Тренд пошуку "Богдан Львова"

Зареєструйтесь, щоб залишати коментарі та вподобайки
Фільтр новин
Кремлівська Telegram-мережа Портнова, Бужанського, Дубінського й Кравця: хто і чому дискредитує судову реформу?
Інвестори додають потужностей нашій економіці, а в тому, щоб ми були сильніші не зацікавлена держава-агресор — Росія. Саме тому Кремль проводить спецоперацію в інформаційному полі, аби судова реформа не відбулася. Головні удари йдуть по доброчесних суддях та лідерах громадських організацій, які стежать за впровадженням реформи. І це все відбувається у соцмережі Telegram, яка має найбільший попит з-поміж українців під час споживання новин, і яку по суті жодним чином не регулює наше законодавство. А засновником цієї соцмережі є росіянин Павло Дуров. Проросійську мережу, яка дискредитує реформу судової системи та доброчесних суддів виявила громадська ініціатива "Голка". Детальніше про нього можна прочитати тут.  Фото: ГО "Голка" До неї увійшла низка персональних Телеграм-каналів:  Андрія Портнова (за часів зрадника Януковича контролював суди) та Олени Лукаш (очолювала за часів держзрадника мін’юст), Ростислава Кравця (адвокат, що підтримував “суддів Майдану” і зрадника Олега Гривковського. Кравець засвітився на “плівках Вовка”) двох нардепів — Максима Бужанського та Олександра Дубінського, який сидить у СІЗО, бо йому вручили підозру і державній зраді.  Читайте також: "Рейдер з мандатом" у Верховній Раді Найбільша кількість репостів у цій мережі йде з каналу адвоката Ростислава Кравця. Він намагається дискредитувати суддів Верховного Суду, зокрема Івана Міщенка, який пішов захищати країну з перших днів війни, Віктора Пророка та Дмитра Гудиму. Щодо діяльності двох останніх Кравець навіть подав інформаційний запит до Верховного Суду.  Для розуміння, суддя Віктор Пророк, один із тих двох, ким так цікавиться Кравець у запиті, проявив себе дуже активно, коли в очільника одного з касаційних судів у складі Верховного Суду Богдана Львова виявили російське громадянство. Окрім того, під час Пленуму Верховного Суду, коли порушували скандальне питання нового штатного розпису, позиція судді Пророка теж була досить виваженою та обґрунтованою. Що стосується судді Дмитра Гудими, то він отримав премію “Честь тижня” від громадського сектору. Також під час одного з останніх Пленумів цей суддя наголошував на тому, що законодавчі ініціативи нардепів, які стосувалися Великої Палати Верховного Суду, – це спроба наступу на незалежність судової гілки влади. Цю ж думку поділяє і громадський сектор. Читайте також: Рука Шурми: чому не можна голосувати за проєкт 9627? Також інформаційні удари йдуть по члену Вищої Ради правосуддя Роману Маселку, який ще 10 років тому розпочав кампанію щодо притягнення до відповідальності суддів Майдану. Саме їх Кравець часто захищав. Окрім цього до мережі увійшла низка анонімних ТГ-каналів, які, дискредитують лідерів громадських організацій, які стежать за впровадженням реформи — голову правління Фундації DEJURE Михайла Жернакова та очільника Центру протидії корупції Віталія Шабуніна. І тут варто нагадати, що за відсутності законодавства, яке регламентує діяльність соцмереж як медіа, Telegram-канали легітимізовані у нас на найвищому рівні. Представників анонімниих ТГ-каналів запрошували на “офрекордз” із президентом. Тоді секретар РНБО Олексій Данілов заявив, що, на його думку, президента підставили.  Але потім всі дізналися, що Telegram-канали акредитували на пресконференцію Володимира Зеленського.  З тим, як у часи війни регулювати діяльність Telegtam, мають розібратися законотворці. А СБУ має ретельно дослідити діяльність ТГ-каналів та їхніх адмінів, які діють в інтересах держави-агресора і вжити заходів. Спеціально для Еспресо Про авторку. Ірина Федорів, журналістка та викладачка, лідерка громадської ініціативи "Голка" Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.
we.ua - Кремлівська Telegram-мережа Портнова, Бужанського, Дубінського й Кравця: хто і чому дискредитує судову реформу?
Рух Винники 1:1 Полесье. УКРАИНА. Премьер-Лига. Видео
УКРАИНА. Премьер-Лига Рух Львов 1:1 Полесье Житомир Видеообзор матча от 25-02-2024 Голы: (0:1) 12′ Пилип Будковский ассист Бени Макуана(1:1) 31′ Денис Пидгурский (Пенальти) Карточки: 10′ Денис Пидгурский (Предупреждение) 32′ Богдан Михайличенко (Предупреждение) 51′ Василий Грицук (Предупреждение) 55′ Пилип Будковский (Предупреждение) 87′ (Предупреждение) 90’+5 Лукас Тейлор (Предупреждение) Еще больше видеообзоров матчей в нашем телеграм канале. Подпишись, […] Сообщение Рух Винники 1:1 Полесье. УКРАИНА. Премьер-Лига. Видео появились сначала на ПРО ФУТБОЛ.
we.ua - Рух Винники 1:1 Полесье. УКРАИНА. Премьер-Лига. Видео
Волонтерські ініціативи Наталії Юсупової

Відомий волонтер, громадська діячка Наталія Юсупова взаємодіє з Головним Військовим госпіталем України з 2014 року.

