Search trend "Коновальця"

Україна вистояла, тому що в найтяжчий момент ми стали разом. У лютому 2022 року ніхто не запитував у сусіда, за кого він голосував. Люди відкривали домівки незнайомцям, ставали до лав захисників, волонтерили, рятували поранених, вивозили дітей. Перед лицем смертельної небезпеки ми дуже добре зрозуміли, що головне, а що другорядне.

Ми, українці, інколи іронізуємо самі над собою. Мовляв, у нас завжди є дві думки: моя і неправильна. У мирний час із цього можна посміятися. Але під час війни таке переконання перетворюється на смертельну небезпеку.

Сьогодні, після років повномасштабного вторгнення, перед нами постає нове випробування: чи здатні ми залишатися разом, коли накопичилися втома, біль, втрати, розчарування і взаємні претензії? Бо ворог добре знає: якщо Україну не вдалося зламати ззовні, її треба спробувати розколоти зсередини.

Старий сценарій

Нещодавно відбулася важлива символічна подія – перепоховання праху полковника Євгена Коновальця в Україні. Зі спогадів його вбивці Павла Судоплатова знаємо: завдання полягало не лише у фізичному знищенні провідника українського визвольного руху. Після його вбивства Москва прагнула спровокувати боротьбу між наступниками, посіяти взаємну недовіру й ворожнечу та змусити українців нищити один одного зсередини. Фізичне усунення лідера мало стати лише початком. Справжньою метою був розкол.

Росія змінює назви, прапори, вождів, але не змінює своєї імперської логіки. Сьогодні поряд із ракетами, дронами й військом проти України працює інша зброя – недовіра.

Ворог прагне, щоб накопичений біль обернувся всередину суспільства і ми почали бачити ворога не по той бік фронту, а один в одному.

Ще 1943 року митрополит Андрей Шептицький у посланні "Як будувати рідну хату" написав: "Є в душі Українця глибока й сильна воля мати свою державу, – та, попри ту волю, знайдеться, може, однаково сильна і глибока воля, щоб та держава була обов'язково такою, якою хоче її мати партія, чи кліка, чи група, чи навіть одна особа. Бо як же пояснити те фатальне ділення між собою, ті спори, роздори, сварні, ту партійність, яка нищить кожну національну справу?!".

Минуло понад 80 років, але запитання залишається: Чи любимо ми Україну більше, ніж власне уявлення про те, якою вона повинна бути?

Єдність вільних людей

Заклик до єдності не означає заклику мовчати. Ми боремося за право бути вільними людьми у вільній країні. А вільні люди можуть сперечатися, критикувати владу, вимагати справедливості, мати різні політичні переконання і різне бачення майбутнього.

Єдність починається не там, де всі думають однаково, а там, де, попри відмінності, ми перестаємо бачити один в одному ворога.

У давній грецькій традиції є поняття homonoia – єдиномисліє. Це не однаковість думок, а здатність вільних людей разом шукати істину. Тому здорова демократія не суперечить єдності, а потребує її.

Україні потрібні чесна критика, боротьба з корупцією, підзвітність влади та діалог. Але є фундаментальна різниця між суперечкою заради спільного блага і боротьбою за знищення опонента. Політичний опонент не перестає бути співгромадянином.

Єдність потребує також сумління – не лише особистого, а й спільного, всенародного, державного. Воно починається із запитання: що сьогодні служить спільному благу?

Від влади це вимагає відповідальності, поваги до закону і чесної комунікації; від опозиції – ставити державний інтерес вище партійного; від громадянського суспільства – вимагати правди, не даючи справедливому обуренню перерости в ненависть. А від кожного з нас – не привласнювати собі право визначати, хто є "справжнім" українцем чи патріотом.

За нашими воїнами має стояти народ

Осердя нашої здатності вистояти – це Сили оборони України. Але війну не може виграти сам президент, генерал чи навіть саме військо, якщо за його плечима немає народу. Війну виграє або програє весь народ. Тому наші захисники повинні не лише чути слова вдячності, а й відчувати, що суспільство не переклало на них усю відповідальність за власне майбутнє.

Ми не можемо делегувати лише нашим воїнам захист України. Це – наша спільна справа і спільна відповідальність. Вона означає справедливий розподіл тягаря війни, підтримку захисників, турботу про поранених і родини загиблих, гідне повернення ветеранів до мирного життя. Військовий на передовій захищає наш спільний дім, а отже, відповідальність за цей дім залишається спільною.

Спільне серце

Є ще одне давнє поняття – concordia – співзвуччя сердець. Україні сьогодні потрібне саме таке спільне серце:

не однакові думки чи біографії, а здатність відчувати, що доля іншого стосується мене;

що біль матері, яка втратила сина, – це наш біль;

що людина, яка втратила дім через війну, – не чужа проблема;

що мільйони українців за кордоном не перестали бути частиною свого народу.

Українські громади і парафії у світі можуть бути тисячами живих представництв України – розповідати правду, гуртувати людей, підтримувати Батьківщину. Але для цього маємо подолати спокусу ділити українців на "старих" і "нових", на тих, хто залишився, і тих, хто виїхав. Україна сьогодні більша за свої географічні кордони, але вона повинна залишатися одним народом.

Це стосується і наших відносин із сусідами, зокрема з Польщею. Святий Іван Павло II показував шлях, на якому пам'ять не приховує зла, але й не стає в'язницею минулого. Слова: "Прощаємо і просимо прощення" – це не слабкість, а відвага не передавати наступним поколінням успадковану ненависть.

