Search trend "Богдан Львова"

Sign up, for leave a comments and likes
News filter
These news items are translated using machine learning and machine translation technologies. We apologize for any inaccuracies or errors in the text. Switch to the Ukrainian language to read the news in the original.
"Welcome to the New Year's Eve." Who and why discredit court reform?
In addition to the Investors adding capacity to our economy, it is that we are more than interested in the state-aggressive Russia. That's why Kremlin is conducting special operations in the information field, so that the court reform doesn't happen. Major strikes go through good judges and leaders of the public organizations watching reform implementation. And this is all happening on the Telgeram social network, which has the biggest demand for the Ukrainians during the news consumption, which essentially doesn't regulate our legislation in any way. And the founder of this social network is Russian Paul Dubai. A Russian network that discredit the reform of the judicial system and the good judges discovered a public Wolf initiative. You can read more about it here. There are a series of personal TV channels available: Andriy Portznik (in the time of traitor Janusz controlled courts) and Olena Lukasz (led in the times of the destroyer mines of the south), the Ratif of Crouter, the lawyer who supported the Judge of Mayena, and the traitor Olog of Gregkowska. The best man went to Wolve, two nardedes, Maxim Bouzński and Alexander Dubiński, who is sitting in CBI, because he was given suspicion and treason. "Rader with the Mandate" at the Supreme Council The largest number of reacts on this network comes from the Roestory Croucher lawyer. He's trying to discredit the Supreme Court judges, such as John Mishek, who's gone to protect the country from the first days of the war, Victor Prorok and Dizra Gudim. In terms of the two recent Cranach's activities, he even applied an information request to the Supreme Court, to understand Judge Victor Proroll, one of the two people who were so interested in Craster's request showed himself very actively when the chief of one of the board of the High Court of Bohemian citizenship. In addition, during the Supreme Court Peninsula, when they were violating the scandalous question of a new state post, the position of Judge Prophet was also quite emulated and grounded. As for Judge Dmitra Gudima, he won the prize "The week" from the public sector. Also during one of the last Prussians, this judge emphasized that the legislators' initiative was concerned about the Great Palace of Supreme Court, which is an attempt on the independence of the judicial branch of power. The same thing is divided by the public sector. Read also: Shearma hand: Why can't we vote for an 9627 object? Also, the information strikes go on the membership of the Council of Justice of Romanka, who was 10 years ago starting a campaign to attract the judges of Maine. It was their Quaker who often defended. In addition to that, there are a series of anonymous TG channels that discredit public leaders who are monitoring the implementation of reforms -- the head of the DEJURE Foundation, the victim and the head of the Centre for the Defense Center of Shabune. And it's important to remind you that, in the absence of legislation, that is regulating social network activities as media, Teleram-channel legitimized at our highest level. The TV channel representatives were invited to the "fresco" with the president. And then, the Secretary of the IRS Aleksei Daniels said that he thought the president was setting up, but then everybody found out that the Telgram-channels were reassuring at Vladimir Zielenski's conference, and while the war was at the time of the Telgetam, they had to look at the bill. And CBI has to scrutinize the activities of the TG-Channel and their lawyers who act in the interest of the aggression state and to take action. And especially for Espresso about the autopor, Ina Theodora, the journalist and teacher, the leader of the public initiative "The Board" Edition "doesn't always share the thoughts expressed by blogs
we.ua -
The Ruh Vinnik 1: 1 Forestry. UKRAINE. Prime League. Video
URAINE. Prime League Ruch Lvov 1: 1 Pole Gitomir Video Review of the 25-02-2024 match: (0: 1) 12′ Pilip Budkov's assistant, Beni Maquana (1: (1) 31′ Denis Pidgursky (Penalty) Cards: 10′ Denise Pidgursky (Prevention) 32′ Bogdan Mihailicenko (Prevention) 51′ Vasily Gritsuk (Prevention) 55′ Pilip Budkovsky (Prevention) 87′ (Prevention) 90’ +5 Lucas Taylor (Prevention) More video reviews of matches on our TV channel. Sign, [… ] Message from Ruh Winniki 1: 1 Forestry. UKRAINE. Prime League. The video first appeared on the FUTBOL PRO
