Всі останні актуальні новини України, Люди

Фільтр новин

2023 рік буде спокійніший за попередній

Багатшими стануть Овни, Близнюки та Леви Настає рік великих можливостей. Він буде строкатий, але цікавий, холодний, але всепереможний. Щодня доведеться дивуватися і захоплюватися. Люди стануть терплячіші, готовими змиритися і потерпіти заради важливішої цілі. Зумієте легко здобути те, про що давно мріяли, й позбутися всього, що заважає. Попрощайтеся з токсичними людьми, які тягнуть на дно. Змініть вид діяльності, що забирає багато сил, але не приносить грошей. Найвдаліші фінансові періоди: 12 лютого 1 березня, 2126 червня, 29 липня 10 жовтня. У ці дні легко буде знайти роботу, підвищити заробітки, обскакати конкурентів. Програє той, хто займатиметься чимось одним. Доведеться застосувати всі вміння. Багатшими стануть Овни, Близнюки та Леви. Таланитиме Дівам, Терезам і Скорпіонам. Іншим знакам не варто боятися перешкод, бо саме вони штовхатимуть уперед. 2023 рік буде спокійніший за попередній. Овен (21.0320.04) Якщо не подбаєте про себе, про вас не потурбується ніхто. Зможете вдало змінити місце роботи та проживання. Утримайтеся від придбання нерухомості. Грошей вистачатиме, вигідних пропозицій буде вдосталь, але куплені будинки та квартири матимуть приховані проблеми. Цього року не варто змінювати партнера, розлучатися та укладати шлюби. Залиште все, як є. Що більше зациклюватиметеся на особистому житті, то менше вдаватиметься в кар'єрі. Експериментуйте з іміджем. Вдало змінити зачіску вдасться навесні, підібрати новий стиль одягу влітку. Бережіть вуха й горло. Телець (21.0420.05) Добре проведе рік той, хто має поруч надійне плече. Вивчайте свої корені й рід. Згадайте, в чому були сильні бабусі й дідусі. Успадкований від них талант годуватиме, доки основне місце роботи не приноситиме достатнього заробітку. Побудувати кар'єру буде важко. Тримайтеся за роботу, яку маєте. Доведеться змінити місце проживання чи розпочати ремонт. Хотітимете тепла й обіймів. Кохані будуть заклопотані тим, як подвоїти заробітки, тому надовго зникатимуть з дому. Доведеться лікувати зуби, шкіру, волосся. Обережно підбирайте нові креми. Можуть спровокувати алергію. Близнюки (21.0521.06) Більше досягнете, якщо забудете про страх та образи. Не тримайтеся за минуле. Скиньте із себе проблеми інших людей. Певний час можете бути без роботи. Це не привід хвилюватися. Згодом суттєво покращиться матеріальне становище. Якщо бракує знань вчіться, мрієте про гарну фігуру займіться спортом, бажаєте стати більше мобільними здайте на права й купіть авто. Відмовтеся від кредитів, не позичайте гроші в родичів. Будьте відкриті до знайомств. Навесні маєте шанс зустріти долю. Не варто фарбувати волосся, бо перепалите. Швидко набиратиметься зайва вага. Контролюйте, що й коли їсте. Рак (22.0622.07) Це рік випробувань. Не намагайтеся зберегти все, як було. Рухайтеся в ногу з часом. Подбайте про очищення простору. Попрощайтеся з тими, хто шкодить, хоч і каже, що любить. Багато мандруватимете. Знайдете улюблене місто, ресторан, книжку, страву. Розвивайте творчі та спортивні здібності. Маєте всі шанси для перемоги в конкурсах і змаганнях. Отримаєте бажану посаду, зумієте розпочати власну справу. Займатиметеся тим, що любите, й зароблятимете достойні кошти. Кохані обурюватимуться, бо ставитимете кар'єру на першу місце. Уникайте службових романів, бо втратите сімейне щастя. Вдасться здолати безпліддя. Лев (23.0723.08) Відкриється друге дихання. Люди, які раніше шкодили вам, відступлять. Літні Леви знайдуть послідовників. Підвищаться заробітки у тренерів і репетиторів. Вкладайте гроші в нерухомість лише тоді, коли можете обійтися без позики. Зацікавитеся психологією. Шукатимете сенс життя, перейматиметеся минулим і майбутнім. Не варто починати роман з людиною, яка закохана у вас по вуха. Бо розіб'єте серце. Зачати дитину легко на початку року. Потім важко буде завагітніти. Марними виявляться процедури штучного запліднення. Перенесіть це на 2024 рік. Діва (24.0823.09) Щаститиме в усьому. Ваші успіхи помічатимуть, а помилки пробачатимуть. Ті, хто втік від війни за кордон, шукатимуть можливості повернутися додому. Батьківщина перетвориться на місце сили. Доведеться виправляти помилки молодості. Переконаєтеся, що вибір професії та місця проживання були не зовсім вдалі. Отримаєте посаду, про яку раніше могли тільки мріяти. Будівництво починати не варто. Будматеріали зжеруть усі заощадження. На хороших майстрів грошей забракне, а дешеві схалтурять і не доведуть справу до кінця. Кохані вимагатимуть підтверджень, що любите їх. Не забувайте про знаки уваги, спонтанні побачення і подарунки. Переслідує відчуття втоми й отруєння. Не затягуйте з візитом до ендокринолога. Терези (24.0923.10) Отримаєте вдосталь, але хотітиметься ще більше. Не прагніть зробити кар'єру. Головне втриматися на позиціях, яких досягли. У домі забагато гостей. Важко буде зосередитися на роботі, особливо в умовах, коли житло перетворилося на офіс. Діти підкажуть, де вдасться заробити більше. Відкладіть на 2024 рік придбання нерухомості та переїзд. Не залишайте без нагляду увімкнені пральні й посудомийні машини. Почастішають підтоплення. Зазирніть у генеалогію. Більше дізнайтеся про предків. Ці відкриття серйозно змінять ставлення до життя. Не намагайтеся повернути молодість за допомогою ботоксу й ін'єкцій краси. Почастішають алергії. Скорпіон (24.1022.11) Це час шансу заявити про себе, як про мудрого лідера. Той, хто раніше керував вами, перетвориться на вашого підлеглого. Гроші йтимуть до кишень. Не бійтеся щось змінювати. Є шанс знайти кращу роботу, житло й оточення. Погоджуйтеся на закордонні відрядження, але за можливості пересувайтеся потягом. Одразу кілька представників протилежної статі захочуть поборотися за ваше серце. Гордість викликатимуть діти. Їх хвалитимуть учителі, нагороджуватимуть за перемоги в конкурсах. Вчасно вакцинуйтеся від грипу та коронавірусу. Надокучатимуть гайморит, варикоз і гіпертонія. Стрілець (23.1121.12) Це рік початку нового життя. І професійного, і особистого. Переосмислите себе, станете мудріші й терплячіші. Народжуватимете дітей, заводитимете домашніх улюбленців, вийдете на новий професійний рівень. Перемагатиме той, хто поставить правильну ціль на початку року. Не варто планувати великі покупки на гроші, які ще не отримали на руки. Зарплатню затримуватимуть. Кохані ревнуватимуть до роботи. Здаватиметься, що вони ставлять палиці в колеса. Уникайте конфліктів, бо це стане першим кроком до розлучення. Візьміть шефство над кимось зі знедолених. Добро повертатиметься сторицею. Бережіть голову від травм. Не варто їхати на гірськолижний курорт. Козеріг (22.1220.01) Той, хто хоче досягти чогось цього року, повинен приступати до справ від 2 січня. Найбільше вдасться взимку. Не забувайте про свої сильні сторони. Вигідно вкладете гроші в нерухомість. Купите дім мрії. Позбудьтеся баласту: продайте авто, гараж чи дачу, якими не користуєтеся багато років. Зміните ставлення до друзів. Ті, з ким спілкувалися пів життя, стануть нецікавими. Віддалитеся від дітей, які цьогоріч візьмуть шлюб. Не розділятимете їхнього вибору. Важко буде порозумітися з невістками й зятями. Вдала буде поїздка за кордон. Швидко адаптуєтеся до нових умов. Нарікатимете на погіршення пам'яті. Вирішити проблему допоможе повноцінний сон. Водолій (21.0120.02) Це час зростання і мудрішання. Маєте багато козирів у рукавах. Це дозволить пережити непрості часи, вийти з них багатими й успішними. Січень використайте для глобального планування на рік. Завдяки цьому багато чого встигнете й не забудете про головне. Вкладати гроші у квартири не варто. Це будуть сирі й холодні приміщення, та й із сусідами навряд чи знайдете спільну мову. У другій половині року доведеться витрачатися на те, чого не планували. Наприклад, взяти на себе забезпечення літніх родичів. Тече кран відремонтуйте його. Не варто змінювати всю систему водопостачання. Стануть батьками подружжя, які давно мріяли завагітніти. Бережіть нирки. Тримайте ноги в теплі. Риби (21.0220.03) На вас покладатимуть великі сподівання. До кінця весни залишайтеся активним і публічним. Від цього залежить, наскільки комфортно житимете у другій половині року. Вас важко буде збити з обраного шляху. Робіть так, як зручно. Скористайтеся можливістю змінити роботу. Легко навчатиметеся та проходитимете співбесіди. Шлюби, створені цього року, триматимуться на любові. Бракуватиме часу на хобі, тому втрачатимете віру в себе. Не варто заглядати в чарку. Краще займіться справами для душі. Це єдиний шанс розслабитися і почерпнути позитивних емоцій. Надокучатиме підвищений тиск і головний біль. Зберегти нормальне здоров'я допоможе повноцінний сон.

we.ua - 2023 рік буде спокійніший за попередній

Дмитро Грунський гне цвяхи руками

33-річний Дмитро Грунський із Дніпра причепив до шиї майже 33-тонний вагон метро та протягнув на відстань 11,5 м. Встановив рекорд Книги рекордів Гіннеса в номінації "Найбільша маса вагона, протягнута сталевим тросом, зафіксованим на шиї". На виконання рекорду Дмитро витратив 78 с. Перемогу присвятив Збройним силам України.  До 14 років я був хворобливою дитиною, звільненим від фізкультури, розповідає Грунський. Але в дев'ятому класі почав займатися спортом, ходив у тренажерний зал. Захопився, після школи вступив до Дніпропетровського інституту фізичної культури і спорту. Бакалаврат і магістратуру закінчив із відзнакою. Планував займатися науковою працею.  Але до аспірантури не вступив, почав тренувати людей. Займався гирьовим спортом, пауерліфтингом, армреслінгом. Дмитро Грунський віцепрезидент Всеукраїнської федерації з армліфтингу, головний тренер збірної України, чемпіон і рекордсмен України, Європи та світу.  Займатися одними вправами набридає, продовжує. Почав практикувати силові номери й шоу: надував грілки, руками забивав цвяхи в дошку, згинав цвяхи у фігури та вузли. Перші металеві гвіздки Дмитро Грунський почав гнути ще в школі, це були цвяхи завдовжки 200 мм. Перегинав навпіл, навчився в'язати вузол Соцького, пізніше робив серця. Зараз може гнути цвяхи від 50 до 300 мм, що вміють одиниці в світі.  Для видовища почав включати номери з великими автомобілями та залізничним транспортом, каже Дмитро Грунський. Рекорд з вагоном метро встановлював із ризиком для життя, адже трос міг передавити горло чи артерію. Через небезпеку на виступи не беру дружину та сина. Їхні переживання передаються мені. Вони вболівають удома. Зі мною була команда підтримки куми, друзі та колеги. Приїхав мій кумир дворазовий володар титулу "Найсильніша людина світу" Василь Вірастюк. Дмитро Грунський також гне каструлі та сковорідки.  З каструлями експериментую не часто, бо це дорого, розповідає. Новий посуд використовую для виступів, тренуюся на старому. Сковорідки згортаю у трубочку. Цим користується дружина. Коли хоче нову сковорідку, віддає мені стару. З початку повномасштабної війни допомагає армії. 24 лютого мала відбутися спроба для Книги рекордів Гіннеса, говорить Грунський. Але повномасштабний напад Росії все змінив. З'явилися інші пріоритети прагнув допомагати військовим. Перша ініціатива від Всеукраїнської федерації армліфтингу збір аптечок на передову. Потім збирали гроші на оптику для наших бійців. Коли під артобстрілом загинув товариш, провели турнір його пам'яті в Дніпрі та запропонували охочим долучитися до збору коштів на Збройні сили України. Як люди перестали активно перераховувати гроші, я вийшов на набережну Дніпра і пропонував відпочивальникам за донат для ЗСУ отримати зігнуте серце з цвяху. Гнув їх руками при глядачах. Акція стала дієвіша. Під час спілкування з військовими сказав, що хотів би розірвати каску орка за донат для армії. Мені передали каску радянського зразка, якими користуються російські окупанти. В соціальних мережах спортсмен запропонував підписникам підтримати коштами військових, за що розірве каску окупанта на друзки.  Знайомий задонатив 5 тисяч гривень. Розірвати каску було важко, бо виготовлена із загартованої сталі. Довелося докласти зусиль. Та коли вона лопнула, далі рвалася як папір. Ще один силовий номер на підтримку військових спортсмен виконав у прямому ефірі в інстаграмі.  Складно знайти цвях завдовжки 300 міліметрів і товщиною 8 міліметрів, а ще важче зігнути його у вигляді серця. Я не бачив, щоб хтось в Україні це робив. Вирішив узятися. Найбільший внесок був від хлопця з окупованої території. Сказав, що це його вклад у перемогу. Зараз це серце в мене. Чекає, коли Донеччину звільнять і поїде до власника.

