Ukrainians news about Історія

Українські війська звільнили Слов'янськ та Краматорськ 5 липня 2014-го від бойовиків ДНР і російських військових. Слов'янськ і Краматорськ стали першими містами на Донбасі, які 12 квітня 2014-го захопили російські диверсанти. Розташовані на межі Донецької, Луганської та Харківської областей. Бойовики вчинили терор серед місцевого населення: у полон брали тих, хто розмовляв українською мовою. Заручників катували і обстрілювали житлові квартали. Було мародерство, не працювали дитсадки та школи. Від обстрілів постраждали 34 житлові будинки та інші споруди, в тому числі - чотири школи. Збитки від руйнувань склали 1,5 млрд грн. Спроби визволити Слов'янськ від окупантів 13 та 24 квітня виявилися невдалі. Проти терористів застосували авіацію. 3 травня сили АТО закріпилися на стратегічній висоті Карачун поблизу Слов'янська. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Російські диверсанти захопили Слов'янськ 5 липня бойовики залишили Слов'янськ та втекли до Донецька. Над міськрадою встановили український прапор. Утікаючи, окупанти залишили величезні арсенали зброї російського виробництва. За весь період боїв за Слов'янськ Україна втратила 70 військових. Знищили 470 ворогів. Бої в околицях Краматорська тривали у травні та червні. До звільнення міста були залучені підрозділи Національної гвардії України, "Альфа" СБУ. Після поразки в Слов'янську, бойовики ДНР та росіяни покинули і Краматорськ. Його зайняли українські війська. Краматорськ оголосили тимчасовим центром Донецької області. Україна відновила повноцінну життєдіяльність деокупованих міст. Збройні сили України забезпечують захист. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Машина горіла всі 300 км до аеропорту: український полковник посадив палаючий літак Вісім років тому, 13 червня 2014-го, Збройні сили України вперше звільнили Маріуполь від російських загарбників. З 13 квітня 2014 року, місто контролювали проросійські терористичні формування так званої ДНР. Операцію зі звільнення Маріуполя успішно провели сили підрозділів "Азов", "Дніпро-1" і 79-ї аеромобільної бригади. Нині Маріуполь знову знаходиться під російською окупацією. Однак в Офісі президента та ЗСУ заявляють, що місто обов'язково знову повернеться під контроль України.

У Данії виявлено унікальні риболовні знаряддя, які виготовили приблизно 5000 років тому. Цей артефакт підтверджує, що навіть після поширення землеробства рибальство залишалось важливою частиною повсякденного життя, передає Аrkеоnеws. Дерев'яні пастки збереглися у вологому ґрунті та показали високий рівень технічної майстерності мешканців того часу. Знахідку зробили дослідники, що працюють у межах проєкту SylFіsh. Роботу очолює команда фахівців із Музею Лолланд-Фальстер. Вони натрапили на залишки стародавніх рибальських споруд під час підготовки території до будівництва. Разом із пастками археологи знайшли списи, кістки риби та різні предмети, які дозволяють уявити життя узбережних громад кам'яного віку. Артефакти показують, що мешканці регіону мали глибоке знання природи та розуміли річкові й морські течії. Завдяки цьому вони могли рибалити цілий рік. Такі загороди для риби не лише демонструють інженерне мислення, а й доводять, що рибальство залишалось незамінним джерелом їжі впродовж століть. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Археологи розкопали доісторичні кургани Окрім фізичних знахідок, у регіоні провели аналіз стародавньої ДНК. Він виявив, що населення складалося як з місцевих мисливців-збирачів, так і з прибулих землеробів. Між ними вже відбулося генетичне змішання, проте в укладі життя переважали традиційні заняття. На відміну від різкої зміни способу життя, яку часто описують у підручниках, перехід до неоліту в Південній Скандинавії мав поступовий характер. Прибережні громади пристосовували нові знання, не відмовляючись від старих практик. Ця знахідка виходить за межі наукової цікавості. Вона демонструє, що для виживання у мінливому світі люди покладались не лише на нові технології, а й на збереження перевірених джерел їжі. Риболовля стала тим містком, який поєднав минуле з новим способом життя. У Швеції археологи знайшли два древні мечі вікінгів всередині кам'яної поховальної камери. Зброю ніхто не чіпав протягом 1200 років, тож знахідка може багато розповісти про життя людей, які жили тут у ті часи. Мечі виявили у провінції Вестманланд на великій похоронній ділянці, де розташовані понад 100 поховань. Останні датують періодом між 600 та 1 тис. роками нашої ери.

Завдяки аналізу ДНК риб'ячих кісток дослідники встановили, яку саме рибу використовували для приготування соусу гарум ще у ІІІ столітті. Генетичні залишки дозволили з'ясувати, що основу цієї давньої страви складали сардини. Також до складу входили оселедець, скумбрія і мерланг. Про це повідомлє Аntіquіty. Археологи давно знали, що гарум виготовляли шляхом ферментації подрібненої риби. Цей соус цінувався за свій інтенсивний смак умамі та сіль. Однак встановити конкретні види риб було майже неможливо. Причиною став агресивний процес ферментації, що руйнував тканини до невпізнаваності. Щоб знайти відповідь, вчені зібрали рештки кісток із залишків виробництва гаруму, знайденого в регіоні Галісія на північному заході Іспанії. Це місце датують приблизно 1700 роками тому. Незважаючи на пошкоджену ДНК, вчені застосували порівняльний метод. Вони використовували генетичний матеріал сучасних риб і на його основі заповнювали прогалини. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Римляни їли дроздів - вчені дізналися більше про давні страви Результати виявилися майже однозначними. Понад 99% ДНК відповідали європейській сардині. У меншій кількості виявлено гени скумбрії, оселедця та мерланга - представника родини тріскових. Найбільше генетичного матеріалу залишилось від сардин, тому саме вони вважаються основним інгредієнтом соусу. Дослідження також дозволило порівняти древню популяцію сардин із сучасною. Виявилось, що у минулому популяції риб у різних районах океану мали значно менше генетичних перетинів між собою. Це свідчить про інше середовище існування до початку активного впливу людини на екосистеми. Науковці вважають, що подібні методи допоможуть не лише досліджувати харчові звички минулих епох. Також вони дозволять відстежити, як змінювалось середовище через діяльність людини. Результати цієї роботи опубліковані в науковому журналі Аntіquіty. У грецькому місті Салоніки археологи знайшли давні артефакти. Понад 300 тис. монет, прикрас, мармурових статуй, амфор, олійних ламп і парфумерних ваз знайшли під час ремонту метро. Також виявили кам'яну дорогу Dесumаnus Махіmus, яка проходила через центр Салоніків у 6 ст. н.е. Відкопали залишки вілл, магазинів, майстерень і церкви.