we.ua - The Ruh Vinnik 1: 1 Forestry. UKRAINE. Prime League. Video
The duty to protect the homeland cannot be a tornado subject. The story of an iPhone that was served in TPS was handed out to the hookers, and now works in the PO subsection
Коли у лютому 2022 року до військкоматів вишикувались черги добровольців, одним з них став наш співрозмовник. Андрій (імʼя змінено) тільки-но почав працювати бізнес-аналітиком в EPAM, коли настав час захищати Батьківщину. За станом здоровʼя чоловіку не дозволили піти на фронт, натомість він пристав на службу в одному з районних ТЦК на півдні країни. За півтора року Андрій змінив місце служби і з жовтня 2023-го працює юристом в одному з підрозділів ППО. В інтервʼю DOU він розповів, як займався питаннями відстрочки від мобілізації у ТЦК, а потім був зобов’язаний роздавати повістки, про тиск суспільства та навички з ІТ, які вдалося застосувати на службі. «Я світчер в IT, за основним фахом — юрист» — З чого починався ваш шлях в професію? Я світчер в IT, за основним фахом — юрист, закінчив Одеський державний університет. Вперше ввійти в індустрію я спробував у 2016 році, хотів стати тестувальником, але незабаром зрозумів: для цієї спеціальності потрібен технічний бекграунд, а я — чистий гуманітарій (хоча свій перший компʼютер зібрав вручну). Тож скоро ідею стати тестувальником покинув, але від бажання перейти в IT не відмовився. У 2019 році я закінчив курси Project Manager. Обрав цей напрям свідомо, бо я не тільки юрист, а ще й управлінець — обіймав посаду директора у юридичних та логістичних компаніях. Після курсів разом з дружиною, яка за професією вебдизайнерка, і друзями-програмістами ми зробили кілька проєктів на замовлення. Протягом двох років я був і проджектом, і бізнес-аналітиком, і менеджером з продажів. Цей досвід допоміг остаточно збагнути: найбільш точно моєму фаху і бажанню відповідає професія бізнес-аналітика. Тоді я закінчив курси з бізнес-аналітики від DataArt, а паралельно самостійно вивчав профільну літературу і дивився YouTube-канали. До написання резюме я поставився відповідально, і буквально за місяць отримав офер на посаду бізнес-аналітика у компанії EPAM. Я стрімко занурився у проєкт, але коли почалось повномасштабне вторгнення, вирішив йти захищати країну, тож встиг пропрацювати там лише два місяці. — Ви одразу пішли служити? Чи пройшли якесь навчання? Я офіцер запасу, хоча в армії не служив і військову кафедру закінчив 25 років тому. Спочатку мене відправили на курси підвищення кваліфікації офіцерів запасу до Національної академії сухопутних військ у Львові. Програму, яку зазвичай курсанти опановують за чотири роки, ми пройшли за місяць. Я навчався на командира мотострілецького взводу. Під час навчання в мене загострилася хронічна хвороба. З огляду на стан здоровʼя військово-лікарська комісія рекомендувала мені служити в тилу, а далі органи розподілу особового складу розпорядили мене в один з районних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки. «Як юрист скажу, що вручати повістки в публічних місцях можна. А ось заламувати руки чи змушувати щось робити силоміць — ні» — Яку посаду ви обіймали у ТЦК? Які у вас були обовʼязки? Офіційно моя посада звучала так — офіцер відділення рекрутингу та комплектування, але фактично я виконував обовʼязки юриста. У Збройних силах і досі діє стара пострадянська система відповідності військових звань і посад. Саме тому поширена ситуація, коли те, що записано у військовому або офіцерському посвідченні, не відповідає фактичним обовʼязкам військовослужбовця. Весь особовий склад залучили до оповіщення На початку служби я займався питаннями відстрочки від мобілізації, допомагав рідним загиблих або зниклих безвісти готувати документи для отримання одноразової грошової допомоги. Але за три місяці служби, коли гостро постало питання мобілізації, весь особовий склад залучили до оповіщення. Тобто ми ходили й розносили повістки. Так поступово суто юридична робота займала дедалі менше мого часу, а мобілізаційна — дедалі більше. Якщо повернутись до перших трьох місяців служби, то мій робочий день був більш-менш нормований. Ранкове шикування о 8:00, вечірнє — о 19:30. Але психологічно працювати було важко. Якщо людина загинула під час захисту Батьківщини або зникла безвісти, то держава виплачує грошову допомогу в сумі 15 мільйонів гривень. Оформлення всіх документів забирає у рідних зазвичай близько місяця (плюс стільки ж займає очікування на підтвердження виплати з Києва), а юристи мають визначати, чи справді родич має право претендувати на допомогу, або, наприклад, чи