32-річний підполковник Богдан Шевчук командир 59-ї окремої штурмової бригади у складі сил безпілотних систем. На посаді - з квітня минулого року. У ексклюзивному інтерв'ю Gаzеtа.uа він розповів про свій життєвий та військовий шлях, чому відмовлявся прийняти бригаду, якої помилки припустився у випадку з дописом "Пташки" та що найперше зробить після закінчення війни. МОТИВУЮТЬ ПІДЛЕГЛІ Як зазвичай проходить ваш день? Підйом о п'ятій ранку. Черговий доповідає про обстановку які завдання виконані, а які ні. Далі проводжу загальну нараду серед усіх командирів підрозділів та начальників служб. Уточнюємо завдання на день. Кожен командир розповідає про свої потреби. О шостій здійснюю доповідь командиру оперативно-тактичного угруповання "Хортиця", тактичної групи "Покровськ". Тоді ж розпочинаються штурмові дії. Як по будильнику. Сьогодні (26 січня. прим. "Gаzеtа.uа") два взводи окупантів штурмували наші позиції. Довелося відбивати вогонь, перенацілювати свої засоби, організовувати бронегрупи. Повертаюся на робоче місце, розписую документи, снідаю. І виїжджаю в розташування батальйонів. Подивитися який там стан справ, як організована робота на місцях. Найбільша увага тим, хто стоїть на найбільш "завантажених" напрямках, виконуючи роботи в населених пунктах. Там більший тиск противника. На сьогодні це 9 батальйон і 108-й окремий механізований батальйон. Обговорюємо як можемо зменшити інтенсивність обстрілів, які протидії скидам FРV, вираховуємо "точки" завдання ударів, намагаємося вразити їх. Як провести заміну, де потрібно посилити вибухові і невибухові загородження, як в умовах поганої погоди організувати контрбатарейну боротьбу. Неодмінно обговорюю з комбатами особисті моменти. Це вже за чашкою кави ситуація в країні, як справи удома, коли дітей бачив, коли дружина крайній раз приїжджала. Робота в одному батальйоні, а за день у мене об'їзд трьох-чотирьох, займає від години до півтори. Повертаюся на контрольний пункт бригади. Знову підпис документів. Розумію без цього не буде побудовано необхідної структури. Після обіду починається другий етап активних штурмових дій ворога Після обіду починається другий етап активних штурмових дій ворога. Нейтралізовуємо їх і далі - формування планів на вечір. Завдання на ніч, є певний період часу для проведення ротацій, нарада з командирами батальйонів, начальниками служб, підрозділами забезпечень. До 19:00 вони надсилають мені свої рішення. У разі затвердження - починають їх виконання. Якщо є активні нічні бойові дії, зазвичай прибуваю на контрольно-спостережний пункт (КСП) батальйону. Або продовжую роботу на КСП бригади в центрі бойового управління і звідти здійснюю загальне керівництво. Вечеряю о 19:00. О 23-24:00 лягаю спати. Чи вистачає мені п'ять годин на сон? Звичайно. Я людина, яка не може розслабитися, знаючи, що мій піхотинець виконує завдання і йому 24/7 загрожує небезпека. Працюю без вихідних. З початку повномасштабної війни забув про них. Двічі з'їздив у відпустку на 5-10 днів. Сьогодні застав вас у спортзалі. Як часто вдається туди вибратися? Не можу нічого точно планувати. Просто ще з курсантських років привчив себе до дисципліни. Встати, прибрати за собою ліжко, одягнути спорядження. Турнік, бруси, 15-хвилинна пробіжка ти в тонусі. Якщо ворог веде інтенсивні бойові дії, відмовляюся від фізтренувань. Бо це вимотує не тільки фізично, але і морально. Совість не дозволить мені розслабитися та "розкиснути" Як на війні втримати баланс між моральним та фізичним станом? Мотивують підлеглі. Я знаю, що хтось з них в цей час віддає своє життя та здоров'я на полі бою. Совість не дозволить мені розслабитися та "розкиснути". Кожен день має приносити результат. І розуміння: ми рухаємося вперед і розвиваємося. За останній місяць ви собою задоволені чи ні? Задоволений. Вдалося поповнити особовий склад. Зараз є можливість ротації для піхотинців. Відновлюємо та нарощуємо систему вогневого ураження, підтримуємо систему БПЛА. У секторі відповідальності бригади зупинили противника. Він, кидаючи в бій до 300 солдатів за добу та 10-15 одиниць техніки - не просувається взагалі. Два полки окупантів