Під час археологічних розкопок на території Сан-е-Чахмак, що поруч з іранським містом Шахруд, виявили рідкісний артефакт - стародавню флейту, виготовлену з пташиної кістки. Це місце відоме як один із центрів ранніх людських цивілізацій, які сформувалися біля Шовкового шляху, передає Аrkеоnеws. На сьогодні Національний музей Ірану почав новий культурний проєкт. Його мета - зробити старожитності доступними для широкої аудиторії. У межах цієї ініціативи артефакти, знайдені під час розкопок, демонструватимуть у вигляді коротких документальних відео. Одним з таких об'єктів стала флейта з неолітичного поселення. Її вирізали з кістки великого перелітного птаха. За словами доктора Ферейдуна Бігларі, який є заступником директора Національного музею, флейта має чотири отвори для пальців. Ще один отвір розташовано біля краю. Це вказує на високий рівень майстерності та точність, з якою інструмент створили за допомогою кам'яних знарядь. Бігларі також звернув увагу на порізи, помітні на поверхні. Вони дають змогу зрозуміти, як саме її виготовляли люди тисячі років тому. Музей зараз співпрацює з досвідченим музикантом. Планується створення точної копії флейти, виготовленої з аналогічних матеріалів. Завдання - спробувати відтворити звуки, які видавав інструмент у давнину. Фахівці припускають, що подібні музичні предмети вживали не лише під час обрядів. Ймовірно, вони служили й для щоденного спілкування. Наприклад, під час випасання худоби або інших занять. Присутність такого інструмента в неолітичному поселенні свідчить про те, що музика вже тоді була частиною життя людей. Вона інтегрувалася в культуру, побут і ритуали. Знахідка походить зі східного пагорба Сан-е-Чахмак. Ця частина археологічного комплексу відома раннім керамічним виробництвом, що вказує на розвиток складніших суспільств. Для порівняння, західний курган цього ж поселення містить старіші шари. Там поки що не знайшли кераміки, однак виявлено чимало глиняних конструкцій і кам'яних знарядь. Це демонструє повільний перехід від примітивних до розвинених структур поселень. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Археологи відновили давньоримські розписи зі сміття Сан-е-Чахмак охоплює історичний період з 7 по 5 тис. до нашої ери. Його територія документує зміну епох - від докерамічного суспільства до початку халколіту. Серед інших знахідок - мідні інструменти, кераміка з орнаментами та артефакти, які мають спільні риси з культурою Джейтун із Туркменістану. Це свідчить про ранні регіональні зв'язки. Комплекс вважається одним із найбільш детально вивчених неолітичних об'єктів у північно-східному Ірані. Його матеріали проливають світло на початок розвитку землеробства, керамічного виробництва та обробки металів. Флейта з пташиної кістки та інші артефакти зберігаються в музеї Іран Бастан у Тегерані. Експозиція дозволяє відвідувачам доторкнутися до життя людей, які населяли ці землі понад 7 тис. років тому. На археологічній пам'ятці в провінції Сичуань у Центральному Китаї археологи виявили священне бронзове дерево культури Шу. Його знайшли в жертовній ямі. Археологам знадобилися чотири місяці, щоб повністю розкопати гілки, квіти, частини стовбура й прикраси дерева.

У Чехії під час підготовки до будівництва нової траси археологи виявили поселення, яке належить до латенської епохи. Йдеться про культуру кельтів залізного віку, передає Rаdіо Рrаguе Іntеrnаtіоnаl. Розкопки ведуться біля міста Градець-Кралове, на ділянці майбутньої автомагістралі D35. Цей об'єкт уже назвали винятковим за масштабом і значенням для всієї країни. Прессекретар Градець-Краловського університету Якуб Новак повідомив, що розкопане поселення могло виконувати функції виробничого й торговельного центру. Археологи вважають, що воно мало зв'язки з далекими регіонами, адже на місці знайшли бурштин, золоті й срібні кельтські монети, а також залишки керамічного виробництва. Крім цінних металів, під землею виявили штампи для карбування монет, уламки посуду, елементи господарських будівель. Є підстави вважати, що там також були святилища. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Археологи відновили давньоримські розписи зі сміття Новак заявив, що фахівці вражені обсягами й багатством знахідок. Усе вказує на те, що це місце було важливим для обміну між різними частинами Європи того часу. Тепер воно може отримати статус об'єкта культурної спадщини. Це не перша археологічна сенсація на трасі між Горжице й Градець-Кралове. Раніше на цій території вже виявили доісторичний курган. Його довжина становить 192 м, а найбільша ширина 15,1 м. Він був збудований у ІV ст. до нашої ери. і вважається найбільшим із відомих поховальних споруд того часу в Європі. У Єгипті археологи знайшли мумію з амулетом у вигляді золотого язика. Дослідники припустили, що амулет мав дозволити померлому говорити в загробному житті.

