Search trend "мобілізація жінок"

Повідомлення про мобілізацію українських жінок є фейком, поширеним російськими каналами пропаганди.

Мобілізація жінок: в РНБО зробили заявуНачальник Центру протидії дезінформації РНБО Андрій Коваленко спростував чутки про мобілізацію жінок, назвавши їх російською дезінформацією. Він також прокоментував діяльність Олексія Арестовича та юлії латиніної.

Мобілізація жінок в Україні не планувалася і не планується. Всі повідомлення на цю тему — дезінформація, яку поширюють через проросійську агентуру.

Загальна мобілізація жінок до Збройних сил в Україні не планується й розмови про це не мають жодного сенсу.

Жодної мобілізації жінок в Україні не планується. Всі чутки на цю тему - частина інформаційних атак Росії. Про це повідомив керівник Центру протидії дезінформації при РНБО Андрій Коваленко. "Мобілізація жінок не планувалася і не планується - усі розмови про це взагалі не мають жодного сенсу", - наголосив Коваленко. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Мобілізація жінок: чи варто українкам готуватися до призову За його словами, цю тему цілеспрямовано просувають проросійські джерела через агентуру, "говорящих голів" і відомих медіаперсонажів, щоб сіяти паніку й зневіру в українському суспільстві. Коваленко звернув увагу на те, що такі інформаційні вкиди повторюються практично щотижня. Зокрема, він назвав одним із поширювачів таких наративів Олексія Арестовича, який нині перебуває під санкціями. Коваленко підкреслює, що Арестович працює в інтересах Росії. Крім того, керівник ЦПД згадав журналістку Юлію Латиніну, яку назвав частиною інформаційної машини Кремля. На думку Коваленка, російські спецслужби традиційно впроваджували подібних осіб у ліберальне середовище, аби впливати на нього зсередини. ЦПД закликає громадян критично ставитися до інформації, перевіряти джерела та не поширювати неперевірені чутки, що можуть працювати на користь ворога. Нині мобілізація жінок в Україні відбувається винятково за їхнім власним бажанням. У законі про мобілізацію чітко передбачено, що будь-який вид військової служби для жінок - винятково на добровільних засадах.

The "Come Back Alive" Foundation is close to the Ukrainian military. The front line of the Russian-Ukrainian war is not only the front. It is where the war for Ukraine is going on. In hospitals, in warehouses, landfills, in mass media, in offices. We supply and repair equipment, train soldiers and officers, help transform the Armed Forces, provide first-hand accounts of war and stem the flow of propaganda and disinformation. Provides the Ukrainian army with the most important tactical advantage.

Чутки про мобілізацію жінок — це чергова інформаційна атака, яку просувають російські агенти.

У ЦПД спростували інформацію про мобілізацію жінок в Україні.

На яких умовах жінки в Україні проходять військову службу.

Жінки можуть добровільно вступити на військову службу. Проте деякі з них повинні в обов'язковому порядку стати на військовий облік. Повний текст новини

З 1 липня 2025 року в Україні продовжує діяти загальна мобілізація у зв’язку з воєнним станом. NV розібрався, чи змінюється щось для різних вікових категорій та жінок.

Про це інформує Центр протидії дезінформації.Дискредитація євроінтеграції України. Очікується продовження інформаційної кампанії проти вступу України до ЄС. Після саміту Ради Європи 26–27 червня прокремлівські медіа заявлятимуть про "загрозу", яку начебто становить інтеграція України для Європи. Акцент буде на твердженнях про дестабілізацію, економічні ризики."Ця кампанія спрямована на послаблення довіри до європейських інституцій, створення сумнівів у доцільності підтримки України та посилення розколів у ЄС. Водночас такі меседжі використовуватимуться для залякування європейських громадян і політиків, щоб змусити їх переглянути курс на євроінтеграцію України", - пояснили в ЦПД.Просування наративів про Україну як "державу-терориста". Російська пропаганда продовжить називати удари ЗСУ по військових об’єктах на окупованих територіях або території РФ "актами тероризму". Мета — переконати зовнішню аудиторію, що Україна нібито є агресором і використовує терористичні методи, в тому числі проти партнерів.Просування антимобілізаційних наративів із метою дестабілізації ситуації в Україні. РФ продовжить операцію, спрямовану на дискредитацію мобілізаційних процесів в Україні. Зокрема, Кремль поширюватиме фейки про "масове невдоволення" мобілізацією в Україні, відео з демонстративно жорсткими затриманнями, зокрема фейкових або вирваних із контексту, задля створення уявлення про масовість подібних випадків. Мета цієї кампанії — деморалізувати населення та дестабілізувати ситуацію всередині країни.Саміт БРІКС і спекуляції щодо заходу. Кремль просуватиме тезу про БРІКС як альтернативу Заходу. Подію може бути представлено як черговий крок до побудови нібито "справедливого багатополярного світу" на чолі з Росією. Водночас росіяни критикуватимуть G7 як "закриту елітарну структуру". Ціль — посилити вплив РФ серед країн Глобального Півдня.Активізація інформаційних кампаній щодо санкцій ЄС. Росія знову заявлятиме про "неефективність" обмежень, які нібито не шкодять її економіці, а навпаки — "посилюють економічну кризу в ЄС".Особлива увага приділятиметься темам нібито "провалу санкційної політики". Як аргумент використовуватимуться макроекономічні показники Росії, зокрема зміцнення курсу рубля та темпи зростання ВВП. Натомість буде просуватися теза про "кризове становище в ЄС", що нібито є наслідком санкцій проти Росії.Маніпуляції навколо питань безпеки в Європі та заперечення загрози з боку Росії. Кремлівська пропаганда просуватиме наратив, що не Росія є агресором, а європейські країни готуються до нападу. "Особливий акцент робитиметься на тезах про нарощування військової присутності НАТО поблизу російських кордонів та підготовку цивільного населення до війни, що подається як доказ намірів Європи розпочати конфлікт", - додали в ЦПД.Інформаційна активність внаслідок ескалації між США та Іраном. Російські ЗМІ зображатимуть РФ як військового лідера та союзника Ірану в боротьбі з "загальним ворогом" — США та Ізраїлем. Ці меседжі просуватимуться в країнах Близького Сходу й Африки.Активізація зусиль з дискредитації політичного керівництва Вірменії. РФ продовжить кампанію проти уряду Нікола Пашиняна після арештів Карапетяна та Галстаняна. Пропаганда зосередиться на звинуваченнях у переслідуванні опозиції та тиску на церкву, просуватиметься теза про втручання Заходу у внутрішні справи Вірменії.Активізація антиукраїнської риторики напередодні дня незалежності Білорусі. РФ активно просуватиме наративи про загрозу з боку України та Заходу. Основні меседжі кампанії, ймовірно, включатимуть звинувачення України у спробах дестабілізації ситуації в білорусі, участі українців у "підготовці терактів" або диверсій, а також загрози суверенітету з боку Заходу у змові з "київським режимом". Кампанія стане приводом для внутрішніх репресій.Інформаційні атаки рф проти Азербайджану. Через загострення двосторонніх відносин після інциденту в Єкатеринбурзі, де під час спецоперації ФСБ було вбито двох громадян азербайджанського походження, РФ активізує кампанію проти Баку, використовуючи наративи про етнічну мафію, "зовнішнє втручання" та змову з Туреччиною й Заходом. Російська пропаганда активізувала поширення дезінформації про нібито підготовку до обов’язкової мобілізації жінок в Україні, щоб посіяти паніку і дестабілізувати ситуацію в тилу.

В Україні мобілізація жінок під час воєнного стану існує, але вона є повністю добровільною. Навіть працівниці медичної та фармацевтичної сфер можуть самостійно вирішувати, чи ставати їм на військовий облік. Повний текст новини

