Тренд пошуку "Суспільне Спорт"

Зареєструйтесь, щоб залишати коментарі та вподобайки
Фільтр новин
"Якщо не я, хто переможе росіянку?" Бігунка Оксана Ботурчук повернулася у спорт, аби відібратися на п'яту Паралімпіаду
Українська бігунка Оксана Ботурчук — про повернення у спорт після народження третьої дитини, виступ на турнірі в Дубаї, ціль відібратися на п'яті Паралімпійські ігри та змагання з росіянами — ексклюзивне інтерв'ю Суспільне Спорт
we.ua -
Не потрібно відбудовувати Україну зразка 1970 року, треба побудувати Україну зразка 2030 року, - громадський діяч Пекар
Ми говоритимемо про перспективи та бачення відбудови України: як вона має відбуватися загалом, як її пропонуємо світові ми і як світ, можливо, пропонує нам наше майбутнє амплуа. Я б хотіла звернутися зараз до ваших, зокрема, праць. У березні минулого року ви писали про так званий інерційний сценарій для України, не найкраща траєкторія нашого руху після війни в разі, якщо ми не вдамося до росту навіть через кризу, якщо ми не будемо продовжувати боротися з корупцією, долати недоліки наших державних інституцій. Просто не продовжуємо реформуватися і змінювати щось в головах суспільства. Пройшло менш як рік, і як думаєте, імовірність цього сценарію зросла чи навпаки зменшилася?  Я б почав із того, що другу річницю великого вторгнення українське суспільство зустрічає не в найкращому стані. Скоріше навпаки - в такій найнижчій емоційній точці. Це викликано завищеними очікуваннями від 2023 року, які виявилися марними. Зараз на цих американських гірках ми хитнулися в інший бік - зараз низька емоційна точка, а з іншого боку, об'єктивно мало чим можна похвалитися, тому що і ситуація на фронті складна, і в економіці все не дуже добре, і українські державні інституції продовжують занепадати, і західна підтримка під питанням. Це все ставить перед нами питання, чи загалом варто говорити зараз про відновлення. Тут треба сказати кілька речей. По-перше, ми люди: ми втомлюємося, ми вигораємо, і для того щоб далі нормально жити, працювати та боротися, нам потрібна картинка майбутнього. Без картинки майбутнього дуже важко, і саме картинка майбутнього об'єднує людей, дає їм силу. По-друге, найбільшою проблемою України після війни буде людський капітал - не відомо, чи повернуться люди, які виїхали. Вони будуть вирішувати, виходячи з того, якою буде Україна на той момент, і нам дуже важливо зараз дати їм цю картинку майбутнього, щоби вона приваблювала їх повернутися сюди. По-третє, наші іноземні партнери фінансують, по суті, нашу війну, вони фінансують наші реформи та вони хочуть розуміти, яку країну ми побудуємо на їхні гроші. А четвертий фактор полягає в тому, що вікно можливостей завжди дуже коротке і нам треба добре підготуватися до того, щоб в той момент, коли воно відкриється, ми були готові.         Ось чотири причини, чому говорити про відновлення треба просто зараз, попри те що нам здається, що відновлення десь далеко. Є ще п'ятий фактор: є такі речі, без яких ми просто не зможемо перемогти, тому що є дороги, мости, енергетика, які треба відновлювати негайно.         І тут я б ще поговорив трошечки про слова, слова важливі. Почалося все зі слова "відбудова". І це слово не є оптимальним, тому що воно скоріше асоціюється з тим, щоби побудувати назад все те, що зруйнували російські окупанти. Саме через це вже у 2022 році з'явився англійський вислів, який можна перекласти як "побудувати краще, ніж було" або "відбудувати краще, ніж було". На це українські інтелектуали, наприклад Роман Зінченко, сказали: а чому побудувати краще, ніж було минуле? Будуймо вперед, а не назад. Отже, вже через пів року після початку роботи над планами відбудови стало зрозуміло, що правильне слово це не відбудова, а відновлення, бо воно поєднує в собі і побудувати те, що було зруйновано, але побудувати його краще, ніж було, і побудувати те, чого немає. Нам не треба відбудовувати Україну зразка 1970–1980-х років, нам треба побудувати Україну зразка 2030 року. Нарешті є ще третє, дуже важливе слово - модернізація. Потрібно перевести країну на наступний щабель розвитку. Не просто відновитися, а зробити крок вгору. Тут треба сказати, що війна завжди створює шанс на якісний економічний стрибок. Хоча війна - це завжди кров, смерть, руйнація і страждання, самою своєю природою вона створює шанс на стрибок. Є країни та нації, які цей шанс використали. Є країни та нації, які цей шанс змарнували. Варто подивитися на те, що об'єднує успішні історії та що об'єднує неуспішні історії. Країни, які використали, які не змарнували шанс на якісний економічний стрибок, об'єднані одними й тими ж, значною мірою післявоєнними факторами, але на них треба дивитися вже зараз.     