В основному – єдність

У День Незалежності України ми молилися під склепінням собору Святої Софії в Києві, перед стародавньою мозаїкою Богородиці-Оранти. Перед нею молилося не одне покоління наших предків, змінювалися держави й імперії, приходили війни й руйнування, а Богородиця стояла і стоїть із піднятими до неба руками. Недаремно наш народ назвав її Нерушимою Стіною.

Того дня перед Орантою я молився за Україну словами, які християнська традиція передає нам крізь століття: "В основному – єдність, у другорядному – свобода, а в усьому – любов". Сьогодні ми особливо гостро відчуваємо сенс цих слів. Нашим "основним" є сама Україна – її свобода, незалежність, гідність і право нашого народу на майбутнє. У цьому ми не можемо бути поділеними.

Ми можемо сперечатися про політику й економіку, мову й історію, владу й опозицію – про речі, щодо яких вільні люди не матимуть однакової думки. Це – простір свободи. Але є межа, за якою суперечка перестає служити спільному благу і починає служити руйнуванню. Тому не менш важливе – "а в усьому любов". Передовсім – у ставленні один до одного: у здатності навіть у найгострішій незгоді не заперечувати гідності іншої людини і не перетворювати співгромадянина на ворога.

Грецьке слово diabolos, від якого походить слово "диявол", означає того, хто розділяє. Російська агресія залишається смертельною загрозою для нашого народу. Саме тому ми не маємо права допомагати агресору внутрішніми поділами робити те, чого він не здатний досягти зброєю.

Митрополит Андрей Шептицький залишив нам заповіт: "Кожен, кому тільки добро України лежить на серці, мусить уважати за свій обов'язок цілою працею життя спричинятися до множення елементів єдности та до усування елементів роздору".

Можливо, це і є одне з найважливіших наших завдань сьогодні: не вимагати, щоб усі стали такими, як я; не намагатися перемогти один одного; не доводити, що тільки моя частина України справжня, а навчитися бути разом.

Ми вже показали світові, що українці здатні віддати життя за свій дім. Тепер маємо показати, що здатні разом його будувати.

Блаженніший Святослав, Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви

Джерело: Букви

30 серпня відзначають Міжнародний день жертв насильницьких зникнень та Міжнародний день вина “Каберне Совіньон”. Церква сьогодні згадує святих Олександра, Івана, Павла, патріархів Царгородських.

Міжнародний день жертв насильницьких зникнень: заснований Генеральною Асамблеєю ООН 2010 року для привернення уваги до долі осіб, які зникли безвісти за насильницьких обставин, та підтримки їхніх родин. Насильницьке зникнення – це арешт, затримання, викрадення або позбавлення волі представниками держави або особами, які діють з дозволу держави, з подальшим приховуванням інформації про долю або місцеперебування зниклої особи.

Міжнародний день вина “Каберне Совіньон”: “Каберне Совіньйон” вважається найпопулярнішим і найулюбленішим червоним вином у світі. Сорт винограду “Каберне Совіньйон” отримав назву “Короля червоного винограду”. Це невибагливий сорт, йому не страшні сухі ґрунти, перепади температур, нічні легкі заморозки, пекуче сонце і відсутність дощів. Батьківщина цього винограду – провінція Бордо (Франція), однак на сьогодні його вирощують у низці країн світу.

У різних країнах світу сьогодні відзначають:

• Казахстан – День Конституції
• Перу – День Святої Рози з Ліми
• Туреччина – День Перемоги
• Татарстан: День Республіки
• Киргизстан – День працівників архіву
• Східний Тимор – День консультації
• Острови Теркс і Кайкос – День Конституції

Цього дня у світі:

• 1435 — в ході дводенної битви сили Свидригайла розбиті над річкою Святою. Православна і білоруська шляхта в Україні різко втратила свої позиції, українські замки займали польські гарнізони.
• 1481 — страчені Михайло Олелькович Слуцький і князь Гольшанський та Дубровицький Іван Юрійович після провалу змови проти Казимира Ягеллончика — хотіли вбити його і відновити Київське князівство.
• 1590 — Токуґава Ієясу під командуванням Тойотомі Хідейосі захопив головну цитадель Ґо-Ходзьо.
• 1700 — розпочалась Велика Північна війна між Московським царством та Шведською імперією.
• 1704 — за Нарвським договором Річ Посполита вступила в Північну війну на боці Московського царства проти Шведської імперії.
• 1813 — битва під Кульмом.
• 1835 — в Австралії засноване місто Мельбурн.
• 1836 — в Техасі засноване місто Х’юстон.
• 1877 — французький винахідник-самоук Еміль Рено запатентував Праксіноскоп — прабатька мультиплікації.
• 1901 — Губерт Сесіл Бут запатентував порохотяг.
• 1919 — українські війська вибили червоноармійців з Житомира і звільнили місто.
• 1919 — Київська група Армії УНР на чолі з генералом Антіном Кравсом визволила Київ.
• 1920 — у Празі утворено Українську військову організацію на чолі з Євгеном Коновальцем.
• 1940 — відбулося весілля британських акторів Лоуренса Олів’є й Вів’єн Лі.
• 1991 — Азербайджан проголосив свою незалежність.
• 1991 — в Українській РСР заборонена Комуністична партія.
• 1991 — Верховна Рада України ухвалила рішення про перепідпорядкування Україні союзних підприємств на території республіки.
• 1993 — на Ейфелеву вежу піднявся 150-мільйоний відвідувач.
• 1999 — у ході референдуму переважна більшість населення Східного Тимору проголосувало за незалежність від Індонезії.
• 2010 — сталася стрілянина в Братиславі.
• 2021 — в порту м. Фредеріксгавн (Данія) Україні від Великої Британії офіційно передано криголам RRS James Clark Ross, колишній флагман Британської антарктичної служби, над ним було піднято синьо-жовтий прапор. Судно згодом отримало назву “Ноосфера”.

