готував там борщ, і там було 50 людей. Я всіх питав, чи знають вони, що таке борщ. Всі відповідали, що знають. Лише одна людина сказала, що ніколи про нього не чула. З 500 іноземців 499 сказали, що знають, що таке борщ. Я задумався, як це ми прийшли з того, що у 2008 році вони не знали, що таке Україна, до 2024-го, де знають, що їдять українці.  Звичайно, що всі делегації, які приїжджають до нас, їдять борщ. І ми зараз йдемо далі. Там ще є такі бюрократичні моменти, бо я годую більшість безкоштовно для того, щоб не вступати в якийсь тендер. Я інвестую свої 40-50 тис. грн в те, щоб делегації поїли українську кухню. Борщ – це обов'язково. А ще трошки качаної каші, про яку мало й українці чули, а ще сирники, бо для них це все дивина, чого це сир смажать. Вони це їдять, і вони шоковані. Але, окрім того, ще бувають прийняття на рівні президента. Я спілкуюся з організаторами, щоб більше було української кухні для лідерів світу. Так, нещодавно Макрон їв наші галушки. А це є вже українська пропаганда. Є відео, де ви озвучуєте замовлення для іноземних лідерів, а кухарі відповідають "Да, шеф". Ви казали, що всі співробітники розмовляють українською.Це просто слова. Воно в тебе в голові сидить, навіть коли ти перейшов на українські налаштування, воно десь в глибині, бо ти все життя говорив у цю ситуацію цю фразу. Я спочатку навіть не почув це "Да, шеф". А потім думаю, ох, Євген. Так, це проблема. Бути українцем – треба все, щоб було чітко, ідеально. Ти нагодував найкращих людей, але на кухні запостив відео, де сказав: "да", а не "так", і все – тебе повісити. Це дійсно моя помилка, але я вважаю, що вона не критична. Треба ще працювати. Тим не менше, Макрону сподобався борщ і качана каша? Так. Вони їли чотири рази. Перший раз взагалі нічого не поїли, бо вони просто були втомлені. Вони їхали з Польщі в Київ, потім в Києві вони поїли галушки, а потім сіли і з Києва вже їхали до Польщі. Там вже вони поїли все. Я попросив Укрзалізницю, щоб вони попитали фідбек.Вони були в такому приємному шоці, адже ніколи такого не їли. Це наче ти їдеш на Шрі-Ланку, а тобі дають таку гарну їжу. Це прикольно, це має наш сенс, бо це їли наші покоління, і ти так приємно здивований. Звичайно, українська кухня і борщ – це ще не суші і не піца, але це вже потихеньку, такими маленькими кроками стає нашою унікальною ідентифікацією. Якщо посадять Макрона, скажуть, описуй українців, і він точно скаже – борщ. Це важливо.Наші українські жінки, які через війну були змушені виїхати за кордон, кажуть, що страшенно сумують за українською їжею. Чи ця розповідь про українську їжу, що вона надзвичайно смачна, це щось таке ностальгійне, туга за своєю країною, чи все-таки справді українська кухня на тлі інших кухонь є смачною? Це такий прикольний прикол. Коли ми говоримо, що ми любимо українську кухню і вона найкраща, ми взагалі не розуміємо, про що ми говоримо. А я нікому й не пояснюю. Бо як тільки ти не можеш у всьому розбиратися, то люди не знають, про що вони говорять. Вони кажуть, що українська кухня смачна і все. У нас кухня це про щирість. Це про те, як ми годуємо, віддаємо останній шматок хліба. Така у нас нація, ми так звикли. Це доброта. У всіх є спогади, як бабуся готувала вареники. Я вже навіть, як та бабуся, коли до мене приходять друзі, кажуть, ми будемо через 2 години, зайдемо на 5 хвилин і підемо, у мене через 2 години вже стоять 20 страв. Євген Клопотенко, фото: fасеbооk/yеvhеn.klороtеnkоТак, українська кухня смачна, але якщо говорити простою, функціональною мовою, то більшість людей не знає, що таке українська кухня, бо це ще не сформована річ. У ній є багато страв, які прийшли ще з радянщини. Багато страв, які готувала моя бабуся, це також страви Радянського Союзу, але це про гарні спогади. Таким чином, оце все, це якраз місце, де треба щось почистити, прибрати, додати автентичність, зібрати старі рецепти, і тоді вона буде прям крута. Якщо коротко відповідати на ваше питання, то українська кухня крута тим, що вона унікальна для світу. У світі ми були заморожені 70 чи 100 років, і кухня була заморожена.