Тренд пошуку "Нуланд"

Зареєструйтесь, щоб залишати коментарі та вподобайки
Фільтр новин
"Повалення уряду Януковича принесло катастрофу для України й нічого хорошого для США": добірка фейків і маніпуляцій світових ЗМІ за 22 лютого
Про це повідомляє Еспресо.TV. За версією ЦПД при РНБО України, 22 лютого іноземні ЗМІ запустили два фейки та одну маніпуляцію. Дезінформація: "Авдіївка розташована неподалік від Донецька, і це одне з тих дуже добре укріплених міст, які Україна використовувала для обстрілів переважно цивільного населення протягом багатьох років, починаючи з 2014 року", - заявив американський аналітик Браян Берлетік. Маніпуляція: "Ми відзначаємо 10-ту річницю участі Байдена, Нуланд, Блінкена і Саллівана в поваленні уряду Януковича, і ось що це принесло - повну катастрофу для України і нічого хорошого для Сполучених Штатів", - заявив американський економіст Джеффрі Сакс. Дезінформація: "Люди не розуміють, що ми наймаємо українську армію. Ми платимо за неї, ми платимо за український уряд. Я цілком очікую, що Зеленський і його оточення придбають додаткові маєтки за гроші, які вони зможуть вкрасти з таких надходжень", - ексрадник міністра оборони США Дуглас Макгрегор написав в Х. 19 лютого повідомлялося, що російські Telegram-канали поширюють фейк про те, що нібито міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба запропонував перейменувати Авдіївку на Прагу.
we.ua -
Defense Express: Україна, ймовірно, вперше застосувала проти росіян новітню бомбу GLSDB, ворог показав уламки
Про це він сказав у етері телеканалу "Еспресо". "Скоріш за все GLSDB вже працюють на нашу перемогу. Прогноз, про який писало видання Politico наприкінці січня, що Україна вже на початку лютого мала отримати GLSDB, міг підтвердитися. Але про це не було офіційно оголошено з боку наших військових. Такі оголошення роблять самі окупанти, демонструючи фото й відео, де можна розпізнати складові частини снаряда GLSDB", - зауважив Рябих. За словами військового експерта, снаряд GLSDB був виготовлений спеціально для України. "Україна вже могла вперше застосувати цю бомбу, наразі можемо лише здогадуватися. Але те, що з'являються фото, які свідчать, що це були саме GLSDB, схиляє до того, що GLSDB вже є в Україні. Вони можуть значно розширити можливості ЗСУ щодо ураження важливих об'єктів противника, які розташовані на значній відстані від лінії бойового зіткнення. GLSDB є високоточною бомбою", - додав Рябих. Заступниця держсекретаря США з політичних питань Вікторія Нуланд під час візиту до Києва озвучила новину, якої в Україні довго чекали. Вона сказала, що високоточні американські бомби GLSDB "вже прямують на фронт". Зазвичай такі заяви офіційні особи роблять вже після фактичної передачі озброєння.
we.ua - Defense Express: Україна, ймовірно, вперше застосувала проти росіян новітню бомбу GLSDB, ворог показав уламки
Гнів Пречистий

Збираємо 220 мільйонів гривень на підсилення 100 снайперів для ефективної розвідки та ураження цілей на відстані понад 2 км.

