Тренд пошуку "Мобілізація Жінок Без Дітей"

"Вийти з буса ТЦК – 10 тисяч доларів, із приміщення ТЦК – 15 тисяч. А тепер з'явилася послуга "під ключ" за 50–70 тисяч доларів людину просто з буса переправляють за кордон", – розповідає уповноважений Верховної Ради з прав людини Дмитро Лубінець.
Він одним із перших публічно заговорив про порушення під час примусової мобілізації. Тому частина колег у правозахисному середовищі підозрює Лубінця у спробах використати антимобілізаційну риторику як політичний трамплін і навіть пропонує обмежити право омбудсменів балотуватися певний час. Сам уповноважений Верховної Ради з прав людини, чия каденція закінчується за рік, переконаний: війна – надовго, а вибори неможливі до повного завершення бойових дій.
В інтерв'ю "Українській правді" Лубінець пояснює, в чому полягає його пропозиція щодо мобілізації, розповідає про переговори з росіянами і катастрофічну ситуацію, в якій опинилися оборонці Маріуполя.
"Безкарність породжує безкарність"
– Розпочну з вашої ж нещодавньої цитати: "Напруга довкола мобілізації досягла небезпечного рівня. І до такої ситуації призвели, зокрема, недопрацювання попереднього керівництва Міністерства оборони". Що ви мали на увазі? І який рівень наступний, якщо нинішній ви розцінюєте як небезпечний?
– Суспільний супротив. Його випадки будуть траплятися на території всієї України і щодня. До цього призвели дії усіх попередніх міністрів оборони та командувачів Сухопутних військ, починаючи з 2022 року. Немає одного винуватця, є в цілому недопрацювання державної політики. У 2022 році до мене звернулися 18 людей щодо захисту їхніх прав під час мобілізації, вже за рік ця кількість зросла в рази, а на початку 2024 – у сотні разів.
– Що тоді сталося?
– У 2022–2023 більшість людей долучалися до Сил оборони добровільно. У 2024 почали затримувати примусово, навіть без повідомлень (про виклик у ТЦК – УП) затягати в буси – з'явилося саме поняття бусифікації. Тоді варто було запустити додаткову аргументацію для людей, чому треба долучатися до війська. Замість цього було ухвалене чергове просте рішення: давайте поставимо план, що нам треба приблизно 30 тисяч громадян України в місяць на території всієї України.
Виконуючи план, почали забирати всіх підряд і з'явилася тотальна корупція в системі мобілізації. Коли цілком придатна людина може відкупитися, її за фінансовий аргумент відпускають. А план же треба було виконувати. Почали брати всіх підряд: недужих, наркозалежних, людей старшого віку. Кількість порушень прав людини під час примусової мобілізації почала зростати.Суспільство для себе ухвалило рішення, що якщо наші права порушуються, то ми їх будемо відстоювати самостійно, вчиняючи кримінальні злочини.
Безкарність породжує безкарність. Я засуджую напади на службовців ТЦК та СП і так само засуджую з боку працівників ТЦК та СП скоєння кримінальних правопорушень. Не можна робити вигляд, що одним можна діяти поза законом, а іншим – ні.
– Який закон регулює силову мобілізацію і які саме його норми порушують військовослужбовці ТЦК?
– Одна з моїх перших ініціатив – юридичне врегулювання процедури через постанови уряду та внутрішні накази Міністерства оборони, встановлення порядку дій працівників ТЦК. Цього справді досі немає. Відсутність юридичного документа якраз і використовують працівники ТЦК та СП, кажуть: у нас же немає постанови, як діяти.
Але ніхто не відміняв Конституцію України і Кримінальний та Цивільний кодекси України. Ніхто не може затримати людину довше, ніж на 3 години. Затримуєте довше – складайте протокол про адміністративне затримання. Більше того, законом передбачено, хто це повинен робити – органи правопорядку: Національна поліція, Національна гвардія, Державна прикордонна служба України.
– Чому тоді згадані вами органи самоусунулися і переклали цю функцію на військових?
– У 2025 році юридично було врегульовано, що всі групи оповіщення повинні мати в складі представників Національної поліції. Почалося хоч якесь мляве реагування – наприклад, у ТЦК з'явився обов'язок носити бодікамери. Інша історія, що вони ніколи не працюють.
На мою думку, зараз ситуація почне поліпшуватися. Цього року за моїми матеріалами ДБР, Нацпол та СБУ почали відкривати провадження щодо порушень під час мобілізації. Це може трохи заспокоїти українське суспільство. Точку неповернення ми ще не пройшли, але дуже до неї наблизилися.
Чому в той час самоусунулися правоохоронні органи? На мій погляд, питання мобілізації настільки непопулярне, що до нього ніхто не хоче торкатися.
Хоча відповідно до закону, мобілізацією повинні займатися різні органи, зокрема й місцевого самоврядування. Парафією військових є лише облік та перевірка військово-облікових документів.

Лубінець: Громадянин України, згідно із законодавством України, може звернутися до омбусмана, де б він фізично не перебував. Із закордону я отримував багато звернень
Автор фото: Українська правда


– Як ви ділите повноваження з Офісом військового омбудсмана?
– Конституція визначає лише одного омбудсмана, до якого громадяни України можуть звертатися щодо захисту своїх прав. Інші омбудсмани, за всієї поваги, Основним законом не прописані.
– Але існує закон про військового омбудсмана, він не був оскаржений…
– До появи інституту військового омбудсмана всі громадяни України, зокрема і військові, зверталися до уповноваженого Верховної Ради з прав людини. Тепер вони просто пишуть дві скарги. Я не маю права їх не розглядати. Що має робити військова омбудсмен пані Ольга? Те саме – зобов'язана відкривати провадження і діяти в межах своїх повноважень.
У нас хороша комунікація, і ми ще думаємо, як врегулювати ситуацію, щоб не було дублювання.
Щодо ТЦК: туди потрапляють цивільні. Поки вони не мобілізовані, то не підпадають під мандат військового омбудсмана. Вся система порушень ТЦК та СП підпадає в першу чергу під мою діяльність. Скарги військових щодо проблем з переведеннями, штурмових військ, порушення статутів – це вже її парафія.
Хоча щодо проблеми штурмових військ, наприклад, зверталися і до мене, і до Решетилової (Ольга Решетилова, у шлюбі Кобилинська – військовий омбудсман – ред.). І обидва офіси реагували. За нашими матеріалами відкриті кримінальні провадження. Тобто ми з двох сторін робимо все, щоб ситуація покращилася.
– Ви публічно оприлюднили такі цифри: вийти з буса ТЦК – 10 тисяч доларів, вийти з приміщення ТЦК – 15 тисяч доларів, 2% доходить до фронту з усієї маси мобілізованих на місяць. Сумніви викликає остання цифра. Підтверджуєте її?
– Так. Більше того, я надав свої рекомендації, однією з яких був аналіз ефективності кожної обласної ТЦК. На мою думку, ефективність повинна визначатися не кількістю людей, яких для галочки мобілізували, а кількістю людей, які дійшли до лінії фронту. Саме це я рекомендую нинішньому головкому. Можливо, тоді буде потрібно не 30 тисяч на місяць, а менше. Бо коли буде перед керівником ТЦК стояти задача набрати людей, які здатні дійти до лінії фронту, він буде думати не про те, як обілетити.
Одна з останніх історій, яку ми поки що підтверджуємо: у прикордонній області з'явилася нова послуга "під ключ" – людина може заплатити від 50 до 70 тисяч доларів, і тоді її прямо з буса переправляють за межі України.
Причому чинник корупції максимально розвинувся на Закарпатті, але його практично немає у Запоріжжі чи в Харкові. Те саме з нападами на ТЦК – чим далі від фронту, тим більше це трапляється. Але знову ж таки, я це в першу чергу пов'язую з проваленою державною політикою.
Зараз у мене є сподівання, що ситуація буде виправлятися. Ми вже говорили з уповноваженими людьми нового головкома Михайла Драпатого, яких він визначив відповідальними за напрямок мобілізації.
– З його попередником Олександром Сирським були такі розмови?
– Я особисто добре знайомий як із Драпатим, так і з Сирським. Не було жодного разу, щоб попередній головком на реагував на мої звернення. Проблема в іншому. Головком повинен займатися війною, а не непритаманними функціями. Мобілізація і є такою непритаманною функцією. Мені немає за що критикувати попереднього головкома чи нинішнього, але деякі відповідальні особи в сухопутних військах робили дуже багато негативних історій.
Те, що ми встановили на Закарпатті, важко пояснити з точки зору законодавства і з точки зору людської – там все було поставлено на потік: "Спочатку ми, потім держава. Ні, держава не потім, а далі, далі, далі".
Була реакція СБУ, виявлено купу готівки. Після появи інформації в публічній площині, очільника Берегівської ТЦК звільняють. А через 2 місяці він повертається у статусі тимчасового виконувача обов'язків на 30 днів. Я знову пишу офіційні листи. Мені відповідають: він ефективний. Місяць ефективний, другий ефективний, третій. Ми проводимо перевірки, встановлюємо незаконні затримання, встановлюємо людей, у яких є законно оформлене право на відстрочку, це право відміняється якоюсь комісією.
Одна людина перебувала у приміщенні ТЦК 55 днів. Ще один – ветеран з посвідченням, який пройшов Бахмут. Його затримали, кажуть: ні, підеш воювати або вези кошти. Або: 1500 достатньо молодих людей в один день знято з військового обліку і протягом тижня частина з них виїжджають за кордон. Або забирають студентів і кажуть: або 15 тисяч не гривень (доларів – УП), і ми вас відпускаємо, або ми у вас забираємо відстрочку.
І це я публічно демонструю 1% від того, що ми знаходимо.
– Чи можете підтвердити, що посада очільника ТЦК коштує в середньому 50 тисяч доларів?
– За моєю інформацією, коштувала. Але зараз відбуваються зміни, я знаю людей, які зайшли на цей напрямок від нового головкома. Наскільки це можливо, вони наведуть порядок.
"Ми не впливаємо на те, кого росіяни повернуть з полону"
– Інший важливий трек вашої діяльності – обміни полоненими. 19 серпня відбувся крайній, як кажуть у ці часи. Додому повернулося 103 людини. Того ж дня між вами і новим російським омбудсменом Яною Лантратовою відбулися переговори. Про що вони були?
– Яна Лантратова була призначена в кінці травня 2026-го року. До того я з 2022 року вів переговори з Тетяною Москальковою. Моя перша комунікація з Лантратовою відбулася через добу після її призначення. Тоді ми домовилися про зустріч і вже 5 червня вона відбулася одночасно з обміном, про який ми домовилися. 26, 27 червня були обміни військовополоненими, 17-го – окремий трек щодо цивільних, і ми повернули сімох людей, які були в полоні з 2022-го.
19 серпня відбувся обмін 103 на 103, і ми аналізували відповіді на запити, один до одного – працюють апарати, визначена одна особа з мого боку, одна особа з її боку. У щоденному робочому режимі вони працюють над передачею інформації і додатковою верифікацією.
– Останній обмін відбувся за сприяння Сполучених Штатів і Об'єднаних Арабських Еміратів. Яка їхня роль?
– Як це відбувається? Приймається рішення на політичному рівні. Політичний трек – це не моя історія, це історія президента України. Залучаються посередники, які додатково тиснуть на російську сторону. І потім російська сторона в робочому режимі виходить на операційний рівень, я це так називаю. Це якраз рівень Лантратової, плюс – представники різних, як кажуть росіяни, компетентних органів. На операційному рівні комунікація відбувається щодня. Востаннє я вів переговори з Лантратовою вчора – ми обмінювалися списками, інформацією.
– Наскільки розумію, ви формуєте списки за складною схемою і за погодженням з різними сторонами, а віддають вам усе одно – кого вважають за потрібне?
– Це основна проблема. Ще з Москальковою я намагався вийти на фіксацію критеріїв формування списків. Перший пріоритет – важко поранені, важко хворі. Це визначено міжнародним гуманітарним правом, женевськими конвенціями. Якщо прямо читати третю Женевську конвенцію, то важко поранені і важко хворі військовополонені повинні взагалі репатріюватися в обхід обмінних процесів і без привʼязки до кількості. Росіяни на це ніколи не підуть.
Друга категорія пріоритетності – жінки. У нас досі їх дуже багато в полоні. Не розумію, чому росіяни не хочуть віддати українських героїнь. Перший спеціальний серйозний обмін, який ми довго пропрацьовували із Москальковою, стосувався повернення жінок, це відбулося 17 жовтня 2022 року. З Лантратовою зараз ми ведемо подібні перемовини.
І третій критерій – хто найдовше в полоні, має виходити найшвидше. У нас є окремий список тих, хто в полоні ще з 2014 року.
Росіяни спочатку сказали: так, ми не проти розглянути критерії. Потім це було винесено на політичний рівень. За моєю інформацією, на політичному рівні в Стамбулі росіяни спочатку погодилися з принципами формування списків. Але рівно на наступний обмін вони привезли людей, які не підпадають під ці принципи. Тому з нашого боку завжди це відбувається наступним чином: я передаю списки за категоріями, наполягаючи на пріоритетності. Але кого насправді росіяни віддають, ми не знаємо, не впливаємо, не можемо напряму тиснути. Можуть тиснути десь наші посередники, партнери, яких ми зокрема публічно згадуємо. Інколи це працює. Зверніть увагу, що більш-менш почали віддавати хлопців, які в полоні з 2022 року.
Зараз ми ведемо окремі перемовини щодо найбільш складної категорії – оборонців Маріуполя. Ці перемовини максимально важкі.
– Командир "Азова" Денис Прокопенко вважає, що нинішня переговорна стратегія України щодо військовополонених вичерпала себе, і запропонував визначати пріоритетність з огляду на тривалість перебування в полоні, стан здоров'я, умови утримання. Чи вичерпала, на вашу думку, переговорна стратегія України і в чому відмінність критеріїв?
– Він перелічує ті пріоритетні категорії, на яких ми наполягаємо. Щодо нових підходів... Знаєте, з перемовною групою з української сторони ми спілкуємося щоденно. Як правило, у нас щодня виникають нові ідеї: що додатково ми можемо зробити, кого залучити, кого запросити, через кого спробувати натиснути, куди ще треба поїхати, де можна залучити родини військовополонених, зниклих безвісти, до якого іноземця їх можна відправити.Тобто ініціативи з нашого боку народжуються щодня. Ми ніколи не сиділи і не думали, що ми максимально ефективно виконуємо свою роботу. Доки хоч один чи одна залишаються в російському полоні, наша робота буде неефективною в очах родин, які чекають своїх.
Немає проблем з ініціативами. Є проблема з російською позицією. І проблема в тому, що тільки одна людина в Росії може кардинально міняти принципи повернення.
– Путін особисто поставив на стоп повернення захисників маріупольського гарнізону?
– Я не скажу, що вони поставили на стоп. Я попросив би дочекатися наступних обмінів і дати тоді оцінку переговорній стратегії переговорної групи з української сторони.
"Ми верифікували 186 офіційних місць, де тримають громадяни України"
– Щодо цивільних полонених: на днях росіяни дали 15 років 70-річній мешканці окупованого Токмака за донат 1500 гривень на українську армію. Скільки станом на зараз таких полонених?
– У нас створений спеціальний реєстр зниклих безвісти за особливих обставин. На теперішній час там в районі 16 тисяч. Верифікованих через цивільних через Міжнародний комітет Червоного Хреста – 840. Верифікованих за нашими джерелами – 1850. За це окрема подяка СБУ, ГУРу, СЗР. Додатково ми зараз ведемо верифікацію щодо ще 2275 цивільних осіб в російському полоні.
Насправді цифра може бути набагато, набагато більша. Є випадок, коли ми дізналися про незаконне затримання конкретної особи з Маріуполя тільки тоді, коли одна з членів родини виїхала з непідконтрольної території і офіційно до нас звернулася. До того часу люди елементарно боялися повідомити, що ще в 2022 році член родини був затриманий імовірно ФСБ.
Багато хто вже загинув від тортур чи був убитий. Навіть коли закінчаться активні бойові дії, російська сторона ніколи офіційно нас не поінформує, що з цими людьми сталося.
Щодо Світлани Рой, жінки, яку росіяни засудили на 15 років, я офіційно направив лист на Лантратову і прошу поінформувати про стан здоров'я, можливість відвідання і прошу передати її в Україну. Чекаю на відповідь. Подібні листи я направляю чи не щодня на російську сторону.

