Тренд пошуку "Ігри розуму"

Зареєструйтесь, щоб залишати коментарі та вподобайки
Фільтр новин
Захоплюючі детективні фільми, від яких ви не зможете відірватися
Багато з нас мають пристрасть до загадок, таємниць та цікавих історій. Детективні фільми відомі своєю здатністю захоплювати глядачів з перших хвилин та тримати в напрузі до самого фіналу. Кожен фільм цього жанру - це як заплутана павутина, що складається з інтриг та безлічі сюжетних поворотів. Найкращі фільми у детективному жанрі Ми розглянемо найбільш захоплюючі детективні кінострічки, які залишать слід у пам'яті та надихнуть на подальші роздуми про справжню сутність таємниць, загадкових подій та людської природи. Полонянки (Prisoners) Рік: 2013 Жанр: детектив, трилер, драма, кримінал Оцінка глядачів на Rotten Tomatoes: 87% Рейтинг IMDb: 8.1 "Полонянки" - це американський психологічний трилер-детектив, який вийшов у 2013 році. Режисером фільму став Дені Вільньов, а головні ролі зіграли Г'ю Джекман, Джейк Джилленгол, Віола Девіс та інші. Історія гостросюжетного фільму обертається навколо зникнення двох дівчат. Батьки та поліція проводять розслідування та всіма зусиллями намагаються знайти їх, однак виявляють ще низку таємниць, які були приховані у спокійному містечку. Кінострічка "Полонянки" отримала високу оцінку критиків за напружену атмосферу, відмінну гру акторів та захоплюючий сюжет. Мовчання ягнят (The Silence of the Lambs) Рік: 1991 Жанр: детектив, трилер, драма, кримінал Оцінка глядачів на Rotten Tomatoes: 95% Рейтинг IMDb: 8.6 "Мовчання ягнят" - це культовий фільм Джонатана Деммі, який вийшов у 1991 році. У головних ролях: Джоді Фостер, Ентоні Гопкінс, Тед Лівайн та інші. Кінострічка стала однією із найвідоміших у своєму жанрі та отримала безліч нагород: п'ять премій "Оскар", зокрема за найкращий фільм, режисуру, сценарій, найкращого актора та найкращу акторку. Сюжет обертається навколо молодої агентки ФБР, яка вступає в небезпечну психологічну гру зі в'язнем-канібалом, щоб розкрити складну справу зі зникнення дівчат. "Мовчання ягнят" відомий своєю напруженою атмосферою, захоплюючими персонажами та непередбачуваним сюжетом. Шерлок Голмс (Sherlock Holmes) Рік: 2009 Жанр: детектив, бойовик, пригоди Оцінка глядачів на Rotten Tomatoes: 77% Рейтинг IMDb: 7.6 "Шерлок Холмс" - це американський бойовик та детективний фільм Ґая Річі. У головних ролях знялися Роберт Дауні-молодший (Шерлок Холмс) та Джуд Лоу (Доктор Ватсон). У фільмі взято за основу персонажів, створених письменником Артуром Конаном Дойлем, але тут вони представлені в новому світлі. Сюжет кінострічки розгортається навколо Холмса та Ватсона, які розслідують загадкові вбивства та таємниці вікторіанського Лондону. Яскраві сцени боїв та сучасні спецефекти роблять картину дуже насиченою та приковують погляд до останньої хвилини фільму.  Зодіак (Zodiac) Рік: 2007 Жанр: детектив, драма, кримінал, трилер Оцінка глядачів на Rotten Tomatoes: 77% Рейтинг IMDb: 7.7 "Зодіак" - це екранізація однойменної книги Роберта Грейсміта,  заснованої на реальних подіях та матеріалах поліцейського розслідування серійних вбивств, що тривало протягом дванадцяти років у Сан-Франциско. Детективний трилер від режисера Девіда Фінчера випущений у 2007 році. Фільм розповідає історію детективів та журналістів, які намагаються зловити жорстокого серійного вбивцю, відомого як "Зодіак". Стрічка відзначається напруженою атмосферою та чудовою акторською грою Джейка Джилленгола, Марка Руффало та Роберта Дауні-молодшого. Смерть на Нілі (Death on the Nile) Рік: 2022 Жанр: детектив, драма, кримінал Оцінка глядачів на Rotten Tomatoes: 82% Рейтинг IMDb: 6.3 "Смерть на Нілі" - це кримінальний детектив, знятий за мотивами однойменного роману Агати Крісті 1937 року. Фільм розповідає історію всесвітньо відомого детектива Еркюля Пуаро, який відправляється в екзотичний круїз по Нілу. Однак його відпочинок перериває загадкове вбивство на кораблі. Пуаро, розумний та надзвичайно спостережливий детектив, взявся за розслідування цього складного злочину. Він повинен розкрити таємницю, адже вбивця – це один із пасажирів, кожен з яких має свої мотиви та секрети. Завдяки своєму неперевершеному інтелекту та логіці, Пуаро веде глядачів крізь інтриги, змови та зради, щоб розкрити правду про справжнього вбивцю. Фільм став продовженням стрічки «Вбивство у Східному експресі», яка вийшла у прокат 2017 року. Це рішення розширює та наповнює кіновсесвіт романами на основі детективів Крісті. Сім (Se7en) Рік: 1995 Жанр: детектив, драма, кримінал, трилер Оцінка глядачів на Rotten Tomatoes: 95% Рейтинг IMDb: 8.6 "Сім" (Se7en) - це американський детективний трилер режисера Девіда Фінчера, який вийшов у 1995 році. У фільмі йдеться про двох детективів - Вільяма Сомерсета (Морґан Фріман) та Девіда Міллза (Бред Пітт), що розслідують серію вбивств, які вчинені за сімома смертельними гріхами. Сомерсет та Міллз опиняються в заплутаному лабіринті під час розслідування. Вони щосили намагаються знайти вбивцю, перш ніж той здійснить наступний жорстокий злочин. Їхні пошуки ведуть до темних кутків міста, де вони стикаються з жахливими проявами людської жорстокості. Тепер детективи змушені глибше зануритися в темну сторону людської природи, щоб розгадати загадку перед смертельним фіналом. Круті чуваки (The Nice Guys) Рік: 2016 Жанр: детектив, комедія, кримінал, трилер, бойовик Оцінка глядачів на Rotten Tomatoes: 79% Рейтинг IMDb: 7.4 "Круті чуваки" - це кримінальний фільм, події якого відбуваються у Лос-Анджелесі 1970-х років. Головні ролі виконують Рассел Кроу та Раян Ґослінґ, які утворюють незвичайний дует: приватний детектив та найманцем. Звичайна робота швидко обертається для обох в небезпечну пригоду, що пов'язує їх зі складною системою та злочинцями міжнародного масштабу. Фільм "Круті чуваки" пропонує глядачеві комбінацію гумору, діалогів зі смаком 70-х, а також захоплюючі сцени переслідувань та бійок, які влаштовують герої. Стрічка вдало поєднує ці елементи з цікавими сюжетними поворотами. Той, хто біжить по лезу 2049 (Blade Runner 2049) Рік: 2017 Жанр: детектив, бойовик, драма Оцінка глядачів на Rotten Tomatoes: 88% Рейтинг IMDb: 8.0 "Той, хто біжить по лезу 2049" - це науково-фантастична стрічка, яка є продовженням та водночас переосмисленням культового фільму Рідлі Скотта "Той, хто біжить по лезу" 1982 року. Режисером кінофільму став Дені Вільньов, а в головних ролях - Раян Ґослінґ, Гаррісон Форд, Ана де Армас та Джаред Лето. Сюжет розгортається у майбутньому, де людство має відносно новий вид реплікантів - штучно створених біологічних істот, що наділені розумом. Головний герой, Кей, є офіцером поліції, який має завдання виявляти та знищувати застарілих реплікантів. Проте його розслідування веде до відкриття таємничого злочинного плану, який може змінити природу всього світу. Фільм вражає візуальними ефектами, захоплюючою атмосферою та глибоким філософським підтекстом. У ньому вдалось успішно поєднати класичні елементи наукової фантастики з сучасними технологіями, створюючи захопливу кінематографічну історію.
we.ua - Захоплюючі детективні фільми, від яких ви не зможете відірватися
Найочікуваніші прем'єри березня 2024: нові цікаві фільми
У кіноіндустрії березень обіцяє бути вражаючим: у прокаті вже чекає низка фільмів, що привертають увагу кіноманів своїми унікальними сюжетами, талановитою акторською грою та цікавою режисерською роботою. Очікується, що цей місяць принесе багато цікавих фільмів, зокрема, українського виробництва. Ми склали для вас топ-10 найбільш очікуваних фільмів різних жанрів, які вийдуть на великі екрани протягом березня 2024 року. Мисливці на привидів: Крижана імперія  (Ghostbusters: Frozen Empire) Країна: США Жанри: комедія, пригоди, фантастика, фентезі Улюблений багатьма поколіннями людей фантастичний фільм про надприродних створінь. Стрічка "Мисливці на привидів: Крижана імперія" є продовженням знаменитого фільму "Мисливці за привидами: З того світу", який був випущений у 2021 році та вразив глядачів своєю динамікою та сюжетними поворотами. У новій частині об'єднуються герої різних поколінь "Мисливців", оскільки вони змушені захистити планету від нової загрози - настання Льодовикового періоду, яке може спричинити безпрецедентні масштаби руйнування. Уявний друг (Imaginary) Країна: США Жанри: жахи, містика Повертаючись до рідного дому дитинства, Джессіка мріє про те, щоб стіни, які колись дарували їй щастя, стали такими ж затишними для її родини. Однак, коли наймолодша донька на ім'я Еліс виявляє старого плюшевого ведмедика Чонкі, який колись належав саме Джессіці, все змінюється. Вигадки дитини швидко стають все більш лякаючими та загрозливими. Навіть фахівці не здатні розгадати таємницю, яка ховається в цій плюшевій іграшці. Горор "Уявний друг" створено компанією Blumhouse Productions, продюсером стрічки став Джейсоном Блюмом ("П’ять ночей з Фредді", "Чорний телефон"), а режисер - Джефф Водлоу ("Правда або дія", "Острів проклятих"). Панда Кунг-Фу 4 (Kung Fu Panda 4) Країна: США, Китай Жанри: комедія, мультфільм, бойовик, пригоди, сімейний, фентезі "Кунг-фу Панда" - анімаційний фільм, який став популярним серед глядачів різного віку. Головний герой, веселий та нескладний По, змушений взяти на себе величезну відповідальність, коли його мрії про те, щоб стати великим воїном, здійснюються. Він стає достойним учнем Майстра Шіфу та бореться з лиходіями. По використовує навички кунг-фу, винахідливість та навіть гумор для боротьби з ворогом, важкою працею заслуговує повагу інших воїнів. Фільм не лише розважає, а й надихає на досягнення неможливого завдяки вірі та роботі в команді. У четвертій частині легендарний воїн По має знайти свого наступника та стати Духовним лідером всієї Долини Миру. На його шляху зустрічатимуться нові цікаві персонажі, зокрема, лисичка Чжень, а також нова суперлиходійка - Хамелеонша. Я, Побєда і Берлін Країна: Україна Жанри: комедія, пригоди У вирі безумних 90-х, музикант-початківець на ім'я Кузьма вирушає у надзвичайну подорож разом зі своїм другом Бардом до Берліна. І все це відбувається за кілька днів до власного довгоочікуваного концерту. Мета подорожі - обміняти жовту "Побєду" на розкішний шестисотий "Мерседес", що належить колекціонеру. Кузьма дав обіцянку своїй коханій, що повернеться додому на новенькому авто, а друзям з гурту, що встигне на концерт. Проте, з самого початку подорожі все йде не за планом. Але ця пригода не тільки принесе героям незабутні враження, а й допоможе розкрити їхнє справжнє призначення. Заручники острова (Soudain seuls) Країна: Франція, Ісландія, Бельгія Жанри: драма, трилер Бен і Лора, які разом уже протягом п'яти років,  відправились у захоплюючу навколосвітню подорож на яхті. Під час свого шляху до Південної Америки вони вирішили зупинитися неподалік берегів Антарктиди. Але їхню мрію раптово перервав шторм. Тепер вони залишилися на холодному безлюдному острові, відрізані від цивілізації, а попереду зима. Їм доведеться використати всі свої навички, щоб не лише вижити, а й зберегти своє кохання. Дике серце (Ponyherz) Країна: Німеччина Жанри: пригоди, сімейний Переїзд з міста до села став важким випробуванням для 11-річної Анни. Проте одного дня її життя кардинально змінюється, коли вона зустрічає непокірного коня на ім'я Дике Серце. Між ними виникає неймовірний зв'язок, майже магічний. Але скоро дівчина дізнається, що життя коня під загрозою через безжальних злодіїв, які прагнуть захопити весь його табун. Анна вирішує самотужки протистояти злочинцям та врятувати улюбленця. Згодом вона розуміє, що поруч з нею вже є справжні друзі, готові допомогти в скрутний момент. Ґодзілла та Конґ: Нова імперія (Godzilla x Kong: The New Empire) Країна: США Жанри: бойовик, пригоди, трилер, фантастика Продовження епічного фільму від Legendary Pictures "Ґодзілла проти Конґа". Цього разу нова загадкова сила стає на шляху між могутнім Конґом та Ґодзіллою, погрожуючи не лише їхньому існуванню, а й усьому світу. Нова частина розкриває таємниці про походження цих величних Титанів, розповідає про загадковий Острів Черепа та вирішальну битву, яка пов'язала їхні долі з людством навіки. Смак свободи Країна: Україна Жанри: комедія, мелодрама За сюжетом кінострічки "Смак свободи", головна героїня Варя, мріє про вишукану кухню, але працює в невеликому кафе, готуючи прості страви. Одного разу її життя змінюється, коли вона вирішує йти за покликом серця та переїжджає до міста, щоб знайти роботу у фешенебельному ресторані. Там вона випадково натрапляє на старовинну книгу Ольги Франко про українську кухню, яка відкриває для неї зовсім новий світ вишуканої та автентичної кулінарії. З цього моменту Варя відчуває, що вона нарешті на шляху до здійснення власної мрії про високу кухню. Одружитися знов (Nouveau départ) Країна: Франція, Бельгія Жанри: комедія, мелодрама Протягом більш ніж тридцяти років Ален та Діана були у шлюбі. Коли їх син вирушив на навчання до Японії, Ален розумів, що вони з дружиною давно не мали можливості насолоджуватися одне одним. Проте чоловік помічає, що його дружина не зацікавлена у продовженні їхніх стосунків. Подружжя не витримує кризу та подає на розлучення. Діана шукає втіхи у відносинах з молодим колегою Стефаном, але нове кохання не виходить так, як вона очікувала. Тим часом Ален, хоч і не планував шукати когось нового, легко та швидко знаходить спільну мову з різними жінками. Зелений кордон (Zielona granica) Країна: США, Франція, Німеччина, Чехія, Польща, Бельгія, Туреччина Жанри: драма Серед підступних болотистих лісів, які утворюють так званий зелений кордон між Білоруссю та Польщею, біженці з Близького Сходу та Африки ризикують життям, намагаючись потрапити до Європейського Союзу. Пропаганда з Білорусі закликає мігрантів перетинати кордон, обіцяючи легкий шлях до ЄС. На тлі історичних подій, розкривається доля головних персонажів - активістки Юлії, молодого прикордонника Яна та сім'ї біженців із Сирії. Кінострічка отримала спеціальний приз від журі на Венеційському міжнародному кінофестивалі у 2023 та була номінована на Премію Європейської кіноакадемії у трьох категоріях.
we.ua - Найочікуваніші прем'єри березня 2024: нові цікаві фільми
Як Росія викрала Крим. Пояснює історик Сергій Громенко