Яке сьогодні церковне свято:

30 серпня в церковному календарі – день пам’яті святих Олександра, Івана, Павла, патріархів Царгородських. Вони були патріархами Константинопольськими, які жили в різні часи, але всі вони зіткнулися з єретиками, що спотворювали вчення Церкви.

Прикмети:

• Птахи літають в небі і не поспішають в теплі краї — до теплої осені.
• Бджоли почали закривати вулик — зима буде ранньою.
• Їжак вирив нору на узліссі — до теплої погоди взимку.

Традиції:

• Святих дня просять заступництва, зміцнити віру, дати сил, допомогти в сімейних справах, дати здоров’я дітям. Бездітні пари цього дня моляться про дитину.
• Цього дня наші предки традиційно влаштовували гучні застілля. На святковому столі обов’язково були присутні страви з м’яса.

Іменини сьогодні святкують:

Олександр, Арсеній, Опанас, Гавриїл, Григорій, Данило, Іван, Ігнатій, Леонід, Макар, Павло, Петро, Федір, Яків, Єлизавета.

• Букви повідомляли про свята, іменини, традиції, прикмети 29 серпня.

Запис 30 серпня: яке сьогодні свято, іменини, традиції, прикмети спершу з'явиться на Букви.

Зусиллями Офісу Президента України та Львівської ОДА надгробну плиту Андрія Мельника вдалося доправити у рідне село Андрія Мельника – Волю Якубову на Дрогобиччині. Майже 62 роки вона була на місці його поховання у Люксембурзі.

Про це пише Рубрика, посилаючись на Львівську ОДА.

Після того як прах полковника та його дружини Софії повернули в Україну і перепоховали на Національному військовому меморіальному кладовищі у Києві, важливо було зберегти й цей предмет пам'яті та повернути його туди, де Андрій Мельник народився й звідки починав свій життєвий шлях.

«Майже 62 роки вона була на місці його поховання у Люксембурзі. Тепер буде поруч із музеєм, присвяченим нашому земляку. Повернення та перепоховання видатних українців, які через різні історичні обставини поховані за кордоном, відбувається за ініціативи Президента України Володимира Зеленського. Багато українців, які присвятили життя боротьбі за Незалежність нашої Держави, через окупацію та вимушену еміграцію померли далеко від України. Тепер нарешті ми можемо повернути їх додому та належно вшанувати у державі, за яку вони боролися. Це дуже важлива робота для нашої історичної пам'яті», – зазначив начальник Львівської ОВА Максим Козицький.

Довідково.

Андрій Мельник (1890-1964) виступав за відновлення незалежної та соборної Української держави, у якій українці самостійно визначатимуть власне політичне й суспільне майбутнє. Як один із провідників українського націоналістичного руху, він присвятив діяльність боротьбі за державну самостійність України, організації українських сил та збереженню ідеї незалежності на міжнародній арені. Для нього українська державність була не лише політичною метою, а основою існування й розвитку української нації.

Варто зазначити, що це вже друга надгробна плита привезена з-за кордону на Львівщину.  Два тижні тому до Зашкова доправили пам'ятник полковника Євгена Коновальця, який упродовж 87 років перебував на його могилі на кладовищі Кросвейк у Роттердамі. Оригінальний пам'ятник 1939 року зберігатимуть у музеї-садибі Євгена Коновальця.

Нагадаємо, в Україні розпочалася робота зі створення Пантеону видатних українців.За словами Президента Володимира Зеленського, йдеться передусім про повернення в Україну історичних діячів – тих фігур, які мають фундаментальне значення для формування української національної свідомості та для державотворення.

Як повідомлялось, рішення про перепоховання Андрія та Софії Мельників раніше ухвалив Кабінет Міністрів України. Їхні останки ексгумували 19 травня з міського цвинтаря Бонвуа в Люксембурзі.

The post З Люксембурга на Львівщину доставили надгробну плиту голови Проводу ОУН Андрія Мельника appeared first on Рубрика.

До Дня Незалежності на фасаді будівлі Peremoga з'явилася інсталяція з українськими прапорами. Для команди це не лише вияв поваги до людей, які щодня творять сучасну історію, а й вшанування головного символу нашої держави, її стійкості та незалежності. Адже бізнес-простір на Ярославовому Валу від початку створювали навколо ідей і перемог українців, щоб відкрито взаємодіяти з містом.

Уміння працювати зі смислами та власними локаціями — лише видима частина роботи команди. Нині Peremoga виросла за межі класичного коворкінгу, трансформувавши свій досвід і в консалтинговий продукт.

У матеріалі розповідаємо, як експерти допомагають робити малоефективні приміщення рентабельними й перетворювати їх на прибуткові активи завдяки правильному зонуванню та фінансовому моделюванню.

Як формувалася експертиза команди

Шлях Peremoga розпочався у 2017 році з класичного бізнес-центру в Києві на бульварі Шевченка, а у 2019-му команда відкрила локацію на вулиці Коновальця. Тоді засновники формували своє розуміння ринку завдяки щоденній операційній роботі.

«Перший етап був дуже фізичним і дуже “ручним”, — пояснює співзасновниця та СЕО Peremoga Лара Забава. — Ми вчилися на справжніх просторах, реальних резидентах і власних помилках. Училися бачити, що працює не лише на рендерах, а й у житті: як люди рухаються простором, де вони затримуються, чого їм бракує, за що вони готові платити, а що, навпаки, створює зайві витрати».

