Search trend "Парк хотів"

Sign up, for leave a comments and likes
News filter
These news items are translated using machine learning and machine translation technologies. We apologize for any inaccuracies or errors in the text. Switch to the Ukrainian language to read the news in the original.
March 2024: I wonder if there will be a messenger and someone to call
Еспресо пояснить, кого по мобілізації можуть призвати вже у березні, а хто має право на виїзд за кордон. Про що у тексті: Які зміни в новому закопроєкті від Кабміну? Мобілізація в Україні на сьогодні: кого можуть призвати вже в березні Чи помолодшає мобілізація? Електронний реєстр військовозобов'язаних Хто має право на виїзд за кордон  Військовий облік жінок-медиків з 1 жовтня Що означають поняття "повна мобілізація" та "посилення мобілізації" на практиці Які бувають види повісток та де їх можуть вручати  Нові правила в процедурі вручення повісток  Хто може отримати повторну повістку та наслідки її ігнорування  Хто не підлягає мобілізації через відстрочку  На тлі повномасштабного вторгнення в Україні триває загальна мобілізація і воєнний стан, за які вже вдесяте було проголосовано Верховною Радою та продовжено строком на 90 днів – з 14 лютого до 13 травня 2024 року. Під поняттям "загальна мобілізація" розуміють систему швидкого доукомплектування Збройних Сил, яка діє одночасно по всій території України. Даний механізм дає змогу збільшити кількість військових для ведення оборони країни, а також створити резерв громадян, готових служити в армії у разі необхідності. Які зміни в новому закопроєкті від Кабміну? У Верховній Раді 25 грудня 2023 року зареєстрували законопроєкт Кабміну №10378, що стосується нових положень щодо мобілізації, військового обліку та служби в Збройних Силах. Цей документ активно обговорювався в Україні впродовж тривалого часу. Основна мета запропонованих змін полягає в удосконаленні процесу формування особового складу ЗСУ, демобізації, ротації та інших процесів, з урахуванням зростання загрози з боку агресора та його прагнення до подальшої окупації нових територій. Однак, на початку 2024 року проєкт було відкликано через значну критику та суперечності. Згодом на веб-порталі Верховної Ради з'явилась оновлена версія законопроєкту №10449  від уряду, який було розроблено спільно з Генштабом та народними депутатами. У проєкті закону йдеться про зменшення призовного віку – із чинних сьогодні 27 років до 25. Крім того, уряд пропонує скасувати систему строкової служби та звільнити призовників у запас. Натомість планується впровадження базової загальновійськової підготовки для громадян України віком від 18 до 25 років при всіх навчальних закладах, яка буде тривати до п'яти місяців - у мирний час, під час воєнного стану - до трьох місяців. Люди, які успішно пройшли цю підготовку, будуть поставлені на військовий облік у ТЦК за місцем проживання.  Початком перебування на військовій службі вважається момент відправлення людини до військової частини. Мобілізованого військовослужбовця не можуть одразу направити на фронт, оскільки перед цим необхідно пройти базову військову підготовку протягом 2-3 місяців. Розмір грошового забезпечення планують встановити на рівні не менше 20 тисяч гривень, не враховуючи додаткової винагороди, яка на період воєнного стану коливатиметься від 30 до 100 тисяч гривень. Планується виключити з переліку висновків ВЛК "обмежену придатність", натомість залишиться дві категорії: придатні та непридатні. Тобто ті, хто раніше був визнаний обмежено придатним, коли відповідний закон з такою поправкою набуде чинності, зобов'язані будуть повторно пройти медкомісію. Не підлягатимуть призову військовозобов'язані з інвалідністю всіх груп та люди, які згідно з рішенням ВЛК є тимчасово непридатними для проходження служби на період від 6 до 12 місяців (з наступним переоглядом). Зміни стосуватимуться процедури військового обліку призовників, а також процедури вручення повісток. Тепер повістку зможуть надіслати громадянину через його електронний кабінет (громадяни повинні будуть обов'язково зареєструвати свій електронний кабінет) у системі призовника, військовозобов'язаного або резервіста. Крім того, всі дані можна буде оновити за допомогою цього кабінету, тепер не потрібно буде їхати в ТЦК.  Законопроєкт також містить вимогу: під час мобілізації громадяни України у віці 18-60 років повинні мати при собі військово-обліковий документ і пред'являти його за вимогою представника ТЦК, поліцейського чи представника Державної прикордонної служби України у прикордонній смузі, контрольованому прикордонному районі та на пунктах пропуску через державний кордон України. У разі невиконання військовозобов'язаними та резервістами своїх обов'язків, до ухилянтів може застосовуватись ряд обмежень за рішенням суду: тимчасова заборона на виїзд за кордон; тимчасове обмеження на право керування особистим транспортом; накладення арешту на кошти та інші цінності громадянина. Також у документі є пункти, що стосуються щорічної основної відпустки для військовослужбовців, яка надається частинами - не менше 15 днів підряд, та 90 днів додаткової оплачуваної відпустки без поділу на частини для військових, які вирішили продовжувати службу після полону. Розглядають можливість демобілізації після 36 місяців безперервної служби у війську. Планують також змінити систему бронювання держслужбовців. Працівники категорії "Б" та "В" — 50% від військовозобов'язаних у певному органі. Голови міських та селищних рад, а також представники територіальних громад матимуть "бронь". У випадку громадян, які обіймають посади в органах місцевого самоврядування - 50% від загальної кількості військовозобов'язаних. На початку лютого законопроєкт було схвалено у першому читанні. Про це стало відомо з допису у Telegram народного депутата Ярослава Железняка. Зараз документ готується до другого читання, подальше голосування в залі Верховної Ради, а лише потім можливе ухвалення та підпис президента. Секретар Комітету Верховної Ради з питань національної безпеки, оборони і розвідки, полковник Служби безпеки України Роман Костенко розповів журналістам Укрінформу, що після першого читання до документу було внесено вже більше чотирьох тисяч правок: "До законопроєкту про мобілізацію подали 3776 правок в електронному режимі. Також подавали вручну – це ще орієнтовно 500 правок". До того ж, у Верховній Раді зареєстровано ще один проєкт закону №10379, що стосується внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та Кримінального кодексу України. Він спрямований на посилення відповідальності за порушення військового законодавства. Мобілізація в Україні на сьогодні: кого можуть призвати вже у березні Із початку березня, як і раніше, отримати повістки можуть чоловіки віком від 18 до 60 років, які є військовозобов'язаними, відповідають вимогам за станом здоров’я та не мають інших підстав для відтермінування служби. Загалом, військове керівництво країни зазначає, що насамперед для доукомлектації армії потрібні люди з бойовим досвідом – штурмовики, артилеристи тощо. Другорядно - фахівці з різних сфер: водії, IT-спеціалісти, зв'язківці. Адже мобілізаційні процеси здійснюються не лише для бойових дій на фронті, а також для виконання різноманітних завдань. Один із можливих напрямків служби у таких випадках - це робота у штабі. Це означає, що в армії є потреба в професіоналах різних спеціальностей. Так, мобілізації можуть підлягати такі групи військовозобов'язаних: чоловіки віком від 18 до 60 років, які придатні та обмежено придатні за станом здоров’я під час воєнного стану, якщо вони мають військовий досвід; чоловіки віком від 27 до 60 років, які придатні та обмежено придатні за станом здоров’я під час воєнного стану, якщо вони не мають досвід військової служби; чоловіки віком від 18 до 60 років, які зняті та виключені з військового обліку, однак визнані придатними або обмежено придатними через стан здоров'я в умовах воєнного стану на підставі рішення ВЛК. Граничний вік для мобілізації залишився незмінним та не застосовується до чоловіків, які досягли 60-річного віку. Добровільно прийняти рішення щодо вступу на військову службу можуть: жінки віком до 60 років, які придатні за станом здоров’я;  призовники віком від 18 до 27 років, які раніше не брали участь у виконанні строкової служби – на службу за контрактом; люди з інвалідністю, а також ті, хто отримав право на відтермінування від мобілізації через сімейні обставини, будуть служити за місцем проживання. Також на початку вересня в парламенті зареєстрували законопроєкт, що передбачає скасування права на відстрочку від військової служби для осіб, які здобувають вищу освіту, у віці старше 30 років. Доцільність введення такого рішення розглядається через те, що після початку повномасштабного вторгнення в рази зросла кількість чоловіків, які хочу здобувати вищу освіту. Але як зазначають адвокати, це рішення не може бути прийняте навіть у військовий час, адже суперечить нормам Конституції щодо права на освіту. До того ж у часі закон не має зворотної дії, тому таке рішення не буде стосуватися осіб, які вже навчаються. Крім того, наприкінці вересня до Верховної Ради внесли законопроект №10084, метою якого є внесення змін до закону про військовий обов'язок і військову службу, аби зняти вікове обмеження на добровільне проходження військової служби. Йдеться про військовослужбовців, які будуть визнані ВЛК придатними до служби, володіють значним рівнем професійної підготовки та практичним досвідом. Як зазначалось раніше, в Україні максимальний граничний вік мобілізації – 60 років. Автори проєкту Юрченко Олександр та Бурміч Анатолій зазначають, що цим документом вони усувають "вікову дискримінацію". Адже обов'язок захищати Батьківщину є закріпленим у Конституції і, відмова українцям у проходженні служби у віці старшому 60 років є порушенням їхніх конституційних прав. До того ж нардепи наголошують, що таким чином можна поповнити лави армії, вмотивованими та досвідченими військовими. Проєкт був зареєстрований на сайті Верховної Ради у вересні 2023, однак і досі перебуває на етапі опрацювання в комітеті. Чи помолодшає мобілізація? У квітні 2023 року на сайті Верховної Ради з’явився законопроєкт № 9281, який передбачає зменшення граничного призовного віку з 27 до 25 років. Таке рішення було обумовлено тим, що значну кількість чоловіків призовного віку не можуть мобілізувати, оскільки вони не досягли віку 27 років та не мають статусу «резервіста» та  «військовозобов’язаного», їх можу призвати лише на строкову службу, яка в умовах війни не проводиться. Тобто, чоловіки 18-27 років можуть бути мобілізовані лише за власним бажанням. Згодом, законопроєкт підтримав Кабмін та 5 травня 2023 року його було передано на підпис до Президента. З того часу ухвалений парламентом закон так і не був підписаний Володимиром Зеленським. В оборонному відомстві зазначають, що під час воєнного стану таке тривале перебування людей призовного віку на обліку є недоцільним. До того ж, це є прямим насідком того, до лав ЗСУ не можуть залучити значну частину придатних до служби чоловіків. Як зазначають військові, на фронті не вистачає молодих людей. Зі свого боку, в особистій колонці The Telegraph висловив думку колишній міністр оборони Британії Бен Воллес: "Середній вік бійців на фронті — понад 40. Я розумію бажання президента Зеленського зберегти молодь на майбутнє, але факт — Росія нишком мобілізує всю країну".  Бен Воллес підкріплює свою тезу тим, що він на власні очі бачив навчання молодих українських військових на базі за кордоном та визнає їх значний потенціал, уміння та наполегливість. Українська сторона відреагувала на заяву екс-міністра оборони Британії. "Кого призвати, ми вирішимо самі, а ви нам допоможіть більше зброєю, технічними засобами. А кого за цю зброю і засоби посадити, які вікові категорії, ми вирішимо самі з урахуванням наших соціальних зрізів, наших можливостей потенційних", - сказав голова Ради резервістів Сухопутних військ Іван Тимочко під час етеру марафону "Єдині новини". Насправді, причин такого рішення може бути багато. Тут потрібно враховувати всі фактори і не перетнути "тонку межу" між бажанням щодо захисту держави та перспективами майбутнього України після перемоги, зазначає історик та військовий експерт Михайло Жирохов. Йдеться про демографічні причини, настрої в суспільстві та рівень загальної підготовки юнаків. До того ж не варто забувати, що з початком повномасштабного вторгнення, до лав Збройних Сил добровільно приєдналась значна кількість молодих людей, яким ледь виповнилось 18 років, тому сьогодні у війську можна побачити всі вікові категорії. Електронний реєстр військовозобов'язаних Ще одним нововведенням вересня 2023 року став законопроект, що подали до Верховної Ради, який стосується створення електронного реєстру військовозобов'язаних. Народні депутати пропонують зібрати всю доступну особисту та службову інформацію про військовозобов’язаних і резервістів у електронних реєстрах і базах даних у єдиний е-реєстр. Тобто, передати Міністерству оборони інформацію з державних реєстрів: МВС, Податкової служби, МОЗ, Держміграційної служби та інших відомств. Відповідно до проєкту закону, в автоматичному режимі військове відомство буде отримувати інформацію та особисті дані про українців віком 18-60 років. Включно з номерами телефонів, електронною поштою, відомостями про сімейний стан, роботу військовозобов’язаних та інше. Сьогодні відомо, що повноцінно запрацювати е-реєстр "Оберіг" має до літа 2024 року. Таку інформацію висловила заступниця міністра оборони Катерина Чорногоренко під час етеру телемарафону. Готовність у повній мірі може бути забезпечена, коли з’явиться особистий кабінет, де громадяни зможуть перевірити внесені дані та подати відомості до ТЦК. Врегулювати дані питання, що стосуються електронного кабінету покликаний законопроєкт №10062. На сьогодні документ прийнято, він готується до підписання. У свою чергу, Мінцифри хоче запустити проєкт "смарт-мобілізація", про що було анонсовано під час пресконференції в Медіацентрі Україна. З його допомогою військовозобов’язані зможуть самостійно обрати бажану для мобілізації спеціальність та підрозділ. Уникнення або мінімізація корупційних схем є однією з основних завдань, які вирішує дана  ініціатива. З іншого боку, новий підхід ґрунтується на максимальній прозорості та доступності інформації для кожного громадянина. Прийнявши рішення мобілізуватися, людина отримує можливість обрати таку спеціальність, яка відображає її унікальні здібності та особисті прагнення. До того ж, зникає фактор невідомості, адже подавши заявку, та успішно пройшовши відбір, вона має можливість пройти навчання та здобути посаду, що відповідає саме її вибору. Такий підхід дозволяє кожній особі реалізувати свій потенціал та отримати можливість працювати у сфері, яка найбільше відповідає її уподобанням та навичкам. "Ми хочемо запустити так звану "смарт-мобілізацію", коли людина самостійно обирає спеціальність, на яку вона хоче мобілізуватися, і не під примусом, а самостійно. Тобто людина вирішила, що вона хоче служити в Збройних силах України", – пояснив міністр цифрової трансформації Михайло Федоров в інтерв’ю для "РБК-Україна".  