Тренд пошуку "Російський Добровольчий Корпус"

Державне бюро розслідувань отримало заяву від адвокатів заступника командира Російського добровольчого корпусу Степана Каплунова, якого кілька днів тому викрали біля власного будинку.

У Telegram Російського добровольчого корпусу заявили, що зник заступник командира корпусу Степан Каплунов. Автор публікації Олександр Фортуна заявив про викрадення.

Начальник штабу Російського добровольчого корпусу, який воює у складі Головного управління розвідки Міноборони України, Олександр Фортуна повідомив, що кілька днів тому заступника командира РДК з бойової роботи Степана Каплунова викрали невідомі у дворі власного будинку.

Заступника командира РДК Степана Каплунова кілька днів тому викрали біля власного будинку. У Російському добровольчому корпусі заявили, що досі не знають, де він перебуває.

Заступника Російського добровольчого корпусу, який воює в Україні, Степана Каплунова затримали, наразі невідомо, де він перебуває

Російський добровольчий корпус заявив про викрадення заступника командира

Учасник Російського добровольчого корпусу (РДК) та ексвидавець "Медиазоны" Пьотр Вєрзілов опублікував спільні фото та відео з голлівудським актором і режисером Шоном Пенном, зроблене в тамбурі українського потяга. За словами військового, під час поїздки вони обговорювали боротьбу за свободу та підтримку України у війні проти російської агресії.

Про це рішення стало відомо на тлі складної ситуації на Донеччині, де російські війська продовжують тиснути одразу на кількох напрямках. Насамперед це Покровський, Костянтинівський, Лиманський та Сіверський напрямки. Також під загрозою знаходиться Краматорсько-Слов’янська агломерація.Про це детальніше говорили у прямому етері програми “Що далі?”.За словами воєнної журналістки та фронтової репортерки Діани Буцько, створення двох угруповань – одне з перших рішень нового головнокомандувача ЗСУ Михайла Драпатого. Його задум полягає в тому, щоб розділити оборону Донеччини між двома великими угрупованнями та посилити управління на одному з найскладніших напрямків фронту.Що саме означатиме це рішення на практиці, наразі офіційно не коментують. Полковник ЗСУ у відставці та Герой України Дмитро Кащенко припускає, що йдеться або про створення нових тимчасових органів управління, яким підпорядкують кілька корпусів, або про розширення зон відповідальності вже чинних структур. За одним із можливих сценаріїв, Білецький і Прокопенко можуть отримати під командування значно більше сил, ніж мають зараз. Таке рішення також може свідчити про спробу масштабувати досвід Третього армійського корпусу та «Азову» і надати командирам більше повноважень«Михайло Драпатий є людиноцентричною особистістю. Він делегує повноваження порівняно з мікроменеджментом Олександра Сирського. Тому я гадаю, що він масштабуватиме цей досвід, який сьогодні є в третій штурмовій і в Азові. І, так, це дійсно досить вигідне рішення головнокомандувача про призначення керівниками і Білецького, і Редіса», - каже Дмитро Кащенко.Водночас головним запитанням залишається –  чи не запізнілим є рішення посилити оборону Донеччини? Дмитро Кащенко вважає, що такі кроки варто було робити раніше, однак зазначає, що за його інформацією, Андрій Білецький вже протягом кількох тижнів проводив певні заходи у своїй зоні відповідальності, не чекаючи офіційного оголошення про призначення.Отже, таке призначення це не просто кадрова ротація. Ймовірно, це означає зміну системи управління обороною Донеччини в той момент, коли російські війська намагаються посилити тиск на Краматорсько-Слов’янську агломерацію.Чи зможуть два нові угруповання змінити ситуацію на фронті, залежить не лишень від авторитету їхніх командувачів. Важливу роль відіграють також сили та ресурси, які вони отримають у підпорядкування.Важливе з біографії Андрія Білецького та Дениса Прокопенка Андрій Білецький є бригадним генералом та командиром Третього армійського корпусу, який за його словами, є найбільшим в Україні. У інтерв’ю американській блогерці Лорі Лумер він сказав, що їхній особовий склад налічує 150 тисяч людей. А також вони контролюють 150 тисяч кілометрів українсько-російського фронту. У 2006 році заснував ультранаціональну організацію “Патріот України”. Окрім цього, у інтерв’ю за 2010 рік він каже, що сепарація від Росії - це ідіотизм. Є автором статей, у яких стверджував про приналежність українців до білої раси. Також Білецький є засновником та першим командиром добровольчого батальйону територіальної оборони “Азов”. На початку вторгнення Росії в Україну у 2014 році брав участь у звільненні Мар’їнки та Маріуполя. З 2016 року займався політичною діяльністю зокрема, заснував та очолив політичну партію “Національний корпус”. З початком повномасштабного вторгнення повернувся до військової діяльності. Брав участь у звільненні Київщини, обороні Києва та інших міст.Спершу викладач англійської мови, а потім доброволець Азову. Саме так розпочав свою військову кар’єру Денис Прокопенко з позивним “Редіс”. Коли Росія вторглася до Криму та на Донбас, Денис добровільно долучився до війська. Він пройшов шлях від командиру взводу - до очільника підрозділу. З початку повномасштабного вторгнення очолював оборону Маріуполя. Саме він записав звернення з оточеного росіянами Азовсталі, де просив врятувати цивільних. Був у російському полоні, після того, як був ухвалений указ про припинення оборони Маріуполя. Так “азовці” і зокрема Редіс опинилися у полоні. Їх обміняли у вересні 2022 року на кума Путіна - Віктора Медведчука. За процедурою екстракції п’ять українських командирів опинилися у Туреччині. Вони мали там залишатися до завершення війни, але у 2023 році президент Реджеп Ердоган погодився повернути командирів “Азову” до України. Після реабілітації Редіс повернувся знову на фронт.Детальніше можна прослухати у етері «Що буде далі?»

Про це повідомив Офіс президента України.Також Зеленський зустрівся з воїнами 95-ї окремої десантно-штурмової Поліської бригади, які виконують завдання на Олександрівському напрямку, та відзначив їх державними нагородами."Сміливі, міцні й абсолютно чесні воїни, які дивляться на ворога, не бояться і знають, що треба знищувати більше – тоді Україна переможе. Сьогодні зустрівся із захисниками на пункті управління бригади разом із Головнокомандувачем ЗСУ Михайлом Драпатим та відзначив їх державними нагородами", – зазначив Зеленський.  Президент поспілкувався з командирами про забезпечення розвідувальними й ударними дронами, потребу в далекобійній артилерії та малих радіолокаційних станціях (РЛС). Також обговорили використання додаткового прямого фінансування бригад, збільшення мотивації для повернення із СЗЧ, підготовку й заохочення воїнів. Йшлося і про комплекс розвідувальних, підготовчих і технічних заходів для захисту пілотів на передовій. Т. в. о. командира бригади Дмитро Савон доповів про виконання поставлених завдань, проблемні питання та прогнози.Володимир Зеленський зазначив, що кожне з питань, про які сьогодні йшлося, опрацюють з військовими."Є конкретні запити: забезпечення дронами, потреба в далекобійній артилерії та малих РЛС, питання прямого фінансування бригад, СЗЧ, підготовка та заохочення воїнів. Все опрацюємо. Потрібно максимально посилювати наших захисників", – зазначив він.Глава держави привітав воїнів із Днем Незалежності України, подякував за службу та відзначив їх державними нагородами."Саме ви даєте можливість нам пишатися, що ми незалежна держава, і мати цю незалежність…. Бережіть себе, бережіть особовий склад. Безумовно, це найдорожче, що в нас є, – люди. Це і є наша держава", – зазначив він.Глава держави вручив орден "Золота Зірка" двом Героям України й інші нагородиПід час поїздки Володимир Зеленський вручив найвищі державні нагороди Андрію Білецькому та Едуарду Колодію.Також президент нагородив військових орденами Богдана Хмельницького ІІІ ступеня та "За мужність" І–ІІІ ступенів, а також медалями "За військову службу Україні", "Захиснику Вітчизни" та "За врятоване життя".Командир 3-го армійського корпусу бригадний генерал Андрій Білецький у 2014 році створив добровольчий батальйон "Азов", у вересні 2022 року реорганізований у 3-тю окрему штурмову бригаду. У березні 2025-го бригада стала 3-м армійським корпусом. "Андрій Білецький упроваджує технологічні рішення, зокрема глобальну інтеграцію наземних роботизованих комплексів (НРК). Станом на кінець серпня смуга оборони у відповідальності армійського корпусу становила до 171 кілометра – близько 12% усієї протяжності фронту. Загалом воїни корпусу ліквідували майже 23 тисячі окупантів та поранили ще понад 16,5 тисячі, взяли в полон 362 росіянина, знищили понад 126 тисяч дронів різного типу, більш ніж 220 РЕБів, 55 реактивних систем залпового вогню, близько 40 танків і понад 310 артилерійських систем", - зазначили в Офісі президента.Едуард Колодій - командир 79-ї окремої десантно-штурмової Таврійської бригади, полковник. "Із січня до 10 серпня цього року підрозділи бригади під командуванням полковника Колодія виконували комплекс оборонних, наступальних, штурмових і пошуково-ударних дій на Покровському, Мирноградському, Олександрівському та суміжних напрямках. За цей час вони завдали Росії понад тисячу втрат особового складу, взяли в полон сімох російських окупантів, знищили техніку, засоби зв’язку, склади боєприпасів. Едуард Колодій у складних умовах інтенсивних бойових дій забезпечив стійке керівництво бригадою і своєчасне введення резервів, що дало змогу зірвати низку наступальних і контратакувальних дій ворога та втримати важливі оборонні рубежі", - додали в Офісі президента.Також президент нагородив 31 військового орденами Богдана Хмельницького І–ІІІ ступенів і "За мужність" І–ІІІ ступенів, а також медалями "За військову службу Україні". Окрім того, глава держави присвоїв військові звання бригадного генерала полковникам Олегу Гончаруку, Валерію Скреду та Олексію Халабуді.У підсумку Олександрівської операції, яка триває із січня цього року, вдалося звільнити 745 квадратних кілометрів території та повернути під контроль України 26 сіл Дніпровської, Донецької та Запорізької областей. Російські втрати становлять щонайменше 9550 осіб убитими та ще понад 6600 осіб пораненими. Також вдалося поповнити обмінний фонд для України.На фронті за добу 25 серпня відбулося 203 бойові зіткнення. На Олександрівському напрямку окупанти намагалися здійснити чотири атаки 