Згодом стало очевидно, що експертиза компанії вийшла за межі управління бізнес-просторами. «Зараз Peremoga — вже значно більше, ніж оператор коворкінгів, — додає Лара. — Ми навчилися бачити будівлю як продукт. Як поєднати архітектуру, функціональне наповнення, операційну модель, сервіс, ком'юніті й економіку так, щоб вони працювали як одна система».

Це розуміння привело команду до комплексного управління об'єктами, зокрема до масштабної ревіталізації радянського готелю на Ярославовому Валу й до розвитку послуг консалтингу для власників нерухомості.

Виклики адаптації будівель під час війни

Повномасштабне вторгнення кардинально змінило вимоги бізнесу до нерухомості. На перший план вийшли безпека та безперебійна робота інженерних систем.

«Зараз клієнтів насамперед цікавить надійність базової інфраструктури: світло, вода, опалення, — пояснює операційний директор Peremoga Антон Зінченко. — Наявність резервних джерел живлення, зокрема кількох генераторів, стала обов'язковою умовою. Змінилися й преференції щодо площ. Якщо раніше орендарі обирали верхні поверхи, то зараз усе спускається нижче, також критично важливі облаштовані укриття».

Саме тому простір Peremoga нині обладнаний не лише генераторами, а й системами автоматичного введення резерву (АВР), резервуарами із запасом води та кількома лініями безперебійного інтернету. Усе це гарантує локації повну автономність навіть за кризових умов.

Алгоритм консалтингу та практичні кейси

Коли власник будівлі звертається до Peremoga за консалтингом, робота починається з комплексного аудиту. Команда вивчає потенціал локації, аналізує ринок і прораховує фінансову модель з оцінкою прогнозованого доходу й термінів окупності. І лише після цього переходить до розроблення візуальної концепції.

Фактично експерти допомагають підібрати інженерні й технологічні рішення, налагодити програмне забезпечення, сформувати ціноутворення, владнати юридичні питання з орендою, а також вибудувати маркетинг та операційне управління.

Експертизу команди наочно демонструє кейс запуску простору Prom WorkSpace в Івано-Франківську, засновники якого звернулися ще на стадії проєктування з ключовим запитом: побудувати економічно ефективну модель простору.

Команда Peremoga допомогла визначити оптимальне функціональне зонування, правильно розподілити площі між власними офісами, переговорними кімнатами й загальними зонами, враховуючи монетизацію кожної площі, а також поділилася операційними інсайтами щодо роботи з резидентами.

Керівниця управління нерухомості Promprylad.Renovation Ольга Пилипів зазначає: «Команда Peremoga стала надзвичайно цінним підсиленням під час запуску Prom WorkSpace. Їхні рекомендації підсвітили важливі зони, на які варто було звернути особливу увагу на етапі моделювання, а також допомогли зменшити витрати на будівництво в менш пріоритетних частинах».

Потреба в такому скрупульозному зонуванні виникла не на порожньому місці. Як пояснює Антон Зінченко, саме нераціонально великі загальні площі найбільше шкодять економіці багатьох бізнес-просторів.

«Чому зараз у великих будівлях часто буває низька маржинальність? Бо загальні площі величезні, але їх не використовують і не монетизують, — говорить операційний директор. — Сучасні об'єкти іноді проєктували з розмахом: величезні фоє, широкі коридори. Візуально це красиво, але економічно не працює, бо не приносить доходу на квадратний метр. Тому, хоч би яким був об'єм будівлі, насамперед потрібно знайти правильне співвідношення місць загального користування до корисних площ. Бо це й визначає економіку проєкту».

Чому іноді правильне рішення — відмовитися від концепції

Показовим став кейс команди Peremoga в Дніпрі, де власник хотів відкрити бізнес-простір у новому житловому комплексі. Експерти провели аналіз планування й аудиторії, і цифри не підтвердили привабливості ідеї.

«Бажання замовника відкрити коворкінг було зрозумілим, адже цей формат зараз дуже популярний, — згадує Лара Забава. — Проте після аналізу ми порекомендували відтермінувати старт на кілька років до моменту, коли в цьому великому новому районі дійсно з'явиться ділова активність. Або ж узагалі змінити концепцію. Наша мета — вберегти партнера від неприбуткових інвестицій, і час показав, що рішення не запускати проєкт тоді було правильним».

Технічні обмеження також часто стають вироком для концепції. Оцінюючи одну з великих будівель у Києві, експерти виявили критичну нестачу потужностей. Як зазначає Антон Зінченко, для роботи сучасного бізнес-простору вкрай важливими є технічні параметри електропотужності будівлі. Хоча необхідні технічні мінімуми можуть різнитися залежно від об'єкта, саме їхнє дотримання допомагає ефективно побудувати фінансову модель та якісно вплинути на економіку бізнесу.

Операційний директор наводить приклад семиповерхової будівлі, яка мала лише 15 кВт виділеної потужності. Такий показник є критично низьким, оскільки суттєво обмежує потенційний пул орендарів переважно офісним сегментом і фактично унеможливлює залучення операторів HoReCa й ритейлу. Це значно звужує можливості бізнесу формувати гнучку та диверсифіковану пропозицію на ринку. Крім того, занадто глибокі поверхи не давали змоги рентабельно спроєктувати площі, тож від проєкту довелося відмовитися на користь іншого формату використання.

Коли кликати експертів, щоб згодом не довелося переробляти проєкт

Експертів варто залучати тоді, коли клієнт прагне максимально монетизувати квадратні метри. Це може бути приміщення або новий об'єкт, щодо якого власник розуміє: із цього можна витиснути набагато більше, але поки не знає як.