Фото: соцмережі Хто має право на виїзд за кордон  Заборона виїзду для військовозобов'язаних громадян України, які відповідають віковим обмеженням - чоловікам віком до 18 років та після 60 років, за певними винятками, залишилась незмінною. Це правило спрямоване на забезпечення безпеки та добробуту громадян України під час періодів, коли держава знаходиться в стані війни або мобілізації,  але враховує індивідуальні потреби людини. На час дії воєнного стану питання перетину кордону громадянами України регулюється постановою Кабінету Міністрів України № 57. Згідно з цим правовим актом виїжджати за територію країни можуть такі військовозобов'язані чоловіки: ті, хто з медичних причин отримали дозвіл на виїзд (через стан здоров’я) за сімейними обставинами за професією з метою допомоги ЗСУ держслужбовці Також, радимо звертати увагу на інформацію, яка є на офіційному веб-порталі Державної прикордонної служби України. Працівники цієї служби діють згідно з наказами та вказівками свого безпосереднього керівництва. Це важливо враховувати, оскільки їхні дії можуть базуватися не лише на загальних правилах, але й на конкретних внутрішніх інструкціях та розпорядженнях. Щодо жінок, відповідно до закону громадянки України можуть вільно виїжджати за кордон. Проте не слід забувати, що існують винятки. Обмеження на виїзд розповсюджуються на жінок, які обіймають посади в уряді та народних депутатів. Важливим доповненням є те, що з 1 жовтня в Україні жінки-медики стали на військовий облік. Таким чином, українки, які перебувають на військовому обліку, мають ті ж самі зобов’язання, що і чоловіки. За повідомленням очільника пресслужби командування Сухопутних військ ЗСУ Володимира Фітьо, законодавство України не містить положень, які встановлюють умови виїзду за кордон для жінок, які є військовозобов’язаними, тому жінки можуть вільно перетинами кордон. Військовий облік жінок-медиків з 1 жовтня З 1 жовтня 2023 року в Україні жінки з медичною та фармацевтичною освітою стали на військовий облік. Однак, у пресслужбі МОЗ пояснили, що постановка на облік у ТЦК не обов'язково передбачає їхню мобілізацію. Такий облік дає можливість побачити об’єктивні резерви медичного персоналу та дає змогу визначити наявний медичний потенціал серед жінок та готовність їх допомагати в умовах воєнного стану. "Тому з 1 жовтня 2023 року на військовий облік мають стати всі жінки-медики та жінки-фармацевти, які з певних причин там не перебували. Постановка на військовий облік не дорівнює мобілізації. Облік необхідний лише для узагальнення даних про наявний резерв медиків у державі", - зазначили у відомстві. До того ж, такі норми законодавчо закріплено ще 1992 року ч. 11 ст. 1 ЗУ "Про військовий обов’язок і військову службу". Жінки медичних професій підлягають військовому обліку, якщо вони відповідають віковим (до 60 років) та медичним (визначається ВЛК) критеріям для проходження служби. Згідно з постановою Кабміну від 30 грудня 2022 р. № 1487, жінки, які мають відповідну медичну та фармацевтичну освіту, але не перебувають на обліку у ТЦК, можуть влаштовуватись на роботу як невійськовозобов’язані ще протягом трьох років, тобто до кінця 2026 року, - як пояснила юристка Галина Токмач. Однак роботодавці зобов’язані повідомити ТЦК СП про те, що співробітниця їх організації/установи має медичну освіту, але не перебуває на військовому обліку. Якщо жінка працює не за фаховою спеціальністю та не надавала роботодавцю документ про наявну медичну освіту, то відповідно ТЦК СП ця інформація не стане доступною ніяким чином. Важливим доповненням є те, що українки, які перебувають на військовому обліку, зможуть перетинати кордон під час воєнного стану. Пресслужба МОН офіційно підтвердила інформацію: "Жінки-медики та жінки-фармацевти можуть безперешкодно виїжджати за кордон. Починаючи з 1 жовтня 2023 року жодних змін в умовах виїзду за кордон для жінок - не буде. Кожна жінка з медичною та фармацевтичною освітою може вільно перетинати державний кордон в незалежності від того, стоїть вона на військовому обліку чи ні. Наразі обмеження діють лише для деяких категорій державних службовців та посадових осіб, які обіймають певні посади".  Що означають поняття "повна мобілізація" та "посилення мобілізації" на практиці Бойові дії тривають, і Україна не припиняє наступати для звільнення всіх своїх територій. Як зазначила заступниця міністра оборони Ганна Маляр, впродовж усього періоду наступальних дій на сході країни, втрати наших військових у вісім разів менші від загальних втрат ворога на цьому напрямку. Тоді як на півдні – втрати противника в п’ять разів більші, від наших. Незважаючи на такі значні цифри втрат серед окупантів, з української сторони теж існує потреба у поповнені резервів. Про прохання військових щодо необхідності збільшення обсягів мобілізації до 450-500 тис. українців відверто сказав на пресконференції 19 грудня за підсумками 2023 року президент Володимир Зеленський. "Главком, Генштаб... вони звернулись з питанням на Ставці щодо мобілізації. Дуже чутливе питання. Щодо захисту держави і потенційних контрнаступальних дій. Щодо дефіциту. Запропонували мобілізувати додаткових 450-500 тис. людей. Це дуже серйозна цифра. Я сказав, що мені потрібно більше аргументів. Це питання людей, справедливості, обороноздатності та фінансів. Що стосується людей - мені потрібна конкретика. Що буде з мільйонною армією, дуже потужною. Що буде з тими хлопцями, хто вже два роки захищає державу? Якщо у нас є питання ротаційне, питання відпусток. Це повинен бути комплексний план. У цьому мобілізаційному законі ви повинні надати відповіді мені, суспільству передусім", - сказав Володимир Зеленський. Якщо ж говорити про "повну мобілізацію", то в правовому полі України таке поняття взагалі відсутнє. Існують лише терміни – часткова і загальна мобілізація. Тож страхітливі історії про повну мобілізацію всіх чоловіків можна сприймати лише як добре продуману ІПСО. У своєму інтерв’ю "Українській правді", яке було оприлюднено 25 жовтня 2023 року, член парламентського комітету з питань оборони Сергій Рахманін заявив, що посилення мобілізації все ж можливе, адже сьогодні він бачить ознаки, що російська агресія перейшла на фазу війни на виснаження. В цьому сенсі він визначає мобілізаційний ресурс одним із ключових. "Коли планувалася велика наступальна операція (яка і зараз триває), то, починаючи з листопада і приблизно по квітень–травень мобілізаційні плани суттєво збільшувалися. Зараз, наскільки я розумію, додаткова потреба в ресурсах знадобиться і через втрати особового складу (через загиблих, поранених під час бойових дій) і, можливо, через необхідність формувати нові з'єднання, нові бригади", – повідомив він. Однак, як справедливо визначає Сергій Рахманін, підтверджуючи думки інших експертів, що мобілізувати громадян необхідно не лише до армії "штурмувати посадки", а брати фахівців, що будуть розвивати український ВПК (військово-промисловий комплекс). Від додав, що зараз працює над розробкою відповідного законопроєкту. Фото: gettyimages Які бувають види повісток та де їх можуть вручити  Сьогодні в Україні передбачено законом чотири види повісток. Однак, відповідно до доповнення статті 18−1 ЗУ про військовий обов’язок і військову службу, в період воєнного стану не відбувається призов на строкову військову службу.  У 2024 році чоловіки можуть отримати такі види повісток: Для уточнення облікових даних. Видаються з метою оновлення та уточнення інформації про стан здоров'я особи, склад сім'ї, місця роботи та інших важливих даних.  На проходження військово-лікарської комісії (ВЛК). Ця повістка підписана начальником Територіального військового комісаріату, вимагає пройти медичний огляд. Разом з повісткою додається спеціальна картка дослідження та медичного обстеження. У цій картці буде внесено висновок ВЛК щодо придатності до військової служби, непридатності або обмеженої придатності. Мобілізаційне розпорядження. Така повістка видається військовозобов'язаному після того, як медкомісія визнала його придатним для військової служби. Військовозобов’язаним чоловікам не можуть на руки видати повістку щодо проходження військово-лікарської комісії, адже процедура уточнення інформації передбачає можливість подання документів для отримання відстрочки від мобілізації, якщо такі документи наявні.  Нові правила в процедурі вручення повісток  Речниця територіального центру комплектування та соціальної підтримки Аліна Кривошея розповіла, хто має право вручати повістки: "Повістку може вручити не лише посадова особа ТЦК та СП, а й органи місцевого самоврядування, керівники підприємств, установ, організацій, у тому числі закладів освіти". А з місцем вручення даного документу трохи важче. На практиці законодавством не встановлено конкретне місце для вручення повістки, тому фактично це може відбутися в будь-якому місці, як-от у парку, на блокпості чи в іншому громадському місці, або за місцем проживання.  Сьогодні юристи досі дискутують щодо заповнення повістки "на коліні". За їхніми словами, юридична практика свідчить про різні підходи судів та їх рішень щодо правомірності такого вручення повісток, тому кожен випадок в суді є унікальним. "Перевіряти документи у громадян, які, наприклад, не вчиняють жодного правопорушення і не викликають обґрунтованих підозр лише за тією підставою, що це є людина чоловічої статі віком від 18-60 років, вже є незаконними заходами", - повідомила адвокат Марина Бекало у матеріалі ТСН.ua.   Скоро можуть відбутися докорінні зміні, які збільшать повноваження працівників територіальних центрів комплектування. Як було зазначено вище, сьогодні працівники військкомату не мають повноважень зупиняти громадян призовного віку на вулиці для перевірки документів без наявних на те причин або виписувати повістки. Однак нова законодавча ініціативна, що розроблена за участі Генерального штабу ЗСУ та Міноборони, може це змінити. Такі дані озвучив народний депутат України Роман Костенко в етері Radio NV. Цей законопроект передбачає розширення прав ТЦК, що дасть змогу покращити організацію діяльності військових служб: "Вони зможуть вести аудіо і відеозаписи. Вони зможуть перевіряти приписні й документи, наскільки я пам’ятаю", — повідомив нардеп. Хто може отримати повторну повістку та наслідки її ігнорування  Повторно чоловік може отримати повістку, якщо він не з’явився в ТЦК з першого разу (після першої повістки). Також після початку повномасштабного вторгнення деякі чоловіки отримали повістку або самостійно прийшли до ТЦК, але досі не були призвані на службу. Тим, кого комісія визнала придатними і вони не мають підстав для відтермінування служби, можуть знову вручити повістку. До того ж, відповідно до законів України, усі військовозобов’язані протягом семи днів після зміни будь-яких облікових даних мають повідомляти ТЦК. Це стосується зміни місця проживання, роботи, сімейного стану тощо. З цього виходить, що повістку можуть видати знову як для повторного проходження ВЛК (якщо минуло більше року з проходження огляду), так і для перевірки персональних даних чи обставин відстрочки. Щодо ігнорування повістки, як зазначає адвокат Ростислав Кравець, передбачена адміністративна відповідальність – у вигляді штрафу, та кримінальна відповідальність за ігнорування вказівок щодо мобілізації – обмеження волі до трьох років, або позбавлення волі до п’яти років. Але треба мати на увазі, що кожен з таких випадків розглядають індивідуально та з використанням цілого комплексу заходів. Хто не підлягає мобілізації через відстрочку  Список категорій людей, який мають право на відстрочку служби з серпня 2023 року був розширений і включає:  Працівники, які  мають бронь за державними органами, підприємствами, установами чи організаціями. Багатодітні батьки та батьки-одинаки. Особи з інвалідністю I-III груп, а також люди, що є опікунами осіб з інвалідністю/недієздатних осіб. Чоловіки та жінки, які виховують неповнолітню дитину з інвалідністю I-II груп або з важкою хворобою, яка підтверджена спеціальною лікарсько-консультативною комісією. Особи, які взяли на себе відповідальність за дітей-сиріт або дітей, позбавлених батьківського піклування, які ще не досягли 18-річного віку, включаючи опікунів, піклувальників, усиновителів та прийомних батьків. Особи, які доглядають за ріднею з тяжкими хворобами/інвалідністю I-II груп, та які потребують постійного догляду.  Чоловіки та жінки, чиї близькі родичі загинули чи вважаються зниклими безвісти під час виконання заходів з національної безпеки й оборони. Особи, які втратили (смерть / зникли безвісти) близьких родичів під час їхньої участі у Антитерористичній операції (військовослужбовці, люди, які мали відношення до забезпечення безпеки та оборони України та інші). Даний список не є вичерпним та не охоплює всі категорії та особливості випадків тих, хто звільняється від мобілізації відповідно статті 23 ЗУ "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
we.ua - March 2024: I wonder if there will be a messenger and someone to call
In addition to Ukraine only wins the loss of the Caschan reservoir, you do not need to restore it
Які загрози, на вашу думку, нас очікують вже найближчим часом у зв'язку із екологічними змінами, які вже відбуваються в Україні?  Звичайно, війна приносить дуже багато нових факторів, які впливають на довкілля, і серед них щось має короткострокові наслідки, а щось довгострокові. Насправді  перелічувати можна було би досить довго, але є основні речі, які будуть мати найбільший вплив або мають його вже. Звичайно, на першому місці - це забруднення, яке виникає внаслідок вибухів боєприпасів. Це однозначно найбільш поширений і найбільш тривалий в часі фактор впливу. Зрозуміло, коли вибухає будь-який снаряд чи ракета, навіть коли просто відбувається постріл стрілецької зброї - це хімічна реакція. Уявімо, що який-небудь порошок певного хімічного складу реагує, дуже швидко розширюється, відбувається вибух або пуля вилітає з гільзи - досяг цей боєприпас своєї цілі чи ні, це не має значення, тому що 100% його хімічного змісту вже опиняється в довкіллі. Щось опиняється в ґрунті, а те, що не встигло прореагувати, попадає в атмосферу.  Фото: facebook/vasyliuk.oleksii Ця війна - одна з найбільших в історії саме за кількістю боєприпасів, які застосовуються. А ще є міни, які спеціально розставляються для того, щоб вибухнути, коли на них хтось наступить або наблизиться. Розмінування, тобто звільнення території від вибухонебезпечних предметів, зазвичай відбувається технологічними методами, фактично їх підривають на території, яка після цього стає ще більш забрудненою.  Часто я чую від громад або організацій, які рекламують себе як ті, які надають послуги з розмінування, що вони це називають очищенням території. Насправді вони не очищають територію. Вони вилучають з неї вибухонебезпечні предмети, але не роблять її чистою цю ділянку. На жаль, це чинник, від якого у нас немає ніяких варіантів, що робити потім. Хімічні речовини, які опинилися в ґрунті, не можна замести, прибрати пилососом, вибрати руками. Лише деякі з них можна вилучити завдяки висадці спеціальних видів рослин. Така технологія називається фіторемедіація, коли висаджуються рослини, які в себе втягують одну з хімічних речовин. Але загалом територія буде залишатися забрудненою незалежно від того, чи буде вона замінованою, чи ні. Я не впевнений, що ми доживемо до того часу, коли забруднену територію, де б вона не була, можна буде вважати очищеною.   Другий фактор - це руйнування ландшафтів. Вибухи, проїзд військової техніки, будівництво масштабних укріплень, які російські війська здійснюють вдовж лінії фронту - це все руйнування ландшафту. Порушується рух ґрунтових вод, відбувається ерозія на схилах, і в результаті якість цієї території для людини дуже сильно страждає.  