Еспресо пояснить, кого за мобілізацією можуть призвати вже у липні, а також нові законодавчі ініціативи.На тлі повномасштабного вторгнення в Україні триває загальна мобілізація і воєнний стан, за які було проголосовано Верховною Радою та вкотре продовжено строком на 90 днів – з 9 травня до 6 серпня 2025 року.Під поняттям "загальна мобілізація" розуміють систему швидкого доукомплектування Збройних Сил, яка діє одночасно по всій території України. Цей механізм дає змогу збільшити кількість військових для ведення оборони країни, а також створити резерв громадян, готових служити в армії у разі необхідності.Мобілізація по-новому: останні нововведення та нові законопроєктиНаприкінці січня 2024 року на веб-порталі Верховної Ради з'явився  законопроєкт №10449  від уряду, який було розроблено спільно з Генштабом та народними депутатами. Основна мета запропонованих змін полягає в удосконаленні процесу формування особового складу ЗСУ, ротації та інших процесів, з урахуванням зростання загрози з боку агресора та його прагнення до подальшої окупації нових територій.Після другого читання, 11 квітня, законопроєкт про мобілізацію №10449 було схвалено, а 16 квітня його підписав Президент Володимир Зеленський. Основна частина закону набула чинності через місяць з дня, наступного після його публікації у виданні "Голос України", тобто з 18 травня.Законом скасовано систему строкової служби. Натомість буде впроваджено з 1 вересня 2025 року базову загальновійськову підготовку для громадян України віком від 18 до 25 років в усіх навчальних закладах, яка буде тривати до п'яти місяців у мирний час, а під час воєнного стану - до трьох місяців. Люди, які успішно пройшли цю підготовку, поставлять на військовий облік у ТЦК за місцем проживання. Початком перебування на військовій службі вважається момент відправлення людини до військової частини. Мобілізованого військовослужбовця не можуть одразу скерувати на фронт, оскільки перед цим необхідно пройти базову військову підготовку протягом 2-3 місяців.Крім того, як зазначив народний депутат Олексій Гончаренко, чоловіків віком від 50 до 60 років можуть мобілізувати лише за спеціальним мобілізаційним розпорядженням. Цю позицію підтвердив у коментарі для LІGА.nеt народний депутат Федір Веніславський, член комітету Верховної Ради з питань національної безпеки і оборони. Однак, у цьому питанні все не так однозначно. У ТЦК та СП зазначають, що в Україні немає прямої заборони щодо мобілізації військовозобов'язаних у віці 50-60 років, а відповідну процедуру називають "цілком прозорою". Про це в інтерв’ю "Главреду" розповів Сергій Монукало, начальник сектору мобілізаційно-оборонної роботи Сумського обласного ТЦК та СП. Він пояснив, що військовозобов'язаних цього віку направлятимуть не до штурмових підрозділів, а до забезпечувальних частин або на службу у Державну спеціальну службу транспорту (ДССТ).Важливо зазначити, що парламент затвердив проєкт закону № 10313 "Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліціянтів на соціальний захист", а президент його підписав на початку квітня 2024 року. Цей закон спрямований на гарантування прав військовослужбовців на отримання інформації, медичного забезпечення та відпусток, а також надання поліціянтам права на одноразову грошову допомогу у разі загибелі чи визначення втрати працездатності. Крім того, один із пунктів проєкту виключає з переліку висновків ВЛК "обмежену придатність", натомість залишилось дві категорії: придатні та непридатні. Тобто ті, хто раніше був визнаний обмежено придатним, зобов'язані повторно пройти медкомісію протягом дев'яти місяців із набуття чинності закону (до 4 лютого 2025 року).Однак, через велике навантаження на ТЦК та медкомісії, терміни "перепроходження" були продовжені ще на чотири місяці, тобто до 5 червня. А також, наприкінці січня з'явилась можливість щодо отримання електронного направлення для проходження медобстеження, замість звичайного паперового. Оновлений список захворювань, що слугують підставою рішення ВЛК щодо непридатності або звільнення від мобілізації затверджено від 27 квітня 2024 року №262 Про затвердження Змін до Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України.Не підлягають призову військовозобов'язані з інвалідністю всіх груп та люди, які згідно з рішенням ВЛК є тимчасово непридатними для проходження служби на період від 6 до 12 місяців (з наступним переоглядом).Зміни, що стосуються процедури військового обліку призовників, а також процедури вручення повісток вже в дії. Громадяни за бажанням зможуть зареєструвати свій електронний кабінет у системі призовника, військовозобов'язаного або резервіста "Резерв+", але повістки у електронному форматі не будуть розсилати. Крім того, всі військовозобов'язані після введення в дію закону протягом 60 днів (до 16 липня 2024 року) мали оновити дані за допомогою цього кабінету або особисто прийти в ЦНАП чи ТЦК. Сьогодні громадяни все ще можуть це зробити, але тепер лише двома способами: через застосунок Резерв+ або в ТЦК та СП.Наприкінці червня 2024 року у мобільному додатку "Резерв+" з'явилася можливість використовувати QR-код. За словами Лазуткіна, QR-код з юридичної сторони має таку ж силу, як і традиційний паперовий документ. У разі невиконання військовозобов'язаними та резервістами своїх обов'язків, до ухилянтів може застосовуватись тимчасове обмеження за рішенням суду на право керування особистим транспортом.Оновлений законопроєкт "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" також розглядав можливість демобілізації після 36 місяців безперервної служби у війську, однак ця норма була повністю видалена. Натомість Міноборони планує створити окремий проєкт закону, що буде присвячений питанням демобілізації та ротації військовослужбовців. Цей документ буде створений з урахуванням всіх можливих загроз та ризиків. Таку інформацію озвучив речник відомства Дмитро Лазуткін в етері телемарафону.Законопроєкт про демобілізацію залишається складною темою, яка торкається соціальної справедливості та обороноздатності, зазначає Сергій Згурець. Генштаб не підтримує ухвалення нового проєкту закону від Міноборони через ризик одночасного звільнення понад 108 тисяч військових, що може послабити бойові підрозділи. Натомість Міноборони пропонує альтернативи: реабілітація, відпустки та обов’язкова ротація. Однак, будь-які запропоновані варіанти потребують затвердження на державному рівні. У зв’язку з цим відомство пропонує перенести розгляд законопроєкту.Нещодавно стало відомо, що українських бійців, які перебувають на фронті ще з 2022 року, поступово планують відводити з передової. Про це розповів генерал-лейтенант Іван Гаврилюк, колишній заступник міністра оборони, пише Укрінформ. За його словами, нині триває завершальна стадія розробки спеціального механізму ротацій, який дасть змогу оновлювати особовий склад та залучати нових людей для підготовки і своєчасної зміни військових, що беруть участь у бойових діях.Зміни стосуються і мотивації для військовослужбовців, зокрема, після підписання контракту надається можливість одноразового отримання сертифіката на придбання автомобіля на суму 150 тисяч гривень, а також компенсація в розмірі 50% від суми першого внеску за держпрограмою "Є-оселя" та інше.Оновлення стосуються також військовозобов'язаних, які перебувають за кордоном. Без військово-облікових документів чоловіки тепер не мають змоги оформити паспорт, закордонний паспорт або отримати консульські послуги. Для уникнення неприємностей українці, які перебувають за кордоном, мали також оновити свої персональні дані протягом 60 днів після набуття чинності закону про мобілізацію. Це можна зробити, зв'язавшись з ТЦК за допомогою телефону або через електронну пошту.Ще одна ініціатива, яка стосується українців, які перебувають закордоном, може скоро набути чинності. Громадянам нададуть можливість дистанційно оформити бронь від мобілізації, що дозволить офіційно працевлаштуватися в Україні через спеціальні центри за кордоном - Unіty Нub. Про це розповів міністр національної єдності Олексій Чернишов, пише Економічна правда."Наше завдання таке, щоб людина, коли перетинає кордон, вже мала такий статус, який не дозволяє йому потрапити у ситуацію, коли між кордоном і заводом його мобілізують", - пояснив Чернишов.Крім того, запуск нового мобільного додатку для військовослужбовців під назвою "Армія+" вже відбувся. Він має полегшити виконання повсякденних завдань для всіх військовослужбовців. Про це розповів у вечірньому відеозверненні Президент Володимир Зеленський.Раніше, заступниця міністра оборони України з питань цифрового розвитку, цифрових трансформацій і цифровізації Катерина Черногоренко розповідала, що українські військові можуть скористатися найважливішими функціями цього додатку. По-перше, військове ІD - посвідчення військовослужбовця, а також ще одна дуже важлива функція - це електронні рапорти, пише УНІАН.У вересні 2024 року до Парламенту було подано законопроєкт №12076, який пропонує зміни до Закону "Про військовий обов’язок і військову службу", зокрема щодо військового обліку 17-річних. Нині документ вже набув чинності, тож тепер юнакам не потрібно проходити ВЛК перед постановкою на облік. Також, того року, коли юнаку виповнюється 17 років, він має стати на облік саме у період з 1 січня до 31 липня. Зміни передбачають і нові способи постановки на військовий облік та уточнюються обставини, коли порушення цих строків не тягне за собою покарання. Важливо також те, що нині у Верховній Раді розглядають законопроєкт №12442, який передбачає кримінальну відповідальність через порушення законів у сфері оборони та мобілізації. Йдеться про притягнення до відповідальності керівників ТЦК та СП, а також голів та членів ВЛК у разі порушень, пов’язаних із мобілізаційною підготовкою та призовом.Документ передбачає покарання посадовців ТЦК та СП, а також членів ВЛК, хто незаконно відправляють на службу людей, які непридатні, або ж, навпаки, допомагають уникнути призову тим, хто має служити.Мобілізація в Україні на сьогодні: кого можуть призвати вже у липніІз початку липня, як і раніше, отримати повістки можуть чоловіки віком від 18 до 60 років, які є військовозобов'язаними, відповідають вимогам за станом здоров’я та не мають інших підстав для відтермінування служби.Загалом, військове керівництво країни зазначає, що насамперед для доукомлектації армії потрібні люди з бойовим досвідом – штурмовики, артилеристи тощо. Другорядно - фахівці з різних сфер: водії, ІТ-спеціалісти, зв'язківці. Адже мобілізаційні процеси здійснюються не лише для бойових дій на фронті, а також для виконання різноманітних завдань. Один із можливих напрямків служби у таких випадках - це робота в штабі. Це означає, що в армії є потреба в професіоналах різних спеціальностей.Так, мобілізації можуть підлягати такі групи військовозобов'язаних:чоловіки віком від 18 до 60 років, які придатні та обмежено придатні за станом здоров’я під час воєнного стану, якщо вони мають військовий досвід;чоловіки віком від 25 років до 60 років, які придатні та обмежено придатні (повинні були повторно пройти військово-лікарську комісію — до 5 червня 2025 року та отримати статус "придатні" чи "непридатні") за станом здоров’я під час воєнного стану, якщо вони не мають досвіду військової служби;чоловіки віком від 18 до 60 років, які зняті та виключені з військового обліку, однак визнані придатними або обмежено придатними (повинні були повторно пройти військово-лікарську комісію — до 5 червня 2025 року та отримати статус "придатні" чи "непридатні")  через стан здоров'я в умовах воєнного стану на підставі рішення ВЛК.Граничний вік для мобілізації залишився незмінним та не застосовується до чоловіків, які досягли 60-річного віку.Добровільно прийняти рішення щодо вступу на військову службу можуть:жінки віком до 60 років, які придатні за станом здоров’я; призовники віком від 18 до 25 років, які раніше не брали участь у виконанні строкової служби – на службу за контрактом;люди з інвалідністю, а також ті, хто отримав право на відтермінування від мобілізації через сімейні обставини.Наприкінці вересня до Верховної Ради внесли законопроект №10084, метою якого є внесення змін до закону про військовий обов'язок і військову службу, аби зняти вікове обмеження на добровільне проходження військової служби. Йдеться про військовослужбовців, які будуть визнані ВЛК придатними до служби, володіють значним рівнем професійної підготовки та практичним досвідом. Як зазначалось раніше, в Україні максимальний граничний вік мобілізації – 60 років.Автори проєкту Юрченко Олександр та Бурміч Анатолій зазначають, що цим документом вони усувають "вікову дискримінацію". Адже обов'язок захищати Батьківщину є закріпленим у Конституції і відмова українцям у проходженні служби у віці понад 60 років є порушенням їхніх конституційних прав. До того ж нардепи наголошують, що таким чином можна поповнити лави армії, вмотивованими та досвідченими військовими. Проєкт був зареєстрований на сайті Верховної Ради у вересні 2023, однак і досі перебуває на етапі опрацювання в комітеті.На противагу цьому, на порталі Парламенту 18 листопада 2024 року було зареєстровано законопроєкт №12222, що передбачає зниження граничного віку проходження військової служби з нинішніх 60 до 55 років. Сьогодні проєкт перебуває на стадії опрацювання в комітеті. Водночас, член Комітету Верховної Ради з питань нацбезпеки Федір Веніславський у коментарі "Українському радіо" заявив, що цей документ наразі не має високі перспективи для розгляду в найближчий час. За його словами, у нинішніх умовах, коли ворог активізує мобілізаційні зусилля, Україна не може дозволити собі такі зміни. Ще одним гучним нововведенням стала реєстрація на сайті Верховної Ради законопроєкту №11079-1 про мобілізацію засуджених, він також був підписаний 17 квітня 2024 року. Цим документом вносять певні зміни до законодавства, які передбачають надання засудженим можливості умовного дострокового звільнення від відбування покарання за умови, що вони погодяться на контрактну службу за Збройних Силах України. До цього часу чинне законодавство не дозволяло мобілізувати людей, які відбувають покарання та тих, хто мають судимість, навіть у випадках, коли вони виявляють бажання служити.Мобілізація молодшаєУ квітні 2023 року на сайті Верховної Ради з’явився законопроєкт № 9281, який передбачає зменшення граничного призовного віку з 27 до 25 років. Таке рішення було обумовлено тим, що значну кількість чоловіків призовного віку не могли мобілізувати, оскільки вони не досягли віку 27 років та не мали статусу "резервіста" та  "військовозобов’язаного", тобто їх могли призвати лише на строкову службу, яка в умовах війни не проводиться. Згодом, законопроєкт підтримав Кабмін та 5 травня 2023 року його було передано на підпис до президента. Майже через рік, а саме 2 квітня 2024 року, ухвалений парламентом закон таки був підписаний Володимиром Зеленським. Тобто, з 4 квітня набув чинності Закон № 3127-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", де йдеться про зменшення призовного віку із 27 до 25 років.В оборонному відомстві зазначають, що під час воєнного стану таке тривале перебування людей призовного віку на обліку є недоцільним. До того ж це є прямим наслідком того, що до лав ЗСУ не можуть залучити значну частину придатних до служби чоловіків. Як зазначають військові, на фронті не вистачає молодих людей.Насправді, тут потрібно враховувати всі фактори і не перетнути "тонку межу" між бажанням щодо захисту держави та перспективами майбутнього України після перемоги, зазначає історик та військовий експерт Михайло Жирохов. Йдеться про демографічні причини, настрої в суспільстві та рівень загальної підготовки юнаків. До того ж не варто забувати, що з початком повномасштабного вторгнення, до лав Збройних Сил добровільно приєдналась значна кількість молодих людей, яким ледь виповнилось 18 років, тому сьогодні у війську можна побачити всі вікові категорії.