Російська армія вичерпує сили для майбутніх наступальних операцій, маючи стратегічний резерв у межах 20 тисяч бійців. Як заявив речник Української добровольчої армії Сергій Братчук, росіяни змушені кидати резервні підрозділи на Донецький і Запорізький напрямки, щоб перекрити значні втрати на передовій.
Про це Сергій Братчук ексклюзивно розповів в прямому ефірі Ранок.LIVE.
Росіяни мають резерв з бійців у 20 тисяч осіб
За його словами, через високу інтенсивність боїв та відсутність повноцінного перекриття втрат вороже командування спрямовує накопичені резерви оперативно-тактичного рівня безпосередньо у зону бойових дій. Сили, які планували залучати для проривів і можливих наступів, зокрема в напрямку українських обласних центрів, тепер винищуються у повсякденних зіткненнях на ключових ділянках фронту.
"Сьогодні Росія змушена, наприклад, резерви оперативно-тактичного рівня використовувати як на Донецькому напрямку, так і на Запорізькому фронті в тому числі. Тому що втрати ворога дуже великі і поповнень 100% на сьогодні немає. Ну і та активність, яку ворог демонструє, звісно, вимагає, щоб ці резерви також були залучені для виконання відповідних завдань", — наголосив речник.
Військовий підтвердив, що поточна оцінка загального резервного потенціалу росіян повністю відповідає реальному стану справ на полі бою.
"Ну, на сьогодні прийнято говорити про те, що стратегічний резерв Російської армії, наприклад, всієї окупаційної армії складає до 20 тисяч. І я думаю, що це цифра якраз та, яка виглядає реальністю. Можливо, зараз ворог спробує накопичити дещо більше", — підсумував Братчук.
Новини.LIVE інформували, що командир Російського добровольчого корпусу Денис Капустін заявляв про те, що Кремль розглядає варіант відкриття додаткового напрямку удару на північних рубежах через Чернігівську або Сумську області. Основною метою такої операції може стати розпорошення ресурсів української армії та зміщення загальної лінії фронту на користь РФ.
Харківський напрямок досі входить до списку ключових цілей окупаційних військ, через що загарбники активізували стеження та аналіз шляхів постачання. Загарбники не припиняють завдавати ударів по транспортних вузлах і цивільних об'єктах міста. ЗСУ вживають контрзаходів для нейтралізації цієї загрози.

Командир спецпідрозділу ГУР "Артан" і полковник Віктор Торкотюк з позивним "Титан" розповів про ситуацію на Запорізькому напрямку. Крім того, він пояснив, що потрібно для звільнення від російських окупантів Енергодару, де знаходиться Запорізька атомна електростанція.
Про це Віктор Торкотюк розповів у коментарі журналістці Новини.LIVE Анні Сірик у Вінниці на турнірі з тайського боксу Muay Thai Artan Fighting Series.
Звільнення Енергодару
"Щоб звільнити Енергодар, це потрібна спільна операція Збройних Сил, спецпідрозділів, і я думаю, все можливо", — наголосив Торкотюк.
За його словами, відомо, яка там ситуація. Водночас говорити про це зарано. Торкотюк повідомив, якщо буде операція ЗСУ, то всі дізнаються по факту, оскільки плани не розголошуються.
Ситуація на Запорізькому напрямку
Командир "Артану" зазначив, що ситуація там не дуже хороша, але не критична. Російські окупанти йдуть, десь закріпляються та знаходяться там. 
"Вони навіть знаходяться як в оточенні, і треба їх вибивати звідти. Але дуже велика активність до дронів", — каже Торкотюк.
Як писали Новини.LIVE, Торкотюк звернувся до українців з нагоди Дня Незалежності із побажаннями витримки, сили та єдності. Він закликав військових і цивільних не піддаватися негативним настроям.
А командир Російського добровольчого корпусу Денис Капустін розповідав, що втрата доступу до Starlink стала однією з причин, що ускладнила просування російських окупантів у напрямку Запоріжжя.

Коли закінчиться війна в Україні і чому вже під час війни доцільно було би провести вибори Президента та у Верховну Раду — в інтервʼю Новини.LIVE розповів міністр закордонних справ України 2020-2024 років — Дмитро Кулеба.
 