З початку повномасштабного вторгнення РФ в 2022 році, вона здійснює регулярні збори коштів для допомоги військовим ЗСУ в закупівлі найнеобхіднішого обладнання, яке наближає нашу перемогу і рятує життя наших військових.

Більше інформації про Наталію: https://www.patreon.com/nyusupova, https://www.facebook.com/nataliya.vetvitskaya.

Просимо спільноту долучитись до допомоги і збору коштів для ЗСУ: https://send.monobank.ua/jar/62bAtM3t8z

we.ua - Волонтерські ініціативи Наталії Юсупової
«Обов’язок захищати Батьківщину не може бути предметом торгу». Історія айтівця, який служив у ТЦК, роздавав повістки, а зараз працює у підрозділі ППО
Коли у лютому 2022 року до військкоматів вишикувались черги добровольців, одним з них став наш співрозмовник. Андрій (імʼя змінено) тільки-но почав працювати бізнес-аналітиком в EPAM, коли настав час захищати Батьківщину. За станом здоровʼя чоловіку не дозволили піти на фронт, натомість він пристав на службу в одному з районних ТЦК на півдні країни. За півтора року Андрій змінив місце служби і з жовтня 2023-го працює юристом в одному з підрозділів ППО. В інтервʼю DOU він розповів, як займався питаннями відстрочки від мобілізації у ТЦК, а потім був зобов’язаний роздавати повістки, про тиск суспільства та навички з ІТ, які вдалося застосувати на службі. «Я світчер в IT, за основним фахом — юрист» — З чого починався ваш шлях в професію? Я світчер в IT, за основним фахом — юрист, закінчив Одеський державний університет. Вперше ввійти в індустрію я спробував у 2016 році, хотів стати тестувальником, але незабаром зрозумів: для цієї спеціальності потрібен технічний бекграунд, а я — чистий гуманітарій (хоча свій перший компʼютер зібрав вручну). Тож скоро ідею стати тестувальником покинув, але від бажання перейти в IT не відмовився. У 2019 році я закінчив курси Project Manager. Обрав цей напрям свідомо, бо я не тільки юрист, а ще й управлінець — обіймав посаду директора у юридичних та логістичних компаніях. Після курсів разом з дружиною, яка за професією вебдизайнерка, і друзями-програмістами ми зробили кілька проєктів на замовлення. Протягом двох років я був і проджектом, і бізнес-аналітиком, і менеджером з продажів. Цей досвід допоміг остаточно збагнути: найбільш точно моєму фаху і бажанню відповідає професія бізнес-аналітика. Тоді я закінчив курси з бізнес-аналітики від DataArt, а паралельно самостійно вивчав профільну літературу і дивився YouTube-канали. До написання резюме я поставився відповідально, і буквально за місяць отримав офер на посаду бізнес-аналітика у компанії EPAM. Я стрімко занурився у проєкт, але коли почалось повномасштабне вторгнення, вирішив йти захищати країну, тож встиг пропрацювати там лише два місяці. — Ви одразу пішли служити? Чи пройшли якесь навчання? Я офіцер запасу, хоча в армії не служив і військову кафедру закінчив 25 років тому. Спочатку мене відправили на курси підвищення кваліфікації офіцерів запасу до Національної академії сухопутних військ у Львові. Програму, яку зазвичай курсанти опановують за чотири роки, ми пройшли за місяць. Я навчався на командира мотострілецького взводу. Під час навчання в мене загострилася хронічна хвороба. З огляду на стан здоровʼя військово-лікарська комісія рекомендувала мені служити в тилу, а далі органи розподілу особового складу розпорядили мене в один з районних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки. «Як юрист скажу, що вручати повістки в публічних місцях можна. А ось заламувати руки чи змушувати щось робити силоміць — ні» — Яку посаду ви обіймали у ТЦК? Які у вас були обовʼязки? Офіційно моя посада звучала так — офіцер відділення рекрутингу та комплектування, але фактично я виконував обовʼязки юриста. У Збройних силах і досі діє стара пострадянська система відповідності військових звань і посад. Саме тому поширена ситуація, коли те, що записано у військовому або офіцерському посвідченні, не відповідає фактичним обовʼязкам військовослужбовця. Весь особовий склад залучили до оповіщення На початку служби я займався питаннями відстрочки від мобілізації, допомагав рідним загиблих або зниклих безвісти готувати документи для отримання одноразової грошової допомоги. Але за три місяці служби, коли гостро постало питання мобілізації, весь особовий склад залучили до оповіщення. Тобто ми ходили й розносили повістки. Так поступово суто юридична робота займала дедалі менше мого часу, а мобілізаційна — дедалі більше. Якщо повернутись до перших трьох місяців служби, то мій робочий день був більш-менш нормований. Ранкове шикування о 8:00, вечірнє — о 19:30. Але психологічно працювати було важко. Якщо людина загинула