Search trend "Пісок"

У Житомирі офіційно стартував купальний сезон. На дитячому і дорослому пляжах Гідропарку розпушили пісок, прибрали прибережну зону, підготували душові кабіни і роздягальні. Купатися у річці не заборонено, але не рекомендується

Бур'яни здаються досить безневинними на перший погляд, але це зовсім не так. Вони витягують з ґрунту поживні речовини, які призначені для культурних рослин. Крім того, бур'яни можуть стати прихистком для розмноження шкідників чи хвороб. Якщо ж ці дикорослі трави проростають між плитками, цементними доріжками або біля опалубки дому, це може створити додаткові проблеми. Тому, важливо вчасно звернути увагу на ці небажані рослини та почати знищувати їх. Викорчовування бур'янів вручну – це ефективний спосіб, оскільки прибирає рослини з корінням. Проте найбільший мінус такого методу – це значна затрата сил та часу. Якщо ж використовувати хімічні засоби, тоді постає проблема безпеки. Адже у такому випадку можливий негативний вплив на ґрунт та корисні рослини, що зростають поряд. Тому важливо знайти не лише ефективні, але й безпечні засоби.  Харчова сода проти бур'янів: чи ефективний цей спосіб?Гарною альтернативою звичним хімічним засобам можуть стати речовини, які зазвичай є в будинку. Так, наприклад, багато господарів використовують на власній присадибній ділянці харчову соду. Її просто розсипають між швами плитки, розподіляють рівномірно, а потім поливають водою. Вже через деякий час ви зможете побачити, що бур'яни засохли та більше не ростуть. Експерти зазначають, що висока концентрація соди обпікає поверхню рослин, пише Rеаl Sіmрlе. Вона особливо ефективна проти широколистих дикорослих рослин, що проростають у тріщинах бетону чи каменю. @thаtmаmаrеаltоr Тhіs іs аn еаsy wаy tо gеt rіd оf thе wееds bеtwееn yоur раtіо stоnеs аnd thеy wоn’t grоw bасk еіthеr. ♬ оrіgіnаl sоund - Jеssіса Nаkаmurа Сода витягує вологу з рослинних тканин, через що бур’ян підсихає та припиняє рости. Проте такий спосіб працює лише з невеликими видами, які не мають глибокого коріння. Якщо ж у рослини розлогий підземний корінь, тоді такий спосіб буде мало ефективним і через деякий час бур'ян знову проросте. Крім того, хоча сода вважається безпечно, навіть із нею необхідно бути досить обережними, адже висушити ця речовина може як дикорослі, так і культурні рослини та квіти. Тому цей спосіб не варто використовувати на клумбах, або поряд із корисними насадженнями. Рослини, що проростають між камінням та плиткою, Фото: FrееріkЧи існують інші натуральні альтернативи?Один із ефективних способів – це використання концентрованого оцту, щонайменше 20%. Така оцтова есенція значно сильніша, ніж звичайна столова речовина, тож потребує обережного використання. Працювати з нею слід лише у захисних рукавичках та окулярах, а також використовувати окремий обприскувач, призначений виключно для боротьби з бур’янами.Через агресивну дію на шкіру та ризик ушкодження культурних рослин поруч, обробку потрібно проводити точково — лише на ділянках із бур’янами. Використання не потребує особливих знань або навичок, адже необхідно просто розпилити садовий оцет на бур'яни у сонячну та суху погоду. Під прямим сонячним промінням рідина швидко випаровується з поверхні листя, сприяючи активному висиханню клітин бур’янів, пригнічуючи їх подальший ріст.Ще одним ефективним способом боротьби із бур'янами між плиткою, вважають пісок. Значна частина дикорослих рослин потребує корисних речовин із ґрунту для ефективного зростання. Тому, якщо ви після видалення бур'янів насипте у шви пісок, який був попередньо просушений в печі, вони повторно вже не зможуть прорости. Джерела: Rеаl Sіmрlе, ТСН

Про це сказав народний депутат України, член постійної делегації ВРУ у Парламентській асамблеї ЄС - Східні сусіди, член групи з міжпарламентських зв'язків з республікою Польща Володимир Ар'єв в інтерв'ю програми "Європейський простір" з Юрієм Фізером на Еспресо."Сприятливий момент для просування нашої теми всередині Європейського Союзу буквально тане на очах. У нас справді бракує часу - причому катастрофічно, адже від мегапідтримки у 2022 році ми вже дійшли до ситуації, коли мова йде про те, що Україна точно не буде в НАТО. І вже починаються розмови, що Україну не приймуть до ЄС. Ці наративи активно поширюються в Угорщині, Словаччині, і, на жаль, уже починають з’являтися і в Польщі. Ми опиняємося в ситуації, коли час буквально спливає, як пісок крізь пальці", - наголосив Ар'єв.За словами народного депутата, Україні потрібно було активніше працювати на теренах країн-партнерів у протидії російській пропаганді. Тут ми, по суті, зазнали поразки через неявку. Тобто гібридну інформаційну війну ми фактично проґавили. Замість того, щоб витрачати ресурси на протидію російським інформаційним атакам, які б впливали на громадську думку в країнах-партнерах, ми спрямовували кошти на саморекламу влади через телемарафони - що виявилося абсолютно неефективним."До того ж були й дипломатичні помилки. Зокрема, я вважаю, що політика щодо Польщі була надто споживацькою. Мої польські колеги, які тверезо оцінюють нинішню ситуацію в Польщі й залишаються прихильними до України, переконані, що в період, коли правлячою партією була "Право і справедливість", треба було діяти значно гнучкіше.Нині у виборчій кампанії активно використовуються наративи про те, що, попри все, що зробила Польща, Україна виявилася невдячною. І ці меседжі падають на добре підготовлений російською пропагандою ґрунт. Як наслідок, антиукраїнські сили в Польщі сумарно набрали 21,6% голосів, а це дуже тривожний сигнал", - зазначив Ар'єв.Виконавчий директор Міжнародного фонду "Відродження" Олександр Сушко зазначив, що 2030 рік - це дуже оптимістичний термін вступу України до ЄС, хоча й можливий. 

Про це й не тільки писали світові ЗМІ станом на ранок 28 травня.Пусті погрози Трампа можуть оформитися у санкції проти РФ У Тhе Nеw Yоrk Тіmеs відзначили заяву Дональда Трампа, який звинувачує Путіна у "грі з вогнем" і обмірковує санкції. Однак залишається ще з'ясувати, чи свідчать останні коментарі президента США про нову агресивну фазу проти Росії, кажуть журналісти."Але після чотирьох місяців порожніх погроз на адресу Путіна ще належить з'ясувати, чи були останні різкі коментарі Трампа показником нової агресивної фази проти Росії, чи черговою ілюзією в конфлікті", - підкреслюють у виданні. Американські журналісти також наголошують, що протягом останніх тижнів Сполучені Штати, здається, відійшли від конфлікту в Україні та надсилали суперечливі повідомлення щодо дипломатичних зусиль, спрямованих на припинення війни. Хоча у неділю Трамп наполягав, що розглядає можливість запровадження економічних санкцій проти Росії, але ще невідомо, чи вживе він таких заходів. Білий дім так і не відповів на запитання щодо оновленої позиції Трампа щодо санкцій проти Росії або щодо того, чи готова адміністрація надіслати більше допомоги, чи зброї Україні.У Тhе Wаshіngtоn Роst також кажуть, що наразі Трампом не було вжито жодних заходів ні для тиску на Путіна, ні для підтримки України, яка все ще отримує останні транші військової допомоги, схвалені за часів адміністрації Байдена. Ця допомога має закінчитися найближчими місяцями, і Трамп не сигналізував про плани щодо її відновлення чи продовження, що ставить Київ у невизначене стратегічне становище. "Перед нинішньою адміністрацією стоїть вибір: санкціонувати додаткову допомогу Україні у сфері безпеки, щоб вона продовжувала отримувати зброю, необхідну для захисту своєї країни. Або обрати інший курс, а саме дозволити США скоротити допомогу у сфері безпеки, що поставить Україну в невигідне становище. Це зіграє на руку Росії та, зрештою, підбадьорить і стимулюватиме Росію продовжувати цю війну", – сказав Девід Шимер, колишній директор Ради національної безпеки президента Джо Байдена з питань України. У СNN пишуть, що коли минулого тижня президент Трамп розмовляв телефоном з Володимиром Путіним, російський лідер зобов'язався найближчими днями підготувати та надіслати те, що він назвав "меморандумом про мир", в якому викладено вимоги Росії щодо припинення вогню з Україною. Але, за словами джерел видання, минув понад тиждень після цієї телефонної розмови, а США досі не отримали документа від Росії. "За словами людей, знайомих з цим питанням, Трамп розглядає можливість запровадження нових санкцій проти Москви найближчими днями, висловлюючи свою лють через стан конфлікту", - кажуть у СNN. У Dеr Sріеgеl говорять, що у президента США "закінчується час". "Просто ховати голову в пісок і вдавати, що ти не несеш відповідальності за українську проблему, може спрацьовувати лише до певної міри. Окрім європейців, численні друзі Трампа по партії також чинять тиск з цього питання, особливо в Сенаті США. Наразі майже не минає дня без того, щоб такі представники, як республіканець Ліндсі Грем, не закликали уряд США зайняти жорсткішу позицію щодо Путіна, якщо найближчим часом не буде реального прогресу в переговорах. Вони наробляють багато галасу, навіть у праворадикальних ЗМІ, таких як Fох Nеws, що впливає на настрої у світі Трампа", - кажуть у виданні.  А у Роlіtісо ж відзначили заяву, президента Зеленського, який сказав, що попри його складні стосунки з Дональдом Трампом, він вважає, що Білий дім все ще більше дратує Володимир Путін, ніж він сам.  "Я можу говорити неприємні речі, але я кажу правду. І я кажу те, що думаю. А він [Путін] може іноді говорити дуже приємні речі, але це брехня. І я думаю, що для розумних людей ті, хто бреше, викликають більше занепокоєння. У партнерстві вам може бути дуже некомфортно, але будьте партнерами. Я думаю, що проблема з Путіним полягає в тому, що якщо ви думаєте, що ведете діалог, то насправді ви самотні", – сказав Зеленський.Зеленський також сказав, що, на його думку, президент Трамп та його адміністрація, які прагнуть швидкого припинення бойових дій, тепер зрозуміли, що Путін не хоче завершувати своє повномасштабне вторгнення в Україну так, як цього хоче Білий дім.Росіяни захопили села на Сумщині та готуються наступ на Донеччині російські окупанти, Фото: Gеtty Іmаgеs У ВВС написали, що російський наступ на північному сході України може бути спробою створити "буферну зону". Зокрема, голова Сумської області Олег Григоров заявив, що російські війська захопили чотири села, і що бої тривають поблизу інших населених пунктів у цьому районі "з метою створення так званої буферної зони". Росія ж стверджує, що наразі захопила шість сіл на Сумщині.Минулого тижня диктатор РФ Володимир Путін оголосив про план створення "буферних зон безпеки" вздовж кордону. За словами Путіна, буферні зони будуть створені для надання "додаткової підтримки" районам Росії, які межують з Харківською, Сумською та Чернігівською областями України.Київ офіційно ще не заявив про присутність російських військ у Сумській області, кажуть у виданні. Українські сили, які координують військові дії в регіоні, відмовили ВВС у коментарях, зазначивши, що інформація про просування Росії на півночі є надзвичайно чутливим питанням для української влади.Співзасновник DеерStаtе Роман Погорілий заявив, що російські війська просуваються в ці райони з березня. А український військовий оглядач Костянтин Машовець підтвердив це, хоча й зазначив, що просування Росії було дуже повільним – близько 1 км за останні два тижні. Машовець також сказав, що Москва нещодавно передислокувала нові підрозділи з Донбасу – до Сумської області.Полковник Вадим Мисник, речник формування сухопутних військ, яке бере участь в обороні Сумської області, заявив, що російські війська під час атак здебільшого використовують невеликі групи на мотоциклах та баггі. Адже рух більшої бронетехніки можна швидко виявити за допомогою дронів та знищити, пояснив полковник Мисник. Тому на полі бою швидкість та мобільність мають вирішальне значення.Також про захоплення чотирьох українських сіл на Сумщині написали в АР. У Wаshіngtоn Роst зауважили, що Україна готується до "очікуваного літнього наступу Росії на сході". Головний удар буде по Донецькій області, зараз у пріоритеті можуть бути Покровськ та Костянтинівка. "Аналітики кажуть, що поряд з основним наступом на Донеччину, близько 70 відсотків якої Кремль контролює, Кремль планує здійснити менші атаки вздовж кордону Сумської та Харківської областей на північному сході України, щоб посилити тиск на і без того перевантажені українські війська на передовій, а також на кордоні з Сумською та Харківською областями на північному сході України", - пишуть у виданні.Читайте також: Війна дронів: чи втрачає Україна перевагу над Росією і як цьому зарадити. Пояснюємо