Лубінець: Сплеск скарг на ТЦК почався у 2024 році
Автор фото: Українська правда


– Вам відома достеменна кількість незаконних місць утримання українців на кшталт тих, у яких спочатку перебувала журналістка "Української правди" Вікторія Рощина?
– Ми верифікували 186 офіційних місць, де утримуються громадяни України – як військовополонені, так і цивільні. За нашими даними, неофіційні місця – такі як ями, гаражі, підвали – це як мінімум ще 150.
Місць, в яких перебувають наші громадяни України, більше 300. Насправді російський закон – це дуже умовна річ. Те, що вони роблять з громадянами України, є прямим порушенням міжнародного гуманітарного права. Навіть російський закон забороняє катування, але вони це роблять свідомо і системно. Росіяни публічно страчують українських військових на передовій з чітким розумінням, що це фіксується органами влади України. Це черговий сигнал світу – "ви з нами нічого не зробите, ми свідомо порушуємо Міжнародне гуманітарне право".
Затримали трьох офіційних співробітників ОБСЄ з дипломатичним імунітетом, піддали катуванням, засудили ще до початку повномасштабної агресії. Російська Федерація – член ОБСЄ. Коли Міжнародний кримінальний суд видав ордер на арешт президента Російської Федерації і уповноваженого російського президента із захисту прав дитини, Путін спеціально поїхав в одну з країн, яка ратифікувала Римський статут. На жаль, міжнародне співтовариство не зрозуміло, що Путін воює не проти України, він воює проти всього демократичного світу. І воює не сам, а з союзниками – Північною Кореєю, Іраном, країнами, які допомогають обходити санкції.
Переконаний, що російська армія почне в найближчому майбутньому робити прямі атаки на країни, які є членами НАТО. Якщо дрон залетів з Росії в Румунію, значить, він туди і планував. Це випробування реакції, вона була млява, отже для росіян це сигнал робити більше.
"Юридично у нас зафіксовано страту 345 українських військових. В реальності ця цифра щонайменше у 5 разів більша"
– Змінюється поле бою – зростає кілл-зона. Як змінюється ситуація зі стратами полонених на полі бою?
– 345 вбитих наших військових на лінії зіткнення. Останній випадок 22 липня. Хлопець у Донецькій області потрапив у полон, це було зафіксовано, після цього зафіксували, що його розстріляли. По кожному випадку я надсилаю окремі листи до Організації об'єднаних націй, МКЧХ, міжнародних, європейських інституцій, які повинні досліджувати, фіксувати ці злочини. Окремо працює Офіс Генерального прокурора України. Для нас дуже важливо, щоб у майбутньому у нас були юридичні підстави засудити конкретних російських військових.
Є військові частини, яким, таке враження, поставили задачу брати в полон якомога більше українців. Інші – просто розстрілюють наших хлопців.
Юридично у нас зафіксовано страту 345 українських військових, відкриті кримінальні провадження, це фіксується Офісом Генерального прокурора. В реальності ця цифра набагато більша – щонайменше у 5 разів.
– Які шанси, що росіяни будуть притягнуті за ці воєнні злочини відповідно до норм Міжнародного права?
– Дуже складна історія з наданням юридичної оцінки, дуже забюрократизована неефективна система. МКС відкрив кримінальне провадження, видав 2 ордери на арешт. Але МКС досліджує виключно воєнні злочини, злочини геноциду. На мій погляд, все, що роблять росіяни по відношенню до українських дітей – підпадає під 6 статтю Римського статуту про геноцид. МКС відкрив кримінальне провадження за 8 статтею – це скоєння воєнних злочинів, злочинів проти людяності.
У нас є позитивний трек – це створення спецтрибуналу. Це те, що не може юридично охопити МКС. Мова йде про оцінку вищому політичному і військовому керівництву Російської Федерації за сам факт розпочинання війни проти України. Скільки мине часу, поки ми отримаємо судове рішення, за яким буде засуджений президент Російської Федерації, я не знаю і не знає ніхто. Але наша задача – створити спецтрибунал рішенням Ради Європи і зробити це терміново. Принаймні в цьому році треба юридично запустити спецтрибунал, починати збирати докази і переходити до судового процесу.
Третє, що, на мій погляд, має зараз максимально розповсюдитися як практика – універсальна юрисдикція, щоб національні суди і органи правопорядку могли судити за воєнні злочини.
Вже є перший прецедент – Фінляндія засудила громадянина Російської Федерації, хоча у нього був фінський паспорт, за злочин 2014 року. Зокрема і розстріл українського військовополоненого. Ми просили про екстрадицію цього громадянина в Україну. Нам відмовили на підставі рішення Європейського суду прав людини про факти катування в українській пенітенціарній системі. Наскільки я знаю, Офіс Генерального прокурора шукає юридичний шлях, як все-таки цього громадянина забрати в Україну. Він нам треба як свідок в першу чергу.
Польща, Литва також роблять перші кроки з відкриття кримінальних проваджень. Фінляндія – це пілотне судове рішення. Я б дуже хотів, щоб усі країни Європи, почали це робити. У нас є купа фактів, які вони можуть брати до роботи.
Перший генеральний прокурор, який це зробив – генеральний прокурор Німеччини. Після початку повномасштабної агресії він відкрив перше кримінальне провадження за скоєння воєнних злочинів та злочинів проти людяності проти окремих представників російської армії. Є сподівання, що з одного боку вони будуть надавати оцінку цим фактам, з іншого боку, правильно розбиралися, що відбувається.
Бо коли затримали нашого Сергія Кузнєцова в Італії, якого підозрюють у підриві Північних потоків, Німеччина його забрала до себе. За моєю інформацією, там порушуються його права. Я піднімав це питання на найвищому рівні серед своїх європейських колег, європейського керівництва, європейської мережі національних інституцій захисту прав людини. Ми вимагаємо, щоб мені надали доступ до нього. Мені відомо, що до Кузнєцова негативне, ганебне ставлення. Це при тому, що Німеччина розуміє, що Росія скоїла цю агресію, є рішення Великої Британії про те, що ця газова гілка підпадає під ознаки військової інфраструктури. А отже – може бути ціллю для української армії.
На жаль, затриманий і другий хлопець. Спочатку у Польщі, де за рішенням польського суду його відпустили. Його дії були проаналізовані і визнані як законні. Для нас стало абсолютною несподіванкою, що він був затриманий у Хорватії. І зараз Німеччина звернулася за екстрадицією вже другого нашого громадянина.

Лубінець: Моя помилка, що мені треба було в публічність вийти ще в 2024 році
автор фото: Українська правда


"Зніміть, врешті-решт, рожеві окуляри. Без припинення бойових дій організувати вибори не тільки неможливо, це прямо забороняє Конституція"
– Цікава ваша думка як омбудсмана щодо виборів. Екс-міністр оборони Михайло Федоров фактично до цього закликав. За його словами, неефективна система потребує перезавантаження. На шальках терезів з одного боку – право громадян на зміну владу, з іншого – неможливість гарантувати можливість як голосувати, так і бути обраними. Ви за який варіант?
– Найлегше у цій ситуації – зробити публічний пост на мільйон лайків.
Чи можете уявити, що під час продовження бойових дій можна забезпечити право кожного голосувати чи бути обраним? 4,6 млн громадян України зі статусом ВПО зараз по всій території України. 8,5 млн громадян України виїхали за кордон, їх окремо треба перерахувати і передати бюлетені. Приміщення, організація голосування військових, створення реєстру виборців і ризик витоку інформації – кібератаки не припиняються.
Я організовував президентські і парламентські вибори у Волновасі у 2014-му. Забезпечити право голосу значної частини військових не вийшло. Без припинення бойових дій організувати вибори не тільки неможливо, це прямо забороняє Конституція.
Нам треба усвідомити, що війна надовго. І навіть припинення вогню не означатиме, що війна закінчилася. Зніміть, врешті-решт, рожеві окуляри.
– Низка правозахисних організацій вважає, що людина на посаді омбудсмена повинна бути позбавлена права обиратися на політичні посади певний час після закінчення каденції. Це має убезпечити посаду від перетворення на майданчик для піару. Чи підтримаєте цю ініціативу?
– Слухайте, я готовий підтримати будь-яку ініціативу, яка посилить інституцію. Якщо, на думку правозахисників це допоможе, я готовий підтримати. Але я не переконаний, що це нас посилить. І не тому, що маю політичні плани.
Проти нас воює сильний, підготовлений, підступний, заможний, сильний ворог. Це не закінчиться швидко. До цього треба готуватися в першу чергу.
Влада нарешті повинна зрозуміти, що із суспільством треба говорити. Говорити відверто і на серйозні теми. Час популярних рішень закінчився у перший день вторгнення. Зараз усі повинні займатися лише тим, щоб держава вижила і не зникла з політичної мапи світу.
Тетяна Даниленко