під час захисту Батьківщини або зникла безвісти, то держава виплачує грошову допомогу в сумі 15 мільйонів гривень. Оформлення всіх документів забирає у рідних зазвичай близько місяця (плюс стільки ж займає очікування на підтвердження виплати з Києва), а юристи мають визначати, чи справді родич має право претендувати на допомогу, або, наприклад, чи справді він родич — ситуації бувають різні. До мене приходили дружини та матері загиблих, і попри їхнє горе потрібно було пояснювати всі нюанси. — Чи пропонували вам колись хабар? Наприклад, щоб відстрочити мобілізацію. Ми — юристи — тільки збирали документи й передавали їх на розгляд спеціальної комісії. За результатами розгляду воєнком ухвалює рішення, тому пропонувати нам хабаря було б беззмістовно. Але були цікаві випадки, коли хлопці намагалися довести, що у них троє дітей, але двоє — записані на нього, а третя дитина — ні. Тоді вони казали щось на кшталт: «Вона точно моя, просто повірте». Звісно, в такому випадку доводилось відмовляти. — Розкажіть про свій досвід оповіщення та залучення військовозобовʼязаних. Ми починали працювати о 6-й ранку і закінчували пізно ввечері, часто — близько півночі. Спочатку вручали повістки згідно з нашим обліком — картотеки ОР-1 (оперативний резерв 1). До неї належать військовозобов’язані, які колись вже проходили військову службу. Цей список ми відпрацьовували за абеткою і роздавали повістки за місцем проживання військовозобовʼязаних. Але ефективність такого методу була занизька, тому сьогодні співробітники ТЦК стоять на зупинках чи в магазинах. Як юрист скажу, що вручати повістки в публічних місцях можна, а ось заламувати руки та чи змушувати щось робити силоміць — ні. Навіть поліція має такі повноваження в обмежених випадках. Наразі якщо людина не хоче йти у військкомат, то змусити її це зробити практично неможливо. Адміністративний штраф за неявку — від 3200 до 4800 гривень. При цьому притягнути людину до відповідальності можна, тільки якщо вона сама прийде у військкомат — адміністративний протокол співробітник ТЦК складає на своєму робочому місці. Це парадокс системи. Більша частина норм написана для умов мирного часу Основна проблема полягає в тому, що українське мобілізаційне законодавство писали люди, які навіть уявити не могли, що це стане реальністю. Більша частина норм цього закону написана для умов мирного часу. Закон передбачає: у разі виникнення потреби 100% військових самі прийдуть у ТЦК, а наша робота полягатиме тільки в сортуванні чоловіків — придатний чи ні; підходить цей фах чи ні. Повертаючись до наших реалій, у березні 2022 року справді у військкомати були черги, але у квітні вони зникли, а плани мобілізації — ні. Мобілізаційний план — чіткий, кожен воєнком знає цифри, які призначає вище військове керівництво. — Скільки повісток ви вручали на день і скільки в результаті було мобілізованих? Спочатку план був роздавати 15–20 повісток щодня, але з кожним місяцем він збільшувався. Ми з колегами вирахували воронку, і вона невтішна. Після роздачі повісток лише 3–4% відсотки чоловіків приходило до військкомату, і лише 2% з них справді мобілізувались. Принаймні така статистика була півтора року тому, коли я там працював. Це, до речі, аргумент для тих, хто каже у соцмережах: «А ви мені випишіть повістку, і я прийду». Як видно, тих, хто приходить, дуже мало. Єдиний інструмент, як вплинути на призовників, — це написати запит у поліцію. Скласти й передати до поліції списки чоловіків, які не з’явилися за повісткою. — А скільки людей приходило добровільно? Добровольці були, але їхня кількість така мала, що не можна було розраховувати на серйозні цифри. У мене є і сумний досвід. Якось до мене звернулось троє хлопців, медичні волонтери. Вони не були військовозобов’язаними, бо їм ще не виповнилось 27 років. Проте вони все одно хотіли піти на фронт. Я скерував їх до фахівця, який допоміг зібрати документи, їх вже чекала бригада. Вони пішли, а кілька тижнів тому мені зателефонувала мама одного з них і сказала, що її син зник безвісти. Те, що я відчуваю зараз, я б нікому не бажав відчувати. — Наскільки ефективно зупиняти маршрутку і видавати повістки? Важко сказати наскільки, але точно ефективніше, ніж просто роздавати повістки за адоресами. Ти вже принаймні бачиш перед собою живу людину, а не просто запис в реєстраційній картці та адресу, де давно ніхто не проживає. Проблема в тому, що більшість військовозобов’язаних не мешкає за місцем, яке вони повідомляли військкомату 15 років тому. Згідно із законом у разі зміни місця проживання чоловік має у 7-денний строк повідомити про це ТЦК, але цього майже ніхто не робить. Це