У Верховній Раді 16 вересня 2024 року розглянули доопрацьований законопроєкт №11379-д, який передбачає заборону мобілізації юнаків до 25 років. Проєкт було прийнято, нині він чекає на підпис Президента. Через наявну "прогалину" в законодавстві, сьогодні було можливо мобілізувати військовозобов'язаних віком до 25 років, якщо вони визнані непридатними в мирний час або обмежено придатними під час воєнного стану. У Теlеgrаm-каналі нардеп Олексій Гончаренко повідомив, що мобілізацію обмежено придатних чоловіків, яким 18-25 років, офіційно зупинили відповідно до директиви Командування Сухопутних Військ. Хоча українська влада нині й досі рішуче відкидає ідею мобілізації з 18 років, яку пропонують США, в Офісі президента України вже впровадили зміни до законодавства та указів глави держави, щодо запровадження добровільного контракту для чоловіків віком до 25 років. Ініціатива "Контракт 18-24" спрямована на залучення тих, хто не підлягає обов’язковій мобілізації, та передбачає низку привілеїв, суттєву матеріальну підтримку для добровольців.Так, контракт на суму 1 мільйон гривень має авансовий платіж у розмірі 200 тисяч гривень одразу після підписання, а залишок у 800 тисяч гривень буде виплачено у декілька етапів. Молоді добровольці, залежно завдань, можуть отримувати "зарплату" до 120 тисяч гривень, а також додаткові виплати за участь у бойових операціях. В результаті загальна сума виплат за рік контракту може досягти до 2 мільйонів гривень. Крім того, для військових передбачені вигідні умови: пільгова іпотека, безкоштовне навчання та медичне обслуговування, а також можливість виїжджати за кордон після виконання контакту.Електронний реєстр військовозобов'язанихЩе у вересні 2023 року на сайті Верховної Ради з'явився законопроект, який стосується створення електронного реєстру військовозобов'язаних. Народні депутати запропонували зібрати всю доступну особисту та службову інформацію про військовозобов’язаних і резервістів у електронних реєстрах і базах даних у єдиний е-реєстр.Тобто, передати Міністерству оборони інформацію з державних реєстрів: МВС, Податкової служби, МОЗ, Держміграційної служби та інших відомств. Відповідно до проєкту закону, в автоматичному режимі військове відомство буде отримувати інформацію та особисті дані про українців віком 18-60 років. Включно з номерами телефонів, електронною поштою, відомостями про сімейний стан, роботу військовозобов’язаних та інше.Сьогодні е-реєстр "Оберіг" працює повноцінно, а в особистому кабінеті громадяни зможуть уточнити внесені дані та подати відомості до ТЦК через "Резерв+"."Це закрита система, яка має свій захищений контур. Всі вимоги (захисту - ред.) до неї витримані. Це достатньо захищений продукт, який немає жодних натяків на можливість бути вразливим. І ми бачимо, що за півтора року повномасштабної війни немає витоку сенситивної інформації", - заявив міністр цифрової трансформації Михайло Федоров у коментарі Еспресо.У свою чергу, Мінцифри проєкт "смарт-мобілізація", про що було анонсовано під час пресконференції в Медіацентрі Україна ще у 2023 році вже працює. З його допомогою військовозобов’язані зможуть самостійно обрати бажану для мобілізації спеціальність та підрозділ. Так, у застосунку "Резерв+" вже є функція пошуку вакансій в Силах оборони. Уникнення або мінімізація корупційних схем є однією з основних завдань, які вирішує ця ініціатива. З іншого боку, новий підхід ґрунтується на максимальній прозорості та доступності інформації для кожного громадянина. Прийнявши рішення мобілізуватися, людина отримує можливість обрати таку спеціальність, яка відображає її унікальні здібності та особисті прагнення. До того ж зникає фактор невідомості, адже подавши заявку, та успішно пройшовши відбір, вона має можливість пройти навчання та здобути посаду, що відповідає саме її вибору. Такий підхід дозволяє кожній особі реалізувати свій потенціал та отримати можливість працювати в сфері, яка найбільше відповідає її уподобанням та навичкам.На початку квітня 2024 року, АрміяІnfоrm опублікувала інтерв’ю з Черногоренко, яка відповідає за напрямки цифрового розвитку, трансформацій та цифровізації. "Я вважаю, що людина має мати можливість мобілізуватися або підписати контракт саме до такого командира, якому він чи вона довіряє. Це - цільовий рекрутинг. Цивільна аналогія: коли після випуску з вишу за кращих студентів борються працедавці", - розповіла Черногоренко.Фото: соцмережіХто має право на виїзд за кордон? Заборона виїзду для військовозобов'язаних громадян України, які віком від 18 до 60 років, за певними винятками, залишилась незмінною.Це правило спрямоване на забезпечення безпеки та добробуту громадян України під час періодів, коли держава перебуває в стані війни або мобілізації, але враховує індивідуальні потреби людини.На час дії воєнного стану питання перетину кордону громадянами України регулюється постановою Кабінету Міністрів України № 57. Згідно з цим правовим актом виїжджати за територію країни можуть такі військовозобов'язані чоловіки:ті, хто з медичних причин отримали дозвіл на виїзд (за станом здоров’я)за сімейними обставинамиза професієюз метою допомоги ЗСУдержслужбовціТакож, радимо звертати увагу на інформацію, яка є на офіційному веб-порталі Державної прикордонної служби України. Працівники цієї служби діють згідно з наказами та вказівками свого безпосереднього керівництва. Це важливо враховувати, оскільки їхні дії можуть базуватися не лише на загальних правилах, але й на конкретних внутрішніх інструкціях та розпорядженнях.Щодо жінок, відповідно до закону громадянки України можуть вільно виїжджати за кордон. Проте не слід забувати, що існують винятки. Обмеження на виїзд розповсюджуються на жінок, які обіймають посади в уряді та народних депутатів.Військовий облік медикинь та чи буде мобілізація жінок?З 1 жовтня 2023 року в Україні жінки з медичною та фармацевтичною освітою стали на військовий облік. Однак у пресслужбі МОЗ пояснили, що постановка на облік у ТЦК не обов'язково передбачає їхню мобілізацію. Такий облік дає можливість побачити об’єктивні резерви медичного персоналу та дає змогу визначити наявний медичний потенціал серед жінок та їхню готовність допомагати в умовах воєнного стану. "Тому з 1 жовтня 2023 року на військовий облік мають стати всі жінки-медики та жінки-фармацевти, які з певних причин там не перебували. Постановка на військовий облік не дорівнює мобілізації. Облік необхідний лише для узагальнення даних про наявний резерв медиків у державі", - зазначили у відомстві.До того ж такі норми законодавчо закріплено ще 1992 року ч. 11 ст. 1 ЗУ "Про військовий обов’язок і військову службу". Жінки медичних професій підлягають військовому обліку, якщо вони відповідають віковим (до 60 років) та медичним (визначається ВЛК) критеріям для проходження служби.Згідно з постановою Кабміну від 30 грудня 2022 р. № 1487, жінки, які мають відповідну медичну та фармацевтичну освіту, але не перебувають на обліку у ТЦК, можуть влаштовуватись на роботу як невійськовозобов’язані ще протягом трьох років, тобто до кінця 2026 року, - як пояснила юристка Галина Токмач.Проте роботодавці зобов’язані повідомити ТЦК СП про те, що співробітниця їх організації/установи має медичну освіту, але не перебуває на військовому обліку. Якщо жінка працює не за фаховою спеціальністю та не надавала роботодавцю документ про наявну медичну освіту, то відповідно ТЦК СП ця інформація не стане доступною ніяким чином.Важливим доповненням є те, що українки, які перебувають на військовому обліку, зможуть перетинати кордон під час воєнного стану. Пресслужба МОН офіційно підтвердила інформацію: "Жінки-медики та жінки-фармацевти можуть безперешкодно виїжджати за кордон. Починаючи з 1 жовтня 2023 року жодних змін в умовах виїзду за кордон для жінок - не буде. Кожна жінка з медичною та фармацевтичною освітою може вільно перетинати державний кордон в незалежності від того, стоїть вона на військовому обліку чи ні. Наразі обмеження діють лише для деяких категорій державних службовців та посадових осіб, які обіймають певні посади". Однак, нова хвиля занепокоєння щодо мобілізації жінок почала ширитись соціальними мережами наприкінці вересня 2024 року. Тоді, на веб-порталі Верховної Ради зареєстрували проєкт №12076, який пропонує внести зміни до ЗУ "Про військовий обов'язок і військову службу". У ньому зокрема йдеться про уточнення норм щодо військового обліку жінок, які мають бажання пройти базову військову підготовку. Згідно із запропонованими змінами, перед початком служби вони, за власною згодою, будуть поставлені на військовий облік призовників. Після базової підготовки таких жінок зараховуватимуть до військового обліку військовозобов'язаних, зазначають в матеріалі ЮРЛІГА. У січні 2025 року документ набув чинності, адже його підписав Президент. Згідно з Конституцією України, всі зобов’язання, які покладені на чоловіків під час дії воєнного стану, автоматично поширюватимуться і на цих жінок. Водночас законодавство про мобілізацію не передбачає обов’язкового проходження служби жінок у ЗСУ. Представниці жіночої статі можуть долучитися до армії виключно на добровільній основі, уклавши відповідний контракт. Що означають поняття "повна мобілізація" та "посилення мобілізації" на практиціБойові дії тривають, і Україна не припиняє наступати для звільнення всіх своїх територій. Незважаючи на такі значні цифри втрат серед окупантів, з української сторони теж існує потреба у поповнені резервів. Якщо ж говорити про "повну мобілізацію", то в правовому полі України таке поняття взагалі відсутнє. Існують лише терміни – часткова і загальна мобілізація. Тож страхітливі історії про повну мобілізацію всіх чоловіків можна сприймати лише як добре продуману ІПСО.Наприкінці березня 2024 року Головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський повідомив у інтерв'ю Укрінформу, що завдяки оптимізації навантаження між різними частинами та підрозділами Сил оборони, а також проведенню оцінки можливостей українського війська, вдалося "значно знизити" потребу в мобілізації резервістів."За рахунок перегляду наших внутрішніх ресурсів та уточнення бойового складу ЗСУ ця цифра (500 тис. резервістів, — ред.) була суттєво зменшена. Ми очікуємо, що у нас буде достатньо людей, здатних захищати Батьківщину. Йдеться не лише про мобілізованих, а й про добровольців", - розповів Сирський.Однак, 29 жовтня секретар РНБО Олександр Литвиненко, під час промови у Верховній Раді наголосив на потребі додаткової мобілізації в Україні, пише LІGА.nеt. Відповідно до його слів, для досягнення 85% укомплектованості військових частин необхідно призвати ще 160 тисяч військовозобов'язаних. Він підкреслив, що такі дії є ключовими для зміцнення обороноздатності країни, зважаючи на поточні виклики, які постали через ситуацію на фронті.Нині точні цифри та плани щодо мобілізації не повідомляють. Водночас Сирський підкреслив, що головний шлях доукомплектування армії – це подальше проведення мобілізаційних заходів, пише РБК-Україна. Головнокомандувач також акцентував, що процес має бути прозорим, відповідати закону та не створювати шоку в суспільстві:"Водночас я наполягаю на мобілізації з обов’язковим дотриманням законності та прозорості в роботі ТЦК. Для людей мобілізація не має бути шоком. Всі наші територіальні центри комплектування повинні змінитися. Визначено завдання президентом України - верховним головнокомандувачем".Фото: gеttyіmаgеsЯкі бувають види повісток та де їх можуть вручити Сьогодні в Україні передбачено законом чотири види повісток. Однак, відповідно до доповнення статті 18−1 ЗУ про військовий обов’язок і військову службу, в період воєнного стану не відбувається призов на строкову військову службу. Оскільки новий проєкт щодо мобілізації схвалено, з моменту набуття чинності (18 травня 2024 року) всі військовозобов'язані чоловіки повинні були оновити свої дані в ТЦК, ЦНАПі або через е-кабінет протягом 60 днів.Крім того, сьогодні й досі діють норми визначені Порядком проведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, закони про мобілізацію, військову підготовку та обов'язок. Відповідно до цих правил існують випадки, коли чоловікам необхідно самостійно звертатися до територіального центру комплектації без отримання повістки, зокрема, щоб оновити дані.У 2025 році чоловіки можуть отримати такі види повісток:Для уточнення облікових даних. Видаються з метою оновлення та уточнення інформації про стан здоров'я особи, склад сім'ї, місця роботи та інших важливих даних. На проходження військово-лікарської комісії (ВЛК). Ця повістка підписана начальником Територіального військового комісаріату, вимагає пройти медичний огляд. Разом з повісткою додається спеціальна картка дослідження та медичного обстеження. У цій картці буде внесено висновок ВЛК щодо придатності до військової служби, непридатності або обмеженої придатності.Мобілізаційне розпорядження. Така повістка видається військовозобов'язаному після того, як медкомісія визнала його придатним для військової служби.Повістка щодо призову на військову службу до Збройних Сил України.Тож, в повістці обов'язково повинна бути зазначена мета виклику військовозобов'язаної людини.Нові правила у процедурі вручення повісток Речниця територіального центру комплектування та соціальної підтримки Аліна Кривошея розповіла, хто має право вручати повістки: "Повістку може вручити не лише посадова особа ТЦК та СП, а й органи місцевого самоврядування, керівники підприємств, установ, організацій, у тому числі закладів освіти".А з місцем вручення даного документу трохи важче. На практиці законодавством не встановлено конкретне місце для вручення повістки, тому фактично це може відбутися в будь-якому місці, як-от у парку, на блокпості чи в іншому громадському місці, або за місцем проживання. Новий закон містить вимогу: під час мобілізації громадяни України у віці 18-60 років повинні мати при собі військово-обліковий документ і пред'являти його за вимогою представника ТЦК, поліцейського чи представника Державної прикордонної служби України у прикордонній смузі, контрольованому прикордонному районі та на пунктах пропуску через державний кордон України. Тепер процес перевірки документів буде проводитись із фото- та відеофіксацією. Крім того, при врученні повістки представники ТЦК зобов'язані за вимогою надавати свої особисті дані, зокрема ПІБ та посаду, а також пред'являти службові посвідчення для підтвердження своєї ідентифікації. У такому випадку повістка буде вважатись врученою після того, як людина особисто її отримала та поставила підпис.Важливо, що з 18 липня 2024 року повістки чоловікам можуть надсилати звичайною поштою після закінчення встановленого законом 60-денного строку на уточнення військово-облікових даних. Це передбачено постановою Кабінету Міністрів №560 від 16 травня.Відповідно до цього документу, повістку вважатимуть підтвердженою навіть у разі відмови від її отримання або відсутності людини проживання за вказаною адресою. Таке "заочне" оповіщення дозволяє вважати чоловіка повідомленим без підпису на повістці.Якщо людина не оновила дані в ТЦК, ЦНАПі або через Резерв+, тоді під час перевірки військо-облікових документів громадянин отримає повістку для оновлення даних. Цю ситуацію пояснив юрист "Столичної правової групи" Володимир Прядка на YоuТubе-каналі компанії."Перевірки військо-облікових документів у громадян на вулиці нікуди не зникнуть і будуть проходити після 16 липня. Результати цих перевірок залежатимуть від того, чи будуть у військовозобов'язаного громадянина оновлені військово-облікові дані, чи ні. У випадку, коли у військовозобов'язаних не виявиться відповідних документів, чи їхні документи будуть неактуальними або не оновленими відповідно до вимог закону про мобілізацію, тоді, такій особі, буде вручена повістка до ТЦК СП на оновлення військово-облікових даних", — розповів юрист.Хто може отримати повторну повістку та наслідки її ігнорування Повторно чоловік може отримати повістку, якщо він не з’явився в ТЦК з першого разу (після першої повістки). До того ж, відповідно до законів України, усі військовозобов’язані протягом семи днів після зміни будь-яких облікових даних мають повідомляти ТЦК. Це стосується зміни місця проживання, роботи, сімейного стану тощо. З цього виходить, що повістку можуть видати знову як для повторного проходження ВЛК (якщо минуло більше року з проходження огляду), так і для перевірки персональних даних чи обставин відстрочки.