Далі, звичайно, пожежі. Вони не такі страшні, наприклад, у випадку, коли горять степи або луки, тому що такі екосистеми все ж готові відновитися після вогню. Звичайно, гинуть тварини, але загалом через якийсь час ця територія буде такими ж степами і луками. Але ліси переважно штучного походження, передусім ті, що розташовані в степовій зоні України, де зосереджена більшість всієї зони активних бойових дій, не відновляться після того, як догорять. Принаймні в нинішньому кліматі, я переконаний, що створити нові ліси на їхньому місці вже не можна буде. Звичайно, там відновиться щось інше, наприклад, степова екосистема, яка була до засадження. Але для людей, які народилися, наприклад, в місті Олешки, де з одного боку є Дніпро, а з другого – ліси, або в Ізюмі, Святогірську, Луганську, Сєверодонецьку, Рубіжному, ця зміна буде разючою, тому що вони ніколи раніше не знали настільки суворий степовий клімат, протягом життя їх від нього захищав ліс. А тепер цього лісу немає, тепер там просто згарище. А ніхто ж нічого не гасить, там все заміновано, зона активних бойових дій. Ліси горять аж доки їх не загасять дощі або не догорить до якоїсь межі, де далі вже лісу немає. Це дуже неприємний фактор, який буде мати значення для багатьох людей. Серед більш вагомих речей варто назвати теракт на Каховській ГЕС саме для територій, які були затоплені. Наша організація вважає, що відновлювати водосховище не потрібно, тому території, які звільнились від водосховища - це землі, де є шанс відновити величезний природний ліс. Він вже зараз відновлюється. Я не говорю про території, які зараз звільнились від водосховища, але ті, що були затоплені, - це зона неймовірної катастрофи. Фото: gettyimages Звичайно, люди не були до такого готові. А от уявіть, це сезон розмноження всього живого, уявіть тварин на цих островах, Національний природний парк в "Нижньодніпровський" - 83 тисячі гектарів островів. Там були колони птахів, маса наземних тварин, і раптом кілька метрів води це все фізично змиває разом з деревами. Звичайно, фактично все тваринне населення від найдрібніших тварин в ґрунті, комах, і закінчуючи крупними тваринами, було просто змито в море. І лише окремі унікальні випадки, як біля Одеси на березі знайшли живу черепаху, тритонів, якась косуля на очереті допливла. Це одиниці тварин з мільйонів, які загинули в морі або просто захлинулися, коли ця вода з'явилася. І тому це був неймовірний удар по довкіллю, адже він відбувся у сезон розмноження. І загалом це був один з центрів розмноження диких тварин на півдні України. Птахи створювали там колонії, повернувшись з Африки. Є декілька видів дрібних ссавців, які проживали тільки на цій території. Тобто значна частина всієї української популяції кількох видів ссавців, наприклад, сліпак піщаний, є лише в зоні затоплення та поряд з нею на невеликих територіях на півдні України і більше ніде в світі. Також є комахи, які зустрічалися тільки на цих островах і більше ніде в світі не були відомі. Це дуже трагічно, бо це все сталося одномоментно. Звичайно, ця територія потребуватиме тривалого часу на відновлення. Так, там лишився очерет, там лишилися дерева, і воно виглядає так само зеленим, але воно більше не наповнене тваринним життям. Пройде багато років, перш ніж тварини туди зможуть повернутися в тій самій кількості, скільки їх було в Національному парку "Нижньодніпровський" до катастрофи. Зараз тривають дискусії, чи відновлювати Каховське водосховище або ж дозволити природі взяти своє, відновити той сакральний Великий Луг і подивитися, що буде далі. Катастрофічність історії, про яку ми говоримо, в наших умах? І чи є це справді чимось трагічним для природи? Насправді Великий Луг і колишнє Каховське водосховище – це те саме. Уся територія нижче Хортиці в минулому називалася Великим Лугом. Зараз ми вже навіть забули значення слова "луг", тому що українською мовою є слово "луки". Хоча раніше у нас було своє слово "луг", яке означало ліс, який затоплюється навесні, коли річка розливається. Тобто Великий Луг – це ліс нижче Хортиці, який щороку заливався, коли розливався Дніпро.  Я думаю, що всі бачили різноманітні відео і читали статті в інтернеті про науковців, які досліджували протягом цього року, як відновлюється природа на місці водосховища. Це були і мої колеги з Української природоохоронної групи. Ми змогли отримати дозволи і туди потрапити, провести декілька експедицій. Дійсно, природа стрімко відновлюється, і це не дивно, адже в минулому на тій території кожного року було водопілля. Воно, звичайно, не приносило таких масштабних потрясінь, але якась зона вздовж берега таки змивалася, і рослини стрімко повертались. Тобто вздовж Дніпра завжди росли рослини, які готові швидко повернутися на нові відмілини. І от зараз вони виконують цю функцію - за пів року вони прекрасно почали заповнювати цей простір. Цікаво те, що там, де раніше були ліси, якщо дивитися старі карти, зараз відновлюється ліс. Там, де раніше були луки, відновлюються луки. Нам дійсно не потрібно допомагати природі, вона сама відновиться на цій території. Але ж всі питатимуть не про це, а про те, як це вплине на різні галузі життя людей. Ми переконані, що насправді Україна лише виграє від того, що перестане користуватися вже тепер колишнім Каховським водосховищем. Я чув від деяких чиновників заяви, що нам треба терміново повернути зрошення українцям. По-перше, не українцям, а тим, хто в них орендував ділянки. По-друге, вже другий рік ніхто там нічого не орендує, це замінована й окупована територія. Навіть якщо війна закінчиться зараз, невідомо, чи взагалі колись знову там можна буде обробляти територію. Ніхто там не сидить і не чекає зрошення. Коли ці території будуть розміновані, лише тоді стане зрозуміло, скільки того зрошення може бути потрібно. Але ці всі землі засолені через те, що зрошувалися водами степових річок.  Фото: gettyimages Каховське водосховище вбирає в себе не лише води Дніпра, а й річок, які сильно мінералізовані. Вода з цього регіону непридатна для зрошення, вона призводить до засолення ґрунтів, тому в будь-якому випадку через 10-15 років ґрунти прийшли стали б повністю непридатними. Тому це наш шанс змінити методи ведення сільського господарства і мати можливість продовжувати його тут, замість того, щоб просто добити цю територію зрошенням. Я вважаю, що сільське господарство, хай і таким радикальним і неприємним чином, але отримало шанс продовжувати тут господарство, проте без зрошення.  Також чиновники кажуть, що нам потрібна Каховка для того, щоб працював водний транспорт. Через шлюзи ГЕС все одно можуть проходити тільки малогабаритні річкові судна, їм не треба водосховище Для малих суден воно теж не потрібне, адже через хвилі їм дуже небезпечно рухатися по водоймі. Тому для водного транспорту треба просто прочистити шлях, яким він зможе ходити принаймні до Запоріжжя. Водосховище йому лише заважало.  Наступне - водопостачання. Досі хтось пише, що вода потрібна Нікополю, Енергодару, Кривому Рогу. Здається, всі вже зрозуміли, що Кривому Рогу провели водогін вже зовсім з іншого водосховища. Нікополь і Енергодар - як були побудовані до будівництва Каховської ГЕС на березі Дніпра, так вони і сьогодні стоять там. Я не розумію, для чого говорити, що водосховище треба для водопостачання Нікополя, коли він досі стоїть на березі Дніпра і має набережну.  І нарешті енергетика. Каховська ГЕС давала 1% енергії, яка виробляється в Україні. Якщо 1% площі водосховища зайняти сонячними панелями, це повністю компенсує Каховську ГЕС. Те саме можна отримати, використавши у 100 разів менше території. Але ж Укргідроенерго дивиться на це не так. Вони думають: "У нас був на балансі величезний об'єкт, нам його зламали. Як буде класно зараз отримати кілька мільярдів на його відбудову". Але чи треба це нам? Я в цьому абсолютно не впевнений. Я просто хочу, щоб там відновилась природа, але також розумію, що ми реально виграємо, навіть якщо той 1% водосховища заставити сонячними панелями. Я готовий закрити очі на той 1%, якщо збережеться в природному стані 99 інших відсотків. Це шанс не тільки відновити можливість археологам досліджувати там. Цю територію можна якось інакше використати, можливо, вона не вся лишиться в природі. Може, там побудують нове місто, якесь ультрасучасне, і західні партнери вкладуть в нього десятки разів більше грошей, аніж в ту греблю. Які перспективи будуть у східних областях, враховуючи безпекову ситуацію та екологічні виклики, які зараз там вже з'являються?  На жаль, тут не так все оптимістично. Я впевнений, що південь України, зокрема Херсонщина, може мати краще економічне становище, ніж це було до теракту у Каховці. А от на Донбасі інша ситуація. Там фактично зруйнований величезний обсяг промисловості. За кількістю це, ймовірно, більшість всієї промисловості, яка в нас була. Передусім це вугледобувна промисловість, наприклад, "Азовсталь" - завод розміром більший, ніж Венеція, також величезний комплекс в Сєверодонецьку - 36 заводів хімічної промисловості. Руйнування промисловості призвело до забруднення. Там на кожному з цих підприємств були сховища відходів, які не піддаються переробці, очисні споруди, сировина, продукція - це все руйнувалося і якимось чином потрапляло в довкілля. Звичайно, це неможливо було моніторити тоді, коли це відбувалося, та й сьогодні ми це не можемо робити. Проте це вже відбулося, тож ці заводи більше не забруднюють довкілля. Тобто в середньому збільшення кількості забруднень в регіоні, який завжди вважався у нас епіцентром екологічно небезпечної ситуації в Україні, нездорового довкілля і всіх можливих забруднень, тепер немає. Наприклад, Маріуполь більше не буде містом, де є смог і де люди виходять на вулицю, тому що їм нічим дихати. Звичайно, там інші проблеми, але цієї більше немає. Я думаю, що коли ця територія нарешті стане доступною, західні партнери допоможуть нам відновлюватися. Але ніхто не буде будувати заново радянську Азовсталь або хімічні заводи Сєверодонецьку так, як їх будували в СРСР. Їх будуть будувати сучасними, і вони будуть менш шкідливі для довкілля. Я уявляю, що жити і працювати у відновлених містах сходу України буде значно безпечніше, ніж це було до того, як це все було зруйноване. На жаль, це відбувається шляхом таких неймовірних потрясінь і людських трагедій. Проте я не вірю в те, що будуть відновлені саме ці міста. Я можу уявити, що будуть поряд побудовані новий Бахмут, новий Сєверодонецьк, нова Авдіївка. Зараз ці міста перетворені на гору будівельного сміття. Куди його діти? І для чого його кудись дівати, засмічуючи іншу територію, якщо простіше просто поряд побудувати нове місто? Хто буде виколупувати десь з бетону, з-під землі комунікації і їх ремонтувати? Це нереально. Набагато дешевше буде побудувати поряд нові міста, які будуть сучасними. Але, на жаль, якщо все піде таким шляхом, то це будуть нові благополучні міста на фоні руїн колишніх міст. На відміну від Херсонщини, це зовсім інша картина, яка передбачає благополучне майбутнє.  Якщо розглядати компоненту, яка страшенно всіх лякає, - атомні електростанції і Чорнобильська зона, чи поділяєте ви застереження, які стосуються зараз умовно мирного атома? Я взагалі ніколи не вірив в мирний атом. Незадовго після того, як я народився, стався Чорнобиль. Звичайно, я цього не можу пам'ятати, але я дуже добре розумію, що це найбільша техногенна катастрофа в історії людства. Щодо Чорнобильської зони є дві сторони питання: з одного боку, туди не можуть більше повернутися люди, а з іншого боку, - це світовий приклад того, як природа може відновитися там, звідки пішла людина. Це оаза дикої природи на цей час, але ж ніхто з нас не хоче таку оазу розміром в половину області десь в районі Енергодару, наприклад.  Сам факт потужного ядерного вибуху — це погано. Я сподіваюся, цього не станеться, але загроза все одно лишається. Тож треба щось робити, аж поки не зникне той останній відсоток загрози. Проте якщо виникне будь-яке радіаційне забруднення, навіть в разі мінімальної аварії, треба дивитися, який це регіон. От південь України, де розташована Запорізька АЕС, - це посушливий регіон, степова зона. Я думаю, ви бачили супутникові знімки, на яких добре видно, що вся лінія фронту зелена. Це ж не випадково, це не місячний ландшафт. Рослини, які ми умовно в побуті називаємо бур'янами, а науковці - інвазійними видами, наприклад, маслинка, акація чи амброзія, пішли переважно з посушливих регіонів Північної Америки. У нас вони колись з'явилися, але ми не давали їм розростатися, вони росли тільки вздовж доріг. На полях щороку все переорювалося, а кожен з нас в себе на подвір'ї їх вириває. Але уже другий рік у тому регіоні ніхто нічого не переорює і не вириває, уся ця територія покинута.  Якби радіаційне забруднення сталося в посушливому регіоні на півдні України, куди прийшли чужорідні сухостійкі і дуже агресивні види рослин, і нам би довелося покинути цю територію, оце було б значно гірше, ніж Чорнобиль. Тому що ця ділянка би не стала прекрасними лісами з бобрами, вовками, зубрами і ведмедями, якою є Чорнобильська зона. До речі, Чорнобильська зона – це Чорнобильський радіаційно-екологічний біосферний заповідник. Це заповідна територія, яка заслужила за 30 років цей статус, вона краща за будь-який інший заповідник в Поліссі. Ця зона захищена не тільки службою охорони, а й радіацією, через що туди ніхто не потрапляє. Так от на півдні України не буде такої оази, якби десь відбулося забруднення, бо все просто заросте акацією, маслинкою і амброзією. Тому мова навіть не про радіацію, а про те замінування, яке зараз тотально створює таку зону заростання цими видами на півдні. Коли закінчиться війна, заміновані території умовно на якийсь час стануть зонами відчуження, територіями, куди небезпечно заходити, аж поки їх не розмінують. У Середній Азії є такі приклади, але вони не схожі на наші. А от в Європі такого ще не було. Ми не знаємо, як ми з цим будемо боротися.  Кабмін уже другий рік каже, що ці масштаби замінування швидше за все потягнуть роботу з вилучення вибухонебезпечних предметів на наступні мінімум 70 років. Справа навіть не в тому, що ми з вами навряд чи проживемо ще 70 років, а в тому, що буде з цими територіями через цей час Уявіть, через 70 років хтось захоче розмінувати наступну ділянку, а там вже міни глибоко під землею або снаряди під корінням старих дерев. Це означає, що треба буде це все спалювати для того, щоб потім в землі шукати вибухівки. Я думаю, що з великою вірогідністю найбільш забруднені вибухами місця в Україні ніхто не буде розмінувати.  