В які точці країна перебуває зараз через 4,5 років війни? Бо видається, що суспільна атмосфера по країні негативна.
— З точки зору війни, ми перебуваємо в точці, яку ми не здатні на сьогодні осягнути. Скільки нам ще часу до завершення війни — на сьогодні не скаже ніхто. З точки зору внутрішнього стану ми перебуваємо в точці найвищого гніву суспільства, яке шукає вихід.
І оскільки суспільство розуміє, що в усьому винен Путін, а до нього дотягнутися не може, воно починає шукати винних серед ближчих. Така природна реакція людини. А це хто? Це сусід, голова громади, мер, уряд, Президент, погані генерали? Гнів сьогодні перебуває на піку. І взимку він, напевно, ще проб'є стелю.
З точки зору міжнародної підтримки ми досягнули стелі. Більше, ніж ми отримуємо зараз, ми отримати не зможемо. Наша базова задача — зберегти те, що є.
А чому вони не можуть дати нам більше?
— Підтримка України і так надзвичайно масштабна. Вона триває п'ять років і це десятки мільярдів євро та доларів.
Дуже добре памʼятаю розмову із директоркою Міжнародного валютного фонду у травні 2022 року, яка вже тоді сказала мені, що не знає, де ще брати гроші для України. Тому треба бути вдячними, бо вони зробили для нас дуже багато.
Зустріч у форматі коаліції охочих у Києві, травень 2025 року. Фото: Офіс президента
У Європі політична турбулентність, у великих гравців економічні негаразди, у США немає бажання спонсорувати Україну — через все це маємо бути надзвичайно уважними в розрахунках зовнішньої допомоги.
Відповідно, це має повністю нас розвернути всередину. Маємо ставати ефективнішими. Це досягається двома шляхами. Перше— це підвищення продуктивності. Умовно кажучи, ми маємо краще працювати. Не обов'язково більше. Наприклад, є теплотраса. По ній йде 100 кубічних сантиметрів тепла. Але через те, що система теплотраси стара і неефективна, втрачається 50 від 150 кубічних сантиметрів.
Наша з вами задача не в тому, щоб проганяти 150 кубічних сантиметрів старою трубою, а зробити її кращою. Ось про що йдеться. Це не про більше, це про краще.
Ну і друге, вибачте, не красти. Тобто звести до мінімуму всі супутні втрати, пов'язані з тим, що хтось намагається десь щось собі прибрати.
Бачите такі можливості, щоби ми працювали ефективніше в умовах постійних ударів та психологічного виснаження? Ну і, корупційні апетити теж поки не зменшуються.
— У нас є один стимул, сильнішого за який немає. І це інстинкт самозбереження. Якщо ми хочемо вижити, а моя гіпотеза в тому, що ми хочемо, то просто маємо це робити. У нас же завжди як діється?
Всі в щось грають, щось роблять, поки нас не припирає до стінки. І ми такі: "ой, а зараз нам гайки". І так ми все починаємо робити інакше. І починати є чим. Ось Україна зараз пишається дронами. А як ця програма виникла? У 22-му ми зрозуміли, що або ми все робимо інакше або помираємо. Зараз той самий момент переживає великий український бізнес. Малий і середній пережив його ще минулої зими: або помираємо або діємо інакше.
Новий виклик на сьогодні – балістика по великих містах — Київ, Запоріжжя, Дніпро, Харків. Ви у своїх інтерв'ю говорите, що рішення по антибалістиці цього року не очікуєте.
— Не очікую. Просто не бачу, звідки воно візьметься. Хоча завжди треба залишати 10% на дипломатичне диво. Трамп зранку прокинувся, хтось до нього зайшов в кабінет і каже, слухай, ну давай, люди гинуть, все погано, от картинка, подивись. Або японці зранку прокинулись і такі "ну, ми, в принципі, багато зробили для України, але знову ж таки, люди гинуть, все погано, у нас от на складах лежать ці ракети, давайте придумаємо як нам їх передати".
Удар Росії по Київщині 5 червня. Фото: ДСНС Київщини
Проте навіть таке рішення, на які ми даємо 10%, вирішить проблему в моменті, але не довгостроково. Чому? Бо виробництво балістичних ракет в Росії перевищує виробництво перекоплювачів.
Як мінімум удвічі.
— Тому це буде постійна гонитва. Щоби збити 20 ракет — Київ має мати 40 перехоплювачів. Це щоб гарантовано збити. А таких обстрілів на тиждень може бути 2-3. Тобто на 10 тижнів нам потрібно 400 ракет. Це лише на 2,5 місяці. А загальне виробництво цих ракет на сьогодні в рік десь 600-700 штук. То про що ми говоримо? Так, нам можуть зробити якийсь подарунок, ми ще тиждень переживемо.
Загалом нам потрібно проявляти креативність. І тут ми чуємо сигнали, що от давайте атакувати місця запусків ракет. Ось була наша операція в Новоросійську, ще певні наземні операції. Так, це послаблює тиск, але не усуває його.
Чи можемо знищити пускові Іскандерів, якщо Маск дасть дозвіл використовувати Старлінк на території РФ?
— Маск — це складна історія і ми тут в Україні переоцінюємо його турботу про нас. Навіть його рішення про відключення Старлінку росіянам на наших окупованих територіях було обумовлене ширшим переліком міркувань, ніж просто допомогти нам захищатися. Я би розглядав це в контексті його стосунків із ЄС, як важливого для нього ринку.
Що ми знаємо на сьогодні? Маск зробив щось, щоб Україні було легше захищатися на своїй території. Але абсолютна інша справа, щоб Маск дозволив зробити щось, що дозволить нам краще знищувати російську економіку. І, як на мене, він ще не там. І не знаю, чи він туди прийде. Скоріш за все, ні.
Ну і росіяни будують свою систему. Тобто ми маємо готуватись до того, якщо ці супутники почнуть працювати — ситуація на фронті погіршиться.
В тилу, очевидно теж. Адже тоді росіяни зможуть керувати дронами в онлайн-режимі майже по всій території України.
— Трагедія цієї війни в тому, що на етапі, який ми з вами проживаємо, ми займаємося взаємним знищенням, абсолютно не пришвидшуючи закінчення війни. Через низку факторів, розмір країн, стійкість економіки, силу оборони України, нас неможливо змусити до капітуляції. Але так само неможливо змусити до капітуляції і Росію, теж через набір факторів.
https://t.me/novynylive/209285
Куди це все рухається? Ми з вами щоранку будемо читати, як ми щось спалили в Росії, що росіяни спалили за ніч у нас, і війна триватиме.
І цей маховик буде повторюватися, бо і у нас, і у них є потенціал для взаємного знищення. Ми не зможемо відступити, бо ми вважаємо, що це для нас кінець, а вони не відступлять, бо вважають, що це кінець для них.
Замкнуте коло і глухий кут?
— Насправді це і є позиційна війна XXI століття. Відмінність тільки в тому, що тепер поняття тилу розмите через наявність технологій. Але за великим рахунком ніхто нікуди не рухається. Ми просто знищуємо один одного для підтримання балансу взаємного знищення.
Що має статися такого, аби ситуація змінилася?
— Війни завжди закінчуються в результаті ось такої тріади.
Для того, щоб одна зі сторін була змушена вийти з війни або змінити свої очікування від війни — із тріади має випасти якийсь один елемент. Або має зламатися воля до боротьби. Або у війну зайде третій гравець, який схилить шальки терезів. Це як Америка у Першій і Другій світовій війні. Або втрачається підтримка союзників. Умовно кажучи, якщо китайці скажуть "Владімір, хватить". Або якщо європейці кажуть "Володимире, грошей більше нема, ми відходимо, вибач". Тобто з'являється зовнішній чинник, який на тисне. Трамп пробував бути цим чинником в доволі незграбний спосіб.
І третій фактор — це гроші. Тобто, у нас банально закінчились гроші на війну. От коли один із цих елементів випаде для нас або для них — ми побачимо наближення до кінця війни на швидкості Формули 1. Поки цього не видно.
Відповідно, війна триватиме ще Х часу?
— Я за те, щоб ми чітко усвідомлювали реальність і планували своє життя. Але на сьогодні кінця війни не видно.
Очевидно, з осені будуть активовані нові контакти щодо перемовин про закінчення війни. Це наблизить нас до цього чи ні?
— Я вважаю, що можливість переговорного процесу була вичерпана була місяць тому. У Трампа були проблеми в Ірані. Ну, в принципі, вони залишаються. Гіпотеза полягала в тому, що йому була потрібна якась зовнішньо-політична перемога. Але воно все відмоталось на прикладі історії із наданням Україні ліцензій на виготовлення ракет до Патріотів. І момент втрачено.
Це ж була історія не просто про "дамо ракети". Це були ознаки підготовки американцями до зсуву позицій. Але все затихло. Тому звідти тепер цим переговорам братися? Путін йде на вибори у Держдуму із войовничими гаслами, після чого він хоче піти на мобілізацію.
Ну і третє. Ми завдаємо дуже великої шкоди російській економіці і режиму Путіна, але він не та людина, яка скаже: "ой, стало гірше, давайте йти на якісь поступки". Ну і Трамп заходить у свої вибори. Навіщо йому зараз активізувати переговорний процес, який не дасть результату? Щоб його потім на виборах мочили, що він пробує, але нічого не виходить? Трампу легше сказати, що от вони там обоє оскаженіли (мається на увазі Україна та Росія. - ред), хай ще нап’ються крові, а ми подивимося. Тому я не бачу, звідки може взятися ця історія.
Хоча так, будуть гасла, дзвінки, розмови, якісь зустрічі. Але завжди треба дивитися на структурні речі та передумови. Наразі цього немає.
Ну а ми тим часом входимо у складну зиму. Якою ви уявляєте її для себе?
— Я зараз, наприклад, опікуюся питанням, де можна буде безперебійно купувати дизель для генератора. Адже Росія цілеспрямовано б'є по АЗС і по логістичним кампаніям, які перевозять бензин.
https://t.me/novynylive/206519
Тому я особисто, як мешканець Києва, думаю, де брати дизель, якщо буде проблема із його купівлею. Просто прораховую ризики. І вважаю, що так має робити кожен для себе, хто живе в Україні в цій війні.
Загалом, щось має робити уряд, щось місцева влада і зрештою кожен має дбати про себе і про свою сім'ю. Маємо знати як контролювати ризики, з якими нам, можливо, доведеться зіштовхнутися.
Насправді так. Ми нікого не хочемо лякати в цій історії, але ми всі живемо в щоденній війні, і, як на мене, маємо просто знати, що робити у кожній із ситуацій.
— Ну, проблему дизеля я описав. Також у мене постійно стоїть 20 літрів питної води. Вчора дружина попросила купити круп.
У моїх батьків є невеличкий будинок під Києвом, вони купили кілька машин днів — то для нас це резервний варіант, якщо вже зовсім буде погано. Поїдемо, будемо пічку топити.
Ну і ще одна дуже цінна порада: навчіться поменше зависати в інформаційному просторі. Насамперед на анонімних телеграм-каналах. Це дуже сильно розхитує і вимотує. Купіть книжок. Це точно буде корисно для вашого ментального здоров'я.
В мене от нема телеграму. Є прості дві історії, які показують, як телеграм-канали і соцмережі руйнують нашу з вами психіку. Перша — це відчуття Третьої світової війни. Постійно. Хоча я постійно говорю, що ніякої війни не буде, заспокойтеся. Друга — історія із завозом до України нелегальних мігрантів. Три місяці тому країна захлиналася у новинах з цього приводу і де ті мігранти зараз? Про це перестали писати і проблема зникла.
Ще один виклик для нас – це постійні удари по українському півдню. Наші порти практично призупинили як експорт, так і імпорт. Як будемо це долати?
— У нас невдалий збіг обставин, бо цього року ще й обмілів Дунай. Тому нам знову потрібно повторити трюк із тим зерновим коридором, який ми успішно побудували 2023 році, але за гірших зовнішніх обставин. Ця проблема зберігатиметься. Ще раз повторюсь, у війні України з Росією ударні сили обох сторін переважатимуть захисні. Відповідно, завжди буде більше руйнувань і тиск на економіку ставатиме більшим. І в Україні, і в Росії.
Відбувається процес обопільного знищення. Ми вибиваємо їх, вони вибивають нас. Все це спрямовано на те, щоб зламалася воля або закінчилися гроші.
Але портами, очевидно, ми не зможемо користуватися в найближчі тижні?
— Я не думаю, що їхнє відкриття — це найближча перспектива.
Ще один виклик — це удари по логістиці та нашим маркетплейсам. Як уряд може допомогти гігантам української економіки?
— Так, ці бізнеси становлять хребет нашої економіки. Питання тільки в тому, що в уряду є умовно тисяча гривень, яку він вже розписав. А підтримка такого великого бізнесу — це треба мати три тисячі гривень. Звідки взяти додаткові дві тисячі — це задача нашого уряду. Їх можна завжди взяти з двох місць — підвищення внутрішньої ефективності або із зовнішнього джерела.
Як ми вже говорили — зовнішнє джерело втомилося, відповідно, маємо шукати гроші всередині.
Ще важливе питання, яке обговорює суспільство, це вибори. Їх немає, але про них говорять. От у нас недавно був оприлюднений рейтинг довіри українців, де перше місце у Залужного, останнє — у Зеленського. На другому-третьому — Федоров та Буданов. Що думаєте про це?
— Рейтинги в нашій воєнній реальності – це дуже відносна категорія. Не тому, що в нас погані соціологи. От півроку тому у рейтингах був Василь Малюк, ексголова СБУ. І де він зараз?
Зараз в усіх наших рейтингах Михайло Федоров. Я бажаю Михайлові успіху, щоб він собі в житті не обрав політику чи бізнес. Але ці спалахи, вони ж від нашого відчаю. Адже будь-яке суспільство дуже просте, воно побудоване на двох образах. Образ героя і образ антигероя.
Українське суспільство обирає собі героя і повністю емоційно в нього вкладається. Ми прослідковуємо це в рейтингах. Є Валерій Залужний, якого обрали героєм ще в 23-му році. Це заслужена людина, питань нема.
Проходить час — підскочив Буданов, Малюк. У Зеленського теж рейтинг то росте, то падає. От у листопаді 2024 року у нього були низькі цифри, а у березні 2025, після зустрічі із Трампом в Овальному кабінеті, вони полетіли в космос. Тому рейтинги на сьогодні не більше, ніж орієнтир поточної ситуації — хто герой, а хто антигерой.
Зараз Федоров, всі за нього. Але реальні вибори — це концентрація зусиль та здатність продати свою історію. Тому я вважаю, що рейтинги на сьогодні річ відносна. Але вибори в Україні потрібні. Бо якщо у нас довга війна — маємо перебудувати економіку і політичну систему. Адже модель 2019 року емоційно виснажена. У людей є запит на нових депутатів Верховної Ради, дайте таку можливість, щоб Рада відповідала очікуванням людей.
Під час війни можна структурувати кампанію, обмежити певні теми, які не можна дискутувати. Можна досягнути консенсусу еліт, що нам потрібно спокійно пройти виборчий процес і перезавантажити ключові органи влади. Люди відчуватимуть відповідальність. Бо після війни такого не буде. Всі жадатимуть помсти і влади і ніхто ні про що інше думати не буде.
Тому моя позиція, що проводити вибори під час війни — це великі ризики, але не проводити вибори під час війни — ще більші.
Чи може Михайло Федоров створити гідну політичну конкуренцію Володимиру Зеленському, як повернути до України мільйони біженців і коли нормалізуються стосунки із поляками — читайте у другій частині інтервʼю Дмитра Кулеби на Новини.LIVE.
Нагадаємо, командир Російського Добровольчого Корпусу (РДК) Денис Капустін розповів, чи відважаться росіяни на протести після виборів у Держдуму 20 вересня і чи буде закінчення війни цього року.
Він також припустив, що нова мобілізація росіян, на яку Путін може піти після виборів, може дозволити йому відкрити ще один фронт проти України — з боку Чернігівщини та Сумщини.