«Ідеально приходити до нас якомога раніше — ще до того, як ухвалили всі ключові рішення щодо планування, функціоналу та концепції, — пояснює СЕO Peremoga. — Тоді наша експертиза може вплинути не на косметику, а на саму логіку й економіку проєкту».

Проте консалтинг може бути ефективним і на пізніших етапах. Навіть якщо нерухомість уже функціонує, команда допомагає подивитися на неї свіжим поглядом: проаналізувати, що варто змінити, яке наповнення буде актуальним для сучасного ринку та як зробити так, щоб об'єкт не просто здавався в оренду, а створював максимальну цінність для власника.

«Нам цікава амбіція клієнта зробити з будівлі щось більше, ніж просто квадратні метри, і готовність довірити нам не тільки дизайн, а й мислення над самим продуктом, — каже Лара Забава. — Саме в таких проєктах експертиза команди Peremoga буде на 100% ефективною й актуальною».

Євген Коновалець повернувся в Україну через 88 років після своєї загибелі. Його тимчасовим прихистком стало Національне меморіальне військове кладовище. У майбутньому він має зайняти чільне місце в Національному пантеоні.

Повернення полковника — не лише відновлення історичної справедливості. Це також повернення йому належного місця в українській історії.

Як за життя, так і після смерті Коновальця в історію вписували переважно вороги — не стільки його особисті, скільки вороги ідеї, за яку він боровся і загинув. Ідеї максимально простої: Україна повинна бути незалежною, а її кордони має захищати власна армія.

За цю справу Коновальцю довелося боротися за надзвичайно токсичних внутрішніх та зовнішньополітичних обставин. Його військові практики, політичні та дипломатичні рішення заклали фундамент боротьби, яка триває досі. А геополітичні ідеї і через сто років звучать разюче сучасно.

"Не своєї армії нам, соціял-демократам і всім щирим патріотам, треба, а знищення всяких постійних армій", — це було перше, що почув від української влади в Києві Євген Коновалець.

Новина про революцію в Росії та створення Української Центральної Ради застала його в Царицині. 26-річний хорунжий австрійської армії перебував там у полоні.

З побратимами вони говорили про одне: хоч би яка нова влада постала в Москві, рано чи пізно вона спробує повернути Україну. Отже, потрібно негайно створювати власну міцну армію, яка стане на кордонах і зі зброєю перекриє шлях російській навалі.

Коновалець пише до Центральної Ради листи, пропонуючи формувати окремі українські частини з полонених галичан. Відповіді немає. Тоді він приїздить до Києва сам.

Тут знайомиться з Миколою Міхновським і зрештою домагається зустрічі з Володимиром Винниченком — головою Генерального секретаріату, тобто революційного українського уряду.

Революція 1916-1918, як і революції на нашій памʼяті, складалася з двох течій: націоналістично-патріотичної і соціалістично-інтернаціональної, для якої класова солідарність зокрема і з російськими лівими була важливішою за власну державу.

Винниченко належав до другої. Постійна армія для нього була анахронізмом. Михайло Грушевський переважно поділяв ці погляди. Ліва преса домінувала.

Коновальця це дивувало, але не змогло деморалізувати.

Він повертається до побратимів із переконанням: Центральна Рада все одно буде змушена дати добро на створення боєздатної української армії. Спроба Росії повернути колоніальний статус України — лише питання часу.

Паралельно в Києві відбувається драма полуботківців. Другий Універсал замість очікуваного руху до незалежності залишає Україну в складі Росії з перспективою автономії. Другий полк ім. Павла Полуботка намагається змусити політичне керівництво рухатися шляхом державності. Влада не лише не легалізує його в армії, а й роззброює і фактично здає росіянам.

Ця історія не зупиняє Коновальця. Він просить легалізувати курінь Січових стрільців з галичан. На пропозицію Коновальця уряд відповідає своєрідно: галичанам взагалі закривають шлях в армію, розпорядження звільнити навіть тих, хто потрапив раніше.

Коновалець мав усі підстави глибоко розчаруватися ще в 1917 року.

Але тоді Коновалець не був би Коновальцем.

Разом із Федором Черником, Іваном Чмолою та Романом Дашкевичем він організовує масове віче галичан із вимогою дозволити їм створити українську військову формацію. Симон Петлюра, який відповідав за військові справи, бере рішення на себе й дає згоду від імені уряду.

"Ми, галицькі, буковинські та угорські українці, сини єдиного українського народу, в цей важкий час, почуваючи свою відповідальність перед будучими поколіннями, не можемо бути тільки глядачами, а повинні взяти якнайдіяльнішу участь у творенні нового державного ладу", — так закликали добровольців до Січових стрільців.

Перші полонені галичани починають прибувати до Києва.

Здавалося б — перемога.

Але всередині нової частини відразу починають насаджувати те саме, проти чого виступав Коновалець: антимілітаризм, "солдатські ради", відмову від військової ієрархії. Новий військовий міністр Микола Порш пояснює стрільцям, що вони мають бути "народною міліцією", а не регулярною армією.

Коновалець відповідає просто: проти російської агресії може вистояти дисциплінована армія, а не озброєний політичний мітинг, який розбіжиться з появою реальної небезпеки.

Його підтримує стрілецтво. Систему солдатських рад скасовують. Коновалець стає командиром. Кожен боєць підписує добровільну згоду на сувору військову дисципліну.

Це була його друга політична перемога в Києві.

Дуже швидко стало зрозуміло, наскільки вона була важливою.