Фото: gettyimages Я спілкувався з представником Єврокомісії Торстеном Воллертом, який відповідає за відновлення України, і він сказав, що ті зелені ліси навколо Берліну стали такими, тому що там все заміноване. Німці їх навіть не гасять, коли там щось горить, адже там все вибухає. Їм простіше було просто вирішити, що навколо міста будуть прекрасні дикі зелені ліси. Вони їх мали або спалити, щоб розмінувати, або більше не втручатися в природу і дозволити відновлюватися їй самостійно. І Берлін - це не якась країна третього світу в Азії, Африці або Латинській Америці, це одна з найрозвинутіших країн Європи, і навколо столиці вони мають заміновані ліси, де можна ходити лише безпечними стежкахми. Я думаю, що нас чекає майбутнє, в якому ми повинні вже зараз припускати, що частина нашої країни після звільнення залишиться в природі, але ми з вами туди потрапити не зможемо. А наскільки все те, що відбувається на території нашої держави, зараз вкладається в загальносвітовий тренд, концепт і взагалі візію майбутнього? Ми живемо в час, коли природоохоронна діяльність є такою мейнстрімною, коли уряди збираються для того, щоб вирішити питання кліматичних змін і навіть домовляються про щось на цьому тлі. Водночас в Україні відбувається те, що відбувається. Як ви комунікуєте зі своїми закордонними колегами? Які пропозиції є у них, і чи розуміють вони, що те, що є в Україні, все одно позначається на загальному стані нашої планети? Тут, боюсь, в мене немає однозначної відповіді. Нещодавно була презентація рекомендацій, які розробила міжнародна робоча група на вищому рівні з аналізу наслідків війни для довкілля. Ця робоча група думає і про збитки, і про рекомендації, як в Україні поводитися в різних ситуаціях. Ця доповідь була представлена українським громадським організаціям, а потім і президенту. Міжнародна робоча група складається переважно з міністрів або екс міністрів західних і північних партнерів України, які за своїм фахом є екологами. Є певна співпраця, коли вони планують яким чином допомагати Україні. Це одна частина. Друга частина - є поступова і, як на мене, поки що невдала робота над планом відновлення України, бо кожен у країні намагається всунути у нього все, що хочеться йому, а не те, що є відновленням. Ви прекрасно уявляєте, які нині відбуваються руйнування. А в плані відновлення може бути, наприклад, якесь будівництво в Хмельницькій області або дороги в Закарпатській області - це не має відношення до руйнувань. Тобто зелене відновлення України не має шкодити довкіллю, а відновлювати щось краще, ніж було. У слові "відновлювати" передбачається увага до того, що було зруйновано, пошкоджено, втрачено. У проєкті відновлення України має бути лише відновлення того, що було зелене, або компенсація того, що було зруйноване. Я дуже сподіваюся, що фінальна версія проєкту відновлення України, яка буде мати фінансову підтримку західних партнерів, буде такою, що відповідатиме і зеленому критерію, і уявленням про те, що це відновлення, а не просто чиїсь фінансові інтереси. До нашої організації часто звертаються за коментарями різні зарубіжні організації, і це, чесно кажучи, має майже односторонній характер. Дуже багато кому треба проконсультуватися, що тут реально відбувається, і з цього я розумію, що насправді специфічні природоохоронні й екологічні організації в кожній державі розуміють, що екологічна ситуація в Україні дуже сильно погіршується. З іншого боку, є довкілля глобальне. Наприклад, коли горять Чорнобильські ліси, дим летить на інші країни, коли відбуваються вибухи боєприпасів, і ця вся хімія опиняється в повітря, воно теж летить в інші країни, також забруднення, які осаджувалися на дні водосховища після підриву Каховської ГЕС, викинулися в море і дотекли до берегів Болгарії, Румунії, Туреччини. Вони розуміють, що вплив стосується їх теж, і вони теж страждають від нападу Росії на Україну. Але люди в інших державах все одно дуже погано уявляють, що у нас тут відбувається. Наприклад, найчастіше мої колеги з інших країн або іноземні журналісти питають, чи можу я бути їхнім гідом в зону бойових дій. Ми з вами розуміємо, що це неможливо через дуже багато причин, але люди регулярно ставлять такі запитання. Я розумію, що люди в інших державах попри всі ці жахливі відео обстрілів, кадри зруйнованих Бахмута, Мар'їнки чи Авдіївки, всього не усвідомлюють. Вони чомусь всі впевнені, що можна просто приїхати і на все подивитися самим. Іноземці не розуміють, що це все знімають солдати, які самі перебувають в зоні бойових дій, що це є військові хроніки з бойових дронів. Це не значить, що може приїхати журналіст і зняти класне відео з дрона в Авдіївці. Справді існує дуже великий інтерес в усьому демократичному світі до того, що відбувається в Україні, вони турбуються про нас, але не вдаються в подробиці, а отже і не дуже розуміють, як нам допомогти. 
we.ua - In addition to Ukraine only wins the loss of the Caschan reservoir, you do not need to restore it
Look, wait, wait, wait, wait, wait, wait. In the assembly park on Riverland locked in a red name-line beard
The Court of Defense from the Red Book of Ukraine has been documented at the Nobel Natural Natural Park on Riverlands. It's a bird who rarely happens, only Polyachi. Scientists now want to figure out where the alien beard is
Public organization «Sprava Hromad»
The Mission of «Sprava Hromad»is the support of our army. The key to victory at the front is the support of the army in the rear! Now again, as in 2014, the army needs our unity in matters of aid! Starting with basic things like clothing, and ending with high-precision equipment, such as optical-radio-electronic surveillance complexes, our community buys and supplies the troops with everything they need, which forms a new, more advanced army! In this process, we, Public Affairs, take over all the routine processes from "understanding what the military needs to beat the enemy" and ending with handing him the keys to the dream equipment! However, we can overcome this path only under one condition: only together with you!
we.ua - Public organization «Sprava Hromad»
Malewicz, Rizpino, Pionko, Iwazewski, Burch and Cuyji: The Gocozuk sociologist told us about the stolen Russian culture of French culture
Програма "Власні назви з Мирославою Барчук" - це серія розмов з українськими та західними інтелектуалами, письменниками, митцями, правозахисниками, де обговорюються, з одного боку, події та суспільні явища сьогодення, а з іншого – історичний контекст, який ці явища сформував. Проєкт спільно створюють український ПЕН і телеканал "Еспресо".  ________________________________________________________________________________ Українські митці, які роками й десятиліттями значилися у світових музеях як росіяни, а їхні роботи, як роботи на російські теми, зараз активно деколонізуються - це називається реатрибуція, цим займається не так багато людей, як нам би хотілося, але є перші результати. Наприклад, ми вже розповідали колись про те, що у Музеї мистецтва "Метрополітен" змінили в назві картини французького художника Едґара Деґа "російські танцівниці" на "українських танцівниць". Архипа Куїнджі, Івана Айвазовського, Іллю Ріпина перестали підписувати як російських художників. Окрім того, не так давно міський музей Амстердама класифікує художника Казимира Малевича як українця, а не росіянина. І ось останніми тижнями ще одна чудова новина - найбільший художній музей у Фінляндії "Атенеум" змінив підпис про художника Іллю Ріпина з росіянина на українця. Звичайно, ця історія викликає страшну агресію в росіян, я вже навіть не кажу про пропагандистів, але навіть такі ліберальні, "хороші русскіє" кажуть: "Ну, що ви, це ж якийсь комплекс меншовартості в українців, абсолютно некоректно цих людей зараховувати до української культури. Ось вони закінчували художню петербурзьку академію, ось вони були частиною великої російської культури й так далі". Як ти відповідаєш не "хорошим русскім" і як визначаєш для себе, де коректно людину вважати дотичною до української культури? Я вважаю, що це питання насправді фундаментальне і воно, як і будь-яке фундаментальне питання, стосується цінностей. Ми можемо стверджувати, що існують цінності, які притаманні українському народові й це відображається в нашій глибокій культурі, в різних проявах. Ми говоримо про любов до свободи, демократію, повагу до жінок і подібні цінності, їх можна довго перераховувати. Так само ми можемо говорити про те, що існує певний набір цінностей пов'язаних з культурою Росії, "Великоросії" як центру імперії й це культура передовсім доволі шовіністична й ієрархічна, вона є по своїй суті антидемократичною. Якщо ми будемо накладати на цю матрицю творчість художників, які творили в Російській імперії, ми з вами чітко зрозуміємо, що існує доволі відчутний поділ. Одні художники дотримуються імперських цінностей, а передовсім - це "уваровська тройка" (теорія офіційної народності Російської імперії, тріада, - ред.), відома як православ'я, самодержав'я й народність. Мусимо пояснити, що Уваров - це відомий монархіст, міністр освіти, "народного образованія", який сформував оцю тріаду - православ'я, самодержав’я й народність - у першій третині XIX століття, в 1830-ті роки. Це був момент, коли у 1834 році помирає Віктор Кочубей, українець, народжений в Диканьці. Фантастика те, що мало хто звертає увагу, - "Вечори на хуторі біля Диканьки" були написані й видані в той час, коли країною по суті управляв канцлер Кочубей, який народився в Диканьці. Це був якийсь нащадок того Кочубея. Я не буду його особливо вихваляти, він був, як не дивно, доволі вільних поглядів, він чимало реформував в Російській імперії. Тобто він був людиною передових поглядів, українських цінностей, демократизації. Водночас він вважав себе частиною імперського апарату, був тим малоросом, який розбудовував загальну імперію і стояв вище, ніж багато великоросів, звісно, це теж позначалося, але як ви розумієте. А тепер від Кочубея назад до митців. Я хочу запитати про включеність художників, наприклад, Крамського або Ріпина, в російський культурний процес. Наприклад, той самий Крамський, росіяни його називають Крамской, - це та сама Петербурзька академія мистецтв. Він казав, що син писаря і матері козацького роду, але він був частиною руху "передвижників" (Товариство пересувних художніх виставок - творче ідеологічне об'єднання художників Російської імперії, в тому числі й українських, - ред.). Це був суто культурний феномен Російської імперії. І вони їх надихали. Хіба це не є частиною "тріади Уварова"? Дуже цікаве питання, давайте ж подивимося ближче на ці всі моменти. Якщо ми говоримо про "тріаду Уварова", в чому полягають підходи? Якщо це православ’я, то це піднесене ставлення до релігії, духовне визнання за духовної первинності й те, що релігія, православ'я має нібито освячувати владу в Росії й народ. Самодержав'я - це відсутність будь-яких механізмів конституційної монархії й подібних речей; це протидія будь-яким процесам, які нагадують те, що відбувалося у Франції, Голландії, багатьох інших країнах того часу; це таке саме держав’я, тобто один монарх і в нього є адміністрація. Народність - це відсутність розрізнення між малоросами, білорусами й русскими - великоросами; це все русский народ, скажімо так. Логіка була така, що народність - це триєдиність народу, тобто художники, які тою чи іншою мірою підважували авторитет православ'я, підважували авторитет самодержав’я та підважували авторитет такого розуміння народності. Вони піддавали сумніву цінності, які лежать в основі Росії, як оцієї імперії, відповідно, які, зокрема, і підкорювали Україну. Якщо ж подивитися, художники, які вирізняли самобутність українців як окремого народу, їхню візуальну відмінність, назву - це уже були художники, які підважували офіційне розуміння народності. Ріпин, Крамський, Ярошенко, Микола Ґе і дуже-дуже багато інших, навіть той же Іван Айвазовський, який був етнічним вірменином, але він обирав, наприклад, в антуражі певних своїх картин дуже часто писав українців, як стафаж або як героїв своїх картин; коли він писав українські пейзажі, підкреслював це українськими маркерами - вітряки, тополі, українські глинобитні хатки, Дніпро. По суті, ці художники показували, що їхня творчість пов'язана не з абстрактною Російською імперією, а з Україною, і це була принципова позиція. Коли ви говорите про передвижників - це дуже цікавий феномен. Бо в чому суть передвижництва - тільки в тому, що вони обирали демократичні теми? Насправді навіть сам термін "пересувні виставки, передвижництво" означав, що художники обирали так побудувати систему поширення своєї творчості, щоб їхні виставки не були заключені тільки в Петербурзі й Москві, як двох центрах Імперії, а щоб вони їздили в Київ, Харків, Одесу, Катеринослав, велика кількість цих міст була в Україні, так само виставка їздила в Ригу, Вільнюс. Якщо підняти взагалі архіви, а я це робив і це бачив - де проводились виставки пересувних художників. Самі художники, наприклад Костянтин Савицький, художник з Таганрогу, якого, звісно ж, називають русским художником, і навіть українська вікіпедія, але це поки що. Насправді мало того, що він сам підважував оці всі православ'я, самодержав’я, народність - критикував по суті послідовно ці моменти, він ще й вимагав, щоб його картини разом із пересувними виставками їздили в Київ, Херсон і Одесу. Зафіксоване листування, я посилаюсь на архівні джерела, які це доводять. Тобто передвижники - це насправді феномен. Ледве не половина найвідоміших передвижників були українськими художниками й один із моментів передвижництва був у тому, що цей рух дозволив познайомити українську аудиторію, українського глядача з актуальним мистецтвом. Тобто вважати передвижників так, як нам розповідали, що це російський імперський феномен, неправильно і хибно. Поговорімо про Іллю Рєпіна, який насправді є Ріпин. Ось тут треба це довести, бо дуже багато людей кажуть: чекайте, це перебір. Я готовий завжди до дискусії, тому що це питання не є гостро історичним з багатьох причин, наприклад, виходячи з того, що Ріпин був, очевидно і це доведено, нащадком козаків. І судячи з його пунктика на запорозьких козаках, напевно ж запорозьких козаків. Так само можна стверджувати, тобто це довели науковці, що його родина і по матері, і по батьку кількома століттями мешкали поблизу Чугуєва - здається, по матері з XVII століття, по батькові з XVIII. У будь-якому разі, це тривалий період і це було ще до Аракчеєвщини, до того, як вони змішували місцеве козацьке населення, яке було довгий час в Гетьманщині з російськими елементами, які туди підтягували для того, щоб контролювати той регіон. Таким чином з цих контингентів утворили так звані військові поселення, і в Ріпина була ідентичність військового поселянина. Його спогади починаються, що він був українським військовим поселянином, така в нього була ідентичність. Часто росіяни говорять: він у своїх спогадах називає людей, які жили в навколишніх селах, хохлами, і от нібито це означає, що в нього не було української ідентичності. Насправді він буквально в наступному абзаці називає купців, які приїздили з півночі, кацапами. Що це означає? В нього й великоруської ідентичності не було; в нього була козацька ідентичність, а точніше ідентичність військових поселян, а отже воєнного стану, який відрізнявся від селянського. Це треба дуже чітко розуміти. Часто звичайні селяни, які не мали стосунок до війська, тривалий час сприймалися військовими людьми, коли ця справа переходила з покоління в покоління, як ніби люди дійсно дещо іншої ідентичності. Тоді ще такої сильної української узагальненої, всеукраїнської ідентичності, яка б включала всі соціальні групи, як зараз є, і для нас це природно відчувати, навіть близько не було насправді. Ілля Ріпин був унікальним художником, який дозрів до своєї української ідентичності. Яким чином? Він глибоко вивчав історичні документи, історичні матеріали, працюючи над історичними полотнами, серед його близьких друзів були Костомаров і Яворницький, видатні українські історики, які писали праці та в яких показували дійсну картину Російської імперії, зокрема "Царівна Софія", "Убивство Іваном Грозним сина", оці всі разючі полотна Ріпина, які насправді деконструюють самодержав’я. Що робить картина "Іван Грозний вбиває сина"? Вона показує, що російське самодержав’я є божевільним, воно убиває своїх дітей; показує, що дивіться, в Російській імперії на якій народності будується, стоїть самодержав’я і православ'я, подивіться на цю народність, вона запряжена і тягає ці барки. Ці чоловіки насправді заробляли, можливо, більше, ніж художники. Доведено, що бурлаки були людьми, котрі отримували великі гроші, але вони фактично всі їх пропивали - ось що, зокрема, мав на увазі художник. Коли він пише козаків, там немає цих понурих, спитих облич, хоча вони гульбенять, але там обличчя натхненні. Запорозьких козаків Ріпин писав зі своїх друзів українців, інтелектуалів, у них не було слідів морального розкладення на обличчі, як це було в бурлаків. Тобто це все складається з таких пазлів, з таких очевидних фактів і складається загальна картина, яка нам дозволяє говорити, що це український художник. З приводу Рєпін, Ріпин. Дивіться, Рєпін - це русифікований варіант, через Аракчеєвщину, через процес постійної русифікації козацького прізвища Ріпа. Очевидно, що десь у Чугуєві, в тих полках, де вони жили, не могли написати Ріпа, тому що це занадто український варіант, а ми будуємо імперію, а солдати - це і є та народність, на яку сподівалася Російська імперія. Згадайте Сурікова - в нього половина картин про "русскую доблесть", картини величезних розмірів. Імперський художник. Я дивуюся, чому Росія досі не підійняла його на прапор. А в Росії, між іншим, русскі люди вважають Ріпина найвидатнішим своїм художником. Не Сурікова, не Васнецова, який "Богатирі", теж здавалося б іконічна річ, - ні, Ріпин. Бо він реально як митець значно сильніший, на голову сильніший, як і Микола Ґе, і багато інших, ніж ці всі русскі патентовані імперці, які отримували від держави гроші. Васнецов жив у теремі, можна було позаздрити, він за розпис Володимирського собору отримав стільки бабок, що просто міг купатися в них. Ріпин теж малював імператорів - Миколу II, Олександра III, і теж за російські гроші. Я правильно розумію, що він хотів, щоб його поховали в Чугуєві, тобто для нього це було важливо? Не зовсім так. Я думаю, що, судячи з його листування з Яворницьким, він в останні роки свого життя допрацьовував дві дуже важливі для себе картини. Одна - це картина, яку він писав 50 років - "Хресний хід в Дубовому лісі", яку він писав за мотивами Чугуєва зі своїх дитячих спогадів. І в нього була інша картина, яку він писав тоді ж, але закінчив набагато раніше і продав, - "Хресний хід в Курській губернії". Це така картина поневолення русского суспільства, там поліцейські на конях нападають на людей. Одним словом, жахливий соціальний реалізм. А "Хресний хід в Дубовому лісі" - це, можна сказати, навіть меланхолічна в чомусь робота, там ідуть поряд священник, паломник - це демократична річ, він показує різницю між ієрархічним суспільством Російської імперії та демократичністю українського життя цього Чугуєва.  