Розмова відбулась на ютуб-каналі Каміла Грабчук | ЛЮДИ. Із дозволу пані Каміли ми наводимо текстову версію нижче. Сергій Громенко — кандидат історичних наук, експерт Українського інституту майбутнього. Він народився за кілька років до кінця радянської влади у Сімферополі, де закінчив школу та вступив на історичний факультет Таврійського національного університету. 2004-го вийшла його перша наукова стаття.  Якби не війна, я доріс би й до доктора наук, але 2014-му все пішло не так, як хотілося. Тому я й наголошую — зараз не 700 днів війни, а 10 років — адже війна почалась у далекому лютому 2014-го. Кілька мільйонів українців, серед яких є і я, відчули це на власній шкурі. З цього тексту ви дізнаєтесь: Як русифіковували Крим Що спричинило російсько-українську Холодну війну Чому Київ закривав очі на кримський сепаратизм Хто найбільше постраждав від автономії Криму Коли насправді почалась війна У чому винен Захід Чи варто очікувати четвертого Майдану Радянський період Почати варто з Другої Світової Війни. Внаслідок бойових дій, а особливо репресій, які здійснювали як нацисти, так і комуністи, Крим зазнав антропологічної катастрофи. Перед початком бойових дій його населяли приблизно 1 млн 200 тис. людей. Після залишилося приблизно 400 тисяч. Крим перетворився на пустку.  Одні корінні народи, передусім кримські татари, були депортовані в 1944-му році радянською владою, а інші, наприклад кримчаки (ред. спільнота єврейського населення, котрі говорять кримськотатарською мовою), майже всі загинули під час Голокосту на півострові. Кримчаки — стародавнє єврейське населення Криму. Фото: CJCC Зрештою, на 1945-й рік залишилися росіяни, трішки українців, можливо білорусів. Представників інших народів були лічені одиниці. І тоді ж, у 1944-45-му роках, починається масове переселення до Криму людей, які не мають жодного історичного зв'язку з півостровом. Крим масово у добровільно-примусовому порядку заселяли колгоспниками передусім з центральної Росії, також з України. Їм віддавали майно депортованих, надавали пільги, оплачували підйомні та, зрештою, упродовж кількох десятиліть, чисельність Криму вдалось відновити.  Але це вже був абсолютно інший Крим У 1948-му році в Криму майже не залишилося кримськотатарських і грецьких топонімів через третю хвилю перейменувань. Їх замінили всякі безликі російські назви, наприклад “Ізобільное”, “Счаслівое”, або “Цветочное”, які нічого ні для кого не означали.  Розпочалась тотальна русифікація. Росіян було найбільше у відсотковому відношенні. І очевидно, що мовою спілкування, стала російська.  Не було окремих українських сіл. Якщо в колгоспи й переселяли українські родини, то вони мешкали разом з російськими, тобто, русифікація відбувалася вже на етапі перемішування. Попри неідеальність радянської правової системи, передача Криму від Росії до України була законною. Фото: ілюстративне У 1954 році Крим передали зі складу Росії до складу Української СРР. Через багато років, російська пропаганда почне стверджувати, що передача відбулась незаконно, і порушила всі можливі норми радянського права. Але це абсолютна маячня! Насправді попри неідеальність радянської правової системи, передача Криму від Росії до України відбулася згідно з законами, які існували в Радянському Союзі. І якщо скасувати саме цю передачу, тоді потрібно скасувати ще й десятки інших адміністративних рішень такого ж роду.  Щобільше, те, що Крим належить Україні, було визнано Росією вже після розпаду Радянського Союзу. Понад 400 міжнародних і міждержавних договорів та урядових угод зафіксували, що Крим – це Україна.  Однак росіяни не цікавляться юридичною стороною, їм вигідно користуватись цією тезою, адже вона виправдовує політичні амбіції та агресію Росії. Проте люди, які де-юре жили у Радянській Україні не відчували цього: газети виходили російською мовою, а якщо і були українські, то як додатки з меншим накладом. Русифікація відбувалась по всьому Радянському Союзу, але в Криму вона була інтенсивнішою.  Крим це єдиний регіон України, де етнічних росіян було більше, ніж українців. Це те, що кардинально відрізняє Крим від Донбасу. Донбасу можна заявляти претензії, що, мовляв, там мешкають якісь денаціоналізовані, русифіковані українці, але з усім тим - це українці. А в Криму більшість - 60% - етнічні росіяни, причому з них три чверті були переселенцями або їхніми дітьми в першому поколінні. Їх абсолютно нічого не пов’язувало з Україною, вони не відчували якогось обов’язку перед цією державою.  Влада Криму не давала кримцям можливості будувати будинки, налагоджувати життя на рідній землі. Люди селилися в таборах біля півострова. Фото: український фотограф Олександр Клименко З 1989 року, коли депортація кримських татар була визнана недійсною та злочинною, почалося масове повернення. Місцева влада, звісно, ставила їм палки в колеса, але все ж таки кількасот тисяч людей упродовж декількох років повернулися. І їх не хотіли вписувати в оцю “пізньорадянську” модель розвитку Криму. В 1991-му році Крим був одним з тих регіонів, навколо якого почали сходитися хмари. Чи повторить Крим історію інших “проблематичних” регіонів Радянського Союзу? Нагірний Карабах, Осетія, Абхазія, от-от готувалось до “вибуху” Придністров'я. Крим був унікальним винятком у цій смузі нестабільності й не в останню чергу тому, що існував кримськотатарський національний рух.  Для кримських татар це був несправедливий рефрендум. Фото: ukrinform.ua 20 січня 1991 року в Криму відбувся референдум, на якому статус Криму було підвищено з області до Республіки. До Другої Світової Крим був автономною Республікою. Після війни, депортації кримських татар та заселення росіянами його понизили до області.  В 1991-му році Крим знову став республікою, а 12 лютого Верховна Рада України затвердила Кримську автономію в складі України. Кримські татари виступали проти, тому що це була змова комуністичної еліти Криму з державою Україна (фактично Українською соціалістичною Республікою). Місцеві еліти в Криму отримували своєрідну політичну недоторканність: російська мова і можливість контролювати внутрішні фінансові потоки залишалися. В мінусі залишались кримські татари, яким не дали національної автономії, тому що створили формально територіальну, а  по суті, російську автономію. Київ, своєю чергою, позбувався небезпеки цього вибухонебезпечного регіону.  Кримські татари проти референдуму. Фото з відкритих джерел Такі політичні ігри дали Україні фору приблизно на рік. Кримські еліти настільки задоволені своєю опозицією, що не протестували проти незалежності України. В Криму 54% проголосували за незалежність, тому що ситуація в Росії здавалася менш стабільною, ніж в Україні, в якій, на додачу до цього, була автономія. У 1992 році пакт був порушений, а в травні того ж року Крим оголосив фактично свою незалежність. Через два роки  з'явився й власний президент. Цей перший і, на щастя останній президент Криму - Юрій Мєшков - перевів Крим на московський час. Це, звісно, ані йому, ані його владі чи тим паче людям не додавало жодних бонусів. Холодна війна за Крим Період з 1992 по 1997 рік можна назвати Холодною війною за Крим.  1992 рік. В Севастополі ділять Чорноморський флот. Українські моряки вступають у рукопашні сутички з російськими, росіяни викидають українців з кораблів і казарм, засилають їх у гауптвахти чи на якісь далекі гарнізони.  Поки в Криму розквіт сепаратизму, в Москві парламент ухвалює рішення про визнання передачі Криму в 1954 нелегітимною. Через рік ухвалюють постанову, яка декларує Севастополь - “городом федерального значения РФ”.  Фото: Прихильники СРСР в Криму. Фото: ukrinform.ua 1993 рік. Українські піхотинці зіткнулися з російською береговою охороною, в результаті чого поранили трьох росіян. Звинувативши Україну в намаганні присвоїти собі Чорноморський флот, Росія запустила процес відокремлення Криму від України, роздаючи російські паспорти працівникам об'єктів Чорноморського флоту та ведучи антиукраїнську інформаційну кампанію по всій території Криму. 1994 рік. У квітні росіяни намагалися вивезти радіонавігаційне обладнання з Одеси на суді ЧФ «Челекен». Вранці 9 квітня зупинити «Челекен» відправили українські прикордонні катери. У повітря були підняті чотири штурмовики Су-25. Конфлікт ставав все більш небезпечним, і, щоб уникнути відкритого зіткнення, в Києві вирішили перевірити судно в Севастополі. Але росіяни перевантажили все обладнання на інші судна, і українці не змогли довести факт пограбування. Після цього у Крим, а особливо в Севастополь  вводять підрозділи Національної Гвардії (приблизно 60 тис. солдатів), щоб  запобігти заворушенням.  До 1997 року загроза війни зберігалась. Росія роздмухувала і підживлювала напруження. Нарешті стався програш Росії в Чеченській війні, який призвів до того, що в неї просто вже не вистачало ресурсів воювати проти України в Криму гібридно і тому в 1997 році нарешті був підписаний так званий “Большой договор” - 80% суден забрали росіяни. Це були найкращі кораблі. Ще частину Москва вкрала навіть не дочекавшись поділу. Найважливіший з них - “Адмірал Кузнецов”, який будували в Миколаєві. Вкраденими були літаки, які росіяни просто підіймати з аеродромів в Україні й перелітали в Росію. Фото: Фото: Борис Єльцин (зліва) і Леонід Кучма підписують «Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією», Київ, 31 травня 1997 року Якою була роль Заходу Американці разом з росіянами тиснули на Україну, щоб позбавити нас стратегічних бомбардувальників і ядерних ракет. Україна під західним тиском віддала Росії ракети, які зараз вбивають наших же людей.  Хочете сказати, що Захід не має за це жодної відповідальності нести? Жити й не здогадуватись, що Крим – це Україна В Криму розквіт сепаратизму. З Росії йдуть гроші — мільйони. Росія веде політику неоколоніалізму. Вона відкриває тут різні “дома русской культури”, розвішує всюди російські прапори, роздає паспорти.  Не було такого року, щоби не приїхав якийсь московський "балабол" з високим чином і не казав, що "Севастополь — русский город", "Русский Крым не отдадим" і т.д.. Навіть після того, як напруження зменшилось, залишились фестивалі на кшталт "Великое русское слово", де пушкіністи з усього світу збиралися в Криму, особливо на Південному березі, щоб випити, закусити та поговорити "о величии русской культури". Кримчанин міг жити й не здогадуватись, що Крим – це Україна, через абсолютне домінування російської мови.  Формально українців на півострові чверть, але на момент анексії у 2014, на території півострова працювали приблизно 600 шкіл, з яких лише одна була цілком україномовна - гімназія в Сімферополі. Ще в шістьох школах  викладання формально велось двома мовами: російською та українською.  Сепаратистські настрої в Криму Це — культурна катастрофа. На Крим не звертали увагу, а на ситуацію там київська влада закривала очі. Так, правильної політики не було ні на Донбасі, на в Криму, ні в умовній Кіровоградщині. Але Крим – єдиний регіон в Україні, в якому етнічних росіян більшість,  з тих 25% українців на півострові — половина денаціоналізована.  СБУ і міліція замість того, щоб викорінювати проросійських сепаратистів, вовком дивилися на кримськотатарських активістів, бо боялися, що вони будуть головною загрозою.  Конфлікт щодо острова Тузла У 2003 році Путіну потрібна була маленька "побєдоносна" війна, щоб консолідувати владу в парламенті.  Путін велів збудувати з російського берега до українського острова Тузла дамбу для того, щоб перекрити Керченську протоку і з'єднати Тузлу з російськими землями. Розпочали все тоді, коли Кучма поїхав в турне Латинською Америкою, з якого був змушений терміново повертатись.  Фото: Кучма на острові Тузла На щастя, в цьому конфлікті українці показали зуби та чітко стояли на позиції, що  Тузла належить Україні. На Тузлі встановили стаціонарний блокпост, збудували укріплення. Гармати з Керчі направили на російський бік і стріляли в бік російських прикордонників і будівничих. Зрештою, за 100 метрів від берега російська дамба зупинилася. Хоча в води українські, вони таки зайшли.  Путіну було потрібно, щоб це було азовські води були спільним володінням РФ і України, як врешті-решт стало, хоча найважливіше, що тоді Тузлу ми зберегли за собою, як і Керченську протоку. Якби тоді ми прогнулися і втратили Тузлу, російські вторгнення сталося б набагато раніше.  З мовчазної згоди Заходу По всьому Криму знаходилися воєнні містечка російської армії, і об'єкти, куди не пускали українських прикордонників, не кажучи вже про цивільних. У 2008 році Росія здійснювала агресію проти Грузії не тільки зі своєї території, а ще й з території України. Це колоніалізм в чистому вигляді. І тоді мало хто на це звернув увагу, але це факт. Україна була співучасником війни проти Грузії через це.  Фото: Зустріч Обами і Путіна Фото: Associated Press Коли війна в Грузії 2008 року закінчилася для Росії тріумфом, що зробили західні країни? Що зробив демократ Обама, на якого моляться сьогоднішні ліберали? Він не тільки пробачив Росію, але  й дозволив "перезавантажити" відносини. Росія, не отримавши покарання за агресією проти Грузії, втрутилася в війну в Сирії, де також не постраждала. Той самий Обама заявляв, що застосування хімічної зброї - це червона лінія, яку не можна переходити. Але коли Росія перейшла і її - ніякої реакції не було. Звісно, що у 2014 Путін пішов захоплювати й Крим, адже хто його міг зупинити? Захід систематично закривав очі на російську агресію. Якби ті санкції, які діють проти Росії зараз, були введені у 2014 році, цієї третьої фази війни російсько-української взагалі б не було.  Анексія Криму  Рішення про анексію Криму було ухвалено ще до остаточних сутичок на Майдані. 18 лютого, коли тільки починався мирний наступ Майдану на урядовий квартал, кримський спікер Володимир Константинов, відлітаючи до Москви на пресконференцію, оголошує, що “якщо там щось в Києві піде не так, то ми поставимо питання про статус Криму з 1954 року”. І це не єдина сепаратистська заява.Наступного дня, 19 лютого, Константинов зустрічається з Сергієм Шойгу, який ухвалює рішення про введення військ до Криму. Можливо, початково до Севастополя, але шанс був занадто жирним, щоб ним не скористатись. Тобто Путін постійно брехав про час ухвалення рішення. То він казав, що “нас там нет”, то, що це  відповідь на  праворадикальний терор. Останньою датою, яку він визнав,  було 22 лютого. Але це все брехня. Ввечері 19 лютого він був поінформований, і саме тому на медалі за повернення Криму стоїть дата 20 лютого.  Медаль за повернення Криму. Фото: radiosvoboda.org 20 лютого в Києві розстрілюють Небесну Сотню, Янукович веде переговори з лідерами опозиції, а російська воєнна машина вже починає діяти.  23 лютого було організоване народне віче в Севастополі, на якому народним мером Севастополя обирають російського громадянина -  Олексія Чалого. Це відвертий ляпас Україні, який демонструє наскільки глибоко Росія була вкорінена в Криму в цілому. Тим часом у Сімферополі починають формуватися загони проросійської самооборони, а на 26 лютого збирається позачергова сесія Верховної Ради Криму, на якій мають голосувати за те саме, що й в Севастополі: про статус, про росіян, про запрошення військ і т.