справді він родич — ситуації бувають різні. До мене приходили дружини та матері загиблих, і попри їхнє горе потрібно було пояснювати всі нюанси. — Чи пропонували вам колись хабар? Наприклад, щоб відстрочити мобілізацію. Ми — юристи — тільки збирали документи й передавали їх на розгляд спеціальної комісії. За результатами розгляду воєнком ухвалює рішення, тому пропонувати нам хабаря було б беззмістовно. Але були цікаві випадки, коли хлопці намагалися довести, що у них троє дітей, але двоє — записані на нього, а третя дитина — ні. Тоді вони казали щось на кшталт: «Вона точно моя, просто повірте». Звісно, в такому випадку доводилось відмовляти. — Розкажіть про свій досвід оповіщення та залучення військовозобовʼязаних. Ми починали працювати о 6-й ранку і закінчували пізно ввечері, часто — близько півночі. Спочатку вручали повістки згідно з нашим обліком — картотеки ОР-1 (оперативний резерв 1). До неї належать військовозобов’язані, які колись вже проходили військову службу. Цей список ми відпрацьовували за абеткою і роздавали повістки за місцем проживання військовозобовʼязаних. Але ефективність такого методу була занизька, тому сьогодні співробітники ТЦК стоять на зупинках чи в магазинах. Як юрист скажу, що вручати повістки в публічних місцях можна, а ось заламувати руки та чи змушувати щось робити силоміць — ні. Навіть поліція має такі повноваження в обмежених випадках. Наразі якщо людина не хоче йти у військкомат, то змусити її це зробити практично неможливо. Адміністративний штраф за неявку — від 3200 до 4800 гривень. При цьому притягнути людину до відповідальності можна, тільки якщо вона сама прийде у військкомат — адміністративний протокол співробітник ТЦК складає на своєму робочому місці. Це парадокс системи. Більша частина норм написана для умов мирного часу Основна проблема полягає в тому, що українське мобілізаційне законодавство писали люди, які навіть уявити не могли, що це стане реальністю. Більша частина норм цього закону написана для умов мирного часу. Закон передбачає: у разі виникнення потреби 100% військових самі прийдуть у ТЦК, а наша робота полягатиме тільки в сортуванні чоловіків — придатний чи ні; підходить цей фах чи ні. Повертаючись до наших реалій, у березні 2022 року справді у військкомати були черги, але у квітні вони зникли, а плани мобілізації — ні. Мобілізаційний план — чіткий, кожен воєнком знає цифри, які призначає вище військове керівництво. — Скільки повісток ви вручали на день і скільки в результаті було мобілізованих? Спочатку план був роздавати 15–20 повісток щодня, але з кожним місяцем він збільшувався. Ми з колегами вирахували воронку, і вона невтішна. Після роздачі повісток лише 3–4% відсотки чоловіків приходило до військкомату, і лише 2% з них справді мобілізувались. Принаймні така статистика була півтора року тому, коли я там працював. Це, до речі, аргумент для тих, хто каже у соцмережах: «А ви мені випишіть повістку, і я прийду». Як видно, тих, хто приходить, дуже мало. Єдиний інструмент, як вплинути на призовників, — це написати запит у поліцію. Скласти й передати до поліції списки чоловіків, які не з’явилися за повісткою. — А скільки людей приходило добровільно? Добровольці були, але їхня кількість така мала, що не можна було розраховувати на серйозні цифри. У мене є і сумний досвід. Якось до мене звернулось троє хлопців, медичні волонтери. Вони не були військовозобов’язаними, бо їм ще не виповнилось 27 років. Проте вони все одно хотіли піти на фронт. Я скерував їх до фахівця, який допоміг зібрати документи, їх вже чекала бригада. Вони пішли, а кілька тижнів тому мені зателефонувала мама одного з них і сказала, що її син зник безвісти. Те, що я відчуваю зараз, я б нікому не бажав відчувати. — Наскільки ефективно зупиняти маршрутку і видавати повістки? Важко сказати наскільки, але точно ефективніше, ніж просто роздавати повістки за адоресами. Ти вже принаймні бачиш перед собою живу людину, а не просто запис в реєстраційній картці та адресу, де давно ніхто не проживає. Проблема в тому, що більшість військовозобов’язаних не мешкає за місцем, яке вони повідомляли військкомату 15 років тому. Згідно із законом у разі зміни місця проживання чоловік має у 7-денний строк повідомити про це ТЦК, але цього майже ніхто не робить. Це правило порушують масово. Нині у ТЦК вказані адреси, за якою люди проживали ще 15–20 років тому. Мій товариш служить з першого дня, у нього навіть є орден ім. Богдана Хмельницького ІІ ступеня, але саме його прізвище я побачив у списку ухилянтів. Виявляється, він також забув повідомити про нове місце проживання: на службу пішов від ТЦК у Києві, а в Одесі, його рідному військкоматі, про це