Підтримати проєкт:
https://savelife.in.ua/sniping-donation/

Банка в Monobank:
https://send.monobank.ua/jar/6rNuqsSXER

we.ua - Гнів Пречистий
Залужний правий у своїх вимогах, але Зеленського також поважають у Вашингтоні, - дипломат Брайза
Сполучені Штати вкотре здивували, і здивували неприємно, це може мати для нас катастрофічні наслідки. Ідеться про відсутність домовленості між республіканцями і демократами в українському питанні. Геополітична й внутрішня американська ситуація дуже складна. Чи можуть вони домовитись? Перш за все очевидно, що відсутність згоди виходить за межі питання допомоги Україні. Немає згоди й щодо допомоги Ізраїлю й Тайваню, а також щодо посилення захисту й адміністрування американсько-мексиканського кордону, на чому наполягали республіканці як на умові надання допомоги Україні, Ізраїлю й Тайваню. Таким чином, вся управлінська структура конгресу США, яка охоплює обидві палати, починає розпадатися. Окрім вищезазначених проблем, є й інші недоліки лідерства в конгресі. Дональд Трамп нехтує домовленостями, які досягли сенатори та члени палати представників, висловлюючи свою незгоду щодо ухвалення законів чи проєктів, оскільки він прагне створити перешкоди для президента Байдена на майбутніх виборах у листопаді. Така непокора ще більше поглиблює дисфункцію політичної та законодавчої системи США. На жаль, Україна опинилася в пастці цього хаотичного стану речей. Нині політична та законодавча системи США роз’єднані, і невизначеним залишається пошук рішень для їх об’єднання. Українське питання стало інструментом у руках виборчого штабу Дональда Трампа, яким він хоче знищувати публічно адміністрацію Байдена й самого Байдена. Погляньмо на це під іншим кутом. Я не вірю, що Дональд Трамп використовує Україну як політичний інструмент проти Байдена. Натомість одна з теорій припускає, що президент Трамп, можливо, не хоче допомагати Україні, бо хоче підтримати Путіна. Однак схоже, що Україна мимоволі стала побічною жертвою в бажанні Трампа перешкодити Байдену досягти будь-яких законодавчих перемог у конгресі США. Як я вже згадував раніше, закон, спрямований на посилення охорони та адміністрування кордону США з Мексикою, щоб краще контролювати потік мігрантів, отримав широку підтримку. Однак в останній момент втрутився експрезидент Трамп, який не дозволив республіканцям його ухвалити, бо він не хоче, щоб Байден міг заявляти про певні перемоги. Таким чином, Україна не була в центрі уваги цієї політичної битви, а скоріше стала жертвою цього процесу. Які інструменти залишаються зараз у президента Байдена, коли ми говоримо про допомогу для України? Насправді як таких інструментів у нього немає. Коли конгрес затверджує гроші, вони призначаються для України, оскільки саме конгрес контролює бюджетні видатки. Президент не може витрачати гроші, на які не отримав затвердження від конгресу. І хоча конгрес уже виділив значну суму коштів для України, після їх використання Байден не може приймати жодних інших рішень без згоди конгресу. За такого сценарію президент Байден має покладатися на свою політичну кмітливість, зокрема у рік виборів, щоб переконати конгрес, особливо республіканців, виділити більше коштів для України. Однак Трамп, схоже, має намір позбавити Байдена будь-яких перемог - як у зовнішній політиці, так і в будь-якій іншій сфері. Отже, він швидше за все згуртує членів Республіканської партії, щоб перешкодити будь-яким таким зусиллям. Більше того, це питання стосується не лише України, а й усіх Сполучених Штатів. Якщо президент Байден і конгрес не зможуть знайти спільного рішення, уряд США може залишитися без фінансування до 1 березня. Видається, що президент Трамп із задоволенням сприймає такий сценарій, бо це може погано відбитися на президентові Байдені, який виглядатиме некомпетентно. Ця ситуація підкреслює розпад всієї політичної системи США, що ускладнює можливість для президента Байдена впроваджувати нові ініціативи. Нещодавно послухав виступи Тімоті Снайдера, Гілларі Клінтон. Представники американських інтелектуальних еліт усвідомлюють усі загрози. Таке враження, що є якесь негласне рішення, якась «подвійна бухгалтерія». Що ж, це дійсно так, як ми вже неодноразово обговорювали в цій програмі. Більшість політичних лідерів США на національному рівні, чи то в конгресі, чи то на рівні міністрів, як нинішніх, так і колишніх, одностайні в тому, що допомога Україні має вирішальне значення не лише для самої України, а й для національних інтересів США. Вони розуміють, що боротьба України проти Росії має прямий вплив на більший геополітичний контекст, зокрема на простір НАТО. Неуспіх у стримуванні російської агресії в Україні може призвести до численних додаткових викликів для всіх членів НАТО. Очевидно, що українці борються не лише за себе, але й за всіх нас. Це розуміння поширене серед експертів і політиків, і в США є значна підтримка надання більшої допомоги Україні. Проте основна перешкода полягає в одній особі - і це Дональд Трамп. Його мотивує бажання не допустити політичного успіху Джо Байдена перед президентськими виборами. Трампу добре відомі пріоритети Байдена, зокрема необхідність допомоги Україні, Ізраїлю, та досягнення угод щодо кращого управління американсько-мексиканським кордоном. Отже, Трамп прагне не допустити таких досягнень Байдена. Хоча такі постаті, як Гілларі Клінтон і Тімоті Снайдер, викликають глибоку повагу і захоплення, їм бракує політичної сили чи здатності змусити Дональда Трампа поводитися по-іншому. Невизначеним залишається те, чи буде Трамп дотримуватися такого підходу щодо України протягом усієї виборчої кампанії або навіть у разі його переобрання на другий термін. Інтерв'ю з колишнім держсекретарем і директором ЦРУ Майклом Помпео, з яким я тісно співпрацював в останні роки, свідчить про те, що Трамп може врешті-решт дати допомозі Україні зелене світло. Адже незважаючи на прохання України під час президентства Обами, саме Трамп, а не Обама, дозволив продаж Україні протитанкових ракет Javelin. Це свідчить про те, що він розуміє важливість підтримки оборонних зусиль України. Однак дії Трампа щодо України є непослідовними, що свідчить про брак стратегічного планування. Він коливається між бажанням надати більше допомоги Україні та підривом зусиль, спрямованих на це. Така непослідовність може бути зумовлена його бажанням завдати шкоди Байдену, невирішеними почуттями до президента Путіна, а також прагненням позитивних відносин з Росією. Отже, підхід Трампа до України характеризується відсутністю послідовності та довгострокового планування. Так, світ настільки змінився, що старі політичні еліти вже не можуть реагувати в належний спосіб. Був прекрасний фільм Коенів «Старим тут не місце» про це - що представники старої політичної епохи вже не можуть давати відповідь на принципово нові, цинічні, страшні виклики. Але ви щойно згадували про Майка Помпео, колишнього шефа ЦРУ й Держдепартаменту - він запевняє, що Трамп буде твердим. Наскільки ми можемо йому вірити, адже він у принципі є людиною Дональда Трампа? Як я вже згадував, держсекретар Помпео висловив переконання, що Трамп зрештою підтримає допомогу Україні. Хоча я особисто не зустрічався з Дональдом Трампом, я тісно співпрацював з