Під час досліджень у Південній Моравії археологи натрапили на унікальний військовий артефакт. Йдеться про фрагмент бронзового гаманця, що належав римському легіонеру. Його вік оцінюють приблизно у 1800 років, пише Неrіtаgе Dаіly. Знахідку зроблено на території стародавнього табору, пов'язаного з 10-м легіоном. Період його активності датується роками між 172 і 180 нашої ери. Саме тоді тривала Маркоманська війна, в якій Рим вів бої проти германських племен, зокрема маркоманів, квадів та сарматських язигів. Балаж Коморочі з Чеської академії наук повідомив, що конструкція гаманця дозволяла зручно закріплювати його на лівому передпліччі. Такий спосіб носіння залишав праву руку вільною для ведення бою. Попри те, що всередині самого гаманця монет не виявили, інші знахідки в тому ж археологічному шарі свідчать про активне використання римських грошей. Дослідники припускають, що в оригінальному стані гаманець міг вміщувати до 50 срібних денаріїв. Це майже дорівнює середньорічному доходу одного легіонера у ІІ столітті. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Археологи знайшли висотки та храм у стародавньому Іметі Цей артефакт допомагає зрозуміти, як солдати Риму розпоряджалися фінансами під час тривалих військових кампаній. За словами істориків, гаманець служив не лише сховком для особистих заощаджень. Його також могли використовувати для зберігання коштів, призначених для купівлі їжі, екіпірування та інших речей першої потреби. Нині бронзовий фрагмент гаманця виставлено у громадському центрі Мушов, розташованому в Пасохлавках. Окрім оригіналу, там також можна побачити точну реконструкцію гаманця та кілька монет, подібних до тих, що могли в ньому зберігатися. Знахідка дає змогу зазирнути в економічне життя римського війська і краще зрозуміти повсякденність легіонерів у віддалених куточках імперії. Археологи розповіли, що нещодавно відкриті підземелля вежі Чарторийських луцького Окольного замку вели до приміщення міського єзуїтського колегіуму ХVІІ ст. Нині тут досліджують 7 кімнат, в одній з яких є хід у таємну.

30 червня 1941 року у Львові проголосили Акт відновлення Української Держави. Gаzеtа.uа зібрала ілюстрації, які стосуються цієї події. Проголошення ініціювала Організації українських націоналістів революціонерів під проводом Степана Бандери. Акт проголосив голова Національних зборів Ярослав Стецько з балкона будинку товариства "Просвіта" на площі Ринок. Львівська радіостанція повідомила про це населенню України й передала благословення митрополита Андрея Шептицького. 29 червня 1941-го радянські війська й загони НКВД залишили Львів. Перед цим вбили тисячі в'язнів тюрем. Наступного дня в місто зайшли загони вермахту. Першим увійшов батальйон "Нахтігаль" з командиром Романом Шухевичем. Пізніше на вантажівці з Перемишля прибула група оунівців. Стецька уповноважив Український національний комітет проголосити незалежність України. "На західних землях України твориться українська влада, яка підпорядкується Українському національному урядові, що створиться у столиці України - Києві з волі українського народу", - йшлося в документі. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Організація українських націоналістів розкололась Німецька влада не підтримала відновлення незалежності України. 15 вересня Ярослава Стецька та Степана Бандеру заарештували. Їх ув'язнили в концтабір Заксенхаузен. ОУН(б) продовжила боротьбу за незалежність. 30 червня 1941 року в окупованому німцями Львові проголосили створення Української Держави та сформували уряд - Українське Державне Правління на чолі з Ярославом Стецьком. Українську Державу за два місяці після створення ліквідували.

The Mission of «Sprava Hromad»is the support of our army. The key to victory at the front is the support of the army in the rear! Now again, as in 2014, the army needs our unity in matters of aid!Starting with basic things like clothing, and ending with high-precision equipment, such as optical-radio-electronic surveillance complexes, our community buys and supplies the troops with everything they need, which forms a new, more advanced army! In this process, we, Public Affairs, take over all the routine processes from "understanding what the military needs to beat the enemy" and ending with handing him the keys to the dream equipment! However, we can overcome this path only under one condition: only together with you!

30 червня 1941-го у в'язниці міста Перемишляни на Львівщині чекісти стратили священника УГКЦ 52-річного Олексія Боднара. Вирізали на тілі хрест і посипали сіллю. Чоловік народився 1889 року в селі Торгів на Львівщині. Закінчив Львівську греко-католицьку духовну семінарію, а висвячення на ієрея прийняв за часів Першої світової війни. Служив управителем парафій у декількох селах. 1921-го почав виконувати ті ж обов'язки у селі Борщів. Викладав релігію в місцевій школі, водночас активно займався національно-просвітницькою діяльністю - замовляв до села українські книжки й часописи. Цим були незадоволені поляки, але не протидіяли. Пізніше Олексій Боднар створив у селі осередок Українського католицького союзу. Організація прагнула підтримувати всебічний розвиток українського народу в християнському дусі. 1932 року Боднар відгукнувся на прохання митрополита Андрея Шептицького зібрати допомогу бідним і безробітним, а 1938-го Шептицький призначив священника куратором освіти Перемишлянського деканату. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У лісі чекісти розстріляли священника Незабаром розпочалася Друга світова війна. Західну Україну окупували радянські війська, а спецслужби почали переслідування Греко-католицької церкви та всіх активних проукраїнських діячів. Уже 1941 року, із наступом німців на СРСР, переслідування та арешти змінилися масовими розправами. Отця Боднара попередили про небезпеку й порадили сховатися, але він відмовився й сказав, що не скоїв нічого лихого. 26 червня його арештували та кинули до в'язниці НКВД у Перемишлянах. Катували чотири доби, а після того розстріляли разом з іншими в'язнями. Німецька адміністрація дозволила доправити тіло отця до Борщева, де 1 липня 1941 року його поховали. У квітні 1941-го в УРСР діяло 62 в'язниці, з них 26 тюрем у Західній Україні. Тюрми були переповнені в'язнями - у них утримували 72 тис. 768 людей. Там сиділи політики, релігійні діячі, представники інтелігенції, колишні чиновники й військові, "куркулі", активісти національно-визвольного руху, кримінальні злочинці та арештовані за різні побутові злочини. Нарком державної безпеки Всеволод Меркулов видав наказ, в якому йшлося про терміновий облік усіх в'язнів у тюрмах. Мали провести розподіл на тих, що підлягають депортації в концтабори ГУЛАГу й тих, кого необхідно розстріляти. У багатьох містах Західної України після сильних нацистських бомбардувань місцеві очільники НКВД самостійно почали знищувати в'язнів. Прокурор Львівської області Леонтій Харитонов санкціонував страту політичних в'язнів. "Ворогів народу" без суду поливали чергами з автоматів просто в камерах через дверцята для передавання їжі, закидали гранатами. Трупи ховали в подвір'ях в'язниць.