д.  Акція біля пам'ятника Леніну в Сімферополі, 23 лютого 2014 року. Фото: Радіо Свобода Однак в цей день збирається великий мітинг під Верховною Радою Криму і завдяки потужній злуці кримськотатарського та українського національних рухів, Верховна Рада Криму не ризикнула проголосувати за сепаратистський закон.  Якби вони це зробили, ситуація в Криму зараз була б набагато гірша, бо це стало б можливим приводом для Європи визнавати Крим російським. Беззбройна анексія була зірвана, тому в ніч на 27 лютого російським військовим довелося захопили кримський парламент, і раду міністрів. Тоді, з 27 лютого, й почалася відкрита фаза війни. Україна зробила максимум, що могла, в тих умовах, адже досягти більшого, коли три чверті кримських силовиків зрадили присязі України, було просто неможливо. Війна почалася 20 лютого з рішення Росії захопити Севастополь і Крим, якщо вийде. 27 лютого це переросло у відкриту фаза, і потім росіяни пробували захопити всю Україну аж до самого 2 травня - до сутичок в Одесі.  Насправді ми вийшли з мінімальними втратами з цієї ситуації. Українці не відчували війну Україна вистояла. Навіть у 2014 році після правління Януковича і його російських посіпак вона виявилася міцнішою, ніж про неї думав світ, росіяни та самі українці. Так, ми програли перший етап з початку 2014 по 2015 - ми втратили територію Криму та частину Донбасу. Проте це було не настільки катастрофічно, адже плани Росії були значно масштабніші - розчленування України. Потім настав етап війни низької інтенсивності від других мінських домовленостей до 23-го лютого 22 року.  Війну вдалося нормалізувати. Обрання українцями Зеленського свідчить про те, що попередня влада впоралася з цим завданням. Українці не відчували війну настільки, що взялися боротися з внутрішніми проблемами: поганим президент, корупцією і т.д..  Мінськ, Білорусь, 11 лютого 2015 року Війна не відбивалася на українському суспільстві. Я був розчарованим в 19-му році, бо бачив, що загроза не зникла, а українці ставляться до неї надзвичайно легковажно. Мені хотілося б, щоб українці були ідеальними, такими, як в українських піснях. Щоб голосували розумом, а не серцем, бо серцями ми вже понаобирали.  З іншого боку, це не вина українців. Це тенденція. Подивімося на угорців і словаків, які, незважаючи ні на що - корупцію, убивства, зв'язок з Росією - все одно, обирають собі Орбана і Фіца. Чим це відрізняється від тих, хто обирає в Україні Януковича?  Сполучені Штати Америки — світоч демократії, переживають таку кризу, яку не бачили з 60-х років, з часів боротьби за громадянські права. Які перспективи? Я песимістичний реаліст. Якщо ми говоримо про необмежену в часі перспективу, то Крим, очевидно, повернеться до складу України. Але теперішня російська влада його просто так не відпустить. Ми бачимо, як з року в рік  доходи Росії падають, тому що її нафту і газ більше не купують. Росія дожилася до того, що мусить імпортувати куряче яйце.  Це, з одного боку, наче невелика втрата, але це дуже важливий індикатор, що "сверхвеличность и сверхдержавие" Росії навіть не можуть бути забезпечені яйцями. Радянський Союз, коли розпочав імпортувати продовольство зі Сполучених Штатів, ступив на шлях кінець.  Росія значно слабша за Радянський Союз. Вона була значно сильніше інтегрована в світ. І тепер, коли ці зв'язки розрубують — наслідки неминучі.  Росія втратила велетенські частки нафтового і газового ринків в Європі, а Китаю чи Індії потрбіно не так багато, як  росіяни сподівалися. Зрештою, колись перед новою владою в Росії постане питання про нормалізацію стосунків і першою умовою буде припинення бойових дій, а другою — повернення території.  Я не бачу такого внутрішнього ресурсу, який би дозволив Росії ще 30 років існувати в стані війни не проти України, а у протистояння з усім світом.  Я думаю, Росії залишилось недовго, якщо брати до уваги те, якими темпами витрачаються їхні ресурси і падає продаж нафти і газу закордон. Вона вже закуповує артилерійські снаряди і навіть стволи в Північній Кореї. Якщо вона вже не може сама себе забезпечувати воєнними технологіями, то очевидно, що справи її йдуть не найкращим чином і через два роки ми побачимо кардинальні переміни на полі бою. Фото: Нафтові резервуари у Клинцях Брянської області Росії після влучання українського безпілотника, 19 січня 2024 р. Фото: телеграм-канал губернатора Брянської області Олександра Богомаза AV BogomaZ через AP Теперішні українські удари по нафтових базах — це просто місяці прискорення падіння Росії, тому що іншого способу заробітку для неї, ніж торгівля газом та нафтою просто не існує. Песимізм в тому, що Росія набагато більше ресурсів зосередила і тому розпад станеться не завтра, але через 2 роки. Ми мусимо не впасти самі за цей час.  Історичний аналіз — це 10-12 років мінімум. Якщо подивитися на історію України останніх 30 років, то ми побачимо, як дуже повільно, але все-таки її демократизація і європейзація відбувається.  Електоральна мапа України з 1991 по 2014 рік показує цей прогрес. У 1991 році за європейські сили голосували тільки мешканці трьох західних областей, 1998 році вже весь захід України голосував за проєвропейські партії. У 2002-2004 відбувся розкол України на дві частини Ющенко-Янукович. Коли в 2014 році обирали Порошенка, тільки на неокупованих частинах Донбасу, він програв в першому турі.  Фото: Відхилення результатів голосування в громадах від загальноукраїнських на виборах президента 2004-2019 років (чим темніше, тим більше відхилення від результатів по країні). Джерело: Українська Правда Попри все, у 2019-й Україна голосує як єдина, за винятком Львівської області голосує як єдина. Оцей внутрішній поділ між українцями, про який так багато сперечалися, зникає. Україна більш згуртована, ніж була раніше і значно сильніше орієнтована на Захід, ніж на Схід. Жодна проросійська партія не має перспективи отримати владу. Тепер у нас боротьба не між Заходом і Сходом, а між популістами і технократами. Абсолютно нормальна ситуація для будь-якої європейської країни. Якби не війна, Україна зараз була би найєвропейськішою країною з усіх європейських.  Війна вносить свої корективи. Тому, безумовно, той, хто буде після Зеленського, отримає в спадок просто колосальні проблеми і під тиском розчарування в них також вилетить зі своєї посади з мінімальним рівнем довіри. Але наступники зможуть отримати вже набагато кращу ситуацію. По-іншому оцінюватимуть і Порошенка, і Зеленського. Ми не можемо дати остаточну оцінку Зеленському, тому що його каденція не завершилась. А без оцінки Зеленського ми не в силі оцінити каденцію Порошенка. Януковичу ми вже дали свій вирок. Доведеться ще трошки почекати перед тим, як давати остаточні висновки, і, сподіваюся, Зеленський це розуміє. А якщо не розуміє, то можу сказати, що після війни Україну чекає Майдан. Так само, як це відбулося в Японії в 1905 році. Японія перемогла Росію. але японці палили урядові будівлі, поліцейські відділки та церкви, бо їх не влаштовували результати миру. Вони були не співмірними з ресурсом, витраченим на здобуття. Постійні майдани — це погано? У Франції було чотири революції і ледь не сталося п'яти упродовж 200 років. Французи і частково іспанці проходять через таке надзвичайно часто. В деяких країнах революцій взагалі нема, тому що там влада випереджає реформами створення революційної ситуації. Наприклад, Данія, Швеція, Норвегія. Вони аналізують загальні настрої і на законодавчому рівні запобігають масовим протестам. На сході Європи чекають до останнього, провокуючи щораз сильніший спротив. Хочеться вірити, що четвертий майдан не буде більший, ніж Революція Гідності. Фото: Революція Гідності. Фото: DT.UA У нас мільйони людей зі зброєю і  навичками, тому владі варто розуміти: або реформи, або революція, з величезними наслідками.  Над текстовою версією працювала Рура Ольга
we.ua - Як Росія викрала Крим. Пояснює історик Сергій Громенко
Як ви і як цивільні можуть допомогти? Розпитали у військових-айтівців
Напередодні 24 лютого ми поспілкувалися з айтівцями, які змінили цивільний фах на службу в ЗСУ. Наші співрозмовники — військові, які виконують завдання на фронті та в тилу; налаштовують зв’язок, управляють БПЛА, рятують поранених на передовій, займаються забезпеченням чи навчанням підрозділів і ходять у розвідку. Вони відверто діляться зі спільнотою власними переживаннями, здобутками, змінами у світогляді, міркуваннями про підтримку та порадами для цивільних про те, як допомогти війську. 🟢 Тарас, розвідник, молодший сержант🟢 Ірина Клейменова, бойова медикиня, операторка БПЛА🟢 Анатолій Шара, солдат ТрО🟢 Роман Тишкун, командир відділення безпілотних авіаційних комплексів морської піхоти🟢 Андрій, зв’язківець🟢 Сергій Корж, служить у Міноборони🟢 Олексій Санніков, заступник командира 131-го батальйону🟢 Дмитро, зв’язківець🟢 Марія Романова, майстриня групи технічного забезпечення в НГУ «Азов»🟢 Андрій, діловод🟢Андрій Баніт, командир відділення в 14-му полку безпілотних авіаційних комплексів Тарас, Automation QA / розвідник, молодший сержант «Війна упритул до противника є інтелектуальною» Мені вже було понад 25 років, коли я вступив на перший курс КПІ. І коли по завершенню я влаштовувався в ІТ, то шукав завдання, які могли бути застосовані у військовій сфері — для військово-промислового комплексу. Перед цим, у 2014-2016 роках, я брав участь в антитерористичній операції у складі добровольчого формування. Тож, маючи бойовий досвід, не хотів згубити користь від цього у цивільному житті. І працював у сфері embedded. Про здобутки та важливі моменти боротьби. На службі вже під час повномасштабної війни я займався частково інженерною справою, зв’язком, розвідкою. Для розвідника типова ділянка роботи — передній край наших позицій, «сіра зона» і тил ворога. Спектр завдань — від мінування до безпосереднього контакту з ворогом. Приємно усвідомлювати, що немає нічого неможливого, якщо докладати зусиль і хотіти виконувати свою роботу. Один з прикладів — якось я поставив протитанкову міну в тилу противника, і наступного дня пілот БПЛА, пролітаючи коптером, зафіксував, як ворог тягне за собою підірвану на моїй міні бронетехніку. Ще важливий для мене момент боротьби — я був в одному з підрозділів, які першими йшли в Харківський наступ у вересні 2022 року. Це був для мене дуже вагомий та успішний досвід. Про зміни у світогляді. Мій світогляд практично не змінився, оскільки я завжди почувався більше військовим, ніж айтівцем. Я досі цікавлюся ІТ, однак відчуваю, що знання сильно притупилися. Попри це замовив собі книжку з квантового програмування англійською мовою і у вільний час її читаю. На мій погляд, людина попри складні умови, ризик померти чи зазнати каліцтва має залишатися допитливою, цікавитися наукою, філософією, мистецтвом. Або принаймні однією із цих сфер. Якщо вдається в собі це зберегти, значить ви залишаєтеся собою і зможете подолати більшість перешкод. Тоді є розуміння, що ця війна — за цивілізаційний вибір, і є речі, окрім роботи чи служби, які підтримують у вас життя, піднімають дух і дають правильні орієнтири. Ще важливо сказати, що війна упритул до противника є інтелектуальною. Інтелект відіграє колосальну роль для виконання операцій, набагато більшу, аніж може видатися на перший погляд. Зокрема, у визначенні пріоритетів і таймінгу. Про те, що можуть робити цивільні, крім донатів. Моя основна порада для айтівців — не боятися розкривати себе. Необов’язково для цього кидати роботу й негайно йти в армію, хоча у війську направду велика потреба в людях. Треба до цього хоча б готуватися. Ознайомитися зі зброєю, спробувати постріляти в тирі, почати бігати, займатися спортом і розуміти, що рано чи пізно ситуація може стати критичною. І тоді попередня підготовка точно згодиться. Раджу моніторити вакансії від мілітарітех-компаній чи пропозиції концерну «Укроборонпром», вкладати свої знання і вміння в оборонний сектор. Ірина Клейменова, HR Generalist / бойова медикиня, операторка БПЛА «Моя норма — це болото, відсутність води чи світла, прильоти й „виходи“. Але мені так поки що нормально» Нині я перейшла з тероборони у штурмовий підрозділ, і мої завдання стали трішки небезпечнішими, але точно цікавішими та більш цінними. Я рятую поранених бійців (що вважаю роботою з наслідками російської агресії) і займаюся розвідкою (що має, власне, цьому запобігти). Мій підрозділ виконав немало крутих операцій з деокупації та оборони української землі. Цим дуже пишаємося. За моїми відчуттями армія стала ще більш професійною. «Навчися і виживи» — якось так :) Але людей критично бракує. Хтось втомився і навіть виснажений, хтось втратив здоровʼя чи найдорожче — життя. Якщо казати про себе — то я пишаюся тим, що жоден поранений не помер у моєму екіпажі, вдалося стабілізувати й вивезти сотні бійців. Про зміни. Я втомилася, але вочевидь недостатньо, щоб зупинитися. Обіцяла собі, що працюватиму, поки стане сил, здоровʼя і ненависті до росіян. Іноді я злюся на якісь рішення, як-от на звільнення головнокомандувача Збройних сил. Іноді захоплююся нашою армією, попри страшні дні, ми все ще сильні, щоб давати відсіч окупантам. Я стала більш акуратною і точною. Загубила «галицькі» манери й тепер ненавиджу смолтоки. Почала грати на електрогітарі :) Загалом світ звузився до чорного і білого, життя стало простішим. І біль відчувається гостріше, особливо коли втрачаєш побратимів. Моя норма — це болото, відсутність води чи світла, прильоти й «виходи». Але мені так поки що нормально. Про підтримку. Якщо мені вдається потрапити додому, я проводжу час із дітьми та друзями. Про війну в такі моменти говорити не хочеться, тому просто слухаю, як вони справляються зі всім у тилу. Ще люблю бувати на природі, де нікого немає, щоб тихо було. Як можуть допомогти цивільні. Всі без винятку українці, на мою думку, сьогодні мають бути з армією або для армії. Якщо вас ще не призвали, готуйтеся. Пройдіть курси з тактичної медицини, навчіться стріляти та пересуватися, орієнтуватися в офлайн-картах, водити машину тощо. В армії будуть усі. Якщо ж ви повернулися з фронту з різних причин, відпочивайте і відновлюйте сили. Бо після перемоги нас чекає ще багато роботи. Анатолій Шара, Machine Learning інженер / солдат ТрО «Я навчився сприймати ситуацію такою, як вона є, без емоційного нашарування» Вважаю здобутком те, що ми зберегли глузд, бо навантаження дуже високе, і втримали на плаву підрозділ. Є кістяк, який продовжує