Енергія дому має неабиякий вплив на фінансовий добробут його мешканців. І хоча до грошей веде праця й розумне планування, деякі речі у помешканні можуть стати справжніми "магнітами" для багатства. Ці предмети налаштовують на успіх і привертають позитивну енергію. Що варто мати вдома, щоб гроші "любили" ваш дім Апельсинове дерево Напевно, на ваших підвіконнях є кімнатні рослини, деяким з них приписують містичні властивості. Так, апельсинове дерево відповідає за прибуток та багатство. Якщо цієї квітки у вас ще немає, придбайте її у найближчому флористичному магазині. Важливо стежити, щоб дерева не зав'яли. До речі, їхній аромат піднімає настрій і допомагає уникнути депресії. Отже, і працездатність підвищується. Гаманець для монет Звичайно, багато хто зараз користується картами і рідко вдається до оплати готівкою. Але, якщо таке все ж таки трапляється, складайте монетки окремо від купюр. Заведіть вдома окремий гаманець для копійок, бажано червоного кольору. Гроші люблять, коли до них ставляться шанобливо, тому коли монети перестануть валятися по всьому будинку, ви помітите, що й заробітки зросли. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Гроші притягує як магніт: якого кольору купувати гаманець Килим на підлозі Тепер цей предмет інтер'єру знову популярний, а в магазинах і маркетплейсах можна знайти варіант, який точно прикрасить кімнату. Фахівці впевнені, що килим не просто зігріє ноги, а й приверне до родини успіх та багатство. Особливо якщо йдеться про предмет червоного кольору. Відтінок здається надто кричущим? Виберіть невеликий килимок, який можна покласти біля крісла чи робочого столу. Цього достатньо, щоб активувати грошову енергію. Пісочний годинник Стильний аксесуар вдало впишеться в будь-який інтер'єр, а ще залучить гроші. Щоправда, працює ця прикмета, якщо у годиннику використовується натуральний, а не забарвлений пісок. Можете використовувати годинник для медитації, а ще він нагадуватиме про те, наскільки важлива кожна хвилина, дозволить бути більш зосередженими і працездатними. Акваріум з рибками Та не простими, а золотими. Жива вода та рибки допоможуть залучити до будинку удачу, везіння, виконання бажань. Подбайте про вихованця: не слідуйте тенденції помістити самотню рибку в келих. Цього простору для неї мало, а навіть така жива істота - не просто прикраса інтер'єру. Кругле дзеркало Якщо воно буде у дерев'яній рамі, то ефект посилиться. Вважається, що така поверхня, що відображає, збирає позитивну енергію, накопичує її і віддає власникам у набагато більшому обсязі, коли в нього поглядають. З грошима пов'язано доволі багато прикмет та заборон. Якщо хочете, щоб гроші не переводились, запам'ятайте основні правила потоку грошової енергії. Щоб отримувати більше грошей, залиште на ніч перед дзеркалом розкритий гаманець з купюрами, розсипте поруч монети. Розплачуючись потім цими купюрами та копійками, ви привернете фінансовий успіх.

Дефекти на картоплі можуть насторожити навіть досвідчених господарів. Вони свідчать про різні проблеми: від пошкодження шкідниками до хвороб чи неправильного зберігання. Називаємо основні причини, чому виростають потворні овочі. Надто щільний ґрунт Картоплі потрібно "дихати". У важкому, глинистому ґрунті повітря майже не проникає до кореневища, а волога або застоюється, або зовсім не доходить до рослини. У таких умовах бульби ростуть із деформаціями, іноді з тріщинами чи наростами. Якщо ґрунт регулярно ущільнюється - картопля виросте потворною. Рішення - перед посадкою розпушити землю, додати пісок або перегній. Кислий ґрунт Легка кислотність для картоплі не страшна, але занадто кислий ґрунт викликає розвиток хвороб і формування дрібних, кривих бульб. У таких умовах також зростає ризик зараження паршею. Щоб уникнути проблем, варто перевірити рН землі та за потреби внести вапно або золу. Оптимальний рівень кислотності для картоплі - нейтральний або слабколужний. Нерегулярний полив Навіть найневибагливіші сорти потребують вологи в критичні періоди росту. Якщо влітку не поливати посадки хоча б раз на 2-3 тижні, особливо в спеку, бульби почнуть формуватися неправильно. Вони можуть залишатися дрібними, мати нестандартну форму або тріщини. Волога потрібна помірно, але стабільно - інакше картопля страждає, а городник залишається без нормального врожаю. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Як позбутися черв'яків в черешні - простий та дієвий спосіб Шкідники: дротяник і нематоди Іноді на вигляд потворна картопля - результат діяльності ґрунтових шкідників. Дротяники та нематоди залишають дрібні отвори, ходи, викликають загнивання та появу плям. Проблему часто помічають уже під час викопування врожаю, коли діяти пізно. Щоб цього не сталося, важливо дотримуватися сівозміни, обробляти ґрунт восени та не нехтувати профілактикою. Занадто свіжий гній Помилкою багатьох є внесення свіжого гною безпосередньо перед посадкою. Така органіка викликає розвиток парші, потворні нарости та хвороби. Картопля стає непридатною до зберігання й частково гниє ще в землі. Потрібно вносити компост або перегній. Свіжий гній краще додавати восени, щоб він встиг перепріти до весни. Захищати город від ведмедки, яку ще називають капустянкою або вовчком звичайним, потрібно ще з весни. Саме у цей час шкідники прокидаються від сплячки і починають активно шукати їжу, знищуючи вже посаджені культури. Капустянка може за раз відкласти до 300 яєць, тому боротися з нею слід постійно.

До повномасштабного вторгнення це місто було дуже популярним

У прифронтовій Новопавлівці на Дніпропетровщині російські удари пошкодили дві історичні споруди. Постраждали Земська школа та Свято-Вознесенський собор. Обидва об'єкти мають архітектурну цінність, передає "Суспільне Дніпро". 3 травня по собору влучили дві керовані авіабомби. Будівля зазнала значних руйнувань. Обвалився дах, зруйновані перекриття та стіни. Уціліла лише одна ікона. За словами архітекторки Надії Лиштви, споруда зведена понад століття тому. Після встановлення радянської влади собор переобладнали під молокозавод. "Було повністю демонтовано бані, куполи. Розписи та все інше не зберіглося. Десь тільки на початку 2010 років приватний власник молокозаводу передав цю будівлю релігійній громаді", - розповіла Лиштва. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Росіяни знищили музей Нестора Махна у Гуляйполі: будівля вигоріла вщент Місцевий учитель історії Вадим Бондик пояснив, що собор зводили багато років поспіль. Його будували жителі двох сіл, розташованих по різні боки річки Солоної. Храм належав селу Підгородне. "Будували його не один десяток років", - зазначив історик. За словами Бондика, споруда частково встояла завдяки унікальній суміші, яку застосовували при її будівництві. Основу розчину складали вапно, пісок і курячі яйця. Такий склад забезпечив міцність У Дніпрі через масовану атаку БпЛА загинула дівчина, постраждали діти. У місті сталося кілька пожеж.

Найчистішим у Європі називають іспанський пляж Леванте, що в Бенідормі. Більшість людей асоціюють Бенідром з вечірками, але в нього є ще одна сторона, про яку багато хто не здогадується. Про неї розповів співак Аса Елліотт, пише британський ресурс Ехрrеss. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Назвали 10 найкращих пляжів Європи "Тут є пальми, прекрасний чистий пісок, шезлонги, якщо хочете, можна прогулятися в обох напрямках, по всій довжині пляжу Леванте. Це приголомшливо, і вздовж усього пляжу є ресторани, магазини, безліч місць, де можна випити кави і просто відпочити", додав він. У межах пішої досяжності від пляжу Леванте також можна знайти старе місто і пляж Поньєнте, який є зовсім іншим. Там туристи можуть побачити більше іспанського та скуштувати більш автентичні тапас. "Бенідорм це фантастика. Пляж чудовий, а старе місто повна протилежність тому, що люди думають про Бенідорм", написав один із користувачів. Найкращими містами для проживання в Іспанії є Малага, Сотогранде і Мадрид. Столиця Іспанії приваблює іноземців, зокрема, хорошим аеропортом та залізничним вокзалом, який забезпечить швидкий доступ до інших великих міст країни. Узбережжя Іспанії приваблює мандрівників з усього світу сонячними пляжами, смачною їжею та різноманітним активним відпочинком. Але важливо знати і заборони, які діють на пляжах. Інакше можна отримати чималий штраф.

