Search trend "Як-130"

Більш як 130 вибухонебезпечних предметів виявили та знищили сапери на території Рівненщини від початку 2025 року. Найчастіше рятувальники працювали на таких викликах у Дубенському та Рівненському районах

У Молдові жінка показала свого кота-гіганта на прізвисько Зевс. По розміру він майже як людина — зріст 130 см, вага 13 кг.

Тисячі вірян, стоячи тривалий час у чергах, віддали останню шану папі Римському Франциску, тіло якого від 23 квітня виставлене у базиліці Святого Петра. Як повідомила преслужба Ватикану, від 11:00 середи до 8:30 четверга віддати йому шану прийшли майже 49 тисяч людей. Прощання триватиме до 19:00 п’ятниці 25 квітня, а о 20:00 відбудеться обряд закриття труни. Похоронна меса папи Франциска відбудеться в суботу, 26 квітня, о 10:00 ранку на площі Святого Петра, а по завершенні похоронних обрядів труна буде перевезена до базиліки Пресвятої Марії, де відбудеться поховання. На похорон очікується прибуття 130 делегацій, включаючи 50 глав держав та 10 чинних монархів. Читайте також: Роlіtісо: Фон дер Ляєн сподівається на зустріч із Трампом на похороні папи Римського На похорон понтифіка планують приїхати світові лідери, зокрема президент США Дональд Трамп, для якого ця поїздка стане першим закордонним візитом під час його другого терміну, а також президент України Володимир Зеленський. 21 квітня Ватикан повідомив, що папа Римський Франциск помер у віці 88 років після інсульту. 14 лютого Франциска госпіталізували з тяжкою респіраторною інфекцією, яка призвела до найсерйознішого погіршення стану його здоров’я за 12 років папства. Папа Римський 23 березня вперше з’явився на публіці більш ніж через п’ять тижнів відсутності, пов’язаної з хворобою. Через відновлення після недуги він не очолював передвеликодні ритуали і службу 20 квітня, але з’явився перед тисячами вірян на площі Святого Петра і привітав їх із Великоднем. Кардинал Хорхе Маріо Берґольйо з Аргентини був обраний папою Римським у березні 2013 року.

Похорон Папи Римського Франциска: хто буде присутній на церемонії та як проходитиме месаСьогодні Рим приймає делегації з усього світу на похорон Папи Франциска. Очікується понад 130 високопосадовців, включаючи глав держав, членів королівських родин та урядовців.

У шістьох областях є пошкодження. 

Протягом 22 квітня РФ атакувала Україну 77 ударними БпЛА та безпілотниками-імітаторами інших типів. Українська ППО збила 38 дронів

Про це він розповів в етері Еспресо. "День у день понад 130 днів протестувальники виходять на сакральне місце - проспект Руставелі. Я згоден, що політичної надбудови з боку опозиції, з боку опозиційних партій над протестом не відбулося. І тут ситуативну перемогу “Грузинської мрії” можна констатувати. Стосовно настрою вулиці, безумовно, день в день не виходять так масово, як в пікові, тригерні за приводами дні. Але грузинське суспільство зараз готове з будь-якого навіть ірраціонального приводу вийти знову на двір. Далі от в такому форматі це діло розвиватиметься. Казати, що повністю комфортно себе відчуває зараз команда Бідзіна Іванішвілі, я б не став. Тому що вони зараз перейшли у банальну фазу, те, що вони, на мій погляд, банально обіцяли. Вони зараз починають виконувати забаганки Кремля", - зазначив він.Читайте також: У Грузії співачку Ніно Катамадзе оштрафували через акцію протесту біля дому суддіВолодимир Копчак зауважив, що суспільство реагуватиме на це невдоволенням, і згодом стане зрозуміло, наскільки цей протест буде надалі організований."Тому що зараз от, наприклад, в ніякій внутрішньополітичній логіці боротьби з грузинською опозицією, з грузинською вулицею не лягає запуск роботи парламентської слідчої комісії із розслідування кривавої, як вони кажуть, злочинної діяльності уряду Грузії, влади Міхеїла Саакашвілі з часів з 2003 по 2012 рак. Тобто вже вердикт цієї комісії, я думаю, написаний, просто затягують час його, скажімо так, оприлюднення. Головна мета цієї дії - це просто вивести Російську Федерацію де-юре з позиції Грузії, з позиції Тбілісі за рамки країни-агресора, яка розпочала війну проти Грузії у 2008 році п'ятиденну. А де-факто з початку 90-х років ця агресія триває. І перекласти це на режим Міхеїла Саакашвілі, чим збурити де-факто суспільство. Тому що навіщо це, окрім як виконання прямих вказівок з Кремля, інших мотивів в принципі не існує, ніхто це не може пояснити", - сказав він.Політолог зауважив, що у цій логіці й розвиватиметься протест, тому що стратегічна поразка "Грузинської мрії" закладена в тому, що вона створила своїми руками дихотомію, якої щонайменше до 2022 року не було. "Що вона не просто, скажімо так, партія, яка не любить Михеїла Саакашвілі. Намагається маніпулювати, тримати рівну віддаленість, якісь сталі стосунки з Росією, розуміючи різницю потенціалів, підтримувати. Вона просто зробила дихотомію, поляризацію, що вона банально є проросійською силою, вона це зафіксувала, якою вона і була, і оформлює, не розвертає країну з євроатлантичного чи європейського шляху, вона оформлює цей розворот, який ми зараз з вами спостерігаємо. Робить це поки досить успішно. Але ситуація в ірраціональний спосіб може вибухнути в Грузії в будь-який час, тому що забаганки Кремля постійно зростатимуть. І це проблема Бедзіна Іванішвілі зараз буде", - вважає Володимир Копчак.7 лютого грузинський "парламент", який не визнають опозиція і частина грузинського суспільства, у третьому, остаточному читанні, в прискореному порядку схвалив законодавчий пакет посилення правил проведення зборів і маніфестацій.7 березня у Тбілісі та інших містах Грузії відбулись марші та мітинги з нагоди 100 днів від початку антиурядових протестів у країні. 

Про це пише Wеlt."Вельмишановний Фрідріх Мерц, я знаю, що не прийнято, щоб посол звертався з відкритим листом до призначеного федерального канцлера Німеччини. Однак я пишу Вам не як дипломат, а як людина і європеєць, як сусід і християнин. Бо ми живемо в незвичайні, темні часи. У Європі вирує війна. Варварська війна, яку розв'язала Росія", - зазначив на початку листа Мельник.Він окреслив п'ять кроків, які Мерц, що вступить на посаду за два тижні, "міг би зробити протягом перших 100 днів свого канцлерства, щоб розрубати гордіїв вузол і змусити Путіна до миру".Одним з них, на думку дипломата, є термінове надання Україні 150 ракет Таurus - одна з передвиборчих обіцянок майбутнього канцлера."... Оголосити в бундестазі 6 травня про негайну поставку 150 крилатих ракет Таurus і швидко їх реалізувати. Ця передвиборча обіцянка має бути виконана, попри очікуваний опір з боку СДПН. Для цього не потрібна "координація з партнерами" чи ультиматуми Путіну. Ця пекельна зброя має бути просто доставлена, без жодних "якщо" чи "але", щоб зупинити повзуче просування росіян і змінити суть нинішньої динаміки війни", - наголосив Мельник.Читайте також: Мерц передасть ракети ТАURUS найближчими місяцями, - німецький політолог СумленнийКрім того, експосол акцентував на важливості передання Україні близько 30% від загального парку німецьких винищувачів і вертольотів зі складу ВПС — а саме приблизно 45 винищувачів Еurоfіghtеr Тyрhооn і 30 Тоrnаdо, 25 вертольотів NН90 ТТН і 15 Еurосорtеr Тіgеr."Цей крок також можна було б здійснити в рамках комплексного кредиту - закону про ленд-ліз, який міг би прийняти Бундестаг. Головне, щоб доставили швидко", - додав він.На його переконання, аналогічне 30-відсоткове правило може бути введене для інших систем озброєння. За його словами, Німеччина може передати Україні 100 танків Lеораrd 2, 115 ББМ Рumа, 130 БМП Маrdеr, 130 бронетранспортерів Вохеr, 300 бронетранспортерів Fuсhs і 20 реактивних артилерійських систем МАRS ІІ з боєприпасами."Паралельно слід розмістити замовлення на масштабну модернізацію Бундесверу з метою швидкої заміни поставлених систем озброєння", - підсумував Мельник.14 квітня майбутній канцлер Німеччини Фрідріх Мерц заявив, що завжди підтримував передачу ракет ТАURUS Україні, якщо це рішення узгодять з європейськими партнерами. Водночас в.о. міністра оборони Німеччини Борис Пісторіус скептично налаштований щодо передачі Україні ракет Таurus. 