Згідно з новим законом, у разі невиконання військовозобов'язаними та резервістами своїх обов'язків, до ухилянтів може застосовуватись тимчасове обмеження за рішенням суду на право керування особистим транспортом. Тобто, у випадку невиконання військовозобов'язаним своїх обов'язків ТЦК має право звернутися до Нацполіції для адміністративного затримання та приведення військовозобов'язаного. Якщо це неможливо здійснити, ТЦК надсилає громадянину лист з вимогою щодо виконання обов'язків. У разі невиконання цієї вимоги протягом 10 днів, ТЦК може звернутися до суду з проханням про обмеження у праві керування автомобілем. Однак, і це обмеження не може бути застосоване, якщо кермування - це основне джерело заробітку людини або авто є необхідністю, оскільки в родині є людина з інвалідністю."Вимога ТЦК - це не повістка ТЦК. Зверніть увагу, що ТЦК подає щодо вас позов для обмеження в праві керування у разі невиконання вами вимоги, а не повістки. Це два різні юридичні терміни. Якщо раніше з повісткою ТЦК потрібно було якось ще морочитися, щоб вручити її особисто, то вимога вважається доправленою автоматично у разі надсилання рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу громадянина. Форма такої вимоги ТЦК ще не існує, принаймні досі її офіційно не опубліковано та не затверджено Міноборони", - розповів юрист Роман Сімутін в матеріалі ТСН.Щодо ігнорування повістки, як зазначає адвокат Ростислав Кравець, передбачена також адміністративна відповідальність – у вигляді штрафу, та кримінальна відповідальність за ігнорування вказівок щодо мобілізації – обмеження волі до трьох років, або позбавлення волі до п’яти років. Але треба мати на увазі, що кожен з таких випадків розглядають індивідуально та з використанням цілого комплексу заходів.У Верховній Раді було зареєстровано ще в грудні 2023 року проєкт закону №10379, що стосується внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та Кримінального кодексу України. Він спрямований на посилення відповідальності за порушення військового законодавства. Хоча цей документ зазнав значної критики та юристи наголошують на доцільності впровадження такого документу, його все ж таки було підписано Президентом 17 травня 2024 року.Відповідно до закону, штрафи для людей, які ухиляються від мобілізації, такі: за недотримання правил військового обліку накладається штраф у розмірі від 3 400 до 5 100 гривень. За порушення повторно або в особливий період сума зростає до 17 000-25 500 гривень. Крім того, передбачена відповідальність за порушення законодавства, що стосуються оборони та мобілізації.Однак у березні 2025 року парламент ухвалив законопроєкт, що передбачає знижку на штраф від ТЦК для військовозобов’язаних, які сплатять їх добровільно. Відповідно до документу №12093, якщо військовозобов’язаний, якого оштрафували, впродовж 10 днів звернеться до відповідних органів та внесе платіж, сума штрафу буде зменшена вдвічі, тобто буде надана знижка у розмірі 50%. Це означає, що замість 17 000 гривень, а саме така сума мінімального штрафу, громадянину доведеться сплатити лише 8500 гривень.Крім зниженої суми штрафу, даний законопроєкт також передбачає скасування адміністративних проваджень щодо порушень військового обліку для громадян, які самостійно приймуть рішення щодо вступу до лав Збройних сил. Нині документ вже підписано Володимиром Зеленським. У Мінюсті розповіли, що за несплату штрафів щодо порушення правил мобілізації, можливе блокування рахунків, а далі навіть вилучення коштів, рухомого та нерухомого майна, пише Суспільне. Штраф слід сплатити протягом 15 днів після отримання постанови (ст. 307 КУпАП). Якщо ж цього не зробити, справа передається виконавчій службі (ст. 308 КУпАП), яка може заморозити банківські рахунки, нарахувати подвійну суму штрафу та додаткові витрати, передбачені урядом. У першу чергу стягнення проводиться з коштів у гривні чи валюті. За їх відсутності – із майна, яке не підпадає під арештний захист.Хто не підлягає мобілізації через відстрочку Оновлений закон має низку норм, які стосуються відстрочки від призову під час мобілізації. Тому, коли 18 травня документ набув чинності, саме таким категоріям осіб тепер надається відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації:люди, які заброньовані державними органами, підприємствами, установами тощо;люди з інвалідністю (наприклад, якщо у людини 2 група інвалідності, мобілізація такої особи можлива лише за власним бажанням);люди, які тимчасово непридатні за рішенням ВЛК (на період 6-12 місяців, потім потрібно пройти переогляд);люди, які мають трьох і більше неповнолітніх дітей на утриманні (тобто, мобілізація багатодітних батьків не буде проводитись). Винятком є ті, у кого є заборгованість з оплати елементів, якщо загальний розмір заборгованості перевищує суму платежів за 3 місяці;жінки та чоловіки, які мають на утриманні неповнолітню дитину або дітей, у випадку, якщо другий з батьків цієї дитини помер, був позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або оголошений померлим;люди, які виховують неповнолітню тяжкохвору дитину або дитину з інвалідністю;люди, на утриманні яких повнолітня дитина з інвалідністю І-ІІ групи;усиновлювачі, на утриманні яких перебувають діти до 18 років, які на момент усиновлення були дітьми-сиротами або дітьми, які позбавлені батьківського піклування;ті, хто займаються постійним доглядом за хворою дружиною/чоловіком, дитиною, а також своїми батьками або батьками чоловіка чи дружини (згідно певних умов), які за висновком спеціальних медичних комісій потребують неперервного догляду;опікуни людини, яка визнана судом недієздатною;люди, що мають чоловіка або дружину, яким встановлена інвалідність І-ІІ групи;люди, що мають чоловіка або дружину, яким встановлена інвалідність ІІІ групи внаслідок важких захворювань, втрати кінцівок та органів або за наявності у людини, яка має інвалідність ІІІ групи важкої хвороби, психічного розладу, паралітичних синдромів та інше;люди, в яких один із своїх батьків або батьків чоловіка (дружини) має інвалідність І-ІІ групи та згідно з законом зобов’язані їх утримувати, за умови, що немає інших людей, які не входять до числа військовозобов’язаних (виключенням є люди, які самі мають інвалідність, потребують постійного догляду або знаходяться у в'язниці). У випадку відсутності невійськовозобов'язаних людей, які могли б здійснювати догляд за людиною з інвалідністю І-ІІ групи, такий догляд може здійснювати лише один військовозобов'язаний, якого має обрати людина з інвалідністю.члени родини з числа другого ступеню споріднення (не більше одного) людини з інвалідністю І-ІІ групи, які займаються постійним доглядом за нею, за умови відсутності людей з числа родини першого ступеня споріднення або, якщо люди першого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду згідно з рішенням спеціальної медичної комісії. Якщо відсутні члени родини першого та другого ступеня споріднення, ця норма застосовується до членів родини третього ступеня споріднення людини з інвалідністю.якщо жінка з чоловіком є військовослужбовцями та мають неповнолітню дитину, один з них може отримати відстрочку та право на звільнення від військової служби (чи то чоловік, чи то жінка);керівники міністерств та їх заступники, керівники державних органів та органів державного управління, чиї повноваження охоплюють всю країну;нардепи України, депутати Верховної Ради АР Крим, уповноважений ВРУ з прав людини;голова та члени Рахункової палати;судді, члени Вищої ради правосуддя та Вищої кваліфікаційної комісії суддів України тощо;працівники різноманітних органів військового управління, військових частин та оборонних організацій, такі як Міноборони, ЗСУ, СБУ, Державна спеціальна служба транспорту, Державна служба спеціального зв’язку та захисту інформації України, Служба зовнішньої розвідки України, Нацгвардія, Державна прикордонна служба України, Управління державної охорони України, апарат МВС та установи експертної служби МВС;службовці, які займають дипломатичні посади, Міністерства закордонних справ України та люди, які мають ранг Надзвичайний та Повноважний Посол;держслужбовці, які оцінюють та готують проекти нормативно-правових актів, проводять їх експертизу. Також це стосується спеціалістів з кібербезпеки, кіберзахисту та інформаційних технологій, які відповідають за розроблення програмного забезпечення, адміністрування баз даних та інші дії, які забезпечують діяльність президента України, ВРУ та КМУ;інші військовозобов’язані або деякі категорії людей у випадках, що передбачені законом.Відстрочку від призову на особливий період під час мобілізації мають:студенти денної або дуальної форми, які здобувають професійну або професійно-технічну, фахову передвищу та вищу освіту. За умови, що цей рівень освіти є вищим за попередньо здобутий. Це стосується також докторантів та тих, хто проходить інтернатуру.наукові працівники установ вищої або передвищої освіти й наукових організацій, які мають науковий ступінь. Також педагогічні працівники в закладах фахової передвищої, професійної, професійно-технічної та загальної середньої освіти, за умови їхньої роботи у відповідних закладах або організаціях не менше ніж на 0,75 ставки;люди, які втратили (смерть або зникли безвісти) близьких родичів (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати, рідний або повнорідний брат чи сестра) під час їхньої участі у Антитерористичній операції, збройної агресії РФ у Донецькій та Луганській областях, забезпечені оборони та стримуванні збройної агресії проти України під час воєнного стану (військовослужбовці, люди, які мали відношення до забезпечення безпеки та оборони України та інші).члени родини (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати, рідний або повнорідний брат чи сестра) людей, яким було присвоєно звання Герой України посмертно, за мужність, яка була виявлена у період Революції Гідності.Крім того, наприкінці серпня 2024 року парламент ухвалив законопроєкт №11391, що надає відстрочку від військової служби тим, чиї неповнорідні родичі, зокрема, брат чи сестра, загинули або зникли безвісти під час участі у бойових діях з РФ. Раніше ця норма стосувалась лише рідних та повнорідних братів/сестер. Наразі документ вже підписав президент.Не можна також призвати військових, які служили під час воєнного стану та були звільнені в запас через звільнення з полону. До того ж призову під час мобілізації не підлягають військовозобов’язані чоловіки, які пройшли базову загальновійськову підготовку, але не досягли 25-річного віку. Ці дві категорії військовозобов'язаних можуть проходити військову службу за власним бажанням.Проте, Міністерство освіти планує внести зміни до законодавства, які можуть скасувати відстрочку від мобілізації для студентів віком від 25 років. Про це розповів заступник міністра освіти Михайло Винницький у коментарі Новини.LІVЕ. За його словами, зміни можуть торкнутись тих, хто здобуває другу або третю освіту у профтехучилищах."У нас є феномен дуже цікавий. Особа, якій 35-40 років і вона отримувала різні дипломи про вищу освіту, професійну освіту у часи, коли не було загального реєстру дипломів… В нас єдина державна електронна база з'явилася приблизно 10 років тому. Ну і, відповідно, хто вчився раніше, дуже часто може сказати: "А я загубив свій диплом". І раптом він вступає в професійно-технічну освіту без іспитів, бо там не треба НМТ", - зазначив Винницький.Уряд пропонує також дозволити педагогам певних напрямків отримувати відстрочку від мобілізації. Право на це матимуть ті працівники державних і комунальних закладів позашкільної освіти, які станом на 1 січня 2025 року були офіційно працевлаштовані за основним місцем роботи та мали навантаження щонайменше 0,75 ставки. Йдеться про викладачів, що працюють у сферах еколого-натуралістичних, науково-технічних, дослідницько-експериментальних напрямів та військово-патріотичного виховання.Наразі законопроєкт із пропозиціями змін до статті 23 ЗУ "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" перебуває на розгляді профільного комітету.Бронювання працівниківБронювання військовозобов'язаних працівників надає ключовим співробітникам підприємств, компаній, установ та організацій тимчасову відстрочку від мобілізації на термін до шести місяців. Ці працівники є критично важливими для забезпечення стабільної роботи їхніх установ. Про це пише ЛІГА:ЗАКОН.  Наприкінці січня 2023 року Кабмін прийняв порядок №76, що стосується реалізації положень Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію". Тоді було оновлено попередню процедуру бронювання військовозобов'язаних. Однак, згодом уряд ще вдосконалив процедуру бронювання військовозобов'язаних під час мобілізації та воєнного стану постановою "Про внесення змін до Порядку бронювання військовозобов'язаних під час дії воєнного стану" № 400, яка стала чинною 2 травня.Відповідно до тексту Порядку, бронюванню підлягають керівники, заступники, а також 50 % від кількості військовозобов'язаних працівників (за певними винятками), що працюють:на підприємствах з мобілізаційними завданнями, якщо це необхідно для їх виконання;на підприємствах, що забезпечують виробництво товарів і послуг для Збройних Сил України та інших військових формувань;на критично важливих для економіки та життєдіяльності населення підприємствах.Ця процедура мала б забезпечувати стабільне функціонування ключових установ в особливий період. Однак, впродовж осені 2024 Кабмін знову переглянув правила бронювання працівників і критерії для визначення підприємств критично важливими. Постанова № 1332 затверджує оновлений порядок бронювання військовозобов'язаних, наприклад, щодо розбронювання, але й впроваджує додаткові обов’язкові вимоги для установ та підприємств. Ігнорування цих змін може унеможливити бронювання працівників, зазначають в Економічній правді. Чинності постанова набрала вже з початку грудня.Якщо заробітна плата співробітника не перевищує 20 000 грн на місяць (або 2,5 мінімальних зарплат на сьогодні), таку людину не можна бронювати навіть у разі роботи на критично важливих підприємствах. Це змушує компанії забезпечувати прозорість виплат і переглядати рівень зарплат відповідно до нових норм. Тобто, фактично економічне бронювання, яке викликало значний резонанс у суспільстві та серед військових, було частково інтегровано до звичайного бронювання.Раніше радник голови Офісу президента Михайло Подоляк розповів в інтерв'ю Новини.LІVЕ, що економічне бронювання сприятиме збільшенню фінансування Збройних Сил України."Ще раз нагадаю, що на одного військового припадає п'ять платників податків. Детінізація української економіки в ідеальному вигляді не відбулася, відтак гроші треба шукати. На сьогодні теж є певне бронювання, виходячи із забезпечення критичної інфраструктури. Те ж саме буде стосуватися економічного бронювання, тільки за прозорими процедурами. Ми додатково бронюємо певну кількість людей і додатково за них платимо. Не розумію, звідки тут про нерівність", - розповів Подоляк. Однак, звісно є чимало противників такого законопроєкту, які вважають, що "економічне бронювання" можна розглядати як спосіб відкупитися від обов'язку захищати країну.Військовий адвокат та юрист Центру підтримки ветеранів Роман Лихачов у матеріалі для NV зазначив, що нові правила бронювання передбачають автоматичне скасування відстрочки за кількох обставин. Серед них: завершення терміну дії відстрочки, припинення підприємством діяльності/виконання робіт, пов’язаних із забезпеченням армії, позбавлення компанії статусу критично важливої чи ліквідація установи, звільнення працівника чи навіть тимчасове припинення трудових відносин.Крім того, як зауважив Лихачов, органи, які присвоюють підприємствам статус критично важливих, мають право здійснювати перевірки у будь-який момент щодо відповідності критеріям "критичності". У разі втрати цього статусу співробітники автоматично позбавляються відстрочки та підлягають мобілізації.