правило порушують масово. Нині у ТЦК вказані адреси, за якою люди проживали ще 15–20 років тому. Мій товариш служить з першого дня, у нього навіть є орден ім. Богдана Хмельницького ІІ ступеня, але саме його прізвище я побачив у списку ухилянтів. Виявляється, він також забув повідомити про нове місце проживання: на службу пішов від ТЦК у Києві, а в Одесі, його рідному військкоматі, про це нічого не знають. — Якби можливість, що б ви змінили у структурі ТЦК? Збройні сили України — це централізована система, де всі рішення ухвалюють вертикально. Керівництво на місцях не може змінити нічого, у них є тільки мобілізаційний план, який потрібно виконувати (і при цьому вони дуже обмежені в ресурсах). Глобально змінювати потрібно законодавство і про мобілізацію, і про військову службу. Чоловіки не йдуть служити, бо розуміють: якщо ти служиш, то твої права не дуже захищені, а коли отримуєш поранення, то часто залишаєшся сам на сам зі своїми проблемами. Механізми на отримання допомоги від держави дуже бюрократизовані та застарілі. Це потрібно змінювати. Моя донька — сержантка армії оборони Ізраїлю Якщо кількість бійців у ЗСУ стане менше, то те, що трапилось в Бучі, Ірпені, Херсоні та інших містах, може повторитись в Одесі, Києві чи Івано-Франківську. Ми можемо знайти чи відновити будь-які інші ресурси, окрім людських. Партнери нададуть нам гроші, зброю, обладнання, але вони не можуть дати нам людей, які б виконували бойові завдання та захищали Батьківщину. Наш народ — це і єдиний ресурс, а ТЦК — це інтерфейс між Збройними силами та цим ресурсом. Чудовим прикладом є досвід Ізраїлю. Моя донька — сержантка армії оборони Ізраїлю. Я багато разів там був і бачив їхнє ставлення до військової служби. Вони всі розуміють, що служба — основна складова їхнього виживання як нації. — Як реагували на вашу роботу близькі та друзі? Близькі друзі ніяк не реагували, бо передусім вони ставилися до мене як до людини, а не як до офіцера ТЦК. А люди, з якими знайомився за межами служби, іноді спочатку лякались, адже нерідко співробітників ТЦК уособлюють з чортами. Служба в ТЦК була моїм першим військовим досвідом. Я б назвав це лагідною військовізацією, бо розпочав службу не в окопі, а в офісі й ночувати приходив додому. В ТЦК я прослужив понад рік і не хотів би ставитися до цього періоду суто негативно. Але водночас ти виходиш на вулицю з цією папкою, і тебе сприймають як ворога. При цьому я, по суті, виконую такі ж обовʼязки зі захисту Батьківщини, як військовий на фронті. Цей тиск було складно витримати, кілька місяців я шукав можливості перевестись на іншу службу — запитував у знайомих, де, можливо, звільнилось місце, писав запити — і нарешті отримав пропозицію. Нині служу в одному з підрозділів протиповітряної оборони, що захищає небо Миколаївщини від повітряних загроз. «Ми називаємо себе УПА — українська паперова армія» — Чи подобається вам служба зараз? Безумовно. Я займаюся корисною справою, працюю юристом у батальйоні. Це складно фізично, бо перебуваю далеко від дому, але психологічно набагато легше. Адже ми робимо те, що зрозуміло суспільству і всіляко підтримується ним. — Чи знадобилися вам знання в IT на службі? У нашому кабінеті в ТЦК працювало три юристи, але систему звʼязку між компʼютерами та принтером ніхто не налагодив. Наприклад, щоб роздрукувати документ, потрібно було витягнути шнур з одного ноутбука і вставити його в інший, бо принтер був один, а ноутів — два. Незручно було і документи скидати один одному не через спільну папку, а за допомогою флешки. Ця метушня заважала плідно працювати. Тому я інсталював простий сервер, до якого під’єднав цей принтер. Загалом у військовому відомстві всі процеси архаїчні, це такий бюрократизований монстр. На більшість процедур ти не маєш змоги впливати ані технічно, ані в плані організації. Наприклад, не можна зробити сітку в межах одного підрозділу, бо це заборонено. Також є спеціальні компʼютери, які з метою безпеки не можна під’єднувати до будь-якої мережі взагалі. — А плануєте повертатися в IT після перемоги? Так, планую. Я дуже вдячний компанії — усім, хто нині служить, вони виплачують компенсацію, за хлопцями зберігають робочі місця. Я підтримую контакт з колегами на проєкті, вони на мене чекають. Я розумію, що доведеться багато чого згадувати, відновлювати навички, але впевнений, що все вийде. — Як на вашу думку, цивільні айтівці і ІТ-компанії мають допомагати військовим? Що потрібно робити найбільше? Хтось підкинув ідею, що можна заплатити умовних 20 тисяч гривень від підприємства і не служити. Я вкрай негативно ставлюся до такої ідеї, бо це роз’єднає суспільство. А