держсекретарем Помпео. З мого досвіду я можу підтвердити репутацію Помпео. Він говорить відверто і щиро, спираючись на свою поінформовану точку зору, отриману завдяки тому, що він обіймав важливі посади в кабінеті президента Трампа. Помпео відомий тим, що висловлює свої справжні переконання, а не просто намагається комусь догодити, навіть якщо комусь може бути неприємно чути його правду. Тому, коли Помпео заявляє про свою віру в можливу підтримку Трампом допомоги Україні, я схильний довіряти його щирості та авторитету в цьому питанні. Однак нагальність ситуації в Україні неможливо переоцінити. Україна потребує негайної допомоги і не може дозволити собі чекати на рішення президента Трампа щодо надання підтримки. Нещодавня стаття в The Washington Post, одній з найвпливовіших газет США, підкреслює жахливі обставини, з якими стикаються українські війська на лінії фронту. Є гостра нестача солдатів і артилерійських снарядів, а командири батальйонів отримують мінімальні ресурси для підтримки своїх підрозділів. Наприклад, один командир батальйону повідомив, що за останній місяць отримав лише 10 артилерійських снарядів для своїх гармат, тоді як інший розповів, що отримав лише п'ять свіжих солдатів для свого підрозділу, який потребує 200 для того, щоб бути боєздатним. Отже, Україні терміново потрібні додаткові солдати та артилерійські снаряди. Вже і негайно. На щастя, Європейський Союз знайшов спосіб обійти опозицію прем'єр-міністра Угорщини Орбана щодо надання більшої допомоги Україні. Втім, Україна все ще потребує значної допомоги від Сполучених Штатів. На жаль, з огляду на політичні перипетії у Вашингтоні, малоймовірно, що ця допомога надійде в найближчому майбутньому. Президент Джо Байден мені в чомусь нагадує президента США Вудро Вільсона, який мав надзвичайно добрі й потужні побажання, намагався створити нову систему стосунків у світі. Але американський політичний істеблішмент його не підтримав, і Ліга націй без США була де-факто приречена. Таке відчуття, що президент Джозеф Байден може повторити кар’єру Вудро Вільсона, на превеликий жаль для нас. З другого боку, нещодавно до нас приїжджала заступниця держсекретаря США Вікторія Нуланд. Вона знає Україну, вона вміє працювати з американськими інституціями. Її візит співпав із чутками про можливу відставку головнокомандувача ЗСУ генерала Валерія Залужного. Вікторія Нуланд є моїм другом вже понад 30 років, і я мав честь працювати з нею як у Білому домі, так і в Державному департаменті. Я добре пам'ятаю її присутність на Майдані у 2014 році, де вона активно підтримувала рух, роздаючи печиво та демонструючи солідарність. Однак важливо зазначити, що вона не має жодного впливу на рішення, які ухвалюватиме президент Зеленський. Наскільки я знаю її характер, Вікторія Нуланд ніколи не намагалася б переконати президента Зеленського залишити генерала Залужного на посаді або ж звільнити його. Загалом у Вашингтоні ставляться досить прихильно до Залужного, особливо за його ефективність як командира під час успішного контрнаступу у вересні 2022 року. Цей контрнаступ спричинив звільнення Херсона й вигнання російських військ із Харкова. Очевидні розбіжності між президентом Зеленським і генералом Залужним, схоже, стосуються відвертої оцінки Залужного щодо ситуації на місцях, зокрема тупикової ситуації на лінії розмежування між українськими та російськими військами на півдні України. Залужний наголосив на необхідності потенційно непопулярних заходів для посилення передових сил і подолання дефіциту ресурсів, з чим президент Зеленський, схоже, не погоджується. Хоча я не можу говорити про конкретні зауваження Вікторії Нуланд під час її перебування в Києві, з журналістських репортажів із передової стає все більш очевидно, що точка зору Залужного щодо необхідності більшої кількості солдатів, боєприпасів та озброєння швидше за все є правильною. Зрештою, суперечка між Залужним і президентом Зеленським є внутрішньою справою України. Як національний лідер і верховний головнокомандувач, президент Зеленський має повноваження приймати рішення щодо кадрових питань. Саме він повинен здійснювати свої судження в інтересах українського народу. Які ваші думки про Залужного й сприйняття Штатами чергового сценарію війни? У Вашингтоні є різні погляди на ситуацію, що склалася. Генерал Залужний має високий авторитет у Вашингтоні, як і всі українські військові зрештою. Протягом останніх кількох років, особливо після першого вторгнення Росії в Україну в 2014 році, експерти у Вашингтоні, які стежать за перебігом військових подій в Україні, були вражені еволюцією і досягненнями українських військових. Генералу Залужному приписують важливу роль у цій трансформації. Багато хто у Вашингтоні сприймає президента Зеленського як героя, якого вважають одним із найбільш значущих і ефективних національних лідерів у світі. Він викликає глибоку повагу й захоплення у вашингтонських колах. Тому, незалежно від рішення президента Зеленського щодо свого головнокомандувача, Вашингтон, ймовірно, продовжуватиме підтримувати його. Однак особисто я вважаю, що генерал Залужний, ймовірно, має рацію, стверджуючи, що Україні потрібно більше солдатів на полі бою, незалежно від того, чи це 500 000, як пропонує Залужний, чи інша кількість. Україні терміново потрібне поповнення людських ресурсів на фронті, а також значне збільшення артилерійських боєприпасів. Півтора року тому відбувалися стамбульські зустрічі, певні перемовини. Зараз Путін їде до Ердогана особисто. Не Шойгу, не Абрамович - сам. Обговорюватимуть безліч питань: палаючий Близький і Середній Схід, перспективи Третьої світової війни на берегах Червоного моря. Але Путін наполягатиме й на своєму порядку денному, зокрема на обговоренні російсько-української війни. Я не зовсім упевнений щодо цілей візиту президента Путіна до Туреччини та його зустрічі з президентом Ердоганом. Однак одне питання, яке на мою думку точно буде, - це їхні переговори щодо турецького хабу для російського природного газу. Туреччина і Росія, в особі Ердогана і Путіна відповідно, ведуть тривалі переговори щодо нової угоди про збільшення поставок російського природного газу до Туреччини, причому Туреччина прагне отримати знижки на значну частину газу і має намір транспортувати решту газу до Європи через Болгарію, Сербію та Угорщину. Незважаючи на численні раунди переговорів, обидві сторони досі не уклали цю угоду. Мені відомо, що президент Путін зацікавлений в її укладенні, тож вона, ймовірно, і буде на порядку денному. Окрім того, президент Путін може хотіти схилити Туреччину до позиції Росії щодо України. Однак президент Ердоган дотримується послідовної та виваженої політики щодо Росії, спрямованої на протистояння російській експансії в Чорноморському регіоні, уникаючи при цьому непотрібної напруженості. Туреччина послідовно підтримує територіальну цілісність України, засуджує анексію Криму і закликає до припинення військових дій Росії. Утім, попри надання Україні військової підтримки, від безпілотників до військово-морського потенціалу, Туреччина утримується від приєднання до санкцій проти Росії і заохочує турецькі компанії продовжувати вести бізнес із Росією. Такий збалансований підхід слугує національним інтересам