Search trend "З Новим 2024 роком"

Клопотенко: Підводка цікава, провокативна відразу. А чим провокативна? Одразу за олів'є ми набралися хейту, що не можна забирати у людей минуле, бо олів'є – це минуле. Тому я про нього намагаюся менше говорити, бо сенсу немає. На початку повномасштабного вторгнення більшість українців кинулися шукати себе. Ті, хто, можливо, не мав якогось коріння і тяглості, кинулися до українського. Тепер є певний відкат з тими деколонізацією і декомунізацією. А що з деолів'єзацією і детевтелізацією? Насправді відкату немає. Це лише за відчуттями так, бо немає прогресу. Грубо кажучи, якщо раніше кожен день всі щось шукали, то зараз цього трошки менше робиться, і здається, що ми скатуємося назад. Насправді ні. Зараз ми маємо, як на мене, реальну Україну. Той, хто їсть їжу Радянського Союзу, – це не є погано, це просто така ситуація. Вчора я їхав в потязі, хтось там кричав, що любить українську мову, просто нею не говорить. Я думаю, що нам треба прийняти, що це і є Україна. На початку це була якась трансформація, потім був період стабілізації, а зараз вже етап, коли нам треба визнати, що оце є Україна – з такими вподобаннями. Хтось любить той Київський торт і буде його їсти. Хтось любить оці страви, які я не можу називати, типу солянки і ще чогось. Але ти нічого вже з цим не поробиш, от є така фундаментальна ситуація. Багато людей досі не говорить українською. Це не окей, але нічого ти вже з цим не поробиш. Треба хіба з цим працювати зараз. Насправді що з їжею, що з культурою відбувається одне і те саме. Тут суспільство зробило вже дуже багато, але зараз для того, щоб цей трек продовжувався, треба, по-перше, освіта, а по-друге, позиція держави. Потрібно все більше популяризувати культуру, говорити про ту саму їжу, про епоху Радянського Союзу, і мати якийсь бренд України у світі. Згадуючи Україну, кожна людина має знати, що це не лише війна, а культурні діячі, одяг, мова, їжа. Треба цей бренд створити, щоб будеш популяризувати правильні цінності. Це такий вектор, під який треба перенавчати вже нове покоління. Його треба навчати таким цінностям, про які ми всі мріємо і хочемо. Бо покоління старе, яке сформоване в інших умовах, дуже важко змінюється і навряд чи вже зміниться. Але нове покоління точно треба, щоб було з абсолютно іншими цінностями.Євген Клопотенко, фото: fасеbооk/yеvhеn.klороtеnkоТо олів'є коли-небудь зникне з меню українця? Зникне. Років через 40. Це два покоління. Мені 38 років, я народився в Радянському Союзі. У 1991 році стався розпад Союзу, але лише документально. У головах багатьох людей нічого не змінилось. Навіть я пам'ятаю цей смак бідності – хліб з цукром. З однієї сторони, це смачно, бо це спогади, а з іншої сторони, у мене просто не було вибору. Люди, яким зараз 30 років і вони були народжені в Незалежній Україні, все одно ще мають спадок в голові Радянського Союзу, бо все одно їли цю їжу. Ну а вже ті, кому десь 15 років зараз, вже зараз мають змогу їсти базилік або про нього чути принаймні. Вони вже не бояться слова "дубайський шоколад". Це покоління вже може обирати. Воно формує інші смакові звички. Звичайно, в них точно від батьків ще лишиться оцей фльор "майонез в роті". Це ж більше не про їжу, а про спогади. Багато людей не зіставляють їжу і культурну тяглість. Бо для них їжа – це їжа. Дехто каже: "Відстань від цього олів'є, я буду його їсти". А я кажу: "Їж, але просто знай, що це їжа радянського періоду". олів'є, фото: gеttyіmаgеsАле зараз ще люди скажуть, що олів’є – це ж дешевше, ніж, наприклад, авокадо чи спаржа.Дешевше. Порахуйте, скільки коштує авокадо й олів'є, і все зрозумієте. Однак не проблема саме в олів'є, ми так само можемо говорити про окрошку і солянку. Це все одна велика структура. Справа не у грошах. Це просто про любов до минулого. Це про їжу минулого. У нас зараз таке кулінарне міжсезоння, бо Великдень відійшов вже, а Різдво ще не настало. Але для великої кількості українців оцей радянський Новий рік завжди був важливішим за Різдво. Частина людей мала в минулому олів'є чи бутерброди зі шпротами на новорічний стіл, а для частини є узвар на Різдво, кутя, вареники. У вашому дитинстві за СРСР яке свято було головним і зараз що святкуєте передусім? Зараз і в дитинстві – це різні речі. Я думаю, що в цьому році було супер ідеально. До Різдва, яке перед Новим роком, ти намагаєшся встигнути все зробити. Потім 26 грудня сидиш і думаєш, що це через п'ять днів Новий рік, а тобі вже якось так... Я на Новий рік приготував три-чотири страви, купив собі Лего і два дні його збирав, не виходячи на вулицю.Це якраз супер важлива модель – те, що ми почали з великою частиною світу відзначати Різдво перед Новим роком. Це змінює загальний вайб. Хочеш чи не хочеш, але всі починають щось під Різдво вже робити і це стає головним святом. Раніше ж першим був Новий рік, тому всі чекали його, а потім Різдво вже було як для родини. У Києві точно це було просто свято, коли мама казала, що треба збиратися, їсти вареники.Але зараз через те, що держава зробила дії, от так змінюється суспільство. Вона від'єднала нас від календаря і традиції. Ну це ж вау! Так само треба, щоб держава продовжувала діяти і далі. Чи тільки держава увімкнула у вас ось цей тумблер, що тепер я готуюся до Різдва? Як тим людям, які не мали тяглості традиції, ніколи ніхто в них не готував кутю, або може і готували, то так для галочки? Можна розглядати це свято з точки зору релігійної події, сімейної події, і просто суспільної. Як на мене, оця суспільна подія – це якраз те, що потрібно. Дехто з людей і не знає, що на то Різдво робити, ще хтось в протесті. Але людям просто треба час. Я сам почав тільки два роки тому. У суспільстві так працює – люди дуже часто не хочуть змінюватись, бо не розуміють навіщо. Це більше вже психологія.Тут треба просто показати приклад, що отак тепер треба, і вони потім всі будуть так святкувати. Людина – це ж соціальне створіння, їй важливо бути частиною чогось. І так само Новий рік. Уже немає ніяких концертів, нічого. Скоро, я думаю, ці промови новорічні потихеньку десь зникнуть, і буде Різдво. Є люди, які не вірують, і кажуть: "А нащо я буду це Різдво святкувати?"І не треба. Різдво – це ж не Великдень. Коли на Великдень отримують вихідний додатковий, це всім подобається. Якщо ти невіруючий, не треба просто йти в церкву і все. Але це ж сімейне, по-перше, свято, а по-друге, це суспільне свято. Це про те, що ти частина якогось суспільства. Не обов’язково все робити за тими релігійними канонами, готувати всі страви. Релігія – це величезна частина нашого суспільства, і до неї треба просто ставитися. Ти віриш? Вір. Не віриш? Не вір, але не забороняй нікому вірити. А свята відзначати можна? То, звісно, це ж прикольно. Зараз, на Новий рік ти навіть не знаєш, що робити. Раніше як було? Пробиває 12-та ночі, ти до цього готуєшся, накривається стіл, відкривається шампанське, щось по телевізору показують, всі веселі. А тут реально ніхто навіть нічого не знімав. Всі до Різдва знімали. І ти сидиш і щиро не розумієш, що робити. Раніше всі збиралися, один до одного ходили, а зараз комендантська година, ніхто не ходить.Яка улюблена страва Євгена Клопотенка на Різдво? На Різдво кожен рік різна. Я пізнаю, вивчаю щось нове. Коли я святкував Різдво 6-7 січня, були якісь стандартні страви, я їх їв і все. І так було з року в рік. А потім, коли я почав відновлювати українську їжу, коли я почав її відшукувати, я такий: "Ооо, те, що я їв, це все, бувай". Є стільки багато різних страв. У мене немає якоїсь улюбленої страви на Різдво, бо я ще її не знайшов.На Закарпатті є різдвяний хліб крайчун, або, наприклад, той самий калач. Це ж як пампушки, наче зібрані. Це ж прикольно. Я в цьому році закохався в цей калач. У нас все панетоне їдять на Великдень, але це різдвяний хліб. Така фішка у людей в голові. А виходить, що у нас є своє. Хто у нас на Різдво який хліб готував? Те, що я знаю, це не масова культура готувати якийсь хліб. А виходить, що є калач або карачун. Це мене прям надихає. Є ще там якісь голубці з кукурудзяною крупою. Євген Клопотенко, фото: fасеbооk/yеvhеn.klороtеnkоМене найбільше ламає, що до першої зірки ти маєш їсти тільки пісні страви, а вже на ранок м'ясні. Я думав тоді, а що мені готувати? Я наготував усе вдень, а потім думаю –  візьму і з'їм, навіть не буду чекати. Чого мені кажуть, що не можна їсти ковбасу ввечері? А зранку я уже не хочу. Це якась така трохи для мене дивнувата річ. Наприклад, страва з цибулі є така. Ти береш 2 кг цибулі, ставиш до духовки, температура 160 градусів на 3 години. Вона карамелізується, стає така ніжна, потім береш хліб і так їси. Ну це вау! Чому в наших людей є так, що або кулічі, або панетоне? У нас же є своя паска.Просто треба, щоб з часом сформувалося, що правда, а що неправда. Я думаю, що "куліч" - це не зовсім правильне твердження. Але паска - це ще великодній хліб також. Його на Великдень їдять і багато людей називають паскою. Панетоне раніше були модними, воно повернеться ще обов'язково. Але зараз основна група людей, які формували оцю моду на дивну продукцію, виїхала за кордон. Багато закладів, куди ця аудиторія ходила, наприклад, в Києві, всі позакривалися.Ви маєте на увазі якихось пафосних людей таких? Ну, така аудиторія, яка не сильно розбиралася в культурі, їм це було не цікаво, а розбиралася в смаку. Для них у світі нема кордонів, все окей, сила – це любов. І вони формували цю культуру панетоне. Поки їх немає, інші люди створюють модні тренди. Зараз навіть паска з тим дубайським шоколадом, мабуть, вже окей. А це ж вже не паска. Цьогоріч багато пасок готували без верхушок, без прикрас, просто, як воно раніше було. І це стає трендом. Тож треба трішки трохи часу. Ми хочемо, щоб одразу за один день нація змінилася. Згадай, що було ще 5-10 років тому. Це ж колосальна різниця. Ми отакий зробили крок. А ми хочемо, щоб за день всі полюбили паски, всі перестали їсти олів'є, шуби, всі їли лише верещаку, шпундру, гамулу. Ми такі ходили в українському одязі, купували українські продукти, були всі заможні, освічені, щоб слухали українську музику, ухвалювали правильні рішення в політиці, були свідомі, не інфантильні, щоб у нас була культура на найвищому рівні, всі пам'ятки захищені, всі люди розбиралися в політиці… Але ж у світі такого немає. Ми прагнемо до кращого, але треба працювати кожен день і розуміти, що не всі люди зі своїм набором даних можуть швидко щось зробити. Хтось каже: ми маємо паски з верхушками, бо ми інноватори, ми розібралися, почитали історію, поговорили з етнографами поговорив, туди сходили, це зробили, і ось – тримайте отаку паску. Більшість людей сидітиме з нерозумінням, які етнографи, яка культура. У когось ще гугл не налаштований українською. На наступний рік вони вже скажуть, що пам'ятають про ці паски, і погуглять, чи важко їх робити. На третій рік ці паски будуть показуватися всюди і людина задумається приготувати і собі, бо вже всі це роблять. Четвертий рік ти вже знаєш, що це не важко, і робиш це. От вам приклад про просто паску без верхушки. Чотири роки треба, щоб люди почали про це щось розуміти.Десять років тому Клопотенко був Женею, а тепер Євген. Чому це важливо і яка в цьому різниця? Як друзі сприйняли? Чи зараз кажуть, що ви здуріли? Моя мама обирала мені ім’я, щоб гарно підходило до по батькові. Ну от, вона каже Євген Вікторович звучить, як науковий працівник. Їй сподобалося, і вона називала мене Євген Вікторович, а потім почала називати Женя. Я спитав, а що не так було 30 років? Вона сама не знає. У дитсадку, коли мені було 3-4 роки, у мене була російськомовна викладачка, і я став спілкуватися російською мовою. І вона почала називати мене Женя. Але від дитинства ви українською спілкувалися? Два роки я чув українську мову, а потім російську. Потім всі почали кликати Женя, і це мені давало значення. У 2014 році мене перемкнули, я почав копатися в собі, шукати українськість. Бо на той момент у мене були в голові російські пісні якісь, слова, прислів’я. Тож я почав змінювати. У 2017 році перейшов на українську мову, у 2018-му зробив це публічно. Також я почав шукати традиції, вчити історію, щось дивитися на YоuТubе і досі це роблю. Я геть нічого про ту історію не знав. А потім я був ведучим програми "Енеїда", і там до мене приходило усвідомлення, що весь цей час я наче жив у зомбіленді, з якого вийшов з нульовими знаннями.Я почав відновлюватися і все старе в собі рубати. Я просто вбив своє дитинство, вбив свої шкільні роки, вбив дискотеки під російську музику. Ці спогади я вбивав систематично протягом п'яти років. І ось настав момент, коли в мені нічого не лишилося пострадянського. Звичайно, щоб його викорінити повністю, це треба ще пів життя, але в основних моментах у мене немає більше емоційного зв'язку з цим всім. Останній момент, який був, – це лише ім’я Женя. Коли я сказав, що всі називали мене Євгеном, я всередині себе закрив цей етап свого пострадянського життя, цього всього болота, зомбіленду, де все брехня. Коли хтось мене називає Женя, я не якось агресивно реагую. Я просто наголошую на тому, що я Євген. Але ви людина народжена ще за радянських часів. А що тоді робити з батьками, які називають своїх дітей, або з дітьми, які мають українські варіанти імен? Наприклад, до повномасштабного вторгнення моя пасербиця ходила в одну з київських шкіл, і там бувало так, що батьки приходили раз на рік читати уроки. І от мене запросили, я їм розповідала на уроці літератури про Івана Франка, і на першій парті сидів хлопчик, який весь час щось піджартовував. Я вирішила його долучити до розмови і спитала, як його звати. Він каже: "Нікіта". Я кажу, ну який же ж Нікіта, коли Франко навіть написав казку "Лис Микита", а він каже: "А я нічого не знаю, я Нікіта". Це все про одне і те саме. Людям ти нічого не докажеш, бо люди не хочуть нічого знати. Їм бажано просто не паритися. У мене є інший приклад. Зі мною в компанії працює Олена, в неї є чоловік і двоє дітей. Вони раніше російською говорили, а потім Олена перейшла на українську, але діти віком 5-6 років російською говорять і досі. Вона їм це не забороняє, але сама розмовляє українською. Пройшло вже десь рік, і діти починають говорити вже суржиком. А ще через рік вони будуть спілкуватися вже українською. Це батьківський свідомий вибір. Я розумію взаємозв'язки, мені не треба нічого пояснювати.Насправді у мене є багато знайомих, у яких є діти також раніше спілкувалися російською мовою, але потихеньку це все змінюється. Це йде все від батьків. Батьки пояснюють – ти Нікіта, але українською Микита. Можливо, дитина зараз не може обрати, не треба на неї тиснути. Євген Клопотенко, фото: fасеbооk/yеvhеn.klороtеnkоАле, може, і батьки самі вважають, що Микита краще? Звичайно, 100%. Бо, наприклад, мене так називала моя бабуся, для мене цей спогад важливий. Коли ти міняєш своє ім'я, ти міняєш свою ідентичність. Якщо вона сформована, то це дуже боляче. Якщо ти Альона, а тобі треба Олена… Я думаю, що якщо ти готовийдо зміни свого ім'я, то ти готовий до зміни своєї ідентичності. А це фундаментально, як на мене, важка річ. Тому я більше за те, що якщо хтось готовий, то це круто. Якщо ти не готовий, то краще Альону називати, але українською мовою. Але ж в тебе в паспорті Альона або Євгеній. Я пішов і поміняв паспорт. Це взагалі не важко. Є такі центри, де ти приходиш, кажеш, я здаю паспорт, мені паспорт не потрібен, зробіть мені цифровий. Я там Євгеній був, але там трошки по іншому написано. Тисяча гривень, два чи три тижні чекаєш, і в тебе новий паспорт. Проблем з цим нема ніяких. Але це треба ж бути до цього готовим і мати бажання. Чи справа лише в мові, що ти носиш вишиванку, їсиш борщ, не їсиш олів'є і так далі? Що тебе робить українцем? Це таке питання, на яке немає відповіді однозначної. Вишиванка, до речі, для мене не є показником українськості. Для мене вишиванка – це одяг. Є просто одяг, який ритуальний, а є вишиванка на кожен день. Я не вважаю, що коли я одягаю, я стаю більшим українцем. Я одягаю вишиванку, бо мені так прикольно і все. Мова – 100%. Але якщо ти не спілкуєшся українською, це також якоюсь мірою не робить тебе менше українцем. Наприклад, якщо грузини говорять грузинською, але воюють або просто є в українському істеблішменті, то вони теж можуть не говорити українською. Але в більшості всі вони вивчають українську і потім переходять. У мене багато друзів американців, які українською говорять. Мені дуже легко це пояснити через борщ. Можливо, не всі зрозуміють, але у нас у кожного є свої вподобання щодо борщу. Виходить так, що ми можемо бути всі різні, але приходимо додому і їмо один той самий борщ, але за різним рецептом. Ми єдині борщем, бо ми всі знаємо, що він точно український. Те, як ми його готуємо, у кожного своє, і ми готові за це боротися. Ми готові там з усіма сперечатися. Ми точно його любимо. І для мене це є найпростіший маркер зрозуміти, українець ти чи ні, якщо ти їси борщ, якщо ти до нього ставишся як до культури. Якщо ти, коли його називають суп, ти починаєш злитись. Коли хтось каже, що це російська страва, ти починаєш злитися. Для мене це є проста, зрозуміла річ. Бо у нас бути українцем – це точно хотіти Україну, про яку мріяли наші предки. Але чи всі українці знають, про що наші предки мріяли наші предки? Можливо, ні. Але це ж не робить нас менше українцями. Коли я починав інтерв'ю, я говорив про бренд України за кордоном. Те, що ми хочемо, щоб про нас говорили за кордоном, це те, що ми вважаємо самі про себе. Найкраще експортуємо у світ. Так ось тут і є питання до гуманітарної політики чи гуманітарного направлення. Треба зібрати всі відтінки України і сказати, що оце і є бренд України. Бо якщо робити його сильно націоналістичним, то ніколи воно не зможе бути реально об'єднаною якоюсь однією ідеєю.І от якраз одна з найпростіших ідей для мене – це борщ. Навіть якщо ти можеш говорити російською мовою, слухати російську музику, як би це дивно не звучало, але ти проти Росії. Взаємозв'язки, може, не розумієш, але приходиш додому і їси борщ, і точно знаєш, що він український.Мені здається, що ми дійшли до етапу суспільства, коли ми можемо вже визнати якісь особливості кожної людини й об'єднати це в одну екосистему. І тоді це стане чимось крутим. Але треба розуміти, що і у світі є таке. Наприклад, Баварія не вважає, що це взагалі Німеччина. У Калабрії, що на півдні Італії, кажуть, що вони – це Італія, а все інше ні. Єдиний раз, коли італійці об'єднуються, це коли йде футбол. У нас зараз є час, коли ми можемо побачити досвіди інших держав, і на них ми можемо зробити висновки, зробити найкращий кейс, бо ми не є чимось унікальним. Раніше, коли формувалися інші держави, у багатьох не було досвіду, що робити. Вони просто формувалися. А у нас вже є доступ до інформації, і ми можемо спробувати зробити іншу річ, яка точно буде відповідати на питання про те, що таке бути українцем.Український борщ вже вписаний у закордонних меню на рівні з японськими суші чи італійською піцою? Сто відсотків. Це супер прикольна штука, бо все життя, коли я їздив за кордон, то я згадую зазвичай таку ретроспективу, що десь у 2008 році, коли ти кажеш Україна, згадували лише футболіста Шевченка чи боксерів Кличко. Ти говорив, що Україна – це не Росія. Потім воно почало еволюціонувати, всі вже розуміли, де розташована Україна. А потім питання: що вони їдять? У 2019 році про борщ майже ніхто нічого не знав. А ось була Олімпіада торік в Парижі, я готував там борщ, і там було 50 людей. Я всіх питав, чи знають вони, що таке борщ. Всі відповідали, що знають. Лише одна людина сказала, що ніколи про нього не чула. З 500 іноземців 499 сказали, що знають, що таке борщ. Я задумався, як це ми прийшли з того, що у 2008 році вони не знали, що таке Україна, до 2024-го, де знають, що їдять українці.  Звичайно, що всі делегації, які приїжджають до нас, їдять борщ. І ми зараз йдемо далі. Там ще є такі бюрократичні моменти, бо я годую більшість безкоштовно для того, щоб не вступати в якийсь тендер. Я інвестую свої 40-50 тис. грн в те, щоб делегації поїли українську кухню. Борщ – це обов'язково. А ще трошки качаної каші, про яку мало й українці чули, а ще сирники, бо для них це все дивина, чого це сир смажать. Вони це їдять, і вони шоковані. Але, окрім того, ще бувають прийняття на рівні президента. Я спілкуюся з організаторами, щоб більше було української кухні для лідерів світу. Так, нещодавно Макрон їв наші галушки. А це є вже українська пропаганда. Є відео, де ви озвучуєте замовлення для іноземних лідерів, а кухарі відповідають "Да, шеф". Ви казали, що всі співробітники розмовляють українською.Це просто слова. Воно в тебе в голові сидить, навіть коли ти перейшов на українські налаштування, воно десь в глибині, бо ти все життя говорив у цю ситуацію цю фразу. Я спочатку навіть не почув це "Да, шеф". А потім думаю, ох, Євген. Так, це проблема. Бути українцем – треба все, щоб було чітко, ідеально. Ти нагодував найкращих людей, але на кухні запостив відео, де сказав: "да", а не "так", і все – тебе повісити. Це дійсно моя помилка, але я вважаю, що вона не критична. Треба ще працювати. Тим не менше, Макрону сподобався борщ і качана каша? Так. Вони їли чотири рази. Перший раз взагалі нічого не поїли, бо вони просто були втомлені. Вони їхали з Польщі в Київ, потім в Києві вони поїли галушки, а потім сіли і з Києва вже їхали до Польщі. Там вже вони поїли все. Я попросив Укрзалізницю, щоб вони попитали фідбек.Вони були в такому приємному шоці, адже ніколи такого не їли. Це наче ти їдеш на Шрі-Ланку, а тобі дають таку гарну їжу. Це прикольно, це має наш сенс, бо це їли наші покоління, і ти так приємно здивований. Звичайно, українська кухня і борщ – це ще не суші і не піца, але це вже потихеньку, такими маленькими кроками стає нашою унікальною ідентифікацією. Якщо посадять Макрона, скажуть, описуй українців, і він точно скаже – борщ. Це важливо.Наші українські жінки, які через війну були змушені виїхати за кордон, кажуть, що страшенно сумують за українською їжею. Чи ця розповідь про українську їжу, що вона надзвичайно смачна, це щось таке ностальгійне, туга за своєю країною, чи все-таки справді українська кухня на тлі інших кухонь є смачною? Це такий прикольний прикол. Коли ми говоримо, що ми любимо українську кухню і вона найкраща, ми взагалі не розуміємо, про що ми говоримо. А я нікому й не пояснюю. Бо як тільки ти не можеш у всьому розбиратися, то люди не знають, про що вони говорять. Вони кажуть, що українська кухня смачна і все. У нас кухня це про щирість. Це про те, як ми годуємо, віддаємо останній шматок хліба. Така у нас нація, ми так звикли. Це доброта. У всіх є спогади, як бабуся готувала вареники. Я вже навіть, як та бабуся, коли до мене приходять друзі, кажуть, ми будемо через 2 години, зайдемо на 5 хвилин і підемо, у мене через 2 години вже стоять 20 страв. Євген Клопотенко, фото: fасеbооk/yеvhеn.klороtеnkоТак, українська кухня смачна, але якщо говорити простою, функціональною мовою, то більшість людей не знає, що таке українська кухня, бо це ще не сформована річ. У ній є багато страв, які прийшли ще з радянщини. Багато страв, які готувала моя бабуся, це також страви Радянського Союзу, але це про гарні спогади. Таким чином, оце все, це якраз місце, де треба щось почистити, прибрати, додати автентичність, зібрати старі рецепти, і тоді вона буде прям крута. Якщо коротко відповідати на ваше питання, то українська кухня крута тим, що вона унікальна для світу. У світі ми були заморожені 70 чи 100 років, і кухня була заморожена.Всі інші кухні розвивалися і заполоняли європейсько-американські світи, і таким чином вони розповсюджувалися. Тому вже важко когось здивувати в цивілізованій країні якоюсь їжею. А тут з’являється Україна і каже, що буряк можна варити і їсти, як першу страву. Так само вони дивуються, що домашній сир можна смажити. Вони такі: "Де ви взялися? Де ви це берегли?" Ми просто трошки запізнилися. Коли вони вже все зробили, ми просто дуже довго бігли.А качана каша, що це таке? Це пшоно, яйце і борошно. Воно так качається, кожна пшеничка укривається тістом. Це така наша супер прикольна штука. Вона поширена в центральній Україні, на Житомирщині, навіть у Донецькій області, на Кубані. Пшоно, кисляк, насіння кропу, банош, бринза – у світі взагалі не розуміють, що це. Так само ми думаємо, що всі знають, що таке вишня. Ніхто не знає, що таке вишня. Вишня перекладається як "чері", а це неправильний переклад. "Чері" – це черешня.Так, вони всі їдять черешню. І коли ти їдеш в магазин, купуєш чері – купуєш черешню. І італійською черешня була "черідже". Виходить, що це все неправильний переклад. А правильний переклад вишні має бути "вишня". Вони з'їдають вишню і кривляться, бо для них вишня – це солодке. Якщо ти хочеш купити десь прямо в Європі справжню вишню, ти маєш знайти "саур чері", кислу черешню. Або є там на Поліссі квашена капуста, туди натерту картоплю запихають і тушкують. Вони питають: "Що це за знущання – квашена капуста з натертою запеченою картоплею?". Для них це все суцільний культурний шок. Бо вони їли все, у різних варіаціях, їм навіть десь там в Нью-Йорку щось інтегрувала Російська імперія. У них це вже все намішано. Вони хочуть щось модерне, тому французька кухня дає там оці всі прикольні штуки, і вони хоч трошки насолоджуються, бо все інше вони вже звикли. А тут ми їм з мішком, нате сто страв, ви такого ніколи не їли, ми пішли. Наша кухня для світу – це найзагадковіше, найприємніше, що може бути на даному етапі існування. Звичайно, у нас є конкуренти невеличкі. Це Грузія, бо у них схожа ситуація. Вони дають хачапурі, хінкалі, борщ, качана каша, кисіль. Хоча хачапурі для них це наче якась піца з сиром, щось трохи зрозуміле, то ми – це взагалі таємнича таємність. І в цьому наша унікальна суперсила. Поговорімо про Російську імперію і про її впливи на світову кухню. Є такий десерт Павлова. Його придумали в Австралії і нині він популярний в усьому світі. Він названий на честь російської балерини. Всеволод Поліщук, популяризатор української кухні, відомий більше на Заході України, сказав, що вже у Львові перейменували цей десерт на прими Богачевської. Це прима-балерина Львівської опери, потім Австрійських театрів, а потім опери у Вінніпезі. Євген Клопотенко разом з Мирославою Новосад вирішили, що треба цей десерт назвати іменем балерини, яка родом з Харкова, Варвари Каринської. Вона втекла з СРСР в 1924 році, створила пачку, яку ми всі знаємо зараз, і отримала Оскар за костюми, які робила. Я розумію, що тут закладена ідея популяризації, але якщо вже є десерт прими Богачевської, чим вам львівська балерина не вгодила? Це якийсь такий сепаратизм? По-перше, Поліщук сам запропонував, так що це до нього питання. Ми створимо продукт, і потім кожен заклад буде вирішувати, чи хоче, чи не хоче це брати. Але, як на мене, це має бути прикольна, конкурентна страва. До речі, ми вже дуже скоро вийдемо із презентацією, зі смаком, і будуть, можливо, люди обирати, яка краще. Бо ми зараз думаємо, чи просто покращувати цей десерт, чи створити абсолютно інший. Це дуже важлива дискусія. Але це так само як з усім: 5% людей відразу все введуть, потім пройде рік чи півтора, будуть шукати нові десерти, до тих 5% приклеїться ще 15% людей, буде 20%. Потім мине другий-третій рік, і, дай Боже, в кінці четвертого року ми почнемо вже говорити про це, як про качану кашу. Качану кашу я десь знайшов років 7 тому, я її знайшов. Зараз її їсть Макрон. Так само з цим десертом Каринської. Якщо ми візьмемось і будемо його вести, десь 4-5 років і тоді можна буде його їсти. Але чому важливо, щоб не було десерту Павлова? Не можна кенцелити те, що весь світ їсть, бо тоді це точно такий крайній націоналізм. У світі десерт називається Павлова, і що нам треба зробити? Нам треба створити продукт крутий, полюбити його в Україні, щоб його їли всі. Щоб Каринська була крута, конкурентна, підходяща була за ціною підходяща і смачна. Тоді ми отримаємо три конкурентні переваги. І після цього ми почнемо експортувати це у світ. Можливо, через 15-20 років ця Каринська буде на рівні з Павловою або вище. Важливо не просто кенсилити, а важливо створювати кращий і конкурентніший варіант. Це ж якийсь кухар-кондитер створив Павлову, і вона стала популярна. Так само і тут. Ми зараз маємо створити потужне українське і спробувати його реалізувати у світі. А, можливо, воно буде ще краще, і люди захочуть використовувати його. Важливо показувати, що ми інша культура, ми вміємо робити речі не гірше, ніж світові. І світ, будь ласка, оціни, прийми і зрозумій, що у нас є все інше, і ми готові інвестувати, щоб всі це зрозуміли. Ще одна вічна дискусія між Заходом і Сходом країни, яка розділяє українців: зупа чи суп? У літературній мові вписано слово "суп". Яка зупа? Що це ви таке говорите? А чому суп? Хто сказав, що суп? Суп – це французьке слово, а зупа – німецьке. Але суп до нас прийшов через Росію, а зупа – все-таки з Європи. З Європи, звичайно, бо у Львові ближче до Європи. Але я вважаю, що і зупа, і суп – це неправильно.А як правильно? Юшка. Бульйон – французький, зупа – німецька. А яке наше? Наше – це юшка. Борщ – це що таке? Це борщ, це не суп і не зупа. А юшка – це юшка, бо так воно було створено. Юшка з усім може бути: зі світлою капустою, грибами. Бульйон – це відвар. Просто овочевий відвар. На заході України є багато впливу, і тут також кожен має вирішувати для себе, чи хоче це змінювати. Так само, чи хочемо змінювати в Києві назву "конфєта" на "цукерка".Ти кажеш, що розмовляєш українською мовою, але використовуєш при цьому слова зупа, слоїк і розсіл. Якщо ви хочете говорити українською мовою, то давайте тоді справді українською мовою спілкуватися. У ваших закладах що є в меню: юшка чи суп? Звичайно, суп. Якщо я напишу "юшка", всі будуть думати, що це грибна. Це ж вже бізнес, це інше. Спочатку я беру якісь речі і починаю їх інтегровувати. У ресторані "100 років тому вперед" – це експериментальне місце. Водночас у закладі "Полтава" та інших ми називаємо речі, як люди звикли, наприклад, бульйон курячий. Але це не бульйон, бо це французьке слово. Якщо я напишу "товченка" замість "пюре", хто її купить? Треба крок за кроком. Тому ми зараз тестимо в "100 років". У нас немає соусів, бо це підлива. Це така величезна кількість нормативних слів, які ми зараз тестимо. Ми дивимось, як туди реагують, і далі віддаємо в "Полтаву" й інші заклади. Це займає десь рік-півтора. Багато хто може сказати, що це подвійні стандарти. Мовляв, ти пропагандуєш одне, а робиш інше. Але ні, це те, як я мислю, як я використовую спілкування зараз, а потім я беру і змінюю це. Наприклад, у нас є доставка їжі, і там ми почали з нуля, тож там якраз написано "юшка", "товченка". У такому форматі, можливо, люди до такого більше готові. Якщо я буду писати багато слів, які люди не розуміють, вони будуть думати, що це якась диковинка. У меню "100 років", наприклад, є страва верещака – це буряковий квас з ялівцем. Люди думають, як таке їсти. Або шпундра, або гамула. Я не хочу їсти гамулу. Так само тут в меню мають бути зрозумілими людям речі, але потихеньку пояснювати, що насправді воно зветься інакше. І ми над цим працюємо постійно. Євген Клопотенко, фото: fасеbооk/yеvhеn.klороtеnkоКоли в меню з'явиться тільки юшка, і не буде тих суперечок між українцями: зупа чи суп? Між українцями суперечки будуть завжди. Це років 40, мінімум два покоління.Тобто до консенсусу з юшкою не дійдемо? Дійдемо, треба назвати юшка і тоді супер. Не суп і не зупа. Я за це. Це так, як називали раніше в "Енеїді" Котляревського, так, як на Слобожанщині називають всю їжу, нам треба так її називати по всій Україні. Я точно певен, що це те, куди нам треба прийти. Бо товчанка, це по факту, якщо англійською мовою говорити mаshеd роtаtо, це є товчена картопля. Тож ми маємо товчанка її називати і ніяк по-іншому. Але зазвичай , коли дві людини сидять в студії і щось там розказують, у багатьох викликає або агресію, або схвалення. У кожного є своя позиція, точно я вважаю, що треба перейти до Слобожанщини, а кожна людина на місцях має вирішувати, хоче вона це робити, чи не хоче. І хай так воно буде. Я буду точно це змінювати, я буду показувати, як воно є, а якщо більшість людей сприймуть і будуть це робити, то я буду радий. Але, як і зі шкільним харчуванням, з багатьох з чим, я точно вірю, що це робота на десятиліття. Швидко нічого не буває. 

