Тренд пошуку "5 серпня свято"

Портников: Коли ми говоримо про Україну як незалежну державу — як реального суб’єкта світової історії та міжнародного права — маємо розуміти: саме цього Росія намагається нас позбавити. Та не менш важливо поставити собі інше запитання: наскільки всередині такої України є українці, які ототожнюють себе з цією державою, з її викликами, відповідальністю, шляхом? Я добре пам’ятаю, як 24 серпня 1991 року було проголошено незалежність України. Але тоді таких українців — свідомих, внутрішньо готових прийняти й захищати цю незалежність — було небагато. Навіть у сесійній залі Верховної Ради їх, чесно кажучи, було менше, ніж хотілося б.Віталій Портников, фото: apostrophe.ua Зінченко: Якщо згадати 1 грудня 1991 року, то 90,32% громадян, які взяли участь у всеукраїнському референдумі, проголосували "за" — за підтвердження Акта проголошення незалежності. Це був потужний сигнал довіри до ідеї власної державності. І коли ми дивимось на 2022 рік — то маємо майже той самий показник: близько 90%, а подекуди й більше, українців знову підтверджують свою підтримку незалежності. Це при тому, що ще 10–15 років тому ми спостерігали зовсім іншу тенденцію. Тоді рівень підтримки ідеї незалежної України падав — у деякі моменти він опускався до позначки близько 50%. Тобто ми пройшли довгий шлях — із широкою амплітудою сумнівів і надії, зростання і спаду. Але що важливо — ми вистояли. І зараз ця віра — як ніколи глибокаОлександр Зінченко, фото: Суспільне мовлення Портников: З одного боку, результати референдуму 1 грудня 1991 року — справді переконливі й промовисті для всіх. Хоча, зізнаюсь, я знав лише одну людину, яка змогла точно спрогнозувати ці цифри ще до голосування.Зінченко: І це був, здається, Степан Хмара. Портников: Це був Степан Хмара. А потім, пам’ятаю, він навіть "плясав" — у доброму сенсі. Приїхав до Москви, до Верховної Ради Радянського Союзу, і з гордістю сказав: "От бачите, я виявився абсолютно точним у своєму прогнозі." Ця Верховна Рада, до речі, тоді вже доживала свої останні дні.Зінченко: А знаєш, як Степан Хмара зустрів незалежністьПортников: У в'язниці. Пам'ятаю.Зінченко: І він не хотів виходити. Цього епізоду ти, мабуть, не знаєш.Портников: Ні, не знаю. Зінченко: Прекрасний епізод, який мені розповідав Михайло Ратушний. Суть історії полягала в тому, що їх начебто "загребли" через інциденти під час останнього воєнного параду в Києві, що відбувся 7 листопада. Саме тоді нібито Степан Ількович побив офіцераполіції.Портников: Так, я пам'ятаю історію. Зінченко: І в результаті через це Ратушний опинився у в’язниці. Та 25 серпня президія Верховної Ради оголосила амністію для всіх, хто потрапив під переслідування. Михайло вийшов на свободу, а Степана Ільковича не було. Він каже: "Ну, давайте я за ним піду". Його відводять до того місця, де на той час перебував Степан Хмара. І відбувається прекрасний діалог:— Степане, нас випускають. Пішли!— "Та відстаньте!" — відповідає Степан (Він навіть сказав інше слово, більш різке).— Дайте мені дописати статтю!У цей момент він сидів у камері і працював над важливою для себе статтею.Портников: Важливо також зрозуміти, чому Степана Ільковича не випустили 24 серпня — це дуже цікавий момент. Я був свідком цих подій і, здається, що в момент проголошення незалежності багатьом людям, як це часто буває в такі історичні хвилини, "відключилися мізки". Після того, як усі проголосували, комуністи не зовсім розуміли, що робити далі. А люди з Народної Ради — з їхніми дисидентськими біографіями — співали "Червону калину", обнімалися, святкували. Це було своєрідне українське свято в Раді. Тоді Кравчук закрив засідання — і, здається, всі просто забули про справжню роботу, яку треба було зробити.Зінченко: Вони не зовсім забули — просто всі були на той момент виснажені. Але вже в кулуарах, після закриття засідання, опозиція і Народна Рада виступили з критикою щодо Плюща та Кравчука. Вони запитали: "А чому ж ми голосували за амністію політичних в’язнів?" В результаті амністію ухвалили вже наступного дня — підписом президії Верховної Ради.Портников: Ну, насправді наступний день був не менш цікавий, ніж попередній, тому що наступного дня заборонили комуністичну партію України.Зінченко: Але заборону ввели досить цікавим і навіть забавним способом. Спочатку Київська міська рада ухвалила рішення заборонити діяльність, зокрема, Центрального комітету Комуністичної партії на території Києва та опечатали його приміщення. Лише згодом президія Верховної Ради підтримала це рішення і заборонила діяльність КПРС, принаймні, на той час, а також призупинила її розслідування.Портников: Мушу сказати, що сама ця заборона завжди здавалася мені неймовірно гротескною — особливо з огляду на контекст проголошення незалежності. Адже Україна оголошувала свою незалежність у той час, коли в Російській Федерації у Верховній Раді одночасно відбувалося паралельне засідання, на яке Борис Єльцин привів Михайла ГорбачоваЗінченко: Це було напередодні. Так, це було 23го числа. фото: з відкритих джерел Портников: Я маю на увазі не те, що ці події відбувалися в один і той самий день, а саме — що вони відбувалися на тлі один одного. 23 серпня Борис Єльцин видав указ про заборону КПРС на території Російської Федерації і примусив Михайла Горбачова з ним погодитися. Цей указ став поштовхом для скликання сесії 24 серпня — вже з метою врятувати ситуацію.Зінченко: 22 серпня Верховна Рада прийняла рішення провести надзвичайну сесію в суботу, 24 серпня. І саме того дня вони зібралися для ухвалення важливих рішень. 23 серпня в Москві відбулися знакові події: Борис Єльцин у прямому ефірі підписав указ про заборону Комуністичної партії в присутності Михайла Сергійовича Горбачова. Горбачов був розгублений — адже ніхто раніше не звільняв із роботи в прямому ефірі. Хоча він залишався президентом Радянського Союзу ще деякий час, посаду генерального секретаря ЦК КПРС він, фактично, втратив у цей момент, при чому, дуже несподівано і публічно. Водночас, друга посада ще деякий час залишалася за ним.Портников: 23 серпня, коли Комуністична партія Радянського Союзу вже була заборонена на території Російської Федерації, я був на пресконференції першого секретаря ЦК незабороненої частини партії — Станіслава Горенка. Ця пресконференція відбувалась на Банковій, і ми вже знали, що ЦК КПУ брав участь у ГКЧП, а Горенко разом з Варенниковим зустрічалися із Кравчуком, примушуючи його погодитися з ГКЧП. Горенко пояснював, що комуністична партія гратиме стабілізуючу роль і буде серйозною, впевненою організацією. Я сидів там і сміявся. Мені це здавалося тінню минулого, яку ще не подолали. Причини мого сміху були й особистими. Коли його попередник на посаді першого секретаря ЦК Компартії України, Володимир Івашко, пішов з посади заступника генсекретаря голови Верховної Ради і став заступником генерального секретаря ЦК КПРС, я саме зустрівся з Горенком у Кремлі. Я сказав йому, що він має врахувати всі помилки і зрозуміти: якщо перший секретар ЦК партії стає головою Верховної Ради - він не може залишати партійну посаду, бо всі інші так не робили. Горенко не прислухався до моїх порад, бо виконував усі вказівки Горбачова, чим, фактично, поховав комуністичну партію. Мені не шкода, але дуже цікаво. Горенко гордо заявив, що буде першим секретарем ЦК, і голова Верховної Ради йому не потрібен, адже це, на його думку, перша посада в республіці. А на голову Верховної Ради, фактично, висунули Леоніда Кравчука, якого в ЦК вважали дуже амбітним. Таким чином вони, як вони думали, елегантно від нього позбулися. Після "путчу" я йому говорив, як варто було б діяти з політичної точки зору, щоб "зберегтися", і радий, що він мене не послухав. Коли він уже виступав у ролі залишку минулого, я жартував: "Щось не слухаєш розумних людей, тоді йди собі до в’язниці". Він відповів: "Сміється той, хто сміється останнім". Я ж сказав: "Подивимося, хто буде останнім". Ось така у нас була чудова остання розмова в центральному комітеті партії зі Станіславом Івановичем.Зінченко: Через два дні по Центральному комітету партії розліталися якісь незрозумілі аркуші папери, як розповідав наш колега Микола Вересень, який теж блукав там. А о 17:00 25 серпня над будівлею Центрального комітету партії було спущено червоний прапор — знову ж таки, за участі Вересня, Юрія Луканова, Юрія Бадзьо та багатьох інших учасників цих подій.Портников: Звичайно, потрібно розуміти, що комуністи не очікували, що їх заборонять уже 25-го числа. Фактично, ця ж президія Верховної Ради, яка ухвалила рішення про заборону КПРС, складалася повністю з членів партії, деякі з яких були дуже активними її учасниками. Тобто, їм не було куди діватися. Проте я хочу повернутися до референдуму. Нам варто зрозуміти, за що люди голосували 1 грудня, наскільки вони розуміли, що таке незалежність, і наскільки пов’язували її з ідентичністю чи економічною самостійністю. Вся пропагандистська кампанія перед референдумом була побудована на простій тезі: "Краще, щоб у родині була одна дитина, ніж кілька". Я особисто погоджуюся з цією ідеєю, але знаю багато сімей з багатьма дітьми, де діти почуваються прекрасно. Це, звичайно, моя суб’єктивна думка. Саме тому мене здивувало, наскільки ця пропаганда спрацювала на людей, які майже не мали ідентичності, навіть там, де її, фактично, знищили.Зінченко: Ну, дивись, я розпитував багатьох учасників і свідків тих подій про їхні відчуття та мотивації більшості українців під час голосування. І в цьому сенсі мені найближче до душі думка Юрія Щербака — відомого письменника та політичного діяча як союзного, так і українського масштабу. Він оцінював, що приблизно третина людей, які проголосували за незалежність у грудні 1991 року, були справді ідеологічно налаштовані: їх надихала ідея української незалежності, для них важливими були українська культура, мова, традиції тощо. Таких було приблизно третина тих, хто прийшов на виборчі дільниці і віддав свій голос "за". Ще третина — це так зване "ковбасне" голосування, пов’язане з економічною нерозвиненістю та побоюваннями, які я вже згадував. Ця частина виборців голосувала за незалежність, спираючись на економічні аргументи. До речі, був цікавий епізод із так званим "прогнозом Дойче Банку", який, наскільки я розумію, фактично, був жартом студентів географічного факультету Київського університету імені Тараса Шевченка. "Це інтелектуальна ідея, яка поширювалася ще перед квітневим загальнорадянським референдумом, де йшлося, що Україна, як самостійне економічне утворення, значно спроможніша, ніж у складі союзу з іншими менш розвиненими республіками. Цей аргумент активно працював на грудневому референдумі й допоміг переконати багатьох".І ще третина — це ті, хто голосував, керуючись вказівками начальства. А начальство в ті часи — це Леонід Кравчук, який публічно закликав голосувати за незалежність. І ніхто не заперечував, особливо враховуючи, що в той самий час відбувалися перші президентські вибори, де спочатку було сім кандидатів, але один із них, Олександр Миколайович Ткаченко — найбільш ортодоксальний комуніст серед них — зняв свою кандидатуру перед голосуванням. Для виборців, лояльних до комуністів, це означало, що альтернатив небагато, і вони, в основному, слідували вказівкам Кравчука.