Під час розкопок на території давньої фортеці Туїда археологи натрапили на унікальну знахідку. Виявлено рідкісну золоту монету часів Східної Римської імперії. Експерти визначили, що артефакт належить до періоду правління імператора Юстина ІІ, пише Аrkеоnеws. Він керував імперією наприкінці VІ століття. Фахівці Сливенського регіонального історичного музею повідомили, що це вже четверта золота монета, знайдена у цьому місці. Однак ця відрізняється тим, що пов'язана не з Юстиніаном І, а з його наступником і племінником. Спочатку науковці вважали, що монета належить епосі Юстиніана. Та після реставраційних робіт стало зрозуміло, що зображення й напис вказують на правління Юстина ІІ. На лицьовому боці монети імператор тримає глобус, увінчаний фігурою Вікторії. На зворотному боці викарбувано напис "VІСТОRІА АVGGG &Тhеtа;S". Це свідчить про її походження з монетного двору в Антіохії. У той період місто називалося Теополіс, а нині - Антак'я на території сучасної Туреччини. Юстиніан І залишив після себе спадщину у вигляді великих архітектурних проєктів і територіального розширення. Натомість епоха Юстина ІІ була більш складною. На імперію тиснули зовнішні загрози, ситуація всередині країни ставала нестабільною. Останні роки життя імператора позначилися погіршенням його психічного стану. У результаті до влади частково прийшли його дружина Софія та воєначальник Тиберій. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У каналізації знайшли древню статую Фортеця Туїда, де знайдено монету, розташована на вершині пагорба Хісарлака. Спочатку це була пізньоримська споруда, яку перебудували вже у візантійську добу. Укріплення залишалося важливим стратегічним об'єктом протягом кількох історичних епох, зокрема в середньовічній Болгарії. Цьогорічні розкопки на території Туїди вже дали 23 монети, датовані ІІ-ХІІІ століттями. Вони демонструють, наскільки довго й інтенсивно використовувалася ця локація. Знахідка золотої монети з часів Юстина ІІ розширює уявлення про політичні та економічні зв'язки регіону у ранньовізантійський період. Вона також підтверджує значення Туїди як ключового адміністративного й військового центру тієї доби. 2020 року під час розкопок у болгарському селищі Дебелт археологи знайшли античну золоту сережку. Вона була подібною до прикрас на жіночих фаюмських погребальних портретах. Знахідку побачили в щілині між плитами в громадських лазнях часів Римської імперії в місті Деульт - колонії ветеранів VІІІ легіону Октавіана Августа.

29 червня 1919-го більшовики розстріляли в Одесі колишнього українського військового міністра, 61-річного Олександра Рогозу. Відмовився перейти на бік Червоної армії. Олександр Рогоза народився 1858 року на Київщині в родині священника, дворянина Вітебської губернії. Навчався в Полоцькій військовій прогімназії, Михайлівському артилерійському училищі, а після того закінчив Миколаївську академію Генерального штабу. Брав участь у російсько-турецькій війні 1877-1878 років. 1908-го отримав звання генерал-лейтенанта, а за рік став командиром 19-ї піхотної дивізії армії Російської імперії. Командував дивізією в часи Першої світової війни. Відзначився в боях у Польщі, Румунії та Молдові. Від командування військами генерал-лейтенанта відсторонили після більшовицького Жовтневого перевороту. Однак уже на початку квітня 1918-го він вступив до української армії. 30 квітня отримав від гетьмана Павла Скоропадського пропозицію стати військовим міністром в уряді Української держави. Прийняв її та розпочав активну роботу з реорганізації та українізації Генерального штабу, формування восьми нових стрілецьких корпусів. Сприяв реформуванню Запорізького корпусу, Сердюцької, Сіро- та Синьожупанної дивізій. Надавав підтримку козацтву. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Розстріляли поета, який воював за Україну Після повалення гетьманату Директорією УНР наприкінці 1918 року, Рогозу позбавили посади та заарештували, але невдовзі звільнили. Він перебрався до Одеси, звідки планував дістатися Кубані та приєднатися до білогвардійців, але чомусь залишився в місті. Незабаром Одесу захопили червоні під командуванням отамана Никифора Григор'єва. Рогозі запропонували перейти на службу, але він відмовився. Тоді показово розстріляли на Катерининській площі. Колишнього генерал-майора УНР та першого міністра Української держави Олександра Лігнау розстріляли чекісти на Бутовському полігоні під Москвою 5 лютого 1938 року. Чоловік потрапив під сталінські репресії проти офіцерства. Лігнау звинуватили в шпигунстві на користь нацистської Німеччини.