Перший фактор - це парасолька безпеки. Хтось має розкрити над країною парасольку безпеки, як розкрив НАТО, а по суті США, над західною Європою після 1945 року; як розкрилася парасолька безпеки над Південною Кореєю після корейської війни. Якщо немає парасольки безпеки, країна витрачає на власну безпеку всі свої ресурси, а на відновлення, розвиток та модернізацію нічого не залишається.     І тут дуже добре, що Україна почала, не очікуючи прийому в НАТО, укладати двосторонні угоди. Скажу відверто: всі, хто має якісь ілюзії стосовно того, що дуже швидко нам світить НАТО, - навряд чи. Головна задача НАТО - це відвернути велику війну між західною цивілізацією та іншими, а отже, поки війна не завершилася, нам немає чого чекати. Ми можемо бути інтегровані в НАТО повністю, але не бути членом Альянсу, тобто на нас не буде розповсюджуватися їхнє правило про захист. Тому прекрасно, що Україна почала підписувати двосторонні угоди, так ми будемо дивитися на цю годину і розуміти, хто є справжній наш союзник. Ми дуже чітко розуміємо, що наш союзник номер один - це Велика Британія, яка сьогодні у світі фактично є інтелектуальним лідером в питаннях підтримки демократії та міжнародного порядку. З нею була укладена перша угода. Тепер ще є Німеччина.     Сподіваюся, що далі ми побачимо угоди з такими важливими для нас країнами Скандинавії. Наприклад, Норвегія має величезні кошти, які можуть бути витрачені на модернізацію України, звичайно, з користю для Норвегії та норвезьких інвесторів. Швеція, наприклад, виробляє всі види озброєнь, а Фінляндія, наприклад, не боїться Росії. Отже, нам дуже важливо, щоби такі країни були нашими союзниками. Тут хочеться трошечки додати негативу, тому що в нас поки що немає послів у Британії, Норвегії, Чехії, які є нашими важливими союзникам. Сподіваємося, що це все скоро виправиться.  Тож перше - парасолька безпеки. Друге - верховенство права. Воно є нашим безперечним ключем до євроінтеграції, до НАТО, до будь-яких сценаріїв розвитку. Тут ситуація поганенька - Україна просувається по шляху запровадження, набирає якісь позитивні бали, але падає в рейтингах. Наприклад, за минулий рік ми впали на 11 позицій: з 78-го на 89-те місце. Тут варто згадати "Алісу в країні див", бо у цій книзі була фраза: "Є такі місця, де треба дуже швидко бігти, щоб стояти на місці. І треба ще швидше бігти для того, щоб рухатися вперед". Ми кудись рухаємося, але весь світ рухається ще швидше, тому ми падаємо.   Третій фактор - економічна свобода. Тут ситуація достатньо неприємна, оскільки станом на 1 січня 2022 року ми посідали жахливе 130-те місце у світовому рейтингу економічної свободи. Це означає, що ми не тільки не потрапляємо на жодні радари якихось достойних людей, а в принципі перебуваємо десь там, в країнах третього-четвертого світу. 130-те місце у світі в рейтингу економічної свободи означає, що країна не має шансів з такими результатами ні на відновлення, ні не перемогу - ні на що. Хороша новина - уряд це добре розуміє і планує заходи, які кардинально покращать цю ситуацію. Погана новина - не уряд ухвалює рішення стосовно того, що з ними буде. Рішення ухвалюють, як зараз кажуть, "п'ять-шість ефективних менеджерів" десь там за зачиненими дверима, куди урядовців не запрошують. Отже, нам треба кардинально покращити економічну свободу і верховенство права. Це ті речі, які ми не тільки можемо, а мусимо робити зараз під час війни. Без економічної свободи ми не переможемо, у нас просто не вистачить ресурсів для того, щоб досягти нашої перемоги. Для перемоги нам потрібно більше грошей в державному бюджеті, а для цього потрібна більша економіка. Нам потрібно сильно збільшити нашу економічну спроможність, для того щоб збирати більше грошей в державний бюджет, для того щоб профінансувати такі, наприклад, важливі речі, як мобілізація. Всі говорять про мобілізацію, але розглядають її виключно як військовий інструмент, проте це також економічний інструмент, бо на мобілізацію потрібні також гроші, які наша економіка не здатна забезпечити. Нагадаю, що наші союзники та партнери оплачують нам цивільні рахунки, а війну ми ведемо на свої власні гроші, на гроші платників податків. Їх має бути більше: не таким способом, щоб різати курку, яка несе золоті яйця, або общипувати гусей, як у нас певні державні діячі намагаються, а таким, щоб збільшити економіку. Для цього нам потрібна економічна свобода. Тут і зараз - у 2024 році, бо інакше може статися так, що економіка не доживе до перемоги.    