В Україні діє воєнний стан і загальна мобілізація. Нині призову підлягають військовозобов’язані чоловіки віком від 25 до 60 років. Водночас закон передбачає низку випадків, коли людина може отримати відстрочку.
Важливо, що самої підстави для відстрочки недостатньо. Її потрібно офіційно оформити. Без цього чоловік залишається військовозобов’язаним, якого можуть призвати.
Хто може отримати відстрочку
Перелік підстав визначений статтею 23 закону “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”. Зокрема, відстрочку можуть отримати:
працівники критично важливих підприємств, яких забронювали;
військові, звільнені з російського полону;
чоловіки, які виховують трьох і більше дітей, зокрема прийомних;
батьки, які самостійно виховують дитину, якщо мати померла, зникла безвісти або позбавлена батьківських прав;
батьки дітей з інвалідністю або тяжкими захворюваннями;
усиновлювачі дітей-сиріт;
чоловіки з інвалідністю незалежно від групи;
люди, які постійно доглядають за родичем з інвалідністю, якщо більше нікому це робити;
окремі категорії тих, хто доглядає за людиною з інвалідністю III групи, зокрема у випадках тяжких захворювань;
громадяни, чиї близькі родичі загинули або зникли безвісти під час війни;
студенти професійних і вищих навчальних закладів, якщо вони здобувають освіту вперше та навчаються на денній формі.
Як оформити відстрочку
Зараз для оформлення відстрочки не потрібно йти безпосередньо до ТЦК. Якщо інформація про підставу є в електронних реєстрах, заявку можна подати через “Резерв ”. В інших випадках документи приймають у ЦНАПах.
Пакет документів залежить від конкретної підстави. Наприклад, для відстрочки через догляд за людиною з інвалідністю потрібно підтвердити необхідність такого догляду та відсутність інших людей, які можуть його здійснювати.
Відстрочка має визначений строк дії — зазвичай 6 або 12 місяців. Після його завершення статус потрібно продовжити.
При цьому чоловік із відстрочкою все одно може отримати повістку, наприклад для уточнення військово-облікових даних. Такі виклики не варто ігнорувати.
Коли відстрочку можуть скасувати
Право на відстрочку можна втратити, якщо обставини змінилися. Зокрема:
багатодітний батько перестав сплачувати аліменти;
одна з трьох дітей досягла 18 років;
чоловік з інвалідністю не пройшов повторний огляд або був визнаний придатним;
студент завершив навчання, взяв академвідпустку або перейшов на заочну форму;
людина, за якою здійснювався догляд, більше його не потребує;
дитина втратила статус дитини з інвалідністю.
Відмовити можуть і в оформленні відстрочки. Наприклад, під час оформлення догляду за батьками може з’ясуватися, що в них є інші працездатні родичі, які можуть допомагати.
Також відстрочка припиняється після завершення строку її дії, якщо її не продовжили. У багатьох випадках система робить це автоматично, однак через можливі технічні проблеми в “Резерв ” варто перевіряти, чи актуальний статус.
Раніше повідомлялося, що після заяви спецпредставника президента США Кіта Келлога про можливість мобілізації жінок в Україні в країні знову заговорили про це питання.
Також слідкуйте за “Прямим” у Facebook, X, Telegram та Instagram.
The post Мобілізація з 1 вересня: що зміниться для військовозобов’язаних appeared first on Прямий.

Питання посилення мобілізаційних процесів в Україні
прокоментував впливовий американський військовий та експосланець Дональда Трампа,
генерал-лейтенант у відставці Кіт Келлог. В інтерв'ю для Youtube-каналу
"Насправді МАХ" він висловив переконання, що оборонний потенціал країни має
формуватися без гендерних обмежень, адже жінки демонструють високу ефективність
на полі бою."Дуже важливо, щоб жінки, як частина суспільства, служили, —
наголосив американський політик під час спілкування з журналістами, — Я не бачу
в цьому абсолютно жодної проблеми".Аргументуючи власну позицію, Келлог звернувся до особистого
досвіду та розповів про бойовий шлях найближчих членів своєї родини, які
присвятили себе армії США. На його думку, участь жінок у найскладніших
військових операціях є абсолютно природною світовою практикою."Моя дружина була десантницею і стрибала з літаків, —
поділився деталями власної біографії колишній спецпосланець США, — Моя донька
була десантницею і стрибала з літаків".Генерал додав, що його рідні не просто проходили службу, а
безпосередньо брали участь у реальних збройних конфліктах у різних куточках
планети. Це доводить їхню здатність виконувати завдання під вогнем не гірше за
чоловіків."Моя дружина воювала в Гренаді, — підсумував Кіт Келлог у
розмові на Youtube-каналі "Насправді МАХ", — а моя донька воювала в
Афганістані".
Нагадаємо, портал
"Коментарі" писав, що в Україні не планується запровадження мобілізації
для жіночого населення, незалежно від наявності дітей чи сімейного стану, а
також не буде знижуватися вік призову. На цьому категорично наголосив народний
депутат Максим Бужанський, жорстко розкритикувавши медійні дискусії навколо цих
чутливих тем.

Ексміністр оборони Олексій Резніков заявив, що жінки разом із чоловіками мають захищати країну, а держава має поступово перейти до моделі, за якої військовий обов’язок поширюється на все населення. Очільник Центру протидії дезінформації Андрій Коваленко відреагував на таку заяву. 
«Особисто вважаю, що мобілізація жінок не потрібна. Як непотрібні і постійні коментарі з цього приводу різних експертів, ексміністрів та людей, які самі не служать, а лише хочуть потрапити в гучні заголовки. Жінки в СОУ служать добровільно і це чудово», — зазначив Коваленко.
За уявленням Резнікова, не слід починати з примусової мобілізації жінок. Він вважає, що спершу потрібно провести інформаційну кампанію, яка мала б сформувати в суспільстві розуміння, що жінки також мають захищати країну. А потім, мовляв, якщо така позиція стане панівною, то парламент зможе ухвалити відповідний закон. І вже після цього, за версією Резнікова, можна буде готувати людей та обирати напрями служби через систему рекрутингу.
ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





Воєнний стан: чи можлива мобілізація жінок


Водночас ексміністр заявив, нібито жінок не обов’язково відправляти на бойові посади. Зокрема, якщо жінки замістять на тилових посадах чоловіків, то останніх вже можна буде перевести на інші посади.
Зазначимо, що в РНБО раніше спростували інформацію про нібито наміри влади розширити категорії, які підпадають під мобілізацію, на батьків трьох дітей і більше та жінок без дітей. Так там відреагували на зареєстровані на сайті уряду відповідні петиції.
Заступник командира Третього армійського корпусу Максим Жорін виступив проти примусового призову жінок. Підполковник ЗСУ заявив, що в Україні залишається достатньо категорій чоловіків, які підлягають мобілізації. За його словами, залучення жінок до Сил оборони має залишатися добровільним, а примусовий призов лише створить нові проблеми. Жорін вважає, що необхідність мобілізувати жінок означатиме провал держави у сфері комплектування війська. 

Служба у справах дітей  звернулася до омбудсмена через мобілізацію чоловіка, у якого лишилось двоє малолітніх дітей — шести та чотирьох років, мати яких померла.
Омбудсмен Дмитро Лубінець заявив про те, діти два місяці жили у бабусі, переживали стрес через розлучення з батьком. В цей час керівництво військової частини, в якій служив батько, затягувало розгляд рапорту щодо законного права на відстрочку, переводячи чоловіка з одного місця служби на інше.
ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





"Бусифікації" кінець? Уряд розробив термінову реформу ТЦК із цифровізацією і рекрутингом — депутатка


Лише за два місяця чоловікові вдалося домогтися звільнення зі служби.
Лубінець наголосив, що державна система щодо мобілізації мала б працювати без втручання омбудсмена.
"Діти не повинні ставати заручниками бюрократії. Особливо тоді, коли вони вже втратили маму і просто чекають на свого тата", — зазначив він.
Зауважимо, колишній міністр оборони України Олексій Резніков заявив, що жінки мають захищати країну разом із чоловіками та бути готовими до військової служби.

В Україні є достатньо категорій чоловіків, які підлягають мобілізації, тому примусовий призов жінок не потрібен. Якщо держава все ж буде змушена вдатися до такої практики, це свідчитиме про провал її роботи у сфері мобілізації.
Таку думку висловив підполковник ЗСУ, заступник командира Третього армійського корпусу Максим Жорін.
ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





Що буде з відстрочкою від мобілізації для батьків трьох дітей: депутат відповів


За його словами, проблема мобілізації в Україні є системною й потребує не ситуативних рішень, а ґрунтовних змін у підходах до армії.
"Звісно, ніяка мобілізація жінок проблему не вирішить, натомість лише створить нові", — зазначив Жорін у своєму Telegram-каналі.
ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





Зняли на ВЛК посеред дороги: у водія Червоного Хреста, який віз родини з Херсона, таки не було броні


Він наголосив, що жінки мають можливість добровільно долучатися до Сил оборони, однак виступив проти їхнього примусового призову.
"А якщо доведеться вдаватися до їхнього примусового призову — це означатиме, що держава як така провалила в цьому напрямку всі свої завдання", — заявив Жорін.
ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





Не моральний тест. Чому рішення матері вивезти дитину не можна міряти патріотизмом


Нагадаємо, нещодавно на сайті Кабінету Міністрів з'явилася петиція із закликом мобілізувати нарівні з чоловіками жінок, які не мають дітей.
Керівник Центру протидії дезінформації при РНБО Андрій Коваленко спростував чутки про плани влади мобілізувати жінок без дітей. За його словами, ця інформація не відповідає дійсності.
Окрім того, народний депутат від "Слуги народу" Олександр Федієнко заявив, що реформу мобілізації в Україні треба починати з обліку близько двох мільйонів чоловіків, які зараз "повністю випали з поля зору ТЦК".

На Миколаївщині під час евакуації двох родин із Херсона правоохоронці зупинили водія Червоного Хреста, після чого його доправили до збірного пункту для проходження ВЛК. Попри інформацію Херсонського загону швидкого реагування про те, що "документи водія були в порядку", за попередніми даними уповноваженого Верховної Ради з прав людини Дмитра Лубінця, чоловік не мав бронювання та підлягав мобілізації. Водночас у Нацполіції призначили службову перевірку дій свого працівника.
За інформацією Херсонського загону швидкого реагування Товариства Червоного Хреста України, екіпаж перевозив із Херсона до Київської області дві родини. Серед евакуйованих були чоловік з ампутацією ніг, його трирічний син і бабуся, а також жінка з онкологічним захворюванням та її син.
ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





Скандал у Закарпатському ТЦК: Драпатий відсторонив керівника після заяв Лубінця про погрози та корупцію


Біля села Шевченкове на Миколаївщині автомобіль зупинили правоохоронці. У Червоному Хресті заявили, що документи водія були в порядку, однак поліцейський звернув увагу на його бліде обличчя та запропонував пройти перевірку на алкоголь і наркотики. Натомість водія доправили до збірного пункту для проходження військово-лікарської комісії. Евакуйовані залишилися в автомобілі без водія.
Лубінець повідомив, що Національна поліція вже розпочала службове розслідування, щоб перевірити законність дій поліцейського. За попередньою інформацією, водій не мав бронювання від мобілізації.
ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





Що буде з відстрочкою від мобілізації для батьків трьох дітей: депутат відповів


За словами омбудсмана, згодом евакуацію продовжив інший водій. Він зазначив, що закон має бути однаковим для всіх, однак дії державних органів не повинні ставити під загрозу евакуацію цивільних із територій, які перебувають під російськими обстрілами. Особливо це стосується людей, які опинилися у складних життєвих обставинах.
"Коли йдеться про порятунок людей, держава має діяти злагоджено", — наголосив Лубінець.
Дисциплінарне провадження відкрили й проти представника омбудсмана в Херсонській області — його дії також наразі перевіряють.
ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





"У нас 2 мільйони ухилянтів": депутат "Слуги народу" назвав головне завдання реформи мобілізації


Нагадаємо, омбудсман Дмитро Лубінець заявив, що наразі до 90% випадків мобілізації в Україні супроводжуються порушеннями прав людини. За його словами, аби мобілізованого випустили з "буса", вимагають 10 тисяч доларів, а за вихід із ТЦК — 20 тисяч. Найгірша ситуація з порушеннями зараз на Закарпатті, тоді як найкращі показники мобілізації демонструють у Кіровоградській і Хмельницькій областях.

Притулок для тварин в Кривому Розі потребує вашої допомоги!
https://send.monobank.ua/jar/3CRSWzHb7p
Оголошено постійний збір коштів на поточні потреби притулку: на закупівлю корму для собак та котів; на лікування та обробку тварин; на забезпечення їх виживання в холодний період року. Ваша допомога і кожна гривня важлива! Будемо вдячні за репост, чи поширення посилання на mono-банку.