Реабілітаційні заняття для військових проводять на Київському іподромі. Проєкт реалізується у співпраці з організацією "Київ Мілітарі Хаб", яка займається підтримкою ветеранів та діючих військовослужбовців. Заняття включають верхову їзду та роботу з психологами. Такі активності допомагають зменшити тривожність, повернути відчуття тіла й відновити довіру до оточення, кажуть організатори. Кожного тижня на іподромі тренується кілька груп, а кількість охочих зростає. Кореспондентка Gаzеtа.uа побувала на одному з таких занять і дізналася, як зараз живе Київський іподром та чим займаються там військові та ветерани. ЦЕНТР ВИПРОБУВАНЬ Бетонна трибуна Київського іподрому розтягується вздовж доріжки на кількадесят метрів. Її дах винесено вперед і тримається на рядах колон. Фасад будівлі трохи зношений - облущена штукатурка, тріщини, подекуди видно іржаві конструктивні елементи. У нижній частині розташовані кілька лав і два мобільні туалети. Вікна засклені, частина з них замінена на сучасні пластикові. Перший київський іподром з'явився ще у ХІХ столітті - на Печерську, в районі сучасної площі Лесі Українки. У ті часи це була не лише спортивна, а й культурна подія: скачки збирали міську еліту, а тоталізатор приваблював азартну публіку. Іподром став візитівкою Києва. Однак у другій половині ХХ століття через розширення міста й потребу в більшій території іподром вирішили перенести. Нову локацію обрали на південній околиці столиці - в районі Теремків. У 1969 році на проспекті Глушкова запрацював сучасний Київський іподром. У радянські часи він був важливим центром випробувань рисистих коней. Тут щотижня проводили офіційні заїзди, працював тоталізатор, функціонувала широка мережа конярських господарств, пов'язаних з іподромом. Сучасний іподром на просп. Глушкова займає 38 га. На новому місці звели центральну трибуну - архітектурну пам'ятку з унікальною конструкцією: з будь-якої точки відкривається повний огляд на бігову доріжку, навіть на її повороти. - Центральна будівля - це пам'ятка архітектурної спадщини. Вона спроєктована без жодного стовпа, що заважає огляду. Видно все: і прямі, і повороти, - каже директор іподрому Святослав Коваленко. Зустрічає в кабінеті на другому поверсі старої адмінбудівлі іподрому. Святослав Коваленко разом із командою працюють на іподромі з липня 2024 року. На території - десять стайнь, господарські будівлі, гуртожиток для працівників і великий критий манеж. Тут тримають понад триста коней - рисаків і верхових. Іподром не має власних коней, лише здає місця в оренду племінним господарствам і приватним власникам, які привозять сюди своїх тварин на тренування й випробування. Якщо кінь біжить швидко, попит на нього зростає - Приблизно половина наших коней - рисаки, інша половина - верхові. Серед порід - орловські, французькі, українські тощо. Французький рисак - це бренд, - розповідає Святослав. - У Франції іподроми є в кожному місті, працює тоталізатор, ставки. Але й наші українські показують дуже гідні результати. Іподром сьогодні працює передусім як місце випробувань. Заїзди проходять у запряжних візках - коні біжать риссю, їх оцінює суддівська колегія. На основі результатів визначають, які тварини мають найкращі селекційні якості. Дані заносять у племінні реєстри - саме вони впливають на ціну тварин. - Випробування - це спосіб оцінити жвавість, витривалість, генетичний потенціал. Результати потрібні не тільки для розведення, а й для продажу - і в Україні, і за кордоном. Якщо кінь біжить швидко, попит на нього зростає. Стартова ціна може бути 20 тисяч гривень. А далі - без обмежень. Є скакуни, які коштують сотні тисяч. ТОТАЛІЗАТОР І ВІЗИТІВКА МІСТА Заробляє іподром переважно з оренди. Крім стайнь, тут діють тренувальні поля, траса довжиною два кілометри та єдине в Україні зелене конкурно-виїздкове поле. У літній сезон щонеділі відбуваються заїзди - відкриті, без квитків, але й без офіційних запрошень. - Ми нікого не запрошуємо спеціально, бо не маємо ресурсів забезпечити належні умови, зокрема під час тривог, - ділиться Святослав. - Головний корпус теж давно потребує ремонту. Але є постійні відвідувачі - вони приходять щотижня. Бігаємо з червня до кінця жовтня. Колись, коли працював тоталізатор, проводили заїзди навіть узимку. До 1995 року на іподромі працював тоталізатор. Тоді змагання проводили й у холодну пору. - Коли тоталізатор перестав працювати, зник і стимул. Стало менше змагань, менше охочих. А якщо не збирається достатньої кількості учасників, то й проводити недоцільно. Відновити тоталізатор, за його словами, можна - але на це потрібні кошти й ліцензія. Колись усе було просто: люди приходили в головний корпус, ставили на улюблених коней. - Тепер усе інакше. Потрібно програмне забезпечення, щоб люди мали доступ, щоб усе було візуалізовано. А ще - приміщення. Закон вимагає, щоб це все відбувалося саме в іподромі, а наш головний корпус у поганому стані. Іподрому зараз не до таких витрат. У нас завдання інше - вижити, зберегти те, що є, надавати послуги власникам коней. Коли Святослава питають, яким би він хотів бачити іподром у майбутньому, він показує теку, що завжди лежить перед його очима на робочому столі. Там є візуалізації омріяної реконструкції, а також фотографії дубайського іподрому. - Це, звісно, мрія. Там двоповерхові конюшні, сучасна інфраструктура. Такий проєкт у нас поки лише як ідея. Але ми працюємо і над реальними речами - тими, що підкріплені кошторисами. Бо іподром, я вважаю, міг би стати візитівкою міста. В Україні лише два - у Києві й Одесі. Наш - більший. Повномасштабне вторгнення іподром переживає важко. - У перші дні люди рятували родини. Коней залишали. Тварини лишалися без кормів, без догляду. А кінь - це не машина. Його не заженеш у гараж. Треба годувати, поїти, прибирати щодня. Потім частина повернулася, компенсували витрати. Але ті дні були дуже складні. Сьогодні на іподромі працює 45 людей. Двоє з них - на фронті. Директор щодня обходить територію, заходить до стайнь. - Як зайшов - то вже не вийдеш просто так. Щось даси, когось погладиш, - сміється. - А вони ж розуміють. Якщо одного починаєш годувати - інші копитами в двері стукають. Вони знають, що їхня черга теж настане. З грудня 2024 року на Київському іподромі діє безкоштовна програма занять з верхової їзди для військових та ветеранів. Її ініціювали працівники іподрому як спосіб підтримки захисників у період повномасштабної війни. Партнером проєкту став "Київ Мілітарі Хаб" - саме через нього відбувається набір і реєстрація учасників. Заняття проводять досвідчені майстри-наїзники, іподром надає всю інфраструктуру. Люди приходять і повторно. Хтось навіть просто погодувати коней - Підписали меморандум з "Київ Мілітарі Хабом", почали з одного дня занять на тиждень. Тепер уже два. Люди приходять і повторно. Хтось навіть просто погодувати коней, погладити. Це - теж терапія, - наголошує директор. За словами Коваленка, деякі військові на перших заняттях узагалі не говорять. Але після кількох зустрічей - починають відкриватися. Відтепер на заняттях також регулярно присутній психолог. - Саме в той момент, коли вони злазять із коня, з'являється бажання говорити. І якщо є психолог поруч - це правильно. Бо людині є що розповісти, чим поділитися, - додає директор. Керівництво іподрому має амбітні плани - відновити тоталізатор, запустити гастрономічні зони, провести ремонт трибун і полотна, щоб повернути публіці інтерес до перегонів. Як зразок наслідування згадують французький іподром "Вінсенн", де ставки, глядачі й фан-сектори окремих коней роблять кожен біговий день справжньою подією. Сьогодні, попри відсутність бюджетного фінансування, команда поступово відновлює об'єкти, проводить регулярні випробування та залучає ветеранів до безкоштовної реабілітації. У планах - збільшити кількість коней для занять, впорядкувати інфраструктуру й зробити простір відкритим для мешканців Києва. НАЩАДКИ ЧЕМПІОНІВ Біля воріт іподрому - одноповерхова будівля з написом "Наррy Ноrsе". Асфальт перед входом пошкоджений, місцями просів і подекуди поріс травою. Поряд - бетонні сходи зі стертою фарбою, що ведуть на верхній рівень трибун. Біля головного корпусу знайомимося з 45-річним Олександром Ставицьким. Він - наїзник і виріс тут, у гуртожитку. Його батько приїхав на іподром за розподілом після училища, а мати - влаштувалась сюди на роботу, бо її запросила подруга. Познайомилися, отримали кімнату в гуртожитку - і залишилися. - Мій батько навчався на наїзника у Воронезькій області - це тоді була єдина школа на весь союз. Після навчання його направили в Перм на практику, а згодом - сюди. Мама ж - із Київщини. Приїхала просто дізнатися про роботу, і їй одразу дали ключі від кімнати. Отак усе й почалось. Спочатку, каже, особливого потягу до коней не було. Але в якийсь момент усе змінилось. Почав кататись верхи, потім - у качалках. Згодом спробував конкур, виїздку, почав тренувати коней для перегонів - і залишився. - У чотири роки батько посадив мене на коня після заїзду - тоді його треба було "відшагати", дати відновити дихання, пульс, - згадує Олександр, посміхаючись. - Уже в шість я сам катався на спокійних конях. Є навіть фото - я маленький, без сідла, біля стайні. Із тих пір - я тут. Сьогодні він живе в гуртожитку на території іподрому разом із родиною. Каже, що знає майже всіх коней, особливо рисаків, які беруть участь у перегонах. Раніше - знав кожного до найменших деталей. - Колись я знав кожну кличку, родовід, звідки кінь - із якого господарства. Навіть яка жвавість у кого. Зараз трохи менше - коней багато, але тих, хто бігає - практично всіх знаю. Ціни на скакунів, за його словами, коливаються від умовно доступних до захмарних. - У нас жартували: коні стоять трохи дорожче за "Жигулі" і трохи дешевше за "Ягуар". Але якщо кінь від чемпіонських батьків - ціна може стартувати і з 150 тисяч євро. Були такі. У Європі таке потомство розбирають ще до народження, - розказує він. На старий іподром, що був ще на Печерську, ходила інтелігенція За головною трибуною іподром поступово переходить у відкриті тренувальні майданчики. Один із них обгороджений низьким дерев'яним парканом. Усередині - пісок, кілька кольорових бар'єрів і сліди кінських копит. На фоні - лінія тополь, за нею - житлові багатоповерхівки та крани новобудов. - На старий іподром, що був ще на Печерську, ходила інтелігенція. Співаки, актори, поети. Приїжджали театри, щось там у конюшнях показували, сиділи з людьми. Вони не просто дивились - вони цікавились кіньми, їздили верхи, виступали, - згадує чоловік, оглядаючи велике поле. Тут займаються як власники коней, так і вершники-орендарі. На одному з майданчиків інструктор допомагає дівчині сісти в сідло. У кількох метрах - інший плац із перешкодами для конкуру. Уздовж ґрунтової доріжки гуляють кури - їх тримають працівники іподрому. Подекуди між кущами видно господарські дрібниці - старі колоди, дерев'яні стовпи. Олександр Ставицький не лише працює з кіньми, а й допомагає проводити заняття для військових. Через стан здоровʼя він перейшов на адміністративну працю і з перших днів долучився до ініціативи. - Зустрічав хлопців, показував їм, де що знаходиться, проводив територією. Хтось із протезом, когось треба підтримати при посадці на коня чи коли злізає,- пояснює Ставицький. - Іноді приходять хлопці, в яких і руки не слухаються, і травми серйозні, і координація порушена. Пам'ятаю одного з опіками на обличчі - замкнений, нікуди не хотів ходити. Але після першої ж поїздки - наче інша людина. Усмішка, легкість, він раптом почав розмовляти. Розповідає, що для багатьох це перший досвід спілкування з кіньми, а для когось - повернення до дитячої мрії. - Є ті, хто з дому не виходив. Хто приходив просто поговорити. Але після верхової їзди - в очах блиск. Коні мають оцю силу - справжню, природну, щиру. Ти сідаєш, і відчуваєш її всім тілом. Це впливає, навіть якщо ти цього не помічаєш. ДІМ НА ІПОДРОМІ Дорогою до тренувального майданчика проходимо поле для змагань. Олександр показує скакові доріжки - піщану, ґрунтову, шлакову. - Та, що перша - це піщана скакова й найдовша. Далі - ґрунтова, з навізного чорнозему. А ось ця, шлакова - вона всепогодна. Тут дренажна система, вода йде в люки, поверхня не слизька навіть після дощу. Не рветься, не зривається. А для верховиків зробили окремі майданчики - бо багато хто тримає тут коней і займається конкуром, подоланням перешкод. Пояснює, що графік у всіх різний: хтось приїжджає у свій час, хтось у штаті - працює з 8:00. - У штатних працівників день починається рано. Уже о сьомій усі тут. У нас як - кожен хоче глянути, як кінь почувається, чи все гаразд. Це не просто робота - це стиль життя, - додає чоловік. Олександр зізнається - занепокоєння щодо майбутнього іподрому відчуває постійно. - З 95-го року я тут офіційно працюю. І весь цей час періодично виникають чутки: перенесуть, забудують, знесуть, - розподить руками. - Зараз ми комунальне підприємство, підпорядковуємось КМДА. Раніше були в системі Міністерства сільського господарства. У найважчі роки були й без зарплат чи підтримки. І тоді кожен виживав як міг. Хтось тримав курей. Хтось приносив своє сіно. Територія - ніби в центрі міста, але живемо як у селі. І в цьому є свій затишок. Додає, що якби не люди, які справді люблять цю справу - іподрому вже не було б. - Це треба любити. Бо інакше - ніяк. Тут не про гроші, а про любов. Про біль, коли кінь хворіє. Про гордість, коли він перемагає. Про те, щоб зберегти цю справу, навіть якщо весь світ каже, що вона не потрібна, - каже він. У радянські часи, коли тут працював тоталізатор - єдина дозволена державою форма гри на гроші, іподром ставав місцем зустрічі людей з грошима. - Ігра в тоталізатор була дійсно крутим моментом. Це була єдина азартна гра, яка була дозволена державою. Картёжники, казино - все це було підпільне, всі ховалися. А от прийти поставити ставку на іподром - це було легально, відкрито. Купити не так дорого, як утримувати Ставицький згадує, як і сам робив ставки. Але спершу - ще дитиною - просто вказував дорослим, на кого варто поставити. - Я був малий, вже трошки обізнаний у рисистих бігах. І дядьки-ігроки мені казали: "Малий, на кого поставити?". Я щось сказав, а ця комбінація виявилась виграшною. Вони мене прозвали "фартовим". Казали: "Де цей фартовий малий, іди підскажи", - розповідає Олександр. Одного разу він назвав пару коней, які прийшли в заїзді разом - і це принесло б виграш понад 200 рублів. На той момент - більше, ніж дві місячні зарплати. Але білет загубили, шукали по трибуні - не знайшли. Заходимо до стайні - напівтемне приміщення з масивними дерев'яними дверима, облупленими від часу. Стіни всередині пофарбовані навпіл - зелений низ, біла верхівка. Металеві грати денників, у яких тримають коней, вкриті шаром пилу від тирси й сіна. Олександр зупиняється біля білого коня з заплетеною в коси гривою. - Коли кінь не годиться ні на розведення, ні на бігову кар'єру - його намагаються продати, - каже він. - Заводу тримати його вже не вигідно, а тут - тим паче. Такі коні часто потрапляють до рук любителів. Їх називають хобі-класом. Але купити не так дорого, як утримувати. Якщо це спортивний кінь, то хоча б п'ять-шість кілограмів овса на день. Сіна - мінімум п'ять кілограмів, а може й до десяти. І це ще без усяких добавок, моркви, яблук, гранул. Якщо порахувати все, то в місяць - від 8000 гривень. А якщо ще амуніція, сідло, тренер, поїздки - то витрати набагато більші. БОЙОВІ ВИХОДИ "ІРБІСА" Ми заходимо на майданчик, прихований між деревами. Тут, у затишку зелені, військові по черзі тренуються. Один верхи, інший - спостерігає з боку, хтось сидить зі психологом у тіні. Манеж невеликий, але достатній для того, щоб опанувати рівновагу, звикнути до коня. Уздовж - старий дерев'яний паркан, за яким густо ростуть кущі та дерева. У дальньому кутку стоять два стільці. На одному з них - військовий у формі, поруч із ним - психолог. Їхня розмова триває паралельно з тренуванням. Серед вершників у пікселі - боєць з позивним "Ірбіс". Йому 45, служить у Нацгвардії. Замість того, щоб просто відіспатись, цього дня обрав тренування з кіньми. - Перший раз, коли їхав, помітив, що постійно посміхаюсь. А зараз, вдруге, вже з'явилось відчуття спокою, умиротворення. Я відчуваю ритм коника. І він мене відчуває. У цей момент всі думки, всі переживання - ніби зникають, - каже Ірбіс, не відриваючи погляду від гнідого коня, що спокійно переступає копитами. На рукаві бійця шеврон підрозділу. До війни він ніколи не сидів у сідлі, але завжди тягнувся до тварин. Колись мав досвід контакту з дельфінами - каже, що і ті, й інші тонко відчувають людину. - Після першого заняття я наступного дня просто їв і спав. Такого зі мною не було ніколи. І не було страху. Ваня, інструктор, був поруч, допомагав. А сьогодні вже сказали: "Хай сам". Це кайф, - не стримує широку посмішку військовий. - Їдеш - і під тобою така жива сила. Розумна істота. Відчуття, що ти в тандемі з чимось більшим - із природою. Я приходжу сюди не просто кататись. Можливо, тікаю від самотності. Але кінь - дуже крутий перемикач. Він справді допомагає. Після ротацій він повертається на базу під Вишгородом. Говорить, що зараз у частині тривають навчання, хтось їде на схід, хтось повертається з передової - усе працює, як конвеєр. - Я вже мав чотири ротації. І чесно скажу: мені тут, у тилу, іноді навіть важче. На передовій усе просто. Є робота, згуртованість, взаємопідтримка. А тут - відчуття незавершеності. Війна триває. І навіть коли ти спиш, тривога всередині не зникає, - рукою Ірбіс тримає повід. Бойові виходи згадує уривками. Як півроку був на позиціях під Серебрянським лісом, як від вибуху танкового снаряду просто не пам'ятає, як упав. Чи приліт в гармату, коли побратими були в бліндажі й дивом вціліли. Командир сказав, що ми тримали один з найскладніших напрямків - тоді все стало на місця Каже: фізично не так важко стріляти, як носити снаряди на 800 м. Тягнули хто як міг - на плечах, на колесиках, тачках. Іноді земля була така мокра, що вибухи просто не спрацьовували. - Нам пощастило. Були контузії, але без тяжких поранень. Коли командир сказав, що ми тримали один з найскладніших напрямків - тоді все стало на місця. Але ми були злагодженою командою. Це велике щастя, - очі "Ірбіса" хмурнішають від згадок про роботу на фронті. Він пішов на війну не з першого дня, але добровільно - коли усвідомив, що не може інакше. Після двох тижнів роздумів просто звернувся у військкомат. Артилерист за спеціальністю, ще зі строкової. Потрапив у новостворену батарею, проходив злагодження на одній гарматі, потім на іншій. Про тих, хто досі не на війні, "Ірбіс" говорить спокійно. Каже: не засуджує, бо сам не пішов у перші дні - потребував часу, щоб дозріти до рішення. Він вважає, що справжній захист - це усвідомлений вибір, а не тиск чи страх. Тому краще, щоб людина прийняла рішення самостійно, щиро, без примусу. Тоді й служба буде іншою. - У мене був товариш, який 24 лютого взяв рюкзак і одразу пішов. А я - через два тижні. Досі думаю: значить, так треба було. Кожному фрукту свій час дозріти. І навіть якщо хтось ухиляється - ми не знаємо, що в нього всередині, яка боротьба там точиться. Коли запитуємо про можливе припинення війни, говорить просто: не можна поступатись територіями. - Якщо раз віддати - потім прийдуть ще. Мир має стояти на чесності, триманні слова. Ми боронимо свою землю. Треба стояти на своєму, - каже наостанок він. Навколо тихо, лише чути, як хрумтить під копитами пісок. Військові заходять на поле, сідають у сідло, вчаться керувати конем, тримати спину рівно. Повітря насичене вологим запахом землі й шерсті. Коли кінь проходить поруч, піднімається легка хмара пилу.