виконувати свої функції. Хлопці в бойовій готовності й часто виїжджають на передову. Проте по морально-психологічному стані б’є невизначеність. Невідомо, як довго кожен військовий має віддавати свій борг державі. Про зміни. Я по-справжньому збагнув, що не можна узагальнювати. Що українці різні, ситуації бувають різні. Це проста думка, водночас краще зрозуміла на прикладах. Я знаю айтівців, які титанічно стоять на передовій, і тих, хто втік з країни у незаконний спосіб. При цьому не можна сказати, що всі такі чи такі. У мене тепер мало друзів, з якими можна побачитися. З тими, хто втік за кордон і відкупився, я не спілкуюся. А інші — від аеророзвідників до танкістів, артилеристів — воюють на різних напрямках. Я навчився сприймати ситуацію такою, як вона є, без емоційного нашарування. Не прив’язуватися до людей, дуже болісно їх втрачати. Досі найважче не розуміти перспективи, ситуація динамічно змінюється, і ти не знаєш, не бачиш всієї картини. З одного боку, це дисциплінує, бо ти відповідаєш тільки за свою ділянку роботи, а з іншого — це створює психологічні бар’єри, коли не розумієш сповна, що відбувається. Оскільки я займаюся забезпеченням, специфіка моєї служби в тому, що я є містком, посередником між бійцем у гарячій точці та людиною, яка полюбляє пити смузі. І, по суті, треба якось поєднувати ці два світи, щоб кожен отримав те, що хоче. Я навчився бути беземоційним, знелюдненим. Це погана риса, але так реагує психіка. Вчишся людей сприймати як одиницю та один до одного не звикати, бо ніхто не знає, що буде за дві хвилини. Що можуть зробити цивільні, крім донатів. Не треба боятися армії. Цю державу, окрім нас, ніхто не захистить. Потрібно йти у військо й заміняти тих, хто нині там. Причому ніхто не каже, що одразу штурмовиком. Мені можуть закинути, що я не їжджу на бойові виїзди, але я не обирав собі посаду, так сталося з плином часу. Є багато адміністративної роботи, яку теж треба виконувати. І головне, що можна порадити суспільству, — прийняти, що в нас війна, це не щось далеке. Варто налаштуватися психологічно на боротьбу, щоб потім не вигоріти. Роман Тишкун, аналітик геоінформаційних систем, керівник служби містобудівного кадастру Рівного/ командир відділення безпілотних авіаційних комплексів морської піхоти «Я навчився працювати з тими людьми, які є, адже в армії ти не обираєш оточення» Нині я виконую обов’язки командира FPV-розрахунку. Ми працюємо на дронах-камікадзе, знищуємо окупантів, їхню техніку. По суті, працюємо на «нулі», під постійним артилерійським ураженням, але в недосяжності стрілецької зброї. Велике наше досягнення полягає навіть у тому, що взагалі вдалося сформувати підрозділ, оскільки він створювався вже на виїзді в зону бойових дій. Більша частина хлопців навіть ніколи «мавік» у руках не тримали. При цьому ми облаштували на лінії нашої оборони цілодобову аеророзвідку з мінімальною втратою дронів і максимально ефективною роботою. Про зміни. Змінилося моє оточення. Є люди, про існування яких я взагалі забув. Багато знайомих із цивільного життя байдужі до того, що відбувається в країні, пасивні, і мозок сам їх відкидає. Ще я навчився працювати з тими людьми, які є, адже в армії ти не обираєш оточення. Навчився вчити інших і вчитися сам. Тоді є результат. Про мотивацію. Ми працюємо на дронах-камікадзе, і немає чіткої моделі, як це має бути. Щодня треба щось пробувати, крутити, воно не вдається, починаєш все заново. І це дратує страшенно. Але є ворог, якого треба знищувати, тут немає що придумувати. Потрібно виконувати свою роботу, тоді продовжується боротьба. А опустити руки — я навіть не розглядав такого варіанту. Про відпочинок. У відпустці я проводжу час із сім’єю. Нещодавно приїхав додому — і першим ділом гайнули в гори кататися на сноуборді. Зустрічаюся з виробниками дронів, розробниками, треба розв’язати багато питань перед, тим як повернутися на фронт. Як можуть допомогти цивільні, крім донатів. Долучитися до збірки дронів. Це не означає, що треба самому збирати його. Є платформа «ДрукАрмія», де люди на 3D-принтері друкують запчастини, надсилають військовим. Військові можуть дати ТЗ, а цивільний — зробити креслення, видрукувати й передати. Думаю, у кожного є друзі у ЗСУ. Зателефонуйте, запитайте «Як би я міг долучитися?». Бо коли питаєш «Що тобі треба?», часто можна почути «Нічого». Краще формулювати: «А що вашому підрозділу треба? Можливо, ми вам щось будемо робити?». Хтось займається РЕБ, антидроновими рушницями, хтось ремонтує автомобілі для армії. Роботи непочатий край. Андрій, девопс, SRE / зв’язківець «Проявляйте більше реальної активності» Ми продовжуємо боротися. Тішить, що в армії з’явилося багато кваліфікованих спеціалістів на різних посадах. Якщо говорити про айтівців, то є цілі підрозділи, де служать суто розробники. Вони працюють за фахом, не ходять у формі й не бачать зброї. Особистим здобутком вважаю те, що вдалося підготувати солдатів, коли служив у бойовому підрозділі. Я навчив їх основ телекомунікацій, радіозв’язку. Часто спеціальність у військовому квитку та цивільні навички людини не збігаються. Тож викладацький і менторський досвід згодився. Ну й найголовніше — всі хлопці, якими я командував, живі. На війні швидше розумієш справжній характер людини. З великою повагою згадую свого командира батальйону, який багато зробив, щоб мобілізовані офіцери — а таких була більшість — безболісно «втягнулися». На жаль, він загинув під Бахмутом... Про зміни у світогляді. Погляд на світ у мене доволі цинічний, я спокійна та зважена людина, і похитнути мій світ важкувато. Тому суттєвих змін не відбулося. Хоча ні, став значно більше спілкуватися українською :) Що підтримує. Кохана дівчина та друзі. Коли йду у відпустку, намагаюся провідати батьків, які сильно хвилюються. Якомога більше часу проводжу наодинці. Те, що в армії немає особистого простору, — для мене одна з найголовніших проблем. Що можуть зробити цивільні. Не намагатися виплеснути на військових свій стрес, травми, яких завдала війна. Я особисто чув закиди про «повільний наступ», «бусики» і ТЦК, корупцію і ще купу звинувачень. Можна проявляти більше реальної активності. Коли чуєте про чергову зраду, як кума знайомого відправили на нуль без навчання та екіпірування — не треба скидати 100 грн на броник чи зробити репост і прогортати стрічку далі. Дізнавайтеся подробиці, телефонуйте на всі гарячі лінії, підіймайте галас. Іноді це працює. Іноді виявляється, що й проблеми не було. Стикався з обома варіантами. Про важливе. Думаю, усім варто по-справжньому збагнути, що ми воюємо за власне існування. Життя легшим від цього не стане, звісно. Але допоможе правильно розставляти акценти. Коли пішов до війська, здивувався, скільки людей написали слова підтримки, намагаються допомогти. Колеги, з якими я обмінявся кількома словами за шість років у компанії, люди, з якими відвідував спортзал, навіть однокласники знайшлися, яких я років 20 не бачив. Це приємно та зворушливо. Сергій Корж, .NET-розробник / служить у Міноборони «Я усвідомив, що немає жодної передбачуваності, і навчився з цим жити» На початку повномасштабної війни мене мобілізували й розподілили до полку охорони, призначивши командиром взводу. За деякий час я опинився в Акселераторі інноваційного розвитку Міністерства оборони. І ось буквально днями мене перевели в інший структурний підрозділ відомства, де я займатимуся інформаційними проєктами, боротимуся з українською паперовою армією. Команда займається речами, пов’язаними з мобілізацією, обліком особового складу, обліком зброї, рапортів. Усе те, що нині існує на папері за старими радянськими стандартами, будемо цифровізувати. Про зміни. За час служби я дізнався, що є доволі адаптивним. Я змінив три колективи та два місця перебування. А ще одного дня ти ночуєш вдома, потім з тридцятьма хлопцями в підвалі, а згодом знову у своєму ліжку. Зруйнувався мій сталий спосіб життя, однак я доволі легко пристосувався. При цьому треба сказати, що в мене був полегшений варіант армійського буття, якщо порівнювати з хлопцями на передку. Крім того, я усвідомив, що немає жодної передбачуваності, і навчився з цим жити. Що хотів би сказати важливого. Мені здається, нинішня велика проблема — погана комунікація. Люди між собою спілкуються так, що ніхто нічого не розуміє, і відбуваються затримки. А будь-яка затримка нині — це людське життя. У нас був приклад, коли один з виробників дронів хотів отримати допуск до експлуатації, і процес застопорився на кілька місяців. Коли втрутилася третя сторона, з’ясувалося, що жодних технічних проблем не було. Просто двоє співробітників з різних установ не порозумілися на особистісному рівні. А ще неефективність. Є процеси, які можна робити набагато якісніше і швидше, а вони не продумані. Наприклад, мене переводили з одного структурного підрозділу в інший за згодою обох командирів. Попри це переведення тривало три тижні. Можна б було зробити цифровий спосіб — застосунок з електронним ключем, де з одного боку надходить запит, а з іншого — можливість натиснути «так/ні» й підписати електронним ключем. Хотілося б, щоб дані «ходили» за людиною, бо мене на новому місці знову запитували «родина, дружина, діти?». Як можуть допомогти цивільні. Найкраще — йти служити. І йдеться не про те, щоб з автоматом лізти в окоп. Армія потребує багато людей загалом. І що більше в ній буде адекватних, розумних, то краще. Ще долучатися до команд, які виробляють військову техніку чи елементи до неї. Олексій Санніков, IT Project Manager/заступник командира 131-го батальйону «Для мене відкриття, що від людей треба вимагати виконання простих дій, які рятують їхні ж життя» У війську я з першого дня повномасштабної війни. За цей час займався військовим вишколом цивільних у громадській організації «Український Легіон», долучався до тероборони Києва як командир взводу. У складі зведеної роти брав участь в обороні Лисичанська, Сіверська, Бахмута, у Харківському контрнаступі у вересні 2022 року. Нині один з моїх прямих обов’язків — це підготовка особового складу. Пригадую, як на початку вторгнення мені дістався взвод людей, 95% яких взяли до рук зброю вперше в житті. Пощастило, що тоді на наших позиціях не велося активних дій, крім обстрілів, і в мене був час дати людям настанови, що робити далі. Мені прикро, що моїх особистих зусиль і зусиль моїх побратимів забракло, щоб розбудити українців раніше. З 2014 року я був упевнений, що росіяни розгорнуть повномасштабний наступ. Для мене основним здобутком є те, що ми продовжуємо боротьбу. У лютому 2022-го я вважав, що Україна зможе оборонятися лише кілька місяців. Потенціал противника у снарядах і техніці тоді значно перевищував наші запаси. З родиною я попрощався і вважав, що ми навряд чи вже побачимося. Після відступу росіян з-під Києва з’явилося сподівання, що я таки, може, виживу. Ці відчуття змінювалися щоразу, коли я опинявся в новій ситуації. Але найлегше морально було на самому початку, коли я, як за кодексом самурая, вважав свою долю визначеною. Про зміни у світогляді. Потрібно було переусвідомити себе. Ти вже не Project Manager, не «рубіст», не СТО. У тебе військовий фах — кулеметника, ПЗРКшника, командира взводу. Тож треба стати офігенним фахівцем у цій справі, увесь час навчатися та розвиватися. За цей час я змінився, зʼявилося розуміння, чому важливими й потрібними є армійська дисципліна і контроль особового складу. Раніше я часто керувався софт-скілами. Вважав, що з людьми треба говорити, переконувати, доносити інформацію, пояснювати. Але у війську, особливо під час війни, треба вміти віддавати накази та жорстко вимагати їх виконання. Для мене відкриття, що від людей треба вимагати виконання простих дій, які рятують їхні ж життя. Як можуть допомогти цивільні. Донати — це добре, але цивільні мають по-справжньому контролювати видатки місцевих бюджетів, впливати на цільові програми фінансування та вибивати підтримку для військових частин, що базуються у цих містах. Нині військові мусять докуповувати обладнання, яке не надають у ЗСУ: тепловізори, «мавіки», павербанки тощо. Також важливо удосконалювати облік військовозобов’язаних. Через те, що немає коректної інформації про людей у ТЦК, мобілізовують «кого спіймають» замість того, щоб відбирати за кваліфікацією та напрямами. Цивільним людям не варто розраховувати, що військові візьмуться наводити лад у державі після свого повернення — більшість займеться собою та родиною. Дмитро, сисадмін атомної електростанції / зв’язківець «Я змінив думку про багатьох людей довкола» На початку повномасштабної війни я потрапив у розвідку, виконував завдання на півночі країни. А потім долучився до 92-ї бригади, де помітили, що я розуміюся в ІТ. І вже у 2023-му я став займатися мережами, радіостанціями, загалом зв’язком. Я катаюся на завдання на «нуль», першу, другу лінії. Адже обладнання, щоб була взаємодія під підрозділами, треба ставити на різних ділянках. Серед особистих успіхів — були моменти, коли з певних причин довелося взяти на себе командування підрозділом. І, на щастя, все вдало завершилося. Навіть отримав нагрудний знак «Золотий хрест» від Валерія Залужного. Радію, що залишилася така пам’ять від колишнього головнокомандувача. Про те, що підтримує, і зміни. До армії я мав стосунок ще з 2017 року. Коли втомлювався від офісної роботи, взаємодії з керівництвом, я повертався у військо. Це мені допомагало переоцінити те, що я маю. Щодо змін, то я не впевнений, як повертатимусь у цивільне життя. Найімовірніше, зміню роботу. Мені важливо, щоб оточення, колектив не були байдужими до того, що відбувається в країні. Коли під час війни я читаю повідомлення від знайомих здорових чоловіків, які обдумують, що робити у вихідні... Я змінив думку про багатьох людей довкола. Що може порадити цивільним. Уже 10 років минуло, відколи почалася війна, повномасштабка йде в повну силу. І коли людина каже «я не вмію стріляти, я не знаю, що робити при пораненнях», це для мене звучить дико. Дуже раджу готуватися, навіть якщо не плануєте йти в армію. Марія Романова, Lead Designer в ELEKS / бойова медикиня, майстриня групи технічного забезпечення в НГУ «Азов» «За ці роки стала серйознішою, жорсткішою, радикальнішою» Після мобілізації я була бойовим медиком, потім тимчасово виконувала обовʼязки керівника медичної служби. Нещодавно перевелася на тилову посаду й зовсім про це не шкодую. Найбільше часу нині приділяю забезпеченню своєї бригади, а також працюю над проєктом «Тиловики Азову», у якому є співзасновницею. На мій погляд, не варто недооцінювати тилові посади й людей, які опікуються фандрейзингом. Без тилу фронт протримається недовго. Найбільшим своїм здобутком