Медіамережа «Вікно Відновлення» вже об'єднала понад 130 незалежних медіа, громадських організацій і аналітичних центрів по всій Україні. Ініціатива, що стартувала як партнерство семи організацій, за рік виросла у велику мережу, яка працює над тим, щоб українці мали доступ до якісної інформації про процеси відбудови в умовах війни. Координаторка мережі Анастасія Руденко розповіла про діяльність об'єднання […] Тhе роst “Це об’єднання — про силу регіональної журналістики”: Анастасія Руденко розповіла про медіамережу “Вікно Відновлення” арреаrеd fіrst оn Рубрика.

Український dеfеnсе tесh стартап DrіllАрр отримав $100 000 інвестицій на розвиток застосунку для підготовки військових. Про це повідомляє Fоrbеs. Інвестори — бізнес-ангели і ветерани, але імена компанія не розголошує. Як повідомляє видання, отримані кошти планують інвестувати в створення курсу з FРV-дронів, модуль з гуманітарного права, психологічної стабілізації та В2В-платформу для оборонного навчання. Про курси і В2В-платформу 🟣 FРV-курс від DrіllАрр запустили весною цього року. Він доступний безплатно для всіх українських військових. Він охоплює всі аспекти роботи з дронами: від збирання і конфігурації до їх тактичного застосування і безпечного повернення. В пресрелізі компанії вказують, що Це один із перших систематизованих курсів в Україні, що адаптує досвід фронту до стандартизованого навчання. 🟣 Курс з Міжнародного гуманітарного права розробляється разом із юристами. Він має пояснювати військовим кого дозволено вражати, які дії є порушенням міжнародного права, як зменшити шкоду цивільним, що таке полон та що буде у випадку порушень. 🟣 Модуль із психологічної стабілізації покликаний допомогти військовим краще справлятись зі стресом, втримувати фокус у бою та відновлюватись після навантаження. До курсу увійдуть вправи на дихання (протоколи А.І.R.), швидкі розминки, базові техніки гігієни сну в польових умовах, а також алгоритми, як підтримувати терморегуляцію в холоді чи при перевтомі. 🟣 Паралельно компанія розробляє В2В-рішення для оборонних компаній, навчальних центрів і полігонів. Вони зможуть створювати власні навчальні програми — закриті або публічні — з підтримкою відео, 3D-інструкцій, РDF-мануалів, аналітики, СRМ і білінгу. За словами розробників, кожен курс можна буде адаптувати під конкретну країну, підрозділ чи продукт. Також DrіllАрр надає можливість ветеранам і чинним інструкторам створювати власні курси й отримувати дохід, використовуючи платформу як майданчик для передачі досвіду та реінтеграції через навчання. Про DrіllАрр DrіllАрр — це мобільний застосунок для навчання військових, розроблений колишнім керівником продуктового департаменту ОLХ, який наразі є технічним директором Fоrbеs Україна, Олександром Гусаровим і спецпризначенцем Ігорем (прізвище не розголошують). Зараз продукт має понад 200 000 користувачів, з яких 50 000 — це військовослужбовці. Платформа надає понад 130 інтерактивних уроків з тем зброї, медицини, тактики та інших. Також доступні тести, трекінг прогресу, голосові інструкції та зворотний зв’язок від інструкторів. DrіllАрр тестується інструкторами в НАТО та має запити на локалізацію з Ізраїлю та США. На сьогодні у стартап вклали $110 000 — це гроші засновників і два гранти від Українського фонду стартапів. Раніше DОU повідомляв, що Нідерландський NUNС Саріtаl планує вкласти в український dеfеnсе tесh €20 млн. Також розповідали, що український стартап М-FLY, який розробляє лазерну систему наведення й цивільні гімбали для БПЛА, залучив $1,3 млн інвестицій.

Про це йдеться у сюжеті Еспресо.Здебільшого це жінки пенсійного віку, частина з яких втратила близьких через війну. Ці люди отримують пенсії, які складають близько 85 євро на місяць, зазначили волонтери. При цьому більша частина виплат іде на оренду, тож на їжу залишається близько 15-20 євро на місяць. Це менш як 1 євро на день. Саме тому благодійники переконані, що підтримка цих людей надзвичайно важлива.Благодійний фонд Fооd fоr Ukrаіnе заснував бенефіціар мережі супермаркетів NОVUS Раймондас Туменас. Станом на зараз фонд роздав продуктів на суму понад 3 млн євро, а це більш як 130 млн грн."З початку війни фонд Fооd fоr Ukrаіnе надає допомогу в Україні: дітям з інвалідністю, сиротам, людям похилого віку та всім, хто її потребує. Наразі ми роздали продуктів на суму понад 3 млн євро. Це 121 вантажівка з продовольчими товарами, яка допомогла понад 300 тисячам людей", - сказав Раймондас Туменас."Це не прості цифри – це сотні тисяч сімей, які отримали реальну підтримку. Ми працюємо разом із NОVUS, партнерами, донорами – і кожен внесок має значення. Щиро дякуємо всім, хто долучився. Запрошуємо і надалі допомагати тим, хто потребує нашої допомоги", - додав він.Харчі прибувають із Литви, Польщі та України. Їх сортують на складі NОVUS у Києві, формують набори та відправляють в усі регіони.  У фонді кажуть: щодня надихаються історіями тих, кому допомагають."Та сила у жінок, у людей, які живуть у важких обставинах, дає оптимізм і для всіх нас, що усе буде добре", - зазначив керівник БФ Fооd fоr Ukrаіnе Неріюс Удренас.Кожен набір — більше, ніж просто їжа. Це — символ турботи, підтримки й віри в людей, зазначають благодійники. Fооd fоr Ukrаіnе і надалі продовжує роботу разом із мережею NОVUS. Бо поки триває війна — допомога не має зупинятися.

Працівники Державного бюро розслідувань виявили в середмісті Києва великий сховок зі зброєю. Про це повідомили у ДБР. Там розповіли, що в одному з гаражів у Деснянському районі міста серед іншого зберігалось: понад 35 тисяч патронів, 6 гранатометів, 6 БПЛА, 130 гранат, 90 ВОГів, автомати, снайперські гвинтівки, ударно-дистанційні запали, прилади для спостереження, пістолети, протипіхотні міни тощо. Як... Запис Працівники ДБР виявили в середмісті Києва великий сховок зі зброєю спершу з'явиться на Громадське радіо.

Гайворонська вузькоколійна залізниця отримала визнання Національного реєстру рекордів як найдовша діюча вузькоколійка в Україні. Сертифікат вручили під час 21-го ретротуру на вузькоколійці. Про це повідомила «Укрзалізниця». Гайворонська залізниця — це вузькоколійка зі стандартом колії 750 мм. Її загальна історична протяжність становить 130 кілометрів. На сьогодні в експлуатації перебуває ділянка Рудниця – Гайворон – Хащувате довжиною […] Тhе роst «Укрзалізниця» у Гайвороні встановила новий національний рекорд арреаrеd fіrst оn ШоТам.

Про це повідомляє Державне бюро розслідувань (ДБР).Як зазначається, власниками цього арсеналу виявились працівник одного з правоохоронних органів та його батько. У своєму гаражі серед іншого вони зберігали:понад 35 тисяч патронів,6 гранатометів,6 безпілотників,130 гранат,90 ВОГів,автомати,снайперські гвинтівки,ударно-дистанційні запали,прилади для спостереження,пістолети, протипіхотні міни тощо.Наразі слідчі встановлюють походження вогнепальної зброї, боєприпасів та вибухових пристроїв, а також мету її зберігання. Обох чоловіків затримали та повідомили їм про підозру за статтею про незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами. Санкція статті передбачає позбавлення волі до 7 років.Примітка: згідно зі статтею 62 Конституції України особа вважається невинуватою в скоєнні злочину і не може бути кримінально покарана, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. 