нічого не знають. — Якби можливість, що б ви змінили у структурі ТЦК? Збройні сили України — це централізована система, де всі рішення ухвалюють вертикально. Керівництво на місцях не може змінити нічого, у них є тільки мобілізаційний план, який потрібно виконувати (і при цьому вони дуже обмежені в ресурсах). Глобально змінювати потрібно законодавство і про мобілізацію, і про військову службу. Чоловіки не йдуть служити, бо розуміють: якщо ти служиш, то твої права не дуже захищені, а коли отримуєш поранення, то часто залишаєшся сам на сам зі своїми проблемами. Механізми на отримання допомоги від держави дуже бюрократизовані та застарілі. Це потрібно змінювати. Моя донька — сержантка армії оборони Ізраїлю Якщо кількість бійців у ЗСУ стане менше, то те, що трапилось в Бучі, Ірпені, Херсоні та інших містах, може повторитись в Одесі, Києві чи Івано-Франківську. Ми можемо знайти чи відновити будь-які інші ресурси, окрім людських. Партнери нададуть нам гроші, зброю, обладнання, але вони не можуть дати нам людей, які б виконували бойові завдання та захищали Батьківщину. Наш народ — це і єдиний ресурс, а ТЦК — це інтерфейс між Збройними силами та цим ресурсом. Чудовим прикладом є досвід Ізраїлю. Моя донька — сержантка армії оборони Ізраїлю. Я багато разів там був і бачив їхнє ставлення до військової служби. Вони всі розуміють, що служба — основна складова їхнього виживання як нації. — Як реагували на вашу роботу близькі та друзі? Близькі друзі ніяк не реагували, бо передусім вони ставилися до мене як до людини, а не як до офіцера ТЦК. А люди, з якими знайомився за межами служби, іноді спочатку лякались, адже нерідко співробітників ТЦК уособлюють з чортами. Служба в ТЦК була моїм першим військовим досвідом. Я б назвав це лагідною військовізацією, бо розпочав службу не в окопі, а в офісі й ночувати приходив додому. В ТЦК я прослужив понад рік і не хотів би ставитися до цього періоду суто негативно. Але водночас ти виходиш на вулицю з цією папкою, і тебе сприймають як ворога. При цьому я, по суті, виконую такі ж обовʼязки зі захисту Батьківщини, як військовий на фронті. Цей тиск було складно витримати, кілька місяців я шукав можливості перевестись на іншу службу — запитував у знайомих, де, можливо, звільнилось місце, писав запити — і нарешті отримав пропозицію. Нині служу в одному з підрозділів протиповітряної оборони, що захищає небо Миколаївщини від повітряних загроз. «Ми називаємо себе УПА — українська паперова армія» — Чи подобається вам служба зараз? Безумовно. Я займаюся корисною справою, працюю юристом у батальйоні. Це складно фізично, бо перебуваю далеко від дому, але психологічно набагато легше. Адже ми робимо те, що зрозуміло суспільству і всіляко підтримується ним. — Чи знадобилися вам знання в IT на службі? У нашому кабінеті в ТЦК працювало три юристи, але систему звʼязку між компʼютерами та принтером ніхто не налагодив. Наприклад, щоб роздрукувати документ, потрібно було витягнути шнур з одного ноутбука і вставити його в інший, бо принтер був один, а ноутів — два. Незручно було і документи скидати один одному не через спільну папку, а за допомогою флешки. Ця метушня заважала плідно працювати. Тому я інсталював простий сервер, до якого під’єднав цей принтер. Загалом у військовому відомстві всі процеси архаїчні, це такий бюрократизований монстр. На більшість процедур ти не маєш змоги впливати ані технічно, ані в плані організації. Наприклад, не можна зробити сітку в межах одного підрозділу, бо це заборонено. Також є спеціальні компʼютери, які з метою безпеки не можна під’єднувати до будь-якої мережі взагалі. — А плануєте повертатися в IT після перемоги? Так, планую. Я дуже вдячний компанії — усім, хто нині служить, вони виплачують компенсацію, за хлопцями зберігають робочі місця. Я підтримую контакт з колегами на проєкті, вони на мене чекають. Я розумію, що доведеться багато чого згадувати, відновлювати навички, але впевнений, що все вийде. — Як на вашу думку, цивільні айтівці і ІТ-компанії мають допомагати військовим? Що потрібно робити найбільше? Хтось підкинув ідею, що можна заплатити умовних 20 тисяч гривень від підприємства і не служити. Я вкрай негативно ставлюся до такої ідеї, бо це роз’єднає суспільство. А головне — обов’язок захищати Батьківщину записаний у Конституції. Він не може бути предметом торгу. Є невідʼємні права, а є невідʼємні обовʼязки: якщо можна продати свій обовʼязок за гроші, то тоді хтось може купити твоє право. Весь мій корпоративний досвід кричить, коли я бачу цю купу папірців Сьогодні Міністерство цифрової трансформації робить багато проєктів з цифровізації держпослуг. Можливо, є сенс підготувати щось таке й для ЗСУ. Наприклад, сфера