Четвертий фактор - це демократія. Чи може бути економічне зростання без демократії? Очевидно, може. Є численні приклади таких країн: та сама Південна Корея, Чилі, Туреччина. Але це зростання, по-перше, нетривке і не стійке, а, по-друге, ми ж говоримо не про абстрактну країну в якийсь абстрактний момент її існування, ми говоримо про Україну тут і зараз. Україна давно індустріалізована, Україна давно урбанізована, тобто міста сформовані. Україна вже давно сучасна модерна індустріальна країна, яка вже у себе розвинула частково і постіндустріальну економіку, в якій головним джерелом доданої цінності, а значить, доданої вартості є вільна творча людина. Якщо зараз, наприклад, зникне така серйозна галузь української економіки, як інформаційні технології, то ми побачимо достатньо жалюгідні економічні результати, оскільки талановиті люди - це та частина нашої економіки, яка найшвидше зростає і найбільш стійка до воєнних потрясінь, попри всі негаразди. Якби тут були колеги з цієї індустрії, вони б сказали, що і на них війна дуже сильно впливає, але все-таки менше, ніж, наприклад, на агросектор або металургію. Отже, якщо основою економіки є вільні творчі люди, без демократії ніяк не обійтися.     Останній фактор - це людський капітал, це люди, які є найбільшою проблемою України після війни. І ось нарешті, коли у вас є це все: парасолька безпеки, верховенство права, економічна свобода, демократія і людський капітал, - тоді приходить найголовніше слово - інвестиції. Часто кажуть, що от, є активи Росії, але чи вистачить їх на відновлення? Чи дадуть нам наші західні партнери грошей на відновлення? Чи буде план Маршалла? До речі, що цікаво, дотепер ми у своєму спілкуванні та журналісти в публікаціях називають відбудову іменем давно-давно померлого американського державного діяча. Це означає, що поки що немає ніякого плану Маршалла, бо якби він був, то з'явилося б реальне прізвище живої людини, чоловіка чи жінки, нинішнього активного державного діяча чи діячки. Коли воно з'явиться, ми будемо розуміти, що план вже є.     Так от, план Маршалла насправді дав західноєвропейським економікам не дуже великі кошти для їхнього відновлення, іноді кажуть, від 4% до 7% необхідних сум. Понад 90% коштів, які потрібні для відновлення будь-якої країни після будь-якої війни - це інвестиції, це приватні інвестиції, зовнішні та внутрішні інвестиції. А чого хочуть інвестори? Вони хочуть усе вищеперелічене: парасольку безпеки, економічну свободу, верховенство права, людський капітал. Це відповідь на багато наших запитань.       Ви зараз по пунктах фактично зауважили, що є важливим для відновлення і модернізації нашої країни. Але деякі з цих пунктів напряму залежать від військової, безпекової ситуації в країні. Але чи можемо ми взагалі говорити про відновлення та модернізацію, проводити форуми з нашими партнерами, формувати якісь візії, поки ми не розуміємо, що власне для нас буде перемогою у війні? Знову ж таки точиться дискусія і люди по-різному бачать це: хтось каже, що вихід на кордони 1991 року - це те, що нам потрібно. Але це не виключає ситуації з безпекою, коли Російська Федерація продовжує ракетні обстріли наших територій. Хтось каже, що, в принципі, припинення активних бойових дій можна б було назвати завершенням цієї фази нашої довгої війни з Росією. Чи можемо ми в такому разі розпочинати відновлення? Фог Расмуссен, данський політик, колишній Генсек НАТО висунув можливість парасольки НАТО над нами, але не над всією територією. Тобто є різні формати, про які можна говорити і поки ми з ними не розберемося, хіба можна говорити про відновлення і модернізацію?            Я вам дуже вдячний за це запитання, тому що, схоже, що станом на сьогодні, на 24 лютого 2024 року - це є найголовніше запитання в Україні. А дійсно, що вважати перемогою? Розмови про кордон 1991 року, будемо відверті, наші партнери сміються над цим. Всередині країни це викликає не найкращі емоції, тому що всі прекрасно розуміють, що, по-перше, ЗСУ вже виходили на кордон 1991 року - це було в серпні 2014 року, проте війна продовжувалася і ще десь 10 років після того триває.            По-друге, критичні речі: обстріли українських міст, блокування портів, тобто експорту, та й власне зіткнення на фронті можуть тривати навіть після того. Тому нам здоровий глузд не допоможе зрозуміти, що таке перемога. Для цього нам потрібна класика стратегії. Один із класиків стратегії 20 століття сер Безіл Ліддел Гарт дуже чітко визначив, що перемога - це мир, кращий за попередній. Якщо війна триває, очевидно, це не мир, кращий за попередній - це загалом не мир. Якщо війна завершилася, але шаленими темпами почалася підготовка до наступної фази війни, а такий сценарій можливий, - це не мир, кращий за попередній. Якщо Україна втратила значну частину свого людського ресурсу, території, економічного потенціалу - це не мир, кращий за попередній. А що ж тоді мир, кращий за попередній? Відповідь дуже проста: мир, кращий за попередній - це тоді, коли війна завершилася надовго, це сталий мир, це тоді, коли Росія ніколи більше не загрожує Україні. Це є власне відповідь на ваше запитання. Щось внаслідок дій Збройних Сил України, наших союзників, міжнародних санкцій, зміни політичної ситуації всередині Росії, внаслідок дії різних суб'єктів, і нарешті реалізація міжнародної стратегії завершення війни. Щось має таке статися, що унеможливило б подальшу загрозу з російського боку Україні.            