відправляють на поле бою комбатів. Несуть втрати в промислових масштабах. За день бійці бригади знищують не менше ста ворожих солдатів двохсотими, трьохсотими. Наростили класну систему інженерного забезпечення, встановили більше 50 кілометрів егози, 20 кілометрів мзп, поставили більше 4 тисяч протитанкових мін, більше півтори - протипіхотних. Обладнали купу бліндажів. Це титанічна робота. Наслідок значне зменшення втрат на полі бою. Бо піхота прикрита, забезпечена, щодня підвозяться провізія, боєприпаси. Допомагаємо сусідній бригаді. Армію перемогти можна. Народ непереможний Що вас турбує найбільше? Країна. Ставлення тилу до війни. Армію перемогти можна. Народ непереможний. А наш народ не зважає на те, наскільки складно людям тут на фронті. Ти не можеш розслабитися і завжди маєш бути в тонусі. Війна це завжди бруд і кров, ризик втратити життя. АКТИВНИЙ ХРИСТИЯНИН Як сталося, що ви стали військовим? Не було такого бажання, коли навчався в школі. Навпаки хотів бути вчителем, вихователем. Я активний християнин, римо-католик. У нас в Коростишеві був організований рух роботи з дітьми. Недільна школа, дитячі табори, молодіжний центр, який побудували з нуля за допомогою парафіян. Він і досі працює. Віру не залишаю, ранок починаю з молитви. Тепер до того як став військовим. 2010-го закінчив школу. Моя сім'я не була настільки забезпеченою, щоб я навчався в надпрестижному виші. Тому обирав "закриті" заклади. Вступав до Академії Міністерства внутрішніх справ. Пройшов, але були різні історії, коли хтось десь щось хоче отримати. Тож подав документи до Житомирського військового інституту. Поїхав туди на курс молодого бійця. Пройшов його і був зарахований на факультет обробки даних космічної розвідки і управління космічними апаратами. Друга спеціальність цивільна системний адміністратор. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Воювати доведеться ще кілька років", командирка "Госпітальєрів" Яна Зінкевич Навчання давалося легко? Це завжди праця. У нас була дуже класна група. Завжди разом готувалися до іспитів. Коли група тягнеться до знань це круто. Хто хотів той навчався. Зараз точно не бачу нічого складного. Тоді сприймав усе інакше. Особливо казарменний режим, коли тебе за ворота не випускають. Батькам не скаржився не мій принцип, завжди питання вирішував сам. На старших курсах було легше втягуєшся, розумієш процеси, які відбуваються у військовій структурі. Не обходилося без самовільного залишення частини, щоб купити смаколиків, курку-гриль та пляшку кока-коли. Але був у спортивній команді гирьовий спорт, рукопашний бій, офіцерське триборство. Це спрощувало виходи у місто. Коли прийшла війна потрібно було змінювати фах. Оскільки в моїй спеціальності було слово "розвідка", я і потрапив в розвідку. Для мене все змінилося. Потрібно було навчатися з нуля. 2 лютого 2015 року я уже був у військовій частині. Сказати, що повністю усвідомлював усе історичний період, в який мені випало захищати країну так ні. На той час було цікаво. Хтось зі старших курсів воює, а ти ще ні. Рвався в бій. Юнацький максималізм. Що ви хочете мав 22 роки. Виїжджали під Димитрове та Авдіївку. Переживання, дезорієнтація. Дієш інстинктивно Чим запам'ятався перший бій? 25-та окрема повітряно-десантна бригада. Виїжджали під Димитрове та Авдіївку. Переживання, дезорієнтація. Дієш інстинктивно. Розумієш: йде війна, обстріл, є поранені, яким маєш надати допомогу, забрати товариша. Такі речі мобілізовують, спонукають до швидкого ухвалення рішень. Скажу більше: внутрішня концентрація у мене є досі. І вона саме з тих часів. Зараз час від часу я виїжджаю на позиції саме для того, щоб відчути поле бою. ПЕРША ФАЗА ВІЙНИ Перша фаза війни тривала з 2014 по 2022 рік. Якою вона була? Дала змогу мобілізувати армію. На початку деякі частини з парку не могли виїхати. Зараз усі ведуть шалений бій проти країни, збройних сил якої боявся весь світ. Російська армія може автономно воювати 100 років. Такий її бойовий потенціал. Наш 20. Що ви думаєте про нашого ворога? Він розвивається колосальними темпами. Їхня система в деяких моментах навіть якісніша. Є чому