Сьогодні відзначають День Конституції України. Основний закон держави прийняли у 1996 році в залі Верховної Ради. Події передувало важке 24-годинне безперервне засідання. Врешті, після безсонної ночі, "за" проголосували 315 народних депутатів, 36 - проти. "Текст розроблявся багатьма людьми. Кажуть: "батьки" Конституції. Ми, хто брав участь у творенні Конституції, вважаємо батьком Конституції Михайла Сироту, який вів роботу Конституційної комісії, він стояв на трибуні майже всю ніч. Цей текст, який ми проголосували, був відпрацьований на основі тексту, прийнятого у першому читанні. У ньому було понад дві тисячі поправок. Основу напрацьовували десятки фахівців. До складу Конституційної комісії входили найкращі фахівці з конституційного права. Ми намагалися максимально не пошкодити текст, прилаштувати його до потреб суспільства, враховували політичні речі, йдучи на якісь поступки", - згадував політик і один з авторів тексту Конституції Віктор Мусіяка. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Скільки українців не читали Конституцію - результати опитування Попри те, що Україна останньою з усіх пострадянських країн прийняла Конституцію, міжнародна спільнота назвала її однією з найдемократичніших у світі. Вона встановила, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою, а носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в країні є народ. Гарантувала основні права і свободи людини і громадянина, право приватної власності, затверджувала державну символіку, статус української мови як єдиної державної. Визначала основні повноваження органів державної влади. Декларацію про державний суверенітет України прийняла Верховна Рада УРСР 16 липня 1990-го. До цього документ обговорювали на ХХVІІІ з'їзді Комуністичної партії України, де приняли відповідну резолюцію. Декларація заклала основу для побудови незалежної України. За кожне положення декларації проходили словесні бої у сесійній залі парламенту. Проте події, які сколихнули Радянський Союз, вказували на невідворотність змін. Комуністи, які складали більшість у Раді, пішли на поступки демократичним силам. Декларація стала підвалиною до прийняття Конституції України.

28 червня в Україні відзначають День Конституції. Цього року їй виповнюється 29 років, повідомляє Gаzеtа.uа. Після проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року з'явилася потреба конституційно закріпити основи державного та суспільного ладу. Тоді було 15 проєктів Конституції, але їх не ухвалили через конфлікт президентів Леоніда Кравчука та Леоніда Кучми з Верховною Радою та її головою Олександром Морозом. Президент хотів створити сильну виконавчу владу. Верховна Рада прагнула зберегти і розширити свої повноваження. 26 червня 1996 року Рада національної безпеки і Рада регіонів при президентові України засудили будь-які зволікання з прийняттям Конституції. Кучма призначив референдум щодо прийняття Конституції на 25 вересня. Наступного дня Верховна Рада прийняла постанову "Про процедуру розгляду проєкту Конституції України в другому читанні". І розпочався справжній марафон тривалістю майже 24 год. З них останні 14 - без перерви. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Конституція за хвилину. 90% українців не знають своїх прав Статті для обговорення з трибуни Верховної Ради зачитував депутат Михайло Сирота. Його пізніше називали батьком Конституції. У залі засідань точилася боротьба між комуністами та представниками інших політичних сил. По кожному спірному питанню мусили шукати компроміси. За Конституцію проголосували 315 депутатів із 450. Україна отримала Конституцію о 9:18 28 червня 1996 року. У ній закріпили правові основи держави, її суверенітет і територіальну цілісність, основні права і свободи громадян. 1997 року почали відзначати День Конституції. Це єдине свято, закріплене у статті 161 Конституції. Україна не вийде з кризи на клаптикових змінах. Вона або розчиниться в Європі як держава із втраченими перспективами, або набереться розуму й мужності, щоб ухвалити новий Основний закон, - каже правознавець Всеволод Речицький. "На східноєвропейському просторі всі конституції побудовані на західних зразках. Студентською мовою - списані. Студент ніби й розуміє слова, та, коли треба їх пояснити, відстоювати зміст, каже: ні, я на таке не підписувався. Україна теж написала Конституцію за західними зразками, але зіпсувала їх і послабила. Ми тоді створили чергову соціалістичну конституцію. Стаття 13-та говорить, що земля є власністю народу. Можна не продовжувати. Бо про те саме йдеться в ленінському декреті "Про землю". Тому нинішні спроби змінити щось окреме - закономірні, але не вирішують питання по суті", - каже він.

Бунт на броненосці "Князь Потьомкін Таврійський" в морі неподалік Одеси вибухнув 27 червня 1905 року. Моряки розпочали перше в історії Російського флоту збройне повстання і захопили корабель. Більшість команди екіпажу корабля становили українці. Серед матросів у Севастополі і в Одесі того року виникають революційні настрої, заявляються десятки гуртків українського типу. Восени усі готувались до повстання на Чорноморському флоті - як першого кроку до повалення царської влади. 25 червня 1905 року панцерник "Князь Потьомкін Таврійський" в супроводі міноносця знялися з якоря в Севастополі і прибули до Тендрівської коси неподалік Одеси для навчання. На борту панцерника - екіпаж з 781 матросів, 15 офіцерів, двох лікарів і священика. Матроси жили в жахливих умовах, а в офіцерів і наближених до них російських матросів умови були кращі. Кухар із наказу офіцерів закупив у знайомого одеського купця тухлу яловичину та делікатеси і вино для офіцерів. Того дня приготував борщ. У ньому плавали великі білі опариші. Моряки відклали ложки - їли лише сухарі із водою. Старший офіцер Іполит Гіляровський закричав оголосив загальний збір на палубі через непокору. Іполит Гіляровський наказав охоронцям стріляти в незгодних підкорюватися наказам. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Бій під Крутами: студенти затримали удесятеро більшу армію Унтер-офіцер Григорій Вакуленчук, мінний машиніст Панас Матюшенко і офіцер Олександр Коваленко - українці. Вакуленчук цілиться в Гіляровського. Матроси захопили склад з боєприпасами. Повстання підтримали російські матроси та унтер-офіцери. Керівником повстання став мінний машиніст Панас Матюшенко. Панцерник прибув в охоплену загальним страйком Одесу. Керівники повстання на нараді вирішили запросити на борт корабля представників міської соціал-демократичної організації. На берег доставили тіло Вакуленчука. На похороні - натовп людей до 10 тис. осіб. Сталися заворушення в порту, почались провокації, деякі крамниці були розбиті і підпалені. Війська відкрили вогонь по натовпу. За офіційними даними російського уряду загинуло і було поранено 123 людини. Реальне число потерпілих було більшим. На придушення повстання царське командування Чорноморського флоту 29 червня послало дві ескадри: 5 панцерників, 1 крейсер, 7 міноносців. Але моряки ескадри відмовилися стріляти по "Потьомкіну". Команда "Потьомкіна" повела корабель до румунського порту Констанца. Там передала представникам іноземних консульств та пресі звернення "До всього цивілізованого світу" та "До всіх європейських держав", в яких роз'яснила мету своєї боротьби. Румунська влада відмовилася надати бунтівному кораблю необхідні припаси, моряки здалися. Панас Матюшенко та інші моряки залишились там як політичні емігранти. Згодом частина повернулася на батьківщину. Більшість були заарештовані та страчені. Корабель повернули Росії і перейменували на "Св. Пантелеймон". 29 січня 1918 року відбувся бій під Крутами. Тривав 5 годин між 4-тисячним підрозділом російської Червоної гвардії та загоном із київських курсантів і козаків "Вільного козацтва" у кількості близько 400 вояків.