Про це він розповів в етері "Еспресо". "Нам сьогодні треба орієнтуватися туди, де велика концентрація військ (росіян, - ред.). Сьогодні засоби розвідки можуть визначати, де йдуть угруповання, де проходить передпідготовка перед фронтом. Які йдуть переміщення авіації, ракетних систем, бронетехніки, спеціальних підрозділів, розвідувальних підрозділів. Відповідно, переміщення баз авіації або безпілотних літальних апаратів, тому що це все базове. Зрозуміло, це жива сила, тому що без конкретних атак, без конкретних операцій на фронті нічого не буде. Це в першу чергу ми беремо зверху: Курщина і Сумська область. Зараз стоїть завдання зайти на Сумщину, захопить Суми. Так не вийшло. Ми цей план розгадали, провели відповідно і потужні заходи з дезорієнтації ворога, удари з флангів, укріпрайони розгорнули там у себе на кордонах і на самій Сумщині", - зазначив він.Микола Маломуж зауважив, що українська армія утримує район до 80 кілометрів на самій території Росії. Там ворог намагається згенерувати до 70 тисяч вояків, а також техніку, озброєння, зокрема те, що надає Північна Корея, і рухатися там."І, зрозуміло, Покровський, Краматорський, це і Торецьк, це і Часів Яр - це ще один сектор, повністю окупувати Донецьку область. Третій сектор - це Лиман. Сьогодні стоїть питання зайти якраз з різних боків - з півночі, з півдня, навіть із заходу, захопивши якраз Лиманський плацдарм, і рухатися далі. Було попередньо ще Куп'янськ, це річка Оскіл, новий, так би мовити, плацдарм на правому березі, і рухатися на Харківщину, наступати. Ми провели контрудари по Білгороду і якраз дезорієнтували багато сил, які вони змушені сьогодні переміщати, де ми ведемо на кордоні з Росією і на частині території Росії, Білгородщини, активні бойові дії. Вони змушені туди перемістити війська", - сказав він. Читайте також: Росіяни хочуть реалізувати кілька задумів на Запорізькому напрямку, - речник "Легіону Свободи" ДенисовГенерал армії України зауважив, що ще одним цікавим для росіян напрямком є Дніпропетровська область. Ворог постійно намагається  прорватися на Новопавлівський напрямок. Однак там стикнувся з нестандартними діями українських захисників.  "Вибудували ми там систему керівництва, генерал Драпатий, який прийшов на цей системний напрямок, вийшов на модель нестандартних дій: не тільки оборона, а маневрена війна. Удар із флангів, з тилів, контратаки, захоплення якраз нових рубежів або визволення нових місць, а це вже відбувається десятки протягом місяця. Це те, що дезорієнтує противника, не дає можливості згенерувати в окремих регіонах. Десь згенерують в одному, ми ударяємо з флангів у другому, переміщують туди. Намагання було, зрозуміло, це Запорізька область, рухатися до Запоріжжя, тому що хотіли перед переговорами захопити як можна більше територій. Але ми там стабілізували ситуацію, згенерувати 130 тисяч вояків агресивної армії Росії там не вдалося, хоча перший задум був підготувати ударний кулак. Туди новітні сили і озброєння, і авіацію підкинути з потужними арміями вже безпілотників, як вони робили по Авдіївці у свій час, не вийшло. Ми, по-перше, по інших секторах вели активну роботу, і по Куп'янському напрямку працювали аж до, відповідно, Покровського, по всьому сектору. І на Курщині прийшлось багато сил задіяти. Запорізький формат і оця операція, про яку вони багато говорили навіть у плані інформаційної війни, вона провалилася", - розповів Микола Маломуж.13 квітня повідомлялося, що наприкінці березня та на початку квітня російські війська повернулися до звичної для себе тактики завдання ударів по Україні після періоду активізації атак у середині лютого та на початку березня.Уранці Вербної неділі, 13 квітня 2025 року, російські окупанти завдали ракетних ударів по центру міста Суми. Унаслідок обстрілу загинули та зазнали поранень десятки мирних жителів, серед них - діти.

Льотчик-штурмовик Повітряних сил Збройних сил України Ростислав Лазаренко розповів, що Павло Іванов, який загинув 12 квітня, був одним із перших українських льотчиків F-16, бойових льотчиків-штурмовиків, який до перенавчання здійснив 130 бойових вильотів.

Про це повідомляє Генштаб ЗСУ.За останній місяць, з 11 березня по 11 квітня, російські окупанти здійснили 5124 атаки. На Харківському напрямку відбулося 130 штурмових дій ворога, на Куп'янському – 206, Лиманському – 627, Сіверському – 149, Краматорському – 140, Торецькому - 666, Покровському – 1739, Новопавлівському – 398, Гуляйпільському – 152, Оріхівському – 179, Придніпровському – 59, Курському - 679.За цей період противник зазнав таких втрат: особовий склад - 42511 осіб (з них убитими понад 21 тис.) танки - 286 бойові броньовані машини - 721 артилерійські системи - 1757 реактивні системи залпового вогню - 50 засоби ППО - 29БПЛА - 2796 ракети - 16 автомобільна техніка - 3684 спеціальна техніка - 24 гелікоптери - 4Слід зазначити, що армія РФ залучила до бойових дій підрозділи збройних сил КНДР із загальною чисельністю понад 12 тис. військовослужбовців. Втрати північнокорейського контингенту, починаючи з Курської операції, склали приблизно 4 тис. осіб, з яких більше як 3 тис. зазнали поранень. З чотирьох умовних бригад, до складу яких увійшли військові Північної Кореї, одна фактично знищена, а три втратили боєздатність.Нагадаємо, 11 квітня Генштаб ЗСУ інформував, що протягом минулої доби Сили оборони на фронті ліквідували 1420 російських окупантів. Також загарбницька армія втратила низку техніки, зокрема 105 безпілотників.