82% проваджень відкрито проти чоловіків віком 25–45 років. Лише 46 справ (0,16%) стосуються жінок.

Четвертий рік повномасштабного вторгнення. Ви колись писали, що війна може тривати 7-8 років. Які зараз ваші прогнози?В перші дні повномасштабного вторгнення я не думав, що це триватиме так довго. Могла бути коротка війна, але так не сталося. Я навіть пам'ятаю, пов'язану з цим історію, коли ми з побратимами замовляли шеврони з прізвищами та позивними, то запитали, скільки вони будуть виготовлятися. Нам відповіли, що зараз все незрозуміло, можливо, десь до місяця. А я кажу: "Та ну, місяць. Ще невідомо, чи війна ще буде тривати". Але восени 2022 року я зрозумів, що швидка війна не вийшла, тобто стрімка кампанія не реалізувалась, тому це буде в довгу. І зараз абсолютно незрозуміло, скільки це може тривати. Роки? Десятиліття?Навіть вихід до наших кордонів 1991 року – по-перше, дуже амбітне завдання, а, по-друге, невідомо, чи це зупинить Росію. Тому дуже складно прогнозувати, але, наприклад, я не бачу кінця краю.ЗСУ, фото: GеnеrаlStаff.uаВи не боїтеся, що зараз знову буде критика в вашу сторону, як тоді "шакалячий експрес" на вас кинувся після прогнозів щодо 7-8 років?Я вже звик. Але зараз люди більш адекватно дивляться і можуть переглянути свої думки щодо того. Всі з публічних людей, хто мене тоді критикував, зараз наліво і направо говорять, що це буде довга війна. Правда, ніхто з них не вибачився. Я розумію, що, можливо, тоді здавалось, що ми стільки не витримаємо, але ми поки тримаємось.Які ваші власні відчуття, ви ще маєте силу на довгу війну? Наше військо має силу? Рік тому ви казали, що дуже і дуже бракує людей. Що зараз ви можете сказати?Це такі дивні відчуття, коли там всередині бачиш, скільки є проблем, як ми не вивозимо ні по людях, ні по БК, ні по техніці, і завжди здається, що довго так ми не протримаємося. А ми вже четвертий рік тримаємось, і для мене це таке маленьке диво.Цей місяць був для нас надзвичайно важким, тому що РЕБи вже тебе не убезпечують. Дуже багато дронів на оптоволокні, ти як на долоні, постійні влучання, втрати, поранення. Тому ми намагаємося адаптовуватись. До речі, у нас зараз триває збір на броньовик. Бо ми розуміємо, а я зараз у мінометній батареї, коли ми доїжджаємо до позиції, то знаємо, що в цей момент доїзду в нас точно влучить FРV, скоріше за все, на оптоволокні. І питання - влучання пошкодить нашу машину чи призведе до поранень? Броньоване авто вирішує питання. Адже потрібно не тільки дістатися до позиції, а й довести БК, а це навіть важливіше, бо до позиції ми можемо і пішки дійти, а БК саме не дійде.Наземні роботизовані комплекси ще не настільки розвинули, щоб ми могли довозити БК. Такі комплекси ще занадто прив'язані до ретрансляторів, повільні, по них легко влучити FРV.Щоб не допустити прориву на Покровськ! Мінометній батареї "Мінотавр" 68-ї бригади терміново потрібне броньоване авто для підвозу БКІ терміново тут не для підсилення ефекту, а в дуже-дуже прямому сенсі.Якщо у вас є можливість передати нашим захисникам таке авто безпосередньо чи обміняти, набирайте їх 0997331528.Якщо у вас є можливість повідомити про потребу впливових людей, підприємців, компанії, фірми — повідомте, будь ласка.А також "Мінотаври" відкрили збір, тож ваш донат буде дуже-дуже в нагоді!Ціль: 1 840 000 ₴Посилання на банкуhttрs://sеnd.mоnоbаnk.uа/jаr/5fіrРNGGG7Номер картки банки4441 1111 2459 0617РаyРаl: lіmаrеnkо8848@gmаіl.соmІВАN: UА733220010000026200357334934ІПН/ЄДРПОУ: 3259812092Отримувач: Бруснікін Геннадій ГеннадійовичПризначення платежу: Поповнення рахунку банки.Як ви думаєте, а ті люди, які на початку вірили у швидку перемогу, слухали прогнози про два-три тижні, вони коли-небудь вибачаться, визнають, що помилялися, а також помилялися і в деяких людях, які видавали себе за патріотів, а зараз сидять за кордоном?Я від них навіть не чекаю вибачень. Час таких пустих прогнозів минув, які ні на чому не базувались. Щодо такої огульної, бездумної критики, то мені прикро. Я зараз приїхав до Львова на фестиваль пам'яті Ірини Цибух, яка була моєю подругою, ми з нею мали записувати подкаст. І згадую, що перед її загибеллю, вона також отримала хвилю хейту в соцмережах. Ми підтримували один одного, адже публічні військові розуміють це, тому один одного і підтримують. Намагаємося заспокоїти цю історію, публічно підтримати, щоб не було "в одні ворота". Коли це несеться, то люди не розбираються, починають просто критикувати й критикувати.І перед смертю Да Вінчі, по ньому у Твіттері проносився "шакалячий експрес". Ці речі не вчать людей, що вони хейтять тих, перед ким завтра не матимуть можливості навіть вибачитись.Дуже обережно треба ставитися до всіх коментарів, тому що кожному не відповіси, на це просто немає часу, сили й, відверто кажучи, бажання.Як правильно говорить Павло Казарін, що це такий податок на впізнаваність, на популярність. Хейт - податок, і ти його нормально сприймаєш, платиш цей податок, чуєш ці брудноти у свою сторону. Не сприймати близько до серця - це, мабуть, єдиний вихід.Навчилися?Так. Не без допомоги психотерапевта.Тобто у вас були навіть такі запити?Так, і не лише у мене, а й для багатьох публічних військових - це реальна проблема. Це важко ще і тому, ми це обговорювали з психотерапевтом, що військові мають переконання, що вони своїми діями заслужили повагу суспільства. І це переконання дуже глибоко в нас сидить – що до нас не можна ставитися з глибокою зневагою. А коли ми цю зневагу у свій бік отримуємо, це дуже боляче ранить, тому що ми впевнені, що ми все ж таки заслужили хоч крихту поваги.Хоча я вважаю, що нікого не можна так хейтити, кожна людина має отримувати повагу, чи це військовий, чи не військовий. Однак військові це більш гостро приймають, тому що вони переконані, можливо, не без підстав, що вони заслужили певну повагу до себе. Тому ця критика в бік військових особливо дивує. Знаєте, як це працює, - якщо зараз є суспільний консенсус, що військові заслужили повагу, як зробити так, щоб можна було їх публічно критикувати, говорити, що вони не справжні військові.Павло Вишебаба, фото: fасеbооkВласна гордість мені підказує, тому я тепер спеціально не викладаю свої відео, де працюю на мінометі, кидаю міни, вбиваю росіян, тому що не збираюсь  доводити, що дійсно воюю.Я маю власну гідність і не хочу комусь щось доводити, і мої побратими це прекрасно знають.Я зараз своїм побратимам надав доступ до свого акаунта, де в мене багато підписників. Бійці нашого підрозділу показують, як вони воюють, як працює наша мінометна батарея, і мені приємно бачити, що їм подобається, наприклад, це показати своїм родичам, близьким, також і моїй аудиторії.Наскільки важливо мати у своїй бригаді публічного воїна? Чи це полегшує життя бригаді?Очевидно, це допомагає з донатами, тому що зараз мій акаунт працює на мінометну батарею "Мінотавр", на збереження життя і здоров'я її бійців. Звісно, складніше збирати донати, якщо в тебе невелика аудиторія з родичів і близьких. Всі давно зібрали всі донати, адже триває вже четвертий рік війни, тому ми намагаємось виходити на різні аудиторії, давати інтерв'ю, щоб глядачі та читачі дізнались про нашу батарею.Я вже давненько, мабуть, рік не давав нікому інтерв'ю, трохи втомився від цього, зробив паузу. Але їдучи до вас, у мене командири питали: "А ти збираєшся привертати до нас увагу нової аудиторії?". Збори падають, тому це нормальний процес. Чесно зізнаюсь, окрім радості поспілкуватись з вами, це ще можливість розказати про нашу мінометну батарею.Є люди, які донатять, бо вони вважають, що підтримувати військо - це важливо. Є люди, які донатять, бо хтось в них є у війську або вже втратив на цій війні близького. Але є люди, які відмежувалися, живуть собі своє життя. Що з ними робити? Ми зможемо якось повернути у таких людей той запал, який був на початку повномасштабного вторгнення?Я думаю, що запал неможливо повернути. Часто згадують мої побратими, коли опускаються руки, вони розуміють, чому ми самі не впораємось, не можемо швидко закрити збори. І я вже неодноразово чув - щоб люди прокинулися, треба знову танки під Києвом. Нікому б цього не хотілося, але, мабуть, це єдине, що могло б збадьорити.Ви кажете, є такі люди. Я вчора дізнався, що, виявляється, 40% українців зараз не читають новини. От, така статистика. Вони не слідкують за перебігом перемовин, війни, не дивляться мапу DеерStаtе, не допомагають у зборах. Можливо, це захисна реакція і людям потрібен час, щоб трохи заспокоїтися в рамках медіагігієни. Не знаю, чи це тимчасово для них, чи дійсно вони закрились в таку шкарлупу.Що з цим робити? Гадки не маю, думаю, з цим можуть допомогти журналісти, медіа, цікаві програми. А друге - це культурна сфера. Примус, що ти мусиш допомагати війську, не так ефективно працює, як емоційний зв'язок з військовими. І саме для цього потрібні публічні військові. Не для того, щоб вони були популярні, не для того, щоб вони лише збирали донати, а для того, щоб показати, що це воюють звичайні люди.Ви знаєте історії багатьох - Ірина Цибук, Пташка, Павло Казарін, Сергій Жадан. Багатьох ми сьогодні вже згадали, а ще більше - не згадаємо, але це можливість показати, що воюють люди з дуже різних сфер, зі своїми історіями, що це не війна Володимира Зеленського і Володимира Путіна, а це війна народу.Раніше ви казали про те, що чоловіки в тилу теж потрібні, не всі можуть бути військовими: "Воює не військо, не тільки ЗСУ. І війну виграє не ЗСУ, війну виграють тільки народ, всі разом - сильний фронт і сильний тил, який забезпечує цей фронт. Без сильного тилу не буває сильного фронту". "Тепер треба тил, який не гризе себе та інших. Не розповідає чоловікам, що вони мають бути на фронті. Не мають бути всі чоловіки на фронті". Яке зараз ваше сприйняття?Не забувайте, що це був березень або квітень 2022 року. Тоді у нас були повні бригади. Серйозне і таке негативне ставлення до чоловіків у війську було дійсно аж занадто. Станом вже на кінець 2022 року всюди почався недобір людей. Тому зараз ці слова абсолютно не є актуальними. Можливо, колись ми знову наберемо військо і ці слова наберуть актуальності.У мене зараз почалась відпустка, перша за вісім місяців, і я вже мав кілька зустрічей з хлопцями з різних сфер, вони змушені працювати дуже тихо. Але тисячі чоловіків працюють над тим, щоб ми виграли цю війну або хоча б зупинили ворога.ЗСУ, фото: GеnеrаlStаff.uаМені здається, що негативне ставлення до всіх - перебір: якщо ти чоловік, то ти мусиш воювати. Думаю, тут питання не тільки в чоловіках. Я також вважаю, що з тим недобором, який ми маємо зараз у Збройних Силах України, маємо думати серйозно над тим, щоб долучати активніше жінок до війська. Дуже багато тилових посад, на яких сидять кремезні чоловіки, перекладають папірці, звісно, що вони роблять дуже важливу роботу, але їх можна було б замінити жінками. І зараз це недопрацювання по мобілізації, до якої можна було б більш активно спонукати жінок, пояснювати їм, як вони там можуть працювати, як можуть бути корисні. Це ще один шлях наповнити наші бригади.Ви вже це говорили й трохи критикували те, як ведеться в нас мобілізація. Чи була якась реакція влади на ці ваші слова?Про жінок у нашій бригаді ми знімали окремі ролики, розказували їхні історії, вони пояснюють, що роблять у нашій бригаді. І це якби нормалізує жінку у війську.А як загалом вам на четвертий рік війни державна інформаційна політика, яку ви теж критикували?Критикував? Можливо. Я вже дуже давно не бачив Єдиний марафон, взагалі жодної хвилини не бачив. Тому мені складно сказати, який там зараз оцей vоісе оf tоnе - мова, якою вони говорять. Рік тому, ви ж пам'ятаєте, чому тоді така хвиля хейту була про 7-8 років, тому що з кожної праски кричали, що от-от буде контрнаступ і ми відвоюємо наші території. І в той момент я кажу, що не вважаю це можливим.Так, контрнаступ - це потрібно, не можна лише оборонятися, це навіть сержант розуміє, не бувши офіцером чи генералом. Зрозуміло, що постійна оборона - це постійний відступ в різному темпі. Але і накручувати суспільство, що от-от ми переможемо, це може мати негативні наслідки, які ми й маємо. Коли контрнаступ не виправдав очікувань, то у нас був обвал по зборах, люди почали знову виїжджати за кордон і так далі. Тобто була ціла низка таких негативних наслідків, як на мене, коли люди перебували в оцьому переживанні очікування.Мені, наприклад, легше не ставити собі жодних таких дат, до яких я маю протриматися. Ми з найближчими побратимами обговорюємо і готуємося тут бути настільки довго, наскільки можемо.Як я, на четвертий рік війни? Я пам'ятаю, що понад 100 000 пішло в СЗЧ з різних причин, часто це сильна втома, виснаження, адже це все дуже сильно набридає, але є дуже багато причин. Є такий лайфхак для військових - якщо ви вже просто не можете бачити свій підрозділ і військо, і Збройні Сили, і хочете здерти з себе піксель якомога швидше, спробуйте перейти в інший підрозділ. У мене вже третій підрозділ, відкрилося третє дихання.Я майже чотири місяці вже в мінометниках і мені надзвичайно цікаво дізнаватись нову інформацію, отримувати новий досвід, нові знайомства, новий колектив. Таким чином я так намагаюсь трохи змінювати навколо себе оточення. І хоча я не скажу, що стало легше мені в цьому підрозділі, але точно - значно цікавіше. З'являється нова зацікавленість - коли ти все вивчив і робиш вже одне й те саме, то це рутина, яка страшенно набридає і виснажує.фото: fасеbооk/vyshеbаbаКоли ви приїжджаєте у відпустку в тил, які у вас виникають емоції ? У вас немає злості до цивільних людей, що вони живуть своє життя, десь собі сидять в кафе, мають час зі своїми родинами?Чесно вам скажу, я не маю сил на злість. Я зараз приїхав і собі надумав провести в Києві цілу низку зустрічей і з військовими, і не військовими, з якими ми не бачились давно. І на першій зустрічі, яка надзвичайно цікава для мене, але я за 5 хвилин втомився від спілкування, тому всі інші зустрічі відмінив і більше ні з ким практично не бачився.А що так втомило?Спілкування виснажує. У будь-яке спілкування треба вкладатися, мати якісь сили. Я так думаю, - якщо я захочу, ще після Карпат, на зворотному шляху на Покровщину, то, можливо, ще з кимось зустрінусь.Був складний місяць на Покровщині, змінився характер війни. Раніше був такий переломний момент у 2023 році, коли з'явились масові FРV-дрони, і зараз, коли РЕБ перестав на них діяти. І це другий для нас переломний момент, коли протиотрута ще не винайдена. Тоді засоби РЕБ були протиотрутою FРV. Ми у цих перегонах намагались не відставати, ставили собі нові частоти, убезпечували один одного, а зараз треба протидія якраз щодо оптоволокна. І вона ще не може так швидко впроваджуватись, тому що броньовик - це дуже дорога історія.Я дуже сподіваюсь, що держава зараз включиться, тому що РЕБи вже не допомагають, а броньовиків недостатньо, які працюють на евакуації, для інших частин насамперед - піхоти. А от, що робити тим, які не мають броньованих машин, як нам доставляти БК? І це зараз величезне питання, тому нам треба швидко винайти ці НРК (наземні роботизовані комплекси), щоб ми могли доставляти БК. Станом на зараз ми дуже запізнюємось.Запитання від цивільних, коли приїжджаєте у відпустку, вони все ще такі дурні, які дратують страшенно військових? Наприклад, скільки це ще буде тривати? А як то воно - вбивати людину?Я себе убезпечую від цих питань, бо просто ні з ким не зустрічаюсь.Але це ж не вихід.Це може бути одним з виходів - просто уникати публічних спілкувань. Я був на фестивалі Ірини Цибух, там були військові й з ними приємно поспілкуватися. Це ті люди, з ким я поспілкувався, або з близькими друзями, які мені ніколи не будуть задавати таких питань, які можуть стати тригерами.Але  двоє цивільних, з якими я вимушено поспілкувався в цій відпустці, бо нас була робоча зустріч, мені сказали абсолютно в різних місцях міста, але одну і ту саму фразу: "Мобілізація - потрібна, але бусифікація - надзвичайно жахлива, і влада винна, що вона не зробила потрібні умови, щоб люди самі хотіли йти". Я так розумію, що це якийсь консенсус через людей, які перекладають свою відповідальність небажання йти у війська, перекладають на те, що недостатньо умови створені.Як на це реагувати? А чи зараз реальна непримусова мобілізація? І це питання, мені здається, наріжне, стоїть руба. Я думаю, ні.Закінчились ті люди, які пішли добровільно. І тепер, як і в будь-якій довгій війні, потрібна примусова мобілізація. Так було в Другій світовій війні, це те, що ми пам'ятаємо, так було і в під час війни в Афганістані, тоді була примусова мобілізація, наскільки я чув від "афганців". На мою думку, у нас просто немає іншого виходу. Нам би хотілось, щоб це було так прекрасно та райдужно, щоб якісь були зняті фантастичні ролики та показані по телевізору, щоб всі захотіли одразу йти на ризик свого життя і здоров'я.Я можу зрозуміти людей, коли вони не хочуть бути пораненими та вбитими. Це очевидно і нормально, не хотіти, боятися цього. І ми цього боїмося. Але працювати з цим страхом -  це зараз завдання кожного українця, який хоче, щоб ця Україна якось збереглась. І перекладати це - попрацюйте з моїм страхом через телевізор, то це перекладання відповідальності.Ви згадали вже кілька разів Ірину Цибух. Журналістка, яка пішла на війну стала бойовою медикинею, для якої було дуже важливо навчити українців пам'ятати про тих, хто ризикує своїм життям. І нещодавно я також згадувала Ірину Цибух в етері й від глядачки почула такий коментар, що тут пам'ятати про мертвих, головне, щоб пам'ятати про живих. І я відповіла, що важливо пам'ятати й про живих, і про мертвих, тому що люди віддали найдорожчу свою цінність це життя. Чи ми вже хоч якось вчимося, як згадувати тих, хто поліг, боронячи нашу країну, зважаючи на всі ті суперечки довкола меморіальних кладовищ, що в центрі Києва через це голодує військовий? Як вам це шанування пам'яті тих, хто вже не з нами?Культура пам'яті, на жаль, була відсутня у нас і це було підмінено пропагандою Радянського Союзу. Ми просто відібрали власну історію і пропагували іншу, а культура пам'яті просто була відсутня. Її почали впроваджувати, принаймні на моїй пам'яті, за Ющенка. Ми хоча б почали думати про те, як взагалі вшанувати пам'ять жертв Голодомору, героїв УПА і так далі.Цей процес почався, але ми дуже молоді в цьому. Мене тішить, що багато людей зацікавлені в культурі пам'яті, є зараз спеціалісти щодо цього питання. Я, наприклад, читаю постійно і слідкую - Антон Лягуш, Антон Дробович, Катерина Доценко, відразу вибачаюся, що всіх не згадаю. У нас навіть курси відкриваються при університетах щодо культури пам'яті. Ми шукаємо оці механізми, як правильно пам'ятувати, як висловлювати свою пам'ять. Можливо, частково права була ваша глядачка, що у нас дуже вміють шанувати, писати, репостити про мертвих, а не про живих. Я вам згадав вже декілька прикладів, що ті самі люди, яких почали іконізувати за смерті, вони всі отримали великий негатив за життя. Ось, це неправильно.Від тих самих людей.Від тих самих людей. Я сам бачив, коли роблю пости про загибель моїх побратимів, вони репостяться значно краще, ніж коли я пишу про свій підрозділ або про його потреби, а тут же прямий зв'язок. Якби, можливо, ми краще репостили збори, то, можливо, не були б загиблі ці люди. На жаль, це така пряма кореляція. І соцмережі - це ж не просто один одного побачити та почути, якісь фоточки побачити - це наш один з інструментів вижити в цій війні.Я вважаю, що треба трохи збалансувати - і мертвих шанувати, але не забувати й шанувати живих.