За 2024 рік контракт із міноборони РФ підписали до 407,2 тис. осіб. Цього року на війну проти України щодня йдуть близько 1 тисячі осіб. Про це повідомляє видання "Важные истории". Згідно з даними про витрати федерального бюджету, 407,2 тис. осіб - максимальна оцінка кількості завербованих в армію 2024 року, мінімальна кількість новобранців - 374,2 тис. осіб. Розкид пов'язаний із тим, що в серпні 2024 року Володимир Путін підняв федеральну виплату за укладення контракту зі 195 тис. до 400 тис. рублів. Через це складно розрахувати точну кількість контрактників за 3-й квартал 2024 року. Ці дані показують, що міноборони РФ, імовірно, як і раніше, завищує кількість нових контрактників, однак не так сильно, як раніше. Наприкінці 2024 року міністр оборони Андрій Бєлоусов заявив, що контракт на службу уклали 427 тис. осіб - це на 5-15% вище, ніж показують дані про витрати бюджету. Оцінка заступника голови Радбезу Дмитра Медведєва - 450 тис. контрактників - ще більше розходиться з бюджетними витратами. Кінець 2024 року До кінця 2024 року темп вербування новобранців у російську армію став нижчим, ніж у 2023-му. Як випливає з даних про витрати бюджету, у 4 кварталі 2024-го контракт підписували в середньому 1700 осіб на день. Це в 1,3 раза менше, ніж за аналогічний період минулого року. Такої кількості людей недостатньо для того, щоб досягти заявленої Білоусовим цифри. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У Раді назвали кількість чоловіків-втікачів з початку повномасштабного вторгнення РФ Темпи у 2025 році Путін заявив, що до літа 2025 року кількість тих, хто уклав контракт для участі у війні проти України, зросла вдвічі, порівняно з попереднім роком. Дані про витрати бюджету за 2025 рік ще не опубліковано, проте оцінити реальні темпи набору найманців можна за допомогою відомостей про виплати одноразових бонусів новим контрактникам із регіональних бюджетів. Вони показують, що навесні 2025 року темп набору, навпаки, знизився. "Важливі історії" вивчили дані в трьох регіонах із різних частин РФ. При цьому виплати не змінювалися протягом останніх дев'яти місяців. Схожий тренд на зниження набору видно і в інших регіонах, за якими доступні дані. Озвучена Путіним цифра - 1800 нових контрактників на день до літа 2025 року - може бути завищена майже вдвічі. Науковий співробітник Німецького інституту міжнародних відносин і безпеки (SWР) Яніс Клюге, який займається оцінкою темпів рекрутингу в російську армію за даними про одноразові виплати, на прохання "Важных историй" оновив розрахунки станом на травень. За його оцінкою, в середньому контракти на військову службу зараз укладають близько 1000 осіб по всій Росії. Аналіз Клюге не показує дворазового прискорення набору в травні, про яке говорить Путін: "У грудні минулого року був сплеск виплат - імовірно, сезонний: зазвичай наприкінці року витрачається багато коштів. У січні [2025 року], навпаки, спостерігається сезонне зниження через святкові дні. Навесні темпи зросли, проте наприкінці квітня - на початку травня почали знижуватися", - каже він. На його думку, зростання в перші місяці 2025 року пов'язане з тим, що на тлі обговорення мирних переговорів за участю Росії, України та США багато хто підписував контракти в надії уникнути участі в серйозних бойових діях і водночас отримати виплати. Однак довго така мотивація зберігатися не може, зазначає Клюге, і після періоду ажіотажу настав очікуваний спад. В Україні майже половина чоловіків уникають мобілізації. Третина чоловіків обмежила перебування на вулиці.

Про це й не тільки писали світові ЗМІ станом на ранок 30 квітня.Світові військові витрати зростають найвищими темпамиЗгідно з новим звітом SІРRІ світ озброюється найшвидшими темпами з часів закінчення холодної війни, в той час, як в Україні та секторі Газа тривають масштабні війни, а військова напруженість зростає від Європи до Азії, пише СNN.Зростання світових військових витрат на 9,4% в річному обчисленні до 2,718 трильйона доларів у 2024 році є найвищим показником, який коли-небудь фіксував авторитетний Стокгольмський міжнародний інститут дослідження проблем миру (SІРRІ) у своєму щорічному звіті, який попереджає, що спіралеподібній глобальній гонці озброєнь не видно кінця. Це найвищий показник з 1988 року, за рік до падіння Берлінського муру."Багато країн також взяли на себе зобов'язання збільшити військові витрати, що призведе до подальшого глобального зростання в найближчі роки", – йдеться в доповіді.Сполучені Штати витрачають на військові потреби найбільше коштів у світі. Це майже трильйон доларів у 2024 році, йдеться у звіті.Бюджет США включав $48,4 млрд допомоги Україні, що становить майже три чверті власного оборонного бюджету Києва у розмірі $64,8 млрд.Китай за загальними військовими витратами займає наступне місце після США, тут витрати оцінюються в 314 мільярдів доларів, що становить трохи менше третини від загального обсягу американських витрат, йдеться у звіті."Китай також продовжував швидко розширювати свій ядерний арсенал у 2024 році", – зазначають у SІРRІ.Разом на Вашингтон і Пекін припадає майже половина світових військових витрат у 2024 році. Але країни, які беруть участь у регіональних конфліктах або остерігаються їх, продемонстрували найбільше зростання витрат з року в рік.Ізраїль, який розпочав вторгнення на палестинську територію Гази у 2023 році, продемонстрував колосальне збільшення військових витрат на 65% у 2024 році.Тим часом Росія продемонструвала зростання щонайменше на 38%, але SІРRІ зазначає, що ця цифра, ймовірно, вища, оскільки Москва поповнює військову казну грошима з регіональних та інших джерел.Більш ніж трирічний конфлікт в Україні призвів до того, що країни НАТО значно збільшили свої військові бюджети у відповідь на агресивні дії Росії, а президент США Дональд Трамп вимагає від Європи та очолюваного США альянсу більшої відповідальності за свою оборону, заявляючи, що вони занадто довго користувалися перевагами Сполучених Штатів.Німеччина, з четвертим за величиною оборонним бюджетом у світі, збільшила свої витрати на 28%. Румунія (43%), Нідерланди (35%), Швеція (34%), Чехія (32%), Польща (31%), Данія (20%), Норвегія (17%), Фінляндія (16%), Туреччина (12%) і Греція (11%) були іншими членами НАТО серед 40 найбільших країн світу, які продемонстрували двозначне зростання витрат на оборону у 2024 році.Але аналітики кажуть, що для того, щоб союзники США в Європі стали військово самодостатніми, може знадобитися щось більше, ніж гроші."Варто сказати, що збільшення витрат саме по собі не обов'язково призведе до значно більшого військового потенціалу або незалежності від США. Це набагато складніші завдання", – зазначив дослідник SІRРІ Гіберто Рікард.Тим часом Індія у 2024 році мала п'ятий за величиною оборонний бюджет у світі (86,1 мільярда доларів). Зростання бюджету Нью-Делі в порівнянні з 2023 роком склало лише 1,6%, але за останнє десятиліття оборонні витрати країни зросли на 42%, що свідчить про тривожну тенденцію, зазначають дослідники.ООН скорочує гуманітарну допомогу УкраїніФото: Чернівецька ОВАООН та її партнери "переглянули пріоритети" в роботі в Україні на тлі загального скорочення фінансування допомоги з боку США, повідомляє Тhе Guаrdіаn.У січні ООН звернулася із закликом про виділення 2,63 млрд доларів для надання допомоги 6 мільйонам людей, які потребують підтримки в Україні. Але через різке скорочення гуманітарного фінансування, "ООН та її партнери ще більше змінили пріоритети" роботи в Україні, щоб охопити 4,8 мільйона людей з 1,75 мільярда доларів, заявила Джойс Мсуя з Управління з координації гуманітарних питань (УКГП) на засіданні Ради Безпеки ООН."Мета полягає в тому, щоб охопити тих, хто найбільше ризикує і найбільше потребує допомоги, зосередившись на чотирьох основних пріоритетах реагування: люди поблизу лінії фронту, евакуація, реагування на надзвичайні ситуації після обстрілів і допомога найбільш вразливим групам внутрішньо переміщених осіб, – пояснила вона. – Без посилення підтримки навіть необхідні зусилля з порятунку життя можуть бути поставлені під загрозу".Варто зазначити, що установи ООН оголошують про скорочення своїх операцій і штатів по всьому світу після значного падіння донорських внесків, особливо з боку США. 

Про це йдеться в опитуванні КМІС.Так, перед Новим роком 54% українців вважали, що загалом для України добре, що Дональд Трамп буде президентом США. Проте вже в березні 2025 року так думають лише 19% респондентів. Натомість з 21% у грудні 2024 року до 73% у березні 2025 року зросла частка тих, хто вважає, що для України погано, що Трамп став президентом.Наразі, за останніми даними, лише 18% опитаних українців очікують на скоріше чи повністю справедливий мир, а ще 21% вважають, що він буде почасти справедливим, почасти – ні."Якщо у грудні 2024 року українці мали обережні та навіть стримано оптимістичні оцінки, то вже з лютого 2025 року ми бачимо їх значне погіршення", - кажуть у КМІС.Довідка. КМІС провів два опитування: 14 лютого - 4 березня та 12-22 березня. Це проводилося методом телефонних інтерв’ю серед повнолітніх, що мешкають на підконтрольних уряду України територіях. Під час першого було опитано 2029 респондентів (статистична похибка 2,4%), а під час другого - 1 326 респондентів (статистична похибка 2,5%).У січні 2025 року опитування показало, що українці покладають надії на нового президента США Дональда Трампа.  