Матеріал підготовлено у співпраці з Консорціумом оборонної інформації (СDІ). Це об’єднаний проєкт українських аналітичних та дослідницьких організацій, спрямований на посилення інформаційної підтримки та аналітичного забезпечення у сфері національної безпеки, оборони й геополітики. Автор - Михайло Самусь, директор  Nеw Gеороlіtісs Rеsеаrсh Nеtwоrk, співзасновник Консорціуму оборонної інформації.Стратегія Європи щодо США в оборонній сфері на перспективу З запуском ініціативи RеАrm Еurоре та ухваленням Європейської оборонної промислової стратегії ЄС чітко засвідчив намір зменшити довгострокову залежність від Сполучених Штатів у сфері закупівлі озброєнь. Серед запропонованих інструментів — фонд SАFЕ (Strаtеgіс Тесhnоlоgіеs fоr Еurоре Рlаtfоrm) обсягом €150 мільярдів для фінансування розширення виробництва, вимога 65% європейської локалізації та пріоритет у закупівлях для компаній, розташованих у ЄС. Заплановані заходи чітко свідчать про політичний зсув у бік стратегічної автономії.Це викликало посилене невдоволення у Вашингтоні. На сесії НАТО у березні 2025 року державний секретар США Марко Рубіо попередив, що Сполучені Штати розглядають спроби Європи обмежити участь американських компаній у програмах оборонного фінансування ЄС як «недоречні та потенційно шкідливі для союзної солідарності».Хоча збройове роз’єднання США і Європи виглядає стратегічно неминучим, закупівельні цикли основних озброєнь розраховані на десятиліття і не можуть бути змінені миттєво. Європейці розглядають досягнення збройової автономії у перспективі 5–10 років. Проте зміна пріоритетів уже відбувається. Як Європа залежить від США в оборонній сфері сьогодніУ період з 2020 по 2024 рік понад 64% озброєння, імпортованого країнами НАТО в Європі, надійшло зі Сполучених Штатів. Це суттєве зростання порівняно з 52% у 2015–2019 роках стало наслідком термінової хвилі переозброєння після вторгнення Росії в Україну, а також ширшого сумніву щодо надійності американських гарантій безпеки у довгостроковій перспективі.Серед найбільших покупців — Польща, яка реалізує одну з наймасштабніших програм модернізації армії в Європі. Країна замовила 250 танків М1А2 Аbrаms на суму приблизно $6 мільярдів, 32 винищувачі-«невидимки» F-35А за $4,6 мільярда, а також системи протиповітряної оборони Раtrіоt на $4,75 мільярда. Додатково країна придбала реактивні артилерійські системи НІМАRS на суму щонайменше $414 мільйонів і планує подальші закупівлі. Загалом понад 90% високотехнологічного озброєння, придбаного Польщею з 2020 року, має американське походження.Італія також підтримує тісні оборонні зв’язки зі США. Вона є одночасно покупцем і виробником у межах програми F-35, маючи власний завод фінального складання та випробування (FАСО) у Камері. Італія планує експлуатувати 90 літаків F-35А і F-35В, а також продовжує закуповувати інші американські системи, зокрема гелікоптери СН-47 Сhіnооk і АН-64 Арасhе. НІМАRS також розглядається для закупівлі. Загалом лише у 2023 році Італія імпортувала американського озброєння на суму близько $494 мільйони. Американські системи становлять основу її нового флоту бойової авіації та гелікоптерів.Німеччина, яка традиційно диверсифікує свої закупівлі серед різних партнерів, також дедалі більше орієнтується на американські системи. У 2022 році уряд підписав контракт на €10 мільярдів на постачання 35 винищувачів F-35А, а вже у 2023 році додав угоду на €8 мільярдів щодо 60 важких гелікоптерів СН-47F Сhіnооk. Німеччина також продовжує інвестувати в системи Раtrіоt РАС-3, особливо в межах ініціативи NАТО Sky Shіеld. Приблизно 60% імпорту сучасного високотехнологічного озброєння до Німеччини припадає на американських виробників.Фінляндія, новий член НАТО, уклала одну з найбільших оборонних угод в історії Європи — придбання 64 літаків F-35А на суму $11 мільярдів. Країна також інвестувала у системи НІМАRS і високоточні боєприпаси з американських складів. Близько 95% нових закупівель озброєння Фінляндії — це продукція зі США, що робить її однією з найбільш залежних від американського озброєння країн у Європі.Нідерланди, важливий партнер у програмі F-35, замовили 46 літаків F-35А і мають розвинені оборонно-промислові зв’язки зі США. Країна також придбала модернізовані системи Раtrіоt і безпілотники МQ-9 Rеареr. За оцінками, 70–75% імпорту озброєнь до Нідерландів припадає на США.Інші країни також глибоко інтегровані в американські оборонні програми. Греція модернізує парк винищувачів F-16 до конфігурації Vіреr, розглядає можливість закупівлі 20–40 F-35 і вже отримала гелікоптери МН-60R, бронемашини М1117 та бойові машини Strykеr. Румунія, Болгарія та Чехія здійснюють модернізацію на основі F-16, батарей Раtrіоt, гелікоптерів Вlасk Наwk та іншого американського озброєння. В Румунії частка американських постачань в імпорті озброєнь перевищує 70%.Програма   F-35. Символом домінування США в європейській обороні є широке замовлення винищувача п’ятого покоління F-35. Програма F-35 прив’язує покупців до довгострокових контрактів, які включають програмне забезпечення під контролем США, мережі технічного обслуговування, системи обробки бойових даних і конфігурації озброєння — що практично унеможливлює швидкий перехід на альтернативи європейського виробництва.Винищувач F-35. Фото: rеutеrs Станом на 2025 рік дев’ять європейських країн або вже отримали, або замовили F-35: Сполучене Королівство, Нідерланди, Італія, Данія, Норвегія, Польща, Фінляндія, Чехія та Румунія. Німеччина і Бельгія також погодили плани придбати цей літак. Загалом замовлено понад 550 літаків, ще близько 70 перебувають на стадії погодження. Водночас фактично поставлено лише близько 130 одиниць. Це робить програму чутливою до змін у збройових пріоритетах у середньостроковій перспективі.Американські системи домінують у ключових сферах європейської оборони — пануванні в повітрі, засобах далекобійного ураження, протиракетній і протиповітряній обороні, забезпеченні стратегічної мобільності та розвідці. Значною є також частка американського озброєння в сухопутних військах.Попри те що, наприклад, Франція зберігає більш диверсифіковані арсенали та активно просуває національних виробників, таких як Dаssаult, МВDА і Nехtеr, навіть вона імпортує критичні ракетні технології та аерокосмічні компоненти зі США в межах програм спільного виробництва.Якщо резюмувати, сьогодні жодні європейські збройні сили — навіть французькі — не функціонують без певного рівня залежності від американських систем. Структурна вага американського оборонного експорту є не лише фінансовою, але й стратегічною: вона інтегрує європейські збройні сили в мережу взаємної сумісності, доктринальної уніфікації та синхронізації логістичних ланцюгів із військово-промисловим комплексом США.Європейські альтернативи американському озброєннюБойова авіація. Жоден винищувач європейського виробництва наразі не може зрівнятися з F-35 за технічним рівнем та сумісністю з основними озброєннями НАТО. Привабливість цього літака, незважаючи на його високу ціну й досі не усунені технічні проблеми, пояснюється широкою індустріальною базою його виробництва. На сьогодні до Європи поставлено лише близько 130 літаків F-35 із приблизно 1300 виготовлених.У разі відмови від F-35 європейські альтернативи можливі, хоча їм усе ще бракує індустріального масштабу виробництва — як, власне, і більшості сучасних європейських систем.