Всі інші кухні розвивалися і заполоняли європейсько-американські світи, і таким чином вони розповсюджувалися. Тому вже важко когось здивувати в цивілізованій країні якоюсь їжею. А тут з’являється Україна і каже, що буряк можна варити і їсти, як першу страву. Так само вони дивуються, що домашній сир можна смажити. Вони такі: "Де ви взялися? Де ви це берегли?" Ми просто трошки запізнилися. Коли вони вже все зробили, ми просто дуже довго бігли.А качана каша, що це таке? Це пшоно, яйце і борошно. Воно так качається, кожна пшеничка укривається тістом. Це така наша супер прикольна штука. Вона поширена в центральній Україні, на Житомирщині, навіть у Донецькій області, на Кубані. Пшоно, кисляк, насіння кропу, банош, бринза – у світі взагалі не розуміють, що це. Так само ми думаємо, що всі знають, що таке вишня. Ніхто не знає, що таке вишня. Вишня перекладається як "чері", а це неправильний переклад. "Чері" – це черешня.Так, вони всі їдять черешню. І коли ти їдеш в магазин, купуєш чері – купуєш черешню. І італійською черешня була "черідже". Виходить, що це все неправильний переклад. А правильний переклад вишні має бути "вишня". Вони з'їдають вишню і кривляться, бо для них вишня – це солодке. Якщо ти хочеш купити десь прямо в Європі справжню вишню, ти маєш знайти "саур чері", кислу черешню. Або є там на Поліссі квашена капуста, туди натерту картоплю запихають і тушкують. Вони питають: "Що це за знущання – квашена капуста з натертою запеченою картоплею?". Для них це все суцільний культурний шок. Бо вони їли все, у різних варіаціях, їм навіть десь там в Нью-Йорку щось інтегрувала Російська імперія. У них це вже все намішано. Вони хочуть щось модерне, тому французька кухня дає там оці всі прикольні штуки, і вони хоч трошки насолоджуються, бо все інше вони вже звикли. А тут ми їм з мішком, нате сто страв, ви такого ніколи не їли, ми пішли. Наша кухня для світу – це найзагадковіше, найприємніше, що може бути на даному етапі існування. Звичайно, у нас є конкуренти невеличкі. Це Грузія, бо у них схожа ситуація. Вони дають хачапурі, хінкалі, борщ, качана каша, кисіль. Хоча хачапурі для них це наче якась піца з сиром, щось трохи зрозуміле, то ми – це взагалі таємнича таємність. І в цьому наша унікальна суперсила. Поговорімо про Російську імперію і про її впливи на світову кухню. Є такий десерт Павлова. Його придумали в Австралії і нині він популярний в усьому світі. Він названий на честь російської балерини. Всеволод Поліщук, популяризатор української кухні, відомий більше на Заході України, сказав, що вже у Львові перейменували цей десерт на прими Богачевської. Це прима-балерина Львівської опери, потім Австрійських театрів, а потім опери у Вінніпезі. Євген Клопотенко разом з Мирославою Новосад вирішили, що треба цей десерт назвати іменем балерини, яка родом з Харкова, Варвари Каринської. Вона втекла з СРСР в 1924 році, створила пачку, яку ми всі знаємо зараз, і отримала Оскар за костюми, які робила. Я розумію, що тут закладена ідея популяризації, але якщо вже є десерт прими Богачевської, чим вам львівська балерина не вгодила? Це якийсь такий сепаратизм? По-перше, Поліщук сам запропонував, так що це до нього питання. Ми створимо