Леонід Кравчук, фото: з відкритих джерел Портников: Я маю сказати, що на підтвердження цієї версії я зустрічався напередодні референдуму — у жовтні–листопаді 1991 року — з Григорієм Івановичем Ривенком. Він був останнім очільником адміністрації президента Радянського Союзу. Перед цим — членом президентської ради СРСР, а ще раніше — кандидатом у члени Політбюро та першим секретарем Київського обкому партії. Це був типовий український партноменклатурник, який несподівано для себе зробив блискучу кар’єру у керівництві Радянського Союзу. Чому несподівано і навіть "непотрібно"? Бо, якби Горбачов його не помітив і не запросив до Москви, він, швидше за все, залишився б одним із керівників незалежної України. І з його тодішньою популярністю та потенціалом міг би бути і прем’єр-міністром, і, можливо, колись навіть президентом — це була серйозна постать. Горбачов був набагато більш впливовою фігурою, ніж той самий Володимир Івашко, оскільки Ривенко мав авторитет у партійному апараті України, якого Івашко ніколи не здобув. Звичайно, Ривенко, як і більшість партійних функціонерів, був щасливий: хто він тепер? Голова адміністрації президента Радянського Союзу. А хто такий президент СРСР? Ніхто. Це був неймовірний кульбіт. Він мімікрував, як більшість із них, і для мене залишається загадкою, що практично всі, кого брали на союзні посади, залишилися в Москві. Візьмемо, наприклад, Віталія Коротича, який став яскравим "путіністом" після повернення до Москви. Можливе виключення — Валерій Цибух, один із останніх перших секретарів комсомолу України, який був головою комітету з молоді Верховної Ради СРСР, а після цього повернувся в Україну й зробив тут політичну та дипломатичну кар’єру. Він був набагато більше вкорінений в український контекст і, я б сказав, був більше українцем, ніж усі ті, про кого я говорив, з точки зору розуміння свого місця.Зінченко: Питання ідентичності все ж таки є важливим. Портников: Це дуже важливо. Я зустрічався з Григорієм Івановичем Ривенком, який уже повністю мімікрував під союзного начальника. Під час нашої розмови він говорив українською. І ось що він мені каже: "Віталію, ти ж не думаєш, що українці проголосують проти союзу з російським народом? Як ти це собі уявляєш? Українці не підтримаєте таке дивне рішення Верховної Ради. Я не розумію, хто це готував. За це українці не проголосують. Це викличе кризу, бо вони проголосують проти рішення парламенту. Будуть дострокові вибори". Я відповів: " Ви що, хочете зі мною історичної дискусії? Ви ж знаєте мої погляди". Він: "Ні, я взагалі не хочу ніякої дискусії. Просто пояснюю, як буде". Тоді я кажу: "Можна я перед прощанням задам вам одне питання, не історичного характеру?" Він погодився. Я продовжив: " Уявіть собі, Григорію Івановичу, що ви не сидите в цьому кабінеті, а у тому, де провели свої останні роки — на посаді голови Київської обласної державної адміністрації. І вам телефонує Леонід Макарович Кравчук і питає: "Гріша, скільки ти мені даш відсотків на референдумі?"". Григорій Іванович, не замислюючись, відповідає: "75%". Я запитую: "Можна я піду?" Він почервонів, усвідомлюючи, що тільки-но сказав. І додав: "Ні, це ж не таке питання — екзистенційне". Після цього я зрозумів: референдум — це буде не стільки про ідеї, скільки про авторитет. Я побачив людину, яка зробила блискучу кар’єру, і точно знав, що саме її авторитет дозволить отримати потрібний результат на голосуванні. Не через фальсифікації — тоді навіть не знали, що це таке — а через довіру людей до великого начальника. От і весь референдум про незалежність міг на 25% складатися саме з такої поваги до перших секретарів, очільників адміністрацій, директорів заводів, пароплавів, голів колгоспів — до тих, кому люди довіряли.Зінченко: І от дивіться, наскільки унікальною була та ситуація, яка з різних причин змогла консолідувати всю українську націю. Тоді близько 90% українців прийшли на референдум і проголосували так, як, в принципі, слід було проголосувати. Хоч мотивації були різними. Наша спільна знайома, Марія Бурмака, свого часу чітко сказала: "Я йшла вбивати СРСР". Проте таких людей на той час було меншість. Інші ж мотиви мали більш значущий вплив, і добре, що вони існували — адже саме завдяки цьому голосування відбулося у правильному напрямку.Портников: Вбивати СРСР можна було в багатьох місцях одночасно — у Литві, Латвії, Естонії, Грузії, Вірменії, Азербайджані. Кожна з цих криз підривала Радянський Союз. Мені, чесно кажучи, цікаво, що люди запам’яталися як символи цієї боротьби, навіть якщо фактично не брали в ній участі. Наприклад, я не був на барикадах у Ризі в січні 1991 року. Приїхав туди лише через кілька місяців. Нещодавно мені зателефонувала латвійська колега і попросила поділитися мемуарами про моє перебування у Ризі в той час — розповісти про події на барикадах. Я був дуже здивований, бо, чесно кажучи, не пам’ятав жодних барикад і подумав: "Господи, невже вже починається Альцгеймер?" Та я заглянув у свої архіви і виявив багато важливих матеріалів із січня 1991 року — інтерв’ю з міністром закордонних справ Латвії, розмови з активними учасниками тих подій. Я їх висвітлював, але сам там не був і не пам’ятав. Проте завдяки власним щоденникам зміг відновити хронологію і переконатися, що дійсно не був на місці подій. Я телефонував учасникам, бо був одним із небагатьох журналістів, які розмовляли з усіма латвійськими активістами. Вони бачили свої інтерв’ю в московській та київській пресі і вважали, що я був саме там, але насправді я спостерігав за подіями на відстані. Тоді було багато таких подій, які я висвітлював і про які розмовляв із учасниками, але їх було так багато, що не можна було бути всюди одночасно. Тож для мене велике щастя, що я пам’ятаю 24 серпня 1991 року в Києві — на відміну від тих барикад.Зінченко: От, між іншим, у тебе був прекрасний, як на мене, один з найкращих, найдотепніших спогадів про те, як ти побачив, що говорили між собою перший секретар ЦК Григоренко і голова КГБ УРСР Голушко. Я вважаю, що це прекрасна історія. Портников: Так, коли Голушко привітав Горенка словами: "Стас, а ми тепер вільні", це було справді неймовірно. Адже Галушко працював у Москві, у комітеті держбезпеки УРСР, а потім повернувся до Москви. Він був радянським КГБістом, але з абсолютно українським менталітетом. У мене з Голушком пов’язана інша історія — вона відбулася на з’їзді народних депутатів СРСР і заслуговує на увагу. Один мій колега — відомий український радянський журналіст, який пізніше працював на високих посадах за часів Леоніда Кучми — доніс на мене щодо моєї роботи на цьому з’їзді. Він повідомляв співробітникам КДБ УРСР, що я спілкуюсь із "неправильними" людьми, беру інтерв’ю у "неправильних" людей і веду підривну діяльність. І це було правдою — я справді вів підривну роботу, і акредитувався на з’їзд саме для цього. Я розмовляв із депутатами-демократами, дружив із членами міжрегіональної депутатської групи, писав про український молодіжний клуб у Москві. І навіть зараз час від часу зустрічаюсь з професорами львівських університетів, які теж займалися підривною діяльністю. Отож довелося визнати — цей "донощик" був правий. Під час з’їзду до мене підійшов генерал Голушко — народний депутат СРСР і голова КДБ УРСР — і сказав: "Віталію, ти можеш бути більш обережним?" Я відповів: "Щось трапилося?" Він: "Один із твоїх колег доніс на тебе в КДБ". Я відповів: "Навіщо мені бути обережним, якщо ви — голова КДБ УРСР? Ви ж уже знаєте про мою підривну діяльність. Хто ще може про неї дізнатися?" Тоді Голушко подивився на мене і сказав: "А є ще голова КДБ Радянського Союзу". Я відповів: "Ну і добре". І пішов шукати голову КДБ СРСР — Крючкова. Я його кілька днів розшукував, ходив довкола, навіть сидів у спеціальній кімнаті, де члени політбюро ЦК КПРС відпочивали після з’їзду. Врешті зустрів його в ліфті разом із двома охоронцями. Я звернувся до нього по імені, Володимире Григоровичу, і згодом взяв у нього інтерв’ю для усного проекту з української історії. Це була дуже цікава зустріч, вже коли він не був головою КДБ. Я розповів йому, що один із моїх колег доніс на мене, а голова КДБ УРСР повідомив про це й поцікавився, як йому слід діяти в такій ситуації. Крючков відповів: "Ви можете мати контакт із власним головою КДБ". Я сказав: "Добре". Це був неймовірний час. Після проголошення незалежності перший заступник голови Верховної Ради України Іван Степанович Плющ приїхав до Москви, щоб зустрітися з народними депутатами СРСР від України. Ми всі йшли на цю зустріч, а я, як український журналіст, мав висвітлювати подію. Іван Степанович перед зустріччю сказав мені: "Я їх усіх зараз зроблю. Я їм покажу. Депутати СРСР — це вже немає СРСР. Я їм покажу, як треба любити рідну землю". Поруч зі мною йшов генерал Голушко, який промовив: "Віталію, ви можете розповісти Івану Степановичу, що я справжній український патріот?".Зінченко: А він не уточнив, коли саме він став справжнім українським патріотом? Портников: Дуже часто читаю у різних медіа, а також чую від проросійських блогерів, що я нібито агент Комітету державної безпеки. "Але не мене вербували — це я вербував очільників КГБ. Дуже важко завербувати людину, до якої самі керівники комітету державної безпеки звертаються по підтримку".Зінченко: Слухай, між іншим, це справді цікава історія, але там було ще кілька абсолютно фантастичних епізодів. Справа в тому, що генерал Голушко літав до Москви напередодні початку ГКЧП — це було, здається, або в п’ятницю, або в суботу, тобто 16 або 17 серпня. Він прилетів, брав участь у тих зустрічах, на які його запрошували, а потім повернувся в неділю, 18-го, вранці. Прокинувся і почув усі ці повідомлення про раптове захворювання Горбачова — несподівано, причому саме на території України. Почали оголошувати документи ГКЧП, указ №1 і так далі. Але про це генерал нічого не знав. У своїх спогадах він пише, що не міг зрозуміти, як таке сталося. Чи його перевіряли на лояльність? Чи як так вийшло, що напередодні він був на Луб’янці, і йому нічого не сказали? Він був у повному потрясінні. Далі у спогадах починаються досить кумедні моменти. Кравчук телефонував йому зранку. Спершу — начальник Київського військового округу, генерал Чичеватов, повідомив, що до Голушка летить Варенников із генералами, і вони будуть з ним зустрічатися. Потім Кравчук сам намагався додзвонитися до Голушка, щоб з’ясувати ситуацію, але той не відповідав. Врешті слухавку взяв його син Саша, який сказав, що тато пішов на рибалку. Отже, 19 серпня 1991 року, у розпал ГКЧП, генерал Голушко... пішов на рибалку.Портников: Бо він просто не розумів, що робити. Але мене це не дивує. Знаєш, що я думаю? Він насправді знав усе — всі ці історії про те, що він ніби був ошелешений і нічого не знав, — це була лише гра. Я зустрічав іншу людину — теж генерала, полковника, мабуть, нині Федеральної служби безпеки Росії. А тоді він був високопоставленим офіцером Міністерства внутрішніх справ СРСР, який одразу після путчу перейшов до новоствореної Федеральної служби контррозвідки Російської Федерації (або СРСР — точну назву зараз важко пригадати). Ця людина була прессекретарем міністра внутрішніх справ Бориса Пуга, який закінчив життя самогубством, і керувала медіаблоком Міністерства внутрішніх справ. Дуже впливова і серйозна фігура, яка пізніше зробила кар’єру і за часів Путіна, завершивши її на високому рівні. Оскільки я знав його реакційні погляди, які повністю відповідали позиції ГКЧП, було загальноприйнятою думкою, що саме він написав звернення інтелігенції до партійного апарату — одне з підстав для створення ГКЧП, а також маніфест ГКЧП до народу. Хоча ніхто офіційно не підтвердив це авторство, ці чутки ходили довго. Коли я дізнався про поразку ГКЧП, ця людина вже працювала журналістом, і я подумав, що її кар’єра завершена. Адже як інакше могло бути? Але я приїхав до Москви за кілька днів після проголошення незалежності України, йду по Кремлю, і раптом зупиняється машина. З неї виходить мій знайомий у новій формі — уже генерал-майор, не полковник, з чудовою формою. Я питаю його: "Як так вийшло?" Він відповідає: "А ви знаєте, я Борису Карловичу (Пугу) казав, що він не втручався в цю справу". Я здивовано: "А що сталося?" Він пояснює: "На початку серпня я розпустив усіх у відпустку. Всі були у відпустці, а він пішов на рибалку. Багато людей, які знали, що буде, просто пішли на рибалку, бо були впевнені, що ГКЧП програє. Це була для них спецоперація, і вони не збиралися брати в ній участь — натомість вони планували керувати тим, що відбудеться після".Зінченко: Генерал Голушко потім дуже ображався через те, що Кравчук у своїх спогадах описав епізод, коли він телефонував, говорив із сином Сашею, а той нібито кудись зник. Голушко стверджував, що насправді був на місці і потім повернувся. І тут відбувається цікавий епізод — версії подій не збігаються. Голушко почав формувати нову версію того, що відбувалося: мовляв, він із Фокіним приїхав із Кончезаспи до Києва, потім у нього було багато зустрічей, він окремо спілкувався з Варенниковим і так далі. Отже, у спецслужб тих часів існував якийсь внутрішній конфлікт версій подій.