we.ua - Дмитро Грунський гне цвяхи руками

"Війна виганяла нас із дому двічі"

"Після невдалого заміжжя донька залишила дитину нам і виїхала жити в інше місто, розповідає в листі Ольга Богданівна, 65 років, з Черкаської області. Там заводила співмешканців: то зека, то алкоголіка. Ми з чоловіком і сином важко працювали, щоб погасити її кредити. Внук виріс і зараз захищає Україну на передовій. Від першого шлюбу в нього є донька, яка живе на окупованій території. Друга дружина вагітна. Мрію, щоб швидше закінчилася війна, а внук повернувся додому живий і неушкоджений". Листи коментує київський біоенергетик Мирослав Олійник. Кладе на стіл фото онука. Він русявий, кароокий, у пікселі.  Скоро поїдете до правнучки в гості. Місто, в якому вона живе, українська армія звільнить до кінця року. Моліться за онука й не ображайтеся, якщо по кілька днів не виходить на зв'язок. Любить вас, як матір. Зробить усе для того, щоб повернутися на батьківський поріг. "Війна виганяла нас із дому двічі, пише 47-річна Віра Іванівна з Київщини. 2014-го виїхали з Донбасу. Купили в Бучі квартиру. 24 лютого чоловік наполіг, щоб ми з донькою втікали. Сам хотів лишитися. Сказала, що без нього не поїду. Обох сусідів розстріляли. У травні ми наважилися повернутися. Багатьох знайомих знайшли на цвинтарі. Недавно сестра затягнула до гадалки. Розпитували про племінницю, яка довго не може завагітніти. А ворожка підводить на мене очі й каже: "Не хвилюйся, скоро додому повернешся". Хоч ми вертатися на Донбас не планували. У мене в столиці хороша робота". Вкладає в конверт фото з донькою. Обоє в білих футболках з гербом на грудях. Біоенергетик запалює свічку, обводить навколо світлини. Вогонь розгорається, дим підіймається вгору.  Життя внесе корективи у ваші плани. Після перемоги повернетеся до батьківського дому. Багато будівель там зазнали руйнувань, а ваша вціліє. Жити там не лишитеся, але й продавати не станете. Поселите квартирантів і час від часу навідуватиметеся до рідних країв, які є місцем вашої сили. "Невістка покинула сина на другий день повномасштабного вторгнення, пише 51-річна Галина Олегівна з Київської області. Він сказав, що йде воювати. Вона погрожувала, що покине, якщо Борис не передумає. Дотримали слова. Тепер обоє онуків залишилася на мені, бо в невістки новий коханець і немає часу на дітей. А Борис продовжує оплачувати їй квартиру, яку вони орендували, доки жили у шлюбі. Як далі складеться їхня доля? Син пообіцяв онукам, що після перемоги у війні поверне їм матір". Надсилає фото подружжя, зроблене під час заручин 12 років тому. Чоловік у вишиванці стоїть на коліні перед жінкою в оксамитовій сукні. Біоенергетик сканує знімок долонею.  Вірте в дива. Син та невістка досі залишаються подружжям. Хоча невістка наполягала на розлученні, Борис знайшов спосіб відтермінувати це. Боротиметься за дружину й готовий пробачити їй роман з іншим. Це його перше та єдине кохання. Марно намагаєтеся відкрити очі на невістку. Любить, тому все стерпить. Онука як дві краплі води схожа на вас. Не дивуйтеся, що повторить вашу долю. Вступить на медичний і побереться зі старшим на 10 років чоловіком. "У березні я з трьома дітьми виїхала в Польщу, розповідає в листі лучанка Руслана, 29 років. Жили тиждень у родичів, доки волонтери не допомогли винайняти квартиру та влаштуватися на роботу. Діти ходять до польської школи. Я вивчила мову, змінила три посади: від сортувальниці секонду і продавця в супермаркеті до оператора на заводі. Але все життя з ніг на голову перевернула зустріч з батьком, якого 10 років вважала зниклим безвісти. Він покинув маму, коли я була студенткою. Поїхав на заробітки й перестав телефонувати. Ми думали, з ним сталася біда. Під час зустрічі тато мене не впізнав, хоч я не сильно з того часу змінилася. Мене переповнювали шок, здивування і лють. Він весь цей час був живий. Дізналася, що має іншу сім'ю. Хоче познайомитися з онуками, але я не можу пустити його у своє життя. Мати про це досі не знає. Вона недавно перенесла інсульт".  Щоб пробачити тата, знадобиться час. Він усіляко шукатиме діалогу з вами і в найближчі тижні познайомить зі своєю сім'єю. Під час застілля з'ясуєте, що син та онук народилися в один день. Мамі про цю зустріч розповісте наступного року. Чоловік не наважиться повернутися в Україну та глянути їй в очі. Дарма відмовляєтеся від пропозиції батька допомогти з роботою. Завдяки цьому збільшите зарплатню і згодом покращите житлові умови. "На підставці для вазонів у хаті лежали золоті ланцюжок і перстень, пише вінничанка Світлана, 56 років. Одного дня вони зникли, хоч вдома нікого не було. Я перевернула всю хату, але прикрас не знайшла. А за кілька місяців вони знову з'явилися. Таке враження, що хтось узяв, а потім підкинув. Коли захворіла сестра, я пішла жити до неї. Доглядала, доки в самої не стали боліти ноги. Недавно пережила інсульт. Поволі відходжу. Маю квартиру в місті. Не знаю, чи варто її продавати". Вкладає в конверт фото. На знімку кучерява жінка із зеленими очима й золотими сережками у вухах.  Підозрюєте родичів і сусідів. Не шукайте винуватця. Не спійманий не злодій. Повернув, бо йому ці прикраси добра не принесли. Не спішіть продавати житло в місті. Матимете додатковий дохід, якщо здаватимете в оренду. Ключі від помешкання проситимуть родичі. Краще пустіть чужих людей. Досить жертвувати собою заради інших. У січні запропонують безкоштовну путівку в санаторій. Скористайтеся нагодою обстежитися та оздоровитися. "Померли брат і колишній чоловік, батько моїх доньок, розповідає в листі 58-річна Любов із Хмельницької області. Почали ділити спадщину. Готова все майно, яке нажив брат і батьки, залишити дружині брата і його доньці. Але мої діти проти. Вони хочуть отримати щось напам'ять про дядька. Зі спадком чоловіка важче. Його родичі продали всю техніку, яка була в домі. Лишилася порожня хата. Не знаємо, що робити. Продати її чи лишити донькам? Діти живуть далеко звідси. Старша хоче взяти житло у кредит. Я проти, не хочу, щоб залізла в борги".  Підказку отримаєте уві сні. Дядько насниться одній із племінниць і переконає відмовитися від спадку на користь його сім'ї. Будинок чоловіка продавати не варто. Після закінчення війни ціни на цю нерухомість зростуть. Тоді донька зможе продати одне житло й купити інше. Молодша сестра піде на зустріч і від своєї частки відмовиться на її користь. На вас трьох чекає щось більше за спадщину. Кожна щасливо вийде заміж і матиме надійний тил за спиною. Заробітки зростуть у березні. Не зважайте на вік. Ваші професійні здібності будуть високо винагороджені.

"Мама висмоктує з мене всі сили"

"25 березня донька виїхала у Швецію з двома малими дітьми, розповідає в листі 50-річна Жанна Василівна з Київської області. Зять живе з нами. Останнім часом поводиться дивно. Додому приходить пізно. На вихідних залишається у друга. Підозрюю, що має іншу жінку. Лесі говорити не хочу, бо вона повернеться першим рейсом. А сама відчуваю, що він щось приховує". Вкладає в конверт фото зятя і доньки. Лисий бородань у червоній футболці обіймає білявку у джинсовій сукні. Фото зроблене на столичному майдані Незалежності. Листи коментує київський біоенергетик Мирослав Олійник.  Не накручуйте себе даремно. Зять знайшов ще одну роботу, щоб рідше бувати вдома. Втомився від сварок між вами й чоловіком. На ­заощаджені гроші купить авто, щоб здивувати кохану після повернення. З появою автомобіля стане більш затребуваним у своїй професії. Заробітки зростуть. Наважиться змінити роботу. "У мене не складаються стосунки з матір'ю, пише львів'янка Віра, 32 роки. Вона з дитинства любила молодшого сина більше за мене. А тепер намагається зі мною зблизитися, щоб жалітися на брата і його дружину. Мені бракує часу на ці балачки. Мати ображається, коли перебиваю і кладу слухавку. Хоче, щоб я підтримувала її. А я відчуваю, що з кожною такою розмовою вона висмоктує з мене всі сили. Після цього зриваюся на дітях і чоловікові. Перестала брати слухавку. Вона телефонує до зятя і все одно знаходить спосіб сісти мені на вуха".  Діалог з матір'ю не складається, бо довіра між вами зник­ла 20 років тому. Коли потрібна була її любов та підтримка, вона їздила на заробітки та влаштовувала особисте життя. В образі невістки часто бачите себе, бо живете зі свекрухою, яка контролює вас. Якщо хочете налагодити зв'язок із мамою, зверніться до психолога. Навчить виставляти бар'єри під час телефонної розмови й допоможе зрозуміти мотиви поведінки матері. "У вересні планувала вийти з декрету, але війна внесла корективи, розповідає в листі вінничанка Анастасія, 28 років. Чоловік працює і волонтерить. Не хоче, щоб я виходила на повний день, бо доведеться шукати няню. Заробляє гарні гроші, але економить на мені й дитині. Саша вважає, що ми повинні одягатися на секонді, як його батьки. У супермаркет ходимо рідко. М'ясо й овочі передає його тітка з села, за що ми їй платимо. Іноді хочеться шоколаду чи фастфуду. Але просити на такі дрібниці грошей набридло. Рвуся на роботу, бо хочу жити, як до декрету. Витрачати на те, що люблю, і нікому не звітувати про це". Біоенергетик кладе долоню на паспортні фото подружжя. Анастасія брюнетка з нарощеними віями й родимкою на підборідді. Її чоловік Олександр має сережку в лівому вусі.  Все у ваших руках. Шукайте приватний садок для дитини. Чоловік погодиться на це, якщо перестанете приховувати образи, а почнете говорити про власні бажання. Наступного року маєте шанс докорінно змінити життя на краще. На вас чекає кар'єрне зростання і хороші заробітки. Але шкодуватимете, що мало часу проводите з дитиною. Та й сварки з чоловіком почастішають. Відчуєте, як віддаляєтеся одне від одного. Уникайте службових романів, бо зруйнуєте сім'ю. "Молодший син кілька років їздив на заробітки в Польщу, мріяв про бізнес, пише 57-річна Галина з Черкаської області. З другом і кумом планували відкрити автомайстерню в райцентрі. Але шість місяців тому він зустрів удвічі старшу жінку: йому 20, а їй 39. Я думала, ці стосунки триватимуть кілька тижнів. Але він з нею розписався і вклав гроші в новобудову. Щоб заселитися у квартиру, треба виплатити 12 тисяч доларів кредиту. Цих грошей у мене з чоловіком немає. Невістка натякає, що решту виплатять її батьки, якщо половину квартири перепише на неї. Ми проти. Син вклав у житло 30 тисяч доларів. Як далі розвиватимуться їхні стосунки? Як відкрити сину очі на невістку? Друг з кумом відкрили СТО, заробляють гарні гроші, а син далі планує. Це не вперше в нашій родині чоловік втрачає кошти й голову через жінку. Мій дід так профукав усе, що мав. Коли копали фундамент, знайшли скриню грошей. Жінка по секрету розказала сусідці. Вночі приїхали з району й забрали все до копійки".  Доведеться змиритися з вибором сина. Кохану не покине. Наступного року стануть батьками. Невістка не наважуватиметься на материнство, бо вважатиме, що у її віці народжувати пізно. Але життя повне несподіванок. Наприкінці зими довідається, що носить під серцем дитину. Тоді зміните ставлення до неї. "Невістка пішла воювати, розповідає в листі 56-річна Ольга з Київської області. Не могла змиритися зі смертю вітчима, який був для неї ближчим за батька. Тато покинув її, коли мала 4 роки. Вітчим виховав, дав вищу освіту, допоміг купити хату. Загинув у березні. На чоловіка лишила двох дітей. Їх доглядаю я, доки син працює, щоб виплачувати кредит за квартиру. Не можу змиритися з її вибором. У неї немає відповідної освіти. Думала, побуде в теробороні й повернеться до дітей. Їм треба мати".  Невістка пішла захищати Україну заради своїх дітей, як це зробили тисячі інших воїнів. Маєте пишатися її силою волі та витривалістю, відданістю і безстрашністю. Поки що підтримку відчуває лише від чоловіка. Батьки теж не поділяють її рішення. Підтримайте невістку як доньку, заспокойте у тяжку хвилину. Навіть короткі телефонні розмови для неї зараз важливі. "Побудували хату, але, мабуть, на поганому місці, пише 63-річна Ганна Леонідівна з Чернігівської області. По сусідству жили дві непорядні жінки, які постійно бажали нам зла. Чоловік помер. 17 років тому я перенесла інсульт. На обох очах катаракта. Чи вилізу колись із цих болячок? Чи для цього треба змінити місце проживання?" Надсилає чорно-біле фото, зроблене 32 роки тому. На ньому жінка в ситцевій сукні стоїть під черешнею в саду. Біоенергетик кладе на знімок праву долоню, заплющує очі.  Справа не в хаті й не в сусідах. Більшість хвороб успадкували від предків. Через пережитий інсульт з'явилися проблеми з пам'яттю, регулярні головні болі та безсоння. Частіше відпочивайте. Якщо плануєте і надалі тримати птицю та свині, заручіться підтримкою рідних. Самій важко давати цьому раду. "Маю проблеми із суглобами, пише 75-річна Валентина Олексіївна з Хмельницького. Лікування не дає бажаного результату. Коли лягала в лікарню під крапельницю, ходила з однією паличкою. А як виписалася, додому повернулася з двома ціпками. Стан погіршився, медики не розуміють причини. Може мені пороблено? Третій рік не виходжу з хати й не знаю, коли знову зможу пройтися по двору".  Зла на медиків не тримайте. Лікували за протоколом. Але крапельниці спровокували загострення хвороби, спричинили запалення в суглобах. Не збільшуйте дозу знеболювальних, бо спровокуєте гастрит. Щоб повернутися до звичного способу життя і без проблем пересуватися по двору, придбайте рамку на колесах чи візок. Попросіть дітей оснастити сходи пандусом. Повернете радість безтурботного пересування. "Газету по-українськи" можна передплатити онлайн на сайті Укрпошти за "ковідну тисячу"