Туреччини, і навряд чи президент Путін зможе переконати Туреччину відмовитися від нього на користь підтримки Росії проти України, оскільки такий крок суперечив би основним інтересам Туреччини. На Близькому Сході, в Ер-Ріяді й інших місцях, відбувалися різного плану зустрічі радників із питань національної безпеки. Також міністр закордонних справ Швейцарії висловився щодо пошуку формули миру. Я вважаю, що зараз не найкращий час для переговорів, якщо тільки Україна не готова до них. Якщо президент Зеленський не дійде висновку, що не існує реального способу витіснити Росію з Криму та Донбасу, і не зробить вибір на користь переговорів, то зараз передчасно говорити про якісь переговори. Наразі Україна націлена на відвоювання своїх територій, на відновлення територіальної цілісності та утвердження свого суверенітету. Тому підтримка мирного врегулювання на цьому етапі грає на руку Путіну, потенційно дозволяючи Росії закріпити свої територіальні здобутки в Україні, подібно до ситуації, в якій опинилася Грузія у 2008 році, коли Росія залишила там свої окупаційні війська, а Грузія була змушена вивести свої війська з власної ж території. Щодо потенційного порядку денного Путіна, варто зазначити, що Туреччина вже виступала посередником між Україною та Росією у березні 2022 року, сприяючи переговорам про припинення війни. Тоді Україна запропонувала угоду про припинення вогню, згідно з якою Росія мала б вивести усі свої війська, які увійшли в Україну після 24 лютого 2022 року. Україна проголосила б нейтралітет, утрималася б від вступу до НАТО і обговорила б правовий статус Донбасу через 15 років. Хоча ця пропозиція більше не обговорюється, вона свідчила про готовність України розглядати дипломатичні рішення. Однак Росія відхилила цю пропозицію, так як Путін віддав перевагу продовженню конфлікту. Тому, враховуючи рішучість України захищати і повертати свою територію, зовнішні сторони, включаючи Швейцарію, повинні утримуватися від тиску на Україну щодо припинення бойових дій, якщо Україна не готова до цього.
we.ua - Залужний правий у своїх вимогах, але Зеленського також поважають у Вашингтоні, - дипломат Брайза
Times: Нуланд хотіла примирити Зеленського і Залужного
Times: Нуланд хотіла примирити Зеленського і ЗалужногоЗаступник держсекретаря США Вікторія Нуланд запропонувала залагодити розбіжності між президентом України Володимиром Зеленським та начальником Генштабу ЗСУ Залужним через намір Зеленського звільнити генерала.
we.ua - Times: Нуланд хотіла примирити Зеленського і Залужного
Серед причин звільнення Залужного - ненадання військового плану на 2024 рік, - The Times
Заступник держсекретаря США з політичних питань Вікторія Нуланд не підтримала відставку Залужного.
we.ua - Серед причин звільнення Залужного - ненадання військового плану на 2024 рік, - The Times
Вдвічі далі, втричі дешевше, вчетверо потужніше: що таке керовані бомби GLSDB, передані Україні Штатами
Коротко про те, що у тексті: Що таке GLSDB і як їх створювали Як працюють керовані бомби GLSDB Тактично-технічні характеристики GLSDB Скільки часу і чому Україна чекала на GLSDB Як бомби GLSDB змінять ситуацію на фронті Що таке GLSDB і як їх створювали Абревіатура GLSDB розшифровується як Ground-Launched Small Diameter Bomb – "бомба малого діаметра наземного запуску". Це малогабаритні високоточні боєприпаси, спільно створені американською компанією Boeing та шведською – SAAB. Боєприпас також називають "розумною бомбою" або "крилатою бомбою". Історія GLSDB розпочинається з керованих авіаційних бомб GBU-39 від Boeing, розповідає портал "Мілітарний". Ці бомби стали першими в сімействі програми Small Diameter Bomb (SDB), їхнє серійне виробництво розгорнули у 2006 році. Фото: eglin.af.mil Вони були списані в США та європейських країнах у рамках відмови від касетного озброєння після ухвалення відповідної конвенції в Осло у 2008 році. Втім двигуни до них залишилися на складах (станом на 2024 рік – майже 440 тисяч). Бойова частина боєприпасу важить 93 кг і містить 16 кг вибухової речовини. SDB може самостійно планувати на відстань до 110 км. Пікіруючи на ціль із висоти, бомба здатна, завдяки вольфрамовому наконечнику, пробивати бетонні укриття. Конструкція GBU-39 має крила, які розкладаються в польоті. Вага бомби 130 кг, довжина - близько 1,8 м, а діаметр –  приблизно 19 см. У 2011 році Boeing береться за новий проєкт GLSDB – бомбу вирішили адаптувати до запуску з наземних установок. Для цього обрали двигун від реактивного снаряда М26, який використовується для запусків снарядів з М142 HIMARS та М270. Після ухвалення відповідної конвенції в Осло у 2008 році США та європейські країни відмовилися від касетного озброєння. А двигуни від нього, що залишилися на складах, стали в пригоді. Після того, як ракетний двигун виводить бомбу на достатню висоту та швидкість, розгортаються крила та скеровують бомбу до заданої цілі. таким чином вирішувався дефіцит високоточних боєприпасів великої відстані – з'явилася змога залишити більші ракети для стратегічних цілей.  Так і виникла GLSDB  – плануюча авіаційна бомба, схрещена з твердопаливним ракетним прискорювачем/двигуном, яка тепер сягає дистанції в 150 км. Розробники планують у перспективі збільшити дальність до 200 км і більше. Як працюють керовані бомби GLSDB  Простими словами, керована бомба малого діаметра GLSDB це поєднання авіабомби GBU-39 та ракетного двигуна від M26 – звичайної ракети для M270 та HIMARS. Для створення керованої бомби розбирають звичайні ракети й поєднують з бомбою, що працює через GPS. Загалом бомби оснащені інерціальною навігаційною системою та супутниковим позиціюванням за GPS, а також радаром міліметрового діапазону, інфрачервоним та лазерним датчиками та системами наведення. Використання двох перевірених у бою системи дозволяє швидко вражати різноманітні цілі, під будь-яким кутом на значній відстані. Крім того, обидвох компонентів вистачає на американських складах, а таке поєднання робить снаряди значно дешевшими – $40-50 тис. замість снарядів GMLRS, що коштують втричі дорожче. Фото: saab   Виготовлений із вуглецевого волокна корпус GLSDB заповнили вибуховою речовиною DIME, щоб зробити вибух цілеспрямованішим. GLSDB може літати балістичними траєкторіями.  Недоліком керованих бомб називають те, що вони можуть уражати виключно нерухомі цілі. Ракета, що хотіла б атакувати рухому ціль, повинна мати спеціальну головку самонаведення, що її наводить лазерним променем літак або безпілотник.  За допомогою ракетного двигуна бомба розганяється до швидкості 900-1200 м/с, після чого, при досягненні висоти близько 15-25 тис. метрів, від’єднується від розгінного блоку і починає кероване планування до цілі. Унікальність GLSDB у тому, що вона здатна досягати 360-градусного охоплення для великих і малих кутів атаки, облітати складки місцевості та уражати цілі, розташовані в горах, повертатися до цілі, що перебуває позаду від’єднаного розгінного блоку.  