продукт, і потім кожен заклад буде вирішувати, чи хоче, чи не хоче це брати. Але, як на мене, це має бути прикольна, конкурентна страва. До речі, ми вже дуже скоро вийдемо із презентацією, зі смаком, і будуть, можливо, люди обирати, яка краще. Бо ми зараз думаємо, чи просто покращувати цей десерт, чи створити абсолютно інший. Це дуже важлива дискусія. Але це так само як з усім: 5% людей відразу все введуть, потім пройде рік чи півтора, будуть шукати нові десерти, до тих 5% приклеїться ще 15% людей, буде 20%. Потім мине другий-третій рік, і, дай Боже, в кінці четвертого року ми почнемо вже говорити про це, як про качану кашу. Качану кашу я десь знайшов років 7 тому, я її знайшов. Зараз її їсть Макрон. Так само з цим десертом Каринської. Якщо ми візьмемось і будемо його вести, десь 4-5 років і тоді можна буде його їсти. Але чому важливо, щоб не було десерту Павлова? Не можна кенцелити те, що весь світ їсть, бо тоді це точно такий крайній націоналізм. У світі десерт називається Павлова, і що нам треба зробити? Нам треба створити продукт крутий, полюбити його в Україні, щоб його їли всі. Щоб Каринська була крута, конкурентна, підходяща була за ціною підходяща і смачна. Тоді ми отримаємо три конкурентні переваги. І після цього ми почнемо експортувати це у світ. Можливо, через 15-20 років ця Каринська буде на рівні з Павловою або вище. Важливо не просто кенсилити, а важливо створювати кращий і конкурентніший варіант. Це ж якийсь кухар-кондитер створив Павлову, і вона стала популярна. Так само і тут. Ми зараз маємо створити потужне українське і спробувати його реалізувати у світі. А, можливо, воно буде ще краще, і люди захочуть використовувати його. Важливо показувати, що ми інша культура, ми вміємо робити речі не гірше, ніж світові. І світ, будь ласка, оціни, прийми і зрозумій, що у нас є все інше, і ми готові інвестувати, щоб всі це зрозуміли. Ще одна вічна дискусія між Заходом і Сходом країни, яка розділяє українців: зупа чи суп? У літературній мові вписано слово "суп". Яка зупа? Що це ви таке говорите? А чому суп? Хто сказав, що суп? Суп – це французьке слово, а зупа – німецьке. Але суп до нас прийшов через Росію, а зупа – все-таки з Європи. З Європи, звичайно, бо у Львові ближче до Європи. Але я вважаю, що і зупа, і суп – це неправильно.А як правильно? Юшка. Бульйон – французький, зупа – німецька. А яке наше? Наше – це юшка. Борщ – це що таке? Це борщ, це не суп і не зупа. А юшка – це юшка, бо так воно було створено. Юшка з усім може бути: зі світлою капустою, грибами. Бульйон – це відвар. Просто овочевий відвар. На заході України є багато впливу, і тут також кожен має вирішувати для себе, чи хоче це змінювати. Так само, чи хочемо змінювати в Києві назву "конфєта" на "цукерка".Ти кажеш, що розмовляєш українською мовою, але використовуєш при цьому слова зупа, слоїк і розсіл. Якщо ви хочете говорити українською мовою, то давайте тоді справді українською мовою спілкуватися. У ваших закладах що є в меню: юшка чи суп? Звичайно, суп. Якщо я напишу "юшка", всі будуть думати, що це грибна. Це ж вже бізнес, це інше. Спочатку я беру якісь речі і починаю їх інтегровувати. У ресторані "100 років тому вперед" – це експериментальне місце. Водночас у закладі "Полтава" та інших ми називаємо речі, як люди звикли, наприклад, бульйон курячий. Але це не бульйон, бо це французьке слово. Якщо я напишу "товченка" замість "пюре", хто її купить? Треба крок за кроком. Тому ми зараз тестимо в "100 років". У нас немає соусів, бо це підлива. Це така величезна кількість нормативних слів, які ми зараз тестимо. Ми дивимось, як туди реагують, і далі віддаємо в "Полтаву" й інші