Розвідникам, які зачищали посадки на Олександрівському напрямку
Наприкінці квітня військовослужбовці 80-ої бригади ДШВ, які вже два роки воювали на Сумщині, обмовилися УП, що переміщуються на новий "секретний" напрямок.
На той момент варіантів такого напрямку, який обговорювався у військових і журналістських колах, насправді було кілька: Куп'янськ, Лиман, Степногірськ.
За кілька днів УП стало відомо, що тим самим "секретним" напрямком є Олександрівський – це стик Донецької, Дніпропетровської та Запорізької областей.
Його складно називати "медійним" чи навіть "відомим" – він не впирається у великий населений пункт на кшталт Покровська чи Краматорська, а також останні кілька місяців був закритим для журналістів. Однак у контексті цьогорічної весняно-літньої кампанії противника, яка таки не відбулася, він відіграв значущу роль – про що і йтиметься нижче.

Обстановка станом на 5 травня 2026 року – початок другої наступальної операції Сил оборони



Наприкінці квітня нові сили, зокрема десантники, заходили на другу наступальну операцію Сил оборони на цьому напрямку. Перша, на Олександрівському та Гуляйпільському напрямках, відбулася на початку року й дозволила українській армії прорвати лінію оборони противника та повернути під свій контроль вісім населених пунктів.
Друга операція стартувала на початку травня й довгий час залишалася в таємниці. Дехто казав, що причина криється в тому, що Силам оборони не вдалося до кінця виконати поставлену задачу: дехто – що операція ще не завершена, а отже, варто почекати.
Один із сержантів-десантників, з яким УП тиждень тому перетнулася в Павлограді, пожартував, що командування ДШВ оголосить про цей наступ, "коли ми відкотимося на ті позиції, з яких починали".
Він мав на увазі, що чим довше триває операція, тим важче його бригаді витримувати її темп.
"Загальний план та задум вдався, але наші сили – не безкінечні, і через місяць активних бойових дій, у нас принаймні, почалися проблеми з особовим складом. Також проти нас грала велика інфільтрація противника, він хаотично бродив (запам'ятаєте цю частину цитати, ми повернемося до неї в третьому блоці – УП) по наших тилах", – окреслив підсумок операції сержант.
Про результати обох наступальних операцій доволі раптово 12 серпня вирішив заявити президент. На оприлюдненому ним відео про пророблену роботу українського війська йому звітує новопризначений головком Михайло Драпатий, поряд із яким сидить командир самої операції, командувач ДШВ Олег Апостол.
Ключові цифри, які озвучив Драпатий, такі: з січня по серпень Сили оборони звільнили 26 сіл у трьох областях, відбивши 745 квадратних кілометрів території. Це практично дорівнює площі Києва.
Навіть враховуючи те, що цифра може бути перебільшеною та не "розділеною" на "повністю звільнену" та "зачищену від інфільтрації територію", масштаби цього наступу вражають. Більшість співрозмовників УП серед командирів рот і батальйонів вважають цей наступ успішним.