Українці вважають свободу однією з головних цінностей. І три роки тому вся країна об'єдналася для її захисту. У спецпроєкті "Код свободи" ми розкажемо, як лідер українського ритейлу АТБ забезпечує продовольчу безпеку, підтримує економіку країни, активно допомагає захисникам і цивільним. Покажемо, як змінилася компанія від початку повномасштабної війни та як працівники АТБ долучаються до захисту свободи. Найважливіший капітал компанії - працівники - 1316 супермаркетів АТБ працювали в Україні, станом на 24 лютого 2022 року 2022 рік - відкрили 10 нових магазинів - Поновило роботу близько 50 магазинів АТБ на деокупованих територіях Київщини, Харківщини, Чернігівщини, Херсонщини 2023 - відкрили 20 нових магазинів АТБ - Поновили роботу 40 магазинів 2024 - відкрили 47 нових магазинів - Модернізували 11 супермаркетів Січень 2025 - 1259 супермаркетів АТБ працюють у різних куточках України Повномасштабна війна внесла серйозні корективи в роботу лідера українського ритейлу, але не змінила головного - найважливішим капіталом у компанії вважають своїх працівників. Понад 59 тис. осіб працює на підприємствах корпорації АТБ. Із них 67% - жінки. "Наша багатотисячна трудова родина першого дня повномасштабного вторгнення перейшла на особливий режим роботи. Попри всі труднощі, ми продовжили цілодобово забезпечувати українцям безперебійний доступ до свіжих продуктів та якісних товарів першої необхідності. Якщо перший рік війни був схожий на непередбачуваний спринт, то наступні два можна порівняти з виснажливими марафонами. Вони забрали багато сил, проте й загартували компанію, зробили міцнішою. Цей шлях був украй непростий: безпрецедентні виклики, втрати, робота у складних умовах, необхідність приймати швидкі рішення, розвиток, не дивлячись ні на що! Але головне команда. Професіонали, лідери, патріоти своєї справи, завдяки яким ми вистояли та зросли", - розповіли в компанії АТБ. Майже 2 тис. нових робочих місць було створено компанією 2024 року. Найбільш затребувані спеціальності: продавець-консультант, охоронець, вантажник, водій. "Колектив АТБ працює на перемогу та прагне миру. Кожен докладає максимуму зусиль: у прифронтових містах наші магазини забезпечують громадян продуктами харчування та товарами першої необхідності. Цілодобово автівки компанії доставляють товари по всій країні. На складських комплексах зроблено запас товарів і продуктів харчування, працюють на повну потужність виробничі підприємства корпорації АТБ - м'ясна фабрика "Фаворит", кондитерська фабрика "Квітень". До речі, всі підприємства групи компаній АТБ це офіційне працевлаштування, біла зарплата та чесна сплата податків. А отже, підтримка економіки держави", - додали в АТБ. "Стали загартованішими, можемо зрушити гори" Анна Ворошилова, начальник відділу навчання та розвитку персоналу служби управління персоналу ТОВ "АТБ-МАРКЕТ": - Свобода для мене це коли не треба боятися за життя рідних, кожен може гідно жити, працювати, розвиватися та будувати майбутнє у вільній країні. Я працюю в компанії АТБ понад 14 років. Мій підрозділ займається розробленням навчальних матеріалів, створенням та проведенням тренінгів, вебінарів, підвищенням кваліфікації працівників компанії. Мені дуже подобається робота. Адже наша місія навчати, розвивати та мотивувати співробітників, щоб кожен міг реалізувати свій потенціал, а компанія отримала кваліфікованих фахівців. На початку повномасштабного вторгнення в усіх були страх, невизначеність, нерозуміння, що відбувається. Але ми згуртувалися. Із п'ятої ранку всі були на зв'язку. Спілкувалися через месенджер - що робити, як добиратися на роботу. Керівництво дало нам відповідні інструкції. І ми працювали. Самодисципліна в наших працівників на високому рівні. За необхідності незалежно від посад ми виходили до магазинів і допомагали викладати товар. Щоб уникнути паніки серед українців через дефіцит товарів, забезпечити безперебійне постачання продуктів харчування в магазини АТБ, було створено резервний офіс на заході країни, подалі від фронту. Компанія за власний рахунок організувала транспорт і забезпечила житлом ключових працівників, відповідальних за важливі процеси в роботі АТБ. Я була серед них. Мене з дитиною передислокували до іншого міста. Там мене, як і інших колег, компанія забезпечила всім необхідним задля якісного виконання службових обов'язків. За три роки повномасштабної війни компанія АТБ стала ще міцнішою, а працівники - загартованішими. Я впевнено можу сказати про тих, із ким працюю, що ми можемо зрушити гори. У моїй команді більшість працює вже понад 15-20 років. Кожен із нас вносить якусь частинку допомоги задля перемоги. Допомагаємо колегам, які захищають державу. Також збираємо кошти для тих, хто постраждав унаслідок обстрілів, - я особисто відповідала за збір для колег із Дніпра. У їхній будинок влучила російська ракета. Вважаю, що обрала найкращого роботодавця, адже цінності АТБ збігаються з моїми особистими. Керівництво завжди відкрите до ідей та пропозицій, підтримує ініціативи працівників. Для мене компанія зробила дуже багато. Була поруч і у скрутний період мого життя, і тоді, коли я стала щасливою. На роботі я знайшла свою другу половинку - Романа. Він є працівником компанії у сфері інформаційних технологій. 15 лютого 2025 року ми одружилися. Разом виховуємо синочка Тимофія. Вважаю дуже символічно те, що саме завдяки компанії я зустріла свою другу половинку. Тепер ми разом будуємо не лише кар'єру, а й щасливу сім'ю. 5-7 тис. нових робочих місць на рік створювала компанія АТБ до повномасштабного вторгнення. Щороку відкривалося 100-120 нових магазинів Як АТБ підтримує захисників, цивільних і державу - підсумок трьох років Допомога ЗСУ Понад 2 млрд грн - загальна сума благодійної допомоги від АТБ українським захисникам, медичним установам, рятувальникам, волонтерським організаціям, цивільному населенню. Завдяки благодійній ініціативі "Сертифікат для ЗСУ" вдалося зібрати 34,5 млн грн. Компанія АТБ подвоїла цю суму - 70 млн грн направлено на допомогу захисникам та медикам. Понад 1000 дронів Маvіс3 Рrо, незамінних в умовах сучасної війни, передано силам оборони від АТБ. Також понад 1500 автомобілів різного призначення. Під час святкування власного 30-річчя восени 2023 року компанія АТБ влаштувала безпрецедентний благодійний марафон. Було зібрано 68-мільйонний донат для ЗСУ, до якого компанія додала 100 млн власних коштів. Ця ініціатива створила новий тренд у бізнес-середовищі - усі подарунки конвертуються в донат для ЗСУ. Понад 4500 мобілізованих працівників АТБ долучилося до Збройних сил України, Нацгвардії та тероборони. Гуманітарна допомога цивільним АТБ однією з перших поновила роботу на деокупованих територіях Київщини, Чернігівщини, Сумщини, Херсонщини. Жителі отримали доступ до широкого асортименту продуктів за чесними цінами. Передали тисячі наборів незламності для жителів населених пунктів, що найбільше постраждали під час бойових дій. Зокрема, до Куп'янська на Харківщині та Снігурівки Херсонської області. Супермаркети АТБ перетворилися на пункти незламності - там можна підзарядити мобільні телефони, ліхтарики та інші гаджети. Один із найбільших платників податків Понад 74,11 млрд грн сплатила компанія до бюджетів усіх рівнів від початку повномасштабного вторгнення. АТБ входить до першої десятки найбільших галузевих платників податків. Наприклад, 2022-го компанія сплатила 20,44 млрд грн податків та зборів. Це близько половини бюджетних надходжень від усього вітчизняного ритейлу. 2024-го до держбюджету АТБ сплатила 18,61 млрд грн, місцевих бюджетів - 6,52 млрд, цільових державних фондів - 3,48 млрд грн. Улюблені супермаркети мільйонів Супермаркети АТБ для багатьох українців асоціюються зі свободою, незламністю, рідним домом і можливістю щасливо жити у своїй країні. Марина Лівенко, Чернігівщина: - 2022-го наш АТБ не працював кілька місяців. Коли окупантів вигнали, всі з нетерпінням чекали відкриття супермаркету. Памʼятаю, як зраділа, коли знову побачила вантажівку з написом АТБ. Не могла дочекатися вихідних, коли почав працювати супермаркет. Із самого ранку побігла туди. Черга була неймовірна. Я придбала дитині сирки в шоколаді, сік. Собі взяла йогуртів і цукерок. На касі розрахувалася карткою - в місцевих магазинах приймали лише готівку. Досі згадую це відчуття щастя, коли поверталася додому з повним пакетом продуктів. Тому особисто в мене АТБ асоціюється з мирним життям і надією, що все буде добре. Перед Новим роком приїжджала в гості моя подруга, яка виїхала в перші дні війни до Австрії. Вона одразу запропонувала піти разом в АТБ. Казала, що дуже скучила за улюбленими продуктами й нашим життям до повномасштабного вторгнення. Наталія Виговська, Київ: - АТБ викликає велику повагу. Адже під час повномасштабного вторгнення вони оперативно зреагували. Швидко забезпечували доставлення дефіцитного товару, щоб заповнювати спорожнілі полиці. Коли почалися блекаути, закупили генератори для магазинів. Моя 89-річна сусідка дуже переживала, щоб не було голоду. Казала: "Страшніше немає нічого". Щоразу, коли їду в АТБ, пише мені список продуктів. Любить плавлені сирки "Своя лінія", сардельки. Знає, що в АТБ є кошики для збору продуктів для наших захисників. То раз на місяць на це виділяє 200 гривень. Я теж долучаюся до допомоги - залишаю каву, чай, печиво, енергетичні батончики, вологі серветки. Також беру участь у благодійних акціях АТБ. Анна Нечипоренко, Черкаси: - Заходжу щоранку в АТБ по каву - там зручна кавомашина. Постійно користуюся доставкою продуктів. Замовляю через мобільний додаток, одразу оплачую. Замовлення можна зробити в будь-який час. Головне, щоб до комендантської години встигли привезти продукти. Коли з колегами готуємо передачу захисникам на передову, то теж їдемо в АТБ. Там завжди дешевше. Беремо зазвичай для хлопців крупи, консерви, хлібобулочні вироби, каву, чай, мило, зубні щітки, паперові серветки. За 7 км від лінії зіткнення розташовано найближчий магазин АТБ. У таких супермаркетах уведено особливий "військовий" асортимент товарів, який складається з 400-500 найменувань критично важливих продуктів харчування та товарів першої необхідності. Зазвичай у супермаркетах АТБ нараховується понад 3,5 тис. найменувань товарів. Як змінилася мережа АТБ протягом трьох років 1. Автономна робота супермаркетів Супермаркети АТБ поступово переходять на повну автономну роботу. Нові системи рекуперації тепла, сучасне економне освітлення, потужні генератори й сонячні панелі на сьогодні повністю забезпечують безперебійну роботу магазинів. Зокрема, всі магазини АТБ забезпечено дизельними генераторами. Торік у 40 магазинах встановили сонячні електростанції. У планах - забезпечити ними ще 187 АТБ. 2. Електронний документообіг Компанія впровадила електронний документообіг (ЕДО) для внутрішнього переміщення та відвантаження товарів. Також в АТБ функціонує Портал постачальника електронна платформа для ефективної і прозорої взаємодії з постачальниками товарів. 3. Інновації для клієнтів Активно розвивається Мобільний додаток АТБ 2.0. Він поєднує в собі програми лояльності, особистий кабінет покупця, єПідтримку, кобрендові партнерські проєкти, благодійні ініціативи, інтернет-магазин тощо. Розвивається послуга доставлення продуктів. У супермаркетах запровадили електронні чеки, встановлюють каси самообслуговування. 4. Нова власна торгова марка 2024 року до 31-ї річниці компанія АТБ вивела на ринок нову власну торгову марку під назвою "День у День". Як кажуть у компанії - її створено з метою зробити повсякденне життя українців трішки кращим, а щоденні закупи приємнішими. Вона охоплює практично всі категорії товарів. Середня цінова категорія "День у День" та висока якість продукції дають новій ВТМ змогу сміливо конкурувати з іншими брендами. 250 тонн використаних батарейок відправила компанія АТБ на перероблення до Польщі 2024 року в рамках екологічного проєкту "Утилізуй сьогодні для чистого завтра". У кожному супермаркеті всеукраїнської мережі встановлено спеціальні контейнери для збору батарейок. Лідерство в захисті свободи АТБ є найбільшим роботодавцем країни, платником податків у галузі ритейлу, а також головним постачальником свіжих продуктів до українських осель. "Протягом останніх трьох років компанія неодноразово зіштовхувалась із безпрецедентними викликами, проте завжди оперативно знаходила відповідь. Завдяки цьому АТБ стала справді народним брендом та одним із символів нашої незламності. Пригадайте лише коротке відео, як одразу після звільнення Херсона вантажівка з логотипом АТБ прибуває до міста", - розповідають у компанії. Допомога українським воїнам стала пріоритетною частиною стратегії динамічного розвитку компанії. АТБ вдалося згуртувати навколо підтримки українських захисників не тільки мільйони мирних громадян, а й представників вітчизняного бізнесу. Після ракетного удару по Охматдиту в Києві корпорація АТБ оперативно виділила 20 млн грн на відбудову лікарні. Також компанія регулярно підтримує лікарню ім. Мечникова у Дніпрі, де лікують захисників. Благодійний проєкт "Брайти" від АТБ допоміг відкрити сучасне дитяче реабілітаційне відділення у Львові. У вересні торік корпорація відгукнулася на заклик Львівської міськради та взяла під опіку житловий будинок на вул. Коновальця, де було зруйновано дах, обвалилися внутрішні стіни, перекриття тощо. На його відновлення АТБ спрямувала 11,8 млн грн. "У планах на 2025 рік - утримання позицій на нашому гуманітарному фронті: безперебійне забезпечення громадян свіжими продуктами харчування та товарами першої необхідності. Також серед пріоритетних напрямів - системна підтримка українських захисників, медичних закладів тощо", - зазначають в АТБ. Серед інших пріоритетів: розширення торговельної мережі, створення нових робочих місць, упровадження енергоощадних технологій, сучасних споживчих сервісів, розвиток програм лояльності для клієнтів. Також - збільшення обсягів сплачених податків і зборів. Компанія продовжуватиме реалізацію екологічних проєктів: збір та перероблення використаних батарейок, відмова від поліетилену, використання біорозкладних пакетів.

The "Come Back Alive" Foundation is close to the Ukrainian military. The front line of the Russian-Ukrainian war is not only the front. It is where the war for Ukraine is going on. In hospitals, in warehouses, landfills, in mass media, in offices. We supply and repair equipment, train soldiers and officers, help transform the Armed Forces, provide first-hand accounts of war and stem the flow of propaganda and disinformation. Provides the Ukrainian army with the most important tactical advantage.