Тактично-технічні характеристики GLSDB  Вага – 130 кг, Вага бойової частини – 93 кг, Довжина – 1,8 м, Розмах крил – 1,6 м, Операційна дальність – 150 км, Точність – 1 м, Пускова платформа – М270, М142 HIMARS, власний контейнер Скільки часу і чому Україна чекала на GLSDB  Високоточні бомби GLSDB для України замовили ще в лютому 2023 року, коли про них згадали в переліку озброєння в новому пакеті допомоги. У червні в пентагоні повідомили, що постачати бомби малого діаметра почнуть не раніше осені. А про те, що поставка не буде моментальною Україну попереджали з самого початку. Перші 24 ракето-бомби мали надійти через 9 місяців після підписання контракту, а основне постачання планували саме на 2024 рік.  Оглядачі Defense Express наголошували, що проблема полягала не у відсутності бажання, а в тому, що між зразком, що пройшов випробування, виробництвом малого темпу та повномасштабним серійним виробництвом – дуже велика різниця, що вимірюється часом та грошима. Фото: eurasiantimes "Станом на оголошення про передачу GLSDB до України, ця розробка саме перебувала у стані зразка, який пройшов випробування. І навіть коли мова йде про наче дуже прості речі – мовляв, просто взяти два вже готових вироби та поєднати їх за допомогою адаптера. Але, окрім виготовлення самого адаптера це також потребує певної адаптації наявних частин під новий принцип застосування, нове програмне забезпечення, а головне – наявність відповідних виробничих потужностей", – пояснювали військові експерти. 14 жовтня компанія Boeing заявила, що GLSDB буде доставлено в Україну до зими, а 30 листопада американці повідомили про перенесення постачання на початок 2024 року. І хоч офіційно адміністрація США не коментувала конкретні терміни постачань крилатих бомб із міркувань безпеки, заяви Нуланд у Києві свідчать, що боятися вже немає чого – GLSDB, найвірогідніше, вже на озброєнні в ЗСУ. Як бомби GLSDB змінять ситуацію на фронті Всього до кінця 2024 року Україна повинна отримати до 750 одиниць GLSDB. Україна стане першою країною, яка використає цю бомбу в бойових діях. Запускати крилаті бомби можна з реактивних систем залпового вогню M270 та HIMARS, що вже перебувають на озброєнні в України. Також є можливість запускати GLSDB просто з власного контейнера, що робить їхнє застосування універсальнішим. Директор інформаційно-консалтингової компанії Defense Express Сергій Згурець назвав ракету GLSDB фактично невразливою завдяки захисту від систем ворожого РЕБ.  "Вона летить, як керована крилата ракета по складній траєкторії, і збити її дуже складно. Ці нові керовані боєприпаси мають потужну бойову частину, і можуть використовуватися для знищення бункерів, для знищення радіолокаційних систем, зенітно-ракетних комплексів. З огляду на точність, вони мають багатофункціональне призначення і цілі для них однозначно знайдуться", – наголосив Згурець в етері телеканалу "Еспресо". Експерт також наголосив, що бойова частина GLSDB вчетверо потужніша, ніж у боєприпасів GMLRS, які ЗСУ використовують зараз.  Важливо, що нові снаряди майже вдвічі збільшують дальність, на яку раніше Україна могла націлити наявні пускові установки. Це ставить під удар Сил оборони всі лінії постачання РФ у східних регіонах України та частину окупованого Криму. Точність до 1 м, потужність і більша дальність ураження дозволить полювати за найціннішою технікою рашистів на значній відстані. Мова може йти про ППО Тор-М2, С-300, дорогі комплекси РЕБ, склади боєкомплекту, керівний склад росіян та інші важливі цілі. Збільшить перелік потенційних цілей і невисока ціна боєприпасів. Сили оборони сподіваються, що змусять окупантів перемістити важливі постачання далі від фронту. Фото: defence-ua "Україна зможе масово бити по глибоких оперативних тилах РФ. Ми можемо покривати північний Крим, лівобережжя Херсонщини, усе Запоріжжя та весь Донбас. Це може змінити ситуацію на фронті на користь України", – цитує Deutsche Welle експерта Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння Михайла Самуся. Своєю чергою, український військовий експерт Петро Черник вважає, що навіть сотень крилатих ракет може виявитися замало.  "Лише танків по лінії бойового зіткнення у РФ 2800 одиниць. Бойових броньованих машин близько семи тисяч, артустановок – близько семи тисяч і сотні зенітно-ракетних комплексів", – зазначив Черник.
we.ua - Вдвічі далі, втричі дешевше, вчетверо потужніше: що таке керовані бомби GLSDB, передані Україні Штатами
"Існувало занепокоєння, що Залужний може розвернути армію на Київ": добірка фейків і маніпуляцій іноземних ЗМІ за 6 лютого
Про це повідомляє Еспресо.TV. За версією ЦПД при РНБО України, 6 лютого іноземці запустили фейк і дві великі маніпуляції. Маніпуляція: Китайське видання Asia Times написало: "Чому Нуланд прибула до Києва? Майже напевно, Білий дім наказав їй негайно прибути туди на випадок, якщо в Києві щось піде не так. Очевидно, існувало реальне занепокоєння, що Залужний може розвернути армію і використати її для боротьби із Зеленським". Маніпуляція: "Жодна серйозна людина не може обговорювати те, що сталось у цьому регіоні (Україні, – ред.), не зачіпаючи питання розширення НАТО на Схід, попри обіцянки наших урядовців про те, що ми не будемо цього робити після реюніонізації Німеччини. Путін вказував на цю причину практично у всіх своїх промовах до і після вторгнення", - американська блогерка Кендес Овенс написала в X. Маніпуляція: "Я не думаю, що вона (фінансова підтримка України з боку Заходу) призведе до чогось, окрім збільшення, посилення та поглиблення корупції в Україні", – заявив полковник США у відставці Лоуренс Вілкерсон. 6 лютого стало відомо, що російські телеграм-канали поширюють новий фейк про те, що начебто Ощадбанк почав блокувати рахунки клієнтів за неявку до ТЦК та СП.
we.ua -
Кожен політик має право сам вибирати шлях політичного самогубства, і Зеленський не виключення - Рибачук
Велика інтрига. Справа не просто кадрова, а політична. Можливо, навіть геополітична - йдеться про посилення чуток щодо можливої відставки головнокомандувача ЗСУ генерала Валерія Залужного. Закордонна преса пише значно більше й детальніше, ніж українська. Назріває великий внутрішній конфлікт, який намагатимуться розхитувати з усіх боків, у першу чергу наш ворог. Я відразу публічно зреагував на цю ситуацію. Мені, як людині, яка знає Банкову, всі процеси, як там все відбувається, було зрозуміло, що питання відставки – це лише питання часу. Неминучість відставки мені абсолютно зрозуміла. І на логічне питання «А як же так? А що вони собі там думають?» я можу сказати, що кожен політик має конституційне право - в Україні й у світі – самому вибирати шлях політичного самогубства. І президент має це право – це його конституційне право. Скільки б ми з вами не аналізували pro and cons (за і проти, - ред.), десь рік тому, як сказали знавці з внутрішнього кола, Андрій - той самий Андрій Єрмак - звернув увагу президента й усіх друзів на рейтинги Залужного. І вони: тю, а ми якось і не думали, а дійсно, дивіться, що робиться. І ось пройшов рік, і нашіптування закінчилося цілком природним результатом. Рахувати, намагатися переконувати, сподіватися на якесь чудо я б не став. Тому що, повторюю, це конституційне право президента, він має таке право. Як пишуть західні медіа, конфлікт між вищим політичним керівництвом і вищим військовим – це практично неминуча річ: різні культури, різні амбіції, різне розуміння. Але в таких конфліктах завжди програють військові. Бо президент є президент – він призначає, він