we.ua -

Якісний український веб хостинг на SSD для Ваших сайтів. Сервери розміщені в Україні, що забезпечує максимальну швидкість передачі даних. Ідеальний хостинг для Wordpress, OpenCart, Prestashop та бізнес-сайтів.

we.ua - Український хостинг m-host.net

"За годину до смерті дізнався, що стане батьком"

Вдова назве доньку на честь чоловіка "Сину 45 років, а досі не одружився, пише вінничанка Ольга Григорівна, 68 років. Він перебірливий. Зустрічається з жінками, а коли стосунки набридають, змінює їх. Шкода кожну дівчину, в яку він закохується, приводить до нашого дому, а потім кидає і за­вдає болю. Через це з ним регулярно сваримося. Була в нього Люда, яку ми з чоловіком полюбили. Вона хотіла сім'ю і дітей, а Женя злякався відповідальності, тому розійшлися. За пів року вона вдало вийшла заміж. А Женя лишився сам. Почав зустрічатися з молодшою на 20 років дівчиною. Вона його не кохає. Живе за рахунок мого сина. Купив їй машину, платить за оренду квартири. Ми проти їхніх стосунків, але Женю засліпило. Життя без неї не уявляє". Листи коментує київський біо­енергетик Мирослав Олійник. Дістає з конверта фото Євгенія та його коханої Юлії. Чоловік худий і високий, жінка на дві голови нижча, рудоволоса, у шкірянці.  Якщо хочете, щоб син попрощався з парубоцтвом, підтримайте його ідею побратися з Юлею. Наступного року зроб­лять вас бабусею. Ця жінка чи не єдина, хто зуміє втримати його біля себе. Бо не демонструє почуттів, а змушує щодня себе завойовувати. "У мене дві доньки вийшли заміж і виїхали жити в Росію, розповідає 59-річна Руслана із Сумської області. Коли почалася війна, просила їх повернутися. Відчувала, що рано чи пізно зятів можуть мобілізувати. В останній момент вони втекли у Грузію. Чоловік Оксани планує повернутися до Москви, бо там у нього бізнес. Усіх його друзів мобілізували. Не розуміє, що він наступний у черзі. Має двох дітей. Оксана не працює. Не уявляю, що робитиме, якщо Гришу заберуть. У нього багато родичів і друзів в Україні. Він був проти війни із самого початку, а тепер з нами спілкуватися перестав. Боюся, щоб не накоїв дурниць. Обіцяв, що проти України не воюватиме".  Вплинути на рішення зятя може тільки його мати. Зателефонуйте свасі. Обидві доньки залишаться жити у Грузії на невизначений термін. Діти встигнуть вивчити мову. Повернутися додому їм буде непросто навіть після закінчення війни. Задумаються над продажем нерухомості у Москві. Що раніше це зроблять, то краще. За кілька місяців ціни серйозно впадуть. "Не можу заснути, пише 46-річна Олександра з Харківської області. Навіть коли втомлена, лягаю і кручуся до другої ночі. Безсоння з'явилося влітку. Сімейна лікарка виписала снодійне й заспокійливе. Але, думаю, причина в депресії. Донька з внуками виїхали в Британію. Зятя не випустили. Він ревнивий. Підозрює Таню у зраді, хоч вона ніколи приводу не давала. Погрожує їй розлученням, якщо не повернеться. А вертатися нікуди. Живемо в напівзруйнованому домі. Боюся, що розійдуться. Таня не готова сюди їхати. Бо діти малі, а тепла немає, над головою літають ракети. Сусідку вбило осколком, коли вийшла годувати кота". Біоенергетик запалює свічку. Обводить нею навколо світлини родини. Жінка в махровому халаті сидить на канапі з двома онучками. Поруч у м'яких кріслах вмостилися її донька й зять. Останній в окулярах, тримає планшет.  Не затягуйте з лікуванням депресії. Заручіться безкоштовною підтримкою психологів-консультантів. Із медикаментами допоможуть волонтери. Тоді зникнуть безсоння, головний біль і неврози. Запальний характер зятя помітили ще до весілля. Шкодуєте, що не вказали на це доньці. Що б ви не робили, вона все одно побралася б із чоловіком, у якого закохалася ще в школі. До Нового року їй доведеться повернутися в Україну. Подружжя поселиться на Київщині. Кликатимуть до себе. Та вам настільки набриднуть їхні сварки по телефону, що навряд чи погодитеся чути це щодня наживо. Та й покинути співмешканця не готові. Стосунки, які зародилися під час війни, будуть довготривалі й надійні. Поруч із цим чоловіком відчуєте себе захищеною. "У травні невістка дізналася, що вагітна, розповідає в листі 58-річна Лариса Олександрівна з Київської області. Син пішов добровольцем на фронт. За годину до смерті дізнався, що стане батьком. Так радів, кричав у слухавку, що скоро прийде додому. Але їхні позиції обстріляли. Про смерть Саші нам розповіли його побратими. Боялися, що Оксана цю новину не переживе. Підтримували, як могли. Зараз вона на шостому місяці. Чекаємо на внучку. Назве її на честь тата Олександрою. Саша першим від нас узнав, що буде дівчинка. Наснився у своїй кімнаті. Я прийшла, як завжди, щоб його розбудити. А він устав із ліжка й дав мені голубку. Лікарі кажуть, що є загроза передчасних пологів. Поклали невістку на збереження. Вона після народження дитини хоче переїхати до батьків. Боюся, що цього не переживу. Бо нам Оксана як донька. Самі не хочемо доживати віку. Внучка єдине, що залишиться нам від Саші". Біоенергетик дістає з конверта фото Оксани й Олександра, зроблене 2020-го в Одесі. Подружжя в купальниках обіймається на пляжі. У жінки на голові капелюх, у чоловіка морський кашкет. На звороті підпис "Медовий місяць".  Поговоріть із невісткою відверто. Усе зрозуміє та піде назустріч. Внучка буде схожа на батька. Успадкує його характер і математичні здібності. Невістка надовго в декреті не затримається. Педіатрів бракуватиме. Буде змушена вийти на роботу раніше. Виховання доньки доручить вам. Марно картаєте себе домислами: що було б, якби син лишився вдома. Не втримали б. Все одно подався б на передову. Любов до Батьківщини йому передалася від діда, який навчав історії та патріотичних пісень. "Батько все життя прожив біля цвинтаря, пише житомирянин Юрій, 49 років. Торік помер. Ми хочемо хату продати, але знайти покупця важко. Спустили ціну на 10 тисяч доларів, але всі тут селитися бояться. Дім добротний, двоповерховий. Є все, що треба для комфорту. Ми планували переїхати сюди жити, коли син одружиться. Але діти виїхали в Німеччину, а доглядати за будинком нікому. Один скульптор хотів викупити і зробити на місці дому підприємство для виготовлення пам'ятників. Мали укласти попередню угоду. Але наснився дід. Лаяв мене. Продавати скульп­тору хату передумав". Вкладає в конверт фото будинку з коричневим дахом. У вікнах віддзеркалюються пам'ятники, встановлені навпроти.  Хату найближчим часом не продасте, бо самі задумаєтеся над бізнесом. Разом із дружиною відкриєте біля цвинтаря ритуальний магазин. Він потребує мало капіталовкладень, але швидко окупиться. Годі терпіти біль у шлунку. Якщо не почнете лікувати виразку, будь-якої миті може відкритися кровотеча. Прислухайтеся до поради дружини. Зверніться до перевіреного лікаря. Не наполягайте, щоб діти залишилися в Німеччині. Повернуться в Україну, щойно переможемо. Тоді й питання про продаж дому відпаде. Документи, які вважали втраченими, знайдете у схов­ку в підлозі. "Газету по-українськи" можна передплатити онлайн на сайті Укрпошти за "ковідну тисячу"

we.ua -

Крістіна Нестеренко й Едуард Парфентьєв врятували 800 тварин

 Не думали нікуди переїжджати. Ми були затребувані, і головне потрібні в Запоріжжі. З початку великої війни нам вдалося врятувати понад 800 тварин. Але коли в сусідній житловий будинок влучила ракета, зрозуміли, що більше не можемо ризикувати. Адже відповідаємо не лише за себе, а й за наших улюбленців, говорить 33-річна Крістіна НЕСТЕРЕНКО з Запоріжжя. Із чоловіком Едуардом Парфентьєвим мають сімейний зоопарк. 10 жовтня перевезли 113 вихованців у Кам'янець-Подільський на Хмельниччині. 10 років тому знайомий продавав свою виставку рептилій, розповідає Крістіна Нестеренко. Вирішили купити, бо любимо тварин. Разом із рептиліями до нас потрапив макака-резус Вітя, якому зараз 21 рік. Потім нам принесли сокола із травмою крила. Виходили. Вже вісім років живе у нас. Поступово наша колекція поповнювалася папугами й невеликими тваринами. Кожен наш вихованець це окрема історія про любов і турботу. Так сталося, що 24 лютого мали везти ящірку, яка має онкологію, на чергове обстеження до ветеринара в Дніпро. Але вранці зателефонував таксист і сказав, що нікуди не їде, бо почалася війна. Щоб було спокійніше за тварин, ми одразу переїхали в наш зоопарк. Обладнали там для себе кімнату. Крістіна й Едуард почали приймати домашніх улюбленців від людей, які виїжджали з міста. Також виходжували поранених диких тварин.  Наплив був шалений, ділиться жінка. Люди, які їхали з міста, просили потурбуватися про їхніх тварин. Але були випадки, коли гризунів просто кидали в клітках серед вулиці, а черепах залишали в під'їздах. Ми не брали собак на перетримку, оскільки наш зоопарк у закритому приміщенні. Але хтось таки примудрився підкинути під двері 10 цуциків. Довелося забрати. За 20 днів вдалося прилаштувати їх у сім'ї. Також до нас потрапляли тварини з гарячих точок і окупованих територій. Наприклад, маємо тхора з Маріуполя. 21 день він був у бомбосховищі із своїми господарями. Їм вдалося виїхати в Запоріжжя, а далі планували вирушити за кордон. Але тхір на той час був у важкому стані і господарі попросили його прийняти. Тепер він почувається добре. Одного разу до нас потрапив яструб із переломом крила, який не міг літав. Ми його возили до спеціалістів, лікували. Через два місяці випустили на Хортиці. А якось рибалки знайшли на Дніпрі і привезли до нас орлана-білохвоста. Був виснажений і мав суттєву нестачу ваги. Виділили птаху окрему кімнату, але все одно для нього це замалий простір. Нещодавно домовилися з реабілітаційним центром на Житомирщині вони зможуть його прийняти. Крістіна Нестеренко й Едуард Парфентьєв виїхали з Запоріжжя 6 жовтня.  Тоді російська ракета влучила у сусідній житловий будинок. Наша виставка розташована у цокольному приміщенні, але навіть у нас зі стелі посипалася штукатурка. Ті відчуття важко передати. Ми одразу побігли в залу, де розміщені скляні тераріуми. І раптом почули один за одним ще чотири вибухи. Від вибухової хвилі винесло вхідні двері. Коли чоловік виглянув на вулицю, побачив, що будинок поряд палає. У магазині взуття, що був над нами, обсипалися скляні вітрини. Наші тварини були налякані, але вціліли. Мавпочка від шоку почала кричати. Миттєво вирішили треба рятувати наших вихованців. Три дні шукали будівлю, куди б наша виставка могла поміститися. У Кам'янці-Подільському знайшли приміщення на 250 "квадратів" на 150 менше, ніж було в Запоріжжі. Але це оптимальний варіант. Переїжджати було нелегко. Найняли фуру-рефрижератор, в якому регулюється температура. Всі 113 тварин туди помістилися. Але не влізли стелажі, лавки, дві великі бочки для води. Все це ми відправили нашим воїнам на передову. На нове місце подружжя зі своїм зоопарком їхало добу.  Всі тварини, крім імператорського удава, нормально перенесли переїзд. Він застудився і захворів. Довелося давати антибіотики. Зараз на новому місці обживаються наші рептилії, п'ятеро котів, павуки-птахоїди, морські свинки, пацюки, дегу, хом'яки, шиншили, тхори, сови, дві мавпочки, три соколи, єнотовидна собака, єнот і папуги. "Газету по-українськи" можна передплатити онлайн на сайті Укрпошти за "ковідну тисячу"