заклади. Це займає десь рік-півтора. Багато хто може сказати, що це подвійні стандарти. Мовляв, ти пропагандуєш одне, а робиш інше. Але ні, це те, як я мислю, як я використовую спілкування зараз, а потім я беру і змінюю це. Наприклад, у нас є доставка їжі, і там ми почали з нуля, тож там якраз написано "юшка", "товченка". У такому форматі, можливо, люди до такого більше готові. Якщо я буду писати багато слів, які люди не розуміють, вони будуть думати, що це якась диковинка. У меню "100 років", наприклад, є страва верещака – це буряковий квас з ялівцем. Люди думають, як таке їсти. Або шпундра, або гамула. Я не хочу їсти гамулу. Так само тут в меню мають бути зрозумілими людям речі, але потихеньку пояснювати, що насправді воно зветься інакше. І ми над цим працюємо постійно. Євген Клопотенко, фото: fасеbооk/yеvhеn.klороtеnkоКоли в меню з'явиться тільки юшка, і не буде тих суперечок між українцями: зупа чи суп? Між українцями суперечки будуть завжди. Це років 40, мінімум два покоління.Тобто до консенсусу з юшкою не дійдемо? Дійдемо, треба назвати юшка і тоді супер. Не суп і не зупа. Я за це. Це так, як називали раніше в "Енеїді" Котляревського, так, як на Слобожанщині називають всю їжу, нам треба так її називати по всій Україні. Я точно певен, що це те, куди нам треба прийти. Бо товчанка, це по факту, якщо англійською мовою говорити mаshеd роtаtо, це є товчена картопля. Тож ми маємо товчанка її називати і ніяк по-іншому. Але зазвичай , коли дві людини сидять в студії і щось там розказують, у багатьох викликає або агресію, або схвалення. У кожного є своя позиція, точно я вважаю, що треба перейти до Слобожанщини, а кожна людина на місцях має вирішувати, хоче вона це робити, чи не хоче. І хай так воно буде. Я буду точно це змінювати, я буду показувати, як воно є, а якщо більшість людей сприймуть і будуть це робити, то я буду радий. Але, як і зі шкільним харчуванням, з багатьох з чим, я точно вірю, що це робота на десятиліття. Швидко нічого не буває. 

Арановський працюватиме на грі між &lаquо;Іберією&rаquо; (Грузія) та &lаquо;Мальме&rаquо; (Швеція)

На першому матчі 1-го кваліфікаційного раунду футбольної Ліги чемпіонів-2025/2026 між «Іберією» (Грузія) та «Мальме» (Швеція), суддівським спостерігачем працюватиме українець Євген Арановський.

Основний фактор впливу — Україна, що виснажує росіян у війні. Ну як виснажує: просто мінусує їх десятками тисяч в місяць і знищила значну частину військового потенціалу. Але, на жаль, в цьому регіоні своєї гри ми зараз не пропонуємо. Війна давно вже вийшла за кордони України. Треба вміти завдавати ударів ворогу й складними геополітичними схемами.Азербайджан, Вірменія, можливо, з часом Грузія вже хочуть "розкрити московську матрьошку Кавказу". Читайте також: Азербайджан буде змушений відповідати РосіїЯка буде російська реакція?Їм немає куди подітися — треба чимось відповідати. Скоріше за все, будуть демонструвати силу (її залишки) та дестабілізувати ситуацію, там де зможуть, в умовах зменшення ресурсів. Пропагандистські механізми відпрацьовані в Україні: "нацисти", "роззброїти", "ісконниє зємлі", "нас не поважають". Головною метою буде створити хаос, додати картинку збереження впливу в регіоні на кордоні з Іраном, щоб потім торгуватися із США. Чи вдасться це зробити? Залежить насамперед від Туреччини й Китаю.Як би там не склалося — Росія  все більше нагадує "колоса на глиняних ногах". Ще б скоріше долетів той біблейський камінь з гори, що нарешті зруйнує цю недолугу конструкцію!