Розмову вів Сергій Згурець, директор інформаційно-консалтингових компанії Dеfеnsе Ехрrеss. Як для вас особисто почалася оця активна фаза війни у 2022 році? Як відбувалося створення "Львівського оборонного кластеру", адже його центром тяжіння став Харківський завод засобів індивідуального захисту? Як відбулася трансформація від заводу до "Львівського оборонного кластеру"?Якщо казати про перші дні повномасштабного вторгнення, реально підготовка була проведена. Якщо казати про фактичний день, коли ми вже для себе зрозуміли, що вторгнення неминуче, це було 14 лютого, коли пройшла інформація про те, що в російські госпіталі завезли плазму крові. Після цього для підприємств було вирішено, що вторгнення вже неминуче. Був розрахунок на релокацію оборонних промислових потужностей за Дніпро, в Олександрію.Реально ніхто не очікував наступу на Київ. Перші часи війни, коли ми зрозуміли, що йде повномасштабний наступ з усіх напрямків, було змінено рішення перебазувати основні виробничі потужності на Львівщину. На другий-третій день, коли ми зрозуміли, що фактично вже постає питання виживання держави і можливості розгортання підприємств у бізнес-моделі вже не було, відлік ішов на години, було прийнято рішення переформатувати взагалі існуючу модель і намагатись об'єднатися на волонтерських засадах із місцевими промисловими підприємствами для того, щоб створити недержавну нефінансову модель виробництва. Так з'явився "Львівський оборонний кластер".Експертиза, технології, знання частини фахівців Харківського заводу та велика кількість місцевих підприємств різних галузей промисловості об'єдналися для того, щоб виготовляти продукцію вже за рахунок не власних коштів, а за рахунок тих дотацій, які виділяли меценати.А як за ці три роки змінилися напрями роботи "Львівського оборонного кластеру"? Які зараз проєкти реалізуються? Чи можна в абсолютних показниках говорити, наскільки збільшилося виготовлення тих чи інших зразків в тих напрямах, які є базовими для підприємств, що входять в оборонний кластер?Основне завдання, яке було в перші дні війни, - це виготовлення бронежилетів. На перший день війни в країні практично не було жодного бронежилета. І тому основне завдання було забезпечити країну бронежилетами, і ці питання стояли першочерговими.За весь цей час було виготовлено більше ніж 100 000 військових бронежилетів, 450 дитячих евакуаційних, 2200 бронежилетів для забезпечення швидкої допомоги, екіпажів швидкої допомоги. Спочатку з подальшим розвитком діяльності, з подальшим розгортанням ведення бойових дій стало питання, що частина підприємств була вимушена повернутися до своєї звичайної діяльності. Це вже не військовий проєкт, а частина підприємств почала розвиватися та масштабуватися в різних проєктах.Якщо ми кажемо про перші проєкти, то це були бронежилети, потім була легка промисловість - це було спорядження, речове майно для забезпечення Збройних Сил. Потім почали з'являтися промислові підприємства, спочатку з виготовлення тканини, виготовлення різноманітних бронеелементів, почали з'являтися дрони, проєкти для розмінування, засоби розмінування.І сьогодні ми кажемо вже фактично про виготовлення деяких видів баражуючих боєприпасів. Це величезні напрями діяльності і, якщо порівняти в показниках, то щорічний приріст по речовому майну в середньому - це 30-40% промислових виробів, які виготовляють. Це збільшення потужності виробництв, це і збільшення кількості продукції.Якщо кажемо за виробництво дронів, то там іде відлік на тисячі, на десятки тисяч відсотків, тому що там підприємство було збудовано з нуля. Тому саме головне, що нам потрібно сьогодні забезпечити, - це безперервне зростання, безперервний розвиток, тому що ми повинні розуміти, що виграє тільки той, хто постійно розвивається.Ви сказали про напрями, які зараз реалізують підприємства кластеру. А скільки загалом компаній чи підприємств якраз об'єднані під дахом "Львівського оборонного кластеру"?Ми сьогодні можемо казати, що це близько 12 компаній. Ми кажемо, що все ж таки перше основне завдання - це громадське об'єднання, яке може допомагати в першу чергу. А деякі підприємства можуть переходити на виготовлення військової продукції, повертатися потім уже до більш цивільної продукції, можуть з'являтися нові підприємства, тому що нові стартапи, які ми сьогодні відкриваємо в рамках інвестиційного фонду, - це вже підприємства, яких раніше просто не було.І сьогодні основне завдання - допомогти підприємствам розширювати можливості виробництва, знаходити можливості для співпраці, тому що ми стоїмо всі перед однаковими викликами у виробництві оборонної продукції.Як змінювалися за три роки вимоги до тих чи інших зразків техніки, екіпірування, які зараз використовують військові на полі бою, на прикладі саме ваших виробів? Щоб відчути оцю динаміку взаємодії між військовими і виробниками.Якщо казати про динаміку, перше - ми повинні розуміти, що динаміка більша, ніж, мабуть, за останні десятки років, за будь-який інший період. Це перший раз за останні 80 років, коли людство зіткнулося з великою війною, з повномасштабною війною. І ми бачимо постійне зростання вимог, постійні зміни.Якщо ми кажемо про речі, найпростіший приклад - після початку повномасштабного вторгнення РФ в Україні з'явився новий модульний бронежилет, який сьогодні за своїми показниками повністю перевищує всі існуючі показники у світі. Тобто ми поставили вимоги щодо бронежилета, який повинен витримувати всі кулі на рівні американських зразків або європейських. При цьому рівень травми для нашого бійця - це 25 мм, хоча в інших країнах - 44 мм.фото: ldс.ukrаіnе Сьогодні бачимо, що ми йдемо дуже швидкими кроками для того, щоб покращувати виробництво спорядження бронежилетів – це те, що існує постійно. Якщо ми кажемо про дрони, це сьогодні дійсно у всіх на слуху, - ми бачимо постійну зміну. І це перші дні, коли взагалі фактично не було можливості враження FРV-дронами. Наскільки швидко це змінилося! Ми бачимо за останній рік, як почали працювати системи донаведення - перші зразки ми бачили ще у 2023 році і це було щось схоже на якусь дитячу іграшку, а сьогодні це дійсно реальна технологія і вона вже є обов'язковою для постачання дронів. Це система донаведення 300-400 метрів, коли останній дрон проходить сам.Ми бачимо постійно новий розвиток засобів ураження, тому що фактично на початок ситуації з враженням дронами спеціалізованих боєприпасів не було ні в кого у світі. Такий напрям, як виробництво боєприпасів для дронів, взагалі не існував. У нас є виробництво боєприпасів - є 152-гі, 155-ті, є боєприпаси для мінометів. А хтось робив боєприпаси для дронів? Це взагалі новий зразок озброєння, який повністю з'явився, який повинен відповідати дуже специфічним вимогам.Якщо кажемо про ураження дроном, то він у більшості випадків повинен мати можливість враження як кумулятивним пострілом, так і уламками, тому що ми не завжди впевнені, яку ціль буде вражати дрон. Це зовсім нові вимоги і до комплектування боєприпасу, і до його ваги, ці технології постійно розвиваються.Ми також постійно стикаємося з тим, що вибивається на лінії зіткнення і на лінії постійного конфлікту. Це питання постійних мінних полів, які потрібно проходити, які засоби потрібно мати для того, щоб це проходити. Ми бачимо сьогодні один із прикладів - це новий набір розмінування, для якого було взято за основу натовський набір, який у наших умовах дуже погано працював,  - він повністю перероблений. Сьогодні він допомагає на першій лінії бойового зіткнення проробляти проходи в полях, маркувати і виконувати завдання, які постають перед бійцями.Ми бачимо постійні вимоги щодо зміни  бронеелементів для техніки. Ми бачимо сьогодні, що ті варіанти, які були до війни, вже починають вимагати зовсім інших викликів. Ми бачимо, що нам потрібно використовувати більш нові матеріали, більше пресованих поліетиленів, надлегких бронематеріалів для бронювання. Ми бачимо вимоги щодо нових тканин.Останній приклад: ми придбали найвищого рівня єдину у всій Східній Європі машину для нанесення найсучасніших мембран, одне з наших підприємств придбало. Це дає можливість вирішити питання з декількома шарами одягу для того, щоб мати комфортні умови для бійців, які мають можливість, щоб форма дихала і не пропускала вологу. Це технології, якими ми йдемо, і сьогодні ми просто беремо їх із промисловості, яка завжди була на цивільному ринку, з найкращих взірців.Наведу приклад, до якого був сам дотичний. Останнім часом не вистачає іноді часу займатися безпосередньо та впливати на деякі підприємства, вникати в розробки, тому що більшість сьогодні - з управління фінансами. Та коли постало питання, що в ЗСУ потрібно нові зимові рукавички замість флісових, які були, я був якраз на підприємстві, ми взяли просто останні гірськолижні рукавиці, найбільш топові, які сьогодні використовують професійні гірськолижники, - "росіньйоли". А це мембрани, це відводи вологи, це фактично зовнішній матеріал, який не пропускає вологу, відводить пару. І ми використали те, що є найкраще на цивільному ринку, щоб перенести це у військові технології, допрацювати, придбати необхідне обладнання.Якщо так казати щодо кожного напряму, то за три роки ми отримали значний ріст і  найголовніше - динаміку. Динаміка прискорюється.З вашої розповіді я зрозумів, що фактично є п'ять напрямів і в кожному є певні інноваційні рішення. Ми говоримо про бронежилети, які є найкращими з точки зору захисту. Є військовий одяг, який враховує останні напрацювання з мембранами, рішеннями, які допомагають, щоб одяг пропускав тепло і утримував тепло, коли потрібно. Також напрям, пов'язаний із бронезахистом і, можливо, навіть із захистом техніки, це сучасні дрони і боєприпаси до дронів і розмінування.Оці навіть не п'ять, а шість напрямів, де якраз підприємства "Кластеру" демонструють інновації в розробках і застосуванні на полі бою.Це напрями, які ми сьогодні активно розвиваємо, і деякі напрями, які ми бачимо сьогодні, проходять передпроєктні дослідження для того, щоб дивитися в майбутнє. Тому що найголовніше сьогодні, що ми повинні зробити, - ми повинні забезпечити незалежність від будь-якої  політичної, геополітичної, економічної кон'юнктури у світі. Так, ми сьогодні всі бачимо новини і не розуміємо, чи можемо бути завтра.А я дуже гарно пам'ятаю перші дні війни, коли на телефоні, намагаючись дзвонити нашим сьогоднішнім партнерам на міждержавному рівні, я чув відмови навіть розмовляти про постачання будь-яких комплектуючих, матеріалів для забезпечення армії. Все змінилося за тиждень. Але ці дні ми пам'ятаємо завжди.Змінилося за три роки і змінилося за крайні тижні, які пов'язані якраз з заявами з боку адміністрації Трампа і з трансформацією європейської оборонної промисловості. Як ви ставитесь до того, що зараз на український ринок зі своєю продукцією виходять закордонні компанії, які пропонують ті ж самі зразки чи, радше, зразки в тому сегменті, де є вироби українських компаній? Чи не варто взагалі обмежувати ті напрями, де наші вироби є кращими, і завантажувати наші вітчизняні підприємства замість того, щоб обмеженими грошима оплачувати закордонне постачання?Я б дійсно розділяв це в існуючих напрямах, як по операторах закупівлі. Сьогодні у нас все нелетальне купує ДОТ (Державний оператор тилу, - ред.), летальне купує АОЗ (Агенція оборонних закупівель). Якщо казати про Державного оператора тилу, то також потрібно розглянути деякі країни. Умовно, країни, які до нас стовідсотково дружні, - це країни Європейського Союзу, частково Туреччина і також це Китайська Народна Республіка.Якщо казати про європейські країни, то фактично вони можуть постачати продукцію на рівні якості, який вимагає сьогодні Міністерство оборони України, але вони не дуже конкурентні з нами щодо цін. Українська промисловість за ці роки дійсно розвинулася, і ми сьогодні можемо більше становити загрозу на рівні постачальників нашої продукції для європейських виробничих компаній.Якщо ми кажемо про китайську продукцію або про індійську, - це величезна проблема, це величезний виклик, тому що ця конкуренція може набрати вигляду класичної конкуренції. А чому?Можемо взяти таку перспективу, наприклад, болгарські армії. Болгарія - країна, яка має невелику армію, це дві з половиною бригади, і в них є власний виробник шоломів і бронежилетів - це компанія Маrs Аrmоr.До речі, гарний виробник?Гарне виробництво. Ми були в них на перемовинах, вони в деяких проєктах були нашими партнерами.  За більше 20 років там, якщо не помиляюсь, понад мільйон бронежилетів виготовлено. Величезна компанія, для них домашній ринок - це просто база, все. В останній тендер виходить компанія з Індії і виграє тендер на постачання касок, давши ціну нижче собівартості.Чому так? Я розумію, що Маrs був готовий працювати в нуль,  - але працювати в прямий збиток? А тут же питання на рівні державної підтримки і державної політики деяких азійських країн, які сьогодні виходять на європейські ринки. Вони сьогодні готові працювати в збитки для того, щоб завоювати ринки. Вони надають безкоштовні кредити своїм компаніям, вони надають знижки на електроенергію для своїх компаній. Вони лобіюються на державному рівні, на рівні державних перемовин своєї компанії в Європі. Як це відчуваєте ви на українському ринку?Усі останні намагання працювати іноземним компаніям на українському ринку фактично розбилися через високі вимоги щодо якості продукції. Прямого входу компаній з Азії не було, було намагання деяких українських ділків купити щось в Азії - це були флісові куртки, костюми маскувальні зимові. Я не буду називати назву компанії, це можна подивитися, інформація публічна. Було повністю зірвано постачання неякісної продукції. Фактично ці ситуації були ДОТ виявлені. Також якимось чином вони зірвали постачання цієї продукції.Тому казати, що вони становлять великий ризик сьогодні з речового за останній рік, мабуть, ні. Казати, чи вони можуть становити ризик завтра, якщо буде це державна політика? Так. Ми повинні це розуміти. Тому в нас проговорювалося питання щодо локалізації в оборонних закупівлях і чекали постанову Кабміну на початок року. Ну, її збили, відправили в комітет і будуть розглядати закон на кінець року щодо потреби в локалізації оборонних закупівель.Ми повинні це робити. Казати, що сьогодні з "речовки" велика проблема - ну, я би не сказав, ми можемо конкурувати і робимо це на дуже високому рівні. Та якщо в одній країні приймуть рішення завоювати наш ринок, вони зроблять це дуже швидко. Тому що їхні країни дуже потужно підтримують виробників, а наша країна бореться з виробниками.Ви хотіли продовжити логіку взаємодії з Агенцією оборонних закупівель, яка закуповує саме озброєння. Що за цим треком?Якщо казати про Агенцію оборонних закупівель, то закупівля летальної - це вже завжди закритий ринок. Сьогодні ситуація, яка склалася, дійсно для більшості виробників катастрофічна. Тому що якщо державна інституція не може навести порядок у себе всередині, це з точки зору виробників виглядає дуже гарно. У нас є компанії, які підпрацьовують завозом, і дійсно від операційних директорів є часто питання: нам підписувати контракт чи не підписувати, чи потім по цьому контракту ніхто не заплатить? Це перше питання, яке сьогодні існує. Це величезні виклики для українських компаній, для іноземних компаній.Якщо казати з точки зору безпосередньо АОЗу, тут потрібно звернутися також і для ДОТу: який показник? Який самий головний КРІ (ключовий показник ефективності, - ред.)? Усі відзвітували, що вони витратили гроші.ДОТ витратив всі гроші. А АОЗ - витратив чи не витратив? Є купа точок зору. Так от, простий приклад: на кінець року одна з українських компаній, це можна почитати в Інтернеті, отримала близько мільярда гривень авансів від ДОТа прямо перед новим роком для того, щоб поставити бронежилети в січні. Не поставили.Питання в чому - завжди ми бачимо КРІ: витратити гроші, підписати договори. Не може у закупівельної агенції бути КРІ у витрачанні грошей. Єдиний КРІ, який може бути, - це забезпечення армії. Якщо ми в бізнесі будемо казати, що КРІ відділу закупівлі - це витратити гроші, ми залишимося і без товару, і без грошей.А цей мільярд пішов на компанію українську чи закордонну?Це українська компанія, яка постійно зриває свої постачання, і також ДОТ це бачить. Потрібно було дати показник 99,7% грошей витрачено.А чому цей контракт не було укладено з тими компаніями, які не зривали контракти, зокрема з вашими?Ми також отримували контракти. Це працює за процедурою торгів. Є невідкриті торги, є спрощені торги: виходить компанія, вона виграє, підписує контракти з тими компаніями, які виграють. Іноді ніхто не хоче ці контракти підписувати. Коли ДОТ видав процедуру на 30 000 бронежилетів з виходом на контракт 15 лютого з постачанням до 30 березня (за 45 днів), ми скерували офіційно лист, що ми навіть виходити не будемо.Чому? Тому що на кожен бронежилет іде 14 унікальних маркувань. 520 000 унікальних маркувань просто зробити і промаркувати кожне - це технічно неможливо. Тому іноді і виходить таке питання, що державний закупівельник часто маніпулює вручну, керує датами, умовами, і в результаті ми отримуємо незрозумілий КРІ.Це стосується і ДОТу, і АОЗу цей підхід?КРІ "підписано – витрачено" стосується сьогодні обох агенцій. Хтось каже, скільки було грошей витрачено, скільки товару поставлено або не поставлено, законтрактовано. Тобто постачання. Ми всі чули основне питання: гроші витрачені або не витрачені під новий рік? Ми не витратили, повернули в бюджет. А чому це погано?Я також був дотичний до цієї історії - розслідували справу з закупівлею протитанкових мін за кордоном, коли кинули гроші на постачальника. Міни старі, значні кошти вже готували до перерахунку, це, в принципі, було зупинено. Але фактично виходить, що в окремих напрямах ця практика збереглася, коли гроші перераховують, а продукція не надходить потім до Збройних Сил.А фактично це означає, що і ДОТ, і Агенція оборонних закупівель мають вади у своєму функціонуванні, які не допомагають ні Збройним Силам, ні виробникам, які постачають продукцію, якісно і вчасно.Є різниця. Перша різниця: ДОТ практично не працює з авансами. ДОТ оплачує за фактом, це закладено в договорі ДОТ і в концепцію ДОТ. Єдине, що вони робили, - намагаючись виконати свій КРІ, розпихали гроші будь-кому під новий рік. Так, усім компаніям, які бажали, не бажали, кому можна було дати, кому не можна було дати, вони поплатили. Раз. Це така виняткова практика,  але КРІ взагалі поганий.Я хочу сказати про АОЗ: тут практика трошки інша, тому що конкуренція набагато менша. Ну, якщо казати  про 152-й, у нас єдиний, хто виробляє такий, - це Болгарія. І якщо сказати болгарському заводу: ви поставте 152-й, а потім АОЗ вам колись заплатить, ніхто не буде це робити. Тому сьогодні коли ми бачимо завози, вони, значить, почали зменшувати рівень авансів, сьогодні, кажуть, уже 30-відсоткові аванси. Ми також працюємо з завозом по деяких напрямах. І це адекватна практика для виробників.Прибрати з них питання використання грошей, забезпечення Збройних Сил України, а не використання грошей може бути єдиним сьогодні КРІ для двох закупівельних агенцій.А якщо подивитися на цю історію з іншого боку? Завершився минулий рік, гроші були скеровані різним виробникам і на тлі цього не вся продукція поставлена. Виникає питання: що з завантаженням потужностей підприємств "Оборонного кластеру"? 12 підприємств, там шість напрямів - що з цими потужностями? Чи весь потенціал ваших підприємств використовується для виготовлення тієї чи іншої продукції, про яку ви раніше розказували?Є дуже цікаве питання з точки зору відношення виробника і закупівельних агенцій. Що думає закупівельна агенція - вони порахували потребу, провели тендер, підписали контракт, підприємство почало виробляти продукцію. Поставило, зачинило двері, розігнало всіх людей і стоїть чекає наступного контракту - це точка зору закупівельної агенції.Це при тому, що ми говоримо, що це відбувається в умовах війни, коли, умовно кажучи, нам потрібна і вчасно продукція в Збройних Силах, і завантаження підприємств, тому що ризики, пов'язані з непостачанням продукції з інших країн, існують, і питання знайти оцю якісну взаємодію вкрай потрібно. Але де-факто, як ви кажете, є визначення потреби, а потім пауза.Це точка зору закупівельної агенції. Вони трошки не розуміють, як працює виробництво. Виробництво не зупиняється. Якщо ми сьогодні зупинимо виробництво, ми просто потім не зберемо людей. Якщо ми зупинимо виробництво, ми зупинимо закупівлю сировини. Якщо ми зупинимо закупівлю сировини, ніхто нам її потім не поставить. Фактично, є балансування об'ємами. Підприємство, яке перебуває в активній стадії виконання контракту, працює на 120-150%. У разі, якщо контракту немає, зменшується завантаження відсотків до 60. Тобто ми зменшуємо завантаження, ми зберігаємо людей, ми зберігаємо все і повинні працювати на склад, маючи мрію, що потім ця продукція комусь знадобиться. Тому що фактично річне планування - це неможливо.ДОТ, з іншого боку, молодці - вони провели торги з початку року (окрім бронежилетів, це окрема історія). Вони хоча б дали завантаження більш-менш зрозуміле на пів року. А якщо казати про сировину, частина сировини постачається три місяці, чотири місяці, і компанії заздалегідь закуповуватимуть сировину вже на друге півріччя, навіть не маючи контрактів.Тому, якщо казати про завантаження, сьогодні всі підприємства в будь-якому випадку працюють - немає іншого виходу. Враховуючи ситуацію на ринку праці, просто не можемо зупинити, звільнити людей. Чи вони ефективно завантажені? Ні. Чи можна це вивести на більш ефективне завантаження? Так, можливо вивести, для цього потрібно розглянути питання довгострокового планування.І ці дурні, що в нас є, гроші, які не виключені з закупівельної агенції, в бюджеті чомусь згорають, повертаючись. Тому планування закупівлі більш ніж усередині одного календарного року - це фактично неможливо для закупівельної агенції. Далі агенція має там два місяці, і виробник, який підвішений просто за ноги, не може щось робити.Я розумію, що всі ризики сконцентровані у взаємодії між потенційним замовником у вигляді ДОТ чи АОЗ і вашими спробами балансувати оці недоліки, пов'язані з відсутністю планування, браком коштів, і якимось чином створити умови, аби в цих ризиках забезпечити стабільне існування своїх підприємств, означає, що треба мати якусь фінансову подушку, пов'язану з попередніми контрактами, гроші десь відкласти, які потім використовувати тоді, коли немає замовлень від Міністерства оборони.Фактично так і виглядає - це можливість балансування з наявною фінансовою подушкою, з залишками товарів на складі. Що могло би це перезавантажити так, як сьогодні працює у всьому світі, - це можливість шукати можливості постачання на інших ринках.Якщо сьогодні ми розуміємо, що ДОТ чи АОЗ не завантажують підприємства замовленнями, - дайте можливість, хоча би часткову, експорту за кордон. Це дало б можливості хоча б завантажити підприємство на 100% і мати додаткові валютні надходження, які сьогодні є дійсно потрібними для підприємства.Сьогодні експорт військової продукції заборонено, я не розумію, коли хтось із керівників МОУ підпише дозвіл на вивіз за прикордонну територію України речового майна або озброєння.Ну, тоді виникає питання, що деякі підприємства йдуть шляхом створення там дублюючих виробництв за межами України. Чи цей шлях є прийнятним, чи він є неприйнятним? Як ви ставитесь до таких  ініціатив, які реалізують ті чи інші підприємства?Я можу сказати простіше: дублююче підприємство - це просто інший бізнес. Давайте розглянемо так, що це інший бізнес. Можна знайти в Європі партнерів, які також звертаються і до нас: у вас є експертиза, у вас є розуміння, давайте збудуємо завод на нашій території й будемо працювати в Європі. Це про взагалі інший бізнес, який базується на професійній експертизі людей, які працюють.Чи вистачає на цей масштаб часу? Практично ні. У нас велика завантаженість сьогодні в Україні, ми повинні найперше це розвивати. З іншого боку, ми провели перемовини з ДОТ, коли був запит ДОТ на подолання монополії на бронежилети - в Україні сформована ще з 2016 року монополія на бронежилети. Її ще не подолали?Та от якраз коментували вчора питання. Був запит від ДОТ на створення подолання монополії. Що для цього потрібно? Для цього потрібно значно здешевити собівартість, вкласти інвестиційні кошти в нові промислові майданчики, які дадуть можливість значно зменшити собівартість виготовлення базових елементів, починаючи від тканин, закінчуючи бронеплитами.На рівні фонду у нас було прийнято рішення, ми проінвестували будівництво, будували заводи і зіткнулися з тим, що ціна впала на бронежилет з 28 000 до 22 500. Це приблизно на 25% ціна впала. Та монопольні ігри продовжуються, часто ДОТ їх підтримує. Тобто питання в чому: якщо це інвестиційні кошти - ніхто не буде гратися з ДОТ у ці ігри. Ми не можемо вивозити готову продукцію за кордон, ніхто не забороняє нам відключити обладнання, передати інвестору, інвестор вивезе за 60 км, побудує завод.Тобто зараз є попит на бронежилети. Незадоволений попит з точки зору сил безпеки та оборони. Є певна кількість виробників, думаю, до восьми, які можуть виготовляти бронежилети, і є два чи три виробники, які, маючи певні преференції, можуть регулювати ціни на власні бронежилети, які замовляє ДОТ, і таким чином впливати на стратегію інших виробників, зокрема як ваш. Якщо вони понижують ціни, це означає, що вам фактично невигідно чи немає можливості створювати якісні бронежилети, враховуючи ще, що ви маєте відбити кошти, які вкладені в нове виробництво. Ми про це говоримо зараз?Є дуже просте питання - це питання створення монопольного становища. А монопольне становище можна отримати, просто постійно зменшуючи ціну. Якщо в тебе є фінансова подушка, можна протриматися рік-два на монопольному становищі, прибрати всіх інших конкурентів, а потім підняти ціни.У нас зараз певний монополіст зараз намагається грати саме в цю гру.Ця ситуація, як була багато років, так вона і не змінювалася. Сьогодні монополіст готовий грати навіть у ціни, які на деякі відсотки нижче собівартості продукції. Тому тут питання, з іншого боку, до державного регулювання ринку. Ми зверталися з цим питанням, що фактично якщо на якомусь ринку постачання для держави рівень замовлень більш ніж 50% в одного постачальника - це створює суттєві ризики.А зараз саме така ситуація, що один постачальник має 50% в ринку бронежилетів, так?Він приблизно має 65% ринку бронежилетів, намагається це монопольне становище втримати, просто часто знижуючи ціни нижче собівартості. Гратися в ці ігри - воно нецікаво, тому що ця продукція на міжнародних ринках має досить високу ціну і досить високий попит.Тут питання взагалі до закупівельних агенцій чи до Антимонопольного комітету - чи взагалі можуть вони регулювати, виходячи на безпеку держави, безпеку виконання державного оборонного замовлення, контролювати реальне монопольне становище на ринку і недопущення явної монополії? Тому що це важливо не тільки в бронежилетах - це важливо в спорядженні, формі, снарядах, дронах, у будь-чому.Якщо у нас є тільки один монопольний постачальник і він контролює 50-60-70% ринку, його можна знищити, його можна викупити - це загрожує державі. І сьогодні цю ситуацію також стратегічно на рівні держави ніхто не дивиться. Чи взагалі наскільки в нас високий рівень конкуренції і висока кількість постачальників? Якщо взяти по речовому майну, у нас може бути сім-вісім постачальників однієї і тієї ж самої продукції.Це нормально. Це в першу чергу дає можливість гарантувати, що навіть якщо одну з фабрик буде знищено, це суттєво не відобразиться взагалі на постачанні. Тому це питання також державної політики, яке потрібно розглядати.То зараз оці вісім наших виробників бронежилетів фактично перебувають в такому стані, як ваша компанія, і є одне монопольне підприємство, яке диктує ціни і впливає, в тому числі, на політику закуповування бронежилетів для ДОТу?Розкажу в цифрах, щоб було простіше. Якщо казати й працювати повністю на постачанні матеріалів із-за кордону, то прийнятна ціна - після автоматизації купи процесів - на стандартний бронежилет Міністерства оборони була десь приблизно в районі 30 000 гривень. А якщо оптимізувати процеси, збільшити кількість їх, було б можливо понизити десь приблизно до 28 000.На цьому більшість виробників відпадає. Рухатися нижче можливо, маючи вже часткове виробництво базових елементів в Україні. Після цього падіння ціни нижче 25 000 взагалі було можливо на момент торгів тільки трьома підприємствами. Це було наше підприємство, це було підприємство монополіста великого українського, ну і заходили іноземні компанії зі статутним фондом 500 гривень - зрозуміло для чого.Тому сьогодні питання монополії дійсно існує. Сьогодні на рівні конкурентної ціни 22 500 – 23 000 можуть працювати тільки два підприємства.А чому ми не називаємо цього монопольного виробника?Ну, я завжди вважаю, що звинувачувати когось у монополізмі - це може встановити тільки Антимонопольний комітет України.Добре, тобто в нас тут ситуація з виготовленням бронежилетів начебто відповідає потребам війська, але внутрішні існують проблеми з точки зору якраз неможливості іншим підприємствам розвиватися в цій царині. А от потреби в бронежилетах Збройних Сил, Сил оборони зараз задоволені на 100% чи є незадоволений попит, який може бути реалізований за рахунок розширення виробництва з використанням потенціалу інших компаній?Якщо казати про об'єктивні дані, то закупівля бронежилетів у 2024 році практично була зірвана. Вимоги, які ставив тил Збройних Сил України до ДОТу щодо забезпечення бронежилетів, були виконані, якщо я не помиляюсь, на 65%.А в чому була проблема - для того, щоб виробляти це масово, потрібно: добудувати нові підприємства - раз, два - забезпечити матеріалами і три - мати нормальний план постачання. У 2024 році такого не було. На 2025 рік, я скажу, що сьогодні, якщо взяти наше підприємство, ще одне українське велике підприємство, можливості забезпечення перекривають потребу десь у півтора раза.Тобто сьогодні технологічні можливості в півтора раза перекривають потреби Збройних Сил України, якщо забезпечити адекватне планування і не допускати ручних ігор повністю в цих торгах. Останній приклад - коли ДОТ проводить у грудні торги на бронежилети. Ці торги заходить і виграє компанія (проторгували 73 000) зі статутним фондом 500 гривень. Дві людини працюють - один директор, другий - перекладач. Підкладають документи, що вони є офіційним партнером ізраїльської компанії і хочуть виграти. При цьому вказавши ціну ще нижче, ніж усі монополісти взагалі.Ситуація вкрай цікава… Наостанок хотів би запитати: зараз для потенціалу "Львівського оборонного кластеру", для реалізації певних планів створений Інвестиційний фонд Ukrаіnе Dеfеnsе Іnnоvаtіоn. Чим займається фонд, які проєкти фінансує, які очікування від цього напряму діяльності? Найголовніше, що ми зрозуміли, - що Україна сьогодні є клондайком оборонних технологій. Якщо ми не створимо власну оборонну промисловість, як зробила це Південна Корея, - ми нікуди не підемо і просто будемо завойовані нашим сусідом. Тому перше завдання, яке ставилося, - це створення екосистеми незалежного фінансування оборонних стартапів. Сьогодні в Україні є величезна внутрішня потреба в захищених інвестиціях, з одного боку. З другого боку, є величезна кількість українських оборонних стартапів, в яких не вистачає ресурсів, які ніколи не дійдуть до банківського фінансування. З третьої сторони, ці стартапи потребують не тільки інвестування - вони потребують повноцінної підтримки на рівні постановки ціни озброєння, допомоги з документами.Тому сьогодні те, чим займається фонд - це фактично видача так званих смарт-мані: ми даємо інвестиції, ми даємо підтримку, ми даємо можливість розуміти, як поставити свій товар на озброєння, як отримати NSN (інвентарний номер, - ред.) і далі це розвивати. Основна мета - це дійсно створення системи, коли ми зможемо зробити наш недержавний Укроборонпром, власником якого будуть громадяни України. 