вважаю, що досі маю віру й сили допомагати близьким, бачити світло у всьому, що відбувається. Я пишаюся, що певний час була частиною 3-ї штурмової бригади, яка успішно просувалася на Бахмутському напрямку, виконала свої бойові завдання, повернулася на ротацію, а нині знову йде в бій. Але ще більше пишаюся людьми та командуванням бригади НГУ «Азов». Яка попри втрату всього озброєння та вихід у полон змогла відновитися та майже одразу повернутись у бій. Наразі ці титани в напрямку Кремінної. Мене захоплює їхня міць і згуртованість. Тож я готова недосипати, понаднормово працювати, аби було все необхідне для збереження їхніх життів та знищення ворога. Про світоглядні зміни. Коли я переглядаю свої фото до 2022 року, то бачу, що це була зовсім інша людина. З іншими переживаннями та цінностями, без такої великої відповідальності. Раніше я була готова переїхати за кордон. Але наразі не певна, чи зможу там спокійно співіснувати з людьми, які не розуміють, чому треба боротись за свої території, свій народ, не готові фінансово підтримувати воїнів. Мені болить однаково: і коли в Чернігові «прилітає» поблизу моєї квартири, і коли у Харкові «прилітає» біля незнайомої людини. Болить за українських дітей, яких росіяни вивозять, хоча це й не мої діти. Але болить так само за дітей в секторі Газа. За кордоном людей це так не тривожить, вони більш байдужі, є суто внутрішні переконання, заради яких вони готові щось робити. Я злюся через це. Відчуваю, що за ці роки стала серйознішою, жорсткішою, радикальнішою. Але це війна, психіка адаптується. Нам своє робити і доводити постійно світу, що «наша хата не скраю». Що підтримує. Щонайперше навчання. Нині я паралельно вчуся на клінічного психолога. Поки опановую різні напрями терапії — зцілююся й сама. Багато читаю про травмофокусовану терапію. Люблю читати книжки, де відбувається якась «жесть». Мені від цього стає легше: повертаюся в реальність, а тут не все так погано. Допомагає триматися партнер, листування з побратимами. Коли я знаю, що вони живі й у них все гаразд. Намагаюся повернутися до музики, гри на гітарі. Як можуть допомогти цивільні. Ми, тиловики, усіляко мотивуємо людей ставати фандрейзером: брати картку, відкривати збір на 50, 100, 200 тисяч і відправити певному підрозділу на забезпечення. Або ж безпосередньо долучатися до зборів нашого проєкту «Тиловики». Можна вести й інформаційну боротьбу. Ходити на протести, мітинги за кордоном, наголошувати на злочинах, які росія чинить проти українців. Нагадувати офлайн та у своїх соцмережах про українських полонених. Це прочитають й іноземці. Часом вони дивуються і питають: «А чому полон — це погано? Сидиш у камері й чекаєш, коли тебе визволять». А ти пояснюєш: «Ні, це катування. Це нелюдські умови» — і надаєш багато-багато доказів. Це теж важливо пояснювати для нашої перемоги та заради бійців, які нас боронили. Можна й просто фізично попрацювати. У нас були волонтери, які допомагали розкладати коробки, коли ми їхали на деокуповані території і бракувало рук. Є тисячі способів долучитися. Андрій, QA / діловод «Я вірю, що айтівці вносять покращення в армію» Коли я мобілізувався, моєму підрозділу була потрібна людина, котра могла б працювати з документами та швидко налагодити роботу з комп’ютерними системами. Про особисті перемоги. Армія — це дуже зарегульована структура, де на кожну дію прописаний наказ або є якийсь пункт у статуті. Обліки — яких десятки — ведуться в паперах. Наприклад, є такий журнал — добова відомість. І щодня в ньому треба заповнювати клітинки. Я вважаю своїм здобутком, що облік персоналу, облік документації, майна я одразу перевів в електронний вигляд. І можу дуже швидко надати дані, скільки у нас військовослужбовців, в якому вони стані, хто на лікарняному, які їхні посади, обов’язки. До того ти просто бачив клітинку й не розумів, що за нею стоїть. Люди, які розробляють військову операцію або оцінюють стан сектора, підрозділу, мають бачити реальні дані, не застарілі, не спотворені. Це багато на що впливає. Про зміни. Я став краще розбиратися в людях. Ми варимося у своїй тусовці й думаємо, що загалом люди довкола нас ось такі, а ось так вони мислять. Я здивувався, скільки є тих, хто готовий бездумно виконувати якусь роботу. Скільки є інертних і безініціативних. Дуже потрібні люди, які будуть брати відповідальність на себе, пропонувати рішення і братися за них. У своєму підрозділі я розподіляв обов’язки й час на виконання завдань, оскільки мав досвід. Як можуть допомогти цивільні. Долучатися до війська. Ніхто не зможе перекласти це на чиїсь плечі, бо інших плечей немає. Я вірю, що айтівці вносять покращення в армію. Я бачив, як два ІТ-фахівці у взводі налагодили навчання, «пробили» додаткові виїзди на стрільби, на освоєння зброї, пушили ідею розвитку, і це спрацьовувало. Андрій Баніт, Product Owner у GlobalLogic / командир відділення в 14-му полку безпілотних авіаційних комплексів «Важливо цивільним не поширювати вірус зради» За ці два роки у війську я пройшов від умовно Trainee до майже Middle. Наша армія тепер має набагато більше можливостей для нетворкінгу та зростання. Ми рухаємося в бік «розумної» війни, технологічності. Нещодавно взялися до створення нового роду військ — безпілотних систем, і це важливо, адже воювати мають роботи, а не люди. Цей перехід від радянської армії до армії майбутнього я спостерігаю на власні очі. На початку повномасштабки я потрапив у стрілецький батальйон піхотної бригади, де не було достатньо озброєння, техніки. У відділенні аеророзвідки нас було всього п’ятеро. Нас запхали в окопи, як би грубо це не звучало. Для завдань моєї групи це було неефективно, і, на радість, командування дослухалося. Ми виїжджали на бойові завдання, коригували артилерію, робили стрими для командування. Класно працювали, і штат аеророзвідки розширили до взводу. З’явилися мікроротації, адекватніші умови роботи. Люди, які успішні та ефективні в цивільному житті, здатні змінити навіть таке середовище, як армія. Про особисті здобутки та зміни у світогляді. Я не можу заглиблюватися в деталі, але скажу, що, коли вдається долучитися до ураження справді вагомої цілі, це дуже приємно. І підтверджує, що я зробив правильний вибір. Мої цінності не змінилися. Є вислів, який особливо відгукується. Сили оборони та загалом державний апарат — це величезний легасі-проєкт, який, на жаль, ніхто, крім нас, не перепише. Раніше я мислив себе окремо від абстрактного суспільства, держави. Жив своє чудове життя, і мене не дуже хвилювали проблеми з корупцією, ризики занедбання армії. Та я подорослішав і усвідомив, що не можна залишатися осторонь, це все наша спільна (і моя особиста) відповідальність. «Вигрібати» доведеться разом. Чим можуть допомогти цивільні. Щонайперше — залишатися в Україні, витрачати тут гроші, сплачувати податки та донатити. Розвивати культуру донатів довкола себе. Не чекати, поки вас змусять служити, і не грати в лотерею з ТЦК. Краще податися у військові частини й на позиції, які вам до душі, де ви зможете бути максимально ефективним. Важливо цивільним не поширювати вірус зради. Те, що людина пише й говорить в публічному просторі, впливає на інших і може зашкодити. Тому дуже помічним, на мою думку, є стоїцизм і розуміння того, що немає сенсу страждати через речі, на які ми не впливаємо. Натомість пропоную людині діяти там, де вона може щось змінити. Про підтримку та відпочинок. Нині військові можуть проводити відпустку за кордоном. Багато моїх друзів скористалися цією можливістю, і я теж цього чекаю. Здебільшого відпустку проводжу в Києві з коханою дівчиною. Приємно прогулятися Подолом, смачно поїсти — для мене це велике задоволення і приємна згадка про минуле життя. А ще звичний ритм в улюбленому місті дає надію, що все буде добре.
we.ua - Як ви і як цивільні можуть допомогти? Розпитали у військових-айтівців
Громадська організація «Справа Громад»
Місія Справи Громад - це підтримка нашого війська. Запорука перемог на фронті – підтримка армії в тилу! Зараз знову, як і у 2014 році, армія потребує нашої єдності в питаннях допомоги! Починаючи від базових речей, таких як одяг, і закінчуючи високоточним обладнанням, таким як комплекси оптико-радіо-електроного спостереження, наша спільнота закуповує і поставляє у війська все необхідне, чим формує нову, досконалішу армію! В цьому процесі ми, Справа Громад беремо на себе всі рутинні процеси від “зрозуміти що треба військовому, щоб бити ворога” і закінчуючи врученням йому ключиків від омріяної техніки! Проте, цей шлях ми можемо подолати тільки за однієї умови: лише разом з вами!
we.ua - Громадська організація «Справа Громад»
Путінський сезон серіалу "Західне крило"
І, як на мене, найважливішими були не заяви про жорстокість Путіна чи крах ілюзій про його "виправлення". Головним було те, що світові політики нарешті почали вголос говорити про засилля кремлівської агентури та "корисних ідіотів" Росії у країнах розвинутої демократії та загрозу того, що цей інфільтрований у здорові суспільства елемент має цілком пристойні шанси потрапити до владних кабінетів. Так, колишня членкиня палати представників, республіканка Ліз Чейні, коментуючи реакцію Дональда Трампа на смерть Навального, заявила про існування "путінського крила" у його партії: "Ми повинні серйозно поставитися до того, до якої міри у вас зараз є путінське крило в Республіканській партії. Я вважаю, що проблема цього виборчого циклу полягає в тому, щоб путінське крило Республіканської партії не захопило Західне крило Білого дому". Й справді, Трамп, розумуючи над убивством Навального, жодного разу не згадав Путіна. Навпаки, він чомусь заговорив про... Америку. "Повільне, неухильне прогресування, в якому шахрайські, радикальні ліві політики, прокурори та судді ведуть нас по шляху до знищення", - сказав він, вимішуючи злість на політичних опонентів та вітчизняну Феміду, яка його не дуже толерує, бо має за що.  Натомість Джо Байден був категоричним: "Те, що сталося з Навальним, є ще одним доказом жорстокості Путіна. Нікого не можна обдурити". Та й взагалі вчора обізвав Путіна "схибленим сучим сином". Читайте також: Чому Путін бикує перед Штатами Ну, і що? Он спікер держдуми РФ сказав без усіляких обмовок: "В Америці вони хотіли б, щоб у них президентом був Путін. Але у них немає! Він у нас! А в них Байден. Бачите, покарання їм". Ліз Чейні, до слова, доньку Діка Чейні, колишнього віцепрезидента США в адміністрації Джорджа Буша, можна вважати чи не першою жертвою радикальних прихильників Трампа, що сповідують ідеологію MAGA. Саме за їхніми наполяганнями її позбавили не тільки представництва у Палаті представників, а й лідерства у Конференції республіканців. Погодьтеся, сам факт нейтралізації знакової республіканки вже свідчить про впливи та вагу "трампістів" у таборі "слонів". Та попри очевидні порахунки з кривдниками, Ліз Чейні має всі підстави говорити про "путінське крило" в Республіканській партії. І навіть те, що лежить, так би мовити, на поверхні, підтверджує сумний висновок американки. Гляньмо, з яким завзяттям трампісти в Конгресі чинять супротив двопартійному законопроєкту про допомогу Україні, як поводиться при цьому його очільник Майк Джонсон. І ця лінія "політики", - що Трампа, що Джонсона, — є, на думку Ліз Чейні, прелюдією того, що вона називає ймовірною відплатою політичним опонентам: "Коли ви думаєте про Трампа, який, наприклад, обіцяє відплату, то те, що Путін зробив з Навальним, — виглядає відплатою в країні, де лідер не підпорядковується верховенству права", - стверджує вона. А наразі маємо те, що маємо. Путінське крило республіканців, мріючи про Західне крило Білого дому (нагадаю, там розташовано офіс президента США), вже суттєво пособило московському тирану, зокрема, у війні проти України. Затримка американської допомоги, — на думку експертів Інституту вивчення війни, —  посилила наступальні операції російської армії принаймні на трьох напрямках. Читайте також: Трамп приміряє циліндр Чемберлена Пропутінська, антинатівська риторика Трампа стала несподіваним каменем, кинутим у тихе плесо європейської політики, і від нього вже пішли кола. Та я особливо не покладався б на обіцянки лідерів Старої Європи (про "нову" - країни Балтії, Польщу, — мова окрема) про те, що вони негайно візьмуться за зміцнення своїх оборонних спроможностей. А заява глави європейської дипломатії Жозепа Борреля в кулуарах Мюнхенської безпекової конференції взагалі залишає неприємний посмак своєю двозначністю. Боррель сказав, що, за умови яловості політиків західних демократій, "ситуація буде вирішеною за три місяці на полі бою". Боррель або щось знає, або просто вже розчарувався у своїх намаганнях переконати союзників у потребі продовжити спротив Росії. Не думаю, що на загартованого дипломата особливо вплинули алкогольні маразми заступника секретаря російського радбезу Дмитра Медвєдєва про ядерні удари по європейських столицях, якщо Московія зменшиться до кордонів 1991 року… Боррель чудово орієнтується у політичній мапі ЄС, і зауважує на ній чимало прихильників Трампа, не менш фанатичних, аніж MAGA. Гріш ціна найвойовничішим промовам, коли слова, проголошені у них, розбиваються об стіну реальності. Ще раз згадавши Ліз Чейні, зауважу, що її батько колись породив цікаву сентенцію: "Якби гарні промови, апеляції до розуму чи благання про співчуття мали силу зворушити їх, — терористи давно б зникли". А вони не зникають, навпаки щораз зухваліше кидають виклик демократіям. І тому, не дай Боже, коли у листопаді Західне крило Білого дому окупує путінське крило Республіканської партії, не забудьмо Аарона Соркіна, сценариста однойменного серіалу. "Просто, як одного разу сказав великий американський злочинець Віллі Саттон на запитання, чому він грабує банки: "Саме там є гроші", - заявив автор кіношного "Західного крила". Додам — крім грошей, і влада, і впливи, і сила. І головне, — ключ до доль усього світу. Спеціально для Еспресо Про автора. Ігор Гулик – журналіст Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.
we.ua - Путінський сезон серіалу
"Я думала, окупація не буде тривалою. Але вже минуло 10 років"