звільняє, тут нам нічого додати. Громадська думка, апеляції до західних партнерів? Західні партнери прореагували вустами речника Білого дому цілком передбачувано: це ваша внутрішня українська проблема. У мене вже була не одна розмова, перед вами я розмовляв із кореспондентами з Парижа, мав декілька розмов із західними аґенціями. Так, вони розуміють, вони стривожені, але в них приблизно така ж позиція – що це проблема внутрішньо українська, і вони сподіваються, що цю проблему з честю вирішать. Ризики ми теж чудово розуміємо. Але повторюю: ми тут із вами, такі розумні довгоносики, сидимо, я думаю, що там теж не всі дурні. У мене одне питання виникає: вони що – не передбачали варіант, що Залужний відмовиться підіграти й покласти заяву на стіл? Цього я точно не розумію, там же начебто комунікаційні піарники всі від Бога. Бо якщо стається витік, якщо відбулася розмова – а в мене нема сумніву, що розмова відбулася, – невже не можна було передбачити, що Залужний відмовляється, і не брати цей тиждень, про який CNN каже, що на цьому тижні ця відставка станеться? Для мене зрозуміло, що сценарій, напевно, не пішов так гладко, як хотілося, що це політична помилка, я не маю жодного сумніву. Я не розумію, на що сподіваються люди, які кажуть: а може, вони отямляться… Хто отямиться? У чому отямиться? Як ви собі уявляєте: от ви президент, я ваша військова права рука – головний радник з питань оборони, ви мене викликаєте, говорите мені про відставку, я відмовляюся, – а потім ми, наче нічого не сталося, продовжуємо співпрацювати? Так не буває. Так не буває в значно більш зрілих політичних інституціях, і очевидно так не може бути в тій атмосфері Банкової, яка зараз там панує, в цьому єрмачатнику, який рік тому почав говорити про амбіції. І знову в українській історії, історії українських президентів така ситуація неодноразово повторювалася. Коли, наприклад, умовно, заключення Тимошенко у в’язницю очевидно обіцяло стати крахом для Януковича. І він це розумів. Він мені, ще не будучи прем’єром, довго розказував, яку помилку зробив Кучма, коли свого опонента посадив у в’язницю. Ми не говоримо про в’язницю з Залужним, але ми говоримо про те, як ти дієш як президент з кимось, хто тобі не подобається. Янукович тоді чітко сказав, що найкращий спосіб нейтралізувати Тимошенко – це її просто не чіпати, бо вона, як рослинка без сонця, чахне в інформаційній блокаді. Він став потім президентом, посадив – і чим це закінчилось? Ситуація з Ющенком і Кучмою дуже схожа. В мене була розмова з Пінчуком, коли вже було зрозуміло, що справа йде до відставки. Я йому сказав: слухайте, ви відставляєте прем’єра, якому подобалося бути прем’єром, у відставку, зараз пройде кілька місяців, починаються парламентські вибори. Ми підемо на парламентські вибори. Ми точно виграємо ці вибори, і навіть Ющенко буде президентом. Навіщо ви це робите? Те, що мені, здавалося, було зрозуміло, - їм незрозуміло. Але ця історія повторюється. Я не кажу, що Залужний обов’язково зробить політичну кар’єру, я взагалі не знаю, який із нього політик. Він же дуже непублічний, він творіння нашої уяви. В українській історії часто так: то Луценко ставав таким, то Тігіпко був таким лідером, Кличко був, Арестович був - ще рік тому. Тобто ви бачите, що там невідомі траєкторії, тому ми з вами не можемо проєктувати подальшу долю. Але що цю ситуацію робить особливо вразливою – у нас війна. Так, це історія про війну, ми не можемо дозволити собі міряти цю ситуацію лише в категоріях політичного процесу. Тому що де-факто в нас політичний процес доволі стабільний – його майже нема. Тобто є питання урядові, питання канцелярії – це не про політику, а про певні функції, які виконуються. Але питання війни, питання відповідальності, яка ляже на дуже конкретних людей, котрі наважаться її на себе взяти. І крім головнокомандувача ЗСУ є ще й верховний головнокомандувач. Тут питання можуть з’явитись і у наших партнерів, без яких ми почуваємося не настільки добре, як із ними. По-перше, коли ми апелюємо до наших партнерів і кажемо: люди добрі, чим ви там займаєтеся? Скільки ви можете щось там узгоджувати, уникати ескалації – війна вже ломиться у ваші двері, а ви займаєтеся дурнею. Війна вже у нас в домі, а ми не відмовляємо собі в можливості займатися внутрішніми дурницями, створеними на досить рівному місці. Але якщо ми аналізуємо західних партнерів, то так, Залужний там має великий авторитет серед військового керівництва. Але в західних військових це табу, вони ці правила розуміють. Ми не Латинська Америка, у нас хунти не практикуються, наша практика відмінна, - і тому західні військові будуть працювати з тим, хто прийде на місце Залужного, навіть якщо їм це не подобається. Але що виникає? Зараз такий ключовий момент з цими всіма американськими танцями. Кому ми даємо аргумент на користь підтримки – не підтримки України точно? Ми, як завжди, створюємо проблему не для своїх опонентів, а для своїх друзів, це теж наша така сумнозвісна традиція – ускладнювати життя своїм друзям. Дискусія в конгресі, всілякі там Орбани з Фіцо в Європейському Союзі - потрібен певний час, щоб відродити ці стосунки, щоб ефективно запрацювала на особистісному рівні ця співпраця між новим командувачем і його колегами серед країн. Потрібен час, його в нас нема. І це відбувається в момент майже критичний, коли, скажімо, завтра приймаються рішення про фінансування України Європейським Союзом - я думаю, що неминуче воно буде позитивним. Я обережніше став з прогнозами американської допомоги, тому що там уже відверто, не маскуючись, почали говорити, що нам не можна цей договір підписувати, бо це подарунок Байдену, краще почекати, поки Трамп стане президентом, він прийде й усе «порішає». Вони навіть не почали це приховувати. Не знаю, чим це закінчиться, але ще тиждень тому були оптимістичніші сценарії, поступали сигнали, що майже домовилися. І було таке враження, що дійсно американські політики змагаються, хто краще підготується до викликів нелегальної міграції. Але, виявляється, мова взагалі не про міграцію – мова про те, що не можна опоненту політичному давати такий козир. Якщо ми йому дамо такий козир, - то з чим нам іти на вибори? Така приблизно логіка американських політичних еліт республіканців. Мало того, абсолютно вбило рішення оклахомського «обкому партії» республіканської, який пригрозив своєму сенатору за те, що той публічно підтримував необхідність договору і внесення пакету допомоги і Україні, й іншим. Як за зраду по відношенню до кандидата Трампа пригрозили йому зупинити фінансування. Для мене це вже називається «виходьте, кінцева зупинка». І тут встає прекрасний народний губернатор штату Техас. І відповідно, що 25 інших губернаторів, які підтримали його в нестримному бажанні використати американську Конституцію за призначенням: чий кордон – того й влада, чия влада – того й кордон. Ситуація в Штатах значно менш стабільна, ніж нам хотілося б чи нам видавалося. Спроєктуємо до того, що Трамп фактично програв усі вибори в 2020 році й досі їхніх результатів не визнавав. Зараз він фактично пригрозив, що у випадку, якщо його вимога не буде визнана, то ці 25 штатів - він реально пригрозив розколом країни. Це не громадянська війна, як намагається