Реабілітаційні заняття для військових проводять на Київському іподромі. Проєкт реалізується у співпраці з організацією "Київ Мілітарі Хаб", яка займається підтримкою ветеранів та діючих військовослужбовців. Заняття включають верхову їзду та роботу з психологами. Такі активності допомагають зменшити тривожність, повернути відчуття тіла й відновити довіру до оточення, кажуть організатори. Кожного тижня на іподромі тренується кілька груп, а кількість охочих зростає. Кореспондентка Gаzеtа.uа побувала на одному з таких занять і дізналася, як зараз живе Київський іподром та чим займаються там військові та ветерани. ЦЕНТР ВИПРОБУВАНЬ Бетонна трибуна Київського іподрому розтягується вздовж доріжки на кількадесят метрів. Її дах винесено вперед і тримається на рядах колон. Фасад будівлі трохи зношений - облущена штукатурка, тріщини, подекуди видно іржаві конструктивні елементи. У нижній частині розташовані кілька лав і два мобільні туалети. Вікна засклені, частина з них замінена на сучасні пластикові. Перший київський іподром з'явився ще у ХІХ столітті - на Печерську, в районі сучасної площі Лесі Українки. У ті часи це була не лише спортивна, а й культурна подія: скачки збирали міську еліту, а тоталізатор приваблював азартну публіку. Іподром став візитівкою Києва. Однак у другій половині ХХ століття через розширення міста й потребу в більшій території іподром вирішили перенести. Нову локацію обрали на південній околиці столиці - в районі Теремків. У 1969 році на проспекті Глушкова запрацював сучасний Київський іподром. У радянські часи він був важливим центром випробувань рисистих коней. Тут щотижня проводили офіційні заїзди, працював тоталізатор, функціонувала широка мережа конярських господарств, пов'язаних з іподромом. Сучасний іподром на просп. Глушкова займає 38 га. На новому місці звели центральну трибуну - архітектурну пам'ятку з унікальною конструкцією: з будь-якої точки відкривається повний огляд на бігову доріжку, навіть на її повороти. - Центральна будівля - це пам'ятка архітектурної спадщини. Вона спроєктована без жодного стовпа, що заважає огляду. Видно все: і прямі, і повороти, - каже директор іподрому Святослав Коваленко. Зустрічає в кабінеті на другому поверсі старої адмінбудівлі іподрому. Святослав Коваленко разом із командою працюють на іподромі з липня 2024 року. На території - десять стайнь, господарські будівлі, гуртожиток для працівників і великий критий манеж. Тут тримають понад триста коней - рисаків і верхових. Іподром не має власних коней, лише здає місця в оренду племінним господарствам і приватним власникам, які привозять сюди своїх тварин на тренування й випробування. Якщо кінь біжить швидко, попит на нього зростає - Приблизно половина наших коней - рисаки, інша половина - верхові. Серед порід - орловські, французькі, українські тощо. Французький рисак - це бренд, - розповідає Святослав. - У Франції іподроми є в кожному місті, працює тоталізатор, ставки. Але й наші українські показують дуже гідні результати. Іподром сьогодні працює передусім як місце випробувань. Заїзди проходять у запряжних візках - коні біжать риссю, їх оцінює суддівська колегія. На основі результатів визначають, які тварини мають найкращі селекційні якості. Дані заносять у племінні реєстри - саме вони впливають на ціну тварин. - Випробування - це спосіб оцінити жвавість, витривалість, генетичний потенціал. Результати потрібні не тільки для розведення, а й для продажу - і в Україні, і за кордоном. Якщо кінь біжить швидко, попит на нього зростає. Стартова ціна може бути 20 тисяч гривень. А далі - без обмежень. Є скакуни, які коштують сотні тисяч. ТОТАЛІЗАТОР І ВІЗИТІВКА МІСТА Заробляє іподром переважно з оренди. Крім стайнь, тут діють тренувальні поля, траса довжиною два кілометри та єдине в Україні зелене конкурно-виїздкове поле. У літній сезон щонеділі відбуваються заїзди - відкриті, без квитків, але й без офіційних запрошень. - Ми нікого не запрошуємо спеціально, бо не маємо ресурсів забезпечити належні умови, зокрема під час тривог, - ділиться Святослав. - Головний корпус теж давно потребує ремонту. Але є постійні відвідувачі - вони приходять щотижня. Бігаємо з червня до кінця жовтня. Колись, коли працював тоталізатор, проводили заїзди навіть узимку. До 1995 року на іподромі працював тоталізатор. Тоді змагання проводили й у холодну пору. - Коли тоталізатор перестав працювати, зник і стимул. Стало менше змагань, менше охочих. А якщо не збирається достатньої кількості учасників, то й проводити недоцільно. Відновити тоталізатор, за його словами, можна - але на це потрібні кошти й ліцензія. Колись усе було просто: люди приходили в головний корпус, ставили на улюблених коней. - Тепер усе інакше. Потрібно програмне забезпечення, щоб люди мали доступ, щоб усе було візуалізовано. А ще - приміщення. Закон вимагає, щоб це все відбувалося саме в іподромі, а наш головний корпус у поганому стані. Іподрому зараз не до таких витрат. У нас завдання інше - вижити, зберегти те, що є, надавати послуги власникам коней. Коли Святослава питають, яким би він хотів бачити іподром у майбутньому, він показує теку, що завжди лежить перед його очима на робочому столі. Там є візуалізації омріяної реконструкції, а також фотографії дубайського іподрому. - Це, звісно, мрія. Там двоповерхові конюшні, сучасна інфраструктура. Такий проєкт у нас поки лише як ідея. Але ми працюємо і над реальними речами - тими, що підкріплені кошторисами. Бо іподром, я вважаю, міг би стати візитівкою міста. В Україні лише два - у Києві й Одесі. Наш - більший. Повномасштабне вторгнення іподром переживає важко. - У перші дні люди рятували родини. Коней залишали. Тварини лишалися без кормів, без догляду. А кінь - це не машина. Його не заженеш у гараж. Треба годувати, поїти, прибирати щодня. Потім частина повернулася, компенсували витрати. Але ті дні були дуже складні. Сьогодні на іподромі працює 45 людей. Двоє з них - на фронті. Директор щодня обходить територію, заходить до стайнь. - Як зайшов - то вже не вийдеш просто так. Щось даси, когось погладиш, - сміється. - А вони ж розуміють. Якщо одного починаєш годувати - інші копитами в двері стукають. Вони знають, що їхня черга теж настане. З грудня 2024 року на Київському іподромі діє безкоштовна програма занять з верхової їзди для військових та ветеранів. Її ініціювали працівники іподрому як спосіб підтримки захисників у період повномасштабної війни. Партнером проєкту став "Київ Мілітарі Хаб" - саме через нього відбувається набір і реєстрація учасників. Заняття проводять досвідчені майстри-наїзники, іподром надає всю інфраструктуру. Люди приходять і повторно. Хтось навіть просто погодувати коней - Підписали меморандум з "Київ Мілітарі Хабом", почали з одного дня занять на тиждень. Тепер уже два. Люди приходять і повторно. Хтось навіть просто погодувати коней, погладити. Це - теж терапія, - наголошує директор. За словами Коваленка, деякі військові на перших заняттях узагалі не говорять. Але після кількох зустрічей - починають відкриватися. Відтепер на заняттях також регулярно присутній психолог. - Саме в той момент, коли вони злазять із коня, з'являється бажання говорити. І якщо є психолог поруч - це правильно. Бо людині є що розповісти, чим поділитися, - додає директор. Керівництво іподрому має амбітні плани - відновити тоталізатор, запустити гастрономічні зони, провести ремонт трибун і полотна, щоб повернути публіці інтерес до перегонів. Як зразок наслідування згадують французький іподром "Вінсенн", де ставки, глядачі й фан-сектори окремих коней роблять кожен біговий день справжньою подією. Сьогодні, попри відсутність бюджетного фінансування, команда поступово відновлює об'єкти, проводить регулярні випробування та залучає ветеранів до безкоштовної реабілітації. У планах - збільшити кількість коней для занять, впорядкувати інфраструктуру й зробити простір відкритим для мешканців Києва. НАЩАДКИ ЧЕМПІОНІВ Біля воріт іподрому - одноповерхова будівля з написом "Наррy Ноrsе". Асфальт перед входом пошкоджений, місцями просів і подекуди поріс травою. Поряд - бетонні сходи зі стертою фарбою, що ведуть на верхній рівень трибун. Біля головного корпусу знайомимося з 45-річним Олександром Ставицьким. Він - наїзник і виріс тут, у гуртожитку. Його батько приїхав на іподром за розподілом після училища, а мати - влаштувалась сюди на роботу, бо її запросила подруга. Познайомилися, отримали кімнату в гуртожитку - і залишилися. - Мій батько навчався на наїзника у Воронезькій області - це тоді була єдина школа на весь союз. Після навчання його направили в Перм на практику, а згодом - сюди. Мама ж - із Київщини. Приїхала просто дізнатися про роботу, і їй одразу дали ключі від кімнати. Отак усе й почалось. Спочатку, каже, особливого потягу до коней не було. Але в якийсь момент усе змінилось. Почав кататись верхи, потім - у качалках. Згодом спробував конкур, виїздку, почав тренувати коней для перегонів - і залишився. - У чотири роки батько посадив мене на коня після заїзду - тоді його треба було "відшагати", дати відновити дихання, пульс, - згадує Олександр, посміхаючись. - Уже в шість я сам катався на спокійних конях. Є навіть фото - я маленький, без сідла, біля стайні. Із тих пір - я тут. Сьогодні він живе в гуртожитку на території іподрому разом із родиною. Каже, що знає майже всіх коней, особливо рисаків, які беруть участь у перегонах. Раніше - знав кожного до найменших деталей. - Колись я знав кожну кличку, родовід, звідки кінь - із якого господарства. Навіть яка жвавість у кого. Зараз трохи менше - коней багато, але тих, хто бігає - практично всіх знаю. Ціни на скакунів, за його словами, коливаються від умовно доступних до захмарних. - У нас жартували: коні стоять трохи дорожче за "Жигулі" і трохи дешевше за "Ягуар". Але якщо кінь від чемпіонських батьків - ціна може стартувати і з 150 тисяч євро. Були такі. У Європі таке потомство розбирають ще до народження, - розказує він. На старий іподром, що був ще на Печерську, ходила інтелігенція За головною трибуною іподром поступово переходить у відкриті тренувальні майданчики. Один із них обгороджений низьким дерев'яним парканом. Усередині - пісок, кілька кольорових бар'єрів і сліди кінських копит. На фоні - лінія тополь, за нею - житлові багатоповерхівки та крани новобудов. - На старий іподром, що був ще на Печерську, ходила інтелігенція. Співаки, актори, поети. Приїжджали театри, щось там у конюшнях показували, сиділи з людьми. Вони не просто дивились - вони цікавились кіньми, їздили верхи, виступали, - згадує чоловік, оглядаючи велике поле. Тут займаються як власники коней, так і вершники-орендарі. На одному з майданчиків інструктор допомагає дівчині сісти в сідло. У кількох метрах - інший плац із перешкодами для конкуру. Уздовж ґрунтової доріжки гуляють кури - їх тримають працівники іподрому. Подекуди між кущами видно господарські дрібниці - старі колоди, дерев'яні стовпи. Олександр Ставицький не лише працює з кіньми, а й допомагає проводити заняття для військових. Через стан здоровʼя він перейшов на адміністративну працю і з перших днів долучився до ініціативи. - Зустрічав хлопців, показував їм, де що знаходиться, проводив територією. Хтось із протезом, когось треба підтримати при посадці на коня чи коли злізає,- пояснює Ставицький. - Іноді приходять хлопці, в яких і руки не слухаються, і травми серйозні, і координація порушена. Пам'ятаю одного з опіками на обличчі - замкнений, нікуди не хотів ходити. Але після першої ж поїздки - наче інша людина. Усмішка, легкість, він раптом почав розмовляти. Розповідає, що для багатьох це перший досвід спілкування з кіньми, а для когось - повернення до дитячої мрії. - Є ті, хто з дому не виходив. Хто приходив просто поговорити. Але після верхової їзди - в очах блиск. Коні мають оцю силу - справжню, природну, щиру. Ти сідаєш, і відчуваєш її всім тілом. Це впливає, навіть якщо ти цього не помічаєш. ДІМ НА ІПОДРОМІ Дорогою до тренувального майданчика проходимо поле для змагань. Олександр показує скакові доріжки - піщану, ґрунтову, шлакову. - Та, що перша - це піщана скакова й найдовша. Далі - ґрунтова, з навізного чорнозему. А ось ця, шлакова - вона всепогодна. Тут дренажна система, вода йде в люки, поверхня не слизька навіть після дощу. Не рветься, не зривається. А для верховиків зробили окремі майданчики - бо багато хто тримає тут коней і займається конкуром, подоланням перешкод. Пояснює, що графік у всіх різний: хтось приїжджає у свій час, хтось у штаті - працює з 8:00. - У штатних працівників день починається рано. Уже о сьомій усі тут. У нас як - кожен хоче глянути, як кінь почувається, чи все гаразд. Це не просто робота - це стиль життя, - додає чоловік. Олександр зізнається - занепокоєння щодо майбутнього іподрому відчуває постійно. - З 95-го року я тут офіційно працюю. І весь цей час періодично виникають чутки: перенесуть, забудують, знесуть, - розподить руками. - Зараз ми комунальне підприємство, підпорядковуємось КМДА. Раніше були в системі Міністерства сільського господарства. У найважчі роки були й без зарплат чи підтримки. І тоді кожен виживав як міг. Хтось тримав курей. Хтось приносив своє сіно. Територія - ніби в центрі міста, але живемо як у селі. І в цьому є свій затишок. Додає, що якби не люди, які справді люблять цю справу - іподрому вже не було б. - Це треба любити. Бо інакше - ніяк. Тут не про гроші, а про любов. Про біль, коли кінь хворіє. Про гордість, коли він перемагає. Про те, щоб зберегти цю справу, навіть якщо весь світ каже, що вона не потрібна, - каже він. У радянські часи, коли тут працював тоталізатор - єдина дозволена державою форма гри на гроші, іподром ставав місцем зустрічі людей з грошима. - Ігра в тоталізатор була дійсно крутим моментом. Це була єдина азартна гра, яка була дозволена державою. Картёжники, казино - все це було підпільне, всі ховалися. А от прийти поставити ставку на іподром - це було легально, відкрито. Купити не так дорого, як утримувати Ставицький згадує, як і сам робив ставки. Але спершу - ще дитиною - просто вказував дорослим, на кого варто поставити. - Я був малий, вже трошки обізнаний у рисистих бігах. І дядьки-ігроки мені казали: "Малий, на кого поставити?". Я щось сказав, а ця комбінація виявилась виграшною. Вони мене прозвали "фартовим". Казали: "Де цей фартовий малий, іди підскажи", - розповідає Олександр. Одного разу він назвав пару коней, які прийшли в заїзді разом - і це принесло б виграш понад 200 рублів. На той момент - більше, ніж дві місячні зарплати. Але білет загубили, шукали по трибуні - не знайшли. Заходимо до стайні - напівтемне приміщення з масивними дерев'яними дверима, облупленими від часу. Стіни всередині пофарбовані навпіл - зелений низ, біла верхівка. Металеві грати денників, у яких тримають коней, вкриті шаром пилу від тирси й сіна. Олександр зупиняється біля білого коня з заплетеною в коси гривою. - Коли кінь не годиться ні на розведення, ні на бігову кар'єру - його намагаються продати, - каже він. - Заводу тримати його вже не вигідно, а тут - тим паче. Такі коні часто потрапляють до рук любителів. Їх називають хобі-класом. Але купити не так дорого, як утримувати. Якщо це спортивний кінь, то хоча б п'ять-шість кілограмів овса на день. Сіна - мінімум п'ять кілограмів, а може й до десяти. І це ще без усяких добавок, моркви, яблук, гранул. Якщо порахувати все, то в місяць - від 8000 гривень. А якщо ще амуніція, сідло, тренер, поїздки - то витрати набагато більші. БОЙОВІ ВИХОДИ "ІРБІСА" Ми заходимо на майданчик, прихований між деревами. Тут, у затишку зелені, військові по черзі тренуються. Один верхи, інший - спостерігає з боку, хтось сидить зі психологом у тіні. Манеж невеликий, але достатній для того, щоб опанувати рівновагу, звикнути до коня. Уздовж - старий дерев'яний паркан, за яким густо ростуть кущі та дерева. У дальньому кутку стоять два стільці. На одному з них - військовий у формі, поруч із ним - психолог. Їхня розмова триває паралельно з тренуванням. Серед вершників у пікселі - боєць з позивним "Ірбіс". Йому 45, служить у Нацгвардії. Замість того, щоб просто відіспатись, цього дня обрав тренування з кіньми. - Перший раз, коли їхав, помітив, що постійно посміхаюсь. А зараз, вдруге, вже з'явилось відчуття спокою, умиротворення. Я відчуваю ритм коника. І він мене відчуває. У цей момент всі думки, всі переживання - ніби зникають, - каже Ірбіс, не відриваючи погляду від гнідого коня, що спокійно переступає копитами. На рукаві бійця шеврон підрозділу. До війни він ніколи не сидів у сідлі, але завжди тягнувся до тварин. Колись мав досвід контакту з дельфінами - каже, що і ті, й інші тонко відчувають людину. - Після першого заняття я наступного дня просто їв і спав. Такого зі мною не було ніколи. І не було страху. Ваня, інструктор, був поруч, допомагав. А сьогодні вже сказали: "Хай сам". Це кайф, - не стримує широку посмішку військовий. - Їдеш - і під тобою така жива сила. Розумна істота. Відчуття, що ти в тандемі з чимось більшим - із природою. Я приходжу сюди не просто кататись. Можливо, тікаю від самотності. Але кінь - дуже крутий перемикач. Він справді допомагає. Після ротацій він повертається на базу під Вишгородом. Говорить, що зараз у частині тривають навчання, хтось їде на схід, хтось повертається з передової - усе працює, як конвеєр. - Я вже мав чотири ротації. І чесно скажу: мені тут, у тилу, іноді навіть важче. На передовій усе просто. Є робота, згуртованість, взаємопідтримка. А тут - відчуття незавершеності. Війна триває. І навіть коли ти спиш, тривога всередині не зникає, - рукою Ірбіс тримає повід. Бойові виходи згадує уривками. Як півроку був на позиціях під Серебрянським лісом, як від вибуху танкового снаряду просто не пам'ятає, як упав. Чи приліт в гармату, коли побратими були в бліндажі й дивом вціліли. Командир сказав, що ми тримали один з найскладніших напрямків - тоді все стало на місця Каже: фізично не так важко стріляти, як носити снаряди на 800 м. Тягнули хто як міг - на плечах, на колесиках, тачках. Іноді земля була така мокра, що вибухи просто не спрацьовували. - Нам пощастило. Були контузії, але без тяжких поранень. Коли командир сказав, що ми тримали один з найскладніших напрямків - тоді все стало на місця. Але ми були злагодженою командою. Це велике щастя, - очі "Ірбіса" хмурнішають від згадок про роботу на фронті. Він пішов на війну не з першого дня, але добровільно - коли усвідомив, що не може інакше. Після двох тижнів роздумів просто звернувся у військкомат. Артилерист за спеціальністю, ще зі строкової. Потрапив у новостворену батарею, проходив злагодження на одній гарматі, потім на іншій. Про тих, хто досі не на війні, "Ірбіс" говорить спокійно. Каже: не засуджує, бо сам не пішов у перші дні - потребував часу, щоб дозріти до рішення. Він вважає, що справжній захист - це усвідомлений вибір, а не тиск чи страх. Тому краще, щоб людина прийняла рішення самостійно, щиро, без примусу. Тоді й служба буде іншою. - У мене був товариш, який 24 лютого взяв рюкзак і одразу пішов. А я - через два тижні. Досі думаю: значить, так треба було. Кожному фрукту свій час дозріти. І навіть якщо хтось ухиляється - ми не знаємо, що в нього всередині, яка боротьба там точиться. Коли запитуємо про можливе припинення війни, говорить просто: не можна поступатись територіями. - Якщо раз віддати - потім прийдуть ще. Мир має стояти на чесності, триманні слова. Ми боронимо свою землю. Треба стояти на своєму, - каже наостанок він. Навколо тихо, лише чути, як хрумтить під копитами пісок. Військові заходять на поле, сідають у сідло, вчаться керувати конем, тримати спину рівно. Повітря насичене вологим запахом землі й шерсті. Коли кінь проходить поруч, піднімається легка хмара пилу.