"Чалівське ядро" В окупації Криму, за різними оцінками, брали участь понад 70 тисяч російських силовиків. За даними представника ГУР МО (української розвідки) Вадима Скібіцького, кадрових військовослужбовців було не менше ніж 12 тисяч, але більшу частину склали співробітники МВС, ФСБ, МНС та інших силових структур. У лютому 2014 року в Криму перебувало понад 20 тисяч українських військовослужбовців (дані за книжкою "Крим за завісою. Путівник зоною окупації" у pdf). У законодавстві України зафіксовано дату початку російської агресії - 20 лютого 2014 року. Ця ж дата зазначена на російських медалях "за повернення Криму" (на фото нижче).  І хоча всі ключові події відбувалися пізніше, у Сімферополі, де російські спецслужби намагалися встановити контроль над кримським парламентом, перші проросійські мітинги почалися в Севастополі. Саме в цьому місті мітингувальники "проголосували" за призначення севастопольського бізнесмена, громадянина Росії Олексія Чалого на посаду "народного мера" Севастополя. "Заколотники оголосили про намір установити контроль над правоохоронними органами влади в місті, закликали на допомогу Росію, розпочали запис добровольців у "загони самооборони"", - згадують автори книжки "Крим за завісою. Путівник зоною окупації". Журналістка видання "Проект" із Севастополя Катерина Рєзнікова в цих мітингах участі не брала — у професію прийшла вже після початку російської агресії і перебувала в декреті з двома маленькими дітьми, але впевнена, що Чалий інвестував багато зусиль у те, щоб Крим став російським. "Його знали як власника компанії "Таврида-Електрик". Його знали як мецената, як людину, яка багато робить для міста. Чесно скажу, до 2014 року це взагалі не відчувалося як якась токсична історія, як просування якихось кремлівських наративів. Але він із натхненням прийняв анексію Криму і вивів на площі людей, які пішли за ним абсолютно щиро. Безумовно, був і кістяк людей, які отримували за це гроші", — повертається в пам'яті до лютневих подій Резнікова. За її словами, у Севастополі у багатьох людей було російське громадянство і всі вони готові були фінансувати необхідні Москві спецоперації. Вона згадує про інтерв'ю з Олександром Аненковим — колишнім заступником міністра транспорту Росії, який оселився в Криму, володів земельними ділянками, готелем і поромною переправою. У ньому політик зізнавався, як безкоштовно возив поромною переправою військових для захоплення Криму. "Спілкуючись пізніше з людьми, які оточували Чалого, я з'ясувала, що активні збори його організації почали проводити ще у вересні-жовтні 2013 року. І в цій організації були явні "прокремлівські заводили" на кшталт російського політичного діяча Ольги Тимофєєвої", — розповідає журналістка. Фото: Катерина Рєзнікова. Фото Андрія Григор'єва "Чалівське ядро" сформувалося з особистих і ділових контактів призначеного мера Севастополя, впевнена Резнікова. Ці люди працювали на нього на "Тавриді", співпрацювали з ним в інших бізнес-проєктах (В'ячеслав Горєлов, Михайло Чалий, Ігор Соловйов), брали участь у його музейних і краєзнавчих проєктах (Катерина Алтабаєва, Тетяна Щербакова), або в медіа, яке фінансує Чалий, — як Сергій Кажанов. Так, перед захопленням парламенту Криму Кажанов запропонував соратникам "зідзвонюватися з усіма проросійськими організаціями" і "організувати спільну акцію з російськими прапорами". "А на місці виробимо план дій. Сімферополь живе окремим життям. Вони республіка. А наші соплежуї звикли кланятися Києву. Потрібно зробити величезний плакат — "Севастополь увійшов до складу Росії". І з ним вийти на Нахімова", — пропонував Кажанов у листуванні, яке має у своєму розпорядженні Еспресо. Ольга Тимофєєва у відповідь запропонувала йому звернутися по допомогу до Лаврова і Путіна: "Ми повинні переходити в наступ". Наприкінці січня 2014 року Чалий створив громадську організацію "Республіка Севастополь". В інтерв'ю російському державному агентству ТАСС за три роки після анексії Криму Чалий розповів про своє звернення до депутатів і президента України, яке назвав "Лист 69" — через кількість однодумців, які підписалися. У ньому він вимагав відмовитися від створення асоціації з ЄС. "Я розумів, що вони [українські політики] не поступляться, але я думав, що ми таким чином дамо шанс Російській Федерації розіграти свою карту", — відверто говорив "народний мер". Правозахисник Володимир Чекригін теж застав початок окупації в Севастополі. На анонс мітингу 23 лютого він спочатку "навіть не звернув уваги". "[На порядок денний] ставили якесь дурнувате питання. Не було такого: "Приходьте, будемо вирішувати долю міста" або щось глобальне. Просто черговий мітинг, які проводили десятки разів. А потім дізнаєшся, що в місті обрали народного мера — Чалого. Я про нього до цих подій дуже мало чув", — розповідав Чекригін. Активіст зазначив, що на проросійський мітинг він не ходив і був упевнений, що нелегітимні вибори мера в Криму і в столиці України ніхто не визнає. Тим більше, що в Севастополі не була передбачена посада мера, а був голова адміністрації. "Вони [сепаратисти] скористалися цим. Сказали: "Давайте відновимо справедливість! Чому Україна завжди позбавляла нас можливості вибрати мера?", — поділився Чекригін. Він також намагався підтримувати контакти з українськими військовими. З іншими активістами Євромайдану, які жили в Криму, вони намагалися оперативно реагувати на новини про захоплення військових частин, щоб стати там живим щитом. "Була ілюзія, що військові не будуть стріляти в цивільних. Але коли сталося захоплення штабу Чорноморського флоту, вони [сепаратисти] нагнали багато цивільних людей, по яких було видно, що це якісь козаки, байкери. Стало зрозуміло, що військові нас чіпати не будуть, а нас, під виглядом місцевого населення, розірвуть незрозумілі люди", — згадує правозахисник. 26 лютого Поки в Києві боролися за повалення Віктора Януковича, а в Севастополі вже проходили проросійські мітинги, у Сімферополі не припинялися мітинги на підтримку територіальної цілісності України. Наймасштабніший був 26 лютого, коли кримські депутати планували проголосувати за відділення Криму від України. Фото: Ельвіна Сейтбуллаєва. Фото надано автором Журналістка Ельвіна Сейтбуллаєва знімала ці події. У лютому 2014 року вона працювала журналістом на кримськотатарському телеканалі ATR і паралельно співпрацювала з центральними українськими каналами. "Я приїхала до парламенту. Там уже був мій колега Шевкет Наматуллаєв. Виходив у прямий ефір і розповідав, що відбувалося. За кілька годин біля Верховної ради Криму зібралося понад 10 тисяч кримських татар, приєдналися українці. У руках тримали українські та кримськотатарські прапори. Лунали гасла "Крим — це Україна". Атмосфера була неймовірна", — згадує журналістка. Коли стало відомо, що не зібрався кворум і депутати не провели сесію, всі учасники мітингу розійшлися, але пізно ввечері Ельвіні повідомили, що танки з триколорами їдуть у бік Сімферополя. Для підтвердження надіслали фотографії. До ранку кримський парламент і Радмін було захоплено, і вони перебували під повним контролем російського спецназу. "Ми приїхали на роботу в Сімферополь. Нас зібрали в редакції, дали всім завдання. Я поїхала висвітлювати захоплення Ради Міністрів. Над будівлею вже висів російський триколор, усередині перебували російські військові, але вона була оточена кримською поліцією. Серед поліцейських був знайомий із мого села. Він заборонив наближатися до будівлі — військові можуть відкрити вогонь. Було відчуття ніби знімають фільм, а ми — глядачі", — згадує Ельвіна. Мітинг біля будівлі Верховної Ради Криму журналіст Осман Пашаєв спостерігав у режимі онлайн по телевізору. У лютому 2014 року він був редактором корпункту кримськотатарського телеканалу ATR у Туреччині і знімав для телеканалу та інших медіаподії на Майдані. За його словами, вся увага тоді була прикута до загиблих на Майдані, але у людей "зріло передчуття чогось дуже нехорошого" в Криму. Він розповідає, що "легітимні" спроби захопити кримський парламент у Сімферополі були двічі: 21 і 26 лютого, але під тиском проукраїнських сил у Верховній Раді та Меджлісі кримських татар потрібні Москві політичні рішення не ухвалювалися. "Здавалося, що вже тоді, 26 лютого, було потиснуто руки і надійшла гарантія, що ніхто не буде проводити незаконний референдум. Вночі, о 5-й ранку, мені зателефонували мої керівники телеканалу ATR із Криму. Повідомили, що захопили Раду міністрів, Верховну Раду", - згадує Осман. 27 лютого журналіст на добу прилетів до Криму. Привіз бронежилети для журналістів одного британського телеканалу, яким допомагала його колега — Еміне Джеппар. "Поки їхав у бік Мар'їно в Сімферопольському районі — додому, до родичів, на мене нахлинули підліткові спогади, коли я бачив схожі події в Гудермесі та інших чеченських містах. І хоча в Сімферополі начебто не було війни, але ось це нагнітаюче відчуття мороку від міста мені запам'яталося. 28-го я встиг вилетіти до Києва — до того, як аеропорт Сімферополя, як і будівлі Верховної Ради та Радміну, захопили "зелені чоловічки"", - зазначив Осман. 28 лютого 2014 року в Києві відбулося засідання РНБО України у зв'язку з початком російської агресії в Криму. Тодішній голова СБУ Валентин Наливайченко повідомив керівництву України про те, що Сергій Аксьонов і Володимир Константинов взаємодіють із військовими Чорноморського флоту РФ, а військовослужбовці та правоохоронні органи порушують присягу Україні. Аеропорти і транспортна інфраструктура півострова були заблоковані переодягненими російськими військовими. Фото: Російські окупанти без опізнавальних знаків у Криму у 2014 році. Фото надано автором Наступного разу Осман Пашаєв потрапив до Криму за тиждень — 5 березня. Тоді літаки ще літали, але рейси часто скасовували. Осман прилетів літаком української авіакомпанії. Зняв квартиру поруч із будівлею Ради Міністрів, зібрав невелику команду, заснував медіапроєкт Crimea Open Channel і планував висвітлювати події в Криму. Усі, з ким Пашаєв спілкувався раніше, кого знав особисто — прес-секретарів чиновників, представників місцевих ЗМІ, колишніх однокурсників, — несподівано стали змінюватися, і він хотів це задокументувати. "Цей страшний перехід поступово відбувався в тому числі серед тих, хто серцем був проти Януковича. Мене стали звинувачувати, що я займаюся українською нацистською пропагандою", — зазначив Осман. Коли Осману відмовили в оренді квартири, де вони працювали, журналісти поїхали в готель знайомих у Ялті. Там вони перебували у квітні та на початку травня. "Української армії в Криму вже не було, кримські татари продовжували влаштовувати публічні акції вздовж доріг. Найдовше український прапор висів на будівлі Меджлісу кримських татар на вулиці Шмідта", - каже Осман. Журналістка Ельвіна Сейтбуллаєва вперше бачила російських військових та їхню техніку, але роботу вирішила не кидати. Разом зі знімальною групою їздила у військові частини — спершу в селі Перевальному Сімферопольського району, а потім у Новофедорівку в Сакському районі. Журналістів туди не пускали. "За словами військових, більша частина перейшла на бік Росії, тому що їх заманювали хорошими зарплатами і лякали подіями на Майдані. Ті, хто відмовлявся і зберіг вірність своїй державі, змушені були їхати", — переказує вона розмови з військовими. Під час зйомок одного з бліц-опитувань населення Ельвіну схопили люди у військовій формі разом з оператором і хотіли вести в "штаб самооборони". Журналісти показали прескарти, і їх відпустили. "Страху не було. Було редакційне завдання, і його потрібно було виконати. Паралельно з основною роботою ми ділилися матеріалами з колегами з центральних каналів, щоб донести інформацію, що Крим захоплюють озброєні росіяни", — розповіла Ельвіна. Фото: Акція кримчан проти окупації. Фото надано автором "Референдум" 1 березня Сергій Аксьонов звернувся до президента РФ Володимира Путіна і попросив сприяння "в забезпеченні миру і спокою на території півострова". 6 березня 2014 року Верховна Рада Криму, яку контролювали російські спецслужби і спецназ, звернулася до Путіна з проханням включити Крим до складу Росії як її суб'єкт. Ще через десять днів — 16 березня на півострові провели загальнокримський "референдум". Журналістка Ельвіна Сейтбуллаєва поїхала працювати в Бахчисарай і проїхалася зі знімальною групою кількома виборчими дільницями. На вході до кожної будівлі стояли озброєні люди. "Референдум проходив під дулами автоматів. Людей майже немає, у приміщенні так звана комісія з бюлетенями. Будь-хто міг прийти і проголосувати стільки, скільки він цього хотів, не було обмежень. Хтось забув паспорт. Члени комісії говорили: "Нічого, ми віримо вам на слово". Усі ці порушення відбувалися на наших очах", — розповідає Ельвіна. Меджліс кримських татар закликав увесь народ бойкотувати референдум. Жінки та чоловіки зібралися того дня в мечетях і голосувати не пішли. Володимир Чекригін із Севастополя теж не планував голосувати, але прийшов на виборчу дільницю заради інтересу. Він був останнім, хто прийшов по бюлетень на дільницю. У Чекригіна не було з собою паспорта, але виборчу комісію це не збентежило: йому видали бюлетень на підставі посвідчення з заводу, де він працював. Не стали перевіряти і прописку. "Я написав на бюлетені: "Слава Україні, смерть ворогам!". А потім мене по виходу з-за ширми зустрічає делегація і каже: "Це ж історичний момент! Ну покажіть, що ви за Росію!". І я ось думаю: "[Що буде,] якщо я зараз розгорну ось це все?". Запитав: "Що?" і поклав бюлетень в урну", — сміється Чекригін. Фото: Бюлетень із надписом "Слава Україні" на фейковому референдумі в Криму в 2014 році. Фото надано автором Офіс комуністичної партії Журналіст Осман Пашаєв зміг пропрацювати в Криму недовго. 