Задум, етапи, учасники та деталі наступальної операції Сил оборони на Олександрівському напрямку досі лишаються "за кадром".
Щоб це виправити, "Українська правда" поспілкувалася з колишнім головнокомандувачем Олександром Сирським та десятком командирів і бійців з чотирьох десантних і штурмових підрозділів, які брали участь у цій операції.
Коротка довідка
Назва операції: наступ Сил оборони на Олександрівському напрямку.
Час та місце: січень – серпень 2026 року (триває досі), перетин трьох областей – Дніпропетровської, Донецької та Запорізької.
Ініціатор: головнокомандувач ЗСУ 2024–2026 років Олександр Сирський.
Командир наступального угруповання: командувач Десантно-штурмових військ Олег Апостол.
Основні сили з українського боку: десантно-штурмові бригади (95, 82, 80, 79, 78) та штурмові полки (425 "Скеля" та 1-й ОШП).
Імовірна мета: зірвати наступ росіян на Оріхів, щоб убезпечити Запоріжжя; вибити противника з Дніпропетровщини.
Тактика: механізовані штурми та інфільтрація.
Результат: наступ противника на Оріхів не відбувся. Практично вся територія Дніпропетровської області, за винятком села Дачне, звільнена від росіян. Повернуто контроль над 26 селами в трьох областях.
Наступ Сил оборони на Олександрівському напрямку мав відтягнути противника з Гуляйполя – щоб убезпечити Оріхів та Запоріжжя
З початку 2026 року журналісти доволі уважно стежили за наступальними діями Сил оборони на Гуляйпільському та Олександрівському напрямках і до кінця не розуміли: що має стати їхнім результатом.
"Пожежне" рятування Гуляйполя, наступ на Добропілля – Солодке, перший удар 95-ої бригади на Олександрівському напрямку та підтягування нових сил у травні – не зчитувалися як єдина та очевидна картинка.
Тому запитання щодо задуму Олександрівської операції УП адресувала її ініціатору – колишньому головкому Олександру Сирському. Це була остання наступальна операція Сил оборони під його командуванням.

Головком ЗСУ 2024–2026 років Олександр Сирський під час візиту на Олександрівський напрямок



У письмових відповідях, переданих УП, ідеться про те, що в другій половині 2025-го року Сирський разом із офіцерами Генштабу, які працювали в районі бойових дій, розкрили замисел противника.
Росіяни збиралися рухатися не лише на Покровському напрямку, а ще й на Гуляйпільському.
"Задум противника передбачав прорив нашої оборони на рубежі Гуляйполе – Добропілля з подальшим створенням загрози оточення угруповання українських військ у районі Оріхова.
Щоб зірвати ці наміри, завдати противнику максимальних втрат і водночас вирівняти лінію фронту, було сплановано проведення наступальної операції на Олександрівському напрямку силами угруповання Десантно-штурмових військ і штурмових підрозділів за підтримки частин та підрозділів інших родів військ", – пише Сирський.
Як припускають у розмовах з УП військовослужбовці різних рівнів, Сили оборони не могли атакувати росіян виключно "у лоб" на Гуляйпільському напрямку – через велику щільність противника.
Тому було вирішено відтягнути його сили на сусідній напрямок – Олександрівський.
Раптові та справді секретні удари, здається, були сильною стороною як попереднього головкома, так і десантників загалом.
"Цей удар (на Олександрівському напрямку – УП) йшов в тил наступаючої армії і примушував ворога перенаправляти сили з головного напрямку (на Оріхів – УП). Вони навіть змушені були повернути назад деякі частини 90-ої дивізії з-під Покровська. Завдання було – розгромити ударне угруповання ворога", – відповідає на уточнювальні запитання УП Олександр Сирський.





Під "наступом на Олександрівському напрямку" ховаються дві окремі операції, які відбувалися з невеликою перервою. Умовний орієнтир першої – Гуляйполе, другої – Комар – Велика Новосілка





Перша наступальна операція української армії стартувала на початку 2026 року, північніше від уже захопленого Гуляйполя.
Тоді десантники разом зі штурмовиками рухалися у двох напрямках – на північний захід і північний схід від міста. Зараз уже зрозуміло, що таким чином Сили оборони намагалися з двох боків затиснути противника. Для цього задіяли як важку техніку, так і малі піхотні групи.
У підсумку українська армія просунулася на 9–11 кілометрів углиб російських позицій.
"Це була піхотна операція, де все залежало від навченості людей", – розповідав УП кілька місяців тому командир 2-го батальйону 95-ої десантно-штурмової бригади Антон Дерлюк.





Однак плану-максимум досягнути не вдалося.
Як відомо УП, щонайменше за однією з частин задуму, Сили оборони мали просунутися ще глибше (на 10 кілометрів глибше) і зайти в тил противнику – з боку села Успенівка.
"У нас не вистачило на це сил", – пояснив у розмові з УП один із високопоставлених учасників операції.
Попри те, що завдати удару-максимум не вдалося, українське наступальне угруповання, як зауважував УП в інтерв'ю командир 1-го ОШП Перун, заблокувало можливість противника рухатися вперед – як ми тепер розуміємо, у бік Оріхова. А також звузило зону впливу російської армії.
Перша наступальна операція також створювала передумови для наступної – відбиття частини Дніпропетровщини, яку з 2025-го року захопив противник.
Друга наступальна операція стартувала 5 травня на широчезній смузі фронту – понад 50 кілометрів, умовно від Нового Запоріжжя (Запорізької області) до Філії (Дніпропетровської). І мала на меті максимально виштовхати противника з Дніпропетровської області – імовірно, рухаючись у бік Комара та Великої Новосілки.
Саме падіння Великої Новосілки півтора року тому відкрило противнику "двері" одразу на дві сусідні області – Дніпропетровську та Запорізьку. Це достатньо велике селище та стратегічний логістичний вузол.
На другу наступальну операцію на Олександрівський напрямок прийшло підсилення – 78, 79, 80 бригади ДШВ.
"95-тка трохи видихлася під час першого наступу, вони взяли на себе великий шматок роботи. Далі їм треба було підкріплення", – розповідає УП ротний однієї з бригад, що прийшла на підсилення.
Він же, за кілька місяців, повторить це в розмові з УП – щоправда, уже про свій підрозділ:
"До нас сьогодні приїхали "Госпи" (медики добровольчого батальйону "Госпітальєри" – УП), але я не знаю, що вони будуть робити, кого евакуйовувати. Піхота вже закінчилася (переважно йдеться про поранення – УП)".
Так на початок другої наступальної операції під командуванням Апостола опинилася левова частина найсильніших бригад 7-го та 8-го корпусів ДШВ. А сама 95-тка, наскільки відомо УП, перейшла під його пряме підпорядкування.
Один із комбатів, з яким спілкувалась УП, окреслив Апостола як грамотного та розуміючого командира, якому завжди можна було зателефонувати і попросити про допомогу. Він адекватно ставився навіть до "не рідних" штурмових підрозділів.
Водночас варто вказати, що не всі штурмовики визнають "владу" десантників. Дехто з них переконаний, що може показувати кращий результат, якщо працюватиме більш автономно.