На початку 1918 року після проголошення Четвертого Універсалу на Київ рушили більшовики, а в столиці почалося більшовицьке повстання. Січові стрільці разом із кількома іншими українськими частинами стали головною силою, яка душить заколот.

Щоправда, за кілька днів уряд відступив під натиском армії Муравйова. Січовики забезпечували владі відхід, що дає можливість Центральній Раді завершити переговори у Бресті. Після Берестейського миру українська влада повернулася до столиці.

Невдовзі Коновалець попереджає Грушевського про небезпеку державного перевороту. Той відмахується. Федь Черник виводить війська на Софіївську площу в очікуванні наказу Центральної Ради на ліквідацію перевороту. Але урядовці не зважуються на наказ.

Після приходу до влади Павла Скоропадського Коновальцю запропоновано визнати гетьмана. Він відповів, що Січові стрільці — дисципліноване військо, яке присягнуло державі і юридично її уособлює Центральна Рада. Оточені німецькими військами, січовики склали зброю.

Згодом Коновалець був готовий домовлятися і зі Скоропадським, але за однієї умови: гетьман має боронити самостійну, ні від кого незалежну українську державу.

Коли 14 листопада Скоропадський проголосив федерацію з майбутньою небільшовицькою Росією, для Коновальця це означало кінець будь-яких зобов'язань перед гетьманською владою.

У бою під Мотовилівкою Січові стрільці розбили сили гетьмана. Військо Коновальця виростає до корпусу.

І майже одразу Коновалець опинився перед новою драматичною дилемою.

У Галичині почалася українсько-польська війна. Куди йти січовикам — рятувати Львів чи залишатися боронити Київ?

Коновалець обрав Київ.

Його геополітичне бачення було таким: крах Австрії та Німеччини спровокує російський наступ на Україну. Якщо впаде Наддніпрянщина, більшовики не зупиняться на Збручі. Галичина, затиснута між Польщею та Росією, не має шансів.

Тому саме в Києві вирішується доля всієї України. Тут Січові стрільці – хребет державного війська, а Українській Галицькій Армії в описаній Коновальцем ситуації – не зарадиш. Тому він щиро підтримує УГА чим може – зброєю, медициною, але залишається в Києві і не відправляє туди війська.

Спроможність бачити ціле, а не лише свій регіон, партію чи середовище, стане однією з головних рис Коновальця.

Напередодні антигетьманського повстання Коновалець наполягає, щоб до майбутньої Директорії увійшов Петлюра — один із небагатьох соціалістичних лідерів, який розумів значення армії.

Але навіть після всього українська політика не позбувається лівих ілюзій і любові до абсурдних інтриг. Соціалістичні експерименти, партійні директиви, хаос державного апарату й отаманщина продовжували розкладати УНР та її армію.

Коновалець, уже в статусі коменданта Києва, змушений займатися не лише військом, поліцією та розвідкою, а й десятками щоденних проблем держави, яка виживала в часи війни, голоду, холоду, епідемій і хаосу.

Наступними випробуваннями стали перемир'я Української Галицької армії з Денікіним і союз Петлюри з Польщею.

Дивовижно, але Коновалець не дозволив собі перейти від незгоди до взаємного знищення.

До речі, контрідея Коновальця для Петлюри була така: дозволити більшовикам котитися до Варшави і далі на Захід. Більшовицька загроза стає викликом для всієї Європи. За цих обставин українська ідея заграє для західних європейців новими барвами, поляки відмовляться від імперських ідей щодо України, а відновлена у Карпатах армія УНР разом з європейцями переможе росіян. Петлюра відмовився.

Роззброєний поляками Коновалець знову опинився в таборі для інтернованих. Пілсудський вимагав очистити армію УНР від антипольських елементів, а Січових стрільців у Варшаві вважали саме такими.

Навіть тоді Коновалець продовжував думати не про образу, а про наступний хід.

Він пропонував вивести січовиків до Чехословаччини, сформувати там боєздатну бригаду, згодом увійти через Румунію на південь України, звільнити Одесу від більшовиків і відкрити УНР вихід до моря. Це радикально змінювало б геополітичне становище України.

План розбився об інтереси низки держав і внутрішні українські конфлікти.

На еміграції вже тривала війна всіх проти всіх. Галичани звинувачували наддніпрянців у союзі з Пілсудським. Наддніпрянці звинувачули галичан у заграванні з росіянами. Партії розсипалися на уламки.

Ідея Коновальця залишалася незмінною і вже не дуже популярною: соборна Україна.

Коли польський союз Петлюри завершився поразкою, сталося саме те, чого Коновалець остерігався. Польща домовилася з більшовиками, зберегла за собою західноукраїнські та західнобілоруські землі й визнала російську окупацію решти України. Українські частини, які допомагали полякам, були ними ж інтерновані.

Будь-хто за таких обставин міг остаточно зневіритися. У політиці, в людях та ідеї.

Натомість Коновалець створює Українську військову організацію.

Коли регулярна війна стає неможливою — він переходить до підпілля.

Коновалець ніколи не плутав поразку певної форми боротьби з поразкою української справи.

УВО переживає внутрішні конфлікти, спроби підпорядкувати її різним еміграційним центрам, спокусу частини діячів шукати підтримки навіть у більшовиків. Коновалець повертає організації рамку: революційний український націоналізм.

Наступним кроком стає Організація українських націоналістів.

Коновалець створює мережу представництв у Європі, вибудовує зв'язки з українськими громадами США, Канади, Аргентини й Далекого Сходу, збирає кошти, організовує пресу, шукає міжнародних союзників.