IT може запропонувати своїх спеціалістів з кібербезпеки. Збройні сили України дуже потребують реформ, зокрема в документообігу. Іноді ми називаємо себе УПА — українська паперова армія. Наразі в Збройних силах сила-силенна папірців, які узагальнюють дані, і це узагальнення робиться вручну. Весь мій корпоративний досвід просто кричить, коли я бачу цю купу папірців. Звісно, зміни мають початися зверху, бо не може топменеджер компанії прийти до комбата і запропонувати все перенести в «хмару». Це має бути плідна співпраця між сектором Міноборони та Міністерством цифрової трансформації (нещодавно Міноборони повідомило, що з відтепер військові частини будуть вести облікові реєстри та допоміжні документи лише в електронній формі — ред.).
we.ua - The duty to protect the homeland cannot be a tornado subject. The story of an iPhone that was served in TPS was handed out to the hookers, and now works in the PO subsection
Back in the Lviv Revolence of the Hydrae Revolution, he raised a banner on the Memarium of Heavenly Hundreds
According to Lviv, they honored the memory of the King of Heavenly. A 10-year-old Bogdan, the novelist of the Hydriy Revolution, lifted up a banner that belonged to the dead hero of Heaven's 100 Andriy Magdalene, the VIP
Charitable Foundation «Come Back Alive»
The "Come Back Alive" Foundation is close to the Ukrainian military. The front line of the Russian-Ukrainian war is not only the front. It is where the war for Ukraine is going on. In hospitals, in warehouses, landfills, in mass media, in offices. We supply and repair equipment, train soldiers and officers, help transform the Armed Forces, provide first-hand accounts of war and stem the flow of propaganda and disinformation. Provides the Ukrainian army with the most important tactical advantage.
we.ua - Charitable Foundation «Come Back Alive»
Back in Lviv opened the intellectual art center: I don't know why this is a decision
Back in Lviv opened the Mercury intellectual art Center, where we had over 400 works of painting, sculptures and installations of known 20th century artists. That's what Robbridge tells you about by referring to the Reforms. What's the problem? The art director of the intellectual art of Mercury, Bogdan Mythwich mentioned that it was about the boundaries of our struggle, our consciousness. The Art Center has distributed [# 8230; ] The pose in Lviv opened the intellectual art center: I don't know why this decision happened first on Rubridge
we.ua - Back in Lviv opened the intellectual art center: I don't know why this is a decision
Citizen RF: Why are they re-paying judges and officials?
Now it's important to understand: Why? In these cases that are being heard in the courts, there may be a court practice that will become very painful, because it will continue to affect all of these kinds of cases. CBI is in the comments of the needle's public initiative, saying that the Supreme Court judge has done everything possible. The Shom Investigators confirm that. There's one more thing to do in terms of the Meon Marina Priuska. In the first station, there was a very strange behavior in the head of the Supreme Court of Country, who had previously declared that his colleague Lviv was released because it was a personal decision at the time of the High Court's head. It's a complete demolition made by the Supreme Court judges, such as Ivan Mishek, Helen Kibneko, and Viktor the Year. That's what they used to write about. Pretty much said that they'd think it'd be an appeal if the Lvov returned the decision of the First Instance. The ethics that should be in court, which comment on the case that is heard, was not here and near it. This asserts the DEJURE Foundation Mr. Michael the Sacrifices. But the situation was broken. After they got published, they gave me an appeal to Lviv. There are now even three judges who will listen to the case. As if the Supreme Court agreed. And as long as it's not here. But we need to keep an eye on the case. God's service says that there's a problem with these things, because like Lev, the RF passport won't bring evidence, but we haven't had diplomatic ties with Russia in a long time. And how should they believe it? They will cover every agent of their own. Read also: The fate of Judge Lviv with Russian passport depends on two "but" The Lawmakers agree to think about how to do this. But there is a warning that an extension of the security services can further affect the state's independence and all of us. This emphasizes a bunch of Solomon Bobrosk's "Voice." The question remains unanswered by President's office and Vladimir Zielski. I'd like to hear