Друга річ - це "Гопак", остання робота Ріпина, він працював над нею декілька років. Що може бути красномовніше? Який русский художник напише останню свою картину "Гопак", перепрошую, це очевидно український танець. Як би, можливо, Росія не намагалася його собі у нас забрати, але ж цього ніколи не станеться, я думаю, навряд чи світ можна обдурити настільки тупо. Ось і Ріпин пише "Гопак" і при цьому листується з Яворницьким (він його, як і інші, запрошує в Україну). Очевидна річ, це друга половина 20-х років, якби Ріпин приїхав в Україну, його б змусили поїхати в Москву жити. Ми це розуміємо, і він також це розумів, тому відповів Яворницькому: "Я все-таки змушений закінчувати "Гопак" там, де я зараз є". Фото: скрин Він не міг сказати напряму, їхнє листування, напевно ж, читали. Мені так здається, що Ріпина вели як потенційного керівника соцреалізму в Радянському Союзі. Горький відповідав за літературу, і Ріпин мусив відповідати за мистецтво. Він, мені здається, що був такою собі рульовою моделлю для соцреалізму, і дуже важливо було його затягнути в Радянський Союз. Яворницький, можливо, теж це розумів.  Бути похованим в Чугуєві означало для нього повернутися туди жити, мені так здається, і це означало, що він не може на це піти, бо він розумів, чим він ризикує, і тому назвав один із пагорбів, де його зрештою й поховали на території міста Куоккала (Помер Ілля Рєпін 30 вересня 1930 року. За заповітом художника поховали без труни в парку його садиби "Пенати", а після розпаду Російської імперії могила художника опинилася на території Фінляндії у м. Куоккала, - ред.), що зараз називається Рєпіно, він назвав це Чугуєва гора, символічно. Тобто Ріпин обрав жити в державі, яка не мало ніякого стосунку до Росії, по суті він не був зобов'язаний перед Радянським Союзом, він голодував, холодував, у нього були проблеми з дітьми. Він жив важким життям, але обрав його. Очевидно, що йому обіцяли й Корній Чуковський, й інші, можливо, що він буде жити в розкошах. Один з останніх автопортретів Ріпина в шапці, тобто очевидно, він працював в умовах, коли температура була в декілька градусів. Це стара людина за 80 років, і його пальці правої руки були вже покручені, він не міг працювати, писав лівою рукою й картину "Гопак", не для продажу, ясна річ, - це був заповіт. Митець, який для мене є подібним до Ріпина своєї любов’ю, замилуванням в українськості, в українській культурі, - це Микола Пимоненко. Я, коли дивлюся на нього, то бачу таку саму відданість, любов до свого. Розкажи, будь ласка, про Пимоненка, ким він був для імперії, вони його сприймали як ніби великого художника чи такого оповідача прикольних історій? Він був великим художником, і його роботи виставлялися на міжнародних виставках, одну з його робіт "Гопак" купив Лувр, зараз історія невідома, вона точно не висить в Луврі, я його обходив і не побачив, можливо, десь у фондах вона і є.  Пимоненко - це художник світового рівня, безумовно; це художник, який поєднував у своїй творчості реалізм, імпресіоністські мотиви й водночас тяжів до символізму в окремих роботах. Тобто це художник, який був абсолютно геніальним колористом, абсолютно чітко схоплював етнографічні мотиви, він був популярним. Про Пимоненка варто знати, що він був зятем художника Орловського. А Орловський, відповідно, це один зі світочів пейзажного живопису всієї Російської імперії та, звісно ж, українець, він переїхав до Києва і проживав у чудових стосунках зі своїм зятем тривалий час, в якомусь сенсі це була взагалі ідеалістична ситуація, бо тоді Орловський написав купу робіт, пов'язаних з Україною, при цьому всьому зберігаючи статус одного з передових пейзажистів всієї Російської імперії. Здається, його роботи коштували чи не дорожче, ніж робота Шишкіна, я тут не буду стверджувати напевно, просто в СРСР про це менше говорили. Пимоненка ж росіяни просто до останнього називали "русский художник", вже тепер вони пишуть, що російсько-український, російська Вікіпедія. Але якимось чином цікавим мені видається, що вони його сприймали як якогось оповідача прикольних історій про тубільців, він якось перекочував на ці обгортки для цукерок, на наклейки для водки "Спотикач", якимсь чином він потрапив у комерційну культуру. Це показує наскільки він був народним художником. Те, що він потрапив у комерційну культуру показує наскільки теми, які він підіймав, наскільки образи, які він відтворював, були, можна сказати, легко схоплювані, а скільки народних картин за його мотивами написано - не злічити просто. Одна справа, коли на "Спотикач" потрапила картина "Додому" інша справа, коли протягом кінця XIX, початку XX століття величезна кількість кустарних майстрів писали теми з Пимоненка наближаючи ці всі його роботи. Фото: uahistory.com Між іншим, Пимоненко був не першим у цьому сенсі. Був Костянтин Трутовський, який писав дуже подібні речі, мотиви, ті ж Великодні колядки. Це теж художник, який нібито показував етнографічний бік життя українського народу, але що це означало по своїй суті? Так само як ще до нього Тропінін, скільки в нього робіт на українську тематику, кріпак, як і Шевченко. Я вже мовчу про самого Шевченка, про Сошенка, про Шевченківське коло, про Ґе, який писав українців, про Івана Крамського, якого картина "Русалки" по Гоголю - українки в українських вишиванках. Але мова зараз конкретно про ці етнографічні моменти. Фото: Скрін Це показувало самобутність українського народу, це показувало те, що не можна звести під одну гребінку, нібито населення Російської імперії не визнає ось цих чітких національних відмінностей, а це вже була небезпечна територія, це треба розуміти. Можна було заборонити українську мову, можна було накласти обмеження на театр, багато чого зробити, але як ви забороните художнику писати натуру, як ви можете заборонити художнику написати людину у вишиванці? Дивись, як це використала Імперія, як використали гоголівську подачу про українців, як це "плем'я пляшущее". І цей "Спотикач" - це фактично картина "Додому" про яку ти говориш - жінка чекає п'яного, чоловік іде, спотикається, а жінка за спиною палку ховає. З цього зробили милих хохлів. Мені здається, що в цьому пласті й була дозволена ця культура. Ми можемо до цього ставитися по-різному. Я згоден, що може бути така інтерпретація, безумовно, але це інтерпретація в нас, людини XX століття, якій все дозволено, ми можемо будь-як це запакувати, можемо в будь-якому діапазоні, в розумних межах, проявляти свій патріотизм. Це банально наратив те, що зробили потім мистецтвознавці, літературознавці, кіномитці - всі, хто, скажімо, працював на Імперію для того, щоб інтерпретувати ці всі моменти по-своєму. Це не означає, що митці закладали в них такі сенси. У цьому контексті ми згадували про Крамського і я більше зосередився на Ріпині, продовжмо про Крамського. Це дуже показовий художник в цьому контексті. Так цікаво сталося, що Крамський нібито народився на території навіть сучасної Росії, але це було місто Острогозьк на Воронежчині, де мешкало 90% українців, це було старовинне козацьке місто. Я скажу більше, Крамськой народився в селі, чи це була якась станиця Нова Сотня. І говорили після цього, що він російський художник? Він визнавав сам, що в нього українське походження. Він Ріпину, я перепрошую, писав у листі після того, як Ріпин почав писати французьких кокоток: "Ти своєю хохляцькою кров'ю пишеш французьких кокоток, замість того, щоб займатися національним мистецтвом". Це було б великою образою, якби йому так написав великорос, очевидно, що це одноплеменці одне одного так підколюють, бо вони були друзями, вони не посварилися після цього звернення, так само товаришували.  У чому внесок Крамського в деконструкцію оцієї всієї історії з Російською імперією? Крамськой підняв бунт в Академії мистецтв проти зображення суто академічного трактування живопису. Їм, студентам, задали написати "Бенкет у Вальгаллі", а він сказав: я не хочу писати ці всі задані речі й поставні моменти. Це ще раз доводить, що саме українці були тими тригерами, які влаштовували всі бунти, спротив який там був. Але ще цікавіше навіть інше - хто засновував Петербурзьку академію, хто були найвпливовіші люди? Один із таких найвпливовіших, перших людей був Антон або Антін Лосенко. Ви очевидно розумієте, що це навряд чи росіянин, судячи з прізвища. Це дивовижна історія, бо в Україні існувала співоча організація для відбору талановитих дітей. Молодих, малих українців з чудовими голосами тренували спочатку, здається, в Глухові, де була ця школа, а потім цілеспрямовано відправляли в Петербург і вони там співали. Питання: вони в Петербурзі ставали автоматично "русскими"? Та вони жили в українському середовищі таких самих, як вони співочих, таких самих вчителів. Потім в Антона Лосенка зламався голос, він став художником, його відправили в Європу вчитися. Він автор першої української історичної картини, яку росіяни називають першою російською історичною картиною - "Володимир і Рогнеда". Українець написав на українську тему, яка відбулась у Києві, і він став одним із перших директорів Академії мистецтв, він писав теоретичні твори по яких вчилися. Тобто це один із фундаторів Академії мистецтв. Левицький, Боровиковський, Мартос і всі інші люди, які зробили фундаментальний внесок у розвиток Академії мистецтв, у розвиток жанрів класицизму, сентименталізму і так далі - були етнічними українцями з українським бекграундом. Щобільше, той же Боровиковський дуже довгий час становився в Україні, тільки потім переїхавши в Москву, спілкуючись там в українському середовищі. Левицький розписував Андріївську церкву разом з батьком та іншими художниками; відзначився, як супер крутий художник - забрали "при двір"; як можна відмовитися від грошей, слави, можливостей робити те, що ти хочеш, увійти в історію. Він би жив у своєму Миргороді, умовно кажучи, ви розумієте різницю  - писати сотників, козацьку старшину чи писати імператорів та імператриць. Стверджувати, що вони автоматично стали "русскими художниками", тримаючи українську барокову традицію, бувши вихованими в українському художньому середовищі, у них же вчителі були в українській культурі, це очевидні речі.  Перші картини Боровиковського - це бароко, Левицький - Андріївська церква - це очевидно теж впливи бароко, рококо. Тобто це частина української культури після того, як людина переїздить в іншу країну, навіть в межах однієї держави - чи вона стає автоматично представником іншої культури? Мені здається, смішно так думати навіть в такому напрямку. Чи став Вінсент ван Гог французом? Пікассо став французом, можливо, чи таки залишився іспанцем? Варто сказати, що в той час переїзд до Петербурга не означав те саме, що переїзд наших митців до Москви й Ленінграда вже в радянський час, або зараз тим більше. Тоді абсолютно була інша ситуація з можливостями, з університетами, академіями. Про двох учнів Пимоненка хочу запитати: про Бурлюка і Малевича. Я дуже люблю історію з Давидом Бурлюком, бо це людина з абсолютною теж українською, козацькою ідентичністю - він згадував, ніколи не відмовлявся від цього. Це був справжній культуртрегер свого часу, ця людина запустила рух футуристів в Імперії, але ще задовго до того він був імпресіоністом і працював зі ще одним художником з Херсонської губернії, з Тирасполя - Михайлом Ларіоновим (ще одним, якого привласнюють росіяни, хоча я його вважаю абсолютно приналежними до української культури навіть через тусовку з Бурлюком). У Херсонській губернії у них була ціла, скажімо, спільнота людей, які цікавилися архаїчною культурою, примітивами. А примітиви - це була народна культура, яка їх оточувала, це була українська народна культура. Вони мало того що цікавилися примітивною культурою, вони ще й брали їх на озброєння. Бурлюк - це один із перших сміливих художників у світі, який ще до 1910 року імітував народну картину. Він надихався народною картиною і навіть робив певні колажі. У нього є кілька цікавих картин - "Українці", наприклад, або "Козак Мамай", які можна розглядати горизонтально і вертикально. Фото: uamodna.com Вони ж обігрують народні ікони - це українське, жодного стосунку до російської культури це взагалі не мало. Це треба чітко усвідомлювати. Бурлюк мав певний період на території сучасної Росії, скажімо в тих столицях, але я повторюся, це були центри, там була дуже потужна українська спільнота.  Наприклад, смішно стверджувати, що Ріпин ніякого стосунку до України немає. Банальний факт, що він, по-перше, дуже любив Шевченка, його творчість дуже добре знав, "Гайдамаки" надихнули його на картину про освячення ножів - "Гайдамаки в Умані готують зброю". Так само це було і під час футуристів. Футуристи їздили до Ріпина, між іншим, Бурлюк, Кручених (теж українського походження), Маяковський (українського походження).  