Хоча тут насправді відповідь дуже проста: поки Росія є імперією, вона не є федерацією, як ми розуміємо, тож поки Росія є імперією, Україна буде в небезпеці. Росія мусить припинити бути імперією і є різні варіанти, як це може статися. Найкращий для нас варіант називається деімперіалізація або деколонізація, тобто формування нових незалежних держав корінних поневолених народів. Я тут використовую термін, який вже фактично запроваджується в українське законодавство - корінні поневолені народи. Тому, коли Росія таким чином трансформується, вона вже не буде загрожувати Україні ніколи.        До речі, значна частина тих нових незалежних держав, будуть і політичними, і економічними союзниками України. Сьогодні певна їхня кількість значною мірою орієнтується на Україну, як на зразок того, як можна вистрибнути та стати успішною країною. Це ми всередині оцінюємо Україну, як загалом не дуже успішну країну і на сьогодні ми знаємо, величезна кількість українців і українок переконані, що все йде не туди куди треба. Але з погляду людей, які живуть, наприклад, в Якутії, Україна достатньо успішний приклад постімперської, постколоніальної, ліберальної демократичної трансформації. Отже, перемога - це коли Росія ніколи більше не загрожує Україні.       Але очевидно, що між тотальною перемогою і тотальною поразкою є певний спектр різних рішень. Сьогодні українському суспільству страшенно не вистачає відкритої публічної дискусії стосовно того, де є межа, де є червона лінія? Що прийнятно для України на цьому етапі, що не прийнятно? Тобто між поразкою і перемогою є ще купа інших різноманітних варіантів, в яких ми на сьогодні абсолютно не розібралися. У нас немає публічної дискусії про це. Я особливо вдячний окремим журналістам, які тільки починають про це говорити, але нам потрібна широка публічна дискусія, в тому числі за участю політичних лідерів, які безперечно мають висловити свою позицію; в тому числі за участю військових, ветеранів, публічних інтелектуалів, університетів і так далі. Наведу приклад: зараз на заході звучать думки про те, щоби Україні запропонувати щось на кшталт німецького сценарію після Другої світової війни: східна Україна та західна Україна, які потім через кілька поколінь якось об'єднаються або ні. Корейський сценарій, коли проводиться якась демаркаційна лінія і з однієї сторони розквіт, НАТО, Євросоюз, а з іншої - чорна діра. Хорватський сценарій, коли якісь території заморожені, а потім через ціле покоління вони повертаються, коли матінка Україна збільшила свою спроможність їх повернути та може провести відповідну операцію. Часом під цими словами ховаються якісь не дуже прийнятні для нас пропозиції. Нам про це все треба говорити, тому що очевидно, що так швидко ми на кордони не вийдемо. А навіть коли вийдемо, то отримаємо купу інших проблем.     Для того, щоб, наприклад, відновити Донбас потрібні астрономічні кошти: агресори зруйнували там майже все. Також дуже важливий Крим і яке його майбутнє. Всі ці речі треба публічно обговорювати, щоб суспільство нарешті для себе прийняло, що це добре, це можна прийняти на якийсь час, а оце червона лінія, яку ми не можемо перетинати і кожен політик, який запропонує нам те, що за червоною лінією, буде неприйнятний для українського суспільства, а отут ми можемо ввести переговори. Ми ж розуміємо, що українське суспільство таким чином влаштоване, що жоден український політик не зможе втілити жодне рішення, яке українське суспільство не прийме. І це є добре. Це прекрасно, хоча іноді трошки болісно всі ці речі відбуваються. Але це добре, тому що це все відрізняє нас від Росії, де про такі речі, не багато людей, але дехто лише б мріяв. Дивіться, ви сказали про Донбас, про відновлення економічного потенціалу Донеччини та Луганщини: чи можемо ми про це говорити, враховуючи, по-перше, знищенність, а, по-друге, чи потрібне повернення до тих практик, які там були насправді десятиліттями до широкомасштабного вторгнення?     