we.ua - Крістіна Нестеренко й Едуард Парфентьєв  врятували 800 тварин

Богдан Степанюк за півхвилини віджався на одній руці 50 разів

21-річний Богдан СТЕПАНЮК із міста Ірпінь на Київщині встановив національний рекорд України в категорії "Найбільша кількість віджимань від підлоги на одній руці за 30 секунд". Зробив їх 50. Побив попередній рекорд, що належав Євгенові ПИЛИПЕНКУ з Корюківки Чернігівської області. Вісім років тому він віджався на 15 разів менше.  Пропонували встановити рекорд у Києві, але вирішив, що це має відбутися в Ірпені, говорить Богдан Степанюк. По-перше, це моє рідне місто, по-друге, символ нескореності українців. З початком повномасштабної війни я хотів вступити до тероборони Ірпеня, але мене не взяли. Проте я не міг сидіти вдома, прагнув бути корисним. Почав допомагати нашим хлопцям. Був вражений, коли наші воїни, маючи в рази менше озброєння, відбили колону російської техніки. Це неймовірно. Тому свій рекорд присвятив нашим захисникам. Із 13 років Богдан займався різними видами спорту змішаним єдиноборством, боксом, кросфітом, хортингом. 16-річним хотів установити рекорд України з віджимання на брусах.  Але тоді в мене була ще недосконала техніка, і я здався, каже Степанюк. Припинив тренуватися, бо з 17 років почав працювати вантажником. Пізніше влаштувався на завод "Енджой зе вуд", де виготовляли дерев'яні мапи. Працював там півтора року. Весь цей час відкладав гроші на навчання в школі барберів чоловічих перукарів. На той час курс коштував 750 доларів. Мати казала, що це для нашої сім'ї надто дорого. Але я все одно вирішив здійснити мрію. В школі барберів швидко схоплював усе нове. Діставав кожного майстра, щоб показали свою техніку та професійні прийоми. Настільки захопився навчанням, що забував поїсти. За півтора місяця схуд на 7 кілограмів. Проте я розумів, що це саме та професія, про яку мріяв, і хотів опанувати її досконало. До спорту Богдан Степанюк повернувся випадково.  Якось натрапив на відео, на якому Брюс Лі віджимається на двох пальцях. Теж спробував. Захотів навчитися віджиматися на одній руці. Здивувався, коли товариші сказали, що в них не виходить. Поступово дійшов до 35 від­­­­­жимань за пів хвилини. А 42 ра­зи це був мій максимум на тренуваннях. Знову замахнувся на рекорд. Найскладніше було поєднувати роботу барбера й підготовку до рекорду. Коли після інтенсивних тренувань стриг клієнтів, страшенно тремтіла рука, розповідає. Як на реєстрації рекорду виконав 50 віджимань, тренер Михайло Лакей був у ще більшому захваті, ніж я. Це і його заслуга. Якби не він, у мене не було б таких великих амбіцій і я досі працював би вантажником. Він не тільки безкош­товно тренував мене, але й виховував, як батько ще з юних років.  Віджимання на одній руці на швидкість технічно складна вправа, каже керівниця Націо­нального реєстру рекордів Лана Вєтрова. Богдан ще раз довів, що українці найсильніша нація, і нас не зламати. Цей рекорд на межі можливого, він протримається багато років. Не скоро знайдеться той, хто наважиться його побити. "Газету по-українськи" можна передплатити онлайн на сайті Укрпошти за "ковідну тисячу"

we.ua - Богдан Степанюк за півхвилини віджався на одній руці 50 разів

"У 5 років знає три мови й таблицю множення"

Суперздібності передаються дитині від діда "За останні пів року мене двічі повертали до життя, пише 49-річний Олег із Донецької області. У квітні в наш будинок влучила ракета. Живими лишилися двоє сусідів, які ховалися в коридорі. Мене винесли, поклали поруч із "200-ми". Якби не заворушив рукою, повезли б у морг. За два місяці вдруге попав під обстріл. Куля пройшла навиліт. Відключився. Сниться покійний знайомий. Я радий його бачити, тягну руки, щоб обійнятися. А він як штовхне мене. Отямився, побачив лікарів і знову знепритомнів. Тимчасово виїхали у Дніпро, де я лікувався. Дружина боїться повертатися додому, але я знову зібрався їхати, бо там батьки. Їм треба допомога й догляд. Боюся, що більше звідти не повернуся". Листи коментує київський біо­енергетик Мирослав Олійник. Дістає з конверта фото Олега. Він високий, худий, у джинсовій куртці.  Залишилися живі, бо доля відміряла вам багато років. Але повертатися під обстріли не варто. Заберіть батьків на кілька місяців із зони бойових дій. Як тільки військові звільнять території від ворога, повернетеся в батьківську хату. Поки що переїдьте до доньки у столицю. Вона хвилюється, готова прихистити вас із родичами. Допоможе знайти роботу, бо відмовитеся жити за її рахунок. "Онукові 5 років, а він вже знає три мови й таблицю множення, розповідає в листі 51-річна Олена з Київської області. Ми живемо в селі. У школи раннього розвитку Артема не водила. Донька на заробітках у Польщі. З 2 років виховую онука сама. Говорила з вчителькою старшої онучки. Наполягає, щоб я дитину важкими прикладами й задачами не навантажувала, бо мозок ще недозрілий. Але мови він вчить без мене через додаток у смартфоні. Крім української, говорить польською та англійською. Мабуть, цей дар передався від батька. Моя Юля вчитися не хотіла й не любила". Надсилає фото внука Артема. Він русявий, синьоокий, у зеленій футболці з Мікі Маусо". Біоенергетик запалює свічку, обводить навколо знімка. Дим розноситься по кімнаті, вогонь розгорається.  Суперздібності діти успадковують від діда по батьковій лінії. Навчився читати ще у 4 роки. З письмом буде гірше. Його почерк мало хто зможе зрозуміти. Але це не привід засмучуватися. Багато писати в житті йому не доведеться. Чимало часу проводитиме за комп'ютером. Нові таланти відкриє в собі після 10 років. Підтримуйте й розвивайте його інтереси. Купуйте книжки, що цікавлять. Встановлюйте додатки у смартфоні на розвиток логіки та мислення. "Шукаю наречену для сина, розповідає в листі вінничанка Ніна Тимофіївна, 67 років. Він роботящий, до 40 років одружений не був. А потім побрався з аферисткою, якій треба були тільки його гроші. Ігор планував відкрити автомайстерню. Але заощадження зникли, як і невістка. Писали заяву в поліцію, шукали її по всій області. Спочатку ховалася в тітки, потім утекла в Німеччину. Ігор розчарувався в жінках, але не хочу, щоб доживав віку самотнім. Сватала його з онучкою знайомої. Але їй 20 років, тому в них різні інтереси. Зараз переписується з жінкою, якій недавно виповнилося 36. Вона з іншої області. До нас переїжджати не хоче. Кличе його до себе, а я без нього не виживу. Він це теж добре розуміє, тому шукає відмазку, щоб не їхати".  Не втручайтеся в особисте життя сина, якщо не хочете нажити ворога. Він краще знає, яка жінка йому підходить. Заради нареченої вас не покине, але марно сподіваєтеся, що витримаєте з невісткою під одним дахом. Спробує жити в цивільному шлюбі з місцевою. Часто залишатиметься в неї на ночівлю. Не виступайте проти цих стосунків, якщо хочете онуків. "Із Максом познайомилися в потязі до Києва, пише 29-річна Лілія з Тернопільської області. Рідко заводжу знайомства, але встояти перед ним не змогла. Проговорили всю ніч. Він запросив на побачення. Під час третьої зустрічі я була готова вийти за нього заміж. Але якось випадково побачила його в обіймах іншої жінки. Виявилося, Максим одружений і скоро стане батьком. Роман зі мною був для нього розвагою і розбив моє серце. А найгірше те, що ми продовжуємо зустрічатися таємно. Я починаю звикати, що він цілує мене, а коханою називає по телефону іншу жінку. Дружині бреше, що затримається на роботі, а сам лежить у ліжку зі мною. Розумію, що це неправильно. Хочу, щоб був тільки мій, але нічого більшого він дати не може. Ходила до психолога. Спробувала перервати наш роман. Протрималася два тижні. Ми знову разом". Біоенергетик кладе на стіл фото Лілії й Максима. Кучерявий бородань цілує в плече білявку в шифоновій блузі.  Скоро про роман довідається дружина. Йому пробачить, а вам дошкулятиме ще довго, бо має впливових друзів. Не наражайте себе на небезпеку через інтрижку, що не принесе щастя. Мрієте про сім'ю і дітей, але зв'язуєте собі руки безперспективними стосунками. Що швидше припините їх, то швидше зустрінете партнера, який стане надійним чоловіком на все життя. "Молодший син пішов на війну замість старшого, пише 59-річна Світлана Миколаївна з Київської області. Його брату Іванові дали повістку. Олексій пішов у військкомат раніше, бо прочитав якщо одного сина забирають, то іншого не мають мобілізувати. Питаю: "Навіщо ти так зробив?" А він: "В Івана дружина й діти. А в мене тільки дівчина. Якщо мене не стане, вона іншого знайде й заміж вийде. А хто Іванових дітей на ноги поставить, якщо не він?" Вони з братом ніколи не були близькі, бо мають велику різницю у віці. Але коли почалася війна, по черзі возили гуманітарну допомогу на передову. Дівчина Олексія недавно дізналася, що вагітна. Це додало йому мотивації знищувати ворога й відвойовувати захоп­лені землі. Сину важко, але назад не рветься. Молимося, щоб повернувся живий, хоча щоночі сняться страшні сни". Біоенергетик дістає з конверта фото Олексія і його дівчини Лесі. Вони однакового росту. Обоє русяві, синьоокі.  Проганяйте погані передчуття. Сни навіює тривога. Довіряти їй не варто. До народження сина Олексій повернеться додому. Матиме проб­леми зі шлунком та спиною, тому деякий час йому доведеться провести в госпіталі. Старший брат за рік стане батьком втретє. "Газету по-українськи" можна передплатити онлайн на сайті Укрпошти за "ковідну тисячу"