Щоб варити каву в гейзерній кавоварці на високому рівні, важливо правильно підготуватись до процесу. Підготовка включає підбір якісних інгредієнтів, відповідного приладдя, а також дотримання оптимальних пропорцій меленого зерна та води. Головне - свіжа мелена кава, чиста питна вода та, власне, сам пристрій. Додатково може знадобитися мірна ложка, термопосуд для подачі напою та серветка або рушник для очищення кавоварки після використання. Якщо ви самі мелете зерна, знадобиться також кавомолка. Для гейзерної кавоварки найкраще обирати зерна середнього або темного обсмажування. Саме така кава дає насичений смак і виразний аромат. Можна використовувати як 100% арабіку, так і суміші з робустою - остання додає міцності та кремової текстури. Важливо обирати якісну каву від перевірених виробників. Ідеальний помел для гейзерної кавоварки - середній, схожий на дрібнозернистий пісок. Занадто дрібний помел може призвести до надмірної гіркоти, а занадто грубий - до водянистого ненасиченого напою. Якщо мелете зерна безпосередньо перед приготуванням, обирайте відповідний режим на кавомолці. Кількість меленого зерна залежить від розміру кавоварки. Наприклад, для моделі на 3 чашки потрібно близько 15-18 грамів. Покрокова інструкція приготування кави в гейзерній кавоварці Налийте воду в нижній резервуар до контрольного клапана - не вище, щоб уникнути надмірного тиску. Використовуйте гарячу воду (не окроп), щоб скоротити час нагріву. Насипте помел у воронкоподібний фільтр до самого краю. Стежте, щоб кава не виходила за межі і не потрапляла на обідок фільтра, це може порушити герметичність. Утрамбовувати не потрібно. Це не еспресо-машина. Кава повинна лежати вільно. Якщо її ущільнити, вода не зможе нормально проходити крізь помел, і це погіршить смак, або навіть зіпсує кавоварку. Обережно прикрутіть верхню частину кавоварки до нижньої. Переконайтесь, що з'єднання щільне й рівне - без перекосів. Поставте кавоварку на плиту. Увімкніть середній або слабкий вогонь. Висока температура може призвести до "пересмаженого" зерна. Якщо використовуєте електроплиту - обирайте середню потужність. Варити каву в гейзерній кавоварці потрібно близька 4-7 хвилин, залежно від об'єму кавоварки та сили нагріву. Слідкуйте за звуком і візуально - напій почне виливатися у верхню частину з характерним "шипінням". Коли потік стане рівномірним і звук зміниться на булькання - кава практично готова. Зніміть кавоварку з плити одразу, щойно верхній резервуар наповниться. Не залишайте її на вогні, щоб не "переварити" напій. Секрети приготування кави Варити каву в гейзерній кавоварці здається просто, але кілька маленьких хитрощів можуть зробити смак напою ще глибшим, м'якшим і більш ароматним. Важливо очищувати кавоварку після кожного використання без мийних засобів. Просто добре промивати водою. Залишки мила можуть зіпсувати смак. Зберігайте мелені зерна в герметичній упаковці і не тримайте поруч із прянощами чи іншими ароматними продуктами. Вони швидко вбирають запахи. Не утрамбовуйте помел у фільтрі - дозвольте воді вільно проходити крізь мелене зерно. Знімайте кавоварку з вогню вчасно - щойно почуєте шипіння або булькання. Переварена кава має гіркий смак. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Підтримує імунітет та покращує концентрацію: як грибна кава впливає на нервову систему Використовуйте м'яку або фільтровану воду, щоб отримати приємніший смак. Гейзерна кавоварка - це не лише кавова класика, а й простір для кулінарних експериментів. За допомогою цього пристрою можна зварити каву, яка буде особливою саме для Вас. Найпоширеніший варіант - італійська класика: мелені зерна середнього обсмажування без додаткових інгредієнтів. Така кава має насичений смак і аромат, її подають у маленькій чашці, з цукром або без. Для поціновувачів м'яких напоїв ідеально підійде кава з молоком або, як її ще називають, "гейзерне лате". Приготований напій змішують з гарячим молоком у пропорції 1:1. За бажання можна додати дрібку кориці чи краплю ванільного екстракту - напій виходить ніжним та ароматним. Любителям шоколаду варто спробувати шоколадний мокко. Перед тим, як варити каву в гейзерній кавоварці, насипте у фільтр мелене зерно, 1 чайну ложку какао-порошку і трохи цукру. Після приготування додайте трохи теплого молока чи вершків - результат вас точно порадує. Ще один цікавий варіант - пряна кава. Додайте до меленої кави дрібку кориці, мускатного горіха або меленого кардамону. Такий напій має глибокий смак і приємний зігріваючий аромат - ідеально для прохолодних ранків. Кава кортадо незаслужено довго перебуває в тіні популярних лате та капучіно. Іспанський кортадо демонструє ідеальний баланс молока та міцного еспресо, він дарує заряд енергії та ніжну, шовковисту текстуру. Це ідеальний напій для тих, кому класичне еспресо здається занадто різким на смак, в той час, як лате видається занадто молочним. Готується надзвичайно просто, тож спробуйте.