Коли українська делегація відправляється на будь-які форуми, на яких йде мова про відновлення України, вже відбуваються підрахунки, скільки це коштуватиме, знову ж таки, на чому ми базуємося? Чи є у нас розуміння: потрібен нам індустріальний Донбас чи ми відступаємо від цього і даємо йому шанс на трошки іншу долю? Чи опрацьовуються ці всі стратегії та шляхи?   Я вважаю, що нам потрібен широкий суспільний діалог стосовно майбутнього і всієї України, і конкретно Донецької та Луганської областей, Криму, півдня. Уже зрозуміло, що український південь ніколи не буде таким, як раніше. І схід таким, як раніше не буде.      Нам також потрібна широка дискусія про Крим. Нагадаю, що під час форсайту, проведеного в межах Кримської платформи у 2021 році, було вироблено універсальну, але парадоксальну формулу, яка зараз багатьом здається дивною, а комусь навіть неприйнятною. Звучить вона так: Крим може бути українським лише тоді, коли він буде кримськотатарським. Але він може бути кримськотатарським лише тоді, коли він буде українським. Цей парадокс усвідомили не всі. І це означає, що ті або інші політичні рішення будуть гальмуватися, а це означає, що ми продовжимо тримати в голові картинку Криму таку, яка була раніше.     Ви сказали про практики, які існували на тих або інших територіях. Я би сказав, що нам не тільки в Донецьку треба практики міняти, нам в Києві треба. У Києві ті практики, які були раніше, вже неприйнятні. Я б сказав так: величезний страх, який в українському суспільстві пронизує всі соціальні групи, це страх того, що після війни все буде так, як до війни. Бо це тоді означає, що всі страждання, вся кров, вся смерть і всі руйнації були марними, і ми повернулися в ту точку, з якої ми вийшли.    Щоб трошечки додати гумору, розкажу жарт, який часом доводиться чути: "Український національний вид спорту - це біатлон. Не влучив у мішень і побіг зайве коло". От ми раз за разом біжимо це зайве коло і нам точно не треба повертатися в ту точку, де ми були раніше. Нам треба виходити в наступну точку. Тож, якщо ми говоримо про відновлення Донецької та Луганської областей, що наразі здається дуже далеким, хоча ніхто передбачити не може, то очевидно, що треба відновити не те що було. Не треба відновлювати економічні практики та технологічні цикли 50-річної давнини. Очевидно, що треба робити щось наступного покоління і дивитися на ті технології, які є.     "Україна має величезні ресурси, величезний потенціал", - фразу про український величезний потенціал я чую приблизно 32 роки. Проте, за цей час він слабенько реалізувався, бо ми залишалися пострадянською країною і, в принципі, залишаємося нею. От власне наш шанс на економічний стрибок. Але ми все ще достатньо бідна на сьогодні країна: бідна країна означає не тільки низькі зарплати та пенсії, бідна країна означає, що ми дуже мало грошей можемо виділяти на освіту, охорону здоров'я, культуру - всі ті речі, без яких ми не можемо жити у 21 столітті.         Хочу зараз поговорити про людський потенціал, на якому ми, як мені здалося, трохи спедалювали, коли ви описували фактори відновлення. Є така думка, що нам не вистачатиме людей. Демографічна катастрофа нашої країни полягає не лише в тому, що зараз гинуть люди, не лише в тому, що їх мало народжуються в нашій країні, але й в тому, що це запускає ланцюгову реакцію, яку ми будемо розгрібати десятиліттями. Є різні бачення, як можна вийти з цієї проблеми. Одне із них - це залучення мігрантів, людей з інших країн, які можуть знаходити себе в Україні та ставати у нас робочою силою або інтелектом. Як ви думаєте чи подужає українське суспільство в нинішньому складі таку новинку, такий підхід, враховуючи певну консервативність та традиціоналізм і так далі?     Демографічна проблема складається з кількох компонентів: очевидно, що тут є компонент еміграції та компонент імміграції. Імміграція - це повернення тих, хто виїхав. На сьогодні переважна більшість тих, хто виїхав, планує повернутися, але їхні плани наразі мало що важать, тому що важливо, що вони будуть думати в той момент, коли це рішення будуть ухвалюватись. Ми маємо розуміти, що ті, хто виїхав, наприклад, з дітьми, вони мислять не календарним роками, а навчальними роками і кожен рік зменшує ймовірність їхнього повернення.     Якщо розглядати сумний сценарій, то після української перемоги не жінки з дітьми повернуться в Україну, а чоловіки виїдуть до своїх сімей. Тоді країна ще більше знелюдниться. Чомусь, коли говорять про демографічну стратегію, зазвичай думають про народжуваність. Умовно, якщо всі одразу будуть шалено кохатися, це не вплине на ринок праці в найближчі 15 років. Отже, йдеться про максимальні зусилля для повернення людей.       