we.ua -

90-річний Сергій Вознюк сплів 160 маскувальних сіток

90-річний Сергій ВОЗНЮК із міста Ямпіль Могилів-Подільського району на Вінниччині допомагає українській армії з 2014-го. Зараз плете вдома маскувальні сітки. Виготовив їх понад півтори сотні. Працює щодня. Роботу починає на світанку.  До весни виготовив більш як 100 сіток. Тоді ходив плести в Будинок школярів, там допомагали й інші люди. Потім попросив волонтера Василя Кізку, щоб приспособу для плетіння перевезли до мене додому. Сам сплів 60 сіток. Кожна зав­вишки 1,7 мет­­­­­­­­ра. Мають у довжину по 4 мет­ри, розповідає Сергій Ілліч. Також готую для українських воїнів консервацію. Як тільки дозрівають фрукти і ягоди, починаю варити компоти й варення. Спочатку із вишень, малини, смородини, порічок, аґрусу. Потім перероблюю абрикоси, сливи та яблука. Торік передав нашим хлопцям і дівчатам 238 трилітрових банок компотів і 40 пів літрових банок повидла. А цього року зварив понад 300 банок компотів. Багато фруктів збираю сам, дещо дають люди. Літом привезли мені на переробку 10 ящиків абрикос і 11 слив. А сусідка дала мішок цукру. Сергій Вознюк має двох доньок, шестеро онуків і 11 правнуків. Дружину поховав п'ять років тому.  Ми з молодшим братом росли без батька. Його 1937‑го репресували, як "ворога народу", продовжує Сергій Ілліч. Під час Другої світової війни я вже був ладний хлопчина. У 12 років сусід вивчив мене на чоботаря і я почав працювати в майстерні, щоб мати шматок хліба. Ремонтував взуття, знав, як робити модельні туфлі, жіночі чобітки. 1948-го поїхав на Донбас вчитися на шахтаря. Аж тут пише мати, що тато дав про себе знати. Як же ми зраділи, що він живий. Щоб мати гроші на дорогу, продали хату в Ямполі й поїхали до батька в тайгу в Магаданську область Росії. Там мене сильно порізали. Через те ножове поранення в армію не брали. Але я сам випросився. Відслужив на острові Сахалін. 1956 року повернувся в Україну. З нуля збудував хату. Тут одружився. Працював на будівництві, потім в охороні на складі боєприпасів. А звідти пішов на пенсію. "Газету по-українськи" можна передплатити онлайн на сайті Укрпошти за "ковідну тисячу"

we.ua - 90-річний Сергій Вознюк сплів 160 маскувальних сіток

Війна закінчиться на велике релігійне свято

Жінка передала дар знахарки доньці племінниці "24 лютого ми з сином зустріли в Польщі, пише 45-річна Іванна з міста Ірпінь на Київщині. Поїхали туди на спортивні змагання. Чоловік був на заробітках у Чехії. Додому повернулися після деокупації. Свій будинок не впізнали. У сусіда під нами не було балкона, у нас повибивало вікна. На вищих поверхах нема ні кухні, ні кімнат. Щоб відновити багатоповерхівку, треба кілька мільйонів гривень. Ми за власні гроші відремонтували каналізацію і водопровід. Через дощ житло сиріє і покривається грибком. Зараз живемо в сестри у столиці. Вона з дітьми виїхала в Іспанію. Повертатися боїться. Пропонує нам збиратися до неї в Барселону. Знайшла мені роботу, а сину школу. Чоловік радить втікати до нього в Чехію, але я нікуди їхати не хочу. Свекри звинувачують у халатності, бо наражаю дитину на небезпеку. Але за два місяці поневірянь у Польщі зрозуміла, що вдома найкраще. Шукаю роботу, бо закрили приватну школу, в якій вчителювала. Хочу змінити професію, але ніхто з рідних мене не підтримує". Листи коментує київський біоенергетик Мирослав Олійник. Дістає з конверта фото жінки в коричневій шкірянці та з тигровим шарфом навколо шиї. Кладе на знімок праву долоню, заплющує очі.  Давно мріяли стати психологом. Беріть ініціативу у свої руки. Здобудете вищу освіту легко, а практики після війни отримаєте вдосталь. Не відмовляйте від допомоги тим, хто про це попросить. Не слухайте нікого. За кордоном можете розраховувати хіба що на професію доглядальниці, сортувальниці чи прибиральниці. Син на вашому боці. Тут його тримають друзі й кохана. "Доглядала батьків, а тепер одинокого брата, пише 63-річна Марія Олександрівна з Київської області. Чоловік помер після Чорнобиля. Лишилася сама. 13 років тому розтягнула колінний суглоб. Медики кажуть, що лікувати пізно, треба робити операцію. А я не можу наважитися. Може, є альтернатива?"  Не витрачайте гроші на гадалок і знахарів. Прислухайтеся до поради лікарів. Операція на колінному суглобі коштуватиме дорого, але допоможе забути про біль і малорухливість. Не економте на лікуванні. Зверніться до фахівців, які працюють із сучасним обладнанням. Усе життя доглядаєте інших. Подбайте, щоб у післяопераційний період хтось турбувався про вас. "Тітці торік виповнилося 74 роки, розповідає в листі 49-річна Олена з Рівненської області. Вона все життя лікувала людей руками, але жодному з родичів її дар не передався. До неї приїжджали люди з ­усієї України, щоб вправити кістку, зняти біль у спині чи суглобах. Рідко брала до рук карти, але через них уміла передбачати майбутнє. За тиждень до її смерті в нас гостювала знайома. Просила поворожити, бо її син зібрався на заробітки в Польщу. Тітка карти розклала і вжахнулася. Казала, що велике горе чекає на Україну. Що машини будуть розкидані по вулицях вигорілі, як бляшанки, а люди сидітимуть у підвалах. Але все закінчиться раптово, як і почалося. Перемога збіжиться в часі з великим релігійним святом. Ми сполохалися від прогнозу. Тоді про війну говорили, та ніхто не вірив. За кілька днів у тітки стався інфаркт. До лікарні довезли, але не врятували. Ті її слова стали пророчими. Недавно тітка наснилася мені. Обійняла і сказала: "Не плач. Кінець цьому близько".  Сон тітки вважаєте пророчим. Війна закінчиться, а з нею і кровопролиття. Але сон має два значення. Успадкуєте будинок тітки, хоч її донька висуватиме претензії, але повертатися додому не наважиться. Дарма вважаєте, що дар нікому не передала. Ваша донька скоро відкриє в собі цілительські здібності. Не заперечуйте проти її ідеї йти вчитися на масажиста. "Сину 34 роки, одружений, пише хмельничанка Тетяна Петрівна, 63 роки. Має 3-річну доньку, скоро народиться син. Довгий час бореться з алкогольною залежністю. Роботу втратив, іншої знайти не може. Планував купити більшу квартиру, але грошей не вистачає. Боюся, щоб вони з невісткою не розлучилися, бо в Олега непростий характер. Куди звернутися, щоб покинув пляшку й думав про сім'ю?" Надсилає фото сина з дружиною і донькою. Сім'я сидить за обіднім столом.  Син зав'яже з випивкою, коли сам дозріє до цього. Не намагайтеся закодувати силою, бо тільки нашкодите здоров'ю. Через алкозалежність з'явиться тяга до азартних ігор. Щоб застерегти від згубних звичок, познайомте з людиною, яка вже подолала залежність. Такий досвід заставить Олега задуматися над майбутнім. Поштовхом стане народження сина. Коли подолає залежність, матиме великий професійний успіх. Заробітки зростуть. За рік придбають нове житло й авто. "Живу з мамою, якій 84 роки, розповідає в лис­ті 50-річний Володимир із Вінниччини. Доглядаю її після операції. У мене життя не склалося. Зустрічався з кількома жінками, але долі не зустрів. Товариш недавно одружився. Його жінка мене недолюб­лює, робить пакості. Не знаю, як цього позбутися. Хочу нормально заробляти, але поки що піти на роботу не можу, як і поїхати за кордон. Маму нема з ким лишити. Познайомився з однією жінкою. Вона налаштована на серйозні стосунки, а я розписуватися боюся. А раптом забере в мене хату?" Вкладає в конверт паспортне фото. Чоловік коротко стрижений. Брови зрослися на переніссі. Біоенергетик запалює свічку, обводить навколо знімка. Свічка димить, вогонь розгорається.  Шукаєте не дружину, а няню для матері. Якщо хочете почати стосунки, перестаньте підозрювати кожну жінку в шахрайстві. Зараз зустрічаєтеся з гідною кандидатурою. Довіртеся долі, а не чуткам. Ніхто вас не просить приписати дружину у своїй хаті чи переписати на неї половину майна. Все, що здобули до шлюбу чи успадкуєте під час стосунків, залишиться вашим. Дружина друга вас недолюб­лює, бо після посиденьок із вами її чоловік повертається додому нетверезим. Хочете знайти з нею спільну мову, перестаньте наливати другу та запропонуйте йому допомогу по господарству. Сам не може завершити будівництво та ремонт. "Коханий приїхав на кілька днів додому з війни, пише львів'янка Інна, 43 роки. За місяць після цього довідалася, що вагітна. У нас двоє дорослих дітей. Зі­зналася чоловіку. Він радий, каже, що народжуватимемо. Але я тільки поставила дітей на ноги, почала займатися кар'єрою. Маю гарну роботу, під моїм керівництвом пів сотні людей. Не готова знову виховувати немовля. На аборт не наважуюся, думки про погане відкидаю. Не хочу, щоб дитя відчувало, що воно небажане. Боюся комусь зізнатися, що я при надії. Батьки не зрозуміють, свекри засуджуватимуть, друзі жартуватимуть".  Народите сина у травні. Тоді й чоловік повернеться додому. Не шукайте приводу для переривання вагітності, бо шкодуватимете про це до кінця життя. Надовго в декреті не затримаєтеся. Чоловік зароблятиме достатньо грошей, щоб могли дозволити няню, а згодом приватний садок. То буде особлива дитина. Вирізнятиметься хистом і розумом серед однокласників, а лідерські здібності дозволять йому обійняти високі посади ще в юному віці. "Газету по-українськи" можна передплатити онлайн на сайті Укрпошти за "ковідну тисячу"

we.ua - Війна закінчиться на велике релігійне свято

Ольга Міненко плете для воїнів речі із собачої шерсті

Львів'янка 48-річна Ольга МІНЕНКО виготовляє речі із собачої шерсті. З лютого передає плетені пояси та шкарпетки воїнам на передову. Каже, такі вироби мають лікувальні влас­тивості.  Мої мама і бабуся завжди пряли з козячого пуху. Навчили й мене. Крім того, я виготовляла речі з овечої вовни, кропиви й конопель. А, коли в нас з'явилася хаскі, мені стало шкода викидати вичесану шерсть, розповідає Ольга Міненко. Почала експериментувати. Плела пов'язки на голову, шапки, ажурні шалі, рукавички. Свої речі демонструвала на виставках і ярмарках. З 2014 року стала надсилати вироби нашим військовим. А після початку повномасштабної війни тільки для наших захисників роблю речі із собачої шерсті. Знаю, що вони мають лікувальні властивості. За рахунок мікропоколювання, яке людина може навіть не відчувати, йде прилив крові до тієї частини тіла, куди прикладають виріб. При запаленнях, наприклад, лікарі рекомендують сухе тепло, яке дають речі, сплетені із собачого підшерстку. В'язані пояси можна одягати не тільки на поперек, але й намотати на суглоби чи шию якщо болить горло. Ефективність цих виробів перевіряю на собі. Через сидячу роботу маю проб­леми зі спиною. Пояс із собачої шерсті допомагає вгамувати біль. Спочатку майстриня використовувала для роботи власні запаси собачої шерсті. Коли люди дізналися про її волонтерську діяльність, почали пропонувати допомогу.  Підписники побачили мої вироби в соцмережах і стали запитувати, чи потрібна шерсть. Сказала, що буду вдячна що більше матеріалу, то більше зможу допомогти нашим захисникам. Люди почали присилати шерсть від маленьких пакетів до вели­чезних. Після того зрозуміла, що ми непереможна нація. Кожен старається докласти зусиль заради перемоги. Для плетіння виробів підходить шерсть усіх порід собак.  Прати її не треба. Я її перебираю, перечісую, пряду і вже потім перу нитки. Якщо зробити це спочатку, прясти буде складніше. Іноді люди присилають не вичесану, а зістрижену шерсть. Із неї виготовляю стьобані пояси вони мають ті ж лікувальні властивості. Щотижня Ольга Міненко передає українським захисникам понад 30 власних виробів.  За день можу сплести три-чотири пояси. Відчуваю, що маю цим займатися, бо вироби з собачої шерсті допомагають. Маємо підтримувати хлопців і дівчат, які зараз на передовій, і робити все, щоб їм було хоча б трішки легше. "Газету по-українськи" можна передплатити онлайн на сайті Укрпошти за "ковідну тисячу"