Маяковський був відомим адвокатом українського питання, ви знаєте, його твори, де він захищав Україну. Він був поетом життя, а його, знову ж таки, як і багатьох українців, загнобила і знищила митрополія, де вони, на жаль, безслідно канули. Але ми з вами маємо просто усвідомлювати це і не робити таких дурниць у майбутньому, і щоб наші діти такого не допускали. Ще двоє митців: Айвазовський про якого ми згадували - вірменин і Архип Куїнджі, музей якого абсолютно варварськи зруйнували в Маріуполі. Це ще одна метафора того, що росіяни роблять навіть з культурою, яку визнають своєю. Я читала "ліберальні" російські медіа, для них особливо боляче щодо Куїнджі та Азовського: як же можна, що це робиться у світі. Що говорить на користь того, що Куїнджі український митець? Буквально все. І ніщо не говорить на користь того, що Куїнджі російський митець. Поясню від початку, щоб ви розуміли послідовність цієї логіки. По-перше, Куїнджі народився в Маріуполі. Маріуполь, як відомо, був населений греками. Звідки взялися греки на території Маріуполя? Суворов вигнав їх з Криму, по суті, це була така собі геноцидна операція, коли православних, усіх, хто не був кримськими татарами, очевидно, що примусово, хто б спеціально пішов жити на нову територію, якщо ти століттями жив на території Криму? Тобто це вже людина, котра мала пам'ять, як його геноцидила Імперія, як його предків геноцидила Імперія. Очевидна річ, він був етнічним греком, але знову ж таки, чи був він пов'язаний якось з Грецією? З країною Грецією - ніяк він не був пов'язаний. Можна сказати, він був українцем на тих же правах на яких є українцями євреї, які століттями жили на території України; вірмени так само. Айвазовський - він вже не з Вірменії у Крим прибув, а з Галичини. Наприклад, якщо Бурлюк весь час казав, підкреслював, що я з українських козаків, мій батько з українських козаків, мій батько писав вірші українською й російською мовами, батько мені розповідав про українську культуру, то Куїнджі не казав про те, що він українець, він себе не ідентифікував так. Я вважаю, тут говорити про те, що він українець, можливо, дещо неправильне формулювання питання. Я абсолютно визнаю, що він кримський грек, переселений в Маріуполь. Грек - це людина грецької культури - що в Салоніках, що, умовно кажучи, в Маріуполі. Це однакові греки, але нічого подібного. Очевидна річ, що той грек, який Куїнджі, був у тісному контакті саме з українською культурою, яка переважала в тому регіоні. Головне, що він вчився в Україні ремеслу, ретуші фотографії, яка багато в чому його побудувала, як художника, як чудового  рисувальника. Дуже важливо, він завжди підкреслював відмінність українців, він не називав ніколи українців русскими, розумієте, він не вважав, що вони русскі люди. Він має дуже невеличку кількість робіт, де фігурують основними люди й у нього ці роботи присвячені українцям. Є в нього "Українка на заході сонця" і є робота, яка атрибутується як портрет "Голова чоловіка в солом'яному капелюсі". Він підкреслював, що це українці. Як Гоголю дорікають, що описуючи якихось мужиків він підкреслював, що це русскі мужики стояли, бо він українець і, очевидно, сприймав цих мужиків русскімі, як інших мужиків. От у Куїнджі була подібна історія: він віддавав перевагу зображенню української природи - це левова частка його найкращих робіт, українських людей - це невеличка кількість робіт, але чомусь так сталося, що це саме українці. Серед його учнів була величезна кількість українців, видатних художників - Крижицький, Столиця і велика кількість інших. Тобто він ще й передав у спадок, живучи в Петербурзі, Москві, навіть у Криму, він все одно, скажімо, йшов цим шляхом. Він у середовищі передвижників був дуже впливовою особою й існує чимало історій про те, що Куїнджі, як перед тим Микола Ґе, закенсилив вищий світ Петербурга, він не показував принципово протягом багатьох років нікому свої роботи, крім найближчих людей, учнів. Він був багатою людиною, дуже вдало вкладав гроші, купив собі величезну ділянку в Криму, прекрасно там жив, час від часу їздив викладати, бо він мусив передавати свої знання. Не буде людина, котра справді є генієм і усвідомлює це, хоче передавати свої знання, відмовлятися від цього, тому що тобі пропонують на Росії це робити, а не, наприклад, в Україні, де немає такої можливості. Ми повертаємо в культуру втрачених, викрадених митців. Це дуже добре видно по Малевичу, який народився в Києві, в польській родині, але визнавав себе українцем, навіть під тортурами він казав про себе - українець. Людина, яка писала українських селян, наші кольори, наші поля, Голодомор. У нього є колосально трагічна історія того, як він похований під Москвою в селі Ромашково, але на його могилі зараз зроблений в'їзд у паркінг і власне в цьому весь цинізм. Тобто він там під шаром бетону лежить - це людина, яка хотіла, щоб на пам’ятнику на його могилі був телескоп і можна було Юпітер бачити. Дуже по-русскі. Моє питання щодо Малевича стосується того, як на твою думку ми повертаємо цих митців? Ми навіть не змогли Бориспіль переназвати аеропортом "Малевич" і це була б колосальна річ у поверненні. Як ми повертаємо всі разом це ім'я? Відверто кажучи, я вважаю, що якби Росія не розв'язала цієї повномасштабної війни, можливо, дотепер була б величезна кількість українців, яким було б норм і "какая разница", не задумувалися над цими питаннями постколоніальних студій, які в академічній спільноті вже десятиліттями тривають. Це ж не вчора питання постало, що Малевич наш, воно вже давно актуальне і всі це чудово розуміли. Знаєте, було: як же ми будемо сваритись з Росією, ви що? Назвемо ми Бориспіль іменем Малевича, а Путін скаже, що це "не хорошо". Зараз ми можемо нарешті говорити й робити, я б давно це хотів, просто у владі нарешті дозріли до того, що, якщо ми воюємо з кимось, то ми не маємо права віддавати їм своєї культури. На чому будується наша ідентичність? Якщо Малевич себе назвав українцем, як ми можемо на рівні держави якимось чином не давати йому належне? Я вважаю, що це все ще мусить відбутися. Я вважаю, що всі, хто саботував такі зміни мають, як мінімум, зазнати репутаційних втрат. Звісно ж Сікорський значно менше підстав має, щоб бути частиною спадку української культури, аніж Малевич. Очевидна річ, що Сікорський, попри всю повагу до його технічних здібностей, мав специфічні політичні погляди. Тому будьмо чесними: якщо буде перейменування знову цього аеропорту на Малевича, всі це тільки підтримають.
we.ua - Malewicz, Rizpino, Pionko, Iwazewski, Burch and Cuyji: The Gocozuk sociologist told us about the stolen Russian culture of French culture
In Britain until 20 years of prison, teenagers were convicted who brutally murdered a transgender girl
According to The Guardian. Killing Brienne has received 28 stab wounds from peers. "They were both involved in violent and planned murder, which had little sadistic character and where the motive was herring to Britannina through her transgenhood," said the judge during the advertisement. Scarlett Jenkinson, who the judge called the murder handler, sentenced to 22 years, and her co-partner Eddie Redcliff, the former cyborg champion, got 20 years. According to the court, after Jenkinson's "was once again full of thirst for murder." After she was detained, she wrote a new "dead list" to which some of her guardians came in. Forenders carefully planned the murder of a transgender girl, including Jenkinson wrote a redesign. A couple had a goat's word, "gay." In the time of the murder of Britanna, a couple of them caught out of dogs in the park. Rothcliff first met Brienne on the day of the murder, but paying the crime, he repeatedly called her "it" and said, "just wanted to see what the size of a dick is." The murder was a hunting knife to the guy who the police found in his bedroom after the arrest. They found Britannina's DNA on the knives, and her blood was on his shoes and his fingers. Jenkins told the psychiatrist that "many times" hit Britannan and thought it was "fascinating," and also said "intended to take part of Britanna's body as a symbol," for example, "her beautiful eyes." In addition, a girl admitted that a few weeks before she was killed, she was trying to poison Britanna's pills, and in the event of teenagers, they didn't respond to judgment or repent. According to the conclusion of a psychiatrist, a girl has a hard form of behavioral behavior, one of which has no empathy. Remcliffe was diagnosed with autism, and the judge found that his social skills were not as developed as most people in his age, but emphasized that this diagnosis cannot be justified by the crime. "Sometimes times when I feel sorry for them, because they also destroyed their life, but I must remember that they didn't feel compassion for Britanna when they left her bleeding behind after a violent assault. They didn't kill Brianna because she did something bad, but just because one hated broadcast, and another thought it would be fun, "said the mother of the victim. The friendship was executed in south-west Chinese city in Chinkin for throwing two children out of the window from 15 floors
we.ua - In Britain until 20 years of prison, teenagers were convicted who brutally murdered a transgender girl
Key facts and figures 11 / 10 / 05 12: 55 Page 11
This is James Lauley, Penny Thomkins. - Metaphoric intelligence. It's delicious, 2023, in this book, we now use the stenographer of our own sessions, including clients who have experienced traumatic military experience during a full-blown war in Ukraine, which only increases the relevance of the theme we're talking about. And that's the metaphor that we live with. In his work, we do a book called "Metaphrical Mind" James Lauley and Penny Thompkins, who are fellow members of the symbolic model and psychotherapy -- they use the "Clean Language" as a tool for effective work in therapy, helping customers develop their metaphors. And it's no surprise that the research predates the epicrograph from Jose Ortega and Gazette: "The metaphor seems to be one of the most fertile human abilities. Her influence is associated with magic, and she seems to be the same instrument of creation that God gave to the creature God gave them when she gave them life. " So we can figure out at this point, metaphors are just artistic expressions or psychological solutions? How do you develop a metaphorical mind if you're a customer or a therapist? "At first glance, this book tells us about a new approach to psychotherapy, which is called" Symbolic modelling, "warning us -- but it's really about a new way of thinking about the process of change itself -- about how we help transform our customers, each one of which is really Michelangelo in his own world. In the symbolic model of the customer metaphor, it's raw, marble in which it's hidden, and it comes from. Our role is to help customers use their metaphors and symbols for self-knowledge and self-development. " Marshall Goldsmith, Mark Rutter. Trigger. Get the habit and get what you want to be. Our format, 2023, is for someone who wants to change their habits, order their lives, and not regret their decisions. Because, for example, the diet says you need to eat to lose weight, but they're not going to tell you how to keep diet in the world of a broken external advertising and fast food. Or a doctor will drink pills, but he won't control their use. Instead, in the book of Marshall Goldtie and Mark Rater, we're told how with the simple "Daily Questions" technique, and several modifications, to cope with its unwanted behaviors, to gain the desire and to do whatever it takes to be happy. Again, do you think of yourselves as happy and perfect? And what did you do to be like that? Maybe you wanted to give birth time or read a pop book, but you've been playing smartass for a half an hour. It's been a long dream, but you can't stand in front of the skin. The environment is constantly turning us away from the purpose of so-called triglyphs -- fragrance and other tristers. So how do you switch with temptation to do what you want, and then turn it into a habit? At least the kind of relationship where you are both "leader" and "follower," they'll tell you in the book. "Remember, when you start your day, you start the authors." If you look like most people, you wake up with important plans per day. You can even add a list of tasks. When you look at it, you feel confidence and motivation this day. Why not? You have a plan. The plan is good. At that point you function as a leader. But later, over the course of the day, you almost don't realize you're taking a different role. You become a follower, a man who has the desire for leadership. As a leader, you think that a follower inside you will follow every order exactly as it is pronounced. And that your self-follower would have no reason to fail during the day. (In the end, who plans to fail?) You ignore the possibility that a employee inside you can upset you about a customer or colleague, can break off on an urgent situation or just keep it from being pulled off. " What we should do next is learn ourselves by reading this pretty useful and practical book. Bob Goff. Love everyone and always. In a world full of losers and complex people. Candor, 2023, telling her story, she invites readers to become like heroes of what was happening to him and his wonderful family. Whatever he lived and described in his book, "Love everyone and always" Bob Goff is always a sign of an incredible adventure. Is it a secret that all of these events are marked by love? And loving people and helping them fulfill their dreams is the author's life. "This is what I learned about love: - tells him, before loving people who are hard, he'll have to deal with his fears. Nyriko, fasting a man whose hair grows wild, I'm immediately leaning away from her. I create a barrier between us from my words and my thoughts. That's my way of defending myself. Because of that barrier, I feel like I'm right, and it gives me a sense of security. Maybe we all do that in a certain way, and there's nothing wrong with it. Of course, except that Jesus didn't do that. He showed us what it means to become a love. In the same way, it's not easy, it's easy and easy for the author to remember how Jesus talked to his friends a lot about how we need to define ourselves, that's not what we call ourselves faithful, and not in good deeds that we hope to do -- we only define our love. Now, of course, you want to believe that there are other options, but there really aren't. Love is not what happens to us. Love is what we become. So this very interesting book is for everyone who is willing to fill love and love. Irina Lopuchina. Food, soul and body in search of harmony and degrees. The teachings of Roseglory Burlka, 2023 in this book, despite the "world" title, are many good criticism. "There are" specially trained people, "psychologists," like a speaker -- they're long "muttering," they learn, they're "slapping" their mirrors. In order to communicate with them -- that is, "reflected" -- customers could move on to themselves... But you can also read and configure your inner mirror in order to see yourself. Why do you ask? Because if there are professionals... "Just from the" kingdom of mirror curves "-- they ask us at this point -- because the way" reflected "us is often foreign to our reality. In general, the book "Food, soul," and body "of the Lomapuchic body will help us to deal with the psychology of overeating, with every Monday, we promise less to eat and move, and again, the hard day of a piece of chocolate. The second piece of the book is going to be useful for psychologists and students, considering the kinds of corruption of food behavior and psychotherapy approach to their diagnosis and treatments. "You can spend a lot of strength, time, money in trying to change yourself, preventing a nun. real changes can only be changed after accepting yourself as you are. With all truth about yourself. With all his "preferences" and "cracks," with their real possibilities and limitations. What does that mean? That without the truth about yourself, without the recognition of resources and difficulty, without recognizing its features and their personal "style" all attempts of fast and effective development are disappearing under the first "emotional discomfort." François barb-Gal. Like talking to kids about art. The teachings of the Old Lion, 2023 in his book, "How to talk to kids about the art of François Barb-Gal, in simple words and in a comfortable way, suggests how to teach children to see a painting, understand it and feel it. How do you ask? Like getting rid of old habits. "Due to the best intentions, we sometimes start on the lost side, it's like a car. "How could you be in this town and not go to the museum?" Or: "This is something that cannot be known." Or another: "You'll see it's very interesting." (Or very beautiful) All of these arguments are no doubt valid for adults -- absolutely nothing to mean for a child. Too little chance to wake her curiosity, and less is wanting to go somewhere if our motivation for a child doesn't affect. For that reason, our plan is most likely to fail. " So, as you can see, the most common and most relevant questions in the book are proposed in the book to satisfy curiosity and encourage new searches. So we're looking at a sort of convention, a guidebook, a reference and an art album at the same time, which can be carefully studied at home, a fast mountain in transportation or a view in the park. Basically, the book is addressed not only by parents and educators who want to get kids interested in the world of art -- it's for those curious readers and readers who have no time to know him. "If a child does not share your interest, let her drive," he says, "and if you do so, respect your choice. Your viewing needs to serve and become a starting point -- no more. Watch what's interesting. Follow her from the hall to the hall until she stops in front of something she speaks to -- even if she doesn't, without her eye, she'll pass the piece that you (and, doubtless, other) consider a masterpiece. It will be time for him to return, to be precise, to come. You must only allow, "provoke them to meet, but to determine where and when they do, not your problem."