Тут мають значення три ключові фактори. Перший - безпековий. Якщо люди виїхали через небезпеку, то вони повернуться, коли буде безпека. Другий фактор - це інфраструктура, тобто житло, дороги, школи, садочки, лікарні і так далі. Третій - це економічний фактор. Чи буде можливість працювати або створити власний бізнес? Чи буде достойна оплата праці? Тут ми повертаємося до економічної свободи, про яку вже говорили.     До речі, уряд зараз розробляє демографічну стратегію і я вітаю той факт, що цей документ, ця політика розробляється інклюзивно, тобто з широким залученням науковців, експертів, представників різних зацікавлених сторін. На жаль, у нас в уряді буває практика, коли багато документів розробляються за зачиненими дверима і тоді їхня якість викликає сумніви та вони стикаються з шаленою критикою від громадянського суспільства та інших зацікавлених сторін.         Отже, тепер повертаючись до імміграції: дійсно, за різними оцінками, від двох до чотирьох мільйонів людей уже не вистачає, тому що в нас давно перевернута демографічна піраміда, у нас давно старіє населення, тобто старших людей більше, ніж молоді. На кожного працівника припадає більше людей, яких він чи вона має утримувати і так далі.     Так чи інакше, якщо країна почне відновлюватися, вона стане привабливою для мігрантів. Теоретично, було б непогано, якби це були люди максимально схожі на нас. Але тут є одне але: такі люди є лише одні - це етнічні українці з російськими паспортами. І коли Росія буде розвалюватися, вони сюди всі тікатимуть з криками: "братики-сестрички, дайте хлібчика, бо їсти хочеться". Українське суспільство на сьогодні не готове прийняти цих людей - це дуже чітко показує соціологія. Українське суспільство вважає цих людей такими, що несуть свою частку колективної відповідальності за всі злочини війни. Ми ж не знаємо абсолютно точно, що у них в голові насправді, бо вони сформовані путінською пропагандою.      Однак, люди дійсно будуть приїжджати, різної мови, культури, раси, релігії. Наразі консервативна частина українського суспільства цього не приймає, але ситуація буде напружуватися, робочих рук не вистачатиме. Штучний інтелект тут не врятує, бо він здатний замінити якусь інтелектуальну роботу, але, наприклад, догляд за старими, яких все більше і більше - це здебільшого все-таки ручна робота. В Україні дуже багато ручної роботи. Та сама Нова Пошта потребує молодих та енергійних хлопців та дівчат, які не лише здатні щось зробити в інформаційній системі, а й можуть взяти руками велику коробку і кудись перенести з одного місця на інше. Це такий приклад з абсолютно нової економіки.      Отже, уявіть собі, що в Україну намагатимуться приїхати люди іншої раси, релігії чи культури. Тут є два великих питання: перше - це питання потужності української мови та культури, тому що нам необхідно, щоб ці люди стали новими українцями. Українська нація - це дуже специфічне утворення, бо, звичайно, українцем треба народитися, але все-таки українцем можна стати, якщо дуже захотіти. Таких прикладів є багато. Саме потужність української мови та культури дає шанс новоприбулим з узбеків, філіппінців, арабів африканців перетворитися на афроукраїнців, арабоукраїнців, узбекоукраїнців і так далі. Без потужної української мови культури, без нашої власної соціальної бульбашки, в яку хочеться, яка є модною, так щоб, грубо кажучи, узбеки ще в Ташкенті сидячи складали екзамен з української мови та культури, а сюди вже приїжджали із сертифікатом, без цього ніяка українізація цих людей і набуття ними українськості неможливе.       Друге питання - це те, чи достатньо відкрийте та інклюзивне українське суспільство для того, щоб прийняти цих людей як нових українців. Скажемо одразу, якщо українське суспільство буде настільки відкритим і інклюзивним, що буде готове приймати цих людей без набуття ними українськості - це погано, бо це означає, що ці люди приїдуть сюди та залишиться тими хто є.       Ми уже бачимо на прикладі європейських країн, що мультикультуризм провалюється. Якщо турки приїжджають в Німеччину і залишаються турками, не стаючи при цьому німцями, не набувши німецькості, - це означає гетто, це означає конфлікти, це означає масу проблем для майбутнього України, зростання правого популізму і всі наслідки, які тільки можна собі уявити. Так само і американський плавильний казан щось дуже погано плавить. Він плавив нормально сотні років поки в цей казан приїжджали такі люди, як німці, шведи, шотландці, євреї, українці поляки, італійці. А коли туди стали приїжджати мексиканці, щось пішло не так.         