р*сня говорити. Але підірвавши основи демократії й не будучи покараним за те, що він фактично підтримав держпереворот, держзраду 6 січня, зараз він уже відверто закликає своїх прихильників зі зброєю в руках відстоювати свою правду. А правда в нього така: ви всі знаєте, що перемогу в мене вкрали, і далі по тексту. Тому зараз виявляється ситуація, коли ідемо на вибори і, незалежно від того, що там буде на виборах, можна впевнено прогнозувати, що далі буде з американською демократією. Подібних ризиків американська демократія не мала, напевно, з часу заснування держави. З часів Авраама Лінкольна подібного не було. Серйозний дуже розкол. І тут, у ситуації американської турбулентності, у нас з’являються нестримні, емоційні ініціативи. Хочеться вірити, що якось, може, піде не за сценарієм, який описував Гоголь у видатному творі «Як посварилися між собою Іван Іванович з Іваном Никифоровичем», де, що б не робилося, тріщина поглиблювалася. Це може мати наслідки у військовому командуванні. Генерали – це люди, які сприймають ситуацію крізь призму війни, смерті, забезпечення й довіри між собою, це така корпорація. І все це може їм не сподобатися. Цей фактор відверто аналізується в західних медіа. У тому, що серед українських військових авторитет Залужного дуже високий. Я його не знаю, ви його не знаєте, він непублічний. Але очевидно - ми з вами не в Збройних Силах, ми на власній шкірі не відчуваємо цей стиль. А вони відчувають і, зокрема, говорять, що спроби поставити командувача Сухопутних військ – абсолютно неприйнятна ситуація, хоча це фаворит Офісу президента й того самого Єрмака. Це серйозне питання. Ми не Латинська Америка, наші військові максимально патріотичні, вони виконуватимуть своє зобов’язання. Але особливість моделі нинішньої влади, цієї команди, яка прийшла на Банкову, – що вона ледве не щоденно заміряє суспільні настрої. І звичайно, в них там є певна програма, вона приблизно розгортатиметься за таким сценарієм, що після звільнення Залужного піде ціла емоційна кампанія, буря, тайфун інформаційний, який намагатиметься перекласти відповідальність не тільки на Залужного, а й на його команду - за звільненням головкома завжди йдуть його заступники. І буде ця спроба перекласти відповідальність. І до цієї спроби готово і суспільство, до цієї спроби готується влада. Але момент довіри точно не на стороні влади. Рано чи пізно в нас будуть вибори. Я стверджую, що наші військові будуть вірними присязі, вони не стануть підривати обороноздатність країни. Вони відстоюватимуть свою свободу, захищатимуть свої сім’ї, свою землю. Але прийде момент – момент виборів. Мене ваш французький колега намагався запитати, чи я не боюся повернення авторитаризму в Україні. І я вам чесно скажу, що в часи Януковича особисто я не боявся. Я бачив, що багато українців бачили – не те щоб ми недооцінювали, ми розуміли загрози, але для нас це не було питанням відступити, бо є загроза авторитаризму. Відповідальність є в кожній демократії: ти маєш піти на вибори і ти маєш отримати вотум довіри виборців. Тут у мене виникають серйозні проблеми, серйозні питання. Я не знаю, чим це закінчиться з погляду військової тактики. Гіпотетично – а може, буде щось краще, ми ж розуміємо, що проблем і в Міністерстві оборони вистачає, і військові вам скажуть, як багато там робиться не так.  Але відповідальність не вдасться перекласти ніяким Подолякам чи Єрмакам із плечей політиків на плечі військових – це точно не буде сприйняте суспільством. Усі розуміють, що військовим, для того щоб виконати поставлені перед ними завдання, треба мати ресурси. Якщо ви ставити їм завдання вибити ворога з території країни, але не забезпечите їх ресурсами, то, десь там було в одній із публікацій, що Залужний прямо сказав міністру оборони: забезпечення – це ваша задача, політична, моя задача – воювати тими ресурсами, які я маю в розпорядженні. Військові чудово розуміють, і тут немає якоїсь іншої можливості трактувати: не може Генеральний штаб, не може воєнком брати на себе проблеми з забезпеченням – ресурсним, мобілізаційним, військовим, політичним. Все можна робити, коли ти працюєш як команда. І, повторюю, оскільки команди вже такої немає, то я просто не уявляю собі можливості теоретичної співпраці між верховним головнокомандувачем і головнокомандувачем, коли в них уже відбулася така розмова. Путін їде до Ердогана найближчими тижнями. Ясно, що говоритимуть не лише про справи Кавказу й не лише про Близький Схід. Путін намагатиметься використовувати Ердогана у своїх цілях, а Ердоган діятиме симетрично. І, звісно, говоритимуть про чорноморський транзит. Ердоган забезпечив собі, напевне, останнє президентство – я не думаю, що навіть він думає, що він ще раз зможе піти на той термін. Це були найважчі перегони для нього, і він політично спокійний, тобто він може ризикувати. Та й що йому може запропонувати Путін? Не знаю. Але знаю, що йому може запропонувати Америка. Америка йому пропонує підписати контракти на поставку F-35, які зараз американці продали заклятим партнерам Туреччини по НАТО – грекам. І натомість американці очікують, що ті С-400, здається 8 дивізіонів, які Ердоган купив у Росії та які виявилися далеко не чудо-зброєю, можуть попасти в якусь третю країну, а потім – в Україну. Оце я бачу – що пропонує Америка й що має зважувати Ердоган. І я не розумію, що такого йому запропонує Путін, де в нього були б переваги. Я добре знаю ментальність турецьку, я свого часу очолював там турецько-українську міжурядову комісію. Турки - це дуже прагматичні люди, для них інтеграція – це розширення торгівлі. Вони мислять категоріями просування власного бізнесу, власних інтересів, розширення власних ринків. І тут, убийте мене, я не розумію, що може запропонувати Путін. Тому тут почалася серйозна боротьба, і ми вже бачимо, що пропонується. Ми бачимо, що відбувається напередодні візиту Путіна в Анкару: відверта інформація про можливість Ердогана здійснити свою мрію – закупити найсучаснішу авіацію, підписати вигідні контракти й зблизитися, якщо не політично, то торгово, з ЄС і покращити свої стосунки з НАТО. Це я бачу. Тобто це не про якісь миротворчі ініціативи Ердогана. Я зараз дуже слабко собі уявляю, навіщо то Ердогану. Та й що він може додати до того, що було? Свого часу він переконував, що цей кордон, цей транзит по Чорному морю, він виступив брокером, він вважав, що треба обов’язково запросити Росію. Росію запросили, але не в ту сторону й послали зовсім в іншому напрямку. Коридор працює, весь світ це визнав, Україна доказала. І Ердоган цьому не заважав. Створилася м’яка коаліція і Ердоган був у ній. Тобто ця карта знята – Україна фактично розблокувала і санкції на те, що Путін зможе якщо не повністю, то наполовину зруйнованим своїм флотом загрожувати, атакувати міжнародні танкери - ці шанси зараз зменшилися в рази. Для Ердогана це вже не гра. Я не розумію, що тут Ердоган може привнести додаткового. Позиція України цілком зрозуміла, ми теж розуміємо, що в нас можуть бути переговори, але після певних зусиль. Тому тут треба буде щось говорити на пресконференції, але якихось небитих козирних тузів у Ердогана теж зараз немає. Він може виступати з досить передбачуваними загальними закликами до того, що треба досягнути порозуміння. Але, з іншого боку, я не думаю, що він може, як Орбан чи Фіцо, повторювати мантру про те, що треба віддати росіянам окуповані території – це зовсім не в інтересах Ердогана. Ердоган – лише певний сегмент надзвичайно складної гри. Хотілося б вірити, що в теперішній ситуації ми можемо розраховувати на додаткову підтримку. Французи потішили ракетними системами. Британці стабільно тримаються. У США не знати що. З поляками ми немовби замирилися назад, і стабілізувалася ситуація з допомогою Дональда Туска. Німці платять і підтримують, і роблять це стабільно.  