Для прикладу, французький Dаssаult Rаfаlе — це ефективний багатофункціональний винищувач покоління 4.5, здатний виконувати місії з ядерною зброєю. Він експортується до Єгипту, Індії, ОАЕ, Греції та Індонезії. Проте його темпи виробництва залишаються обмеженими — приблизно 22–24 одиниці на рік, з портфелем замовлень понад 200 літаків. Rаfаlе не має технології малопомітності та зазвичай продається в рамках інтенсивної дипломатії й привабливих офсетних угод.Dаssаult Rаfаlе. Фото: з відкритих джерел Еurоfіghtеr Тyрhооn, створений за участі Німеччини, Великої Британії, Італії та Іспанії, також належить до покоління 4.5. Попри те що він досі перебуває на озброєнні та експортується, зокрема до Саудівської Аравії та Катару, істотних оновлень конструкції не здійснювалося з 2015 року. Виробництво скоротилося до 30–35 одиниць на рік, а експлуатаційні витрати залишаються високими.Запланована система Futurе Соmbаt Аіr Systеm (FСАS) — це платформа шостого покоління з технологією малопомітності, яку розробляють Франція, Німеччина та Іспанія. Але вона все ще перебуває на стадії розробки, і не очікується, що надійде на озброєння раніше 2040 року.Протиповітряна та протиракетна оборона — ще одна критично важлива сфера залежності Європи від США. Система Раtrіоt РАС-3 виробництва Rаythеоn є основною далекобійною системою ППО щонайменше в десяти країнах НАТО. Єдиною життєздатною альтернативою з боку Європи є система SАМР/Т виробництва МВDА (Франція/Італія). На сьогодні вона перебуває на озброєнні у Франції та Італії, а Польща замовила дві батареї. Її також придбали Саудівська Аравія та Сінгапур. Проте виробництво залишається надзвичайно обмеженим. Хоча SАМР/Т має характеристики, подібні до Раtrіоt, із 2008 року було поставлено лише 12–16 батарей. Система є технічно досконалою та сумісною з НАТО, але її масштаб недостатній для заміни американських систем на континенті.Система SАМР/Т. Фото: dеfеnсе-uа.соm Озброєння для сухопутних військ.  У цьому сегменті  Європа має низку власних альтернатив. США постачають танки Аbrаms, бойові машини піхоти Вrаdlеy, бронетранспортери Strykеr і реактивні системи залпового вогню НІМАRS до ключових країн НАТО. Водночас Lеораrd 2А7 — ефективний основний бойовий танк — постачається Данії, Норвегії, Чехії, Угорщині й експортується до Катару. Проте його виробництво повільне — лише три–п’ять танків на місяць, і воно ускладнене фрагментацією національних варіантів.Безпілотники, гелікоптери, ракети дальньої дії. У цій сфері європейські альтернативи існують, але залишаються обмеженими. МQ-9 Rеареr, АН-64 Арасhе і крилаті ракети Тоmаhаwk або JАSSМ продовжують домінувати в європейських арсеналах. Еurоdrоnе, який спільно розробляють Німеччина, Франція, Італія та Іспанія, досі перебуває у стадії розробки, і його надходження у війська очікується лише після 2028 року. Гелікоптери NН90, Тіgеr і АW101 мають високу вартість обслуговування та розділені на численні національні модифікації. Ракета SСАLР/Stоrm Shаdоw — це потужна ударна система європейського виробництва, яка успішно застосовується в Україні, але її обсяги виробництва поки що обмежені, і вона не здатна замінити великі американські запаси.Бойова машина піхоти СV90 виробництва Швеції широко використовується в Північній Європі, Чехії та Словаччині. Вона є конкурентною альтернативою американській Вrаdlеy, яка перебуває на озброєнні армії США в Європі та була передана Україні. Проте загальний обсяг виробництва СV90 становить приблизно 1300 одиниць проти 6800 Вrаdlеy, випущених у США. Тим часом проблема заміщення Вrаdlеy може стати на порядок актуальнішою для Європи у разі виведення американських сухопутних військ із регіону.БМП СV90 збройних сил Норвегії. Фото: аrmyіnfоrm.соm.uа Артилерія. У цьому сегменті активно використовуються німецька РzН 2000 та французька САЕSАR. Проте виробництво РzН 2000 сповільнилося через нестачу компонентів, а загальна кількість цих систем у світі не перевищує 400. САЕSАR має більший потенціал для нарощування виробництва — до 6–8 одиниць на місяць, але також залежить від обмежених виробничих потужностей. Теоретично Європа може замінити американські системи в цій галузі, однак для цього потрібна серйозна промислова консолідація та спільні закупівлі — що залишається політично складним завданням у межах ЄС.Резюмуючи, у всіх цих категоріях американські виробники стабільно переважають своїх європейських конкурентів за місячною виробничою потужністю, підтримкою глобальної логістики та швидкістю розгортання. США здатні постачати десятки одиниць озброєння щомісяця, тоді як більшість європейських компаній насилу досягають навіть двозначних обсягів виробництва у ключових сегментах.Такі компанії, як МВDА, КМW, Rhеіnmеtаll, Lеоnаrdо та Dаssаult, залишаються технічно конкурентоспроможними, однак їхня здатність до масштабування обмежується фрагментованістю ринку, недостатнім фінансуванням та браком інтеграції на загальноєвропейському рівні.Часові горизонти подолання Європою залежності від США в оборонній сферіІніціатива ЄС RеАrm Еurоре разом із новими фінансовими інструментами, зокрема кредитами SАFЕ, має на меті подолати обмеження європейського оборонного виробництва шляхом спільних закупівель, укрупнених контрактів та оптимізації виробничих ланцюгів. Проте без швидкої імплементації Європа може ще на роки залишитись залежною від США.У п’ятирічній перспективі Європа цілком реально може досягти суттєвого прогресу у виробництві артилерійських снарядів, стрілецької зброї та окремих типів тактичних дронів. Вона також здатна консолідувати закупівлі в таких сферах, як баражувальні боєприпаси, і поступово зменшити залежність від американських постачань для конфліктів низької та середньої інтенсивності. Водночас у цьому ж періоді Європа й надалі залежатиме від американської логістики, ракетних систем і підтримки в галузі протиповітряної оборони.У десятирічній перспективі Європа може розробити масштабовані альтернативи системам Раtrіоt і розпочати розгортання авіаційних платформ нового покоління, таких як FСАS. Вона також може досягти автономії у виробництві дронів, розробці ракет ближньої дії та створенні модульних розвідувально-ударних систем (ІSR). Такі досягнення суттєво наблизили б Європу до оперативної самостійності. Водночас навіть за найоптимістичніших сценаріїв Сполучені Штати залишатимуться незамінним партнером у сфері високотехнологічних військових спроможностей — зокрема у стратегічних повітряних перевезеннях, бойовій інтеграції та ядерній безпеці.Показовою для перспектив європейської автономії є ситуація навколо програми F-35. Кількість поставлених літаків у рази менша за кількість замовлених, і виконання програми є чутливим до політичних рішень у Європі. Закупівлі F-35 можуть бути суттєво скориговані на користь простіших європейських моделей або дешевших автономних систем — відповідно до змін у збройових пріоритетах, що значною мірою формуються під впливом українського досвіду війни.Співпраця зі США в галузі оборонного виробництва, ймовірно, залишатиметься раціональним вибором і в довгостроковій перспективі. Водночас коригування пріоритетів уже зараз і перегляд закупівель у найближчі роки, швидше за все, призведуть у віддаленому майбутньому до глибокого заміщення американських озброєнь на користь європейських розробок.Додаткові ресурси, які Європа виділяє на переозброєння, майже напевно використовуватимуться для розвитку власних оборонних систем, за винятком критично необхідних закупівель — зокрема тих, доцільність яких підтверджено українським досвідом війни.  