Еспресо нагадає головні віхи повномасштабної війни, як змінилися наші ЗСУ, стан справ на фронті та чого варто очікувати найближчим часом. Хронологія повномасштабного вторгнення: від війни не буде до перемоги і справедливого мируУсе почалося рано вранці 24 лютого 2022 року. Того дня не лише українці, але й весь світ прокинувся від шокуючих новин: Росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну. Близько 4-ї години за київським часом президент Росії Володимир Путін виступив із телезверненням, оголосивши про так звану спеціальну воєнну операцію з метою "демілітаризації" та "денацифікації" України. Ці слова стали лише прикриттям для агресії, яку Москва готувала роками. За лічені хвилини після промови російські ракети вдарили по аеродромах, військових об’єктах і містах по всій Україні. Сухопутні війська перетнули кордон із півночі, сходу й півдня, включно з окупованим Кримом і територією Білорусі, яка стала плацдармом для наступу.Хоча насправді ця війна не була чимось несподіваним. Вона стала кульмінацією російсько-українського конфлікту, який тлів із 2014 року, коли Росія анексувала Крим і розпалила сепаратистські рухи на Донбасі, створивши там маріонеткові "республіки" — "ДНР" і "ЛНР". Протягом восьми років Україна чинила опір гібридній агресії: бойові дії на сході, економічний тиск, інформаційна війна. Але повномасштабне вторгнення перевело цей конфлікт у нову, набагато жорстокішу фазу до якої, на жаль, українці не були сповна готові. Адже до останнього дня влада запевняла суспільство у тому, що ніякої війни не буде. Тому вже постфактум почалися дії для широкомасштабної відсічі: воєнний стан, мобілізація і висунення військ на позиції тощо.Перші дні війни були хаотичними й драматичними. Росія розраховувала на блискавичну перемогу. Її план передбачав швидке захоплення Києва — "за три-п’ять днів", за оцінками західних аналітиків, які спиралися на переконання Кремля в слабкості української армії та відсутності волі до опору в народу. Колони бронетехніки рушили на столицю з півночі через Чорнобильську зону, десант висадився в Гостомелі, намагаючись захопити аеродром як плацдарм. Але Україна не здалася. Збройні сили, тероборона й звичайні громадяни дали відсіч. Бої за Київ, зокрема в Бучі, Ірпені та Гостомелі, показали, що Росія недооцінила супротивника. Водночас на сході та півдні окупанти просувалися швидше, захопивши частину Херсонської області, підступивши до Маріуполя, однак заштопорилися на Харківщині, Сумщині, Чернігівщині. Березень 2022 року став переломним. Російський наступ на Київ захлинувся. Українські сили, підтримані масовим опором населення, зірвали плани ворога. Водночас світ побачив жахіття війни: зруйновані міста, розбомблений театр у Маріуполі, де ховалися сотні цивільних, і масові вбивства в Бучі, які згодом назвуть геноцидом. До кінця місяця Росія відступила з півночі, залишивши Київщину, Чернігівщину й Сумщину, але зосередила зусилля на Донбасі та півдні. Маріуполь же став символом трагедії й героїзму: захисники "Азовсталі" трималися до травня, попри облогу, голод і безперервні обстріли. Місто впало, але ціною величезних втрат для ворога.Літо 2022 року принесло нову фазу. Західні демократії об’єдналися довкола України і ЗСУ отримали перші значні поставки натівської зброї, зокрема, американські НІМАRS, які дозволили вражати російські склади й командні пункти. Спершу українці звільнили о. Зміїний, а у серпні ЗСУ почали готувати контрнаступ. У вересні стався прорив: блискавична операція на Харківщині звільнила Ізюм, Балаклію й Куп’янськ, змусивши росіян тікати, кидаючи техніку. У листопаді прийшла ще одна перемога — звільнення Херсона, єдиного обласного центру, захопленого Росією після 24 лютого. Та радість українців була рівносильна і болю від новин про звірства окупантів на звільнених територіях.Саме тоді, наприкінці 2022 року, здавалося, що Росія може остаточно відмовитися від свого непродуманого плану з захоплення України. Тим більше, що військові невдачі загострили питання використання ядерного арсеналу – Кремль був близький до цього, але втручання США та Китаю змусили Путіна відмовитися від використання найстрашнішої зброї. Натомість Москва вирішила змінити тактику, зокрема, вона вдалася до масового терору, здійснюючи ракетні удари по енергетичній інфраструктурі залишили мільйони українців без світла й тепла в холодну пору. Кремль намагався морально зламати опір українців, але це лише посилило рішучість. 2023 рік став роком затяжних боїв, однак майже без територіальних змін. Україна розпочала великий контрнаступ улітку, прагнучи прорвати російські укріплення на Запоріжжі та Донбасі. Прогрес був повільним: ворог створив глибокі лінії оборони, замінував поля, кинув у бій резерви. Тому операція не принесла бажаних результатів. Натомість Бахмут, який росіяни захопили в травні після місяців кровопролиття, став символом війни на виснаження.Читайте також: Як почався, розгортався і зупинився літній контрнаступ України: детальний аналіз від Тhе Wаshіngtоn РоstДо кінця 2023 року фронт стабілізувався, але бойові дії не припинялися. Росія продовжувала обстрілювати мирні міста й села використовуючи дрони й ракети. Україна ж відповідала ударами по військових об’єктах на території Росії та в окупованому Криму, демонструючи, що війна має наслідки й для агресора. Зараз українські дрони здатні вражати цілі у РФ за тисячі кілометрів від кордону.Також українцям вдалося знешкодити перевагу Росії в Чорному морі завдяки поєднанню інноваційних технологій, сміливих операцій і стратегічної адаптації, попри відсутність потужного флоту. Ключовим моментом стало знищення флагмана Чорноморського флоту РФ — крейсера "Москва" — двома ракетами "Нептун", що продемонструвало вразливість російських кораблів і підірвало їхню впевненість. Згодом Україна розгорнула масове використання морських дронів, таких як Маgurа V5 і Sеа Ваby, які атакували й потопили або пошкодили десятки суден — від великих десантних кораблів до патрульних корветів. Це змусило ЧФ РФ відступити від Криму до Новоросійська й фактично втратити контроль над західною частиною моря. Завдяки цьому Україна розблокувала зерновий коридор, який почав наповнювати бюджет грошима. Західна підтримка — зброя, фінанси, санкції проти Росії — залишалася і набирала обертів, хоч відбувалося і вагання через внутрішні політичні дебати в США та Європі. Зокрема, найбільшою проблемою була затримка з боку американських законодавців, які на пів року залишили Україну без фінансування, що одразу позначилася на просуванні росіян на Донеччині, яке вдалося лише нещодавно стабілізувати. До того ж західні союзники обіцяли Києву більше, ніж могли (чи хотіли) реально надати. Та й за кожну новітню систему озброєння (танки, ППО, літаки) потрібно було місяцями, а то й роками, дипломатично боротися. Адже країни НАТО, відчуваючи свою неготовність, боялися прямого конфлікту з РФ, особливо через її ядерний потенціал. Тому так звані "червоні лінії" Кремля були додатковою лінією фронту, яку потрібно було пробивати нашим дипломатам. Читайте також: Багато обіцянок, але мало поставок: яку зброю Україна отримала від союзників у 2023 році та що чекати даліДля України 2024 рік видався турбулентним з усіх боків. Зміна головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного на Олександра Сирського, втрата Авдіївки, прорив на Харківщині, саміт миру в Швейцарії, наступ ЗСУ на Курщину, прорив росіян на Донеччині й втрата Вугледара й можливість втрати Покровська, вибори президента США, постійні розмови про мир через Дональда Трампа та загальна невизначеність на тлі постійних атак росіян на цивільних та їх просування на сході країни. Все це змінило також наративи, які просуває українська влада – від перемоги й повернення всіх окупованих земель силовим методом, до справедливого миру та повернення захоплених територій дипломатичним шляхом. Натомість посил росіян не змінився, однак набрав дещо туманного вигляду через ігри Кремля з адміністрацією Трампа. Попри все це, на лютий 2025 року, коли минає три роки від початку повномасштабного вторгнення, війна триває. Україна вистояла там, де багато хто чекав падіння. Вона довела, що може не лише оборонятися, а й перемагати. Та ціна цього — тисячі життів, зруйновані міста, мільйони біженців.Читайте також: Чого досягли Україна та Росія у 2024 році: підсумки для фронту та перспективи миру. ПояснюємоВійськова міць України: від все тримається на волонтерах до випуску мільйонів дронів та героїчної оборони на Донеччині Безперечно, що головний гарант і причина, чому Україна досі є незалежною – це наші Збройні сили. Без них війна, яка триває вже 1097 днів, могла б завершитися давно і точно не на користь України. Але історія української армії під час цієї війни — це не просто розповідь про героїзм, а й про еволюцію: від хаотичного опору, що тримався на волонтерах і застарілій техніці, до однієї з найпотужніших армій Європи, оснащеної мільйонами дронів і винищувачами F-16.  На момент повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року Збройні сили України не були готові до війни такого масштабу. Армія налічувала близько 300 тисяч осіб, мала радянську техніку — танки Т-64, БТР-80, артилерійські системи типу "Гіацинт" — і лише частково оновлювалася після 2014 року завдяки вітчизняним розробкам, як-от ПТРК "Стугна", розробці ракети "Нептун" та певним модернізаціям старої техніки. Росія ж кинула в бій приблизно 200 тисяч солдатів (зараз на території України близько 600 тис. російських солдатів) із сучасними Т-90, "Іскандерами" і авіацією, що значно переважала українську. Аналітики прогнозували швидкий крах. Але в перші тижні війни стало зрозуміло, що ключову роль відіграють не лише регулярні війська, а й народний опір. Волонтери буквально врятували фронт: вони збирали кошти на бронежилети, дрони DJІ Маvіс, тепловізори, автомобілі. Бої за Київ, Харків і Чернігів в тому числі виграли завдяки цьому ефективному симбіозу армії, тероборони й цивільних, як це було і в 2014-2015 роках. До літа 2022 року ситуація почала змінюватися. Західна допомога — спочатку Jаvеlіn і NLАW, а згодом бронетранспортери і НІМАRS — дала ЗСУ змогу перейти від оборони до контрнаступів. Звільнення Харківщини й Херсона показали, що Україна може не лише тримати лінію, а й перемагати. Поступово ЗСУ наповнилися і західними танками, і сучасними системами ППО (зокрема, Раtrіоt). Волонтери поступово відходили на другий план (хоча й досі без них важко обійтися), держава налагоджувала і власне виробництво: у 2023 році Україна вже випускала сотні тисяч FРV-дронів — дешевих, але смертельних для ворожої техніки. До кінця 2024 року країна досягла позначки в 1,5 мільйона дронів на рік, ставши світовим лідером у їх бойовому застосуванні. Дрони замінили брак артилерійських снарядів, нищачи російські танки й склади з точністю, яку важко уявити на початку війни (зараз 85% техніки та солдат росіян нищать завдяки дронам). Також значно зріс оборонно-промисловий комплекс, зараз третина зброї - вітчизняного виробництва. Кульмінацією всієї цієї трансформації ЗСУ стало прибуття F-16 у серпні 2024 року, які доповнили наші радянські винищувачі. За оцінками британського RUSІ, на сьогодні ЗСУ стали армією, яка за бойовим досвідом, адаптивністю та технологіями поступається в Європі хіба що кільком країнам НАТО (хоча за чисельністю та бойовим досвідом – всіх перевершує), а за інтенсивністю використання дронів і гібридних тактик — не має аналогів.Та ця міць має свою ціну й обмеження. Перший виклик — мобілізація. На початку війни добровольців вистачало: за три місяці до армії долучилися понад 100 тисяч людей. Але до 2023 року ентузіазм вичерпався, а значні втрати змусили уряд посилювати призов. У 2024 році новий закон знизив мобілізаційний вік до 25 років і посилив штрафи за ухиляння, що викликало суперечки в суспільстві через випадки "бусифікації". Адже люди втомилися, економіка страждає від браку робочих рук, натомість фронт потребує свіжих сил. Та й військовослужбовці такі ж люди, які мають свої сім’ї і просто хочуть відпочити. Однак поки демобілізація в умовах війни є лише розмовою без чітких термінів служби. Другий виклик — залежність від союзників. Хоча Україна нарощує власне виробництво (наприклад, ті ж ракети "Нептун", САУ "Богдана", артилерійські снаряди та дрони), ключові системи — Раtrіоt, НІМАRS, F-16 — приходять із Заходу. Затримки поставок, як у випадку зі снарядами у 2023 році, коли ЄС не виконав обіцянку в 1 мільйон одиниць, або політичні дебати в США щодо фінансування, ставлять ЗСУ в уразливе становище. Та й Трамп натякає на скорочення допомоги, якщо Київ не піде на переговори.Читайте також: Шлях до перемоги: як український ОПК долає історичні труднощі та залучає міжнародні компанії. ПояснюємоТретій і найочевидніший виклик — розмір ворога. Росія, попри втрати (понад 750 тисяч убитими й пораненими), має населення вчетверо більше, ніж Україна, і економіку, яку підживлюють долари з величезних покладів нафти й газу. Її армія, хоч і менш адаптивна та вмотивована, спирається на масовість: у 2024 році Путін мобілізував ще 300 тисяч осіб, а виробництво дронів типу "Ланцет", "Герань-2" і ракет досягло промислових масштабів. До того ж з осені додалися ще й солдати та зброя з Північної Кореї з якою Путін почав активно дружити. Тому Україна б’ється не лише з Росією, до того ж змушена утримувати хиткий баланс між захистом, наступом і внутрішнім виживанням країни.Читайте також: Сувора дисципліна та любов до порнографії: якими є північнокорейські солдати, що воюють проти України. ПояснюємоВійна також прискорила реформи в Збройних силах України, наблизивши їх до стандартів НАТО. Після 2014 року почався перехід від радянської моделі — у 2016 році стартувала "Дорожня карта" з децентралізацією командування, а з 2022 року, під тиском повномасштабного вторгнення, ЗСУ впровадили натівську систему управління, класифікацію звань і тактику малих груп, що дозволило швидко реагувати на полі бою. Логістику перебудували за західним зразком із цифровим обліком і хабами, а навчання скоротили до 6-8 тижнів із фокусом на виживання й технології, як-от управління дронами. У 2024 році з’явилися рекрутингові центри замість хаотичного призову, у певних ланках застаріле керівництво замінили молодші офіцери з західною освітою. Відбувається перехід на систему "корпус-бригада". Всі ці зміни підвищили боєздатність армії. Читайте також: Чітка структура, відповідальність генералів і ніякого ручного управління: чому в Україні хочуть повернути дивізії та армійські корпусиЗараз війна перебуває в позиційній фазі з елементами локальних наступів і контратак. Лінія фронту простягається на тисячі кілометрів (моніторинг кордону Білорусі – це теж затрата військових ресурсів), але ключові бої зосереджені на кількох напрямках. Найгарячіша точка — Донецька область, зокрема Покровський напрямок. Тут російські війська намагаються оточити Покровськ — важливий логістичний центр ЗСУ. Вони просуваються з півдня й сходу, наблизившись на відстань 6-7 кілометрів до міста, і намагаються перерізати шляхи постачання. Захоплення Покровська відкрило б росіянам шлях до Дніпропетровської області, але ЗСУ чинять запеклий опір, стримуючи ворога за допомогою артилерії й дронів. Ще одна складна ділянка — район Курахового, що південніше. Після падіння Вугледара в жовтні 2024 року й просування до Курахівської ТЕС росіяни майже замкнули тут оперативне оточення — так званий "курахівський мішок". Їхня мета — закріпити контроль над південною частиною Донеччини й вийти до Великої Новосілки, яка перебуває в напівоточенні. У разі успіху це послабить українську оборону на стику Донецької та Запорізької областей. Водночас ЗСУ намагаються утримати позиції, спираючись на укріплення й контратаки малими групами.На півночі Донеччини бої тривають за Часів Яр і Торецьк. Росія прагне захопити ці міста, щоб просунутися до Костянтинівки, а згодом — до Слов’янсько-Краматорської агломерації. Поки що прогрес ворога повільний: Часів Яр залишається під контролем ЗСУ, хоча південні околиці під сильним тиском, а Торецьк частково окупований. Успіх тут залежить від того, чи вдасться росіянам сконцентрувати резерви, адже їхні втрати величезні.Окремий театр бойових дій — Курська область Росії. В перші дні українцям вдалося утримувати близько 1000 км² території, але зараз ця цифра зменшилася удвічі. Росіяни повернули кілька сіл і тиснуть на Суджу з південного сходу. Їхня ціль — вибити українські сили за державний кордон, зруйнувавши плацдарм. ЗСУ відповідають контратаками. Утримання Курщини виснажує російські резерви, також є додатковим козирем в переговорах, але це і ризик розпорошити сили.На півдні ситуація на карті не так помітна, однак там відбувається не менше складні бої через постійні артилерійські обстріли та спроби росіян просунутися далі. Також на Харківщині загострилися намагання росіян захопити Куп’янськ. Крім цього прифронтові міста й села на прикордонні з РФ постійно страждають від ворожих обстрілів. А що з українським контрнаступом? ЗСУ мають потенціал повернути ініціативу, але не всюди. На Курщині нові атаки можуть відкинути росіян від Суджі, зберігши плацдарм. На сході можливі локальні операції — наприклад, повернення позицій біля Часового Яру чи Времівки, де ворог недавно просунувся. Та для великого наступу, як у 2022 році, бракує резервів і західної зброї. За оцінками аналітиків, новий масштабний контрнаступ можливий не раніше літа 2025 року, коли прибудуть додаткові F-16 і сформуються свіжі бригади. Однак до цього часу все може змінити миротворча ініціатива найбільшого союзника України. Мирні переговори: від таке вже було до цього разу має спрацюватиЗ приходом до влади Дональда Трампа в останні місяці, а особливо тижні, війна в Україні знову опинилася в самому центрі міжнародної політики та уваги через нові заяви про можливість миру. Цього разу тон дискусії задають не лише Київ і Москва, а й Вашингтон, де новообраний президент США активно просуває ідею мирної угоди, яка багатьом його опонентам видається капітуляцією України. Але, щоб зрозуміти, що відбувається, варто згадати попередні спроби домовленостей — Мінські угоди та Стамбульські переговори. Мінські угоди, підписані у 2014 та 2015 роках, стали першим великим кроком до врегулювання конфлікту на Донбасі після анексії Криму та початку війни на сході України. Вони передбачали припинення вогню, відведення важкого озброєння, обмін полоненими та політичні реформи, зокрема особливий статус для окремих районів Донецької та Луганської областей. Проте ці домовленості так і не принесли миру. Росія використовувала їх як інструмент тиску на Україну, трактуючи пункти на свою користь, тоді як Київ наполягав на повному виконанні безпекових умов перед політичними поступками (тобто гарантії безпеки, які й зараз є каменем спотикання всіх переговорів). У підсумку Мінськ став символом замороженого конфлікту, який не зупинив бойові дії, а лише відтермінував ескалацію, що вибухнула у 2022 році.Після повномасштабного вторгнення з’явилася нова спроба — Стамбульські переговори у березні-квітні 2022 року. Тоді Росія висувала ультимативні вимоги: нейтралітет України, відмова від НАТО, визнання Криму російським і "незалежності" так званих "ДНР" та "ЛНР". Україна пропонувала компроміс — нейтралітет в обмін на гарантії безпеки від кількох країн, але без територіальних поступок. Проєкт угоди, як пізніше стало відомо, обговорювався до червня, але зірвався: Київ відмовився через виявлені звірства в Бучі та впевненість у тому, що Росія не виконуватиме зобов’язань, а Москва заявила, що Україна "відступила під тиском Заходу". Так Стамбул залишився ще одним прикладом того, як мирні ініціативи розбиваються об взаємну недовіру.Тепер, у лютому 2025 року, на горизонті з’явився новий фактор — одіозний бізнесмен-політик Дональд Трамп. Після перемоги на виборах у листопаді 2024 року він неодноразово заявляв, що завершить війну "за один день", хоча його радники згодом скоригували ці очікування до "місяців". Трамп уже провів телефонні розмови з Володимиром Путіним і Володимиром Зеленським 12 лютого, назвавши їх "чудовими" і запевнив про "можливість завершити цю криваву війну". Читайте також: Мирна угода в обмін на що: які сценарії завершення війни розглядає Дональд Трамп. ПояснюємоТа найбільшою несподіванкою для громадськості стало відновлення прямих дипломатичних стосунків між США та РФ, а саме публічна зустріч в Саудівській Аравії держсекретаря Рубіо та міністра іноземних справ Лаврова (у Rеutеrs кажуть, що до цього було чимало непублічних зустрічей). Вони відбулися без участі України та Європи, Зеленський взагалі сказав, що не знав про її планування. Тобто за спинами українців та європейців американці почали домовлятися про мир, що одразу напружило стосунки між Вашингтоном та Києвом й іншими європейськими столицями. За інформацією ЗМІ, команда Трампа розробляє триступеневий план: припинення вогню, вибори і тоді остаточна мирна угода. Це означає, що лінія розмежування наразі проходитиме по теперішній лінії фронту. Трамп також підтримує ідею демілітаризованої зони з миротворцями, але наполягає, щоб їх надавали Європа, Китай чи Бразилія, а не США. Його мотивація очевидна: він хоче виконати передвиборчу обіцянку й увійти в історію як миротворець (і отримати Нобелівську премію), водночас зменшивши американські витрати на підтримку України. Ба більше, він вимагає, щоб Київ повернув гроші, які вже були надані та хоче в рази більше натомість. Зокрема, в цьому й проблема угоди про корисні копалини на $500 млрд на якій наполягає Трамп, бо Україна має резонні перестороги. І мова не лише про гроші (хоча офіційно ми отримали від США лише сотню мільярдів, та й не у формі боргу, а гранту). Читайте також: Трамп, Зеленський і рідкісноземельні ресурси: що насправді Київ пропонує Вашингтону. ПояснюємоЗеленський демонструє обережну готовність до діалогу, але з чіткими умовами. Він неодноразово заявляв, що ця війна — "не те, що можна завершити папірцем", бо нам потрібні гарантії безпеки, щоб "не повторити Мінськ". Зеленський готовий до переговорів, якщо США й Європа забезпечать захист, посилять нашу армію, але відкидає замороження конфлікту без механізмів стримування Росії, називаючи це "афганським сценарієм". З іншого боку, під дією Трампа, президент змінив позицію про те, що і Крим, і весь Донбас треба повертати силовим способом, говорячи тепер про силу дипломатії. Чому так?По-перше, війна виснажила Україну: десятки тисяч померлих, сотні тисяч поранених, мільйони біженців, зруйнована інфраструктура й економіка. По-друге, невизначеність щодо підтримки США. Якщо Трамп не отримає бажаної угоди, він звинуватить у всьому Україну (вже почав, критикуючи, що Київ нібито частково винний у всьому цьому і, зокрема, Зеленський, який "диктатор", бо не проводить вибори, а хоче війни). А це може призвести до скорочення чи заморозки американських поставок зброї, відключення Stаrlіnk, припинення надання розвідувальних даних та багато іншого. Це важелі впливу Трампа. З іншого боку, Київ може зробити хід конем – повністю покластися лише на підтримку Європи та свої власні спроможності. Однак, за різними оцінками, тоді Україна матиме близько пів року часу. Тому Зеленський шукає у переговорах шанс закріпити бодай частину здобутків — наприклад, через вступ до НАТО (хоча й визнає, що це не відбудеться найближчим часом, але, можливо, автоматично в разі ще одного нападу РФ) чи інші реальні військові гарантії захисту, — замість ризику втратити все. Тобто головна дилема Києва – як максимізувати досягнення, щоб це не виглядало й не було капітуляцією перед бажаннями Кремля. Також влада не хоче несправедливих боргових зобов’язань перед США, які будуть українці поколіннями виплачувати. Тому шукає компромісний варіант. Читайте також: Якщо США перестануть допомагати, чи вистачить Україні зусиль Європи. ПояснюємоТим часом Європа ж перебуває у стані тривоги й розгубленості. Лідери ЄС публічно заявляють, що лише Київ вирішуватиме, коли й як домовлятися, але за лаштунками побоюються, що Трамп укладе угоду з Путіним, залишивши Європу сам на сам із фінансуванням відбудови України (Вlооmbеrg оцінює її у понад 3 трильйони доларів) та її захистом. Хоча Трамп наполягає, що угода про корисні копалини – це і є гарантія відбудови України та її захисту, бо американці будуть зацікавлені в цьому. Франція й Німеччина, які раніше виступали посередниками в Мінську, тепер утратили ініціативу, а пропозиція Трампа про європейських миротворців сприймається ними як спроба перекласти відповідальність. Високопосадовці ЄС висловлюють побоювання, що "США не бачать ролі Європи в геополітичних питаннях", а це може підірвати єдність Заходу. Інше хвилювання – можливість Трампа виведення американських військ з європейського континенту, що одразу в рази послабить оборону Заходу. Тому Європа почала діяти на випередження, зокрема, Паризький саміт, щоб знайти порозумінням з Трампом, розробила план з миротворцями на випадок перемир’я (кажуть, їх буде 30 тис., хоча Зеленський вважає, що треба як мінімум 200 тис., та цього Європа без США не може надати).  Важливим у цьому рівнянні є не лише бажання України, Америки й Європи, але й найважливіше питання, чи хоче агресор зупинитися, чи готовий Кремль до миру? Публічно Москва постійно вітає переговори, заявляючи, що готова до діалогу, хоча проти миротворців НАТО. Проте реальні наміри викликають сумніви. Путін неодноразово повторював, що його ціль — повне підкорення України, тому часткова анексія чотирьох областей у 2022 році лише посилила апетити. Експерти відзначають, що в Кремлі бачать поспіх Трампа як шанс виторгувати для себе максимум — наприклад, визнання окупації чи зняття санкцій, — не поступаючись стратегічно нічим. Російські втрати (понад 750 тисяч убитими й пораненими) не змусили Путіна відступити, а його тактика затягування часу, як у Мінську, свідчить, що мир для нього — це, можливо, пауза перед новим наступом. До того ж економіка Росії, попри видиму стабільність, стала дуже хиткою: ціни ростуть, високі ставки по кредитам та нестача робочих рук. Як ілюстративно кажуть у СNN, вона тримається на "на кокаїні і стероїдах", а це не може тривати довго. Тому Трамп має можливості для маневрів – посилити санкції у разі відмови переговорів, або послабити їх у разі домовленості, чого і добиваються зараз у Кремлі. Отже, нинішні заяви про мир — це складна гра. Трамп тисне на всіх, щоб досягти швидкого результату, Зеленський маневрує між виживанням країни і принципами, Європа боїться залишитися на узбіччі, а Кремль прикидається готовим до діалогу, вичікуючи вигідний момент. Мінськ і Стамбул показали, що без реальних гарантій угода може стати лише черговою ілюзією. Чи вдасться цього разу знайти справжній мир, залежить від того, чи зможуть сторони переступити через особисту недовіру, амбіції та усунути справжню причину війни – російський імперіалізм помножений на Путінське бажання відновити вплив Росії як за часів холодної війни. Поки що відповідь, як і раніше, висить у повітрі. Всю цю невизначеність, коли не до кінця зрозуміло ні позицію нашого найбільшого союзника, ні справжні мотиви найбільшого ворога, ні реальну можливість вибору, який є в України, можна схарактеризувати відомими слова"Quо Vаdіs", куди ж ми рухаємося і чи правильно? Та відповідь на це питання зможуть дати лише наші наступники. 