ДжерелоПро автора. Валерій Чалий, український дипломат, колишній надзвичайний і повноважний посол України у СШАРедакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Якщо вони приймуть його пропозицію, Кавелашвілі обіцяє звільнити з в'язниць голів опозиційних партій та рухів. Відповідна заява частково визнаного грузинського президента розміщена у нього на фейсбуці."Я пропоную усім засудженим політикам звернутися до мене з заявою про помилування та в цій же заяві підтвердити своє бажання брати участь у виборах. У випадку такого звернення я негайно видам акт про помилування", - гарантує на словах Кавелашвілі.Також він обіцяє тим політсилам, які пристануть на його пропозицію, можливість проведення повноцінної передвиборчої кампанії.Читайте також: Проросійська влада Грузії не надала почесний караул під час зустрічі тіла підполковника Надірадзе, що воював за УкраїнуМісцеві вибори у Грузії, на яких обиратимуться місцеві голови та ради у 64 громадах, призначено на 4 жовтня 2025 року. Проте вісім опозиційних партій вже заявили про бойкот виборчого процесу.За чотири місяці до місцевих виборів у в'язницях одночасно перебувають вісім політиків. Шестеро з них – лідери різних опозиційних політичних партій. Усі вони ув'язнені за неявку до підконтрольної правлячій партії "Грузинська мрія" парламентської слідчої комісії, легітимність якої вони не визнають.Як на ультиматум відреагували опозиціонериКоаліція "Сильна Грузія" приймає пропозицію Кавелашвілі щодо муніципальних виборів, повідомив 5 липня представник політсили Іраклій Купрадзе. Про участь у виборах поки що розмірковує партія "Лело", лідерів якої, Мамуку Хазарадзе та Бадрі Джапаридзе, також засуджено до різних термінів ув'язнення, передає Еkhо Каvkаzа.Вісім грузинських політичних партій, які відмовляються брати участь у виборах до органів місцевого самоврядування, оскільки вважають, що це "створить видимість легітимності незаконного російського режиму":1) "Площа Свободи" (раніше належала до коаліції "Сильна Грузія")2) "Європейська Грузія"3) "Єдиний національний рух"4) "Стратегія Агмашенебелі"5) "Ахалі"6) "Гірчі - Більше Свободи"7) "Дроа"8) "Федералісти"4 липня до 8 місяців позбавлення волі було засуджено ексміністра оборони Грузії Іраклія Окруашвілі. Він став восьмим опозиційним політиком, який одержав тюремний термін за неявку на засідання комісії.Спосіб, в який Кавелашвілі отримав "президентство"У грудні 2024 року главу грузинської держави вперше обрали не на всенародному голосуванні, а у парламенті.Кандидатуру Михаїла Кавелашвілі висунув почесний голова "Грузинської мрії" мільярдер Бідзіна Іванішвілі, близький до грузинських злодіїв у законі, що діють на території РФ.Читайте також: Путін вимагає офіційну відмову НАТО від розширення на схід в обмін на мир в Україні, - RеutеrsДо складу виборчої колегії входили 300 осіб - грузинські депутати і депутати верховних рад Аджарії та Абхазької Автономної Республіки (у вигнанні). 61 опозиційний депутат участі в голосуванні не взяв, також відмовились і щонайменше двоє депутатів верховної ради Абхазької Автономної Республіки.Кавелашвілі отримав 224 голоси виборщиків, напряму пов'язаних з "Мрією" Іванішвілі, тоді як для "перемоги" йому було потрібно 200 голосів. Один бюлетень визнали зіпсованим.

Суддя визнала опозиційного політика винним у невиконанні вимоги слідчої комісії парламенту

Внаслідок інциденту у фойє жінці знадобилася медична допомога. Пізніше до клініки також доправили активіста Ладо Джахуа

Міністерство закордонних справ Грузії спробувало виправдатись за дії заступника глави відомства Александра Хвтісіашвілі, який відвідав захід у посольстві Ірану, присвячений "пам'яті мучеників, які загинули під час нападу ізраїльського режиму", і висловив солідарність з ісламською країною.