Більше інформації про притулок - в Facebook:
https://fb.com/anna.yankovaya.2025

Еспресо - інформаційний партнер події.Понад 5 мільйонів українських вимушених мігрантів – переважно жінок і дітей – залишаються за кордоном, і з кожним днем зростає ризик їхньої асиміляції та втрати національної ідентичності. Водночас у країнах перебування вже сформувалася нова генерація українських лідерок та громадських ініціатив, які часто діють розпорошено, без підтримки, менторства й доступу до мережі однодумців. Асамблея покликана відповісти на обидва виклики – стати платформою консолідації та інструментом вироблення спільної стратегії глобальної участі українського жіноцтва в адвокації України та повоєнній відбудові держави.Особливою гостею Асамблеї стане Оксана Маркарова – Радниця Президента України з питань відбудови та залучення інвестицій, Надзвичайна і Повноважна Посол України у США в 2021–2025 роках, Міністр фінансів України в 2018–2020 роках. Її участь надасть події виразного стратегічного виміру: досвід Оксани Маркарової в дипломатії воєнного часу та в мобілізації міжнародної підтримки для відбудови України безпосередньо перегукується з ключовою темою Асамблеї – роллю українок у глобальній адвокації та повоєнному відновленні держави.Захід відбудеться офлайн, українською мовою. Програма охоплює три ключові панельні дискусії:Українки як амбасадорки змін: дипломатія, адвокація та політичний вплив Серед учасниць – ректорка Львівської політехніки Наталія Шаховська, правозахисниця й політикиня Катерина Левченко, голова СФУЖО Ярослава Хортяні, очільниця "Союзу українок Америки" Наталія Павленко, засновниця та голова ГО Hjælp Ukrainske Børn ("Допоможи українським дітям"), керівниця компанії Nordic Ukraine Invest Леся Ігнатик-Еріксен.Сила дії: українки в активізмі, волонтерстві та комунікації Серед спікерок – засновниця "Євромайдан-Варшава" Наталія Панченко, представниця СФУЖО при ООН Маріана Євсюкова, підприємиця Марта Янків, голова Ради Директорів Української Мічиганської Федеральної Кредитової Спілки "Самопоміч", керівниця центру трансферу технологій Henry Ford Foundation Олена Данилюк, співзасновниця громадської ініціативи "Голка" та очільниця проєктів міжнародного співробітництва Маргарита Ситник.Сенси та спільноти: жіноче лідерство в розбудові громад, освіті та культурі Учасниці – голова СКВОР СКУ Любов Любчик, Почесна консулка України у Ніцці Ірина Подиряко-Бурдель, голова Спілки Українських Вчителів у Великій Британії Інна Григорович, віцепрезидентка Світового Конґресу Українців, очільниця освітньої референтури Світової Федерації Українських Жіночих Організацій, Голова Союзу Українок у штаті Вікторія (Австралія) Наталія Пошивайло-Таулер та Анастасія Плахтій, співзасновниця та президентка Українського дому у Ряшеві, виховниця і референтка Пластової станиці у Ряшеві. У рамках Асамблеї також відбудуться круглі столи з презентаціями кращих практик, презентації виставок та культурна програма.Ірина Ключковська, директорка МІОК, зазначає: "Двісті двадцять учасниць із двадцяти восьми країн – це не статистика, це мапа українського голосу у світі. Кожна з них тримає частину нашої ідентичності там, де Україну ще належить пояснювати, відстоювати, перекладати. Ця Асамблея про те, як розрізнені досвіди перетворюються на спільну силу".Асамблея присвячена пам’яті Анни Кісіль (1960–2020) – співорганізаторки Першої асамблеї "Українка у світі", голови СФУЖО, віцепрезидентки Світового Конґресу Українців, багатолітньої приятельки МІОКу.Організатор – Міжнародний інститут освіти, культури та зв’язків з діаспорою Національного університету "Львівська політехніка" (МІОК). Генеральний партнер – Meest Group.

В Україні триває мобілізація і в соцмережах палко обговорюють петицію, яка з'явилася на сайті Кабміну. Автор пропонує мобілізовувати жінок, які не мають дітей. Експерти вже пояснили, коли жінок почнуть призивати у військо.

Керівник Центру протидії дезінформації при Раді національної безпеки й оборони Андрій Коваленко спростував інформацію про нібито наміри влади розширити категорії, які підпадають під мобілізацію, на батьків трьох дітей і більше та жінок без дітей.
«Ніякої жіночої мобілізації не планується, так само не планується ніяких змін щодо батьків трьох дітей. Досить розганяти дурню, — написав він в Telegram.
ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





"У нас 2 мільйони ухилянтів": депутат "Слуги народу" назвав головне завдання реформи мобілізації


Раніше на сайті Кабміну з’явилась петиція із закликом мобілізувати на рівні із чоловіками жінок, які не мають дітей. 4 серпня також зареєстровано петицію про скасування відстрочки для батьків трьох дітей.
Раніше член парламентського комітету з питань нацбезпеки, оборони та розвідки Олександр Федієнко назвав інстиут петицій профанацією. профанація. За його словами, ці петиції просто розчиняються в Кабміні чи в офісі президента.

Секретар Комітету Верховної Ради з питань нацбезпеки,
оборони та розвідки Роман Костенко прокоментував процеси мобілізації в Україні.
Народний обранець наголосив, що в умовах такого масштабного збройного конфлікту
держава не може відмовитися від певних важелів впливу, проте закликав громадян
діяти проактивно і самостійно обирати свій шлях у війську.Аналізуючи світову практику, парламентар зазначив, що
велосипед у цьому питанні винаходити не доведеться."Я дивлюсь приклади інших країн, — поділився думками Костенко,
— але нічого ти не придумуєш в такій війні, яка є. Звичайно, потрібно, як ви
кажете, прибирати ці ганебні випадки, але сама методика вона є".Він окремо підкреслив, що коли у громадянина немає
особистого бажання, у силу вступає законний обов'язок перед країною."Якщо людина не хоче, — акцентував нардеп, — вона
зобов'язана йти захищати. І, звичайно, ще раз скажу, примус в такому форматі,
як він там іноді ми бачимо, ні, але це зобов'язання держави її захистити і
допомогти тим хлопцям, які вже на передньому краї".Коментуючи потенційні законодавчі чи організаційні
нововведення у сфері призову, Костенко висловив певний скепсис щодо їхньої
ефективності."Тому будемо дивитися, що вони там зроблять, — зауважив
політик. — Я, чесно, сам не очікую, що там щось буде, що кардинально щось
поміняє".Замість очікування змін у системі, депутат закликав
військовозобов'язаних чоловіків, які ще вагаються, скористатися альтернативними
та більш комфортними інструментами для долучення до лав Збройних Сил України."І тих, хто там ще не визначився, дивіться, в нас є
рекрутингові центри, — підсумував Роман Костенко. — Ідіть просто туди,
заходьте, шукаєте собі посади, долучайтеся до сил оборони і давайте разом
захищати країну".Завдяки цим центрам, на думку нардепа, кожен здатний знайти
спеціальність відповідно до власних навичок, що дозволить ефективно підсилити
захисників на передовій без конфліктних ситуацій із представниками
територіальних центрів комплектування.
Нагадаємо, портал
"Коментарі" писав, що в Україні зареєстрували петицію про запровадження
військового обліку та мобілізації для жінок без дітей.

В Україні запропонували змінити правила військового обов’язку для жінок без дітей, які дозволять їх мобілізацію. Відповідна електронна петиція передбачає поширення військового обов’язку на працездатних жінок, які не мають дітей, а також запровадження для них обов’язкового військового обліку та підготовки.Автор петиції щодо мобілізації жінок аргументує пропозицію необхідністю більш рівномірного розподілу обов’язків під час війни. На його думку, чоловіки протягом понад чотирьох років несуть основний тягар мобілізації, тоді як жінки без дітей нині не мають аналогічного військового обов’язку.Водночас у документі пропонується зберегти особливі гарантії для жінок, які виховують дітей. Автор наголошує, що догляд і виховання дітей є важливою функцією, яку держава має враховувати під час визначення правил військового обов’язку."З огляду на принцип рівності громадян перед законом та необхідність справедливого розподілу обов’язків у воєнний час, прошу розглянути можливість внесення змін до законодавства, які передбачатимуть поширення військового обов’язку на працездатних жінок, які не мають дітей, за винятком тих, хто має медичні чи інші законні підстави для відстрочки", - йдеться в петиції.На думку ініціатора, такі зміни могли б збільшити мобілізаційний ресурс України та відповідати конституційному принципу рівності громадян перед законом.Петицію створили 10 серпня. Для її розгляду Кабінетом Міністрів необхідно зібрати 25 тисяч підписів протягом 92 днів. Станом на момент публікації документ підтримали троє людей.Раніше портал "Коментарі" повідмоляв, що у Раді зареєстрували законопроєкт про військовий облік жінок.