головне — обов’язок захищати Батьківщину записаний у Конституції. Він не може бути предметом торгу. Є невідʼємні права, а є невідʼємні обовʼязки: якщо можна продати свій обовʼязок за гроші, то тоді хтось може купити твоє право. Весь мій корпоративний досвід кричить, коли я бачу цю купу папірців Сьогодні Міністерство цифрової трансформації робить багато проєктів з цифровізації держпослуг. Можливо, є сенс підготувати щось таке й для ЗСУ. Наприклад, сфера IT може запропонувати своїх спеціалістів з кібербезпеки. Збройні сили України дуже потребують реформ, зокрема в документообігу. Іноді ми називаємо себе УПА — українська паперова армія. Наразі в Збройних силах сила-силенна папірців, які узагальнюють дані, і це узагальнення робиться вручну. Весь мій корпоративний досвід просто кричить, коли я бачу цю купу папірців. Звісно, зміни мають початися зверху, бо не може топменеджер компанії прийти до комбата і запропонувати все перенести в «хмару». Це має бути плідна співпраця між сектором Міноборони та Міністерством цифрової трансформації (нещодавно Міноборони повідомило, що з відтепер військові частини будуть вести облікові реєстри та допоміжні документи лише в електронній формі — ред.).
we.ua - «Обов’язок захищати Батьківщину не може бути предметом торгу». Історія айтівця, який служив у ТЦК, роздавав повістки, а зараз працює у підрозділі ППО
У Львові ровесник Революції Гідності підняв стяг на Меморіалі Героїв Небесної Сотні
У Львові вшанували пам’ять Героїв Небесної Сотні. 10-річний Богдан – ровесник Революції Гідності, підняв стяг який належав загиблому Герою Небесної Сотні Андрію Дигдаловичу – ВІДЕО
У Львові відкрили Центр інтелектуального мистецтва: для чого це рішення
У Львові відкрили Центр інтелектуального мистецтва «Меркурій» (ЦІММ), де зібрали понад 400 робіт живопису, скульптури та інсталяцій відомих митців ХХ століття. Про це повідомляє Рубрика, посилаючись на Укрінформ. У чому проблема? Арт-директор центру інтелектуального мистецтва "Меркурій" Богдан Мисюга зазначив, що мова йде про межу нашої боротьби – нашу свідомість. У Центрі за допомогою мистецтва розставили […] The post У Львові відкрили Центр інтелектуального мистецтва: для чого це рішення appeared first on Рубрика.
we.ua - У Львові відкрили Центр інтелектуального мистецтва: для чого це рішення
Громадянство РФ: чому поновлюють на посадах суддів та чиновників?
Важливо зараз зрозуміти: чому? У цих справах, які зараз слухаються в судах, може народитися судова практика, яка стане дуже болючою, бо далі впливатиме на всі такі справи. СБУ у коментарі громадській ініціативі "Голка", твердить, що у справі екссудді Верховного Суду Богдана Львова зробила все можливе. Журналісти-розслідувачі "Схем" це підтверджують. Є ще одна справа, яка стосується ексречниці Мін’юсту Марини Прилуцької. У першій інстанції була дуже дивною поведінка голови Верховного Суду Станіслава Кравченка, який напередодні засідання заявив, що його колегу Львова звільнили, бо це було особисте рішення тогочасного голови Верховного Суду Князєва. Це повне знецінення зробленого суддями Верховного Суду, зокрема Іваном Міщенком, Оленою Кібнеко та Віктором Пророком. Про це раніше писали. Кравченко взагалі сказав, що ще подумають, чи буде апеляція, якщо Львова поновлять рішенням суду першої інстанції. Етика, яка має бути в суддів, що коментують справи, які слухаються, тут і поряд не стояла. На цьому наголошує очільник Фундації DEJURE Михайло Жернаков. Але ситуацію вдалося переламати. Після розголосу апеляцію по Львову таки подали. Вже призначили навіть трійку суддів, які слухатимуть справу. Ніби у Верховному Суді розпогодилося. І поки зради тут нема. Але слідкувати за справою треба. Служба Божа твердить, що з цими справами є проблема, бо такі, як Львов, свій паспорт РФ не принесуть в засідання як доказ, а дипломатичних зв'язків у нас з Росією давно нема. Та й, як їм вірити? Вони ж будуть покривати кожного свого агента. Читайте також: Доля судді Львова з російським паспортом залежить від двох "але" Законотворці погоджуються, що треба думати, як це вирішувати. Про це каже народний депутат Роман Бабій ("Розумна політика").