18 травня 2014 року його і всіх журналістів проекту Crimea Open Channel затримали на площі Леніна в Сімферополі кілька озброєних людей із загонів самооборони. Про затримання вони встигли повідомити колег. "Найстрашніше, що через мене затримали ще кількох людей, які пішли за мною в клоаку аксьоновської самооборони на Кірова, 26. Це був офіс комуністичної партії. Мене не дуже сильно били, тільки кілька разів по ногах", — згадує Пашаєв. Осман вважає, що від тортур у будівлі на вулиці Кірова його врятувала миттєва реакція українських журналістів і політиків. "Я стояв обличчям до стіни більше чотирьох годин і чув по голосу, що дивитися на нас приходив Дмитро Полонський — він потім став міністром інформації Криму. З нами працював бойовик Самвел Мартоян і його люди, які тоді виконували брудну роботу. Але нас передали далі - у тимчасовий на той момент відділ поліції на Футболістів. Це була динамічна шоу-програма, знаєте, три години з тобою розмовляє один, потім інший. Змінюються вони, міняють тебе по кімнатах, хтось починає кричати і залякувати, хтось вмикає доброго поліцейського з посмішками і м'яким голосом", — розповідає Осман. Під час цього затримання журналіст і його команда позбулися всієї особистої та робочої техніки. Захищати його приїхали адвокати Еміль Курбедінов і Тейфук Гафаров, але від послуг останнього Пашаєв відмовився. "В офісі компартії, а потім у так званому відділі поліції в нас відібрали все: мобільні телефони, роутери, планшети, з яких ми стрімили, дві відеокамери. Одна належала телеканалу "Інтер", одна наша — мені її колега віддав для роботи", — перераховує Пашаєв. Формальним приводом для вилучення стали фотографії в одному з телефонів Пашаєва вбитих людей на Майдані. Він жив поруч — на Михайлівській, тож випадково виявився одним із перших журналістів, який ці тіла побачив. "Через ці фотографії Османа хотіли притягнути як свідка у кримінальній справі про "вбивство Беркута на Майдані". Журналісту видали повістку і відпустили. Фото: Осман Пашаєв. Фото Громадського радіо "Повістку я не підписав, але вони викликали понятих. Наступного дня я мав з'явитися до Слідчого комітету РФ на вулиці Треньова — як свідок. Я розумів, що в мене невеликий часовий люфт. Ми вп'ятьох сіли в машину і поїхали в бік адмінкордону. Адвокат Еміль Курбедінов чекав нас біля СК. До червня у росіян не було електронної системи на кордоні і такого контролю, як зараз, можливо тому нас швидко випустили. Коли я опинився в Херсонській області — видихнув. Подзвонив Емілю, що ми поїхали, і все", — розповідає Пашаєв. Пізніше він відкрив інше медіа про Крим і назвав його UA South. "Крим повністю окупований" До травня 2014 року ООН згорнула багато своїх проектів у Криму і зафіксувала, що майже 10 тис. жителів Криму виїхали в інші частини України, здебільшого в центральну і західну частини. Серед них були журналісти і правозахисники. "Влітку вже вимальовувалася картина, що Крим повністю окупований. Не було українських військових, не було українських медіа. На півострові йшла масова примусова паспортизація. Київський час перевели на московський", - розповідає Ельвіна. Російські документи журналістка вирішила не брати і прийняла рішення виїхати до Києва. Влаштувалася на український центральний телеканал "Інтер". Їй запропонували поїхати ближче до Криму — до Маріуполя, недалеко від міста йшли воєнні дії. "Тоді мені хотілося розповісти, що воюють усі і зокрема кримчани. Тому, коли приходила до військових, завжди запитувала, а хто тут із Криму? Так познайомилася з морпіхами з Криму, з військовим із Перевального. Я не була вдома з 23 серпня 2014 року. На той момент я думала, що окупація не триватиме роками. Але вона триває вже 10 років", — із сумом констатує Сейтбуллаєва. Правозахисник Павло Чекригін виїхав із Криму у вересні 2014 року і став співпрацювати з "Кримською правозахисною групою". За словами Чекригіна, якби на момент початку окупації люди з проукраїнськими поглядами в Криму змогли б об'єднатися, "все могло б скластися по-іншому", але подальше його перебування на півострові було небезпечним. Катерина Резнікова залишалася в Криму набагато довше за своїх колег — її робота, більшою мірою, була непублічною. "Я знала, що мій телефон прослуховують, що деякі мої кроки відстежують. За кілька місяців до повномасштабного вторгнення в місцевих телеграм-каналах з'явилися публікації, де називалося моє ім'я, де писали про те, ким я працюю. Я розуміла, що це загроза, але прийняла рішення залишатися в Криму", — пояснює журналістка. Однак плани змінилися 24 лютого 2022 року. Катерина прокинулася о четвертій годині ранку від шуму літаків, що злітали з місцевого аеродрому: "Аеродром розташований далеко від мого будинку, але, коли злітають штурмовики, цей гуркіт поширюється на все місто. Я дочекалася, поки мої рідні спокійно виспляться — це був останній такий ранок у Криму. І усвідомила, що, коли спецслужби та місцеві проросійські активісти оговтаються від шоку початку повномасштабної війни (ніхто до кінця в неї не вірив), вони будуть ще активніше працювати з такими, як я. Ми протягом кількох хвилин ухвалили рішення покинути Крим".
we.ua -
Україною в майбутньому керуватимуть ті, хто очолював українську армію в роки війни, - Безсмертний
Меседжі, які послав Путін за допомогою журналіста Карлсона на Захід, мали ключову задачу - підняття градуса істерії з метою стабілізації чи замороження. Відповідно, дуже добре вплітається в подібний сценарій так звана російська ядерна зброя в космосі. Звертаю увагу на папку з "документами Богдана Хмельницького". Якщо ви зараз відкриєте конгресову бібліотеку США, то ви знайдете ці документи. Ніякої необхідності немає для США у присутності документів Богдана Хмельницького й інших багатьох документів, які дуже часто використовує московський фюрер у дезінформаційних атаках в Україні. Ці документи там у надлишку, в достатній кількості є в копіях, а частина в оригіналах, тому що Америка про це завжди дбала і буде дбати. Що було у цій папці? Як ви розумієте, американський журналіст завжди супроводжується операторами, помічниками, тим більше особа Карлсона. Вручати певний документ ніякої необхідності не було, бо це була небезпека. Тому очевидно, що ми маємо в цьому випадку послання, а для кого воно було, не треба розшифровувати. Зрозуміло, що Трамп у розмовах обіцяв Карлсону не тільки посаду віцепрезидента, а й багато чого. Тепер щодо інших речей. Згадайте, що під час будь-яких агресій, чи в Грузії, чи в Україні, цьому передували певні історичні екскурси. І це означає, що Росія готується до атаки. Більше того складовою цієї атаки тепер вже була не тільки Україна, а й Польща, країни Балтії. Це означає, що тема війни, глобальної війни на Європейському континенті, не просто на порядку денному, а вона вже в суті подальших планів, відпрацьованих планів з точки зору тактичних кроків Росії на найближчі місяці, не роки. Помиляються європейські фахівці, коли говорять про 2, 3 чи 5 років. Якщо хтось думає, що це випадкове співпадіння - Карлсон і чергові страйки по Європі, загострення на Близькому Сході, скажу - ні. Всі ці місця дуже добре відпрацьовані ФСБ. Чи ми беремо Близький Схід - це споконвічна гра КДБ, чи ми беремо ліві або праві крайньорадикальні сили у будь-яких європейських державах - скрізь є ці корисні ідіоти КДБ, ФСБ, московського фюрера. І це почало дуже активно працювати. Зрозуміло, що на фоні цього одразу вилаштувалися дві рейки. Перша рейка - це теза про переговори, які нібито велися. Ніяких переговорів, навіть ніяких пропозицій ніхто ніколи не робив. А друга - це те, що Україна все вже, капут. І все це, якщо подивитися отак на стіл, на інформаційне меню, воно просто закрило всю іншу проблематику, всі інші моменти, які у світі є суперактуальними. До відома зазначу, що продовольча програма в африканських країнах так і не вирішена. Україна пробила коридор, але його недостатньо для того, щоб розв'язувати ці проблеми. Але зверніть увагу, про це нічого, ніби проблеми немає. Зараз фактично вся Центральна Африка горить війною після того, коли звідти витурили Пригожина. Взагалі з його загибеллю там почалися війни між його угрупованнями. Починаючи з Судану, Центральної Африки, скрізь виникли воєнні конфлікти, але про це навіть ніхто ніде нічого не говорить. Ситуація на Аравійському півострові вже зараз поставила на міну уповільненої дії всю світову економіку, це всі бачать по росту цін. Я вже не кажу про те, що на сьогодні 30% Європи залежить від скрапленого газу, який надходив через Суецький канал. Змушені доставляти через мис Доброї Надії, а це плюс 10-14 днів, що призводить до зростання тарифів. Тобто ці речі вже відійшли на другий план. А при цьому зрозуміло, що теми, які пов'язані з допомогою України, з посиленням оборонного промислового потенціалу Європи, взагалі не прослідковуються зараз активно у міжнародному інформаційному просторі. Звідси я вже бачу і рекомендую надалі виходити з тези "3/4 йде на вибори". І тут московський фюрер і вся оця братія корисних ідіотів буде використовувати цю ситуацію, щоб нав'язувати світу свій наратив. Це дуже небезпечна річ.   Інформація у нинішній ситуації не менш небезпечна, ніж кулі, міни, снаряди, ракети та все інше. Прокоментуйте оцей трикутник, у якому з одного боку Лавров почав розповсюджувати дезінформацію, що у РФ готові до якогось перемир'я, з другого боку - заява Трампа про те, що Байден здає Україну, а третій - маємо зміни в нашому Генштабі, заміну головкома ЗСУ. Перша річ, з якої я б пропонував розпочати, це з інтерв'ю посла Росії в ООН Небензі Стівену Сакуру, бо все інше навантажено трошки іншим змістом. Але це інтерв'ю я б пропонував усім, хто хоче зрозуміти, що таке журналістика, подивитися. Сакура - талановитий журналіст, він настільки грамотно провів інтерв'ю з Небензею, який виклав усе і був змушений говорити на питання, що взагалі не належали до його компетенції. Але він мусив говорити, тому що журналіст його просто атакував. І Небензя дуже чітко дав відповідь на запитання, що ніяких переговорів немає і найближчим часом бути не може. Тут ще є два факти, я хочу поставити тут жирнючу таку крапочку, щоб до цієї теми вже ніколи не вертатися. Московський фюрер завжди використовував глобальні речі, процеси, явища для початку різного роду військових акцій - олімпіади, економічні кризи й так далі. Згадайте, ми з вами говорили, коли почалася епідемія, я казав, що він не відмовиться, навпаки буде атакувати, а всі казали: ні, епідемія зупинить. У цьому році будуть вибори й буде певне провисання з перехідного періоду в США, але в цьому році ще й Олімпіада в Парижі. Про які переговори може йти мова? Тут же очевидно, що для фюрера - це момент. Він же в інтерв'ю Карлсону каже: от я до олімпіади підійду і тоді прийму рішення: чи давати полякам і балтам паузу, чи завдати удар. Там вже на лобі все було написано. Тему з переговорами пропоную зняти для тих, хто намагається її крутить, бо це просто дезінформація. Хоча, безумовно, московському фюреру дуже хотілося б інформаційно втягнути в цей процес і Трампа, і Байдена, і Україну, і європейських очільників. Тут маркером є Орбан, який квакнув щось про те, що Україні треба про Крим забути. Мене трошки потрясло те, що тут і сусідній президент Дуда теж підспівав. Я не можу зрозуміти, на яку сковороду його посадили. Очевидно, що його стосунки з Туском настільки нервуючі, що він змушений говорити речі, які з точки зору Польщі взагалі ні до чого. Але він для чогось це сказав і це ще один доказ того, що це абсолютно дезінформаційний трек стосовно переговорів. Як сюди вписується тема з Трампом і США? Щодо Трампа. Я доволі непогано знаю цю особу з точки зору його психофізичних характеристик. Усе, що він говорить - це вибори, якщо хочете, епатаж під час концерту. У США, особливо в розумінні Трампа, вибори - це свого роду культурологічна акція. І у нього від матері передалося, що він завжди намагається захопити весь простір. Очевидці й свідки розповідають про його маму, що коли вона вперше з'явилася у Нью-Йорку там зникли з радара всі світські левиці. І Трамп неодноразово, навіть під час виборів, повторює, що йому від мами передалася відкритість до людей. Він навіть паразитує на цій темі. І оце бажання захопити простір веде до нього і веде його. Він буде робити такі кульбіти, що ми навіть з вами придумати не можемо. Тепер, чому цей момент перевзування наступив, який збігся з призначенням Сирського? У житті Трампа є такий момент, де в офіційних біографіях написано, що, коли йому виповнилося 13 років, він у житті зустрівся зі складнощами. Що могло бути з юнаком у 50-60-ті роки? Ну, наркота, там всякі ці гангстерські забави. А батько, німець, віддав його у військову академію, де за рік Дональд став зразковим студентом. І як тільки буде говорити Буданов, Сирський, то Трамп дуже добре зрозуміє, що і коли говорить військовий. А коли йому поклали на стіл характеристики тих, хто сьогодні говорить від імені України, то він моментально почав крутити платівку. Тим більше, що це співпало з його "любов'ю" до Джозефа Байдена та демократів. Я переконаний, що ці кульбіти й далі будуть, ще й будуть крутитися і в інший бік. Зараз тримаються два повідомлення: що Трамп "врятує Україну", це я в лапки ставлю, а друге - Трамп змусить Україну здатись. А річ у тім, що для типажу такого як Трамп, то кращої ситуації і не давай. Він буде говорити що завгодно, зверніть увагу, навіть на персональному рівні. Адже родини Гейлі та Трампів були в дуже хороших стосунках, і хто як не Трамп призначав Ніккі Гейлі послом в ООН від США. Подивіться, що він зараз говорить, що чоловік пішов від неї, бо Трамп просто такий затятий сексист. Це дуже швидко вилетіло у простір. Ці моменти проглядаються і в особистих стосунках, також і у глобальних, регіональних, міждержавних стосунках. Тому я б пропонував, щоб у цьому випадку, якщо не можна розшифрувати одразу Трампа, то треба подивитись у деталі того дня, що відбувалося. Тільки-но він почув про заміну в Україні військових, то зрозумів, що щось там буде і моментально увімкнувся оцей його спогад про військову академію. Він через рік в академії уже отримував дипломи, навіть від тренера по футболу отримав стипендію, тому що він же бичара, даруйте, величезний. Це зараз йому 77 років і кучері такі, що він не знає, що з ними робити, а тоді був красень-юнак. І тут така ситуація – зальот у 13 років, даруйте за сленг. Ясно, що там його на місце поставили дуже швидко. А для німців муштра як підхід була завжди актуальною. Тим більше, що родина Трампів тільки по мамі з Шотландії, а всі вони німці, причому такі затяті німці. Дід його навіть утік з Німеччини через цю німецьку муштру. Тому треба розуміти, що тут є речі, які інформаційно накладаються. Але ніхто ж не буде копатись у цих речах, будуть дивитися на заголовки, а ці заголовки - дуже небезпечна зараза. Звідси ці тези про переговори, про позицію Трампа, які починають грати в інформаційному полі, нав'язуючи людям певні інформаційні потоки та вводячи їх у стан психологічної депресії, бо тут явно депресивний зміст, що все втрачено і нічого не буде. Ситуація в інформаційному плані потребує відстеження, особливо по цьому російському треку. Але я ще раз кажу: тут перша теза - глобальні вибори, друга - насправді колосальна небезпека для Європи. Ситуація зараз звелася до тези 2014-2022 років: усе в голові Путіна, він буде приймати рішення, чи під час Паризької олімпіади робити цей крок, чи, можливо, якимось чином вживати інші тактичні дії. Тепер перейдемо до теми з космосом та винесення ядерної зброї у космос. Що таке космічна індустрія Росії у нинішній ситуації, я думаю, всі зрозуміли після запуску на Місяць. Вона явно просіла, але нікуди не поділися тактичні інструменти, які вживав президент Рейган зі стратегічною оборонною ініціативою. Заміна головкома, начальника Генштабу. На вашу думку, чому саме зараз? І як можна потлумачити певний сигнал нового головкома Сирського, що слід готуватися до потужної оборонної кампанії? Насправді тема оборонної компанії проговорюється з листопада