Search trend "Парк хотів"

Франківець Станіслав Матвіїв на позивний Скофілд — про службу у 3 ОШБр, свій перший бій, найскладніші випробування в Авдіївці, службу в протиповітряній обороні, полонених росіян

Не у зв'язку з дитячими травмами, як у Фройда, а саме в контексті щасливої ​​доби, в яку іноді так хочеться повернутися. І в якій, як у дитинстві нинішнього президента Америки – коробки з печивом, повний холодильник, іграшкові машинки та бейсбол, про що пише Гвенда Блера у своїй книзі "Три покоління Трампів: як будувалася головна сімейна історія США".Якщо поглянути на ситуацію під таким ракурсом, то виявиться, що юність світу – це не молоді президенти Макрон і Зеленський, а старий Дональд Трамп, який тягне нас у дитинство, запрошуючи поглянути, як він здійснює свої мрії про "велику Америку". Адже це справді юнацький максималізм, схожий на тунель під Атлантичним океаном, про який писали фантасти, і польоти на Марс з тієї ж дитячої літератури позаминулого століття. Пристрасть до називання старих речей своїми власними, новими іменами – з того ж таки репертуару примхливої ​​дитини. Мексиканську затоку Трамп перейменовує на Американську, а гору Деналі на Алясці – на гору Мак-Кінлі. А іграшкові машинки? Епатажна покупка новенької червоної Тесли та позування за кермом у дворі Білого дому разом зі своїм другом Ілоном Маском – хіба це не дитяча бравада та реалізація мрій?У зв'язку із цим згадується радянський сюжет. Дітей у школі питають, ким вони хочуть стати, коли виростуть. Більшість, як правило, віддають перевагу романтичним професіям – моряк, космонавт, пожежник. І лише один хлопчик хотів би стати таксистом. Чому? А щоб помститися вчителям! Уявіть, їде він у таксі, а назустріч директор школи, якому терміново треба на вокзал. А колишній учень, не зупиняючись, показує жестами: "В парк!" І їде собі далі. Чим не "компенсація" за ненависні шкільні роки?Читайте також: Чому трампізм став реальністю в СШАУ випадку Трампа все навпаки. Це нас замолоду на базарі циганки за поли хапали, пропонуючи небувалий крам: "Турбо", "Дональд", помада!", а у Трампа… Дитинство щасливе, школа приватна, батьки люблячі. Тільки Америка бачилася у його мріях виключно для американців. І ці мрії треба було реалізувати. Хіба не те саме ми бачимо сьогодні, коли Трамп в черговий раз став президентом? І коли Америка за лічені тижні занурилася в зовсім не дитячий хаос. І нехай бізонів не повернути, Преслі не воскресне, а війна у В'єтнамі залишиться ганебною, а не героїчною, але Трамп має свої правила гри. Точніше, відсутність усіляких правил. Як і відсутність штампів та кліше, які диваки досі називають моральними принципами. Це як коли ти проти ЛГБТ, обмежуючи їхні права, а пісня, під яку танцюєш на інавгурації, вважається негласним гей-гімном. І не важливо, що скаже публіка про твоє кривляння на сцені – головне, що твоїй внутрішній дитині подобається. Дорослій, старій дитині, яка їде за кермом таксі й не бере в попутники старий світ, що стоїть на узбіччі.А дружба з хуліганом? Немов у дитинстві, коли приносили з вулиці лайливі слова, у публічних виступах Трампа після контактів з Путіним з'явилися вирази з лексикону російської пропаганди. "Диктатор Зеленський", не "війна", а "військова операція"... Той самий "мир за 24 години" Трампа, що нагадує "Київ за три дні", коли збиралися захопити українську столицю.У будь-якому, разі саме так бачить Трамп майбутнє Америки. Молода, весела, безпринципна країна. З жартами, авантюрами, епатажем. Той самий спорт – хіба це справа молодих? Американці — молода нація, і в оточенні Трампа ми раз у раз чуємо вирази на кшталт "тепер м'яч на боці росіян", а від нього самого – терміни з карткової гри. Адже карти теж майже спортивна, азартна гра! І на зустрічі із Зеленським   в овальному кабінеті йшла розмова, наче за картковим столом. При якому головне – наявність костюма, у рукавах якого можна сховати козирний туз, а не самі руки, якими можна зупинити війну.