Портников: Я думаю, ми з тобою, Сашо, дійшли до суті подій, і це дивовижно, що ми змогли це зробити майже випадково, реконструювавши всю картину. Насправді для багатьох людей, особливо на рівні Комітету державної безпеки СРСР та інших силових структур, ця історія виглядала так, ніби вони просто виставили "ґкачепістів" на передній план. Вони знали, що ті програють, знали, хто вийде переможцем. Водночас не хотіли світитися і не хотіли прямо конфліктувати з ними, адже це було вищим керівництвом Радянського Союзу. Тому вирішили триматися осторонь. Було дві групи людей: одні брали участь у "путчі", інші – у боротьбі з ним. І саме ці другі згодом зіграли важливу роль — це, наприклад, Євген Примаков, який опинився на барикадах Білого дому, та Едуард Шеварднадзе. Всі вони були соратниками Горбачова, але фактично стояли поруч із Єльциним. Було й багато інших, які не брали безпосередньої участі, але згодом обіймали серйозні посади. Зокрема, генерал Голушко, який пізніше став міністром державної безпеки Росії, очолював Федеральну службу контррозвідки. Українська незалежність вибила ґрунт із-під їхніх планів. Їхня мета полягала в тому, щоб створити новий режим без КПРС і без Горбачова, можливо, на території усього Радянського Союзу.Зінченко: Слухай, а чи не має в цьому якоїсь конспірології? Я поясню, чому так думаю. Бо коли йдеться про формування ГКЧП, зокрема про склад "Державного комітету з надзвичайного стану", то от товариш Янаєв, фактично, був змушений брати участь. Дві години — з 8-ї до 10-ї — його буквально "переконували" підписати всі документи від свого імені як віцепрезидента, адже президент не міг виконувати свої обов’язки. І він ці дві години чинив опір.Портников: А хто його переконував? Зінченко: А ну на нього всі насіли — і наш друг Крючков, і Валентин Павлов, прем’єр-міністр Радянського Союзу. Їм потрібен був хтось, хто підпише всі документи, і це міг бути лише Янаєв. Але він дізнався про свою участь у ГКЧП вже після того. Спочатку Павлов телефонує йому десь ближче до полудня, а потім, здається, Крючков — по обіді, з проханням приїхати ввечері до Кремля. На той момент Янаєв вже був "добре під шафе". Отже, реконструюємо першу добу його участі в ГКЧП. Він дізнається, що повинен приїхати в Кремль у неділю 18-го, приблизно по обіді. Приїжджає о 8-й вечора і дізнається, що має очолити переворот. Він дві години цьому опирався, але врешті-решт його переконали. Та на цьому справа не закінчилася — вони продовжували вечір із Павловим і ще кимось, пили майже до ранку. І ось ранковий епізод: наш хороший друг, фактичний ініціатор усієї історії — Володимир Крючков, ідеолог "путчу" — намагається зібрати перше засідання ГКЧП, але не може додзвонитися ані до Янаєва, ані до Павлова. Зрештою він зв’язується з Дмитром Язовим, головою Міністерства оборони. Той пояснює, що Янаєв і Павлов до ранку пили і вже не дуже "в кондиції". Коли Павлов трохи прийшов до тями, в нього стався гіпертонічний криз, і він більше не брав участі. Отож ця історія з ГКЧП виглядає як погано спланований водевіль. І всі наші реконструкції, що хтось "втік", "сховався" чи "пішов на дипломатичну рибалку", можуть бути трохи конспірологічними теоріями.Портников: Пропонуй, бо те, що ти розповідаєш — це події, які розгорталися кілька днів поспіль. І знову ж таки, я вважаю, що український акт про незалежність зламав всю цю операцію, а також підсумки того плану. Але я добре пам’ятаю літо 1991 року. Зокрема, пам’ятаю Ігоря Смірнова — першого так званого президента Придністров’я, який приїздив на нараду до Кремля. Як ти пам’ятаєш, "пуч" відбувся саме тоді, коли мав бути підписаний новий союзний договір.Зінченко: 20 серпня мало відбутися підписання цього договору. Водночас, це означало, що такі люди, як прем’єр-міністр СРСР Валентин Павлов, міністр оборони Дмитро Язов і Крючков, мали позбутися своїх посад. Також йшлося про звільнення Янаєва з його посади.Портников: Але цікаво, що Михайло Грибачов не збирався 20-го числа повертатися до Москви. Зінченко: Він збирався. Вважаю, що це підтверджено, адже за ним вже був відправлений літак до Криму. Саме йому о 4-й годині телефонував Янаєв і обіцяв зустріти його наступного дня, 19 серпня, в аеропорту. Цей факт підтверджено під час слідства, яке розслідувало справу ГКЧП. Покази всіх учасників подій збігаються: Горбачов планував повертатися 19 серпня.Портников: Окей, я це приймаю. Але влітку відбулася одна нарада — про неї я писав, адже саме Смірнов мені про неї розповідав. Пізніше про цю нараду згадував і Валерій Ліцкай, так званий міністр закордонних справ Придністров’я, який, чесно кажучи, не зовсім розумів сенс того, що відбувається. Нараду проводив Анатолій Іванович Лук’янов, голова Верховної Ради СРСР, який на той час не був членом ГКЧП. Лук’янов чітко заявив цим людям — керівникам самопроголошених республік Придністров’я, Абхазії, Південної Осетії, а також представникам естонських та латвійських інтерфронтів, що ситуація скоро, через місяць, нормалізується і вони мають бути готові. До речі, Придністров’я дуже активно підтримало ГКЧП, і Лук’янов запевняв, що їх зібрали саме для цього, що в них велике майбутнє. На цій нараді кілька хвилин був присутній і Михайло Сергійович Горбачов — він заходив у кабінет Лук’янова. Я переконаний, що Горбачов і Лук’янов, по суті, самі себе перехитрили: з одного боку, вони не хотіли підписувати цей союзний договір, але водночас не бажали, щоб відмова від нової моделі співпраці з союзними республіками відбулася їхніми руками. Тож вони "поставили в гру" цих "чудіків", а в результаті з’явилися інші сили, які намагалися діяти у цій ситуації. Це була дуже багатошарова і складна історія. І я не вважаю це конспірологією — це просто свідчить про те, що імперія так просто не руйнується. А от подія, яку ніхто не передбачав, — це незалежність України. Саме вона стала початком того, що згодом назвуть "парадом суверенітетів" або "парадом незалежностей" у новому форматі. До моменту ухвалення рішення про незалежність Українською Верховною Радою інші колишні радянські республіки теж не поспішали діяти. Я добре пам’ятаю реакцію своїх колег у Москві після проголошення незалежності України. Я зателефонував на радіостанцію "Ехо Москви" й попросив вийти у прямий ефір. Тоді події розгорталися дуже стрімко. Мені відповіли: "Прямий ефір? Ти розумієш, що відбувається? Що такого трапилось, Віталію, що ти хочеш виходити в прямий ефір?" А я їм кажу: "Та що? Україна проголосила незалежність і виходить із Радянського Союзу".Зінченко: А вони це навіть не помітили. Портников: Вони в це не вірили. Ведучий сказав мені: "Ні, не може бути, цього не може бути, але це вже сталося". З переляканим виглядом він додав: "Тоді виходь у прямий ефір". Під час ефіру я звертався українською мовою до українців Росії, закликав їх повертатися додому, адже тепер у них є власна Батьківщина. Але навіть через кілька днів після мого приїзду до Москви я стикався з абсолютною невірою росіян у те, що Україна може стати незалежною державою. Вони просто не хотіли це приймати — від керівників до простих людей.Зінченко: Слухай, вибач, але ніхто не вірив, що українська незалежність постане так швидко. Я не раз питав багатьох "батьків" української незалежності — депутатів, які голосували за неї у Верховній Раді, тих, хто редагував сам Акт проголошення незалежності. Запитував: уявіть собі, що 31 грудня 1990 року вам скажуть — наступний Новий рік ви святкуватимете вже в незалежній Україні. Що б ви тоді відповіли? Відповідь була проста: ми були переконані, що незалежність обов’язково настане. Але також вірили, що на це знадобиться щонайменше 5–6 років — доки Кремль остаточно ослабне і ми зможемо це здійснити. А 1 серпня 1991 року до Києва приїжджає президент США Джордж Буш-старший і застерігає українців: будьте обережні, не піддавайтеся суїцидальному націоналізму. Власне, це була відверта промова проти української незалежності. ЦРУ у квітні й червні того року випускає великі доповідні рапорти про ситуацію в Радянському Союзі та про можливість проголошення незалежності. І там теж роблять висновок: якщо українська незалежність і станеться, то не раніше ніж за 5–6 років.Портников: Ну, мушу зізнатися, що й я наприкінці нашої розмови теж думав про таку перспективу — кілька років на становлення незалежності. Адже напередодні візиту Джорджа Буша я зустрічався з його командою в Москві, десь наприкінці липня. Серед них були кілька моїх знайомих з попередніх зустрічей — людей, які пізніше відіграли ключову роль у формуванні нових американо-українських відносин та визнанні незалежності України. Роман Попадюк, перший посол США в Україні, а також представники пресслужби Білого дому — зокрема заступник прес-секретаря Марліна Фіціотора, яка відповідала за міжнародні питання, — розповіли мені, що Джордж Буш збирається виступити з промовою у Верховній Раді України. Я навіть казав їм: "Слухайте, не робіть цього, краще нехай він утримається. Бо через кілька років Україна обов’язково стане незалежною. Це беззаперечна тенденція. І за цю промову їм буде соромно". А вони мені відповідали: "Ну що таке кілька років? Хто взагалі пам’ятатиме цю промову через такий час? І Джордж Буш, напевно, вже не буде президентом". Власне, тоді він ще не був "старшим" — просто Джордж Буш, і вони вважали, що він не залишатиметься довго на посаді президента США. Головне їхнє заперечення було не в тому, що Україна не стане незалежною, а в тому, що це не станеться так швидко — аніж за 24 дні після його промови.Зінченко: Через три тижні. І через три тижні в тебе був ще один цікавий епізод. Портников: Який саме? Зінченко: А в кулуарах Верховної Ради в перерві між 4-ю і 5-ми годинами 24-го серпня. Портников: А, коли я викреслював слово республіка з "Акту незалежності".Зінченко: Ти маєш розповісти це докладніше, бо, знаєш, нещодавно, коли ти коментував одну ситуацію, я спочатку не дуже повірив і трохи примружив очі. Коли ти вперше розповів цю історію, я подумав: ну, це якісь казки Віталія Портнікова, правда? Але потім я взявся перевірити — подивився факсиміле документу, акту з підписами. Ось, дивлюся: тут є підпис Дмитра Павличка, а ще одне слово дописане Іваном Зайцем. І коли я порівняв колір ручки, якою викреслено слово "республіка", — він відрізняється від інших.Портников: Ну, тому що ніхто не давав мені ручку. Я користувався своєю. Але, якщо серйозно, це ще один момент, який показує, як це відбувалося. Чому ми взагалі викреслювали слово республіка? Зінченко: Чого Павличко взагалі сам не викреслив? Чому він тобі дав і сказав: "От Віталій – на, викресли". Портников: У нього було багато іншої роботи, вони там постійно сперечалися. Ну, вибач, але викреслити слово "республіка" міг і будь-який хлопчина — для цього не обов’язково був потрібен Дмитро Павличко. Вони просто боялися налякати комуністів. Вважали: якщо напишуть "Республіка Україна", то ті одразу зрозуміють, що йдеться не про УРСР, і піднімуть паніку. Тому вирішили піти нейтральним шляхом. Левко Лук’яненко взагалі пропонував назвати державу "Українська Народна Республіка". Я, до речі, цю ідею підтримував. Але тоді це виглядало надто радикально: відразу постала б асоціація з націоналізмом, петлюрівщиною — комуністи б цього не витерпіли. Та навіть формулювання "Республіка Україна" для них звучало надто буржуазно. Вони просто не проголосували б. А їм потрібен був результат — потрібна була більшість. "Тому слово "республіка" й викреслили, і залишили просто "Україна". Це не був компроміс у повному розумінні. Це було прагнення не налякати комуністів і отримати їхні голоси. І саме так з’явилася держава з простою, але символічно потужною назвою — Україна".Зінченко: Ще Богдан Гаврилишин залишив у своїх спогадах, у своїх інтерв'ю певні деталі цього моменту. І він каже: "Я був абсолютно вражений, що оця дискусія щодо того, як має бути названа нова країна, вона тривала там лічені хвилини. У нього було відчуття, що це було 2 чи 3 хвилини десь."