we.ua - Ольга Міненко плете для воїнів речі із собачої шерсті

Адріана Бойчук дізналася про полон чоловіка з інтернету

 Вранці 14 липня відчула сильний біль у животі. Страх підкрався, коли подумала про чоловіка. Одразу в соцмережі написала його побратимові: "Як мій Сергій?" Відписав: "Не знаю. Надіємося, що живий". Наступного дня з військкомату повідомили, що мій чоловік зник безвісти. Була паніка й дикий плач. Дотепер плачу щодня. Здається, що так легше все це проживати, говорить 23-річна Адріана БОЙЧУК із села Калинівщина Чортківського району на Тернопільщині. Її чоловік 29-річний Сергій потрапив у полон в селі Спірне Бахмутського району Донецької області.  Ми познайомилися ще дітьми, розповідає Бойчук. Коли я була мала, Сергій приходив до мого брата тренуватися на боксерській груші. Потім він кудись поїхав. Як повернувся, не впізнали одне одного. Почали зустрічатися, коли йому був 21 рік, а мені 15. За три роки одружилися. Сергій був військовий. Біля нього завжди почувалася захищеною. Знала: якщо хтось образить, завжди заступиться. Він добрий. Але характер має сильний. Обоє буваємо вперті. Перед повномасштабним вторгненням Сергій Бойчук кілька років працював в охоронному агентстві в Києві. 24 лютого чоловік був удома. Вранці почав складати сумку. А я сиділа ніби не в цьому світі. Плакала. Наступного дня Сергій уже стояв із валізою у військкоматі. Мене готував до цього давно. Казав, щоб я налаштувалася морально, продовжує. Ми зідзвонювалися майже щодня. 12 липня Сергій попередив, що йде на позицію, і тиждень не матиме зв'язку. Під час останньої розмови ніяк не могли попрощатися. Було якесь передчуття. Відчувала розпач. Просила не їхати на позицію. Після того, як Адріана дізналася про зникнення чоловіка, разом із друзями почала моніторити російські сайти та групи в соцмережах. Так намагалися знайти якусь інформацію про Сергія.  На відео, яке знайшла в інтернеті, побачила, що чоловік у полоні. А 22 липня мені зателефонували з російського номера. Жінка представилася журна­лісткою. Сказала, що від мого чоловіка. Передала, що він живий і має для мене відео. Побачивши чоловіка, ­трохи заспокоїлася. У відповідь надіслала своє ­відео. Згодом Адріана знайшла ще три записи зі своїм чоловіком.  Останнє відео бачила в серпні. Сергій схуд. По очах видно, що втомлений. Де його тримають і що там відбувається, не знаю. Дай Боже, щоб із нього не знущалися і не робили того всього, що нам розказують. ­Зараз не маю жодної інформації про чоловіка. Звертаємося в усі інстанції. Відправляємо листи в ­Кабмін і до президента. Просимо, щоб допомогли Сергія повернути додому. Чоловік часто їй сниться, каже.  У снах бачу, що він удома, звільнений. Досі не віриться, що все відбувається насправді. Моє заспокоєння то моя мама. Вміє поговорити з людиною. Коли я тільки дізналася, що Сергій у полоні, були з нею в Чорткові. Мені зателефонувала одна людина. Розповіла, що говорять, ніби мого Сергія розірвало на міні і я возила його матір на ДНК-експертизу. Щоб мене заспокоїти, моя мама купила соняшникового насіння. Повела на місце, де збираються голуби. Сказала, щоб дала їм поїсти. А потім купила в аптеці заспокійливе. Адріана Бойчук працює завіду­вачкою будинку культури в селі Семаківці. Із Сергієм мають сина Іллю. У липні йому виповнилося 4 роки.  Робота допомагає. Сцена зобов'язує чути себе. Щоб співати, треба заспокоїтися. Але коли чую пісні про війну, не можу бути спокійна. Відколи чоловік зник, переоцінила наші стосунки. Родина тепер на першому місці. У нас завжди була хороша сім'я, але це належно не цінувалося. Завжди мала підтримку чоловіка, але тоді здавалося, що так і має бути. Тепер розумію, що нічого не треба відкладати на потім. Треба жити тут і зараз. Сергія не вистачає. Часто уявляю, яка буде наша зустріч, говорить Адріана Бойчук. Коли плачу, син завжди намагається заспокоїти. Каже: "Мамо, не плач. Із татом усе добре". Обнімає мене, а я плачу ще більше. Син знає, що його тато поїхав захищати Україну, що він герой. Коли спитав, чому батько не дзвонить, сказала, що він у полоні. А потім довелося пояснювати, що значить це слово. "Газету по-українськи" можна онлайн на сайті Укрпошти за "ковідну тисячу"

we.ua - Адріана Бойчук дізналася про полон чоловіка з інтернету

"Окупанти вкрали ворота. Вивезти не встигли, бо в них влучив снаряд"

Сім'я врятувалася від окупантів завдяки вагітній доньці "Найкраща подруга й кума зло­вживає спиртним, пише 36-річна Олександра з Чернігівської області. Вважає, що це врятує від проблем. Алкоголь впливає на зовнішній вигляд. Їй 35, а виглядає, як 50-річна. Сама виховує сина, який бачить, що відбувається з матір'ю і нічого змінити не може. Коли я роблю їй зауваження, починаємо сваритися. Можемо тиждень не говорити, але від цього мені не легше. Розумію, що довго вона так не протягне. До горілки мала пристрасть її мати. Померла від цирозу печінки, коли ми вчилися на четвертому курсі". Надсилає фото з подругою. Кучерява білявка у плетеному светрі обіймає шатенку в флісовій безрукавці. Листи коментує київський біоенергетик Мирослав Олійник.  Має талановитого сина, який прославить їхній рід. Якщо їй байдуже за себе, нехай подумає про підлітка, якому потрібні увага, турбота й материнська любов. Якщо кума випивати не перестане, залежність призведе до невідворотних змін в організмі. Кинути пити їй допоможе чоловік лікар або психолог. Виручать зустрічі анонімних алкоголіків, але візити туди повинні контролювати ви. Заміните подружці компаньйона по тверезості. Уникайте гучних застіль або відмовтеся на деякий час від алкоголю на родинних святах. "У мій дім росіяни зайшли на початку березня, розповідає в листі 56-річна Світлана з Київської області. На дачі під Києвом ми ховалися із зятем, вагітною донькою, чоловіком і кумами. Зайшло четверо росіян з автоматами. Відібрали у всіх смартфони. Донька свій вимкнула і сховала в каміні. Це був наш єдиний спосіб зв'язатися зі знайомими і вирватися з окупації. У село загарбники заїхали на танках. Грабували будинки, магазин. З нашої дачі винесли телевізор і поламану морозильну камеру, пилосос і набір каструль. Вкрали ковані ворота. Погрузити на самоскид не встигли, бо згоріли, коли прилетів снаряд. Наш дім дивом уцілів. Від "Градів" багато сусідніх завалилося. Зять просив, щоб нас випустили, бо у Віки могли початися перейми. Але його взяли в полон. Кілька днів ми не знали, чи живий. А коли повернувся, завів машину й вивіз нас до столиці. Потім подалися в Польщу. Донька тут народила. Зять після полону посивів. Нікому не розповідає, що йому довелося пережити. Волонтери знайшли для нього україномовного психолога. Діти рвуться назад в Україну, а я боюся". Біоенергетик запалює свічку. Обводить нею навколо фото подружжя Світлани та Григорія. Знімок зроблено п'ять років тому на весіллі в їхніх дітей. Вогонь розгорається, віск капає на стіл.  Діти тужать за Україною. Хочуть повернутися у столичну квартиру й виховувати сина. На деякий час доведеться затриматися в Польщі. Чоловік і зять знайдуть високооплачувану роботу. Вистачатиме на оренду та продукти, дещо зумієте відкласти. Не шкодуйте за втраченим майном. Вдалося врятувати життя цілої родини та друзів це вже щастя. Усе інше заробиться і відбудується. "П'ять років жила у шлюбі з чоловіком, який любив усіх, крім мене, пише 32-річна Алла з Київської області. Психолог допоміг наважитися на розлучення і почати все з нуля. Два роки тому я познайомилася з Іваном, якого покохала. А потім у моєму житті знову з'явився Назар. Почав просити про другий шанс. Сказав, що шлюб зі мною найкраще, що було в його житті, що жити без мене не може. Тепер обоє чоловіків говорять, що кохають, і просять зробити вибір. Івана люблю, але він не знаходить спільної мови з моїми дітьми. Це насторожує. А жити з їхнім батьком більше не хочу, хоч і розумію, що вони були б щасливі, якби ми знову зійшлися". Біоенергетик дістає з конверта світлину сім'ї. Рудоволоса жінка у спортивному костюмі обіймає кучерявого сина. На руках у матері пекінес, у хлопця морська свинка.  Не жертвуйте особистим щастям. Ви не відібрали в сина батька. Спілкуватися і бачитися з ним може, коли захоче. Для цього вам не обов'язково знову пов'язувати своє життя з колишнім. Якщо кохаєте Івана, дайте йому шанс стати вашою половинкою. Розпишетеся до кінця року, церковний шлюб візьмете навесні. "Сімейний лікар поставив бабусі діагноз Альцгеймера, розповідає в листі житомирянка Олена, 43 роки. Ліки приймає. Доглядаю її з сестрою по черзі, бо мама живе в Італії. Останнім часом стан погіршився. Не дає спати, ночами стукає у вікна, благає, щоб її врятували. Кричить, що ми її викрали, на вулицю не пускаємо. Купили бабці телевізор. Вона не знала, як виключити, й розбила екран ціпком. Ходить під себе. Памперс вдягти не дає. Не впізнає, що ми її онучки. Іноді плачу від розпачу. Хоча розумію, що маю її догледіти, як вона виховувала нас, коли були малі. Мама постійно їздила на заробітки, батькові було не до нас, тому за чудове дитинство я вдячна бабусі. Але як витримати те, на що її перетворила хвороба?"  Проконсультуйтеся з неврологом. Можливо, варто змінити ліки. Стан у таких хворих загострюється на молодик. Особливо відчутні зміни в поведінці ввечері з 17:00 до 19:00, а також уночі. Такі хворі багато висипаються вдень, тому страждають від безсоння. "Племінник пішов воювати в лютому, з квітня його телефон мовчить, пише вінничанка Наталія, 49 років. Ми місяць не знали, що з ним. Сестра отримала лист, що він у полоні й чекає на обмін. Плаче щодня, боїться, чи повернеться син живим. Він не знає, що скоро стане батьком. Невістка на восьмому місяці. Про те, що носить під серцем дитину, дізналася, коли зв'язок із ним втратили".  Невістка сестри народить сина на початку жовтня. Тоді ж племінник вийде на зв'язок. Повернеться додому несподівано. Чекайте наступних обмінів полонених. Цьому подружжю судилося стати багатодітними батьками. Невістка народжувати тричі. "Донька шукає роботу, пише 59-річна Юлія Миколаївна з Тернополя. Поїхала вчитися до Львова. Закінчила університет з червоним дипломом. Влаш­тувалася на високооплачувану роботу, але фірма розпалася. Бо один власник виїхав за кордон, а інший почав економити на всьому, доки не розвалив те, над чим працював багато років. Яну покликала із собою бухгалтерка, яка влаштувалася на фірму до колишніх конкурентів. Але коли почалася війна, все знову заступорилося. Туристична компанія стала нікому не потрібною. Яна опустила руки і зневірилася в собі. Зустрічалася з чоловіком, планували майбутнє. Але як виявилося пізніше, йому від неї потрібні були гроші. Зараз познайомилася з Михайлом. Він був заручений, наречена покинула за тиждень до весілля. Хороший хлопець, але має таємниці. Не зізнається, чого попередня дівчина від нього пішла".  Донька знайде нову роботу в жовтні, але більш як на рік там не затримається. Поберуться з Михайлом, коли дізнається, що при надії. Нехай не нарікає на долю. Вже заробила на квартиру, скоро придбає авто. Без грошей не залишиться. Додаткові підробітки самі знаходитимуть її. На пропозиції варто погоджуватися. Це виручатиме, коли затримуватимуть зарплату. "Газету по-українськи" можна передплатити онлайн на сайті Укрпошти за "ковідну тисячу"

we.ua -

Анна Трінчер зекономила на весільній сукні

Київська акторка і співачка 21-річна Анна ТРІНЧЕР вийшла заміж 24 вересня. Її обранцем став блогер Олександр ВОЛОШИН, 24 роки. Розписалися у столиці. Потім влаштували невелике свято для рідних і друзів.  У мене був хлопець, коли ми познайомилися з Сашею. А він щойно розірвав п'ятирічні стосунки. Ми навіть не розглядали одне одного як партнерів, розповідає Анна Трінчер. Але потім тричі намагалися почати стосунки. Врешті все вийшло. Я кілька разів випробовувала коханого на стійкість, адже хотіла серйозних стосунків, а не короткої інтриги. Разом ми багато подорожували, влаштовували романтичні побачення. Згодом це переросло в почуття. Для заміжжя Трінчер обрала білу асиметричну сукню. Образ доповнила сережками й намистом. Для неофіційного святкування вдягнула весільне міні. Волошин був у чорному класичному костюмі та білій сорочці.  Стандартні розцінки на сукні 5080 тисяч гривень. Мені жаба душу давить. Коли є можливість, краще вкласти ці гроші в щось важливе: весільну подорож або якесь майно. У мене був список весільних салонів, що запропонували співпрацю. Вирішила цим скористатися, каже Трінчер. Але не економили на відео. Замовили дорого відеооператора, бо хотіли бачити ідеальний контент. Анна Трінчер розпочала сольну кар'єру в 9 років. 2015-го брала участь у телепроєкті "Голос. Діти". Тоді ж представляла Україну на пісенному конкурсі "Дитяче Євробачення". Посіла ­11-те місце. 2018 року брала участь у шоу "Голос країни". Увійшла до трійки суперфіналістів. Знялася у двох сезонах серіалу "Школа". На початку 2022-го на екрани вийшла комедія "Любов і блогери", в якій Трінчер виконала головну роль. На її блог в інстаграмі підписані понад 100 тис. користувачів. Олександр Волошин із 17 років займається бізнесом. Зараз має інтернет-магазин футбольного екіпірування. Є засновником закритого бізнес-клубу "Волошин пріват клаб". Веде блоги в інстаграмі й тіктоку. Там розповідає про свої будні й особисте життя. Іноді хизується модним одягом. Загалом має майже 3 млн підписників. "Газету по-українськи" можна передплатити онлайн на сайті Укрпошти за "ковідну тисячу"