І які в нас козирні карти? Ситуація непроста, наші західні партнери також хотіли б отримувати зрозумілі для себе сигнали з нашого боку. Тут проблема – що вважати козирними картами. Я не кажу, що це є смертельним з точки зору інтересів України, але це точно значно ускладнює. Якщо ми вимірюємо кожен крок влади тим, чи він наближає нас до перемоги чи ускладнює нам шлях до перемоги, то нинішня ситуація ускладнює. Єдине, на що ми можемо сподіватися, на що я особисто сподіваюся, - це щодо тієї мантри, яку повторює президент на кожному кроці, що ми надійні партнери, ми обов’язково виконаємо все, що обіцяли, попри всі складнощі, ми обов’язково ці реформи проведемо, яка говориться Європейському Союзу й також НАТО. На своїх зустрічах з представниками НАТО і ЄС я кажу: зараз це треба  досить жорстко моніторити, не можна зараз робити вигляд, що ти віриш у якісь речі, які були проголошені, але не були зроблені. Українська влада зараз має відчути від суспільства, і вона це відчуває від суспільства – Князєву надонатили достатньо грошей, щоб він, бідолага, вийшов зі своєї камери, а це просто концентрований символ корупції в новоствореному, реформованому Верховному Суді. І такі речі відбуваються на кожному кроці, поза конкурсом призначаються люди. Тобто кидається відвертий виклик тому, що ми обіцяли робити, замість того щоб робити ті реформи, які ми обіцяли, за тими рецептами, які всім відомі, ми намагаємось імітувати їх. Нам кажуть: цього разу імітація не пройде. Їм чомусь здається, що можна через піартехнології просто перекласти відповідальність, що світ це просто проковтне, бо виходу немає. І ми маємо це розуміти – що це наше зобов’язання. Коли ми взяли на себе зобов’язання по європейській інтеграції, базові речі – це самоврядування, ці незалежні суди, балансування гілок влади, це невтручання однієї гілки влади в іншу, це судова реформа, це купа речей, які зараз не відбуваються. Але без прогресу в цьому напрямку, після того що ми там отримаємо політичне рішення про фінансування, це зовсім не означає, що ми автоматично отримуватимемо кошти, – подивіться на Орбана. Європейський Союз накопичив досвіду. Я думаю, Орбан буде першим прикладом того, що роблять з тими лідерами, які вже пообіцяли, стали членами ЄС, стали членами НАТО, але потім нахабно ігнорують усі ті обіцянки й порушують базові принципи. В Україні ці загрози теж нікуди не діваються. Люди, які стоять на чолі української влади, яким потрібні кошти, яким потрібна допомога, не можуть цього не розуміти. Я не знаю, де той больовий момент, коли Зеленський зрозуміє, що не можна на шістьох каліках тягнути країну. Якщо він вважає, що шість його радників – це те, на чому тримається Україна, то це колосальна помилка. Ніхто у світі так не вважає. Якщо він буде досі очікувати, що ті самі люди витягнуть країну… Вони її тягнуть, але зовсім не туди, на що сподівався б Зеленський, ця формула не працює. І це внутрішнє питання України, це питання її позиції. Але все голосніше говорить про це громадськість, говорять на тих зустрічах, які мають представники української влади з європейськими політиками, з американськими. І це питання спроможності української влади реально виконати обіцяне й спроможності української влади реально стати надійним партнером ЄС і НАТО. Бо з такою формою управління виникають питання. А що Вікторія Нуланд, заступниця держсекретаря США з політичних питань, привозила до Києва? Адже те, що могли сказати Байден і Блінкен, гадаю, вона озвучила. Дуже точно, я так учора вашим колегам і пояснював. Я маю досвід знайомства з Вікторією Нуланд, це «залізна леді» американської дипломатії, і вона характерна тим, що особливо слова не добирає. Ваш колега запитав: а може, там Блінкен мав бути? От якраз те, що не Блінкен, а Вікторія Нуланд, дає мені велику підставу, як і вам, розуміти, що вона приблизно говорила те, про що ми говоримо зараз з вами. От вона може такими самими словами дуже конкретно й дуже специфічно дати зрозуміти про наслідки ненадійного партнерства з боку України. Це та людина, яка має для цього досвід, наснагу й бажання. Вікторія Нуланд - саме той тип дипломата, і я думаю, що її візит, фактично непублічний, дуже багато говорить саме непублічністю. І момент, який підібраний для цього візиту, - дуже характерний і дуже вчасний. Тому я впевнений, що Зеленський почув речі, про які, можливо, з дипломатичних міркувань Блінкен навіть не став би говорити.
we.ua - Кожен політик має право сам вибирати шлях політичного самогубства, і Зеленський не виключення - Рибачук
У Раді Європи обговорюють формат трибуналу над Путіним та Лукашенком
Про це генеральна секретарка Ради Європи, хорватська політикиня Марія Пейчинович-Бурич заявила в ексклюзивному інтерв'ю Еспресо. "Ця дискусія відбувається нині на рівні експертів у рамках згаданої мною Основної групи держав. Наразі ще не настав момент, коли учасники Основної групи остаточно вирішать, як і коли створювати трибунал", - зазначила вона. За її словами, до обговорення слід залучити "якомога більше міжнародних організацій". "Включаючи судові установи, такі як МКС (Міжнародний кримінальний суд) та інші. Думаю, більш широка дискусія про те, що було б найкращим рішенням і як до цього рухатися, після досягнення згоди, надасть легітимності майбутньому трибуналу, коли він буде сформований", - сказала Марія Пейчинович-Бурич. "Тому добре, що дискусії є ґрунтовними і що справді розглядаються всі можливі способи створення трибуналу. Це потрібно, щоб після прийняття остаточного рішення, він міг почати ефективно функціонувати", - підсумувала генеральна секретарка Ради Європи. Як заявляла у січні минулого 2023 року заступниця державного секретаря США з політичних справ Вікторія Нуланд, США спільно з країнами G7 та Україною працюють над створенням міжнародного трибуналу з притягнення Російської Федерації до відповідальності за скоєні в Україні воєнні злочини в Україні - розглядаються різні моделі механізму діяльності майбутнього трибуналу. У вересні 2023 року міністри юстиції країн-членів та спостерігачів Ради Європи ухвалили у столиці Латвії декларацію, в якій викладено низку принципів для досягнення "повної відповідальності" за агресію РФ проти України, та надання відшкодування всім жертвам війни.
we.ua - У Раді Європи обговорюють формат трибуналу над Путіним та Лукашенком
Понеділок 4 Березня

8

°

Рвані Хмари

3° - 8°

27 %

1015 мм

5.68 м/с

  • 02:00

    4°
  • 05:00

    4°
  • 08:00

    4°
  • 11:00

    5°
  • 14:00

    9°

Що не так з цим дописом?

Захисний код

Натискаючи на кнопку "Зареєструватись", Ви погоджуєтесь з Публічною офертою та нашим Баченням правил