Але є застереження, що розширення повноважень для Служби безпеки може далі негативно вплинути на незалежність суду та й на кожного з нас. На цьому наголошує народна депутатка Соломія Бобровська ("Голос"). Питання без відповіді залишається до Офісу Президента та Володимира Зеленського. Хотілося б почути, чому у випадку із Медведчуком, Деркачем у нас все чудово. Їх позбавили українського громадянства, бо виявили, що мають подвійне. А от по судді Львову ситуація інша. Депутатка Київради Аліна Михайлова ("Голос"), яка пішла на фронт захищати країну, подала петицію десь півтора року тому, аби Львова позбавили громадянства. Голоси зібрали. Але Львов досі громадянин України, і за наявності російського громадянства поновлюється на посаді судді Верховного Суду. Але тут ще й варто нагадати, що у нас в місцевих радах залишаються представники заборонених партій. І спікер Руслан Стефанчук понад рік не виносить ніяк в порядок денний відповідний урядовий законопроєкт. Це при тому, що він отримав звернення від понад 150 нардепів. Наразі хороші новини в нас тільки щодо ФСБ у рясах. Повільно, але впевнено законопроєкт у комітеті готують на друге читання. Спеціально для Еспресо Про авторку. Ірина Федорів, журналістка та викладачка, лідерка громадської ініціативи "Голка" Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.
we.ua - Громадянство РФ: чому поновлюють на посадах суддів та чиновників?
Два роки бореться з раком: історія 5-річного Богдана Бойка із Мелітополя
5-річний Богдан із родиною виїхав із Мелітополя до Львова. Два роки тому в нього виявили онкологію й зараз хлопчика лікують у Львові.
we.ua - Два роки бореться з раком: історія 5-річного Богдана Бойка із Мелітополя
"Інший Франко", що зруйнував міф
Про це повідомляє Еспресо. 8 лютого в Україні на великі екрани вийшов фільм "Інший Франко" режисерів Ігоря Висневського та Віталія Малахова за сценарієм Тараса Боровка та Дмитра Наумова про наймолодшого з синів Івана Франка Петра - непересічної та багатогранної людини, доля якої до кінця невідома навіть її найріднішим. Стрічка, яка, без сумніву, покликана вплинути на інтерес і до окремої визначеної особистості, і до її покоління в цілому, мала з'явитися ще в серпні 2021 року й бути приуроченою до 30-річчя Незалежності України та Франкових днів. Однак іноді все складається інакше, ніж мріється. Хоча не факт, що завжди на гірше. Що інтригувало насамперед, фільм знімали ще до повномасштабного вторгнення, коли суспільство зациклювалося радше саме на собі, чим на рідній історії та її видатних діячах. Ба більше, у час, коли, хто такий Петро Франко, навіть не всі львів'яни ( хіба за винятком вузького кола науковців) спроможні були сказати. Та й нині чимало тих, хто цього не знає. Навіть на його рідних теренах, шо вже казати про інші. А тому оплески творчій групі, що взялася за реконструкцію історії людини, яка однозначно вартує пам’яті про себе. І не тільки тому, що зуміла вийти із тіні геніального батька та стати собою.  Автор близько сорока винаходів у галузі хімії, фундатор української військової авіації (якому за заслуги в її організації Симон Петлюра надав військове звання полковника), співзасновник "Пласту", січовий стрілець і сотник УГА, спортовець, видавець, педагог, письменник, перший директор літературно-меморіального музею Івана Франка… Чоловік, який в силу обставин був свідком Голодомору 1933-го, відмовився прийняти радянське громадянство й у кінцевому підсумку таки зумів виїхати до Львова в обмін на підписку про нерозголошення баченого у Харкові, та той, якого після приходу у 1939-му на захід України радянська влада таки зробила народним депутатом УРСР… Напевно, це далеко неповний перелік того, чим жила ця особистість. Але достатній, щоби збагнути: усе в півтори години не втиснеш. А тому не має дивувати, що чимало людей захочуть присікатися й указати, де творча група оступилася, що зробила не так чи розповіла не про те чи не в тій формі. Колись в одній із редакцій мій колега на всі претензії до нього, що написав щось не так добре, як від нього чекали, зазвичай відповідав: "Напишіть краще". Перефразовуючи, можна відповісти таким критикам: зніміть своє. Мабуть, через неможливість за короткий час сказати про все творці фільму роблять вибір: зосереджуються на останньому в рідному домі дні головного героя якраз у його 51-ші народини 28 червня 1941 року, намагаючись змоделювати, як цей день міг би виглядати перед тим, як Петра Франка примусово забрали в так звану евакуацію на схід і під конвоєм НКВД посадили до потяга, що прямував до Києва. Такий прийом побудови кінорозповіді у світовому кінематографі не новий, але завжди цікавий.  Утім у цьому випадку варто не випускати з уваги ще й те, що стрічка художня, а не документальне відтворення (хоч у ній ідеться про історичну постать). А тому присутні в цьому і вигадані персонажі, і придумані ситуації, і змодельовані емоції, про які не вельми розповідають документи, але які можна собі уявити на основі тих чи інших фактологічних деталей. Реальністю того фатального дня було однозначно хіба те, що Петро Франко під конвоєм таки сів у той поїзд.   