повчитися. Насамперед, систематизація ресурсів забезпечення. У них виробництво організовано на державному рівні. Якщо впроваджують новинку, то масштабують її на всі збройні сили РФ. Це призводить до швидкого розвитку та оволодіння новими навичками. Друге: командування там незмінне і керує штатними військовими частинами. За таких умов ти знаєш хто з твоїх підлеглих на що спроможний, які завдання вони виконували, їхній бойовий досвід. Відтак розумієш, які завдання кому до снаги. Один батальйон може краще воювати в умовах міста. Інший швидше розгортається та адаптується до поточної обстановки. Третій може мобільно виконувати завдання, посилювати інші підрозділи. Четвертий проводити штурмові дії. Мій випадок. Торік у квітні став комбригом 59-ї. За три дні приймаєш бригаду. Часу на адаптацію немає. Бригаду постійно штурмують з двох напрямків. Два батальйони були у напівоточенні. В Красногорівці противник уже зайшов на завод. І ти повинен миттєво мобілізуватися і управляти системою, якої ще не знаєш. Повинен швидко вникнути, зокрема, в тилово-логістичні питання. А ще - ти нова людина, тебе остерігаються, іноді може виникнути почуття недомовленості через страх перед новим керівником. ВІЙНА, ЯК ЖИТТЯ Як ви сприйняли пропозицію очолити 59-ту бригаду? Був заступником командира 68-ї окремої єгерської бригади. Виконували завдання в районі населеного пункту Синьківка. Там були важкі штурмові бої. Ми змінили Третю штурмову. Точніше - доєдналися до нас, бо їхній бойовий потенціал зменшився, несли важкі втрати. Був місяць пекла, без сну. Один з комбатів не міг адекватно керувати. Довелося мені. Втрачав людей. Робив усе, щоб врятувати. Але не всіх вдалося. Біль Герой України, сержант з першого стрілецького батальйону на позивний "Радіо". В цей момент дзвінок від комбрига: "Тебе викликає Сирський на бесіду в Київ". Я тільки посміхнувся і сказав: "Слава Богу, висплюсь дорогою до столиці". Це було єдине бажання - все інше мене не цікавило. Комбриг каже: "Ні, обстановка складна. Мабуть, ти не поїдеш". Немає питань, відповідаю. Працюємо далі. Але наступного дня в наказовому порядку мій виїзд оформили. У Києві головнокомандувач та міністр оборони запропонували мені очолити одну з бригад. Відповів: "Я молодий командир, який нещодавно перейшов з батальйону, певний період попрацювавши начальником штабу. От зараз заступник комбрига 68-ї. Бригада стоїть на гарячому напрямку, де дуже складна ситуація". Один з батальйонів відмовлявся виконувати завдання. Потрібно було застосувати свій вплив для проведення роботи з особовим складом. Очевидно - не той період, коли хотілося б покидати свою команду. Сказав - не готовий приймати бригаду. Бо є багато "але": досвід, період перебування на посадах такого рівня, активні дії, які вела 68-ма, моя фізична та моральна втома. Але ситуація склалася так, що в головнокомандувача не було особливого вибору кадрів. Один з офіцерів, який планувався на посаду, не зміг за станом здоров'я. Тому отримав наказ. Зателефонував дружині і поїхав на дві години додому до Житомира. За цей час певний острах пройшов. Поставили завдання тож маю його виконати. Наростили засоби розвідки, відновили танкові екіпажі Коли стало легше і з'явилося усвідомлення, що ви на своєму місці? Наприкінці минулого року. Був проведений аналіз помилок. Наростили засоби розвідки, відновили танкові екіпажі, провели певні штурмові дії. Це був тривалий процес і колосальний темп. Підтвердіть чи спростуйте: Сирський ваш родич? (Саркастично) Звичайно. Кум, брат, сват хто там ще? Ааа, хрещений дружини. Тепер факти: жодних родинних зв'язків. Розповідаю як відбулося наше знайомство. Сирський був командувачем Сухопутних військ. Я служив у 68-й і був командиром батальйону, який здійснив наступ на Вугледарському напрямку. Там, де дві бригади нічого зробити не спромоглися, мій батальйон з третім механізованим президентської бригади - провели штурмові дії. Взяли Благодатне, 71 квадратний кілометр фронту, просунулися до Урожайного. Наші втрати були мінімальними. Натомість у ворога величезні. Успіх окрилив, бійці мотивовані. Хоча коли прийняв батальйон, ніхто нічого не хотів