За оцінкою Vox Ukraine, близько 3,5 млн економічно неактивних жінок хотіли б працювати. Але це не означає, що вони автоматично закриють кадровий дефіцит. Найбільше працівників бракує у промисловості, ОПК і правоохоронних органах. Водночас саме в них опитані жінки найменше хочуть працювати.
Серед головних бар’єрів — рівень оплати, догляд за дітьми й родичами, нестача садочків, негнучкі графіки, довга дорога до роботи та стереотипи щодо «чоловічих» професій.
Ангеліна Завадецька: Привіт, ви слухаєте або дивитеся подкаст «Що з економікою?» від Центру економічної стратегії спільно з Громадським радіо за підтримки Приватбанку. Мене звати Ангеліна Завадецька, я комунікаційна менеджерка ЦЕС.
Максим Самойлюк: А я Максим Самойлюк, старший економіст ЦЕС. Сьогодні про те, скільки українська економіка може виграти від ширшої участі жінок у ринку праці, ми говоритимемо з Вікторією Агаповою, заступницею керівниці проєкту «Індекс реформ» громадської організації «Вокс Україна». Вікторія, привіт.
Вікторія Агапова: Привіт, вітаю, Ангеліно, Максиме.
Ангеліна Завадецька: Наприкінці липня ви опублікували дослідження «Від неактивності до продуктивності», в якому дослідили економічний ефект від інтеграції жінок у ринок праці. Ще у 2019 році ми в ЦЕС робили подібне дослідження, і тоді за нашими результатами залучення до роботи додаткових 4 мільйонів жінок принесло б Україні більш ніж 20% до ВВП. Пройшло вже 7 років від нашого дослідження, сьогодні говоритимемо саме про ваше. Давайте почнемо з бар’єрів, які сьогодні стоять перед жінками на шляху до ринку праці, і чи змінилася роль жінок на ринку праці під час повномасштабного вторгнення.
Вікторія Агапова: Дякую за питання, Ангеліно. Напевно, почну з того, що ми опитували жінок, які проживають в Україні, і це дуже важливо, тому що різні аспекти, різні бар’єри для жінок, які виїхали за кордон тимчасово або вирішили залишитися там, і ті жінки, які в Україні, матимуть різні і перепони, і бар’єри на шляху до повернення або до виходу на ринок праці.
І ми опитали 1050 жінок в Україні на підконтрольній території, і з тих жінок, яких ми опитали, понад три чверті виявили бажання вийти на ринок праці, хоча наразі є економічно неактивними. І на цьому шляху — виходити на ринок праці зараз чи ні — у них стоять, у принципі, загалом однакові бар’єри, але якщо ми подивимося на дві категорії жінок: тих, хто хоче прямо вийти на ринок праці (і половина з них хоче зробити це впродовж року), і тих, хто наразі не планує виходити, — тут будуть певні свої відмінності. Якщо ми говоримо про тих, хто зараз не планує виходити, то для них основна причина — це вік або стан здоров’я, і це можна пояснити тим, що це жінки старшого віку, які вже, наприклад, вийшли на пенсію і за станом здоров’я не бачать для себе можливості виходити на ринок праці. Якщо ж ми говоримо про жінок, які хочуть вийти на ринок праці, але зараз не інтегровані в ці процеси, то для них найперше і найважливіше — це рівень оплати праці.
Вони вважають, що він замалий, але при цьому запити, які вони озвучують щодо фінансової винагороди за свою працю чи робочий час, є співставними з ринком праці. Не можна сказати, що вони мають якісь завищені очікування. Більша частина жінок готова працювати в діапазоні від ₴20 до 30 тис., трохи більше — понад ₴30 тис.
А якщо ми подивимося на середній рівень заробітної плати в Україні: у лютому це було ₴28 тис., зараз — близько ₴33 тис. У принципі, це якраз укладається в той діапазон. Тобто не можна сказати, що очікування жінок дуже сильно завищені.
На другому місці — це комфорт і умови, аби добратися до робочого місця. Для більшості жінок дуже важливо, щоб дорога до роботи займала менше, ніж годину. Або щоб це було швидко й ефективно, тому що це додатковий час, який витрачається замість того, щоб витратити його на виконання домашньої роботи, взаємодію зі своїми дітьми, або просто провести час з друзями чи відвідати спортзал.
І якраз коли ми говоримо про бар’єри, пов’язані з домогосподарством, із сім’єю, — тут вони, у принципі, однакові і для жінок, які хочуть вийти на ринок праці, і для тих, хто зараз не планує виходити. Це або залученість до роботи у власному домогосподарстві — якщо, наприклад, це приватний будинок, який необхідно обслуговувати, — або необхідність виконувати доглядову працю, яка не є оплачуваною.
Тобто слідкувати за своїми дітьми, повністю ними займатися, або доглядати за родичами, які потребують допомоги, і тому подібне. І цей пласт роботи, цей пласт дій узагалі не покривається фінансово ніяк, і тому це якраз один із ключових бар’єрів. І це підтверджується не лише нашим дослідженням.
У принципі, з тими самими бар’єрами стикаються жінки і за кордоном — у країнах Європи, у Сполучених Штатах, в азійських країнах трохи менше. І, як це не дивно, коли ми публікували це дослідження, ми зробили пост у Фейсбуці, і було навіть трохи неочікувано, що пішла дуже сильна реакція на цей пост — почали коментувати і чоловіки, і жінки. І жінки почали підтверджувати: ми просто зайняті дітьми, зайняті доглядом за домогосподарством, і нам потрібно ще й поєднувати це з оплачуваною роботою. А коли нам це встигати — поки що питання відкрите.
Ангеліна Завадецька: А що чоловіки коментували?
Вікторія Агапова: Чоловіки — традиційно стереотипні заклики: а ви підіть на завод, а ви в окопи, — на що жінки відповідають: окей, з радістю, а можна я піду на завод? Там хоча б чіткий режим праці, я знаю, скільки маю відпрацювати, що мені потрібно зробити, скільки я посплю. А щодо того, щоб жінки теж долучалися до Сил оборони — це вже є, жінки долучаються.
У порівнянні з 2022 роком у нас кількість жінок у Силах оборони України — зараз ідеться не тільки про армію, а й про Нацгвардію — зросла на 20%. Це понад 75 тисяч жінок, і за часткою це, виходить, найбільша частка жінок в оборонній сфері серед країн Європи, наприклад. Тобто сказати, що жінки не долучаються до Сил оборони, як це іноді закликають, — це неправда, не відповідає дійсності.
Максим Самойлюк: Україні потрібно майже 9 мільйонів додаткових працівників і працівниць — це оцінка Міжнародної організації праці. Водночас у нас доволі високе безробіття. Ви у своєму дослідженні «Вокс Україна» згадуєте про 1,5 мільйона безробітних і ще безліч людей, які не працюють і не шукають роботи, — тобто це ще додатково до тих безробітних. Як у нас виходить так, що Україна одночасно має шалений дефіцит на ринку праці і дуже багато людей, які не працюють?
Вікторія Агапова: За результатами нашого опитування, яке проводили якраз у березні, колеги з Info Sapiens поділилися з нами своїми оцінками щодо безробіття.
На жаль, наразі Державна служба статистики не веде цю статистику — ми розуміємо, чому. І тому всі оцінки, всі розрахунки будуються якраз на потенційних числах, на категоріях, якими це може бути.
Так от, за результатами опитування Info Sapiens, у нас близько 30% економічно неактивного населення, тобто вони і не шукають роботу, і зараз не працюють. Якщо подивитися на розподіл між чоловіками та жінками: серед чоловіків це 23%, серед жінок — 36%. І чому так, чому в нас одночасно і шалений дефіцит працівників, і високий рівень безробіття?
Проблема, в принципі, зрозуміла — це структурне безробіття, тому що вимоги до кваліфікації робітників не відповідають тій пропозиції, яку можуть надати потенційні працівники. Тобто йдеться або про рівень навичок, або про територіальне розміщення. Якщо говорити про рівень навичок, то в нас або завищені очікування роботодавців, які не збігаються з тим рівнем навичок, який можуть запропонувати робітники й робітниці, або вважається, що завищені зарплатні очікування з боку пропозиції.
Але, в принципі, це класичні економічні неспівпадіння. А щодо структурних причин, чому все це виникло: з одного боку, у нас дуже значний відтік населення за кордон. І тут якраз ваші оцінки, які ви постійно моніторите.
Тобто в нас вимушене переміщення осіб. Плюс частина чоловічого населення, яка була на традиційно чоловічих спеціальностях, наразі теж дефіцитних, була мобілізована до Сил оборони України. Відповідно, ці лакуни, що утворилися, поки що неможливо заповнити.
З одного боку, жінки долучаються, і роботодавці намагаються перенавчати їх на традиційно чоловічі спеціальності, особливо в промисловості, зокрема в гірничодобувній сфері, металургії. Бо там шалений — як це правильно сказати — не вилучення робочої сили, а відтік. І, з одного боку, це пов’язано з тим, що окупованими виявилися саме промислові території — Маріуполь, де були найбільші металургійні заводи.
А з іншого боку, якраз через внутрішнє переміщення осіб — жінки з дітьми виїхали. І залишилися спеціальності, позиції, вакансії, які потрібно заміщувати. Тобто перенавчають жінок.
З іншого боку, є й процеси автоматизації промислового виробництва. Наприклад, у секторі кур’єрської доставки чи у вантажних відправленнях «Нової пошти» залучають нову техніку, яка дозволяє переміщувати вантажі, переносячи основне навантаження на техніку, а не на людину, — щоб хоч якось боротися з цим дефіцитом. У нас є програми навчання й перенавчання і для чоловіків, і для жінок.
Тобто є універсальні програми, а є й програми, спрямовані спеціально на жінок. Але, з одного боку, можливо, жінки якось недооцінюють свої можливості, або бояться, або, знову ж таки, зайняті доглядовою працею.
Також, можливо, вони вже спробували, але це для них не спрацювало. Третя проблема — це може бути просто недостатність інформації та комунікації, наприклад, з боку державних органів. І люди — жінки, чоловіки — просто не знають, що вони можуть тут зробити.
Якщо згадати ще інші причини структурного безробіття — це те, що частина робочої сили просто пішла в тінь. Знову ж таки, чому так відбувається? Хочуть уникнути, наприклад, мобілізації, а для цього потрібно проходити оновлення своїх даних через ЦК і так далі. Тому це проблема, яка виникла.
Якщо в інших, більш розвинених країнах це може бути пов’язано з вищим технологічним розвитком — коли не збігається класичне розуміння структурного безробіття, тобто рівень навичок не відповідає технічному розвитку, — то в нас це радше через те, що просто виїхало населення, і кваліфікованих ресурсів не вистачає.
Територіально це, знову ж таки, пов’язано з тим, що частина бізнесу релокована — наприклад, у безпечніші регіони. Частина внутрішньо переміщених осіб залишається ближче до місця, де раніше проживали, бо все ж сподіваються швидко повернутися додому. А ті, хто переїхав, наприклад, ближче на захід України, куди релокувалося підприємство, теж намагаються знайти роботу, але, можливо, через невідповідність навичок поки цього не відбувається.
Ангеліна Завадецька: А наскільки саме жінки — це недовикористаний потенціал? Бізнес уже декілька років каже, що головна проблема — це дефіцит кадрів. Наскільки жінки здатні замістити цей дефіцит?
Вікторія Агапова: За нашими оцінками… знову ж таки, це саме оцінки, припущення — точних даних щодо кількості населення в нас немає.
І от якщо ми беремо, що зараз на підконтрольній території України проживає близько 30 мільйонів осіб, і якщо беремо тих жінок, які хочуть працювати, то це виходить близько 3,5 мільйона жінок. І це в кращому випадку, бо це ті, хто зараз заявив, що хоче працювати. Близько половини з них хочуть працевлаштуватися найближчим часом.
Але, знову ж таки, це жінки різних вікових категорій — від 18 років і до пенсійного віку, є й жінки, які вже у пенсійному віці. Хтось із них за цей час випаде з цієї когорти, хтось знайде роботу, хтось релокується, виїде за кордон. Тобто гіпотетично в нас є потенціал у 3,5 мільйона жінок.
Чи можуть вони повністю замістити цей дефіцит? Навряд чи. Знову ж таки, з одного боку, кваліфікація може не збігатися з тими очікуваннями, які постають перед нами. Якщо подивитися на сфери, які найперше потребує наша держава зараз, — це промисловість, оборонно-промисловий комплекс, правоохоронні органи.
А згідно з нашими результатами опитування, жінки найменше хочуть іти працювати саме в ці сфери. Жінки хочуть іти у сферу торгівлі, надання особистих послуг — наприклад, перукарні, манікюр, щось таке. Частина хоче йти у сферу надання соціальних послуг.
І тут якраз може бути певна точка перетину з тим, що в нас не вистачає інфраструктури доглядової праці. Тобто якщо співставити тих жінок, які хотіли б піти в соціальну сферу, то якраз цей потенціал можна було б використати, щоб організувати й покращити інфраструктуру догляду. І, знову ж таки, частина жінок змогла б зайняти ті позиції у сферах, які потребують розвитку, потребують більшого залучення.
Тобто в нас є трохи неспівпадіння між тим, у які сфери є потреба, і куди жінки хотіли б іти працювати зараз. Знову ж таки, це пов’язано з тими бар’єрами, про які ми говорили на самому початку. Жінки потребують і залучатися до оплачуваної роботи, і при цьому продовжувати виконувати доглядову працю.
А як це можна уможливити — таке поєднання? Це гнучкі формати роботи. І зазвичай сфера особистих послуг якраз може надати цю гнучкість. Або, наприклад, можна обрати місце роботи, кабінет для надання послуг, недалеко від свого дому.
Тоді ти можеш надати послугу, сама обрати кількість клієнток чи клієнтів — і піти додому до своєї сім’ї. А ті сфери, що потребують більшого залучення, є традиційно чоловічими, вони переважно передбачають офісний формат роботи з чітко визначеними годинами або графіком змін, зокрема нічні зміни. І тут якраз це неспівпадіння — не вистачає цієї гнучкості.
Ангеліна Завадецька: А наскільки роботодавці готові надавати цю гнучкість? Чи є приклади, як спрацьовують різні формати роботи — гібридний або повністю дистанційний? І чи це лише відповідальність бізнесу, чи тут ще й держава має якось посприяти?
Вікторія Агапова: Я думаю, це комплексне питання. Не можна перекладати всю відповідальність лише на бізнес або лише на державу, тому що в нас може бути теоретично класно прописана законодавча рамка, але, наприклад, немає санкцій за невиконання певних положень. Відповідно, бізнес може скористатися відсутністю цих санкцій і не дотримуватися їх або дотримуватися лише частково.
Це, наприклад, як у нас з антидискримінаційними нормами щодо працевлаштування. В оголошеннях не можна вимагати певну стать або запитувати про репродуктивні плани — чи хочете одружуватися, чи народжувати дітей. У вакансії такого бути не повинно, бо штраф — від 80 тис. грн.
Але по факту, коли жінка приходить на співбесіду, її все одно про це запитують. Особливо якщо бачать, що це жінка репродуктивного віку, — можуть запитати, які в неї плани, чи є діти. Якщо це чоловік, його про це навряд чи запитають.
І знову ж таки, у законодавстві нібито прописано, що це заборонено, що це дискримінація. Але по факту є така лазівка: немає покарання за порушення цих норм, немає відстеження саме в процесі рекрутингу, тож по факту це не завжди спрацьовує. Що ще може бути — це, з одного боку, зміни, яких ми зазнали у 2021–2022 роках, коли офіційно на законодавчому рівні закріпили поняття фрілансу, дистанційного формату роботи, — нарешті ми до цього дійшли.
І те, що пропонує новий трудовий кодекс, знову ж таки, — наприклад, для вагітних: це право вагітної обирати формат роботи. Якщо вона хоче, якщо за станом здоров’я може працювати в офісі й має таке бажання, — вона може працювати в офісі до останнього дня вагітності. І знову ж таки, з законодавства прибрали положення, що на сьомому місяці обов’язково треба йти в декрет.
Зараз, якщо жінка почувається здоровою, вона може працювати до останнього дня і в кінці робочого дня поїхати в пологовий. І це абсолютно окей, якщо їй нічого не заважає…
Ангеліна Самойлюк: Але ж вона може взяти і декретну відпустку.
Вікторія Агапова: Може, так, це право. І це прекрасно, що жінка може обирати. Тобто новий трудовий кодекс — він якраз не стільки про захист і антидискримінацію жінок, скільки про рівні права між чоловіками й жінками. Тому що питання рівності якраз у тому, щоб і жінка, і чоловік могли обирати.
Наприклад, жінка має вищий рівень оплати праці або співставний зі своїм партнером — залежно від форми стосунків. І вони самі приймають рішення, зважуючи, кому зараз краще залишитися на ринку праці. Тоді, наприклад, чоловік може піти в декретну відпустку.
Але, знову ж таки, «відпустка» — дуже абстрактне поняття, бо догляд за дитиною — це не зовсім відпустка. І якщо вони розуміють, що зараз, наприклад, чоловіку можна залишитися вдома, а для жінки важливо залишитися на ринку праці, — то він може залишитися. І якраз ця норма потенційно пропонується в новому трудовому кодексі — що навпіл можна буде ділити декретну відпустку.
Це варіанти, які спрацьовують в інших країнах світу і дійсно показують свою дієвість. З одного боку — щодо працевлаштування жінок, аби вони залишалися на ринку праці, щоб не платити той самий «штраф за материнство»: коли жінка випадає з ринку праці у зв’язку з вагітністю, пологами, у неї одразу падає заробітна плата. І з кожною наступною дитиною цей рівень знижується, тоді як чоловіки залишаються на тому самому рівні або продовжують нарощувати зарплату.
Досвід скандинавських країн, наприклад Швеції, Норвегії, — там навіть не за вибором, а чоловіки зобов’язані взяти декретну відпустку. І це, з одного боку, про досвід роботи — що жінка може залишитися на плаву й підтримувати рівень своїх навичок. З іншого боку, це і соціально-культурний феномен: ми залучаємо батьків до батьківства, як це і має бути, вони більше проводять часу з дітьми, і це про здорову взаємодію між батьками й дітьми в родині.
Щодо роботодавців — знову ж таки, дуже залежить від сфери. Якщо це, наприклад, офісна робота, ІТ-сектор, — вони досить гнучкі у форматах, можуть давати гібридний формат роботи, забезпечувати дистанційність, або пропонувати, щоб частину часу ви проводили в офісі, приїжджали на зустрічі, а частину — вдома. Особливо це стосується компаній чи працівників, які працюють на аутсорсі на закордонному ринку.
Для них фізична присутність узагалі не принципова, бо головний офіс десь за кордоном. Якщо ж говорити про новітні мілтех-компанії, які зараз активно розвиваються в Україні, — тут усе-таки більша ставка на офісну роботу. Але, знову ж таки, якщо кваліфікація людини — чоловіка чи жінки — саме така, яка зараз у дефіциті й потрібна, роботодавець піде назустріч, аби залучити цю людину, бо дефіцит кваліфікованих кадрів дуже великий. І щоб залучити таку людину, звісно, надаватимуть бенефіти, аби вона залишилася. Ми згадали про законодавство — яке воно в інших країнах, яким може бути в новому проєкті трудового кодексу.
Максим Самойлюк: А як зараз у нас? Наш трудовий кодекс, сумнозвісний, — він ще з 70-х років і нібито своїм корінням сягає Радянського Союзу, де все було про захист працівників. А от про захист працівниці — наскільки трудовий кодекс, який ми маємо зараз, сприяє залученню жінок на ринок праці?
Вікторія Агапова: Це, як кажуть, спадщина Радянського Союзу. Ми поступово — вже багато років, багато правок вносили, — аби якось його осучаснити, наблизити до зрозуміліших і сучасніших форм. Щодо того, як він регулює залучення жінок на ринок праці: зараз, оскільки в нас воєнний час, діє особливий режим, який ухвалили у 2022 році.
Він частково зупиняє дію тих норм трудового кодексу, що існували до початку повномасштабного вторгнення. Тобто в нас, наприклад, знято обмеження на залучення жінок до нічної праці чи до деяких специфічних умов роботи. Але ці норми призупинені тимчасово.
Тобто жінок можуть залучати до цього за їхнім бажанням, але щойно воєнний стан закінчиться, ми повернемося до моделі, яка існувала до повномасштабного вторгнення. Найбільшим проривом було скасування у 2017 році переліку заборонених професій для жінок — зі списку в 450 професій, куди входили, наприклад, машиністки. Хоча, насправді, виникає питання: чому вважалося, що кваліфікації жінок може бути недостатньо, — адже це абсолютно нормально.
Максим Самойлюк: Пілотами не могли бути жінки.
Вікторія Агапова: Тому що тоді, коли у 90-х цей список формувався, ще не було такого технічного розвитку, автоматизації тих процесів на заводах — на тих самих слюсарних, агрегатних, металургійних підприємствах.
Тобто виробництво не було настільки автоматизованим і потребувало більшого залучення фізичної сил. Зараз цього менше, тому, звісно, ми від цього позбулися. Але все одно лишаються певні норми щодо залучення жінок до підземних робіт, і це пов’язано вже з міжнародними конвенціями, які Україна частково денонсувала, а частково вони ще залишаються чинними.
І для прикладу, для розуміння: у нас, хоча заборони й зняті, ми досі, знаєте, за інерцією рухаємося тими коліями, що були побудовані раніше. В Україні з 15 тисяч машиністів «Укрзалізниці» лише одна жінка-машиністка.
Максим Самойлюк: Одна — не одна тисяча, одна.
Вікторія Агапова: Нещодавно було засідання комітету соціальної політики, і там озвучували ці цифри. І це, насправді, мені здається, доволі показово — що в нас така ситуація, і що з цим потрібно працювати: пояснювати, проводити антистереотипні програми, комунікувати, що це нормально, що рівень автоматизації процесів дозволяє і жінкам, якщо вони бояться важкої праці, долучатися до цих процесів також. Тому, так, у нас зараз тимчасово знято певні обмеження за кодексом законів про працю, бо діє особливий режим, але ми до нього повернемося.
Ще лишається, наприклад, обмеження щодо того, що жінки з дітьми до 3 років не можуть їздити у відрядження або брати нічні зміни. Але, знову ж таки, чому не можна їздити у відрядження? Дитину можна взяти з собою, і це абсолютно окей. Можна й залишити — якщо в батьків партнерські стосунки, чоловік може залишитися з дитиною до 3 років. Це теж абсолютно нормально.
Тобто жінки стали набагато мобільнішими, ніж раніше. Можливо, в Радянському Союзі це було просто неможливо. Зараз ми це уможливили, і це, насправді, добре.
І що я тут ще хотіла б відзначити, що дуже важливо: коли ми говоримо про зміни й потенційний новий трудовий кодекс, про досвід інших країн — європейських, насамперед скандинавських, — про те, що ми можемо ділити декретні відпустки між чоловіками й жінками, тут завжди варто пам’ятати, що ми живемо в умовах війни. І така норма, як зобов’язання чоловіка взяти частину декретної відпустки, для нас просто не спрацює, бо мобілізовані чоловіки, які зараз у Силах оборони України, фізично не можуть цього зробити.