Чи можлива у нас в Україні ця нова система ідентичності? Так, можлива, бо Україна ніколи не була імперію. Тут немає цих бар'єрів, але водночас, приймаючи людей без набуття ними українськості, ми створюємо собі і їм проблеми, а значить ми мусимо приймати тих людей, які хочуть і можуть набувати українськості.       Наступне питання вже в тому, чи готове буде наше суспільство тоді їх прийняти? На щастя, у нас ще є багато років, щоб побудувати цю систему, бо це не проблема завтрашнього дня, це проблема післязавтрашнього дня, але думати про неї треба вже сьогодні, тому що якщо ми сьогодні не будемо інвестувати в мову та культуру, завтра ми їх просто не матимемо й у нас не вийде зробити Україну магнітом для талантів з усього світу. Ким стане Україна? Тут варто знову повернутися до економічної свободи, бо вона як павук у центрі павутини і пов'язує все з усім. Економічна свобода визначає наші шанси на достойне життя, шанси наших дітей і онуків на достойне життя чи відсутність таких шансів. Теоретично, вже можемо сказати, що не кожна країна після кожної війни обов'язково відновлюється - є країни, які лежать у руїнах довго. Я можу навести дуже кричущий приклад: Ірак був місцем розташування найпотужніших, найбільш передових світових цивілізацій протягом тисячоліть, але після навали монголів, яка сталася понад 700 років тому, Ірак більше ніколи не відновився. Дивлячись на сучасний Ірак, ми сильно сумніваємося, що він здатен знову стати місцем розвитку великих цивілізацій. Отже, бувають місця, які ніколи не відновлюються і не хочеться стати таким місцем.           Тож, повертаючись до економічної свободи, економічна свобода визначає чи наша економіка є економікою з великою доданою вартістю - тоді ми магніт для талантів з усього світу. А якщо наша економіка є економікою з низькою доданою вартістю, то ми тоді зливний бачок для невдах усього світу. Тут власне криється відповідь на запитання, кого ми хочемо та мусимо приймати. Ще раз кажу - це проблема після післязавтрашнього дня, над якою ми мусимо думати вже зараз, бо коли кажуть, що культура не на часі сьогодні, вона вже завтра зранку буде на часі. Це означає, що сьогодні треба туди вкладатися. Серед пунктів, які ми з вами сьогодні обговорюємо є ті, які можна реалізовувати вже зараз: якщо там з безпекою і так далі велика невизначеність, то правоохоронна система, яка функціонує як сервіси, яка забезпечує справді дотримання прав всіх в цій країні, це те до чого можна прагнути та прямувати вже зараз. Але для цього потрібно, як часто кажуть, і політична воля. Можете сказати, якщо в Україні стануться зміни у політичній площині, обіцяні президентом, то чи думаєте ви, що ми зробимо інтенсивнішим рух щодо впровадження тих пунктів, які можна реалізовувати вже сьогодні? Я не бачу поки що змін в політичному керівництві, якщо ви маєте на увазі зміни в уряді.      А ніхто не знає: президент сказав, що це буде, а що це буде, ми не знаємо.        Єдине чого насправді варто очікувати, це відставки п'яти-шести ефективних менеджерів, які сьогодні перебрали на себе функції уряду, парламенту, правоохоронних органів, судів і всіх, хто по суті сконцентрував величезну владу в умовах тотальної безвідповідальності. Цих людей ніхто не обирав, за них ніхто не голосував, а вони підміняють собою конституційні органи України. Ця відставка навряд чи станеться, тому що є враження, що наразі президент вважає, що його співпраця з ними є успішною і що вони є його надійною підтримкою та опорою, тож їх міняти не можна. Але саме цього прагне сьогодні суспільство: щоби люди, які ніким не обрані і безвідповідально та антиконституційного, будемо відверто казати, керують усім в країні, щоб вони якимось чином зникли з політичної системи, щоб уряд відновив свою повноцінну спроможність ухвалювати ключові економічні рішення.  Це буде дуже добре, бо, як я вже сказав, уряд має потужні напрацювання у сфері збільшення економічної свободи, що є критичним. Водночас парламент є критично важливим у формуванні державної політики в багатьох сферах, де нас є прогалини в законодавстві. Український парламентаризм мусить повністю бути відновленим. Я нагадаю, що саме парламент в усі найважчі часи для України, був тією державною інституцією, яка рятувала Україну і відновлювала спроможність української держави далі розвиватися стабільно і передбачувано. В тому числі він був джерелом легітимності як для українських громадян, так і для всіх наших міжнародних партнерів.   Далі - судова реформа. Поки вона керується з Офісу президента, вона навряд чи буде успішною, бо успішна судова реформа - це судова реформа, в якій ключову роль грає українське суспільство і міжнародні партнери. Це власне ті політичні зміни, які прагне побачити українське суспільство.       Я не беруся оцінювати їхню ймовірність, бо здаються вони не дуже можливими поки що. Але буду радий помилитися. Якщо дійсно ці політичні зміни стануться і ми відновимо в Україні спроможність уряду і парламенту повноцінно працювати, відповідно до конституційних норм, це буде, скоріш за все, найбільше щастя, яке можна порівняти хіба що з величезними успіхами ЗСУ на полі бою. Це буде великий і потужний крок у майбутнє.