А щодо совєтської традиції, коли ми всі пам'ятаємо пам'ятники Вічного вогню, де стояв воїн, спирався на автомат, тримаючи шолом в одній руці. А тепер бачимо у публічному просторі, наприклад, у повен зріст цей воїн стоїть теж з автоматом, але тепер, щоправда, він по-іншому виглядає, але концепція та сама, що і совєтська. Як тут бути? Бо це ніби вшанування близького, і це людина може сказати - це моя приватна справа, але чи це тільки приватна справа цієї людини?Я думаю, що це все ж таки насамперед це питання до родини, якщо не було заповіту. Хоча я прихильник тому, щоб у нас було військове меморіальне кладовище, і військові мали можливість заповідати, де його поховати. Я, наприклад, хотів би на військовому меморіальному кладовищі, щоб в разі чого бути похованим серед побратимів і посестер. Мені це відгукується і здається більш правильним, тому що ці люди мені близькі, я хотів би якби з ними бути.Нещодавно загинув мій близький побратим і я запропонував родичам, щоб, можливо, все ж таки на меморіальному кладовищі, на Марсовому полі, але вони вирішили, що це має бути на родинному цвинтарі. Я, звісно, і до жодного слова про це не кажу, тому що, на жаль, він не залишив свої побажання щодо цього.Марсове поле у Львові, фото: 24tvІ взагалі, наявність меморіальних військових кладовищ дала б просто можливість таку опцію військовим обрати - як бути похованими. Але зараз, наскільки я знаю, у нас тільки опції, ті, що анкети нам даються у військо, це лише - якої ми конфесії, тобто чи православні, чи буддисти, чи мусульмани й так далі.Але якщо йдеться про пам'ятники в публічному просторі, а не просто десь на цвинтарі?Я думаю, це мають профільні спеціалісти визначати, такі як Інститут національної пам'яті, до якого маю довіру. Я бачу, що все те, що вони пишуть, в них є експертиза в цьому, аргументують, чому має бути так і так, знають досвід інших країн. Вони цікавляться, у них є велика інклюзивність до того, дають поради, обговорюють з військовими, цивільними, спеціалістами, профільними експертами. Відповідно, вони дають такі побажання до місцевих влад.Пане Павле, ви були людиною, яка вважала, що патріот може бути російськомовним. Ви, зрештою, перейшли на українську, бо зрозуміли, що не зовсім, так це може бути. Чи ви помічаєте якийсь відкат з українською мовою? На початку повномасштабного вторгнення дуже багато людей російськомовних від шоку, який пережили від того, що Росія бомбить українські міста, вирішили, що вони будуть розмовляти українською. Але зараз чуємо в просторі, що: "А що то такого? Я хочу розмовляти російською".Я навіть сьогодні у Львові почув, їдучи до вас на інтерв'ю, що "у нас свободная страна, мы можем говорить на любом языке". Так, я це навіть сьогодні у Львові почув, що не тішить. Відкат, безумовно, відбувся.У Києві в 2022 році, коли ми приїжджали за якоюсь волонтеркою, то було дивно почути російську мову. Зараз це нормалізувалось. Кожне таксі, в якому я їхав в столиці, було російськомовним, це неприємно дивує. Хоча я транслюю, що спілкуюсь українською мовою. Це навіть порушення закону про мову, тут вже не йдеться навіть про особисті зустрічі. Відкат, безумовно, відбувся.Чому? Пояснюються дуже легко - люди в загальному пориві, в бажанні захистити свою країну, здавалося, було останнім шансом нам об'єднатися та зберегти державу, коли танки були вже на околицях Києва. А зараз, коли відбулося певне розслаблення, і люди знову повертаються до звичних практик. І це зрозуміти дуже легко.Соціум - дуже інертна сукупність людей, що мене не дивує, здається, це нормальний процес. Хотілось би, щоб ми швидше включались, більше берегли свою мову, більше переходили, намагались хоча б в публічному просторі вести навіть оці коротесенькі діалоги, в тому самому таксі - дві фрази. Я собі їхав, мене це не дратувало, в мене не було сил на якусь злість, мені просто стало сумно. Ну, невже тобі складно сказати декілька слів. Я ще тоді приїхав якраз із рюкзаком військовим. Видно, що я військовий, повертаюсь. Невже складно знати на українській дві фрази? Я думаю, людина, настільки випала з контексту, що не помічає, що зі мною говорить російською, хоча я транслюю українську мову. Є певний сум щодо цього, хотілось би краще.Я у своїй творчості намагаюсь більше закохати в українську мову, бо я сам закохався в неї через літературу, через вірші, через деякі пісні.Очевидно, це краще працює, ніж примус. І, я думаю, що розвиток української музики, української культури, української літератури буде спонукати людей переходити на українську мову. Наприклад, я дивився останню градацію, що слухають українці, нарешті, у нас на першому місці - українська, хоча топ-10 завжди є російськомовні або російські пісні, але перші місця ми тримаємо.От, наша культура тримає музичну оборону передової. Звісно, я так піджартовую, це ніяка не передова, але я радий, що хоча б українці слухають переважно українське і надають перевагу нашому культурному продукту, який має бути якісний. І у нас дуже багато зараз якісного українського культурного продукту, як і в мистецтві, так і у військових технологіях. Тобто ми вже країна, на яку рівняються, у якої навчаються і США, і Європа.Військо зараз у нас має великий технологічний прорив, що потім ми можемо продавати багато років іншим країнам, адже це наші знання, наші досвіди. Так і в культурі насправді, відбувається цей бум.Як же ж тоді стається з нами  "моргенштерн", я маю на увазі, з нашими підлітками?Ох, це жах, який мене пригнічує, тому що я живу у своїй бульбашці, де я знаю всіх цих культурних діячів, я бачу, як ми розвиваємось. А нещодавно я став свідком компанії 16-річних підлітків, які взагалі не знали українських гуртів. Розкажу про цей випадок. Ми з хлопцями між позиціями поїхали на річку варити юшку, а поруч підлітки святкували день народження. Я б на це просто закрив очі, а мої хлопці пішли розбиратися, навчили як кого звати. Запитали: "Як тебе звати?". Вона каже: "Маша", а їй відповідають: "Ні-ні, ти Марічка". Потім в іншого питають: "А тебе як звати?". Він каже: "Дмітрій", а йому: "Ні, ти - Дмитро". Далі цим підліткам сказали, що буде грати наша колонка, то ви хоч послухайте паралельно, поки ми тут будемо своє робити, а ви своє, так і дізнаєтесь, які є гурти та якісна українська музика.Я думаю, що має бути такий обмін між поколіннями, бо є багато манівців, на які йде наше молоде покоління, і ми можемо його просто втратити.Ми всі зараз зайняті війною, безпекою, але те, що зараз само по собі розвивається через соцмережі, через його алгоритми, на жаль, іде в бік проросійськості. Ми можемо дійсно втратити культурно цих людей, частина з них зараз в іншому інформаційному просторі. І за цим треба пильнувати.Як це робити? Мені складно сказати. Це треба питати освітян або психологів, або ще когось, але те, що є величезна проблема, що в час війни ці діти ховаються від ракет, можуть від них загинути, однак продовжують це оплачувати через оці служби. Це все ж слухається на YоuТubе.Звучать такі зараз аргументи, що, мовляв, це підлітки, в них протест, відстаньте від них. Ви самі згадайте, як були підлітками, що слухали російське, але тоді ж не було вторгнення, не було війни, Росія не прийшла.Так, у нас є це виправдання, були ще сподівання на те, що ми просто дізнаємось про культуру інших народів. Це виправдання чистої води, тому що, наприклад, польську музику я не слухав, але російських виконавців я знав. Або  далі на захід - німецька музика, хоча британську музику ми слухали, а от інші європейські народи були для нас все ж таки чимось дивним, диким.Я розумію, що це питання мови. Ми розмовляли російською, нам це було легше сприйняти, але це все одно - виправдання. Ми були орієнтовані на той культурний продукт. Якщо тоді це була просто сусідня країна, то зараз все ж таки - ворог. І це треба якось пояснювати нашим підліткам, потрібно їх краще знайомити з українським культурним продуктом.Складно сказати, як це зробити, як це спонукати, але я впевнений, що є якісь механізми. Наприклад, возити їх на концерти, давати підліткам можливість побувати переможцем олімпіади, сходити на "ДахаБраху". Хай вони відчують, як круто наживо це звучить. Та й багато є ще інших виконавців, які можуть їм зайти. А ви, як батько, як справляєтеся з вашою донькою?Я вам скажу, що ми з колишньою дружиною у 2014 році, ще бувши родиною, перейшли на українську мову із народженням доньки. Вона з перших секунд свого життя чула українську в родині. Я з Краматорська, моя колишня дружина з Маріуполя.І донька, коли пішла в садочок, то у неї було питання: "Тато, там деякі діти спілкуються російською, то вони – москалі?". Ми їй пояснювали, що це не тотожні поняття, тому що вона у своїй бульбашці була впевнена, що це не нормально. Для неї норма - українська мова. І це все ж таки народжується в родині.Зараз серед моїх побратимів і посестер ми обговорюємо, що нам робити з дітьми, бо поки ми тут на війні, ми там втрачаємо наших дітей. Ми чуємо, що у них з'являються російські слова, речення російських виконавців. І ми втрачаємо навіть оцей культурний зв'язок з нашими дітьми.Зі спілкувань з побратимами та посестрами, скажу, що ми зараз всі переводимо своїх дітей в школи, де українська є нормою, де на перервах вчителі спілкуються українською. І в перший день своєї відпустки ми з колишньою дружиною та донькою поїхали дивитись нові школи, щоб дитині сподобалося і їй там було комфортно, бо вона відчуває себе чужинкою у своїй же країні. Тобто вона спілкується українською й опиняється в меншості.Я вважаю, що це жахливо - коли ти у себе вдома і відчуваєш себе чужою людиною. Донька хоче спілкуватися українською, але нормалізована інша мова. Вона в четвертий клас вже піде в нову школу, де норма є українська. Це не значить, що там нема дітей, які не говорять російською, але норма є українська. І тебе не будуть шпиняти за твою українську чи якось насміхатися, чи ще щось. Тобі не буде соромно за свою українську. Цього не має бути, ми не маємо цього допустити. Я думаю, що насамперед це треба транслювати між вчителів.Я вчився в Краматорську й у нас деякі предмети викладали українською - історія України, українська мова, література, але ж вчитель на перерві переходив на російську.Я відчував українську мову у своєму дитинстві як мову офіційних заходів і уроків, на яких мене щось змушують. А мова живого спілкування була іншою. Для мене українська мова була тим, до чого я ставився обережно, тому що це тільки на сцені чи по телевізору інколи говорять, а живі люди спілкуються російською, так це було в моїй дитячій уяві. І от цього ми не маємо допустити. Нормою має бути українська. І у цій новій школі є російськомовні діти, але вони потрапляють в українськомовне середовище і спілкуються українською. Ось, що таке мова публічного спілкування.Але чому ми ходимо по цьому колу? Ви розповіли про своє дитинство, розповідайте про дитинство своєї доньки. Моя пасербиця ходила в школу в Києві й з'ясувала в 11 класі, вже закінчуючи цю школу, була ще одна україномовна дівчинка, яка боялася признатися у своїй україномовності, щоб раптом не засміяли. І моя пасербиця закінчувала школу у 2019 році. Що з нами відбувається? Що воно таке? Чому так тримається російська мова?Складний процес деколонізації. Це ж не одні ми проходимо, це колишні колонії імперії, які піддалися серйозному впливу, як ми з вами.Якщо подивитися на мій рід, то у мене прабабусі, прадідусі спілкувались українською, бабусі та дідусі - вже суржиком, а мої батьки - були тотально зросійщені, тобто мама і тато говорили чистою російською і були за чистоту, красу російської мови. Якщо їм якась неправильна вимова, то вже все боліло.Зараз це змінилося, мама також намагається перейти на українську. Тато мене якраз і навчив цієї думки, що ми українські патріоти, але російськомовні. Я це перейняв і дуже довго намагався себе виправдати цим, а потім думаю: "Почекайте, рідна мова - це все ж таки мова роду, а не та, що була нав'язана".Дуже багато роботи, грошей, сил було вкладено в те, щоб ми зросійщилися. І, звісно, щоб відкотити це все, треба вкладати гроші, сили, роботу. Винищено багато людей, які просували українську мову та українську ідентичність. Тут залишалася лише пропаганда, пропаганда, пропаганда. Ось, чому це так складно.Мені здається, ми маємо дивуватись, чому так багато людей говорить українською після всього того, що намагались з цією мовою зробити. Звісно, у нас не все ідеально, але ти можеш знайти та створити собі українськомовний простір, як я його собі створив. Поки я не виходжу з цієї бульбашки, то все так бурлить, розвивається і просувається, в тому числі й культурно, тобто ти можеш знайтися. А були ж періоди, коли українець не міг знайти собі цей простір.А коли кажуть про те, що військові в окопах розмовляють російською, за те боронять Україну, - висувається, як аргумент.Дійсно, є військові, які спілкуються російською і боронять Україну. Це дивно було б заперечувати. Якщо серйозно, ґрунтовно поговорити з кожним, то багато хто з них погодиться, що для нашої безпеки і для того, щоб взагалі українська ідентичність збереглася, було б не зайвим зберегти нашу мову і просувати її в публічному просторі. Я не знаю, яка кількість з них погодиться. Я впевнений, що багато з них занадто виснажені, занадто втомлені, щоб перейматися ще питанням мови. Я це цілком розумію. ЗСУ, фото: mіlіtаrnyіІ мені здається, до військових - це останнє, до кого у нас можуть бути мовні питання. Тому прикриватись військовими, коли ти сидиш в кав'ярні у Львові й казати: "Я спілкуюсь російською, тому що хтось там ризикує життям російською мовою", - це сховатися за чиїмось пікселем.Люди, які кажуть: "А чому ми маємо віддавати російську ворогові, адже в нас величезна кількість українців"? Я чула такі аргументи.Так, я чув. Це цікавий аргумент.І що з цим аргументом робити? Може бути Україна двомовною?Коли почалась Курська операція, навіть один мій побратим сказав: "О, клас! Зараз ми маємо окупувати російську землю і маємо окупувати їхню мову". Мовляв, що російська мова має стати й нашою в тому числі. Чесно кажучи, це дивний аргумент.Для мене тут таке питання - завжди знайдеться мільйони людей, які будуть захищати, зберігати та розвивати російську мову. Українська мова потрібна тільки нам, більше нікому. У російської фанатів по всьому світу, повірте, не бракує. І якщо ви перестанете захищати, зберігати, розвивати російську мову, дотримуватись всіх мовних правил, вона від цього не постраждає. Але якщо ми зробимо крок назад від своєї мови, почнемо відмовлятися, то не буде жодної людини або будуть одиниці, які будуть цю мову захищати.Ми бачимо, що відбулося з білоруською мовою, яка на межі зникнення. Тому що окрім Білорусі, вона нікому не потрібна. І так само з українською. Ми єдині, хто може зберегти це. І це ж велика унікальність. Ми зараз як вогник, який горить, і його не можна комусь передати, тому що тільки ми здатні його зберегти. А оті вічні вогні російської мови, вони нікуди не дінуться. Там вже стільки фанатів Толстоєвського по всьому світу, що повірте з російською мовою без вас нічого поганого не станеться. Вона буде, це зараз абсолютно зрозуміло.Чи буде Росія, чи не буде, російську мову буде кому зберігати.А от зберегти українську мову - це відповідальність тільки нас. Або, знаєте, не тільки відповідальність, а честь, яка тільки нам дана, щоб зберегти цю прекрасну мову.Вам же сни сняться українською?Так! Коли я перейшов на українську мову у 2014 році, тоді помітив, що вже на третій місяць почав думати українською, але сни продовжували снитися російською, бо ще моя підсвідомість не українізувалась. Я її українізував і лише на восьмий місяць почали снитися сни українською, і тепер лише українською. У мене підсвідомість українізувалась.А вірші почати писати українською?Значно складніше було.Коли ж теж казали про те, що, мовляв, послухайте, як красиво російською звучить любовна поезія, українською вона так звучати не може. Я чула таке.Та, звісно, багато хто з українофобів так говорять. Я також чув подібне. Що тут казати? Я не хочу применшувати, в російській літературі є гарні твори, це дивно заперечувати. Але і в українській є прекрасна лірика.Насправді писати вірш українською було значно складніше, ніж почати бачити сни українською, тому що все одно ти призвичаюєшся до якогось творчого процесу і ти на якісь частоти налаштовуєшся, а вони все одно в тебе російською. Перейти у творчості на іншу мову - це як інший вид спорту, начебто ти пишеш так само, але це як з легкої атлетики в бокс перейти чи футбол. Треба змінити абсолютно всі свої техніки всередині. Як це все відбувається? Дуже складно описати.Але перехід на іншу мову - це серйозно саме у творчості. У мене на це пішло аж два роки, поки я написав перший вірш, коли я собі сказав: "О, тепер це звучить українською, а не як перекладено з російської на українську". Цей вірш, до речі, увійшов у першу збірку, він один із таких, які люди знають, цитують. Від цього вірша я вже почав писати саме українською. Налаштувався на частоту української мови.Зараз щось пишете?Так, постійно. Творчий процес – безперервний. Зараз закінчую збірку, яка має вийти вже цього року і вже майже закінчена, ще штришки додаю, доточую. Думаю, місяць і я віддам її в друк.Також ще почав писати з автором українських бестселерів, якого я не буду називати. Ми пишемо спільну прозу, цікавий проєкт. Це буде книга великих віршів, трилогій, де на кожну тему я написав три вірші, тобто з трьох координат подивився на ту чи іншу тему, на ту чи іншу емоцію, і оце буде така збірка трилогій.Україна можлива без українців, без української мови, без території?Мені здається, що все ж таки території в моїй ієрархії на самому низу рейтингу. А насамперед - українська державність, українська ідентичність, українська мова і вже там далі - територія. В будь-якому разі, вдасться нам чи не вдасться зберегти зараз нашу державність, ми все одно мусимо зберегти нашу ідентичність, щоб вона могла знову потім вибороти свою державу назад.Павло Вишебаба, фото: fасеbооkЯ б не хотів такі сценарії розглядати, але навіть і в поезії в мене є ці найгірші сценарії: виокремлюються - щоб могло б бути, якби ми програли цю війну. Ви знаєте, все ж таки один вірш я згадаю. Це така антиутопія "Дистопія".Роботи-археологи відкопали дещо по-справжньому цінне,знахідка рівня виявлених колись імперій Ацтеків та Інків.Країна, в якій більше зброї, аніж вцілілих будинків,більше рацій, ніж популярних смартфонів. У їхніх підвалахстояли консерви, книги, живопис поруч із бойовим арсеналом.Вони прокидались, щоб захищатись, якщо взагалі засинали.Замість паспорта там видавали залізний жетон на шию,на повноліття – бронежилет, розгрузку та іменну нашивку.Їхні пляжі сортовані по мішках, щоб стало на кожну шибку.Лікарні були розкидані річковими берегами.Після вдалих пологів немовлят подавали мамам,загорнутими у піксель, бо інших тканин не мали.Цілодобово там працювали лише військторги.Ми не знаємо чому це тривало і достеменно не певні як довго.Вони знали ціну своїй країні, якщо платили так дорого.Їх останній поет друкував на машинці, потім писав чорнилом,згодом дряпав ножем і каменем одні й ті самі рядки на брилах:Господи що вони з нами зробилищо вони з нами зробилищо вони з нами зробилиВедеться до того, що вони знали ціну своїй країні, якщо платили так дорого. Ми зараз платимо дуже дорого. І навіть, якщо нам не вдасться в якомусь з оцих тисячі варіантів мультивсесвіту зберегти свою державу, то ми мусимо зберегти свою ідентичність, щоб колись ми могли мати свою державу.