Дані щодо втрат Сил оборони в цій операції традиційно не називають. Одна частина співрозмовників УП стверджує, що вони були "аномально мінімальні". Щонайменше два підрозділи різних безпілотних комплексів, з якими спілкувалася УП, в принципі не мали жодного загиблого під час цих двох наступальних операцій.
Інша частина наших співрозмовників натякає, що попри невелике число загиблих відчутною є кількість зниклих безвісти і тих, хто пішов у СЗЧ.
Під час другої наступальної операції Сили оборони повернули контроль над понад десятьма селами, що тягнуться по краях трьох областей – Запорізької, Дніпропетровської та Донецької. Практично вся територія Дніпропетровщини була зачищена від противника. Операція триває далі.
На карті DeepState добре помітно, як унаслідок цієї операції перед Дніпропетровщиною вималювалася величезна "захищена зона". Якщо Силам оборони вдасться її втримати, це на якийсь час убереже Дніпропетровську область від сухопутної війни.
Але, на жаль, не вбереже від КАБів. Саме тут росіяни застосовують їх особливо інтенсивно. Тож у населених пунктах за 30–50 кілометрів від фронту – що, здавалося б, є майже тилом – уже неможливо жити.
На користь Сил оборони в цьому наступі грала його раптовість і навченість піхоти. Проти – брехня щодо фактичної глибини проникнення росіян, складний рельєф і перевага противника в кількості БПЛА
У двох попередніх розділах ми переважно наводили думки тих військових, які ініціювали обидві наступальні операції та відповідали за їхню реалізацію на найвищому рівні. Тут же ми окреслимо, як їх бачили командири нижчих рівнів і солдати, що безпосередньо, своїми ногами, автоматами та дронами втілювали цей задум у життя.
Перші 2–3 тижні в обох наступальних операціях були "максимально успішні". На початкових етапах росіяни, по-перше, ще не розуміли, що Сили оборони почали великий наступ, по-друге, боялися про це доповідати своєму керівництву.
"Вони бачили, що бігають військовослужбовці з ДШВ-шними "мохнатками" (маскувальне покриття на голову – УП) і два дні сперечалися, чиї це "мохнатки", – сміючись, розповідає УП один із ротних-десантників.
"Тільки коли ми до Мирного підійшли (10 кілометрів углиб позицій росіян – УП), вони зрозуміли, що є якась двіжуха. А так то сиділи без зв'язку та їжі", – додає його побратим.
"Перші дні операції не були складними. Ми швидко знайшли позиції, могли навіть під'їхати до них на машинах – вивантажити обладнання та працювати", – ділиться з УП командир взводу БПЛА батальйону безпілотних систем "Боривітер" 95-ої бригади Максим Маслівець.
Утім, ключова причина, чому росіяни не розуміли, що відбувається, полягала в успішній тактиці, яку застосувала українська армія – інфільтрація.
Сили оборони буквально віддзеркалили методи роботи противника. Замість здійснювати лобові штурми, вони швидко та непомітно просочувалися через позиції росіян маленькими групами. Цьому сприяла хороша навченість українських десантників і штурмовиків.
"Ми мали максимально непомітно просунутися вглиб, обійти посадки з противником, виставити лінію, відсікти їх, а потім тих, хто залишився по нашу сторону лінії, взяти в полон", – пояснює згаданий вище ротний-десантник.
Застосування такої тактики передбачає, що велика частина роботи припадає на класичних розвідників. Саме вони потім ідуть зачищати ті самі посадки з противником, який залишився відрізаним від "своїх" в українському тилу і все ще становить небезпеку.
Часом цього противника можна "розібрати" скидами з бомберів (які досі залишаються перевагою саме українського війська), часом – треба вибивати вручну.
Вибивати вручну – це одна з найважчих і найнебезпечніших задач у нинішній війні в принципі. У ДШВ її зазвичай виконує елітна бригадна розвідка.
"Усі перебігали через посадки – і це правильно, бо так і мало бути, але нам це все потім треба було зачищати. Це все було на розвідниках. Через це ми втратили багато людей. Найбільші втрати ми понесли у цих стрілецьких боях і через БПЛА. Як тільки нас виявляв противник, туди летіло все. На одну з наших груп за пів години прилетіло 12 "Молній"", – розповідає УП командир одного з розвідувальних підрозділів.
Один із героїв цього тексту попросив УП відмітити в контексті Олександрівської операції свого побратима – 27-річного молодшого сержанта Володимира Шишоголіка. У групі розвідників 80-ої бригади ДШВ він зачищав ті самі посадки, "через які всі перебігали". Загинув зі зброєю в руках.
Російські БПЛА, як у першій, так і в другій операції, "включалися" в роботу за кілька тижнів після початку операції. Зокрема, на Олександрівський напрямок був оперативно перекинутий "Рубікон" – один із найефективніших підрозділів противника.
"За три тижні противник зрозумів, що щось тут не чисто – і обидві російські армії, які стояли навпроти нас, підтягнули свої резерви", – пояснює УП командир роти ударних БПЛА батальйону безпілотних систем "Боривітер" 95-ої бригади Андрій Сергієнко.
Якість роботи екіпажів БПЛА була за українською армією, але кількість запущених дронів – усе ж за російською, розповідають УП військові.
Після початку другої української наступальної операції росіяни взялися активно мінувати дороги та саджати свої дрони-ждуни на перехрестя, де автомобілі зазвичай скидають швидкість.
Українським підрозділам для протидії довелося сформувати окремі екіпажі, які регулярно пролітали над дорогами, моніторили їх на предмет "ждунів" і відпрацьовували по них скидами.
"Усередині весни "Рубікон" фактично перерізав нам усі логістичні шляхи. На мою автівку, яка загрузла, прилетіло від 30 до 50 бортів. Окремо скажу, що складнощів додало те, що весна була дощовита – це розмило польові дороги, якими ми їздили. Усе грузло, ні "Хаммер", ні пікап, ні навіть "Урал" часом не могли проїхати. І як кільки це помічав ворог, туди летіло все.
Що нам допомогло: за кілька тижнів після початку другого етапу операції нам підвезли кращі борти (дрони – УП) – вони могли вже літати не на 10–15 кілометрів, а на 25–30. Це дозволило нам глибше діставати противника і працювати з більш безпечного місця", – розповідає УП згаданий вище комвзводу з 95-ої бригади Максим Маслівець.
Якщо ж говорити про складнощі цього наступу, то тут наші співрозмовники виділяють три ключові аспекти.
1. Брехня своїх щодо фактичної глибини проникнення росіян. На жаль, на початку другої наступальної операції українські військові постали перед тим, що реальна лінія бойового зіткнення не збігалася з тією, яка була нанесена на карту.
Російські військові інфільтрувалися на 2–10 кілометрів глибше, ніж це було заявлено. Тож Сили оборони перед початком основної наступальної операції мали дозачистити свій тил або ж, що ще гірше, дізнатися про перебування росіян у своєму тилу вже після просування. Це та сама хаотична інфільтрація противника, про яку ми згадували у вступі до цього тексту вустами сержанта-десантника.
"Як тільки ми зайшли, нам кажуть: "Та все тут добре, ідіть вперед, на Маліївку". Ми беремо аналіз, дивимося, де останній раз пеленгувався противник, а це було у Великомихайлівському лісі (пара кілометрів у тил Сил оборони – УП), за переправою, противник річку перейшов і сидів там!" – розповідає УП один із учасників операції.
УП відомо про подібну ситуацію щонайменше на трьох ділянках:

у населеному пункті Андріївка-Клевцове (колишня назва Іскра) Донецької області, через який проходила 80-та бригада. В Іскрі сиділо до взводу противника;

у Коломійцях та Олексіївці Дніпропетровської області, через які йшла 95-та. Ба більше, в Олексіївці сиділи російські пілоти;

у лісі на схід від Великомихайлівки Дніпропетровської області, через який рухався полк "Скеля".






2. На деяких ділянках наступу були вирізані або заміновані практично всі посадки, що змушувало українських військових довго й ризиковано переміщуватися по відкритій місцевості.
Один зі співрозмовників УП окресилив зону наступу свого підрозділу як таку, що "там ніхто не збирався наступати". Вона підходила виключно для глухої оборони.
"Я карандаш згризав – так нервував, поки мої йшли по відкритці (на відкритій місцевості – УП). Усі посадки або заміновані, або вирізані під кілзону. Там ніхто не збирався наступати, я не знаю, нашо вони (українські підрозділи, які стояли на цій ділянці раніше – УП) це зробили. Це пі*дєц, як нам усе ускладнило. Заїць (командир 20-го корпусу – УП), який прийшов уже під час наступу, такого б не допустив, він дуже здравий мужик", – розповідає УП один із командирів-учасників операції.
До речі, за даними трьох співрозмовників УП у Силах оборони, командира 20-го корпусу Святослава Заїця, вихідця з ДШВ, розглядають як кандидата на посаду командувача Сухопутних військ. Його місце в 20 корпусі може посісти нинішній командир 141-ої бригади, екскомбриг 59-ої бригади – молодий підполковник Богдан Шевчук.
3. Просування ускладнювала довга – на понад 10–20 кілометрів – логістика та річки, які розрізають Олександрівський напрямок одразу в кількох місцях (зокрема ріка Вовча).
Частина військових, з якими говорила УП, переконані, що командування не врахувало "логістичні можливості" бригад – одним бракувало НРК, в інших була настільки висока активність противника, що завезти щось на позицію було практично неможливо.
"У нас, наприклад, ні квадроцикли, ні бронемашини, які завозили майно, не могли під'їхати на потрібну відстань. Ходили на своїх двох, коли були – на НРК. Була важка логістика", – розповідає УП сержант-десантник.
"Моя піхота ходила по 20 кілометрів, і це тільки до лінії зіткнення. А далі ще треба штурмувати, працювати", – додає інший комбат.
Окрему роль військові відводять у цій операції логістиці та транспортуванню через річку. Для переходу водойм наводили тимчасові переправи – де це було можливо, та користувалися човнами. На одному з переданих УП відео добре видно, як двоє десантників під звуки вибухів разом зі спорядженням перепливають річку на надувному човні й рухаються далі, на зачистку посадок.
Також були ті, хто переходив річку вплав – тоді їм дроном скидали сухий одяг.
"Переправи, понтони знищували за пів години після того, як їх наводили – це було недоцільно. Я не хотів відправляти туди свій особовий склад. Тому наші перепливали. Було мокро, але ми одразу скидали їм одяг. Ми старалися берегти наших", – розповідає УП один із командирів.
***
Операція на Олександрівському напрямку триває. Однак ключові "ривки", імовірно, вже зроблені. Російський наступ на Оріхів – поки що – зірваний, Дніпропетровщина практично вільна від росіян, а на десантників і штурмовиків, за даними УП, уже очікують нові задачі та напрямки.
Ольга Кириленко, УП

Оператори ударних БпЛА Російського добровольчого корпусу зі складу "Спецпідрозділу Тимура" ГУР МО України завдали серії ударів по російських військах на Запорізькому напрямку.