Як сказав на допрем’єрному представленні стрічки у Львові її науковий консультант, директор Дому Франка Богдан Тихолоз, історія Петра Франка - це історія з відкритим і, напевно, трагічним фіналом. Хоча в архівах СБУ справи цього чоловіка немає. Однак є телеграма від 6 липня 1941 року, яку з Києва надіслав до Москви нарком (міністр) державної безпеки УРСР Павло Мешик наркому державної безпеки СРСР Всеволоду Меркулову. У ній мова про те, що за наказом Хрущова арештовані Кирило Студинський, Петро Франко та оперний співак Михайло Донець, а ще - прохання цих людей розстріляти. На телеграмі стоїть резолюція "За" за підписом Берії.  У фільмі не показують, як загинув Петро Франко (образ якого дуже проникливо втілив лауреат премії "Золота дзиґа" за найкращу чоловічу роль В'ячеслав Довженко). І яка з версій його смерті (а довший час однією з основних фігурувала та, що Петро Франко загинув при спробі втечі з потяга на станції Прошова біля Тернополя) істинна. Бо, зрештою, не в тому суть. Фільм на прикладі реальної і знаної у свій час людини показав, як тоталітарна система нищить їй неугодних, як використовує методи підстави, шантажу, залякування, стравлювання, як ламає і робить заручниками системи. Принаймні я насамперед відчитала у стрічці саме це, хоч не переконана, що саме таку мету ставила перед собою знімальна група. І відчитала не тільки на прикладі уже вигаданого персонажа, друга Петра Франка Андрія Грищука, у тонкому втіленні актора, сценариста й режисера Ахтема Сеітаблаєва, а й інших героїв. Можливо, то суто особистісне сприйняття, але чомусь під час перегляду не могла позбутися думок про наших людей на окупованих територіях і про те, що вони не колись, а саме сьогодні переживають усе, що й сучасники Петра Франка. Те, що випало пережити і цьому чоловіку. Бо великий плюс фільму, що він зосереджується саме на людських взаєминах на тлі епохи. А тому здавалося, що "Інший Франко" якось по-особливому актуальний саме зараз. І якби з'явився, як планувалося, кілька років тому, то, можливо, в душі відгукнулися б якісь геть інші його моменти. Ігор Висневський та Віталій Малахов кладуть в основу дійства вигаданий любовний трикутник: двоє давніх друзів Петро та Андрій закохані в одну дівчину, Ольгу, яка з часом обирає Петра (роль дружини Петра Франка зіграла актриса театру ім. І. Франка у Франківську Надія Левченко), а Андрій не може з цим змиритися. І коли система робить підставу, мовляв, Франко його покинув, коли Андрій перебував у її катівнях, той ламається. Колишній друг знову з’являється у житті Петра Франка не тільки щоб виконати розпорядження нових господарів (не виконати яке – підписати уже самому собі смертний вирок), а ще й щоб вгамувати жадобу власної помсти. Я припускаю, що з’явиться чимало критиків та критикес, які вчепляться у такий перебіг історії як смола до сосни і почнуть кусати творчу групу з усіх боків, де зможуть дістати. Мовляв, тривіально, банально чи що там іще. Хоча такі трикутники (і їхній подекуди справді фатальний вплив на долю кожної сторони) як в минулому, так і сучасному – не рідкість. Переконана також, що буде багато тих, хто цілеспрямовано вишукуватиме у фільмі різні блохи, які навіть у найгеніальніших режисерів є завжди. Є такі блохи і в "Іншому Франкові"- як з огляду на те, що виникає в кадрі, так і в мові персонажів. Приміром, в житті не повірю, що галичанин Петро міг би звернутися до галичанина Андрія: "Андрюха". Але усміхаємося і дивимось далі. Що подобається, як львів’янці: у фільмі багато Львова – як локаційного, так і з огляду на персоналії. Саундтрек "Розпрощався стрілець" до фільму, що чудово поєднується із сюжетом, звучить у виконанні саме львівської вокальної формації "Піккардійська Терція". На екрані чудесний актор, якого називають львівським Бельмондо, Януш Юхницький, дуже правдивий і виразний у своєму образі Орест Гарда, інші. Є атмосфера львівських домівок передвоєнного Львова і є сказано, у який саме спосіб ті домівки і все, що там було, ставали власністю "визволителів". А головне є відчуття, що творцям фільму геть небайдужі люди, про яких вони знімають. Так, можливо, цей фільм не зможе претендувати на "Золоту пальмову гілку". Але це геть не найгірше українське кіно, яке випало бачити. Художня стрічка, яка розповідає ширшій спільноті про особистість із недалекої історії, що дуже й дуже вартує, аби її знали. Чи багато у нас байопіків про реальних визначних українців ХХ століття? Знятий за мотивами історії реального радянського пілота-аса Івана Даценка, що став вождем індіанського племені у Канаді,"Той, хто пройшов крізь вогонь" Михайла Іллєнка, стрічки Олеся Янчука "Атентат — Осіннє вбивство в Мюнхені" про Степана Бандеру, "Нескорений" про життя генерала-хорунжого Романа Шухевича, "Таємний щоденник Симона Петлюри" зрозуміло про кого та "Владика Андрей" про митрополита Андрея Шептицького, фільми "Заборонений" Романа Бровка про останні роки життя Василя Стуса, "Червоний" Зази Буадзе про очільника повстанського підпілля Данила Червоного, "Залізна сотня" про поручника УПА Михайла Дуду, "Іван Сила" режисера Віктора Андрієнка про знаменитого на цілий світ українського силача Івана Фірцака, "Параджанов" Олени Фетісової та Сержа Аведікяна про знаменитого автора кіношедевра "Тіні забутих предків", "Повернення Баттерфляй" Олега Фіалка про Соломію Крушельницьку… Ну ще, може, кілька. І на тому, напевно, все.  Принаймні з тих, що їх можна відразу згадати. А це означає, що нива таких фільмів в українському кіновиробництві практично неорана, хоч на неї є попит. "Сучасні дівчата та хлопці часто не розуміють, що люди того часу, про який розповідає "Інший Франко" справді не мали вибору, - каже франкознавиця, авторка  монографії "Петро Франко: Формула долі. Життєпис на тлі доби", що теж консультувала знімальну групу, Наталя Тихолоз. – У цьому фільмі чітко простежується історія покоління, яке програло національно-визвольні змагання. Ці люди мали згодом зробити вибір, та вибору не було. Якщо ми зараз програємо війну, нас чекає доля Петра…" Усе ж давайте повіримо - війну не програємо. І зосередимося на ще одній позитивній речі в "Іншому Франкові", про яку хочеться сказати. Творці фільму не ліплять з Петра Франка бронзового ідола, а презентують його як живу людину з сумнівами, ваганнями чи страхами. "Я втішений, що постать Петра Франка нарешті виходить із забуття, - підсумував після перегляду Богдан Тихолоз. - Я повірив людям, які захопилися цією постаттю. Я повірив в акторські роботи, які до мене промовляли. І я тепер маю аргумент, що для свідомості сучасного українця Іван Франко такий точно не один.  А головне - що міф про те, що начебто на дітях геніїв природа відпочиває, зруйновано".
we.ua -
Бідкаються і розводять руками: як пасивність української влади легітимізує громадян РФ у держорганах
2024 рік зі старту здивував двома судовими рішеннями - за позовами про поновлення на посадах громадян Росії, судді Богдана Львова та ексчиновниці Міністерства юстиції Марини Прилуцької. До цього обидвох усунули з посад через російські паспорти.
Українська влада має наполягати на перепохованні Коновальця у Києві, - голова ОУН Червак
Таку думку висловив громадський та політичний діяч, голова ОУН, перший заступник голови Державного комітету телебачення та радіомовлення України Богдан Червак в етері телеканалу "Еспресо". "У Роттердамі, де знаходиться могила Євгена Коновальця, є велика загроза, що після закінчення терміну оренди цієї могили, вона може бути викопана і ми опинимось у дуже неприємній ситуації. Пам'ять про полковника у Роттердамі зникне, а в Україну могила цієї постаті так і не буде перенесена", - зазначив Червак. Він нагадав, що під час похорону Коновальця у Роттердамі, українська еліта пообіцяла, що як тільки відновиться українська державність, могила буде перенесена в Київ.  "Минуло понад 30 років, а обіцянка не виконана. Тіло Коновальця перебуває у Роттердамі, а не в Києві. Сьогодні склалися всі необхідні умови, щоб українська влада зробила цей крок та відважилась на перепоховання полковника саме в Києві. Зауважте, не в Зашкові, де він народився, не у Львові, який асоціюється з Коновальцем, а саме у Києві. Оскільки це постать загальноукраїнського масштабу, це провідний державний і політичний діяч", - зауважив Червак. Дивлячись на хроніку часів УНР, Симона Петлюру, Володимира Винниченка, Михайла Грушевського показують із Коновальцем. Він завжди присутній на цих відео та світлинах, нагадав голова ОУН. "Це була людина, яка ухвалювала державні та військові рішення. Без нього неможливо уявити УНР чи перші визвольні змагання. На жаль, у Києві про Євгена Коновальця мало що говорять. Так, є вулиця Коновальця, меморіальна дошка, але немає пам'ятника, а головне - ми не перепоховали полковника у Києві, як обіцяли", - додав Червак. Полковник Євген Коновалець заснував Українську Військову Організацію (УВО).
we.ua - Українська влада має наполягати на перепохованні Коновальця у Києві, - голова ОУН Червак
Середа 28 Лютого

14

°

Хмарно

6° - 15°

0 %

1018 мм

3.69 м/с

  • 15:00

    14°
  • 18:00

    12°
  • 21:00

    11°
  • 00:00

    10°
  • 03:00

    9°

Що не так з цим дописом?

Захисний код

Натискаючи на кнопку "Зареєструватись", Ви погоджуєтесь з Публічною офертою та нашим Баченням правил