У Франції археологи натрапили на підземний склеп, який залишався закритим кілька століть. Його виявили у старовинній церкві Сен-Філібер в місті Діжон, передає Sсіеnсе Аlеrt. Вхід до склепу був замурований щонайменше 400 років. Дослідники вважають його своєрідною капсулою часу, яка дісталась до нас майже неушкодженою. Будівля церкви належить до ХІІ століття. Це єдиний у Діжоні храм, зведений у римському архітектурному стилі. Вона була виведена з експлуатації після Французької революції. Пізніше споруду перетворили на соляний склад. Саме в той період конструкція зазнала серйозних руйнувань. У 1970-х роках почали спробу реставрації. Але у 1974 році, коли на підлозі облаштували бетонну плиту з системою підігріву, це тільки погіршило ситуацію. Волога й сіль почали ще активніше руйнувати стародавнє каміння. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Археологи відкопали древні ритуальні посудини - фото Нещодавно знову взялися за порятунок церкви. Цього разу роботу очолили археологи з Національного інституту превентивних археологічних досліджень Франції. Вони демонтували згубну бетонну конструкцію й почали нові розкопки. Саме під час цих робіт і натрапили на замуровані сходи, що вели під землю. Склеп, який відкрили під підлогою, зберіг останки кількох десятків осіб. Серед них - як дорослі, так і діти. Дослідники припускають, що ці люди могли стати жертвами трагічної події. Це могла бути масова епідемія або голод. Труни були розташовані щільно. Щоб звільнити місце, попередні останки просто зсували вбік. Фахівці вважають, що сам склеп належить до ХV-ХVІ століть. Паралельно були знайдені й глибші історичні шари. Серед них - гробниці ХІ-ХІІІ століть, викладені плиткою, а також саркофаги VІ століття. Археологи повідомили, що планують продовжити роботи до глибини не менше трьох метрів. За їх словами, рештки охоплюють період від пізньої античності аж до сучасної доби.

26 червня 1954-го армія із застосуванням танків придушила Кенгірське повстання в'язнів біля міста Жезказган у Казахстані. Воно тривало 42 дні. Взяло участь більше 4 тис. українців. Після смерті Сталіна багатьох в'язнів ГУЛАГу влада амністувала звільнили більш ніж 1 млн. До них не зараховували так звані "антирадянські елементи". Їхнє утримання в таборах стало ще жорстокішим - тяжка праця на копальнях, постійний голод, заборони і покарання. Перші прояви опору у Кенгірі почалися наприкінці 1953-го. Адміністрація реагувала по-різному. Подекуди йшла на лібералізацію внутрішнього режиму, певне нормування використання рабської праці. В інших управліннях доходило і до затягування виконання розпоряджень, які йшли в ГУЛАГ із Москви. Взимку 1953-го табірна охорона тричі самовільно відкривала вогонь по ув'язнених, загинуло кілька чоловік. У квітні 1954-го до 2 тис. в'язнів кілька днів не виходили на роботу, 14-15 квітня до праці не вийшли усі ув'язнені 2-ї зони в знак протесту проти побиття одного із засуджених. У "Степлазі" перебували переважно молоді націоналісти після 1920 року народження члени ОУН, балтійські партизани, колишні солдати й офіцери Червоної армії з тривалими термінами ув'язнення, нерідко й з додатковими за дійсні чи вигадані "злочини", здійснені у таборах. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Більшість - українці. В'язні табору в Росії підняли повстання В ніч на 24 травня політв'язні почали повстання. Вибили колодою отвір у саманній загороді до жіночої зони. Всю адміністрацію вигнали за межі табору. Розібрали мури між зонами, збудовали барикади та виставили охорону. Над їдальнею повстанці вивісили червоно-чорний прапор. 26 червня вранці комісія МВС по радіо зверталася до повсталих з вимогою здатися, повідомили про введення військ. Після цього в зону рушили 1,6 тис. солдатів, з сотнею вишколених собак, три пожежні машини, пять танків Т-34 1-ї мотострілецької дивізії військ НКВС імені Федора Дзержинського. Загинуло більше 35 в'язнів, 543 отримали тілесні пошкодження. Із солдатів - 40 поранені та контужені. У повстанні брало участь 5392 бранці 3-го табірного відділення Степлагу. В тому числі 43 % - жінок. У ніч на 17 травня 1954-го почалося повстання в'язнів табору в селищі Кенгір в Казахстані. Повстали політв'язні, яких не амністували після смерті диктатора Йосипа Сталіна. У таборі було багато українців та вихідців з країн Балтії. Вони почали демонструвати непокору. Щоб зламати в'язнів, у табір направили 1,4 тис. кримінальних злочинців. Вони не любили політв'язнів. Але націоналісти не терпіли знущань кримінальних. Ті були змушені укласти договір про співпрацю проти табірної адміністрації. Під час початку повстання вартовий застрелив 13 людей і поранив 33. Політв'язні на чолі з волинським членом ОУН Віталієм Скіруком розгромили штрафний і слідчий ізолятори. Повстанці виготовили 25 листівок російською й казахською накладом понад 700 примірників. 19 тис. в'язнів відмовилися виходити на роботу. Люди готували саморобні ножі, списи, гранати з пляшок. Вимагали припинити свавілля адміністрації та видати винних у масових розправах.