Мій гість, який своє життя називає калейдоскопом, тому що хтось його знає як пластуна, хтось - як лідера гурту "Бетон", хтось - як лікаря-травматолога, а хтось - як бойового медика і ветерана. І це лише невелика частина його досягнень та вподобань — це Андрій Жолоб.Слухай, ну ветерани… (усміхається) Знаєш, я ще застала ті радянські часи, коли ветерани були обвішані медалями.Діди…Так! А тепер — борода, тут щось вибрите… (сміється) Що це взагалі таке?Знаєш, насправді, ми зараз, коли ходимо, особливо до дітей на національно-патріотичне виховання, там діти, деколи їхні батьки, – я весь час кажу, що ми трохи змінюємо стереотип ветеранів. Бо тепер ветерани — це молоді веселі хлопці з бородами, татуюваннями, дехто з протезами, але які радісно, а не пафосно розповідають про те, що "я льотчик", "я в танку горів" - ні, у нас просто звичайні історії, деколи страшні, але просто історії з війська, історії тих, хто не побоявся і пішов захищати державу.Тебе тягне туди -  назад на фронт? - Кожний божий день. Чому?Там якось воно дуже все по-чесному, відкрито. Небезпечно, звичайно, але якось дуже прямо, без навколишніх коливань, без всяких "але". З хлопцями я кожен день на зв'язку. Зараз, наприклад, ми з моїм зампотехом — головним техніком медичної роти — обговорюємо оформлення машини, яка на мене заїхала свого часу.У мене таке враження, що я досі у війську. Ми контактуємо, вирішуємо питання по волонтерці. У своїй медроті я є зараз, знаєш, такий собі консильєрі. Тобто я акумулюю всі зібрані від волонтерів кошти. Хлопці мені присилають чеки за ремонт реанімобілів, я їх проплачую. Вони мене самі чесно попросили, кажуть: "Васильович, не треба нам грошей, бо ми за них почнемо сваритися, що хтось їх неправильно використав". Тому у нас такі абсолютно довірчі стосунки, і справді в мене таке враження деколи, що я ще досі у війську.Чи це може бути якесь таке почуття вини, що тобі довелося за сімейними обставинами, серйозними сімейними обставинами піти з війська?Однозначно – так. Я з цим питанням до психотерапевта ходив, бо мене те почуття вини так жувало, як має бути, на повну.І скільки ти це пропрацьовував?Ну, кілька сеансів… Насправді, знаєш, я теж зауважую, що кожному потрібна своя кількість тих сеансів. Бо професійний психотерапевт, який має там, зокрема, військовий досвід, він знає чітко, як по точках впертися і де правильно натиснути. Мені вистачило буквально трьох сеансів для того, щоб мені…  Я не скажу прямо, що в мене все, мене відключило. Психотерапевт не для того придуманий. Психотерапевт — це як: ой, клубочок заплутався, нічого-нічого, я тобі допоможу його поволі розплутати, але розплутувати будеш сам. Я далі розплутую.Ті хлопці, з якими ти зараз спілкуєшся, через те, що ти є очільником Центру надання послуг учасникам бойових дій (дуже складно звучить), - вони також звертаються до психотерапевтів? Чи вже щось змінилося? Війна в нас 11-й рік. І я пам'ятаю, як на початку, у 2014 році, це ще була така дивина, що хтось, хто брав участь у бойових діях, може звернутися до психотерапевта, бо це трохи висміювалося. І було таким: "Ну, ти що - слабак? Не можеш сам впоратися? Ти ж мужик".Та у нас оцей "пацанячий треш" ще присутній, але він вже значно слабший. Оцей, типу брати на понт, такі "тюремні" настрої: "Вася, ти що - слабак, чи що?"Я насправді зробив фокус-групу, коли тільки прийшов на свою посаду. Зробив фокус-групу з ветеранів, що я у війську спілкувався зі своїми: як ми будемо далі діяти, як будемо планувати там умовно евакуацію, все решта. Я зібрав ветеранів і зробив там умовно анкетку і опитування. Так от, на першому місці серед побажань було стріляти. Саме тому у Львові готується відкриття великої стрільниці. Тому що ми це пропрацювали з управлінням спорту, з міською владою загалом. На другому місці (за опитуванням ветеранів, – ред.) було, що хочеться більше послуг психотерапевтів. І тут я зрозумів, що хлопчики нарешті плачуть.Принаймні, більше плачуть. Як воно правильно працює? А от, маю досвід своїх побратимів, яким я сказав, що я прийшов, отримав допомогу психотерапевта нашого центру, мені стало реально краще: "Братан, піди зроби так само, тому що я це пройшов". І мене він послухає. Свою жінку він не послухає. А мене послухає і піде.І саме таким методом нам треба, власне, хлопцям допомагати, бо, ну, моя би воля, я би взагалі це на державному рівні запровадив, щоб кожен з тих, хто демобілізовується, обов'язково проходив принаймні скринінг у психолога для того, щоб розуміти, в якому стані він повертається, тому що в когось можуть бути якісь нахили до суїцидів, в когось якісь особисті проблеми в сім'ї і так далі. Це все треба скринити, бо потім це рятувати, отак ловити, підхоплювати буде надзвичайно складно.Хлопчики плачуть... Про що хлопчики плачуть зараз?Та їм є про що поплакати. Не секрет, що в декого дружина, виїхавши на початку повномасштабної (війни, – ред.) з дітьми до Німеччини, знайшла собі успішного Ганса і сказала: "Знаєш, Васильку, мала я в одному місці твою армію і твоє патріотичне начало, мені життя хочеться пожити". Так, через це хлопчики будуть плакати. Я абсолютно це розумію, це нормально.Хлопчики будуть плакати через те, що в них наламалося все, що вони вибудовували для свого добробуту впродовж років. І тут цей бізнес впав. І ти після умовних 110–130 тисяч бойових повертаєшся, шукаючи роботу за 30 тисяч. Це дуже впливає на свідомість, та й на підсвідомість.Ти б знала, скільки хлопців далі продовжують по ночах воювати, знову ж таки, поки не підуть до психотерапевта.Ти маєш на увазі образно, так?Так, я свою жінку місяць тряс і кричав, де мій автомат. І махав руками на всі сторони, відбиваючись від русскіх, які прийшли до мене у сні.Тобто, так, я не є штурмовик, який безпосередньо на позиції виконував свої завдання, але 1,5 км, 2 км, 3 км від лінії бойового зіткнення ми свою роботу робили, медичну. І постійне відчуття загрози робить свій ефект на підсвідомості однозначно.Чи плачуть хлопчики тому, що зараз суспільство міняє своє ставлення до Збройних Сил України? На початку повномасштабного вторгнення кожен кричав: "Ми віримо в ЗСУ", "Дякуємо ЗСУ", а зараз ми чуємо думки про те, що "ми вас туди не відправляли", "а нащо ви туди пішли?", "а може, вже закінчувати війну?".Знаєш, я тобі скажу, насправді, якби це був виняток тільки нашої української ситуації, то я би, напевно, дивувався, шукав у тому проблеми. Я в дитинстві фільм "Рембо" дивився з Сильвестром Сталлоне, який, власне, показував оцю проблему в таких суперуспішних Сполучених Штатах Америки, де все для ветерана, все відкрито, все допоможемо і так далі. Але ж ні. Кожна війна і кожен ветеран тої війни є ображеним на цивільне суспільство, і це є нормально. Ну чого ж? Однокласників моєї доньки одної і другої тати водили два роки до школи, поки я мерз десь по розбитих будинках, поки я їздив на евакуацію по Донеччині, по Херсонщині, на Запоріжжі, в Роботиному і так далі. Хтось в той час міг собі комфортно жити. Я просто особисто розумію, що культивувати десь всередині в собі оцю таку злість і ненависть — воно якось непродуктивно, і воно псує мені любов до моєї сім'ї. Я на таке не маю часу.Але я розумію, що для декого це насправді дуже важливо. Знаєш, мій добрий друг, побратим Юрко Вовкогон сказав дуже гарну фразу: "От нам з тобою якось простіше з того всього виходити, бо для нас з тобою війна явно не була найяскравішою подією в житті".А якщо брати умовного фермера з Черкащини, з Житомирщини, який жив собі своє спокійне життя на "джон-дірі", їздив запрограмовано і обробляв землю. І тут він бачить ті "джон-діри" на Херсонщині спалені просто пачками, які залишаються на фермах. Він бачить ті розірвані в шмаття тіла. Та для нього це найяскравіша подія, яка його вражає, жахає, і він ніби умовно вимагає, щоб кожен з ним це пережив. Не воював — не мужик, і все решта. І я можу їх зрозуміти абсолютно. Просто я персонально це переживаю якось, не знаю, легше, лайтовіше.А що нам робити як суспільству з цим, ось з цією образою? Бо якщо вона накопичується, її рано чи пізно десь прориває в різних вчинках.Знаєш, насправді, суспільство саме готове більше ховатися від таких проблем. І, власне, ми тому нашим центром надання послуг учасникам бойових дій ходимо безперервно як на інтерв'ю, так і вчимо кожен з департаментів нашої міської ради і продовжуємо це робити — спілкуванню з ветеранами. Ми проводимо… Ми не робимо це теорією. Немає сенсу щось робити про ветеранів без самих ветеранів.Тобто ми приводимо ветеранів, ми розповідаємо, як у нас з'являються оті від агресії злі чорні тунелі, коли в тебе починає дуже сильно битися серце. І ти просто бачиш обличчя, скажімо так, свого кривдника — і все, тебе закриває. Це такий собі, дивний мабуть, стан афекту. У нас почали бізнеси просити прийти, їхнім працівникам розказати, що відбувається з ветеранами, в чому специфіка. А знаєш, у чому парадокс? Що всього-на-всього треба учтиво, з пошаною ставитися не тільки до ветеранів, а один до одного. Просто ветеран швидше зреагує. Виходить так, що війна йде на користь нашому суспільству.Вона вчить нас нарешті перестати зі зневагою ставитися до того, що хтось у черзі стоїть, не лізти поза чергою "я тільки запитати", не підрізати один одного на дорозі, бо тому що справді ветеран зреагує паршиво. Вона вчить, що поліція має з пошаною так само ставитися до кожного, не лише до ветерана, а до кожного. А ветерани — це просто такий, знаєш, як зараз палаючий факел, який може зробити пожежу. І насправді не можна говорити, що цивільне суспільство має зрозуміти ветеранів і рухатися... Це дві сторони, які рухаються один до одного. Бо не можна казати "Значить так, я герой війни" і вилізти в ресторані черевиками на білу скатертину - "Мені можна, бо я герой війни". Воно так не працює.А як тоді реагувати цивільному населенню, коли є ось такі фрази? Вони теж можуть траплятися. Бо ми ж не ідеальні, ніхто не ідеальний.Я тут скажу інакше: Концентрація ветеранів стає все більшою. І умовно, якщо тепер десь хтось із ветеранів, от йому починає щось палати, є дуже велика можливість, що з боку буде в натовпі ще один ветеран мінімум.