Українці відзначають День Незалежності. 24 серпня – головне державне свято, яке щороку нагадує про нашу силу духу, боротьбу та цінності. Повний текст новини

Вперше День Незалежності України 24 серпня відзначили 1992 року. Але свято державності було й до того. 1991-го День Незалежності святкували 16 липня. Gazeta.ua нагадує історію свята. День Незалежності в історії українського державотворення святкувався й до 1990 року. Але, зрозуміло, в діаспорі. Або ж підпільно. Закордонні українці впродовж 70 років Днем Незалежності вважали 22 січня дату, коли 1919-го проголосили Акт Злуки Української Народної Республіки й Західно-Української Народної Республіки. А ще роком раніше Четвертим універсалом Центральна рада фактично проголосила повну державну самостійність УНР. Щороку 22 січня українці за кордоном не тільки проводили різноманітні культурні й просвітницькі заходи з нагоди Дня Незалежності, а й намагалися якнайширше залучити до них офіційні структури інших держав. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: ПЦУ офіційно повідомила про рішення перейти на новоюліанський календар Першим Днем Незалежності вже в Україні стало 16 липня. Цього дня 1990 року Верховна Рада тоді ще УРСР ухвалила Декларацію про державний суверенітет України. Одразу ж депутати проголосували за постанову "Про День проголошення незалежності України". "Зважаючи на волю українського народу та його одвічне прагнення до незалежності, підтверджуючи історичну вагомість ухвалення Декларації про державний суверенітет України 16 липня 1990 року, Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки постановляє: вважати день 16 липня Днем проголошення Незалежності України й щороку відзначати його як державне загальнонародне свято України", ішлося в документі. 16 липня 1991-го в Україні був вихідним. Верховна Рада подбала про це 18 червня. Відповідні зміни внесли до Кодексу законів про працю. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Воєнний стан і мобілізацію продовжили на три місяці Але минуло трохи більше місяця і в СРСР відбулася спроба державного перевороту, що прискорила розпад Союзу й проголошення на його руїнах самостійності колишніх республік. Україна свою повну державну Незалежність проголосила 24 серпня 1991 року. "Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки постановляє: Проголосити 24 серпня 1991 року Україну незалежною демократичною державою. З моменту проголошення незалежності чинними на території України є тільки її Конституція, закони, постанови Уряду й інші акти законодавства республіки", ішлося в Акті проголошення незалежності. 1 грудня 1991-го на Всеукраїнському референдумі 90,32% виборців, які прийшли на дільниці, підтвердили проголошення незалежності. Наступного року день 16 липня хоча й зберігав історичну цінність, мусив "поступитися" місцем 24 серпня. "Зважаючи на волю українського народу та його одвічне прагнення до незалежності, підтверджуючи історичну вагомість прийняття Акта проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року, Верховна Рада України постановляє: вважати день 24 серпня Днем Незалежності України й щороку відзначати його як державне загальнонародне свято України", ішлося в новій постанові ВРУ від 20 лютого 1992 року. Офіційним вихідним 24 серпня проголосила постанова ВРУ від 5 червня. Таким чином, 24 серпня 1992-го Україна вперше повноцінно відзначила День Незалежності. З кожним роком росла палітра традиційних святкових заходів до Дня Незалежності. Незмінними залишаються хіба що урочисті зустрічі, мітинги, відзначення державними нагородами, концерти різних напрямів і масштабів. А з 1994 року традиційним став і військовий парад на Хрещатику. Рік символічний, бо 5 грудня в Будапешті був підписаний Меморандум про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї. Підписи під документом поставили лідери США, Росії, України й Великої Британії. Як Будапештський меморандум реалізується на практиці, весь світ побачив 2014-го, а потім з новою силою 2022 року. Щоправда, були часи, коли військовий парад не проводили. Наприклад, у 20052007 роках Хрещатиком крокували військові, "озброєні" лише музичними інструментами. Тоді надали перевагу парадам військових оркестрів. Хоч як парадоксально, не було військового параду в столиці й на честь 20-ї річниці незалежності. Тоді при владі був далекий від патріотичних сентиментів Віктор Янукович. Хоча офіційно відмову від параду пояснили економією грошей. Питання про доцільність військового параду на Хрещатику 24 серпня 2014 року спричинило жваві дискусії в суспільстві на тлі окупації Криму та агресії РФ на сході країни. Але він відбувся. І проводили парад щороку аж до 2019-го, коли новообраний президент Володимир Зеленський захотів оновити традиції. Але тоді громадськість за активної підтримки ветеранів російсько-української війни провела альтернативний Марш захисників. Схожою була ситуація 2020 року. Але вже 2021-го, на 30-ту річницю незалежності, військовий парад відбувся. Цього року головне державне свято України - День Незалежності припадає на неділю, 24 серпня. Поки діє воєнний стан, всі державні вихідні скасовують. Торік святкування Дня Незалежності не пов'язували з додатковим відпочинком.