Утім, зараз є проєкти, щоб надавати декретну відпустку тимчасово й чоловікам, але я не впевнена, що це найближчим часом проголосують, бо і в Силах оборони величезний дефіцит, не вистачає кадрів для ротації. Водночас наше законодавство дозволяє, щоб частину декретної відпустки — 14 обов’язкових днів після народження дитини — брали, наприклад, батько дитини, бабусі, дідусі, найближчі родичі. Це один із варіантів, який допомагає з цим впоратися.
Максим Самойлюк: Коли ми говоримо про ринок праці, не можна оминути тему мігрантів. Це дуже гостра тема в Україні. І коли люди чують, що Україні потрібні мігранти, — згадуючи ті 9 мільйонів, яких треба додатково залучити на ринок праці, — постає питання: якщо ми залучимо більше українок, чи зможемо обійтися без мігрантів? Чи це неможливо?
Вікторія Агапова: Я думаю, тут важко говорити про конкретне стовідсоткове заміщення. Ми все одно говоримо про порядок цифр, які трохи не зіставні з тим, що ми можемо дати. Тобто, за нашими оцінками, це 3,5 мільйона жінок. Але це станом на зараз, і частина з них, знову ж таки, вийде на пенсію, частина виїде за кордон, і тут ми будемо зважати на безпекову ситуацію, яка розвиватиметься.
Тобто частину ми можемо залучити, і це буде, як варіант переорієнтації, усе-таки більше на власні ресурси всередині країни — той потенціал, який у нас є і який ми можемо використати. І якщо вимірювати це у відсотках зростання ВВП, — це серйозно. Щодо того, чи можемо ми взагалі відмовитися від мігрантів, — напевно, стовідсотково сказати про це неможливо, але я б говорила про те, що ми все-таки в першу чергу маємо розглядати внутрішній ресурс.
Оскільки, з одного боку, ті жінки, які тут проживають, хочуть бути залученими, хочуть знайти роботу, вони культурно й соціально адаптовані до роботи в цих умовах. І, наприклад, якщо потрібно навіть частково релокувати потенційних працівниць в інші регіони України, серед внутрішньо переміщених осіб це буде вже трохи простіше: вони вже погоджуються, їм простіше це зробити, бо вже пережили цей досвід релокації, і готові й далі переїхати, якщо їм нададуть бажаний рівень оплати праці та умови. Щодо залучення мігрантів — тут знову ж таки питання рівня оплати праці, бо необхідно замотивувати; питання адаптації в нашому соціокультурному середовищі; питання вивчення мови, культурних аспектів, забезпечення житлом і так далі.
Тобто я б усе-таки говорила про те, що нам варто в першу чергу дивитися на власні внутрішні ресурси, бо це питання і нашого внутрішньоекономічного розвитку, і питання збереження людського капіталу — саме на території України.
Максим Самойлюк: А наскільки Україна стане багатшою, якщо ми залучимо більше жінок із цього внутрішнього ресурсу на ринок праці? 
Вікторія Агапова: У нашому дослідженні ми дивилися на це з точки зору зростання ВВП, оцінювали, будували моделі, — це якраз те, про що ви згадували. Ми у 2019 році прогнозували, що якщо залучимо більше жінок, це дасть зростання на 26%.
Ми будували кілька моделей. Якщо брати базову економічну модель, то зростання на 0,1 відсоткового пункту у співвідношенні зайнятості до населення України може дати 0,1 відсоткового пункту зростання ВВП. І якщо подивитися з цієї точки зору — за тією економічною моделлю, яку ми побудували, — якщо залучити всіх 3,5 мільйона жінок, які хочуть працювати (а половина з них — якраз найближчим часом), це дозволить підвищити рівень зайнятості на 11,7 відсоткового пункту, і ми можемо очікувати, — і це вже стеля, стеля, — плюс 8% зростання ВВП у перший рік. І це непогано.
У другий рік це вже буде 4%, а протягом наступних чотирьох років — кожен рік плюс 1%. Але це, насправді, найоптимістичніший сценарій, і виглядає, що він доволі недосяжний. Тому все-таки можна говорити й про інші моделі, інші оцінки. Ми також зверталися до Вероніки Мовчан з Інституту економічних досліджень та політичних консультацій.
Дуже вдячні їй за допомогу. І за її моделлю зростання ВВП у перший рік може скласти 1,4%. Тобто значно консервативніший сценарій.
І ми якраз можемо орієнтуватися десь у цьому діапазоні — від 1,4% до 8% максимум, якщо говорити саме про зростання ВВП.
І це за умови, що жінки підуть працювати саме в ті сфери економіки, куди вони хочуть піти, і якщо ці сфери зможуть поглинути таку пропозицію. Бо може бути так, що багато жінок хочуть працювати у сфері торгівлі, туристичних послуг або HoReCa.
А ринок просто не потребує такої кількості робочої сили саме там. Бо ринок потребує в промисловості, в оборонно-промисловому комплексі. Тобто ми дивимося на найкращі, оптимістичні сценарії — якщо складуться всі зірки і все буде на найкращому рівні.
Але якщо цього збігу не буде, тоді, знову ж таки, не буде й такого зростання ВВП. З іншого боку, ми говоримо не лише про зростання ВВП — ми говоримо про зростання продуктивності як такої. Бо це якраз питання, яке часто зараз підіймається.
І пам’ятаємо, що нещодавно в медійному середовищі, в інфопросторі, говорили про те, що в Україні дуже низька продуктивність праці і що в нас є свої певні проблеми з цим. І тут питання в тому, що якщо жінки будуть залучені до ринку праці на позиції, які відповідають їхнім навичкам і кваліфікаціям, або перенавчаться на позиції, що потребують людського ресурсу, — тоді ми будемо говорити не лише про кількісне економічне зростання, а й про економічний розвиток. Тобто про зростання продуктивності, про покращення умов життя, добробуту й інших соціально-економічних показників.
Ангеліна Завадецька: 73% опитаних вами жінок, які зараз не працевлаштовані, хочуть працювати, хочуть влаштуватися. Але ми розуміємо, що це неоднорідна маса — це різні жінки різного віку, з різними бажаннями, різними вимогами чи очікуваннями від роботодавців. Чи робили ви умовну кластеризацію, ділили їх на групи — кому що треба, чи за віком, чи за іншими показниками? І якщо так: чого більше хочуть жінки 18–25 років? Чого очікують від роботодавців жінки старшого віку?
Вікторія Агапова: Ми робили кластеризацію за відповідною методологією, яку можна знайти в цьому дослідженні. Тобто все прозоро й відкрито, усе можна перевірити. У нас вийшло дві категорії, два кластери жінок.
Перший — це жінки старшого віку, здебільшого вже пенсійного. У них уже дорослі діти, рівень доходів у сім’ї нижчий за середній порівняно з другим кластером. І вони, наприклад, проживають з дітьми, старшими за 23 роки.
Тобто вони менш імовірно шукатимуть роботу — серед них це десь 56%, які намагатимуться знайти себе. Для них важливі обмеження — це вік, стан здоров’я, рівень навичок: вони самі вважають, що можуть мати недостатній рівень навичок, аби відповідати тим позиціям, на які їх могли б запросити.
Друга категорія — це жінки молодшого віку, від 18 до 35 років. Вони здебільшого мають дітей дошкільного віку, вищий рівень доходів у сім’ї, і кількість осіб у домогосподарстві — медіанно — від трьох осіб. Тобто ці жінки з імовірністю 97% шукатимуть роботу.
І тут якраз показово, що ці жінки — оскільки в них є діти дошкільного віку, до 6 років, — хочуть іти на ринок праці, мають достатній рівень навичок, готові перенавчатися. Для них бар’єрами, або тими вимогами, які вони хотіли б бачити від роботодавця, є: добиратися до роботи менш ніж за годину, бажано мати поруч дитячий садочок. Тому що, з одного боку, це може бути вимогою, а з іншого — просто було б добре.
Серед жінок із найвищим рівнем доходів, яким вистачає сімейного бюджету на покриття всіх основних потреб, — вони теж з меншою ймовірністю шукатимуть роботу. Так уже склалося. Що цікаво з результатів нашого дослідження, із регресійної моделі, яку ми побудували на основі цих двох кластерів: жінки, які отримують виплати як внутрішньо переміщені особи, також з меншою ймовірністю шукатимуть роботу.
Знову ж таки, це може бути пов’язано з тим, що вони релокувалися, з тим, що вже отримують виплати, з тим, що рівень їхніх навичок, можливо, не відповідає тому, що зараз потребує роботодавець. У нас вийшло два таких кластери, і ключові вимоги такі. І ще важливо для другого кластеру — молодших жінок, готових шукати роботу, — це здоровий колектив.
Тобто вони хочуть працювати в колективі, де роботодавець їх розуміє, де є здорова комунікація, здорова корпоративна культура, можуть скластися дружні стосунки.
Ангеліна Завадецька: Що держава та бізнес роблять для доступності дитячих садочків чи доглядової роботи для людей, які цього потребують? Що зараз працює на практиці, а що ще потрібно і державі, і бізнесу, щоб залучити жінок?
Вікторія Агапова: Якщо розділити два треки: якщо говорити про дитячі садочки з боку держави — у нас із 90-х років дуже сильно падає кількість активних, якщо поглянути на графік, дитячих садочків, ясельних груп. З одного боку, це пов’язано зі зменшенням кількості дітей як такої.
З іншого боку, це пов’язано з тим, що змінюється й система дошкільної освіти: якщо певні групи не заповнені, їх закривають або об’єднують територіально з іншими. Щоб це якось спрацювало — і це, у принципі, частково вирішує проблему, — дозволили відкривати приватні дитячі садочки, зокрема сімейного типу.
Тобто якщо це відповідає певним державним вимогам, можуть реєструватися невеличкі групи на базі сімейних будинків. Це може спрацювати. З іншого боку, знову ж таки, ми повертаємося до того, що живемо в умовах воєнного часу.
І дитячі садочки, школи, освітні заклади мають бути обладнані укриттями. І, як ми бачимо, — ця тема зараз теж дуже активно піднімається в медіа, в інфопросторі, у соціальних мережах, — знову постає питання, що навіть через п’ять років повномасштабної війни в нас є проблеми з укриттями, причому просто фізично, і не лише біля закладів освіти. Тому саме ця потреба в захищеності дітей теж буде однією з проблем.
І це та проблема, про яку якраз згадували жінки, що прийшли коментувати під нашим постом у Фейсбуці. Вони кажуть: я хочу працювати, і я працюю, але я хочу знати, що якщо зараз оголосять повітряну тривогу, моя дитина буде в безпеці, а мені не доведеться бігти з робочого місця до садочка чи школи, щоб перевірити, що з дитиною все гаразд. Тобто обладнання укриттями — це проблема, яку потрібно вирішувати.
З погляду соціального забезпечення й інфраструктури доглядової праці для старших людей — у нас є соціальний патронаж, який має бути на комунальному, місцевому рівні. Але, знову ж таки, його або не вистачає на ту кількість людей, яким потрібно надавати ці послуги, або держава лише частково компенсує оплату цих працівників. З іншого боку, у нас люди не хочуть звертатися по таку допомогу — вони можуть про неї просто не знати.
І тут якраз питання комунікації — про те, що такі програми існують і що ними можна скористатися. Щодо бізнесу — він частково йде назустріч: наприклад, облаштовують дитячі кімнати або дитячі садочки на території підприємств, якщо є така можливість, або частково компенсують оплату садочка. Але, наскільки я бачила за даними, це поки що не поширена практика.
І навіть якщо проводяться якісь заходи, великі конференції, присвячені соціальним питанням, — жінки з дітьми приїжджають на них, а дитячих кімнат немає. Тобто якщо ми говоримо про цю проблему і про те, що її потрібно вирішувати, — то навіть говорячи про неї, ми не можемо її вирішити: жінки, які хочуть про це говорити, не можуть приїхати з дітьми й залишити їх десь. Тобто в нас якось непослідовна ця політика.
Максим Самойлюк: До речі, про бізнес: чи є розуміння, чому він не залучає більше працівниць? Ми розуміємо, які бар’єри є з боку жінок, — а які бар’єри можуть бути з боку бізнесу?
Вікторія Агапова: Насправді ми не опитували бізнес у рамках нашого дослідження, але тут може йтися про операційні витрати на залучення жінок, які зараз можуть бути, умовно, репродуктивного віку — можуть мати дітей або бути з дітьми. Тобто, з одного боку, роботодавці не мають законного права дискримінаційно їм відмовляти, але частково це все одно можуть робити.
Але якщо вони беруть на роботу жінку, у них, наприклад, немає компенсації за той час, коли вона влаштувалася на роботу, потім пішла в декретну відпустку, — місце роботи за нею закріпилося, а роботодавець не отримує компенсації за цей період. Утім, ми розуміємо, що це не питання моралі. Це питання в тому, що роботодавець уже вклав кошти, наприклад, у навчання, підвищення кваліфікації цієї жінки, щоб вона краще працювала на цій посаді, — підвищення її навичок.
І ці кошти бізнес, у принципі, у стандартній економічній категорії просто не може компенсувати, якщо жінка випадає з ринку праці з тієї позиції, на яку її навчили. Тому саме питання цих операційних витрат може стримувати бізнес від того, щоб наймати жінок. Що з цим робити? У мене насправді зараз немає відповіді.
Це відкрите питання, і не лише для України, а й для інших країн світу. Ми не «переможемо» його найближчим часом, радше вирішуватимемо поступово, особливо з огляду на те, що населення старіє і з’являються нові проблеми. Раніше, наприклад, одночасно проживало кілька поколінь, бо різниця між ними була меншою — народжували ближче до 20 років, тепер ближче до 40. І виходить, що з часом зросте різниця в кількості поколінь — два покоління на один часовий проміжок.
Відповідно, нам потрібно розбудовувати інфраструктуру одразу для двох абсолютно різних груп населення: для людей похилого віку, які вже мають свої традиції й навички життя, і для молодшого покоління, яке може кардинально відрізнятися від своїх батьків. Може дійти до того, що діти вже не бачитимуть своїх бабусь і дідусів. Ось цей баланс між народжуваністю й дефіцитом працівників — те, на що скаржиться бізнес.
Ангеліна Завадецька: Чи є приклади в інших країнах, як знайти цей баланс? Бо ми розуміємо, що є і політика народжуваності, і політика щодо збільшення кількості людей на ринку праці. Як тут балансувати між цим?
Вікторія Агапова: Складне питання, воно не має однозначної відповіді. У світі зараз дуже поляризована ситуація.
У країнах Африки, Латинської Америки, глобального Півдня народжуваність набагато вища — може доходити до 7 дітей на одну жінку, якщо брати відносні показники. У країнах Європи та Південно-Східної Азії цей показник — близько 1,2 дитини на одну жінку. Тобто ми зараз навіть до простого відтворення населення не доходимо.
Які політики стимулювання народжуваності поєднуються з підтримкою працевлаштування, залученості жінок на ринок праці? Універсальної відповіді немає. Є різні моделі, але вони показують дещо різні результати. Якщо говорити про політики, які намагалася реалізувати і наша влада, і інші країни, — на кшталт зростання обсягу виплат залежно від кожної наступної дитини, — то в короткостроковій перспективі це працює.
Є приклади країн, де це теж спрацьовувало, але короткостроково. Тобто певний період, умовно 5 років, це стимулюватиме, а далі однаково зійде нанівець. Якщо ж дивитися з погляду залучення батьківства до декретних відпусток, тут ситуація трохи краща: коли ми даємо можливість брати декретну відпустку і чоловікам, і жінкам, або зобов’язуємо це робити.
Це може бути питанням стимулювання. Трохи легше зважитися народити дитину, якщо знаєш, що на два тижні чи на місяць зможеш залучити свого партнера — як батька дитини, а не просто «на допомогу». Тому питання в тому, що коли є можливість залучати обох батьків і коли є можливість розвивати інфраструктуру доглядової праці — дитячі садочки, ясельні групи, — це більше спрацьовує.
Але, знову ж таки, це також питання економічних циклів. Наприклад, у Швеції теж були програми стимулювання народжуваності — виплати прив’язували до заробітної плати жінки до пологів: за період декрету вона отримувала приблизно ту саму суму, що й до відпустки. І якщо вона згодом народжувала другу дитину, виплати не змінювалися, залишалися на тому самому рівні.
Але це працює, коли є період економічного зростання, — бо виплати високі, усе добре. А коли настає спад економічної активності, коли цикл іде донизу, ближче до рецесії, — цей стимул уже не працює. І у Швеції теж був приклад, коли він не спрацював.
Тобто гроші, по факту, можуть стимулювати, але лише короткостроково. У довгостроковій перспективі — якщо дивитися не як на спринт, а як на марафон, — це розвиток інфраструктури доглядової праці й формування системи, коли обидва батьки залучені до батьківства.
Ангеліна Завадецька: Хочу тебе запитати, як людину, яка дивилася ці опитування: чи залишається в нас вікова упередженість з погляду роботодавців та й суспільства? Ти вже згадувала, що старші жінки відзначають, що можуть бути не настільки кваліфікованими. Чи є якісь програми підтримки перекваліфікації для старших жінок? І наскільки вони все-таки готові долучатися? Бо, знову ж таки, за вашим дослідженням, вони навіть готові йти на меншу заробітну плату, ніж, умовно, жінки молодшого покоління. Яка тут ситуація?
Вікторія Агапова: Програми перенавчання є, і вони універсальні — як для чоловіків, так і для жінок старшого віку. Це, зокрема, одна із цілей нашої нещодавно анонсованої інформаційної системи «Обрій» — щоб будь-яке покоління залучалося до ринку праці. Але питання в тому, що жінки старшого віку з меншою ймовірністю погоджуються на перенавчання, менш схильні до нього, бо вважають, що їхній рівень навичок і знань уже недостатній, щоб іти перенавчатися.
Або ці програми перенавчання вони проходять, але потім вакансії, які може запропонувати, наприклад, Державна служба зайнятості, не завжди відповідають тим побажанням, які має жінка щодо позиції, яку хоче зайняти. Наприклад, за результатами нашого опитування, ті жінки, які зверталися до Державної служби зайнятості — чи по програми навчання, чи по гранти для розвитку бізнесу, чи для пошуку роботи, — здебільшого були задоволені навчанням і навіть готові платити за перенавчання. А от програмами працевлаштування 60% жінок сказали, що не були задоволені: вони не змогли знайти собі роботу серед запропонованих вакансій.
Тому це якраз така проблема. З одного боку, жінки самі якось не дуже вірять у себе, що зможуть перенавчитися, знайти роботу. З іншого боку, є роботодавці, готові залучати і жінок, і чоловіків старшого віку.
Тобто можемо говорити, що ці програми універсальні для обох статей. Якщо говорити про державні програми — тут, як і в інших сферах економіки та державних ініціатив, проблема в недостатній комунікації. Населення, потенційні працівники й працівниці, можуть просто не знати, що такі програми існують.
Знову ж таки, якщо говорити про жінок старшого віку — вони здебільшого отримують інформацію або з телебачення, або з друкованих медіа, або через друзів і подруг. Тобто такий людський фактор. А державна комунікація про такі програми — це знову ж таки той самий «Обрій».
Вони роблять ставку на інформаційно-комунікаційні програми, орієнтовані на людей, які більше користуються інтернетом, активніші в соціальних мережах. І тоді частина населення може просто випадати з цих програм, із цієї комунікації, бо просто не має до неї доступу.
Максим Самойлюк: Одна з речей, яка мене найбільше вразила у дослідженні, — це те, що за його результатами більшість жінок усе-таки не хоче опановувати ті професії, де є і великий попит, і де традиційно переважали чоловіки. Це, наприклад, водійки вантажівок, зварювальниці, операторки верстатів тощо. Але водночас ті жінки, які все-таки спробували опанувати ці професії, здебільшого зробили це успішно. Як так виходить, що в нас такий дисбаланс: жінки менше приглядаються до таких професій, хоча вони нам найбільше потрібні? Чи не вийде так, що якщо ми залучимо більше жінок на ринок праці, то ті проблеми, які є найбільшими, це якраз і не дозволить вирішити?
Вікторія Агапова: Так, це проблема, і це якраз може бути ситуація, коли: якщо ми будемо залучати жінок лише туди, куди вони хочуть іти, куди готові прямо тут і зараз, без перенавчання й перекваліфікації, — ринок просто не зможе поглинути таку кількість жінок, бо в тих сферах не так уже й багато вакансій, куди жінки хочуть іти. І навпаки: традиційно чоловічі спеціальності жінки стереотипно вважають сферами, де вони або недостатньо кваліфіковані, або що це просто не їхня сфера. Знову ж таки, можливо, це просто низький рівень обізнаності.
У нашому дослідженні в нас не було окремого треку опитування про те, чому саме жінки не хочуть іти в ці професії. Точніше, було, але глибоко ми не будували регресійні моделі, не оцінювали. Але загалом жінки говорили: ми просто не хочемо йти працювати в чоловічу спеціальність, або в мене не вистачає навичок для цього, або режим роботи в цій спеціальності не відповідає моїм пріоритетам зараз.
І це, знову ж таки, проблема в тому, що традиційно чоловічі спеціальності, наприклад у промисловості, прив’язані до конкретного місця роботи й до режиму роботи, який не дозволяє тієї гнучкості, про яку ми зараз говоримо, — а вона потрібна, щоб підтримувати баланс між народжуваністю та зайнятістю жінок. Тому така проблема справді може виникати: якщо ми залучимо жінок лише туди, куди самі хочемо, дійсно виникне дисбаланс, і ми не вирішимо ці проблеми. Тобто питання, можливо, в тому, щоб популяризувати STEM серед молодих жінок, школярок, студенток, які підуть тепер перенавчатися, — адже, якщо подивитися на оцінки, рівень підготовки дівчат з технічних спеціальностей не нижчий, а буває навіть вищий, ніж у хлопців.
І питання тут уже не у відповідності — не в тому, що жінки чогось не можуть, — а в тому, що вони або не знають, що можуть це зробити, або просто не вірять у свої можливості досягти успіху в якійсь конкретній сфері. Тому саме питання популяризації STEM. І щоб хтось почав.
Ангеліна Завадецька: Знаєш, як ти сказала — одна жінка-машиністка в «Укрзалізниці». Треба, щоб їх стало 10, потім 100. І так ми підемо до того рівня, коли жінки розумітимуть свою силу і зможуть долучатися краще до тих сфер, у яких раніше вважали себе недостатньо кваліфікованими.
Вікторія Агапова: Тобто якраз, знаєте, така солідарність, сестринство, підтримка — вона й буде спрацьовувати. І якраз багато ініціатив із перенавчання, перекваліфікації жінок реалізується саме жінками. У нас є програми перенавчання жінок на машиністок, водійок тракторів, бульдозерів. І хто очолює ці програми? Жінки очолюють ці програми. Тобто коли ми зрозуміємо оцю силу солідарності й сестринства, вона якраз і покаже, що немає нічого неможливого і все можна досягти. І насправді це, знаєте, дуже круто.
І це зараз не про якийсь науковий підхід, а якщо подивитися в соцмережах — здебільшого дуже часто можна побачити, як жінки об’єднуються навколо однієї: чоловік десь на фронті, не може приїхати на пологи. І дівчата об’єднуються, кажуть: я тебе підтримаю, я приїду до тебе. Абсолютно незнайомі жінки — і вони допомагають одна одній.
І якщо ми будемо продовжувати це об’єднання, а не протистояння, — це якраз і буде той напрямок, у якому ми зможемо всього досягти.
 