Верховна Рада ухвалила за основу зміни до Бюджетного кодексу для Угоди про надра. Її офіційна назва - "Угода про створення Американсько-українського інвестиційного фонду відбудови". Для самої України ще не зовсім зрозуміло: це благо, чи все ж кабала та розшматування через безвихідь. Для американців ця домовленість дає пріоритетний доступ до українських ресурсів, зокрема алюмінію, графіту, нафти та газу. Американські ЗМІ назвали цей документ проривом у відносинах між Києвом та Вашингтоном. Звісно, що їх до того президент США Дональд Трамп уміло загострив. Розшифрувати все із підписаної 30 квітня Угоди, ми не маємо можливості, бо всі умови угоди не розкриваються для широкого загалу. Згідно з домовленістю, США отримують першочергове право на прибуток від проєктів, які будуть працювати в рамках договору. А 50% йтимуть у фонд відбудови України, з якого серед іншого будуть покривати майбутню військову допомогу США. Україна вноситиме до Фонду 50% грошей з ренти на видобування корисних копалин із нових ліцензій, видачі нових спецдозволів на користування надрами, реалізації державної частини продукції за новими угодами про розподіл продукції. Хто той загадковий Генеральний партнер? Загалом викликає питання фінансова вигода для США. Видобувна галузь України складає не найбільшу частину нашого ВВП: від 5 до 8% (залежить від року). Якщо наш ВВП складає у середньому $180 млрд на рік, то частка видобувної галузі тут становить $12 млрд. Сюди закладена як собівартість, так і вигода. А в собівартість закладається вартість ліцензій, дозволів на видобуток, які є складовими предметами Угоди про надра зі США. Припустимо, що договори й ліцензії становлять половину від усієї вартості продукції. Тобто 6 млрд доларів. За угодою Україна має віддавати половину на, так зване, партнерство, а це - $3 млрд на рік. Тепер США. Тут ВВП складає $75 млрд. Але не на рік, а в середньому за кожен день (дані за 2023 рік). Тож річний ВВП - $27, 72 трлн. А річна вигода, котру вони матимуть з України, згідно договору, становитиме ту, що вони продукують за кожні 58 хвилин. То невже через це всі перипетії, скандали й, як раніше казав президент Трамп, загроза третьої світової? Однак Вашингтон отримав набагато більше, він отримав контроль. Згідно з пунктами 1- а та 1 - б статті 7, відтепер усі, хто захоче щось видобувати в Україні змушені будуть викладати всю інвестиційну інформацію про себе перед урядом США. Окрім цього під таким же контролем США буде проводитись будівництво усіх значних обʼєктів інфраструктури. Щоправда, не уточнено, що саме мається на увазі: аеропорти, порти, автостради, газопроводи чи, може, щось дрібніше? Далі в пунктах 1 та 2 статті 8 сказано, що Вашингтон через, так зване партнерство, буде мати право першим купувати наші ресурси. А якщо ні, то для всіх інших бажаючих будуть установлюватись обмеження. Які саме? В угоді не уточнюється. Також ще цікавий момент про партнерство. До партнерів входять представники від України - "Агенція з питань підтримки державно-приватного партнерства" та США - Корпорація Сполучених Штатів Америки з фінансування міжнародного розвитку. Ну, тут усе зрозуміло. Але в угоді згадується ще один загадковий учасник - Генеральний партнер. І ніде: ні в тексті угоди, ні в додатку немає його визначення, тому, хто це - не відомо. Хоча Угодою, а саме, пунктом 1 статті 5, гарантовано якісь, за щось гонорари та виплати саме цьому Генеральному партнеру. Водночас, у пункті 2 цієї ж статті вказано, що якщо Україна затримуватиме переказ коштів на рахунок партнерства, незалежно від причин, - війна, чи природні катаклізми, чи економічна нестабільність, - то цю затримку ми маємо відшкодувати уряду США та (або) цьому загадковому Генеральному партнеру. Посилають на&hеllір; те, що приховане Загалом ця Угода просякнута загадковістю, у ній ми постійно бачимо відсилки на іншу угоду - "Про обмежене партнерство". А її тексту немає у вільному доступі. Загалом таких відсилок налічується 28. Тобто в усіх цих і виплатах, і випадках ми не знаємо про що йде мова. Нас відправляють почитати те, чого нам не показують. Зі свого гіркого досвіду ми знаємо: якщо всі умови будь-якого договору не розкриваються, то це означає, що не все так чисто, як це нам хочуть подати. Варто зазначити, що зараз в Угоді мова йде про 57 видів копалин. Але й тут є цікаве визначення: "&hеllір;та інші мінерали або вуглеводні". Наскільки ми знаємо, за американською класифікацією до мінералів відносять усі корисні копалини, навіть пісок та глину. На цьому контроль США не закінчується. Через цю угоду США отримує вплив на нас навіть у питанні вступу до ЄС. Зокрема, у статті 7, пункт 1-с йдеться: "Якщо після підписання цієї Угоди Україні необхідно буде взяти на себе додаткові зобовʼязання, пов'язані з набуттям нею членства в Європейському Союзі, які можуть вплинути на це положення, Сторони повинні провести сумлінні консультації та переговори з метою прийняття відповідних поправок". Здавалося б, такі обнадійливі формулювання - про вступ до ЄС. Але насправді тут мʼяко сказано, що США, якщо їм буде політично вигідно, матимуть певні важелі впливу для перешкоджання вступу України до ЄС. Так само, як вони це роблять зараз зі вступом до НАТО. Є в Угоді ще один, на перший погляд, перспективний для нас пункт з додатком, де згадуються репарації від РФ. Але сам контекст підозрілий. Після переліку з чого саме Україна віддаватиме 50% уточнюється, що сюди не входять будь-які доходи, "отримані від Росії або її уповноважених як репарації за вторгнення Росії в Україну". Загалом і репарації від РФ, і те, що ними не треба буде ділитися з США, звучить непогано. Значить потенційно РФ розглядається як переможена сторона. Але до чого тут надра? Чому треба ставити під сумнів, що ці репарації мали б стосуватись Угоди про українські надра. Чи ця Угода буде поширюватись не лише на надра? Чи РФ буде розраховуватись нашими надрами? І тут можна прийти до дивних припущень. І нарешті, головне питання: навіщо це все нам? Яка вигода з цієї Угоди Україні? Першочергово мова про надра України велась виключно в контексті гарантій безпеки й військової допомоги. Принаймні, в публічній площині. Насправді в Угоді є одна фраза про військову допомогу. Це пункт 5, статті 6, де записано: якщо допомога надаватиметься, то вона зараховуватиметься як внесок до партнерства. Звернімо увагу на сполучник "якщо" - він не гарантує, що ця допомога дійсно надаватиметься. А якщо вона й буде - то це треба сприймати як внесок партнерства. Тобто частково вона повертатиметься назад на користь уряду США. При чому невідомо по якій ціні нам порахують цю допомогу. Тож виглядає усе так, що ця Угода закріплює квазіколоніальні взаємини між Україною та США у сфері управління надрами. Адже в нас немає такого права на контроль і керування видобутком корисних копалин у США. Щось підказує, що з такими хитрими формулюваннями сумнозвісні яйця по 17 грн за штуку нам видаватимуться забавками. Чомусь пригадався регіонал Михайло Чечетов зі своєю, сказаною про опозицію фразою: "Оцените красоту игры. Мы их развели, как котят". Та все ж головне, - не угоди, а що у наших людей в головах. Ми бачимо, що і наші можновладці, та наші "дуже надійні партнери" вміють гарно каламутити. Наша ж справа - не давати себе обдурити. Тим більше, що в Угоді є пункт про те, що надра, за Конституцією, все-таки належать народу України. Держава не може покладатися на ефемерні обіцянки. Прозорість і відкритість - це те, чого сьогодні найбільше потребує українське суспільство. Особливо коли йдеться про угоди, які впливають на майбутнє країни.