we.ua - Анна Трінчер зекономила на весільній сукні

Вікторія Веретюк обрізала косу, щоб допомогти пораненій дівчині

10-річна Вікторія ВЕРЕТЮК із села Користова поблизу Хмельницького вперше в житті обрізала волосся. У такий спосіб вирішила допомогти ровесниці Вероніці КУЛИКОВІЙ із Вугледара на Донеччині. 9 квітня російські окупанти прицільним вогнем із танка накрили сховище дев'ятиповерхівки, в якій мешкала родина дівчинки. Вона єдина вижила після обстрілу. Загинули її батько, баба й дядько з дружиною. Їх поховали на подвір'ї місцевої церкви. Вероніку Куликову з-під завалів витягли сусіди.  Дівчинка вижила дивом, кажуть медики. Напевно, рідні прикрили її собою. Уламок снаряду потрапив дитині в голову. Праву руку частково паралізувало, на лівій руці відірвало великий палець. Команда офтальмологів успішно усунула дефект повіка та сітківки ока, щоб зберегти їх функцію. Вікторія Веретюк вирішила обрізати волосся після того, як побачила відео про Вероніку. Коси були 50 см завдовжки. Від народження дівчинці жодного разу їх не стригли.  Донька бережно ставилася до волосся, розповідає мати 29-річна Катерина Веретюк. Навіть підрівняти кінчики не дозволяла. А коли побачила історію Вероніки, захотіла пожертвувати косу задля її порятунку. Це було свідоме рішення доньки, і я не могла її не підтримати. Чоловік теж схвалив вчинок Вікторії. За волосся школярці заплатили 3,2 тис. грн. 700 грн віддала на потреби ЗСУ. Решту особисто хоче вручити Вероніці Куликовій.  У волонтерському центрі "Калина" погодилися допомогти віднайти Вероніку, говорить Катерина Веретюк. Донька хоче з нею поспілкуватися. Сказати, що вона хоробра дівчинка і все буде добре. Нещодавно ми бачили нове відео про Вероніку. Зараз вона в новій родині. Тішимося, що її стан уже кращий. Навіть усміхається, хоч на її тілі залишилися шрами від уламків. Вона досі створює малюнки, де зображує той вибух. Розумію, що їй важко це згадувати. Тому хочеться підтримати цю дитину не лише матеріально, але й морально. Вірю, що вона виросте хорошою людиною.  Вероніка продовжує лікування, а я хочу допомогти їй швидше одужати, говорить Вікторія Веретюк. Після того, як обстриглася, мрію швидше відростити волосся. Хочу знову обрізати його й допомогти ще одній дитині. Родина Веретюків із перших днів великої війни долучилася до волонтерської діяльності.  У нас було багато дитячих речей, адже, крім Вік­торії, маємо ще двох синів 6 і 3 років, додає Катерина Веретюк. Коли почалася війна, відвезли машину одягу до центру збору гуманітарної допомоги. Потім стали вирощувати овочі та фрукти. Їх передавали в місцеву школу, де городину переробляли для потреб Збройних сил України. Розумію, що підтримка в тилу зараз важлива, адже чоловік теж на фронті. До війська пішов добровольцем. Вероніку Куликову спочатку лікували в Дніпрі, потім у Львові. Зараз вона живе в новій родині в дитячому будинку сімейного типу.  Я побачила її поранення не тільки тілесні, а й душевні. Сльози, багато страху, вибухи емоцій. Вероніка частково втратила пам'ять. Вона досі не сприймає ті поранення на голові. Її сльози це сльози не маленької дівчинки, а бабусі, яка багато чого пережила, каже вихователька Наталія Фляк. "Газету по-українськи" можна передплатити онлайн на сайті Укрпошти за "ковідну тисячу"

we.ua - Вікторія Веретюк обрізала косу,  щоб допомогти пораненій дівчині

Мар'яну Мамонову звільнили з полону за чотири дні до пологів

25 вересня військова медикиня 30-річна Мар'яна МАМОНОВА з Луцька народила доньку. За чотири дні до пологів жінку та 214 інших захисників Азовсталі звільнили з російського полону.  До Маріуполя Мар'яну відправили служити ще до повномасштабної війни. Коли почався наступ на місто, вона з побратимами перебувала на території заводу імені Ілліча. На зв'язок виходила нечасто. Говорила, що жива, що в них закінчуються медикаменти, зброя та харчі. Були дні, коли за цілий день вона з'їдала два яблука. Саме тоді Мар'яна дізналася про вагітність. Востаннє виходила на зв'язок 4 квітня. А наступного дня повідомили, що вона потрапила в полон, говорить батько Володимир Черепушко. Переживали, що доньці доведеться народжувати в полоні. Хвилювалися, що росіяни заберуть дитину. Але, слава Богу, до пологів повернулася додому. Мар'яна Мамонова навчалася в Тернопільському медичному університеті. Магістратуру закінчувала в Київській військово-медичній академії. За розподілом служила в Бердянську. З 2017-го їздила на ротації в зону АТО. Позаторік у вересні вийшла заміж. Новонароджену доньку подружжя назвало Ганною. Дівчинка з'явилася на світ зростом 57 см і вагою 3 кг 259 г. "Газету по-українськи" можна передплатити онлайн на сайті Укрпошти за "ковідну тисячу"

we.ua - Мар'яну Мамонову звільнили з полону за чотири дні до пологів

Черга на гусака Джонсона розписана на три місяці вперед

 Коли росіяни оголосили гусей нашою біологічною зброєю, ми з дівчатами спочатку посміялися, а потім почали освоювати гусячу тему. Колеги в'язали, а я вирішила шити, каже 58-річна Наталія ДРЕМЛЮГА з Вінниці. З 2019-го робить ляльки. Останнім часом виготовляє бойових гусаків.  Змінювала крила, лапи. Мінялися черевики, зробила руки. Потім у гусака з'явилася подружка, продовжує. Якось зайшла до магазину побачила нитки кольору шампанського, пухнасті. О, Бориса Джонсона (колишній британський прем'єр. ГПУ) зачіска. Приклала до бойового гусака вилитий прем'єр. Вичитала, що в нього сині очі. Думаю, синя краватка буде доречна. Довго черевики розглядала є багато фотографій. Зачепилася за образ випадково, а потім не могла зупинитися. Лялька гусака, схожого на Бориса Джонсона стала найпопулярнішою. Наталія отримала на неї понад 30 замовлень.  Коли "Джонсона" зробила, зрозуміла, що іграшка краще виглядає з довгими ногами. Викрійку трохи змінила. І з гусаком-десантником та сама історія пошила його вище: замість 2535 сантиметрів. Жінка замовляла на подарунок для чоловіка-полковника. Змінилося і волосся ляльки: немає нитки, яка була спочатку. Взяла подібну. Люди одразу помітили, що зачіска не та. Хоч колір той, але вона не така жорстка. "А чи можна дочекатися тих ниток?" питають. А їх немає ніде. Хтось сказав, що він не такий задерикуваний, як раніше. Так його ж зняли жартую. Настрій ляльки змінюється не тому, що я так хочу, говорить Дремлюга. Інакше трохи пришила, пофарбувала, й вона вже інша. Той сумний, той веселий. У того ніс коротший, у того довший. Усі різні. Іноді викрійку трохи нахилила, повернула на тканині й поза змінилася. Не завжди свідомо, а через ручну роботу. Одна тканина закінчується знаходиш іншу. Спочатку брала з пікселями, а зараз тільки з кленовим листям. Покупцям завжди надсилаю фотографію готової ляльки. Можу в інший колір пофарбувати черевики. Іноді так прямо й пишу: точно таке не вийде. Влітку на ляльку експрем'єра була черга до жовтня. Зараз Наталія замовлення не приймає: пропонує списатися ближче до зими.  Був момент, коли в мене іграшок було багато, і все це лежало без руху. Я ходила на виставки, всі ойкали, охали, але ніхто нічого не купував. Дитячі іграшки розбирали, а інтер'єрні були незатребувані. Нині в мене майже нічого не залишилося. Коли вийшов гусак, скупили все, що лежало рік і довше. Дивилися в мене на сторінках в інтернеті й вибирали: велика баба-Яга, великий старий Хотабич, янгол. Пошив однієї іграшки займає чотири дні. Потім її треба щільно набити синтепоном майже пів подушки йде. Робити варто одразу три-чотири іграшки, тоді буде швидше. Але все одно за місяць виходить не більш як шість ляльок.  Коли зробила Джонсона, почали писати, що тепер необхідно зробити Макрона й Шольца. Але в англійця є особливість, та ж зачіска. А в тих усе простіше. Часто пропонують зробити ляльку нашого президента. Вчора чоловік забирав замовлення і спитав: "Чи буде Зеленський? А Порошенко?" Але мене надихає Ліз Трас. Різка пані, є щось спільне з Марґарет Тетчер. Асоціюється з бджолою чи осою. У вересні на аукціоні в Києві ляльку Джонсона купили за 10 тис. грн збирали на тепловізор. Ще одну іграшку придбали для аукціону у Великій Британії: там збирають на потреби українських лікарів.  В інших країнах текстильна іграшка популярна. А в нас маловідома й люди не розуміють, навіщо це потрібно. Мені часто писали: "Як таке можна давати дітям у руки? Як можна цим грати?" Але це не іграшка лялька! Вона більше підходить для театру, ніж для ігрових тем. Ляльки Наталія шиє на машинці з бавовняної тканини. Покриває ґрунтом: клей ПВА разом із розчинною кавою та водою. Після висихання поверхня стає твердою та щільною. І тоді ляльку фарбує й одягає.  Коли щось починаю, ніколи не сумніваюся. Головне задоволення отримую від створення. Потім виставляю фото в інтернет і тішуся від того, що хвалять. Навіть якщо лають, мене цим не зіб'єш. Це все одно цікаво людина виявила емоцію. Ну й нарешті насолода, коли купують. Фотографія не передає тактильних відчуттів від ляльки. Тільки коли береш до рук, можна отримати максимум вражень, каже Наталія Дремлюга. "Газету по-українськи" можна передплатити онлайн на сайті Укрпошти за "ковідну тисячу"

we.ua - Черга на гусака Джонсона розписана на три місяці вперед

"У 59 років мати зібралася заміж ушосте"