Російські
війська продовжують тиснути на українські позиції на Донеччині. Аналітики
проєкту DeepState оновили карту бойових дій та зафіксували просування окупантів
поблизу Білицького в Покровському районі. За
даними аналітиків, противнику вдалося розширити контрольовану територію на цій
ділянці фронту."Мапу
оновлено. Ворог просунувся поблизу Білицького", — повідомили у DeepState.Ситуація
на Покровському напрямку залишається напруженою. За інформацією Генерального
штабу ЗСУ, українські військові протягом доби зупинили 25 атак російської
армії. Окупанти намагалися просуватися поблизу Родинського та Сергіївки, а
також штурмували в районах Нового Донбасу, Ганнівки, Шевченка, Новогришиного,
Василівки, Мирного, Удачного та Муравки.Загалом
за минулу добу на фронті зафіксували 222 бойові зіткнення. Це свідчить про
збереження високої інтенсивності бойових дій.Водночас
увага військових експертів прикута не лише до Покровського напрямку. Раніше
командир Російського добровольчого корпусу Денис Капустін припускав, що Москва
може спробувати відкрити новий напрямок на півночі України. За
його оцінкою, потенційним плацдармом для такого сценарію може стати територія
Білорусі. Звідти російські сили теоретично можуть спробувати створити загрозу
для Чернігівської та Сумської областей. Капустін
вважає, що таким чином Кремль може намагатися розосередити українські сили та
змінити баланс на фронті.Наразі
ж основні бойові дії тривають на сході України. Просування російських військ
поблизу Білицького свідчить про те, що Покровський напрямок залишається одним
із ключових для російського командування.Портал
"Коментарі" вже писав,
що наслідки війни, яку Росія розв’язала проти України, дедалі відчутніше
позначаються на економіці самої країни-агресорки. Цього разу серйозні проблеми
виникли у російських фермерів, які скаржаться на перебої з експортом зерна,
зупинку елеваторів та труднощі з роботою чорноморських портів.

Чотири роки тому був створений Російський добровольчий корпус. Для мене ця річниця важлива не лише як дата в історії одного бойового підрозділу. РДК важливий передусім через вибір, який зробили його бійці. Повний текст новини

У складі російської армії воює значна кількість іноземців, зокрема громадян країн Латинської Америки та Африки. Іноземці погоджуються на участь у війні проти України через російські контракти.
Про це в ефірі День.LIVE заявив речник Третього армійського корпусу Олександр Бородін, передає Новини.LIVE.
Бородін розповів про підготовку російської піхоти
Речник заявив, що російське командування використовує таких військових навіть гірше, ніж власних громадян.
"Їхня доля ще гірша, ніж у росіян. Тому що їх застосовують ще гірше", — сказав він.
Бородін зазначив, що значна частина російської піхоти не має належної підготовки та відповідного рівня екіпірування. За словами речника, йдеться радше про людей зі зброєю, ніж про повноцінних піхотинців, адже професійний військовослужбовець має володіти низкою спеціальних навичок.
Військовий наголосив, що такий стан російської піхоти не обов’язково свідчить про слабкість армії РФ. На його думку, російське командування свідомо робить ставку на інші складові війни — безпілотники, розвідку, далекобійні удари та ураження цілей. Водночас, за словами речника, Росія використовує людський ресурс як один із головних інструментів на полі бою, залучаючи до війни не лише власних громадян. Серед іноземців у російських підрозділах, за його словами, є представники Латинської Америки та Африки.
Як повідомляли Новини.LIVE, за даними української воєнної розвідки, станом на серпень 2026 року Росія накопичила близько 6,2 тисячі ударних дронів "Герань" різних модифікацій. Водночас через обмежені виробничі можливості РФ поки не здатна підтримувати стабільно високу інтенсивність їхнього застосування.
Як повідомляли Новини.LIVE, російська армія змушена постійно поповнювати особовий склад на більшості напрямків фронту через рекордні втрати у липні та на початку серпня. Про це заявив речник Української добровольчої армії Сергій Братчук.