 
Запис Жінки та український ринок праці: потенціал, рівень оплати та стереотипи щодо «чоловічих» професій спершу з'явиться на Громадське радіо.

На сайті Кабінету міністрів зареєстрували петицію із пропозицією поширити військовий обов’язок на працездатних жінок, які не мають дітей. Автор звернення вважає, що це дозволить більш рівномірно розподілити обов’язки із захисту держави та збільшити мобілізаційний ресурс. Водночас пропонується залишити винятки для громадянок, які мають медичні чи інші законні підстави для відстрочки.
Про це повідомляє Новини.LIVE з посиланням на сайт уряду.
Петиція на сайті Кабміну. Фото: скриншот
Нові правила мобілізації: на сайті Кабміну запропонували призивати жінок без дітей
Автором є Станіслав Русин. У петиції зазначається, що під час повномасштабної війни основний тягар військової служби несуть чоловіки. Автор звернення наголошує, що мільйони чоловіків також мають обмеження щодо вільного пересування та перебувають під ризиком мобілізації.
Водночас у петиції пропонують зберегти особливі гарантії для жінок, які виховують дітей, з огляду на їхні обов’язки щодо народження, виховання та догляду за дітьми.
Окремо автор звернення порушує питання щодо жінок без дітей. На його думку, працездатні громадянки цієї категорії могли б підлягати військовому обов’язку нарівні з іншими громадянами, якщо не мають законних підстав для відстрочки.
Автор петиції закликає Кабмін і Верховну Раду опрацювати відповідні зміни до законодавства.
Станом на 12:00 петиція набрала 0 голосів із 25 тисяч необхідних.
Зазначимо, що реєстрація петиції не означає автоматичного запровадження мобілізації жінок без дітей — для цього необхідні відповідні законодавчі рішення.
Як писали Новини.LIVE, в Україні зареєстрували петицію із пропозицією знизити граничний мобілізаційний вік із 60 до 55 років. Автори звернення вважають, що це може підвищити ефективність комплектування війська та зберегти досвідчених фахівців у цивільному секторі. Також пропонується дозволити військовослужбовцям після 55 років звільнятися зі служби за власним бажанням.
Крім того, в Україні пропонують зобов’язати водіїв електросамокатів, моноколіс та подібного транспорту мати посвідчення водія. Авторка петиції пояснює ініціативу необхідністю зменшити кількість ДТП та травм, пов’язаних із порушеннями правил користувачами такого транспорту. Серед проблем вона називає їзду пішохідними зонами, виїзд на проїжджу частину та перевезення кількох людей на одному електросамокаті.