Загострення стосунків із Азербайджаном вибудовує політичну блокаду Кремля на південному кордоні РФ. Що це змінює в геополітиці - розповідає Gаzеtа.uа. 27 червня в Єкатеринбурзі загинули громадяни Азербайджану Зіяддін і Гусейн Сафарови, яких затримали під час спільного рейду поліції, ФСБ та Росгвардії за підозрою у вбивстві, яке сталося у 2001 році. Російський уряд досі не пояснив причин їхньої смерті. МЗС Азербайджану через це викликало посла РФ і висловило йому рішучий протест. На думку азербайджанської сторони, Сафарови були вбиті, а ще кілька їхніх співвітчизників поранені при затриманні. Резонанс від трагедії був таким, що у країні скасували не лише всі культурно-масові заходи за участі росіян, але й візит парламентської делегації до РФ. Згодом в Азербайджані заарештували керівника та співробітника російської інформагенції Sрutnіk за підозрою у роботі на ФСБ. Ще п'ятеро російських громадян були затримані за контрабанду наркотиків з Ірану та кіберзлочини. У Кремлі вважають реакцію Азербайджану перебільшеною. Попри це, у соцмережах та у вищих ешелонах влади обговорюють нові обмеження для мігрантів на тлі гучої "миттєвої" депортації з Санкт-Петербурга азербайджанського підлітка з усією родиною за бійку з росіянином. 2 червня силовики затримали лідера азербайджанської діаспори в Єкатеринбурзі Махіне Шихлінського, але відпустили після допиту. Генпрокуратура Азербайджану, посилаючись на дані про сліди побиття затриманих азербайджанців, звинуватила країну-агресорку в катуваннях. Пошуки нового ворога На відміну від Кремля, російські політики агресивно атакували Азербайджан. "Не треба взагалі жодних заяв, просто треба щемити бізнес-ОПГ та діаспори по всій країні, мовчки і без будь-яких заяв", - заявив заступник голови комітету Держдуми з регіональної політики Михайло Матвєєв. Це продовження старої історії, стверджував перший заступник голови комітету Держдуми у справах СНД Костянтин Затулін, Азербайджан "від самого початку не був стратегічним партнером Росії." Незрозуміло, чому жителі такої чудової держави натовпами їдуть до Росії, злісно іронізує засновник телеканалу "Царьград" Костянтин Малофєєв. У більшості гострих для себе ситуацій Кремль схильний шукати винних серед "інородців". Наприклад, після теракту у ТЦ "Крокус" флешмобом стали відмови від послуг таксистів чи кур'єрів, які є вихідцями із Кавказу. В агресії проти України Путін звинувачує саму Україну. Південний Кавказ "поплив" подалі Російські пабліки готують громадську думку до розриву з Азербайджаном: РФ, мовляв, економічно нічого не втрачає, бо частка Азербайджану у зовнішній торгівлі 0,6%, Алієв не вдячний росіянам за надбання Нагірного Карабаху, "пригріває" бунтівну до Кремля чеченську та інгушську опозиції, тягне руку за Туреччиною. Водночас відзначається загроза для нафтопроводів по берегах Каспію. війною проти України Росія намагається компенсувати втрату впливу на Південному Кавказі Це може бути складовою тривалої кампанії Кремля по ослабленню Азербайджану. Після завершення бойових дій з Вірменією Азербайджан почав стрімко розвивати свою інфраструктуру, зауважив громадський діяч Расим Мусабеков. А війною проти України Росія намагається компенсувати втрату впливу на Південному Кавказі. Кремль натякає на перегляд підсумків війни за Нагірний Карабах. Помічник президента РФ Володимир Мєдінскій, голова російської делегації на переговорах з РФ, в одному з недавніх інтерв'ю назвав Карабах "регіоном суперечки" між двома країнами, на який перетвориться і Україна у разі припинення вогню без сталого миру. Розвалюється не Росія Справжньою причиною загострення є небажання Кремля визнати нові геополітичні реалії, зокрема, погодитися, що втрачено вплив в Азербайджані, наголосив політолог Вадим Денисенко. За його словами, в Анкарі та в Баку завершення Карабахської війни трактують як "здачу" Росією Вірменії. Аналогічною є поразка Кремля у Сирії та в Ірані. До слова, загострення з Азербайджаном ставить на паузу об'єднання електромереж РФ та Ірану та транспортний коридор "Північ - Південь" із Індією. Путін потрапив у пастку, оскільки без