Урожай помідорів значною мірою залежить від того, на якій відстані садити стебла розсади. Відстань, у свою чергу, залежить від сорту томатів й опори, яка використовується для помідорів, пише видання Sаntе Рlus. Наприклад, ті рослини, які мають міцні опори, краще переносять тісну посадку, ніж ті, що садяться без неї. На різній відстані висаджують детермінантні (низькорослі) та індерермінантні томати. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Помідорам на грядці допоможе пісок та яєчні шкаралупи: поради городникам Детермінантні помідори компактні, виростають висотою від 30 до 45 сантиметрів. Їх садять на відстані 30-60 см. Вони вимагають меншого догляду та врожай у них рясніший. Деякі сорти дозрівають швидше за інших. Вони добре пристосовані до холоду. Ретельнішого догляду потребують високі томати. Їх потрібно регулярно обрізати, вони довше ростуть. Такі сорти часто дозрівають пізніше за інші. Їх потрібно садити на відстані від 45 до 60 см одна від одної. Важливо пам'ятати, що високі помідори можуть перешкоджати зростанню дрібніших рослин, яким теж потрібне світло, наприклад перцям. Тому садити перець потрібно далі. А для помідорів найкращі сусіди листя салату, цибуля, квасоля або горох. Помідори також не люблять сусідства із баклажанами. Кожен городник має свій секрет вирощування багатого врожаю помідорів. Проте, зіпсувати все може рідке або ж часте поливання. Кілька порад щодо того, як часто і коли потрібно поливати помідори зібрала Gаzеtа.uа. У травні городники й садівники мають дуже багато справ. Саме час висівати й висаджувати більшість популярних культур. Це також час для поливання і підживлення городу, боротьби зі шкідниками та хворобами. Про це також свідчить місячний посівний календар.

Моркву висаджують на дуже багатьох городах. Однак, іноді вона виростає кривою, потрібно знати, як боротися з проблемою, пише Gаzеtа.uа. Форма моркви не впливає на її смак, але може бути не такою зручною у використанні: її складніше чистити та нарізати, та й приємніше і простіше викопувати із грядки рівні морквини. Тож потрібно розібратися у причинах деформації овочів і усунути їх. Наприклад, це можуть бути загущені посіви. Надто близько посаджені морквини це одна з головних причин, чому в неї можуть формуватися криві плоди. У такому випадку не забувайте про часте прорідження моркви, аби їй було, куди рости. Водночас намагайтеся не пошкодити коріння сіянців, які залишилися у землі. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Коли і що садити в червні: найсприятливіші дні за місячним посівним календарем Погано морква буде рости на суглинистому та глинистому ґрунті, і якщо на вашій ділянці він саме такий, саме це може бути причиною дивної форми культури. Земля для моркви має бути пухка, тож на глинистому ґрунті під час перекопування буде корисно внести пісок приблизно відро на один квадратний метр. Підживлення це важливий елемент вирощування будь-яких овочів. Але якщо ви будете вносити на грядку із морквою свіжий гній, це може призвести до того, що морква виросте кривою та деформованою. Якщо у вас в регіоні була посуха, а потів ви несподівано і дуже рясно полили грядки із вашою морквою, це може призвести до того, що вона потріскається. Для того, щоб уникнути такої ситуації, намагайтеся регулярно мульчувати та поливати грядки. У період цвітіння полуниці важливо внести добрива. В цей час рослинам потрібно багато сил, щоб виростити велику кількість бутонів, квітконосів і ягід. Яке добриво внести для полуниць, розповіли досвідчені садівники.

Повзучий чебрець (Тhymus sеrрyllum) - ідеальна ґрунтопокривна рослина: невибаглива у догляді, витривала й декоративна. Він утворює щільний м'який покрив із дрібного листя та дарує яскраве весняне цвітіння. Чебрець чудово почувається на бідних, сухих ґрунтах, особливо в добре освітлених місцях, розповідає GаrdеnіngКnоwНоw. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Швидше ростуть і дарують щедрий врожай: що садити у травні за місячним посівним календарем Основні умови вирощування: - Світло: 8 годин прямого сонця на день. У затінку рослина витягується й рідше цвіте. - Полив: У перші місяці потребує регулярного поливу. Після вкорінення переносить посуху, хоча в спеку бажане зволоження. - Температура: Добре росте за +18&hеllір;+30&dеg;С, витримує спеку й морози до -18&dеg;С. - Ґрунт: Пухкий, добре дренований, бажано піщаний або кам'янистий. Не переносить надлишку вологи. - Догляд: Не потребує добрив. Можна обрізати відцвілі суцвіття для охайності. Посадка:Найкраще висаджувати чебрець навесні або восени. Перед цим підготуйте ділянку, розпушивши ґрунт і додавши пісок. Поливайте після посадки, щоб ущільнити землю навколо коріння. Проблеми:Найпоширеніші - нестача світла і перезволоження. Шкідники практично не турбують чебрець. Ця рослина - чудовий вибір для створення ароматного, декоративного та невибагливого зеленого покриття. Після висадки перців у відкритий ґрунт рослинам потрібна підтримка для швидкої адаптації та активного росту. Ідеальне рішення - кропив'яний настій. Це безкоштовне, натуральне й ефективне добриво, яке зміцнює розсаду, стимулює ріст і підвищує імунітет рослин без хімії. Кропива звичайна - це не просто бур'ян, а справжня скарбниця поживних речовин, необхідних для здорового розвитку рослин.

Соковиті та солодкі кавуни можна виростити навіть на власному городі. Щоб отримати рясний урожай, важливо вчасно висадити насіння або розсаду. Погодні умови, температура ґрунту та регіон - усе це впливає на вибір оптимального періоду для посадки кавунів. Досвідчені городники рекомендують дотримуватись кількох простих правил, щоб плоди встигли визріти та були справді смачними. Кавун - теплолюбна культура. Насіння висівають: на розсаду - у другій половині квітня; у відкритий ґрунт - з 10 травня, щойно земля прогріється до +15...+16&dеg;С на глибині 10 см. Розсаду висаджують на постійне місце наприкінці травня - у першій половині червня, коли мине загроза зворотних заморозків. Під прямий посів у відкритий ґрунт строки визначають погодою: головне, щоб не було нічної прохолоди. Який ґрунт підходить кавунам Культура найкраще росте на піщаних або супіщаних ґрунтах з нейтральною кислотністю та добре освітлених, без протягів ділянках. Не підходять грядки після гарбузових культур (кабачків, динь, кавунів, огірків), а також після томатів, перцю й баклажанів. Ідеальні попередники - капуста, бобові, багаторічні трави, цибуля або пшениця. Порада: на одній і тій самій ділянці кавуни вирощують не частіше, ніж раз на 5-6 років, щоб уникнути накопичення збудників хвороб у ґрунті. Посів насіння Перед посадкою насіння кавуна обов'язково замочують у теплій воді (до появи мікропаростка) і знезаражують у слабкому розчині марганцівки. Посів проводять на добре освітленій ділянці, де температура ґрунту не нижча +15&dеg;С. Насіння висівають у лунки глибиною 8 см, залишаючи між рослинами 80-100 см, а між рядами - до 1,5 м. У кожну лунку додають живильну суміш: 1 ст. ложку деревної золи; 1 ч. ложку амофоски; 1 кг перегною. Лунку поливають водою, потім заглиблюють 2-3 насінини, присипають ґрунтом і легко ущільнюють. Сходи з'являються приблизно через 8-12 днів, але лише за умов стабільного тепла. Розсада кавуна: коли і як вирощувати У кліматичних умовах з коротким теплим періодом розсада - обов'язкова. Насіння висівають у горщики наприкінці квітня. Ґрунтова суміш повинна бути легкою, поживною: торф + дернова земля + пісок (1:1:1); додають 50 г сульфату калію і 100 г суперфосфату на 5 л ґрунту. Після посіву горщики тримають при температурі +28-30&dеg;С, а після сходів - знижують до +15-18&dеg;С. Розсаду досвічують у похмуру погоду, поливають помірно й підживлюють у фазі 3 справжніх листків. Перед висадкою обов'язково проводять загартування: за 10-14 днів до висадки рослини поступово привчають до відкритого повітря. Посадка у відкритий ґрунт Коли на сіянцях сформується 56 справжніх листків, а температура повітря й ґрунту стабільно висока, розсаду висаджують на грядки. Посадкові лунки розміщують у шаховому порядку з інтервалом 80-120 см між рослинами та до 2 м між рядами. У кожну лунку виливають 1,5-2 л води, потім заглиблюють сіянці до сім'ядольних листків. Після посадки землю навколо рослини присипають піском, щоб знизити ризик кореневої гнилі. Перші 7-10 днів рослини потребують захисту від сонця й теплого поливу. Головне - уникнути різких перепадів температур і надмірної вологи. Полив кавунів Кавун - вологолюбна культура, особливо в період формування зеленої маси та плодів. Оптимальний режим: 25-30 л води на 1 кв.м - щотижнево; у спеку та при цвітінні -2 рази на тиждень; з початком дозрівання плодів - зменшити або повністю припинити полив, щоб уникнути загнивання ягід і втрати цукристості. Полив завжди проводять у міжряддя або в лунки, але не під сам корінь. Після зволоження ґрунт розпушують, видаляють бур'яни. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Що робити з полуницею вже зараз, аби влітку зібрати смачні солодкі ягоди Чим і коли підживлювати кавуни Щоб рослини були сильними, а плоди - солодкими та великими, кавунам потрібне триразове підживлення: Через 12-14 днів після висадки: розчин аміачної селітри (20 г на 10 л води, по 2 л на кущ); або органіка: коров'як 1:10, курячий послід 1:20. На етапі бутонізації: по 4 г аміачної селітри та калійної солі + 6 г суперфосфату на 1 кущ; можна вносити як у рідкому вигляді, так і сухим способом (з подальшим поливом). У період зав'язування плодів: використовують калійні добрива або зольні настої; органіку вносять у канавки навколо рослин (на відстані 2040 см від стебла), щоб уникнути опіків. Травень вважається одним із найсприятливіших для висаджування більшості овочевих культур, зелені та квітів. Щоб не прогавити найкращі дні для посіву, варто орієнтуватися на місячний посівний календар, щоб рослини краще приживаються, швидше ростуть і дають щедрий урожай. Однак, важливо враховувати не лише погоду, а й фази Місяця, які, за багатовіковими спостереженнями, можуть впливати на ріст і врожайність рослин.