we.ua - Key facts and figures 11 / 10 / 05 12: 55 Page 11
The Bridge of Germany: Beautiful and interested, short tour for travelers
Aunt Leipzig is a real find for those who would like to combine cultural rest and entertainment. In addition to mandatory bars and drinking, Leipzig is rich in historical inheritance. This is an ancient estate of local knowledge, and the Sheman's house, Mendelson and Baha, the Grassus complex where you visit three museums at once (Music Museum, Metographic and Museum of Applied Art), and of course, the parking landscape of Avenwald and Rosental. Photo: From the available sources, Shutgart Shutgart will fall to the soul of the motorists, because that's where the history of babies like Maybach, Merceles-Benz and Porsche were created. Shuttgart is one of the greenest cities in Germany, in which you can see by walking his parks. And you can also just walk around the city and look at the Art Museum and the Lapidian Museum, which literally holds the old Shutgarth Museum, and also you can't forget about the State Museum. Photo: From the available sources of Kelvin, a story is breathed by: Gothic and Baroque buildings, ancient churches and medieval monasteries, the ruins of the Roman Empire, etc. You must visit the western tower of ancient Romans and visit the Romo German museum. Spew the flesh of the Old River, find a fairy tale of Dwarves and look in the Celtic cathedral. From the available sources of Munich, Munich is a city of museums and beer because it's the capital of Bavaria. Here: 46 museums, 70 painting galleries with great masters, beautiful parks and palaces, great cathedrals, and so on. From the available sources of Dresden Dresden Dresden is the Theatarian Square and Frauenkirh, the Palatybrol Zwinger and Zakra-House, where there are just a few museums, and the Groner garden, the Zoo and the Botanic garden. And you can also parallel the past city and its modern realities to visit the great opera theater in the city. Photo: From the available sources of Hamburg Hamburg, we call German Venice, and not just because the city is on the water. There's also a spirit of fairy tales, and very organic cogs join the port until the grand cathedrals that come with beer and theatres. You can see the history museum ships, the oldest shipyard of the city, the Blue and Foss, the circular terminals and the famous house in the form of a parallelist Dockland. And also: The botanical garden, Ratash, the Thumbnail Museum and the Bachelle Museum, the Rice Market, and the Kunderchal art museum
we.ua - The Bridge of Germany: Beautiful and interested, short tour for travelers
The Kachyevsky oak in the Poltaurus in critical condition is the central landscape park
The therapy of two hundred-year-olds in the landscape park of the satellite wants to attract money from a public budget. A letter from the Foreign Society has been sent to the Association of ecology
we.ua - The Kachyevsky oak in the Poltaurus in critical condition is the central landscape park
2003-10-24 Moburization in February 2024: I wonder if there will be a messenger and someone to call
Еспресо пояснить, кого по мобілізації можуть призвати вже у лютому, а хто має право на виїзд за кордон. Про що у тексті: Які зміни в новому закопроєкті від Кабміну? Мобілізація в Україні на сьогодні: кого можуть призвати вже в лютому Чи помолодшає мобілізація? Електронний реєстр військовозобов'язаних Хто має право на виїзд за кордон  Військовий облік жінок-медиків з 1 жовтня Що означають поняття "повна мобілізація" та "посилення мобілізації" на практиці Які бувають види повісток та де їх можуть вручати  Нові правила в процедурі вручення повісток  Хто може отримати повторну повістку та наслідки її ігнорування  Хто не підлягає мобілізації через відстрочку  На тлі повномасштабного вторгнення в Україні триває загальна мобілізація і воєнний стан, за які вже вдев'яте було проголосовано Верховною Радою та продовжено строком на 90 днів – з 16 листопада 2023-го до 14 лютого 2024 року. Під поняттям "загальна мобілізація" розуміють систему швидкого доукомплектування Збройних Сил, яка діє одночасно по всій території України. Даний механізм дає змогу збільшити кількість військових для ведення оборони країни, а також створити резерв громадян, готових служити в армії у разі необхідності. Які зміни в новому закопроєкті від Кабміну? У Верховній Раді 25 грудня 2023 року зареєстрували законопроєкт Кабміну №10378, що стосується нових положень щодо мобілізації, військового обліку та служби в Збройних Силах. Цей документ активно обговорювався в Україні впродовж останнього місяця. Основна мета запропонованих змін полягає в удосконаленні процесу формування особового складу ЗСУ, демобізації, ротації та інших процесів, з урахуванням зростання загрози з боку агресора та його прагнення до подальшої окупації нових територій. Законопроєкт очікує обговорення у відповідному комітеті, доопрацювання, подальше голосування в залі Верховної Ради, а лише потім можливе ухвалення та підпис президента.  У проєкті закону йдеться про зменшення призовного віку – із чинних сьогодні 27 років до 25. Крім того, уряд пропонує скасувати систему строкової служби та звільнити призовників у запас. Натомість планується впровадження базової загальновійськової підготовки для громадян України віком від 18 до 25 років при всіх навчальних закладах. Люди, які успішно пройшли цю підготовку, будуть поставлені на військовий облік у ТЦК за місцем проживання. Для тих, хто її не пройшов, планують запровадити базову військову службу за бажанням. Планується виключити з переліку висновків ВЛК "обмежену придатність", натомість залишиться дві категорії: придатні та непридатні. Тобто ті, хто раніше був визнаний обмежено придатним, коли відповідний закон з такою поправкою набуде чинності, зобов'язані будуть повторно пройти медкомісію. Відстрочку отримають лише військовозобов'язані з інвалідністю 1 або 2 групи. Зміни стосуватимуться процедури військового обліку призовників, а також процедури вручення повісток. Тепер повістку зможуть надіслати громадянину через його електронний кабінет у системі призовника, військовозобов'язаного або резервіста, або ж через е-пошту. Законопроєкт також містить вимогу: під час мобілізації громадяни України у віці 18-60 років повинні мати при собі військово-обліковий документ і пред'являти його за вимогою представника ТЦК чи поліцейського. У разі невиконання військовозобов'язаними та резервістами своїх обов'язків, їх будуть вносити до Єдиного реєстру боржників. Тож, до боржника може застосовуватись ряд обмежень: заборона на виїзд за кордон та виконання операцій з майном, обмеження на право керування особистим транспортом та отримання водійського посвідчення, відмова в укладенні кредитних угод чи позик, призупинення пільг та послуг, що надаються державою. До того ж, у Верховній Раді зареєстровано ще один проєкт закону №10379, що стосується внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та Кримінального кодексу України. Він спрямований на посилення відповідальності за порушення військового законодавства. Відповідно до цього документа, додаються нові категорії осіб, які матимуть право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації: люди з інвалідністю I-II групи або ті, хто відповідно до рішення ВЛК є тимчасово непридатними до служби через стан здоров'я на період до шести місяців; працівники, які заброньовані; люди, чия дружина/чоловік, один з батьків або батьків партнера належать до осіб із I або II групою інвалідності, за умови, що ці особи з інвалідністю обрали військовозобов'язаного для свого догляду; люди, які мають трьох чи більше неповнолітніх дітей або батьки-одинаки; людина, яка є опікуном особи з інвалідністю I-II групи, що за рішенням суду є недієздатною; ті, хто зайняті постійним доглядом за хворим членом родини (дружиною/чоловіком, дитиною, власними батьками), які згідно з висновком спеціальних медичних комісій потребують постійного догляду. близькі родичі (першого ступеню споріднення) людини, яка має інвалідність першої групи, забезпечує її постійний догляд (не більше 1 людини з сім'ї), може отримати відстрочку від військової служби, за умови обрання людиною з інвалідністю військовозобов’язаного для надання допомоги по догляду; близькі родичі (першого ступеню споріднення) людини, яка має інвалідність другої групи та за визначенням спеціальних медичних комісій потребує постійного догляду, забезпечує її постійний догляд (не більше 1 людини з сім'ї), може отримати відстрочку від військової служби, за умови обрання людиною з інвалідністю військовозобов’язаного для надання допомоги по догляду; якщо чоловік та дружина проходять військову службу та мають неповнолітню дитину, тоді один з батьків має право на відстрочку; вагітні жінки та ті, які перебувають в декреті з дитиною віком до трьох років (у деяких випадках до шести років); тільки чинні народні депутати України та Верховної Ради АР Крим; співробітники Міноборони, Держспецзв'язку, Служби зовнішньої розвідки України, СБУ та інші. Права на відстрочку не матимуть працівники Бюро економічної безпеки України та Державної виконавчої служби. Крім того, не підлягають призову люди, що здобувають вищий рівень освіти, ніж їх наявний, а також деякі категорії працівників наукових та науково-педагогічних закладів, що працюють на повну ставку.   Також у документі є пункти, що стосуються збільшення кількості днів відпустки для військовослужбовців - до 30 днів підряд, та 90 днів оплачуваної відпустки для військових, які вирішили продовжувати службу після полону. Розглядають можливість демобілізації після 36 місяців безперервної служби у війську. Станом на сьогодні проєкт № 10378 на сайті Верховної Ради має статус "відкликаний", це стало відомо після засідання погоджувальної ради, що відбулось 11 січня 2024 року. Давид Арахамія, голова фракції "Слуга народу" у Верховній Раді, оголосив, що законопроєкт щодо мобілізації було повернуто для додаткового опрацювання Кабінету Міністрів. Орієнтовно новий розгляд заплановано на початок лютого: "6 лютого буде проголосовано перше читання. Я б хотів, розуміючи, що армія чекає цього законопроєкту, проголосувати в першому і в цілому", – повідомив Арахамія під час обговорення на заході "2024: сценарії для країни". Мобілізація в Україні на сьогодні: кого можуть призвати вже у лютому З початку лютого, як і раніше, отримати повістки можуть чоловіки віком від 18 до 60 років, які є військовозобов'язаними, відповідають вимогам за станом здоров’я та не мають інших підстав для відтермінування служби. Загалом, військове керівництво країни зазначає, що насамперед для доукомлектації армії потрібні люди з бойовим досвідом – штурмовики, артилеристи тощо. Другорядно - фахівці з різних сфер: водії, IT-спеціалісти, зв'язківці. Адже мобілізаційні процеси здійснюються не лише для бойових дій на фронті, а також для виконання різноманітних завдань. Один із можливих напрямків служби у таких випадках - це робота у штабі. Це означає, що в армії є потреба в професіоналах різних спеціальностей. Так, мобілізації можуть підлягати такі групи військовозобов'язаних: чоловіки віком від 18 до 60 років, які придатні та обмежено придатні за станом здоров’я під час воєнного стану, якщо вони мають військовий досвід; чоловіки віком від 27 до 60 років, які придатні та обмежено придатні за станом здоров’я під час воєнного стану, якщо вони не мають досвід військової служби; чоловіки віком від 18 до 60 років, які зняті та виключені з військового обліку, однак визнані придатними або обмежено придатними через стан здоров'я в умовах воєнного стану на підставі рішення ВЛК. Граничний вік для мобілізації залишився незмінним та не застосовується до чоловіків, які досягли 60-річного віку. Добровільно прийняти рішення щодо вступу на військову службу можуть: жінки віком до 60 років, які придатні за станом здоров’я;  призовники віком від 18 до 27 років, які раніше не брали участь у виконанні строкової служби – на службу за контрактом; люди з інвалідністю, а також ті, хто отримав право на відтермінування від мобілізації через сімейні обставини, будуть служити за місцем проживання. Також на початку вересня в парламенті зареєстрували законопроєкт, що передбачає скасування права на відстрочку від військової служби для осіб, які здобувають вищу освіту, у віці старше 30 років. Доцільність введення такого рішення розглядається через те, що після початку повномасштабного вторгнення в рази зросла кількість чоловіків, які хочу здобувати вищу освіту. Але як зазначають адвокати, це рішення не може бути прийняте навіть у військовий час, адже суперечить нормам Конституції щодо права на освіту. До того ж у часі закон не має зворотної дії, тому таке рішення не буде стосуватися осіб, які вже навчаються. Крім того, наприкінці вересня до Верховної Ради внесли законопроект №10084, метою якого є внесення змін до закону про військовий обов'язок і військову службу, аби зняти вікове обмеження на добровільне проходження військової служби. Йдеться про військовослужбовців, які будуть визнані ВЛК придатними до служби, володіють значним рівнем професійної підготовки та практичним досвідом. Як зазначалось раніше, в Україні максимальний граничний вік мобілізації – 60 років. Автори проєкту Юрченко Олександр та Бурміч Анатолій зазначають, що цим документом вони усувають "вікову дискримінацію". Адже обов'язок захищати Батьківщину є закріпленим у Конституції і, відмова українцям у проходженні служби у віці старшому 60 років є порушенням їхніх конституційних прав. До того ж нардепи наголошують, що таким чином можна поповнити лави армії, вмотивованими та досвідченими військовими. Чи помолодшає мобілізація? У квітні 2023 року на сайті Верховної Ради з’явився законопроєкт № 9281, який передбачає зменшення граничного призовного віку з 27 до 25 років. Таке рішення було обумовлено тим, що значну кількість чоловіків призовного віку не можуть мобілізувати, оскільки вони не досягли віку 27 років та не мають статусу «резервіста» та  «військовозобов’язаного», їх можу призвати лише на строкову службу, яка в умовах війни не проводиться. Тобто, чоловіки 18-27 років можуть бути мобілізовані лише за власним бажанням. Згодом, законопроєкт підтримав Кабмін та 5 травня 2023 року його було передано на підпис до Президента. З того часу ухвалений парламентом закон так і не був підписаний Володимиром Зеленським. В оборонному відомстві зазначають, що під час воєнного стану таке тривале перебування людей призовного віку на обліку є недоцільним. До того ж, це є прямим насідком того, до лав ЗСУ не можуть залучити значну частину придатних до служби чоловіків. Як зазначають військові, на фронті не вистачає молодих людей. Зі свого боку, в особистій колонці The Telegraph висловив думку колишній міністр оборони Британії Бен Воллес: "Середній вік бійців на фронті — понад 40. Я розумію бажання президента Зеленського зберегти молодь на майбутнє, але факт — Росія нишком мобілізує всю країну".  