У липні 2024 року Австралія анонсувала рекордний пакет військової допомоги Україні на 250 млн доларів, а в жовтні стало відомо, що країна передасть ЗСУ 49 танків М1А1 Аbrаms. У цьому значна заслуга української діаспори, яка не дає австралійському суспільству забувати про те, що війна Росії проти України триває. Як українцям вдається переконувати австралійців виділяти кошти на підтримку країни з іншого континенту та чому діаспорянам у різних країнах важливо постійно організовувати акції протесту на підтримку України, доки триває війна - про це в інтерв’ю "Еспресо" розповів організатор протестів української громади у Сіднеї Антон Богданович, який живе в Австралії впродовж 20 років.Пане Антоне, наскільки численна Українська громада в Австралії?В Австралії загалом українська громада – і зі старою діаспорою, і з тими, що приїхали тепер, – приблизно 53 тисячі. Це маленька громада, бо сюди довго і далеко їхати. Порівняно з іншими країнами в Австралії є справжня діаспора – з усіма організаціями, школами, церквами, – їх досить багато, попри те, що людей не так багато. Тобто ті, хто хоче вчити українську, мають таку можливість. Більшість людей приїхали під час Другої світової війни. Вони утворили цю діаспору – організували українські школи, Пласт, СУМ, збудували храми, зберегли традиції. Саме вони є кістяком громади. Багато людей в українському ком’юніті народились уже тут в другому-третьому поколінні, але вважають себе українцями, розмовляють українською. Звичайно, не такою, як ми з вами розмовляємо. Такі люди, як я, – це вже друга хвиля мігрантів, які приїхали здебільшого на роботу.Рhоtо by Nісhоlаs ВuеnkЯк ця стара діаспора сприймає людей, які приїжджають до Австралії тепер?В Австралії, порівняно з іншими країнами, не так багато українців, які приїхали через повномасштабне вторгнення, тому і відсоток цих людей не такий великий. Найбільший фактор, який шокує, – це російська мова. Люди, які тікали від війни у 1939 році, зберігали в собі цю Україну, стару українську мову. Навіть до нас ставились трохи з осторогою, бо наша мова інша – ми не кажемо "клюб", "кляса", "копаний м’яч" тощо. Вони зберігають ту стару мову, і вважають, що то справжня українська. А тепер приїхали українці, які розмовляють з ними російською, яку тутешня діаспора, по-перше, не розуміє, бо ніколи її не вчили. По-друге, це мова ворога. Їх це відштовхує. Хоча все ж вони ставляться толерантніше, ніч я очікував.Дуже часто саме церкви є осередками українських громад за кордоном. У Європі після початку повномаштабного вторгення в Україну та прибуття великої хвилі мігрантів активізувались церкви, які підпорядковуються російській православній церкві. Вони пропонують гуманітарну допомогу, організовують зустрічі, запрошують на служби. Тим більше, що частину українських біженців російська мова служби в церкві не напружує. Чи є така тенденція в Австралії?Є така проблема. Вона не масова, але вона є. До мене декілька людей звертались із цим. Скажімо, зверталась дівчина, батька якої намагались затягнути спочатку в російську православну церкву, далі в якісь російські клуби. І затягувала не росіянка, а українка. Це виглядало так, наче їй дали завдання затягувати більше і більше людей. Вона підходила то до одного - запрошувала спочатку в церкву, потім в російський театр чи клуб, то до іншого. Знову ж таки, ми не можемо з усіма українцями спілкуватись і пояснювати. Ми спілкуємось з тими, хто хоче брати участь у житті громади. Але люди, які приїхали з проросійськими поглядами і готові йти в російські клуби – це не люди, які ходять з нами на протести чи заходи на підтримку України.Як переконати людей у тому, що виходом на протест в далекій країні можна щось змінити?Для мене, як для організатора протестів, велика проблема – як мотивувати людей виходити на протести. На мою думку, вони мають бачити результат. На початку повномаштабного вторгнення ми стояли для новин – щоб розповідати людям про Україну, аби про нас не забували. Це було дуже важливо тоді– розповідати свої історії, налаштовувати суспільство на правильний наратив. Перші кілька тижнів австралійські медіа навіть не мали своїх кореспондентів в Україні – всю інформацію вони отримували від нас. Потім, коли увага почала зникати, люди почали думати: а чого я там стою? І ми вирішили працювати на результат. Тоді ми почали тиснути на компанії, які не вийшли з російського ринку.Наприклад, ми тричі на тиждень виходили на протест по годині під Саnvа (платформа графічного дизайну, штаб-квартира в Сіднеї, - ред.)- і через два тижні побачили, що компанія вийшла з Росії. Під Аtlаssіаn ( австралійська компанія з розробки програмного забезпечення для ІТ-індустрії зі штаб-квартирою у Сіднеї, - ред.)ми стояли довше – три місяці. І бачили, що з часом почало приходити менше і менше людей. А потім з’являється повідомлення, що Аtlаssіаn вийшов з РФ і пожертвував 10 мільйонів доларів на підтримку України в гуманітарні фонди Futurе Ukrаіnе та Unіtеd Ukrаіnе Арреаl. Після цього на наступний протест у нас знову приходить купа людей – бо побачили результат. Це мотивує людей. Вони розуміють, що кожен із них - та крапелька, з якої складається океан.Рhоtо by Nісhоlаs ВuеnkУже третій рік ми виходимо на протести щотижня, навіть якщо у нас немає якоїсь конкретної кампанії.  У нас є кістяк – десь сто людей, яким уже не треба пояснювати, чому ми сьогодні стоїмо. Вони розуміють, що це важливо. Для нас це місце сили. Це стало для людей такою ж звичкою, як ходити до церкви. Коли люди бачать, що ми не зупиняємось і протести продовжуються - це мотивує інших щось робити, як мінімум донатити. З того, що я бачив зі звітів в інтернеті: ми у громаді, де 53 тис. українців, збираємо грошей на ЗСУ більше, ніж, скажімо, Польща, де українців мільйони. Бо такі акції – це постійне нагадування, що війна триває і треба щось робити.Зараз ми активно координуємо наші дії з міжнародними громадами і передаємо свій досвід. Ми разом тиснули на Міжнародний олімпійський комітет і домоглися заборони на участь росіян і білорусів в Олімпіаді 2024-го року. Перед новим роком ми разом з активістами з інших країн тиснули на уряд Німеччини за "Тауруси". Зараз знову відновили протести, після того як дізнались, що Олаф Шольц блокує пакет військової допомоги Україні на 3 мільярди євро. В Австралії наші протести проходять під консульством Німеччини. Важливо розуміти, що якщо ми протестуємо біля консульства чи посольства якоїсь держави, то їхній консул чи посол має написати про це звіт до свого МЗС. Якщо такі акції провести у різних країнах – буде багато звітів і це вплине на рішення політиків і потрапить у німецькі новини. Наскільки в Австралії активні російські і проросійські організації, зокрема щодо впливу на австралійців та їхнє ставлення до війни Росії в Україні?На початку війни вони намагались бути дуже активними і організовувати свої проросійські мітинги, але ми тому протидіяли різними способами. Загалом росіяни тут великої підтримки не мають. Частина росіян, які живуть в Австралії, – інертні, які кажуть "я окремо, політика окремо". Ще частина підтримує війну, але бояться про це відверто заявити, бо бачать, що австралійське суспільство підтримує Україну.А є люди, які на зарплаті. Ми дізнались, що з посольства їм платять не просто за участь у мітингах – їм платять щомісяця. Це штатні працівники, які вдають, що вони громадські активісти, пишуть блоги, розганяють новини в телеграм-каналах. І от вони побачили, що традиційні мітинги на підтримку Росії тут не зайшли. Навпаки, багато місцевих росіян, які проти війни, вийшли на протести разом із нами. Тому російські "активісти" пішли іншим шляхом, як вони роблять по всьому світу, – знаходять ображені меншини і починають долучатись до них. В Австралії росіяни почали з антиваксерів, хоча вже ковід закінчився і не було зрозуміло, що вони взагалі хочуть. Але спочатку вони ходили на їхні протести під гаслами антиваксерів. Далі потроху підкуповували лідерів: приносили безкоштовну воду на протести, смажили хот-доги, які роздавали безплатно. Далі вони знайомились із лідерами і пробирались на верхівку цього руху. І якщо спочатку росіяни заходили на наративах антиваксерів – "ковід був створений в американських біолабораторіях", то потім поступово цей наратив замінили на "ковід був створений в українських біолабораторіях". А за кілька місяців ці frееdоm rаlly проводили вже росіяни під російськими прапорами біля російського консульства. Ми ці зміни бачили в режимі реального часу. Як це відбувалось.  На початку повномасштабної війни ми проводимо протест, домовились на конкретну годину. Приходимо, а через дорогу ті антиваксери. І їх тисячі. А далі всі вони приходять на ту площу, де у нас має бути протест. Ми до поліції – що нам робити, у нас анонсований протест. А вони кажуть, нас лише 4, ми не можемо розігнати тисячі людей, у нас немає ресурсів. Я тоді підходив до маленьких груп, пояснював, що у нас тут протест, і нам нема чого з вами ділити, якщо підтримуєте Україну, хочете - залишайтесь, ні вам, ні нам не треба, аби хтось вчинив провокації і це показали в новинах. І вони такі: та ми за свободу, ви за свободу, ми вас підтримуємо. З часом це повторювалось і ці люди ставали дедалі більше антиукраїнськи налаштовані. Але і поліцейських ставало більше, і вони перескеровували ці протести так, аби ми не перетинались. Тепер росіяни роблять те саме з пропалестинськими протестами – абсолютно та сама схема.Яким чином українській громаді, яка не є численною, вдається переконувати уряд Австралії, австралійців, що треба не просто висловлювати підтримку Україні, але й виділяти кошти на допомогу, в тому числі військову? Адже австралієць може сказати: а чому мене має обходити війна на іншому континенті?Все залежить від того, як часто про війну в Україні говорять у новинах, як це пояснюють. І на початку повномасштабного вторгнення досить часто про це говорили у новинах, а потім увага перемкнулась на Палестину і про Україну декілька місяців практично не згадували. Тоді підтримка сильно впала. Далі ми знайшли інформацію про вертольоти (Австралія утилізувала виведені з експлуатації вертольоти МRН-90 Таіраn, тоді як українська громада закликала передати їх Україні, – ред.). На той момент дуже малий відсоток австралійців були за те, щоб давати більше зброї Україні, хоча в цілому підтримували Україну. А от після цих гелікоптерів було більше ніж сто згадок у новинах і підтримка зросла.Нашій громаді вдається добре працювати з традиційними ЗМІ, але варто зазначити, що росіяни у соцмережах працюють значно краще. І от вони активно розкачували теми "наші гроші йдуть Україні", "якщо Україні давати більше зброї, війна не закінчиться". Ми пояснюємо австралійцям, що війна в Україні – це війна за світовий порядок. Якщо впаде Україна, далі впаде Європа. Китай теж уважно за всім стежить і уже заявив, що Тайвань історично належить йому. А це уже наш регіон. Австралія з погляду безпеки в складному становищі. Вона не в НАТО, у неї немає ядерної зброї. Армія Австралії – 28 тис. солдатів. Єдиний механізм захисту – АUКUS. Це об’єднання Австралії, Великої Британії та США. Але після того як Трамп виграв вибори у США, незрозуміло, чи можна покладатися на цей союз. Трамп уже погрожує захопленням Канаді, Гренландії та Панамі. А якщо він скаже: Австралія, я йду до вас, - то хто вас захистить? Ми намагаємось донести, що Україна зараз воює за міжнародне право. Бо це єдине, що може захистити маленьку країну від захоплення. Якщо ми перейдемо від міжнародного права, яке захищає відносини між країнами, до права сильного, – то тут або ви сильні і все у вас добре, або ви слабкі і вас з’їдять.  В порівнянні зі своїми великими сусідами, Австралія набагато слабша у військовому сенсі. Але оскільки ця війна далеко, то це тут не так гостро сприймають, як, наприклад, у Литві. За великим рахунком, багато австралійців сприймають війну в Україні приблизно так само гостро, як раніше українці сприймали війну в Сирії, та мало нею цікавляться. Багато австралійців вважають, що війна в Україні далеко і їх не стосується. Рhоtо by Nісhоlаs ВuеnkНаскільки в Австралії присутні російський бізнес, компанії з російським капіталом?Якщо говорити саме про російський капітал, то тут нам мало що відомо. Була одна компанія з російським капіталом, Тіgеrs Rеаlm Соаl, яка видобувала російське вугілля, але це зупинили санкціями. Тобто російський капітал в Австралії зупинили санкціями. Щодо австралійських компаній, які працювали в Росії, то ми їх звідти "вигнали" одну за одною. Ми починали з ІТ: Саnvа, Аtlаssіаn, Frееlаnсеr. Наразі ми не знаємо жодної австралійської компанії, яка би досі працювала в Росії. На початку ми також боролись із російськими товарами в супермаркетах. Коли з’являлись товари російського походження у супермаркетах, ми писали керівникам, інколи члени громади зустрічались з менеджментом окремих магазинів, і вони переважно знімали ці товари з продажу. Тобто це навіть не була заборона на рівні уряду, але супермаркети пішли нам назустріч. Навіть у російському магазині, який тепер перейменували у "Європейський" нині більшість товарів з України. Щось російське там ще є, але ми уже вирішили їх не добивати, бо це маленька частка, яка ні на що суттєво не впливає. У нас були серйозніші цілі, як  Аtlаssіаn і Саnvа, тому ми вирішили свій обмежений ресурс зосередити на них.Як налагоджена комунікація української громади з органами влади Австралії? Чи має вона свого представника у парламенті?У нас є свої організації, наприклад Аustrаlіаn Fеdеrаtіоn оf Ukrаіnіаn Оrgаnіzаtіоns, які на цьому рівні представляють громаду. Вони постійно у контакті з політиками, пояснюють їм позицію України. Тобто посольство і громада комунікують з політиками, я безпосередньо у цьому участі не беру – займаюсь протестами та іншими справами.На жаль, свого представника у парламенті на сьогодні ми не маємо. Нас переконали, що ви підете зараз в одну партію, а потім інша переможе на виборах і відвернеться від вас, тож ми відмовились від цієї ідеї. Мабуть, даремно. Є Ukrаіnе frіеndshір grоuр - політики, які не є українцями, але вони дуже підтримують Україну. З ними постійно комунікують представники наших організацій, вони беруть участь у заходах української громади. Усе це вкрай важливо.    

Боксер Тайсон Ф'юрі, один і відомих чемпіонів важкої ваги у історії боксу, оголосив рішення стосовно завершення професійної кар'єри після поразки від українця Олександра Усика. Відповідну заяву він зробив в обліковому записі в Іnstаgrаm. Британець пояснив фанатам, що досяг успіхів. З його слів, це було приголомшливо. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Усик увійшов до 10 найстаріших чемпіонів світу у важкій вазі "Я буду не багатослівним. Я хотів би оголосити про своє завершення боксерської кар'єри", повідомив спортсмен. Тайсон Ф'юрі висловив вдячність усім вболівальникам, а також людям, які були поруч та допомагали. З Новим роком. Ісус - Король. Нині і повсякчас, і на віки віків", - зазначив Тайсон у публікації. "Циганський король" (прізвисько Тайсона Ф'юрі) неодноразово заявляв стосовно завершення кар'єри, але згодом повертався на ринг. Деякі вболівальники вважають, що так буде й цього разу. У 2024 році ексчемпіон світу Тайсон Ф'юрі висловився з приводу суперважкої ваги, назвавши найталановитішого боксера у світі. За словами британця, Джаред Андерсон є найталановитішим боксером дивізіону, попри поразку Мартіну Баколе в останньому бою, передає Роund 4 Роund wіth Каmаru Неnry.