why, in the case of the bear, Derkard, we're doing great. They got rid of Ukrainian citizenship because they found that they had a double. From Judge Lviv, another situation. A dismemberment from the Cyberarid to Alien Michael, who went to defend the country, gave a petition about a year and a half ago to get Lviv out of citizenship. The voices have gathered. But Lviv is still a citizen of Ukraine, and if there is a Russian citizen, the Supreme Court judge is resumed. But it's also worth reminding us that our local races remain members of the forbidden parties. And the spokesman Ruszanne Steparchek hasn't taken the order of an appropriate government bill in over a year. That's because he got an election from over 150 nardedes. Now the good news is just about the FSB in our ranks. Slowly, but a certain bill on the committee is preparing for second reading. And especially for Espresso about the autopor, Ina Theodora, the journalist and teacher, the leader of the public initiative "The Board" Edition "doesn't always share the thoughts expressed by blogs
we.ua - Citizen RF: Why are they re-paying judges and officials?
rockes fighting for cancer: The 5th Bogdan Boyke of Melitopol
Five-year-old Bogdan is from home to Lvov. Two rockies in the new one made the oncologist shine in Lion's eyes
we.ua - rockes fighting for cancer: The 5th Bogdan Boyke of Melitopol
GNU "Other Franco," which destroyed the myth
Про це повідомляє Еспресо. 8 лютого в Україні на великі екрани вийшов фільм "Інший Франко" режисерів Ігоря Висневського та Віталія Малахова за сценарієм Тараса Боровка та Дмитра Наумова про наймолодшого з синів Івана Франка Петра - непересічної та багатогранної людини, доля якої до кінця невідома навіть її найріднішим. Стрічка, яка, без сумніву, покликана вплинути на інтерес і до окремої визначеної особистості, і до її покоління в цілому, мала з'явитися ще в серпні 2021 року й бути приуроченою до 30-річчя Незалежності України та Франкових днів. Однак іноді все складається інакше, ніж мріється. Хоча не факт, що завжди на гірше. Що інтригувало насамперед, фільм знімали ще до повномасштабного вторгнення, коли суспільство зациклювалося радше саме на собі, чим на рідній історії та її видатних діячах. Ба більше, у час, коли, хто такий Петро Франко, навіть не всі львів'яни ( хіба за винятком вузького кола науковців) спроможні були сказати. Та й нині чимало тих, хто цього не знає. Навіть на його рідних теренах, шо вже казати про інші. А тому оплески творчій групі, що взялася за реконструкцію історії людини, яка однозначно вартує пам’яті про себе. І не тільки тому, що зуміла вийти із тіні геніального батька та стати собою.  Автор близько сорока винаходів у галузі хімії, фундатор української військової авіації (якому за заслуги в її організації Симон Петлюра надав військове звання полковника), співзасновник "Пласту", січовий стрілець і сотник УГА, спортовець, видавець, педагог, письменник, перший директор літературно-меморіального музею Івана Франка… Чоловік, який в силу обставин був свідком Голодомору 1933-го, відмовився прийняти радянське громадянство й у кінцевому підсумку таки зумів виїхати до Львова в обмін на підписку про нерозголошення баченого у Харкові, та той, якого після приходу у 1939-му на захід України радянська влада таки зробила народним депутатом УРСР… Напевно, це далеко неповний перелік того, чим жила ця особистість. Але достатній, щоби збагнути: усе в півтори години не втиснеш. А тому не має дивувати, що чимало людей захочуть присікатися й указати, де творча група оступилася, що зробила не так чи розповіла не про те чи не в тій формі. Колись в одній із редакцій мій колега на всі претензії до нього, що написав щось не так добре, як від нього чекали, зазвичай відповідав: "Напишіть краще". Перефразовуючи, можна відповісти таким критикам: зніміть своє. Мабуть, через неможливість за короткий час сказати про все творці фільму роблять вибір: зосереджуються на останньому в рідному домі дні головного героя якраз у його 51-ші народини 28 червня 1941 року, намагаючись змоделювати, як цей день міг би виглядати перед тим, як Петра Франка примусово забрали в так звану евакуацію на схід і під конвоєм НКВД посадили до потяга, що прямував до Києва. Такий прийом побудови кінорозповіді у світовому кінематографі не новий, але завжди цікавий.  Утім у цьому випадку варто не випускати з уваги ще й те, що стрічка художня, а не документальне відтворення (хоч у ній ідеться про історичну постать). А тому присутні в цьому і вигадані персонажі, і придумані ситуації, і змодельовані емоції, про які не вельми розповідають документи, але які можна собі уявити на основі тих чи інших фактологічних деталей. Реальністю того фатального дня було однозначно хіба те, що Петро Франко під конвоєм таки сів у той поїзд.   