Жінка після зради відсудила в чоловіка квартиру й бізнес "Пів року тому я втратив батька, пише 57-річний Олексій із Чернігівської області. Через війну не мав часу на оформлення спадщини. Матері не стало 19 років тому, сестра живе в Бразилії й на хату обіцяла не претендувати. Але виявилося, що племінник пішов проти її волі та планує привласнити дім, у якому я живу 20 років. Доведеться судитися. Він готовий відмовитися від спадщини за умови, що я сплачу йому 30 тисяч доларів. У мене є тільки половина. Збирав на квартиру для доньки". Листи коментує київський біо­енергетик Мирослав Олійник. Сканує долонею родинне фото, зроблене 2019-го. На звороті підпис "Батькові 80 років". За столом сидить Олексій із сестрою Мариною, племінником Олегом і батьком Петром Миколайовичем. Перед іменинником торт зі свічками.  Не спішіть віддавати племіннику гроші. Навіть якщо справа дійде до суду, вийдете з нього переможцем. Живете в цій хаті від народження, доглядали батька, на відміну від сестри та племінників. Шкода, що вчасно не оформили заповіт. Тяганини зі спадщиною вдалося б уникнути. "Ніколи не думала, що шкодуватиму про свій вибір, пише 30-річна Оксана з Рівного. У 20 років зустрічалася з двома хлопцями одночасно. Але довго такі стосунки приховувати було важко. На День Валентина обидва освідчилися. Я погодилася стати дружиною Антона, бо був перспективний і заможний. Але за рік, коли народила Олесю, він почав спати з іншими жінками. Я стала вимагати розлучення. Антон повернувся в сім'ю, і зради на деякий час припинилися, але потім усе повторилося. Міг бурмотати уві сні чуже ім'я, мені казав, що їде у відрядження, а сам втікав до коханки. Перед війною наважилася на розлучення. Він погрожував, що відбере дітей. Але 25 лютого я з сином і донькою виїхали в Німеччину. Доки не закінчиться війна, повертатися додому боюся. У соц­мережах знайшла Андрія, з яким познайомилася за місяць до зустрічі з Антоном. Він холостяк, має бізнес і живе в Польщі. Не знаю, чи варто йому нагадувати про себе. Чи дасть нам доля другий шанс? Чи зверне він на мене увагу, якщо довідається, що маю двох дітей?" Надсилає паспортні фото Антона й Андрія. Обоє бородані. Біоенергетик кладе на фотографії праву руку, заплющує очі.  Мало знаєте про Андрія. Особисте життя в соцмережах не афішує. Має дівчину, з якою скоро побереться. Антон багато чого переосмислить, намагатиметься вас повернути. Не оглядайтеся в минуле, якщо хочете хорошого майбутнього для себе й дітей. Нові стосунки розпочнуться тоді, коли найменше цього чекатимете. "У 59 років мати зібралася заміж ушосте, розповідає в листі 36-річний Валентин із Київської області. З батьком вони прожили кілька років після мого народження. Він поїхав на заробітки і зник. У мене були три вітчими, з якими мама намагалася стати щасливою, але нічим хорошим ці стосунки не закінчувалися. Один повісив на матір кредити і втік за кордон. Уп'яте вона одружилася, коли я закінчив університет. Надіявся, що ці стосунки в неї назавжди, бо вони з Борисом любили одне одного. Але за 10 років шлюбу він почав зраджувати. Мати подала на розлучення. Щоб помститися, відсудила у зрадника квартиру й бізнес, що починали удвох. Зареклася, що більше ніяких романів, доки не зустріла Славу. Він удвічі молодший від мами й годиться мені в брати. Але її це не зупиняє. Він ледачий, на роботу йти не хоче, спить до обіду. Боюся, що сяде нам на шию". Надсилає фото матері. Вона зеленоока, має кучеряве каштанове волосся, перманентний макіяж брів.  Боїтеся, що новий шанувальник матері стане нахлібником і претендуватиме на вашу нерухомість. Ніяких прав на чужі квадратні метри в нього немає, але зжитися з ним під одним дахом не надійтеся. Зробить усе, аби посварити вас із матір'ю. Плануєте побратися до кінця року. Не варто скасовувати шлюб через війну. Матір подарує вам одну з квартир, які здає в оренду. Стосунки з молодим чоловіком хоч ненадовго, та все ж зроблять її щасливою. "Сестра має трьох дітей, але всі виїхали за кордон, пише 67-річна Таміла з Сумської області. Вона лежача. Діти висилають гроші, але доглядати за нею навіть за велику зар­платню ніхто не хоче, бо любить поскандалити. Живемо недалеко від російського кордону. Багато людей роз'їхалося через обстріли. Мене від сестри розділяє 20 кілометрів, але через день їжджу, щоб зварити їсти й помити. Почали з'являтися пролежні. Просила молодшу племінницю повернутися і доглядіти матір, але в неї нема ні часу, ні бажання. З матір'ю на ножах, бо не дозволила їй вийти заміж за п'яницю і наркомана. Племінники на мої дзвінки не відповідають. Забули, як мати їх доглядала, їздила на заробітки в Польщу, щоб усіх пристроїти в університет. Мене чоловік сварить, що взяла цю ношу на себе. Але вона моя сестра, інакше не можу". Біоенергетик дістає з конверта фото Таміли із сестрою Лілею, зроблене 10 років тому. Жінки тримаються під руки на ганку. На підвіконні сидить чорний кіт.  Доглянути сестру доведеться самотужки. Для цього навіть перевезете її у свій дім. Чоловік бурчатиме, але зрозуміє. Марно намагаєтеся достукатися до дітей. Власні інтереси ставлять понад усе. Від опіки над матір'ю намагаються відкупитися грішми. Не нехтуйте їхньою пропозицією переписати на вас будинок сестри. Ця нерухомість не буде зайва. Жити там діти чи внуки не погодяться, але продати за вигідною ціною зможете після війни. "Ми з дружиною хотіли дітей, пише вінничанин Ігор, 34 роки. Перед вагітністю їй наснився сон, ніби ловить у ставку рибу руками. Народилася донечка. Але пологи пройшли з ускладненнями, дружина перенесла кілька операцій. Більше виносити дитину не зможемо. Але ми обоє з багатодітних родин, і знаємо, наскільки важливо мати братів і сестер. Дружина заговорила про усиновлення, а я не можу на це наважитися. Боюся, що не прийму чужу дитину, як рідну. Кілька тижнів тому мені наснилася риболовля. У всіх повні відра улову, а в мене тільки дві плотви". Біоенергетик запалює свічку, обводить нею навколо весільної світлини подружжя. Жінка у вишитій сукні й вінку, чоловік у вишиванці. За ними на сходах біля загсу стоїть пів сотні родичів і друзів. Свічка розгорається, клубки диму розносяться по кімнаті.  Сон у руку. Скоро станете татом для двох дів­чат. Боїтеся усиновлення після розмови з батьками. Вони знайшли купу аргументів, щоб застерегти вас від цього. Сходіть із дружиною на безкоштовні курси для майбутніх прийомних батьків. Це не лише змінить ставлення до усиновлення, але й додасть рішучості в цьому питанні. "Газету по-українськи" можна передплатити онлайн на сайті Укрпошти за "ковідну тисячу"

we.ua -

"Відібрав паспорт і заставляв працювати по 12 годин на добу"

Біженці втекли з трудового рабства "Невістка не вміє заощаджувати, через це свариться із сином, пише рівнянка Олена Анатоліївна, 49 років. Відкрила кілька кредиток. Тепер уся зарплата йде, щоб їх погасити. Її грошей сім'я не бачить, бо звик­ла жити на широку ногу. Щотижня купує одяг, ходить до косметолога, перукаря, на масаж. Щоб її утримувати, Саша знайшов додаткову роботу, але грошей на квартиру зібрати не можуть. Відклали до війни кілька тисяч, але на Новий рік невістка закомандувала, що хоче відпочити. Повіз її в Єгипет. Обоє ніби нормально заробляють, але на кредитці мінус 50 тисяч гривень". Надсилає фото невістки й сина. Чоловік у джинсових шортах обіймає жінку в смугастій сукні. Листи коментує київський біоенергетик Мирослав Олійник.  Діти не ставлять за мету зібрати кошти на житло, бо чудово почуваються в батьківському домі. Ви забезпечуєте родину харчами, бавите онуків і не вимагаєте нічого взамін. Марно мотивуєте молоду сім'ю заощаджувати. Переламати звички невістки буде непросто. Звикла задовольняти забаганки й не боїться накопичувати борги, що лягають на плечі чоловіка. Вплинути на ситуацію може син, а не свекри. "У батька два місяці тому виявили хворобу Альцгеймера, розповідає в листі 54-річний Олег із Черкаської області. Ефективних препаратів від неї немає. Можна лише сповільнити втрату пам'яті. Але медикаменти, що виписав лікар, батько пити не хоче. П'ять років тому покинув маму заради молодшої жінки. Та злякалася діагнозу й пішла від нього. Батько лишився сам. Мама пробачила його, дозволила повернутися додому. Він став багато чого забувати. Батьку 74 роки. Щоранку прокидається і збирається на роботу. А ми йому пояснюємо, що він на пенсії, нікуди їхати не повинен. Боюся, що одного дня забуде мене й онуків". Біоенергетик дістає з конверта фото чоловіка в чорному пальті та кролячій шапці. Запалює свічку, підносить до світлини. Вона розгорається, димить, вогонь підіймається вгору.  Слідкуйте, щоб батько приймав ліки. Це не дозволить хворобі прогресувати. Він багато чого плутатиме й забуватиме, за кілька років перестане впізнавати близьких. Такі люди часто втрачають сон, страх і сором. Можуть ходити голяка в людному місці й не відчувати дискомфорту. Мають схильність пам'ятати події, що відбувалися пів століття тому, але не згадають, що їли на сніданок. Тому можуть піти в гості до друзів, які померли 2030 років тому. "Донька Ірина три роки тому закінчила школу, пише лучанка Ольга, 39 років. Хотіла бути вчителькою, а стала гранатометницею. Від початку війни з хлопцем поїхали на фронт. Зараз перебувають у гарячих точках. Недавно заявила, що продовжувати навчання в педагогічному не планує. Хоче вчитися у військовому інституті. Почала зустрічатися з чоловіком, який удвічі за неї старший. Чому розлучилася з Іваном, який нам із батьком подобався, не зізнається. Тільки починаю розпитувати, вона прощається і кладе слухавку". Біоенергетик заплющує очі, сканує лист долонею.  Не намагайтеся помирити доньку з колишнім коханим. Якщо пара вирішила порвати, на це є серйозні причини. Ірина щаслива поруч із чоловіком, якого зустріла на війні. Так, це одноліток її батька і ця різниця у віці лякає вас. Але хіба це привід покинути людину, яку кохає і з якою вже взимку узаконить стосунки? Прийміть її вибір і порадійте. За рік станете бабусею. "Два роки тому син розлучився і тепер шкодує, розповідає в листі 63-річна Лідія Леонідівна з Київської області. Вони майже не сварилися, але одного дня він зустрів іншу жінку. Тривав їхній роман кілька місяців, доки Віктор не витратив усі гроші. Тепер живе на зйомній квартирі, дітей бачить раз на місяць. Пробував помиритися з Дашею, але вона зраду пробачити не готова. Що зробити, аби діти знову були разом?" Надсилає весільне фото сина та невістки. Дівчина у приталеній сукні й вінку із живих квітів тулиться до чоловіка в бордовому оксамитовому піджаку.  Спроби повернути кохану будуть марні. У неї давно є інший чоловік. Віктор самотній довго не буде. Матиме кілька невдалих романів, доки не зустріне жінку, яку візьме за дружину. "Після початку війни донька виїхала за кордон і потрапила в трудове рабство, пише 59-річна Тамара з Житомирської області. Її і ще чотирьох жінок обіцяв прихистити фермер. Вивіз у невідомому напрямку, відібрав паспорти, нібито для того, щоб оформити соціальну допомогу для кожної. Заставляв працювати по 12 годин на добу: збирати овочі на городі, полоти парники, годувати худобу. На сніданок і вечерю давав хліб і воду. Грошей за роботу не платив. Казав, що і так мають бути вдячні, бо отримали дах над головою. Жінки не витримали й утекли. Звернулися в місцевий відділок поліції, відновили документи й повернулися додому. Минув місяць, а донька досі не може прийти до тями. Має посттравматичний розлад. Стала дратівливою, часто зривається, плаче, не хоче бачитися з друзями, уникає розмов із братом".  Не баріться з візитом до психолога. Вирішити цю проблему іншим способом не вдасться. Усе пережите залишило глибокий слід у душі та пам'яті. Про це нагадують щоденні жахіття уві сні. Прокручує в голові думку: як усе склалося б, якби не втекли від зловмисника? Не ображайтеся, що з вами не хоче ділитися подробицями пережитого. Про це зможе розповісти психологині. "Хочу знати, що сталося із друзями дитинства, пише 46-річний Олег із Сумської області. Ми всі жили в селі біля Чорнобиля на Київщині. Після катастрофи нас розкидало по різних містах України. Знаю, що Мішка з матір'ю виїхав у Крим, Андрій із батьками до родичів у Львів, а Оксанка на Закарпаття. Пробував розшукати, але в соцмережах жодного не знайшов. Торік дав оголошення в місцеві газети. Відгукнулася Оксана. Про долю хлопців не знає. Сама виховує доньку. Про чоловіка говорити не хоче. Мрію побачити її. Часто сниться наша компанія: як в дитинстві ходили ловити рибу й пасли корів". Біоенергетик дістає з конверта чорно-біле фото 1985-го. На ньому хлопцям і дівчатам по 10 років. Посередині кучерявий Андрій. Ліворуч Михайло й Оксана. Праворуч Олег. Він найвищий від усіх.  Поїдьте до Ужгорода на зустріч з Оксаною. Разом вдасться розшукати друзів дитинства в інтернеті. Згадаєте багато щасливих моментів. Спілкування з Оксаною на цьому не припиниться і може перерости в міцний роман. Не приховуйте почуттів і не бійтеся того, що має доньку. Вона не стане на заваді вашому щастю, а навпаки підтримає вибір матері й радітиме за неї. "Газету по-українськи" можна передплатити онлайн на сайті Укрпошти за "ковідну тисячу"

we.ua -

Середа 8 Лютого

Любомль

-2

°

Хмарно

-5° - 0°

85 %

1037 мм

3.36 м/с

  • 10:00

    -5°
  • 13:00

    -2°
  • 16:00

    -2°
  • 19:00

    -4°
  • 22:00

    -5°