Під час реконструкції вулиці Хрвойєва в хорватському Спліті археологи натрапили на стародавній підземний хід. Його знайшли біля палацу Діоклетіана, де тривали планові роботи з реставрації, передає Аrkеоnеws. Коридор був прихований понад 500 років. Він залишався закритим ще з часів османського вторгнення на територію Далмації. Знахідку офіційно підтвердила команда дослідників на чолі з Весною Буліч Бакетич з міського музею. Вона заявила, що в епоху імператора Діоклетіана це місце вирувало життям і було важливою частиною охоронної інфраструктури. Підземний маршрут, ймовірно, мав стратегічне значення. Він поєднував міську вулицю з підвалами палацу. Водночас міг вести до імператорських покоїв, що розміщувалися вище. Раніше археологи мали іншу мету. Вони шукали залишки башти ХVІІ ст., зруйнованої під час одного з нападів. Та замість цього виявили вхід до старого римського ходу, який був вбудований у східну стіну давньої будівлі. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Знайшли давні підземні ходи Провідний археолог Небойша Цінгела припустив, що цей тунель забезпечував безпечне пересування охорони всередині палацу. У наступні століття частину верхніх рівнів палацу, куди, ймовірно, вів тунель, перетворили на сад єпископа. Виявлена структура додає нових штрихів до історії римського періоду Спліта. Цей хід став другим маршрутом доступу до підвалів палацу. До цього архітектурна пам'ятка мала лише один вхід. Нове відкриття розширює можливості для туристів та дає археологам шанс краще зрозуміти планування міста. Очільниця департаменту з охорони старовинного Спліта Ясна Єрков підкреслила важливість досліджень. Вона наголосила, що навіть через багато століть кожна стіна здатна приховувати щось несподіване. Виявлений прохід стане частиною культурної ідентичності міста. Він наочно демонструє, скільки історичних пластів ще приховані під сучасними вулицями. Археологи розповіли, що нещодавно відкриті підземелля вежі Чарторийських луцького Окольного замку вели до приміщення міського єзуїтського колегіуму ХVІІ ст. Нині тут досліджують 7 кімнат, в одній з яких є хід у таємну.

Сьоґун Токуґава Іємоті 25 червня 1863-го наказав вигнати з Японії всіх іноземців. Японію спіткав голод, найбільший за всю її історію. Померло декілька мільйонів людей. Безоглядна політика уряду викликала ряд повстань, до яких приєдналися навіть самурайські чиновники, члени міських управ. Більшість самураїв, які традиційно вважалися елітою суспільства, збідніли та перетворилися на боржників купців. Сьоґунат також зазнав краху у дотриманні свого зовнішньо-політичного курсу "закритої країни". ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У країні кожен десятий був опіумним наркоманом Судна Росії, Британії і США, держав, які розпочали гонитву за колоніями в Азії, почали постійно з'являтися біля японських берегів. Вимагали від самурайського уряду відкрити порти і підписати торговельні угоди. Довелося укласти з США, Росією, Великою Британією, Голландією і Францією нерівноправні договори "дружби й торгівлі". Надавали право іноземцям торгувати в Японії за пом'якшеного режиму оподаткування. Ці договори поклали кінець ізоляції країни і сильно вдарили по престижу сьоґунату. Вони спричинили недовіру до нього як серед простого населення, так і самураїв. Сьоґунат намагався боронити країну від іноземців, але протистояти їхнім добре оснащеним флотиліям і військам він не міг. Під тиском опозиційних сил Токуґава Іємоті офіційно зрікся поста лідера країни. Його наступник Токуґава Есинобу був останнім сьогуном. Пожежа в японській столиці Кіото 7 березня 1788 року знищила історичні райони міста. Стала однією із найбільших в історії Японії. Пожежа спалахнула на східному березі річки Камо. Вранці вогонь зайнявся в приватному будинку. Поширився на південь й перекинувся на західний берег річки. Через сильний вітер охопила майже все Кіото. Пожежа тривала 3 дні. Знищила 37 тис. будівель, 201 буддистський монастир і 37 шінтоїстських святилищ. Вигоріло 80% площі міста.