Як сказав на допрем’єрному представленні стрічки у Львові її науковий консультант, директор Дому Франка Богдан Тихолоз, історія Петра Франка - це історія з відкритим і, напевно, трагічним фіналом. Хоча в архівах СБУ справи цього чоловіка немає. Однак є телеграма від 6 липня 1941 року, яку з Києва надіслав до Москви нарком (міністр) державної безпеки УРСР Павло Мешик наркому державної безпеки СРСР Всеволоду Меркулову. У ній мова про те, що за наказом Хрущова арештовані Кирило Студинський, Петро Франко та оперний співак Михайло Донець, а ще - прохання цих людей розстріляти. На телеграмі стоїть резолюція "За" за підписом Берії.  У фільмі не показують, як загинув Петро Франко (образ якого дуже проникливо втілив лауреат премії "Золота дзиґа" за найкращу чоловічу роль В'ячеслав Довженко). І яка з версій його смерті (а довший час однією з основних фігурувала та, що Петро Франко загинув при спробі втечі з потяга на станції Прошова біля Тернополя) істинна. Бо, зрештою, не в тому суть. Фільм на прикладі реальної і знаної у свій час людини показав, як тоталітарна система нищить їй неугодних, як використовує методи підстави, шантажу, залякування, стравлювання, як ламає і робить заручниками системи. Принаймні я насамперед відчитала у стрічці саме це, хоч не переконана, що саме таку мету ставила перед собою знімальна група. І відчитала не тільки на прикладі уже вигаданого персонажа, друга Петра Франка Андрія Грищука, у тонкому втіленні актора, сценариста й режисера Ахтема Сеітаблаєва, а й інших героїв. Можливо, то суто особистісне сприйняття, але чомусь під час перегляду не могла позбутися думок про наших людей на окупованих територіях і про те, що вони не колись, а саме сьогодні переживають усе, що й сучасники Петра Франка. Те, що випало пережити і цьому чоловіку. Бо великий плюс фільму, що він зосереджується саме на людських взаєминах на тлі епохи. А тому здавалося, що "Інший Франко" якось по-особливому актуальний саме зараз. І якби з'явився, як планувалося, кілька років тому, то, можливо, в душі відгукнулися б якісь геть інші його моменти. Ігор Висневський та Віталій Малахов кладуть в основу дійства вигаданий любовний трикутник: двоє давніх друзів Петро та Андрій закохані в одну дівчину, Ольгу, яка з часом обирає Петра (роль дружини Петра Франка зіграла актриса театру ім. І. Франка у Франківську Надія Левченко), а Андрій не може з цим змиритися. І коли система робить підставу, мовляв, Франко його покинув, коли Андрій перебував у її катівнях, той ламається. Колишній друг знову з’являється у житті Петра Франка не тільки щоб виконати розпорядження нових господарів (не виконати яке – підписати уже самому собі смертний вирок), а ще й щоб вгамувати жадобу власної помсти. Я припускаю, що з’явиться чимало критиків та критикес, які вчепляться у такий перебіг історії як смола до сосни і почнуть кусати творчу групу з усіх боків, де зможуть дістати. Мовляв, тривіально, банально чи що там іще. Хоча такі трикутники (і їхній подекуди справді фатальний вплив на долю кожної сторони) як в минулому, так і сучасному – не рідкість. Переконана також, що буде багато тих, хто цілеспрямовано вишукуватиме у фільмі різні блохи, які навіть у найгеніальніших режисерів є завжди. Є такі блохи і в "Іншому Франкові"- як з огляду на те, що виникає в кадрі, так і в мові персонажів. Приміром, в житті не повірю, що галичанин Петро міг би звернутися до галичанина Андрія: "Андрюха". Але усміхаємося і дивимось далі. Що подобається, як львів’янці: у фільмі багато Львова – як локаційного, так і з огляду на персоналії. Саундтрек "Розпрощався стрілець" до фільму, що чудово поєднується із сюжетом, звучить у виконанні саме львівської вокальної формації "Піккардійська Терція". На екрані чудесний актор, якого називають львівським Бельмондо, Януш Юхницький, дуже правдивий і виразний у своєму образі Орест Гарда, інші. Є атмосфера львівських домівок передвоєнного Львова і є сказано, у який саме спосіб ті домівки і все, що там було, ставали власністю "визволителів". А головне є відчуття, що творцям фільму геть небайдужі люди, про яких вони знімають. Так, можливо, цей фільм не зможе претендувати на "Золоту пальмову гілку". Але це геть не найгірше українське кіно, яке випало бачити. Художня стрічка, яка розповідає ширшій спільноті про особистість із недалекої історії, що дуже й дуже вартує, аби її знали. Чи багато у нас байопіків про реальних визначних українців ХХ століття? Знятий за мотивами історії реального радянського пілота-аса Івана Даценка, що став вождем індіанського племені у Канаді,"Той, хто