Читайте також: Після обрання Трампа політика завітала до кожного американцяЩо ж нам з усім цим робити? Як полюбити генія клоунади? Варто зауважити, що такі питання в історії вже виникали, і саме в юну пору нашого світу. "Що робитимемо, товаришу Сталін?" - питали у "вождя народів", повідомляючи, що в одного старого радянського маршала з'явилася молода коханка. "Що робити, що робити, – пробурчав Сталін, вийнявши з рота люльку, – Заздрити будемо!". Здається, те саме залишається й нам, а також усім, хто ганьбить Трампа за епатаж і зухвалі витівки. Він у 78 років зумів повеселитися, протягнувши у майбутнє свої дитячі мрії, а ми будуємо наш "європейський" світ за нудними "дорослими" правилами. Гірко усвідомлювати, але чимось це нагадує Радянський Союз 1920-х років, коли молодим комуністам належало все, а старому поколінню – нічого. І тому життя в Європі не порівняти з веселою (і страшною) феєрією, яка сьогодні твориться в Америці, але такий уже світ, на який ми з вами заслужили. Гарний він чи поганий – важко сказати. Ясно лише одне – він інший. Не такий, як у дитинстві, в яке на наших очах грається Дональд Трамп.Спеціально для ЕспресоПро автора. Ігор Бондар-Терещенко — український поет, драматург, літературознавець, арткритикРедакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Про це повідомили у команді режисера Мстислава Чернова.Світова премʼєра документальної стрічки "2000 метрів до Андріївки" режисера Мстислава Чернова запланована на 23 січня на кінофестивалі "Санденс" у Парк-Сіті, Юта, США.Свого часу саме з перемоги на "Санденсі" почалася успішна фестивальна історія дебютного фільму Чернова "20 днів в Маріуполі". Як і минулого разу, фільм, створений Черновим, FRОNТLІNЕ та Аssосіаtеd Рrеss, змагатиметься з іншими документальними стрічками зі всього світу в номінації Wоrld Сіnеmа Dосumеntаry Соmреtіtіоn. На фестивалі стрічку представить сам автор.У відеопрезентації можна побачити самого режисера, який коротко розповідає про фільм у манері дещо відстороненого спостерігача, що фіксує події. Основну частину ролика становлять кадри з фільму, доповнені двома цитатами героїв."Це історія українських солдатів, які борються за кожен дюйм своєї землі. Це історія маленького лісу та села Андріївка, що розташовані всього за дві години від мого рідного міста. Це історія сучасної війни — про те, як вона ведеться, як її переживають і як вона змінює нас", - зазначив Чернов.Як пояснив режисер, він з командою "хотів наблизити глядачів до поля бою, в окопи, максимально близько до солдатів, щоб показати їхній погляд — тих, хто віддав свої життя, і тих, хто продовжує боротися за свою країну"."2000 метрів до Андріївки" — це друга повнометражна стрічка Чернова, яка принесла перший "Оскар" в історії України. Фільм розповідає про звільнення села Андріївки під Бахмутом ЗСУ та, безпосередньо, Третьою окремою штурмовою бригадою. Якщо в "20 днів у Маріуполі" режисер надав глядачам емоційний і болісний погляд на перші дні російського вторгнення в Україну та його вплив на цивільне населення, то у новій стрічці Чернов і його колега фотограф Аssосіаtеd Рrеss, Олександр Бабенко, спрямовують камери на українських військових та вражають зображенням життя в окопах.Під час важкого контрнаступу у 2023 році журналісти слідують за військовими Третьої ОДШБр, солдати якої метр за метром долають вузьку посадку, щоб звільнити окуповане росіянами та оточене мінами село Андріївка на околицях Бахмуту.Зйомки фільму почалися у вересні 2023 року, а вся робота над картиною зайняла майже 1,5 року. Крім нього та Олександра Бабенко, над фільмом працювали продюсерки Мішель Мізнер та Рейні Аронсон-Рат, які теж отримали статуетки "Оскар" за "20 днів у Маріуполі". Монтажем також займалася Мішель Мізнер. Музику до фільму створив дворазовий лауреат премії "Ґреммі" композитор і музичний продюсер Сем Слейтер ("Чорнобиль", "Джокер"). Як повідомлялося раніше, на "Санденсі", який у 2025 році пройде з 23 січня до 2 лютого, покажуть нову документальну роботу українського режисера, лауреата премії "Оскар" Мстислава Чернова "2000 метрів до Андріївки". Права на міжнародний прокат нового фільму Мстислава Чернова "2000 метрів до Андріївки" придбала британська компанія Dоgwооf.