Валерій Чуркін — командир Центру масштабування технологічних рішень при Збройних силах України, який свого часу створив генерал Валерій Залужний. Центр налічує кілька сотень військовослужбовців-айтівців, більшість з яких мають бойовий досвід. Валерій Чуркін був одним з перших 20 айтівців, які ввійшли до новоствореної військової частини в травні 2023 року. У цивільному житті він був техлідом в одній з великих українських ІТ-компаній. 30 вересня 2024 року інформація про розформування двох частин, які займалися розробкою ІТ-проєктів для Сил оборони, вийшла в публічний простір. Зрештою розформували Центр геопросторових даних, а долю Центру масштабування технологічних рішень мали визначити в грудні. Ми поспілкувалися з Валерієм Чуркіним про те, що далі буде з ІТ-підрозділом, яка ситуація із проєктами розформованого ЦГД, чи зменшилася команда центру. А також про важливі проєкти, проблеми з масштабуванням, ресурси для протидії хакерам і плани на 2025 рік. Фото Катерини Карпенко «Ми тримали удар разом з ЦГД» — Рішення щодо ЦМТР мали ухвалити до кінця грудня 2024 року. Чи є воно і що далі буде з центром? Так, є спільна директива міністра оборони та головнокомандувача про переформатування центру. За старим сценарієм, до 31 грудня ми мали зайти на менший штат зі значним скороченням особового складу. Вже ухвалили рішення, за яким уся наша команда залишається. Ми хотіли трохи розширитися, та не вийшло. Однак навіть це рішення допоможе дібрати нових людей. — А якщо простою мовою, що означає переформатування? Ви будете підпорядковуватися не Генштабу? Ні, ланка керування залишається. Переформатування — це зміна організаційної структури. У нас всередині з’являються нові штатні підрозділи з новими функціями, як-от відділ фахової підготовки особового складу. — Чи можуть вас розформувати після фінального рішення? Можливо, з’явилися якісь запобіжники, щоб цього не сталося? Загалом командування зрозуміло важливість роботи центру, нашої ролі в екосистемі військових структур, які мають власне R&D, вагомі розробки. Якщо раніше ми були максимально непублічні, то тепер отримали дозвіл висвітлювати деякі проєкти. Тому найкращий запобіжник сьогодні — це результати нашої роботи. Показуємо їх — і продовжуємо працювати. Нинішнє рішення свідчить, що є розуміння інноваційності та необхідності центру. Маємо підтримку міністра оборони та Головнокомандувача ЗСУ. — Але ж, ймовірно, може бути ефективний, але непублічний підрозділ, який не розформують через важливість його роботи. Чи головне — вийти в паблік? Не головне. Можна було залишитись непублічними. Але ця публічність — додаткова цеглинка, яка допомагає не тільки підрозділу, а й показує суспільству, як трансформуються Збройні сили України. Насправді з понад 50 проєктів ми можемо висвітлити лише малу їх частину. Наш підрозділ розробляє «Армія+» на замовлення Міністерства оборони. «Залізний полігон», який допоможе виробникам швидше організовувати випробування з військовими підрозділами, «Імпульс», «Вежу», ще кілька відомих проєктів. Тобто публічність — це радше бонус. — Після історії з розформуванням ЦГД... Ми тримали удар разом з ЦГД. Вони були нашими науковими побратимами, так би мовити. Обоє в різний спосіб намагалися максимально донести доцільність і вагу наших розробок. У ЦГД були круті проєкти, і ми їх взяли до себе. Але так, це був негативний момент. Короткий виклад того, що сталося з ЦГДЦентр геопросторових даних розформували влітку 2024-го. Він опікувався ІТ-проєктами для Сил оборони поруч з іншими схожими підрозділами. Робота центру була і залишається непублічною. Співрозмовники DОU, які раніше служили в ЦГД, на умовах анонімності поділилися своїми думками про долю ІТ-частини. Причиною розформування вони називають кілька факторів: нерозуміння предметної галузі з боку ініціаторів рішення та сприйняття ІТ як чогось невластивого ЗСУ;бажання показово знищити те, що будували попередники, і лобіювати значно гірші приватні розробки. Серед ризиків, які вбачають фахівці розформованого центру: зменшення спроможностей;втрата актуальних даних про ворога;просідання ініціативи в технологічній перевазі над ворогом. При цьому, на думку фахівців, військовому керівництву потрібні лише ситуативні вирішення робочих питань. Загальної технологічної концепції немає. «Для багатьох представників військового керівництва 100 стрільців — значно зрозуміліше та важливіше за 100 розробників чи аналітиків. Водночас більшість ІТ-спеціалістів у цих частинах — це люди з бойовим досвідом, яких дбайливо збирали під конкретні потреби розробки з визначеними компетенціями», — діляться наші співрозмовники. Що нині з проєктами? На момент нашої розмови з фахівцями ЦГД (осінь 2024-го), за їхніми словами, проєкти були юридично заморожені, але в реальності їх продовжили розробляти команди, розкидані між різними частинами. «Бо є розуміння їхньої важливості для поля бою», — підсумовують айтівці. На закритому заході Генштабу наприкінці осені військові керівники запевнили, що було збережено всі продукти ЦГД. А проєктні команди, які ними займалися, перерозподілені між профільними частинами, що відповідають за ІТ в ЗСУ. Водночас речник Генштабу Дмитро Лиховій зазначав, що виникла потреба оптимізувати людські ресурси, концентрувати на важливих напрямах і підвищити ефективність фахівців, які залишилися. «Один військовий у ЦМТР — це десятки врятованих життів на полі бою» — Як тиловий підрозділ, як ви реагуєте на закиди про «відсидітися в тилу»? 70 % особового складу ЦМТР — учасники бойових дій. Частина з них пройшли найгарячіші точки фронту. На моє переконання, перевага на полі бою, як і перемога загалом над супротивником з куди значнішими ресурсами, може бути тільки асиметрична. І йдеться саме про технологічні рішення. У цьому контексті один військовий у ЦМТР — це потенційно десятки, сотні врятованих життів на полі бою. У нас є проєкти, які вже використовують на лінії боєзіткнення. Тому всі ці закиди, мовляв, ти не воював, не сидів в окопах, мені не подобаються. Тут питання фахової підготовки й максимальної ефективності використання ресурсів. Наприклад, нам бракує дата-саєнтистів, інженерів МL. А один такий фахівець спростить роботу тисячам. Зокрема, операторам, які виявляють техніку противника. Розроблена центром модель пришвидшує її знаходження з хвилин до однієї секунди. Наприклад, 100 великих зображень з розвідувального БпЛА людина опрацьовує понад годину, ми маємо рішення, яке це робить за п’ять хвилин. А це дає змогу скоріше реагувати, уразити ворожу техніку, поки вона не почала по нас працювати. Ви ж розумієте, що цей час переваги може дати на полі бою. Тому тут один інженер з правильною фаховою підготовкою допоможе зробити так, щоб ворожа арта не розгорнулась на відпрацювання. І це ж діятиме в прогресії, коли ми втілимо та масштабуємо проєкт. Окрім того, наші рішення допоможуть зменшити кількість людей безпосередньо на передовій. Якщо все вдасться, військовий буде не за кількадесят метрів від ворога, а з безпечнішої відстані керуватиме автоматизованими комплексами й боротиметься з ворожими дронами. Візьмімо навіть систему «Імпульс». Вона допоможе набагато швидше виконувати роботу: замість п’яти людей, які займаються обліком, вистачить і двох-трьох. Так ми зможемо вивільнити ресурс для посилення оборони країни. А ще це мінімізує помилки на різних рівнях. Люди якісніше опрацьовуватимуть накази. Наприклад, можна буде автоматично формувати плани переміщення, накази на переведення, добові накази або нагороджувати тих, хто справді дотичний до бойових звитяг тощо. І це все у кілька кліків. Фахівці нашого центру горять своїми проєктами. У нас є робочі групи, які виїжджають у зону виконання, щоб зібрати фідбек. Ми всі маємо розуміти, що технології важливі, а для технологій потрібні висококласні спеціалісти. Подекуди, якщо забрати ключову людину з проєкту, він зупиниться. А цей проєкт потенційно зберігає відділення на полі бою, потім — ще одне і ще. Кожна людина, яка на «своїй» посаді й фахово працює, робить свій внесок. Я не поділяю тези «воював тільки той, хто ось тут». Це не має поляризувати суспільство. Зрозуміло, що найважча робота — у піхоти, ДШВ. «Та інженерів не можна недооцінювати» — Наскільки зменшилася команда ЦМТР з літа станом на сьогодні? На 10–15 % — з різних причин. Нікого примусово з ЦМТР не перевели. Хтось мав можливість списатись, хтось — перевестись деінде, де більше стабільності. — Який відсоток проєктів ЦГД ви залишили в себе? І як взаємодієте з розробниками звідти? 100 % проєктів, за які ми відповідаємо юридично. Частина колишньої команди ЦГД, з якою ми вели спільну розробку, перейшла до нашого підрозділу. Основна частина — до іншого, який працює в дотичному напрямі та з яким ми взаємодіємо. Ці фахівці продовжують займатися попередніми проєктами. Відбулося сповільнення процесів, але загальна розробка продовжилась. Оцей момент передачі, пертурбація команд, налагодження процесів дали негативний ефект. Але нині все відновлюється, і ми заходимо на новий рівень взаємодії. «Фахові люди отримують по 20 тисяч гривень уже не перший рік» — Поговорімо про важливість ваших проєктів. У контексті складної ситуації на фронті, як може допомогти центр? Які рішення вкрай потрібні? Майже всі критичні напрями почали тією чи іншою мірою розроблятись. Є напрацювання, щоб це пришвидшити. З тих, про які можемо говорити, — «Вежа», модуль DЕLТА. Рішення дає змогу виявляти й ідентифікувати понад 4000 об’єктів розвідки щодня, а також передавати інформацію підрозділам, щоб потім можна було уразити ці ворожі цілі. Це один з перших проєктів, який ми масштабували. Продукт розробляв інший підрозділ, а ми архітектурно його переробили, щоб він міг витримувати навантаження. Пишаємося SТАLКЕR — системою, яка допомагає дрону повернутися під впливом РЕБ. Також ми розробляємо платформу «Залізний полігон», який допоможе компаніям тестувати свої вироби для армії швидше та отримувати фідбек. Чекаємо на інтеграцію нашої системи «Імпульс» для автоматизації процесу обліку особового складу з «Армія+». Запустили «Форму 100» — це адаптація первинного медичного документа, який оформлюється, коли поранений потрапляє на стабілізаційний пункт. Хто був у бойових підрозділах, розуміє, як складно і який обсяг роботи на стабілізаційних пунктах. Якщо там щось загубиться і втратяться дані, це напряму впливатиме на якість допомоги, коли пораненого доставлять до шпиталю. Ну й «Вітряк М» — детектор FРV-дронів, який уже вдалося кодифікувати й передати державі на масштабування. І це лише один з елементів системи, яка міститиме і софт, і «залізо». Насправді ми будуємо екосистему з наших продуктів. Для частини є МVР, ще є готові рішення, які використовуються на полі бою, але потрібне їхнє масштабування. — А кому ви вже поставили «Вітряк М»? Це рішення вже працює в підрозділах? Нині триває процедура масштабування. Мінстратегпром допомагає передати це підприємствам на виготовлення. На сьогодні більше ніж 20 військових частин використовують засіб, зокрема підрозділи СВ, ДШВ, ТрО, НГУ. — Тобто продукт є, але він ще не запущений серійно? Якщо коротко, то поки що ні, але процес триває. Якщо рішення виготовляють не для комерції, а для потреб війська, за погодженням з Міноборони ми можемо деяким компаніям передавати напрацювання, щоб вони це виготовили, безоплатно нам передали, а ми вже відправили у військо на тестування. — Що є блокером у масштабуванні рішень для військових? Масштабування впирається в законодавчі процедури, оформлення КСЗІ, якщо там є контури ДСК або Т (для службового користування або таємно). А також у матеріально-технічну базу. Ті ж сервери в ДСК-контурі. І плюс бракує людей, які будуть їздити в підрозділи, пояснювати, впроваджувати там рішення. — Які є ризики, коли система не легалізована? І чи можете назвати кілька ключових пунктів, які допоможуть масштабувати рішення? Якщо мова про програмні продукти (ІКС — інформаційно-комунікаційні системи та ПЗ), то якщо ви робите не «згідно-відповідно» до законодавчо затвердженої процедури, ризик у тому, що можуть прийти й сказати: «Це незаконно». І ви не зможете далі використовувати рішення належно або і взагалі ніяк. Закону треба дотримуватись, однак його варто адаптувати під нагальні потреби. Плюс не просто так є пункти КСЗІ (комплексна система захисту інформації). Усі ці вимоги мають підвищити рівень безпеки продукту. Єдине, що це зараз оutdаtеd, не дає змоги швидко масштабуватись і більше про папери, а не реальну безпеку. Хоча Міноборони сьогодні має нову процедуру КСЗІ, що має перезапустити цей процес. «У нас кульгає закон про державно-приватне партнерство, він фактично не працює для R&D» Це коли ми говоримо про мілтек-рішення. Якщо нормально врегулювати державно-приватне партнерство, це дасть змогу військовим частинам правильно взаємодіяти з приватним сектором: фіксувати інтелектуальну власність, законно передати її державі, ліцензувати тощо. Трансфер технологій допоможе і правильно передавати їх бізнесу, взаємодіяти з міжнародними партнерами. У контексті R&D процес обміну експертизою з міжнародними партнерами дуже забюрократизований. Багато що треба доопрацьовувати. У тісній кооперації з Головним управлінням військової юстиції Міністерства оборони ми пушимо важливі зміни. Для когось законодавчі обмеження — це підстава чогось не робити. Для нас це привід стукатися у всі двері, залучати кого можливо, щоб воно запрацювало. — Якщо, умовно, підрозділ розробив класне рішення, то він не має змоги самостійно йти далі, легалізуватись і масштабуватись? Наразі питання не повністю врегульоване. Тобто немає змоги це зробити швидко в законодавчому полі. І плюс немає механізмів мотивації спеціалістів, які були дотичні до розробки. Фахові люди отримують по 20 тисяч гривень уже не перший рік. Наприклад, ми передали державі «Вітряк М». Якби був налагоджений процес трансферу технологій і можна було отримувати роялті, це б забустило питання мотивації особового складу. «Але поки що роялті ніхто не отримує» Є військові частини, які розробляють технології та дублюють у цьому одні одних. Річ у тім, що в нас немає правильного оркестрування процесів. Адже багато військових частин мають круті напрацювання. З деякими ми працюємо на горизонтальних зв’язках: віддаємо їм вироби на тестування, а ті, своєю чергою, діляться фідбеком. Спочатку ми створюємо неформальні робочі групи, потім намагаємося їх формалізувати. Тому що важливо зафіксувати таку діяльність. — Чи можете навести приклад, коли до вас прийшов підрозділ з власним крутим рішенням? Що далі? Він до вас звертається з наміром передати розробку, бо самостійно не може легалізувати й масштабувати, чи просто по допомогу? Усе залежить від підрозділу. Деякі не хочуть готувати документи, брати на себе відповідальність. Є бойові частини, які готові робити з нами все офіційно за процедурою, коли є замовник та розпорядник. І це велика відповідальність. Вони зацікавлені брати вироби на апробацію, давати зворотний зв’язок. Центр старається застосовувати підхід як у бізнесі, де є сustоmеr suссеss і піклування про кінцевого клієнта. Ми б зробили під це навіть військову посаду, щоб кінцеві користувачі — підрозділи — були максимально задоволені. Це еволюція, до якої ми прагнемо. «„Армія+“ не оперує інформацією для службового користування, а „Імпульс“ буде» — Поговорімо про ІТ-посади. Під час спілкування з Генштабом порушили питання про переведених деінде айтівців. І тоді пояснювали, що роль відіграє військово-облікова спеціальність. Якщо людина певний час прослужила айтівцем, але не змінила свою ВОС на відповідну, то виникає питання. У ЦМТР фахівці обіймають ІТ-посади? Раніше були ситуації, коли ми були змушені «приземлити», наприклад, програміста на посаду діловода. Хоча людина і не виконувала його завдання. Однак це те, чого ми намагаємося уникнути. Наша організаційна структура має посади інженерів, операторів, адміністраторів тощо. Тому більша частина особового складу перебуває на посадах, які відповідають або ж ВОС, або напряму діяльності. — А в такому разі людину складніше кудись перевести? У зовсім іншу сферу? Тут усе ж вирішує вище командування. Як командир частини, ти розумієш: якщо є просідання, варто залучити когось іще. Тобто за інструкцією, коли людину переводять, мають враховувати ВОС, але за рішенням старшого керівництва можливі винятки. Ну й такі рішення ухвалюють не просто так. — Ви можете розповідати не про всі проєкти. Але в попередній розмові зауважували, що будете інтегрувати систему для обліку особового складу «Імпульс» з «Армія+». Чому це важливо? Нині є певні проблеми з «Армія+», не всім буває зручно користуватися застосунком. Чому? Тому що там немає повної функціональності, яка з’явиться після інтеграції з «Імпульсом». «Армія+» не оперує інформацією для службового користування, а «Імпульс» буде оперувати, і це важливо. Ця інформація — стовп, завдяки якому зможе автоматично підтягуватися посада військовослужбовця, підрозділи, командири. «Тобто не треба буде просити командира дати свій ІD» «Імпульс» не про конкретного солдата, а про системи обліку всередині військової частини, для групи персоналу. Система полегшить роботу стройової служби, частково адмінки. Зараз ми фіналізуємо юридичний процес, щоб рішення правильно працювало для військових. Це трошки складніше, ніж з «Армія+». Для роботи «Імпульсу» має бути матеріальна-технічна база: не просто телефони, а сервери, ноутбуки тощо. Ми очікуємо, що, якщо все буде за планом, влітку запустимо дослідну експлуатацію. Нині ми використовуємо «Імпульс» для своїх потреб. Деякі підрозділи тестують його на навчальних даних, щоб зібрати фідбек. — А можете назвати три приклади, що ця система спростить? Стандартний облік особового складу, який нині ведуть в ексельках у кращому разі. Автоматичне формування наказів щодо обліку особового складу. Командир бачитиме всі дані про підрозділ, скільки людей за списком, хто на місці чи у відрядженні, історію призначень людини на посади. Буде інтеграція з речовою службою, що покаже, яке майно закріплене за військовослужбовцем. Також буде модуль морально-психологічного забезпечення. Це буде захищена система, покликана автоматизувати те, що відбирає час і зусилля. — Ухвалений нещодавно закон про реєстр військовослужбовців розблокує якісь процеси для ваших розробок? Скажімо так, це глобально спростить ситуацію. Такий собі потужний бек, який дасть змогу якісніше працювати з даними про військовослужбовців. «Якщо щось під’єднано до розетки, то його вже потенційно можна зламати» — Росіяни не так давно зламали реєстри Мін’юсту, на якому зав’язано багато послуг для громадян. Як працювати з ризиками щодо зламу таких систем, як «Імпульс», де міститиметься чутлива інформація про весь особовий склад військових підрозділів? Це ми заходимо в глобальну тему кібербезпеки. Вона архіважлива. Адже якщо щось під’єднано до розетки, то його вже потенційно можна зламати — питання тільки в ресурсах. — А в нас є ресурси для протидії? Є, але їх недостатньо. У нас крута школа кіберзахисту. Мета кібербезпеки загалом — максимально підвищити вартість ресурсів, потрібних для зламу системи, та наростити спроможності, щоб злам був недоцільний. Я впевнений, що росіяни будуть пробувати знищувати наші напрацювання. Що можна зробити в такому разі? Якісно це опрацьовувати з погляду використання передових рішень. Є конкретні безпекові процедури, які мають цьому завадити. Усі наші продукти проходять архітектурне рев’ю, кібербезпекове рев’ю. Тому, зокрема, мають бути протоколи КСЗІ. Ми розуміємо, що системи треба готувати якісно, бо будуть спроби потужних атак ворога. — Розкажіть про плани на 2025-й з двох перспектив: якщо війна продовжиться і якщо раптом закінчиться цього року. 2024-й був складним роком для ЦМТР, ми працювали і паралельно доводили, навіщо потрібні. Нині ж плануємо наростити спроможності, дотиснути проєкти, які зараз на фінальній стадії. Поступово у нас вибудовується група проєктів, які формуватимуть екосистему. Коли створювався ЦМТР, думали, що армія від бізнесу відстає років на 10–20. Здається, сьогодні це змінюється. Ми наближаємося до стадії, коли наші винаходи чи програмні рішення породять нові технології навіть для цивільного сектору після завершення війни. Я не вірю, що у 2025 році війна закінчиться. Хіба що буде якийсь «чорний лебідь», який переламає хід війни на нашу користь. Не можна розслаблятися. Суспільство має більше ввімкнутися: це тотальна війна і відповідальний етап. У тилу теж можна робити чимало потрібного. «Вважаю себе кабінетним штурмовиком» Тому що доводиться бігати й робити так, щоб наші ініціативи й діяльність не зарубали. Емоційно це непросто, і цим теж необхідно займатися. Нам потрібно більше керівників, менеджерів, людей з новим майндсетом, бізнес-підходом, який даватиме кращий результат і швидші зміни. Перша хвиля добровольців у війську була 2014 року: вони починали боротьбу. Друга хвиля підсилила ЗСУ у 2022 році. Нам потрібна третя хвиля людей, щоб добити ворога, змусити його шукати можливості припинити бойові дії. — Чи можна до вас якось долучитися? Коротка відповідь: прямо зараз ні, але можна подавати заявки через фейсбук-сторінку. Коли з’являється змога, опрацьовуємо їх і кличемо фахівців до себе. Як нормальна організація, ми боремося за вмотивованих висококваліфікованих людей. Якщо хтось не відповідає певному рівню, то намагаємось підтягнути. Коли не вдається — переводимо в інший підрозділ, а собі шукаємо якраз фахового спеціаліста. Щоб люди не просто «обіймали посади». Ще до нас можна долучитися на волонтерських засадах для розробки деяких проєктів. Для військових, які не в бойових підрозділах, трек залучення простіший. Можна оперативно пройти співбесіду і стати частиною ЦМТР.

У неділю, 29 грудня, у Японії пішла з життя 116-річна Томіко Ітоока, вона була найстаршою людиною у світі. Про це повідомив чиновник мерії західнояпонського міста Асія, пише Кyоdо Nеws. Зазначається, що Томіко Ітоока народилася 23 травня 1908 року в Осаці, і було старшою з трьох братів і сестер. Вона померла в будинку для людей похилого віку. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Померла українська режисерка та колишня дружина Сергія Жадана Ітоока стала найстарішою живою людиною в Японії в грудні 2023 року після смерті 116-річної Фуси Тацумі в Касіварі. Згодом вона була визнана найстарішою живою людиною у світі за версією Книги рекордів Гіннеса у вересні 2024 року, після смерті попередньої власниці рекорду, 117-річної Марії Браньяс Морера з Олота, Каталонія, Іспанія. Світська левиця Джоселін Вільденштейн, більш відома як "Жінка-кішка", померла у 84 роки. Інформацію про смерть знаменитості підтвердив її партнер - 57-річний Ллойд Кляйн виданню Реорlе. За словами чоловіка, Джоселін померла уві сні перед Новим роком. Додав, що жінка мала флебіт - стан, який викликає утворення тромбів, що блокують одну або кілька вен.