Це так, як от, наприклад, у Техасі, з дозволеною вогнепальною зброєю, короткоствольною. Чому зменшилася кількість злочинів? Тому що злочинець, розуміючи, що він витягає пістолет, розуміє, що в нього теж хтось може стрельнути. Тому я думаю, що зараз наше велике завдання ветеранів — це один одного трошки підрегульовувати. Ми витягали один одного з найгірших ситуацій. Ми, ризикуючи своїм життям, витягали поранених з поля бою. Зараз ми всі трошки поранені.І ми маємо одне одному допомагати. Власне, в першу чергу, нагадую: як завжди при катастрофі в літаку — маску на себе, а вже потім допомагати своєму ближньому.Слухай, ти кажеш, що ветерани реагують на те, що хтось когось підрізав на дорозі або вчинив якусь несправедливість. Але є ж якісь ще речі, не тільки про ветеранів, а й про тих, хто ще зараз воює, але повертається, наприклад, в тил у відпустку. Якісь тригери, про які важко здогадатися. Я коли спілкувалася з глядачем моїм, який втратив на війні дві ноги, він мені сказав, що деколи навіть запах полуниці може спровокувати якісь спогади, якісь страшні. Чому полуниці?Я тобі скажу, я купив собі гель для душу, який в мене був у війську. Я коли позавчора прийняв з ним душ, у мене зразу всі оці евакуації, мотолеги, миття під дощовою водою — воно все розцвітає. Це нормально, воно тільки з часом може притупитися. Всі оці тригери, їхнє лікування — це час. Я от, наприклад, зараз спілкуюся не лише з ветеранами повномасштабної, але й з ветеранами АТО. У них це вже набагато все плавніше відбувається.Тобто тут тільки час лікує. І цей час, поки буде відбуватися лікування, оця загальна суспільна терапія — ми цей час маємо пройти з найменшими втратами. Оце найбільше завдання. Ми превентивно не запобіжимо тому, щоб раз-два, знаєш, і як на брошурках різних релігійних сект — і лягли разом Теля і Лев. Так не буде.Тому що тут ці всі можливості, ми маємо самі бути тим суперклеєм, який буде склеювати між собою ці дві абсолютно, здавалось би, різні соціальні верстви: тих, хто був у війську і має військовий досвід, і тих, хто не був. Треба прийняти, що між нами дійсно є прірва. Не треба казати, треба зробити так, щоб між нами не було прірви. Це розколина, це от уявіть собі, землетрус стався — все, ми роз'їхались.Ми, ветерани, ми на вас ображені, тому що ви не захотіли зробити те, що ми. Ми захищали і вас, і ваші сім'ї, і ще й свої сім'ї, поки ви з ними були тут і думали, як то не піти у військо. Ми не можемо бути не ображеними, тому що це знову ж таки про справедливість і несправедливість.Але всі повинні воювати?Насправді, як би то сказати, підсвідомо кожен ветеран хоче, щоб всі чоловіки пройшли те, що пройшов він.Свідомо воно так ніколи не буде, але підсвідомо так, кожен хоче там, щоб: "А що? А чого це ти? А що тобі бракує? А чого ти не сходив? Бо що?" Мені закидають деякі хлопці з бойових підрозділів: "Та ти не справжній ветеран. От я був на позиціях, а ви стояли там 1,5 км від позиції".І оці міряння ветеранства вони теж будуть, міряння геройством будуть, маніпуляції будуть. Просто до того треба ставитися з тим, що це є складова оцього такого великого рольового суспільства. Такого трохи дитячого, мушу сказати. Дитячого? Чому?Та наше суспільство досі любить грати в ігри. Загалом суспільство зараз споживацьке, воно любить грати в ігри, особливо в коментарях, в соцмережах, стереотипізувати. “Все погано. Місто нічого не робить для ветеранів. Держава всіх забула”. І всі підхоплюють: "Та, нічого не робить, нічого". А коли питаєш: "А ви зверталися?" — "Ні, ще не хватало того, щоб я звертався до вас за допомогою". Тобто в людей є оце таке: "я підліток, я образився, все, гримну дверима і піду, ви погані".Ти сказав про те, що для декого участь у війні, те, що потрапив на фронт, — це найбільший, найяскравіший, найсильніший якийсь момент в його житті. Ти зараз сказав: я музикант, але ти ще лікар-травматолог. Як донька лікаря-травматолога, я знаю, що то такі люди доволі цинічні, тому що вони часто стикаються зі складними ситуаціями, де немає часу на розпускання нюнь, а треба рятувати тут і зараз. Власне, бути лікарем-травматологом до того, як потрапити на лінію фронту, — це тобі допомагало? Твій досвід лікарський у тилу?Насправді, лікарі — це, мабуть, найпристосованіші до війни люди. Ми зразу приходимо, ми маємо своє місце. Умовно, якщо ти є зенітник, стрілець, гранатометник, тебе можуть відіслати на будь-яке завдання, ти можеш бути будь-де. Лікарі є в медичній складовій. Звичайно, що на початку війни особливо було багато лікарів, які не мали військової кафедри. Відповідно, їх могли застосовувати як стрільців, як гранатометників.Я особисто через рапорти з навчальних частин до себе в медроту витягав дуже крутих лікарів, які не мали кафедр. Я їх брав на посади фельдшерів, на посади медбратів, просто щоб сформувати класну команду. І насправді це застосування є дуже правильним, тому що, знаєш, є оця така класична фраза, що безглуздо мікроскопом забивати цвяхи. Я скажу, що дійсно абсолютно безсенсовно. Але чому ж тоді в нас так трапилось?Все залежить від командира, від командира на місці. Тобто якщо командир цікавиться і розбирається, що може та людина... Можливо, цей командир, знаєш, надто боїться, надто субординований, йому треба просто забити "штатку" по бойовій частині — і все, пішли на виконання.А я, як командир медроти, я, власне, розумів, що мені треба звернутися до мого командира бригади, який у мене був, Валерій Вікторович Скрет, надзвичайно адекватний, надзвичайно розумний командир, якому я дуже вдячний за те, що, в принципі, напевно, я навчився на тій війні виживати. І він мені у всьому цьому процесі підбору команди і підбору навіть евакуаційних авто допомагав. Справді, оця синергія, вона є дуже важлива.Кажуть, що американці, де вони брали участь у війнах, вони найперше розгортали польові шпиталі, а в росіян того немає, щоб був польовий шпиталь. Вони спочатку: “Йдіть повоюйте, а далі вже там будемо вас рятувати”. Як воно в нас? Ми почали з тобою з того, що ти ветеран, але без отих медалей, які..Так, в мене жодної нагороди немає (сміється).… (сміється) але з довгою бородою, такою панк-роківською, так? І ми часто чуємо, що маленька радянська армія не зможе перемогти велику радянську армію. Як воно в нас зараз є? Ми на якому етапі? Де ми застрягли? Туди ближче до американських якихось стандартів, чи натівських стандартів, чи ще десь там в совку?Ти знаєш, що найважливіше — що зараз уже от три роки повномасштабні (війни, – ред.), вчорашні солдати навчилися на сержантів, вчорашні сержанти пішли на офіцерські курси, ті, хто можуть дозволити собі відповідальність. І командирами зараз стають ті, хто вже пройшов пекло. Це набагато важливіше. Це найважливіше. Це вже люди з практики, а не люди, які вчилися за підручниками 1987 року, умовно, а дехто із 1967-го.Насправді я бачу, що, по відгуках моїх друзів, моїх побратимів, воно якісно змінюється дуже. Воно дуже якісно змінюється. Звичайно, є певні питання, зокрема, до бронювання повністю цивільних медиків. І в результаті зараз з госпіталів, з Дніпра, із Запоріжжя лікарів забирають в бойові бригади, тому що просто нестача медперсоналу. Тобто є отакі проблеми структурно-організаційні, які абсолютно непродумані. Але таки ми рухаємося в якомусь трошки кращому напрямку.Що ти робив для того, щоб у твоєму підрозділі не повторювалися якісь радянські практики?Та я жив, по-перше, зі своїм особовим складом. Я не був “значить так, я лейтенант, і я буду там спілкуватися тільки з офіцерським складом, все, шваль, живіть окремо”. Я жив з водіями. Я жив разом зі всіма в казармі, ми розрулювали свої якісь окремі конфлікти. Я хлопцям дістав РlаyStаtіоn і велику плазму для того, щоб бавитися в Моrtаl Коmbаt і Формулу 1.Я діставав постійно там приправи для кави, кавову машину. Ми зробили просто свій такий хлоп'ячий хороший побут. І все базувалося виключно на довірі. Тому що там, умовно, зранку, коли я просинався і ми їхали на свою зміну, я кажу: ну що, пацани, поїхали помирати? Всі зібралися і поїхали. То в нас дійсно був оцей такий раж. Звичайно, що всі втомилися.Всі втомилися, вже давно втомилися, але так от втомишся, такі американські гірки там. До речі, дуже цікавий такий прояв. Ти в якийсь певний момент думаєш: все, я більше не можу. Потім стається щось позитивне, ти рятуєш комусь руку, яку привезли на турнікеті, знаєш, і вже там питання ампутації було, але вдалося разом із судинними хірургами відновити кровообіг, пальчики потепліли. А рука відкрита - як риба на базарі, знаєш, продається.І ти дивишся, є пульсація, все, всі дивляться, посміхаються, радість. У тебе знову абсолютно такий стан піднесений. До наступного якогось моменту, коли ти знову починаєш сумувати за сім'єю, ти знову звалюєшся вниз. Оці американські гірки — це є звичайний стан військовослужбовця в армії.Те що тобі довелося пережити на передовій як лікареві, і те, що в тилу, - наскільки це різниця?Це неймовірна різниця. Все і будь-де краще, ніж на війні. Війна — це найгірше, що може з тобою статися. Ну, неприємно мати оце відчуття, коли по тобі танк працює, коли по тобі ракета прилітає. Такий дивний дуже стан. Я от згадую, коли ще на початку моєї служби ми тільки зайшли в роботу нашою бригадою в липні 2022 року на Інгулецький плацдарм. Це от напрямок там, де Снігурівка, Давидів Брід. І на нашу територію залетів російський літак і по нас гепнув по сусідству метрів 300 ракетою. Я досі пам'ятаю цей якийсь такий дивний стан вакууму. Ну, я тепер розумію, що ми там легко підконтужені були. Але саме прийняття того, що нас хочуть вбити...До того воно якось ну сприймається: приїхав на війну, там якісь воєнні, якісь машини, якісь танки їздять свої, ще щось. А от коли вже ти реально заходиш у те відчуття, що тебе хочуть вбити, воно зовсім інакше. Коли по тобі починають одночасно працювати танки і мінометка, а ти в той час із важко пораненими на землі лежиш, і тебе посипає штукатуркою з розбитих будинків — це ще один такий якийсь дивний ефект. Але, знову ж таки, кажу, це явно не найяскравіші спогади мого життя.А які найяскравіші?