Російська імперія послідовно знищувала корінний народ Криму упродовж століть. За кожним із цих періодів тисячі життів кримських татар, які Росія викреслила або змінила назавжди, а також стирання справжнього обличчя Криму. У травні 1944 року радянська влада здійснила примусову депортацію кримських татар з їхньої історичної Батьківщини. Майже 200 тисяч людей було насильно вивезено до Середньої Азії, на Урал і в Сибір під приводом фальшивих звинувачень у колаборації з нацистами. Чверть народу загинула у перші роки вигнання від голоду, хвороб і нелюдських умов. Їм заборонили повертатися до Криму аж до кінця 1980-х років, а їхня історія і культура були майже стерті з офіційної радянської пам'яті. Це була етнічна чистка й акт геноциду.Після повернення на Батьківщину у 1990-х кримські татари почали відроджувати свої громади, мову та культурне життя. Однак у 2014 році Росія, окупувавши Крим, знову перетворила їх на мішень. Анексія стала фактично актом повторної колонізації. Переслідування, арешти, зникнення активістів і спроба витіснення кримських татар повторили імперський сценарій. Знову, як і 81 рік тому, вони опинилися в ситуації, де на кону стоїть не лише їхня свобода, а й саме право бути на своїй землі. Щороку 18 травня ми говоримо про велику трагедію кримськотатарського народу – депортацію 1944 року. Сьогодні ми також поговоримо про долю кримських татар у тимчасово окупованому Криму і на території вільної України. І зробимо це свідомо в інший день для того, щоб говорити про цей народ не лише у так звані Кримські дати. Отже, як почуваються кримські татари, які пережили на своїй землі столітні випробування, репресії, депортації, арешти, вбивства, спроби стерти їхню ідентичність, і переживають далі це? Водночас вони відчувають загрозу того, що їхня земля, Крим, може стати розмінною монетою у великій глобальній політичній грі.Сьогодні у студії Алім Алієв — заступник директора Українського інституту і правозахисник. Отже, як почуває себе народ, який бачить, що у світових медіа, у кабінетах влади світу йдуть розмови про те, що, можливо, Кримом доведеться пожертвувати? Я тут маю на увазі навіть не політичну сторону, а суто людську. Як почувається народ з його гідністю у такій ситуації? thеukrаіnіаns.оrg Протягом 11 років, коли я говорю з мешканцями Криму, то часто мені кримськотатарською ставлять одне питання: "Nе vаqıt?" Це перекладається як "Коли?". І нічого не потрібно пояснювати в контексті того, чого питають мене співвітчизники: "Коли ми повернемось?", "Коли Крим деокупується?" І ці питання зараз, очевидно, теж люди ставлять. Різні політичні заяви, які ми чуємо зараз зі США та інших країн щодо "давайте ми переглянемо статус Криму" чи "Україна має змиритись з окупацією своїх територій", звісно, не грають хорошу роль для людей у Криму. Це пригнічує і змушує жителів окупованих територіях почувати себе сам на сам з цим величезним викликом окупації.Але важливий порядок денний, який ми маємо також всередині України, а саме, як політичні актори, громадянське суспільство, і, зрештою, самі кримські татари, які не живуть в Криму, ретранслюють це своїм співвітчизникам. Для мене після таких заяв мало що змінюється. Такі, як я, і купа людей, які зараз займаються Кримом, будуть і далі цим займатися. Я жартую, що в нас є дуже егоїстична мета – повернутися додому. Цю мету ми можемо виконати тільки тоді, коли Крим буде вільний, коли два прапори повернуться до Криму. Коли з'явилася інформація про позицію американців нібито щодо визнання Криму російським, була заява Меджлісу кримськотатарського народу про те, що це неприпустимо визнавати Крим російським, і це означало б виправдання всіх злочинів, скоєних щодо корінного кримськотатарського народу в роки колоніального поневолення Криму Російською імперією, а також сьогоднішніх злочинів. Це фактично було би визнання цієї страшної несправедливості. Лідер Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров. Фото: Gеtty Іmаgеs Абсолютно, це ж про легітимізацію злочинів. Бо ми говоримо в перспективі навіть не з 1944 року. Ми говоримо з перспективи першої анексії Криму Катериною ІІ в 1783 році, і як це відбувалось дотепер. Тому я, наприклад, окупацію називаю реколонізацією. Це не просто колонізація, яка тільки розпочалась. Це нова спроба Росії колонізувати півострів. Прояви дуже різні — від мілітаризації населення, бо ми багато говоримо про те, як Росія завозить армію і військову техніку до Криму, але ж вони також мілітаризують дітей; до зміни ідентичності й етнічного та релігійного складу населення через заміщення. У мене перед очима стоїть картинка, коли Мустафа Джемілєв, лідер кримськотатарського народу, в травні 2014 року пробує заїхати у Крим, його зустрічають 5 тисяч його співвітчизників, але його не пускають російські прикордонники. Це була така метафора. Ти розумієш, що це, власне, оцей ланцюг, який тягнеться століттями, і ось вона ще одна депортація чи реколонізація. По суті це відмова людині жити на своїй землі. Чи правильно я розумію, що коли ми говоримо про депортацію 1944 року, правильно казати не депортація, а "сюргюнлік"? Якщо так, що це означає? Що ви вкладаєте у це?Мустафа Джемілев. Фото: Gеtty Іmаgеs Так, "сюргюнлік" перекладається як "виселення". Це термін, який кримські татари використовують, коли ми говоримо про геноцид. Англійською "депортейшн" часто не є коректним перекладом. "Сюргюнлік" — це те, що означає цей процес самого геноциду, бо депортація – це ж не ті три дні, коли людей вивозили у вагонах. Це два-три тижні, коли людей довозили до Центральної Азії, Сибіру, на Урал, і коли люди починали жити в цих місцях так званих спецпоселень. Бо коли ми говоримо, що загинула майже половина кримськотатарського народу, ми говоримо і про процес, і про перші роки. Цей термін повинен стати позначенням саме цієї трагедії, так як Голокост став позначенням єврейської трагедії, чи Голодомор української трагедії. Я правильно розумію, що це стоїть в цьому ряду? Абсолютно. Ви казали про те, що відчувають люди там, на півострові, і що ви відчуваєте тут після цих заяв. Я слухала інтерв'ю Нарімана Джелялова із Тетяною Терен у ПЕН. Він розповідав про те, що у Криму є люди, які втомлені, які піддаються окупаційній владі, але є і ті, хто тримається досі. Звідки ви берете цю інформацію? Чи підтримуєте ви зв'язок зі своїми співвітчизниками у Криму?Для мене персонально важливо говорити і тримати зв'язок з людьми, які живуть в Криму. Бо коли сьогодні ми говоримо про Крим у різний спосіб, не відчуваючи, що відбувається там, я вважаю, що це трошки нечесно передусім по відношенню до тих людей, які там живуть. Тому, хоч і фізично я не можу поїхати до Криму, важливо розуміти, чим живуть люди там. Ми говоримо про це, проводимо експертні інтерв’ю для того, щоб зрозуміти, які цінності, потреби, картинки майбутнього у людей, чим зараз живе кримськотатарська громада в Криму, і наскільки сьогодні відірвані контексти. Відверто кажучи, кримські татари, які живуть поза межами Криму, мають ключову цінність – цінність саморозвитку. А для кримських татар, які живуть на півострові, ключовою є цінність виживання. І тому тут стратегії поведінки будуть відрізнятися. Сьогодні ми бачимо, що багато людей на півострові довший час жили в цьому режимі сну, як на комп'ютерах, коли вони в очікуванні чогось. Тому зараз вони, на щастя, не брали і не беруть масово участь в так званому політичному житті в Криму і не колаборують з окупантами. Але ми запитали людей, що означає успіх по-кримськотатарськи. Ця річ в Криму змінилась. Успіх сьогодні – це, наприклад, бізнесмен, який заробляє гроші, але їхню частину витрачає на підтримку ідентичності кримських татар через культурні й освітні проєкти, які часто можуть бути невидимі стороннім зором, але це те, що підтримує і дає цю основу. Я саме говорю про Крим. Друге, що змінюється, – це гендерні ролі і гендерні моделі. Сьогодні голос кримськотатарських жінок дуже гучний в Криму також. Дуже багато жінок пішли керувати чи засновувати бізнес, стали правозахисницями, адвокатками, які захищають права людини і в тому числі тих політв'язнів, які сьогодні перебувають по СІЗО і тюрмах Росії та Криму. Ці речі теж змінилися. Водночас кримські татари, звісно, дуже прискіпливо дивляться на нас тут і на те, що відбувається у Києві, як формується кримський порядок денний. Для них дуже важливо зрозуміти, чи в них є ось ця підтримка поза межами Криму, чи вони мають зараз розраховувати лише на свої сили. Мені здається, що і кримським татарам, і громадянському суспільству в принципі в Україні важливо давати таке відчуття цієї підтримки.Фото: Gеtty Іmаgеs Чи відчувають вони моменти, коли питання Криму сходить з порядку денного чи з українських та світових медіа? Чи вони це відчувають і як на це реагують?Так, вони відчувають. І потім це прилітає до нас претензією: "Друзі, ви перебуваєте там, ви розумієте, що ми зараз в окупації робимо дуже багато важливих інших речей. Але ви у Києві, Львові, в інших містах або за кордоном, будь ласка, фокусуйте цю адженду". Наприклад, адженда про майбутній статус Криму – це те, що об'єднує сьогодні кримських татар, які перебувають і в Криму, і поза його межами. А коли говорять про кримськотатарську національну територіальну автономію в межах України – це ще величезна робота як серед спільноти, так і, очевидно, за українським суспільством. Я згадую свої поїздки до Криму. Востаннє я була там у 2013 році. Але я пригадую постійне вороже ставлення великої частини кримчан, цих всіх радянських відставників, людей, які були завезені в Крим. Це відчувалось, коли ти їдеш на екскурсію і тобі кажуть: "Давайте не підемо от в цей ресторан, тому що він кримськотатарський, до нього не треба, бо це татари. Давайте підемо в Бахчисарай до наших, руських". Наріман Джелял каже, що з початком повномасштабного вторгнення напруга і репресії проти татар ще посилилися. Що означає жити ще під ще більшим прицілом?Власне, що відбулось після 2022 року? Росія почала масово залучати проти мешканців Криму адміністративну або кримінальну статтю за дискредитацію збройних сил Російської Федерації. І от під цю статтю можуть потрапляти всі: від дівчат-офіціанток, які в Алушті танцювали під українські пісні, і їм впаяли адміністративні штрафи, до тих, хто проявляє свою "неросійську ідентичність" в той чи інакший спосіб. І це вже є дискредитацією. Таких кейсів зараз вже близько тисячі, які мали далі переважно адміністративне провадження. Тобто цей тиск точно посилювався, бо після повномасштабного вторгнення для них було важливо ще більше закрити півострів. Сьогодні інформацію про півострів ми дізнаємось переважно через правозахисників, які перебувають там, і соціальні мережі. Але з іншого боку, чи ми встигаємо і можемо добре комунікувати на наш порядок денний в Крим, – це, я думаю, також велике питання. Бо сьогодні, на жаль, більшість меседжів, які ретранслює українська держава і навіть громадські організації, доходять до адміністративної межі і розраховані передусім на переселенців, які живуть тут. Я так розумію, що кримських татар призивають в російську армію, і вони не можуть проти цього повставати чи відмовлятися. Як з цим відбувається справа?Кримські татари знаходять спосіб, щоб не піти в російську армію. Але в 2022 році, коли були перші примусові мобілізації на півострові, сталася величезна хвиля виїзду з Криму. Переважно знову після 2014 року з Криму почали виїжджати молодь, професіонали, переважно молоді чоловіки, для того, щоб їх не призвали. Тому ми сьогодні маємо нові хвилі імміграції в різних країнах світу, в тому числі частина приїжджала сюди, частина пішла в лави Збройних Сил України. Це спровокувала ця мобілізація. Кримські татари, очевидно, не йдуть масово воювати на боці Росії, бо вони розуміють, що це означає воювати проти своєї держави і своїх же співвітчизників. Адже може бути гіпотетичний момент, коли навпроти тебе стане кримський татарин у лавах Збройних Сил України. Тому вони знаходять різний спосіб, щоб цього не робити. Хвилі мобілізації дуже різні. Якщо Путін оголошує чергову хвилю, то вони йдуть мобілізовувати людей на окупованих територіях, а також ці пригноблені народи Росії, які сьогодні не мають, на жаль, ані голосу, ані суб'єктності. Таким чином Росія намагається воювати цими народами, яких вона недознищила в радянський час, і зараз таким чином намагається це зробити. Як ви відчуваєте, як змінилися стосунки українців і кримських татар після 2014 року, коли багато кримських татар приїхало до Києва, Херсона чи до інших українських міст? Як змінилися знання і як познайомилися ці люди? На правду я пам'ятаю такий момент – точку біфуркації у 2014 році, коли всі мешканці України для себе почали перевідкривати кримських татар. Мені здається, що тут відбувається зараз дуже важливий шифт, який далі продовжується, коли кримські татари від категорії "чужий", стають в категорію "свій інший". Бо чужому ти апріорі не довіряєш, ти його боїшся і не знаєш, що від нього очікувати. Про кримських татар дійсно дуже мало знали в інтелектуальних колах. Знали переважно про їжу і самозахоплення. Фото: Gеtty Іmаgеs А кримська влада до окупації робила технологічну річ – конфлікт, який завжди був, "кримські татари і місцева влада" перенаправляли в конфлікт "кримські татари та слов'яни". Під слов’янами були і росіяни, і українці, і вірмени, і греки тощо. Таким чином створювалися ось ці точки напруги. Місцева влада брала бульдозери і знищувала самобудови кримських татар, і брала цих слов’янських чоловіків, щоб вони допомагали зачищати територію від татар. "Свій інший" – це вже про прийняття і намагання розуміти глибше і історію, і культуру, і соціально-політичне життя, і головне – бачення майбутнього. Мені здається, що в цьому баченні майбутнього українці чим далі, тим більше розуміють, що воно в кримських татар таке ж, як в українців, тобто спільне, і що в кримськотатарській ідентичності немає цього конфлікту бути громадянином України, вважати Україну своєю Батьківщиною, і бути етнічним кримським татарином і мусульманином. При тому, коли ми зараз працюємо на закордонні аудиторії, я говорю про те, що іслам в Україні – це є автохтонна релігія, бо це релігія корінного народу. Це теж змінює оптику, бо Росія дуже часто говорить, що вона – головний друг іслама, а це трошечки змінює розуміння і деколонізує знання про Україну через такі приклади.