24 серпня Україна відзначатиме найголовніше свято державності День Незалежності. В умовах війни святкування важливої дати буде обмеженим. Але українці на честь 32-річчя Незалежності можуть святково накрити стіл і відсвяткувати в колі найближчих. Можна обрати страви старовинної української кухні, вшанувати батьківщину за географічними ознаками й приготувати по страві з регіону або ж урізноманітнити стіл жовто-блакитними фарбами. Gazeta.ua зібрала три цікаві рецепти, які варто спробувати. Торт "Слава Україні" Цей десерт вражає як простотою складників, так і стилізацією, адже символізує український прапор. Інгредієнти: 200 г кефіру; 12 яйця; 1 склянка манки; 1 склянка цукру; 1 склянка борошна; 100 г топленого маргарину; мигдальне масло для випічки (4 краплі); 1 ч. л. розпушувача; 23 ст. л. згущеного молока (або 50 г білого шоколаду); барвники для випічки: жовтий і синій (блакитний). Приготування: 1. Змішати манну крупу, кефір, цукор, трохи збиті яйця. Залишити на 40 хв. (Через 30 хв. можна вмикати духовку розігріватися до 180°C). 2. Доки тісто відпочиває, підготуйте форми для випічки. Якщо маєте дві однакові невеликі форми, це добре: не потрібно чекати, доки спечеться один кекс, потім другий. А якщо маленьких форм немає, їх можна зробити самотужки: форму застелити фольгою і посередині зробити перегородку. Тоді тісто різних кольорів не перемішається і приготується одночасно. 3. Після закінчення 40 хв. додати топлений маргарин, просіяти борошно, змішане з розпушувачем, додати мигдальне масло для випічки. Все перемішати міксером. 4. Форму для випікання змастити маслом або застелити фольгою. Тісто розділити на дві однакові порції: в одну додати жовту фарбу, в іншу синю. Добре перемішати. Вилити в форми. Випікати 3040 хв. 5. Дати їм охолонути 5 хв. Дістати з форми, зрізати зовнішні стінки. Змастити можна масляним кремом (100 г масла збити з 50 г згущеного молока). Обмазати тим же кремом, а зверху посипати змолотими в крихту в блендері зрізані стінки від кексу. Пиріжки з калиною Це забутий найсмачніший український десерт. Наші пращури знали про цілющі властивості цієї ягоди й використовували її не лише в лікуванні, а й як смачну начинку для пирогів. Інгредієнти: 800 г пшеничного борошна для тіста й 3050 г для начинки; 1 пакетик сухих дріжджів (15 г); 500 мл молока; 4060 г цукру для тіста і 100 г для начинки цукор; 2 яйця; 80 мл олії; 1 ч. л. солі; 2 склянки калини. Приготування: 1. Розпочніть приготування з тіста. Нагрійте молоко, щоб було теплим, і влийте в глибоку миску. Туди ж додайте сухі дріжджі, яйця, сіль, цукор і ретельно перемішайте вінчиком до однорідності. Після цього почніть повільно вливати в тісто олію. Не забувайте постійно помішувати все вінчиком. 2. Тепер поступово додавайте борошно. Розмішуйте тісто дерев'яною лопаткою або руками. Готове тісто накрийте харчовою плівкою, аби воно не обвітрилося. Обгорніть миску рушником або ковдрою та поставте у тепле місце, наприклад, біля батареї, на 40 хв. Якщо у приміщенні прохолодно, тісто можна поставити в заздалегідь підігріту духовку. 3. Доки тісто підходить, приготуйте начинку. Вимиту калину розкладіть на жаровню, додайте трохи води й поставте в духовку на 40 хв. 4. Підготовлену калину відкиньте на сито, щоб вийшов зайвий сік. До речі, він дуже корисний, тож радимо випити його. Після цього додайте у начинку борошно та цукор, ретельно перемішайте. 5. Тепер залишилося сформувати пиріжки. Розкачайте тісто в довгий джгут та поріжте на однакові частинки. Нехай тісто відпочине 5 хв. І вже після цього можна формувати пиріжки. Головне міцно защіплювати краї, щоб начинка не витікала. Готові пиріжки покладіть на деко, змащене олією, і накрийте лляним рушником. Нехай тісто ще трошки підійде. 6. Тим часом увімкніть духовку на 180200°С. Коли вона розігріється, змастіть пиріжки яєчним жовтком і поставте пектися на 2530 хв. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Яблучний Спас: п'ять смачних і легких рецептів, які варто спробувати Крученики Центр України славиться простою, ефектною та смачною стравою кручениками. Назва страви невигадлива, походить від слова "крутити": щоб приготувати крученики, начинку потрібно закрутити в м'ясо. До речі, і начинка, і м'ясо, можуть бути різними, все залежить від регіону. Інгредієнти: 500 г свинини; 200 г чорносливу; 200 г сиру; сіль, перець на смак. Приготування: 1. Для початку свинину потрібно порізати на стейки завтовшки 11,5 см і зробити битки. 2. Чорнослив порізати дрібними шматочками, сир натерти на терці. 3. Викласти начинку на м'ясний биток і загорнути в рулетики. Щоб крученик тримав форму, його можна перев'язати ниткою чи защепити зубочисткою. 4. Заготовки покладіть у глибоке деко, залийте бульйоном і поставте в духовку на 3035 хв. Вперше День Незалежності України 24 серпня відзначили 1992 року. Але свято державності було й до того. 1991-го День Незалежності святкували 16 липня. День Незалежності в історії українського державотворення святкувався і до 1990 року. Але, зрозуміло, у діаспорі. Або ж підпільно. Закордонні українці впродовж 70 років Днем Незалежності вважали 22 січня дату, коли 1919-го проголосили Акт Злуки Української Народної Республіки й Західно-Української Народної Республіки. А ще роком раніше Четвертим універсалом Центральна Рада фактично проголосила повну державну самостійність УНР.