На сайті американського Інституту вивчення війни (ISW) 6 серпня з’явилася інформація про те, що Кремль формує бойові підрозділи з українських військовополонених.
У звіті йдеться, зокрема, про створення першої так званої “української добровольчої бригади спецпризначення”.
Аналітики ISW наголошують, що використання військовополонених у бойових підрозділах є грубим порушенням міжнародного гуманітарного права. Третя Женевська конвенція встановлює правила поводження з військовополоненими та забороняє їх примусове залучення до військової діяльності держави, яка їх захопила.
Після появи звіту інформацію почали активно передруковувати українські медіа, подаючи її як актуальне повідомлення про нову російську практику.
Однак сама історія значно старша за нинішній звіт ISW.
Ще у листопаді 2025 року у програмі на YouTube-каналі “Голос Криму” я разом із військовим експертом, полковником ЗСУ Владиславом Селезньовим детально розбирав створення російськими спецслужбами так званих “українських батальйонів”. Йшлося не лише про сам факт їх існування, а й про механізм формування, можливий  особовий склад, завдання цих підрозділів та їхню роль у російських інформаційно-психологічних операціях.
Чотири “українські батальйони” замість одного.
На той момент росіяни сформували не один, а одразу чотири підрозділи, які підконтрольні ГУ ГШ ЗС РФ.  Йшлося про “батальйон імені Богдана Хмельницького”, “батальйон імені Максима Кривоноса”, “загін імені Мартина Пушкаря” та “загін імені Олександра Матросова”.
Сама назва “батальйон”, за задумом російських спеціальних служб, мала створювати враження значної військової сили. Однак реальна чисельність цих формувань, за даними ГУР МОУ, була неспівмірною з їхньою назвою.
Українська сторона на той момент мала інформацію про 62 контракти українських військовополонених із міністерством оборони країни-окупанта щодо участі у війні проти України у складі таких формувань.
Тобто йшлося не про тисячі українців, яких російська пропаганда могла б представити як масштабний колаборацію, а про кілька десятків встановлених осіб. Ці цифри суттєво відрізнялися від образу “масової української колаборації”, який намагалася створити російська пропаганда.
“Батальйон Богдана Хмельницького” з’явився ще у 2022 році.
Перші повідомлення про створення такого формування з’явилися ще у вересні 2022 року. Російські пропагандистські ресурси тоді поширювали інформацію про нібито бажання українських військовополонених, яких утримували в Оленівці, вступити до так званого “добровольчого козачого батальйону Богдана Хмельницького”.
Ця історія виникла за два місяці після вибуху в бараці з українськими військовополоненими в Оленівці. Російська сторона намагалася представити полонених як людей, які нібито добровільно погоджувалися воювати проти України.
Нагадаю, 24 вересня 2022 року російське пропагандистське ТАСС повідомило, що українські військовополонені, яких утримують у таборі в Оленівці, “просили” владу так званої “Донецької Народної Республіки” дозволити їм воювати в “добровольчому козачому батальйоні Богдана Хмельницького” т.зв. “ДНР”.
А вже у жовтні 2023 року російське пропагандистське агентство “РИА Новости” повідомило, що перший батальйон із колишніх бійців ЗСУ – “добровольчий батальйон імені Богдана Хмельницького” – вступив на службу до російського оперативно-бойового тактичного формування “Каскад”. ЗМІ країни-окупанта тоді повідомляли, що до лав “батальйону” зголосилося близько 70 українських військовополонених. Після бойового злагодження окупанти планували передислокувати цей підрозділ на лінію фронту.
Зауважу, батальйон – це щонайменше 800–1000 осіб. Але за рік окупанти називають цифру у 70 осіб, говорячи про кількість полонених, які зголосилися у цей підрозділ.
До речі, невипадково це формування було включено до складу батальйону “Каскад”, який очолює ще один зрадник України, полковник СБУ Ходоковський.
Однак уже тоді виникало питання, наскільки це взагалі було повноцінне військове формування.
Я звертав увагу на той факт,що російська сторона сама повідомляла, що його учасники ще не склали присягу. Тобто йшлося радше про формування на папері та інформаційний привід, ніж про повноцінну військову одиницю.
ГУР МОУ також не підтверджувало бойового застосування “батальйону Богдана Хмельницького”. У листопаді 2024 року представник ГУР Андрій Юсов заявляв, що протягом тривалого часу ця історія переважно залишалася інформаційно-психологічною операцією і підтверджень застосування підрозділу на фронті не було.
Навіщо окупантам “українські” підрозділи.
Головна мета таких формувань — не створення реальної військової сили, а формування потрібної Кремлю інформаційної картинки.
Противник намагається просувати на міжнародну аудиторію тезу про нібито внутрішній конфлікт в Україні: українці начебто воюють проти українців, а частина українського суспільства нібито готова зі зброєю в руках підтримувати Росію.
Цей наратив має кілька цільових аудиторій.
По-перше, це самі українські військовослужбовці та їхні родини. Їм намагаються нав’язати думку про нібито масштабну підтримку ворога серед українців.
По-друге, міжнародна аудиторія. Тут завдання полягає у створенні картинки, яка дозволяла б Кремлю представляти російсько-українську війну не як агресію проти України, а як внутрішнє протистояння.
По-третє, йдеться про інформаційний вплив на мешканців тимчасово окупованих територій.
Ворог “дзеркалить” українські формування.
Звертаю увагу ще на одну особливість російської пропаганди — спробу дзеркально повторити українські рішення.
У складі Сил оборони України воюють російські добровольці. Серед відомих формувань — російський добровольчий корпус, легіон “Свобода росії” та “Сибірський батальйон”.
Але є принципова різниця.
Російські добровольці у складі українських формувань реально беруть участь у бойових діях проти окупаційної армії. Натомість щодо створених противником “українських батальйонів” тривалий час не було підтверджень їхнього повноцінного бойового застосування.
Таким чином Кремль намагається створити дзеркальну картинку: якщо Україна використовує російських добровольців, то Кремль у складі окупаційної армії нібито має такі самі “українські” формування.
Однак походження людей у цих підрозділах принципово відрізняється. Частина українців потрапила до російського полону, а інша категорія — це колаборанти та колишні українські силовики, які свідомо перейшли на бік ворога.
Як полонених можуть змушувати до співпраці.
Йдеться про систему тиску, яка включає фізичне та психологічне насильство, неналежні умови утримання, голод, побиття та погрози.
У таких умовах згода полоненого на співпрацю не обов’язково означає його добровільний вибір.
Саме тому необхідно розділяти дві категорії людей: тих, хто свідомо переходить на бік ворога, і військовополонених, яких могли змусити співпрацювати через тортури, погрози або інші форми тиску.
Наразі українська сторона встановила понад 300 місць утримання українських військовополонених на території країни-окупанта, Білорусі та окупованих територій.
Понад 90% українських військових, які повернулися з полону, заявляють, що їх катували. Також їх позбавляли достатнього сну та харчування.
Це не нова тактика Росії.
Водночас використання українців для диверсійної та військової діяльності на боці противника не є новою практикою.
Поява нинішніх “українських батальйонів” має набагато давнішою практику роботи російських спецслужб на окупованих територіях.
За інформацією аналітичного відділу ГІ “Права Справа”, ще з 2014 року, російські спецслужби створювали навчальні центри, де місцевих мешканців готували для розвідувально-диверсійної роботи.
Зокрема, йшлося про підготовку снайперів, фахівців із мінно-вибухової справи та учасників розвідувально-диверсійних груп. Частину таких людей російські спецслужби використовували для проведення диверсій на підконтрольній Україні території.
У 2016 році до таких програм почали залучати й місцевих жінок. Загальна кількість курсантів, яку тоді вдалося встановити, перевищувала 120 осіб.
Пізніше аналогічний навчальний центр діяв поблизу Первомайська на базі табору “Чайка”.
Відмінність нинішньої кампанії полягає в тому, що тепер російські спецслужби активно демонструють такі формування у власному інформаційному просторі.
“Українські батальйони” і Покровський напрямок.
У листопаді 2025 року я повідомляв про перекидання на Покровський напрямок так званих “загонів Олександра Матросова” та “Мартина Пушкаря”. За оцінкою аналітичного відділу ГІ “Права Справа”, це могло бути частиною значно масштабнішої інформаційної операції.
Логіка такого сценарію проста: якщо іноземним журналістам показати на фронті людей у формі російської армії, яких представляють як українців, Кремль отримує готову картинку для просування тези про “українців, які воюють проти українців”.
Саме тому питання таких підрозділів виходить далеко за межі їхньої реальної військової чисельності.
Їхня головна цінність для ворога може полягати не у кількості бійців, а у можливості використати їх у пропагандистському сюжеті.
Чому повідомлення ISW не нове.
Нинішня публікація ISW  піднімає проблему використання українських військовополонених у російських формуваннях.
Проте сам факт створення російськими спецслужбами таких підрозділів не виник у серпні 2026 року.
Українська розвідка і аналітичний відділ “Права Справа” задовго до появи цієї публікації публічно коментували цю історію.
Тому сьогоднішню історію варто розглядати не як повідомлення ISW про те, що противник раптом почав створювати “українські” підрозділи, а як черговий етап давно відомої практики.
Також слідкуйте за “Прямим” у Facebook, X, Telegram та Instagram.
• Матеріали, що публікуються в розділі “ДУМКИ”, відображають думку автора публікації, який несе повну відповідальність за вірогідність інформації.
• Редакція prm.ua може не поділяти думки, викладені в авторському матеріалі.
• Власник вебсторінки в розділі “ДУМКИ” є автор публікації.
The post Гарматне м’ясо під чужим прапором: як Кремль формує псевдоукраїнські “батальйони” appeared first on Прямий.

У Росії поступово вичерпується ресурс людей, готових укладати контракти для участі у війні проти України. Водночас можливості поповнювати армію за рахунок ув'язнених також скорочуються, що може підштовхнути Кремль до нової хвилі мобілізації.
Про це командир Російського добровольчого корпусу Денис Капустін заявив в інтерв'ю журналістці Новини.LIVE Галині Остаповець.
Росіянам уже недостатньо великих виплат
За словами Капустіна, однією з головних переваг російської армії залишається готовність керівництва РФ не рахуватися з життям власних військових.
"Основна конкурентна перевага російської армії — це те, що ціна життя російського солдата абсолютно нічого не вартує", — сказав він.
Водночас командир РДК зазначив, що контрактна система в Росії поступово втрачає ефективність. За його словами, дедалі менше росіян готові погоджуватися на участь у війні навіть за значні фінансові виплати.
"Людей, які готові за 1,5–2 мільйони рублів відправитися в українські степи й загинути за місяць, стає все менше", — заявив Капустін.
У РФ вичерпується ресурс ув'язнених
Окремо командир РДК звернув увагу на скорочення мобілізаційного ресурсу серед ув'язнених. Він стверджує, що можливості залучати до війни людей із СІЗО та колоній також поступово вичерпуються.
Капустін зазначив, що в Росії вже почали закривати окремі виправні установи через скорочення кількості ув'язнених.
"Є табори, які почали закривати, тому що там адміністрації більше, ніж безпосередньо людей, яких вони охороняють і обслуговують", — розповів він.
Капустін прогнозує нову мобілізацію
На думку командира РДК, скорочення кількості контрактників та вичерпання ресурсу ув'язнених створюють для російської влади проблему з подальшим поповненням армії.
Він вважає, що на цьому тлі розмови про нову хвилю мобілізації в Росії мають підстави.
Водночас заяви командира РДК є оцінкою представника воюючої сторони. Незалежного підтвердження масштабів скорочення російського мобілізаційного ресурсу у наведених даних немає.
Як повідомляли Новини.LIVE, у ніч проти 10 серпня Сили оборони України уразили нафтопереробний завод "ТАНЕКО" у Нижньокамську в Татарстані. На території підприємства після атаки зафіксували пожежу, а розмір завданих збитків наразі встановлюють.
Раніше Новини.LIVE писали, що у Кремлі назвали умови, за яких Росія готова розглядати припинення бойових дій. У Москві заявляли про необхідність врахування російських вимог під час можливих переговорів.