Але стратегічно готується до одного: моменту, коли історія знову відкриє вікно можливостей для всеукраїнської збройної боротьби.

Для цього потрібні кадри.

Коновалець одержимий ідеєю вишколу професійних старшин. Навчання відбувається в Данцигу, Чехословаччині, Австрії. З цього середовища згодом вийдуть командири Карпатської України й УПА, зокрема генерал Роман Шухевич.

До слова, самому Коновальцю уряд УНР в екзилі надав генеральське звання. Він від нього відмовився.

Вважав, що військовий має право отримувати підвищення лише під час дійсної служби.

Так він назавжди залишився полковником.

Замість медалей і звань Коновалець просив УНР допомогти створити серйозні старшинські курси. Україні, на його думку, були потрібні не партійні "отамани", а професійні військові.

Вже перебуваючи за кордоном, він не втрачав зв'язку з Наддніпрянською Україною. Там діяли законспіровані осередки, контакти з якими Коновалець тримав особисто. Їхніх зв'язкових не знав навіть Провід ОУН.

З початку 1920-их принаймні до кінця 1930-их рр. на території УРСР існувала мережа підпільних центрів.

Москва полювала на Коновальця роками. За ним стежили агентурні мережі в різних частинах Європи. Його намагалися заманювати в пастки, викрасти, фізично ліквідувати. Незадовго до смерті він планував таємну поїздку до Радянської України.

23 травня 1938 року агент НКВД Павло Судоплатов убив його в Роттердамі.

Олег Ольжич написав: "Був це вождь Богом даний і правдивий, що в добі чорній і похмурій, орлом ширяв під облаки і націю подолану й закуту вмів шикувати в завзяті когорти до походу і боротьби".

Блискучий організаційний геній Коновальця не знав хороших часів. Він формувався й реалізовувався в кислоті непоборних обставин.

Саме тому, коли 2016 року "Азов" рвали свої й чужі, а західний військовий вишкіл для нас був закритий, я не мав жодної миті сумніву, чиїм іменем назвати військову школу для підготовки командних кадрів. Відтоді через Військову школу імені Євгена Коновальця пройшли тисячі сержантів та офіцерів — не одного підрозділу, а всієї української армії. Дасть Бог, там і куватиметься хребет професійного українського війська.

Коли прах Коновальця прибув до Києва, ми зустрічали його вночі біля Патріаршого собору Воскресіння Христового. Третій армійський корпус організував полковнику військові почесті, яких він був позбавлений у Нідерландах.

Бійці ремонтного батальйону відшукали й відновили техніку доби Визвольних змагань. Вони повернули до життя столітню машину, знайшли автентичний двигун, змусили його знову працювати. Домовина була поставлена на артилерійську лафету Січових стрільців.

Коли броньовик "Отаман Коновалець" під'їжджав до собору, я несподівано подумав про невмирущість української ідеї.

Патріарх Любомир Гузар — людина іншого покоління і життєвого досвіду — ухвалив стратегічне рішення будувати головний собор УГКЦ саме на Лівому березі Києва. Церква, історично закорінена на Заході України, мала йти на Схід.

Масштабні постаті України різних епох зрештою приходять до спільної думки: наша сила — в соборності, а не в розділенні.

Коновалець повернувся на землю, за яку воював усе життя.

Відновлена військова техніка його доби сьогодні стоїть біля київського "Арсеналу" — там, де Січові стрільці в тяжких міських боях придушували більшовицьке повстання.

Україна знову має справу з багатьма тими самими внутрішніми хворобами.

Триває та сама війна з Москвою.

Але між нами і поколінням Коновальця є одна принципова різниця.

Ми маємо шанс довести їхню справу до кінця.

Не передати її наступному поколінню незавершеною. Не опинитися після війни в таборах для інтернованих і на еміграції. Не залишити нашим дітям чергове коло тієї самої боротьби.

Коновалець пережив війну, російський полон, Центральну Раду, Гетьманат, Директорію, військову катастрофу УНР, польський полон, окупацію України, зради і чвари — і після кожної поразки винаходив наступну форму боротьби.

Після всього пережитого він вважав: "Казати собі, що все покінчено, що "comedia finita", я вважаю невмисним, а коли би це сталося, вважав би це злочином…"

Він ніколи не дозволяв собі думати, що comedia finita.

Не дозволяю собі ні я, ні тисячі братів по зброї.

Цього разу ми зобовʼязані розірвати часову петлю. Внутрішні та зовнішні обставини усе ще загрозливі.

Але клянуся, ми скористаємося цим шансом.

Андрій Білецький

Сьогодні на території старого Голосківського цвинтаря розпочали ексгумацію останків військовослужбовців Війська Польського, які загинули в боях за Львів у вересні 1939 року. Роботи спільно проводять фахівці українського Товариства пошуку жертв війни «Памʼять», а також українського та польського Інститутів національної пам'яті.

Про це пише Рубрика, посилаючись на Львівську міську раду.

Як зазначив під час брифінгу керуючий справами виконавчого комітету Львівської міської ради Євген Бойко, ексгумація триватиме до 1 жовтня цього року. Попередньо, тут може бути поховано близько 120 солдатів. Віднайдені останки планують перепоховати у Мостиськах.

«Сьогодні розпочався другий етап ексгумації солдатів Війська Польського, які загинули у 1939 році в боях з нацистською гітлерівською армією. Перший етап ми провели минулого року на Збоїщах.

Усі роботи проводять відповідно до дозволів, наданих Міністерством культури України. І це є дуже добрий жест у відносинах між Україною та Польщею, і сподіватимемося, що це сприятиме вивченню і пізнанню нашої спільної історії», — розповів Євген Бойко.