посередництва Анкари врегулювати відносини з Азербайджаном неможливо Тепер Путін потрапив у пастку, оскільки без посередництва Анкари врегулювати відносини з Азербайджаном неможливо, наголосив Денисенко, а це втрата Кремлем геополітичної суб'єктності. "Те, що відбувається у нас, в Азербайджані та у Вірменії, це другий етап розвалу імперії, але не Росії. Процеси, запущені війною в Україні, є незворотніми", - наголосив експерт. Акт прихватизації Але на даному етапі, скоріш, спільні бізнесові інтереси замирять Баку і Москву, особливо якщо проти ескалації конфлікту виступить президент Туреччини, розповів Gаzеtа.uа провідний науковий співробітник Інституту історії НАН України Андрій Мартинов. На його думку, росіяни зацікавлені у сталих відносинах із Азербайджаном через можливість в обхід санкцій продавати нафту і газ під виглядом азербайджанських. "Тому передчасно говорити про розрив таких зв'язків. Можливо, "Роснафта" остаточно прихопить "Лукойл", який за залишковим принципом належить азербайджанцю Вагіту Алєкпєрову", - прогнозує експерт. Нова противага Не виключено, що у результаті загострення Росії доведеться попрощатися не лише з Південним Кавказом, а і з Каспієм, вважає інтерн Ради зовнішньої політики "Українська призма" Михайло Сінаюк. Експерт звернув увагу на проєкт "Великий туран" (відновлення тюркомовного миру), в рамках якого Анкара і Баку вибудовують нову карту енергетичних відносин. "На протилежному боці Каспійського моря є газовий гігант Туркменістан, який вже давно шукає шляхи виходу на європейський ринок. Європейці не менше зацікавлені в цій співпраці в рамках диверсифікації імпорту енергоносіїв. Доказом цього є візит голови європейської дипломатії Каї Каллас в Ашхабад в березні 2025 року", - наголосив Сінаюк. конфлікт між Москвою і Баку є лише епізодом ширшого політичного протистояння Тому нинішній конфлікт між Москвою і Баку є лише епізодом ширшого політичного протистояння: Ільхам Алієв використовує послаблення Росії, Ірану та дрейф Вірменії до ЄС. Уже станом на зараз можна констатувати втрату Кремлем важелів тиску та стримування Баку в регіоні. Ситуація, що склалася, сприяє зусиллям тюркських держав перетягти Вірменію на свій бік, що дозволить відкрити важливий для логістики Зангезурський коридор між західним Азербайджаном та його ексклавом Нахічеванем. Відтак Грузія, яка вже давно є партнером Анкари та Баку по транспортних шляхах, теж зможе розширяти співпрацю без схвалення Москви, пояснив експерт.

«Грузинська мрія» припинила повноваження 12 депутатів від партії «Ґахарія за Грузію»

Політика засудили за відмову з’явитися на засідання слідчої комісії, яка розслідує діяльність попереднього уряду

У Грузії заборонили фото- і відеозйомку судових процесів без спеціального дозволу Вищої ради юстиції. Журналістів тепер не пускають навіть на територію судів. Раніше подібна заборона діяла, але була скасована в 2013 році

Про це пише NеwsGеоrgіа.Протестна акція під гаслом "Вставай, Грузія" організована низкою великих неурядових організацій та громадських активістських платформ. Вони планують зібратися біля будівлі парламенту на проспекті Руставелі, щоб висловити свій протест проти дій влади."У неділю о 20:00 у нас буде можливість вийти всім разом. Для кожної людини, яка бачить, що сьогодні відбувається в Грузії, яка розуміє і відчуває, куди йде ця країна, це той день, коли ми повинні вийти всі разом – члени партій, активісти, батьки, НУО, окремі люди, які не ходять на протести щодня. Я буду там, ви будете там, і ми покажемо, наскільки сильна єдність Грузії", - заявила Зурабішвілі на брифінгу в п'ятницю, 27 червня.Вона зазначила, що "майже всі" лідери "Платформи опору", яка об'єднує провідні опозиційні партії, опинилися за ґратами. Однак, на її думку, "це не привід зупинятися"."Навпаки, те, що відбувається, є показником того, що ми сильніші... Це демонструє, наскільки вони (влада - ред.) стурбовані єдністю опору", - додала Зурабішвілі.Раніше в Грузії звільнили близько 700 державних службовців з різних відомств за їхню підтримку проєвропейських протестів, які розпочалися з грудня 2024 року.