Армія Наполеона 24 червня 1812-го перетнула річку Німан і ввійшла на територію Російської імперії. В той час французький імператор Наполеон був на вершині успіху - завойована майже вся Європа, близькою була перемога над Іспанією. Для підкорення Британії необхідна була її економічна ізоляція. Союзник Олександр І відмовився оголошувати блокаду Британії, котра була для Росії економічно невигідна. Наполеон почав наступ на Росію. Наполеон зібрав проти Росії 450-тисячне військо, з яких французи становили половину. У поході брали участь також італійці, поляки, німці, голландці, навіть мобілізовані силою іспанці. Сильними сторонами французької армії були велика чисельність, гарне матеріальне і технічне забезпечення, бойовий досвід. Слабкою стороною армії був її дуже строкатий національний склад. Росія мала велику армію, але не могла швидко мобілізувати війська через погані дороги і велику територію. За техніко-військовим даними російська імператорська армія не відставала від армії Франції. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Бородінська битва тривала менше доби 24 червня найбільша європейська армія вступила на територію Росії. В перші місяці війни, французи практично не зустрічали опору. 20 серпня Олександр І призначив головнокомандувачем військ Кутузова. Він очолив армію під час Бородінської битви. У ній Наполеон втратив 58 тис. вояків. 14 вересня Наполеон без бою увійшов у Москву. Його зустріло практично порожнє місто. Місяць французи чекали на капітуляцію Росії. У жовтні почали відступ. Армія налічувала менше 100 тис. людей. У січні 1813 року почався "Закордонний похід російської армії". Бойові дії перемістилися на територію Німеччини і Франції. У жовтні 1813 року Наполеон був розгромлений у битві під Лейпцигом, а в квітні 1814-го зрікся трону Франції. Був висланий на острів Ельба. Наполеон згодом втік до Франції, сформував нову армію. 18 червня 1818 року під Ватерлоо зазнав останньої розгромної поразки від союзних антифранцузьких військ. Після цього Наполеона було вислано на острів Святої Єлени біля узбережжя Африки, де він перебував під домашнім арештом і помер у травні 1821 року у 51-річному віці.

У Саутверку, що є одним з районів Лондона, археологи зробили відкриття, яке стало одним з найглибших досліджень у сучасній британській археології. Розкопки проводили у рамках підготовки до нового будівництва. Під час робіт знайшли тисячі уламків гіпсу з залишками фарби, пише Аrkеоnеws. Спочатку це сміття вважали звичайними залишками давніх будівель. Та згодом виявилося, що це частини римських фресок, вік яких наближається до 2 тис. років. Роботи координував фахівець з Музею археології Лондона Хан Лі. Саме він першим почав сортувати фрагменти та шукати між ними зв'язки. Разом із командою він застосовував цифрові технології картографування та сучасне освітлення. Це дало змогу відтворити вигляд численних фресок, які приблизно у 200 році нашої ери просто скинули до ями. "Це було як складання найскладнішої у світі головоломки - без коробки, з відсутніми краями та змішаними фрагментами з різних зображень" - згадує Лі. Уламки належали щонайменше 20 різним стінам. Серед мотивів - зображення світильників, птахів, музичних інструментів та декоративних елементів, виконаних у яскравих кольорах. Особливою знахідкою стала частина рамки з написом латинською FЕСІТ - "зробив це". Ймовірно, це найстаріший підпис художника, що коли-небудь знаходили на території Римської Британії. Ім'я майстра залишилося невідомим. Ще один фрагмент містив грецький напис. Це єдиний знайдений зразок такого тексту в межах сучасної Англії. Також виявили малюнок жінки, яка, ймовірно, плаче. Її стиль свідчить про можливий зв'язок із періодом Флавіїв. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Археологи виявили унікальний барельєф На деяких шматках збереглися розмітки, що вказують на підготовчі лінії для майбутніх композицій. Частину цих проєктів так і не встигли завершити. "Ці позначки розкривають людську руку, що стоїть за мистецтвом. Вони показують думки, практику, навіть невпевненість" - пояснив Лі. Відновлення фресок стало можливим навіть з фрагментів, менших за людську долоню. Над цифровими реконструкціями працювала ілюстраторка МОLА Фейт Варді. Хоча роботи ще тривають, команда сподівається, що у майбутньому фрески стануть доступними для огляду громадськості. Проєкт здійснюється за підтримки Lаndsес, Тrаnsроrt fоr Lоndоn та Sоuthwаrk Соunсіl. Ця ініціатива доводить, що археологія здатна оживити не лише речі, а й цілі історії. У Єгипті археологи знайшли мумію з амулетом у вигляді золотого язика. Дослідники припустили, що амулет мав дозволити померлому говорити в загробному житті.

Повернення кримських татар у Крим почалося 23 червня 1990-го. Прибуло 20 тис. кримських татар - майже половина всіх, що жили тоді в СРСР. Кримських татар звинуватили в масовому дезертирстві з лав Червоної армії та співпраці з ворогом під час Другої світової війни. Пропозицію виселити цілий народ в Узбекистан без доведення провини сформував нарком внутрішніх справ Лаврентій Берія. Аргументував "небажаністю подальшого проживання кримських татар на прикордонній околиці СРСР". Після того підготували велику операцію, до виконання якої залучили 32 тис. працівників НКВД і солдатів. 183&thіnsр;155 кримських татар виселили з півострова в травні 1944 року. Їх відправили в Узбекистан, Казахстан, Таджикистан, у Марійську АРСР, на Південний Урал і в Костромську область. За офіційними даними, дорогою до місць депортації померла 191 людина. За перші роки життя на чужині від нужди й тяжкої праці загинули 46% кримських татар за оцінками активістів кримськотатарського руху. Офіційні цифри 15-25%. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У Криму перейменували населені пункти У місцях заслання кримські татари змогли зберегти свою ідентичність, мову й історичну пам'ять найпотужніший у тих умовах зв'язок з батьківщиною. У 1950-х сформували національний рух. Головною національною ідеєю стало повернення в Крим і відновлення порушених 1944-го прав. Верховна Рада СРСР 14 листопада 1989 року ухвалила постанову "Про визнання незаконними й злочинними репресивних актів проти народів, які зазнали примусового переселення, і забезпечення їхніх прав". Повернення татар супроводжувалося земельними конфліктами з переселеними на півострів людьми. 18 травня відзначають День боротьби за права кримськотатарського народу. 23 лютого 1944-го в СРСР розпочалася насильницька депортація чеченців та інгушів з їхньої батьківщини. Операція НКВД дістала назву "Чечевица". Приводом до її проведення стала нібито співпраця народів з нацистською Німеччиною та виступ зі зброєю проти Красної армії. Найвище керівництво СРСР вирішило покарати бунтівні народи й позбутися їх. Чеченці й горці Кавказу постійно боролися за національну незалежність. Депортації зазнали близько 2,5 млн. громадян СРСР.