У дитячих закладах оздоровлення на Закарпатті та у Пущі-Водиці виявили грубі порушення санітарних і безпекових норм для утримання неповнолітніх. Там знайшли гнилі продукти, паразитів, алкогольні напої та відсутність елементарних умов для особистої гігієни. Омбудсман Дмитро Лубінець ініціював масштабні перевірки після скарг батьків на виснаження дітей і тепер вимагає офіційної реакції від профільного міністерства.
Про це повідомляє Новини.LIVE, посилаючись на відповідну заяву Дмитра Лубінця та опубліковане ним відео. 
В таборі "Артек" на Закарпатті дітей утримують в антисанітарії 
Приводом для інспекцій стали масові обурення батьків у соціальних мережах. Напередодні з дев'ятої години ранку спеціальна моніторингова група працювала на території табору в Пущі-Водиці, а перед цим перевірка відбулася у закарпатському дитячому таборі "Артек".
https://www.facebook.com/dmytro.lubinets/videos/забрала-дитину-а-вона-худа-як-з-концтабору-що-відбувається-в-дитячих-таборах-спо/1980847312629173/
Результати ревізії засвідчили численні порушення. Інспектори зафіксували у житлових кімнатах зламані меблі, бруд, а також грибок і плісняву. Порушення знайшли й на харчоблоці: дітям пропонували гнилі фрукти, а добові проби були наявні не для всіх страв.
В яких умовах спали діти. Фото: кадр з відео
Крім того, від харчових цехів до спальних приміщень усе кишить мурахами. У підсобках працівників табору моніторингова група виявила пляшки з алкоголем. Окрему увагу привернув вільний доступ до кавових апаратів на території, якими могли користуватися навіть діти молодшого віку.
Пастка для тарганів в таборі. Фото: кадр з відео
Окрім того, знехтували там й правилами безпеки. За даними перевірки, укриття в закладі не обладнані належним чином. Спальні місця там організували просто на палетах, постільні речі були брудними, а запасів питної води для неповнолітніх не вистачало.
Ліжка облаштували на старих брудних матрацах та палетах. Фото: кадр з відео
Поштовхом до таких моніторингів став резонанс у мережі. Дмитро Лубінець звернув увагу на коментар під дописом про "Артек", де жінка поскаржилася на фізичний стан дитини після повернення з відпочинку.
"Забрала дитину, а вона худа, як з концтабору", — процитував матір омбудсман.
Під цим повідомленням почали з'являтися аналогічні історії від інших батьків про різні заклади, на які посадовець пообіцяв реагувати, подякувавши громадянам за небайдужість.
Наразі Уповноважений вимагає від Міністерства соціальної політики, сім'ї та єдності України вжити заходів та притягнути винних до відповідальності. Лубінець вже направив офіційні листи за результатами моніторингу і поставив питання про те, чи справді умови в таких закладах відповідають статусу "вищої" категорії. 
Раніше, як повідомляли Новини.LIVE, Уповноважений Верховної Ради з прав людини Дмитро Лубінець публічно звернув увагу на низку гострих системних проблем, які виникають під час мобілізації та проходження військової служби в Україні. Зокрема, омбудсман наголосив на існуванні тенденції щодо ухвалення необ'єктивних і формальних рішень військово-лікарськими комісіями, через що до лав ЗСУ інколи помилково мобілізують громадян із важкими та хронічними діагнозами.
Окрім медичних порушень, уповноважений порушив критичне питання катастрофічної нестачі ротацій на лінії зіткнення. За його словами, ситуація на фронті подекуди доходить до крайнощів, коли військовослужбовці змушені воювати без належного відпочинку та заміни: як приклад він навів бійця з позивним "Вітер", який через відсутність планових ротацій неперервно перебував на передовій протягом 471 дня.

Президент України Володимир Зеленський підписав закон щодо розширення соціальних і правових гарантій для військовослужбовців. Документ № 4931-IX розширює соціальні й правові гарантії для військовослужбовців з числа умовно-достроково звільнених осіб, надаючи їм право на відпустки, можливість переведення до інших підрозділів та додаткові підстави для звільнення зі служби. Його парламент ухвалив 14 липня.

Про це повідомляє Новини.LIVE з посиланням на картку законопроєкту.

В Україні змінюються правила служби для військових після умовно-дострокового звільнення

Закон передбачає нові соціальні гарантії для військовослужбовців, які уклали контракт після умовно-дострокового звільнення з місць позбавлення волі. Також він уточнює порядок їхнього переведення між військовими частинами та розширює перелік підстав, за яких вони можуть бути звільнені зі служби.

Згідно із законом, такі військові отримають право на щорічну оплачувану основну відпустку тривалістю 30 календарних днів із повним збереженням грошового й матеріального забезпечення. За бажанням її можна буде використати не лише повністю, а й поділити на кілька частин.

Окрім цього, для цієї категорії військовослужбовців передбачили можливість оформити відпустку для лікування на підставі висновку військово-лікарської комісії, пройти реабілітацію після поранення або повернення з полону, а також отримати короткострокову відпустку через сімейні обставини чи інші поважні причини.

Окремими положеннями врегульовано права жінок, які проходять військову службу за такими контрактами. Зокрема, їм гарантується відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами відповідно до вимог чинного законодавства.

Також документ визначає нові правила зміни місця служби. Після щонайменше одного року служби у спеціалізованому підрозділі військовослужбовець зможе перевестися до іншої військової частини Сил оборони. Водночас таке переведення допускається і раніше, якщо його не призначили на посаду відповідно до рекомендацій військово-лікарської комісії.

Законодавчі зміни також доповнюють перелік підстав для звільнення зі служби. До нього віднесли досягнення граничного віку, визнання непридатним або тимчасово непридатним за станом здоров'я, встановлення інвалідності через поранення чи хворобу, звільнення з полону, вагітність, необхідність догляду за дитиною, набрання чинності обвинувальним вироком суду, а також завершення особливого періоду чи проведення демобілізації.

Як писали Новини.LIVE, у Верховній Раді пропонують звільнити від оподаткування списані кредитні борги загиблих захисників, військовополонених, зниклих безвісти та військових, які отримали інвалідність через війну. Законодавча ініціатива має усунути ситуацію, коли після списання боргу родини або самі військові змушені сплачувати податки з такої суми. Над відповідним законопроєктом уже працює парламентська робоча група.

Також на сайті Кабінету міністрів зареєстрували петицію із закликом скасувати автоматичне право на відстрочку від мобілізації для чоловіків, які утримують трьох і більше неповнолітніх дітей. Автор пропонує залишити відстрочку лише у випадках, коли діти можуть залишитися без належного догляду, зокрема для одиноких батьків або сімей, де виховують дитину з інвалідністю. На думку ініціатора, чинна норма створює нерівні умови між батьками з різною кількістю дітей та потребує перегляду.