Бен Воллес підкріплює свою тезу тим, що він на власні очі бачив навчання молодих українських військових на базі за кордоном та визнає їх значний потенціал, уміння та наполегливість. Українська сторона відреагувала на заяву екс-міністра оборони Британії. "Кого призвати, ми вирішимо самі, а ви нам допоможіть більше зброєю, технічними засобами. А кого за цю зброю і засоби посадити, які вікові категорії, ми вирішимо самі з урахуванням наших соціальних зрізів, наших можливостей потенційних", - сказав голова Ради резервістів Сухопутних військ Іван Тимочко під час етеру марафону "Єдині новини". Насправді, причин такого рішення може бути багато. Тут потрібно враховувати всі фактори і не перетнути "тонку межу" між бажанням щодо захисту держави та перспективами майбутнього України після перемоги, зазначає історик та військовий експерт Михайло Жирохов. Йдеться про демографічні причини, настрої в суспільстві та рівень загальної підготовки юнаків. До того ж не варто забувати, що з початком повномасштабного вторгнення, до лав Збройних Сил добровільно приєдналась значна кількість молодих людей, яким ледь виповнилось 18 років, тому сьогодні у війську можна побачити всі вікові категорії. Електронний реєстр військовозобов'язаних Ще одним нововведенням вересня 2023 року став законопроект, що подали до Верховної Ради, який стосується створення електронного реєстру військовозобов'язаних. Народні депутати пропонують зібрати всю доступну особисту та службову інформацію про військовозобов’язаних і резервістів у електронних реєстрах і базах даних у єдиний е-реєстр. Тобто, передати Міністерству оборони інформацію з державних реєстрів: МВС, Податкової служби, МОЗ, Держміграційної служби та інших відомств. Відповідно до проєкту закону, в автоматичному режимі військове відомство буде отримувати інформацію та особисті дані про українців віком 18-60 років. Включно з номерами телефонів, електронною поштою, відомостями про сімейний стан, роботу військовозобов’язаних та інше. Сьогодні відомо, що повноцінно запрацювати е-реєстр "Оберіг" має до літа 2024 року. Таку інформацію висловила заступниця міністра оборони Катерина Чорногоренко під час етеру телемарафону. Готовність у повній мірі може бути забезпечена, коли з’явиться особистий кабінет, де громадяни зможуть перевірити внесені дані та подати відомості до ТЦК. Врегулювати дані питання, що стосуються електронного кабінету покликаний законопроєкт №10062. На сьогодні документ прийнято, він готується до підписання. У свою чергу, Мінцифри хоче запустити проєкт "смарт-мобілізація", про що було анонсовано під час пресконференції в Медіацентрі Україна. З його допомогою військовозобов’язані зможуть самостійно обрати бажану для мобілізації спеціальність та підрозділ. Уникнення або мінімізація корупційних схем є однією з основних завдань, які вирішує дана  ініціатива. З іншого боку, новий підхід ґрунтується на максимальній прозорості та доступності інформації для кожного громадянина. Прийнявши рішення мобілізуватися, людина отримує можливість обрати таку спеціальність, яка відображає її унікальні здібності та особисті прагнення. До того ж, зникає фактор невідомості, адже подавши заявку, та успішно пройшовши відбір, вона має можливість пройти навчання та здобути посаду, що відповідає саме її вибору. Такий підхід дозволяє кожній особі реалізувати свій потенціал та отримати можливість працювати у сфері, яка найбільше відповідає її уподобанням та навичкам. "Ми хочемо запустити так звану "смарт-мобілізацію", коли людина самостійно обирає спеціальність, на яку вона хоче мобілізуватися, і не під примусом, а самостійно. Тобто людина вирішила, що вона хоче служити в Збройних силах України", – пояснив міністр цифрової трансформації Михайло Федоров в інтерв’ю для "РБК-Україна".  Фото: соцмережі Хто має право на виїзд за кордон  Заборона виїзду для військовозобов'язаних громадян України, які відповідають віковим обмеженням - чоловікам віком до 18 років та після 60 років, за певними винятками, залишилась незмінною. Це правило спрямоване на забезпечення безпеки та добробуту громадян України під час періодів, коли держава знаходиться в стані війни або мобілізації,  але враховує індивідуальні потреби людини. На час дії воєнного стану питання перетину кордону громадянами України регулюється постановою Кабінету Міністрів України № 57. Згідно з цим правовим актом виїжджати за територію країни можуть такі військовозобов'язані чоловіки: ті, хто з медичних причин отримали дозвіл на виїзд (через стан здоров’я) за сімейними обставинами за професією з метою допомоги ЗСУ держслужбовці Щодо жінок, відповідно до закону громадянки України можуть вільно виїжджати за кордон. Проте не слід забувати, що існують винятки. Обмеження на виїзд розповсюджуються на жінок, які обіймають посади в уряді та народних депутатів. Важливим доповненням є те, що з 1 жовтня в Україні жінки-медики стали на військовий облік. Таким чином, українки, які перебувають на військовому обліку, мають ті ж самі зобов’язання, що і чоловіки. За повідомленням очільника пресслужби командування Сухопутних військ ЗСУ Володимира Фітьо, законодавство України не містить положень, які встановлюють умови виїзду за кордон для жінок, які є військовозобов’язаними, тому жінки можуть перетинами кордон. Військовий облік жінок-медиків з 1 жовтня З 1 жовтня 2023 року в Україні жінки з медичною та фармацевтичною освітою стали на військовий облік. Однак, у пресслужбі МОЗ пояснили, що постановка на облік у ТЦК не обов'язково передбачає їхню мобілізацію. Такий облік дає можливість побачити об’єктивні резерви медичного персоналу та дає змогу визначити наявний медичний потенціал серед жінок та готовність їх допомагати в умовах воєнного стану. "Тому з 1 жовтня 2023 року на військовий облік мають стати всі жінки-медики та жінки-фармацевти, які з певних причин там не перебували. Постановка на військовий облік не дорівнює мобілізації. Облік необхідний лише для узагальнення даних про наявний резерв медиків у державі", - зазначили у відомстві. До того ж, такі норми законодавчо закріплено ще 1992 року ч. 11 ст. 1 ЗУ "Про військовий обов’язок і військову службу". Жінки медичних професій підлягають військовому обліку, якщо вони відповідають віковим (до 60 років) та медичним (визначається ВЛК) критеріям для проходження служби. Згідно з постановою Кабміну від 30 грудня 2022 р. № 1487, жінки, які мають відповідну медичну та фармацевтичну освіту, але не перебувають на обліку у ТЦК, можуть влаштовуватись на роботу як невійськовозобов’язані ще протягом трьох років, тобто до кінця 2026 року, - як пояснила юристка Галина Токмач. Однак роботодавці зобов’язані повідомити ТЦК СП про те, що співробітниця їх організації/установи має медичну освіту, але не перебуває на військовому обліку. Якщо жінка працює не за фаховою спеціальністю та не надавала роботодавцю документ про наявну медичну освіту, то відповідно ТЦК СП ця інформація не стане доступною ніяким чином. Важливим доповненням є те, що українки, які перебувають на військовому обліку, зможуть перетинати кордон під час воєнного стану. Пресслужба МОН офіційно підтвердила інформацію: "Жінки-медики та жінки-фармацевти можуть безперешкодно виїжджати за кордон. Починаючи з 1 жовтня 2023 року жодних змін в умовах виїзду за кордон для жінок - не буде. Кожна жінка з медичною та фармацевтичною освітою може вільно перетинати державний кордон в незалежності від того, стоїть вона на військовому обліку чи ні. Наразі обмеження діють лише для деяких категорій державних службовців та посадових осіб, які обіймають певні посади".  Що означають поняття "повна мобілізація" та "посилення мобілізації" на практиці Бойові дії тривають, і Україна не припиняє наступати для звільнення всіх своїх територій. Як зазначила заступниця міністра оборони Ганна Маляр, впродовж усього періоду наступальних дій на сході країни, втрати наших військових у вісім разів менші від загальних втрат ворога на цьому напрямку. Тоді як на півдні – втрати противника в п’ять разів більші, від наших. Незважаючи на такі значні цифри втрат серед окупантів, з української сторони теж існує потреба у поповнені резервів. Про прохання військових щодо необхідності збільшення обсягів мобілізації відверто сказав на пресконференції президент Володимир Зеленський, відповівши на питання кореспондентці ВВС: "Скажу відверто, військові звернулись до мене з цим, щоб дати можливість більше мобілізовувати. Все, більше поки що сказати про це не можу". Лідер держави утримався від розкриття детальних подробиць стосовно запиту військових. Крім того, він не виявив публічно своїх намірів щодо прийняття відповідних рішень у цьому питанні та не розголосив свої плани. В свою чергу, секретар Ради національної безпеки і оборони Олексій Данілов у ефірі Українського радіо заявив, що, незважаючи на заклики до президента щодо розгляду можливості збільшення масштабів мобілізації, зміни в цій сфері навряд чи відбудуться.  Данілов також наголосив, що в Україні не існує серйозних труднощів щодо мобілізації громадян на військову службу і призив відбувається в установлених ще 24 лютого 2022 року межах "хвиль мобілізації". Якщо ж говорити про "повну мобілізацію", то в правовому полі України таке поняття взагалі відсутнє. Існують лише терміни – часткова і загальна мобілізація. Тож страхітливі історії про повну мобілізацію всіх чоловіків можна сприймати лише як добре продуману ІПСО. У своєму інтерв’ю "Українській правді", яке було оприлюднено 25 жовтня 2023 року, член парламентського комітету з питань оборони Сергій Рахманін заявив, що посилення мобілізації все ж можливе, адже сьогодні він бачить ознаки, що російська агресія перейшла на фазу війни на виснаження. В цьому сенсі він визначає мобілізаційний ресурс одним із ключових. "Коли планувалася велика наступальна операція (яка і зараз триває), то, починаючи з листопада і приблизно по квітень–травень мобілізаційні плани суттєво збільшувалися. Зараз, наскільки я розумію, додаткова потреба в ресурсах знадобиться і через втрати особового складу (через загиблих, поранених під час бойових дій) і, можливо, через необхідність формувати нові з'єднання, нові бригади", – повідомив він. Однак, як справедливо визначає Сергій Рахманін, підтверджуючи думки інших експертів, що мобілізувати громадян необхідно не лише до армії "штурмувати посадки", а брати фахівців, що будуть розвивати український ВПК (військово-промисловий комплекс). Від додав, що зараз працює над розробкою відповідного законопроєкту. Фото: gettyimages Які бувають види повісток та де їх можуть вручити  Сьогодні в Україні передбачено законом чотири види повісток. Однак, відповідно до доповнення статті 18−1 ЗУ про військовий обов’язок і військову службу, в період воєнного стану не відбувається призов на строкову військову службу.  У 2024 році чоловіки можуть отримати такі види повісток: Для уточнення облікових даних. Видаються з метою оновлення та уточнення інформації про стан здоров'я особи, склад сім'ї, місця роботи та інших важливих даних.  На проходження військово-лікарської комісії (ВЛК). Ця повістка підписана начальником Територіального військового комісаріату, вимагає пройти медичний огляд. Разом з повісткою додається спеціальна картка дослідження та медичного обстеження. У цій картці буде внесено висновок ВЛК щодо придатності до військової служби, непридатності або обмеженої придатності. Мобілізаційне розпорядження. Така повістка видається військовозобов'язаному після того, як медкомісія визнала його придатним для військової служби. Військовозобов’язаним чоловікам не можуть на руки видати повістку щодо проходження військово-лікарської комісії, адже процедура уточнення інформації передбачає можливість подання документів для отримання відстрочки від мобілізації, якщо такі документи наявні.  Нові правила в процедурі вручення повісток  Речниця територіального центру комплектування та соціальної підтримки Аліна Кривошея розповіла, хто має право вручати повістки: "Повістку може вручити не лише посадова особа ТЦК та СП, а й органи місцевого самоврядування, керівники підприємств, установ, організацій, у тому числі закладів освіти". А з місцем вручення даного документу трохи важче. На практиці законодавством не встановлено конкретне місце для вручення повістки, тому фактично це може відбутися в будь-якому місці, як-от у парку, на блокпості чи в іншому громадському місці, або за місцем проживання.  Сьогодні юристи досі дискутують щодо заповнення повістки "на коліні". За їхніми словами, юридична практика свідчить про різні підходи судів та їх рішень щодо правомірності такого вручення повісток, тому кожен випадок в суді є унікальним. "Перевіряти документи у громадян, які, наприклад, не вчиняють жодного правопорушення і не викликають обґрунтованих підозр лише за тією підставою, що це є людина чоловічої статі віком від 18-60 років, вже є незаконними заходами", - повідомила адвокат Марина Бекало у матеріалі ТСН.ua.   Скоро можуть відбутися докорінні зміні, які збільшать повноваження працівників територіальних центрів комплектування. Як було зазначено вище, сьогодні працівники військкомату не мають повноважень зупиняти громадян призовного віку на вулиці для перевірки документів без наявних на те причин або виписувати повістки. Однак нова законодавча ініціативна, що буде розроблена за участі Генерального штабу ЗСУ та Міноборони, може це змінити. Такі дані озвучив народний депутат України Роман Костенко в етері Radio NV. Цей законопроект передбачає розширення прав ТЦК, що дасть змогу покращити організацію діяльності військових служб: "Вони зможуть вести аудіо і відеозаписи. Вони зможуть перевіряти приписні й документи, наскільки я пам’ятаю", — повідомив нардеп. Хто може отримати повторну повістку та наслідки її ігнорування  Повторно чоловік може отримати повістку, якщо він не з’явився в ТЦК з першого разу (після першої повістки). Також після початку повномасштабного вторгнення деякі чоловіки отримали повістку або самостійно прийшли до ТЦК, але досі не були призвані на службу. Тим, кого комісія визнала придатними і вони не мають підстав для відтермінування служби, можуть знову вручити повістку. До того ж, відповідно до законів України, усі військовозобов’язані протягом семи днів після зміни будь-яких облікових даних мають повідомляти ТЦК. Це стосується зміни місця проживання, роботи, сімейного стану тощо. З цього виходить, що повістку можуть видати знову як для повторного проходження ВЛК (якщо минуло більше року з проходження огляду), так і для перевірки персональних даних чи обставин відстрочки. Щодо ігнорування повістки, як зазначає адвокат Ростислав Кравець, передбачена адміністративна відповідальність – у вигляді штрафу, та кримінальна відповідальність за ігнорування вказівок щодо мобілізації – обмеження волі до трьох років, або позбавлення волі до п’яти років. Але треба мати на увазі, що кожен з таких випадків розглядають індивідуально та з використанням цілого комплексу заходів. Хто не підлягає мобілізації через відстрочку  Список категорій людей, який мають право на відстрочку служби з серпня 2023 року був розширений і включає:  Працівники, які  мають бронь за державними органами, підприємствами, установами чи організаціями. Багатодітні батьки та батьки-одинаки. Особи з інвалідністю I-III груп, а також люди, що є опікунами осіб з інвалідністю/недієздатних осіб. Чоловіки та жінки, які виховують неповнолітню дитину з інвалідністю I-II груп або з важкою хворобою, яка підтверджена спеціальною лікарсько-консультативною комісією. Особи, які взяли на себе відповідальність за дітей-сиріт або дітей, позбавлених батьківського піклування, які ще не досягли 18-річного віку, включаючи опікунів, піклувальників, усиновителів та прийомних батьків. Особи, які доглядають за ріднею з тяжкими хворобами/інвалідністю I-II груп, та які потребують постійного догляду.  Чоловіки та жінки, чиї близькі родичі загинули чи вважаються зниклими безвісти під час виконання заходів з національної безпеки й оборони. Особи, які втратили (смерть / зникли безвісти) близьких родичів під час їхньої участі у Антитерористичній операції (військовослужбовці, люди, які мали відношення до забезпечення безпеки та оборони України та інші). Даний список не є вичерпним та не охоплює всі категорії та особливості випадків тих, хто звільняється від мобілізації відповідно статті 23 ЗУ "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
we.ua - 2003-10-24 Moburization in February 2024: I wonder if there will be a messenger and someone to call
Wednesday 28 February

14

°

Хмарно

6° - 15°

0 %

1018 mm

3.69 m/s

  • 15:00

    14°
  • 18:00

    12°
  • 21:00

    11°
  • 00:00

    10°
  • 03:00

    9°

What is wrong with this post?

Forgot password?
Captcha code

By clicking the "Register" button, you agree with the Public Offer and our Vision of the Rules