Росія вперше показала "силовий трикутник", а США остаточно закріпили акцент на досягненні миру. З перших привітань лідерів країн світу можна зробити попередні висновки для України. 31 грудня кремлівський диктатор одним із перших розпочав марафон новорічних привітань і звернень. Він привітав лідерів 23 країн і обійшов своєю увагою чинного і обраного президентів США, лідерів "недружніх" до Росії країн. Натомість у Європі зробив виняток для президента Сербії Олександра Вучича, угорського прем'єра Віктора Орбана, президента Туреччини Реджепа Таїпа Ердогана і Папи Римського Франциска. З переліку випав словацький прем'єр Роберт Фіцо, але речник Путіна Дмитро Пєсков окремо повідомив - привітання той отримав. Привітали з Кремля президента Азербайджану Ільхама Алієва і прем'єра Вірменії Нікола Пашиняна. Але увагу в останній день 2024 року привернуло передноворічне спілкування Путіна з лідерами Китаю і КНДР. Спільна держава для двох країн Диктатор з Північної Кореї Кім Чен Ин написав у Кремль вітального листа, де назвав Путіна "найдорожчим другом" й особливо побажав, щоб 2025 рік став періодом, "коли російська армія і народ переможуть неонацизм і здобудуть велику перемогу". Вітав він від "усього особового складу Збройних сил КНДР", а росіян називав братами, виказав готовність розробляти і просувати нові проєкти "для досягнення цілей побудови потужної держави у двох країнах", спираючись на "теплу і дружню довіру". На одному аркуші Лідер Китаю Сі Цзіньпін вирішив викласти своє бачення 2025 року у спільній заяві з Володимиром Путіним, щоб підкреслити їхню єдність. Очікувано, що Сі наголосив на зростанні співробітництва двох країн у різних сферах і на стратегічному співробітництві, акцентував на союзництві "без конфронтації", без націлювання "на третю сторону". Путін відзначив лише прогрес у партнерстві. Як і Кім, Сі наголосив на політичній довірі і стратегічної координації між двома країнами. Однак кремлівський диктатор набагато обережніший у висловах, - пише лише про зміцнення партнерства у наступному році. Звісно, обидва політики запевнили - сприятимуть зміцненню співробітництва на платформах ООН, "Група двадцяти", ШОС, БРІКС у відповідь на тиск Заходу. Для внутрішнього вжитку Після цього Путін звернувся до громадян РФ. Він наголосив на єдності, пообіцяв покращення й акцентував на "бійцях СВО", для яких він наголосив на спадковості поколінь. Мовляв, вони є дітьми, онуками і правнуками покоління, котре здолало нацизм. Сказав, що наступний рік присвячений саме їм Важливо, що для російської аудиторії не було жодних згадок ані про зовнішні політичні партнерства Росії, ані про Україну прямим текстом. Натомість особливо підкреслював надію, добрі сподівання, родинність, традицію. Згадки про "СВО" були невиразними. "Як ніхто інший" Натомість Україні приділив увагу канцлер Німеччини Олаф Шольц. Напередодні Нового року він заявив: Берлін продовжить підтримувати нашу країну, "як ніхто інший у Європі", щоб не допустити ескалації конфлікту, зазначив, що багато громадян Європи дивляться на війну Росії в Україні зі зростаючою тривогою. Цікаво, що Путін привітав з Новим роком не Олафа Шольца, а ексканцлера Німеччини Герхарда Шредера. Той із 2022 року відстоював Путіна і спілкувався з ним. Натомість Шольц непрямо розкритикував Ілона Маска за підтримку ультраправої партії "Альтернатива для Німеччини". Припинення війни в Україні буде пріоритетом для Туреччини у наступному році, зазначив у новорічному зверненні президент Реджеп Таїп Ердоган. Про мир для України він сказав як про "справедливий" Сухий підсумок Звернення і привітання тих західних лідерів, які згадають про Україну, з великою долею вірогідності, міститимуть побажання миру і запевнення у подальшій підтримці. З одного боку це означає, що основні обставини і процеси, котрі були визначальними для геополітики, перейдуть із 2024 у 2025 рік. Відповідно, позиції країн, котрі й раніше допомагали Україні, залишаться незмінними. Навряд чи колективний Захід озвучить сенсації - ексклюзивне право на епатаж, схоже, зафіксували Ілон Маск і Дональд Трамп. Останній стає глобальним джокером наступного року, від якого очікують змін, зокрема, у війні Росії проти України. Очікує і РФ. Путін недвозначно демонструє військово-політичний "трикутник" Росія-КНР-КНДР. Якби й не було привітань, відносно молодий північнокорейський диктатор Кім Чен Ин постійно підкреслює дружні стосунки з Путіним, бо йому конче необхідна підтримка Росії проти Південної Кореї, за якою можуть стояти США і Японія. Натомість китайський лідер намагається бодай формально зберегти нейтралітет, але його наміри йти поруч із Росією і нести цю позицію видаються щонайменше дивним.

У новорічну ніч зірки не лише підбивали підсумки року, що минає, але й вітали українців з новим, 2025. Попереду в нас чимало роботи, однак у кожного є чим пишатися й за що дякувати 2024. Повний текст новини

Український ведучий Володимир Остапчук поділився сімейним контентом. У своєму Іnstаgrаm шоумен опублікував кадри з дружиною - Катериною Полтавською - і маленьким сином Тимофієм. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Тарас Цимбалюк підігрів чутки про розрив з коханою Зіркова сім'я позувала в будинку. Чоловік виклав декілька портретних знімків і показав ніжні фото хлопчика. "Головний підсумок нашого 2024 року. Вітаємо з Новим роком", - написало подружжя. Раніше Остапчук поділився зворушливим сімейним моментом. Чоловік опублікував кадр, на якому знайомив новонародженого сина Тимофія з дітьми від першого шлюбу - Емілією і Еваном.

Президент України Володимир Зеленський в останні хвилини 2024-го звернувся до українців із новорічним привітанням та традиційною промовою з нагоди Нового року 2025.

Президент України Володимир Зеленський записав новорічне відеозвернення до українців і українок. В ньому він подякував всім за 2024-й рік Людям, які проходять усі труднощі з гідністю, для яких громадянство України - це гордість, пише Gаzеtа.uа. Він зазначив, що для нього гордість - бути президентом таких людей. І нагадав, що додні крилаті ракети не здолають народ, у якого є крила. "Я звертаюсь сьогодні до всіх, хто цінує Україну, береже свою державу, каже з любов'ю про неї: "Моя", не уявляє себе без України, де б не знаходився зараз. Всі, хто бореться за неї так стійко і так відважно вже більше тисячі днів", - зазначив президент. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Зеленський завершує рік Технологічною ставкою: що про неї відомо Він побажав, щоби 2025-й рік став роком України і він як президент України і її громадянин в наступному році зробить для цього все. Знає, що він буде не один, а за спиною будуть мільйони українців і українок. "Ми знаємо, що мир нам не подарують. Але ми зробимо все, щоб зупинити Росію та закінчити війну. Це те, чого хотів би кожен з нас. За кожним з нас - Україна-мати. І вона заслужила жити в мирі. Я нам усім цього бажаю", - сказав Зеленський. "З Новим роком, дорогий народе! З Новим роком, Україно! Слава Україні!", - закінчив президент. Кожен день 2024 року здобутий нашими воїнами, усіма нашими людьми. Всіма, хто захищає, хто працює, хто зміцнює й допомагає, зазначив раніше він. Цей рік наповнювали праця і сміливість, людяність і принциповість цілого народу. А ще - турбота, розвиток і любов, прагнення змінити реальність на краще попри все. "Ми, українці, знаємо, як це не чекати, що принесе завтра, а виборювати кожен день і кожен рік свободи. І 2024-й став саме таким здобутим і вільним. Ще одним кроком до справедливості, до чесного миру, до нашої перемоги, до життя без війни", - написав він.

"Дорогий народе! За мною – "Україна-мати". Україна, яка твердо стоїть на ногах. Не схиляє голови, дивиться вперед, вірить у своє майбутнє й перемогу над усім тим злом, що Росія нам принесла. Україна, яка здатна досягти справедливого миру, маючи щит і меч. Захищаючи свій народ, свої кольори, свою незалежність. Я звертаюся сьогодні до всіх, хто цінує Україну, береже свою державу, каже з любов’ю про неї: "Моя". Я дякую вам за 2024-й. Нашим людям, що проходять усі труднощі з гідністю. Людям, для яких бути громадянами України – гордість", - наголосив Зеленський, додавши, що для мнього гордість – бути Президентом таких людей, українців та українок, які доводять, що жодні крилаті ракети не здолають народ, у якого є крила.Він підкреслив, що протягом цього високосного року ми доводили це щодня і бачили це вчора, 30 грудня: "Коли були окрилені щастям, бо на рідну землю з полону повернулося 189 українців. Бо вони зустрінуть Новий рік удома. Бо ми повертаємо своїх. 1358 людей за цей рік. 3956 українців за цей час. І я називаю не приблизні, а дуже точні цифри, бо кожна з них – це людина, наша людина, дуже важлива людина. І з поверненням кожної ми повертаємо в Україну життя".Президент України вазначив, що щоразу, коли це стається, плачуть усі українці: "неважливо, розчулена мати, або це дитинка, яка дочекалась татуся, чи президент України, ми плачемо всі, бо всі ми – люди й зберегли в собі світло".За його словами, це допомагало вистояти ці понад тисячу днів і бути сміливими, коли це потрібно, бути сильними, коли це так важливо. Як це робили наші вчителі, наші медики, наші енергетики, наші транспортники, як це робили всі наші ППОшники, мобільні вогневі групи, додав Зеленський. Він зауважив, що воїни ППО збили за цей рік 1310 крилатих і балістичних ракет, 7800 іранських "шахедів": "Браво! Гордість! Дякуємо! Ми пройшли цей рік разом. Долали разом усе, що приносив 2024-й. Перемоги й невдачі. Радощі й виклики. Сльози щастя, коли нам вдавалось. І сльози болю, коли нас ранили – в серце".Президент також згадав удар по дитячій лікарні "Охмадит" у Києві, наголосивши, що всі українські діти сильніші за все російське зло."Липень. Ранок. "Охматдит". Так б’ють слабаки й боягузи. І ми ніколи не забудемо ці дитячі очі. І ми ніколи їм цього не пробачимо! Коли зло несе смерть, наша відповідь – живий ланцюг. Такий вигляд має сила українців. І ту нашу єдність було помітно з космосу. Її бачив Бог. Бачив, які в нас люди. Які в нас діти. І я не забуду ті неймовірно дорослі та сильні очі хлопчика з "Охматдиту". Скільки в ньому життя, енергії, гідності! І наскільки одна ця дитина сильніша за Путіна! Наскільки всі наші діти сильніші за все їхнє зло. Українські хлопчики та дівчатка, які перемагають цю війну, здобувають знання онлайн і навіть у підземних школах, виграють світові наукові олімпіади, збирають кошти для нашої армії, вигадують технічні рішення, що допомагають нашій обороні. Ви – фантастичне покоління! Ось за кого ми боремось", - сказав Зеленський. Він підкреслив, що діти - це ті, кого передусім захищають наші герої, наші воїни: "Хто тримається сам і тримає на своїх плечах незалежність. Там, де воля й доблесть б’ються щодня, і зараз – в цю новорічну ніч. На всіх наших напрямках. На всіх. На сході, де зараз дуже, дуже важко й дуже непросто. Але ми віримо, ми знаємо: вистоїте. Вистоять наші хлопці. Вистоять ваші дух і сміливість. Усе те, завдяки чому ви цьогоріч не віддали наші Суми й Харків, наш Херсон і наше Запоріжжя. А росіяни цього дуже хотіли. Та натомість ви віддали окупантам борг, повертаючи війну назад додому, у Росію. І той, хто сіяв лихо на нашій землі, отримав його на своїй. На Курщині та в інших місцях, куди цьогоріч прилітала наша відповідь, наша справедливість".Володимир Зеленський наголосив, що справедливість - слово, за яким стоять сотні тисяч наших людей: "наша "оборонка" й наша наука. Чиї розум і праця робили нас міцнішими, бо 30 % усього, що в цьому році було в наших хлопців на полі бою, – усе це було зроблено в Україні.Він розповів, що на одному такому заводі я запитав у молодого інженера: "Як же вам стільки вдалося, як же ці люди стільки змогли?". І хлопець пожартував: "Так то ж не просто люди, вони – ракети".За словами президента, в цей момент йому стало соромно як громадянину, що з 90-х років держава не помічала таких наших людей: "І я пишаюся, коли весь рік, зустрічаючись із ними, чую: вони щасливі, що потрібні Україні. І що Україна знову будує своє, свої ракети. І вперше робить понад мільйон БпЛА за рік. Змушує ворога вчити українську. "Паляниця", "Пекло", "Рута". Змушує тремтіти від слів "Нептун" і "Сапсан". Усе це – наші ракети. Українські. "Гор", "Вампір", "Колібрі", "КАМІК", "Лютий", Неаvy Shоt, Fіrе Роіnt. Усе це – наші дрони. Українські. І все це – наші аргументи, аргументи для справедливого миру".Президент згадав спортивні перемоги і здобутки України у світі: "Його здобувають тільки сильні. І те, що ми такі, доводили не раз. Наші спортсмени. Олександр Хижняк, наш Танк. Ольга Харлан, Ярослава Магучіх, усі наші олімпійці та паралімпійці, за яких ми так уболівали, переживали, так кричали від радості й гордості, коли вгору здіймався синьо-жовтий прапор. Ми тримали удари й давали здачі разом з Олександром Усиком. Усе це – про дещо більше, аніж тільки спорт. Це про наш характер. Про те, ким ми є і на що здатні. Сенси й символи. Про те, що бої Сашка, як щоденні битви всієї України, показують нам: байдуже, наскільки противник більший за тебе, важливо, наскільки більша твоя воля. Тоді це захоплює подих усього світу! І всі лідери мені відверто казали: "Ми ніколи такого не бачили – коли повна зала Нотр-Дам-де-Парі аплодує". І це були оплески вам. Усім нашим людям. Ось так звучить повага до України. Ось що таке незалежність."Володимир Зеленський наголосив, що Україна бротиметься за кожкого громадянина, який потрапив до російського полону або опинився в окупації."Це коли ми не віддаємо своє. І коли не забуваємо своїх. Тих, хто в полоні. І ми будемо боротися за кожну людину, яка, на жаль, досі там. І будемо боротися за всіх, кого Росія загнала в окупацію, та не змогла окупувати їхні українські серця. І скільки б зло під дулом автоматів не роздавало паспортів, наші люди кажуть: "Ви тут не рідні, ви – тимчасові». І весь той завезений бур’ян не приживеться на нашій землі, не переможе корінних. І я завжди згадую історію про нашого одного українського дідуся, у якого окупанти запитали: "Который час?" І почули відповідь: "Час звалити з нашої землі". Ось що таке воля всередині, яку просто неможливо окупувати. І я звертаюся до всіх, хто несе в собі цю волю, на тимчасово окупованих територіях. Дорогі українці! Я знаю, що ви зустрічаєте Новий рік за нашим часом і зараз ви чуєте ці слова. У нашому Криму, на Донбасі, в Мелітополі, в Маріуполі – всюди, де чекають Україну. І куди одного дня Україна повернеться, щоб бути разом. І єдине, що розділятиме українців, – це щедро накритий стілЯ знаю: за цим столом будуть усі наші люди. Ті, хто зараз за кордоном, але зберегли Україну в собі. Тож сьогодні в першу хвилину нового року у Варшаві, Нью-Йорку чи Буенос-Айресі лунатиме "Ще не вмерла…". В Берліні, Празі чи Токіо сьогодні скажуть: "Слава Україні!" І світ відповість: "Героям слава!". Бо Україна не наодинці. Бо з нами – наші друзі. І з перших хвилин цієї війни Америка була з Україною. І я вірю, що Америка буде з Україною і в перші хвилини миру", - зазначив президент. Він згадав розмову з Джо Байденом після російського вторгнення, з Дональдом Трампом після його обрання, усі розмови з конгресменами, сенаторами, простими американцями, з усіма, хто нас підтримує у США, Європі, світі, – у цих багатьох і різних розмовах завжди була єдність у головному: Рutіn саnnоt wіn. Ukrаіnе wіll рrеvаіl. Путін не має виграти. Україна переможе, заявив Зеленський.Він подякував всім американцям за те, що ці слова доводилися справами. І наголосив, що не має сумніву : "Розуміє, що перше неможливе без другого. Бо це не вулична розбірка, де треба втихомирити дві сторони. Це повномасштабна агресія божевільної держави проти цивілізованої. І я вірю, що ми разом зі США здатні на цю силу. Змусити Росію до справедливого миру. Тобто не забути й не обнулити все, що скоїла Росія. Буча, Оленівка, Авдіївка, усі наші знищені міста й села. Ось чому дійсно справедливий мир не може настати за принципом "почнімо з чистого аркуша". Бо рахунок не 0:0. На рахунку – тисячі, тисячі українців, життя яких украла Росія"."І сьогодні серце України всіяне шрамами. Це імена наших полеглих героїв. Не дай боже жодній родині у світі пережити такі втрати. Жодному лідеру у світі я не побажав би пережити ці відчуття – у ту мить, коли передаєш нагороди посмертно. Бачиш очі матері, дружини, дитини воїна, який віддав життя за Україну, і чуєш від них: "Будь ласка, нехай це все буде не даремно". Тисячі наших хлопців і дівчат не пішли в небуття. Вони з нами, вони поруч, завжди, вони дивляться на нас із небес. І ми не маємо права їх підвести й не можемо зрадити їхній подвиг і пам'ять. І щодня в наступному році я, усі ми маємо боротися за Україну, яка буде достатньо сильною. Бо тільки таку Україну поважають і чують. Як на полі бою, так і за столом переговорів", - сказав президент України.Він дякує всім, хто цьогоріч був поруч із нами - нашим партнерам, союзникам, друзям, лідерам: "Дійсно лідерам. Не тому, що так заведено звертатись, а які доводять своє лідерство ділом. Хто не боявся приїжджати в Україну, знаючи, як цінно бачити, що ми пліч-о-пліч. Із ким попри відстань і різницю в часі ми працювали, знаходили рішення і здобували результати. "Петріоти", "айріси", "насамси", "атакамси", F-16, "скальпи", "сторм шедоу". Чеська ініціатива та мільйон снарядів. Данська модель і сотні мільйонів у наше вітчизняне виробництво. 27 безпекових угод і 40 мільярдів на підтримку нашої армії. Європейський Союз і 50 мільярдів на підтримку нашої економіки. "Велика сімка" і рішення про 50 мільярдів доларів заморожених російських активів. Це наша велика міжнародна робота. Це наша велика міжнародна перемога. Дякую партнерам, дякую вам за це, дякую команді. Армія, уряд, Офіс, парламент, регіони, громади, волонтери. Усім, хто робить нашу країну міцнішою всередині, дбає про людей".Володимир Зеленський також подякував всім, завдяки кому Україна стоїть і вистоїть, подолає свій шлях до миру, сильної України, і до України європейської. "І це вже не просто слова – це реальність, яка настала в червні цього року з відкриттям переговорів про вступ України до ЄС. І це історичний результат. Цей шлях уже безповоротний. І Україна буде у Євросоюзі. І одного дня Україна буде в НАТО й посилить Альянс. Посилить стійкість світу. Єдність Європи, яка визначає долю кожного народу на континенті. І цю єдність мають поважати всі. І Будапешт із Братиславою. Я знаю, і угорський, і словацький народи – насправді вони з нами, з Україною, з українцями, на боці правди. Правду має визнати і влада цих країн. Не треба боятися, що Україна буде у Європі. Треба робити все, аби у Європі не було Росії. Її танків, її ракет і зла, яке вона неодмінно понесе далі, якщо Україна не вистоїть. Якщо сьогодні Росія тисне вам руку, це не значить, що завтра цією ж рукою вона не почне вас убивати. Бо росіяни бояться вільних. Того, що їм не знайомо. Бояться свободи. Вони народилися за Путіна, пішли в школу за Путіна, пішли служити за Путіна й гинуть за його хворі ідеї", - зазначив він.Зеленський наголосив, що тому так важливо сьогодні підтримувати всі народи, які відстоюють свободу.: "Хто не віддає її в Кишиневі. Хто бореться за своє майбутнє у Тбілісі. І я впевнений, настане день, коли всі ми скажемо: "Жыве Беларусь!".Наприкінці звернення президент України Володимир Зеленський знову звернувся до українців, побажавши усім громадянам та країні жити в мирі. Він підкреслив, що робитиме все для цього."Нехай 2025-й стане нашим роком, роком України. Ми знаємо, що мир нам не подарують. Але ми зробимо все, щоб зупинити Росію й закінчити війну. Те, чого хотів би кожен із нас. За кожним із нас – "Україна-мати". І вона заслужила жити в мирі. Я нам усім цього бажаю. І як Президент України, і як громадянин я буду в наступному році робити для цього все. Знаючи, що буду не один. Знаю, що пліч-о-пліч зі мною ви – мільйони українців. Сильні. Вільні. Прекрасні. Незалежні. З Новим роком, дорогий народе! З Новим роком, Україно! Слава Україні!", - сказав Володимир Зеленський.

2024 рік був доволі складним для нас усіх. Він раз у раз випробовував наше терпіння та нерви. Але разом із тим цей рік зробив нас сильнішими, аніж ми були. Ми як ніколи впевнені у своїх прагненнях та діях.

Сирський звернувся до військових: що чекає на ЗСУ у 2025 роціГоловнокомандувач ЗСУ привітав військових з Новим роком та підбив підсумки 2024 року. Він відзначив успіхи армії та наголосив, що 2025-й стане роком реалізації мети - збереження незалежності України.

Президент Володимир Зеленський разом з дружиною Оленою Зеленською привітали українців із прийдешнім Новим роком. Вони побажали сили в новому році та єдності.