пройшов крізь вогонь" Михайла Іллєнка, стрічки Олеся Янчука "Атентат — Осіннє вбивство в Мюнхені" про Степана Бандеру, "Нескорений" про життя генерала-хорунжого Романа Шухевича, "Таємний щоденник Симона Петлюри" зрозуміло про кого та "Владика Андрей" про митрополита Андрея Шептицького, фільми "Заборонений" Романа Бровка про останні роки життя Василя Стуса, "Червоний" Зази Буадзе про очільника повстанського підпілля Данила Червоного, "Залізна сотня" про поручника УПА Михайла Дуду, "Іван Сила" режисера Віктора Андрієнка про знаменитого на цілий світ українського силача Івана Фірцака, "Параджанов" Олени Фетісової та Сержа Аведікяна про знаменитого автора кіношедевра "Тіні забутих предків", "Повернення Баттерфляй" Олега Фіалка про Соломію Крушельницьку… Ну ще, може, кілька. І на тому, напевно, все.  Принаймні з тих, що їх можна відразу згадати. А це означає, що нива таких фільмів в українському кіновиробництві практично неорана, хоч на неї є попит. "Сучасні дівчата та хлопці часто не розуміють, що люди того часу, про який розповідає "Інший Франко" справді не мали вибору, - каже франкознавиця, авторка  монографії "Петро Франко: Формула долі. Життєпис на тлі доби", що теж консультувала знімальну групу, Наталя Тихолоз. – У цьому фільмі чітко простежується історія покоління, яке програло національно-визвольні змагання. Ці люди мали згодом зробити вибір, та вибору не було. Якщо ми зараз програємо війну, нас чекає доля Петра…" Усе ж давайте повіримо - війну не програємо. І зосередимося на ще одній позитивній речі в "Іншому Франкові", про яку хочеться сказати. Творці фільму не ліплять з Петра Франка бронзового ідола, а презентують його як живу людину з сумнівами, ваганнями чи страхами. "Я втішений, що постать Петра Франка нарешті виходить із забуття, - підсумував після перегляду Богдан Тихолоз. - Я повірив людям, які захопилися цією постаттю. Я повірив в акторські роботи, які до мене промовляли. І я тепер маю аргумент, що для свідомості сучасного українця Іван Франко такий точно не один.  А головне - що міф про те, що начебто на дітях геніїв природа відпочиває, зруйновано".
we.ua - GNU
The beatings and the hands are spread: as the passive power of Ukraine legitimizes the citizens of the RF in the military
December 2024, with the press, he surprised two judicial decisions - for the arrival of Russian citizens, Judge Bogdan Lviv and the Exsusities of the Ministry of Justice of Marna Priuka. Both of them were removed from the landing through Russian passports
The Ukrainian authorities must insist on crossing the Cooperalk in Kyiv, head of OWN Churwak
"The First Assistant of the State Committee of television and radio speech" "In Rotterdam, where Eugene Cooperenska's grave is a great threat that after the expiration of this grave, it can be dug up and we'll be in a very unpleasant situation. The memory of the colonel at Rotterdam will disappear, and in Ukraine the grave of this figure will never be transferred, "said Churwak. He remembered that in Rotterdam's funeral, the Ukrainian elite promised that once the Ukrainian government was restored, the grave would be transported to Kyiv. "" It was over 30 years, and the promise was not done. The Emperor's body is in Rotterdam, not in Kyiv. Today all the necessary conditions have come together so the Ukrainian authorities can take this step and retreat to the funeral of the colonel in Kyiv. Notice, not in the castle where he was born, not in Lviv, which is associated with the Comonian, but in Kyiv. As this is the figure of Ukraine's general scale, this is a leading state and political actor, "remarked Churwak. When we look back at the UNP, Simon Petlur, Vladimir Winnec, Michael Złaszewski, they show with Coperonsk. He's always present in these videos and light bulbs, and he's thinking of the head of the U.N. "It was a man who made government and military decisions. Without it, you can't imagine the UIB or the first free competition. Unfortunately, in Kyiv, there's not much to talk about. Yes, there's a Comenhal Street, a memorial board, but there's no monument, and the main thing is we didn't bury a colonel in Kyiv as promised, "added Cherwak. Colonel Eugene Cooperol founded the Ukrainian Military Organization
we.ua - The Ukrainian authorities must insist on crossing the Cooperalk in Kyiv, head of OWN Churwak
Wednesday 28 February

14

°

Хмарно

6° - 15°

0 %

1018 mm

3.69 m/s

  • 16:00

    15°
  • 19:00

    11°
  • 22:00

    10°
  • 01:00

    9°
  • 04:00

    9°

What is wrong with this post?

Forgot password?
Captcha code

By clicking the "Register" button, you agree with the Public Offer and our Vision of the Rules