Посадовець додав, що місто як під час першого етапу на Збоїщах, так і зараз активно долучене до роботи експедиційних груп.

Зазначається, частина території, де проводять роботи, перебуває у власності міста, а частина належить релігійній громаді, розташованій поруч. Загалом до пошуково-ексгумаційних робіт залучено близько 30 фахівців з української та польської сторін.

«На цей момент усе на найвищому рівні. Ми отримали всі дозволи й чудово знаємо ті процедури, які діють в Україні. Сподіваємося, що знайдемо останки всіх цих військових і здійснимо повторне перепоховання на цвинтарі у Мостиськах», — зазначила представниця Інституту національної пам'яті Польщі Домініка Сєміньска.

Як розповів керівник Товариства пошуку жертв війни «Памʼять» Любомир Горбач, усі поховання на цій локації є індивідуальними. Вони розташовані у три ряди — орієнтовно по 40 могил у кожному. Кожен ряд має довжину близько 45 метрів.

«Чому кожен має своє індивідуальне поховання? Бо ті, хто їх хоронив, мали на це час — мали можливість копати кожному могилу. Не виключено, що тіла знаходяться в домовинах. Взагалі німці, які були тут, на цих пагорбах, дозволяли місцевим мешканцям, напевно полоненим польським солдатам, забирати своїх загиблих друзів і хоронити на цвинтарях», — пояснив Любомир Горбач.

Фото: Львівська міська рада

Серед похованих вояків були поляки, українці та представники інших національностей, які служили чи були мобілізовані у Військо Польське.

«Те, що українці воювали у складі польського війська проти нацистської Німеччини та радянського союзу, — не теорія. Це підтверджено не тільки спогадами тих, хто брав участь у тих бойових діях, а й нашими розкопками, які ми проводили в попередні роки. Ми знаходили останки військовиків, які мали військові ідентифікатори з українськими прізвищами та вказаним віросповіданням. Православні та греко-католики — це були українці, хлопці з Рівненської, Волинської областей або наші галичани. Також було знайдено останки військовослужбовця, який мав при собі дзеркальце, зі зворотного боку якого був портрет Івана Франка. Це і є підтвердженням того, що українці разом з поляками та представниками інших національностей спільно стримували нацистську та комуністичну агресію. І сьогодні ми знову разом з польськими колегами робимо спільну справу з вшанування пам'яті їхніх і наших героїв», — розповів Любомир Горбач.

Про подальшу ідентифікацію віднайдених останків розповів представник Інституту національної пам'яті Польщі Томаш Тшаска.

«Що стосується ексгумації та ідентифікаційних робіт, то Інститут національної пам'яті буде застосовувати такі ж методи, які застосовуються під час подібних робіт у будь-якому іншому місці. Нами буде зібрано можливий кістковий матеріал та матеріал, пов'язаний з останками полеглих солдатів. Після цього кожен елемент буде складено в окрему домовину і передано на ідентифікацію, щоб встановити ДНК кожного загиблого», — сказав він.

Фахівець також розповів, що Інститут національної пам'яті Польщі має базу близько 5 тисяч генетичних даних, зібраних як на основі віднайдених останків, так і інформації від родичів та близьких загиблих. Для ідентифікації останків вони використовують систему CODIS, яка дає змогу встановлювати особу загиблих навіть у складних випадках. Фахівці використають її і для ідентифікації військовослужбовців, останки яких будуть віднайдені під час цієї експедиції.Зазначимо, що ексгумаційні роботи проводять відповідно до дозволів Міністерства культури України, Державної міжвідомчої комісії у справах увічнення пам'яті жертв війн, політичних репресій та учасників антитерористичної операції, а також Українського інституту національної пам'яті на підставі звернення ГО «Товариство пошуку жертв війни «Пам'ять».

Довідково

Перші дослідження на території цвинтаря ініціював Польський інститут національної пам'яті ще в 2010 році, а в 2019 році пошукові роботи продовжили вже у співпраці з українським Товариством пошуку жертв війни «Пам'ять» та Львівським Дитячим Гуфцем «Барць» Польського Гарцерства в Західних Регіонах України. Тоді вдалося остаточно локалізувати межі розташування військового кладовища, після чого українською стороною було підготовлено і подано в Державну міжвідомчу комісію у Києві усю необхідну документацію для проведення ексгумації польською стороною.

Після пошукових робіт наступним етапом мала стати ексгумація, однак процес вдалося відновити лише після поступового відновлення українсько-польського діалогу щодо питань історичної пам'яті. У 2024 році Товариство «Пам'ять» звернулося до Міністерства культури України з пропозицією відновити роботи, пов'язані зі збереженням у Львові польських військових поховань 1939 року. Після офіційного звернення польської сторони у 2025 році процес перейшов до практичної реалізації.

Перший етап перепоховання солдатів Війська Польського, які загинули під час оборони Львова 1939 року, відбувся у серпні 2025 року. Тоді понад чотири тижні тривала спільна українсько-польська експедиція на території колишнього цвинтаря на Збоїщах — там, за словами керівника Товариства пошуку жертв війни «Памʼять» Любомира Горбача, знайшли останки 34 вояків.

↓Читайте також Через 88 років після загибелі: лідера ОУН Коновальця перепоховали на військовому меморіальному кладовищі На Волині завершили ексгумацію жертв трагедії 1943 року: знайдено останки 55 людей На Львівщині завершили українсько-польські дослідження місця трагедії Гути Пеняцької

The post У Львові на старому Голосківському цвинтарі розпочали ексгумацію останків солдатів Війська Польського appeared first on Рубрика.