we.ua - Не потрібно відбудовувати Україну зразка 1970 року, треба побудувати Україну зразка 2030 року, - громадський діяч Пекар
Громадська організація «Справа Громад»
Місія Справи Громад - це підтримка нашого війська. Запорука перемог на фронті – підтримка армії в тилу! Зараз знову, як і у 2014 році, армія потребує нашої єдності в питаннях допомоги! Починаючи від базових речей, таких як одяг, і закінчуючи високоточним обладнанням, таким як комплекси оптико-радіо-електроного спостереження, наша спільнота закуповує і поставляє у війська все необхідне, чим формує нову, досконалішу армію! В цьому процесі ми, Справа Громад беремо на себе всі рутинні процеси від “зрозуміти що треба військовому, щоб бити ворога” і закінчуючи врученням йому ключиків від омріяної техніки! Проте, цей шлях ми можемо подолати тільки за однієї умови: лише разом з вами!
we.ua - Громадська організація «Справа Громад»
«Суспільне Спорт» покаже матч збірних України та Болгарії у межах Ліги націй з жіночого футболу
27 лютого о 15:00 на телеканалі «Суспільне Спорт», а також на сайті на ютуб-каналі «Суспільне Спорт» відбудеться трансляція поєдинку, у якому жіноча збірна України зіграє зі збірною Болгарії у межах Ліги націй.
we.ua - «Суспільне Спорт» покаже матч збірних України та Болгарії у межах Ліги націй з жіночого футболу
"Не розраховувала, що буду їхати". 19-річна українка відібралася на дебютний ЧС з легкої атлетики, але пропустить його
Діана Гончаренко: 19-річна бігунка вперше в кар'єрі відібралася на чемпіонат світу, але не виступить на ньому, що сталося і як вона це пояснила в ексклюзивному коментарі для Суспільне Спорт
we.ua -
"Можемо боротися з будь-яким суперником". В'ячеслав Бобров — про підготовку України до перших ігор у відборі Євробаскету
Збірна України з баскетболу: Ексклюзивний коментар В'ячеслава Боброва для Суспільне Спорт — про стартові матчі відбору на Євробаскет-2025 проти Словенії та Португалії
«Скажімо “Люмос!”»: як молодіжний делегат України в ООН об’єднав зал цитатою з Гаррі Поттера
Учитель Микола Попадюк переміг у програмі «Молодіжний делегат України до ООН», впровадженої Фондом родини Богдана Гаврилишина у співпраці з Міністерством закордонних справ та Міністерством молоді та спорту. Микола Попадюк — учитель суспільних дисциплін Чернівецького ...
we.ua - «Скажімо “Люмос!”»: як молодіжний делегат України в ООН об’єднав зал цитатою з Гаррі Поттера
"Думатиму, чи продовжувати кар'єру далі". Доротея Вірер достроково завершить сезон після масстарту ЧС-2024
Чемпіонат світу-2024 з біатлону: Доротея Вірер достроково завершить сезон 2023/24 після масстарту світової першості в Новому Месті, ексклюзивний коментар італійки для Суспільне Спорт
Знай наших: плавець Владислав Бухов здобув історичну нагороду для України та став чемпіоном світу
У катарській Досі 21-річний українець Владислав Бухов уперше став чемпіоном світу з плавання. Він подолав дистанцію у 50 метрів вільним стилем. Про це повідомляє Рубрика, посилаючись на «Суспільне Спорт». Основна боротьба за «золото» розгорнулася між триразовим олімпійським призером австралійцем Кемероном Макевоєм та Владиславом Буховим. Українець випередив чинного чемпіона на 0.01 секунди і здобув дебютну медаль […] The post Знай наших: плавець Владислав Бухов здобув історичну нагороду для України та став чемпіоном світу appeared first on Рубрика.
we.ua - Знай наших: плавець Владислав Бухов здобув історичну нагороду для України та став чемпіоном світу
"Не в тих кондиціях, аби конкурувати". Артем Прима підбив особисті підсумки ЧС-2024 з біатлону
ЧС-2024 з біатлону: Ексклюзивний коментар Артема Прими для Суспільне Спорт — про підсумки чемпіонату світу в Новому Месті та виступ у чоловічій естафеті ЧС-2024
"Розумів, що все вирішиться на стрільбі". Дмитро Підручний оцінив свій етап чоловічої естафети ЧС-2024 з біатлону
Чемпіонат світу-2024 з біатлону: Ексклюзивний коментар Дмитра Підручного для Суспільне Спорт — за підсумками чоловічої естафети ЧС-2024, результат збірної України
Середа 28 Лютого

14

°

Хмарно

6° - 15°

0 %

1018 мм

3.69 м/с

  • 14:00

    14°
  • 17:00

    14°
  • 20:00

    11°
  • 23:00

    9°
  • 02:00

    9°

Що не так з цим дописом?

Захисний код

Натискаючи на кнопку "Зареєструватись", Ви погоджуєтесь з Публічною офертою та нашим Баченням правил