Гладіолуси садять не лише на клумбах, а й в кашпо. Це чудовий варіант для тих, хто хоче їх бачити у себе на балконі чи терасі. Щоб ці яскраві квіти тішили своїм розкішним цвітінням, важливо знати, як правильно їх висаджувати в горщики. Gаzеtа.uа розповість покрокові дії. Як посадити гладіолуси в кашпо Приготуйте великий горщик для квітів об'ємом 10 л і заздалегідь проростіть 8-9 цибулин гладіолусів. Бажано щоб всі цибулини були одного розміру. Перед посадкою замочіть їх у фунгіцидному препараті Максим на 30 хв. На дно горщика викладіть керамзит, камінці чи биту цеглу для кращого дренажу, щоб у ємності не затримувалася вода. Гладіолуси не виносять надмірної вологи. Ґрунт для гладіолусів має бути пухким, водопроникним. Можна до нього додати пісок. Також до ґрунту слід додати і ретельно перемішати 50 г мінеральних добрив у гранулах: азот, фосфор, калій у рівних пропорціях. Заповніть горщик готовим ґрунтом до половини, після чого слід насипати пісок - зробити своєрідну "подушку". На відміну від інших цибулинних квітів, гладіолуси треба висаджувати не на три висоти цибулини, а на три діаметри цибулини. Тобто якщо діаметр цибулини 4 см, то висаджувати її слід на глибину 12 см. Розкладіть на пісок цибулини і зверху засипте ґрунтом на висоту відповідно до трьох діаметрів посадкового матеріалу. Полийте водою і поставте у напівтінь. Коли з'явиться другий зелений листочок, підживіть квіти азотними добривами (рідким розчином) і виставіть кашпо на сонячне місце, адже гладіолуси люблять сонце. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Здатні заспокоїти і зняти головний біль: п'ять найароматніших квітів для саду Переваги способу посадки гладіолусів у кашпо Мобільність - ви можете переставляти горщики з квітами туди, де б хотіли бачити їх цвітіння; Прогрітий ґрунт - навесні у горщику для ваших квітів ви матимете вже прогрітий ґрунт на відміну від ґрунту на клумбі, а отже ваші квіти розвиватимуться значно швидше; Можливість вчасно прибрати засохлі рослини - гладіолуси варто викопувати восени, коли листя вже пожовтіє. Тож на відміну від клумби де пожовкле листя псує вигляд квітника, гладіолуси у горщику можна прибрати в інше місце. Для посадки гладіолусів у кашпо обирайте цибулини сортів Нанус (низькорослі) або Бамбіно (середньорослі). гладіолуси обов'язково потрібно викопувати з кашпо на осінь навіть якщо вони росли не у відкритому ґрунті, а в контейнері. Ці квіти не витримують морозів, і якщо залишити бульбоцибулини в кашпо на зиму, вони просто загинуть. Що слід зробити восени Почекати, поки листя пожовтіє і зів'яне. Це сигнал, що поживні речовини вже повернулися в бульбу. Обережно викопати бульбоцибулини разом із дітками - маленькими бульбочками. Очистити від ґрунту й залишити сушитися 2-3 тижні у теплому, добре провітрюваному приміщенні. Відокремити стару бульбу, залишити тільки нову з дітками. Зберігати взимку у паперових пакетах або коробках у сухому, темному місці при температурі +3&hеllір;+7&dеg;С. Запашні чорнобривці вважаються найпопулярнішими квітами, які садять на клумбах, вони цвітуть до пізньої осені. За посівним календарем висаджувати квіти у відкритий ґрунт потрібно наприкінці першого місяця весни, або на початку квітня. Якщо клімат прохолодний, перенесіть посів на кінець квітня. Або можете висіяти на розсаду, а потім, коли стане тепліше - у грунт.

8 травня Верховна Рада ратифікувала міжурядову угоду про заснування Інвестиційного фонду реконструкції України. Попри дискусії й заяви про "кота у мішку" за ратифікацію історичної угоди зі США проголосували представники усіх депутатських фракцій. Тобто вона уже набула чинності, хоча угоди про обмежене партнерство наразі не має, тож як має працювати ринок у перехідний період, не зрозуміло. Втім, це не єдине, що турбує бізнес, який уже працює у сфері надрокористування в Україні та має намір інвестувати у розвиток родовищ в угоді зі США.Бізнес має взаємодіяти з Фондом, якого ще нема"В угоді вказано, що вона набуває чинності з моменту ратифікації. Тобто з 8 травня вона уже чинна. Але очевидно, Фонду ще немає.  Він буде створений уже на підставі наступної угоди про обмежене партнерство, – пояснює адвокатка та СЕО Геологічної Інвестиційної Групи Ірина Супрун. – Виникає питання, а що з об’єктами, на які бізнес буде отримувати спецдозволи? Йдеться про нові аукціони, які будуть оголошені найближчим часом. Як підприємства, які купуватимуть ці спецдозволи мають взаємодіяти з тим, чого, чого ще не існує? Оцей перехідний період не вказаний в основній угоді. Можливо, якісь деталі будуть вказані в цій додатковій угоді, але поки цього немає".Скажімо, 8 травня Держгеонадра оголосила три аукціони з продажу спецдозволів на родовища піску. Пісок поки не входить до переліку ресурсів, на які поширюється дія угоди, однак список можна розширити за згодою сторін.Право Фонду на першочергове інвестування "Я згодна, що це історичний документ між Україною і Сполученими Штатами Америки. Ця угода дає нам можливості з сировинної країни перетворитися в технологічну в конкретних видах корисних копалин", – каже юристка Української геологічної групи Ірина Супрун. Перший позитив, який може бути від ресурсної угоди зі США – сучасні технології розвідки та видобутку, з якими можна розвивати родовища, які нині простоюють. Адже значна частина ресурсів в Україні була розвідана ще за радянських часів, а технології, за цей час суттєво просунулись вперед.Другий позитив, на думку Ірини Супрун, – це зменшення кількості так званих сплячих дозволів. Тобто спецдозволів на користування надрами, які колись були видані, але так і не працювали. "Однак як юрист завжди кажу, що диявол криється в деталях. І, власне, ці деталі, будуть у другій угоді – каже Ірина Супрун. – Наразі у ратифікованому тексті є два моменти, які викликають питання. Перший – залучення капіталу. Це означає, якщо бізнесу треба залучити фінансування на чинні чи нові проєкти, то в першу чергу він має звернутися до фонду і запропонувати фонду інвестувати у ці проєкти. І фонд буде розглядати, чи цікаво йому це. Ми поки що не знаємо, який це термін передбачений на розгляд, місяць, два чи три. Адже на цей час фактично буде блокуватися можливість ведення переговорів з іншими потенційними інвесторами, в тому числі європейськими".Фонд матиме статус привілейованого покупцяЩе один момент, який викликає занепокоєння – це так зване право першої відмови, чи, як це назвав нардеп Ярослав Железняк "право першої ночі". Йдеться про те, що видобуту сировину надрокористувачі повинні насамперед пропонувати фонду.    "Це означає, що ринок збуту цих корисних копалин, в першу чергу газу, який у нас уже сформований і є закон про ринок газу, суттєво зміниться. Тепер Фонд матиме статус привілейованого покупця, – каже Ірина Супрун. – Очевидно, доведеться напрацювати великий обсяг змін до законодавства. Тому треба дочекатись угоди про обмежене партнерство, яка регулюватиме цю взаємодію, аби розуміти, як це працюватиме".Скажімо, на сьогодні газ, який видобуває державне Укргазвидобування, отримує насамперед Нафтогаз. А вже видобутий за новими спецдозволами газ Укргазвидобування мало б пропонувати насамперед Фонду, якщо інше не пропишуть у додатковій угоді. Якщо Нафтогазу доведеться купувати газ за посередництвом Фонду, то якими будуть ціни?фото ілюстративне, фото: Укргазвидобування"Ще один важливий момент. Віцепрем’єрка Юлія Свириденко та всі дотичні до команди, яка готувала цей документ, запевняють, що вона стосуватиметься лише нових проєктів. Але я прямої норми, де це було б чорним по білому прописано, на жаль, не побачила. Можливо, це буде прописано у додатковій угоді", – каже Ірина Супрун.Українські та європейські інвестори можуть опинитись у гірших умовах"Можемо сказати, що однією з ключових цілей угоди є надання США відносно преференційного доступу до критично важливих корисних копалин нашої держави, – каже у коментарі Еспресо виконавча директорка Національної асоціації добувної промисловості України Ксенія Оринчак. – Аналізуючи положення угоди, зокрема статтю 4.3, бачимо, що може існувати трактування щодо надання американським інвесторам певних переваг. Зокрема, згадується "преференційний доступ США до нових українських ліцензій на видобуток мінералів та природних ресурсів" та "право першої відмови США на придбання ресурсів або призначення покупця". За словами Ксенії Оринчак, ці положення потенційно можуть поставити українських інвесторів та інвесторів з інших країн у менш вигідне становище при отриманні доступу до нових родовищ та при реалізації видобутої продукції. "Хоча угода декларує збереження Україною повного права власності та контролю над своїми надрами, механізм преференційного доступу та права першої відмови може фактично обмежити нашу здатність вільно обирати найкращі комерційні умови та партнерів, – каже Ксенія Оринчак. – Це може призвести до погіршення конкурентного середовища на ринку надрокористування, оскільки американські компанії матимуть певну структурну перевагу. НАДПУ вважає за необхідне ретельно відстежувати застосування цих положень після набуття угодою чинності та вживати заходів для мінімізації потенційних негативних наслідків для вітчизняних підприємств. Ми будемо наполягати на максимальній прозорості та об'єктивності при видачі нових ліцензій, щоб забезпечити справедливу конкуренцію для всіх учасників ринку".Чи матиме Україна чим наповнювати фонд у найближчі рокиУ Мінекономіки пояснюють, що Україна спрямовує до Фонду 50% майбутніх доходів від нової ренти на нові ліцензії на нові ділянки (у сфері критичної сировини, нафти й газу). Доходи від уже чинних проєктів або заплановані у бюджеті надходження не включаються до Фонду. І тут виникає питання, а чи матиме Україна достатньо коштів для наповнення фонду у найближчі роки. За даними Мінфіну, у 2024 році до бюджету України надійшло 47,7 млрд грн рентної плати за користування надрами. Це приблизно 2% надходжень. Однак усе це – проєкти, які уже реалізують, тож ці рентні платежі не мала б йти у Фонд. Інакше це суттєво вдарить по наповненню держбюджету. Структура надходжень до бюджету у 2024. Фото: Мінфін"В угоді йдеться про понад 50 корисних копалин. Але значної частини з них у нас немає. У нас є декілька ключових мінералів, які ми можемо розвивати, куди можуть прийти інвестиції. Це титан, уран, графіт, це берилій, марганець, безперечно - вуглеводні. У нас є родовища і площі, які можна розвивати за умови застосування інноваційних технологій. Але це не швидкий процес. Результати можуть бути років за 10", – каже Ірина Супрун.Про те, що розвідка і розробка родовища займають багато років, каже і Ксенія Оринчак."Україна володіє значними запасами критично важливих корисних копалин, таких як літій, титан, а також має перспективи щодо рідкісноземельних металів та урану. Крім того, зберігається потенціал для відкриття нових родовищ природного газу та нафти, особливо на шельфі та у глибоких горизонтах. Проте, комерційна привабливість цих родовищ напряму залежить від багатьох факторів, включаючи світові ціни на сировину, технології видобутку та перероблення, інфраструктурні можливості та інвестиційний клімат в країні, – каже вона. – Розробка нових родовищ є довготривалим та капіталомістким процесом, що може зайняти 10-20 років та потребувати інвестицій у розмірі 500 млн – 1 млрд доларів США. З огляду на це, наповнення фонду може бути не таким швидким, як очікувалося, особливо в умовах війни, що є значним стримуючим фактором для приватних інвестицій". 

Українські військові під час розвідки влаштували диверсію росіянам. Вони підібралися до їхніх мінометів і насипали їм у стволи піску. Через це наступного ранку вони розірвалися.