19 серпня українці, які не перейшли на новоюліанський календар, відзначають важливе свято – Яблучний Спас. У цей день віряни традиційно вирушають до церкви, де читатимуть молитви. Повний текст новини

У 2025 році українці відзначатимуть 34 річницю проголошення незалежності України. Цього року свято, яке щороку відзначають 24 серпня, припадає на неділю, що є чудового нагодою дослідити нові місця в Україні. Повний текст новини

Вересень - це місяць, багатий на важливі церковні події. Віряни відзначатимуть кілька великих свят, що мають особливе значення для кожного православного християнина. Це час для роздумів, молитви та вшанування святих, пише Gazeta.ua 8 вересня - Різдво Пресвятої Богородиці Це одне з найбільших, дванадесятих свят. Воно присвячене народженню Діви Марії, яка стала матір'ю Ісуса Христа. Це свято символізує початок спасіння людства, адже саме з цієї події починається земний шлях Пресвятої Діви. 14 вересня - Воздвиження Чесного та Животворящого Хреста Господнього Це ще одне важливе свято, яке нагадує про страждання Ісуса Христа на хресті. Воно символізує перемогу над смертю та гріхом. У цей день у церквах виносять хрест для поклоніння. 17 вересня - День святих мучениць Віри, Надії, Любові та їх матері Софії У цей день церква вшановує пам'ять чотирьох святих, які постраждали за свою віру в Христа. Їхня історія є прикладом безмежної вірності та відданості Богу. 26 вересня - День святого апостола і євангеліста Івана Богослова Він був одним із дванадцяти апостолів, улюбленим учнем Христа. Його вважають покровителем письменників, іконописців та учнів. Календар церковних свят на вересень 1 вересня - преподобного Симеона Стовпника і матері його Марфи Каппадокійської; мучениць 40 дів постниць і священномученика Аммуна Іраклійського, диякона. 2 вересня - мучеників Маманта, батька його Феодота і матері мучениці Руфіни; святителя Іоанна Постника, патріарха Цареградського; преподобних Антонія і Феодосія Києво-Печерських. 3 вересня - священномучеників Анфіма, єпископа Нікомидійського, і Феофіла, диякона, мучеників Дорофея, Мардонія, Мігдонія, Петра, Індіса, Горгонія, Зінона, мучениці Домни діви і мученика Євфимія; преподобного Феоктиста Палестинського, сподника Євфимія Великого. 4 вересня - ікони Божої Матері "Неопалима Купина"; священномученика Вавили, єпископа Великої Антіохії, і з ним трьох отроків: мучеників Урвана, Прилідіана, Епполонія і матері їх Христодули; пророка Мойсея Боговидця. 5 вересня - пророка Захарії і праведної Єлисавети; преподобномученика Афанасія Брестського, ігумена; вбивство благовірного князя Гліба. 6 вересня - спогад дива Архистратига Михаїла; мучеників Євдоксія, Зінона і Макарія. 7 вересня - передсвяття Різдва Пресвятої Богородиці; мученика Созонта Помпеольського; преподобномученика Макарія Канівського, ігумена Пінського, Переяславського чудотворця. 8 вересня - Різдво Пресвятої Богородиці; Почаївської ікони Божої Матері. 9 вересня - праведних Богоотців Іоакима і Анни; мученика Северіана Севастійського; набуття і перенесення мощей святителя Феодосія, архієпископа Чернігівського. 10 вересня - мучениць Мінодори, Митродори і Німфодори; преподобного Павла Слухняного, Печерського. 11 вересня - преподобної Феодори Олександрійської Молодшої; преподобного Силуана Афонського. 12 вересня - священномученика Автонома Італійського, єпископа. 13 вересня - пам'ять оновлення (освячення) храму Воскресіння Христового в Єрусалимі; передсвяття Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього; священномученика Корнилія Сотника. 14 вересня - Воздвиження Хреста Господнього; представлення святителя Іоанна Златоуста, архієпископа Константинопольського. 15 вересня - великомученика Микити Готфського. 16 вересня - великомучениці Євфимії Всехвальної. 17 вересня - мучениць Віри, Надії, Любові і матері їхньої Софії. 18 вересня - Молченської ікони Божої Матері. 19 вересня - благовірного великого князя Ігоря Чернігівського і Київського; мучеників Трохима, Саватія і Доримедонта. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Коли постувати в 2025 році: збережіть нові дати за церковним календарем 20 вересня - великомучеників Євстафія Плакіди, дружини його Феопістії і чад їх Агапія і Феопіста; мучеників і сповідників Михайла, князя Чернігівського, і боярина його Феодора, чудотворців. 21 вересня - апостола від 70-ти Кодрата. 22 вересня - пророка Іони. 23 вересня - зачаття чесного, славного Пророка, Предтечі і Хрестителя Господнього Іоанна. 24 вересня - первомучениці рівноапостольної Текли. 25 вересня - преподобної Єфросинії Олександрійської. 26 вересня - преставлення апостола і євангеліста Іоанна Богослова. 27 вересня - мученика Каллістрата і дружини його; апостолів від 70-ти Марка, Аристарха і Зіни. 28 вересня - преподобного Харитона Сповідника. 29 вересня - преподобного Киріака Відлюдника. 30 вересня - священномученика Григорія, єпископа, просвітителя Великої Вірменії; святителя Михаїла, першого митрополита Київського. 29 серпня українці відзначають Усікновення голови Івана Хрестителя. Цього дня церква згадує про смерть Івана Предтечі, який хрестив Ісуса Христа, та його перехід у царство вічне. Згідно з біблійними переказами, Предтечу кинули до в'язниці за наказом дружини царя Ірода Іродіади, яка люто ненавиділа святого. Коли дочка Іродіади на ім'я Саломія задовільнила бажання царя своїм екзотичним танцем під час бенкету, то він пообіцяв їй виконати будь-яке бажання дівчини. Порадившись зі своєю матір'ю, Саломія попросила принести їй на тарілці голову Івана Хрестителя. Ірод, недовго думаючи, наказав обезголовити святого.