минулого року. Власне після наукової статті Залужного вже тоді стало зрозуміло, що Україна інформаційно готується до зміни тактики. Я не берусь аналізувати всю ситуацію, тому що я не є військовий, але, як показує нинішня статистика, цей підхід, проголошений ще тоді Залужним, був абсолютно правильним. Тепер щодо заміни. У цій ситуації дуже показовим є не те, що вже зроблено, а що не зроблено. Зверніть увагу на те, що звільнено цілий ряд дуже досвідчених офіцерів, вищих офіцерів, які фактично від капітана до генерала, починаючи з 2014 року, пройшли цю війну. Тобто це унікальний досвід, унікальні знання, це професіонали вищого ґатунку, але я щось не бачив жодного указу про їх призначення на якусь іншу роботу. Я вже казав комусь, що навіть диктатор Сталін міняв Малиновського на Жукова, Жукова на Тимошенка, Тимошенка на Рокосовського, бо розумів, наскільки неоціненний досвід несуть ці люди. Очевидно, що в цих кадрових змінах є інша річ, яка не розголошується. Я не буду розкривати свої думки, бо це, даруйте, догадки лише. Але в мене є своє розуміння, що насправді відбулося. І до моменту поки я не побачу указ президента, який би дав можливість переконатися, що унікальний, колосальний потенціал цієї плеяди вищих офіцерів буде служити й далі Україні, в мене буде внутрішня тривога щодо цих рішень. Я зараз кажу не про Сирського, не про тих, хто призначений, це табу для мене. Не хочу я чіпати цих людей. А якщо ці вищі офіцери ще опиняться десь в структурах НАТО, для мене це буде не тільки розуміння того, що нам зараз говорять і говорили, це неправда, а й дуже серйозна тривога стосовно подальшого розвитку подій. Немає в мене сумніву в тому, що й Олександр Сирський, і вся плеяда тих, хто прийшов, це такі ж підготовлені офіцери, які пройшли через великі бої, тактичні та стратегічні кроки цієї війни. Але, коли я дивлюся на фото, де вони поруч із президентом, то я хочу, щоб усі знали, що ці люди вже зараз знають, що з ними вчинять так, як вчинили з Залужним та іншими офіцерами. А це означає, що вони будуть розуміти, як вони мають працювати. Той, хто наштовхнув Верховного Головнокомандувача на подібні дії, залишив без відповідей питання: де буде працювати далі Залужний, як буде використовуватись його потенціал? Де буде працювати Шаптала (колишній начальник Генштабу Сергій Шаптала) і як буде використовуватись його потенціал? Де буде працювати Наєв (колишній командувач Об'єднаних сил ЗСУ Сергій Наєв) і як буде використовуватися його потенціал? Той насправді зробив дуже небезпечний для Верховного Головнокомандувача крок. В історії такі випадки траплялися, але Наполеон ніколи в житті від себе так просто не відштовхнув Нея (Мішель Амбруаз Франсуа Ней - відомий французький полководець, маршал Франції, учасник наполеонівських війн),  Мюрата (Йоахім Мюрат - французький воєначальник часів Наполеона, маршал Франції, адмірал Франції). А такі, як Чан Кайші (військовий і політичний діяч Китаю, президент Китайської Республіки, маршал і генералісимус), геніальні, унікальні офіцери вищого ґатунку, лідери держав просто берегли, як золото, такий кадровий потенціал, бо прекрасно розуміли, що таким речам в аудиторіях не навчають. Мені буде приємно, якщо я помилюсь у своїх прогнозах, але є мої догадки, про які я поки що буду мовчати, що не все так, як воно говориться президентом та інформаційно подається. І я навіть частково думаю про те, що очевидно, що Зеленського дезінформували як Верховного Головнокомандувача про багато речей. А якщо це ще притрушено його політичними вподобаннями і його політичними рефлексіями стосовно підтримки Залужного на політичному рингу, то можу сказати, що він має розуміти, як і всі українці, що ми будемо входити в епоху українських Ейзенхауерів (Дуайт Ейзенхауер - американський військовий і державний діяч, 34-й президент США (1953—1961), один із головних американських воєначальників Другої світової війни, головнокомандувач сил Антигітлерівської коаліції в Європі). А це означає, що хоче хтось чи не хоче, а все одно ми будемо мати на чолі держави тих, хто очолював українську армію в роки війни. Буде війна тривати ще кілька років чи десятиліть, це вже не так важливо з точки зору того, як коливається електоральний настрій суспільства. Але очевидний цей сценарій приходу українських Ейзенхауерів, за ними українських Кеннеді, які теж, до речі, воювали. І звідси найменше, що б хотілося мені, аби з часом було прояснено, що це всього-на-всього лише рішення, які мотивувалися певними політичними ревнощами стосовно підтримки або не підтримки тієї чи іншої команди.
we.ua - Україною в майбутньому керуватимуть ті, хто очолював українську армію в роки війни, - Безсмертний
"Винна вся команда. Ми повинні ворушити дупою": лідер "Марселя" прокоментував матч зі "Шахтарем"
Про це повідомляє RMC Sport. "Це як вірус. Щоб усунути це, ви повинні усвідомлювати, що того, що ви робите, недостатньо. Ми повинні, вибачте, ворушити дупою. Всі знають, що ми можемо в 10 разів краще. Коли ми справді граємо у свій футбол, ми знаємо, як зробити різницю. Скажу чесно: це починає зводити з розуму. Ти докладаєш зусиль, щоб мати можливість лідирувати в рахунку, а потім пропускаєш гол", - сказав П'єр-Омерік Обамеянг. За словами форварда "Марселя", найкращий захист - це напад. "Винна вся команда. Я перший. Я повинен першим захищатися, як божевільний, щоб не пропускати голи. Ми повинні триматися цього менталітету. У мене складається враження, що як тільки ми забиваємо, то починаємо сідати назад. А найкращий захист - це напад. То чому б не дотиснути суперника 5 хвилин після голу? Це один із напрямків роботи перед другим матчем проти «Шахтаря», який уже через тиждень пройде на "Велодромі", - сказав лідер французького клубу. У четвер, 15 лютого, "Шахтар" приймав у Гамбурзі "Марсель" у першому матчі 1/16 фіналу Ліги Європи. Гра завершилася з результатом 2:2.
we.ua -
Трамп приміряє циліндр Чемберлена
Експерти стверджують схоже. Правда, їхні прогнози відрізняються незначними часовими похибками. До прикладу, джерела німецького Bild переконують, що Москва нападе на одну з країн НАТО вже майбутньої зими, а прем’єрка Естонії Кая Каллас вважає, що вторгнення слід очікувати через три – п’ять років… Передбачення Bild базоване на очікуваннях американських виборів. Мовляв, Путін скористається владною непевністю у Вашингтоні й завдасть вирішального удару. Але, думаю, Путіну варто дочекатися вислідів американських елекцій, бо цілком можливо, що на берегах Потомака правитиме його потенційний союзник. На вихідних The Guardian  процитувала Дональда Трампа, який, виступаючи на мітингу своїх прихильників-республіканців у Південній Кароліні, заявив, що "заохочуватиме" Росію напасти на країни Північноатлантичного альянсу, які не платять внесків у загальний фонд НАТО. Зауважте, що Донні назвав "злочинцями" не кремлівського диктатора, а саме очільників країн-партнерів, які, на його думку, не роблять належних внесків у спільну оборону… Читайте також: Чи винна Україна у проблемі надання американської допомоги? Можна було б, звісно, списати усе на передвиборчу риторику Трампа, суголосну з ідеологією його найрадикальніших прихильників з MAGA - Make America Great Again ("Зробімо Америку великою знову" - англ.). Любителі статистики, які ретельно рахують кількість брехливих заяв імпульсивного американського мільярдера, кажуть, що він примудрився збрехати 4 тисячі разів на місяць у жовтні 2020 року. Але є серйозніші діагнози. Політолог Метью Макманус каже, що Трамп практикує стиль bullshit - стиль брехуна, який не передбачає приховування правди. І цим він, можливо, скидається на своїх попередників ще з минулого століття. Зокрема, британського прем’єра Невілла Чемберлена, зусиллями якого у Європі зростав мов на дріжджах диявольський феномен Адольфа Гітлера. 30 вересня 1938 року у промові про Мюнхенську угоду, яка фактично віддавала тодішню Чехословаччину на розправу нацистському фюрерові, Чемберлен заявив буквально таке: "Урегулювання чехословацької проблеми, яке зараз досягнуто, є, на мій погляд, лише прелюдією до більшого врегулювання, в якому вся Європа може знайти мир". Того ж дня містер прем’єр, неодмінним атрибутом якого був старосвітський циліндр, легковажно твердив, що "вдруге в нашій історії британський прем'єр-міністр повернувся з Німеччини, несучи мир з честю. Я вірю, що це мир для нашого часу. Від щирого серця дякуємо. Ідіть додому і спокійно виспіться". Спати спокійно довелося недовго. Особливо запам’ятали снодійне від Чемберлена мешканці містечка Ковентрі, які через два роки після його поради зазнали нападу пів тисячі німецьких бомбардувальників… Читайте також: Трамп: примара "Темних часів" Та повернімося до сучасних "миротворців" а-ля Чемберлен, і до Трампа зокрема. Усім відомі його трактування війни Росії проти України як проблеми, що не вартує виїденого яйця. Усі чули, як він не раз і не двічі похвалявся зупинити цю війну за 24 години і взагалі переконував, що її, цієї війни, ніколи б не було, якби його переобрали президентом Америки вдруге у 2020 році. Зрештою, і його заяви про потребу покарати НАТО за невдячність та несплату грошей до спільного бюджету або ж узагалі вийти з Альянсу теж є добряче заяложеною платівкою. Але, судячи з постійних повернень до цієї теми, для Трампа ця ідея перетворилася на ідею-фікс. Правда, воєначальники та цивільні США і Європи зітхнули з полегшенням після того, як конгрес схвалив закон, що забороняє будь-якому президенту вирішувати, бути Америці в блоку чи ні. Щодо блоків. Про ставлення Трампа до об'єднань, що зобов'язують, дуже різко висловився генерал Годжес, колишній командувач військами США у Європі. Зацитую: "Трамп ненавидить альянси. Він ненавидить зобов'язання, коли він повинен відповідати чомусь. Мафіозі, яким він є, не хоче, щоб хтось обмежував його можливості. Йому начхати на моральні зобов'язання. Він готовий відкинути все це геть". Тому Трамп - ще раз нагадаю, bullshit (брехун, який не передбачає приховування правди), — знайшов інший вихід: заохочувати Росію до війни з Альянсом. Я не знаю, як він, не дай, Господи, робитиме це на практиці. Хоча знаю, як Трамп одного разу спробував нацькувати президента Зеленського на сина свого політичного конкурента – Гантера Байдена… Ну а відтак була вбивча фраза про того ж Зеленського: "This guy has no brains at all" - "Цей хлопець взагалі без розуму". Є ще одна проблема: чи після таких заяв американська Феміда зважиться на безпрецедентний крок - усунути Донні від участі у виборах? Апеляційний суд у Вашингтоні вже ухвалив рішення, що експрезидент не має імунітету від юридичного переслідування у справі про ймовірну спробу втримати владу після штурму Капітолія у 2021 році. Тепер Верховний суд має поставити крапку у скандальному вердикті штату Колорадо, який забороняє республіканцю балотуватися на виборах 2024-го. Якщо Трамп таки виграє усі ці справи, а відтак повернеться у Білий дім, то тут до місця буде фраза містера у циліндрі Невілла Чемберлена: "Я, як і мої колеги, визнаю, що жоден засіб не може бути повним лікуванням…". Спеціально для Еспресо Про автора. Ігор Гулик – журналіст Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.
we.ua - Трамп приміряє циліндр Чемберлена
Політолог Рейтерович: підходи Сирського до ведення війни принципово не відрізняються від бачення Залужного
Про це він сказав у вечірньому етері Еспресо. "Якщо подивитися на всі висловлювання наших військових, багато хто це робив, знаєте, анонімно, бо вони не можуть висловлювати дуже сильно свою позицію, то вони взагалі в легкому шоці перебували, в тому сенсі, що у Сирського при всій повазі до нього і підтримці його на посаді головнокомандувача, в нього немає якогось альтернативного бачення того, як повинна розвиватися ситуація на полі бою. Тобто за великим рахунком, поставили людину, яка була в підпорядкуванні, але при цьому вона принципово не відрізняється, значною значною мірою принаймні у стратегічному такому сенсі, від тих підходів, які були у Залужного", - наголосив керівник політико-правових програм. На його думку, президент України Володимир Зеленський не міг прокомунікувати з громадянами щодо звільнення Валерія Залужного. "Коли ми пробираємо чисто військовий компонент і говоримо про призначення через призму якихось інших речей, а ці причини є суто політичними. Справа в тому, що громадяни України, згідно всіх опитувань і того, що ми побачили вчора у тих же соцмережах, вони ці політичні причини абсолютно не приймають, вони вважають їх шкідливими і такими, які не повинні мати місце під час війни. Якби у президента була хочаб однак реальна якась причина, яку б він зміг детально пояснити і розумів, що вона буде сприйнята більш-менш адекватна з боку громадян, він мабуть цю причину озвучив би. Оскільки у нього такої причини немає відставка відбулася в тому форматі, який ми вчора побачили", - підсумував Рейтерович. Звільнення Залужного: що відомо 29 січня у мережі з'явилась інформація про звільнення головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного. Проте прессекретар президента України Сергій Никифоров заперечив це. Секретар комітету Верховної Ради з питань нацбезпеки, оборони та розвідки, полковник СБУ Роман Костенко зазначив, що коментарі влади про відставку Валерія Залужного - це гра з народом. А в ISW наголосили, що російські пропагандисти використовують чутки про звільнення або відставку головнокомандувача ЗСУ для низки інформаційних операцій, у центрі яких – внутрішні справи України. 1 лютого у колонці для CNN Залужний озвучив головні завдання на 2024 рік для Сил оборони України, що може свідчити про його небажання залишати посаду. Крім цього, WP припускало, що на Банківській ще не обрали заміну головнокомандувачу Залужному, що свідчить про нерішучість президента.  3 лютого у The Washington Post із посиланням на два анонімних джерела писали, що уряд України проінформував адміністрацію президента США Джо Байдена про ймовірне рішення щодо звільнення головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного. 8 лютого президент Володимир Зеленський звільнив з посади головнокомандувача Збройних сил України Валерія Залужного. На його місце призначили генерал-полковника Олександра Сирського.
we.ua - Політолог Рейтерович: підходи Сирського до ведення війни принципово не відрізняються від бачення Залужного
Понеділок 4 Березня

8

°

Рвані Хмари

3° - 8°

27 %

1015 мм

5.68 м/с

  • 01:00

    4°
  • 04:00

    4°
  • 07:00

    4°
  • 10:00

    5°
  • 13:00

    8°

Що не так з цим дописом?

Захисний код

Натискаючи на кнопку "Зареєструватись", Ви погоджуєтесь з Публічною офертою та нашим Баченням правил