робити. Брав участь у першому штурмі. Бійці оцінили. На другий уже йшли вони. В моєму штабі не було жодного офіцера, усіх навчав з нуля. Згодом зайшли на Лиманський напрямок. Там теж "посипалися" підрозділи. Стабілізували обстановку. Операціями командував я уже мав успішний досвід. Керував, організовував пункти управління. На ці пункти завітав командувач Сухопутних військ. Один раз, потім ще. Що здивувало це був єдиний генерал, який приїхав до мене з блокнотом. Все, що я говорив потреби, плани він занотовував. Зазвичай, воно виконувалося. Не скажу, що все. Олександр Станіславович казав відверто: "Богдане, якби в мене було все, що я хочу, ми б уже виграли війну". Сирський приїжджав, вислуховував, вникав у план, структуру. Це допомогло спланувати і успішно виконати близько 20 штурмових дій. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Владна команда не навчилася державництву" - Климпуш-Цинцадзе про труднощі на шляху до ЄС та строки вступу Як будується ваше спілкування з Сирським? Головнокомандувачу завжди цікаво, що відбувається на полі бою. Якщо ти бачиш, що обстановка критична і не ухвалюються відповідні рішення, то маєш про це повідомити. Вчись та розвивайся. Це завжди актуально Що Богдан Шевчук 2025 року сказав би самому собі з 2015-го? Вчись та розвивайся. Це завжди актуально. І зрозумій: війна твоє життя. Іншого в тебе немає. Але і за десять років ти не зможеш зрозуміти як у 21-му столітті люди могли дійти до такого - перейти до дій на рівні приматів. Тільки високоорганізованих. Уже з 23 років тобі нецікаві сутички на вулиці, бійки. Доцільніше висловити свою думку іншому, аргументувати її, вказавши на те, що маєш якісь законні права. І світ ніяк не може вплинути на це. Він дозволяє панувати силі, владі та грошам. Цивільні запитують вас, коли закінчиться війна? Трапляється. Але я відповідаю жорстко. Бо це ідіотське запитання для військового, який 10 років в пеклі. І додатком: "Ну як там?". Хочеш подивитися іди, глянь. МОБІЛІЗАЦІЯ ТА ЛЮТЬ ДО ВОРОГА Чи варто знижувати мобілізаційний вік до 18? Якщо країна повністю не включиться у війну, то у нас не буде іншого виходу. Насправді - мають бути організовані збори цивільних чоловіків, введення їх в курс справи володіння зброєю, тактична медицина, інженерна підготовка. Вони мають цим жити. Війна стосується всіх. Ви віруюча людина. Коли востаннє були в церкві? У грудні. Попросив Бога, щоб війна закінчилася. І закінчилася правильно, аби український народ перестав страждати. Коли бачите як ворог вчиняє з нашими полоненими розстрілює безжально яка реакція? Лють. Чи хотів би вчинити так само? Я ж не мавпа. Такі відео вбивають у тебе розуміння людини. Це ж навіть не питання військової честі, а людяності. Людина без зброї, здалася в полон, вона тобі не загрожує. Яке ти маєш право так вчиняти? Фінансова складова тільки вона мотивує солдатів ворога йти на чужу землю Які висновки ви робите після спілкування з ворожими полоненими? Дуже прості. Всі прийшли за гроші. Фінансова складова тільки вона мотивує солдатів ворога йти на чужу землю і вбивати людей. Особливо небезпечна та людина, якій нічого втрачати. СИТУАЦІЯ З "ПТАШКОЮ" У липні парамедикиня на псевдо "Пташка" звинуватила вас у нелюдському ставленні до своїх підлеглих. Тоді ви не відреагували. Скажіть зараз чому виникла ця історія? Перше: сказати, що я зовсім не винен було б неправильно. Якщо така ситуація склалася отже, з мого боку були ухвалені неправильні рішення. Насамперед, недостатня комунікація. Нова людина в новому колективі, часткова недовіра, не заслужив авторитет, у інтернеті про мене мало все розумію. Зворотній бік тоді не знав до кінця своїх підлеглих. Позначилася і складна ситуація на полі бою. Іноді командирам підрозділів треба ухвалювати складні рішення. Доводилося тиснути. Це все розжарювало обстановку. Плюс за час служби мене представляють як вимогливого командира. Не заперечуватиму. Друге: є командир батальйону. Він може не до кінця зрозуміти складність завдання і потребу проявити себе не на 100, а на 150 відсотків. Але він або не змотивований, або не до кінця розуміє, що від нього хочуть. Брак