Вперше День Незалежності України 24 серпня відзначили 1992 року. Але свято державності було й до того. 1991-го День Незалежності святкували 16 липня. Gazeta.ua нагадує історію свята. День Незалежності в історії українського державотворення святкувався й до 1990 року. Але, зрозуміло, в діаспорі. Або ж підпільно. Закордонні українці впродовж 70 років Днем Незалежності вважали 22 січня дату, коли 1919-го проголосили Акт Злуки Української Народної Республіки й Західно-Української Народної Республіки. А ще роком раніше Четвертим універсалом Центральна рада фактично проголосила повну державну самостійність УНР. Щороку 22 січня українці за кордоном не тільки проводили різноманітні культурні й просвітницькі заходи з нагоди Дня Незалежності, а й намагалися якнайширше залучити до них офіційні структури інших держав. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: ПЦУ офіційно повідомила про рішення перейти на новоюліанський календар Першим Днем Незалежності вже в Україні стало 16 липня. Цього дня 1990 року Верховна Рада тоді ще УРСР ухвалила Декларацію про державний суверенітет України. Одразу ж депутати проголосували за постанову "Про День проголошення незалежності України". "Зважаючи на волю українського народу та його одвічне прагнення до незалежності, підтверджуючи історичну вагомість ухвалення Декларації про державний суверенітет України 16 липня 1990 року, Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки постановляє: вважати день 16 липня Днем проголошення Незалежності України й щороку відзначати його як державне загальнонародне свято України", ішлося в документі. 16 липня 1991-го в Україні був вихідним. Верховна Рада подбала про це 18 червня. Відповідні зміни внесли до Кодексу законів про працю. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Воєнний стан і мобілізацію продовжили на три місяці Але минуло трохи більше місяця і в СРСР відбулася спроба державного перевороту, що прискорила розпад Союзу й проголошення на його руїнах самостійності колишніх республік. Україна свою повну державну Незалежність проголосила 24 серпня 1991 року. "Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки постановляє: Проголосити 24 серпня 1991 року Україну незалежною демократичною державою. З моменту проголошення незалежності чинними на території України є тільки її Конституція, закони, постанови Уряду й інші акти законодавства республіки", ішлося в Акті проголошення незалежності. 1 грудня 1991-го на Всеукраїнському референдумі 90,32% виборців, які прийшли на дільниці, підтвердили проголошення незалежності. Наступного року день 16 липня хоча й зберігав історичну цінність, мусив "поступитися" місцем 24 серпня. "Зважаючи на волю українського народу та його одвічне прагнення до незалежності, підтверджуючи історичну вагомість прийняття Акта проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року, Верховна Рада України постановляє: вважати день 24 серпня Днем Незалежності України й щороку відзначати його як державне загальнонародне свято України", ішлося в новій постанові ВРУ від 20 лютого 1992 року. Офіційним вихідним 24 серпня проголосила постанова ВРУ від 5 червня. Таким чином, 24 серпня 1992-го Україна вперше повноцінно відзначила День Незалежності. З кожним роком росла палітра традиційних святкових заходів до Дня Незалежності. Незмінними залишаються хіба що урочисті зустрічі, мітинги, відзначення державними нагородами, концерти різних напрямів і масштабів. А з 1994 року традиційним став і військовий парад на Хрещатику. Рік символічний, бо 5 грудня в Будапешті був підписаний Меморандум про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї. Підписи під документом поставили лідери США, Росії, України й Великої Британії. Як Будапештський меморандум реалізується на практиці, весь світ побачив 2014-го, а потім з новою силою 2022 року. Щоправда, були часи, коли військовий парад не проводили. Наприклад, у 20052007 роках Хрещатиком крокували військові, "озброєні" лише музичними інструментами. Тоді надали перевагу парадам військових оркестрів. Хоч як парадоксально, не було військового параду в столиці й на честь 20-ї річниці незалежності. Тоді при владі був далекий від патріотичних сентиментів Віктор Янукович. Хоча офіційно відмову від параду пояснили економією грошей. Питання про доцільність військового параду на Хрещатику 24 серпня 2014 року спричинило жваві дискусії в суспільстві на тлі окупації Криму та агресії РФ на сході країни. Але він відбувся. І проводили парад щороку аж до 2019-го, коли новообраний президент Володимир Зеленський захотів оновити традиції. Але тоді громадськість за активної підтримки ветеранів російсько-української війни провела альтернативний Марш захисників. Схожою була ситуація 2020 року. Але вже 2021-го, на 30-ту річницю незалежності, військовий парад відбувся. Цього року головне державне свято України - День Незалежності припадає на неділю, 24 серпня. Поки діє воєнний стан, всі державні вихідні скасовують. Торік святкування Дня Незалежності не пов'язували з додатковим відпочинком.

5 серпня Хорватія відзначає найважливіше державне свято – День перемоги та вдячності Батьківщині і День хорватських захисників.

Сьогодні, 5 серпня, у Свято-Георгіївському храмі Хмельницького попрощалися з 38-річним Дмитром Мартинюком. Чоловік був мобілізований у 2023 році. Він служив оператором дронів. Помер військовий на Запорізькому напрямку.

Свято-Маріївська релігійна громада села Великий Щимель 5 серпня проголосувала за перехід з Української православної церкви (Московського патріархату) до Православної церкви України. Детальніше на сайті Суспільного