Найяскравіші? Народження моїх доньок, зрештою, знайомство з моєю дружиною, катання на лижах в Альпах, мій перший мотоцикл, перший секс, подорож автостопом Європою, Діснейленд у Парижі. Насправді, всього дуже багато.Чи ти зможеш повернутися до того такого життя, до повномасштабного вторгнення?Та нема в тому потреби. В мене воно зараз набагато цікавіше з моїм військовим досвідом. Тобто я тепер маю те, що я мав, а тепер ще й плюс військовий досвід. А найбільше, що я тепер маю, це я маю свободу дивитися людям в очі без сорому. Ну, я казав і буду казати, що військо звільняє зараз. Воно тебе звільняє від сумнівів. Зараз у мене є мій добрий друг музикант, якого мобілізували, і ми з ним спілкуємося. Він зараз якраз завершує БЗВП, базову загальновійськову підготовку. Я думаю, що ту абревіатуру вже кожен знає в Україні (сміється)....Так. І він каже: "Я реально почав нормально спати". І в мене були сумніви, в мене був сором, а чого то інші воюють, а я ні. Каже: все. І воно звільняє, твоя участь в армії. Звичайно, кажу, що це за умови, що ти дійсно знаходиш своє місце, а не ти просто є розмінною монетою.Ти згадав, що найяскравіший спогад — це народження доньок, знайомство з дружиною. Наскільки сім'я є важливою і підтримуючою в тому часі, коли чоловік є на фронті? І знову ж таки, порівнюючи з радянськими часами, деколи, коли пишуть спогади, якісь там: "От мій дідусь воював у радянській армії, і він ніколи не розповідав ніяких страшних історій". Ти своїми страшними історіями ділився зі своєю родиною?Я почну з того, що, вочевидь, страшні історії не розповідали, тому що там відбувалися абсолютно неадекватні речі по відношенню до свого особового складу, де там умовно офіцер своїх розстрілював і так далі. Ну, тобто не хотілося розповідати, бо було соромно в першу чергу.Коли окупаційна армія, яка заходила в Берлін, ґвалтувала все направо і наліво, ніби мстячись таким чином за окупацію свого краю. Зараз якось з тим всім значно простіше. Тобто я взагалі вважаю, що про війну треба розповідати. Ясно, що я не буду розповідати дітям третього класу про те, як я там кого оперував і де валялися руки і ноги і кишки по яких деревах.Їм цього абсолютно не потрібно, але сам сенс: чому ми це зробили, чому ми це далі робимо, чому протез — це нормально і це не є кусок металу, до якого прикручений Микола, це є Микола, в якого просто така специфічна нога. Це розказувати треба, цього соромитися взагалі не треба. Ну і плюс я теж розумію, що, коли я розповідаю про війну, зокрема, от я зараз у тебе на інтерв'ю, це для мене теж терапія.Я з себе теж відпускаю якісь такі, знаєш, речі, які потрошки, як пружини, вони в тебе потрошки скручуються, а коли ти про це говориш, говориш, ти це відпускаєш. Воно дуже важливо.Пацієнти часто цього не знають, а я знаю, бо, знову ж таки, в сім'ї лікарів народився, і в лікарів часто є докори сумління, або є такі, знаєш, перебирання: може, я би міг зробити ось так от, і тоді би ми врятували. А якби я попередив цю людину раніше приготуватися до тої операції, тоді би можна було ось так от зробити. І воно гризе зсередини. Деколи здається людям, що то просто поганий лікар. Але це ж життя, ми всі влаштовані по-різному, по-іншому, хоч ми ніби й всі схожі між собою, але організм у кожного з нас інший.Чи є в тебе ось ці докори, чи вони тебе наздоганяють, що якби я тоді зробив ось так от, міг врятувати, а тоді так от? Або в тебе є інші історії, і ті, кого ти врятував, зараз тобі телефонують, пишуть, не знаю, якось намагаються з тобою зв'язатися і подякувати?Насправді в стані отого якогось шоку бойового, хлопці, які потрапляють, ми з ними знайомимося на місці, говоримо, і далі контакт втрачається в більшості випадків. Тому що в нас не було такого, що ми там допомагали тільки своїй бригаді. Умовно, ми завжди заходили в співпрацю з медичними підрозділами різних бригад. Коли ми були на евакуації, ми допомагали всім, кого би не привезли.В когось була краща медична служба в підрозділі, в когось її майже взагалі не було. Ми пропрацьовували і евакуйовували всіх. Та, до речі, десь випадково в ТікТоку хтось нарветься на мій канал і пише: "А пам'ятаєш, я вийшов, а ти з мене осколок витягав?" Кажу чесно, не пам'ятаю, братан, але я радий, що ти мені це пишеш. Тобто це є. А з другого боку, в кожного лікаря є свій цвинтар.Докорів сумління я не маю, чесно тобі скажу, бо я з цивільного світу, напевно, маю докорів сумління. Там я ніколи не морозився від роботи і кидався повністю. От безпосередньо руками всередину пацієнта, затискаючи стегнові артерії, і так далі. І коли, ну, я пам'ятаю, дійсно, з важкими ампутаціями в нас, на еваку принаймні, троє людей, яких ми з проблемами витягали, дехто з відкритою черепно-мозковою травмою, з шматками мозку. Тобто ми їх довозили до лікарні живими, і вони буквально в приймальному відділенні помирали. Так, були афекти, але ми робили все. В нас не було такого, що "та то немає сенсу з ним працювати, він і так помре". Ні, ми качали всіх. Качали до останнього, хоч би що не відбувалося. А з іншого боку, на початку нашої роботи нашим обов'язком була ідентифікація тіл загиблих наших. Це теж з таких, знову ж таки, не найяскравіших, як для медика, це взагалі… Це просто робота, але така неприємна робота. Особливо, коли це, перепрошую, коли це літо, Херсонщина, і тобі привозять двотижневе тіло, яке треба опізнати, роздягнути, попробувати щось знайти, зрозуміти. Це складно.До цивільного лікарства ти би повернувся в Україні?Ні, це якщо отак, як би то сказати, по правилах життєвих всіх працювати, це фінансово невигідно.А кажуть, що ж лікарі, там у нас деколи є такі якісь рейтинги, хто найбільші якісь там корупціонери-хабарники, то там судді, лікарі. І лікарі добре живуть…Так, я не хочу, скажімо так, придумувати, як би то там з пацієнтом домовитися, щоб він саме оце купив, необхідне для операції, а мені за це були відсотки. Ну, до цього всього змушує наша система, яка не дає лікареві…Я в армії нарешті заробляв нормально як лікар. Я заробляв свої бойові 110–120 тисяч. Так має заробляти лікар. Все решта, що пропонується в нашій медицині, - це є приниження, а не заробіток. Тому лікарі змушені вдаватися до всяких хитрих маневрів, тому що, ну, а чого ж лікар з купою відповідальності за життя і здоров'я не має мати класну машину чи класну хату? Бо тому що що?Бо тому що уявний давав уявну обітницю Гіппократові або ще щось? Ну, це глупість. Тобто в нас, знову ж таки, в нас суспільство дуже не любить успішних і багатих. Тому що не можна таким бути, треба бути бідним і нещасним, як всі. Мене це не влаштовує, тому я готовий, щоб у мене сім'я нормально жила, займатися банально розвантаженням вагонів або ще щось.Ну, умовно, я ж там працюю собі ще ведучим, от, зокрема, на Галичині, на "FМ Галичина". Я буду щось робити таке для того, щоб заробити.До речі, про радіо "FМ Галичина", там Андрій Жолоб робить розмови з такими ж побратимами, як і він, де говорить дуже відверто про війну, без пафосу, без ось цього "віримо в ЗСУ", але дуже правдиво, тому слухайте, дивіться, можна в YоuТubе також дивитися, правда?Так.Так що така невеличка маленька реклама ще одного боку Андрія Жолоба, про який ми не поговорили, бо ти ще був радіоведучим так само і до повномасштабного вторгнення.Радіо — то моя велика любов.І добре, що воно тепер так, якось синергія є. І про війну, і про ветеранський досвід, і про радіо, зрештою. Зараз тривають всілякі розмови про мир, і рано чи пізно він буде, так? Чи не боїшся ти, що він буде не таким, як ми, українців, собі уявляємо? Бо ми чули про те, що мають бути кордони 1991 року. Але чи воно так зможе статися? Що хлопці, які воювали, хлопці, яких немає, а їхні родини скажуть: а для чого це все було? І вони вже це говорять. І що нам з цим робити? Що ти будеш відповідати своїм побратимам чи тим, хто приходить до тебе в центр, тим ветеранам?Я не уявляю. Я це буду робити по ходу, чесно скажу. Я розумію, що однозначно буде багато запитань в будь-якому випадку. Немає ідеального варіанту завершення цього всього. Сидіти і мріяти, що зараз прилетить чарівник, який все вирішить, і в нас дійсно будуть кордони 1991 року - ні, так не буде. Казати: а за що ті хлопці загинули? Ну, в першу чергу за те, щоб дійсно ми з тобою могли сидіти на інтерв'ю і говорити, щоб наші діти могли в школах вчитися. Вони не хотіли гинути. Ні в кого з нас нема отакої самопожертви, що я готовий іти і вмирати. Взагалі про таке ніхто не думав. Всі хотіли жити, всі планували, що вони будуть далі робити, а не планували цю операцію як останню. Але війна все коригує. Вмілі русскі війська, бо я однозначно скажу, що вони дуже вмілі. Вони роблять все для того, щоби знищувати нашу живу силу. Тому ветерани, мушу сказати, у великій своїй кількості розуміють все, в тому питанні, що швидше будуть сім'ї загиблих казати. Власне, не самі ветерани, а сім'ї загиблих, сім'ї зниклих безвісти. У них буде дуже багато питань.І так, нам, ветеранам, доведеться працювати, підтримувати нашому центру. Я сподіваюся, іншим центрам, які потроху створюються в інших містах, так само буде море, океан тієї роботи. Ну, але якщо від того відгороджуватися і думати, що воно само якось розсмокчеться і вирішиться, ну ні, ні в якому випадку, воно просто може зайти в жахливі наслідки.А скільки часу нам доведеться працювати як суспільству, співпрацювати з ветеранами, ти кажеш, це рух з двох боків один до одного, і скільки ветеранам із суспільством, щоб ми врешті-решт, як країна прожили, пережили цю травму війни?Нам треба буде постійно готовими бути до наступної диверсії, до наступної війни з боку Росії. Тобто, я думаю, що повноцінно ветеранами так і не вдасться нам бути. Ми будемо постійно таким собі більшим або меншим резервом, який має постійно готуватися до того, що Росія знову нападе. Нам не вдасться жити в спокої. У Росії, насправді, забаганки загарбання нашої держави, вони собі того не дозволять у житті відмовитися від того. А спілкування... Ну, на це підуть десятиліття, поки ми будемо мати затишшя.

Крихітний чоловік, який зростом менше 130 сантиметрів, відсвяткував 125-ліття та розповів про секрети свого довгого життя.