комунікації. Цей комбат близько спілкується з "Пташкою", і вона викладає відповідний допис, який зумовлює вибух у медіапросторі. Відчули себе зрадженим? Ну, коли в телеграм-каналах пишуть, що "його треба розчленувати, дружину зробити повією, а дітей в рабство", я збрешу, якщо скажу про свою нормальну реакцію. Ти 10 років на війні. Жодного дня не дозволяв собі розслабитися. Намагаєшся виконувати свої обов'язки на максимумі. Неодноразово ризикував життям. Віддав здоров'я. І така "подяка" від народу, який ти захищав. Я б не хотів, щоб хтось пройшов через це. Довіру та авторитет треба заслужити Сирський вас одразу підтримав? Так я з ним і не спілкувався детально на цю тему. Головком вчинив як належить у таких випадках. Була призначена перевірка. Виявлено - жодних катастрофічних помилок з мого боку не було. Про претензії до мене треба було говорити не "Пташці". Але і я визнаю: довіру та авторитет треба заслужити. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Маємо переходити до загальної мобілізації" - що чекає Україну за каденції Трампа Близький до "Пташки" комбат ще в бригаді? Так. Він на посаді і керує одним з найрезультативніших підрозділів. Ситуація зробила вас сильнішим? Звичайно. Це досвід. Негативний. Але маєш зробити правильні висновки. Пару років тому можливо вчинив би по-іншому. Молодший був, гарячіший. Згодом хвилю підхопив Юрій Бутусов. Він некомпетентний у військовій справі. І зробив свої висновки на основі слів людей, які зі мною навіть не спілкувалися, не знали ситуації на полі бою. Не розумію, як можна оцінювати командира, який виконував свої обов'язки на різних напрямках. Судити військового можуть тільки професіонали цієї справи, а не цивільні. Влітку загинув начальник розвідки 59-ї бригади. Подейкували, через особистий конфлікт ви послали його на смерть. Як все було? Складна обстановка в Красногорівці. Було кілька командирів підрозділів, неспроможних керувати своїми підлеглими. Через це склалася ситуація, неприпустима в моїй кар'єрі - командир не знає, де знаходиться його особовий склад. Я дуже прискіпливо до цього ставлюся. На той період мали сорок військовослужбовців, яких можна було вважати зниклими. Вийшли на поле бою. Коли дісталися Красногорівки, з ними зник зв'язок. Перебували в якихось будівлях, не виконуючи жодного завдання. Процес керування був зупинений. Командири певних підрозділів не були спроможні вплинути на це. Дев'ятий та 108-й батальйон титанічними зусиллями ситуацію дещо виправили. Але лівий фланг "провисав" - там були слабші підрозділи. Критичний момент. Начальнику розвідки я поставив завдання: зібрати групу з розвідувальної роти. На той період особовий склад розвідувальної роти був розбитий. Тож він не спромігся це зробити і сам вирішив очолити цю групу. Перед виїздом я йому зателефонував. Він ставить мене до відома: "Кілька військовослужбовців відмовилися від виконання завдання, піду сам". Запитую: "Ти добре подумав? Можливо, "перенесемо" цю ситуацію?". Визнаю: категоричного рішення я не ухвалив. Віддав все на його розсуд, розуміючи, що я і сам брав у руки автомат, виконував завдання на полі бою. І можливо, цей мій досвід зіграв в даному випадку злий жарт. Я дозволив йому піти. Володя героїчно загинув на полі бою. ЗВІЛЬНЕННЯ ІЗ ЗСУ Що б ви хотіли вкласти у своїх дітей? Доброту, чесність та відповідальність за кожне своє рішення. Коли років за 30 вас діти запитають про 24 лютого 2022 року, якою буде відповідь? Що той день не був для мене несподіваним. Готувався до "повномасштабки". Аналізував політичні події, ситуацію на полі бою. Моя сім'я була споряджена, авто - запаковане та заправлене. Хоча дружина не хотіла вірити до останнього - особливості людської натури. Вважаю, віддав усе, що міг. Був воїном, тепер хочу бути батьком, чоловіком та сином Що ви найперше зробите після закінчення війни? Звільнюся із лав Збройних сил України. Вважаю, віддав усе, що міг. Був воїном, тепер хочу бути батьком, чоловіком та сином. Заборгував перед рідними. Я знайшов себе в армійському житті і не сумніваюсь реалізуюся і в цивільному. Але поки треба зробити все, щоб держава вистояла.
... More