Ви почали говорити про недовіру, яка існувала довгий час всередині українського суспільства, і я пригадую 2011 рік, коли я летіла з Києва до Симферополя. Переді мною в ряду сіли троє чоловіків в штатському, але відразу за їхніми потилицями, я зрозуміла, що це СБУшники або якісь спецслужбісти. Вони були з дипломатами, сіли, розгорнули папери і почали щось читати. Звичайно, мені як журналісту було цікаво, з якою ціллю вони летять. Мені здавалося, що СБУ буде контролювати щось пов'язане з цим "руським міром" і з його метастазом в Криму. Наскільки я була потім здивована, що у цих паперах, які читали ці СБУшники, все було про кримських татар: які є конфлікти, лінії розколу між кримськими татарами, хто є лідерами, спілкування з Туреччиною і так далі. І я тоді зрозуміла, що це просто катастрофа. У той час, коли там була "родіна", Ігор Марков, фестиваль "Великоє рускоє слово" і так далі, вони досліджували і вивчали кримських татар. І це був 2011 рік, нагадаю. Як так сталося, на вашу думку, що за 20 років Незалежності України не вистачило мудрості у влади загалом чи в українського суспільства зрозуміти, що кримські татари – це якраз наша опора там, в Криму?Не було цього розуміння очевидно, бо чи була в Криму українська влада? Ні, вона була абсолютно афілійована з Росією. У Верховній Раді Криму були сепаратистські фракції й політичні рухи. Я пам'ятаю момент, коли Джемілєв у свій час говорив, що найбільша загроза для України – це існування Чорноморського флоту. На це колективному Джемілєву, тобто усім кримським татарам, відповідали, що найбільша загроза в Криму – це вони самі. Казали: "Або ви завтра, у найбільш зручний момент, відпиляєтесь і попливете до Туреччини". Це так говорять люди, які не знають історії про взаємовідносини Туреччини і Криму. У Криму була не лише Російська імперія, але й Османська, і це теж важливо враховувати. Тому я кажу – ми не були своїми. З владою Криму все зрозуміло. А я кажу про центральну владу. Ці речі про "відпиляються і попливуть" мені говорили народні депутати українського парламенту 20 років. Я думаю, і президенти деякі думали так про це, що дай їм тільки трошки більше суб'єктності, волі… Тому я кажу, що кримські татари у 90-ті та 2000-ні належали самі собі. Що дала зробити українська незалежна держава – це побудувати власні інституції: як політичні, як Меджліс та Курултай, так і культурні, освітні, соціальні. Але це знову ж таки була геттоїзація, бо ми жили у своєму світі. Коли ви приїжджали до Криму, екскурсоводи водили туристів переважно по російському імперському. Зараз я багато публічно говорю, чому важливо відійти від образу Криму, як образу "Ласточкиного гнізда", бо це абсолютно імперський символ, який був побудований на початку 20 ст. в пику кримськотатарськості, а також умовного Ханського палацу, який будував той же самий архітектор, який побудував дуже багато всього в Москві. Тому ми зараз переосмислюємо ці всі речі. Тоді було набагато легше і зручніше було зчитати "Домик Чехова" в Ялті, ніж вимовити прізвище Номана Челебіджіхана.Я добре розумію вас у тому сенсі, що так як ви залишалися в тіні цієї імперської культури у Криму, то ми так само лишалися постійно в тіні російської імперської культури тут. Тобто це подібні речі. Як кримські татари, які переїхали зі своєї землі, пробують зберегти і розвивати свою культуру? Я знаю, що ви є засновником фестивалю "Кримський інжир". Розкажіть, будь ласка, про цю ініціативу і взагалі, як ви в цьому великому морі інших культур зберігаєте свою культуру?У кримських татар є усвідомлення, що ми корінний народ. Мені здається, це усвідомлення дуже важливе, коли у взаємодії зі своєю ж державою ти розумієш, що ти не з тих, хто приїхав сюди і тимчасово тут оселився, а що це теж твоя земля, де ти маєш розвивати свою мову, культуру і так далі. Сьогодні ключовий виклик для кримських татар – це зберегти ідентичність, мову, культуру і не дати переписати історію, а навпаки нарешті почати говорити про кримськотатарську історію як про частину української історії.Я пам'ятаю на уроках у мене було три різні історії: історія Криму, України і всесвітня історія. Вони не перетинались. А додому я приходив і ще вивчав історію кримськотатарського народу від своїх родичів. Це та річ, яку сьогодні кримські татари намагаються зберегти тут. "Кримський інжир" виник з відчаю, бо мені здавалося, що не існує сучасної кримськотатарської літератури. Тобто вона десь там є, автори пишуть, але кудись в стіл, бо це нікому не цікаво. Ініціатива - це конкурс "Кримський інжир", фестиваль і антологія. Цього року ми видамо вже п’яту антологію. І цього року парадоксально, але вийде перша англомовна антологія сучасної кримськотатарської літератури в принципі. З цим у нас ще дуже багато домашньої роботи. Те ж саме щодо збереження історичної пам'яті. Кілька років тому я запускав такий проєкт, назва якого з кримськотатарської перекладається як "коріння". Він був дуже простий. Ми просили людей в Криму до повномасштабного вторгнення брати мобільні телефони, йти з нашим історичним  опитувальником до своїх бабусів і дідусів, які пережили депортацію, і фіксувати їхні розповіді. Ми зібрали більше сотні цих історій, які є зараз на сайті, для того, щоб це зберегти. Бо ця усна історія – це те, що точно потім ще ляже, я сподіваюсь, і у формуванні свідомості кримських татар майбутніх поколінь, і в справи проти імперії. Мені знайомиться почуття відчаю, коли ти розумієш цінність своєї культури, а її не бачать і кажуть, що її немає. Тобто це великий біль. Чи говорите ви говорите своєю рідною мовою, наприклад, з мамою, тут, в Києві? Мені пощастило, бо у мене мама – викладачка кримськотатарської мови та літератури. До школи я краще знав кримськотатарську, ніж російську, бо бабуся, наприклад, забороняла говорити не кримськотатарською мовою вдома. Водночас ореол застосування мови в Києві набагато менший. Кримськотатарською я говорю з батьками, деколи з братом, який живе тут, і з небагатьма кримськими татарами. І це є велика проблема. Я дуже хочу, і це домашнє завдання в тому числі української держави, розробити екосистему вивчення та викладання кримськотатарської мови. Євген Глібовицький говорить про те, що якщо українці будуть знати 100 фраз кримськотатарською мовою, це буде неймовірно добре, але це також дасть розвиток для самої мови. Тому ми зробили "Кримський інжир" білінгвінальним. Бо це не лише про поезію, прозу двома мовами, це ще і про переклади. Важливо, аби з'являлись переклади і спільний майданчик для українських та кримськотатарських інтелектуалів. Цього прям дуже бракувало. Зараз він затруднений тим, що повномасштабне вторгнення триває, і ми, на жаль, на "Кримський інжир" не можемо фізично привозити авторів. Але нам до сих пір пишуть дуже багато авторів безпосередньо з Криму, з дуже різних куточків. І це я найбільше ціную. Чи є у Києві школа чи курси, де можуть приводити дітей вивчати кримськотатарську мову? Фото: Gеtty Іmаgеs Є кілька онлайн-курсів. Є школа, яка вважається кримськотатарською. Вона розташована в одному з районів на Петропавлівській Борщагівці. І, здається, в Новопечерській школі є зараз ініціатива, аби кримськотатарську мову викладати. Тобто такі ініціативи з'являються, але все-таки це має бути державна програма. Я на цьому наголошую, що одна школа не створить цю інфраструктуру. Тобто це і про підручники, про методики, про підготовку фахівців. Це те, що дає цей буст. Є ще складніша тема – як історію та культуру кримських татар розуміють поза межами України. Ви є також заступником директора Українського інституту і багато їздите на Захід. Ось ви приїжджаєте, скажімо, в європейську країну і починаєте говорити як кримський татарин. Як реагують на це люди? Що вони знають про цю культуру? Відповідаючи на ваше питання, зроблю короткий контекст, що я зрозумів, працюючи, в тому числі, із закордонними аудиторіями. Кримські татари розуміють кілька контекстуальних мов – українську європейську і тюркську ісламську. Я називаю кримських татар народом на фронтирі. Етногенез пройшов на території, яка була повністю під впливом різних народів і різних історичних соціокультурних подій. Тому в нас мультифронтирність в цьому також проявляється. У роботі, наприклад, з тюркськими країнами, ми можемо бути добрими перекладачами. Я вважаю, що кримські татари ще до кінця цього не усвідомлюють, як і не тільки кримські татари, але я вважаю, що це одна з сил, яка точно дає додану цінність світу.А з іншого боку, коли ми говоримо з іншими країнами, очевидно, знань про кримських татар дуже-дуже мало. Максимум – десь чули про репресії. Але це лише верхівка айсбергу. Ми маємо говорити про глибинні зміни, які зараз відбуваються на півострові. Тому ми пішли кількома шляхами. Перший шлях – це посилення кримськотатарських студій за кордоном у різних університетах, аби Крим та кримських татар вивчали, зокрема, в рамках україністики українських студій. А де вже таке є? Зараз, власне, цей процес йде. Я дуже сподіваюся, що буде в кількох європейських країнах. Ми зараз в процесі обговорення цього. Вже існуючі є, але ми хочемо їх посилювати. Бо завжди кримськотатарським студіям багато уваги українська держава, на жаль, не приділяла. Зараз ця парадигма змінюється, і поки в нас є таке вікно можливостей, ми маємо дати цей буст. Друге — говорити про Крим, і в тому числі про Україну, через призму кримськотатарської культури як традиційно, так і сучасно. Ми багато працюємо із сучасною культурою. Я зараз є співкуратором разом з Катериною Семенюк та Оксаною Довгополовою виставки про Крим. Вона називається "Про що ми говоримо, коли ми говоримо про Крим?" Це виставка сучасного мистецтва, де залучені українські та кримськотатарські художники. І ми працюємо саме на закордонній аудиторії, де намагаємось зняти це полірування радянське, імперське, російське чи будь-яке і говорити тими голосами, яким Крим завжди говорив. Тому такий підхід дуже важливий.У Туреччині, очевидно, набагато краще знають про кримських татар, ніж у Фінляндії або в Амстердамі. Однак і там, і там, і там ми робимо проєкти і представляємо кримськотатарську культуру як частину української, так і європейської культури. Мені здається, що ця зміна оптики дуже важлива, аби не маргіналізувати і не залишати щось таке, як кримського татарина як музейний експонат. От цього я дуже боюсь. Не виктимізувати, бо коли ти перетворюєш народ, людину на жертву, ти позбавляєш і вона себе сама позбавляє своєї суб'єктності. Сьогодні для кримських татар, як для народа, який має розвиватись як здоровий організм, цього не можна робити.Цьогоріч відбудеться вже третій фестиваль "Протасів Яр" пам'яті Романа Радушного. І там буде цілий кримський день. Де ще можна почитати щось із нової кримськотатарської літератури, куди сходити і що побачити, щоб більше дізнатися про кримських татар? По-перше, ще виставляється Скіфське золото. Ми як кримські татари маємо усвідомлювати, що ми – нащадки в тому числі скіфів, бо скіфи просто так не пропали, вони в когось перетворились. І це теж частина нашої спадщини. Окрім "Кримських інжирів", які згадали, є історичні тексти Гульнари Абдулаєвої, Олекси Гайворонського, які точно можна знайти тут. "Їжа і культура" видала прекрасну книгу про кримськотатарську кухню, яка розповідає і вчить готувати страви кримських татар.Серед фільмів, очевидно, це і Ахтем Сеїтаблаєв, Наріман Алієв, молоді автори і режисери, які з'являються. Кримськотатарська музика – це величезний, ще не пізнаний пласт культури, бо крім Джамали і, я думаю, фундаментального проекту альбому "Крим", є велика цікава джазова лінія у кримських татар, яка розвивалась як у радянські часи, так і зараз. Її починав Енвер Ізмайлов, зараз продовжує Усеїв Бекіров і багато-багато інших музикантів. Взагалі, коли ми говоримо про мову і про популяризацію, я дуже волів би, аби ми мали квотування на кримськотатарську музику, хоча б 5% на українському радіо. Зараз я говорю про це з різними нашими народними депутатами. Бо це дасть точно хороший поштовх для популяризації і розвитку мови, а контенту є дуже багато.