Яблучний Спас - це не лише свято врожаю, а й чудова нагода побалувати рідних ароматними десертами з яблуками. Солодкі, соковиті, з легкою кислинкою фрукти стають ідеальною основою для випічки. Gazeta.ua пропонує три рецепти, які підкорять серце кожного. Вони прості у приготуванні, але неймовірно смачні. Пиріг з яблуками і меренгою Інгредієнти на форму 21 см: 80 г м'якого масла 80 г цукру, ваніль 3 жовтки 80 г сметани 150 г борошна 8 г розпушувачу 1 ст.л. молока Начинка: 4-5 яблук, 1/3 ч.л. кориці, 30 г крохмалю, 1 ст.л. лимонного соку(за бажанням) Меренга - 3 білки, 80 г цукру Як приготувати М'яке масло з'єднуємо з цукром, збиваємо міксером до білого кольору 5-6 яблук 3-4 ст. л. цукру (за смаком) 1 ст .л кориці з гіркою 30 г панірувальних сухарів 50 г горіхів Як приготувати Для тіста в мисці змішуємо яйце, олію, теплу воду та сіль. Всипаємо борошно, найкраще додавати частинами і потім за необхідності підсипати, якщо тісто буде надто сильно липнути до рук. Вимішуємо тісто 5-7 хв та залишаємо відпочивати на 20-30 хв, поки будемо готувати начинку. Для начинки нарізаємо тоненькими скибочками, збризкуємо лимонним соком ~1 ст. л, додаємо цукор, корицю, панірувальні сухарі, горіхи і перемішуємо до однорідності. Повертаємось до тіста - беремо рушник, присипаємо борошном, викладаємо зверху тісто, спершу розкочуємо, далі розтягуємо ручками від центру до середини в тоненький пласт. На край викладаємо начинку, а залишок тіста змащуємо розтопленим маслом. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Яблучний Спас: що покласти в кошик для освячення Закручуємо штрудель за допомогою рушничка, як показую на відео, загортаючи краї тіста всередину, щоб начинка не витікала, але якщо це все таки станеться, не переймайтеся, нічого страшного в цьому немає. Перекладаємо його на деко швом донизу, зверху також змащуємо масло, посипаємо маком/мигдальними пластівцями і в духовку. Випікаємо 180С 30-40 хв до золотистої скоринки. Тісто виходить смачне та крихке, тому перед тим як нарізати штрудель на шматочки, дайте йому трішки охолонути з морозивом буде просто підпал. Переглянути цей допис в Instagram Допис, поширений Наталі | Фудблог Смачні рецепти ✨ (@nata.cooking) Яблучні мафіни зі штройзелем Інгредієнти Тісто: 150 г яєць (3 шт.) 70 г білого цукру (2 ст. л. з гіркою + 1 ст. л. без гірки) 70 г тростинного цукру (2 ст. л. з гіркою + 1 ст. л. без гірки) 130 мл соняшникової олії (рафінованої) 170 г білого йогурту або кефіру 300 г борошна (10 ст. л. з гіркою) 8 г розпушувача (2 ч. л.) дрібка солі ванільний цукор кориця (за бажанням) 200 г яблук (2 шт.) Штройзель: 50 г борошна (2,5 ст. л. без гірки) 50 г тростинного цукру (2 ст. л. з гіркою) 35 г вершкового масла Як приготувати Штройзель: Змішуємо борошно з цукром, додаємо кубики вершкового масла та розтираємо його кінчиками пальців, щоб утворилась крихта. Ставимо її в морозильну камеру на 10-15 хвилин. Тісто: Змішуємо всі сухі інгредієнти: борошно, цукор білий та тростинний, розпушувач, сіль, ванільний цукор та корицю. Змішуємо всі вологі інгредієнти: яйця, рослинну олію та білий йогурт. Ретельно перемішуємо. Додаємо до сухих інгредієнтів та знову перемішуємо. Додаємо кубики яблук та перемішуємо. Беремо паперові формочки діаметром 6,5 см, висотою - 4 см та заповнюємо тістом на 2/3, тому що воно добре піднімається. Зверху присипаємо замороженою крихтою. З цієї кількості тіста виходить 14 мафінів. Відправляємо випікатися мафіни в розігріту до 180 градусів духовку на 25 хвилин. Дістаємо яблучні мафіни, даємо їм охолонути та насолоджуємось. Переглянути цей допис в Instagram Допис, поширений Ліза Глінська Україна - це ми! (@lizaglinskaya) 1 серпня українці відзначали Медовий Спас, або Маковія. Саме в цей день печуть пироги з маком та іншу запашну випічку, якою пригощають рідних та друзів. Gazeta.ua публікує три прості й смачні рецепти макових десертів, які зникнуть зі столу першими.

5 серпня відзначають Міжнародний день світлофора. Зараз без цього винаходу складно уявити дороги великого міста і не тільки. Коли він вимикається, стається справжній дорожній колапс. Gazeta.ua розповість, коли з'явився перший світлофор і чому на ньому саме червоний, жовтий та зелений кольори. У 1914 році 5 серпня з'явився перший світлофор у місті Клівленд, США. Він мав лише два кольори - червоний та зелений. А при їх перемиканні видавав звуковий сигнал. За шість років у 1920-му році перший триколірний світлофор з'явився у Детройті штату Мічіган, США та Нью-Йорку. Він мав червоний, зелений та жовтий кольори. Хто вигадав світлофор Світлофор із жовтим сигналом винайшли американські поліцейські Джон Харріс і Вільям Поттс. Ці світлофори встановили у Нью-Йорку та Детройті в 1920 році. У Європі світлофори вперше з'явилися в Парижі і Гамбурзі в 1922 році. В Україні же з'явився перший світлофор у місті Харків у 1936 році. Деякі країни замість жовтого кольору у світлофорі використовують помаранчевий. Сигнали світлофора розміщують і вертикально, і горизонтально. Світлофори бувають для автомобілів, пішоходів, велосипедистів, трамваїв, для залізничного і річкового транспорту. Чому саме такі кольори Червоний Червоний колір завжди означав небезпеку. Цей колір світлофора вибрали для застереження. Вважають, він має найдовшу довжину хвилі. Тобто його добре видно здалеку. Це гарантує максимальну видимість навіть в умовах туману або дощу. Зверніть увагу на колір сигналів, які встановлені на автомобілях. Інженери теж використовують виключно червоні і помаранчеві варіанти. Все з тієї ж причини - їх видно найкраще. Це дуже важливо для безпеки. Жовтий Жовтий колір використовується для попередження водіїв. Цей колір має більш коротку хвилю, ніж червоний. Але не такий короткий, як зелений. Жовтий колір забороняє рух і попереджає про наступну зміну сигналів "Увага, приготуйся до руху". Цей сигнал видно з максимально великої відстані. Зелений Зелений колір сприймається спокійно. Саме тому цей колір зазвичай і позначає можливість рухатися вперед. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У Києві стане більше наземних переходів Раніше до появи світлофорів використовували світлові сигнали. Вони допомагали руху поїздів. На них було три кольори: червоний означав, що потрібно зупинитися, зелений - "продовжувати рухатися, але обережно", а білий - можна вільно рухатися. Однак останній колір постійно спричиняв проблеми. Машиністи часто сприймали його за щось інше. Згодом затвердили три кольори - червоний, жовтий та зелений. Цього року головне державне свято України - День Незалежності припадає на четвер, 24 серпня. Чи зроблять його вихідним, поки невідомо. Зараз воєнний стан триває до 18 серпня. Якщо ж його продовжать ще на 90 днів, то вихідного на 24 серпня не буде. Серед найважливіших свят серпня - Міжнародний день світлофора.

5 серпня відзначають Всесвітній день устриць, Міжнародний день світлофора та День спідньої білизни. Християни сьогодні вшановують мученика Євсигнія. Запис 5 серпня: яке сьогодні свято, іменини, традиції, прикмети спершу з'явиться на Букви.

5 серпня віряни вшановують пам'ять святого мученика Євсигнія. Він був військовим, який таємно сповідував християнство. Повний текст новини

Сьогодні, 5 серпня, Міжнародний день світлофора. Віряни вшановують пам’ять святого мученика Євсигнія. До Нового року залишилося 147 днів.

5 серпня - передсвято Преображення Господнього

Що сьогодні за церковне свято святкують в Україні за новим календарем і кому моляться віряни — читайте в матеріалі ТСН.ua.

5 серпня вшановують пам'ять мученика Євсигнія Антіохійського. Євсигній жив у III столітті і був римським воїном. Сповідував християнство і за переказами, одного разу побачив на небі явлення Хреста у вигляді зірок. Відтоді перемагав у всіх битвах. У старості Євсигній пішов зі служби й оселився в рідній Антіохії, де присвятив себе молитвам і посту. Але в той час на престол зійшов затятий язичник Юліан Відступник, якому тут же доповіли про Євсигнія. Коли 110-річного колишнього воїна привели на суд, то святий викрив Юліана в злочинах проти Христа. Імператор за це велів його стратити. Народні прикмети Вода в річці піниться - через день буде дощ; жаби голосно квакають - скоро потеплішає хмари висять низько над лісом - пора йти по гриби; яка погода цього дня - таким буде грудень. У народному календарі - свято Луків день, Євстигній Житник. До цього часу зазвичай закінчувався збір врожаю і в'язали зв'язки з цибулі на зиму. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Що дозволено їсти під час Успенського посту: раціон на кожний день Що сьогодні не можна робити забороняється сваритися, лаятися, бажати зла - триває піст; не можна відмовляти в допомозі - ні людям, ні тваринам; не слід розмовляти під час роботи в полі або на городі - до неприємностей. Тим, хто притримується Успенського посту, не можна їсти гарячу їжу і олію. Що можна робити Цього дня можна влаштовувати прибирання, працювати на городі та в полі. За старовинним звичаєм заведено готувати страви з цибулею. В будинку потрібно повісити в'язку цибулі - щоб здоров'я було міцнішим. Щоб позбутися хвороб, а особливо проблем зі спиною, цього дня потрібно проявити щедрість - поділитися із сусідами частиною свого врожаю. 15 серпня віряни відзначають Успіння Пресвятої Богородиці. Це свято присвячене Діві Марії - матері Ісуса Христа. Народна назва свята - Перша Пречиста. Цього дня завершується Успенський піст, тому дозволялося влаштовувати святкову трапезу. Але на свято слід утриматися від вживання алкогольних напоїв. Віряни перед святом відвідують у церквах Всеношну службу. У центр храму виносять Плащаницю, на якій зображено обличчя Діви Марії. В церквах освячують колоски, різні хлібні вироби.

Православне свято сьогодні в народі називають Євстигнів день і в цю дату обов'язково їдять цибулю з хлібом і сіллю.